ANTIRAID

За найденное решение спасибо форумчанину Tavrija77

Шевченківський районний суд м.Львова Справа № 1328/1102/2012 УХВАЛА 16 лютого 2012 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі: головуючого – судді Едера П.Т. при секретарі Карпин Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 08.07.2010р. у зв’язку з нововиявленими обставинами, в с т а н о в и в : заочним Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 08.07.2010р. по цивільній справі №2-1785/10 задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» та стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «УкрСиббанк» 607 639,56 грн. 56 коп. заборгованості, з яких: несплачена частина кредиту – 546 459 грн. 62 коп.; - прострочений борг - 8 439 грн.45 коп.; - заборгованість по відсотках – 48 334 грн. 29 коп.; - пеня за несплату кредитних коштів – 503 грн. 36 коп.; - штраф – 1 000 грн. 00 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ «УкрСиббанк» 1700 грн.00 коп. сплаченого при поданні заяви до суду судового збору та 120 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення. 22.07.2011року Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова залишено без задоволення заяву про перегляд вищезгаданого заочного рішення. 07.02.2012р. відповідач ОСОБА_1 подав заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами. Яку мотивує тим, що основним аргументом в позовній заяві Позивача - ПАТ «УкрСиббанк» є факт не виконання ним своїх зобов’язань за Кредитними договорами, а тому Позивач достроково вирішив стягнути з Відповідача суму боргу. Кредит був виданий на споживчі цілі в доларах США, а Суд не звертав увагу на порушення як при укладенні так і при виконанні Кредитних договорів норм ЗУ "Про захист прав споживачів". Зазначив, що 07.02.2012 року при ознайомленні із судовою практикою на сайті Державного реєстру судових рішень, йому стало відомо про рішення від 06.02.2012року Вижницького районного суду Чернівецької області по цивільній справі № 8-4/12 в якому йде посилання на лист-відповідь Верховного Суду України від 12.12.2011 року, в якому зазначено, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливо лише в спорах, в яких предметом та підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство, що регулює кредитні правовідносини - в «Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки)» від 7 жовтня 2010 р., дійсно не відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 10.11.2011 року, яким дано офіційне тлумачення положень пунктів 22,23 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» з наступними змінами у зв’язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України, а тому не може враховуватися судами під час розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин. Також у листі-відповіді Верховний суд України зазначав, що відповідно до ст.361 ЦПК України, рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. З часу коли заявник дізнався про обставини – в даному випадку 07.02.2012р. Також, в своїй заяві ОСОБА_1 зазначав про те, що оскаржуваним рішенням стягнено з нього і пеню і штраф, що є порушенням ч.1 ст.61 Конституції України, ч.3 ст.509 ЦК України і рішенням Конституційного суду України від 10.11.2011р., в якому зазначено: «Положення частин четвертої - одинадцятої статті 11 Закону передбачають такі права споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту, зокрема не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах», що мало місце в даному випадку. В судовому засідання представник заявника ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності надала пояснення аналогічні викладеним в заяві, просила заяву задоволити. Представник ПАТ «УкрСиббанк» Романова Ю.Л. проти задоволення заяви заперечила вважає, що заявником не наведено підстав для перегляду рішення суду у зв’язку з ново виявленими обставинами. Заслухавши пояснення представників сторін дослідивши матеріали заяви, суд вважає, що заява є такою що підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів. Відповідно до ч. 2 ст.361 ЦПК України встановлено чіткий перелік підстав для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами, зокрема: в п.1 передбачено, що ними є « істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи» та в п.4 - ними є: «встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане». Так, в «Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 – 2010 роки)» від 7 жовтня 2010 р. (Вісник Верховного Суду України, 2010, № 11), зазначено, що застосування Закону України "Про захист прав споживачів" до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливо лише в спорах, в яких предметом та підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедуру виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення кредитного договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання кредитного договору цей Закон не може застосовуватися, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування. В обґрунтування зазначеної позиції ВСУ посилався на статтю 11 Закону, за приписами якої договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере на себе зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. На думку ВСУ, оскільки в Законі чітко врегульовано процедуру укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування, а також встановлена відповідальність суб’єкта господарювання за ненадання такої інформації, відтак, дія Закону поширюється лише на правовідносини, що виникають на стадії укладення кредитного договору. Однак, в рішенні від 10 листопада 2011 року Конституційного суду України, щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", передбачено, що їх треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. При цьому, Конституційний Суд України зазначив про необхідність обмеження дії принципу свободи договору споживчого кредиту критеріями добросовісності, справедливості, пропорційності та розумності, підтримання державою на засадах пропорційності розумного балансу між публічним інтересом, комерційними інтересами банків і охоронюваними правами та інтересами споживачів кредитних послуг, забезпечення особливого захисту саме прав споживача як більш "слабкого" учасника кредитних правовідносин, а також забезпечення фактичної, а не формальної рівності сторін. Конституційний Суд України послався також і на норми статті 11 Закону, на які посилався в своїх Узагальненнях і Верховний Суд України, але прийшов до зовсім протилежного висновку. Зокрема, Конституційний Суд України зазначив, що положення частин четвертої – одинадцятої статті 11 Закону передбачають деякі права позивача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання кредитного договору: відкликати згоду на укладення договору без пояснення причин, не бути примушеним на етапі виконання договору сплачувати незаконні платежі, достроково повернути кредит, не бути примушеним достроково повернути кредит у разі незначних порушень договору тощо. Відтак, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону у взаємозв’язку зі статтею 42 Конституції України поширюються на правовідносини сторін кредитного договору не тільки під час укладання, як раніше наголошував Верховний Суд України, а й під час виконання такого договору. Приймаючи Рішення, Конституційний Суд спирався, в тому числі, на європейське законодавство. Так, у Директиві 2005/29/ЄС від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту. У Директиві 2008/48/ЄС відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди. В резолютивній частині Рішення Конституційний суд зазначив, що «Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене». Отже, прийняттям вищезазначеного Рішення, Конституційний Суд встановив «неконституційність … іншого правового акта чи їх окремого положення», в даному випадку Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010роки)» від 7 жовтня 2010 р., застосованого судом при вирішенні цієї справи, що у відповідності до п.4 ч.2 ст.361 ЦПК України є підставою для перегляду рішення, у зв'язку з нововиявленими обставинами. Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом при його винесенні не було перевірено дотримання норм Закону України «Про захист прав споживача», хоча як і в самому рішенні так і у назвах Кредитних договорів зазначено, про «Договір про надання споживчого кредиту №11207390000 від 30.08.2007р.» та «Договір про надання споживчого кредиту №112073540000 від 31.08.2007р.» Беручи до уваги роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.1981 року «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили», як нововиявленими можуть розглядатися обставини, що обґрунтовують вимоги або заперечення сторін чи мають інше істотне значення для правильного вирішення справи, які існували на час постановления рішення, але про них не знали і не могли знати заявник і суд. Відповідно, наявність вищезазначеного Рішення Конституційного суду буде виступати підставою для перегляду оскаржуваного рішення за нововиявленими обставинами згідно п.1 ч.2 ст.361 ЦПК України, з огляду на те, що на час винесення оскаржуваного рішення – 08.07.2010р.(22.07.2011р.) вже діяв Закон України «Про захист прав споживача», однак ні суду, ні сторонам не було відомо, що його дія поширюється на правовідносини сторін договору споживчого кредиту не тільки на стадії його укладення, а й на стадії виконання. Зважаючи на вищевикладене, суд вбачає необхідність переглянути рішення Шевченківського районного суду м. Львова про стягнення заборгованості за споживчими кредитами в зв’язку з нововиявленими обставинами. З огляду на викладене, керуючись ч.2 ст.61 Конституції України, ч.3 ст.509 ЦК України, ст.361, 364, 365 ЦПК України, Рішення Конституційного суду України від 10.11.2011року, Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.1981 року «Про практику перегляду судами у зв'язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили», «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010роки)» від 7 жовтня 2010 р. суд, - у х в а л и в: Заяву ОСОБА_1 про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2010 року по цивільній справі №2-1785/10 у зв”язку з нововиявленими обставинами задоволити. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 08 липня 2010 року по цивільній справі №2-1785/10 за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасувати. Справу призначити до судового розгляду на 24 лютого 2012 року на 12.00 год. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя: П. Т. Едер http://reyestr.court.gov.ua/Review/21538708

По поводу нотариуса - обратитесь с жалобой в Минюст и требованием отменить свидетельство о праве на занятие нотариальной деятельностью. Также можете обратиться в прокуратуру с заявлением о преступлении нотариусом.

Согласно п.6 ст. 28 ЗУ "Об истполнительном производстве":6. У разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові. Поэтому, письменно обратитесь к начальнику ГИС взыскавшего исполнительный сбор с требованием вернуть исполнительный сбор.

В рамках уголовного дела прокуратура могла изъять оригиналы документов, при этом КС не ограничивают в снятии с них копий. Судья правильно указал, что в протоколе выемки обязательно должно быть указано об изъятии именно Вашего договора. Однако Вы можете сослаться, что у кредитного союза есть база данных и они имели возможность подать иск на основании копий документов, кроме того обратите внимание на даты изъятия и дату возврата документов. Но не смотря на это, деньги необходимо вернуть. Рекомендую переговорить с КС и договорится о сроках и конкретной сумме возврата средств.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Сімоненко В.М. суддів: Лесько А.О., Наумчука М.І., Фаловської І.М., Мостової Г.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Кам’янка-Бузького району Львівської області в інтересах держави в особі уповноваженого органу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою заступника прокурора Львівської області на ухвалу судді Кам’янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року, в с т а н о в и л а: В березні 2010 року прокурор Кам’янка-Бузького району Львівської області в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В позові зазначав, що 26 травня 2008 року між Кам’янка-Бузьким відділенням № 6327 Ощадбанку та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2203-2541 про видачу кредиту в розмірі 15 000 грн. на споживчі цілі. В забезпечення виконання даного договору було укладено договори поруки з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує свої зобов’язання по поверненню кредиту, прокурор просив стягнути з відповідачів солідарно 12 785,51 грн. заборгованості по кредиту на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Кам’янко-Бузького відділення № 6327 ВАТ «Ощадбанк». Ухвалою судді Кам’янка- Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року, позовну заяву прокурора Кам’янка-Бузького району в інтересах держави в особі уповноваженого органу Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості повернуто позивачу. В касаційній скарзі заступник прокурора Львівської області, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати вищезгадані ухвали і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Ухвалюючи згадані судові рішення, суди виходили з того, що прокурор не має повноважень на представництво інтересів держави в спірних правовідносинах. Відповідно до п.3 ч.3 с.121 ЦПК України позовна заява повертається, коли заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року №3-рп/99 (Справа №1-1/99) державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів, інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету , територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємства та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Та обставина , що засновником господарського товариства є держава в особі Кабінету Міністрів України та володіє відповідною частиною статутного фонду ВАТ «Державний ощадний банк України» не є визначальною при вирішенні питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах. Оскільки предметом спору є повернення грошових коштів за договором № 2203-2541, укладеним 26 травня 2008 року між Кам’янка-Бузьким відділенням № 6327 Ощадбанку та ОСОБА_1 про надання кредиту в розмірі 15 000 грн. на споживчі цілі, прокурор не визначив, в чому полягає порушення інтересів держави внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань по кредитному договору про надання кредиту на споживчі цілі в сумі 15 000 грн., суди вірно вважали, що підстав для представництва прокурором інтересів в даній справі не має. Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права і підстав для їх скасування не встановлено. Керуючись ст.ст. 336, 342, 345 ЦПК України, судова колегія у х в а л и л а : Касаційну скаргу заступника прокурора Львівської області відхилити. Ухвалу судді Кам’янка - Бузького районного суду Львівської області від 27 квітня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: А.О.Лесько М.І. Наумчук І.М. Фаловська Г.І. Мостова http://reyestr.court.gov.ua/Review/16149030

Получите решение Днепровского суда о выдаче исполнительного листа и подайте на него апелляционную жалобу, если решение заочное то подайте заявление об отмене заочного решения.

Все законно. Если бы исполнительный документ вступил в силу после 9 марта 2011 года то тогда бы срок предъявления был бы год, а так 3 года.

Как отправили так и шел. И по закону он действительно должен давать 7 дней. Вы просто написали сами 10 дней.

Отсчет срока начинается с момента, когда Вы узнали. Так что у Вас есть 10 дней. А вот арест ГИС имеет право накладывать одновременно с открытием производства.

Справа № 2-949/11 2/435/15080/11 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 13 лютого 2012 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого –судді Прасолова В.М. при секретарі –Горбуновій Л.С., Коваленко Н.В. за участю представника позивача –Колісніченка Є.Ю. за участю відповідача, він же позивач за зустрічним позовом –ОСОБА_2 за участю представників відповідача – ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення грошової суми, зустрічному позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” про визнання договорів недійсними, покладення зобов’язання, позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, суд – ВСТАНОВИВ: Позивач публічне акціонерне товариств ”Райффайзен Банк Аваль” (далі за текстом «банк»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить: розірвати кредитний договір №014/03-03/14/305 від 17.04.2007р. укладений між публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у сумі 153995 грн.11 коп. на користь банку. В обґрунтування позову банк наводить наступне: 17.04.2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/03-03/14/305, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредитні кошти у сумі 27014,00 дол. США, строком до 16.04.2012р. під 13% річних. Відповідно до п. 6.1. кредитного договору ОСОБА_2 зобов’язаний погашати кредит згідно графіку погашення кредиту (додаток до договору). ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором не виконує, в строки, передбачені графіком погашення кредиту, кредит та проценти за його користування не сплачує, чим порушує вимоги п. 6.1 кредитного договору та ст. 525, 526 ЦК України. Згідно п. 7.4. кредитного договору банк має право вимагати дострокового погашення позичальником заборгованості за кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках невиконання позичальником умов розділу 6 кредитного договору. Відповідно до п. 7.4. кредитного договору позичальник зобов’язаний виконати вимогу кредитора про дострокове погашення грошових зобов'язань за цим договором протягом не більш ніж 30 календарних днів з моменту її надіслання за адресою позичальника, зазначеної в реквізитах кредитного договору. 27.07.2009 р. ОСОБА_2 був особисто ознайомлений з вимогою №2400 від 22.07.2009р. про усунення порушень умов кредитного договору, в якій позичальника було зобов’язано протягом 30 днів погасити наявну прострочену заборгованість. До теперішнього часу ОСОБА_2 не виконав порушене зобов'язання, кредит, проценти та штрафні санкції не сплатив. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому. ОСОБА_2 прострочив повернення чергової частини позики, внаслідок чого банк має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилися. Згідно розрахунків станом на 12.07.2010 року заборгованість ОСОБА_2 по кредитному договору складає 19483,68 дол. США, в тому числі: заборгованість по кредиту - 15 695,62 дол. США; заборгованість по процентам 2761,49 дол. США - пеня по кредиту та процентам 1026,57 дол. США. Згідно курсу НБУ станом на 12.07.2010 р. 1 дол. США дорівнює 7,9038 грн., тобто сума заборгованості по кредитному договору складає 153995,11 грн. На підставі п.1.3 Статуту Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" е правонаступником за всіма правами та обов'язками Відкритого Акціонерного Товариства "Райффайзен Банк Аваль". Під час слухання справи ОСОБА_2 звернувся до банку з зустрічним позовом, остаточно уточнивши який, просить: визнати недійсним кредитний договір № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Райфайзен Банк Аваль»та ОСОБА_2 з моменту його вчинення; зобов'язати банк прийняти від ОСОБА_2 суму у розмірі 47772 грн. 09.; визнати пропущений строк для подачі позову про визнання договору недійсним пропущеним з поважних причин; визнати не дійсним договір застави № 014/03-03/14/305/1 посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1; зобов’язати приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 зняти з реєстру заборони про відчуження автомобіль МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1, переданого у заставу за договором застави № 014/03-03/14/305/1 від 17 квітня 2007 року. В обґрунтування остаточно уточненого зустрічного позову навів наступне. 17 квітня 2007 року уклав кредитний договір № 014/03-03/14/305 з ВАТ «Райфайзен Банк Аваль»правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен Банк Аваль»про отримання у відповідача суми 27014,00 доларів США. Об’єктом кредитування по договору - кредитні кошти призначені для оплати по договору купівлі продажу автотранспортного засобу № 103/04 -07 від 2 квітня 2007 року. У п. 7.3 кредитного договору вказано, що у випадку зміни економічних умов та вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу сторони договору дійшли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною таких обставин. У відповідності до п. 8.1 договору, позичальник має право порушувати перед кредитором питання про перенесення строків платежів а кредитним договором ( строків повернення кредиту, сплати процентів), у разі виникнення тимчасових фінансових або інших ускладнень з незалежних від нього причин, пов’язаних з веденням ним господарської діяльності, таке звернення повинно бути направлене кредитору в письмовій формі. 12 січня 2009 року звернувся до відповідача з листом, вхідний номер 43 з проханням зафіксувати курс долара США до гривні при сплаті по кредитному договорі для погашення кредиту на ціні 5,5 –6,3 грн. за один долар США в зв’язку з настанням подій які були викладені у договорі п. 7.3 та п.8.1. 26 червня 2009 року знову звернувся до банку з проханням надати можливість реструктуризації кредитних договорів в зв’язку з економічної кризою у світі та Україні . Також у листі було вказано, що майно яке знаходиться у заставі по договору вже не має тої ціни, яка б дала можливість продати заставлене майно та сплатити отриманий кредит. Прохав надати можливість зустрітися з керівництвом банку та найди можливі варіанти виходу з ситуації. У порушення Закону України «Про інформацію»та Закону України «Про звернення громадян», а також п. 5.2, відповіді не отримав. При укладанні договору виходили з того , що у разі моєї не платоспроможності банк може задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. На момент укладання договору вважав, що без будь яких фінансових складнощів має можливість виконувати свої зобов’язання перед банком. Але такі проблеми виникли восени 2008 року у зв'язку з не передбачуваною зміною ринкової ситуації в Україні та світі. При укладанні договору виходили з того, що у разі не платоспроможності банк може задовольнити свої вимоги за рахунок заставленого майна. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Тому, надання коштів за договором кредиту відповідає всім ознакам споживчого кредиту. Отже, правовідносини регулюються Законом України "Про захист прав споживачів". Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Наполягає, що договір укладений з порушенням вимог Закону "Про захист прав споживачів" та Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", в частині недотримання істотних умов, які обов'язкові для кредитних договорів, чим були порушені права його, позивача, як споживача фінансових послуг. При укладанні договору були порушені вимоги п. 2 ч.1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме банк не надав у письмовій формі інформації про умови кредитування, зокрема наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладну інформацію; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору та за ненадання якої передбачена відповідальність, яка встановлена статтями 15, 23 Закону. Відповідно до п. 1.1 договору кредиту № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту наведено в Додатку №1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною. Проте, в Додатку № 1 ця інформація відсутня. Додаток №1 містить перелік найменувань тарифів (комісій) банку. Детальний розпис сукупної вартості кредиту, значення реальної сукупної процентної ставки та абсолютне подорожчання кредиту у договорі, включаючи Додаток №1, не наведено. Згідно з Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", п. З.2., передбачено, що, кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процес користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом. Такої інформації договір не містить. Згідно з п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про на споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів . передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Крім того, як зазначено у п. 3.3 згаданої Постанови, банки зобов'язані у кредит договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в проценті значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді:а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі маж грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов'язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Ця обов'язкова інформація у договорі відсутня. Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Постанови, банки зобов'язані забезпечувати виконання Правил, затверджених Постановою. Таким чином, договір не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитуванні сукупну вартість кредиту». При укладанні договору банк надав необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення та що призвело до порушення прав як споживача фінансових послуг. Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий та незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свободи вибору. Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 цього Закону, правочини, здійснені з використані нечесної підприємницької практики, є недійсними. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принці кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України ви щодо концентрації ризиків, згідно з параграфом 5 ст. 49 Закону України «Про банк банківську діяльність». Відповідачем не було взято до уваги те, що він, позивач, отримує доходи в гривнях, було надано кредит у доларах США. На момент підписання договору офіційний курс НБУ становив: 1 долар США = 4,84 грн., а договорі взагалі не вказаний еквівалент у гривнях. На сьогодні цей курс різко змінився: 1 долар США = 7.90 грн., що призвело до значного збільшення витрат у гривнях з обслуговування валютних кредитів. Всі валютні ризики за договором було покладено на нього, позивача, що є несправедливим і призводить до істотно дисбалансу інтересів сторін договору. Законом України "Про захист прав споживачів", якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту". Всупереч Закону України "Про захист прав споживачів", п. 3.2.3, Договори значно розширюють права банка на вимогу дострокового повернення кредиту. Так, у п. 7.4 договору перелік прав банка на вимогу повернення кредитів доповнено наступним: невиконання позичальником умов розділу 6 та/або п. 7.3 цього договору; невиконання позичальником умов укладених договорів забезпечення; наявності фактів невиконання позичальником (його гарантом або поручителями) своїх зобов'язань; значного погіршення фінансового стану позичальника (його гарантів або поручителя); подання до суду позову про визнання недійсним в цілому чи в частині та/або неукладеним цього договору та/або будь якого договору забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань. Банк навмисно ввів в оману, надавши недостовірну інформацію про щомісячні платежі та ціну кредиту визначивши в додатку № 1 до договору більшу суму ніж було потрібно. Положення ч.10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" має імперативний характер і не може змінюватися договором. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України "Про захист прав споживачів", крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Договір через значну кількість несправедливих умов, порушує принцип рівності сторін на шкоду його, позивача. Невідповідність положень договорів законодавству України є підставою недійсності правочину згідно з вимогами ст. ст. 203, 215 Цивільного Кодексу України. Відповідно до ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Дослідження договору кредиту № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року дозволяє зробити висновок про те, що за умов, які передбачають надання кредиту в іноземній валюті, доларах США, фактично кредит надано у гривнях. Зокрема, відповідно до п.2.1 договору, даний кредит є цільовим та був виданий для оплати вартості автомобіля. Кредитні кошти були сплачені банком. придбаний автомобіль. Вважає, що мала місце певна маніпуляція зі стороні банку шляхом фіксування у спірному договорі посилання на іноземну валюту, тоді як кредитні кошти фактично надавалися та використовувалися у гривнях, що призвело до значного збільшення боргу за договором внаслідок різкої девальвації національної валюти по відношенню до долара США. Вважає, що такі дії банка слід характеризувати як нечесну підприємницьку практику. Згідно з п. 1 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману. Відповідно до п. 6 ст. 19 цього Закону, правочини здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, с недійсними. Крім того, що, оскільки п.1.1 договору є суттєвою умовою договору, його предметом, вважає, що використання банком доларів США, як зобов'язання за споживчими кредитами без будь-якого посилання на національну валюту є внесенням у договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище його, позивача, як споживача в порівнянні із банком у разі настання певних подій. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів, цей факт може бути підставою для визнання договору недійсним. В договорі не вказано, що за валютний ризик під час виконання зобов’язань за кредитним договором повинен нести відповідальність один позивач. Пунктом 6.10 кредитного договору та Додатком № 1 до кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Наполягає, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Еквівалент у гривнях у договорі відсутній . Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою вважає валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Вважає, що проведення розрахунків за договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до п.1.1 договору банк надав кредит у сумі 27014,00 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі . Відповідно до п.6.10 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит був наданий в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США. За період з 17.04.2007 р. по 12.07.2010 р. сплатив 17554,18 доларів США. Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.6.10 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.) але діяла на момент підписання договору станом на 17.04.2007 року, використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб –нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента –суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно - обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 –на територіях митниць; п.2.2 –на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 –використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п.2.4 –використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Індивідуальна ліцензія у банка відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року, на момент укладання договору, суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р . У позивача та відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій не було через відсутність індивідуальної ліцензії, відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій»виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Вважає, що наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. У вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати банк, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і повинен бути застосований при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу та позивачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Він, позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 27014,00 доларів США, що на день отримання становило 136420,70 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 17.04.2007 р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від нього, позивача 17554,18 дол. США, що на день отримання становило 88648,61 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на день отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим сторонами за договором становить 136420,7 –88648,61 = 47772,09 грн. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, кредитним договір № 014/03-03/14305 від 17.04.2007 року є таким з моменту його вчинення. Вважає, що позов в частині визнання недійсним правочину, також визнає недійсним п.3.4 договору про заставу транспортного засобу «МАЗ»та договір застави № 014/03-03/14/305/1 посвідчений приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу ОСОБА_7 також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. За таких обставин, щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 014/03-03/143/05 від 17.04. 2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за п.3.4, та договором застави № 014/03-03/14/305/1 останній підлягає визнанню недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Банком не було надано доказів, що б підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної чи генеральної ліцензій та взагалі будь якої ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу на момент укладання договору та під час його виконання. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Наполягає, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання. У відповідності до п. 10.2, за порушення строків повернення кредиту , процентів за користування кредитом передбачених п.1.1 , п.6.1., даного договору, позичальник сплачує кредитору: пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожен день прострочення –для кредитів , наданих в національній валюті України. В зв’язку з тим , що кредитний договір був виданий у доларах США, пеня по кредиту та процентам не повинна бути нарахована взагалі. У відповідності до ст.257 ЦК України загальна позовна давність - три роки, ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. На момент укладання договору, а саме 17.04.2007 року не був юридично обізнаною особою, робота не має відношення до банківської справ та надання кредитів, під час укладання кредитного договору № 014/03-03/14/305 довіряв робітникам банку вважаючи їх фахівцями, які не мають мети під час укладання кредитного договору робити змогу ввести в оману чи порушувати законодавство України. Про порушене право дізнався тільки коли отримав від банку «вимогу про виконання зобов’язань», вих. № 1278 від 19.07.2010 року та звернувся за консультацією до адвоката, яким і роз’яснено про порушення законодавства України та прав під час укладання кредитного договору № 014/03-03/14/305 від 17.04. 2007 року. В момент укладання вказаного кредитного договору вважав, що положення вказані у договорі не є завідомо невигідними, а також що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідальності до чинного законодавства України, оскільки повністю довіряв відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування. Просить попущений строк для подачі позовної заяви про визнання договору № 014/03-03/14/305 від 17.04.2007 року недійсним, вважати пропущеним з поважних причин. Під час розгляду справи третя особа з самостійними ОСОБА_5 звернулася з позовом до банку та ОСОБА_2, уточнивши який просить: визнати недійсним кредитний договір № 014/03-03/14/305 від 17.04. 2007 року, укладений між банком та ОСОБА_2 з моменту його вчинення; визнати пропущений строк для подачі позову про визнання договору недійсним, пропущеним з поважних причин; визнати не дійсним договір застави № 014/03-03/14/305/1 від 17 квітня 2007 року посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля МАЗ-437041-268 , державний номер НОМЕР_1 - не дійсним. В обґрунтування позову третя особа навела наступне. 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 уклав кредитний договір з банком про отримання у відповідача суми 27014,00 доларів США. ЇЇ, третьої особи, чоловік ОСОБА_2 є приватним підприємцем і постійно укладає якісь договори, тому з умовами договору та самим договором укладеним між ОСОБА_2 та банком не була ознайомлена, під час укладання даного договору не була присутня. Про те, що даний договір укладений, умови укладання, заборгованість по договору, дізналась тільки після отримання позову від банку про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, тому і про порушення своїх прав взнала тільки після ознайомлення з позовом пред’явленим банком. Є дружиною ОСОБА_2,тому стягнення заборгованості на користь банка суттєво погіршить її матеріальне становище, матеріальне становище усієї сім’ї, також вважає, що на укладання даного договору банк повинен був отримати і її згоду. У відповідності до вищевикладеного та на підставі ст.257 ЦК України загальна позовна давність - три роки, ст.261 ЦК України - перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу яка його порушила. На момент укладання договору , а саме 17.04.2007 року не була ознайомлена з договором та його умовами, не була присутня під час підписання даного договору та її робота не має відношення до банківської справ та надання кредитів. Про порушене свої право дізналась тільки коли чоловік отримав від банку «вимогу про виконання зобов’язань», вих. № 1278 від 19.07.2010 року та розповів про проблему, та звернулась за консультацією до адвоката, яким було роз’яснено про порушення законодавства України та прав під час укладання кредитного. Далі навела підстави для визнання договорів не дійсними, які за своїм змістом відповідають доводам ОСОБА_2 стосовно неправомірності укладення договору в іноземній валюті. У судовому засіданні представник банку, підтримавши свій позов, заперечує проти позову ОСОБА_2 та ОСОБА_5 При цьому надав пояснення, в яких підтвердив зміст позовних вимог. Крім того, просить застосувати позовну давність до позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не банку не визнав, визнав позов ОСОБА_5 та підтримав свій зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічного позову. Просить поновити строк позовної давності, оскільки лише з настання мирової кризи почав цікавитися наявністю в банка ліцензії на укладення договорів у валюті. Представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не банку не визнав, визнав позов ОСОБА_5 та підтримав зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту зустрічного позову. ОСОБА_5 у судовому засіданні позов підтримала свій зустрічний позов. При цьому надав пояснення, які відповідають змісту позову. Просить поновити строк позовної давності, оскільки не вникала в умови кредитного договору. З настанням мирової кризи в жовтні-листопаді 2008 року ОСОБА_2 втратив можливість обслуговувати кредит, так як зріс курс долару США до гривні. Тому лише з цього часу почала цікавитися наскільки правомірно укладений договір і дізналася про порушення. Приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 у судове засідання не прибула, про час та місце слухання справи належно повідомлена. В судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: паспорт(а.с.3-4), договір(а.с.6-8), вимога(а.с.9), розрахунок(а.с.10-11), статут(а.с.13), звернення(а.с.30, 31), договір(а.с.32), ліцензія(а.с.43), дозвіл та додаток(а.с.44, 45), свідоцтво(а.с.95), заява(а.с.155). Суд, оцінюючи відповідно до ст. 212 ЦПК України, всебічно, повно, об’єктивно та безпосередньо досліджені наявні у справі докази, вважає, що у судовому засіданні встановлені наступні факти та обставини. ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»є правонаступником ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», що встановлено статутом(а.с.13). 27 березня 1992 року банком отримана ліцензія на здійснення банківських операцій, передбачених п.5 -11 частини другої стаття 47 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, що встановлено ліцензією(а.с.43). 11 жовтня 2006 року банком отриманий дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1 –4 та частиною четвертою стаття 47 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, що встановлено дозволом та додатком до дозволу(а.с.44, 45). ОСОБА_2 та ОСОБА_5 перебувають між собою у шлюбі з 7 листопада 1995 року, що встановлено паспортом(а.с.3-4), с свідоцтвом(а.с.95). 17 квітня 2007 року укладений кредитний договір та договір застави між банком та ОСОБА_2, що встановлено договорами(а.с.6-8, 32). ОСОБА_2 з 12 квітня 2007 року є власником автомобіля «МАЗ», державний номер НОМЕР_1, що встановлено договором(а.с.32). 17 квітня 2007 року ОСОБА_5 надала згоду на укладення договору застави, що встановлено заявою(а.с.155). Згоди на укладення кредитного договору ОСОБА_5 не надавала, що вбачається з її пояснень, не заперечується сторонами, вбачається з відсутності згоди у кредитному договорі. На підставі вказаного кредитного договору позивачу банком було надано 27014,00 доларів США, що, відповідно до курсу 5 грн. 05 коп. за 1 долар США у гривнях дорівнювало 136420 грн. 70 коп. Вказана обставина визнається сторонами, встановлена розрахунком(а.с.10-11). 12 січня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до банку з проханням зафіксувати курс долара США до гривні при сплаті по кредитному договорі для погашення кредиту на ціні 5,5 –6,3 грн. за один долар США в зв’язку з настанням форс-мажорних обставин, що встановлено зверненням(а.с.30). 26 червня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до банку з проханням надати можливість реструктуризації кредитних договорів в зв’язку з економічної кризою у світі та Україні, що встановлено зверненням(а.с.31). Станом на 12 липня 2010 року ОСОБА_2 вніс до банку 17554,18 доларів США що встановлено розрахунком(а.с.10-11). 19 липня 2010 року банком ОСОБА_2 направлена вимога про відшкодування заборгованості за кредитним договором, що встановлено вимогою(а.с.9). Встановленим фактам та обставинам відповідають такі правовідносини, які регулюються нормами Конституції України, ЦК України, Законом України ”Про банки та банківську діяльність”, Законом України ”Про Національний банк України”, законом Україні «Про захист прав споживачів», СК України. Відповідно до ч.5 ст.4 ЦК України інші органи державної влади України можуть видавати нормативно –правові акти лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Згідно ст.2 Закону України ”Про Національний банк України”, Національний банк України є особливим органом державного управління. Як встановлено ст. 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. У відповідності до ст.56 Закону України ”Про Національний банк України”, Національний банк видає нормативно –правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які видаються у формі постанов Правління Національно банку, вони не можуть суперечити законам України. Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, в якій визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно ст.524 ЦК України, зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні, сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_2 та банком був укладений кредитні договори. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Судом встановлено, що на час укладення договору банк мав банківську ліцензію та дозвіл. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п.2.3. ”Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій”, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких є зокрема неторговельні операції з валютними цінностями. Відповідно до п. 1.5 «Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Ініціатором та отримувачем за валютною операцією з надання кредиту був ОСОБА_2, а не банк, тому, відповідно до зазначеного пункту «Положення»на здійснення кредитування позивача була потрібна індивідуальна ліцензія, яка у банка була відсутня. Згідно ч.1 ст.227 ЦК України, правочин юридичної особи, чинений без відповідно дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. За відсутності у банку індивідуальної ліцензії суд вважає, що є підстави вважати кредитний договір недійсним. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Тому, надання коштів ОСОБА_2 за договором кредиту є споживчим кредитом. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно п.3.3 Постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 "Про затвердження надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", банки зобов'язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в проценті значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі маж грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту, абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якої здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб час отримання, обслуговування та погашення кредиту. Ця обов'язкова інформація у договорі відсутня. Таким чином, договір не містить обов'язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та зазначеною Постановою, при укладанні договору банк не надав Тарану, як, споживачу, необхідної інформації для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення, що порушує права ОСОБА_2 як споживача. Зазначені порушення Закону України «Про захисту прав споживачів», на переконання суду є підставою для визнання договору недійсним. Згідно вимог ч.3 ст. 65 СК України, для укладення договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має біти письмовою. Судом встановлено, що кредитний договір був укладений ОСОБА_2 відносно значної суми в іноземній валюті, а тому на переконання суду потребував письмової згоди дружини ОСОБА_2, але ця письмова згода отримана не була. Вказане порушення вимог СК України, на думку суду є підставою для визнання договору недійсним. Як передбачено ч.1 ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину, кожна сторона зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. На виконання договору від 17 квітня 2007 року ОСОБА_2 отримав 27014,00 доларів США, що, відповідно до курсу 5 грн. 05 коп. за 1 долар США у гривнях дорівнювало 136420 грн. 70 коп. На виконання умов договору ОСОБА_2 вніс до банку 17554,18 доларів США, таким чином з позивача належить стягнути 47773 грн. 09 коп. (27014,00 –17554,18 х 5.05) в якості виконання обов’язку за договором від 17 квітня 2007 року, який випливає із змісту частини першої ст.216 ЦК України. Обговорюючи питання про застосування строків позовної давності суд виходить з наступного. Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Кредитні договори укладені 18 вересня 2006 року та 27 вересня 2006 року. Позивачка ОСОБА_4 звернулася до суду 25 грудня 2009 року, позивачка ОСОБА_6 –22 лютого 2010 року, тобто після спливу трьох років. Відповідно до вимог ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню, недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Судом встановлено, що договір застави, був укладений в забезпечення кредитного договору, яки на переконання суду є недійсним, тому маються підстави для визнання договору застави недійсним. Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Внаслідок фінансової кризи курс долару США до національної валюти значно зріс в нетривалий період часу в жовтні –грудні 2008 року, що є загальновідомою обставиною, ці обставини потягнули зростання обсягу боргових зобов’язань ОСОБА_2 в перерахунку на національну валюту. Зазначені обставини не залежала від волі ОСОБА_2 та ОСОБА_5, не могли бути ними передбачені. При стабільності курсу долару США до гривні України обов’язки з повернення кредиту зберігались би в перерахунку на національну валюту в межах, які існували на час укладення договору. Зазначена обставина до жовтня –грудня 2008 року не надавали ОСОБА_2 та ОСОБА_5 підстав сумніватися в правомірності укладених кредитного договору та договору застави та звертатися до суду з позовом про визнання договорів недійсними. Тому суд вважає зазначені обставини в сукупності такими, що надають підстави визнати причини пропуску строку позовної давності поважними і поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 цій строк. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в своїх позовних вимогах просять зобов’язати нотаріуса зняти з реєстру заборони про відчуження автомобіля МАЗ. Відповідно до ст. 11 ЦПК України, цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не надали суду докази стосовно невиконання нотаріусом цих дій. Тому в цій частині в задоволенні позовів належить відмовити. Згідно ст.509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Відповідно до ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини. Банк, як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що між ОСОБА_2 та банком був укладений кредитний договір. Судом встановлено, що кредитний договір є недійсним, тому підстави для стягнення з ОСОБА_2 платежів, визначених у договорі та відсутні. Дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_5, суд вважає, що ці особи обґрунтовано, у відповідності зі ст.ст. 15,16 ЦК України звернулися до суду за захистом свого порушеного права. Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 10 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 11 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню. На підставі ст. 88 ЦПК України, з банка належить стягнути: на користь ОСОБА_2 витрати по оплаті державного мита в сумі 51 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а на користь ОСОБА_5 - витрати по оплаті державного мита в сумі 17 грн. 00 коп. та 120 грн. 00 коп. по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст.19, 99 Конституції України, ст.ст.4 11, 15, 192, 203, 215, 216, 227, 257, 267,509,524,1054 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України ”Про банки та банківську діяльність”, ст.ст. 2, 56 Закону України ”Про Національний банк України”, ст..ст.1,11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.65 СК України, ст. ст. 8, 10, 11, 88, 208, 212, 214, 215 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Зустрічний позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити частково. Позов ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” - задовольнити повністю. Кредитний договір від 17 травня 2007 року за № 014/03-03/14/305, укладений між ОСОБА_2 та публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль»–визнати недійсними. Визнати недійсним договір застави від 17 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 про заставу автомобіля «МАЗ-437041-268», укладений ОСОБА_2 та ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль”. Стягнути в порядку реституції на користь ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” з ОСОБА_2 - 100430 грн.25 коп. Поновити ОСОБА_2 та ОСОБА_5 строк для звернення до суду. У іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_2 та позову ОСОБА_5 –відмовити У задоволенні позову публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2 –відмовити повністю. Стягнути на користь ОСОБА_2 з публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 51 грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ –120 грн. 00 коп. Стягнути на користь ОСОБА_5 з публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” державне мито в сумі 17 грн. 00 коп. та витрати на ІТЗ –120 грн. 00 коп. На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Головуючий суддя: В.М. Прасолов http://reyestr.court.gov.ua/Review/21726590

Если все именно так, то проще выкупить квартиру через торги. Банкиры просто ничего не сделают.

Полностью поддерживаю. Из моей последней практики могу уверенно сказать, пока Вы не увидите подписанный банком договор о реструктуризации либо прощении долга ни о каком внесении средств либо подписании соглашений на добровольную реализацию идти нельзя. Банковские сотрудники на 90% состоят из мошенников, а оставшиеся 9% пойдут также на мошеннические действия с целью сохранить работу. И только 1% в этих учреждениях порядочные люди, но встретить их крайне тяжело.

Не надо никому и ничего ставить в вину. Есть решение суда которым признан договор недействительным в связи с обстоятельствами не известными покупателю на момент заключения сделки. Покупатель может просить взыскать теперь все свои затраты совершенные в связи с покупкой квартиры.

Причина в безнаказанности и вседозволенности. В законодательстве ничего не поменялось.

Конечно можно. Тут можно говорить и об обмане.

Что конкретно Вас интересует?

Это будет нарушением, если Вас не предупредили о наличии страхового платежа, и не указали его размер. Правда в суде это ни на что не повлияет.

Этот договор будет составлен на основании договора об ипотеке. БТИ по таким договорам довольно просто перерегистрирует имущество на банк. Кроме того если в договоре ипотеки предусмотрено передача права собственности банку без суда, то можно и на основании него это осуществить.

Просрочка кредитора присутствует и представители Дельта-банка, когда об этом говоришь в судебном заседании даже не сопротивляются.У Шведов немного по другому получилось. Но это связано с попыткой Тигипко запутать следы при объединении банков.

Тут ФИДР обжаловался не по тем основаниям.

Так это же не плохо. Есть повод прорядить их ряды

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» (після зміни назви - публічного акціонерного товариства «ОТП Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання положень кредитного договору нікчемними, а дій –неправомірними, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «ОТП Банк» на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2010 року ПАТ «ОТП Банк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У позові зазначав, що між ним та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ML-D04/060/2008 від 8 жовтня 2008 року про надання останньому 255 тис. грн. на споживчі цілі і для оплати комісії банку із плаваючою (змінною) процентною ставкою за користування кредитом (4,99% річних + процентна ставка FIDR, порядок визначення якої передбачений у п.3 ч.1 договору) і строком повернення 6 жовтня 2023 року. Загальна сума отриманих кредитних коштів за трьома траншами склала 210 тис. грн. Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 8 жовтня 2008 року, посвідчений нотаріусом Лубенської державної нотаріальної контори за реєстровим № 104088, відповідно до якого в іпотеку передано житловий будинок в АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1 га. Крім того між банком і ОСОБА_4 також було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку житловий будинок у АДРЕСА_2 1 жовтня 2009 року на адресу позичальника було направлено повідомлення про коригування процентної ставки FIDR, внаслідок чого процентна ставка по кредиту склала 20,99% (4,99% річних + процентна ставка FIRD – 16%). З січня 2010 року ОСОБА_3 припинив повернення кредиту та залишок заборгованості станом на 26 лютого 2010 року склав 206 272 грн. 59 коп., заборгованість по сплаті процентів склала 3 450 грн. 51 коп.; пеня, передбачена п. 4.1.1 ст. 4 ч. 2 договору, склала 1 080 грн. 96 коп.; штраф, передбачений п. 4.1.2 ст. 4 ч. 2 договору склав 125 грн. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути із ОСОБА_3 загальну суму заборгованості 212 749 грн. 06 коп. та звернути стягнення на предмети іпотеки з наданням права позивачу продажу будь-якій особі-покупцеві, отримання коштів від продажу цих об’єктів, права на отримання витягів у БТІ, всіх необхідних документів для оформлення продажу об’єктів нерухомості. У березні 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом, в якому посилаючись на ст.1056-1 ЦК України, просили визнати нікчемними положення п. 3 ч.1 та п. 1.4.1 ч. 2 кредитного договору у частині права банку змінювати плаваючу процентну ставку у цілому та її окремих складових шляхом збільшення; визнати недійсними дії ПАТ «ОТП Банк» щодо збільшення складової FIDR плаваючої процентної ставки з 01 жовтня 2009 року та повідомлення ПАТ «ОТП Банк» на ім’я ОСОБА_3 щодо цього збільшення. Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 й ОСОБА_4 на його користь 2 291 грн. 21 коп. заборгованості за нарахованими процентами, 108 грн.79 коп. неустойки за прострочення виконання зобов’язань за кредитним договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 й ОСОБА_4 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року апеляційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, а апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ «ОТП Банк» відмовлено за безпідставністю, зустрічний позов ОСОБА_3 й ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано положення п. 3 (частина 1) та п.1.4.1 (частина 2) кредитного договору від 8 жовтня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ПАТ «ОТП Банк» у частині права банка змінювати плаваючу процентну ставку та її окремих складових (фіксованого відсотка або складової FIDR) шляхом збільшення, незаконним з 9 січня 2009 року. Визнано дії ПАТ «ОТП Банк» щодо збільшення з 1 жовтня 2009 року складової FIRD плаваючої процентної ставки за вказаним вище кредитним договором незаконними. У решті позову ОСОБА_3 й ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою судді Верховного Суду України від 01 24 вересня 2010 року відкрито касаційне провадження у справі за вищезазначеним позовом. Ухвалою Верховного Суду України від 1 березня 2011 року дану справу призначено до судового розгляду. Ухвалою Верховного Суду України від 24 листопада 2011 року справа передана Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У касаційній скарзі ПАТ «ОТП Банк» просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір був укладений 8 жовтня 2008 року, до набрання чинності Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 10 січня 2009 року, який зворотної сили не має, тому положення кредитного договору не можуть бути визнані недійсними, а дії банку щодо підвищення розміру процентної ставки відповідають вимогам закону, який діяв на час укладення договору, та умовам договору, тому стягнув з ОСОБА_3 заборгованість у вигляді підвищеної ставки по відсотках. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ «ОТП Банк» та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання незаконними положення п.3 ч.1 та п.1.4.1 договору та дій щодо збільшення з 1 жовтня 2009 року складової FIDR плаваючої процентної ставки, апеляційний суд виходив з того, що ч. 2 ст. 1056-1 ЦК застосовується до тих прав і обов’язків, що вникли з моменту набрання ним чинності, тому визнав положення договору та дії банку по підвищенню процентної ставки незаконними з 1 жовтня 2009 року. З такими висновками повністю погодитись не можна, виходячи з наступного. Судами встановлено, що між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ML-D04/060/2008 від 8 жовтня 2008 року про надання останньому 255 тис. грн. на споживчі цілі і для оплати комісії банку із плаваючою (змінною) процентною ставкою за користування кредитом (4,99% річних + процентна ставка FIDR, порядок визначення якої передбачений у п. 3 ч. 1 договору) і строком повернення 06 жовтня 2023 року. Загальна сума отриманих кредитних коштів за трьома траншами склала 210 тис. грн. Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки від 8 жовтня 2008 року, посвідчений нотаріусом Лубенської державної нотаріальної контори за реєстровим № 104088, відповідно до якого в іпотеку передано житловий будинок у АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1 га. Крім того між банком і ОСОБА_4 також було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передала в іпотеку житловий будинок у АДРЕСА_2 Відповідно до п. 3 договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка обчислюється шляхом складання фіксованого відсотку у розмірі 4,99% та FIDR – процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту,що розміщені в Банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Пунктом 3 договору також передбачено, що в залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватись чи зменшуватись) у порядку, передбаченому цим Договором (а.с.20). 08 жовтня 2009 року ОСОБА_3 отримав рекомендований лист № 42-2-6/79888 від 1 жовтня 2009 року про збільшення із 1 жовтня 2009 року відсоткової ставки за кредитним договором (а.с.70). Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, набрав чинності з 10 січня 2009 року. Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативних актів (ч. 1 ст. 58), цей закон не може застосовуватись до умов договорів, які були укладені до 10 січня 2009 року, у тому числі до договору укладеного сторонами 8 жовтня 2008 року. Як зазначалося вище, відповідно до п. 3 договору сторони домовились, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка обчислюється шляхом складання фіксованого відсотку у розмірі 4,99% та FIDR – процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту,що розміщені в Банку на строк 366 днів з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. За таких обставин апеляційний суд дійшов невірного висновку про неправомірність підвищення банком процентної ставки, помилково визнав недійсною цю умову договору щодо застосування плаваючої процентної ставки та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги щодо безпідставної відмови у задоволенні вимог про дострокове повернення кредиту та звернення стягнення на предмети іпотеки не можуть бути взяті до уваги, оскільки відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-ІУ (з наступними змінами і доповненнями) суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки заборгованість ОСОБА_3 за вищезгаданим кредитним договором є незначною порівняно із розміром кредитних коштів, суд першої інстанції вірно вважав, що підстави для задоволення вимог банку про дострокове стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмети іпотеки задоволенню не підлягають. Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року скасувати, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 квітня 2010 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/21610721

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем’яносова М.В., Коротуна В.М., Кафідової О.В., Попович О.В.,- розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” (далі – ПАТ “Альфа-Банк”) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: ПАТ “Альфа-Банк” звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” від 11 листопада 2010 року у справі №3930-3/339/10, посилаючись на те, що третейським судом у справі за позовом ПАТ “Альфа-Банк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалено рішення, яким позовні вимоги банку задоволено. Справа розглянута з дотриманням вимог Закону України “Про третейські суди”, рішення набрало законної сили. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2011 року заяву ПАТ “Альфа-Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду задоволено. Видано ПАТ “Альфа-Банк” виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” від 11 листопада 2010 року у справі №3930-3/339/10. Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2011 року разом із справою повернуто до суду першої інстанції для виконання необхідного обсягу процесуальних дій, пов’язаних із рухом даної скарги. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням суддею апеляційного суду норм процесуального права та вирішити питання по суті. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції разом зі справою до суду першої інстанції, суддя апеляційного суду вказувала на те, ЦПК не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду. Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ОСОБА_3 указує на те, що відповідно до ст. 389-9 ЦПК України – якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду. На час розгляду заяви ПАТ “Альфа-Банк” про видачу виконавчого листа в Шевченківському районному суді м. Києва розглядалася цивільна справа за її позовом щодо оскарження договору № 600004715 від 30 вересня 2008 року в частині остаточного вирішення спорів у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” та скасування рішення третейського суду від 11 листопада 2010 року. На даний час судовий розгляд ще триває. Таким чином, при видачі виконавчого листа на підставі рішення, судом першої інстанції не було з’ясовано всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до Закону України “Про третейські суди” третейський суд – це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави ( ст. ст. 1, 3 Конституції України). Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України “Про третейські суди” випадках і порядку) та судовий захист. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя. Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. Відповідно до вимог п. 7 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Системний аналіз указаних норм матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що ухвала компетентного суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду підлягає апеляційному оскарженню. Ураховуючи викладене, ухвала судді апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем’яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/21609662

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 жовтня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: Головуючого Шицького І.Б., Суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Яреми А.Г., – розглянувши за участю представника публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові – Сизової Л.В. заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 за позовом закритого акціонерного товариства «Астра» до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові, треті особи – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1, концерн «Харківський канатний завод», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, – встановив: У жовтні 2010 року закрите акціонерне товариство «Астра» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на рухоме майно позивача за договором застави рухомого майна № 681082185 від 17 грудня 2008 року, яким забезпечено виконання зобов’язань концерну «Харківський канатний завод» за Генеральною угодою № 68108N13 від 18 серпня 2008 року на здійснення активних операцій в сумі 1 800 000,00 доларів США. Позивач вважає виконавчий напис незаконним та необґрунтованим. Рішенням господарського суду Харківської області від 8 листопада 2010 року позов задоволено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10 січня 2011 року рішення господарського суду Харківської області від 8 листопада 2010 року залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10 січня 2011 року залишено без змін. Постанову касаційного суду обґрунтовано тим, що Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачено звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові у порядку ст. 11119 ГПК України подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 24 та ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» у правовідносинах щодо звернення стягнення на заставне рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису. На обґрунтування неоднаковості застосування касаційним судом норм матеріального права заявником надано постанови Вищого господарського суду України від 8 квітня 2010 року у справі № 7/73-77, від 8 квітня 2010 року у справі № 7/75-77, у яких висловлено правову позицію про те, що ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» унормовано право обтяжувача на власний розсуд обрати один із позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та не обмежено його у виборі інших способів звернення стягнення на майно, зокрема у вчиненні виконавчого напису нотаріуса. Ухвалою Вищого господарського суду України від 20 червня 2011 року у справі № 47/264-10 вирішено питання про допуск справи до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року. Ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2011 року: - відкрито провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10, - витребувано матеріали справи, - доручено Голові Науково-консультативної ради при Верховному Суді України забезпечити підготовку відповідними фахівцями Науково-консультативної ради наукового висновку щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 1 ст. 24 та ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» і ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» у правовідносинах щодо звернення стягнення на заставне рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, - визначено Кабінет Міністрів України органом державної влади, представники якого можуть дати пояснення в суді щодо суті правового регулювання норм матеріального права, неоднаково застосованих судом касаційної інстанції . Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові, дослідивши викладені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав. Господарськими судами встановлено, що 17 грудня 2008 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України (заставодержатель) в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові та ЗАТ «Астра» (заставодавець) укладено договір застави рухомого майна № 681082185 . Відповідно до п. 1.1. цього договору заставою забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають із Генеральної угоди № 68108N13 від 18 серпня 2008 року, укладеної між концерном «Харківський канатний завод» (боржник) та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України (заставодержатель) в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові, відповідно до якої останній при виконанні боржником певних його умов відкриває боржнику ліміт заборгованості на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1 800 000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року. Згідно з п. 1.2 зазначеного договору застави предметом цього договору є рухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинним з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями згаданого Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 цього Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Таким чином, спірні правовідносини сторін врегульовано Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яким не передбачено звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову апеляційного господарського суду у справі № 47/264-10, дійшов вірного висновку про те, що звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису не передбачено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки таке звернення може бути вчинено лише на підставі рішення суду. Аналогічну правову позицію про те, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, викладено в постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року у справі № 19/164. За таких обставин відсутні підстави для скасування законної та обґрунтованої постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, у зв’язку з чим у задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові слід відмовити. Керуючись ст.ст. 11114—11126 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України постановив: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» в м. Харкові про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2011 року у справі № 47/264-10 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 ГПК України. Головуючий: І.Б. Шицький Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік С.М. Вус Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк П.І. Колесник М.Є. Короткевич В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар О.І. Потильчак Б.М. Пошва А.І. Редька Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов А.Г. Ярема Правова позиція № 3-111гс11 Статтею 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, або в один із позасудових способів. Такі способи визначені ст. 26 цього Закону, якою не передбачено можливості звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. http://reyestr.court.gov.ua/Review/19130733