Search the Community

Showing results for tags 'большая палата'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 801 results

  1. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 916/978/17 Провадження N 12-100гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Бакуліної С.В., суддів Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Федорченка В.М., позивача - не з'явився, представника відповідача - не з'явився, розглянулакасаційну скаргу Громадської організації "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" (далі - ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер") на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року (головуючий суддя Величко Т.А., судді Лавриненко Л.В., Філінюк І.Г.) та на рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року (суддя Щавинська Ю.М.) у справі за позовом ОСОБА_3 до ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" про визнання недійсним рішення загальних зборів. 1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 1.1. У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Господарського суду Одеської області з позовними вимогами до ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників указаної громадської організації, яке затверджене протоколом від 23 грудня 2016 року N 2, скасування запису N 15491070001001656 від 03 лютого 2017 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу: зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, скасування запису N 15491050001001656 від 03 лютого 2017 року про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи: зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, інші зміни. 1.2. Під час розгляду справи в місцевому господарському суді позивач подав заяву про відмову від позовних вимог щодо скасування записів від 03 лютого 2017 року N 15491070001001656 та N 15491050002001656. 1.3. Позов обґрунтовано тим, що спірне рішення загальних зборів, яким, зокрема, позивача було виключено зі складу керівних органів ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" з підстав невиконання статутних завдань та нездійснення керівництва організацією, має бути визнано недійсним, оскільки ОСОБА_3 не було належним чином повідомлено про проведення загальних зборів, а також у зв'язку з недотриманням порядку їх проведення. 1.4. Як на правову підставу позову ОСОБА_3 посилається на статтю 9 Закону України "Про громадські об'єднання" та підпункти 4.2.1, 4.2.2, 4.2.4, 4.3.4 Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер". 1.5. Заперечення проти позову обґрунтовано тим, що позачергові загальні збори були скликані відповідно до положень статуту організації, а позивач був повідомлений про дату та час проведення позачергових загальних зборів засобами поштового зв'язку та особисто членами організації ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Відповідач також вважає, що цей спір не може бути віднесений до категорії справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками, що у свою чергу є підставою для припинення провадження у справі. Крім того, ще однією підставою для припинення провадження у справі відповідач вважає скасування ним 29 червня 2017 року оспорюваного рішення позачергових зборів організації від 23 грудня 2016 року. 1.6. Як на правову підставу заперечень проти позову ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" посилається на статтю 12, пункти 1, 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, пункт 4.2, підпункт 4.4.1 Статуту відповідача. 2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним рішення позачергових загальних зборів членів ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер", оформлене протоколом від 23 грудня 2016 року N 2. Стягнуто з ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" на користь ОСОБА_3 1600 грн судового збору. Припинено провадження у справі в частині вимог про скасування запису N 15491070001001656 від 03 лютого 2017 року про внесення змін до відомостей про юридичну особу: зміна додаткової інформації, зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів, скасування запису N 15491050001001656 від 03 лютого 2017 року про державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи: зміна повного найменування, зміна скороченого найменування, інші зміни. 2.2. Судові рішення умотивовані відсутністю доказів належного повідомлення позивача про проведення позачергових загальних зборів, оформлених протоколом від 23 грудня 2016 року N 2, та доказів на підтвердження обставин неналежного виконання статутних завдань ОСОБА_3, а також ненаданням відповідачем доказів наявності кворуму на спірних зборах. 2.3. Нормативно судові рішення умотивовано посиланням на статті 1, 12, 16, 33, 34 ГПК України, статтю 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 1, 3, 11 Закону України "Про громадські організації", положення Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер", постанови пленуму Вищого господарського суду України від 25 лютого 2016 року N 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин", та від 24 жовтня 2008 року N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів". 3. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів 3.1. ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та на рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та припинити провадження у справі. 3.2. Скаржник вважає, що: - вказана справа не є такою, що виникла з корпоративних відносин, оскільки не є спором між юридичною особою та її учасником, а є спором між юридичною особою та фізичною особою, яка не має підтвердженого юридичного зв'язку із цією юридичною особою. Крім того, цей спір виник з діяльності громадського об'єднання, яке діє на підставі Закону України "Про громадські об'єднання" та не є господарським товариством, тому спір не підвідомчий господарському суду; - у зв'язку зі скасуванням відповідачем оспорюваного рішення від 23 грудня 2016 року в процесі розгляду господарським судом цієї справи, припинилось існування предмета спору, що було підставою для припинення провадження на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (в редакції до 15 грудня 2017 року), проте суд першої інстанції відповідне клопотання безпідставно відхилив та зазначив, що скасуванням рішення від 23 грудня 2016 року жодним чином не було вирішено спірних питань між сторонами та не врегульовано наявного спору. 4. Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду 4.1. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України викладено в новій редакції, і розпочав роботу Верховний Суд. 4.2. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" ГПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 4.3. Ухвалою від 09 лютого 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" для здійснення перегляду постанови Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року у справі N 916/978/17 та призначив її до розгляду на 04 квітня 2018 року. 4.4. Відповідно до частини шостої статті 302 ГПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 4.5. 04 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав справу N 916/978/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 302 ГПК України, оскільки ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" оскаржує судові рішення з підстав порушення судами попередніх інстанцій правил предметної та суб'єктної юрисдикції. 5. Позиція Великої Палати Верховного Суду в справі 5.1. Відповідно до статті 1 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. 5.2. Згідно із частиною четвертою статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви) господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. 5.3. Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи. 5.4. Відповідно до статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. 5.5. З огляду на положення статті 84 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини п'ятої статті 63, частин першої та третьої статті 167 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", Закону України "Про акціонерні товариства", статей 1, 19 і частин першої, шостої статті 20 Закону України "Про фермерське господарство", статей 6, 8, 19 та 21 Закону України "Про кооперацію" корпоративні відносини виникають, зокрема, у господарських товариствах, виробничих кооперативах, фермерських господарствах, приватних підприємствах, заснованих на власності двох або більше осіб. 5.6. Відповідно до частини першої статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. 5.7. Відповідно до статті 1 Закону України "Про господарські товариства" господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарськими товариствами цим Законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. До господарських товариств належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. 5.8. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання" громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. 5.9. Громадське об'єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку (частина п'ята статті 1 Закону України "Про громадські об'єднання"). 5.10. Згідно зі статтею 3 Закону України "Про громадські об'єднання" громадські об'єднання утворюються і діють на принципах: добровільності; самоврядності; вільного вибору території діяльності; рівності перед законом; відсутності майнового інтересу їх членів (учасників); прозорості, відкритості та публічності. 5.11. Відсутність майнового інтересу передбачає, що члени (учасники) громадського об'єднання не мають права на частку майна громадського об'єднання та не відповідають за його зобов'язаннями. Доходи або майно (активи) громадського об'єднання не підлягають розподілу між його членами (учасниками) і не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого члена (учасника) громадського об'єднання, його посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи). 5.12. Відповідно до пунктів 1.1, 1.3, 1.5 свого Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" є добровільним, неприбутковим громадським об'єднанням, яке створено на добровільних засадах, на основі єдності інтересів, для спільної реалізації своїх прав і свобод, з метою реалізації потреб у справі забезпечення та розвитку болгарської мови, культури, традицій, звичаїв та захисту національно-культурних, соціальних, творчих та інших громадських інтересів; організація є некомерційною й не має на меті одержання прибутку від своєї діяльності; організація у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про громадські об'єднання", Законом України "Про національні меншини", цим статутом та чинним законодавством України з питань діяльності громадської організації. 5.13. Пунктом 2.1 Статуту відповідача визначено, що метою організації є захист та задоволення законних соціально-економічних, духовних, соціальних, культурних, етнічних, творчих та інших спільних інтересів членів громадської організації, сприяння розвитку національної культури болгар, що мешкають в Україні, національно-культурних, дружніх взаємовідносин з іншими громадськими об'єднаннями в Україні та за її межами, сприяння в реалізації заходів та програм щодо відродження та збереження болгарських традицій та мови, інших національно-культурних та історичних цінностей. 5.14. З огляду на наведені вище приписи законодавства та положення Статуту ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" відповідач не є господарським товариством у розумінні положень статті 79 ГК України, Закону України "Про господарські товариства", а тому правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних та не підпадають під регулювання пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позовної заяви). 5.15. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, які не є корпоративними, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки такий приватно?правовий спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. 5.16. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 5.17. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття провадження в цій справі. 5.18. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 5.19. Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 5.20. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ГО "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню, а провадження у справі - закриттю. 6. Щодо судових витрат 6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. 7. Висновок щодо застосування норм права 7.1. Правовідносини між членами громадської організації та самою організацією не мають характеру корпоративних, у зв'язку із чим спори, що виникають з таких правовідносин, не відносяться до юрисдикції господарських судів. Керуючись статтями 306, 308, 313, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Громадської організації "Болгарський культурно-просвітницький центр "Делжилер" задовольнити. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Одеської області від 10 липня 2017 року в справі N 916/978/17 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду Одеської області N 916/978/17 закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий-суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач С.В. Бакуліна Судді: О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 813/1211/17 Провадження N 11-442апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Прокопенка О.Б., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до служби державних реєстраторів Турківської районної державної адміністрації Львівської області, за участю третьої особи - голови комісії з припинення виробничо-комерційної фірми "Мрія" (далі - ВКФ "Мрія") ОСОБА_3., про скасування державної реєстрації та запису про державну реєстрації, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою представника позивача - ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (головуючий Качмар В.Я., судді Гинда О.М., Ніколін В.В.), УСТАНОВИЛА: У березні 2017 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Турківської районної державної адміністрації Львівської області (далі - державний реєстратор), у якому просила: - скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи - ВКФ "Мрія"; - визнати нечинним запис про державну реєстрацію припинення ВКФ "Мрія" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 19 січня 2012 року N 14111110007000102, вчиненого державним реєстратором; - зобов'язати державного реєстратора внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Реєстр) запис про відміну державної реєстрації припинення ВКФ "Мрія". Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час вчинення оспорюваних дій не було дотримано встановленої процедури припинення юридичної особи: голова ліквідаційної комісії не повідомив явних (відомих) кредиторів, зокрема позивача; не дотримано нотаріально посвідченої форми рішення засновників про припинення юридичної особи; повідомлення про припинення не опубліковане в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації. Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 червня 2017 року позов задовольнив. Цей суд дійшов висновку, що реєстраційна дія щодо державної реєстрації припинення ВКФ "Мрія" вчинена з порушенням вимог законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, тому підлягає скасуванню. Крім того, за рішенням цього суду відповідач зобов'язаний внести до Реєстру запис про відміну державної реєстрації припинення ВКФ "Мрія". Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 29 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції скасував, а провадження у справі закрив. За правовим висновком суду апеляційної інстанції спір у справі не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України, оскільки спірні правовідносини пов'язані не стільки з державною реєстрацією припинення ВКФ "Мрія", скільки з невиконанням умов цивільно-правової угоди. У вересні 2017 року ОСОБА_2. як представник ФОП ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року про закриття провадження у справі та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2017 року про задоволення позову. Представник позивача вважає, що оскільки ліквідаційною комісією ВКФ "Мрія" було допущено низку процесуальних порушень щодо порядку припинення юридичної особи (позивача як кредитора не було персонально повідомлено про ліквідацію, повідомлення про ліквідацію було опубліковано у неспеціалізованому друкованому засобі масової інформації, реєстратору не було надано нотаріально посвідченої копію рішення засновників (учасників) або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи), то державний реєстратор зобов'язаний був відмовити у проведенні відповідних реєстраційних дій. Також Вовк У.Я. наводить доводи про те, що спір у справі стосується незаконних, на її думку, дій державного реєстратора щодо реєстрації припинення юридичної особи, а не права власності на нерухоме майно. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою представника позивача - ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно зі статтею 327 КАС судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд. 11 квітня 2018 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду постановив ухвалу, якою на підставі частини шостої статті 346 КАС передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 346 КАС справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Оскільки представник позивача оскаржує ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року з підстав порушення судом правил предметної юрисдикції, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду. Згідно із частиною третьою статті 3 КАС провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2. як представника ФОП ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Частиною першою статті 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. За нормами частини другої статті 4 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Спором адміністративної юрисдикції в розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спір у справі не є публічно-правовим, оскільки спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правової угоди. Велика Палата Верховного Суду вважає такий висновок помилковим з огляду на те, що, як убачається з матеріалів справи, обставини виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду. Судами встановлено, що внаслідок укладення між ФОП ОСОБА_1 та ВКФ "Мрія" договору від 29 березня 2002 року про сумісну діяльність, відповідно до умов якого сторони зобов'язувалися спільно діяти з метою будівництва магазину на вул. Міцкевича, 4 у м. Турка Львівської області, який фактично збудований і прийнятий в експлуатацію, позивач стала співвласником указаного майна. На таке майно ВКФ "Мрія" видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 23 березня 2009 року. 25 вересня 2003 року ОСОБА_3. прийняв рішення про припинення діяльності ВКФ "Мрія" шляхом її ліквідації, доручивши ліквідацію собі. Усе майно, яке залишиться після ліквідації він вирішив передати у власність засновнику. Державний реєстратор уніс до Реєстру запис N 14111110007000102 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи ВКФ "Мрія" на підставі рішення засновника про ліквідацію юридичної особи. Про вказане рішення щодо припинення ВКФ "Мрія" ФОП ОСОБА_1., як явного (відомого) кредитора, повідомлено не було. Про порушення своїх прав ОСОБА_1 дізналася лише в березні 2017 року з листа ОСОБА_3. про припинення ВКФ "Мрія". Отже, за наведених вище обставин та з урахуванням мотивів позовної заяви можна дійти висновку, що спір у справі не стосується вимог щодо виконання цивільно-правових угод, як помилково вважав суд апеляційної інстанції, натомість ФОП ОСОБА_1 оскаржує дії державного реєстратора та просить скасувати державну реєстрацію припинення юридичної особи ВКФ "Мрія", яка, на думку позивача, була проведена з порушенням відповідної процедури. Тобто у цій справі дослідженню підлягають виключно владні управлінські рішення та дії державного реєстратора. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд апеляційної інстанції належним чином не визначив характеру спору, суб'єктного складу правовідносин, предмета та підстав заявлених вимог, унаслідок чого дійшов помилкового висновку щодо належності спору до юрисдикції цивільного суду. Ураховуючи наведене, недоречним є посилання суду апеляційної інстанції в своєму рішенні на постанову Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі N 21-41а16, який, закриваючи провадження в адміністративній справі, мотивував своє рішення тим, що спірні правовідносини в ній пов'язані з невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Згідно з частиною першою статті 353 КАС (у цій же редакції) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Неправильне застосування Львівським апеляційним адміністративним судом статті 17 КАС (у редакції, яка діяла на час прийняття судового рішення) призвело до безпідставного закриття цим судом провадження в адміністративній справі, а тому касаційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду. Керуючись статтями 2, 3, 4, 17 КАС (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 353, 356, 359 КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу представника позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року задовольнити частково. 2. Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. У повному обсязі постанову складено й підписано 5 червня 2018 року. Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н.П. Лященко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 826/5737/16 Провадження N 11-475апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (у складі колегії суддів Шурка О.І., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.) у справі N 826/5737/16 за його позовом до Київської міської ради (далі - Міськрада) про визнання протиправним і скасування рішення, УСТАНОВИЛА: У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва суду з позовом до Міськради, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 10 березня 2016 року N 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд". Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 25 листопада 2016 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення Міськради від 10 березня 2016 року N 212/212 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянину ОСОБА_3 у мікрорайоні Жуляни у Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд" і, вийшовши за межі позовних вимог, зобов'язав відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_3 від 30 листопада 2015 року з урахуванням висновків цієї постанови. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 02 березня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, у якій просив скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року й залишити в силі рішення суду першої інстанції, адже вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 квітня 2018 року передав указану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно із ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 30 листопада 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Міськради з клопотанням про надання згоди на розробку проекту землеустрою земельної ділянки N 1 відповідно до графічного матеріалу (кадастрового кварталу 72:528 згідно з містобудівним кадастром м. Києва), орієнтованим розміром до 0,10 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До клопотання позивач додав копії: графічних матеріалів; паспорта та ідентифікаційного номера платника податків; довіреності. За результатами розгляду клопотання ОСОБА_3 Міськрада прийняла рішення від 10 березня 2016 року N 212/212 про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у мікрорайоні Жуляни в Солом'янському районі м. Києва для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) немає згоди землекористувачів, а також наявна вимога органу самоорганізації населення "Комітет мікрорайону "Жуляни" м. Києва від 04 січня 2016 року N 1/1 щодо недопущення відведення земельних ділянок, якими вони користуються, іншим громадянам. Вважаючи рішення Міськради протиправним, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. За нормами п. "б" ст. 12 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, серед іншого, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією сільських, селищних, міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно із ч. 1 ст. 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Частиною 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. За правилами ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно із ч. 7 цієї статті ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Частиною 10 ст. 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлено підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів з клопотанням на отримання дозволу для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за результатами розгляду якого встановлені ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (у цьому випадку і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскарженібудь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 згаданої статті). Справою адміністративної юрисдикції в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що цей спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а стосується права на земельну ділянку для будівництва й обслуговування житлового будинку в межах норм безоплатної приватизації. З таким висновком суду апеляційної інстанції Велика Палата Верховного Суду не погоджується, виходячи з наступного. Предметом спору в цій справі є рішення Міськради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Питання, пов'язаного з визнанням права власності на земельну ділянку та оспорюванням права власності інших осіб, у позивача не виникало. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов'язані з неправомірністю його прийняття. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Міськрада під час прийняття спірного рішення про відмову ОСОБА_3 в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність здійснювала владні управлінські функції, оскільки в цих правовідносинах орган місцевого самоврядування реалізовував свої контрольні функції у сфері управління діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила 21 березня 2018 року у справі N 536/233/16-ц. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення), є помилковим. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 353 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на продовження розгляду є порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та/або постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання протиправним і скасування рішення направити для продовження розгляду до Київського апеляційного адміністративного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 810/2421/16 Провадження N 11-445апп18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Нектарний" на ухвали Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року (у складі головуючого судді Дудіна С.О.) та Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (у складі колегії суддів Кобаля М.І., Епель О.В., Карпушової О.В.) у справі за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Нектарний" до Виконавчого комітету Обухівської міської ради, Головного територіального управління юстиції у Київській області, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Канівець Ніни Вікторівни, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Хріпкової Ірини Дмитрівни, Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Виноградової Анастасії Сергіївни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ Зелена Планета", Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Інвестбанк", Публічне акціонерне товариство "Смартбанк", Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Стокмастер", про визнання протиправними дій та скасування рішень, УСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Обухівської міської ради та Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправними дій та скасування рішення. Київський окружний адміністративний суд ухвалами 11 жовтня 2016 року, 09 грудня 2016 року залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, - Житлово-будівельний кооператив "Нектарний" (далі - ЖБК "Нектарний), та на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "КБ Зелена Планета" (далі - ТОВ "КБ Зелена Планета"), Публічне акціонерне товариство "Смартбанк" (далі - ПАТ "Смартбанк"), Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Стокмастер" (далі - ТОВ "КУА "Стокмастер"); а ухвалою від 20 грудня 2016 року замінив неналежного позивача у справі - ОСОБА_8, на належного - ЖБК "Нектарний" і виключив його із числа третіх осіб. Крім того, Київський окружний адміністративний суд ухвалами від 20 грудня 2016 року об'єднав в одне провадження дану адміністративну справу з адміністративними справами N 810/2528/16, N 810/2504/16, N 810/2557/16, N 810/2586/16, N 810/2634/16, і присвоїв об'єднаній справі N 810/2421/16. Після об'єднання зазначених справ в одне провадження, предметом спору у справі N 810/2421/16 визначено вимоги ЖБК "Нектарний" про: - визнання протиправними дій державного реєстратора Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції в Київській області (далі - Держреєстратор РС Обухівського МУЮ в Київській області) Козлова Ю.В. щодо видачі ТОВ "КБ Зелена планета" свідоцтва про право власності від 20 лютого 2015 року N 33958322 на квартиру N 237 у секції N 2 у будинку N 174-Б по вул. Київській у м. Обухові Київської області; - визнання протиправним та скасування рішення Держреєстратора РС Обухівського МУЮ в Київській області Козлова Ю.В. від 20 лютого 2015 року N 19513171 про реєстрацію права власності на квартиру N 237 у секції N 2 у будинку N 174-Б по вул. Київській у м. Обухові Київської області за ТОВ "КБ "Зелена планета"; - визнання протиправним та скасування рішення Державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Держреєстратор УДР Головного ТУЮ у Київській області) Канівець Н.В. від 01 лютого 2016 року N 28011623 про реєстрацію права власності на квартиру N 342 у секції N 3 у будинку N 174-Б по вул. Київській у м. Обухові Київської області за ТОВ "КБ Зелена планета"; - визнання протиправним та скасування рішення Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Виноградової А.С. від 27 січня 2016 року, N 27954209 про реєстрацію права власності на квартиру N 363 у секції N 3 у будинку N 174-Б по вул. Київській у м. Обухові Київської області за ТОВ "КБ Зелена планета"; - визнання протиправним та скасування рішення Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Хріпкової І.Д. від 28 січня 2016 року N 27981579 про реєстрацію права власності на квартиру N 311 у секції N 3 у будинку N 174-Б по вул. Київській у м. Обухові Київської області за ТОВ "КБ Зелена планета"; - визнання протиправним та скасування рішення Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Хріпкової І.Д. від 28 січня 2016 року N 27981827 про реєстрацію права власності на квартиру N 316 у секції N 3 у будинку N 174-Б по вул. Київській у м. Обухові Київської області за ТОВ "КБ Зелена планета"; - визнання протиправним та скасування рішення Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Виноградової А.С. від 27 січня 2016 року, N 27954138 про реєстрацію права власності на квартиру N 369 у секції N 3 у будинку N 174-Б по вул. Київській у м. Обухові Київської області за ТОВ "КБ Зелена планета". Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення про державну реєстрацію права власності на квартири N 237, 311, 316, 342, 363, 369за ТОВ "КБ Зелена планета" були прийняті протиправно, оскільки таке товариство не було членом ЖБК "Нектарний", не сплачувало пайові внески, не отримувало від позивача відповідні довідки про членство та сплату внесків, а тому не могло набути право власності на ці квартири. Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 03 лютого 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року, закрив провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та роз'яснив позивачу, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. У липні 2017 року ЖБК "Нектарний", не погоджуючись з ухвалами судів першої та апеляційної інстанції, звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначив, що судами першої та апеляційної інстанції не досліджено всіх обставин справи, оскільки Київський окружний адміністративний суд не розпочав розгляд справи по суті та не вислухав пояснення учасників справи. Також скаржник вважає, що предметом позову є неправомірні дії державних реєстраторів, за результатами яких прийнято оскаржувані рішення, а тому такий спір, на його думку, підлягає розгляду за правилами КАС України. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08 вересня 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 квітня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення суду апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2018 року прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою ЖБК "Нектарний" на ухвали Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року і призначила її до розгляду в порядку письмового провадження на 06 червня 2018 року. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке. 16 березня 2010 року ЖБК "Нектарний" зареєстрований як юридична особа, номер запису в Єдиному державному реєстрі 1 342 102 0000 002382 (ідентифікаційний код 36890381) за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Каштанова, 23. Згідно з п. 1.1. Статуту ЖБК "Нектарний", затвердженого протоколом від 08 листопада 2014 року N 33 загальних зборів його членів (далі - Статут), ЖБК "Нектарний" за типом є управляючим та обслуговуючим, за напрямом діяльності - житлово-будівельним, й утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб з метою забезпечення членів кооперативу та інших співвласників квартирами (житлом), іншими житловими та нежитловими приміщеннями, іншим майном, захисту їх майнових інтересів і соціальних прав (том XII, а. с. 85-90). З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2012 року між Обухівською міською радою Київської області та ЖБК "Нектарний" укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М.В., та зареєстрований у реєстрі за N 5285 (том XII, а. с. 96-98). Пунктом 4.2. цього договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлово-будівельного комплексу. 17 грудня 2014 року Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області (далі - Департамент ДАБІ у Київській області) зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт N КС 083143510583, видану ЖБК "Нектарний". Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації "Будівництво багатоквартирного житлового будинку, секції N 2, 3 із вбудованими приміщеннями громадського призначення по вул. Київській, 174-Б у місті Обухові Київської області" (І черга), зареєстрованої Департаментом ДАБІ у Київській області 21 січня 2015 року N КС 143150210407, закінчене будівництво об'єкта визначено готовим до експлуатації (том XII, а. с. 100-102). Згідно з рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради Київської області від 10 лютого 2015 року N 137 багатоквартирному житловому будинку із вбудованими приміщеннями громадського призначення присвоєно адресу: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 174-Б. Також, цим рішенням Реєстраційній службі Обухівського міськрайонного управління юстиції доручено видати ЖБК "Нектарний" свідоцтво про право власності на багатоквартирний житловий будинок із вбудованими приміщеннями громадського призначення, що побудований за адресою: м. Обухів, вул. Київська, 174-Б та зареєструвати його в установленому порядку (том Х, а. с. 76). 20 лютого 2015 року, 18, 21, 25 січня 2016 року директор ТОВ "КБ Зелена Планета" Науменко Р.А. подав до Реєстраційної служби Обухівського міськрайонного управління юстиції Київської області шість заяв про реєстрацію права власності на квартири N 237, 311, 316, 342, 363, 369, що розташовані за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 174-Б, до яких заявником було додано довідки ЖБК "Нектарний" про членство кооперативі та відсутність заборгованості по пайовим внескам; технічні паспорти на зазначені квартири та акти приймання-передачі нерухомого майна, які завірені ЖБК "Нектарний". Судами першої та апеляційної інстанцій правильно установлено, що: 1) рішенням Держреєстратора РС Обухівського МУЮ в Київській області Козлова Ю.В. від 20 лютого 2015 року N 19513171 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру N 237, що розташована за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, будинок 174-Б, секція N 2, за ТОВ "КБ Зелена планета" та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (том II, а. с. 26); 2) рішенням Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Канівець Н.В. від 01 лютого 2016 року N 28011623 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру N 342, що розташована за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, будинок 174-Б, секція N 3, за ТОВ "КБ Зелена планета" та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (том III, а. с. 125); 3) рішенням Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Виноградової А.С. від 27 січня 2016 року, N 27954209 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру N 363, що розташована за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, будинок 174-Б, секція N 3, за ТОВ "КБ Зелена планета" та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (в матеріалах справи відсутнє); 4) рішенням Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області ХріпковоїІ. Д від 28 січня 2016 року N 27981579 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру N 311, що розташована за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, будинок 174-Б, секція N 3, за ТОВ "КБ Зелена планета" та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (том VIII, а. с. 27); 5) рішенням Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Хріпкової І.Д. від 28 січня 2016 року N 27981827 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру N 316, що розташована за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, будинок 174-Б, секція N 3, за ТОВ "КБ Зелена планета" та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (том Х, а. с. 13); 6) рішенням Держреєстратора УДР Головного ТУЮ у Київській області Виноградової А.С. від 27 січня 2016 року N 27954138 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру N 369, що розташована за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, будинок 174-Б, секція N 3, за ТОВ "КБ Зелена планета" та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна (том XII, а. с. 30). На підставі зазначених вище рішень державних реєстраторів ТОВ "КБ Зелена Планета отримало свідоцтва про право власності на квартири N 237, 311, 316, 342, 363, 369, що розташовані за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, будинок 174-Б, тобто набуло майнові права на ці квартири. Вважаючи рішення державного реєстратора протиправним, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Закриваючи провадження у справі, Київський окружний адміністративний суд, з рішенням якого погодився й Київський апеляційний адміністративний суд, виходив з того, що спірні правовідносини склалися стосовно встановлення права власності на об'єкт нерухомого майна, що, в свою чергу, регулюються нормами господарського законодавства, а тому цей спір не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції з огляду на таке. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судом рішення) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Предметом спору у цій справі є скасування рішень державних реєстраторів з проведення реєстраційних дій та прийняття рішень про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомості на квартири N 237, 311, 316, 342, 363, 369, що розташовані за адресою: Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 174-Б за ТОВ "КБ Зелена Планета". Спір не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, а існує спір про право, що виключає розгляд справи в цій частині позовних вимог у порядку адміністративного судочинства. Тобто спірні правовідносини стосуються набутого ТОВ "КБ Зелена Планета" права власності на об'єкти нерухомого майна, і в разі скасування оскаржуваних рішень, майнові права цієї юридичної особи можуть бути порушені. Тому цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватись за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Таку правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 31 січня 2017 року N 21-1237а16 та від 20 вересня 2017 року N 814/3454/14, в яких суд дійшов висновку, що спір, предметом якого є право управління майном та право власності на нього, не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції (адміністративної справи), наведене в п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України. Компетенція адміністративних судів, установлена ст. 17 КАС України, на цей спір не поширюється. Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції. Скасування рішень державного реєстратора з проведення реєстраційних дій щодо реєстрації права власності на нерухоме майно, на підставі яких ТОВ "КБ Зелена Планета" отримало свідоцтва на право власності, обов'язково будуть впливати на майнові права тієї юридичної особи, щодо якої ці реєстраційні дії буде скасовано, оскільки питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено реєстрацію, обов'язково постане перед судом, який буде вирішувати цей спір. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку, що спірні правовідносини стосуються набутого права власності на об'єкти нерухомого майна, що потребує встановлення судом обставин правомірності його набуття та виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. З огляду на наведене, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначена категорія спорів не належить до юрисдикції адміністративних судів, і вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Нектарний" залишити без задоволення. Ухвали Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 804/3509/17 Провадження N 11-482апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року (у складі колегії суддів Кругового О.О. Прокопчук Т.С., Шлай А.В.) у справі N 804/3509/17 за його позовом до приватного нотаріуса міського нотаріального округу Дніпропетровської області Верби Віталія Миколайовича (далі - приватний нотаріус), треті особи: ОСОБА_5, орган опіки та піклування Новокадакської (Ленінської) районної у м. Дніпро ради, Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ "КБ "Приватбанк"), про визнання протиправними та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИЛА: У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса N 32967779 від 16 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ КБ "Приватбанк"; - скасувати державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно (запис N 18076898 від 13 грудня 2016 року); - скасувати запис про державну реєстрацію права власності N 18076898 від 13 грудня 2016 року та зобов'язати приватного нотаріуса внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації права власності. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви, позивач зазначив, що дії приватного нотаріуса є протиправними, оскільки вчинені без згоди позивача як співвласника такого об'єкта, а також без згоди органу опіки та піклування місцевого органу самоврядування. З посиланням на норми Закону України від 03 червня 2014 року N 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон N 1304-VII) вважає, що не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) нерухоме майно, яке вважається предметом застави згідно із ст. 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст. 5 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон N 898-IV), якщо таке майно виступає забезпеченням зобов'язання за споживчим кредитом та за умови, що, зокрема, таке нерухоме майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя. Також позивач вказав, що законодавчо не передбачена можливість проведення державної реєстрації речових прав на об'єкт нерухомості нотаріусом без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної з переходом таких прав. Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 02 серпня 2017 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса N 32967779 від 16 грудня 2016 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ КБ "Приватбанк". Скасував державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі прав на нерухоме майно (запис N 18076898 від 13 грудня 2016 року). Зобов'язав приватного нотаріуса скасувати запис про реєстрацію за ПАТ КБ "Приватбанк" права власності на вищевказану квартиру. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що рішення є протиправним у зв'язку з відсутністю у нотаріуса повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії з майном, а також при наявності зареєстрованих неповнолітніх дітей у квартирі АДРЕСА_1. Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 жовтня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції і закрив провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, оскільки справа підлягає розгляду в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства тому, що у даному випадку нотаріус діє як спеціальний суб'єкт, на якого покладені функції державного реєстратора, та вчиняє дії, які мають публічно-правовий характер. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 листопада 2017 року відкрив касаційне провадження за зазначеною скаргою. В запереченнях на касаційну скаргу представник ПАТ КБ "Приватбанк" вказав, що у цій справі спірні правовідносини пов'язані з невиконанням (неналежним виконанням) умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого відбулась реєстрація права власності на майно за іншою особою, а тому спір не є публічно-правовим. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 квітня 2018 року передав вказану вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судове рішення апеляційної інстанції з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31 травня 2007 року між ПАТ КБ "Приватбанк" (банк) та ОСОБА_7 (позичальник) укладено кредитний договір N DNU0G100001255, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит в розмірі 44 тис. доларів США на купівлю житла та сплату страхових платежів з терміном повернення до 31 травня 2027 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_7 та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено договір іпотеки N DNU0G100001255 від 31 травня 2007 року, відповідно до умов якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю (ОСОБА_7) на підставі договору купівлі-продажу від 31 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Сусловою Н.Б. Розділом 2.2 договору іпотеки від 31 травня 2007 року передбачено, що іпотекодержатель має право почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору, а саме: у випадках, передбачених підп. 16.7, 16.7.2, 19.9 цього договору, згідно із розділом V Закону України "Про іпотеку" на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення позовних вимог іпотекодержателя, що містяться в цьому договорі. У п. 2.7 договору іпотеки зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом, зокрема, переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 жовтня 2013 року, яке набрало законної сили 27 січня 2014 року, встановлено юридичний факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 з ОСОБА_5 (дівоче прізвище - ОСОБА_5) в період з січня 2005 року по 26 жовтня 2007 року, а також визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. Через невиконання ОСОБА_5 належним чином кредитних зобов'язань, ПАТ КБ "Приватбанк" звернулось до приватного нотаріуса із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру. За наслідками розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів відповідачем прийнято рішення N 32967779 від 16 грудня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого внесено запис N 18076898 про реєстрацію права власності від 13 грудня 2016 року на квартиру АДРЕСА_1, за ПАТ КБ "Приватбанк". Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ "Приватбанк" щодо вказаного об'єкта нерухомого майна внесено на підставі договору іпотеки N DNU0G100001255 від 31 травня 2007 року. Вважаючи рішення приватного нотаріуса протиправним і таким, що прийнято з порушенням вимог Закону N 1304-VII та Закону N 898-IV за відсутності підстави для оформлення права власності, ОСОБА_3 звернувся до суду з цим адміністративним позовом. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень)суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових чи особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. З установлених судами обставин справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між учасниками справи (здебільшого між позивачем та третьою особою ПАТ КБ "Приватбанк") у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 договірних зобов'язань за договором іпотеки і реалізацією прав іпотекодержателя на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1, при наявності у позивача права власності на частину квартири і прописаних в цій квартирі неповнолітніх дітей. Отже, існує спір про право, що виключає можливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства. Такий спір суди мають вирішувати за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права викладено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 14 червня 2016 року у справі N 826/4858/15, де зазначено, що не є спором адміністративної юрисдикції спір з органом державної реєстраційної служби при оскарженні запису та рішення про право власності у разі, коли спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди і виникають з договірних відносин, а тому мають вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від даного висновку. Крім того, таку правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 815/6956/15; від 21 березня 2018 року N 802/1792/17-ата від 29 травня 2018 року у справі N 826/19487/14. Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки виник з договірних відносин та має вирішуватись за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Європейський суд з прав людини в п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. Відповідно до.1 ч. 1 ст. 349, ст. 350 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  6. ПОСТАНОВА Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/16713/15 Провадження N 12-118гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія", відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_3, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 910/16713/15 Господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (замінено Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія") до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення 411 883,60 грн за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2017 року (головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді Гончаров С.А., Отрюх Б.В.) і рішення Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2015 року (суддя Картавцева Ю.В.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3) про стягнення 411 883,60 грн заборгованості за кредитним договором від 16 листопада 2009 року N 010/01-23/531 (далі - Кредитний договір), з яких 331 060,83 грн заборгованості за кредитом; 48 764,36 грн заборгованості за процентами; 24 755,97 грн пені за тілом кредиту й 7 302,44 грн пені за відсотками. Позов заявлено з таких підстав. 2. З 29 серпня 2006 року ОСОБА_3 був зареєстрований Виконавчим комітетом Луганської міської ради як фізична особа - підприємець. 3. 16 листопада 2009 року в м. Луганську між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та фізичною особою ОСОБА_3 (позичальник) було укладено Кредитний договір, за умовами якого кредитор надав позичальникові кредитні кошти в сумі 1 200 000,00 грн строком до 15 листопада 2016 року для придбання нерухомого майна під 24 % річних. 4. Відповідно до пункту 1.1 частини N 2 Кредитного договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується належним чином використати кредит і повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісію згідно з умовами договору та тарифами банку й виконати всі інші зобов'язання в порядку та строки, визначені цим договором. Кредитор має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником боргових зобов'язань. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено протягом 30-ти календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги (підпункт 1.9.1 Кредитного договору). 5. Згідно з підпунктами 2.3.2 і 4.1.1 Кредитного договору позичальник зобов'язаний у випадку порушення умов договору сплачувати кредитору пеню та інші штрафні санкції, передбачені цим договором. За порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитними коштами позичальник сплачує кредитору пеню від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості, за кожний день прострочення. 6. Відповідно до банківської виписки щодо надання кредиту від 16 листопада 2009 року КД 010/01-23/531 кредитор перерахував позичальникові кредитні кошти у повному розмірі, передбаченому Кредитним договором. 7. 21 жовтня 2011 року між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (кредитор) та ОСОБА_3 як фізичною особою - підприємцем укладено Додаткову угоду N 1 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода) щодо внесення до нього змін, зокрема, в частині строків дії Кредитного договору (дати остаточного повернення кредиту - по 30 грудня 2015 року), визначення процентної ставки та графіка погашення кредитної заборгованості. 8. З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором у частині своєчасної та повної сплати коштів згідно з встановленим графіком погашення кредитної заборгованості починаючи з липня 2014 року 14 травня 2015 року ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до нього з вимогою про погашення заборгованості та попередило, що в разі невиконання цієї вимоги банком будуть вжиті інші заходи стягнення заборгованості позичальника, які не суперечать чинному законодавству України. Також, ураховуючи прострочення позичальником погашення кредиту та процентів згідно з Кредитним договором, позивач нарахував йому пеню за прострочення погашення кредиту розміром 24 755,97 грн та за прострочення погашення процентів розміром 7 302,44 грн за період з 31 жовтня 2014 року по 27 квітня 2015 року. 9. У подальшому ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" звернулося до господарського суду з цим позовом. 10. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем починаючи з липня 2014 року своїх зобов'язань за Кредитним договором. 11. Разом з тим відповідно до довідки від 29 грудня 2014 року N 3010005359 ОСОБА_3 взято на облік як внутрішньо переміщену особу з території, на якій здійснювалася антитерористична операція (м. Луганськ), на підставі чого 30 грудня 2014 року Шевченківська районна у місті Києві державна адміністрація провела державну реєстрацію відповідних змін до відомостей про ФОП ОСОБА_3 Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 12. Господарський суд міста Києва рішенням від 31 серпня 2015 року позов задовольнив повністю. Стягнув з ФОП ОСОБА_3 на користь позивача 331 060,83 грн заборгованості за кредитом, 48 764,36 грн заборгованості за відсотками, 24 755,97 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 7 302,44 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків і 8 237,67 грн витрат зі сплати судового збору. 13. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив про наявність підстав для задоволення позову з огляду на невиконання відповідачем зобов'язань за Кредитним договором. 14. Також ухвалою від 23 березня 2017 року Господарський суд міста Києва замінив стягувача у цій справі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" (далі - ТОВ "ФК "Довіра та гарантія") на підставі договорів факторингу (портфельне відступлення прав вимоги) від 23 серпня 2016 року, укладених між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (клієнт) і Публічним акціонерним товариством "Вектор Банк" (фактор) та між Публічним акціонерним товариством "Вектор Банк" (клієнт) і ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" (фактор) відповідно. 15. Київський апеляційний господарський суд постановою від 26 жовтня 2017 року рішення Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2015 року змінив і виклав його резолютивну частину в новій редакції, якою позов задовольнив частково. Стягнув з ФОП ОСОБА_3 на користь ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" 331 060,83 грн заборгованості за кредитом, 48 764,36 грн заборгованості за відсотками, 23 059,85 грн пені за несвоєчасне повернення кредиту, 6 809,84 грн пені за несвоєчасне повернення відсотків і 8 155,29 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині у задоволенні позову відмовив. 16. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки відповідач є фізичною особою - підприємцем, то нарахування йому пені у період з 31 жовтня по 30 грудня 2014 року (дата перереєстрації цього суб'єкта господарювання у місті Києві) є безпідставним з огляду на положення статті 2 Закону України від 02 вересня 2014 року N 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" щодо мораторію на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов'язаннями фізичних осіб - підприємців, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. 17. Також, за твердженням суду апеляційної інстанції, доводи відповідача про відсутність підстав для нарахування йому пені за весь період прострочення зобов'язання з 14 квітня 2014 року як фізичній особі - переселенцеві із зони проведення антитерористичної операції є необґрунтованими, оскільки спір у цій справі виник між позивачем і ним саме як фізичною особою - підприємцем. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та узагальнені доводи особи, яка її подала 18. 15 листопада 2017 року ФОП ОСОБА_3 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2015 року скасувати, а провадження у справі припинити. 19. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір фізичної особи, що має статус суб'єкта підприємницької діяльності, який виникає із цивільно-правових, житлових чи інших правовідносин, не є господарським та не пов'язаний з господарською діяльністю, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. На думку особи, яка подала касаційну скаргу, сам факт наявності на момент укладення зазначеного кредитного договору у ОСОБА_3 статусу фізичної особи - підприємця не впливає на цивільний характер відносин за цим договором, оскільки він не пов'язаний із господарською діяльністю останнього, а є укладеним із ним як із споживачем. 20. Також відповідач зазначив, що суди не взяли до уваги факт відсутності в позивача підстав для нарахування йому пені за весь період з 14 квітня 2014 року в силу приписів статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", оскільки він є фізичною особою - переселенцем із зони проведення антитерористичної операції, якій забороняється нараховувати пеню та/або штрафи на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року. Узагальнений виклад позиції позивача 21. У березні 2018 року ТОВ "ФК "Довіра та гарантія" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що постанова суду апеляційної інстанції є законною й обґрунтованою, оскільки між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та відповідачем було укладено Додаткову угоду до Кредитного договору, відповідно до якої ОСОБА_3 виступав саме як фізична особа - підприємець, а отже, такий спір, що виник між суб'єктами господарювання стосовно належного виконання зобов'язань за Кредитним договором та Додатковою угодою до нього, повинен розглядатися в порядку господарського судочинства. 22. Крім того, за твердженням ТОВ "ФК "Довіра та гарантія", відповідачу обґрунтовано нараховано пеню з жовтня 2014 року по березень 2015 року з огляду на те, що він здійснив перереєстрацію місця своєї господарської діяльності як фізичної особи - підприємця із зони проведення антитерористичної операції на підконтрольну органам державної влади територію, а тому ОСОБА_3 не підпадає під дію статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 23. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 24. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 25. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_3, а ухвалою від 24 квітня 2018 року - передав справу разом зі згаданою касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної та суб'єктної юрисдикції. 26. ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 08 травня 2018 року цю справу прийняла та призначила до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 27. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 28. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 29. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у згаданій редакції). 30. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції), за змістом пункту 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 31. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 32. Натомість відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 33. Таким чином, фізична особа могла звернутися з позовом до господарського суду лише у разі, якщо розгляд такого спору у господарському суді було прямо передбачено Господарським процесуальним кодексом України та відповідним законом. 34. В основу рішень судів попередніх інстанцій покладено висновок про те, що спір у даній справі підвідомчий господарському суду, оскільки виник між суб'єктами господарювання - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ФОП ОСОБА_3 стосовно належного виконання зобов'язань за укладеним між ними Кредитним договором. Натомість, за твердженням відповідача, Кредитний договір є укладеним з ним як з фізичною особою (споживачем), а наявність на момент укладення зазначеного кредитного договору у ОСОБА_3 правового статусу фізичної особи - підприємця не впливає на цивільний характер відносин за цим договором. 35. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу. 36. Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. 37. У статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. 38. У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин. 39. З наведених норм законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. 40. Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх. 41. Разом з тим відповідно до пункту 6.7 частини N 2 Кредитного договору позичальник перед укладенням цього Договору в письмовій формі повідомлений про всі умови споживчого кредитування в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та орієнтовну сукупну вартість кредиту відповідно до статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року N 168 (у редакціях, чинних на моменту укладення Кредитного договору), що підтверджується повідомленням про умови кредитування, які є невід'ємною частиною цього Договору, та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана позичальнику інформація є повною, необхідною, доступною, достовірною та своєчасною. 42. Закон України "Про захист прав споживачів" регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (преамбула цього Закону). 43. Відповідно до пунктів 22, 23 частини першої статті 1 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час укладення Кредитного договору) споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника, а споживчим кредитом - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками (стаття 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у вказаній редакції). 44. Отже, аналіз наведених положень Кредитного договору та норм законодавства, чинних на момент його укладення, дає підстави для висновку, що Кредитний договір був укладений з ОСОБА_3 як зі споживачем у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", тобто як із фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. 45. Крім того, сторони Кредитного договору не зазначали про його господарський характер, відповідно до якого він повинен укладатися з дотриманням вимог Господарського кодексу України щодо господарських договорів. Згідно зі змістом Кредитного договору серед документів позичальника, наданих останнім для його укладання, відсутні й, зокрема, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та/або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. 46. Доказів використання відповідачем кредитних коштів, отриманих від кредитора на виконання Кредитного договору для здійснення ним підприємницької діяльності як фізичною особою - підприємцем матеріали справи не містять. 47. Таким чином, оскільки предметом позову в цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника - фізичної особи, то такий приватноправовий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 48. При цьому доводи позивача про те, що ОСОБА_3 виступав саме як фізична особа - підприємець, а відповідний спір є таким, що виник між суб'єктами господарювання стосовно належного виконання зобов'язань за Кредитним договором та Додатковою угодою до нього, не можуть бути підставою для розгляду цього спору господарськими судами, адже Кредитний договір був укладений з ОСОБА_3 як з фізичною особою, яка отримала відповідний кредит для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з його підприємницькою діяльністю. 49. Отже, зважаючи на характер правовідносин та суб'єктний склад учасників у цій справі, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства. 50. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 51. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій і закриття провадження в цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг 52. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 53. Згідно із частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 54. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга ФОП ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із закриттям провадження у справі. Щодо судових витрат 55. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновок щодо застосування норм права 56. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності. 57. Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу фізичної особи - підприємця, не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус "фізична особа - підприємець" сам по собі не впливає на будь-які правомочності особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю як фізичної особи, та жодним чином не обмежує їх. 58. Справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, що виникають, зокрема, із цивільних відносин, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду міста Києва від 31 серпня 2015 року скасувати. 3. Провадження у справі N 910/16713/15 закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  7. ПОСТАНОВА Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 1-32/06 Провадження N 13-23зво18 Велика Палата Верховного Суду в складі: головуючого - Князєва В.С., судді-доповідача - Яновської О.Г., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В.,Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В.,Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., розглянула кримінальну справу за заявою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Одеси, громадянина України, засудженого за сукупністю злочинів за ч. 3 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ст. 348, ч. 1 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК України), про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 30 січня 2007 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, за участю: секретаря судового засідання - Письменної Н.Д., прокурора - Курапова М.В., захисника - Поправка В.М, і ВСТАНОВИЛА: І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, та короткий зміст рішень судів 1. Вироком Апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2006 року ОСОБА_3 засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15, пунктами 1, 6 ч. 2 ст. 115, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 3, 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263, ст. 348 КК України, і на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі. 2. За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у незаконному придбанні, носінні та зберіганні вогнепальної зброї, вчиненні двох розбійних нападів із метою заволодіння чужим майном, поєднаних з насильством, небезпечним для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, за попередньою змовою групою осіб, поєднаних з проникненням у приміщення, житло, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, в умисному вбивстві іншої особи з корисливих мотивів та замаху на вбивство двох осіб із корисливих мотивів, замаху на вбивство працівника правоохоронного органу в зв'язку із виконанням цим працівником службових обов'язків, за наступних обставин. 3. Як встановлено вироком суду, у грудні 2005 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 домовилися між собою про вчинення розбійних нападів із метою заволодіння чужим майном, розподілили між собою ролі. ОСОБА_5 передав ОСОБА_3 перероблений саморобним способом під вогнепальну зброю газошумовий пістолет марки "IWG Моd. 59" НОМЕР_1, який засуджений незаконно носив та зберігав за місцем проживання. 4. 16 грудня 2005 року засуджені під'їхали автомобілем до пункту приймання металобрухту, розташованого на АДРЕСА_1. ОСОБА_5 залишився чекати в автомобілі, а ОСОБА_3 увійшов до приміщення пункту і, погрожуючи пістолетом ОСОБА_7, вимагав гроші. ОСОБА_3 вдарив пістолетом потерпілого, вистрелив у землю. Оскільки до пункту зайшов відвідувач, нападник вибіг із приміщення та разом із ОСОБА_5 автомобілем залишив місце події. Внаслідок застосованого ОСОБА_3 насильства ОСОБА_7 заподіяно легких тілесних ушкоджень. 5. Так само 18 грудня 2005 року, використовуючи автомобіль, яким керував ОСОБА_5, засуджені добралися до пункту прийому металобрухту на АДРЕСА_2. Відповідно до розподілу ролей ОСОБА_3 увійшов до будинку, де погрожуючи пістолетом ОСОБА_8, вимагав від неї гроші. Після невиконання вимоги з метою вбивства здійснив три постріли у грудну клітину потерпілої, чим спричинив вогнепальне поранення з пошкодженням легенів та серця, внаслідок яких остання загинула. Погрожуючи пістолетом присутній ОСОБА_9, засуджений з метою вбивства вистрелив у неї, однак не довів намір до кінця, оскільки пістолет дав осічку. ОСОБА_3 схопив відро, яке знаходилося в приміщенні, та завдав ним удари по голові ОСОБА_9 Унаслідок дій засудженого потерпіла отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості. Засуджений заволодів мобільним телефоном вартістю 150 грн. й залишив місце злочину, побачивши на подвір'ї будинку родичів ОСОБА_8 6. Він же 24 грудня 2005 року біля квартири АДРЕСА_3 під час його затримання працівниками міліції підготував пістолет для здійснення пострілів із метою вбивства оперуповноважених Малиновського райвідділу міліції ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, водночас не довів свій умисел до кінця, оскільки ОСОБА_10 вибив зброю із рук засудженого. 7. Ухвалою Верховного Суду України від 30 січня 2007 року вирок суду щодо ОСОБА_3 залишено без зміни. 8. Вказаним вироком, який залишено без зміни Верховним Судом України, засуджено ОСОБА_5, щодо якого питання про перегляд зазначених вище рішень судів, не ставиться. Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини 9. Рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 01 лютого 2018 року у справі "ОСОБА_3 проти України" (заява N 39555/07) констатовано порушення щодо ОСОБА_3 таких положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція): пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 у зв'язку з ненаданням заявнику безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України; пункту 1 статті 6 у зв'язку з порушенням принципу рівності сторін під час провадження у Верховному Суді України. 10. При цьому ЄСПЛ указав, що згідно з його практикою гарантія права на безоплатну правову допомогу, яка передбачена пунктом 1 та підпунктом "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, не припиняє своєї дії після закінчення провадження в суді першої інстанції. Таке право обвинувачених у вчиненні злочинів як гарантія залежить від двох умов: якщо така особа не має достатньо коштів для оплати правової допомоги та якщо інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. 11. Досліджуючи вказане питання ЄСПЛ зауважив, що під час досудового слідства та провадження в суді першої інстанції заявнику було призначено захисника, що свідчило про визнання органами влади того, що в нього були фінансові труднощі. Що ж стосується того, чи вимагали "інтереси правосуддя" надання ОСОБА_3 безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України, то ключовими пунктами для розгляду цього питання є характер провадження, а також те, що заявнику могло бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, тобто максимально можливе покарання. 12. Одночасно Суд зазначив, що відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК1960 року), діючого на час розгляду справи Верховним Суду України, в касаційному порядку перевірявся вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, і така перевірка стосувалася об'єктивності та повноти досудового й судового слідства в суді нижчої інстанції та відповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Тому характер провадження у Верховному Суді України також вимагав забезпечення заявнику правової допомоги в інтересах правосуддя. 13. Аналізуючи у сукупності наведені факти, ЄСПЛ дійшов висновку, що заявнику було несправедливо відмовлено в наданні безоплатної правової допомоги під час провадження у Верховному Суді України. 14. Визнаючи порушення пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, Суд послався на рішення у справі "Максименко проти України" та вкотре констатував, що обмеження прав заявника на захист було наслідком відсутності будь-якої процедури призначення захисника для надання безоплатної правової допомоги на тій стадії провадження, коли відповідно до КПК 1960 року така правова допомога вже більше не була обов'язковою. 15. Крім того, ЄСПЛ встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з тим, що Верховний Суд України розглянув касаційну скаргу ОСОБА_3 за його відсутності, але за участю прокурора. ЄСПЛ указав, що прокурори мали перевагу бути присутніми в засіданнях Верховного Суду України та, на відміну від підсудного, мали можливість усно викласти свої зауваження, які мали на меті здійснення впливу на думку суду. 16. Судом зазначено, що процесуальна справедливість вимагала, щоб заявникам у таких справах також була надана можливість зробити усні зауваження у відповідь. З огляду на обставини справи щодо ОСОБА_3, ЄСПЛ дійшов висновку, що під час провадження у Верховному Суді України не було дотримано принципу рівності сторін. 17. У зв'язку з констатацією порушень Конвенції ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна сплатити на користь заявника 1000 євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, як компенсацію судових та інших витрат. 18. Перевіривши низку інших скарг заявника за статями 3, 5, 6 та 34 Конвенції із наявними матеріалами справи, Суд не виявив жодних інших ознак порушень його прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї, тому в цій частині заяву ОСОБА_3 було відхилено як необґрунтовану відповідно до підпункту "а" пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції. 19. Щодо заявленої вимоги ОСОБА_3 про відшкодування 6 000 000 євро моральної шкоди та перегляду справи з дотриманням статті 6 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що коли особу, як у цій справі, було засуджено судом за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення може бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника. В такому судовому розгляді мають бути дотримані матеріальні та процесуальні гарантії, закріплені в статті 6 Конвенції. 20. Тому з огляду на обставини справи ЄСПЛ вирішив, що встановлення порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію. Рух справи за заявою про перегляд судових рішень 21. У квітні 2018 року ОСОБА_3 після ухвалення рішення ЄСПЛ звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень щодо нього у зв'язку із встановленням у справі "ОСОБА_3 проти України" порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. 22. Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2018 року відкрито провадження за заявою ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 30 січня 2007 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом та витребувано матеріали кримінальної справи з Апеляційного суду Одеської області. 23. Пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) передбачено, що апеляційні та касаційні скарги, заяви про перегляд судових рішень у кримінальних справах, які були розглянуті до набрання чинності цим Кодексом, подаються і розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, з урахуванням положень, передбачених параграфом 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). 24. Оскільки кримінальну справу щодо заявника розглянуто до набрання чинності КПК України, за процедурою, передбаченою КПК України 1960 року, то при здійсненні перегляду судових рішень за заявою ОСОБА_3 мають застосовуватися положення глави 32-1 КПК України 1960 року з урахуванням положень глави 34 КПК України. II. ПОЗИЦІЯ ЗАЯВНИКА Й ІНШИХ УЧАСНИКІВ СУДОВОГО ПРОВАДЖЕННЯ Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявника 25. У заяві, з якою ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду, засуджений, обґрунтовуючи підстави перегляду судових рішень, посилається на висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ від 01 лютого 2018 року у справі "ОСОБА_3 проти України". Заявник вказує на невідповідність висновків у вироку суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону під час розгляду кримінальної справи щодо нього національними судами. Засуджений просить скасувати вирок Апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2006 року та ухвалу Верховного Суду України від 30 січня 2007 року, а кримінальну справу щодо нього направити на новий судовий розгляд. Узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження 26. Захисник ОСОБА_3, адвокат Поправка В.М., підтримала вимоги, викладені в заяві ОСОБА_3 про перегляд судових рішень. Просила скасувати судові рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Зазначила, що порушення прав заявника, встановлені ЄСПЛ, були допущені на стадії касаційного розгляду у Верховному Суді України. 27. Прокурор частково підтримав заяву засудженого ОСОБА_3 При цьому посилався на те, що констатовані ЄСПЛ порушення дають підставу для застосування такого заходу індивідуального характеру, як новий розгляд кримінальної справи в суді касаційної інстанції, яким є Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду. Просив також вирішити питання щодо запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 III. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ ТА МОТИВИ, ЯКИМИ КЕРУВАВСЯ СУД ПРИ УХВАЛЕННІ ПОСТАНОВИ 28. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, доводи заявника й інших учасників судового провадження та з дотриманням передбачених законодавством меж і підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв'язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, дійшла наступних висновків. Щодо застосування заходів, направлених на відновлення попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum) 29. Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції). Така гарантія забезпечується шляхом урахування норм Конвенції та практики Суду в національному праві з огляду на статтю 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон N 3477-IV), згідно з якою суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерела права. 30. Крім того, відповідно до статті 2 Закону N 3477-IV та статті 46 Конвенції Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною. 31. Згідно зі статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. 32. Положеннями глави 3 Закону N 3477-IV передбачено, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру. 33. Звертаючись із заявою про перегляд судових рішень щодо нього в порядку глави 321 КПК України 1960 року, ОСОБА_3 порушує питання про забезпечення йому на підставі рішення Суду права на такий захід індивідуального характеру, як повторний розгляд справи зі скасуванням обвинувального вироку суду першої інстанції та ухвали Верховного Суду України як незаконних судових рішень, постановлених з порушенням констатованих рішенням Суду положень Конвенції. 34. Згідно вимог статті 10 Закону N 3477-IV додатковими щодо виплати відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. 35. Відновлення попереднього юридичного стану заявника здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом. 36. Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи N R (2000) 2 "Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини" від 19 січня 2000 року, прийнятою на 694-му засіданні заступників міністрів (далі - Рекомендація N R (2000) 2), Комітет Міністрів закликав Договірні Сторони, зокрема, до перегляду своїх національних правових систем з метою забезпечення адекватних можливостей повторного розгляду справи, включаючи поновлення провадження у випадках, коли Суд визнав порушення Конвенції, особливо: i) коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження; ii) коли рішення Суду спонукає до висновку, що a) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції по суті, або b) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. 37. Таким чином, для вирішення питань за зверненням заявника Великій Палаті Верховного Суду насамперед необхідно з'ясувати, чи можливе та доцільне застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний розгляд справи за обвинуваченням ОСОБА_3 38. Як убачається з матеріалів кримінальної справи, у вересні 2006 року (т. 5, а. с. 254) ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою на вирок Апеляційного суду Одеської області, яким його засуджено до довічного позбавлення волі. 39. У своїй скарзі з доповненням до неї засуджений вказував, що злочинів, за які його засуджено, він не вчиняв, вирок суду щодо нього ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказах. ОСОБА_3 просив Верховний Суд України переглянути вирок щодо нього. 40. 30 вересня 2006 року в своєму доповненні до касаційної скарги ОСОБА_3 просив забезпечити надання йому юридичної допомоги під час розгляду справи у Верховному Суду України (т. 5, а. с. 340). 41. Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 в порядку ст. 45 КПК України 1960 року на досудовому слідстві був призначений захисник Шимбарев А.В. (т. 3, а. с. 15, 16), який також брав участь при розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції (т. 5, а. с. 3, 149), після чого під час судового розгляду захист ОСОБА_3 також здійснював захисник Поляков А.А. (т. 5, а. с. 149). 42. Відповідно до вимог ст. 45 КПК України 1960 року участь захисника є обов'язковою при провадженні дізнання, досудового слідства, під час розгляду кримінальної справи в суді першої інстанції, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй обвинувачення. 43. На час ухвалення рішення Верховним Судом України редакцією ч. 2 ст. 394 КПК України 1960 року було передбачено, що справа, яка призначена до розгляду з обов'язковим повідомленням прокурора та осіб, зазначених у ст. 384 КПК України 1960 року, розглядається касаційним судом у складі трьох суддів за участю прокурора з додержанням порядку, передбаченого ч. 1, 2, 3 ст. 362 КПК України 1960 року. 44. Згідно ч. 3 ст. 362 КПК України 1960 року неявка учасників процесу на засідання суду не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено цим Кодексом або рішенням суду. 45. Однак, ЄСПЛ з урахуванням серйозності становища засудженого ОСОБА_3, який був засуджений судом першої інстанції до довічного позбавлення волі, визнав розгляд кримінальної справи щодо нього в касаційному порядку без участі захисника порушенням пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції, зазначивши, що характер розгляду даної кримінальної справи вимагав надання заявнику правової допомоги в інтересах правосуддя. 46. Відповідно до вимог пункту 1 та підпункту "с" пункту 3 статті 6 Конвенції Верховний Суд України мав розглядати справу з наданням ОСОБА_3 безкоштовної правової допомоги та обов'язковою участю захисника. 47. Крім того, ЄСПЛ констатував порушення принципу рівності сторін, оскільки за відсутності заявника в судовому засіданні Верховного Суду України прокурор, на відміну від підсудного, інтереси якого не захищалися, наводив свої доводи касаційному суду. Така процесуальна нерівність сторін зумовила порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. 48. З урахуванням наведеного й з огляду на зазначені норми міжнародного та національного законодавства, встановлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для повторного розгляду справи лише у випадку можливості досягнення на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції. 49. Оскільки ЄСПЛ не визнав порушення права заявника на справедливий суд під час досудового та судового слідства в суді першої інстанції, то підстави для скасування вироку апеляційного суду, як про це ставиться питання ОСОБА_3, у Великої Палати Верховного Суду відсутні. 50. Разом із тим, виходячи із зазначених фактичних та правових підстав, Велика Палата Верховного Суду вважає, що постановлена у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 ухвала Верховного Суду України не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. 51. Констатований ЄСПЛ характер (зміст) порушень, їхня правова природа, стадія провадження, на якій вони були допущені і на якій можуть бути виправлені, викликаний цими порушеннями стан для заявника, визначений можливий особливий спосіб відновлення порушеного права дають підстави вважати, що виправлення допущених порушень можна здійснити шляхом застосування такого заходу індивідуального характеру, як повторний перегляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 судом касаційної інстанції. Щодо меж перегляду судових рішень за виключними обставинами 52. Обставиною, на яку заявник послався як на підставу для перегляду судових рішень щодо нього, є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом, а саме рішення ЄСПЛ у справі "ОСОБА_3 проти України". 53. ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу на те, що у своїй заяві ОСОБА_3 поза зв'язком із рішенням міжнародної судової установи заперечує зібрані докази його винуватості та встановлені судом фактичні обставини справи. Однак такі доводи засудженого не можуть бути перевірені в даному кримінальному провадженні. 54. Відповідно до параграфа 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону N 2147-VIII та положень глави 34 КПК України Велика Палата Верховного Суду здійснює перегляд судових рішень у порядку виключного провадження з підставивстановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. 55. Таким чином, повторний перегляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_3 в цілому та перевірка доводів заявника щодо незгоди із доведеністю його винуватості у вчиненні злочинів зокрема виходить за межі перегляду судових рішень, визначені главою 32-1 КПК 1960 року з урахуванням положень глави 34 КПК України, чинної на момент перегляду, та не відноситься до повноважень Великої Палати Верховного Суду. Враховуючи викладене та керуючись статтями 379, 400-20, 400-21, 400-23, 400-24 КПК України 1960 року, статтями 459, 467 і пунктом 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК України, параграфом 3 розділу 4 "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: заяву ОСОБА_3 про перегляд вироку Апеляційного суду Одеської області від 04 вересня 2006 року та ухвали Верховного Суду України від 30 січня 2007 року щодо нього з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом - задовольнити частково. Ухвалу Верховного Суду України від 30 січня 2007 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Г. Яновська Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 813/2776/16 Провадження N 11-487апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року (суддя Кедик М.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року (у складі колегії суддів Судової-Хомюк Н.М., Гуляка В.В., Коваля Р.Й.) у справі N 813/2776/16 за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про визнання протиправною бездіяльності зобов'язання вчинити певні дії, УСТАНОВИЛА: У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення її до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Терра Банк" (далі - ПАТ "Терра Банк"), що мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню за договором банківського вкладу від 24 липня 2014 року N ВДР-160302:840 та виплатою відсотків за депозитом "Родинний"; - зобов'язати Уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію стосовно ОСОБА_3, як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Терра Банк" за рахунок Фонду; - зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Терра Банк" за рахунок Фонду. Львівський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на момент постановлення вказаних ухвал, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Суди зазначили, що заявлені вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. У березні 2017 року позивачка звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що за своїм характером цей спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 квітня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції цього Закону) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Ухвалою від 18 квітня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Відповідно до ч. 1 ст. 341 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Як убачається з матеріалів справи, 26 вересня 2013 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Терра Банк" укладено кредитний договір N 20-Ф/13/16. 24 липня 2014 року укладено договір N ВДР-160302:840 банківського вкладу (депозиту), відповідно до якого банк прийняв від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 30 тис. доларів США у тимчасове користування на строк до 27 серпня 2014 року з виплатою відсотків. Того ж числа між позивачкою та банком укладено договір застави майнових прав N З/2014/08-16 за договором банківського вкладу (депозиту) N ВДР-160302:840 від 24 липня 2014 року. Договором застави, який забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором, передбачено звернення стягнення на предмет застави шляхом відступлення позивачкою ПАТ "Терра Банк" права вимоги за договором банківського вкладу (депозиту) на суму, що рівна заборгованості за кредитним договором. Звернення стягнення шляхом відступлення права вимоги настає з моменту настання відкладальних обставин. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 серпня 2014 року N 518 "Про віднесення ПАТ "Терра Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду того ж числа прийнято рішення N 72, яким запроваджено тимчасову адміністрації у ПАТ "Терра Банк" та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації банка. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 грудня 2014 року N 831 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Терра Банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 24 грудня 2014 року N 159 &q?ав;Про початок процедури ліквідації ПАТ "Терра Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку&quТе;. ОСОБА_3 зверталась до відповідачів стосовно відшкодування коштів по вкладу за рахунок Фонду та прохала повідомити, чи включено її до затвердженого реєстру вкладників ПАТ "Терра Банк". Уповноважена особа Фонду листом від 21 квітня 2016 року повідомила позивачку, що вклади, які використовуються як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед банком, до дня виконання такого зобов'язання не включені у перелік вкладників ПАТ "Терра Банк", що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється. Дослідивши доводи касаційної скарги щодо оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час прийняття судами рішень) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Українисправа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч. 2 ст. 2 КАС України). Згідно із ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень. Порушуючи питання про включення до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, ОСОБА_3 у позовній заяві обґрунтовує свої вимоги тим, що виконання її кредитних зобов'язань перед банком повинно бути досягнуто за рахунок заставних коштів відповідно до договору застави, а залишок належних за депозитом коштів відшкодовано за рахунок Фонду. Законом України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. За змістом ст. 3 Закону N 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаногоЗакону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону N 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку. Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом. За приписами ч. 1 ст. 54 Закону N 4452-VІрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації. Спір в цій справі стосується правомірності дій уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, за наявності у неї кредитного договору, який забезпечений договором застави, а предметом застави є банківський вклад (депозит) позивачки. Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 26 Закону N 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань. Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону N 4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом. За нормами ст. 1 Закону України "Про заставу" та ст. 572 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем), забезпеченого заставою зобов'язання, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Відповідно до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Отже, звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком заставодержателя. Тобто в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, він має право самостійно обирати спосіб задоволення своїх вимог, вимагати від боржника виконання відповідних зобов'язань або ж звернути стягнення на предмет застави. Включення ОСОБА_3 до реєстру вкладників залежить від виконання нею договірних зобов'язань, визначення стану такого виконання та відповідно наявності залишку грошових коштів на рахунку, що є предметом застави за кредитним договором. Цей спір стосується виконання договірних зобов'язань між позивачкою та банком, оскільки після виконання кредитних зобов'язань можливо встановити залишкову суму за договором банківського вкладу (депозиту), яка буде підлягати до відшкодування. Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини виникли у зв'язку із наявністю у позивачки зобов'язань за кредитним договором, уповноважена особа Фонду в цьому випадку діє як орган управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів. Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вимоги про включення особи до реєстру вкладників для відшкодування коштів за рахунок Фонду прямо пов'язані з виконанням позивачкою інших зобов'язань перед цим банком (умов кредитного договору), а тому цей спір не є публічно-правовим та не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у відкритті провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є обґрунтованими. При цьому ВеликаПалата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин. Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ "Терра Банк" в особі уповноваженої особи Фонду. Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України у редакції, чинній на час прийняття рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ст. 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі N 826/7532/16 та від 23 травня 2018 року у справі N 811/568/16. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. Статтею 351 КАС України (у редакціїЗакону N 2147-VIII) закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року змінити в частині визначення підсудності справи господарській юрисдикції, визначивши право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства. В іншій частині судові рішення - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк С.В. Бакуліна В.В. Британчук Д.А. Гудима В.І. Данішевська О.С. Золотніков О.Р. Кібенко В.С. Князєв Л.М. Лобойко Н.П. Лященко О.Б. Прокопенко Л.І. Рогач О.М. Ситнік О.С. Ткачук В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська
  9. ПОСТАНОВА Іменем України 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 910/7983/17 Провадження N 12-56гс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_8 (представник - адвокат ОСОБА_9), відповідачі - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" Оберемко Роман Анатолійович - не з'явився, Державна організація (установа, заклад) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (представник - адвокат Фурман Р.В.), розглянула в судовому засіданні справу N 910/7983/17 Господарського суду міста Києва за позовом ОСОБА_8 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" про визнання дій незаконними, визнання незаконними та скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року (суддя Отрош І.М.) й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року (головуючий суддя - Іоннікова І.А., судді Тарасенко К.В., Тищенко О.В.). УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У травні 2017 року ОСОБА_8 звернувся до господарського суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Європейський газовий банк" (далі - ПАТ "Європейський газовий банк") Оберемка Романа Анатолійовича, Державної організації (установи, закладу) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Фонд) про: 1.1 визнання незаконними дій уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича щодо акцептування та включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 26 лютого 2015 року N 050/15, у третю чергу вимог кредиторів вимог Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором цільової позики, укладеним між Фондом та ПАТ "Європейський газовий банк" для виплат вкладникам банку, у розмірі 1,2 млрд грн; 1.2 визнання незаконним і скасування рішення виконавчої дирекції Фонду про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", оформленого протоколом від 26 лютого 2015 року N 050/15, в частині затвердження включення до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк" у третій черзі вимог Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд грн; 1.3 зобов'язання уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемка Романа Анатолійовича внести зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", а саме виключити з третьої черги вимог кредиторів банку вимоги Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд. грн та надати виконавчій дирекції Фонду для затвердження зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк"; 1.4 зобов'язання Фонду затвердити зміни до Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк", а саме виключити з третьої черги вимог кредиторів банку вимоги Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд грн. 1.5 визнання незаконним і скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду про погодження задоволення вимог кредиторів ПАТ "Європейський газовий банк" третьої черги, оформлене протоколом від 23 грудня 2015 року N 298/15, в частині задоволення вимог Фонду за договором цільової позики у розмірі 1,2 млрд грн. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є вкладником ПАТ "Європейський газовий банк" та його кредиторські вимоги на суму 1 609 859 грн 91 коп. були включені до Реєстру акцептованих вимог кредиторів банку та віднесені уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" до четвертої черги задоволення вимог кредиторів (у зв'язку з початком процедури ліквідації ПАТ "Європейський газовий банк"). Позивач стверджує, що йому стало відомо, що уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Оберемко Роман Анатолійович включив до Реєстру акцептованих вимог кредиторів банку у вимоги третьої черги кредиторські вимоги Фонду за договором цільової позики, укладеним між Фондом та банком, на суму 1,2 млрд грн та зазначає, що вимоги Фонду за цим договором є недійсними та не підлягають задоволенню у третю чергу вимог кредиторів ПАТ'Європейський газовий банк", оскільки цільова позика була видана з порушенням положень статей 3, 26, 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а договір позики є нікчемним в силу положень статті 228 Цивільного кодексу України. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 3. Господарський суд міста Києва ухвалою від 22 травня 2017 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року, відмовив ОСОБА_8 у прийнятті зазначеної позовної заяви. Позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто позивачу. 4. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Київський апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що враховуючи суб'єктний склад учасників спору (позивачем у даній справі є фізична особа) та предмет спору, зазначений спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, у зв'язку з чим відмовив у прийнятті позовної заяви ОСОБА_8 Короткий зміст касаційної скарги 5. 07 грудня 2017 року ОСОБА_8 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року, в якій просив зазначені судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 6. Скаржник указує, що суди попередніх інстанцій порушили положення частини першої статті 12, частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) та дійшли помилкового висновку про те, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в господарських судах України. Також, на думку скаржника, зазначений висновок не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 (провадження N 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 (провадження N 21-286а16), а постанова Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі N 727/7647/15-ц (провадження N 6-2309цс16), на яку послалися суди попередніх інстанцій, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки спір не є аналогічним з цією справою. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 7. Позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у справі N 910/7983/17 в порядку, встановленому статтею 109 Господарського процесуального кодексу України в редакції до 15 грудня 2017 року. 8. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 9. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 10. 07 лютого 2017 року справа N 910/7983/17 разом з касаційною скаргою ОСОБА_8 надійшла до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. 11. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 14 лютого 2018 року поновив ОСОБА_8 строк на подання касаційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року у цій справі, відкрив касаційне провадження та призначив її до розгляду. 12. За змістом частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. 13. 13 березня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом із касаційною скаргою ОСОБА_8 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 14. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції вказав, що ОСОБА_8 оскаржує ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року з підстав порушення судами частини першої статті 12, частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) щодо визначення підвідомчості спору у цій справі господарському суду, а отже, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 15. Оскільки ОСОБА_8 оскаржує зазначені вище судові рішення з підстав порушення судом правил предметної та суб'єктної юрисдикції, ухвалою від 29 березня 2018 року справу прийнято до розгляду Великої Палати Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 16. ОСОБА_8 вказує, що спір у справі виник у межах процедури ліквідації ПАТ "Європейський газовий банк" у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним (банкрутом). 17. Крім того, відповідач посилається на пункти 2, 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) та зазначає, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, отже, відповідно до цієї норми права всі спори, що виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. На підтвердження своїх доводів посилається на практику Верховного Суду України, викладену в постановах від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 (провадження N 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 (провадження N 21-286а16). 18. Так, ОСОБА_8 зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою ті обставини, що на момент виникнення спору у цій справі ПАТ "Європейський газовий банк" перебував у стані ліквідації у зв'язку з визнанням його неплатоспроможним відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду від 18 листопада 2014 року N 121 і спір між сторонами, відповідно, виник із правовідносин щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку (банкрутства банку), які врегульовані спеціальним законом, що призвело до порушення норм частини першої статті 12, частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час постановлення судових рішень) під час винесення оскаржуваних ухвали та постанови суду. 19. Крім того, скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій у своїх судових рішеннях посилалися на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі N 727/7647/15-ц (провадження N 6-2309цс16) та не врахували, що цей висновок стосується визначення підвідомчості зовсім іншої категорії спорів, ніж спір у справі, а саме - щодо виконання уповноваженою особою Фонду від імені банку, визнаного неплатоспроможним, цивільно-правової угоди, укладеної між банком і його вкладником - фізичною особою. У той же час спір у справі, що переглядається, виник у зв'язку з незаконним акцептуванням уповноваженою особою кредиторських вимог Фонду до неплатоспроможного ПАТ "Європейський газовий банк",що перебуває у стані ліквідації, що спростовує подібність правовідносин у цій справі та у справі N 6-2309цс16, а отже, й відповідна правова позиція Верховного Суду України не може бути застосована. (2) Позиція відповідача - Фонду 20. Фонд у своєму відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням норм процесуального законодавства з огляду на те, що відповідно до статей 1-3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з моменту призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" Фонд виконує управлінські функції, делеговані державою, зокрема, функції щодо управління банком здійснює уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк". 21. При цьому як Фонд, так і уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Європейський газовий банк" у спірних правовідносинах виконують спеціальні функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку, покладені на них законом, а виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду, а тому в силу своїх повноважень вони є особами публічного права, про що зазначено в частині другій статті 3 вказаного Закону. 22. Отже, за твердженням Фонду, спір, що виник у цих правовідносинах, є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. 23. У своїх додаткових поясненнях Фонд зазначив, що уповноважена особа Фонду здійснює повноваження як керівник банку в частині господарсько-правових відносин, а також як особа, якій делеговано повноваження у сфері публічно-правових відносин відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, з метою ухвалення законного, зрозумілого, обґрунтованого судового рішення та дотримання принципу єдності практики просив ухвалити рішення щодо юрисдикції цієї категорії справ з урахуванням системного аналізу норм зазначеного Закону. 24. У судовому засіданні представник Фонду надав усні пояснення щодо суті справи. Він зазначив, що у разі введення тимчасової адміністрації банку, вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами у розмірі до 200 тис. грн. Однак, оскільки у банку відсутні кошти для здійснення такої виплати, Фонд після запровадження тимчасової адміністрації надає цільову безпроцентну позику неплатоспроможному банку, яка формується за рахунок обов'язкових внесків, що сплачують банки. Фонд призначає уповноважену особу на ліквідацію банку, яка здійснює делеговані управлінські функції Фонду та надає таку позику на підставі укладеного договору з банком, після чого останній виплачує гарантовані виплати безпосередньо вкладникам. Відповідно до статті 52 цього Закону Фонд є кредитором третьої черги реєстру вимог кредиторів. Після погашення банком вимог кредиторів першої та другої черг (або за власні кошти, або за рахунок позики), в третю чергу відшкодовуються кошти, позичені Фондом. Така позика надається без процентів. 25. Також представник Фонду вказав, що затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів регулюється статтями 48-49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до яких уповноважена особа приймає вимоги вкладників та складає реєстр, після чого він підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Уповноважена особа не вчиняє будь-яких дій без погодження з Фондом. Перелік вкладників складається щодо фізичних осіб з вимогами до 200 тис. грн (вносяться до першої та другої черг), а реєстр акцептованих вимог - щодо вимог, які перевищують 200 тис. грн (вносяться до четвертої черги). 26. Уповноважена особа Фонду своєї позиції по справі не висловила та у судове засідання не з'явилася. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи 27. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_8 зазначив, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, а звідси всі спори, що виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 28. З огляду на положення частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судових рішень) господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. 29. Відповідно до частин першої, другої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судових рішень) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. 30. За змістом статті 21 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час постановлення судових рішень) сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. 31. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)). 32. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 33. Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору на охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин); спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу та її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді. 34. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 35. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 8, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 36. Враховуючи викладене вище, цей спір, що виник за участі фізичної особи ОСОБА_8 (який не є суб'єктом підприємницької діяльності), з огляду на зміст статей 1, 2, 21 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки останній у цих правовідносинах не може бути учасником господарської справи. 37. ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі зазначає, що на момент виникнення спору ПАТ "Європейський газовий банк" перебував у стані ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним, отже, спір між сторонами виник із правовідносин щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку (банкрутство банку), які врегульовані спеціальним законом, що призвело до порушення норм статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при винесенні оскаржуваних ухвали та постанови. 38. Однак вимоги, що містяться у позовній заяві ОСОБА_8, не є майновими вимогами до боржника в розумінні Закону України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон N 2343-XII). Цей спір пов'язаний з процедурою визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку, визначеному Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а не Законом N 2343-XII. 39. Згідно з абзацами третім і дев'ятим частини першої статті 1 Закону N 2343-XII як банкрутство розуміють визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені в порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Справа про банкрутство розглядається господарським судом та порушується за заявою боржника або кредитора. Спеціальні вимоги до такої заяви передбачено цим Законом. Ознаки неплатоспроможності боржника у справі про банкрутство встановлюються судом, до якого подану відповідну заяву. При цьому як неплатоспроможність розуміють неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше як через відновлення його платоспроможності. 40. Водночас визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку (у тому числі ліквідація) в порядку Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" відрізняється від процедури визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) та застосування ліквідаційної процедури в порядку Закону N 2343-XII. 41. Так, за змістом Закону України від 07 грудня 2000 року N 2121-III "Про банки та банківську діяльність" (далі - Закон N 2121-III) визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку здійснюється в позасудовому порядку, на відміну від визнання банку неплатоспроможним у межах справи про банкрутство. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних приймає Національний банк України в порядку, передбаченому цим Законом. Заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку здійснює Фонд в один із способів, визначених статтею 39 цього ж Закону. 42. Отже, спори, які пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації) не тотожні спорам у справах про банкрутство. Крім того, не є тотожними зі справами про банкрутство справи щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку. 43. За таких обставин у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. 44. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що ця позовна заява не підлягає розгляду в господарських судах з огляду на те, що суб'єктний склад та зміст правовідносин не відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 45. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі N 910/12294/16 (провадження N 12-9зг18). 46. У відзиві на касаційну скаргу Фонд зазначив, що спори за участю Фонду та уповноваженої особи Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 47. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з такими доводами відповідача, оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду та рішення виконавчої дирекції Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, а звідси цей спір не є публічно-правовим. При цьому, виходячи із суті позовних вимог, відповідачем у цій справі фактично є ПАТ "Європейський газовий банк" (в особі уповноваженої особи Фонду), а не сама уповноважена особа Фонду та Фонд, як помилково вказано в позовній заяві, а отже, цей спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. 48. Водночас відносно посилань Фонду та скаржника на постанови Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі N 826/2043/15 (провадження N 21-4846а15) та від 15 червня 2016 року у справі N 826/20410/14 (провадження N 21-286а16) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вона у своїй постанові від 18 квітня 2018 року у справі N 910/8132/17 (провадження N 12-27гс18) відійшла від висновку Верховного Суду України, викладеного в зазначених вище постановах, вказавши, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських й адміністративних справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них Фонду чи його уповноваженої особи) на стадії ліквідації чи банкрутства банку, тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. 49. Зважаючи на предметну юрисдикцію та характер правовідносин у цій справі, наведені в касаційній скарзі доводи ОСОБА_8 про підвідомчість цього спору господарському суду Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані, натомість вважає, що суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства. 50. Разом з тим, пояснення представника Фонду, надані у судовому засіданні, не впливають на визначення юрисдикції суду щодо цієї справи. 51. Отже, оскільки суди першої на апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що цей спір за суб'єктним складом та за характером правовідносин не підлягає вирішенню в господарських судах України, судові рішення постановлені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 52. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 53. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_8 - без задоволення. Щодо судових витрат 54. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 55. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги ОСОБА_8 без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника. Висновок щодо застосування норм права 56. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), з урахуванням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", справи у спорах між фізичною особою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, та банком, повноваження органів управління та контролю якого здійснює Фонд під час процедури виведення такого банку з ринку або його ліквідації, у тому числі в особі уповноваженої особи (осіб) Фонду, не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Керуючись статтями 302, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 травня 2017 року й постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 липня 2017 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 29 травня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук О.Г. Яновська
  10. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 909/911/17 Провадження N 12-99гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області (представник - Гоголь В.В.), відповідач - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради (представник - не з'явився), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 909/911/17 Господарського суду Івано-Франківської області за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської області до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним та скасування підпункту 3.2 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 31 жовтня 2013 року N 571 за касаційною скаргою першого заступника прокурора Івано-Франківської області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року (головуючий суддя Бойко С.М., судді Мирутенко О.Л., Якімець Г.Г.) та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2017 року (суддя Фанда О.М.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У вересні 2017 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (далі - Виконавчий комітет) про визнання незаконним та скасування підпункту 3.2 рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 31 жовтня 2013 року N 571 (далі - рішення). Згідно цього пункту рішення двокімнатну квартиру N 162, житловою площею 39,6 мI на вул. Євгена Коновальця, 124 А в м. Івано-Франківську (далі - квартира) переоформлено зі службової в ордерну прокурору Івано-Франківської міжрайонного прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері Кривонос Ірині Олександрівні (складі сім'ї - 3 особи: вона, донька - Марія, батько - Наливайко Олександр Іванович). 2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що між прокуратурою Івано-Франківської області та суб'єктом підприємницької діяльності Филюком Миколою Федоровичем (далі - СПД Филюк М.Ф.) 11 липня 2012 року укладено інвестиційний договір на капітальне будівництво багатоквартирного житлового будинку (групи житлових будинків) в районі вулиць Галицька, Целевича, Хіміків в м. Івано-Франківську (далі - договір). 3. За умовами вказаного договору СПД Филюк М.Ф. взяв на себе зобов'язання передати прокуратурі Івано-Франківської області у власність 12 квартир, місце розташування яких, кількість кімнат та терміни їх передачі викладені у додатку до договору. 4. Крім того, позивач зазначив, що згідно з актом приймання-передачі від 12 липня 2012 року прокуратура Івано-Франківської області отримала квартиру N 162 в будинку 124 А по вул. Євгена Коновальця в м. Івано-Франківську та згідно з Реєстром права власності на нерухоме майно, 30 липня 2012 року право власності на вказану квартиру зареєстровано за державою в особі Кабінету Міністрів України, орган уповноважений здійснювати управління майном - Генеральна прокуратура України, право оперативного управління закріплене власником за прокуратурою Івано-Франківської області. 5. У подальшому, на підставі клопотання прокуратури Івано-Франківської області, рішенням Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 07 серпня 2012 року N 522 квартиру закріплено як службову за прокуратурою Івано-Франківської області. 6. Позивач зазначає, що Виконавчий комітет, приймаючи оскаржуване рішення про переоформлення квартири зі службової в ордерну, порушив право власності держави в особі Кабінету Міністрів України. 7. Як на правові підстави позову прокурор посилається на приписи статей 319, 321, 328 Цивільного кодексу України. Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій 8. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2017 року провадження у цій справі припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень). 9. Мотивуючи ухвалу, місцевий господарський суд зазначив, що позивачем у цій справі вказано посадову особу - першого заступника прокурора Івано-Франківської області, проте зі змісту позовних вимог вбачається, що позов подано на захист майнових прав на нерухоме майно, яке знаходилось в оперативному управлінні прокуратури Івано-Франківської області, а не з представницьких функцій прокуратури, щодо захисту інтересів держави, покладених на неї Законом України "Про прокуратуру", а звідси провадження у справі підлягає припиненню, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарському судочинстві. 10. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2017 року залишено без змін. 11. Погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції також вказав, що спір у цій справі з огляду на суб'єктний склад та характер спірних правовідносин не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки позовні вимоги спрямовані на захист прав щодо об'єкта нерухомого майна (квартири) шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення з боку інших осіб, тобто між учасниками спору існує спір про цивільне право за участю фізичних осіб про їх право на житло, яке безпосередньо виникає з цього спору. Короткий зміст вимог касаційної скарги 12. У березні 2018 року прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2017 року скасувати, а справу передати до Господарського суду Івано-Франківської області для продовження розгляду. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 13. Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень прокурор вважає те, що спірні правовідносини у справі стосуються переоформлення службової квартири в ордерну, а спір виник між двома юридичними особами: прокуратурою та Виконавчим комітетом. Відповідно позов, на думку прокурора, підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. Обґрунтування господарським судом Івано-Франківської області підстав припинення провадження у справі тим, що у вступній частині позову зазначено посадову особу - першого заступника прокурора Івано-Франківської області, в той час як позов подано на захист майнових прав на нерухоме майно, що знаходилось в оперативному управлінні прокуратури Івано-Франківської області, не відповідає фактичним обставинам та не є підставою для припинення провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень). 14. Прокурор стверджує, що позов підписано уповноваженою особою прокуратури Івано-Франківської області - першим заступником прокурора Івано-Франківської області, який згідно вимог статей 10, 11 Закону України "Про прокуратуру", пункту 1.15 Регламенту прокуратури Івано-Франківської області, затвердженого наказом прокурора Івано-Франківської області від 27 грудня 2016 року N 164 є повноважною особою для підписання довіреностей, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами у справах, де прокуратура області, її службові особи виступають як сторони, треті особи або суб'єкти оскарження. Виклад позицій інших учасників справи 15. Відповідач Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради. своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області не скористався. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 16. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 05 квітня 2018 року поновив строк на касаційне оскарження, відкрив касаційне провадження та справу разом із касаційною скаргою прокурора передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 17. Зазначену ухвалу суд касаційної інстанції мотивував тим, що однією з підстав оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року та ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2017 року є порушення судами правил суб'єктної та предметної юрисдикції. 18. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 24 квітня 2018 року справу прийняла та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо визначення юрисдикції 19. Згідно з положеннями статей 1, 41 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. 20. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)). 21. За змістом частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна (крім державного житлового фонду), та з інших підстав, крім спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів. 22. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 13, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 23. Натомість відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 24. Отже, під час визначення підвідомчості цієї справи необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб'єктний склад учасників у цій справі. 25. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 26. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). 27. Водночас за змістом статей 58, 61 Житлового кодексу Української РСР єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення є ордер, надалі на підставі якого укладається відповідний договір найму такого приміщення. 28. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради (статті 118, 121 Житлового кодексу Української РСР). 29. За змістом статей 121 і 123 Житлового кодексу Української РСР порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства. 30. Так, порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними визначено Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 04 лютого 1988 року N 37 "Про службові жилі приміщення" (пункт 1 цього Положення). 31. Згідно з пунктом 6 Положення N 37 жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради. 32. Із наведеного вбачається, що підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання незаконним та скасування підпункту рішення відповідача щодо виключення квартири з числа службових, яке, за твердженням позивача, порушує майнові права держави на належне їй нерухоме майно, що знаходилося в його оперативному управлінні, тобто має місце оспорювання цивільного права особи на таке нерухоме майно. 33. Разом з тим, оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання незаконним та скасування підпункту рішення відповідача щодо виключення квартири з числа службових, а спірне нерухоме майно (службова квартира) було надане в користування Кривонос І.О. як службове жиле приміщення, то такий приватноправовий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи. При цьому доводи позивача про те, що цей спір виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права держави на нерухоме майно, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків вказаної фізичної особи. 34. Також безпідставними єпосилання прокурора на порушення оскаржуваним рішенням права власності держави в особі Кабінету Міністрів України на спірне нерухоме майно (квартиру), оскільки Виконавчий комітет своїм рішенням не припиняв права власності держави на це майно, а лише виключив його з числа службових жилих приміщень. 35. Отже, зважаючи на характер правовідносин та суб'єктний склад учасників у цій справі, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку цивільного судочинства із залученням фізичних осіб, а оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 36. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 37. Частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 38. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення. Щодо судових витрат 39. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 40. Зважаючи на те, що Велика Палата Верховного Суду не змінює судового рішення у даній справі та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не проводиться. Висновок щодо застосування норм права 41. Спір щодо виключення квартири з числа службових є приватноправовим, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичних осіб, які користуються такою квартирою, а справи у таких спорах за змістом статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень) з урахуванням приписів Житлового кодексу Української РСР за суб'єктним складом сторін не підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. Керуючись статтями 308, 309, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу першого заступника прокурора Івано-Франківської області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року та ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 17 жовтня 2017 року у справі N 909/911/17 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 04 червня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач О.С. Золотніков І.В. Саприкіна О.Р. Кібенко О.М. Ситнік Л.М. Лобойко О.С. Ткачук О.Г. Яновська
  11. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 907/1215/15 Провадження N 12-106гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Приватне комерційне підприємство "Ресурс-Захід" (представник - адвокат Щеглов'Є. С.), відповідачі - Виконавчий комітет Ужгородської міської ради (представник - не з'явився), Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" (представник - не з'явився), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4 (не з'явилася), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 907/1215/15 Господарського суду Закарпатської області за позовом Приватного комерційного підприємства "Ресурс-Захід" до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради та Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_4, про визнання незаконним (недійсним) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання незаконним (недійсним) і скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за касаційними скаргами Виконавчого комітету Ужгородської міської ради й ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року (головуючий суддя Дубник О.П., судді Хабіб М.І., Скрипчук О.С.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У листопаді 2015 року Приватне комерційне підприємство "Ресурс-Захід" (далі - ПКП "Ресурс-Захід") звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (далі - Виконком) та Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгород" (далі - КП "БТІ м. Ужгород") про визнання незаконними (недійсними) та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 травня 2010 року серії ЯЯЯ N 702632 та запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 травня 2010 року. 2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Вищого адміністративного суду України від 19 червня 2013 року у справі N 0907/607/12 (провадження N К/800/2692/13) було визнано протиправним і скасовано пункт 1.33 рішення Виконкому від 28 квітня 2010 року N 105, на підставі якого проведено реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1, та оформлено оскаржуване свідоцтво про право власності на нерухоме майно, тому, за твердженням позивача, наявні підстави для задоволення позову в цій справі. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 3. Справа розглядалася судами неодноразово. 4. Господарський суд Закарпатської області рішенням від 19 червня 2017 року в задоволенні позову відмовив. 5. Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції, враховуючи позицію позивача щодо необхідності вирішення цього спору в порядку господарського судочинства за визначеного ним суб'єктного складу, зазначив про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на неналежність суб'єктного складу сторін у цій справі, оскільки спірне свідоцтво про право власності, видане на підставі скасованого рішення Виконкому, є правовстановлюючим документом, який посвідчує право власності ОСОБА_4 (третьої особи) на нерухоме майно, й з моменту державної реєстрації цього права саме ОСОБА_4 є особою, майнові права якої оспорюються, і, як наслідок, має бути належним відповідачем у цій справі. При цьому суд першої інстанції вказав на відсутність у нього можливості самостійно залучити до участі в цій справі особу, майнові права якої оспорюються, з огляду на заперечення позивача та необхідність дотримання принципу диспозитивності щодо звернення з позовом. 6. Львівський апеляційний господарський суд постановою від 11 жовтня 2017 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року скасував і прийняв нове рішення, яким позов задовольнив повністю. Визнав незаконними (недійсними) та скасував свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 14 травня 2010 року, видане Виконкомом ОСОБА_4, та відповідний запис від 18 травня 2010 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений КП "БТІ м. Ужгорода", а також постановив стягнути з відповідачів на користь позивача витрати зі сплати судового збору. 7. Обґрунтовуючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки відповідно до рішення Виконкому від 24 лютого 2010 року N 48 "Про реєстрацію права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна" позивач є законним власником 68-квартирного буднику, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, то видане ОСОБА_4 на підставі скасованого судом у подальшому пункту 1.33 рішення Виконкому свідоцтво про власності на одну з квартир у цьому будинку, а також відповідний запис про державну реєстрацію права власності на цю квартиру є незаконними і підлягають скасуванню як належний спосіб поновлення порушених прав позивача. Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали 8. У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року залишити без змін. 9. Касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що спір про майнові права фізичної особи мав вирішуватися в порядку цивільного судочинства, оскільки з моменту державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно саме ОСОБА_4 є належним власником цього майна, а звідси - й належним відповідачем, тому, враховуючи суб'єктний склад учасників у цій справі, суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову. 10. Разом із тим у листопаді 2017 року Виконком звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій також просив скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року залишити без змін. 11. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Виконком зазначив про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки ним не враховано, що оспорюване свідоцтво про право власності на нерухоме майно є не правочином, а документом, що підтверджує відповідне право, правомірність видачі якого залежить від законності рішення органу, на підставі якого таке свідоцтво видане. Також позовна вимога про визнання недійсним і скасування цього свідоцтва мала б бути пред'явлена до ОСОБА_4 безпосередньо як до відповідача, тому предметом спору в цій справі є цивільне право фізичної особи, а справа повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства. 12. Крім того, за твердженням Виконкому, вимога позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно є публічно-правовим спором щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень (КП "БТІ м. Ужгород"), тому в цій частині справа також не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційні скарги 13. У лютому 2018 року ПКП "Ресурс-Захід" подало відзив на касаційні скарги ОСОБА_4 і Виконкому, в якому зазначає, що постанова суду апеляційної інстанції є законною й обґрунтованою, оскільки саме позивач є законним власником спірного нерухомого майна, натомість оспорюване свідоцтво та запис, внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, правомірно визнані недійсними та скасовані з огляду на скасування судовим рішенням в іншій справі пункту рішення Виконкому, на підставі якого видано зазначене свідоцтво й внесено відповідний запис. 14. Також позивач зазначив, що спір у цій справі за суб'єктним складом та характером спірних правовідносин є приватноправовим, який виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права на нерухоме майно ПКП "Ресурс-Захід", що виключає можливість його розгляду за правилами адміністративного чи цивільного судочинства. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 15. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 16. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції цього Закону касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 17. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалами від 22 лютого 2018 року поновив Виконкому строк на касаційне оскарження зазначеного судового рішення та відкрив касаційне провадження за касаційними скаргами Виконкому та ОСОБА_4, а ухвалою від 04 квітня 2018 року - передав справу разом зі згаданими касаційними скаргами на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року є порушення ним правил суб'єктної юрисдикції. 18. Оскільки однією з підстав оскарження постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року є порушення судом апеляційної інстанції правил суб'єктної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 26 квітня 2018 року прийняла справу та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції 19. Визначаючи юрисдикцію суду під час розгляду цієї справи, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 20. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 21. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у згаданій редакції)). 22. Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (у вказаній редакції), за змістом пункту 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 23. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 13, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу). 24. Натомість відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. 25. Разом з тим згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 19 цього Кодексу в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 26. Відтак до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб'єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. 27. При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень. 28. Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. 29. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. 30. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). 31. Водночас за змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 32. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (абзац третій частини другої статті 331 Цивільного кодексу України). 33. Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна (преамбула цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон N 1952-IV). 34. Згідно з абзацами другим і третім частини першої статті 2 Закону N 1952-IV державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; а Державним реєстром речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав. 35. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульований частиною першою статті 15 Закону N 1952-IV, передбачав, зокрема, прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; внесення записів до Державного реєстру прав, а також видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону. 36. Відповідно до статті 18 Закону N 1952-IV свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: 1) фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна; 2) членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; 3) юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об'єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); 4) фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що ліквідується (реорганізується); 5) фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням органу, уповноваженого на це установчими документами, отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм; 6) реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна; 7) у разі виділення окремого об'єкта нерухомого майна зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об'єктів; 8) фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки; 9) в інших випадках, встановлених законом. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно підписується державним реєстратором прав і засвідчується печаткою. 37. Водночас пунктами 1, 2 наказу Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року N 7/5 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за N 157/6445 (чинного на час виникнення спірних правовідносин), установлено, що до створення єдиної системи органів державної реєстрації прав та формування Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" бюро технічної інвентаризації здійснюють державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно, а також затверджено відповідне Тимчасове положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно. 38. Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, зокрема, органами місцевого самоврядування. Підготовку документів для видачі свідоцтв про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування та інших органів відповідно до законодавства проводити бюро технічної інвентаризації (за змістом пунктів 6.1, 6.2 зазначеного Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно). 39. Із наведеного вбачається, що спір у цій справі не стосується оскарження рішень, дій чи бездіяльності Виконкому та КП "БТІ м. Ужгород" як суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій щодо державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, а є спором про визнання недійсними та скасування результатів їх дій - відповідного свідоцтва про право власності на нерухоме майно й запису про державну реєстрацію цього права. 40. Таким чином, підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог у цій справі є визнання недійсними й скасування актів, які, за твердженням позивача, порушують права ПКП "Ресурс-Захід" на належне йому нерухоме майно, тобто має місце оспорювання цивільного права особи, яке виникло в результаті та після реалізації рішень суб'єктів владних повноважень, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. 41. Разом з тим Велика Палата Верховного Суду зазначає, що оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього права, якими посвідчено відповідне право власності на нерухоме майно фізичної особи, то такий приватноправовий спір за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства з огляду на те, що його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи. При цьому доводи позивача про те, що цей спір виник між юридичними особами стосовно захисту цивільного права ПКП "Ресурс-Захід" на нерухоме майно, не можуть бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків такої фізичної особи. 42. Отже, зважаючи на характер правовідносин та суб'єктний склад учасників у цій справі, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства. 43. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 44. Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційних скаргах доводів, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій і закриття провадження в цій справі. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг 45. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 46. Згідно із частиною другою статті 313 Господарського процесуального кодексу України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 47. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційні скарги ОСОБА_4 і Виконкому підлягають частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із закриттям провадження у справі. Щодо судових витрат 48. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновок щодо застосування норм права 49. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності. 50. У разі якщо підґрунтям і метою пред'явлення позовних вимог про визнання незаконними свідоцтва про право власності на нерухоме майно та запису про державну реєстрацію цього праває оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень, такі вимоги повинні пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства. 51. Справи у спорах, що виникають із приватноправових відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги Виконавчого комітету Ужгородської міської ради й ОСОБА_4 задовольнити частково. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2017 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 19 червня 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі N 907/1215/15 закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 04 червня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2018 року м. Київ Справа N 910/856/17 Провадження N 12-128гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідачаКібенкоО.Р., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Черненка О.В., учасників справи: відповідача - Державного підприємства "Сетам" (представник - адвокат Деяк'Я.М.) інші учасники не з'явились розглянула у судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Сетам" на рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року, у справі Господарського суду міста Києва за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" до Державного підприємства "Сетам" та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4 та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП" про визнання електронних торгів недійсними. Історія справи Короткий зміст та підстави позовних вимог 1. У січні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" (далі - ТОВ "Бізнес комунікації", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам") та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі - Подільський районний відділ ДВС міста Києва), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4, Партнерство з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП" (далі - Партнерство "Прайм Рент ЛП"), про визнання недійсними електронних торгів, результати яких оформлено протоколом N 227347 від 10 січня 2017 року. 2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що організатором електронних торгів - ДП "Сетам" безпідставно двічі зупинялись торги з продажу майна, повертався позивачу сплачений ним гарантійний внесок, після чого електронні торги поновлювались. Вважає, що поверненням гарантійного внеску за участь у торгах після їх зупинення без відповідної на те заяви позивача, ДП "Сетам" порушив Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України N 2831/5 від 29 вересня 2016 року в редакції, чинній на час проведення спірних електронних торгів (далі - Порядок реалізації арештованого майна). Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 3. 11 листопада 2016 року Подільський районний відділ ДВС міста Києва відповідно до Порядку реалізації арештованого майна звернувся до ДП "Сетам" із заявкою N 47953007/3 на реалізацію арештованого майна боржника - Публічного акціонерного товариства "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт" (далі - Боржник або ПАТ "Спеціалізоване управління протизсувних підземних робіт"), а саме: комплексу будівель та споруд загальною площею 3 608,70 кв м, який розташований за адресою: місто Київ, Богуславський узвіз, 3 (далі - арештоване нерухоме майно). 4. 11 листопада 2016 року о 17 год 37 хв інформаційне повідомлення про електронні торги N 182973 по лоту N 182284 з реалізації арештованого майна внесено до системи реалізації майна за стартовою ціною 1 999 003,00 грн (далі - електронні торги), гарантійний внесок - 99 950,15 грн. 5. 08 грудня 2016 року о 10 год 24 хв ТОВ "Бізнес Комунікації" зареєструвалось на участь у електронних торгах. 6. 09 грудня 2016 року о 09 год 46 хв платіжним дорученням N 626 ТОВ "Бізнес Комунікації" сплатило на рахунок ДП "Сетам" гарантійний внесок за участь у торгах в розмірі 99 950,15 грн. Кошти надійшли на рахунок ДП "Сетам" 09 грудня 2016 року о 10 год 21 хв. 7. В день сплати гарантійного внеску 09 грудня 2016 року ДП "Сетам" отримало постанову Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва N 52395010 від 08 грудня 2016 року про відкладення проведення виконавчих дій щодо реалізації арештованого майна. На підставі вищевказаної постанови сформовано акт про зупинення електронних торгів. 8. 09 грудня 2016 року о 10 год 17 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес Комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло повідомлення про зупинення електронних торгів. У повідомленні зазначено, що за бажанням учасники можуть повернути свої кошти або чекати поновлення торгів. 9. ТОВ "Бізнес Комунікації" не зверталось до ДП "Сетам" із заявою про повернення гарантійного внеску. Проте, 13 грудня 2016 ДП "Сетам" повернуло ТОВ "Бізнес Комунікації" сплачений ним 09 грудня 2016 гарантійний внесок. 10. 23 грудня 2016 року о 13 год 26 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес Комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло системне повідомлення про відновлення електронних торгів. 11. 23 грудня 2016 року о 14 год 31 хв платіжним дорученням N 640 ТОВ "Бізнес Комунікації" повторно сплатило на рахунок ДП "Сетам" гарантійний внесок за участь у торгах в розмірі 99 950,15 грн. Кошти надійшли на рахунок ДП "Сетам" в цей же день 23 грудня 2016 о 15 год 07 хв. 12. 23 грудня 2016 року ДП "Сетам" отримало постанову Подільського районного відділу ДВС м. Києва N 52395010 від 23.12.2016 про відкладення проведення виконавчих дій. В цей же день 23 грудня 2016 року на підставі вищевказаної постанови сформовано акт про зупинення електронних торгів по лоту N 182284. 13. 23 грудня 2016 року о 18 год 42 хв електронні торги знову були зупинені. В отриманому ТОВ "Бізнес Комунікації" системному повідомленні так само зазначалося, що за бажанням учасники можуть повернути свої кошти або чекати поновлення торгів. 14. TOB "Бізнес Комунікації" також не зверталось до ДП "Сетам" із заявою про повернення гарантійного внеску. Однак 26 грудня 2016 року ДП "Сетам" повернуло ТОВ "Бізнес Комунікації", сплачений 23 грудня 2016 року гарантійний внесок. 15. 05 січня 2017 року постановою начальника Подільського районного відділу ДВС міста Київ від 05.01.2017 скасовано постанову державного виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, на підставі якої зупинено електронні торги. 16. 06 січня 2017 року о 17 год 30 хв в особистий кабінет ТОВ "Бізнес комунікації" веб-сайту реалізації майна надійшло системне повідомлення про відновлення електронних торгів. Початок проведення електронних торгів після відновлення було призначено на 10 січня 2017 о 09 год 00 хв. 17. 06 січня 2017 року напередодні святкового дня - Різдва Христового банківський день закінчився о 17 год 00 хв. Відповідно після отримання повідомлення о 17 год 30 хв про відновлення електронних платежів ТОВ "Бізнес комунікації" не сплатило гарантійного внеску. 18. Згідно з рішенням Правління Національного банку України N 489 від 15 грудня 2016 року щодо регламенту роботи системи електронних платежів Національного банку України та порядку роботи банківської системи України на період завершення звітного року 09 січня 2017 року система електронних платежів не працювала. 19. 10 січня 2017 року на електронному торговельному майданчику Державного підприємства "Сетам" відбулися електронні торги N 182973 по лоту N 182284 з реалізації арештованого нерухомого майна. 20. Результати торгів оформлені протоколом N 227347 проведення електронних торгів, сформованим системою реалізації майна 10 січня 2017 року 22:00:02, переможцем яких визнано учасника N 44 - ОСОБА_4. 21. 13 січня 2017 року ОСОБА_4 отримав у нотаріуса свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів. Після отримання свідоцтва за договорами купівлі-продажу 1/2 частки нерухомого майна від 30 січня 2017 року та від 31 січня 2017 року здійснив відчуження придбаний на електронних торгах комплекс будівель та споруд загальною площею 3 608,70 кв м на користь Партнерства "Прайм Рент ЛП" з місцезнаходженням в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 22. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року, позов задоволено; визнано недійсними електронні торги N 182973 з реалізації арештованого нерухомого майна - комплексу будівель та споруд загальною площею 3 608,70 м2, розташованого за адресою: м. Київ, Богуславський узвіз, 3, результати яких оформлено протоколом N 227347 від 10 січня 2017 року. 23. Судові рішення мотивовано тим, що ДП "Сетам", двічі повернувши ТОВ "Бізнес Комунікацій" гарантійний внесок за участь у електронних торгах після їх зупинення без відповідної на те заяви ТОВ "Бізнес Комунікацій", порушило Порядок реалізації арештованого майна, яким не передбачено повернення гарантійного внеску учасникам електронних торгів у разі зупинення торгів без їх заяви. Короткий зміст вимог касаційної скарги 24. У лютому 2018 року ДП "Сетам" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року у цій справі та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ "Бізнес Комунікації" у задоволенні позовних вимог. Рух касаційної скарги 25. Ухвалою від 15 березня 2018 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відкрила касаційне провадження та призначила справу до розгляду. 26. 02 травня 2018 року справу разом із касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду згідно із частинами п'ятою та шостою статті 302 ГПК України з метою формування єдиної правозастосовчої практики та зважаючи на те, що скаржник оскаржує судові рішення господарських судів попередніх інстанцій з підстав порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. 27. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 301 ГПК України справа розглянута Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 28. У касаційній скарзі ДП "Сетам" послався на порушення судами попередніх інстанцій під час розгляду справи правил суб'єктної юрисдикції та підвідомчість цього спору судам цивільної юрисдикції, оскільки переможцем вказаних торгів є фізична особа - ОСОБА_4, якого слід залучити до участі у справі в якості відповідача, а не третьої особи. 29. Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не встановлено належними та допустимими доказами точного часу зупинення електронних торгів та особливості функціонування системи електронних торгів арештованим майном, в частині можливості зарахування гарантійних внесків та допуску до участі у торгах учасників під час зупинення електронних торгів, а отже рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях, які не можуть лягати в основу законного та обґрунтованого рішення. Доводи інших учасників справи 30. Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу ДП "Сетам" не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо залучення іншого відповідача (співвідповідача) та визначення юрисдикції 31. Розглядаючи доводи скаржника щодо необхідності залучення у цій справі переможця електронних торгів в якості відповідача, а не третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, та порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції Велика Палата Верховного Суду виходить з такого. 32. Згідно із частиною першою статті 24 ГПК України в редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції, господарський суд за наявністю правових підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. 33. Предметом позовних вимог є визнання електронних торгів недійсними. 34. Правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника електронних торгів, та складанні за результатами їх проведення акта про проведення електронних торгів, що передбачено пунктом 8 розділу X Порядку реалізації майна, та вказано, що акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором. 35. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на електронних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. 36. Згідно із частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. 37. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина перша статті 658 ЦК України). 38. Згідно із пунктом 4 розділу X Порядку реалізації арештованого майна після повного розрахунку переможця за придбане майно на підставі протоколу про проведення електронних торгів складається акт про проведення електронних торгів, який підписується (затверджується) державним або приватним виконавцем. 39. В акті про проведені електронні торги зазначається така інформація: ким, коли і де проводилися електронні торги; стисла характеристика реалізованого майна; прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи - переможця електронних торгів, серія та номер документа, що посвідчує її особу, місце проживання (у разі якщо переможцем електронних торгів є юридична особа, зазначаються її найменування, місцезнаходження та код за ЄДРПОУ); сума, внесена переможцем електронних торгів за придбане майно; прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи (найменування юридичної особи) - боржника, її місце проживання (місцезнаходження); дані про правовстановлювальні документи, що підтверджують право власності боржника на майно (пункт 5 Розділу X Порядку реалізації арештованого майна). 40. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду доходить висновків, що набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. 41. Виходячи з наведеного сторонами договору купівлі-продажу, оформленого за результатами проведених електронних торгів, є продавці - державна виконавча служба та організатор електронних торгів, та покупець - переможець електронних торгів. 42. Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 43. Отже у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) електронних торгів за позовом учасника електронних торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами електронних торгів, відповідно виникнуть права та обов'язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору. 44. Звертаючись із позовом про визнання недійсними електронних торгів, позивач пред'явив позов лише до однієї із сторін правочину - продавців Подільського районного відділу ДВС міста Києва та організатора електронних торгів - ДП "Сетам". Переможець конкурсу ОСОБА_4 був залучений до участі у справі як третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. 45. Водночас, приймаючи судові рішення у справі суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор торгів та переможець. 46. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі N 911/845/17 та від 14 березня 2018 року у справі N 910/1454/17. У наведених постановах касаційний суд висловив позицію, що відчуження майна на спірних електронних торгах, як угода купівлі-продажу є багатостороннім правочином, і під час подання позову про його оскарження такий позов подається до решти сторін цього правочину, з якими є матеріально - правовий спір, і ці сторони мають бути залучені до участі у справі. Відповідачами у справі окрім організаторів електронних торгів, залучається також особа, визнана їх переможцем. 47. У цій справі в якості відповідачів залучені продавці, тобто лише одна сторона правочину (договору купівлі-продажу, оформленого за результатами торгів), та не залучено в якості відповідача покупця майна. 48. Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання сторони про залучення до участі у справі співвідповідача - переможця електронних торгів ОСОБА_4 49. Водночас суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за правилами розгляду справ у першій інстанції, не усунув наведеного порушення місцевого господарського суду, чим також допустив порушення норм процесуального права. 50. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі має бути закрите, з огляду на наступне. 51. Стаття 20 ГПК України в редакції Закону України N 2147-VIII від 03 жовтня 2017 передбачає перелік справ, що підвідомчі господарським судам, до якого в контексті позовних вимог відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті відносяться справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, зокрема, при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів за певними виключеннями. 52. За змістом положень Цивільного процесуального кодексу України, як в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, - статті 3 та 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), так і в редакції, чинній на час розгляду касаційної скарги Великою Палатою Верховного Суду - статті 2 та 19 суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 53. Юрисдикційність справ про оскарження електронних торгів визначається з огляду на склад сторін правочину. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі N 725/3212/16-ц (провадження N 14-3цс18). 54. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 55. Відповідно до частини другої статті 313 цього ж Кодексу порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення не залежно від доводів касаційної скарги. 56. З урахуванням наведеного, виходячи із суб'єктного складу сторін спірних правовідносин, ВеликаПалата Верховного Суду приходить до висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має розглядатись загальними судами в порядку цивільного судочинства. Відповідно оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Висновки по суті вимог касаційної скарги 57. Пунктом 5 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі. 58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 59. Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 231 цього Кодексу (частина перша статті 313 ГПК України). 60. Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню повністю. Провадження у справі слід закрити. Висновки щодо застосування норм права 61. Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. 62. Ухвалюючи судове рішення у справі про визнання недійсним правочину, укладеного за результатами проведення електронних торгів, порушеної за позовом учасника електронних торгів, в якості відповідачів мають залучатись всі сторони правочину - державна виконавча служба, організатор електронних торгів і переможець таких торгів. Якщо набувачем (переможцем електронних торгів) є фізична особа, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Керуючись статтями 231, 300, 301, 306, 308, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Сетам" задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06 квітня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29 січня 2018 року у справі N 910/856/17 скасувати. 3. Провадження у справі Господарського суду міста Києва N 910/856/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес комунікації" до Державного підприємства "Сетам" та Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_4 та Партнерства з обмеженою відповідальністю "Прайм Рент ЛП", про визнання електронних торгів недійсними закрити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: Князєв В.С. Суддя-доповідач О.Р. Кібенко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич Н.П. Лященко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  13. ПОСТАНОВА Іменем України 15 травня 2018 року м. Київ Справа N 761/18854/14-ц Провадження N 14-100цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянула справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (далі разом - позивачі) до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" (далі також - ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ"), "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні, третя особа без самостійних вимог - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ) "Вімед", про захист прав споживачів, сплату компенсацій і відшкодування шкоди за заявою ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" про перегляд рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року, ухваленого суддею Юзьковою О.Л., рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2016 року, ухваленого колегією суддів у складі: Кравець В.А., Качана В.Я., Шиманського В.Й., й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Червинської М.Є., Загородньої І.М., Коротуна В.М., Писаної Т.О., Попович О.В. (далі - заява про перегляд судових рішень). Учасники справи: - позивачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_22, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13; - відповідачі: ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні; - третя особа без самостійних вимог - ТзОВ "Вімед". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У червні 2014 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що понесли значні матеріальні витрати внаслідок затримки ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" відправлення рейсу "Київ - Дубай", пов'язаної з нею неможливості подальшого стикування з рейсом "Пекін - Дубай" та анулювання авіакомпанією "Emirates Airline" бронювання на наступні сегменти маршруту і на зворотний рейс. 2. Предметом позову (з урахуванням уточнень) є стягнення солідарно з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", авіакомпанії "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні: - на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_23 та ОСОБА_6 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 7 124,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 885,00 грн вартості проживання у готелі, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності; - на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 8 498,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 885,00 грн вартості проживання у готелі, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності; - на користь ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 8 055,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності; - на користь ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - кожному по 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 3 830,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності; - на користь ОСОБА_13 - 14 512,00 грн компенсації за відмову у перевезенні, 2 885,00 грн вартості невикористаної частини квитка, 3 830,00 грн вартості придбаних власним коштом квитків, 1 580,00 грн шкоди, заподіяної внаслідок затримки у перевезенні, 885,00 грн вартості проживання у готелі, 1 144,00 грн на відшкодування витрат на засоби першої необхідності. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. 30 квітня 2015 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив рішення про часткове задоволення позову, яким стягнув з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" в Україні солідарно на користь: - ОСОБА_3 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн та вартість проживання у готелі - 885,00 грн; - ОСОБА_4 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн; - ОСОБА_5 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн. вартість проживання у готелі - 885,00 грн; - ОСОБА_6 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 7 124,00 грн. вартість проживання у готелі - 885,00 грн; - ОСОБА_7 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 498,00 грн; - ОСОБА_8 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 498,00 грн; - ОСОБА_9 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 882,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 055,00 грн; - ОСОБА_10 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 055,00 грн; - ОСОБА_11 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 752,00 грн; - ОСОБА_12 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 8 752,00 грн; - ОСОБА_13 на відшкодування невикористаної частини квитка - 2 885,00 грн. вартість придбаних власним коштом квитків - 3 830,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. 4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку із затримкою ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" авіарейсу "Київ - Дубай" стало неможливим подальше стикування з авіарейсом "Пекін - Дубай", а авіакомпанія "Emirates Airline" анулювала позивачам бронювання на наступні сегменти маршруту та на зворотний рейс, з огляду на що позивачі зазнали матеріальних втрат. 5. Відмовляючи у стягненні компенсації за відмову у перевезенні до Пекіну, суд першої інстанції вважав, що оскільки бронювання квитків позивачів на зворотний рейс було анульоване, то до спірних правовідносин не застосовуються приписи статті 104 Повітряного кодексу (далі - ПК) України. 6. Відмовляючи у присудженні відшкодування витрат на засоби першої необхідності внаслідок відмови у перевезенні, суд вважав, що така компенсація можлива у разі неприбуття багажу до пункту призначення разом із пасажиром. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 7. 6 липня 2016 року Апеляційний суд міста Києва ухвалив рішення про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення компенсації за відмову в перевезенні пасажирів і ухвалив у цій частині нове рішення, яким стягнув з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" на користь: - ОСОБА_3 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_4 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_5 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_6 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_7 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_9 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_10 - 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_11 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_12 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні; - ОСОБА_13 14 512,00 грн компенсації за відмову в перевезенні. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін. 8. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення компенсації за відмову в перевезенні пасажирів і задовольняючи позовні вимоги в цій частині, апеляційний суд вважав, що з вини перевізника ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" пасажири втратили можливість стикування з рейсом перевізника "Emirates Airline", який анулював їм бронювання на зворотній рейс, про що ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" пасажирів не повідомило. Тому виключається солідарна відповідальність за компенсацію за відмову у перевезенні. 9. ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" ще у Борисполі було відомо, що пасажири втрачають стикування та зворотне бронювання, а тому товариство мало можливість поінформувати про це як пасажирів, так і "Emirates Airline" та агента, однак цього не вчинило. ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" не вчинило таких дій і під час перебронювання 4 вересня 2013 року. 10. Докази того, що ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" не мало змоги підтвердити бронювання на рейс "Пекін - Дубай" з технічних причин, відсутні. А тому, як встановив апеляційний суд, позивачі мають право на передбачену статтею 104 ПК України компенсацію, яка підлягає стягненню з ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ". Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції 11. 18 жовтня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відхилив касаційну скаргу ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", а рішення Апеляційного суду міста Києва від 6 липня 2016 року залишив без змін. Короткий зміст вимог заяви про перегляд справи Верховним Судом України 12. У грудні 2017 року ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень. Просить скасувати рішення судів трьох інстанцій та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 13. 24 січня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою відкрив провадження у справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва. 14. 2 березня 2018 року Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою призначив справу до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів. 15. 15 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі підпункту 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон N 2147-VIII) ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 16. Ухвала мотивована тим, що ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" для обґрунтування заяви про перегляд судових рішень навело, зокрема, приклади, які, на думку заявника, демонструють неоднакове застосування однієї і тієї самої норми права судами касаційної інстанції різної юрисдикції (цивільної, господарської й адміністративної). А томувідповідно до абзацу 2 частини другої статті 360? ЦПК України в редакції, чинній на час звернення ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" із заявою про перегляд судових рішень, така заява повинна була розглядатися на спільному засіданні судових палат Верховного Суду України. 17. 4 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду ухвалою прийняла справу та призначила її до розгляду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала заяву 18. Заява про перегляд судових рішень подана з передбачених пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 100, 103, 104, 105 ПК України, Закону України "Про міжнародні договори", Конвенції для уніфікації деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезеньвід 12 жовтня 1929 року (далі - Варшавська конвенція), Конвенції про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень від 28 травня 1999 року (далі - Монреальська конвенція), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності оскаржуваних судових рішень викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 19. Аргументи заяви про перегляд судових рішень зводяться до такого: - відповідальність за відмову у перевезенні повинна покладатися на фактичного перевізника за рейсом, на якому сталася відмова, що не врахував Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних і цивільних справ в ухвалі від 18 жовтня 2017 року; - Монреальська та Варшавська конвенції не передбачають компенсації штрафних виплат або будь-яких інших виплат, які не стосуються компенсації фактичної шкоди (реально доведених витрат). Тобто, не передбачено стягнення компенсаційних штрафних виплат пасажирам-позивачам у розмірі 600 євро за відмову у перевезенні, а лише надання компенсації фактично доведеної шкоди. ПК України та Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 30 листопада 2012 року N 735,не поширюються на Правила й Умови договору на повітряне перевезення іноземного перевізника - авіакомпанії "Emirates Airline". А ці правила й умови не передбачають виплату зазначених компенсаційних штрафних виплат. ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", здійснюючи лише один із сегментів перевезення на рейсі "Київ - Дубай", виконувала умови договору на трансферне міжнародне повітряне перевезення іноземної авіакомпанії "Emirates Airline". Відтак, суд неправильно визначив, з яким із перевізників - українським чи іноземним - позивачі уклали договір міжнародного повітряного перевезення; - на відповідачів покладена подвійна відповідальність за відшкодування вартості невикористаної частини квитків ("Пекін - Дубай", "Дубай - Київ") і вартості придбаних позивачами власним коштом квитків на перевезення ("Пекін - Баку - Москва - Дніпропетровськ", "Пекін - Москва - Київ", "Пекін - Алмати - Астана - Київ"). 20. На підтвердження зазначених аргументів заяви про перегляд судових рішень ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" звертає увагу на: - ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 березня 2009 року у справі N 6-24309св08; - ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року у справі N 6-21781св14 та від 9 березня 2017 року у справі N 761/32503/14-ц; - постанову Вищого господарського суду України від 4 лютого 2010 року у справі N 28/152; - ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року у справі N 826/17492/16; - постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-2003цс15. (2) Стислий виклад позицій позивачів, іншого відповідача та третьої особи 21. Позивачі, "Emirates Airline" в особі Представництва "Емірейтс Ерлайн" і ТзОВ "Вімед" позиції щодо заяви про перегляд судових рішень не висловили. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів заяви про перегляд судових рішень 22. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві про перегляд судових рішень доводи ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 23. Відповідно до статті 353 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, Верховний Суд України переглядав судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. 24. Згідно з пунктами 1 і 4 частини першої статті 355 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах були: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 25. В обґрунтування неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року у справі N 6-21781св14 та від 9 березня 2017 року у справі N 761/32503/14-ц; постанову Вищого господарського суду України від 4 лютого 2010 року у справі N 28/152; ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року у справі N 826/17492/16. 26. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2014 року N 6-21781св14, Вищого господарського суду України від 4 лютого 2010 року N 28/152 касаційний суд вказав на те, що одночасне застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення свідчить про недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності. 27. У справі, яка розглядається Великою Палатою Верховного Суду, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що між сторонами виникли цивільні правовідносини з приводу відшкодування шкоди та сплати компенсації пасажирам внаслідок затримки ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" відправлення рейсу "Київ - Дубай", пов'язаної з нею неможливості подальшого стикування з рейсом "Пекін - Дубай" та анулювання авіакомпанією "Emirates Airline" бронювання на наступні сегменти маршруту і на зворотний рейс. 28. Відтак, зазначені рішення судів касаційної інстанції постановлені у справах з іншим предметом позову та з іншими фактичними обставинами, ніж у справі N 761/18854/14-ц. Тобто, правовідносини між сторонами вказаних справ не є подібними. А тому твердження про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права у подібних правовідносинах є необґрунтованими. 29. В іншій наданій для порівняння постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 березня 2017 року N 761/32503/14-ц позивачі звернулися до суду, вказуючи на те, що за 945,70 доларів США вони придбали у ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" електроні пасажирські квитки на рейс сполученням "Київ - Тель-Авів" на 2 січня 2013 року та на зворотний рейс на 9 січня 2013 року. 2 січня 2013 року рейс був затриманий більш ніж на 5 годин, що підтверджено довідкою відповідача. А 9 січня 2013 року зворотний рейс був скасований через непередбачене закриття Міжнародною асоціацією повітряного транспорту обслуговування міжнародного електронного продажу міжнародних рейсів Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Аеросвіт" і припинення обслуговування його повітряних суден міжнародними аеропортами. Внаслідок цього до Києва позивачі повернулися 11 січня, замість запланованого 9 січня 2013 року. 30. Суд у тій справі обґрунтував рішення тим, що згідно з Угодою про спільне використання кодів та Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу оперуючим перевізником рейсу "Тель-Авів - Київ" було ПАТ "Аеросвіт". Тому саме це товариство, а не ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" (маркетинговий перевізник) має нести відповідальність за шкоду, заподіяну пасажирам внаслідок скасування рейсу, та бути відповідачем у справі. Тобто, відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок скасування рейсу, має нести перевізник за договором перевезення, а не юридична особа, в якої позивачі придбали електронні пасажирські квитки (правовідносини між оперуючим і маркетинговим перевізниками були врегульовані Угодою про спільне виконання кодів (код-шерінг) від 1 липня 2008 року N 33-066). 31. Натомість, у справі N 761/18854/14-ц пасажири просили виплату компенсації та відшкодування завданої шкоди у зв'язку з відмовою у перевезенні поза їх волею внаслідок анулювання бронювання квитків. Отже, у справі N 761/32503/14-ц і справі, що переглядається, суди встановили різні фактичні обставини, а правовідносини між сторонами не є подібними. Відтак, немає підстав для встановлення неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права. 32. У наданій для порівняння постанові Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2017 року N 826/17492/16 позов пред'явлений до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною з моменту прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях", оскільки ця постанова суперечить Конституції України, Конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Податковому кодексу України та Закону України "Про адміністративні послуги". Суд вважав, що стягнення на підставі оскарженої постанови зборів за виліт/приліт пасажирів/вантажів з/на території України суперечить статті 15 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та свідчить про незаконність вказаної постанови у цій частині. 33. Натомість, справа N 761/18854/14-ц стосується стягнення матеріальних втрат пасажирів у зв'язку з діями перевізників на підставі положень цивільного законодавства. Суди у цій справі не застосовували приписи постанови Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року N 819 "Про створення Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях". Відтак, у зазначеній справі встановлені інші фактичні обставини та застосовані інші норми права, ніж у справі N 826/17492/16. 34. Іншою підставою для перегляду судових рішень ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" вказує невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 35. У наданій для порівняння постанові від 21 жовтня 2015 року у справі N 6-2003цс15 Верховний Суд України вказав, що відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. 36. У справі N 761/18854/14-ц вимоги про стягнення пені та штрафу з відповідачів заявлені не були, а тому необґрунтованим є твердження про невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України у справі N 6-2003цс15 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 37. У постанові від 4 березня 2009 року у справі N 6-24309св08, до якої звертається ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ", Верховний Суд України скасував рішення судів і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки суди нижчих інстанцій встановили факт порушення Авіакомпанією "Турецькі авіалінії" договору перевезення та задовольнили позов виключно з огляду на приписи статей 611, 623, 1166, 1167 ЦК України та статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", не врахувавши положень Варшавської конвенції та Правил перевізника щодо перевезень пасажирів і багажу стосовно відповідальності іноземного перевізника, не перевіривши, чи допускають правила міжнародного договору відшкодування шкоди за наведених позивачами обставин і чи мають бути стягнуті з авіакомпанії згідно із Законом України "Про захист прав споживачів" витрати позивачів на послуги таксі та пеня. 38. Обставини, що стали підставою для звернення з позовом про відшкодування шкоди у справі N 6-24309св08, пов'язані з правовідносинами між пасажирами та перевізником щодо зміни дати зворотного авіарейсу та неможливості вильоту за вказаним у квитку рейсом у зв'язку з відсутністю бронювання. 39. Натомість, у справі N 761/18854/14-ц пасажири понесли значні матеріальні витрати внаслідок затримки відправлення рейсу, пов'язаної з нею неможливості подальшого стикування та анулювання авіакомпанією бронювання на наступні сегменти маршруту і на зворотний рейс. 40. Отож, встановлені у цих справах фактичні обставин, а також характер правовідносин між сторонами є різними, що не свідчить про відступлення суду касаційної інстанції у справі N 761/18854/14-ц від викладеного у постанові Верховного Суду України у справі N 6-24309св08 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 41. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вважає, що надані ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" постанови касаційних судів не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки обставини відповідних справ є різними. А надані ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" для порівняння постанови Верховного Суду України не є прикладами невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 42. Крім того, Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги надану ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" улютому 2018 року постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2018 року у справі N 175/4013/14-ц, оскільки ця постанова не могла слугувати підставою для перегляду судових рішень згідно зі статтею 355 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2018 року. (2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень (2.1) Щодо суті заяви про перегляд судових рішень 43. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, суд відмовляв у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. 44. Велика Палата Верховного Суду вважає, що заява ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ" про перегляд судових рішень є необґрунтованою, а тому в її задоволенні слід відмовити. (2.2) Щодо судови хвитрат 45. З огляду на висновок щодо суті вказаної заяви судові витрати, понесені у зв'язку з її поданням, покладаються на ПрАТ "Авіакомпанія "МАУ". Керуючись підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України в редакції Закону України N 2147-VIII, пунктами 1 і 2 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судових рішень, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: у задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Повний текст постанови підписаний 4 червня 2018 року. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 804/8840/15 (К/9901/20095/18) Провадження N 11-413апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Гончарова І.А.) від 11 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду (у складі головуючого судді Іванова С.М., суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.) від 02 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Дніпропетровської області, третя особа - прокурор прокуратури Дніпропетровської області Гаркава М.І. про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИЛА: У липні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив: - визнати протиправними дії прокуратури Дніпропетровської області та встановити порушення гарантій адвокатської діяльності пов'язані із направленням заяви заступника прокурора Дніпропетровської області від 14 квітня 2015 року N 08-415 на адресу Ради адвокатів Дніпропетровської області; - зобов'язати прокуратуру Дніпропетровської області порушити дисциплінарне провадження відносно старшого прокурора відділу захисту прав та свобод дітей прокуратури Дніпропетровської області Гаркави М.І., у зв'язку із неправомірним ініціюванням питання притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката ОСОБА_3 Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року, закрито провадження в цій справі, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року і ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оскільки вважає, що ця справа відноситься до юрисдикції адміністративних судів. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що прокуратура Дніпропетровської області при направленні заяви від 14 квітня 2016 року N 08-415 на адресу Ради адвокатів Дніпропетровської області порушила особливий порядок притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності, передбачений ст. 33, 36 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10 квітня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 прийняв до провадження. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Цю ухвалу мотивовано тим, що в касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, що вказаний позов повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке. 14 квітня 2015 року на адресу голови Ради адвокатів Дніпропетровської області Сиротенко Ю.В. надійшла заява заступника прокурора Дніпропетровської області Юрченка Ю.С. N 08-415 про порушення дисциплінарного провадження та притягнення адвоката ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності за вчинення ним дисциплінарного проступку, а 22 квітня 2015 року ця заява була направлена Радою адвокатів Дніпропетровської області до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області для розгляду. Зі змісту цієї заяви вбачається, що судовий розгляд за кримінальним провадженням N 12014040650003685 стосовно ОСОБА_6, ОСОБА_7, неповнолітнього ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК України), який призначений на 03 квітня 2015 року не відбувся, у зв'язку з неявкою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_3 У наступному судовому засіданні 10 квітня 2015 року адвокат ОСОБА_3 пояснив суду, що він не з'явився у судове засідання 03 квітня 2015 року через хворобу, але до медичного закладу не звертався та відповідної довідки не має. При цьому просив суд про відкладення судового розгляду, посилаючись на хворобу обвинуваченого ОСОБА_7, у зв'язку з чим судове засідання, призначене на 10 квітня 2015 року, знову було відкладено на 16 квітня 2015 року. Також, у цій заяві зазначено, що в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_3, неодноразово зривав слідчі дії, перешкоджаючи закінченню досудового розслідування в строки, передбачені нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) шляхом необґрунтованого зволікання при ознайомлені з матеріалами досудового розслідування, як наслідок двохмісячний строк досудового розслідування був продовжений до трьох місяців лише через необхідність виконати вимоги ст. 290 КПК України з підозрюваним ОСОБА_7 та його захисником - адвокатом ОСОБА_3 Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Конституційний Суд України у Рішенні від 14 грудня 2011 року N 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. За приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. З аналізу викладеного вбачається, що публічно-правовим спором за нормами КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. При цьому такі функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_3 оскаржує дії відповідача, пов'язані з направленням заяви від 14 квітня 2015 року N 08-415 щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 05 липня 2012 року N 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" право на звернення до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури із заявою (скаргою) щодо поведінки адвоката, яка може бути підставою для дисциплінарної відповідальності, має кожен, кому відомі факти такої поведінки. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що прокуратура Дніпропетровської області реалізувала своє право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатів, подавши скаргу стосовно адвоката ОСОБА_3, який, на її думку, вчинив дисциплінарний проступок. При цьому вказана заява не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків у позивача, а тому викладені у ній обставини не можуть бути окремим предметом спору. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що лише за наслідками розгляду вказаної заяви компетентним органом для позивача можуть виникнути певні юридичні наслідки, та у разі незгоди з відповідним рішенням останній не позбавлений права оскаржити його в судовому порядку. Щодо висновків суду першої та апеляційної інстанції, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому суд першої та апеляційної інстанцій правильно не зазначили суд, до юрисдикції якого мав би, за аргументами скаржника, належати розгляд цієї справи. Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи, судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правові висновки Дніпропетровського окружного адміністративного суду та Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду скаржником не спростовані. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року - залишити без задоволення. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2018 року м. Київ Справа N 805/2230/17-а (К/9901/34170/18, К/9901/34173/18) Провадження N 11-437асі18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду (суддя Кочанова П.В.) від 16 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду (у складі головуючого судді Гайдара А.В., суддів: Василенко Л.А., Ханової Р.Ф.) від 15 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 до Слов'янського міськрайонного суду Донецької області про визнання незаконним підпису голови суду у виконавчих листах та недійсними виконавчих листів, УСТАНОВИЛА: У червні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила: - визнати неправомірними дії Слов'янського міськрайонного суду Донецької області в особі голови цього суду Геєнко М.Г. у частині засвідчення підписом виконавчих листів, виданих суддею Алексєєнко І.П. 01 липня 2016 року на виконання заочного рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 червня 2016 року щодо виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання їм іншого житла; - визнати незаконним підпис голови Слов'янського міськрайонного суду Донецької області Геєнко М.Г. у виконавчих листах, виданих суддею цього суду Алексєєнко І.П. 01 липня 2016 року на виконання заочного рішення від 07 червня 2016 року; - визнати недійсними виконавчі листи, підписані головою Слов'янського міськрайонного суду Донецької області Геєнко М.Г., видані суддею Алексєєнко І.П. 01 липня 2016 року на виконання заочного рішення згаданого суду від 07 червня 2016 року щодо виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з квартири за адресою: АДРЕСА_1 без надання їм іншого житла. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року відмовлено у відкритті провадженні в цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 109 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, оскільки цей позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року змінено ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року та доповнено її резолютивну частину абзацом 3 такого змісту: "Роз'яснити ОСОБА_3, що вирішення питань оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі вирішується у порядку цивільного судочинства відповідно до ст. 369 Цивільного процесуального кодексу України". В іншій частині цю ухвалу залишено без змін. У вересні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року й ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки вважає, що ця справа належить до юрисдикції адміністративних судів. Крім того, скаржниця зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у відкритті провадження у справі, не надали належної правової оцінки спірним правовідносинам, які регулюються п. 29.32 Інструкції з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді Автономної Республіки Крим та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 17 грудня 2013 року N 173 (далі - Інструкція). 11 вересня 2017 року Вищий адміністративний суд України ухвалою відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції. Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15 березня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_3 прийняв до провадження та призначив її до касаційного розгляду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 квітня 2018 року вказану вище справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону N 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Велик аПалата Верховного Суду встановила таке. На виконання заочного рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 червня 2016 року у справі N 4-с/243/1/2017 щодо виселення ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1 без надання їм іншого житла, суддею Слов'янського міськрайонного суду Донецької області Алексєєнко І.П. видано виконавчі листи (три) від 01 липня 2016 року, які були засвідчені головою цього суду Геєнко М.Г. Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом. На її думку, зазначені виконавчі листи слід визнати недійсними, оскільки підпис голови суду в цих виконавчих листах є незаконним. Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення апеляційної інстанції з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. За приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ і справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, учинених у зв'язку з розглядом судових справ. Така позиція міститься у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 6 "Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів". З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що цей позов не є справою адміністративної юрисдикції, оскільки Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в цьому випадку не є суб'єктом владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції, і не може бути відповідачем у справах про оскарження дій чи бездіяльності, вчинених під час здійснення ним правосуддя, а тому цей спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, фактично предметом та підставою даного позову є незгода ОСОБА_3 з оформленням виконавчих листів, які видано на підставі заочного рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 07 червня 2016 року у цивільній справі про виселення. Відповідно до ст. 369 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково (…) або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом. Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вирішення питань оформлення виконавчого листа, виправлення помилки в ньому та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі, вирішується в порядку цивільного судочинства. Що стосується доводів ОСОБА_3 про ненадання судами належної правової оцінки спірним правовідносинам, які регулюються п. 29.32 Інструкції, Велика Палата Верховного Суду також погоджується з висновками Донецького апеляційного адміністративного суду про те, що з огляду на норми ст. 107 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), на стадії відкриття провадження в адміністративній справі суд позбавлений можливості вирішувати питання стосовно належності та допустимості доказів. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" указав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи, судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правові висновки Донецького окружного адміністративного суду та Донецького апеляційного адміністративного суду скаржницею не спростовані. Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 342, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року - залишити без задоволення. Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 16 червня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2017 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна Н.П. Лященко В.В. Британчук О.Б. Прокопенко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська
  16. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 923/466/17 Провадження N 12-89гс18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - заступник прокурора Херсонської області (від прокуратури - Скрипка М.В.) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (представник - Шилан Д.О.), Херсонського державного університету (представник - Парасочкіна К.В.), відповідач - Лазурненська селищна рада Скадовського району Херсонської області (представник - не з'явився), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінет Міністрів України (представник - не з'явився), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_6 (представник - ОСОБА_7), ОСОБА_8 (представники ОСОБА_7, ОСОБА_9.), розглянула у відкритому судовому засіданні справу N 923/466/17 Господарського суду Херсонської області за позовом заступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету до Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кабінету Міністрів України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_8, про визнання недійсним та скасування рішення за касаційними скаргами заступника прокурора Херсонської області та Херсонського державного університету на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2017 року (головуючий суддя Ярош А.І., судді Діброва Г.І., Лисенко В.А.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У травні 2017 року заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету звернувся до господарського суду з позовною заявою про визнання недійсним і скасування рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 20 травня 2015 року N 820 "Про вчинення дій на виконання суду", яким Херсонському державному університету припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га під розміщення Спортивно-оздоровчого табору "Буревісник" (далі - СОТ "Буревісник"), вилучено із земель державної власності та переведено до земель запасу Лазурненської селищної ради вказану земельну ділянку у зв'язку з ухваленням рішення Скадовського районного суду від 04 листопада 2014 року у справі N 663/2845/14-ц про визнання недійсним рішення відповідача від 24 жовтня 2006 року N 106 та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Херсонському державному університету 14 листопада 2006 року. 2. На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що це рішення прийнято з перевищенням наданих відповідачу повноважень та у непередбачений законом спосіб, з порушенням положень статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України та статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, без згоди Кабінету Міністрів України як органу, уповноваженого на розпорядження землями рекреаційного призначення, та Міністерства освіти і науки України як органу, якому підпорядкований Херсонський державний університет. Крім того, за твердженням позивача, оспорюване рішення не містить жодної вказівки на передбачену Земельним кодексом України підставу припинення права Херсонського державного університету користування земельною ділянкою. Фактичні обставини справи, встановлені судами 3. Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, рішеннями виконавчого комітету Херсонської обласної Ради депутатів трудящих від 06 квітня 1965 року N 232 і від 26 лютого 1966 року N 124 та розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 01 лютого 1991 року N 22-р Херсонському педагогічному інституту ім. Н.К. Крупської (правонаступником якого є Херсонський державний університет) було виділено земельну ділянку загальною площею 5,25 га під розміщення СОТ "Буревісник". 4. Херсонський державний університет 14 листопада 2006 року отримав державний акт на право постійного користування земельною ділянкою НОМЕР_1, зареєстрований за N 3АА 002344-030672800004, кадастровий номер НОМЕР_2; НОМЕР_3. 5. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року N 744 "Про створення Херсонського державного педагогічного університету" створено Херсонський державний педагогічний університет на базі Херсонського державного педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської , що ліквідується. 6. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 року N 641-р "Про утворення Херсонського державного університету" створено Херсонський державний університет на базі Херсонського державного педагогічного університету, що ліквідується. 7. Суди зазначили, що рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 13 березня 2017 року у справі N 663/2845/14-ц установлено, що Херсонський державний університет є правонаступником Херсонського педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської . Оскільки факти щодо правонаступництва Херсонським державним університетом прав і обов'язків Херсонського педагогічного інституту ім. Н.К. Крупської були покладені в основу згаданих судових рішень, прийнятих на користь університету, відповідні факти в розумінні статті 35 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного судового рішення) мають преюдиційне значення для розгляду спору в цій справі. 8. Оскільки, що Херсонський державний університет і Херсонський педагогічний інститут ім. Н.К. Крупської є однією і тією ж юридичною особою, якій відповідно до рішень виконавчого комітету Херсонської обласної ради депутатів трудящих від 06 квітня 1965 року N 232 та від 26 лютого 1966 року N 124, а також розпорядження Ради Міністрів УРСР від 01 лютого 1991 року N 22-р 14 листопада 2006 року було надано державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою, суд першої інстанції дійшов висновку, що з моменту видачі цього акта у Херсонського державного університету виникло право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га в межах згідно з планом землекористування під розміщення СОТ "Буревісник". 9. 20 травня 2015 року Лазурненська селищна рада Скадовського району Херсонської області прийняла рішення N 820 "Про вчинення дій на виконання суду", яким припинено Херсонському державному університету право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га під розміщення СОТ "Буревісник", вилучено із земель державної власності та переведено до земель запасу цієї селищної ради вказану земельну ділянку у зв'язку з ухваленням рішення Скадовського районного суду від 04 листопада 2014 року у справі N 663/2845/14-ц про визнання недійсним рішення відповідача від 24 жовтня 2006 року N 106 та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого університету 14 листопада 2006 року. 10. Звертаючись до суду з позовом, прокурор зазначив, що рішення ради від 20 травня 2015 року N 820 прийнято з перевищенням наданих відповідачу повноважень та у непередбачений законом спосіб, з порушенням Конституції України та Земельного кодексу України, без згоди Кабінету Міністрів України як органу, уповноваженого на розпорядження землями рекреаційного призначення, та Міністерства освіти і науки України як органу, якому підпорядкований Херсонський державний університет, на вчинення вказаної дії; оспорюване рішення ради не містить жодної вказівки на передбачену Земельним кодексом України підставу припинення Херсонському державному університету права користування земельною ділянкою. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 11. Господарський суд Херсонської області рішенням від 08 червня 2017 року позов задовольнив повністю, визнав недійсним рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 20 травня 2015 року N 820 "Про вчинення дій на виконання суду". 12. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги заступника прокурора Херсонської області відповідають фактичним обставинам, що установив суд, ґрунтуються на наявних правах позивачів на землю, що юридично належать їм та були порушені спірним рішенням відповідача, яке суперечить положенням Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та прийняв з порушенням установленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями, що перебувають у державній власності. 13. До Одеського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами на прийняте у справі рішення звернулися ОСОБА_6 та ОСОБА_8, у яких просили скасувати рішення першої інстанції та прийняти нове про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скаржники також зазначили, що це рішення стосується їх прав та обов'язків як орендарів спірної земельної ділянки, оскільки однією з підстав надання їм у користування на умовах оренди спірної земельної ділянки є рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області від 20 травня 2015 року N 820 "Про вчинення дій на виконання рішення суду". 14. Одеський апеляційний господарський суд ухвалами від 27 липня 2017 року та від 21 вересня 2017 року залучив до участі у справі ОСОБА_6 та ОСОБА_8 як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. 15. Цей же суд постановою від 28 вересня 2017 року рішення Господарського суду Херсонської області від 08 червня 2017 року скасував, прийняв нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив. 16. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, Одеський апеляційний господарський суд зробив висновок, що суд першої інстанції помилково зазначив, що оспорюваним рішенням Лазурненської селищної ради було порушено права саме Міністерства освіти і науки України як органу, що здійснює функції управління майном, та права Херсонського державного університету, оскільки останнього як правонаступника законного землекористувача, позбавлено права користування земельною ділянкою поза його волею. У цьому випадку власником земельних ділянок, закріплених за Херсонським державним університетом, що перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України, є держава в особі Кабінету Міністрів України. Крім того суд зазначив, що самостійний позов про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельних ділянок не виконує функції захисту права особи, оскільки не впливає на права та обов'язки сторін таких правовідносин (у зв'язку з тим, що дія такого ненормативного акта вичерпується фактом їх виконання), тому така позовна вимога не може бути задоволена. Короткий зміст касаційної скарги 17. У жовтні2017 року заступник прокурора Херсонської області та Херсонський державний університет подали до Вищого господарського суду України касаційні скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2017 року, в яких просили зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 08 червня 2017 року в цій справі. 18. Скаржники вказують, що безпідставним є посилання апеляційного суду на необхідність пред'явлення прокурором позову, де були б об'єднанні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Лазурненської селищної ради від 20 травня 2015 року N 820 "Про вчинення дій на виконання суду" та вимоги про скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, оскільки повернення земельної ділянки відбувається не на підставі статті 216 Цивільного кодексу України, а у зв'язку з визнанням недійсним рішення селищної ради, прийнятого з перевищенням повноважень. Отже, скаржники зазначають, що спірне рішення ради, що прийняте без погодження з Міністерством освіти і науки України, яке здійснювало від імені держави функції засновника державного навчального закладу, суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 321 Цивільного кодексу України та в розумінні частини першої статті 393 цього Кодексу, порушує інтереси держави в особі Міністерства освіти і науки України та Херсонського державного університету. Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 19. Заступник прокурора Херсонської області та Херсонський державний університет звернулися до Вищого господарського суду України з указаними касаційними скаргами на підставі статті 109 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваного судового рішення). 20. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 21. Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не порушено на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 22. Касаційний господарський суду складі Верховного Суду ухвалою від 12 лютого 2018 року відкрив касаційне провадження та призначив справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 04 квітня 2018 року. 23. 04 квітня 2018 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою передав цю справу разом з касаційними скаргами заступника прокурора Херсонської області та Херсонського державного університету на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 24. Мотивуючи своє рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, суд касаційної інстанції зазначив, що з огляду на положення статті 11 Цивільного кодексу України, статей 116, 122 Земельного кодексу України, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Так, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права. 25. Також у своїй ухвалі Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права постійного користування та права оренди землі), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень. 26. Натомість Верховний Суд України у постанові від 11 листопада 2014 року у справі N 21-405а14, яку прийнято за подібних правовідносин, зробив правовий висновок, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. 27. Відповідно до підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. 28. Оскільки колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду висловила намір відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, ухвалою від 19 квітня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду Великої Палати Верховного Суду. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи осіб, які подали касаційну скаргу 29. Заступник прокурора Херсонської області та Херсонський державний університет указують на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що право на пред'явлення позову про визнання недійсним спірного рішенняради відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України як власника державних земель рекреаційного призначення, оскільки такий висновок не відповідає обставинам справи, а також вимогам статей 152, 155 Земельного кодексу України, статей 11, 15, 395, 396 Цивільного кодексу України та статей 63, 65 Закону України "Про освіту". 30. Скаржники зазначають, що звернення прокурора в інтересах Міністерства освіти і науки України та Херсонського державного університету з позовом про визнання недійсним спірного рішення селищної ради є правомірним, оскільки університет є постійним користувачем земельної ділянки, а міністерство є органом, уповноваженим здійснювати управління державним майном (спірною земельною ділянкою). Оспорюване рішення ради порушує права цих осіб на спірну земельну ділянку, а отже, відповідно до положень статей 395, 396 Цивільного кодексу України особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту поновлення порушених прав, який прямо передбачено нормою матеріального права. (2) Позиція інших учасників справи 31. Кабінет Міністрів України у своїх поясненнях від 20 березня 2018 року зазначає, що згідно з пунктом 8 частини другої статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України приймає рішення про передачу відповідно до закону об'єктів державної власності в комунальну власність, дає згоду на передачу об'єктів з комунальної в державну власність. Повноваження сільських, селищних, міських рад закріплені в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", виходячи з якого рішення Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області прийнято з перевищенням повноважень, визначених статтями 24-26 цього Закону, оскільки селищна рада не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою. 32. У своїх письмових поясненнях ОСОБА_6 і ОСОБА_8 зазначають, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, оскільки спірна земельна ділянка не знаходиться в управлінні Міністерства освіти і науки України і не була передана цим міністерством в оперативне управління університету, а отже, оскаржуване рішення селищної ради не порушує права міністерства, яке відповідно до положень Земельного кодексу України та інших нормативно-правових актів не є органом, до компетенції якого віднесені повноваження щодо розпорядження земельними ділянками. 33. Крім того, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 вказують, що оскільки Херсонський державний університет не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, прокурор не наділений правом здійснювати його представництво в суді та звертатися з позовом у його інтересах відповідно до положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру". 34. Також до Верховного Суду надійшла заява Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області, якою відповідач визнав позов заступника прокурора Херсонської області повністю та вважає, що пред'явлені ним вимоги є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Судова практика 35. Виходячи зі змісту постанови Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі N 21-405а14 заступник прокурора міста Києва звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 29 квітня 2010 року N 788/4226 "Про передачу земельних ділянок кооперативу "Совські ставки" для житлового будівництва та облаштування лінійних об'єктів транспортної інфраструктури на вулиці Лютневій, 58-а, 58-в у Голосіївському районі міста Києва". 36. Позов обґрунтовано тим, що передана земельна ділянка відповідно до Генерального плану міста Києва віднесена до території лісів та лісопарків, тобто не може використовуватися під житлову забудову. Вимог, викладених у висновках органів архітектури та земельних ресурсів, кооператив не виконав, тому на порушення норм статті 123 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки вважається непогодженим. Крім того, відведена земельна ділянка частково знаходиться у прибережній захисній смузі річки Дніпро та її затоки, що є порушенням вимог статті 61 цього Кодексу, і розташована в зоні охоронюваного ландшафту, що за відсутності дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини згідно зі статтею 32 Закону України від 8 червня 2000 року N 1805-III "Про охорону культурної спадщини" є протиправним. До проекту відведення не додано переліку членів кооперативу та немає обґрунтування необхідності надання йому земельної ділянки саме площею 15,7371 га. До того ж, у спірному рішенні міститься посилання на судове рішення, яке було скасовано. 37. За результатами перегляду зазначеної справи Верховний Суд України постановив, що розгляд цього позову не впливає на законність правовстановлюючих документів щодо права власності чи користування земельною ділянкою до розгляду спору про їх оскарження (не породжує юридичних наслідків), отже, немає підстав для задоволення заяви прокурора. 38. Верховний Суд України зазначив, що прийняте Київською міською радою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а скасування такого акта не породжує правових наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи (1.1.) Щодо визначення належного позивача в цій справі 39. Стосовно твердження суду апеляційної інстанції про те, що прокурор при зверненні до суду помилково не визначив Кабінет Міністрів України як позивача у справі Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 40. Як установили суди попередніх інстанцій, 20 травня 2015 року Лазурненська селищна рада Скадовського району Херсонської області прийняла рішення N 820 "Про вчинення дій на виконання суду", яким припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 5,1188 га Херсонського державного університету під розміщення СОТ "Буревісник", вилучено із земель державної власності та переведено до земель запасу Лазурненської селищної ради вказану земельну ділянку у зв'язку з ухваленням рішення Скадовського районного суду від 04 листопада 2014 року у справі N 663/2845/14-ц про визнання недійсним рішення відповідача від 24 жовтня 2006 року N 106 та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого університету 14 листопада 2006 року. 41. За приписами частини першої статті 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. 42. Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини. 43. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 цього Кодексу, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. 44. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. 45. За змістом частини другої статті 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. 46. Суди встановили, що передана Херсонському державному педагогічному інституту ім. Н.К. Крупської в постійне користування земельна ділянка під розміщення СОТ "Буревісник" належить до державної власності, перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та була закріплена за вищим навчальним закладом на праві оперативного управління, отже, будь-які дії з розпорядження вказаною земельною ділянкою мали вчинятися лише за згодою Міністерства освіти і науки України. 47. З огляду на викладене уповноважений розпорядник землі при вилученні земельної ділянки, на якій було розташоване майно навчального закладу, мав отримати згоду Міністерства освіти і науки України та Херсонського державного університету, а не Кабінету Міністрів України, оскільки останній не є землекористувачем земель рекреаційного призначення, закріплених за вказаним державним навчальним закладом. 48. Скаржники у своїх касаційних скаргах наголошували на необхідності погодження дій з Міністерством освіти і науки України щодо розпорядження спірною земельною ділянкою посилаючись на пункт 59 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року N 630, в якому зазначено, що вказане міністерство за дорученням і в межах, установлених Кабінетом Міністрів України, реалізує права й обов'язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою вищих навчальних закладів. 49. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 13 Закону України "Про вищу освіту" центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки за дорученням і в межах, установлених Кабінетом Міністрів України, реалізує права і обов'язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти. 50. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що саме Міністерство освіти і науки України здійснює контроль та управління спірною земельною ділянкою від імені держави і саме прав цього міністерства стосується рішення Лазурненської селищної ради від 20 травня 2015 року N 820, оскільки воно є центральним органом виконавчої влади, на який покладено функцію здійснення державної політики в галузі освіти і науки. Тому прокурор має право звернутися з позовом про визнання недійсним спірного рішення в інтересах Міністерства освіти і науки України та Херсонського державного університету. (1.2) Щодо обраного позивачем способу захисту 51. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України). 52. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. 53. Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог. 54. За змістом статей 92, 95 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом. 55. Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. 56. Відповідно до частини другої, третьої цієї ж статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Згідно до вимог частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. 57. Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. 58. Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. 59. Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. 60. Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним та скасування рішення Лазурненської селищної ради від 20 травня 2015 року N 820 "Про вчинення дій на виконання суду". 61. Факт правомірності володіння та користування майном є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а особа, законний інтерес або право якої порушено. 62. Отже, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Міністерство освіти і науки України як орган, якому підпорядкований державний навчальний заклад, та Херсонський державний університет як особа, якій належить право постійного користування спірною земельною ділянкою з 2006 року, наділені правом на звернення до суду з метою захисту порушеного права. 63. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про необхідність пред'явлення позову прокурором, де були б об'єднанні вимоги про визнання протиправними та скасування рішення Лазурненської селищної ради від 20 травня 2015 року N 820 "Про вчинення дій на виконання суду" та вимоги про скасування правовстановлюючих документів, виданих на підставі цього рішення, яке селищна рада прийняла з перевищенням повноважень. 64. Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування. На підставі оскаржуваного рішення селищної ради було здійснено державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку, отже, вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав можуть бути предметом розгляду в господарських судах. 65. Ураховуючи викладене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд позову про визнання спірного рішення ради недійсним без заявлення вимоги про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі зазначеного рішення щодо права користування земельною ділянкою, вплине на законність таких документів та відновить порушені права для користувачів спірної земельної ділянки. 66. Натомість Верховний Суд України у постанові від 11 листопада 2014 року у справі N 21-405а14, яку прийнято за подібних правовідносин, зробив правовий висновок про те, що в разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, який застосовується одноразово, після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладення договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. 67. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд послався на цей висновок Верховного Суду України. Однак відповідно до норм чинного законодавства викладений у заявленому позові спосіб захисту порушеного права відновить становище, яке існувало до порушення. 68. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає касаційні скарги заступника прокурора Херсонської області та Херсонського державного університету обґрунтованими та відступає від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі N 21-405а14. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 69. ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що доводи, викладені у касаційних скаргах, є обґрунтованими, оскільки оспорюване рішення Лазурненської селищної ради суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема статті 321 Цивільного кодексу України, та в розумінні частини першої статті 393 цього Кодексу порушує права держави в особі Міністерства освіти і науки України, Херсонського державного університету, тому підлягає визнанню незаконним і скасуванню. 70. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити у силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. 71. Згідно з положеннями статті 312 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. 72. З огляду на викладене, касаційні скарги заступника прокурора Херсонської області та Херсонського державного університету підлягають задоволенню, постанова Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2017 року - скасуванню із залишенням в силі рішення Господарського суду Херсонської області від 08 червня 2017 року. Щодо судових витрат 73. За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. 74. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, слід покласти на відповідача (1920,00 грн. сплачених заступником прокурора Херсонської області, та 1920,00 грн. сплачених Херсонським державним університетом за подання касаційної скарги на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2017 року). Висновок щодо застосування норм права 75. Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права. На таку особу (позивача) не можна покладати обов'язок об'єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення органу місцевого самоврядування та вимог про скасування правовстановлюючих документів на земельну ділянку, укладених (виданих) на підставі такого рішення. Керуючись статтями 300-302, 308, 312, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційні скарги заступника прокурора Херсонської області та Херсонського державного університету на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2017 року задовольнити. 2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 вересня 2017 року у справі N 923/466/17 скасувати. 3. Рішення Господарського суду Херсонської області від 08 червня 2017 року у справі N 923/466/17 залишити в силі. 4. Стягнути з Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області (75722, вул. Жовтнева, 57, смт Лазурне Скадовського району Херсонської області, код ЄДРПОУ 04526457) на користь Прокуратури Херсонської області (73000, вул. Петренко, 33, м. Херсон, код ЄДРПОУ 04851120) 1920 грн (тисяча дев'ятсот двадцять) судових витрат. 5. Стягнути з Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області (75722, вул. Жовтнева, 57, смт Лазурне Скадовського району Херсонської області, код ЄДРПОУ 04526457) на користьХерсонського державного університету (73000, вул. Університетська, 27, м. Херсон, код ЄДРПОУ 02125609) 1920 грн (тисяча дев'ятсот двадцять) судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 04 червня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О. Р Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  17. ПОСТАНОВА Іменем України 30 травня 2018 року м. Київ Справа N 926/4643/16 Провадження N 12-57гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко O. Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., за участю секретаря судового засідання Королюка І.В., учасники справи: позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (представник - Бєльський-Панасюк О.О.), відповідач - Публічне акціонерне товариство "Чернівецький радіотехнічний завод" (представник - Капоровський А.В.), відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (не з'явився), розглянула в судовому засіданні справу N 926/4643/16 Господарського суду Чернівецької області за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області до Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод", фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору майнового найму за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" на рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року (суддя Миронюк С.О.) та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року (головуючий суддя Данко Л.С., судді Галушко Н.А., Орищин Г.В.), УСТАНОВИЛА: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. У грудні 2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (далі - РВ ФДМУ по Чернівецькій області) звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "Чернівецький радіотехнічний завод", фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) про визнання недійсним договору майнового найму (споруди, будівлі, приміщення) від 01 березня 2016 року N 2. Позов заявлено з таких підстав. 2. На підставі наказу Фонду державного майна України (далі - Фонд) від 19 червня 2014 року N 1799 "Про передачу до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області повноважень з управління корпоративними правами держави у господарських товариствах", акта N 235 приймання-передачі документів та матеріалів щодо управління корпоративними правами держави господарського товариства від Фонду державного майна України до РВ ФДМУ по Чернівецькій області від 09 липня 2014 року позивач здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави (21,524 % акцій статутного капіталу) щодо ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 3. 01 березня 2016 року між ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" (наймодавець) та ФОП ОСОБА_1 (наймач) укладено договір N 2 майнового найму (споруди, будівлі, приміщення) площею 1100 мI в будівлі АДРЕСА_1 (далі - договір) з місячною орендною платою 12,50 грн за 1 мI строком на 11 місяців. Цей договір не був погоджений з РВ ФДМУ по Чернівецькій області (державним органом приватизації). 4. Позивач зазначає, що з моменту прийняття Фондом наказу від 11 травня 1995 року N 108-ПРА "Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" та до моменту продажу (реалізації) акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" у розмірі 21,524 % (тобто розміщення 100 % акцій товариства), на відповідача - ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" поширюються обмеження щодо розпорядження майном, визначені частиною четвертою статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" (далі - Закон N 2163-XII) у редакції, чинній на час звернення РВ ФДМУ по Чернівецькій області з позовом до суду. 5. РВ ФДМУ по Чернівецькій області стверджує, що зазначені обмеження діють до завершення приватизації об'єкта та в разі необхідності для забезпечення ефективного функціонування господарської організації, що приватизується, зазначені дії (передача майна в оренду) здійснюються за погодженням з державним органом приватизації, а оскільки договір з РВ ФДМУ по Чернівецькій області погоджений не був, то він підлягає визнанню недійсним. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Чернівецької області рішенням від 11 квітня 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року, позов задовольнив: визнав недійсним договір та постановив стягнути судовий збір. 7. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд погодився з його висновками про те, що відповідно до частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII з моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється передача майна в оренду; внесення майна до статутного капіталу інших суб'єктів господарювання, передача майна в управління та здійснення операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями (факторинг), якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума вартості майна, що відчужується, або зобов'язань перевищує 5 відсотків підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року, а тому спірний договір підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений без дотримання цих нормативних вимог. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 04 серпня 2017 року ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою. 9. У касаційній скарзі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" просить скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року й постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі з огляду на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 10. Мотивуючи касаційну скаргу, ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" зазначило, що позивач на підставі наказу Фонду здійснює лише повноваження з управління корпоративними правами, а саме 21,524 % акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", тому відповідно до статті 5 Закону України від 09 грудня 2011 року N 4107-VI "Про Фонд державного майна України" (далі - Закон N 4107-VI) не наділений господарською компетенцією, визначеною статтею 3 Господарського кодексу України. 11. Крім цього, скаржник зазначає, що позивач, беручи участь в управлінні ПАТ виключно як представник держави, наділений повноваженнями тільки на управління державними акціями (частками) відповідно до їх кількості, однак в позовній заяві немає жодного посилання на порушене право позивача саме щодо управління корпоративними правами. Висновки судів стосовно повноважень позивача на розпорядження майном є хибними, оскільки останні порушують права інших акціонерів (власників) більшості 78,476 % акцій товариства, так як приміщення, що є об'єктом оренди за оспорюваним договором, є власністю ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 12. Також ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" у своїй касаційній скарзі наголошує, що законодавець як корпоративні відносини розуміє відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, тому оскарження позивачем укладеного договору не є оскарженням порушеного корпоративного права, а подаючи позов, позивач представляє себе як орган приватизації, з огляду на що спору про порушення корпоративного права в цій справі взагалі немає. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій не встановили яким чином було порушене корпоративне право позивача. 13. За твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права щодо розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства, оскільки, враховуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України (в редакціях, чинних на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), спір у правовідносинах, що виникли між сторонами, належить до компетенції адміністративних судів як публічно-правовий, що, у свою чергу, є підставою для припинення провадження у справі. Позиція інших учасників справи 14. У березні 2018 року РВ ФДМУ по Чернівецькій області подало відзив на касаційну скаргу ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", в якому зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що прийняті із повним з'ясуванням обставин справи та дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. 15. Окрім цього, РВ ФДМУ по Чернівецькій області у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним правочину, а саме договору майнового найму з підстав невідповідності вимогам закону, тому у цьому випадку не є предметом оскарження дії чи бездіяльність державного органу приватизації при виконанні ним владних управлінських рішень. Отже, суди правильно розглянули справу в порядку господарського судочинства. 16. Відповідач ФОП ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" не скористався. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 17. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" та призначено її розгляд на 22 березня 2018 року. 18. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 березня 2018 року дану справу разом із касаційною скаргою ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів того, що однією з підстав оскарження рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року є порушення судами правил суб'єктної юрисдикції. 19. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року справу прийнято та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій (1.1.) Щодо визначення юрисдикції 20. Доводи скаржника щодо порушення юрисдикції господарських судів при розгляді цієї справи Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними з огляду на таке. 21. Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. 22. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац другий частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). 23. Підвідомчість господарських справ встановлена статтею 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. 24. Велика Палата Верховного Суду щодо наведених у касаційній скарзі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" доводів про те, що спори за участю Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, зазначає таке. 25. Відповідно до частини першої статті 1 Закону N 4107-VI, Фонд є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності. 26. Згідно з абзацом дев'ятим пункту 2 частини першої статті 5 Закону N 4107-VI, Фонд здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. 27. Частинами першою, другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 28. Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 29. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Зокрема, вона поширюється на публічно-правові спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (частини перша, друга статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України). 30. Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншими учасниками правовідносин. 31. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій встановили, що відносини, які склалися між сторонами, виникли з приводу оренди майна ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", що перебуває у процесі приватизації. У таких відносинах Фонд здійснює повноваження власника державного майна у процесі приватизації підприємств, установ та організацій, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій. 32. Оскільки Фонд не здійснює владних управлінських функцій, а в основі цього спору лежать організаційні та майнові відносини, що склалися між відповідними суб'єктами щодо певного об'єкта державної власності у процесі його приватизації, то й спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. 33. Таким чином, за суб'єктним складом сторін та характером спірних правовідносин ця справа підлягає розгляду в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. 34. Отже, наведені у касаційній скарзі доводи про непідвідомчість цього спору господарському суду відхиляються Великою Палатою Верховного Суду як необґрунтовані, а суди першої й апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства. (1.2.) Щодо вирішення спору по суті 35. Приймаючи рішення у справі про задоволення позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що договір укладений без дотримання вимог частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII, з приводу чого Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. 36. Відповідно до статті 11 Закону N 2163-XII порядок приватизації державного майна передбачає, зокрема, опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації та місцевій пресі; прийняття рішення про приватизацію; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта; проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується; проведення у випадках, передбачених законодавством, екологічного аудиту об'єкта приватизації; затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію. 37. За змістом частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII у місячний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію майна державного підприємства орган, що здійснює управління майном цього підприємства, передає у встановленому порядку державним органам приватизації функції з управління цим майном, крім майна, що не підлягає приватизації, в тому числі матеріальних носіїв секретної інформації. З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єкта стосовно його майна (нерухомого майна, інших необоротних активів) та земельної ділянки державної власності, на якій розташований такий об'єкт, забороняється: здійснення операцій (дій), внаслідок яких може відбутися відчуження зазначеного майна чи зменшення його вартості або зменшення розміру земельної ділянки державної власності; обмін, іпотека або застава майна; списання основних засобів, що мають залишкову вартість; безоплатна передача та реалізація майна для погашення заборгованості; передача майна в оренду; внесення майна до статутного капіталу інших суб'єктів господарювання, передача майна в управління та здійснення операцій з борговими вимогами і зобов'язаннями (факторинг), якщо за період з моменту прийняття такого рішення сума вартості майна, що відчужується, або зобов'язань перевищує 5 відсотків підсумку балансу підприємства за останній звітний період, але не більш як 250 мінімальних заробітних плат протягом одного календарного року; вчинення дій, які можуть призвести до обмеження (обтяження) прав на земельну ділянку державної власності, на якій розташований такий об'єкт; зміна номінальної вартості або кількості акцій без зміни розміру статутного капіталу акціонерного товариства; прийняття рішень про збільшення або зменшення статутного капіталу, крім випадків збільшення статутного капіталу на суму збільшення вартості власного капіталу товариства; прийняття рішень про припинення господарської організації шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. 38. У разі необхідності для забезпечення ефективного функціонування господарської організації, що приватизується, зазначені дії здійснюються за погодженням з державним органом приватизації (пункт 2 частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII). 39. Частиною шостою статті 12 Закону N 2163-XII встановлено, що приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом приватизації (розміщення акцій), і оформляється рішенням відповідного державного органу приватизації. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки всі акції ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" не розміщені, частка акцій у розмірі 21,524 %, яка належить державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", не реалізована, то на час укладення оспорюваного договору ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" перебувало у процесі приватизації. 40. Також при прийнятті оскаржуваних рішень суди дійшли висновків про недійсність договору, оскільки останній укладено без дотримання вимог частини четвертої статті 12 Закону N 2163-XII, а частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. 41. Проте такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не є правильними з огляду на наступне. 42. Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону N 2163-XII строк проведення приватизації об'єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію. Цим нормативним приписом передбачено максимальний строк проведення приватизації, а тому вказаний строк може бути меншим, але достатнім для проведення процедури приватизації, однак в жодному разі не більшим ніж два роки. Тобто Законом імперативно визначено, що строк проведення приватизації (тобто вся її процедура) не повинен перевищувати два роки з моменту прийняття рішення про його приватизацію. 43. Суди встановили, що приватизація ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" була запроваджена прийняттям Фондом наказу від 11 травня 1995 року N 108-ПРА "Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" й триває до цього часу. 44. Оскільки приватизація ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" триває значно більше, ніж нормативно визначений дворічний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію цього товариства, то ні господарський суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не звернули уваги на положення частини п'ятої статті 12 Закону N 2163-XII, яка імперативно встановлює строк процедури приватизації. 45. Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 жовтня 2007 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06 листопада 2013 року N 12297220 спірне нерухоме майно перебуває у приватній власності ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод". 46. За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. 47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що наявність в статутному капіталі господарського товариства державної частки (пакета акцій, що належить державі) не змінює правового режиму його майна, яке є приватною власністю господарського товариства. 48. Особливості управління та обмеження щодо розпорядження об'єктами державної власності встановлені Законом України від 21 вересня 2006 року N 185-V "Про управління об'єктами державної власності". За змістом статті 11 цього Закону відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлюються виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків. 49. Частиною першою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. 50. Одним із загальних принципів господарювання в Україні є принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом (частина перша статті 6 Господарського кодексу України), відповідно до якого суб'єкти господарювання є вільними у використанні свого майна під час здійснення господарської діяльності та виборі своїх контрагентів. 51. Оскільки ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" функціонує в організаційно-правовій формі акціонерного товариства, статутний капітал якого поділено на прості акції, то порядок його створення, діяльності, припинення, правовий статус товариства, права та обов'язки його акціонерів встановлені Законом України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства". 52. Частиною першою статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства. 53. З огляду на наведені приписи законодавства України та зважаючи на те, що державі у статутному капіталі ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" належить 21,524 % акцій, а інші 78,476 % акцій товариства, що становить більшість у його статутному капіталі, є власністю інших акціонерів, існуючі законодавчі обмеження щодо розпорядження майном ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод", у тому числі й щодо передачі його в оренду, порушують права акціонерів цього господарського товариства, гарантовані законодавством України. Застосування таких обмежень є непропорційним та таким, що порушує загальні принципи господарювання в Україні. 54. За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій справі про задоволення позову не можуть вважатися законними й обґрунтованими, вони постановлені з неправильним застосуванням наведених норм матеріального та порушенням норм процесуального права. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1.) Щодо суті касаційної скарги 55. Частиною першою статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд. 56. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша та третя статті 311 Господарського процесуального кодексу України). 57. З огляду на наведене касаційна скарга ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року й постанова Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову в задоволенні позову. (2.2.) Щодо судових витрат 58. За змістом частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 59. Таким чином, стягненню на користь ПАТ "Чернівецький радіотехнічний завод" з РВ ФДМУ по Чернівецькій області підлягає 689 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, 1760 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, та 1920 грн судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції. 60. Також стягненню на користь ФОП ОСОБА_1 з РВ ФДМУ по Чернівецькій області підлягає 689 грн судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Висновок щодо застосування норм права 61. За змістом статей 1, 2, 12 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) з урахуванням приписів Закону України "Про Фонд державного майна України" справи у спорах, що виникають під час здійснення Фондом державного майна України (його регіональними відділеннями та представництвами) повноважень власника державного майна у процесі приватизації підприємств, установ та організацій, підлягають розгляду за правилами господарського судочинства. 62. Приписи статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року N 2163-XII "Про приватизацію державного майна" щодо заборони передачі в оренду майна підприємства, що перебуває в процесі приватизації, мають застосовуватися з урахуванням як загальних принципів господарювання, закріплених Господарським кодексом України, так і з огляду на приписи Закону України "Про управління об'єктами державної власності", якими відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлено виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків. Керуючись статтями 300-302, 306, 308, 311, 314 -317Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 квітня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17 липня 2017 року - скасувати. 3. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58001, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21 А, код ЄДРПОУ 21432643) на користь Публічного акціонерного товариства "Чернівецький радіотехнічний завод" (58020, м. Чернівці, вул. Хотинська, 41, код ЄДРПОУ 14314682) 4369 грн судових витрат. 5. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (58001, м. Чернівці, вул. Л. Кобилиці, 21 А, код ЄДРПОУ 21432643) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 689 грн судових витрат. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Повний текст постанови буде складено 04 червня 2018 року. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко О.С. Ткачук Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  18. ПОСТАНОВА Іменем України 06 червня 2018 року м. Київ Справа N 921/16/14-г/15 Провадження N 12-93гс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Уркевича В.Ю., суддів Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Яновської О.Г., учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агроком", відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", особа, яка подала касаційну скаргу, - відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області, розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу N 921/16/14-г/15 Господарського суду Тернопільської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" до Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості в сумі 47 067,61 грн за касаційною скаргою відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року (головуючий суддя Малех І.Б., судді Марко Р.І., Матущак О.І.) та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року (суддя Стопник С.Г.). ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст і підстави позовних вимог 1. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 05 березня 2014 року задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агроком" (далі - ТОВ "Агроком") та стягнув з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Дочірнє підприємство) на користь позивача заборгованість за неналежне виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого йому товару в сумі 47 067,61 грн. а також витрати зі сплати судового збору. На примусове виконання цього рішення 18 березня 2014 року Господарський суд Тернопільської області видав відповідний наказ. 2. На підставі заяви ТОВ "Агроком" від 12 серпня 2014 року про примусове виконання зазначеного наказу 19 серпня 2014 року державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (далі - УДВС ГТУЮ у Тернопільській області) відкрив відповідне виконавче провадження N 44430779, яке постановою УДВС ГТУЮ у Тернопільській області від 01 вересня 2014 року приєднано до зведеного виконавчого провадження N 36035661. 3. 06 червня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області прийнято постанови про стягнення з боржника виконавчого збору й витрат на проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні N 44430779, а також повернуто стягувачу виконавчий документ (наказ Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року) й виведено зазначені постанови в окремі провадження. 4. У подальшому 21 червня 2017 року Дочірнє підприємство звернулося до Господарського суду Тернопільської області зі скаргою на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, у якій (з урахуванням уточнень) просило скасувати постанови про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 5. Скаргу мотивовано тим, що жодних заходів з примусового виконання зазначеного судового наказу та фактичного стягнення заборгованості УДВС ГТУЮ у Тернопільській області здійснено не було, тому відсутні й підстави для стягнення ним зі скаржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 6. Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 28 липня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року, скаргу Дочірнього підприємства задовольнив. Визнав недійсними постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 06 червня 2017 року у виконавчому провадженні N 44430779 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Тернопільської області від 18 березня 2014 року у цій справі. 7. Обґрунтовуючи своє рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що оскільки державний виконавець не здійснив фактичного стягнення заборгованості з боржника відповідно до зазначеного наказу, а в оскаржуваній постанові про стягнення з Дочірнього підприємства витрат на проведення виконавчих дій не конкретизовано види та суми витрат, які належать до витрат виконавчого провадження, то з огляду на невідповідність цих постанов УДВС ГТУЮ у Тернопільській області вимогам чинного законодавства, вони підлягають визнанню недійсними. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. 24 жовтня 2017 року УДВС ГТУЮ у Тернопільській області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просило скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року й ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Дочірнього підприємства. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 9. Касаційну скаргу мотивовано тим, що виконавчі дії були проведені відповідно до вимог чинного законодавства, яким регулюється порядок здійснення виконавчого провадження, тому вимоги скаржника не підлягали задоволенню. 10. Також за твердженням особи, яка подала касаційну скаргу, спори у справах щодо оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, винесених державним виконавцем, є публічно-правовими та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Узагальнений виклад позицій учасників справи, наведених у запереченнях на касаційну скаргу 11. 29 березня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив (заперечення) Дочірнього підприємства на касаційну скаргу, в якому відповідач зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, оскільки відповідно до приписів Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження є саме наявність фактичного стягнення державним виконавцем з боржника на користь стягувача вказаних у виконавчому документі сум. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції 12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 березня 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДВС ГТУЮ у Тернопільській області, а ухвалою від 03 квітня 2018 року передав справу разом зі згаданою касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на те, що підставою оскарження рішень судів попередніх інстанцій є порушення ними правил предметної юрисдикції. 13. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 квітня 2018 року справу прийняла та призначила її до розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій 14. Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданої Дочірнім підприємством скарги на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області, Велика Палата Верховного Суду керується таким. 15. Відповідно до частини першої статті 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". 16. При цьому гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. 17. Згідно із частиною першою статті 1212 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) скарга на рішення, дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби, приватних виконавців щодо виконання судових рішень господарських судів може бути подана стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів, крім рішень виконавця про відкладення проведення виконавчих дій, які можуть бути оскаржені протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод і законних інтересів. 18. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції. 19. Господарський процесуальний кодекс України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також установлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно). 20. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду. 21. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження", згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. 22. Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 23. З наведених норм права вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. 24. Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, розглянувши по суті скаргу Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, як суд, який видав виконавчий документ на виконання ухваленого ним судового рішення, не звернув уваги на те, що такий спір не підлягає розгляду в межах цієї справи за правилами господарського судочинства, тому припустився порушення відповідних норм процесуального права. 25. Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що доводи касаційної скарги УДВС ГТУЮ у Тернопільській області щодо підвідомчості адміністративному суду цього спору стосовно оскарження постанов про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є обґрунтованими, тому відповідна скарга Дочірнього підприємства не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. 26. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства. 27. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття провадження в цій справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. 29. Відповідно до частини першої статті 313 Господарського процесуального кодексу України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. 30. Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України). 31. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що касаційна скарга УДВС ГТУЮ у Тернопільській області підлягає частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення - скасуванню, а провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства на дії УДВС ГТУЮ у Тернопільській області - закриттю. Щодо судових витрат 32. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Висновок щодо застосування норм права 33. Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. 34. Ураховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Керуючись статтями 300-302, 308, 313-317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області задовольнити частково. 2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25 вересня 2017 року та ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 28 липня 2017 року скасувати. 3. Провадження у справі за скаргою Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на дії відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач В.Ю. Уркевич Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Л.М. Лобойко
  19. ПОСТАНОВА Іменем України 21 березня 2018 року м. Київ Справа N К/9901/12678/18 Провадження N 11-124апп18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Саприкіної І.В., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року (у складі колегії суддів Гончар Л.Я., Конюшка К.В., Черпіцької Л.Т.) у справі за її позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ЛукашевичЛюдмили Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИЛА: У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Л.А., в якому просила визнати право на приватизацію та зобов'язати відповідача прийняти рішення на підставі делегованих повноважень, виконати та вчинити дії щодо приватизації житлового приміщення - кімнати N АДРЕСА_2 відповідно до рішення Конституційного Суду України, яке є обов'язковим для виконання і оскарженню не підлягає. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково: зобов'язано заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації прийняти рішення щодо приватизації житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 серпня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року і закрито провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року. Закриваючи провадження у справі та скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що заявлені позивачем вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки право на приватизацію житлового приміщення у гуртожитку є одним із житлових прав громадян, яке виникає із житлових правовідносин, для яких законом встановлено окремий порядок розгляду спорів. Не погоджуючись із таким рішенням, у жовтні 2016 року позивачка подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, і просила її скасувати, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року - залишити в силі. На обґрунтування своєї заяви ОСОБА_3 посилалася на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст. 17 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, тобто порушення судом касаційної інстанції встановленої законом юрисдикції щодо розгляду справ у спорах цієї категорії. Як на приклад неоднакового застосування норм процесуального права заявниця посилалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 25 вересня 2012 року у справі N 2а-4564/11/1227, в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що вимоги до Управління житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міської ради як до суб'єкта владних повноважень та оскарження його дій стосовно проведення процедури приватизації кімнати у гуртожитку слід розглядати за правилами КАС України. Тому ОСОБА_3 вважає, що вказана справа належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки предметом розгляду є рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта владних повноважень. Верховний Суд України ухвалою від 17 листопада 2016 року відкрив провадження у цій справі. 12 січня 2018 року за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України N 20/0/19-18 цю заяву передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі підп. 1, 7 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII). Пунктами 1, 2 ч. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону N 2147-VIII встановлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. Якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховного Суду України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08 лютого 2018 року передав цю справу до Великої Палати Верховного Суду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, та ч. 6 ст. 346 КАС України в редакції Закону N 2147-VIII, оскільки учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції. Дослідивши наведені у заяві доводи про оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи і заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. Як убачається із матеріалів справита встановлено судами, 13 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до Центру надання адміністративних послуг Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації про видачу свідоцтва про право власності на житло - кімнату N 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2. Листом від 1 березня 2015 року N 30-966/1 відповідач відмовив у задоволенні її заяви у зв'язку з тим, що відповідно до довідки, наданої Комунальним підприємством "Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації" від 03 березня 2015 року N 121о, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, виданого 13 січня 2015 року, індексний номер витягу 32179676, ОСОБА_3 є співвласницею квартири АДРЕСА_1. З огляду на наведене приватизація кімнати N 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 не може бути проведена у порядку та на підставах, встановлених положеннями Закону України від 04 вересня 2008 року N 500-VI "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків". Не погодившись із вказаним рішенням, позивачка звернулася до суду із відповідним адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів. Дослідивши наведені у заяві доводи, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про таке. Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів та референдуму. Водночас за приписами п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Суд установив, що ОСОБА_3 просить суд зобов'язати заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Л.А. передати житло у власність та винести рішення про приватизацію на її ім'я кімнати N 231 у гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_2. Конституційний Суд України в Рішенні від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні - це акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Органи місцевого самоврядування можуть бути як суб'єктами приватних правовідносин, так і суб'єктами публічних правовідносин. Причому статус державних чи місцевих органів влади визначається виключно нормами публічного права, незалежно від того, які права - цивільні чи публічні вони мають намір реалізувати. Суд зазначає, що у даній справі спір пов'язаний з реалізацією житлових прав громадян, зокрема прав на користуванням жилим приміщенням, його приватизацію, тобто із цивільним правом. Відповідач у таких відносинах владних управлінських функцій щодо позивачів не здійснює, а є особою, яка представляє власника майна житлового фонду. Права, за захистом яких звернулась до суду позивачка, виникають із житлових правовідносин. Спір про захист права конкретної фізичної особи на житло є не публічним, а приватно-правовим. Держава, юридичні особи публічного права, можуть бути учасниками цивільних відносин, а розгляд такого спору між ними проводиться за правилами цивільного судочинства. У цьому випадку той факт, що відповідач є заступником начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, не змінює правову природу спірних відносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2008 року у справі N 21-1540во06, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цієї позиції. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов'язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб'єкта владних повноважень як відповідача. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа N 6-2139цс15) та 02 березня 2016 року (справа N 6-14цс16). Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків. Враховуючи вказані обставинами та практику Верховного Суду України (постанова від 23 лютого 2016 року у справі N 21-6551а15), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір, який розглядається, не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому його не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства. Крім того, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції. Відповідно до ч. 1 ст. 244 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно. З огляду на зазначене вище Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для задоволення заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року, оскільки під час постановлення оскаржуваної ухвали суд касаційної інстанції правильно застосував норми права. Ураховуючи викладене та керуючись підп. 1, 2 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону N 2147-VIII), ст. 235, 236, 237, 244 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: У задоволені заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 вересня 2016 року у справі за її позовом до заступника начальника Управління житлово-комунального господарства Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації Лукашевич Людмили Анатоліївни про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І.В. Саприкіна Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С. Ткачук О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська Лобойко Л.М.
  20. Постанова Іменем України 8 травня 2018 року м. Київ Справа N 521/18287/15-ц Провадження N 14-90 цс 18 ВеликаПалата Верховного Суду у складі: судді-доповідача - Гудими Д.А., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Данішевської В.І., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. розглянуласправу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Держави Україна, Київського районного суду м. Одеси, за участю третьої особи без самостійних вимог - Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі також - ІМТП), про відновлення права на судовий захист шляхом зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Варикаші О.Д., Ступакова О.А., Бабія А.П. Учасники справи: позивач: ОСОБА_3, відповідачі: Держава Україна, Київський районний суд м. Одеси, третя особа без самостійних вимог: Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт". ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. З урахуванням уточнених позовних вимог просив суд: 1.1. Зобов'язати Київський районний суд м. Одеси відновити незаконно вилучені з матеріалів справи N 390/07 документи (ухвалу судді Сватаненка В.І. від 26 листопада 2003 року про прийняття позову до провадження, лист профспілкового комітету ІМТП від 17 жовтня 1988 року з висновком щодо позову від 21 травня 1988 року, постанову Президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року, ухвалу судді Реви С.В. від 14 грудня 2006 року про відкриття провадження у справі N 2-4804/04); 1.2. Виключити з матеріалів справи N 2-4804/04 (N 2-390/07) підроблену ухвалу (аркуш справи 178 том 2); 1.3. Розділити справи N 2-3837/04 (N 2-2298/06) та N 2-4804/04 (N 2-390/07); 1.4. Постановити рішення у справі N 2-2298/06; 1.5. Зареєструвати та розподілити через автоматизовану систему документообігу суду (далі - АСДС) позов до ІМТП (вх. N 520/842/14-ц) від 27 січня 2014 року й уточнену заяву (вх. N 33306) від 2 вересня 2014 року; 1.6. Присвоїти новий порядковий номер справі N 520/842/14-ц; 1.7. Постановити ухвалу про прийняття до провадження або про мотивовану відмову за кожною вимогою, що міститься у вказаній позовній заяві та уточненні до неї, зареєстрованому за вх. N 33306 від 2 вересня 2014 року; 1.8. Відновити у справі N 520/842/14-ц незаконно вилучений аркуш позовної заяви та додані письмові докази на шістдесяти дев'яти аркушах; 1.9. Розглянути заяву від 28 квітня 2014 року про витребування письмових доказів у справі; 1.10. Зареєструвати та розподілити через АСДС у порядку, передбаченому частинами другою, третьою статті 3 і статтею 111 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України: заяву позивача "Про поновлення права на працю та судовий захист, гарантованих статями 43, 55 Конституції України та статями 8, 23 "Загальної декларації прав людини" (ООН 1948 р.)" (далі також - заява про поновлення права на працю та судовий захист), одержану Київським районним судом м. Одеси 30 липня 2012 року (вх. N 29149); заяву про відновлення судового провадження від 23 січня 2009 року (вх. N 1755) та прийняти її до провадження та заяву від 10 вересня 2012 року (вх. N 34157); 1.11. Зареєструвати та розподілити через АСДС і прийняти до провадження позов до Держави України від 5 травня 2015 року; 1.12. Визнати таким, що набрало законної сили, рішення Київського районного суду м. Одеси у справі N 2-4804/04 (N 390/07) від 15 березня 2007 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 2. 3 лютого 2016 року Малиновський районний суд м. Одеси ухвалив рішення, яким позовні вимоги частково задовольнив: зобов'язав Київський районний суд м. Одеси зареєструвати в АСДС заяву про поновлення права на працю та судовий захист. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. 3. Суд вважав, що вимоги позивача у частині зобов'язання Київського районного суду м. Одеси зареєструвати в АСДС вказану заяву є обґрунтованими. 4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до статті 111 ЦПК України (у редакції, чинній на момент подання заяви позивачем) позовні заяви, скарги, подання й інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду та можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в АСДС відповідного суду у день надходження документів. Визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється АСДС під час реєстрації документів за принципом вірогідності. 5. З копії заяви про поновлення права на працю та судовий захист суд першої інстанції встановив, що вона містить вимоги, які можуть бути предметом судового розгляду. Проте вказана заява в АСДС не реєструвалась, а була розглянута у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян". Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 6. 28 березня 2016 року Апеляційний суд Одеської області ухвалою скасував рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2016 року, а провадження у справі закрив. 7. Ухвалу апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги публічно-правовий характер спору між сторонами, який відповідно до статей 2, 3, 17 і 18 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України у редакції, що була чинною на момент постановлення вказаної ухвали, належить до юрисдикції адміністративних судів. Відтак, справа не може розглядатися за правилами цивільного судочинства. Короткий зміст вимог касаційної скарги 8. У квітні 2016 року позивач подав касаційну скаргудо Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. 9. У касаційній скарзі просить: 9.1. Скасувати ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року в частині закриття провадження у справіі в частині "відміни такого, що набрало законної сили, рішення про зобов'язання Київського районного суду м. Одеси зареєструвати в АСДС заяву ОСОБА_3 "Про поновлення права на працю та судовий захист, гарантованих статями 43, 55 Конституції України та статями 8, 23 Загальної декларації прав людини", одержану Київським районним судом 30 липня 2012 року, зареєстровану за вхідним N 29149". 9.2. Вирішити питання про підсудність позову до Держави Україна від 5 травня 2015 року, поданого на підставі статті 1176 Цивільного кодексу України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду". 9.3. Постановити ухвалу, якою зобов'язати Київський районний суд м. Одеси: 9.3.1. Відповідно до постанови Президії Одеського обласного суду від 6 квітня 1989 року й ухвали Апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2006 року та його рішення від 2 червня 2006 року прийняти до нового розгляду позови до ІМТП від 21 травня 1988 року, від 26 вересня 1988 року і від 2 березня 1989 року про звільнення з ІМТП з підстав, передбачених Кодексом законів про працю Української РСР, про стягнення заробітної плати та плати за час вимушеного прогулу, провадження за якими було втрачене у результаті фальсифікації справ N 2-3837/04 (2-2298/06) і N 2-4804/06 (2-390/07); 9.3.2. На виконання ухвали Апеляційного суду Одеської області від 8 червня 2015 року у справі N 22-ц/785/2298/15: 9.3.3. зареєструвати та розподілити через АСДС позов до ІМТП (вх. N 520/842/14-ц від 27 січня 2014 року); 9.3.4. відновити незаконно вилучені зі справи N 520/842/14-ц аркуш позовної заяви з датою і підписами позивачів та приєднані до позову письмові докази на 69 аркушах; 9.3.5. відповідно до частини п'ятої статті 122 ЦПК України постановити ухвалу про прийняття до провадження або мотивовану відмову за кожною позовною вимогою, викладеною у вказаній позовній заяві від 27 січня 2014 року і в доповненні до неї, зареєстрованій за вх. N 33069 від 2 вересня 2014 року; 9.3.6. На виконання ухвал Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2014 року у справах N 22-ц/785/8328/14 і N 22-ц/785/7696/14 зареєструвати та розподілити через АСДС заяви, прийняті канцелярією Київського районного суду м. Одеси за вх. N 1755 від 23 січня 2009 року і за вх. N 34157 від 10 вересня 2012 року, про відновлення документів, незаконно вилучених зі справи N 2-2298/06 і N 2-4804/04 (2-390/07), а саме: листа профспілкового комітету ІМТП від 17 жовтня 1988 року з висновком щодо позову від 21 травня 1988 року; постанови Президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року; ухвали судді Сватаненко В.І. від 26 листопада 2003 року про прийняття до провадження позовів до ІМТП від 26 вересня 1988 року і від 2 березня 1989 року; ухвали судді Реви С.В. від 14 грудня 2006 року про відкриття провадження у справі N 2-4804/04; 9.3.7. Виключити з матеріалів справи N 2-4804/04 (2-390/07) підроблену ухвалу на аркуші справи 178 тому 2; 9.3.8. Розділити справи N 2-3837/04 (2-2298/06) та N 2-4804/04 (2-390/07), незаконно об'єднані за наявності ухвали від 17 серпня 2006 року, яка забороняє таке об'єднання; 9.3.9. Постановити рішення у справі N 2-2298/06, "відкритій" на підставі ухвали Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2006 року. 9.4. Постановити окрему ухвалу щодо Вищої ради юстиції, правонаступником якої є Вища рада правосуддя, про систематичне порушення головою Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_7 і керівником апарату цього суду ОСОБА_8 статті 111 ГПК України, частини другої статті 8 та частини третьої статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції 10. 28 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 11. Вказану ухвалу суд обґрунтував тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 рокуз підстав порушення цим судом правил юрисдикціїщодо розгляду заявлених позовних вимог. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 12. Позивач мотивував касаційну скаргу, зокрема, тим, що Малиновський районний суд м. Одеси 21 червня 2006 року ухвалою відмовив у відкритті провадження у справі N 22ц-1843/08 за позовом ОСОБА_3 до Київського районного суду м. Одеси, Іллічівського міського суду Одеської області про відшкодування моральної та матеріальної шкоди. Суд першої інстанції вважав, що така справа не може розглядатися за правилами цивільного судочинства. Натомість, Апеляційний суд Одеської області встановив, що між сторонами виник цивільно-правовий спір на підставі Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органами дізнання та досудового слідства, прокуратури і суду". Суд апеляційної інстанції 9 квітня 2008 року ухвалою скасував ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 21 червня 2006 року, а справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. 13. Крім того, позивач звертає увагу, що Київський районний суд м. Одеси 1 серпня 2014 року ухвалою відмовив у відкритті провадження у справі N 520/9497/14-ц за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна з тих підстав, що справа не може розглядатися за правилами цивільного судочинства. 31 жовтня 2014 року Апеляційний суд Одеської області ухвалою скасував ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 1 серпня 2014 року, а справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження. 14. Вказані обставини, на думку позивача, залишились поза увагою Апеляційного суду Одеської області під час перегляду рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2016 року у справі N 521/18287/15-ц. (2) Позиції інших учасників справи 15. Відповідачі та третя особа без самостійних вимог відзиви на касаційну скаргу не надали. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій 16. Суд першої інстанції вважав, що заява про поновлення права на працю та судовий захист містить вимоги, які можуть бути предметом судового розгляду. Проте суд встановив, що в АСДС Київського районного суду м. Одеси вона не реєструвалась, а була розглянута відповідно до Закону України "Про звернення громадян". 17. Апеляційний суд, закриваючи провадження у справі, вважав, що має місце спір фізичної особи із суб'єктом владних повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України), а предметом судового розгляду є дії та бездіяльність Київського районного суду м. Одеси при здійсненні ним владних управлінських функцій. 18. Апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції розглянув справу стосовно захисту порушених прав позивача, які виникають не з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а з відносин стосовно здійснення суб'єктом владних повноважень функцій, зокрема, щодо реєстрації, розподілу та руху заяв позивача, з якими він звернуся до суду, а також вчинення цим суб'єктом інших дій. З огляду на це суд апеляційної інстанції зазначив, що вказана справа може бути розглянута не за правилами цивільного, а за правилами адміністративного судочинства. 19. Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки суду апеляційної інстанції недостатньо обґрунтованими. 20. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають за правилами цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). 21. Згідно з частиною другою статті 111 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) позовні заяви, скарги, подання та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, у порядку їх надходження підлягають обов'язковій реєстрації в автоматизованій системі документообігу суду, що здійснюється працівниками апарату відповідного суду в день надходження документів. До автоматизованої системи документообігу суду в обов'язковому порядку вносяться: дата надходження документів, інформація про предмет спору та сторони у справі, прізвище працівника апарату суду, який здійснив реєстрацію, інформація про рух судових документів, дані про суддю, який розглядав справу, та інші дані, передбачені Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України. 22. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). 23. Право особи вимагати реєстрації позовної заяви в АСДС є невід'ємною складовою права на доступ до суду, і спір між сторонами виник з приводу його реалізації. 24. Відповідно до пункту 2.8.1 Положення про АСДС, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року N 30 (у редакції, чинній на час подання заяви про поновлення права на працю та судовий захист) вхідна кореспонденція, зокрема процесуальні документи, приймається й опрацьовується користувачами АСДС, яким надано доступ до системи відповідно до їх функціональних обов'язків, і реєструється в АСДС у день її надходження. 25. Згідно з частиною другою статті 4 КАС України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. 26. За змістом пункту 1 частини першої статті 3 цього кодексу у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який на основі законодавства здійснює владні управлінські функції, зокрема на виконання делегованих повноважень. 27. Спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед учасників справи суб'єкта владних повноважень, але й здійснення ним у відповідних відносинах владних управлінських функцій. Останні необхідно розуміти як напрямки діяльності суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи Законами України завдань і обов'язків. 28. Велика Палата Верховного Суду вважає, що обов'язок працівників апарату відповідного суду зареєструвати та розподілити подану позовну заяву в АСДС належить до владних управлінських функцій суду, адже цей обов'язок спрямований на виконання повноважень, закріплених процесуальним законом і Положенням про АСДС, чинним на час подання позивачем заяви про поновлення права на працю та судовий захист. 29. Відповідно до частини четвертої статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється АСДС під час реєстрації відповідних документів, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Тобто, допоки позовна заява не зареєстрована та не розподілена в АСДС, особа позбавлена можливості реалізувати її право на судовий захист. 30. З огляду на вказане між позивачем і Київським районним судом м. Одеси в частині реєстрації (розподілу) в АСДС заяви про поновлення права на працю та судовий захиствиникли не цивільні, а публічно-правові правовідносини, пов'язані з виконанням судом повноважень, закріплених у статті 111 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) та у Положенні про АСДС, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року N 30 (у редакції, чинній на час подання вказаної заяви). 31. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає вірним висновок Апеляційного суду Одеської області про те, що вимога позивача зобов'язати Київський районний суд м. Одеси зареєструвати в АСДС його заяву про поновлення права на працю та судовий захист має розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства. 32. Щодо інших заявлених позивачем вимог Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків. 33. Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України (в редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій)правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. 34. Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом. 35. Розгляд судом позовних вимог про зобов'язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов'язане з розглядом іншої судової справи, провадження в якій відкрито, Закони України не передбачають. 36. Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. 37. Згідно з пунктом 57 Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. 38. Відповідно до пункту 55 Висновку N 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. 39. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. 40. Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу. 41. Тобто, якщо позивач вважав, що суд допустив порушення норм права під час розгляду його справ, він мав можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі. 42. Вимоги позивача: - на виконання ухвал Апеляційного суду Одеської області від 19 грудня 2014 року у справах N 22-ц/785/8328/14 і N 22-ц/785/7696/14 зареєструвати та розподілити через АСДС заяви, прийняті канцелярією Київського районного суду м. Одеси за вх. N 1755 від 23 січня 2009 року і за вх. N 34157 від 10 вересня 2012 року, про відновлення документів, незаконно вилучених зі справи N 2-2298/06 і N 2-4804/04 (2-390/07), а саме: листа профспілкового комітету ІМТП від 17 жовтня 1988 року з висновком щодо позову від 21 травня 1988 року; постанови Президії Одеського обласного суду від 26 квітня 1989 року; ухвали судді Сватаненко В.І. від 26 листопада 2003 року про прийняття до провадження позовів до ІМТП від 26 вересня 1988 року і від 2 березня 1989 року; ухвали судді Реви С.В. від 14 грудня 2006 року про відкриття провадження у справі N 2-4804/04; - виключити з матеріалів справи N 2-4804/04 (2-390/07) підроблену ухвалу на аркуші справи 178 тому 2; - розділити справи N 2-3837/04 (2-2298/06) та N 2-4804/04 (2-390/07); - постановити рішення у справі N 2-2298/06 стосуються вчинення судом певних процесуальних дій і ухвалення судових рішень у різних справах, провадження в яких вже було відкрите. Розгляд таких вимог іншим судом, ніж той, який розглядав відповідні справи, буде втручанням у здійснення правосуддя та посяганням на процесуальну незалежність суду. 43. Виконання судових рішень є окремою стадією судового провадження. Порядок вчинення виконавчих дій врегульований, зокрема, Законом України "Про виконавче провадження". Деякі процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, врегульовані розділом VI, а судовий контроль за виконанням судових рішень - розділом VII ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій. 44. Згідно з частиною першою статті 383 ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. 45. Аналогічний припис передбачений у частині першій статті 447 чинного ЦПК України. 46. Тобто, суди не вправі розглядати позовні вимоги, що мають на меті зобов'язати інший суд вчинити певні процесуальні дії на виконання судового рішення. 47. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частини друга статті 2 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій). 48. Поняття "справа, яку не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства", відображене у частині першій статті 157 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, слід тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як справ, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих справ, які не підлягають судовому розгляду. 49. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заяви N 17160/06 та N 35548/06, § 33). 50. Позивач на час розгляду його справ судами був наділений правом подавати відповідні заяви та клопотання у порядку, встановленому процесуальним законом. Процесуальні порушення, що їх допустили суди, могли бути оскаржені позивачем також в апеляційному та касаційному порядку. Натомість, можливість звернення з окремим позовом про зобов'язання суду вчинити певні процесуальні дії у конкретній справі процесуальний закон не передбачав і не передбачає. 51. Відсутність правової регламентації права на оскарження вчинених під час розгляду конкретної справи дій, рішень чи бездіяльності суду не за правилами апеляційного та касаційного оскарження є легітимним обмеженням у судовому процесі, покликаним забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи за наявності у чинному законодавстві конкретних способів захисту їх прав та інтересів. 52. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про наявність підстав для закриття провадження у частині вказаних вимог позивача, які не можуть бути розглянуті в окремому судовому провадженні. 53. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, що сформульовані у постановах від 3 квітня 2018 року у справі N 820/5586/16, від 13 березня 2018 року у справі N 800/554/17, від 22 березня 2018 року у справі N П/9901/135/18, від 24 квітня 2018 року у справі N 800/404/17. 54. Щодо заявленої у касаційній скарзі вимоги вирішити питання про підсудність позову до Держави Україна від 5 травня 2015 року, поданого з підстав, передбачених статтею 1176 Цивільного кодексу України і Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", Велика Палата Верховного Суду України дійшла висновку, що ця вимога не була предметом розгляду у суді першої інстанції. Позивач з такою вимогою до цього суду не звертався. У заявах від 30 грудня 2015 року та від 1 лютого 2016 року позивач просив зареєструвати та розподілити через АСДС і прийняти до провадження позов до Держави Україна від 5 травня 2015 року, однак не просив вирішити питання про його підсудність. 55. Також не була предметом самостійного судового розгляду у суді першої інстанції вимога зобов'язати Київський районний суд м. Одеси відповідно до постанови Президії Одеського обласного суду від 6 квітня 1989 року й ухвали Апеляційного суду Одеської області від 18 січня 2006 року та його рішення від 2 червня 2006 року прийняти до нового розгляду позови до ІМТП від 21 травня 1988 року, від 26 вересня 1988 року і від 2 березня 1989 року про звільнення з ІМТП з підстав, передбачених Кодексом законів про працю Української РСР, про стягнення заробітної плати та плати за час вимушеного прогулу, провадження за якими було втрачене у результаті фальсифікації справ N 2-3837/04 (2-2298/06) і N 2-4804/06 (2-390/07). Таку вимогу позивач заявляв у позовній заяві від 27 січня 2014 року в іншій судовій справі, тоді як у цій справі просив зобов'язати Київський районний суд м. Одеси зареєструвати та розподілити через АСДС позовну заяву від 27 січня 2014 року та постановити ухвалу про прийняття до провадження або про мотивовану відмову за кожною вимогою, що у ній міститься. 56. У касаційній скарзі позивач також просить на виконання ухвали Апеляційного суду Одеської області від 8 червня 2015 року у справі N 22-ц/785/2298/15: зареєструвати та розподілити через АСДС позов до ІМТП (вх. N 520/842/14-ц від 27 січня 2014 року); відновити незаконно вилучені зі справи N 520/842/14-ц аркуш позовної заяви з датою і підписами позивачів та приєднані до позову письмові докази на 69 аркушах; відповідно до частини п'ятої статті 122 ЦПК України постановити ухвалу про прийняття до провадження або мотивовану відмову за кожною позовною вимогою, викладеною у вказаній позовній заяві від 27 січня 2014 року і в доповненні до неї, зареєстрованій за вх. N 33069 від 2 вересня 2014 року. 57. Вказана позовна вимога під час звернення з позовом до суду була сформульована позивачем інакше, тоді як у касаційній скарзі він доповнив її словами "на виконання ухвали Апеляційного суду Одеської області від 8 червня 2015 року у справі N 22-ц/785/2298/15". 58. Така зміна формулювання позовної вимоги може свідчити про зміну предмета позову у тій частині, що за своєю суттю є новою позовною вимогою, тоді як згідно з частиною другою статті 400 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.А крім того, як встановлено у пунктах 42-46 цієї постанови, зазначена вимога позивача про зобов'язання суду до вчинення дій на виконання судового рішення в іншій справі не може бути предметом судового розгляду. 59. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 60. Оскільки вимоги позивача, вказані у пунктах 54-56 цієї постанови, не заявлялися у суді першої інстанції, відсутні правові підстави для їх розгляду у касаційному порядку. 61. Згідно з рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2016 року й ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року позивач також просив суд першої інстанції про таке: - присвоїти новий порядковий номер справі N 520/842/14-ц; - розглянути заяву від 28 квітня 2014 року про витребування письмових доказів у справі; - зареєструвати та розподілити через АСДС і прийняти до провадження позов до Держави Україна від 5 травня 2015 року; - визнати таким, що набрало законної сили рішення Київського районного суду м. Одеси у справі N 2-4804/04 (N 390/07) від 15 березня 2007 року. 62. Оскільки позивач не просить суд касаційної інстанції переглянути ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року та рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 3 лютого 2016 року щодо цієї частини позовних вимог, відсутні правові підстави для її перегляду Великою Палатою Верховного Суду. (2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги (2.1) Щодо суті касаційної скарги 63. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. 64. Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 65. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 66. Згідно з частиною четвертою статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 67. З огляду на надану оцінку аргументів позивача та висновків судів першої й апеляційної інстанцій касаційна скарга є частково обґрунтованою. 68. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимоги особи зобов'язати зареєструвати та розподілити в АСДС позов мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства, оскаржена ухвала Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року в частині зобов'язання Київського районного суду м. Одеси зареєструвати в АСДС заяву про поновлення права на працю та судовий захист залишається без змін. 69. В іншій частині ухвала від 28 березня 2016 року підлягає зміні. Суд апеляційної інстанції, хоча й вірно закрив провадження у справі за іншими позовними вимогами, звернувши увагу на те, що вони не повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства, втім, дійшов хибного висновку про те, що за цими вимогами між сторонами є адміністративний спір, тоді як вони не можуть бути предметом розгляду в окремих справах. (2.2) Щодо заявленого позивачем клопотання про постановлення окремої ухвали 70. Згідно з частиною першою статті 420 ЦПК України суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього кодексу, може постановити окрему ухвалу. 71. Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. 72. Постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства. 73. Втім, Велика Палата Верховного Суду цей спір по суті не вирішувала. А тому у задоволенні вказаного клопотання позивача слід відмовити. (3) Висновки про правильне застосування норм права 74. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. 75. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 76. За змістом статті 28 КАС України у вказаній редакції за правилами адміністративної юрисдикції можуть розглядатися спори, в яких стороною є суд або суддя. 77. Спір за позовом фізичної особи, яка звернулася до суду, але він не виконав обов'язку щодо реєстрації та розподілу через автоматизовану систему документообігу позовної заяви, необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства. 78. Можливість розгляду судом позовних вимог про зобов'язання іншого суду вчинити певні процесуальні дії та (або) ухвалити рішення, пов'язане з розглядом іншої судової справи, провадження в якій відкрито, Закони України не передбачають. 79. Оскарження судових рішень, діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. 80. Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються. З огляду на наведене, керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, статтями 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: 1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. 2. Залишити без змін ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року про закриття провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 про зобов'язання Київського районного суду м. Одеси зареєструвати в автоматизованій системі документообігу суду заяву ОСОБА_3 "Про поновлення права на працю та судовий захист, гарантованих статями 43, 55 Конституції України та статями 8, 23 "Загальної декларації прав людини" (ООН, 1948 р.)", одержану Київським районним судом м. Одеси 30 липня 2012 року та зареєстровану за вхідним номером 29149. 3. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2016 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновки щодо наявності правових підстав для розгляду решти позовних вимог за правилами адміністративного судочинства. 4. У задоволенні клопотання ОСОБА_3 про постановлення окремої ухвали щодо Вищої ради юстиції, правонаступником якої є Вища рада правосуддя, про систематичне порушення головою Київського районного суду м. Одеси ОСОБА_7 і керівником апарату цього суду ОСОБА_8 статті 111 Господарського процесуального кодексу України, частини другої статті 8 і частини третьої статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" відмовити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2018 року м. Київ Справа N 320/8269/15-ц Провадження N 14-83цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: головуючого судді Князєва В.С., судді-доповідача Ситнік О.М., суддів: суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г. учасники справи: позивач - ОСОБА_3, відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті"), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк Андрій Миколайович, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року у складі колегії суддів Маловічко С.В., Кочеткової І.В., Кримської О.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ "Порше Мобіліті", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А.М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Порше Мобіліті", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хижняка А.М., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позивач указував на те, що 07 липня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хижняк А.М. вчинив виконавчий напис про звернення стягнення на належний йому транспортний засіб, переданий ним у заставу відповідачу для задоволення за рахунок коштів, отриманих від його реалізації, вимог у розмірі 237 976,94 грн за кредитним договором від 24 квітня 2013 року. При цьому ОСОБА_3 зазначив, що заборгованість, вказана у згаданому виконавчому написі на момент його вчинення, була спірною, оскільки обчислена у гривневому еквіваленті за курсом долара США, без урахування тих фактів, що кредит він отримував у національній валюті та, що Національний банк України не видавав ТОВ "Порше Мобіліті" генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій та індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти, у зв'язку із чим позивач також оскаржив у судовому порядку й укладений 24 квітня 2013 року з ТОВ "Порше Мобіліті" кредитний договір. При цьому, ОСОБА_3 зауважив, що не отримував вимоги від ТОВ "Порше Мобіліті" про дострокове погашення усієї суми заборгованості за кредитним договором, зазначеної у спірному виконавчому написі, крім того відповідач як обтяжувач не зареєстрував у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Реєстр) відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис N 947, вчинений 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А.М., про звернення стягнення на транспортний засіб марки "Volkswagen", модель "Polo", номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2, 2013 року випуску, колір синій, реєстраційний номер НОМЕР_1, що передано ним у заставу ТОВ "Порше Мобіліті" для задоволення за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього транспортного засобу, вимог у розмірі 237 976,94 грн за кредитним договором від 24 квітня 2013 року. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Виконавчий напис N 947, виданий 07 липня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняком А.М., про звернення стягнення на згаданий вище транспортний засіб марки "Volkswagen", що на праві власності належить ОСОБА_3 та переданий ним для задоволення вимог ТОВ "Порше Мобіліті" за рахунок коштів, отриманих від реалізації цього транспортного засобу, у розмірі 237 976,94 грн за кредитним договором від 24 квітня 2013 року, визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішення місцевого суду мотивовано тим, що вказана у виконавчому написі сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною, оскільки нарахована ТОВ "Порше Мобіліті", виходячи з курсу гривні до іноземної валюти всупереч умовам кредитного договору, який до того ж оспорюється ОСОБА_3 у суді. Крім того, немає підтвердження отримання позивачем вимоги про дострокову сплату кредитної заборгованості в зазначеному у спірному виконавчому написі розмірі, у тому числі й за рахунок звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як і здійснення реєстрації цих відомостей у Реєстрі, що свідчить про недотримання обтяжувачем позасудового порядку звернення стягнення на предмет застави та суперечить вимогам статей 24, 26, 27 Закону України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (далі - Закон N 1255-IV). Вказані обставини суд першої інстанції вважав достатніми підставами для задоволення позову ОСОБА_3. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2016 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наявне зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення хоча й без підпису позивача, однак свідчить про отримання останнім 09 червня 2015 року вимоги ТОВ "Порше Мобіліті"; відмінність розміру заборгованості за кредитним договором, зазначеної у виконавчому написі, від указаної в повідомленні у бік зменшення з огляду на обумовлений сторонами її розміру цілому та щомісячні обов'язкові платежі зокрема, в еквіваленті іноземної валюти - долара США до національної валюти - гривні, полягає у зміні офіційного валютного курсу, а збільшення її розміру відбулося у зв'язку з нарахуванням штрафу за недотримання ОСОБА_3 умов цього договору, що не вказує на його спірність; до заяви ТОВ "Порше Мобіліті" надало нотаріусу всі необхідні для вчинення виконавчого напису документи. Крім того, апеляційний суд вважав, що пред'явлення ОСОБА_3 до суду позову про визнання кредитного договору недійсним уже після вчинення спірного виконавчого напису на його законність не впливає та правового значення при вирішенні питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню, не має. В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що ТОВ "Порше Мобіліті" як фінансова установа має право вимагати від позивача сплату суми заборгованості за кредитним договором у гривнях з урахуванням зміни валютного курсу, що не потребує наявності у відповідача генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, а період виникнення заборгованості не перевищує трьох років. Таким чином, суд апеляційної інстанції визнав наведені в апеляційній скарзі ТОВ "Порше Мобіліті" доводи обґрунтованими, у зв'язку із чим зробив висновок про відсутність порушень вимог законодавства під час вчинення нотаріусом спірного виконавчого напису. У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року, в якій посилався на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права і просив його скасувати, а рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2016 року залишити в силі. Наведені в касаційній скарзі доводи Касаційну скаргу ОСОБА_3 мотивовано тим, що під час вирішення справи суд апеляційної інстанції не врахував, що зазначена у виконавчому написі нотаріуса сума заборгованості є спірною у зв'язку з обчисленням її відповідачем з урахуванням курсу долара США до гривні, хоча кошти за кредитним договором позивач отримав у національній валюті, а генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій та індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти у ТОВ "Порше Мобіліті" немає; повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання з указаною в ньому сумою загального розміру невиконаної вимоги (237 976,94 грн), що зазначена у спірному виконавчому написі нотаріуса, позивач не отримував і повідомлення про вручення поштового відправлення не підписував, а відомості про реєстрацію такого відправлення у відділенні поштового зв'язку взагалі відсутні; сума заборгованості, зазначена в повідомленні від 19 травня 2015 року, відрізняється від указаної в оспорюваному виконавчому написі. Крім того, у касаційній скарзі заявник зауважив, що ТОВ "Порше Мобіліті" як обтяжувач, незважаючи на вимоги частини третьої статті 24 Закону N 1255-IV свого обов'язку щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не виконало, а також що виконавчий напис від 07 липня 2015 року інформації про строк, за який здійснюється стягнення, не містить. 20 грудня 2016 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою. У лютому 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення ТОВ "Порше Мобіліті" на касаційну скаргу, у яких зазначено, що розрахунок суми заборгованості відповідає умовам укладеного від 24 квітня 2013 року між товариством та ОСОБА_3 кредитного договору, у якому сторони погодили сплату коштів у рахунок погашення заборгованості з урахуванням обмінного курсу валют, що не суперечить вимогам законодавства, а невідповідність суми, зазначеної в повідомленні, сумі, вказаній у виконавчому написі, спричинило коливання курсу валют, що не свідчить про спірність розміру кредитної заборгованості; вимогу про дострокове повернення суми кредиту позивач отримав, однак дій, спрямованих на її виконання, не вчинив. За таких обставин ТОВ "Порше Мобіліті" вважало, що вчинило усі дії, обов'язкові для видачі виконавчого напису, та надало документи, визначені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 (далі - Перелік N 1172); виконавчий документ містить усі необхідні реквізити, а посилання заявника на необхідність зазначення в ньому періоду за який провадиться стягнення кредитної заборгованості, є безпідставним, оскільки товариство як кредитор змінило строк виконання основного зобов'язання шляхом пред'явлення вимоги саме про повне дострокове погашення усієї заборгованості за кредитним договором, включаючи сплату процентів за весь час користування кредитними коштами і штрафні санкції за порушення його умов, а не за певний період, у зв'язку із чим касаційну скаргу ОСОБА_3 просило залишити без задоволення, а рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20 жовтня 2016 року - без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року справу призначено до розгляду. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII), яким ЦПК України викладено в новій редакції. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. З указаної ухвали вбачається, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вважає, що спори про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, містять виключну правову проблему з огляду на наявність неоднакової правозастовчої практики в указаних справах. Зокрема, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду посилається як на приклад: - постанову Вищого господарського суду України від 16 січня 2017 року у справі N 910/29733/15, де зазначено, що Закон N 1255-IV не визначає порушення терміну реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як підставу для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також указано, що позивач у встановленому процесуальному порядку не спростував належними та допустимими доказами тієї обставини, що сума заборгованості перед банком відрізняється від зазначеної у спірному виконавчому написі, з урахуванням суми боргу, визначеної у повідомленні-вимозі банку, та вартості предмета застави за спірним виконавчим написом. - ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року у справі N 461/3895/16, де зроблено висновок про відсутність правових підстав для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскільки боржник не довів порушення своїх прав чи законних інтересів внаслідок відсутності у виконавчому написі вказівки про те, що обтяжувач до початку процедури звернення стягнення зареєстрував у Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. - постанову Вищого господарського суду України від 20 грудня 2016 року у справі N 923/299/16, у якій суд касаційної інстанції погодився з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з огляду на відсутність у матеріалах справи документів, які б свідчили про виконання обтяжувачем вимог частини третьої статті 24 Закону N 1255-IV, у якій визначено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. - ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2017 року у справі N 755/13563/16-ц, де містяться аналогічні висновки про необхідність надання документів, які б свідчили про виконання обтяжувачем вимог частини третьої статті 24 Закону N 1255-IV у якій визначено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. - постанову суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі N 310/9293/15, де суд касаційної інстанції не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про законність виконавчого напису нотаріуса без з'ясування того, чи встановлено безспірність вимог обтяжувача, чи дотримано було ним процедури повідомлення заставодержателя відповідно до вимог Закону України "Про заставу", а також із тих підстав, що розмір заборгованості, який заставодержатель запропонував погасити боржнику, відрізняється від розміру заборгованості, зазначеного в заяві на вчинення виконавчого напису, та виконавчому написі нотаріуса, тобто вказані суми не узгоджувалися з боржником та не були безспірними. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що з наведених прикладів убачається, що суди по-різному застосовують як норми Закону N 1255-IV, так і правові норми щодо способів захисту в контексті визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позиція Великої Палати Верховного Суду Частиною п'ятою статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Вінчіч та інші проти Сербії", заява N 44698/06). Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов'язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід'ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення н