ANTIRAID

Потому что затраты понесенные банком на выдачу кредита составляют - столько-то в гривне, что подтверждено переводом средств ( автосалону, продавцу квартиры...), квитанция прилагается.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Суддя Верховного Суду України Ярема А.Г., розглянувши 22 листопада 2006 року касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства страхової компанії "Правекс-страхування" на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства страхової компанії "Правекс-страхування" про стягнення страхового відшкодування, встановив: Ухвалою Долинського районного суду від 26 липня 2006 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2006 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У обгрунтування касаційної скарги відкрите акціонерне товариство страхова компанія "Правекс-страхування" посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і залишення в силі ухвали суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити з таких підстав. Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції застосував п. 5 ст. 130 ЦПК України і виходив з того, що укладеним між сторонами договором добровільного страхування встановлено, що всі спори, які виникають за цим договором, вирішуються у третейському суді, а тому даний спір повинен розглядатися саме третейським судом. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції і направляючи справу на новий розгляд до вказаного суду, апеляційний суд виходив з того, що зазначений висновок суду першої інстанції є незаконним, оскільки передача спору на розгляд третейського суду є правом сторін. Відповідно до ст. 17 ЦПК України сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом. Частиною 2 ст. 1 Закону України “Про третейські суди” також передбачено, що будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом, може бути переданий до третейського суду за угодою сторін. Статтею 130 ЦПК України визначено мету проведення судового засідання і порядок його проведення. Зокрема, частиною 3 зазначеної статті встановлено, що для врегулювання спору до судового розгляду суд з'ясовує: чи не відмовляється позивач від позову, чи визнає позов відповідач, чи не бажають сторони укласти мирову угоду або передати справу на розгляд третейського суду. Відповідно до ч. 5 вказаної статті, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. З огляду на зазначене, даною частиною 5 визначено дії суду в разі взаємного волевиявлення сторонами, відповідно до зазначеної ч. 3, реалізувати своє право передачі спору на розгляд третейського суду. Як вбачається зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції, позивач не виявив бажання скористатися передбаченим законом і договором правом для передачі справи на розгляд третейського суду. Отже, вважати, що в даному випадку наявні угода обох сторін і їх взаємне волевиявлення для передачі спору на розгляд третейського суду, немає підстав. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо скасування ухвали суду першої інстанції у зв'язку з порушенням цим судом порядку вирішення питання розгляду пред'явленого позову. Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваної ухвали не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись ст. 328 ЦПК України, ухвалив: У відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства страхової компанії "Правекс-страхування" про стягнення страхового відшкодування за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства страхової компанії "Правекс-страхування" на ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2006 року відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/348985

1. Дело необходимо рассматривать по месту нахождения суда2. Решение могут обжаловать лица чьих интересов оно касается на протяжении 3-х месяцев с момента когда они узнали о наличии решения 3. Нельзя выносить решения в отношении объектов недвижимости Это основные моменты.

Вы можете спокойно доплатить задолженность в 1000 гривен. Обязательно в назначениях платежа указывайте погашение задолженности по телу кредита - столько-то и погашение задолженности по процентам по кредиту - столько-то. Оплаты можете проводить через Ощадбанк или любое другой банк, как Вам будет удобно.Лично кому-то платить не нужно. Если будут надоедать смс-ками, позвоните опреатору и попросите заблокировать данного отправителя.

Попросите банк предоставить Вам копию этого документа. Затем выложите его на форуме и тогда можно будет Вам что-либо советовать. Зная банки, если бы был приказ, то Вам никто не звонил бы, а пришли бы уже исполнители.

Вы можете параллельно подать еще один иск в административный суд по месту своего проживания об оспаривании открытия исполнительного производства.

Необходимо подать иск о признании исполнительной надписи не подлежащей исполнению и просить суд в обеспечение иска остановить исполнительное производство.Как только это произойдет, можете просить ДВС передать автомобили на хранение Вам. Суд Вы выиграете без сомнений.

Справа № 2-252/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2010 року Хорольський районний суд Полтавської області в складі: головуючого судді – Личковахи О.О. при секретарі – Сапа О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Форум» при третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, В С Т А Н О В И В : Позивачка ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до акціонерного комерційного банку “Форум” про визнання недійсним кредитного договору. В якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до справи було залучено ОСОБА_2. В заяві позивачка вказувала, що 23 вересня 2008 року між нею і відповідачем був укладений кредитний договір № 91/08/25-ІFv, відповідно до п.п.1.1, 1.2, 1.3 якого АКБ “Форум” надає їй кредит в іноземній валюті на загальну суму 115000 (сто п”ятнадцять тисяч) доларів США для придбання нерухомості строком з 23 вересня 2008 року по 22 вересня 2018 року зі сплатою 13,5 відсотків річних. З метою забезпечення виконання позивачкою своїх зобов’язань за кредитним договором 23 вересня 2008 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір іпотеки № 12-92/08, а також між відповідачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 12-93/08. На підставі вищевказаного позивачкою 23 вересня 2008 року було отримано кошти в розмірі 115000 (сто п”ятнадцять тисяч) доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом Національного банку України складає 557807 грн. 50 коп. Як вказувала позивачка, АКБ “Форум” в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ, тому просила визнати недійсними кредитний договір № 91/08/25-ІFv, укладений 23 вересня 2008 року між нею і відповідачем , договір іпотеки № 12-92/08, укладений 23 вересня 2008 року між нею і відповідачем, та договір поруки № 12-93/08, укладений 23 вересня 2008 року між відповідачем та ОСОБА_2 В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 заявлені позивачкою вимоги підтримали та просили їх задоволити в повному обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Посилання позивача на обов'язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, вважає безпідставним, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому , на його думку, позовні вимоги є безпідставними. В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 не з”явився , але надав суду письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності, вказавши, що не заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків. Як встановлено в судовому засіданні, 23 вересня 2008 року між позивачкою та відповідачем був укладений кредитний договір № 91/08/25-ІFv на суму 115000 ( сто п”ятнадцять тисяч) доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 22 вересня 2018 року. Для забезпечення виконання позивачкою своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором 23 вересня 2008 року між позивачкою та відповідачем було укладено договір іпотеки № 12-92/08, а між відповідачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 12-93/08. Пунктами 2.3,2.6 спірного кредитного договору та Додатковою угодою до спірного кредитного договору від 23 вересня 2008 року передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір виник н е з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України „Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання відповідачем позивачці кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язаннями по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно до п. п.1.1, 1.2, 1,3 кредитного договору відповідач надав позивачці кредит у сумі 115000 ( сто п”ятнадцять тисяч) доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі. Відповідно до п.п. 2.3, 2.6 кредитного договору та Додаткової угоди, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачкою в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 115 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачкою в доларах США, що підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою відповідача від 20.04.2010 року № 45/2010 . Відповідно до вищевказаної довідки протягом дії кредитного договору позивачка сплатила відповідачу 5023,97 (п”ять тисяч двадцять три) долари США 97 центів ,що становить тіло кредиту, 20442,41 (двадцять тисяч чотириста сорок два) долари США 41 цент, що становить проценти за користування кредитом, та комісію за обслуговування кредиту в сумі 5578,08 (п”ять тисяч п”ятсот сімдесят вісім) гривень 08 коп. Оплата позивачкою боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті можливо у випадках, передбачених п.п.4.1, 4.5 кредитного договору, також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивачки або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 91/08/25-ІFv від 23 вересня 2008 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ. Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл № 62-3 від 10.06.2005 р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, в вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати відповідач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачкою та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачкою долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 91/08/25-ІFv від 23 вересня 2008 року , недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 91/08/25-ІFv від 23 вересня 2008 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором іпотеки № 12-92/08 від 23 вересня 2008 року, та визнання недійсним правочину який оформлений договором поруки № 12-93/08 від 23 вересня 2008 року, також є обгрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфах 6 і 3 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави ( іпотеки), договором поруки, як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. За таких обставин, приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 91/08/25-ІFv від 23 вересня 2008 року, в забезпечення виконання позивачкою обов'язків за яким було укладено договір іпотеки № 12-92/08 від 23 вересня 2008 року між позивачкою та відповідачем та договір поруки № 12-93/08 від 23 вересня 2008 року між відповідачем та третьою особою –ОСОБА_2, останні підлягають визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Усі заперечення представника відповідача щодо позову спростовуються вищевикладеним. Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю. Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача слід стягнути на користь позивачки сплачені нею витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. Судовий збір в сумі 8 грн.50 коп. слід стягнути з відповідача в дохід держави. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 214, 215,218 ЦПК України; ст. ст. 4, 8, 192, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 1054 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, РІШИВ: Позов ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Форум» при третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору задоволити повністю. Визнати недійсним правочин, який оформлено кредитним договором № 91/08/25-ІFv від 23 вересня 2008 року , укладений між ОСОБА_1 ( зареєстрованою за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Акціонерним комерційним банком « Форум » (02100, м.Київ, бульвар Верховної Ради,7). Визнати недійсним правочин, який оформлений договором іпотеки № 12-92/08 від 23 вересня 2009 р., укладений між ОСОБА_1 ( зареєстрованою за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Акціонерним комерційним банком « Форум » (02100, м.Київ, бульвар Верховної Ради,7), який посвідчено приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу 23.09.2008 року . Визнати недійсним правочин, який оформлений договором поруки № 12-92/08 від 23 вересня 2009 р., укладений між ОСОБА_2 ( (зареєстрованим за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) та Акціонерним комерційним банком « Форум » (02100, м.Київ, бульвар Верховної Ради,7), який посвідчено приватним нотаріусом Хорольського районного нотаріального округу 23.09.2008 року. Стягнути з Акціонерного комерційного банку « Форум » (02100, м.Київ, бульвар Верховної Ради,7) на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно – технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. Стягнути з Акціонерного комерційного банку « Форум » (02100, м.Київ, бульвар Верховної Ради,7) в дохід держави судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Хорольський районний суд .Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня проголошення рішення .Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження . Головуючий: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9574069

Справа № 2-122/ 2010 р. РІШЕННЯ Іменем України 11 березня 2010 року м. Запоріжжя Жовтневий районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Татарінова В.І. при секретарі Голуб В.В. розглянув у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ „Банк „Фінанси та Кредит” від імені якого діє філія Запорізьке РУ „АТ „Банк „Фінанси та Кредит” про стягнення заборгованості за депозитним договором та визнання недійсним кредитного договору, ВСТАНОВИВ: Позивач 18.05.2009 року звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008 року на суму 7349319,84 (сім мільйонів триста сорок дев’ять тисяч триста дев’ятнадцять гривень 84 коп.), відповідно п.1.2 якого банк нараховує та виплачує ОСОБА_1 проценти від вкладу за ставкою 15,7% річних. Однак, банком не було невиплачено, за цим договором, відсотки за період з 01.04.2008 року по 01.09.2008 року у розмірі на загальну суму 490853,83 грн. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 188851,5 грн. Оскільки основною причиною відмови виплати грошових коштів по депозиту, який є заставою майнових прав в забезпечення повернення кредиту, банк вказує – наявність непогашеного кредиту за кретним договором №592-038Д (про що свідчать письмові відповіді на звернення позивача), Позивачем 08.09.2009р. були надані уточнення позовних вимог, які мають пряме відношення до предмету позовних вимог по первісному позову, зачіпають ті самі споріднені права і обов’язки між тими самими сторонами, а тому підлягають розгляду в одному провадженні. Згідно уточнених позовних вимог Позивач просить визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії №592-038Д на суму, станом на 21.04.2008року, 1415000,00 (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч доларів США) доларів США, у зв’язку з чим повернути всі зайво сплачені Позивачем відсотки по кредиту, при цьому встановити суми, які підлягають поверненню, як наданий кредит, та суми відсотків сплачених Позивачем за кредит у грошовій одиниці – гривні, по курсу який діяв на момент укладення договору кредиту №592-038Д та на момент здійснення платежів (відсотків за кредит). Також в уточнених позовних вимогах Позивач просить повернути суму вкладу за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008 року, яку Відповідач відібрав в погашення заборгованості за кредитним договором №592-038Д, стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором, за період з 01.04.2008 по 01.09.2008р., у сумі 490853,83 грн., стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором, за період лютий 2009р., березень 2009р. у розмірі на загальну суму 188851,5 грн. Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в уточненій позовній заяві, наполягав на їх задоволенні з підстав зазначених у позові та доповненні до позову, заперечення відповідача не визнав, оскільки вважає їх безпідставними та необгрунтованими, посилаючись на те, що 03.03.2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір, який суперечить чинному законодавству, текст якого складений Відповідачем носить положення, які значно погіршили стан Позивача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановленого чинним законодавством України, а саме: Відповідач надавши кредит у доларах США порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, статті 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 „ Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, тому вважає, що використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесенняя в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Що дає право для Позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів”, вимагати в цілому кредитний договір недійсним. Щодо невиплат відсотків по депозитному договору Позивач пояснив, що відповідачем були порушені вимоги ст.586 ЦК України якою встановлено, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Також відповідач порушив: норми статті 1058 ЦК України, яка встановлює, що за договором банківського вкладу банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобов’язується виплачувати вклалникові таку суму та проценти на неї; норми ч.2 ст.1060 ЦК України якою встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, норми ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, Відповідачем безпідставно невиплачені відсотки по депозитному договору за період з 01.04.2008 року по 01.09.2008 року у розмірі на загальну суму 490853,83 грн та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 188851,5 грн. Представник Відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважає позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими, просить суд у позові відмовити. Суду пояснив, договір укладено на законних підставах, є позиція НБУ, що банки мають право укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого Позивач отримав споживчий кредит у розмірі 1415000,00 (один мільйон чотириста п'ятнадцять тисяч доларів США) доларів США зі сплатою 13,7 відсотків річних терміном погашення по 06 квітня 2009 рок, а саме погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Також, по суті позовних вимог, представник Відповідача пояснив, що 1 квітня 2008 року Позивач уклав з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір про банківський строковий вклад (депозит) пенсійний в національній валюті України. Згідно якого Позивач розмістив на депозит у банку суму 7349319,84 гривень з відсотковою ставкою 15,7 відсотків річних. Позивач передав банку договір про банківських строковий вклад в заставу забезпечення виконання зобов’язання за Договором про відкриття кредитної лінії. У зв’язку з чим, Позивачем було укладено два договори, відсоткова ж ставка за кредитним договором у доларах США становила 13, 7 відсотків річних, а за депозитним договором в національній валюті України 15,7 процентів річних. Таким чином, різниця у відсоткових ставках була на користь Позивача. Заслухавши пояснення представника Позивача та представника Відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Статтею 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність” встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст.627 ЦК України, відповідно до до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. Судом встановлено, що 03 березня 2008 року між Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір №592-038Д (далі по тексту кредитний договір). Відповідно до п.2.1 кредитного договору Банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 1000000,00 (один мільйон) доларів США 00 центів з оплатою по процентній ставці 13,7% (тринадцять цілих сім десятих) процентів річних. Згідно п.2.2. для обліку виданих у рахунок відновлювальної кредитної лінії Кредитних ресурсів Банк відкриває позичальнику позичковий рахунок №22022106140001. Термін повного повернення Кредитних ресурсів 30 вересня 2008. Додатковою угодою до кредитного договору від 21 квітня 2008року, згідно п.1. Банк відкриває Позичальнику Відновлювальну відкличну кредитну лінію на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності в розмірі 1415000,00 (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч) доларів США. Згідно п.2. Термін повного повернення Кредитних ресурсів продовжився до 06 квітня 2009 року. Таким чином, згідно кредитного договору та додаткових угод до нього Позивачем отримані кошти в розмірі 1415000,00 (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч) доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ по ставці 5,05 грн. у відношенні до 1 долару США, що складає 7145750 (сім мільйонів сто сорок п’ять тися сімсот п’ятдесят) гривень. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №592-038Д від 03.03.2008 року був укладений договір застави (майнових прав) №592-038Z/1 де заставою є банківський строковий вклад Ф&К „Пенсійний” в національній валюті, відкритий депозитний внесок на ім’я ОСОБА_1 на суму 7349319,84 (Сім мільйонів триста сорок дев’ять тисяч триста дев’ятнадцять) гривень 84 копійки за договором №1-7/13615 від 01.04.2008 року. Відповідно до п.1.2. договору про банківський строковий вклад (депозит) Ф&К „Пенсійний” в національній валюті банк нараховує і виплачує Клієнту проценти від вкладу за ставкою 15,7 % річних. Згідно п.2.3. Клієнт має право на щомісячне одержання процентів, нарахованих за цим договором. Відповідачем не були виплачені відсотки за депозитним договором за період з 01.04.2008 року по 01.09.2008 року у розмірі на загальну суму 490853,83 грн та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 188851,5 грн. Відповідно інформації по кредиту, наданої в судове засідання представником Позивача, Позивачем було сплачено суму у розмірі 135463,14 (сто тридцять п’ять тисяч чотириста шістдесят три долари США 14 центів) доларів США по сплаті процентів за користування кредитом, що в еквіваленті по курсу визначеному на момент здійснення відповідних платежів складає 760463,53 (сімсот шістдесят тисяч чотириста шістдесят три гривні 53коп.) гривні. Також Відповідачем були списані усі кошти, які знаходились на рахунку Позивача по строковому вкладу у розмірі 7840173,67 (сім мільйонів вісімсот сорок тисяч сто сімдесят три гривні 67 коп.) гривні, з яких 7349319,84 сума, яка була заставою майнових прав за кредитним договором, а сума 490853,83 – сума відсотків нарахованих від основного вкладу за період з 01.04.2008р. по 01.09.2008р. Також відповідачем стягнуті з розрахункового рахунку №26005051445001 Позивача відкритого Позивачем за договором №14450 грошові кошти у сумі 37000 гривні. Таким чином, загальна сума, яку отримав Відповідач становить 8826488,5 грн. (вісім мільйонів вісімсот двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят вісім грн., 50 коп.), яка складається із сум: яка була сплачена Позивачем за надання кредиту – відсотки за надання кредиту, яку невиплатив і не повернув Відповідач – сума депозиту і нараховані на нього відсотки, сума, що була стягнута з розрахункового рахунку Позивача. У відповідності зі ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст.192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України, зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов’язаннями, відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч.2 ст.198 ГК України, виконання грошових зобов’язань грошові зобов’язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Відповідно до ст.3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдинним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Згідно Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який устанавлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання , повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов’ язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст.3, валюта України є єдинним законним засобом платежу на території України. Який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами „а”, „в” та „є” підпункту 6.1. та підпунктів 6.2 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; -сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; -оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульским установам іноземних держав дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичними особами, які виїжджають у приватних справах та в службових відрядженнях. Відповідно до підпункту 7.1 п.7 Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на территорії України, резиденти – суб’єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. При розгляді судової справи Відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні Відповідачем та отриманні Позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення Позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, ст.524 ЦК України, ст.3 ЗУ №2346-Ш „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, яка визначає, що гривня, як грошова одниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; ст.6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року „Про затвердження Правил використання готівкової національної валюти на території України”, які чітко встановлюють випадки використання іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України та ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість добросовесність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного право або інтересу; шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питнь регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників. Отже подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст.3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в долларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Позивача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Таким чином, використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для Позивача, відповідно до п.2 ст.18 ЗУ „Про захист прав споживачів”, за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. Момент недійсності правочину, згідно ст.236 ЦК України рахується з моменту його укладення. На момент укладення договору кредиту, кредит Позивачу надавався з розрахунку по ставці НБУ 5,05 грн. у відношенні до одного долару США, тобто на момент отримання кредиту в іноземній валюті, кредит був наданий у сумі 1415000,00 доларів США, що в еквіваленті до гривні дорівнювало 7145750 грн. Щодо невиплат відсотків по депозитному договору Відповідачем були порушені вимоги ст.586 ЦК України якою встановлнео, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи. Також відповідач порушив: норми статті 1058 ЦК України, яка встановлює, що за договором банківського вкладу банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї; норми ч.2 ст.1060 ЦК України якою встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, норми ст.321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, суд вважає, що позов з уточненням позовних вимог ОСОБА_1 до АТ „Банк „Фінанси та Кредит” від імені якого діє філія Запорізьке РУ „АТ „Банк „Фінанси та Кредит” про стягнення заборгованості за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008р., а саме: нарахованих за період з 01.04.2008 по 01.09.2008р., але невиплачених відсотків у сумі 490853,83 грн., нарахованих, але невиплачених відсотків за лютий, березень 2009р. у сумі 188851,4 грн.; та визнання недійсним кредитного договору №592-038Д від 03.03.2008р. підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв’язку з чим у відповідності із ст.216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні всі суми, що вона одержала на виконання цього договору у грошовій одиниці – гривні, по курсу який діяв на момент укладення договору кредиту та на момент проведення виплат Позивачем відсотків за користування кредитним договором. Також повернути Позивачу суму депозиту за договором №1-7/13615 від 01.04.2008р., яка була відібрана Відповідачем в погашення заборгованості по кредитному договору №592-038Д від 03.03.2008р. Що стосується позовних вимог по первинному позову зобов’язати Банк «Фінанси і Кредит» перерахувати з рахунку № 26005051445001 відкритого за договором № 14450 грошові кошти у сумі 37000 гривень на р/рахунок № 35425009000739 на користь КУ «Центральна поліклініка № 1» Хортицького району такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки спір виник між Позивачем та Відповідачем, а тому лікарня не є стороною по справі, а кошти Позивачем можуть бути перераховано особисто, оскільки це є його особистою справою. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.99 Конституції України, ст.5, п.5 ст.18 ЗУ „Про захист прав споживачів”, ст.3 Декрету Кабінету міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.3 ЗУ „2346-Ш „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” ст.ст. 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, ст.ст. 13, 16, 203, 215, 216, 236, 321, ч.ст.192, ч.1 ст.524, ч.3 ст.533, 1058, ч.2 ст.1060 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 8 ,10 ,11, 15, 209,212-215, 223 ЦПК України, суд – ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до АТ „Банк „Фінанси та Кредит” від імені якого діє філія Запорізьке РУ „АТ „Банк „Фінанси та Кредит” задовольнити частково. Кредитний договір №592-038Д від 03.03.2008р. визнати недійним у зв’язку з чим кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні всі суми, що вона одержала на виконання цього договору у грошовій одиниці – гривні, по курсу який діяв на момент укладення договору кредиту та на момент здійсненням виплат Позивачем відсотків за користування кредитним договором. Повернути Позивачу суму депозиту за договором №1-7/13615 від 01.04.2008р., яка була відібрана Відповідачем в погашення заборгованості по кредитному договору №592-038Д від 03.03.2008р. Стягнути нараховані, але невиплачені відсотки за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008р., а саме: нараховані за період з 01.04.2008 по 01.09.2008р., але невиплачені відсотки у сумі 490853,83 грн., нараховані, але невиплачені відсотки за лютий, березень 2009р. у сумі 188851,5 грн. Позовні вимоги про зобов’язання банк філія Запорізьке РУ „АТ „Банк „Фінанси та Кредит” перерахувати з рахунку № 26005051445001 відкритого за договором № 14450 грошові кошти у сумі 37000 гривень на р/рахунок № 35425009000739 на користь КУ «Центральна поліклініка № 1» Хортицького району м. Запоріжжя залишити без задоволення. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскаржене і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.2 ст. 295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8585344

Справа № 2- 401- 2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2010 року Замостянський районний суд м. Вінниці в складі : головуючого – судді: Старинщук О. В., при секретарі: Резніченко Л. П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ПАТ «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним , - ВСТАНОВИВ: 27.04.2009 року ПАТ «Фінанси та Кредит» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості , в якому просив стягнути з відповідачів заборгованість по кредитному договору. Позов обґрунтований тим, що між позивачем - ПАТ «Фінанси та Кредит» та відповідачем - ОСОБА_6, 15.04.2008 року було укладено кредитний договір № 46-33-04/08-МФ-ЗН. За кредитним договором № 46-33-04/08-МФ-ЗН Фінанси видав відповідачу кредит у розмірі 150 000,00 ( сто п’ятдесят тисяч) доларів США строком до 14.04.2023 року з встановленням процентної ставки за користування кредитними коштами в іноземній валюті в розмірі 18 % річних. 23.10.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вищевказаного кредитного договору, згідно якої відповідач – ОСОБА_2 сплачує Банку 20 % річних за користування кредитом, та складено новий графік погашення заборгованості. Видача кредитів проведена шляхом видачі позичальнику готівки через касу банку, що стверджується копією заяви на отримання кредиту та копією заяви на видачу готівки № 11 від 16.04.2008 року. В забезпечення зобов'язань по вищевказаному кредитному договору було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 15.04.2008 року за реєстровим № 1276, згідно якого, в іпотеку передано житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Вінниця, І-ий провулок Маяковського, буд. № 17, Крім того, 15.04.2008 року Банком було укладено договори поруки з відповідачами - ОСОБА_7 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П1, ОСОБА_8 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П2 та ОСОБА_5 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П3, згідно яких, вони зобов’язались відповідати перед банком по зобов’язаннях відповідача – ОСОБА_2 за кредитним договором № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року. Однак відповідачами, які є позичальником за договорами кредиту та поручителями за договорами поруки, взяті на себе зобов’язання, належним чином не виконано, у зв’язку з чим утворилася заборгованість. Так, загальна заборгованість по кредитному договору № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року, станом на 22.12.2009 року складає 2 007 236,36 ( два мільйони сім тисяч двісті тридцять шість) гривень 36 копійок, з яких: - основна сума боргу – 149447,00 (сто сорок дев’ять тисяч чотириста сорок сім) доларів США 00 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 1 191 092, 59( один мільйон сто дев’яносто одна тисяча дев’яносто дві) гривні 59 копійок; - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами - 34 287,13 ( тридцять чотири тисячі двісті вісімдесят сім) доларів США 13 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 273 268,43 ( двісті сімдесят три тисячі двісті шістдесят вісім) гривень 43 копійки; - пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 542 857,34 ( п’ятсот сорок дві тисячі вісімсот п’ятдесят сім) гривень 34 копійки. Відповідачам надсилалися вимоги – повідомлення про усунення порушень по виконанню умов кредитного договору, однак ними не вжито ніяких заходів для погашення заборгованості. Відповідачі первісний позов не визнали, та подали зустрічний, який був судом об'єднаний в одне провадження, в якому просили розірвати кредитний договір, договір іпотеки та договори поруки, оскільки внаслідок всесвітньої економічної кризи з жовтня 2008 року на валютному ринку України спостерігаються суттєві зміни, які викликали постійне підвищення курсу долара США відносно національної валюти, як наслідок було збільшено фактичний розмір щомісячного платежу по поверненню суми кредиту та сплати відсотків за його користування. Вони отримують свій прибуток у національній валюті України - гривні, та мають купувати долари США за гривні, витрачаючи набагато більше, ніж при укладенні договору, існує істотна зміна обставин, яка значно погіршує їх становище за кредитним договором. В ході судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав та просить суд їх задовольнити. ОСОБА_9, який є представником відповідача – ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову банку заперечив з мотивів викладених у зустрічний позовній заяві та усних поясненнях даних у судовому засіданні, наполягав на задоволенні зустрічного позову. Особа_10 – яка є представником трьох інших відповідачів - ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5, в судове засідання не з’явилася, хоча була повідомлена належним чином про день, час та місце розгляду справи, за таких обставин суд розглядає справу у її відсутність, оскільки наявних в справі матеріалів достатньо для встановлення прав та взаємовідносин сторін. Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне: Між позивачем та відповідачем - ПАТ «Фінанси та Кредит» та відповідачем - ОСОБА_6, 15.04.2008 року було укладено кредитний договір № 46-33-04/08-МФ-ЗН ( а. с. 50-52) За кредитним договором № 46-33-04/08-МФ-ЗН Фінанси видав відповідачу кредит у розмірі 150 000,00 ( сто п’ятдесят тисяч) доларів США строком до 14.04.2023 року з встановленням процентної ставки за користування кредитними коштами в іноземній валюті в розмірі 18 % річних. 23.10.2008 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вищевказаного кредитного договору, згідно якої відповідач – Фінанси1 сплачує Банку 20 % річних за користування кредитом, та складено новий графік погашення заборгованості. В забезпечення зобов'язань по вищевказаному кредитному договору було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 15.04.2008 року за реєстровим № 1276, згідно якого, в іпотеку передано житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Вінниця, І-ий провулок Маяковського, буд. № 17. Крім того, 15.04.2008 року Банком було укладено договори поруки з відповідачами - ОСОБА_7 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П1, ОСОБА_8 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П2 та ОСОБА_5 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П3, згідно яких, вони зобов’язались відповідати перед банком по зобов’язаннях відповідача – ОСОБА_2 за кредитним договором № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року. Згідно умов Договору кредиту, Кредитор прийняв на себе зобов'язання надати кредитні кошти позичальнику, в порядку визначеному в кредитному договорі. Позичальник, в свою чергу, прийняв на себе зобов'язання, повернути Кредит в повному обсязі, із нарахованими відсотками за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, що визначений умовами договору кредиту, відповідно до графіку погашення кредиту та відсотків. Зобов'язання щодо надання кредиту відповідачу – ОСОБА_2, банком виконано в повному обсязі. Факт отримання позичальником кредитних коштів в сумі, 150 000,00 доларів США підтверджується заявою на отримання кредиту та заявою на видачу готівки № 11 від 16.04.2008 року ( а. с. 72, 73). Відповідно до ч. І ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором Фінанси або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник та поручителі свої зобов'язання, передбачені Договорами кредиту та договорами поруки щодо погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом, не виконують, у зв’язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 22.12.2009 року складає 2 007 236,36 ( два мільйони сім тисяч двісті тридцять шість) гривень 36 копійок, з яких: - основна сума боргу – 149447,00 (сто сорок дев’ять тисяч чотириста сорок сім) доларів США 00 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 1 191 092, 59( один мільйон сто дев’яносто одна тисяча дев’яносто дві) гривні 59 копійок; - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами - 34 287,13 ( тридцять чотири тисячі двісті вісімдесят сім) доларів США 13 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 273 268,43 ( двісті сімдесят три тисячі двісті шістдесят вісім) гривень 43 копійки; - пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 542 857,34 ( п’ятсот сорок дві тисячі вісімсот п’ятдесят сім) гривень 34 копійки. Відповідачам неодноразово надсилалися вимоги – повідомлення про усунення порушень по виконанню умов кредитного договору, однак ними не вжито ніяких заходів для погашення заборгованості. Частина 2 статті 1050 ЦК України передбачає, що в разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повертати отриману позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась не сплаченою та сплати процентів. У відповідності до ч. 1 ст. 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. В ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, зазначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто досягнувши згоди щодо усіх істотних умов сторони укладають договір і згідно вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України він є обов'язковим для виконання. Під час розгляду справи судом встановлено, що також не заперечувалось представником банку, те, що ОСОБА_2, як позичальник здійснював усі необхідні дії, направлені на належне виконання взятих на себе зобов'язань, що передбачені кредитним договором, однак розмір щомісячних платежів за кредитом, з врахуванням збільшення курсу долара США до національної валюти України - гривні з жовтня 2008 року значно збільшився. Свій дохід відповідачі отримують у національній валюті, тому повинні купувати валюту (долари США) за гривню, при цьому витрачаючи набагато більше, ніж при укладенні договору. Також позичальник та поручителі наполягають на тому, що на момент укладення кредитних договорів, вони зважали на стабільну фінансову ситуацію на валютному ринку країни та на положення ст. 6 Закону України «Про Фінанси2 України», згідно якого основною його функцією є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Крім того, в них суттєво погіршилось матеріальне становище, заробітної плати не вистачає для погашення навіть половини платежів за кредитом. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Згідно постанови правління Національного банку України № 413, від 04.12.2008 року, банкам рекомендовано під час роботи з фізичними особами, які потрапили в скрутне фінансове становище в наслідок настання непередбачених, обставин, що спричинили негативний вплив на їх здатність забезпечувати своєчасне та в повному обсязі виконання своїх зобов’язань за кредитами, переглядати в бік зменшення процентної ставки за кредитами, наданими в іноземній валюті. Судом в процесі розгляду справи з'ясовано, що в момент укладання договору сторони не знали і не могли передбачити, що така зміна настане ( внаслідок всесвітньої економічної кризи з жовтня 2008 року на валютному ринку України спостерігається постійне підвищення курсу долара США відносно національної валюти, а як наслідок було збільшено фактичний розмір щомісячного платежу по поверненню суми кредиту та сплати відсотків за його користування). Відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Згідно ч. З ст. 652 ЦК України, у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Згідно ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Частиною 5 ст. З Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу 15.04.2008 року за реєстровим № 1276, згідно якого, в іпотеку передано житловий будинок з прибудовами та господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: м. Вінниця, І-ий провулок Маяковського, буд. № 17 та договори поруки з відповідачами - ОСОБА_7 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П1, ОСОБА_8 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П2 та ОСОБА_5 - № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П3, згідно яких, вони зобов’язались відповідати перед банком по зобов’язаннях відповідача – ОСОБА_2 за кредитним договором № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року, були укладені в якості забезпечення зобов'язань за кредитним договором і вони мають похідний характер від основних зобов'язань, тобто кредитного договору. За наведених обставин суд вважає, що на час розгляду справи існує зміна обставин і ця обставина значно погіршує становище відповідачів за їхніми зобов'язаннями перед позивачем - ПАТ «Фінанси та Кредит». Згідно ст. З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Таким чином, суд дійшов висновку, що у спорі, який виник відносно кредитного договору № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року, укладеного між Особа_3 та ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит», наявні усі умови, зазначені в вищевказаних нормах Цивільного кодексу України, і вимоги відповідачів по зустрічному позову є обґрунтованими та доведеними, а тому зустрічний позов підлягає задоволенню у повному обсязі. Разом з тим при вирішенні справи суд констатує, що факт розірвання зазначених кредитних договорів не скасовує зобов'язання позивача – ОСОБА_2 повернути ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит» отримані на підставі кредитного договору грошові кошти. Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої постановлено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. На підставі ст. ст. 525, 526, 530, 543, 553 , 554, 652, 653, 1050, 1054 ЦК України та керуючись ст.ст. 88, 214-215, 217, 218 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: В задоволенні позову ПАТ «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Позов ОСОБА_2 до ПАТ «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року, укладений між Фінанси3 та ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит». Визнати недійсним іпотечний договір від 15.05.2008 року укладений між ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_8. Визнати недійсним договір поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П1 від 15.04.2008 року , укладеного між ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_7. Визнати недійсним договір поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П2 від 15.04.2008 року , укладеного між ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5. Визнати недійсним договір поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П3 від 15.04.2008 року , укладеного між ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_8. Розірвати кредитний договір № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року, укладений між Фінанси3 та ПАТ «Фінанси та Кредит», пов’язані із ним договір іпотеки від 15.04.2008 року та договори поруки № 46-33-04/08-МФ-ЗН-П2 та № 46-33-04/08-МФ-ЗН-ПЗ від 15.04.в наслідок істотної зміни обстановки. Наслідком розірвання кредитного договору визначити сплату ОСОБА_6 на користь ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит» залишку заборгованості за кредитними договором № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року в строк до 14.04.2023 року рівними щомісячними платежами. Припинити нарахування відсотків за користування кредитом з моменту розірвання договору №, № 46-33-04/08-МФ-ЗН від 15.04.2008 року укладеними між ОСОБА_6 та ПАТ «Фінанси та Кредит», в особі відділення № 27 філії «Центральне регіональне відділення» ПАТ «Фінанси та Кредит» . Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду через Замостянський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти діб з моменту його проголошення та апеляційної скарги протягом 20 діб з моменту подачі заяви. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9472404

Справа № 2-45 2010 р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2010 р. Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі: головуючого судді Мірошниченка М.А. при секретарі Васильєвої Т.В., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївки цивільну справу за позовною заявою ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення: суми заборгованості по кредитному договору від 22.02.2007 р. DОМ7GК40000175 в сумі – 250 597,10 грн., штрафу у сумі - 380577,08 грн. за порушення умов договору майнових прав, судового сбіру у сумі-1708,50 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів пов'язаних з розглядом цивільної справи у розмірі 30 грн., зустрічного позову ОСОБА_3 до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року - не законними, визнання недійсним правочину, якій оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк», оголошення реституції та зобов'язання ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 34 197 грн. 18 коп., зобов'язати ОСОБА_3 повернути ЗАТ комерційному банку «ПриватБанк» усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 126 250 грн., та остаточно, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі кожної із сторін, визначити заборгованість ОСОБА_3 перед ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі - 92052 грн. 82 коп., про визнання недійсним правочину, який оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк». ВСТАНОВИВ: ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору та судових витрат та про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення. У судовому засіданні представник позивача ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» ОСОБА_1 змінив предмет позовних вимог та просив стягнути з ОСОБА_3: суму заборгованості по кредитному договору від 22.02.2007 р. № DОМ7GК40000175 в сумі – 250 597,10 грн., штрафу у сумі – 380 577,08 грн. за порушення вимог договору майнових прав, судового сбіру у сумі-1 708,50 грн., та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів пов'язаних з розглядом цивільної справи в розмірі 30 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» посилався на те на те, що відповідно до укладеного договору № DОМ7GК40000175 від 22.02.2007 року ОСОБА_3 22.02.2007 року отримав кредит у розмірі 30000,00 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2027 року. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавши Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення норм закону та умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України наслідками порушення Боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_3 як відповідач за первісним позовом станом на 20.01.2010 року має заборгованість – 29 792,52 доларів США, яка складається з наступного: - 24 297,18 доларів США - заборгованість за кредитом; - 6 671,35 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 850 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом; - 1 173,99 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» і відповідач 22.02.2007 року, уклали договір застави майнових прав. Згідно з договором застави майнових прав відповідач за первісним позовом ОСОБА_3 повинен був надати в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 47,60 кв.м., яка розташована за адресою: м. Макіївка, селище КотовськогоАДРЕСА_1. Майно належало відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Макіївського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровим номером 694. Згідно п.10 Договору застави майнових прав, якщо відповідач ОСОБА_3 впродовж 5 днів з моменту укладання Договору застави майнових прав не укладе з банком договір іпотеки /п.8.10./ він повинен уплатити банку пеню у розмірі 0,15% від суми кредиту за кожен день прострочення, що зі станом на 20.01.2010 р. складає 380 577,08 грн., відповідно до розрахунку: 30000 доларів США, /сума кредиту/ х 0,15% х 1057 днів = 47 565 доларів США, що за курсом НБУ дорівнює 380 577,08 грн. Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та заперечував проти його задоволення, зазначивши, що банк не правомірно підвищив відсоткову ставку за його кредитним договором, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 1056-1 Цивільного кодексу України, та на цієї підставі ОСОБА_3 письмово вимагав ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» розірвання договору. Крім того ОСОБА_3 зазначав, що у зв’язку з тим, що у сторін валютного кредитного договору не було належних дозвільних документів на проведення розрахунків в іноземній валюті він в подальшому не міг розраховуватися з банком без порушення вимог діючого законодавства. Також вважає, що укладений кредитний договір порушує вимоги законодавства, тому є нечинним. Нечинна угода не може породжувати жодних прав та обов'язків. Тому, розрахунок заборгованості за нечинною угодою не може прийматися до уваги судом. ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» заперечував проти цього та посилався на те, що згідно з п.2.3.1 вищевказаного кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом. Відповідно з зазначеним пунктом договору про відповідну зміну процентної ставки Банк зобов'язаний був ОСОБА_3 на протязі 7 календарних днів. Проте ці доводи ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» - є безпідставні і необґрунтованими з огляду на наступне. 12.12.2008р. був прийнятий Закон України № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності та діяв з 09.01.09р. Вказаним Законом внесені зміни до Цивільного Кодексу України, а саме: доповнено статтею 1056-1, ч.2 якої передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Частина 3 вказаної статті передбачає, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Також вказаним Законом стаття 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" була доповнена частиною четвертою, згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.... Відповідно до вимог ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором, або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або укладали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідності з обставинами, які істотно змінилися, договір може бути змінений за рішенням суду. ОСОБА_3 вважає, що в порушення вимог п.2.3.1 кредитного договору «ПриватБанком» не було зроблено повідомлення про настання зазначених у договорі умов та збільшення відсоткової ставки і, відповідно, «ПриватБанком» не було надано жодних доказів суду, що таке повідомлення було. Таким чином, збільшення відсоткової ставки «ПриватБанком» в односторонньому порядку, не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки в судовому засіданні, ставиться питання про підвищення відсоткової ставки за кредитом після 09.01.2009 року, коли набрали чинності зміни до ЦК України, щодо яких відсоткова ставка не може бути збільшена в односторонньому порядку. У судовому засіданні Банком було надано Банковську ліцензію № 22 від 19 березня 1992 року на право здійснення банківських операцій та Дозвіл № 22-2 від 19 березня 1992 року на право здійснювати операції, які визначені Законом України «Про банки а банківську діяльність», з відповідним додатком до дозволу. Банк посилається на ці документи, як на такі, що надають йому право надавати резидентам кредити у іноземній валюті та проводити розрахунки в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії НБУ, як це передбачено п. в) та п. г) ч. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та контролю». ОСОБА_3 вважає, що ці доводи не можна прийняти до уваги з огляду на те, що ці документи дозвільного характеру регулюють інші правовідносини, яки виникають в сфері банківської діяльності, а ні в сфері валютного регулювання та валютного контролю. Так, відповідно до п. 5.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій N 275 від 17.07.2001 р. Письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій. Проте ця постанова регулює відносини в сфері банківської діяльності, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зазначена постанова НБУ встановлює порядок і умови видачі банкам дозволів на здійснення банківських операцій. Про це зазначається в преамбулі і п. 5 Постанови про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій та п. 1.1. й 1.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. Зазначене вище Положення не визначає порядку отримання дозвільних документів в сфері валютного регулювання і валютного контролю, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. за N 15-93. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Проте, згідно з п. в) та г) ч. 4 ст. 5 названого Декрету Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення таких разових валютний операцій: в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави; Таким чином, Банк, мав надати саме індивідуальну ліцензію, а ні надані ним Банківську ліцензію та письмовий дозвіл. Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд з зустрічним позовом до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання дій ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року - не законними, визнання недійсним правочину, якій оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк», оголошення реституції та зобов'язання ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 34 197 грн. 18 коп., зобов'язати ОСОБА_3 повернути ЗАТ комерційному банку «ПриватБанк» усе отримано за недійсним правочином, який оформлено кредитним договором від 22.02. 2007 р. DОМ7GК40000175, в розмірі – 126 250 грн., та остаточно, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі кожної із сторін, визначити заборгованість ОСОБА_3 перед ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі - 92052 грн. 82 коп., про визнання недійсним правочину, який оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк». В обґрунтування своїх позовних вимог позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 зазначив, що 22 лютого 2007 року між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» був укладений Кредитний договір № DОМ7GК40000175 . В рахунок забезпечення зобов'язань за Кредитним договором між ОСОБА_3 та ПриватБанк був укладений Договору застави майнових прав (на нерухомість) від 22 лютого 2007 р. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до умов Кредитного договору ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 25 тис. доларів США. За умовами п.7.1. Кредитного договору за користування кредитом повинен щомісячно сплачувати відсотки у розмірі 0,84% та 0,20 % в місяць, що разом із сумою повернутого кредиту повинно складати 294,91 доларів США на місяць. ОСОБА_3 зазначає, що він справно виконував свої зобов'язання позичальника і щомісячно сплачував 294,91 доларів США. Наприкінці 2008 року зробив 2-а платежі у більшій сумі з метою часткового дострокового погашення кредиту, а саме: 25.11.2008 р. - 333,32 доларів США; 15.12.2008 р. у сумі - 345,75 доларів США. Звернувшись до Макіївського центрального відділення ДРУ КБ «Приватбанк» з метою погашення чергового платежу від працівників ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» він дізнався, що Банк підвищив відсоткову ставку за кредитом, ще з листопада місяця 2008 року до рівня 15,32% річних і сум які він сплачував за договором є недостатньо для сплати чергового платежу. Крім того, повідомили, що збільшені суми платежів за кредитом, які вносив 25.11.2008 р. та 15.12.2008 р. не були зараховані ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у рахунок дострокового повернення частини кредиту, а всі були направлені Позивачем на погашення процентів за збільшеною відсотковою ставкою. ОСОБА_3 також вважає недійсним правочин, яким оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк» , тому що він порушує вимоги діючого законодавства. Так ОСОБА_3 заначає, що в порушення вимог п.п. в) та г) частини 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» сторони кредитного договору не мали передбаченої цієї нормою індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Поряд ц зим, ОСОБА_3 зазначив, що на момент укладання договору застави майнових прав, майнових прав на квартиру не існувало, так як існувало право власності ОСОБА_3 на цю квартиру. Банк, бажаючи заощадити на нотаріальному оформленні договору іпотеки замість нього уклав правочин застави майнових. Проте, мався на увазі саме іпотечний договір, який повинен бути нотаріально посвідчений і який є нікчемним у разі його не оформлення нотаріально. Таким чином, сторони не мали намір укладати іпотечний договір, та ОСОБА_3 в односторонньому порядку не зміг би цього зробити. Представник відповідача ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по зустрічному позову в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» мав право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, як це передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно - правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, посилання позивача на обов'язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними. Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків. Як встановлено в судовому засіданні, що 22.02.2007 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № DОМ7GК40000175 на суму 30000,00 Доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 22.02.2027 року. Позивач ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» за первісним позовом повністю виконав умови спірного договору. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 22.02.2007 року, уклали договір застави майнових прав. Згідно з договором застави майнових прав ОСОБА_3 повинен був надати в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 47,60 кв.м., яка розташована за адресою: м. Макіївка, селище КотовськогоАДРЕСА_1. Майно належало ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22.02.2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Макіївського нотаріального округу ОСОБА_4В, за реєстровим номером 694. Згідно п.10 Договору застави майнових прав, якщо відповідач впродовж 5 днів з моменту укладання Договору застави майнових прав не укладе з банком договір іпотеки /п.8.10./ він повинен уплатити банку пеню у розмірі 0,15% від суми кредиту за кожен день прострочки. Що зі станом на 20.01.2010 р. складає 380577,08 грн. відповідно до розрахунку: 30 000 доларів США /сума кредиту/ х 0,15% х 1057 днів = 47565 доларів США, що за курсом НБУ дорівнює 380 577,08 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця -гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст.35 Закону України „Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносини у валютній сфері. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання відповідачем позивачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення позивачем виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до кредитного договору банк надав відповідачу ОСОБА_5 кредит у сумі 30000 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі. Відповідно до Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 30000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 22.02.2007 р. по 01.01.2009 р. ОСОБА_3 сплатив відповідачу 6573,35 доларів США. Оплата позивачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб - нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента - суб'єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно-обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках: п.2.1 - на територіях митниць; п.2.2 - на територіях вокзалів, аеропортів та портів; п.2.3 - використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб'єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті. п.2.4 - використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 16510609 від 06.07.2006 р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. Наданий відповідачем до матеріалів справи дозвіл Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією. Проте ця постанова регулює відносини в сфері банківської діяльності, відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зазначена постанова НБУ встановлює порядок і умови видачі банкам дозволів на здійснення банківських операцій. Про це зазначається в преамбулі і п. 5 Постанови про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій та п. 1.1. й 1.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій. Зазначене вище Положення не визначає порядку отримання дозвільних документів в сфері валютного регулювання і валютного контролю, як це передбачено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. за N 15-93. Крім того, Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним. В вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк», не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п. 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач, на виконання цього правочину, отримав від відповідача 25 000 доларів США. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк» - суд вважає обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання. Приймаючи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, правочин по забезпеченню його виконання , який було оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України, як такий що забезпечує виконання нечинного правочину. Дії ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором № DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року – є не законними з огляду на наступне. Частиною 2 ст. 1056-1, ЦК України передбачає, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Частина 3 вказаної статті передбачає, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Також вказаним Законом стаття 55 Закону України „Про банки і банківську діяльність" була доповнена частиною четвертою, згідно якої банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.... Відповідно до вимог ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором, або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або укладали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідності з обставинами, які істотно змінилися, договір може бути змінений за рішенням суду. Суд вважає, що в порушення вимог п.2.3.1 кредитного договору «ПриватБанком» не було зроблено повідомлення про настання зазначених у договорі умов та збільшення відсоткової ставки і, відповідно, «ПриватБанком» не було надано жодних доказів суду, що таке повідомлення було. Таким чином, збільшення відсоткової ставки «ПриватБанком» в односторонньому порядку, не відповідає вимогам діючого законодавства, оскільки в судовому засіданні, ставиться питання про підвищення відсоткової ставки за кредитом після 09.01.2009 року, коли набрали чинності зміни до ЦК України, щодо яких відсоткова ставка не може бути збільшена в односторонньому порядку. Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні первісного позову ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення: суми заборгованості по кредитному договору – відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_3 до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» підлягає задоволенню. Керуючись ст.ст. 4, 8, 192. 215, 216. 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215. 218 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позовної заяви ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення: суми заборгованості по кредитному договору від 22.02.2007 р. DОМ7GК40000175 в сумі – 250 597,10 грн., штрафу у сумі - 380577,08 грн. за порушення умов договору майнових прав, судового сбіру у сумі-1708,50 грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів пов'язаних з розглядом цивільної справи у розмірі 30 грн. – відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_3 до ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» про визнання не законними дії ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, визнання Кредитного договору DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року недійсним, визнання недійсним договір застави майнових прав – задовольнити. 1. 1. Визнати дії ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» по збільшенню процентної ставки за користування кредитом за Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року – незаконними. 2. 2. Визнати недійсним правочин, який оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк». 3. 3. Застосувати до сторін недійсного правочину який оформлено Кредитним договором DОМ7GК40000175 від 22 лютого 2007 року двосторонню реституцію. 4. 4. Зобов'язати ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» повернути ОСОБА_3 усе отримано ним на виконання недійсного правочину, який оформлено кредитним договором від 22.02.2007 р. № DОМ7GК40000175, а саме, грошові кошти в розмірі-34197 грн. 18 коп. 5. 5. Зобов'язати ОСОБА_3 повернути ЗАТ комерційному банку «ПриватБанк» усе отримано ним на виконання недійсного правочину, який оформлено кредитним договором від 22.02.2007 р. № DОМ7GК40000175, а саме, грошові кошти у розмірі - 126250 грн. 6. 6. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог з кожної сторони: ЗАТ комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у розмірі – 126 250 грн. та ОСОБА_3 до ЗАТ комерційноого банку «ПриватБанк» у розмірі – 34 197 грн. 18 коп. визначити заборгованість ОСОБА_3 перед ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі – 92 052 грн. 82 коп. 7. 7. Визнати недійсним правочин, який оформлено договором застави майнових прав /на нерухомість/ від 27.02.2007 р., що укладений між ОСОБА_3 і ЗАТ комерційним банком «ПриватБанк». Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги в порядку ч. 4 ст.295 ЦПК України. Суддя М.А. Мірошниченко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9476553

Справа № 2-6891/2010 р. ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2010 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: Головуючого судді Гандзій Н.В. При секретарі Горецькій К.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзенбанк Аваль» за участю третьої особи Приватного нотаріуса Одеського міського округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 014/0077/74/67621 від 24 листопада 2006 року, укладений між ним та Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» ; визнати недійсним іпотечний договір від 06 серпня 2009 року, укладений між Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» та ОСОБА_1 і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3; визнати недійсним договір про внесення змін до іпотечного договору, посвідченного ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 06.08.2009 року, реєстр за №2175 від 16 вересня 2009 року, укладений між Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» та ОСОБА_1; зобов’язати Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзенбанк Аваль» прийняти у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 1 143 707,90 грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов щомісячний платіж буде складати 19 061,80 грн.; а також Позивач просить виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна яке було передано у іпотеку згідно договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого ОСОБА_3, приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу від 06.08.2009 року, реєстр за №2175, від 16 вересня 2009 року, укладеним між Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» та ОСОБА_1 16 вересня 2009 року, а саме нерухоме майно: квартиру, що складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень загальною площею 65,9 кв. метрів, у тому числі житловою площею 16,9 кв. метрів, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Військовий узвіз, б. 5/1, кв. 28 Позов обгрунтований тим, що 24 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/0077/74/67621. Згідно з п. 1.1., кредитного договору відповідач надав позивачу кредитні кошти у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 297 000 доларів США 00 центів , що за офіційним курсом НБУ, який діяв на момент отримання кредиту (5,05 доларів США за 1 гривню), становить 1 499 850,00 гривень. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем був укладено іпотечний договір від 06 серпня 2009 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 16 вересня 2009 року, в даний іпотечний договір були внесені зміни і на сьогодні у якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № 014/0077/74/67621 від 24 листопада 2009 року під забороною знаходиться наступний об’єкт нерухомості: квартира, яка складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень загальною площею 65,9 кв. м., у тому числі житловою площею 16,9 кв. м., яка знаходиться за адресою: м.Одеса, Військовий узвіз АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 на праві власності. Позивачем та Відповідачем було укладено кредитний договір, текст якого складений Відповідачем містить положення, які значно погіршили становище позивача, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України, а саме надавши кредит у долларах США Відповідач порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного рпегулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. ст. 6, 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 року «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає що використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросровісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позичальника), що значно погіршує становищще Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає дає право Позивачу відповідно до п. 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати визнання в цілому кредтного договору недійсним. А також Позивач зазначив, що спірний кредитний договір укладено з порушеннями вимог діючого законодавства України в частині недотримання істотних умов, які обов’язкові для кредитних договорів, чим були порушені його права, як споживача кредитних послуг, які закріплені Законом України «Про захист прав споживачів» та у Правилах про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного Банку України за № 168 від 10 травня 2007 року (далі по тексту –Правила НБУ № 168). Також Позивачем було підкреслено, що порушення вимог діючого законодавства України та порушення його законних прав та інтересів полягають у невиконанні вимог, передбачених в п. 3.2 та підпункті (б) пункту 3.3 розділу Правил НБУ № 168 в частині визначення обовязкових умов в спірному договорі, які є необхідними для кредитних договорів. Крім цього, позивач наполягав на тому, що в момент укладання вказаного кредитного договору він вважв, що положення вказані у договорі не є завідомо йому невигідними, а також що сторони спірного договору не порушують закону та діють у повній відповідальності до чинного законодавства України, оскільки він повністю довіряв Відповідачу, як професійному надавачу певного виду споживчих послуг у сфері кредитування. Позовні вимоги у частині зобовязання ПАТ «Райффайзенбанк Аваль» прийняти від ОСОБА_1 залишок тіла кредиту у розмірі 1 143 707,90 грн , то це призвело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін, а саме ОСОБА_1 Щодо надання ОСОБА_1 розсточки по погашенню залишку тіла кредиту на 60 місяців, то вказані позовні вимоги обгрунтовані тим, що до компетенції суду входить визначення порядку виконання рішення суду. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві. Відповідач та третя особа у судове засідання без поважних причин не з'явилися, про час та місце слухання справи були повідомлені судом належним чином, шляхом направлення повісток, про причини нявки суд не повідомили, тому суд розглядає справу у відповідності до ст.169 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Судовим розглядом встановлено, що між ОСОБА_1 та Публічним Акціонерним товариством «Райффайзенбанк Аваль», яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Райффайзенбанк Аваль» 24 листопада 2006 року було укладено кредитний договір № 014/0077/74/67621. Згідно з п. 1.1., кредитного договору Райффайзенбанк надав позивачу кредитні кошти у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 297 000 доларів США 00 центів . За офіційним курсом НБУ, який діяв на момент отримання кредиту (5,05 доларів США за 1 гривню), дана сума еквівалентна 1 499 850,00 гривень. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем був укладено іпотечний договір від 06 серпня 2009 року, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 16 вересня 2009 року, в даний іпотечний договір були внесені зміни і на сьогодні у якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором № 014/0077/74/67621 від 24 листопада 2009 року під забороною знаходиться наступний об’єкт нерухомості: квартира, яка складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень загальною площею 65,9 кв. м., у тому числі житловою площею 16,9 кв. м., яка знаходиться за адресою:м.Одеса, Військовий узвіз АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_1 на праві власності. Статтею 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими акиами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтами та банками. Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенніф умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням умов діючого законодавства України. Відповідно до інформації по кредиту, то Позивачем було надано наступну інформацію: з моменту укладання кредитного договору позивач отримав від відповідача кошти у розмірі 297 000 доларів США , що за офіційним курсом НБУ, який діяв на день отримання кредитних коштів (5,05 доларів США за 1 гривню), становить 1 499 850,00 гривень. Згідно довідки залошок тіла кредиту становить 242 643, 25 Доларів США 226 476,83*5.05=1 143 707,90 грн.-сума, яка підлягає стягненню. У відповідності до ст. 99 України, грошовою одиницею України є гривня, у звязку з чим грошове зобовязання у договорі повинно бути виражено у національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно до якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України. Відповідно до ч. 1 ст. 524 ЦК України, зобовязання повинно бути виражене у грошовій одиниці України-гривні. Згідно ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає спо=латі у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюжти на день платежу, якщо інший порядок і визначення не встановлений договором або законом чи іншими нормативно-правовими актами. Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобовязаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобовязань грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.Виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюєтьсяі відповідно до закону. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні гривня, як грошова одиниця (націрнальна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймаються усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні. Згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який усановлює режим здійснення валюних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банку та інших фінансових установ України в регулюванні валютних аперацій, права й обовязки субєктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 ст. 3 , валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплаті будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та підпункту 6.2, Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007 року №200, фізичні особи- резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: -сплата мита, інших податків і зборів (обовязкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства україни; -сплата платежів за охорону та супроводженяня підакцизних і транзитних товарів митними органами; -оплата товарі і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита і податків. Згідно підпункту 6.3 пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплатм дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на вїзд (виїзд) до цих країн фізичним особам, які виїзджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 вказаних Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-субєкти підприємницької діяльності можуть використовуватим готівкову іноземну валюту, яка засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на траспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, в разі реалізації товарів. Таким чином використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. Відповідно до п. 1 ст. 5 Декретку екртету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в які вказано, національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. Згідно з п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, повязаних з торгівлею іноземної валюти з правом відкривати на території Укрпаїни пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами- резидентами. Підпунктами «В», «Г» ч. 4 ст. 5 Декртету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує така операція як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на тїї здійснення іншою стороною або тетьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не предбачено умовами індивідуальної ліцензії. Таким чином Суд, приходить до висновку, що при наданні Відповідачем та отримання Позивачем кредиту у долларах США, а також здійснення Позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за його користування у долларах США були порушені наступні норми закону: стаття 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; стаття 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобовязання повинно бути визначено в грошовій одиниці України-гривні; стаття 3 Закону Украхни №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні№, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без тбудь-яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанова Національного банку України №200 від 30.05.2007 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко всановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України; статтю 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень, для оплати будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено валютни законодавством; статтю 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», яка передбачає надання індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного судочинства є зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обовязків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Отже пожальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України-принципу справедливості. Умови спірного кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду Позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту у долларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у долларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, Відповідач, як субєкт підприємницької (господарської) діяльності виключно ан позивача-позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України. Таким чином, використання Відповідачем доллара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище Позивача, як споживача порівняно з Відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитний договір недійсним. В судовому засіданні встановлено, що Відповідачем було грубо порушено умови діючого в Україні законодавства при укладенні спірного кредитного договору. Ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі,- відшкодовувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. За таких обставин суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі. На підставі викладеного, керуючись ст. 13, 216, 524, 548, 593 ЦК України, ст. ст. 5, 11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 99 Конституції України, п. 2.1, 3.2 Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного Банку України № 168 від 10 травня 2007 року, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» №2346-III, ст. ст. 16, 203, 215, 216, 192, 524, 533 ЦК України, ЗУ «Про господарські товариства»,ЗУ «Про іпотеку», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 88, 209, 212-215, 217, 223 ЦПК України, - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзенбанк Аваль» за участю 3-ьої особи Приватного нотаріуса Одеського міського округу ОСОБА_3 про визнання недійсним договорів задовольнити у повному обсязі. Визнати недійсним кредитний договір № 014/0077/74/67621 від 24 листопада 2006 року, укладений між громадянином ОСОБА_1 та Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» . Визнати недійсним іпотечний договір від 06 серпня 2009 року, укладений між Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» та ОСОБА_1 і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 Визнати недійсним договір про внесення змін до іпотечного договору, посвідченного ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 06.08.2009 року, реєстр за №2175 від 16 вересня 2009 року, укладений між Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» та ОСОБА_1. Зобов’язати Публічне Акціонерне Товариство «Райффайзенбанк Аваль» п рийняти у ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 1 143 707,90 грн. з розстрочкою платежів на 60 місяців, за таких умов щомісячний платіж буде складати 19 061,80 грн Виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна яке було передано у іпотеку згідно договору про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого ОСОБА_3, приватним нотаріусом одеського міського нотаріального округу від 06.08.2009 року, реєстр за №2175, від 16 вересня 2009 року, укладеним між Публічним Акціонерним Товариством «Райффайзенбанк Аваль» та ОСОБА_1 16 вересня 2009 року, а саме нерухоме майно: квартиру, що складається з однієї житлової кімнати та підсобних приміщень загальною площею 65,9 кв. метрів, у тому числі житловою площею 16,9 кв. метрів, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Військовий узвіз, б. 5/1, кв. 28 Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження й подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9376396

Справа № 2-753/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2010 року Сихівський районний суд м. Львова в складі головуючого судді Волоско І.Р. при секретарі - Слободі В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до - ЗАТ „Альфа-Банк", приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2, про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки укладеного у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом, в якому просить визнати недійсними кредитний договір № 800004528 від 27 червня 2008 року та договір іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року, укладені у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором укладений, між ним і відповідачем ЗАТ "Альфа-Банк" , а також зобов'язати приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано у іпотеку за договором іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року. В подальшому ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги та просить визнати за ним борг перед відповідачем у розмірі 619 981 грн. 21 коп. та зобов'язати відповідача прийняти даний борг з розстрочкою платежів на 120 місяців, за таких умов, що місячний платіж буде складати 5 166 грн. 51 коп. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та ін., та вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови , яка є такою, що суперечить закону та всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, дав пояснення аналогічні, викладеним у фабулі позовної заяви. Представник відповідача- ЗАТ "Альфа -Банк" в судове засідання проти задоволення заявлених позовних вимог заперечив, зокрема ствердивши що відповідачем у рішенні від 29.03.2010 року є ЗАТ "Альфа - Банк", проте зазначеної юридичної особи вже не існує. Так, 19.08.2009 р. відбулася державна реєстрація змін найменування банку, а саме : найменування ЗАТ "Альфа - Банк" було змінено на ПАТ "Альфа - Банк". Відповідно до п.1.2 Статуту ПАТ "Альфа - Банк" є правонаступником усіх прав і зобов”язань ЗАТ "Альфа - Банк". Разом із тим, рішенням від 29.03.2010 р. визнано недійсним кредитний договір 800004528 від 27 червня 2008 про надання кредиту. Проте, судом не взято до уваги п.10.3 зазначеного договору, який закріплює письмове визначення територіальної підсудності справ, пов”язаних з виконанням вказаного договору порушення умов, а також припинення його дії чи недійсності /Спори, що не були вирішені сторонами під час переговорів, вирішуються у відповідному районному суді м.Києва за місцезнаходженням Банку./ Відповідач - приватний нотаріус ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась без поважних причин, про час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи наявна поштова розписка про вручення повістки. Суд, з'ясувавши в сукупності обставини справи та перевіривши їх доказами , приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. 27 червня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 800004528. Відповідно до п. 2 кредитного договору Банк надав Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредитні кошти в сумі 148 985 доларів США зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 15,8% річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісії за розрахунково-касове обслуговування кредиту в сумі 7 224 грн. 13 коп. Згідно з п. 2.4. кредитного договору, кредит надавався для часткової оплати вартості квартир № 5 та 6, які знаходяться в будинку № 23 по вул. Дністерська в м. Львові. Відповідно до п. 2 кредитного договору, позивач отримав від відповідача 148 985 доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ склало 722 532 грн. 55 коп. Згідно з представленими сторонами документами, позивачем було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 16 919 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 102 551 грн. 34 коп. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Вказане, також, передбачено ст. 192 ЦК України, відповідно якої, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Грошове зобов'язання як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі № 800004528 від 27 червня 2008 року не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. З Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” - гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Відповідно до п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства - валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Відносини сторін по кредитному договору відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". У відповідності з підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1. та пункту 6.2. Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно з підпунктом 6.3. пункту 6 зазначених Правил - фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ - використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Згідно з п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами „в”, „г” пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. потребує отримання індивідуальні ліцензії па здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. З наведеного вбачається, що використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. На час розгляду справи у суді, сторонами не було надано доказів, які-б підтверджували отримання ними відповідних індивідуальних ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту в іноземній валюті (у доларах США), а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України № 2346-Ш „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, які встановлюють вичерпний перелік випадків використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Судом встановлено, що у позивача та відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором № 800004528 від 27 червня 2008 року, передбачених п.п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України -принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов (кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини З Статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно з ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно з ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. З наведеного вище вбачається, що кредитний договір в іноземній валюті (доларах США) укладений відповідачем без отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, відповідно до ст.227 ЦК України - є підставою для визнання вказаного договору недійсним. Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав від відповідача 148 985 доларів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ склало 722 532 грн. 55 коп. Згідно з представленими позивачем документами, ним було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 16 919 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 102 551 грн. 34 коп. Таким чином, згідно з ст. 216 ЦК України, позивач повинен повернути відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 619 981 грн. 21 коп. За вказаних обставин підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за позивачем боргу перед відповідачем в сумі 619 981 грн. 21 коп. Виходячи зі змісту ст. 216 ЦК України та положень цивільного законодавства України, необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення є вимога позивача про прийняття відповідачем боргу з розстрочкою платежів на 120 місяців. Відповідно до ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Враховуючи, що договір іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року укладений між Закритим акціонерним товариством „Альфа-Банк” та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 800004528 від 27 червня 2008 року, який визнається недійсним, згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України, договір іпотеки підлягає визнанню недійсним. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ЗАТ „Альфа-Банк", приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 про визнання недійсними кредитного договору № 800004528 від 27 червня 2008 року, укладеного між позивачем та відповідачем та договору іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року укладеного у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором підлягають до задоволення в повному обсязі. Відповідно до ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов”язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. В задоволенні решти вимог слід відмовити за відсутності правових підстав. Керуючись ст.ст.209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.ст. 203,215,236,524,548 ЦК України, Закону України" Про банки та банківську діяльність" , Закону України" Про заставу", Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності ", суд ВИРІШИВ: Позов задоволити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 800004528 від 27 червня 2008 року про надання кредиту в іноземній валюті укладений між ЗАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки № 800004528 И від 27 червня 2008 року укладений між ЗАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_2 та зареєстрований в реєстрі за № 3869. Визнати борг ОСОБА_1 перед Закритим акціонерним товариством „Альфа-Банк" в сумі 619 981 грн. 21 коп. В решті позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на відповідача. Стягнути з ЗАТ "Альфа-Банк" 1700 грн. судового збору та 250 грн. витрат на ІТЗ. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Сихівський районний суд м. Львова. ГОЛОВУЮЧА : Рішення є оригіналом і зберігається у цив.справі № 2-753 \ 2010 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9525595

Справа № 2-752/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2010 року Сихівський районний суд Львова в складі головуючого м. судді Волоско І.Р., при секретарі -Слободі В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ „Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору та застави рухомого майна, укладеного в забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернувся з вимогами, в яких просить визнати недійсними кредитний договір № 490026842 від 21 лютого 2007 року та договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року, укладених між ним та ЗАТ "Альфа-Банк". В подальшому позовні вимоги уточнив, зокрема, просить визнати за ним борг перед відповідачем у розмірі 118 675 грн. 80 коп. та зобов'язати банк прийняти даний борг з розстрочкою платежів на 84 місяці. В обґрунтування позовних вимог покликається на те , що оспорюваний кредитний договір суперечить законодавству України, оскільки містить положення, які погіршують положення позивача та суперечать Конституції України, Цивільному кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні та ін., та вважають, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір умови яка є такою, що суперечить принципу добросовісності , має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду Позичальника, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем, що дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. В судовому засіданні позовні вимоги представник позивача повністю підтримав, дав пояснення аналогічні, викладеним у фабулі позовної заяви. Представник відповідача - ЗАТ "Альфа - Банк" в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив, зокрема ствердивши що відповідачем у рішенні від 29.03.2010 року є ЗАТ "Альфа - Банк", проте зазначеної юридичної особи вже не існує. Так, 19.08.2009 р. відбулася державна реєстрація змін найменування банку, а саме : найменування ЗАТ "Альфа - Банк" було змінено на ПАТ "Альфа - Банк". Відповідно до п.1.2 Статуту ПАТ "Альфа - Банк" є правонаступником усіх прав і зобов”язань ЗАТ "Альфа - Банк". Разом із тим рішенням від 29.03.2010 р. визнано недійсним кредитний договір № 490026842 про надання кредиту. Проте, судом не взято до уваги п.8.4 зазначеного договору, який закріплює письмове визначення територіальної підсудності справ, пов”язаних з виконанням вказаного договору порушення умов, а також припинення його дії чи недійсності /Спори, що не були вирішені сторонами під час переговорів, вирішуються у відповідному районному суді м.Києва за місцезнаходженням Банку. / Суд, з"ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає , що позов підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог діючого законодавства України. 21 лютого 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ “Альфа-Банк” \ 19.08.2009р. відбулась державна реєстрація змін найменування банку, а саме: найменування Закрите акціонерне товариство “Альфа-Банк” було змінено на Публічне акціонерне товариство “Альфа-Банк”; відповідно до п.1.2. Статуту ПАТ “Альфа-Банк” є правонаступником усіх прав та обов”язків ЗАТ “Альфа-Банк” \ було укладено кредитний договір № 490026842. Відповідно до п. 1 цього договору Банк надав Позичальнику кредит та 45 439 доларів США 05 центів, що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ склало 229 467 грн. 20 коп., зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12% річних за фактичний період користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та зі сплатою комісійної винагороди за приймання та здійснення переказу коштів продавцю та страхувальнику в сумі 2 294 грн. 67 коп. Згідно з п.1.3. кредитного договору, кредит надавався для придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі продажу № 1014 від 09.02.2007 року, укладеним між позивачем та ТзОВ „Сервісний центр „Діамант". Відповідно до п. 1.4.4. кредитного договору, відповідач перерахував кошти в сумі 209 467 гривень 22 коп. на розрахунковий рахунок ТзОВ „Сервісний центр „Діамант" - оплата за транспортний засіб за договором купівлі-продажу № 1014 від 09.02.2007 року та 20 000 гривень па розрахунковий рахунок СК „ІН ПРО" оплата страхової суми за перший рік страхування транспортного засобу. Згідно з представленими сторонами документами, позивачем було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 20 836 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 110 791 грн. 72 коп.. Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Вказане, також, передбачено ст. 192 ЦК України, відповідно якої, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно з ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних Документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Грошове зобов'язання, як кредитора, так і позичальника у кредитному договорі № 490026842 від 21 лютого 2007 року не виражене у грошовій одиниці України - гривні, отже, у такому договорі не може бути визначений грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ст. З Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" - гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. Відповідно до п. 1 ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 „ Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства - валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Відносини сторін по кредитному договору відповідно до норм ч.ч. 1, 2 ст. 533 Цивільного кодексу України, є валютною операцією у розумінні п. 2 ст. і Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". У відповідності з підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1. та пункту 6.2. Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007 р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у наступних випадках: • - сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; • - сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; • - оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Згідно з підпунктом 6.3. пункту 6 зазначених Правил - фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження. Відповідно до підпункту 7.1. пункту 7 означених Правил НБУ - використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти - суб'єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті, що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках (ярмарках), що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів. Згідно з п. 1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Відповідно до п. 2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов'язаних з торгівлею іноземною валютою, з правом відкривати на території України пункти обміну іноземних валют, у тому числі на підставі «нантських угод з іншими юридичними особами - резидентами. Підпунктами "в", "г" пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення Резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальні ліцензії на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно п. 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. З наведеного вбачається, що використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України. На час розгляду справи у суді, сторонами не було надано доказів, які-б підтверджували отримання ними відповідних індивідуальних ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту в іноземній валюті (у доларах СІПА), а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, були порушені наступні норми закону: статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні; статтю 3 Закону України № 2346-ІІІ „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.2007р. „Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які встановлюють вичерпний перелік випадків використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Судом встановлено, що у сторін відсутня індивідуальна ліцензія на право проведення валютних операцій за кредитним договором № 490026842 від 21 лютого 2007 року, передбачених п.п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю", в іноземній валюті, внаслідок чого, з урахуванням приписів ст.524 Цивільного кодексу України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Окрім наведеного, як зазначалось вище, кошти по кредитному договору не надавались позивачу в доларах США, а перераховувались відповідачем в національній валюті України - гривні на розрахункові рахунки ТзОВ „Сервісний центр „Діамант та СК „ІНПРО". Суд приходить до висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. З ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у Доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача — позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини З статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання Відповідачем доларів США, як предмету кредитування, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України „Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним. Згідно з ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Згідно з ст. 227 ЦК України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. З наведеного вище вбачається, що кредитний договір в іноземній валюті (доларах США) укладений відповідачем без отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, відповідно до ст.227 ЦК України - є підставою для визнання вказаного договору недійсним. Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно з ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього право чину. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, за кредитним договором, отримав від відповідача 45 439 доларів 05 центів США, що в еквіваленті на момент надання коштів за і офіційним курсом НБУ склало 229 467 грн. 20 коп. Згідно з представленими позивачем документами, ним було сплачено на погашення кредиту та процентів за користування кредитом 20 836 доларів США, що в еквівалентні на момент сплати становить 110 791 грн. 72 коп. Таким чином, позивач повинен повернути відповідачу різницю між отриманою та сплаченою сумою коштів, що становить 118 675 грн. 48 коп.. За вказаних обставин, згідно з ст. 216 ЦК України, підлягає до задоволення позовна вимога про визнання за позивачем боргу перед відповідачем в сумі 118 675 грн. 48 коп. Виходячи зі змісту ст. 216 ЦК України та положень цивільного законодавства України, необгрунтованою та такою, що не підлягає до задоволення є вимога позивача про прийняття відповідачем боргу з розстрочкою платежів на 84 місяці. Відповідно до ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Враховуючи, що договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року укладений між Публічним акціонерним товариством „Альфа-Банк" та ОСОБА_1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 490026842 від 21 лютого 2007 року, який визнається недійсним, згідно з ч. 2 ст. 548 ЦК України, договір застави підлягає визнанню недійсним. Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ „Альфа-Банк" про визнання недійсними кредитного договору № 490026842 від 21 лютого 2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем та договору застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року, укладеного у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, підлягають до задоволення в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідності із ст. 216 ЦК України, кожна із сторін за кредитним договором зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору. В задоволенні решти вимог слід відмовити за відсутності правових підстав . Керуючись ст.ст.209, 212-215 ЦПК України, на підставі ст.203,215,236,524,548 ЦК України, Закону України "Про банки та банківську діяльність, Закону України "Про Заставу " , Закону України " Про ліцензування певних видів господарської діяльності " , суд , - ВИРІШИВ: Позов задоволити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 490026842 від 21 лютого 2007 року про надання кредиту в іноземній валюті укладений між ПАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір застави рухомого майна № 490026842-з від 21 лютого 2007 року укладений між ПАТ „Альфа-Банк" та ОСОБА_1. Визнати борг ОСОБА_1 перед ПАТ „Альфа-Банк" в сумі 118 675 грн. 80 коп. В решті позовних вимог відмовити. Судові витрати покласти на відповідача та стягнути з ПАТ "Альфа Банк" 1700 грн. судового збору та 250 грн. за ІТЗ процесу. Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через Сихівський районний суд м. Львова. ГОЛОВУЮЧА : Рішення є оригіналом і зберігається у справі № 2-753 \ 2010. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9525593

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ Л И С Т N 28-110/1941-3601 від 02.06.2000 м.Київ vd20000602 vn28-110/1941-3601 Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України розглянув запит громадської організації "Ліга підприємців Харківщини" від 27.04.2000 за N 99-11/003 щодо роз'яснення положень чинного валютного законодавства про здійснення резидентами України операцій згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 за N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", і повідомляє. Згідно з п.4 (г) ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 за N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" використання іноземної валюти на території України як застави потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. На сьогодні чинним законодавством України поняття "використання іноземної валюти на території України як застави" не визначено, а роз'яснення цього поняття надане у постанові Пленуму Верховного Суду України від 18.04.97 за N 5 ( v0005700-97 ) "Про практику застосування судами законодавства щодо порушеним правил про валютні операції". Так Пленум визначив, що використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань. Необхідно також зауважити, що відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 24.12.99 за N 02-5/602 ( v_602800-99 ) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України "Про заставу", виходячи з правової природи коштів, що знаходяться на рахунках банківських установах, вони не можуть бути предметом застави за правилами, які регулюють заставу речей. Водночас, питання про заставу таких коштів може вирішуватись за правилами розділу 5 наведеного Закону України "Про заставу" ( 2654-12 ) стосовно застави майнових прав. Враховуючи наведене, питання про заставу коштів у іноземній валюті, що знаходяться на рахунках у банківських установах, може вирішуватись лише за правилами стосовно застави майнових прав. Операції щодо застави майнових прав відповідно до Декрету не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. В той же час, у наведеному випадку мова іде лише про кошти, що знаходяться на рахунках у банківських установах. Що стосується готівкових коштів у іноземній валюті, а також інших валютних цінностей, які підпадають під поняття "іноземної валюти" згідно з зазначеним Декретом, то вони можуть бути надані у заставу на території України лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно з п.5 ст.5 зазначеного Декрету ( 15-93 ) одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Виходячи з наведеного, індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти як застави на території України може отримати будь-яка сторона цієї операції, у зв'язку з чим санкції за проведення вказаної операції без належної ліцензії можуть бути застосовані до обох сторін. Однак, якщо договором передбачено обов'язок отримати індивідуальну ліцензію однією з сторін, то, з нашої точки зору, відповідальність у разі неотримання такої ліцензії має нести саме ця сторона. Крім цього, вважаємо, що з цього питання має висловити свою думку Державна податкова адміністрація України, оскільки, відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 27.06.99 за N 734/99 "Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 за N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України. Згідно з п.2 ст.5 зазначеного Декрету, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим кредитно-фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Отже, наявність у банку генеральної ліцензії не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно із ст.5 Декрету мають проводитись лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно зі ст.1 зазначеного Декрету ( 15-93 ), до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України. Валютні операції, що потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України, перелічені в п.4 ст.5 названого Декрету. При здійсненні резидентом-посередником подальшого перерахування іноземної валюти, яка надійшла на їх рахунки від нерезидентів, на рахунки резидентів - суб'єктів підприємницької діяльності на підставі відповідних договорів (доручення, комісії тощо), не відбувається переходу права власності на вказані кошти до резидента-посередника, Тобто така операція не містить ознак валютної. Враховуючи викладене, вважаємо, що на здійснення вказаних операцій індивідуальна ліцензія Національного банку України не потрібна. Заступник Голови Правління Національного банку України Я.Солтис "Налоговый, банковский, таможенный Консультант", N 29, 18.07.2000

Тему я закрываю, все решения размещены в отдельных темах.

По желанию пользователей создано два подраздела в форуме Судебные решения по кредитным и депозитным договорам: Образцы исков по кредитным и депозитным договорам Размещаются и обсуждаются образцы исков по кредитным и депозитным договорам Правосудие Обсуждения конкретных судейских ситуаций; поведения судей и банков; ведения списка судей, постановляющих неправосудные решения и совершающих нарушения, несовместимые со статусом судьи Данную тему я закрываю, поэтому дальнейшие обсуждения в указанных подфорумах.

Посмотрим что скажет генеральная прокуратура.

В принципе могут и не приостановить. Поэтому будьте готовы и к такому повороту событий. Определение об отказе в остановке производства в апелляционном порядке не обжалуется.Если оба дела в одном суде то есть большая вероятность объединения.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 грудня 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гнатенка А.В., суддів: Барсукової В.М., Григор’євої Л.І., Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 та третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання третейської угоди недійсною та визнання недійсним рішення третейського суду за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 квітня 2007 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 4 липня 2007 року, встановила: У вересні 2006 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8 про визнання третейської угоди недійсною та скасування рішення третейського суду. Зазначала, що їй та її синові, ОСОБА_10, на праві власності належало по ? частині квартири АДРЕСА_1. Співвласниками ? частини квартири є її чоловік, ОСОБА_11, та його покійна мати – ОСОБА_12 Відповідач ОСОБА_8,. заступник прокурора Тростянецького району, надавав їй юридичні послуги з питань поновлення її на роботі, унаслідок чого в неї перед ним виникла заборгованість, яку вона не змогла погасити. Він запропонував заставити частину квартири, а після розрахунку з ним квартира буде їй повернута. Нотаріус відмовив у посвідченні договору застави, оскільки після смерті співвласника квартири спадщина ще не оформлена. Для того, щоб нотаріально не посвідчувати договір застави, відповідач запропонував їй провести оформлення угоди через третейський суд. 10 грудня 2005 року в простій письмовій формі укладено договір купівлі продажу, відповідно до якого вона й син нібито продали відповідачу ? частину квартири, в цей же день було укладено третейську угоду про передачу спору на вирішення третейського суду, складено її відзив на позовну заяву про визнання позову та ухвалено рішення третейського суду про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання за відповідачем права власності на ? частину квартири. У кінці січня 2006 року вона повністю розрахувалась із відповідачем за надані ним юридичні послуги, проте повернути їй квартиру він відмовився. Просила визнати недійсною третейську угоду від 10 грудня 2005 року та рішення третейського суду від 10 грудня 2005 року. У жовтні 2006 року позов доповнила, просила скасувати рішення третейського суду від 8 лютого 2006 року про визнання дійсним договору дарування, відповідно до якого ОСОБА_8 подарував спірну частину квартири ОСОБА_9, та визнання права власності на ? частину квартири за ОСОБА_9, поновити строк для оскарження рішень третейських судів. У лютому 2007 року ОСОБА_7 з тих самих підстав, що й ОСОБА_13, звернувся до суду з позовом про визнання недійсною третейської угоди від 10 грудня 2005 року, рішення третейського суду від 10 грудня 2005 року та рішення третейського суду від 8 лютого 2006 року, просив також поновити строк для оскарження рішень третейських судів. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 16 квітня 2007 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області від 4 липня 2007 року, позов задоволено. Постановлено поновити ОСОБА_6 і ОСОБА_7 строк для оскарження рішень третейських судів від 10 грудня 2005 року та 8 лютого 2006 року й скасувати ці рішення; визнати недійсною третейську угоду від 10 грудня 2005 року, укладену між ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8.; скасувати рішення третейського суду від 10 грудня 2005 року та рішення третейського суду від 8 лютого 2006 року. ОСОБА_8 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути скасоване у випадку, коли третейську угоду визнано недійсною компетентним судом. За положеннями ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. За змістом ст. 2 указаного Закону третейська угода – це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Судами встановлено, що між сторонами не існувало ніякого спору й 10 грудня 2005 року вони уклали угоду про передачу спору на вирішення третейського суду з тим, щоб нотаріально не посвідчувати договір застави частини квартири. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що третейська угода не відповідає закону, тому обґрунтовано визнав її недійсною та скасував рішення третейського суду від 10 грудня 2005 року. Що стосується доводів скаржника про відсутність у ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які не були сторонами третейської угоди, права на звернення до суду з вимогою про визнання такої угоди недійсною, то вони висновків судів не спростовують. Зокрема, відповідно до Закону України «Про третейські суди» третейський суд – це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. ст. 1, 3 Конституції України). Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України «Про третейські суди» випадках і порядку) та судовий захист. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин – це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя. Ураховуючи положення ст. ст. 55, 64, 124 Конституції України, аналізуючи зміст Закону України «Про третейські суди» та ст. 17 ЦПК України третейський суд як недержавний орган за цим Законом має повноваження вирішення спорів лише тих сторін, якими укладено угоду (прийнято рішення) про передачу спору на розгляд третейського суду, і ці повноваження третейського суду не поширюються на спори, в яких, крім цих осіб, сторонами є інші особи, які не були сторонами третейської угоди, або спори, які стосуються прав і обов’язків інших осіб, що не є сторонами третейської угоди. Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. Таким чином, ураховуючи зазначені положення та принцип добровільності утворення третейського суду, обов’язковість рішення третейського суду лише для сторін третейської угоди , положення ст. 51 Закону України «Про третейські суди» щодо неможливості оскарження рішення третейського суду (крім випадків, передбачених у ч. 3 цієї норми) поширюється лише на сторін третейської угоди і не може поширюватись на інших осіб, які не є учасниками третейської угоди і третейського розгляду, права і інтереси яких порушено рішенням третейського суду, прийнятим з перевищенням наданих йому повноважень та поза межами його компетенції (ст. 27 Закону України «Про третейські суди»). В зв’язку з цим, хоча позивачі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були сторонами у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про визнання договору дарування дійсним і визнання права власності на ? частину квартири, але вони мають право на оскарження рішення третейського суду від 8 лютого 2006 року, оскільки ним порушуються їхні права. Згідно з положеннями ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права й доводи скарги висновків судів не спростовують. Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення. Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилити. Рішення Ленінcького районного суду м. Вінниці від 16 квітня 2007 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 4 липня 2007 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.В. Гнатенко Судді: В.М. Барсукова Л.І. Григор’єва В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8036378

Справа № 22 - 1835 Головуючий у інстанції Мельник А.В. Доповідач Кухарська Т. Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2008 року лютого 05 дня Судова колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: Головуючого Кухарської Т. Г. Суддів: Лапчевської Т.Г., Жайворонок Т.Є. При секретарі Фролової І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Правекс - Страхування» 3-тя особа: Постійно діючий Незалежний Третейський суд при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» про визнання недійсним підпункту 9. 1 п. 9 договору страхування укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Правекс - Страхування» від 21.02.2006 року № 492735 Заслухавши доповідь судді Кухарської Т.Г., пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, - ВСТАНОВИВ: В червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ВАТ «Правекс - Страхування» про визнання недійсним підпункту 9.1 п. 9 договору страхування транспортного засобу, наданого у заставу від 21.02.2006 року № 492735, яким передбачено, що всі спори які виникають з даного договору підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» відповідно до його регламенту. Згідно кредитного договору від 22.02.2006 року № 16009-005/06 Р він отримав у Сумській філії АКБ «Правекс - Банк» кредит у розмірі 44650 грн. на строк з 22.02.2006 року до 22.02.2011 року на купівлю автомобіля. 07 березня 2006 року невідомими особами придбаний ним автомобіль було викрадено. Придбаний ним автомобіль був застрахований у страховій компанії ВАТ «Страхова компанія «Правекс - Страхування». Страхова компанія відмовила йому у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку - викраденням автомобіля, оскільки згідно договору страхування ( додаткові умови ) страховий захист на випадок викрадення вступає в силу після обладнання ТЗ електронною сигналізацією з блокуванням двигуна та механічною системою блокування КПП, з моменту оформлення відповідної додаткової угоди. Зазначені пристрої були ним відповідно встановлені 19.02.2006 року та 04.03.2006 року але фізично він не встиг укласти додаткову угоду 04.03.2006 року було офіційним вихідним днем, і наступними вихідними днями, а 07.03.2006 року автомобіль було викрадено. Додаткова угода істотно порушує його права порівняно із нормами встановленими законодавством. За захистом своїх прав він звернувся до Сумського районного суду Сумської області з позовом про визнання додаткових умов договору страхування недійсними, виплату страхового відшкодування та визнання недійсним третейського застереження, щоб справа могла розглядатись судом загальної юрисдикції а не третейським судом. Ухвалою суду від 20 жовтня 2006 року його позовна заява залишена без розгляду. Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 07.12.2006 року ухвала районного суду від 20.10.2006 року змінена, що визнання недійсним третейського застереження позивач може звернутися до місцевого суду загальної юрисдикції за місцем розгляду справи третейським судом. Позивач просить визнати недійсним п. 9. 1 договору страхування від 21.02.2006 року, як такий, що порушує його права як громадянина, як споживача на судовий захист, гарантовані йому Конституцією України та законами України, та ставить його в нерівні умови зі страховою компанією. Рішенням Печерського районного суду віл 30 жовтня 2007 року в позові ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду і постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, і в порушення норм матеріального закону безпідставно відмовив в позові. Третейське застереження в пункті 9.1 договорі страхування, про вирішення всіх спорів, які виникають з даного договору в постійно діючому Незалежному третейському суді є порушенням його прав передбачених Конституцією України. Має місце порушення його прав як споживача, шодо права на вибір суду до якого звертатися за захистом своїх прав, звільнення від сплати судового збору. Згідно з Положенням про третейські збори вимушений сплачувати 10 відсотків від суми позову. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановлениям нового рішення з наступних підстав. Відмовляючи позивачу в позові суд виходив з того, що відповідачем при укладанні з позивачем договору страхування додержано всіх вимог чинного законодавства України тому у суду відсутні правові підстави, передбачені чинним законодавством, для визнання недійсним третейського застереження, у вказаному договорі страхування. З таким висновком суду погодитись не можна, поскільки він зроблений судом без належної перевірки дійсних обставин справи, вимог і заперечень сторін і в порушення норм матеріального закону. Згідно ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст. 15 ЦК України - кожна особа, має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу ( ст. 16 ЦК України). Встановлено, що 21 лютого 2006 року між Відкритим Акціонерним Товариством Страхова компанія «Правекс - Страхування» та ОСОБА_1 був укладений договір добровільного страхування транспортного засобу наданого у заставу № 492735. В пункті 9, підпункта 9.1 договору добровільного страхування зазначено, що «Усі спори, розбіжності або вимоги які виникають з даного договору або у зв'язку з ним у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» відповідно до його регламенту ( а. с. 7, 8 ). Відповідно до договору страхування, об'єктом страхування є автомобіль марки «ВАЗ», модель 21104, рік випуску 2006, який належить позивачу. Автомобіль був придбаний позивачем за кошти отримані за кредитним договором № 16009-005/06 Р від 22 лютого 2006 року який був укладений між ним та Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк» на суму 44650 грив, на придбання автомобіля ( а. с. 9 - 14 ). 07 березня 2006 року придбаний ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ -21104 викрадено невідомими особами. Постановою Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській обл., про порушення кримінальної справи за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України ( а. с. 15 ). Листом № 20501 від 24.05.2006 року відповідач - ВАТ Страхова компанія «Правекс- страхування» відмовила ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з відмовою у визнанні події страховим випадком викраденням автомобіля, поскільки договір страхування вступає в силу після обладнання ТЗ електронною сигналізацією з блокуванням двигуна та механічною системою КПП і оформлення додаткової угоди ( а. с. 23 ). Позивач посилається на те, що положення зазначені в підпункті 9. І пункту 9 договору страхування, яким передбачено, що всі спори які виникають з договору підлягають вирішенню з Постійно діючому Незалежному Третейському суді порушують його права як громадянина які гарантовані йому Конституцією України та законами України, та ставить його в нерівні умови зі страховою компанією. Доводи позивача заслуговують на увагу. Встановлено, що позивач оспорює правочип в частині підпункта 9. 1 пункта 9 договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу укладеного між ним і відповідачем 21.02.2006 року, що всі спори які виникають з договору підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді. Згідно ч.3 статті 29 Закону України «Про страхування» договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. Відповідно до ст. 998 ЦК України - договір страхування є нікчемним або визнається недійсним у випадках встановлених цивільним кодексом. Відповідно до норм вказаного закону, положення яке зазначено в підпункті 9.1, пункта 9 договору страхування, щодо вирішення спорів які виникають з договору в Постійно діючому Незалежному Третейському суді, суперечить закону України «Про страхування» та порушує права позивача на звернення до суду за захистом своїх прав, невизнаних, або оспорюваних прав передбачених ст.3 ЦПК України. Згідно ст. 27 ЦК України - правочин що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки є нікчемним. Зміст правочину не може суперечити актам Цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ( ст. 203 ч. 1 ЦК ). Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків передбачених законом. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ( конституційності ) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3. пункту 9 статті 4 та розділу 8 «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) від 10 січня 2008року. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикції діяльність, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема методів арбітрування здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченою в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійснення ними не правосуддя а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. Доводи представника відповідача, що договір страхування укладений відповідно до норм чинного законодавства, право на укладання третейської угоди між сторонами передбачено Законом України «Про третейські суди» і не є порушенням закону, не заслуговують на увагу, як такі, що суперечать нормам матеріального закону і матеріалам справи. Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підлягають захисту, поскільки вчинення правочину, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки не допускається. Правовідносини які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про страхування». Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. Визнати недійсним договір добровільного страхування транспортного засобу наданого у заставу № 492735 від 21 лютого 2006 року укладений ВАТ Страхова Компанія «Правекс-страхування» та ОСОБА_1 в частині пункта 9, підпункту 9.1, що «Усі спори, розбіжності або вимоги які виникають з даного договору або у зв'язку з ним у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» відповідно до його регламенту, з моменту його вчинення. Відповідно до вимог ст. ст. 81, 88 ЦПК України стягнути з відповідача на користь позивача сплачене ним державне мито в розмірі 8 гривен 50 коп., та 7 гривен 50 коп. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст. ст. 15,16, 27, 203, 215, 998, 217 ЦК України, ст. 55 Конституції України, ст. 29, Закону України «Про страхування », ст. 1 Закону України «Про третейські суди», ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд- ВИРІШИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - задовольнити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1, до Відкритого акціонерного товариства «Правекс - Страхування», третя особа: Постійно діючий Незалежний Третейський суд при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» про визнання недійсним підпункту 9. 1 п. 9 договору страхування укладеного між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Правекс - Страхування» від 21.02.2006 року № 492735 - задовольнити. Визнати недійсним договір добровільного страхування транспортного засобу наданого у заставу № 492735 від 21 лютого 2006 року укладений Відкритим Акціонерним товариством Страхова компанія «Правекс-Страхування» та ОСОБА_1 в частині пункта 9. підпункта 9.1, що «Усі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору або у зв'язку з ним у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» відповідно до його регламенту з моменту його вчинення. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Правекс -Страхування» на користь ОСОБА_1 сплачене ним державне мито в розмірі 8 гривен 50 коп. та 7 гривен 50 коп. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення суду може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення Апеляційного суду. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4807948

Справа № 22-1836 Головуючий у інстанції Мельник А.В. Доповідач Кухарська Т. Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2008 року лютого 05 дня Судова колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: Головуючого Кухарської Т. Г. Суддів: Лапчевської Т.Г., Жайворонок Т.Є. При секретарі Фролової І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Правекс - Банк», 3-тя особа: Постійно діючий Незалежний Третейський суд при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів про визнання недійсним підпункту 12.1 пункту 12 кредитного договору укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк» від 22.02.2006 року № 16009-005/06 р за позовом ОСОБА_2, 3-тя особа: ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Правекс - Банк», 3-тя особа: Постійно діючий Незалежний Третейський суд при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів про визнання недійсним підпункту 3.1 пункту 3 договору поруки укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» від 22.02.2006 року № 16009-005/06 р. Заслухавши доповідь судді Кухарської Т.Г., пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд, - ВСТАНОВИВ: В червні 2007 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк», 3-тя особа: Постійно діючий Незалежний Третейський суд при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» про визнання недійсним підпункту 12.1 пункту 12 кредитного договору № 16009-005/06 р від 22 лютого 2006 року укладеного між ним ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», про Третейське застереження, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору підлягають вирішенню в Постійно діючому незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів». В обґрунтування позову позивач посилався на те, що відповідно до вказаного кредитного договору він отримав у Сумській філії АКБ «Правекс-Банк» кредити у розмірі 44650 грн. на строк з 22,02,2006 року до 22.02.2011 року на купівлю автомобіля 07 березня 2006 року невідомими особами зазначений автомобіль було викрадено. Автомобіль який він придбав був застрахований у страховій компанії ВАТ «Страхова компанія «Правекс- Страхування». Страхова компанія відмовила йому у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з настанням страхового випадку - викраденням автомобіля, оскільки згідно договору страхування (додаткової угоди) страховий захист на випадок викрадення вступає в силу після обладнання ТЗ електронною сигналізацією з блокуванням двигуна та механічною системою блокування КПП з моменту оформлення відповідної додаткової угоди. Зазначені пристрої були поставлені на транспортний засіб відповідно 19.02.2006 року та 04.03.2006 року. Але укласти додаткову угоду він не встиг у зв'язку з тим, що 04.03.2006 року було офіційним вихідним днем, і наступними вихідними днями (на честь свята 8 березня ), а 07.03.2006 року автомобіль було викрадено. Внаслідок зазначених обставин він звернувся до Сумського районного суду Сумської області з позовною заявою про захист порушених прав. Ухвалою суду від 20.10.2006 року його позовна заява залишена без розгляду, оскільки між ним та відповідачем укладено договір про передачу справи на вирішення Третейського суду. Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 07.12.2006 року, ухвала районного суду від 20.10.2006 року змінена в частині залишення без розгляду позову про визнання недійсним п. 9.1 договору добровільного страхування, та зазначено що цей спір підлягає вирішенню компетентним судом-яким є місцевий загальний суд за місцем розгляду справи Третейським судом. ОСОБА_2 в своїй позовній заяві просить визнати недійсним підпункт 3.1, пункту 3 договору поруки №16009-005/06 р від 22 лютого 2006 року укладений між ним ОСОБА_2 та АКБ «Правекс-Банк». Згідно договору поруки він зобов'язувався нести солідарну відповідальність перед банком за виконання в повному обсязі зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором від 22.02.2006 року в розмірі 44650 грн. на купівлю автомобіля. Підпунктом 3.1 пункту 3 договору поруки від 22.02.2006 року передбачено, що всі спори, які виникають з даного договору підлягають вирішенню в постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів». Позивачі посилаються на те, що положення підпункту 12.1 пункта 12 кредитного договору № 16009-005 /06 р від 22.02.2006 року, та підпункт 3.1 пункта 3 договору поруки № 16009-005/06 р від 22.02.2006 року укладених з АКБ «Приват-Банк» про Третейське застереження, про те, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з договорів підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному третейському суді при «Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» порушують їх права як громадян, як споживачів на судовий захист, та ставить їх в нерівні умови порівняно з банком. Вони не мають права на вибір звернення до суду, зобов'язані сплачувати державне мито, незважаючи на те, що згідно Закону України «Про захист прав споживачів», вони як споживачі звільняються від сплати мита. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року в позовах ОСОБА_1, та ОСОБА_2 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, і в порушення норм матеріального закону необгрунтовано відмовив у позові. їх права як споживачів є порушеними, відповідно до п. 5 ст. 110 ЦПК України. Вони змушені звертатись до Третейського суду, сплачувати судовий збір. Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з постановлениям нового рішення з наступних підстав. Відмовляючи позивачам в позові, суд виходив з того, що відповідачем при укладенні з позивачами кредитного договору, та договору поруки, додержано всіх вимог чинного законодавства України, тому підстав передбачених чинним законодавством, для визнання недійсними Третейських застережень у вказаних договорах не має, тому вимоги позивачів є безпідставними. Такий висновок суду є непереконливим і зроблений судом без належної перевірки дійсних обставин справи прав та обов'язків сторін, та в порушення норм матеріального закону. Згідно ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до ст. 15 ЦК України - кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (ст. 16 ЦК України). Встановлено, що 22 лютого 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» Сумської філії і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 16009-005/06 р, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в національній валюті на загальну суму 44650 грн. для купівлі автомобіля. Строк договору до 22 лютого 2011 року. В підпункті 12.1 пункта 12 вказаного договору зазначено про Третейське застереження, а саме: «Шляхом' підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про третейські суди», сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору, або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання порушення, припинення або визнання недійсним, підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів у відповідності з його регламентом» { а. с. 8 - 13 ). Придбаний позивачем ОСОБА_1 автомобіль марки «ВАЗ», модель. 21104, випуску 2006 року, згідно договору добровільного страхування транспортного засобу, наданого у заставу від 21 лютого 2006 року застрахованого у ВАТ Страхова компанія «Правекс-страхування» ( а. с. 6, 7). 22 лютого 2006 року між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк», Сумської філії, був укладений договір поруки № 16009-005 /06 р Згідно договору поруки поручитель - ОСОБА_2 зобов'язується нести солідарну майнову відповідальність перед кредитором АКБ «Правекс-Банк», за виконання в повному обсязі зобов'язань ОСОБА_1, за кредитним договором № 16009-005/06 р від 22 лютого 2006 року ( а. с. 6, 7 додатку справи). В підпункті 3. 1 пункту 3 вказаного договору зазначено про Третейське застереження, а саме: «Шляхом підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про Третейські суди». сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності або вимоги, які виникають з даного договору або у зв'язку з ним у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення, припинення, або визнання недійсним підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у відповідності з його регламентом». 07 березня 2006 року придбаний ОСОБА_1 автомобіль ВАЗ -21104 викрадений невідомим особами. Вказане підтверджується Постановою Ковпаківського ВМ СМВ УМВС України в Сумській області, про порушення кримінальної справи за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України ( а. с. 14, 15 ). Листом № 20501 від 24.05.2006 року ВАТ Страхова компанія «Правекс-страхування» відмовила ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з настанням страхового випадку - викрадення автомобіля, поскільки договір страхування вступає в силу після обладнання ТЗ електронною сигналізацією з блокування двигуна та механічною системою КПП і оформлення додаткової угоди ( а. с. 22 ). Позивачі посилаються на те, що Третейське застереження яке зазначено в підпункті 12.1 пункта 12 кредитного договору від 22.02.2006 року № 16009-05/06Р, та в підпункті 3.1, пункту 3 договору поруки від 22.02.2006 року порушує їх права як громадян, як споживачів на судовий захист, який гарантований їм Конституцією України та законами України, та ставить їх в нерівні умови порівняно з банком. Доводи позивачів заслуговують на увагу. Встановлено, що 22.02.2006 року між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс-Банк», був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 44650 гр. для придбання автомобіля, строк погашення якого 22.02.20011 року, в цей же день 22.02.2006 року між ОСОБА_2 і АКБ «Приват - Банк» був укладений договір поруки, про солідарну відповідальність перед кредитором за кредитним договором. Вчинені правочини оспорюються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Договірні відносини, які виникли між сторонами про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян регулюються Законом України «Про захист прав споживачів», про що і зазначено в п. 11.10 кредитного договору ( а. с. 12 ). Згідно ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» - захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. Відповідно до ст. 110 п. 5 ЦПК України - позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача. Або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Третейське застереження яке зазначено у вказаних угодах, про те, що всі спори які випливають з договору підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів», суперечить законам України які названі вище, і порушує права позивачів, поскільки позбавляє їх права на судовий захист, право вибору суду щодо підсудності справи, право на звільнення від сплати державного мита передбаченого ст. 22 вказаного закону. Відповідно до ст. 27 ЦК України - правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства ( ст. 203 ч. 1 ЦК ). Згідно ч. 2 ст. 1 Закону України «Про третейські суди - до Третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків передбачених законом. Право позивачів на звернення до суду за захистом своїх прав, невизнаних або оспорюваних прав передбачено ст.3 ЦПК України. Відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України ( конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу 8 «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» і справа про завдання третейського суду) від 10 січня 2008 року; Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбачених в абзаці сьомому статті 2, статті З Закону, є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України. Доводи представника відповідача про те, що кредитний договір, та договір поруки були укладені відповідно до норм чинного законодавства і порушень закону немає, є непереконливими і спростовуються наведеними доказами, тому і не приймаються судом як достовірні. Враховуючи наведене апеляційний суд приходить до висновку, що права позивачів порушені і підлягають захисту, поскільки вчинення, правочину, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки не допускається. Позовні вимоги ОСОБА_1.., ОСОБА_2 підлягають задоволенню. Визнати недійсним кредитний договір № 16009-005/06Р від 22.02.2006 року укладений АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 в частині пункта 12 Третейське застереження, підпункт 12.1. з моменту його вчинення. Визнати недійсним договір поруки № 16009-005/06Р від 22.02,2006 року укладений АКБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_2 в частині пункта 3 Третейське застереження, підпункт 3.1 з моменту його вчинення. Відповідно до вимог ст. ст. 81, 88 ЦПК України з відповідача па користь позивачів, а саме: ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачене ним державне мито в розмірі 8грив. 50 коп., та 7 гр. 50 коп. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а на користь ОСОБА_2 сплачене ним державне мито в розмірі 8 грив. 50 коп., та 7 грив. 50 коп. у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст. ст. 15,16, 27, 203, 215, 1054, 1055, 217 ЦК України, ст. 55 Конституції України, ст. 22, Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1 Закону України «Про третейські суди», ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд - ВИРІШИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2007 року - скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 до АКБ «Правекс-Банк», 3-тя особа: Постійно діючий Незалежний Третейський суд при ВГО «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» про визнання недійсним підпункту 12.1 пункту 12 кредитного договору укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк» від 22.02.2006 року № 16009-005/06 Р та підпункту 3. 1 пункту 3 договору поруки укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» від 22.02.2006 року № 16009-005/06 Р-задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 16009-005 /06 Р від 22 лютого 2006 року укладений Акціонерним комерційним банком «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 в частині пункта 12 Третейське застереження, підпункт 12.1, що « Шляхом підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про третейські суди» сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності, або вимоги, які виникають з даного договору, або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у відповідності з його регламентом, з моменту його вчинення. Визнати недійсним договір поруки № 16009-005/06Р від 22 лютого 2006 року укладений Акціонерним комерційним банком «Правекс - Банк» та ОСОБА_2 в частині пункта 3 Третейське застереження, підпункт 3.1, що« Шляхом підписання даного договору у відповідності до Закону України «Про третейські суди» сторони домовились та підтверджують свою згоду на те, що всі спори, розбіжності, або вимоги, які виникають з даного договору, або у зв'язку з ним, у тому числі такі, що стосуються його виконання, порушення припинення або визнання недійсним підлягають вирішенню в Постійно діючому Незалежному Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Ліга юридичного захисту інтересів споживачів» у відповідності з його регламентом, з моменту його вчинення. Стягнути з АКБ «Правекс - Банк» на користь ОСОБА_1 сплачене ним державне мито в розмірі 8 гривень 50 коп., та 7 гривень 50 коп. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з АКБ «Правекс-Банк» на користь ОСОБА_2 сплачене ним державне мито в розмірі 8 гривень 50 коп. та 7 гривень 50 коп. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення суду може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішення Апеляційного суду. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/4807949

Отвечу по порядку:1. Не может. Срок исковой давности исчисляется с даты вступления решения в силу. 2. По закону не может. А если это будет произведено с нарушением закона, то всегда можно будет обжаловать. 3. В своем заявлении они обязаны будут просить суд восстановить срок указав уважительные причины. Но в данном случае тут вопрос не в суде. Решение у них на руках, что они еще будут просить. Любой суд им откажет в их требованиях. 4. Не могут. Фантазия у коллекторов большая, но не здоровая. Не переживайте, коллекторы поэтому так и называются. Разве хорошее дело коллекторством назовут.

Идея не умерла, пока готовимся. Ориентировочно на 18 июня. Договариваемся с Академией наук Украины. Необходимо постараться сделать так, чтобы по результатам рассмотрения вопросов валютного кредитования можно было готовить правовые заключения и соответствующие обращения о внесении изменений в действующее законодательство, а также формирование необходимых заключений в отношении действующего законодательства.

Решение здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=802