logoped

Пользователи
  • Content Count

    687
  • Joined

  • Last visited

  • Days Won

    9

logoped last won the day on June 11 2016

logoped had the most liked content!

Community Reputation

258 Очень хороший

About logoped

  • Rank
    Активный участник

Информация

  • Пол
    Мужчина

Recent Profile Visitors

7,791 profile views
  1. Согласно Вашему сообщению, цена иска в суде первой инстанции 322 456,48 грн. Судебный сбор в суде первой инстанции 3 224,56 грн. Судебный сбор в кассацию 3 224,56 грн. х 2 = 6449,12 грн. Но, учитывая, что суд писал о иностранной валюте (например цена иска 20 000 дол. США, что на момент обращения было эквивалентно 322 456,48 грн.), то сумма сбора в касацию составляет 20 000 дол. США, з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати, що складає (на приклад) 400 000 грн., то сумма сбора для кассации составляет 4000 грн. х 2 = 8000 грн.
  2. Это не Суд. Это сарай с соломенной крышей и табличкой Суд для папуасов. Ничего общего с правосудием там нет.
  3. Какая дичь со стороны председательствующего судьи относительно поручителей! Наверно фаза Луны и северо восточный ветер пагубно повлияли. А может быть и сумма заработной платы судьи.
  4. Скоро этого веселого нотариуса ждут нары и петушатня.
  5. згідно з наведеною правовою позицією Першої Колегії Першої Судової Палати КЦС-ВС, — договори про відступлення прав вимоги за кредитними (в тому числі валютними) договорами, укладені між банками та небанківськими фінансовими установами — відповідають вимогам цивільного законодавства, за своє правовою природою є саме договорами цесії, а не договороами факторингу, — а відтак не підлягають визнанню недійсними в судовому порядку ------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------- Постанова Іменем України 17 грудня 2018 року м. Київ справа № 761/15661/16-ц провадження № 61-33467св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_4, представники позивача - ОСОБА_5, ОСОБА_6, відповідач - публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, представник третьої особи - ОСОБА_9, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_10, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва у складі судді Притули Н. Г. від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Головачова Я. В., від 14 червня 2017 року, ВСТАНОВИВ: У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - ПАТ «Промінвестбанк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (ТОВ «Кредитні ініціативи»), третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, про визнання договору відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року, укладеного між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», у частині передання останньому споживчого кредитного договору, укладеного між ним та банком від 12 лютого 2008 року, недійсним. Позовна заява мотивована тим, що 12 лютого 2008 року між ним та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ «Промінвестбанк» було укладено кредитний договір відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 60 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 11 лютого 2023 року зі сплатою 12,9% річних. Цього ж дня, на забезпечення виконання указанного кредитного зобов'язання між ним та банком було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого він передав в іпотеку банку належні йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що в цілому складає домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 Київської області та земельну ділянку площею 0,1406 га, розташованою за указано адресою. Указаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гржеляк А. М. та зареєстрований в реєстрі за № 361, 362. ОСОБА_4 зазначав, що заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2012 року позов ПАТ «Промінвестбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто з нього на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 414 112,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Указане судове рішення набрало законної сили. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ПАТ «Промінвестбанк» зобов'язалося передати ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги до позичальників, іпотекодавців за кредитними договорами та договорами іпотеки в тому числі і за кредитним договором та договором іпотеки, що укладений з ним. Посилаючись на те, що між банком та ТОВ «Кредитні ініціативи» фактично укладено договір факторингу, за яким відступлення права вимоги сплати заборгованості за кредитним договором не відповідає положенням чинного законодавства, яким не передбачено відступлення виконання права вимоги до боржника-фізичної особи, а також на невідповідність указаного договору вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положенню про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженому розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 (у редакції на час укладення кредитного та іпотечного договорів), а також Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг від 28 травня 1988 року (дата набрання чинності для України - 01 липня 2007 року), ОСОБА_4, уточнивши позовні вимоги, просив суд визнати договір відступлення прав вимоги, укладеного між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», у частині передання права грошової вимоги за кредитним договором від 12 лютого 2008 року, недійсним. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року відповідає вимогам чинного законодавства. Під час укладання указанного договору ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення правочину, а тому підстави для визнання його недійсним на підставі положень статтей 203, 215 ЦК Українивідсутні. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_10, відхилено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову без змін, виходив із недоведеності та безпідставності позовних вимог, а оспорюваний договір відповідає як вимогам цивільного законодавства України, так і нормам міжнародного права. У липні 2017 року ОСОБА_4, в інтересах якого діє його представник - ОСОБА_10, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір, який за своєю суттю є договором факторингу, суперечать вимогам законодавства, чинного на момент його укладення, а тому підлягає визнанню недійсним. Правовідносини сторін щодо повернення заборгованості за кредитним договором змінилися з цивільно-правових на адміністративні після ухвалення судового рішення про стягнення такої заборгованості й відповідно банк не мав права передавати іншій особі право вимоги, яке вже було ним реалізовано, що свідчить про неправомірність переходу права вимоги до нового кредитора. Відсутність у відповідача валютної ліцензії (як генеральної, так і індивідуальної) не тільки унеможливлює виконання ним умов договору, а й позбавляє можливості виконувати умовикредитного договору, здійснюючи платежі у валюті (доларах США). Таким чином, перехід від банку до товариства права вимоги є неправомірним. Згідно з пунктом 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду. У травні 2018 року ТОВ «Кредитні ініціативи» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи ОСОБА_4, викладені у касаційній скарзі, були предметом перевірки судами та були ними відхилені, крім того, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Інші доводи касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Судами установлено, що 12 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 000 доларів США з кінцевим терміном повернення до 11 лютого 2023 року зі сплатою 12,9 % річних за користування кредитом (а.с. 5-8). Цього ж дня на виконання указаного кредитного зобов'язання між банком та ОСОБА_4 було укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку належні йому на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що в цілому складає домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1406 га, розташованою за указано адресою. Указаний договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гржеляк А.М. та зареєстрований в реєстрі за №№361, 362 (а.с.75-77). 17 грудня 2012 року між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого внаслідок передачі кредитного портфеля новий кредитор набуває всіх прав вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення, включно з правом вимагати від позичальників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань, правом на звернення стягнення за зобов'язаннями позичальників на заставлене майно, та іншими правами вимоги за договорами забезпечення (а.с.10-20). Статтею 24 Закону України «Про іпотеку» передбачено відступлення прав за іпотечним договором одночасно з відступленням права вимоги за основним зобов'язанням. За умовами указанного договору про відступлення права вимоги до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги, у тому числі і за іпотечним договором від 12 лютого 2008 року, укладеними між ОСОБА_4 та банком. Заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 06 серпня 2014 року позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором від 12 лютого 2008 року в розмірі 538 861,88 грн та судові витрати. Указане судове рішення набрало законної сили. Згідно зі статтею 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. У пунктах 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановленістаттею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Встановивши, що ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» під час укладання оспорюваного договору про відступлення права вимоги було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивача про визнання оспорюваного правочину недійсним, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги про те, що договір відступлення прав вимоги від 17 грудня 2012 року, укладений між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», у частині передачі споживчого кредитного договору, підписаного між ним і банком 12 лютого 2008 року, не відповідає положенням підпункту а) пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг є безпідставними з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні. Частиною першою статті 512 ЦК Українивизначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК Українидо нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 516 ЦК України). При цьому, поняття відступлення права вимоги (цесії) є відмінним від поняття факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (стаття 1077 ЦК України). Договір відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року укладений між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», по своїй суті є договором відступлення права вимоги (цесії). Крім того, відповідно до підпункту а) пункту 2 статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг визначено, що «договір факторингу» означає договір, укладений між однією стороною (постачальником) та іншою стороною (фактором), відповідно до якого, зокрема, постачальник відступає або може відступати фактору право грошової вимоги, яке випливає з договорів купівлі-продажу товарів, укладених між постачальником та його покупцями (боржниками), крім договорів купівлі-продажу товарів, придбаних в першу чергу для їхнього особистого, сімейного або домашнього використання. Для особистого, сімейного або домашнього використання товари можуть придбавати лише фізичні особи. Зазначена Конвенція УНІДРУА про міжнародний факторинг поширюється на випадки, коли грошові вимоги, відступлені згідно з договором факторингу, випливають з договору купівлі-продажу товарів між постачальником та боржником, які здійснюють господарську діяльність на території різних держав. ЦК Українине містить заборони відступлення кредитором права вимоги за кредитним договором іншій особі до фізичної особи, що не є суб'єктом підприємницької діяльності. Позивач не довів, що договір відступлення права вимоги від 17 грудня 2012 року є таким, що порушує публічний порядок: був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (стаття 228 ЦК України). Укладений 17 грудня 2012 року договір між ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання такого договору недійсними. Під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчинення, а позивач не довів факту порушення його прав, у зв'язку з укладенням вищезгаданого договору, що є його прецесуальним обовязком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року). Доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано, що у ТОВ «Кредитні ініціативи» були відсутні права на придбання права вимоги, оскільки останнє не мало генеральної або індивідуальної валютної ліцензії на здійснення валютних операцій також є безпідставними, оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» внесене 22 вересня 2008 року до Державного реєстру фінансових установ та отримало свідоцтво про реєстрацію фінансової установи. За визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну або декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. ТОВ «Кредитні ініціативи» є установою, яка має право здійснювати без отримання ліцензії та/або дозволів фінансові послуги, що відповідає положенням пункту 11 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного договору, проте між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ПАТ «Промінвестбанк» був укладений договір відступлення права вимоги, що не передбачає наявність індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Відповідно до частини першої статті 192 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Згідно із частиною третьою статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України). Указаний висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-79цс14. Незалежно від валюти боргу, тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання за кредитним договором за яким до ТОВ «Кредитні ініціативи» перейшло право вимоги за оспорюваним правочином, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання, є національна валюта України - гривня. Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що сторонами договору відступлення права вимоги є юридичні особи ПАТ «Промінвестбанк» та ТОВ «Кредитні ініціативи», кредит в іноземній валюті надавався ПАТ «Промінвестбанк», а тому доводи позивача про те, що договір від 17 грудня 2012 року був укладений щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржника-фізичної особи (громадянина), що суперечить розпорядженню Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (у редакції на час виникнення правовідносин) та в порушення Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання та контролю», оскільки ТОВ «Кредитні ініціативи» не має генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, є необґрунтованими, оскільки на передачу права вимоги за кредитною заборгованістю новий кредитор не зобов'язаний мати ліцензію на здійснення валютних операцій. Доводи касаційної скарги про те, що чинним законодавством не передбачена можливість відступлення виконання судового рішення іншій особі є безпідставними. Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2012 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Промінвестбанк» заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 414 112,76 грн. Зазначене судове рішення набрало законної сили. Законодавець не пов'язує заміну кредитора у зобов'язанні зі згодою боржника, а укладання 12 грудня 2012 року договору про відступлення права вимоги після ухвалення 20 березня 2012 року заочного рішення Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості за кредитним договором не може бути правовою підставою для визнання оспорюваного договору недійсним. Доводи касаційної скарги про те, що правовідносини сторін щодо повернення заборгованості за кредитним договором змінилися з цивільно-правових на адміністративні після ухвалення судового рішення про стягнення такої заборгованості й відповідно банк не мав права передавати іншій особі право вимоги, яке вже було ним реалізовано, є необґрунтованими та не свідчать про неправомірність переходу права вимоги до нового кредитора. Відповідно до статті 215 ЦК Українивимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Проте позивачем не надано доказів на підтвердження наявності в діях чи рішеннях відповідачів при укладенні оспорюваного правочину порушень його прав. ОСОБА_4 не є стороною оспорюваного договору та не надавсуду доказів про те, які саме його цивільні права або інтереси порушені укладенням договору про відступлення права вимоги за кредитним договором, що є його процесуальним обов'язком (статті 10, 60 ЦПК України 2004 року). Доводи касаційної скарги про те, що договір відступлення права вимоги має ознаки договору факторингу й укладений із порушенням вимог чинного законодавства не спростовують висновків судів, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками судів,що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_10, залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2017 року, залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Ю. В. Черняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/78750490?fbclid=IwAR2y6onwfoBiAstnuiLsyUpuG7utyoBnOmt7RW68uUmqsZlo2ecdGipy09w
  6. Очень важный вывод: "решение суда о взыскании кредитной задолженности, само по себе свидетельствует об окончании срока действия договора" (т.е. со всеми вытекающими последствиями окончания срока действия договора) Правда, что делать с требованием о досрочном возврате всего кредита и процентов. Требование ведь тоже "само по себе свидетельствует об окончании срока действия договора".
  7. истечение определенных статьей 1281 ГК Украины сроков предъявления кредитором требования к наследникам влечет лишение кредитора права требования по основному и дополнительному обязательствами, а также прекращения таких обязательств.
  8. Оба решения говорят о прекращении срока договора, но с абсолютно разными последствиями. Обязательства одной стороны корреспондируются с правами другой. В одном случае они не прекратились, в другом случае - прекратились.
  9. Идиотизм Большой Палаты ВС. Два взаимоисключающих друг друга решения Большой палаты Верховного суда. 1. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №910/9072/17 Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 ЦК України, частиною першою статті 202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином. З огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про те, що після закінчення строку дії укладеного між сторонами Договору є неможливим виконання відповідачем робіт за цим Договором та їх прийняття позивачем. 2. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі N 444/9519/12 91. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.