Search the Community

Showing results for tags 'депозит'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 155 results

  1. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ місто Київ 16 жовтня 2015 року 08:20 справа №826/8533/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1.Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича 2. Фонду гарантування вкладів фізичних осіб третя особаПублічне акціонере товариство "Комерційний банк "Український фінансовий світ" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії ОБСТАВИНИ СПРАВИ: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича (далі по тексту - відповідач 1, Уповноважена особа Гончаров С.І.) та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач 2, Фонд), за участю третьої особи - Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі по тексту - третя особа, ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача 1 про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", оформлене наказом №6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку); 2) зобов'язати відповідача 1 подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду; 4) зобов'язати Фонд включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 червня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8533/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду. У зв'язку із закінченням повноважень судді Окружного адміністративного суду міста Києва ОСОБА_2., справу передано на повторний автоматизований розподіл між суддями. Автоматизованою системою документообігу Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративну справу №826/8533/15 передано на розгляд судді Кузьменку В.А. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду. В судове засідання 21 вересня 2015 року представник позивача не прибув, попереднього подавши заяву про розгляд справи за його відсутності, представники відповідачів та третьої особи до суду не прибули, у зв'язку із чим суд ухвалив здійснити розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - В С Т А Н О В И В: Між ОСОБА_1 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" (банк) укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №44106, за яким банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 190 000,00 грн. у тимчасове строкове користування на строк до 08 серпня 2014 року та зобов'язується сплачувати проценти за його користування. Відповідно до підпунктів 2.1.2, 2.1.3 пункту 2.1 договору банк зобов'язується при настанні дати повернення вкладу, при зверненні вкладника до банку за отриманням вкладу або в день розірвання цього договору, повернути вкладнику суму вкладу та нараховані проценти; у разі якщо вкладник не звертається до банку за отриманням вкладу при настанні дати повернення вкладу цей договір вважається продовженим (пролонгованим) на той самий строк. Як підтверджує квитанція №TR.58416.452.355 від 10 липня 2014 року, позивач перерахував на свій вкладний рахунок грошові кошти у розмірі 190 000,00 грн. Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року №491 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "УФС", згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І. Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року №717 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ". Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію третьої особи строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року. На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21 листопада 2014 року Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ "Альфа-Банк"; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Дізнавшись про свою відсутність в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, ОСОБА_1 звернувся до Уповноваженої особи з проханням роз'яснити про причини такого не включення. Уповноважена особа у листі від 19 грудня 2014 року №001/2823 повідомила, що договір банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України. Відповідно до наказу Уповноваженої особи Гончарова С.І. від 18 листопада 2014 року №6 "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів", керуючись пунктом 6 частини другої статті 37, частинами 2 та 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та висновками комісії з визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), згідно переліку, який додається до цього наказу, у тому числі за порядковим номером 2668 договір від 04 липня 2014 року №44106, вкладник ОСОБА_1 Позивач вважає протиправним рішення про визнання нікчемним договору банківського вкладу з мотивів його необґрунтованості та не підтвердження належними доказами, а також протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки вона суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує право на отримання гарантованої суми вкладу. Відповідачі та третя особа подали до суду письмові заперечення проти позову, в яких підтримали мотиви нікчемності укладеного між позивачем та банком договору вкладу та зазначали про відсутність порушень з боку Фонду. Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За визначенням статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Частиною першою статті 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини першої статті 1 та частини третьої статті 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду; виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3) визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Частина друга статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлює, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною четвертою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах. Таким чином, після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" гарантує повернення кожному вкладнику банку суми відшкодування коштів за вкладом, у тому за договором про банківського рахунку, у межах 200 000,00 грн.; відмовлено у відшкодуванні коштів за вкладом може бути лише за наявності підстав, передбачених частиною четвертою статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частина шоста статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (далі по тексту - Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації додаткову інформацію про вкладників, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Як вбачається із листа Уповноваженої особи особа від 19 грудня 2014 року №001/2823 ОСОБА_1 не включений до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемним договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106, на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України, посилаюсь на те, що вказаний правочин порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майна держави. Згідно з частиною другою статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем 1 не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та не наведено, що договір банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, має ознаки нікчемного правочину, наприклад: у зв'язку із укладанням вказаного договору третя особа стала неплатоспроможною або позивач та банк є пов'язаними особами і укладений між ними договір не відповідає вимогам законодавства. Суд не приймає до уваги доводи Уповноваженої особи про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок "розбивки" великого вкладу іншого клієнта банку. Водночас жодного доказу на підтвердження доводів про перерахування на рахунок позивача коштів іншою особою відповідачем 1 до суду не надано; крім того, суд зауважує, відповідно до визначення статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладом, у тому числі, є кошти, які надійшли для вкладника на умовах договору банківського рахунку; при цьому Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме, що вкладом повинні бути лише кошти, внесені безпосередньо вкладником. Крім того, суд зауважує, що факт знаходження на рахунку ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 190 000,00 грн. відповідачами не заперечується. Крім того, на переконання суду, формування документа на перерахування коштів після закінчення операційного часу жодним чином не свідчить про нікчемність укладеного договору банківського вкладу, оскільки відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня, тобто банк зобов'язаний виконати доручення клієнта незалежно від часу його надходження та формування. Проведення банком у базі даних платежів після закінчення операційного часу також не впливає на дійсність договору банківського вкладу та не є підставою для обмеження прав клієнта банку. Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідачами не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між позивачем та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ"; відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Суд зауважує, що відповідного судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо. Таким чином, наказ Уповноваженої особи Гончарова С.І. від 18 листопада 2014 року №6 "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню. Належить також звернути увагу, що відповідно до даного відповідачем 2 витягу з додатку до наказу від 18 листопада 2014 року №6 "Перелік транзакцій і правочинів (договорів), що відносяться до "нікчемних" внесена сума вкладу згідно з платіжними дорученнями є меншою, ніж вказано у цьому витязі, а саме: на вкладний рахунок внесено кошти у розмірі 190 000,00 грн., у витягу зазначено, що сума залишку на рахунку ОСОБА_1 становить 19 279 206,00 грн. Отже, відповідачем 1 не доведено наявність правових підстав для не включення ОСОБА_1 до переліку вкладників ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням дійсної суми відшкодування за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106. Враховуючи викладене, на думку суду, позовні вимоги про зобов'язання відповідача 1 надати до Фонду додаткову інформацію про щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Суд також погоджується із позовними вимогами про зобов'язання Фонду включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, оскільки зобов'язання Уповноваженої особи надати до Фонду додаткову інформацію про щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Комерційний банк "Український фінансовий світ" на повну суму вкладу за рахунок Фонду, є безумовною підставою для включення позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Аналогічної правової позиції щодо необхідності включення особи до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, дотримується і Вищий адміністративний суд України, зокрема в ухвалах від 21 листопада 2013 року №К/800/33412/13, від 21 листопада 2013 року К/800/33416/13, від 22 травня 2014 року №№К/800/16622/14, К/800/15485/14, від 09 червня 2015 року №К/800/16057/15. При цьому суд зазначає, що втручання у даному випадку у дискреційні повноваження Фонду, як суб'єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права, та враховує, що у межах спірних правовідносин відповідачами не доведено існування підстав для не відшкодування коштів за вкладом, що передбачені у частині четвертій статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для не включення позивача до переліку та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. 2. Визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича від 18 листопада 2014 року №6 "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів" в частині визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №44106, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ". 3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на повну суму вкладу за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106. 4. Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на повну суму вкладу за договором банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44106. 5. Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 219,24 грн. (двісті дев'ятнадцять гривень двадцять чотири копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя В.А. Кузьменко http://reyestr.court.gov.ua/Review/52398644
  2. Державний герб України Справа № 154/90/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Канівець Л.Ф. Провадження № 22-ц/773/985/15 Категорія: 27 Доповідач: Подолюк В. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2015 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Подолюка В.А., суддів - Шевчук Л.Я., Данилюк В.А., при секретарі Вергуну Т.С., з участю: представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення суми неповернутого вкладу, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" на заочне рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 травня 2015 року, - В С Т А Н О В И Л А : В січні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" про стягнення суми неповернутого вкладу. 06 квітня 2015 року уточнив свої позовні вимоги та вказує на те, що 09 липня 2014 року ним було укладено договір банківського строкового вкладу № 10000008022497 в іноземній валюті , за умовами якого, він передав банку ПАТ Дельта Банк 3033 доларів США на строк до 07 вересня 2014 року, після чого неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення внесених за договором коштів та нарахованих відсотків, однак відповідач відмовляє у поверненні вкладу, сума становить 890,35 доларів США. Постановою правління Національного банку України від 02 березня 2015 року прийняте рішення Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51, згідно з яким з 03.03. 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк. Станом на день визнання ПАТ Дельта Банк неплатоспроможним курс долара до гривні становив, 26,8581, що становитиме 23913,10 грн. Відповідно до п. 5 ст.36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб просив суд стягнути з відповідача на його користь 23913 грн. 10 коп. суми неповернутого вкладу та 4000,00 грн. завданої моральної шкоди . ОСОБА_4 Волинського міського суду Волинської області від 13 травня 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 акціонерного товариства Дельта Банк на користь ОСОБА_2 23 913 грн. 10 коп. суми неповернутого вкладу та 243 грн. 60 коп. судового збору. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись з постановленим рішення відповідач ПАТ «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на незаконність судового рішення із-за порушення норм матеріального та процесуального права зазначає, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не відповідають встановленим обставинам справи та судовій практиці,з вирішення аналогічних спорів. У звязку з цим просить скасувати оскаржуване ним судове рішення та ухвалити нове, яким у позові відмовити в повному обсязі. Заслухавши пояснення представника відповідачав ОСОБА_1, який підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі з підстав, наведених в ній, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 09 липня 2014 року уклав договір банківського строкового вкладу ( депозиту) Найкращий on-line №10000008022497 в іноземній валюті, за умовами якого, він передав банку ПАТ Дельта Банк 3033 доларів США на строк до 07 вересня 2014 року. Вклад залучається на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п.1.6 Договору банківського вкладу, а п .1 .4 передбачає, що процентна ставка на суму вкладу становить 8.5 % річних (а. с. 5). Також судом встановлено, що позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення депозитного вкладу, однак останній коштів не повернув (а. с. 11-13, 29). Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ст. 2 Закону України Про банки і банківську діяльність вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно з ч. 1 ст. 1060 та ч. 1 ст. 1061 цього Кодексу договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір банківського вкладу був строковим (а. с. 5). Згідно з пунктами 1.3 договору строк його дії закінчився відповідно 07 вересня 2014 року. Сторони не продовжували дію договору в часі. Станом на 28.01.2015 року борг банку перед позивачем ОСОБА_2 становить 890,45 доларів США разом з нарахованими відсотками, однак відповідач вищевказану суму не повернув. Постановою правління Національного банку України від 02 березня 2015 року прийняте рішення Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних . Виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 02.03.2015року № 51, згідно з яким, з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк . Згідно з ч.5 ст. 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації не здійснюються , зокрема , задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Пунктом 1 ч. 6 ст. 36 цього закону установлено, що обмеження, встановлене 20 пунктом І частини пятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом в національній валюті України . Оскільки станом на день віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних 02.03.2015 року, а курс долара до гривні становив ( 01 :26,8581), то судом першої інстанції було вірно визначена суму стягнення депозитного вкладу в національній валюті в розмірі 23913,10 грн. Згідно з ч. 1 ст. 26 зазначеного Закону встановлено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття того рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тому виходячи з наведених вимог законодавства та встановлених обставин справи колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те,що прийняття Постанови правлінням Національного банку України від 02 березня 2015 року Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних , прийняття рішення виконавчою дирекцією Фонду від 02.03.2015 року № 51 , згідно з яким з 03.03. 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду яка зобовязана гарантувати вклади фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, ніяким чином не перешкоджає вкладнику звернутися до суду за захистом порушеного права та вимагати стягнення сум, які йому не повернуті за системою гарантування, виходячи із наведених норм ЦК України та умов договорів банківського вкладу. Такий висновок суду є правильним і ґрунтується на повно і всебічно зясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду і яким суд дав правильну юридичну оцінку та відповідає нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини. Крім того, при апеляційному розгляді справи з пояснень представника відповідача та наданим ним витягом встановлено, що відповідачем до набрання законної сили судовим рішенням позивачу повернуті кошти в сумі 24119,94 грн. Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 307, 308, 313 - 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" відхилити. Заочне рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 13 травня 2015 року в даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/45538777
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 липня 2015 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор’євої Л.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа – товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів, за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л и: У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі – ПАТ "КБ "Надра", Банк), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Інвестиційна перспектива" (далі – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива"), про стягнення грошових коштів. На обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала на те, що відповідно до договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року вона набула право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з його банківського рахунку, відкритого у гривнях і тройських унціях золота за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між зазначеним товариством та ПАТ "КБ "Надра" й пов'язаними правовідносинами в повному обсязі. Згідно з випискою з банківського рахунку ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" Банк 20 березня 2008 року здійснив операції з купівлі-продажу банківського металу за декількома договорами від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало Банку тройські унції золота загальною кількістю 113 тис. 320 тройських унцій та загальною вартістю 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до вказаних банківських виписок, частина отриманих товариством грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. була направлена на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ "КБ "Надра" за кредитним договором № 26/5/2006/959-к/53 від 28 липня 2006 року. Проте 8 квітня 2008 року ПАТ "КБ "Надра" в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року, та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з цих рахунків 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., які були отримані товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, та одночасно поновив позичкову заборгованість товариства перед Банком. Унаслідок односторонньої відмови Банку від операцій з продажу банківських металів (золота) від 20 березня 2008 року, списання грошових коштів у розмірі 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп. станом на 8 квітня 2008 року та зниження на цю дату облікового курсу Національного банку України на золото, вона – ОСОБА_1, як правонаступник товариства за договором цесії втратила грошові кошти в сумі 110 млн. 232 тис. 098 грн 13 коп., з яких: 59 млн. 618 тис. 048 грн 20 коп. основного боргу; 5 млн 174 тис. 519 грн 91 коп. – 3 % річних; 21 млн 985 тис. 632 грн 45 коп. суми індексу інфляції; 5 млн 961 тис. 804 грн 82 коп. – 10 % пені за неправильне списання з рахунку коштів; 17 млн 492 тис. 092 грн 75 коп. – 3 % неустойки (штрафу) за прострочення повернення грошових коштів. З огляду на зазначене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила суд стягнути з банку зазначену суму коштів. ПАТ "КБ "Надра" звернулось до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На обґрунтування зустрічних позовних вимог Банк послався на те, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договором факторингу, в якому фактором виступила ОСОБА_1, в той час як відповідно до норм статей 1077, 1079 ЦК України між указаними сторонами договір факторингу не міг бути укладений, а тому на підставі до статей 203, 215 ЦК України цей договір є недійсним. Справа розглядалась судами неодноразово. 5 вересня 2013 року ОСОБА_1 в судовому засіданні подала клопотання про закриття провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року недійсним у зв’язку з ліквідацією товариства. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі за зустрічним позовом задоволено частково. Закрито провадження у справі за зустрічним позовом ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги в частині вимог до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" у зв'язку з ліквідацією вказаної юридичної особи. У задоволенні іншої частини клопотання відмовлено. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. Зустрічний позов ПАТ "КБ "Надра" до ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива". Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року відхилено. Ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня та 20 травня 2014 року про часткове задоволення клопотання про закриття провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог залишено без змін. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра", третя особа – ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ПАТ "КБ "Надра" до ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", ОСОБА_1 про визнання договору відступлення права вимоги недійсним відмовлено. У поданій 21 квітня 2015 року до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення грошових коштів з підстави неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 1066, 1071, 1073 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1 надає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року, 13 квітня 2011 року, 23 січня 2013 року, 5 березня 2014 року, 19 лютого 2015 року та постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року та 22 січня 2015 року, в яких, на її думку, зазначені правові норми застосовані по-іншому, ніж у справі, яка переглядається. Отже, предметом перегляду в зазначеній справі є судові рішення в частині застосування судом норм матеріального права – статей 1066, 1071, 1073 ЦК України при вирішенні спору щодо правовідносин сторін, які виникають з договору банківського рахунку. Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процессуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 7 липня 2006 року між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ "КБ "Надра" укладено договір банківського рахунку № 590, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № 26004002497001 в українських гривнях та в золоті (тройських унціях золота). Крім того, 28 липня 2006 року між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "Інвестиційна перспектива" укладено договір кредитної лінії № 26/5/2006/959-к/53, відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в розмірі 33 тис. тройських унцій золота, видача яких здійснюється окремими траншами протягом шести місяців – з 28 липня 2006 року до 29 січня 2007 року. Протягом 28 липня 2006 року – 5 лютого 2008 року сторонами вносилися зміни і доповнення до договору від 28 липня 2006 року, відповідно до яких у межах кредитної лінії банк надавав позичальнику кредит у сумі 73 тис. тройських унцій на строк до 30 травня 2008 року, який повинен був погашатися за рахунок продажу золота з депозитних рахунків боржника то його майнового поручителя (т. 1, а.с. 48, 72). Так, відповідно до п. 1.2 договору кредитної лінії № 26/5/2006/959-К/53 видача кредитних коштів здійснювалася окремими траншами після подачі позичальником заявок на їх видачу та підписання сторонами окремих додаткових угод до цього договору. Згідно з пунктом 2.1 зазначеного договору з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань за кредитним договором позичальник передає в заставу майнові права за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного з позичальником, та договором банківського вкладу (депозиту), укладеного банком з майновим поручителем. Додатковими угодами, а саме: від 28 липня 2006 року № 1 ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" надано банком транш у сумі 33 тис. тройських унцій; від 28 липня 2006 року № 2 збільшено розмір кредиту до 43 тис. тройських унцій та надано транш в сумі 10 тис. тройських унцій; від 16 серпня 2006 року № 3 відкрита кредитна лінія на 1 тис. 500 тройських унцій; від 11 вересня 2006 року № 4 відкрита кредитна лінія на 43 тис. тройських унцій та надано транш у розмірі 40 тис. тройських унцій; від 9 жовтня 2006 року № 5 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі 1 155, 84 тройських унцій; від 10 жовтня 2006 року № 6 в межах кредитної лінії надано транш в розмірі 20 тис. тройських унцій; від 13 жовтня 2006 року № 7 в межах кредитної лінії надано транш у розмірі 33 тис. 950 тройських унцій; від 26 січня 2007 року № 8 строк кредитної лінії у сумі 43 тис. тройських унцій продовжено до 30 липня 2007 року; від 31 січня 2007 року № 9 надано транш в розмірі 5165, 68 тройських унцій; від 7 березня 2007 року № 10 в межах кредитної лінії надано транш у розмірі 5 тис. тройських унцій; від 13 березня 2007 року № 11 збільшено кредитну лінію до 73 тисяч тройських унцій та надано транш в розмірі 30 тис. тройських унцій; від 27 липня 2007 року № 12 кредитну лінію в розмірі 73 тис. тройських унцій подовжено до 25 грудня 2007 року. Додатковою угодою від 27 липня 2007 № 13 року продовжено до 25 грудня 2007 року строк дії користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11. Додатковою угодою від 25 грудня 2007 року № 14 встановлено до 30 травня 2008 року строк користування кредитними траншами, наданими за додатковими угодами № 5, № 7, № 9, № 11. Додатковою угодою від 5 лютого 2008 року № 15 внесено зміни, за якими в межах кредитної лінії банк надав ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" кредитний транш у сумі 28 млн 980 тис. 915 грн 46 коп. строком до 30 травня 2008 року. За договором від 9 грудня 2010 року ОСОБА_1 отримала право вимоги на повернення коштів ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" з банківських рахунків у гривнях та тройських унціях золота, відкритих за договором банківського рахунку від 7 липня 2006 року № 590, укладеного між ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" та ПАТ КБ "Надра". Згідно з випискою банку з розрахункового рахунку цього товариства банком проведено операції з продажу банківського металу за договорами купівлі-продажу від 20 березня 2008 року, за якими ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" продало банку тройські унції золота у кількості 113 тис. 320 тройських унцій вартістю 583 млн. 069 тис. 758 грн 40 коп. Відповідно до виписок банку частину грошових коштів у розмірі 101 млн 867 тис. 602 грн 41 коп. було направлено на погашення кредитної заборгованості ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива" перед ПАТ КБ "Надра" за кредитним договором від 28 липня 2006 року. 8 квітня 2008 року банк в односторонньому порядку без укладення договорів зворотного викупу скасував операції з продажу банківського металу, які відбулися 20 березня 2008 року та здійснив виправні проводки на банківських рахунках товариства, списавши з рахунку товариства 583 млн 069 тис. 758 грн 40 коп., отриманих товариством від продажу 113 тис. 320 тройських унцій золота, і поновив позичкову заборгованість цього товариства перед банком за вказаним кредитним договором. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПАТ КБ "Надра" та визнаючи недійсним укладений між сторонами договір відступлення права вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ "Компанія "Інвестиційна перспектива", за своєю правовою природою є договором факторингу, а оскільки ОСОБА_1 відповідно до положень статей 1077 та 1079 ЦК України не може виступати фактором, то і спірний договір між указаними сторонами не міг бути укладений, а відтак цей договір необхідно визнати недійсним на підставі положень статей 203, 215 ЦК України. Дійшовши висновку про недійсність укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Компанія «Інвестиційна перспектива» договору відступлення права вимоги, суди вважали, що підстави для задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра" про стягнення грошових коштів відсутні, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Скасовуючи судове рішення в частині задоволення позову ПАТ КБ "Надра" до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, касаційний суд вважав, що між сторонами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), підстави для визнання якого недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України відсутні. Скасовуючи рішення судів попередніх судових інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову з задоволенні позову ОСОБА_1 в частині стягнення грошових коштів, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що позивачка не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог. При цьому касаційний суд зазначив, що правомірність проведення 20 березня 2008 року банківських операцій з купівлі-продажу банківських металів на загальну суму 583 млн 069 тис. 758 грн належними доказами не підтверджена, тому суд вважав, що зазначені договори не могли укладатися через відсутність на рахунках товариства тройських унцій золота, а тому банк правомірно здійснив виправлення в банківських рахунках шляхом зворотних записів на величину допущеної помилки. Водночас в інших справах з подібних правовідносин, на які як на приклад неоднакового застосування норм матеріального права посилається ОСОБА_1, суди дійшли таких висновків: - про помилкове неврахування судами наданої позивачем банківської виписки з поточного рахунку позичальника як доказу надання кредитних коштів (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 березня 2014 року); - про виписку з карткового рахунку як належний первинний доказ здійснення банківських операцій з грошовими коштами клієнтів чи наявності кредитної заборгованості (постанови Вищого господарського суду України від 13 листопада 2014 року, 22 січня 2015 року, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 лютого 2015 року); - про неправомірність дій банку щодо списання коштів з рахунку клієнта та скасування такої операції в односторонньому порядку й повторного проведення таких операцій за іншим курсом конвертації (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2012 року); - про необхідність перевірки доводів відповідача щодо здійснення операції зняття коштів в позаопераційний час (ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2011 року). Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права судові палати у цивільних та господарських справах виходять з такого. До загальних засад цивільного законодавства відносять, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України). Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні. Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу. Як встановлено судами при укладенні договору про відступлення права вимоги від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1 сторони керувалися положеннями статей 512, 513,514 ЦК України. За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов’язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України). З урахуванням зазначених норм права та встановлених обставин суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір від 9 грудня 2010 року НОМЕР_1 є договором відступлення права вимоги, а не договором факторингу, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання цього договору недійсним. Судові рішення в частині договору відступлення права вимоги не є предметом перегляду в цій справі. Отже, суд установив, що ОСОБА_1 за договором відступлення права грошової вимоги від 9 грудня 2010 року з моменту його укладення набула відповідних прав та обов’язків за договором банківського рахунку та має право вимагати від банку належного виконання зобов’язання за цим договором. Згідно із частинами першою, третьою статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунку), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Частина перша статті 1068 ЦК України визначає, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунку. Відповідно до частини другої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. При ухваленні оскаржуваного рішення суди не встановили жодної із підстав, передбачених у статті 1071 ЦК України, для списання коштів з рахунка товариства. Так, пункт 4.12 Положення про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 серпня 2003 року № 325, передбачає, що порядок оформлення заяв про купівлю або продаж банківських металів, а також платіжних доручень на переказ банківських металів визначається нормативно-правовими актами Національного банку України, що регулюють порядок та умови торгівлі іноземною валютою та порядок виконання банківських документів на переказ в іноземній валюті та банківських металах. У справі, яка переглядається, суди встановили, що заяви товариства про продаж банківських металів та перерахування коштів відсутні. Разом з тим статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Судами не встановлено, що правомірність правочинів з купівлі-продажу банківських металів від 20 березня 2008 року, на підставі яких відбулося зарахування коштів на банківський рахунок товариства та їх списання з рахунку, у передбаченому законом порядку спростована. Так, згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (стаття 215 ЦК України). До загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься й вимога вчинення правочину у формі, встановленій законом (стаття 203 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Так, законодавством не встановлено нікчемності договору купівлі-продажу банківських металів у разі відсутності заяви про їх купівлю (продаж) або відсутності письмового чи іншого договору. Крім того, сторони у справі, яка переглядається, не оспорювали у встановленому законом порядку правомірність вчиненого правочину. Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Такими письмовими підтвердженнями є виписки з особових рахунків клієнтів, які призначаються для видачі або надсилання клієнтам (п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України 18 червня 2003 року № 254). Висновок суду про правомірність дій банку щодо вчинення виправних проводок ґрунтується на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 1073 ЦК України в разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. З наведених мотивів судові рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про стягнення грошових коштів не можна визнати обґрунтованими. Отже, суд касаційної інстанції припустився неоднакового та неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Разом з тим для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. З огляду на те, що суди попередніх судових інстанцій ці обставини не встановили, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 3602, 335 ЦПК України не може встановлювати ці обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їх оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Тому судові рішення у справі в частині вимог ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів підлягають скасуванню, а справу в цій частині слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з пунктом 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. За таких обставин, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суд України п о с т а н о в и л и : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 6 березня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2014 року, та рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", третя особа – товариство з обмеженою відповідальності "Компанія "Інвестиційна перспектива", про стягнення грошових коштів скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до Шевченківського районного суду м. Києва. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Л.І. Григор'єва Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-301 цс15) Відповідно до частини третьої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунку клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. При ухваленні оскаржуваного рішення суди не встановили жодної із підстав, передбачених у статті 1071 ЦК України, для списання коштів з рахунка товариства. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Судами не встановлено, що правомірність правочинів з купівлі-продажу банківських металів від 20 березня 2008 року, на підставі яких відбулося зарахування коштів на банківський рахунок товариства та їх списання з рахунку, у передбаченому законом порядку спростована. Згідно із частиною першою статті 1073 ЦК України в разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F6EEEF3061CB2CAAC2257E7E0024EBBE
  4. Кто участвует? По-моему, важнейшая тема! Фонд є юридичною особою, однак не є органом державної влади, що дає підстави для висновку про порушення Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» принципу поділу державної влади, визначений статтею 6 Основного закону України, та передбаченого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, який вимагає, щоб закони та інші нормативно-правові акти приймалися на основі Конституції України та відповідали їй. Пленум Верховного Суду України погодився із думкою колегії суддів Вищого адміністративного суду України, що попри встановлену мету Закону № 4452-VI – захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України (стаття 2 Закону № 4452-VI) – його практичне застосування до неплатоспроможних банків ставить вкладників банку у нерівні умови при відшкодуванні депозитних коштів і призводить до протиправного позбавлення права власності, що суперечить статті 41 Конституції України. А тому з метою забезпечення конституційного порядку у сфері функціонування судової влади в Україні, необхідності дотримання принципів верховенства права, поваги до прав й основних свобод людини, враховуючи ухвалу Вищого адміністративного суду України, а також обговоривши положення Закону № 4452-VI, Пленум Верховного Суду України постановив звернутися до Конституційного Суду з конституційним поданням щодо невідповідності Закону № 4452-VI нормам Конституції України.
  5. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19089/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н. В. Суддя-доповідач: Беспалов О.О. ПОСТАНОВА Іменем України 16 квітня 2015 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Беспалова О. О. суддів: Грибан І. О., Губської О. А. за участю секретаря: Кравчук М. В. представника позивача ОСОБА_2, представників відповідачів Музичук Л. В., Арбузова О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_5 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Л. О. з позовом про визнання протиправною дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л. O. при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладами ОСОБА_5 та визнання договору банківського рахунку № 5651 від 22.05.2014 р. нікчемним; зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л. О. включити ОСОБА_5 в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 в загальний реєстр вкладників для здійснення виплат за вкладами в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 р. позов залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - частковому скасуванню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, між ОСОБА_5 та ПАТ "Старокиївський банк" було укладено договір банківського вкладу від 22.05.2014 р. № 5651 (а. с. 9), згідно якого банк відкриває поточний (на вимогу) рахунок клієнта № НОМЕР_2 у доларах та здійснює за ним операції, а за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти в порядку та на умовах, визначених договором. На підтвердження внесення коштів на рахунок, згідно договору від 22.05.2014 р. № 5651 позивачем до суду першої інстанції надано виписку банку від 29.05.2014 р. на суму 5000,00 доларів США (а. с. 13) та квитанції (а. с. 10-12) від 22.05.2014 р. № 1 (сума 1000,00 дол. США - 11730,46 грн.), від 23.05.2014 р. № 1 (сума 1000,00 дол. США - 11715,14 грн.), від 26.05.2014 р. № 1 (сума 1000,00 дол. США - 11660,82 грн.), від 27.05.2014 р. № 10 (сума 1000,00 дол. США - 11751,15 грн.), від 29.05.2014 р. № 1 (сума 1000,00 дол. США - 11765,59 грн.). На підставі постанови правління Національного банку України від 17.06.2014 р. № 365 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" до категорії неплатоспроможних" (а. с. 35-37) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 17.06.2014 р. прийнято рішення № 50 (а. с. 38) про запровадження з 18.06.2014 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" (код ЄДРПОУ 19024948, МФО 321477, місцезнаходження: вул. Микільсько-Ботанічна, 6/8, м. Київ, 01033, Україна). Тимчасову адміністрацію в банку запроваджено строком на 3 місяці з 18.06.2014 р. по 18.09.2014 р. включно. Постановою правління Національного банку України від 11.09.2014 р. № 563 було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" з 18.09.2014 р. (а. с. 39). На виконання даної постанови НБУ виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 17.09.2014 року № 92 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Старокиївський банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" (а. с. 40). Даним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Старокиївський банк" з 18.09.2014 року та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку Пантіну Любов Олександрівну строком на один рік з 18.09.2014 року по 18.09.2015 року включно. 02.10.2014 р. позивач подав заяву з проханням надати пояснення щодо відмови ПАТ «Київська Русь» повернути суму вкладу та з проханням включити його в список вкладників ПАТ "Київська Русь" (а. с. 15). Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіна Л.О. листом від 07.11.2014 р. № 649/09-02 повідомила позивача, що враховуючи наявність фактів вчинення працівниками та клієнтами банку дій, спрямованих на неправомірне отримання від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами, прийнято рішення про зупинення відповідних виплат та перерахувань. Крім того, в листі зазначено, що 01.09.2014 року банком була подана заява про відкриття кримінального провадження до ДДСБЕЗ МВС України (відомості внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальне провадження № 12014000000000367) та 19.09.2014 р. Фондом подано звернення до Генеральної прокуратури України щодо важливості недопущення безпідставної та незаконної виплати коштів, які гарантуються Державою. Крім того, було повідомлено, що договір банківського рахунку від 22.05.2014 року № 5651 та операції з переказу коштів на рахунок, відкритий на виконання вказаного договору, який є предметом кримінального провадження, банком визнані нікчемними відповідно до вимог частин 2 та 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 26 Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012 р. № 4452-VI (далі - Закон № 4452) Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 27 цього Закону уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Згідно з ч. 5 ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. За змістом пункту 4 ч.2 ст. 37 названого Закону уповноваженій особі, серед іншого, надано право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Водночас відповідно до ч. 2 та п.1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Відмовляючи у задоволенні позову, серед іншого, суд першої інстанції дійшов висновку, що перелік, який складається уповноваженою особою та загальний реєстр вкладників, який затверджується Фондом, є різними за суттю, змістом та призначенням документами, так само як і за суб'єктом складання. Загальний реєстр Фонду є похідним переліку уповноваженої особи, а отже, у задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 в загальний реєстр вкладників для здійснення виплат за вкладами в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, на думку колегії суддів, суд першої інстанції відмовив правомірно з огляду на те, що на стадії розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій у Фонду обов'язок по включенню позивача до загального реєстру вкладників не виник. Натомість, висновок суду першої інстанції про відсутність порушень прав позивача з боку уповноваженої особи Фонду, на думку колегії суддів, є передчасним. Позиція відповідача, як вбачається з матеріалів справи, була побудована на тому, що на рахунок позивача кошти надходили внаслідок дроблення рахунку іншого клієнта, розмір вкладу якого становив значно більше ніж 200000 грн. з огляду на те, що у касі банку була відсутня готівка і отримати кошти у касі було неможливо (а. с. 31). Кошти позивач отримував від ОСОБА_8, що не заперечується сторонами по справі. Вімовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_5 було укладено договір банківського рахунку з ПАТ «Старокиївський банк» 22.05.2014 року, в той час як постановою НБУ від 12.05.2014 року № 276/БТ даний банк було віднесено до категорії проблемних та було введено обмеження, в тому числі щодо залучення вкладів, що вказує на усвідомлення позивачем на момент укладення договору про віднесення банківської установи до категорії проблемних. З даного приводу колегія суддів зауважує, що у відповідності до ст. 75 Закону № 4452 рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а суд першої інстанції на номер зазначеної постанови уваги не звернув, позаяк літерна позначка «БТ» відображає саме категорію рішень, що становлять банківську таємницю. Так колегія суддів зазначає, що порядок розкриття банківської таємниці визначається ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III, у відповідності до якої інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю. Диспозиція вказаної норми містить перелік суб'єктів на користь яких може бути здійснене розкриття банківської таємниці Національним банком: 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію про банки чи клієнтів банків, що збирається під час проведення банківського нагляду; 2) органам державної влади, уповноваженим здійснювати досудове розслідування; 3) органам державної виконавчої служби для примусового виконання свої рішення про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу, які відповідно до цього Закону є виконавчими документами та містять інформацію, що становить банківську таємницю; 4) органу банківського нагляду іншої держави. Відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю у відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 46 Закону № 4452 з дня призначення уповноваженої особи Фонду. Уповноважена особа банку була призначена 17.06.2014 р. рішенням виконавчої дирекції Фонду № 50 (а. с. 38). З огляду на це, колегії суддів незрозуміла позиція суду першої інстанції про обізнаність з проблемністю банку, в якому він виявив бажання відкрити рахунок. Крім того, судом першої інстанції було зазначено, що НБ України ввів обмеження щодо залучення вкладів банком. Натомість, таке обмеження містило умову, що вбачається з постанови Правління НБ України від 17.06.2014 р. № 365: залучення у вклади могли здійснюватись лише у межах сукупної заборгованості перед фізичними особами, що виникла на кінець дня дати прийняття постанови № 276/БТ (285, 4 млн. грн.). Колегія суддів зауважує, що той факт що станом на 10.06.2014 р. сума залучених коштів за даними Правління НБ України становила 287, 8 млн. грн., жодним чином не свідчить про порушення банком постанови № 276/БТ саме щодо спірної операції. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що сума повернутої заборгованості банку (депозитного вкладу) ОСОБА_8 у розмірі 5000 доларів США рівноцінна залученому вкладу від позивача, що суперечить висновку суду першої інстанції. Щодо твердження суду першої інстанції про проведення безготівкових операцій між рахунками зацікавленої особи та позивача колегія судів зазначає наступне. У відповідності до розділу 3 договору банківського рахунку № 5651 від 22.05.2014 р. клієнт має право поповнювати рахунок додатковими внесками коштів шляхом внесення готівки або в безготівковій формі в розмірах, регламентованих банком згідно чинного законодавства. Таким чином, банківський рахунок позивача не містить обмеження способу поповнення рахунку виключно готівковим (а. с. 9). Також колегією суддів з виписки з реєстру платіжних документів (долар США) за період з 22.05.2014 р. по 29.05.2014 р. (а. с. 43) вбачається, що вся сума спірних коштів з рахунку ОСОБА_8 № НОМЕР_3 (дебетовий рахунок) перераховувалась на рахунок № НОМЕР_4 (кредитовий рахунок), що був також дебетовим рахунком для операцій при перерахунку з нього коштів на рахунок позивача № НОМЕР_2 (кредитовий рахунок). У відповідності до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. № 280, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 919/9518, призначення балансового рахунку 1002 А "Банкноти та монети в касі відділень банку" полягає у наступному. Призначення рахунку: облік готівки в національній та іноземній валюті в операційній касі відділень банку. За дебетом рахунку проводяться суми готівки, що вносяться до операційної каси відділень банку для зарахування на рахунки відділень та рахунки клієнтів; суми готівки, які отримані з установ Національного банку України; з філій (банків), відділень банку; з інших банків (філій, відділень); суми готівки, які надходять з обмінних пунктів, з підзвіту; залишок готівки з програмно-технічного комплексу самообслуговування тощо. За кредитом рахунку проводяться суми готівки, що видаються клієнтам відділення банку; суми готівки, що відправляються до установ Національного банку України, до філій (банків), відділень банку, до інших банків (філій, відділень); суми готівки, які видаються до обмінних пунктів, до програмно-технічних комплексів самообслуговування, у підзвіт тощо. З огляду на вказану норму, надана уповноваженою особою Фонду виписка свідчить про те, що 22.05.2014 р., 23.05.2014 р., 26.05.2014 р., 27.05.2014 р. та 29.05.2014 р. ОСОБА_8 фактично зняла зі свого рахунку кошти шляхом перетворення в готівку в касі відділення банку. В подальшому, згідно виписки, кошти на рахунок позивача перераховувались не безпосередньо з рахунку ОСОБА_8, як встановив суд першої інстанції, а з операційної каси банку, шляхом проведення суми готівки за дебетом рахунку № НОМЕР_4. З огляду на це, твердження уповноваженої особи Фонду про те, що реальні кошти позивачем на свій рахунок не вносились, що, в свою чергу, погіршило становище банку і призвело до його неплатоспроможності (а. с. 32), колегією суддів не приймається за необґрунтованістю. В частині зазначення відповідачем про наявність в діях банку ознак, передбачених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452, що виявились у наданні ОСОБА_8 переваг (пільг) у вигляді отримання повної суми вкладу, яка значно перевищує гарантовану, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи, що розглядається, відображають інформацію про наявність станом на 22.05.2014 р. на рахунку ОСОБА_8 № НОМЕР_3 суми в розмірі 5265, 55 доларів США згідно договору № 5027 від 10.03.2011 р. (а. с. 83). Також в матеріалах справи наявний договір банківського вкладу № 03/1037-2013 від 20.03.2013 р., за умовами якого на користь ОСОБА_8 банком відкрито вкладний рахунок № НОМЕР_5 та внесено на нього кошти у сумі 12400 доларів США (а. с. 82). У відповідності до умов договору датою повернення вкладу є 25.03.2014 р., процентна ставка за вкладом складає 8, 5 %, а сплата нарахованих процентів здійснюється в кінці терміну шляхом їх перерахування на рахунок № НОМЕР_3. Відомостей про стан рахунку № НОМЕР_5 матеріали справи не містять. Натомість, припускаючи, що договір банківського вкладу № 03/1037-2013 від 20.03.2013 р. міг бути автоматично пролонгованим, колегія суддів зазначає, що станом на 22.05.2014 р. у зацікавленої особи на рахунках в сукупності знаходилась сума у розмірі: 12400 доларів США + 5265, 55 доларів США = 17665, 55 доларів США. Зважаючи на те, що у відповідності до п 2 Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 09.08.2012 р. № 14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 вересня 2012 р. за № 1548/21860, вклади в іноземній валюті включаються до загальної розрахункової суми після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим Національним банком України на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до статті 36 Закону. Днем початку процедури виведення банку є 17.06.2014 р. З 14.00 17.06.2014 р. НБ України встановив офіційний курс гривні по відношенню до 100 доларів США у розмірі 1176.0444 (до цього часу офіційний курс гривні становив 1172.8837). Таким чином, з матеріалів справи вбачається що загальна розрахункова сума за вкладами ОСОБА_9 могла знаходитись в межах діапазону 207196,36 грн. - 207754, 71 грн. за станом рахунків на 21.05.2014 р. З огляду на це, твердження відповідача про наявність мотиву в діях позивача та банку незаконно отримати від Фонду суму, що «значно» перевищує 200000 грн. є для колегії суддів досить сумнівним. Не залишено колегією суддів при прийнятті рішення поза увагою також той факт, що 13.05.2014 р. (вже після віднесення банку до категорії проблемних) ОСОБА_8 безперешкодно зняла зі свого вкладу готівкою 300 доларів США, так само, як і робила це протягом квітня, що суперечить висновку відповідача про неможливість останньої зняти зі свого рахунку певні суми вкладів. Крім того, доводи відповідачів про обов'язковість підтвердження реальності укладеного договору банківського вкладу Свідоцтвом про відкриття рахунку, колегією суддів не приймаються, з огляду на те, що в судовому засіданні 16.04.2015 р. представники відповідачів не змогли пояснити, яким нормативно - правовим актом передбачене таке Свідоцтво. Колегією суддів існування таких норм права також не встановлено. Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладами ОСОБА_5 та визнання договору банківського рахунку № 5651 від 22.05.2014 р. нікчемним; зобов'язання уповноваженої особи Фонду включити ОСОБА_5 в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції і апеляційним судом приймаються в якості належних. У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення частково не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його часткового скасування. Також колегія суддів приходить до висновку про необхідність повернення частини судових витрат, понесених позивачем за подання позову та апеляційної скарги у даній справі пропорційно задоволеним вимогам у порядку ст. 94 КАС України. Так загальна сума сплаченого судового збору позивачем становить 328, 86 грн., кількість заявлених позовних вимог: 3, з яких задоволених: 2. Таким чином сума, що підлягає поверненню позивачу складає 219, 24 грн. Керуючись ст. ст. 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладами ОСОБА_5 та визнання договору банківського рахунку № 5651 від 22.05.2014 р. нікчемним; зобов'язання уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни включити ОСОБА_5 в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасувати. В цій частині прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити. Визнати протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладами ОСОБА_5 та визнання договору банківського рахунку № 5651 від 22.05.2014 р. нікчемним. Зобов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіну Любов Олександрівну включити ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1) в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року залишити без змін. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 (РНОКПП: НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 219 грн. 24 коп. (двісті дев'ятнадцять гривень 24 копійки). Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України. Головуючий суддя О. О. БеспаловСуддя І. О. ГрибанСуддя О. А. Губська (Повний текст постанови виготовлено 16.04.2015 р.) Головуючий суддя Беспалов О.О. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43613072
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (далі – ПАТ «Міський комерційний банк») про стягнення коштів. Позивач зазначав, що 17 вересня 2012 року з його платіжної картки, виданої ПАТ «КБ «Партнер-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Міський комерційний банк», у м. Бангкок Королівства Таїланд було знято грошові кошти у розмірі 2 417,88 доларів США, про що йому стало відомо з смс-повідомлень. Посилаючись на те, що у момент зняття вказаних коштів він перебував в Україні, сам кошти зі своєї картки не знімав та не уповноважував будь-яких осіб вчиняти такі дії, позивач просив суд задовольнити позов та стягнути вказані кошти з відповідача. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 11 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 серпня 2014 року, у позові відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 1073 ЦК України та пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 (далі – Положення № 223), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом. На підставі ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 5 лютого 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Парнер-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Міський комерційний банк», був укладений договір НОМЕР 1 про відкриття карткового рахунку та його обслуговування. На виконання вказаного договору позивачу був відкритий основний технічний картковий рахунок НОМЕР 2 у національній валюті України, та додаткові карткові рахунки НОМЕР 3 в Євро, НОМЕР 4 в доларах США. Банк оформив та видав позивачу платіжну картку і ПІН-код до неї і здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача із використанням платіжної картки. 17 вересня 2012 року в період часу з 21 год. 33 хв. по 21 год. 35 хв. на телефон ОСОБА_1 надійшло чотири смс-повідомлення з інформацією про здійснення операцій з отримання готівкових коштів з платіжної картки на загальну суму 2 417,88 доларів США, які були здійснені в Королівстві Таїланд м. Бангкок, тоді як позивач в цей час знаходився в межах України. 18 вересня 2012 року позивач звернувся до відповідача із заявою про блокування та видачу нової картки, а також подав заяву про незгоду з транзакцією і просив про повернення йому коштів. Згідно з експертним висновком НОМЕР 5 від 7 травня 2014 року, складеним ПАТ «Українська розрахункова картка», 17 вересня 2012 року було проведено дев'ять операцій, п'ять з яких були успішними. При цьому, операція запиту балансу по даній картці 17 вересня 2012 року не проводилась. Усі зазначені операції були проведені на банкоматі в м. Бангкок (Таїланд) та супроводжувались коректним вводом ПІН-коду. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми. Разом з тим, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 1073 ЦК України та пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 посилається у своїй заяві ОСОБА_1, суд касаційної інстанції виходив із того, що з урахуванням положень пункту 37.2. статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк не надав доказів, які б спростовували доводи позивача про те, що банківську картку позивач не втрачав, іншим особам не передавав, ПІН-коду нікому не повідомляв, а тому банк зобов’язаний сплатити позивачу кошти. Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223. Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов'язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права - пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його необхідно скасувати та передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року скасувати і направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л. І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Правова позиція Верховного Суду України в справі № 6-71цс15 Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред’явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9AACA186C21EA8DCC2257E4C00204211
  7. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 07 травня 2015 року письмове провадження № 826/20776/14 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до 1) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в особі 2) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича про визнання протиправними дій, визнання нечинним і скасування наказу в частині, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач-1) та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича (далі - відповідач-2), в якій просить (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) : - визнати протиправними дії та рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ» та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору; - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича щодо не включення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ», за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича щодо тимчасового обмеження (блокування) виплати відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014 укладеним з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ»; - визнати протиправним рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яке викладено в протоколі Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.11.2014 № 237/14, в частині тимчасового обмеження (блокування) виплати відшкодування за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014 укладеним з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ»; - визнати протиправним бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, щодо не включення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Загального Реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ», за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014 за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб4 - зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) кошти у розмірі 200 000,00 гривень (сума граничного розміру відшкодування) за її вкладом за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014, укладеним з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ»; - зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014 укладеним з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ». - зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно яких, на його думку, йому має бути виплачена гарантована сума відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зазначив, що відповідачами в порушення вимог чинного законодавства не включено ОСОБА_1 до переліку вкладників та Загального реєстру вкладників ПАТ «Комерційний банк «Український фінансвоий світ» (далі - ПАТ «КБ «УФС»), які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського рахунку № 42843 від 27.06.2014, що порушує його майнові права. Відповідачі заперечили по суті заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що позивач правомірно не включений до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, оскільки позивач не має права на таке відшкодування. Відповідачі вказали на те, що за результатом перевірки укладеного між позивачем і ПАТ «КБ «УФС» договору банківського рахунку № 42843 від 27.06.2014, встановлено, що даний договір є нікчемним. Просили відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В судове засідання 09.04.2015 представник відповідача2 до суду не прибув, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності; представники відповідачів та третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечили. Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи неявку представника відповідача2, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 09.04.2015 суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне. Між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (банк) та ОСОБА_1 (вкладник) укладено договір банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 27.06.2014 №42843, відповідно до якого, банк приймає від вкладника на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 179 653,19 грн. у тимчасове строкове користування на строк до 27.07.2014 та зобов'язується сплачувати проценти за його користування. Відповідно до підпунктів 2.1.2, 2.1.3 пункту 2.1 договору від 27.06.2014 №42843, банк зобов'язується при настанні дати повернення вкладу, при зверненні вкладника до банку за отриманням вкладу або в день розірвання цього договору, повернути вкладнику суму вкладу та нараховані проценти; у разі якщо вкладник не звертається до банку за отриманням вкладу при настанні дати повернення вкладу цей договір вважається продовженим (пролонгованим) на той самий строк. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем 27.06.2014 на особистий вкладний рахунок зараховано грошові кошти у розмірі 179 653,09 грн., що підтверджується квитанцією від 27.06.2014 №TR.57140.17334.4. Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 14.08.2014 №491 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14.08.2014 №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ», згідно з яким з 15.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ»; уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова Сергія Івановича. Постановою Правління Національного банку України від 10.11.2014 №717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Український фінансовий світ». Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.11.2014 №119 розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13.11.2014 та призначено Гончарова С.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» строком на 1 рік з 13.11.2014 по 12.11.2015. На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21.11.2014 Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ»; для отримання коштів вкладники Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» з 21 листопада по 31 грудня 2014 року включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»; виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачами, ОСОБА_1, дізнавшись про відсутність її в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, звернулась до Уповноваженої особи Фонду із заявою, у якій просила розблокувати рахунки та здійснити виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом. Проте, за результатами розгляду звернення позивача уповноважена особа у листі від 02.12.2014 №001/485 повідомила, що договір банківського вкладу від 27.06.2014 №42843, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ», та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України. Позивач посилаючись на протиправність бездіяльність відповідачів щодо не включення його до переліку та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: 1) визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; 2) визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; 3 визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; 4) приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 5) затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; 6) приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; 7) встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Частиною першою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. За правилами частин першої-третьої статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною п'ятою статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Частина шоста статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 №14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за №1548/21860 (далі - Положення) уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення (далі - Загальний Реєстр). Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Загальний Реєстр на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) підписується відповідальною особою, яка його склала, та засвідчується підписом директора-розпорядника та відбитком печатки Фонду, на електронних носіях - на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Як вбачається із наданої Уповноваженою особою відповіді на звернення позивача, викладеної в листі від 02.12.2014 №001/485, ОСОБА_1 не включено до переліку вкладників у зв'язку із визнанням нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 27.06.2014 №42843 на підставі статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 Цивільного кодексу України, посилаюсь на те, що вказаний правочин порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майна держави. Згідно з частиною другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Матеріали справи свідчать, що Уповноваженою особою Фонду на виконання обов'язків, передбачених ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «КБ «УФС», про що винесено наказ від 30.10.2014 № 34. Під час перевірки робочою комісією встановлено, що кошти на рахунок, відкритий на ім'я позивача, надходили внаслідок так званого «дроблення» рахунку іншого клієнта. Тобто, з рахунку клієнта банку, розмір вкладу якого становив більше, ніж 200 000 грн. начебто знімались кошти і відразу ж ця сума «надходила» на рахунок відкритий на ім'я позивача. Зокрема, фізична особа, яка мала значну суму грошових коштів на рахунку, домовлялась з працівниками банку про те, що вона начебто буде здійснювати «зняття» коштів у межах існуючих лімітів, а інша фізична особа буде «вносити» ці кошти на свій рахунок. В результаті таких дій, грошовий вклад із значною сумою подрібнювався або розподілявся на суми до 200000 гривень і цими подрібненими частками фактично «перекидався» на рахунки інших фізичних осіб. Згідно з висновками робочої комісії, вказані дії відбувались з метою отримати кошти не від банку і не за рахунок банку, який в той момент вже не міг виконувати свої зобов'язання перед вкладниками щодо повернення належних їм коштів, а отримати кошти від Фонду, тобто за рахунок державних коштів. За таких обставин витрати Фонду значно збільшуються без будь-яких законних на те підстав. За результатами роботи вказаної Комісії 10.11.2014 складено протокол засідання комісії щодо визнання нікчемними вкладів, яким запропоновано Уповноваженій особі Фонду визнати нікчемними правочини (договори) вкладів (депозитів), перелік яких наведено в Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Протоколу. З урахуванням висновків Комісії та рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 237/14 від 18.11.2014 Уповноваженою особою Фонду наказом від 18.11.2014 № 6 визнано нікчемними правочини (договори) згідно переліку. Витяг із Додатку № 1 міститься в матеріалах справи, згідно якого Договір банківського вкладу від 27 червня 2014 року № 42918 віднесено до нікчемних. Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем 2 не визначено конкретної підстави нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не наведено, що договір банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 27.06.2014 № 42843 має ознаки нікчемного правочину, наприклад: у зв'язку із укладанням вказаного договору третя особа стала неплатоспроможною або позивач та банк є пов'язаними особами і укладений між ними договір не відповідає вимогам законодавства. Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідачами не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 27.06.2014 № 42843, укладеного між позивачем та ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ»; відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Суд зауважує, що відповідного судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 27.06.2014 № 42843, матеріали справи не містять, а про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо. Таким чином, відповідачем 2 не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Враховуючи викладене, на думку суду, позовні вимоги №1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Що стосується позовної вимоги №2 суд вважає за необхідним зазначити наступне. Як зазначено вище, що уповноваженою особою листом від 02.12.2014 №001/485 фактично відмовлено у включенні ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, то суд не вбачає бездіяльності уповноваженої особи щодо вирішення питання про включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині. Разом з тим суд зауважує, що позовні вимоги №3-5 є невірно обраним способом захисту порушеного права та, як наслідок, задоволенню не підлягають, адже в межах наданих повноважень Фонд сам по собі не включає вкладників до Загального реєстру вкладників відповідного банку, а лише складає Загальний реєстр вкладників виключно на підставі інформації (переліку вкладників), яка надається Уповноваженою особою фонду. При цьому, саме Уповноважена особа фонду наділена повноваженнями на подання додаткової (уточнюючої) інформації про вкладників, які мають право на відшкодування, внаслідок чого належним способом захисту порушеного права, в рамках подібних правовідносин, є саме зобов'язання Уповноважену особу Фонду надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування, в разі встановлення судом під час розгляду справи факту необґрунтованості не включення кожного окремого вкладника банку до переліку вкладників. Як наслідок, суд вбачає наявними підстави для задоволення позовних вимог №7. Позовна вимога №6 задоволенню не підлягає, як передчасна, адже матеріали справи не містять в собі доказів не здійснення виплат щодо відшкодування коштів позивачу за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» від 27.06.2014 № 42843, укладеним між позивачем та ПАТ «КБ «УФС» за наслідками набрання даним рішенням суду законної сили. Окрім того, позивач в прохальній частині позовної заяви просить суд встановити судовий контроль за виконанням прийнятого судового рішення та зобов'язання Фонду та Уповноваженої особи Фонду надати суду звіт про виконання судового рішення у встановлений судом строк, суд зазначає наступне. Відповідно до змісту ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України. Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, має застосовуватися у виключних випадках. З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачі можуть ухилятися від виконання рішення суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачами не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для не включення позивача до переліку та Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, однак, виходячи з формулювання позовних вимог, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії та рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича щодо визнання нікчемними договору банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ» та ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору; Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова Сергія Івановича надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) за договором банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» № 42843 від 27.06.2014 укладеним з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ»4 Відмовити в задоволенні решти позовних вимог. Судові витрати в сумі 18,27 грн. присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України. Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «УКРАЇНСЬКИЙ ФІНАНСОВИЙ СВІТ» Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя Р.О. Арсірій http://reyestr.court.gov.ua/Review/44067385
  8. Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2015 року Справа № 910/15859/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді: суддів:Кота О.В., Кочерової Н.О., Саранюка В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 у справі № 910/15859/14 господарського суду міста Києва за позовом до про за зустрічним позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом про Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвена" стягнення 85 932 714,89 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвена" Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЛК Альфа" визнання права відсутнім, господарських зобов'язань припиненими та правовідносин такими, що припинилися за участю представників сторін:позивача за первісним позовом: позивача за зустрічним позовом: третьої особи: не з'явилися не з'явилися не з'явилися ВСТАНОВИВ: У липні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. (ПАТ "Банк Форум") звернулось в господарський суд міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвена" (ТОВ "Секвена") про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2-0071/13/11-КL від 18.12.2013, укладеним між ними. Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої в порядку частини 4 статті 22 ГПК України, позивач просив суд стягнути з відповідача 86 536 209,19 грн., з яких: 78 000 000,00 грн. - прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 7 937 835,63 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 598 373,56 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів. Також, в процесі розгляду справи, відповідно до частини 5 статті 22 ГПК України, ТОВ "Секвена" подало зустрічну позовну заяву до ПАТ "БАНК ФОРУМ" про визнання відсутнім права на стягнення, визнання правовідносин такими, що припинилися в зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Рішенням господарського суду міста Києва від 23.09.2014 (суддя Шкурдова Л.М.) первісний позов задоволено повністю, в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) рішення господарського суду скасовано частково та прийняте нове рішення, яким первісний позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Секвена на користь ПАТ "Банк Форум" 7 937 835,63 грн. простроченої заборгованості за нарахованими процентами, 598 373,56 грн. пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів, 7 308,00 грн. витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення 78 000 000,00 грн. в позові відмовлено; за зустрічним позовом провадження у справі припинено. Не погоджуючись із прийнятою у справі постановою суду апеляційної інстанції, ПАТ "Банк Форум" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування, та просить рішення суду першої інстанції залишити в силі. Скаржник посилається на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, зокрема статтей 553-555, 559 ЦК України та статей 34, 36, 39, 43 ГПК України. Сторони, згідно з приписами статті 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак, не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції. Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 18.12.2013 між ПАТ "Банк Форум" (Банк) та ТОВ "Секвена" (Позичальник) укладено Кредитний договір № 2-0071/13/11-КL. Відповідно до умов Кредитного договору, Банк, на умовах, визначених договором, зобов'язався відкрити Позичальнику відновлювальну кредитну лінію, в рамках якої надає останньому кредитні кошти (надалі - Кредит) окремими частинами (надалі - Вибірка), на засадах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, в межах визначеної Кредитним договором граничної суми коштів (надалі - Кредитний ліміт), а Позичальник зобов'язався вчасно погасити Банку заборгованість за Кредитом та сплачувати на користь Банка проценти та комісії в розмірі, в строки (терміни) та на умовах, визначених Кредитним договором. Умовами пункту 1.2. статті 1 Кредитного договору визначено, що максимальна заборгованість Позичальника за Кредитним договором (загальна сума усіх вибірок) не може перевищувати Кредитний Ліміт в сумі 78 000 000,00 грн. Згідно з пунктом 1.4. Кредитного договору, кінцевий термін, до настання якого має бути погашена заборгованість за кредитом - 17.12.2014, включно. Підпунктом 2.3.1. пункту 2.3. статті 2 Кредитного договору передбачено, що Кредит надається шляхом перерахування Банком коштів з відповідного внутрішньобанківського позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку, в сумі, що буде зазначена в Заявці на отримання Вибірки. Відповідно до пункту 2.4. статті 2 Кредитного договору, днем (моментом) надання вибірки вважається день перерахування Банком коштів з відповідного внутрішньобанківського позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника, в сумі відповідної Вибірки. Положеннями пункту 3.1. статті 3 Кредитного договору визначено, що за користування Кредитом Позичальник сплачує Банку проценти у валюті відповідної вибірки, що нараховуються на суму фактичної заборгованості за Кредитом з періодичністю, визначеною в пункті 3.3. Кредитного договору. При розрахунку процентів враховується день надання Кредиту та не враховується день повного погашення заборгованості за Кредитом, використовується річна процентна ставка в розмірі, зазначеному в пункті 3.2. Кредитного договору, та приймається рік, що складається з фактичної кількості календарних днів у відповідному році - 365 або 366 днів. Згідно з пунктом 3.2. статті 3 Кредитного договору, за користування Кредитом Позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою, яка встановлюється на весь період дії Кредитного договору в розмірі 19,55% річних. Пунктом 4.1.5. Кредитного договору передбачено, що погашення вимог Банку за Кредитним договором, незалежно від призначення платежу, визначеного Позичальником у відповідному розрахунковому документі, здійснюється в наступній черговості: прострочені проценти, прострочені комісії, прострочена заборгованість за Кредитом, строкові проценти, строкові комісії, строкова заборгованість за Кредитом, неустойка (штраф, пеня), інші вимоги Банку (відшкодування завданих збитків тощо). Відповідно до пункту 8.2. Кредитного договору, за несвоєчасне погашення заборгованості за Кредитом, несвоєчасну сплату процентів та/або комісій за Договором, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діятиме протягом відповідного порушення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Пеня сплачується окремо від процентів, комісій та штрафу, що підлягають сплаті відповідно до Договору. Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У відповідності до положень статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судами встановлено, що Банк виконав умови Кредитного договору щодо надання кредитних коштів Позичальнику, а Позичальник свої зобов'язання за Кредитним договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів та внесення плати за користування кредитом не виконав, внаслідок чого станом на 04.08.2014 утворилася заборгованість у розмірі 86 536 209,19 грн., з яких 78 000 000,00 грн. - прострочена заборгованість по поверненню кредитних коштів, 7 937 835,63 грн. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 598 373,56 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів та несвоєчасну сплату процентів. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З огляду на це, Банк звертався до Позичальника з вимогами № 1095/3.1 від 14.04.2014 та № 4105/4.1 від 15.07.2014 про дострокове виконання зобов'язань за Кредитним договором, проте вони залишені без відповіді та задоволення. Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Судами встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, 18.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Олк Альфа" (надалі - ТОВ "Олк Альфа") (Заставодавець) та ПАТ "Банк Форум" (Банк) укладено Договір застави № 1-0533/13/11 (надалі - Договір застави). Відповідно до пункту 1.2 Договору застави, предметом застави є право вимоги грошових коштів в сумі 78 000 000,00 грн., розміщених Заставодавцем на депозитному рахунку Банку за Договором банківського вкладу (депозиту) "Строковий" № 245/1 від 18.12.2013 (надалі - Договір банківського вкладу), укладеним між Позивачем та Заставодавцем. Відповідно до пункту 5.3 Договору застави сторони домовились про відступлення Заставодавцем права вимоги, що витікає з заставленого права, на користь Позивача в разі невиконання Позичальником хоча б одного із зобов'язань, передбачених Кредитним договором, якщо тільки Банк не направить Заставодавцю письмову відмову від отримання права вимоги, заставленого за Договором застави (в розмірі фактичних вимог Заставодержателя). Предмет застави вважається відступленим Заставодержателю без необхідності укладання будь-яких додаткових договорів між сторонами щодо такого відступлення з 31-ого календарного дня, що слідує за днем, в який мала відбутися, але не відбулася, оплата за Кредитним договором. Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Статтею 23 Закону України "Про заставу" встановлено, що при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. При вирішені спору апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що пункт 5.3 Договору застави містить умови правочину уступки права вимоги. Умовою переходу права вимоги за Договором банківського вкладу (депозиту) до позивача (Банку) є невиконання відповідачем (Позичальником) хоча б одного із зобов'язань, передбачених Кредитним договором. Єдиним застереженням такого переходу права вимоги до Банку є письмова відмова позивача від отримання права вимоги. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ПАТ "Банк Форум" не направляв ТОВ "Олк Альфа" (Заставодавцю) письмову відмову від отримання права вимоги за Договором банківського вкладу (депозиту). Також, апеляційним господарським судом встановлено, що 18.12.2013 між ПАТ "Банк Форум" (Банк) та ТОВ "Олк Альфа" (Вкладник) укладено Договір про внесення змін №1 до Договору банківського вкладу (депозиту) "Строковий" № 245/1 від 18.12.2013 (надалі - Договір про внесення змін). Відповідно до пункту 2.2.1 Договору про внесення змін сторони домовились, що з метою задоволення вимог Банку за Кредитним договором, Вкладник доручає Банку здійснювати договірне списання коштів з депозитного рахунку, відкритого за Договором банківського вкладу. Договірне списання здійснюється на підставі цього договору з оформленням Банком відповідного розрахункового документу без будь-яких додаткових погоджень з Вкладником. При договірному списанні Банк одночасно виступатиме і отримувачем коштів і банком отримувача. Згідно умов даного пункту договору після порушення відповідачем умов Кредитного договору до Банку перейшло право вимоги грошових коштів за Договором банківського вкладу (депозиту) та обов'язок здійснити договірне списання коштів із депозитного рахунку без будь-яких додаткових погоджень з Вкладником. Врахувавши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що перехід права вимоги грошових коштів на користь позивача за Договором банківського вкладу привело до припинення зобов'язань за Кредитним договором та фактичну реалізацією права застави шляхом задоволення вимог позивача за Кредитним договором в сумі 78 000 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції, встановивши належним чином порушення ТОВ "Секвена" зобов'язань у інші частині грошових вимог Банку, правомірно їх задовольнив. Також, апеляційний господарський суд правомірно на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України припинив провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Секвена" до ПАТ "Банк Форум" про визнання відсутнім права на стягнення, визнання правовідносин такими, що припинилися, з огляду на відсутність предмету спору. Доводи за касаційною скаргою не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 1115, 1117 ГПК України, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового акту. Згідно з пунктом 1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Форум" Соловйової Н.А. у справі залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 у справі № 910/15859/14 залишити без змін. Головуючий суддя: О. Кот судді: Н. Кочерова В. Саранюк http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43137719
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40902401 Державний герб України Дата документу Справа № Апеляційний суд Запорізької області № 22-ц/778/4202/14 Головуючий у 1 інстанції: Світлицька В.М. Суддя-доповідач: Боєва В.В. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2014 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Боєвої В.В., Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І., При секретарі: Хомяк К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2014 року за позовом ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про стягнення депозитного вкладу та захист прав споживача, В С Т А Н О В И Л А : У серпні 2014 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Міський комерційний банк» про стягнення депозитного вкладу та захист прав споживача. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2014 року позовна заява повернута позивачу для подачі до належного суду. Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, справу повернути до суду першої інстанції. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення. В ухвалі від 26 серпня 2014 року, відмовивши позивачеві у прийнятті позовної заяви до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про стягнення депозитного вкладу та захист прав споживача, суд посилався на пункт 4 частини 3 статті 121 ЦПК України, якою передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому суду та виходив з того, що за адресою, вказаною в позовній заяві, знаходиться лише відділення ПАТ «Міський комерційний банк», ця адреса не є юридичною адресою банка. Оскільки договір укладений позивачем з ПАТ ««Міський комерційний банк», місцем знаходження якого є: м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 33, то позов має бути подано до відповідного районного суду у м. Києві. Основний довід апеляційної скарги полягає в тому, що даний позов подано про захист прав споживача фінансових послуг. Апелянт, посилаючись на частину 5 статті 110 ЦПК України вважає, що має право як споживач звертатися до суду за місцем свого проживання (він проживає у Жовтневому районі м. Запоріжжя), а тому просив скасувати ухвалу суду та повернути справу до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя. Вищевикладені доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. Так, частиною 5 статті 110 ЦПК України передбачено, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Зі змісту позовної заяви вбачається, що правовідносини сторін витікають зі сфери дії Закону України «Про банки та банківську діяльність» та Закону України «Про захист прав споживачів», позивач вказує, що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 (що знаходиться в Жовтневому районі м. Запоріжжя). Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що при постановленні ухвали від 26 серпня 2014 року про повернення позовної заяви позивачу, було порушено порядок, встановлений для вирішення цього питання, відтак оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 307, 312 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 серпня 2014 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді:
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 січня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про стягнення коштів за заявою публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2014 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») про стягнення коштів. Позивач зазначав, що 18 грудня 2009 року між ним та ПАТ «Родовід Банк» було укладено два договори про строковий банківський вклад в сумі 184 000 доларів США на строк 12 місяців і 2 дні з виплатою 13,5 % річних та суми вкладу в кінці дії договору, тобто 20 грудня 2010 року, та в сумі 859 000 грн. на строк 12 місяців і 2 дні з виплатою 24 % річних та суми вкладу в кінці дії договору, тобто 20 грудня 2010 року. По закінченню строку дії договорів позивач звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів та сплату процентів, однак сум вкладів та відсотків не отримав. Зазначав, що на порушення умов договорів йому були повернуті суми вкладів та нараховані відсотки лише 8 червня 2011 року, у зв’язку з чим ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 3 % річних, інфляційні втрати та нараховані відсотки за кожен день прострочення виплати вкладу за період з 20 грудня 2010 року по 8 червня 2011 року в розмірі 13 538,07 доларів США за договором НОМЕР_1 та 130 546 грн. 52 коп. за договором НОМЕР_2. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 липня 2014 року позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2014 року рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ПАТ «Родовід Банк» просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 253, 530, 533, 610, 625, 1060, 1061 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ «Родовід Банк» ОСОБА_2 на підтримання заяви та ОСОБА_1 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ПАТ «Родовід Банк» порушив свої грошові зобов’язання щодо повернення депозитних коштів із процентами на вимогу вкладника, тому повинен виплатити проценти по банківських вкладах до дня фактичного повернення вкладнику, 3% річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання. Разом з тим, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 жовтня 2011 року, від 25 січня 2012 року, від 15 лютого 2012 року, від 15 серпня 2012 року, від 13 лютого 2014 року та рішенні цього ж суду від 22 лютого 2012 року, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 253, 530, 533, 610, 625, 1060, 1061 ЦК України посилається у своїй заяві заявник, суд касаційної інстанції виходив із того, що після закінчення строку дії договору у відповідача припинився обов’язок по нарахуванню та виплаті позивачу процентів по строковому вкладу незалежно від виконання банком зобов’язання в частині повернення самого вкладу. Отже, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування статті 1061 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Усуваючи розбіжності у застосуванні зазначеної норми матеріального права Верховний Суд України виходить з такого. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк по день фактичного їх повернення вкладникові. За умовами пунктів 1.1 укладених між сторонами договорів банківського вкладу строк дії вкладів складав 12 місяців і 2 дні від дати внесення вкладів на відповідний рахунок, тобто до 20 грудня 2010 року. Судами встановлено, що по закінченню строку дії договорів, позивач звернувся до банку із заявою про повернення банківських вкладів та сплати процентів, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів - 20 грудня 2010 року. Проте ПАТ «Родовід Банк» повернув кошти позивачу лише 8 червня 2011 року, чим порушив свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що з банку на користь позивача необхідно стягнути проценти по банківських вкладах за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладнику, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України. Таким чином у справі, рішення в якій переглядається, касаційним судом правильно застосовано статті 625, 1061 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні заяви. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція 6-247цс14 Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк по день фактичного їх повернення вкладникові, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/25D1ADCA47A2F294C2257DDD00492F55
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Барбари В.П., суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ–ЕНЕРГО» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. у справі № 26/327 за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» про визнання додаткової угоди недійсною, – в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – Банк) звернулося до господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» (далі – ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО») про визнання недійсною додаткової угоди від 10.03.2009 р. № 3 до договору строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи-резидента від 29.02.2008 р. № 79.1/18-Д-08 (далі – додаткова угода № 3; договір № 79.1/18-Д-08). В обґрунтування вимог позивач, з урахуванням змісту заяви про зміну підстав позову, поданої до суду 08.11.2013 р., зазначив, що спірна додаткова угода: – не відповідає вимогам розумності та справедливості, оскільки визначена у ній процентна ставка в розмірі 48 % річних значно завищена відносно затвердженої позивачем граничної процентної ставки – 17 % та середньої ставки за вкладами в національній валюті станом на 10.03.2009 р. по банківській системі України в цілому, зазначеної на сайті Національного банку України (далі – НБУ), – 18 %; – суперечить вимогам ст. 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки фактично була укладена пізніше 10.03.2009 р., тобто після призначення тимчасової адміністрації Банку; – суперечить положенням ч.ч. 1, 3 ст. 92, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), оскільки підписана від імені Банку неуповноваженою особою – головою правління, який не мав повноважень на укладення угод, сума яких перевищує 25 % статутного капіталу (в т.ч. і додаткової угоди № 3), без попереднього погодження з правлінням Банку, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі – ГК України) тягне недійсність додаткової угоди № 3. Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2014 р. позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 3 до договору № 79.1/18-Д-08, укладену між Банком і ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО». Стягнуто із ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» на користь Банку 85,00 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. апеляційну скаргу ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2014 р. – без змін. Судове рішення та постанову мотивовано тим, що додаткова угода № 3 згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України є недійсною, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 92, 161, 241, 509, 627 ЦК України, а саме: не відповідає принципам розумності та справедливості в частині визначення завищеної процентної ставки в розмірі 48 % річних, укладена особою, яка не мала не те відповідних повноважень, та у наступному не була схвалена Банком. Суди виходили із того, що голова правління Банку не є самостійним органом управління товариства; виконавчим органом останнього згідно зі Статутом є правління Банку (колегіальний орган), до компетенції якого Статутом віднесено прийняття рішень про вчинення Банком правочинів на суму, що перевищує 25 % статутного капіталу Банку; сума спірної угоди (проценти, які підлягали нарахуванню та виплаті за її умовами), значно перевищувала допустиму суму (25 % статутного капіталу Банку), на яку голова правління міг укладати угоди без погодження з правлінням Банку; правління Банку не надавало згоди на укладення додаткової угоди № 3 (відповідні докази у матеріалах справи відсутні). Крім того, за висновком суду, наступного схвалення додаткової угоди № 3 не відбулося, оскільки розпорядження про виплату відповідачеві процентів за цією угодою у сумі 283 289 424,65 грн було винесено неуповноваженою особою, яка не була погоджена та затверджена правлінням НБУ на виконання функцій тимчасового адміністратора Банку. Постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. у справі № 26/327 касаційну скаргу ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. у цій справі – без змін. Вищий господарський суд України у своїй постанові дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсною додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08, якою було змінено пункти 1.1, 2.7 цього договору про порядок і розмір нарахування відсотків, оскільки додаткова угода № 3 не відповідає принципам розумності та справедливості в частині визначення завищеної процентної ставки в розмірі 48 % річних. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 203, 215, 217 та ч. 1 ст. 241 ЦК України На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 04.03.2010 р. у справі № 11/137пд, від 20.07.2010 р. у справі № 2-24/6184-2009, від 07.07.2010 р. у справі № 53/604-53/605, від 25.01.2012 р. у справі № 30/74пд, від 25.01.2012 р. у справі № 30/75пд, від 11.08.2011 р. у справі № 2/206, від 01.04.2010 р. у справі № 13/363, від 21.09.2010 р. у справі № 3/3, від 06.07.2010 р. у справі № 16/507, від 16.06.2010 р. у справі № 8/485, від 24.12.2009 р. у справі № 21/32 та від 25.05.2010 р. у справі № 30/270. Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2014 р. вирішено питання про допуск справи № 26/327 до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. із підстав неоднакового застосування ст.ст. 203, 215, 217 та ч. 1 ст. 241 ЦК України. Вищий господарський суд України в ухвалі про допуск справи № 26/327 до провадження Верховного Суду України зазначив, що викладена правова позиція у постанові від 24.07.2014 р. у справі № 26/327 суперечить судовій практиці суду касаційної інстанції, на яку посилається заявник, у постановах від 20.07.2010 р. у справі № 2-24/6184-2009, від 07.07.2010 р. у справі № 53/604-53/605, від 25.01.2012 р. у справі № 30/74пд, від 25.01.2012 р. у справі № 30/75пд та від 11.08.2011 р. у справі № 2/206. У цих постановах суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку щодо визнання недійсними спірних пунктів договорів (угод), які суперечили вимогам чинного законодавства, та про те, що невідповідність пунктів договорів закону лише в частині не тягне за собою недійсність цих договорів у цілому. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 29.02.2008 р. між Банком і ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» укладено договір № 79.1/18-Д-08, відповідно до п. 1.1. якого Банк зобов’язався прийняти від вкладника на строковий депозитний рахунок грошові кошти в сумі 552 000 000,00 грн, повернути вкладникові суму вкладу 29.08.2008 р. і сплатити нараховані відсотки за вкладом на умовах та в порядку, визначених договором. За змістом п. 2.7 договору сторони погодили, що за повний строк зберігання вкладу, зазначений у п. 1.1. цього договору, Банк нараховує вкладнику 9 % річних. 29.02.2008 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 79.1/18-Д-08, якою змінено п. 2.9 цього договору та передбачено окрему виплату відсотків, нарахованих відповідно до договору № 79.1/18-Д-08, у разі повернення вкладу за спливом строку або при достроковому поверненні. 21.07.2008 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою продовжено термін дії договору № 79.1/18-Д-08 до 10.03.2009 р. Крім того, 10.03.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору № 79.1/18-Д-08, якою змінено п.п. 1.1, 2.7 цього договору та погоджено обов’язок Банку повернути вкладникові суму вкладу 08.02.2010 р. і сплатити нараховані відсотки за вкладом на умовах та в порядку, встановлених договором № 79.1/18-Д-08; Банк зобов’язався за повний строк зберігання вкладу, зазначений у п. 1.1 цього договору, нарахувати вкладнику 24 % річних, а у разі, якщо протягом строку з 01.01.2009 р. по 08.02.2010 р. включно на рахунку буде знаходитися сума вкладу в розмірі не менше ніж 550 000 000,00 грн, то за період із 01.01.2009 р. по 08.02.2010 р. Банк зобов’язався нарахувати та виплатити вкладникові на суму вкладу 48 % річних. На виконання умов договору № 79.1/18-Д-08 відповідачем внесено на відкритий у Банку рахунок кошти в розмірі 552 000 000,00 грн, що підтверджується випискою за особовим рахунком відповідача. Постановою правління НБУ від 13.03.2009 р. № 138 у Банка призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік (16.03.2009 р. – 15.03.2010 р.). Згідно з постановами правління НБУ від 15.09.2009 р. № 551 та від 15.10.2009 р. № 616 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Банку з 16.03.2009 р. до 15.09.2009 р., який продовжено з 16.09.2009 р. до 15.12.2009 р. Постановою правління НБУ від 15.12.2009 р. № 743 продовжено термін дії мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку шляхом введення повного мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на три місяці – з 16.12.2009 р. до 15.03.2010 р. включно. Постановою правління НБУ від 15.03.2010 р. № 133 «Про продовження дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Родовід Банк» продовжено дію тимчасової адміністрації Банку на два місяці – з 16.03.2010 р. до 16.05.2010 р. та припинено з 16.09.2011 р. згідно з постановою НБУ від 15.09.2011 р. № 313/БТ. 18.03.2010 р. виконуючим обов’язки тимчасового адміністратора ОСОБА_1 видано розпорядження (службова записка від 18.03.2010 р.) здійснити повернення ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» депозиту в сумі 552 000 000,00 грн та сплатити відсотки за вкладом по депозитному рахунку в сумі 334 080 614,40 грн (у т.ч. 283 289 424,65 грн донарахованих процентів за додатковою угодою № 3), на підставі якого 18.03.2010 р. депозитні кошти з нарахованими відсотками в загальній сумі 886 080 614,40 грн було перераховано на поточний рахунок ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» в Банку. Зазначене стало підставою для звернення Банку до суду із відповідним позовом. Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1–3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на оплатний характер договору банківського вкладу умова про проценти є істотною умовою такого договору та підлягає погодженню сторонами при його укладанні. Як встановлено судами попередніх інстанцій, укладена між сторонами у справі додаткова угода № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 стосувалася внесення змін до цього договору в частині визначення особливого порядку нарахування процентів за депозитним договором та встановлення процентної ставки у розмірі 48 % річних. Нормами ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, станом на дату укладення додаткової угоди № 3 – 10.03.2009 р., рішенням Банку (протокол фінансового комітету Банку від 04.03.2009 р. № 40) затверджено граничну процентну ставку на залучення грошових коштів у розмірі 17 % річних. Також суди у рішеннях зазначили, що станом на березень 2009 р. облікова ставка НБУ, яка є орієнтиром щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період, дорівнювала 12 % річних, а згідно з офіційною статистичною інформацією по процентним ставкам за залученими депозитами станом на 10.03.2009 р. становили 18 %, тому правомірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачена додатковою угодою № 3 процентна ставка в розмірі 48 % річних не відповідала встановленим у Банку процентним ставкам, є значно завищеною порівняно із звичайними процентними ставками за депозитними договорами, що діяли у Банку в цей період, а також у банківській системі України в цілому, відтак, ця умова угоди не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 509, 627 ЦК України, зокрема принципам розумності та справедливості. Крім того, згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Установчим документом акціонерного товариства є його статут (ч. 1 ст. 154 ЦК України). Згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент укладення спірної угоди) акціонерне товариство створюється і діє на підставі статуту. Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи – загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст. 161 та ст. 47 Закону України «Про господарські товариства» виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Відповідно до ч. 1 ст. 88, ч. 2 ст. 184 ЦК України та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» установчі документи (статут) повинні містити відомості, зокрема, про склад та компетенцію органів управління товариства. Як встановлено судами попередніх інстанцій, п.п. 1–3 Статуту Банку у редакції від 19.04.2008 р. (чинній станом на дату укладення спірної угоди – 10.03.2009 р.) визначено, що виконавчим органом Банку є правління Банку, яке у межах своєї компетенції діє від імені Банку на підставі цього Статуту та Положення про правління Банку, яке затверджується спостережною радою Банку. Роботою правління Банку керує голова правління Банку. Відповідно до п. 14 ст. 7 Статуту голова правління Банку вирішує всі питання діяльності Банку, за винятком питань, віднесених до компетенції загальних зборів акціонерів Банку, спостережної ради Банку, правління Банку, а також питань, делегованих загальними зборами акціонерів Банку, спостережною радою Банку, правлінням Банку. Зокрема, голова правління Банку має право укладати від імені Банку (в тому числі підписувати) договори (контракти, угоди), включаючи зовнішньоекономічні, та/або вчиняти правочини, окрім тих, що згідно з цим Статутом від імені Банку укладають інші особи. Укладення від імені Банку договору (контракту, угоди) та/або вчинення правочину на суму, що перевищує 25 % статутного капіталу Банку, можливе після прийняття правлінням Банку відповідного рішення (пп. 14.10 п. 14 ст. 7 Статуту). Згідно з пп. 4.14 п. 4 ст. 7 Статуту правління Банку вирішує всі питання діяльності Банку, крім питань, належних до компетенції загальних зборів акціонерів Банку й спостережної ради Банку, зокрема приймає рішення про укладення Банком договору (контракту, угоди) та/або вчинення правочину на суму, що перевищує 25% статутного капіталу Банку, про що також зазначено у п. 3.14 Положення про правління ВАТ «Родовід Банк», затвердженого протоколом спостережної ради Банку від 30.03.2007 р. № 3. Пунктом 3 ст. 3 Статуту визначено, що статутний капітал Банку становить 435 000 000 грн (чотириста тридцять п’ять мільйонів гривень). Зважаючи на викладене, висновок судів, що сума додаткової угоди № 3 (проценти, що підлягали нарахуванню та виплаті за її умовами), значно перевищувала допустиму суму (25 % статутного капіталу Банку), на яку голова правління міг укладати угоди без погодження з правлінням Банку, є обґрунтованим. Враховуючи наведені обставини справи, господарські суди дійшли правомірного висновку про те, що в силу положень Статуту додаткова угода № 3 належить до договорів, рішення на вчинення яких приймається правлінням Банку, оскільки сума угоди перевищує 108 750 000,00 грн (25 % статутного капіталу Банку), а голова правління не мав повноважень на укладення такої угоди без надання на те згоди правління Банку. Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. у справі № 26/327, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 недійсною згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки угода суперечить вимогам ст.ст. 92, 161, 241, 509, 627 ЦК України, зокрема не відповідає принципам розумності та справедливості в частині визначення завищеної процентної ставки в розмірі 48 % річних, укладена особою, яка не мала не те відповідних повноважень, та в наступному не була схвалена Банком. Згідно з ч. 1 ст. 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ЗАТ «УКРГАЗ–ЕНЕРГО» слід відмовити. Керуючись ст.ст. 11123–11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ–ЕНЕРГО» відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок А.А. Ємець П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/387C425B848D2A49C2257D800022D606
  12. Справа № 640/9991/13-ц н/п 2/640/2614/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Діденко С.А.., при секретарі - Горічевої К.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний Банк «Надра» в особі Харківського регіонального управління про стягнення заборгованості за депозитним договором,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив суд стягнути з відповідача на його користь у гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України, станом на 10.06.2013 року: - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №838740/04-Д від 25.03.2008 рокунедораховані та несплачені відсотки за період з 26.03.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №843361/04-Д від 03.06.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 04.06.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №843362/04-Д від 23.06.2008 року недораховані і несплачені відсотки за період з 24.06.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №872697/04-Д від 07.08.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 08.08.2009р. по 13.04.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №872713/04-Д від 15.08.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 16.08.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських метатах «Золотий» №854442 від 23.10.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 24.10.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий» №889605 від 26.01.2009 року недораховані і несплачені відсотки за період з 27.06.2009р. по 13.04.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; а також - витрати на послуги адвоката у розмірі 5 000,00 грн. - судові витрати покласти на відповідача. Свої позовні вимоги він обгрунтував тим, що 25.03.2008р. позивачем та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 838740 /04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (далі-Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 03.06.2008р. ним та ВАТ КБ «Надра», був укладений депозитний договір № 843361/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (далі-Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 гр. на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.06.2008р. ним та ВАТ КБ «Надра», був укладений депозитний договір № 843362/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 07.08.2008 року ним та ВАТ КБ «Надра». був укладений депозитний договір № 872697/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді трьохзлитків золота 999,9 проби масою по 100 грам кожен на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 15.08.2008 року ним та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 872713/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам, на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.10.2008 р. ним та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 854442, відповідно до якого він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 26.01.2009р. ним та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 889605, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитків золота 999,9 проби загальною масою 315 грам, на термін 6 місяців з виплатою 4% річних в кінці строку договору. Після закінчення строку дії депозитних вкладів він звернувся до банку з письмовою заявою з проханням повернути вклад і нараховані відсотки , проте йому було відмовлено.. Він був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення з ВАТ КБ «Надра» на його користь вищевказаних вкладів и відсотків за ними. За рішенням Київського районного суду м. Харкова, 22.09.2010 року він отримав належні йому кошти. Проте, виплативши йому кошти за депозитами та відсотки за договорами, йому було відмовлено у виплаті відсотків та будь-яких компенсацій за термін перебування належних йому коштів в установі банку після закінчення строку дії депозитних договорів і до дня їх фактичного повернення. Таким чином, банк на протязі довгого часу користувався належними йому коштами, позбавивши його можливості вільно розпоряджатися ними. У зв'язку з тим, що внесені ним до банківської установи кошти на його вимогу у визначені договорами терміни не були повернуті, то він має право на отримання відсотків за користування депозитними коштами за період з наступного дня після закінчення дії відповідного Договору до дня, що передує фактичному поверненню коштів, а також на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Під час судового розгляду позивач за результатами проведених ним розрахунків сменшив суму позовних вимог до загальної суми до 57564,42 грн. (а.с.97-99) У судовому засіданні позивач свої позивні вимоги підтримав. Відповідач представник ПАТ «КБ «Надра» у судовому засіданні проти позову заперечував та дав пояснення про те , що, відповідно до умов депозитних договорів№№838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605 які було укладено з позивачем, зокрема п.3.4.6 передбачено повернення вкладникові вкладу та сплата нарахованих проценти шляхом видачі через касу Банку зливків банківських металів. При цьому повернення вкладу здійснюється неподільними зливками банківського золота проби не нижче 999,9 у зливках номіналом не менш 100 грамів. Сплата нарахованих процентів здійснюється відповідно до п.4.4 цього договору. У разі неотримання вкладником банківського металу по цьому договору в дату, зазначену у п.3.4.6 договору, сума вкладу та нарахованих процентів в банківських металах на наступний день перераховуються на поточний рахунок вкладника в банківських металах, і в такому випадку з моменту зарахування вкладу та процентів на рахунок, вклад вважається повернутим вкладнику., Тому дата виконання зобовязання настала з моменту перерахування золота по вкладам на поточний рахунок вкладника, а саме: 31.12.2009р. При цьому, відсоткова ставка коштів , що зберігаються на поточному рахунку складала, згідно укладеного договору, 0,01% згідно тарифів банку. Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, вчинивши дослідження матеріалів справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Встановлено, що 25.03.2008р. ОСОБА_1 уклав депозитний договір № 838740 /04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (далі-Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам терміном на 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 03.06.2008р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 843361/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 гр. на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.06.2008р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 843362/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 07.08.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 872697/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді трьох злитків золота 999,9 проби масою по 100 грам кожен на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 15.08.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 872713/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам, на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.10.2008 р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 854442, відповідно до якого він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 26.01.2009р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 889605, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитків золота 999,9 проби загальною масою 315 грам, на термін 6 місяців з виплатою 4% річних в кінці строку договору. (а.с.59-60). Після закінчення дії депозитних договорів ОСОБА_1 своєчасно не отримав вклади та проценти за ними і вимушений був звернутися з відповідним позовом до суду. Відповідно до заочного рішення Київського райсуду м.Харкова від 22.09.2010р. позовні вимоги ОСОБА_1 щодо повернення строкових банківських вкладів та відсотків за ними задоволено. (а.с.12-19). Вклади і проценти по вкладах позивачем отримані в повному обсязі в період з 13.01.2011 р. по 13.04.2011 р. Відповідних обставин сторони не заперечують . Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозит) банк, що прийняв від другої сторони (вкладника) , або для неї грошову суму (вклад ) забовязується виплачувати вкладникові таку суму і проценти на неї або дохід в інший формі на умовах і порядку , встановлених договором. Відповідні умови повернення вкладу і процентів визначені і в договорах №№838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605. (а.с.29,34,39,44,49,54,59.) Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України «проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав». Згідно п.3.4.6 Договорів №№838740/04-Д, 843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, сума вкладу та нарахованих процентів в банківських металах на наступний день перераховуються на поточний рахунок вкладника в банківських металах, і в такому випадку з моменту зарахування вкладу та процентів на поточний рахунок, вклад вважається повернутим . Аналогічне положення міститься і п.3.4.5 Договорів 854442 і 889605. Відповідно до Умов договорів 843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 процентна ставка по вкладах встановлена в розмірі 5% , а за договором № 889605 в розмірі 4% на період і в межах дії договорів щодо строків вкладу . 24.01.2008 р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» договір №790150 про відкриття банківського поточного рахунку для здійснення розрахунково-кассового обслуговування з банківськими металами, що йому надходять. Відповідно до п.2.3.2 цього договору процентна ставка за залишком банківських металів на цьому рахунку складає 0,01 %. Наявність відповідного Договору підтверджує той факт , що за межами строку дії депозитних договорів на вклади у банківських металах, були визначені інші умови щодо коштів , які перераховувалися на поточний рахунок позивача . Відповідних обставин позивач не спростовував. Відповідно до даних , наведених відповідачем в запереченнях на позов кошти депозитних вкладів позивача перераховані на його поточний рахунок 31.12.2009 р. Даних обставин позивач не заперечував. Відповідно до розрахунку банку сума процентів по депозитних вкладах за час їх знаходження на поточному рахунку позивача за ставкою 0,01 % складає 38,17 грн. Відповідна сума підлягає стягненню на користь позивача . Щодо вимог позивача про стягнення суми процентів за ставками депозитних договорів за весь час після закінчення строку дії цих договорів і до часу звернення позивача до суду з позовом , а саме до 10.06.2013 р., то вони є безпідставними і в їх задоволені суд відмовляє. Суд виходить з того, що процентна ставка визначена в депозитному договорі діє лише на строк самого договору. Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та суми втрат від знецінення грошей з урахуванням індексу інфляції , зміною показника споживчих цін за час прострочення забовязання є обгрунтованими в частині що стосуються нарахування 3% річних, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, прострочення забовязання з повернення депозитних вкладів в межах часу до зарахування відповідних коштів на поточний рахунок позивача 31.12.2009 р. згідно з договором №790150 від 24.01.2008 р . Відповідно до розрахунку , наданого позивачем сума 3% річних за час затримки виконання забовязання за договорами 838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605 складає з урахуванням курсу НБУ на золото на час 31.12.2009 р. 4574,84 грн ( 680 грн+ 510,73+462,31+1060,18+331,60+167,01+1362,84 грн ). Суд погоджується з відповідними розрахунками і задовольняє їх в цих обсягах. В частині стягнення 3% річний за весь час до подачі ОСОБА_1І позову та сум з урахуванням індексу інфляції суд відмовляє за безпідставністю вимог . Відповідно до ст..625 ЦК України сплата сум з урахуванням індексу інфляції передбачена лише у випадку порушень з виконання грошових забовязань , тоді як позивач зробив свої вклади у банківських металах . Вимоги позивача ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд задовольняє частково в розмірі 1000 грн. .Позивачем не надано графіку за якими витрати на правову допомогу адвокатом обраховані в обсязі 5000 грн. (а.с.9-10,11). Судовий збір у розмірі 229,40 грн. суд стягує з ПАТ «Комерційний Банк «Надра » на користь держави. Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208-218 ЦПК України, ст.ст.625 ч.2, 1061 ч.1 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд,- ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з ПАТ «Комерційний Банк «Надра » на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення виконання забовязання за договорами строкового банківського вкладу №№838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605 станом на 31.12.2009 р. в розмірі 4574,84 (чотири тисячі пятсот сімдесят чотири) грн. та відсотки за час перебування коштів за відповідними депозитними вкладами на поточний рахунку позивача в розмірі 38,17(тридцять вісім ) грн. , а також витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча ) грн, а всього 5613,01 грн. В інший частині позовних вимог відмовити. Судовий збір у розмірі 229,40 грн. стягнути з ПАТ «Комерційний Банк «Надра » на користь держави на рахунок: Одержувач УДК служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37999675 Банк отримувача: ГУДК України у Харківській області Код банку отримувача (МФО): 851011 Рахунок отримувача: 31219206700004 Код класифікації доходів бюджету: 22030001 із зазначенням коду суду ЄДРПОУ 02893746. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. СУДДЯ
  13. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,Маляренка А.В., Нагорняка В.А., - розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_11, про визнання довіреності недійсною та стягнення коштів, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», подану представником Величко О.О., та ОСОБА_10, подану представником ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, в якому просив про визнання недійсною довіреності від 21 січня 2012 року, виданої від його імені на ім'я громадянина Шрі Ланки - ОСОБА_12, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 50,51 та внесеної до Єдиного реєстру довіреностей за реєстраційним № 37201653 та застосування наслідків недійсності правочину, вилучивши з відповідного реєстру запис про реєстрацію цієї довіреності. Крім того, позивач просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») на його користь суму коштів, еквівалентну за курсом НБУ на день ухвалення рішення суду 355 250 доларам США. Позивач посилався на те, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відкрито поточний рахунок на його ім'я, на який ним було внесено грошові кошти у сумі 355 250 доларів США. В подальшому, він дізнався, що під час його перебування поза межами України, 23 січня 2012 року з банківського рахунку було видано грошові кошти ОСОБА_11 на підставі довіреності, яку він не підписував. З приводу зазначених шахрайських дій за його заявою було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року ОСОБА_11 був визнаний винним у скоєнні вказаного злочину та йому визначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі. Також, вироком з підсудного на його користь стягнуто 2 840 000 грн., однак вирок не набрав законної сили. Позивач стверджував, що кримінальна справа не охоплює всіх питань, щодо яких він вважає існує порушення його цивільних прав, оскільки, довіреність, яку він не підписував, на даний час є чинною і ніким не скасованою, а банківська установа, на його думку, має відповідати за те, що з вини посадових осіб банку відбулось неправомірне списання з його рахунку великої суми грошових коштів, тобто йому, як споживачу банківських послуг, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» завдано збитки. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову ОСОБА_10, стягнуто на його користь з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 355 250 доларів США. В частині позовних вимог ОСОБА_10 до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання довіреності недійсною провадження у справі закрито з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. У касаційній скарзі АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального та матеріального права, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. ОСОБА_10, у поданій до суду касаційній скарзі, просить змінити частково мотивувальну частину рішення суду апеляційної інстанції та прийняти рішення щодо судових витрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг та вивчивши обставини справи вважає, що касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_10 підлягають відхиленню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 грудня 2011 року між ОСОБА_10 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір № 20774/161678-840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи в іноземній валюті, на підставі якого позивачу було відкрито поточний рахунок в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» № 26207161678001 (т. 1 а.с. 10-12). В подальшому на поточний рахунок позивача № 26207161678001 було внесено грошові кошти: 12 січня 2012 року - 195 250 доларів США згідно з квитанцією № 23 від 12 січня 2012 року (т. 1 а.с. 13), 18 січня 2012 року - 160 тис. доларів США згідно з меморіальним ордером № 10358488 (т. 1 а.с. 14). Таким чином, станом на 23 січня 2012 року на банківському рахунку ОСОБА_10, відкритому у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», рахувалося 355 250 доларів США. Судом також встановлено, що ОСОБА_10 19 січня 2012 року о 17 год. 35 хв. відбув з України літаком № 460 з аеропорту «Бориспіль» до м. Стамбула (Туреччина), а повернувся з м. Стамбула до м. Києва 25 січня 2012 року о 11 год. 17 хв. літаком № 457, що підтверджується копією довідки Державної прикордонної служби, наданої на запит УБОЗ ГУМВС України у м. Києві, яка знаходилася в матеріалах кримінальної справи № 2610/11456/2012, яка розглянута Шевченківським районним судом м. Києва 22 серпня 2013 року. 21 січня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 50,51 було посвідчено довіреність на ім'я громадянина Шрі Ланки ОСОБА_12, згідно з якою громадянин Японії ОСОБА_10 уповноважив довірену особу (ОСОБА_12) подавати та отримувати від імені довірителя (ОСОБА_10) заяви, листи, клопотання, платіжні доручення та будь-які інші документи, необхідні для розпорядження рахунками, отримувати випущені пластикові картки для довірителя, підписуватися за нього, а також одержувати через касу банку готівкові суми без обмеження їх розміру, тощо (т. 1 а.с. 24,25). Термін дії довіреності визначено до 21 січня 2013 року. Довіреність була внесена до Єдиного реєстру довіреностей за реєстровим № 37201653. В подальшому, 23 січня 2012 року громадянин Індії ОСОБА_11, який представився як ОСОБА_12, прибув до приміщення відділення № 17 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що розташований по бул. Т. Шевченка, 62 у м. Києві та на підставі вищезазначеної довіреності зняв грошові кошти з банківського рахунку ОСОБА_10 у сумі 355 250 доларів США. З приводу шахрайських дій громадянина Індії ОСОБА_11 було порушено кримінальну справу і вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року ОСОБА_11 був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст.190, ч. 3 ст.27, чч.3,4 ст. 358 КК України та визначено йому покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, а також стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 2 840 000 грн. (т. 1 а.с. 27, 28-52). Висновком почеркознавчої експертизи від 19 квітня 2012 року № 331, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в м. Києві під час розслідування кримінальної справи, встановлено, що підпис у графі «довірителя» від імені ОСОБА_10 на бланку довіреності ВРН № 693933 виконаний не ОСОБА_10, а іншою особою (т. 1 а.с. 53-60). Довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та внесена до Єдиного реєстру довіреностей за реєстровим № 37201653, на час звернення позивача до суду (30 вересня 2013 року) втратила свою дію, оскільки була видана терміном дії до 21 січня 2013 року. Місцевий суд, ухвалюючи рішення й відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання довіреності недійсною, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в межах заявлених вимог, оскільки строк довіреності на час ухвалення рішення закінчився, крім того, банк не є належним відповідачем за такими позовними вимогами, а про залучення до участі у справі іншого відповідача, позивач клопотання не заявляв. Разом з тим, відмовляючи позивачу у стягненні коштів з банку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у банку не було підстав при видачі коштів особі, яка пред'явила довіреність від імені вкладника, не довіряти цій довіреності, яка належним чином була нотаріально посвідчена. Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції й дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині визнання недійсною довіреності, оскільки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2014 року у справі № 761/612/14-ц задоволено позов ОСОБА_10 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_11, третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», про визнання недійсною довіреності від 21 січня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 50,51, від імені громадянина Японії ОСОБА_10 на ім'я громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_12, а тому у цій частині провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. У той же час, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2014 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року щодо ОСОБА_11 скасовано, а справу повернуто для проведення додаткового розслідування (т. 2 а.с. 39-43). Разом з тим, суд встановив, що між ОСОБА_10 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір про банківський рахунок, а тому застосувавши до спірних правовідносин положення ст.ст. 1066, 1073 ЦК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк на підставі договору повинен виконати зобов'язання щодо вкладника, однак при цьому, банк не позбавлений можливості звернутися з цивільним позовом у кримінальному провадженні про відшкодування шкоди з винної особи. Вказані вище висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дано правильну оцінку. Також слід зазначити, що посилання заявника на невирішення апеляційним судом, відповідно до ст. 88 ЦПК України, питання про розподіл судових витрат не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки може бути вирішено у порядку ст. 220 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення. Крім цього, банком не були дотримані вимоги Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму», а саме в частині щодо непроведення ідентифікації особи, яка ініціювала видаткову операцію (п. 2 ч. 2 ст. 6 цього Закону) та заборони проведення видаткових операцій у разі нездійснення ідентифікації (ч. 1 ст. 10 вказаного Закону). Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скаргах доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, тому судове рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», подану представником Величко О.О., та ОСОБА_10, подану представником ОСОБА_9, відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур А.В. Маляренко В.А. Нагорняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783789
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 липня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г., Суддів: Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», третя особа – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення процентів по банківському вкладу, трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2014 року, в с т а н о в и л а : У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі – ПАТ «Банк «Таврика»), третя особа – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення процентів по банківському вкладу, трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що 11 вересня 2012 року між ним та ПАТ «Банк «Таврика» укладено договір банківського вкладу на суму 100 000 грн. з нарахуванням 25 % річних строком на три місяці. Посилаючись на те, що відповідач на порушення умов договору не повернув вклад після закінчення дії договору, позивач просив суд зобов’язати відповідача сплатити проценти за користування коштами до дати фактичного повернення вкладу, три проценти річних за порушення грошового зобов’язання та стягнути 10 000 грн. на відшкодування моральної. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення процентів по банківському вкладу та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Таврика» на користь ОСОБА_1 684 грн. 93 коп. процентів по банківському вкладу та 82 грн. 19 коп., що становить три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за період з 11 по 20 грудня 2012 року включно, а всього 767 грн. 12 коп. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 625, ч. 5 ст. 1061 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявника ОСОБА_1 на підтримання заяви та представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 11 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу на суму 100 000 грн. на строк до 11 грудня 2012 року. Відповідно до п. 2 даного договору, відповідач зобов’язався щомісячно нараховувати 25 % річних за використання коштів позивача. Однак відповідач у вказаний строк кошти не повернув. 18 січня 2013 року уповноважений банк АТ «Імексбанк» повернув ОСОБА_1 суму вкладу з відсотками, нарахованими за період з 11 вересня 2012 року по 11 грудня 2012 року, в розмірі 106 150 грн. 15 коп. Постановою правління НБУ № 548 від 20 грудня 2012 року ПАТ «Банк «Таврика» було віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с. 30-32). Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 33 від 20 грудня 2012 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Таврика» з ринку та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 21 грудня 2012 року по 20 березня 2013 року (а.с. 33-34). Постановою правління НБУ № 97 від 20 березня 2013 року у відповідача відкликано банківську ліцензію (а.с. 35). Ухвалюючи рішення в частині стягнення процентів по банківському вкладу та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів по банківському вкладу та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за період з 11 грудня 2012 року (день повернення вкладу за договором) до 20 грудня 2012 року включно (введення тимчасової адміністрації), зазначивши, що проценти за користування вкладом та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання згідно зі ст. 625 ЦК України не можуть бути стягнуті під час дії тимчасової адміністрації. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року, постановленій у справі з подібних правовідносин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 625, ч. 5 ст. 1061 ЦК України посилається у своїй заяві заявник, суд на відміну від справи, яка розглядається, не встановив факту започаткування процедури виведення банку з ринку та запровадження в банку тимчасової адміністрації та не керувався нормами Закону, які регулюють правовідносини в період введення мораторію. Отже у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справі, на рішення в якій посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, наявні різні фактичні обставини і ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 625, ч. 5 ст. 1061 ЦК України. За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови з задоволенні заяви. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E8776D154906EAA1C2257D15001D18FE
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 липня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Зазначав, що 24 грудня 2012 року між ним і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було укладено договір банківського вкладу (далі – договір), за умовами якого банк зобов’язався прийняти від нього кошти в сумі 200 доларів США з кінцевим терміном повернення 29 грудня 2013 року, він зобов’язувався внести зазначену суму коштів готівкою на відкритий банком депозитний рахунок. Свої зобов’язання за договором виконав – вніс кошти на рахунок, що підтверджується квитанцією НОМЕР_1 від 24 грудня 2012 року. Пунктом 1.4 договору допускається внесення додаткових внесків (поповнення) до 28 грудня 2013 року, тобто сума вкладу може бути збільшена. Позивачем 24 грудня 2012 року внесено додаткову суму до вкладу в розмірі 499 800 доларів США, що підтверджується квитанцією НОМЕР_2 від 24 грудня 2012 року. Загальна сума вкладу за цим договором становить 500 тис. доларів США. 28 грудня 2012 року, відповідно до пункту 1.5 договору, ОСОБА_1 звернувся до банку з проханням про часткове зняття вкладу та конвертацію його в гривню з подальшим зарахуванням на депозитний рахунок та проведенням платежу з депозитного рахунку в загальному розмірі 4 015 000 грн. Цей платіж не був виконаний, про що банк повідомив позивача листом від 28 грудня 2012 року НОМЕР_3 з посиланням на збій роботи програмного забезпечення та гарантував перерахування коштів 3 січня 2013 року. У подальшому це зобов’язання виконано не було. На запит про наявний залишок коштів йому надійшла відповідь про те, що залишок на депозитному рахунку становить 3 195 450 грн, що менше на 819 550 грн від суми, яка повинна знаходитись на рахунку. У зв’язку із цим 10 січня 2013 року він звернувся до банку із заявою про видачу 3 195 450 грн, проте ці кошти йому також видано не було. У березні 2013 року ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним. Зазначало, що вказані договори банківського вкладу, примірник наданого позивачем договору та примірник договору, який знаходився в банку, не підписані сторонами, а тому не відповідають вимогам закону та вважаються неукладеними. При цьому, посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, ч. 2 ст. 207 ЦК України, просило суд визнати недійсними договори банківського вкладу від 24 грудня 2012 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 500 тис. доларів США, що еквівалентно 3 996 500 грн за курсом валют Національного банку України; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 200 доларів США, що еквівалентно 1 598 грн 06 коп. за курсом валют Національного банку України станом на 20 травня 2013 року, за договором банківського вкладу від 24 грудня 2012 року НОМЕР_4, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»; у задоволенні решти вимог відмовлено; у решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 1058, 1059, 1068 ЦК України, п. 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, (далі – Інструкція) та п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі – Положення). Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2012 року та від 17 квітня 2013 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими Верховним Судом України та судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та представника ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судом установлено, що 24 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_4, згідно з яким банк зобов’язався прийняти від позивача грошові кошти в сумі 200 доларів США з кінцевим терміном повернення 29 грудня 2013 року. ОСОБА_1 зобов’язався внести готівкою на відкритий банком депозитний рахунок грошові кошти та виконав свій обов’язок, вніс вказані грошові кошти на рахунок, що підтверджується квитанцією НОМЕР_1 від 24 грудня 2012 року. Згідно з п. 1.4 цього договору до 28 грудня 2013 року допускаються додаткові внески (поповнення), тобто сума вкладу може бути збільшена. За умовами п. 7.1 договору будь-які зміни і доповнення до нього можуть бути здійснені тільки за згодою сторін у письмовій формі і є його невід’ємною частиною. Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 Положення передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що додаткового письмового договору про внесення додаткового внеску за договором банківського вкладу від 24 грудня 2012 року між сторонами не укладалось; грошові кошти в сумі 499 800 доларів США у гривневому еквіваленті на рахунок ОСОБА_1 не надходили та не обліковувались; квитанція від 24 грудня 2012 року про внесення 499 800 доларів США, що еквівалентно 3 994 901 грн 40 коп. за курсом Національного банку України, завірена не печаткою ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» «Прибутково-видаткова каса №1», а іншою печаткою, що підтверджується висновком експерта від 7 листопада 2013 року (т. ІІІ а.с.174). Указана квитанція не відповідає вимогам закону та не містить обов'язкових реквізитів, визначених п. 2.9 Інструкції. Разом із тим у судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції посилається у заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заявник, судом, на відміну від справи, яка переглядається, установлено, що договори банківського вкладу між сторонами укладені відповідно до вищезазначених вимог закону, грошові кошти дійсно вносились позивачами, проте не були відповідним чином обліковані та внесені на рахунки банків через злочинні дії працівників банківських установ, за фактом яких проводились відповідні перевірки й порушені кримінальні справи. У справі, яка переглядається, установлено, що 19 лютого 2013 року головою правління ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» подана заява про вчинення злочину начальником Вінницького відділення №3 ОСОБА_4, яка, зловживаючи службовим становищем і за попередньою змовою, зокрема, з ОСОБА_1, шляхом подання підроблених договорів та касових документів намагалась заволодіти майном банку в особливо великих розмірах (т. ІІІ а.с. 98-100). Указану заяву прийнято та відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України (т. ІІІ а.с.71-72). Отже, у зазначених справах наявні різні фактичні обставини, до яких застосовано відповідний матеріальний закон, а тому ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. З огляду на викладене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9F438E5FE1720CC2C2257D0B001EB01B
  16. Коллеги! Кто судился с ВАБбанком? Сама попала в неприятную ситуацию. ВАБ депозиты в гривне, которые закончились, не отдает. Заявлений о возврате вклада оставила целую кипу. Даже приложила заявление на выдачу наличности с суммой, которую хочу получить. (все правильно заполнено.) Но ВАБ глухой,слепой, немой.... Приходится снимать по 1000 грн., иногда по 2500 грн. Вариант 1-й, сразу подавать иск в суд о взыскании депозита, но тогда будут морозится и вообще долго отдавать. А ситуация такая, что деньги очень нужны сейчас. Вариант 2-й, по-тихоньку забрать депозит, а потом подать иск о взыскании по ст.625 ГК Украины и процентов за пользование чужими деньгами (по процентной ставке договора, срок которого завершился). Хочу проучить этих проходимцев. Ведь население такие иски в суд не подает. С судами связываться не хотят. Нацбанку у же написала, но ответ не вдохновляет. Перспективы суда С ВАББАНКом!!! У кого были подобные иски? И стоит ли при подаче иска ссылаться на Закон Украины "О защите прав потребителя" или все равно "гуманный" суд заставит платить судебный сбор? Прошу высказывать мнения.
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- за участі представника публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” – ОСОБА_1 та представника позивача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” про стягнення пені та відшкодування збитків за невиконання платіжного доручення за заявою публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 квітня 2006 року між ним і відкритим акціонерним товариством “Комерційний банк “НАДРА”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “НАДРА” (далі – ПАТ “КБ “НАДРА”) укладено договір банківського рахунку фізичної особи НОМЕР_1, на основі якого відкрито поточний рахунок у банківських металах у золоті. Станом на час звернення до суду на зазначеному рахунку обліковувалось 274,62 тройських унцій банківського металу (золото). 7 червня 2011 року та 6 липня 2011 року він звертався до відповідача з платіжними дорученнями на переказ зазначеного банківського металу з указаного рахунку на його поточний рахунок у публічному акціонерному товаристві “Банк “Таврика” (далі – ПАТ “Банк “Таврика”), які відповідачем не виконані. Посилаючись на те, що невиконання платіжних доручень і бездіяльність щодо переказу банківського металу на його поточний рахунок у іншому банку є неналежним виконанням відповідачем свого зобов’язання, позивач просив суд стягнути з ПАТ “КБ “НАДРА” пеню за прострочення виконання платіжного доручення від 7 червня 2011 року в розмірі 307 687 грн 86 коп. та платіжного доручення від 6 липня 2011 року в розмірі 307 687 грн 86 коп. збитки у вигляді упущеної вигоди на загальну суму 103 086 грн. 37 коп., а також стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 4 січня 2013 року скасовано рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2012 року ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ “КБ “НАДРА” на користь ОСОБА_3 - 307 687 грн 86 коп. пені за прострочення строків виконання платіжного доручення від 6 липня 2011 року про переказ банківських металів, а також 3 076 грн 87 коп. у рахунок оплати судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 4 січня 2013 року скасовано в частині вирішення вимог про стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року скасовано рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2012 року, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ПАТ “КБ “НАДРА” на користь ОСОБА_3 - 307 687 грн 86 коп. пені за прострочення строків виконання платіжного доручення від 6 липня 2011 року про переказ банківських металів, а також 3 076 грн 87 коп. у рахунок оплати судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 6 серпня 2013 року виправлено арифметичну помилку, допущену в рішенні апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року, - у мотивувальній частині на аркуші 5 в абзаці другому після розрахунку «12,2376 тр.унцій Ч 105 008 грн 04 коп. :10 =» замість суми 307678,86 грн зазначено правильну арифметичну суму 128 504 (сто двадцять вісім тисяч п’ятсот чотири) грн 64 коп. З урахуванням указаної виправленої арифметичної помилки в подальшому в мотивувальній та резолютивній частинах рішення апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року зазначено, що слід вважати правильною суму пені, яка підлягає стягненню, 128 504 грн 64 коп., а суму судових витрат – 1 285 грн 05 коп. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ПАТ “КБ “НАДРА” відхилено, а рішення апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року й ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 серпня 2013 року залишено без змін. У січні 2014 року до Верховного Суду України звернулось ПАТ “КБ “НАДРА” із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим ПАТ “КБ “НАДРА” просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 10 квітня 2006 року між ВАТ “КБ “НАДРА” і ОСОБА_3 укладено договір банківського рахунку фізичної особи, за яким банк відкрив клієнту поточний рахунок у банківських металах (золото) та здійснював його розрахунково-касове обслуговування (т. 1 а.с. 11). За змістом пункту 6.1. зазначеного договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання прийнятих до договору зобов’язань відповідно до чинного законодавства України та цього договору. За повідомленням філії ВАТ “КБ “НАДРА” Донецького регіонального управління від 8 грудня 2010 року станом на 25 листопада 2010 року на поточному рахунку в банківських металах (золото) на ім’я ОСОБА_3 обліковувалось 274,62 тройських унцій (т. 1 а.с. 14). 6 липня 2011 року позивач надіслав до філії ВАТ “КБ “НАДРА” Донецького регіонального управління платіжне доручення про переказ 274,62 тройських унцій банківського металу (золото) на його поточний рахунок у ПАТ “Банк “Таврика”, яке отримане адресатом 8 липня 2011 року, однак виконане не було (т. 1 а.с. 25-31). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що платіжні доручення від 7 червня 2011 року та від 6 липня 2011 року оформлено з порушенням норм чинного законодавства (містили помилки в реквізитах) та є такими, що не підлягають виконанню. Крім того, суд у рішенні зазначив, що діяльність банку в період звернення позивача про переказ банківського металу до іншого банку регулювалась тимчасовим адміністратором, який діяв в межах повноважень. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що платіжне доручення від 6 липня 2011 року прийнято відповідачем до виконання, тому останній відповідно до умов укладеного між сторонами договору повинен нести відповідальність за порушення строку виконання взятого на себе зобов’язання. Посилаючись на Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, суд апеляційної інстанції стягнув із відповідача пеню за порушення строку виконання переказу. ПАТ “КБ “НАДРА” зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявник надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2013 року. Зазначеною ухвалою касаційний суд залишив без змін рішення місцевого й апеляційного судів, якими відмовлено вкладнику в задоволенні позовних вимог у частині притягнення установи банку до відповідальності за статтею 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” у зв’язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу та невиконання заяви-розпорядження про видачу боргу в банківських металах. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги в частині стягнення процентів і пені не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на положеннях статті 1070 Цивільного Кодексу України й статті 32 наведеного Закону. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) визначав загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлював відповідальність суб'єктів переказу. Переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі (пункт 1.24 статті 1 Закону). Статтею 32 Закону встановлена відповідальність банку при здійсненні переказу коштів. У справі, яка є предметом перегляду, за умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу був відкритий поточний рахунок у банківському металі (золото). За змістом договору банк взяв на себе зобов’язання приймати і зараховувати на рахунок клієнта банківські метали, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу банківських металів з рахунку та проведення інших операцій за рахунком відповідно до нормативних документів Національного банку України, внутрішніх положень банку та договору. Спір між сторонами виник унаслідок невиконання ПАТ “КБ “НАДРА” платіжного доручення ОСОБА_3 про переказ банківського металу в тройських унціях на його поточний рахунок відкритий в ПАТ “Банк “Таврика”. В Україні валютне регулювання базується на Конституції України, Законі України “Про Національний банк України”, Законі України “Про банки і банківську діяльність”, Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет), а також нормативних актах Національно банку України, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю. Зазначеним Декретом визначено, що окремим видом валютних цінностей є банківські метали. Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів (стаття 1 Декрету). Особливості, загальні умови й контроль за здійсненням уповноваженими банками операцій з банківськими металами, а також порядок ведення рахунків у банківських металах регламентовано Положенням про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 6 серпня 2003 року № 325. Таким чином, операції з банківськими металами, що є валютними операціями з валютними цінностями, мають свої особливості, визначені чинним банківським законодавством, порівняно з операціями, що здійснюються за допомогою грошових коштів. Договір банківського рахунку у банківських металах не може ототожнюватись з договором банківського рахунку, що відкритий у грошових коштах; платіжне доручення про переказ банківських металів у тройських унціях, у цьому сенсі не може вважатись дорученням на переказ коштів, тому для банку, який обслуговує вкладника при здійсненні переказу за договором банківського вкладу у банківських металах не настає відповідальність, передбачена статтею 32 Закону. Ураховуючи викладене, до спірних правовідносин, які виникли між сторонами щодо переказу банківських металів, не застосовуються положення статті 32 Закону. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статті 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За таких обставин, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-34цс14 Статтею 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” встановлена відповідальність банку при здійсненні переказу коштів. Операції з банківськими металами, що є валютними операціями з валютними цінностями, мають свої особливості, визначені чинним банківським законодавством, порівняно з операціями, що здійснюються за допомогою грошових коштів. Договір банківського рахунку у банківських металах не може ототожнюватись з договором банківського рахунку, що відкритий у грошових коштах; платіжне доручення про переказ банківських металів у тройських унціях у цьому сенсі не може вважатись дорученням на переказ коштів, тому для банку, який обслуговує вкладника при здійсненні переказу за договором банківського вкладу у банківських металах не настає відповідальність, передбачена статтею 32 Закону. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D8CCF265593063ADC2257D0B001EAE12
  18. Державний герб України 22-ц/775/531/2014(м) 263/11819/13-ц Головуючий у 1 інстанції Степанова С.В. Категорія № 31 Доповідач Мальцева Є.Є. УХВАЛА Іменем України 21 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі: головуючого - Песоцької Л.І., суддів - Мальцевої Є.Є., Ткаченко Т.Б., при секретарі - Одінцові Е.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року - В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В позовній заяві вказала, що 05 жовтня 2000 року між нею та ПАТ КБ "Приватбанк" в особі директора Маріупольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_2 був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 204. Позивачкою внесено до каси банку грошові кошти в сумі 50 000 доларів США на строк один рік з виплатою 18% річних один раз на квартал. Грошові кошти в сумі 50 000 доларів США були передані ОСОБА_2 в її робочому кабінеті Маріупольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" у присутності головного бухгалтера ОСОБА_3 в робочий час в момент підписання договору про терміновий спеціальний вклад, який був особисто підписаний ОСОБА_2 та скріплений печаткою, один екземпляр якого був виданий позивачу. Проте, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діючи організованою групою за попередньою змовою, не внесли кошти до каси банку, тим самим спричинили позивачці шкоду на вказану суму вкладу, що встановлено постановами Ленінського районного суду м. Донецька від 03.03.2005 року та від 07.06.2006 року. Відшкодувати спричинену шкоду має роботодавець винуватих осіб - відповідач по справі, який добровільно не повернув суму вкладу, з якого також підлягає стягненню і спричинена моральна шкода, вмотивована позивачкою відчуттям душевних страждань від неправомірних дій. У зв'язку з цим просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі вкладу в іноземній валюті, конвертованого в національну грошову одиницю в сумі 399650 грн. та моральну шкоду в сумі 50000 грн., судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на її користь матеріальну шкоду у сумі 472 445,00 (чотириста сімдесят дві тисячі чотириста сорок п'ять) грн. та моральну шкоду у сумі 10 000 (десять тисяч) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3441 грн. З рішенням суду не погодилося ПАТ КБ "Приватбанк", в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. В скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість судового рішення, не з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шишелової Н.В., яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки, третіх осіб, дослідивши письмові матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за таких підстав. Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, 05.10.2000 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі директора Маріупольської філії ОСОБА_2 був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 204, на строк один рік з можливістю подальшої пролонгації, та з виплатою 18 % річних один раз у квартал. Договір підписаний сторонами та скріплено печаткою банку. Відповідно до п.1 договору позивачкою було внесено 50000 дол.США до каси банку. Постановою Ленінського районного суду міста Донецька від 07.06.2006р. про застосування відносно ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечного діяння за ст. 191 ч. 5, ст. 365 ч. 3, ст. 366 ч. 2 КК України (в ред.2001р.) та ст. 166 ч. 3 КК України (в ред.1960р.) встановлено, що ОСОБА_2, відносно якої оголошено розшук, і ОСОБА_3 за попереднім зговором, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили і склали бланк договору про спеціальний строковий вклад, що не відповідав типовим бланкам, затвердженим у ЗАТ КБ "Приватбанк" відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719 від 30 листопада 2000 року № 1278 та використали його для укладення спеціальних договорів, у тому числі і з ОСОБА_1, незаконним шляхом отримали грошові кошти, які у касу банку не надходили, чим спричинили позивачці матеріальну шкоду у розмірі 50000дол.США. Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведення спричинення позивачці шкоди неправомірними діями директора філії ОСОБА_2 та головного бухгалтера Маріупольської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 під час виконання своїх службових обов'язків розробленням і складанням бланку договору, викраденням грошей вкладу. Ці обставини суд, керуючись положеннями ст. 441 ЦК України в ред.1963р. і роз'ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р., визначив за підставу для покладення цивільно-матеріальної відповідальності на юридичну особу - ПАТ КБ «ПриватБанк», з якою винуваті особи перебували у трудових правовідносинах на момент заподіяння шкоди, виплатити позивачці, яка визнана потерпілою і цивільним позивачем у кримінальній справі, суми внесеного депозитного вкладу, перерахованого на національну грошову одиницю за курсом НБУ на момент розгляду справи. З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне. Відповідно до ст. 440 ЦК України в ред. 1963р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, шкода заподіяна особі або майну громадянина підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі. Аналогічні положення встановлені і ст.1166 ЦК України в редакції 2003 року. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Відповідно до ст. 441 ЦК України в ред. 1963р. організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. Аналогічні положення встановлені ч. 1 ст. 1172 ЦК України в ред. 2003р. Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами) при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст. 441 ЦК у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від їх імені, так і особами, які виконують роботу за трудовим договором. Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, наведених в п. 3 постанови № 14 від 29.12.1992р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу ст. 441 ЦК, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність в порядку регресу за нормами трудового законодавства. У п.6, діючої на час укладення договору строкового вкладу позивачкою у жовтні 2000 року, Постанови Національного банку "Про затвердження Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів і Правил випуску та обігу валютних деривативів" від 07.07.1997р. № 216 (з подальшими змінами від 30.06.1998р., 19.01.1999р., 03.11.1999р.), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 11.09.1997р. за N 393/2197 (далі - Правила): залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом: відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки); видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово. У п. 11 Правил зазначено, що депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за його користування. За п. 12. Правил основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути: назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад); назва та адреса власника коштів; дата внесення депозиту; сума депозиту; дата вимоги вкладником своїх коштів; процентна ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки Національного Банку України з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України); зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи ? керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи ? власника коштів або уповноваженої на це особи). Наданий ОСОБА_1 договір про спеціальний строковий вклад від 05 жовтня 2000 року, що складався і підписувався нею в службовому кабінеті директора філії ОСОБА_2 в присутності головного бухгалтера ОСОБА_3, відповідає вказаним реквізитам. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли як головний бухгалтер і директор філії відповідно у робочий час у приміщенні банку та від імені банку, а саме: ОСОБА_2 підписала від імені банку договір № 204 про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 50 000 дол. США ОСОБА_3 вказані кошти у касу банку не внесла. Постановою від 07.06.2006р. відносно ОСОБА_3 встановлено вчинення нею за попереднім зговором з ОСОБА_2 суспільно-небезпечних діянь, спрямованих на заволодіння грошовими коштами позивачки, результатом чого стало спричинення майнової шкоди фізичним особам, в тому числі ОСОБА_1 на суму 50 000 дол.США., а також юридичній особі ЗАТ КБ "ПриватБанк". Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Перебування у трудових відносинах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з банком під час укладання договору про спеціальний строковий вклад з ОСОБА_1 та приймання від останньої грошей у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» не оспорено у встановленому законом порядку із заявленням зустрічних вимог про недійсність цього договору з мотивів відсутності в ньому дійсного підпису позивачки. З огляду на встановлені обставини в постанові суду у кримінальній справі колегія суддів не може погодитись із твердженнями відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності конкретизації дій ОСОБА_3 відносно коштів позивачки. До обов'язків ОСОБА_3 віднесено забезпечення повного обліку грошових коштів, що надходять, та своєчасне відображення в бухгалтерському обліку операцій по руху із грішми. Тому доводи скарги про виконання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 дій з перевищенням повноважень, що виходили за межі їх функціональних трудових обов'язків, як підстав для звільнення банку від матеріальної відповідальності за позовом, - є неспроможними, зважаючи на положення ст. 441 ЦК, роз"яснення Пленуму Верховного Суду України у постановах № 6 від 27.03.1992р., № 14 від 29.12.1992р. Та обставина, що відносно директора філії банку ОСОБА_2 не ухвалено вироку або постанови щодо ознак в її діях карно-переслідуваного діяння, з огляду на встановлені обставини укладення позивачкою угоди строкового вкладу, не впливає на рішення суду у даній цивільній справі, а буде мати значення при висуванні банком регресних вимог до винуватих осіб. Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» з приводу не відкриття рахунку депозитного вкладу, не оформлення платіжного документу про внесення позивачкою грошей, чим банк заперечує факт укладення договору, як вважає колегія суддів, не є слушними, оскільки виконання цих дій є обов"язком банку, до якого внесено вклад, згідно положень у постанові Правління Національного банку України від 07.07.1997р. № 216 з подальшими змінами, діючими в редакції на момент оформлення угоди строкового вкладу. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно зазначив про доведеність факту укладання між сторонами договору спеціального строкового вкладу №204 від 05.10.2000р. на суму 50000 дол.США. Правильно встановивши, що неправомірними діями ОСОБА_3, що перебувала у трудових правовідносинах із банком і прийняла за договором про спеціальний строковий вклад від позивачки кошти, але не внесла в касу банку на відповідний рахунок позивача та за перебігом строку дії договору не повернула позивачу, було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, відповідальність з відшкодування якої повинен нести перед ОСОБА_1 відповідач. Вирішуючи питання з відшкодуванням позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведення негативних немайнових наслідків вчиненого працівниками банку щодо ОСОБА_1 протиправного діяння з заволодіння її грішми, негативний вплив на стан здоров'я, змушену зміну звичного образу життя внаслідок позбавлення матеріальних благ, що потребувало від неї додаткових зусиль для організації життя і вжиття заходів до відновлення прав через правоохоронні органи, з чим погоджується колегія суддів. Суд, виходячи з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), їх глибини, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, визначив до стягнення компенсацію немайнової шкоди в розмірі 10000грн., що має бути відшкодована ПАТ КБ «ПриватБанк», з яким винуватці у спричиненні цієї шкоди особи перебували у трудових відносинах. Посилання у змісті апеляційної скарги відповідача про необхідність регулювання спірних відносин положеннями ст. 1059 ЦК України, з огляду на вірно і в достатньому обсязі встановлені обставини справи, не є ґрунтовними. Суд відхилив клопотання відповідача про застосування наслідків спливу стоку позовної давності, вважаючи не пропущеним позивачем цей строк, з огляду на правила переривання строку позовної давності із пред"явленням позову у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ще у 2002 році і довготривалого тривання цього кримінального провадження, в межах якого цивільний позов не вирішувався. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду. Нових доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, представником відповідача не надано і в суді апеляційної інстанції. При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/39049340
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Патрюка М.В., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 вересня 2010 року між його батьком, ОСОБА_2, і публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» ( далі - ПАТ КБ “ПриватБанк”) було укладено депозитний договір НОМЕР 1 (вклад «Стандарт») на суму 150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний договір НОМЕР 2 (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2. Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 він успадкував грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаними вище договорами, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача невиплачені кошти в розмірі 20 321 грн 04 коп. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь недоплачені кошти в розмірі 20 321 грн 04 коп., несплачені проценти в розмірі 24 973 грн 05 коп. та судові витрати в розмірі 249 грн 73 коп., а всього 45 747 грн 03 коп. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2013 року зазначене рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення апеляційного суду відмовлено. У грудні 2014 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та просить прийняти нове рішення про задоволення позову. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2014 року поновлено строк на подання заяви та допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 29 вересня 2010 року між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір НОМЕР 1 (вклад «Стандарт») на суму 150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний НОМЕР 2 (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року. Відповідно до пункту 6 вищезазначеного договору встановлено, що у разі, якщо після закінчення строку вкладу клієнт не заявив відмову від продовження строку вкладу, строк автоматично продовжується. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 травня 2012 року ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого, проте фактично отримав суму вкладу та нараховані проценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що смерть вкладника в зобов’язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті ОСОБА_2. Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічної справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, які покладені в основу цих судових рішень. Для прикладу ОСОБА_1 надає зазначену вище ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом фізичних осіб до Банку про стягнення процентів за договорами банківських вкладів у порядку спадкування у зв’язку з настанням смерті вкладника. Вирішуючи спір у цій справі, суд виходив із того, що зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника й унаслідок його смерті не припиняється, оскільки до спадкоємців переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво. Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям. Саме до цього зводиться правовий висновок, що висловлений Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові суду від 18 вересня 2013 року, який згідно зі статтею 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) є обов’язковим та суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України (№ 6-65цс13). Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, а саме: частину другу статті 608 та частину другу статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 квітня 2014 року (справа № 6-12 цс 14) За змістом статті 1060 та частини другої статті 1228 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Згідно із частиною другою статті 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців. Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/22A97BD5E909CF3BC2257CC2001D9628
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення суми вкладу та відшкодування моральної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») про стягнення суми вкладу та відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що 13 вересня 2005 року між нею та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено депозитний договір із сумою вкладу 3 537 доларів США, що підтверджується ощадною книжкою, виданою їй банком. У подальшому вона неодноразово вносила на депозитний рахунок грошові кошти в доларах США. Останнього разу, 3 серпня 2008 року, нею внесено на депозитний рахунок 60 тис. доларів США. 11 жовтня 2008 року вона зняла з депозитного рахунку 40 тис. доларів США, після чого остаточний залишок коштів на вказаному депозитному рахунку становив 522 773 долара США. У червні 2009 року звернулась до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з вимогою про надання виписки про рух грошових коштів на зазначеному депозитному рахунку. Листом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 6 липня 2009 року її було повідомлено про те, що вказаний рахунок не відкривався, грошові кошти до банку не вносились. 10 лютого 2011 року вона звернулась до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з вимогою про видачу належних їй грошових коштів у розмірі 522 773 долара США. Посилаючись на те, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовляється повернути їй суму банківського вкладу, що свідчить про невиконання з його боку зобов’язань за договором банківського вкладу, просила стягнути з банку суму вкладу в розмірі 522 773 долара США та 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду справи змінивши підстави позову й уточнивши позовні вимоги, просила на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на її користь 484 257 доларів США на відшкодування шкоди, завданої їй у зв’язку з неповерненням коштів, які були внесені нею до банку як вклад, без урахування нарахованих банком процентів, та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що внаслідок привласнення грошових коштів працівниками ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яких притягнуто як обвинувачених і яким пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України, їй заподіяно збитки. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 3 870 811 грн 48 коп. збитків та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2012 року рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2012 року скасовано; рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог, у решті - рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року залишено в силі. У заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування зазначеного рішення та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 1059, 1172 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року й від 22 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення суми вкладу та відшкодування моральної шкоди допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 13 вересня 2005 року ОСОБА_1 видано ощадну книжку, в якій відображені відомості про грошовий вклад. За повідомленням ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» депозитний договір банківського вкладу з ОСОБА_1 не укладався, зазначений в ощадній книжці рахунок відкритий на ім’я іншої особи, грошові кошти до каси банку не надходили. Відповідно до акта про результати проведеного службового розслідування за фактом порушень у роботі сектору вкладних операцій (центральної каси) від 12 травня 2009 року записи в ощадній книжці, виданій ОСОБА_1, щодо руху коштів були виконані контролерами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. За цим фактом порушено кримінальну справу, та постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУМВС України у Донецькій області від 3 листопада 2009 року ОСОБА_1 визнано потерпілою. Постановами старшого слідчого в ОВС СУ ГУМВС України у Донецькій області від 10 березня 2010 року та від 12 березня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 притягнуто як обвинувачених і пред’явлено їм обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України – заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, дійшовши висновку про те, що видача банком ощадної книжки підтверджує укладення договору банківського вкладу та внесення грошових сум, вважав, що на користь позивачки підлягають стягненню завдані їй збитки в розмірі банківського вкладу на підставі статей 1058-1060, 1172 ЦК України. Разом із тим в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року, яка надана заявником як приклад, суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі судові рішення й передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій не визначились із характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню, та, установивши наявність між сторонами договірних правовідносин, поклали на відповідача відповідальність за порушення договірних зобов’язань на підставі статей 611, 612, 625 ЦК України, одночасно застосувавши положення статті 1172 ЦК України, якою передбачена відповідальність у деліктних правовідносинах; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року, яка надана заявником як приклад, суд касаційної інстанції зазначив, що існування лише ощадної книжки без підтвердження внесення до банку грошових коштів не свідчить про укладення договору банківського вкладу, скасував ухвалені у справі судові рішення й передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з порушенням судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору про повернення безпідставно списаних банком грошових коштів із банківського вкладу з підстав, передбачених статтею 1064 ЦК України; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, яка надана заявником як приклад, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1172 ЦК України, оскільки вина працівника банку в завданні шкоди позивачу не доведена, а також про відсутність підстав для стягнення з банку коштів за вкладом, тому що не доведено внесення коштів до каси банку. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 1059, частини першої статті 1172 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу, - банківський вклад (депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов’язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10. Інструкції). Пункт 10.1. Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред’явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. За таких обставин, висновок суду про те, що видача позивачці ощадної книжки є підтвердженням укладення договору банківського вкладу, не ґрунтується на вимогах матеріального закону. Саме така правова позиція висловлена в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції зазначені положення норм матеріального закону не врахував і, установивши, що договір банківського вкладу в письмовій формі з дотриманням вимог, установлених законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, з позивачкою не укладався, дійшов помилкового висновку про те, що факт видачі їй лише ощадної книжки засвідчує укладення договору банківського вкладу та внесення вкладником грошової суми. Поза увагою суду залишилась і та обставина, що під час розгляду справи позивачка змінила підстави позову та вважала, що незаконними діями працівників банку, які привласнили належні їй грошові кошти, їй завдано збитків. Суди не визначились із характером спірних правовідносин та відповідною нормою матеріального права, яка їх регулює, і, дійшовши висновку про укладення сторонами договору банківського вкладу, помилково вважали, що на користь позивачки підлягають стягненню завдані збитки в розмірі банківського вкладу, посилаючись одночасно на положення статей 1058-1060 ЦК України й положення статті 1172 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов’язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди. Зобов’язання із заподіяння шкоди – це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов’язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі. Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України. У тих випадках, коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, зобов’язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України). Аналіз положень статей 1166 та 1172 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України. Саме така правова позиція висловлена в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року, яка надана ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 1059, 1172 ЦК України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. У справі, яка переглядається, касаційний суд не усунув допущені суперечності в застосуванні зазначених норм матеріального права. Ураховуючи викладене, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ по справі № 6-149цс13 Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. Покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0D186AA8925F3C26C2257C7800328451
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Онопенка В.В., Сімоненко В.М. – за участі представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» – ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення відсотків за депозитним рахунком та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є спадкоємцем після смерті батька – ОСОБА_3 який помер 10 червня 2009 року. За життя, 21 квітня 2008 року, ОСОБА_3 уклав із публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») два депозитні договори терміном на 1 рік за умови сплати відсотків у розмірі 20,5 річних. Після оформлення спадщини, у січні 2010 року ОСОБА_1 просив банк виплатити грошові кошти за депозитними договорами, проте працівники банку переконали його не забирати грошові кошти до закінчення зазначеного в договорі строку – 21 квітня 2010 року, щоб не втратити нараховані відсотки. Однак 27 травня 2010 року в ПАТ КБ «ПриватБанк» він отримав грошові кошти за депозитними договорами, відсотки за якими нараховані до дня смерті його батька, із чим він не погоджується, а тому просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» відсотки за вищевказаними депозитними договорами за період з 10 червня 2009 року до 27 травня 2010 року в сум 845 грн 88 коп. та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами за договором депозиту скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задоволено. Вирішено питання про судові витрати. У решті –рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2012 року скасовано та залишено в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2012 року. У вересні 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року порушується питання про скасування рішення суду касаційної інстанції й направлення справи на новий касаційний розгляд із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, від 18 квітня 2012 року, від 10 жовтня 2012 року та від 9 квітня 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» – ОСОБА_2 дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 21 квітня 2008 року ОСОБА_3 уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» два депозитні договори терміном на 1 рік. Так, за першим договором він вніс на депозитний рахунок 2 тис. грн за умови сплати 15,75 % річних, а за другим – 1 тис. грн з процентною ставкою 16 % річних. 21 квітня 2009 року дію цих договорів продовжено, таким чином грошова сума на депозитних рахунках становила 2 962 грн 25 коп. з відсотковою ставкою 20,75 річних та на суму 1 тис. грн 69 коп. з відсотковою ставкою 20,5 річних. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 січня 2010 року ОСОБА_1 після смерті батька успадкував грошові кошти за вказаними депозитними вкладами, після чого депозитні вклади на своє ім’я не перевів. 27 травня 2010 року позивачу за двома квитанціями виплачено 1 028 грн 21 коп. та 3 044 грн 76 коп. депозитних вкладів. Фактично отримав суму вкладу й відсотки нараховані, лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за банківським вкладом, не нарахованих банком після смерті вкладника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відсутні правові підстави для нарахування відсотків за депозитним вкладом після смерті вкладника. Відповідно до статті 1218 ЦК України у спадкоємця виникло право на отримання вкладу та відсотків на суму вкладу, нарахованих на час смерті спадкодавця. Аналогічний висновок зроблений в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України зазначене судове рішення не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, від 18 квітня 2012 року та 10 жовтня 2012 року, касаційний суд вирішуючи спори в цих справах, виходив із того, що відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання по вкладу зі смертю кредитора не припинилося, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою кредитора, а тому відсотки на вклад повинні нараховуватися до дня, який передує його поверненню вкладникові. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво. Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям. Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постановах від 4 вересня 2013 року, від 18 вересня 2013 року та від 20 листопада 2013 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною й підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 січня 2014 року (справа № 6-157 цс 13) Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який відповідно до частини другої статті 1228 ЦК України входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Згідно із частиною другою статі 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, якщо воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців. Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1319A0A40BF015D9C2257C6B00287D83
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання за заявою ОСОБИ_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року, встановила: У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання. Вимоги позову мотивовані тим, що 28 листопада 2008 року нею укладено з ПАТ «КБ «Надра» договір банківського вкладу (депозиту) у розмірі 70 000 грн. строком на 4 місяці. Однак, ПАТ «КБ «Надра» отриманий вклад повернув шляхом перерахування на відкритий нею в ПАТ «КБ «Надра» поточний банківський рахунок не 28 березня 2009 року, як це передбачено договором, а лише 30 грудня 2009 року. Але навіть після цього через неправомірні дії ПАТ «КБ «Надра» вона до 26 липня 2011 року не могла ні отримати грошові кошти готівкою з цього рахунку, ні розрахуватися ними за допомогою платіжної картки. За таких обставин позивачка просила суд стягнути із банку на її користь інфляційні втрати за період з 1 січня 2010 року по 25 липня 2011 року та 3 % річних за період з 30 грудня 2009 року по 1 липня 2011 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 13 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2012 року, у позові відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБИ_1. У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. Відповідно до змісту п. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що ПАТ «КБ «Надра» нехай із запізненням, але виконав своє зобов’язання за договором та повернув позивачці внесений нею вклад шляхом його зарахування на її поточний банківський рахунок, за період затримки виконання свого зобов’язання судом в інших справах вже стягнуто з банку інфляційні втрати і 3 % річних, а після виконання банком своїх зобов’язань правовідносини сторін вже не регулюються нормами закону про банківський вклад і підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України немає. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За змістом зазначеної норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини, що випливають з договору банківського вкладу, зобов’язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпорядитися на свій розсуд вкладом. Судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу на ім’я вкладника ОСОБИ_1 в ПАТ «КБ «Надра» було відкрито поточний банківський рахунок, на який банк мав перерахувати кошти для повернення вкладу. Також судом встановлено, що згідно з договором банківського вкладу вклад мав бути повернутий банком 28 березня 2009 року, насправді кошти були перераховані на відкритий в ПАТ «КБ «Надра» поточний банківський рахунок вкладника ОСОБИ_1 30 грудня 2009 року, а реальну можливість зняти ці кошти з рахунку готівкою або ж розраховуватися ними з допомогою платіжної банківської картки ОСОБА_1 отримала лише 26 липня 2011 року. За таких обставин висновок суду про те, що банк виконав своє грошове зобов’язання в день перерахування вкладу на поточний банківський рахунок вкладника ОСОБИ_1 30 грудня 2009 року є помилковим. В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого, 21 лютого та 14 березня 2012 року, на які, як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України, посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд вказав, що ст. 625 ЦК України застосовується до випадків порушення грошового зобов’язання, в тому числі і тих, коли ухвалено судове рішення про стягнення суми боргу, але фактично воно не виконано. Отже, суд касаційної інстанції неоднаково застосував ст. 625 ЦК України у справах з подібних правовідносин, оскільки у справі, рішення в якій переглядається, банк порушив взяте на себе за договором грошове зобов’язання, а тому він повинен нести передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність. Виходячи з того, що рішенням суду в іншій справі за період з 28 березня по 30 грудня 2009 року інфляційні втрати та 3 % річних вже стягнуто, суду слід було стягнути зазначені суми за період з 30 грудня 2009 року по 26 липня 2011 року. Таким чином, рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, є незаконним, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України підлягає скасуванню. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБИ_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко В.В. Онопенко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Відповідно до змісту ст.ст. 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов’язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BAD952399D6DD0B9C2257C510028DEFD
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” (далі – банк “Надра”) про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до банку “Надра” про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, в с т а н о в и л а : У лютому 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 жовтня 2008 року між ними та банком “Надра” були укладені договори банківського вкладу на строк до 10 квітня 2009 року. На виконання умов договорів вони внесли на депозитні рахунки кошти у розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний. У вказаний у договорі строк відповідач кошти не повернув. Депозитні кошти на поточні рахунки позивачів були перераховані банком “Надра” лише 31 грудня 2009 року на виконання рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 9 вересня 2009 року про повернення банківського вкладу. Однак із дня закінчення строку дії договору відповідачем не нараховувались та не сплачувались проценти за користування депозитними коштами. Позивачі просили суд стягнути з відповідача на їх користь проценти за користування вкладом за період з 13 квітня до 30 грудня 2009 року, а також 3 % річних та суму, виходячи з розрахунку індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 14 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року, позовні вимоги задоволено. Постановлено: стягнути з банку “Надра” на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами банківського вкладу в розмірі 180 912 грн 33 коп, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 23 597 грн 26 коп та інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 66 550 грн; стягнути з банку “Надра” на користь ОСОБА_2 проценти за користування коштами банківського вкладу в розмірі 180 912 грн 33 коп, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 23 597 грн 26 коп та інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 66 550 грн. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року відмовлено банку “Надра” у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві банк “Надра” просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 625, 631, 1048, 1058 –1060 ЦК України. На підтвердження своїх доводів заявник наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами встановлено, що 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та банком “Надра” були укладені договори банківського вкладу на строк до 10 квітня 2009 року. На виконання умов договорів позивачі внесли на депозитні рахунки банку кошти в розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний. Однак відповідач у вказаний строк кошти не повернув. 9 вересня 2009 року Центральним районним судом м. Сімферополя було ухвалено рішення про повернення банківського вкладу. Депозитні кошти на поточні рахунки позивачів були перераховані банком лише 31 грудня 2009 року. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зобов’язання сторін за договором припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені позивачами гроші на їх вимогу у визначені договорами строки не повернуті, то це дає право позивачам на отримання процентів за користування депозитними коштами за період з 13 квітня 2009 року до 30 грудня 2009 року, а також на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Разом із тим рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року (справа № 6-44415св11), яка надана для порівняння, рішення апеляційного суду скасовано в частині стягнення з банку процентів за користування депозитом та відмовлено в задоволенні позову в цій частині з тих підстав, що після закінчення строку дії договору можливість нарахування передбачених договором процентів на вклад втрачається. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 625, 631, 1058, 1060 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. За умовами пункту 2.2 укладених між сторонами договорів банківського вкладу, строк дії вкладів складав 6 місяців від дати внесення вкладу на відповідний рахунок, тобто до 10 квітня 2009 року. Судами встановлено, що позивачі у день закінчення строку дії договорів – 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів у розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів. У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути позивачам депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів – 10 квітня 2009 року. Проте банк “Надра” повернув кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 необхідно стягнути проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Відповідно до вимог частини другої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-39цс13 Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Судами встановлено, що позивачі у день закінчення строку дії договорів – 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів. У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути вкладникам депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів – 10 квітня 2009 року, проте повернув кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивачів необхідно стягнути проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...b2?OpenDocument
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,- Охрімчук Л.І., за участі представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а : У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між її двоюрідним братом, ОСОБА_3, і закритим акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»), було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» на суму 50 тис. грн із процентною ставкою 16,5 % річних на строк 12 місяців. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На час смерті останнього вказаний договір був пролонгований. Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 вона успадкувала грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаним вище договором, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача нараховані, але не виплачені проценти за ним у розмірі 17 875 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь 17 675 грн 34 коп. процентів за договором банківського вкладу, у решті позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року вказане рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищевказане рішення апеляційного суду відмовлено. У жовтні 2013 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та прийняття нового рішення, яким рішення суду першої інстанції слід залишити в силі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2012 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року, від 15 травня 2013 року та від 25 вересня 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу НОМЕР_1 на суму 50 тис. грн із процентною ставкою 16,5 % річних на строк до 25 квітня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Станом на 21 серпня 2009 року вказаний вклад був пролонгований згідно з умовами пункту 6 договору й складав 52 520 грн 55 коп. Після смерті ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2011 року ОСОБА_1 успадкувала належне йому майно, а саме грошовий вклад із відповідними процентами та нарахованою компенсацією, що зберігався в Шулявському відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку НОМЕР_2, у розмірі 51 095 грн 89 коп., і фактично отримала суму вкладу й нараховані проценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що смерть вкладника в зобов’язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті. Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, які покладені в основу цих судових рішень. Для прикладу ОСОБА_1 надає зазначені вище ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах за позовами фізичних осіб до Банку про стягнення процентів за договорами банківських вкладів у порядку спадкування у зв’язку з настанням смерті вкладника. Вирішуючи спори у цих справах, суд виходив із того, що зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника та внаслідок його смерті не припиняється, оскільки до спадкоємців переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво. Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям. Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постановах від 4 вересня 2013 року та від 18 вересня 2013 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, а саме: частину другу статті 608 та частину другу статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-129 цс 13) За змістом статті 1060 та частини другої статті 1228 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Згідно із частиною другою статі 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців. Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BCC506F68A137FA3C2257C2E00233372
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення процентів за договором банківського вкладу, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) про стягнення процентів за договором банківського вкладу. Зазначала, що 18 листопада 2010 року між її чоловіком, ОСОБА_5 і ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено договір про депозитний вклад НОМЕР_1 (далі – договір банківського вкладу), за умовами якого банк прийняв від нього 25 тис. доларів США на строк 12 місяців – до 18 листопада 2011 року й зобов’язався виплатити йому вказану суму та 9 % річних на умовах і в порядку, установлених договором. Під час дії договору, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті успадкувала належне ОСОБА_5 майно, у тому числі й указаний грошовий вклад. 6 червня 2011 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Неодноразово зверталася до ПАТ КБ “ПриватБанк” із заявами про одержання вкладу та встановлених договором процентів на суму вкладу. Проте відповідач виплатив їй лише суму вкладу та проценти на суму вкладу, які були нараховані на день смерті ОСОБА_5, у розмірі 92,46 доларів США. Посилаючись на те, що договір банківського вкладу не був припинений на день смерті спадкодавця, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ “ПриватБанк” проценти на суму банківського вкладу в розмірі 17 287 гривень 24 копійки. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу від 18 листопада 2010 року в розмірі 17 287 гривень 24 копійки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в указаній справі. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року, залишити без змін рішення Подільського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування положень ст.ст. 608 та 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2013 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на такі судові рішення: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до філії “Київське головне регіональне управління Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про стягнення суми боргу за договором банківського вкладу, якою суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову через те, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідно до ч. 2 ст. 1228 ЦК України зобов’язання банку на оплату процентів за договором банківського вкладу у зв’язку зі смертю вкладника не припиняється; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2012 року у справі за позовом прокурора м. Нововолинська в інтересах ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення відсотків за договорами, якою судом касаційної інстанції відмовлено у відкритті касаційного провадження та в якій висловлено правову позицію, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що зобов’язання банку не пов’язані з особою вкладника, тому їх виконання може відбутися щодо будь-якого спадкоємця. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи, наведені в заяві, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 18 листопада 2010 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв від нього 25 тис. доларів США на строк 12 місяців – до 18 листопада 2011 року й зобов’язався виплатити йому вказану суму та 9 % річних на умовах і в порядку, передбачених договором. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла його дружина – ОСОБА_1. 23 листопада 2011 року ПАТ КБ “ПриватБанк” здійснило виплату суми вкладу спадкоємцю вкладника в розмірі 25 тис. доларів США та процентів на суму вкладу, які були нараховані на день смерті ОСОБА_5, у розмірі 92,46 доларів США. У виплаті процентів на суму вкладу з дня смерті ОСОБА_5 до дня виплати коштів спадкоємцю ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовило, вважаючи, що нарахування процентів на суму вкладу припиняється з дня смерті вкладника. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі право на вклад у банку. Хоча правоздатність спадкодавця припинилася у зв’язку з його смертю, зобов’язання банку перед його спадкоємцями за договором банківського вкладу не припинилося, оскільки відповідач продовжував користуватися коштами вкладника. Такі висновки суду є правильними й узгоджуються з наданими позивачем ухвалами судів касаційної інстанції. У той самий час, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що зобов’язання банку нараховувати проценти за договором банківського вкладу припиняється смертю вкладника. З цим висновком судів погодитись не можна з таких підстав. Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1216, 1218 ЦК України). Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Згідно зі ст. 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Тобто сторонами правовідносин за договором банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор). Оскільки зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника, у зв’язку зі смертю вкладника (кредитора) таке зобов’язання не припиняється. До спадкоємців вкладника переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Ухвалюючи у справі, яка переглядається, судове рішення про відмову у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції не врахував, що виконання банком зобов’язань виплачувати вкладникові проценти на суму вкладу не пов’язане з особою останнього, а тому не припиняється внаслідок смерті вкладника та входить до складу спадщини. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року підлягає скасуванню на підставі п. 1 ст. 355, чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Надану заявником ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди не може бути взято до уваги Верховним Судом України як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки вказаним судовим рішенням скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий судовий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору. Керуючись ст. ст. 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.В. Онопенко Правова позиція, висловлена Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи № 6-67цс13 Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1216, 1218 ЦК України). Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Згідно зі ст. 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Тобто сторонами правовідносин за договором банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор). Оскільки зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника, у зв’язку зі смертю вкладника (кредитора) таке зобов’язання не припиняється. До спадкоємців вкладника переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Ухвалюючи у справі, яка переглядається, судове рішення про відмову у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції не врахував, що виконання банком зобов’язань виплачувати вкладникові проценти на суму вкладу не пов’язане з особою останнього, а тому не припиняється внаслідок смерті вкладника та входить до складу спадщини. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FC265C984F3A8307C2257BE3002B118F