Search the Community

Showing results for tags 'банкротство'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 75 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Барбари В.П., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., – за участю представників: публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" – Яцука С.В., товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто" – Мовсесової Г.Г., – розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року у справі № 40/5005/7101/2011 за позовом публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто Трейдінг Груп", товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто", третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Авіто Дніпро" про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто" до публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Авіто Дніпро", про визнання недійсним договору іпотеки, в с т а н о в и л а: У червні 2011 року публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі – ПАТ "АК "Промінвестбанк") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто Трейдінг Груп" (далі – ТОВ "Авіто Трейдінг Груп") і товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто" (далі – ТОВ "Авіто"), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 30 серпня 2010 року № 216/08/1-10 (далі – договір іпотеки № 1) – нерухоме майно – будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 60, які належать на праві власності майновому поручителю ТОВ "Авіто", а саме: – адміністративний корпус інв. № 1-0008, літ. Е-3, загальною площею 1 198,9 кв. м, – насосну станцію інв. № 1-0011, літ. У, загальною площею 18,4 кв. м, – контрольно-пропускний пункт інв. № 1-0002, літ. Д, загальною площею 88,1 кв. м, – головний виробничий корпус інв. №1-0001, літ. Ж, загальною площею 2 725,9 кв. м, – ангар для мийки автомобілів інв. № 1-0006, літ. З, загальною площею 352,8 кв. м, – багатопотоковий КПП інв. № 1-0014, літ. Т (будівля складу), загальною площею 1 809,5 кв. м, – надвірний туалет інв. № 1-0028, літ. Г, загальною площею 12,3 кв. м, – дільницю розбирання списаних машин інв. № 1-0034, літ. X, загальною площею 427,4 кв. м (далі – предмет іпотеки). Звернення стягнення провести шляхом продажу на прилюдних торгах у рахунок погашення заборгованості товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто Дніпро" (далі – ТОВ "Авіто Дніпро") за кредитним договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 28 липня 2010 року № 164/02-10 (далі – кредитний договір) на загальну суму 37 936 067,39 грн (у тому числі 36 000 000,00 грн заборгованості за кредитним договором; 1 869 197,21 грн процентів за користування кредитом з урахуванням 13 055,66 грн інфляції та 3867,57 грн річних; 34 734,85 грн комісії за управління та обслуговування кредитної лінії з урахуванням 325,92 грн інфляції та 97,20 грн річних; 19 982,45 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом; 502,20 грн пені за несвоєчасне погашення комісії за управління та обслуговування кредитної лінії). Встановити початкову ціну для реалізації зазначених будівель та споруд у розмірі 6 528 273, 00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням ТОВ "Авіто Дніпро" зобов'язань щодо повного і своєчасного повернення кредиту за кредитним договором, виконання зобов'язань за яким забезпечено договором іпотеки № 1. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 2 червня 2011 року до участі у справі як третю особу залучено ТОВ "Авіто Дніпро". 6 березня 2014 року ТОВ "Авіто" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічним позовом до ПАТ "АК "Промінвестбанк", третя особа – ТОВ "Авіто Дніпро", просило визнати недійсним із моменту укладення договір іпотеки № 1. Свої вимоги ТОВ "Авіто" мотивувало тим, що рішення загальних зборів учасників цього товариства, оформлене протоколом від 20 липня 2010 року № 38, про передачу в іпотеку нерухомого майна має попередній характер, не містить усіх необхідних істотних умов для іпотечного договору, а підписання іпотечного договору директором ТОВ "Авіто" вчинено з перевищенням повноважень і суперечить умовам, визначеним у наведеному протоколі, оскільки кредитний договір ще не було укладено. Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2015 року відмовлено у задоволенні первісного позову про звернення стягнення: – за договором іпотеки № 1 – на нерухоме майно – будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 60, які належать на праві власності майновому поручителю ТОВ "Авіто"; – за договором іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 30 вересня 2010 року № 311/08/1-10 (далі – договір іпотеки № 2) – на нерухоме майно – будівлі, розташовані за адресою: м. Донецьк, проспект Веселий, 46 які належать на праві власності майновому поручителю ТОВ "Авіто Трейдінг Груп". Відмовлено у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним із моменту укладення договору іпотеки № 1. Стягнуто з ПАТ "АК "Промінвестбанк" на користь ТОВ "Авіто" витрати зі сплати судового забору за подання касаційної скарги у сумі 2312,30 грн. Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог про звернення стягнення на нерухоме майно на підставі договору іпотеки № 1, суд першої інстанції зауважив, що у разі ліквідації боржника – сторони основного (кредитного) зобов’язання право застави (іпотеки), що забезпечувало його виконання, також є припиненим. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору іпотеки № 1, суд виходив із його безпідставності та необґрунтованості. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2015 року в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог і розподілу судових витрат. У цій частині прийнято нове рішення. Припинено провадження у справі стосовно ТОВ "Авіто Трейдинг Груп" (за первісним позовом про звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки № 2). Первісний позов задоволено повністю. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 1. Стягнуто з ТОВ "Авіто" на користь ПАТ "АК "Промінвестбанк" витрати зі сплати державного мита – 25 500,00 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – 236,00 грн, витрати на проведення судової експертизи – 6 988,20 грн, судовий збір за розгляд апеляційної скарги 36 540,00 грн. Витрати за апеляційною скаргою ТОВ "Авіто" та за зустрічним позовом покладено на ТОВ "Авіто". У частині відмови у задоволенні зустрічного позову рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2015 року залишено без змін. Суд апеляційної інстанції, припиняючи провадження у справі за первісним позовом до ТОВ "Авіто Трейдинг Груп", виходив із того, що договір іпотеки № 2 було визнано недійсним із моменту укладення рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 грудня 2012 року у справі № 2/5005/9328/2012, яке набрало законної сили 27 травня 2013 року, а уточнені позовні вимоги не містять вимог до ТОВ "Авіто Трейдинг Груп". Задовольняючи первісні позовні вимоги ПАТ "АК "Промінвестбанк" про звернення стягнення на нерухоме майно за договором іпотеки № 1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що саме по собі прийняття господарським судом постанови про визнання боржника за основним договором (кредитним договором) банкрутом і його припинення не припиняє договору іпотеки, укладеного з майновим поручителем. Право банку на повернення кредиту і отримання процентів шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки залишається дійсним і підлягає судовому захисту. Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки № 1, апеляційний суд зазначив, що рішення загальних зборів ТОВ "Авіто", оформлене протоколом від 20 липня 2010 року № 38, містить згоду на передачу в іпотеку нерухомого майна, зазначеного у договорі іпотеки № 1, а також встановлює повноваження директора на укладення цього договору іпотеки. У цьому рішенні не наведено жодних застережень щодо його попереднього характеру чи необхідності ухвалення додаткового рішення учасниками товариства, воно є достатнім для висновку про укладення іпотечного договору повноважною особою за згодою учасників товариства. Договір іпотеки № 1 відповідає вимогам закону. Вищий господарський суд України постановою від 5 жовтня 2015 року скасував постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року у частині задоволення первісного позову та у частині розподілу судових витрат. У зазначеній частині залишено в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2015 року. У решті постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року залишено без змін. Стягнуто з ПАТ "АК "Промінвестбанк" на користь ТОВ "Авіто" суму судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, – 36 540,00 грн. Вищий господарський суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення первісного позову та у частині розподілу судових витрат, погодився із висновком суду першої інстанції про те, що припинення боржника за кредитним договором ТОВ "Авіто Дніпро" у зв’язку із визнанням його банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за забезпеченим нею зобов’язанням (кредитним договором) припиняється. Вищий господарський суд України погодився з іншими висновками апеляційного суду. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ "АК "Промінвестбанк", посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" та статті 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23 березня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року залишити в силі. На обґрунтування своїх доводів ПАТ "АК "Промінвестбанк" долучило до поданої заяви копію постанови Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14. У цій постанові Верховний Суд України зазначив, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Уклавши договір іпотеки, іпотекодавець прийняв на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника. Перевіривши матеріали справи та наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява ПАТ "АК "Промінвестбанк" підлягає задоволенню з таких підстав. Предметом перегляду Верховним Судом України є постанова Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року в частині його висновків про припинення іпотеки, що забезпечувала виконання основного зобов’язання за кредитним договором, у разі ліквідації боржника за кредитним договором внаслідок визнання його банкрутом. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 28 липня 2010 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ "АК "Промінвестбанк", (банк) і ТОВ "Авіто Дніпро" (позичальник) було укладено кредитний договір. Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 40 500 000,00 грн, на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити плату за кредит, встановлену договором. Кредит надано банком позичальнику шляхом оплати в межах сум та відповідно до строків, визначених пунктами 2.1, 2.2 договору, розрахункових документів (платіжних доручень) та/або електронних розрахункових документів позичальника безпосередньо з позичкових рахунків, відкритих банком у філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Дніпропетровськ", код банку 305437, код за ЄДРПОУ 34229576: – з рахунка 2063235239407 в сумі 26 000 000,00 грн на розрахунковий рахунок позичальника, відкритий у ПАТ "КБ "Приватбанк" № 26004050202222; – з рахунка 2063335139407 в сумі 14 500 000,00 грн на рахунки контрагентів позичальника відповідно до цільового призначення (пункт 3.1 кредитного договору). У пункті 2.2 кредитного договору сторони визначили, що датою остаточного повернення кредитної лінії є: – ліміту в сумі 14 500 000,00 грн – 13 червня 2012 року; – ліміту в сумі 26 000 000,00 грн – 13 червня 2013 року. Погашення кредиту здійснюється згідно з графіком. У пунктах 3.2, 3.3, 5.3, 3.12.1 кредитного договору сторони узгодили розмір процентів за користування кредитом – 22 % річних (із 1 січня 2011 року збільшено до 23 %), комісії за управління та обслуговування кредитної лінії – 0,5 % річних від лімітів кредитної лінії, визначених в пункті 2.2 кредитного договору, та пені за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом та/або комісійної винагороді за управління та обслуговування кредитної лінії – подвійна облікова ставка НБУ, що діє у період прострочення та нараховується щоденно. 30 серпня 2010 року в забезпечення виконання зобов'язань між ПАТ "АК "Промінвестбанк" і ТОВ "Авіто" (двох кредитних договорів, у тому числі кредитного договору № 164/02-10) укладено договір іпотеки № 1. Предмет іпотеки за договором іпотеки № 1 розташовано на земельній ділянці площею 2, 6017 га, що орендується на підставі договору оренди, який укладено Запорізькою міською радою та іпотекодавцем строком на 19 років. Заставна вартість предмета іпотеки становить 10 916 688,42 грн. У пунктах зазначеного договору іпотеки сторони узгодили, що цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, які випливають із кредитного договору з урахуванням змін і доповнень до нього. Згідно з пунктом 3.1.5 договору іпотеки № 1 за умови настання будь-якого або всіх наступних випадків, зокрема погіршення фінансового стану ТОВ "Авіто Дніпро" і неможливості виконати на вимогу банку основні зобов’язання за кредитним договором у зв’язку з таким погіршенням, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки та реалізувати його або вимагати від ТОВ "Авіто Дніпро" дострокового виконання зобов'язань, що випливають із кредитного договору. За змістом пункту 3.1.6 договору іпотеки № 1 банк набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та реалізації його незалежно від настання строку погашення кредитів, зокрема у разі ліквідації позичальника, у разі несплати позичальником сум кредитів, процентів за користування кредитами, комісій та інших грошових зобов'язань на вимогу банку про дострокову оплату зазначених грошових зобов'язань у випадках, передбачених кредитним договором. Відповідно до пункту 5.1 договору іпотеки № 1 іпотекодержатель набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію, якщо у момент настання строку виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані ним повністю, зокрема, у разі повного або часткового неповернення у встановлені кредитним договором строки суми кредиту та/або у випадку несплати або часткової несплати у передбачені кредитним договором сум процентів за користування кредитом; та/або плати за надання послуг з управління кредитною лінією, та/або у разі несплати або часткової несплати у строк сум неустойки (пені, штрафу), передбачених кредитним договором. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або шляхом позасудового врегулювання згідно з застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, наведених у пункті 5.2.1 договору (пункт 5.2 договору іпотеки № 1). Відповідно до пункту 5.2.2 договору іпотеки № 1 іпотекодержатель може безпосередньо звернутися до нотаріуса для вчинення виконавчого напису або до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. При цьому реалізація предмета іпотеки здійснюється будь-яким способом, що не суперечить законодавству. У зв’язку з невиконанням ТОВ "Авто Дніпро" умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів за кредитним договором 2 лютого 2011 року ПАТ "АК "Промінвестбанк" надіслало на адресу ТОВ "Авіто" вимогу № 39(1)-08/1725 про усунення порушень за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 1 у разі неусунення порушень. ТОВ "Авіто" вимоги банку не виконало, що стало підставою для звернення останнього до суду із відповідним позовом. На час розгляду справи судом наявність заборгованості ТОВ "Авіто" перед банком підтверджено висновком судово-економічної експертизи від 24 вересня 2012 року №143/144-12, призначеної ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2011 року. Загальна сума заборгованості становить 37 936 067,39 грн, у тому числі: – заборгованість за кредитним договором – 36 000 000,00 грн; 30 проценти за користування кредитом – 1 869 197,21 грн з урахуванням 13 055,66 грн інфляції та 3 867,57 грн річних; 31 комісія за управління та обслуговування кредитної лінії – 34734,85 грн з урахуванням 325,92 грн інфляції та 97,20 грн річних; 32 19 982,45 грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом; 33 502,20 грн пені за несвоєчасне погашення комісії за управління та обслуговування кредитної лінії. Разом із тим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2014 року у справі про банкрутство ТОВ "Авіто Дніпро" № 38/5005/13184/2011 було затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, а також ліквідовано банкрута як юридичну особу. Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців вбачається, що 21 січня 2015 року було внесено запис про те, що ТОВ "Авіто Дніпро" припинено на підставі судового рішення у справі про банкрутство. У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України погодився із висновком суду першої інстанції про те, що припинення юридичної особи боржника за кредитним договором (ТОВ "Авіто Дніпро") у зв’язку із визнанням його банкрутом є підставою припинення іпотеки. Водночас, у наданій для порівняння постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14 Верховний Суд України зазначив, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Одже, судове рішення суду касаційної інстанції (постанова Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року в справі № 40/5005/7101/2011) не відповідає викладеному в постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. Згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом статті 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У справі № 40/5005/7101/2011, яка розглядається, при вирішенні спору щодо припинення іпотеки Вищий господарський суд України і суд першої інстанції пов'язують припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, із підставами для припинення самого договору іпотеки. Однак при цьому зазначені суди не взяли до уваги, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним. За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України "Про іпотеку"). Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного єдиного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язку заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, не встановлено того факту, що за умовами договору іпотеки № 1 ПАТ "АК "Промінвестбанк" і ТОВ "Авіто" домовилися про звільнення іпотекодавця від ризиків, пов’язаних із невиконанням зобов’язання боржником унаслідок його банкрутства з подальшим виключенням із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців. Частинами 1, 2 статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки № 1 ПАТ "АК "Промінвестбанк" розпочало у лютому 2011 року, коли надіслало на адресу ТОВ "Авіто" вимогу № 39(1)-08/1725 про усунення порушень за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до винесення господарським судом ухвали про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу ТОВ "Авіто Дніпро" (основного боржника), ліквідації його як юридичної особи (30 грудня 2014 року) та внесення відповідного запису про державну реєстрацію припинення (21 січня 2015 року). Таким чином, ПАТ "АК "Промінвестбанк" реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії кредитного договору, а також у період, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося. За таких обставин закінчення господарським судом розгляду справи про банкрутство боржника за основним зобов’язанням (за кредитним договором) ТОВ "Авіто Дніпро" і внесення запису про його припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців не є безумовною підставою припинення іпотеки. Інше свідчило би про неспівмірне обмеження прав кредитора, який своєчасно вжив необхідних заходів і вчинив достатні дії на захист своїх порушених прав. Отже, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов'язанням і його виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов'язання з погашення боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 6-216цс14. У справі, яка розглядається, такого ж висновку дійшов Дніпропетровський апеляційний господарський суд у постанові від 1 липня 2015 року. Втім, наведене не було враховано Вищим господарським судом України, у зв’язку з чим висновок цього суду про припинення іпотеки, яка забезпечувала кредитні зобов’язання перед іпотекодержателем, у зв’язку з ліквідацією боржника за кредитним договором і внесення запису про його припинення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, є помилковим. За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року слід скасувати як прийняту з порушенням норм матеріального права і залишити в силі постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року. Відповідно статті 49 ГПК у разі зміни судового рішення без передачі справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. Ураховуючи наведені вище вимоги процесуального закону на ТОВ "Авіто" покладається сплачений ПАТ "АК "Промінвестбанк" судовий збір у розмірі 34 733,40 грн (платіжне доручення від 25 квітня 2016 року № 116667) за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року до Верховного Суду України. Керуючись статтями 49, 88, 11114, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 5 жовтня 2015 року у справі № 40/5005/7101/2011 скасувати. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 1 липня 2015 року у справі № 40/5005/7101/2011 залишити в силі. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Авіто" (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, 60, ідентифікаційний код 24905757) на користь приватного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, ідентифікаційний код 00039002) 34 733,40 грн (тридцять чотири тисячі сімсот тридцять три гривні сорок копійок) судового збору. Видачу наказу доручити Господарському суду Дніпропетровської області. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 11116 ГПК. Головуючий І.С. Берднік судді: В.П. Барбара Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак Постанова від 6 липня 2016 року № 3-578гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1B769F2C66F89D20C2257FF1004D2344
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Барбари В.П., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., – за участю представників: розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 910/6279/15-г за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс", товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром", третя особа – публічне акціонерне товариство "Криворізький турбінний завод "Констар", про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі – ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Мега-Поліс" (далі – ПрАТ "СК "Мега-Поліс") і товариства з обмеженою відповідальністю "Енерготехпром" (далі – ТОВ "Енерготехпром") про визнання недійсним з моменту укладення договору відступлення права вимоги від 1 серпня 2014 року № 0108 (далі – договір № 0108), укладеного між відповідачами. Позовні вимоги мотивовано тим, що договір № 0108 було укладено між відповідачами з порушенням положень частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), без необхідного обсягу цивільної дієздатності ПрАТ "СК "Мега-Поліс" як страховика, оскільки страхова компанія має обмежену цивільну дієздатність і може вести виключно діяльність, передбачену статтями 2, 31 Закону України "Про страхування". При цьому позивач зазначав, що хоча він – не сторона оспорюваного правочину, проте є заінтересованою особою у розумінні статті 216 ЦК, оскільки оспорюваний правочин спрямований на штучне збільшення кредиторів у справі № 904/5722/14 про банкрутство третьої особи – публічного акціонерного товариства "Криворізький турбінний завод "Констар" (далі – ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар") та на усунення реальних кредиторів від процесу прийняття рішень у справі про банкрутство. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 березня 2015 року залучено до участі у справі як третю особу ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар". Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Вищий господарський суд України постановою від 2 грудня 2015 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року. Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, а також про відсутність порушення прав позивача цим договором. При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що оспорюваний договір не є предметом безпосередньої фінансової діяльності страховика, обмеження щодо здійснення якої встановлено статтею 2 Закону України "Про страхування", а правовідносини сторін за ним не є відносинами у сфері страхування; оспорюваний договір не містить ознак кредитної діяльності, забороненої статтею 31 Закону України "Про страхування", а є лише підставою для виникнення правовідносин між його сторонами, суб'єктний склад на укладення якого не обмежений ні загальними нормами цивільного законодавства, ні спеціальними. Тому відсутні обмеження цивільної дієздатності ПрАТ "СК "Мега-Поліс" на укладення оспорюваного позивачем договору. Крім того, Вищий господарський суд України зазначив про відсутнність порушення оспорюваним договором прав та інтересів банку як кредитора у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", оскільки договір було укладено відповідачами 1 серпня 2014 року, а справу про банкрутство цього товариства було порушено Господарським судом Дніпропетровської області пізніше – 12 серпня 2014 року. Заборгованість ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", право стягнення якої відступалось за оспорюваним договором, існувала тривалий час і факт її наявності визнано Господарським судом Дніпропетровської області. При цьому згідно з укладеним договором не змінювався розмір заборгованості третьої особи, а лише замінено особу кредитора. Позивач, будучи кредитором у справі № 904/5722/14 про банкрутство третьої особи, в разі порушення своїх кредиторських прав не позбавлений можливості їх захистити в межах зазначеної справи про банкрутство. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ "Укрсоцбанк", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 203, 215, 216 ЦК, положень статті 207 Господарського кодексу України (далі – ГК) та положень Закону України "Про страхування", внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, та посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, просить скасувати цю постанову і прийняти нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування своїх доводів ПАТ "Укрсоцбанк" долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13, від 28 липня 2014 року у справі № 910/21647/13, від 28 серпня 2014 року у справі № 925/19/14, від 29 січня 2015 року у справі № 910/12983/14, від 20 жовтня 2015 року у справі № 922/1207/15 та від 8 грудня 2015 року у справі № 910/5927/15-г, та копію постанови Верховного Суду України від 20 травня 2015 року у справі № 5016/1284/2012(5/45). Постановами Вищого господарського суду України від 29 січня 2015 року у справі № 910/12983/14 і від 8 грудня 2015 року у справі № 910/5927/15-г рішення судів попередніх інстанцій скасовані з направленням справ на новий розгляд у зв'язку з неповним з'ясуваванням обставин справи. Отже, зі змісту зазначених постанов Вищого господарського суду України, копії яких додано до заяви, а також оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Разом із тим у постановах від 28 липня 2014 року у справі № 910/21647/13 і від 20 жовтня 2015 року у справі № 922/1207/15 Вищий господарський суд України акцентував, що господарське зобов’язання, укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), з прямим порушенням цілей юридичної особи, зазначених у законі або в установчих документах, може бути на вимогу однієї зі сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині на підставі статті 207 ГК. У постановах від 22 квітня 2014 року у справі № 912/856/13 та від 28 серпня 2014 року у справі № 925/19/14 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що включення господарським судом до реєстру вимог кредиторів штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує цивільні права та майнові інтереси кредиторів у справі про банкрутство на задоволення їх вимог за результатами проведення судових процедур банкрутства боржника, у зв'язку з чим кредитором може бути заявлено позовну вимогу про визнання такого правочину недійсним. У постанові від 20 травня 2015 року у справі № 5016/12384/2012(5/45) Верховний Суд України зазначив, що включенню до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство підлягають лише дійсні вимоги кредиторів, що відповідають чинному законодавству. Посилання на нікчемність правочинів, на підставі яких кредитор здійснив відступлення права вимоги, мають бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. Тільки на підставі такого рішення господарський суд у справі про банкрутство може зробити висновок щодо дійсності (недійсності) відповідного зобов’язання боржника. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. При вирішенні справи судами встановлено, що 1 серпня 2014 року між ТОВ "Енерготехпром" (кредитор) і ПрАТ "СК "Мега-Поліс" (новий кредитор) укладено договір № 0108, відповідно до якого ТОВ "Енерготехпром" передало ПрАТ "СК "Мега-Поліс" право вимоги за договором оренди нежитлового приміщення від 14 травня 2013 року № 6-128/90, згідно з яким ТОВ "Енерготехпром" передало у тимчасове платне користування нежитлове приміщення ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар". Одночасно новий кредитор зобов'язався сплатити кредитору грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору, встановленій у пункті 3.9 цього договору. Згідно з пунктом 2.2 договору № 0108 загальний розмір заборгованості, право вимоги якої за ним відступлено, становить 51 408,00 грн. Зі змісту умов договору № 0108 вбачається, що кредитор (ТОВ "Енерготехпром") уступив грошову вимогу до боржника (ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар") в обмін на грошові кошти, які новий кредитор (ПрАТ "СК "Мега-Поліс") зобов’язався сплатити кредитору, тобто за умовами оспорюваного договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК. Так, частиною першою статті 1077 ЦК передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). При цьому якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК). Аналогічні положення наведено і в пунктах 3.2 і 3.7 договору № 0108, відповідно до яких сторони погодили, що після переходу до нового кредитора права вимоги у останнього виникає право на грошові кошти, які він отримає від боржника у погашення заборгованості за виконання зобов’язань за договором оренди нежитлового приміщення. Кредитор (ТОВ "Енерготехпром") не відповідає перед новим кредитором (ПрАТ "СК "Мега-Поліс") у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим договором. Разом із тим щодо суб’єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі – Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних і наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг. Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов’язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Фінансову діяльність, пов’язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням визначена статтею 31 Закону України "Про страхування". Згідно зі статутом ПрАТ "СК "Мега-Поліс" предметом діяльності цієї компанії є страхування, перестрахування та фінансова діяльність пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Отже ПрАТ "СК "Мега-Поліс", хоч і здійснює фінансово-господарську діяльність з надання певних послуг, однак при вирішенні справи суди не з'ясували ту обставину, чи є ПрАТ "СК "Мега-Поліс" фінансовою установою у розумінні Закону, яка може надавати фінансові послуги у формі факторингу. Крім того, поза увагою судів залишилася та обставина, що розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 25 червня 2015 року № 1546, за результатами розгляду справи про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, ПрАТ "СК "Мега-Поліс" зобов’язано вжити заходів для недопущення у подальшому порушення законодавства про фінансові послуги, оскільки договір № 0108 є договором факторингу, за яким було фактично сплачено грошові кошти, що підтверджується, зокрема, банківськими виписками. Отже, ПрАТ "СК "Мега-Поліс" порушило вимоги законодавства про фінансові послуги, оскільки частиною чотирнадцятою статті 2 Закону України "Про страхування", пунктом 2.11 розділу 2 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 року № 40, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 15 вересня 2003 року № 805/8126, визначено, що предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 ГК, якою передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. З урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили положення оспорюваного договору, не з’ясували правової природи цього правочину та відповідності його умов вимогам чинного законодавства, а відтак дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним. Інший висновок Вищого господарського суду України у постанові від 2 грудня 2015 року про відсутність порушення прав позивача також не ґрунтується на вимогах закону та обставинах справи. Судами встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18 грудня 2014 року у справі № 904/5722/14 про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар" затверджено реєстр вимог кредиторів, до якого внесено, зокрема, вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" на суму основного боргу у розмірі 48 316 829,63 грн, що віднесені до 4 черги задоволення; пеню у сумі 10 365 963,65 грн – до 6 черги задоволення; інфляційні витрати у сумі 2 177 763,14 грн – до 4 черги задоволення; судовий збір у сумі 1 218,00 грн – до 1 черги задоволення вимог кредиторів та вимоги, забезпечені заставою, у сумі 29 379 707,86 грн – позачергово. Відповідно до частини першої статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 1 ГПК установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. За змістом частин першої, другої та дев’ятої статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цією статтею; вимоги кожної наступної черги задовольняються у міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги, крім випадків, установлених цим Законом; погашення вимог забезпечених кредиторів за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в позачерговому порядку. Частинами четвертою, п’ятою і шостою статті 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено, що конкурсні кредитори мають на зборах кредиторів кількість голосів, пропорційну сумі вимог кредиторів, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну одній тисячі гривень. Під час визначення кількості голосів кредиторів з правом вирішального голосу не враховуються суми неустойки (штрафу, пені), інші фінансові санкції, моральна шкода, судовий збір у справі про банкрутство, заявлені або сплачені кредиторами в провадженні у справі про банкрутство. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення про: визначення кількісного складу та обрання членів комітету кредиторів; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; схвалення плану санації боржника в процедурі розпорядження майном; інші питання, передбачені цим Законом. На час дії процедур банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більше ніж сім осіб. Вибори комітету кредиторів проводяться відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на зборах кредиторів, визначених відповідно до частини четвертої цієї статті. Кредитор, що має двадцять п’ять і більше відсотків голосів, автоматично включається до складу комітету кредиторів. Під час проведення процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, утворений відповідно до цього Закону. Враховуючи, що ПАТ "Укрсоцбанк" визнано кредитором у провадженні про банкрутство ПАТ "Криворізький турбінний завод "Констар", участь у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушує майнові інтереси позивача. З огляду на викладене ПАТ "Укрсоцбанк" вправі звернутися із позовом про визнання договору № 0108 недійсним, а висновок Вищого господарського суду України про те, що позивач не довів в установленому законом порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням спірного договору, не відповідає встановленим судами фактичним обставинам справи та суперечить вимогам матеріального закону. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 – 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК. Ураховуючи наведене, заява ПАТ "Укрсоцбанк" підлягає частковому задоволення, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду міста Києва. Керуючись статтями 11114, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частковою. Постанову Вищого господарського суду України від 2 грудня 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2015 року, рішення Господарського суду міста Києва від 12 травня 2015 року у справі № 910/6279/15-г скасувати. Справу № 910/6279/15-г передати на розгляд до Господарського суду міста Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 11116 ГПК. Головуючий І.С. Берднік судді: В.П. Барбара А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7BFC40F8A96912FDC2257FCB002D7A79
  3. Господа юристы, объясните мне строителю правовые критерии данного решения о продлении ликвидации банка "Форум" Итак , 2014 год Решение о ликвидации банка от ФГВФО на 1 год до 16.06.2015 http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/52-forum/1000-734-oholoshennya-pro-likvidaciyu-pat-bank-forum-z-vidshkoduvannyam-fondom-koshtiv-za-vkladamy-fizychnyh-osib-ta-pochatok ЗУ про гарантування вкладив на момент принятия решения 5. Ліквідація банку повинна бути завершена не пізніше одного року з дня прийняття рішення про ліквідацію банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системоутворюючих банків - на строк до двох років. Решение о продлении ликвидации на 1 год до 16,06,2016 http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/52-forum/1951-1305-oholoshennya-pro-prodovgennya-likvidacii-pat-bank-forum ЗУ про гарантування вкладив на момент принятия решения 5. Ліквідація банку повинна бути завершена не пізніше одного року з дня прийняття рішення про ліквідацію банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до одного року, а системно важливих банків на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року. Ну и свеженькое решение о продлении ещё на два года до 16,06,2018 http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/52-forum/4518-prodovzheno-likvidatsiiu-pat-bank-forum ЗУ про гарантування вкладив на момент принятия решения 5. Ліквідація банку має бути завершена не пізніше двох років з дня початку процедури ліквідації банку. Фонд має право прийняти рішення про продовження ліквідації банку на строк до двох років з можливістю повторного продовження на строк до одного року. Сразу прошу меня простить за настолько глупый вопрос, т.к. я совсем не юрист, но факт продления на год уже был, как можно согласно действующей сейчас нормы делать повторное продление на 2 года? Спасибо заранее.Буду благодарен за Ваши мнения.
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Потильчака О.І., суддів: Барбари В.П., Ємця А.А., Колесника П.І., Шицького І.Б., – за участю представників: товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» – Рищенко Д.О., товариства з обмеженою відповідальністю «Восход» – Отцевича Є.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» (далі – ТОВ «Авіс Фінанс») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 908/4804/14 за позовом ТОВ «Авіс Фінанс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Восход» (далі – ТОВ «Восход»), товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас профінвест-2012» (далі – ТОВ «Донбас профінвест-2012»), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Маркет Групп» (далі – ТОВ «Трейд Маркет Групп»), про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12, в с т а н о в и л а: Суб’єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 908/4804/14 із підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), і просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити в силі. У заяві про перегляд постанови ТОВ «Авіс Фінанс» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-XII). В обґрунтування заяви ТОВ «Авіс Фінанс» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року у справі № 905/5359/13-908/4643/14, від 23 квітня 2015 року у справі № 905/5359/13-908/4643/14, від 23 квітня 2015 року у справі № 905/5359/13-908/4643/14, від 12 січня 2016 року у справі № 908/4803/14, від 08 вересня 2015 року у справі № 910/257/15-г, від 16 квітня 2015 року у справі № 907/888/13, від 16 червня 2015 року у справі № 922/5093/14. ТОВ «Донбас профінвест-2012» і ТОВ «Трейд Маркет Групп» не скористалися правом на участь їх представників у судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Авіс Фінанс», ТОВ «Восход», перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, ухвалою Господарського суду Донецької області від 12 серпня 2013 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Донроялтіплюс» порушено провадження у справі № 905/5359/13 про банкрутство ТОВ «Восход». Ухвалою Господарського суду Донецької області від 31 жовтня 2013 року частково зміненою постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25 грудня 2013 року визнано кредиторські вимоги, зокрема публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») на суму заборгованості 571 292 466,35 грн, які забезпечені заставою майна боржника як позичальника; на суму заборгованості 19 080 484,46 грн, які забезпечені заставою майна боржника як майнового поручителя; на суму пені 2 669 505,65 грн, нарахованої боржникові як позичальнику за кредитними договорами, та внесено їх до реєстру вимог кредиторів. Також судом визнано та включено до реєстру вимог кредиторів кредиторські вимоги ТОВ «Донбас профінвест-2012» на суму заборгованості 900 000 000,00 грн (грошові зобов’язання четвертої черги). Постановою Господарського суду Донецької області від 26 грудня 2013 року ТОВ «Восход» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19 травня 2014 року у справі № 905/5359/13 на задоволення заяви ТОВ «Авіс Фінанс» здійснено заміну первісного кредитора – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» новим кредитором – ТОВ «Авіс Фінанс» на підставі договорів відступлення права вимоги від 03 квітня 2014 року № 39/246, № 39/247 і № 39/248 за грошовими зобов’язаннями кредитора у справі № 905/5359/13 про банкрутство ТОВ «Восход», у такому розмірі: 571 292 466,35 грн – заборгованість, забезпечена заставою майна боржника як позичальника; 19 080 484,46 грн – заборгованість, забезпечена заставою майна боржника як майнового поручителя; 2 669 505,65 грн – пеня, нарахована боржникові, як позичальнику за кредитними договорами. Зобов’язано ліквідатора внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів. У листопаді 2014 року в межах провадження в справі про банкрутство ТОВ «Восход» ТОВ «Авіс Фінанс» звернулося до суду із позовною заявою до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012» про визнання недійсним договору поруки № 897-БВ/П/12, укладеного 21 грудня 2012 року між відповідачами, за умовами якого ТОВ «Восход» виступило поручителем перед ТОВ «Донбас профінвест-2012» у забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «Трейд Маркет Групп» щодо оплати вартості цінних паперів у загальному розмірі 385 000 000,00 грн за договором купівлі-продажу цінних паперів від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/12. В обґрунтування вимог ТОВ «Авіс Фінанс» послалося на те, що відповідачами на час укладення оспорюваного договору поруки не було отримано згоди банку, чим порушено права кредитора та умови кредитних договорів; цей правочин укладено всупереч встановленим договірним зобов’язанням, актам цивільного законодавства; він не відповідає ані сферам діяльності підприємств, ані економічній меті господарської діяльності ТОВ «Восход»; оспорюваний договір не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а був укладений для створення штучної заборгованості ТОВ «Восход» перед ТОВ «Донбас профінвест-2012», тому відповідно до положень частини п’ятої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) договір поруки має бути визнано недійсним. Крім того, ТОВ «Авіс Фінанс» послалося на те, що воно є кредитором ТОВ «Восход», вимоги якого до боржника визнано у справі про банкрутство, та відповідно до Закону № 2343-XII мають бути задоволено за рахунок продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі, а отже, ТОВ «Авіс Фінанс» є заінтересованою особою стосовно ТОВ «Восход» щодо прийнятих ним зобов’язань, укладених правочинів, які можуть вплинути на погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства. Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року у справі про банкрутство ТОВ «Восход» прийнято до розгляду заяву ТОВ «Авіс Фінанс» до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012» про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року, позов ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12 задоволено в повному обсязі з мотивів доведеності позовних вимог. Постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області з тих підстав, що розгляд позовної заяви ТОВ «Авіс Фінанс» має здійснюватися в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство ТОВ «Восход». При цьому суд касаційної інстанції послався на положення статей 10, 20 Закону № 2343-XII. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08 червня 2015 року прийнято до провадження матеріали справи про банкрутство ТОВ «Восход», які надійшли від Господарського суду Запорізької області. Виділено із матеріалів цієї справи матеріали позовного провадження та сформовано їх в окремі справи, у тому числі справу № 908/4804/14 за позовом ТОВ «Авіс Фінанс» до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012», третя особа – ТОВ «Трейд Маркет Групп», про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12. Рішенням Господарського суду Донецької області від 09 липня 2015 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, позов ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12 задоволено в повному обсязі. Постановою Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року зазначені судові рішення скасовано, провадження у справі припинено. Припиняючи провадження у справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що у цьому випадку укладений боржником договір оспорюється ТОВ «Авіс Фінанс» у порядку частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII з підстав невідповідності договору загальним нормам цивільного законодавства, тобто має місце спір про право. У зв’язку з наведеним така заява підлягає розгляду у справі про банкрутство у вигляді відокремленого провадження із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, передбаченого ГПК, з урахуванням вимог статті 41 цього Кодексу, тобто особливостей процедури банкрутства. У справах № 905/5359/13-908/4643/14, № 908/4803/14, № 910/257/15-г, № 907/888/13, № 922/5093/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, по-іншому застосував одні й ті самі норми права та дійшов протилежного висновку про те, що позовні вимоги стосовно визнання недійсними договорів, вчинених боржником щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягають розгляду в окремому позовному провадженні, а не у межах справи про банкрутство. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]». Відповідно до положень статті 41 ГПК господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII. Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Частиною дев’ятою статті 16 ГПК (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII, відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо. Системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев’ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п’ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII). Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів. Стосовно посилання суду касаційної інстанції на положення статті 20 Закону № 2343-XII як на єдину норму закону, що може бути підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій боржника у межах провадження справи про банкрутство, слід зазначити наступне. З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110–112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК. Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину. Зважаючи на викладене, Господарський суд Запорізької області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство ТОВ «Восход», правомірно прийняв позовну заяву ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання правочину за участю боржника недійсним за загальними нормами цивільного законодавства до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Восход». Натомість Вищий господарський суд України, який спочатку скасував постановлені у справі судові рішення та направив справу до суду першої інстанції для розгляду позовної заяви ТОВ «Авіс Фінанс» в окремому позовному провадженні, а після нового розгляду справи знову ж таки скасував постановлені у справі судові рішення та припинив провадження у справі, допустив неправильне застосування вищенаведених норм матеріального і процесуального права, що є наслідком обмеження прав і законних інтересів ТОВ «Авіс Фінанс» на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, рішення Господарського суду Донецької області від 09 липня 2015 року та постанова Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року підлягають скасуванню. Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції. У справі, яка розглядається, Господарським судом Запорізької області та Харківським апеляційним господарським судом у межах наданих їм процесуальним законом повноважень установлено, що 21 грудня 2012 року між ТОВ «Восход» і ТОВ «Донбас профінвест-2012» укладено договір поруки № 897-БВ/П/12, за умовами якого ТОВ «Восход» виступило поручителем за зобов’язаннями третьої особи ТОВ «Трейд Маркет Групп» за договором купівлі-продажу цінних паперів від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/12, відповідно до якого ТОВ «Донбас профінвест-2012» передав у власність ТОВ «Трейд Маркет Групп» акції ПАТ «ЗНВКІФ «Сертеза» на суму 385 000 000,00 грн, а останнє зобов’язалося сплатити вартість зазначених акцій у строк до 31 грудня 2012 року. Відповідно до пункту 2 договору поруки ТОВ «Восход» як поручитель відповідає перед кредитором ТОВ «Донбас профінвест-2012» за виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу цінних паперів у такому ж розмірі, що і ТОВ «Трейд Маркет Групп», включаючи сплату загальної вартості цінних паперів, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, передбачених договором купівлі-продажу цінних паперів. Згідно з пунктом 4 договору поруки у випадку невиконання боржником (покупцем цінних паперів) зобов’язань за договором купівлі-продажу акцій боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Також судом установлено факт виконання ТОВ «Донбас профінвест-2012» зобов’язань за договором купівлі-продажу щодо передачі цінних паперів у власність ТОВ «Трейд Маркет Групп», натомість останнім не надано доказів щодо сплати вартості акцій за цим договором. На час укладення між відповідачами оспорюваного договору поруки ТОВ «Восход» виступало позичальником ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на підставі, зокрема, кредитного договору від 22 грудня 2009 року № 20-1327/2-1 і кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії від 17 грудня 2007 року № 15-93/19-5677/07, право вимоги за якими відступлено новому кредиторові ТОВ «Авіс Фінанс». За умовами цих договорів позичальник ТОВ «Восход» зобов’язався до повного повернення кредиту та/або внесення плати за кредит, та/або спати процентів, та/або сплати неустойки не виступати поручителем без попередньої згоди на це банку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні оспорюваного договору поруки відповідачі допустили порушення умов зазначених кредитних договорів і вимог статей 526, 610, 629 ЦК, статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК), чим порушили права та законні інтереси кредитора, яким після відступлення прав вимоги за цими договорами в повному обсязі виступає ТОВ «Авіс Фінанс». Крім того, суд зауважив, що укладення ТОВ «Восход» договору поруки не відповідає меті здійснення господарської діяльності цього товариства, яким відповідно до умов цього договору прийнято зобов’язання у розмірі 385 000 000,00 грн за наявності заборгованості, зокрема перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у розмірі 571 292 466,35 грн, за кредитними договорами. З огляду на власний фінансовий стан ТОВ «Восход» фактично не могло здійснити погашення заборгованості покупця цінних паперів у зазначеному розмірі та завідомо знало про це, укладаючи договір поруки. Разом із тим суд зазначив, що кредитором ТОВ «Донбас профінвест-2012» у справі про банкрутство ТОВ «Восход» заявлено грошові вимоги у загальному розмірі 900 000 000,00 грн, у тому числі 385 000 000,00 грн на підставі оспорюваного договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12. Отже, збільшення загального розміру зобов’язань ТОВ «Восход» перед кредиторами на 900 000 000,00 грн, у тому числі на 385 000 000,00 грн за оспорюваним договором поруки, за рахунок грошових вимог ТОВ «Донбас профінвест-2012» унеможливлює погашення вимог інших кредиторів у повному обсязі за рахунок майна боржника. З огляду на викладені вище обставини суд дійшов висновку, що договір поруки укладено відповідачами не для настання його реальних наслідків, які полягають у забезпеченні належного виконання зобов’язань за основним договором поручителем на випадок їх невиконання/порушення зобов’язаною за договором стороною, а вчинено відповідачами зі свідомого розрахунку, що невиконання основного договору матиме місце і покупець не здійснить розрахунок за договором купівлі-продажу, так само як і поручитель через складне фінансове становище не зможе здійснити погашення вимог ТОВ «Донбас профінвест-2012». Водночас, уклавши оспорюваний договір, ТОВ «Восход» не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов’язання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що перевищує його активи. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір суперечить положенням статей 526, 610, 629 ЦК, статті 193 ГК щодо належного виконання прийнятих зобов’язань, статті 84 ЦК, статей 3, 42, 43, 44 ГК щодо здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, та не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, що є самостійною підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК та частиною першою статті 215 ЦК. Із наведеними висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення цього суду про задоволення позову. Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України керувався лише тією підставою, що зазначений позов має бути розглянуто в окремому позовному провадженні, а не в межах провадження про банкрутство. При цьому жодних порушень судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права суд касаційної інстанції не встановив і не зазначив, як і не висловився з приводу правильності висновків суду про задоволення позовних вимог загалом. З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації») щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): «одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata – принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру». У рішенні у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації» ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі. З огляду на викладене, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, беручи до уваги, що судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, рішення Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року слід залишити в силі, оскільки Вищий господарський суд України (постанова від 23 квітня 2015 року), скасовуючи ці судові рішення, не зважив на принцип res judicata і використав свої повноваження не на виправлення фундаментального порушення, яке допустили суди, а лише для спрямування справи на новий розгляд без вказівки щодо незаконності судових рішень по суті. Керуючись статтями 11114, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, рішення Господарського суду Донецької області від 09 липня 2015 року, постанову Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року скасувати, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2015 року у справі № 908/4804/14 залишити в силі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий О.І. Потильчак Судді: В.П. Барбара А.А. Ємець П.І. Колесник І.Б. Шицький Постанова від 13 квітня 2016 року № 3-304гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FF937DC9FB336C09C2257FAB002086F2
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., – розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року у справі № 924/1801/14 за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, встановили: У листопаді 2014 року товариство з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (далі – ТДВ «Завод «Адвіс») звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк»), в якому просило визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований у реєстрі за № 1976 (далі – виконавчий напис № 1976), про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Позовні вимоги мотивовано припиненням іпотеки відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) у зв'язку з припиненням основного зобов'язання внаслідок ліквідації боржника за кредитним договором – товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика «Маршал» (далі – ТОВ «Меблева фабрика «Маршал») та внесенням відомостей про його ліквідацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДРПОУ), що є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року, позов задоволено. Вищий господарський суд України постановою від 11 червня 2015 року залишив без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову і прийняти нове рішення. На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Дельта Банк» долучило до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13. Перевіривши матеріали справи та наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом пункту 1 статті 11116 ГПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у господарських справах Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно з частиною першою статті 11125 ГПК Верховний Суд України задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 січня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі – ТОВ «Укрпромбанк») і ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» було укладено кредитний договір № 2/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір № 2/КВ-07), за умовами якого ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» отримало кошти у розмірі 2 150 000,00 (два мільйони сто п'ятдесят тисяч) доларів США та зобов'язалося повернути їх у строк до 25 січня 2012 року на передбачених цим договором умовах. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 2/КВ-07 (основне зобов'язання) 21 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Адвіс» (далі – ВАТ «АК «Адвіс»; іпотекодавець), правонаступником якого є ТДВ «Завод «Адвіс», і ТОВ «Укрпромбанк» (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 і зареєстрований у реєстрі за № 2696 (далі – договір іпотеки № 2696). За умовами договору іпотеки № 2696 предметом іпотеки є нерухоме майно – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Заставна вартість предмета іпотеки – 20 654 500,00 грн. Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки № 2696 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса. При цьому у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункт 4.6 договору іпотеки № 2696). У зв'язку з невиконанням ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» зобов'язань за кредитним договором № 2/КВ-07 ТОВ «Укрпромбанк» розпочало процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить позивачеві на праві власності, для задоволення вимог ТОВ «Укрпромбанк», загальний розмір яких у гривневому еквіваленті становить 19 374 742,98 грн, за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. 10 квітня 2009 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВПВР ДВС України) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 (ВП № 12275509). 2 липня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України назву боржника у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 змінено з ВАТ «АК «Адвіс» на ТДВ «Завод «Адвіс». 1 жовтня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України на підставі договору про передачу активів від 12 березня 2011 року змінено стягувача у цьому виконавчому провадженні з ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк». Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем описано, арештовано та передано на реалізацію предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), буд. 88, загальною площею 22 722,4 кв. м, що належало на праві власності ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» за ціною 17 208 000,00 грн (початкова ціна продажу майна), визначеною згідно з останнім висновком суб'єкта оціночної діяльності, призначеного державним виконавцем у процедурі виконавчого провадження. Прилюдні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна, організовані Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі – Держінформ'юст) у системі електронних торгів за лотом 5392 і призначені на 9 жовтня 2014 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що сформовано протокол № 5931. На підставі заяви ПАТ «Дельта Банк» № 18.1-469 Держінформ'юстом було складено протокол № 25 про придбання предмета іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого покупцем предмета іпотеки визнано іпотекодержателя – ПАТ «Дельта Банк». 26 грудня 2014 року на підставі цього протоколу державним виконавцем було складено акт про реалізацію предмета іпотеки № 12275509/3. Разом із тим постановою Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2011 року у справі № 7/5025/611/11 ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2014 року у справі № 7/5025/611/11 затверджено звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс ТОВ «Меблева фабрика «Маршал», а ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» ліквідовано. На підставі зазначеної ухвали 24 листопада 2014 року до ЄДРПОУ внесено запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (номер запису 16731170012000537). Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій стосовно задоволення позовних вимог ТДВ «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що припинення юридичної особи основного боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 у зв'язку із визнанням його банкрутом і виключенням з ЄДРПОУ відповідно до положень статті 609 ЦК є підставою припинення іпотеки, а відтак – і підставою для визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях суди касаційної інстанції дійшли таких висновків. В ухвалі від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій про визнання припиненими правовідносин за іпотечним договором у зв'язку з ліквідацією основного боржника за кредитним договором і направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголосив на тому, що для вирішення заявлених позовних вимог має правове значення той факт, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення в іншій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки не було ліквідовано боржника за основним договором. У постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що зобов'язання іпотекодавця за договором іпотеки не припинилися, оскільки позивач реалізував своє право іпотекодержателя шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до внесення запису про ліквідацію боржника за кредитним договором до ЄДРПОУ. Отже, із викладеного вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У справі № 924/1801/14, яка розглядається, і у справах № 35/350, 6-18414св13, на які заявник посилається у своїй заяві, при вирішенні спорів щодо припинення іпотеки суди пов'язують припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, із підставами для припинення самого договору іпотеки. Однак при цьому суди не взяли до уваги, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним. За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»). Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРПОУ. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Частинами першою, другою статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки № 2696 ТОВ «Укрпромбанк» розпочав у березні 2009 року, коли отримав виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до винесення господарським судом ухвали про затвердження ліквідаційного балансу ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (основного боржника), ліквідації його як юридичної особи (19 листопада 2014 року) та внесення відповідного запису про державну реєстрацію припинення (24 листопада 2014 року). Таким чином, ТОВ «Укрпромбанк» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії договору іпотеки № 2696, а також у період, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося. Виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки державна виконавча служба не виконувала протягом майже 5 років, у тому числі й у зв'язку з неодноразовим зупиненням і відкладенням провадження виконавчих дій через оскарження боржником дій та рішень ВПВР ДВС України. У процесі проведення виконавчих дій ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель) виявив бажання придбати майно за початковою ціною у рахунок погашення заборгованості за виконавчим написом № 1976, що було оформлено протоколом № 25 та актом № 12275509/3 про реалізацію предмета іпотеки і відповідає положенням статей 47, 49 Закону України «Про іпотеку», а також є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. За таких обставин закінчення господарським судом розгляду справи про банкрутство боржника за основним зобов’язанням (за кредитним договором № 2/КВ-07) ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ не є безумовною підставою припинення іпотеки. Інше свідчило би про неспівмірне обмеження прав кредитора, який своєчасно вжив необхідних заходів і вчинив достатні дії на захист своїх порушених прав. Отже, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення з ЄДРПОУ не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов'язання з погашення боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-245цс14. Втім, у справі, яка розглядається, наведене не було враховано ні Вищим господарським судом України, ні Рівненським апеляційним господарським судом, ні Господарським судом Хмельницької області, у зв’язку з чим висновок цих судів про припинення іпотеки, яка забезпечувала кредитні зобов’язання перед іпотекодержателем, у зв’язку з ліквідацією боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ, є помилковим. За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року слід скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального права і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат. Згідно із частинами першою і четвертою статті 49 ГПК у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. У справі, яка розглядається, у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовлено, тому на позивача (ТДВ «Завод «Адвіс») суд покладає сплачений відповідачем (ПАТ «Дельта Банк») судовий збір у розмірі 2 192,40 грн (у тому числі: 609 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, та 1 583,40 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України). Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року у справі № 924/1801/14 скасувати. Відмовити у задоволенні позову товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 1976, вчиненого 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (29010, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 88, код ЄДРПОУ 00498431) на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01033, м. Київ, вул. Щорса, 36Б, код ЄДРПОУ 34047020) 2 192,40 грн (дві тисячі сто дев'яносто дві гривні сорок копійок) судового збору. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати наказ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.С. Берднік судді: В.П. Барбара В.І. Гуменюк А.А. Ємець П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C8F535C820F4A31DC2257FA40031CEB1
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення – Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа – приватне підприємство «Зернодар», про визнання договору іпотеки припиненим за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення – Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, встановила: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – АТ «Ощадбанк») в особі територіального відокремленого безбалансового відділення – Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі – Запорізьке відділення АТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач зазначав, що 27 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі – ВАТ «Ощадбанк»), правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та приватним підприємством «Зернодар» (далі – ПП «Зернодар») укладено кредитний договір НОМЕР_1 у вигляді відновлювальної кредитної лінії на суму 650 тис. грн. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за цим договором між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 5 вересня 2008 року укладено іпотечний договір НОМЕР_2, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку ВАТ «Ощадбанк» належне їм на праві спільної часткової власності майно, а саме квартиру за АДРЕСА_1. ПП «Зернодар» свої зобов’язання за договором належним чином не виконало, унаслідок чого станом на 12 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 430 778 грн 92 коп. З огляду на викладене АТ «Ощадбанк» просило задовольнити позов: у рахунок погашення вищевказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу з будь-якою особою з визначенням початкової ціни предмета іпотеки за оцінкою суб’єкта оціночної діяльності, а також виселити відповідачів зі спірної квартири. У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Ощадбанк» про визнання припиненим договору іпотеки, посилаючись на те, що позичальник за основним зобов’язанням є припиненим у зв’язку з його ліквідацією та внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – Реєстр) запису про його припинення від 16 грудня 2013 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 9 липня 2014 року, в задоволенні позову АТ «Ощадбанк» відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено: визнано договір іпотеки від 5 вересня 2008 року НОМЕР_2 припиненим. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 9 липня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року АТ «Ощадбанк» порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про задоволення позову в повному обсязі з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII)) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 17 Закону України «Про іпотеку» (далі – Закон) та частини першої статті 575, частини першої статті 598, частини першої статті 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення АТ «Ощадбанк» посилається на ухвалу Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 липня 2007 року між ВАТ «Ощадбанк», правонаступником якого є АТ «Ощадбанк», та ПП «Зернодар» укладено кредитний договір НОМЕР_1 у вигляді відновлювальної кредитної лінії на суму 650 тис. грн. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов’язань за цим договором 5 вересня 2008 року між ВАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 укладено іпотечний договір НОМЕР_2, відповідно до умов якого останні передали в іпотеку ВАТ «Ощадбанк» належне їм на праві спільної часткової власності майно, а саме квартиру за АДРЕСА_1. ПП «Зернодар» свої зобов’язання за договором належним чином не виконало, внаслідок чого станом на 12 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 430 тис. 778 грн 92 коп. 9 січня 2013 року ВАТ «Ощадбанк» направило відповідачам вимогу про добровільне звільнення квартири. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11 грудня 2013 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано юридичну особу ПП «Зернодар» (а. с. 139–142). 16 грудня 2013 року згідно з витягом з Реєстру від 19 грудня 2013 року Державною реєстраційною службою України було вчинено запис про припинення юридичної особи – ПП «Зернодар» у зв’язку з визнанням її банкрутом (а.с. 146–147). Відмовляючи в задоволенні позову ВАТ «Ощадбанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши зазначені обставини, дійшов висновку, що основне зобов’язання припинилося з ліквідацією юридичної особи і, як наслідок, припинилося й зобов’язання, яке його забезпечувало, – іпотека. Разом з тим в інших справах, які виникли з подібних правовідносин, – зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки, за аналогічних обставин суди касаційної інстанції в ухвалі Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року дійшли висновку про те, що оскільки на час звернення банку до суду з позовом юридична особа в установленому законом порядку ліквідована не була, тому зобов’язання за кредитним договором та договором іпотеки припинені не були, і задовольнив позовні вимоги, звернувши стягнення на предмет іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють з підставами для припинення права іпотеки. Однак при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти дію зобов'язань, які забезпечують основне зобов'язання, яке залишилось невиконаним. Відповідно до статті 1 Закону іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону). Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) з несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між такою особою та кредитором. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з унесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладено для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Частинами першою, другою статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). Статтею 33 Закону передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. АТ «Ощадбанк» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувшись до суду з позовом у березні 2013 року, в період дії договору іпотеки, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося, та до виключення боржника з Реєстру. Отже, можна зробити висновок, що постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред’явивши до нього позов. Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції у справах, ухвали в яких надані для порівняння. Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, не врахував визначеного законодавством винятку із загального правила про припинення договору іпотеки та дійшов помилкових висновків щодо припинення іпотеки у зв'язку з ліквідацією юридичної особи – боржника за основним зобов'язанням у будь-якому випадку, у тому числі й у разі, якщо до визнання боржника – юридичної особи ліквідованим і внесення запису про його припинення до Реєстру кредитор своїми діями захистив своє право на отримання коштів за договором кредиту та звернувся до суду з позовною заявою до іпотекодавця. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила : Заяву публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі територіального відокремленого безбалансового відділення – Запорізького обласного управління акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини 1 статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-84цс15 Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Отже, припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, зіставляють із підставами для припинення права іпотеки. Однак, при цьому слід ураховувати, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які охоронні зобов’язання, які випливають з основного зобов’язання, не повинні припиняти дію зобов’язань, які забезпечують основне зобов’язання, яке залишилось невиконаним. За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки. Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) приймає на себе всі ризики, пов’язані з невиконанням зобов’язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки)), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із Реєстру. Оскільки покладення на особу, яка видала забезпечення, цих ризиків відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника, отже, ліквідація несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором не є підставою для припинення договору іпотеки, який укладений для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави. Таким чином, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов’язанням та його виключення з Реєстру не тягнуть за собою припинення зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було пред’явлено відповідну вимогу до іпотекодавця в позовному провадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував взяте на себе зобов’язання по погашенню боргу. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/49F0E6315CE87839C2257FA2003167DF
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів Лященко Н.П., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфеля за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року, в с т а н о в и л а: У червні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 червня 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 99 тис. 470 доларів США, а остання зобов’язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених кредитним договором. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того ж дня між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Позивач зазначив, що квартира була реалізована у межах ліквідаційної процедури та неодноразово відчужена, останнім власником за договором купівлі-продажу від 14 вересня 2010 року є ОСОБА_1. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначало, що між ним та ПАТ «ОТП Банк» 29 червня 2010 року було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, а 7 липня 2010 року – договір відступлення права вимоги, за яким останній відступив фактору свої права вимоги за договорами, укладеними з ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, зокрема неналежне виконання ОСОБА_3 зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка складала станом на 3 червня 2014 року 94 тис. 864 долари США 90 центів, що згідно з офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) становило 1 млн 126 тис. 46 грн 36 коп.; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками за користування кредитом у розмірі 7 тис. 729 доларів США 62 центи, що еквівалентно 91 тис. 750 грн 58 коп.; пеня за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 477 тис. 64 грн 52 коп., а також на те, що внаслідок укладення зазначених вище договорів відбулась заміна кредитора на ТОВ «ОТП Факторинг Україна», – позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфеля в частині, що стосується прав за кредитним договором від 26 червня 2008 року, посилаючись на те, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), за змістом частини першої статті 227 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) є оспорюваним; надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті, у тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій, за своєю правовою природою є валютною операцією, однак у матеріалах справи відсутня інформація про наявність ліцензії на здійснення валютних операцій. Червонозаводський районний суд м. Харкова рішенням від 9 жовтня 2014 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задовольнив, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 за кредитним договором у розмірі 1 млн 694 тис. 861 грн 46 коп, звернув стягнення на належний ОСОБА_1 на праві власності предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, шляхом застосування передбаченої статтею 38 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) процедури продажу; зазначену квартиру на період до моменту реалізації передав в управління ТОВ «ОТП Факторинг Україна»; вирішив питання розподілу судових витрат. Апеляційний суд Харківської області рішенням від 10 березня 2015 року рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2014 року змінив: у задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовив; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін; вирішив питання розподілу судових витрат. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 вересня 2015 року рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року в частині позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» скасувала та залишила в силі у цій частині рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 9 жовтня 2014 року. 6 листопада 2015 року до Верховного Суду України звернулася ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-XII) та Закону № 898-IV, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах У зв’язку із цим ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року та залишити в силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 26 червня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у сумі 99 тис. 470 доларів США, а остання зобов’язалася повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування кредитом у строк та на умовах, визначених кредитним договором, а саме до 26 червня 2017 року (т.1, а.с. 8–21). З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що належала на праві власності іпотекодавцю (т.1, а.с. 29–34). Господарський суд Харківської області постановою від 2 липня 2010 року суб’єкта підприємницької діяльності – фізичну особу ОСОБА_2 визнав банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру, призначив арбітражного керуючого ОСОБА_4, а також скасував арешти, накладені на майно боржника, та інші обтяження щодо розпорядження майном банкрута, у тому числі податкові застави (т.1, а.с. 236–246). За змістом цієї постанови спірне нерухоме майно перебувало в іпотеці згідно з договором НОМЕР_1, укладеним між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк». Суди також установили, що квартира АДРЕСА_1 була реалізована у ході проведення ліквідаційної процедури майна банкрута – фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 10 вересня2010 року, укладеним з ОСОБА_5, який 13 вересня 2010 року відчужив її ОСОБА_6. 14 вересня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 здійснив відчуження спірної трикімнатної квартири ОСОБА_1 (т.1, а.с. 233). За змістом пункту 1.5 цього договору на момент його укладення нерухоме майно нікому не продане, не подароване, в спорі та під арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього з боку третіх осіб. Згідно з витягом із Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна від 14 вересня 2010 року заборона, арешт відносно квартири на час укладення правочину був відсутній (т.1, а.с. 227). 29 червня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, відповідно до умов якого (пункт 3.1) ПАТ «ОТП Банк» продало (переуступило) ТОВ «ОТП Факторинг України» права на кредитний портфель, який включає кредитні договори, у тому числі кредитний договір, укладений з ОСОБА_3, а ТОВ «ОТП Факторинг України» прийняло такий кредитний портфель та зобов'язалося сплатити на користь ПАТ «ОТП Банк» винагороду (т.1, а.с. 35–49). 7 липня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки та договорами застави, у тому числі договорами, укладеними з ОСОБА_3 та її майновим поручителем ОСОБА_2, за яким до фактора перейшли усі права клієнта як сторони, що іменується іпотекодержатель/заставодержатель у зобов’язаннях, які виникли на підставі договорів забезпечення в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цим договором (включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки/застави) (т.1, а.с. 50–54). Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що оскільки ОСОБА_1 придбала за договором купівлі-продажу майно, що було предметом іпотеки та відчужене під час проведення ліквідаційної процедури боржника у порядку, визначеному Законом № 2343-XII, вона набула статусу іпотекодаця і відповідно до статті 23 Закону № 898-IV має всі права й обов’язки за іпотечним договором. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що реалізація майна, що є предметом іпотеки, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, не припиняє іпотеки, тому вона зберігає чинність при переході права власності на предмет іпотеки до іншої особи, отже, на таке майно може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1255-ІV«Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». ОСОБА_1 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах. На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявниця надала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року. У цій ухвалі суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, відмовивши в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, керувались вимогами статті 23 Закону № 2343-XII і положеннями Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон № 1952-IV) і дійшли висновку про відсутність у позивача права вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача майна у зв’язку з тим, що предмет іпотеки був реалізований у межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяжень у порядку, визначеному Законом № 2343-XII, і на момент укладення договору купівлі-продажу заборони відчуження в Єдиному державному реєстрі заборон були відсутні. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна. Відповідно до статті 28 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ «Про заставу» застава припиняється в разі примусового продажу заставленого майна. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом № 1952-IV. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі – державна реєстрація прав) – офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (стаття 2 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки). Записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Записи скасовуються, якщо підстави, за яких вони були внесені, визнані судом недійсними. Записи про обтяження погашаються на підставі актів (рішень) уповноважених на це органів або посадових осіб (стаття 26 Закону № 1952-IV у редакції, чинній на час прийняття постанови господарським судом). Крім того, порядок державної реєстрації іпотек у спірний період регулювався Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (утратив чинність 31 січня 2013 року; далі – Тимчасовий порядок). Запис про обтяження майна іпотекою може бути виключений на підставі рішення суду з обов'язковим зазначенням порядкового номера запису. Реєстратор вносить до Реєстру відомості про виключення запису в день надходження повідомлення чи рішення суду (пункт 25 Тимчасово порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). За змістом статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_2 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника. Умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон № 2343-XII. Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом. Згідно зі статтею 5 Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положення Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачають. За таких обставин особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону № 898-IV. За змістом статті 1 цього Закону № 898-IV іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов’язання (взаємні права й обов’язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов’язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов’язанням). Виконання забезпечувального зобов’язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов’язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права. Відповідно до частини сьомої статті 47 Закону № 2343-XII (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством України не може бути звернено стягнення. Дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду: власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов'язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси (частина четверта статті 25 Закону № 2343-XII). Таким чином, банк мав право оспорювати правомірність віднесення спірної квартири до ліквідаційної маси і це питання підлягало вирішенню в порядку, визначеному Законом № 2343-XII. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, наданій ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень. Суди установили, що копія постанови Господарського суду Харківської області від 2 липня 2010 року направлена, зокрема, й ЗАТ «ОТП Банк», однак банк не оспорював правомірності внесення спірної квартири до ліквідаційної маси. Установивши, що ОСОБА_1 набула право власності на об’єкт нерухомого майна, не обтяженого іпотекою, тому не набула статусу іпотекодавця, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, не врахував, що реалізацію предмета іпотеки проведено з припиненням обтяжень у межах ліквідаційної процедури, й неправильно застосував положення статті 23 Закону № 898-IV та статті 23 Закону № 2343-XII. Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції. За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України із залишенням у силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року, яке було помилково скасоване судом касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року скасувати та залишити в силі рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2015 року. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі за № 6-2684цс15 Згідно зі статтею 5 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 2343-XII) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону № 2343-XII. Особа, до якої перейшло право власності на майно, що було предметом іпотеки, але реалізоване в межах ліквідаційної процедури з припиненням обтяження, не набуває статусу іпотекодавця і на таке майно не може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 38, 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку». Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 30 березня 2016 року № 6-2684цс15 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4494348A1A290B3BC2257F8D00321EA7
  8. Кто участвует? По-моему, важнейшая тема! Фонд є юридичною особою, однак не є органом державної влади, що дає підстави для висновку про порушення Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» принципу поділу державної влади, визначений статтею 6 Основного закону України, та передбаченого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, який вимагає, щоб закони та інші нормативно-правові акти приймалися на основі Конституції України та відповідали їй. Пленум Верховного Суду України погодився із думкою колегії суддів Вищого адміністративного суду України, що попри встановлену мету Закону № 4452-VI – захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України (стаття 2 Закону № 4452-VI) – його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку у нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів і призводить до протиправного позбавлення права власності, що суперечить статті 41 Конституції України. А тому з метою забезпечення конституційного порядку у сфері функціонування судової влади в Україні, необхідності дотримання принципів верховенства права, поваги до прав й основних свобод людини, враховуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, а також обговоривши положення Закону № 4452-VI, Пленум Верховного Суду України постановив звернутися до Конституційного Суду з конституційним поданням щодо невідповідності Закону № 4452-VI нормам Конституції України.
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2015 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., Гуля В.С., Потильчака О.І., Ємця А.А., Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройенерго» (далі – ТОВ «Спецстройенерго») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року в справі № 910/6098/14 за позовом ТОВ «Спецстройенерго» до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі – ПАТ «ВТБ Банк»), товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Солар» (далі – ТОВ «Альфа Солар») про визнання договору недійсним, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року ТОВ «Спецстройенерго» звернулося до суду з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22 липня 2011 року, укладеного між ПАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Альфа Солар». В обґрунтування вимог позивач послався на те, що товариство з обмеженою відповідальністю «Сілікон» (далі – ТОВ «Сілікон») як іпотекодавець і боржник у зобов’язанні не надавало своєї згоди на укладення договору про відступлення ПАТ «ВТБ Банк» на користь ТОВ «Альфа Солар» права вимоги за іпотечним договором, укладеним між ТОВ «Сілікон» і ПАТ «ВТБ Банк». Внаслідок укладення оспорюваного договору ТОВ «Альфа Солар» набуло статусу іпотекодержателя та кредитора у процедурі банкрутства ТОВ «Сілікон», і його вимоги підлягають позачерговому задоволенню. Оскільки вимоги ТОВ «Спецстройенерго» до ТОВ «Сілікон» у процедурі банкрутства останнього віднесено до четвертої черги вимог кредиторів, позачергове задоволення вимог ТОВ «Альфа Солар» унеможливлює задоволення вимог позивача. Рішенням господарського суду м. Києва від 5 червня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду залишено без змін. Ухвалою Вищого господарського суду України від 3 березня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року. У заяві про перегляд постанови суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), ТОВ «Спецстройенерго» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 215, 516 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення різних за змістом судових рішень, заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 14 травня 2014 року у справі № 922/846/13-г, від 25 листопада 2010 року у справі № 4/185 та від 26 січня 2011 року у справі № 4/294, в яких, на його думку, суд касаційної інстанції дійшов протилежних висновків у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню. У справі, що розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що недотримання наявного в договорі іпотеки застереження про необхідність письмової згоди боржника на відступлення права вимоги не є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором, оскільки ні договором, ні законом не встановлено порядку надання такої письмової згоди; клопотання керуючого санацією боржника про внесення змін до реєстру кредиторів у зв’язку із заміною кредитора у зобов’язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги за іпотечним договором. Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції дійшов зазначив про відсутність передбачених ст.ст. 203, 215, 516 ЦК України підстав для визнання правочину недійсним. Разом із тим у наданій для порівняння постанові у справі № 922/846/13-г про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги суд касаційної інстанції погодився із судами попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позову на підставі ст.ст. 203, 215, 516 ЦК України. В основу судових рішень покладено висновок про те, що хоча за загальним правилом заміна кредитора у зобов’язанні здійснюється без згоди боржника, однак сторони не позбавлені можливості додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. У наданих для порівняння постановах у справах № 4/185, № 4/294 суд касаційної інстанції також погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовів товариства з обмеженою відповідальністю «БМБ Компаунд» (далі – ТОВ «БМБ Компаунд») до акціонерного комерційного банку «Європейський» (далі – АКБ «Європейський») та публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Володимирський» (далі – ПАТ «КБ «Володимирський») про визнання недійсними договорів про відступлення ПАТ «КБ «Володимирський» права вимоги за кредитними договорами, позичальником за якими є ТОВ «БМБ Компаунд», а позикодавцем – АКБ «Європейський», та договорів про відступлення права вимоги за іпотечними договорами і договорами застави. В основу судових рішень покладено висновок про те, що відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачена кредитним договором, є підставою для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України. Таким чином, має місце неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права. Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у межах доводів заяви про перегляд, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1–3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 ЦК України). Так ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст.ст. 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. З аналізу наведених норм вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України. У справі, що розглядається, судами встановлено, що на забезпечення виконання кредитного договору від 26 жовтня 2007 року № 55ВД про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії між ВАТ «ВТБ Банк» (іпотекодержатель) і ТОВ «Сілікон» (іпотекодавець) укладено договір іпотеки від 30 жовтня 2007 року. Відповідно до умов цього договору іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно – єдиний майновий комплекс ТОВ «Сілікон» за адресою: Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Заводська, 3-а (п. 2.1 договору іпотеки). Згідно з п. 4.2.12 договору іпотеки іпотекодержатель має право відступити права за цим договором за письмовою згодою іпотекодавця за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за договором кредиту, повідомивши про це іпотекодавця письмово у п'ятиденний строк. Тобто спірний договір іпотеки передбачає дві умови відступлення іпотекодержателем прав за цим договором: письмова згода іпотекодавця та одночасне здійснення відступлення права вимоги за договором кредиту. Разом із тим ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 6 листопада 2009 року порушено провадження в справі № 11/84 про банкрутство ТОВ «Сілікон». Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 22 квітня 2010 року за результатами попереднього засідання у справі № 11/84 затверджено реєстр вимог кредиторів боржника, зокрема до реєстру вимог кредиторів включено вимоги ПАТ «ВТБ Банк» (у сумі 24 039 333,66 доларів США – перша черга; у сумі 456 020,90 доларів США – шоста черга) і ТОВ «Спецстройенерго» (в сумі 170,00 грн державного мита та 118,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – перша черга; у сумі 10 151 124,97 грн – четверта черга). Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 6 липня 2012 року у зазначеній справі строк процедури санації продовжено та затверджено план санації боржника. 22 липня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» (первісний кредитор) і ТОВ «Альфа Солар» (новий кредитор) укладено та нотаріально посвідчено договір про відступлення права вимоги за вказаним іпотечним договором, відповідно до якого у зв'язку з укладенням сторонами договору від 22 липня 2011 року № 55ВП про відступлення права вимоги за кредитним договором і договору від 22 липня 2011 року № 55/1ВП про відступлення права вимоги за кредитним договором первісний кредитор передає, а новий кредитор одержує належні первісному кредиторові права іпотекодержателя у зобов'язанні за іпотечним договором від 30 жовтня 2007 року, укладеним між первісним кредитором (іпотекодержателем) і ТОВ «Сілікон» (іпотекодавцем, боржником) в якості забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань перед первісним кредитором за кредитним договором. Із моменту укладання цього договору новий кредитор набуває статусу іпотекодержателя за договором іпотеки. Ураховуючи, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів належного узгодження з іпотекодавцем відступлення права вимоги, висновок суду касаційної інстанції про відсутність порушень закону при заміні кредитора у зобов'язанні є помилковим. Посилання суду на відсутність у спірних правовідносинах урегульованого порядку надання письмової згоди боржника на заміну кредитора є безпідставними, оскільки ця обставина для застосування положень ч. 1 ст. 516 ЦК України значення не має. Суперечить наведеній нормі права і висновок суду касаційної інстанції про те, що клопотання керуючого санацією про внесення змін до реєстру кредиторів у зв’язку із заміною кредитора у зобов’язанні фактично є письмовою згодою боржника (іпотекодавця) на відступлення права вимоги. Таким чином, суд касаційної інстанції неправильно застосував положення ч. 1 ст. 516 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення спору. За таких обставин заява ТОВ «Спецстройенерго» підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року – скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року N 192-VIII та ст.ст. 11116, 11123–11125 ГПК України, у редакції, що діяла до набрання чинності цим Законом, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Спецстройенерго» задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5743724A3E527CA1C2257E2E001C025D
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_2, про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року, в с т а н о в и л а : У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 серпня 2007 року ним та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит на придбання автомобіля марки «Тойота Прадо» у сумі 47 847, 29 доларів США зі сплатою 12% річних зі строком повернення до 16 серпня 2013 року. З метою забезпечення умов договору зазначений автомобіль був переданий у заставу. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов’язань станом на 16 червня 2013 року виникла заборгованість: за кредитом у сумі 21 002, 98 доларів США, за процентами – 3 553, 06 доларів США, з виплати пені – 41 628, 97 доларів США та з неустойки – 36 601 грн 44 коп. Постановою господарського суду Харківської області від 24 грудня 2012 року ОСОБА_2 як фізичну особу - підприємця визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, у процесі якої спірний автомобіль реалізовано з прилюдних торгів. 30 січня 2012 року автомобіль знято з обліку для реєстрації в межах України, а 22 лютого 2013 року – зареєстровано за ОСОБА_1. Посилаючись на те, що у зв’язку з придбанням автомобіля ОСОБА_1 набула обов’язків за договором застави, позивач просив звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу спірного автомобіля із застосуванням процедури продажу, установленої статтею 21 Закону України "Про заставу". Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2014 року, позов задоволено. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» порушує питання про скасування зазначеного рішення та прийняття нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 589 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 27 Закону України «Про заставу» і статей 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «Альфа-Банк» надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року та від 4 липня 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 серпня 2007 року закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі – ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надано кредит у сумі 47 847, 29 доларів США на придбання автомобіля марки «Тойота Прадо», 2007 року випуску, зі сплатою 12 % річних і кінцевим терміном повернення до 16 серпня 2013 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ЗАТ "Альфа-Банк" і ОСОБА_2 укладено договір застави, за умовами якого встановлено заставу спірного автомобіля. У зв’язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов’язань із повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором виникла заборгованість: за кредитом у сумі 21 002, 98 доларів США, за процентами – 3 553, 06 доларів США, зі сплати пені – 41 628, 97 доларів США та неустойка – 36 601 грн 44 коп. Постановою господарського суду Харківської області від 24 грудня 2012 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. У процесі ліквідаційної процедури проведено прилюдні торги, на яких реалізовано автомобіль марки "Тойота Прадо", номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, за стартовою ціною 30 294 грн 67 коп. Відповідно до протоколу № 1 переможцем аукціону стала ОСОБА_1, з якою укладено договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля. 27 лютого 2013 року постановою Харківського апеляційного господарського суду Харківської області скасовано постанову господарського суду Харківської області від 24 грудня 2012 року про визнання ОСОБА_2 банкрутом і припинено провадження у справі. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що невиконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_2 є підставою відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» для звернення стягнення на заставлене майно, яке перебуває у власності ОСОБА_1. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки спірний автомобіль був придбаний ОСОБА_1 у порядку, установленому для виконання судових рішень, то він не може бути витребуваний у останньої, яка є добросовісним набувачем. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин – звернення стягнення на предмет застави, суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 11 квітня 2012 року дійшов висновку про те, що реалізація рухомого майна банкрута, яке є предметом застави, у межах ліквідаційної процедури, проведеної з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не припиняє заставу, а тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Таким чином, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 589 ЦК України, статті 27 Закону України «Про заставу» та статей 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Застава є способом забезпечення зобов’язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу»). Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України). Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги. Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна. За змістом статті 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов’язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі, якщо порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах із третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах із третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Це правило відповідає речовій природі застави як способу забезпечення, що отримало назву «право слідування». За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, яка надана ПАТ «Альфа-Банк» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 589 ЦК України, статті 27 Закону України «Про заставу» і статей 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. Така сама правова позиція висловлена й у постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року № 6-7 цс13. Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції наведені положення не урахував та не звернув увагу на те, що на час реалізації заставленого майна обтяження припинено не було. За таких обставин, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року задовольнити частково. Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-168цс14) Згідно із ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги. Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/00CE77A4B64F0447C2257D9D00450B51
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40508683 Державний герб України П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Сітістейтсервіс» (далі - ТОВ «Сітістейтсервіс») про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю «Алта Проперті» (далі - ТОВ «Алта Проперті»), встановила: До Верховного Суду України звернулося ПАТ «Укрексімбанк» із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 із підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 12 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року в частині відхилення вимог ПАТ «Укрексімбанк» до ТОВ «Алта Проперті» у розмірі 94 829 137,61 грн, постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року та прийняти нове рішення, яким визнати ПАТ «Укрексімбанк» кредитором ТОВ «Алта Проперті» з вимогами у розмірі 759 964 763,22 грн та окремо внести до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ПАТ «Укрексімбанк» у розмірі 94 829 137,61 грн як такі, що забезпечені заставою майна ТОВ «Алта Проперті», а також внести окремо до реєстру відомості про майно ТОВ «Алта Проперті», яке є предметом іпотеки. Заяву мотивовано тим, що зокрема у справах № 42/6б та № Б22/144-10/8 Вищий господарський суд України, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що оскільки боржник у справі про банкрутство виступив майновим поручителем, передавши майно в іпотеку банку у забезпечення виконання зобов'язань третьої особи за кредитними договорами, тому заявлені банком додаткові вимоги до боржника є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника, і підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо. Також у справі № 44/209-б-50/118-б суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми матеріального права, дійшов висновку, що банком підтверджено його грошові вимоги до боржника, які базуються на договорі іпотеки, тому банк є заставним кредитором, а його вимоги - першочерговими, незалежно від настання у нього права вимоги невиконаних зобов'язань. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Сітістейтсервіс», арбітражного керуючого Мальцевої А.В., перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав. При вирішенні справи господарськими судами встановлено, що 13 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ВАТ «Укрексімбанк», найменування змінено на ПАТ «Укрексімбанк») і ТОВ «Алта Проперті» укладено кредитний договір № 15107К13 (далі - кредитний договір № 15107К13), на підставі якого ВАТ «Укрексімбанк» надало ТОВ «Алта Проперті» кредитні кошти у розмірі 34 193 393,56 доларів США та 294 216 341,80 грн, а останнє зобов'язалося здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені у графіку надання та погашення кредиту, сплачувати проценти за користування та плату за управління кредитом. До кредитного договору № 15107К13 додатковими угодами неодноразово вносилися зміни і доповнення. ТОВ «Алта Проперті» зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов кредитного договору № 15107К13 у повному обсязі не виконало, внаслідок чого утворилася заборгованість. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 15107К13 між ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Алта Проперті» 5 січня 2010 року було укладено іпотечний договір № 151409Z71, відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно - земельна ділянка площею 50,0001 га, що належить іпотекодавцю на праві власності, заставною вартістю 38 400 000,00 грн. Рішенням господарського суду Київської області від 26 грудня 2012 року у справі № 14/009-12 позов ПАТ «Укрексімбанк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Алта Проперті» перед ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 15107К13 звернуто стягнення, зокрема, і на нерухоме майно, яке є предметом іпотечного договору № 151409Z71, і стягнуто з божника та його майнових поручителів солідарно 64 380,00 грн судових витрат і 141 235, 20 грн витрат на проведення судової експертизи. Судами також установлено, що 22 березня 2007 року між ВАТ «Укрексімбанк» і товариством з обмеженою відповідальністю «Євробудком» (далі - ТОВ «Євробудком») укладено кредитний договір № 151407К19 (далі - кредитний договір № 151407К19), на підставі якого ВАТ «Укрексімбанк» надало ТОВ «Євробудком» кредитні кошти у розмірі 10 308 000,00 доларів США, а останнє зобов'язалося здійснювати погашення кредиту в строки, зазначені у графіку надання та погашення кредиту, сплачувати проценти за користування та плату за управління кредитом. До кредитного договору № 151407К19 додатковими угодами неодноразово вносилися зміни і доповнення. ТОВ «Євробудком» зобов'язання за зазначеним договором не виконало, внаслідок чого утворилася заборгованість. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 151407К19 між ПАТ «Укрексімбанк» і ТОВ «Алта Проперті» 26 січня 2010 року було укладено іпотечний договір № 151410Z13 (далі - іпотечний договір № 151410Z13), відповідно до умов якого предметом іпотеки є нерухоме майно: земельні ділянки загальною площею 2,9700 га, що належить іпотекодавцю на праві власності, заставною вартістю 2 280 000,00 грн. Рішенням господарського суду Київської області від 19 грудня 2012 року у справі № 16/004-12/2 позовні вимоги ПАТ «Укрексімбанк» задоволено, у рахунок погашення заборгованості ТОВ «Євробудком» перед ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 151407К19 звернуто стягнення, зокрема, і на передане в іпотеку нерухоме майно відповідно до іпотечного договору № 151410Z13, стягнуто з ТОВ «Алта Проперті» на користь позивача 20 734,16 грн судових витрат. Залишаючи без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 21 січня 2014 року, якою змінено ухвалу господарського суду Київської області від 12 листопада 2013 року в частині визнання черговості вимог ПАТ «Укрексімбанк» і залишено без змін у частині відмови у визнанні вимог ПАТ «Укрексімбанк» у розмірі 94 829 137,61 грн, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у визнанні вимог ПАТ «Укрексімбанк» за кредитним договором № 151407К19, забезпеченим іпотечним договором № 151410Z13, у розмірі 94 829 137,61 грн з огляду на те, що необхідною ознакою набуття статусу кредитора у справі про банкрутство виходячи з вимог статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є наявність саме зобов'язань грошового, тобто фінансового характеру. Правові підстави для визнання вимог кредиторів у справі про банкрутство, які ґрунтуються на договорах майнової поруки, відсутні. Проте з таким висновком погодитися не можна. Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Частиною 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Так, згідно з нормами чинного законодавства майновий поручитель та основний боржник, зобов'язання якого перед кредитором забезпечені іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно. За таких обставин іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов'язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред'явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов'язань перед іпотекодержателем. При цьому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не обмежують право ПАТ «Укрексімбанк» звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. Право кредитора на звернення з грошовими вимогами, а відповідно, - і грошовий обов'язок майнового поручителя - боржника перед ПАТ «Укрексімбанк», передбачено також умовами кредитного договору та іпотечного договору, укладених між ВАТ «Укрексімбанк», ТОВ «Євробудком» і ТОВ «Алта Проперті», на підставі яких ПАТ «Укрексімбанк» і заявило свої кредиторські вимоги у цій справі. Отже, вимоги ПАТ «Укрексімбанк» до ТОВ «Алта Проперті» є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна, оскільки ґрунтуються на невиконанні зобов'язання за кредитним договором № 151407К19, забезпеченим іпотечним договором № 151410Z13. Ураховуючи викладене, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ПАТ «Укрексімбанк» у частині грошових вимог до ТОВ «Алта Проперті» у розмірі 94 829 137,61 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів, які виникли внаслідок заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Крім того, частиною 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Таким чином, якщо боржник не виконав основного зобов'язання, грошові вимоги ПАТ «Укрексімбанк», забезпечені заставою майна боржника, відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу. За таких обставин заява ПАТ «Укрексімбанк» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11114, 11123-11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 1 квітня 2014 року у справі № Б3/122-12 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник І.Б. Шицький Постанова № 3-98гс14
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Сумах та публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Промислові інвестиції» до публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» про визнання банкрутом, – в с т а н о в и л а: Ухвалою господарського суду Сумської області від 24 жовтня 2012 року порушено провадження у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (далі – ПАТ «Сумихімпром»). Ухвалами господарського суду Сумської області від 05 липня 2012 року, 07 серпня 2012 року та від 06 вересня 2012 року затверджено реєстр вимог кредиторів. Ухвалою господарського суду Сумської області від 30 жовтня 2012 року введено процедуру санації боржника та призначено керуючим санацією ОСОБА_1, розпорядником майна - арбітражного керуючого ОСОБА_2 Протягом листопада 2012 – січня 2013 рр. до господарського суду Сумської області надійшли заяви публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі – ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»), публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі – ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») в особі філії АТ «Укрексімбанк» у м. Суми, публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк»), публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі – ПАТ «Брокбізнесбанк»), публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» (далі – ПАТ АКБ «Індустріалбанк»), публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») в особі Сумської обласної дирекції, в яких позивачі просили суд визнати незаконними вчинені у листопаді 2012 року дії керуючого санацією ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_1 щодо односторонньої відмови від виконання боржником своїх зобов'язань за кредитними договорами, договорами застави, а також іпотечними договорами, укладеними з позивачами. Банки послалися на те, що рішення керуючого санацією про відмову від виконання зобов’язань є незаконним і суперечить вимогам статті 525 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), яка забороняє односторонню відмову від виконання зобов’язань. У заявах наводилися доводи, що зобов’язання ПАТ «Сумихімпром» за кредитними договорами та договорами забезпечення зобов’язань не було виконано боржником до порушення справи про банкрутство, а грошові вимоги за цими договорами включено до реєстру вимог кредиторів. Крім того, заяви містили посилання на недоведеність збитків, яких завдано боржникові спірними договорами, та відсутність передбачених законом підстав для застосування керуючим санацією боржника частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ухвалою господарського суду Сумської області від 11 червня 2013 року у справі № 5021/2509/2011 скарги ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Брокбізнесбанк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк» на дії керуючого санацією залишені без задоволення. Ухвалу в частині односторонньої відмови від виконання договорів обґрунтовано тим, що відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06 серпня 2013 року апеляційні скарги ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Сумської обласної дирекції, Фонду державного майна України, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк», ПАТ «Укрсоцбанк», публічного акціонерного товариства «ВіЕйБі Банк» (далі – ПАТ «ВіЕйБі Банк»), ПАТ «Брокбізнесбанк» залишено без задоволення, ухвалу господарського суду Сумської області від 11 червня 2013 року у справі № 5021/2509/2011 залишено без змін. Харківський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності всіх установлених частиною 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підстав для прийняття рішення керуючим санацією про одностороннє розірвання кредитних договорів, що має наслідком припинення зобов’язань за ними та є підставою для припинення зобов’язань за іпотечними договорами і договорами застави, укладеними на забезпечення неповернутих кредитів. Постановою Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у зазначеній справі рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011, в якій заявник просить скасувати зазначену постанову частково, прийняти нове рішення, яким визнати незаконними дії керуючого санацією ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_1 щодо його односторонньої відмови від виконання зобов’язань за договором кредиту за овердрафтом від 17 грудня 2008 року № 750/1-146 з додатковими угодами, за договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 09 червня 2004 року № 750/1-146 та скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині розірвання в односторонньому порядку договору кредиту за овердрафтом від 17 грудня 2008 року № 750/1-146 з додатковими угодами, договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 09 червня 2004 року № 750/1-146 та припинення зобов’язань за іпотечним договором від 09 червня 2004 року, зареєстрованим у реєстрі за № 1789 із змінами та доповненнями, за договором застави майнових прав від 22 квітня 2008 року № 750/1-50 із змінами та доповненнями, за договором застави товарів в обороті № 750/1-147 із змінами та доповненнями. У подальшому із заявами про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 звернулися філія ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Суми та ПАТ АКБ «Індустріалбанк». Заявники просили скасувати ухвалу місцевого господарського суду, постанову апеляційного господарського суду та постанову суду касаційної інстанції у зазначеній справі, прийняти нове рішення, яким визнати незаконними дії керуючого санацією боржника ПАТ «Сумихімпром» – голови правління ОСОБА_1 щодо односторонньої відмови від виконання боржником своїх зобов’язань за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов’язань (іпотеки), укладених з АТ «Укрексімбанк» та АКБ «Індустраілбанк», і визнати недійсними відмови від виконання договорів, викладені у листах ПАТ «Сумихімпром» від 02 листопада 2012 року №№ 15-8787, 15-8788, 15-8789 та від 08 листопада 2012 року №№ 15-8855, 15-8856. ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ АКБ «Індустріалбанк» у заявах про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року посилаються на неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 22, 214, 593, 651, 653 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу» у правовідносинах щодо права керуючого санацією боржника відмовитися від виконання кредитних договорів, укладених до порушення справи про банкрутство. На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції зазначених вище норм матеріального права заявниками надано копії постанов Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 5021/1949/12, від 12 лютого 2013 року у справі № 5011-34/12256-2012, в яких за подібних правовідносин та однакового матеріально-правового регулювання суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відмова керуючого санацією від кредитного договору та договорів застави (іпотеки) як підстава для розірвання договорів в односторонньому порядку може мати місце лише після повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами до моменту такого повернення. При цьому суд касаційної інстанції в постанові у справі № 5021/1949/12 зазначив, що приписи статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не дають підстав керуючому санацією, шляхом подання відмови від кредитного договору, для звільнення від основного зобов’язання, а згідно з нормами статті 593 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу» право застави/іпотеки діє до моменту виконання зобов’язання, забезпеченого заставою/іпотекою, у зв’язку з чим договори застави/іпотеки не можуть бути припинені до моменту повернення кредиту та сплати відсотків за кредитним договором. Ухвалою Вищого господарського суду України від 29 травня 2014 року було вирішено питання про допуск справи № 5021/2509/2011 до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року із підстав неоднакового застосування частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статей 22, 214, 593, 651, 653 ЦК України, статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу», яке підтверджено постановами Вищого господарського суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 5021/1949/12, від 12 лютого 2013 року у справі № 5011-34/12256-2012. Посилання на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року та ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 травня 2010 року Вищий господарський суд України відхилив із тих підстав, що вони за змістом не можуть бути доказами неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у розумінні статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, прокурора та представника Кабінету Міністрів України, дослідивши викладені у заявах доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви підлягають задоволенню з наступних підстав. Судами встановлено, що до порушення справи про банкрутство між ПАТ «Сумихімпром» і банками, в тому числі із ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Брокбізнесбанк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк» та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» були укладені кредитні договори та договори іпотеки/застави на забезпечення виконання зобов’язань позичальником. Банки надали позичальнику кредити у розмірі та на умовах, встановлених кредитними договорами, але позичальник кредити не повернув та не сплатив проценти. Грошові вимоги банків про повернення кредитів і сплату процентів включено до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ПАТ «Сумихімпром». 02 листопада 2012 року керуючий санацією боржника ПАТ «Сумихімпром» ОСОБА_1 прийняв рішення відмовитися від виконання кредитних договорів і договорів застави/іпотеки, укладених із ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк», ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Брокбізнесбанк», ПАТ АКБ «Індустріалбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про що листами від 02 листопада 2012 року №№ 15-8787, 15-8788, 15-8789, 15-8790, 15-8791, 15-8792, 15-8793, 15-8792 та від 08 листопада 2012 року №№ 15-8855, 15-8856, 15-8857, 15-8858 повідомив відповідні банки, обґрунтувавши відмову посиланням на частину 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У процесі розгляду скарг банків на ці дії керуючого санацією, суди дійшли висновку про наявність правових підстав для відмови керуючого санацією ПАТ «Сумихімпром» від виконання кредитних договорів та договорів застави/іпотеки та обґрунтованість відмови боржника від виконання взятих на себе зобов'язань за цими договорами. Вищий господарський суд України у своїй постанові зазначив, що ухвала місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними та обґрунтованими, а відтак, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відмова керуючого санацією від виконання кредитних договорів у порядку статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (одностороннє розірвання кредитних договорів) є правомірною, а спірні кредитні договори є розірваними в силу закону; враховуючи приписи частини другої статті 653, частини 3 статті 651 ЦК України внаслідок односторонньої відмови від договору, такий договір вважається розірваним, а зобов’язання за ним припиненим, що свідчить про припинення зобов’язань сторін за спірними кредитними договорами; при цьому в разі розірвання договору в односторонньому порядку в силу закону зобов’язання за ним, в тому числі щодо сплати процентів, які визначені кредитним договором, припиняються з дати такої відмови; крім того, відповідно до приписів статті 17 Закону України «Про іпотеку» та статті 28 Закону України «Про заставу» розірвання укладених з банками кредитних договорів є окремою підставою для припинення зобов’язань за відповідними договорами іпотеки та застави, які були укладені в забезпечення виконання зобов’язань. Проте такий висновок суду касаційної інстанції не відповідає закону. Відповідно до частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) керуючий санацією в тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Сторона договору, щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли у зв'язку з відмовою від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство. Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Таким чином, виконанням договору є вчинення дій щодо встановлення, зміни або припинення цивільних прав і обов’язків. Права і обов’язки, які виникають із таких дій, становлять зміст цивільно-правового зобов’язання. Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Отже, для виконання кредитного договору необхідне вчинення сторонами передбачених умовами договору дій, які призводять до встановлення між ними кредитного правовідношення. Таке відношення встановлюється між сторонами з часу отримання позичальником від банку кредиту. З настанням цієї події договір як підстава для виникнення кредитного правовідношення у повному обсязі вважається таким, що відбувся. Правовідношення, що виникло, є зобов’язанням. У подальшому сторони в залежності від суб’єктивного становища виконують обов’язок вчинити дію чи здійснюють вимоги, визначені змістом правовідношення, відповідно до умов договору, тобто виконують зобов’язання. Порядок виконання та припинення зобов’язання регулюється ЦК України. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частина 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає можливість відмови від невиконаного повністю або частково договору, а тому положення цієї норми не можуть розглядатися як спеціальна законна підстава припинення кредитного зобов’язання у названий спосіб. У випадку відмови від кредитного договору ця норма може бути застосована за умови врахування положень частини 2 статті 1056 ЦК України, якою передбачено можливість відмови позичальника від одержання кредиту, що по суті означає відмову від вступу у кредитне зобов’язання, визначене кредитним договором. З урахуванням встановлених судами фактичних обставин справи та положень статей 626, 509 та 1054 ЦК України слід дійти висновку, що спірний стан відносин між сторонами безпосередньо охоплюється змістом юридичного факту невиконання позичальником встановленого зобов’язанням обов’язку повернення кредиту і сплати процентів, а до змісту юридичного факту невиконання договору ці обставини мають пряме, але опосередковане зобов’язанням відношення, відображають факт порушення встановленого на виконання договору цивільного права. Можливість припинення зобов’язання шляхом відмови керуючого санацією від договору у процедурі банкрутства боржника ЦК України не передбачена. Згідно зі статтею 205 Господарського кодексу України, яка врегульовує припинення господарського зобов’язання у разі неможливості виконання, встановлено у частині п’ятій, що у разі неспроможності суб’єкта господарювання через недостатність майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом, а підставою припинення зобов’язань за його участі у такому випадку є його ліквідація. Отже, підстави для відмови керуючим санацією від кредитних договорів з метою припинення зобов’язання відсутні. Відповідно, не виникають підстави для наслідкового припинення договорів застави та іпотеки, якими забезпечено виконання зобов’язання. Право відмови від договору (правочину), передбачене частиною 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», повинне розумітися як відмова від вчинення дій, які можуть встановити нові кредитні зобов’язання боржника на підставі вчинених до порушення справи про банкрутство позичальника кредитних договорів за наявності інших умов застосування такого права, які визначені цією нормою. Вищий господарський суд України вирішив справу без урахування викладеного та дійшов помилкового висновку, що положення частини 10 статті 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спрямовані на припинення дійсних зобов’язань боржника, які включені до реєстру вимог кредиторів у процедурі банкрутства, всупереч тому, що порядок погашення, прощення чи списання обумовлених ними грошових вимог у процедурі банкрутства вичерпно визначений іншими нормами цього Закону, а тому постанову від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 слід визнати незаконною. З урахуванням підтвердження факту неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї норми закону у різних справах за подібних правовідносин, постанова підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий касаційний розгляд, оскільки передбачені законом умови постановлення нового рішення Верховним Судом України відсутні. Тому заяви про перегляд підлягають задоволенню частково. Виходячи з викладеного, керуючись статтями 11123–11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», філії публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Сумах і публічного акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 04 лютого 2014 року у справі № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ «Сумихімпром» скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E2B7A5311061D5DFC2257D49001A5CBC
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Потильчака О.І., Фесенка Л.І., Шицького І.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Дніпропетровської обласної дирекції (далі – Банк) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року у справі № 25/5005/6641/2012 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Будівельна компанія “Ростбуд” (далі – ТОВ “БК “Ростбуд”) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1) про визнання банкрутом, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із заявою про визнання грошових вимог до ОСОБА_1 на суму 1 606 061,11 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, Банк зазначив, що ОСОБА_1. на підставі іпотечного договору від 28 квітня 2007 року виступає перед ним майновим поручителем в забезпечення виконання зобов’язань позичальника ОСОБА_2 на підставі кредитного договору від 28 квітня 2007 року, укладеного між Банком і ОСОБА_2 Оскільки постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2012 року ОСОБА_1 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 1 рік, а у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 606 061,11 грн, то з урахуванням викладених обставин Банк звернувся до суду із заявою про визнання та включення грошових вимог Банку до ОСОБА_1 на суму 1 606 061,11 грн до реєстру вимог кредиторів. У грудні 2012 року ліквідатор боржника повідомив господарський суд Дніпропетровської області про невизнання боржником вимог Банку в розмірі 1 606 061,11 грн. У січні 2013 року Банк звернувся до господарського суду Дніпропетровської області зі скаргою на дії арбітражного керуючого зокрема невизнання майнових вимог Банку на суму 1 606 061,11 грн і невключення їх до реєстру вимог кредиторів. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року скаргу Банку залишено без задоволення, відхилено вимоги у розмірі 1 606 061,11 грн у повному обсязі. Крім того, абзацом 3 резолютивної частини ухвали встановлено, що грошові кошти, отримані від реалізації майна боржника, яке перебуває у заставі (іпотеці) у Банку, в разі його відчуження під час процедури банкрутства, мають бути спрямовані виключно на погашення вимог Банку. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16 вересня 2013 року апеляційну скаргу ліквідатора ОСОБА_3 задоволено та виключено абзац 3 резолютивної частини ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року, в іншій частині ухвалу залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що Банк не є кредитором у справі про банкрутство з вимогами до майнового поручителя, оскільки вимоги Банку не є грошовими, а боржник як майновий поручитель несе відповідальність перед Банком тільки власним майном, переданим в іпотеку. Крім того, суд касаційної інстанції зазначив, що до громадянина-підприємця застосовується скорочена процедура банкрутства, передбачена статтями 47–49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а вимоги кредиторів за зобов’язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця задовольняються у третю чергу вимог кредиторів. Не погоджуючись із постановою Вищого господарського суду України у справі № 25/5005/6641/2012, Банк звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 12 жовтня 2011 року у справі № 42/6б, від 25 червня 2013 року у справі № Б22/144-10/8 та від 09 жовтня 2013 року у справі № 1/65-Б. Допускаючи справу № 25/5005/6641/2012 до провадження Верховного Суду України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що у постановах від 12 жовтня 2011 року у справі № 42/6б, від 25 червня 2013 року у справі № Б22/144-10/8 за аналогічних підстав та предмета позову, змісту позовних вимог і матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, на його думку, викладено правову позицію про те, що заявлені у справі вимоги банку до боржника у справі про банкрутство є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника, і відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту “а” пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів окремо. Разом із тим Вищий господарський суд України відхилив посилання заявника на постанову суду касаційної інстанції від 09 жовтня 2013 року у справі № 1/65-Б, якою було скасовано попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче. Господарськими судами встановлено, що 28 квітня 2007 року між Банком та ОСОБА_2 було укладено генеральну кредитну угоду № К-Д 014/02-40/643, а на її основі – кредитний договір № К-Д 014/02-40/643/1, на підставі якого Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 180 000,00 доларів США строком на 84 місяці, а ОСОБА_2 зобов’язався сплачувати 14 % річних за користування кредитом і здійснювати повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до графіка погашення кредиту. У забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Банком і ОСОБА_2, котрий діяв від імені громадянки ОСОБА_1, було укладено договір іпотеки від 28 квітня 2007 року № 014/02-40/1446, відповідно до якого ОСОБА_1 виступає майновим поручителем і передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення вимог Банку. Згідно з підпунктом 1.1 пункту 1 зазначеного договору предметом іпотеки є нерухоме майно, що знаходиться за АДРЕСА_1. Відповідно до підпункту 1.5 пункту 1 заставна вартість цього майна у грошовому еквіваленті становить 265 148,52 доларів США або 1 339 000,02 грн за офіційним курсом НБУ на момент укладення договору. Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до частини 1 статті 541 ЦК України солідарний обов’язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов’язання. Положеннями статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, а солідарні боржники залишаються зобов’язаними доти, доки їхній обов’язок не буде виконаний у повному обсязі. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель – особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи-боржника. Частиною 1 статті 11 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Виходячи із аналізу зазначених норм законодавства, майновий поручитель та основний боржник, зобов’язання якого перед кредитором забезпечені іпотекою майна, що належить на праві власності майновому поручителю, відповідають перед кредитором солідарно. За таких обставин іпотекодержатель як кредитор має право вимагати виконання основного зобов’язання як від боржника і його майнового поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо, а у разі пред’явлення таких вимог до майнового поручителя останній відповідає в межах узятих на себе зобов’язань перед іпотекодержателем. При цьому норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не обмежують право Банку звернутися з грошовими вимогами до майнового поручителя, якщо основний боржник не сплатив борг. Право кредитора на звернення з грошовими вимогами, а відповідно, – і грошовий обов’язок майнового поручителя – боржника перед Банком, передбачені також умовами кредитного договору та договору іпотеки, укладених між Банком, основним боржником і майновим поручителем, на підставі яких Банк і заявив свої кредиторські вимоги у цій справі. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що забезпечені іпотекою вимоги Банку є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника. Ураховуючи викладене, Вищий господарський суд України, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Банку про визнання грошових вимог до ОСОБА_1 у розмірі 1 606 061,11 грн та включення їх до реєстру вимог кредиторів, які виникли внаслідок заборгованості за кредитним договором, забезпеченим іпотекою. Крім того, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що вимоги кредиторів за зобов’язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця, задовольняються у третю чергу вимог кредиторів. Проте з такими висновками касаційного суду не можна погодитися, оскільки відповідно до частини 7 статті 47 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі визнання громадянина-підприємця банкрутом до складу ліквідаційної маси не включається майно громадянина-підприємця, на яке згідно з чинним законодавством України не може бути звернено стягнення, та майно, яке перебуває у заставі за підставами, не пов'язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності, тому положення частини 1 статті 49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» про черговість задоволення вимог кредиторів не стосується вимог кредиторів, які забезпечені іпотекою. Зокрема, у справі, що розглядається, вимоги Банку забезпечені договором іпотеки. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Крім того, частиною 6 статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами. Таким чином, якщо боржник не виконав основного зобов’язання, грошові вимоги Банку, забезпечені заставою майна боржника відповідно до частини 6 статті 14 та підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» включаються до реєстру вимог кредиторів окремо і задовольняються у першу чергу. Згідно з частиною 2 статті 11125 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 цього Кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання. Керуючись статтями 11123–11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а но в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Дніпропетровської обласної дирекції задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 26 листопада 2013 року у справі № 25/5005/6641/2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.І. Потильчак Л.І. Фесенко І.Б. Шицький Постанова від 3 червня 2014 року № 3-24гс14 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A4C02E7BE279F773C2257CEF002B7766
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33895294 Державний герб України У Х В А Л А і м е н е м у к р а ї н и 25 вересня 2013 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів:Колодійчука В.М., Умнової О.В., Савченко В.О., Фаловської І.М.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки; за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки припиненим, усунення перешкод у користуванні майном, шляхом виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпот ек записів про обтяження майна, яке було предметом іпотечного договору, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Обґрунтовуючи позов, зазначив, що 28 лютого 2007 року товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), уклав з товариством з обмеженою відповідальністю «Елта-Трейдінг» (далі - ТОВ «Елта-Трейдінг») договір відновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 1000000 грн. під зворотне зобов'язання останнього повернути їх частинами до 27 лютого 2009 року, зі сплатою процентів за користування ними, виходячи із процентної ставки 18 % річних. 17 вересня 2007 року укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено ліміт кредитування до 1215000 грн. 03 листопада 2008 року додатковою угодою № 3 внесені зміни, згідно яких позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця за наступними ставками: 18 % річних - за період з 28 лютого по 19 червня 2008 року; 20 % річних - за період з 20 червня по 02 листопада 2008 року; 23 % річних - за період з 03 листопада до строку повернення кредитних коштів; 30 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання до 27 лютого 2009 року; 30 % річних - за період з 27 лютого 2009 року до дня фактичного погашення заборгованості. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 01 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, із змінами внесеними додатковою угодою від 18 вересня 2007 року, за яким остання, як майновий поручитель, передала в іпотеку банку належні їй житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель розміром 1000 м2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку із невиконанням належним чином ТОВ «Елта-Трейдінг» обов'язків за кредитним договором у нього виникла заборгованість за період з 01 березня 2007 року по 30 червня 2011 року у розмірі 1432440,46 грн., з яких 779500 грн. - основна заборгованість, 652940,46 грн. - заборгованість по відсоткам. Враховуючи зазначене та те, що боржником банку заборгованість не сплачена, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив в рахунок погашення зазначеної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів. В січні 2013 року ОСОБА_6, не погоджуючись із вказаним позовом, звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору іпотеки припиненим та усунення перешкод у здійсненні права власності. Позов обґрунтовано тим, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21 березня 2012 року ТОВ «Елта-Трейдінг» ліквідовано. На підставі цього рішення 17 квітня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців внесено запис про його припинення. Вважаючи, що основне зобов'язання припинено в зв'язку із ліквідацією боржника, уточнивши позовні вимоги просила визнати іпотечний договір таким, що припинив дію та усунути перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок та земельну ділянку, шляхом виключення та скасування записів про обтяження іпотекою з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року, в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано таким, що припинив свою дію іпотечний договір, укладений між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7 01 березня 2007 року. В задоволені решти зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити рішення про задоволення позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Установлено, що 28 лютого 2007 року ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», уклав з ТОВ «Елта-Трейдінг» договір відновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 1000000 грн. під зворотне зобов'язання останнього повернути їх частинами до 27 лютого 2009 року, зі сплатою процентів за користування ними, виходячи із процентної ставки 18 % річних. 17 вересня 2007 року укладено додаткову угоду № 1, якою збільшено ліміт кредитування до 1215000 грн. 03 листопада 2008 року додатковою угодою № 3 внесені зміни, згідно яких позичальник зобов'язався сплачувати відсотки за користування кредитними коштами в строк з 26 числа кожного місяця, не пізніше останнього робочого дня кожного місяця за наступними ставками: 18 % річних - за період з 28 лютого по 19 червня 2008 року; 20 % річних - за період з 20 червня по 02 листопада 2008 року; 23 % річних - за період з 03 листопада до строку повернення кредитних коштів; 30 % річних від суми невиконаного своєчасно зобов'язання до 27 лютого 2009 року; 30 % річних - за період з 27 лютого 2009 року до дня фактичного погашення заборгованості. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання 01 березня 2007 року між банком та ОСОБА_6 укладено іпотечний договір, із змінами внесеними додатковою угодою від 18 вересня 2007 року, за умовами якого поручителем передано банку в іпотеку належні їй житловий будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель розміром 1000 м2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В зв'язку із невиконанням належним чином ТОВ «Елта-Трейдінг» обов'язків за кредитним договором у нього виникла заборгованість за період з 01 березня 2007 року по 30 червня 2011 року у розмірі 1432440,46 грн., з яких 779500 грн. - основна заборгованість, 652940,46 грн. - заборгованість по відсоткам. Відмовляючи у задоволенні первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що оскільки на момент ухвалення рішення юридична особа - боржник була ліквідована, тобто запис про припинення юридичної особи було внесено до Єдиного державного реєстру до ухвалення рішення у справі, зобов'язання боржника перед банком припинено відповідно до вимог ст. 609 ЦК України. Отже, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» припинив свою дію іпотечний договір. Вказаних висновків суди дійшли із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Згідно із ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21 березня 2012 року ТОВ «Елта-Трейдінг» ліквідовано. На підставі цього рішення 17 квітня 2012 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про його припинення (а.с. 199). Таким чином, грошове зобов'язання ТОВ «Елта-Трейдінг» перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було припинено у зв'язку з ліквідацією цієї юридичної особи. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» визначено перелік підстав припинення іпотеки, зокрема однією з підстав є припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Отже, оскільки на час ухвалення рішення у справі юридична особа - боржник була припинена, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно виходив з того, що з припиненням основного зобов'язання, припинив свою дію іпотечний договір, а тому дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову та обґрунтовано задовольнив частково зустрічний позов. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною 1 ст. 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами першої та апеляційної інстанцій досліджено обставини справи в повному обсязі та надано належну оцінку наявним у справі доказам. Доводи скарги висновків судів не спростовують. Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення у справі ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено. Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 травня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. ТкачукСудді: В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. УмноваІ.М. Фаловська
  15. Державний герб України ухвала іменем україни 23 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В. О., суддів: Ізмайлової Т. Л., Наумчука М. І., Мартинюка В. І., Остапчука Д. О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансавто ЛТД», Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛДІ», Приватного підприємства «Система 73», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛДІ» та ОСОБА_10, яка діє в інтересах ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2012 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртрансавто ЛТД» (далі - ТОВ «Укртрансавто ЛТД») умов кредитного договору на проектне фінансування № 11404144000 від 13 жовтня 2008 року, просило стягнути в солідарному порядку з ТОВ «Укртрансавто ЛТД» як боржника та заставодавця, Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛДІ» (далі - ТОВ «АЛДІ»), Приватного підприємства «Система 73» (далі - ПП «Система 73»), ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 як поручителів 790 780, 06 євро заборгованості за кредитним договором, що відповідно до курсу НБУ становить 8 302 145 грн 22 коп., та судових витрат. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 25 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2013 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 березня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто у солідарному порядку з ТОВ «Укртрансавто ЛТД», ТОВ «АЛДІ», ПП «Система 73», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 8 302 145 грн 22 коп., із яких: 6 872 985 грн 69 коп. - заборгованість за кредитним, 1 347 204 грн 53 коп. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом, 81 955 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості зі сплати процентів. Вирішено питання судових витрат. У поданих касаційних скаргах ТОВ «АЛДІ» та ОСОБА_10, яка діє в інтересах ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду просять скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню на таких підставах. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що стягнення заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку з боржника та поручителів за наявності справи про звернення стягнення на предмет іпотеки на користь позивача за вказаним боргом, та за наявності можливості банку шляхом заявлення вимог кредитора до арбітражного керуючого ТОВ «Укртрансавто ЛТД» у справі про банкрутство цього товариства отримати відшкодування суми боргу за кредитним договором, буде фактичним стягненням боргу в подвійному розмірі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що ТОВ «Укртрансавто ЛТД» належним чином не виконувало умови кредитного договору, тому позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом солідарного стягнення з боржника та відповідачів як поручителів заборгованості за кредитним договором із урахуванням процентів та пені. У той же час, задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Проте з такими висновками судів повністю погодитись не можна з огляду на наступне. Судами встановлено, що 13 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ТОВ «Укртрансавто ЛТД» було укладено кредитний договір на проектне фінансування № 11404144000, згідно з умовами якого банк зобов'язався надати останньому кредит із лімітом 2 млн. євро шляхом надання окремих частин кредитних коштів (траншів) терміном до 14 жовтня 2013 року, а боржник у свою чергу зобов'язався прийняти, повернути кредит та сплатити проценти, комісії у порядку, в строки та на умовах, визначених кредитним договором. За вказаним кредитним договором ТОВ «Укртрансавто ЛТД» 25 листопада 2008 року отримало частину кредитних коштів (транш) у розмірі 654 653, 49 євро. Із метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 13 жовтня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «АЛДІ», ПП «Система 73», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 були укладені окремі договори поруки, згідно з умовами яких поручителі взяли на себе зобов'язання у випадку неналежного виконання боржником зобов'язань за зазначеним кредитним договором відповідати перед банком нарівні з ТОВ «Укртрансавто ЛТД» як солідарні боржники (п. п. 1.3. та 1.4 п. 1 договорів поруки). Із метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору 30 жовтня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Арон» було укладено іпотечний договір, згідно з умовами якого банку передано в іпотеку нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці площею 4,95 га за адресою: АДРЕСА_1, 21 листопада 2008 року із метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Укртрансавто ЛТД» було укладено договір застави транспортного засобу № 14198, згідно з умовами якого банку передано в заставу 10 автомобілів марки Mersedes-Benz Аxor 1840 LS, які є власністю ТОВ «Укртрансавто ЛТД». Згідно зі ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Обґрунтовуючи підставність позову, ПАТ «УкрСиббанк» посилалось на те, що ТОВ «Укртрансавто ЛТД» належним чином не виконувало зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 17 квітня 2012 року виникла заборгованість за кредитним договором № 11404144000 у розмірі 790 780, 06 євро, що в еквіваленті становить 8 302 145 грн 22 коп, яку позивач просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів. Наслідки порушення договору позичальником передбачені ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, відповідно до яких, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. За таких обставин, коли ТОВ «Укртрансавто ЛТД» зобов'язання із кредитного договору виконувало не належним чином, то ПАТ «УкрСиббанк» відповідно до ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 ЦК України вправі вимагати дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором, у тому числі, солідарно і з відповідачів як поручителів. Згідно зі ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. Ухвалюючи рішення про задоволення позову та стягуючи з боржника та поручителів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором, апеляційний суд не звернув уваги на те, що приписами ч. 3 ст. 554 ЦК України передбачається можливість встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобов'язання одночасно з боку декількох осіб. Однак, така порука виникає лише на підставі її спільного надання у формі укладення одного договору декількома поручителями (спільна порука). При цьому, поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою. Законом не заборонено укладення й кількох договорів поруки на виконання того самого зобов'язання, проте, в цьому випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України не застосовується, оскільки поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою, а тому не можна вважати поруку їхньою спільною відповідальністю. За таких обставин, кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов'язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором. Стягуючи з боржника і поручителів у солідарному порядку суму заборгованості за договором кредиту, апеляційний суд не звернув уваги на те, що в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності, у зв'язку з відсутністю спільної поруки. Крім того, задовольняючи позов у повному обсязі та стягуючи кредитну заборгованість із боржника та поручителів, у тому числі, і з ТОВ «АЛДІ» апеляційний суд не звернув уваги на те, що в апеляційній скарзі рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові щодо ТОВ «АЛДІ» позивачем не оскаржувалось (а. с. 234-236). У той же час, вирішуючи спір у частині вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Укртрансавто ЛТД» і ТОВ «АЛДІ», суди не визначились з характером спірних правовідносин та не звернули уваги на те, що між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Укртрансавто ЛТД» було укладено кредитний договір, а між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «АЛДІ» було укладено договір поруки, як між юридичними особами та з урахуванням цього, не перевірили, чи можуть зазначені позовні вимоги розглядатись у порядку цивільного судочинства. Разом із тим, із матеріалів справи вбачається, що постановою Господарського суду Одеської області від 13 вересня 2012 року ТОВ «Укртрансавто ЛТД» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до арбітражного керуючого із кредиторськими вимогами та звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме, 10 транспортних засобів марки Mersedes-Benz Аxor 1840 LS. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26 жовтня 2012 року заяву ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредиторських вимог до боржника в розмірі 841 435,13 євро прийнято до розгляду у справі № 5017/2396/2012 (а. с. 287). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» погашені вимоги кредиторів - задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними. Вирішуючи спір по суті, на порушення приписів ст. ст. 213, 214, 303 ЦПК України суди на зазначене уваги не звернули та не з'ясували, чи вважаються погашеними вимоги ПАТ «УкрСиббанк» щодо цивільно-правових зобов'язань ТОВ «Укртрансавто ЛТД» у межах справи про банкрутство ТОВ «Укртрансавто ЛТД» та чи може за встановлених судом обставин позивач ставити питання про солідарне стягнення кредитної заборгованості із поручителів. Оскільки обставини, пов'язані із перевіркою правильності визначення обставин справи та оцінки наданих сторонами доказів, судами з'ясовувались неналежним чином, чим порушено норми процесуального права (ст. ст. 10, 60, 61, 179 ЦПК України) і таке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛДІ» та ОСОБА_10, яка діє в інтересах ОСОБА_5, задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 25 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: Т. Л. Ізмайлова В. І. Мартинюк М. І. Наумчук Д. О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/34410907
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 грудня 2013 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., - розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про визнання припиненим зобов'язання за іпотечним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року, в с т а н о в и л и: У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») та приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання припиненим зобов'язання за іпотечним договором. Зазначав, що 21 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» (далі – ТОВ «Укрпромбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі – ФОП ОСОБА_3) укладено кредитний договір НОМЕР_1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію й у її межах надав кредит у сумі 205 тис. доларів США, а позичальник зобов’язався до 20 липня 2013 року в порядку, строки та на умовах, установлених кредитним договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування ним у розмірі 16,5% річних, комісії та штрафні санкції в розмірі й випадках, передбачених договором. З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань ФОП ОСОБА_3 21 липня 2008 року між банком і ним (позивачем) було укладено договір іпотеки НОМЕР_2, предметом якого є земельна ділянка загальною площею S, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться на АДРЕСА_1 та об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_3 на праві власності. Постановою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2011 року визнано ФОП ОСОБА_3 банкрутом, у зв’язку із чим відповідно до ст. 609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов’язання, забезпечене іпотекою, припинилося. Посилаючись на те, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання, позивач просив визнати зобов’язання між ТОВ «Укрпромбанк» та ним за іпотечним договором НОМЕР_2 від 21 липня 2008 року припиненими, а також просив зобов’язати приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2 вчинити дії щодо зняття заборони на відчуження зазначеного нерухомого майна. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 28 травня 2013 року, позов задоволено частково: припинено зобов'язання, які виникли з іпотечного договору НОМЕР_2 від 21 липня 2008 року, укладеного між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрованого в реєстрі за номером НОМЕР_4; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року відмовлено ПАТ «Дельта Банк» у відкритті касаційного провадження у вищезазначеній справі на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції й ухвалення у справі нового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку». Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Дельта Банк» посилається на рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року, від 19 вересня 2012 року, від 12 лютого 2013 року й від 10 липня 2013 року та постанову Вищого господарського суду України від 19 червня 2013 року. ПАТ «Дельта Банк» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, що покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_4, ОСОБА_5, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судом встановлено, що 21 липня 2008 року між ТОВ «Укрпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк») в особі Закарпатської філії TOB «Укрпромбанк» та ФОП ОСОБА_3 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого TOB «Укрпромбанк» відкрило ФОП ОСОБА_3 відновлювальну кредитну лінію й у її межах надало кредит у сумі 205 тис. доларів США, а позичальник зобов'язався до 20 липня 2013 року у порядку, строки та на умовах, встановлених кредитним договором, повернути кредит, сплатити проценти за користування ним у розмірі 16,5% річних, комісії та штрафні санкції в розмірі й випадках, передбачених указаним кредитним договором (а.с. 14-22). З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань ФОП ОСОБА_3 21 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки НОМЕР_2, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером НОМЕР_4 (а.с. 6-10). Предметом указаного договору іпотеки є земельна ділянка загальною площею S, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться на АДРЕСА_1 та об'єкт незавершеного будівництва загальною площею 246,3 кв. м, що розташований за АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_3 на праві власності. Постановою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2011 року визнано ФОП ОСОБА_3 банкрутом за його заявою та відкрито ліквідаційну процедуру (а.с.11-12). Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 грудня 2012 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31 січня 2013 року та постановою Вищого господарського суду від 9 квітня 2013 року, припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3 і припинено провадження у справі. Встановлено, що майно, яким ОСОБА_3 може відповідати за своїми зобов'язаннями та може задовольнити вимоги кредиторів, відсутнє. 29 грудня 2012 року зареєстровано припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_5 (а.с. 85-86). Рішенням господарського суду Закарпатської області від 7 листопада 2011 року задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" до ФОП ОСОБА_3 про стягнення заборгованості: стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПAT «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 156 645, 97 доларів США (а.с. 128-130). Указані вимоги були включені до кредиторської вимоги, з якою банк звернувся до ліквідатора 17 листопада 2011 року. Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та визнаючи іпотечний договір припиненим, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідно до ст. 609 ЦК України грошове зобов’язання ФОП ОСОБА_3 перед ПAT «Дельта Банк» припинилося у зв’язку з ліквідацією юридичної особи, а тому й іпотека, що має похідний характер від основного зобов’язання, в силу вимог ст. 593 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку" припиняється. З такими висновками погодився й суд касаційної інстанції, відмовивши ПAT «Дельта Банк» у відкритті касаційного провадження у справі. Разом із тим у наданому як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року суд дійшов протилежного висновку про те, що у разі виключення фізичної особи-підприємця з реєстру її зобов’язання не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. ст. 3, 17 Закону України "Про іпотеку". Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ від 28 грудня 2011 року, від 12 лютого 2013 року, від 10 липня 2013 року та постанова Вищого господарського суду України від 19 червня 2013 року, надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права, не можуть бути взяті до уваги Верховним Судом України як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки вказані судові рішення містять різні фактичні обставини справи. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначеної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Відповідно до ч. 5 ст. 3, ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання. Згідно зі ст. 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі ст. 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Частиною 3 ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа – підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. Згідно зі ст. 53 ЦК України фізична особа, яка неспроможна задовольнити вимоги кредиторів, пов'язані із здійсненням нею підприємницької діяльності, може бути визнана банкрутом у порядку, встановленому законом. Особливості банкрутства суб'єкта підприємницької діяльності – громадянина передбачено ст. ст. 47 – 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, яка була чинною на момент визнання суб'єкта підприємницької діяльності – громадянина банкрутом). Відповідно до ст. 49 вищевказаного Закону до задоволення вимог кредиторів із коштів, внесених на депозит нотаріальної контори або приватного нотаріуса, відшкодовуються витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство громадянина-підприємця і виконанням постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом. Вимоги кредиторів задовольняються в такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги громадян, перед якими громадянин-підприємець несе відповідальність за заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних періодичних платежів, а також вимоги щодо стягнення аліментів; у другу чергу проводяться розрахунки щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), і щодо виплати авторської винагороди, а також задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; у третю чергу задовольняються вимоги кредиторів за зобов'язаннями, забезпеченими заставою майна громадянина-підприємця; у четверту чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); у п'яту чергу проводяться розрахунки з іншими кредиторами. Вимоги кожної наступної черги задовольняються після задоволення вимог попередньої черги. За недостатністю коштів на депозитному рахунку нотаріальної контори або приватного нотаріуса для повного задоволення всіх вимог однієї черги кошти розподіляються між кредиторами відповідної черги пропорційно сумам їх вимог. Після завершення розрахунків з кредиторами громадянин-підприємець, визнаний банкрутом, звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів, що були заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом другим цієї частини. Вимоги кредиторів щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян, вимоги щодо стягнення аліментів, вимоги щодо стягнення на майно, яке перебуває у заставі з підстав, не пов'язаних із здійсненням громадянином-підприємцем підприємницької діяльності, а також інші вимоги особистого характеру, які не були задоволені в порядку виконання постанови господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом або які погашені частково чи не заявлені після визнання громадянина-підприємця банкрутом, можуть бути заявлені після закінчення провадження у справі про банкрутство громадянина-підприємця відповідно в повному обсязі або в незадоволеній їх частині в порядку, встановленому цивільним законодавством України. Протягом п'яти років після визнання громадянина-підприємця банкрутом не може бути порушено провадження у справі про банкрутство за його заявою. У разі визнання громадянина-підприємця банкрутом за заявою кредитора протягом п'яти років після завершення розрахунків із кредиторами такий громадянин-підприємець не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів. Не задоволені вимоги кредиторів можуть бути заявлені в порядку, встановленому цивільним законодавством України. З огляду на вищенаведене суд першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний й касаційний суди, дійшовши до висновку про те, що основне зобов’язання припинилося на підставі ст. 609 ЦК України, не врахував відмінностей у правоздатності, дієздатності та державній реєстрації юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Зокрема не враховано, що відповідно до ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб’єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Зі змісту зазначених норм убачається, що основне зобов’язання за кредитним договором не припинилося, тому немає підстав для припинення й іпотеки. За таких обставин заява ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню частково, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року - скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд. Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 червня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк Н.П. Лященко В.П. Барбара В.В. Онопенко І.С. Берднік Л.І. Охрімчук Л.І. Григор’єва О.І. Потильчак В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін А.А. Ємець В.М. Сімоненко Т.Є. Жайворонок І.Б. Шицький П.І. Колесник Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13. З огляду на положення ст. ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст. ст. 47-49 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (виключення з реєстру суб’єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном. Оскільки основне зобов’язання за кредитним договором не припинилося, тому немає підстав для припинення й іпотеки. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/738F69CC682F1CFAC2257C400026F927
  17. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "22" лютого 2012 р. Справа № 33/206 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Мирошниченка С.В., Суддів: Князькова В.В., Хрипуна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва; Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку"; Національний банк України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011 р. у справі № 33/206 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Івано-Франківський арматурний завод" до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" треті особи Закрите акціонерне товариство "С.В.Т.А."; Приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1; Національний банк України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області про визнання зобовязання припиненим за позовом третьої особи з самостійними вимогами Закрите акціонерне товариство "С.В.Т.А." до Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" за участю Прокуратури міста Києва про визнання зобовязання припиненим За участю представників сторін: позивача:Демидюк О.Б. відповідача:Дмитрішин Д.М. третьої особи-1:Демидюк О.Б. третьої особи-2:Не зявилися третьої особи-3:Боднарчук І.В. Прокуратури:Савицька О.В. ВСТАНОВИВ: Рішенням господарського суду міста Києва від 11.10.2011 р. (суддя Мудрий С.М.) позов ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» задоволено частково. Визнано припиненим кредитний договір № 14/10-144 від 11.10.2007 р., укладений між АБ «Банк регіонального розвитку»та ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод» (правонаступником якого є ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод») зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод до нього № 1 від 16.10.2007 р., № 2 від 23.10.2007 р., № 3 від 30.10.2007 р., № 4 від 06.11.2007 р., № 5 від 13.11.2007 р., № 6 від 14.11.2007 р., № 7 від 07.02.2008 р., № 8 від 11.02.2008 р., № 9 від 05.03.2008 р., № 10 від 06.03.2008 р., № 11 від 19.03.2008 р., № 12 від 17.04.2008 р., № 13 від 05.05.2008 р., № 14 від 06.10.2008 р., № 15 від 08.12.2008 р., № 16 від 15.12.2008 р., № 17 від 05.01.2009 р., № 18 від 26.02.2009 р., № 19 від 01.04.2009 р., № 20 від 30.06.2009 р., № 21 від 04.12.2009 р., з 03.09.2011 р. Визнано відсутнім у АБ «Банк регіонального розвитку» право на стягнення з ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»заборгованості за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р. зі змінами, внесеними на підставі додаткових угод до нього № 1 від 16.10.2007 р., № 2 від 23.10.2007 р., № 3 від 30.10.2007 р., № 4 від 06.11.2007 р., № 5 від 13.11.2007 р., № 6 від 14.11.2007 р., № 7 від 07.02.2008 р., № 8 від 11.02.2008 р., № 9 від 05.03.2008 р., № 10 від 06.03.2008 р., № 11 від 19.03.2008 р., № 12 від 17.04.2008 р., № 13 від 05.05.2008 р., № 14 від 06.10.2008 р., № 15 від 08.12.2008 р., № 16 від 15.12.2008 р., № 17 від 05.01.2009 р., № 18 від 26.02.2009 р., № 19 від 01.04.2009 р., № 20 від 30.06.2009 р., № 21 від 04.12.2009 р., з 03.09.2011 р. В іншій частині у позові ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»відмовлено. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ЗАТ «С.В.Т.А.» задоволено повністю. Визнано припиненим договір іпотеки від 11.10.2007 р., укладений між АБ «Банк регіонального розвитку» та ЗАТ «С.В.Т.А», посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № Д587, додатковий договір № 1 до нього від 27.11.2008 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № 6246, додатковий договір № 2 до нього від 13.01.2009 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № 85, додатковий договір № 3 до нього від 18.12.2009 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № 3655, з 03.09.2011 р. Визнано відсутнім у АБ «Банк регіонального розвитку»з 03.09.2011 р. право на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11.10.2007 р., укладеним між АБ «Банк регіонального розвитку»та ЗАТ «С.В.Т.А», посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за № Д587, додатковим договором № 1 до нього від 27.11.2008 р., посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за №6246, додатковим договором № 2 до нього від 13.01.2009 р., посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за № 85, додатковим договором № 3 до нього від 18.12.2009 р., посвідченим приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрованим в реєстрі за № 3655, а саме: нежитлову будівлю: виробничий корпус № 3 (три), що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена (вул. Дадугіна), буд. 229г (двісті двадцять девять літера «г»), загальною площею 14930, 9 (чотирнадцять тисяч девятсот тридцять цілих девять десятих) кв.м., позначений літерою «А»на плані земельної ділянки. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011 р. (судді: Авдеєв П.В., Куксов В.В., Коршун Н.М.) вказане рішення місцевого господарського суду змінено в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод», ЗАТ «С.В.Т.А» шляхом виключення з його мотивувальної частини посилання на припинення кредитного договору № 14/10-144 від 11.10.2007 р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, а зобовязання припинено внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі. В іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням та постановою господарських судів попередніх інстанцій, заступник прокурора міста Києва, АБ «Банк регіонального розвитку», Національний банк України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовів ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»та ЗАТ «С.В.Т.А.»відмовити повністю. У касаційних скаргах заявники зазначають про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія Вищого господарського суду прийшла до висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 11.10.2007 р. між АБ «Банк регіонального розвитку» та ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод» укладено кредитний договір № 14/10-144, відповідно до умов якого банк відкрив відновлювальну кредитну лінію позивачу без безумовних зобовязань щодо надання грошових коштів, з можливістю надання позичальнику в її межах кредитів в гривнях, доларах США, євро та російських рублях, а позивач зобовязався використати кредити на цілі, визначені у кредитному договорі, своєчасно та у повному обсязі виплачувати відповідачеві проценти за користування кредитами, виконати інші умови кредитного договору і своєчасно повернути кредити. Ліміт кредитної лінії складає 12 120 000, 00 грн. або еквівалент цієї суми в доларах США за курсом, що встановлений НБУ на день видачі кожного з кредитів. В подальшому між сторонами по кредитному договору № 14/10-144 від 11.10.2007 р. неодноразово укладалися додаткові угоди до нього. В порядку забезпечення виконання кредитного договору, між АБ «Банк регіонального розвитку»(іпотекодержатель за договором) та ЗАТ «С.В.Т.А»(іпотекодавець за договором) укладено договір іпотеки від 11.10.2007 р., посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 зареєстрований в реєстрі за № Д587, а також додаткові угоди до нього. Відповідно до положень п. 1.1 договору іпотеки, іпотекодавець зобовязався відповідати за виконання зобовязань ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод»за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р., укладеним між АБ «Банк регіонального розвитку»та ВАТ «Івано-Франківський арматурний завод»та додатковими договорами до нього, що укладатимуться в майбутньому, за яким іпотекодержатель надав боржнику кредит в розмірі 2399061,48 доларів США на умовах та в порядку, встановлених кредитним договором, а боржник зобовязався в строк не пізніше 04.01.2010р. повернути заборгованість за кредитом та сплатити проценти в порядку та розмірі, встановленому к кредитному договорі та додаткових угодах до нього. Згідно п. 1.2 договору іпотеки, в іпотеку передавалося наступне нерухоме майно: нежитлова будівля: виробничий корпус № 3 (три), що знаходиться за адресою: Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Коновальця Євгена (вул. Дадугіна), буд. 229г, загальною площею 14930,9 кв.м., позначений літерою «А»на плані земельної ділянки. Положеннями п. 3.2 договору іпотеки встановлено, що право іпотеки припиняється виконанням забезпечених іпотекою зобовязань, а також в інших випадках, передбачених ст. 17 Закону України «Про іпотеку». Судами попередніх інстанцій також було встановлено, що протягом червня-вересня 2011 року ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» набуто право вимоги належне кредиторам АБ «Банк регіонального розвитку» відповідно до договорів про відступлення права вимоги, а саме: за договорами про відступлення права вимоги (цесії), укладеними між ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» та непідприємницьким товариством «Відкритий недержавний пенсійний фонд «ІФД КапіталЪ», ОСОБА_2, ПАТ «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-ЛАЙФ», ТОВ «Науково-виробнича фірма «Інпроект», ТОВ «Гамма-Консалтинг», ПрАТ «Мостобудівне управління 3», ПП «Еркер», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ПАТ «Комбінат «Тепличний», ПрАТ «Українська екологічна страхова компанія»ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»набуло право вимоги до АБ «Банк регіонального розвитку»на загальну суму 30041252, 18 грн., що повністю покриває розмір заборгованості ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»перед АБ «Банк регіонального розвитку»за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р. Приймаючи рішення від 11.10.2011 р., місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки після укладення кожного з вищевказаних договорів, ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» на адресу АБ «Банк регіонального розвитку» направлялися заяви про зарахування зустрічних вимог (вх. № у АБ «Банк регіонального розвитку»: № 978 від 11.07.2011 р.; № 985 від 13.07.2011 р.; № 1012 від 19.07.2011 р.; № 1028 від 21.07.2011р.; № 1180 від 11.08.2011 р.; № 1261 від 26.08.2011 р.; № 1291 від 02.09.2011 р.), то кредитний договір № 14/10-144 від 11.10.2007 р., а також похідне від нього зобовязання іпотеки є припиненими зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі ст. 601 ЦК України. Судом апеляційної інстанції було правильно встановлено, що такий висновок місцевого господарського суду суперечить висновкам Верховного Суду України, викладеним у постановах Верховного Суду України від 03.10.2011 р. та 10.10.2011 р., за якими встановлено неможливість зарахування зустрічних вимог у процедурі ліквідації банку, оскільки це призвело б до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого Законом України «Про банки і банківську діяльність». При цьому судом апеляційної інстанції було правильно застосовано ч. 2 ст. 82 ГПК України, за якою обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобовязаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111-16 цього Кодексу. Судом апеляційної інстанції було встановлено, що на підставі укладених договорів про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»стало кредитором АБ «Банк регіонального розвитку» на загальну суму 30041252, 18 грн. Одночасно ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» є і боржником банку за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р. Тобто, в правовідносинах, що виникли між ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»та АБ «Банк регіонального розвитку», відбулося поєднання (в особі ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод») боржника і кредитора банку в грошовому зобовязанні. На підставі ст. 606 ЦК України, зобовязання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з судом апеляційної інстанції, що законодавство України не ототожнює поняття правочин та зобовязання, зокрема, один правочин може містити в собі декілька зобовязань; в розумінні ст. 606 ЦК України припиняється саме зобовязання, а не правочин, внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі. Тому посилання скаржників в касаційних скаргах на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме ст. 606 ЦК України, не знайшло свого підтвердження при розгляді справи у Вищому господарському суді України. Між АБ «Банк регіонального розвитку»та ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод»укладені правочини, в яких є одні і ті ж зобовязання один щодо одного, а саме грошові зобовязання, які підлягають припиненню у звязку з поєднанням в цьому зобовязанні боржника і кредитора в одній особі. Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскільки ПАТ «Івано-Франківський арматурний завод» є по відношенню до АБ «Банк регіонального розвитку»як боржником (за кредитним договором № 14/10-144 від 11.10.2007 р.), так і кредитором (за договорами відступлення права вимоги (цесії)), то кредитний договір № 14/10-144 від 11.10.2007 р. є припиненим у звязку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Відповідно до п. 1 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки місцевого господарського суду з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 33, 34, 43 ГПК України всебічно, повно і обєктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин місцевий та апеляційний господарські суди зясували дійсні права і обовязки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини. Посилання скаржників на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 111-7 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи. Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови у даній справі не знайшли свого підтвердження, в звязку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення. Касаційну скаргу Акціонерного банку "Банк регіонального розвитку" залишити без задоволення. Касаційну скаргу Національного банку України в особі Головного управління НБУ по місту Києву та Київській області залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2011 р. у справі № 33/206 залишити без змін. Головуючий С.В. Мирошниченко СуддіВ.В. Князьков О.О. Хрипун http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21675558
  18. Державний герб України УХВАЛА Іменем України 28 травня 2013 року м. Ужгород Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської об ласті у складі: головуючої - судді Кожух О.А. суддів - Власова С.О., Дроботі В.В. при секретарі - Чучка Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Ужгородського міськра йонного суду від 12 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» та приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2, третьої особи ОСОБА_3 про припинення зобов'язання за іпотечним договором, - в с т а н о в и л а : Позивач ОСОБА_1 у квітні 2012 року звернувся в суд з позовом та, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11 березня 2013 року, остаточно просив суд: - припинити правовідношення між ТзОВ „Український промисловий банк", правонаступником якого являється ПАТ „Дельта Банк" (далі - Банк), та ОСОБА_1, визначене в Іпотечному договорі №23/Z квіп-08 від 21 липня 2008 року, посвідчений ОСОБА_2, приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №2724; - припинити зобов'язання, які виникають (та витікають) з вказаного Іпотечного договору; - зобов'язати ОСОБА_2 приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу вчинити дії пов'язані із зняттям заборони щодо відчуження нерухомого майна та земельної ділянки по зазначеному Іпотечному договору по АДРЕСА_1; - зобов'язати ОСОБА_2 вчинити дії вилучити запис про заборону відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна по іпотечному договору №23/7 квіп-08 від 21 липня 2008 року, зареєстрованому в реєстрі за номером № 2724, а саме об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки по АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2 приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу вилучити запис про іпотеку з Державного реєстру іпотек, обтяження №7606520, контрольна сума ВБВ5ЕВ4ЕЗЕ, а саме: об'єкту незавершеного будівництва та земельній ділянці по АДРЕСА_1. Позовні вимоги мотивовано тим, що 21.07.2008 р. між ТОВ «Укрпромбанк» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір за № 23/КВ-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит в розмірі 205 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором було укладено іпотечний договір № 23/Zквіп-08 від 21 липня 2008 року, предметом іпотеки за яким є: земельна ділянка загальною площею 0,07 га, кадастровий номер 2124887403:02:001:0105, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, які належать на праві власності майновому поручителю фізичній особі ОСОБА_1. Постановою Господарського суду Харківської області від 25.10.2011 р. фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 визнано банкрутом, тому його зобов'язання перед Банком є погашеними. Правовими наслідками погашення та припинення основного зобов'язання є припинення і додаткового зобов'язання, яким забезпечено основне зобов'язання. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 березня 2013 року (з врахуванням ухвали суду від 22.03.2013 р. про виправлення описки в даті ухвалення рішення) позов задоволено частково - припинено зобов'язання, які виникли з іпотечного договору № 23/Zквіп-08 від 21 липня 2008 року, який був укладений між ТОВ «Укрпромбанк» та ОСОБА_1, посвідчений ОСОБА_2 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за номером № 2724. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідачем на таке рішення подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду в частині задоволення позову про прининення зобов'язання, які виникають із іпотечного договору № 23/Zквіп-08 від 21 липня 2008 року скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. ПAT «Дельта Банк» вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є незаконним та необгрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права. Допущені в процесі розгляду цивільної справи порушення норм матеріального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного. Відповідно до ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посила ється як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 21.07.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (правонаступником якого є ПАТ „Дельта Банк") в особі Закарпатської філії TOB «Укрпромбанк» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, надалі - Позичальник, було укладено Кредитний договір № 23/КВ-08 на відкриття відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого TOB «Укрпромбанк» відкрив Позичальнику відновлювальну кредитну лінію та в її межах надав кредитні кошти в сумі 205 000,00 (двісті п'ять тисяч) доларів США, а Позичальник зобов'язався до 20.07.2013 р. у порядку, строки та на умовах, встановлених Кредитним договором повернути кредит, сплатити проценти за користування ним у розмірі 16.5% річних, комісії та штрафні санкції у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором (а.с. 14-22). В забезпечення виконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором 21 липня 2008 року між TOB «Укрпромбанк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір № 23/Zkbhi-08, який посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстровим номером 2724 (а.с. 6-10). Предметом іпотеки відповідно до п.1.2. Іпотечного договору є земельна ділянка загальною площею 0.07 га. що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер якої 2124887403:02:001:0105, та об'єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. загальною площею 246.3 кв.м. Частиною 5 статті 3 ЗУ «Про іпотеку» визначено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 593 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека (як вид застави) припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання. Таким чином, визначальним моментом для вирішення питання про припинення іпотеки в даній справі є з'ясування питання про припинення основного зобов'язання ОСОБА_3 перед Банком. Постановою господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2011 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_3, за його заявою, визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру (а.с.11-12). Банк звернувся із заявою (кредиторською вимогою) до ліквідатора 17.11.2011 р. Правовідносини між Банком та боржником - суб'єктом підприємницької діяльності - регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Господарським кодексом України (ст. 202 ч. 3 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. по справі №5023/7698/11 (а.с.131-135), що залишена без змін Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2013 р. (а.с.71-78) та постановою Вищого господарського суду від 09.04.2013 р., припинено підприємницьку діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, та припинено провадження у справі. Встановлено, що майно, яким ОСОБА_3 може відповідати за своїми зобов'язаннями та може задовольнити вимоги кредиторів - відсутнє. У даних судових рішеннях вказано, що у відповідності до п. 6 ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги кредиторів, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними. 29.12.2012 р. на підставі ухвали Господарського суду Харківської області від 18.12.2012 р. зареєстровано припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії НОМЕР_1 (а.с. 85-86). Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 07.11.2011 року у справі № 5008/1150/2011 стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ПAT «Дельта Банк» заборгованість по Кредитному договору у сумі 156 645, 97 доларів США (а.с. 128-130), і ці вимоги були включені до кредиторської вимоги, з якою Банк звернувся до ліквідатора. Як ствердив представник Банку в судовому засіданні апеляційного суду до державної виконавчої служби для стягнення заборгованості з ОСОБА_3 за вказаним рішенням господарського суду Банк не звертався. Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено особливості задоволення вимог кредиторів фізичної особи - підприємця, визнаної банкрутом (ст. 49 на час визнання ОСОБА_3 банкрутом та ст. 92 в діючій редакції). Відповідно до ч. 3 ст. 92 Закону (як було передбачено і ч. 2 ст. 49 в попередній редакції) після завершення розрахунків з кредиторами фізична особа - підприємець, визнана банкрутом, звільняється від подальшого виконання грошових вимог кредиторів, що були заявлені після визнання фізичної особи - підприємця банкрутом, за винятком вимог, передбачених абзацом третім частини третьої цієї (92) статті. Проте вимоги, які заявлені Банком - стягнення заборгованості за кредитним договором - цим абзацом не передбачені, а отже ОСОБА_3 звільнений від подальшого виконання грошових вимог Банку. В той же час цією ж статтею передбачено можливість за певних обставин не допустити звільнення фізичної особи - підприємця від зобов'язань (ч. 5) і про заборону звільнення фізичної особи - підприємця від зобов'язань у зв'язку з припиненням провадження у справі про банкрутство господарський суд виносить ухвалу, яка підлягає негайному виконанню (ч. 6). Даних щодо звернення Банку до господарського суду з клопотанням про винесення такої ухвали представником Банку апеляційному суду не надано. Відповідно до ст. 128 ч. 1 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Відповідно до ч. З статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Відповідно до ст. 607 ЦК України, ст. 205 ГК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання. Статтею ст. 205 ч. 4 ГК України передбачено, що у разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі. Таким чином, виходячи з системного аналізу норм Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», судова колегія вважає, що зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 за кредитним договором є припиненими, а отже іпотека, як похідне зобов'язання, в силу ст. 593 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку», є також припиненою. Апелянт посилається на положення частини 4 п. 4.1. Іпотечного договору. Проте таке посилання судова колегія вважає безпідставним, оскільки можливість звернення стягнення на предмет іпотеки може існувати лише при існуванні основного зобов'язання, тим паче, в даному випадку іпотекодавець є відмінним від боржника за основним зобов'язанням. І цим пунктом, зокрема, передбачено, що іпотеко держатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки у випадку порушення провадження про відновлення платоспроможності Іпотекодавця (а не боржника) або визнання його (іпотекодавця) банкрутом. Зважаючи на викладене, судова колегія вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, наведені у апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційну скаргу слід відхилити, а рі шення суду залишити без змін. Керуючись ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити. Рішення Ужгородського міськра йонного суду від 12 березня 2013 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголо шення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/31859408
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулось до суду із зазначеним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Міком-Хаус" (далі – ТОВ "Міком-Хаус"), ОСОБА_1, ОСОБА_2, мотивуючи вимоги тим, що 1 серпня 2007 року між ним і ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 відсотків річних. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", і ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна. Посилаючись на те, що внаслідок порушення боржником умов основного зобов'язання щодо графіка погашення кредиту в ТОВ "Міком-Хаус" утворилась значна заборгованість перед кредитором, банк просив суд задовольнити заявлені вимоги та звернути стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ТОВ "Міком-Хаус" про визнання договору іпотеки недійсним із тих підстав, що вказаний договір не відповідає вимогам закону та порушує його права як власника переданого в іпотеку майна. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10 січня 2010 року справи об'єднано в одне провадження. Ухвалою цього ж суду від 15 червня 2012 року провадження в цій справі в частині вимог ОСОБА_1 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ "Міком-Хаус" закрито у зв'язку з ліквідацією зазначеного товариства. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та позову ОСОБА_1 до ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 8 листопада 2012 року рішення районного суду в частині відмови в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за кредитним договором НОМЕР_1 від 1 серпня 2007 року в розмірі 55 919 455 грн звернено стягнення на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 2 серпня 2007 року, укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах виконавчого провадження, з установленням початкової ціни для реалізації зазначеного майна на рівні, не нижчому ніж звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності – незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті – рішення суду залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року рішення апеляційного суду м. Києва залишено без змін. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 559, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та передачі справи на новий касаційний розгляд. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додано рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року та від 5 грудня 2012 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, від 23 листопада 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року, постанову Верховного Суду України від 7 листопада 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня 2013 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Судами встановлено, що 1 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ТОВ "Міком-Хаус" укладено кредитний договір НОМЕР_1. Згідно з умовами зазначеного договору позивач відкрив ТОВ "Міком-Хаус" невідновлювану кредитну лінію в сумі 7 млн доларів США, а ТОВ "Міком-Хаус" зобов'язалось повернути отримані кошти до 31 січня 2008 року зі сплатою 10,5 % річних. Згодом до кредитного договору укладено додаткові угоди, відповідно до яких розмір кредиту встановлено в сумі 5 млн доларів США з кінцевим терміном погашення до 31 грудня 2010 року та зі сплатою 13,5% річних. З метою забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором 2 серпня 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у заставу банку належні йому об'єкти нерухомого майна, а саме: нежиле приміщення НОМЕР_2 площею 27 кв.м та нежиле приміщення НОМЕР_3 площею S кв.м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. 16 травня 2011 року Господарським судом м. Києва порушено провадження у справі № 43/140 про банкрутство боржника ТОВ "Міком-Хаус". Ухвалою Господарського суду м. Києва від 6 березня 2012 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс та ліквідовано банкрута - ТОВ "Міком-Хаус" - як юридичну особу у зв'язку з банкрутством. Цією самою ухвалою встановлено, що сума заборгованості ТОВ "Міком-Хаус" перед банком складає 55 919 455 грн. Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців 27 березня 2012 року державним реєстратором проведено реєстрацію припинення юридичної особи - ТОВ "Міком-Хаус" - у зв'язку з визнанням її банкрутом. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, застосовуючи ст. 17 Закону України "Про іпотеку" та ч. 1 ст. 609 ЦК України, виходив із того, що договір іпотеки є припиненим у зв'язку з ліквідацією юридичної особи та припиненням основного зобов’язання. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", апеляційний суд, з яким погодився суд касаційної інстанції, на підставі норм ст. ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку" та умов договору іпотеки від 2 серпня 2007 року (п. 5.2.), укладеного ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" і ОСОБА_1, дійшов висновку про те, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки й у разі ліквідації боржника або визнання його банкрутом. Таким чином, у справі, про перегляд якої подана заява, судами на підставі ч. 1 ст. 609 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про іпотеку" вирішувалось питання про те, чи припиняється іпотека у разі припинення основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника, та зроблено висновок, що за умови визначення сторонами договору іпотеки інших підстав припинення договору договір іпотеки діє відповідно до умов договору. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях касаційної інстанції: у рішеннях та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, від 5 грудня 2012 року, від 23 січня 2013 року та від 30 січня 2013 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ч. 1 ст. 609, ч. 1 ст. 559 ЦК України договір поруки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника; в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2013 року та від 23 листопада 2012 року суд дійшов висновку про те, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. ст. 609, 598, 599 ЦК України договір іпотеки припиняється з припиненням основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи – боржника. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 559, ч. 1 ст. 609 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначених норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України). Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним. Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. Отже, висновок суду касаційної інстанції про дію договору іпотеки після припинення дії основного зобов’язання у зв’язку з ліквідацією юридичної особи боржника є помилковим. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення касаційним судом у справі, яка переглядається, незаконного судового рішення. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу, і скасовує судове рішення повністю або частково та направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним. Керуючись ст. ст. 3602, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.В. Онопенко М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі 6-52цс13) Відповідно до ч. 1 ст. 609 ЦК України зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов’язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов’язання, забезпеченого заставою. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі ліквідації боржника – сторони основного зобов’язання - право застави, що забезпечувало його виконання, також є припиненим. При цьому, ураховуючи імперативний характер норми п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України, зазначення в договорі застави інших умов, за яких право застави у разі припинення основного зобов’язання залишається дійсним, слід вважати нікчемним. Таким чином, виходячи з однорідної юридичної природи поруки та застави як засобів забезпечення виконання зобов’язань, а також того факту, що як порука, так і застава припиняються у разі припинення основного зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 575, п. 1 ч. 1 ст. 593, ч. 1 ст. 609 ЦК України, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку", іпотека як вид застави припиняється в разі припинення основного зобов’язання (кредитного договору). Зважаючи на це, припинення юридичної особи у зв’язку з визнанням її банкрутом є підставою припинення іпотеки, оскільки зобов’язання за кредитним договором припиняється. Урегулювання сторонами договірних відносин на власний розсуд за наявності в законі імперативних приписів є протиправним. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7C4A51BDED240EF4C2257BE8001F3C5E
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л.,- за участі: представника публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”- ОСОБА_6, представника арбітражного керуючого ОСОБА_2 – ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода”, ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008”, товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС”, товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ”, орендного підприємства “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації”, треті особи: арбітражний керуючий ОСОБА_2, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, в с т а н о в и л а: У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (далі – ПАТ “Промінвестбанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода” (далі - ТОВ “Фірма “Згода”) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії (далі – кредитний договір від 30 березня 2006 року), за яким банк надав позичальнику кредит, шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 14 лютого 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, для рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави (далі – договір застави від 14 лютого 2007 року), за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (далі – договір іпотеки від 14 червня 2007 року), за яким останній (іпотекодавець) надав банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 15 листопада 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О та № 47/3-184з/О (далі – договори застави від 15 листопада 2007 року), за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави. Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки. Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року. 1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008” (далі - ТОВ “РАМІТА-2008”) укладено договори дарування вказаного нерухомого майна. 30 квітня 2007 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та товариством з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС” (далі - ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”) укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та товариством з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ” (далі - ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”) укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна. Посилаючись на те, що договори купівлі-продажу від 26 березня 2010 року, договори дарування від 1 квітня 2010 року, договори купівлі-продажу від 30 квітня 2010 року та договори іпотеки від 10 червня 2010 року укладено з порушенням вимог статті 12 Закону України “Про іпотеку”, оскільки ПАТ “Промінвестбанк” як іпотекодержатель не надавало згоди на відчуження переданого йому в іпотеку майна, позивач просив: визнати недійсними зазначені договори; витребувати від ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” указане нерухоме майно; визнати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на зазначене нерухоме майно; зобов’язати орендне підприємство “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” скасувати відповідні реєстраційні записи про реєстрацію права власності на це нерухоме майно та зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно за ТОВ “Фірма “Згода”; зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 поновити записи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек із заміною найменування іпотекодавця на ТОВ “Фірма “Згода”, які існували до моменту укладення ліквідатором ТОВ “Фірма “Згода” ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу нерухомого майна, раніше переданого в іпотеку ПАТ “Промінвестбанк” на підставі договору іпотеки від 14 червня 2007 року. Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року, у задоволенні позову ПАТ “Промінвестбанк” відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року касаційну скаргу ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року скасовано, позов ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Визнано недійсними: договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” в особі ліквідатора ОСОБА_2 та ОСОБА_1; договори дарування нерухомого майна, укладені 1 квітня 2010 року ОСОБА_1 на користь ТОВ “РАМІТА-2008”; договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”; іпотечні договори № 05-1-/ЮЛ/1, № 05-1-/ЮЛ/2, № 05-1-/ЮЛ/3, № 05-1/ЮЛ/4, № 05-1/ЮЛ/5, укладені 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”, про передачу нерухомого майна в іпотеку останнього. Витребувано в ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” спірне нерухоме майно та зобов’язано ОП “Запорізьке МБТІ” скасувати реєстраційні записи й зареєструвати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на спірне нерухоме майно. Вирішено питання розподілу судових витрат. У квітні 2013 року до Верховного Суду України звернувся арбітражний керуючий ОСОБА_2 із заявою про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. Арбітражний керуючий ОСОБА_2 просить скасувати рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, залишивши в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Установлено, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, на рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави, за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави від 14 лютого 2007 року. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ “Фірма “Згода” (іпотекодавець) надало банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О, № 47/3-184з/О, за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави від 15 листопада 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки. Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” і ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року. 1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ “РАМІТА-2008” укладено договори дарування вказаного нерухомого майна. 30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” і ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ” укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ “Промінвестбанк”, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ “Промінвестбанк” не є конкурсним кредитором, то його вимоги до боржника не можуть погашатися (припинятися) на підставі статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у зв’язку із чим застосування положень указаної статті в цьому випадку є безпідставним. Спірне майно, яке перебувало в іпотеці, відчужено в процесі ліквідаційної процедури ТОВ “Фірма “Згода”, однак постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено у зв’язку з порушенням без достатніх правових підстав справи про банкрутство боржника за спрощеною процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та відповідно визнання боржника банкрутом, що свідчить про відсутність правових підстав для відчуження спірного майна, оскільки зі скасуванням судового рішення втрачають силу ті наслідки, які з нього випливають. У порушення статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, частини другої статті 17 Закону України “Про заставу” та частини другої статті 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спірне майно відчужено без згоди іпотекодержателя, тому правочини, на підставі яких спірне майно було відчужено, є такими, що не відповідають вимогам закону й підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 ЦК України. Положення статей 378, 388 ЦК України не застосовуються, оскільки в силу статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку” ПАТ “Промінвестбанк” має право на пред’явлення позову про визнання договорів недійсними, при цьому ПАТ “Промінвестбанк” вимог про застосування реституції не заявляло, а просило привести сторони до первісного стану. Питання про добросовісність набувача підлягає з’ясуванню в разі пред’явлення позову про витребування майна, а в разі пред’явлення позову про недійсність правочину підлягає з’ясуванню питання наявності підстав для визнання правочину недійсним. Арбітражний керуючий ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу наводить ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року у справах за позовами банківських установ про визнання недійсними правочинів із відчуження майна, що є предметом іпотеки, у процесі ліквідаційної процедури іпотекодавця, а також застосування правових наслідків за такими правочинами. Так, в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року та від 30 листопада 2012 року, касаційний суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки, укладених арбітражним керуючим у процесі ліквідації іпотекодавця (якого в установленому порядку визнано банкрутом та скасовано всі арешти майна боржника), оскільки застосуванню в цих правовідносинах підлягають норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. В особи, яка не є стороною недійсного правочину, може бути витребувано майно, передане на підставі недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України. З аналогічних підстав виходив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляючи ухвалу від 26 грудня 2012 року. Касаційний суд погодився з висновками місцевого суду, що квартира боржника відчужена ліквідатором шляхом проведення відкритих торгів у процесі проведення ліквідаційної процедури на підставі чинної на той час постанови господарського суду та в порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. За таких підстав застава у спірних правовідносинах припинилась, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України “Про заставу” та Закону України “Про іпотеку” у частині права іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2012 року та в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року суд касаційної інстанції послався на те, що положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі, і що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після недійсного правочину; у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а тому безпідставним є застосування в такому випадку реституції до спірного договору. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, частини першої статті 216 ЦК України, частини першої статті 388 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 9 Закону України “Про іпотеку” іптекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом, однак він не має права без згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України “Про іпотеку”). У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договорами застави та іпотеки, укладеними між боржником та банком, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника. Умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом. Згідно зі статтею 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено. Установлено, що спірне майно було відчужене в період ліквідаційної процедури боржника, проте постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року і припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода”. Згідно із частиною другою статті 16, статтею 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном. Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. Установлено, що ПАТ “Промінвестбанк” не є власником майна, що оспорюється. Крім того, частиною другою статті 388 ЦК України передбачено, що майно не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року, наданих ПАТ “Промінвестбанк” як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та частини першої статті 216 ЦК України, частин першої, другої статті 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Крім того, суди вирішували питання про визнання угод недійсними між юридичною і фізичною особами, а також між юридичними особами і не звернули уваги на юрисдикційність зазначених спорів. Ураховуючи викладене, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-58 цс 13 Відчуження майна переданого в іпотеку під час проведення ліквідаційної процедури боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною з 15 лютого 2010 року до 16 червня 2010 року). Положеннями цього закону не передбачено згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство. Права третіх осіб на повернення майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача. Разом з тим право на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/f551dbc1cb4dd824c2257ba400287f5c?OpenDocument
  21. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2010 р. № 8/42 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого Кота О.В. суддів Шевчук С.Р. (доповідач) Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргу Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" на рішення господарського суду Донецької області від 27.10.2009р. у справі №8/42 господарського суду Донецької області за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" до Відкритого акціонерного товариства "Українські промислові інвестиції" про звернення стягнення на предмет іпотеки В судовому засіданні взяли участь представники: - позивача: Кушнір Д.А. дов. від 05.01.2010р. - відповідача: Коломієць А.І. дов. від 10.02.2010р. Біназон-Дзіарра І.О. дов. від 10.02.2010р. ВСТАНОВИВ: Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк”, м. Харків звернувся до господарського суду з позовом до відкритого акціонерного товариства "Українські Промислові Інвестиції” про звернення стягнення шляхом продажу на публічних торгах предмету іпотеки –будівлі філії банку літ.А-4, загальною площею 3032,1 кв.м, яка розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Ілліча, будинок №17 „б” та належить Відкритому акціонерному товариству „Українські Промислові Інвестиції”. За рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки позивач просить задовольнити в повному обсязі вимоги Акціонерного комерційного інноваційного банку „УкрСиббанк”, що складаються з заборгованості за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р., укладеним з Закритим акціонерним товариством „Фінансово-Промисловий Альянс”, в сумі 7375177,95 доларів США, що по курсу НБУ станом на 03.07.2009р. становить 56335323,09 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 27.10.2009 (суддя Ємельянов А.С.) в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим у справі рішенням, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує підстави скасування рішення та просить суд касаційної інстанції оскаржуваний судовий акт залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення. Щодо поданого позивачем клопотання про зупинення касаційного провадження у даній справі до розгляду Вищим господарським судом України касаційних скарг АБ "УкрСиббанк" у справі №42/85Б, то воно залишено без задоволення як необґрунтоване та безпідставне. Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Місцевим господарським судом встановлено, що 10.10.2008р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” та Закритим акціонерним товариством „Фінансово-Промисловий Альянс” підписано кредитний договір №11403147000, відповідно до якого банк зобов’язався надавати, а останній зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в іноземній валюті в сумі ліміту кредитної лінії, що дорівнює 7000000,00 доларів США у порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 34489700,00 грн. за курсом Національного банку України на день укладання цього договору. В подальшому, у зв’язку із порушенням Закритим акціонерним товариством „Фінансово-Промисловий Альянс” прийнятих на себе зобов’язань стосовно своєчасного повернення процентів за використання кредиту, Акціонерний комерційний інноваційний банк „УкрСиббанк” звернувся до вказаного боржника із вимогою №26-32/933 від 29.05.2009р. про погашення простроченої заборгованості по процентам та пені за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р. За приписами ст.609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкт господарювання ліквідується у разі визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків, передбачених законом. За змістом ухвали господарського суду Донецької області від 15.09.2009р. по справі №42/85б юридичну особу –банкрута Закрите акціонерне товариство „Фінансово-Промисловий Альянс” ліквідовано. Відповідно до ст.6 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців” державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичних осіб –підприємців. Частиною 4 ст.91 Цивільного кодексу України визначено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. За приписами ч.2 ст.104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. За змістом довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 21.10.2009р. (арк. справи 87-90) Закрите акціонерне товариство „Фінансово-Промисловий Альянс” є ліквідованим та діяльність вказаної юридичної особи припиненою з 28.09.2009р.. Відтак, приймаючи до уваги положення ст.609 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зобов’язання Закритого акціонерного товариства „Фінансово-Промисловий Альянс” перед Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р. припинено у зв’язку з ліквідацією боржника. Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Згідно із ст.575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Як встановлено судом, 10.10.2008р. між позивачем та відповідачем підписано договір іпотеки, згідно якого останній передає в іпотеку Акціонерному комерційному інноваційному банку „УкрСиббанк” нерухоме майно –будівлю філії банку літ.А-4, загальною площею 3032,1 кв.м, яка розташована за адресою: м.Донецьк, пр.Ілліча, будинок №17 „б” . За приписами ст.559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. За змістом ст.17 Закону України „Про іпотеку” іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Як зазначено вище, зобов’язання Закритого акціонерного товариства „Фінансово-Промисловий Альянс” перед Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” за кредитним договором №11403147000 від 10.10.2008р. були припиненні у зв’язку з ліквідацією боржника. За таких обставин, враховуючи приписи ст.609 Цивільного кодексу України та ст.17 Закону України „Про іпотеку”, а також приймаючи до уваги той факт, що Закрите акціонерне товариство „Фінансово-Промисловий Альянс” є ліквідованим, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що зобов’язання відповідача перед Акціонерним комерційним інноваційним банком „УкрСиббанк” за договором іпотеки від 10.10.2008р. також є припиненими, у зв’язку з чим відмовив в задоволенні позову. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43, 84, 107 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи, оскільки виходячи з того факту, що основне зобов‘язання по кредитному договору припинилось через ліквідацію основного боржника, то припиненим, в силу вимог ст. 559 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку", є і зобов‘язання відповідача, як поручителя. З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваного судового акту. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного комерційного інноваційного банку "УкрСиббанк" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 27.10.2009р. у справі №8/42 залишити без змін. Головуючий Кот О.В. Суддя Шевчук С.Р. Суддя Демидова А.М. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8817313
  22. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/17616671 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" серпня 2011 р. Справа № 15/1939 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Божок В.С. - головуючого, Костенко Т. Ф., Полянського А.Г., розглянувши матеріали касаційної скаргиТОВ "Житомир Ресурси" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2011р. у справігосподарського суду Житомирської області за позовомТОВ "Торговий дім "Рітейл К" до 3-тя особаТОВ "Житомир Ресурси" ТОВ "МС ОЙЛ КАРД" прозвернення стягнення на майно, в судовому засіданні взяли участь представники: позивача: ОСОБА_1 (дов. від 02.01.09), відповідача: ОСОБА_2 (дов. від 18.07.11), 3-тої особи: не зявились, ВСТАНОВИВ: Рішенням від 07.12.2010 господарського суду Житомирської області в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно шляхом його реалізації з прилюдних торгів з метою погашення заборгованості ТОВ “МС Ойл Кард” в сумі 287152, 47 грн. відмовлено. Постановою від 02.03.11 Рівненського апеляційного господарського суду вказане вище рішення скасовано, позов задоволено. Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду, ТОВ "Житомир Ресурси" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить її скасувати як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права, рішення місцевого господарського суду залишити без змін. Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити. Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, які приймали рішення у даній справі, відповідно до умов договору поставки від 01.02.2007 №Ч/МС/07-16, укладеного між ТОВ "МС Ойл Кард" та ТОВ "Калина-Черкаси" (в подальшому змінило назву на ТОВ "Торговий дім "Рітейл К") останнє взяло на себе зобов'язання передати власні, або що знаходяться в його розпорядженні, нафтопродукти пред'явнику смарт-карти або пред'явнику бланка дозволу (здійснити заправку автотранспорту клієнта підприємства (третьої особи)) на АЗС, а ТОВ "МС Ойл Кард" - сплатити вартість переданого клієнтам товару у відповідності до умов даного договору. Згідно з п.4.4 зазначеного договору оплата за товар по даному договору проводиться підприємством протягом двох банківських днів з моменту підписання сторонами первинних документів (накладні, акти приймання-передачі, тощо). В забезпечення виконання зобов'язання ТОВ "МС Ойл Кард" за вказаним вище договором поставки між ТОВ "Калина-Черкаси" та ТОВ "Житомир-Ресурси" укладено іпотечний договір від 30.05.2008, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за яким відповідач як майновий поручитель надав в іпотеку позивачу належне йому нерухоме майно: будівлі АЗС та кафе-бару, літ. "А", цегла, споруд (резервуари та площадка), літ."Б", загальною площею 212,71 кв.м., а також земельну ділянку, площею 0,1362 га. (кадастровий №2121584201:01:003:0005), за адресою: с.Нижні Ворота Воловецького району Закарпатської області, вул.Центральна (Леніна) №1. Підпунктом 4.1.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, у разі невиконання боржником своїх зобовязань по договору поставки щодо своєчасної оплати за поставлений товар (нафтопродукти), сплати штрафних санкцій та процентів за користування боржником коштами іпотекодержателя за договором поставки. Відповідно до п. 4.6 іпотечного договору, за рахунок предмету іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи неустойку, необхідні витрати на утримання предмету іпотеки, а також витрати на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги. У разі, якщо суми грошових коштів, виручених від реалізації предмету іпотеки недостатньо, іпотекодержатель вправі в першу чергу отримати повне задоволення своїх вимог за рахунок іншого майна іпотекодавця. Судами зясовано, що на виконання умов договору поставки позивачем здійснено на адресу ТОВ "МС Ойл Кард" поставку нафтопродуктів на загальну суму 2131152,47 грн. у період з лютого 2007 року по липень 2008 року, які були отримані останнім, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та довіреностями за вказаний період. Проте, ТОВ "МС Ойл Кард" своїх зобов'язань з оплати вартості нафтопродуктів в повному обсязі не виконало, внаслідок чого утворилась заборгованість перед ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" в розмірі 287152,47грн., що підтверджується банківськими виписками та актом звірки розрахунків станом на 01.10.2009 року. 10.12.2009 позивачем направлено ТОВ "Житомир-Ресурси" як майновому поручителю ТОВ "МС Ойл Кард" вимогу від 26.11.2009 про сплату заборгованості в сумі 287152,47 грн. за поставлені ТОВ "МС Ойл Кард" нафтопродукти, залишену відповідачем без відповіді та задоволення. Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом у даній справі про звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно шляхом його реалізації з прилюдних торгів. Судами зясовано, що ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2009 порушено провадження у справі № 28/118-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "МС Ойл Кард". Оголошення про порушення провадження у справі №28/118-б про банкрутство ТОВ "МС Ойл Кард" опубліковано в офіційному друкованому органі Верховної ради України - газеті "Голос України" 12.09.2009 № 171. 18.12.2009 ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" звернулось до господарського суду із заявою у справі про банкрутство №28/118-б з вимогами до ТОВ "МС Ойл Кард" на суму 287152, 47грн. Ухвалою від 15.01.2010р. господарського суду м. Києва ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" відмовлено у прийнятті заяви з вимогами до ТОВ "МС Ойл Кард" на суму 287152,47 грн. з тих підстав, що ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" пропустило встановлений ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" строк для подачі заяв з вимогами до боржника. Зазначена ухвала оскаржувалась до Київського апеляційного господарського суду, проте ухвалою цього суду від 15.06.2010 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2010) відмовлено ТОВ "Торговий дім "Рітейл К" у задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги. Ухвалою від 29.12.10 у справі № 28/118-б господарського суду м. Києва затверджено реєстр кредиторів ТОВ "МС Ойл Кард" на загальну суму 140344545, 63 грн. Приймаючи оскаржувану постанову, Київський апеляційний господарський суд послався на п.1 постанови Пленуму ВСУ від 18.12.2009 №15 “Про судову практику в справах про банкрутство” згідно якого Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України. Однак, норми ряду законів містять положення, що не суперечать даному закону, а доповнюють його, зокрема: згідно з частиною третьою статті 23 Закону України від 18 листопада 2003р. “Про забезпечення вимог кредито-рів та реєстрацію обтяжень” частиною другою статті 33 Закону України від 5 червня 2003р. “Про іпотеку”, у разі порушення провадження у справі про банкрутство заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобовязання. При цьому суд витлумачив дане положення як таке, що стосується звернення стягнення на заставлене майно і в тому разі, коли заставодавцемєвідмінна від боржника особа. Також, суд виходив з того, що підстави виникнення зобовязань (цивільних прав та обовязків), встановлені ст.11 ЦК України, виникають з договорів, тобто мають диспозитивний характер, що полягає у обовязку сторін договору виконувати взяті на себе зобовязання, визначені умовами цього договору. Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача стверджуються договором поставки, іпотечним договором, довіреностями, накладними, доказами часткової оплати, вимогою і підлягають задоволенню на підставі стст. 173, 174, 193, 265 Господарського кодексу України, стст. 16, 509, 526, 543, 554, 575, 625, 655, ч.1. ст.692, 712 Цивільного кодексу України, стст. 1, 11, 19, 33, 39, 41 Закону України “Про іпотеку”. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки суду апеляційної інстанції помилковими. Так, суд апеляційної інстанції припустився довільного тлумачення положень зазначеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки вказані приписи стосуються процедури банкротства боржника, відповідно в постанові вказано про право заставодержателя на звернення стягнення на предмет застави, який є майном боржника і не може стосуватись майна інших осіб. При цьому в порушення вимог ч.1 ст. 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” позивач протягом 30 днів з моменту опублікування оголошення не подав до господарського суду письмову заяву з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, а тому його вимоги до ТОВ "МС ОЙЛ КАРД" на підставі ч.2 ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” вважаються погашеними. В той же час, відмову у прийнятті заяви з кредиторськими вимогами не можна вважати припиненням зобовязання без наявності ухвали, якою затверджено реєстр вимог кредиторів. Колегія суддів Вищого господарського суду України в даному випадку зважає, що такий реєстр було затверджено ухвалою від 29.12.10 у справі № 28/118-б господарського суду м. Києва. Наведене свідчить про припинення зобовязань боржника у повному обсязі на підставі закону, як це передбачено ч.1 ст. 598 ЦК України. Згідно ст. 3 Закону України "про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Отже, оскільки основне зобовязання припинилось, то відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України припинилась і порука, як спосіб забезпечення його виконання, в звязку з чим відсутні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. З огляду на зазначене вище, постанова Рівненського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Житомирської області залишенню без змін. З врахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу задовольнити. Постанову від 02.03.11 Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 15/1939 скасувати. Рішення від 07.12 10 господарського суду Житомирської області залишити без змін. Головуючий Божок В.С. Судді Костенко Т.Ф. Полянський А.Г.
  23. в прессе, поэтому не обращение в хоз.суд в течении 30-дневного срока означает, чтообязательства по к.д. прекращены. Имущественный поручитель имеет право обратися в ВГСУ с кассационной жалобой, так как данное решение прямо влияет на прекращение договора ипотеки. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24597694 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" червня 2012 р. Справа № 5015/2056/11(5015/748/12) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Полякова Б.М., -головуючого (доповідач у справі), Коваленка В.М., Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька фармацевтична компанія", м. Львівна постановувід 25.01.2012 р. Львівського апеляційного господарського судуу справі№5015/2056/11 господарського суду Львівської області про банкрутствотовариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна аптечна база "Данфарм", м. Львівголова комітету кредиторівтовариство з обмеженою відповідальністю "Адверсо", м. Трускавець Львівської обл.ліквідаторЧорній М.В., м. Львів в судовому засіданні взяли участь представники: скаржника ПАТ "Укргазпромбанк"Терещук Р.О. -керуючий санацією, ОСОБА_6, довір.; ОСОБА_7, довір. ВСТАНОВИВ: Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.04.2011 р. порушено провадження у справі №5015/2056/11 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональна аптечна база "Данфарм". Ухвалою від 14.07.2011 р. за результатами попереднього засідання затверджено реєстр вимог кредиторів боржника. Постановою господарського суду Львівської області від 27.09.2011 р. визнано боржника банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора банкрута та інше. 20.12.2011 р. публічним акціонерним товариством "Укргазпромбанк" (далі -ПАТ "Укргазпромбанк". Банк) подано скаргу на дії ліквідатора, які полягали у відмові скаржнику у визнанні його поточних грошових вимог до боржника на суму 4 930 540,25 грн. Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.12.2011 р. відмовлено в задоволенні вказаної скарги Банку на дії ліквідатора, затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута, ліквідовано банкрута, провадження у справі припинено. Суд першої інстанції виходив з того, що ліквідатор здійснив всі дії у ліквідаційній процедурі. Щодо скарги ПАТ "Укргазпромбанк", то Банку правомірно відмовлено у визнанні поточних грошових вимог, оскільки ці вимоги виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, тобто є конкурсними та, відповідно, погашеними в силу ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство). Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р. (судді: Желік М.Б. -головуючий, Кузь В.Л., Малех І.Б.) вказану ухвалу скасовано, справу повернуто на розгляд до місцевого господарського суду. Апеляційний господарський суд зазначив, що грошові вимоги Банку є поточними, оскільки строк виконання спірних зобов'язань боржника настав вже після порушення провадження у справі про банкрутство. Статус вимог Банку до боржника також визначений у рішенні господарського суду від 04.12.2011 р. у справі №5015/4414/11, у якій брали участь ті ж самі сторони. Не погоджуючись з прийнятою постановою, товариство з обмеженою відповідальністю "Галицька фармацевтична компанія" (далі -скаржник) звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати та залишити в силі ухвалу господарського суду Львівської області від 27.12.2011 р. Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 598 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), ст. 14 Закону про банкрутство, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України). Скаржник зазначає, що спірні грошові вимоги виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, отже є конкурсними не залежно від строку виконання зобов'язання боржника. Скаржник також наголошує, що є майновим поручителем боржника за зобов'язаннями перед ПАТ "Укргазпромбанк" і у випадку погашення вимог Банку у процедурі банкрутства основного боржника припиняються і зобов'язання скаржника перед Банком, що виплавають із договорів іпотеки. Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону про банкрутство конкурсними кредиторами визнаються кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; до поточних кредиторів належать кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи що їх підтверджують. Відповідне оголошення було опубліковане в № 93 (5093) газети "Голос України" від 25.05.2011 р. З моменту публікації вказаного оголошення строк виконання зобов'язань боржника, що виникли до порушення справи про банкрутство, є таким, що фактично настав (ч. 15 ст. 11 Закону про банкрутство). Частиною 2 ст. 14 Закону про банкрутство передбачено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, -не розглядаються і вважаються погашеними. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Як встановлено судом апеляційної інстанції, грошові вимоги Банку виникли на підставі договору банківського кредиту від 10.07.2009 р. № 1-КЛ/09-Л2 і додаткових угод до нього від 12.05.2010 р., від 09.02.2011 р. та від 17.02.2011 р., відповідно до яких боржник отримав від Банку кредит у сумі 3 600 000 грн. Отже, грошові вимоги Банку виникли до порушення провадження у справі про банкрутство боржника і згідно з п. 5 ст. 1 Закону про банкрутство такі вимоги є конкурсними, а тому не залежно від настання строку виконання відповідних зобов'язань боржника повинні бути заявлені у строки, встановлені ст. 14 Закону про банкрутство. Оскільки Банк не звернувся у встановленому порядку з грошовими вимогами до боржника, то в силу ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство ці вимоги є погашеними. Таким чином, сплив граничного строку на подання заяви з грошовими вимогами до боржника в порядку ст. 14 Закону про банкрутство не дає право кредитору вимагати визнання його грошових вимог. Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За таких обставин грошові зобов'язання боржника перед Банком є припиненими в силу закону, а саме ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство. Посилання апеляційного господарського суду на викладені у рішенні суду від 04.10.2011 р. у справі №5015/4414/11 висновки щодо статусу спірних зобов'язань боржника перед Банком, як на преюдиційний факт, який відповідно до ст. 35 ГПК України не підлягає повторному доведенню, є безпідставними. Визначення грошових вимог кредиторів (конкурсних та поточних) чітко наведені у Законі про банкрутство і висновки, викладені у рішеннях судів будь-якої юрисдикції, не можуть змінювати положення чинного законодавства. Більше того, колегія суддів звертає увагу, що рішення суду у справі № 5015/4414/11, якими керувався суд апеляційної інстанції, на даний час вже скасовані постановою Вищого господарського суду України від 21.03.2012 р. За таких обставин оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така що не відповідає вимогам чинного законодавства, а законна та обґрунтована ухвала суду першої інстанції -залишенню в силі. Щодо процесуального права товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька фармацевтична компанія" на оскарження судового рішення слід зазначити наступне. На підставі іпотечних договорів від 10.07.2009 р. та від 14.05.2010 р. скаржник є майновим поручителем боржника за спірними кредитними зобов'язаннями перед Банком. У силу ст. 559 ЦК України існування зобов'язань скаржника, як поручителя, перед Банком прямо пов'язано зі статусом грошових вимог останнього у справі про банкрутство основного боржника - "Регіональна аптечна база "Данфарм". Отже, прийняття оскаржуваного судового рішення безпосередньо стосується прав та інтересів скаржника. З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 1, 11, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька фармацевтична компанія" задовольнити. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 р. у справі №5015/2056/11 скасувати. 3. Ухвалу господарського суду Львівської області від 27.12.2011 р. у справі №5015/2056/11 залишити в силі. Головуючий Б.М. Поляков Судді В.М. Коваленко О.Є. Короткевич
  24. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28264866 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" грудня 2012 р. Справа № 12/3б Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Хандуріна М.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 17.10.2012у справі господарського суду№ 12/3б Луганської області за заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська бізнес-група"про банкрутство,ліквідаторарбітражний керуючий Швидкий О.О.,за участю представників сторін: ОСОБА_4 -ОСОБА_13 (дов. від 19.12.2012), ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" -Пономаренко П.І. (дов. від 08.06.2012), встановив: Ухвалою господарського суду Луганської області від 06.09.2012 (суддя Палей О.С.) затверджено звіт про оплату послуг та відшкодування витрат, понесених арбітражним керуючим Швидким О.О. протягом здійснення ліквідаційної процедури ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група". Затверджено розмір додаткової винагороди арбітражному керуючому - ліквідатору Швидкому О.О. за. період проведення ліквідаційної процедури з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. у розмірі 40 000,00 грн. Затверджено порядок формування фонду та використання його коштів для виплатити арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" Швидкому О.О. за період з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. додаткової винагороди у розмірі 40 000,00 грн., за рахунок коштів ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" на рахунку № 26008001360980 у ЛФ АТ "Банк "Фінанси та кредит", МФО 304717. Клопотання ПАТ "Ощадбанк" в особі філії Луганського облуправління про виключення з реєстру вимог кредиторів ТОВ "Східноукраїнська бізнес група" у справі про банкрутство № 12/3б вимог ОСОБА_4 в сумі 303 858,00 грн. залишено без задоволення. Скасовано записи про іпотеку у Державному реєстрі іпотек: - Запис 1 від 03.03.07. за № 4583937, здійснений реєстратором: приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8, АДРЕСА_1; - Запис 2 від 12.09.07. за № 5643868, здійснений реєстратором: приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_8, АДРЕСА_1 Скасовано обтяження нерухомого майна згідно нижчезазначених записів у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна наступні записи: Запис 1 Тип обтяження: заборона на нерухоме майно; Зареєстровано: 27.02.2007 15:05:48 за №4558016; реєстратором: приватний нотаріус ОСОБА_8, АДРЕСА_1 Підстава обтяження: договір іпотеки р. №515, 27.02.07., ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального окруїу, (реєстр заборон №13 від 27.02.07.); Об'єкт обтяження: будівля адміністративного корпусу з підвалами, прибудовами, ганками, тамбуром, номер за РПВН: 8099550, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Оборонная, буд. 122; Власник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська Бізнес-Група", код: 33922986, 91047, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Оборонная, 122; Заявник: ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_1 Запис 2 Тип обтяження: заборона на нерухоме майно; Зареєстровано: 07.09.2007 15:58:48 № 5624704, реєстратором: приватний нотаріус ОСОБА_8, АДРЕСА_1 Підстава обтяження: договір іпотеки Р. №2310, 07.09.07., ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу, (реєстр заборон №100 від 07.09.07.); Об'єкт обтяження: будівля адміністративного корпус з підвалами, прибудовами, ганками, тамбуром, номер за РПВН: 8099550, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Оборонная, буд. 122; Власник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська Бізнес-Група", код: 33922986, 91047, Луганська обл..м. Луганськ, вул.. Оборонная, 122; Заявник: ОСОБА_8, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу, код: НОМЕР_1, АДРЕСА_1 Провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська бізнес-група", ідентифікаційний код 33922986, місто Луганськ, вулиця Оборонная, будинок 122 припинено та скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від17.10.2012 (колегія суддів у складі: Геза Т.Д. -головуючий, Азарова З.П., Кододова О.В.) ухвалу господарського суду Луганської області від 06.09.2012 скасовано, справу направлено до господарського суду Луганської області на стадію ліквідаційної процедури. В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції від 17.10.2012 та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції від 06.09.2012. В обґрунтування посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 559 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про іпотеку", ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 ГПК України. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон). При винесенні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Східноукраїнська бізнес-група" є платоспроможним, оскільки заборгованість перед кредиторами повністю погашена, при цьому у боржника обліковуються активи в достатньому обсязі, що дозволить відновити функціонування підприємства, а тому провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 ГПК України. В свою чергу, апеляційний господарський суд скасував ухвалу суду першої інстанції, зазначивши, що затвердження звіту ліквідатора та припинення провадження у справі є передчасним, оскільки суд не звернув уваги на те, що в платіжному дорученні, на яке посилається ліквідатор як на доказ погашення кредиторської заборгованості перед ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк", не зазначено, що до суми сплаченої за зобов'язаннями боржника, які включені до реєстру вимог кредиторів, увійшли 1209,14 грн. пені за період з 05.01.2010 по 31.05.2010. Втім, такий висновок суду апеляційної інстанції законним та обґрунтованим визнати не можна з огляду на таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Луганської області від 31.05.2010 визнано грошові вимоги кредиторів до боржника: ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського міського управління АТ "Ощадбанк" в сумі 3 241 872,59 грн., в тому числі 3000000,00 грн. основного боргу, 225977,92 грн. несплачених відсотків станом на 01.02.10р., 3072,17 грн. комісії та 12822,5 грн. пені станом на 01.02.10р., та ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" як поручителя за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007 в сумі 308 209,14 грн., в тому числі: 307 000, 00 грн. основного боргу та 1 209, 14 грн. пені за період з 05.01.10. по 31.01.10. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 виключено з реєстру вимог кредиторів ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група" вимог ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Луганського міського відділення ПАТ "Ощадбанк" з вимогами в сумі 3 241 872,59 грн., що забезпечені іпотекою майна банкрута. Донецьким апеляційним господарським судом зазначено, що зобов'язання банкрута - ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група" по справі №12/3б, як майнового поручителя за договорами іпотеки № 515 від 27.02.2007 та № 2310 від 07.09.2007 є припиненими в силу вимог ст. 559 ЦК України та ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Постановою Вищого господарського суду від 12.06.2012 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.04.2012 залишено без змін. 30.08.2012 ліквідатором отримано лист № б/н від 30.08.2012, до якого додані платіжні доручення № 1 від 12.04.2012, № 2 від 17.04.2012, №3 від 25.04.2012 в підтвердження погашення основного боргу за кредитним договором № 53 від 27.02.2007, укладеним між Луганським облуправлінням ПАТ "Ощадбанк" та ТОВ "Луганська автотранспортна компанія", а також копію рішення господарського суду Луганської області по справі № 25/5014/768/2012 від 22.05.2012, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганська автотранспортна компанія" про стягнення 36 207 грн. 89 коп. пені було відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості по кредиту в сумі 295 045 грн. 37 коп. припинено. 04.09.2012 надіслано копію платіжного доручення № 4 від 03.09.2012 на суму 13 164,14грн. в рахунок погашення кредиту згідно договору № 53 від 27.02.2007. Оскільки вимоги першої черги реєстру кредиторів ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" погашені, ліквідатор здійснив погашення кредиторських вимог другої черги кредиторів у загальному розмірі 155,91 грн., в тому числі: 49,26 грн. - Відділення виконавчої дирекції ФСС від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Луганську; 106,65 грн. - Виконавчої дирекції Луганського обласного відділення ФСС з тимчасової втрати працездатності. 04.09.2012 від ОСОБА_4, підпис якого засвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_12, надійшла заява, якою він засвідчує, що згідно договору позики будівельних матеріалів від 19.10.2006, укладеного між ним та ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група", розрахувався повністю. На підставі викладеного та рішення комітету кредиторів від 06.09.2012 арбітражний керуючий Швидкий О.О. звернувся з клопотанням про затвердження звіту ліквідатора про проведення ліквідаційної процедури, фінансового звіту ліквідатора та звіту про оплату послуг та відшкодування витрат від 06.09.2012; винесення ухвали про припинення провадження у справі №12/3б про банкрутство ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група"; затвердження розміру додаткової винагороди арбітражному керуючому - ліквідатору Швидкому О.О. за період проведення ліквідаційної процедури з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. у розмірі 40 000,00 грн.; затвердження порядку формування фонду та використання його коштів для виплатити арбітражному керуючому - ліквідатору ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" Швидкому О.О. за період з 31.10.2011р. по 06.09.2012р. додаткової винагороди у розмірі 40 000,00 грн., за рахунок коштів ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" на рахунку № 26008001360980 у ЛФ АТ "Банк "Фінанси та кредит", МФО 304717. Розглянувши подані ліквідатором докази суд першої інстанції дійшов до висновку, що ТОВ "Луганська автотранспортна компанія" надала підтвердження погашення заборгованості перед Луганським обласним управлінням АТ "Ощадбанк" у повному обсязі, тобто у сумі 308 209,14грн. Крім того, судом встановлено, що станом на 06.09.2012 боржник - ТОВ "Східноукраїнська бізнес -група" має наступні активи: основні засоби: нерухоме майно - адміністративна будівля, яка розташована за адресою м. Луганськ, вул. Оборонная, 122. За даними бухгалтерського обліку балансова вартість -177 768,72 грн.; грошові кошти на розрахунковому рахунку -44 531,84 грн.; дебіторська заборгованість - у розмірі 47 681,00 грн., яка складається з 38 145,00 грн. - ТОВ "Луганська автотранспортна компанія", 3000,00 грн. - ТОВ "Салюс", 6 536,00 грн. - МПП "Вента". За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про платоспроможність ТОВ "Схіноукраїхнська бізнес-група", оскільки заборгованість перед кредиторами у справі про банкрутство погашена, товариство має активи в достатньому обсязі, що дозволить йому продовжувати підприємницьку діяльність, а тому на підставі п. 7 ст. 40 Закону припинив провадження у справі. Суд касаційної інстанції зазначає, що ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" кредиторські вимоги в сумі 308209,14 грн. були заявлені, як такі, що забезпечені заставою майна боржника за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007, укладеному між Банком та ТОВ "Луганська автотранспортна компанія". Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про заставу" застава -це спосіб забезпечення зобов'язань. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа ( майновий поручитель). Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника. Майновий поручитель, виходячи з вимог ст. 583 ЦК України, є суб'єктом такого виду забезпечення виконання основного зобов'язання, як застава. За умовами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В силу ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до приписів ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, серед іншого, у разі припинення основного зобов'язання. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, основний боржник за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007 -ТОВ "Луганська автотранспортна компанія" сплатив ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" суду основного зобов'язання за договором у розмірі 295045,37 грн., що підтверджується платіжним дорученнями № 1 від 12.04.2012, № 2 від 17.04.2012, № 3 від 25.04.2012, а також суму у розмірі 13164,14 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 03.09.2012, що разом складає 308209,51 грн. За таких обставин, оскільки припинилося основне зобов'язання за договором невідновлювальної кредитної лінії № 53 від 27.02.2007, то зобов'язання боржника -ТОВ "Східноукраїнська бізнес-група", як майнового поручителя за цим договором, є також припиненим в силу вимог ст. 559 ЦК України та ст. 17 Закону України "Про іпотеку". Суд апеляційної інстанції при винесенні постанови, всупереч приписам ст. 43 ГПК України не прийняв до уваги зазначені факти, не надав їм належної правової оцінки, що призвело до скасування правильної по суті ухвали суду першої інстанції про припинення провадження у справі про банкрутство товариства, яке відновило свою платоспроможність і фактично виконало усі зобов'язання перед кредиторами. За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2012 із залишенням в силі ухвали господарського суду Луганської області від 06.09.2012. Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.10.2012 у справі № 12/3б скасувати, ухвалу господарського суду Луганської області від 06.09.2012 у даній справі залишити в силі. Головуючий Панова І.Ю. Судді Білошкап О.В. Хандурін М.І.
  25. Установления факт прекращения поручительства и ипотеки возможно только в частно-правовом споре. В споре о банкротстве это сделать невозможно: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/27721371 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" листопада 2012 р. Справа № 34/5005/5210/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий суддіУдовиченко О.С., Міщенко П.К., - доповідач у справі Заріцька А.О. розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" на постанову у справі господарського судуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року №34/5005/5210/2012 Дніпропетровської області за заявою доПублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" Закритого акціонерного товариства "Діоген" провизнання бакрутомВ судовому засіданні взяли участь представники: від ПАТ"Банк Кредит Дніпро" -Каменецька А.С.; від ЗАТ "Діоген" -Курпіль А.М. В С Т А Н О В И В: Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012 року у справі №34/5005/5210/2012 (Суддя Примак С.А.), зокрема, клопотання ЗАТ "Діоген" від 25.07.2012року про зупинення провадження по справі - відхилено. Визначено розмір вимог кредитора, що подав заяву про порушення провадження у справі про банкрутство, до боржника у сумі 5 329 459,43 грн. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 6 місяців, до 30.01.2013року, призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Шевцова Євгенія Вікторовича. Ухвалено, з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, офіційно оприлюднити на офіційному веб-сайті судової влади інформацію про боржника. Зобов'язано заявника, Публічне акціонерне товариство "Банк Кредит Дніпро", м. Дніпропетровськ, подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство, яке має містити дату порушення провадження у справі, повне найменування боржника, його поштову адресу, банківські реквізити, найменування та адресу господарського суду, номер справи, відомості про розпорядника майна. Докази подачі оголошення до офіційних друкованих органів зобов'язано подати господарському суду до 30.08.12 . Зобов'язано розпорядника майна скласти реєстр вимог кредиторів і подати суду до 01.10.2012 року. Ухвалено, що попереднє судове засідання має бути проведено до 30.10.2012 року; перші загальні збори кредиторів скликано до 09.11.2012 року; засідання господарського суду, на якому буде винесену ухвалу про санацію боржника, чи про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, чи припинення провадження у справі про банкрутство проведено до 30.01.2013 року. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 (колегія суддів -Виноградник О.М., Джихур О.В., Євсстигнеєв О.С.) ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012р. у справі № 34/5005/5210/2012 -скасовано. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Діоген" -задоволено. Припинено провадження у справі ( п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України). Судові витрати по апеляційній скарзі покладено на ініціюючого кредитора. Не погоджуючись із постановою апеляційного господарського суду, ініціюючий кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, з проханням скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 та залишити в силі ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012 року у даній справі, посилаючись на порушення та невірне застосування судами приписів ч.3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що оскільки ініціюючим кредитором надано відповідні докази безспірності вимог кредитора до боржника, у апеляційного господарського суду були відсутні правові підстави для скасування ухвали суду першої інстанції за результатами підготовчого засідання. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Згідно ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом. У ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що безспірними вимогами кредитора є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Відповідно до п. 8 ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до заяви кредитор зобов'язаний додати рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копію неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів. Як вбачається з матеріалів справи, кредитором відповідно до вимог Закону додано до заяви, зокрема, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2010року у справі №39/237-10, відповідно до якого на користь ініціюючого кредитора солідарно з боржника, ТОВ"Інтенс" та ТОВ"Діоген", ТОВ «ЕВРО САН», стягнуто 1 162 221,75 грн. несплаченої частки кредиту, 914 270,43 грн. відсотків по користуванню кредитом, 107 831,89 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 72 254,05 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків, 58 765,66 грн. річні, 23 721,98грн. 3% річних, 181 067, 72 грн. суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 62 126, 40 грн. суми боргу з урахуванням розміру інфляції, 25 500грн. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання зазначеного судового рішення у справі № 39/237-10 господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ від 13.12.2010року, який було пред'явлено до виконання, що підтверджується постановою Відділу державної виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження від 06.01.2011року та постановою відділу державної виконавчої служби про закінчення виконавчого провадження від 25.08.2011року у зв'язку з тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2011року Самарський ВДВС Дніпропетровського МУЮ було зобов'язано передати наказ від 13.12.2010року у справі №39/237-10 про стягнення з боржника 2 582 259,88 грн. ліквідаційній комісії ЗАТ"Діоген" Також до заяви ініціюючого кредитора було надано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2010 року у справі № 25/229-10, відповідно до якого на користь ініціюючого кредитора солідарно з боржника, ТОВ"Інтенс" та з поручителів - ТОВ"Діоген" та ТОВ «ЕВРО САН»було стягнуто заборгованість та штрафні санкції за договором про надання кредитної лінії №080905-Л/1 від 08.09.2005року у сумі 2 721 463,55 грн., 25 500 грн. витрат по держмиту, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. На виконання зазначеного судового рішення у справі №25/229-10 господарським судом Дніпропетровської області було видано наказ від 23.11.2010року, який було пред'явлено до виконання (постанова від 20.06.2011року), а постановою від 28.12.2011року Відділу державної виконавчої служби було закінчено виконавче провадження,у зв'язку з тим, що в ході проведення виконавчих дій встановлено, що 10.03.2012року позачерговими загальними зборами акціонерів ЗАТ "Діоген" було прийнято рішення про припинення діяльності (ліквідації) ЗАТ "Діоген" шляхом ліквідації підприємства, призначено ліквідаційну комісію ЗАТ "Діоген". Згідно з ч. 4 ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у підготовчому засіданні суддя оцінює подані документи, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника При прийнятті ухвали за результатами попереднього засідання, судом першої інстанції відповідно до приписів ч.4 ст.11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.43 Господарського процесуального кодексу України встановлено наявність ознак неплатоспроможності боржника, розмір вимог кредитора на суму 5 329 459,43 грн., який ініціював порушення справи про банкрутство, та безспірність цих вимог. Скасовуючи наведену ухвалу суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі, на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України, за відсутністю предмету спору, апеляційний господарський суд виходив з того, що частина вимог ініціюючого кредитора, яка становить суму 2 582 259, 88 грн., стягнута за рішенням у справі №39/237-10, повністю забезпечена заставою майна боржника, що підтверджується діючим договором іпотеки від 08.02.2006 року, згідно з яким вартість предмету іпотеки була оцінена сторонами в сумі 2 592 400 грн., тобто є достатньою щодо погашення боргу, що виник за кредитним договором. Щодо частини вимог ініціюючого кредитора по договору поруки, які фактично підтверджені судовим рішенням у справі № 25/229-10, то колегія суддів апеляційного господарського суду, з посиланням на ч.2 ст.104 , ч. 1, 2 ст. 553, ч. 1 ст. 559, ч.1 ст. 593, 609 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.17 Закону України "Про іпотеку", ч.6 ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " дійшла до висновку, що, оскільки, ТОВ «Інтенс», як боржника за основним зобов'язанням у справі № 25/229-10, було виключено із Єдиного державного реєстру юридичних осіб 24.01.2012р., у зв'язку з припиненням юридичної особи, внаслідок визнання банкрутом, основне зобов'язання, яке забезпечувалось порукою боржника у цій справі, припинилось, отже і похідне від нього, а саме порука також припинилось. Колегія суддів Вищого господарського суду України з такими висновками апеляційного господарського суду погодитись не може, з огляду на наступне. Згідно з ч.1 ст. 546 ЦК України виконання основного зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, порукою. Частинами 1,2 ст. 553 ЦК України регламентовано, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, з припиненням забезпеченою нею зобов'язання. Зазначена норма повністю кореспондується з ч.1 ст.17 Закону України "Про іпотеку", ч.1 ст. 593 ЦК України. У якості однієї з підстав припинення зобов'язань Цивільний кодекс України визначає ліквідацію юридичної особи. У ст. 609 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Згідно з ч.2 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення. Згідно з ч.6 ст.31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вимоги кредиторів, які не задоволені внаслідок недостатності майна вважаються погашеними. На думку колегії суддів касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції припустився невірного тлумачення наведених норм цивільного законодавства, не врахувавши обставин даної справи, оскільки, ліквідація боржника за основним зобов'язанням унеможливлює пред'явлення вимог до поручителя лише у порядку позовного провадження, у якому такий спір є приватноправовим. В силу ч. 3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", справа про банкрутство порушується судом, якщо вимоги кредитора є безспірними, тобто підтверджені судовими рішеннями та виданими на виконання цих рішень виконавчими документами. Виходячи з цього, в межах провадження у справі про банкрутство відбувається фактичне виконання рішень судів, яким встановлюється грошова заборгованість боржника перед кредитором, отже, після набрання рішенням суду про стягнення боргу законної сили, воно є обов'язковим до виконання, зокрема, і в межах провадження у справі про банкрутство, незалежно від подальшого припинення приватноправових зобов'язань, що лягли в основу такого рішення. Отже, ініціюючий кредитор пред'явив свої вимоги до боржника на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2010 року у справі № 25/229-10, а не на підставі вимоги, що походить з правовідносин поруки. Згідно зі ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" основне завдання підготовчого засідання суду полягає в з'ясуванні ознак неплатоспроможності боржника, наявності чи відсутності перешкод для подальшого руху справи про банкрутство. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суддя господарського суду відмовляє у прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, якщо вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою. Отже, кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, може ініціювати справу про банкрутство лише у випадку, якщо сума його вимог до боржника перевищує вартість переданого в заставу майна, за умови відповідності цих вимог приписам ч. 3 ст. 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Також, ч. 9 ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що заява кредитора може ґрунтуватись на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором. Відповідно до п.6 ч.1 ст.111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов. За таких обставин, колегія суддів вважає, що справа про банкрутство Закритого акціонерного товариства "Діоген" порушена за наявності необхідних передумов для звернення із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника, у зв'язку з чим, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 підлягає скасуванню. Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" задовольнити. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.08.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 скасувати. Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 30.07.2012 року у справі № 34/5005/5210/2012 залишити в силі. Головуючий Удовиченко О.С. Судді Міщенко П.К. Заріцька А.О.