Obelix

Пользователи
  • Число публикаций

    3844
  • Регистрация

  • Последнее посещение

  • Days Won

    121

Ответы на статус опубликованы Obelix

  1.  Ув. Обелиск ! Здравствуйте! Я как то читала на ленте  ваш комент, что у ВАС тяжбі с ОТПФакторингом! У меня тоже Мой долг ОТПБанк продал ОТПФру.. Сейчас они исключені из реестра как ФИН установа, имеет ли ПРАВО сейчас ОТПФактор требовать долг?? Банк продал  долг в 20014 году Подал в суд в начале 20015года, сечас мі уже в АПЕЛЯЦИИ  Очень трудно Не знаем за что ухватиться Подали на ЄКСПЕРТИЗУ, почти год ждали Результат 50Х50 Но  Суд лоялен к Банку я чувствую ЄТО шкурой.. Сегодня уже ждали решение , но перенесли до конца месяца..Нужно что-то новое, Неожиданное ПОМОГИТЕ! Очень прошуПоделитесь практикой посоветуйте что делать, как вірулить Долг большой..

     Я знаю что ВІ ПРОФЕССИОНАЛ Но жаль что далеко  Я в Херсоне.. Заранее спасибо 

    Ниже  коментарий одного активиста -заемщика..Ваше мнение???Можно его взять на влооружение Я тяжело воспринимаю термині.. 

     

                 I.            Позивачем у даній судовій справі  (від імені банку, як його правонаступником) виступає ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Це накладає відповідні особливості на правоздатність цього товариства бути позивачем в справі, бо вона обмежена тим, що воно не може вважатись банківською установою, через що не може вчиняти банківські операції, які дозволені банку, який має так звану банківську ліцензію.

       ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (далі по тексту – товариство), будучи членом фінансової групи ОТР Group, ядром якої і є ПАТ «ОТП Банк» (далі по тексту – банк), являє собою окрему юридичну особу, яка не може бути правонаступником цього банку в тому вигляді, як це було установлено судом першої інстанції – це так зване універсальне правонаступництво При універсальному правонаступництві до правонаступника разом з правами первісного кредитора переходять і його обов'язки.

        Товариство слід було б назвати не правонаступником, а особою, якій передано право вимоги, хоча така передача права теж являє собою так зване сингулярне правонаступництво. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора, що в нашому випадку і є передача права вимоги (цесія).

         В позовній заяві представник товариства вказав, що останнім було укладено з банком саме договір факторингу, хоча насправді ним було укладено договір про відступлення права вимоги.

       Різниця між договором відступлення (передання) права грошової вимоги та договором факторингу незначна.Тому можна вважати такий договір договором факторингу, але за умови, що новий кредитор (фактор) за таким договором  буде банком або фінансовою установою, яка має право здійснювати певні різновиди факторингових операцій.

       Які ж вимоги за кредитним договором можуть бути переданими банком кожному із цих двох так би мовити "різновидів" факторів (банківська установа та просто факторингова "компанія"), щоб можна було зробити висновок про дійсність такого договору факторингу?

        В  постанові ВГСУ від 13.10.2005 р. № 14/113 суд вказав, що договір відступлення прав вимоги є по суті договором факторингу. В цій постанові суд, посилаючись на статтю 1079 «Сторони у договорі факторингу» ЦК України, вказав також, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

        Про це йдеться в самому першому листі Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 13.10.2003 р. № 347/07/1-3/1 (далі по тексту – ДК ринків фінансових послуг).

        Згідно зі ст. 1079 нового ЦК клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

        Тобто з 1 січня 2004 року юридичні особи, які не мають статусу фінансової установи за Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ), втрачають можливість виступати в якості фактора за договором факторингу.

        Згідно зі ст. 2 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. №1775-III, діяльність з надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню в порядку, передбаченому законом, що регулює відносини у цій галузі. Ним і є Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-II» (далі по тексту – Закон про фінпослуги). Однак не будь-яка діяльність з надання фінансових послуг, перелік яких визначено у ст. 4 цього закону, підлягає ліцензуванню.

               II.            Що ж являє собою факторинг як фінансова послуга та які  послуги можуть стати предметом надання їх саме фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції?

       Згідно з пунктом 11 статті 4 названого Закону про фінпослуги фінансовими послугами є операції з фінансовими активами, що здійснюються на користь третіх осіб за власний рахунок або за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, — і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (стаття 1 названого Закону).

         До фінансових активів належать грошові кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право вимоги боргу, які не є цінними паперами.

    Водночас стаття 4 цього Закону називає фінансовими наступні послуги:

    * випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їхнє обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

    * довірче управління фінансовими активами;

    * діяльність з обміну валют;

    * залучення фінансових активів із зобов'язанням про їхнє подальше повернення;

    * фінансовий лізинг;

    * надання позик, зокрема на умовах фінансового кредиту;

    * надання гарантій та поручництв;

    * переказ грошей;

    * послуги в галузі страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

    * торгівля цінними паперами;

    * факторинг;

    * інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону про фінпослуги.

         Можна зробити висновок, що діяльність фінансових установ, які здійснюють факторингові операції, не підлягає ліцензуванню, оскільки факторинг не входить до переліку ліцензованих видів діяльності, наведений у ст. 34 Закону про фінпослуги.

        Однак стаття 34 цього Закону передбачає обов'язкове ліцензування операцій надання таких фінансових послуг:

    * страхова діяльність;

    * діяльність з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення;

    * надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів;

    * діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

       Якщо для фінансових установ факторингові операції не підлягають ліцензуванню, то для банків,оскільки факторинг, згідно зі статтею 47 «Види діяльності банку» Закону «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-III, є банківською операцією ( частина 10 цієї статті) така діяльність здійснюється з врахуванням того, що банк має відповідну банківську ліцензію, чого товариство мати не може..

        Лише банк, складаючи із якимсь іншим банком (як зі своїм клієнтом) договір факторингу,виступаючи в ньому фактором, може отримати від такого свого банку-клієнта право на повний спектр вимог за кредитним договором, бо він має на те банківську ліцензію, яка надає йому право на здійснення кредитних операцій, а у випадку факторингу на їх продовження.

        В той же час саме товариство ліцензії щодо надання таких фінансових послуг не має, через що йому по договору факторингу може бути переданим лише право вимоги на отримання від боржника банку лише якоїсь фіксованої суми грошей (зрозуміло, що лише в нашій національній валюті – ГРИВНІ, а в договорі мова ведеться про іноземну валюту), а не «права вимоги за кредитними договорами», бо товариство не є банківською установою, хоча і було створеним та зареєстрованим як фінансова установа.

       Цей недолік договору факторингу робить його недійсним. Головні правові норми імперативного характеру, закладені в статті глави 73 «ФАКТОРИНГ» ЦК України, цього не конкретизують. Лише проаналізувавши всі правові норми в їх контекстуальному зв’язку із самими нормами, закладеними в статті 1077 та 1079 цієї глави, можна дійти законного висновку.

             III.            В договорі факторингу є ще один суттєвий недолік.

          За статтею  1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

        Правову суть самого факторингу закладено у фразу « фінансування під відступлення права грошової вимоги». Правове тлумачення самого поняття "ФАКТОРИНГ" полягає в тому, що це не просто передача, а придбання фактором права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з подальшим отриманням платежів по них. При цьому йдеться, як правило, про короткострокові вимоги.

        Згідно визначенням міжнародної Конвенції УНІДРУА (1988 рік) під факторингом можуть розумітися:

    1. купівля покупцем («фактором») вимоги («факторинг без регресу»);

    2. купівля покупцем («фактором») вимоги, що супроводжується поручительством продавця («клієнта») за виконання боржником свого обов’язку («факторинг з регресом»);

    3. купівля покупцем («фактором») вимоги без повідомлення боржника, що поєднується з договором комісії, за яким продавець вимоги («клієнт») зобов’язується вчиняти від свого імені дії, спрямовані на одержання коштів за проданою вимогою, та перераховувати їх фактору («прихований факторинг»);

    4. надання кредитором кредиту позичальнику під забезпечення виконання зобов’язання заставою грошової вимоги до третьої особи;

    5. надання повіреним чи комісіонером («фактором») довірителю чи комітенту («клієнту») послуг (як-от: ведення обліку заборгованості, ведення переговорів, виставлення претензій, пред’явлення позовів, представництво в суді, пред’явлення виконавчих листів чи інших виконавчих документів до виконання тощо), спрямованих на одержання заборгованості з боржника.

       Чи є в договорі факторингу, складеному банком із товариством, хоча б одна умова, яка відповідала хоча б чомусь одному, про що йдеться в Конвенції?

    Немає..!!!, бо саме про те, що фактор купив у свого клієнта право якоїсь вимоги від його боржника взагалі не ведеться. Тому самий головний недолік договору, слід визначити так: В договорі факторингу товариства із банком умова фінансування фактором свого клієнта за передачу ним права вимоги фактично не оговорена ні в предметі договору (стаття 1), ні в правах та обов’язках сторін (стаття 2), а замість неї в нього вписано лише умова статті 5, яка стосується фінансової сторони в договірних умовах.

             IV.            Нотаріальне посвідчення договору, складеного поміж двома юридичними особами, не вимагається. Це мало б свій сенс, аби і вас, як боржників (фізичних осіб) залучили до його складання як третіх осіб, та цього не відбулось. Так що оплата послуг нотаріуса, яку мав вчинити фактор аж ніяк не може бути фінансуванням під відступлення права грошової вимоги.

       В договорі йдеться про те, що фактор отримує право вимоги виконання "боржником зобов’язань по кредитним договорам", хоча товариство не є «банківською установою».

        Тому результуючий висновок із вище наведеного аналізу може бути лише таким – Відсутність в договорі умови про те, що фактор фінансує свого клієнта під відступлення йому права грошової вимоги з боржника шляхом купівлі цього права взагалі нівелює його призначення як договору факторингу. Іншими словами – цей договір взагалі не може вважатись договором факторингу.

       Цей договір є (фактично) домовленістю банку із цим "псевдофактором" про надання йому примітивної колекторської допомоги в стягненні заборгованості зі свого боржника, а відсутність в договорі обумовленого порядку розрахунків між його сторонами взагалі має зацікавити органи прокуратури

     V   Судова справа має бути закритою без її подальшого розгляду в силу того, що вашого опонента – ТОВ «ОТП ФАКТОРИНГ УКРАЇНА» вже не існує з 20.08.2015 року, тобто за шість днів до того, як суд першої інстанції  вирішив задовольнити позов вже не існуючого позивача.

       Представник позивача (якому це мало бути відомим) мав би був  повідомити про це суд, але він про це промовчав. Правда виною цьому могло бути і те, що Департамент регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг фінансовими компаніями протягом п'яти робочих днів не забезпечив повідомлення товариства про прийняте рішення. Але й надалі представник цього товариства продовжує зі  своїм позовом  звертатися до апеляційного суду.

        Самим цікавим при вирішенні цього питання є той факт, що це товариство само подало заяву про анулювання свідоцтва про свою реєстрацію. Звертаю увагу суду на те, що копії "правоустановчих" документів товариства ваш опонент доклав до позовної заяви, але суду апеляційної інстанції слід перевірити тепер не лише повноваження представника цього товариства, а ще й правовий статус самого товариства, аби впевнитись в тому, що цей «нововиявлений факт» в справі дійсно має місце.

       В якому ж статусі воно продовжує "працювати" на умовах фактично недійсного договору факторингу, вже не маючи статусу «фінансової установи»?

        Факт анулювання свідоцтва про реєстрацію цього товариства як фінансової установи можна  підтвердити тут: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FN013216.html.

        В разі, якщо це товариство вже змінило свої "правоустановчі" документи (саме так представник позивача назвав їх в позові), то воно втратило можливість бути так званим "фактором", бо вже не є фінансовою установою. Навіть в разі, якщо товариство ще існує в якості якоїсь іншої вже реорганізованої юридичної особи, то воно втратило можливість продовжувати діяльність як фінансова установа, через що в силу правової норми, закладеної саме в частину третю статті 1079 «Сторони у договорі факторингу» ЦК України, фактором бути не може.

     

    1. Obelix

      Obelix

      Утрата лицензии не ведет к прекращению ТОВ как юр. лица.

      Т.е. ОТП фак может требовать долг просто как любое юр. (или физ) лицо, которому уступлен долг.

      Да, есть некие ограничения, но требовать долг он может.

      Что именно хотел ОТП Фак ? и что написала вам экспертиза? и во сколько вам это вышло? и какое решение суда?