ANTIRAID

2-998/2009р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ заочне 27 жовтня 2009 року м. Лисичанськ Лисичанський міський суд Луганської області у складі: головуючої судді Лизенко І.В., при секретарі судового засідання Паршиковій Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, - встановив: Позивач, звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір від 28.11.2007 року, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 150 000 грн. строком до 17.03.2028 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У визначений договором період відповідач зобов’язався виплачувати щомісячно кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісії. Зобов’язання за кредитним договором забезпечені іпотекою. Відповідач зобов’язання за кредитним договором виконує неналежним чином, тому заборгованість станом на 10.03.2009 року складає 31 653,13 грн. Просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 653,13 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 46,80 кв.м., розташовану за адресою: м. Лисичанськ, кв. Жовтневої революціїАДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити відповідача з даної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнути судові витрати у справі. Представник позивача у судове засідання не з’явився, у письмовій заяві просив суд розглянути справу за його відсутності, позов підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с.22). Відповідачка у судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.43), про причини нез’явлення не повідомила, клопотання про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило, тому суд з письмової згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України. Суд, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини. 28 листопада 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №LGY0GІ0000001882, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 150 000 грн. строком до 17.03.2028 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується копією договору (а.с.4-8). Відповідно до договору іпотеки від 28.11.2007 року (а.с.8-11) на забезпечення кредитних зобов’язань передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2. Договір іпотеки посвідчений нотаріально. Згідно п. 2.2.4. договору іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний у разі порушення зобов’язання надіслати іпотекодавцю у встановленому чинним законодавством порядку письмову вимогу про усунення порушень. Згідно п.8.3. договору іпотеки будь-які повідомлення, які направляються позичальнику в рамках цього договору, повинні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу позичальника, окрім випадків, що передбачені окремими положеннями цього договору. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження виконання передбаченого договором та законом зобов’язання щодо направлення іпотекодавцю повідомлення про порушення зобов’язання з вимогою про усунення цього порушення та попередженням про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв’язку з цим, враховуючи порушення позивачем порядку початку процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, суд вважає позовні вимоги необгрунтованими. На підставі викладеного, ст. 5, 35 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст. 10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - вирішив: У задоволенні позову закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити за необґрунтованістю. Копію заочного рішення надіслати відповідачу. Заочне рішення може бути переглянуте Лисичанським міським судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/7060301

Не совсем понятно. Вы имущественный поручитель? Т.е. участок принадлежит Вам? Или Вы финансовый поручитель? По решению суда с Вас взыскивают солидарно?

Если в направлении на проверку было указано ее имя, то она имела полное право составить акт и его подписать.

Ну Новиков не дурак и понял, что если ответа не будет, то придется писать ответы прокуратуре. Ведь преступление по ст. 376 КК на лицо.

Недавно в газете "Экономические известия" и на сайте этой газеты http://finance.eizvestia.com/full/nacbank-idet-v-sud была размещена статья "Нацбанк идет в суд", где утверждалось, что "Национальный банк готовит обращение в Администрацию президента, Генеральную прокуратуру и Высший совет юстиции, с целью снизить количество неправомерных решений, которые сегодня принимают суды в спорах между банкирами и их заемщиками. Центробанк собирает кейсы таких решений, и намерен добиваться от надзирающих за выполнением законов органов жестких санкций к судьям, которые систематически ставят под сомнение права кредиторов" В связи с этим был направлен адвокатский запрос по этому поводу в НБУ и НБУ ответил, что приведенная информация не соответствует действительности. Журналист видимо перестарался и сам все придумал отрабатывая деньги. В приложении ответ НБУ. Надеюсь газета официально выпустит опровержение. Запрос к ним уже направлен.

Ну тогда на это суд ссылаться не будет. Очень желаю Вам удачи.

Таких аргументов в апелляции не будет, если в этом процессе Вы не заявляли встречный иск и не устанавливали какие-то факты по договору. Если Вы выиграете, то сможете пересмотреть дело по взысканию с Вас долга.

Не согласен. Банк уже обратил взыскание и еще попробовал через переоформление. Я считаю это злоупотребление правом, что запрещено. Если же придерживаться буквы закона, то банк не предоставил решения о принятии имущества на баланс. Почитайте апелляцию. Все законно. И зачем привлекать СМИ? Лучше бы они писали как депозиты не возвращают, а касательно ВТБ отдельная история. ВТБ принял решения, чтобы люди не пополняли не выгодные для них депозиты введя комиссию за пополнение - 12%. Вот тут почитайте: http://www.vtb.com.ua/about/press-centre/releases/66531/ Как Вы считает, это законно? Так что пусть Пушкарев заканчивает плакаться.

Листом від 28.10.2008 року №18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Дія підпункту 2.2 Постанови N 319 (зі змінами) стосується кредитних договорів як в національній, так і в іноземній валюті і поширюється на правовідносини, що виникають після набуття чинності цією постановою, тобто з 13.10.2008. З огляду на це, при розгляді питання стосовно можливості внесення змін до діючого кредитного договору в частині вартості кредиту, банки повинні брати до уваги лише ті зміни облікової ставки, які можуть відбутися після 13.10.2008. Зміни облікової ставки, які відбулися до ухвалення Постанови N 319, з моменту набуття нею чинності не можуть розглядатися як підстава для зміни вартості кредиту за діючими кредитними договорами. Зазначене стосується також тих випадків, коли ініціювання банками внесення змін до діючих кредитних договорів відбулося до набуття Постановою N 319 чинності, але відповідні зміни за станом на 13.10.2008 р. з будь-яких причин не були оформлені в установленому законодавством порядку (шляхом укладання додаткової угоди або в інший передбачений законодавством спосіб). Одночасно звертаємо увагу, що відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.5 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила N 168), банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Таким чином, зміна процентної ставки за кредитом має бути адекватною тим подіям (у тому числі і зміні облікової ставки Національного банку України), які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. И посмотрите в судебных решениях, там есть много примеров.

Полностью с таблицей и размером ставок судебного сбора, в также льготах и перечне случаев при которых судебный сбор не взымается, можно ознакомится здесь: http://antiraid.com.ua/directory/new-stavk...nogo-sbora.html

Полностью с таблицей и размером ставок судебного сбора, в также льготах и перечне случаев при которых судебный сбор не взымается, можно ознакомится здесь: http://antiraid.com.ua/directory/new-stavk...nogo-sbora.html

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк «Траст», подану через його представника ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про припинення договорів поруки, в с т а н о в и в: Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року, позов публічного акціонерного товариства Банк «Траст» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача 256 111 грн. заборгованості за кредитним договором. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано поруки ОСОБА_4 за договорами поруки №S011/0005546-G-1, №S011/0005541-G-1 від 2 вересня 2008 року такими, що припинені. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство Банк «Траст» порушує питання про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, суддя у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Банк «Траст», поданою через його представника ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про припинення договорів поруки відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарг матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/17085209

Справа № 2-171/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді – Крижанівська Г. В. , при секретарі – Колєнцова У. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та позовом ОСОБА_2 до ПАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1 про припинення договорів поруки, - В С Т А Н О В И В : У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство Банк «ТРАСТ» звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за Кредитним договором № S011.0002258 від 22.05.2008р. в розмірі 13127, 13 дол. США, за Кредитним договором № S011.0005546 від 02.09.2008р. в розмірі 10575,48 дол. США, за Кредитним договором № S011.0005541 від 02.09.2008р. в розмірі 8546,66 дол. США., мотивуючи заявлені вимоги тим, що за умовами кредитних договорів ОСОБА_1 отримала кредитні кошти. Відповідно до умов вказаних договорів позичальник зобов’язувався здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту в порядку, визначеному графіком повернення кредиту та відсотків. Представник банку вказує, що ОСОБА_1 умови кредитних договорів належним чином виконані не були. Крім того, посилаючи на те, що в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 були укладені договори поруки, Банк просив стягнути солідарного з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказану суму заборгованості. У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ВАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1, та просив Визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005546-G -1від 02.09.2008 року такою, що припинена з 22.10.2009 року у повному обсязі зобов’язань, та визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005541-G-1 віл 02.09.2008 року такою, що припинена з 22.10.2009 року у повному обсязі зобов’язань, мотивуючи заявлені вимоги тим, що додатковими правочинами між Третьою особою і Відповідачем, збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.12.2010 р. вказані цивільні справи об’єднані в одне провадження. Представник ПАТ Банк «Траст» в судовому засіданні просив задовольнити вимоги банку та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні просили визнати поруку припиненою та заперечували проти стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитними договорами. ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить телеграма, яка була направлена ОСОБА_1 Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить наступного висновку. Судом встановлено, що між ВАТ Банк «РНС», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 22.05.2008 року було укладено кредитний договір № S011.0002258, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 10 000,00 дол. США на умовах повного повернення кредитних коштів до 21.05.2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 21,5 % річних, що на день підписання договору складало 2396,99 дол. США /а.с.9-11/ Відповідно до п.3.1. кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язується здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за його користування в порядку і строки, зазначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному у Додатку № 1 до цього договору./а.с.12/ Відповідно до умов п. 3.4. договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов’язання в частині повернення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, позичальник зобов’язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення. 22.10.2009 року сторонами договору було погоджено нову редакцію додатку № 1 до кредитного договору, згідно якого сторони погодили, що відсоткова ставка за договором складатиме 26,72 % річних, що становило 3143,16 дол. США./а.с.13/ 02 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № S011.0005546, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 6 000,00 дол. США на умовах повного повернення кредитних коштів до 22.09.2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 21,5 % річних, що на день підписання договору складало 1513,42 дол. США /а.с.14-16/ Відповідно до п.3.1. кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язується здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за його користування в порядку і строки, зазначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному у Додатку № 1 до цього договору./а.с.17/ Відповідно до умов п. 3.4. договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов’язання в частині повернення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, позичальник зобов’язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. 22.10.2009 року сторонами договору було погоджено нову редакцію додатку № 1 до кредитного договору, згідно якого сторони погодили, що відсоткова ставка за договором складатиме 26,32 % річних, що становило 2042,30 дол. США./а.с.18/ 02 вересня 2008 року ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № S011.0005541, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 5 000,00 дол. США на умовах повного повернення кредитних коштів до 22.09.2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 21,5 % річних, що на день підписання договору складало 1264,66 дол. США /а.с.19-21/ Відповідно до п.3.1. кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язується здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за його користування в порядку і строки, зазначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному у Додатку № 1 до цього договору./а.с.22/ Відповідно до умов п. 3.4. договору, укладеного між сторонами даної справи, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов’язання в частині повернення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, позичальник зобов’язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. 22.10.2009 року сторонами договору було погоджено нову редакцію додатку № 1 до кредитного договору, згідно якого сторони погодили, що відсоткова ставка за договором складатиме 26,43 % річних, що становило 1706,48 дол. США./а.с.23/ Банком умови вищевказаних кредитних договорів були виконані належним чином, що підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 умови кредитних договорів належним чином виконані не були, в результаті чого утворилась заборгованість. Зокрема, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № S011.0002258 від 22.05.2008 р. станом на 18.06.2010 року у ОСОБА_1 за період з 22.05.2008 р. по 21.05.2010 р. утворилась заборгованість перед Банком в розмірі 13127,13 дол. США, з них: 7881,01 дол. США - заборгованість за кредитом; 335,15 дол. США – відсотки; 4910,97 дол. США – пеня. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № S011.0005546 від 02.09.2008 р. станом на 18.06.2010 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед Банком за період з 02.09.2008 р. по 18.06.2010 р. в розмірі 10575,48 дол. США, з них: 5602,86 дол. США - заборгованість за кредитом; 508,62 дол. США – відсотки; 4464,00 дол. США – пеня. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № S011.0005541 від 02.09.2008 р. станом на 18.06.2010 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед Банком за період з 02.09.2008 р. по 18.06.2010 р. в розмірі 8546,66 дол. США, з них: 4696,75 дол. США - заборгованість за кредитом; 259,87 дол. США – відсотки; 3590,04 дол. США – пеня. Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. 22 травня 2008 року між ВАТ Банк «РНС», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № S011.0002258-G-1, згідно умов якого Сторони цього Договору встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № S 011.0002258 від 22 травня 2008р., в повному обсязі цих зобов’язань./а.с. 24-25/ Пунктом 4.2. договору поруки передбачено, що сторони цього договору встановлюють, що строк та умови виконання цього Договору можуть бути переглянуті сторонами лише за їх письмової згоди. 02 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № S011.0005546-G-1, згідно умов якого Сторони цього Договору встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № S 011.0005546 від 02 вересня 2008р., в повному обсязі цих зобов’язань./а.с. 26-27/ Пунктом 4.2. договору поруки передбачено, що сторони цього договору встановлюють, що строк та умови виконання цього Договору можуть бути переглянуті сторонами лише за їх письмової згоди. 02 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № S011.0005541-G-1, згідно умов якого Сторони цього Договору встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № S 011.0005541 від 02 вересня 2008р., в повному обсязі цих зобов’язань./а.с. 28-29/ Пунктом 4.2. договору поруки передбачено, що сторони цього договору встановлюють, що строк та умови виконання цього Договору можуть бути переглянуті сторонами лише за їх письмової згоди. Однак, як вже було встановлено судом, та не заперечувалось сторонами по справі, між Банком та ОСОБА_1 без згоди поручителя було змінено умови кредитних договорів, зокрема, збільшено відсоткові ставки за договорами кредитів, та, як наслідок, обсяг відповідальності поручителя був збільшений. Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1, про припинення договору поруки, визнано припиненим з 22.10.2009 р. договір поруки № S011.0002258-G-1, укладений 22 травня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 Згідно правила ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняє свою дію в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни забезпеченого нею зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що шляхом внесення змін до додатків № 1 до кредитних договорів № S011.0005541 та № S011.0005546 від 02.09.2008 р., укладених між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст», та ОСОБА_1, було збільшено обсяг відповідальності ОСОБА_2, порука ОСОБА_2 за договором поруки № S011.0005546-G-1 від 02.09.2008 року та № S011.0005541-G-1 від 02.09.2008 року є припиненою в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України. Відповідно до п.7 ч.2 ст.16 ЦК України учасник цивільних правовідносин має право звернутися до суду з вимогою про припинення правовідношення, а відтак, обраний ОСОБА_2 спосіб захисту своїх прав ґрунтується на нормах матеріального права. Крім того, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що ОСОБА_1 порушено передбачений договорами порядок погашення заборгованості, позов підлягає задоволенню в межах вимог до ОСОБА_1 в сумі 32249,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення складає 256 111,00 грн. 32249,00 дол. США * 7,9417 = 256 111,00 грн. Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦПК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст.88 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 88, 169, 212, 213, 214, 215 ЦПК України; ст. ст. 16, 559, 526, 530, 651, 653, 1054 ЦК України, - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» заборгованість за кредитними договорами в сумі 256 111 (двісті п’ятдесят шість тисяч сто одинадцять) грн. 00 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1, про припинення договорів поруки – задовольнити. Визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005546-G-1 від 02.09.2008 року такою, що припинена. Визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005541-G-1 від 02.09.2008 року такою, що припинена. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» 1700 (одну тисячу сімсот) грн.. 00 коп. у відшкодування судового збору та 120 (сто двадцять) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» на користь ОСОБА_2 869 (вісімсот шістдесят дев’ять) грн. 00 коп. у відшкодування судового збору та 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва. Суддя Г. В. Крижанівська http://reyestr.court.gov.ua/Review/13761936

Определение ВССУГУД от 21.09.2011 об отказе ОТП банку в обращении взыскания на предмет ипотеки, взыскания задолженности с поручителей, выселения из квартиры и потери права собственности на предмет залога ипотекодателями. Пока решения в реестре нет, размещаю присланный вариант: нет начальной цены реализации; не может быть банку предоставлена доверенность судом на право реализации; не определена соразмерность долга предмету залога; у поручителей два отдельных договора и они не могут нести солидарную ответственность; одновременное выселение и признание ответчиков такими, которые утратили право пользования жилыми помещениями являются отдельными требованиями.

Абсолютно законные решения. Банк почему-то молчит, что другими решениями он в судебном порядке обратил взыскание на залоговое имущество, а также обратился в суды с исками о взыскании задолженности. А вот решение где ВТБ пытается взыскать долг: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3263 Нужно прекращать эту порочную практику банков через СМИ давить на суды. Что именно не устраивает Пушкарева? Получить несколько исполнительных документов на один и тот же долг не получается? Может ему кто-нибудь сообщит что Гражданским кодексом предусмотрен запрет на злоупотребление предоставляемыми правами и это как раз тот самый случай. Если Пушкарев считает себя обманутым, пусть вместо слива банковской тайны в виде схемы взаимоотношений официально обнародует предложенные схемы реструктуризации долга. Тогда и станет все ясно.

За найденное решение ВХСУ спасибо izmailka

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2011 р. Справа № 5023/4165/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді Волкова Р.В. суддів Новікової Р.Г. Прокопанич Г.К. за участю представників: Позивача: ОСОБА_1 дов. від 16.05.2011 року; Відповідача: ОСОБА_2 дов. від 14.02.2011 року №75/11.5.2; ОСОБА_3 дов. від 14.02.2011 року №72/11.5.2. розглянувши касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 року у справі № 5023/4165/11 господарського суду Харківської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" до відповідача-1 публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" відповідача-2 комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) приватна фірма "Апія" 2) товариство з обмеженою відповідальністю " Пранк " 3) товариство з обмеженою відповідальністю "Тагіт" про визнання недійсним рішення В С Т А Н О В И В: У травні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю " Пранк ", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт", просило визнати незаконними рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права власності, витребувати майно із чужого незаконного володіння, визнати та поновити право власності. Позовні вимоги (з урахуванням уточнень до позову від 15.06.2011 року) мотивовано тим, що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року, відповідно до якого у відповідачів були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки на основі застереження у договорі. Також позивач зазначив, що у порушення Закону України "Про іпотеку" та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 19 травня 2005 року публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" не набуло у встановленому законом порядку право звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не був дотриманий порядок надіслання вимоги третім особам про усунення порушень договорів іпотеки, не були надані документи, наявність яких є обов’язковою для здійснення державної реєстрації. Заперечуючи проти позову, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" зазначило, що оскільки третіми особами було порушено зобов'язання, що забезпечувались іпотекою, у позивача на підставі Закону України "Про іпотеку" виникло право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки (а.с. 1-6, том 2). Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 року (головуючий Ільїн О.В., судді Камишева Л.М., Терещенко О.І.) у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі та залучення до участі у справі Харківської міської ради у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відмовлено. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконними рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126; рішення від 06.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257; рішення від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Скасовано записи: № 3090 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк"; № 4017 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк"; № 5327 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Витребувано із чужого незаконного володіння публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13; нежитлову будівлю літ. "Х/1-4", загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126; нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1" загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Відновлено становище товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", яке існувало до порушення права власності шляхом зобов’язання комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на вищеперелічені об’єкти нерухомості за товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра". В іншій частині позову відмовлено. Оскаржені судові рішення мотивовані тим, що законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі. Не погодившись з постановленими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" подало касаційну скаргу, просило скасувати оскаржені судові акти, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування Закону України "Про іпотеку", зазначивши, що вищенаведений закон в редакції від 23.02.2006 року передбачав можливість здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, оскільки згідно статті 36 даної редакції відповідне застереження в іпотечному договорі було формою договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Більш розширені доводи містяться у доповненнях до касаційної скарги. Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" також звернулося з касаційною скаргою, просило скасувати оскаржені судові рішення, припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій правил підвідомчості. Заперечуючи проти касаційної скарги, товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" зазначило, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.06.2006 року передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов’язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У судове засідання 19.10.2011 року представники відповідача - комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю " Пранк ", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт" не з'явилися, причин неявки суду не повідомили. Від представника публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" надійшли клопотання з проханням відкласти розгляд справи у зв’язку з неявкою представників комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю "Пранк", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт". Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" надані заяви про забезпечення вирішення справи колегією суддів у збільшеній кількості та про відвід судді Прокопанич Г.К., які ухвалами судової колегії Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року були відхилені. Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було здійснено заяву про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Волкова Р.В., суддів Новікової Р.Г., Прокопанич Г.К. з огляду на те, що саме цією колегією було розглянуто заяву про збільшення кількісного складу колегії, коли, на думку представника відповідача, така заява повинна бути розглянута безпосередньо головою суду. Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року заяву про відвід головуючого судді Волкова Р.В., суддів Новікової Р.Г., Прокопанич Г.К. було відхилено на підставі статей 20,86 Господарського процесуального кодексу України. Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було здійснено заяву про відвід вищепереліченого складу колегії з огляду на безпідставність та необґрунтованість відхилення заяви про відвід судді Прокопанич Г.К. у зв’язку з її перебуванням, на думку заявника, у родинних стосунках з представником товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" ОСОБА_1 Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року судовою колегією зазначену заяву було відхилено за безпідставністю. Крім того, через канцелярію суду на ім'я доповідача у справі надійшла заява публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", адресована голові Вищого господарського суду України з приводу зміни колегії суддів для розгляду справи з огляду, на думку заявника, на упередженість суддів. Враховуючи, що зазначена заява за своїм змістом фактично є заявою про відвід складу колегії, остання ухвалою від 19.10.2011 року також була залишена без задоволення. Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було заявлено письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з несвоєчасним отриманням відзиву позивача на касаційну скаргу, що позбавило відповідача надати письмові пояснення щодо необґрунтованості доводів, наведених у відзиві товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра". Іншим клопотанням представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" також просив відкласти розгляд справи, посилаючись на неотримання відповідачем копії касаційної скарги комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації". Крім того, усним клопотанням представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" просив відкласти розгляд справи та надати можливість сторонам підготувати мирову угоду. Представник позивача проти зазначених клопотань заперечував. Одночасно представник заявника касаційної скарги просив не допускати у судове засідання представника позивача з огляду на наявність сумнівів щодо належного підтвердження повноважень останньої. Вищенаведені клопотання були відхилені судовою колегією як безпідставні. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників другого відповідача та третіх осіб. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно пунктів 1,2 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Стаття 387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Судами попередніх інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29 листопада 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 5150, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів згідно Витягу №1799991 від 29 листопада 2005 року, додаткової угоди №1 до договору купівлі –продажу нежитлових будівель від 29 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 01 грудня 2005 року за реєстром №5230, додаткової угоди №2 до договору купівлі –продажу нежитлових будівель від 29 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 13 грудня 2005 року за реєстром №5513, двохстороннього акту прийому –передачі за договором купівлі –продажу від 29 листопада 2005 року, укладеному 13 грудня 2005 року позивач придбав нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі Витягу №928419 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 грудня 2005 року, реєстраційний номер 11939521 право власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 було зареєстровано за позивачем. 09 вересня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання приватною фірмою "Апія" зобов’язань за кредитним договором № 196-Ю від 09 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки № 196-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 09 вересня 2008 року за реєстровим номером 2962. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" вищезгадану нежитлову будівлю. Також, згідно договору купівлі-продажу № 1 від 08.04.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за номером 1333 та акту прийому-передачі від 08 квітня 2005 року позивач придбав нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1" загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 було зареєстровано за позивачем 16 квітня 2008 року в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 10377388. Крім того, згідно договору купівлі-продажу № 1 від 08 квітня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за номером 1333 та акту прийому-передачі від 08 квітня 2005 року позивач придбав нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 16 квітня 2008 року за позивачем в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 22947595 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 17 квітня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" зобов’язань за кредитним договором № 173-Ю від 17 квітня 2008 року було укладено договір іпотеки № 173-Z/2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" вище перелічені нежитлові приміщення. Також, згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29 червня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстраційним номером 2440 позивач придбав нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Право власності на наведену вище будівлю було належним чином зареєстровано за позивачем 20 березня 2008 року в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний номер 22573308 у книзі № 1 за номером 5327. 10 травня 2007 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Тагіт" зобов’язань за кредитним договором № 115-Ю від 26 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки № 115-Z/3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. 20 березня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" зобов’язань за кредитним договором № 162-Ю від 20.03.2008 року було укладено договір іпотеки № 162-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав у повторну іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Наведеними іпотечними договорами було передбачено порядок звернення стягнення на іпотечне майно у разі порушення боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами. Згідно пункту 6.1. договору іпотеки № 196-Z/1, пункту 6.1 договору іпотеки № 162-Z/1, пункту 6.1 договору іпотеки № 115-Z/3 та пункту 6.1 договору іпотеки № 173-Z/2 звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Під час зазначеного способу задоволення вимог іпотекодержателя іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що 06 та 07 квітня 2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі договорів іпотеки здійснило реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на вище перелічені об’єкти нерухомості. Зокрема, на підставі іпотечного договору № 196-z/1 від 09.09.2008 року 07.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію права та зареєструвало за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" право власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. На підставі іпотечного договору № 173-z/2 від 17.04.2008 року 06.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію права та зареєструвало за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1" загальною площею 555,5 кв.м., а також на нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. На підставі іпотечного договору № 162-z/1 від 20.03.2008 року 07.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію права та зареєструвало за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" право власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Стаття 16 Цивільного кодексу України також передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що іпотечний договір № 196-z/1 від 09.09.2008 року, іпотечний договір № 173-z/2 від 17.04.2008 року та іпотечний договір № 162-z/1 від 20.03.2008 року були укладені під час дії Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року. Відповідно до частині 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку", яка кореспондується із ч.1 ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, як було зазначено вище, іпотечний договір укладено у 2007 році під час дії Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006 року, застосуванню до правовідносин, що склалися між учасниками провадження, підлягають норми Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006. Так, згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ст. 36 Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006 сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодавцю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону "Про іпотеку", право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону. Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006, в свою чергу, передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, зміни, внесені до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" Законом України від 25.12.2008 "Про запобігання випливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", якими застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняне за правовими наслідками до окремого договору між боржником і кредитором про задоволення вимог кредитора, не можуть бути застосовані до відносин, що складалися між учасниками судового спору у даній справі, які виникли до зазначених змін. Таким чином, апеляційний суд дійшов підставного висновку про те, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006 передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов’язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. Таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя. З врахуванням вищенаведеного судова колегія погоджується з тим, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті до уваги посилання публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 25.12.2008 року, оскільки їх дія не поширюється на спірні правовідносини, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пункті 6.1. іпотечного договору № 196-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 162-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 173-Z/2. Однак, окремі договори про задоволення вимог банку між позивачем та банком не укладались. Крім того, статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Аналогічне положення закріплено нормою статті 33 Закону України "Про іпотеку" . Відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Судами попередніх інстанцій на підставі наданих сторонами доказів та їх оцінки у сукупності та у відповідності з вищенаведеними нормами процесуального права встановлено, що публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" не надало належних доказів, які б підтверджували фактичне повідомлення боржників - третіх осіб у справі - про свої наміри щодо звернення стягнення на предмети іпотеки у разі неусунення порушень виконання зобов’язань за кредитними договорами. З огляду на наведене суди обґрунтовано встановили, що у публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було відсутнє право розпочати процедуру звернення стягнення на предмети іпотеки. Також судами попередніх інстанцій було встановлено порушення комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" пункту 2.7. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002, № 7/5. Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, з огляду на що обґрунтованою судова колегія вважає і відмову у клопотанні комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про припинення провадження у справі за приписами пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як правильно зазначено в оскаржених судових актах, вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна особа має право мирно володити своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За таких обставин поновлення порушеного права власності позивача у справі відбулось шляхом, передбаченим статтею 20 Господарського кодексу України , та статтею 16 Цивільного кодексу України. Судова колегія відхиляє доводи заявника касаційної скарги - публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо зміни позивачем підстав позову. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає право сторони на надання додаткових пояснень та обґрунтувань як позову, так і заперечень до нього, тому вищезгадані доводи не знайшли свого підтвердження. Також безпідставними є посилання публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки, виходячи із змісту статей 16, 387 Цивільного кодексу України одним із способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов, з яким має право звернутись як власник майна, так і особа, яка має речові права на це майно. Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Доводи касаційної скарги комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" щодо припинення провадження у справі є неспроможними з огляду на наступне. Згідно пункту 3.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права. З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що інші доводи, викладені заявниками у касаційних скаргах, є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування прийнятих у справі судових актів відсутні. Керуючись ст.ст. 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 року у справі № 5023/4165/11 залишити без змін. Головуючий суддя Р.В. Волков Судді: Р.Г.Новікова Г.К.Прокопанич http://reyestr.court.gov.ua/Review/18762778

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" серпня 2011 р. Справа № 5023/4165/11 Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя , суддя , суддя при секретарі Новіковій Ю.В. за участю представників: позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 03.03.2011 року відповідачів - 1) не з"явився 2) ОСОБА_2., дов. №12 від 02.11.209 року третіх осіб - 1) ОСОБА_3., дов. б/н від 01.12.2009 року, 2) ОСОБА_3., дов. б/н від 13.10.2010 року, 3) ОСОБА_3., дов. б/н від 01.12.2009 року розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх.№2867 Х/1-18), першого відповідача (вх. №2930 Х/1-18) та другого відповідача (вх.№2928 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011р. у справі № 5023/4165/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", м. Дніпропетровськ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Приватна фірма "Апія", м. Херсон, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Пранк", м. Херсон, 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Тагіт", м. Херсон, до 1) Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ, 2) Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків, про визнання недійсним рішення, встановила: Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра", позивач у справі, звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства " ВТБ Банк" та Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", першого та другого відповідачів у справі, та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15.06.2011 року ( том 1 а.с 115-117) просив суд визнати незаконним рішення про реєстрацію права власності на спірне майно за першим відповідачем, визнати за позивачем право власності на спірне майно, скасувати записи про право власності на спірне майно за першим відповідачем, витребувати вказане майно з чужого незаконного володіння першого відповідача та поновити права власності позивача на це майно. Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі № 5023/4165/11 (суддя Светлічний Ю,В.) позов задоволено частково. Визнано незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об'єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Визнано незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 06.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об'єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Визнано незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об'єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Скасовано запис № 3090 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Скасовано запис № 4017 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. Т-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Скасовано запис № 5327 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13" за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Витребувано із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Витребувано із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлову будівлю літ. "Х/1-4", загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Витребувано із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. Т-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Відновлено становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" , яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні об'єкти нерухомості - нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" . Відновлено становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" , яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні об'єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" . Відновлено становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" , яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні об'єкти нерухомості - нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра". В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" - 13005 грн. 00 коп. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на користь Товариства з обмеженою ^відповідальністю "Таміра" 13005 грн. 00 коп. держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить це рішення змінити, задовольнивши його позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що факт припинення права власності позивача на спірне майно був засвідчений другим відповідачем шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень і перший та другий відповідачі своїми діями не лише не визнали права власності позивача на спірне майно, а і з порушенням встановленого законом порядку засвідчили припинення права власності позивача на це майно. Також вказує на те, що в порушення вимог статті 32, частин 1, 2 статті 82, частини 1 статті 84 ГПК України місцевий господарський суд не дослідив надані позивачем докази на підтвердження порушення ПАТ "ВТБ Банк" порядку проведення оцінки предметів іпотеки, зокрема, частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 2.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №615, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №66/7387. Перший відповідач також не погодився з цим рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі в частині вимог ТОВ «Таміра», в іншій частині позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що редакція Закону України "Про іпотеку" від 23.02.2006 року передбачала можливість здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки, на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, оскільки відповідно до частини 2 статті 36 Закону "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006 року відповідне застереження в іпотечному договорі було формою договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Також вказує на те, що місцевим господарським судом було невірно застосовано положення статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 2.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №615, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №66/7387. Другий відповідач теж не погодився з рішенням господарського суду першої інстанції, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та припинити провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин, які виникли у 2008 році (на час укладення договорів іпотеки), тривали до 2011 року (на час проведення органом БТІ технічної інвентаризації спірного майна), а також тривають до цього часу (іпотечні договори не скасовані в установленому порядку і є на даний час дійсними), і мають триваючий характер, Закон України "Про іпотеку" у редакції 23.02.2006 року. Також вказує на те, що при проведенні державної реєстрації права власності на спірне майно за ПАТ "ВТБ Банк" правові підстави для відмови у здійсненні реєстрації права власності , передбачені пунктом 3.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерстваюстиції України від 28.01.2003 року №615, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №66/7387, були відсутні. Крім того, зазначає, що у спірних правовідносинах КП "Харківське МБТІ" є суб"єктом владних повноважень в розумінні статті 17 КАС України, у зв"язку з чим спір у даній справі має розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційні скарги позивача, першого та другого відповідачів було прийнято до провадження, призначено їх до розгляду на 03.08.2011 року на 11:00 год. та об"єднано в одне провадження. У судовому засіданні 03.08.2011 року першим відповідачем було заявлено письмове клопотання про залишення апеляційної скарги ТОВ "Таміра" без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК України з посиланням на те, що з матеріалів справи (том ІІІ, а .с. 71) вбачається, що копію апеляційної скарги ТОВ "Таміра" позивачем було направлено першому відповідачу на невірну адресу: 01601, м. Київ, вул. Воровського, 24, тоді як відповідно до витягу із ЄДРПОУ та змісту договорів, які стосуються даної справи, ПАТ "ВТБ Банк" знаходиться за іншою адресою: 01004, м Київ, бульв. Тараса Шевченка/ вул. Пушкинська, буд. 8/26. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки в матеріалах справи (том ІІІ а.с. 58) міститься доданий позивачем до його апеляційної скарги опис вкладення, відповідно до якого копія апеляційної скарги позивача була надіслана на адресу: 01004, м Київ, бульв. Тараса Шевченка/ вул. Пушкинська, буд. 8/26., тобто ту адресу, за якою відповідно до витягу із ЄДРПОУ (том. ІІ, а.с. 7) знаходиться ПАТ "ВТБ Банк", а у томі ІІІ на аркуші справи 71 знаходяться докази відправлення апеляційної скарги не позивача - ТОВ "Таміра", а другого відповідача - КП "Харківське БТІ". До того ж, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України, на яку посилається у клопотанні перший відповідач, позовна заява підлягає залишенню без розгляду, якщо позивачем без поважних причин не подано витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або представник позивача не з"явився на виклик у засідання господарського суду і його нез"явлення перешкоджає вирішенню спору. Однак, вказана норма стосується позовної заяви, а не апеляційної скарги. Крім того, першим відповідачем не доведено, яким чином неотримання ним копії апеляційної скарги позивача з урахуванням неодноразового перенесення апеляційним господарським судом розгляду справи та наявністю, у зв"язку з цим, можливості у позивача ознайомитись з матеріалами справи, унеможливлює вирішення спору. Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Камишева Л.М. у зв"язку із знаходженням судді Медуниці Л.М. у відпустці. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2011 року розгляд справи було відкладено на 11.08.2011 року на 9:30 для надання позивачем - ТОВ "Таміра" доказів надсилання копії його апеляційної скарги першому відповідачу - ПАТ "ВТБ "Банк". Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2011 року розгляд справи було відкладено на 16.08.2011 року на 9:30 год. у зв"язку із задоволенням клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи у зв"язку з неможливістю його представника Галабала М.В. з"явитись в судове засідання через перебування у м. Києві. У судовому засіданні 16.08.2011 року представник позивача підтримав апеляційну скаргу позивача та заперечував проти апеляційних скарг першого та другого відповідачів. Представник третіх осіб у судовому засіданні 16.08.2011 року підтримав апеляційну скаргу позивача та заперечував проти апеляційних скарги першого та другого відповідачів. Представник другого відповідача у судовому засіданні 16.08.2011 року підтримав апеляційні скарги першого та другого відповідачів та заперечував проти апеляційної скарги позивача. Представник першого відповідача в судове засідання 16.08.2011 року не з"явився, 16.08.2011 року на адресу апеляційного господарського суду від першого відповідача надійшли телеграми вх.№ 7945 та №7944 з клопотаннями про відкладення розгляду справи та продовження розгляду справи у зв"язку із перебуванням повноважних представників першого відповідача у відпустці. Колегія суддів, розглянувши дані клопотання, дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки першим відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин та не зазначено з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином нез"явлення його представників унеможливить розгляд даної справи. А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника першого відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Заслухавши усні пояснення представників сторін та третіх осіб, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного. Згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29.11.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за № 5150, Додаткової угоди №1 до Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 29.11.2005 р., посвідченої 01.12.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованої в реєстрі за № 5230, Додаткової угоди №2 до Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 29.11.2005 р., посвідченої 13.12.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованої в реєстрі за №5513, Двохстороннього акту прийому-передачі за договором купівлі-продажу від 29.11.2005 р., укладеного 13.12.2005 р., Позивач придбав нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»на підставі Витягу №928419 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.12.2005 р. (реєстраційний номер 11939521), право власності на нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, зареєстровано за Позивачем. 09.09.2008 року між Позивачем та Відповідачем-1, в забезпечення належного виконання Приватною фірмою «Апія»(Третьою особою-1) зобов'язань за Кредитним договором № 196-Ю від 09.09.2008 року було укладено Договір іпотеки № 196-2/1, посвідчений 09.09.2008 р. приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 2962. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Також, згідно Договору купівлі-продажу №1, посвідченого 08.04.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за № 1333, та Акту прийому-передачі від 08.04.2005 р. Позивач придбав нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Право власності на нежитлові приміщення підвалу №32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257, зареєстровано за Позивачем 16.04.2008 р. в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 10377388. Крім того, згідно Договору купівлі-продажу № 1 від 08.04.2005 р., посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за номером 1333, та Акту прийому-передачі від 08.04.2005 р. Позивач придбав нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 16.04.2008 року за Позивачем в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 22947595, зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 17.04.2008 року між Позивачем та Відповідачем-1, в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Пранк»(Третьою особою-2) зобов'язань за Кредитним договором № 173-Ю від 17.04.2008 року, укладено Договір іпотеки № 173-2/2, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 1221. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Також, згідно з Договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29.06.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за № 2440, Позивач придбав нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Право власності на наведену вище будівлю 20.03.2008 р. було належним чином зареєстровано за Позивачем КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 22573308, запис в книзі № 1 за номером 5327. 10.05.2007 року між позивачем та першим відповідачем, в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Тагіт»(Третьою особою-3) зобов'язань за Кредитним договором №115-Ю від 26.04.2007 р., укладено Договір іпотеки №115-2/3, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 1962. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд.13. 20.03.2007 року між позивачем та першим відповідачем, в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Пранк»(Третьою особою-2) зобов'язань за Кредитним договором № 162-Ю від 20.03.2008 р., укладено Договір іпотеки № 162-2/1, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 914. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в повторну іпотеку Відповідачу-1 нежитлову будівлю літ. «Т-5»загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Наведеними вище іпотечними договорами було передбачено порядок звернення стягнення на іпотечне майно, у разі порушення боржником своїх зобов'язань за кредитним договором. Згідно пункту 6.1. Договору іпотеки № 196-2/1, звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Відповідно до пункту 6.1 Договору іпотеки № 162-2/1, пункту 6.1 Договору іпотеки №115-2/3 та пункту 6.1 Договору іпотеки №173-2/2 (надалі по тексту разом - іпотечні договори) звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що 06 та 07 квітня 2011 року Відповідач-2 на підставі іпотечних договорів (Договору іпотеки № 196-2/1, Договору іпотеки № 162-2/1, Договору іпотеки № 115-2/3, Договору іпотеки № 173-2/2) здійснив реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомості за Відповідачем-1. Зокрема, 07.04.2011 року на підставі Договору іпотеки №196-2/1 від 09.09.2008 р. Відповідач-2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за Відповідачем-1 право власності на нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. 06.04.2011 року на підставі Договору іпотеки № 173-2/2 від 17.04.2008 р. Відповідач-2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за Відповідачем-1 право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 07.04.2011 року на підставі Договору іпотеки № 162-2/1 від 20.03.2008 року Відповідач-2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за Відповідачем-1 право власності на нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як правильно встановлено судом першої інстанції, іпотечні договори між Позивачем та Відповідачем-1 були укладені під час дії Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. Таким чином, до правовідносин, які склалися між Позивачем, Відповідачами та Третіми особами підлягають застосуванню норми Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 р. визначено вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Як вбачається з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 р. встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 в свою чергу передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З наведених приписів випливає, що відповідно до Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу право власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі. Колегія суддів відзначає, що до аналогічного висновку дійшов також Вищий господарський суд України у своїй Постанові від 03.06.2010 р. у справі № 11/2268, в якій, зокрема, зазначено наступне: «Оскільки Іпотечний договір укладено у 2007 році під час дії Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 року, застосуванню до правовідносин, що склалися між учасниками провадження, підлягають норми Закону України «Про іпотеку»у редакції від 23.02.2006. Таким чином, апеляційний суд дійшов підставного висновку про те, що відповідно до Закону України «Про іпотеку»у редакції від 23.02.2006 передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. Таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя». Таким чином, на момент укладання між сторонами іпотечних договорів, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» визначала укладення відповідного окремого Договору єдиною можливістю переходу права власності на предмет іпотеки в позасудовому (добровільному) порядку. За таких обставин, судова колегія не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі Відповідача-2 щодо неможливості застосування при вирішенні даного спору положень Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 р. З урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, зміни, внесені до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»Законом України від 25.12.2008 р. «Про запобігання випливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», якими застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняне за правовими наслідками до окремого договору між боржником і кредитором про задоволення вимог кредитора, - не можуть бути застосовані до відносин, що складалися між учасниками судового спору у даній справі, які виникли до зазначених змін. Вказані зміни можуть бути застосовані лише до іпотечних договорів, укладених після набрання чинності Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», тобто до іпотечних договорів, укладених після 14.01.2009 р. З матеріалів справи вбачається, що перехід права власності на предмети іпотеки відбувся на підставі застереження в іпотечних договорах. Окремий договір про задоволення вимог Відповідача-1 як іпотекодержателя між Позивачем та Відповідачем-1 не укладався. Колегія суддів також встановила, що в іпотечних договорах містяться різні формулювання умов звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Так, відповідно до пункту 6.1. Договору іпотеки № 196-2/1, звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Таким чином, відповідно до наведеного іпотечного договору лише Договір про задоволення вимог іпотекодержателя міг стати правовою підставою для реєстрації права власності Відповідача-1 на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Натомість, Відповідачем-2 було зареєстровано за Відповідачем-1 право власності на нерухоме майно, яке є предметом Договору іпотеки № 196-2/1, на підставі вказаного іпотечного договору, а не Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який між сторонами взагалі не укладався. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Відповідача-2 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за Відповідачем-1 суперечить не тільки приписам законодавства, але й положенням самого іпотечного договору, за умовами якого лише Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може бути підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Щодо інших іпотечних договорів (Договору іпотеки № 162-2/1, Договору іпотеки № 115-2/3, Договору іпотеки № 173-2/2), то вони містять застереження наступного змісту: «Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки»(п. 6.2 іпотечних договорів). Проте, як зазначалось вище, враховуючи приписи ст. 37 Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р., це застереження в іпотечному договорі можливо реалізувати лише шляхом укладення окремого договору між кредитором та боржником про задоволення вимог іпотекодержателя і саме цим договором можливо урегулювати їх відносини з приводу предмету іпотеки. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у Відповідачів правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пунктах 6.1. іпотечних договорів. Проаналізувавши наявні матеріали справи та перевіривши правильність юридичної оцінки фактичних обставин справи, колегія суддів також встановила наступне. З юридичного змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яка закріплює право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, вбачається, що іпотекодержатель, який вирішив скористатися наведеним правом, повинен прийняти та належним чином оформити рішення про набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог, забезпечених іпотекою. Отже, першочерговою дією, спрямованою на набуття у власність предмету іпотеки є прийняття іпотекодержателем рішення про набуття права власності на предмет іпотеки, у зв'язку з не усуненням боржником (іпотекодавцем) порушень умов кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Згідно зі ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи в межах повноважень, визначених статутом. Таким чином, волевиявлення Відповідача-1 на набуття предмету іпотеки у власність має виражатися шляхом прийняття відповідного рішення органом його управління в межах повноважень, визначених статутом. Як вбачається з Розділу 8 Статуту ПАТ «ВТБ Банк», зареєстрованого 29.07.2010 р., органами управління банку є Загальні збори акціонерів; Спостережна рада; Правління. Відповідно до п. 11.6. Статуту ПАТ «ВТБ Банк»до компетенції Правління належить, зокрема, здійснення угод, у тому числі пов'язаних із придбанням або відчуженням банком прямо або побічно майна, вартість якого становить не більше 10 (десяти) відсотків балансової вартості активів банку, визначеної за даними його річної фінансової звітності на останню звітну дату. В силу зазначених положень, для набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог, забезпечених іпотекою, Правлінням ПАТ «ВТБ Банк» повинно було бути прийнято відповідне рішення. Проте, матеріали справи такого рішення не містять. В матеріалах справи наявна лише Заява ПАТ «ВТБ Банк» від 06.04.2011 р. про державну реєстрацію прав (з додатками), в якій ПАТ «ВТБ Банк» просить КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»провести державну реєстрацію переходу права власності на нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Щодо інших об'єктів нерухомості, на які за ПАТ «ВТБ Банк» було зареєстровано право власності, відповідні заяви Відповідача-1 в матеріалах справи відсутні. Втім, колегія суддів не може прийняти вищенаведену заяву в якості доказу прийняття компетентним органом управління ПАТ «ВТБ Банк»рішення про набуття права власності на предмет іпотеки, оскільки дану заяву можна розцінювати лише як наслідок виконання такого рішення. Слід зазначити, що момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення забезпечених іпотекою вимог, безпосередньо пов'язується з моментом прийняття відповідним органом управління іпотекодержателя рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом прийняття у власність предмета іпотеки. Подальші дії по оформленню права власності на предмет іпотеки в органах БТІ не впливають на виникнення права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Отже, за відсутності відповідного рішення органу управління іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки, право власності у іпотекодержателя на предмет іпотеки не виникає, та як наслідок відсутні підстави для реєстрації прав в БТІ. Слід також відзначити, що відповідно до ч. З ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Отже, набуття права власності на предмет іпотеки нерозривно пов'язане з оцінкою предмета іпотеки. Оскільки момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки співпадає з моментом прийняття органом управління іпотекодержателя відповідного рішення, то й оцінка предмета іпотеки повинна бути визначена на момент прийняття такого рішення, з урахуванням вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, згідно з яким оцінка предмета іпотеки визначається після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, письмовій вимозі. Однак, за відсутності відповідного рішення Відповідача-1 про прийняття предмета іпотеки у власність, є неможливим встановлення моменту (дати), станом на яку мала бути проведена оцінка предмету іпотеки, що свідчить про відсутність належної оцінки, а, отже, іпотекодержатель не дотримався процедури передачі права власності на предмет іпотеки, встановленої статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Щодо дотримання Відповідачем-2 порядку проведення державної реєстрації прав власності на іпотечне майно за Відповідачем-1, колегія суддів зазначає наступне. Вимоги до проведення державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно містяться у Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 (далі за текстом - Тимчасове положення). Так, відповідно до п. 2.1., 2.2., 2.7. Тимчасового положення для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1. До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Тимчасовим положенням. Для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, реєстратору БТІ, крім документів, передбачених Положенням, необхідно також надати: - завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, у якій має бути зазначено стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; - документ, який підтверджує сплив тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; - звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; - витяг з Державного реєстру іпотек, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; - витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі. Крім цього, як передбачено пунктом 3.9. Тимчасового положення державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, окрім випадків, коли заява про державну реєстрацію прав подається не пізніше ніж через дванадцять місяців після виникнення цього права. Відповідно до п. 3.5.6. Тимчасового положення реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо не проведено технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об'єкт. Таким чином, з наведених положень вбачається, що необхідною передумовою для здійснення бюро технічної інвентаризації реєстрації прав власності на нерухоме майно є проведення заявником технічної інвентаризації об'єкта нерухомості. Однак, в порушення наведених вимог, Відповідачем-1 не було проведено технічну інвентаризацію об'єктів нерухомості, які є предметом іпотечних договорів (відповідні документи відсутні в матеріалах справи), а Відповідачем-2 безпідставно, незважаючи на відсутність матеріалів інвентаризації, було зареєстровано право власності на вказані об'єкти за Відповідачем-1. Таким чином, твердження Відповідача-2, що при проведенні державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно правові підстави для відмови у здійснені реєстрації права власності, передбачені п. 3.5. Тимчасового положення, були відсутні, не відповідають фактичним обставинам справи. Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що Відповідач-2 незаконно, без додержання встановленого законом порядку прийняв рішення про державну реєстрацію прав та провів державну реєстрацію права власності на спірне майно за Відповідачем-1, внаслідок чого спірне майно проти волі його законного володільця (Позивача) вибуло з його володіння. Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що Відповідачем-2 вже було звернено стягнення на спірне іпотечне майно у судовому порядку. Так, Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2010 р. у справі №57/165-10 за позовом ВАТ «ВТБ Банк» звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №173-2/2 від 17.04.2008 р., у зв'язку з неналежним виконання Кредитного договору №173-Ю від 17.04.2008 р. Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2010 р. у справі №54/189-10 за позовом ВАТ «ВТБ Банк» звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №162-2/1 від 20.08.08 у зв'язку з неналежним виконання Кредитного договору №162-10 від 20.08.08. Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2010 р. у справі №61/186-10 за позовом ВАТ «ВТБ Банк» звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №196-2/1 від 09.09.08 у зв'язку з неналежним виконання Кредитного договору №196-Ю від 09.09.08. Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.07.2011 р. у справі №42/309-10 припинено провадження у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №115-2/3, у зв'язку з набуттям ПАТ «ВТБ Банк» права власності на зазначений предмет іпотеки. Проте, слід зауважити, що Відповідач-1 звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №115-2/3 у 2010 році, що свідчить про бажання останнього реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки саме у судовому порядку. Як свідчать матеріали даної справи реєстрація права власності на предмет іпотеки за Відповідачем-1 відбулася 06.04.2011 р. та 07.04.2011 р., в той час як ухвала про припинення провадження у справі №42/309-10 датована 08.07.2011 р., тобто вже після зазначеної державної реєстрації. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає неможливим під час здійснення судового стягнення на предмет іпотеки прийняття рішення про перехід права власності на предмет іпотеки у позасудовий спосіб. Таким чином, Відповідач-1 вже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, що виключає можливість повторного задоволення його вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до статті 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, не пов'язаної з переходом права власності на нерухоме майно, таке звернення можливе лише шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Таким чином, іпотекодавець зберігає право власності на предмет іпотеки до його реалізації на прилюдних торгах або продажу, в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 41 Конституції України право власності є непорушним. Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Як вбачається з п. 5 Листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у статті 1 ГПК, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідач-1, зареєструвавши за собою право власності на іпотечне майно, заволодів майном Позивача без достатньої на те правової підстави. Відповідач-2, в свою чергу, своїм рішенням незаконно позбавив Позивача права власності на спірне майно. У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимога про витребування майна з незаконного володіння Відповідача-1 на користь Позивача підлягає задоволенню. Разом з цим, колегія суддів вважає неспроможним висновок суду першої інстанції щодо неповідомлення Відповідачем-1 Третіх осіб про необхідність усунення порушень зобов'язань за кредитними договорами. Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. У відповідності до вимог зазначеної статті, 23.02.2011р. Відповідачем-1 на адресу Позивача, як іпотекодавця та на адреси Третіх осіб, як боржників, направлено письмові вимоги за№№ 1054, 1055, 1056, 1058 від 22.02.2011 р. про усунення порушень, в яких зазначався зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог. Відправлення вказаних вимог підтверджується реєстром №1850 згрупованих поштових відправлень від 23.02.2011 р. Всі повідомлення направлені за адресами, які вказані в Єдиному державному реєстрі, що підтверджується матеріалами справи. Позивачем 04.03.2011р. отримано вищевказані вимоги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Листи-вимоги надіслані Третім особам повернулися з вказівкою про відсутність даних осіб за місцем реєстрації. 31.03.2011 р. на запит Відповідача-1 ДПІ у м. Херсоні повідомлено, що Треті особи за місцем державної реєстрації не знаходяться. Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у разі, якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР, не пов'язана із змінами до установчих документів юридичної особи або не підлягає державній реєстрації, виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язаний подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР. В матеріалах справи відсутні докази обізнаності Відповідача-1 про місцезнаходження Третіх осіб, відмінне від того, що зазначено в ЄДР, що дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції прийти до висновку про дотримання Відповідачем-1 вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Отже, Відповідачем-1 було вжито всіх можливих заходів, спрямованих на виконання свого обов'язку щодо вручення Третім особам вимог про усунення порушень за кредитними договорами. Зазначене вище спростовує відповідне твердження суду першої інстанції, проте ніяким чином не впливає на висновок про протиправність набуття Відповідачем-1 права власності на предмети іпотеки. Відповідно до статті 392 ЦК України передбачено право особи, яка вважає себе власником майна, пред'явити позов про визнання права власності до осіб, які не визнають, заперечують це право власності та не перебувають із власником у договірних або інших зобов'язальних правовідносинах. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такий спосіб захисту прав позивача як визнання права власності не може застосовуватись до спірних правовідносин. Не можна поєднувати вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та про визнання права власності, оскільки дані вимоги за своєю правовою природою є різними речово-правовими способами захисту права власності. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволені позовних вимог в частині визнання права власності на спірне майно, судом першої інстанції було відмовлено правомірно. Стосовно доводів апелянтів (Відповідача-1 та Відповідача-2) про неможливість розгляду в порядку господарського судочинства вимог Позивача щодо визнання незаконними рішень Відповідача-2, скасування записів в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та зобов'язання провести реєстрацію права власності на відповідні об'єкти нерухомості, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до пунктів 1, 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. №02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт! Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Згідно з пунктами 3, 5.3. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з захистом права власності. До справ за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень, які не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах, належать справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Крім того, частиною 2 статті 20 ГК України передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Аналіз суб'єктного складу спору в частині визнання незаконними рішень Відповідача-2 й скасування державної реєстрації права власності, а також характер правовідносин між Позивачем і органом БТІ свідчить, що дана справа є справою господарської юрисдикції, адже, Позивачем заявлені вимоги про захист цивільного права на нерухоме майно та фактично ним оскаржуються дії Відповідача-2 з внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно з зобов'язанням його скасувати державну реєстрацію із застосуванням відповідних наслідків, тобто, з вимогою щодо відновлення становища, яке існувало до вчинення такого запису. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про правомірність розгляду заявлених позовних вимог у повному обсязі в порядку господарського судочинства, у зв'язку з чим не знаходить підстав для припинення провадження у даній справі на підставі пункту 1 статті 80 ГПК України як того вимагають Відповідачі. Неправомірність набуття Відповідачем-1 права власності на іпотечне майно свідчить про обґрунтованість вимог Позивача до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»щодо зобов'язання вчинити певні дії, пов'язані зі скасуванням відповідних записів про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно та відновленням становища, що існувало до проведення державної реєстрації 06.04.2011 р. та 07.04.2011 р. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. було прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, проте зазначені порушення не вплинули на правильність висновків, до яких дійшов місцевий господарський суд за результатами розгляду даної справи. Відповідно до вимог статті 4 ГПК України рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційних скаргах Позивача, Відповідача-1 та Відповідача-2 не спростовують висновків суду. Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення. Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Клопотання першого відповідача про залишення без розгляду апеляційної скарги ТОВ "Таміра" залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі №5023/4165/11 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі №5023/4165/11 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таміра» на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі №5023/4165/11 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі № 5023/4165/11 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України. Головуючий суддя (підпис) Суддя (підпис) Суддя (підпис) Повний текст постанови складено 22.08.2011 року. З оригіналом згідно: Секретар суду Колєснік Н.Ю. 22.08.11 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18548804

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-50 , тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 ________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" червня 2011 р. Справа № 5023/4165/11 вх. № 4165/11 Суддя господарського суду Светлічний Ю.В. при секретарі судового засідання Ліпчанська В.В. за участю представників сторін: позивача - ОСОБА_1. довіреність № б/н від 03.03.11 р.; 1-го відповідача - ОСОБА_2 довіреність № 76/11.5.2 від 14.02.11 р.; 2-го відповідача - ОСОБА_3 довіреність № 12 від 02.11.09 р. ; третіх осіб - ОСОБА_4 довіреність № б/н від 01.12.09 р.; розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", м. Дніпропетровськ 3 - ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці позивача: - Приватна фірма "Апія"; - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк"; - Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Тагіт" . до 1) Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ 2) Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентарізації", м. Харків про визнання недійсним рішення ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАМІРА" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", треті особи ПФ "Апія", ТОВ фірма "Пранк" та ТОВ фірма "Тагіт" з позовом про визнання незаконним рішення про реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та поновлення права власності. Позовні вимоги мотивовано тим, що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року, відповідно до якого у відповідачів були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки на основі застереження у договорі. Також позивач вказує, що в порушення Закону України "Про іпотеку" та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 19 травня 2005 року відповідач 1 не набув у встановленому законом порядку права звернення стягнення на предмет іпотеки, не був дотриманий порядок надіслання вимоги про усунення порушень договорів іпотеки, не були надані документи, наявність яких є обов’язковою для здійснення державної реєстрації. Позивач вказує на незаконність рішення відповідача 2 щодо здійснення реєстрації права власності та просить його скасувати як неправомірне та таке, що стало підставою для незаконного заволодіння майном позивача відповідачем 1. У судовому засіданні 15 червня 2011 року представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, яка була прийнята до розгляду. Ухвалою суду від 15 червня 2011 року за клопотанням позивача було витребувано в слідчому управлінні УМВС України в Полтавській області копії інвентаризаційних справ на наступні об’єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126; нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257; нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. 15 червня 2006 року представник відповідача 1 у судовому засіданні надав відзив на позовну заяву. Також відповідач 1 через канцелярію суду подав клопотання про припинення провадження у справі в частині вимог до відповідача 2. Свої вимоги 1 відповідач обґрунтовував п.1 ст.80 ГПК. Від третіх осіб по справі надійшли пояснення щодо позовних вимог, згідно яких вони вважають позовні вимоги обґрунтованими та просять їх задовольнити. Відповідач 2 в судовому засіданні 29 червня 2011 року заявив клопотання про залучення до участі у справі Харківську міську раду у якості 3-ї особи. Суд розглянувши клопотання відповідача 2 про залучення до участі у справі у якості третьої особи - Харківської міської ради, дійшов до висновку про відмову у задоволенні даного клопотання з огляду на таке. Відповідач 2 у поданому клопотанні посилається на ст. 12, 83 Земельного кодексу, до повноважень сільських, селищних міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування, та відповідач 2 вважає, що розгляд даної справи може торкатися інтересів Харківської міської ради. З матеріалів справи вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання незаконним рішення про реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та поновлення права власності, земельні відносини не є предметом даної справи, тому суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання відповідача 2 відмовити. Присутній представник позивача у судовому засіданні, яке відбулося 29 червня 2011 року надав заяву про виправлення технічної описки в позовній заяві. Суд розглянувши дану заяву встановив, що вона не змінює а ні предмету, а ні підстав позову, тому вважає за необхідне прийняти її та долучити до матеріалів справи. Розглянувши надані учасниками судового процесу докази і матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідачів, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29 листопада 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстраційним номером 5150, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів згідно Витягу №1799991 від 29 листопада 2005 року, Додаткової угоди №1 до Договору купівлі – продажу нежитлових будівель від 29 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 01 грудня 2005 року за реєстром №5230, Додаткової угоди №2 до Договору купівлі – продажу нежитлових будівель від 29 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 13 грудня 2005 року за реєстром №5513, Двохстороннього акту прийому – передачі за договором купівлі – продажу від 29 листопада 2005 року, укладеному 13 грудня 2005 року позивач придбав нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі Витягу №928419 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 грудня 2005 року, реєстраційний номер 11939521 право власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4", загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 було зареєстровано за позивачем. 09 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем 1 в забезпечення належного виконання Приватною фірмою "Апія" зобов’язань за кредитним договором № 196-Ю від 09 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки № 196-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6. 09 вересня 2008 року за реєстровим номером 2962. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Також, згідно договору купівлі-продажу № 1 від 08.04.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за номером 1333, та Акту прийому-передачі від 08 квітня 2005 року позивач придбав нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 було зареєстровано за позивачем 16 квітня 2008 року в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 10377388. Крім того, згідно договору купівлі-продажу № 1 від 08 квітня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за номером 1333, та Акту прийому-передачі від 08 квітня 2005 року позивач придбав нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 16 квітня 2008 року за позивачем в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 22947595 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 17 квітня 2008 року між позивачем та відповідачем 1 в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" зобов’язань за кредитним договором № 173-Ю від 17 квітня 2008 року було укладено договір іпотеки № 173-Z/2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6.. Згідно предмету наведеного договору іпотеки Позивач передав в іпотеку Відповідачу 1 нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Також, згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29 червня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстраційним номером 2440 позивач придбав нежитлову будівлю літ. "Т-5", загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Право власності на наведену вище будівлю було належним чином зареєстровано за позивачем 20 березня 2008 року в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний номер 22573308 та записаний в книзі № 1 за номером 5327. 10 травня 2007 року між позивачем та відповідачем 1 в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Тагіт" зобов’язань за кредитним договором № 115-Ю від 26 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки № 115-Z/3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку відповідачу1 нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. 20 березня 2008 року між позивачем та відповідачем 1 в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" зобов’язань за кредитним договором № 162-Ю від 20.03.2008 року було укладено договір іпотеки № 162-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в повторну іпотеку 1 відповідачу нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Наведеними іпотечними договорами було передбачено порядок звернення стягнення на іпотечне майно, у разі порушення боржником своїх зобов’язань за кредитним договором. Згідно пункту 6.1. договору іпотеки № 196-Z/1, пункту 6.1 договору іпотеки № 162-Z/1, пункту 6.1 договору іпотеки № 115-Z/3 та пункту 6.1 договору іпотеки № 173-Z/2 звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що 06 та 07 квітня 2011 року відповідач 2 на підставі договорів іпотеки здійснив реєстрацію права власності за 1 відповідачем на об’єкти нерухомості. Зокрема, на підставі іпотечного договору № 196-z/1 від 09.09.2008 року 07.04.2011 року відповідач 2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за відповідачем 1 право власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. На підставі іпотечного договору № 173-z/2 від 17.04.2008 року 06.04.2011 року відповідач 2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за відповідачем 1 право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. На підставі іпотечного договору № 162-z/1 від 20.03.2008 року 07.04.2011 року відповідач 2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за відповідачем 1 право власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Згідно статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення прав власності, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судових захист цивільного права та інтересу. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи (в тому числі юридичної) на захист свого цивільного права у разі його невизнання та право на захист свого інтересу, який не суперечить засадам чинного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого права та інтересу одним із наступних способів: визнання права, примусове виконання обов'язку в натурі, визнання незаконними дії чи бездіяльність органу місцевого самоврядування. Згідно статті 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. У відповідності до статті 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як вбачається зі статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. З матеріалів справи вбачається, що іпотечний договір № 196-z/1 від 09.09.2008 року, іпотечний договір № 173-z/2 від 17.04.2008 року та іпотечний договір № 162-z/1 від 20.03.2008 року були укладені під час дії Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року. З огляду на наведене суд приходить до висновку, що до правовідносин, які склалися між позивачем, відповідачами та третіми особами підлягають застосуванню норми Закону України "Про іпотеку" у редакції 23 лютого 2006 року. У частині 3 статті 36 Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006р. закріплено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 37 Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23 лютого 2006 договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Отже, суд встановив, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006р. передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов’язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу право власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов’язання на підставі застереження в іпотечному договорі. В матеріалах справи відсутній Договір про задоволення вимог 1 відповідача . З пояснень та документів, наданих представниками відповідачів, а також з матеріалів справи вбачається, що передача права власності на наведені вище предмети іпотеки відбулась на підставі застереження в іпотечних договорах. Окремий договір про задоволення вимог 1 відповідача між позивачем та 1 відповідачем не укладався. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому, судом не приймаються до уваги посилання 1 відповідача на норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 25.12.2008 року, оскільки їх дія не поширюється на спірні правовідносини. З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність у відповідачів правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пункті 6.1. іпотечного договору № 196-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 162-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 173-Z/2. Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Аналогічне положення закріплено нормою статті 33 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. За змістом наведеної норми вбачається, що іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки лише після направлення вимоги про усунення порушення іпотекодавцю та Боржнику і невиконання її останніми у тридцятиденний строк. Направлення 1 відповідачем вимог про усунення порушень до третіх осіб та отримання поштового повідомлення з відміткою про їх відсутність, а також надані 1 відповідачем докази відсутності третіх осіб за їх місцезнаходженням не можуть вважатись належним доказом виконання відповідачем-1 приписів статті 35 Закону України "Про іпотеку". Отже, 1 відповідач не надав доказів, які б підтверджували фактичне повідомлення боржників - третіх осіб по справі - про свої наміри щодо звернення стягнення на предмети іпотеки в разі не усунення порушень кредитних договорів. З огляду на наведене суд встановив, що у 1 відповідача було відсутнє право розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд встановив, що під час передачі права власності на предмети іпотеки у власність від позивача до 1 відповідача , шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно, відповідачі повинні були керуватися вимогами Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002, № 7/5 (далі – Тимчасове положення). Пунктом 2.7. Тимчасового положення передбачено, що для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, реєстратору БТІ, крім документів, передбачених Положенням, необхідно також надати: завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, у якій має бути зазначено стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; документ, який підтверджує сплив тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; витяг з Державного реєстру іпотек, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі. З огляду на наведені норми пункту 2.7. Тимчасового положення суд приходить до висновку, що під час проведення державної реєстрації права власності на спірне майно 1 відповідач був зобов’язаний надати, а відповідач 2 мав повноваження провести перереєстрацію права власності на спірне майно тільки у разі наявності доказів отримання позивачем та третіми особами вимоги про усунення порушень, а також за наявності доказів того, що з моменту отримання ними цієї вимоги сплило 30 днів. З пояснень боржників за кредитними угодами, які є третіми особами по справі, а також з огляду на наявні документи в матеріалах справи, вбачається, що ПФ "Апія", ТОВ фірма "Пранк" та ТОВ фірма "Тагіт" не отримували вимог від 1 відповідача про усунення порушень за кредитними договорами. Також 1 відповідачем під час проведення державної реєстрації права власності не були надані докази спливу 30 денного строку з моменту отримання боржниками вимоги про усунення порушення за кредитними угодами. Тому, що під час проведення державної реєстрації права власності на спірне майно відповідачі допустили порушення положень пункту 2.7. Тимчасового положення та провели реєстрацію права власності з порушенням норм діючого законодавства, а саме п. 2.7. Тимчасового положення. Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що 2 відповідач незаконно, без додержання встановленого законом порядку прийняв рішення про державну реєстрацію прав та провів державну реєстрацію права власності на спірне майно за 1 відповідачем , внаслідок чого спірне майно проти волі її законного володільця – позивача - вибуло з його володіння. Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до п.1. Роз’яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 р. N 02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Згідно пункту 3 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 № 04-5/120 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам", господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з захистом права власності. Відповідно до пункту 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом, тому суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання 2 відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.1 ст. 80 ГПК України - відмовити. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України. Згідно пункту 10 частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Крім того, ч. 2 статті 20 Господарського кодексу України визначає, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача. З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконними рішень відповідача 2 від 07.04.2011 року про проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за 1 відповідачем та скасування відповідних записів про реєстрацію права власності на спірне майно за 1 відповідачем в реєстрі прав. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до статті 41 Конституції України право власності є непорушним. Згідно статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22.12.1995 № 20 судам слід мати на увазі, що судовий захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами: про витребування майна з чужого незаконного володіння; про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном. Зважаючи на те, що між позивачем та відповідачами існують речово-правові відносини щодо права на спірне майно, то суд приходить до висновку, що належним способом захисту є відповідний цим правовідносинам речово-правовий, а саме витребування майна у 1 відповідача, який незаконно та без відповідної на то правової підстави заволодів ним. Отже, суд встановив, що позовні вимоги позивача про витребування спірного майна від 1 відповідача на користь позивача підлягають задоволенню в повному обсязі. Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України передбачено право особи, яка вважає себе власником майна, пред’явити позов про визнання права власності до осіб, які не визнають, заперечують це право власності та не перебувають із власником у договірних або інших зобов’язальних правовідносинах. З огляду на вищевикладене, такий спосіб захисту прав позивача як визнання права власності не може застосовуватись до спірних правовідносин. Оскільки, відповідачами не оспорюється, не заперечується його право власності на спірне майно. Тому, суд приходить до висновку про необхідність відмовити в задоволені позовної вимоги позивача про визнання права на спірне майно. Згідно статті 16 Цивільного кодексу України іншим способом захисту права є відновлення становища, яке існувало до порушення. Згідно п.1.4. Тимчасового положення державна реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв’язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об’єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ. Отже, з метою захисту права власності позивача та його поновлення суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги позивача щодо зобов’язання відповідача 2 поновити за позивачем реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно. Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 26 010,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідачів в равних частинах. Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 41, 124, 129 Конституції України, ст.ст.3, 15, 16, 21, 316, 317, 321, 387, 589 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1. В задоволенні клопотання 2-го відповідача про припинення провадження у справі та залучення до участі у справі Харківської міської ради у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці 2 відповідача – відмовити. 2. Позовні вимоги задовольнити частково. 3. Визнати незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. 4. Визнати незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 06.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 5. Визнати незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. 6. Скасувати запис № 3090 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". 7. Скасувати запис № 4017 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". 8. Скасувати запис № 5327 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13 за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". 9. Витребувати із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Шевченка/вулиця Пушкінська, 8/26, код 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. 10. Витребувати із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Шевченка/вулиця Пушкінська, 8/26, код 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) нежитлову будівлю літ. "Х/1-4", загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. 11. Витребувати із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Шевченка/вулиця Пушкінська, 8/26, код 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 12. Відновити становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495), яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов’язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (61003, м. Харків, пл. Рози Люксембург,4, код ЄДРПОУ 03355057) поновити реєстрацію права власності на наступні об’єкти нерухомості - нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495). 13. Відновити становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495), яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов’язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (61003, м. Харків, пл. Рози Люксембург,4, код ЄДРПОУ 03355057) поновити реєстрацію права власності на наступні об’єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495). 14. Відновити становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495), яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов’язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (61003, м. Харків, пл. Рози Люксембург,4, код ЄДРПОУ 03355057) поновити реєстрацію права власності на наступні об’єкти нерухомості - нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495). 15. В іншій частині позову відмовити. 16. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (01004, м. Київ, бульвар Шевченка/вулиця Пушкінська, 8/26, код 14359319) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495)– 13005 грн. 00 коп. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 17. Стягнути з Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (61003, м. Харків, пл. Рози Люксембург,4 код ЄДРПОУ 03355057) – на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" (49033, м. Дніпропетровськ, вул. Краснопільська, 9, код ЄДРПОУ 22610495) 13005 грн. 00 коп. держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Суддя Светлічний Ю.В. Справа №5023/4165/11 Повне рішення складене 29 червня 2011 року. http://reyestr.court.gov.ua/Review/16932717

Справа № 2018/2-433/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" червня 2011 р. Київський районний суд м. Харкова в складі: головуючого - судді Божко В.В. при секретарі Грецьких М.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів та визнання правочину частково недійсним, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»(далі ПАТ «Альфа-Банк») про визнання договору частково недійсним, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем ПАТ «Альфа-Банк»був укладений Договір кредиту № 490055501 від 18.01.2008 року, згідно до якого відповідач надав позивачу грошові кошти у сумі 59784,16 долари США, а позивач у свою чергу зобов’язався своєчасно повернути отримані кошти та щомісячно сплачувати 13% річних за користування грошовими коштами. Пунктом 11.4 частини 2 передбачено, що спори між сторонами, в зв’язку з договором, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз»у відповідності до його регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою Постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз». На думку позивача, п.11.4 кредитного договору порушує принцип рівності сторін і є таким, що суттєво порушує його конституційне право на неупереджений судовий захист порушених та охоронюваних інтересів. Просить суд визнати цей пункт договору недійсним на підставі ч.1 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України. В судовому засіданні представник позивача, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити. Пояснила, що суть та наслідки третейського застереження при підписанні договору позивачу, як пересічному громадянинові не було роз’яснено, положення, статут, регламент, витрати та адреса третейського суд також не була повідомлена. Відсутність даних роз’яснень позивачу при укладанні договору та необізнаність в цьому, перешкоджало зрозуміти правові наслідки укладання даної угоди та можливість звернення до суду загальної юрисдикції. В договорі відсутня адреса третейського суду, що перешкоджає позивачу на звернення до цього суд для вирішення спірних питань. Представник відповідача позовні вимоги не визнала, вважаючи їх необґрунтованими. На думку представника відповідача, позивач не довів, що спірне третейське застереження не відповідає волевиявленню та внутрішній волі її учасників Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справі, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. У відповідності до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст. 203 ЦК України. В судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» був укладений Договір кредиту № 490055501 від 18.01.2008 року. Відповідно до п. 11.4 даного договору, спори між сторонами, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз»у відповідності до його регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою Постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів,виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Цей же закон встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно –епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством. А також суди. Право особи на звернення за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів до суду гарантується ст. 55 Конституції України. Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене(ст.ст. 22,64 Конституції України). Відповідно ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, робітник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливим якщо всупереч принципу добросовісності його наслідки є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Відповідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька діяльність забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема, будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Якщо підприємницька діяльність спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Суд вважає, що наявність у п.11.4 договору від 11.01.2008 року третейського застереження обмежує конституційне право ОСОБА_1 як споживача послуг ПАТ «Альфа-банк» на звернення за захистом свої прав чи інтересів до суду загальної юрисдикції та вносить істотний дисбаланс в обсяг договірних прав та обов’язків на шкоду позивача. Так, включаючи у договір кредиту від 18.01.2008 року вищезазначене третейське застереження як одну із істотних умов укладеного між сторонами договору, надавач послуг - ПАТ «Альфа-банк», незважаючи на специфіку процесу вирішення спорів і прийняття рішення третейським судом, як не державним органом, суть цієї умови своєму контрагентові – пересічному замовнику ОСОБА_1 не роз’яснив, а скориставшись його необізнаністю фактично обмежив його право на вирішення будь-яких ініційованих ним спірних питань між сторонами договору в порядку цивільного судочинства в суді загальної юрисдикції, оскільки відповідно до п. 5 ст. 130, п.6 ст.207 ЦПК України за наявності укладеної між сторонами третейської угоди можливість розгляду спору судом залежить виключно від волі та бажання відповідача – надавача послуг. Фактично, пересічний громадянин ОСОБА_1, не отримавши роз’яснень щодо природи, суті, умов третейського застереження, не зрозуміла в момент підписання наслідків застосування третейського застереження та підписала договір, який відповідає його внутрішній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також суд звертає увагу на те, що невизначеність у п. 11.4 договору місцезнаходження зазначеного третейського суд позбавляє можливості, як позивача так і відповідача, звернутися до зазначеного суду у будь-якому порядку, до того ж зазначений порядок не визначений у оскаржуваному договорі. Відсутність у тексті договору позначення місцезнаходження третейського суду фактично порушує конституційне право позивача, передбачене ст. 55 Конституції України, згідно якої кожному гарантується право на захист у суді, оскільки внаслідок наведеного застереження у тексті договору реалізація зазначеного права неможлива, окрім як шляхом звернення до місцевого суду згідно приписів ст. 55 Конституції України, а також у відповідності до положень ст.ст. 1,3,4,8,11,15 ЦПК України. Посилання позивача на приписи Конституції України, як норми прямої дії, Закони України, узгоджуються з матеріалами справи та свідчать у сукупності про обґрунтованість позовних вимог. За таких обставин суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, визнавши порушеним з боку відповідача право позивача щодо захисту своїх інтересів, як споживача послуг у судовому порядку, а третейське застереження, викладене у п.11.4 договору, визнає недійсним, відповідно до ст.ст.203,215 ЦК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19,32 Конституції України, ст.ст. 202,203,215,216,217 ЦК України, ст.ст. 4,5,7,18 п.4, 19,22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3,10,60,88,213,214,215 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 –задовольнити. Визнати частково недійсним договір кредиту № 490055501 від 18.01.2008 року, укладений між ПАТ «Альфа-Банк»та ОСОБА_1, а саме: визнати недійсним п. 11.4 в наступній редакції: «судовий захист прав та законних інтересів, які мають Сторони в зв’язку з цим договором, в тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні даного Договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням Договору збитків та недійсність (неукладеність) договору, підлягають остаточному вирішенню у Постійно діючому третейському суді при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз»у відповідності до його регламенту. Справа розглядається одним третейським суддею, який призначається головою Постійно діючого третейського суду при всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://reyestr.court.gov.ua/Review/16897745

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" жовтня 2011 р. Справа № 61/185-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого суддів: Воліка І.М. (доповідача), Коваленко С.С., Хрипуна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга" на рішення від 14.09.2011 господарського суду Харківської області та на постанову від 18.07.2011 Харківського апеляційного господарського суду у справі № 61/185-10 господарського суду Харківської області за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга" третя особа Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" про стягнення 122 033 181,94 грн. В судове засідання прибули представники сторін: позивача не з’явились; відповідача ОСОБА_1 (дов. від 01.11.2010 № б/н); третьої особи не з’явились; Відповідно до Розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 10.10.2011, у зв’язку із зайнятістю головуючого-судді Демидової А.М., розгляд справи здійснюється колегією суддів у наступному складі: головуючий –Волік І.М. (доповідач), судді Коваленко С.С., Хрипун О.О. ВСТАНОВИВ: У липні 2010 року позивач –Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (надалі –ПАТ "ВТБ Банк") звернулось до господарського суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга" (надалі – ТОВ "Ольга", відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 173-Z/1 від 17.04.2008, а саме: нежитлова будівля літ "Д-2", загальною площею 1529,8 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору міни № 1 від 17.02.2003 та Акту прийому-передачі об’єкту нерухомості б/н від 28.02.2003. Право власності зареєстроване КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 11.03.2003 в книзі № 1, за № 373, реєстраційний № 84159, що підтверджується його витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, витяг № 144402. Згідно Витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 17.04.2008, витяг №18545247; вартість зазначеного предмету іпотеки становить 19399070,00 грн., що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120; а також предмет іпотеки за Іпотечним договором № 173-Z/1 від 17.04.2008, а саме: нежитлова будівля літ. "З-3", загальною площею 2194,3 кв.м, що належить іпотекодавцю на підставі договору міни № 10 від 26.07.2002 та Акту прийому-передачі № 1 від 31.07.2002. Право власності зареєстроване КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 07.08.2002, за реєстровим №373, згідно Витягу реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 17.04.2008, витяг №18545069, вартість зазначеного предмету іпотеки становить 33364340,00 грн., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120, в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору № 173-Ю від 17.04.2008 у розмірі 122 033 181,94 грн., яка складається з: 83 000 000,00 грн. –сума основного боргу неповернутого кредиту (отриманих грошових коштів за кредитною лінією); 20 220 164,38 грн. –заборгованість по простроченим відсоткам за користування кредитом (кредитною лінією); 8 530 808,22 грн. –пеня за порушення строків повернення кредиту (кредитної лінії); 1 650 981,09 грн. –пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом; 1 807 808, 22 грн. 3% річних, нарахованих у зв’язку із порушенням зобов’язань щодо повернення кредиту (кредитної лінії); 369 353,67 грн. 3% річних, нарахованих на суму прострочених процентів, як сплати за кредит (кредитну лінію); 5 478 000,00 грн. –інфляційні втрати, нараховані у зв’язку із порушенням строку сплати кредиту; 976 066,36 грн. –інфляційні втрати, нараховані у зв’язку із порушенням зобов’язань щодо сплати процентів. Рішенням господарського суду Харківської області від 14.09.2010 у справі № 61/185-10 (суддя Рильова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 (колегія суддів: Бондаренко В.П. –головуючий, судді – Камишева Л.В., Медяниця О.Є.), відмовлено в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову; відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача доказів надання згоди загальними зборами відповідача на укладення договору іпотеки; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 61/185-10 до вирішення пов’язаною з нею іншої справи № 42/261-10 за позовом ПАТ "ВТБ Банк" до ТОВ фірми "Пранк" про стягнення грошових коштів у виконання зобов’язань за кредитним договором №173-Ю від 17.04.2008 в сумі 122033181,94 грн. (вх. № 16753 від 26.08.2010) та до розгляду зустрічного позову ТОВ фірми "Пранк" до ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсними кредитного договору та іпотечного договору (вх.№18680 від 13.09.2010) у справі №42/261-10, а також до розгляду справи № 57/165-10 за апеляційною скаргою ТОВ "Таміра" на рішення господарського суду Харківської області від 31.08.2010 за позовом ПАТ "ВТБ Банк" до ТОВ "Таміра" про звернення стягнення на іпотечне майно за договором №173-2/2; відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про витребування у позивача уточненого розрахунку штрафних санкцій; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів в порядку ст. 559 Цивільного кодексу України ; відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення у справі судової економічної експертизи розрахунку позовних вимог. Позовні вимоги задоволено повністю. Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач –ТОВ "Ольга" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2011 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом", ст. 38, частини 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 43, 47, 22, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням чого, суди не надали належної правової оцінки правовідносинам сторін та прийняли рішення, які не ґрунтується на повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Позивач та третя особа не скористались правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзиви на касаційну скаргу відповідача до Вищого господарського суду України не надіслали, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами встановлено, що 17.04.2008 між ВАТ "ВТБ Банк" (Банк) та ТОВ фірма "Пранк" (Позичальник) укладений договір про відкриття кредитної лінії № 173-Ю, згідно з умовами якого Банк надає Позичальнику грошові кошти шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії; максимальний загальний ліміт 83 000 000,00 грн., зі сплатою 17 % відсотків річних та кінцевим строком кредитування по 16.10.2009 (п. 1.1 п. п. 1.1.1,1.1.2, 1.1.3). В подальшому Додатковими угодами сторонами змінювалась процентна ставка за користування кредитом з 01.07.2008 –18 % (Додаткова угода № 1 від 25.07.2008), та з 01.10.2010 –19,5 % річних (Додаткова угода № 2 від 31.10.2008). На забезпечення виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, 17.04.2008 між ВАТ "ВТБ Банк" (Іпотекодержатель) та ВАТ "Ольга" (Іпотекодавець), який є майновим поручителем за ТОВ фірма "Пранк" укладений іпотечний договір № 173-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 1223, предметом якого є передача в іпотеку нерухомого майна для забезпечення виконання зобов’язань ТОВ фірми "Пранк" у повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати плати за користування кредитом, комісій, пені, інших платежів, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється договором про відкриття кредитної лінії № 173-Ю від 17.04.2008 та будь-якими змінами та доповненнями до ньому (в тому числі які збільшують основне зобов’язання) (п. 1.1). Згідно іпотечного договору № 173-Z/1 від 17.04.2008, ВАТ "Ольга" передало ВАТ "ВТБ Банк" в іпотеку нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 120, які належить на праві власності Іпотекодавцю, а саме: нежитлова будівля літ "Д-2", загальною площею 1529,8 кв.м., вартістю 19 399 070,00 грн.; нежитлова будівля літ. "З-3", загальною площею 2194,3 кв. м, вартістю 33 364 340, 00 грн. (п. 1.3). При цьому нежитлова будівля літ. "Д-2" знаходиться в іпотеці ВАТ "ВТБ Банк" згідно Договору іпотеки № 55-Z/7 від 22.12.2006, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 7187; а нежитлова будівля літ. "З-3" згідно Договору іпотеки № 55-Z/4 від 17.05.2006, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за № 2765 (п. 1.7). Пунктом 4.1, 4.2 Іпотечного договору сторони договору встановили обсяг прав іпотекодержателя, зокрема, за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за кредитними договорами у повному обсязі, включаючи сплату основної суми боргу, неустойки, процентів та інших платежів, витрат, пов’язаних з пред’явленням вимоги звернення стягнення на предмет іпотеки, збитків, завданих порушенням основного зобов’язання та/або цього договору іпотеки; у разі невиконання зобов’язань за кредитним договором та/або цим договором, іпотекодержатель має право достроково стягувати наданий кредит незалежно від встановленого строку виконання зобов’язання та задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з Договором № 1 від 29.07.2008 та Договором № 2 від 31.10.2008 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 173-Z/1 від 17.04.2008, які є його невід’ємною частиною, сторонами погоджено максимальний ліміт кредитної лінії у розмірі 83000000,00 грн. на строк по 16.10.2009, зі сплатою комісії за встановлення ліміту в розмірі 1,5 % від суми максимального загального ліміту, з щомісячною сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: по 30.06.2008 –17% річних; з 01.07.2008 –18% річних; з 01.10.2008 –19,5 % річних з поверненням кредиту в терміни, порядку та на умовах, що передбачені кредитним договором. Судами встановлено, що Банк свої зобов’язання про надання кредитних коштів виконав, що підтверджується меморіальними ордерами. Разом з тим, позичальник - ТОВ фірма "Пранк" свої зобов’язання належним чином не виконав, і станом на 08.07.2010 у нього утворилась заборгованість у розмірі 122 033 181,94, яка складається з: 83 000 000,00 грн. –сума неповернутого кредиту; 20 220 164,38 грн. –заборгованість по прострочених відсотках за користування кредитом; 8 530 808,22 грн. –пеня за порушення строків повернення кредиту; 1 650 981,09 грн. –пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом; 1 807 808, 22 грн. – 3% річних, нараховані у зв’язку із порушенням зобов’язань щодо повернення кредиту; 369 353,67 грн. –3% річних, нараховані на суму прострочених процентів як плати за кредит; 5 478 000,00 грн. –інфляційні втрати, нараховані у зв’язку із порушенням строку сплати кредиту; 976 066,36 грн. –інфляційні втрати, нараховані у зв’язку із порушенням зобов’язань щодо сплати процентів, що підтверджується листами-вимогами №1264/400-08-2 від 06.04.2010, №1868/400-08-20 від 02.06.2010, №2186/400-08-02 від 02.07.2010 про наявність у ТОВ фірму "Пранк" заборгованості по договору про відкриття кредитної лінії № 173-Ю від 17.04.2008. Зазначені листи вимоги позичальником залишені без реагування та відповіді. Крім цього, про неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та п. п. 7.1, 8.2, 8.3 Кредитного договору, Банком направлено листи-вимоги за № 1267-1/400-08-2 від 06.04.2010, № 1868-2/400-08-2 від 02.06.2010, № 2186-2/400-08-2 від 02.07.2010 на адресу майнового поручителя –ТОВ "Ольга", в яких повідомлено Іпотекодавця про наявність заборгованості перед банком за кредитом та про необхідність її погашення у стислі строки і, що у випадку непогашення у встановлений строк заборгованості перед банком по кредиту у повному обсязі, банк, відповідно до законодавства буде ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку. Враховуючи те, що ні позичальником, ні майновим поручителем - відповідачем у справі, кредитна заборгованість на час розгляду справи погашена не була, місцевий господарський суд, з урахуванням вимог ст. 345 Господарського кодексу України, ст. ст. 610, 611, 626, 625, 530, 548, 1054, 1050, 1049, 1048 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 39 Закону України "Про іпотеку" дійшов висновку, що позивач має право в силу закону та договору (кредитного та іпотечного) задовольнити свої забезпечені кредиторські вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі. З такими висновками місцевого суду погодився суд апеляційної інстанції залишаючи рішення без змін з тих же підстав. Разом з тим, з такими висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне. Відповідно до роз’яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають. Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються у межах, установлених договором або актом цивільного законодавства. В силу приписів ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Аналогічні положення викладені в пункті 5.1 Іпотечного договору № 173-Z/1 від 17.04.2008. Разом з тим, іпотечний договір має застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання, зокрема, в пункті 6.1 Іпотечного договору сторони визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог Іпотекодержателя, Іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності Іпотекодержателя на предмет іпотеки. Як вбачається з касаційної скарги, на час вирішення даного спору, позивачем на підставі іпотечного договору № 173-Z/1 від 17.04.2008 зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. "Д-2" та літ. "З-3", що розташовані за адресою: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 120. Підстави припинення іпотеки визначено ст. 17 Закону України "Про іпотеки", і зокрема, в пункті третьому частини 1 цієї Статті визначено, що іпотека припиняється у разі набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином не перевірили обставини справи щодо припинення іпотечного договору на підставі якого позовні вимоги визнано обґрунтованими та задоволено. Разом з тим, на час розгляду даної справи по суті не було рішення про стягнення кредитної заборгованості з позичальника –ТОВ фірми "Пранк", а тому суди в порушення вимог діючого законодавства не перевірили правильність нарахування заборгованості, пені та штрафних санкцій по кредитному договору та безпідставно не врахували заяву відповідача про застосування строків позовної даності про що було заявлено до ухвалення рішення у справі. Також, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки обставинам справи щодо введення мораторію відносно позичальника ухвалою господарського суду Харківської області від 17.06.2009. Враховуючи, що вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи та не були в повному обсязі досліджені судом першої інстанцій, отже, рішення місцевого суду не можна визнати законним та обґрунтованим. Крім цього, відповідно до частини 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Частиною 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. В порушення вказаних норм Закону України "Про іпотеку" господарський Харківської області у рішенні не зазначив початкової ціни предмета іпотеки за договором іпотеки для його подальшої реалізації, а обмежився лише посиланням на те, що така ціна встановлюється у розмірі оціночної вартості нерухомості, що підлягає визначенню належним суб’єктом оціночної діяльності на момент такого продажу. З огляду цього, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що таке посилання не відповідає положенням Закону України "Про іпотеку", а відтак господарський суд першої інстанції, дійшовши до висновку про обґрунтованість позовних вимог Банку, повинен був, виходячи з вимог частини шостої ст. 38 Закону України "Про іпотеку", чітко встановити та зазначити початкову ціну продажу предмета іпотеки за договором іпотеки від № 173-Z/1 від 17.04.2008. Перевіряючи законність і обґрунтованість прийнятого місцевим господарським судом рішення апеляційна інстанція на вказані порушення уваги не звернула. Враховуючи зазначене, суд касаційної інстанції вважає, що рішення господарського суду і постанова апеляційної інстанції, як прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не можуть залишатись без змін і підлягають скасуванню. При новому розгляді справи господарському суду необхідно врахувати наведене, більш повно і всебічно з’ясувати обставини справи, їх обґрунтованість, зібраним доказам дати правову оцінку і відповідно до вимог закону вирішити спір. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України – ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга" задовольнити. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 та рішення господарського суду Харківської області від 14.09.2011 у справі № 61/185-10 скасувати. Справу № 61/185-10 направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду. Головуючий, суддя І.М. Волік Судді : С.С. Коваленко О.О. Хрипун http://reyestr.court.gov.ua/Review/18670070

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" жовтня 2011 р. Справа № 25/223-10 (39/113-09) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Волкова Р.В. суддів Новікової Р.Г., Прокопанич Г.К. за участю представників: від позивача: ОСОБА_1. за дов. №591/11.5.2 від 03.08.2011р. від відповідача: Пономаренко В.В. за дов. б/н від 01.03.2011р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м. Дніпропетровськ на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. та на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011р. у справі 25/223-10(39/113-09) господарського суду Дніпропетровської області за позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Київської регіональної дирекції" Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м. Дніпропетровськ про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 90142141грн.63коп. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011 по справі № 25/223-10(39/113-09) задоволено позов публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Київської регіональної дирекції" м. Київ до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м.Дніпропетровськ про стягнення заборгованості за договором про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к від 20.09.2006 в розмірі 117 103 507,70грн., в тому числі прострочена заборгованість за Кредитом становить - 11 000 00,00 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 87 453 300,00 грн.); прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за період з 25.09.2008р. по 24.12.2010р. - 3 386 625,00 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 26 924 684,74 грн.); 3 (три) проценти річних за весь час прострочення сплати процентів за користування кредитними коштами (нарахована за період з 01.11.2008р. по 16.01.2011р.) (ст. 625 Цивільного Кодексу України) - 82 663,28 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 657 197,88 грн.); 3 (три) проценти річних за весь час прострочення сплати Кредиту (нарахована за період з 01.02.2009р. по 16.01.2011р.) (ст. 625 Цивільного Кодексу України) - 260 156,86 дол. США (що за офіційним курсом долара США до гривні, встановленим НБУ станом на 17.01.2011р. (7,9503), становить - 2 068 325,08 грн.). Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 апеляційна скарга ТОВ "Вікторія" залишена без задоволення, а рішення місцевого господарського суду по справі залишено без змін. Не погоджуючись з прийнятою постановою, ТОВ "Вікторія" звернулось з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Посилається на порушення норм матеріального права, невизначеність застосованого сторонами у договорі терміну "розрахунок факт/360", безпідставність застосування п.1.18 Постанови Правління НБУ від 18.06.03 № 225 "Про затвердження Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України" щодо визначення поняття вищевказаного терміну. Вказує на недослідження судами питання щодо того, чи є кредитний договір укладеним, з огляду на відсутність в ньому істотних умов –предмету, ціни та строку дії договору, безпідставність одночасного стягнення відсотків за кредит та 3% річних, порушення законодавства про валютне регулювання та інші зазначені у касаційній скарзі обставини. Позивач касаційну скаргу не визнав, посилаючись на хибність, безпідставність та невідповідність діючому законодавству доводів скаржника, просить залишити скаргу без задоволення, а судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів просить залишити без змін. Вказує на підписання сторонами кредитного договору, узгодження методу нарахування відсотків за користування кредитом, встановлення діючим законодавством принципу платності кредиту, невиконання боржником грошового зобов’язання, встановлення діючим законодавством обов’язку сплатити 3% річних за прострочку виконання грошового зобов’язання, відсутність порушень законодавства про валютне регулювання та на інші зазначені у відзиві на касаційну скаргу обставини. Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне. Між ТОВ "Вікторія"та ЗАТ "Внєшторгбанк (Україна), правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", був підписаний договір про надання невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к від 20.09.2006. Відповідно до вказаного договору, позивач надав відповідачу кредит у розмірі 11000000 доларів США окремими траншами зі строком повернення 29.07.2011 (пункт 1.1.1 договору). Надання коштів підтверджується розпорядженням та меморіальним валютним ордером № 102 від 21.09.2006. Саме не виконання умов зазначеного договору з боку відповідача стали підставою для подання позивачем позовної заяви по цій справі. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України). Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та другої інстанції виходили з того, що між сторонами виникли певні зобов’язання відповідно до умов договору невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/385к від 20.09.2006 та з того, що відповідач не виконує належним чином свої зобов’язання. Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання - це його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. За приписами ст. ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Частиною 3 статті 346 Господарського кодексу України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Статтею 1056 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до п.2.4 договору сторони домовились, про наступне, -"Нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті кредиту на фактичну суму залишку, за весь час користування Кредитом у валюті кредиту із розрахунку факт/360". Місцевим та апеляційним господарськими судами фактично не дано належної правової оцінки змісту цього пункту договору. Скаржник цілком обгрунтовано зазначає, що кредитним договором не передбачено, що саме розуміли сторони під терміном "факт/360", тобто судами не встановлено, стосовно якого саме порядку нарахування відсотків за користування кредитом сторони досягли згоди при підписанні договору. Відповідно до п. 1 та абзацу 1 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення" від 29 грудня 1976 року за № 11 (із змінами, внесеними постановами від 24 квітня 1981 року за № 4, від 25 грудня 1992 року за № 13 та від 25 травня 1998 року за № 15) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Місцевий господарський суд та суд апеляційної інстанції не в повному обсязі дослідили наявні у матеріалах справи докази, як цього вимагає стаття 43 Господарського процесуального кодексу України, а тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення. Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікторія" м. Дніпропетровськ - задовольнити. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2011р. - скасувати. Справу №25/223-10(39/113-09) направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області. Головуючий суддя Р.В. Волков Судді: Р.Г. Новікова Г.К. Прокопанич http://reyestr.court.gov.ua/Review/18690453

Вам спасибо за то, что нашли это решение. Посмотрим продолжение, у нас в стране все может быть

Справа № 2-1501/2011 БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ РІШЕННЯ Іменем України (повний текст) 22.09.2011 Балаклавський районний суд м. Севастополя у складі: головуючого судді Гапонова Д.Ю., при секретарі Веселової О.Ф., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Герети І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, ВСТАНОВИВ: Представник позивача звернувся до суду з позовом про визнання недійсними та розірвання кредитного договору №614/ПВ-06 та договору іпотеки №614/ФКВ-06, укладених 22.12.2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Український промисловий банк». Вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір є недійсним, у зв’язку з відсутністю у сторін договору на момент його укладення індивідуальної ліцензії Національного банку України, яка передбачена п.п. «г»п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і яка б дозволяла використовувати сторонам іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов’язань за кредитним договором. Недійсність основного кредитного зобов’язання тягне недійсність договору іпотеки, яким порушуються права позивача як сторони недійсного забезпечувального зобов’язання. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечувала, посилаючись на законність укладення спірного кредитного договору на підставі банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку до письмового дозволу. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, слід прийти до наступного. Судом встановлено, що 22.12.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 614/ПВ-06, відповідно до якого позивач отримав невідновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування 2 500 000 доларів США, процентна ставка за користування кредитом –13,0 % річних, з кінцевим терміном погашення 21.12.2011 року, з метою кредитування –поточні потреби. Згідно умовами пунктів 2.5, 2.6, 2.7, 2.8. кредитного договору, кредит повертається в тій валюті, в якій був виданий, тобто у доларах США; проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту; нараховані проценти сплачуються позивачем у валюті кредитну по 10 число кожного наступного місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів та одночасно остаточним поверненням кредиту; нарахування комісії за управління кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту. З метою забезпечення виконання зобов’язання по кредитному договору між відповідачем та позивачем 22.12.2006 року був укладений іпотечний договір № 614/ФКВ-06, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 5625 (надалі –іпотечний договір). Згідно наведеного вище іпотечного договору предметом іпотеки є будівлі та споруди готельного комплексу загальною площею 1244,50 м2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (надалі –Предмет іпотеки). Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі Свідоцтва на право власності, наказу начальника Управління з питань майна комунальної власності № 269 від 05.04.2005 року, та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»Севастопольської міської ради 14.04.2005 року, за № 1376 в книзі 14нж на стор. 18. Представник позивача стверджує, що у відповідачів при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору. В судовому засіданні факт відсутності вказаної індивідуальної ліцензії відповідач не спростувала. Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня… Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.192, ч.3 ст.533 ЦК України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»). Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи. Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта –іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України. Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Згідно п.«г»ч.4 ст.5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст.5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам. Згідно ч.5 ст.5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Однак, у відповідач, а відтак і у позивача, як встановлено судом в ході розгляду справи, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня. Представником відповідача надано суду банківську ліцензію №67 від 13.12.2001 року, дозвіл №67-1 від 27.06.2006 року та додаток до даного дозволу. Однак, посилання представника відповідача на достатність вказаної банківської ліцензії, письмового дозволу та додатку письмового дозволу на використання іноземної валюти як засобу платежу при виконанні спірного договору кредиту, спростовується наступним. Відповідно до п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. Крім того, згідно п.1.2 вказаного Положення воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Позивач, в свою чергу, мав використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу відповідача. Так, пунктами 2.5., 2.6., 2.7., 2.8. кредитного договору передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позивачем щомісяця в розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівковим перерахуванням на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором. Отже, сторонами у вказаних пунктах кредитного договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позивач вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу. Аналізуючи наведене вище, позивач був зобов’язаний здійснювати свої обов’язки по оплаті грошових коштів за користування кредитом виключно в іноземній валюті, а не в національній валюті, як це передбачено чинним законодавством. Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою НБУ N 492 від 12.11.2003, поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Відповідно п.2.5. кредитного договору, повернення кредиту здійснюється позичальником у відповідності до графіку зменшення ліміту кредитування (повернення заборгованості за кредитом), який є невід’ємною частиною даного кредитного договору (Додаток № 2) на позичковий рахунок № 220380152481 шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунків позивача (його поручителів, гарантів та інших осіб у відповідності до п.2.13 кредитного договору). Кредит повертається лише в тій валюті, в якій він був виданий. Таким чином, підтверджується факт зобов’язання використання при сплаті кредиту позивачем саме готівкової іноземної валюти. Перерахування в подальшому відповідачу цих коштів на будь-які транзитні рахунки не стосується позичальника, так як його обов'язок зі сплати кредиту є виконаним з моменту внесення готівки в касу банку, як це передбачено договором кредиту, та підтверджується призначенням платежу у квитанціях –«Внесення готівки на поточний рахунок». Згідно п.1.1 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 N 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні. Відповідно до п.6.2 Правил фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами «а», «в»та «е»пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно п.6.3 Правил фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Таким чином, позивачу чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь відповідача шляхом внесення доларів США в касу останнього. На підставі викладеного можна дійти висновку, що чинним на момент укладення кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст.192, 533 ЦК України, п. «г»ч.4 ст.5 Декрету. З огляду на наведене вище відповідач не мав право видавати кредити в валюті іншій, ніж національній, а саме гривні. Посилання представника відповідача на те, що Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»не передбачається отримання індивідуальної ліцензії на «перерахування іноземної валюти»суперечить наведеному вище пп. «г»п. 4 ст. Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яким передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Крім того, суд не бере до уваги посилання представника відповідача на лист Національного банку України від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст.56 Закону України «Про Національний банк України»нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. На підставі викладеного суд приходить до висновку, що чинним на момент укладення спірного кредитного договору законодавством України не було передбачено, що безпосередньо банківська ліцензія, дозвіл та додаток до дозволу Національного банку України надають право громадянам України здійснювати валютні операції, зокрема виконувати грошові зобов'язання за кредитним договором в іноземній валюті, в силу імперативних положень ст.ст.192, 533 ЦК України, п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету. За приписами ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України є недійсним. Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до приписів ч.2 ст.548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги недійсність кредитного договору № 614/ПВ-06 від 22.12.2006 року в забезпечення виконання якого було укладено між позивачем та відповідачем Іпотечного договору № 614/ФКВ-06 від 22.12.2006 року, останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 ЦК України. З огляду наведеного, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі, слід визнати недійсними кредитний договір №614/ПВ-06 та Іпотечний договір №614/ФКВ-06, укладені 22.12.2006 року між позивачем та відповідачем. Судові витрати, за погодженням сторін, суд покладає на позивача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк»задовольнити повністю. Визнати недійсним кредитний договір №614/ПВ-06 від 22.12.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк». Визнати недійсним Іпотечний договір №614/ФКВ-06 від 22.12.2006 року, укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк». Рішення може бути оскаржене Апеляційному суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Головуючий у справі Д.Ю.Гапонов http://reyestr.court.gov.ua/Review/18511953

Договариваться никогда не поздно.