ANTIRAID

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 липня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., – розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання підвищення процентної ставки кредитного договору в односторонньому порядку неправомірним, зобов’язання здійснити перерахунок відсотків згідно з кредитним договором за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року, в с т а н о в и л а : У червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») в особі Кримської республіканської філії публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання підвищення процентної ставки кредитного договору в односторонньому порядку неправомірним, зобов’язання здійснити перерахунок відсотків згідно з кредитним договором за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року. Позов мотивував тим, що 3 лютого 2005 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_1 до 1 січня 2010 року повинен повернути банку кредит у сумі 25 584,00 долари США, сплатити визначені договором 12 % річних. Позивач вказував на те, що 1 серпня 2008 року він дізнався про односторонню зміну ПАТ «Укрсоцбанк» процентної ставки з 12 % до 13,5 % річних. Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору банк може ініціювати зміну відсоткової ставки за надання кредиту, але не право зміни її в односторонньому порядку. За таких обставин позивач просив суд визнати дії ПАТ «Укрсоцбанк» із зміни в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом неправомірними, зобов’язати банк віднести здійснені ним платежі на погашення кредиту за процентними ставками, обумовленими в кредитному договорі при його укладенні, та здійснити перерахунок відсотків за кредитом за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року, оскільки банк без повідомлення й укладення додаткової угоди з позичальником змінив у кредитному договорі процентну ставку в односторонньому порядку. Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 7 липня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним підвищення ПАТ «Укрсоцбанк» процентної ставки за кредитним договором НОМЕР_1, укладеним між сторонами 3 лютого 2005 року; зобов’язано банк здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року відповідно до редакції договору, чинної на час його укладення; стягнуто з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 74,00 грн; стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 12,75 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року рішення апеляційної інстанції залишено без змін. ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: неоднакового застосування положень ч. 2 ст. 642 ЦК України. Відповідач просить судові рішення касаційної й апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові позивача відмовити. На обґрунтування заяви ПАТ «Укрсоцбанк» додало копії судових рішень касаційної інстанції від 21 квітня 2010 року, від 14 грудня 2011 року та від 25 січня 2012 року, в яких по-іншому, на думку банку, застосовано положення ч. 2 ст. 642 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши заперечення позивача на заяву про перегляд рішень, перевіривши матеріали справи й викладені в заяві банку доводи, вислухавши представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 склалися кредитні правовідносини на основі кредитного договору НОМЕР_1, укладеного 3 лютого 2005 року, згідно з яким сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору й зазначено підстави зміни процентної ставки. Пунктом 2.6 цього кредитного договору передбачена можливість зміни розміру відсоткової ставки. Кредитор зобов’язаний повідомити позичальника про намір підвищити процентну ставку не пізніше, ніж за десять днів до дати початку їх застосування, а також запропонувати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі якщо позичальник погодиться із зміненим розміром процентної ставки, він зобов’язаний протягом п’яти днів підписати запропоновану кредитором додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору та повернути її до банку. У разі якщо позичальник не погодиться із запропонованим кредитором розміром процентів, позичальник зобов’язаний протягом п’яти днів повернути кредитору заборгованість з кредиту, сплатити нараховані проценти, пеню та можливі штрафні санкції в повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк надіслав позичальнику повідомлення про підвищення відсоткової ставки з 12 % до 13,5 % річних, а позивач, сплачуючи кредит за новою процентною ставкою, такими діями підтвердив отримання повідомлення й погодився на підвищення розміру процентної ставки. Постановляючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що 18 червня 2008 року банк надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення про підвищення з 1 липня 2008 року розміру процентної ставки до 13,5 % річних за кредитним договором НОМЕР_1 від 3 лютого 2005 року (а. с. 45, 46). Із повідомлення Севастопольської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» від 8 грудня 2008 року НОМЕР_2 вбачається, що повідомлення банку отримав не позичальник ОСОБА_1, а зовсім інша особа – ОСОБА_3 (а. с. 47). Тобто в зазначений строк позивач не підписував додаткову угоду до кредитного договору стосовно збільшення процентної ставки, оскільки не був повідомлений про пропозицію кредитора. У подальшому ОСОБА_1 здійснював поточні платежі згідно із передбаченим кредитним договором графіком за 12 % ставкою, вносячи в каси банку більші за розміром суми для дострокового погашення кредитної заборгованості. Копії квитанцій підтверджують той факт, що позичальник не міг знати про зміну процентної ставки, оскільки в них не зазначається відсоткова ставка (а. с. 89–94). Крім того, листування позичальника з банком свідчить про те, що позичальник повідомлень від банку про збільшення процентної ставки за новою відсотковою ставкою не отримував, тому положення ч. 2 ст. 642 ЦК України не підлягає застосуванню. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що судові рішення постановлено з дотриманням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, оскільки банк, змінюючи в односторонньому порядку процентну ставку, не повідомив про це позичальника, що призвело до порушень п. 2.6 кредитного договору НОМЕР_1 від 3 лютого 2005 року та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Додані ПАТ «Укрсоцбанк» до заяви копії ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року та рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року та від 25 січня 2012 року не можуть бути взяті Верховним Судом України до уваги, тому що в них установлено зовсім інші обставини. Тобто в справах, на які посилається відповідач, судами касаційної інстанції правильно застосовано норми ст. 642 ЦК України, оскільки судами встановлено факт укладення додаткової угоди про зміну договору. У справі, що переглядається, цей факт відсутній. З урахуванням викладеного в задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року слід відмовити, оскільки встановлені п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави для перегляду Верховним Судом України судових рішень відсутні. Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...e2?OpenDocument В рееестре пока решения нет.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Червинської М.Є., Гулька Б.І., Черненко В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання дій щодо зміни процентної ставки незаконними, зобовязання здійснити перерахунок процентів за кредитом за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення апеляційного суду міста Севастополя від 7 липня 2011 року, встановила: У червні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом. Посилався на те, що 3 лютого 2005 року він уклав з АКБ СР «Укрсоцбанк» договір кредиту № 945\30-141, за умовами якого йому було надано у тимчасове користування грошові кошти в сумі 25 584 доларів США зі сплатою 12 % процентів річних. Відповідач не має права в односторонньому порядку змінювати процентну ставку без його згоди. 1 серпня 2008 року, під час спроби здійснити чергове погашення кредиту, він дізнався від працівника банку, що відповідач, без відповідного повідомлення та укладення з ним додаткової угоди, змінив процентну ставку за вказаним договором кредиту з 12 % до 13,5 %. Просив визнати дії відповідача зі зміни в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом неправомірними, спонукати відповідача до належного виконання умов договору в редакції, яка діяла на час його підписання 3 лютого 2005 року, зобовязати відповідача здійснити перерахунок сплачених ним процентів за кредитом за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року. Рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 31 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішенням апеляційного суду міста Севастополя від 7 липня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено; визнано протиправним підвищення ПАТ «Укрсоцбанк» процентної ставки за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 3 лютого 2005 року; зобовязано ПАТ «Укрсоцбанк» здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 3 лютого 2005 року, за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року відповідно до редакції договору, що діяла на час його укладення 3 лютого 2005 року; стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_4 у повернення понесених ним судових витрат 74 грн.; стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 12 грн. 75 коп. У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують та не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На підставі ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити. Рішення апеляційного суду міста Севастополя від 7 липня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: М.Є. Червинська Б.І. Гулько В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115592

07.07.2011 Апеляційний суд міста Севастополя Справа № 22ц-880/11 р. Головуючий у першій інстанції Лушніков В.Ф. Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Моцний М.В. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді- Моцного М.В., суддів - Володіної Л.В., Сундукова В.М., за участю секретаря Блох Д.Д., позивача - ОСОБА_3, представника відповідача- Мовенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 травня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання дій відповідача зі зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом неправомірними та зобовязання здійснити перерахунок відсотків за кредитом, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_3 в червні 2010 року звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в березні 2011 року, просив визнати дії відповідача із зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом неправомірними та спонукати його до належного виконання умов договору в редакції, яка діяла на час його підписання 03.02.2005 року. Також просив зобовязати ПАТ "Укрсоцбанк" здійснити перерахунок відсотків за кредитом за період з 01.08.2008 року по грудень 2009 року. Вимоги мотивовані тим, що згідно умов укладеного між ним та банком договору кредиту № 945\30-141 від 03.02.2005 року банк не має права в односторонньому порядку змінювати процентну ставку без згоди позичальника, але в серпні 2008 року він дізнався, що відповідач без відповідного повідомлення та укладення додаткової угоди змінив процентну ставку за вказаним договором з 12% до 13,5%. З таким діями позивач не згодний. Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 31.05.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, з тих підстав, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що банк направив позичальнику повідомлення про підвищення процентної ставки з 12% до 13,5%, а позивач, сплачуючи кредит за новою процентною ставкою, такими діями підтвердив отримання повідомлення і погодився на підвищення процентної ставки. З таким висновком не погоджується колегія суддів. Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 9-12) 03.02.2005 року між АКБ СР „Укрсоцбанк” (в подальшому назва змінена на ПАТ „Укрсоцбанк”) та ОСОБА_3 укладений договір кредиту № 945\30-141, пунктом 2.6 якого передбачена можливість зміни процентної ставки за договором, для чого банк повинен повідомити позичальника про намір підвищити процентну ставку не пізніше чим за 10 днів до дати початку їх введення, а також надати додаткову угоду. В разі згоди позичальника за зміну процентної ставки, він зобовязаний підписати додаткову угоду та повернути її до банку протягом 5 днів, в разі незгоди протягом 5 днів повернути наявну заборгованість за договором в повному обсязі. 18.06.2008 року банк направив позивачу повідомлення про збільшення з 01.07.2008 року процентної ставки за договором з 12% до 13,5% та надіслав для підписання додаткову угоду (а.с. 45,46). Однак належні та допустимі письмові докази отримання позивачем зазначеного листа в матеріалах справи відсутні. Висновок суду про те, що ОСОБА_3 отримав лист банку та текст додаткової угоди, є помилковим, оскільки з повідомлення Севастопольської дирекції УДППЗ „Укрпошта” (а.с. 47) вбачається, що лист банку отримав не позивач ОСОБА_3, а інша особа - ОСОБА_5. Висновок суду про те, що позивач своїми діями погодився на збільшення процентної ставки, оскільки добровільно сплачував підвищенні відсотки, також не відповідає матеріалам справи. Заслуговують на увагу доводи позивача про те, що він сплачував відсотки за попередньою ставкою 12% та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції. З наданих копій квитанцій (а.с. 89-94) не вбачається, який розмір процентної ставки визначав банк, тобто ці дані позивачу достовірно відомі не були. Листування позивача з банком також свідчить про те, що позивач не отримував пропозицію підвищити процентну ставку, та, не висловившись з цього приводу, обґрунтовано вважав, що банк нараховує йому 12% як передбачено договором. З матеріалів справи також вбачається, що позивач вносив в касу банку суми, більші за розміром, ніж це встановлено договором, відповідач ці суми приймав. Тому слід погодитись з доводами позивача про те, що він бажав дострокового погашення кредиту, а банк не заперечував проти цього. З огляду на викладене не можна зробити висновок, що позивач, сплачуючи більші, ніж передбачено договором, суми, сплачував підвищену процентну ставку. Таким чином колегія суддів вважає, що банк, підвищуючи процентну ставку за кредитним договором, порушив вимоги п. 2.6. договору щодо належного повідомлення про це позичальника, односторонньо підвищив цю ставку, що є порушенням як умов договору так і п.4 ст. 11 ЗУ „Про захист прав споживачів”, тому права позивача підлягають захисту шляхом зобовязання відповідача здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором від 03.02.2005 року за період з 01.08.2008 року по грудень 2009 року. Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено без врахування викладених вище обставин, а тому відповідно до п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Враховуючи підстави звернення до суду (захист прав споживачів), відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду: витрати на ІТЗ розгляду справи 37 грн., а також при подачі апеляційної скарги: витрати на ІТЗ розгляду справи 37 грн., всього 74 грн., а також витрати в дохід держави: судовий збір в розмірі 8,50 грн. (сума, від сплати якої позивач звільнений при зверненні до суду) та 4,25 грн. (сума від якої позивач звільнений при подачі апеляційної скарги), всього 12,75 грн. Керуючись викладеним, ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.2 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 травня 2011 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправним підвищення Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" процентної ставки за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР „Укрсоцбанк” (в подальшому назва змінена на ПАТ „Укрсоцбанк”) та ОСОБА_3 03.02.2005 року. Зобовязати Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР „Укрсоцбанк” та ОСОБА_3 03.02.2005 року, за період з 01.08.2008 року по грудень 2009 року відповідно до редакції договору, що діяла на час його укладення 03.02.2005 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_3 у повернення понесених ним судових витрат 74 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в дохід держави судовий збір в розмірі 12,75 грн. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий:/підпис/М.В.Моцний Судді:/підпис/Л.В.Володіна /підпис/В.М.Сундуков З оригіналом згідно: Суддя Апеляційного суду м. Севастополя М.В.Моцний http://reyestr.court.gov.ua/Review/17066913

Номер правильный.

Если человек отказывается давать пояснения, заставить его Вы не можете. В любом случае на сегодняшний день есть главный бухгалтер и она может дать пояснения. При реорганизации у Вас же проходил аудит? Посмотрите, что там написано. К тому же можно попросить старого бухгалтера объяснить главному бухгалтеру в чем проблема и уже главный бухгалтер даст необходимые пояснения.

На мой взгляд в связи с прекращением основного обязательства прекращаются и обязательство его обеспечивающие. Поэтому можно в судах смело показывать решение суда в котором отказано банку в иске к основному должнику и таким образом прекращать все поручительства.

Судьбу расскажем. А на Закон о ЗПП сослались в связи с тем, что банк до сих пор утверждал, что его действие не распространяется на договора после заключения и вопрос касался платы за исполнительную надпись. Видимо немного не дописал.

Пропали где-то эти "борцы".

Постановление пленума здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4187

По большому счету, разницы для налогообложения нет никакой. Компания в Украине может быть как дочерней так и просто юрлицом, корпоративные права которого на 100% принадлежат нерезиденту.Механизм создания стандартный. Нужна будет помощь, обращайтесь.

Можно.

В ГК есть понятие срока и термина. Если исполнение наступило в 2006 году, то даже с увеличенным сроком Привата в 5 лет они все равно его пропустили. Нужно обязательно подавать апелляцию. Судебный сбор - 50% от первоначального иска.

Справа № 2-5878/11 Р І Ш Е Н Н Я іменем України "05" червня 2012 р.Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Антипової Л. О при секретарі П'ятаченко Г. В., Тетянич Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Відділ Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулась до суду з позовом до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі №1471 від 15.09.2010 року за договором іпотеки №5230136, посвідченого 14.02.2007 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та задоволення за рахунок стягнутих коштів заборгованості перед банком у розмірі 882 853,99 грн., таким, що не підлягає виконанню. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.02.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк»та нею був укладений Кредитний договір №529898, згідно з яким ОСОБА_2 надав позивачу кредит у сумі 115 000,00 доларів США, зі сплатою процентів у розмірі 11,5% річних строком до 14 лютого 2027 року. Крім того, позивач зазначає, що 14.02.2007 року між сторонами було укладено договір іпотеки № 5230136, відповідно до умов якого іпотекодавець передав в іпотеку відповідачу нерухоме майно -квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. 15.09.2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис на предмет іпотеки з метою задоволення вимог ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк»про стягнення заборгованості, яка виникла в сумі 882 853,99 грн. та витрат за вчинення виконавчого напису. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом, в порушення вимог Закону України «Про нотаріат», Інструкції про вчинення нотаріальних дій, не була перевірена безспірність суми заборгованості та не перевірені документи, що встановлюють прострочення виконання зобов'язань. Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, надав відповідні пояснення та просив суд позов задовольнити, з обставин, викладених в позовній заяві. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, надала суду заперечення та просила відмовити в його задоволенні в повному обсязі. Третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, до суду не з'явився, надав суду заперечення та просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях та розглядати справу за його відсутності. Представник 3-ї особи ВДВС Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з'явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Вислухавши представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного. Конституційним судом України 10 листопада 2011 року прийнято Рішення № 15-рп/2011 у справі за конституційним поданням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22,23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів»у взаємозв'язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), згідно якого Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення Закону України «Про захист прав споживачів», і їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. У зв'язку із прийняттям вищезазначеного Рішення Конституційного суду України у Віснику Верховного суду України № 12 (136) за 2011 рік (с.45) розміщено повідомлення про вилучення із розділу «Складні питання у судовій практиці щодо кредитних договорів»узагальнення «Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин»(Вісник Верховного суду України»№ 11 (123)'2010, с. 22) абзацу, який передбачав, що «…після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини». Відповідно до частин 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із ч. 1 ст. 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Приписами статті 88 Закону України «Про нотаріат»передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями -не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Згідно п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 p., для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно. Згідно з пунктом 283 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 03.03.2004 за №283/8882, зокрема, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов'язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчинюється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Відповідно до частин 1, 2 п. 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем . У виконавчому написі №1471 від 15.09.2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 зазначив, що стягнення здійснюється в забезпечення виконання зобов'язань по Договору кредиту від 14.02.2007 р., строк платежу за яким настав 26.12.2008 р. За рахунок коштів, виручених від реалізації майна, буде погашена заборгованість в сумі еквівалентній 882 853,99 грн., до якої включена сума заборгованості за кредитом, сума заборгованості за відсотками, пеня та додаткові витрати за вчинення виконавчого напису. Суду не надано доказів, які підтверджують, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом, Банком було надані, а нотаріусом перевірені, документи, передбачені Інструкцією «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», а також Законом України «Про нотаріат», які підтверджують безспірність суми, визначеної нотаріусом у виконавчому написі. Як зазначалось раніше, умовами Кредитного договору від 14.02.2007 р., укладеного між сторонами визначено, що кінцевий строк виконання зобов'язань, погоджений сторонами, і визначений 14.02.2027 року. Зазначені обставини не були враховані нотаріусом при вчиненні виконавчого напису та відсутні посилання у самому виконавчому написі. Крім того, відповідно до Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. з подальшими змінами, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень. З наданих суду документів вбачається, що боржник був позбавлений можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості або оспорити вимоги Стягувача або ж виконати їх, що, також, не може свідчити про безспірність суми, пред'явленої до стягнення. Крім того, вимога до Боржника від 26.12.2008 №1059/12, на яку посилається у своїх запереченнях Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 не була отримана позивачем, про що свідчить копія конверту та повідомлення про вручення поштового відправлення. До того ж п.6.6. Кредитного договору передбачено, що будь-які повідомлення та документи, які надаються Банком Позичальнику згідно умов цього Договору, викладаються в письмовій формі, та надсилаються рекомендованим листом за місцем проживання Позичальника, вказаним в розділі 7 цього Договору, або надаються Позичальнику особисто під час його звернення за адресою: Україна, м. Київ, вул. Якіра, 8, відділення №8 Філії ЗАТ ПУМБ в м. Києві. Аналогічні умови містяться і в п.5.7. Договору іпотеки №5230136 від 14.02.2007. Будь яких інших умов відповідно до яких можливо вважати отриманим вимоги Банку ні кредитний договір, ні договір іпотеки не містять. Окрім цього сума зазначена у вимозі Банку від 26.12.2008 №1059/12 в розмірі 111 932,67 доларів США -заборгованість по поверненню кредиту та 1073,28 доларів США -заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом не співпадає з сумою зазначеною у Заяві про вчинення виконавчого напису від 19.07.2010 №2701 де зазначена заборгованість у розмірі 113 005,95 доларів США та 2 537,63 грн., та у свою чергу не співпадає з сумою зазначеною у самому виконавчому написі, а саме - вимоги щодо сплати у розмірі 113 005,95 доларів США та 37,63 грн. На момент розгляду справи з боку відповідача не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували обставини, викладені позивачем в своїй позовній заяві. Враховуючи викладене, оцінюючи всі зібрані у справі докази в їх сукупності суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі. На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за сплату судового збору в розмірі 8,50 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн., а всього стягнувши 45,50 грн. Керуючись ст.ст. 3, 10, 60, 88, 213-215, 294 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Відділ Державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню -задовольнити в повному обсязі. Визнати виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі №1471, вчинений 15.09.2010 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про звернення стягнення на квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 5229898 від 14.02.2007 року, в сумі 882 853,99 грн., таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк»на користь ОСОБА_1 витрати пов'язані з розглядом справи в розмірі 45,50 грн. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/24712107

После 3-х лет с моемнта окончания действия договора. В некоторых договорах устанавливают срок исковой давности, тогда по его окончанию.

УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 0416/2-78/12 05.06.2012 Провадження № 22-ц/491/1224/12 Головуючий в суді першої інстанції - Макарова Т.Ю. Справа № 2-1471/11 Категорія 27 (4) Доповідач - Ляховська І.Є. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2012 року м. Кривий Ріг Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого - судді Ляховської І.Є., суддів - Михайлів Л.В., Соколан Н.О., при секретарі - Куреденко О.П., за участю - представника позивача Дороша Олександра Григоровича, відповідача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2011 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої, після уточнення позивачем позовних вимог, становить 78964 грн.46 коп., з яких прострочена заборгованість по кредиту - 6490,11 грн.; прострочена заборгованість по комісії - 645,00 грн.; прострочені відсотки - 458,65 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 43335,44 грн.; пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 6585,07 грн.; пеня за несвоєчасне погашення комісії - 21450,19 грн. В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 828-пк-2008 від згідно умов якого він надав останній кредитні кошти в розмірі 15000,00 гривень зі сплатою 0,0001% річних за користування кредитом зі строком повернення кредитних ресурсів 19 серпня 2011року. Згідно кредитному договору та графіку відповідач ОСОБА_3 повинна була щомісячно з 01 по 20 число кожного місяця сплачувати на погашення основного боргу та відсотків - 416,67 грн. та комісійну винагороду в сумі 322,50 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором 20 серпня 2008 року між позивачем та ОСОБА_5 і ОСОБА_6, з кожним окремо, укладено договори поруки №828/1-пп-2008 та №828/2-пп-2008 відповідно. У зв'язку з порушенням ОСОБА_3 своїх зобов'язань, несвоєчасних та неповних платежів за кредитним договором утворилась заборгованість, яку, разом із судовими витратами,просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2012 року позовні вимоги ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" задоволені частково, стягнуто на його користь з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в сумі 22593 грн. 76 коп., судовий збір в сумі 225 грн. 94 коп. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд дійшов помилкового висновку щодо неналежного повідомлення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про порушення ОСОБА_3 умов кредитного договору та не врахував, що поручителі відповідають перед кредитором за порушення зобов'язання нарівні з боржником. Крім того, судом неправомірно зменшено розмір пені та залишено поза увагою, що відповідачами не наведено жодних підстав для застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором та ухвалення нового про відмову в позові, також посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на його думку, суд дійшов помилкового висновку щодо факту належного повідомлення ОСОБА_3 про наявність боргу та щодо наявності у неї непогашених зобов'язань перед позивачем за кредитним договором , а також не звернув увагу на порушення позивачем умов кредитного договору при розподілі коштів, сплачених ОСОБА_3 на погашення кредиту. Крім того, вважає, що судом неправомірно взято до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки він не містить чітких математичних розрахунків. В своїх запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_4 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" просить її відхилити. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 20 серпня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 828\2-пк-2008, згідно умов якого позивач надав ОСОБА_3 кредитні кошти в розмірі 15 000,00грн. зі сплатою 0,0001% за користування кредитом зі строком повернення кредиту до 19 серпня 2011 року. Згідно п.3.3. кредитного договору відповідач ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання повертати кредит щомісячними платежами в розмірі 416,67 гривень відповідно до Графіку зниження розміру заборгованості (Додаток 1). За умовами п.4.7. кредитного договору відповідач ОСОБА_3 щомісячно повинна була сплачувати позивачу комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у сумі 322,50 грн. також відповідно до Графіку (а.с.7-9). У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем ОСОБА_3 виникла заборгованість, яка станом на 03 лютого 2012 року за розрахунками позивача становить суму 78964,46 грн., у тому числі заборгованість за кредитними зобов'язаннями в сумі 7593,76грн. та нарахована позивачем пеня в сумі 71370,70 грн. Згідно з ч.1 ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Згідно п. 3.5. кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів в разі несвоєчасного або не в повному обсязі погашення Позичальником заборгованості за кредитом або процентами, відповідно до умов кредитного договору Вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі з'ясував усі обставини справи, перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості (а.с.111), правильно встановив, що її розмір складає 7593,76грн., в тому числі: залишок простроченої заборгованості за кредитом 6490,11грн.; залишок простроченої заборгованості по процентам - 458,65 грн.; залишок простроченої заборгованості по щомісячній комісії -645,00 грн. Надавши вірну юридичну оцінку правовідносинам сторін, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_3 зазначеної заборгованості в сумі 7593,76грн., а також пені в сумі 15000грн. Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3- ОСОБА_4 не спростовують висновків суду та не містять підстав для її задоволення. Так, його посилання на порушення банком умов договору щодо черговості зарахування платежів є безпідставними та спростовуються наданими позивачем розрахунками, згідно яких при надходженні платежів зарахування коштів здійснювалось позивачем у відповідності з п.3.7 кредитного договору. Також необґрунтованими є посилання на неправомірне застосування підвищеної процентної ставки в розмірі 36%. Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Підписанням пункту 4.9 кредитного договору сторони домовилися, що у випадку непогашення, несвоєчасного погашення або погашення не в повному обсязі трьох поспіль щомісячних платежів по погашенню позичкової заборгованості та/або процентів за користування кредитними ресурсами та/або щомісячних комісійних винагород, за користування кредитними ресурсами застосовується процентна ставка у розмірі 36% річних та подальше нарахування процентів проводиться за вказаною новою процентною ставкою, починаючи з двадцять першого числа місяця, в якому позичальник не сплатив або несвоєчасно сплатив або сплатив не в повному обсязі третій поспіль вищезазначений платіж. При цьому позичальник підписанням цього договору підтвердив, що для вказаного вище застосування нової процентної ставки не вимагається підписання сторонами будь-яких інших додаткових документів, крім цього договору (а.с. 8-зворот). Як встановлено в судовому засіданні, відповідач ОСОБА_3 порушувала графік погашення заборгованості щодо строків та суми платежів, через що позивачем з 22 січня 2010 року згідно п.4.9. кредитного договору була застосована підвищена процентна ставка у розмірі 36% річних та подальше нарахування процентів проводилося за вказаною новою процентною ставкою. Інші доводи апеляційної скарги представника відповідача, зокрема щодо неналежного повідомлення ОСОБА_3 про наявність заборгованості також не можуть бути взятими до уваги, оскільки спростовуються підтвердженими належними доказами висновками суду, у зв'язку з чим у задоволенні апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 необхідно відмовити. Проте з доводами апеляційної скарги позивача колегія суддів частково погоджується. Так, вирішуючи спір щодо відповідальності поручителів ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову до цих відповідачів, при цьому виходив із недоведеності своєчасного повідомлення поручителів про порушення виконання боржником ОСОБА_3 своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого можливе застосування підвищеної процентної ставки за кредит, та внаслідок чого збільшується обсяг їх відповідальності. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду через його невідповідність обставинам справи. Судом встановлено, що 20 серпня 2008 року на забезпечення виконання вищезазначеного кредитного договору позивачем було укладено окремі договори поруки: №828/1-пп-2008 з ОСОБА_5 та №828/2-пп-2008 з ОСОБА_6 Відповідно до умов цих договорів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як поручителі у випадку невиконання боржником - відповідачем ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором відповідають перед Кредитором у тому ж обсязі, що й боржник. Приписами ч.1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Статтею 598 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язання - зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.599 ЦК України порука може бути припинена у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Як убачається із матеріалів справи, своїми підписами на договорах поруки відповідачі ОСОБА_5, та ОСОБА_6 засвідчили, що ознайомлені з умовами кредитного договору №828-пк-2008 від 20 серпня 2008 року та з його умовами погодилися, у тому числі і з умовами п. 4.9, яким передбачено можливість збільшення розміру процентної ставки до 36% річних (а.с.11.12). Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 24 постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. У зв'язку з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не мав підстав для відмови в задоволенні позову про стягнення з поручителів суми заборгованості солідарно з боржником ОСОБА_3, тому рішення суду в цій частині необхідно скасувати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_3, а також з ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором у сумі 22593грн.76коп. Що стосується доводів апеляційної скарги позивача щодо неправомірного зменшення судом розміру пені, то вони є необґрунтованими. У пункті 27 вищезазначеної постанови Пленуму роз'яснено, що істотними обставинами в розумінні ст. 551 ЦК можна вважати ступінь виконання зобов'язання боржником, наприклад, дострокове погашення кредиту та процентів, доведений матеріалами справи тяжкий майновий стан боржника, інші інтереси сторін (а не лише боржника), які заслуговують на увагу. Встановивши, що загальний розмір нарахованої позивачем пені складає 71370,70 грн., в тому числі: за несвоєчасне погашення кредиту -43335,44 грн.; за несвоєчасне погашення процентів -6585,07; за несвоєчасне погашення комісії -21450,19 грн., суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку, що ця сума є надмірно великою у порівнянні з сумою кредиту, оскільки перевищує суму наданого кредиту в 4,75 разів, та врахувавши, що станом на 03 лютого 2012 року відповідачем ОСОБА_3 сплачено позивачу 27911,81грн., суд першої інстанції правильно застосував положення ч.3 ст.551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, та зменшив пеню до 15000 грн. У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги позивача щодо неправомірного зменшення судом розміру пені не можуть бути взятими до уваги. Відповідно до вимог ч. 5 ст.. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У зв'язку з цим рішення суду в частині розподілу судових витрат необхідно змінити та стягнути з відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача судові витрати на загальну суму 740грн.76коп. (у тому числі: 225грн.94коп. судового збору та 120грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді першої інстанції, а також 394грн.82коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції) у рівних частинах з кожного, тобто по 246грн.92 коп. з кожного із відповідачів. Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч. 1 п. 3, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, відхилити. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити частково. Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 02 березня 2012 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_5 солідарно з ОСОБА_3, а також з ОСОБА_6 солідарно з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором № 828-пк - 2008 від 20 серпня 2008 року в сумі 22593 (двадцять дві тисячі п'ятсот дев'яносто три) гривень 76копійок. Рішення в частині стягнення судових витрат змінити та стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" судові витрати в сумі 246 (двісті сорок шість) гривень 92 копійки з кожного. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Повне рішення складено 04 червня 2012 року. Головуючий : І.Є.Ляховська Судді: Л.В.Михайлів Н.О.Соколан http://reyestr.court.gov.ua/Review/24443301

Справа № 22-ц-205/12 21.02.2012 21.02.2012 20.03.2012 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц- 205/12 Суддя по 1 інстанції Паньков Д.А. Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Шолох З.Л. Рішення Іменем України 21 лютого 2012 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі: головуючого - Шолох З.Л., суддів Локтіонової О.В., Самчишиної Н.В., при секретарі судового засідання Величковській В.С., без участі осіб, належно повідомлених про час та місце слухання справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и л а : У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - «Приватбанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості. В обгрунтування позову позивач посилався на те, що 28 лютого 2008 року між «Приватбанком» та ОСОБА_2 укладена кредитна угода, а 21 березня 2008 року договір про видачу траншу, який є невідємною частиною угоди, за умовами яких відповідач 21 березня 2008 року отримав кредит в сумі 500 000 грн. строком до 28 лютого 2018 року під 18 % річних й зобовязався до 20 числа кожного місяця сплачувати на його погашення по 12 800 грн. В забезпечення цього кредитного зобовязання 25 лютого 2008 року укладений договір поруки з ОСОБА_3 Позивач вказував, що в звязку з неналежним виконанням боржником кредитного зобовязання утворилося 905276,76 грн. заборгованості станом на 13 липня 2011 року. Посилаючись на умови договору та вимоги закону, позивач просив стягнути вказану заборгованість солідарно з відповідачів. Заперечуючи проти позову, відповідачі посилались на те, що рішенням суду за позовом «Приватбанку» у 2010 році з них стягнута достроково уся кредитна заборгованість, тому просили закрити провадження у справі. Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 грудня 2011 року закрите провадження у цій справі в частині стягнення з відповідачів 618838,11 грн. заборгованості на користь «Приватбанку» за вказаним кредитним договором. Рішенням того ж суду від 19 грудня 2011 року позов «Приватбанку» задоволено частково. Стягнуто на користь позивача солідарно з відповідачів 286438 грн. заборгованості за кредитним договором, а також судові витрати. В апеляційній скарзі відповідачі, посилаючись на незаконність та необгрунтованість рішення суду, просили його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову «Приватбанку». Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому кредитне зобовязання належить вважати припиненим не з моменту набрання законної сили рішенням суду про стягнення заборгованості, яке не виконано боржником, а з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки, пені та інших втрат, передбачених договором. Проте, з розміром стягнутої з відповідачів заборгованості колегія не погоджується. Так, згідно з ч.1 ст. 509 ЦК зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК, зокрема договорів та інших правочинів (ч.2 ст. 509 ЦК). Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК, зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобовязань зазначені у статтях 599-601, 604-609 ЦК України. До них не належить можливість припинення зобовязання у звязку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора. За відсутності інших підстав припинення зобовязання, передбачених договором або законом, зобовязання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним виконанням зобовязання є прийняте кредитором виконання, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 28 лютого 2008 року між «Приватбанком» та ОСОБА_2 укладена кредитна угода, а 21 березня 2008 року договір про видачу траншу, який є невідємною частиною угоди. За умовами цих угод відповідач 21 березня 2008 року отримав кредит в сумі 500 000 грн. на споживчі цілі строком до 28 лютого 2018 року під 18 % річних й зобовязався до 20 числа кожного місяця сплачувати на його погашення по 12 800 грн. Згідно з п.5.1 договору про видачу траншу від 21 березня 2008 року, договір діє до повного виконання зобовязань сторонами. В забезпечення цього кредитного зобовязання 25 лютого 2008 року укладений договір поруки з ОСОБА_3 Заочним рішенням Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2010 року, яке набрало чинності, з відповідачів на користь «Приватбанку» стягнута кредитна заборгованість за цим же кредитним договором станом на 15 січня 2010 року в сумі 618838,11 грн., із яких: 448 555,23 грн. заборгованість по тілу кредиту, 119552,03 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 50730, 85 грн. пеня та штрафи. Як вбачається із пояснень сторін та розрахунку заборгованості станом на 13 липня 2011 року (а.с.10-11), наданого позивачем, починаючи з квітня 2009 року будь-яких платежів за кредитним договором не здійснювалося, у тому числі й в порядку виконання вищезазначеного судового рішення. Заборгованість за кредитним договором станом на 15 січня 2010 року стягнута з відповідачів солідарно в сумі 618838,11 грн. Цим же рішенням достроково стягнута вся сума по тілу кредиту. Тому, в межах заявлених позовних вимог, підлягала стягненню заборгованість за період лише з 15 січня 2010 року по 13 липня 2011 року по процентам за користування кредитом та пені, а саме: - заборгованість по процентам (без тіла кредиту) становить 214891,91 грн. ( від заявленої суми 334443, 94 грн. стягнута сума за попереднім судовим рішенням 119552,03 грн. = 214891,91 грн.). При цьому, згідно з умовами кредитного договору, проценти за користування кредитом нараховані в підвищеному розмірі - 40 % річних на залишок заборгованості за кредитом; - пеня нарахована в сумі 107427,59 грн., виходячи із 0,2% від суми непогашеного платежу за кожний день прострочки (пункти 4.3, 6.1 договору). Проте, розмір пені в межах одного року становитиме 65 587,13 грн. (107427,59 грн. 41840,46 грн. = 65587,13 грн.). При вирішенні питання про розмір заборгованості, районний суд не звернув увагу на положення ст. 549 ЦК України щодо правової природи неустойки, а також на те, що за умовами даного кредитного договору неустойка нараховується неодноразово, у тому числі у вигляді підвищеної процентної ставки за порушення зобовязання. До того ж, не врахував вимоги ст. 258 ЦК України про те, що для вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність один рік, тоді як нарахування пені «Приватбанком» проведено понад цей строк. Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, з урахуванням цих вимог закону, положень п. 6 ст. 3 ЦК України щодо розумності та справедливості, розмір нарахованої пені підлягає зменшенню до 10000 грн., оскільки позивачем проценти за користування кредитом нараховані з врахуванням підвищеної процентної ставки за порушення зобовязання. Враховуючи викладене, підлягає стягненню на користь позивача 224891,91 грн. заборгованості за кредитним договором станом на 13 липня 2011 року, а рішення суду в частині стягнення розміру заборгованості підлягає зміні на підставі п.1 ч.1 ст. 309 ЦПК України. Доводи апеляційної скарги про те, що зобовязання є припиненим необгрунтовані, оскільки саме по собі ухвалення рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого фактично не здійснено, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобовязання. Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, - вирішила: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2011 року змінити в частині стягнення розміру заборгованості. Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № 12 МЮ\2008 від 28 лютого 2008 року 224891,91 грн. заборгованості станом на 13 липня 2011 року, із яких: 214891 грн. заборгованість по процентам за період з 15 січня 2010 року по 13 липня 2011 року та 10000 грн. пені. В частині розподілу судових витрат рішення суду залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21961700

Решение размещено здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4494

Справа № 2-3028/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.01.2012 Рівненський міський суд Рівненської області в складі: головуючий суддя - Сидорук Є. І. секретар - Патій Н.А., з участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення АТ "ОТП Банк" про визнання частково недійсними кредитного договору №ML-P00/015/2008 від 18.02.2008 р. та про визнання недійсними додаткових договорів №1, №2, №3 до кредитного договору № ML-P00/015/2008 від 18/02/2008р., ВСТАНОВИВ: Позивач 28.02.2011 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП БАНК», в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Рівне про визнання частково недійсними кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року та про визнання недійсними додаткових договорів № 1, №2, №3 до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року. В судовому засіданні представник позивача надала заяву про збільшення та уточнення позовних вимог згідно якої просить: 1) визнати недійсним з моменту укладення пункти кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»), а саме : п.. 3 ч.1, п.1.3.2. ч. 2; п. з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.6. ч. 2; п.2.3.7. ч.2; п. 4.1.1. ч.2; 2) визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір № 1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОПТ Банк»).; 3) договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19.02.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ « ОТП Банк») посвідчений приватним нотаріус Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 386, визнати недійсним з моменту укладення; 4) додатковий договір №1 до договору іпотеки № РMLР00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, визнати недійсним з моменту укладення; 5) зобовязати приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №387 від 19.02.2008 року, земельну ділянку загальною площею 0,736 га, у тому числі: частина земельної ділянки, загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; частина земельної ділянки, загальною площею 0,486 га для ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Однак 17.01.2012 року представник позивача надав клопотання про відмову від 5 позовної вимоги. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечень суду не надав, просить суд відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог. Крім того, подав суду клопотання в якому просить суд залучити до участі у справі замість ПАТ «ОТП БАНК» ТЗОВ «ОТП Факторинг Україна» в звязку із зміною кредитора у зобовязанні. Суд заслухавши сторін, всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного. Так, судом встановлено, що 18 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем Закритим Акціонерним Товариством «ОТП Банк» (в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «ОТП Банк»), в особі регіонального відділення ЗАТ «ОТП Банк» в м. Рівне, було укладено кредитний договір №ML-P00/015/2008 від 18.02.08 р., на підставі типової форми договору, запропонованої Банком. Згідно укладеного договору Банк зобовязався надати споживчий кредит в сумі 58870,00 (пятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят) доларів США, з кінцевим терміном повернення 17 лютого 2023 року, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним. 16 квітня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №1 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №1). 14 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №2 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №2). 19 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №3). В пункті 3 ч. 1 Кредитного договору Сторони домовились, що для розрахунку процентів за користуванням Кредитом буде використовуватись Плаваюча процентна ставка, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % річних та FIRD (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозиту). В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIRD може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися). Дані умови передбачені також підпунктами пункту 1.4 договору. На дату підписання Кредитного договору FIRD складав 7,5%. Також даним договором закріплено, що інформація, що до розміру ставки FIRD розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua, а також в приміщені Банку на інформаційних стендах. У відповідності до п.2 ч.1 договору кредит видається на споживчі цілі. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом в розумінні п.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника. У відповідності до пп. «Є» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі як одна з істотних умов договору. У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, спірним кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить актам законодавства. Відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Таким чином чинне законодавство України дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Таким чином лише письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки. В Листі НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини сторін - ст. 1056-1 ЦК України, п. 4, п. 5 ст. 11, ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», пп. 3.3., п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» . Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. П.1.3.2. Договору: (Позичальник зобовязаний) Забезпечити укладання, набрання чинності та надання Банку договорів страхування, укладених в страховій компанії погодженій Банком до співпраці та на весь строк дії цього Договору. Перелік погоджених відповідачем страхових компаній розміщується на сайті відповідача www.otpbank.com.ua. П.2.3.6. протягом дії договору без попередньої згоди банку не укладати інші правочини по отриманню нових кредитів. Пункт 1.4.1.5.1. кредитного договору встановлює, що в разі порушення позивачем умов визначених в пунктах 2.3.6, 2.3.7 кредитного договору (серед іншого) відповідач без погодження з позивачем має право підвищити фіксовану процентну ставку по кредиту на 4 відсотки. П.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування» зазначає, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Виходячи з цього положення Закону, оскільки страхування предмету іпотеки в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином, в тому числі на підставі кредитного договору, обмежувати позивача у виборі страхової компанії.Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. Таким чином, спірні положення кредитного договору, щодо заборони отримання інших кредитів, визначення та погодження страхової компанії порушують законне право позивача на звернення до будь-якої (обраної ним) страхової компанії та порушують діюче в Україні законодавство. П.4.1.1 договору, передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у визначений цим договором строк, Позичальник зобовязується сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання Боргових зобовязань за кожен день прострочки. Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з ст. 3 цього закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, при укладенні Договору відповідачем не враховані вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позивача. Згідно п.5 ч.3 ст.18 даного Закону несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором. Встановлення в договорі пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства України (п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України). Оскільки, кредитний договір є видом договором приєднання, умови якого розробляються банком і позичальник не впливає на зміст договору, банк, встановивши завищений розмір пені, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості, щодо споживача. Кредитний договір є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх його суттєво-істотних умов, а не з моменту надання кредиту. Однак, в спірному договорі встановлено пеню лише у випадку прострочення позичальника. Стосовно можливого прострочення банку така відповідальність не встановлюється, що порушує принцип справедливості. Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача. Таким чином, положення п. 4.1.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного законодавства, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Підписання додаткових договорів № 1 від 16 квітня 2009 року, №2 від 14 жовтня 2009 року та №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року стало наслідком не проведення переддоговірної роботи з позичальником і введенням його в оману та чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Відповідача. У відповідністю із Постановою правління НБУ від 6 серпня 2009 року N 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» були схваленні Рекомендації щодо роботи банків з позичальниками - фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове становище (далі - Рекомендації), розроблені на підставі статей 7, 15 Закону України "Про Національний банк України" та статей 49, 55, 60 - 62, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Судом встановлено, що при підписанні жодного з Додаткових договорів не виконано вимоги П.3.4. Рекомендації: У разі прийняття рішення про реструктуризацію та/або зміну валюти кредитної заборгованості позичальнику надається детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов'язань позичальника відповідно до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідач порушив вимоги п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» й не повідомив Позичальника в письмовій формі про кредитні умови: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення додаткового договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Скориставшись складним фінансовим становищем Відповідача і відсутністю у нього необхідних знань Відповідач ввів його в оману й замість того, щоб надати йому можливість погашати кредит на нових умовах, прийнятних як для Позичальника, так і для Банку, Відповідач невмотивовано, декілька разів підвищує відсоткову ставку по кредиту. Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 був посвідчений 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Для укладення іпотечного договору, Позивачем були надані слідуючі документи: Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року, Договір дарування від 07.05.02 року, висновок про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 05.12.07 року, Свідоцтво про одруження, в тому числі і копії свідоцтв про народження дітей, неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження . Судом встановлено, що під час укладання Іпотечного договору Позивачу, як іпотекодавцю не була розяснено зміст ст. 6 Закону Україно «Про іпотеку», а саме: якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), які на ній розташовані. З матеріалів справи випливає, що Іпотекодавець повідомив Відповідача та нотаріуса про те, що на земельній ділянці, що передається в іпотеку, розташований житловий будинок в якому він проживає разом із своєю сімєю та надвірні будівлі. Документальним підтвердженням цього є Договір дарування від 07 травня 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2107, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_7 у відповідності з п.1 Договору дарування ОСОБА_2 прийняв у дар жилий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,74 га, закріплену за Великоомелянською сільською радою, виділену для будівництва та обслуговування жилого будинку 0,25 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,49 га. На Державному акті на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року на план схемі зовнішніх меж земельної ділянки схематично позначено житловий будинок та надвірні споруди, тож відповідач та нотаріус не могли не помітити їх наявності. При підписанні оспорюваного договору іпотеки нотаріус, який його посвідчував, перевіривши паспорти в яких містяться записи про наявність неповнолітніх дітей, до уваги вказаний факт не взяв. Таким чином були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Відповідно до ст. 405 ЦК України, Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. У відповідності з ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", дитина має право користування відносно того приміщення, у якому вона проживає разом із власником, будучи членом родини власника. Таким чином, у випадку, якщо дитина проживає разом з батьками, а тим більше, якщо це місце є єдиним житлом, що є в дитини та де вона може проживати з дотриманням усіх встановлених законодавством санітарних норм, батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають ніякого права укладати відносно нерухомого майна, де вони проживають разом з дитиною, будь яких угод, у т.ч. договорів іпотеки на дане житло. Позичальнику не було розяснено, що він порушує права своїх неповнолітніх дітей на користування житлом і що він не має права, без дозволу органу опіки та піклування, на укладання договору іпотеки, в забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору перед Відповідачем. При цьому необхідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки земельної ділянки Відповідач та нотаріус від Позивача не вимагали, а Позивач, у звязку з відсутністю необхідних юридичних знань, не знав про цю обовязкову вимогу закону. Ст.203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Так,ч. 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч.2 ст. 177 СК, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначає що,батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації. Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»: Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Згідно з пунктом 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів; батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав. Ст. 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною. Таким чином, Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 від 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу - ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки при його укладені були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Спірний Договір іпотеки був укладений без дозволу органів опіки та піклування й суперечить вимогам ст. 47, 51 Конституції України, ст. 203,405 ЦК України; ст. 177 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.17, ст.ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункту 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882). що і є підставою для визнання його недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Додатковий договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, як похідний від основного зобовязання, є недійсним. На підставі викладеного та керуючись ст. 47, 51 Конституції України, ст. ст.1, 3, 4, 13, 15, 16, 203, 215, 216, 224, 230, 236, 257, 258, 405, 548, 627, 632, 651, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 7, 177 Сімейного кодексу України; ст. 156 Житлового кодексу УРСР; ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Законами України «Про страхування», «Про іпотеку», «Про банки та банківську діяльність», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», Постанови N 5 від 12.04.96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, Листом НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Рекомендаціями НБУ № 461 від 06.08.2009 р., п.40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст. ст. 10,11,59, 60, 88, 208, 213-215, 223, 294, 297 ЦПК України , суд ,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати недійсними з моменту укладення п.3 ч.1; п.1.3.2. ч.2; пункти з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.46. ч.2; п.2.3.7. ч.2; п.4.1.1. ч.2 кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір №1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Визнати недійсним з моменту укладення договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16 квітня 2009 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Рівненського міського суду: Сидорук Є. І. Повний текст рішення виготовлений 23 січня 2012 року. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21144759

Видимо файл, который Вы хотите прикрепить довольно большой. Можете воспользоваться сервисом radikal.ru или выслать документ мне, а я его размещу.

Судом не правильно применена реституция, в связи с чем решение и было отменено.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сеніна Ю.Л., суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Український промисловий банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу автомобіля недійсними, в с т а н о в и л а : У серпні 2007 року ТОВ «Український промисловий банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що в забезпечення виконання укладеного між банком та ОСОБА_3 кредитного договору останній передав у заставу банку автомобіль «Ауді А8», однак у порушення умов цього договору та вимог закону без згоди банку 31 березня 2006 року ОСОБА_3 продав автомобіль ОСОБА_4, яка в свою чергу 20 травня 2006 року продала його ОСОБА_5, укладенням таких договорів порушене право банку на задоволення своїх вимог за невиконаним ОСОБА_3 кредитним договором. Позивач просив визнати недійсними: договір купівлі-продажу автомобіля «Ауді А8», 1995 року випуску, укладений 31 березня 2006 року на товарній біржі «Автопродажа» між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля, укладений 20 травня 2006 року на товарній біржі «Автопродажа» між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, із застосуванням наслідків недійсності угод. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 березня 2008 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 17 червня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ТОВ «Український промисловий банк», постановлено визнати недійсними договір купівлі-продажу автомобіля «Ауді А8», 1995 року випуску, укладений 31 березня 2006 року на товарній біржі «Автопродажа» між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, та договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля, укладений 20 травня 2006 року на товарній біржі «Автопродажа» між ОСОБА_4 і ОСОБА_5, автомобіль повернути ОСОБА_3, стягнути з відповідачів на користь позивача по 44 грн. з кожного на відшкодування судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судами встановлено, що в забезпечення виконання кредитного договору 17 серпня 2005 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 укладено договір застави автомобіля «Ауді А8», 1995 року випуску, 31 березня 2006 року ОСОБА_3 через представника продав зазначений автомобіль ОСОБА_4, яка в свою чергу 20 травня 2006 року продала його ОСОБА_5 Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 всупереч вимогам закону без одержання згоди заставодержателя продав заставлене майно (автомобіль) ОСОБА_4, тому укладений між ними договір купівлі-продажу є недійсним, з урахуванням наведеного не відповідає вимогам закону й наступний договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки майно ОСОБА_4 придбала з порушенням закону, при цьому ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_5 не можуть вважатися добросовісними набувачами майна згідно статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та на підставі частини першої статті 216 ЦК України автомобіль слід повернути ОСОБА_3 Проте з такими висновками апеляційного суду цілком погодитися не можна. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Разом із тим реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Право віндикаційного позову належить власнику майна. Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин і задовольнив позов ТОВ «Український промисловий банк», яке не є власником автомобіля, про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля від 20 травня 2006 року, який був вчинений після недійсного правочину договору купівлі-продажу від 31 березня 2006 року при тому, що сам ОСОБА_3 не звертався до суду з віндикаційним позовом до ОСОБА_5 За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України. Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 17 червня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Ю.Л. Сенін Судді: Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/8866547

Все есть на форуме в разделах:http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showforum=8 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showforum=19 Просто не ленитесь, за Вас работу делать никто не будет. Откройте указанные разделы, там все есть.

Подавать нужно заявление в общий суд по месту регистрации третейского суда. А нотариальную надпись обжаловать отдельно.

Со ставками можете ознакомится здесь: http://antiraid.com.ua/directory/new-stavk...nogo-sbora.html

31.05.2012 Справа №22ц/2190/1558/2012р. Головуючий в 1-й інстанції Охтень А.А. Категорія : 27 Доповідач: Бездрабко В.О. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2012 року травня місяця «31»дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі: Головуючого: Бездрабко В.О. Суддів: Приходько Л.А. Кузнєцової О.А. при секретарі: Романовій Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 березня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а : У лютому 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №НЕXRRX9310087, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 1796,40 грн. строком до 10.04.2008р. зі сплатою 12,00 відсотків річних. Оскільки ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, позивач просив стягнути на його користь заборгованості за кредитним договором у розмірі 31366,57 грн., яка складається з 1775,57 грн. -заборгованість за кредитом; 13006,06 грн. - заборгованість за відсотками; 176,04 грн. -заборгованість по комісії за користування кредитом; 14439,06 -пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. -штраф (фіксована частина); 1469,84 грн. -штраф (процентна складова), а також судові витрати у розмірі 313,67 грн. Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 березня 2012 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позову. Письмові заперечення на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили. Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 квітня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №НЕXRRX9310087, відповідно до якого ОСОБА_3 отримала кредит у сумі 1796,40 грн. строком до 10.04.2008р. зі сплатою 12,00 відсотків річних (а.с.5). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 належним чином не виконує зобов»язання за кредитним договором, а тому позивач вправі вимагати стягнення заборгованості у повному обсязі. Проте повністю погодитися з даним висновком суду не можна, оскільки рішення суду ухвалено при неповному з»ясуванні обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення. З зібраних у справі доказів вбачається, що відповідачка з червня 2007 року належним чином умови договору не виконує. При вказаних обставинах суд, на думку колегії суддів, прийшов до правильного висновку про те, що позивач, як кредитодавець, відповідно до ст.1050, 1054 ЦК України має право вимагати від ОСОБА_3, як позичальника, що прострочив повернення позики, повернення частини кредиту, що залишилася та сплати належних йому процентів і обґрунтовано стягнув з відповідачки заборгованість за кредитом у розмірі 1775,57грн., заборгованість по відсоткам -13006,06грн. та 176,04 грн. передбачених договором, як комісії за користування кредитом. При цьому колегія суддів визнає неприйнятними доводи апелянта щодо спливу строку позовної давності звернення з даним позовом до суду, оскільки як вбачається з п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам сторони договору визначили термін позовної давності до спірних правовідносин тривалістю 5 років, що не суперечить положенням ст.259 ЦК України. Висновки суду у наведеній вище частині позовних вимог відповідають обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів і нормам матеріального права, що регулюють виниклі між сторонами правовідносини. Відповідно до вимог ст.611 ЦК України у разі порушення зобов»язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно п.5.1 договору у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 1,25% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочки. Ухвалюючи рішення в частині стягнення з ОСОБА_3 пені за період з червня 2007 року по грудень 2011 року у розмірі 14439,05грн., суд не врахував, що ч.2 ст.258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), з приводу чого стягненню з ОСОБА_3 за неналежне виконання зобов»язань підлягає передбачена кредитним договором пеня у розмірі 1,25% від суми заборгованості за кожен календарний день прострочення , яка обраховується за 360 днів (п.4.3 договору), що в грошовому виразі становить 7988,40грн. Згідно ст.549 ЦК України різновидами неустойки є штраф та пеня, які обчисляються у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов»язання та у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов»язання за кожен день прострочення виконання, відповідно. Таким чином, стягнення як штрафу, так і пені за неналежне виконання відповідачем зобов»язання є обґрунтованим та відповідає правам та обов»язкам сторін у договорі, а тому доводи скарги в цій частині підлягають відхиленню. Відповідно до п.5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов»язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов»язаний сплатити банку штраф у розмірі 500грн.+5% від суми заборгованості. Враховуючи, що в порядку ч.2 ст.549 ЦК України штраф обчислюється лише у відсотках, то колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги щодо стягнення з відповідачки штрафу за порушення зобов»язання за договором у розмірі 1469,84грн. (процентної складової). Разом з цим, що стосується вимог про стягнення штрафу у розмірі 500грн. (фіксованої частини), то дані вимоги суперечать положенням ч.2 ст.549 ЦК України, а тому задоволенню не підлягають, у зв»язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, висновки суду не спростовують і не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленого у справі рішення, а тому підлягають відхиленню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 22 березня 2012 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»пені за несвоєчасне виконання зобов»язання за договором у розмірі 14439,06грн. змінити, зменшивши суму пені, яка підлягає стягненню до 7988,40грн. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»штрафу у розмірі 500грн. скасувати та ухвалити в цій часті нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити. В решті частини рішення суду залишити без змін. Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий : Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/24454194