Категорія справи №
523/51/17
: не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.11.2019. Оприлюднено: 13.11.2019.
Номер судового провадження: 61-13196ск19
Постанова
Іменем України
06 листопада 2019 року
м. Київ
справа № 523/51/17
провадження № 61-13196св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року у складі судді Аліна С. С., постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року у складі колегії суддів: Дрішлюка А. І., Черевка П. М., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
28 грудня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-502/013/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 50 547 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних з кінцевим терміном повернення - 18 травня 2017 року.
У забезпечення виконання кредитного договору між ЗАТ «ОТП банк» та ОСОБА_2 18 травня 2007 року укладено Іпотечний договір № PCL-502/013/2007, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 .
27 червня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ПАТ «ОТП Банк» відступило , а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року. Таким чином до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідачів за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року та за договором іпотеки № PCL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року
Позичальник належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання у зв`язку з чим 16 травня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило позичальнику та майновому поручителю досудові вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року.
Вимоги кредитора виконані не були, у зв`язку із чим існує заборгованості за вказаним кредитним договором у розмірі 383 440,36 грн, з яких 337 372,62 грн - заборгованість за тілом кредиту, 46 067,74 грн - заборгованість за відсотками.
Вказана заборгованість підтверджена рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, яке набрало законної сили, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року в сумі - 383 440,36 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 337 372,62 грн; відсотки за користування кредитом за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року -46 067,74 грн.
Рішення суду не виконано.
На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 шляхом продажу цього майна на публічних торгах через органи державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 635 105 грн, а кошти отримані від реалізації предмета іпотеки направити на погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року у загальній сумі 385 160,86 грн, з яких заборгованість по тілу - 337 372,62 грн, за відсотками за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року - 46 067,74 грн, судового збору за подачу позову - 1720,50 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року позов задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом продажу цього майна на публічних торгах через органи державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 635 105 грн, а кошти отримані від реалізації предмета іпотеки направити на погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за кредитним договором № СNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року у загальній сумі 385 160,86 грн, з яких заборгованість по тілу - 337 372,62 грн, по відсоткам за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року - 46 067,74 грн, судового збору за подачу позову - 1720,50 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відстрочено виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VII.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у результаті невиконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку позичальник, незважаючи на направлені досудові вимоги та на ухвалення рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, не погасив, що є підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому зазначив, що позивач пред`явив позов у межах строку позовної давності, оскільки рішенням суду, якими стягнуто заборгованість із боржника, строк позовної давності переривається відповідно до частини першої статті 264 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині мотивування та в частині розподілу судових витрат (стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» витрати по сплаті судового збору у розмірі 800 грн та за проведення експертної оцінки в розмірі 2 476 грн, а всього 3 276 грн, іншу частину судових витрат - компенсовано за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України).
В іншій частині рішення залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальник не виконав умови кредитного договору, тому суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що банк має право стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
При цьому, зазначив, що досудову вимогу про стягнення заборгованості боржники отримали 21 травня 2013 року. У зв`язку з невиконанням боржниками своїх зобов`язань кредитор звернувся до суду з відповідним позовом, який був задоволений судовим рішенням від 13 травня 2014 року, яке набрало законної сили. Отже, в зв`язку з вчиненням відповідних дій кредитором строк позовної давності щодо спірного кредитного зобов`язання перервався та, відповідно, розпочався спочатку. З цим позовом про звернення стягнення іпотечного майна кредитор звернувся 28 грудня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою, що 16 травня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило ОСОБА_1 досудову вимогу про повне дострокове погашення кредитної заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої позичальник зобов`язаний протягом 30 днів з моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку належні суми кредиту, проценти та штрафні санкції за кредитним договором. Досудова вимога була отримана 21 травня 2013 року.
ОСОБА_1 заявляла під час розгляду справи у суді першої інстанції про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й був зобов`язаний пред`явити позов до боржника протягом трьох років.
Проте, дійшовши висновку про переривання перебігу позовної давності на підставі частини другої статті 264 ЦК України, зокрема у зв`язку з пред`явленням банком позову до боржника, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою вимоги частини третьої статті 264 ЦК України, відповідно до яких після переривання перебіг позовної давності починається заново.
Отже, новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред`явлення позову (пред`явлення позову мало місце 25 червня 2013 року). Позивач мав звернутися до суду з 26 червня 2013 року до 26 червня 2016 року, а звернувся лише 28 грудня 2016 року з пропущеним строком позовної давності.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначає, що з цим позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки кредитор звернувся 28 грудня 2016 року в межах строку позовної давності.
Крім того, у цій справі датою кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитним договором, забезпеченого іпотекою, є 18 травня 2017 року, у зв`язку з чим саме цю дату необхідно розглядати як строк остаточного виконання зобов`язань за кредитним договором, та саме з цієї дати повинно рахувати строк позовної давності у три роки для пред`явлення вимог до іпотекодавця з метою звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою і витребувано цивільну справу.
13 серпня 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року вказану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 18 травня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CNL-502/013/2007, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 50 547 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,99 % річних з кінцевим терміном повернення - 18 травня 2017 року.
У забезпечення виконання кредитного договору між ЗАТ «ОТП банк» та ОСОБА_2 18 травня 2007 року укладено Іпотечний договір № PCL-502/013/2007, згідно з яким ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 .
27 червня 2012 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір про відступлення права вимоги, згідно якого ПАТ «ОТП Банк» відступило , а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року. Таким чином, до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права ПАТ «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідачів за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року та за договором іпотеки № PCL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року.
Позичальник належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання, у зв`язку із чим 16 травня 2013 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» направило позичальнику та майновому поручителю досудові вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року.
Вимоги кредитора виконані не були.
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 25 червня 2013 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2015 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року в сумі - 383 440,36 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 337 372,62 грн; відсотки за користування кредитом за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року - 46 067,74 грн.
Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 травня 2007 року квартира АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 - 1/3 частина, ОСОБА_1 - 2/3 частини.
04 вересня 2013 року, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис, щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме залишку заборгованості за кредитом у розмірі 42 208,51 дол. США, заборгованість по відсоткам у розмірі 2 442,07 дол. США, а також витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1 700 грн.
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 жовтня 2015 року, позов ОСОБА_1 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», треті особи: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу - Бондар І. М., Перший Суворовський відділ ДВС ОМУЮ, ОСОБА_2. про визнання виконавчого надпису таким, що не підлягає виконанню задоволено частково.
Визнано виконавчий напис від 04 вересня 2013 року, який вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу - Бондар І. М. у реєстрі № 6721, щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме залишку заборгованості за кредитом у розмірі 42 208,51 дол. США, заборгованість по відсоткам у розмірі 2 442,07 дол. США, а також витрат пов`язаних з вчиненням виконавчого напису у розмірі 1700 грн таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до висновку експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз №17-2873 від 30 листопада 2017 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 становить 635 105 грн.
ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Суди попередніх інстанцій вірно встановили, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року у неї перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» виникла заборгованість в сумі - 383 440,36 грн, з яких: залишок заборгованості за кредитом - 337 372,62 грн; відсотки за користування кредитом за період з 21 червня 2012 року до 16 травня 2013 року - 46 067,74 грн.
Вказана зобов`язань за вказаним кредитним договором забезпечено іпотекою, що встановлено укладеним 18 травня 2007 року іпотечним договором № PCL-502/013/2007, згідно якого предметом іпотеки є житлова квартира АДРЕСА_1 .
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» тут і далі у редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Установлено, що у пункті 2.1 договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов`язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії.
Умовами укладеного кредитного договору передбачено дату остаточного повернення кредиту - 18 травня 2017 року.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Крім того, право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань у цілому передбачено у пункті 1.9 кредитного договору.
При цьому сторони передбачили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги (пункт 1.9.1).
Установлено, що вимоги кредитора про дострокове повернення кредиту направлені відповідачам 16 травня 2013 року та отримані ними 21 травня 2013 року.
У цих вимогах ПАТ «ОТП Банк», посилаючись на пункт 1.9 кредитного договору, вимагало достроково, протягом 30 днів із моменту одержання повідомлення, виконати боргові зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі.
Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання.
Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.
При цьому таке право у кредитора згідно з умовами укладених договорів виникло через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.
Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Тобто, у справі, яка є предметом перегляду, позивач міг пред`явити позов до боржників протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі - 21 червня 2013 року).
Встановлено, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 25 червня 2013 року звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року в сумі - 383 440,36 грн. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 21 січня 2015 року, позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 було задоволено.
У відповідності до приписів статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Системний аналіз змісту вказаної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. У разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач,перебіг позовної давності переривається саме в день пред`явлення такого позову і перебіг позовної давності починається заново з наступного за ним дня.
Тобто, звернувшись 25 червня 2013 року до суду із позовом до ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № CNL-502/013/2007 від 18 травня 2007 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» тим самим перервало перебіг позовної давності. Але при цьому перебіг трирічної позовної давності почався заново з наступного за цією подією дня - з 26 червня 2013 року та закінчився 26 червня 2016 року.
З таким позовом ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду 28 грудня 2016 року, тобто зі спливом строку позовної давності.
Наявність передбачених статтею 264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності щодо пред`явлення вказаного позову, які б дозволяли зробити висновок про дотримання при поданні позову встановленого законом строку позовної давності, не встановлено.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 подавала до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу(пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).
На зазначене суди першої та апеляційної інстанцій належної уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для відмови у задоволенні позову за спливом позовної давності.
Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою-третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повно і всебічно встановлені судами на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Керуючись статтями 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 21 червня 2018 року, постанову Одеського апеляційного суду від 22 травня 2019 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. П. Курило