lenchik otp

Спасибо за совет. По поводу клопотання- ну и что мне написать, как доказать что решение не оглашалось?. Нужно же обоснование? В понедельник пойду в канцелярию, пусть дадут выписку когда получила решение. На записи думаю что они сами зачитали вступительную и резолютивную. 6.05 когда приходила за решением мне предложили взять вступ. и резол. части т.к. решение было не готово.

Врядли судья будет что-то дописывать на выданом решении. Я боюсь что они всё так сделали что решение оглашено 29.04., без дела этого не узнать. А что должно быть на записи? Должен ли судья у меня что-то спросить после оглашения? Могли они с секретаршей записать оглашение? Самое обидное что у меня нормальная апеляция, которая по идее должна снести решение в пользу банка. нам не было досудебного требования- поэтому взыскали, но в ипотеке отказали. Теперь прям какая-то провокация. Не знаю что делать и с какой стороны плясать.

Уважаемые форумчане, помогите мне прояснить ситуацию. Я- представитель истца по доверености и 3 лицо по встречному, ответчик и поручитель по иску банка. 29 апреля(предпраздничный короткий день) было последнее заседание, присутствовала только я. Заседание закончилось словами : суд идёт в нарадчу. 30-3 выходные. Потом микрофон выключили и судья сказала мне какое будет решение(наверное) и что напишет после выходных. 30-3 выходные .6 мая(сказали забрать) я пришла-решение не готово. 7,8,9-выходные. 10-забираю решение. Судья сказал что они написали что 4 было якобы заседание где оголошувалось решение и никто не явился. 17 подала апеляцию. Вчера получили ухвалу из апеляции от 7.06 где пишут оставили без расмотрения т.к пропущен срок. Решение от 29 апреля и на заседании присутствовал представитель истца. (Но решения же не было!) Пошла в суд, дело ещё не пришло, судья говорит что в журнале они написали что оглашалось решение 4.05 но никто не явился и что апеляция вообще охренела. Говорит что придёт дело, нужно написать заяву на поновлення сроку. в ухвале написано что могу обжаловать в касации или за наявності даних про своєчасне відправлення скарги чи поважних причин пропуску строку вправі повторно звернутись до ап.суду зі скаргою чи заявою про поновлення строку-ЭТО КАК? Пошла к адвокату, тот говорит что надо было с 29 и считать, знали же результат!!! Говорит докажите что не было решения!!! Вот я и не знаю что делать и как доказать, дела нет. Ждать как говорит судья-страшно, вдруг развод. Притом через неделю у него отпуск, если дело не придёт до отпуска, то пролетаю. Без дела даже не представляю что писать в касацию!!! На решении стоит подпись судьи что на 6.06 решение не чинне и печать, может ли это как то послужить? Считаются ли выходные? 14.06 умер мой отчим адрес уних с истцом(мама) один. и вообще если бы 29.04 проглашалось решение, то должны они у меня что-то спросить или дать что-то подписать? Как доказать что решения не было?

Ухвала іменем України 9 лютого 2011 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Пшонки М.П., суддів: Євграфової Є.П., Сімоненко В.М., Дербенцевої Т.П., Мартинюка В.І., розглянувши заяви публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», Національного банку України та ОСОБА_2 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_2, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2, визнати недійсним договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений ним з ПАТ «ОТП Банк», виключити із державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна позивача. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008, укладений між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 Визнано недійсним договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року № РМL 700/1198/2008, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк». У порядку застосування недійсності договору іпотеки (майнової поруки), укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» від 17 червня 2008 року виключено із Державного реєстру іпотек запис від 17 червня 2008 року № 3188 про державну реєстрацію договору іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис від 17 червня 2008 року № 3188 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року № МL 700/1198/2008. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишено без змін. До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заяви ПАТ «ОТП Банк», Національного банку України та ОСОБА_2 про перегляд ухвалених в справі судових рішень з підстав неоднозначного застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Національний банк України та ОСОБА_2, крім того, просять поновити строк на подання заяви, посилаючись на те, що ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року вони отримали невчасно. Клопотання підлягають задоволенню, оскільки причин пропущення строку на подання заяви є поважними. Відповідно до статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Суд, задовольняючи позов, виходив із положень норми ч. 1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; ЗАТ «ОТП Банк» не мав законного права на укладання споживчого кредиту в іноземній валюті з ОСОБА_2 і, відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, договору іпотеки з ОСОБА_3 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відхиляючи касаційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» та залишаючи судові рішення без змін, виходив із додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та відсутності підстав для їх скасування. Разом з тим, в обґрунтування своїх заяв заявниками додано рішення Верховного Суду України від 1 грудня 2010 року, на яке вони посилаються як на підтвердження іншого застосування Верховним судом України, як судом касаційної інстанції, норм матеріального права щодо визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки. Оскільки наведені заявниками доводи містять ознаки, які є підставою для перегляду судових рішень, колегія суддів вважає, що заяви ПАТ «ОТП Банк», Національного банку України та ОСОБА_2 підлягають до задоволення, а справа - допуску до провадження. Керуючись ст. ст. 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Поновити Національному банку України та ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року. Допустити до провадження справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», ОСОБА_2, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, за заявами Національного банку України, публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» та ОСОБА_2 про перегляд рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвали апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року. Ухвалу разом із заявами про перегляд судових рішень та доданими до них документами надіслати до Верховного Суду України протягом п‘яти днів. Копію ухвали надіслати разом із копією заяв особам, які беруть участь у справі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.П.Пшонка Судді: Є.П. Євграфова В.М. Сімоненко Т.П. Дербенцева В.І.Мартинюк

Конечно это не основание для недействительности, но всё- таки нарушение. А неполная и недостоверная инф.-обман-нечесная предпр.практика. И єто нарушение на мой взгляд важней чем отсутствие реального % в графике.

Вы меня не поняли по поводу обмана, банк по моей заявке мог продать валюту на межбанке и выдать в гривнах по курсу межбанка, который выше чем в обменнике покупка. Таким же образом я могу и погашать, вносить гривну, а по моей заявке банк может покупать валюту. Мне о такой возможности не сообщали- ндали неполную информацию- обман.

Заметьте что это решения одного судьи!!!

У меня тоже ОТП, честно говоря я в этом не очень и разбиралась, но счёт у нас мультивалютный. Если возьмёте выписку по этому счёту, то увидите там в дебете и гривну и доллары. Я это указывала как обман со стороны банка, типа нам могли выдать и гривны, а вместо этого пришлось делать валютообмен. В вашем случае именно гривна ушла со счёта (эквивалентна Ндол). А погашение у них так и происходит, внесением налички на текущий счёт, который по договору вам открыт для кредита. Тут как то писали что можно потребовать у банка через суд сколько валюты было с утра, а сколько вечером- а может я и путаю что-то- но если вам дали доары и вы их забрали, то будет минус.

Ваше обязательство по договору платить 10 числа по 200 дол.(тело +%) и выплатить 5.05.2015. Припинення значит что вы этого делать уже не должны, а выплатите как решит суд. Т.е обязательство по договору вам уже до фени. А цена существенное условие. Сплата грошової суми є фінансовим зобов’язанням відповідно норм ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України. Статтею 345 Господарського кодексу України визначено, що у кредитному договорі, що надається фізичній особі, у тому числі споживачу, передбачаються мета, сума та строк кредиту. Ст. 180 Господарського кодексу України вимагає погодити предмет, ціну, строк дії договору. У вищезазначених законах та нормативних актах є імперативна вимога, щодо визначення суми або ціни у кредитному договорі.Ст. 189 Господарського кодексу України встановлює, що ціна є істотною умовою договору і зазначається у договорі в гривні. ; порушення закону в цій частині призводить до недійсності договору

У меня то же было, Выяснилось уже на заседании по сути. Если у вас раньше, то напишите уточненя к иску и укажите поручителя как позывач-2. Если уже по сути, то всё равно напишите уточнение и укажите поручителя как 3 сторона на стороне позывача(прям сразу в шапке пишите), но в просительной части уже придётся убрать недействительность поруки. Если есть возможность, напишите новый иск по типу того какое бы вы хотели получить решение, тогда у иска есть шанс быть прчтённым. 80 листов это ОЧЕНЬ много. Пишите в иске конкретные нарушеня, потом судья всёравно спросит что банк нарушил, вот устно и расскажете. Чем больше мы пишем, тем больше банк заперечуе. Если не поставите поручителя спивпозывачем и выиграете недействителиность, то придётся подавать отдельно признать недействительным как договор обеспечения основного недействительного обязательства. Цены того иска нет, там никто ничего не должен, к ЗПС порука относится.

справа №2477/201 0 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 29 листопада 2010 року. Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі : головуючого – судді : Афанасьєва В.О., при секретарі : Лисенко Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі відділення №18 філії ВАТ КБ "Надра" Луганське РУ, «про визнання угоди недійсною, про повернення сторін в первинний стан, про визнання угод нікчемними», - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" в особі відділення №18 філії ВАТ КБ "Надра" Луганське РУ, про визнання угоди недійсною, про повернення сторін в первинний стан, про визнання угод нікчемними. В обґрунтування позову зазначено, що 23 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ Надра" в особі начальника відділення №18 філії ВАТ КБ "Надра" Луганське РУ, вчинено правочин - укладено кредитний договір №ПК 171/0818, а також договори забезпечення основного договору, а саме: договір застави цінних паперів №ПК 171z/0818 від 23.07.2008 р. та договір застави майнових прав на передачу квартири у власність №1 (без дати), проте зазначений договір кредиту є недійсним з моменту укладання з підстав прямої суперечності вимогам чинного законодавства, а договори, укладені у забезпечення основного договору кредиту, - є нікчемними. Дослідивши позовну заяву та обставини, викладені у ній, а також додані документи, суд дійшов висновку, що позовна заява відповідає вимогам ст.ст.118-120 ЦПК України, справа є цивільною, заявлено позов про захист прав споживача, позивач мешкає у м. Антрацит Луганської області, і тому, у відповідності до ст.15, ч.5 ст.110 ЦПК України, справа підсудна Антрацитівському міськрайонному суду Луганської області. В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, наполягав на задоволенні позову. Представник відповідача в судове засідання не з’явився , про причини неявки суду не повідомив , судом про дату та час слухання справи сповіщався належним чином. До суду надійшли заперечення на позовну заяву , які однак не підписані представником відповідача, а тому не можуть бути прийняті судом до уваги. 29 листопада 2010 року постановлено ухвалу про заочній розгляд справи. Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково з наступних підстав: 17 липня 2008 року між ОСОБА_1 з одного боку та ТОВ "КУА "Круар", яке діяло від свого імені та за рахунок ПФІВ "Центр-інвест" НЗ, в особі ТОВ фірма "Сердолік", з другого боку, укладено договір №761Б12С8, згідно якого ОСОБА_1 було прийнято лот звичайних безпроцентних (цільових) облігацій вартістю 1 160 000,00 гривень (а.с.14-19). Того ж дня між ОСОБА_1 та ЗАТ "Центрбудінвест" укладено договір про резервування об’єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №373/12С8, згідно якого вона після погашення облігацій отримувала у власність об’єкт нерухомості, а саме квартиру (а.с.23-28). 23 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ Надра" в особі начальника відділення №18 філії ВАТ КБ "Надра" Луганське РУ, вчинено правочин - укладено кредитний договір №ПК 171/0818 (а.с.18-22). Згідно ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Виходячи з положень ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, зобов’язання виникають зокрема, з договору. Таким чином, оспорюваним кредитним договором було встановлено взаємні зобов’язання позивача та відповідача, а саме: з боку відповідача - надати позивачеві у тимчасове користування грошові кошти, а з боку позивача - повернути кредитні кошти та сплатити відсотки. Пунктом 6 ч.1 ст.4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначено, що надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Оспорюваний договір кредиту, з урахуванням його положень та положень договору №761Б12С8 від 17 липня 2008 р., та договору про резервування об’єкту нерухомості та порядок погашення облігацій №373/12С8 від 17 липня 2008 р., обумовлює надання позивачці грошових коштів на придбання житла. Дослідженням оспорюваного кредитного договору встановлено, що згідно його п.п.1.1 відповідач надає позивачеві у тимчасове користування грошові кошти в сумі 210 055,48 (двісті десять тисяч п’ятдесят п’ять) доларів США. Таким чином, в оспорюваному кредитному договорі зобов’язання визначене у грошовій одиниці - доларі США. Згідно із ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Статтею 8 Конституції України визначено, що норми Конституції України є нормами прямої дії та мають найвищу юридичну силу. Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити в іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання. Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що оспорюваний договір було укладено всупереч приписам Конституції України та Цивільного кодексу України щодо визначення зобов’язання у належній грошовій одиниці. В той же час суд критично ставиться до посилань позивача на порушення вимог ст.533 ЦК України, ст.35 Закону України "Про Національний банк України" та Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004 р., щодо виконання зобов’язань у належній грошовій одиниці, оскільки згідно п.1.5 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк, а у ВАТ КБ "Надра" наявна ліцензія НБУ №21 від 23 серпня 2002 р. Суд не бере до уваги заперечення відповідача, які не оформлені належним чином, не підписані представником відповідача , однак враховуючи обставини справи , вважає що позиція позивача , яка випливає з укладених договорів, щодо відповідності оспорюваного договору вимогам чинного законодавства є не обгрунтованою, оскільки посилання на положення ст.192 ЦК України про те, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, не враховує вимог ст.524 ЦК України, якими встановлено пряму заборону на використання іноземної валюти у якості валюти вираження зобов’язання у договорі. Частиною 1 ст.203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ст.215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою недійсності правочину; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути в тому числі визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення, а також інші способи, що встановлені договором або законом. За таких обставин суд доходить висновку, що оспорюваний правочин - кредитний договір №ПК 171/0818, укладений 23 липня 2008 р. між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра",- підлягає визнанню недійсним з моменту вчинення, а сторони підлягають поверненню в первинний стан. Статтею 216 ЦК України визначено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. ОСОБА_1 на момент вчинення оспорюваного правочину було отримано від відповідача грошові кошти у сумі 210 055,48 (двісті десять тисяч п’ятдесят п’ять) доларів США. За відомостями офіційного сайту НБУ, (http://www.bank.gov.ua/KURS/last_kurs1.htm), офіційний курс гривні до долару США на 23 липня 2008 року становив 484,00 гривень за 100 доларів США. За таких обставин, розмір первинного зобов’язання за оспорюваним договором склав 210 055,48 * 4,61 = 968355,76 (дев’ятсот шістдесят вісім тисяч триста п’ятдесят п’ять) гривень 76 копійок. Позивачем спільно з позовною заявою надано розрахунок суми його заборгованості, який виконано на підставі наданого відповідачем розрахунку заборгованості за кредитним договором. Судом перевірені вірність вихідних даних та правильність розрахунку. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що сума заборгованості позивача перед відповідачем, яка виникає внаслідок недійсності кредитного договору, та вираховується як різниця між сумою основного зобов’язання за оспорюваним договором, вираженим у валюті України - гривні, та сумою виплат, здійснених ОСОБА_1 на користь відповідача у виконання оспорюваного договору, та становить 968 355,76 (418 808,98 + 15 865,00) = 533 681,78 (п’ятсот тридцять три тисячі шістсот вісімдесят одну) гривню 78 копійок. Зазначена сума грошових коштів підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача. Також в судовому засіданні досліджено наступні договори: договір застави цінних паперів №ПК 171z/0818 від 23.07.2008 р. (а.с.31-33), та договір застави майнових прав на передачу квартири у власність №1 без дати (щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1) (а.с.34-37). Виходячи з аналізу змісту цих договорів, суд вбачає, що зазначені правочини вчинені у забезпечення зобов’язань за кредитним договором №ПК 171/0818, укладеним 23 липня 2008 р. між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра". Ст.546, ч.1 ст.548 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком; виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсність правочину щодо забезпечення основного зобов'язання (вимоги) в разі недійсності основного зобов'язання прямо встановлена ч.2 ст.548 ЦК України. Згідно ст.215 ЦК України, правочин, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин), є недійсним, і у цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. На підставі викладеного суд дійшов висновку, що договір застави цінних паперів №ПК 171z/0818 укладений 23.07.2008 р. між ОСОБА_1 та ВАТ КБ "Надра",та договір застави майнових прав на передачу квартири у власність №1 (без дати), - є нікчемними. Розглянувши заяву позивача про розстрочення стягнення з нього грошових коштів на користь відповідача на 7 років, суд прийняв до уваги, що на цей час позивач одноособово виховує двох доньок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, та зважив на розмір щомісячного платежу позивача згідно кредитного договору, - і дійшов висновку, що ця заява підлягає задоволенню частково, та вважає за належне розстрочити виконання рішення в частині стягнення грошових коштів у сумі 533 681,78 (п’ятсот тридцять три тисячі шістсот вісімдесят одну) гривню 78 копійок з ОСОБА_1 на користь ВАТ КБ "Надра" на 5 років шляхом стягнення рівними платежами в розмірі 8 895,00 (вісім тисяч вісімсот дев’яносто п’ять) гривень щомісячно до повного погашення заборгованості. Судові витрати у справі сплачені позивачем при поданні позову. Державне мито за подання позовної заяви склало 51 гривню, збір на інформаційно-технічне забезпечення справи склав 37 гривень. У відповідності до ст.88 ЦПК України, судові витрати по цій справі слід покласти на відповідача. Таким чином, у відшкодування судових витрат слід стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 88 гривень. На підставі викладеного, зважаючи на положення ст.ст.8, 99 Конституції України, ст.ст.15, 16, 203, 215-217, 236, 546, 548, 1054 Цивільного кодексу України, Закон України "Про Національний банк України", Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затверджене Постановою Правління Національного банку України №483 від 14.10.2004 р., Закон України "Про захист прав споживачів", керуючись ст.ст.4-8, 88, 208, 209, 213-215 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. 2. Визнати недійсним правочин - кредитний договір №ПК 171/0818, укладений 23 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра". 3. Сторони за договором повернути у первинний стан, для чого стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" 533 681,78 (п’ятсот тридцять три тисячі шістсот вісімдесят одну) гривню 78 копійок. 4. Визнати нікчемним правочин - договір застави цінних паперів №ПК 171z/0818, укладений 23 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра". 5. Визнати нікчемним правочин - договір застави майнових прав на передачу квартири у власність №1 без дати (щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_1), укладений 23 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра". 6. Розстрочити виконання рішення в частині стягнення грошових коштів у сумі 533 681,78 (п’ятсот тридцять три тисячі шістсот вісімдесят одну) гривню 78 копійок з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" на 5 років шляхом стягнення рівними платежами в розмірі 8 895,00 (вісім тисяч вісімсот дев’яносто п’ять) гривень щомісячно до повного погашення заборгованості. 7. Судові витрати в розмірі 88 грн. стягнути з відповідача - Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра" на користь ОСОБА_1. Копію заочного рішення надіслати відповідачу не пізніше трьох днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення. Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження. Заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Антрацитівський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення надруковано у нарадчій кімнаті Головуючий: В.О.Афанасьєв

Не назначит, он может назначить только то что вы просите, суд не выходит за рамки исковых требований. Вы не правильно меня поняли, это я привела, чтобы доказать что пункт об оплате противоречит закону. Если бы в договоре так было написано- то он законный.

Очень много воды в наших исках. Их в суде читают только на заседании по сути после слов свои вымоги обгрунтовуе тым що..., на 2й странице судья уже читает как в школе на скорость чтения. Им писать нужно кратко, а доказывать устно и конкретно. Я готовилась на суд как Ленин на съезд, перед зеркалом репетировала. Судьи всех законов не знают, это не под силу ни одному человеку. Вот мы вроде по своей проблеме всё знаем, а кроме? Так и они. Не подумайте что я их защищаю. Мой судья проблемой заинтерисовался, но только после краткого устного описания. Сказал- докажеш мне- молодец, но нормативку не нужно мне зачитывать, давай по фактам. Когда иск на 10 страниц подали- назвал его мыльной оперой, а когда перед заседанием 2 минуты поговорили- даже некоторые моменты уточнял. По существу Что все тут(на ветке) привязались к валютному, дог. противоречит всем ЗУ в т.ч и валютному 203ЦК - змист-не может противоречить: обязательство в гривне- смотрите, в дог. даже слова такого нет соответственно нет и цены. А в дог. должна быть погоджена цена и при чём в гривне. И общая стоимость кредита тоже в гривне должна. Тем что обязывает платить исключительно в гривне, без возможности оплаты в гривне, противоречит законам о платежном средстве и ограничивает наше законное право-13 ЦК.(даже при наявности инд.лиц, даже если мы ВЭДы, даже если кредит законный и мы можем платить дол.- мы можем платить гривнами по курсу на момент платежа и банк обязан принять платёж)В договорах ещё обязательно должна быть ответственность сторон и условия расторжения или изменения- в этом не разбиралась, т.к не существенно. Нарушение валютного законод. относительно валюты публичное право- можно то, что разрешено законом. использовать нал. валюту мы можем 200 НБУ- без инд. лиц, по нашему договору 533- в случаях (как платёж) и на условиях (инд. лиц) закона, что предусмотрено Декретом- единственным ЗАКОНОМ регулятором валютных отношений. г. Декрета сказал нада значит нада. 483НБУ не катит, Декрет круче, да при том она о безнале, а у нас в квитанциях и в договоре нал. Инициаторы и получатели- мы.

Плюньте вы на банк, вам нужно ребёночка здорового родить. Я в такой же ситуации была, из роддома бегала кредит платить когда курс 10 был. Письмо им напишите что если не сделают каникулы, то забудут о кредите. Удачи!!!

ЗМИСТ правочину противоречит-203 Недодержання в МОМЕНТ вчинення-2151. обязательство в валюте- 1п. 524 2п- разрешает только эквивалент 2. Условие по оплате противоречат положениям про единый законный засоб платежа и ограничивает наше право платить в гривнах- 99,21КУ,192-ГК 3. Нет цены в гривнах 189ХК НБУ 168 КМУ 1998 про цены и соотв. цены вообще- 180 хк. Это самое существенное. наруш. 203 в силу 215- недействительность. Нет времени разбираться, но можно добавить по ответственности сторон по договору- тут есть по этому поводу в каком- то решении по потребителям. ХК нам катит, его в своей работе должен придерживаться банк. У меня судья вопрос на засыпку задала что каким боком к нам ХК, я так и ответила, ответ устроил.

Поищите в судебных решениях, там есть хорошее решение по Сведбанку, заодно почитайте решения по ЗПС. Если нет графиков - то нарушений много ( 168 пост, омана- не дали нужной информации для свидомого выбора, нечесная предпрен. практика и т.д) Главное всё потом доказать в суде. Моё личное убеждение что только ЗПС для суда мало, нужно ещё что то добавить. Удачи.

я это тоже читала на сайте НБУ. В суд тоже сделаю выдержки. На сайте есть отчёты всех банков за каждый месяц, в т.ч и по кредитам. По ОТП кредитов в валюте НАмного больше чем в гривне и явный ежемесячный прирост- это свидетельствует о том, что политика банка направлена в основном на валютное кредитование. Если банк говорит что я дура, так значит что 70% их клиентов тоже дураки!?

Справа №2-3746-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого – судді : Вовк С.В., при секретарі : Горовій Н.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Трансбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2010 р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами до відповідача АКБ «Трансбанк», третьої особи ОСОБА_2, про визнання недійсним правочину, укладеного між ним та АКБ «Трансбанк», і оформленого кредитним договором № 29350709 від 17.09.2007 р.; визнання недійсним правочину, укладеного між ОСОБА_2 та АКБ «Трансбанк», і оформленого договором поруки № 29350709 від 17.09.2007 р.; визнання недійсним правочину, укладеного між ним та АКБ «Трансбанк», і оформленого кредитним договором № 41150809 від 16.07.2008 р. Позов ОСОБА_1 мотивує тим, що підписання оскаржуваних кредитних договорів стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку АКБ «Трансбанк», а саме: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочинів суперечать чисельним нормам законодавства України, текст якого складений відповідачем, носить положення, які погіршили стан позивача; умови договорів є несправедливими, оскільки встановлюють дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. У судовому засіданні представник позивача та одночасно третьої особи підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити. Представник відповідача АКБ «Трансбанк» у судовому засіданні проти вимог позову заперечував, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, оскільки оскаржувані договори містять в собі розмір кредиту, умови його надання, строки повернення кредиту, порядок нарахування та сплату відсотків за користування кредитними коштами, тобто сторони дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору, які є обов’язковими для договорів цього виду, і правові підстави визнавати їх недійсність відсутні. Вислухавши пояснення учасників судового процесу, оголосивши та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного. Судом встановлено, що 17.09.2007 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 29350709, предметом якого стало надання позичальникові кредит у сумі 245 000,00 доларів США 00 центів на строк з 17.09.2007 р. по 16.09.2010 р., процентна ставка за користування кредитом становить 15 % річних (а. с. 13-17). Також 17.09.2007 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 29350709, відповідно до якого поручитель ОСОБА_2 зобов’язалася відповідати перед АКБ «Трансбанк» солідарно в повному обсязі за належне виконання боржником ОСОБА_1 усіх його зобов’язань за основним договором та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що можуть бути укладені в майбутньому (а. с. 25-27). Крім того, 16.07.2008 р. між АКБ «Трансбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 41150809, згідно умов якого банк надав позичальнику відновлювальну кредитну лінію лімітом у сумі 878 000,00 доларів США в обмін на зобов’язання позичальника по поверненню кредиту і сплаті процентів згідно графіку погашення кредиту та процентів (додаток № 1 від 16.07.2008 р.), який є невід’ємною частиною цього договору, комісії, штрафу і пені в обумовлені даним договором терміни на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в цьому договорі. Згідно умов цього договору, кредит надається на строк до 15.07.2011 р. включно, для споживчих потреб (а. с. 28-34). Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. За своєю правовою природою між сторонами укладені кредитні договори, відповідно до яких виникли цивільно-правові відносини. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно положень ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Укладені кредитні договори є двосторонніми правочинами і вони укладені на загальних умовах, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що відповідає ч. ч. 1-6 ст. 203 ЦК України. Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: 1. зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Також згідно положення ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Як на правову підставу задоволення свого позову, позивач посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів». Оскільки кредитні кошти за укладеними кредитними договорами надавалися для споживчих потреб, на правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем по справі поширюється Закон України «Про захист прав споживачів». Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою НБУ від 10.05.2007 р. № 168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. По кредитному договору № 29350709 від 17.09.2007 р. відповідач надав суду копію письмового повідомлення позивача відповідачем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яке підписано позивачем 03.09.2007 р. Стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містить в собі перелік кредитних умов, які обов’язково повинно містити в собі письмове повідомлення споживача кредитодавцем перед укладанням договору про надання споживчого кредиту і не надає право останньому самостійно вибирати, про які кредитні умови попереджати споживача, а про які ні. Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Надана суду копія письмового повідомлення позивача відповідачем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не відповідає, оскільки не містить в собі наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов’язанням споживача, орієнтовної сукупної вартості кредиту та вартості послуги з оформлення договору про надання кредиту, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію. По кредитному договору № 41150809 від 16.07.2008 р. відповідач надав суду копію заяви позивача, про те, що він ознайомлений з ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та отримав оригінал кредитного договору. Вищезазначена заява позивача не є письмовим повідомленням споживача кредитодавцем про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у розумінні ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і не є підтвердженням виконання відповідачем вищезазначеним вимог Закону. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). З пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що така інформація позивачу до укладення ним спірних договорів не надавалась, примірник кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. позивач отримав лише в день укладення договору, про що свідчить заява позивача від 16.07.2008 р., та не мав змоги належним чином ознайомитись з його умовами. Представник відповідача хоча і заперечував проти такого, але не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач був ознайомлений з положеннями кредитних договорів до моменту їх укладання та отримав інформацію згідно вимог вищевказаних нормативних актів. Крім того, відповідач не надав суду жодних доказів того, що позивач отримав оригінал кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р. Таким чином, в порушення вказаних норм, відповідачем не була надана позивачу інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту по спірним кредитним договорам, яка була необхідна позивачу, як споживачу, для прийняття ним виваженого та обґрунтованого рішення, що призвело до порушення його прав як споживача фінансових послуг. Відповідно до ч. 6 п. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесною підприємницькою практикою вважається підприємницька практика, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно з ч. 6 п. 5 ст. 19 цього Закону, правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Згідно з п. 4 ст. 11 «Закону України про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов’язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця. Пунктом 3.1 Постанови НБУ № 168 визначено, що банки зобов’язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов’язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов’язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо). Крім того, як зазначено у п. 3.3 Постанови НБУ № 168, банки зобов’язані у кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов’язань споживача, які пов’язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов’язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту. По кредитному договору № 29350709 від 17.09.2007 р. відповідач не надав суду доказів того, що спірний договір містить в собі детальний розпис загальної вартості кредиту або між сторонами було укладено додаток до спірного договору, який містить детальний розпис загальної вартості кредиту та графік погашення заборгованості. Жодних посилань на будь-які додатки, які б були невід’ємною частиною кредитного договору, останній не містить. По кредитному договору № 41150809 від 16.07.2008 р. відповідач також не надав суду підтвердження виконанням ним вимог п. п. 8.1.3 спірного договору, а саме, надати позичальнику детальний розпис сукупної вартості кредиту та оформити його додатком № 2 до цього договору, який є його невід’ємною частиною. Стосовно Додатку № 1 до спірного кредитного договору (графік погашення кредиту та процентів), слід зазначити наступне: Згідно з довідки відповідача, копія якої міститься в матеріалах справи, позивач за спірним кредитним договором отримав 576500 доларів США (а. с. 41). Відсотки за графіком погашення заборгованості нараховані саме на суму, яку отримав позивач, тобто на 576500 доларів США, але в останній місяць погашення заборгованості, 15.07.2011 р., позивач повинен сплатити 878000 доларів США, незалежно від того яку суму він дійсно отримав за кредитним договором (а. с. 36). Представник відповідача не зміг пояснити суду чому, відповідно до графіку погашення заборгованості, позивач повинен сплатити відповідачу 878000 доларів США, якщо він отримав від останнього тільки 576500 доларів США. Таким чином, суд вважає, що в даному графіку міститься прихований дохід відповідача, а оскільки Додаток № 1 є невід’ємною частиною кредитного договору, то це також є оманою позивача з боку відповідача. Крім того, умови кредитного договору щодо його строковості, платності, зворотності не містять в собі врахування, яку саме суму кредиту дійсно отримав позивач і яку він повинен повернути відповідачу. Разом з тим, відповідно до п. 1.3 Постанови, банки зобов’язані забезпечувати виконання Правил, затверджених Постановою НБУ № 168. Таким чином, суд приходить до висновку, що кредитні договори № 29350709 від 17.09.2007 р. та № 41150809 від 16.07.2008 р. не містять обов’язкових умов договору, передбачених ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постановою НБУ №168, так як не містять в собі детального розпису сукупної вартості кредиту, графіку погашення заборгованості та загальну суму, яку позивач має сплачувати щомісяця. Відповідно до абз. , 6, 16 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими, зокрема, є умови договору: - становлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; - надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; - встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх. Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. Суд погоджується з доводами позивача щодо несправедливості, а отже і недійсності п.п. 7.1.4, 8.1.4, 9.2.10, 9.2.11, п.1.3, 7.2, 12.2, 12.3 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р., оскільки ці умови обмежують права споживача, зокрема: П.1.3 надає право відповідачу відкликати своє зобов’язання за цим договором в будь-який час з будь-яких підстав. При цьому суд зазначає, що право відкликати згоду на укладання кредитного договору в силу п. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є виключно у споживача та у встановлений цим Законом термін. П.12.3 встановлює, що одностороннє розірвання кредитного договору позичальником не допускається, при цьому п.12.2. встановлює право відповідача розірвати договір в односторонньому порядку при настанні будь-яких умов, зазначених у пунктах 12.1.2, 12.1.3 договору, тобто з будь-яких підстав, оскільки, як зазначено нижче, права відповідача на вимогу дострокового повернення кредиту, а відповідно і право відповідача на одностороннє розірвання договору у разі порушення Позичальником цих умов, значно розширене, що суперечить ч. 10. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». П.9.2.10 встановлює дискримінаційні вимоги для відповідача щодо зміни відсоткової ставки, тобто не надає права позивачу відмовитись від згоди на зміну відсоткової ставки в редакції відповідача, оскільки при відмові позивача від зміни, відповідач набуває право вимоги дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій, тобто застосування відповідачем п.7.1.4 ст. 7 та п.п.12.1.2, 12.2 цього договору. Визнання недійсними вищезазначених умов договору зумовлює зміну інших умов договору, зокрема: п.п.8.1.2, 8.2.1, 9.2.6, 12.1.2 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р. Також суд погоджується з доводами позивача щодо несправедливості, а отже недійсності п.1.3, п.п. а). п. 4.1, 6.1.6, 6.1.10, 8.2.10, 11.2, 11.3 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р., оскільки ці умови обмежують права споживача, зокрема: П.1.3 надає право відповідачу відкликати своє зобов’язання за цим договором в будь-який час з будь-яких підстав, що є порушенням вимог Закону, як зазначається вище. П.п. а). п.4.1 умов договору, встановлює обмеження стосовно вільного обрання страхової компанії для виконання умов договору, що свідчить про порушення банком Закону України «Про страхування» та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». П.П. 8.2.10 встановлює дискримінаційні вимоги для відповідача щодо зміни відсоткової ставки. Відповідно до п.11.3 умов договору, позичальнику забороняється розірвати кредитний договір в односторонньому порядку, при цьому п.11.2 договору надає право Відповідачу розірвати договір в односторонньому порядку при настанні будь-якої з умов, зазначених у п.11.1.2-11.1.3 договору. П.6.1.6 фактично надає право відповідачу вимагати дострокового погашення заборгованості в будь-який час та з будь-яких підстав, тобто встановлює жорстокі обов’язки споживача, тоді як відповідач не несе жодної відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх обов’язків за цим договором. Визнання недійсними вищезазначених умов договору зумовлює зміну інших умов договору, зокрема: п.п 4.4, 6.1.2, 7.1.3, 7.1.6, 8.2.7, 11.1.2, 11.4 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. Крім того, стосовно змісту ст. 6 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р та ст. 7 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р., судом встановлено, що їх положення не відповідають вимогам ч. 10. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено наступне: якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та / або відсотків щонайменше на один календарний місяць; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту». Всупереч Закону України «Про захист прав споживачів», в ст. 6 та ст. 7 кредитних договорів значно розширені права відповідача на вимогу дострокового повернення кредиту у разі порушення позичальником умов вищезазначених кредитних договорів. Так, у ст. 6 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. перелік прав відповідача на вимогу дострокового повернення кредитів доповнено, зокрема, наступним: - якщо позичальник ухиляється від надання забезпечення (р.4), що передбачено цим договором, у випадку втрати забезпечення або виникнення такої загрози; - у випадку ненадання документів, зазначених у п.8.2.5 цього Договору, протягом 10 робочих днів з дати пред’явлення вимоги кредитора про їх надання; - при невиконанні або неналежному виконанні позичальником будь-якого з зобов’язань, передбачених цим договором, договорами забезпечення або іншими договорами, укладеними між кредитором та позичальником; - у випадку невиконання умов страхування предмету забезпечення, передбачених р.4 цього договору; - в інших випадках, передбачених чинним законодавством України або цим договором. У ст. 7 кредитного договору № 29350709 від 17.09.2007 р. перелік прав відповідача на вимогу дострокового повернення кредитів доповнено, зокрема, наступним: - при відсутності у позичальника коштів для погашення платежу за цим договором і відсутності перспектив їх надходження; - у випадку ненадання документів, зазначених у п.9.2.5 цього договору, протягом 10 робочих днів з дати пред’явлення вимоги кредитора про їх надання; - в інших випадках, передбачених чинним законодавством України або цим договором. Аналізуючи зазначені положення кредитного договору в їх співвідношенні з обсягом прав, що наданий кредитним договором позичальнику і які фактично не окреслені в тексті договору, суд приходить до висновку, що банком в кредитному договорі передбачені підстави для набуття вимоги щодо повного погашення кредиту до настання кінцевого строку його погашення (фактично - дострокового розірвання кредитного договору в односторонньому порядку), в будь-який час та з будь-яких підстав, навіть якщо порушення умов кредитного договору з боку споживача не є істотним і суттєвими та не впливають на основні права банку і не завдають йому збитків, той час як споживачу договір такого права не надає взагалі, а отже є очевидним дисбаланс сторін договору, а самі умови договору по відношенню до споживача є дискримінаційними. Слід також зазначити, що згідно п. 3.6. Постанови НБУ № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Проте судом встановлено, що кредитний договір № 29350709 від 17.09.2007 р. передбачає умову, яка прямо суперечить вимогам вказаного пункту постанови НБУ, оскільки п. 9.2.12 кредитного договору передбачено зобов’язання позичальника сплатити комісію за відкриття рахунку по обліку заборгованості позичальника в розмірі 2474,50 грн. на рахунок № 36008501300692.980 в день укладання цього договору, тобто сплати винагороди банку за дії, які банк здійснює на власну користь. Теж саме стосується і п.8.2.14 кредитного договору № 41150809 від 16.07.2008 р. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно- правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені, виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов’язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач. Кредитні договори № 29350709 від 17.09.2007 р та № 41150809 від 16.07.2008 р., через значну кількість несправедливих умов, порушують принцип рівності сторін договорів на шкоду позивача. Також невідповідність положень вищезазначених кредитних договорів законодавству України є підставою недійсності правочину згідно з вимогами ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Крім того, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюванного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Позивач не заявляв в своєму позові про застосування наслідків недійсності правочину, але відповідач не позбавлений права звернутися до суду з самостійною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину. Відповідно до ст. 236 ЦК України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи вищевикладені висновки щодо недійсності правочинів, які оформлені кредитними договорами № 29350709 від 17.09.2007 року та № 41150809 від 16.07.2008 р., останні є такими з моменту їх вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором поруки № 29350709 від 17.09.2007 р., є також обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного: Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. За таких обставин, приймаючи до уваги недійсність правочину, який оформлений кредитним договором № 29350709 від 17.09.2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір поруки № 29350709 від 17.09.2007 р., останній підлягає визнанню судом недійсними на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України. З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. На підставі ст. 88 ЦПК України, підлягають присудженню понесені та документально підтверджені судові витрати позивача, а саме 37,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі ст. ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до акціонерного комерційного банку «Трансбанк», третя особа ОСОБА_2 про визнання правочинів недійсними – задовольнити. Визнати правочин, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений кредитним договором №29350709 від 17.09.2007 року – недійсним. Визнати правочин, укладений між ОСОБА_2 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений договором поруки №29350709 від 17.09.2007 року – недійсним. Визнати правочин, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним банком «Трансбанк» і оформлений кредитним договором №41150809 від 16.07.2008 року – недійсним. За правилами визначеними ст. 88 ЦПК України стягнути із акціонерного комерційного банку «Трансбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13226599

Справа №2-776/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (повне) 30 грудня 2010р. Вінницький районний суд м.Вінниця Вінницької області В складі судді Ганкіної І.А. При секретарі Морозовському А.С. Розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про встановлення порушення ПАТ «Універсал Банк» істотних умов договору неправомірними в частині підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, забов»язання відшкодувати завдану шкоду шляхом повернення надмірно сплочених коштів, стягнення моральної шкоди, та забов»язання повідомити нотаріуса про виключення автомобіля з реєстру обмежень, - Встановив: ОСОБА_1 первинно звернувся до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», третьої особи нотаріуса ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору застави, забов»язання прийняти виконання договору кредиту, забов»язання зняти автомобіль з реєстрації. В подальшому позовні вимоги позивач змінила, уточнила їх та звернулася до суду з позовними вимогами до ПАТ «Універсал Банк» про встановлення порушення ПАТ «Універсал Банк» істотних умов договору в частині підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, забов»язання відшкодувати завдану шкоду шляхом повернення надмірно сплочених коштів, стягнення моральної шкоди, та забов»язання повідомити нотаріуса про виключення автомобіля з реєстру обмежень. В судовому засіданні позивач та його представник суду показали, що 8.01.2008р. було укладено договір кредиту за №CL12297 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 Даний договір кредиту був укладений для купівлі автомобіля. За умовами забов»язання позивач після придбання автомобіля марки «FORD», модель «FIESTA» у власність передав даний транспортний засіб у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. Після укладення угоди, позивач виконував умови договору належним чином, та на час подання позову до суду сплатив за кредитом 8240, 38 доларів США. На час вирішення справи у суді позивачем боргове забов»язання було виконано в повному обсязі. Однак, банк свої забов»язання порушив, перевищив свої повноваження та в односторонньому порядку підняв відсоткову ставку з 12 відсотків до 17 відсотків, що створило для позивача збиток у сумі 1044 дол.39 ц., що еквівалентно 8314 грн.39 коп. Таким чином, сторона позивача вважає, що банк порушив свої забов»язання перед позивачем, як клієнтом, порушив його майнові права та наніс позивачу моральну шкоду, яку позивач оцінює в 4745 грн.48 коп. Також позивач просить забов»язати банк повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. Представник відповідача ПАТ «Універсал Банк» позов не визнав. Представник відповідача суду показав, що відсоткова ставка дійсно була піднята, але це сталося з того, що відповідне розпорядження було видано керівництвом банку в зв»язку з фінансовою скрутою в державі. Свої забов»язання банк виконав належним чином і тому, відповідач вважає, що підстав для задоволення позову позивач не навів, тому позов до задоволення не підлягає. Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи суд встановив наступне: 8.01.2008р. було укладено договір кредиту за №CL12297 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 Даний договір кредиту був укладений для купівлі автомобіля. Вказаний договір купівлі-продажу за №F1220/151 був укладений від 20.12.2007р. та позивачем набуто право власності на автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. За умовами забов»язання позивач після придбання вказаного автомобіля у власність, передав даний транспортний засіб у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. ПАТ «Універсал Банк». Визначаючись щодо заявлених вимог суд виходить з того, що за ст.509 ЦК України забов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) забов»язанна вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Забов»язання має грунтуватися на засадах добросовістності, розумності та справедливості. Разом з чим за ст. 526 ЦК України забов»язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться. Однак, як встановлено по справі відповідач в односторонньому випадку, без повідомлення про зміну одної з істотних умов договору, в частині відсоткової ставки за кредитом з липня 2008р. підняв відсоткову ставку по кредиту з 12 відсотків до 17 відсотків. Факт того, що про вказане підняття ставки відповідач позивача не повідомив, було визнано обома сторонами, а тому в силу ст.61 ЦПК України доказування не потребує. Враховуючи, що відсоткова ставка у відповідності до суті ст.1045 ЦК України відноситься до одної з основних умов кредитного забов»язання, суд вважає порушенням відсутність повідомлення банком позивача про зміну відсоткової ставки в односторонньому порядку та вважає вказану обставину встановленою. Визначаючись щодо обсягу нанесеного позивачу матеріального збитку (шкоди) суд виходить з того, що за ст.22 ЦК України особа, якій завдано збиток у результаті порушення її цивільного права має право на її відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, які особа зазнала у зв»язку з знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи які особа могла б отримати за звичайних обставин, якби її права не були порушені (упущена вигода). Визначаючись щодо нанесеної позивачу матеріальної шкоди суд виходить з того, що відповідно до висновку експерта за №2-776-2010 від 15.10.2010р. позивачем в наслідок переплати відсоткової ставки, що сталася в наслідок підняття відповідачем ставки в односторонньому порядку з 12 на 17 відсотків було переплачено 1044 дол.39 ц. Даний збиток суд відносить до шкоди, що виникла в наслідок того, що позивач був змушений нести витрати, які виникли в наслідок виконання забов»язання на яке відповідач не мав права. Таким чином, цивільні права позивача були порушені та підлягають до відновлення через судове рішення. За ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи. відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до вищевказаного висновку експерта така шкода, що виникла в наслідок переплати по відсотковій ставці склала 1044,39 доларів США. Згідно довідки щодо курсу валют, вказаний збиток у національній валюті складає 8314 грн. 38 коп. та підлягає до стягнення з відповідача у повному обсязі. Щодо моральної шкоди суд виходить з того, що за ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю чи стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв»язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров»я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в наслідок протиправної поведінки відносно неї,членів її сім»ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв»язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Ст.1167 ЦК України вказує, що моральна шкода завдана фізичній, або юридичній особі неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала за наявності її вини. В зв»язку з виконанням позивачем умов кредитного договору, суд вважає доведеною вимогу позивача щодо виключення належного йому автомобіля з реєстру заставного майна. За рішенням суду ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2 ) слід забов»язати повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, яке було передано у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, та який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за №F1220/151 від 20.12.2007р. в зв»язку з виконанням забов»язання по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. Причинний зв»язок між нанесенням матеріальної шкоди та діями відповідача є судом встановлений. Виходячи з обсягу завданої шкоди та її наслідків для позивача, що полягало у обмеженні фінансових можливостей його сім»ї, необхідності нести витрати, які могли бути використані на його потреби, суд вважає за необхідне моральну шкоду стягнути частково в розмірі 1500 грн. В решті стягнення моральної шкоди відмовити. Визначаючись щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до ст. 79 ЦПК України до судових витрат відносяться:судовий збір та витрати пов"язані з розглядом справи. До витрат пов"язаних з розглядом судової справи,належать витрати на інформаційно-технічне забезпечення,витрати на правову допомогу,витрати пов"язані з явкою до суду,витрати пов"язані з залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,та проведення судових експертиз, а також вирати пов"язані з проведенням огляду доказів та вчиненням інших дій. Як встановлено по справі, позивачем було понесено витрати на послуги ІТЗ в сумі 120 грн., та оплату послуг експерта в сумі 2000грн., що підтведжують відповідні квітанції, що додані до справи. За ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, враховуючи доведеність позивачем понесених ним витрат документально, суд вважає, що судові витрати слід відшкодувати за рахунок відповідача в сумі 2000 грн. за послуги адвокатів та послуги ІТЗ в сумі 120 грн. Керуючись ст.ст.22,23,509,526,572,584,593,610,611,1046,1166,1167 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів»,ЗУ «Про заставу», ст.ст.15,30,60,61,214,223 ЦПК України, суд, - Вирішив: Позов задоволити частково. Встановити, що ПАТ «Універсал Банк», порушив істотні умови договору кредиту за №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, в частині одностороннього підвищення відсоткової ставки за даним договором кредиту без повідомлення ОСОБА_1, як боржника. Відшкодувати нанесену ОСОБА_1 матеріальну шкоду, що настала в наслідок переплати по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, шляхом стягнення з ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 8314 грн. 38 коп. (еквівалентно 1044 дол.39 ц. США). Стягнути з ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1500 грн. В решті стягнення моральної шкоди відмовити. Забов»язати ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2 ) повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, яке було передано у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, та який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за №F1220/151 від 20.12.2007р. в зв»язку з виконанням забов»язання по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. Стягнути з ПАТ «Універсал Банк» ( в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2000 грн. за послуги експерта, та 120 грн. за послуги ІТЗ. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення апеляційної скарги. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13393349

Справа №22-2011-10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 грудня 2010 року місто Рівне Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І. суддів Ковальчук Н.М., Мельника Н.М. з участю секретаря судового засідання Сеньків Т.Б., представників сторін, апелянта розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 8 листопада 2010 року у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, в с т а н о в и л а : Рішенням Здолбунівського районного суду від 8 листопада 2010 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задоволено. З відповідача на користь позивача стягнено 31509,42 грн., з яких 23468,55 грн. заборгованості за кредитом, 5495,82 грн. процентів за користування кредитом, 338,94 грн. комісійної винагороди, 229,47 грн. пені за несвоєчасне виконання кредитного зобов’язання, 500 грн. штрафу та 1476,64 грн. процентів за несвоєчасну сплату штрафу. Крім того, з відповідача на користь позивача стягнено 315,09 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи. В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на те, що позивач усупереч вимогам ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, яка набрала чинності з 9 січня 2009 року, в односторонньому порядку підвищив йому відсоткову ставку за укладеним 9 листопада 2006 року кредитним договором з 16,08 до 27,48 %. Відповідно до правил ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України умова договору про право банку в односторонньому порядку змінювати розмір відсотків є нікчемною і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Крім того, насправді він отримав від позивача 34585 грн. кредиту, а не 47208,51 грн., як це помилково зазначив місцевий суд в ухваленому рішенні. Стягнуті судом 500 грн. штрафу та 1476,64 грн. процентів за несвоєчасну сплату штрафу не передбачені укладеним сторонами кредитним договором. Покликаючись на ці обставини, відповідач просив апеляційний суд рішення місцевого суду скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушені умови кредитного договору, заборгованість по якому становить 31509,42 грн., з яких 23468,55 грн. – це заборгованість за кредитом, 5495,82 грн. – проценти за користування кредитом, 338,94 грн. – комісійна винагорода банку, 229,47 грн. – пеня за несвоєчасне виконання кредитного зобов’язання, 500 грн. – штраф та 1476,64 грн. – проценти за несвоєчасну сплату цього штрафу. Проте погодитися повністю з такими висновками місцевого суду колегія суддів не може, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства. Так, статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом і банком. Згідно зі ст.ст. 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника з урахуванням вимог цивільного законодавства, що стосуються банківської діяльності, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168, та інших законодавчих актів. З матеріалів справи вбачається, що 9 листопада 2006 року між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав на купівлю автомобіля кредит в розмірі 34585 грн. зі сплатою 16,08 % річних строком до 8 листопада 2011 року (а. с. 7-8). У забезпечення виконання цього зобов'язання між банком та відповідачем 9 листопада 2006 року було укладено договір застави придбаного ОСОБА_1 транспортного засобу (а. с. 9-11). Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до вступної частини постанови Національного банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" ці правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. З пояснень представника позивача у судовому засіданні Апеляційного суду та матеріалів справи слідує, що з 1 лютого 2009 року банк в односторонньому порядку підвищив відповідачу процентну ставку за користування кредитом з 16,08 % до 27,48 % річних. Відповідно до п. 2.3.1 кредитного договору від 9 листопада 2006 р. банк має право збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні. Проте в матеріалах справи таке вмотивоване рішення компетентного органу банку про збільшення для відповідача розміру процентної ставки за користування кредитом відсутнє. Крім того, всупереч вимогам ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" і Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, у справі не вбачається конкретних обставин, що змусили позивача підвищити відповідачу процентну ставку за кредитним договором з 16,08 до 27,48 % річних. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121 -III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, але не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена лише на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України (що набула чинності 10.01.2009 року) встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. З матеріалів справи вбачається, що процентна ставка за кредитним договором позивачем підвищена з 01.02.2009 року, тобто після набранням чинності ст. 1056-1 ЦК України. Оскільки відповідач не надавав свою згоду на її зміну, відсоткова ставка за кредитним договором повинна залишатися без зміни до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Відповідно до ч. З ст. 1056-1, ч. 2 ст. 215, ч. 1 і 4 ст. 216 ЦК України умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Таким чином, умова кредитного договору, передбачена п. 2.3.1. про право позивача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку, є нікчемною з 10.01.2009 р. і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків. Статтями 11, 303 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу на те, що заборгованість за кредитним договором у відповідача існує, отримані кредитні кошти повинні бути повернені ним зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, що передбачені договором сторін. Проте колегія суддів позбавлена можливості ухвалити у даній справі нове рішення про часткове задоволення позову і, виходячи із засад диспозитивності цивільного судочинства, змушена ухвалити у справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки незважаючи на неодноразові перерви в судовому засіданні та вимоги апеляційного суду до банку зробити перерахунок суми заборгованості відповідача за кредитом, виходячи з первинної процентної ставки в розмірі 16,08 % річних, яка була передбачена договором, позивач відмовився це зробити. У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача відмовився лише від стягнення з відповідача 500 грн. штрафу та 1476,64 грн. процентів за несвоєчасну його сплату, оскільки їх стягнення не передбачено укладеним сторонами кредитним договором. Проте позивач в апеляційному суді продовжував наполягати на стягненні з відповідача кредитної заборгованості з урахуванням збільшеної ним в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором з 16,08 до 27,48 % річних. За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позову, що не позбавляє позивача можливості звернутися до суду за захистом права, яке він вважає порушеним. На підставі викладеного та керуючись ч. 2 ст. 215, ч. 2 і 3 ст. 1056-1 ЦК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Здолбунівського районного суду від 8 листопада 2010 року скасувати. ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості відмовити. Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 277,55 (двісті сімдесят сім) грн. судових витрат у справі. Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13335071

Справа № 2 –1186 за 2010 рік РІШЕННЯ Іменем України 20 жовтня 2010 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Дячук О.О., при секретарі Думенко Г.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Сторожинець цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан Віри Данилівни, третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Виконкому Сторожинецької міської ради про визнання договору іпотеки недійсним, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся в суд з позовом до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан Віри Данилівни, третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Виконкому Сторожинецької міської ради про визнання договору іпотеки недійсним. Свої вимоги обґрунтовує наступним. 07 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ«ОТП Банк», (Відповідач) та громадянином України ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір за №ML-OAJ/235/2007, у відповідності до якого позичальник отримав кредит в сумі 303000(триста три тисячі) гривень з плаваючою процентною ставкою, яка є сумою двох складових частин: фіксованого відсотка, який встановлений у розмірі 1,99 % річних та ставки FIDR. Ставка FIDR - є процентною ставкою по строкових депозитах фізичних осіб в гривні, що розміщені у кредитодавця на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів кредитодавця ставка FIDR може змінюватись останнім (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому вказаним договором з кінцевим строком повернення 07 грудня 2022року. З метою забезпечення вимог Відповідача-1, що випливають з Договору, між банком та гр. ОСОБА_2, як майновим поручителем іпотекодавцем (надалі - Відповідач-2) 07 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки за № РML-OAJ/235/2007 (надалі-договір іпотеки), який нотаріально посвідчила та зареєструвала в реєстрі за №3445 приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан В.Д. Предметом іпотеки за оскаржуваним договором іпотеки - є житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_1 перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на час укладення оскаржуваного договору був неповнолітнім, малолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_2 є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 786420, видане Виконавчим комітетом Сторожинецької міської ради від 10 травня 2006 р. та зареєстроване за нею 12 травня 2006 р. Комунальним підприємством «Сторожинецьке районне бюро технічної інвентаризації». У даному будинку проживають позивач, відповідач ОСОБА_2, та їх діти. Правовідносини між батьками та дітьми врегульовані Сімейним Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Дитина, яка проживає в житловому будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, набуває право користування цим житлом (сервітут). При укладанні договору іпотеки його стороною відповідачем ОСОБА_2 були порушені вимоги законодавства, а саме, не отримано згоду органу опіки і піклування на укладення правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації та правочин вчинений ОСОБА_2, яка є матір'ю двох дітей, суперечить вищевказаним правам дітей. Тому нотаріусу до укладення договору іпотеки було достеменно відомо обставини щодо сімейного стану відповідача ОСОБА_2 та наявності у неї двох дітей, у тому числі малолітнього сина - оскільки це було підтверджено відповідними записами щодо дітей - на сторінці 9 (особливі відмітки) та сторінці 10 ( сімейний стан) у громадянському паспорті останньої. На підставі наведеного позивач просить суд постановити рішення, яким визнати недійсним договір іпотеки №ML-OAJ/235/2007, від 07 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк». Зобов'язати приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан В.Д. скасувати реєстраційний запис від 07 грудня 2007 року, щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотек житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 об'єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1. Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю, просить його задовольнити. Представник відповідача ПАТ «ОТП Банк» в судовому засіданні позов не визнав повністю, просить відмовити у його задоволенні посилаючись на слідуючі обставини: 07 грудня 2007 р. між ОСОБА_5 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» був укладений Кредитний договір №ML-OAJ/235/2007. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між банком та ОСОБА_2 було укладено 07.12.2007 року - договір іпотеки № РML-OAJ/235/2007, посвідчений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Коржан В.Д., зареєстрований в реєстрі за № 5444 відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредиту було надано нерухоме майно, а саме - житловий будинок під АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_2, укладаючи договір іпотеки стверджувала, що за адресою місцезнаходження предмета іпотеки (АДРЕСА_1) не проживають та не зареєстровані малолітні та неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати ОСОБА_2, а також відсутні малолітні та неповнолітні діти, що мають право користування предметом Іпотеки. На момент видачі кредиту неповнолітні ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були зареєстровані по АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою, виданою виконкомом Сторожинецької міської ради. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не зявилася подала заяву в якій просить справу розглянути у її відсутності, позов визнає, просить його задоволити. Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнала повністю, просить відмовити у його задоволенні, посилаючись на слідуючі обставини: довідки про реєстрацію осіб видають міські та сільські ради на підставі будинкової книги. Іпотечний договір укладався згідно Закону «Про іпотеку». Чоловік ОСОБА_1 дав згоду на укладення договору іпотеки. Договір був укладений на підставі свідоцтва про право власності, згоди ОСОБА_1, згідно довідки міської ради. Представник третьої особи у судове засідання не зявився, подав до суду заяву, в якій просить справу розглянути у їх відсутності, рішення винести на розсуд суду. Судом встановлено, що 07 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» правонаступником якого є ПАТ«ОТП Банк», та громадянином України ОСОБА_5 було укладено Кредитний договір за №ML-OAJ/235/2007, у відповідності до якого позичальник отримав кредит в сумі 303000(триста три тисячі) гривень з плаваючою процентною ставкою, яка є сумою двох складових частин: фіксованого відсотка, який встановлений у розмірі 1,99 % річних та ставки FIDR. Ставка FIDR - є процентною ставкою по строкових депозитах фізичних осіб в гривні, що розміщені у кредитодавця на строк в 366 днів , з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів кредитодавця ставка FIDR може змінюватись останнім (збільшуватись чи зменшуватись) в порядку передбаченому вказаним договором з кінцевим строком повернення 07 грудня 2022року. З метою забезпечення вимог банку, що випливають з Договору, між банком та гр. ОСОБА_2, як майновим поручителем іпотекодавцем 07 грудня 2007 року було укладено договір іпотеки за № РML-OAJ/235/2007, який нотаріально посвідчила та зареєструвала в реєстрі за №3445 приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан В.Д. Предметом іпотеки за оскаржуваним договором іпотеки - є житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Згідно копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 перебуває з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей: повнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який на час укладення оскаржуваного договору був неповнолітнім, малолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 786420, видане Виконавчим комітетом Сторожинецької міської ради від 10 травня 2006 р. та зареєстроване за нею 12 травня 2006 р. Комунальним підприємством «Сторожинецьке районне бюро технічної інвентаризації». У даному будинку проживають позивач, відповідач ОСОБА_2, та їх діти ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Дану обставину в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_8, яка дала слідуючі пояснення: вона проживає по сусідству із сімєю ОСОБА_7. З вікна її будинку добре видно будинковолодіння в якому проживає сімя ОСОБА_7. Діти проживали і проживають разом із батьками по АДРЕСА_1. Правовідносини між батьками та дітьми врегульовані Сімейним Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими нормативно-правовими актами. Дитина, яка проживає в житловому будинку (квартирі), що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, набуває право користування цим житлом. При укладанні договору іпотеки його стороною Відповідачем ОСОБА_2 були порушені вимоги законодавства, а саме, не отримано згоду органу опіки і піклування на укладення правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації та правочин вчинений відповідачем ОСОБА_2, яка є матір'ю двох дітей, суперечить вищевказаним правам дітей. Відповідно до довідок РБТІ право власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 - не зареєстровано. З часу проведення КП «СРБТІ» (з 12 травня 2006 р.) державної реєстрації права власності за Відповідачем ОСОБА_2 на предмет іпотеки - житловий будинок ( АДРЕСА_1), відповідно до ст. 150, 155, 156 ЖК Української РСР, ст.331, 402,405 ЦК України у Відповідача ОСОБА_2 та членів її сімї - позивача та дітей, в т.ч. малолітнього на час посвідчення оскаржуваного договору іпотеки сина - ОСОБА_7, виникло право користування цим житловим будинком. Згідно ст. 176 СК України. «Батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом». Зокрема, ст. 405 ЦК України, визначено : «Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником». Відповідно до ст. 156 ЖК УРСР, «Члени сім'ї власника житлового буднику (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири)...». Частиною 2 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства», визначено, що Діти - члени сім'ї власника житлового приміщення - мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником». Тому суд вважає обґрунтованим твердження позивача про те, що дитина, яка проживає в житловому будинку, що належить на праві приватної власності її батькам або одному з них, набуває право користування цим житлом (сервітут). Такий сервітут встановлюється законом, тому для його виникнення не потрібне укладення батьками та дітьми спеціального договору про користування житлом. Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України. «Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду». Таке право неповнолітні члени сім'ї ОСОБА_2, зокрема неповнолітній син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. набув 10.05.2006 р., тобто після проведення РБТІ державної реєстрації права власності за ОСОБА_2, на житловий будинок по АДРЕСА_1, і на час посвідчення оскаржуваного договору іпотеки, неповнолітній ОСОБА_7 мав право користування цим житловим будинком. Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України. «Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України. Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України». Стаття 16 Конвенції ООН «Про права дитини», ратифікована Постановою Верховної Ради України за № 789-ХІ від 27.02.1991р.. передбачає, що : «Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання». У відповідності до ст. 18 ЗУ «Про іпотеку», договір іпотеки підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно ч. 2 ст. 177 СК України «Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири». Статтею 17 ЗУ "Про охорону дитинства», передбачено, що «Батьки або особи, які їх замінюють. не мають, права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл; обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання». З урахуванням наведених нормативних вище законодавчих актів, суд дійшов висновку про те, що внаслідок укладення оскаржуваного договору іпотеки його стороною – ОСОБА_2 порушені вимоги законодавства, а саме, не отримано згоду органу опіки і піклування на укладення правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Відповідно до ст.ст. 7. зі Закону України «Про нотаріат», нотаріус керується законодавством України, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії. якщо вчинення такої дії суперечить законові або не подані відомості (інформація) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Встановивши наявність у паспорті ОСОБА_2 запису про дітей, нотаріус, в порушеним ЗУ «Про нотаріат» та приписів ст: 29 ЦК України, ст.ст. 59, 176, 177 СК України, ст.ст. 17, 18 ЗУ «Про охорону дитинства» та ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» - неправомірно посвідчив договір іпотеки без наявності письмового дозволу органу опіки і піклування на укладення оскаржуваного договору, що є порушенням вимог ч.6 ст. 203 ЦК України. Згідно ч.ч.1,6 ст. 203 ЦК України «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства». Правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей». Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 215 ЦК України, «Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Таким чином, оспорюваний договір іпотеки укладений та нотаріально посвідчений за відсутності попередньої згоди органу опіки і піклування, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 203 ЦК України, і є підставою для визнання його недійсним. Відповідно до ст.. 17 ЗУ «Про іпотеку» «Іпотека припиняється у разі визнання договору іпотеки недійсним. Встановлені судом обставини повністю підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно задовольнити і визнати недійсним договір іпотеки №ML-OAJ/235/2007, від 07 грудня 2007 року укладений.між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк». На підставі ст. 47 Конституції України , Декларації прав дитини, Конвенції 00Н «Про права дитини», ст.ст.7,59,176,177 Сімейного Кодексу України, ст.ст. 150, 155,156 Житлового Кодексу Української РСР, ст.ст. 5, 18, 19 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»; ст.ст. 17,18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст.7,31 Закону України «Про нотаріат» , ст.З Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п.1.3, п.1.7 Правил опіки та піклування, затверджених спільним Наказом за № 34/166/131/88 Державного комітету у справах сімї та молоді, Міністерства освіти України Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р., зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за № 387/3680, п.п.26,31 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», п. 1 Постанови Пленуму'Верховного Суду України за №7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» , керуючись ст.ст.З, 13, 16,29, 39, 56, 203, 215,216 ,331, 402,404 ЦК України, ст.ст. 29,80, 114, 118-120 ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_2, приватного нотаріуса Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан Віри Данилівни, третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Виконкому Сторожинецької міської ради про визнання договору іпотеки недійсним- задовольнити . Визнати недійсним договір іпотеки №ML-OAJ/235/2007, від 07 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк». Скасувати реєстраційний запис зроблений приватним нотаріусом Сторожинецького районного нотаріального округу Чернівецької області Коржан В.Д. від 07 грудня 2007 року, щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотеки житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: Чернівецька область, Сторожинецький район, м.Сторожинець , вул .Лісова 6 та скасувати реєстраційний запис від 07 грудня 2007 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо заборони відчуження житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою : Чернівецька область Сторожинецький район , м. Сторожинець , вул. Лісова 6. На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Чернівецької області через Сторожинецький районний суд протягом 10-ти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання цього рішення . СУДДЯ: / підпис/ Оригінал рішення знаходиться в цивільній справі № ___________ за 2010 рік в Сторожинецькому районному суді. Рішення набрало чинності ____________ та підлягає виконанню. Копія вірна : Голова Сторожинецького районного суду Казюк О.О. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12038362

ну так совладелица могла же сдать только свою половину, вот заезжайте в свою и живите. чуть вам слово- вы в милицию. Или сдайте тоже свою часть богатырю какому нибуть.

Вот именно- детей. Квартирантам выгодней найти новое жильё и не трепать себе и ребёнку нервы. Объясните им что их ожидает, если люди адекватные- сами свалят. Нормальная семья с ребёнком не будет жить в однокомнатной квартире с чужой тётей.

так напишите что и у вас пропали бриллианты. вызовите милицию, зайдите в квартиру, покажите решение суда и ТРЕБУЙТЕ показать договор, 1 экземпляр должен быть у них, не покажут прям сразу и пишите на них заяву. Подключите ещё суд. исполнителей.