КомпаньонЪ

Не читати лекції судді, а викласти все на папері, розписати, що повинно бути, як і згідно яких норм, додати корії квитанцій тощо. А потім, за можливості розрахувати свю цифру сукупної вартості, щоб було видно що і до чого. І все це подати не в засіданні, а через канцелярію, тоді у судді не буде можливості Вам, щось швиряти

Вітаю шановні! Є така ситуація. Кредит оформлений юридичною особою, за виконання кредитного договору поручилась фізична особа. Кредит сплачувався не належним чином, банк звертається до суду з позовом до позичальника (юр.особи) та поручителя (фіз.особи) з вимогою про солідарне стягнення заборгованості. В процесі розгляду справи позичальника юр.особу ліквідовано в зв"язку з банкрутством. Суд в частині стягнення заборгованості з юр.особи закриває провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 205 ЦПК проте продовжує розгляд справи щодо стягнення заборгованості з боржника. Питання: На мою думку суд повинен відмовити в задоволенні позову в зв"язку з тим, що кредитний договір припинив свою дію в зв"язку з ліквідацією позичальника, відповідно припинив свою дію і договір поруки. Чи вірна моя думка, якщо ні - чому? бажана думка підкріплена відповідною нормативною базою! Дякую.

А там решать Вам, потому что обычное решение полученное по неосторожности в апелляции обжаловать будет намного сложнее

Tavrija77 письмотупо лежало в почтовом ящике, без уведомления... пропускать суд боюсь...т.к на кону все таки не велосипед а квартира в которой живет вся моя семья...я лучше схожу..чем потом ко мне придут приставы..и выкинут меня на улицу..со словами...не нравиться жизнь в Луганске, вот ЖД вокзал..покупай билеты и вали куда хочешь (с) Кравченко (мэр Луган Я считаю, что в вашей ситуации лучше не идти на заседание, чем идти неподготовленным. В таком случае Вы можете нарваться на решение типа брали? - отдавайте. Самое плохое, что в данном случае грозит - заочное решение, которое можно обжаловать, учитывая, что в деле нет ведомостей о вашем уведомлении.

То, что никто не контролирует - это понятно. Но судье об этом сказали и показали решение. После, я подал заявление о закрытии производства, в котором было отказано. Угадайте причины .... )) А причиной отказа стало то, что в предыдущий раз банк взыскивал долг по состоянию на май 2010 г., а сейчас по состоянию на март 2012 г. Исходя из Вашей логики, суд должен закрыть производство за период до 2010 г.? Я правильно понимаю?

То, что никто не контролирует - это понятно. Но судье об этом сказали и показали решение. После, я подал заявление о закрытии производства, в котором было отказано. Угадайте причины .... )) А причиной отказа стало то, что в предыдущий раз банк взыскивал долг по состоянию на май 2010 г., а сейчас по состоянию на март 2012 г. Исходя из Вашей логики, суд должен закрыть производство за период до 2010 г.? Я правильно понимаю?

У банка была возможность оставить иск без рассмотрения, исправить нарушение и предъявить иск по новой, а здесь .... То что искать другие основания - это понятно, но тем не менее ... Получается банки у нас участвуют в процессе по особому ГПК (банковскому) ))

Почему правильные? ст. 121 ГПК не делает исключений, есть решение суда вступившее в законную силу между теми же сторонами, относительно того же предмета по тем же основаниям ... Суд должен был отказать в открытии производства. Если бы иск был о взыскании задолженности - ситуация была бы иная, а тут ....

Приветствую друзья и коллеги! У меня такой вопрос. Есть решение суда по иску Приватбанка об обращении взыскания на предмет ипотеки, первой инстанцией иск удовлетворен, апелляция отменила это решение и отказала в иске на основании того, что банк не отправил ипотечное требование. Спустя время, банк отправляет ипотечное требование и по истечении 30-ти дней предъявляет новый иск по тем же основаниям. На сколько я понимаю нормы ГПК, суд должен был отказать в открытии производства, но производство открыто и дело назначено к рассмотрению. Как бороться с данным беспределом? Или действия банка и суда правильные?

ИМХО, взыскать, в случае если суд признает незаключенность договора, можно только проценты, а банк заявит право на остаток тела. Но я бы подавал и на тело и на проценты. Почему? А банку еще нужно доказать факт выдачи кредита, в конкретной валюте и конкретном объеме Если докажет - уменьшаем исковые требования, не докажет - нам же лучше

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 лютого 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гвоздика П.О., Кузнєцова В.О., Писаної Т.О., Ткачука О.С.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом приватного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_6 до приватного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним кредитного договору, договору поруки та іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило з урахуванням змін і доповнень, стягнути з відповідачів солідарно на його користь 275115 гривень 95 копійок заборгованості за кредитним договором. У листопаді 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним зустрічним позовом і просив визнати недійсним кредитний договір, а також договір поруки та іпотечний договір. Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2010 року, первісний позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 205896 гривень 06 копійок заборгованість, вирішено питання про судові витрати. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимоги про стягнення пені, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В іншій частині рішення судів не оскаржувалися. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Стягуючи з відповідача неустойку у сумі 102948,03 гривень, суди відмовили у застосуванні строку позовної давності та виходили з того, що перебіг річного строку давності для застосування до вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобовязань боржника за кредитним договором починається з 15 червня 2011 року наступного дня за днем закінчення дії кредитного договору, укладеного між сторонами. Проте, з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (пені, штрафу) застосовується позовна давність в один рік. Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіків погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його. Судами невірно визначено початок перебігу строку позовної давності і тому не застосовано до вимог про стягнення неустойки позовну давність за заявою відповідача. Крім того судам необхідно врахувати, що в разі пропущення річного строку неустойка може бути обрахована за останній рік невиконання основного зобовязання, в межах строку позовної давності за основним зобовязанням. На зазначені недоліки не звернув уваги й апеляційний суд, не перевірив доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін. За такого порушення норм матеріального та процесуального права, допущеного як судом першої так і апеляційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення пені з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 серпня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 11 жовтня 2010 року скасувати в частині стягнення пені, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: П.О. Гвоздик В.О. Кузнєцов Т.О. Писана О.С. Ткачук http://reyestr.court.gov.ua/Review/14216730

Ви мене вибачте, але, як на мене, якщо Ви не можете визначитись з відповідачем, то мені здається, що Вам треба просто звернутись за консультацією до спеціаліста! Як на мене то можливі 2 варіанти: 1. відповідачем буде дитсадок та профспілка - третьою особою; 2. Два відповідача - дитсадок та профспілка; Все залежить від того, з якими позовними вимогами Ви будете звертатись до суду.

Наскільки мені відомо, то беззалогові кредити страхуються, тим більш у Альфа-банку. Перечитайте умови страхування. Разом із висновком ВЛК ще щось писали до банку? А робити Вам потрібно наступне: звертатися до банку (бажано в письмовій формі) з проханням реструктуризації або розстрочки, шукайте компроміси. А якщо не знайдете - тоді вже застосовувати інші інструменти, але їх вибір залежить від конкретної ситуації.

del

Все верно, получатель алиментов, если желает получать алименты в большей сумме имеет право обратиться в суд с соответствующим иском. Вопрос стоит в другом, решение суда есть, которое полностью устраивает плательщика. В связи с тем, что он находиться в отпуске по уходу за ребенком, он получает помощь, с которой нельзя взыскивать алименты согласно постановления КМУ, а т.к. дохода у него другого нет, то исполнитель считает не по минимуму установленному решением суда, а по минимуму согласно норм СК, при том, что на момент вынесения решения по алиментам (1999 год) его еще даже в проекте не было.

Є ще цікаве питання, що виникло при роботі з цією справою. Боржник з аліментів знаходиться у відпустці по догляду за дитиною і 150 грн. про які йшла мова вище - є допомогою, яку підприємство сплачує боржнику. Тобто виходить, що боржник є працюючим але доходу, з якого можна стягувати аліменти відповідно до закону не має. Відповідно до Постанови КМУ допомога по догляду за дитиною не враховується як дохід з якого стягуються аліменти. Як з цим бути? Боржник може сплачувати встановлений розмір згідно рішення суду від доходу 150 грн., який він має на сьогодні, але, я так розумію він має право цього і не робити? Хто що скаже?

Я також дотримуюсь цієї думки але державний виконавець ніяк не хоче зі мною погодитись Алекс, дякую за коментар.

Вітаю шановні колеги. Виникла цікава ситуація з визначенням розміру заборгованості за аліментами. Суть така: Є рішення суду 1999 року з резолютивною частиною такого змісту: "Стягнути алмінти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі 1/4 всіх видів доходу, але не менше ніж 1/2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян". Рішення ухвалювалось на підставі приписів діючого на той момент КпШС. В той же час з прийняттям Сімейного кодексу мінімальний розмір алмінтів складає 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Отже, постає питання, який мінімум (1/2 неоподатковуваного мінімуму чи 30% прожиткового мінімуму) повинен застосовуватись при визначенні мінімального платежу з алміентів? Окрім цього й норми ЗУ "Про виконавче провадження" змінювались неодноразово і всі питання, що стосуються стягнення аліментів кореспондуються з нормами СК. З логікою, на мою думку, державний виконавець повинен виконувати рішення суду в такому вигляді в якому воно є на сьогоднішній день, а для стягнення платежів в більшому розмірі, ніж це передбачено рішенням стягувач повинен був звернутись до суду з проханням збільшення розміру алміентів на підставі норм СК. Питання постало в зв"язку з тим, що платник алмінетів має офіційний дохід 150 грн. на місяць. Отже і стягуватись аліменти повинні в розмірі 1/4 від 150 грн., на мою думку. Хто має іншу або підтримує мою? Буду вдячний за конструктивну дискусію з посиланнями на відповідні норми законодавства, для вирішення спору відносно суми платежів.

Щодо підвищеної відсоткової ставки, я ще не зустрічав (але працюємо над цим). А щодо одночасного стягнення і пені і штрафу - є рішення ВССУ де це визнано незаконним, суперечить Конституції та ЦК

Ну якщо йти до суду з таким настроєм - то звичайно ніхто не буде розбиратись. Це Вам потрібно, а не суду .... Все буде залежати від того, як Ви відстоюватимете свою позицію. Захищайтесь усіма доступними законними способами і йдіть до кінця - до вищих судових інстанцій і може в такому випадку Ви знайдете правду або хоч якусь її частину. Ось так.

Воно то з одного боку так, але .... Виходить подвійна відповідальність за порушення зобов"язання у вигляді підвищеної відсоткової ставки та неутойки (пені, штрафу тощо), що прямо заборонено Конституцією та принципами добросовісності відповідно до ЦК. На цій підставі можна просити суд зменшити ці суми. ІМХО

Шановна Tavrija77! Якщо Ви читали визначення нікчемного правочину в ЦК, то визнавати його нікчемним в суді немає сенсу, як часто видно з судової практики, то суди відмовляють у визнанні правочину нікчемним. Я б звертався до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного (недійсного) правочину. Можливо колеги та формучани мають іншу думку.

Определения апелляционного суда к сожалению не нашел, но как видно из определения ВССУ решение прошло неизменным через все 3 инстанции и достаточно свежо.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Умнової О.В., Гримич М.К., Савченко В.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Совєтського районного суду АР Крим від 23 листопада 2011 року, ухвалу апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 11 січня 2012 року,- встановила: У вересні 2011 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 9339,76 доларів США, що за курсом НБУ складає 74 438,01 грн. Рішенням Совєтського районного суду АР Крим від 23 листопада 2011 року у задоволенні даного позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду АР Крим від 11 січня 2012 року апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилена, рішення місцевого суду залишено без змін. Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову. Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскаржувані рішення залишити без змін, виходячи з наступного. Згідно ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних рішень. Судами попередніх інстанцій повно встановлені фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального права до спірних правовідносин, зокрема ст.ст. 549-551, 1048, 1049, 1054-1057 ЦК України. Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та прийшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для скасування рішення місцевого суду. За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, рішення Совєтського районного суду АР Крим від 23 листопада 2011 року, ухвалу апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії від 11 січня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Умнова О.В. Гримич М.К. Савченко В.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23930450

Справа № 2-410/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2011 року Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого- судді Петрової Ю.В. за участю: секретаря- Тріфонової С.О. представника позивача - Комащука М.С. відповідача - ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки Крим цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, судових витрат, В С Т А Н О В И В : ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором № SI20АЕ20013730 від 06 травня 2008 року у розмірі 9339,78 доларів США та стягнення судового збору у сумі 774 гривні 38 копійок і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до зазначеного договору, який укладено між сторонами у справі, відповідач ОСОБА_3 06 травня 2008 року отримав кредит у розмірі 21996,24 доларів США на термін до 03 травня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в строки та порядку, встановленими кредитним договором. Однак, у порушення умов зазначеного договору ОСОБА_3 неналежно виконував взяті на себе зобовязання, тому станом на 23 серпня 2011 року у нього утворилася заборгованість у сумі 9339,78 доларів США, а саме: заборгованість за кредитом 4565,61 долар США, заборгованість за процентами за користування кредитом 1826,14 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 901,25 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором 1572,15 доларів США, штраф (фіксована частина) 31,37 доларів США, штраф (процентна складова) 443,26 доларів США. За вказаних обставин просить стягнути з відповідача на користь банку заборгованість у визначеному розмірі та сплачені судові витрати по справі. Згодом позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 9339,76 доларів США, що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/369 від 27 вересня 2011 року складає 74438 гривень 01 копійка. У судовому засіданні представник позивача Комащук С.М. заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, у тому числі, обґрунтовуючи позовні вимоги надав у судових засіданнях суперечливі показання, зокрема, спочатку вказував, що згідно з актом від 03 березня 2009 року відповідач передав Банку заставлений автомобіль для його подальшої реалізації та направлення отриманих від продажу коштів на погашення заборгованості за кредитом, і Банк відповідно до ст.ст. 590, 591 ЦК України та умов Договору здійснив реалізацію автомобіля і виручена частина коштів направлена на погашення заборгованості, при цьому пояснити коли було реалізовано автомобіль та за яку вартість, у судовому засіданні не зміг, у теперішньому судовому засіданні вказував, що насправді Банком було проведено не реалізацію предмету застави, а просто між Банком та ОСОБА_3 склалися цивільно-правові відносини, за умовами яких відповідач просто надав Банку доручення на продаж автомобілю. Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вказуючи на те, що після укладання договору певний період часу сплачував кошти на погашення кредиту, а потім, коли не зміг сплачувати заборгованість, звернувся до Банку, де йому запропонували передати автомобіль Банку, який самостійно здійснить продаж авто, а виручені кошти направить на погашення заборгованості, і за вказаних обставин він вважав, що він виконав усі вимоги договору, при цьому вказав, що згоди щодо ціни заставленого авто між ним та Банком досягнуто не було. Банк про реалізацію автомобіля його не повідомив, так само, як і про ціну продажу та наявність у нього частини заборгованості по кредиту. Заслухавши пояснення сторін, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного. Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст.ст. 1054 1057 ЦК України. Згідно положень ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Судовим розглядом встановлено, що 06 травня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», з одного боку, та ОСОБА_3, з іншого боку, було укладено Кредитно-заставний договір № SI20АЕ20013730 банк надав відповідачу кредит у загальному розмірі 15979,69 доларів США, з яких частина кредиту у розмірі 14339,18 доларів США надана з метою придбання позивальником автомобіля, частина кредиту у розмірі 1203,31 доларів США надана з метою оплати перших страхових платежів за договором, частина кредиту у розмірі 7,01 доларів США надана з метою оплати коштів за реєстрацію Предмета Застави в Державному Реєстрі, частина кредиту у розмірі 430,18 доларів США надана з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту з кінцевою датою погашення 03 травня 2013 року (далі Кредитно-заставний договір). Згідно п. 17.1.6. Особливих Умов Кредитно-заставного договору розмір процентної ставки за користування кредитом дорівнює 17,04 річних. При цьому, згідно з п.п. 17.1.7, 17.1.8, 17.1.9, 17.8 Особливих Умов Кредитно-заставного договору відповідач з «6» по «10» число кожного місяця ОСОБА_3 зобовязано сплачувати щомісячний платіж в розмірі 436,03 долари США для погашення заборгованості за Кредитом, винагороду, проценти за користування ним, чергові страхові та інші платежі на користь Банку. З метою забезпечення зобовязань одночасно, відповідно до якого вказаного Кредитно-заставного договору відповідач передав у заставу позивачу автомобіль марки PEUGEOT, 2004 року випуску, д/н НОМЕР_1. Відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений та погодився з умовами вищевказаного Кредитно-заставного договору, що підтверджується його особистим підписом в заяві. Предмет Застави автомобіль «Пежо-407», держномер НОМЕР_1, 2004 року випуску, відповідно до п.9.1. кредитно-заставного договору ( а.с.10) підлягав реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в порядку, встановленому чинним законодавством України, як застава першого ( вищого) пріоритету. Згідно з п.12.2.1 ,12.2.2. Кредитно-заставного договору від 06.05.2008 року, у разі настання події дефолту Банк надає позичальнику письмове повідомлення про настання події дефолту та реєструє у Державному Реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет застави. У повідомленні про дефолт, окрім інформації, зазначення якої вимагається законодавством, Банк ставить вимогу про повернення наданої суми кредиту в повному обсязі , виплати винагороди, процентів за фактичний строк користування наданим кредитом, виконання в повному обсязі усіх інших грошових зобовязань за договором. Позичальник зобовязаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом прийому-передачі за адресою, що вказана у ст. 17.13 Договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Як було встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 03 березня 2009 року передав представникам Банку автомобіль «Пежо-407» 2004 року випуску, держномер НОМЕР_1, разом із технічним паспортом на автомобіль НОМЕР_2 на підставі акту прийму автомобіля позичальника.( а.с.29). Таким чином, з фактичних обставин справи витікає, що ОСОБА_3 передав Банку предмет застави автомобіль - для подальшої його реалізації Банком, тобто Банк повинен був здійснити процедуру звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку у відповідності до вимог закону і умов договору. Суд вважає, що посилання представника позивача в судовому засіданні на те, що фактично Банк не проводив процедуру звернення стягнення на предмет застави, а лише здійснив продаж рухомого майна на прохання ОСОБА_3, суперечать фактичним обставинам, які знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, а також суперечать як умовам кредитного договору, так і законодавству, яке регулює вказану процедуру і визначає її як саме «звернення стягнення на предмет застави». Так, згідно з ч.1,2 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобовязання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у звязку із предявленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. У відповідності до ч.1,2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк /термін/, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 591 ЦК України передбачено, що реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Крім того, згідно ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель має право з метою задоволення своїх вимог звернути стягнення на предмет застави, у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобовязань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Згідно ст. 21 цього ж закону реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором Таким чином, законодавством чітко визначена процедура звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку. Така процедура Банком додержана не була, оскільки матеріали справи не містять дані про те, чи вносилися дані до Державного Реєстру обтяжень рухомого майна про заставу на автомобіль «Пежо-407», який був предметом застави згідно з умовами кредитно-заставного договору від 06 травня 2008 року, чи вносилися Банком дані до Державного Реєстру обтяжень рухомого майна про звернення стягнення на предмет застави, чи проводилися публічні торги стосовно предмета застави, чи повідомлявся ОСОБА_3 про початкову ціну предмета застави і про кінцеву суму реалізації автомобіля на публічних торгах в разі , якщо вони відбувалися. На вимоги суду надати представником позивача матеріали з приводу продажу автомобілю, представником позивача надано лише розрахунок заборгованості станом на 23 серпня 2011 року, з якого вбачається, що у період часу з 11 серпня 2009 року по 13 серпня 2009 року на рахунок було внесено певну сумі коштів, яка за підрахунками дорівнює 9137,79 доларів США, та звіт про експертну оцінку транспортного засобу від 19 березня 2009 року, згідно якого ринкова вартість автомобілю визначена у розмірі 96655 гривень 10 копійок. Ці доказі свідчать лише про те, що певна сума була внесена Банком в рахунок погашення заборгованості і що існує певний залишок кредитного боргу; проте, дані про те, за яку суму було реалізоване заставлене майно, яка саме сума пішла на погашення кредитного зобовязання матеріали справи не містять. Суд неодноразового, оголошуючи перерви в судових засіданнях, розяснював представнику позивача положення ст.ст. 11,60,131 ЦПК України, щодо обовязку позивача надання доказів в обґрунтування позовних вимог, або повідомлення щодо неможливості отримання таких доказів з поважних причин. Проте, представник позивача належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог суду не надав. Крім того, посилаючись на зміст позовних вимог, представник позивача повідомив суд про те, що ОСОБА_3 надав Банку довіреність, як це передбачено п.13.3.3. Кредитно-заставного договору від 06 травня 2008 року, на продаж автомобіля. Проте, копію цієї довіреності представник Банка суду не надав. При цьому п.13.3.3. Кредитно-заставного договору передбачено, що під час звернення стягнення на предмет застави у позасудовому порядку шляхом його продажу або набуття на нього Банком права власності, позичальник у відповідності до вимог ст. 237 ЦК України уповноважує Банк здійснювати від його імені будь-які дії, необхідні для відчуження, зняття з реєстрації, обліку, перереєстрації предмета застави. Тобто, вищезазначене підтверджує висновок суду про те, що Банком проводилась процедура звернення стягнення на предмет застави автомобіль «Пежо-407». Згідно з ч.3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Крім того, відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» якщо інше не встановлено цим Законом, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Згідно з ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням шляхом продажу предмета забезпечувального обтяження третій особі. При цьому обтяжувач зобов'язаний у порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір реалізувати таке право із зазначенням обраного ним способу, місця та часу проведення процедури продажу. Обтяжувач вправі продати предмет обтяження будь-якій особі-покупцю або на публічних торгах. Такого повідомлення ОСОБА_3 від Банку не отримував. Згідно з ч. 6 ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень» протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. Такого звіту ОСОБА_3 від Банку також не отримував. Як зауважив в судовому засіданні ОСОБА_3, якщо б він отримав від Банку інформацію щодо наявності частини несплаченого ним кредиту після реалізації автомобіля, то він би знайшов можливість здійснити всі необхідні дії щодо погашення кредитних зобовязань перед Банком. Проте, такої інформації від Банку відповідач не отримував, як і не отримував і інформації щодо наявності залишку кредитного боргу в межах певної суми. Тому, суд зауважує, що встановити яка саме сума була отримана Банком при реалізації автомобіля і яким чином він був реалізований встановити в судовому засіданні не виявилось можливим. У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57 59 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Тому, оцінюючи докази, які наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, суд, вважає, що позов задоволенню не підлягає. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 526, 589-591,1054 ЦК України, Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів на реєстрацію обтяжень»,ст.ст. 10, 11, 60, 76, 88,131, 208, 209, 213 215, 218, 223 226 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим апеляційної скарги. Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя : ( підпис) З оригіналом згідно: Суддя Совєтського районного суду Автономної Республіки Крим Ю.В. Петрова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19642584