ANTIRAID

Справа № 2-2005/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.07.2009 року Ленінський районний суд м. Вінниці в складі : головуючого судді Зайцева А.Ю. при секретарі Цюрпіта Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк про стягнення коштів. В ході розгляду справи позивачами була подана позовна заява про зміну позовних вимог, у якій позивачі просили суд стягнути з відповідача проценти, пеню, відшкодувати збитки та моральну шкоду. Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 червня 2008 року між позивачами та ВАТ „ВіЕйБі Банк” в особі Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” були укладені договори банківського вкладу „Строковий” за № 56356/2008 та за № 56355/2008. Пунктом 2.2.3. вказаних договорів передбачена можливість дострокового розірвання договору з боку позивачів за умови повідомлення про це банк не пізніше ніж за 7 днів до дати розірвання договору, зазначивши в повідомленні дату повернення вкладу. Керуючись вимогами ч. 3 ст. 651, ч. 2 ст. 1060 ЦК України та п. 2.2.3. вказаних договорів, 30 січня 2009 року позивачами на адресу відповідача були направлені листи з повідомленням про розірвання укладених між нами договорів банківського вкладу „Строковий” за № 56356/20085 та за № 6355/2008 з 10 лютого 2009 року та про повернення належних їм коштів у цей день. Згідно з повідомленнями про вручення поштового відправлення, листи були вручені начальнику Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” 05 лютого 2009 року. Таким чином, днем розірвання договорів вважають 12 лютого 2009 року, і в цей самий день належні їм грошові кошти мали бути повернуті у повному обсязі. Незважаючи на те, що, на думку позивачів, обов’язок щодо повернення коштів виник у відповідача 12 лютого 2009 року, гроші були повернуті лише 18 червня 2009 року. Вважають, що відповідач прострочив виконання взятого на себе грошового зобов’язання в сумі по 6131,11 доларів США кожному з них та посилаючись на відповідні цивільно-правові норми просили суд стягнути з відповідача три процента річних від простроченої суми. Крім того, посилаючись на вимоги ч. 5 ст. 10 Закону України “Про захист прав споживачів” просили стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання фінансової послуги в розмірі по 10016,81 гривень кожному. Крім того, просили суд відшкодувати завдані їм майнові збитки, пов’язані з виплатою відсотків за договорами позики в сумі по 5479,2 гривень кожному та відшкодувати завдану моральну шкоду по 5000 гривень кожному. Позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, подала до суду заяву, в якій свій позов підтримала та просила задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, дав суду пояснення, аналогічні тим, які викладені у позовній заяві. Просив суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача позов не визнав, подав до суду письмові заперечення проти позову, в яких вказав, що дійсно 18 червня 2008 року між позивачами та відповідачем були укладені договори банківського вкладу. Відповідно до п. 1.6. договорів, дата вимоги вкладу – 18 червня 2009 року. Підстав для розірвання договорів в односторонньому порядку та у достроковому поверненні вкладів не було, оскільки заяви, подані позивачами не відповідали умовам п. 2.2.3. договорів, оскільки вкладник про дострокове повернення вкладу повинен попередити банк не пізніше ніж за 7 календарних днів. Не підлягає, на думку представника відповідача, стягнення на користь відповідачів трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки повернення вкладу не є грошовим зобов’язанням. Представник відповідача вважає безпідставним посилання позивачів на ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» для стягнення пені, оскільки вимоги позивачів про дострокове розірвання договорів не може вважатись замовленням роботи або послуги. Не підлягають задоволенню також, на думку представника відповідача, і позовні вимоги щодо відшкодування збитків, оскільки умовами договорів не передбачені випадки стягнення з відповідача збитків. Не передбачена така можливість 2 параграфом 3 глави 71 ЦК України, який регулює правовідносини, пов’язані з договорами банківського вкладу. Окрім того, відповідачем не порушено жодного порушення договірних зобов’язань. З цих самих підстав не підлягає задоволенню й позовні вимоги позивачів щодо відшкодування завданої їм моральної шкоди. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового засідання, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини. 18 червня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ „ВіЕйБі Банк” в особі Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” був укладений договір банківського вкладу „Строковий” за № 56356/2008. 18 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ „ВіЕйБі Банк” в особі Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” був укладений договір банківського вкладу „Строковий” за № 56355/2008. Предметом вказаних договорів є розміщення в Банку іменного ощадного банківського вкладу в сумі 5501,14 доларів США по кожному договору на строк 12 місяців з виплатою процентів зі спливом дії вкладу. Процентна ставка, визначена п. 1.5. договору становить 11,5% річних. Відповідно до квитанцій № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 18.06.2008 року суми коштів, вказаних у договорах були внесені до банку позивачами. 30 січня 2009 року позивачами на адресу відповідача були направлені листи з повідомленням про розірвання укладених між ними договорів банківського вкладу „Строковий” за № 56356/20085 та за № 6355/2008 з 10 лютого 2009 року та про повернення коштів у цей день. Згідно з повідомленнями про вручення поштового відправлення, листи були вручені начальнику Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” 05 лютого 2009 року. 12 лютого 2009 року позивачі звернулись до Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” за отриманням належних їм грошових коштів, на що отримали відмову. Відповідно до заяв на видачу готівки № 716238 та № 716342 від 18 червня 2009 року ОСОБА_1 були виплачені кошти у сумі 5501,14 та 629,97 доларів США як повернення депозитного вкладу та нарахованих на нього відсотків. Відповідно до заяв на видачу готівки № 716370 та № 716266 від 18 червня 2009 року ОСОБА_2 були виплачені кошти у сумі 5501,14 та 629,97 доларів США як повернення депозитного вкладу та нарахованих на нього відсотків. Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Згідно з ч. 2 ст. 1060 ЦК України, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Пунктом 2.2.3. договорів № 56356/2008 та № 56355/2008 передбачена можливість дострокового розірвання договору з боку вкладників за умови повідомлення про це банк не пізніше ніж за 7 днів до дати розірвання договору, зазначивши в повідомленні дату повернення вкладу. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що датою розірвання договорів банківського вкладу № 56356/2008 та № 56355/2008 від 18 червня 2008 року, які були укладені між ОСОБА_1 та ВАТ „ВіЕйБі Банк” і ОСОБА_2 та ВАТ „ВіЕйБі Банк” є 12 лютого 2008 року, оскільки згідно з повідомленнями про вручення поштового відправлення, листи, у яких позивачі повідомляли банк про дострокове розірвання договорів та дострокове повернення їхніх вкладів були вручені начальнику Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” 05 лютого 2009 року. За таких обставин належні позивачам грошові кошти повинні були виплачені їм не пізніше 12 лютого 2009 року. Заперечення представника відповідача щодо неналежного оформлення поданих позивачами до банку заяв про дострокове повернення вкладів судом до уваги не приймаються, оскільки зазначені заяви датовані 30 січня 2009 року і у той самий день були відправлені на адресу Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк”, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, чеки про оплату поштових послуг та описи вкладення. Таким чином, заяви про дострокове розірвання договорів були відправлені на адресу банку заздалегідь. Зі змісту заяв вбачається, що позивачі повідомляють банк про свій намір дострокового розірвання договорів з 10 лютого 2009 року. У заявах міститься посилання на вимоги ст. 651 ч. 1 ЦК України та умови п. 2.2.3. договорів банківського вкладу. У заявах також зазначена дата повернення вкладів – 10 лютого 2009 року. Незважаючи на те, що через сім днів після отримання вказаних заяв, а саме 12 лютого 2009 року, позивачі звернулись до Вінницького відділення ПКФ ВАТ „ВіЕйБі Банк” за отриманням належних їм коштів, останнє кошти не виплатило. Кошти позивачів не були повернуті їм і після звернення до суду. Таким чином, ВАТ „ВіЕйБі Банк” допустив порушення вимог ч. 2 ст. 1060 ЦК України, яка покладає на банк зобов’язання видачі вкладу на першу вимогу вкладника та умови договорів № 56356/2008 та № 56355/2008 від 18 червня 2008 року. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов’язання не допускається. Відповідно до ст. 1060 ч. 2 та п. 2.2.3. договорів № 56356/2008 та № 56355/2008 від 18 червня 2008 року грошове зобов’язання ВАТ „ВіЕйБі Банк” перед відповідачами полягало у виплаті належних їм грошових коштів 12 лютого 2009 року. Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми. Загальна сума простроченого відповідачем грошового зобов’язання становить по 6131,11 доларів США кожному з позивачів, що підтверджується заявами про видачу готівки №№ 716238, 716370, 716342, 716266. Таким чином, з відповідача на користь кожного з позивачів має бути стягнуто по 61,31 доларів США як три процента річних від простроченої суми. З урахуванням офіційного курсу НБУ гривні до долара США ( за 100 доларів США – 761,03 гривні), сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить по 466,56 гривень кожному. Частиною 5 статті 10 Закону України “Про захист прав споживачів” передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги). Фінансова послуга відповідача полягала у виплаті позивачам процентів за користування грішми. Як кошти за договором банківського вкладу, так і проценти за користування грішми мали бути повернуті 12 лютого 2009 року, тобто дата виконання послуги для відповідача згідно з договорами банківського вкладу - 12 лютого 2009 року. Оскільки фінансова послуга з боку відповідача була виконана лише 18 червня 2009 року, він на 126 днів прострочив виконання послуги. Суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача стосовно того, що ті відносини, які склалися між позивачами та відповідачем не відносяться до сфери послуг, оскільки саме статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” визначено поняття клієнта банку - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку. Крім того, Пленум Верховного Суду України у п. 2 Постанови N 5 від 12.04.1996 „Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів” звертає увагу судів, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із ...договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Таким чином, відкриття і ведення банком грошового рахунку є наданням банком фінансово-кредитних послуг. І на ці правовідносини поширюється Закон України „Про захист прав споживачів”. Розмір нарахованих позивачам процентів за користування коштами на день виникнення зобов’язання щодо виконання послуги становив по 348,22 доларів США кожному. Таким чином, розмір пені за прострочення виконання фінансової послуги становить по 1316,27 доларів США (348,22х3%х126), або по 10016,81 гривень кожному. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Оскільки позивачі звернулись до відповідача з приводу дострокового розірвання договорів банківського вкладу, це свідчить про необхідність у використанні належних позивачам коштів у цей період часу. В зв’язку з тим, що відповідач відмовився виконувати своє грошове зобов’язання та повернути позивачам належні їм кошти у строк, визначений ЦК України та договорами банківського вкладу, 16 лютого 2009 року позивачами були укладені договори позики з ОСОБА_3, на суму по 6000 доларів США кожен з позивачів. Сума позичених позивачами коштів відповідає тій сумі, яку відповідач мав повернути їм, виконуючи своє грошове зобов’язання. Відповідно до умов договору позики за користування позикою позивачі повинні сплатити позикодавцю три проценти щомісячно від суми позики. Згідно з відмітками на договорах позики від 16 лютого 2009 року кожен з позивачів сплатив ОСОБА_3 по 720 доларів США як проценти за користування позикою. Відмітки на договорах позики свідчать про те, що борг ОСОБА_3 був повернутий 18 червня 2009 року. Ця дата збігається з днем отримання своїх коштів позивачами від відповідача. На підставі статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. У відповідності з п. 2 статті 22 ЦК України збитками зокрема є витрати, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Таким чином, сплачені позивачами проценти за договорами позики від 16 лютого 2009 року є для них матеріальними збитками, які заподіяні з вини відповідача та пов’язані з несвоєчасним виконанням взятого на себе грошового зобов’язання. З урахуванням курсу долара США до гривні матеріальні збитки становлять по 5479,2 гривень кожному. Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають, оскільки чинний ЦК України не передбачає такого наслідку невиконання зобов’язання повернути грошовий вклад, як відшкодування моральної шкоди, а Закон України „Про захист прав споживачів”, передбачає право на таке відшкодування лише при певних наявних обставинах, які у даних правовідносинах відсутні. Судовий збір слід стягнути з відповідача в дохід держави відповідно до задоволеної частини позовних вимог. На підставі викладеного, ст.ст. 16, 22, 525, 526, 611, 623, 625, 651, 1060 ЦК України, ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та керуючись ст.ст. 11, 15, 57-61, 88, 212-215, 218 ЦПК України, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на користь ОСОБА_1 три проценти річних в сумі 466,56 гривень, пеню в сумі 10016,81 гривень, збитки в сумі 5479,20 гривень. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на користь ОСОБА_2 три проценти річних в сумі 466,56 гривень, пеню в сумі 10016,81 гривень, збитки в сумі 5479,20 гривень. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» на користь держави судовий збір в сумі 319,25 гривень. В задоволенні решти вимог позову відмовити. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається на протязі 10 днів з дня ухвалення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви на апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо їх не було подано. СУДДЯ: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/5815821

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 грудня 2010 року м. Харків Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі: Головуючого: судді Карімової Л.В., суддів Ізмайлової Г.Н., Яцини В.Б., при секретарі Коршун І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Соцкомбанк» на ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Соцкомбанк» про відшкодування збитків, завданих неякісним наданням фінансової послуги, – ВСТАНОВИЛА: 27 липня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зобов’язання відповідача відшкодувати збитки, завдані неналежним наданням фінансової послуги, пов’язаної з розміщенням на депозитному рахунку належних позивачу 100 000 грн. При цьому він послався на те, що між сторонами був укладений депозитний договір від 21.11.2008 року, відповідно до умов якого позивач вніс на депозитний рахунок банку 100 000 грн. на строк до 24.11.2009 року. Після спливу вказаного строку, позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення депозиту, однак відповідач на це звернення не відреагував, всупереч вимог ч. 2 ст. 1060 ЦК України грошових коштів не повернув, чим порушив право власності позивача. Посилаючись на вказані обставини, на Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затверджена постановою НБУ від 03.12.2003 року, яке відносить таку діяльність відповідача до фінансових послуг, та свої права споживача, передбачені ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», просив відшкодувати з відповідача завдані йому неналежним наданням фінансової послуги з розміщення на депозитному рахунку коштів збитки. Ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2010 року, яка діяла від імені суду, відкрито провадження по справі за вказаним позовом. Не погоджуючись з такою ухвалою з мотивів порушення правил підсудності, ПАТ комерційній банк «Соцкомбанк» в апеляційній скарзі просить її скасувати та постановити нову ухвалу про повернення позовної заяви позивачеві для подання до належного суду з підстав, передбачених ст. 115 ЦПК України, посилаючись на те, що спір виник з приводу виконання договору, а місцезнаходженням банку є м. Одеса, внаслідок чого відповідно до п. 2 ст. 109 ЦПК України цей позов підлягає розгляду у Приморському районному суді м. Одеса. Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши наведені в скарзі доводи та перевіривши матеріали справи за відсутності сторін, які повідомлялись про розгляд справи, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відкриваючи провадження по справі суд першої інстанції виходив з того, що спір виник з приводу неякісного надання фінансової послуги, яка передбачена укладеним сторонами депозитним договором. Згідно до наявного у матеріалах справи депозитного договору № 09-48-Р/0220 від 21.11.2008 року відповідач надає позивачу послуги з розміщення на депозитному рахунку у банку 100 000 грн., із нарахуванням 20,25 відсотків річних, виплатою їх щомісяця на вимогу вкладника, при цьому банк зобов’язується нараховувати та виплачувати відсотки на умовах цього договору та повернути вкладнику вклад на умовах та в порядку, передбачених договором. Місцезнаходження банку за цим договором – м. Одеса. АДРЕСА_2, а позивач мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1, ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», такі операції банку кваліфікуються як фінансова послуга. Стаття 4 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає право споживача на належну якість обслуговування та звернення до суду за захистом порушених прав, зокрема у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) за статтею 10 цього закону – на відшкодування завданих йому збитків. Виходячи з наведеного, оскільки відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть за їх вибором пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача, суд першої інстанції обґрунтовано та відповідно до вказаної норми цивільного процесуального закону відкрив провадження по справі за цим позовом, а доводи апеляційної скарги цього висновку не спростовують, то з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін. Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 2 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 312, ст.ст. 313, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія, – У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Соцкомбанк» відхилити. Ухвалу судді Московського районного суду м. Харкова від 27 липня 2010 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий : підпис Судді : підписи Згідно з оригіналом, Суддя: В.Б. Яцина. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13568233

Справа № 2-731/10 УХВАЛА 09 липня 2010 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі головуючого судді: Чередніченко Н.П. при секретарі: Чигир Т.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяви представників позивача ПАТ КБ «Правекс-Банк» - Овечкіна В»ячеслава Ігоровича та Гудька Олександра Анатолійовича про вжиття заходів забезпечення позову, - в с т а н о в и в: в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ КБ «Правекс – Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ТОВ «Азов Порт-Сервіс», ТОВ «Укрпромбудпроект-Сервісбудтехнології» про відшкодування заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії. Представники позивача звернулися до суду з заявами про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом: накладення арешту на житловий будинок № 53 з відповідними будівлями і спорудами, що знаходяться в АДРЕСА_1; накладенням арешту на земельну ділянку площею 0,1204 га, що розташована в АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222481600:02:004:0017, що належать на праві приватної власності ОСОБА_3; накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3; накладення арешту на житловий будинок АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_3; тимчасового обмеження громадян України – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у праві виїзду з території України та зобов»язати орган Державної прикордонної служби України не пропускати через державний кордон України. В судове засідання ніхто не з»явився, однак неявка сторін не перешкоджає розгляду питання про вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до п. п. 1,4 Постанов Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній ( за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в»їзду в Україну громадян України» передбачені підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Однак, Конституцією України, зокрема ст. 64 імперативно визначено, що конституційні права свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків передбачених Конституцією України. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу , а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Тобто судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заяви представників позивача підлягають частковому задоволенню, оскільки заявниками не надано доказів того, що такий вид як обмеження в праві виїзду за кордон є реальною можливістю виконання рішення суду. Керуючись ст. ст. 151-153 ЦПК України , суд - у х в а л и в: Заяви представників позивача ПАТ КБ «Правекс-Банк» (код в ЄДРПОУ 14360920, юридична адреса: м. Київ, Кловський узвіз, 9/2) - Овечкіна В»ячеслава Ігоровича та Гудька Олександра Анатолійовича про вжиття заходів забезпечення позову – задовольнити частково. Накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Дідовщини Фастівського району Київської області ( паспорт громадянина України серія СН № НОМЕР_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_4). Накласти арешт на земельну ділянку площею 0,1204 га, що розташована в АДРЕСА_2, кадастровий номер 3222481600:02:004:0017, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Дідовщини Фастівського району Київської області ( паспорт громадянина України серія СН № НОМЕР_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_4). Накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_3, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Дідовщини Фастівського району Київської області ( паспорт громадянина України серія СН № НОМЕР_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_4). Накласти арешт на житловий будинок АДРЕСА_4 Київської області, що належить ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Дідовщини Фастівського району Київської області ( паспорт громадянина України серія СН № НОМЕР_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_4). В частині заяви щодо тимчасового обмеження громадян України – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у праві виїзду з території України та зобов»язати орган Державної прикордонної служби України не пропускати через державний кордон України - відмовити. Ухвала може бути пред»явлена до виконання протягом трьох років. Ухвала підлягає негайному виконанню, але може бути протягом п”яти днів з моменту проголошення ухвали подана заява про апеляційне оскарження ухвали суду та подано апеляційну скаргу протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження ухвали. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10378495

Справа № 2-2264/2010 р. УХВАЛА 04 червня 2010 р. Суддя Євпаторійського міського суду АР Крим Горюнова Л.І. розглянувши заяву Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Євпаторійського відділення Кримської Республіканської Дирекції про забезпечення позову, В С Т А Н О В И В : В провадженні Євпаторійського міського суду знаходиться справа за позовом Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Євпаторійського відділення Кримської Республіканської Дирекції до ОСОБА_2 про дострокове стягнення кредитної заборгованості. 04.06.2010 р. від Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Євпаторійського відділення Кримської Республіканської Дирекції надійшло клопотання про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду громадянки України ОСОБА_2 за кордон. Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв’язання спорів у цій сфері. Оскільки зазначеним законом не передбачено за ухвалою суду тимчасове обмеження виїзду за корон боржника, в задоволенні заяви Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Євпаторійського відділення Кримської Республіканської Дирекції про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду громадянки України ОСОБА_2 за кордон слід відмовити. Керуючись ст. 33 Конституції України, Законом України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», У Х В А Л И В: В задоволенні заяви Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Євпаторійського відділення Кримської Республіканської Дирекції про забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження у праві виїзду громадянки України ОСОБА_2 за кордон - відмовити. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду АР Крим через Євпаторійський міський суд шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 10 днів апеляційної скарги. Суддя Л.І.Горюнова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9684997

Справа № 2-440/11 УХВАЛА про забезпечення позову 31 березня 2011 року м. Красноперекопськ Суддя Красноперекопського міськрайонного суду АР Крим Халдєєва О.В., розглянувши заяву Відділення «Кримської регіональної дирекції»ПАТ «ВТБ Банк» про забезпечення позову, ВСТАНОВИВ: Відділення «Кримської регіональної дирекції»ПАТ «ВТБ Банк»звернулось із|із| позовом до суду до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості. Водночас із поданням позовної заяви позивач - Відділення «Кримської регіональної дирекції»ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, у якій зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки відсутність обтяжень надає відповідачу можливість безперешкодно відчужувати власне майно, розпоряджатися власними коштами, та таким чином приховати від кредиторів реальні джерела та можливості погашення заборгованості, також, враховуючи вище зазначене, позивач просить на підставі ст. 152 ЦПК України та ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», ст. 9 Закону України «Про державну прикордонну службу України» постановити ухвалу про: накладення арешту на автомобіль марки Ford Transit 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; квартиру АДРЕСА_1 в межах заявленої суми позовних вимог у розмірі 52824 грн. та судового збору 528 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.; тимчасове обмеження відповідача у праві виїзду за межі України. Дослідивши заяву про забезпечення позову, вважаю за необхідне заяву про забезпечення позову задовольнити частково. Відповідно до ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЦПК України суд може застосовувати кілька видів забезпечення позову. Вважаю, що для забезпечення позову необхідно накласти арешт на автомобіль Ford Transit 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить на праві приватної власності ОСОБА_2, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, заборонивши вчиняти будь які дії щодо зняття з реєстраційного обліку та перереєстрації автомобіля, заборонивши ОСОБА_2 вчинення будь-яких цивільно-правових угод щодо належного йому автомобілю Ford Transit 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Також вважаю, що для забезпечення позову необхідно накласти арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в межах заявленої суми позовних вимог у розмірі 52824 грн. та судового збору 528 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. Щодо заборони вчиняти певні дії, а саме: обмеження відповідача у праві виїзду за кордон, вважаю, що заява не підлягає задоволенню оскільки згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України»№ 661- ІV від 03.04.2003 року, обов’язок щодо запобігання та недопущення в’їзду в Україну або виїзду з України осіб, яким згідно з законодавством не дозволяється в’їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, покладається на Державну прикордонну службу України. Отже обмеження права громадян України на виїзд за кордон є виключною компетенцією Адміністрації Державної прикордонної служби України. З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 151-153, 208-210 ЦПК України ч.2 ст.19 Конституції України, ст.19 Закону України «Про державну прикордонну службу України», УХВАЛИВ : Заяву Відділення «Кримської регіональної дирекції»ПАТ «ВТБ Банк»про забезпечення позову задовольнити частково. Забезпечити позовну заяву Відділення «Кримської регіональної дирекції»ПАТ «ВТБ Банк»|із|до ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості шляхом накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в межах заявленої суми позовних вимог у розмірі 52824 грн. та судового збору 528 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. Забезпечити позовну заяву шляхом накладення арешту на автомобіль марки Ford Transit 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які цивільно-правові угоди щодо належного йому автомобілю марки Ford Transit 1998 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 . В частині забезпечення позову шляхом тимчасового обмеження відповідача у праві виїзду за межі України відмовити. Копію ухвали суду для виконання направити у Державну виконавчу службу Красноперекопського міськрайонного управління юстиції АР Крим. Копію ухвали для відома направити МРЕВ м. Красноперекопська, КРП «БРТІ м. Красноперекопська». Копію направити позивачу Відділення «Кримської регіональної дирекції»ПАТ «ВТБ Банк»за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Перемоги, буд. 26. Копію ухвали після її виконання направити відповідачу ОСОБА_2, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 5- денний строк з дня проголошення ухвали апеляційної скарги, у разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя: О. В. Халдєєва http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14591291

Справа №: 2-971/11 УХВАЛА "06" квітня 2011 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі: головуючого – судді Ковальової О.Б. при секретарі – Полатайко О.Ю., розглянувши в судовому засіданні в м.Олександрії заяву публічного акціонерного товариства комерційний Банк «Приватбанк» про забезпечення позову,- В С Т А Н О В И В : ПАТ КБ « Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 жовтня 2005 року на загальну суму 25 647,78 грн.. Позивач також подав заяву, в якій з метою забезпечення позову, просить накласти арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 шляхом заборони будь – яким особам укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію та перереєстрацію, здійснювати його відчудження; обмежити відповідача у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов’язань. Обґрунтовуючи необхідність застосування таких видів забезпечення позову, позивач зазначає, що умов договору відповідач належним чином не виконав, щомісячних погашень кредиту не здійснював, а тому неприйняття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду. Суд вважає, що підстав для застосування заходів забезпечення позову на даний час не вбачається. Відсутність у заяві достовірних та належних доказів про те, що відповідач має намір і може вжити заходи щодо відчуження майна, позбавляє суд можливості дійти висновку про наявність достатньо обґрунтованого припущення зі сторони позивача, що невжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Крім того суд вважає, що при вирішенні цього питання необхідно враховувати, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Стаття 33 Конституції України гарантує кожному хто на законних підставах перебуває на території України свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання судових рішень» від 24.03.2008 року, на який посилається заявник, зокрема п.2 зазначеного Указу, містить лише вказівку щодо врегулювання до 20 травня 2008 року порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов’язання, покладені на них рішенням судів. В даному випадку рішення судом ще не прийнято. Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення. Керуючись ст., ст.151, 153 ЦПК України, У Х В А Л И В : В задоволенні заяви ПАТ КБ « Приватбанк» про забезпечення позову у цивільній справі за позовом до ОСОБА_1 відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14728667

Справа:№2-3/3-2010 року УХВАЛА 19.01.2010 р. м.Новоселиця Новоселицький районний суду, Чернівецької області у складі головуючого судді Вівчар Г.А. за участю секретаря судового засідання Щербань В.П. розглянувши заяву Публічне Акціонерне Товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, про забезпечення позову, - встановив: Позивач звернувся до суду з заявою в порядку ст.151-153 ЦПК України в якій посилається на те, що відповідачі мають боргові зобов’язання перед банком які підтверджуються договором кредиту. Відповідачі отримали кредит у сумі 4222,30 долара США якій не повернули. Вони мають можливість тримати закордонні паспорта і можуть виїхати за кордоном а тому просять суд обмежити їх виїзд шляхом заборонити відділу у справах громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Чернівецької області видати закордонні паспорта для виїзду за кордон і зобов’язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України вжити заходи щодо тимчасового затримання та вилучення наявних документів у відповідачів закордонних паспортів та обмежити їх виїзд за кордон. Дослідивши матеріали поданої заяви дійшов висновку, що в її задоволенні слід відмовити оскільки нормами ЦПК України не передбачено що компетенцією суду є обмеження громадян в отримані паспорту і вилучення паспорта. Згідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст..6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року N 3857-XII, встановлені підстави для обмеження виїзду громадяни України за кордон і вони відносяться до компетенції органів внутрішніх справ. З урахуванням наведеного і керуючись ст..3,4 ЦПК України, ст.19 Конституції України, суд, - ухвалив: Відмовити у задоволені заяви Публічне Акціонерне Товариства ОСОБА_1 «Приватбанк» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, про забезпечення позову. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Апеляційного суду Чернівецької області через місцевий Новоселицький районний суд шляхом подачі в 5-денний строк з дня винесення ухвали заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 10 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8624268

Справа № 22-117/11 Апеляційний суд Запорізької області Судова палата з цивільних справ Україна, 69000, м.Запоріжжя, пр.Леніна,162 Суддя 1-ї інстанції Лихосенко М.О. Суддя доповідач Бондар М.С . 08 лютого 2011 року РІШЕННЯ Іменем України Коллегія судової палаті з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючий - суддя : Бондар М.С., судді: Крилова О.В., Кухар С.В. секретар - Повєткіна О.М. при участі: прокурора - адвоката - розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 на заочне рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.03.2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за кредитним договором, - в с т а н о в и л а : У листопаді 2009 року Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі-Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, відсотків та пені за кредитним договором, зазначаючи на те, що за договором кредиту № CM-SME200/264/2007 від 05.12.2007 року відповідач ОСОБА_2 для особистих потреб одержав у Банку 180 000 доларів САША на строк до 04.12.2014 року. Про те свої зобов'язання, щодо своєчасного повернення кредиту та відсотків за користування кредитом на виконав. У зв'язку з цим виникла заборгованість на загальну суму 1 692 892 грн. 73 коп.. Відповідач ОСОБА_3 є поручителем боржника. Посилаючись на викладене просили солідарно стягнути на користь Банка зазначену заборгованість. Заочним рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.03.2010 року заявлені вимоги задоволені. Окрім того, з метою забезпечення виконання ухваленого рішення суд обмежив виїзд відповідачів за межі України до виконання зобов’язань за кредитним договором. В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 просив скасувати ухвалене рішення в частині обмеження ОСОБА_2 щодо виїзду за межі України. Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палаті з цивільних справ апеляційного суду дійшла до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Апеляційний суд не обмежений доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або процесуального права (ст.303 ЦПК). З матеріалів справи видно, що за договором кредиту № CM-SME200/264/2007 від 05.12.2007 року відповідач ОСОБА_2 для особистих потреб одержав у Банку 180 000 доларів США на строк до 04.12.2014 року (а.с.7). Свої зобов'язання щодо умов Договору цей відповідач не виконав належним чином, у зв'язку з чим виникла заборгованість на суму визначену в позові, а саме 1 692 892 грн. 73 коп. (а.с.16). За ст. 526 ЦК зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Таким чином, за правилами ст.1050 ЦК боржник зобов'язаний сплатити позивачу всі нараховані і несплачені суми за умовами договору. Відповідач ОСОБА_3 поручились перед позивачем за виконання Боржником свого обов'язку (а.с.14). Відповідно до ч. 2 ст.553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником, тобто в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів. Згідно ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. За змістом апеляційної скарги, представник відповідача ОСОБА_2 не погоджується з рішенням суду в частині обмеження ОСОБА_2 до виїзду за кордон. Забезпечуючи виконання рішення суд першої інстанції вважав за можливим з підстав визначених Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" обмежити виїзд відповідачів за кордон. Згідно зі ст.33 Конституції України , кожному, хто на законних підставах знаходиться на території України гарантується право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом . На час розгляду справи питання виїзду з України регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" № 3857-Х 11 від 21.01.1994 р. Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначені у ст.6 Закону "Про порядок виїзду з України і в'їзду в України громадян України" і пунктом 5 передбачено, що підставою для тимчасового обмеження виїзду може бути ухилення від виконання зобов'язань, покладених на громадянина судовим рішенням. Статтями 6 та 8 цього Закону регулюється порядок вирішення та порядок розв'язання спорів. Однак вирішення питань відмови у видачі паспорта, його затримання та вилучення, відмови громадянину у праві виїзду за кордон не відноситься до цивільної юрисдикції. З огляду на наведені правові норми та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування Цивільного процесуального кодексу України при вирішенні заяви позивача про тимчасове обмеження відповідачів у праві виїзду за межі України. У відповідності до п.1 ст.205,310 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З огляду на викладене рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі. Керуючись ст.307,309,310,313,314,316,317 ЦПК України, судова колегія, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 11.03.2010 року в частині обмеження права виїзду ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за кордон скасувати із закриттям провадження у справі в цій частині. Решту рішення залишити без змін. Рішення судової колегії може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13741653

Решение третейского или обычного суда Вам пришло?

Если Вы хотите добровольно передать автомобиль, то можете позвонить госисполнителю и узнать куда Вам привезти автомобиль. На площадке с Вами подпишут акт приема передачи (изъятия залогового имущества). В дальнейшем будет назначена оценка и аукцион. Лучше покупателя ищите сами иначе автомобиль продадут значительно дешевле его реальной стоимости. А остаток долга так на Вас и останется.

1. Не важно, главное не дать получить исполнительный лист.2. Вы все правильно указали. 3. Возможна, но для начала разберитесь со страховкой. 4. Отдельно и по порядку. Тут главное время. 5. Можно вначале от одного, а потом и от другого. Главное не пропустите 3 месяца с момента, когда Вы узнали. 6. Конечно и есть положительная практика. 7. Звоните и пообщаемся.

Отвечу Вам по порядку:1. Договор можно попытаться расторгнуть, но для начала я бы рекомендовал оспорить решение третейского суда, чтобы банк не мог получить исполнительный лист. Основания для оспаривания, как раз и будут отсутствие уведомления. Относительно расторжения, помимо досрочного взыскания основаниями может быть существенное изменении обстоятельств ст. 652 ГК Украины. 2. Договор залога и так прекратил свое действие в связи с гибелью предмета залога. 3. Подавайте отдельный иск по третейской оговорке и отдельный иск по процентной ставке (есть довольно много положительных решений). При этом до рассмотрения иска по процентной ставке и иска о недействительности третейской оговорки просите остановить производство по Вашему же иску об отмене решения третейского суда. Еще рекомендую посмотреть свои договора, обычно этот фашиствующий банк заключает дополнительный кредитный договор на страховку и если Вы не страхуете, он за Вас страхует автоматически. Поэтому Ваше авто может быть застраховано и необходимо будет еще привлечь страховую компанию. Необходима будет помощь, звоните.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 березня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є. суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Заголдного В.В., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка О.О., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви ОСОБА_36, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Національного банку України про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_37 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), ОСОБА_36, треті особи: Національний банк України (далі – НБУ), ОСОБА_38, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_39, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, в с т а н о в и в : У січні 2010 року ОСОБА_37 звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про розірвання договору іпотеки з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при його укладенні. У березні ОСОБА_37 змінив підставу, предмет та розмір позовних вимог, посилаючись на те, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_36 (позичальник) і закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке в подальшому було перетворене в публічне акціонерне товариство, укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, відповідно до якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_36 зобов’язань за цим договором 17 червня 2008 року між ОСОБА_37 і ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_37 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. На час укладення договору споживчого кредиту в його сторін не було індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. ОСОБА_37 просив визнати недійсними договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений між ним і ПАТ «ОТП Банк»; виключити з Державного реєстру іпотек та Єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію договору іпотеки й про заборону відчуження нерухомого майна за цим договором. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено: визнано недійсними договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_37 і ПАТ «ОТП Банк»; виключено з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію договору іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомості майна запис про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишено без змін. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 січня 2011 року виправлено описку в резолютивній частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та зазначено: виключити з Державного реєстру іпотек запис від 18 червня 2008 року за реєстровим № 7407321 про державну реєстрацію договору іпотеки № 3187 від 17 червня 2008 року; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомості майна запис від 17 червня 2008 року за №7400767 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № 3187. У січні 2011 року ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_36, НБУ звернулися до Верховного Суду України із заявами про перегляд судових рішень, ухвалених у даній справі, у зв’язку з неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36 просять скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. НБУ просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявники надали рішення Верховного Суду України від 20 жовтня 2010 року у справі № 6 – 50418св10, рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року у справі № 6-50418св10, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 листопада 2010 року у справі №2-25/2010, від 12 листопада 2010 року у справі №2-1832/10, від 26 листопада 2010 року у справі №2-1662/10, правовідносини в яких подібні до правовідносин у даній справі. У доданих судових рішеннях міститься висновок про те, що за відсутності нормативних вимог для застосування індивідуального ліцензування щодо валютних операцій, пов’язаних із наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитів в іноземній валюті згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку ; наявність у банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявниками обставини в межах їхніх доводів, Верховний Суд України вважає, що заява НБУ підлягає задоволенню, заяви ПАТ «ОТП Банк» і ОСОБА_36 – частковому задоволенню. Судами встановлено, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_36 (позичальник) та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір споживчого кредиту № ML 700/1198/2008, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_36 зобов’язань за цим договором 17 червня 2008 року між ОСОБА_37 та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір іпотеки (майнової поруки) № PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_37 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. 8 листопада 2006 року, тобто до надання кредиту, ПАТ «ОТП Банк» отримало в НБУ банківську ліцензію № 191, дозвіл № 191-1 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями. Залишаючи без змін рішення суду першої й апеляційної інстанцій, касаційний суд погодився з висновками судів про те, що ПАТ «ОТП Банк» не мало права на укладення договору споживчого кредиту з ОСОБА_36, оскільки кредит надано в іноземній валюті, а банк не отримав індивідуальної ліцензії, необхідної для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу; наявність у банку банківської ліцензії й дозволу на право здійснення операцій з валютними цінностями, виданих НБУ, не є достатньою підставою для здійснення банком валютних операцій. З таким рішенням касаційного суду погодись не можна. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ). Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ . Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету. Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операції, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями , що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ. Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті . Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою. Тобто надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України. За таких обставин не ґрунтується на вимогах матеріального права висновок касаційного суду про те, що за відсутності в ПАТ «ОТП Банк» індивідуальної ліцензії спірний договір споживчого кредиту не відповідає вимогам закону, а тому є недійсним, наслідком чого є недійсним і договір іпотеки. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених статтею 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись ст. ст. 353, 360-3, 360-4 ЦПК України, Верховний Суд України постановив: Заяву Національного банку України задовольнити. Заяву ОСОБА_36, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Т.Є.Жайворонок Судді В.П. Барбара І.С. Берднік Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська М.І. Гриців В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець В.В. Заголдний П.І. Колесник М.Є. Короткевич О.А. Коротких В.І. Косарєв О.В. Кривенда О.Т. Кузьменко Д.Д. Луспеник Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький В.Ф. Школяров А.Г. Ярема http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15090148

Я считаю, что ее можно обжаловать и нужно. В крайнем случае, Ваше заявление оставят без рассмотрения.А в целом необходимо обжаловать само решение третейского суда.

Необходимо в судебном порядке признавать данный кредитный договор недействительным.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 липня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Луспеника Д.Д., Косенка В.Й., Костенка А.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», третя особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бургазли Ірина Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року, в с т а н о в и л а : У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за зверненням відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» приватним нотаріусом Бургазли І.І. вчинено виконавчий напис № 318 від 14 січня 2009 року за невиконання кредитного договору, на підставі якого державним виконавцем було відкрито виконавче провадження і складено акт опису та арешту майна від 13 травня 2009 року, за яким був описаний, належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1. Позивач просив суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, зазначаючи, що договір іпотеки забезпечував кредитний договір з іншою датою, ніж він підписав з відповідачем; нотаріусом не перевірена безспірність заборгованості, правильності розрахунку боргу, а також не враховано невідповідність дат підписаного кредитного договору. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано виконавчий напис № 318 від 14 січня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати ухвалені судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 9 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 18 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д.Д. Луспеник В.Й. Косенко А.В. Костенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10719101

Справа № 22-861/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий у 1-й інстанції: Кляшторний В.С. Суддя-доповідач: Глазкова О.Г. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2010 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого Бєлки В.Ю. суддів Глазкової О.Г. Кримської О.М. при секретарі Остащенко О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Бургазли Ірина Іванівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, В С Т А Н О В И Л А : У червні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», третя особа: приватний нотаріус Запорізького нотаріального округу Бургазли І.І., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в якій було зазначено, що за зверненням ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» приватним нотаріусом Бургазли І.І. вчинено виконавчий напис № 318 від 14.01.2009 року. На підставі зазначеного виконавчого напису державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження та складено акт опису та арешту майна від 13.05.2009 року, за яким був описаний будинок АДРЕСА_1. Позивач вважав, що відповідач не мав права звертатися для вчинення, а приватний нотаріус Бургазли І.І. не мав права вчиняти виконавчий напис № 318 від 14.01.2009 року з наступних підстав. Від нотаріуса Бургазли І.І. позивач 24.12.2008 року отримав лист, в якому зазначалося, що 28.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем був укладений кредитний договір № 014М7-40М 348-36, відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 38380 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором від 28.03.2007 року між Банком та позивачем був укладений договір іпотеки, посвідчений 28.03.2007 року за № 1630 приватним нотаріусом Бургазли І.І. Також в зазначеному листі говорилось про наявність заборгованості за кредитним договором в сумі 307324 грн. 94 коп. В п.п. 1.1. іпотечного договору № 1630, посвідченого приватним нотаріусом Бургазли 1.1., зазначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з кредитного договору № 014М7-40М248-36 від 27.03.2007 року. Кредитний договір 27.03.2007 року між сторонами не укладався, він був укладений 28.03.2007 року, отже іпотечний договір не забезпечував виконання зобов'язань саме за кредитним договором від 28.03.2007 року. Однак, виконавчий напис був зроблений саме у зв'язку з невиконанням кредитного договору від 28.03.2007 року. Невідповідність дат в договорах простежується і у вимогах банку від 28.11.2008 року, і в квитанціях про погашення процентів. Крім того, нотаріусом не були досліджені документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання, нотаріус обмежився вимогою банку від 12.11.2007 року № 11-13\01-02\308, а на момент звернення відповідача до нотаріуса для вчинення виконавчого напису минув майже рік, перевірки по змінам, які відбулись за цей рік проведено не було. Крім того, виконавчим написом від 14.01.2009 року звернено стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1. В будинку мешкають позивач, його дружина, батьки та діти: ОСОБА_7, 2002 року народження та ОСОБА_8, 2003 року народження. У зв'язку з зазначеними обставинами позивач просив суд визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. № 318 від 14.01.2009 року таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І.І. №318 від 14.01.2009 року таким, що не підлягає виконанню. В апеляційній скарзі ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», посилаючись на незаконність та необгрунтованність рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28.03.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір. В забезпечення виконання зобов”язання за кредитним договором від 28.03.2007 року між сторонами 28.03.2007 року був укладений договір іпотеки. У зв”язку з неналежним виконанням кредитного договору 28.11.2008 року за № 12-21/11-9047 ОСОБА_4 та поручителям Банком була направлена вимога про повернення заборгованості по кредиту протягом 30 днів з моменту отримання вимоги. 19.12.2008 року Банком на адресу приватного нотаріуса направлено клопотання про здійснення виконавчого напису. 14.01.2009 року вчинено виконавчий напис за № 318, на підставі якого державний виконавець відкрив виконавче провадження та склав акт опису та арешту майна від 13.05.2009 року, на підставі якого був описаний жилий будинок № 209 по вул.Епронівській в м.Запоріжжі, який належить на праві приватної власності іпотекодавцю, для подальшого його реалізації не раніше 23.05.2009 року. Задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд правильно прийшов до висновку, що його вимоги законні та підтверджуються наданими доказами, відповідають вимогам закону. Так, у п.п.11 договору іпотеки зазначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотеко- держателя, що виникають з кредитного договору № 014/17-40/1348-36 від 27.03.2007 року. Проте, 27.03.2007 року між сторонами кредитний договір не укладався і таким чином договір іпотеки не забезпечував виконання зобов”язань за кредитним договором від 28.03.2007 року. Крім того, у виданих Банком квитанціях призначення платежу по кредитному договору вказані різні дати договору, а саме від 27.03.2007 року та від 28.03.2007 року. Твердження представника Банку про те, що невідповідність зазначених дат в документах виникла внаслідок помилок, є безпідставними, оскільки ніякими доказами не підтверджені. Також судом встановлено, що відсутні документи на підтвердження безпірності заборгованості та її розмір, правильність нарахування пені. Згідно ч.1 ст.33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання боржником основного зобов”язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов”язанням шляхом стягнення на предмет іпотеки. Виконавчим написом від 14.01.2009 року звернено стягнення на жилий будинок № 209 по вул.Епронівській в м.Запоріжжі, який на праві власності належить ОСОБА_4 та в якому проживає він, його дружина, батьки та двоє малолітніх дітей. Стаття 58 Закону України „Про іпотеку” передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві. Стаття 40 цього ж Закону передбачає, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Але стаття 47 Конституція України передбачає права кожного на житло, а держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. В статті 48 Конституції України зазначено, що кожний має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім”ї, що включає і житло. Колегія суддів вважає, що сума заборгованості Банку суттєво не впливає на стан його фінансово-господарської діяльності або змінює обсяг його прав. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм закону, а тому підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 09 грудня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення. Головуючий Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8318571

Справа 2-2936 \ 2009 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2009 р. м. Запоріжжя Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Кляшторного В.С., при секретарі Керопян В.Ф., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_2», 3-я особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання виконавчого надпису таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_4 ОСОБА_2», 3-я особа – приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання виконавчого надпису таким, що не підлягає виконанню. В позові зазначив, що за зверненням ВАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_2» приватним нотаріусом ОСОБА_5 вчинено виконавчий надпис № 318 від 14.01.2009 року. На підставі зазначеного виконавчого надпису державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження та складено акт опису та арешту майна від 13.05.2009 року, за яким був описаний будинок № 209 по вул. Епропівській в м. Запоріжжі. Позивач вважає, що відповідач не мав права звертатися для вчинення, а приватний нотаріус ОСОБА_5 не мав права вчиняти виконавчий надпис № 318 від 14.01.2009 року з наступних підстав. Від нотаріуса ОСОБА_5 позивач 24.12.2008 року отримав лист, в якому зазначалося, що 28.03.2007 року між ВАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_2» та позивачем був укладений кредитний договір № 014\17-40\1348-36, відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 38380 доларів США. В забезпечення виконання зобов’язання за вказаним кредитним договором від 28.03.2007 року між Банком та позивачем був укладений договір іпотеки, посвідчений 28.03.2007 року за № 1630 приватним нотаріусом ОСОБА_5 Також в зазначеному листі говорилось про наявність заборгованості за кредитним договором в сумі 307324 грн. 94 коп. В п.п. 1.1. іпотечного договору № 1630, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5, зазначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з кредитного договору № 014\17-40\1248-36 від 27.03.2007 року. Кредитний договір 27.03.2007 року між сторонами не укладався, він був укладений 28.03.2007 року, отже іпотечний договір не забезпечував виконання зобов’язань саме за кредитним договором від 28.03.2007 року. Однак, виконавчий надпис був зроблений саме у зв’язку з невиконанням кредитного договору від 28.03.2007 року. Невідповідність дат в договорах простежується і у вимогах банку від 28.11.2008 року, і в квитанціях про погашення процентів. Крім того, нотаріусом не були досліджені документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання, нотаріус обмежився вимогою банку від 12.11.2007 року № 11-13\01-02\308, а на момент звернення відповідача до нотаріуса для вчинення виконавчого надпису минув майже рік, перевірки по змінам, які відбулись а цей за цей рік проведено не було. Крім того, виконавчим надписом від 14.01.2009 року звернено стягнення на житловий будинок № 209 по вул.. Епропівській в м. Запоріжжі. В будинку мешкають позивач, його дружина, батьки та діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. У зв’язку з зазначеними обставинами позивач просить суд визнати виконавчий надпис, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 № 318 від 14.01.2009 року таким, що не підлягає виконанню. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1О наполягав на позовних вимогах, підтвердив обставини, викладені в позові, просив суд задовольнити вимоги в повному обсязі. Представник відповідача ОСОБА_2 позов не визнав, суду пояснив, що невідповідність зазначених позивачем дат в документах виникла внаслідок помилки, але підстав для визнання виконавчого надпису таким, що не підлягає виконанню немає. 3-я особа – приватний нотаріус ОСОБА_5 до суду не з’явилась, заперечень не подавала. Вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню. Згідно ст. 15, 16 ЦК України будь-яка особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Захист повинен відбуватися засобом, передбаченим ст. 16 ЦК України або іншим, передбаченим законом. Пунктом 12 статті 110 ЦПК України передбачений такий спосіб захисту, як пред’явлення позову до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Згідно ст.. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановленого договором або законом. Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержателем є кредитор за основним зобов'язанням. Згідно ст. 3 Закону України “Про іпотеку” іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки. Згідно ст. 33 Закону України „Про іпотеку”, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд, при винесенні рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки має право застосувати спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом застосування процедури, встановленої ст.38 Закону України «Про іпотеки», тобто продажу Іпотекодержателем (Позивачем) предмета іпотеки будь-якому покупцеві за початковою договірною ціною, визначеною іпотекодавцем (Відповідач) та іпотекодержателем (Позивач). Судом було встановлено, що обставини, викладені в позовній заяві відповідають дійсності. За зверненням ВАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_2» приватним нотаріусом ОСОБА_5 вчинено виконавчий надпис № 318 від 14.01.2009 року. На підставі зазначеного виконавчого надпису державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження та складено акт опису та арешту майна від 13.05.2009 року, за яким був описаний будинок № 209 по вул.. Епропівській в м. Запоріжжі, що підтверджено постановою про відкриття виконавчого провадження від 06.05.2009 року та актом опису й арешту майна від 13.05.2009 року. Від нотаріуса ОСОБА_5 позивач 24.12.2008 року отримав лист, в якому зазначалося, що 28.03.2007 року між ВАТ «ОСОБА_4 ОСОБА_2» та позивачем був укладений кредитний договір № 014\17-40\1348-36, відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 38380 доларів США. В забезпечення виконання зобов’язання за вказаним кредитним договором від 28.03.2007 року між Банком та позивачем був укладений договір іпотеки, посвідчений 28.03.2007 року за № 1630 приватним нотаріусом ОСОБА_5 Також в зазначеному листі говорилось про наявність заборгованості за кредитним договором в сумі 307324 грн. 94 коп. В п.п. 1.1. іпотечного договору № 1630, посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_5, зазначено, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з кредитного договору № 014\17-40\1248-36 від 27.03.2007 року. Кредитний договір 27 .03.2007 року між сторонами не укладався, він був укладений 28 .03.2007 року, отже іпотечний договір не забезпечував виконання зобов’язань саме за кредитним договором від 28.03.2007 року. Однак, виконавчий надпис був зроблений саме у зв’язку з невиконанням кредитного договору від 28.03.2007 року. Невідповідність дат в договорах простежується і у вимогах банку від 28.11.2008 року, і в квитанціях про погашення процентів що додані до матеріалів справи. В одному і тому ж документі відповідач сам посилається на кредитні договори від різних дат: від 27 березня 2007р. та 28 березня 2007р. Коли позивач погашав кредит працівники банку у квитанціях також зазначали різні кредитні договори: - квитанція №032/39-11 від 18.06.2007р. призначення платежу: погашення % по кредитному договору №014/17-40/1348-36 від 28. 03.2007р. - квитанція №032/39-6 від 19.09.2007р. призначення платежу: погашення % по кредитному договору №014/17-40/1348-36 від 28. 03.2007р. - квитанція №К3/1 від 30.10.2007р. призначення платежу: погашення % по кредитному договору №014/17-40/1348-36 від 27. 03.2007р. - квитанція №К3/2 від 30.10.2007р. призначення платежу: погашення % по кредитному договору №014/17-40/1348-36 від 27. 03.2007р. - квитанція №032/80-5 від 28.02.2008р. призначення платежу: погашення % по кредитному договору №014/17-40/1348-36 від 27. 03.2007р. Невідповідність дат у зазначених документах даті укладення договору ставить під сумнів правомірність виконавчого надпису. Крім того, нотаріусом не були досліджені документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N 1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання . Нотаріусом взагалі не були досліджені документи, що підтверджують саме безспірність заборгованість та її розмір. Нотаріус обмежився вимогою Банка (відповідача), від 12.11.2007р. вих. №11-13/01-02/308. На момент звернення відповідача до нотаріуса для вчинення виконавчого напису вже минув майже рік. Нотаріус не поцікавився змінами, які відбулися за цей рік, станом проплат за кредитним договором, розміром заборгованості, правильністю нарахування пені та строками позовної давності. На думку суду, без перевірки первинних бухгалтерських документів нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис. Крім того, виконавчим надписом від 14.01.2009 року звернено стягнення на житловий будинок № 209 по вул.. Епропівській в м. Запоріжжі. В будинку мешкають позивач, його дружина, батьки та діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджено домовою книгою. У ст. 47 Конституції України закріплено, що кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Виконавчим написом нотаріуса №318 від 14.01.2009р. звернено стягнення на домоволодіння №209 по вул. Епропівській у м. Запоріжжі, на його підставі відкрито виконавче провадження та складено акт опису та арешту майна для подальшого його реалізації. Про це прямо написано в акті опису й арешту: «Описане майно буде передане для реалізації не раніше 23.05.2009р.». В свою чергу виконавчий напис нотаріуса не є рішенням суду, тому, виходячи з положень Конституції України, які є нормами прямої дії, відповідач не міг звертатися до нотаріуса, а нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис, яким позивач фактично позбавляється житла. Аналізуючи надані суду докази, суд дійшов висновку, що вимоги позивача законні та обгрунтовані, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Керуючись ст. 47 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 509, 510, 525, 526, 527, 530, 589, 590, 591, 610-612, 629, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 10,12,11, 60, 110, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_3 - задовольнити. Визнати виконавчий надпис, вчинений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5. № 318 від 14.01.2009 року таким, що не підлягає виконанню. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя: В.С. Кляшторний http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/7056778

Справа № 2-4718/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2010 р. м. Сімферополь Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим в складі: головуючої судді - Благодатної О.Ю., при секретарі - Вишнякової К.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк», Кримської філії відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про захист прав споживачів, повернення банківського вкладу (депозиту) та відсотків за вкладом, в с т а н о в и в Позивач звернувся до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк», Кримської філії відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про захист прав споживачів, повернення банківського вкладу (депозиту) та відсотків за вкладом. Свої вимоги позивач мотивує тим, що 03 грудня 2003 року між позивачем і Кримською філією ВАТ «Інпромбанк» в особі заступника директора Мокрецова І. В., діючого на підставі довіреності №1903 від 30.10.2003 року, був укладений договір банківського вкладу (депозиту) №1658/С. 03.12.2003р., згідно п.2.1. даного договору позивач вніс, а відповідач прийняв грошові кошти в сумі 37660 (тридцять сім тисяч шістсот шістдесят) грн. 00 коп. на депозитний рахунок №НОМЕР_1. на строк з 03 грудня 2003 року по 02 грудня 2004 року. Згідно п.2.3. договору відповідач щомісяця повинен нараховувати прості проценти від суми вкладу із розрахунку 18% річних на строк розміщення вкладу і виплачувати цей дохід вкладнику. Так, 06 грудня 2004 року між ОСОБА_1 і Кримською філією відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» в особі заступника директора банку, діючого на підставі довіреності №259 від 26.02.2004р.був укладений договір банківського вкладу (депозиту) №1021/С. Згідно п.1.1. даного договору позивач вніс, а банк прийняв гроші у розмірі 44000 (сорок чотири тисячі) грн. 00 коп. на депозитний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 06 грудня 2004 року по 06 грудня 2005 року. Згідно п. 1.3. договору Банк щомісяця повинен нараховувати прості проценти від суми вкладу із розрахунку 17% річних на строк розміщення вкладу і виплачувати дохід вкладнику. 30 грудня 2004 року між позивачем та Кримською філією ВАТ «Інпромбанк» був укладений договір банківського вкладу (депозиту) №1054/С. Згідно п. 1.1. даного договору ОСОБА_1 вніс, а Банк прийняв кошти у розмірі 65160 (шістдесят п'ять тисяч сто шістдесят) грн. 00 коп. депозитний рахунок №НОМЕР_1, на строк з 30 грудня 2004 року по 30 грудня 2005 року. Зазначений внесок підтверджується квитанцією Банку №1116 від 30. 12.2004 року Згідно п. 1.3. договору Банк щомісяця повинен нараховувати проценти від суми вкладу із розрахунку 18,5% річних на строк розміщення вкладу і виплачувати цей дохід вкладнику. Також, 04 квітня 2007 року між ОСОБА_1, і Кримською філією ВАТ «Інпромбанк» був укладений договір банківського вкладу (депозиту) №241/С. Згідно п. 1.1. даного договору позивач вніс, а Банк прийняв належні позивачу грошові кошти в сумі 72000 (сімдесят дві тисячі) грн. 00 коп. на депозитний рахунок №НОМЕР_1, на строк з 04 квітня 2007 року по 04 квітня 2008 року. Зазначений внесок підтверджується квитанцією Банку №380 від 04.04.2007 року. Згідно п.1.3. договору Банк щомісяця повинен нараховувати проценти від суми вкладу із розрахунку 17% річних на строк розміщення вкладу і виплачувати цей дохід вкладнику. Крім того, 11 грудня 2008 року між ОСОБА_1 і Кримською філією ВАТ «Інпромбанк» був укладений договір банківського вкладу (депозиту) №1179 USD-с. Згідно п. 1.1. даного договору 11.12.2008р. позивач вніс, а Банк прийняв належні позивачу грошові кошти в сумі 17461 (сімнадцять тисяч чотириста шістдесят один) доларів США на вкладний (депозитний) рахунок №263040653822, на строк з 11 грудня 2008року по 11 червня 2009 року. Згідно п.1.3. договору Банк щомісяця повинен нараховувати проценти від суми вкладу із розрахунку 13% річних на строк розміщення вкладу і виплачувати цей дохід вкладнику. 11.02.2010 року , 19.02.2010 року позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення суми депозиту та процентів від нього. Відповідно п. 3.1.4. договору банківського вкладу відповідач був зобов’язаний не пізніш ніж через 2 дні з моменту отримання заяв про повернення банківського вкладу повернути кошти, однак за станом на 12.04.2010р. відповідач не повернув грошові кошти. На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача 147450,34грн за договором 1179 USD-с від 11.12.2008р., 51918,80 грн за договорами №1658/С від 03.12.2003року та №1021/С від 06.12.2004р., 84240,00 грн за договором №241/С від 04.04.2007р., 77214,60 грн за договором №1054/С від 30.12.2004р., а всього 213373,4 гривні, а всього 360823,74 грн. У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3, та ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали у повному обсязі просили суд задовольнити на підставах викладених у позовній заяві. Представник відповідача за довіреністю від 15.06.2010р. Панасейко Н.В. позовні вимоги не визнала суду пояснила,що грошові кошти з першого договору банківського вкладу (депозиту) № 1658/С від 30.10.2003 року булі перераховані на рахунок банку відповідно договору від 06.12.2004року за № 1021/С., також після звернення ОСОБА_1 до Кримської філії ПАТ «Інпромбанк» з заявою від 11.02.2010р. щодо повернення депозитного вкладу по депозитному договору №1179USD-с , при проведенні інвентаризації рахунків та договорів, відкритих на ім’я ОСОБА_1. було з’ясовано той факт, що по діючому поточному рахунку залишок коштів складає 0,07 доларів США, операції по рахунках, відкритих на ім’я ОСОБА_1 не здійснювалось починаючи з 04.12.2004р., вказаний депозитний договір №1179USD-с з позивачем не укладався та не реєструвався. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовна заяви підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено, що 03.12.2003р. за № 1658/С між позивачем та ВАТ «Інноваційно - промисловий банк» в особі Мокрецова І.В. на підставі довіреності №1903 від 30.03.2003р. був укладений депозитний договір (а.с.12), 06.12.2004р. за № 1021/С між позивачем та ВАТ «Інноваційно - промисловим банком» в особі Мокрецова І.В. на підставі довіреності №259 від 26.02.2004р. був укладений договір банківського вкладу (депозиту) (а.с. 13), 30.12.2004р. за № 1054/С між позивачем та ВАТ «Інноваційно - промисловим банком» в особі Мокрецова І.В. на підставі довіреності №259 від 26.02.2004р. був укладений договір банківського вкладу (депозиту) (а.с.14), 04.04.2007р. за № 241/С між позивачем та ВАТ «Інноваційно - промисловим банком» в особі Мокрецова І.В. на підставі довіреності №259 від 26.02.2004р. був укладений договір банківського вкладу (депозиту) (а.с.15), 11.12.2008р. за № 1179USD-с між позивачем та ВАТ «Інноваційно - промисловим банком» в особі Мокрецова І.В. на підставі довіреності №256 від 26.02.2004р. був укладений договір банківського вкладу (депозиту) (а.с.16), згідно квитанції №380 від 04.04.2007р. позивач вніс депозитний вклад за договором 241/С на рахунок ВАТ «Інпромбанк» (а.с.17), 26.03.2010р. позивач звернувся із заявою про повернення депозитного вкладу за договором № 1021/с від 06.12.2004р. до заступника голови правління – директора КФ «Інпромбанку» представнику тимчасового адміністратора «Інпромбанку» Зайченко А.А. (а.с.18), 26.03.2010р. позивач звернувся із заявою про повернення депозитного вкладу за договором № 241/с від 04.04.2007р. до заступника голови правління – директора КФ «Інпромбанку» представнику тимчасового адміністратора «Інпромбанку» Зайченко А.А. (а.с.19), 26.03.2010р. позивач звернувся із заявою про повернення депозитного вкладу за договором № 1054/с від 30.12.2004р. до заступника голови правління – директора КФ «Інпромбанку» представнику тимчасового адміністратора «Інпромбанку» Зайченко А.А. (а.с.20), 11.02.2010р. позивач звернувся із заявою про повернення депозитного вкладу за договором № 1179 USD –с від 11.12.2008р. до Управляючого відділенням в м. Сімферополя ВАТ «Інпромбанк» (а.с.21), 19.02.2010р. позивач звернувся із заявою про повернення депозитного вкладу за договором № 1179 USD –с від 11.12.2008р до заступника голови правління – директора КФ ВАТ «Інпромбанк» представнику тимчасового адміністратора «Інпромбанку» Зайченко А.А. (а.с.22), 10.03.2010р. позивач звернувся із заявою про повернення депозитного вкладу за договором № 1658/с від 03.12.2003р. до заступника голови правління – директора КФ «Інпромбанку» представнику тимчасового адміністратора «Інпромбанку» Зайченко А.А. (а.с.23), згідно повідомлення від 22.03.2010 р. за №336 договір банківського вкладу №1179 USD-с в сумі 17461,00 доларів США від 11.12.2008р. не реєструвався, вказаний рахунок №263040653822 відкрито 31.05.2007року на ім’я іншого клієнта (а.с.25), згідно повідомлення банку від 17.04.2009р. за № 254 обов’язки по сплаті грошових коштів, згідно депозитного договору будуть здійснені 08.05.2009р. Згідно акту службового розслідування від 18.02.2010р. рекомендовано направити матеріали перевірки за фактом повернення грошових коштів громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_7 перевірки до правоохоронних органів. Відповідно до повідомлення СУ ГУ МВС України в АРК від 02.06.2010р. за № 2/1121 за фактом заволодіння грошовими коштами вкладників посадовими особами Сімферопольського відділення №15 Кримського філіалу ВАТ «Імпромбанк» шляхом шахрайства, 09.03.2010р. порушено кримінальну справу за ч.3 ст 190 КК України, згідно постанови про порушення кримінальної справи та прийняття її до свого провадження 09.03.2010р. старшим слідчим ОВС СЧ УБОП ГУ МВС України в АРК підполковником міліції Одінкіним А.Н. порушено кримінальну справу за фактом заволодіння грошовими коштами вкладників посадовими особами Сімферопольського відділення №15 Кримського філіалу ВАТ «Імпромбанк» грошовими коштами ОСОБА_7 шляхом обману та зловживанням його довірою за попереднім зговором групою осіб, скоєного в крупних розмірах по за ознаками ст. 190 ч. 3 КК України. Згідно довідки Кримського філіалу ПАО «Інпромбанк» в м. Феодосія 03.12.2004 р. пройшла проплата по касі відділення №15 КФ ПАО «Інпромбанк» в м. Феодосія з рахунку ОСОБА_1 в сумі 45086,89 грн, згідно довідки 06.12.2004 р., 30.12.2004р., 04.04.2007р., 11.12.2008р.приходу в касу відділення Кримського філіалу ПАО «Інпромбанк» в м. Феодосія №15 не було, відповідно до розпечатки руху рахунку каси відділення №15 за вказані дні. Відповідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору. Відповідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін. Відповідно до ст. 22 Конституції України , конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. На підставі ст.. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона ( банк), що прийняла від другої сторони ( вкладника) або для неї грошову суму ( вклад), надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або доход в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу , в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором. Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір. На думку суду у судовому засіданні не знайшли підтвердження доводи представника відповідача, що грошові кошти, які булі надані ОСОБА_1 не надходили до банку, т.я. договори які позивач укладав з відповідачем недійсними не визнані. Факт заволодіння грошовими коштами вкладників посадовими особами Сімферопольського відділення №15 Кримського філіалу ВАТ «Імпромбанк» шляхом шахрайства, у наступний час є також недоведеним. Відповідно до ст. 10 ч. 5 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Таким чином суд вважає , що захист прав позивача підлягає шляхом задоволення позовних вимог. Згідно ст. 88 ЦПК України судові витрати 120 грн. за ІТЗ підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, судовий збір у сумі 3608,23 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави. На підставі ст.ст.525, 526, 530, 1058 ЦК України, Закону України «про захист прав споживачів», керуючись ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212-214 ЦПК України, суд В и р і ш и в : Позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промислового банку», Кримської філії відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промислового банку» про захист прав споживачів, повернення банківського вкладу (депозиту) та відсотків за вкладом – задовольнити. Стягнути з Кримської філії відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промислового банку» на користь ОСОБА_1 360823,74 ( триста шістдесят тисяч вісімсот двадцять три гривні сімдесят чотири копійки ) грн. Стягнути з Кримської філії відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промислового банку» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно – технічне забезпечення у розмірі 120 грн. Стягнути з Кримської філії відкритого акціонерного товариства «Інноваційно-промислового банку» на користь держави судовий збір у сумі 1700 грн. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Центральний районний суд м. Сімферополя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення, апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк, з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10529787

Справа № 22-ц-1881 -Ф/10 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ Головуючий суду першої інстанції Лошакова Т.А. Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Полянська В.О. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії у складі: головуючого судді: Полянської В.О., суддів Моісеєнко Т.І., Іщенко В.І., при секретарі: Джан Е.Е., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, процентів, компенсації за порушення строків виконання договору та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року, В С Т А Н О В И Л А : У липні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Інпромбанк» (далі Банк), який згодом доповнив та просив стягнути з відповідача суму банківського вкладу в розмірі 14895,90 грн., 4766,68 грн. не виплачених процентів за договором банківського вкладу, 1191,67 грн. інфляційних втрат у зв’язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов’язання та 5000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовані тим, що 27 грудня 2007 року між сторонами був укладений договір банківського вкладу № 1781, згідно якого ОСОБА_6 вніс на депозитний рахунок грошові кошти в сумі 14714,89 грн. на строк до 27 червня 2009 року, а відповідач зобов’язувався щомісячно нараховувати проценти за користування депозитними коштами із розрахунку 16 % річних на строк розміщення вкладу та повернути вклад разом із нарахованими відсотками в день закінчення строку депозиту, тобто 27 червня 2009 року. В порушення умов договору відповідач свої обов’язки щодо повернення вкладу разом з нарахованими відсотками в день спливу строку дії договору належним чином не виконав, станом на 27 червня 2009 року заборгованість Банку перед ОСОБА_6 складала 14895,90 грн., які відповідач не виплатив позивачу і по день розгляду справи в суді. Крім того, оскільки відповідач продовжує утримувати вклад, позивач вважає, що Банк відповідно до умов п. 1.3 договору повинен виплатити йому 16% річних за 2 повних роки користування вкладом у сумі 4766,88 грн., а також на підставі ст. 625 ЦК України 1191,67 грн. інфляційних втрат за період з 1 липня 2009 року по 1 травня 2010 року. Позивач, посилаючись на те, що в результаті невиконання зобов’язань за договором йому завдано моральної шкоди, просив стягнути з відповідача компенсацію у розмірі 5000 грн. Заочним рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задоволені частково. Стягнуто з ПАТ «Імпромбанк» на користь позивача 1485,90 грн. заборгованості по договору банківського вкладу та 794,44 грн. інфляційних втрат, а всього 15690,34 грн. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. У якості доводів апелянт вказує на те, що судом були порушені норми ЗУ «Про захист прав споживачів», які, на думку позивача, поширюються на спірні правовідносини та обґрунтовують вимоги про стягнення моральної шкоди. До того ж, вважає, що суд помилково та в порушення ст. 625 ЦК України застосував до спірних правовідносин ч.2 ст. 58 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», на підставі якої вважав за можливе звільнити Банк від відповідальності за порушення грошового зобов’язання на строк дії мораторію, у зв’язку з чим не обґрунтовано стягнув інфляційні втрати в меншому ніж просив позивач розмірі. Крім того, апелянт вважає необґрунтованими висновки суду про відсутність підстав для стягнення 16% річних за користування вкладом після спливу строку дії договору, оскільки вони суперечать п.1.3 договору, згідно якого відсотки нараховують на суму вкладу виходячи з 16% річних на строк розміщення вкладу, а не на строк дії договору. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, що з’явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про стягнення відсотків за користування вкладом та часткового задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу - скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення, з таких підстав. Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором банківського вкладу № 1781 від 27 грудня 2007 року у сумі 14895,90 грн. не оскаржується, тому згідно вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України перегляду в апеляційному порядку не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення 16 % річних у сумі 4766,68 грн. за користування вкладом після спливу строку дії договору, суд першої інстанції виходив з того, що відповідні вимоги ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки незважаючи на те, що після спливу строку дії договору вклад не повернутий, обов’язок банку нараховувати відсотки за користування вкладом у визначеному договором розмірі припинився у зв’язку з закінченням строку дії договору. Із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може. Згідно вимог ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають, зокрема з договорів та інших правочинів і якщо договором чи законом не установленого іншого способу - припиняються їх виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Як установлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, 27 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ВАТ «Інпромбанк»(яке згодом змінило найменування на ПАТ «Інпромбанк») був укладений договір банківського вкладу № 1781, на підставі якого між сторонами склалися зобов’язальні правовідносини, в яких Банк, отримавши від позивача обумовлені договором кошти у сумі 14714,89 грн., зобов’язався повернути їх на вимогу вкладника в кінці терміну дії договору - 27 червня 2009 року, а також сплатити відсотки за користування вкладом у розмірі 16% річних. Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов’язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, договір є обов’язковим для виконання сторонами. Оскільки на підставі укладеного сторонами договору та згідно вимог ст.ст. 1060, 1061 ЦК України у Банку виник обов’язок повернути ОСОБА_6 суму вкладу та сплатити відсотки за користування грошима, колегія суддів вважає, що належним виконанням цих зобов’язань є саме повернення грошей вкладнику разом з нарахованими відповідно до умов договору процентами. Згідно ст. 536 ЦК України проценти - це плата за користування грошима, які відповідно до умов п.п. 2.2 договору та вимог ст. 1061 ЦК України нараховуються до дня, який передує дню повернення вкладу вкладникові, а отже зобов’язання Банку по сплаті відсотків припиняється у зв’язку з поверненням вкладу. Підстав для припинення цих зобов’язань іншим шляхом матеріали справи не містять. Судом установлено, що банк своїх зобов’язань по поверненню вкладу не виконав, після закінчення строку дії договору не повернув позивачу на його вимогу залишок вкладу разом з нарахованими відсотками у сумі 14895,90 грн. та продовжував утримувати вклад по день розгляду справи в суді. Колегія суддів вважає, що встановивши такі обставини у суду не було законних підстав вважати припиненими зобов’язання Банку щодо нарахування відсотків на суму вкладу у визначеному договором розмірі. Висновки суду про те, що зобов’язання по нарахуванню відсотків припинилися у зв’язку з закінченням строку дії договору не ґрунтується на умовах договору та суперечать фактичним обставинам справи і загальним вимогам зобов’язального права. Вирішуючи питання про розмір суми, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_6 у рахунок відсотків за користування вкладом, колегія суддів виходить з того, що позивач не надав суду обґрунтованого розрахунку на суму 4766,88 грн., тому враховуючи порядок нарахування відсотків, передбачений п.п 2.2 договору, приходить до висновку про часткове задоволення відповідних вимог та стягнення на його користь відсотків за користування вкладом за період з 27 червня 2009 року по 20 жовтня 2010 року в сумі 3131,74 грн. Крім того, колегія суддів не вбачає жодних підстав для відмови ОСОБА_6 у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 1191,67 грн. у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу, оскільки вони ґрунтуються на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та підтверджені відповідними розрахунками. Задовольняючи ці вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що в силу ч.2 ст. 85 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» штрафні санкції не підлягають стягненню за період дії в Банку мораторію на задоволення вимог кредиторів, однак не звернув увагу на те, що дія мораторію не поширюється на зобов’язання, що випливають зі ст. 625 ЦК України. Так, частиною 2 статті 85 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що протягом дії мораторію не нараховується неустойка, до якої відноситься штраф і пеня, і яка є формою цивільно-правової відповідальності за порушення умов договору. Однак, обов’язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов’язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, виникає не з цивільно-правового договору, а на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України. Зазначені у ст. 625 ЦК України суми є складовими грошового зобов’язання, а не штрафною санкцією, а тому дія мораторію на них не поширюється. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги щодо порушенням судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідності висновків суду обставинам справи в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_6 про стягнення відсотків за користування вкладом та часткового задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат, що згідно вимог ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в цій частині із ухваленням нового рішення. Разом з цим, підстав для скасування рішення суду в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди доводи апелянта не містять. Зазначені вимоги ОСОБА_6 обґрунтовував ЗУ «Про захист прав споживачів», проте обставин, з яким цей закон пов’язує відшкодування моральної шкоди, позивачем не наведено. Крім того, як зазначено вище, після укладення між Банком та ОСОБА_6 договору банківського вкладу, між сторонами виникли зобов’язальні відносини, які регулюються нормами зобов’язального права та положеннями укладеного договору. Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і відшкодування моральної шкоди. Наслідки порушення грошового зобов’язання встановлені ст. 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди. Не передбачає таких наслідків порушення і укладений між сторонами договір банківського вкладу від 27 грудня 2007 року № 1781. За таких обставин, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні відповідних позовних вимог, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1п.2, 309 п.п.2,4 ч.1, 313, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії, В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково. Заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про стягнення відсотків за користування вкладом та інфляційних втрат у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу – скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» про стягнення відсотків за користування вкладом в сумі 4766,68 грн. задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» на користь ОСОБА_6 проценти за користування вкладом за період з 27 червня 2009 року по 20 жовтня 2010 року у сумі 3131,74 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» на користь ОСОБА_6 1191 грн. 67 коп. інфляційних втрат у зв’язку з порушенням строків повернення вкладу. В решті заочне рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 21 жовтня 2010 року – залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14571300

Справа № 2-243/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.03.2010 року м. Сімферополь Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді – Заболотної Н.М., при секретарях – Щировій Ю.О., Бажиній І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» про зобов’язання повернути суму внеску, стягнення пені та моральної шкоди, - в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до філії Відкритого акціонерного товариства комерційного банку «Надра», третя особа – Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра» про зобов’язання виконати умови п. 3.4.5 договору №624585 від 24.09.2008 року шляхом повернення йому грошової суми в розмірі 25000 грн., мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та ВАТ КБ «Надра» 24.09.2008 року укладений договір депозитного внеску (далі Договір) № 624585, згідно з умовами якого відповідач прийняв грошові кошти в розмірі 25000 грн., строком на 6 місяців (3 24.09.2008 року по 24.03.2009 року). 23.03.2009 року він звернувся до відповідача із завою про повернення суми депозиту, однак, відповідач у відповіді від 23.03.2009 року повідомив його, що повернути суму внеску не має можливості, у зв’язку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів. Вважає, що мораторій не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки його вимоги виникли в зв’язку з зобов’язаннями банку під час здійснення тимчасової адміністрації банку. Враховуючи наведене просив задовольнити позов. 26.11.2009 року позивач уточнив позовні вимоги та просив зобов’язати відповідача виконати умови п. 3.4.5 договору № 624585 від 24.09.2008 року шляхом виплати йому грошових коштів з урахуванням індексу інфляції і трьох відсотків річних в розмірі 26723,29 грн., стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25000 грн., стягнути пеню відповідно до ст.. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» в розмірі 180000 грн. та судові витрати. Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя від 14.07.2010 року неналежний відповідач філія ВАТ КБ «Надра» замінений на належного – ВАТ КБ «Надра». 22.11.2010 року позивач уточнив позовні вимоги та просив зобов’язати відповідача виконати умови п. 3.4.5 договору № 624585 від 24.09.2008 року шляхом виплати йому грошових коштів з урахуванням індексу інфляції і трьох відсотків річних в розмірі 26723,29 грн., стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 25000 грн., стягнути пеню відповідно до ст.. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів» в розмірі 450000 грн. та судові витрати. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – ОСОБА_2 підтримали уточнені 22.11.2010 року позовні вимоги, просили їх задовольнити з вищевикладених підстав. Відповідач в судове засідання не з’явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, клопотань від нього не надходило. Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам статті 224 ЦПК України. Вивчивши матеріали справи, заслухавши позивача, його представника, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною 1 статті 11 ЦПК України, якою встановлений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Судом встановлено, що 24.09.2008 року між сторонами ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра», укладений договір №624585 депозитного внеску, згідно з яким вкладник передає, а Банк приймає грошову суму вкладу в розмірі 25000 грн. строком на 6 місяців з 24.09.2008 року по 24.03.2009 року. Позивач на виконання умов договору вніс на рахунок Банку 25000 грн., що підтверджується квитанцією № 3261 від 24.09.2008 року. 23.03.2009 року позивач звернувся до Банку із заявою про видачу суми вкладу у зв’язку із закінченням строку дії договору. Відповідач вклад не повернув, посилаючись на введення постановою Правління НБУ від 10.02.2009 року № 59 з 10.02.2009 року строком на 6 місяців мораторію на задоволення вимог клієнтів. Відповідно до ч. 2 ст.1060 ЦК України за договором банківського внеску незалежно від його вигляду, банк зобов'язаний видати внесок або його частину на першу вимогу вкладника, окрім внесків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Згідно з п. 3.4.5 договору Банк зобов’язується повернути вкладнику вклад за його вимогою в кінці терміну дії вкладу чи у випадках дострокового розірвання договору шляхом перерахування коштів на рахунок. Згідно зі ст.ст. 526, 629 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином згідно умов договору і вимог цього Кодексу і інших актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Проте, ПАТ «КБ «Надра» свої зобов’язання за договором не виконав – не повернув внесок позивачу. Згідно з положеннями ст. 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Як вбачається з матеріалів справи строк виконання зобов’язання настав після призначення тимчасової адміністрації. Таким чином, посилання відповідача на введення мораторію, як на підставу неповернення внеску, безпідставні, у зв’язку з чим вимоги про зобов’язання відповідача виконати умови п. 3.4.5 договору № 624585 від 24.09.2008 року підлягають задоволенню. Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Грошове зобов’язання – зобов’язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов’язань боржника не входить неустойка (пеня, штраф). Грошове зобов’язання виникає в тому числі і відповідно до ст. 625 ЦК. Таким чином, ці суми не є штрафною санкцією і на них не поширюється дія мораторію. Враховуючи, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання, з нього на користь позивача підлягає стягненню сума депозиту з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних у межах заявлених позивачем вимог за період з квітня 2009 року по листопад 2009 року в розмірі 26723 грн. 29 коп. Відповідно до правил статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, і відшкодування моральної шкоди. Наслідки порушення грошового зобов’язання встановлені ст. 625 ЦК України, яка не передбачає відшкодування моральної шкоди. Не передбачено таких наслідків і у договорі укладеному між сторонами, відтак підстави для задоволення позову в цій частині відсутні. Не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача пені відповідно до ст.. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки положення даної статті Закону не розповсюджуються на спірні правовідносини. Згідно з положеннями частини 1 статті 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати – судовий збір у розмірі 8,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120 грн. На підставі Договору Депозитного внеску №ДСД-0131, укладеного 24.04.2008 року між ОСОБА_3 та КС „Гедеон”, керуючись статями 526, 629, 1060,1061 ЦК України, статтями 10,11 60, 81, 88, 209, 212-215, 218,224 Цивільного процесуального кодексу України, суд, – в и р і ш и в : Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» про зобов’язання повернути суму внеску, стягнення пені та моральної шкоди - задовольнити частково. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» виконати умови п. 3.4.5 договору № 624585 від 24.09.2008 року шляхом повернення ОСОБА_1 суму вкладу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних в розмірі 26723 грн. 29 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 250 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30грн. 00коп. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Надра» на користь держави судовий збір в розмірі 17 грн. 23 коп. Повторне заочне рішення може бути оскаржене позивачем та відповідачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя АР Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/14932804

Справа №2-2491/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2009 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі: головуючого - судді Кухтея Р.В. при секретарі Каліщук Л.Г. з участю : позивача ОСОБА_1 представника відповідача Редька О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі- ТзОВ «Укпромбанк») в особі Волинської філії ТзОВ «Укрпромбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу,- ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ТзОВ «Укпромбанк», в особі Волинської філії ТзОВ «Укпромбанк» про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Свій позов обґрунтовує тим, що 22 грудня 2008 року сторонами укладено договір № 1004/0305333000765001 про строковий банківський вклад, за умовами якого відповідач прийняв на строковий депозитний рахунок грошову суму в розмірі 11000,00 грн. терміном на 1 місяць, з процентною ставкою 22% річних. Після закінчення терміну дії вкладу, 23 січня 2009 року позивач звернулась до відповідача із заявою про повернення депозитного вкладу в сумі 11000,00 грн., однак у видачі вкладу їй було відмовлено з посиланням на введення в банку тимчасової адміністрації та тимчасовий мораторій на задоволення вимог кредиторів і запропоновано переоформити депозит на новий термін. Внаслідок неправомірних дій працівників банку їй було заподіяно як фізичну так і моральну шкоду. Після відмови працівників банку віддати гроші, різко погіршився стан її здоров'я, що змусило її звернутись до лікаря та потягнуло додаткові фінансові витрати на придбання ліків. Кошти, які поклала на депозитний рахунок це в тому числі і дитячі гроші, які вона планувала витратити для підвищення добробуту її малолітніх дітей. Позивач просила суд стягнути з відповідача кошти за договором банківського вкладу № 1004/0305333000765001 в розмірі 11201,30 грн., стягнути пеню за невиконання зобов'язання в розмірі 2352,27 грн., 5000,00 грн. за заподіяну моральну та фізичну шкоду її здоров'ю, а також судові витрати по справі. В судовому засіданні представник позивача збільшив позовні вимоги своєї довірительки, просив суд стягнути з відповідача в її користь 11201,30 грн. суми боргу за договором банківського вкладу, суму індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання в розмірі 481,48 грн., три процента річних від простроченої суми в розмірі 61,61 грн., пені в розмірі 20162,40 грн. та судові витрати по справі. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Суду пояснив, що банк не може виплатити суму депозитного вкладу до закінчення строку дій мораторію. Моральна шкода взагалі не підлягає відшкодуванню. Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача та дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що 22 грудня 2008 року між сторонами укладено договір про строковий банківський вклад № 1004/0305333000765001, за умовами якого відповідач прийняв на строковий депозитний рахунок грошову суму в розмірі 11000,00 грн. терміном на 1 місяць, з процентною ставкою 22% річних (а.с.10). Після закінчення терміну дії вкладу, 23 січня 2009 року позивач звернулась до відповідача із заявою про повернення депозитного вкладу в сумі 11000,00 грн., однак їй було відмовлено у видачі вкладу з посиланням на введення в банку тимчасової адміністрації та тимчасового мораторію на задоволення вимог кредиторів і запропоновано переоформити депозит на новий термін (а.с.11). Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад у дату повернення, готівкою або у безготівковій формі за вибором вкладника. Згідно ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Представник відповідача в своєму запереченні посилається на те, що у відповідності до ст.75 та ст.85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Національним банком України було прийнято постанову від 20.01.2009 р. № 19/БТ «Про призначення тимчасової адміністрації в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк», якою призначено з 21.01.2009 р. в ТОВ «Укрпромбанк» тимчасову адміністрацію строком на один рік, про що повідомлено листом НБУ від 21.01.2009 р. за № 47-112/1230 та опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр» від 27.01.2009 р.№13. Згідно ч.2 ст.85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації. Таким чином, суд вважає, що посилання відповідача на неможливість видачі депозитного вкладу по причині введення мораторію на задоволення вимог кредиторів є безпідставним, оскільки строк дії договору закінчився після введення мораторію. Згідно ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Верховний Суд України в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня 1996 року роз'яснив, що Закон України «Про захист прав споживачів» поширюється на зазначені в ньому відносини, які виникли після введення його в дію. До відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Однак, відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Обґрунтовуючи відмову у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди суд виходив з наступного. Згідно ч.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року вбачається, що спори про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної шкоди розглядається при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди. Однак позивач не надала жодних доказів про те, що їй була заподіяна моральна шкода. Таким чином, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, аналізуючи матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, тому слід стягнути з відповідача в користь позивача кошти за договором банківського вкладу та відсотки за вкладом за період з 22.12.2008 р. по 23.01.2009 р. в розмірі 11201,30 грн., пеню за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 11500 грн., суму індексу інфляції за весь час прострочення зобов'язання в розмірі 408,67 грн., а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 61,61 грн. Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути 116,72 грн. сплаченого державного мита та 30 гривень сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи Керуючись ст.ст.10, 11, 58, 60, 88, 209, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст.625, 1060,1074 ЦК України, суд,- ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в користь ОСОБА_3 кошти за договором банківського вкладу № 1004/0305333000765001 «Вклад капітал» від 22 грудня 2008 року та відсотків за вкладом за період з 22.12.2008 р. по 23.01.2009 р. в розмірі 11201 (одинадцять тисяч двісті одну) грн. 30 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в користь ОСОБА_3 пеню за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 11500 (одинадцять тисяч п'ятсот)грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в користь ОСОБА_3 116 (сто шістнадцять) грн.72 коп. понесеного судового збору та 30 (тридцять) грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В решті позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом десяти днів після проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана в строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11864325

Справа № 22-ц-589 Головуючий у 1-й інстанції Бойко В.Б. Категорія 27 Суддя-доповідач Сибільова Л.О. УХВАЛА іменем України 2 липня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі : головуючого - Маслова В.О., суддів - Криворотенка В.І., Сибільової Л.О., з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., та осіб, які беруть участь у справі - представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2, представника відповідача ТОВ «Укрпромбанк» Осипова Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні пеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 10 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” про стягнення заборгованості, пені, збитків, відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и л а: Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 10 березня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ “Український промисловий банк” на користь ОСОБА_1 58 135 доларів США вкладу, 1 098,51 доларів США процентів, 1744 доларів США пені, 250,51 доларів США - 3% річних від простроченої суми та 30 грн. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено за необгрунтованістю. Стягнуто з ТОВ “Український промисловий банк” на користь держави 1700 гривень судового збору. В апеляційній скарзі ТОВ “Український промисловий банк”, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав скаргу з викладених в ній мотивів, заперечення проти скарги представника позивачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. В січні 2009 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 10 липня 2008 року вона уклала з відповідачем ТОВ “Укрпромбанк” в особі працівника Сумській філії ТОВ “Укрпромбанк” договір банківського вкладу НОМЕР_1, згідно умов якого та додаткової угоди до договору, банк прийняв від неї 58135 доларів США строком на 183 дні - з 10 липня 2008 року (дата внесення) до 08 січня 2009 року (дата повернення) з процентною ставкою 12,1% річних. Пунктом 2.1 договору передбачено, що банк зобов'язується нести повну відповідальність за збереження вкладу та нарахованих по ньому процентів, а також повернути повністю вклад разом з відсотками в дату повернення, тобто 08 січня 2009 року. В цей день вона звернулась до банку з вимогою повернути їй суму вкладу з відсотками, але їй відмовили, посилаючись на відсутність коштів. 12 січня вона звернулась до банку з письмовою заявою про повернення коштів, але відповіді не отримала. Доповнивши та уточнивши вимоги, з врахуванням того, що під час розгляду справи відповідач сплатив їй 12,1 % річних за 183 дні строку банківського вкладу, просила стягнути з відповідача на її користь 58 135 доларів США вкладу, 12,1% річних, починаючи з 08 січня 2009 року по день ухвалення рішення суду - 1098,51 доларів США, 3% річних від простроченої суми за порушення виконання грошового зобов'язання, а також відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» пені в розмірі 3% вартості послуг - 1744 доларів США та 4000 гр. на відшкодування моральної шкоди. Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що, відмовивши ОСОБА_1 у поверненні суми вкладу та відсотків по ньому по закінченню строку договору банківського вкладу, відповідач порушив охоронювані законом майнові права позивачки та її права як споживача його фінансових послуг, не виконав свої зобов'язання за вказаним договором, а відшкодування моральної шкоди в даному випадку не передбачене умовами укладеного між сторонами договору та Законом України «Про захист прав споживачів». Цей висновок суду відповідає обставинам справи, які судом встановлені вірно, та вимогам матеріального та процесуального права. Судом встановлено, що 10 липня 2008 року між сторонами в м.Суми було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1, згідно умов якого та додаткової угоди до договору ТОВ “Укрпромбанк” прийняв від позивачки 58 135 доларів США строком на 183 дні - з 10 липня 2008 року (дата внесення) до 08 січня 2009 року (дата повернення) з процентною ставкою 12,1% річних. Пунктом 2.1 договору передбачено, що банк зобов'язується нести повну відповідальність за збереження вкладу та нарахованих по ньому процентів, а також повернути повністю вклад разом з відсотками в дату повернення, тобто 08 січня 2009 року. Банк відмовив позивачці у поверненні суми банківського вкладу та процентів за вкладом по закінченню строку договору банківського вкладу, сплатив їй суму процентів за 183 дні лише після її звернення з позовом до суду. Постановою Національного банку України від 20 січня 2009 року № 19/БТ щодо відповідача була призначена тимчасова адміністрація та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів на період з 21 січня 2009 року по 21 липня 2009 року. Суд першої інстанції обгрунтовано послався на ст. ст. 509, 526, 625 ЦК України, якими передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок- відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на те, що банк не повернув позивачці суму її вкладу 8 січня 2009 року, суд обгрунтовано стягнув з банку суму вкладу 58135 доларів США, а також 12,1 % річних процентної ставки за договором по день винесення рішення - 1098,51 доларів США, та 250,51 доларів США - 3% річних за порушення банком своїх грошових зобов'язань перед позивачкою за період з 8 січня 2009 року по день введення мораторію 21 січня 2009 року - за 13 днів. Є безпідставними посилання апелянта на те, що вкладник за договором банківського вкладу не є споживачем у розумінні Закону України “Про захист прав споживачів”. Така позиція апелянта суперечить змісту ч.2 ст. 1058 ЦК України, згідно якої договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу), на який розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів». Суд вірно в цій частині врахував роз'яснення, які містяться в п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», згідно яких, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання й зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг тощо). З огляду на зазначене, суд обрунтовано стягнув з відповідача неустойку (пеню) в розмірі 1744 доларів США на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначена норма закону передбачає, що у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожен день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначена у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачене законодавством. У разі, коли вартість роботи (послуги) не визначена, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Посилання апелянта на те, що суд порушив вимоги ст. ст. 58, 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також п.5.2 договору банківського вкладу, укладеного з позивачкою, згідно яких банк не несе відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, теж є безпідставним. Обов'язок по поверненню вкладу та процентів по ньому настав у банку до введення мораторію, і суд відповідно до вимог закону застосував до банку норми про настання відповідальності за порушення грошового зобов'язання за період до введення мораторію. Крім того, ст. 85 вказаного закону передбачає заборону стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України, а в даній справі іде мова про захист порушеного права позивачки у судовому порядку. Не обгрунтованими є і доводи апелянта щодо порушення судом підсудності даної справи з врахуванням того, що сторони в п.5.3 договору банківського вкладу визначили, що спори в рамках цього договору вирішуються судом за місцезнаходженням банку, а, оскільки товариство знаходиться в м. Київ, справа не могла бути розглянута Зарічним райсудом м. Суми. Ст.ст. 93, 95 ЦК України визначають місцезнаходження юридичної особи як адресу органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені, та визначають філію як відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, не є юридичною особою та наділяється майном юридичної особи, що її створила, і діє на підставі затвердженого положення. Згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, банківська діяльність - це залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб; підрозділом банку є структурна одиниця банку, що не має статусу юридичної особи і виконує функції, визначені банком; філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку. З матеріалів справи вбачається, що договір банківського вкладу укладений з позивачкою у Сумській філії ТОВ “Український промисловий банк” працівником філії від імені юридичної особи. Отже, хоча ТОВ “Український промисловий банк”, яке є відповідачем в справі, зареєстроване в м. Київ, його філія розташована в м. Суми, позов ОСОБА_1 поданий до Зарічного районного суду м.Суми правомірно, оскільки філія, яка виступила у договорі від імені банку, як юридичної особи, розташована в м. Суми, і саме працівник цієї філії уклав від імені юридичної особи договір банківського вкладу з позивачем. Не спростовують висновків суду і інші доводи апеляційної скарги, зокрема, посилання апелянта на безпідставність стягнення судом на користь позивачки коштів у іноземній валюті, оскільки рішення суду в цій частині відповідає умовам договору про банківський вклад, укладеного між сторонами, та нормам глави 71 ЦК України «Банківський вклад». З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення не вбачається. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Український промисловий банк” відхилити. Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 10 березня 2009 року в даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили. Головуючий підпис Судді підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Сумської області Л.О.Сибільова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4154463

Не обращайте внимания на письма. В любом случае настаивайте на ст. 559 ГК Украины. Судебной практики довольно много, будем еще размещать.

Справа № 10/26пд ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ 83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46 РІШЕННЯ іменем України 22.02.11 р. за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 33294487 до відповідача: Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, м.Харків, ЄДРПОУ 09807750 за участю третьої особи 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк”, м.Київ, ЄДРПОУ 14349442 за участю третьої особи 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1, м.Харків про визнання недійсним договору іпотеки від 23.07.2008р. та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню Суддя Любченко М.О. Представники: від позивача: Скубченко І.О. – по дов. від відповідача: ОСОБА_2 – нач.від. Від третьої особи 1: Кулініч В.В. – нач.від Від третьої особи 2: ОСОБА_2 – по дов. В засіданні суду брали участь: СУТЬ СПРАВИ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, м.Донецьк звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, м.Харків про: - визнання недійсним договору іпотеки від 23.07.2008р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, м.Донецьк та Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк”, м.Харків; - визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису на договорі іпотеки від 23.07.2008р. про звернення стягнення на предмет іпотеки і задоволення вимог Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” у розмірі 21027055,53 доларів США, що станом на 15.12.2009р. за курсом Національного банку України еквівалентно 167808519,36 грн. і штрафні санкції у сумі 13623801,58 грн., що становить загальну суму 181432320,94 грн., який було вчинено 16.01.2010р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладення спірного договору іпотеки від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” особою, яка згідно із статутом не мала відповідних повноважень на здійснення таких дій. Крім того, за твердженням позивача, під час вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 було порушено вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідач у відзиві №33-32/401 від 14.01.2011р. проти позовних вимог надав заперечення, посилаючись на наявність протоколу №8 від 21.07.2008р. загальних зборів учасників позивача, яким директора Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” уповноважено на підписання спірного договору. Обґрунтовуючи заперечення в частині позовних вимог про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, відповідач вказує на відсутність порушень вимог діючого законодавства під час його вчинення. Ухвалою господарського суду від 18.01.2011р. до участі у розгляді справи у якості третіх осіб 1, 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено відповідно Публічне акціонерне товариство „Родовід Банк”, м.Київ та приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Людмилу Миколаївну, м.Харків. Третя особа 1 у поясненнях №09.2-11-б.б/940 від 15.02.2011р. зазначила про наявність у статуті позивача розбіжностей щодо розмежування повноважень вищого та виконавчого органу товариства. Третя особа 2 у поясненнях №21/01-16 від 03.02.2011р. повідомила суд про ті обставини, що спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору іпотеки та документів, які підтверджують заборгованість третьої особи 1, а саме: заяви №21-32/20541 від 18.12.2009р., розрахунку заборгованості станом на 15.12.2009р., копії кредитного договору №1 від 23.07.2008р. Крім того, третьою особою 2 зазначено про надання відповідачем у якості доказів направлення позивачу та третій особі 1 вимог про усунення порушень умов укладених договорів листів №21-32/12363 від 19.09.2009р. та №21-32/17951 від 27.11.2009р. Згідно із ст.75 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, відповідача та третіх осіб, суд вважає позовні вимоги правомірними і такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне: Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно із ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як свідчать матеріали справи, 23.07.2008р. між відповідачем (банк) та третьою особою 1 (позичальник) був укладений кредитний договір №1, відповідно до змісту п.1 якого банк зобов’язався надавати позичальнику, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використовувати та повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 20000000,00 доларів США в порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. За приписом ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За змістом ст.575 Цивільного кодексу України застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, є іпотекою. Статтею 1 Закону України „Про іпотеку” передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом В забезпечення виконання Публічним акціонерним товариством „Родовід Банк” усіх своїх грошових зобов’язань за кредитним договором №1 від 23.07.2008р., 23.07.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” (іпотекодавець) та Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк” (іпотекодержатель) був укладений договір іпотеки нерухомого майна. Від імені позивача вказаний договір був підписаний директором Кочурою Олександром Григоровичем. Згідно із п.1.1 договору іпотеки іпотекодавець передав в іпотеку нерухоме майно - нежилий будинок (літера А-1) загальною площею 10150,30 кв.м, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” на праві власності та знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Суворова, буд.4. Предмет договору іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 31.10.2006р. за реєстраційним номером 1044, державну реєстрацію якого здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 31.10.2006р., зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна 09.11.2006р. За приписом ст.80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку згідно із ст.1 Закону України “Про господарські товариства” визнаються господарськими товариствами. Статтею 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут (ст.143 Цивільного кодексу України). Як встановлено судом, 21.07.2008р. було проведено державну реєстрацію змін до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” (номер запису 10681050006002). Саме вказана редакція статуту позивача була чинною на момент укладення спірного договору. Згідно із ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст.58 Закону України „Про господарські товариства” вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом (ст.62 Закону України „Про господарські товариства”). Розділом 8 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” визначено, що вищим органом товариства є загальні збори учасників товариства, які складаються з учасників товариства або призначених ними представників. Пунктом 8.3 статуту також визначено повноваження вищого органу товариства, зокрема, до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства віднесено прийняття рішення щодо відчуження та застави нерухомого майна, автотранспорту, що належить товариству, а також укладення будь-яких договорів (угод) на суму, що перевищує один мільйон гривень або еквівалент зазначеної суми в іноземних валютах (п.8.3.12 статуту). При цьому, п.8.4 статуту позивача визначено, що питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства. За змістом п.8.6 статуту стосовно питань, які віднесені до компетенції загальних зборів учасників товариства простою більшістю від числа присутніх учасників приймається рішення. Розділом 9 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” передбачено склад, порядок утворення та повноваження виконавчого органу товариства. Відповідно до п.9.1 статуту виконавчий орган товариства складається з однієї особи та має назву директор. Директор здійснює керівництво і управління поточною господарсько-фінансовою та іншою діяльністю товариства, організує виконання рішень загальних зборів учасників товариства. Директор діє від імені товариства в межах, передбачених цим статутом та чинним законодавством. Директор вправі вирішувати всі питання, що стосуються діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства (п.9.5, п.9.6 статуту позивача). За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладені положення статуту позивача, прийняття рішення щодо відчуження та застави нерухомого майна є виключною компетенцією загальних зборів учасників товариства, внаслідок чого обов’язковою передумовою підписання директором Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” спірного договору іпотеки нерухомого майна була наявність відповідного рішення вищого органу товариства. Відповідачем на підтвердження повноважень директора Кочури Олександра Григоровича на укладання від імені позивача договору іпотеки від 23.07.2008р. до матеріалів справи наданий протокол №8 від 21.07.2008р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили За висновками суду, вказаний протокол не є належним доказом прийняття загальними зборами учасників позивача рішення стосовно передання в іпотеку Публічному акціонерному товариству „УкрСиббанк” нерухомого майна - нежилого будинку (літера А-1) загальною площею 10150,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Суворова, буд.4, в забезпечення виконання зобов’язань Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” за кредитним договором №1 від 23.07.2008р. з огляду на наступне. Як встановлено судом, 21.07.2008р. протоколом №8 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” було прийняте рішення про укладення між ТОВ „Сан Ремо” та АКІБ „УкрСиббанк” договору іпотеки нежилої будівлі, що розташована за адресою: 01010 м.Київ, вул.Суворова, 4, загальною площею 10150,3 кв.м, яка належить ТОВ „Сан Ремо” на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 31.10.2006р. ОСОБА_3 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим номером 1044, для забезпечення виконання зобов’язань ВАТ „Родовід банк” за кредитним договором, укладеним між АКІБ „Укрсиббанк” ВАТ „Родовід банк” в межах загальної суми 30000000,00 доларів США. При цьому, за змістом вказаного протоколу, укладання вищевказаного договору іпотеки від імені ТОВ „Сан Ремо” доручено здійснити директору ТОВ „Сан Ремо” Кочурі О.Г., для чого йому надані повноваження на укладання та підписання від імені ТОВ „Сан Ремо” договору іпотеки на будь-яких умовах та на його розсуд. Тобто, виходячи зі змісту вказаного протоколу, директор Кочура О.Г. був уповноважений на укладання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” договору іпотеки в забезпечення виконання зобов’язань третьої особи 1 за вже укладеним (на момент прийняття вищим органом товариства вказаного рішення) кредитним договором. Крім того, у протоколі визначений ліміт укладеного кредитного договору - 30000000,00 доларів США. Проте, як встановлено судом, кредитний договір, виконання зобов’язань за яким забезпечувалося спірним договором іпотеки був укладений 23.07.2008р., тобто, через два дні після підписання протоколу №8 від 21.07.2008р. Наразі, як вказано у п.1 кредитного договору №1 від 23.07.2008р., ліміт кредитної лінії за зазначеним договором дорівнює 20000000,00 доларів США. Одночасно, у матеріалах справи міститься кредитний договір №1, укладений між відповідачем та третьою особою 1 до прийняття загальними зборами учасників товариства рішення про передання в іпотеку нерухомого майна, оформленого протоколом №8 від 21.07.2008р., а саме 07.03.2007р. Крім того, за змістом надано до матеріалів справи листа б/н від 27.02.2008р. Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” до Відкритого акціонерного товариства „Інвестбудсервіс” , третьою особою 1 повідомлено єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” про проведення (на момент підписання листа) переговорів з відповідачем з питання збільшення кредитної лінії за кредитним договором №1 від 07.03.2007р. до 30000000,00 доларів США та зміни інших умов кредитування, що в свою чергу, потребує переукладання договору іпотеки нерухомого майна від 07.03.2007р., підписаного між позивачем та відповідачем. За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, приймаючи до уваги зміст протоколу №8 від 21.07.2008р. з урахуванням положень кредитного договору №1 від 07.03.2007р. та листа б/н від 27.02.2008р., суд дійшов висновку, що протокол №8 від 21.07.2008р. загальних зборів учасників позивача не є належним доказом прийняття вищим органом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” рішення про передання в іпотеку нерухомого майна в забезпечення виконання третьою особою 1 своїх зобов’язань за кредитним договором №1 від 23.07.2008р., а також про надання директору Кочурі О.Г. повноважень на підписання цього договору від імені позивача. Будь-яких інших обставин або фактів, які б свідчили про прийняття загальними зборами учасників товариства рішення, передбаченого п.8.3.12 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, відповідачем не надано, а судом не встановлено. Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що у директора Кочури О.Г. були відсутні повноваження на укладання договору іпотеки нерухомого майна від 23.07.2008р. від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”. Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України. За приписом ч.ч.1-3, 5 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За змістом ст.207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. На підставі викладеного, виходячи з того, що договір іпотеки нерухомого майна від 23.07.2008р. був укладений від імені позивача особою, яка не була уповноважена на вчинення вказаних дій вищим органом товариства, до компетенції якого відноситься вирішення питання про передання в іпотеку нерухомого майна юридичної особи, тобто, з порушенням норм закону, позов про визнання цього договору недійсним підлягає задоволенню. Виходячи з принципу повного, всебічного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису на договорі іпотеки від 23.07.2008р., який було вчинено 16.01.2010р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1, правомірними з огляду на наступне: Як свідчать матеріали справи, 16.01.2010р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на нежилий будинок (літера А-1), загальною площею 10150,30 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Суворова, буд.4 та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”. Зазначений нежилий будинок на підставі договору іпотеки нерухомого майна від 23.07.2008р. переданий в іпотеку Акціонерному комерційному інноваційному банку „УкрСиббанк” в забезпечення виконання зобов’язань Відкритого акціонерного товариства „Родовід банк” згідно кредитного договору №1 від 23.07.2008р., укладеного з Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк”, строк платежу за яким настав 22.07.2009р. За змістом вказаного виконавчого напису, у зв’язку з невиконанням Відкритим акціонерним товариством „Родовід банк” умов наведеного кредитного договору щодо повернення кредиту та процентів за користування кредитними коштами у встановлений тим же кредитним договором термін та невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” зобов’язань за вищевказаним іпотечним договором за рахунок коштів, отриманих від реалізації нежилого будинку, що знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Суворова, буд.4, запропоновано задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” у розмірі 21027055,53 доларів США, що станом на 15.12.2009р. за курсом Національного банку України еквівалентно 167808519,36 грн. та штрафні санкції у сумі 13623801,58 грн. Тобто, відповідно до вказаного виконавчого напису підставою його вчинення визначено, в тому числі, невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” своїх обов’язків за договором іпотеки від 23.07.2008р., внаслідок чого запропоновано звернути стягнення на передане в іпотеку майно, а саме нежилий будинок, розташований по вул.Суворова, буд.4 у м.Києві. Проте, за висновками суду, викладеними вище, договір іпотеки від 23.07.2008р. є недійсним з огляду на підписання його неуповноваженою особою. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. За змістом ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності договору іпотеки нерухомого майна від 23.07.2008р., останній є таким з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків, з огляду на що вчинення нотаріусом виконавчого напису та здійснення дій по його виконанню є неправомірним. Відповідно до ст.282 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України, для вчинення виконавчого напису стягувачем або уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, має бути зазначено: відомості про найменування і адресу стягувача та боржника; дата та місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код в ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису. Тобто, передумовою вчинення виконавчого напису діюче законодавство визначає здійснення іпотекодержателем активних дій, направлених на звернення стягнення на передане в іпотеку майно на підставі виконавчого напису, у вигляді подання нотаріусу відповідної заяви. Виходячи зі змісту матеріалів справи, в провадженні господарського суду Донецької області знаходиться справа №40/332пд за позовом Публічного акціонерного товариства “Інвестбудсервіс” до Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Сан Ремо” про визнання договору іпотеки (нерухомого майна) б/н від 23.07.2008р., укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сан Ремо”, недійсним, визнання відсутнім у Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” права на звернення стягнення на предмет іпотеки за недійсним договором іпотеки від 23.07.2008р. і заборону останньому вчиняти будь-які дії щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом вчинення виконавчого напису, на підставі застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, будь-яких угод про задоволення вимог іпотекодержателя тощо та заборону Товариству з обмеженою відповідальністю “Сан Ремо” виконувати договір іпотеки від 23.07.2008р. В процесі судового розгляду вказаної справи, ухвалою від 03.12.2009р. вжито заходів до забезпечення позову шляхом заборони Акціонерному комерційному інноваційному банку “УкрСиббанк” вчиняти будь-які дії, спрямовані на звернення стягнення на нерухоме майно –нежилий будинок (літера А) загальною площею 10150,30 кв.м, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю “Сан Ремо” на праві власності і знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Суворова, буд.4, на підставі договору іпотеки б/н від 23.07.2008р., укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сан Ремо” на забезпечення усіх грошових зобов’язань АТ “РОДОВІД БАНК” перед Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” за кредитним договором №1 від 23.07.2008р. Згідно із ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 85 Господарського процесуального кодексу України встановлено спеціальний порядок набрання законної сили рішенням господарського суду. Одночасно, діючим Господарським процесуальним кодексом України не передбачено спеціального порядку та строків набрання чинності ухвалою суду, внаслідок чого ухвали господарського суду набирають законної сили в день їх прийняття. Враховуючи вищевикладене, ухвала господарського суду Донецької області від 03.12.2009р. набрала законної сили 03.12.2009р. Будь-яких доказів, які б свідчили про скасування зазначеного процесуального документу в апеляційному чи касаційному порядку, до матеріалів справи не надано. Наразі, за висновками суду, відповідач був обізнаний щодо існування зазначеного процесуального документу, оскільки останній є учасником судового процесу по справі №40/332пд. Крім того, згідно із наявним у матеріалах справи листом від 30.10.2009р. копія ухвали від 03.12.2009р. була відправлена Публічним акціонерним товариством „Інвестбудсервіс” на адресу Акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк”, про що свідчить копія поштової квитанції №4636 від 02.11.2009р. та повідомлення про вручення поштового відправлення №08492515. Відповідно до ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов’язковість судових рішень. Статтею 4-5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. За змістом ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". За таких обставин, враховуючи викладені вище положення законодавства України та зміст ухвали господарського суду Донецької області по справі №40/332пд, з 03.12.2009р. Акціонерному комерційному інноваційному банку “УкрСиббанк” було заборонено вчиняти будь-які дії, спрямовані на звернення стягнення на нерухоме майно – нежилий будинок (літера А) загальною площею 10150,30 кв.м, що розташований по вул.Суворова, 4 у м.Києві. Проте, як вказувалося вище, відповідач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 з заявою про вчинення виконавчого напису на договорі іпотеки від 23.07.2008р., внаслідок чого 16.01.2010р. було вчинено спірний виконавчий напис. З огляду на положення ст.ст.4-5, 115 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, дії Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” щодо звернення до приватного нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, в період дії вжитих ухвалою господарського суду Донецької області від 03.12.2009р. по справі №40/332пд заходів до забезпечення позову у вигляді встановлення заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки від 23.07.2008р., є неправомірними та такими, що суперечать принципу обов’язковості судових рішень. Відповідно до ст.33 Закону України „Про іпотеку” звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно із ст.87 Закону України „Про нотаріат” для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 88 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Постановою №1172 від 29.06.1999р. Кабінету Міністрів України затверджено Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Так, згідно з Переліком, для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Виходячи зі змісту викладених вище положень діючого законодаства, виконавчий напис може бути вчинений нотаріусом лише у випадку наявності документів, які підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем, яка виникла на підставі певного зобов'язання. За поясненнями приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 спірний виконавчий напис був вчинений на підставі оригіналу нотаріально посвідченого договору іпотеки, заяви №21-32/20541 від 18.12.2009р., розрахунку заборгованості станом на 15.12.2009р., копії кредитного договору №1 від 23.07.2008р. Проте, за висновками суду, документи, які були надані Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк” приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 за своїм характером та змістом не є документами, які підтверджують безспірність заборгованості Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” перед відповідачем з огляду на таке: Виходячи зі змісту наведених вище норм діючого законодавства, безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, з якою останній погоджується, що відповідно виключає можливість спору зі сторони боржника стосовно її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, а відтак і документи, які підтверджують її безспірність, і на підставі яких нотаріусами здійснюються виконавчі написи, мають бути однозначними, беззаперечними, та такими, що містять вираз волі стосовно наявності певної заборгованості не тільки кредитора, а й самого боржника, або ж підтверджують наявність у боржника перед кредитором заборгованості саме в такому розмірі. Зокрема, належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”. У спірному виконавчому написі визначені суми заборгованості та штрафних санкцій, що відображені у розрахунку суми боргу, який надавався банком нотаріусу, та які не підтверджені будь-якими первинними бухгалтерськими документами. За висновками суду, сам розрахунок боргу, складений працівниками Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, не є первинним документом, що фіксує наявність грошового зобов’язання Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк”, а є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків стягувача та не може відображати фактичні та правові підстави для стягнення відповідних сум та відповідно підтверджувати безспірність розміру грошових вимог Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” до боржника. Таким чином, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що при вчиненні виконавчого напису приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 не було отримано від банку та позичальника первинних бухгалтерських документів, які б свідчили про суму боргу, яка зафіксована у спірному виконавчому написі, внаслідок чого у нотаріуса були відсутні підстави вважати та фактично встановити, що розмір заборгованості позичальника перед банком, є безспірним. Крім того, як свідчать матеріали справи, 30.09.2009р. Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк” звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” про стягнення заборгованості за кредитним договором №1 від 23.07.2008р. в сумі 20552611,09 доларів США, з яких 20000000 доларів США борг за кредитом, 319277,77 доларів США сума прострочених процентів, 4722964,11 грн. пеня за порушення термінів повернення кредиту та плати за кредит, 24746,67 грн. за основною сумою кредиту та сумою процентів по кредиту. Ухвалою від 05.10.2009р. було порушено провадження по справі №13/384. Рішенням від 06.04.2010р. господарського суду м.Києва по вказаній справі позовні вимоги було задоволено частково: стягнено з Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” на користь Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” 20000000,00 доларів США в погашення кредиту, 1727055,55 доларів США в оплату процентів за кредитом. Постановою від 21.06.2010р. Київського апеляційного господарського суду та постановою від 12.10.2010р. Вищого господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Одночасно, рішенням від 21.12.2009р. по справі №06-5-51/1426-57/306-вх.№9747/4-57 за позовом Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” про визнання недійсним кредитного договору №1 від 23.07.2008р. з моменту укладення, зобов’язання Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” повернути Публічному акціонерному товариству „Родовід Банк” всі сплачені за кредитним договором відсотки за користування коштами, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Вказане судове рішення у відповідності до ст.85 Господарського процесуального кодексу України набрало законної сили з дня прийняття Харківським апеляційним господарським судом постанови від 22.02.2010р. про залишення вказаного судового акту без змін. За таких обставин, на момент вчинення приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 спірного виконавчого напису в господарських судах України між Публічним акціонерним товариством „Родовід Банк” та Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк” розглядалась низка спорів щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №1 від 23.07.2008р. та взагалі його відповідності вимогам законодавства, рішення за якими станом на 16.01.2010р. не набрали законної сили, що, за висновками суду, є також підставою стверджувати, що при вчиненні виконавчого напису заборгованість третьої особи 1 перед відповідачем не була безспірною. Згідно із ст.2 Закону України „Про доступ до судових рішень” кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Тобто, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 мала гарантовану законом можливість дізнатися про те, що стягнення заборгованості за договором №1 від 23.07.2008р., як і дійсність самого кредитного договору, були предметом спору між зазначеними юридичними особами на момент вчинення спірного виконавчого напису. Відповідно до ст.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Таким чином, перед вчиненням спірного виконавчого напису нотаріус повинен був пересвідчитись в тому, що відповідні листи отримані повноважними представниками Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” та Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк”, що є необхідною передумовою вчинення зазначених нотаріальних дій. За змістом пояснень №21/01-16 від 03.02.2011р. приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 до вчинення виконавчого напису відповідачем у якості доказів повідомлення позивача та третьої особи 1 про усунення порушень умов укладеного кредитного договору та договору іпотеки нерухомого майна надано листи №21-32/12363 від 19.09.2009р. та №21-32/17951 від 27.11.2009р. Відповідно до наявного у матеріалах справи листа №21-32/17951 від 27.11.2009р., відповідач звернувся до позивача з вимогою про негайне виконання порушеного зобов’язання та повідомив, що у випадку непогашення у встановлений строк заборгованості перед Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк” по кредиту у повному обсязі, відповідач відповідно до діючого законодавства буде ініціювати звернення стягнення на майно, що було передано в іпотеку за договором від 23.07.2008р. За твердженнями позивача, викладеними у позовній заяві, та поясненнями, які надані у судових засіданнях, вказаний лист позивачем отриманий не був. На підтвердження отримання повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” вказаної вимоги відповідачем надано лист із повідомленням Донецьк спецзв’язку, відповідно до якого поштове відправлення з вказаним листом було надіслано 27.11.2009р. на ім’я позивача за адресою: м.Донецьк, пр.Ілліча, 66 та отримано 30.11.2009р. Дейнеко. 22.02.2011р. до господарського суду надійшов лист №06/02-217 від 18.02.2011р. Державного підприємства спеціального зв’язку „Харківський обласний вузол спеціального зв’язку”, відповідно до якого пакет з описом та повідомленням пр.№3365 був вручений 30.11.2009р. під підпис бухгалтеру Дайнеко. Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.01.2011р. позивача було зобов’язано надати пояснення стосовно наявності у Дейнеко повноважень на отримання кореспонденції від імені Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, представити журнал реєстрації вхідної кореспонденції за період з 27.11.2009р. по 26.12.2009р. Відповідно до наданих на виконання вказаного судового рішення до матеріалів справи документів, а саме штатного розпису позивача від 03.08.2009р., затвердженого директором Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” Кочурою О.Г., відомостей на виплату грошей за листопад, грудень 2009р., працівник з фамілією ОСОБА_4 у Товаристві з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” відсутній. Крім того, згідно із наданим до матеріалів справи витягом із журналу реєстрації вхідної документації в період з 05.10.2009р. по 24.12.2009р. лист №21-32/17951 від 27.11.2009р. Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” у Товаристві з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо” зареєстрований не був. За висновками суду лист №06/02-217 від 18.02.2011р. Державного підприємства спеціального зв’язку „Харківський обласний вузол спеціального зв’язку” не є належним доказом отримання повноважним представником позивача листа №21-32/17951 від 27.11.2009р., оскільки його зміст спростовується викладеними вище обставинами. Витяг з реєстру поштових відправлень (а.с.54 т.2 справи) також не прийнятий судом до уваги в якості доказу одержання позивачем вимоги банку, враховуючи що вказаний документ не відповідає вимогам ст.36 Господарського процесуального кодексу України в частині надання доказів в оригіналі або належним чином засвідченій копії. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене та враховуючи відсутність у матеріалах справи інших документів, які б свідчили про отримання спірної вимоги позивачем, суд дійшов висновку, що повноважними представниками позивача лист №21-32/17951 від 27.11.2009р. Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” не був отриманий, внаслідок чого всупереч ст.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України, виконавчий напис вчинений нотаріусом 16.01.2011р. за відсутності належних доказів одержання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушень. За поясненнями приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 у якості доказів, що підтверджують повідомлення Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” про усунення порушень за кредитним договором №1 від 23.07.2008р., прийнято лист №21-32/12363 від 19.09.2009р. Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.01.2011р. відповідача було зобов’язано надати докази направлення третій особі 1 письмової вимоги про виконання зазначеного кредитного договору або мотивовані пояснення з цього приводу. Супровідним листом від 07.02.2011р. на виконання ухвали суду відповідачем надано лист, адресований Публічному акціонерному товариству „Родовід Банк”, за зовсім іншим номером та датою: №21-32/12636 від 19.08.2009р., опис поштового відправлення та лист із повідомленням від 19.08.2009р. При цьому, будь-яких доказів направлення/одержання Публічним акціонерним товариством „Родовід Банк” листа №21-32/12363 від 19.09.2009р. відповідачем у відповідності до вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України до матеріалів справи не надано. За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність у матеріалах справи належних у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів одержання третьою особою 1 та позивачем письмових вимог про усунення порушень за укладеними кредитним договором та договором іпотеки, суд дійшов висновку про вчинення спірного виконавчого напису приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1 без дотримання положень ст.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом №20/5 від 03.03.2004р. Міністерства юстиції України. Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини щодо звернення Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” з заявою про вчинення виконавчого напису в період дії заходів до забезпечення позову по справі №40/332пд, вчинення спірного виконавчого напису за відсутності документів, які б встановлювали та підтверджували безспірність заборгованості Публічного акціонерного товариства „Родовід Банк” за кредитним договором №1 від 23.07.2008р., з порушенням приписів ст.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, а також враховуючи висновки суду стосовно недійсності договору іпотеки від 23.07.2008р., суд дійшов висновку, що виконавчий напис на договорі іпотеки від 23.07.2008р., який було вчинено 16.01.2010р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1, є таким, що не підлягає виконанню. У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на відповідача. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: Задовольнити повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, м.Донецьк до Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, м.Харків про: - визнання недійсним договору іпотеки від 23.07.2008р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, м.Донецьк та Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк”, м.Харків; - визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису на договорі іпотеки від 23.07.2008р. про звернення стягнення на предмет іпотеки і задоволення вимог Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” у розмірі 21027055,53 доларів США, що станом на 15.12.2009р. за курсом Національного банку України еквівалентно 167808519,36 грн. і штрафні санкції у сумі 13623801,58 грн., що становить загальну суму 181432320,94 грн., який було вчинено 16.01.2010р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки від 23.07.2008р., який був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, м.Донецьк та Публічним акціонерним товариством „УкрСиббанк”, м.Харків. Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис на договорі іпотеки від 23.07.2008р. про звернення стягнення на предмет іпотеки і задоволення вимог Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк” у розмірі 21027055,53 доларів США, що станом на 15.12.2009р. за курсом Національного банку України еквівалентно 167808519,36 грн. і штрафні санкції у сумі 13623801,58 грн., що становить загальну суму 181432320,94 грн., який було вчинено 16.01.2010р. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_1. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „УкрСиббанк”, м.Харків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сан Ремо”, м.Донецьк державне мито в сумі 85 грн. 00 коп., витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справ у судах в розмірі 236 грн. 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили. У судовому засіданні 22.02.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суддя Любченко М.О. Повне рішення складено 28.02.2011р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13974573