vekt

С Антирейдом мы договорились, что оформлять решения, что я нахожу, будет он. Подождите.

Справа №2-299-10 року Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2010 року Радивилівський районний суд Рівненської області в складі: головуючого судді Драновської С.З. при секретарі Краєвській Г.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Приват Банк» , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 банк України, про визнання договорів недійсними, неправомірними дій банку та дійсним зобов’язання ОСОБА_1 про повернення Акціонерному комерційному банку «Приват Банк» кредитних коштів в сумі 75 750,00 грн. у строк до 12 грудня 2011 року в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що 14.12.2007 року між нею та Закритим Акціонерним товариством комерційним банком «Приват Банк» укладено Договір про надання споживчого кредиту №0712/48 відповідно до якого отримала кредит 75 750,00 гривень, що становило (15 000,00 доларів США) шляхом видачі готівки через касу. У забезпечення виконання боргових зобов’язань за кредитним Договором №0712/48 від 14.12.2007 року між позивачкою і банком 14.12.2007 року укладено Договір застави майна №0712/48/М, Договір застави товару в обороті №0712/48/ТО та Договір застави автотранспорту № 0712/48/ТЗ. Відповідно до ст. 99 Конституції України та ст. 533 ЦК України, грошовою одиницею України є гривня і грошове зобов’язання має виконуватися у гривнях. Актом законодавства, що регулює порядок використання іноземної валюти (іноземних грошових знаків), що є законним платіжним засобом на території відповідної держави і встановлює здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» № 15-93 від 19.02.1993 року із змінами і доповненнями. Однак, в процесі укладення кредитного договору відповідачем не було зазначено ні номера, ні дати дозволу, ліцензії на право видачі кредиту у іноземній валюті (доларах США). Відповідно вимог ст.533 ЦК України сплата комісійних банкові, відсотків за користування кредитними коштами у іноземній валюті, доларах США є розрахунками за надані послуги між резидентами і повинна здійснюватися виключно у національній валюті. Згідно ст.227 ЦК України, правочин вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення правочину, вона повинна також відшкодувати моральну шкоду, завдану таким правочином. Враховуючи вищезазначене просила задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Представник позивача ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав і пояснив, що відповідачем було видано ОСОБА_1 споживчий кредит готівкою не для оплати позивачем товарів (робіт, послуг) на території України, а з метою перекладення ризику зростання валютного курсу долара США (законного платіжного засобу на території іноземної держави) щодо гривні (законного платіжного засобу на території України). Згідно із заявкою, посвідченою відповідачем, на дату видання кредиту його сума 15000 доларів США становила 75750 гривень. Для придбання товарів на території України позивачка вправі була використовувати виключно гривні і відповідачеві було відомо, що кредит можна було використати на споживчі цілі виключно у сумі 75750 грн., так як на дату отримання кредиту у позивача не було ліцензії НБУ на використання доларів США на території України як засобу платежу. Таким чином, позивачка змушена була продати отриману валюту для оплати товарів, а банком було перекладено ризик зростання курсу долара США щодо гривні на позивачку, що порушило її права, так як покладало на неї ризик зростання валютного курсу та не відповідало п.3 ч.1 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» де зазначено, що банк розміщує залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Крім того, у ліцензії (дозволі) відповідача, виданого НБУ, не було передбачено такого виду валютної операції як «надання та отримання кредиту в іноземній валюті», а стягнення банком процентів по валютному кредиту у іноземній валюті (доларах США) є використанням на території України іноземної валюти як засобу платежу, що потребує обов’язкової наявності індивідуальної ліцензії НБУ згідно з відповідними нормами Декрету Кабінету Міністрів України « Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Отже, банк не вправі був видавати валютний кредит та стягувати проценти за користування кредитом в іноземній валюті. Представник позивачки ОСОБА_4 також просив звернути увагу, що у статуті відповідача відсутній такий вид діяльності як надання резидентам споживчих кредитів у іноземній валюті, а відповідно до ст. 16 Закону України «Про банки і банківську діяльність», статут банку обов’язково має містити види діяльності, які має намір здійснювати банк. Відповідно до ст.227 ЦК України правочин (договір про надання споживчого кредиту у іноземній валюті) юридичної особи (відповідача), вчинений без відповідного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Статтею 548 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Тому, у випадку визнання недійсним кредитного договору (основного зобов’язання) усі договори забезпечення виконання зобов’язання по такому кредитному договору (договори застави майна, застави товару в обороті, застави автотранспорту, поруки третьої особи) підлягають визнанню недійсними в силу п. 2 ст. 548 ЦК. Представник відповідача ОСОБА_5 позову не визнавав і пояснив, що використання індивідуальної ліцензії ОСОБА_3 банку України при укладенні банком кредитного договору № 0712/48 від 14.12.2007 р. із ОСОБА_1, діючим законодавством не передбачене з огляду на норми п.п. «в» та «г» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». А відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, - таке використання без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). На момент укладення оспорюваного кредитного договору у ПриватБанка була ліцензія № 22 від 29 липня 2009 року. Крім того, відповідно до листа НБУ від 29.05.2001 р. № 28-313 /2178 на сьогоднішній день законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо граничних розмірів сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії НБУ. Відповідач вважає, що права позивача не були порушені у зв’язку з укладенням кредитного договору у іноземній валюті - доларах США. Третя особа на стороні відповідача - представник ОСОБА_3 банку України в судове засідання не з’явився і надав письмові пояснення де вважає надання банками кредитів у іноземній валюті правомірним. Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи належним чином повідомлений. Заслухавши представника позивачки ОСОБА_4, представника Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк «Приват Банк» ОСОБА_5 та вивчивши матеріали справи суд знаходить, що позов підлягає частково до задоволення. Так, 14 грудня 2007 року між ОСОБА_1 (позивачем) та Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (відповідачем), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 0712/48 (надалі - кредитний договір) у сумі 15 000 доларів США. З метою забезпечення виконання боргових зобов’язань по кредитному договору, 14.12.2007 року цими ж сторонами було укладено договори: застави майна № 0712/48/М, застави товару в обороті № 0712/48/ТО, застави автотранспорту № 0712/48/ТЗ, і договір поруки між ОСОБА_6Г і Закритим акціонерним товариством комерційним банком «Приват Банк» № 0712/48/ДП. Згідно із заявою на видачу готівки № 1 від 14.12.2007 р. про видачу крединих коштів у сумі 15 000 доларів США, що еквівалентно 75 750 гривень 00 коп. на підставі ордера-розпорядження №01/1 від 14.12.2007 р. кредитні кошти позивачкою були отримані. Номеру та дати ліцензії (письмового дозволу) на здійснення валютної операції з видачі споживчого кредиту в доларах США у кредитному договорі не вказано, інформацію про правомірність надання банком споживчого кредиту у іноземній валюті до позивачки не доведено. Таким чином, на момент укладення кредитного договору позивачці не було відомо про наявність у відповідача дозволу (ліцензії) на здійснення валютної операції - надання кредиту у іноземній валюті. Відповідно до ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова уставнова (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 192 ЦК (Гроші, грошові кошти) - законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 193 ЦК України - види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюється законом. У статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено: банківський кредит - будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка ґарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Зазначений вище закон містить визначення поняття коштів (кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент), однак, на відміну від ст. 192 Цивільного кодексу, не містить визначення поняття грошей. За нормою ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних та фізичних осіб; 1. відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у т.ч. переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 2. розміщення та залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Крім перелічених операцій банк має право здійснювати такі операції й угоди: 1. операції з валютними цінностями; 2. емісію власних цінних паперів; 3. організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; 4. здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); 5. надання ґанантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6. придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7. лізинг; 8. послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів; 1. випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів інших оборотних платіжних інструментів; 2. випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 3. надання консультаційних та інформаційних послуг. Відповідно до ст. 49 Закону України про банки і банківську діяльність - як кредитні операції розглядаються: розміщення та залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик; організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг); надання ґанантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); лізинг. Отже, операції з валютними цінностями (п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України про банки і банківську діяльність) не належать до кредитних операцій в силу ст. 49 цього Закону. Актами спеціального законодавства, які слід застосовувати при вирішенні питань регулювання правовідносин щодо валютних операцій, є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 та Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р. Відповідно до ст. 1 Декрету: Іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території іноземної держави. Згідно норми ст.2 Декрету - резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей. Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства. Стаття 5 Декрету містить обмеження щодо певних видів валютних операцій. Згідно пп. «в» і «г» п.4 ст. 5 Декрету потребують індивідуальної ліцензії такі операції: • надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; • використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно до п.6 ст.5 Декрету - порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються ОСОБА_3 банком України. Згідно ст. 11 Декрету ОСОБА_3 банк України у сфері валютного регулювання видає у межах, передбачених Декретом, обов’язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку. ОСОБА_3 банком було ухвалено наступні нормативно-правові акти: • Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджене постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р., № 275 із змінами; • Правила використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджені Постановою Правління НБУ від 30.05.2007 р., № 200; • Положення про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р., № 483; • Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затверджене Постановою Правління НБУ від 29.08.2005 р., № 281. Згідно з п.4 ст. 16 Закону про банки і банківську діяльність - статут банку обов’язково має містити інформацію про види діяльності, які має намір здійснювати банк. Із наданої відповідачем копії статут ПАТ КБ «ПриватБанк» не передбачено такий вид діяльності банку у валютній сфері як надання та одержання кредитів в іноземній валюті. Статуту банку, який діяв на дату укладення кредитного договору відповідачем суду не надано. Відповідно до гл. 8 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.07.2001 р., № 275, - банк для отримання письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями зобов’язаний подати внутрішні положення, що регулюють виконання ним операцій, право на здійснення яких надає йому письмовий дозвіл НБУ. Такого внутрішнього положення відповідачем суду надано не було. Згідно наданого відповідачем ОСОБА_7 № 22-1 від 04.12.2001 р. ЗАТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що на дату укладення кредитного договору банк мав право здійснювати наступні операції з валютними цінностями: • неторговельні операції з валютними цінностями; • ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; • ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті; • ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; • відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; • відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; • залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; • залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; • інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках. Згідно наданого додатку до письмового дозволу № 22-1 від 04.12.2001 р. на дату укладення кредитного договору були відсутні такі види операцій з валютними цінностями: • надання та одержання кредитів в іноземній валюті • операції з готівковою іноземною валютою • торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій) • інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України, зазначені вище види операцій з валютними цінностями наявні у додатку до дозволу № 22-3 від 21.09.2009 року. Отже, на дату укладення оспорюваного правочину готівкова іноземна валюта, долари США, видавалися відповідачем неправомірно, - без наявності такого виду операції з валютними цінностями у його генеральній ліцензії (письмовому дозволі НБУ). Як зазначено у «Положенні про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», затвердженому Постановою Правління НБУ від 29.08.2005 р., № 281, - надання та отримання резидентами фінансових кредитів і позик є валютною операцією, що пов’язана з рухом капіталу (п.12 розд.І Положення). Згідно глави 3 зазначеного Положення, - резиденти мають право купувати, обмінювати іноземну валюту з метою виконання зобов’язань в іноземній валюті за кредитними договорами резидентів-позичальників про залучення коштів від нерезидентів або у випадках, передбачених законодавством України, від суб’єктів ринку. Законодавство України не обмежує терміни і суми кредитів у іноземній валюті для яких потрібно одержання індивідуальної ліцензії. При цьому, для купівлі резидентом валюти з метою виконання зобов’язань за кредитними операціями та платежами за цими операціями, - наявність індивідуальної ліцензії є обов’язковою згідно п. 1 глави 3 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління НБУ № 281 від 10.08.2005 р. Посилання відповідача на пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України про систему валютного регулювання і валютного контролю як на правову підставу надання споживчого кредиту позивачеві у іноземній валюті є необґрунтованим, так як зазначений пункт визначає необхідність наявності індивідуальної ліцензії. А в силу п. 2 ст. 5 Декрету, комерційним банкам (у тому числі й відповідачеві) видаються генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії. Так як законодавством не визначено термінів і сум кредитів у іноземній валюті, що потребувало б індивідуальної ліцензії, то наявність такої індивідуальної ліцензії не є обов’язковою. Відповідачем в порядку ст. 60 ЦПК України не доведено, що законодавство України, генеральна ліцензія, статут, внутрішні положення надавали відповідачеві право на здійснення такого виду валютної операції як «надання споживчого кредиту у іноземній валюті». Під час судового слідства доведено, що сума кредиту, отриманого від відповідача згідно оспорюваного правочину, яка могла бути нею використана на споживчі цілі становила 75750 грн. Стосовно наявності індивідуальної ліцензії НБУ щодо використання іноземної валюти як засобу платежу або як застави слід зазначити, що пп. «г» п. 4 ст. 5 Декрету носить імперативний характер, який не може бути змінений підзаконним нормативним актом. Так, наявність у банку (фінансової установи) індивідуальної ліцензії НБУ на отримання процентів, комісійних, інших платежів у іноземній валюті є обов’язковим і не скасовується нормою п.1.5 Положення про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що затверджене Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року № 483. Згідно з п.6 ст.5 Декрету - ОСОБА_3 банк визначає виключно порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій. До компетенції НБУ не належить зміна встановленого Декретом порядку щодо необхідності наявності індивідуальної ліцензії на валютну операцію - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Крім того, зазначене Положення про порядок видачі ОСОБА_3 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р., № 483, стосується використання безготівкової іноземної валюти. Із оглянутих прибуткових касових ордерів ( платник ОСОБА_8О.) встановлено, що повернення кредиту здійснювалося позивачем готівкою. Згідно з Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, що затверджені Постановою Правління НБУ від 30.05.2007 р., № 200, таке використання готівкової валюти як «погашення кредиту» не передбачене. Відповідно до п.п. 6.2 п. 6 зазначених Правил фізичні особи - резиденти (до яких належить позивач) можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу виключно у випадках: сплати мита, інших податків і зборів (обов’язкових платежів) митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита й податків. Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення вимоги про визнання недійсним кредитного договору. Вимога про визнання недійсним кредитного договору в частині що стосується зобов’язання відповідача надання позивачу та повернення відповідачу кредиту у сумі 15000 доларів США, що в силу визначення ст. 1054 згідно із заявою позивача охоплює визнання недійсним кредитного договору в цілому, у тому числі й Додатку № 1, як складової кредитного договору, підлягає до задоволення на підставі ст.ст. 215, 216, 227 ЦК України. Вимога про визнання неправомірними дій відповідача щодо нарахування відсотків та комісій по кредитному договору задоволенню не підлягає через недоведеність. Вимога про визнання дійсним зобов’язання позивача про повернення відповідачу кредитних коштів у сумі 75750 грн. у строк до 12.12.2011 р. щомісячними платежами у сумі не меншій як 2161,40 грн. до задоволення не підлягає так як не відповідає правовим наслідкам визнання кредитного договору недійсним. Така вимога може носити окремий характер тільки після вирішення по суті спору щодо недійсності правочину. Вимога про визнання недійсним нарахування та стягнення банком-відповідачем комісій і процентів за користування кредитом у доларах США охоплюється вимогою про недійсність кредитного договору. Вимоги про визнання договорів застави майна, товару в обороті, автотранспорту, поруки третьої особи підлягають задоволенню в силу п. 2 ст. 548 ЦК України. Суд частково задовольняє вимогу позивача щодо стягнення з відповідача судових витрат (вартості правової допомоги) у частині суми підтвердженої документально, згідно з договором про надання правової допомоги та відповідного акта в сумі- 2 000 грн. На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживача», ст.ст.192,193,215, 216, 227, 524, 533, 548, 1054 ЦК України, ст.ст.16, 47, 48, 49, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті», ст.ст.10, 11, 60, 84, 88, 110, 209, 212, 213, 218 ЦПК України суд,- в и р і ш и в : Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБанк», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 банк України, про визнання договорів недійсними, неправомірними дій банку та дійсним зобов’язання ОСОБА_1 про повернення Акціонерному комерційному банку «Приват Банк» кредитних коштів в сумі 75 750,00 грн. у строк до 12 грудня 2011 року задоволити частково. Визнати недійсними: Договір про надання споживчого кредиту №0712/48 від 14 грудня 2007 року та Додаток №1 до договору №0712/48 від 14.12.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» щодо надання кредиту в сумі 15 000, 00 ( п’ятнадцять тисяч) долларів США; Договір застави товару в обороті №0712/48/ТО від 14.12.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приват Банк»; Договір застави автотранспорту №0712/48/ТЗ від 14.12.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приват Банк»; Договір застави майна №0712/48/М від 14.12.2007 року укладений між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»; Договір поруки №0712/48/ДП від 14.12.2007 року укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ОСОБА_9. Стягнути із Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 2 000 (дві тисячі) гривень у відшкодування витрат на правову допомогу, 120 (сто двадцять) гривень у відшкодування витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду цивільної справи. Стягнути із Публічного Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПриватБанк» на користь держави 1 700 (тисячу сімсот) гривень державного мита. В решті позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Радивилівський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана до суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя: Драновська С.З. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10919830

Справа № 2-1419-10 РІШЕННЯ ім’ям України «8» червень 2010р. м. Слов'янськ Слов'янський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючий-суддя Геєнко М.Г. при секретарі- Горічєва С.В. за участю: представник позивача- Филипенок К.Ф. представник відповідача- ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справу за позовом ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення та зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, розірвання кредитного договору та визнання припиненим договору застави рухомого майна, - В С Т А Н О В И В : Позивач ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» звернувся з уточненим в ході судового розгляду позовом до відповідача та просить його задовольнити. В обґрунтування своїх вимог вказав, що 18.04.2007 року ПриватБанк та ОСОБА_1 уклали кредитній договір № КТS0АК90240042. Згідно договору ПриватБанк зобов'язався надати Відповідачу кредит у розмірі 63964,62 грн. грн. на термін до 17.04.2012 р., а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. ЗАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме видав відповідачу кредит у розмірі 63964,62 грн. Однак, у зв'язку з порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 05.05.2010 року має заборгованість 55916,93 грн. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПриватБанк і відповідач 18.04.2007 р. уклали договір застави рухомого майна №КТS0АК90240042, згідно, якого відповідач надав в заставу автомобіль марки ГАЗ, модель: 3302 414, рік випуску: 2007, тип ТЗ: вантажний бортовий малотоннажний, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2, що належить відповідачу на праві власності. У зв’язку з викладеним позивач просив передати в заклад ПриватБанку шляхом вилучення у ОСОБА_1 належне йому на праві власності заставлене майно, а саме: автомобіль ГАЗ, модель: 3302 414, рік випуску: 2007, тип ТЗ: вантажний бортовий малотоннажний, № кузова/шасі:НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2.В рахунок погашення заборгованості за договором № КТS0АК90240042 від 18.04.2007 р. в розмірі 55916, 93 грн. просив звернути стягнення на предмет застави - автомобіль ГАЗ, модель: 3302 414, рік випуску: 2007, шляхом продажу вказаного автомобіля Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Витрати по справі просив покласти на відповідача. 26 лютого 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, розірвання кредитного договору та визнання припиненим договору застави рухомого майна, мотивуючи свої вимоги тим, що 18.04.2007 р. між ним та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі Краматорської філії закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" підписаний кредитний договір № КТSОАК90240042. Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підстави для розірвання кредитного договору на його думку визначаються наступним: ПриватБанк необґрунтовано, в односторонньому порядку кілька разів збільшив розмір процентної ставки за користування кредитом згідно до чого значно збільшився щомісячний платіж. Вперше банк збільшив процентну ставку у листопаді 2008 р. з 14,04% до 17,04%.Вдруге процентну ставку було збільшено 01 лютого 2009 р. з 17,04% до 27,48 %. Обидва рази він про підвищення процентної ставки банком не сповіщався. Таким чином, в наслідок порушення ПриватБанком, умов договору та вимог чинного законодавства, ОСОБА_1 позбавлений того, на що розраховував при укладені договору, тому наполягає на розірванні кредитного договору КТSОАК9024 0042 від 18.04.2007р. Також, як наслідок, просить припинити договір застави рухомого майна № КТ8ОАК90240042 від 18.04.2007р. в зв'язку з припиненням основного зобов'язання шляхом розірвання кредитного договору КТSОАК90240042 від 18.04.2007р. В судовому засіданні представник позивача, Филипенок К.Ф. , що діє за довіреністю №4294 від11.09.2008 року, уточнені позовні вимоги підтримала повністю, та просила суд позов задовольнити. Вимоги за зустрічним позовом не визнала та просила у їх задоволені відмовити посилаючись на те, що ПриватБанк, згідно п.2.3.1 договору, мав право на підвищення в односторонньому порядку процентної ставки, що і зробив у 01 листопада 2008р. , та 0 1 лютого 2009 р. згідно наказів ПриватБанку та належно повідомив про це ОСОБА_1, що підтверджується відповідними записами у реєстрі повідомлень Приватбанку від 04.11.2008 року та від 08.02.2009р. Підвищення процентної ставки були викликані зміною кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долару США до гривні більш ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Позивач в судове засіданні не з’явився. Представник відповідача, ОСОБА_3 , що діє за довіреністю від 01.08.2009 року, в судовому засіданні уточнений позов ПАТ КБ «ПриватБанк» не визнав повністю, мотивуючи свої заперечення проти позову тими обставинами, що ПриватБанком істотно порушені умови кредитної угоди, яка, на його думку, підлягає розірванню на підставі ч.2 ст. 651 ЦК України. Як наслідок договір застави рухомого майна № КТSОАК90240042 від 18.04.2007р. відповідно до ст. 539 ЦК України та ст.28 Закону України "Про заставу" вважає таким, що також підлягає припиненню в зв'язку з припиненням основного зобов'язання шляхом розірвання кредитного договору КТSОАК90240042 від 18.04.2007р. Зустрічний позов ОСОБА_1 просив задовольнити повністю. Вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, суд у межах заявлених позовних вимог (стаття 11 ЦПК України) установив наступне. Як було достовірно встановлено у судовому засіданні, 18.04.2007 р. між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" в особі Краматорської філії закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" був підписаний кредитний договір № КТSОАК90240042 (а.с. 5-7). Згідно з умовами п.1.1, п. 7.1 вказаного кредитного договору відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти шляхом перерахування на відкритий в ХФАКБ «Форум» м. Харків поточний рахунок ТОВ «Автоком» на строк з 18.04.2007 р. по 17.04.2012 р. включно, у вигляді не поновлюваної кредитної лінії (далі кредит) у сумі 63 964,62 гривень на наступні цілі: купівля автомобіля у розмірі 49 870,00 гривень, а також у розмірі 11 301,60 гривень на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 1,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору з періодом сплати з 21 по 28 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати ОСОБА_1 повинен був надавати ПриватБанку кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитним договором, що складався із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. Одночасно, відповідно до п.1.2, п.2 укладеного договору ОСОБА_1 прийняв на себе обов'язок щодо повернення банку кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди в строк до 17.04.2012 року. З метою забезпечення виконання позивачем своїх обов'язків за кредитним договором, був підписаний договір застави рухомого майна № КТSОАК90240042 від 18.04.2007р. (а..с.8-10). Згідно п.1 вказаного договору позивач для забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язання за кредитним договором передав у заставу ПриватБанку майно, опис якого зазначений в п. 34.4. даного договору, а саме: автомобіль ГАЗ 3302 414, 2007 року випуску, кузов НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 що належіть ОСОБА_1 на праві власності. Пунктом 2.3.1. кредитного договору встановлено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон’юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долару США до гривні більш ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Крім того, чинне на момент укладення кредитного договору законодавство не обмежувало право банків на підвищення процентних ставок. Відповідно до статті 11 закону України «Про захист прав споживачів» кредитор (банк) може вказати в кредитному договорі, що процентна ставка по кредиту може змінюватися залежно від зміни дисконтної ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну процентної ставки по кредиту кредитор зобов'язаний повідомити споживача письмово протягом семи календарних днів від дня її зміни. Обов’язковість повідомлення Банком Позичальника про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки була передбачена і п. 2.3.2. кредитного договору. Обґрунтовуючи правомірність своїх дій, представник ПриватБанку посилається, крім вказаного пункту договору, також на внутрішні накази ПриватБанку, вважаючи що саме ними і внесені зміни про підвищення процентної ставки до договору № КТSОАК90240042 від 18.04.2007 р. з ОСОБА_1 Суд з такими висновками відповідача не може погодитись у силу їх хибності. Так, згідно копії наказу №СП-2008-934 від 23.09.2008р., в його анотації вказується, що даним наказом затверджується технологія змін процентної ставки по діючим кредитам бізнесов «Іпотечне кредитування» та «Авто в кредит», що, на переконання суду, ніяк не може розцінюватись як фактична зміна процентної ставки до конкретного вищевказаного договору з позивачем. Суд вважає, що будь які зміни до укладеного між сторонами договору повинні носити також форму договірних змін, а не наказу ПриватБанку до своїх працівників. Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст.1044 ЦК кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Як на переконання суду, на відсутність правових змін щодо підвищення ПриватБанком процентної ставки з 01 листопада 2008р. вказує і його лист ОСОБА_1 від 10.10.2008р., де ПриватБанк наголошує, що «… змушений вимагати зміни умови кредитного договору № КТSОАК90240042 від 19.04.2007 р. ». Таким чином, суд приходить до висновку про незаконність дій відповідача щодо підвищення процентної ставки позивачу з 01 листопада 2008 року за вищевказаним кредитом. Повторне збільшення процентної ставки за кредитним довгором мало місце вже 01 лютого 2009 р. , що прямо забороняє ч.2 ст.10561 ЦК України, яка набрала чинності 10 січня 2009р. – «Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком у односторонньому порядку». Крім того, ПриватБанк також не повідомив належним чином письмово ОСОБА_1, незаконно та необґрунтовано підвисивши процентну ставку з 17,04% до 27,48 %. Відповідно до ст.55 Закону України „Про банки та банківську діяльність банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу за винятком випадків, встановлених законом. Посилання представника ПриватБанку на ст.255 ЦК України, щодо аргументації про належне повідомлення листом позивача про підвищення процентної ставки, розцінюється судом як намагання ввести суд в оману відносно суті питання: ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує «Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється», тобто до свідомості споживача повинно бути доведена дана дія - зміна відсоткової ставки. Таким чином, твердження відповідача, що саме лише його письмове повідомлення на адресу споживача – ОСОБА_1, здане в поштове відділення у встановлений строк, є законним повідомленням позивача про не сприятливі для нього зміни у фінансовий договір, є хибним та суперечить смисловій та правовій сутті ст.11 вищевказаного Закону. З огляду на вказане, суд приходить до переконання щодо законності вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним підвищення ЗАТ КБ «ПриватБанк» процентів за кредитним договором та визнання кредитного договору № КТSОАК9024С042 від 18.04.2007р. недійсним у зв’язку з істотним порушенням банком умов кредитної угоди. Як наслідок договір застави рухомого майна № КТ8ОАК90240042 від 18.04.2007р. відповідно до ст. 539 ЦК України та ст.28 Закону України "Про заставу" також підлягає припиненню в зв'язку з припиненням основного зобов'язання шляхом розірвання кредитного договору КТS8ОАК90240042 від 18.04.2007р. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення за відсутністю підстав для задоволення підлягає відмові. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 не вимагає компенсації понесених ним судових витрат по справі. Керуючись ст.ст. 2,55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст.ст. 11,22,24 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1056-1 ЦК України, ст.ст.10,60,88,213,215 ЦПК України, суд,- Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним підвищення в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, розірвання кредитного договору та визнання припиненим договору застави рухомого майна, задовольнити. Визнати незаконним підвищення ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» в односторонньому порядку процентних ставок по укладеному з ОСОБА_1 кредитному договору КТSОАК № 90240042 від 18.04.2007р. та розірвати вказаний договір. Припинити договір застави рухомого майна КТSОАК № 90240042 від 18.04.2007р., укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «ПриватБанк». У позові ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, відмовити за відсутністю підстав для задоволення. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області, через Слов’янський міськрайоний суд, шляхом подачі в 10-ти денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя М.Г. Геєнко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10910072

1002- не ваш 2620 - ваш. И я не подписывался. А кому сейчас хорошо?

Точно не знаю. Но счетоводство, которое ведут банки заслуживает доверия. Другое дело, что банки допустили валютные манипуляции на этих счетах, валютное движение без учета валютного, а не счетоводческого законодательства.

Для суда вам нужна нормативка. Это Софи. Просите.Если примерно, то так: 1002... - банки учитывают прохождение налички. Кассовая операция 2620... - текущий счет физ.особы Например, если деньги упали с 2620 через 1002, то вам обналичили в кассе с вашего счета. Учли 1002 Если деньги упали с 1002 на 2620, то значит на свой счет вы в кассу принесли наличку. учли 1002

Софи, вы где? Я знаю, что вы не подписывались отвечать на вопросы. Но у вас скопилась нормативка. Может поможете. А вы, Оксана, не сомневайтесь. Счет может быть открыт и на то и на это. Вопрос неправильный. На таких счетах валюте взятся неоткуда.

Та все уже знают этот пункт договора. Ответ на ваш вопрос там, где вы не этот пункт недоцитировали. Этот пункт относится к, например, покупке недвижимости. Типа, если тугриков не хватит, то доплати из своих. Наверно имеет смысл поковырять и этот пункт, но и без него стоко накасячено.

Законы не противоречат один другому. Я другого еще не встречал. Свобода договора ничему не противоречит, в том числе и 11 статтье. Исполнено должно быть всЁ.Вот вы прицепились к запретам/НЕзапретам. :angry: Вредный рефлекс. Ненормативная лексика. Права, обязанности и обязательства возникают из 509+11. Свобода договора, а тем более кредитного, вообще ничем не ограничена. Та договаривайтесь о чем хотите. Нема питань. Но в суд мы и банки ходим за правами, обязанностями и обязательствами. А валютные и банковские отношения обложены законодательством настолько плотно, что просочится аналогиям негде. Ну вобщем, как год назад на лиге меня упрекали, что законы написаны именно так, как они написаны, также этот упрек я переадресую и вам. Законы написаны так, как они написаны.

Верно, но только не для суда, а "в принципе"Мне больше нравится формула 11 статьи

У меня в исполнительном документе указан НОТАРИАЛЬНЫЙ ОКРУГ. Знаю, что должен быть нотариус. Вопрос не в том. А нотариальный округ - это орган?

Пожалуйста."Если в договоре риск переложен на заемщика, то по такому действию (договору) у банка права не возникает, а у заемщика не возникает ни обязанности ни обязательства." Это значит, что до заключения договора риск лежал на банке - по закону. И, если в договоре ни с того ни сего вдруг возник риск заемщика, то заемщик не отягощен таким обязательством и обязанностью в силу "Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки." --- Это в позыке действием является передача средств позычальнику. Только тогда договор позики заключен. В кредите не так. В кредите договор заключен сразу после подписания - еще до предоставления средств. Значит действием в кредите является не предоставление, а подписание. Действие совершено. Это все ж норматвка. Значит действием является и переложение на заемщика и риска. Переложение на заемщика риска - это действие. Права и обязанности из такого действия могут возникнуть, если они не предусмотрены законодательством. Фиг. Предусмотрены. Риск на банке. Это уже дело банка - нести этот риск или не нести. Но риск - его, а не заемщика. ---- Побочные выводы Валютные риски упомянуты, кажется в 168 постанове. Но, исходя из 270 постанови, валютные риски заемщик несет тогда, когда он получает кредит от нерезидента, а банк выступает в роли обслуживающего, а не размещающего на власный риск В остальных случаях я вижу инфляцийне застереження. Но инфляция к валюте отношения не имеет (нормативно)

Всем надо тренироваться применять ЦКУ509+11При размещении, то есть при предоставлении кредита банк обязан нести риск сам - это норма Права и обязанности после совершения действия - заключения кд - возникают по этой норме. Если в договоре риск переложен на заемщика, то по такому действию (договору) у банка права не возникает, а у заемщика не возникает ни обязанности ни обязательства. Когда ж вы начнете применять 509+11 ???

Если своему адвокату заемщик ставит задачу оттягивать возврат долга, то те скасування ВСУ для такого заемщика - это выигрыш или проигрыш?А если ставится задача на реституцию, то много таких исков возможно опрокинуть в апелляции? Такие дойдут до ВСУ? На самом деле в реестре нет настоящей картины боя.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=11634 в этом сообщении № 12 есть фрагмент как происходит переход от валюты к гривне

Наверно, как для новичков, решение скупое. Мало что объясняет. Поэтому у кого есть вопросы, задавайте.

Справа №2-1132/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 серпня 2010 року м. Чернівці Першотравневий районний суд м. Чернівці в складі: головуючої судді Федіної А.В. при секретарі Вержак І.В. за участю представника позивача ОСОБА_1 відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" в особі Чернівецької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - ВСТАНОВИВ: У березні 2010 року ПАТ КБ "Приватбанк" звернувся з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про звернення стягнення заборгованості по кредитному договору на нерухоме майно, шляхом продажі предмета іпотеки – трьохкімнатної квартири, за адресою: АДРЕСА_1. Посилалося на такі обставини. 15 вересня 2008 року ОСОБА_4 уклала із ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір №E\V082854, згідно якого взяла у цьому банку кредит у сумі 100000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 10 вересня 2013 року. В порушення вимог ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач зобов’язань за кредитним договором не виконував. Станом на 27 січня 2010 року відповідач ОСОБА_4 мала заборгованість в розмірі 89650,20 дол. США, в тому числі: за кредитом – 84799,99 дол. США, 4646,42 дол. США – по процентах за користування кредитом, 133,75 дол. США – комісія за користування кредитом і 70,04 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 15 вересня 2008 року ОСОБА_2 уклав із ПАТ КБ "Приватбанк" договір іпотеки. В іпотеку ОСОБА_2 надав трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 105,20 м.кв., житловою – 71,60 м. кв. Посилаючись на ст.ст. 16, 526, 527, 530, 590, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 25, 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст. 33, 38, 39 Закону України "Про іпотеку", ст.109 ЖК України, ст.7 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки - трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1., шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "Приватбанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала та підтвердила обставини, викладені в позовній заяві та зазначила, що заборгованість ОСОБА_4 за тілом кредиту становить 3800 доларів США. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні. Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що кредитний договір між сторонами був укладений із суттєвими порушеннями вимог чинного законодавства, оскільки на момент видачі кредиту в доларах США у пощзивача була відсутня індивідуальна ліцензія на здійснення валютних кредитних операцій, що позбавляє законності дії кредитного договору. Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов не підлягає задоволенню Так, судом встановлено, що 15 вересня 2008 року ОСОБА_4 уклала із ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір №E\V082854, згідно якого взяла у цьому банку кредит у сумі 100000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 10 вересня 2013 року. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №E\V082854 від 15 вересня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 були укладені договори поруки №E\V 082854 від 15.09.2008 року та договір іпотеки. В іпотеку ОСОБА_2 надав трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 105,20 м.кв., житловою – 71,60 м. кв. Однак позивач в позовній заяві не посилається на договір поруки №E\V 082854 від 15.09.2008 року. На день пред’явлення позову ОСОБА_4 заборгувала банку 89650,20 дол. США, в тому числі: за кредитом – 84799,99 дол. США, 4646,42 дол. США – по процентах за користування кредитом, 133,75 дол. США – комісія за користування кредитом і 70,04 дол. США - пені за несвоєчасне виконання зобов’язань за договором. Однак в судовому засіданні було встановлено, що заборгованість відповідача ОСОБА_4 по тілу кредиту становить лише 3800 доларів США. Вимога позивача полягає у зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі – продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, тоді, як даній вимозі повинна передувати вимога саме про стягнення суми боргу, а звернення цього стягнення на предмет іпотеки може бути одним із способів виконання рішення суду про стягнення суми боргу. Не вирішивши долі боргу позивач передчасно і безпідставно ставити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім цього, з копії іпотечного договору вбачається, що вартість предмету договору значно перевищує суму заборгованості по тілу кредиту та перевищує суму отриманого кредиту за кредитним договором. Вимогою позивача є звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладенням від імені відповідача договору купівлі – продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу Однак, відповідно до ст.27 договору іпотеки від 04 квітня 2008 року таким шляхом здійснюється позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки позасудовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не використаний, його позов є передчасним. Що ж до судового порядку звернення стягнення на предмет іпотеки, то позивач, в порушення вимог ст.11 ЦПК України, не зазначив відомості, необхідні для вирішення питання про реалізацію предмета іпотеки, які мають бути зазначені в рішенні суду, як того вимагає ст.39 Закону України "Про іпотеку". Також враховується те, що за майновими договорами в тому числі на отримання кредиту в банку відповідальність несе лише особа, яка даний договір підписала і за повернення кредиту позичальник відповідає лише своїм особистим майном. Крім того, банком було проігноровано інший спосіб забезпечення даного зобов’язання – це договір поруки №E\V 082854 від 15.09.2008 року, який позивач навіть не надав до позовної заяви. Проаналізувавши всі обставини справи в їх сукупності та докази, надані сторонами в ствердження їх правових позицій суд доходить висновку що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 527, 530, ст.1050, ст.1054 ЦК України, ст. 39 Закону України "Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, - ВИРІШИВ: В задоволені позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Чернівецької філії ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Першотравневого районного суду м. Чернівці А.В.ОСОБА_5 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10853475

Справа № 2 - 563 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2010 року Іллінецький районний суд Вінницької області в складі: головуючого судді Димбіцького Ю.В. при секретарі Телевань С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа без самостійних вимог орган опіки і піклування Голосіївської районної в м.Києві державної адміністрації, про визнання недійсними кредитних договорів і додаткових угод до них, В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Визнати недійсними кредитний договір № 072-2008-1522 від 15 травня 2008 року, укладений між кредитором Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» в особі керуючого Київським відділенням № 32 «Універсал Банк» Шихалієвим Денисом Анатолійовичем і позичальником ОСОБА_1, і додаткову угоду до нього від 10 квітня 2009 року без номера, укладену між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» о особі начальника операційного відділу ВАТ «Універсал Банк» Гутовою Мариною Юріївною і ОСОБА_1, та кредитний договір № BL5267 від 25 липня 2008 року, укладений між Банком Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк» в особі Мухамеджанової Олени Анатоліївни і позичальником ОСОБА_1, і додаткову угоду до нього від 1 квітня 2009 року № 1, укладену між Банком Відрите акціонерне товариство «Універсал Банк» в особі Купріянової Ірини Вікторівни і позичальником ОСОБА_1. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» прийняти від ОСОБА_1 залишок суми боргу за кредитними договорами № 072-2008-1522 від 15 травня 2008 року і № BL5267 від 25 липня 2008 року без нарахування відсотків у гривневому еквіваленті за курсом іноземної валюти на момент їх укладення. В решті позовних вимог відмовити за їх безпідставністю. Стягнути із Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на користь держави 8 грн. 50 коп. судового збору та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів після її проголошення та подання апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Іллінецький районний суд. Головуючий : /підпис/ Згідно з оригіналом: Суддя Іллінецького районного суду Ю.В.Димбіцький http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10689881

Как применить ЦКУ509+ЦКУ11 к непонятным рахункам? Банк совершил действие или вы совершили действие - короче открыли на вас рахунок, но не тот, что предусмотрен законодательством. Тут важно зафиксировать, что пробела в законодательстве нет и открытие с использованием рахунка физика-потребителя таки законодательством ЗАБИТО. Главное, что на самотек законодательство этого вопроса не пустило. Теперь берем ЦКУ-11 и на основании того, что законодательством "передбачено" утверждаем, что если вы с банком применили аналогии и открыли какой-то счет, то нема питань. Открыли и открыли. Но прав на содержимое этого счета у физика-потребителя - кирдык - не возникло. Ну банк поставил туда тугрики, ну снял, ну заяву писали. А право имели?

Вопрос можно? Уже ушел в суд иск о недействительности кд. В нем третьими лицами - НБУ и пручители. Если в этом иске поручители идут не исцами, а третьими особами, есть ли какая возможность увеличить исковые требования для признания недействительными договоров поруки? или придется все заново? но уже с исцами-поручителями?

Наверно ж требовать в пользу государства больше некому, как прокурору.

Это касается тех, за кого банк отправил платеж, например в автосалон ======================= Я не сторонник теории "перехода прав собственности на валюту в кредите". Практически - "они" другого языка не понимают. Вот "им" их язык: Смотрите сами кому переходит право собственности по Стаття 1046. Договір позики Никому другому по этой теории "перехода права собственности" тугрики не переходят, кроме как заемщику. Софи! Вот пусть теперь не ВЫ, а ОНИ докажут, что они успели таки исполнить 1046 ЦКУ и успели передать ВАМ право собственности на валюту до продажи этой валюты! Вот пусть теперь не ВЫ, а ОНИ докажут, что они передали таки, а не заныкали от вас право собственности на валюту! Вот пусть теперь не ВЫ, а ОНИ докажут, что они передали право собственности на валюту не васе пупкину, а именно ВАМ! ----- Поэтому ставте иск по невыполнению условий позики 1046. Тогда они сами и расскажут что там у них за счетоводная система.

А вот интересно сам то Декрет откуда такие названия взял?Генеральная и Индивидуальная

ВИКОРИСТАННЯ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ за зобов"язаннями, викладеними статею 1054 ЦК України використання долару США – врегульовано статтею 533 ЦК Укаїни, а саме: "3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом". Законом, який допускає саме таке використання іноземної валюти є Закон України "Про банки та банківську діяльність" Також Законом, який допускає саме таке використання іноземної валюти є Декрет Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (надалі Декрет), а саме "використання іноземної валюти, як засобу платежу"(стаття 5 частина 4 пункт "г)" Декрета) є такою валютною операцією, яка підпадає під режим валютного контролю та ліцензування саме Індивідуальною Ліцензією. Тобто використання іноземної валюти за зобов"язаннями надати, повернути кредит та сплатити проценти за цим кредитним договором і є такою валютною операцією, яка підпадає під режим ліцензування саме Індивідуальною Ліцензією Національного Банку України. Оскільки і у мене і у банка-відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на використання іноземної валюти як засобу платежу, то ж і використання доларів США як засобу платежу при наданні, поверненні кредиту та сплаті процентів за вказаним кредитним договором суперечить припису Декрета, тому правочин щодо надання, повернення кредиту та сплати процентів за цим кредитним договором має бути визнан судом недійсним. ------- Статтею 2 Закона України " Про банки і банківську діяльність" встановлено, що - кошти надані мені банком-відповідачем можуть бути грошима у національній або іноземній валюті А за цим кредитним договором - виконання зобов"язань має здійснюватись в доларах США – тобто в іноземній валюті, але ж ці положення аж ніяк не протирічать Декрету. Лише належить враховувати, що використання іноземної валюти – долару США - за зобов"язаннями, викладеними цим кредитним договором підпадають під режим валютного конторолю та лицензування і ДОПУШЕНО законом (Декретом) за умови отримання Індивідуальної ліцензії. Тобто сплату процентів в доларах США допущено та передбачено актами цивільного законодавства. Тому, - з огляду на статтю 509 ЦКУ. "Поняття зобов'язання та підстави його виникнення 2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу", та - з огляду на статтю 11 ЦКУ "Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків 1. Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки" та - з огляду, що використання долару США за зобов"язаннями цього кредитного договору, які встановлені самим банком-відповідачем, передбачено та допущено законодавством України, і тому ні за будь-якою аналогією не може породжувати інших цивільних прав та обов"язків, - з огляду на те, що водночас, таке використання й суперечить такому цивільному законодавству України, яким такі дії передбачені лише за наявності індивідуальної ліцензії, тому ця умова названого кредитного договору не є підставою "виникнення цивільних прав та обов'язків", зокрема не є підставою виникнення таких зобов"язань, які містятся у ст. 1054 ЦК України, а наразі й - мого права одержати такий кредит, - права банка-відповідача на повернення мною такого кредита та - права банка на одержання відсотків А відповідно статей 19 та 68 Конституції ТЕ, ЩО НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНОДАВСТВОМ ніхто не може бути примушений робити – є засадами, відповідно до яких грунтується Правовий порядок в Україні та кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. ------------------- ВИКОРИСТАННЯ ДОЛАРУ США ЗА ЗОБОВ"ЯЗАННЯМИ ЦЬОГО КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ Є ВИКОРИСТАННЯМ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ, ЯК ЗАСОБУ ПЛАТЕЖУ, АДЖЕ: Статею 3 Декрета "Статус валюти України" встановлене наступне: "1. Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень ДЛЯ ОПЛАТИ БУДЬ-ЯКИХ ВИМОГ ТА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України". (кінець цитати) Але ж на території України поряд із єдиним законним засобом платежу - національною валютою гривнею - статею 5 Декрета встановлені умови використання також і іноземної валюти в тій же якості, як і гривня, тобто, як засобу платежу на территорії України ДЛЯ ОПЛАТИ БУДЬ-ЯКИХ ВИМОГ ТА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ. Цією умовою є отримання індивідуальної ліцензії. Також у пункті 1.4 "Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" затвердженого Постановою Національного Банку України № 483 від 14.10.2004 р, та у пункті 1.3. "Положення про валютний контроль", затвердженого Постановою правління Національного Банку України № 49 від 08.02.2000 р. НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ ВСТАНОВЛЕНО, що "використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) – це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються" та "використання іноземної валюти як засобу платежу – це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об’єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права. Майнові права – права вимоги особи за зобов’язаннями, за якими вона є кредитором". Також у пункті 1.2. "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" затвердженого Постановою правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007 р. НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ ВСТАНОВЛЕНО, що всі свої зобов"язання споживач сплачує, а саме: "Ці Правила регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути ОПЛАЧЕНІ СПОЖИВАЧЕМ згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту."Таким чином, банку-відповідачу Законом допущено використання іноземної валюти за зобов"язаннями (ЦКУст.533п.3) як засобу платежу за названим договором за умови отримання ним Індивідуальної ліцензії Національного Банку України для оплати споживачем усіх платежів, перелічених пунктом 1.2. "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" ЗА ЗОБОВ"ЯЗАННЯМ БАНКА-ВІДПОВІДАЧА ОДЕРЖАТИ ІНДИВІДУАЛЬНУ ЛІЦЕНЗІЮ ВІН Є БОРЖНИКОМ, А Я Є КРЕДИТОРОМ, АДЖЕ згідно Декрета "5. Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії"(Декрет,ст.5 ч.5) Але ж в разі отримання ним продукції в кредит права споживача передбачені ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", згідно якої кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача про кредитні умови, зокрема (ст.11 ч.2 п.2)): - "д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Натомість банк-відповідач не попередив мене про мій обов"язок придбати Індивідуальну ліцензію. Зокрема й в кредитному договорі таких сплат не зазначено. В такому випадку обов"язок одержати Індивідуальну ліцензію Декретом покладений саме на банка-відповідача. А відповідно частини 2 статті 509 ЦК України та частини 1 статті 11 цивільні права та обов'язки (зобов"язання) виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. В такому випадку укладання цього кредитного договору є дією, що передбачена законодавством ТА ЗА ТАКОЮ ДІЄЮ - Декретом, - Законом України "Про захист прав споживачів", - Постановою Правління Національного Банку N 168 від 10.05.2007 " Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" - та цим кредитним договором ВИНИКАЄ обов"язок, а наразі й зобов"язання банка-відповідача на його та на мою користь одержати Ідивідуальну ліцензію для використання долару США за зобов"язаннями цього кредитного договору для здійснення мною та банком валютних операцій – а саме надання кредиту, повернення кредиту та сплату процентів. За таким зобов"язанням я є кредитором, а банк-відповідач є боржником. Адже за ЦК України: "Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення 1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Стаття 510. Сторони у зобов'язанні 1. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. 2. У зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. 3. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї." Про зобов"язання банка-відповідача отримати індивідуальну ліцензію Цивільним Кодексом України також встановлене насупне:"Стаття 526. Загальні умови виконання зобов'язання 1. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться" Банк-відповідач дозволив собі не попередити мене про свій обов"язок одержати індивідульну ліцензію, натомість такого положення не міститься в цьому кредитному договорі. Важажаю це зловживанням правом банка-відповідача встановити умови цього кредитного договору, тобто зловживанням таким правом банка-відповідача, яке надано йому законодавством, а саме: "розміщувати залучені кошти на власних умовах" У Постанові Пленум Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" зазначене наступне: " 12. У справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг). Відповідно до ст.18 Закону (1023-12) продавець, виготівник, виконавець зобов'язані своєчасно надавати споживачеві необхідну достовірну інформацію про товар (роботи, послуги) у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливість компетентного вибору." А у статті 13 ЦКУ зазначене наступне: " 3. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також ЗЛОВЖИВАННЯ ПРАВОМ в інших формах." А офіційна позиція Національного Банку України щодо факту виникнення інших зобов"язальних відносин за цим кредитним договором, зокрема й щодо факту виникнення зобов"язань надання, повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом при невиконанні зобов"язання одержати індивідуальну ліцензію викладена у його листі N 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 "Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", а саме: " При визначенні переліку супутніх послуг банки мають керуватися положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (435-15) (відповідно до яких об'єктом зобов'язання є дії однієї сторони на користь другої), а також вимогами частини 17 статті 1 Закону "Про захист прав споживачів" (1023-12), частини 5 статті 1 розділу I та статті 4 розділу II Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (2664-14). У зобов'язанні мають бути чітко визначені його суб'єкти та конкретизований його об'єкт. ВІДСУТНІСТЬ або невизначеність (недостатня визначеність) зазначених елементів зобов'язання може бути підставою для оспорювання (або невизнання) ФАКТУ ВИНИКНЕННЯ зобов'язальних відносин." То ж, якби банк-відповідач заздалегідь попередив мене - про незаконність сплати процентів в іноземній валюті без отримання індивідуальної ліцензії за таким зобов"язанням, задля виконання якого у банка-відповідача МАЄ БУТИ індивідуальна ліцензія, - про те, що НЕ одержання банком-відповідачем індивідуальної ліцензії, є зловживанням правом, наданим йому законодавством, Письмовим Дозволом Національного Банку України та цим кредитним договором та за яким я є кредитором, то я б не погодився на укладання такого кредитного договору. Натомість і посьогодення банк-відповідач вважає недоречним отримання індивідуальної ліцензії всупереч Законам, нормативним актам НБУ, зокрема й офіційній позиції НБУ, викладеній цими нормативними актами НБУ. -------------- ПРО ЗАКОН УКРАЇНИ "ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ" У своєму листі N 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 "Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" Національний Банк України зазначив про наступне: " Метою розробки Правил (z0541-07) було встановлення єдиного для усіх банків порядку надання споживачу повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту. Одночасно слід зазначити, що листом від 19.01.2006 N 18-112/219-637 (v-637500-06) Національний банк України звертав увагу банківської спільноти на необхідність врахування банками в своїй кредитній політиці вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) (далі - Закон). Зокрема наголошувалося на необхідності перегляду діючих форм кредитних договорів. Разом з цим зверталася увага банків на можливість виникнення в їх діяльності певних ризиків під час укладення та виконання договорів про споживчий кредит з фізичними особами, що обумовлені нормами статті 11 Закону. Вважаємо за необхідне підкреслити, що договір споживчого кредиту - це правочин, який НАДАЄ СПОЖИВАЧУ ОСОБЛИВІ ЗАСОБИ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ, ЯКІ НЕ ПРИТАМАННІ ДЛЯ ІНШИХ БАНКІВСЬКИХ ПРАВОЧИНІВ." А також про наступне: " Крім того, вважаємо за необхідне звернути увагу, що норми щодо захисту прав споживачів при отриманні споживчого кредиту містяться не тільки у статті 11 Закону "Про захист прав споживачів" (1023-12), частиною 5 якої зокрема визначено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення Закону про справедливі умови, перелік яких не є виключним. Так, відповідно до частини другої статті 18 Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Підлягають безумовному виконанню при наданні банками споживчих кредитів також приписи статей 19 (Заборона нечесної підприємницької практики) та 21 (Порушення прав споживачів) Закону." (кінець цитати) Відповідно статті 18 Закона України "Про захист прав споживачів" несправедливою є умова встановлення жорстких обов"язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (18-3-3). Відповідно статті 19 цього ж Закона нечесна підприємницька практика забороняється (19-1). Нечесна підприємницка практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною (19-1-2). Підприємницька практика є такою що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається інформація для здійсненя свідомого вибору (після 19-2-6).( примітка: "19) продукція — будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб;"(ст.1)). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, Є НЕДІЙСНИМИ. Суб’єкти господарювання, їх працівники несуть відповідальність за нечесну підприємницьку практику згідно із законодавством(19-6).

Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення 1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ------------------------ Похоже, придется пересмотреть всё написанное до сих пор. При предоставлении кредита не обязательно кошти переходят заёмщику. Например, на користь заемщика банк перечисляет средства в автосалон. Пока есть два вопроса. Первое. Почему банкиры в кредитном договоре не офомили этот "шлях" предоставления кредита в виде обязательства? Ведь обязательство же !!! Второе При чем здесь заява на продажу валюты? Смотрите сами: мы страхуем в пользу банка, а банк для этого какую-то заяву ж нам не пишет. Что за прикол?