НБ Украины

З вересня власників майна через смс інформуватимуть про будь-які зміни в реєстрах, - Наталія Севостьянова 09.08.2016 | 14:16 МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ ... Наступна важлива зміна – ускладнити процес відкриття нового розділу в реєстрі нерухомості, щоб не чисті на руку реєстратори не могли вже зареєстроване майно реєструвати за іншим власником, відкривши новий розділ у реєстрі. Паралельно буде посилена кримінальна відповідальність. http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=249236410 Адміністративний суд Позивач: … Відповідач: Державний реєстратор прав на нерухоме майно-приватний нотаріус … Третя особа: … Адміністративний позов про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який помилково заявлене вперше (ч.3 ст.41 та ч.2 ст.8 Конституції України) ….. року Відповідачем прийнято рішення індексий номер … (з відкриттям розділу) про державну реєстрацію права приватної власності, форма власності: приватна на …, за суб’єктом: … (третя особа), податковий номер …. Відповідач помилково відкрив розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об’єкт нерухомого майна, що свідчить про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше. Але, раніше, ……… року Відповідачем був здійснений запис про право власності індексний номер запису … про державну реєстрацію за …. (третя особа) права приватної власності на …. на підставі рішення від … року номер … . Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об'єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених статтею 42 та частиною дев'ятою статті 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п'ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав. Згідно п.21 та п.24 Порядку держаної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 р. № 868, на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше, державний реєстратор відкриває відповідний розділ у Державному реєстрі прав, присвоює реєстраційний номер такому об’єкту та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства. У випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - свідоцтво), оформляє його у двох примірниках, які підписує і засвідчує печаткою. Я, …., є і залишаюсь єдиним власником з ….. року нерухомого майна …, на підставі …. … (третя особа) є неналежною особою і подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують про первинне виникнення права власності …, яка вже була і є власністю ….. станом на …. (ч.3 ст.41 Конституції України, п.3 та п.4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Станом на … року не було припинено право власності позивача на …. . Таким чином, відповідач не мав право … року приймати рішення про державну реєстрацію первинного виникнення права власності у … (третьої особи). Згідно з частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Законодавство у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачає обов'язкове подання для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення таких прав, та визначає приблизний (майже виключний) перелік таких документів. Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Таким чином, відповідач не мав право … року приймати рішення про державну реєстрацію первинного виникнення права власності у … (третьої особи) на … . Підсумовуючи усі викладені вище норми, можна прийти до висновку, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Відповідно до ч.1,2,6 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. У відповідності зі ч.2 ст.8, ст.14, ч.3 41 Конституції України, п.4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», керуючись ст.11, 51, 69, 71, 137 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПРОШУ: 1. Прийняти адміністративний позов … про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса … про державну реєстрацію первинного виникнення права власності у зв’язку з тим що відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності і право приватної власності є непорушним, а згідно ч.2 ст.8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 2. Задовольнити повністю адміністративний позов … до державного реєстратора прав на нерухоме майно-приватного нотаріуса … про визнання протиправним та скасування рішення № …. (з відкриттям розділу) від … року про державну реєстрацію первинного виникнення права власності та запис про право власності № … від …року . про державну реєстрацію права приватної власності за …. (код за ЄДРПОУ … ) на … на підставі рішення від … року номер … . 3. Визнати протиправним та скасувати рішення № … (з відкриттям розділу) від … року про державну реєстрацію первинного виникнення права власності та запис про право власності № … від … року про державну реєстрацію права приватної власності за … (код за ЄДРПОУ …) права приватної власності на … на підставі рішення … року номер … .

Цивільний кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV КНИГА ТРЕТЯ ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА Розділ I ПРАВО ВЛАСНОСТІ … Глава 24 НАБУТТЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ … Стаття 331. Набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва … 2. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. … Стаття 334. Момент набуття права власності за договором 1. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. ... 3. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. 4. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1806#n1806 Державні реєстратори за заявою «нових іпотекодержателів» завжди приймали неправомірні рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єктів нерухомого майна та відкривали відповідний розділ у Державному реєстрі прав, про право власності на який заявлене вперше ( виникнення права власності) відповідно до вимог ст.331 ЦК України, а не згідно ст.334 ЦК України. Яким чином рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше ( виникнення права власності) стосується договору іпотеки? Оскаржувати рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше ( виникнення права власності) чи оскаржувати державну реєстрацію переходу права власності на предмет іпотеки, яку держаний реєстратор не вчиняв?

Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И "25" листопада 2015 р. м. Київ К/800/37845/15, К/800/38737/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: Головуючої: Гончар Л.Я., Суддів: Конюшка К.В., Калашнікової О.В., при секретарі: Зубенка Д.В., … Згідно з частиною другою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Відповідно до частини третьої статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Згідно з пунктом 5.2 договору іпотеки від 23.11.2007 №70847 позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку"; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені Іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку". … Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на момент прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. http://antiraid.com.ua/forum/topic/8636-postanovlenie-vsu-po-peresmotru-o-yurisdiktsii-del-ob-osparivanii-deystviy-registratorov-po-pereoformleniyu-imushhestva-na-ipotekoderzhatelya/?do=findComment&comment=170116 КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПОСТАНОВА від 17 жовтня 2013 р. № 868 Київ Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень {Назва Постанови із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 722 від 24.12.2014} {Із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ № 337 від 13.08.2014 № 722 від 24.12.2014} … 21. На підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше, державний реєстратор відкриває відповідний розділ у Державному реєстрі прав, присвоює реєстраційний номер такому об’єкту та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства. Державний реєстратор оформляє рішення про державну реєстрацію прав у одному примірнику. У разі проведення державної реєстрації прав на житловий будинок, будівлю або споруду одночасно з державною реєстрацією прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, державний реєстратор відкриває відповідні розділи в Державному реєстрі прав, присвоює реєстраційні номери таким об’єктам та формує реєстраційні справи відповідно до законодавства щодо таких об’єктів, крім випадків проведення державної реєстрації речового права на земельну ділянку у спеціальному розділі Державного реєстру прав. … 24. У випадках, установлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно (далі - свідоцтво), оформляє його у двох примірниках, які підписує і засвідчує печаткою. Державний реєстратор використовує бланк свідоцтва, зразок та опис якого встановлює Мін’юст. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/868-2013-п/ed20150101 ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356) … Розділ III ОБ'ЄКТИ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ … Глава 13 РЕЧІ. МАЙНО … Стаття 182. Державна реєстрація прав на нерухомість 1. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1050#n1050 За статтями 36 та 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом первинного способу набуття (виникнення) чи похідного (вторинного) способу набуття (передачі, переходу) права власності на предмет іпотеки? Заява подана на виникнення чи на перехід права власності на предмет іпотеки? Державний реєстратор органу державної реєстрації прав прийняв рішення про первинний спосіб набуття (виникнення) чи про похідний (вторинний) спосіб набуття (перехід) права власності на предмет іпотеки? Якщо державний реєстратор органу державної реєстрації прав прийняв рішення про первинний спосіб набуття (виникнення) права власності на предмет іпотеки, було сформовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно? Яким чином рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше ( виникнення права власності) стосується договору іпотеки? Оскаржувати рішення про державну реєстрацію прав щодо об’єкта нерухомого майна, право власності на який заявлене вперше ( виникнення права власності) чи оскаржувати державну реєстрацію переходу права власності на предмет іпотеки, яку держаний реєстратор не вчиняв?

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2015 року Справа № 5019/2861/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Кочерової Н.О. суддівПлюшка І.А. Саранюка В.І. - доповідача у справі розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" на рішення від та на постановувідгосподарського суду Рівненської області 20.07.2015 Рівненського апеляційного господарського суду 01.10.2015 у справігосподарського суду№ 5019/2861/11 Рівненської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Універсал Банк"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення 24 510,74 грн. за участю представників: від позивача - не з'явились від відповідача - не з'явились В С Т А Н О В И В : Рішенням господарського суду Рівненської області від 20.07.2015 у справі № 5019/2861/11 (суддя Політика Н.А.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 (головуючий суддя Юрчук М.І., судді: Огороднік К.М., Крейбух О.Г.) відмовлено Публічному акціонерному товариству "Універсал Банк" (позивач) в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись із вказаними судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 20.07.2015, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача. В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 30.05.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Банк Універсальний" (Банк) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (Позичальник) укладено кредитний договір (із відкриттям невідновлювальної кредитної лінії) № 08/16/КЛЮ/2006, відповідно до якого Банк здійснює фінансування господарської діяльності Позичальника шляхом кредитування з лімітом кредитної лінії 20 000 грн. Відповідно до пунктів 4.1.1., 4.1.2. договору для надання кредиту та здійснення платежів за рахунок кредитних коштів Банк відкриває Позичальнику кредитний рахунок НОМЕР_1. Датою відкриття кредитної лінії вважається дата перерахування коштів з кредитного рахунку (утворення строкової заборгованості по кредитному рахунку). Згідно з пунктом 4.1.3. договору надання та погашення кредитів в межах кредитної лінії, здійснюється відповідно до щомісячних графіків. Пунктами 5.1.1., 5.1.2. договору передбачено, що Банк зобов'язується відкрити Позичальнику рахунок для здійснення розрахунків по видачі, сплаті та обслуговуванню кредитної лінії. Банк зобов'язується видати Позичальнику кредит на умовах, передбачених даним договором. У пункті 4.1.4 договору встановлено, що факт прийому платіжних доручень Позичальника до оплати за рахунок коштів кредиту оформляються спеціальними відмітками Банку - кредитора на екземплярі такого доручення, що залишається у Позичальника. В матеріалах справи міститься заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 від 31.05.2006, в якій остання просила Банк видати кредитні кошти в сумі 20 000 грн. шляхом оплати платіжного доручення з позичкового рахунку НОМЕР_1. Оплата за готову продукцію. Крім того, матеріали справи містять два розпорядження відділу обліково-операційної роботи ПАТ "Універсал Банк" від 31.05.2006 про видачу ФОП ОСОБА_4 грошових коштів 20 000,00 грн. згідно з кредитним договором № 08/16/КЛЮ/2006 від 30.05.2006. Видачу кредиту доручено здійснити з позичкового рахунку НОМЕР_1. Другим розпорядженням банку доручено видати кредитні кошти з позичкового рахунку НОМЕР_1, підставою є заява Позичальника та рахунок Б182 від 31.05.2006. Відповідно до додаткової угоди № 1 від 27.12.2007 до кредитного договору № 08/16/КЛЮ/2006 від 30.05.2006, укладеної Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Банк Універсальний", та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 внесено зміни, згідно з якими Банк здійснює фінансування господарської діяльності Позичальника шляхом кредитування на наступних умовах: вид кредитування - невідновлювальна кредитна лінія; ліміт кредитної лінії - 18 200,00 (вісімнадцять тисяч двісті), валюта кредиту - гривня, термін кредитної лінії - 60 місяців, дата видачі кредиту - 30 травня 2006 року, дата погашення кредиту - 29 травня 2011 року, ціль використання коштів кредитної лінії - поповнення обігових коштів, плата за користування кредитом - 18,0 % річних. Кредитний договір (з відкриттям невідновлювальної кредитної лінії) № 08/16/КЛЮ/2006 від 30.05.2006 та додаткова угода до нього № 1 від 27.12.2007 підписана сторонами. Банком перераховано з позичкового рахунку НОМЕР_1 на рахунок підприємця ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 20 000 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 53_19 від 31.05.2006, з призначенням платежу - оплата за дошку згідно з рахунком Б182 від 31.05.2006. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується банківськими виписками, ФОП ОСОБА_4 здійснила часткову оплату заборгованості за кредитним договором № 08/16/КЛЮ/2006 від 30.05.2006. Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулося до суду з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_4 кредитної заборгованості. Рішенням господарського суду Рівненської області від 09.12.2014 у справі № 5019/2861/11 відмовлено у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про стягнення з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 24 510,74 грн. заборгованості. Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог вказав на те, що Банк не виконав взятих на себе зобов'язань, кредитні гроші не перерахував, тому кредитний договір (із відкриттям невідновлювальної кредитної лінії) № 08/16/КЛЮ/2006 від 30.05.2006 є неукладеним. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у даній справі, скасовано рішення господарського суду Рівненської області від 09.12.2014 та прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги позивача, стягнуто з відповідача на користь позивача 13 544,41 грн. заборгованості по кредиту, 4 255,67 грн. простроченої заборгованості по відсоткам, 6 710,66 грн. заборгованості по підвищеним відсоткам, 1 411,50 грн. судового збору за подання позовної заяви. З відповідача стягнуто на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги. Постанова мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано копію меморіального ордеру від 31.05.2006 № 53_72, залученого позивачем до матеріалів справи листом від 09.12.2014 № 019/1147. Постановою Вищого господарського суду України від 16.04.2015 у даній справі скасовано рішення господарського суду Рівненської області від 09.12.2014, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі № 5019/2861/11 та направлено справу № 5019/2861/11 на новий розгляд. Постанова мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи в позові, та суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не надали аналізу нормам кредитного договору стосовно цільового призначення кредиту, яким чином кредитні кошти отримує позичальник, дата відкриття кредитної лінії, не здійснили аналізу меморіальним ордерам № 53_19 від 31.05.2006, № 53_72 від 31.05.2006, підставам перерахування коштів ФОП ОСОБА_5, рахунку № Б182 від 31.05.2006. Після нового розгляду господарським судом Рівненської області прийнято рішення від 20.07.2015, яким відмовлено Публічному акціонерному товариству "Універсал Банк" в задоволенні позовних вимог. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 залишено рішення господарського суду Рівненської області від 20.07.2015 у даній справі без змін. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією судів попередніх інстанцій. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з частинами 1, 2 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Пунктом 16.1 статті 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 вказаного Закону ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, розрахунковий чек, платіжна вимога, меморіальний ордер. Пунктом 1.6 постанови Національного банку України "Про затвердження інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 року № 22 передбачено, що банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. Положеннями пункту 1.7. вказаної Постанови передбачено, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції. Приписами пункту 1.35 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" встановлено, що розрахунковий документ - документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунка платника на рахунок отримувача. Пунктами 4.1.2, 4.1.4 кредитного договору передбачено, що датою відкриття кредитної лінії вважається дата перерахування коштів з кредитного рахунку (утворення строкової заборгованості по кредитному рахунку). Факт прийому платіжних доручень Позичальника до оплати за рахунок коштів кредиту оформляються спеціальними відмітками Банку - кредитора на екземплярі такого доручення, що залишається у Позичальника. Як встановлено судами попередніх інстанцій фізична особа - підприємець ОСОБА_4 (заява від 31.05.2006) просила Банк видати кредитні кошти з кредитної лінії в сумі 20 000 грн., шляхом оплати платіжного доручення з позичкового рахунку НОМЕР_1. Оплата за готову продукцію. Розпорядженням відділу обліково-операційної роботи ПАТ "Універсал Банк" про видачу ФОП ОСОБА_4 грошових коштів у розмірі 20 000,00 грн. згідно з кредитним договором № 08/16/КЛЮ/2006 від 30.05.2006, видачу кредиту доручено здійснити з позичкового рахунку НОМЕР_1. Банком перераховано з позичкового рахунку НОМЕР_1 на рахунок підприємця ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 20 000 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 53_19 від 31.05.2006, з призначенням платежу: "оплата за дошку згідно з рахунком Б182 від 31.05.2006". З меморіального ордеру № 53_72 від 31.05.2006 вбачається, що призначенням платежу за даним меморіальним ордером є зменшення ліміту кредитної лінії. Судами досліджено зазначені вище меморіальні ордери, з яких вбачається, що з рахунку фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 перераховані на рахунок підприємця ОСОБА_5 кошти в сумі 20 000 грн. раніше ніж позивачем перераховано відповідачеві грошові кошти в сумі 20 000 грн. При цьому, суд зазначає, що порядковий номер меморіального ордеру № 53_72 не може передувати порядковому номеру меморіального ордеру № 53_19. В матеріалах справи міститься розпорядження банку, яким доручено видати кредитні кошти з позичкового рахунку НОМЕР_1, підставою є заява Позичальника та рахунок Б182 від 31.05.2006. Разом з тим, заява ФОП ОСОБА_4 від 31.05.2006, в якій остання просила Банк видати кредитні кошти в сумі 20 000 грн., шляхом оплати платіжного доручення не містить посилання на рахунок Б182 від 31.05.2006. Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено, та належними і допустимими доказами необґрунтовано надання кредиту позичальнику ФОП ОСОБА_4, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача. Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій. Доводи касаційної скарги не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Рівненської області від 20.07.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.10.2015 у справі № 5019/2861/11 залишити без змін. Головуючий суддя Н. Кочерова Судді І. Плюшко В. Саранюк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54267608 БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ 25.02.2016 Справа № 497/393/16-ц Номер рядка звіту 26 Провадження № 2/497/236/16 УХВАЛА про відкриття провадження у справі та призначення до судового розгляду 25.02.2016 року м. Болград Суддя Болградського районного суду Одеської області Кодінцева С.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, про визнання (неукладеним) недійсним договору про надання споживчого кредиту - встановив: Позивачка звернулася до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги мотивує тим, що 16 жовтня 2007 року між нею, позивачкою та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є відповідач ПАТ «Укрсиббанк», був укладений Договір про надання споживчого кредиту № 11234317000. Відповідно до умов цього договору, відповідач зобовязався надати позивачці кредит у сумі 50000 доларів США в період з 16.10.2007 року по 16.10.2028 року з позичкового рахунку, який до цього часу письмово не узгоджений в договорі. Відповідач з 16.10.2007 року по теперішній час не надав кредит в сумі 50000 доларів США шляхом перерахування з позичкового рахунку на поточний рахунок, у звязку з тим, що позичковий до цього часу письмово не узгоджений в кредитному договорі. Тобто позивачка стверджує, що фактично вона не отримувала 50000 доларів США з операційної каси банку, внаслідок чого просить ухвалити рішення, яким визнати вищезазначений кредитний договір недійсним. Позовна заява подана з додержанням вимог ст.ст. 119, 120 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 11,122 ЦПК України суддя, - ухвалив: Відкрити провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів, про визнання (неукладеним) недійсним договору про надання споживчого кредиту. Призначити судове засідання о 09.00 годині на 18.03.2016 року, кабінет № 4. Направити відповідачу копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів та запропонувати подати у строк до 11 березня 2016 року письмові заперечення проти позову та посилання на докази якими вони обґрунтовуються. Копію ухвали направити сторонам у справі. Викликати сторони у судове засідання. Ухвала може бути оскаржена лише щодо недотримання правил підсудності у встановлений законом строк і порядок, в іншій частині ухвала оскарженню не підлягає. Суддя: Кодінцева С.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56085205

Рахунком боржника за аналогією закону, а саме ст.24 Закону України «Про нотаріат», є поточний рахунок (ст.1066 ЦК України) або вкладний (депозитний) рахунок (ст.1058 ЦК України). З А К О Н У К Р А Ї Н И Про нотаріат … ГЛАВА 3. ПРИВАТНА НОТАРІАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ Стаття 24. Реєстрація приватної нотаріальної діяльності. Реєстраційне посвідчення … Приватний нотаріус вправі мати контору, укладати цивільно-правові та трудові договори, відкривати поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках. … ГЛАВА 14. ВЧИНЕННЯ ВИКОНАВЧИХ НАПИСІВ Стаття 87. Стягнення грошових сум або витребування майна за виконавчим написом Для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. … Стаття 90. Порядок стягнення за виконавчим написом Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ). ( Стаття 90 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2056-III ( 2056-14 ) від 19.10.2000 ) http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3425-12/page2 ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172 ПЕРЕЛІК документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів … Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов’язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. {Розділ "Стягнення з фізичних осіб податкової заборгованості" втратив чинність на підставі Постанови КМ № 1602 від 29.11.2001} http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1172-99-п З А К О Н У К Р А Ї Н И Про виконавче провадження ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1999, N 24, ст.207 ) … Стаття 19. Підстави для відкриття виконавчого провадження 1. Державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках. 2. У заяві про відкриття виконавчого провадження стягувач вправі зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, місцезнаходження його майна тощо), а також шляхи отримання ним коштів, стягнутих з боржника. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/606-14 Цивільний кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Закон, Кодекс від 16.01.2003 № 435-IV … Глава 71 ПОЗИКА. КРЕДИТ. БАНКІВСЬКИЙ ВКЛАД … § 3. Банківський вклад Стаття 1058. Договір банківського вкладу 1. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. 2. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). 3. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. … Глава 72 БАНКІВСЬКИЙ РАХУНОК Стаття 1066. Договір банківського рахунка 1. За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. 2. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. 3. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. 4. Положення цієї глави застосовуються до інших фінансових установ при укладенні ними договору банківського рахунка відповідно до наданої ліцензії, а також застосовуються до кореспондентських рахунків та інших рахунків банків, якщо інше не встановлено законом. … Стаття 1071. Підстави списання грошових коштів з рахунка 1. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. 2. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. {Частина друга статті 1071 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2677-VI від 04.11.2010} http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran5009#n5009 З А К О Н У К Р А Ї Н И Про платіжні системи та переказ коштів в Україні … Стаття 7. Види рахунків, що можуть відкриватися банками або іншими установами - учасниками платіжної системи своїм клієнтам 7.1. Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. 7.1.1. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. 7.1.2. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2346-14 ЗАТВЕРДЖЕНО Постанова Правління Національного банку України 12.11.2003 № 492 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493 ІНСТРУКЦІЯ про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах 1. Загальні положення 1.1. Ця Інструкція розроблена відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та іншого законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк). Інструкція регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку, та філіями іноземних банків в Україні (далі - банки) поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, ініціативній групі з проведення всеукраїнського референдуму (далі - клієнти). {Абзац другий пункту 1.1 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановами Національного банку № 273 від 26.06.2012, № 189 від 03.06.2013, № 212 від 06.06.2013} {Пункт 1.1 глави 1 в редакції Постанови Національного банку № 389 від 09.11.2011} … 1.4. Порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією. Відкриття і закриття рахунків виборчих фондів кандидатів на пост Президента України, політичних партій (далі - партії), кандидати в народні депутати України від яких зареєстровані в загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах, місцевих організацій партій, кандидати в депутати від яких зареєстровані в багатомандатних виборчих округах, кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови, старости фонду референдуму ініціативної групи з проведення всеукраїнського референдуму здійснюються в порядку, визначеному законодавством України, у тому числі цією Інструкцією. {Абзац другий пункту 1.4 глави 1 в редакції Постанов Національного банку № 419 від 10.11.2005, № 421 від 10.09.2010, № 273 від 26.06.2012; із змінами, внесеними згідно з з Постановами Національного банку № 189 від 03.06.2013, № 571 від 01.09.2015} {Абзац третій пункту 1.4 глави 1 виключено на підставі Постанови Національного банку№ 419 від 10.11.2005} 1.5. Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. 1.6. Порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо). 1.7. Банк може відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених законодавством України і договором. 1.8. Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. … Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. {Абзац пункту 1.8 із змінами, внесеними згідно з Постановою Нацбанку № 110 від 04.04.2005} … 1.9. Договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов'язаний надати клієнту під підпис. {Пункт 1.9 глави 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку № 158 від 23.03.2009} … 1.20. Банк зобов'язаний повідомити державного виконавця про відкриття нового рахунку клієнта, якщо на кошти, що зберігаються на іншому рахунку цього клієнта, відкритому в банку, державним виконавцем накладено публічне обтяження. З метою забезпечення повідомлення державного виконавця: банк передає клієнту письмове повідомлення про відкриття нового рахунку клієнту та вимагає від клієнта письмове підтвердження про його отримання; клієнт передає державному виконавцю зазначене повідомлення; клієнт передає до банку документи, що підтверджують отримання державним виконавцем повідомлення про відкриття нового рахунку клієнту, щодо якого в банку є публічне обтяження рухомого майна. {Главу 1 доповнено пунктом згідно з Постановою Національного банку № 485 від 21.12.2005; в редакції Постанови Національного банку № 389 від 09.11.2011} 1.21. З документів, які вимагаються від клієнта в разі відкриття рахунків цією Інструкцією, формується справа з юридичного оформлення рахунку. 1.22. Банки та їх клієнти зобов'язані дотримуватися вимог законодавства України з питань відкриття та ведення рахунків і цієї Інструкції. За порушення зазначених вимог банки та їх клієнти несуть відповідальність, передбачену законодавством України. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1172-03 Справа № 520/3810/15-ц Провадження № 2/520/2506/16 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.05.2016 року Київський районний суд м.Одеси У складі судді Калашнікової О.І. При секретарі Шеховцевій О.В. Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ОСОБА_2 банк України» про захист прав споживача за споживчим кредитом, Встановив, ОСОБА_1 у квітні місяці 2015 року звернулась до суду з позовом про захист прав споживачів і просила суд ухвалити рішення про визнання недійсним кредитного договору №1917-н від 04.09.2009 року, укладеного між нею ОСОБА_1 - та ВАТ (нині ПАТ) Державний ОСОБА_2 банк України» (до провадження судді Калашнікової О.І. надійшла 17.03.2016 року). В судовому засіданні представник позивачки вимоги підтримала. Представник ПАТ « Державний ОСОБА_2 банк України» позов не визнав. Суд вислухав представників сторін, вивчив матеріали по справі і встановив наступне: 4 вересня 2007 року ВАТ „Державний ОСОБА_2 банк України (нині ПАТ «Державний ОСОБА_2 України») і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №1917-н, за умовами якого ОСОБА_2 надав, а ОСОБА_1 отримала кредит у сумі 40000 дол.США, що складало 202000 грн. Відповідно до умов договору кредит надався строком до 4 вересня 2010 року зі сплатою 14 % річних. Надання кредиту здійснено одноразово з рахунку №22038511008094 через касу банку готівкою. Повернення кредитних коштів та сплату відсотків за користування кредитом належало здійснювати щомісяця рівними частками в сумі 1112 дол.США, що складало 5612 грн шляхом внесення готівки до каси банку або шляхом безготівкових перерахувань з рахунків, відкритих у ВАТ «Ощадбанк» до останнього числа кожного місяця. Позивачева сторона доводить, що кредитний договір не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», Постанові Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування і сукупну вартість кредиту». Так, в оскаржуваному договорі відсутній розпис загальної вартості кредиту у валюті кредитування. Відсутність у договорі розпису загальної вартості кредиту в доларах США свідчить, що відсутня істотна умова договору ціна (ст. 632 ЦК України). Крім того, представник позивача стверджує, що за фактом на виконання умов договору банк видав кредитні кошти в національній валюті - в сумі 202000 грн, що підтверджується заявою на отримання готівки, де зазначено, що з рахунку №2203… (який є внутрішнім обліковим рахунком і на якому за дебітом проводяться суми наданих кредитів) на рахунок №1001…. (який є рахунком каси банку) перераховано 40000 дол.США; таблицею про визначення сукупної вартості споживчого кредиту,яка містить тільки графік погашення кредиту, в національній валюті -гривні, а не в іноземній валюті (а.с.122); квитанцією за платіж в сумі 1010 грн за надання кредиту. На думку позивачевої сторони 05.09.2007 року квитанцією на суму 1010 грн ОСОБА_1 сплатила банку комісійну винагороду за конвертування гривневої маси кредиту в іноземну валюту долари США, що підтверджується банківськими проводками по рахункахдебет 1001, кредит 6114 (відповідно до Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами сплата комісійної винагороди за здійснення операції з конвертування відображається в бухгалтерському обліку проводками: дебет-1001,1002,1003, кредит 6114). Представник позивачки заявила, що зобов»язання за кредитним договором №1917-н в національній валюті ОСОБА_1 виконала. Відповідачева сторона, не визнаючи вимоги ОСОБА_1, посилалась на умови кредитного договору, на судові рішення, що набрали законної сили, про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором №1917-н від 04.09.2007 року, на часткове погашення ОСОБА_1 кредиту в іноземній валюті- в доларах США. Представник відповідача під час розгляду справи просив застосувати до вимог ОСОБА_1 строки позовної давності. Заслухавши доводи представників сторін і дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про доведеність і обґрунтованість вимог ОСОБА_1 з наступних підстав: За договором кредиту одна сторона - банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернутикредиту встановлений строк та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України). Кредитний договір є договором консенсуальним, платним, двосторонньо зобов'язальним. Вимоги до форми і порядку укладення кредитного договору передбачено у ст. 1055 ЦК України, ст. 6 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Кредитний договір укладається між позичальником і кредитодавцем в письмовій формі і визначає взаємні зобов'язання стосовно суми кредиту, терміну його повернення, розміру та порядку сплати відсотків і не може змінюватися в односторонньому порядку. До умов кредитного договору належать: об'єкти кредитування; розмір кредиту; умови його надання та погашення; процентніставкиза користування кредитом та порядок сплати процентів; умови здійснення банківського контролю за використанням коштів; способи забезпечення виконання зобов'язань клієнтом; перелік розрахунків та відомостей, необхідних для кредитування, строк їх надання клієнту; майнова відповідальність за порушення умов договору тощо. Важливим є право позичальника на отримання попередньої достовірної інформації про умови кредитування, у тому числі про усі платежі, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту. Відповідно до вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року, кредитний договір обов'язково має містити вартість кредиту в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором. Відповідно до Правил в договорі кредиту обовязково повинні бути зазначені такі дані: - детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентноїставкита вартості всіх супутніх послуг; - графік платежів згідно зі строковістю, зазначеною в кредитному договорі,- щомісяця, щокварталу тощо у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг; - сукупна вартість кредиту, зазначена як у процентному виразі, так і в абсолютному значенні у випадку подорожчання кредиту (у грошовому виразі). У даному випадку умови кредитного договору №1917-н не відповідають додатку №1 до цього договору: за умовами кредитного договору банк зобов»язався видати позичальнику 40000 дол.США, а в таблиці зазначено погашення основної суми кредиту 202000 грн, сума щомісячного платежу, розмір відсотків, комісії зазначені в гривні. У таблиці взагалі відсутнє абсолютне значення подорожчання кредиту, виражене у доларах США. Пояснень від банку щодо дати складання таблиці суд не отримав (договір кредиту укладено 4.09.2007 року, до цього договору додано таблицю визначення сукупної вартості кредиту станом на 9.4.2007 року). Пунктом 1.3 кредитного договору №1917-н передбачено, що видача кредиту здійснюється одноразово готівкою або шляхом зарахування кредиту на поточний рахунок позичальника. Поточний рахунок позичальника в кредитному договорі не зазначено. Відповідно до ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій (в тому числі видачу готівки) у національній та іноземній валютах, зокрема виплати готівки іноземної валюти з поточних, вкладних (депозитних) рахунків або фізичним особам за переказами без відкриття поточних рахунків визначено положеннями Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року №337, чинної у 2007 році. Так, відповідно до пункту 1 глави 1 розділу ІІІ Інструкції №337, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі. Згідно до п. 2 глави 3 розділу ІІІ Інструкції №337, з каси банку готівка національної валюти видається за видатковими документами, в тому числі за заявою на видачу готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо). Пунктом 4 глави 3 розділу ІІІ Інструкції №337 визначено, що видача готівки іноземної валюти здійснюється за видатковими документами, в тому числі за заявою на видачу готівки юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо. Пунктом 10 глави 3 розділу ІІІ Інструкції №337 передбачено, що операції з виплати готівки іноземної валюти з поточних, вкладних (депозитних) рахунків або фізичним особам за переказами без відкриття поточних рахунків здійснюються через касу банку за наявності цієї валюти в повній сумі. Отже, видача фізичній особі кредиту (грошових коштів) з каси банку в іноземній валюті мала здійснюватись на підставі заяви про видачу готівки з поточного позичкового рахунку, відкритого позичальнику на договірних засадах. Окрім цього, пунктом 2.3 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495 (далі Інструкція №495), визначено, що операції з видачі готівки фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків в національній та іноземній валютах з кас банків відображаються в бухгалтерському обліку на підставі відповідних видаткових документів, визначених Інструкцією про касові операції, такими бухгалтерськими проводками: Дебет 2620, 2630, 2635; Кредит 1001, 1002. Документальним підтвердженням виконання сторонами умов договору (усного правочину) є належним чином оформлені первинні документи. Надані суду докази (заява на видачу готівки а.с.126) свідчать, що готівка іноземної валюти позичальнику ОСОБА_1 була видана звнутрішнього банківського рахунку 2203 без відкриття поточного клієнтського рахунку 2620. Згідно п. 1.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Національного банку України від 18.06.2003 №254 (надалі Положення №254), особовий рахунок рахунок аналітичного обліку операцій з клієнтами банку, що здійснюються відповідно до укладених між банком і клієнтами договорів. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня (п. 5.4 Положення №254). Видача готівкової іноземної валюти, відповідно до актів цивільного законодавства та нормативно-правових актів НБУ, можлива лише з банківського рахунку клієнта банку (банківського рахунку, клієнтського рахунку, поточного рахунку, балансового рахунку 2620). Такий порядок встановлено законодавцем для контролю за виданими кредитами в іноземній валюті і для запобігання валютних махінацій: оборот іноземної валюти на території України обмежений і регламентований цілим рядом законів та нормативно-правових актів України. Відповідно до нормативно-правових актів НБУ вказані рахунки повинні містити дані про ідентифікаційний код клієнта і відображатися в бухгалтерській звітності банку для декларування банком своїх доходів з подальшою сплатою податків з цих доходів. У даному випадку поточний рахунок клієнту ОСОБА_1 банком не відкривався , а в кредитному договорі банком застосована схема видачі кредитних коштів, передбачена для видачі кредитів в національній валюті( тобто з внутрішнього аналітичного рахунку 2203… напряму через касу банку). Відображення бухгалтерської проводки операції з видачі кредитних коштів в іноземній валюті: Дт 2203___ ; Кт 1001___ у заяві про видачу готівки №207519_001 від 29.08.2008р. не відповідає Положенню про організацію бухгалтерського обліку та звітність в банках України, затвердженому постановою Правління НБУ №566 від 30.12.1998 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 01.02.1999р. за №56/3349; Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженому постановою Правління НБУ від 17.06.2004р. №280, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 26.07.2004р. за №918/9517, Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 14.08.2003р. №337, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 05.09.2003р. за №768/8089, Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004р. №495, у звязку з тим, що видача готівкової іноземної валюти здійснюється з вкладних або з поточних (клієнтського) рахунків фізичної особи. Згідно з ч. 1 ст. 203ЦКзміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Устаттях 18і19 Закону № 1023-XIIпередбачено підстави для визнання договору недійсним: укладення договору на умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами визначений уч. 3 ст. 18 Закону № 1023-XII. Відповідно доч. 4зазначеної статті цей перелік не є вичерпним. Поняття "нечесна підприємницька практика" означає будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції. Згідно зп. 2 ч. 1 ст. 19,ч. 2 ст. 19цього Закону нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. За кредитним договором юридичні права й обов'язки сторін - банків та клієнтури - неоднакові. У банка-кредитора- фактично знаходяться всі права, а важливими обов'язками є наданнякредитів різних видів та інформування клієнтів про умови кредитування. На клієнті лежать в основному обов'язки: повернути в строк одержаний кредит, сплатити банку проценти за користування кредитом, не ухилятися від банківського контролю, надати і гарантувати наявність забезпечення за договором. З огляду на викладене суд вважає, що кредитний договір №1917-н, укладений 04.09.2007 року між ВАТ (нині ПАТ) «Державний ОСОБА_2 України» і ОСОБА_1 є таким, що не відповідає вимогам цивільного законодавства, тому суд визнає договір недійсним. Щодо застосування строків позовної давності. З наданих відповідачем письмових доказів вбачається, що у червні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1917-н від 04.09.2007 року. Суд вважає, що у даному випадку має місце перерив у строках позовної давності відповідно до положень ч.2 ст.264 ЦК. Рішенням Київського райсуду м.Одеси від 22.10.2010 року позов банку задоволено. У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості по процентам за кредитним договором №1917-н від 04.09.2007 року. Рішенням Київського райсуду від 27.03.2015 року позов банку задоволено. Таким чином, за кредитним договором, укладеним сторонами 04.09.2007 року, між сторонами існують правовідносини; наявний спір між цими ж сторонами з червня 2010 року; договір не визнавався припиненим, розірваним, тому правові підстави для застосування строків позовної давності до вимог позивачки відсутні. Керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України, суд В и р і ш и в: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ОСОБА_2 банк України» про захист прав споживача задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір №1917-н, укладений 4 вересня 2007 року між Відкритим Акціонерним товариством (нині Публічним Акціонерним товариством) «Державний ОСОБА_2 України» і ОСОБА_1. Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд через Київський райсуд м.Одеси протягом 10 днів з дня його проголошення. Суддя Калашнікова О. І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58007214 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55382046 Яка різниця між рахунком боржника, зазначеним в ч.2 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження», та рахунком боржника, вказаному в п.б п.2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів?

Справа № 461/4267/15 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б. Провадження № 22-ц/783/600/16 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А. Категорія:27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого-судді: Левика Я.А., суддів: Бакуса В.Я., Бермеса І.В., секретар: Симець В.І., за участі в судовому засіданні представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника відповідача ТзОВ «Кей-Колект» - Блажевського П.І., представника відповідача ПАТ «УкрСиббанк» - Бондаренка Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю.Р., за участю третьої особи Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсним договору факторингу, встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій, - в с т а н о в и л а : рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю.Р., за участю третьої особи Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсним договору факторингу, встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій - відмовлено. Дане рішення оскаржила ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 В апеляційній скарзі та доповненнях до неї просить рішення скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає рішення необґрунтованим, таким, що прийняте без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що посилання суду на те, що позивачем не надано жодного доказу, який би свідчив про порушення прав та інтересів ОСОБА_2 при укладенні між ПАТ «Укрсиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» оспорюваного договору факторингу є помилковим, оскільки на даний час ТзОВ «Кей-Колект» заявляє кредиторські вимоги до ОСОБА_2, що стверджується копіями повідомлень-вимог долучених до матеріалів справи. Зазначає, що судом не надано жодної оцінки тому факту, що кредитна угода укладалась одночасно з укладенням договору купівлі-продажу житлової квартири, з метою придбання якої і отримувався кредит, а тому логічним є висновок, що в момент укладення іпотечних договорів та договору купівлі-продажу житлової квартири, фізично неможливо одночасно зареєструвати за даною адресою нових власників та членів їх сімей. Крім цього, зазначає, що майнові права дітей ОСОБА_2 по відношенню до житлової квартири АДРЕСА_1 виникли одночасно з її придбанням позивачем та вже існували на момент підписання іпотечних договорів, що було відомо і Банку, тому згода органу опіки та піклування на укладення таких договорів була обов'язковою. Також, на їх думку, строк давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину складає десять років. Також, судом не надано оцінки жодному із доказів наданих представником позивача на підтвердження вимог. В судове засідання окрім представника позивача та представників відповідачів ТзОВ «Кейколект» та ПАТ «УкрСиббанк» решта особи, що беруть участь у справі (їх представники) не з'явилися. Однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності (відсутності їх представників) зважаючи на те, що такі особи належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України та те, що інтереси позивача у судовому засіданні захищала представник. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, представників відповідачів - в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Як вбачається із змісту оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 32, 224, 257, 512, 514, 516, 1077,1080 ЦК України, ст.ст. 4, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» та відмовляючи в задоволені позову, виходив з того, що будь-яких обмежень та застережень щодо особи боржника (юридична чи фізична особа) при відступленні права грошової вимоги при укладенні договорів факторингу ЦК України, який має вищу юридичну силу не містить, а також позивачем не надано жодного доказу того, що договір факторингу, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТзОВ «Кей-колект» порушує його права або інтереси. При укладенні договору факторингу відповідачами було додержано вимоги чинного законодавства України, зокрема, щодо форми і змісту укладання договору факторингу, а також не було порушено положень ст. 1077 ЦК України. Крім цього, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б слугували підставою для визнання договорів іпотеки нікчемними. Окрім наведеного, оскільки немає підстав для встановлення нікчемності іпотечних договорів, відтак немає і правових підстав для застосування наслідків недійсності таких та задоволення вимоги про зобов'язання приватного нотаріуса виключити з єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записів щодо державної реєстрації заборони відчуження нерухомого майна за оспорюваними договорами іпотеки. Колегія суддів вважає, що такі висновки суду зроблені без повного та всебічного з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, дійсним обставинам, що мають значення та вимогам закону не відповідають. Що стосується вимог про встановлення нікчемності іпотечних договорів укладених 16.10.2006 року та 1.10.2007 року між позивачем та ПАТ «Укрсиббанк», застосування наслідків недійсності нікчемних договорів, зобов'язання приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяка Ю.Р. виключити з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна записи про державну заборону відчуження нерухомого майна за згаданими договорами іпотеки, то колегія суддів вважає такі необґрунтованими та такими, що до задоволення не підлягають, однак з інших підстав ніж вказано судом першої інстанції. Так, як вбачається із матеріалів справи (позовної заяви Т.1 а.с. 1-5, заяви-клопотання, якою уточнено позовні Т.1 а.с. 95-96), пояснень представника позивача у суді апеляційної інстанції, - позивач ОСОБА_2 звернулася в суд з даним позовом, зокрема, і з згаданими позовними вимогами в своїх інтересах. Вважає, що такі вимоги повинні бути задоволені, оскільки при укладенні між нею та ПАТ «Укрсиббанк» вказаних договорів іпотеки був відсутній дозвіл органу опіки та піклування на укладення таких, що повинен був бути наданий, оскільки у квартирі, яка передана за такими договорами в іпотеку проживали, тобто мали право на користування такою її малолітні діти. Однак, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ж ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зважаючи на вказані вимоги закону, а також ст.ст. 1, 10, 11, 60 ЦПК України особа, що звернулась до суду в межах заявлених вимог повинна довести порушення, невизнання чи оспорення відповідачами саме своїх законних прав, свобод чи інтересів, зважаючи на те, що вона звернулась саме за захистом таких. Враховуючи вказане, позивачу, при заявленні таких позовних вимог, зважаючи на підстави позову у цій частині слід було б довести як укладенням договорів іпотеки без дозволу органу опіки та піклування порушено саме її права, свободи чи інтереси та які саме. Однак позивачем цього не доведено. Доказів що свідчили б про порушення її прав при укладенні таких договорів без дозволу органу опіки та піклування не представлено та доводів про це не наведено. Клопотань про витребування таких доказів не заявлено та відповідно таких судом не здобуто. Доводи про те, що такими договорами, на думку, позивача порушуються права та інтереси дітей, що мали право на проживання у квартирі, що передана в іпотеку, жодним чином не свідчить про порушення прав позивача, що звернулась до суду за захистом своїх прав та інтересів, а не згаданих дітей. Зважаючи на вказане позов у цій частині до задоволення не підлягає та такий слід відхилити однак з інших правових підстав ніж вказано судом першої інстанції. Зважаючи на відмову у задоволенні даних вимог позову за безпідставністю суд не вирішує питання про застосування строку позовної давності, про застосування якого за цими вимогами, заявлено відповідачами у суді першої інстанції. Що стосується вимоги про визнання оспорюваного договору факторингу недійсним, то така, в частині відступлення Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» Товариству з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» прав вимог до ОСОБА_2 за кредитними договорами №11058049000 від 16.10.2006 року та №11226229000 від 1.10.2007 року, на думку колегії суддів, є підставною та підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Відповідно до ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових послуг належать операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг", затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Як вбачається із матеріалів справи та сторонами не спростовано, - 16.10.2006 року за №11058049000 та 1.10.2007 року за №11226229000 між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено кредитні договори (Т.1 а.с. 130-138, 212-221, Т.2 а.с. 50-53) за якими Банк надав, а позивач отримала 25000 та 53900 доларів США відповідно кредитних коштів. Згідно оспорюваного договору факторингу №1 від 12.12.2011 року, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» (договір з додатками та акт приймання-передачі Т.1 а.с. 6-13, 111-116, 174-176, 211 Т.2 а.с. 56-59), право вимоги за такими кредитними договорами передано ТзОВ «Кей-Колект», яке, згідно чинного на час укладення договору, Статуту (Т.2 а.с. 160-180) даних ЄДРПОУ (Т.2 а.с. 79-82) та листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №2410/11-6 від 29.03.2016 року Т.2 а.с. 193-195, свідоцтва з додатком про реєстрацію фінансової установи від 8.12.2011 року Т.2 а. 212, 213), вправі була надавати фінансові послуги з факторингу. Однак як вбачається із даних списку небанківських фінансових установ, національного оператору поштового зв'язку (з переліком валютних операцій), які отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій (Т.2 а.с. 214-243) у такому відсутній відповідач ТзОВ «Кейколект» та даних про отримання ними згаданої генеральної ліцензії - немає. Крім цього, згідно п.п. 1.2 Розпорядження від 3 квітня 2009 року № 231, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", що було чинним на час укладення спірного договору факторингу до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Жодних даних про те, що у період дії вказаного розпорядження у ТзОВ «Факторинг» було наявним право на придбання прав вимоги відступлення до фізичних осіб, не суб'єктів господарювання, якою є позивач - немає, про вказане доводів ні представником ТзОВ, ані представником Банку не наведено. Пояснення представника Товариства про те, що законом, який має вищу юридичну силу таких обмежень не встановлено не слід вважати обґрунтованими, оскільки дія підзаконного нормативно-правого акту на час укладення договору не була припинена та такий жодним чином вимогам закону не суперечить, а лише конкретизує механізм його застосування у певній частині. Враховуючи вказане, а саме відсутність у ТзОВ «Факторинг» генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а також те, що позичальник за договором кредиту є фізичною особою не суб'єктом господарювання, Банк не вправі був укладати спірний договір у частині передачі прав вимоги до позивача за валютними кредитними договорами, а про передачу саме таких вимог за валютними договорами, укладеними між Банком та позивачем йдеться у повідомленнях-вимогах ТзОВ «Кей-Колект» позивачу про погашення заборгованості за такими договорами кредиту (повідомлення Т.1 а.с. 116, 17). Згідно таких повідомлень борг позивача за кредитними договорами становить на 15.01.2015 року 34209,37 доларів США та 81077,22 доларів США відповідно. Зважаючи на вказане, слід вважати, що договір факторингу у вказаній частині суперечить вимогам закону та підлягає визнанню недійсним, чим слід задовольнити вказану позовну вимогу частково. Вказане відповідає та не суперечить, також, ст.ст. 192, 193, 1077-1086 ЦК України, «Положенню про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв'язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій», затвердженому Постановою НБ України N 297 від 09.08.2002 р та Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, в редакціях на час укладення спірного договору. Що стосується доводів відповідачів про те, що таким договором не порушено прав позивача та він такої не стосується оскільки вона не є стороною договору, то колегія суддів вважає такі безпідставними. Так, перехід прав вимоги до позивача за вказаним договором, що суперечить вимогам закону впливає на її права та інтереси, оскільки по-перше до ТзОВ, яка не є банківською установою із відповідним статусом, правомочностями, обмеженнями, повноваженнями, тощо та із якою позивач не перебувала у договірних чи будь-яких інших стосунках та такого наміру не мала, переходить право вимоги до позивача, а по-друге така отримує право вимоги до позивача, яке за законом їй передане бути не може та відповідно без законних підстав вправі набувати грошові кошти позивача за таким договором. Щодо строку давності за вказаною вимогою, то слід вказати, що такий позивачем не пропущено, оскільки вона, не будучи стороною договору, про такий дізналась у лютому 2015 року із вказаних вище листів вимог ТзОВ про намір звернути стягнення на предмет іпотеки (Т.1 а.с. 16, 17). Враховуючи вказане дану позовну вимогу слід визнати у вказаній частині обґрунтованою та таку задовольнити частково. Зважаючи на наведене апеляційну скаргу слід визнати обґрунтованою частково та частково задовольнити. Рішення ж суду слід скасувати та ухвалити нове, яким позов - задовольнити частково. Визнати недійсним оспорюваний договір факторингу в частині відступлення ПАТ «Укрсиббанк» ТзОВ «Кейколект» прав вимог до позивача за кредитними договорами №11058049000 від 16.10.2006 року та №11226229000 від 1.10.2007 року. В задоволенні решти позову - відмовити. Відповідно до заявлених та задоволених позовних вимог та вимог апеляційної скарги слід розподілити судові витрати. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, - в и р і ш и л а : апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м.Львова від 30 жовтня 2015 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю.Р., за участю третьої особи Органу опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсним договору факторингу, встановлення нікчемності іпотечних договорів, застосування наслідків недійсності нікчемного договору, зобов'язання приватного нотаріуса до вчинення дій - задовольнити частково. Визнати недійсним договір факторингу №1 від 12.12.2011 року, укладений між ПАТ «Укрсиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» в частині відступлення Публічним акціонерним товариством «Укрсиббанк» Товариству з обмеженою відповідальністю «Кейколект» прав вимог до ОСОБА_2 за кредитними договорами №11058049000 від 16.10.2006 року та №11226229000 від 1.10.2007 року. В задоволенні решти позову - відмовити. Стягнути з ПАТ «Укрсиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 по 121,8 грн. судового збору за подання позову у суд першої інстанції. Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави 4384,8 грн. недоплаченого судового збору за подання позову у суд першої інстанції. Стягнути ПАТ «Укрсиббанк» та ТзОВ «Кей-Колект» на користь ОСОБА_2 по 133,98 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий : Я.А. Левик Судді: В.Я. Бакус І.В. Бермес http://reyestr.court.gov.ua/Review/57114436

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 8 ст. 181 ГК України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України. Тобто, у випадку недосягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, фактично договір між сторонами не укладено. Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно з статтею 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Виходячи зі змісту Заяви вона за своєю правовою природою є правочином комісії, предметом якого є продаж відповідачем від свого імені за рахунок позивача іноземної валюти. Вимоги щодо оформлення заяв на продаж іноземної валюти на дату вчинення Заяви встановлювались Положенням про оформлення та виконання документів на перерахування, зарахування, купівлю та продаж іноземної валюти або банківських металів, затвердженимПостановою Правління Національного Банку України від 05.03.2003 року №82 (далі Положення). Так, згідно п. 1.6 Положення (тут і далі в редакції, яка діяла на дату складення Заяви) платіжні доручення в іноземній валюті або банківських металах, заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів виписуються не менше ніж у двох примірниках з використанням технічних засобів або заповнюються від руки ручкою з чорним або синім чорнилом та обов'язково мають бути засвідчені підписами відповідальних осіб та відбитком печатки клієнта (крім фізичних осіб, які її не мають) на першому примірнику. Під час підписування не дозволяється використовувати факсиміле, а також робити будь-які виправлення. Пунктом 3.1 Положення встановлено, що заяви про купівлю або продаж іноземної валюти або банківських металів заповнюються українською мовою Відповідно до п. 3.4 Положення заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів обов'язково мають містити такі реквізити: - найменування та місцезнаходження уповноваженого банку, що обслуговує клієнта; - код заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів відповідно до Державного класифікатора управлінської документації, затвердженого наказом Держстандарту України від 31.12.98 N 1024; - назву документа - «Заява про продаж іноземної валюти» або «Заява про продаж іноземної валюти або банківських металів»; - дату складання заяви про продаж іноземної валюти або банківських металів (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами); - повну або скорочену назву клієнта, що збігається з назвою, яка заявлена ним у картці зі зразками підписів і відбитком печатки, місцезнаходження, номер телефону/факсу (для фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові); - номер рахунку в іноземній валюті або банківських металах, з якого клієнт доручає здійснити продаж іноземної валюти або банківських металів, найменування та код уповноваженого банку, що його обслуговує, у якому відкрито цей рахунок (для фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, цей реквізит може не заповнюватися); - назву іноземної валюти або виду банківського металу, що продається, словами та цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора; - суму продажу іноземної валюти цифрами у разі продажу банківських металів зазначається маса банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою); - мінімальний курс продажу (можливе зазначення «за курсом уповноваженого банку»); - гривневий еквівалент іноземної валюти або банківських металів, що доручається продати відповідно до встановленого в заяві курсу (не заповнюється під час продажу іноземної валюти або банківських металів за курсом уповноваженого банку, що обслуговує клієнта); - номер поточного рахунку в гривнях, на який потрібно зарахувати гривневий еквівалент проданої іноземної валюти або банківських металів, найменування і код уповноваженого банку, у якому відкрито цей рахунок; - відбиток печатки та підписи відповідальних осіб клієнта, які заявлені ним у картці зі зразками підписів та відбитком печатки (для фізичної особи, яка її не має, проставляється лише її підпис). Отже, враховуючи викладені вище приписи Положення, заява про продаж іноземної валюти має бути складена українською мовою та обов'язково має містити відбиток печатки та підписи відповідальних осіб позивача. Вимоги щодо необхідності підписання Заяви уповноваженими особами та проставляння на ній відбитку печатки позивача, визначенні в Положенні, кореспондуються зі ст. 207 ЦК України, згідно з якою правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Зі змісту Заяви слідує, що вона складна російською мовою та не містить ані підпису уповноваженої особи позивача ані відбитку печатки позивача, внаслідок чого Заява не може вважатися такою, щодо умов, викладених в якій, сторонами досягнуто згоди і яка породжує права та обов'язки для позивача та відповідача. З огляду на вказані обставини, враховуючи, що Заява за свою правовою природою є договором комісії і що вона не містить всіх встановлених законодавством необхідних умов для її укладення, зокрема, не підписана уповноваженими представниками позивача та не скріплена його печаткою, фактично зазначений правочин є неукладеним. За правилами ст. 236 ЦК України, правочин, у випадку визнання його судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Тобто, визнаний недійсним може бути лише вчинений правочин (укладений договір), тобто такий, що фактично відбувся. Така правова позиція викладена в п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, де зазначено, що: - відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено; - у зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо); - зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації; - встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Отже, заява про продаж іноземної валюти № 3 від 07.07.2008 є неукладеною, тобто такою, що не відбулась, а відтак, в задоволенні позовних вимог про визнання її недійсною слід відмовити. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28759499 За допомогою інформаційних технологій здійснюється не тільки відмивання, а й утворення (або "намивання") фіктивних безготівкових коштів та інші фінансові злочини. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=243#entry67670 1994 Фіктивними коштами слід вважати кошти, зараховані на рахунки клієнтів на підставі підроблених недійсних банківських авізо та чеків із лімітованих чекових книжок, а також наступне перерахування коштів у межах сум зазначених авізо чи чеків. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/v-557500-94 Фіктивними є кошти, що зараховані на рахунки банків-одержувачів і їх клієнтів при відсутності реального списання з рахунків банків-платників та їх клієнтів. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/v-557500-94 2006 «Дзеркало тижня. Україна» №19, 19 травня 2006 Наталія Яценко, Юрій Сколотяний Третій за ліком круглий стіл банкірів і журналістів «ДТ» цього разу відбувся напередодні Дня банкіра. Нинішнього року українська банківська система відзначає уже свою п’ятнадцяту річницю, із чим ми щиро вітаємо усіх її працівників. Крім «ДТ», організаторами зустрічі виступили Асоціація українських банків (АУБ) і комітет Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності. У ній взяли участь голова Національного банку України Володимир Стельмах, глава Ради НБУ Валерій Геєць, голова комітету ВР з питань фінансів і банківської діяльності Сергій Буряк, президент АУБ Олександр Сугоняко, заступник голови ради АУБ Станіслав Аржевітін, президент Харківської банківської спілки Анатолій Волок, заступник голови правління Укрексімбанку Віра Волощенко, а також голови правлінь: Приватбанку — Олександр Дубілет, Укрсоцбанку — Борис Тимонькін, банку «Форум» — Ярослав Колесник, банку «Мрія» — Ігор Францкевич і банку «Старокиївський» — Юрій Яременко. … Валютне кредитування: щось таки робити треба — Володимире Семеновичу, нещодавно в ЗМІ з’явилась інформація про намір НБУ обмежити валютне кредитування банками населення і підприємств у зв’язку з тим, що в банківській системі накопичується незбалансованість між активами і пасивами. Чи правдива інформація, що заборону на видачу більшості видів валютних кредитів буде запроваджено вже з 1 вересня нинішнього року? В.Стельмах. — Не знаю, звідки взялася така конкретна дата, але я хотів сказати одне. Якщо розібратися, то зовсім так зване валютне кредитування ніхто не заборонятиме. Але валютне кредитування повинно здійснюватися під реалізацію зовнішньоекономічних контрактів, у нас його близько 20% від загального обсягу. Все інше, коли ви отримуєте кредит на купівлю автомобіля, пральної машини, — це не валютне кредитування. У нас в країні заборонені розрахунки іноземною валютою. Тобто немає внутрішньої основи для валютного кредитування. Це по-перше. По-друге, ніхто не дає на купівлю автомобіля валюту в кредит. Видали кредит — ви одразу міняєте його на українську національну валюту в цій же касі і платите за машину. Хіба ж це валютне кредитування? Тим паче, що законами України визначено: банківський кредит — будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, а гроші для України — це гривня, бо тільки вона є засобом платежу в нашій країні. Є валюта ціни, а є валюта платежу. Але ми повинні працювати в площині закону. Розрахунки в іноземній валюті у нас заборонено. Змушений визнати: так, у нас є тіньовий експорт, тіньові розрахунки тощо. Але чи є така ситуація нормальною? Йдемо далі. Банкіри підтверджують, що так зване валютне кредитування населення стимулює тіньові доходи населення. Розумієте? Приховані доходи. Вам потрібні факти? Я вам їх можу показати. Будь ласка, от виступ у газеті керівника одного з банків: «70% кредитів видається під тіньові доходи». Тому давайте враховувати й це — зменшення надходжень до Пенсійного фонду, місцевих бюджетів. http://gazeta.dt.ua/ECONOMICS/bankivska_sistema_traditsiyi,_problemi,_ambitsiyi.html http://aub.org.ua/index.php?option=com_arhive_docs&ct=100&txt_id=6834&Itemid=113 Прес-конференція Голови ДФС Романа Насірова та Першого заступника Голови ДФС Сергія Білана https://www.youtube.com/watch?v=_tBcdynalTg 12:11 - 13:20 ! 24:40 - 25:36 ! В.М.Попович, кандидат юридичних наук (Академія Державної податкової служби України) Кримінологічна характеристика злочинів та некриміналізованих діянь, що вчиняються з використанням комп'ютерних мереж В процесі цих трансакцій утворені або “намиті” таким чином і емітовані в платіжний обіг відмиті суми фіктивних безготівкових коштів переміщуються з одного рахунку на інший (ніби “ширяють у повітрі”), постійно збільшуючись за розміром, і, врешті решт, зловмисники їх знімають у найбільш підхожому банку, або використовують у розрахункових чи інших найбільш безпечних операціях в плані кримінально-правової кваліфікації цих діянь (вкладають, наприклад, для акумуляції на депозитивні рахунки у банках). Кримінальна кваліфікація цієї частини наведеного протиправного діяння здійснюється за ст. 198і КК України (“Порушення роботи автоматизованих систем”). Поряд з цим слід наголосити, що основне протиправне діяння - посягання на фінансову систему країни, що виражається у “намиванні” і впро­вадженні в платіжний обіг незабезпечених (тобто відмиванні фіктивних) безготівкових грошей та фіктивні угоди, що лежать в основі таких переказів, які здійснюються, як правило, під виглядом розрахун­кових операцій по тих чи інших видах (фіктивних) угод, в Україні не криміналізовані. Тобто, в КК України за такі криміногенні діяння, ж “намивання”, “відмивання” і складання псевдопідприємницьких контрактів, кримінальна відповідальність не встановлена. Способи використання накопичених (“намитих”) і “відмитих” наведеним шляхом фіктивних безготівкових коштів поділяються на криміналізовані і криміногенні, але некриміналізовані діяння. ... Некриміналізовані способи використання накопичених фіктивних безготівкових коштів за програмною технологією “Повітряний змій”, як вже зазначалося, полягають в тому, що з метою вуалювання факту “намивання” і “відмивання” їх переказують під виглядом розрахунків подалі від банків, де вони утворені, після чого розміщують на депозитних рахунках для акуму­ляції. В такому випадку зловмисник не придбає на фіктивні кошти ніякого реального еквівалента. Тобто, не вчиняє за допомогою фіктивних коштів шахрайства, не вилучає за них ніяких реальних цінностей, а сам факт їх “намивання”, “відмивання” і викорис­тання шляхом акумуляції на депозитних рахунках не підпадає під жодний, наявний у КК України склад злочину. Такі варіанти роз­міщення фіктивних безготівкових коштів можуть продовжуватись до закінчення строку збереження платіжних документів.7 Після цього строку документи утилізуються, а фіктивні (“намиті” і “відмиті”) безготівкові кошти разом з отриманими депозитними процентами починають використовуватись на розсуд їх власників, тобто як некриміналізованими, так і криміналізованими способами їх використання, бо після знищення первинних документів встановити незаконне походження таких коштів неможливо. http://www.crime-research.org/library/Popovich.htm Проблеми розслідування економічних злочинів ISBN 978-966-667-644-6 Рік видання 2016 Кількість сторінок 352 Автор Попович В.М. Видавництво Юрінком Інтер § 4.2.4. Спо­со­би вчи­нен­ня, та­к­ти­ка ви­яв­лен­ня та роз­слі­ду­ван­ня еко­но­мі­ч­них зло­чи­нів, вчи­не­них з ви­ко­ри­с­тан­ням не­за­без­пе­че­но­го пла­ті­ж­но­го до­ру­чен­ня СПД та під­ро­б­ле­но­го кре­ди­то­во­го аві­зо ба­н­ку ................................................................ 239 http://shop.yurincom.com/book/Problemi-rozsl-duvannya-ekonom-chnih-zlochin-v-Gotuietsya-do-druku-/ Попович В.М. ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНА ТЕОРІЯ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ Ірпінь – 2001 ЗМІСТ … РОЗДІЛ II МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ХАРАКТЕР ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ..... 97 2.1. Понятійний апарат як засіб відображення міждисциплінарного характеру тіньової економіки 97 … 2.1.2. Термінологія з питань тінізації, детінізації цивільного обороту речей, прав, дій та відмивання доходів незаконного походження........................................................................... 100 … 2.1.2. Термінологія з питань тінізації, детінізації цивіль­ного обороту речей, прав, дій та відмивання доходів неза­конного походження … Намивання тіньових капіталів – незаконні емісії, тобто утво­рен­ня та випуск у платіжний обіг фіктивних грошових коштів чи інших пла­тіжних, гарантійних, боргових засобів шляхом вико­рис­тан­ня папе­ро­вих, пластикових чи електронних фінансових інструментів, ви­пу­ще­них (емітованих) у платіжний обіг за допо­могою банківських електрон­них мереж зв’язку або іншим способом. Прикладом “намивання” тіньових капіталів можуть бути не­закон­ні емісії фіктивних безготівкових грошових коштів або фік­тивних че­ків, “дружніх”, “зустрічних”, “бронзових” чи “дутих” век­се­лів, інших фік­тивних цінних паперів. До таких належать також фік­тив­ні боргові зо­бо­в’язання, фіктивні гарантії, страхові поліси, що ви­ко­рис­то­ву­ють­ся як засоби різних видів гарантій – застави, закладу, платежу на рин­ку цін­них паперів. У зміст терміну “намивання тіньо­вих капіталів” також вклю­чаються інве­стиційно-акумуляційні операції з “додатковими фіктив­ними кош­тами”, оскільки в їх основі лежить не просто відми­ван­ня неза­конних, але “за своєю природою реальних капіталів”, а й інфля­ційне, фіктивне за своїм характером (“намиван­ня”) збіль­шення загаль­ної маси платіжних ресурсів за рахунок впро­вадження у фінан­со­во-господарську систему країни фіктивних фінан­со­вих засобів. З метою “намивання” тіньових капіталів незаконні емісії при пев­них обставинах можуть виконуватись також у формі міжна­родних тран­сакцій [74, 86–89]. … Таким чином, термін “легалізація” тіньових капіталів – це про­цес впровадження тіньових капіталів у легальну сферу еконо­мічної діяль­ності з метою їх легітимної акумуляції, тобто отри­мання “очи­ще­но­го доходу” або “відтворено-додаткового фік­тивного доходу”. Очищений доход – це доход, отриманий учасником тіньових відно­син у вигляді дивідендів чи інших очищених доходів від інвесто­ваних у ле­галь­ну економіку “реальних коштів, здобутих проти­закон­ним шля­хом”. Відтворений додатковий фіктивний доход – це добавлена вар­тість до­ходів учасників тіньових відносин від інвестованих у легальну чи тіньо­ву економіку “намитих” коштів, тобто утво­рених за рахунок емісії фік­тивних платіжних засобів, гарантійних або боргових зобов’я­зань з ме­тою здійснення факторингових операцій, інших фік­тив­них фінансово-гос­подарських інстру­ментів, необ­хідних для “намивання”, акумуляції чи ін­ших спо­собів відтворення незаконних доходів. Відтворені “додаткові” фіктивні доходи, як і самі фіктивні кошти, де­структивно впливають на економічні процеси, спри­яють інфляції та де­тер­мінують кризу фінансової й економічної системи. Реальні кошти незаконного походження – це кошти, здобуті шля­хом протиправного вилучення реальних матеріальних чи грошових цін­ностей у їх законних власників, або інші реальні кошти, отримані за допомогою скоєння злочину (тобто отримані в результаті скоєння усіх видів економічних (розкрадання, фі­нансові шахрайства і т. ін.) чи загальнокримінальних злочинів, рекет, наркобізнес, грабежі та ін.). Фіктивні кошти – це кошти, здобуті шляхом намивання за допо­мо­гою емісії фіктивних незабезпечених реальними коштами платіж­них засобів, фіктивних гарантійних або боргових фі­нансово-госпо­дар­сь­ких інструментів. Кошти протизаконного походження – це реальні кошти незакон­но­го походження та фіктивні або “намиті” грошові кошти. Очищені кошти – це кошти, отримані учасниками тіньових від­но­син у вигляді дивідендів або інших очищених доходів шляхом інвес­ту­вання “реальних коштів незаконного похо­дження” в легальну еко­но­мічну діяльність. Додаткові фіктивні кошти – це кошти, отримані учасниками тіньо­вих операцій у вигляді дивідендів чи інших отриманих доходів шляхом інвестування фіктивних коштів у легальну чи тіньову економіку. Ресурси незаконного походження – це сукупність “реальних кош­тів незаконного походження” та “очищених коштів”. Фіктивні ресурси – це сукупність “фіктивних коштів” та “до­дат­ко­вих фіктивних коштів”. Сукупні кошти протиправного походження складаються з “ре­сур­сів незаконного походження” та “фіктивних ресурсів”. Тіньові кошти – це всі види сукупних коштів протиправного по­ход­ження, що обертаються у нелегальному або в псевдо­легальному ци­вільному обороті країни. Процес відмивання тіньових коштів – багатократні, як пра­вило, між­регіональні легальні чи псевдолегальні трансакції (пере­рахування, пере­оформлення чи переміщення) тіньових коштів з метою вуалю­ван­ня джерел їх походження та ініціаторів, ви­конавців і власників їх здо­бут­тя, акумуляції, “намивання”, від­мивання і легалізації. Процес легалізації тіньових коштів, з одного боку, може скла­датися з таких елементів, як здобуття “реальних коштів неза­конного поход­жен­ня”, “на­мивання фіктивних коштів”, акуму­ляції та відмивання тіньових кош­тів. З іншого боку, процес легалізації – це факт впровадження тіньо­вих коштів у легальну сферу еко­номічної діяльності з метою їх легі­тим­ної акумуляції, тоб­то отри­мання “очищеного доходу” або відтворення “додат­кового фік­тив­ного доходу” і його чергової акумуляції (див. схему № 4.7). Тіньові грошові кошти – готівкові чи безготівкові грошові кошти в національній чи іноземній валюті, що обслуговують нелегальну або псевдо­легальну економічну діяльність. Фіктивні грошові кошти – безготівкові грошові кошти, утворені за рахунок незаконної емісії фіктивних платіжних за­собів (фіктивних платіжних доручень у комбінації з кредитовими авізо, чеків у ком­бі­нації з дебетовим і кредитовим авізо, інших форм платіжних засобів). Фіктивні емісійні операції можуть виконуватись і на демате­ріалі­зо­ваних (магнітних, електронних) носіях. Як приклад, в умо­вах електрон­них платежів можна навести спосіб незаконної емісії, тобто “намивання” і випуску в обіг фіктивних коштів під назвою “повітря­ний змій” [72, 270]. Попович В.М. Економіко-кримінологічна теорія детінізації економіки.doc

№1-кс/760/2350/16 (№760/3860/16-к) УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01. 03. 2016 року слідчий суддя Солом'янського районного суду міста Києва Бобровник О. В., при секретарі Яковенко Н. К., за участю слідчого Ткач Г. О., розглянувши в залі суду в м. Києві клопотання слідчого СВ Солом'янського УП ГУ НП у м. Києві Ткач Г. О., погоджене прокурором Київської Місцевої прокуратури №9 м. Києва Школьним І. О. - про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні за № 12016100090001618 від «13» лютого 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, В С Т А Н О В И В : До Солом'янського районного суду м. Києва надійшло клопотання про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12016100090001618 від «13» лютого 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. В судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив його задовольнити з підстав, наведених в клопотанні. Слідчий суддя на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України вважає за можливе розглянути дане клопотання без повідомлення власника майна, оскільки, це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Заслухавши пояснення слідчого, вивчивши та дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного. Згідно з положеннями ст. 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутись прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. Слідчим суддею встановлено, що кримінальне провадження №12016100090001618 розпочате 13 лютого 2016 року за заявою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, про те, що 10.02.2016, приблизно о 10:00 годин, невстановлені особи, шляхом обману, заволоділи чужим майном, яке належить ОСОБА_3, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 945 000 гривень. Згідно договору курівлі-продажу від 08.11.2001 року власником квартири АДРЕСА_1 є в рівних долях ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4. Досудовим розслідуванням одночасно встановлено що, новим власником зазначеної квартири квартиру АДРЕСА_1 інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності № 27939015 від 26.01.2016 ОСОБА_5. Будучи допитаним в якості потерпілого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, показав, що будь-які договори купівлі продажу після оформлення договору купівлі-продажу від 08.11.2001 року на квартиру АДРЕСА_1 ні з ким не укладав, в тому числі він не оформлював та не продавав квартиру ОСОБА_5 або іншим особам. 10.02.2016, коли ОСОБА_3 знаходився вдома у власній квартирі АДРЕСА_1, то до квартири прийшли невстановлені особи та повідомили, що він вже не є власником квартири, а власником є ОСОБА_6. Також невстановлені особи повідомили останньому, щоб він разом з двома-дітьми інвалідами залишив квартиру та виїхав. Згідно інформаційної довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що згідно номеру запису про право власності: 27939015 від 26.01.2016 о 14:22 годин приватним нотаріусом ОСОБА_7 було оформлено договір купівлі-продажу від 26.01.16, згідно якого квартира АДРЕСА_1 була продана невстановленій особі ОСОБА_5. В ході досудового слідства є достатні підстави вважати, що квартира АДРЕСА_1, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 167 КПК України є предметом кримінального правопорушення, що згідно ч. 2 ст. 170 КПК України дає підстави слідчому судді накласти арешт. З метою позбавлення можливості відчуження майна, а саме квартири АДРЕСА_1, яка є предметом кримінального правопорушення, а також для забезпечення в майбутньому цивільного позову у кримінальному провадженні № 12016100090001618 від 13 лютого 2016 року, слідчий просив про задоволення клопотання, на що слід зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його. Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. Згідно з ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 175 КПК України ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором. Зважаючи на викладене вище, з ураховуючи вимоги ч. 2 ст. 173 КПК України, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки слідчим було доведено, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого та може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звернувся із клопотанням про арешт майна. На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 131, 132, 170, 172, 173, 372 КПК України,- У Х В А Л И В : Клопотання задовольнити. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1, яка на даний час належить ОСОБА_5. Ухвала про арешт майна виконується негайно. Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва. Якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання копії судового рішення. Слідчий суддя Бобровник О.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56350230 № 760/3860/16-к №1-кс/760/2351/16 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.03. 2016 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва Бобровник О. В., розглянувши клопотання слідчого Солом'янського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві Ткач Г. О., погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури №9 міста Києва Школьним І. О. - про тимчасовий доступ до речей і документів, на підставі матеріалів досудового розслідування за №12016100090001618 від 13.02.2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, ВСТАНОВИВ: До суду надійшло клопотання про тимчасовий доступ до документів, яке обґрунтовується тим, що кримінальне провадження №12016100090001618 розпочате 13 лютого 2016 року за заявою ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, про те, що 10.02.2016, приблизно о 10:00 годин, невстановлені особи, шляхом обману, заволоділи чужим майном, яке належить ОСОБА_3, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 945 000 гривень. Згідно договору курівлі-продажу від 08.11.2001 року власником квартири АДРЕСА_1 є в рівних долях ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4. Досудовим розслідуванням одночасно встановлено що, новим власником зазначеної квартири квартиру АДРЕСА_1 Згідноінформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності № 27939015 від 26.01.2016 ОСОБА_5. Будучи допитаним в якості потерпілого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, показав, що будь-які договори купівлі продажу після оформлення договору купівлі-продажу від 08.11.2001 року на квартиру АДРЕСА_1 ні з ким не укладав, в тому числі він не оформлював та не продавав квартиру ОСОБА_5 або іншим особам. 10.02.2016, коли ОСОБА_3 знаходився вдома у власній квартирі АДРЕСА_1, то до квартири прийшли невстановлені особи та повідомили, що він вже не є власником квартири, а власником є ОСОБА_5. Також невстановлені особи повідомили останньому, щоб він разом з двома-дітьми інвалідами залишив квартиру та виїхав. Згідно інформаційної довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що згідно номеру запису про право власності: 27939015 від 26.01.2016 о 14:22 годин приватним нотаріусом Гембарською Світланою Іванівною було оформлено договір (серія та номер 220) про відступлення права вимоги за договором іпотеки, згідно якого квартира АДРЕСА_1 була продана невстановленій особі ОСОБА_5. Також згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено Номер запису про право власності : 13024861 від 26.01.2016 Підставою виникнення права власності є: Договір іпотеки, серія та номер:2038з, виданий 31.10.2007, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М., Договір відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер:220, виданий 31.07.2015, видавник:приватний нотаріус Київського міського округу Гембарська С.І.; Підставою внесення записує: Рішення про - Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27939015 від 26.01.2016 Під час досудового розслідування було встановлено, що 26.01.2016 було винесене рішення індексний номер 27939015:, видане 26.01.2016, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріальний округ Гембарська Світлана Іванівна на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 Реєстровий номер № 27939015, який проставлено на рішенні про відступлення права на вимоги за договором іпотеки є відображенням факту реєстрації нотаріальної дії приватним нотаріусом Гембарською С.І. в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за 2016 рік. З метою встановлення всіх обставин щодо купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 виникла необхідність у проведенні експертного дослідження даного договору про відступлення права на вимоги за договором іпотеки (купівлі-продажу) в частині ідентифікації почерку та підписів договору, який було зареєстровано 26 січня 2016 року серії та номер: 27939015. Відповідно до вимог чинного законодавства договір купівлі-продажу, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер:220, виданий 31.07.2015 року, Договір про відступлення права вимоги за Договором іпотеки до Кредитного договору № 014/0983/82/63453 від 31.10.2007 року, який необхідний для проведення експертного дослідження почерку зберігається у приватного нотаріуса Гембарської Світлани Іванівни за адресою: АДРЕСА_2 Враховуючи, що виникла необхідність у вилученні, договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер:220, виданий 31.07.2015 року, Договору про відступлення права вимоги за Договором іпотеки до Кредитного договору № 014/0983/82/63453 від 31.10.2007 року, Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27939015 від 26.01.2016, нотаріальної справи, довіреності, та усіх документів, на підставі яких були укладені вказані договори у приватного нотаріуса Гембарської Світлани Іванівни (свідоцтво № 5765) так як відомості в них, можуть бути використані як докази, та в інший спосіб не можливо довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих документів, що надасть можливість встановити осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, слідчий просив про задоволення клопотання. В судовому засіданні слідчий клопотання підтримав та просив про його задоволення. Вивчивши матеріали клопотання і кримінального провадження, вважаю, що клопотання підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ч. 5 ст. 163 КПК України, слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, якщо сторона кримінального провадження у своєму клопотанні доведе наявність достатніх підстав вважати, що ці речі або документи: 1) перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; 2) самі по собі або в сукупності з іншими речами і документами кримінального провадження, у зв'язку з яким подається клопотання, мають суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні; 3) не становлять собою або не включають речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю. Згідно ч. 6 ст. 163 КПК України слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п'ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів. Враховуючи викладене, перевіривши надані матеріали клопотання, дослідивши докази по даних матеріалах, прихожу до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого, оскільки вбачається наявність достатніх підстав вважати, що вказана інформація має суттєве значення для можливості встановлення дійсних обставин справи. Виходячи із вищезазначеного та керуючись ст. ст. 159, 160, 162-164 КПК України, суддя,- УХВАЛИВ: Клопотання задовольнити. Надати дозвіл слідчому Солом'янського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві Ткач Г. О. на тимчасовий доступ до речей та документів, а саме доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю з можливістю вилучення оригіналів документів, а саме: - договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер:220, виданий 31.07.2015, видавник:приватний нотаріус Київського міського округу Гембарська С.І., Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27939015 від 26.01.2016; - нотаріальну справи за 2015 та 2016 рік довіреності та усіх документів, на підставі яких був укладені та нотаріально посвідчений вказані договір та рішення щодо квартири АДРЕСА_1 які зберігаються у приватного нотаріуса Гембарської Світлани Іванівни (свідоцтво № 5765) за адресою: АДРЕСА_2. При відсутності вище перелічених документів, зазначити письмово про причину ненадання документів. Строк дії ухвали - один місяць з дня її постановлення. У разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку згідно з положеннями цього Кодексу з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів. Ухвала оскарженню не підлягає. Слідчий суддя Бобровник О. В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56350326 МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ НАКАЗ 07.07.2014 № 1087/5 Про припинення приватної нотаріальної діяльності Відповідно до статей 2-1, 3, 5, 7, 30, 30-1 Закону України "Про нотаріат" НАКАЗУЮ: 1. Особам, які здійснювали приватну нотаріальну діяльність на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і призначені на посаду нотаріуса Російської Федерації(згідно з додатком): 1. припинити приватну нотаріальну діяльність по відповідному нотаріальному округу з 08 липня 2014 року; 2. протягом одного місяця передати до Державного нотаріального архіву Херсонської області всі документи нотаріального діловодства та архіву приватного нотаріуса; 3. протягом трьох робочих днів надати до Державної служби фінансового моніторингу відповідне повідомлення про припинення приватної нотаріальної діяльності; 4. протягом одного місяця передати до Головного управління юстиції у Херсонській області гербову печатку приватного нотаріуса для її знищення, а також реєстри для реєстрації нотаріальних дій для проставлення відмітки про закриття реєстрів. 2. Головному управлінню юстиції у Херсонській області: 1. припинити дію реєстраційних посвідчень осіб, зазначених у додатку до цього наказу; 2. повідомити Державну податкову службу України про припинення дії реєстраційного посвідчення; 3. забезпечити належну організацію роботи Державного нотаріального архіву Херсонської області з прийняття всіх документів нотаріального діловодства та архіву осіб, зазначених у додатку до цього наказу; 4. до 08 вересня 2014 року поінформувати Міністерство юстиції України про виконання цього наказу. 3. Державному підприємству "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України вжити невідкладних заходів щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру нотаріусів про припинення приватної нотаріальної діяльності осіб, зазначених у додатку до цього наказу. 4. Департаменту нотаріату та фінансового моніторингу забезпечити належне виконання цього наказу. 5. Цей наказ набирає чинності з 08 липня 2014 року. 6. Контроль за виконанням цього наказу залишаю за собою. Міністр П. Петренко Додаток до наказу Міністерства юстиції України 07.07.2014 № 1087/5 ПЕРЕЛІК ОСІБ, які здійснювали приватну нотаріальну діяльність на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя і призначені на посаду нотаріуса Російської Федерації … Сімферопольський міський нотаріальний округ … Гембарська Світлана Іванівна http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1087323-14

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ Л И С Т 02.10.2003 N 12-111/1313-7205 Головним управлінням Національного банку України в Автономній республіці Крим та по м. Києву і Київській області, Територіальним управлінням Національного банку України, Асоціації українських банків, Банкам України Роз'яснення про відкриття кредитних рахунків позичальникам банку Департамент бухгалтерського обліку надає роз'яснення про відкриття кредитних рахунків позичальникам банку. Відповідно до Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 р. N 254 ( z0559-03 ) та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за N 559/7880, клієнтські рахунки - це особові рахунки, за якими обліковуються кошти клієнтів банку. До клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні (у тому числі рахунки заспеціальним режимом їх використання) та вкладні (депозитні) рахунки. Усі інші рахунки, що не належать до клієнтських є внутрішньобанківськими рахунками. Зважаючи на те, що розпорядником кредитних рахунків є банк, який відображає за ними свої вимоги до позичальника, то зазначені рахунки належать до внутрішньобанківських. Порядок відкриття (закриття) внутрішньобанківських рахунків банк визначає самостійно. З метою формування фінансової та статистичної звітності Порядком ведення аналітичного обліку установами банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.97 N 466 ( v0510500-97, v0511500-97 ) (із змінами), встановлені вимоги до ведення аналітичного обліку, зокрема введення обов'язкових параметрів під час відкриття аналітичних рахунків. Отже, кредитні рахунки відкриваються банками із обов'язковим заповненням загальних і спеціальних параметрів аналітичного обліку, які забезпечують формування фінансової та статистичної звітності банків. Заступник Голови П.М.Сенищ http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v7205500-03 ПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А N 431 від 02.11.2000 Зареєстровано в Міністерстві м.Київ юстиції України 20 листопада 2000 р. за N 839/5060 ( Постанова втратила чинність на підставі Постанови Національного банку N 485 ( z1413-04 ) від 14.10.2004 ) Про виконання Закону України "Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків" … 1. Затвердити Положення про порядок надання фізичним особам - резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей (додається). … Затверджено Постанова Правління Національного банку України 02.11.2000 N 431 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 листопада 2000 р. за N 839/5060 Положення про порядок надання фізичним особам - резидентам України індивідуальних ліцензій на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей … 1. У цьому Положенні наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: … кредитні (позичкові) рахунки - внутрібанківські рахунки, за якими іноземний банк здійснює аналітичний облік за наданими та поверненими кредитами і відображає їх на внутрібанківських рахунках за встановленими ним правилами; http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0839-00 В законодательстве Украины впервые с 1 января 2016 года появилось слово «кредитный счет». ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 5, ст.50) … 14. Частину першу статті 62 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 5-6, ст. 30 із наступними змінами) доповнити пунктом 10 такого змісту: "10) центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, на його письмовий запит під час бюджетного процесу з метою проведення верифікації і перевірки достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітних плат, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, та своєчасного і в повному обсязі їх здійснення, надається інформація щодо відкритих на їхнє ім’я рахунків (поточних, кредитних, депозитних тощо), операцій та залишків за ними. У разі нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, призначених на сім’ю або домогосподарство, інформація надається щодо кожного з членів сім’ї або домогосподарства". http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/911-19/paran127#n127 Mercato®, что такое кредитный счет?

1) 12.05.15 принято заочное решение http://www.reyestr.c...Review/44249168 ; 2) ответчик подает заявление о пересмотре заочного решения от 12.05.15 года, но 25.09.15 было отказано в пересмотре заочного решения от 12.05.15 года http://www.reyestr.c...Review/51810348 ; 3) ответчик подает апелляционную жалобу на заочное решение от 12.05.15 года без уплати судебного збора; http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=323#entry163895 Цивільний процесуальний кодекс України … Стаття 296. Порядок подання апеляційної скарги … 2. Суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду. http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page8 Имеет ли право судья первой инстанции второй раз пересматривать заочное решение без заявления ответчика о пересмотре вместо того, чтобы просто отправить апелляционная жалобу ответчика в апелляционный суд?

Уважаемый АлПет, Вы абсолютно правы. Исправляем. Видача кредиту в іноземній валюті повинна була надана з поточного рахунку 2620 за заявою на видачу готівки. Таким чином, документ, що підтверджує видачу кредиту готівки – це первинний бухгалтерський документ з підписом позичальника – «заява на видачу готівки», оформлена відповідно до вимог Постанови Правління НБУ № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України». Крім цього, банк на видачу кредиту оформляє меморіальний ордер – проводка 2233 – 2620. Тобто банк перевів гроші на поточний рахунок позичальника, де було «0» і веде облік облік заборгованості (тіла кредиту) на позичковому рахунку 2233. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=323#entry163878 Банк наголошує, що усі наступні операції позичальника щодо зарахованих на його поточний рахунок кредитних коштів в доларах США не регулюються кредитним договором. Оскільки зазначені кредитні кошти з цього моменту стали власністю клієнта-позичальника, то, відповідно, право розпоряджатися ними належало виключно йому на умовах Договору банківського рахунку. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7263#entry126464 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=280#entry92508 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7630&page=4#entry158485 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55570997# http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56280515 Но если старые пути Не помогают, нужно ИСКАТЬ НОВЫЕ!! http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=322#entry163486

ВССУ если отказывает в принятии касжалобы, следовательно не открывает кассационное производство и не истребует материалы дела из суда первой инстанции. Как это использовать? Вариант: Если в материалах дела (первая инстанция) отсутствуют доказательства получения Вами копии определения апелляционной инстанции (в большей части дел они отсутствуют), то Вы имеете право получить (первично) надлежаще заверенную копию определения апелляционной инстанции в суде первой инстанции. Заметьте, не дубликат. Пишите заявление в канцелярии суда первой инстанции на получение (первичное) определения апелляционной инстанции. На возражения сотрудника канцелярии отвечаете: "Что он тоже может убедиться том, что в материалах отсутствуют данные доказательства." Таким образом, восстанавливаете срок на подачу кассационной жалобы в ВССУ и подаете касжалобу с ходатайством о восстановлении срока с даты получения надлежаще оформленной копии определения апелляционной инстанции в канцелярии суда первой инстанции (заявление на получение копии и расписка в получении). Разрешено все, что не запрещено. В Гражданском процессуальном кодексе Украины нет запрета на подачу такой кассационной жалобы в ВССУ. Такие кассационные жалобы принимаются ВССУ и рассматриваются. Т.е. у Вас появляется возможность подать и касжалобу в ВСУ, и такую касжалобу в ВССУ. Можно ли повторно подать касжалобу в ВССУ? Попробуйте. Не верите? Проверьте.

Для тех, кто уже хорошо применяет на практике темы «Замечания к журналу судебного заседания» и «Исправление описок в решении суда», предлагается новая тема для изучения – «Заочное решение». Заочное решение – это значит, что не мешай своим присутствием в заседании создавать судье неправосудное решение (ст.375 КК України). Верховний Суд України Постанова від 20 листопада 2014 року № 5-24кс14 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/196768197BCBF85DC2257DCC0032E65E Пленум ВССУ надасть судам роз'яснення щодо судової практики у справах про постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови 30.11.2015 11:25 http://sc.gov.ua/ua/novini_za_ii_pivrichchja_2015_roku/plenum_vssu_nadast_sudam_rozjasnennja_cshodo_sudovoji_praktiki_u_spravah_pro_postanovlennja_suddeju_.html Печерський районний суд міста києва Справа № 757/19294/13-ц Категорія 26 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И (ЗАОЧНЕ) 30 липня 2014 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді - Москаленко К.О., при секретарі - Горбатюк І. А., … Відповідач ОСОБА_1 неодноразово повідомлялася судом про час, дату та місце розгляду справи за останньою відомою адресою місця проживання. Згідно Листа КП УЖГ "Печерська Брама" від 17.07.2014 року судову повістку вручено Відповідачу, але остання відмовилася надавати розписку про її отримання. /а.с.190/ За вказаних обставин, у зв'язку з відсутністю відповідача за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою місця проживання, відповідач в силу ч.3 ст.76, абз.5 ч.5 ст.74 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим, в судове засідання 30.07.2014 не з'явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи у її відсутність до суду не надходило. За цих обставин, суд на підставі ч.1 ст.224 ЦПК України, з огляду на письмову заяву представника позивача, визнав можливим провести заочний розгляд справи у відсутність представника позивача і відповідача, та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі даних та доказів. … Повне рішення суду буде складено протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи. Суддя К.О. Москаленко http://reyestr.court.gov.ua/Review/40242001 Оригинал письма КП УЖХ "Печерськая Брама" от 20.07.2014 года, а не от 17.07.2014 года (а.с.192), получен канцелярией Печерського районного суда вх.52790 от 04.08.2014, т.е. после 30.07.14 року (см.письмо в приложенном файле). Справка: 20 июля 2014 року – выходной день, и КП УЖХ «Печерськая брама» официально не работало. Ответчику по делу было отказано в выдаче данного заочного решения от 30.07.2014, т.к. в материалах дела отсутствует полный текст данного заочного решения. Таким образом, в материалах дела отсутствует заочное решение от 30.07.2014 года. ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ П О С Т А Н О В А 18.12.2009 N 14 Про судове рішення у цивільній справі … 5. При заочному розгляді справи складання повного рішення, яке слід називати заочним, може бути відкладено, проте в силу статті 227 ЦПК ( 1618-15 ) повний текст рішення відповідачеві у будь-якому випадку має бути направлено не пізніше п'яти днів з дня проголошення рішення суду або його вступної та резолютивної частин. Суд повинен ухвалити заочне рішення, яке за своїм змістом має відповідати вимогам статті 215 ЦПК ( 1618-15 ) (містити в собі вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини у визначеній послідовності). При цьому в описовій частині заочного рішення необхідно вказати, що заочний розгляд справи відбувся за відсутності відповідача (усіх відповідачів); у резолютивній частині цього рішення має бути зазначено, крім загального порядку оскарження, також строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд. http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0014700-09 Доганою не підженеш Дисциплінарне стягнення за несвоєчасне виготовлення повного тексту рішення виправляє не завжди В„–38 (1128) 21.09—27.09.2013 http://zib.com.ua/ua/41544-dogana_za_nesvoechasne_vigotovlennya_povnogo_tekstu_rishenny.html НЕСВОЄЧАСНЕ ВИГОТОВЛЕННЯ ПОВНОГО ТЕКСТУ РІШЕННЯ ЯК ПОВАЖНА ПРИЧИНА ПРОПУСКУ СТРОКУ НА ПОДАННЯ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ http://pravoonline.org.ua/site/kbase/c/20/category/dovidkova-informaciya/t/136/title/nesvoiechasne-vigotovlennya-povnogo-tekstu-rishennya-yak-pov Для тех, кто реально занимается люстрацией судей предоставляется дополнительная информация: 1. Судья Печерского суда Москаленко сфальсифицировала постановление суда http://v-n-zb.livejournal.com/6683113.html 2. И история еще одного заочного решення судьи Москаленко Е.А. 1) 12.05.15 принято заочное решение http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44249168 ; 2) ответчик подает заявление о пересмотре заочного решения от 12.05.15 года, но 25.09.15 было отказано в пересмотре заочного решения от 12.05.15 года http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/51810348 ; 3) ответчик подает апелляционную жалобу на заочное решение от 12.05.15 года без уплати судебного збора; 4) судья Москаленко Е.А. не отправляет материалы в Апелляционный суд г.Киева, а считает апелляционную жалобу заявленим о пересмотре заочного решения (?) и принимает 28.10.15 определение об оставлении его без движения до уплати судебного збора для пересмотра заочного решения http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52994321 ; 5) подыграли и уплатили судебный збор. Судья Москаленко Е.А. 23.12.2015 года повторно (?) пересматривает заочное решение от 12.05.15 года http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54991395 ; 6) Печерский районный суд г.Киева отправляет сопроводительное письмо об определении от 23.12.15 по делу № 757/634/15-ц, но прикладывает иное определение от 28.12.2015 из уголовного дела № 757/44571/15-к, которое никоим образом не касается ответчика по гражданському делу № 757/634/15-ц (см. прикрепленные файлы). Ждем. Какое решение будет принято судьей Москаленко Е.А. по делу № 757/23861\14-ц: правосудное или неправосудное?

Із змісту рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову, оскільки спірні правовідносини не є договором позики та не регулюються ч. 1 ст. 1051 ЦК України, на яку посилалася позивач при обґрунтуванні позовних вимог, а невиконання банком взятих на себе зобов`язань по видачі кредиту не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки способом захисту у такому разі є вимога до банку про видачу коштівlll, про які сторони домовилися або розірвання договоруll. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56220038 Варіант II (розірвання договору) http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=169#entry55544 Варіант III (вимога до банку про видачу коштів) Відкрити банківський рахунок Надати банку вимогу про виконання кредитного договору шляхом перерахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника. У випадку відмови звернутися до суду. У Х В А Л А іменем україни 24 травня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І. суддів: Демяносова М.В., Колодійчука В.М.,- розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства “ОТП Банк” про зобовязання виконати умови кредитного договору в повному обсязі, стягнення неустойки за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства “ОТП Банк” на рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства “ОТП Банк” (далі ЗАТ “ОТП Банк”) про зобовязання виконати умови кредитного договору в повному обсязі, стягнення неустойки. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 29 червня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобовязано ЗАТ “ОТП Банк” виконати свої зобовязання за кредитним договором від 1 серпня 2008 року в натурі та видати ОСОБА_1 готівкою черговий транш у розмірі 93 339 грн., що становить 11 800 доларів США. У задоволенні решти позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 13 жовтня 2010 року рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 29 червня 2010 року скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення неустойки й ухвалити нове рішення в цій частині. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути із ЗАТ “ОТП Банк” на користь позивача 50 тис. грн. пені за порушення умов кредитного договору від 1 серпня 2008 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті рішення залишено без змін. У касаційній скарзі ЗАТ “ОТП Банк” просить скасувати рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 жовтня 2010 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Належним чином вивчивши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог не лише в частині зобовязання видати черговий транш готівкою, а й у частині стягнення пені за порушення умов кредитного договору. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства “ОТП Банк” відхилити. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 13 жовтня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В.І. Мартинюк М.В. Демяносов В.М. Колодійчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/31007215# http://reyestr.court.gov.ua/Review/52003226 http://reyestr.court.gov.ua/Review/45879283 Попробуйте банк обязать сейчас выдать кредит в инвалюте по условиям ранее подписанного договора в связи с тем, что он только в октябре 2011 года получил генеральную лицензию с приложением, в котором впервые появилась ссылка на ст.4 Закона Украины «О финансовых услугах …» ? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=263#entry73101

На основании генеральной лицензии на осуществление валютных операций (письменное разрешение НБУ) наличную ИНОСТРАННУЮ валюту банк имеет право выдавать только с текущего счета клиента (балансовые счета 26 "денежные средства клиентов"), т.е. с БАНКОВСКОГО СЧЕТА, открытого согласно гл.72 ГК Украниы: Дебет - 2620 "Денежные средства по требованию физических лиц", Кредит - 1001 "Банкноты и монеты в кассе банка", 1002 "Банкноты и монеты в кассе отделений банка". http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=1#entry33245 Чи є рахунок 2233 банківським (поточним, картковим, вкладним) рахунком фізичної особи відповідно до плану рахунків у банках України? Якщо ні, то до якого виду рахунків відноситься даний рахунок відповідно до плану рахунків у банках України? Згідно Постанови Правління НБУ № 280 «про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України», рахунок 2233 є позичковим рахунком, який відкривається банком фізичній особі для обліку кредиту – «довгострокові іпотечні кредити, що надані фізичним особам», клас 2, операції з клієнтами. Видача кредиту в іноземній валюті повинна була надана з поточного рахунку 2620 за заявою на видачу готівки. Таким чином, документ, що підтверджує видачу кредиту – це первинний бухгалтерський документ з підписом позичальника – «заява на видачу готівки», оформлена відповідно до вимог Постанови Правління НБУ № 337 «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України». Крім цього, банк оформляє меморіальний ордер – проводка 2233 – 2620. Тобто банк перевів гроші на поточний рахунок позичальника, де було «0» і веде облік облік заборгованості (тіла кредиту) на позичковому рахунку 2233.

ЗАЯВА до ДФУ ПРО ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ ТОВ "КРЕДИТНІ ІНІЦІАТИВИ" за ст.ст. 212, 209 ККУ Заява про виявлення кримінальної події в діяльності ПАТ «_____ Банк» та ТОВ «_____» за ознаками ст.212 Кримінального кодексу України … 2. ПАТ “_______” отримало право надавати фінансовий кредит в іноземній валюті лише __ жовтня 2011 року Станом на ___________ року ПАТ “__________” не був уповноваженим банком з надання кредиту готівковою іноземною валютою фізичній особі відповідно до ч.3 ст.91 ЦК України, п.6 ч.1 ст.4, ст.34, п.5 розділу VIII Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.3 ст.1, ч.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. … Надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, тобто надання коштів у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент, вважається фінансовою послугою та підлягає обов'язковому ліцензуванню. Здійснення діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії (п.3 ч.1 ст.1, п.6 ч.1 ст.4, ч.3 ст.5, ч.2 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Водночас, відповідно до ч.3 ст.91 ЦК України та ч.3 ст.5 Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Згідно ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19 лютого 1993 року N 15-93 “уповноважений банк” - будь-який комерційний банк, офіційно зареєстрований на території України, що має ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, а також здійснює валютний контроль за операціями своїх клієнтів. Уповноважений банк має право виконувати лише ті операції, які зазначені в переліку в додатку до генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій. Генеральна ліцензія не дійсна без додатку. … Відповідно до ч.3 ст.91 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 5, 11, 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ПАТ «______ Банк» є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій з надання коштів в іноземній валюті у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, лише з __ жовтня 2011 року на підставі генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій № _____ та переліку операцій в додатку до даної генеральної ліцензії: - валютні операції на валютному ринку України, які належать до фінансових послуг згідно зі статтею 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та не зазначені в абзацах другому - сімнадцятому розділу II «Операції, що може здійснювати банк на підставі генеральної ліцензії» Положенням про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 № 281, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.09.2011 за № 1054/19792. Таким чином, право надавати фінансові кредити готівковою іноземною валютою ПАТ «_____________» отримав лише __ жовтня 2011 року відповідно до генеральної ліцензії (з додатком) на здійснення валютних операцій, ст.1054 та п.6 ч.1 ст.4, ст.34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»: “6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту” http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=12#entry115848 №243/2408/15-к № 1-кп/243/340/2015 В И Р О К ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2015 року Словянський міськрайонний суд Донецької області, у складі: Головуючого судді Чернишова Ю.В. при секретарях Мурадової С.В., Писаренко Є.В., Білоусові Д.В. за участю прокурорів Райкун Є.С.,Бєлік Ф.О. потерпілого ОСОБА_1 захисника ОСОБА_2 обвинуваченої ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Словянського міськрайонного судукримінальне провадження № 12014051030001023 від 19.04.2014 року за обвинуваченням : ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Костянтинівка Донецької області, громадянки України, не одруженої, ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимої, не працюючої, на момент вчинення злочину працюючої на посаді ведучого менеджера по банківському обслуговуванню юридичних осіб підрозділу бізнесу «Кредитний центр» Горлівської філії Закритого Акціонерного Товариства «ПриватБанк», яка мешкає: Донецька область, м. Костянтинівка, с. Романівка, вул. Ціолковського, 11, у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України,- В С Т А Н О В И В : … Відповідно Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року N 2664-III із змінами та доповненнями, положеннями ст. 1 передбачене: фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), повязані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), повязані з наданням фінансових послуг; кредитна установа - фінансова установа, яка відповідно до закону має право за рахунок залучених коштів надавати фінансовий кредит; фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент; Відповідно ст.4 положень цього Закону фінансовими вважаються такі послуги: - надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54488552 Судья первой инстанции исправляет ошибку пленума Высшего специализированного суда Украины пленума Высшего специализированного суда Украины http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7945#entry154010

Решение вступило в силу. dyx, то, что Вы называете фикцией, выглядит в таком виде: (см. прикрепленный файл) 01.02.2016 Справа №642/5561/14-к Провадження № 1-кп/642/28/16 В И Р О К ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2016 року Ленінський районний суд м. Харкова Крім того, ОСОБА_8, працюючи на посаді завідуючої ТВБВ № 100020/0326 Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України», в період часу з 25 грудня 2006 р. по 21 січня 2009 р., діючі умисно і повторно, з метою приховування факту скоєного нею привласнення чужого майна - грошових коштів в сумі 250237,70 доларів США, що за курсом Національного Банку України дорівнювало 1214021 гр. 17 коп., за допомогою службової оргтехніки: комп»ютера та принтера в приміщенні вказаного ТВБВ ВАТ «Ощадбанк» здійснила підробку документів доступу до банківських рахунків та їх використання, а саме: … - меморіального ордеру № б\н від 21 січня 2009 р. про поточне комплексне зарахування коштів отриманих від ОСОБА_10 на депозитний рахунок НОМЕР_9 в сумі 250000 доларів США з призначенням платежу «поточне комплексне зарахування коштів», тоді як депозитний рахунок № 51095 на ім»я ОСОБА_10 в ТВБВ №100020/0326 Харківського обласного управління ВАТ «Державний Ощадний банк України» відкривався 10 вересня 2008 р. на суму 60000 доларів США, і відповідно по облікам банку грошові кошти в сумі 250000 доларів США не вносились і, як внесені, не обліковувалися. … Дії ОСОБА_8, які виразилися у підробці документів доступу до банківських рахунків та їх використанні, суд кваліфікує за ст. 200 ч.1 КК України. Дії ОСОБА_8, які виразилися у підробці документів доступу до банківських рахунків та їх використанні, вчинені повторно, суд кваліфікує за ст. 200 ч.2 КК України. Суд вважає кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ст. ст. 200 ч.1, 200 ч.2 КК України правильною, виходячи з наведених вище у вироку доказів. Заперечення ОСОБА_5, представника цивільного позивача ОСОБА_4, про відсутність в діях ОСОБА_16 зазначених складів злочинів, у зв»язку з чим вона підлягає виправданню за ст. ст. 200 ч.1, 200 ч.2 КК України є надуманими. До того ж представник цивільного позивача вийшов за межі своїх повноважень, оскільки цивільний позов ОСОБА_4 не пов»язаний із вчиненими ОСОБА_8 злочинами за ст. ст. 200 ч.1, 200 ч.2 КК України. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55569173 … или в ином: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=8239#entry163492 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" грудня 2015 р. Справа№ 910/14423/15 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Ільєнок Т.В. суддів: Мартюк А.І. Яковлєва М.Л. … Отже, за ствердженням скаржника, "з вищезазначеного вбачається, що АТ «Дельта Банк» списані кошти з депозитних та поточних рахунків Поручителів, проте, назад ці кошти на відповідні рахунки не повернуті, а в доданих АТ «Дельта Банк» до матеріалів даної справи Виписках зазанчено, що АТ «Дельта Банк» були перераховані, якісь кошти на невідомі рахунки №2909, які жодним чином не відносяться до Поручителів", тобто кошти поручителів залишились на рахунках банка. При цьому, скаржник звертає увагу на те, що згідно Постанови НБУ від 17.06.2004 року №280 «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку України» передбачено, що Рахунок №2909 це «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», який відноситься до переліку рахунків - «Кредитна заборгованість і транзитні рахунки за операціями з клієнтами банку». Також, вищезазначеною Постановою НБУ передбачені рахунки, які Банки відкривають своїм клієнтам за договорами банківського рахунку поточні рахунки, за договорами банківського вкладу - вкладні (депозитні рахунки), а саме: 2620 - кошти на вимогу фізичних осіб; 2625 - кошти на вимогу фізичних осіб для здійснення операцій з виконанням платіжних карток; 2630 - короткострокові вклади (депозити) фізичних осіб; 2635 - довгострокові вклади (депозити) фізичних осіб. Таким чином, за ствердженням третьої особи-1, вищезазначеним доведено, що «АТ «Дельта Банк» не були повернуті кошти на рахунки Поручителів - 2620, 2625, 2630, 2635, а "перерахування якісь коштів на невідомі рахунки 2909 «Інша кредитна заборгованість за операціями з клієнтами банку», які жодним чином не пов'язані та не можуть пов'язуватись з Поручителями, не може відноситись до застосування АТ «Дельта Банк» реституції, яка передбачена статтею 216 ЦК України». … Слід звернути увагу на заперечення поручителів-третіх осіб, які категорично стверджують, що на їх рахунки не було повернуто сплачені ними кошти за Договорами поруки в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54551160 Печерський районний суд міста києва Справа № 757/27946/15-ц Категорія 26 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 січня 2016 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Литвинової І.В., … Таким чином, 14.05.2015 повернено ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_2 суму у розмірі 438628,55 доларів США, та всі кошти, що списано з рахунку ОСОБА_1 20.02.2015 у якості погашення заборгованості ПАТ «Укргазвидобування» по договору кредитної лінії № ВКЛ-2022390 від 29.08.2013. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55844929 Кто прав: Киевский апелляционный хозяйственный суд или Печерский районный суд г.Киева?

1 Если банк не выполнил Ваше платежное поручение в иностранной валюте, Вы вкладчик или кредитор банка? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=53#entry163422 На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору. Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України має довести саме позивач. Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6707&page=2#entry163479 2 Громкие дела, рассматриваемые судами, в отдельных случаях могут привести к весьма отрицательным последствиям. Ведь большинство усматривает проблему не в соблюдении норм закона, что в результате влечет за собой принятие справедливого и законного решения, а в поиске виновной стороны. Причем самое неприятное то, что ситуацией, как ни странно, воспользовались те, кто должен был бы признать и свою вину в ненадлежащем оформлении документов. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=280#entry93387 3 Заява на продаж іноземної валюти чи Заява про купівлю іноземної валюти – це договір комісії http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=218#entry63848 4 Ухвала іменем україни 10 лютого 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 травня 2015 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27 серпня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 15 000 доларів США зі сплатою 11,04 % річних за користування кредитними коштами та комісійної винагороди, з кінцевим строком повернення до 26 серпня 2017 року. Оскільки відповідач належним чином не виконує зобов'язання за кредитним договором, станом на 21 червня 2012 року виникла заборгованість перед банком у розмірі 36 573,42 доларів США, в тому числі: заборгованість за кредитом - 14 674,18 доларів США, заборгованість за відсотками - 8 974,68 доларів США, заборгованість за комісійними нарахуваннями - 1 350 доларів США, пеня за несвоєчасне виконання умов договору - 9 803,17 доларів США, штраф (фіксована частина) - 31,29 доларів США та штраф (процентна складова) - 1 740,10 доларів США. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь вказану заборгованість, яка станом на 21 червня 2012 року згідно курсу Національного банку України становить 292 221,63 грн. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 08 квітня 2015 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 26 травня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 серпня 2007 року в розмірі 36 573,42 доларів США, що еквівалентно 292 221,63 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідач скористалася кредитними коштами, про що свідчить договір іпотеки, а також внесення коштів на погашення заборгованості за спірною угодою в період з 01 жовтня 2007 року по 15 жовтня 2008 року. Відповідачем не доведено, що кошти вносились не нею, а іншою особою. Проте з таким висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна. За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 27 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання відповідачу кредиту в розмірі 16 500 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,92 % щомісячно, з кінцевим терміном повернення до 26 липня 2017 року включно. З метою забезпечення виконання зобов'язань за даною угодою цього ж дня між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статей 57 - 59 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 вказувала, що після укладення кредитного договору працівники банку запевнили її про відсутність у касі банку кредитних коштів і вони будуть видані через декілька днів після укладення іпотечного договору. Відповідач також зазначила, що за отриманням кредитних коштів до каси банку вона не зверталася та не уповноважувала інших осіб на вчинення таких дій, а ці кошти шахрайським шляхом отримав ОСОБА_4 (а. с. 67-69). В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази отримання ОСОБА_3 грошових коштів у касі банку. За змістом статей 212, 214 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Проте, апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не перевірив доводи відповідача та не зазначив, якими належними та допустимими доказами спростовані такі заперечення, не вказав який належний та допустимий доказ підтверджує отримання ОСОБА_3 коштів у касі банку. Разом з тим, рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 12 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12 листопада 2014 року, в справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору неукладеним (справа № 285/620/13-ц) встановлено, що згідно висновку експерта від 15 квітня 2014 року підпис, розташований у графі «отримувач» у заяві від 27 серпня 2007 року про видачу готівки у розмірі 15 000 доларів США, виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою (а. с. 100-102, 105-106). Крім того, суди в справі № 285/620/13-ц дійшли висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не довело факту отримання ОСОБА_3 27 серпня 2007 року кредитних коштів у розмірі 15 000 доларів США. Також банк не надав належних та допустимих доказів щодо вчинення ОСОБА_3 або її уповноваженою особою дій, що свідчать про визнання позичальником боргу або іншого обов'язку. Так, виписка з рахунку (а. с. 158-182) не свідчить, що саме ОСОБА_3 або її уповноважена особа сплачувала заборгованість за кредитним договором. Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, суд апеляційної інстанцій всупереч вимогам статей 213, 214, 303, 304 ЦПК України на вищенаведені положення закону уваги не звернув, належним чином не перевірив та не дав оцінки доводом позивача та запереченням відповідача, не зазначив, якими належними та допустимими доказами спростовані такі доводи та заперечення, не встановив фактичні обставини для правильного вирішення справи, зокрема, не встановив факт отримання ОСОБА_3 або її уповноваженою особою кредитних коштів та вчинення вказаними особамидій, що свідчать про визнання позичальником боргу або іншого обов'язку. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, ухвалене апеляційним судом рішення - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 26 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька В.М.Колодійчук О.В. Умнова І.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795581 Справа № 285/620/13-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41388991 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40334765

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., ШтеликС.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором від 27 грудня 2007 року, згідно з умовами якого вона отримала кредит у сумі 265 тис. доларів США строком до 26 грудня 2014 року зі сплатою 12,9 % річних, унаслідок чого станом на 2 липня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., що підлягає стягненню в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який згідно з договором поруки від 27 грудня 2007 року зобов'язався відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - ТОВ «Кей-Колект») та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора, яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року, позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором від 27 грудня 2007 року станом на 2 липня 2010 року у розмірі 2 404 880 грн 97 коп., з яких: кредитна заборгованість у розмірі 257 637 доларів 37 центів США, що еквівалентно 2 037 576 грн 67 коп., заборгованість по процентах у розмірі 41 764 доларів 36 центів США, що еквівалентно 330 301 грн 79 коп., пеня у розмірі 36 502 грн 51 коп. і 500 грн. У задоволенні позову до ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині вимог до ОСОБА_3 скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кей-Колект» відмовити. Отже, судові рішення в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_4 не оскаржуються, тому в касаційному порядку не переглядаються (ст. 335 ЦПК України). Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи частково позов ТОВ «Кей-Колект» до ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка порушила умови кредитного договору, допустила кредитну заборгованість. Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що ОСОБА_3 не довела, що кредит не отримувала, оскільки згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи саме нею підписано договір про надання споживчого кредиту, отже, договір є укладеним з цієї дати, а не з моменту передачі грошей, у зв'язку з чим цей же висновок експертизи про те, що вона не підписувала додаткову угоду до кредитного договору та заявку на видачу готівки у графі «отримувач коштів» значення немає, оскільки вона як позичальник частково виконувала умови договору. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судами встановлено, що 27 грудня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу споживчий кредит у сумі 265 тис. доларів США зі сплатою 12,9 % річних із кінцевим терміном повернення - 26 грудня 2014 року. Того ж дня на забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між банком та ОСОБА_4 було укладено договір поруки, згідно з яким він поручився за належне виконання позичальником усіх зобов'язань за кредитним договором перед банком у повному обсязі. 12 грудня 2011 року між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ УкрСиббанк» укладено договір факторингу за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_3, у зв'язку з чим до ТОВ «Кей-Колект» перейшли всі права нового кредитора (ст. 512 ЦК України), яке у судовому засіданні після заміни позивача у справі у порядку процесуального правонаступництва, підтримало позов у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених кредитним договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Апеляційний суд не врахував, що згідно з ч. 4 ст. 338 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи. Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції в ухвалі від 13 серпня 2014 року зазначив про необхідність перевірки фактичних обставин, які стосуються як укладення кредитного договору, так і отримання грошових коштів.При цьому також вказував на необхідність встановити дійсний розмір кредитної заборгованості з урахуванням заперечень відповідача, дослідити первинну бухгалтерську документацію. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначала, що кредит вона мала намір взяти для розвитку бізнесу її батька, уклала договір, проте її батько помер, тому в подальшому кредитні кошти фактично не отримувала й підписи у заявках про їх отримання та квитанціях їй не належать, кредит не погашала. Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 4 червня 2015 року, призначеної після скасування попередніх судових рішень судом касаційної інстанції, експертами встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у договорі про надання споживчого кредиту від 27 грудня 2007 року виконані самою ОСОБА_3, а підписи від її імені в додатковій угоді до кредитного договору від 10 березня 2009 року та в заявках на видачу готівки і графах «підпис отримувача» виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу; висновок експерта не має переваг перед іншими засобами доказування, також підлягає дослідженню і перевірці. У порушення вимог ст. ст. 10, 57, 60, 212-214 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не дав правової оцінки висновку проведеної у справі експертизи, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, взявши за основу висновок експертизи лише в частині підписання кредитного договору, проте правових висновків в іншій частині висновку експертизи належним чином не зробив, унаслідок чого дійшов суперечливих висновків та основаних на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України. На порушення вимог ст. ст. 10, 11, 60, 212-214, 315 ЦПК України апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з'ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішенні, допустив неповноту у з'ясуванні таких обставин, не встановив дійсній розмір кредитної заборгованості, якщо дійшов висновку про укладеність договору, і з урахуванням заперечень відповідачки не дослідив первинну бухгалтерську документацію на підтвердження видачі готівки позичальнику, а також погашення кредиту; не вказав, які докази підтверджують часткове виконання нею умов договору. Також апеляційний суд не дав належної правової оцінки твердженням представника ТОВ «Кей-Колект» про втрату первинної бухгалтерської документації, оскільки відсутні підтвердження цих доводів, а, крім того, факт видачі кредиту та розмір кредитної заборгованості згідно з вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України має довести саме позивач. Встановлення зазначених обставин має важливе юридичне значення, оскільки саме цими обставинами, докази чого на їх підтвердження позивач не надав, він та суд обґрунтували те, що відповідач частково виконувала умови кредитного договору, що вона заперечувала. Посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові № 6-63 цс 12 від 11 липня 2012 року, безпідставне, оскільки у зазначеній постанові відмовлено в задоволенні заяви про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстав відсутності неоднакового застосування судами норм права, а тому вона не може бути покладена в основу судових рішень як правова позиція, яка обов'язкова до застосування (ст. 360-7 ЦПК України). Крім того, у вказаній справі, яка була предметом перегляду Верховним Судом України, встановлено, що позичальник кошти отримала шляхом перерахування банком готівки на її позичковий рахунок, які вона у той же день зняла з рахунку. У цій справі фактичні обставини зовсім інші, на що апеляційний суд уваги не звернув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду в частині вимог до ОСОБА_3 не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_5, задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року в частині позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько О.В.Закропивний С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795311 Справа №212/431/11 Провадження №22-ц /772/2932/2015 ОКРЕМА ДУМКА 02 листопада 2015 року судді Апеляційного суду Вінницької області Іващука В.А. відносно ухвали апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей - Колект» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до частин 2 та 3 статті 19 ЦПК України при прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засіданні, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення. Вважаю за необхідне скористатись вказаною нормою процесуального права та викласти окрему думку стосовно постановленої ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року у цій справі. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року позов ТОВ «Кей-Колект» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей-Колект» заборгованість за кредитним договором №11279859000 від 27 грудня 2007 року станом на 02 липня 2010 року в розмірі 2404880 грн. 97 коп., з яких: - 257637,37 дол. США, що еквівалентно 2037576,67 грн. - кредитна заборгованість, - 41764,36 дол. США, що еквівалентно 330301,79 грн. - заборгованість по процентах, - 36502,51 грн. і 500,00 грн. - пеня, а також стягнуто 1700,00 грн. судового збору і 120,00 грн. витрат на ІТЗ розгляду справ. У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на це рішення У скарзі просила скасувати рішення в частині стягнення з неї заборгованості по кредиту та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову задоволенні позову до неї. В іншій частині оскаржуване рішення просила залишити без змін. Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 вересня 2015 року суду залишено без змін. З ухвалою апеляційного суду як і з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову до ОСОБА_1 я погодитись не можу через наступне. Безспірними обставинами у справі є те, що ОСОБА_1 підписала з ПАТ «УкрСиббанк» договір № 11279859000 від 27 грудня 2007 року про надання їй споживчого кредиту на суму 265 000,00 доларів США до 26 грудня 2014 року. Разом із тим, ОСОБА_1 заперечується, що вона підписувала Додаткову угоду №1 від 10.03.2009 року (а.с.40 том 4). Цей факт підтверджується висновком експертів (а.с.85 том 4). ОСОБА_1 заперечує той факт, що вона за підписаним нею договором насправді отримувала кредитні кошти, а тому вказує на відсутність правових підстав для стягнення цих коштів з неї. Доказуючи ці обставини вона заявляла клопотання про проведення почеркознавчої експертизи у документах на отримання кредитних коштів (заяви про отримання готівки). Висновок експертизи підтвердив факт, що ОСОБА_1 заяв про видачу готівки банку не писала, що відповідно є доказом того, що вона не отримувала готівку (а.с.37-57 том 3). Вважаю, що апеляційному суду слід було погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, що борг за кредитним договором дійсно частково сплачено і зокрема сплачено саме відповідачем ОСОБА_1 Слід погодитись із доводами апеляційної скарги про те, що належними доказами у підтвердження вказаних обставин є не довідка - розрахунок боргу, а первинні бухгалтерські документи яких позивач суду не надав. Отже, доводи представника позивача про те, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, оскільки могла їх отримати без встановленого порядку видачі коштів згідно з поданими заявами про видачу готівки, є лише припущенням на відміну від наявних доказів наданих суду ОСОБА_1 Згідно з положенням частини 4 статті 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому наведені представником позивача припущення щодо отримання ОСОБА_1 кредитних коштів не підтверджують цього факту. Доводи представника позивача про те, що оскільки згідно з наявними у банку доказами ОСОБА_1 частково оплатила борг, що є доказом отримання нею кредитних коштів, то в цій частині слід застосовувати належні докази у справі, яких на підтвердження цього факту позивачем суду не надано. Не можу погодитись також з висновком колегії суддів апеляційного суду у більшості її складу щодо застосування положень закону про укладення договору (загальних положень, стаття 638 ЦК України), момент укладення договору (стаття 640 ЦК України) до встановлених обставин, оскільки за змістом заперечень відповідача ОСОБА_1 остання не оспорює дійсність укладеного нею кредитного договору, факт його підписання. Спірне питання витікає із виконання укладеного кредитного договору, оскільки вона заперечує факт отримання кредитних коштів за цим договором. Виходячи із цього, застосування правової позиції Верховного Суду України у справі №6-63цс12 від 11 липня 2012 року, на яку колегія суддів посилається, як на таку, що підлягає застосуванню до встановлених обставин, за якою, зокрема слід вирішувати справу, не можна визнати обґрунтованим, оскільки у даній справі йдеться про спірні відносини з приводу виконання договору, підстав для виконання й відповідальності, а не про відносини щодо недійсності укладеного кредитного договору. Той факт, що ОСОБА_1 не зверталась з позовом про визнання кредитного договору чи окремих його положень недійсним не має правового значення для вирішення цієї справи, а тому таке посилання колегії суддів у обгрунтування законності ухваленого рішення є безпідставним. Виходячи із вказаного вище, є всі підстави для висновку про недоведеність заявлених вимог до ОСОБА_1, через що у задоволенні позову до неї слід було відмовити у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог. Отже, підписуючи вказану ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2015 року я не погоджуюсь з нею, вважаю її такою, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах, незаконною, а рішення суду у цій справі вважаю мало бути ухвалено протилежним за змістом, а саме у задоволенні позову до ОСОБА_1 слід було відмовити через недоведеність заявлених до неї матеріально - правових вимог. Суддя Апеляційного суду Вінницької області /підпис/ В.А. Іващук Згідно з оригіналом Суддя В.А. Іващук http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53213961

Если банк не выполнил Ваше платежное поручение в иностранной валюте, Вы вкладчик или кредитор банка? http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2770&page=285#entry114447 Справа № 523/9304/15-ц Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2016 року Суворовський районний суд міста Одеси у складі: головуючого судді Гудіной Н. І., при секретарі Мельніченко Г. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публичного акціонерного товариства «УкрСиббанк»,про захист прав споживачів та про зобовязання виконати платіжне доручення в іноземній валюті від 12 лютого 2015 року ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив зобовязати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті від 12.02.2015 року, перерахувати з банківського поточного рахунку № 26208195671101, якій відкритий в ПАТ «УкрСиббанк» на банківський рахунок ОСОБА_1 поточний рахунок № 26209041183515 в ПАТ«Ощадбанк» (ЄДРПОУ 00032129, МФО 300465, SWIFT-код (BIC cod)COSBUAUKODE) 20 952,00 доларів США. В обґрунтування позову вказав, що на його ім'я в ПАТ «УкрСиббанк» у 2008 році був відкритий банківський поточний рахунок № 26208195671101 у валюті долари США. Так у період з 17 жовтня 2008 року по 19 вересня 2012 року позивач вносив на банківський (поточний) рахунок № 26208195671101 грошові кошти на суму 20 952,00 доларів США. 12 лютого 2015 року платіжним дорученням позивач ініціював переказ грошових коштів в сумі 20 952,00 доларів США на свій поточний рахунок № 26209041183515 відкритий в ПАТ «Ощадбанк». Але відповідач не виконав перерахування вказаних коштів, чим порушив права позивача як споживача фінансових послуг. Представник позивача у судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, надав суду заяву про підтримання позовних вимог в повному обсязі, та проханням розглядати справу у його відсутність. Відповідач до судового засідання не з'явився, повідомлений про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Виходячи з наведеного суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін. Вивчивши матеріали справи, суд встановив, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Судом встановлено, що 19.09.2008 року позивачу було відкритоу відділенні № 252 місто Одеса АКІБ «УкрСиббанк» банківський поточний рахунок №26208195671101 18 грудня 2009р. в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців зареєстровані змини до установчих документів АКІБ « УкрСиббанк», відповідно до яких банк змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство « УкрСиббанк», скорочено ПАТ «УкрСиббанк» Позивач на підтвердження своїх доводів надав до суду квитанції, відповідно до яких, починаючі з 17 жовтня 2008 року по 19 вересня 2012 року, він поповнював поточний рахунок № 26208195671101, який належить позивачу, на суму 20 952,00 (двадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят два) доларів США. 12 лютого 2015 року платіжним дорученням в іноземній валюті ОСОБА_1 ініціював переказ грошових коштів в сумі 20 952,00 доларів США з свого поточного рахунку №26208195671101, відкритий в ПАТ «УкрСиббанк»на свій поточний рахунок № 26209041183515, відкритий в ПАТ «Ощадбанк». Відповідач до суду не надав підтвердження виконання даного доручення, також ПАТ «УкрСиббанк» не надав до суду доказів або заперечень щодо виконання даного зобов'язання. У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України договори є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. Згідно з ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаї в ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається якщо інше не встановлене договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами. Відповідно до ст.ст.627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ст.638 ЦК України та ст.180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов). Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та закону. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 ЦК України). Відносини між банком та клієнтом (володільцем банківського рахунка) щодо укладення договору банківського рахунка та здійснення операцій за рахунком клієнта урегульовано положеннями глави 72 ЦК України. Відповідно до ст.1066 ЦК України, між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1О, був укладений банківський (поточний) рахунок в іноземній валюті (долар США) за № 26208195671101, на який позивач вніс долари США на загальну суму 20 952,00 (двадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят два) доларів США 00 центів, починаючи з 17 жовтня 2008 року по 19 вересня 2012 року. Згідно з ч. 1, 3 ст.1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Відповідно до ч. 3 ст.1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Відповідно до ст.1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Згідно з ст. 1071 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок списання коштів з рахунку клієнта, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Відповідно до статті 1089 ЦК України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Згідно із ч.3 ст.1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Статтею 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що діяльність зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Клієнт (в даному випадку позивач) є власником наявних у нього на рахунку грошових коштів, і яке (права власності) є непорушним в силу приписів ст.41 Конституції України. Відповідно до п.7.1.2. ст.7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Оскільки відповідач не надав належних та допустимих доказів у вигляді первинних документів щодо списання грошових коштів з поточного рахунку № 26208195671101, який відкритий в ПАТ "УкрСиббанк", з письмового дозволу позивача - ОСОБА_1, на загальну суму 20 952 (двадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят два ) доларів США 00 центів, клопотань про витребування таких доказів не заявляв, заперечень на позов не надавав, суд вважає з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів та на підставі статейст.15, 16, 526, 1066, ч.3 ст.1068, 1071, 1073, 1074 , 1089 ЦК України, що позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог і вони підлягають задоволенню у повному обсязі Керуючись статями13, 55 Конституції України, ст.15, 16, 526,1066, ч.3 ст.1068, 1071, 1073, 1074 , 1089 ЦК України, Закону України Про захист прав споживачів , ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», статтями 1, 2, ч.5. ст.14 ст.10,11,60,64,209,212-215,218 ЦПК України,суд- ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Публичного акціонерного товариства «УкрСиббанк»,про захист прав споживачів та про зобовязання виконати платіжне доручення в іноземній валюті від 12 лютого 2015 року - задовольнити. Зобовязати Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (61005, м. Харків, пр. Московський, 60, ЄДРПОУ 09807750) з банківського (поточного) рахунку № 26208195671101, який відкритий в Публічному акціонерному товаристві "УкрСиббанк" перерахувати на банківський поточний рахунок № 26209041183515 який відкритий в Публічному акціонерному товариству«Ощадбанк» (ЄДРПОУ 00032129, МФО 300465, SWIFT-код (BIC cod)COSBUAUKODE) та належить ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 20 952 (двадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят два ) доларів США 00 центів Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (61005, м. Харків, пр. Московський, 60, ЄДРПОУ 09807750) на користь держави судовий збір 487 грн. 20 коп. Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку через Суворовський районний суд міста Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-ти денний строк з дня отримання рішення. Суддя- http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56303472

№ 6-22947ск15 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоКузнєцова В.О.,суддів: Наумчука М.І., Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору, стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»; банк) про визнання недійсним кредитного договору від 28 березня 2008 року, укладеного між нею та банком в особі філії Інгулецького відділення № 7856, та стягнення з банку на її користь коштів у сумі 68 000 грн, сплачених на виконання умов договору. На обґрунтування вимог ОСОБА_6 посилалася на те, що 28 березня 2008 року між нею та банком укладений кредитний договір № 5126. На забезпечення виконання умов вказаного договору між ними укладений договір застави майна, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Тищенко О.І. Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику на умовах цього договору кредит у сумі 68 000 грн. Згідно із п. 1.3 кредитного договору кредит надається готівкою в національній валюті. Умовами отримання кредиту позичальником є укладення договору застави майна, укладення страхування майна. Ці умови позивачем виконані. Після чого розпорядженням бухгалтерії банку від 28 березня 2008 року було вирішено в рахунок дозволеного кредиту, згідно з кредитним договором від 28 березня 2008 року № 5126, надати ОСОБА_6 з позичкового рахунку № НОМЕР_4 кредит в сумі 68 000 грн. Однак банк свої зобов'язання не виконав, чим порушив умови даного договору. Для виконання зобов'язань та в рахунок їх погашення за кредитним договором від імені позивача було сплачено кошти у сумі 68 000 грн, що становить тіло кредиту. Тому позивач вважала, що наявні підстави для визнання кредитного договору недійсним та повернення сплачених коштів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судами встановлено, що 27 березня 2008 року між ОСОБА_9 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець) укладений біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до умов якого продавець продав покупцю транспортний засіб марки Т-25А, рік випуску 2007, заводський № НОМЕР_5, № двигуна НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 8). Продавець продав транспортний засіб покупцю за 78 200 грн. 28 березня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 5126, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору кредит у сумі 68 000 грн, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит у сумі 68 000 грн, сплатити відсотки за користування кредитом 15 % річних та комісійні винагороди в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором (т. 1, а. с. 9-12). Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається на 36 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 березня 2011 року. Кредит надається готівкою в національній валюті із кредитного рахунку позичальника для здійснення оплати за новий транспортний засіб Т-25А за договором купівлі-продажу від 27 березня 2008 року, укладеним між позичальником та продавцем транспортного засобу. Згідно із заявою, датованою 27 березня 2008 року, ОСОБА_6 просила банк видати їй кредит у сумі 68 000 грн строком на 36 місяців зі сплатою 15 % річних для купівлі транспортного засобу (т. 1, а. с. 138). 28 березня 2008 року розпорядженням бухгалтерії банку в рахунок дозволеного кредиту, згідно з кредитним договором від 28 березня 2008 року № 5126, було вирішено надати ОСОБА_6 з позичкового рахунку № НОМЕР_4 кредит у сумі 68 000 грн (т. 1, а. с. 170). Відповідно до видаткового касового ордера № 2203 ОСОБА_6 було видано 68 000 грн, що було завірено підписами сторін (т. 1, а. с. 31). 28 березня 2008 року між банком та ОСОБА_6 укладено договір застави майна № 5126, відповідно до п. 1.1 якого заставодавець ОСОБА_6 з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що виникають із кредитного договору від 28 березня 2008 року № 5126, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності (т. 1, а. с. 33-36). Предметом застави за цим договором є транспортний засіб Т-25А, 2007 року випуску, заводський № НОМЕР_5, двигун № НОМЕР_1, реєстраційний № НОМЕР_2. Право власності на майно підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_6, виданим підрозділом Держтехнагляду в Софіївському районі від 28 березня 2008 року згідно із біржовим договором купівлі-продажу транспортного засобу від 27 березня 2008 року № 037А, що передано в заставу, складає 78 200 грн. На період дії кредитного договору заставне майно залишається в користуванні заставодавця. Відповідно до довідки банку від 30 вересня 2010 року філія Інгулецьке відділення № НОМЕР_3 «Ощадбанк» повідомила про погашення кредиту за кредитним договором від 28 березня 2008 року № 5126 ОСОБА_6 у розмірі 68 000 грн (тіло кредиту) (т. 1, а. с. 115, 116). Згідно із листом від 23 травня 2013 року № 98-38-13 Великоолександрівською міжрайонною прокуратурою розглянуто звернення ОСОБА_6 від 20 травня 2013 року щодо неправомірних дій директора Приватного підприємства «Т.І.К» ОСОБА_10, пов'язаних з отриманням 28 березня 2008 року кредиту в Криворізькій філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України». Встановлено, що факти, викладені в зверненні, на даний час досліджуються слідчим відділенням Великоолександрівського РВ УМВС України в Херсонській області при проведенні досудового розслідування за кримінальним провадженням стосовно вказаної особи за ст. 190 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_6 від 10 травня 2013 року. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснює Великоолександрівська міжрайонна прокуратура. За таких обставин підстав для вжиття заходів прокурорського реагування за зверненням ОСОБА_6 від 20 травня 2013 року не вбачається (т. 1, а. с. 118). Відповідно до висновку судового експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області Коверніченко Л.Р. підписи від імені ОСОБА_6, які розташовані в графах: «підпис позичальника» «Л.Ф. Беззуб» кредитного договору від 28 березня 2008 року № 5126; «позичальник» в додатку 2 до договору від 28 березня 2008 року № 5126, виконані ОСОБА_6; підписи від імені ОСОБА_6, розташовані в графах: «Підпис позичальника» заяви від 27 березня 2008 року; «прізвище та підпис позичальника» кредитної заявки від 27 березня 2008 року, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою. Рукописні записи, розташовані в графах: заяви від 27 березня 2008 року; кредитної заяви від 27 березня 2008 року (крім рукописних записів, виконаних друкованим почерком та розташованих в графах «2.1. Паспортні дані», «Відомості про освіту та зайнятість позичальника» даного документа, виконані не ОСОБА_6, а іншою особою (т. 1, а. с. 111-114). Відповідно до висновку від 24 липня 2014 року № 1077-14 судової почеркознавчої експертизи у цивільній справі № 201/15850/13-ц, виконаного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_12, підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордера від 28 березня 2008 року № 2203, - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису (т. 1, а. с. 237-245). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що низка укладених позивачем договорів фактично спростовують її твердження про відсутність будь-яких юридичних правовідносин між сторонами, що випливають із кредитного договору, позивачем на надано суду безспірних доказів не укладення нею оспорюваного договору, при цьому вказали, що порушення однією із сторін істотних умов договору є підставою для його розірвання згідно зі ст. 651 ЦК України, а не визнання недійсним договору, який не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод позивача, оскільки укладений з метою оплати придбаного нею за договором купівлі-продажу транспортного засобу, тому вважав, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів. Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205-210, 640 ЦК України тощо). Договір позики є реальною угодою і вважається укладеним з моменту передання грошей. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору без передання грошей не породжує в майбутньому обов'язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей. Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Звертаючись з позовом, ОСОБА_6 посилалася на те, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором (т. 1 а. с. 160-162). У справі, яка переглядається, встановивши, що умовами договору передбачено видачу кредиту готівкою, підпис від імені ОСОБА_6 в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордера від 28 березня 2008 року № 2203, - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою з наслідуванням її справжнього підпису, суди попередніх інстанцій на порушення ст. ст. 213, 214, 303, 304 ЦПК України не визначилися із правовідносинами сторін, які випливають із встановлених обставин, та правовими нормами, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, не врахували зміст ст. 1051 ЦК України, яка надає право позичальнику оспорити договір на тій підставі, що грошові кошти насправді не були ним отримані, та помилково вважали, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, позов з підстав, на які посилався позивач, не розглянули. Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому оскаржувані рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В.О. Кузнєцов М.І. Наумчук О.В. Кадєтова С.О. Карпенко Г.І. Мостова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55612609 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/45577702 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42692536 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40727181

Визнати дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні платіжною карткою кредиткою «Універсальна» № 4149 4378 1095 2166, виданої на ім'я ОСОБА_1 - неправомірними. Визнати транзакції щодо переказу 21 квітня 2015 року коштів у сумі 5257,2 та 4311, 84 грн. з кредитної картки ПАТ КБ «ПриватБанк» № 4149 4378 1095 2166, виданої на імя ОСОБА_1 - нечинними. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) кошти в сумі 9569,04 грн., а також нараховані на суму боргу відсотки, штраф і пеню, шляхом відновлення їх на картковому рахунку. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=549&page=7#entry159984

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 545/2455/15-ц Номер провадження 22-ц/786/433/16Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2016 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Триголова В.М. суддів: Буленка О.О., Бондаревської С.М. секретар: Діхтяр Т.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про захист прав споживача фінансових послуг. В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Полтапвського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано дії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в частині невиконання банківських послуг при користуванні платіжною карткою кредиткою «Універсальна» № 4149 4378 1095 2166, виданої на ім'я ОСОБА_2 - неправомірними. Визнати транзакції щодо переказу 21 квітня 2015 року коштів у сумі 5257,2 та 4311, 84 грн. з кредитної картки Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» № 4149 4378 1095 2166, виданої на імя ОСОБА_2 - нечинними. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» повернути ОСОБА_2 кошти в сумі 9569,04 грн., а також нараховані на суму боргу відсотки, штраф і пеню, шляхом відновлення їх на картковому рахунку. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» на користь держави 243,60 грн судового збору. Не погодившись з вказаним рішенням районного суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просять його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2015 року відхилити, а рішення залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанці встановлено, що позивачка є користувачем картки/рахунку № 4149 4378 1095 2166 (дійсна до 07.16.) виданої ПАТ КБ «Приватбанк». 21 квітня 2015 року з картки/рахунку позивачки № 4149 4378 1095 2166 було здійснено дві несанкціоновані транзакції на суму 5257 грн.20 коп. та 4311 грн. 84 коп.. через мережу Іnternet, про що дізналася з SMS-повідомлення банку. Позивачка, одразу ж, звернулася на гарячу лінію ПАТ КБ «Приватбанк» із відповідною заявою у звязку із двома несанкціонованими транзакціями (5257,2 грн. та 4311, 84 грн.) по рахунку її картки № 4149 4378 1095 2166. Оператор повідомив, що операцію із карткою вчинили «шахраї», і звернення буде розглядатися службою безпеки банку. Про наслідки чого повинні повідомити протягом двох місяців. Однак, до цього часу, від банку на адресу позивачки не надійшло змістовної відповіді про стан розгляду мого звернення, несанкціоновані транзакції не скасовані, грошові кошти на картці/рахунку не відновлені. 23 квітня 2015 року слідчим СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області зареєстрована заява ОСОБА_2 про кримінальне правопорушення, про те, що 21 квітня 2015 року невідома особа з корисливих мотивів з метою заволодіння чужим майном заволоділа грошовими коштами в сумі 9569,04 грн., шляхом зняття через мережу Іnternet з картки/рахунку № 4149 4378 1095 2166 відповідної суми, чим завдано матеріальної шкоди. У звязку із бездіяльністю банку щодо відміни несанкціонованих транзакцій, позивачка повторно, звернулася до відповідача вже із письмовою заявою від 19 травня 2015 року, в якій вдруге, звернула увагу банку на те, що 21 квітня 2015 року з її кредитної картки № 4149 4378 1095 2166 шахрайським способом через мережу Інтернет було здійснено переказ грошових коштів у сумі 9569 грн. 04 коп. (5257,2 грн. та 4311, 84 грн.), про що дізналася з SMS-повідомлення банку та одразу зателефонувала на гарячу лінію з проханням заблокувати картку й анулювати чи заблокувати платежі, яких позивачка не здійснювала. Кредитна картка була заблокована, але платіж не анульовано. При цьому, заяву на розблокування карткового рахунку для його використання в мережі Іnternet позивачка не подавала, своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Листом від 05.07.015 № 20.1.0.0.0/7-20150625/2882 банк повідомив ОСОБА_2 про проведення претензійної роботи по правилам міжнародних платіжних систем за результатами якої буде надана обґрунтована відповідь. При цьому, несанкціоновані транзакції скасовані не були. 12 серпня 2015 року позивачу від банку надійшло SMS-повідомлення такого змісту: «Ви подали заявку на повернення 5257,2 грн. На жаль у рамках платіжних систем сума не може бути повернута». Також, 13 серпня 2015 року від банку надійшло, ще одне, SMS-повідомлення наступного змісту: «Ви подали заявку на повернення 4311,84 грн. На жаль у рамках платіжних систем сума не може бути повернута». Таким чином, банк, без наведення обґрунтованих, передбачених законом чи договором, підстав, відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування несанкціонованих транзакції на суму 9569 грн. 04 коп. Відповідно до ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовими вважаються такі послуги: банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Статтями 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість обслуговування…, звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлення відповідальності суб'єктів переказу, а також визначення загального порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами встановлено Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Згідно ст. 40-1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», еквайр та емітент повинні проводити моніторинг з метою ідентифікації помилкових та неналежних переказів, суб'єктів помилкових та неналежних переказів та вжиття заходів із запобігання або припинення зазначених переказів. Моніторинг має проводитися постійно за параметрами, встановленими правилами відповідної платіжної системи. Відповідно до ст. 37-1 вищевказаного Закону, для встановлення правомірності переказу еквайр, за результатами моніторингу або в разі опротестування переказу держателем, емітентом або платіжною організацією платіжної системи, має право призупинити завершення переказу на час, передбачений правилами відповідної платіжної системи, але не більше ніж на дев'яносто календарних днів. Згідно п. 8 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 року визначено, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Відповідно до п. 9 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 р. користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Пункт 10 Розділу 6 Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затверджених Постановою правління НБУ № 705 від 05.12.2014 року встановлено, що банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України "Про звернення громадян". Матеріалами справи підтверджено, що 21 квітня 2015 року з картки/рахунку позивачки № 4149 4378 1095 2166 було здійснено дві несанкціоновані транзакції на суму 5257 грн. 20коп. та 4311 грн. 84 коп.. через мережу Іnternet, про що дізналася з SMS-повідомлення Банку. Цього ж дня позивачем здійснено телефонний дзвінок за телефонним номером ПАТ КБ «Приватбанк» з відповідною заявою у звязку із двома несанкціонованими транзакціями (5257,2 грн. та 4311, 84 грн.) по рахунку моєї картки № 4149 4378 1095 2166. Позивач вказує, що не подавала заяв на розблокування карткового рахунку для його використання в мережі Інтернет, а також в системі Приват-24, на підтвердження своїх вимог надала документи щодо звернення до Банку та правоохоронних органів. При цьому, колегія суддів бере до уваги Лист від 05.07.015 № 20.1.0.0.0/7-20150625/2882, в якому ПАТ КБ «ПриватБанк» фактично погодився з тим, що використання оформленої на ім'я позивача платіжної картки в мережі Інтернет було здійснено третіми особами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. За правилом ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст.ст. 15,16 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: зокрема визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Встановивши зазначені обставини справи та здійснивши аналіз правових норм, що регулюють дні правовідносини, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачем порушено законодавство про захист прав споживачів, положення договору про надання банківських послуг, приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, що свідчить про порушення прав позивача як споживача фінансових послуг. Також суд прийшов до правильного висновку, що несанкціонована позивачем транзакція щодо переказу коштів з кредитної карти у сумі 9569 грн. 04 коп.. не відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦКУ, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, суперечить ч. 3 ст. 203 ЦКУ, яка встановлює, що волевиявлення учасника правочину має бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Таким чином, вірно задоволені вимоги позивачки про визнання неправомірними дій ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині невиконання умов Договору про надання банківських послуг при користуванні платіжною картою кредитка «Універсальна», виданої на ім'я позивача; нечинною транзакцію щодо переказу 21.04.2015 року коштів з кредитної картки ПАТ КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 у сумі 9569 грн. 04 коп. та зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути позивачу кошти у сумі 9569 грн. 04 коп., а також нараховані на суму боргу відсотки, штраф і пеню,шляхом відновлення їх на картковому рахунку. Як встановила колегія суддів, такий висновок місцевого суду є правильним, оскільки суд дійшов його після повного, всебічного та об"єктивного з"ясування фактичних обставин справи, прав та обов"язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні, оскільки апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування. Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"- відхилити. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08 грудня 2015 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: В.М. Триголов Судді: О.О. Буленко ОСОБА_3 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55257744 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54276893 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53167901 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49756345

Вы правы. В заботе о ближнем, главное - не перестараться … с телеканалом. http://www.1tv.ru/news/world/263175 У Х В А Л А про забезпечення адміністративного позову 25 березня 2014 року м. Київ № 826/3456/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю., розглянувши клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення до товариства з обмеженою відповідальністю «Торсат» щодо тимчасового припинення ретрансляції в багатоканальних телемережах іноземних програм «Первый канал. Всемирная сеть» (ОАО «Первый канал»), «РТР-Планета», «Российский Информационный канал «Россия-24» (ВГТРК «Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания»), «НТВ Мир» (ОАО «Телекомпания НТВ»),- В С Т А Н О В И В: З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення до товариства з обмеженою відповідальністю «Торсат» про визнання такими, що не відповідають Законам України та Європейській конвенції відповідні іноземні програми. 24.03.14 р. до суду позивачем подано клопотання про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, в якому позивач просить тимчасово припинити ретрансляцію в багатоканальних телемережах іноземних програм «Первый канал. Всемирная сеть» (ОАО «Первый канал»), «РТР-Планета», «Российский Информационный канал «Россия-24» (ВГТРК «Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания»), «НТВ Мир» (ОАО «Телекомпания НТВ») до вирішення справи по суті. В обґрунтування клопотання про вжиття заходів забезпечення позову позивач зазначив, що зазначені програми мають на меті пропагандистський вплив на свідомість громадян України з метою розпалювання національної ворожнечі на ґрунті політичних подій. Відповідно до статті 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки є однією із найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу. Згідно статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки» національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам, зокрема, у сфері забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки. Загрози національній безпеці визначаються даним законом як наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України. Інформаційна безпека України, як один із видів національної безпеки, означає захист національного інформаційного простору України від розповсюдження спотвореної або забороненої для поширення за конодавством України інформаційної продукції. Статтею 3 Закону України «Про інформацію» визначено, що основними напрямами державної інформаційної політики є, зокрема, забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, забезпечення інформаційної безпеки України. Відповідно до статті 28 Закону України «Про інформацію» інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини. Згідно статті 42 Закону України «Про телебачення та радіомовлення» ретрансляція телерадіопрограм та передач, зміст яких відповідає вимогам Європейської конвенції про транскордонне телебачення, на території України не обмежується. Суб'єкт господарювання, який перебуває під юрисдикцією України, має на меті здійснювати ретрансляцію і отримав на це дозвіл від правовласника (виробника), який не підпадає під юрисдикцію країни, що входить до Європейського Союзу, або країни, яка ратифікувала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, зобов'язаний адаптувати зміст призначених для ретрансляції програм до вимог законодавства України. Відповідно до статті 4 Європейської конвенції про транскордонне телебачення, ратифікованої із заявою та застереженням Законом України N 687-VI (687-17) від 17.12.2008 року, сторони забезпечують свободу самовираження й інформації відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантують свободу прийому й не обмежують ретрансляцію на своїх територіях програмних послуг, які відповідають умовам цієї Конвенції. Як вбачається з матеріалів справи, до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, яка є єдиним органом державного регулювання діяльності у сфері телебачення та радіомовлення незалежно від способу розповсюдження телерадіопрограм і передач, на підставі власного рішення від 01.03.2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», введеного в дію Указом виконуючого обов’язки Президента України від 02.03.2014 року №189/2014, звернулась Рада національної безпеки і оборони України з вимогою невідкладного розгляду питання щодо інформаційної безпеки України. За результатами офіційного моніторингу телерадіопрограм «Первый канал. Всемирная сеть» (ОАО «Первый канал»), «РТР-Планета», «Российский Информационный канал «Россия-24» (ВГТРК «Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания»), «НТВ Мир» (ОАО «Телекомпания НТВ») встановлено ряд порушень вимог чинного законодавства, що проявляються в пропаганді і закликах до зміни конституційного ладу в Україні та її територіальної цілісності. Відповідач не є телерадіоорганізацією чи провайдером програмної послуги, а являється дистриб’ютором іноземних програм «Первый канал. Всемирная сеть» (ОАО «Первый канал»), «РТР-Планета», «Российский Информационный канал «Россия-24» (ВГТРК «Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания»), «НТВ Мир» (ОАО «Телекомпания НТВ») на території України згідно договорів. Виробником зазначених програм є Російська Федерація, якою Європейська конвенція про транскордонне телебачення не ратифікована, а відтак зміст призначених для ретрансляції на території України програм підлягає адаптації до вимог законодавства України, докази наявності яких у суду відсутні. Враховуючи пояснення представників позивача та письмових пояснень ТОВ «Торсат» відповідач не є провайдером програмних послуг та не може фізично припинити ретрансляцію іноземних програм «Первый канал. Всемирная сеть» (ОАО «Первый канал»), «РТР-Планета», «Российский Информационный канал «Россия-24» (ВГТРК «Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания»), «НТВ Мир» (ОАО «Телекомпания НТВ») у зв’язку з чим, суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 59,72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» телерадіоорганізації зобов’язані дотримуватись Законів України та вимог ліцензії, а у разі порушення законодавства про телебачення і радіомовлення юридичними або фізичними особами Національна рада звертається до суду для усунення цих порушень у визначеному законодавством порядку та в її повноваження входить подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення. Відповідно до ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидним є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень. Суд у порядку забезпечення адміністративного позову на підставі ч. 3 ст. 117 КАС України може відповідною ухвалою зупинити дію рішення суб’єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються. Крім того позов може бути забезпечено забороною вчиняти певні дії. Розглянувши клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, судом вбачається існування очевидної загрози порушення інформаційної безпеки держави, що проявляється в поширенні завідомо спотвореної інформації, яка розпалює національну ворожнечу, посягає на права та свободи людини та може привести до безповоротних процесів порушення територіальної цілісності України до вирішення справи по суті. Враховуючи вищевикладене, суд, на виконання вимог законодавства у сфері телебачення і радіомовлення щодо встановлення мір відповідальності та вжиття відповідних санкцій за порушення законодавства, вважає необхідним вжити заходи забезпечення адміністративного позову з метою врегулювання стану захи щеності національних інтересів України в інформаційному се редовищі, за якого не допускається завдання шкоди особі, суспільству, державі через неповноту, несвоєчасність, недостовірність інформації й несанкціоноване її поширення та використання. Керуючись ст.ст. 117, 118, 160 КАС України, суд, - УХВАЛИВ : Задовольнити клопотання Національної ради з питань телебачення та радіомовлення (01601, м. Київ, вул. Прорізна, 2, код ЄДРПОУ 00063928) про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Торсат» (01054, м.Київ, вул. Дмитрівська, 18/24, оф.30, код ЄДРПОУ 30264135) та провайдерів програмних послуг, які уклали угоди із товариством з обмеженою відповідальністю «Торсат» (код ЄДРПОУ 30264135), тимчасово припинити ретрансляцію в багатоканальних телемережах на території України іноземних програм «Первый канал. Всемирная сеть» (ОАО «Первый канал»), «РТР-Планета», «Российский Информационный канал «Россия-24» (ВГТРК «Всероссийская государственная телевизионная и радиовещательная компания»), «НТВ Мир» (ОАО «Телекомпания НТВ») до вирішення справи по суті. Ухвала діє до закінчення розгляду справи по суті та набрання рішення по справі законної сили. Ухвала підлягає негайному виконанню, оскарження ухвали не зупиняє її виконання та не перешкоджає розгляду справи. Ухвалу направити для виконання сторонам у справі. Ухвала може бути пред’явлена до виконання в порядку Закону України “Про виконавче провадження” до 25.03.15 р. Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 5-ти денний строк з дня отримання ухвали апеляційної скарги. Суддя Є.В. Аблов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37822378 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38450009 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53161990

Справа № 336/8212/15-Ц Провадження № 2/336/3950/2015 У Х В А Л А про призначення судової економічної експертизи 17 грудня 2015 року м. Запоріжжя Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Кляшторного В.С., при секретарі Ведмедьовій В.В., за участю представника позивача: ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника позивача адвоката ОСОБА_1 про витребування доказів та призначення судової економічної експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», третя особа: Інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», третя особа: Інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області, про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору. У судовому засіданні 17.12.2015 року представник позивача адвокат ОСОБА_1, заявив клопотання про витребування доказів з ПАТ «Приватбанк» та призначення по справі судової економічної експертизи, для з'ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань. Представник відповідача в судовому засіданні проти заявленого клопотання заперечував, мотивуючи відсутністю необхідності проведення такої експертизи. Вислухавши клопотання, вивчивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, суд приходить до висновку, що для вирішення спірного питання необхідні спеціальні знання, тому суд вважає, що клопотання про призначення судової економічної експертизи підлягає задоволенню, як і клопотання про витребування доказів. На думку суду, відсутні підстави для відмови у задоволенні заявленого клопотання, оскільки кожна сторона має право на надання доказів, на які вона посилається. Якщо такі докази можливо отримати лише в результаті проведення експертизи, суд повинен сприяти в отриманні такіх доказів для забезпечення змагальності процесу. Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст.137 ЦПК України, у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які можуть підтвердити цей доказ. Відповідно до ч. 1ст. 143 ЦПК Українидля з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. В зв'язку з призначенням експертизи, суд відповідно до вимог п. 5 ч. 1ст. 202 ЦПК України, зупиняє провадження по справі на час проведення експертизи. Керуючись ст.ст. 137, 143, 144, 168, п.5 ст. 202 ЦПК України, суд У Х В А Л И В : Клопотання представника позивача задовольнити. Призначити по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк», третя особа: Інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області, про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, судову економічну (бухгалтерсько/фінансово-кредитну) експертизу, на вирішення якої поставити питання: - чи підтверджується документально операція з видачі ОСОБА_3 кредитних коштів за кредитним договором №ZPAAG100000020 від 06.04.2007 року з каси Олександрівського відділення філії ЗРУ ЗАТ «Приватбанк» в сумі 39200 доларів США, відповідно до п. 1.1 кредитного договору? - чи підтверджується відображення на відповідних рахунках і субрахунках за кредитним договором №ZPAAG100000020 від 06.04.2007 року видача ОСОБА_3 кредитних коштів з каси Олександрівського відділення філії ЗРУ ЗАТ «Приватбанк» в сумі 39200 доларів США? - чи підтверджується документально операції зі сплати кредиту та відсотків ОСОБА_3 за кредитним договором №ZPAAG100000020 від 06.04.2007 року? Проведення експертизи доручити Запорізькому відділенню Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (69063, м. Запоріжжя, вул.. Дзержинського, 13). Витребувати з ПАТ КБ «ПриватБанк» наступні документи: 1.Оригінал документу первинної бухгалтерської документації (меморіальний ордер) перерахунку кредиту в безготівковій формі в сумі 39200 доларів США на поточний рахунок позичальника, як доказ виконання пункту 1.1 кредитного Договору №ZPAAG100000020 від 06.04.2007 року; 2.Оригінал документу первинної бухгалтерської документації (заява на видачу готівки), що підтверджує факт видачі кредитних коштів з поточного рахунку позичальника в сумі 39200 доларів США готівкою через касу, згідно пункту 2.1.1 та 7.1 кредитного Договору №ZPAAG100000020 від 06.04.2007 року. 3. Прибуткові касові документи, що підтверджують проведені операції по кредитному Договору №ZPAAG100000020 від 06.04.2007 року, з моменту підписання договору та по 17.12.2015 року, у встановленій відповідності до «Інструкції про касові операції в банках України», затверджених Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року. 4. Належним чином завірену копію Положення про облікову політику касових операцій Філії ЗРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» (затверджену наказом Банку №327 від 09.03.2006 року); 5. Належним чином завірену копію внутрішньобанківського положення про порядок проведення кредитних операцій в іноземній валюті Філії ЗРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк», (Відповідно до вимог пункту 1.11 Положення затвердженого Постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000р. банки зобов'язані розробити та затвердити рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій). 6. Витяг з Книги реєстрації відкритих рахунків (по рахунку, що належить ОСОБА_3) передбаченої Постановою Правління Національного банку України «Про затвердження Переліку документів, що утворюються в діяльності Національного банку України та банків України, із зазначенням строків зберігання від 8 грудня 2004 року №601; 7. Оригінал договору на відкриття поточного рахунку відкритого на імя ОСОБА_3. 8. Документи підтверджуючі виконання положень ч. 2, ч.4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», а також додаток до кредитного договору із зазначенням сукупної вартості кредиту та ефективної відсоткової ставки з підписом Позивача. 9. Документи підтверджуючі розкриття основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу Позивачу з його підписом. Зобовязати ПАТ КБ «ПриватБанк» надати витребувані документи суду для подальшого залучення їх до матеріалів справи. Надати у розпорядження експертів матеріали цивільної справи № 336/8212/15-ц провадження № 2/336/3950/2015. Попередити експертів про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 КК України. Витрати на проведення експертизи покласти на ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: 69014, АДРЕСА_1. Провадження у справі зупинити до отримання висновку експертизи. Суддя В.С. Кляшторний http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54707463 Как вариант - признать недействительным (незаключенным) договор комиссии. То бишь рассматривать отдельно взятый первичный документ - "расчетный документ с незаконными реквизитами" как договор комиссии. Т.е. когда клиент дает деньги банку он просит шота с деньгами сделать банк (зачислисть на счет. передать соседу, обменять на тугрики) за небольшую комиссию банку (комиссия может равняться и нулю). Если клиент договор банковского счета не просил открыть, значит он и не просил на него зачислять деньги. А сам первичный документ с незаконными реквизитами есть недействительный, ну или признается договор комиссии незаключенным потому что стороны не согласовали куда девать деньги (перечислять). Иски такие, канеш, мозхсудьямвыносящие, но в пути собачка может и подрасти - т.е. вдруХ выяснится, что на заявке на переказ наличности подписи левые (т.е. кроме квитанции, которая выдается на руки клиенту надо вытребовать первую часть - заявку), договор банковского счета отсутствовал, сотрудник банка, чья подпесь якобы там в то время уже был уволен и т.п. Единственный момент - сроки исковой давности - но тут можно сослаться на то, что либо о существовании данного дока клиент узнал недавно, либо о незаконности транзакции ему стало известно только после обращения к специалисту. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5916&page=3#entry150487 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5967#entry78564 ПОЗОВНА ЗАЯВА про визнання недійсним договору про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки № ____ від _______ Відповідно положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею другою закону України “Про судоустрій та статус суддів” передбачено, що суд здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Частиною 5 ст.110 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів, можуть пред’являються до суду за вибором позивача, в тому числі, за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України “Про захист прав споживачів” № 1023-XII від 12 травня 1991 року (із змінами та доповненнями), споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів від 12 квітня 1996 року № 5 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 1998 року № 15), встановлено, що оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин, між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово- кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону. Аналіз норм чинного законодавства (ч.5 ст.110 ЦПК України, п.4 Постанови №5 від 12.04.96 Пленуму Верховного Суду України, ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів”), дає підстави для висновку про те, що споживач має право за власним вибором звернутися до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження Відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору. Жоден з цих судів не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви або переслати його іншому суду з мотивів непідсудності. Статтею 192 “Гроші (грошові кошти)” встановлено, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 3 “Кошти в Україні” кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). ______, між _______ банк, надалі за текстом “Відповідач”, та __________, надалі за текстом “Позивач”, був підписаний договір про надання послуг з переказу коштів у вигляді Заяви на переказ готівки №____ року у сумі _____ доларів США (залишається у банку) та квитанції (залишається у клієнта банку). За своєю правовою природою заява на переказ готівки разом із квитанцією є договором про надання послуг на переказ коштів на банківський (поточний) рахунок 2620 шляхом міни (ч.5 ст.715, ст.716 ЦК України) банком від свого імені за рахунок клієнта готівкової іноземної валюти у формі грошових знаків, яка є власністю клієнта (ч.1 ст.2, абз.1 п.2 ч.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”), на послугу у вигляді запису на банківському (поточному) рахунку 2620, тобто на безготівкову іноземну валюту (ст.901, ст.1066 ЦК України, ст.3.2 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”). Статтею 18 “Запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначено, що фінансовим установам під час здійснення (надання) фінансових послуг забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. В тексті договору про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки №____ від _____ року у сумі ______ доларів США відсутній номер банківського (поточного) рахунку 2620 - (ст.1066 ЦК України), а зазначений рахунок №__________, який є анонімним (номерним) рахунком. Володілець цього анонімного (номерного) рахунку невідомий. Тобто, в операційну касу відділення банку (дебет рахунку) готівкова іноземна валюта у сумі _____ доларів США банком не була прийнята, а переказ у сумі _______ доларів на банківський (поточний) рахунок (кредит рахунку) 2620 не був здійснений. ЦК України містить ряд положень, якими передбачено нікчемність правочину, укладеного з недотриманням форми, а саме: ч. 3 ст. 719, ч. 2 ст. 981, ч. 2 ст. 1055, ч. 2 ст. 1059, ч. 2 ст. 1107, ч. 1 ст. 1118, ч. 1 ст. 1257. В жодному кредитному договорі сторони не узгоджували у письмовій формі (ст.1055 ЦК України) оформлення будь-яких квитанцій. Тобто, порядок оформлення будь-яких квитанцій за будь-яким кредитним договором є нікчемним. Якщо позивач не заявляє окремо вимогу про встановлення нікчемності правочину, а посилається на її нікчемність при обґрунтуванні заперечення, суд не вправі посилатися на відсутність рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача мотивувальній частині рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Закон України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів - учасників ринку фінансових послуг і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб - суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами ст.ст.1046 - 1048 ЦК України. (Правова позиція Верховного Суду України у постановах від 30 травня 2012 р. № 6-48цс12, від 18 липня 2012 року № 6-79цс12 доведена до судів в п.8 інформаційного листа №10-1390/0/4-12 від 27.09.12 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ). До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону, якщо інше не передбачено цим Законом (ч.5 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”). Визначення фінансової послуги наведено у п.5 ч.1 ст.1 Закону як операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Перелік видів фінансових послуг міститься у п.8 ч.1 ст.4 Закону, до яких, зокрема, належить переказ коштів. Статтею 6 “Договір про надання фінансових послуг” Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” встановлено, що: 1. Фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб’єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб’єкта підприємницької діяльності; 3) прізвище, ім’я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; 4) найменування, місцезнаходження юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін. Вказаний договір про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки №____ від _______ року у сумі _____ доларів США є недійсним у зв’язку з тим, що відсутні істотні умови договору, передбачені ст.6 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”. В даному договорі про надання фінансових послуг на переказ коштів відсутнє однозначне найменування особи, яка отримує фінансову послугу, також не вказано на дебет або на кредит якого рахунку здійснюється переказ коштів у сумі ______ доларів США. За змістом ч.1 ст.1066 ЦК України, банк виконує за договором банківського рахунка розпорядження клієнта про перерахування відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Зі змісту ст. ст. 1067, 1068 ЦК України, договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами, що відповідають закону та банківським правилам. Банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, у тому числі, банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, а клієнт зобов’язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором. Згідно статті 17 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов’язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, визначено, що документом на переказ готівки, є документ на переказ, що використовується для ініціювання переказу коштів, поданих разом з цим документом у готівковій формі. Вимоги щодо оформлення заяв на переказ готівки на дату вчинення встановлювались “Інструкцією про касові операції в банках України”, затвердженої Постановою Правління НБУ № 337 від 14.08.2003 року (далі - Інструкція), яка регулює взаємовідносини банків з територіальними управліннями Національного банку, іншими банками та клієнтами з цих питань. Згідно п. 2 розділу І вказаної Інструкції касові операції - операції, які здійснює банк, а саме: видача готівки, приймання її та обмін не придатних до обігу банкнот (монет) на придатні до обігу банкноти (монети), банкнот на монети, монет на банкноти, банкнот (монет) одного номіналу на банкноти (монети) іншого номіналу, вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет), валютно-обмінні операції та операції з банківськими металами. До касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку (п. 3 розділу І Інструкції). Главою 1 розділу ІІІ Інструкції передбачено, що до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки, прибутково-видатковий касовий ордер, заява на видачу готівки, прибутковий касовий ордер, видатковий касовий ордер, грошовий чек, а також рахунки на сплату платежів та документи, установлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі. Цією Інструкцією визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки. Бланки касових документів виготовляються згідно з їх зразками друкарським способом або з використанням комп’ютерної техніки з відображенням обов’язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом. Форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов’язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. До обов’язкових реквізитів касових документів, які оформлюються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім перелічених вище), також належать: номер рахунку отримувача та назва банку отримувача. Усі реквізити в касових документах мають бути заповнені згідно з правилами, зазначеними в додатку 14 до цієї Інструкції. Крім обов’язкових, касові документи можуть містити й інші реквізити, потрібні для здійснення окремих операцій з готівкою. Прибуткові, видаткові та прибутково-видаткові касові ордери, заяви на видачу готівки оформляються банком за допомогою технічних засобів із зазначенням номера примірника в правому верхньому кутку або виписуються з використанням копіювального або самокопіювального паперу. У разі використання САБ для оформлення касових документів та відповідно до порядку внутрішнього контролю банк визначає кількість підписів працівників банку, які оформляють, контролюють та виконують касову операцію. Банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи за касовими операціями та визначає систему контролю за їх здійсненням. Відповідно до п. 3 глави 2 розділу ІІІ Інструкції приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється за такими прибутковими касовими документами: за заявою на переказ готівки - від юридичних осіб - резидентів та представництв-нерезидентів для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб’єкта підприємницької діяльності для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком резиденту - суб’єкту підприємницької діяльності; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказу без відкриття рахунку; за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів уповноваженого банку за внутрішньобанківськими операціями тощо. Після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Таким чином, відповідно до п. 3 глави 2 розділу ІІІ Інструкції приймання готівки іноземної валюти від фізичних осіб здійснюється лише за такими прибутковими касовими документами: 1) за заявою на переказ готівки на поточні рахунки; 2) за заявою на переказ готівки вкладні (депозитні) рахунки; 3) за заявою на переказ готівки без відкриття рахунку. В заяві на переказ готівки №___ від ______ року відсутня істотна умова (обов’язковий реквізит) - номер поточного рахунку (банківського рахунку відповідно до ст.1066 ЦК України) – балансовий рахунок 2620, як передбачено це: - ст.1066 ч.3.ст.1068 гл.72 ЦК України; - п.1.37 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”,); - пунктів 1.8, 1.9, 6, 7.1, 7.8, 7.12, 7.13 “Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. №492; - п.2.1.1 “Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України”, яка затвердженого постановою Правління НБУ №566 від 30.12.98; - п.2.3 “Інструкції з бухгалтерського обліку операцій з готівковими коштами та банківськими металами в банках України”, затвердженої постановою Правління НБУ від 20.10.2004 року №495; - п.4 гл.3 розділу III “Інструкції про касові операції в банках України”, затвердженої постановою Правління НБУ №337 від 14.08.04; Тобто, видача готівкової іноземної валюти відповідно до актів цивільного законодавства можлива лише з банківського рахунку клієнта банку (поточного рахунку, клієнтського рахунку, поточного рахунку, балансового рахунку 2620). ______ року позивач не оформляв договір у вигляді заяви на переказ готівки з поточного рахунку-банківського рахунку (балансовий рахунок №2620), та нікому з працівників банку не надавав згоду на оформлення заяви на переказ готівки із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку. Станом на _______ року поточний рахунок не був відкритий на ім’я _______________________. Квитанція №_____ від _______ р. не містить усіх необхідних реквізитів, визначених п.3 глави 2 розділу ІІІ “Інструкції про касові операції в банках України” №337 від 14.08.2003р. Відповідно до вимог глави 72 “Банківський рахунок” ЦК України, п.7.1. ст.7. Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, “Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. №492, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172, банки мають право відкривати своїм клієнтам виключно вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки, до того ж, будь-який банківський рахунок відкривається виключно на підставі договору, який укладається в письмовій формі між банком та клієнтом. Поточними рахунками клієнта згідно Плану рахунків в банках України, затвердженому Постановою правління НБУ №280 від 17.06.2004р. та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004р. за № 919/9518 є рахунки 2620, що призначені для обліку коштів клієнта і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Тобто, рахунок №__________ не є банківським (поточним, клієнтським) рахунком 2620 і до здійснення розрахунково-касових операцій за не має жодного відношення. Відкриття поточного банківського рахунку породжує відповідні цивільно-правові відносини. Тому, використовування в договорі про надання фінансових послуг у вигляді заяви на видачу готівки №__ від _______ р. анонімного (номерного) рахунка №_________ є грубим порушенням актів цивільного законодавства, зокрема ст.1066 ЦК України, ст.18 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Інструкції про касові операції в банках України” затвердженою Постановою правління НБУ №337 від 14.08.2003р, “Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. №492. Відповідно до статті 34 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України дана правова позиція щодо порядку приймання банком готівки відповідно до “Інструкції про касові операції в банках України”, затвердженої постановою Правління Національного банку України, визначена Верховним Судом України обов’язковою та доведена до судів інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 10 інформаційного листа №10-1390/0/4-12 від 27.09.12 “Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов’язань, що виникають із договорів та інших правочинів”. При виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов’язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу. Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. №996-ХІV. Відповідно до ст.9 розділу 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст.11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства, установи та організації зобов’язані складати фінансову звітність. Визначення терміну “первинний документ” наведено у ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Так, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частиною другою ст.9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, квитанції тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних бухгалтерського та податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Згідно ст.203 ЦК України та Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Я, ________________ , ________________ року не надавала оферту, а відповідач ____________ року не акцептував оферту про укладення договору про надання фінансових послуг з переказу коштів на поточний рахунок 2620 в сумі _____ доларів США. Тобто, договір про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви №____ від ________ р. на переказ готівки на поточний рахунок 2620 у сумі _______ доларів США є неукладеним. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено (п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”. Як вбачається зі змісту позовних вимог позивач звертається до суду за місцем свого проживання та ставить питання про захист його прав як споживача при виконанні договору про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви про переказ готівки. При цьому, право на подання позову обґрунтоване тим, що спірні правовідносини виникли внаслідок надання фінансових послуг за договором з переказу коштів, який за своєю правовою природою є різновидом договору на надання послуги, а тому суд відповідно до вимог закону повинен відкрити провадження. Відповідно до вимог ст.ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, способи захисту права визначені ст. 16 ЦК України. Стаття 110 ЦПК України регулює альтернативну підсудність та дає можливість позивачу за певними категоріями справ обирати між кількома судами. Зокрема, відповідно до ч.5. ст.110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Частиною 14 ст.110 ЦПК України передбачено, що позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 114 цього Кодексу. Враховуючи наведене вище, керуючись ст. ст. 3,11, ст. 202, ч. 1-3,5,6 ст.203, ст. 210, ч.1,3 ст. 215, ч.1 ст. 509, ст. 638-640, ч.1 ст. 626, ст.ст. 640, 715, 716, 901, 1055, 1066 ЦК України, ч.1,8 ст. 181 ГК України, Законом України “Про захист прав споживачів”, ст. 34 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів”, п.5 ч.1 ст.1, п.8 ч.1 ст.4, ст.6, ст.18 Закону України “Про фінансові послуги та п. 1.7. ст. 1, ст.ст. 3.2,7.1.2 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, ч.1 ст.2, абз.1 п.2 ч.1 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, “Інструкцією про ведення касових операцій банками України”, затвердженої Постановою Правління НБУ № 174 від 01.06.2011 року, “Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах”, затвердженої Постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003р., Постановою Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.11, - П Р О Ш У 1. Визнати недійсним договір про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки _____ від ___________ в сумі ______ доларів США між ______ банк та ________________.