Search the Community

Showing results for tags 'депозит'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 152 results

  1. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 квітня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів:Леванчука А.О.,Мазур Л.М.,Парінової І.К., Писаної Т.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії» про стягнення грошових коштів за договором про відкриття вкладного рахунку, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», подану представником Ліпською О.В., на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, в с т а н о в и л а: У травні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, який у подальшому уточнила і просила зобов'язати публічне акціонерне товариство «Дочірній банк Сбербанку Росії» (далі - АТ «Сбербанк Росії») видати готівкою одноразовою операцією через касу належні їй кошти за договорами № 2620/29/586704 від 6 березня 2014 року, № 2620/29/586706 від 6 березня 2014 року, № 2620/29/598731 від 10 квітня 2014 року про відкриття вкладного рахунку (вклад «Ощадний») в рамках договору щодо банківського обслуговування у валюті вкладу разом з нарахованими відсотками у розмірі 2 801 768,19 доларів США, а саме: 2 799 256,78 доларів США - основна заборгованість та 2 511,41 доларів США - заборгованість за відсотками. Позивач посилався на те, що 23 березня 2010 року між сторонами був укладений договір банківського мультивалютного рахунку № Физ-26205017050043/Р, у подальшому до нього були внесені зміни за договором від 22 жовтня 2012 року б/н, відповідно до якого були укладені інші договори про відкриття вкладних рахунків, які згодом були акумульовані на єдиному рахунку № НОМЕР_1 (договір № 2620/29/598731 про відкриття вкладного рахунку (вклад «Ощадний») в рамках договору щодо банківського обслуговування від 10 квітня 2014 року. Позивач, посилаючись на те, що відповідач повертав кошти частинами і прострочив виконання зобов'язань, просив задовольнити його позовні вимоги. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року, позов ОСОБА_6 задоволено. Зобов'язано АТ «Сбербанк Росії» видати ОСОБА_6 готівкою одноразовою операцією через касу кошти за договором банківського вкладу у розмірі 2 799 256 доларів США, що еквівалентно 36 250 375 грн 30 коп. за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за відсотками по депозитному вкладу у розмірі 2 511,41 доларів США, що еквівалентно 32 522 грн 76 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі АТ «Сбербанк Росії» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга АТ «Сбербанк Росії» підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 березня 2010 року між ОСОБА_6 та АТ «Сбербанк Росії» було укладено договір банківського мультивалютного рахунку № Физ-26205017050043/Р, в рамках вищезазначеного договору між сторонами були укладені наступні договори: договір № 2620/29/586704 від 6 березня 2014 року, на який ОСОБА_6 внесла грошові кошти у сумі 900 000 доларів США; договір № 2620/29/586706 від 6 березня 2014 року, згідно якого вона внесла на депозит кошти у розмірі 163 785, 13 доларів США; договір № 2620/29/598731 від 10 квітня 2014 року, згідно якого вона внесла кошти у розмірі 308 190 доларів США, тобто кошти вносилися позивачем на три різні вкладні рахунки: № НОМЕР_2, № НОМЕР_3 та № НОМЕР_1. У подальшому всі внесені кошти були акумульовані на єдиному рахунку № НОМЕР_1 (договір № 2620/29/598731 від 10 квітня 2014 року). Відповідно до відомості по депозитному договору виданої АТ «Сбербанк Росії», ОСОБА_6 на вищезазначений рахунок було внесено 2 801 866, 78 доларів США. Відповідачем було виплачено позивачу частину основної суми у розмірі 2 610,00 доларів США, тобто залишок на рахунку позивача відповідно до відомості банку складає 2 799 256,78 доларів США. Відповідно до умов договорів були встановлені принципи нарахування відсотків за користування вкладом. У зв'язку з цим позивачу були нараховані відсотки за договором № 2620/29/586704 у розмірі 1 557,28 доларів США, з яких було виплачено - 1 368,30 доларів США, не виплачено - 188,98 доларів США; нараховані відсотки за договором № 2620/29/586706 у розмірі 493,27 доларів США, з яких було виплачено - 412,24 доларів США, не виплачено - 81,03 доларів США; нараховані та невиплачені відсотки за договором № 2620/29/598731 у розмірі 2 241,40 доларів США. Загалом сума невиплачених відсотків складає 2 511, 41 доларів США. Судами також встановлено, що ОСОБА_6 зверталася до відповідача з листами, в яких просила повернути їй внесені за вищевказаними договорами кошти та нараховані відсотки. Проте, відповідач відмовився задовольнити її вимоги посилаючись на те, що на даний момент видача коштів з поточного рахунку в іноземній валюті здійснюється з врахуванням обмежень, встановлених постановою Національного банку України від 28 березня 2014 року № 172. Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Правильно встановивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, суди дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_6 депозиту пов'язана з прийнятим Національним банком України обмежень. Однак така відмова не ґрунтується на зазначених вимогах Закону, а тому суди правильно стягнули зазначену суму боргу. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків судів не спростовують, тому судові рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дочірній банк Сбербанку Росії», подану представником Ліпською О.В., відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 29 січня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.Є. ЧервинськаСудді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур І.К. Парінова Т.О. Писана http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43534003
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення процентів за банківським вкладом за період прострочення повернення вкладу за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 13 березня 2008 року між ним та Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (далі – АППБ «Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого банк прийняв від нього 30 тис. дол. США зі сплатою 25 % річних за користування вкладом та кінцевим терміном повернення 13 березня 2009 року. Після закінчення терміну дії договору, 15 травня 2013 року, позивач звернувся до банку із заявою про отримання вкладу з нарахованими процентами, проте банк кошти ОСОБА_1 не повернув. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 8 січня 2014 року ухвалив стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 грошовий вклад у розмірі 30 тис. дол. США та відсотки за користування вкладом у розмірі 7 тис. 500 дол. США, що в сумі еквівалентно 299 тис. 737 грн 50 коп. Однак зазначене рішення суду банк виконав лише 7 березня 2014 року. Вважаючи, що банк з моменту отримання вимоги про повернення суми вкладу (18 травня 2013 року) до дня, який передував фактичному поверненню коштів позивачу (6 березня 2014 року) користувався сумою грошового вкладу, ОСОБА_1 просив стягнути з банку на свою користь проценти за користування депозитом за вказаний період. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 3 лютого 2015 року позов задовольнив, ухвалив стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовим вкладом за період прострочення повернення банківського вкладу в розмірі 6 тис. дол. США, що на день ухвалення рішення суду за офіційним курсом Національного банку України становило 97 тис. 446 грн. Апеляційний суд Полтавської області рішенням від 26 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 15 липня 2015 року скасувала зазначене рішення апеляційного суду та залишила в силі рішення суду першої інстанції. У заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали касаційного суду й залишення в силі рішення апеляційного суду з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1058, 1061, 1070 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Ні підтвердження зазначеної підстави подання заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення процентів за користування грошовим вкладом, 3 % річних та інфляційних витрат (№ 6-1891цс15). Так, приймаючи постанову від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1891цс15, Верховний Суд України керувався тим, що договір банківського вкладу не містить розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії. Проте суди, задовольнивши позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Натомість у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив з того, що оскільки банк продовжував користуватися грошовим вкладом позивача після закінчення строку дії договору, то відповідно до положень частини першої статті 1060, статті 1061 ЦК України з відповідача підлягають стягненню проценти за користування вкладом за період з дня отримання банком вимоги позивача про видачу вкладу до дня, який передував фактичному поверненню коштів позивачу. При цьому суд дійшов висновку про те, що з банку підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за визначеною у договорі процентною ставкою (25 % річних). Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 1058, статті 1061, частини другої статті 1070 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 13 березня 2008 року між ОСОБА_1 та АППБ «Аваль» укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого банк прийняв від позивача 30 тис. дол. США зі сплатою 25 % річних за користування вкладом та кінцевим терміном повернення – 13 березня 2009 року. Після закінчення терміну дії договору 15 травня 2013 року позивач звернувся до банку із письмовою заявою про отримання вкладу з нарахованими процентами, яку банк отримав 18 травня 2013 року. Проте кошти за договором банківського вкладу позивачу повернуті не були. Миргородський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 8 січня 2014 року ухвалив стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 грошовий вклад у розмірі 30 тис. дол. США та відсотки за користування вкладом у розмірі 7 тис. 500 дол. США, що в сумі еквівалентно 299 тис. 737 грн 50 коп. Однак зазначене рішення суду банк виконав лише 7 березня 2014 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Вклад (депозит) – це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність»). Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. У справі, яка переглядається, встановлено, що згідно з умовами договору банківського вкладу від 13 березня 2008 року банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору (пункт 5.4 договору). Підпунктом 2.4.1 зазначеного договору встановлено, що початком періоду нарахування відсотків є день зарахування суми грошових коштів на рахунок вкладника (13 березня 2008 року), закінченням нарахування відсотків є день закінчення строку вкладу (13 березня 2009 року). За бажанням вкладника відсотки можна отримати: готівкою, через касу банку; шляхом перерахування на картковий рахунок вкладника; шляхом перерахування на власний поточний рахунок; шляхом перерахування на власний вкладний рахунок (підпункт 2.4.2 договору). Договором не передбачено його автоматичної пролонгації та зміни умов в односторонньому порядку. Строк дії договору не продовжується, а сторони після закінчення строку вкладу можуть укласти новий договір (пункт 6.2. договору). Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії. Проте у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, задовольнивши позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (25 % річних), не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Разом з тим апеляційний суд, зазначивши про відсутність доказів, які б свідчили про продовження терміну дії договору на тих самих умовах, зокрема щодо розміру процентів за користування грошовим вкладом, не взяв до уваги положення статті 1070 ЦК України та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Саме такі висновки щодо застосування зазначених норм права висловив Верховний Суд України в постанові від 11 листопада 2015 року (№ 6-1891цс15), наданій заявником для порівняння. Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень задовольнити частково. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 3 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 березня 2015 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-302цс16 За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Установлено, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії. Проте у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й касаційний суд, задовольнивши позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (25 % річних), не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Разом з тим апеляційний суд, зазначивши про відсутність доказів, які б свідчили про продовження терміну дії договору на тих самих умовах, зокрема щодо розміру процентів за користування грошовим вкладом, не взяв до уваги положення статті 1070 ЦК України та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Суддя Верховного Суду України А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/88338733F5AF2FFDC2257FAA00318CCF
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року, встановила : У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та просила стягнути з відповідача на її користь 11 741 грн. 08 коп. інфляційних втрат за період з 1 липня 2004 року по 1 червня 2013 року внаслідок знецінення коштів, а також 500 грн. понесених нею витрат на надання правової допомоги, посилаючись на те, що в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на її ім’я було відкрито зарплатний рахунок, загальна сума якого становила 13 480 грн. Працівниками банку зазначені кошти було викрадено, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року. В червні 2013 року кошти в сумі 13 480 грн. їй було повернуто на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 квітня 2013 року. Враховуючи те, що кошти за час, який минув з моменту їх викрадення працівниками банку до моменту їх повернення значно знецінились, позивачка просила стягнути з відповідача понесені інфляційні втрати. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 11 741 грн. 08 коп. інфляційних втрат за період з 1 липня 2004 року по 1 червня 2013 року та 500 грн. понесених нею витрат на оплату правової допомоги, а всього стягнуто 12 241 грн. 08 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 625 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Судами встановлено, що згідно з вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року зі змінами, внесеними ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року, у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було відкрито зарплатний рахунок, на який перераховувалася заробітна плата ОСОБА_1. Загальна сума, яка була зарахована на вищезазначений рахунок, становила 13 480 грн. Однак, працівниками банку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначені кошти було викрадено, за що останніх визнано винними у вчинені злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 КК України та призначено відповідне покарання. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 квітня 2013 року з банку на користь позивачки стягнуто суму шкоди в розмірі 13 480 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що неповернення банком позивачці належних їй 13 480 грн. в період з 1 липня 2004 року по 1 червня 2013 року, що призвело до їх знецінення, сталося внаслідок неправомірних дій працівників банку, однак враховуючи відсутність між сторонами договірних відносин вважав, що на спірні правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється, а будь-які зобов’язальні правовідносини, порушення яких мало б своїм наслідком обов’язок банку по відшкодуванню позивачці ОСОБА_1 збитків у вигляді інфляційних втрат, між банком та позивачем відсутні, тому стягненню не підлягають. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оскільки рішенням суду з банку на користь позивачки стягнуто суму шкоди в розмірі 13 480 грн., таке зобов’язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов’язанням. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 листопада 2013 року, постановленій у цій же справі, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що з матеріалів справи вбачається, що наслідком неповернення банком належних позивачці коштів є викрадення цих коштів посадовими особами банку, які засуджені за вказаний злочин. За таких обставин банк, за умови доведеності таких вимог, може нести відповідальність перед позивачкою не у зв’язку з невиконанням зобов’язанням за поточним рахунком, на який нараховувалася заробітна плата на підставі 625 ЦК України, а у зв’язку із заподіяною їй шкодою, внаслідок викрадення працівниками банку зазначених коштів під час виконання ними своїх обов’язків. Стягуючи на користь позивачки відсотки за несвоєчасне повернення коштів та інфляційні витрати на підставі статті 625 ЦК України, суди не звернули уваги на те, що спірні правовідносини вказаною нормою не регулюються. Не визначившись із характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню при їх вирішенні, суди не роз’яснили позивачці право на уточнення позовних вимог у частині підстав та предмета позову, не встановили дійсних обставин справи та не дали їм належної оцінки, дійшли передчасного висновку про обґрунтованість позову з обраних позивачкою підстав. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 625 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Як встановлено судом, рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 25 квітня 2013 року вже було встановлено розмір завданої позивачці шкоди та стягнуто на її користь з банку. Встановлений судовим рішенням у цій справі розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні цієї справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 19 травня 2015 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 вересня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення. У позові ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» 803 грн. 88 коп. понесених ним судових витрат. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-3019цс15 Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. При наявності у справі судового рішення, яким вже було встановлено розмір завданої шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень ст. 625 ЦК України. Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/84F5F0BC3222944AC2257F3E00291CAB
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Колесника П.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Шицького І.Б., за участю представників: прокуратури України – Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” – приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” – приватного виробничого підприємства “Сіріус” – Маковецького Валерія Семеновича – Гнатюка М.М., Цуканової С.Г., Коновала Р.О., Кобець І.В., Макидона М.М., Волянської О.Ю., Беляневич О.А., Атаманової Ю.Є., Дворського М.В., Ляшка М.О., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” (далі – ПАТ “Дельта Банк”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року у справі № 910/8058/15-г за позовом приватного виробничого підприємтва “Сіріус” (далі – ПрВП “Сіріус”), приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” (далі – ПрАТ “Сіріус-Буд”) до ПАТ “Дельта Банк”, треті особи: ОСОБА_1, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання зобов’язань припиненими, встановила: ПАТ “Дельта Банк” у заяві від 12 лютого 2016 року порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року у справі № 910/8058/15-г із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), та просить скасувати зазначену постанову суду касаційної інстанції, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року, рішення господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року у цій справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. У заяві про перегляд постанови ПАТ “Дельта Банк” посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ “Дельта Банк” надано копії постанов Вищого господарського суду України від 08 червня 2015 року у справі № 922/299/14, від 28 січня 2015 року у справі № 908/1678/14, від 16 грудня 2015 року у справі № 906/607/15 та від 29 вересня 2014 року у справі № 922/299/14. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб’єктом права на звернення до Верховного Суду України обставини, Судова палата у господарських справах дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, предметом позову є припинення правовідносин, які виникли між ПАТ “Дельта Банк” і ПрВП “Сіріус” на підставі кредитного договору від 14 грудня 2010 року № К-2004187 (далі – Кредитний договір), договору кредитної лінії від 14 грудня 2010 року № ВКЛ-2004187-1 (далі – Договір кредитної лінії), а також на підставі договорів іпотеки та поруки, укладених між ПАТ “Дельта Банк”, ПрВП “Сіріус” і ПрАТ “Сіріус-Буд” у забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ПАТ “Дельта Банк” заперечує погашення кредитної заборгованості ПрВП “Сіріус”, проведене відповідно до його заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог за рахунок відступлених права вимоги за договором, укладеним 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року позов задоволено. Визнано припиненими правовідносини за Кредитним договором і зобов’язання ПрВП “Сіріус”, які випливають із цього договору. Визнано припиненими правовідносини за Договором кредитної лінії і зобов’язання ПрВП “Сіріус”, які випливають із цього договору. Визнано припиненою іпотеку комплексу згідно з іпотечним договором № К-2004187/S-1, укладеним 14 грудня 2010 року між ПрВП “Сіріус” і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Визнано припиненою іпотеку нежилого будинку, згідно з іпотечним договором № К-2004187/S-2, укладеним 14 грудня 2010 року між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Визнано припиненою поруку ПрАТ “Сіріус-Буд” за договором поруки № П-2004187-1, укладеним 14 грудня 2010 року між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, у зв’язку з припиненням основного зобов’язання. Зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року. Обґрунтовуючи оскаржувану постанову, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією зі сторін у зобов’язанні, було здійснено в силу положень статті 601 ЦК України та не пов’язано з прийняттям такого зарахування іншою стороною, а випадки, коли таке зарахування не допускається, передбачено положенням статті 602 ЦК України. При цьому, як зазначає Вищий господарський суд України, чинним законодавством не передбачено спеціальних вимог щодо форми заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, тому заяву слід вважати зробленою, а зобов’язання – припиненими внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог у момент направлення такої заяви іншій стороні у зобов’язанні. Крім того, Вищий господарський суд України відхилив посилання ПАТ “Дельта Банк” на існування заборони на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог у зобов’язаннях, стороною яких є неплатоспроможний банк, щодо якого введено тимчасову адміністрацію, оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, тимчасову адміністрацію у ПАТ “Дельта Банк” було запроваджено 03 березня 2015 року відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб “Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ “Дельта Банк”, а ПрВП “Сіріус” звернулося з вимогою про зарахування зустрічних однорідних вимог 26 лютого 2015 року, що, на думку суду касаційної інстанції, свідчить про відсутність будь-яких обмежень на час звернення з такою вимогою. У постановах від 08 червня 2015 року у справі № 922/299/14, від 28 січня 2015 року у справі № 908/1678/14, від 16 грудня 2015 року у справі № 906/607/15 та від 29 вересня 2014 року у справі № 922/299/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, дійшов протилежного висновку про застосування норм чинного законодавства України при розгляді аналогічного спору. Наведене свідчить про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права судом касаційної інстанції, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14 грудня 2010 року між ПАТ “Дельта Банк” і ПрВП “Сіріус” укладено Кредитний договір, за умовами якого ПрВП “Сіріус” надано кредит в сумі 240 000 000,00 грн, і договір Кредитної лінії, за умовами якого надання кредиту мало здійснюватися окремими частинами з максимальним лімітом заборгованості 15 000 000,00 грн. У забезпечення належного виконання кредитних зобов’язань позичальника 14 грудня 2010 року між ним і ПАТ “Дельта Банк” укладено іпотечний договір № К-20044187S-1, за яким в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме – комплекс загальною площею 8 940,6 кв. м, розташований за адресою: Черкаська обл., Звенигородський район, с. Водяники, вул. Богдана Хмельницького (Леніна), 2А; іпотечний договір № К-2004187/S-2, укладений між закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”) і ПАТ “Дельта Банк”, відповідно до якого в іпотеку банку передано нерухоме майно, а саме – нежилий будинок загальною площею 16 175,3 кв. м, розташований за адресою: м. Київ, вул. Теодора Драйзера, 21А; а також договір поруки № П-2004187-1, укладений між ПАТ “Дельта Банк” і закритим акціонерним товариством “Сіріус-Буд” (правонаступником якого є ПрАТ “Сіріус-Буд”). Станом на 25 лютого 2015 року сума заборгованості ПрВП “Сіріус” за договором кредитної лінії № ВКЛ-2004187-1 становила 58 628 816,86 грн, а за кредитним договором № К-2004187 – 419 855 471,08 грн, що підтверджується довідкою ПАТ “Дельта Банк” від 25 лютого 2015 року № 2/01-17/2347. 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги за договорами банківського рахунка № 9 та № 10, укладеними 11 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ “Дельта Банк”. За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 відступив ПрВП “Сіріус” право вимоги частини коштів на рахунках, відкритих у ПАТ “Дельта Банк”. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 26 лютого 2015 року ПрВП “Сіріус” звернулося до ПАТ “Дельта Банк” із повідомленням про відступлення права вимоги та із заявою про перерахування грошових коштів із рахунків ОСОБА_1 у межах суми відступлення права вимоги в рахунок погашення заборгованості ПрВП “Сіріус” за кредитними договорами. Проте ПАТ “Дельта Банк” на таке звернення не відреагувало. Частиною першою статті 601 ЦК України встановлено, що зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора. Виходячи із приписів статей 1066, 1068 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Із аналізу наведених норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов’язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму. Таким чином, укладення лише договору відступлення права вимоги від 25 лютого 2015 року між ПрВП “Сіріус”, ПрАТ “Сіріус-Буд” і ОСОБА_1 не призвело до виникнення грошового зобов’язання банку перед підприємством на суму коштів, розміщених на рахунку. За умовами договорів банківського рахунка від 11 грудня 2012 року № 9 та № 10 банк відкрив на користь фізичної особи ОСОБА_1 поточні рахунки в національній та іноземній валюті. Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (далі – Інструкція), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунка поточні рахунки. Поточний рахунок – це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Виходячи із викладеного, поточні рахунки відкриваються на конкретну особу за умови надання відповідних документів, а можливості зміни власника рахунка Інструкцією не передбачено. Отже, банк був позбавлений можливості виконувати розпорядження підприємства за поточними рахунками, власником яких є фізична особа, внаслідок чого у підприємства не виникло грошових вимог до банку за поданими заявами про перерахування коштів та видачу готівки. Залишаючи в силі рішення судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України зазначені положення законодавства не врахував та дійшов передчасного висновку про можливість зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі частини першої статті 601 ЦК України. Беручи до уваги наведені обставини, можна дійти висновку, що заява ПАТ “Дельта Банк” підлягає задоволенню, постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року слід скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові ПрВП “Сіріус” і ПрАТ “Сіріус-Буд” відмовити. Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК України у разі зміни судового рішення без направлення справи на новий розгляд Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат, тому обов’язок зі сплати судового збору покладається на позивачів. Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства “Дельта Банк” задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 05 серпня 2015 року та рішення Господарського суду міста Києва від 19 травня 2015 року у справі № 910/8058/15-г скасувати. Прийняти нове рішення, яким у позові приватного виробничого підприємтва “Сіріус” і приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” відмовити. Стягнути з приватного виробничого підприємства “Сіріус” 5 374 грн 20коп (п’ять тисяч триста сімдесят чотири гривні 20 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року до Верховного Суду України та 1522 грн (тисяча п’ятсот двадцять дві гривні) за перегляд справи № 910/8058/15-г в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом. Стягнути з приватного акціонерного товариства “Сіріус-Буд” 5 374 грн 20коп (п’ять тисяч триста сімдесят чотири гривні 20 копійок) витрат зі сплати судового збору за подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17 листопада 2015 року до Верховного Суду України та 1522 грн (тисяча п’ятсот двадцять дві гривні) за перегляд справи № 910/8058/15-г в апеляційному порядку Київським апеляційним господарським судом. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду міста Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий П.І. Колесник Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок О.І. Потильчак І.Б. Шицький Постанова від 6 квітня 2016 року № 3-174гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6083F19AB90E1EC2C2257F990048CC94
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 квітня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Барбари В.П. Колесника П.І., Шицького І.Б., Берднік І.С., Лященко Н.П., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину, за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень, в с т а н о в и л и : У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі договору від 11 листопада 2004 року НОМЕР_1, укладеного нею з публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), 11 серпня 2006 року працівник банку ОСОБА_2 прийняла від неї грошові кошти у розмірі 6 000 грн., зробивши відповідну відмітку у договорі. При зверненні до банку позивач дізналася, що ці кошти на її рахунок не надходили, а вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року ОСОБА_2 визнано винною і засуджено за їх привласнення. До теперішнього часу банк не повернув кошти, отримані їх працівником при виконанні службових обов’язків, не сплатив компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції та не відшкодував заподіяну моральну шкоду. Позивач просила стягнути з відповідача шкоду, заподіяну діями працівника банку, у розмірі 6 000 грн., компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з серпня 2006 року по червень 2015 року у розмірі 14 243 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 20 серпня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 6 000 грн.., компенсацію за знецінення коштів внаслідок інфляції за період з 11 серпня 2006 року по 8 червня 2015 року – 14 242 грн., а всього 20 243 грн. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 20 243 грн. на підставі статті 1166 ЦК України змінено та визнано, що ці вимоги задоволено з підстав, передбачених статтями 1066, 625, 599 ЦК України. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у відкритті касаційного провадження. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині стягнення з банку матеріальної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з банку 6 000 грн., (без інфляційних втрат), посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 625, 1066, 1071 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, 11 листопада 2004 року між АППБ «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль», та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу «Аваль-Капітал», за яким позивач внесла на рахунок вкладу кошти в сумі 4 000 грн. під 12,5 % річних строком до 11 серпня 2005 року. 11 серпня 2006 року ОСОБА_1 на поповнення цього рахунку передала у приміщенні банку касиру ОСОБА_2 6 000 грн., у зв’язку з чим була зроблена відповідна відмітка у договорі. Однак ОСОБА_2 грошові кошти на рахунок вкладника не внесла, підробила договір шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, за що 12 березня 2012 року вироком Чаплинського районного суду Херсонської області визнана винною та засуджена за вчинення злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч. 5, 200 ч. 2, 358 ч. 1, 358 ч. 2, 358 ч. 3 КК України. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, вважав, що ці вимоги підлягають задоволенню на підставі частини першої статті 1166 та частини першої статті 1172 ЦК України, у зв’язку із заподіянням позивачу матеріальної шкоди внаслідок викрадення працівниками банку коштів під час виконання ними своїх службових обов’язків. Змінюючи рішення суду першої інстанції в порядку статті 309 ЦПК України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що судом першої інстанції було ухвалено правильне по суті рішення, проте помилково до виниклих між сторонами правовідносин застосовано положення статей 1166, 1172 ЦК України, оскільки між сторонами мали місце договірні правовідносини, які регулюються статтями 1066, 625, 599 ЦК України. Проте в наданій для порівняння ухвалі Верховного Суду України від 14 квітня 2010 року суд касаційної інстанції виходив із того, що установивши вчинення працівником банку незаконних дій під час виконання ним своїх трудових обов’язків, чим завдав шкоду позивачам, а тому правильним є висновок, що відшкодування такої шкоди покладається на ВАТ «Ощадбанк» відповідно до положень статті 1172 ЦК України. Разом з тим, не можна погодитися із висновком суду про застосування до спірних правовідносин положень статей 625, 1073 ЦК України, якими передбачена відповідальність за порушення зобов’язання. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що між сторонами виникли деліктні правовідносини по відшкодуванню майнової шкоди, завданої працівниками банку при виконанні ними службових обов’язків. Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що дві особи, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, вчинили викрадення коштів у позивача саме при виконанні службових обов’язків, що є підставою для відповідальності банку за заподіяну його працівниками майнову шкоду на підставі статті 1172 ЦК України. Разом з тим, у зв’язку з відсутністю укладеного між сторонами письмового договору про відкриття банківського рахунку, позовні вимоги про відшкодування упущеної вигоди у вигляді процентів по вкладу не можуть бути задоволені, а також на ці правовідносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди, дія частини другої статті 625 ЦК України не поширюється. У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року суд дійшов висновку, що коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових обов’язків, зобов’язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (стаття 1172 ЦК України), а покладення на особу передбаченої статтею 1171 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержавною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 10 листопада 2010 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив доводи позивача, що інфляційні втрат нараховані позивачем за період з серпня 2006 року по січень 2010 року є шкодою (реальною вартістю втрачених грошових коштів) у відповідності до статей 1172, 1173, 1192 ЦК України, із зазначенням, що стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляцій за весь час прострочення визначено спеціальною нормою запровадженою частиною другою статті 625 ЦК України, якою встановлено обов’язок сплатити інфляційні втрати лише у разі прострочення виконання грошового зобов’язання. У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 6 червня 2011 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відшкодування передбачених, зокрема, статтями 1166, 1173 ЦК України, збитків є мірою цивільно-правової відповідальності. Відповідно, сума збитків не є грошовим зобов’язанням в розумінні цивільного законодавства, а тому неможливим є нарахування саме на суму збитків інфляційних втрат та відсотків річних. У наданій для порівняння постанові Вищого господарського суду України від 22 вересня 2015 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішеннями у справах № 2-4046/2008 та № 6/152, які набрали законної сили та підлягають обов’язковому виконанню, вимоги позивача по відшкодуванню вартості втраченого майна задоволені на загальну суму 1 357 758 грн. 40 коп., відтак суди обґрунтовано відмовили у стягненні 1 217 958 грн. 40 коп. шкоди за відсутністю підстав для повторного стягнення вказаних коштів. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Судами встановлено, що ОСОБА_2 вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року визнана винна у вчиненні розкраданні коштів, зокрема тих, які були прийнятті нею 11 серпня 2006 року від ОСОБА_1 на підставі договору НОМЕР_1 від 11 листопада 2004 року. З огляду на вищезазначене, суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями ОСОБА_2 позивачу, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином. ОСОБА_1 має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу від 11 листопада 2004 року з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов’язань за договором. Так, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Враховуючи вищезазначене, встановлені судами фактичні обставини, та наявність зобов’язальних відносин між ОСОБА_1 та банком, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з банку суми вкладу у розмірі 6 000 грн., на підставі статей 1058-1060 ЦК України. Однак суд дійшов до передчасного висновку про задовольняння позовних вимог в частині стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України, оскільки зазначена стаття передбачає нарахування процентів та індексу інфляції на суму боргу за весь час прострочення з моменту вимоги кредитора про повернення вкладу. Враховуючи те, що судами не встановлено коли саме ОСОБА_1 звернулась до банку про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 ЦК України, що має важливе значення при вирішенні зазначених позовних вимог, а тому рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в частині вирішення вимог про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду апеляційної та касаційної інстанцій слід залишити без змін. Керуючись пунктом 1, 2, 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. Рішення Новотроїцького районного суду від 20 серпня 2015 року, рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року в частині вирішення вимог про стягнення грошових сум на підставі статті 625 ЦК України скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду Херсонської області від 22 жовтня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада 2015 року залишити без змін. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.П. Барбара І.С. Берднік Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк О.І. Потильчак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник В.М. Сімоненко І.Б. Шицький Правова позиція у справі № 6-352цс16 Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). З огляду на вищезазначене, суди дійшли помилкового висновку щодо спричинення шкоди діями працівника банку вкладнику, адже з моменту передачі грошових коштів уповноваженій особі банку саме банк є їх власником, а тому саме банку спричинена шкода вищезазначеним злочином. Вкладник має право вимоги до банку про повернення вкладу за договором банківського вкладу з урахуванням нарахованих процентів згідно умов укладеного договору та застосуванням наслідків, передбачених договором та законом, у разі порушення банком своїх зобов’язань за договором. Так, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов’язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/395E8278AA315356C2257F8F00431B6B
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Колесника П.І., Ємця А.А., Потильчака О.І., за участю представника позивача – Шоха С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» (далі – ПАТ «БНК») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «БНК» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 918/314/15 за позовом ПАТ «БНК» до приватного підприємства – фірми «Інтерекопласт» (далі – ППФ «Інтерекопласт»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року ПАТ «БНК» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним як кредитором і ППФ «Інтерекопласт» як позичальником укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії з наступними змінами та доповненнями. Кредитор умови договору виконав і перерахував позичальникові передбачені договором кредитні кошти. Натомість позичальник порушив умови цього договору щодо порядку та строків сплати заборгованості за кредитом і процентів за користування кредитними коштами. Після зменшення позовних вимог ПАТ «БНК» просило стягнути з ППФ «Інтерекопласт» на свою користь: – заборгованість за кредитом у розмірі 10 000 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 225 310 630 грн; – заборгованість за процентами в розмірі 64 044 доларів США 41 цент, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 1 442 988,64 грн; – пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 10 310 доларів США 21 цент, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 232 299,99 грн; – пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 1 470 136 доларів США 97 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 33 123 748,69 грн; – 3 % річних від простроченої суми процентів у розмірі 1 129 доларів США 20 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 25 442,08 грн; – 3 % річних від простроченої суми кредиту в розмірі 100 273 доларів США 97 центів, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 2 259 279,14 грн; – штраф за прострочення кредиту в розмірі 500 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 11 265 531,50 грн; – штраф за прострочення процентів у розмірі 3 000 000 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ становить 67 593 189 грн; – 73 080 грн витрат зі сплати судового збору. ППФ «Інтерекопласт» проти позову заперечувало та просило відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що кінцевий термін погашення заборгованості за кредитом не настав, крім того, кредитор відмовив позичальникові у заявках на купівлю іноземної валюти для погашення процентів за договором. ППФ «Інтерекопласт» не несе відповідальності за порушення зобов’язання зі сплати процентів, оскільки підприємство вжило всіх залежних від нього заходів для своєчасного погашення кредиту. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 7 травня 2015 року позов задоволено в повному обсязі. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року, рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «БНК» просить скасувати постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 606 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою правління НБУ від 10 серпня 2005 року № 281. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 21 березня 2012 року у справі № 5024/2339/2011, від 19 січня 2015 року у справі № 922/3316/14, від 4 лютого 2015 року у справі № 922/2964/14, від 23 квітня 2015 року у справі № 910/21437/14, від 15 червня 2015 року у справі № 910/15383/14, від 8 липня 2015 року у справі № 922/4137/14, від 12 серпня 2015 року у справі № 922/583/15, від 20 жовтня 2015 року у справі № 922/3315/14, від 25 листопада 2015 року у справі № 910/9247/15, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судом встановлено, що 17 травня 2013 року між ПАТ «БНК» (Кредитор) і ППФ «Інтерекопласт» (Позичальник) укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1.-72ю/2013/2-1 (далі – Кредитний договір) із подальшими змінами та доповненнями (т. 1, а.с. 9–16). Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Кредитор зобов'язався надати Позичальникові грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (далі – Кредит). Надання Кредиту здійснюється окремими частинами (траншами) зі сплатою 7 % річних у межах максимального ліміту заборгованості до 10 000 000,00 (десяти мільйонів) доларів США 00 центів із кінцевим терміном повернення заборгованості за Кредитом до 14 лютого 2014 року на умовах, визначених Кредитним договором (п. 1.1.1). За змістом п. 1.2 Кредитного договору Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів. У забезпечення Позичальником своїх зобов’язань за Кредитним договором Кредитор укладає: з Позичальником договір застави майнових прав на отримання грошових коштів (вкладу) на суму не менше 84 000 000,00 грн, розміщених на депозитному рахунку в ПАТ «БНК»; із майновим поручителем ОСОБА_1 – договір застави майнових прав на отримання грошових коштів (вкладу) на суму не менше 4 000 000,00 грн (п. 1.3 Кредитного договору). Видача траншів Кредиту на цілі, визначені п. 1.2 Кредитного договору проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточні рахунки Позичальника, відкриті в інших банківських установах із позичкового рахунку № 2062.0.083022.001 у ПАТ «БНК» у межах максимального ліміту заборгованості, що діє на дату оплати (п. 2.1 Кредитного договору). Моментом (днем) надання траншу Кредиту вважається день перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з позичкового рахунку в сумі відповідного траншу Кредиту (п. 2.2 Кредитного договору). Моментом (днем) повернення траншу Кредиту вважається день зарахування на позичковий рахунок Кредитора суми траншу Кредиту (п. 2.3 Кредитного договору). Відповідно до п. 2.5 Кредитного договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісяця в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також у день повернення заборгованості за Кредитом у повній сумі. Згідно з п. 2.6 Кредитного договору сплата процентів за користування Кредитом здійснюється у валюті Кредиту щомісяця до 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який нараховано проценти, на рахунок № 2068.6.083022.001 у ПАТ «БНК», а також у день повернення заборгованості за Кредитом у повній сумі. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється на фактичну кількість днів користування Кредитом у періоді (28-29-30-31/360). При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення Кредиту (п. 2.7. Кредитного договору). За змістом п. 2.8 Кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення повернення заборгованості за Кредитом понад 90 днів сплата процентів до моменту її повернення, починаючи з місяця, в якому прострочення перевищили 90 днів, здійснюється у валюті Кредиту щомісяця, у передостанній робочий день відповідного місяця. Сплата комісій здійснюється в порядку та у терміни, обумовлені тарифами (за наявності) (п. 2.9 Кредитного договору). Пунктом 2.10 Кредитного договору встановлено, що Позичальник доручає Кредитору здійснювати списання з рахунків Позичальника сум, які підлягають сплаті за Кредитом, нарахованих процентів та комісій меморіальними ордерами, оформленими Кредитором, для задоволення своїх вимог відповідно до умов цього договору. Кредитор має право звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за Кредитом у разі неповернення Позичальником Кредиту або його окремого траншу, несплати процентів, комісій, штрафних санкцій згідно з умовами Кредитного договору (пп. 3.2.8). Згідно з пп. 3.3.5 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний сплачувати Кредитору проценти та комісії, передбачені п. 1.1.1 цього договору, в порядку, визначеному пп. 2.6, 2.8, 2.9, 2.13 Кредитного договору і тарифами. Також Позичальник за змістом пп. 3.3.6 Кредитного договору зобов'язаний повернути Кредитору в повному обсязі транш і кредит у строки, визначені пп. 1.1.1, 2.4 цього договору. Відповідно до пп. 3.2.10 Кредитного договору у випадку звернення Позичальника та/або майнового поручителя до ПАТ «БНК» із заявою про дострокове повернення будь-якого з депозитів, зазначених у пп. 1.3.1, 1.3.2 цього договору, вважається, що термін погашення Кредиту за цим договором, сплати процентів, комісій, сплати штрафних санкцій настав у день подання такої заяви, а Кредитор цього ж дня набуває права на звернення стягнення за договорами застави майнових прав (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку), укладеними з позичальником та майновим поручителем. Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору у разі прострочення Позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим договором і тарифами, а також прострочення строків повернення Кредиту, визначених пп. 1.1.1, 2.4, 3.2.5, 4.4, 5.4 цього договору, позичальник сплачує Кредитору пеню у національній валюті України в розмірі 1 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором. Також у разі порушення Позичальником вимог пп. 3.3.2–3.3.11, 3.3.14–3.3.17 Кредитного договору Позичальник зобов'язаний сплатити Кредитору штраф у розмірі 5 % від суми максимального ліміту Кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього договору, за кожний випадок (п. 4.3). Відповідно до п. 4.4 Кредитного договору у разі невиконання Позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.2–3.3.17 цього договору, порушення Позичальником або третьою особою, з якою укладено договір забезпечення виконання зобов'язань за Кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3 Кредитного договору, протягом більше 15 (п'ятнадцяти) днів, термін надання Кредиту вважається таким, що закінчився, та відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час користування Кредитом, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості Позичальника за Кредитним договором його дія припиняється. За змістом п. 7.3 Кредитного договору, сторони погодили, що він набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Крім того, умови Кредитного договору неодноразово переглядалися сторонами, про що укладалися договори про внесення змін до Кредитного договору (т. 1, а.с. 17–31), згідно з якими збільшувалась сума застави майнових прав на отримання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку ППФ «Інтерекопласт» у ПАТ «БНК», зазначеного у п. 1.3.1 Кредитного договору (останніми змінами від 12 вересня 2014 року визначено суму у розмірі 88 012 320,00 грн (т. 1, а.с. 29)); 5 грудня 2014 року змінено розмір процентів річних – 3 %, що застосовується з 1 грудня 2015 року (т. 1, а.с. 31). Останнім договором про внесення змін до Кредитного договору щодо строку повернення заборгованості від 5 грудня 2014 року № 11 сторони визначили кінцевий термін повернення заборгованості за Кредитом до 31 травня 2015 року. ППФ «Інтерекопласт» отримало кредитні кошти в сумі 10 000 000 доларів США, що підтверджується випискою по особовому рахунку, наявною у матеріалах справи (т. 1, а.с. 32–42). 15 травня 2013 року між відповідачем (Вкладником) і позивачем (Банком) укладено Договір про депозитний вклад № DU8/2013-163 (далі – Договір банківського вкладу) строком на 24 місяці в національній валюті (без капіталізації процентів), за яким відповідач на умовах депозиту розмістив в установі Банку 84 000 000,00 грн (т. 2, а.с. 196–202). Договором про внесення змін від 17 травня 2013 року № 1 до Договору банківського вкладу сторони визначили, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ППФ «Інтерекопласт» за Кредитним договором. На забезпечення виконання зобов'язань відповідача за Кредитним договором, 17 травня 2013 року між ППФ «Інтерекопласт» (як Заставодавцем) і ПАТ «БНК» (як Заставодержателем) укладено Договір застави майнових прав № 04-311/1-1 (далі – Договір застави) (вимоги отримання грошових коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку) з наступними змінами та доповненнями до нього (т. 2, а.с. 210–224). Предметом Договору застави є забезпечення виконання зобов'язань Заставодавця за Кредитним договором шляхом передачі у заставу майнових прав на отримання грошових коштів у сумі 84 000 000,00 грн (згідно з договором про внесення змін від 12 вересня 2014 року № 8 ця сума становить 88 012 320,00 грн), у тому числі сам вклад і проценти, нараховані на нього відповідно до Договору банківського вкладу, згідно з яким Заставодавець виступає Вкладником (далі –Предмет застави). За змістом п.п. 1.2.1–1.2.2 Договору застави Предметом застави забезпечено, зокрема, повернення кредиту в сумі 10 000 000,00 доларів США з порядком його погашення, визначеним Кредитним договором, а також дострокового погашення у випадках, передбачених Кредитним договором, а також сплати процентів за користування кредитом у розмірі 7 % річних, у строки та порядку, визначених Кредитним договором. Згідно з пп. 3.3.3, 3.3.4 Договору застави Заставодержатель має право достроково звернути стягнення на Предмет застави у разі невиконання Заставодавцем хоча б одного зобов’язання, передбаченого Кредитним договором. Звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за Договором застави, здійснюється за вибором Заставодержателя в судовому чи позасудовому порядку згідно із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» або шляхом їх договірного списання Заставодержателем у рахунок погашення його забезпечених заставою вимог. Своїм підписом на Договорі застави Заставодавець надає доручення Заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) Заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку № 26152083022001/980. Доручення Заставодавця виконується Заставодержателем шляхом купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України за курсом, що діятиме на дату здійснення цієї операції, з наступним погашенням забезпечених заставою вимог (їх частини) за рахунок купленої іноземної валюти. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться Заставодержателем без додаткових погоджень із Заставодавцем. 15 травня 2013 року між ПАТ «БНК» і громадянином ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1 «Депозит у травні на 24 місяці» строком на 24 (двадцять чотири) місяці в національній валюті (без капіталізації процентів); далі –Депозитний договір; (т. 2, а.с. 203–206), відповідно до якого Банк відкриває Вкладнику депозитний рахунок НОМЕР_2, а Вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 4 000 000,00 грн у національній валюті на термін із 15 травня 2013 року до 15 травня 2015 року (включно). 17 травня 2013 року сторони уклали договір про внесення змін № 1 до Депозитного договору (т. 2, а.с. 207–209), в якому визначили, що майнові права на Вклад є забезпеченням виконання зобов'язань ППФ «Інтерекопласт» за Кредитним договором. Одночасно 17 травня 2013 року між ПАТ «БНК» і громадянином ОСОБА_1 укладено Договір застави майнових прав НОМЕР_3 (вимоги отримання грошових коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку) з наступними змінами та доповненнями, відповідно до якого Заставодавець у забезпечення виконання всіх зобов'язань Позичальника за Кредитним договором передає Заставодержателю у заставу майнові права на отримання 4 000 000,00 грн і нараховані проценти, що випливають із Депозитного договору, за яким Заставодавець виступає Вкладником (т. 2, а.с. 222–229). Згідно з пп. 3.3.3, 3.3.4 Договору застави майнових прав НОМЕР_3 Заставодержатель має право достроково звернути стягнення на Предмет застави у разі невиконання Заставодавцем хоча б одного зобов’язання, передбаченого Кредитним договором. Звернення стягнення на грошові кошти, майнові права вимоги яких є предметом застави за цим договором, здійснюється за вибором Заставодержателя у судовому чи позасудовому порядку згідно із Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» або шляхом їх договірного списання Заставодержателем у рахунок погашення його забезпечених заставою вимог. Своїм підписом на Договорі застави майнових прав Заставодавець надає доручення Заставодержателю самостійно здійснювати договірне списання коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) Заставодержателя, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку НОМЕР_2. Доручення Заставодавця виконується Заставодержателем шляхом купівлі-продажу доларів США на міжбанківському валютному ринку України за курсом, що діятиме на дату здійснення цієї операції, з наступним погашенням забезпечених заставою вимог (їх частини) за рахунок купленої іноземної валюти. Списання грошових коштів у рахунок погашення забезпечених заставою вимог (їх частини) проводиться Заставодержателем без додаткових погоджень із Заставодавцем. ППФ «Інтерекопласт» звернулося до позивача з вимогою достроково розірвати Договір банківського вкладу та направити всю його суму, а саме 84 000 000,00 грн, на погашення заборгованості за Кредитним договором (лист від 3 лютого 2014 року № 11, який ПАТ «БНК» отримало 10 лютого 2014 року). Після цієї дати між сторонами було укладено ще десять договорів про внесення змін до Кредитного договору, зокрема щодо продовження терміну кінцевого погашення кредиту, збільшення суми застави майнових прав на отримання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку, та порядку сплати процентів за користування Кредитом. Cтаном на 10 лютого 2014 року на депозитному рахунку відповідача у Банку за умовами Договору банківського вкладу обліковувалося 84 000 000,00 грн, а на депозитному рахунку третьої особи – 4 000 000,00 грн, що перевищувало суму заборгованості за кредитом з урахуванням офіційного курсу НБУ гривні до долара США (8,5282 грн за 1 долар США). Заборгованість за Кредитним договором становила 10 078 630,14 доларів США, з яких 10 000 000,00 доларів США – борг за кредитом, а 78 630,14 доларів США – проценти за користування кредитом (за період із 10 лютого 2014 року по 17 лютого 2014 року). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ППФ «Інтерекопласт» порушено зобов’язання за Кредитним договором, оскільки п. 4.4 цього договору передбачено, що у разі невиконання Позичальником зобов'язань за Кредитним договором, зокрема щодо вчасної сплати процентів за користування Кредитом, протягом більше 15 (п'ятнадцять) днів, термін надання Кредиту вважається таким, що закінчився, відповідно, Позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня погасити Кредит, сплатити проценти за фактичний час користування Кредитом, комісії та нараховані штрафні санкції. За таких обставин посилання відповідача на продовження строку повернення Кредиту до 31 травня 2015 року як на відсутність підстав для стягнення коштів, не відповідає умовам Кредитного договору. Крім того, навіть після продовження строку повернення Кредиту до 31 травня 2015 року відповідачем було прострочено сплату процентів за користування кредитом, а нараховані проценти сплачувалися не у повному обсязі. ППФ «Інтерекопласт» у термін до 5 грудня 2014 року включно не сплатило процентів за користування кредитними коштами за листопад 2014 року. Відтак, у відповідача настав обов’язок достроково повернути Кредит, сплатити проценти за фактичний час користування ним, комісії та нараховані штрафні санкції. У матеріалах справи відсутні докази невиконання позивачем заявок відповідача на купівлю іноземної валюти для погашення процентів за користування кредитними коштами, умовами Кредитного договору не передбачено погашення процентів шляхом виконання таких заявок. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що: – укладеними між позивачем і відповідачем договорами передбачено можливість договірного списання коштів, розміщених на депозитному рахунку відповідача, для погашення заборгованості за Кредитом. Законодавство визначає договірне списання коштів як таке, що здійснюється з рахунку клієнта без подання останнім платіжного доручення у порядку, передбаченому договором, за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. Відтак, отримавши лист відповідача з вимогою достроково повернути кошти за Договором банківського вкладу та спрямувати їх на погашення заборгованості, банк мав за рахунок вкладу придбати валюту Кредиту і погасити відповідну суму заборгованості за Кредитним договором; – умовами Кредитного договору (п. 2.10) передбачено, що у разі звернення відповідача з вимогою про дострокове повернення депозиту згідно з Договором банківського вкладу строк погашення кредиту і сплати процентів вважається таким, що настав, що у свою чергу призводить до набуття позивачем прав на предмет застави відповідно до договорів застави та до його обов’язку погасити наявну заборгованість за Кредитом; – за змістом ст. 606 ЦК зобов’язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Умовами Кредитного договору, депозитних договорів і договорів застави передбачено договірне списання, тому зобов’язання з погашення боргу за Кредитним договором є припиненим у зв’язку із набуттям банком права на депозит і поєднанням боржника і кредитора в одній особі; – банком не доведено, що заборгованість за Кредитом відповідача обліковується як прострочена, оскільки визначена до стягнення сума Кредиту обліковується на рахунку строкової заборгованості згідно з планом рахунків бухгалтерського обліку банків. Разом із тим, із наданих для порівняння копій постанов у справах № 922/3316/14, № 922/2964/14 (справу з відповідним висновком передано на новий розгляд до суду першої інстанції), № 910/21437/14 (справу з відповідним висновком передано на новий розгляд до суду першої інстанції), № 910/15383/14 (справу з відповідним висновком передано на новий розгляд до суду першої інстанції), № 922/4137/14, № 922/3315/14 вбачається, що суд касаційної інстанції щодо поєднання боржника і кредитора в одній особі у зв’язку з можливістю кредитора задовольнити свої вимоги за рахунок укладеного між ними договору банківського вкладу, дійшов висновку, що приписи ст. 606 ЦК встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Тобто зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин) у силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення. При цьому до особи, що залишилася, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим припиняється і власне правовідношення. Для припинення зобов’язання на підставі цієї норми поєднанням двох осіб у одній особі необхідно, щоб у результаті такого поєднання лишилася лише одна особа. Поєднання боржника та кредитора може бути наслідком, зокрема, правонаступництва, як загального, так і у випадку ліквідації правонаступництвом (злиття, приєднання тощо). Відтак підстав для застосування положень ст. 606 ЦК до таких правовідносин немає. У наданій для порівняння постанові у справі № 922/583/15 за позовом банку до товариства про стягнення коштів за кредитним договором суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що здійснення договірного списання коштів із рахунків відповідача у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків за кредитним договором є правом, а не обов'язком банку. Статтею 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей зі своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається у договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Аналогічного висновку дійшов суд касаційної інстанції у справі № 910/9247/15. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї. Загальні підстави припинення зобов’язань визначено у ст. 598 ЦК, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України (далі – ГК), згідно з якою господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 606 ЦК зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що наведена у ст. 606 ЦК підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної у законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб – у разі реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб – у випадку спадкового правонаступництва у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення. З урахуванням викладеного положення ст. 606 ЦК мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін. Відтак, у випадку, коли боржник банку отримав право вимоги до банку за депозитним договором, відповідні кредитні зобов'язання між банком і таким боржником не можуть припинятися на підставі ст. 606 ЦК, оскільки положення зазначеної статті до таких правовідносин не застосовуються. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15. У справі, яка розглядається, поєднання боржника і кредитора в одній особі у розумінні приписів ст. 606 ЦК не відбулося, оскільки у позивача та відповідача залишаються взаємні зобов’язання за договорами (кредиту, застави, банківського вкладу), що не може свідчити про припинення зобов’язання з цієї підстави. Крім того, договорами про внесення змін до Кредитного договору та Договору застави, укладеними після звернення ППФ «Інтерекопласт» до ПАТ «БНК» із вимогою про дострокове розірвання Договору банківського вкладу та погашення за його рахунок заборгованості за кредитом, сторони продовжували строк повернення заборгованості за кредитом, збільшували суму застави майнових прав на отримання грошових коштів, розміщених на депозитному рахунку, що також свідчить про продовження зобов’язальних відносин між сторонами. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов неправильного висновку про наявність підстав для застосування положень ст. 606 ЦК до спірних правовідносин. Крім того, за приписами ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Ініціювання переказу при договірному списанні у платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи, погодженими з НБУ. У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини й підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності такої заборгованості підлягають з’ясуванню при вирішенні такого спору. Натомість суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку про припинення зобов’язань за Кредитним договором з огляду на те, що умовами Кредитного договору, Договору банківського вкладу, Депозитного договору, договорів застави передбачено договірне списання коштів, а тому за наявності вимоги відповідача про дострокове повернення депозиту банк набув права на предмет застави та мав за рахунок вкладу придбати валюту Кредиту і погасити заборгованість позичальника за Кредитним договором. При цьому суд не надав належної правової оцінки положенням пп. 3.2.8, 3.2.10 Кредитного договору, п. 4.2 Договору банківського вкладу та Депозитного договору із змінами, внесеними договорами від 17 травня 2013 року № 1, щодо права, а не обов’язку банку звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за Кредитом та здійснювати договірне списання у разі настання певних умов. Крім того, суд дійшов передчасного висновку про достатність депозитних коштів для погашення кредиторської заборгованості, виходячи із розрахунку за офіційним курсом гривні до долара США на день отримання банком вимоги ППФ «Інтерекопласт» про дострокове повернення депозиту, залишивши поза увагою наявність додаткових угод до Кредитного договору між сторонами після цієї дати, які свідчать про продовження правовідносин сторін за Кредитним договором. Таким чином, у справі, яка розглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення ст. 606 ЦК, а тому висновок про припинення зобов’язання з цих підстав є помилковим. Ураховуючи викладене, постановлені у справі, що розглядається, рішення апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню. У наданій для порівняння постанові у справі № 5024/2339/2011 за позовом товариства до банку про розірвання договору поруки (з тих підстав, що банк відмовив поручителю у заяві та платіжному дорученні на купівлю валюти для погашення боргу позичальника через невідповідність заяви вимогам законодавства, чим відмовився від прийняття виконання частини зобов’язання та порушив умови договору поруки) суд касаційної інстанції залишив без змін постанову апеляційного суду, якою ухвалу суду першої інстанції про припинення провадження у справі скасовано, справу передано на розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що висновки місцевого господарського суду про припинення зобов’язання позивача за спірним договором поруки через неможливість його виконати у зв’язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає (відсутність валютних коштів на рахунках позивача; чинне законодавство не передбачає можливості придбання позивачем у банку іноземної валюти для виконання зобов’язань третьої особи), є помилковими, оскільки зобов’язання за спірним договором поруки існують не лише в іноземній валюті, про що правомірно зазначено апеляційним господарським судом. За таких обставин правовідносини у зазначеній справі та у справі, яка розглядається, не є подібними, тому ця постанова не може розцінюватися як приклад у розумінні ст. 11116 ГПК. Відповідно до вимог ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки висновки суду першої та апеляційної інстанцій свідчать про розбіжності в установленні обставин справи та оцінці доказів, зазначене унеможливлює ухвалення Верховним Судом України остаточного рішення, тому справа підлягає направленню на новий апеляційний розгляд згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 918/314/15 задовольнити частково. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20 серпня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 11 листопада 2015 року скасувати. Справу № 918/314/15 передати на новий розгляд до Рівненського апеляційного господарського суду. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C55BDD1053027827C2257F87003BA57C
  7. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/34878/15-ц Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 21 січня 2016 року Печерський районний суд міста Києва в складі: головуючого - судді Литвинової І.В., при секретарі - Іванові Г.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейська паливно-енергетична компанія», ОСОБА_3 про відшкодування збитків, В С Т А Н О В И В : У вересні 2015р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив відшкодувати збитки за рахунок грошових коштів та майна власників істотної участі та пов'язаних з АТ «Брокбізнесбанк» осіб - відповідачів ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейська паливно-енергетична компанія». Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 11.01.2013 р. між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» було укладено договір банківського строкового вкладу №323-01-13-840, згідно якого позивач поклав на депозитний рахунок в банку грошові кошти у розмірі 4202148,07 доларів США на строк до 25.12.2014р. Наприкінці лютого 2014 року в банк була введена тимчасова адміністрація, а згодом прийнято рішення про ліквідацію банку. Таким чином, сума вкладу, а також нараховані проценти позивачу повернуті не були. Відповідно до законодавства, пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Такими особами позивач вважає ОСОБА_3 та ТОВ «СЄПЕК» і просить з них стягнути завдану шкоду. Позивач заявив клопотання про слухання справи у закритому судовому засіданні. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з урахуванням прийнятих до розгляду збільшених позовних вимог та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, про час та місце слухання справи повідомлені судом належним чином. Відповідач ОСОБА_3 повідомлений через оголошення у газетах «Урядовий кур'єр» та «Слобідський край». Місцезнаходження ТОВ «СЄПЕК» за адресою реєстрації - м.Київ, вул. Червоноармійська/Басейна, будинок 1-3/2»А», на яку було відправлено ухвали суду, підтверджується наявними в матеріалах справи документами, в тому числі витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачі повідомлені про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті. Відповідно до вимог ст. ст. 169, 224 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки представник позивача не заперечував проти такого вирішення справи. Суд, заслухавши пояснення представника позивача, покази свідка, дослідивши письмові докази у справі, дійшов наступних висновків. 11.01.2013 р. між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір банківського строкового вкладу «Елітний» №323-01-13-840. Згідно п. 2.1, 3.1 договору сума початкового Вкладу склала 4 000 000,00 доларів США, процентна ставка на Вклад складає 9 % річних, дата вимоги вкладником вкладу - 13.01.2014 р. 01.08.2013 р. Додатковою угодою №1 до договору було продовжено строк дії договору до 25.12.2014 р., процентна ставка підвищена до 10%, а сума вкладу становила 4 202 148,07 доларів США. Внесення коштів до банку підтверджується квитанціями №4 від 11.01.2013 р. на суму 3795154,00 доларів США та №1 від 15.01.2013 р. на суму 204846,00 доларів США. Крім того, 12.02.2014р. між позивачем ОСОБА_1 (Цессіонарій) та ЗУКК Трейдінг Лімітед (Кіпр) (Цедент) укладено договір відступлення права вимоги №12-02, згідно якого Цедент передає, а Цесіонарій приймає право вимоги за договорами інвестиційного банківського вкладу №01-07-2010 від 07.07.2010 р., №02-07-2010 від 07.07.2010 р., №03-07-2010 від 07.07.2010 р., №04-07-2010 від 07.07.2010 р., №109-10-2012 від 29.10.2012 р., що укладені між ЗУКК Трейдінг Лімітед як вкладником та банком, в розмірі 95 908 358, 59 дол. США (п. 1.1, 1.2 договору). Згідно п. 2.5 зазначеного договору передбачено, що Цессіонарій може звернутися до суду з приводу переданого права вимоги за цим договором. 05.12.2015 р. між сторонами укладено додаткову угоду до Договору відступлення права вимоги №12-02 від 12.02.2014 р., згідно умов якого Цедент передає, а Цесіонарій приймає право вимоги за договорами інвестиційного банківського вкладу в загальному розмірі 120994742.76 дол. США. Постановою Правління Національного банку України № 107 від 28.02.2014 р. Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №9 від 28.02.2014 р. розпочато процедуру виведення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.2014 р. по 02.06.2014 р. та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Брокбізнесбанк». Постановою Правління Національного банку України № 339 від 10.06.2014 р. та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 45 від 11.06.2014 р. відкликано банківську ліцензію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та розпочато процедуру ліквідації банку. В газетах «Урядовий кур'єр» 14.06.2014 р. № 106 (5235) та «Голос України» №113 (5863) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснив опублікування відомостей про ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи на його ліквідацію. Вказана інформація є загальновідомою в розумінні ст. 61 ЦПК України та офіційно поширена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб як уповноваженою установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом згідно ст. 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", на своєму сайті http://reyestr.court.gov.ua) встановлено, що ПАТ «Брокбізнесбанк» у кримінальному провадженні подано позов про відшкодування заподіяних збитків на загальну суму 13 774 832 447 грн. Слідчими розслідуються вчинення у складі злочинної організації тяжких та особливо тяжких злочинів, а саме: незаконного заволодіння, за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання службовим становищем коштами АТ «Брокбізнесбанк» в особливо великих розмірах на загальну суму 836 933 624,6 грн., легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, службового підроблення при протиправному наданні АТ «Брокбізнесбанк» міжбанківських кредитів на користь ПАТ «Реал банк» та незаконному розміщенні АТ «Брокбізнесбанк» коштів на кореспондентському рахунку в ПАТ «Реал банк», за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст.191, ч. 3 ст.209, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України; незаконного заволодіння, за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання службовим становищем коштами АТ «Брокбізнесбанк» в особливо великих розмірах на загальну суму 1 436 723 153 грн., легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, при видачі кредитів підконтрольним ОСОБА_7 підприємствам з ознаками фіктивності, в порушення вимог чинного законодавства України, за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України; незаконного заволодіння, за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання службовим становищем коштами АБ «Укргазбанк» в особливо великих розмірах на загальну суму 499 842 647,79 грн., легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, при укладенні удаваних договорів купівлі-продажу цінних паперів - облігацій «Державна іпотечна установа» з ПАТ АБ «Укргазбанк» та «Державна іпотечна установа», за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України; незаконного заволодіння, за попередньою змовою групою осіб, шляхом зловживання службовим становищем коштами ПАТ «Аграрний фонд» в особливо великих розмірах на загальну суму 2 069 194 000 грн. при укладенні АТ «Брокбізнесбанк» удаваних договорів купівлі-продажу облігацій внутрішньої державної позики з ПАТ «Аграрний фонд» та договорів прямого репо з Національним банком України, за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 209 Кримінального кодексу України. Прес-центр СБ України 18.09.15 р. на своєму сайті http://www.sbu.gov.ua повідомив, що в ході кримінального провадження, яке розслідується Генпрокуратурою спільно з СБУ, встановлено, що розкрадання грошей відбувалось за попередньою змовою учасниками злочинної організації, створеної власником ПАТ «Реал банк» та ПАТ «Брокбізнесбанк» ОСОБА_3. Факт укладення Банком правочинів, що призвели до виведення з Банку коштів у великих розмірах, частково підтверджується також інформацією, наданою Банком згідно листа від 15.12.15 р. №8308, згідно якого ПАТ "Реал банк" акцептовано кредиторські вимоги АТ "Брокбізнесбанк" у розмірі 901 136 224, 12 грн. З вищезазначеного вбачається, що ОСОБА_3 причетний до доведення АТ «Бробізнесбанк» до неплатоспроможності, оскільки вказані правочини не могли бути укладені не з відома та погодження осіб, які здійснювали фактичне управління банком. Про вказівки ОСОБА_3 щодо роботи банку надав покази свідок ОСОБА_4 та колишній член Наглядової ради Банку ОСОБА_7 Суд звертає увагу на ту обставину, що підстави пов'язувати неплатоспроможність банку з настанням будь-яких інших обставин, ніж дії осіб, які фактично ним керували, відсутні. Таким чином, наслідком таких дій відповідачів стала неплатоспроможність та наступне оголошення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк», що завдало збитків позивачу. Отже, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Заявлені вимоги про стягнення 3% річних за неналежне виконання грошового зобов»язання, передбачені ст.625 ЦК України, також підлягають задоволенню в розмірі 5 328 761,49 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на час розгляду справи становить 131 412 816 грн. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів необхадно стягнути на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 3045 грн. з кожного. На підставі вищенаведеного та ст. ст. 15, 16, 22, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 52, 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 10, 11, 60, 61, 212, 213, 215, 224 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейська паливно-енергетична компанія», ОСОБА_3 про відшкодування збитків- задовольнити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейська паливно-енергетична компанія» (ідентифікаційний код 38607789), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) шкоду в розмірі 121 039 558,84 доларів США неповернутих банківських вкладів, відсотків по вкладам та 3% річних за порушення грошового зобов»язання в розмірі 5 328 761,49 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України становить 131 412 816 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Східно-Європейська паливно-енергетична компанія» (ідентифікаційний код 38607789) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3045 грн. Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3045 грн. Заочне рішення може бути переглянуто судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішення подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя І. В. Литвинова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55203679
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 березня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення процентів за договором банківського вкладу та трьох відсотків річних за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом. Позивач зазначав, що між ним та банком 23 травня 2008 року було укладено договір НОМЕР_1 на вклад «Універсальний» строком на 12 місяців до 23 травня 2009 року під 25 % річних, за умовами якого він передав того ж дня до банку 30 тис. доларів США. Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 серпня 2012 року стягнуто з ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» на його користь 30 тис. доларів США вкладу по договору, відсотки за договором банківського вкладу в сумі 6 716,58 доларів США, 3% річних за час затримки повернення вкладу – 1999,72 доларів США та 5475 доларів США пені, а всього стягнуто 44 191,30 доларів США. Вказане рішення було виконано ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» 6 листопада 2012 року, а тому позивач вважає, що на його користь підлягають стягненню відсотки за вкладом та 3% річних за час прострочення виконання зобов‘язання до дати фактичного розрахунку, тобто до 5 листопада 2012 року включно. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 травня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 відсотки за вкладом в розмірі 25 705,47 доларів США, що за курсом Національного банку України становить 410 011,27 грн та 3% річних від суми боргу, що становить 525,2 доларів США (в гривневому еквіваленті складає 8 379,10 грн); вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1058, 1061 та 1070 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на постанови Верховного Суду України від 10 червня та 11 листопада 2015 року. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 передавав грошові кошти ОСОБА_4 – на той час начальнику Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», яка привласнила їх, не зарахувавши на депозитні рахунки банку, та видала ОСОБА_1 офіційні документи – договір і прибутковий касовий ордер Слідчим відділом Управління Служби безпеки України в Полтавській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за НОМЕР_2 від 21 листопада 2012 року, стосовно ОСОБА_4 за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною п’ятою статті 191, частиною першою статті 358, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України. Факт виникнення зобов’язань банку перед позивачем за договором НОМЕР_1 на вклад «Універсальний» від 23 травня 2008 року було встановлено рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 серпня 2012 року, яке набрало чинності 8 жовтня 2012 року. Суд встановив, що між позивачем та банком 23 травня 2008 року було укладено договір НОМЕР_1 на вклад «Універсальний» строком на 12 місяців до 23 травня 2009 року під 25 % річних, за умовами якого він передав того ж дня до банку 30 тис. доларів США. Рішення банк виконав у добровільному порядку 26 жовтня 2012 року, перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 44 191,30 доларів США та 5 977 грн 50 коп., що підтверджується меморіальними ордерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 від 26 жовтня 2012 року та SWIFTТ-повідомленням від 26 жовтня 2012 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в позові ОСОБА_1 та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що між позивачем та банком існували договірні правовідносини, в установлений договором строк вклад позивачу повернуто не було, тому відповідно до статті 1061 ЦК України на користь позивача підлягають стягненню проценти за користування депозитним вкладом зі ставкою 25 % річних та 3 % річних, нараховані до дня, що передує фактичному поверненню депозиту вкладникові. Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 10 серпня та 11 листопада 2015 року, наданих заявником як приклади невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, міститься висновок про те, що згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами договору банківського вкладу від 23 травня 2008 року передбачено, що днем закінчення строку дії вкладу є 23 травня 2009 року (пункт 1.1. договору). Закінчення строку дії договору є підставою для закриття рахунку вкладника (пункт 5.4 договору). Підпунктом 2.4.5 договору визначено, що банк не нараховує відсотки після закінчення строку вкладу, визначеного у пункті 1.1 договору, тобто після 23 травня 2009 року. Крім того, у пункті 6.2 договору зазначено, що строк дії цього договору не продовжується, а після закінчення строку вкладу згідно з пунктом 1.1 сторони можуть укласти новий договір на умовах, що пропонуються банком на момент його укладення. Підпунктом 3.4.1 договору передбачено, що вкладник зобов’язаний був чітко дотримуватися умов та положень цього договору. У підпункті 3.2.3 договору визначено, що після закінчення строку договору на вклад позивач повинен був отримати всі належні йому суми коштів за цими договором готівкою або шляхом безготівкового перерахування на його рахунки і таке перерахування мало здійснюватися шляхом оформлення вкладником письмової заяви встановленого зразка. Вкладник не звертався до банку в день закінчення строку дії вкладу з вимогою про повернення вкладу та взагалі не звертався із заявою щодо подовження строку дії вкладу. Договором не передбачено його автоматичної пролонгації (без додаткового погодження між сторонами) та зміни умов в односторонньому порядку. Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за цим договором після закінчення терміну його дії. Проте суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, частково задовольнивши позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування вкладом у разі закінчення терміну його дії. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України і не з’ясував, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Зважаючи на викладене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними. Не може залишатися в силі й рішення суду першої інстанції поза увагою якого також залишилися вищезазначені вимоги закону. Висновки суду про те, що правовідносини сторін випливають з делікту, не ґрунтуються на матеріалах справи. Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили усіх обставин, необхідних для правильного застосування судом норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення. Керуючись статтями 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 липня 2015 року та рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 травня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: Я.М. Романюк В.М. Сімоненко Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-2861цс15 Закінчення строку дії депозитного договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за цим договором після закінчення терміну його дії. Проте суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, частково задовольнивши позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосував неправильно та дійшов помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру ставки процентів за користування вкладом у разі закінчення терміну його дії. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України і не з’ясував, який розмір процентів звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/148D2C21ECDE98CDC2257F720040FB89
  9. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 548/348/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1564/15 Головуючий у 1-й інстанції Личковаха О. О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 травня 2015 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі: Головуючого судді Лобова О.А., Суддів: Абрамова П.С., Акопян В.І., за участю секретаря: Гнатюк О.С. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на ухвалу Хорольського районного суду Полтавської області від 10 березня 2015 року про забезпечення позову у справі за цивільним позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Банк" Фінанси та Кредит" про захист прав споживача, стягнення сум вкладів, відсотків та 3% річних,- в с т а н о в и л а : У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" депозитний банківський вклад: за договором - заявою № 331832/179895/1-4 у іноземній валюті в розмірі 7000,54 доларів США, пені в сумі 3 990, 31 доларів США та 3% річних в сумі 44,88 доларів США; за договором - заявою № 331832/274348/1-14 в сумі 120 000 грн., пеню в сумі 50 400 грн., 3% річних в сумі 1 127,67 грн. Також просив стягнути на відшкодування моральної шкоди 10 000 грн. Водночас, подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та рахунки відповідача у розмірі ціни позову, тобто 424 213,28 грн. (а.с.24-26). Ухвалою судді Хорольського районного суду Полтавської області від 10 березня 2015 року відкрито провадження у справі та ухвалою цього ж суду від 10 березня 2015року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Накладено арешт на майно ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", в тому числі, грошові кошти, що знаходяться на його рахунках, в межах заявлених позовних вимог на суму 6 970 доларів США, та 120 000 гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, оскільки вважає, що позивачем не доведено існування обставин, які б унеможливили чи утруднили виконання рішення суду, а також у відповідності до положень ст. 59 ЗУ " Про банки і банківську діяльність" забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку. Перевіривши матеріали позовної заяви, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити. Відповідно до п. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону. Як убачається з матеріалів справи, що предметом позовних вимог ОСОБА_2 є не належне виконання відповідачем умов договорів, укладених між позивачем по справі та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Полтавське регіональне управління «Банк «Фінанси та Кредит», про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» №331832/179895/1-14 від 15 вересня 2014 року та №331832/274348/1-14 від 24 грудня 2014 року. За змістом ч. 1 ст. 151, ст. 152 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову, передбачені ч. 1 ст. 152 ЦПК України, при цьому, у разі необхідності, судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Згідно ч. 3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Вживаючи заходи забезпечення позову, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. Твердження апелянта, що вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову перешкоджають господарській діяльності банку та порушують права інших осіб, які є клієнтами АТ «Банк «Фінанси та Кредит», є безпідставними, оскільки, обираючи спосіб забезпечення позову, суд обмежився накладенням арешту на кошти відповідача в розмірі 6 970 доларів США та 120 000 гривень. Положеннями Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року передбачено, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Види рахунків, які відкривають банки своїм клієнтам: - вкладні (депозитні); - поточні; - кореспондентські рахунки. Статтю 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" визначено , що Банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні(депозитні), поточні та кореспондентські рахунки. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору. Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на до говірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору. Кореспондентський рахунок відображає проведення досить широкого кола операцій перш за все це здійснення операцій з касового, кредитно-розрахункового та іншого обслуговування клієнтів самого банку. Сюди відноситься стягнення та перерахування грошових сум у зв'язку з купівлею-продажем різних послуг і товарів, а також сплата податків, мит, зборів, які виробляються на користь бюджету, страхових компаній, позабюджетних фондів та інш. Певна частина операцій також пов'язана з прийомом і видачею клієнтурі готівки для адміністративно-господарських потреб і для видачі премій і заробітної плати працівникам. Також на кореспондентському рахунку відображаються операції, пов'язані з придбанням або продажем цінних паперів або валюти, перерахуванням резервних вимог, а також операції з міжбанківськими депозитами і позиками. Крім того, кореспондентський рахунок служить для відображення господарських операцій самого банку, наприклад, для управлінських витрат, платежів до бюджету та для різних позабюджетних фондів тощо. В ухвалі місцевого суду відсутня указівка про накладення арешту на кошти, що знаходяться на кореспондентському рахунку банку. Посилання апелянта на дію Закону України від 23 лютого 2012 року №4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та постанови НБУ №245 від 29 квітня 2014 року, які встановлюють гарантії кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом, не обмежує право суду вживати заходи забезпечення позову у порядку, встановленому ЦПК України. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена у відповідності до положень процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ст. 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,- у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" відхилити. Ухвалу судді Хорольського районного суду Полтавської області від 10 березня 2015 року про забезпечення позову залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: О.А.Лобов Судді: П.С.Абрамов В.І.Акопян З оригіналом згідно Суддя О.А.Лобов http://reyestr.court.gov.ua/Review/44297295
  10. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 04 лютого 2016 року № 826/27480/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: ПАТ "Дельта Банк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В., третя особа: ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування наказу від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу від 06.02.2015 №003-15557-060215; зобов'язання подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позов вмотивовано тим, що висновки відповідача про нікчемність договору банківського вкладу від 06.02.2015 №003-15557-060215 є необґрунтованими, позивач має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Представник Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. та ПАТ «Дельта Банк» заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи. В судовому засіданні відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд ВСТАНОВИВ: Між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу від 06.02.2015 №003-15557-060215, предметом якого є прийняття на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 10 000 доларів США на строк по 07.05.2015. Відповідно до додаткової угоди №1 до договору від 06.02.2015 №003-15557-060215 пункт 1.8 вказаного договору викладено в наступній редакції: зарахування вкладі на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. Відповідно до платіжного доручення від 06.02.2015 кошти в сумі 10 000 доларів США надійшли на рахунок позивача шляхом перерахування з банківського рахунку ОСОБА_3 відкритого в ПАТ «Дельта Банк». Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк". Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Дельта Банк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова В.В. На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 11 червня 2015 року ПАТ "Дельта Банк" починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 03 березня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи чотирьох банків. Відповідно до протоколу засіданні Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» призначеної наказом від 29.05.2015 №408 та наказу від 16.09.2015 №813, застосовано наслідки нікчемності догорів банківського вкладу (депозиту) згідно з додатком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215. Листом від 23.09.2015 № 8821/1769 позивача повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215. Відповідно до постанови Правління НБУ від 02 жовтня 2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 02 жовтня 2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову Владиславу Володимировичу на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. Частиною першою статті 3 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон) встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з ч. 2-4ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни. Як зазначено вище, відповідно до протоколу засіданні Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк» призначеної наказом від 29.05.2015 №408 та наказу від 16.09.2015 №813, застосовано наслідки нікчемності догорів банківського вкладу (депозиту) згідно з додатком та, зокрема, договору банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215. З матеріалів справи вбачається, що відповідач дійшов висновку про нікчемність вказаного договору, оскільки кошти на банківський вкладний (депозитний) рахунок надійшли з банківського рахунку іншої особи в період дії постанови Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ «Про віднесена ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», що на думку відповідача свідчить про штучність та фіктивність створення правових підстав для отримання коштів, що перевищують суми гарантованого відшкодування. Судом встановлено, що постановою Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ «Про віднесена ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії проблемних якою, зокрема, зупинено операції щодо відкриття поточних рахунків фізичним особам та зарахування на рахунки фізичних осіб коштів, що переказуються з рахунків, відкритих в ПАТ «Дельта Банк». З матеріалів справи вбачається та представником відповідача не заперечується, що про наявність постанови Національного банку України від 30.10.2014 №692/БТ ПАТ «Дельта Банк» повідомлено 15.01.2015. Частиною 6 статті 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Статтею 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення). Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, згадуваним законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних. Щодо доводів відповідача про нікчемність правочину оскільки кошти на банківський вкладний (депозитний) рахунок надійшли з банківського рахунку іншої особи ОСОБА_3, відкритого в АТ «Дельта Банк», суд зазначає наступне. Як зазначено вище, додатковою угодою №1 до договору від 06.02.2015 №003-15557-060215 пункт 1.8 вказаного договору викладено в наступній редакції: зарахування вкладі на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи - резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. Відповідно до п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «Дельта Банк» затверджених рішенням ради директорів АТ «Дельта Банк» (протокол №14 від 20.03.2013) зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається. Також, відповідно до п. 2 ч. 2, ч. З ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Проте, такі Правила не є нормою закону в розмінні згадуваних статей Цивільного кодексу України. Крім того, зазначені Правила є обов'язковими насамперед для ПАТ «Дельта Банк», проте останнім укладено згадувану додаткову угоду та здійснено перерахування коштів з рахунку ОСОБА_3 на рахунок позивача. Проте наслідки нікчемності договору банківського вкладу змінюють обсяг прав та інтересів саме позивача. Відповідачем не надано суду доказів ознайомлення позивача з вказаними Правилами, отже укладання позивачем з АТ «Дельта Банк» додаткової угоди не вказує на порушення позивачем норм законодавства. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Оскільки відповідачами не надано належних та допустимих доказів порушення позивачем норм законодавства при укладанні договору банківського вкладу та отриманні коштів на свій вкладний рахунок, отже доводи відповідачів про нікчемність договору банківського вкладу укладеного позивачем з ПАТ «Дельта Банк» є необґрунтованими. ОСОБА_3, якою перераховано кошти на рахунок позивача, має право вільно розпоряджатись коштами, які є її власністю. Відповідачем не надано доказів, що дії останньої щодо перерахунку коштів з власного банківського рахунку на рахунок іншої фізичної особи суперечить закону. Отже, доводи відповідача, щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунок позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства Також, відповідачами не надано доказів наявності інших підстав визначених ч. 3 ст. 38 Закону внаслідок яких правочин позивача з АТ «Дельта Банк» є нікчемним. У свою чергу відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов'язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах; 11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду. Однак, будь-яких підстав відповідно до статті частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для відмови у відшкодування позивачу коштів судом не встановлено. Враховуючи, що доводи відповідача про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215 не знайшли підтвердження під час вирішення справи, отже наказ №813 від 16.09.2015 в частині визнання нікчемним вказаного договору банківського вкладу (депозиту) є безпідставним та підлягає скасуванню, що свідчить про наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині. Статтею 27 Закону визначено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Отже, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії, на підставі якого Фонд гарантування вкладів фізичних осіб формує Загальний реєстр вкладників. Відповідно до п. 12 р. II Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 (в редакції до внесення змін згідно із рішенням 20 жовтня 2014 р. за N 1293/26070, які набрали чинності 11.11.2014) (далі - Положення № 14) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за №1548/21860, передбачено, що протягом процедури здійснення тимчасової адміністрації в банку уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників, яким необхідно здійснити виплати за рахунок цільової позики. Пунктом 6. р. III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення. Протиправність наказу від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215 прямо вказує на наявність підстав для зобов'язання відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника , яка має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та, як на слідок на наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню. Керуючись ст. ст. 69-71, 122, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: 1. Задовольнити позов. 2. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадрова В.В. від 16.09.2015 №813 в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215 укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк». 3. Зобов'язати Уповноважену особу фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадрова В.В. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського вкладу (депозиту) від 06.02.2015 №003-15557-060215. Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Суддя В.І. Келеберда http://reyestr.court.gov.ua/Review/55514701
  11. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Маляренка А.В., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про захист прав споживача та стягнення коштів за договором банківського вкладу, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), обґрунтовуючи вимоги тим, що 31 жовтня 2014 року між нею та банком укладено договір строкового банківського вкладу № 00004009010945 «Найкраща пропозиція on-line у доларах США», згідно з умовами якого нею внесено на депозитний рахунок у банку кошти в розмірі 2 832 доларів США строком на 3 місяці. Відповідно до умов договору датою повернення вкладу було 29 січня 2015 року. 30 січня 2015 року вона звернулася до відділення банку із вимогою про повернення вкладу, проте у поверненні вкладу їй було відмовлено. Того ж дня вона звернулася із заявою до голови ради директорів ПАТ «Дельта Банк» про видачу коштів з поточного рахунку, на який нібито було перераховано частину коштів з депозитного рахунку. Посилаючись на те, що отримати свої кошти на даний час вона не може, позивач остаточно просила стягнути з відповідача на її користь банківський вклад разом із передбаченими договорами процентами. Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором банківського вкладу «Найкраща пропозиція on-line у доларах США» від 31 жовтня 2014 року № 00004009010945 в розмірі 71 927 грн 28 коп., що за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року еквівалентно 2 877 доларів 88 центів США. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 31 жовтня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу № 00004009010945, згідно з умовами якого останньою внесено на депозитний рахунок 2 832 долари США зі строком повернення вкладу до 29 січня 2015 року та сплатою відсотків у розмірі 5,5 % річних і додатковою ставкою 6 % річних у разі чинності договору станом на дату закінчення строку залучення вкладу. 30 січня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до голови ради директорів ПАТ «Дельта Банк» через заступника начальника Івано-Франківського відділення із заявою про повернення коштів за договором банківського вкладу у зв'язку із закінченням строку дії укладеного договору, яка залишена без задоволення. Також встановлено, що на підставі постанови правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким у період з 03 березня 2015 року до 02 червня 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Дельта Банк». Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до положень ст. ст. 530, 629, 1060, 1061 ЦК України відповідач повинен був повернути позивачу вклад по закінченню строку його дії, проте не виконав зазначених вимог закону й взятих на себе зобов'язань за спірним договором. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам закону та ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Відповідно до ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Згідно із ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Умовами спірного договору банківського вкладу, зокрема п. 1.10, визначено, що вклад повертається по закінченню строку розміщення вкладу шляхом зарахування, на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів № 26201703301496, відкритий в установі банку. Згідно з п. 1.9 вказаного договору таким самим шляхом відбувається зарахування процентів за вкладом, що виплачуються щомісячно. Статтею 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Таким випадком, зокрема, є визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року № 4452-VI наслідки запровадження тимчасової адміністрації в банку. У п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону термін недоступність вкладів визначено як неможливість отримання вкладником під час виведення неплатоспроможного банку з ринку вкладу, включаючи відсотки за ним, протягом семи робочих днів з дня закінчення строку дії договору (або з дня запровадження тимчасової адміністрації, якщо договір закінчився до цієї дати) або з дня вимоги (за вкладами на вимогу, за поточними чи картковими рахунками), здійсненої протягом дії тимчасової адміністрації. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється у спосіб, визначений цим Законом. Згідно з ст. 29 вказаного Закону Фонд набуває право кредитора банку. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. З метою забезпечення виконання зобов'язань банку, передбачених п. 1 ч. 6 цієї статті, Фонд має право надати банку цільову позику. Виплати за такими зобов'язаннями за рахунок цільової позики Фонду мають розпочатися не пізніше першого місяця з дати запровадження у неплатоспроможному банку тимчасової адміністрації, а для системно важливих банків - не пізніше двох місяців. Виходячи із положень наведених норм Закону та того, що між сторонами укладено договір банківського вкладу, зобов'язальним по виплаті коштів позивачу є банк, а не Фонд. У разі недостатності у банку коштів для виконання зобов'язань, йому Фондом надається цільова позика. Крім того, главою 50 ЦК України встановлені підстави припинення зобов'язання, зокрема: виконанням, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, поєднанням боржника і кредитора в одній особі, неможливістю його виконання, смертю фізичної особи та ліквідацією юридичної особи, а також на інших підставах, встановлених договором або законом. Отже, положення закону про незадоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку з огляду на поняття «задоволення» (фактичне одержання управленою стороною від боржника предмета зобов'язання), за відсутності у Законі заборони на подання позову і його вирішення в суді, є порушенням конституційного права особи на судовий захист порушених прав. Відмова в задоволенні вимог до банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, до внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи, є необґрунтованою. Вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням вказаних вимог закону та умов договору банківського вкладу, з дотриманням вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно встановивши обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки ПАТ «Дельта Банк» не виконало умови договору та не здійснило виплату належних ОСОБА_3 грошових коштів, що знаходяться на її рахунку у відповідача, тому порушене право вкладника підлягає захисту. Доводи касаційної скарги щодо незастосування до спірних правовідносин Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є безпідставними, оскільки вказаний закон не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення сум, які йому не повернуті. Крім того рішення суду, яким на користь позивача стягнуто суму вкладу з банку, не змінює порядку виплати коштів за договором банківського вкладу, визначеного Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Рішення Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 червня 2015 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов В.М.Коротун А.В.Маляренко І.К.Парінова http://reyestr.court.gov.ua/Review/54758563
  12. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" січня 2016 р. м. Київ К/800/46158/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Головуючого: Маслія В.І. Суддів: Розваляєвої Т.С., Єрьоміна А.В. При секретарі Зубенко Д.В. За участю позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3; представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенка В.І.- Гуленко Ю.М., представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, в с т а н о в и л а: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_36, ОСОБА_9, ОСОБА_10., ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_37, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з позовом про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року, в задоволені адміністративного позову відмовлено в повному обсязі. Не погоджуючись з рішеннями судів, позивачі звернулися з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального справа, просили їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В запереченнях на касаційну скаргу, що надійшли до Вищого адміністративного суду України, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк КАМБІО» Додусенко Володимир Іванович просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №257дф/І4. Згідно п.1.1 Договору №257дф/14 Банк приймає від ОСОБА_38 грошову суму в розмірі 10 000, 00 євро. Пунктом 1.4 Договору №257дф/14 встановлено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №257дф/14 встановлено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_1 Відповідно Додатку №1 до Договору №257дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №257дф/14 ОСОБА_1 набула статусу вкладника за Договором №257дф/14. 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №258дф/14. Згідно п. 1.1 Договору №258дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №258дф/14 встановлено, що строк розміщення вкладу складає 3 дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №258дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_3 Відповідно Додатку №1 до Договору №258дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №258дф/14 ОСОБА_3 набув статусу вкладника за Договором №258дф/14. 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №256дф/14. Згідно п.1.1 Договору №256дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №256дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №256дф/14 вказано, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_2 Згідно Додатку №1 до Договору №256дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №256дф/14 ОСОБА_2 набула статусу вкладника за Договором №256дф/14. 12.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_9 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №306дф/14. Згідно п.1.1 Договору №306дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №306дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №306дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_7 Відповідно Додатку №1 до Договору №306дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №306дф/14 ОСОБА_7 набула статусу вкладника за Договором №306дф/14. Також, 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №255дф/14. Згідно п.1.1 Договору №255дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №255дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №255дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_8 Відповідно Додатку №1 до Договору №255дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №255дф/14 ОСОБА_36 набув статусу вкладника за Договором №255дф/14. 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №251дф/14. Згідно п.1.1 Договору №251дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №251дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №251дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_9 Відповідно Додатку №1 до Договору №251дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №251дф/14 ОСОБА_9 набув статусу вкладника за Договором №251дф/14. 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №250дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №250дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №250дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №250дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_9 Відповідно Додатку №1 до Договору №250дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №250дф/14 ОСОБА_9 набула статусу вкладника за Договором №250дф/14. 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБЮ» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) 1 укладено Договір строкового банківського вкладу №252дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №252дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №252дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №252дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_11 Згідно Додатку №1 до Договору №252дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №252дф/14 ОСОБА_11 набув статусу вкладника за Договором №252дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБЮ» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №303дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №303дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №303дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №303дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_13 Відповідно Додатку №1 до Договору №303дф/14 заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №303дф/14 ОСОБА_13 набув статусу вкладника за Договором №303дф/14. 12.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБЮ» (банк) та ОСОБА_9 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №305дф/14. Згідно п.1.1 Договору №305дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №305дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 12 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №305дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_14 Згідно Додатку №1 до Договору №305дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №305дф/14 ОСОБА_14 набула статусу вкладника за Договором №305дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБЮ» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №304дф/14. Згідно п.1.1 Договору №304дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №304дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №304дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_15 Згідно Додатку №1 до Договору №304дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №304дф/14 ОСОБА_15 набула статусу вкладника за Договором №304дф/14. 09.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_38 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №254дф/14. Згідно п.1.1 Договору №254дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №254дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 09 вересня 2014 року по 12 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №254дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_16 Згідно Додатку №1 до Договору №254дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №254дф/14 ОСОБА_16 набув статусу вкладника за Договором №254дф/14. 12.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_15 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №338дф/14. Згідно п.1.1 Договору №338дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №338дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 12 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №338дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_17 Згідно Додатку №1 до Договору №338дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №338дф/14 ОСОБА_17 набула статусу вкладника за Договором №338дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39.(вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №29%дфП4. Згідно п.1.1 Договору №298дф/І4 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №298дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №298дф/14 встановлено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_18 Згідно Додатку №1 до Договору №298дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №298дф/14 ОСОБА_18 набув статусу вкладника за Договором №298дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_16 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №309дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №309дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №309дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 12 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №309дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_19 Згідно Додатку №1 до Договору №309дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №309дф/14 ОСОБА_19 набула статусу вкладника за Договором №309дф/14. 12.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_12 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №308дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №308дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №308дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 12 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №308дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_20 Відповідно Додатку №1 до Договору №308дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №308дф/14 ОСОБА_20 набула статусу вкладника за Договором №308дф/14. 12.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_15 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №339дф/14. Згідно п.1.1 Договору №339дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 12 500,00 доларів США. Пунктом 1.4 Договору №339дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає чотирі дні: з 12 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №339дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_21 Згідно Додатку №1 до Договору №339дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №339дф/14 ОСОБА_21 набула статусу вкладника за Договором №3-39дф/І4. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №297дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №297дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №297дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 1 1 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №297дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_22 Згідно Додатку №1 до Договору №297дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №297дф/14 ОСОБА_22 набув статусу вкладника за Договором №297дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №295дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №295дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №295дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №295дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_23 Згідно Додатку №1 до Договору №295дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №295дф/14 ОСОБА_23 набув статусу вкладника за Договором №295дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №294дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №294дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №294дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 1 1 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №294дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_24 Згідно Додатку №1 до Договору №294дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткові' угоди №1 до Договору №294дф/14 ОСОБА_24 набула статусу вкладника за Договором №294дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №296дф/14. Згідно п.1.1 Договору №296дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №296дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №296дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_25 Відповідно Додатку №1 до Договору №296дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №294дф/14 ОСОБА_25 набула статус вкладника за Договором №296дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №302дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №302дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №302дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №302дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_26 Згідно Додатку №1 до Договору №302дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №302дф/14 ОСОБА_26 набув статусу вкладника за Договором №302дф/14. 12.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_11 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №307дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №307дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №307дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №307дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_27 Згідно Додатку №1 до Договору №307дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №307дф/14 ОСОБА_27 набула статусу вкладника за Договором №307дф/14. 12.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_36 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №310дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №310дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №31 Одф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 12 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №31 Одф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_28 Згідно Додатку №1 до Договору №31 Одф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №31 Одф/14 ОСОБА_28набув статусу вкладника за Договором №310дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №301дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №301дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №301дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №301дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_29 Згідно Додатку №1 до Договору №301дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №301дф/14 ОСОБА_29 набув статусу вкладника за Договором №301 дф/14. Також, 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_15.(вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №340дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №340дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №340дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 12 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №340дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_30 Згідно Додатку №1 до Договору №340дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №340дф/14 ОСОБА_30 набула статусу вкладника за Договором №340дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №293дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №293дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №293дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №293дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_31 Згідно Додатку №1 до Договору №293дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №293дф/14 ОСОБА_31 набула статусу вкладника за Договором №293дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №291 дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №291 дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №291дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 1 1 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №291дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_32 Згідно Додатку №1 до Договору №291дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №291 дф/14 ОСОБА_32 набув статусу вкладника за Договором №291 дф/14. 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №290дф/14. Відповідно п.1.1 Договору №290дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №290дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №290дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_33 Згідно Додатку №1 до Договору №290дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №290дф/14 ОСОБА_33 набула статусу вкладника за Договором №290дф/14. Також, 11.09.2014 року між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №292дф/14. Згідно п.1.1 Договору №292дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №292дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №292дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_34 Відповідно Додатку №1 до Договору №292дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №292дф/14 ОСОБА_34 набула статусу вкладника за Договором №292дф/14. 11.09.2014 року між між ПАТ «Банк КАМБІО» (банк) та ОСОБА_39 (вкладник) укладено Договір строкового банківського вкладу №299дф/14. Згідно п.1.1 Договору №299дф/14 банк приймає від вкладника грошову суму в розмірі 10 000,00 євро. Пунктом 1.4 Договору №299дф/14 передбачено, що строк розміщення вкладу складає три дні: з 11 вересня 2014 року по 16 вересня 2014 року. Пунктом 1.9 Договору №299дф/14 передбачено, що сторони, керуючись статтею 1063 Цивільного кодексу України, встановили, що цей договір укладено на користь ОСОБА_35 Відповідно Додатку №1 до Договору №299дф/14, заяви про набуття прав вкладника та Додаткової угоди №1 до Договору №299дф/14 ОСОБА_35 набув статусу вкладника за Договором №299дф/14. Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 27 лютого 2015 року № 144 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк КАМБІО» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року №46 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк КАМБІО» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк КАМБІО» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк КАМБІО» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Додусенка Володимира Івановича строком на 1 рік з 02 березня 2015 року по 01 березня 2016 року включно. 04 березня 2015 року на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення від 02 березня 2015 року № 46 про початок ліквідації ПАТ «Банк КАМБІО», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з 06 березня 2015 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Позивачі звернулися до банку-агента Фонду ПАТ «УКРІНБАНК» з метою виплати відшкодування, на що отримали відмову у зв'язку з тим, що вони не внесені до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Банк КАМБІО» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. На неодноразові звернення позивачів до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича з вимогою включити їх до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, листами їм було повідомлено, що після отримання відповіді про законність операцій по рахункам Позивачів, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб будуть вжиті заходи щодо розблокування виплат та включення їх до відповідного реєстру, оскільки нібито враховуючи наявність фактів вчинення службовими особами ПАТ «Банк КАМБІО» дій, спрямованих на неправомірне отримання від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами, прийнято рішення про зупинення відповідних виплат та перерахувань. Не погоджуючись з вказаними діями відповідачів, позивачі звернулися до суду з даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що дії відповідачів є правомірними. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Частина перша статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону № 4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частина шоста статті 27 Закону № 4452-VI визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Відповідно до матеріалів справи, наказом Тимчасової адміністрації ПАТ "БАНК КАМБІО" від 17 лютого 2015 року № 157 "Про перевірку вкладів фізичних осіб в ПАТ "БАНК КАМБІО", було створено комісію з перевірки вкладів фізичних осіб для перевірки документів, пов'язаних з укладанням ПАТ "БАНК КАМБІО" протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, договорів банківського вкладу (депозиту) та договорів банківського рахунку (поточних рахунків, в тому числі карткових) з вкладниками, а також обставин зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб. За результатами роботи Комісії Тимчасової адміністрації ПАТ "БАНК КАМБІО", 27.02.2015 року складено протокол комісії з перевірки вкладів фізичних осіб, яким встановлено зокрема, що кошти на рахунок Позивачів надходили внаслідок так званого "дроблення" великого депозиту інших клієнтів з метою відшкодування грошових коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Також, Комісією було запропоновано Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк КАМБІО» Додусенку В.І. тимчасово обмежити здійснення банком на час тимчасової адміністрації банківських операцій щодо виплат коштів вкладникам. На підставі Протоколу засідання Комісії від 27.02.2015 р. Уповноваженою особою прийнято рішення щодо тимчасового блокування коштів за рахунками фізичних осіб-вкладників ПАТ "БАНК КАМБІО" згідно переліку, та блокування у файлах "D" та "Z" Узагальненої бази даних Фонду гарантування. Після чого відділ організації виплат Фонду відобразив блокування у файлах "D" та "Z" Узагальненої бази даних Фонду гарантування відповідно до інформації, наданої Уповноваженою особою. Як встановлено судами, підставою для не включення позивачів до переліку вкладників ПАТ "БАНК КАМБІО" які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, було проведення перевірки за всіма банківськими рахунками, на яких обліковуються залишки грошових коштів вкладників, зокрема щодо фактів безготівкового перерахування грошових коштів з банківських рахунків юридичних та фізичних осіб на банківські рахунки фізичних осіб в тому самому банку, а також відкриття кримінального провадження за фактом вчинення службовими особами ПАТ «БАНК КАМБІО» злочину передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України. На неодноразові звернення позивачів до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича з вимогою включити їх до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, листами їм було повідомлено, що після отримання відповіді про законність операцій по рахункам Позивачів, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб будуть вжиті заходи щодо розблокування виплат та включення їх до відповідного реєстру, оскільки нібито враховуючи наявність фактів вчинення службовими особами ПАТ «Банк КАМБІО» дій, спрямованих на неправомірне отримання від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами, прийнято рішення про зупинення відповідних виплат та перерахувань. Разом з тим, слід зазначити, що згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти, в свою чергу, вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Тобто Закон не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником. В свою чергу, сам факт знаходження на рахунках позивачів грошових коштів відповідачами не заперечується. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій, що внаслідок так званого „дроблення" великих вкладів інших осіб, позивачі набули гарантоване право на отримання коштів в сумі до 200000 грн. безпосередньо від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та отримали перевагу перед іншими кредиторами Банку, враховуючи, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що банк взяв на себе зобов'язання, що потягло за собою виникнення неплатоспроможності або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, а також доказів ймовірної нікчемності укладених договорів. Що стосується звернення Уповноваженої особи до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення посадовими особами банку, то зазначене не свідчить про протиправність дій останніх, та відповідно до не може бути підставою для невключення позивачів до переліку вкладників ПАТ "БАНК КАМБІО" які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки відсутній вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, який в силу ч. 4 ст. 72 КАС України є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги заслуговують на увагу. На підставі викладеного та відповідно до статті 229 КАС України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову з наведених вище мотивів. Керуючись статтями 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 - задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2015 року - скасувати. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб що полягає у невключені даних про ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2, що проживає за адресою: АДРЕСА_2) ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_3), ОСОБА_7 (ІПн НОМЕР_4, що проживає за адресою: АДРЕСА_4), ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_5, що проживає за адресою: АДРЕСА_5), ОСОБА_9 (ІПН НОМЕР_6, що проживає за адресою: АДРЕСА_6), ОСОБА_10 (ІПН НОМЕР_32, що проживає за адресою: АДРЕСА_7), ОСОБА_11 (ІПН НОМЕР_7, що проживає за адресою: АДРЕСА_6), ОСОБА_12 (ІПН НОМЕР_8, що проживає за адресою: АДРЕСА_6), ОСОБА_13 (ІПН НОМЕР_9, що проживає за адресою: АДРЕСА_8), ОСОБА_14 (ІПН НОМЕР_10, що проживає за адресою: АДРЕСА_9), ОСОБА_15 (ІПН НОМЕР_11, що проживає за адресою: АДРЕСА_10), ОСОБА_16 (ІПН НОМЕР_12, що проживає за адресою: АДРЕСА_11), ОСОБА_17 (ІПН НОМЕР_13, що проживає за адресою: АДРЕСА_12), ОСОБА_18 (ІПН НОМЕР_14, що проживає за адресою: АДРЕСА_13), ОСОБА_19 (ІПН НОМЕР_15, що проживає за адресою: АДРЕСА_14), ОСОБА_20 (ІПН НОМЕР_16, що проживає за адресою: АДРЕСА_15.), ОСОБА_21 (ІПН НОМЕР_17, що проживає за адресою: АДРЕСА_7), ОСОБА_22 (ІПН НОМЕР_18, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_23 (ІПН НОМЕР_19, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_24 (ІПН НОМЕР_20, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_25 (ІПН НОМЕР_21, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_26 (ІПН НОМЕР_22, що проживає за адресою: АДРЕСА_17), ОСОБА_27 (ІПН НОМЕР_23, що проживає за адресою: АДРЕСА_18), ОСОБА_28 (ІПН НОМЕР_24, що проживає за адресою: АДРЕСА_9; ОСОБА_29, ОСОБА_30 (ІПН НОМЕР_25, що проживає за адресою: АДРЕСА_19), ОСОБА_31 (ІПН НОМЕР_26, що проживає за адресою: АДРЕСА_20), ОСОБА_32 (ІПН НОМЕР_27, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_33 (ІПН НОМЕР_28, що проживає за адресою: АДРЕСА_22), ОСОБА_34 (ІПН НОМЕР_29, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_35 (ІПН НОМЕР_30, що проживає за адресою: АДРЕСА_21) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договорами строкового банківського вкладу, вказаних вище та незатвердження реєстру вкладників відповідно до наданого Уповноваженою особою переліку вкладників, який містить дані вищезазначених Позивачів, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича включити дані про ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2, що проживає за адресою: АДРЕСА_2) ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_3), ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_4, що проживає за адресою: АДРЕСА_4), ОСОБА_8 (ІПН НОМЕР_5, що проживає за адресою: АДРЕСА_24), ОСОБА_9 (ІПН НОМЕР_6, що проживає за адресою: АДРЕСА_6), ОСОБА_10 (ІПН НОМЕР_31, що проживає за адресою: АДРЕСА_7), ОСОБА_11 (ІПН НОМЕР_7, що проживає за адресою: АДРЕСА_23), ОСОБА_12 (ІПН НОМЕР_8, що проживає за адресою: АДРЕСА_6), ОСОБА_13 (ІПН НОМЕР_9, що проживає за адресою: АДРЕСА_25), ОСОБА_14 (ІПН НОМЕР_10, що проживає за адресою: АДРЕСА_9), ОСОБА_15 (ІПН НОМЕР_11, що проживає за адресою: АДРЕСА_10), ОСОБА_16 (ІПН НОМЕР_12, що проживає за адресою: АДРЕСА_11), ОСОБА_17 (ІПН НОМЕР_13, що проживає за адресою: АДРЕСА_26), ОСОБА_18 (ІПН НОМЕР_14, що проживає за адресою: АДРЕСА_13), ОСОБА_19 (ІПН НОМЕР_15, що проживає за адресою: АДРЕСА_14), ОСОБА_20 (ІПН НОМЕР_16, що проживає за адресою: АДРЕСА_27.), ОСОБА_21 (ІПН НОМЕР_17, що проживає за адресою: АДРЕСА_7), ОСОБА_22 (ІПН НОМЕР_18, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_23 (ІПН НОМЕР_19, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_24 (ІПН НОМЕР_20, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_25 (ІПН НОМЕР_21, що проживає за адресою: АДРЕСА_28), ОСОБА_26 (ІПН НОМЕР_22, що проживає за адресою: АДРЕСА_17), ОСОБА_27 (ІПН НОМЕР_23, що проживає за адресою: АДРЕСА_29), ОСОБА_28 (ІПН НОМЕР_24, що проживає за адресою: АДРЕСА_9), ОСОБА_29, ОСОБА_30 (ІПН НОМЕР_25, що проживає за адресою: АДРЕСА_30), ОСОБА_31 (ІПН НОМЕР_26, що проживає за адресою: АДРЕСА_20), ОСОБА_32 (ІПН НОМЕР_27, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_33 (ІПН НОМЕР_28, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_34 (ІПН НОМЕР_29, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_35 (ІПН НОМЕР_30, що проживає за адресою: АДРЕСА_21) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договорами строкового банківського вкладу вказаних вище; - зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб затвердити реєстр вкладників відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "БАНК КАМБІО" Додусенком Володимиром Івановичем оновленого переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до якого будуть включені: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1), ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_2, що проживає за адресою: АДРЕСА_2) ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3, що проживає за адресою: АДРЕСА_3), ОСОБА_7 (ІПН НОМЕР_4, що проживає за адресою: АДРЕСА_4), ОСОБА_36 (ІПН НОМЕР_5, що проживає за адресою: АДРЕСА_31), ОСОБА_9 (ІПН НОМЕР_6, що проживає за адресою: АДРЕСА_6), ОСОБА_10 (ІПН НОМЕР_31, що проживає за адресою: АДРЕСА_7), ОСОБА_11 (ІПН НОМЕР_7, що проживає за адресою: АДРЕСА_6), ОСОБА_12 (ІПН НОМЕР_8, що проживає за адресою: АДРЕСА_32), ОСОБА_13 (ІПН НОМЕР_9, що проживає за адресою: АДРЕСА_33), ОСОБА_14 (ІПН НОМЕР_10, що проживає адресою: АДРЕСА_9), ОСОБА_15 (ІПН НОМЕР_11, що проживає адресою: АДРЕСА_10), ОСОБА_16 (ІПН НОМЕР_12, що проживає за адресою: АДРЕСА_11), ОСОБА_17 (ІПН НОМЕР_13, що проживає за адресою: АДРЕСА_26), ОСОБА_18 (ІПН НОМЕР_33 що проживає за адресою: АДРЕСА_13), ОСОБА_19 (ІПІ НОМЕР_15, що проживає за адресою: АДРЕСА_14), ОСОБА_20 (ІПН НОМЕР_16, що проживає за адресою: АДРЕСА_34.), ОСОБА_21 (ІПН НОМЕР_17, що проживає за адресою: АДРЕСА_7), ОСОБА_22 (ІПН НОМЕР_18, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_23 (ІПІ НОМЕР_19, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_24 (ІПН НОМЕР_20, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_25 (ІПН НОМЕР_21, що проживає за адресою: АДРЕСА_16), ОСОБА_26 (ІПН НОМЕР_22, що проживає за адресою: НОМЕР_34), ОСОБА_27 (ІПН НОМЕР_23, що проживає за адресою: АДРЕСА_3), ОСОБА_28 (ІПН НОМЕР_35, що проживає за адресою: АДРЕСА_9), ОСОБА_29, ОСОБА_30 (ІПН НОМЕР_25, що проживає за адресою: АДРЕСА_35), ОСОБА_31 (ІПН НОМЕР_26, що проживає за адресою: АДРЕСА_36), ОСОБА_32 (ІПН НОМЕР_27, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_33 (ІПН НОМЕР_28, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_34 (ІПН НОМЕР_29, що проживає за адресою: АДРЕСА_21), ОСОБА_35 (ІПН НОМЕР_30, що проживає за адресою: АДРЕСА_21). Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/55073281
  13. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/20942/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі: головуючої судді: Васильченко Н.В., суддів: Калашнікова О.В., Леонтович К.Г., при секретарі судового засідання: Яроші Д.В., за участі представників: позивача - ОСОБА_1, відповідачів - Музичук Л.В., Гуленка Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у справі №826/1164/15 за позовом ОСОБА_4 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У січні 2015 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ", в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича щодо не включення позивача до переліку вкладників публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича включити позивача до переліку вкладників ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідачів щодо не включення позивача до переліку та загального реєстру вкладників та не відшкодуванні коштів за рахунок Фонду за вкладом є неправомірними. Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог. Не погоджуючись з рішеннями суду ОСОБА_4 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ці рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши доводи касаційних скарг, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що наявні підстави для задоволення касаційної скарги. Судами попередніх інстанцій, встановлено, що ОСОБА_4 02.07.2014 уклала договір банківського вкладу № 43534 з ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі - Банк) у сумі 16 000 доларів США терміном до 02.10.2014. Згідно з квитанцією банку №TR.57834.720.130 від 02.07.2014р., на загальну суму 16 000 доларів США, платником зазначених коштів по договору № 43534 від 02.07.2014 є ОСОБА_7, який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності від 26.06.2014р. зареєстрованої в реєстрі за №966. Постановою Правління НБУ від 15.07.2014 № 410/БТ було віднесено Банк до категорії проблемних у зв'язку з порушенням вимог Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою НБУ № 516 від 03.12.2003. Постановою Правління НБУ від 14.08.2014 № 491 "Про внесення ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Банк віднесено до категорії неплатоспроможних та призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів на тимчасову адміністрацію Гончарова Сергія Івановича (далі - Уповноважена особа). Наказом Уповноваженої особи від 30.10.2014 було створена Комісія щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів. За результатами роботи Комісії визнаний нікчемним, зокрема, правочин (договір) банківського вкладу позивача від 02.07.2014 № 43534, що підтверджується витягом з додатку № 1 до протоколу Комісії щодо визнання нікчемними вкладів № 1 від 10.11.2014, у зв'язку з чим, листом від 19.12.2014 позивача було повідомлено про нікчемність договору банківського вкладу від 02.07.2014 № 43534. Постановою Правління НБУ від 10.11.2014 було прийняте рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.11.2014 № 119 прийняте рішення розпочати процедуру ліквідації Банку та призначено Уповноваженою особою на ліквідацію Банку Гончарова С.І. ОСОБА_4 звернулася до банку-агента, що здійснює виплати вкладників Банку ПАТ "Альфа-Банк", після чого їй стало відомо про те, що її не включили до загального Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів щодо не включення позивача є правомірними. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій виходячи з наступного. У відповідності до положень частини першої статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 № 4452-VI(далі - Закон №4452-VI) Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Частина перша статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону № 4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частина шоста статті 27 Закону № 4452-VI визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Як вбачається із матеріалів справи, згідно листа Уповноваженої особи від 19 грудня 2014 року №001/2772 договір банківського вкладу між ПАТ "КБ УФС" та ОСОБА_4 від 02.07.2014 року №43534 операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та ст.228 Цивільного кодексу України, з мотивів того, що вказаний правочин порушує публічний порядок та спрямований на незаконне завоволодіння майна держави. Згідно ч.2 ст.38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина 3 ст. 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. При цьому, Уповноваженою особою Фонду не визначена конкретна підстава нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI, та не наведено, що договір банківського вкладу між ПАТ "КБ УФС" та ОСОБА_4 від 02.07.2014 року №43534 має ознаки нікчемного правочину. Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Судами не встановлено доказів існування відповідного судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу (депозиту) від 02.07.2014 року №43534 Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про правомірність дій Уповноваженої особи Фонду щодо не включення позивача до переліку вкладників публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з підстав нікчемності правочину. Судами встановлено, що згідно з квитанцією банку від 02.07.2014, ОСОБА_7 здійснена оплата коштів на користь отримувача ОСОБА_4, призначення платежу - надходження коштів за депозитною угодою № 43534 від 02.07.2014 по довіреності від 26.06.2014р. зареєстрованої в реєстрі за №946, загальна сума 16 000 доларів США. Банк отримувача публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ". На квитанції міститься підпис уповноваженої особи банку, відтиск штампу з прізвищем особи банку. Як вбачається із матеріалів справи, Ковтун діяв в інтересах ОСОБА_4 на підставі довіреності. Відповідно до п.2.9 Інструкції про проведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного Банку України від 1 червня 2011 року №174, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівник а банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. На підтвердження факту внесення грошових коштів на рахунок до банку позивач надав належним чином оформлений документ банківської установи, який свідчить про те, що грошові кошти відповідно до укладеного договору позивачем були внесені, тоді як відповідачами доказів того, що зазначені кошти фактично не вносились, надано не було. Інших документів, які б свідчили про фактичне внесення особою коштів на депозитний рахунок, Закон не визначає. Отже факт внесення коштів на рахунок ОСОБА_4, за договором банківського вкладу між ПАТ "КБ УФС" та ОСОБА_4 від 02.07.2014 року №43534, відповідачем не спростовано. При цьому, колегія суддів зазначає про безпідставність висновоків судів, що внаслідок "дроблення" свого вкладу розмір якого становив більше, ніж 200000,00 грн. позивач набував гарантоване право на отримання коштів в сумі до 200000 грн. безпосередньо від Фонду та отримував перевагу перед іншими кредиторами Банку, що є порушенням п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, оскільки відповідачем не надано доказів того, що позивачем кошти фактично не вносились на рахунок за спірним договором, крім того, відповідачем не спростована наявність у позивача квитанції, яка є доказом внесення на рахунок банку грошових коштів у розмірі 16 000 доларів США. Таким чином, Уповноваженою особою Фонду не доведена наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а тому така бездіяльність відповідача суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є протиправною. Колегія суддів дійшла думки, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили обставини справи, вірно встановили характер спірних правовідносин, але невірно застосували норми матеріального права до їх вирішення, що потягло за собою ухвалення незаконного рішення. Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до ст.229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Враховуючи наведене постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, - П О С Т А Н О В И Л А : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 6 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 квітня 2015 року у справі №826/1164/15 скасувати, ухвалити по справі нове рішення. Позов ОСОБА_4 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича щодо не включення Гончарова Сергія Івановича до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню про відшкодування коштів за договором банківського вкладу від 02.07.2014 № 43534, укладеного між ОСОБА_4 та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ". Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича включити ОСОБА_4 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_4, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_4 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним судом України з підстав, в порядку та у строки, визначені ст.ст. 236 - 239-1 КАС України. Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/52278771
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Колесника П.І., Шицького І.Б., – за участю представників: позивача – Попова В.Г., відповідача – Горячих Я.О., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» (далі – ПАТ «ВБР») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – ФГВФО) на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВБР» Міхна Сергія Семеновича про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 20 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 3 листопада 2015 року у справі № 908/503/15-г за позовом фермерського господарства «Сніжинка» (далі – ФГ «Сніжинка») до ПАТ «ВБР» про зобов’язання вчинити певні дії, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року ФГ «Сніжинка» звернулося до суду з позовом до ПАТ «ВБР» в особі Запорізької обласної дирекції, посилаючись на те, що відповідач не виконав наданих позивачем платіжних доручень на переведення коштів з поточного рахунку ФГ «Сніжинка», відкритому в ПАТ «ВБР», на інший рахунок у цьому ж банку з призначенням платежу – погашення кредиту за кредитним договором. Просило зобов’язати ПАТ «ВБР» переказати грошові кошти у розмірі 218 710,93 грн із поточного рахунку ФГ «Сніжинка» в ПАТ «ВБР» № 26002019543805 на рахунок в ПАТ «ВБР» № 37392081650317, зазначивши призначення платежу – погашення кредиту за кредитним договором від 31 січня 2013 року № MKLVU2.92105.002. Заперечуючи проти позову, ПАТ «ВБР» посилалося на безпідставність вимог позивача з огляду на запровадження у банку тимчасової адміністрації. Рішенням Господарського суду м. Києва від 20 травня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2015 року, позов задоволено: зобов’язано ПАТ «ВБР» перерахувати грошові кошти у розмірі 218 710,93 грн із поточного рахунку ФГ «Сніжинка» в ПАТ «ВБР» № 26002019543805 на рахунок у ПАТ «ВБР» № 37392081650317, зазначивши призначення платежу – погашення кредиту за кредитним договором від 31 січня 2013 року № MKLVU2.92105.002. Постановою Вищого господарського суду України від 3 листопада 2015 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд судових рішень із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «ВБР» просить скасувати судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а саме п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 27 листопада 2014 року у справі № 910/9231/14 та від 10 вересня 2015 року у справі № 910/1062/15-г, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29 січня 2013 року між ПАТ «ВБР» (Банк) і ФГ «Сніжинка» (Клієнт) укладено договір банківського поточного рахунка № TF.92105.001 (далі – Договір), відповідно до умов якого Банк відкрив Клієнту мультивалютний поточний рахунок № 26002019543805. Відповідно до п. 1.1 Правил проведення операцій та обслуговування поточних рахунків (які є невід'ємною частиною Договору), Банк відкриває Клієнту поточний рахунок (у національній та/або іноземній валюті) для приймання та зарахування на рахунок Клієнта грошових коштів, виконання розпоряджень Клієнта про перерахування і видачу відповідних сум із рахунка та проведення інших операцій за рахунком відповідно до цього Договору та законодавства України. 31 січня 2013 року між позивачем (Позичальник) і відповідачем укладено кредитний договір № MKLVU2.92105.002, за умовами якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 215 000,00 грн; термін користування кредитом – до 30 січня 2014 року, рахунок для погашення кредиту, сплати відсотків і комісій – 3739.2.081650317; Позичальник доручає Банку здійснювати списання коштів з усіх рахунків Позичальника в національній та іноземній валюті, відкритих у ПАТ «ВБР», для погашення заборгованості за кредитом. Додатковою угодою від 13 грудня 2013 року № 1 сторони погодили термін користування кредитом – до 12 січня 2015 року. На підставі постанови правління Національного банку України від 27 листопада 2014 року № 743 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 27 листопада 2014 року № 132 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР», згідно з яким із 28 листопада 2014 року в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію строком по 27 лютого 2015 року. В подальшому повноваження тимчасової адміністрації було продовжено. Останнім рішенням виконавчої дирекції ФГВФО від 27 березня 2015 року № 077/15 продовжено повноваження уповноваженої особи ФГВФО на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «ВБР» з 28 березня 2015 року до дня отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ВБР». Відповідно до банківських виписок на поточному рахунку позивача № 26002019543805 знаходились кошти: – станом на 28 листопада 2014 року – у розмірі 12 890,76 грн, – станом на 15 грудня 2014 року – 234 609,39 грн, із них 170 000,00 грн надійшли на поточний рахунок ФГ «Сніжинка» 11 грудня 2014 року (призначення платежу – повернення коштів згідно з депозитним договором від 30 вересня 2014 року № KDUGL.92105.012), 50 000,00 грн – 12 грудня 2014 року (призначення платежу – повернення коштів згідно з депозитним договором від 30 вересня 2014 року № KDUGL.92105.014). 15 грудня 2014 року позивач звернувся до відповідача з платіжними дорученнями №№ 80, 81 для перерахування коштів на загальну суму 218 710,93 грн із поточного рахунку позивача № 26002019543805, який відкрито в ПАТ «ВБР», на рахунок № 37392081650317 із призначеннями платежу «сплата % за листопад 2014 року згідно кредитного договору № MKLVU2.92105.002 від 31 січня 2013 року без ПДВ» і «сплата кредиту за 2014 рік згідно кредитного договору № MKLVU2.92105.002 від 31 січня 2013 року без ПДВ» відповідно. Листами від 26 грудня 2014 року №№ 1456, 1465 відповідач повідомив позивачеві про введення в Банку з 28 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та про відмову у виконанні платіжних доручень позивача згідно зі ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1066 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Статтею 1068 ЦК встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом (ст. 1074 ЦК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відповідно до вимог ст. 1089 ЦК за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. При цьому переказ коштів – це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою (п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»). Спеціальним законом, яким унормовано процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується ФГВФО стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку – процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 2 цього Закону). Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. При цьому під кредиторами банку маються на увазі юридичні або фізичні особи, які мають документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Водночас, відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації. У справі, що розглядається, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що кошти у розмірі 221 718,63 грн надійшли на рахунок позивача після запровадження в ПАТ «ВБР» процедури тимчасової адміністрації, а тому обмеження, встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на них не поширюються з огляду на норми п. 5 ч. 6 ст. 36 цього Закону. Разом із тим у наданих для порівняння постановах у справах за позовами товариства до банку про зобов’язання переказати кошти з поточного рахунку в цьому банку на погашення кредиту за кредитним договором із цим же банком, суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій, якими у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження в банку тимчасової адміністрації, та які обліковувалися на такому рахунку до запровадження процедури тимчасової адміністрації, тому виконання зазначеної операції банком обмежується п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Із наведеного вбачається, що надані для порівняння судові рішення прийнято залежно від встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин кожної справи, які є відмінними від обставин у справі, що переглядається, із застосуванням відповідних їм норм матеріального права, а тому зазначені постанови не можна розцінювати як доказ у розумінні ст. 11116 ГПК. З огляду на викладене заява ПАТ «ВБР» про перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 20 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 3 листопада 2015 року задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Всеукраїнський Банк Розвитку» Міхна Сергія Семеновича про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м Києва від 20 травня 2015 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 16 липня 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 3 листопада 2015 року у справі № 908/503/15-г відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік П.І. Колесник І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0076CE8FD4D2A58EC2257F50004B0CE0
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючогоГуменюка В.І., суддів:Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., за участю представників публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» – ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про захист прав споживача, стягнення суми вкладу та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» до ОСОБА_3 про визнання договорів банківського вкладу недійсними за заявою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» (далі ‒ ПАТ «КБ «Хрещатик») про захист прав споживача та стягнення суми вкладу. Позивачка зазначала, що 7 жовтня 2009 року між нею і ПАТ «КБ «Хрещатик» укладено договір банківського рахунку фізичної особи. На підставі її заяви в банку відкрито поточний рахунок в іноземній валюті, на який вона внесла грошові кошти у розмірі 2 млн 75 тис. доларів США. При відкритті рахунку з метою ідентифікації особи вкладника та його підпису було заповнено картку зі зразками підписів і надано всі інші необхідні документи. 8 жовтня 2009 року між банком і ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу із сумою вкладу 2 млн 75 тис. доларів США, цього ж дня відповідно до її заяви про перерахування коштів від 8 жовтня 2009 року ці кошти повинні були надійти з поточного на депозитний рахунок, а нараховані проценти за депозитним договором повинні були бути перераховані на поточний рахунок; після закінчення строку дії депозитного договору основна сума вкладу повинна була повернутись на поточний рахунок. У подальшому ОСОБА_3 неодноразово вносила на депозитний рахунок кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США шляхом їх зарахування з поточного на депозитний рахунок, перерахування процентів за депозитним договором і повернення суми вкладу на поточний рахунок після закінчення строку дії депозитного вкладу. Останнього разу, 15 червня 2010 року, між нею і банком укладено договір банківського вкладу і розміщено в банку кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США. Згідно із заявою про перерахування коштів з поточного на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США повинні були надійти з поточного на депозитний рахунок, а після закінчення строку дії договору основна сума вкладу та нараховані проценти підлягали поверненню на поточний рахунок. 22 травня 2013 року позивачка уклала з банком договір банківського вкладу строком на 12 місяців, за умовами якого банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 900 тис. доларів США під 9 % річних на строк до 22 травня 2014 року. Згідно із заявою ОСОБА_3 ці кошти повинні були бути перераховані з поточного на депозитний рахунок, нараховані відсотки за депозитним договором – на поточний рахунок, а після закінчення строку дії депозитного договору сума вкладу повинна була повернутися на поточний рахунок позивачки. У березні ‒ квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до ПАТ «КБ «Хрещатик» з метою зняття частини коштів, однак їй було повідомлено, що існують обмеження, встановлені Національним банком України (далі – НБУ) щодо видачі готівкою іноземної валюти – доларів США, і запропоновано забрати всю суму грошових коштів після закінчення строку дії договору. Після закінчення строку дії договору позивачка суму вкладу не отримала. 5 червня 2014 року вона надіслала офіційну заяву до банку про повернення грошових коштів. Листом ПАТ «КБ «Хрещатик» від 24 червня 2014 року їй повідомлено, що договір банківського вкладу від 22 травня 2013 року в банку не обслуговується, а грошові кошти, розміщені в банку за договором банківського вкладу від 15 червня 2010 року, та нараховані за ним проценти були зняті вкладницею у 2010 році, унаслідок чого відсутні правові підстави для повернення грошових коштів. Посилаючись на те, що ПАТ «КБ «Хрещатик» не дотримано взятих на себе зобов’язань за договорами банківського вкладу, без її згоди грошові кошти було вилучено невідомими особами, банк відмовляється повернути їй суму банківського вкладу, позивачка просила з урахуванням уточнень стягнути з ПАТ «КБ «Хрещатик» на її користь 2 млн 279 тис. 254 долара США, з яких 2 млн 75 тис. доларів США – сума вкладу та 204 тис. 254 долари США – нараховані проценти. ПАТ «КБ «Хрещатик» звернулося до ОСОБА_3 із зустрічним позовом про визнання недійсними договорів банківського вкладу від 15 червня 2010 року та 22 травня 2013 року. Банк посилався на те, що договір банківського вкладу від 15 червня 2010 року на суму 2 млн 75 тис. доларів США не підписаний ОСОБА_3, тому сторони не дотримались письмової форми договору і він є нікчемним. Договір банківського вкладу від 22 травня 2013 року на суму 900 тис. доларів США не зареєстрований у системі обліку депозитів банку, рахунок, указаний у примірнику договору, наданого ОСОБА_3, у банку не відкривався, а зобов’язання за цим договором не обліковуються на балансі банку, у відповідачки відсутній документ про внесення коштів на вкладний рахунок, унаслідок чого зазначений договір банківського вкладу підлягає визнанню недійсним, оскільки його сторони не дотримались письмової форми договору. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ПАТ «КБ «Хрещатик» на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 млн 279 тис. 254 долара США, з яких 2 млн 75 тис. доларів США – сума вкладу та 204 тис. 254 долари США – нараховані проценти. У задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик» відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «КБ «Хрещатик» відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року залишено без змін. У червні 2015 року до Верховного Суду України звернулося ПАТ «КБ «Хрещатик» із заявою про перегляд рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 203, 207, 215, 1058 ‒ 1060 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження вимог про перегляд судових рішень заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого, 23 травня та 27 червня 2012 року, 11 грудня 2014 року, а також постанови Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року (справа № 6-20цс12) і 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13). У своїй заяві ПАТ «КБ «Хрещатик» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 та задовольнити зустрічні позовні вимоги ПАТ «КБ «Хрещатик». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «КБ «Хрещатик» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суди під час розгляду справи встановили, що 7 жовтня 2009 року між відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі – ВАТ «КБ «Хрещатик»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Хрещатик», і ОСОБА_3 укладено договір банківського рахунку фізичної особи, за умовами якого банк відкрив клієнту поточний рахунок у валюті USD (код валюти 840) та зобов’язувався здійснювати його розрахунково-касове обслуговування відповідно до внутрішніх правил і процедур банку, нормативних актів НБУ і чинного законодавства України. З метою ідентифікації особи вкладника та його підпису 7 жовтня 2009 року ОСОБА_3 заповнила картку зі зразками підписів. 8 жовтня 2009 року на поточний рахунок, відкритий на підставі договору банківського рахунку фізичної особи від 7 жовтня 2009 року і заяви ОСОБА_3 від 7 жовтня 2009 року, остання внесла готівку в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США. 8 жовтня, 9 листопада, 9 грудня 2009 року, 11 січня, 12 лютого, 12 березня, 12 квітня, 12 травня та 15 червня 2010 року між ПАТ «КБ «Хрещатик», яке є правонаступником ВАТ «КБ «Хрещатик», і ОСОБА_3 укладено договори банківського вкладу «Оберіг» у доларах США зі сплатою процентів у кінці строку НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, за умовами яких банк приймав грошові кошти вкладника на депозитні рахунки, відкриті банком, у розмірі 2 млн 75 тис. доларів США на строк їх дії, а після закінчення строку дії цих договорів ‒ повертав вкладнику суму вкладу та сплачував проценти на умовах та в порядку, передбачених цими договорами. Згідно із заявами ОСОБА_3 банк приймав кошти в розмірі 2 млн 75 тис. доларів США шляхом перерахування з її поточного рахунку на депозитні рахунки, відкриті за договорами банківського вкладу від 8 жовтня, 9 листопада, 9 грудня 2009 року, 11 січня, 12 лютого, 12 березня, 12 квітня, 12 травня та 15 червня 2010 року, перераховував на поточний рахунок нараховані проценти за депозитами, а після закінчення строків депозитних договорів основну суму вкладу та нараховані проценти за останній період повертав ОСОБА_3 шляхом перерахування на її поточний рахунок. 22 травня 2013 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» і ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу «Оберіг» у доларах США зі щомісячною сплатою процентів НОМЕР_10, за умовами якого банк прийняв грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок у розмірі 900 тис. доларів США на строк з 22 травня 2013 року до 22 травня 2014 року з нарахуванням процентної ставки на вклад у розмірі 9 % і зобов’язувався після закінчення строку дії договору повернути вкладнику суму вкладу та сплатити нараховані проценти. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 і стягуючи з ПАТ «КБ «Хрещатик» на її користь грошові кошти та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ПАТ «КБ «Хрещатик», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки між сторонами виникли договірні правовідносини, банк порушив передбачене статтями 1058, 1060 ЦК України право ОСОБА_3 на повернення грошових коштів за укладеними договорами, тому зобов’язаний повернути суму вкладу та нараховані проценти. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції керувався тим, що обставини, на які посилалося ПАТ «КБ «Хрещатик» як на підставу недійсності спірних депозитних договорів, не підтвердились; банк не надав належних та допустимих доказів, що спірні договори та меморіальні ордери до них підписані не ОСОБА_3, а іншою особою. У наданих для порівняння судових рішеннях Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції дійшов таких висновків: - в ухвалі від 22 лютого 2012 року зазначено, що встановивши, що між вкладником і банком не укладався договір банківського вкладу, документ, який підтверджує внесення грошових коштів до каси банку, відсутній, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення з банку на користь вкладника внесеного ним вкладу; - в ухвалі від 23 травня 2012 року суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судові рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначивши, що у порушення норм процесуального права суди не встановили, чи відбувся факт укладення між вкладником і банком договору банківського вкладу, дійшовши висновку про укладення між сторонами договору банківського вкладу, оскільки вкладник з метою настання реальних наслідків, обумовлених цим договором, укладав та підписував його, суди не зазначили, на підставі яких доказів вони дійшли такого висновку, в матеріалах справи відсутні оригінали договору банківського вкладу та прибуткових касових ордерів, а наявні їх копії належно не завірені; - в ухвалі від 27 червня 2012 року суд касаційної інстанції, встановивши, що депозитний договір у встановленому законодавством порядку в банку не зареєстрований, інформація про нього в базі діючих депозитних договорів банку відсутня, внесені вкладником грошові кошти в банку також відсутні, за фактом заволодіння невстановленими особами банку шляхом зловживання своїм службовим становищем грошовими коштами клієнтів банку, в тому числі й належними позивачу, в особливо великих розмірах порушено кримінальну справу, дійшов висновку, що, стягуючи з банку на користь позивача суму вкладу на підставі статті 1172 ЦК України, суд апеляційної інстанції не встановив вини працівників банку під час виконання ними службових обов’язків, тому на підставі статті 338 ЦПК України скасував судове рішення апеляційного суду, а справу направив на новий апеляційний розгляд; - в ухвалі від 11 грудня 2014 року суд касаційної інстанції залишив без змін судове рішення апеляційного суду, яким частково задоволено позов вкладника до банку про стягнення грошових коштів за договором банківського вкладу та відмовлено в задоволенні зустрічного позову про визнання договору банківського вкладу недійсним. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що вимоги позивача в частині стягнення з банку грошових коштів у розмірі 200 доларів США, внесених на підставі договору банківського вкладу, є обґрунтованими. Установивши, що між сторонами не було укладено додаткового письмового договору про внесення додаткового внеску за договором банківського вкладу в розмірі 499 тисяч 800 доларів США, грошові кошти на рахунок банку не надходили та не обліковувались, а квитанція про внесення цих додаткових коштів не відповідає вимогам законодавства, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову в цій частині. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним договору банківського вкладу, суд апеляційної інстанції погодився з його висновком, що в разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу, такий договір згідно з частиною другою статті 1059 ЦК України є нікчемним і визнання його судом недійсним на підставі частини другої статті 215 ЦК України не вимагається. Ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня та 27 червня 2012 року не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки в них указано допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, зокрема не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Порівняння ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року та 11 грудня 2014 року із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. У постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року (справа № 6-20цс12) висловлено правову позицію, що згідно з частиною третьою статті 1058, частиною другою статті 1068 ЦК України, пунктом 2.1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 3 грудня 2003 року № 516, відкриття відповідних рахунків та обліковування на них грошових коштів в національній та іноземній валюті, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов’язком банку, відповідно до якого банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа. Відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і, як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків і, як наслідок, необліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов’язків за договором банківського вкладу. Разом з тим договір банківського вкладу (депозиту) може бути визнано недійсним у зв’язку з порушенням інших умов дійсності правочинів, передбачених, зокрема, частинами першою‒третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа № 6-149цс13) висловлено правову позицію, що згідно зі статтями 1058, 1059 ЦК України та положеннями Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; факт видачі вкладнику лише ощадної книжки не є підтвердженням укладення договору банківського вкладу та внесення вкладником грошової суми. Правовий висновок суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, не суперечить викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами перегляду яких Верховним Судом України прийнято ці постанови, наявні різні фактичні обставини. Ураховуючи викладене підстави для задоволення заяви ПАТ «КБ «Хрещатик» і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року відсутні. Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 березня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E12A713DBD031AB4C2257F4D0044C5E5
  16. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/24466/15 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Міщук М.С. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 січня 2016 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Бєлової Л.В., Гром Л.М. Доценку О.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 02 листопада 2015 року ОСОБА_6 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, в якому просить: - визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215, укладеного між ОСОБА_6 і публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та застосування наслідків недійсності правочину, яке оформлено наказом від 16.09.2015 року № 813. - зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_6 як вкладника якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215 у розмірі 134 353,96 грн за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено. В апеляційній скарзі про скасування постанови уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадировим Владиславом Володимировичем (надалі також Уповноважена особа або апелянт) зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано: - пункт 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк»; - Постанову Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». - що оскаржуваним наказом Уповноваженої особи лише застосовано наслідки виявленого за ознаками нікчемності Договору банківського вкладу (депозиту) № 004-19552-260215 від 26.02.2015 року; - повідомлення про нікчемність правочину від 23.09.2015 року № 8821/780 позивачем у судовому порядку не оскаржене, його правомірність судом не досліджувалася та станом на час розгляду справи судом було чинним та не скасовано та не відкликано. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явились у судове засідання та перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Як встановлено матеріалами справи, 26 лютого 2015 року між ОСОБА_6 та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (надалі також ПАТ «Дельта Банк») укладено договір банківського вкладу (депозиту) від № 004-19552-260215. Відповідно до пункту 1 вказаного вище договору вклад у сумі 5 000 доларів США залучається із моменту зарахування вкладу на рахунок позивача № НОМЕР_1 до 28.03.2015 року. Також 26 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ «Дельта Банк» укладено Додаткову угоду № 1, якою змінено та викладено в іншій редакції шляхом зазначення про можливість зарахування вкладу при перерахуванні з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи. Згідно платіжного доручення від 26 лютого 2015 року № 46485666 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 внесено 5 000,00 доларів США. 02 березня 2015 року Постановою правління Національного банку України № 150 ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі також виконавча дирекція Фонду) прийнято рішення № 51 про запровадження з 03 березня 2015 року тимчасової адміністрації та призначення Уповноважена особа. 08 квітня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду № 71 в ПАТ «Дельта Банк» тимчасову адміністрацію запроваджено на шість місяців з 03.03.2015 року по 02.09.2015 року включно. 03 серпня 2015 року рішенням виконавчої дирекції Фонду № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно. На підставі Постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 року № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.10.2015 року прийнято рішення № 181 "про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку". Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та призначено уповноважену особу Фонду провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки з 05.10.2015 року до 04.10.2017 року включно. Згідно витягу з Протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями ПАТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи № 408 від 29.05.2015 року, комісія дійшла до висновку, що умови Договорів банківських вкладів, укладені між Банком та фізичними особами після 16.01.2015 року включно, за якими здійснювалося перерахування коштів на вкладні рахунки з рахунків фізичних осіб, що є одночасно кредиторами, а тому - такі Договори банківського вкладу визнано нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в тому числі і договір банківського вкладу № 004-19552-260215 від 26.02.2015, укладений між позивачем та ПАТ «Дельта Банк». 16 вересня 2015 року наказом Уповноваженої особи № 813 визнано нікчемним договір банківського вкладу та вирішено застосувати наслідки нікчемності Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" згідно переліку в Додатку № 1 в якому міститься інформація про договір № 004-19552-260215 від 26.02.2015. 22 вересня 2015 року наказом Уповноваженої особи № 836 "Про внесення змін до наказу № 813 від 16.09.2015 року" вирішено не застосовувати наслідки нікчемності Договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемним з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", кошти на які надійшли від платників, сума залишку на яких станом на 03.03.2015 року становила менше 200 000,00 грн., в частині повернення коштів платникам, які перерахували кошти на вклади за такими Договорами. 23 вересня 2015 року листом за № 8821/780 ОСОБА_6 повідомлено про визнання договору банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 № 004-19552-260215 нікчемним правочином. 05 жовтня 2015 року наказом Уповноваженої особи № 15 обмежено на час ліквідації ПАТ «Дельта Банк» операції щодо виплати коштів вкладникам за рахунками, перелік яких визначений у Додатку № 1 до цього наказу, на підставі Протоколу засідання Комісії з перевірки вкладів фізичних осіб від 22 вересня 2015 року. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що доводи Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладі (депозиту) не знайшли підтвердження під час вирішення справи, а тому рішення Уповноваженої особи Фонду про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215, укладеного між ОСОБА_6 і ПАТ "Дельта Банк" та застосування наслідків недійсності правочину, яке оформлено наказом від 16.09.2015 року № 813 є безпідставним та підлягає скасуванню. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії, на підставі якого Фонд гарантування вкладів фізичних осіб формує Загальний реєстр вкладників. На час вирішення справи Уповноважена особа наділена повноваженнями надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема: збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Протиправність наказу № 813 від 16.09.2015 року в частині визнання нікчемними трансакції та правочини згідно з переліком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 № 004-19552-260215 прямо вказує на наявність підстав для зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_6 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та, як на слідок на наявність підстав для задоволення позову у вказаній частині. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 3 Закону України від 23.02.2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі також Закон № 4452) встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону № 4452 Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частинами 2-4 статті 38 Закону № 4452 протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Наказом Уповноваженої особи від 16.09.2015 року № 813 визнано нікчемним договір банківського вкладу згідно з переліком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215. З матеріалів справи вбачається, що договорів банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215 визнано Уповноваженою особою нікчемним на підставі пункту 7 частини 3 статті 38 Закону, а саме оскільки кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок перерахування коштів на вкладний рахунок іншою фізичною особою з метою створення штучного зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на відшкодування коштів за рахунок держави. Однак, з наявних матеріалів справи не вбачається надання додаткових пільг чи переваг надання Банком кредитору або вкладнику при укладанні договору банківського вкладу № 004-19552-260215. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання Уповноваженої особи на п. 7 ч. ч. 3 ст. 38 Закону № 4452 як встановлену підставу визнання договору банківського вкладу нікчемним. При цьому, суд наголошує, що питання гарантування виплати відшкодування за договором банківського вкладу це гарантований Законом обов'язок держави. Крім того, визнаючи договір банківського вкладу № 004-19552-260215 нікчемним, Уповноважена особа посилається на незаконність зарахування вкладу на рахунок позивача шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи. Однак, вказані доводи також є необґрунтованими, оскільки ні Законом України "Про банки та банківську діяльність" або іншими нормативно-правовими актами не передбачена заборона вчинення вищевказаних дій. Вказане спростовує висновок Уповноваженої особи Фонду про правомірність визнання договору банківського вкладу № 004-19552-260215 нікчемним на підставі п. 7 ч. ч. 3 ст. 38 Закону № 4452. Крім того, Уповноваженою особою не надано доказів наявності інших підстав визначених частиною 3 статті 38 Закону внаслідок яких правочин позивача з ПАТ "Дельта Банк" є нікчемним. Враховуючи те, що доводи Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладі (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215 не знайшли підтвердження під час вирішення справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215, укладеного між ОСОБА_6 і ПАТ "Дельта Банк" та застосування наслідків недійсності правочину, яке оформлено наказом від 16.09.2015 року № 813 є безпідставним та підлягає скасуванню. Статтею 27 Закону № 4452 визначено, що Уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Отже, Уповноважена особа гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії, на підставі якого Фонд гарантування вкладів фізичних осіб формує Загальний реєстр вкладників. Відповідно до пункту 12 розділу II Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 року №14 (в редакції до внесення змін згідно із рішенням 20 жовтня 2014 року за № 1293/26070, які набрали чинності 11.11.2014 року) (надалі також Положення № 14) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 року за №1548/21860, передбачено, що протягом процедури здійснення тимчасової адміністрації в банку уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників, яким необхідно здійснити виплати за рахунок цільової позики. Пунктом 6 розділу III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення. Отже, на час вирішення справи уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема: збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що протиправність наказу № 813 від 16.09.2015 року в частині визнання нікчемними трансакції та правочини згідно з переліком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) від 26.02.2015 року № 004-19552-260215 прямо вказує на наявність підстав для зобов'язання Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_6 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в АТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Посилання апелянта на пункт 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (надалі також Правила), затверджені Рішенням Ради Директорів ПАТ «Дельта Банк» (протокол № 14 від 20 березня 2013 року) зі змінами та доповненнями, затвердженими Рішенням Ради Директорів ПАТ «Дельта Банк» (протокол № 1 від 14 січня 2015 року) не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне. Відповідно до пункту 5.11. Правил зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для Вкладника від третьої особи не допускається (крім зарахування грошових сум від Законного представника за вкладами на ім'я особи, законним представником якої він є, та крім інших випадків, передбачених нормами діючого законодавства України та/або Продуктами Банку). Згідно пункту 1.105. Правил Продукт Банку - окрема банківська послуга або комплекс послуг, що надається Клієнтам Банком та яка має певний ряд характеристик (тарифів та умов). Додатковою угодою № 1 до Договору № 004-19552-260215 передбачено, що сторони домовились викласти пункт 1.8 статті 1 Договору в наступній редакції: « 1.8. Зарахування Вкладу на Рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку Вкладника, відкритого в Банку, або шляхом перерахування з відкритого в Банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу Банку в день укладення Сторонами цього Договору. Виключно для цілей цього Договору Сторони домовились, що умови пункту 5.11 Правил до відносин, що виникають на підставі цього Договору, не застосовуються». Таким чином, Продуктом Банку - умовами депозитного договору - передбачена можливість зарахування коштів від третьої особи. З урахуванням наведених умов укладеної між сторонами додаткової угоди до спірного договору банківського вкладу (депозиту), колегія суддів дійшла висновку, що зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для Вкладника від третьої особи відповідає як Продукту Банку, так і вимогам чинного законодавства України, а тому правочин не є нікчемним. Доводи апеляційної скарги щодо обмежень, встановлених Постановою Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», якою, зокрема, Банку було заборонено проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб, крім договорів, укладених до набрання чинності Постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне. Відповідно статті 75 Закону № 4452, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а тому ОСОБА_6 не було та не могло бути відомо про будь-які додаткові обмеження та вимоги. Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що наказом № 813 від 16 вересня 2015 року було визнано нікчемнім договір банківського вкладу (депозиту) № 004-19552-260215 від 26.02.2015 року лише застосовано наслідки виявленого за ознаками нікчемності Договору банківського вкладу (депозиту), а також те, що повідомлення про нікчемність правочину від 23.09.2015 року № 8821/780 позивачем у судовому порядку не оскаржене, його правомірність судом не досліджувалася та станом на час розгляду справи судом було чинним та не скасовано та не відкликано відповідачем з огляду на таке. Згідно пункту 1.4. наказу Уповноваженої особи від 16.09.2015 року № 813 передбачено у строк до 29.09.2015 року направити особам, наведеним у Додатку № 3 до цього наказу, повідомлення про нікчемність згідно статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Повідомлення про нікчемність правочину від 23.09.2015 року № 8821/780 було надіслано саме на виконання рішення Уповноваженої особи (як суб'єкта владних повноважень), яке оформлене оскаржуваним наказом від 16.09.2015 року № 813, тобто є похідним від нього. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2015 року - без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя Судді: Повний текст рішення виготовлено 25.01.2016 року. Головуючий суддя Міщук М.С. Судді: Гром Л.М. Бєлова Л.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55190216
  17. Доброго дня ! цікавить така ситуація, можливо хтось із користувачів форуму мав справу із терра банком та перехідним банком кристалбанк... створений фондом гарантування вкладів. Зокрема цікавить статут даного банку та акт передачі активів.... оскільки є цікавий момент списання кредитної заборгованості.... згодом розповім... якщо є пишіть...
  18. Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.12.2015Справа №910/30487/15 За позовом Приватного акціонерного товариства «МТС УКРАЇНА» До Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Про стягнення 250 000 000, 00 грн. Суддя Борисенко І.І. Представники: Від позивача: Гладун А. І. - за дов.; Від відповідача: Гамей В.В. - за дов. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про стягнення з останнього на свою користь заборгованість за Генеральним договором депозитної лінії №500.004.26053 від 10 жовтня 2014 року, загальна сума якої становить 250 000 000, 00 грн., яка складається з: - заборгованості по поверненню вкладу за договором №500.004.26055 строкового банківського вкладу (депозиту) від 10 жовтня 2014 року у розмірі 100 000 000, 00 грн.; - заборгованості по поверненню вкладу за договором №500.004.26450 строкового банківського вкладу (депозиту) від 01 грудня 2014 року у розмірі 70 000 000, 00 грн.; - заборгованості по поверненню вкладу за договором №500.004.26548 строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 грудня 2014 року у розмірі 80 000 000, 00 грн. 15.12.2015р. відповідач через загальний відділ діловодства господарського суду подав суду відзив, відповідно до якого просив суд в межах строків, визначених процесуальним законодавством, надати стронам у справі час для врегулювання спору у позасудовому порядку або підготувати спільну заяву про затвердження мирової угоди. Позивач заперечив проти клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи та зазначив, що Позивачем не розглядається питання щодо укладання з відповідачем мирової угоди. Суд вважав за доцільне оголосити в судовому засіданні перерву до 24.12.2015р. для надання сторонам часу для врегулювання спору мирним шляхом. В судовому засіданні 24.12.2015р. Відповідач проти суми заборгованості не заперечив, повідомив суд що на даний час між сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов щодо укладання мирової угоди. Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 10 жовтня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «МТС УКРАЇНА» (далі - Позивач) та Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» (далі - Відповідач), був укладений Генеральний договір депозитної лінії №500.004.26053 (надалі - Генеральний договір). Умовами Генерального договору Позивач та Відповідач передбачили, що Позивач відкриває вкладний (депозитний) рахунок для розміщення та обліку грошових коштів Позивача, внесених на умовах, що визначаються при внесенні вкладу на вкладний (депозитний) рахунок, про що укладається окремий договір строкового банківського вкладу (депозиту), який після набуття чинності є невід'ємною частиною даного договору. На підставі Генерального договору Позивач вніс перший вклад, сума якого у відповідності до п. 3.1. Генерального договору становила 1 000, 00 грн. Дата повернення першого вкладу - 09 жовтня 2015 року. Судом встановлено, що в подальшому між Позивачем та Відповідачем, в рамках Генерального договору було укладено ряд договорів строкового банківського вкладу (депозиту), які є невід'ємною частиною Генерального договору: - Договір №500.004.26055 строкового банківського вкладу (депозиту) від 10 жовтня 2014 року (надалі - Депозитний договір №1); - Договір №500.004.26450 строкового банківського вкладу (депозиту) від 01 грудня 2014 року (надалі - Депозитний договір №2); - Договір №500.004.26548 строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 грудня 2014 року (надалі - Депозитний договір №3) Умовами Депозитного договору №1 було передбачено, що Позивач розміщає на вкладному рахунку суму вкладу у розмірі 100 000 000, 00 грн., зі сплатою Відповідачем процентної ставки у розмірі 21, 5 % річних, зі строком повернення вкладу 10 грудня 2014 року. В подальшому умовами договору в частині строку повернення вкладу неодноразово змінювались шляхом укладання додаткових договорів та були остаточно погоджені сторонами 31 липня 2015 року шляхом укладання Додаткового договору до Договору №500.004.26055 строкового банківського вкладу (депозиту) від 10 жовтня 2014 року, яким було визначено, що датою повернення вкладу є 30 вересня 2015 року. Умовами Депозитного договору №2 було передбачено, що Позивач розміщає на вкладному рахунку суму вкладу у розмірі 70 000 000, 00 грн., зі сплатою Відповідачем процентної ставки у розмірі 22 % річних, зі строком повернення вкладу 02 лютого 2015 року. В подальшому умовами договору в частині строку повернення вкладу неодноразово змінювались шляхом укладання додаткових договорів та були остаточно погоджені сторонами 31 липня 2015 року шляхом укладання Додаткового договору до Договору №500.004.26450 строкового банківського вкладу (депозиту) від 01 грудня 2014 року, яким було визначено, що датою повернення вкладу є 30 вересня 2015 року. Умовами Депозитного договору №3 було передбачено, що Позивач розміщає на вкладному рахунку суму вкладу у розмірі 80 000 000, 00 грн., зі сплатою Відповідачем процентної ставки у розмірі 23 % річних, зі строком повернення вкладу, з урахуванням усіх змін та доповнень, 31 липня 2015 року. Матеріалами справи підтверджено, що факт розміщення Позивачем грошових коштів за Депозитним договором №1 у розмірі 100 000 000, 00 грн. підтверджується платіжним дорученням №9900200001 від 10 жовтня 2014 року, за Депозитним договором №2 у розмірі 70 000 000, 00 грн. - платіжним дорученням №0010228664 від 01 жовтня 2014 року та за Депозитним договором №3 у розмірі 80 000 000, 00 грн. - платіжним дорученням №0010238955 від 11 грудня 2014 року та платіжним дорученням №0010238954 від 11 грудня 2015 року. Відповідно до ст. 1060 ЦК України, за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Аналогічні умови щодо обов'язку Відповідача повернути суму вкладу у визначений договором строк містяться у Генеральному договорі та депозитних договорах №1, №2 та №3, які є невід'ємною частиною Генерального договору. Так, у п. 2.2 Депозитних договорів №1, №2, №3 передбачено, що після закінчення строку зберігання вкладу, Відповідач повертає Позивачу суму вкладу на поточний рахунок вкладника №26008439864 у АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК «АВАЛЬ» у м. Києві. Також п. 2.4.4 Генерального договору Відповідач взяв на себе зобов'язання забезпечити збереження та повернення вкладів та нарахованих процентів у відповідності з умовами укладених договорів строкових банківських вкладів (депозитів). Однак, судом встановлено, що Відповідач частково виконав взяті на себе зобов'язання в частині повернення вкладів. Так, 09 жовтня 2015 року Відповідач повернув Позивачу суму вкладу, що була внесена Позивачем на підставі Генерального договору, у розмірі 1 000, 00 грн., що підтверджується відповідною випискою з рахунку Позивача, належна копія якої знаходиться в матеріалах справи. 06 жовтня 2015 року Позивач звертався до Відповідача з письмовим зверненням, відповідно до якого просив Відповідача виконати умови взятих на останнього зобов'язань в частині повернення грошових вкладів та повідомив Відповідача про відмову від пролонгації укладених раніше депозитних договорів. Проте, претензію Позивача Відповідачем було залишено без виконання, станом на дату звернення Позивача до суду з позовною заявою заборгованість за депозитними договорами Відповідачем не погашено. Станом на дату звернення з позовною заявою загальна заборгованість Відповідача перед Позивачем за Генеральним договором становить 250 000 000, 00 грн., з яких: - заборгованість за депозитним договором №1 складає 100 000 000, 00 грн.; - заборгованість за депозитним договором №2 складає 70 000 000, 00 грн.; - заборгованість за депозитним договором №3 складає 80 000 000, 00 грн.; Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, Господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з наступних підстав: Генеральний договір депозитної лінії №500.004.26053 від 10 жовтня 2014 року та Договори строкового банківського вкладу (депозиту), які є невід'ємною частиною Генерального договору, а саме: Договір №500.004.26055 строкового банківського вкладу (депозиту) від 10 жовтня 2014 року; Договір №500.004.26450 строкового банківського вкладу (депозиту) від 01 грудня 2014 року та Договір №500.004.26548 строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 грудня 2014 року, укладені між Позивачем та Відповідачем за своєю правовою природою є договорами банківського вкладу (депозиту) та є підставами для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Частиною 1 статті 1058 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відносини банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положенням про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено цим Кодексом або не випливає із суті договору банківського вкладу. Стаття 1060 Цивільного кодексу України передбачає, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого Договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Частиною 1 статті 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Частиною 1 статті 1066 Цивільного кодексу України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно частини 3 статті 1068 ЦК України, банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Абзацом 12 статті 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІП «Про банки і банківську діяльність», визначено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до статті 193 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Відповідно до ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Матеріали справи свідчать, що Позивач правомірно звернувся до Відповідача 06 жовтня 2015 року із письмовим зверненням про повернення суми депозиту (вкладу) в загальному розмірі 250 000 000, 00 грн., яке було прийнято Відповідачем 06.10.2015р., про що свідчить штемпель відділення №12 ПАТ «ПЛАТИНУМ БАНК» в м. Києві. Проте, всупереч умовам Договору, Відповідач свого обов'язку щодо повернення суми депозиту (вкладу) в розмірі 250 000 000, 00 грн. не виконав, а строк виконання грошового зобов'язання на момент винесення рішення у справі настав. Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В судовому засіданні, допустимими доказами, які знаходяться в матеріалах справи Позивач довів, що його позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Витрати по оплаті судового збору, згідно ст. 49 ГПК України покладаються на Відповідача. Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов задовольнити повністю. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (03680, м. Київ, вул. Амосова, 12; Код: 33308489) на користь Приватного акціонерного товариства «МТС УКРАЇНА» (01601, м. Миколаїв, вул. Лейпцизька, 15; Код: 14333937) заборгованість за Генеральним договором депозитної лінії №500.004.26053 від 10 жовтня 2014 року, загальна сума якої становить 250 000 000 (двісті п'ятдесят мільйонів) грн. 00 коп., яка складається з заборгованості по поверненню вкладу за договором №500.004.26055 строкового банківського вкладу (депозиту) від 10 жовтня 2014 року у розмірі 100 000 000 (сто мільйонів) грн. 00 коп.; заборгованості по поверненню вкладу за договором №500.004.26450 строкового банківського вкладу (депозиту) від 01 грудня 2014 року у розмірі 70 000 000 (сімдесят мільйонів) грн. 00 коп.; заборгованості по поверненню вкладу за договором №500.004.26548 строкового банківського вкладу (депозиту) від 11 грудня 2014 року у розмірі 80 000 000 (вісімдесят мільйонів) грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 182 700 (сто вісімдесят дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України. Повне рішення складено: 31.12.2015р. Суддя І.І.Борисенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/54781548
  19. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Даніель» про відшкодування майнової шкоди за договорами строкових банківських вкладів за касаційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 05 листопада 2014 року, - в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Даніель» (далі - ПАТ КБ «Даніель») про відшкодування майнової шкоди за договорами строкових банківських вкладів. Позов обґрунтовував тим, що між ним та ПАТ КБ «Даніель» були укладені договори строкового банківського вкладу (депозиту) «Класичний», відповідно до умов яких він передав в управління Банку: вклад у розмірі 35 000 грн за договором №Т-3385-05 від 08 травня 2012 року на строк зберігання по 13 травня 2013 року зі сплатою 21, 50% річних; вклад у розмірі 35 000 грн за договором №Т-3419-05 від 16 травня 2012 року на строк зберігання по 21 травня 2013 року за процентною ставкою 21, 50% річних та вклад у розмірі 50 000 грн за договором №Т-3760-05 від 13 серпня 2012 року на строк зберігання по 18 серпня 2013 року з виплатою 24, 50% річних. 15 травня 2013 року, 21 травня 2013 року та 09 серпня 2013 року він повідомив відповідача про намір забрати депозитний вклад та нараховані проценти у зв'язку з настанням строку їх повернення, проте всупереч умовам договору відповідач депозитних коштів та нарахованих процентів не повернув. Рішеннями Хмельницького міськрайонного суду від 23 січня 2014 року та 07 лютого 2014 року стягнуто з відповідача на його користь суми банківських вкладів, процентів та майнову шкоду. Постановою Правління Національного Банку України від 16 січня 2014 року в банку була введена тимчасова адміністрація. Банк повернув йому суми вкладів та проценти за користування вкладами з розрахунку 1% річних лише 21 березня 2014 року. Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь проценти у розмірі 7 804, 42 грн за час користування коштами на вкладних рахунках до їх повернення за період з 1 грудня 2013 року по 20 березня 2014 року, 636, 42 грн інфляційних втрат за період з 1 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року, три проценти річних від прострочених сум вкладів у розмірі 350, 92 грн за цей же період та 129 442,63 грн пені за період прострочення з 1 грудня 2013 року по 15 січня 2014 року. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 18 серпня 2014 року у справі, що переглядається, позов задоволено. Стягнуто із ПАТ КБ «Даніель» на користь ОСОБА_3 138 234, 39 грн. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 05 листопада 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто із ПАТ КБ «Даніель» на користь ОСОБА_3 7 804, 42 грн процентів за банківськими вкладами, 636, 42 грн інфляційних втрат та три проценти річних від прострочених сум вкладів у розмірі 350, 92 грн. В іншій частині вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду у частині відмови у стягненні пені та ухвалити нове рішення про задоволення позову у цій частині. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. У справі встановлено, що за договором банківського строкового вкладу «Класичний» № Т-3385-05 від 08 травня 2012 року ПАТ КБ «Даніель» прийняв від ОСОБА_3 вклад у розмірі 35 000 грн на строк до 13 травня 2013 року на умовах сплати 21, 50 % річних; за договором банківського строкового вкладу «Класичний» № Т-3419-05 від 16 травня 2012 року - 35 000 грн на строк до 21 травня 2013 року на умовах сплати 21, 50 % річних; за договором банківського строкового вкладу «Класичний» № Т-3760-05 від 13 серпня 2012 року - 50 000 грн на строк до 18 серпня 2013 року на умовах сплати 24, 50 % річних. Заяви вкладника від 15 травня 2013 року, 21 травня 2013 року та від 09 серпня 2013 року про повернення вкладів та процентів за ними залишено банком без задоволення. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 січня 2014 року стягнуто із ПАТ КБ «Даніель» на користь ОСОБА_3 34 017, 93 грн банківського вкладу за договором № Т-3385-05 від 08 травня 2012 року, із яких 265, 32 грн інфляційні втрати; проценти на цей вклад у розмірі 4 284, 60 грн; 3 % річних у розмірі 615, 44 грн; пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 223 408, 62 грн за період по 30 листопада 2013 року (а. с. 43-44). Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 лютого 2014 року стягнуто із ПАТ КБ «Даніель» на користь ОСОБА_3 суму вкладу за договором від № Т-3760-05 від 13 серпня 2012 року у розмірі 47 430 грн, проценти у розмірі 4 521, 72 грн, інфляційні втрати у розмірі 546, 99 грн, 3 % річних у розмірі 548, 94 грн, пеню на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 210 014, 33 грн за період по 31 грудня 2013 року, на відшкодування моральної шкоди 300 грн (а. с. 47-49). Фактичне повернення коштів за вкладами відбулося 21 березня 2014 року: 34 187, 78 грн за договором № Т-3385-05 від 08 травня 2012 року; 34 187, 77 грн за договором від № Т-3419-05 від 16 травня 2012 року; 48 203, 37 грн за договором № Т-3760-05 від 13 серпня 2012 року. На підставі постанови Правління Національного банку України від 16 січня 2014 року № 14 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1 від 16 січня 2014 року «Про початок процедури виведення ПАТ КБ «Даніель» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 17 січня 2014 року». У справі, що переглядається, апеляційний суд стягнув із банку проценти за банківськими вкладами за прострочений період до дня фактичного повернення коштів вкладнику (01 грудня 2013 року - 20 березня 2014 року за вкладами № Т-3385-05 й № Т-3419-05; 01 січня 2014 року - 20 березня 2014 року за вкладом № Т-3760-05); 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за оспорюваний період до введення тимчасової адміністрації у банку на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. У цій частині ухвалене рішення апеляційного суду не оскаржується, а тому в силу положень ст. 335 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядається. Спірним у вирішенні позову є стягнення пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», якою визначено права споживача у разі порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг). Пунктом 5.1. договорів банківського вкладу, де стороною виступає позивач, передбачено, що за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань банк сплачує вкладнику неустойку у розмірі, передбаченому чинним законодавством України. Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3). Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України). Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежність надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відмовляючи у стягненні пені, апеляційний суд виходив із того, що правовідносини сторін врегульовані договорами банківського вкладу та дія ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» на них не поширюється. Таких висновків суд дійшов внаслідок неправильного встановлення характеру спірних правовідносин та норми правозастосування до них, суд не звернув уваги на п. 5.1. договірних положень, які відсилають до законодавства України про відповідальність за невиконання/неналежне надання фінансових послуг. З урахуванням викладеного, рішення апеляційного суду скасовується у частині вирішення позову про стягнення пені із передачею справи у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 05 листопада 2014 року скасувати у частині вирішення позову ОСОБА_3 про стягнення пені, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/53831888
  20. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ місто Київ 30 листопада 2015 року 09:15 справа №826/17313/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 2. Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни третя особа Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач 1, Фонд) та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни (далі по тексту - відповідач 2, Уповноважена особа, Славкіна М.А.), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо не внесення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський акціонерний банк" за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу від 27 грудня 2013 року №710569 та від 06 червня 2014 року №805433/2014; 2) визнати протиправною бездіяльність Фонду щодо не внесення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський акціонерний банк" за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу від 27 грудня 2013 року №710569 та від 06 червня 2014 року №805433/2014; 3) зобов'язати відповідача 2 включити позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський акціонерний банк" за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу від 27 грудня 2013 року №710569 та від 06 червня 2014 року №805433/2014; 4) зобов'язати Фонд включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві "Всеукраїнський акціонерний банк" за рахунок Фонду за договорами банківського вкладу від 27 грудня 2013 року №710569 та від 06 червня 2014 року №805433/2014. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 вересня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/17313/15, залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі по тексту - третя особа, ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк"), закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. В судовому засіданні 19 листопада 2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представники відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечили, представник третьої особи до суду не прибув, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В: Між ОСОБА_5 (вкладник) та ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (банк) укладено договір банківського вкладу "Новорічний подарунок VIP. "Квартальний" №710569/2013" (в доларах США) від 27 грудня 2013 року, за умовами якого вкладник розміщує у банку строковий вклад на умовах депозитного продукту "Новорічний подарунок VIP." в долар США на строк 13 місяців з щомісячної сплатою процентів, та договір банківського вкладу "Марафон лояльності_максимум доходу_ЕПС" від 06 червня 2014 року №805433/2014, за умовами якого вкладник розміщує у банку строковий вклад на умовах депозитного продукту "Марафон лояльності_максимум доходу_ЕПС" в доларах США на строк 13 місяців з щомісячної сплатою процентів, Загальна сума початкового вкладу за вказаними договорами банківського вкладу складає 88 000,00 доларів США. Як свідчать наявні у справі копії квитанцій від 27 грудня 2013 року №137422, від 12 лютого 2014 року №595719 та меморіального ордеру від 31 березня 2014 року №1621529 на вкладний рахунок ОСОБА_5 НОМЕР_1 перераховано 75 089,00 доларів США; відповідно до копії квитанції від 06 червня 2014 року №244767 на вкладний рахунок ОСОБА_5 НОМЕР_2 зараховано 18 000,00 доларів США, відповідно до копії квитанції від 04 серпня 2014 року №127952 на вкладний рахунок ОСОБА_5 НОМЕР_2 зараховано 15 000,00 доларів США. Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 27 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 (первісний кредитор) та ОСОБА_1 (новий кредитор), первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги до ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", що належить первісному кредитору, стає кредитором за договором банківського вкладу "Новорічний подарунок VIP. "Квартальний" №710569/2013" (в доларах США) від 27 грудня 2013 року (основний договір 1) та за договором банківського вкладу "Марафон лояльності_максимум доходу_ЕПС" від 06 червня 2014 року №805433/2014 (основний договір 2), укладеними між первісним кредитором та ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (боржник). За цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основним договором щодо повернення частини вкладу у розмірі 6 954,75 доларів США та за основним договором 2 щодо повернення частини вкладу у розмірі 6 080,87 доларів США у відповідності до умов основних договорів. ОСОБА_5 надіслав 16 лютого 2015 року на адресу ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" повідомлення про відступлення права вимоги частини вкладу за договорами банківського вкладу "Новорічний подарунок VIP. "Квартальний" №710569/2013" (в доларах США) від 27 грудня 2013 року та "Марафон лояльності_максимум доходу_ЕПС" від 06 червня 2014 року №805433/2014 ОСОБА_1 На підставі постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року №733 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 20 листопада 2014 року прийнято рішення №123 про запровадження з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. На офіційному сайті Фонду за посиланням http://www.fg.gov.ua/payments/vab-bank-100.html опубліковано оголошення про те, що з 04 лютого 2015 року ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" розпочинає виплати коштів вкладникам за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився до 21 листопада 2014 року включно, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року №188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20 березня 2015 №63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "ВіЕйБі Банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М.А. строком на 1 рік з 20 березня 2015 року по 19 березня 2016 року включно. З метою отримання суми коштів за вкладами на підставі договору про відступлення права вимоги від 27 жовтня 2014 року, позивач звернувся до Уповноваженої особи із відповідною заявою. У відповідь на звернення позивача Уповноважена особа повідомила, що відступлення права вимоги за договором банківського вкладу не надає новому кредитору статусу вкладника. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідачів щодо не включення його в перелік та загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки вона суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує право на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом. Відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечили, зазначивши про неможливість відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, та, що договір про відступлення права вимоги порушує публічний порядок та є нікчемним. Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Частина друга статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною четвертою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах. Таким чином, після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" гарантує повернення кожному вкладнику банку суми відшкодування коштів за вкладом, у межах гарантованої суми відшкодування; відмовлено у відшкодуванні коштів за вкладом може бути лише за наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частина шоста статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Суд встановив, що ОСОБА_1 не включався відповідачем 2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, в ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" за рахунок Фонду, однак, законодавчих підстав для не включення позивача до переліку вкладників Уповноваженою особою не наведено; тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є протиправною. При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідачів про неможливість відступлення права вимоги за договором банківського вкладу, оскільки Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не забороняє відступлення права вимоги за зобов'язаннями банку у період тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а згідно з положеннями статей 512, 514 Цивільного кодексу України передбачено можливість заміни кредитора у зобов'язанні та перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов'язанні. Необґрунтованими є також доводи відповідачів про нікчемність договору про відступлення права вимоги. Так, згідно з частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Таким чином, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду наділена повноваженнями щодо перевірки правочинів на предмет їх нікчемності та має право визначати, що правочини неплатоспроможного банку є нікчемними за наявності відповідних підстав. Разом з тим, суд звертає увагу, що визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги від 27 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1, відбулося вже під час ліквідації банку, а не протягом дії тимчасової адміністрації. Крім того, відповідачем в оскаржуваному наказів не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та не наведено, що вказаний договір про відступлення права вимоги має ознаки нікчемного правочину, наприклад: у зв'язку із укладанням вказаного договору третя особа стала неплатоспроможною або позивач та банк є пов'язаними особами і укладений між ними договір не відповідає вимогам законодавства. Відповідач також не навів підстав, які б вказували на нікчемність спірного правочину, під час судового розгляду справи. Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним договору про відступлення права вимоги від 27 жовтня 2014 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_1; відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Суд зауважує, що відповідного судового рішення про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 27 жовтня 2014 року, матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо. Враховуючи викладене, на думку суду, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання відповідача 2 включити ОСОБА_1 до переліку вкладників є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суд також погоджується із позовними вимогами про зобов'язання Фонду включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки зобов'язання Уповноваженої особи надати до Фонду додаткову інформацію про щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" за рахунок Фонду, є безумовною підставою для включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Аналогічної правової позиції щодо необхідності включення особи до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалах від 21 листопада 2013 року №К/800/33412/13, від 21 листопада 2013 року К/800/33416/13, від 22 травня 2014 року №№К/800/16622/14, К/800/15485/14, від 09 червня 2015 року №К/800/16057/15. При цьому суд зазначає, що втручання у даному випадку у дискреційні повноваження Фонду, як суб'єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, та враховує, що у межах спірних правовідносин відповідачами не доведено існування підстав для не відшкодування коштів за вкладом, що передбачені у частині четвертій статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". У той же час позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Фонду щодо не внесення позивача до Загального реєстру вкладників не підлягають задоволенню, оскільки Загальний реєстр формується на підставі переліку вкладників, надісланого Уповноваженою особою, однак у межах спірних правовідносин відповідач 2 не надсилав до Фонду інформацію про ОСОБА_1 як вкладника у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", який має право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для не включення позивача до переліку та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. Частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Водночас згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Таким чином, з огляду на часткове задоволення позовних вимог, на користь позивача належить присудити здійснені ним витрати по сплаті судового збору відповідно до частини задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. 2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіної Марини Анатоліївни щодо не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славкіну Марину Анатоліївну включити ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договорами банківського вкладу "Новорічний подарунок VIP. "Квартальний" №710569/2013" (в доларах США) від 27 грудня 2013 року та "Марафон лояльності_максимум доходу_ЕПС" від 06 червня 2014 року №805433/2014. 4. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_6 до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договорами банківського вкладу "Новорічний подарунок VIP. "Квартальний" №710569/2013" (в доларах США) від 27 грудня 2013 року та "Марафон лояльності_максимум доходу_ЕПС" від 06 червня 2014 року №805433/2014. 5. В іншій частині адміністративного позову відмовити. 6. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 219,24 грн. (двісті дев'ятнадцять гривень двадцять чотири копійки за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя В.А. Кузьменко http://reyestr.court.gov.ua/Review/53940337
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сеніна Ю.Л., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення процентів за користування грошовим вкладом, 3 % річних та інфляційних витрат за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 квітня 2008 року між нею і відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі – ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра»), укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк прийняв від неї 8 млн 313 тис. 270 грн на строк 12 місяців зі ставкою 18,6 % річних за користування вкладом, тобто з кінцевим терміном повернення коштів 22 квітня 2009 року. У квітні 2009 року вона повідомила банк про наміри забрати депозитний вклад і нараховані проценти за користування грошима з настанням строку їх повернення, однак у передбачений договором строк банк кошти не повернув. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2009 року постановлено стягнути з відповідача на її користь депозитний вклад та нараховані проценти за користування грошовим вкладом. Однак лише 14 вересня 2011 року банк повернув депозитний вклад та нараховані проценти за період з 23 квітня 2008 року до 10 листопада 2009 року. Оскільки з 11 листопада 2009 року до 13 вересня 2011 року банк фактично користувався депозитом позивачки, остання просила стягнути за вказаний період з банку на її користь проценти за користування депозитним вкладом, 3 % річних та інфляційні нарахування в сумі 5 млн 441 тис. 255 грн 39 коп. Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року, позов задоволено, постановлено стягнути з ПАТ «КБ «Надра» на користь ОСОБА_1 проценти за користування грошовим вкладом, 3 % річних та інфляційні нарахування в сумі 5 млн 441 тис. 255 грн 39 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «КБ «Надра» на ухвалені в справі судові рішення. У поданій до Верховного Суду України заяві уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах ПАТ «Комерційний банк «Надра» (далі – уповноважена особа Фонду) просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 598, 1058, 1060, 1066, 1067, 1070 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів уповноважена особа Фонду наводить постанову Верховного Суду України від 10 червня 2015 року (№ 6-36цс15). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з пунктом 4 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Суди під час розгляду справи встановили, що 22 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту), за умовами якого банк прийняв від ОСОБА_1 грошовий вклад у розмірі 8 млн 313 тис. 270 грн зі ставкою 18,6 % річних за користування вкладом на строк 12 місяців, тобто з кінцевим терміном повернення коштів 22 квітня 2009 року. У квітні 2009 року ОСОБА_1 повідомила банк про наміри забрати депозитний вклад і нараховані проценти за користування грошима з настанням строку їх повернення, однак у передбачений договором строк банк кошти не повернув. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 листопада 2009 року постановлено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 депозитний вклад та нараховані проценти за користування грошовим вкладом. 14 вересня 2011 року банк повернув ОСОБА_1 депозитний вклад та нараховані проценти за період з 23 квітня 2008 року до 10 листопада 2009 року. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що вклад позивачці в установлений договором строк повернуто не було, тому згідно з положеннями пункту 4.2 договору, статей 625, 1061 ЦК України на її користь підлягають стягненню проценти за користування депозитним вкладом зі ставкою 18,6 % річних, 3% річних та інфляційні витрати, нараховані з 11 листопада 2009 року до дня, що передує фактичному поверненню депозиту вкладникові. Проте в наданій для порівняння постанові від 10 червня 2015 року Верховний Суд України керувався тим, що відповідно до частини другої статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини другої статті 1070 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. У справі, яка переглядається, встановлено, що умовами договору банківського вкладу від 11 квітня 2008 року передбачено, що банк закриває вкладний рахунок після закінчення строку дії договору та (або) повернення коштів вкладнику. За підпунктом 3.4.4 цього договору сплата процентів і повернення вкладу здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок вкладника у цьому ж банку в день настання дати повернення вкладу. Пунктом 4.2 зазначеного договору встановлено, що проценти на вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, що передує його поверненню вкладникові або списанню з вкладного рахунку вкладника. Договором не передбачено його автоматичної пролонгації (без додаткового погодження між сторонами) та зміни умов в односторонньому порядку. Отже, аналіз правових норм та умов договору дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов’язання банку в розмірі та на умовах, визначених договором банківського вкладу (депозиту), припинилися у строк, установлений цим договором. Однак закінчення строку дії договору в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії. Проте суди, задовольняючи позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором (18,6 % річних), не врахувавши, що договором не визначено розмір ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час розгляду справи суди не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування судом норм матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в інтересах публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 серпня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 13 серпня 2014 року та рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 березня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Ю.Л. Сенін Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-1891цс15 Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов’язань не припиняє зобов’язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов’язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу. Встановлено, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов’язань за договором після закінчення терміну його дії. Проте суди, задовольняючи позов у повному обсязі, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України у спірних правовідносинах застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розмір ставки процентів за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов’язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України та не врахував, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FF13D84830FB8EAAC2257F00003294A2
  22. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "23" вересня 2015 р. м.Київ К/800/66235/13 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач), судді Заяць В.С., Єрьомін А.В., секретар судового засідання - Загородня М.О., за участю представників: позивача - Антощук А.О., відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Білоус Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого недержавного пенсійного фонду «Покрова» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року у справі за позовом Відкритого недержавного пенсійного фонду «Покрова» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» Соловйової Наталії Анатоліївни, треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Всесвіт», Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: У травні 2013 року Відкритий недержавний пенсійний фонд «Покрова» звернувся з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації Публічного акціонерного товариства «БАНК «ТАВРИКА» Соловйової Наталії Анатоліївни, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо неповернення пенсійних активів у розмірі 87796,10 грн., розміщених у ПАТ «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 05 січня 2011 року №795; зобов'язати відповідачів повернути пенсійні активи у розмірі 87796,10 грн., розміщені у ПАТ «Банк «Таврика» згідно договору банківського вкладу від 05 січня 2011 року №795. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про протиправну бездіяльність відповідачів щодо неповернення коштів пенсійного фонду. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року, позов Відкритого недержавного пенсійного фонду «Покрова» залишено без задоволення. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили із відсутності порушень прав позивача, оскільки грошові кошти, розміщені позивачем на вкладному депозитному рахунку є депозитом юридичної особи на підставі договору банківського вкладу, а не активами недержавного пенсійного фонду, що перебувають в управлінні банку, тому на нього не поширюються норми ст.50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відкритий недержавний пенсійний фонд «Покрова» звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати. У касаційній скарзі позивач зазначає, що ПАТ «Банк «Таврика», а після 20 грудня 2012 року і відповідачі як ліквідатори банку, зобов'язані були виконати обов'язок з повернення вкладу згідно із положеннями договору від 05 січня 2011 року №795, ч.2 ст.1060 ЦК України, ч.6 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки кошти є активами пенсійного фонду. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважена особа фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» у поданих запереченнях просять залишити касаційну скаргу без задоволення, судові рішення - без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до Розділу 3 статуту Відкритого недержавного пенсійного фонду «Покрова» фонд створений з метою здійснення діяльності з недержавного пенсійного забезпечення у встановленому законодавством порядку. Предметом діяльності Фонду є здійснення недержавного пенсійного забезпечення з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників Фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснення пенсійних виплат учасника Фонду у визначеному законом порядку. Діяльність з недержавного пенсійного забезпечення є для Фонду виключним видом діяльності. 05 січня 2011 року між Відкритим недержавним пенсійним фондом «Покрова» (Вкладник), від імені якого на підставі договору про управління активами пенсійного фонду від 22 серпня 2008 року № 00000108КУ виступало ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт», та ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» (Банк) укладено Договір банківського вкладу «Таврійський» № 795, відповідно до якого Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок №2652730117085 та залучає грошові кошти (надалі - Вклад) строком зберігання до 10 січня 2012 року. Вкладник перераховує з поточного рахунку, а Банк приймає на відкритий Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок кошти в сумі 73000 грн. Вкладом за цим Договором визначається сума грошових коштів, що зарахована на відкритий Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок у розмірі, що визначається умовами цього Договору (п.1.2 Договору). У Додатковій угоді від 17 листопада 2011 року № 1 до Договору банківського вкладу «Таврійський» №795 від 05 січня 2011 року сторонами п.1.1 Договору викладено в наступній редакції: «Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок на вимогу №2650530117085 в ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», код банку 300788 (код ЄДРПОУ 19454139) в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, (надалі - Вклад), строком зберігання до 10 січня 2012 року». Додатковою угодою від 28 грудня 2011 року №2 до Договору банківського вкладу «Таврійський» № 795 від 05 січня 2011 року п.1.1 Договору викладений в наступній редакції: «Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № 2652730117085 та вкладний (депозитний) рахунок на вимогу № 2650530117085 в ПАТ «БАНК «ТАВРИКА», код банку 300788 (код ЄДРПОУ 19454139) в гривнях та залучає грошові кошти у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, (надалі - Вклад), строком зберігання до 14 січня 2013 року». 29 листопада 2012 року ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт» у зв'язку зі зниженням кредитного рейтингу ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» з інвестиційного рівня до спекулятивного: uaBB негативний, відповідно до рішення ТОВ «Рейтингове агентство «ІВІ-Рейтинг» №283-12/FC/TAVB 01d «Про оновлення кредитного рейтингу згідно Протоколу Рейтингового комітету від 26 листопада 2012 року №59», звернулось до ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» з листом, у якому просило з 04 грудня 2012 року достроково припинити (розірвати) дію договору банківського вкладу «Таврійський» від 05 січня 2011 року № 795 (з урахуванням Додаткових угод до цього договору) та повернути суму вкладу у розмірі 87796,10 грн. Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розміщено інформацію, що 20 грудня 2012 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 33 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «БАНК «ТАВРИКА». Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 21 грудня 2012 року по 20 березня 2013 року. Крім того, проінформовано, що протягом дії тимчасової адміністрації вкладники ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» можуть отримати свої кошти за договором банківського вкладу (депозиту), строк дії договорів яких закінчився, та за договорами банківського рахунку. З урахуванням положень п.17 ч.1 ст.2, п.п.4, 8 ч.2 ст.4, ст.ст.34, 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» зобов'язання з повернення грошових коштів вкладникам покладені на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та уповноважену особу Фонду. 25 грудня 2012 року ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт» листом звернулося до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «БАНК «ТАВРИКА» Соловйової Н.А. про повернення належних Вкладнику грошових коштів в сумі 87796,10 грн. шляхом їх перерахування на поточний рахунок Вкладника за зазначеними в листі реквізитами. Уповноважена особа Фонду у відповідь на лист ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт» від 25 грудня 2012 року листом від 28 грудня 2012 року повідомила заявника про запровадження тимчасової адміністрації та послалась на п.5 ст.36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо дій, які не здійснюються під час тимчасової адміністрації. Кошти на вимогу ТОВ «Компанія з управління активами «Всесвіт» повернуто не було. За визначенням ст.1 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення»: недержавний пенсійний фонд (далі - пенсійний фонд) - юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку; пенсійні активи - активи пенсійного фонду, страхової організації, банківської установи, сформовані відповідно до цього Закону, за рахунок яких здійснюються пенсійні виплати; учасник пенсійного фонду (далі - учасник фонду) - фізична особа, на користь якої сплачуються (сплачувалися) пенсійні внески до пенсійного фонду та яка має право на отримання пенсійних виплат або отримує такі виплати з пенсійного фонду згідно із цим Законом. У ст.4 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» встановлені принципи недержавного пенсійного забезпечення. Так, відповідно до ч.1 вказаної статті недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на принципах, зокрема: розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів інших суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення та накопичувального пенсійного страхування з метою захисту майнових прав учасників пенсійного фонду та унеможливлення банкрутства пенсійного фонду; гарантування фізичним особам реалізації прав, наданих їм цим Законом; цільового та ефективного використання пенсійних коштів; державного регулювання діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та нагляду за його здійсненням. Відповідно до ст.6 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійні фонди не мають на меті одержання прибутку на користь одноосібного засновника або для його подальшого розподілу між засновниками. Недержавне пенсійне забезпечення є для пенсійних фондів виключним видом діяльності. Провадження пенсійними фондами іншої діяльності, не передбаченої цим Законом, забороняється. Активи пенсійного фонду формуються за рахунок внесків до пенсійного фонду (пенсійних внесків) та інших надходжень до пенсійного фонду. Як передбачено ч.3 ст.7 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», пенсійні кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, є власністю такого учасника та використовуються на цілі, визначені цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» пенсійні активи, що накопичуються у пенсійному фонді, можуть бути використані виключно для цілей інвестиційної діяльності фонду, виконання зобов'язань фонду перед його учасниками та оплати витрат, пов'язаних із здійсненням недержавного пенсійного забезпечення, а саме: інвестування відповідно до вимог цього Закону з метою отримання доходу на користь учасників фонду; виконання договорів виплати пенсії на визначений строк, укладених з учасниками фонду, та для здійснення одноразових пенсійних виплат, передбачених цим Законом; оплати договорів страхування довічної пенсії та договорів страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду, укладених із страховою організацією; оплати послуг з адміністрування пенсійного фонду (крім випадків, коли адміністрування самостійно здійснює юридична особа - одноосібний засновник корпоративного пенсійного фонду), включаючи оплату рекламних і агентських послуг, пов'язаних з функціонуванням пенсійного фонду, витрат на оприлюднення інформації про його діяльність, передбаченої цим Законом; виплати винагороди за надання послуг з управління активами пенсійного фонду; оплати послуг зберігача; оплати послуг з проведення планових аудиторських перевірок пенсійного фонду; оплати послуг третіх осіб, надання яких передбачено цим Законом або нормативно-правовими актами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, включаючи оплату послуг торговців цінними паперами (посередників), витрат на ведення обліку та перереєстрацію прав власності на активи пенсійного фонду; оплати інших послуг, надання яких передбачено цим Законом та які визначені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Використання пенсійних активів для інших цілей забороняється. Як встановлено ч.2 ст.48 Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», пенсійні активи не можуть включатися до ліквідаційної маси зберігача пенсійного фонду та інших банків. Частиною 5 ст.50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у чинній на момент виникнення спірних відносин редакції) встановлено, що активи недержавних пенсійних фондів, іпотечні активи, що перебувають в управлінні банку або є забезпеченням виконання зобов'язань за сертифікатами з фіксованою дохідністю, емітентом яких є банк, активи банку, включені до складу іпотечного покриття іпотечних облігацій, а також кошти на рахунку фонду фінансування будівництва або майно фонду операцій з нерухомістю, в тому числі кошти на його рахунку, що перебувають в управлінні банку, не включаються до ліквідаційної маси банку. Розпорядження цими активами здійснюється відповідно до, зокрема, Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення». Отже, закон встановлює пряму заборону включення пенсійних активів до ліквідаційної маси банку, а держава гарантує збереження пенсійних активів шляхом заборони їх використання не за цільовим призначенням. Незалежно від того, на якій підставі активи пенсійного фонду були розміщені у банку (чи то за договором банківського вкладу, чи то за договором про управління активами), банк що ліквідується зобов'язаний повернути пенсійні активи в повному обсязі їх законному розпоряднику, визначеному Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення». За вказаними обставинами, враховуючи відсутність у відповідачів підстав для утримання пенсійних активів, їх бездіяльність щодо неповернення позивачу коштів в сумі 87796,10 грн. є протиправною. Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні рішень порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна скарга Відкритого недержавного пенсійного фонду «Покрова» підлягає задоволенню. Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про задоволенні позову. Керуючись ст.ст.220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Відкритого недержавного пенсійного фонду «Покрова» задовольнити. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Відкритого недержавного пенсійного фонду «Покрова» задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» Соловйової Наталії Анатоліївни щодо неповернення Відкритому недержавному пенсійному фонду «Покрова» пенсійних активів у розмірі 87796,10 грн., розміщених у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» згідно із договором банківського вкладу №795 від 05 січня 2011 року. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважену особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» повернути Відкритому недержавному пенсійному фонду «Покрова» пенсійних активів у розмірі 87796,10 грн., розміщених у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Таврика» згідно із договором банківського вкладу №795 від 05 січня 2011 року. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановлених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/52078360
  23. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ місто Київ 16 жовтня 2015 року 08:20 справа №826/8533/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1.Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича 2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб третя особаПублічне акціонере товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича (далі по тексту - відповідач 1, Уповноважена особа Гончаров С.І.) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач 2, Фонд), за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі по тексту - третя особа, ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", оформлене наказом №6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку); 2) зобов'язати відповідача 1 подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду; 4) зобов'язати Фонд включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8533/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. У зв'язку із закінченням повноважень судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2., справу передано на повторний автоматизований розподіл між суддями. Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу №826/8533/15 передано на розгляд судді Кузьменку В.А. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду. В судове засідання 21 вересня 2015 року представник позивача не прибув, попереднього подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, представники відповідачів та третьої особи до суду не прибули, у зв'язку із чим суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В: Між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №44106, за яким банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 190 000,00 грн. у тимчасове строкове користування на строк до 08 серпня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за його користування. Відповідно до підпунктів 2.1.2, 2.1.3 пункту 2.1 договору банк зобов'язується при настанні дати повернення вкладу, при зверненні вкладника до банку за отриманням вкладу або в день розірвання цього договору, повернути вкладнику суму вкладу та нараховані проценти; у разі якщо вкладник не звертається до банку за отриманням вкладу при настанні дати повернення вкладу цей договір вважається продовженим (пролонгованим) на той самий строк. Як підтверджує квитанція №TR.58416.452.355 від 10 липня 2014 року, позивач перерахував на свій вкладний рахунок грошові кошти у розмірі 190 000,00 грн. Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року №491 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "УФС", згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І. Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року №717 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ". Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року. На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21 листопада 2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Альфа-Банк"; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Дізнавшись про свою відсутність в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи з проханням роз'яснити про причини такого не включення. Уповноважена особа у листі від 19 грудня 2014 року №001/2823 повідомила, що договір банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України. Відповідно до наказу Уповноваженої особи Гончарова С.І. від 18 листопада 2014 року №6 "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів", керуючись пунктом 6 частини другої статті 37, частинами 2 та 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та висновками комісії з визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), згідно переліку, який додається до цього наказу, у тому числі за порядковим номером 2668 договір від 04 липня 2014 року №44106, вкладник ОСОБА_1 Позивач вважає протиправним рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу з мотивів його необґрунтованості та не підтвердження належними доказами, а також протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки вона суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує право на отримання гарантованої суми вкладу. Відповідачі та третя особа подали до суду письмові заперечення проти позову, в яких підтримали мотиви нікчемності укладеного між позивачем та банком договору вкладу та зазначали про відсутність порушень з боку Фонду. Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Частина друга статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною четвертою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах. Таким чином, після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" гарантує повернення кожному вкладнику банку суми відшкодування коштів за вкладом, у тому за договором про банківського рахунку, у межах 200 000,00 грн.; відмовлено у відшкодуванні коштів за вкладом може бути лише за наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частина шоста статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Як вбачається із листа Уповноваженої особи особа від 19 грудня 2014 року №001/2823 ОСОБА_1 не включений до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемним договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106, на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України, посилаюсь на те, що вказаний правочин порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майна держави. Згідно з частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем 1 не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та не наведено, що договір банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, має ознаки нікчемного правочину, наприклад: у зв'язку із укладанням вказаного договору третя особа стала неплатоспроможною або позивач та банк є пов'язаними особами і укладений між ними договір не відповідає вимогам законодавства. Суд не приймає до уваги доводи Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок "розбивки" великого вкладу іншого клієнта банку. Водночас жодного доказу на підтвердження доводів про перерахування на рахунок позивача коштів іншою особою відповідачем 1 до суду не надано; крім того, суд зауважує, відповідно до визначення статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладом, у тому числі, є кошти, які надійшли для вкладника на умовах договору банківського рахунку; при цьому Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути лише кошти, внесені безпосередньо вкладником. Крім того, суд зауважує, що факт знаходження на рахунку ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 190 000,00 грн. відповідачами не заперечується. Крім того, на переконання суду, формування документа на перерахування коштів після закінчення операційного часу жодним чином не свідчить про нікчемність укладеного договору банківського вкладу, оскільки відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня, тобто банк зобов'язаний виконати доручення клієнта незалежно від часу його надходження та формування. Проведення банком у базі даних платежів після закінчення операційного часу також не впливає на дійсність договору банківського вкладу та не є підставою для обмеження прав клієнта банку. Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідачами не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Суд зауважує, що відповідного судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо. Таким чином, наказ Уповноваженої особи Гончарова С.І. від 18 листопада 2014 року №6 "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню. Належить також звернути увагу, що відповідно до даного відповідачем 2 витягу з додатку до наказу від 18 листопада 2014 року №6 "Перелік транзакцій і правочинів (договорів), що відносяться до "нікчемних" внесена сума вкладу згідно з платіжними дорученнями є меншою, ніж вказано у цьому витязі, а саме: на вкладний рахунок внесено кошти у розмірі 190 000,00 грн., у витягу зазначено, що сума залишку на рахунку ОСОБА_1 становить 19 279 206,00 грн. Отже, відповідачем 1 не доведено наявність правових підстав для не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням дійсної суми відшкодування за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106. Враховуючи викладене, на думку суду, позовні вимоги про зобов'язання відповідача 1 надати до Фонду додаткову інформацію про щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суд також погоджується із позовними вимогами про зобов'язання Фонду включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки зобов'язання Уповноваженої особи надати до Фонду додаткову інформацію про щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" на повну суму вкладу за рахунок Фонду, є безумовною підставою для включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Аналогічної правової позиції щодо необхідності включення особи до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалах від 21 листопада 2013 року №К/800/33412/13, від 21 листопада 2013 року К/800/33416/13, від 22 травня 2014 року №№К/800/16622/14, К/800/15485/14, від 09 червня 2015 року №К/800/16057/15. При цьому суд зазначає, що втручання у даному випадку у дискреційні повноваження Фонду, як суб'єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, та враховує, що у межах спірних правовідносин відповідачами не доведено існування підстав для не відшкодування коштів за вкладом, що передбачені у частині четвертій статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для не включення позивача до переліку та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича від 18 листопада 2014 року №6 "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ". 3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на повну суму вкладу за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106. 4. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на повну суму вкладу за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106. 5. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 219,24 грн. (двісті дев'ятнадцять гривень двадцять чотири копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя В.А. Кузьменко http://reyestr.court.gov.ua/Review/52398644
  24. Державний герб України Справа № 154/90/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Канівець Л.Ф. Провадження № 22-ц/773/985/15 Категорія: 27 Доповідач: Подолюк В. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2015 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Подолюка В.А., суддів - Шевчук Л.Я., Данилюк В.А., при секретарі Вергуну Т.С., з участю: представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення суми неповернутого вкладу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" на заочне рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 травня 2015 року, - В С Т А Н О В И Л А : В січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення суми неповернутого вкладу. 06 квітня 2015 року уточнив свої позовні вимоги та вказує на те, що 09 липня 2014 року ним було укладено договір банківського строкового вкладу № 10000008022497 в іноземній валюті , за умовами якого, він передав банку ПАТ Дельта Банк 3033 доларів США на строк до 07 вересня 2014 року, після чого неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення внесених за договором коштів та нарахованих відсотків, однак відповідач відмовляє у поверненні вкладу, сума становить 890,35 доларів США. Постановою правління Національного банку України від 02 березня 2015 року прийняте рішення Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51, згідно з яким з 03.03. 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк. Станом на день визнання ПАТ Дельта Банк неплатоспроможним курс долара до гривні становив, 26,8581, що становитиме 23913,10 грн. Відповідно до п. 5 ст.36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб просив суд стягнути з відповідача на його користь 23913 грн. 10 коп. суми неповернутого вкладу та 4000,00 грн. завданої моральної шкоди . ОСОБА_4 Волинського міського суду Волинської області від 13 травня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства Дельта Банк на користь ОСОБА_2 23 913 грн. 10 коп. суми неповернутого вкладу та 243 грн. 60 коп. судового збору. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з постановленим рішення відповідач ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального та процесуального права зазначає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не відповідають встановленим обставинам справи та судовій практиці,з вирішення аналогічних спорів. У звязку з цим просить скасувати оскаржуване ним судове рішення та ухвалити нове, яким у позові відмовити в повному обсязі. Заслухавши пояснення представника відповідачав ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі з підстав, наведених в ній, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 09 липня 2014 року уклав договір банківського строкового вкладу ( депозиту) Найкращий on-line №10000008022497 в іноземній валюті, за умовами якого, він передав банку ПАТ Дельта Банк 3033 доларів США на строк до 07 вересня 2014 року. Вклад залучається на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п.1.6 Договору банківського вкладу, а п .1 .4 передбачає, що процентна ставка на суму вкладу становить 8.5 % річних (а. с. 5). Також судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення депозитного вкладу, однак останній коштів не повернув (а. с. 11-13, 29). Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно з ч. 1 ст. 1060 та ч. 1 ст. 1061 цього Кодексу договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір банківського вкладу був строковим (а. с. 5). Згідно з пунктами 1.3 договору строк його дії закінчився відповідно 07 вересня 2014 року. Сторони не продовжували дію договору в часі. Станом на 28.01.2015 року борг банку перед позивачем ОСОБА_2 становить 890,45 доларів США разом з нарахованими відсотками, однак відповідач вищевказану суму не повернув. Постановою правління Національного банку України від 02 березня 2015 року прийняте рішення Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних . Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015року № 51, згідно з яким, з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк . Згідно з ч.5 ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації не здійснюються , зокрема , задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Пунктом 1 ч. 6 ст. 36 цього закону установлено, що обмеження, встановлене 20 пунктом І частини пятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом в національній валюті України . Оскільки станом на день віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних 02.03.2015 року, а курс долара до гривні становив ( 01 :26,8581), то судом першої інстанції було вірно визначена суму стягнення депозитного вкладу в національній валюті в розмірі 23913,10 грн. Згідно з ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону встановлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття того рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тому виходячи з наведених вимог законодавства та встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те,що прийняття Постанови правлінням Національного банку України від 02 березня 2015 року Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних , прийняття рішення виконавчою дирекцією Фонду від 02.03.2015 року № 51 , згідно з яким з 03.03. 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду яка зобовязана гарантувати вклади фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення сум, які йому не повернуті за системою гарантування, виходячи із наведених норм ЦК України та умов договорів банківського вкладу. Такий висновок суду є правильним і ґрунтується на повно і всебічно зясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку та відповідає нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Крім того, при апеляційному розгляді справи з пояснень представника відповідача та наданим ним витягом встановлено, що відповідачем до набрання законної сили судовим рішенням позивачу повернуті кошти в сумі 24119,94 грн. Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити. Заочне рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 травня 2015 року в даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/45538777
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор’євої Л.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа – товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л и: У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі – ПАТ "КБ "Надра", Банк), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива" (далі – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива"), про стягнення грошових коштів. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року вона набула право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з його банківського рахунку, відкритого у гривнях і тройських унціях золота за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між зазначеним товариством та ПАТ "КБ "Надра" й пов'язаними правовідносинами в повному обсязі. Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" Банк 20 березня 2008 року здійснив операції з купівлі-продажу банківського металу за декількома договорами від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало Банку тройські унції золота загальною кількістю 113 тис. 320 тройських унцій та загальною вартістю 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до вказаних банківських виписок, частина отриманих товариством грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. була направлена на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ "КБ "Надра" за кредитним договором № 26/5/2006/959-к/53 від 28 липня 2006 року. Проте 8 квітня 2008 року ПАТ "КБ "Надра" в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року, та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з цих рахунків 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., які були отримані товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, та одночасно поновив позичкову заборгованість товариства перед Банком. Унаслідок односторонньої відмови Банку від операцій з продажу банківських металів (золота) від 20 березня 2008 року, списання грошових коштів у розмірі 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. станом на 8 квітня 2008 року та зниження на цю дату облікового курсу Національного банку України на золото, вона – ОСОБА_1, як правонаступник товариства за договором цесії втратила грошові кошти в сумі 110 млн. 232 тис. 098 грн 13 коп., з яких: 59 млн. 618 тис. 048 грн 20 коп. основного боргу; 5 млн 174 тис. 519 грн 91 коп. – 3 % річних; 21 млн 985 тис. 632 грн 45 коп. суми індексу інфляції; 5 млн 961 тис. 804 грн 82 коп. – 10 % пені за неправильне списання з рахунку коштів; 17 млн 492 тис. 092 грн 75 коп. – 3 % неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошових коштів. З огляду на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила суд стягнути з банку зазначену суму коштів. ПАТ "КБ "Надра" звернулось до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На обґрунтування зустрічних позовних вимог Банк послався на те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, в якому фактором виступила ОСОБА_1, в той час як відповідно до норм статей 1077, 1079 ЦК України між указаними сторонами договір факторингу не міг бути укладений, а тому на підставі до статей 203, 215 ЦК України цей договір є недійсним. Справа розглядалась судами неодноразово. 5 вересня 2013 року ОСОБА_1 в судовому засіданні подала клопотання про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року недійсним у зв’язку з ліквідацією товариства. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі за зустрічним позовом задоволено частково. Закрито провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги в частині вимог до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" у зв'язку з ліквідацією вказаної юридичної особи. У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. Зустрічний позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива". Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року відхилено. Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року про часткове задоволення клопотання про закриття провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним відмовлено. У поданій 21 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення грошових коштів з підстави неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1066, 1071, 1073 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1 надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, 13 квітня 2011 року, 23 січня 2013 року, 5 березня 2014 року, 19 лютого 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року та 22 січня 2015 року, в яких, на її думку, зазначені правові норми застосовані по-іншому, ніж у справі, яка переглядається. Отже, предметом перегляду в зазначеній справі є судові рішення в частині застосування судом норм матеріального права – статей 1066, 1071, 1073 ЦК України при вирішенні спору щодо правовідносин сторін, які виникають з договору банківського рахунку. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процессуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 7 липня 2006 року між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ "КБ "Надра" укладено договір банківського рахунку № 590, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26004002497001 в українських гривнях та в золоті (тройських унціях золота). Крім того, 28 липня 2006 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Інвестиційна перспектива" укладено договір кредитної лінії № 26/5/2006/959-к/53, відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в розмірі 33 тис. тройських унцій золота, видача яких здійснюється окремими траншами протягом шести місяців – з 28 липня 2006 року до 29 січня 2007 року. Протягом 28 липня 2006 року – 5 лютого 2008 року сторонами вносилися зміни і доповнення до договору від 28 липня 2006 року, відповідно до яких у межах кредитної лінії банк надавав позичальнику кредит у сумі 73 тис. тройських унцій на строк до 30 травня 2008 року, який повинен був погашатися за рахунок продажу золота з депозитних рахунків боржника то його майнового поручителя (т. 1, а.с. 48, 72). Так, відповідно до п. 1.2 договору кредитної лінії № 26/5/2006/959-К/53 видача кредитних коштів здійснювалася окремими траншами після подачі позичальником заявок на їх видачу та підписання сторонами окремих додаткових угод до цього договору. Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позичальник передає в заставу майнові права за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного з позичальником, та договором банківського вкладу (депозиту), укладеного банком з майновим поручителем. Додатковими угодами, а саме: від 28 липня 2006 року № 1 ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" надано банком транш у сумі 33 тис. тройських унцій; від 28 липня 2006 року № 2 збільшено розмір кредиту до 43 тис. тройських унцій та надано транш в сумі 10 тис. тройських унцій; від 16 серпня 2006 рок