ANTIRAID

Главные администраторы
  • Число публикаций

    15113
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    618

Весь контент пользователя ANTIRAID

  1. Це наша справ. Приємно, що в цій категорії справ на відміну від справ про відсторонення суди не натягують сову на глобус та застосовують Закон. Суд зазначив: Незрозуміло, у який спосіб, яким документом позивач був оповіщений у місці свого проживання, що розуміє відповідач під висловом «офіційне повідомлення», що означає вислів «з допомогою телефонного зв'язку», з ким був цей зв'язок і як він був задокументований. Вказана розмитість і неконкретність обвинувачення не дає змоги позивачу захищатись від нього, зокрема заперечити конкретні обставини так званого «офіційного повідомлення» (де, коли, кому, як), конкретні обставини телефонного повідомлення (коли, кому, як). Неконкретність обвинувачення у постанові сама по собі є підставою для її скасування. Відповідач також зобов'язаний був довести дотримання ним процедури притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема позивач мав бути у встановленому порядку викликаний для складання протоколу, під час цього складання йому мали бути роз'яснені його права, надана можливість скористатися правовою допомогою, надати пояснення. Позивач мав бути повідомлений у встановленому порядку про час розгляду справи, знову ж таки йому мали бути роз'яснені його права, надана можливість скористатися правовою допомогою, надати пояснення. Нічого з викладеного відповідачем не доведено.
  2. Справа № 159/7889/23 Провадження № 2-а/159/23/24 КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 45008, м. Ковель, вул. Незалежності, 15, тел.: (03352) 5-90-66, e-mail:[email protected], веб-адреса: http://court.gov.ua/sud0306/ ______________________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2024 рокум.Ковель Ковельський міськрайонний суд Волинської області під головуванням судді Панасюка С.Л., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, в с т а н о в и в : Вимоги позивача обґрунтовані тим, що постановою начальника Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.11.2021 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП і накладений штраф у розмірі 1700 грн. Позивач стверджує, що про з'явлення до Ковельського РТЦК та СП його ніхто не повідомляв, протокол складався і постанова виносилась без його відома і у його відсутності, а отже з порушенням встановленої процедури. Просить постанову скасувати. Відповідач у встановлений судом строк відзив на позов та докази правомірності притягнення позивача до відповідальності не подав. Натомість відповідач подав клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін. Відповідно до ч.5-8 КАС України: «5. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. 6. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. 7. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву. 8. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.» Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, яка є справою незначної складності, не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Відповідачу ухвалою суду від 28.12.2023 року про відкриття провадження у справі був визначений п'ятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на заяву та усіх наявних у нього доказів. Незважаючи на те, що з часу винесення ухвали минуло більше місяця, відповідач відзив на позов і докази не подав. Відповідачу вручена ухвала про відкриття провадження, про що свідчить його, згадане вище, клопотання. За обставин, коли відзив і докази не подані проведення судового засідання тим більше не потрібне, оскільки у ньому немає що досліджувати. Слід також зауважити, що судове засідання не може використовуватися для подання відзиву і доказів в обхід встановленого строку і процедури. Зокрема, докази мають бути подані у встановлений судом строк, який минув і клопотання про його поновлення відповідачем не заявлялося. Позов слід задовольнити. Вимоги позивача обґрунтовані тим, що постановою начальника Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 19.11.2021 його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП і накладений штраф у розмірі 1700 грн. за те, що його було оповіщено 11.11.2021 року по місцю свого проживання офіційним повідомленням, а також за допомогою телефонного зв'язку про прибуття до Третього відділу Ковельського РТЦК та СП на 09.00 год. 18.11.2021 року для звірки військово-облікових даних та проходження військово-лікарської комісії. Однак, він без поважних причин у зазначений час та дату в особливий період не прибув до Третього відділу Ковельського РТЦК та СП, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив абз. 1, ч.10, ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.210 КУпАП. Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності дій суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач згаданий обов'язок не виконав. Зокрема, позивач заперечує, що він був оповіщений про виклик до Ковельського РТЦК та СП. За таких обставин відповідач зобов'язаний був надати суду докази оповіщення позивача. Відповідач таких доказів не подав, а отже факт оповіщення не доведений. Без доведення цього факту постанова, яка оскаржена, є неправомірною і її слід скасувати. Крім цього, підстави для скасування містить сам текст постанови, яка оскаржена. А саме, вислів постанови, що позивача «було оповіщено 11.11.2021 року по місцю свого проживання офіційним повідомленням,а також за допомогою телефонного зв'язку» дає підстави для висновку про неконкретність обвинувачення, що, в свою чергу, порушує право позивача на захист. Незрозуміло, у який спосіб, яким документом позивач був оповіщений у місці свого проживання, що розуміє відповідач під висловом «офіційне повідомлення», що означає вислів «з допомогою телефонного зв'язку», з ким був цей зв'язок і як він був задокументований. Вказана розмитість і неконкретність обвинувачення не дає змоги позивачу захищатись від нього, зокрема заперечити конкретні обставини так званого «офіційного повідомлення» (де, коли, кому, як), конкретні обставини телефонного повідомлення (коли, кому, як). Неконкретність обвинувачення у постанові сама по собі є підставою для її скасування. Відповідач також зобов'язаний був довести дотримання ним процедури притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема позивач мав бути у встановленому порядку викликаний для складання протоколу, під час цього складання йому мали бути роз'яснені його права, надана можливість скористатися правовою допомогою, надати пояснення. Позивач мав бути повідомлений у встановленому порядку про час розгляду справи, знову ж таки йому мали бути роз'яснені його права, надана можливість скористатися правовою допомогою, надати пояснення. Нічого з викладеного відповідачем не доведено. Строк звернення до суду для оскарження постанови позивачу слід поновити, оскільки відповідач не надав доказів вручення позивачу копії цієї постанови. Відповідно до ч.3 ст. 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 543/775/17 визначено наступне: «Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.» З огляду на таку правову позицію, позивач мав сплатити судовий збір в розмірі 536 грн. 80 коп., який складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Керуючись ст.5, 6, 7, 8, 9, 19, 25, 77, 194, 211, 241, 242, 245, 246, 250, 286 КАС України, на підставі ст.245, 251, 280 КУпАП, суд, У Х В А Л И В : Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду. Позов задовольнити повністю. Скасувати постанову в справі про адміністративне правопорушення № 1965-21 від 19 листопада 2021 року, винесену начальником Ковельського РТЦК та СП Середюком А.В., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу і провадження у справі закрити. Стягнути з Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки в користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати в сумі 536 (п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. Надмірно сплачений судовий збір за подання адміністративного позову позивач може повернути шляхом звернення з заявою до суду у цьому провадженні. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Головуючий:С. Л. Панасюк Джерело: ЄДРСР 116829046
  3. В огляді відображено правові позиції Верховного Суду, які матимуть значення для формування єдності судової практики при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема щодо: ✅ заміни сторони в зобов’язанні, яке виникло на підставі зареєстрованого договору; ✅ виробництва алкогольних напоїв у разі відсутності відповідної ліцензії; ✅ умов визнання нерезидента бенефіціарним отримувачем доходу; ✅ податкових пільг, запроваджених у зв’язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19); ✅ дотримання обмежень і вимог під час здійснення містобудівної діяльності на території, що належить до історичного ареалу та його буферної зони відповідно до історико-містобудівного опорного плану міста; ✅ визначення порядку та підстав для видачі дозволу органом місцевого самоврядування на відключення квартири чи нежитлового приміщення від системи централізованого опалення (теплопостачання); ✅ необхідності дотримання Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, процедури прийняття регуляторного акта в період дії правового режиму воєнного стану; ✅ обов’язку військовозобов’язаного повідомляти відповідний орган про наявність у нього підстав для відстрочки від призову на військову службу; ✅ належного способу повідомлення військовослужбовцем командування щодо відмови від рапорту про звільнення з військової служби. Крім того, заслуговують на увагу правові висновки у сфері застосування процесуального закону, зокрема щодо: ✅ юрисдикції спору щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування про надання погодження на передачу земельних ділянок під мисливські угіддя; ✅ належності до адміністративної юрисдикції спорів про внесення до Реєстру будівельної діяльності відомостей про скасування сертифікату на виконання судового рішення у господарській справі, яким визнано незаконним та скасовано зазначений сертифікат; ✅ строку звернення до суду у справах щодо видачі довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Упродовж листопада – грудня 2023 року КАС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, з якими можна ознайомитися в огляді судової практики. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KAS_11_12_2023.pdf Огляд судової практики ВС-КАС за листопад-грудень 2023 року.pdf
  4. В огляді відображено найважливіші правові висновки, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків, згрупованих за різними категоріями справ, містяться, зокрема, такі: ✅ у спорах, щодо захисту честі, гідності і ділової репутації акцентовано, що з метою захисту свого особистого немайнового права, у тому числі права на ділову репутацію, юридична особа може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності інформації в порядку окремого провадження на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України, якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, достовірно невідома. У такому випадку абз. 3 ч. 4 ст. 277 ЦК України потрібно тлумачити в контексті змісту ч. 1 ст. 91 ЦК України та ч. 1 ст. 94 ЦК України; ✅ у спорах, що виникають з питань захисту права власності, зазначено, що передання власником у користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України. Власник речі (у цьому випадку – автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений ст. 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає; ✅ у спорах, що виникають із трудових правовідносин, наголошено, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків звернення до суду, встановлених у ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено п. 1 гл. XIX Прикінцевих положень КЗпП України. При цьому вирішувати питання поважності пропуску такого строку не потрібно; ✅ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, констатовано, що передбачена частинами 4 та 5 ст. 19 СК України обов’язковість висновку органу опіки та піклування у певних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. Неможливість надати органом опіки та піклування висновку в таких справах, зокрема, у зв’язку з перебуванням дитини за межами країни, перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо, не означає неможливості розгляду та вирішення спору судом. Протилежний підхід є рівнозначним відмові у доступі до правосуддя, що суперечить положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ✅ у спорах, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, наголошено, що обов’язок з відшкодування моральної шкоди, завданої смертю працівника об’єкта критичної інфраструктури під час виконання ним трудових обов’язків, у зв’язку з наслідками проведення державою-окупантом воєнних (бойових) дій, не може бути покладено на роботодавця; ✅ у спорах, що стосуються питань процесуального права, наголошено, що військовою частиною не може бути ініційоване питання про встановлення в судовому порядку факту смерті військовослужбовця з метою передання закріпленого за ним майна у розпорядження та для систематизації обліку військового майна, оскільки саме по собі встановлення цього факту не породжує для військової частини жодних юридичних наслідків, а тому не може бути предметом судового провадження, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Зазначені юридичні наслідки можуть бути досягнуті іншим позасудовим способом, через локальні нормативно-правові акти Міністерства оборони України. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KCS_12_2023.pdf Огляд судової практики ВС-КЦС за грудень 2023 року.pdf
  5. В огляді відображено найважливіші правові позиції і висновки з кримінального та кримінального процесуального права, що містяться в постановах Касаційного кримінального суду, ухвалених у грудні 2023 року, які матимуть значення для формування єдності судової практики. Серед цих висновків слід виокремити такі. У сфері кримінального права: ✅ акцентовано на тому, що подання суб'єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції», у паперовій формі з огляду на релігійні переконання та мотиви, а не в електронному виді шляхом заповнення на офіційному вебсайті НАЗК за формою, що визначається цим агентством, не свідчить про відсутність у діянні цієї особи прямого умислу на неподання вказаної декларації; ✅ констатовано, що звільнення особи на підставі ч. 1 ст. 78 КК України від покарання, призначеного за попереднім вироком, та похідне від цього погашення судимості за цим вироком на підставі п. 1 ч. 1 ст. 89 КК України унеможливлює застосування судом ч. 4 ст. 70 КК України. У сфері кримінального процесуального права: ✅ встановлено порядок визначення останнього дня строку досудового розслідування та зауважено на послідовному його обрахунку; ✅ вирішено питання щодо можливості оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді: про зобов’язання прокурора закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України; про надання дозволу на проведення обшуку; про залучення судового експерта-психолога для проведення судово-психологічної експертизи із застосуванням комп'ютерного поліграфа. Упродовж грудня 2023 року ККС ВС висловлював також інші, не менш актуальні правові позиції, які висвітлено в огляді судової практики. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/ogliady/Oglyad_KKS_12_2023.pdf Огляд судової практики ВС-ККС за грудень 2023 року.pdf
  6. ‼️🇷🇼Останній тиждень був дуже насичений новинами щодо мобілізації і зміною у керівництві ЗСУ. Що насправді відбувається, на мій погляд, Ви дізнаєтесь з відео. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  7. ОКРЕМА ДУМКА (спільна) суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Булейко О. Л., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22 (провадження № 12-57гс23), ухваленої за результатами перегляду рішення Господарського суду Харківської області від 7 березня 2023 року та постанови Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Північного офісу Державної аудиторської служби, 2) Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 473 758,34 грн Короткий виклад історії справи У листопаді 2022 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби (далі - Держаудитслужба, позивач-1) та Спеціального авіаційного загону Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Спецзагін ДСНС, позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» (далі - ТОВ «Вєк Технолоджі», відповідач), у якому просив визнати недійсними додаткові угоди № 2-14 до договору від 11 лютого 2021 року № 44 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між позивачем-2 і відповідачем за результатами проведення публічної закупівлі на вебсайті Prozorro (далі - спірні додаткові угоди). На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що внаслідок укладення протягом квітня - жовтня 2021 року спірних додаткових угод вартість 1 кВт/год електричної енергії зросла на 1,48 грн, або 92 %, а її обсяг зменшився на 355 154,9531 кВт/год, або на 46,57 %. Це, на переконання прокурора, призвело до повного нівелювання результатів тендерної закупівлі. Внесення зазначених змін до умов договору про постачання електричної енергії шляхом укладення численних додаткових угод, на думку прокурора, відбулося з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII, тут і далі - в редакції станом на 4 січня 2021 року) та прав замовника. Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з таких установлених у справі обставин. 4 січня 2021 року Спецзагін ДСНС (далі також замовник) оприлюднив в електронній системі закупівель Prozorro оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю 1 300 000 кВт/год електричної енергії з терміном постачання до 31 грудня 2021 року, з очікуваною вартістю 2 860 000,00 грн з ПДВ (ідентифікатор закупівлі № UA-2021-01-04-0023 04-с; далі - відкриті торги). Участь у відкритих торгах взяли чотири учасники: відповідач (з ціновою пропозицією 2 573 688 грн з ПДВ та остаточною пропозицією 2 092 999,99 грн з ПДВ); Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (з ціновою пропозицією 2 821 000,00 грн з ПДВ та остаточною пропозицією 2 093 000,00 грн з ПДВ); Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр газ ресурс» (з ціновою пропозицією 2 626 000,00 грн з ПДВ та остаточною пропозицією 2 583 100,00 грн з ПДВ); Товариство з обмеженою відповідальністю «АС» (з ціновою пропозицією 2 687 100,00 грн з ПДВ; та остаточною пропозицією 2 597 399,00 грн з ПДВ). Рішенням замовника від 25 січня 2021 року відповідача визнано переможцем торгів, а 11 лютого 2021 року між позивачем-2 як споживачем та відповідачем як постачальником укладено договір № 44 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір), у якому сторони погодили, зокрема: строк поставки - з 11 лютого до 31 грудня 2021 року; загальний обсяг електричної енергії - 1 300 000 кВт/год за ціною 1,609999992 грн за 1 кВт/год з ПДВ загальною вартістю 2 092 999,99 грн з ПДВ. При цьому за змістом пунктів 5.7, 5.8, 5.9 договору розрахунковим періодом є календарний місяць. Обсяг споживання електричної енергії за кожним об`єктом споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Станом на останній день календарного місяця постачальником складається акт приймання-передачі електричної енергії, який у подальшому підписується споживачем. Окрім того, за змістом пунктів 5.5, 10.2 договору сторони домовилися, що ціна за одиницю товару може змінюватися у випадках, передбачених статтею 41 Закону № 922-VIII. Протягом 2021 року до цього договору вносилися зміни шляхом укладення додаткових угод, а саме: - додатковою угодою від 17 лютого 2021 року № 1 було зменшено загальну суму договору до 1 799 404,00 грн та обсягів електричної енергії до 1 117 642 кВт/год; - додатковою угодою від 13 квітня 2021 року № 2 змінено умови договору на період з лютого 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 1,653376 грн з ПДВ (+ 2,7 %), а загальний обсяг зменшено до 1 088 321,1078 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 14 квітня 2021 року № 3 змінено умови договору на період з лютого 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 1,78344 грн з ПДВ (+ 7,9 %), загальний обсяг зменшено до 1 008 951,2403 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 15 квітня 2021 року № 4 змінено умови на період з лютого 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 1,82493 грн з ПДВ (+ 2,32 %), загальний обсяг зменшено до 986 012,614 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 21 квітня 2021 року № 5 змінено умови на період з березня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 1,9580196 грн з ПДВ (+ 7,45 %), загальний обсяг зменшено до 922 113,1157 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 26 квітня 2021 року № 6 змінено умови на період з квітня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,046954 грн з ПДВ (+ 4,55 %), загальний обсяг зменшено до 889 320,4323 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 7 змінено умови на період з серпня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,0930376 грн з ПДВ (+ 2,25 %), загальний обсяг зменшено до 879 916,4932 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 8 змінено умови на період із серпня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,2256496 грн з ПДВ (+ 6,33 %), загальний обсяг зменшено до 855 888,2257 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 9 змінено умови на період із серпня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,3080584 грн з ПДВ (+ 3,7 %), загальний обсяг зменшено до 842 347,4509 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 10 змінено умови на період із серпня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,4854076 грн з ПДВ (+ 7,68 %), загальний обсяг зменшено до 817 282,4912 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 11 змінено умови на період із серпня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,5391514 грн з ПДВ (+ 2,16 %), загальний обсяг зменшено до 810 421,7598 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 12 змінено умови на період з вересня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,6731799 грн з ПДВ (+ 5,28 %), загальний обсяг зменшено до 796 168,37 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 13 змінено умови на період з вересня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 2,8871265 грн з ПДВ (+ 8,01 %), загальний обсяг зменшено до 777 146,5934 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 14 змінено умови на період з вересня 2021 року і до закінчення строку його дії, а саме збільшено ціну електроенергії за 1 кВт/год до 3,0911467 грн з ПДВ (+ 7,07 %), загальний обсяг зменшено до 762 487,0469 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 18 листопада 2021 року № 15 змінено умови договору шляхом зменшення загальної суми договору до 1 595 530,62 грн, а обсягів електричної енергії - до 658 966 кВт/год. У матеріалах справи наявні листи відповідача, адресовані позивачу-2, в яких зазначалося про необхідність зміни договірної ціни у зв`язку з об`єктивним коливанням ціни на електричну енергію у бік збільшення, та експертні висновки Харківської торгово-промислової палати, надані на підтвердження цих обставин. Відповідно до наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі електроенергії та платіжних доручень протягом строку дії договору позивач-2 отримав від відповідача електричну енергію в загальному обсязі 696 753,00 кВт/год, сплативши за неї 1 595 530,62 грн з ПДВ. На підтвердження обґрунтованості коливання ціни на електричну енергію, що зумовило її збільшення за договором, відповідачем надані експертні висновки Харківської торгово-промислової палати. Так, за змістом висновку від 17 березня 2021 року № 644-8/21 середньозважені ціни на електричну енергію на ринку «на добу наперед у торговій зоні об`єднаної енергетичної системи України за інформацією Державного підприємства «Оператор ринку», які склалися станом на 22 лютого 2021 року порівняно з 14 лютого 2021 року, становлять 1265,39 грн та 1309,07 грн відповідно за 1 мВт/год. За змістом аналогічних експертних висновків, що надані як докази обґрунтованості укладення додаткових угод, зафіксовані середньозважені ціни за 1 мВт/год електричної енергії на відповідні дати становлять: 22 лютого 2021 року - 1309,07 грн; 25 лютого 2021 року - 1465,87 грн; 27 лютого 2021 року -1508,42 грн; 18 березня 2021 року - 1644,72 грн; 19 квітня 2021 року -1735,79 грн; 8 серпня 2021 року - 1782,94 грн; 12 серпня 2021 року -1918,86 грн; 15 серпня 2021 року - 2003,24 грн; 16 серпня 2021 року -2184,86 грн; 25 серпня 2021 року - 2239,93 грн; 7 вересня 2021 року - 2377,27 грн; 14 вересня 2021 року - 2596,47 грн; 23 вересня 2021 року -2805,51 грн. За наслідком розгляду цієї справи рішенням Господарського суду Харківської області від 7 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову. Так, проаналізувавши положення Закону № 922-VIII, умови договору та спірних додаткових угод, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав уважати спірні додаткові угоди укладеними з порушенням вимог статті 41 Закону № 922-VIII, що мало б наслідком визнання цих додаткових угод недійсними. При цьому суди попередніх інстанцій виходили з того, що у межах цього спору дослідженню підлягають обставини зміни ціни за одиницю товару - електричної енергії на підставі спірних додаткових угод з огляду на невстановлення обставин недопоставки обсягу електричної енергії за договором, яку мав спожити споживач (Спецзагін ДСНС), тому суд апеляційної інстанції відхилив доводи прокурора про безпідставне зменшення обсягів закупівлі за спірними додатковими угодами. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин нормами Закону № 922-VIII прямо передбачена можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, про що свідчить формулювання «не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», водночас таке обмеження щодо строків зміни ціни не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії. За висновком судів попередніх інстанцій, зазначена вимога жодним чином не обмежує підсумковий, кінцевий відсоток підвищення ціни, проте таке збільшення має відбуватися за умови доведення пропорційності збільшенню ціни на ринку, належними доказами чого можуть бути як відомості, що засвідчені торгово-промисловою палатою, так й інформація про рівень цін із сайту «Оператор ринку» тощо. У цьому контексті суди попередніх інстанцій зазначили, що спірні додаткові угоди не передбачають збільшення ціни товару понад 10 %. Окрім того, реагуючи на доводи прокурора про безпідставне збільшення ціни на розрахункові періоди лютого, серпня та вересня 2021 року внаслідок укладення декількох угод через незначні проміжки часу, суд апеляційної інстанції зазначив, що такі дії також не заборонені законом, за умови належного підтвердження обґрунтованості підстав такого збільшення. Водночас, за висновком суду апеляційної інстанції, момент укладення кожної зі спірних додаткових угод не перебігає часу підписання між сторонами акта прийоммання-передачі електричної енергії за розрахунковий період, за який змінювалася ціна, а отже, не встановлено ознак безпідставного перегляду ціни після виконання відповідних обов`язків за договором. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про дотримання вимог частини п`ятої статті 41 Закону № 922- VIII сторонами договору при укладенні спірних додаткових угод, якими збільшено ціну за електричну енергію за розрахункові періоди лютого, березня, квітня, серпня та вересня 2021 року, оскільки ціну товару за договором збільшено в межах коливань ціни цього товару на ринку. Суд апеляційної інстанції також критично оцінив доводи прокурора щодо неналежності наданих відповідачем доказів на підтвердження обґрунтованості коливання ціни на електричну енергію та в цьому контексті зазначив, що за змістом частини другої статті 11 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень, є обов`язковими для застосування на всій території України, водночас вимогами п. 10.4 договору прямо передбачене відповідне документальне обґрунтування збільшення середньозваженої ціни електричної енергії на ринку. При цьому, дослідивши зміст наданих відповідачем висновків, суд апеляційної інстанції зауважив про послідовність та очевидність динаміки збільшення ринкової ціни на електричну енергію у спірному періоді. Доводи прокурора про навмисне безпідставне заниження відповідачем ціни товару за 1 кВт/год на стадії визначення переможця закупівлі, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими та зазначив, що для обґрунтування коливання ціни на ринку відповідачем надавалися відомості, що складали відсоткову різницю між цінами вже після укладення 11 лютого 2021 року договору № 44, тобто відслідковувалася динаміка цін починаючи з 14 лютого 2021 року та станом на відповідну дату розрахункового періоду. У підсумку суди попередніх інстанцій не знайшли підстав для визнання недійсними спірних додаткових угод, оскільки порушення вимог закону при їх укладенні не встановлено. Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 7 березня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року, у якій просив ці судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На обґрунтування касаційної скарги прокурор зазначив, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права (зокрема, статті 41 Закону № 922-VIII), неправильним застосування норм процесуального права та неповним з`ясуванням судами обставин, які мають значення для справи. Так, прокурор наполягав, що зміна спірними додатковими угодами після укладення договору про закупівлю ціни за одиницю товару в бік збільшення на 92 % від первинної ціни за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку суперечить положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922- VIII та призводить до безпідставного зменшення обсягів закупівлі. Наведені обставини, на переконання скаржника, є підставою для визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів. При цьому прокурор доводив, що Законом № 922-VIII імперативно визначено, що зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 41 Закону № 922-VIII, тобто за умови, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним. Для уникнення розірвання вже укладеного договору з проведенням нових тендерних закупівель законом надано можливість збільшити ціну товару, але не більше як на 10 %. Водночас обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількості укладених додаткових угод). На думку скаржника, поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що відповідно до тендерної пропозиції ТОВ «Вєк Технолоджі» від 17 січня 2021 року ціна товару за 1 кВт/год складала 1,97976 грн, а станом на 3 лютого 2021 року - 1,609999992 грн, як і на час укладення договору (11 лютого 2021 року). У цьому контексті прокурор наполягає, що під час проведення процедури закупівлі відповідач свідомо занизив ціну на товар з метою отримання перемоги та створення несприятливих умов для учасників торгів, їх дискримінації, непрозорості, спотворення добросовісної конкуренції. Водночас після укладення договору відповідач почав ініціювати питання щодо збільшення закупівельної ціни з підстав коливання ціни на ринку товарів. Тобто прокурор вважав, що відповідач виразив волевиявлення щодо постачання електричної енергії за вказаною ним ціною та не скористався правом відмовитися від укладення договору, маючи на меті подальше спонукання замовника до укладення спірних додаткових угод. Такі дії відповідача, на думку скаржника, порушують інтереси держави та принципи закупівель, встановлені статтею 3 Закону № 922-VIII, зокрема, принципи максимальної економії та ефективності, добросовісної конкуренції серед учасників, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель. За доводами скаржника, враховуючи первісну ціну в договорі, відповідач мав би поставити 991 012,81 кВт/год електроенергії (1 595 530,62 грн / 1,609999992 грн), а передав позивачу на 294 259,81 кВт/год менше. Також прокурор зазначив, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставини стосовно того, що спірні додаткові угоди укладені без належного обґрунтування та достатнього документального підтвердження, а також за відсутності коливання ціни на товар, тобто з порушенням вимог частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому контексті прокурор доводив, що експертні висновки Харківської торгово-промислової палати, надані відповідачем на обґрунтування коливання ціни електроенергії на ринку, мають виключно фактографічно-інформаційний характер щодо вартості електроенергії на конкретну дату та не містять розрахунків вартості електроенергії в динаміці з відповідною періодичністю та визначенням відсотку коливання, зокрема, у них відсутня інформація щодо цін на дати подання пропозиції, відсутнє обґрунтування тенденцій щодо збільшення чи зменшення цін у різні періоди дії договору. При цьому укладення спірних додаткових угод №№ 7-14 в один день - 13 жовтня 2021 року, на переконання скаржника, суперечить положенням статті 41 Закону № 922-VIII, оскільки цими додатковими угодами ціну договору збільшено на 51 %. Касаційний господарський суд ухвалою від 23 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 20 вересня 2023 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Так, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що цим касаційним судом неодноразово, зокрема у постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 908/653/22, від 7 вересня 2022 року у справі № 927/1058/21, від 22 червня 2022 року у справі № 917/1062/21, від 7 грудня 2022 року у справі № 927/189/22, викладалася правова позиція, відповідно до якої метою передбаченого статтею 41 Закону № 922-VIII регулювання, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору про закупівлю шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. При цьому обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількості підписаних додаткових угод). Водночас під час вивчення касаційної скарги прокурора та аналізу пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII колегією суддів Касаційного господарського суду встановлено, що у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) дійшов висновку про можливість внесення необмеженої кількості разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. З огляду на викладене колегія суддів Касаційного господарського суду вважала наявними підстави для відступу від правового висновку щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 жовтня 2023 року цю справу прийняла та призначила до розгляду. Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду 24 січня 2024 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу прокурора задоволено. Рішення Господарського суду Харківської області від 7 березня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі № 922/2321/22 скасовано. Позов прокурора в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Спецзагону ДСНС до ТОВ «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 473 758,34 грн задоволено. Визнано недійсними додаткові угоди від 13 квітня 2021 року № 2, від 14 квітня 2021 року № 3, від 15 квітня 2021 року № 4, від 21 квітня 2021 року № 5, від 26 квітня 2021 року № 6, від 13 жовтня 2021 року № 7 - 14 до договору № 44 про постачання електричної енергії споживачу від 11 лютого 2021 року. Стягнуто з ТОВ «Вєк Технолоджі» на користь Спецзагону ДСНС 473 758,34 грн. Підстави і мотиви для висловлення окремої думки Не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку. Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор зазначав, зокрема, що сторони договору всупереч інтересам держави та з порушенням вимог Закону № 922-VIII уклали низку додаткових угод, якими суттєво збільшено ціну за одиницю товару, що, як він уважає, призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів у розмірі 473 758,34 грн та повного нівелювання результатів тендерної закупівлі. У касаційній скарзі прокурор також наполягав, що зміна спірними додатковими угодами після укладення договору про закупівлю ціни за одиницю товару в бік збільшення на 92 % від первинної ціни за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку суперечить положенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та спричинює безпідставне зменшення обсягів закупівлі. Наведені обставини, на переконання скаржника, є підставою для визнання спірних додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів. На обґрунтування свого рішення у цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна ціни товару у бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару у бік збільшення у випадку збільшення ціни такого товару на ринку можлива лише, якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, установлених у статті 652 ЦК України та пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду відступила від наведено вище висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. Із цими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке. Частиною першою статті 41 Закону № 922-VIII визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм ЦК та ГК України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника в разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 114-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель», що набрав чинності 20 жовтня 2019 року) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. Після внесення змін на підставі Закону України від 3 червня 2021 року № 530-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та інших законів України щодо вдосконалення системи функціонування та оскарження публічних закупівель», що набрав чинності 26 червня 2021 року, пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII передбачає, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Отже, спеціальним Законом № 922-VIII встановлено перелік підстав для зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, до яких відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 цього Закону віднесено випадки, коли відбувається збільшення ціни за одиницю товару. У таких випадках законодавцем надано право сторонам договору про закупівлю шляхом укладення додаткових угод до такого договору збільшити ціну за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. При цьому зміна істотних умов договору про закупівлю у бік збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку протягом строку дії договору про закупівлю можлива не частіше ніж один раз на 90 днів. Однак таке обмеження щодо строків (частоти) зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину,дизельного пального, газу та електричної енергії. Отже, законодавцем не обмежено будь-якими строками (періодичністю) можливість внесення сторонами договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії, змін до такого договору в частині збільшення ціни за одиницю товару. При цьому зберігається обмеження щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку, за умови, що ця зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII (у разі коливання ціни такого товару на ринку; якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю). При цьому застосована законодавцем конструкція «за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю» передбачає inter alia, що у разі коливання ціни такого товару на ринку у бік збільшення сторони договору про закупівлю можуть збільшити ціну за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню його ціни на ринку з одночасним зменшенням обсягів закупівлі цього товару, що також вказує на неможливість збільшення ціни товару, якщо предметом договору про закупівлю є одна одиниця товару. Водночас таке збільшення ціни за одиницю товару має відбуватися за умови доведення пропорційності збільшення ціни цього товару на ринку. Тобто внесення змін до договору про закупівлю повинно бути обґрунтованим та документально підтвердженим. Таким чином, частина п`ята статті 41 Закону № 922-VIII дає можливість сторонам змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню його ціни на ринку з одночасним зменшенням обсягів закупівлі цього товару та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника товару. При цьому застосування цієї норми можливе, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить виконання цього договору для однієї зі сторін договору невигідним, збитковим. У контексті наведеного слід зазначити, що чинним законодавством не визначено, які саме документи мають підтверджувати факт коливання ціни товару на ринку. Тому залежно від специфіки предмета закупівлі факт коливання ціни товару на ринку може підтверджуватися, зокрема, довідками Торгово-промислової палати України, Державної служби статистики України, даними із сайту «Оператор ринку» тощо. З огляду на викладене вважаємо, що не було підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, викладеного у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. Натомість Велика Палата Верховного Суду мала б відступити від висновку Касаційного господарського суду щодо застосування цієї правової норми, викладеного в постановах від 13 квітня 2023 року у справі № 908/653/22, від 7 вересня 2022 року у справі № 927/1058/21, від 22 червня 2022 року у справі № 917/1062/21, від 7 грудня 2022 року у справі № 927/189/22, за змістом якого обмеження у 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількості підписаних додаткових угод). Повертаючись до обставин цієї справи, зазначимо, що у спірних правовідносинах, що склалися за участі Спецзагону ДСНС і ТОВ «Вєк Технолоджі», предметом закупівлі є електрична енергія, і зміни, які вносилися до договору спірними додатковими угодами, за рахунок зменшення обсягу закупівлі товару не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, в редакції додаткової угоди від 17 лютого 2021 року № 1. Водночас жодною зі спірних додаткових угод ціну за одиницю товару не було збільшено понад 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку і, як установлено судом апеляційної інстанції, на підтвердження обґрунтованості коливання ціни на електричну енергію, що зумовило її збільшення за договором, відповідач надав експертні висновки Харківської торгово-промислової палати, зі змісту яких можна відстежити динаміку цін та встановити її рух у бік збільшення, оскільки зазначені зміни ціни встановлені на дати, що наближені до початку та кінця відповідного розрахункового періоду. За такого правового регулювання та встановлених обставин справи вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про дотримання сторонами договору вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII при укладенні спірних додаткових угод, якими сторони збільшили ціну за електричну енергію на підставі договору за розрахункові періоди лютого, березня, квітня, серпня та вересня 2021 року, оскільки ціну товару за договором збільшено в межах коливань ціни цього товару на ринку. Отже, касаційна скарга мала бути залишена без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін. Судді: Н. В. Шевцова О. Л. Булейко О. В. Кривенда М. В. Мазур К. М. Пільков Джерело: ЄДРСР 116840281
  8. ‼️🇷🇼Питання припинення іпотеки досі є дуже актуальним зокрема у разі смерті позичальника відмінного від іпотекодавця. Більш детально про практику припинення іпотеки Ви дізнаєтесь з цього відео. 🔸Постанова КАС про припинення іпотеки та скасування записів у зв’язку зі смертю позичальника відмінного від іпотекодавця - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15178-postanova-kas-pro-pripinennja-ipoteki-ta-skasuvannja-zapisiv-u-zvjazku-zi-smertju-pozichalnika-vidminnogo-vid-ipotekodavcja/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  9. ‼️🇷🇼Посадові особи ДПСУ окрім протиправного перешкоджання у перетині кордону вигадують неіснуючі правопорушення за які намагаються притягнути громадян України до відповідальності. На що звернути увагу при оскарженні Ви дізнаєтесь з цього відео. 🔸Рішення Корабельного районного суду Миколаєва про скасування постанови про адмінвідповідальність за порушення прикордонного режиму ч. 1 ст. 202 КУпАП - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15177-rishennja-korabelnogo-rajonnogo-sudu-mikolajeva-pro-skasuvannja-postanovi-pro-adminvidpovidalnist-za-porushennja-prikordonnogo-rezhimu-ch-1-st-202-kupap/ 🔸ст. 33 Конституції України - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#n4267 🔸ст. 6 (Підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України) ЗУ Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3857-12#n34 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  10. ‼️🇷🇼Чергова спроба депутатів залякати українців та створення умов для відлякування українців від повернення в Україну. 🔸Проект Закону №10453 від 31.01.2024 Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України з метою ухилення від призову на військову службу - https://itd.rada.gov.ua/billInfo/Bills/Card/43594 Ініціатори законопроекту: Кузьміних Сергій Володимирович - Член депутатської фракції ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ "СЛУГА НАРОДУ" Горенюк Олександр Олександрович - Член депутатської фракції ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ "СЛУГА НАРОДУ" Остапенко Анатолій Дмитрович - Член депутатської фракції ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ "СЛУГА НАРОДУ" 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  11. ‼️🇷🇼Залишки ОЗУ ВП ВС від Князєва продовжують ще робити свою справу і змінювати судову практику під конкретну справу за участі прокурора. Відразу видно, що недарма підозри іншим не вручають. Сподіваюсь, що залишки випадкових людей протягом декількох місяців звідти підуть, головне, щоб не набрали знову суддів-трирічок. ОЗУ ВП ВС виснувала щодо збільшення ціни після укладання договору, але думаю це не надовго. Також в огляд увійшла постанова про припинення іпотеки, рішення щодо скасування протоколу про адміністративне правопорушення за порушення прикордонного режиму, фіктивний договір та періоду у який приватизоване майно визнається сумісною власністю подружжя й багато іншого. 🔸Текстовий варіант огляду з посиланнями на всі рішення - https://antiraid.com.ua/articles/ohliad-praktyky-vs-vid-rostyslava-kravtsia-shcho-opublikovana-z-27-sichnia-po-02-liutoho-2024-roku/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  12. Цікава справа і дуже важливі висновки в результаті її розгляду. Суд зазанчив: Обґрунтовуючи підстави позову позивач посилався на те, відповідачі вчинили спірні правочини з метою ухилитись від виконання вимог позивача, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового Фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового Фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації. Тому відповідач при укладення договору дарування квартири від 11 лютого 2016 року № 232 розпоряджалась майном, що належало їй на праві особистої приватної власності.
  13. Постанова Іменем України 15 лютого 2023 року м. Київ справа № 201/6987/20 провадження № 61-3915 св 22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудченко Олександра Віталіївна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Демченко Е. Л., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рудченко О. В., про визнання договору дарування квартири недійсним, скасування рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності, визнання недійсним шлюбного договору, поновлення запису про реєстрацію права власності, виділення частки квартири і визнання недійсним договору про поділ майна подружжя. Позовна заява мотивована тим, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року у справі № 200/22921/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про повернення безпідставно набутого майна, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог на суму 2 520 149 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у вищевказаній справі його позов було задоволено та стягнуто з ОСОБА_7 вартість безпідставно набутого майна: риби, яка була запущена мальком в ставок, що розташований на земельній ділянці водного фонду (кадастровий номер з/д 1222385300:01:003:0328) загальною площею 28.8514 га, на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та доходи, які вказані особи одержали від реалізації риби у розмірі 2 075 539 грн, вартість безпідставно набутого майна: горіху 120 шт., яблунь різних сортів в асортименті 320 шт. та груш 5 шт., які знаходяться на земельній ділянці (кадастровий номер з/д 1222385300:01:003:0328) загальною площею 28,8514 га, що розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району, Дніпропетровської області та передана в оренду іншій особі, у розмірі 27 810 грн, а також безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, перерахувавши в національній валюті (гривні), що згідно з офіційним курсом Національного Банку України на день подання позову становить 107 450 грн. 29 червня 2020 року із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно йому стало відомо, що квартира відповідача, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 98,6 кв. м, згідно з договором дарування від 11 лютого 2016 року № 232, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудченко О. В., належить ОСОБА_4 (дочці ОСОБА_8 ), яка набула право власності після постановлення судом ухвали про забезпечення позову від 10 листопада 2015 року. Вказана квартира була зареєстрована на дружину ОСОБА_2 - ОСОБА_3 . Договір дарування містить посилання на укладений подружжям шлюбний договір. Оскільки частка цієї квартири належить ОСОБА_2 , то відчуження цієї квартири під час арешту на все його майно, є незаконним. Зазначав, що на момент вжиття заходів забезпечення позову, у власності ОСОБА_2 перебували: квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 52,9 кв. м, та автомобіль марки «Nissan Х-trail», тип транспортного засобу - легковий універсал-В, 2006 року випуску, колір чорний. 21 березня 2016 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення у справі № 175/872/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним та визнання права власності, яким визнано дійсним договір про поділ майна подружжя, укладений 09 вересня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , згідно з яким ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки «Nissan Х-trail», 2006 року випуску, колір чорний. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року зазначене рішення скасовано. Вважав, що відповідачі умисно уклали договір дарування, шлюбний договір, а також договір про поділ майна подружжя з метою уникнення від виконання грошових зобов`язань перед ним, що порушує його права та законні інтереси як кредитора, оскільки направлені на відчуження майна ОСОБА_2 . У зв`язку з чим, позивач просив суд: визнати недійсним договір дарування квартири від 11 лютого 2016 року № 232, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28280110 від 17 лютого 2016 року 09:11:41; визнати недійсним шлюбний договір, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; поновити запис про реєстрацію право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; виділити частку ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір про поділ майна подружжя від 09 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Короткий зміст судових рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами порушення його прав чи законних інтересів. На момент відчуження спірна квартира, яка була приватизована ОСОБА_3 , належала їй на праві особистої приватної власності, тому позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виділу частки ОСОБА_2 із спірної квартири. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року у справі № 175/872/16-ц, ухваленого за результатами перегляду рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору поділу майна подружжя від 09 вересня 2015 року дійсним та визнання права власності відмовлено. Оскільки провадження у цій справі відкрито 04 вересня 2020 року, тобто вже після ухвалення Дніпровським апеляційним судом зазначеної постанови, то на момент відкриття провадження у цій справі не існувало предмету спору в частині вимоги позивача про визнання недійсним договору поділу майна подружжя. Позивачем не надано доказів того, що його права та законні інтереси були порушені спірними договором дарування та шлюбним договором. Крім того, постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року у справі № 200/22921/15-ц скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 січня 2021 року у вказаній справі заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року, скасовано. Короткий зміст вимог касаційної скарги У квітні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16, постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 917/14/20, від 29 березня 2018 року у справі № 923/333/16, від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17 тощо, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 травня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 201/6987/20 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що саме намір відповідача ОСОБА_9 уникнути сплати боргу перед ним та у подальшому ускладнити виконання судового рішення про стягнення цього боргу позивач обґрунтовує фіктивність спірних договорів. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц було задоволено його позов та стягнуто солідарно з ОСОБА_7 , та ОСОБА_6 вартість безпідставно набутого майна. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Після набрання рішенням суду законної сили та здійснення підготовчих дій до його виконання було виявлено, що ОСОБА_2 здійснив незаконне відчуження всього свого майна, зокрема і квартири АДРЕСА_1 . Це стало підставою для подання ним позову у даній справі про визнання недійсним цього правочину. Проте, вже після відкриття провадження у даній справі Дніпровським апеляційним судом, незважаючи на те, що представник ОСОБА_6 під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , брав участь у справі ОСОБА_10 було поновлено строк на подання апеляційної скарги та відкрито апеляційне провадження за її скаргою, яка за підставами та доводами була ідентичною із підставами та доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка вже була розглянута апеляційним судом. 27 листопада 2020 року Дніпровським апеляційним судом було винесено постанову у справі № 200/22921/15-ц, якою апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року скасовано, а також скасовано постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року. Вказував, що вказаним судовим рішенням апеляційного суду хоча і скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в позові, проте водночас встановлено факт отримання коштів відповідачем у позивача. У порушення пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України не було зупинено провадження у цій справі до розгляду по суті Жовтневим районним суду м. Дніпропетровська справи № 201/10786/21 за його позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Судами не було надано оцінку преюдиційному судовому рішенню - постанові Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року у справі № 200/22921/15-ц, яким встановлено факт отримання коштів відповідачем у позивача. Вважав, що при укладенні спірних договорів волевиявлення відповідачів не були вільними, оскільки вони керувались наміром уникнути відповідальності по боргових зобов`язаннях ОСОБА_2 та зберегти майно, на яке могло бути звернуто стягнення Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Фактичні обставини справи, встановлені судами Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року вжиті заходи забезпечення позову у справі № 200/22921/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про повернення безпідставно набутого майна, постановленою до подання позовної заяви, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог на суму 2 520 149 грн. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 березня 2016 року у справі № 175/872/16-ц визнано дійсним договір про поділ майна подружжя, укладений 09 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; припинено право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Припинено право власності ОСОБА_2 на автомобіль «Nissan X-Trail», номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1 , та визнано за ОСОБА_3 право власності на автомобіль марки «NISSAN X-Trail», номер шасі (кузова, рами) № НОМЕР_1 . Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2020 року вказане вище рішення суду скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ майна подружжя дійсним та визнання права власності. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_6 вартість безпідставно набутого майна: риби, яка була запущена мальком в ставок, що розташований на земельній ділянці водного фонду (кадастровий номер з/д 1222385300:01:003:0328) загальною площею 28,8514 га, що розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та доходи, які вказані особи одержали від реалізації риби в розмірі 2 075 539 грн, вартість безпідставно набутого майна: горіху 120 шт., яблунь різних сортів в асортименті 320 шт. та груш 5 шт., які знаходяться вказаній на земельній ділянці у розмірі 27 810 грн. Стягнуто з ОСОБА_10 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, що на день подання позову становить 107 450 грн згідно з офіційним курсом Національного банку України. Вирішено питання про судові витрати. 03 жовтня 1981 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, зареєстрований Бабушкінським районним відділом реєстрації актів цивільного стану м. Дніпропетровська, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 актовий запис № 1132. 09 липня 2001 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 . Зазначене підтверджується свідоцтвом про право власності від 09 липня 2001 року, виданим виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15 березня 2001 року № 533/1. Вказана квартира була приватизована. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 січня 2021 року у вказаній справі скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Обґрунтовуючи підстави позову позивач посилався на те, відповідачі вчинили спірні правочини з метою ухилитись від виконання вимог позивача, без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим договором, з направленням дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича та з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок грошового зобов`язання шляхом звернення стягнення на майно в порядку виконання судового рішення про стягнення грошових коштів. Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За положеннями частин першої і третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Так, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 ЦК України). При цьому відповідно до статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року № 6-1873цс16. Судом встановлено, що 11 лютого 2016 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування квартири від 11 лютого 2016 року № 232. У пункті 2 вказаного договору дарування зазначено, що згадана відчужувана квартира належить дарувальнику на праві особистої приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 виданого 09 липня 2001 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 15 березня 2001 року № 533/1, зареєстрованого 09 липня 2001 року Дніпропетровським бюро технічної інвентаризації та записаного в реєстрову книгу № 557п за реєстровим № 2234-554. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно з абзацом 1 статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизацією державного житлового фонду є відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Статтею 61 СК України визначено об`єкти спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої-четвертої цієї статті об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Законом України від 11 січня 2011 року № № 2913-VІ «Про внесення змін до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя», який набрав чинності 08 лютого 2011 року, зазначену норму було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Законом України від 17 травня 2012 року № 4766- VІ «Про внесення змін до СК України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка», який набрав чинності з 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України виключено. Проте кодекс доповнено, зокрема пунктом 4 частини першої статті 57 СК України, згідно з яким житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про те, що лише у період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно житло, набуте одним з подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового Фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя. У інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового Фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації. Тому відповідач при укладення договору дарування квартири від 11 лютого 2016 року № 232 розпоряджалась майном, що належало їй на праві особистої приватної власності. Крім того, судом встановлено, що ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року вжиті заходи забезпечення позову у справі № 200/22921/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ТОВ «Київська Русь» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про повернення безпідставно набутого майна, постановленою до подання позовної заяви, накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 в межах заявлених позовних вимог на суму 2 520 149 грн. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року у справі № 200/22921/15-ц, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_7 , ОСОБА_6 вартість безпідставно набутого майна: риби, яка була запущена мальком в ставок, що розташований на земельній ділянці водного фонду (кадастровий номер з/д 1222385300:01:003:0328) загальною площею 28,8514 га, що розташована на території Оленівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, та доходи, які вказані особи одержали від реалізації риби в розмірі 2 075 539 грн, вартість безпідставно набутого майна: горіху 120 шт., яблунь різних сортів в асортименті 320 шт. та груш 5 шт., які знаходяться вказаній на земельній ділянці у розмірі 27 810 грн. Стягнуто з ОСОБА_10 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США, що на день подання позову становить 107 450 грн згідно з офіційним курсом Національного банку України. Вирішено питання про судові витрати. Проте постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 листопада 2020 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 липня 2020 року у справі № 200/22921/15-ц скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 січня 2021 року у вказаній справі скасовані заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 листопада 2015 року. Відтак, підстав вважати, що оскаржувані позивачем правочини були укладені відповідачами з метою уникнення виконання рішення суду у справі № 200/22921/15-ц немає, оскільки у задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про повернення безпідставно набутого майна відмовлено. Отже, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення суду ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 березня 2022 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта Джерело: ЄДРСР 109018905
  14. Випадкові люди в чергове продемонстрували незнання Законів і прийняття рішень на замовлення прокуратури, як на мене. Сподіваюсь будуть окремі думки. Суд зазначив: 88. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. 89. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. 90. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 січня 2024 року м. Київ Справа № 922/2321/22 Провадження № 12-57гс23 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Уркевича В. Ю., судді-доповідача Власова Ю. Л., суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В., за участю: секретаря судового засідання Бутенка А. О., представників учасників справи: від прокурора - Хитрук Б. В., Василенко Н. В. від відповідача - Єграшина Т. Г. розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 07 березня 2023 року (суддя Присяжнюк О. О.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року (у складі колегії: головуючий суддя Стойка О. В., судді: Істоміна О. А., Попков Д. О.) у справі за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: 1) Північного офісу Державної аудиторської служби, 2) Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 473 758,34 грн. ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У листопаді 2022 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби (далі - Держаудитслужба, позивач 1) та Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - Спецзагін ДСНС, позивач 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» (далі - ТОВ «Вєк Технолоджі», відповідач) про визнання недійсними додаткових угод № 2-14 до договору від 11 лютого 2021 року № 44 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між позивачем 2 і відповідачем за результатами проведення публічної закупівлі на вебсайті Prozorro. 2. Прокурор вказував, що внаслідок укладення протягом квітня-жовтня 2021 року вказаних додаткових угод до договору про постачання електричної енергії реальна вартість 1 кВт/год електричної енергії зросла на 1,48 грн або 92 %, а її обсяг зменшився на 355 154,9531 кВт/год, або на 46,57 %. Це призвело до повного нівелювання результатів тендерної закупівлі. 3. Внесення зазначених змін до умов договору про постачання електричної енергії шляхом укладення численних додаткових угод, на думку прокурора, відбулося з порушенням пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України від 25 грудня 2015 року № 922-VIII«Про публічні закупівлі» (далі - Закон № 922-VIII, тут і далі в редакції станом на 04 січня 2021 року) та прав замовника, тому вказані додаткові угоди мають бути визнані судом недійсними. 4. Порушення законодавства про публічні закупівлі під час укладення додаткових угод про збільшення ціни товару після укладення договору про закупівлю не сприяє раціональному та ефективному використанню бюджетних коштів і створює загрозу порушення економічних інтересів держави. 5. При цьому орган, уповноважений на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, - Держаудитслужба - не вжив жодних заходів протягом розумного строку після того, як прокурор повідомив йому про можливе порушення інтересів держави, що дало правові підстави прокурору для заявлення цього позову. 6. Спецзагін ДСНС є стороною договору та організацією, за рахунок якої відповідачем безпідставно набуто стягувані грошові кошти за непоставлений товар - електричну енергію, відповідно саме позивач 2 наділений правом вимоги цієї надмірно сплаченої ним грошової суми в розмірі 473 758,34 грн, однак заходів для її повернення не вживав. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 7. 04 січня 2021 року Спецзагін ДСНС оприлюднив на вебсайті Prozorro оголошення про проведення відкритих торгів на закупівлю 1 300 000 кВт/год електричної енергії з терміном постачання до 31 грудня 2021 року, з очікуваною вартістю 2 860 000,00 грн з ПДВ (ідентифікатор закупівлі № UA-2021-01-04-0023 04-с, далі - відкриті торги). 8. Участь у відкритих торгах взяло чотири учасники: відповідач (цінова пропозиція - 2 573 688 грн з ПДВ; остаточна пропозиція 2 092 999,99 грн з ПДВ; Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (цінова пропозиція 2 821 000,00 грн з ПДВ; остаточна пропозиція - 2 093 000,00 грн з ПДВ); Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Газ Ресурс» (цінова пропозиція 2 626 000,00 грн з ПДВ; остаточна пропозиція 2 583 100,00 грн з ПДВ); Товариство з обмеженою відповідальністю «АС» (цінова пропозиція 2 687 100,00 грн з ПДВ; остаточна пропозиція 2 597 399,00 грн з ПДВ). 9. Рішенням від 25 січня 2021 року відповідача визнано переможцем торгів, а 11 лютого 2021 року між позивачем 2 як споживачем та відповідачем як постачальником укладено договір № 44 про постачання електричної енергії споживачу (далі - договір), за змістом якого строк поставки визначено з 11 лютого по 31 грудня 2021 року; загальний обсяг електричної енергії складає 1 300 000 кВт/год за ціною 1,609999992 грн за 1 кВт/год з ПДВ, загальною вартістю 2 092 999,99 грн з ПДВ. 10. Протягом 2021 року до вказаного договору вносилися зміни шляхом укладення таких додаткових угод: - додатковою угодою від 17 лютого 2021 року № 1 було зменшено загальну суму договору до 1 799 404,00 грн та обсягів електричної енергії до 1 117 642 кВт/год; - додатковою угодою від 13 квітня 2021 року № 2 змінено умови договору на період з лютого 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 1,653376 грн з ПДВ (+ 2,7 %), а загальний обсяг зменшено до 1 088 321,1078 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 14 квітня 2021 року № 3 змінено умови договору на період з лютого 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 1,78344 грн з ПДВ (+ 7,9 %), загальний обсяг зменшено до 1 008 951,2403 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 15 квітня 2021 року № 4 змінено умови на період з лютого 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 1,82493 грн з ПДВ (+ 2,32 %), загальний обсяг зменшено до 986 012,614 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 21 квітня 2021 року № 5 змінено умови на період з березня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 1,9580196 грн з ПДВ (+ 7,45 %), загальний обсяг зменшено до 922 113,1157 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 26 квітня 2021 року № 6 змінено умови на період з квітня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,046954 грн з ПДВ (+ 4,55 %), загальний обсяг зменшено до 889 320,4323 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 7 змінено умови на період із серпня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,0930376 грн з ПДВ (+ 2,25 %), загальний обсяг зменшено до 879 916,4932 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 8 змінено умови на період із серпня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,2256496 грн з ПДВ (+ 6,33 %), загальний обсяг зменшено до 855 888,2257 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 9 змінено умови на період із серпня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,3080584 грн з ПДВ (+ 3,7 %),загальний обсяг зменшено до 842 347,4509 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 10 змінено умови на період із серпня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,4854076 грн з ПДВ (+ 7,68 %), загальний обсяг зменшено до 817 282,4912 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 11 змінено умови на період із серпня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,5391514 грн з ПДВ (+ 2,16 %), загальний обсяг зменшено до 810 421,7598 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 12 змінено умови на період з вересня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,6731799 грн з ПДВ (+ 5,28 %), загальний обсяг зменшено до 796 168,37 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 13 змінено умови на період з вересня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 2,8871265 грн з ПДВ (+ 8,01 %), загальний обсяг зменшено до 777 146,5934 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 13 жовтня 2021 року № 14 змінено умови на період з вересня 2021 року до закінчення строку його дії в частині збільшення ціни електроенергії за 1 кВт/год до 3,0911467 грн з ПДВ (+ 7,07 %), загальний обсяг зменшено до 762 487,0469 кВт/год (сума договору становить 1 799 404,00 грн); - додатковою угодою від 18 листопада 2021 року № 15 змінено умови в частині зменшення загальної суми договору до 1 595 530,62 грн та обсягів електричної енергії до 658 966 кВт/год. 11. У матеріалах справи також наявні листи відповідача, адресовані позивачу 2, в яких зазначалося про необхідність зміни договірної ціни у зв`язку з об`єктивним коливанням ціни на електричну енергію в бік збільшення, та експерті висновки Харківської торгово-промислової палати, надані на підтвердження цього. 12. Також відповідно до наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі електроенергії та платіжних доручень протягом строку дії договору позивач 2 отримав від відповідача електричну енергію в загальному обсязі 696 753,00 кВт/год, сплативши за неї 1 595 530,62 грн. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 13. Рішенням Господарського суду Харківської області від 07 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову. 14. Суди дійшли висновку, що прокурором було правильно визначено позивачів у цій справі та дотримано процедуру звернення до суду в їх інтересах, визначену статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) та статтею 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). 15. Зокрема, Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики у сфері закупівель. Спецзагін ДСНС відноситься до органу державної влади, в інтересах якого прокурор має право звертатися до суду. Також позивач 2 є стороною договору та проводив оплату за електричну енергію. У разі визнання судом додаткових угод до договору недійсними безпідставно сплачені кошти підлягають поверненню саме йому. При цьому прокурор довів суду обставини щодо бездіяльності позивачів у спірних правовідносинах, що є підставою для його звернення до суду з цим позовом за захистом інтересів держави. 16. Водночас, проаналізувавши положення Закону № 922-VIII, умови договору та спірних додаткових угод, суди виснували, що відсутні підстави вважати, що додаткові угоди № 2-12 укладені з порушенням вимог статті 41 Закону № 922-VIII, а відтак підлягають визнанню недійсними. 17. Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив: «Оскільки в межах спору не встановлено обставин недопоставки обсягу електричної енергії за договором, яку мав спожити споживач, дослідженню підлягає саме зміна ціни за одиницю товару - електричної енергії на підставі спірних угод (№ 2-14) до договору. Змістом вищенаведених норм Закону № 922-VIII на момент виникнення спірних відносин прямо передбачена можливість неодноразового збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, про що свідчить формулювання «не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару», проте навіть таке обмеження щодо строків зміни ціни не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю електричної енергії. При цьому зазначена вимога жодним чином не обмежує підсумковий, кінцевий відсоток підвищення ціни, проте таке збільшення має відбуватися за умови доведення пропорційності збільшенню ціни на ринку. Належними доказами такої обставини можуть бути як відомості, що засвідчені Торгово-промисловою палатою, так й інформація про рівень цін із сайту «Оператор ринку» тощо». 18. Також суди відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів, оскільки їх розрахунок побудований на порушенні сторонами договору вимог статті 41 Закону № 922-VIII, які судами не встановлені. Короткий зміст вимог касаційної скарги, рух справи в суді касаційної інстанції, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 19. Прокурор звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний господарський суд) з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 07 березня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року, у якій просив зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. 20. Ухвалою Касаційного господарського суду від 23 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою. 21. 20 вересня 2023 року Касаційний господарський суд ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України. 22. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. 23. Касаційний господарський суд зазначив, що ним неодноразово викладено правову позицію (постанови Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 908/653/22, від 07 вересня 2022 року у справі № 927/1058/21, від 22 червня 2022 року у справі № 917/1062/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 927/189/22), відповідно до якої метою передбаченого статтею 41 Закону № 922-VIII регулювання, а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору про закупівлю шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. При цьому обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод). 24. Водночас під час вивчення касаційної скарги прокурора та аналізу пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII Касаційний господарський суд установив, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) постановою від 05 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21 фактично дійшов висновку про можливість внесення необмеженої кількості разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. 25. Посилаючись на викладене вище, Касаційний господарський суд вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21. 26. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11 жовтня 2023 року цю справу прийняла та призначила до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ПО СУТІ СПОРУ Аргументи скаржника 27. Прокурор вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального права (зокрема, статті 41 Закону № 922-VIII) та неправильним застосуванням норм процесуального права (статей 13, 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236 ГПК України), а також з неповним з`ясуванням судами обставин, які мають значення для справи, що призвело до неправомірної відмови в задоволенні позову. 28. Прокурор наголошує, що після укладення договору про закупівлю сторонами всупереч положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII змінено ціну за одиницю товару в бік збільшення на 92 % від первинної ціни за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі. Наведені обставини є підставою для визнання додаткових угод недійсними та стягнення з відповідача безпідставно сплачених коштів. 29. При цьому слід звернути увагу, що на час укладення договору відповідач, достовірно знаючи про ціну електричної енергії на ринку, умисно, з метою перемоги в торгах занизив тендерну пропозицію та в подальшому уклав договір про постачання електричної енергії. Тим самим відповідач виразив своє волевиявлення щодо постачання електричної енергії по вказаній ціні. ТОВ «Вєк Технолоджі» не скористалось правом відмовитись від укладення договору, маючи на меті подальше спонукання замовника до укладення незаконних додаткових угод, що порушує інтереси держави. 30. Ураховуючи первісну ціну в договорі, відповідач мав би поставити 991 012,81 кВт/год електроенергії (1 595 530,62 грн/1,609999992 грн). Отже, відповідач передав позивачу на 294 259,81 кВт/год менше електроенергії. Різниця між сумою коштів, які фактично перераховано ТОВ «Вєк Технолоджі» за електроенергію по ціні, визначеній з урахуванням додаткових угод, та сумою коштів за електроенергію по ціні згідно з договором без урахування додаткових угод становить 473 758,34 грн з ПДВ (1 595 530,62 грн - 1 121 772,24 грн). 31. Таким чином, в результаті укладення сторонами з порушенням вимог закону спірних додаткових угод, якими незаконно збільшено ціну, з місцевого бюджету позивачем 2 безпідставно та в надмірній сумі сплачено відповідачу бюджетні кошти в сумі 473 758,34 грн за недопоставлений товар в обсязі 294 259,81 кВт/год, чим порушено інтереси держави. Відповідно у разі визнання цих угод недійсними у зв`язку з укладенням їх із порушенням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі частини першої статті 670 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). 32. В судовому засіданні представники прокуратури підтримали доводи касаційної скарги, просили її задовольнити. Пояснення позивача 1 33. Держаудитслужба надіслала до Верховного Суду письмові пояснення, в яких зазначила, що відповідно до пункту 5.1.6.2 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Північного офісу Держаудитслужби на II квартал 2023 року нею проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності позивача 2 за період з 01 січня 2018 року по 31 січня 2023 року; акт ревізії від 23 червня 2023 № 04-30/05 підписано без заперечень; про результати поінформовано Ніжинську окружну прокуратуру та Державне бюро розслідувань. 34. При цьому конкретної інформації щодо виявлення / невиявлення в ході вказаної ревізії порушень позивачем 2 вимог Закону № 922-VIII під час укладення та виконання договору Держаудитслужба не зазначає. Доводи відповідача 35. У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. 36. Зазначає, що касаційна скарга фактично зводиться до переоцінки доказів, що не відповідає процесуальному законодавству. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій дослідили надані сторонами докази та на підставі цього зробили обґрунтовані висновки щодо відсутності правових підстав для задоволення позову. Прокурор не зміг ані доказати своїх вимог, ані спростувати доводів відповідача. 37. Щодо твердження прокурора про нібито свідоме заниження відповідачем ціни на аукціоні, в результаті якого відбулось спотворення конкуренції та ущемлення прав інших учасників, то це не відповідає дійсності, оскільки Законом № 922-VIII передбачено поняття аномально низької ціни, можливість її виявлення в автоматичному режимі електронною системою закупівель та застосування відповідних наслідків її виявлення. Ціна ТОВ «Вєк Технолоджі» не була аномально низькою, істотно не відрізнялась від пропозицій інших учасників аукціону. 38. У процесі виконання договору ціна істотно зросла (на 96 %), що не є виною відповідача, передбачити таке зростання, його час та розмір було неможливо. Інформація про об`єктивне зростання ціни є підтвердженою висновками Торгово-промислової палати, даними Оператора ринку, офіційно оприлюдненими на його вебсайті, а також є загальновідомою, широко обговорювалась у пресі. Відповідач наголошує, що протягом часу виконання договору ціна електроенергії підіймалась пропорційно коливанню ціни на ринку, а отже, була обґрунтованою. Це підтверджується і тією обставиною, що позивач 2 - контрагент і споживач не скористався своїм правом відмовитися від договору, а погодився на підвищення ціни. 39. Також відповідач заперечує стосовно доводів касаційної скарги про недопоставку ним позивачу 2 електроенергії. Зазначає, що згідно з умовами договору та закону споживач спожив електроенергію відповідно до своїх фактичних потреб, а постачальник поставив споживачу спожиту ним електроенергію. Більше, ніж споживач спожив електроенергії, постачальник не може поставити. Дані щодо фактичного споживання надаються оператором системи розподілу. Позивач 2 зазначив, що він спожив електроенергії стільки, скільки йому було потрібно. Таким чином, ТОВ «Вєк Технолоджі» не могло поставити електроенергії позивачу 2 більше, ніж він спожив. 40. В судовому засіданні представниця відповідача просила відмовити у задоволенні касаційної скарги. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 41. На вирішення Великої Палати Верховного Суду поставлено питання про те, чи дозволяють норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю. 42. Відповідаючи на це питання Велика Палата Верховного Суду вважає, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не дозволяють збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю з огляду на таке. 43. Відповідно до частини першої статті 41 Закону № 922-VIII договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. 44. Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. 45. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. 46. За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору. 47. Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. 48. Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. 49. Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом. 50. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 51. Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки. 52. Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону № 922-VIII умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. 53. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії. 54. Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону № 922-VIIIвбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. 55. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. 56. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. 57. В іншому випадку не досягається мета Закону № 922-VIII, яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку. 58. Наведене підтверджується також історичним тлумаченням норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII. У цьому Законі в редакції до 19 квітня 2020 року норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 була викладена в статті 36 та мала такий зміст: «Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі». 59. Отже, вказана норма Закону № 922-VIIIв редакції до 19 квітня 2020 року не дозволяла зміни ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю, проте не обмежувала сторони в можливості багато разів змінювати (не було обмежень щодо строків зміни ціни) таку ціну протягом дії договору в межах встановлених 10 % у разі коливання ціни такого товару на ринку. 60. Зазначена норма була змінена Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель» № 114-IX від 18 вересня 2019 року (далі - Закон № 114-ІХ), яким Закон № 922-VIII було викладено в новій редакції. У новій редакції зазначена норма була викладена в пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII та доповнена умовою, що така зміна ціни в бік збільшення не може відбуватись частіше ніж один раз на 90 днів, крім закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії. 61. Отже, в новій редакції норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII не змінила свого змісту щодо розміру зміни ціни за одиницю товару (не більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю), проте була доповнена умовою, яка обмежила строки зміни такої ціни, а саме не частіше ніж один раз на 90 днів. 62. Як убачається з пояснювальної записки до проєкту Закону № 114-ІХ, метою його прийняття було удосконалення системи публічних закупівель, спрямованої на розвиток конкурентного середовища та добросовісної конкуренції у сфері закупівель, а також забезпечення виконання міжнародних зобов`язань України у сфері публічних закупівель, у тому числі протидії «ціновому демпінгу» коли учасник процедури закупівлі пропонує значно занижену ціну товару, щоб перемогти, а потім через додаткові угоди суттєво збільшує ціну товару та відповідно зменшує обсяг закупівлі, чим нівелює результати публічної закупівлі. 63. За такої мети очевидно, що зміни, внесені законодавцем Законом № 114-ІХ у вказану норму пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель використовувати «ціновий демпінг» з подальшим збільшенням ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни, визначеної сторонами за результатами процедури закупівлі та при укладенні договору про закупівлю. 64. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду, наведеними в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, за обставинами якої сторони договору про закупівлю бензину шляхом укладення двох додаткових угод збільшили ціну за 1 кг вказаного товару на 20,36 %. Касаційний адміністративний суд відхилив касаційну скаргу Держаудитслужби, вважаючи вказані дії сторін публічної закупівлі законними, та зазначив: «Замовник може протягом дії договору про закупівлю змінювати його істотні умови в залежності від коливання ціни такого товару на ринку лише до 10 % у бік збільшення за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. При цьому зміна істотних умов договору про закупівлю у бік збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку може бути не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Водночас у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується… Ураховуючи, що строки зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії, тому під час збільшення до 10 % ціни вказаного товару на ринку повинна зберігатися умова щодо збереження суми, визначеної в договорі про закупівлю. У разі ж закупівлі інших товарів необхідно дотримуватись збільшення суми не більше ніж на 10 % за умови збереження суми, визначеної в договорі про закупівлю, один раз протягом 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю». 65. Отже, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII дають можливість сторонам на внесення необмеженої кількості разів (не частіше одного разу на 90 днів, а у випадку закупівлі бензину, дизельного пального, газу та електричної енергії - у будь-який час) змін до договору про закупівлю в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за кожний раз такого збільшення пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю. 66. Вказаний висновок Касаційного адміністративного суду не відповідає наведеним вище висновкам у цій постанові, тому Велика Палата Верховного Суду відступає від нього. Щодо суті позовних вимог 67. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 68. Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу. 69. Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 70. Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 71. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 72. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. 73. Як убачається із встановлених обставин справи, 11 лютого 2021 року за результатами проведеної процедури закупівлі між позивачем 2 та відповідачем (як переможцем торгів) був укладений договір № 44 про постачання з 11 лютого по 31 грудня 2021 року електричної енергії загальним обсягом 1 300 000 кВт/год за ціною 1,609999992 грн за 1 кВт/год з ПДВ (1,34166666 грн 1 кВт/год без ПДВ) загальною вартістю 2 092 999,99 грн з ПДВ. 74. За цим договором відповідач протягом періоду з 11 лютого по 13 квітня 2021 року щоденно постачав, а позивач 2 приймав та споживав електричну енергію. 13 квітня 2021 року сторони підписали додаткову угоду № 2, якою змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана позивачу 2 та спожита ним з 11 лютого 2021 року. Отже, товар, поставлений відповідачем до 13 квітня 2021 року, був не тільки прийнятий позивачем 2 у власність, а й спожитий. 75. Як виснувала вище Велика Палата Верховного Суду, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України. 76. У подальшому сторонами було підписано ще 12 додаткових угод № 3-14, якими було змінено ціну електричної енергії в бік збільшення до 3,0911467 грн з ПДВ (2,5759556 грн без ПДВ) за 1 кВт/год, загальний обсяг зменшено до 762 487,0469 кВт/год, сума договору становить 1 799 404,00 грн. 77. Загальне збільшення ціни за одиницю електричної енергії склало з 1,609999992 грн за 1 кВт/год з ПДВ (1,34166666 грн 1 кВт/год без ПДВ) до 3,0911467 грн за 1 кВт/год з ПДВ (2,5759556 грн без ПДВ), що становить 92 % від початкової ціни товару, визначеної сторонами при укладенні договору про закупівлю. 78. Водночас вище Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. 79. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що додаткові угоди № 2-14 до договору № 44 про постачання електричної енергії споживачу від 11 лютого 2021 року суперечать наведеним вище нормам ЦК України та Закону № 922-VIII, тому підлягають визнанню недійсними. 80. Оскільки зазначені додаткові угоди № 2-14 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між позивачем 2 та відповідачем щодо ціни електричної енергії, поставленої за договором № 44 від 11 лютого 2021 року, мали регулюватись додатком № 1 «Договірна ціна», підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії складає 1,609999992 грн за 1 кВт/год з ПДВ (1,34166666 грн 1 кВт/год без ПДВ). 81. За договором № 44 про постачання електричної енергії споживачу від 11 лютого 2021 року відповідачем було поставлено 696 753,00 кВт/год електричної енергії за ціною 1,609999992 грн за 1 кВт/год з ПДВ. Отже, вартість поставленої відповідачем електричної енергії становить 1 121 772,32 грн. Проте позивач 2 за вказаний обсяг спожитої електричної енергії сплатив відповідачу 1 595 530,62 грн. 82. Таким чином, грошові кошти в сумі 473 758,30 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути позивачу 2, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 83. Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 84. За змістом пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 85. Згідно з положеннями частини першої та третьої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 86. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно тлумачили та застосували норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, і внаслідок цього неправильно вирішили спір та відмовили прокурору в позові, заявленому в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Спецзагону ДСНС. 87. Тому рішення Господарського суду Харківської області від 07 березня 2023 року та постанова Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року в цій справі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Висновок про застосування норм пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» 88. Ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається. 89. Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. 90. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII, проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі. Щодо судових витрат 91. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 92. Згідно із частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Керуючись статтями 129, 300-302, 308, 311, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити. 2. Рішення Господарського суду Харківської області від 07 березня 2023 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі № 922/2321/22 скасувати. 3. Ухвалити нове рішення. 4. Позов заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Державної аудиторської служби та Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 473 758,34 грн - задовольнити. 5. Визнати недійсними додаткові угоди від 13 квітня 2021 року № 2, від 14 квітня 2021 року № 3, від 15 квітня 2021 року № 4, від 21 квітня 2021 року № 5, від 26 квітня 2021 року № 6, від 13 жовтня 2021 року № 7 - 14 до договору №44 про постачання електричної енергії споживачу від 11 лютого 2021 року. 6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» (Ващенківський в`їзд, 16-А, м. Харків, 61125; код ЄДРПОУ 30510656) на користь Спеціального авіаційного загону оперативно-рятувальної служби цивільного захисту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (вул. Космонавтів, 90, м. Ніжин, 16603; код ЄДРПОУ 33965532) 473 758,34 грн (чотириста сімдесят три тисячі сімсот п`ятдесят вісім гривень 34 копійки). 7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» (Ващенківський в`їзд, 16-А, м. Харків, 61125; код ЄДРПОУ 30510656) на користь Чернігівської обласної прокуратури (вул. К. Чорного, 9, м. Чернігів, 14000; код ЄДРПОУ 02910114) 39 359,38 грн (тридцять дев`ять тисяч триста п`ятдесят дев`ять гривень 38 копійок) судового збору за подання позову. 8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєк Технолоджі» (Ващенківський в`їзд, 16-А, м. Харків, 61125; код ЄДРПОУ 30510656) на користь Харківської обласної прокуратури (вул. Б. Хмельницького, 4, м. Харків, 61001; код ЄДРПОУ 02910108) 59 039,00 грн (п`ятдесят дев`ять тисяч тридцять дев`ять гривень) судового збору за подання апеляційної скарги та 78 718,00 грн (сімдесят вісім тисяч сімсот вісімнадцять гривень) за подання касаційної скарги. 9. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: О. О. Банасько С. Ю. Мартєв О. Л. Булейко К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний Ж. М. Єленіна О. В. Ступак І. В. Желєзний І. В. Ткач Л. Ю. Кишакевич О. С. Ткачук В. В. Король Є. А. Усенко О. В. Кривенда Н. В. Шевцова М. В. Мазур Джерело: ЄДРСР 116670838
  16. Це наша справа. 6 років прийшлось доводити, що земля кругла і що у разі відсутності спадкоємців та відсутності згоди нести відповідальність, навіть при їх наявності, іпотека фактично припиняється. Суд зазначив: Дослідивши наявні у справі докази, копію спадкової справи і надавши їм належну оцінку, колегія суддів встановила, що ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався. Відтак, ОСОБА_3 не є особою, що прийняла спадщину в розумінні ч. 3 ст. 1268 ЦК України, і відповідати за зобов?язаннями ОСОБА_2 перед банком не має жодних юридичних підстав. Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру спадкоємці ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини не звертались. Отже, спадщина у встановленому законом порядку не прийнята. Протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником. Так, доказів того, що ОСОБА_1 надавала згоду на забезпечення виконання основного зобов`язання новими боржниками матеріали справи не містять. Відтак, зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки мають бути визнані припиненими, а запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна має бути виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
  17. КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/15167/18 № апеляційного провадження: 22-ц/824/303/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Кулікової С.В., Музичко С.Г., при секретарі Даньшиній І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Департаменту державної реєстрації та нотаріату про визнання зобов`язань припиненими та вилучення записів про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року, ухваленого під головуванням судді Жука М.В.,- встановив: У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати припиненими з 17 березня 2016 року зобов`язання за договором № 028/25-8 про надання невідновлювальної кредитної лінії, укладеним 15 січня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 ; визнати припиненим з 17 березня 2016 року іпотечний договір № 028/15-13, укладений 15 січня 2007 року між нею і АКБСР «Укрсоцбанк», про передання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 ; скасувати запис № 16790828 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження іпотекою нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 ; скасувати запис № 16790881 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 січня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», який в подальшому змінив назву на АТ «Укрсоцбанк», було укладено іпотечний договір № 028/15-13, за умовами якого позивачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за укладеним з АКБСР «Укрсоцбанк» договором від 15 січня 2007 року № 028/25 про надання невідновлювальної кредитної лінії. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 померла. 19 січня 2018 року позивачка дізналася, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Білан С. В. перебуває виконавчий напис, вчинений 04 вересня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу № 17817, про звернення стягнення на предмет іпотеки за укладеним між нею та банком договором іпотеки № 028/15-13. Позивач зазначає, що правовідносини, які виникли між банком та ОСОБА_2 на підставі кредитного договору, є припиненими у зв'язку із смертю позичальника та відсутністю спадкоємців, що прийняли спадщину. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення від 24 лютого 2021 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу Департамент державної реєстрації та нотаріату просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, посилаючись на недоведеність факту відсутності у спадкодавця ОСОБА_2 спадкоємців, які проживали на час відкриття спадщини разом з нею. У письмових поясненнях представник АТ «Сенс Банк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення від 24 лютого 2021 року залишити без змін. У судовому засіданні представники ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримали. Представник Департамент державної реєстрації та нотаріатузаперечив проти апеляційної скарги. Представник АТ «Сенс Банк» заперечив проти апеляційної скарги. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, щосмерть боржника в основному зобов`язанні не є підставою для припинення іпотеки з огляду на те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, а під час розгляду справи установлено наявність у ОСОБА_2 спадкоємців першої черги: чоловіка ОСОБА_3 та сина ОСОБА_4 . Позовні вимоги про визнання кредитного договору припиненим суд визнав безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не є стороною кредитного договору між АКБСР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 . Проте з такими висновками суду погодитися не можна. Встановлено, що 15 січня 2007 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Укрсоцбанк» укладено іпотечний договір № 028/15-13, за умовам якого вона передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 як забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язання за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії від 15 січня 2007 року № 028/25-8, а саме: погашення кредиту, наданого в межах максимального ліміту заборгованості до 301 208,00 дол. США, починаючи з 01 лютого 2008 року до 31 січня 2018 року в порядку платежів та нарахування процентів, передбаченому договором. Державним реєстратором ДП «Сетам» Хибою А.В. 15 січня 2007 року внесено запис № 16790828 про державну реєстрацію іпотеки, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 31765181 від 07 жовтня 2016 року та запис № 16790681, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 31765181 від 07 жовтня 2016 року щодо заборони на відчуження нерухомого майна на підставі договору іпотеки, серія та номер: № 028/15-13, укладеного 15 січня 2007 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. 08 вересня 2015 року ОСОБА_4 повідомив ПАТ «Укрсоцбанк» про смерть ОСОБА_2 04 березня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» подав до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори вимогу (претензії) від 02 березня 2016 року за вих. № 08.306-297/3290. Із вказаної вимоги вбачається, що банку стало відомо про смерть ОСОБА_2 із заяви ОСОБА_4 , заборгованість станом на 02 березня 2016 року становила у 1 815 617 грн 76 коп, а тому банк просив долучити цю вимогу до матеріалів спадкової справи. 25 березня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» відправило до Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори вимогу скріплену печаткою банку та повідомило, що лист ОСОБА_4 одержаний банком 16 вересня 2018 року, з метою усунення недоліків, на які було вказано нотаріусом. 31 березня 2016 року державний нотаріус Одинадцятої Київської державної нотаріальної контори за заявою кредитора ПАТ «Укрсоцбанк» завів спадкову справу № 351/2016 до майна ОСОБА_2 04 вересня 2017 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Білан С.В. вчинив виконавчий напис, згідно з яким звернено стягнення на предмет іпотеки за укладеним між позивачкою і банком договором іпотеки № 028/15-13, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , в рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 за період з 10 грудня 2014 року до 30 травня 2017 року в сумі 1 815 617 грн 76 коп. Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру спадкоємці ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини не зверталися. Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_1 зазначила, що у зв`язку із непред`явленням банком у визначений законом шестимісячний строк після смерті позичальника ОСОБА_2 вимог про погашення наявної заборгованості, а також відсутності у позичальника спадкоємців, які у встановленому законом порядку прийняли спадщину після її смерті, неможливо покласти на іпотекодавця обов`язок виконання зобов`язання за кредитним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель; майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч. 1 ст. 11 Закону). Згідно ч. 1 ст. 1282 ЦК України у випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержанного у спадщину. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється з підстав, передбачених абз. 1 ч. 1 цієї ж статті, а також в інших випадках, встановлених законом. Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відповідно до ч.1 ст. 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. У постанові Верховного Суду від 13 вересня 2023 року, суд звернув увагу на необхідність встановити чи прийняли спадщину спадкоємці ОСОБА_5 та чи надавала ОСОБА_1 згоду на забезпечення виконання основного зобов`язання новими боржниками. Дослідивши наявні у справі докази, копію спадкової справи і надавши їм належну оцінку, колегія суддів встановила, що ОСОБА_3 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався. Відтак, ОСОБА_3 не є особою, що прийняла спадщину в розумінні ч. 3 ст. 1268 ЦК України, і відповідати за зобов?язаннями ОСОБА_2 перед банком не має жодних юридичних підстав. Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру спадкоємці ОСОБА_2 із заявами про прийняття спадщини не звертались. Отже, спадщина у встановленому законом порядку не прийнята. Протилежний висновок суду першої інстанції є помилковим. Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов`язання новим боржником. Так, доказів того, що ОСОБА_1 надавала згоду на забезпечення виконання основного зобов`язання новими боржниками матеріали справи не містять. Відтак, зобов`язання за кредитним договором та договором іпотеки мають бути визнані припиненими, а запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна має бути виключено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 24 лютого 2021 року ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. У порядку розподілу судових витрат, з АТ «Альфа-Банк» та Департаменту державної реєстрації та нотаріату на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір по 1 057 грн 20 коп за подання позовної заяви та по 2 114 грн 40 коп судового збору за подання апеляційної скарги з кожного. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 24 лютого 2021 року скасувати. Ухвалити нове рішення. Позов ОСОБА_6 до акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Департаменту державної реєстрації та нотаріату про визнання зобов`язань припиненими та вилучення записів про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна задовольнити. Визнати припиненими з 17 березня 2016 року зобов`язання за договором № 028/25-8 про надання невідновлювальної кредитної лінії, укладеним 15 січня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк» і ОСОБА_2 . Визнати припиненим з 17 березня 2016 року іпотечний договір № 028/15-13, укладений 15 січня 2007 року між нею і АКБСР «Укрсоцбанк», про передання в іпотеку квартири АДРЕСА_1 . Скасувати запис № 16790828 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про обтяження іпотекою нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Скасувати запис № 16790881 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Департаменту державної реєстрації та нотаріату на користь ОСОБА_1 по 1 057 грн 20 коп судового збору за подання позовної заяви з кожного. Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-Банк» та Департаменту державної реєстрації та нотаріатуна користь ОСОБА_1 по 2 114 грн 40 коп судового збору за подання апеляційної скарги з кожного. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 26 січня 2024 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.В. Кулікова С.Г. Музичко Джерело: ЄДРСР 116575822
  18. Це наша справа. На жаль, співробітники ДПСУ залишаючись поки безкарними за штучну заборону у перетині кордону масово додатково незаконно ще складають і протоколи про порушення прикордонного режиму. Практично у 100% випадках ці протоколи суди касують, але поки жодний прикордонник не поніс відповідальності за перевищення повноважень і фактично незаконне притягнення особи до відповідальності. Суд зазначив: Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 309451 від 15.10.2023 року вбачається, що він був складений у присутності позивача, містить дані про його особу та його паспортні дані, місце роботи тощо, та міститься відмітка про те, що позивач відмовився від дачі пояснень та від підпису у протоколі, свідками чого вказані ОСОБА_3 та інша особа, прізвище якої незрозбірливо. У даному протоколі та оспорюваній позивачем постанові зазначено, що позивач ОСОБА_1 порушив п. 3 наказу командира НОМЕР_1 прикордонного загону № 447-АГ від 11.04.2022 року «Про запровадження додаткових тимчасових обмежень», оскільки об 11 год. 00 хв. 15 жовтня 2023 року перебував в районі населеного пункту Маяки у смузі місцевості в межах Одеського району Одеської області, в якій діють додаткові тимчасові обмеження, без підстав та підтверджуючих документів, чим порушив прикордонний режим. Однак, аналізуючи зміст вказаного наказу, суд робить висновок, що тимчасові обмеження на в`їзд, провадження робіт встановлено не на весь населений пункт Маяки, а лише на певну його частину, зокрема північно-західна околиця МАЯКИ до моста через річку Дністер умовна пряма лінія, яка з`єднує міст в МАЯКИ через річку Дністер та поворот державного кордону в районі прикордонного знаку № 0608. Будь яких графічних матеріалів (схем, планів тощо), які б конкретизували місцезнаходження позивача, не зазначено ні у протоколі про адміністративне правопорушення, ні в оспорюваній позивачем постанові, і суду їх також не надано. Суд вважає, що формулювання місцезнаходження позивача у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові, є неконкретизованим та абстрактним, суперечать приписам ч. 1 ст. 256 КУпАП. Крім цього, суд також вважає необхідним зазначити, що ст. 280 КУпАП зобов`язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оскільки оспорювана позивачем постанова не відповідає вимогам законодавства, була винесена у відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, і в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суб`єкт владних повноважень до суду таких доказів не надав, то суд приходить до обґрунтованого висновку, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбулося з порушенням діючого законодавства.
  19. КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА Справа № 488/4647/23 Провадження № 2-а/488/17/24 р. РІШЕННЯ Іменем України 22.01.2024 року м. Миколаїв Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Селіщевої Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,- в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача НОМЕР_1 прикордонного загону Південного регіонального управління (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України, в обґрунтування якого вказав наступне. Постановою № 199801 від 15.10.2023 року, винесеною помічником старшого зміни прикордонних нарядів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітаном ОСОБА_2 , він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП, за якою на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді 850 грн. штрафу. Дана постанова мотивована тим, що позивач об 11 год. 00 хв. 15 жовтня 2023 року перебував в районі населеного пункту Маяки у смузі місцевості в межах Одеського району Одеської області, в якій діють додаткові тимчасові обмеження, без підстав та підтверджуючих документів, чим порушив прикордонний режим, та п. 3 наказу № 447-АГ від 11.04.2022 року командира НОМЕР_1 прикордонного загону«Про запровадження додаткових тимчасових обмежень», та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП. Позивач не погодився із притягненням його до адміністративної відповідальності та вказав, що він не здійснював адміністративного правопорушення, оскаржувана постанова була винесена необґрунтовано, безпідставно та у відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, при розгляді адміністративної справи посадовими особами відповідача не були враховані усі обставини, визначені КУпАП, та допущені інші суттєві порушення. Крім цього, позивач зазначив, що копію оскаржуваної ним постанови він отримав рекомендованим листом 27.10.2023 року, тому вважає поважними причини пропуску ним строку, визначеного ст. 289 КУпАП на оскарження цієї постанови. Посилаючись на викладене, позивач просив: - поновити строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення № 199801 від 15.10.2023 року; - скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 199801 від 15.10.2023 року. Ухвалою судді від 16.11.2023 року було відкрито провадження у даній справі, її розгляд був призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Копія вказаної ухвали разом із копією позовної заяви та копіями доданих до неї документів надсилалась учасникам справи, відповідно до вимогст. 174 КАС України. Відповідачу надавався строк для подання відзиву, протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження. 03.01.2024 року від відповідача надійшов відзив, у якому він заперечував проти задоволення позову мотивуючи тим, що наказом командира НОМЕР_1 прикордонного загону № 447-АГ від 11.04.2022 року у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі були запроваджені додаткові тимчасові обмеження на період дії в країні воєнного стану до особливого розпорядження. Так, п. 2 вказаного наказу встановлені тимчасові обмеження на в`їзд та провадження робіт у смузі місцевості між державним кордоном до її тилової лінії в межах Одеського району (Додаток 1 «Смуга дії додаткових тимчасових обмежень в межах Одеського району»): розвилка польових доріг ЛИМАНСЬКЕ, ГРАДЕНИЦІ, насосна станція східна околиця Градениці по дорозі сполученням ЯСЬКИ ЛИМАНСЬКЕ до перехрестя з вул. Степова по вулиці до міждержавного пункту пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення «Градениці»- західна околиця ГРАДЕНИЦІ східний уріз берегової лінії озера Путрино західна околиця ТРОЇЦЬКЕ до понтонного моста через річку Турунчук східний берег річки Турунчук до річки Курудорова по середині річки Курудорова південно-західна околиця БІЛЯЇВКА північно-західна околиця МАЯКИ до моста через річку Дністер умовна пряма лінія, яка з`єднує міст в МАЯКИ через річку Дністер та поворот державного кордону в районі прикордонного знаку№ 0608. Пунктом 3 цього ж наказу заборонено в`їзд осіб у смугу місцевості, визначену п.2, за винятком: - осіб, які постійно або тимчасово проживають чи працюють в її межах, за умов наявності у них відповідних підтверджуючих документів; - власників (орендарів) земельних ділянок, які знаходяться у межах смуги, за умови наявності у них відповідних підтверджуючих документів, їх працівників та задіяної техніки згідно завірених представниками органів місцевого самоврядування списків і наявності документів, що посвідчують особу; - осіб, що прямують транзитом з пунктів пропуску через державний кордон в інші райони, згідно з адміністративно-територіальним поділом України; -осіб, що надали письмове запрошення близьких родичів (установ, організацій тощо), посвідчені в порядку, визначеному Законом України «Про нотаріат» або яких зустрічають особисто особи, що постійно проживають (працюють) у смузі. Також відповідач вказав, що оскільки позивач перебував у смузі місцевості, до встановлені додаткові обмеження, не мав підстав для перебування у цій місцевостіта не надав відповідних підтверджуючих документів, то через це він був обґрунтовано і правомірно притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП. Протокол про адміністративне правопорушення був складений у його присутності, від пояснень та від підписання протоколу позивач відмовився. 17.01.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача вказував на те, що відповідачем до свого відзиву не надано доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та дотримання порядку притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно ч.4ст. 229 КАС Українифіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Дослідивши зібрані по справі письмові докази та надавши їм відповідну оцінку, суд прийшов до наступного висновку. Відповідно до ч. 2ст. 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом тощо. Відповідно дост. 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В силу ч. ч. 1, 3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Статтею 289 КУпАП визначено, що скаргуна постанову по справі про адміністративнеправопорушенняможе бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративніправопорушення у сферізабезпеченнябезпекидорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільномутранспорті, зафіксовані за допомогоюзасобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132?цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркуваннятранспортнихзасобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набранняпостановоюзаконноїсили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Вирішуючи питання щодо поважності причин пропуску позивачем строку на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності суд виходить із того, що матеріалами справи підтверджується отримання позивачем копії постанови рекомендованим листом 27.10.2023 року. Зокрема, це підтверджується копією поштового повідомлення від 27.10.2023 року, та інформацією щодо перевірки статусу відправлення за № 6770109703577. Доказів, які б це спростовували матеріали справи не містять і відповідачем це не спростовано. За таких обставин суд вважає, що позивачем з поважних причин пропущений строк оскарження постанови, тому він підлягає поновленню. Судовим розглядом встановлено, що постановою № 199801 від 15.10.2023 року, винесеною помічником старшого зміни прикордонних нарядів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітаном ОСОБА_2 , позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП, за якою на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді 850 грн. штрафу. Постанова мотивована тим, що позивач об 11 год. 00 хв. 15 жовтня 2023 року перебував в районі населеного пункту Маяки у смузі місцевості в межах Одеського району Одеської області, в якій діють додаткові тимчасові обмеження, без підстав та підтверджуючих документів, чим порушив прикордонний режим, а саме п. 3 наказу командира НОМЕР_1 прикордонного загону № 447-АГ від 11.04.2022 року «Про запровадження додаткових тимчасових обмежень», та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП. Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Разом із цим, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р., затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України,в Україні було введено військовий стан, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 06.11.2023 р. № 734/2023. Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. визначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правовою режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбаченістаттями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбаченічастиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Нормативне визначення поняття «прикордонного режиму» міститься у Законі України «Про державний кордон України» №1777-ХІІвід 04.11.1991р.(ізвнесеними змінами).Так,ч.1ст.23цього Законувизначено,що у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюєтьсяприкордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих і спортивних суден і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України. Відповідно до ст. 22 цього ж Закону з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватисяконтрольовані прикордонні райони. Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з Російською Федерацією і Республікою Білорусь - шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону України. Контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови. Постановою КМУ № 1147 від 27.07.1998 р. «Про прикордонний режим» було установлено прикордонну смугу вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, де встановлюється прикордонний режим, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. Цією ж постановою було затверджено Положення про прикордонний режим. Так, згідно підпункту 3пункту 2Положення проприкордонний режим,затв.Постановою КМУ№ 1147від 27.07.1998р.(уредакції,чинній начас винесенняоспорюваної позивачемпостанови),- прикордонна смуга - ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм, завширшки 5 кілометрів від лінії державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. Пунктом 5 Положення про прикордонний режим визначено, що контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районіздійснює Державна прикордонна службау взаємодії зорганами Національної поліції.У необхідних випадках Державна прикордонна служба може запроваджувати додаткові тимчасові обмеження на в`їзд і провадження робіт у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі, які встановлюються наказом начальника органу охорони державного кордону, погодженим з місцевими державними адміністраціями, міськими радами міст обласного значення, територіальними органами Національної поліції, ДМС та регіональними органами СБУ. Крім цього, ст. 24 Закону № 1777-ХІІ визначено, що за необхідності відповідні органи Державної прикордонної служби України можуть запроваджувати додаткові тимчасові режимні обмеження на в`їзд, перебування і провадження робіт у прикордонній смузі. З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що встановлення додаткових тимчасових обмежень у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі наказом командира НОМЕР_1 прикордонного загону є цілком правомірним і не суперечить діючому законодавству. Тому доводи позивача та його представника щодо неправомірності наказу суд вважає безпідставними і до уваги не приймає. Статтею 35 Закону № 1777-ХІІ від 04.11.1991 року визначено, що особи, винні в порушенні або спробі порушення режиму державного кордону України, прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України, у незаконному переміщенні або спробі незаконного переміщення через державний кордон України вантажів, матеріалів, документів та інших предметів, а також в інших порушеннях законодавства про державний кордон України, несуть кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством України. Така відповідальність, зокрема, передбачена ст. 202 КУпАП, частина перша якої визначає, що порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в`їзду-виїзду - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від ста до ста п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Зі змісту наказу начальника НОМЕР_1 прикордонного загону № 447-АГ від 11.04.2022 року «Про запровадження додаткових тимчасових обмежень» (далі Наказ), який міститься у відкритому доступі на офіційному сайті Державної прикордонної служби, вбачається, що на період дії в країні воєнного стану до особливого розпорядження, на ділянці НОМЕР_1 прикордонного загону в межах Одеського, Білгород-Дністровського та Болградського контрольованих прикордонних районів Одеської області запроваджено додаткові тимчасові обмеження на в`їзд, провадження робіт у прикордонній смузі, прикордонних контрольованих районах та плавання маломірних суден, інших плавзасобів у внутрішніх вод (акваторії водойм). Пунктом 2 Наказу тимчасові обмеження на в`їзд, провадження робіт встановлено у смузі місцевості між державним кордоном до її тилової лінії: - в межах Одеського району (Додаток 1 «Смуга дії додаткових тимчасових обмежень в межах Одеського району»): розвилка польових доріг ЛИМАНСЬКЕ, ГРАДЕНИЦІ, насосна станція східна околиця ГРАДЕНИЦІ по дорозі сполученням ЯСЬКИ ЛИМАНСЬКЕ до перехрестя з вул. Степова по вулиці до міждержавного пункту пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення «Граденці» західна околиця ГРАДЕНИЦІ східний уріз берегової лінії озера Путрино західна околиця ТРОЇЦЬКЕ до понтонного моста через річку Турунчук східний берег річки Турунчук до річки Курудорова по середині річки Курудорова південно-західна околиця БІЛЯЇВКА північно-західна околиця МАЯКИ до моста через річку Дністер умовна пряма лінія, яка з`єднує міст в МАЯКИ через річку Дністер та поворот державного кордону в районі прикордонного знаку № 0608; - в межах Білгород-Дністровського району (Додаток 2 «Смуга дії додаткових тимчасових обмежень в межах Білгород-Дністровського району»): насосна станція (прикордонний знак № 0611) вздовж дороги до західної околиці УДОБНЕ вздовж північної околиці УДОБНЕ (вздовж вулиці Дзержинського) до перехрестя доріг УДОБНЕ, КОЗАЦЬКЕ дорога сполученням КОЗАЦЬКЕ, розвилка доріг КОЗАЦЬКЕ, СТАРОКОЗАЧЕ, БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ, пункт пропуску «Старокозаче» умовна пряма лінія, яка з`єднує розвилка доріг КОЗАЦЬКЕ, СТАРОКОЗАЧЕ, БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ, пункт пропуску «Старокозаче» та перехрестя вулиць Кірова та Пушкіна в СТАРОКОЗАЧЕ умовна пряма лінія, яка з`єднує перехрестя вулиць Кірова та Пушкіна в СТАРОКОЗАЧЕ та розвилку доріг СТАРОКОЗАЧЕ, КРУТОЯРІВКА, ПЕТРОВКА по автомобільній дорозі до південної околиці КРУТОЯРІВКА умовна пряма лінія, яка з`єднує південну околицю КРУТОЯРІВКА та південну околицю ФАРАОНІВКА умовна пряма лінія, яка з`єднує південну околицю ФАРАОНІВКА та південну околицю ПЕТРОПАВЛІВКА умовна пряма лінія, яка з`єднує південну околицю ПЕТРОПАВЛІВКА та південну околицю НОВОСЕЛІВКА; - в межах Болградського району (Додаток 3 «Смуга дії додаткових тимчасових обмежень в межах Болградського району»): південна околиця НОВОСЕЛІВКА умовна пряма лінія, яка з`єднує південну околицю НОВОСЕЛІВКА та південну околицю ЮР`ЇВКА умовна пряма лінія, яка з`єднує південну околицю ЮР`ЇВКА та південну околицю НАДРІЧНЕ умовна пряма лінія, яка з`єднує південну околицю НАДРІЧНЕ та південно-східну околицю СЕРПНЕВЕ умовна пряма лінія, яка з`єднує південно-східну околицю СЕРПНЕВЕ та південно-східну околицю ТАРУТИНЕ умовна пряма лінія, яка з`єднує південно-східну околицю ТАРУТИНЕ та південно-східну околицю ВИНОГРАДІВКА умовна пряма лінія, яка з`єднує південно-східну околицю ВИНОГРАДІВКА та північно-східну околицю НОВА ІВАНІВКА північно-східна околиця НОВА ІВАНІВКА. Пунктом 3 Наказу заборонено в`їзд осіб в смугу місцевості визначену в пункті 2 Наказу, за винятком: - осіб, які постійно або тимчасово проживають чи працюють в її межах, за умов наявності у них відповідних підтверджуючих документів; - власників (орендаторів) земельних ділянок, які знаходяться у межах смуги, за умов наявності у них відповідних підтверджуючих документів, їх працівників та задіяної техніки згідно завірених представниками органів місцевого самоврядування списків і наявності документів, що посвідчують особу; - осіб, що прямують транзитом з пунктів пропуску через державний кордон в інші райони, згідно з адміністративно-територіальним поділом України; - осіб, що надали письмове запрошення близьких родичів (установ, організацій тощо), посвідчені в порядку, визначеному Законом України «Про нотаріат» або, яких зустрічають особисто особи, що постійно проживають (працюють) у смузі. Розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 202 КУпАП віднесено до компетенції органів Державної прикордонної служб (ст. 222? КУпАП). Згідно ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу. Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 309451 від 15.10.2023 року вбачається, що він був складений у присутності позивача, містить дані про його особу та його паспортні дані, місце роботи тощо, та міститься відмітка про те, що позивач відмовився від дачі пояснень та від підпису у протоколі, свідками чого вказані ОСОБА_3 та інша особа, прізвище якої незрозбірливо. У даному протоколі та оспорюваній позивачем постанові зазначено, що позивач ОСОБА_1 порушив п. 3 наказу командира НОМЕР_1 прикордонного загону № 447-АГ від 11.04.2022 року «Про запровадження додаткових тимчасових обмежень», оскільки об 11 год. 00 хв. 15 жовтня 2023 року перебував в районі населеного пункту Маяки у смузі місцевості в межах Одеського району Одеської області, в якій діють додаткові тимчасові обмеження, без підстав та підтверджуючих документів, чим порушив прикордонний режим. Однак, аналізуючи зміст вказаного наказу, суд робить висновок, що тимчасові обмеження на в`їзд, провадження робіт встановлено не на весь населений пункт Маяки, а лише на певну його частину, зокрема північно-західна околиця МАЯКИ до моста через річку Дністер умовна пряма лінія, яка з`єднує міст в МАЯКИ через річку Дністер та поворот державного кордону в районі прикордонного знаку № 0608. Будь яких графічних матеріалів (схем, планів тощо), які б конкретизували місцезнаходження позивача, не зазначено ні у протоколі про адміністративне правопорушення, ні в оспорюваній позивачем постанові, і суду їх також не надано. Суд вважає, що формулювання місцезнаходження позивача у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові, є неконкретизованим та абстрактним, суперечать приписам ч. 1 ст. 256 КУпАП. Крім цього, суд також вважає необхідним зазначити, що ст. 280 КУпАП зобов`язує орган (посадову особу) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ст.ст.245,252 КУпАП України завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення і обов`язком органу, який її розглядає, є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи і вирішення її в точній відповідності з законом. Оцінка доказів, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, також має ґрунтуватися на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, на підставі закону. Частиною першоюст. 283 КУпАПвизначено, що постанова по справі виноситься уповноваженим органом після розгляду справи про адміністративне правопорушення. Вимоги до змісту постанови викладено у ч.ч. 2, 3ст. 283 КУпАП. Стаття 251 КУпАП встановлює, що доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч. 2ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ч. 3ст. 286 КАСУ за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Оскільки оспорювана позивачем постанова не відповідає вимогам законодавства, була винесена у відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, і в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суб`єкт владних повноважень до суду таких доказів не надав, то суд приходить до обґрунтованого висновку, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбулося з порушенням діючого законодавства. Тому така постанова не може вважатись законною та обґрунтованою, і підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення. На підставі ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони,яка не є суб`єктом владних повноважень,всі судові витрати,які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Керуючись ст. ст.5-6; 8-9,11,241 - 245,250,286,293,295 КАС України, в и р і ш и в : Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. Адміністративний позов задовольнити. Постанову про накладення адміністративного стягнення № 199801 від 15.10.2023 року, винесену помічником старшого зміни прикордонних нарядів відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » капітаном Німачуком Є.О., про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП,- скасувати, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити. Стягнути на користь ОСОБА_1 збір у розмірі 1073 грн. 60 коп.за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Повне найменування сторін: Позивач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 . Відповідач НОМЕР_1 прикордонний загін Південного регіонального управління (в/ч НОМЕР_2 ) АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 1421831. Суддя Л.І. Селіщева Джерело: ЄДРСР 116427993
  20. ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Ткачука О.С., Ткача І.В. у справі № 560/17953/21 щодо захисту права на отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців Майже десять років в Україні триває національно-визвольна війна. Агресії росії разом з Українським Народом протистоїть міжнародне співтовариство. Проте, перш за все, завдання по захисту суверенітету держави протягом такого тривалого часу успішно виконують Збройні Сили України. Сотні тисяч військовослужбовців потребують належної підтримки, ефективного матеріального, соціального і правового захисту. У тому числі судового захисту належним судом, який розуміється на питаннях військового законодавства. В ході розгляду і вирішення адміністративної справи про призначення і виплату одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця (справа № 560/17953/21) колегія суддів, яка погодилася із прийнятим рішенням, проігнорували вимоги законодавства, зокрема, і вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого суду, а тому з її рішенням не погоджуємося і, відповідно до статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, викладаємо свою окрему думку. У цій справі всі суди встановили, що військовослужбовець з лютого 2017 року проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактом. Протягом квітня 2018 року - квітня 2020 року брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки й оборони, відсічі і стримування агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях. Набув статусу учасника бойових дій. За час проходження військової служби отримав кілька захворювань, які суттєво погіршили його здоров`я. У серпні 2020 року він помер. Військово-лікарська комісія встановила, що захворювання та смерть військовослужбовця пов`язані із захистом Батьківщини. У грудні 2021 року позивачка у даній справі звернулася із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця до Міністерства оборони України, однак їй відмовили. Причиною відмови стало не доведення особою факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із загиблим військовослужбовцем, не підтвердження ведення спільного господарства тощо. Міністерство оборони України також пояснило, що подані документи не підтверджують статус позивачки як члена сім`ї військовослужбовця. Неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами (стаття 19 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Кожна особа має право в порядку, визначеному, зокрема, статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Зважаючи на рішення суб`єкта владних повноважень у військовій сфері, позивачка звернулася до адміністративного суду з вимогою визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України і зобов`язати призначити та виплатити їй одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю члена сім`ї - військовослужбовця. При цьому вказувала, що проживала і вела спільний побут з військовослужбовцем із 2005 року, а тому має право на отримання одноразової допомоги у розмірі у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму. Тепер така одноразова допомога становить 15 мільйонів гривень. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не підтвердила факту спільного проживання з померлим однією сім`єю, зокрема, ведення спільного побуту та наявності взаємних прав та обов`язків або її перебування на утриманні (померлого). Позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою до квітня 2020 року. Окрім того, на отримання допомоги претендує син військовослужбовця, який перебував на його утриманні і є інвалідом з дитинства. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд вказав, що позивачка довела факт спільного проживання з померлим однією сім`єю. Велика Палата Верховного постанову апеляційного адміністративного суду скасувала і змінила мотиви відмови у задоволенні позову, які були викладені у рішенні суду першої інстанції. Свої висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала таким чином: «справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України». Велика Палата також відступила від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) та постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22). Єдиний державний реєстр судових рішень фіксує кілька тисяч судових справ за участю Міністерства оборони України щодо виплат військовослужбовцям та членам їх сімей. Протягом останніх п`яти років більше п`яти тисяч судових рішень у справах даної категорії було ухвалено в адміністративних справах та близько двохсот рішень у цивільних справах. При цьому адміністративні суди, як правило, ухвалювали рішення по суті спору, а цивільні суди закривали провадження у справі і пояснювали право на звернення до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства. Отож завданням Великої Палати Верховного Суду було сформувати таку правову позицію, яка б дала можливість ефективного судового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, тобто вирішення справи справедливо, швидко і в одному суді, виключаючи необхідність звертатися за захистом своїх прав кілька разів до судів різних юрисдикцій. Натомість, Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення яке повністю змінює усталену судову практику, сформовану у тисячах справ, а також порушує сформований Великою Палатою протягом шести років підхід до вирішення справ, коли з метою процесуальної економії зусиль сторін кожен спір має вирішуватися в одному провадженні. Наслідком ухваленого Великою Палатою рішення, стає необхідність спочатку звернення до цивільного суду з метою отримання рішення про юридичний факт (проживанняоднією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу), а після цього - до адміністративного суду - для вирішення питання про право на отримання грошової допомоги. Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62)). І це стосується не тільки справ про отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцями та членами їх сімей, але й інших категорій громадян, які оскаржують рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. У цих справах також встановлюються юридичні факти і раніше відповідні обставини щодо них доводилися при розгляді справ адміністративними судами. Як вже наголошувалося, подібні кроки Великої Палати дестабілізують єдність судової практики, призводять до судової тяганини і затримки з вирішенням спорів, збільшують навантаження на судову систему та змушують людей двічі сплачувати судовий збір за вирішення фактично однієї справи. У той же час, засади державної політики, зокрема, у сфері соціального та правового захисту, гарантують військовослужбовцям та членам їх сімей сприятливі умови в економічній, соціальній, політичній сферах для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни (Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»). Суди мають забезпечувати такі гарантії при здійсненні правосуддя. Звертає увагу на себе і те, що при ухваленні рішення колегія суддів Великої Палати продемонструвала відсутність розуміння положень військового законодавства у їх взаємозв`язку з нормами цивільного права, цивільного та адміністративного судочинства. Зокрема, у сфері соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей. Така ситуація в умовах триваючої війни є неприпустимою. На нашу думку, вирішуючи дану справу, Велика Палата Верховного Суду повинна була звернути увагу на те, що НаказомМіністра оборони України від 26 травня 2014 року № 333 (діючий на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу Збройних Сил України. Відповідно до вказаного нормативного акту облік військовослужбовців і членів їх сімей, а також осіб, які знаходяться на утриманні військовослужбовців ведеться у діловодстві кожної військової частини та у Послужних списках військовослужбовців (Додатки 6, 7 та 14 до Інструкції - пункт 2.1 розділу ІI Інструкції, Додаток 15 - пункт 3.3 розділу ІІ Інструкції). З метою реалізації соціальних прав запис відомостей про зміни у складі сім`ї особи, звільненої з військової служби в запас або відставку, здійснюється військовим комісаріатом (територіальним центром комплектування та соціальної підтримки) за місцем зберігання особової справи (Пункт 3.18 Інструкції). Нормативні правила щодо обліку військовослужбовців та членів їх сімей однозначно та чітко регламентують можливість встановлення усіх осіб, які проходять чи проходили військову службу, членів їх сімей. Навіть у випадку загибелі військовослужбовців. З цією метою передбачено також ведення обліку сімей військовослужбовців за територіальною ознакою (Додаток 37 до Інструкції - пункт 7.14 розділу ІІ). На нашу думку, неправильні записи, неточності, відсутність чи наявність запису у військових-облікових документах неможливо усунути в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства. Ці обставини, за наявності спору, мають бути встановлені при вирішенні питання про наявність права на отримання допомоги у адміністративному процесі. Право на одержання одноразової грошової допомоги відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого). Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (абзаци перший і другий пункту 4.6 розділу IV затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2014 року № 530 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей (далі - Положення № 530)). Чинне законодавство не дає підстав для висновку про те, що перелік членів сім`ї військовослужбовця для цілей призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі його загибелі (смерті) можна встановити на підставі рішення суду про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з військовослужбовцем, який загинув чи помер. За змістом пункту 10 Порядку № 975, пункту 4.6 розділу IV Положення № 530, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, для призначення та виплати одноразової грошової допомоги разом із іншими документами подається витяг із особової справи (з послужного списку особової справи), облікової картки про склад сім`ї військовослужбовця. За відсутності відповідних даних у цьому витягу питання про можливі недоліки в організації роботи органів військового управління, допущені помилки в облікових документах тощо можуть бути предметом розгляду та доказування саме в адміністративній справі, зокрема під час оскарження відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. За таких умов, зважаючи на те, що в порядку окремого провадження вирішуються лише справи про встановлення фактів, які мають юридичні наслідки, якщо чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 536/1039/17 (пункт 17), Велика Палата Верховного Суду, задля виконання своїх повноважень із забезпечення єдності та сталості судової практики, повинна була сформувати правову позицію про те, що спір, пов`язаний із доведенням наявності підстав для підтвердження певного соціально-правового статусу з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, тобто статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням, слід розглядати за правилами адміністративного судочинства. Не можна ініціювати судове провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним і допустимим. Усі обставини неправомірних дій військових посадових осіб, чи їх бездіяльності входять до предмету доказування у адміністративних справах. Виділення із цих справ окремих доказів, які потрібно здобувати у інших судових спорах у іншій юрисдикції є безпідставним та незаконним. Судді: Ткачук О.С. Ткач І.В. Джерело: ЄДРСР 116705125
  21. ОКРЕМА ДУМКА суддів Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л., Ткача І. В., Пількова К. М., Уркевича В. Ю., Банаська О. О. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року, прийнятої за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ) до Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт» (далі - ТОВ «ФК «Інвестстандарт») , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Рички Юлії Олександрівни (далі - Приватний нотаріус Річка Ю.О.), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Немм Олени Володимирівни (далі - Приватний нотаріус Немм О.ВУ.), ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_6 ) про визнання недійсним і скасування договору відступлення прав вимоги за іпотечним договором, визнання недійсним та скасування договору відступлення прав вимоги за кредитним договором, визнання незаконним і скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки, визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного володіння Коротка історія справи 27 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та АТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит в сумі 212 736,30 грн із процентною ставкою 13,5% річних строком до 27 вересня 2017 року (далі - кредитний договір). Того ж дня на забезпечення виконання зобов`язань за цим договором між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , з одного боку, та АТ «Райффайзен Банк Аваль», з іншого боку, укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (далі - іпотечний договір). 26 лютого 2018 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відчужило право вимоги за кредитним та іпотечним договорами на користь ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», яке того ж дня переуступило ці права ТОВ «ФК «Інвестстандарт». Останнє, в свою чергу, відчужило ці права ОСОБА_4 01 червня 2018 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Ю. О. зареєстрував право власності на предмет іпотеки за ОСОБА_4 . У жовтні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду із цим позовом, посилаючись на те, що укладений між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 оспорюваний договір про відступлення права вимоги, незважаючи на його назву, за своєю юридичною природою є договором факторингу, який не може укладатися із фізичною особою, тому він підлягає визнанню недійсним. Відповідно не було правових підстав для реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_4 . Оскільки у жовтні 2018 року ОСОБА_4 продав квартиру ОСОБА_5 , необхідно також визнати недійсним цей договір купівлі-продажу та витребувати у ОСОБА_5 спірну квартиру. Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 було укладено саме договір відступлення права вимоги (цесія), тобто відповідач ОСОБА_4 , як фізична особа, мав право бути стороною такого правочину. Тому підстав для задоволення позову в частині визнання цього договору недійсним немає. Інші позовні вимоги є похідними від наведеної, тому у їх задоволенні суди також відмовили. ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки для правильного вирішення цієї справи вважав необхідним відступити (шляхом конкретизації) від висновків Великої Палати Верховного Суду, про те, що «відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор-банк або інша фінансова установа», та що «відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації». Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 касаційну скаргу задоволено частково. Судові рішення попередніх інстанцій скасовані в частині відмови у витребуванні квартири з чужого незаконного володіння, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення відповідних позовних вимог. В іншій частині рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року змінені в мотивувальній частині. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке. Договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги (пункт 6.22). Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги (пункт 6.24). Фізична особа у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, зокрема за кредитним договором, оскільки такі надаються лише спеціалізованими установами, якими є банки, або інші установи, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини третьої статті 512 та статті 1054 Цивільного кодексу України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа (пункт 6.26). Сторони договору відступлення права вимоги, зокрема договору купівлі-продажу права вимоги, мають право на власний розсуд визначити ціну, за якою право вимоги продається, з огляду на реальну вартість права вимоги, що відступається (продається), яка може бути як більшою, так і меншою за номінальну вартість такої вимоги (пункт 7.13). Внаслідок послідовного укладення договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним із ОСОБА_1 , це право перейшло від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4 . Отже, відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка у будь-якому статусі не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами, які мають право на здійснення фінансових операцій та внесені до реєстру фінансових установ. Оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, то ТОВ «ФК «Інвестстандарт» не могло відступити права вимоги на користь ОСОБА_4 (пункти 9.3-9.5 постанови). Ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а, як зазначено вище, таке відступлення на користь ОСОБА_4 було неможливим, тому й відступати право за договором іпотеки ТОВ «ФК «Інвестстандарт» не мало права (пункт 9.7). Ураховуючи те, що у ОСОБА_4 не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), він не мав законних підстав відчужувати цю квартиру ОСОБА_5 . Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню (пункт 9.20). Таке задоволення є пропорційним меті захисту прав власників, враховуючи, зокрема, те, що вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечним договорами були або мали бути відомими ОСОБА_5 . Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною. Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що ОСОБА_4 не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати (пункт 9.21). Придбавши квартиру у такої особи, ОСОБА_5 як її покупець теж не набув право власності на неї. Зареєструвавши це право за собою, він став її володільцем, а право володіння разом із правами користування та розпорядження квартирою надалі належать позивачам як її власникам. Йдучи на ризик із придбанням майна в особи, яка зареєструвала своє право власності на нього, але за законом не могла таке право набути, кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця. З огляду на вказане за обставин цієї справи витребування з володіння ОСОБА_5 квартири на користь позивачів як співвласників є пропорційним меті захисту права приватної власності останніх. При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує відсутність встановлених судами попередніх інстанцій фактів, які би могли впливати на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку витребування квартири з володіння кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Такий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_4 , в якого він придбав квартиру, зокрема, про стягнення сплаченої її вартості (пункти 9.22-9.24). Суди встановили відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з недоведеністю вимог, у тому числі й зазначених вище. Натомість Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про обґрунтованість вимоги щодо витребування майна, вважаючи правильною відмову у задоволенні решти у зв`язку з їх неефективністю для захисту порушеного права позивачів. Отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки та визнання недійсним договору купівлі-продажу підлягають зміні в мотивувальній частині з урахуванням мотивів цієї постанови (пункти 9.31-9.32). Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду Із наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з таких підстав. Щодо правомірності укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеного між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 26 лютого 2018 року За умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 212 736,30 грн зі сплатою 13,5 % річних на строк з 27 вересня 2007 року до 27 вересня 2017 року. З метою забезпечення виконання цього зобов`язання між позивачами та банком було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира, вартість якої визначена сторонами в сумі 298 347,00 грн. В іпотечному договорі зазначено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна. Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, сформованого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» станом на 26 лютого 2018 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 2 710 832,90 грн, з яких: 210 169,19 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 276 485,37 грн - прострочена заборгованість за відсотками, 2 221 846,32 грн - розрахована пеня. Останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснено 23 січня 2009 року. Кредитним договором передбачено, що строк надання кредиту - до 27 вересня 2017 року. Саме до цієї дати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» нараховував ОСОБА_1 проценти за користування кредитом. Після закінчення строку надання кредиту будь-які фінансові послуги банком боржнику не надавалися. Всі зобов`язання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» перед ОСОБА_1 за кредитним договором були припинені їх належним виконанням. Залишились лише невиконані зобов`язання ОСОБА_1 перед банком з повернення коштів та сплати відсотків (непогашені борги), які після закінчення строку надання кредиту були продані на підставі договорів відступлення права вимоги, що чітко видно із розрахунків заборгованості, яка придбавалась ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 . Загальна сума заборгованості, право вимоги на яку відступається, становить 488 986,58 грн і складається із простроченої заборгованості за кредитом у сумі 210 169,19 грн і заборгованості по відсоткам у сумі 278 817,39 грн. За вказане право вимоги ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» сплатило ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 170 000,00 грн, ТОВ «ФК «Інвестстандарт» сплатило ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк» 174 000,00 грн, ОСОБА_4 сплатив ТОВ «ФК «Інвестстандарт» 176 000,00 грн. Отже, права вимоги виконання боржником спірних зобов`язань неодноразово перепродувались за ціною більшою за ціну покупки цих майнових прав. Судами встановлено, що виходячи зі змісту договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, зокрема і оскаржуваного договору, укладеного між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , останній не набув прав здійснювати жодні фінансові операції стосовно боржника, оскільки за умовами договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги до нього перейшло лише право вимоги виконання божником конкретних зобов`язань з повернення грошей та сплати відсотків у тих розмірах, які вже існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових відсотків, право на нарахування яких мав первісний кредитор (АТ «Райффайзен Банк Аваль»). Визначена в оскаржуваному договорі (розрахунку до нього) грошова сума складається лише із заборгованості за тілом кредиту та відсотками, нарахованими ще первісним кредитором АТ «Райффайзен Банк Аваль», і саме цю суму після укладення договору відступлення права вимоги за кредитним договором ОСОБА_4 вимагав сплатити позивачів, згідно зі змістом письмової вимоги. Варто відзначити, що положення оскаржуваного договору відступлення права вимоги від 26 лютого 2018 року, укладеного між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , не містили умов щодо фінансування ОСОБА_4 ТОВ «ФК «Інвестстандарт» під відступлення права вимоги, надання ним будь-яких послуг за плату, чи зворотний обов`язок ТОВ «ФК «Інвестстандарт» з оплати ОСОБА_4 відповідної плати за надання грошових коштів взамін відступленої вимоги, що є необхідними ознаками договору факторингу. Навпаки, за спірним договором ОСОБА_4 купив у ТОВ «ФК «Інвестстандарт» спірні права вимоги за ціною більшою, ніж останнє купило їх у ПАТ «Комерційний Індустріальний Банк», що підтверджує відсутність надання ОСОБА_4 будь-яких платних послуг ТОВ «ФК «Інвестстандарт» у вигляді різниці між ціною придбання та ціною продажу спірних прав вимоги. Наведене засвідчує, що спірний договір, укладений між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги (відступлення права вимоги), а не договором факторингу, відповідно ОСОБА_4 міг бути стороною такого договору. У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок (який надалі застосувала у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц, провадження № 14-16цс20) про те, що відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. У постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від означеного загального висновку конкретизувавши його так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації. Таке відступлення було зроблено Великою Палатою Верховного Суду з огляду на те, що у спірних відносинах, які розглядались у справі № 906/1174/18, приймав участь банк, який був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації, тому Велика Палата Верховного Суду конкретизувала зазначений вище загальний висновок, не виходячи за межи спірних відносин у справі № 906/1174/18. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що, на її думку, є підстава для відступу від висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) та від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21) шляхом його конкретизації та вказати, що: - в імперативній нормі приватного права відсутня заборона на відступлення (купівлю-продаж, міну, дарування майнових прав) права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, будь-якій особі; - внаслідок відступлення права вимоги, яке виникло на підставі кредитного договору, не відбувається будь-якого порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу боржника, що є необхідним для застосування конструкції оспорювання правочину. Аналізуючи наведені висновки Касаційного цивільного суду, слід зазначити про наступне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). Статтею 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним. У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) вказано, що фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 2664-IIIфінансовими вважаються такі послуги: торгівля валютними цінностями; залучення фінансових активів із зобов`язанням щодо наступного їх повернення; фінансовий лізинг; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; надання гарантій; фінансові платіжні послуги; у сфері страхування; діяльність у системі накопичувального пенсійного забезпечення; професійна діяльність на ринках капіталу; факторинг; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». З наведених норм права вбачається, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), і підстав для відступлення від неї немає. Водночас, як уже зазначено, судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що виходячи зі змісту договорів відступлення права вимоги за кредитним договором, зокрема і оскаржуваного договору, укладеного між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , до останнього не перейшло ніяких прав на здійснення будь-яких фінансових операцій чи надання фінансових послуг боржнику, оскільки за умовами спірного договору в нього виникло лише право вимагати виконання боржником зобов`язань з повернення коштів та сплати відсотків у розмірах, які існували на момент укладення цього договору, без можливості нарахування додаткових процентів, право на нарахування яких мав первісний кредитор (АТ «Райффайзен Банк Аваль»). Всі кредитні зобов`язання АТ «Райффайзен Банк Аваль» перед ОСОБА_1 , які передбачали здійснення фінансових операцій чи надання фінансових послуг за кредитним договором, були припинені шляхом їх належного виконання АТ «Райффайзен Банк Аваль» та за договорами відступлення права вимоги не передавались. Оскільки договір відступлення права вимоги, укладений між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , є договором цесії, а не факторингу, і цим договором не передбачено можливості надання ОСОБА_4 боржнику - ОСОБА_1 будь-яких банківських або інших фінансових послуг, у цьому випадку були відсутні правові підстави поширювати на спірні правовідносини сторін положення частини першої статті 1054 ЦК України щодо визначення кола спеціальних суб`єктів, які можуть бути кредитодавцями у кредитних зобов`язаннях, як це зробила Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у пунктах 9.3-9.5 постанови від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20. Натомість була наявні правові підстави для відступлення від загального висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) шляхом його уточнення таким чином. Відступлення права вимоги у кредитному зобов`язанні за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань з надання кредиту та нарахування відсотків на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа. Відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли предметом відступлення права вимоги є невиконані боржником зобов`язання з повернення коштів та сплати відсотків, які були нараховані банком та фактично існували на час відступлення права вимоги. Щодо правомірності витребування майна із чужого незаконного володіння Відповідно до пункту 3.1.4 іпотечного договору у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 6 цього договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки. У пункті 1.3 іпотечного договору заставна вартість предмета іпотеки була визначена сторонами в сумі 298 347,00 грн. Як вже зазначалося, між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 26 лютого 2018 року було укладено договори про відступлення права вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки. Вартість прав вимоги за договором від 26 лютого 2018 року про відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , сторони визначили в сумі 176 000,00 грн. При цьому у додатку № 1 до цього договору сторони визначили загальну суму заборгованості божника ( ОСОБА_1 ) за тілом кредиту та відсотками у розмірі 488 986,58 грн. 01 червня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю. О. на підставі договору іпотеки від 27 вересня 2007 року та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 26 лютого 2018 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 23 жовтня 2018 року між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_5 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу зазначеної вище квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Гугель С. Ю. Згідно звіту про оцінку майна ринкова вартість квартири визначена в сумі 471 111,61 грн, продаж квартири здійснено за ту саму вартість. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Вирішуючи цей спір, Велика Палата Верховного Суду визначила ОСОБА_5 як недобросовісного набувача квартири, і на цій підставі витребувала у нього це спірне нерухоме майно. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «вимоги закону до відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечним договорами були або мали бути відомими ОСОБА_5 . Ці вимоги є чіткими та доступними, а їхня дія - передбачуваною. Судова практика Верховного Суду щодо неможливості відчуження таких прав вимоги на користь фізичних осіб є сталою впродовж тривалого часу та відкритою для ознайомлення у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Крім того, перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щоби встановити історію вибуття квартири з володіння її власників. Отже, проявивши обачність, він мав можливість самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права дізнатися про те, що ОСОБА_4 не міг набути право власності на квартиру, а тому і не мав права її відчужувати» (пункт 9.21). Однак зазначений висновок не є обґрунтованими та не є справедливим. Очевидно, що особа, яка придбає квартиру на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, не зобов`язана самостійно перевіряти судову практику щодо відчуження іпотечного майна та прав вимоги за кредитним й іпотечним договорами в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а також історію вибуття квартири в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зокрема, відомо, що відповідно до статті 1 Закону України «Про нотаріат» нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. У статті 3 Закону України «Про нотаріат» зазначено, що нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. За змістом статті 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний, зокрема, відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України. Статтею 46 Закону України «Про нотаріат» передбачено право нотаріуса витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. При цьому неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні. Відповідно до статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості обов`язково використовує також відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо вчинення такої дії суперечить законодавству України або якщо не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Правомірність двох правочинів: щодо переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_4 на підставі іпотечного договору та договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, а також щодо купівлі-продажу цієї квартири, укладеного між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_5 (покупцем), перевірялись приватними нотаріусами. У цьому випадку сторони вказаних правочинів вправі покладатися на висновки нотаріуса щодо відповідності правочинів вимогам закону та не перевіряти всю необхідну для укладення правочинів інформацію самостійно, дублюючи роботу нотаріуса. У зв`язку із цим були відсутні підстави вважати ОСОБА_5 недобросовісним набувачем і витребувати на цій підставі у нього квартиру на користь осіб, які добровільно передали її в іпотеку в забезпечення виконання свого кредитного зобов`язання, яке не виконали майже в повному обсязі. ОСОБА_5 був добросовісним набувачем квартири, тому за статтею 388 ЦК України ця квартира могла би бути витребувана в нього лише за умови, якщо вона вибула з володіння власників не з їхньої волі. Натомість у цій справі власники квартири, взявши кредит, добровільно уклали іпотечний договір, який передбачав можливість задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок іпотечного майна. Взявши кредит у сумі 212 736,30 грн, ОСОБА_1 на виконання свого обов`язку щодо його повернення здійснила лише один платіж в сумі 2 567,11 грн. Очевидно, що за таких обставин вона розуміла, що банк буде задовольняти свої грошові вимоги за рахунок іпотечного майна. Такі дії банку були би очікуваними та передбачуваними у цій ситуації. Однак, оскільки процедуру звернення стягнення на іпотечне майно здійснив не банк, а фізична особа - ОСОБА_4 , якому борг ОСОБА_1 був проданий за договором відступлення прав вимоги, позивачі звернулись до суду з указаним позовом, помилково вважаючи, що даний договір є факторингом, який ОСОБА_4 , як фізична особа, не мав право укладати. За таких обставин витребування квартири від добросовісного набувача на користь недобросовісних боржників, крім всього іншого, є несправедливим та непропорційним, іншими словами, не відповідає меті забезпечення верховенства права. Отже, витребування майна за віндикаційним позовом на підставі статей 387, 388 ЦК України було неможливим за обставинами цієї справи, а застосовані норми статей 387, 388 ЦК України не підлягали застосуванню. Висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що витребування з володіння ОСОБА_5 квартири на користь позивачів як співвласників є пропорційним меті захисту права приватної власності останніх (пункт 9.22 постанови) позбавлений правових підстав, оскільки право приватної власності позивачів на квартиру у даному випадку не потребує захисту, тому що воно було добровільно передано в іпотеку банку в обмін на грошові кошти, які позивачі не повернули. Звернення стягнення на квартиру в обмін на непогашені кредитні зобов`язання є саме по собі не лише правомірною, але і очікуваною для позивачів дією. Крім того, з матеріалів справи вбачається (том 1, аркуш справи 94), що у цій квартирі з листопада 2018 року проживали ОСОБА_5 зі своєю дружиною та неповнолітньою дочкою 2008 року народження. Витребування Великою Палатою Верховного Суду спірної квартири у ОСОБА_5 позбавило житла його родину, в тому числі його неповнолітню дитину, чого відповідно до частини четвертої статті 19 Сімейного кодексу України не могло бути здійснено без обов`язкової участі у такому спорі органу опіки та піклування. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона «враховує відсутність встановлених судами попередніх інстанцій фактів, які би могли впливати на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири» (пункт 9.23). Однак, Самарський районний суд м. Дніпропетровська в рішенні від 22 червня 2021 року та Дніпровський апеляційний суд у постанові від 22 вересня 2021 року у цій справі встановили, що «згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб № 9619, виданої відділом обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради 21 листопада 2018 року, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані з 21 листопада 2018 року власник ОСОБА_5 , його донька ОСОБА_8 та дружина ОСОБА_9 . В той же час, ОСОБА_10 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за вказаною адресою зняті з реєстрації ще з 14 червня 2018 року». Проте Велика Палата Верховного Суду залишила поза увагою вказані обставини та ухвалила постанову, якою порушила право на повагу до приватного та сімейного життя ОСОБА_5 та його родини, в тому числі неповнолітньої дитини. Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що витребування квартири з володіння останнього набувача на користь позивачів є пропорційним меті захисту прав власників та не впливає на право на повагу до приватного та сімейного життя кінцевого набувача квартири вважаємо неправильними. Щодо визнання недійсним оспорюваного договору відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеного між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 26 лютого 2018 року Звертаючись до суду з позовом у цій справі, позивачі заявляли вимоги про визнання недійсними договорів від 26 лютого 2018 року про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладених між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , як таких, що суперечать вимогам закону, визнання незаконним та скасування рішення нотаріуса щодо реєстрації права власності за договором іпотеки та визнання недійсним договору купівлі-продажу, як таких, що не мають під собою правових підстав, а також витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння, оскільки внаслідок визнання недійсними зазначених договорів про відступлення прав вимоги від 26 лютого 2018 року володіння кінцевого набувача квартири стає незаконним. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023 року, зазначила, що «оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, то ТОВ «ФК «Інвестстандарт» не могло відступити права вимоги на користь ОСОБА_4 » (пункт 9.5); «ураховуючи те, що відступлення прав за іпотечним договором могло бути вчинене лише за умови одночасного здійснення відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а, як зазначено вище, таке відступлення на користь ОСОБА_4 було неможливим, тому й відступати право за договором іпотеки ТОВ «ФК «Інвестстандарт» не мало права» (пункт 9.7); «як встановлено вище, до ОСОБА_4 не могло перейти право вимоги ні за кредитним договором, ні за договором іпотеки, тому підстав для державної реєстрації за ним права власності на предмет іпотеки також не було. Так само, як і не було у нього достатнього обсягу повноважень (права власності) для продажу цього предмета іпотеки ОСОБА_5 » (пункт 9.9); «ураховуючи те, що у ОСОБА_4 не виникло права власності на спірну квартиру (предмет іпотеки), він не мав законних підстав відчужувати цю квартиру ОСОБА_5 . Відтак, позовна вимога щодо витребування цього майна з володіння кінцевого набувача на користь усіх співвласників квартири є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню» (пункт 9.20). Шляхом наведеного обґрунтування Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність задоволення позовної вимоги щодо витребування квартири з чужого незаконного володіння, але при цьому відмовила у задоволенні решти вимог у зв`язку з їх неефективністю для захисту порушеного права позивачів. Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга).Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя). При цьому статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Договори від 26 лютого 2018 року про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладені між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , не є нікчемними, оскільки їх недійсність законом не встановлена. Тому в силу наведених норм статей 204, 215 ЦК України зазначені договори є оспорюваними та правомірними до визнання їх судом недійсними. Позивачі у цій справі оспорювали правомірність указаних договорів, проте суди першої, апеляційної інстанцій та Велика Палата Верховного Суду не визнали їх недійсними. За таких обставин, виходячи з презумпції правомірності договору, встановленої в статті 204 ЦК України, договори від 26 лютого 2018 року про відступлення прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладені між ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та ОСОБА_4 , є дійсними та правомірними. Отже, ОСОБА_4 звернув стягнення на іпотечне майно та заволодів ним на передбаченій законом правовій підставі, а саме на підставі договору іпотеки та договору відступлення прав вимоги за цим іпотечним договором. Відповідно, набувши права власності на іпотечне майно, він правомірно продав це майно ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати власник має право витребувати це майно від набувача. Оскільки, ОСОБА_5 придбав спірне майно від особи ( ОСОБА_4 ), яка звернула стягнення на це майно за правомірним договором, стала власником цього майна та мала право його відчужити, то норми статей 387, 388 ЦК України не підлягали застосуванню до спірних відносин. Висновки На підставі всього наведеного вище вважаємо, що були відсутні правові підстави для витребування спірної квартири на користь позивачів на підставі статей 387,388 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду мала залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року - без змін. Судді Ю. Л. Власов І. В. Ткач К. М. Пільков В. Ю. Уркевич О. О. Банасько Джерело: ЄДРСР 116575099
  22. ‼️🇷🇼Чому зміни у мобілізація інвалідів та членів сімей осіб з інвалідністю протирічать Конституції України та не можуть бути прийняті у правовій державі. 🔸Проект №10449 від 30.01.2024 Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15168-proekt-10449-vid-30012024-zakonu-pro-vnesennja-zmin-do-dejakih-zakonodavchih-aktiv-ukrayini-shhodo-okremih-pitan-prohodzhennja-vijskovoyi-sluzhbi-mobilizaciyi-ta-vijskovogo-obliku/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  23. ‼️🇺🇦Що саме намагають приховати за новим безмозким Законом Шмигаля-Умєрова-Безуглої про мобілізація та що відбувається. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  24. ‼️🇺🇦Шмигаль-Умєров-Безугла зробили нову спробу розхитати ситуацію у суспільстві та внесли черговий безумний законопроект щодо мобілізації, військового обліку та військової служби. Детально про цей шедевр Ви зможете дізнатись з відео. 🔸Проект №10449 від 30.01.2024 Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку - https://forum.antiraid.com.ua/topic/15168-proekt-10449-vid-30012024-zakonu-pro-vnesennja-zmin-do-dejakih-zakonodavchih-aktiv-ukrayini-shhodo-okremih-pitan-prohodzhennja-vijskovoyi-sluzhbi-mobilizaciyi-ta-vijskovogo-obliku/ 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA
  25. ‼️🇷🇼Питання граничного віку перебування на військовій або у резерві та виключення з військового обліку врегульовано діючим законодавством. Більш детально про граничний вік Ви дізнаєтесь з цього відео 🔸ст. 22 ЗУ Про військовий обов'язок і військову службу - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2232-12#n385 🔸п.9 постанови КМУ від 23 лютого 2022 р. № 154 Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/154-2022-п#Text 🔸п. 35 постанови КМУ від 30 грудня 2022 р. № 1487 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів - https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1487-2022-п#Text У разі неприбуття військовозобов’язаного та резервіста, який досяг граничного віку перебування в запасі, до відповідного районного (міського) територіальних центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки для виключення з військового обліку, таке виключення здійснюється без участі зазначених осіб 1 січня наступного року після року досягнення граничного віку перебування в запасі. 🇺🇦✌️Важлива та перевірена інформація від адвоката ⤵️ ⚡️Приєднуйтесь до каналу https://t.me/rkravetsUA