Search the Community

Showing results for tags 'депозит'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 157 results

  1. Постанова Іменем України 10 червня 2020 року м. Київ справа № 753/217/17 провадження № 61-3176св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року у складі судді Комаревцевої Л. В. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Вербової І. М. та касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Білич І. М., Вербової І. М., ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів. Позовна заява мотивована тим, що 12 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN80000734539772, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав АТ КБ «ПриватБанк» грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі у сумі 25 000,00 доларів США на строк по 12 жовтня 2013 року включно. Відсоткова ставка за договором становить 8,5 % річних. 05 липня 2013 року ОСОБА_1 через касу банку вніс 11 854,08 доларів США в рахунок поповнення вкладу, що підтверджується квитанцією від 05 липня 2013 року № SIFV0000NN. Позивач неодноразово звертався до банку з проханням повернути суму вкладу та нараховані на нього відсотки. Проте, кожного разу банк відмовляв у вчиненні таких дій. ОСОБА_1 просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» 1 118 233,93 доларів США, з яких: 40 350,65 доларів США - сума вкладу та невиплачені відсотки, 2 941,97 доларів США - 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, 1 074 941,31 доларів США - пеня 3 % за кожен день прострочення відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором депозитного вкладу від 12 квітня 2013 року № SAMDN80000734539772, а саме: 40 350,65 доларів США - суму вкладу та невиплачені відсотки, 2 941,97 доларів США - 3 % річних з 26 червня 2014 року 2014 року по 30 листопада 2016 року у відповідності до вимог статті 625 ЦПК України, 36 854,08 доларів США - пеню з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року, всього стягнуто 80 146,70 доларів США, що станом на 12 червня 2017 року складає 2 093 431,81 грн (1 долар = 26,12 грн). Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави витрати по сплаті судового збору в сумі 8 000,00 грн. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що АТ КБ «ПриватБанк» взяті на себе зобов`язання за договором від 12 квітня 2013 року № SAMDN80000734539772 не виконав, банківський вклад не повернув, суд дійшов висновку про наявність підстав про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача суми банківського вкладу та невиплачених відсотків у розмірі 40 350,65 доларів США, 2 941,97 доларів США - 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року та 36 854,08 доларів США пені за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року, відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», розмір якої судом зменшено. Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року у задоволенні заяви АТ КД «ПриватБанк» про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року відмовлено. Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2016 року в частині вирішення вимог про стягнення суми вкладу та не виплачених відсотків в сумі 40 350,65 доларів США скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення суми вкладу та не виплачених відсотків в сумі 40 350,65 доларів США, апеляційний суд виходив із наявності рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року, по справі № 753/13530/14-ц, яким зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 готівкою, одноразовою операцією через касу, належні йому валютні кошти за договором від 12 квітня 2013 року № SAMDN80000734539772 разом з нарахованими відсотками в розмірі 40 350,65 доларів США. При цьому, апеляційний суд вказав про рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року, яким рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» видати кошти одноразовою операцією через касу банку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 в цій частині позовних вимог. В решті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року залишено без змін. 02 червня 2016 року на вказану суму видано виконавчий лист. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2 941,97 доларів США - 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року та 36 854,08 доларів США пені за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року, відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», розмір якої судом першої інстанції зменшено. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги 02 січня 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Р. Ю. через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми вкладу та невиплачених відсотків в розмірі 40 350,65 доларів США, та залишити в силі в цій частині заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. мотивована тим, що суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку, що у зв?язку з тим, що на суму 40 350,65 доларів США вже видавався виконавчий лист, то в цій частині позову повинно бути відмовлено, оскільки в даному виконавчому листі було зазначено про зобов?язання вчинити дію, а не про стягнення даних коштів з боржника. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки тим обставинам, що рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року про зобов?язання вчинити дії неможливо виконати. А отже у позивача існують всі законні підстави звертатися з позовом про стягнення коштів АТ КБ «ПриватБанк». У зв?язку з винесеною державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС міста Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області Коломойцевим К. В. постанови від 25 жовтня 2016 року про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа у зв?язку з його невиконанням боржником, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року у справі № 753/13530/14-ц так і не було виконане, внаслідок чого позивач позбавлений можливості отримати свої грошові кошти. Дане рішення не підлягає виконанню взагалі, у зв?язку з чим і було винесено постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження. У зв?язку з тим, що постанова про закінчення виконавчого провадження від 25 жовтня 2016 року унеможливлює повторне звернення до виконавчої служби з заявою про відкриття виконавчого провадження і виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року. За вказаних обставин, заявник вважає, що ОСОБА_1 цілком обґрунтовано і законно звернувся до суду з позовною заявою до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, оскільки попереднє рішення суду про зобов?язання вчинити дію неможливо виконати, що вбачається з постанови про закінчення виконавчого провадження. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту порушених прав про стягнення грошових коштів є відмінним від попереднього способу захисту, який обрав позивач, а саме - зобов?язання вчинити дії. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року у справі № 753/13530/14-ц винесено за позовною заявою немайнового характеру, у зв?зку із чим державний виконавець не має права накладати арешт на майно та рахунки боржника, а також здійснювати ряд інших виконавчих дій. Оскаржуване рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року винесено за позовом майнового характеру, відповідно і спосіб виконання за таким рішенням передбачений інший. 17 січня 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв?язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні цих вимог. Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що суди всебічно і повно не з?ясували обставини справи з огляду на їх особливість та не надали відповідну правову оцінку документам (доказам), розрахункам, які надані позивачем, а також належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв?язку у їх сукупності. Позивачем у підтвердження доводів та обставин на які він посилається, не були надані до суду в оригіналах та не містять обов?язкових ознак для документів, які підтверджуються внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника та належним чином підтверджують наявність правовідносин між сторонами, а деякі твердження та доводи позивача взагалі не підтверджені жодним доказом. Позивачем пропущено строк спеціальної позовної давності щодо стягнення неустойки (пені, штрафу). Судами не перевірено правомірність нарахування 3 % річних та пені. Доводи інших учасників справи Відзиви на касаційні скарги не надходили. Рух касаційної скарги та матеріалів справи Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2018 року поновлено АТ КБ «ПриватБанк» процесуальний строк на касаційне оскарження заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дарницького районного суду міста Києва. 07 лютого 2018 року матеріали цивільної справи надійшли д Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року у даній справ. Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-3176св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві. Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Р. Ю. підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Короткий зміст встановлених фактичних обставин справи У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року у справі № 753/13530/14-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 готівкою, одноразовою операцією через касу, належні йому валютні кошти за договором від 12 квітня 2013 року № SAMDN80000734539772 разом з нарахованими відсотками в розмірі 40 350,65 доларів США. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року залишено без змін. Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 20015 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов?язання АТ КБ «ПриватБанк» видати кошти одноразовою операцією через касу банку скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов?язання АТ КБ «ПриватБанк» видати кошти одноразовою операцією через касу банку відмовлено. В решті рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року залишено без змін. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що 12 квітня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN80000734539772, за умовами якого ОСОБА_1 вніс на депозитний рахунок грошову суму у розмірі 25 000,00 доларів США на строк 6 місяців до 12 жовтня 2013 року включно, під 8,5 % річних. Пунктом 1 вказаного договору передбачено право вкладника здійснювати поповнення вкладу, на підставі чого 15 липня 2013 року ОСОБА_1 вніс на свій депозитний рахунок грошову суму у розмірі 11 854,08 доларів США в рахунок поповнення вкладу. 28 травня 2014 року, 02 червня 2014 року та 23 червня 2014 оку ОСОБА_1 звертався до банку із заявами щодо повернення його депозитного вкладу в повному обсязі. Під час розгляду справи № 753/13530/14-ц судами встановлено невиконання банком вимог вкладника. 02 червня 2016 року на виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року, районним судом видано виконавчий лист. За правилами частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирішуючи спір, та стягуючи з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 2 941,97 доларів США - 3 % річних відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року та 36 854,08 доларів США пені за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року, відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», розмір якої судом першої інстанції зменшено, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд виходив із того, що оскільки банком не повернуто позивачу депозитні кошти на його вимогу, 3 % річних, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року та пеня за період з 26 червня 2014 року по 30 листопада 2016 року, відповідно до частини п?ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають стягненню банку на користь позивача. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення суми вкладу та не виплачених відсотків в сумі 40 350,65 доларів США, апеляційний суд виходив із наявності судових рішень, якими зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» видати ОСОБА_1 , належні йому валютні кошти за договором від 12 квітня 2013 року № SAMDN80000734539772 разом з нарахованими відсотками в розмірі 40 350,65 доларів США, на виконання яких судом 02 червня 2016 року на вказану суму видано виконавчий лист. Проте повністю з висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду повністю не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Факт доведеності позивачем договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі договору від 12 квітня 2013 року № SАMDN80000734539772, за умовами якого ОСОБА_1 вніс кошти на депозит та факт невиконання банком вимог вкладника щодо повернення депозитних коштів встановлено рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 01 квітня 2015 року, ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 18 червня 2015 року та рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а тому додаткового встановлення факту наявності договірних відносин між сторонами та факту невиконання банком вимог вкладника згідно правил частини 4 статті 82 ЦПК України не потребується. Враховуючи, що факт укладення договору банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено та встановлено судовими рішеннями, а грошові кошти за договором банківського вкладу (сума депозиту разом із нарахованими відсотками в межах дії договору) позивачу на його вимогу не виплачені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку. Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не містить доводів щодо незгоди з розрахунками суду в указаній частині. З урахуванням наведеного Верховний Суд не приймає аргументи касаційної скарги банку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на депозитному рахунку (за депозитним договором), а наявність у вкладника договору банківського вкладу та квитанції не є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладом після закінчення строку його дії. У зв`язку із наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу та невиплачених відсотків в сумі 40 350,65 доларів США не відповідає як нормам матеріального права, так і принципу справедливості правосуддя у зв`язку із чим таке рішення в цій частині не може вважатися законним і підлягає скасуванню із залишенням в силі в цій частині заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2016 року на підставі статті 413 ЦПК України, як помилково скасованого. Висновок апеляційного суду про те, що судовими рішення вже було стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суми вкладу та невиплачених відсотків є помилковим, оскільки вказаними судовими рішення зобов?язано банк видати грошові кошти позивачу, а не стягнуто в судовому порядку належні грошові кошти позивача. Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Враховуючи вказану норму права, суди зробили обґрунтований висновок про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3 % річних від простроченої суми. Обґрунтованим є і висновок судів про наявність правових підстав для нарахування та стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому правильно, з урахуванням принципу співмірності, розумності, пропорційності та обґрунтованості міри відповідальності з оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті правопорушення (невиплати позивачу на його вимогу коштів), дійшли правильного висновку про зменшення розміру пені за правилами частини третьої статті 551 ЦК України. Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Отже, відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. У зв`язку з цим висновок судів про те, що вартість послуги за договором банківського вкладу - це лише розмір процентів, які банк має сплатити за користування коштами вкладника, не відповідає вимогам наведених вище норм законодавства, а також пункту 17 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», яким визначено, що послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага. Таким благом є видача (повернення) вкладнику його коштів. Тлумачення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» дає підстави зробити висновок, що нарахування пені має відбуватися на всю суму утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19), Верховний Суд у складі колегій суддів судових палат Касаційного цивільного суду у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 757/32522/17-ц (провадження № 61-461св19), від 19 червня 2019 року у справі № 359/8114/17 (провадження № 61-81св19), від 11 січня 2020 року у справі 335/11482/16-ц (провадження № 61-19787св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 643/6454/16-ц (провадження № 61-27396св18), від 29 січня 2020 року у справі № 757/53464/18 (провадження № 61-14248св19) та від 12 лютого 2020 року у справі № 757/42043/18-ц (провадження № 61-8130св19). Враховуючи наведене, колегія суддів відповідно до правил статті 410 ЦПК України вважає за необхідне залишити касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення 3 % річних та пені - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в цій частині відсутні. Щодо судових витрат За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. У зв`язку із задоволенням касаційної скарги ОСОБА_1 , та враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подачу касаційної скарги на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», судові витрати, які повинен був сплатити позивач за подання касаційної скарги в розмірі 4 027,68 грн слід стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави. Керуючись статтями 141, 400, 410, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича задовольнити. Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення суми вкладу та невиплачених відсотків скасувати, та залишити в силі в цій частині заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року. В іншій частині заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 червня 2017 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року залишити без змін. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету 22030106 судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 4 027,68 грн (чотири тисячі двадцять сім гривень шістдесят вісім копійок). Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун Джерело: ЄДРСР 89977529
  2. Постанова Іменем України 25 червня 2020 року місто Київ справа № 757/75443/17 провадження № 61-3108св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Гулька Б. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 липня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., ВСТАНОВИВ: І . ІСТОРІЯ СПРАВИ Стислий виклад позиції позивача У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) на її користь грошові кошти за депозитними договорами. Позивач обґрунтовувала позов тим, що між сторонами укладено декілька депозитних договорів та 08 грудня 2017 року вона звернулася до банку з письмовою заявою, в якій просила видати грошові кошти, які були внесені за договорами банківського вкладу, але відповіді від банку так і не було отримано, що, на її думку, є неналежним виконанням банком своїх договірних зобов`язань із своєчасного і належного повернення банківських вкладів, сум нарахованих відсотків та порушенням умов цих договорів і норм законодавства України. Стислий виклад заперечень відповідача Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року, позов задоволено, стягнуто з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 80 753, 62 дол. США за договорами банківського вкладу, а також стягнуто з відповідача в дохід держави 8 000, 00 грн судових витрат. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що, оскільки позивач довела факт укладення між сторонами депозитних договорів, подавши до суду копії договорів на оформлення депозитного вкладу та копії квитанцій про поповнення депозитних рахунків, а також надала суду оригінали зазначених документів, на підставі яких обґрунтовувала заявлені вимоги, тому позовні вимоги про стягнення суми банківського вкладу та відсотків ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню. ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у лютому 2019 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у позові. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга обґрунтовується тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права. Позивач не довела факт існування спірних правовідносин між сторонами, наявності грошових коштів на рахунках у банку та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договорами банківських вкладів. За законодавством Російської Федерації та відповідно до рішення Центрального Банку цієї держави від 21 квітня 2014 року і рішень судів Російської Федерації відповідальність за повернення грошових коштів за вкладами покладено на Автономну некомерційну організацію «Фонд захисту вкладників» (далі - АНО «ФЗВ»). Узагальнений виклад позиції інших учасників справи У наданому відзиві позивач просила касаційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її необґрунтованість та безпідставність. ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі. Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Враховуючи , що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX. За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки. Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 09 квітня 2013 року укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000734447036 «Стандарт на 12 міс.» із сумою вкладу 6 000, 00 дол. США. У подальшому між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 24 травня 2013 року укладено договори банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті № SAMDN25000735422117 «Стандарт на 12 міс.» із сумою вкладу 17 000, 00 дол. США, № SAMDN25000735594789 «Стандарт на 12 міс.» із сумою вкладу 25 000, 00 дол. США, № SAMDN25000736330879 «Стандарт на 12 міс.» із сумою вкладу 11 000, 00 дол. США. На підтвердження своїх вимог позивач надала копії цих договорів та квитанції банку про внесення зазначених грошових коштів на депозит, а також надала для огляду суду оригінали цих документів. 08 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до банку з письмовою заявою, у якій просила видати грошові кошти, які внесені за зазначеними договорами банківського вкладу, однак ця заява залишилася без належного реагування, свої зобов`язання банк щодо повернення вкладів зі сплатою процентів за договорами № SAMDN25000734447036, № SAMDN25000735422117, № SAMDN25000735594789 , № SAMDN25000736330879 не виконав. Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Під час вирішення питання щодо дотримання письмової форми договору необхідно врахувати також пункт 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення). Відповідно до пункту 1.4 Положення, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492). Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція) банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку (далі - САБ). Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час -час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (пункт 1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Пунктом 1.2 статті 1 розділу IV Інструкції визначені зразки касових документів, на підставі яких здійснюються приймання і видача готівки з операційної каси. Бланки касових документів виготовляються з урахуванням їх зразків друкарським способом або з використанням комп`ютерної техніки з відображенням обов`язкових реквізитів, передбачених цією Інструкцією, крім грошових чеків, які виготовляються лише друкарським способом. Відповідно до пункту 1.3 статті 1 розділу IV Інструкції касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. Додержання письмової форми договору є обов`язковою умовою взаємовідносин між банком і вкладником. Відповідно до пункту 1.6 статті 1 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія) визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати касові документи, і визначає систему контролю за виконанням касових операцій. Відтак, оскільки саме банк визначає відповідальних працівників, яким надається право підписувати договори банківського вкладу, оформляти касові документи, а також визначає систему контролю за виконанням касових операцій, недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зробила висновок, що суди мають у порядку, передбаченому процесуальним законом, перевіряти доводи сторін і досліджувати докази стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, враховуючи, що недотримання уповноваженими працівниками банку вимог законодавства у сфері банківської діяльності та внутрішніх вимог банку щодо залучення останнім вкладу (депозиту) (зокрема, й через видання документів на підтвердження внесення коштів, які не відповідають певним вимогам законодавства й умовам договору банківського вкладу) не може свідчити про недотримання сторонами письмової форми цього договору. Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши та дослідивши всі фактичні обставини справи, оцінивши всі надані за час розгляду справи докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшли обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази у сукупності підтверджують факт укладення згаданих договорів банківських вкладів, а АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не виконав свої зобов`язання перед позивачем за цими договорами з повернення коштів за вкладами та процентів за користування ними. Верховний Суд виходить з того, що банк не повернув позивачу суму вкладу та нараховані відсотки за його заявою про повернення банківського вкладу, надані у справі докази, а саме, договори та квитанції про отримання коштів відповідають письмовій формі договору банківського вкладу є доказами укладення вказаного договору та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки вкладника. Суди першої та апеляційної інстанцій також обґрунтовано відхилили доводи банку про те, що банк позбавлений доступу до документів Кримської філії у зв`язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим. Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк - це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України (частина перша статті 33 Закону). Згідно зі статтею 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг. До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Тобто надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобов`язаннями, взятими на себе за укладеним договором. Відповідно до частини третьої статті 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. За правилом статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Оскільки стороною укладених договорів банківських вкладів є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», то згідно зі статтями 526, 631, 651, 653, 1058, 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме банк як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами. А тому посилання заявника у касаційній скарзі на те, що зобов`язання за договорами виконує АНО «ФЗВ» за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРК та міста Севастополь, не відповідає зазначеним нормам права. Європейський суд з прав людини у справі «ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ» зазначив, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. У цьому ж рішенні Європейський суд з прав людини нагадав, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави («Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини», № 13279/05, § 56, рішення від 20 жовтня 2011 року). Перевіряючи доводи касаційної скарги, які свідчать про незгоду із судовими рішеннями у справі та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили обставини справи, надали належну оцінку доводам сторін та наданим у справі доказам, правильно здійснили тлумачення норм матеріального та процесуального права і застосували їх до спірних правовідносин. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. ЄСПЛ визначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають. Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 16 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Погрібний С. Ю. Бурлаков Б. І. Гулько Джерело: ЄДРСР 90073802
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 червня 2020 року м. Київ Справа № 758/10410/15-ц Провадження: № 22-ц/824/7597/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Гаращенка Д.Р., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Бригинець Анюти Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Ларіонової Н.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и в: В серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», 24 жовтня 2012 року було укладено договір №SAMDN8000729972252 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 12 300 доларів США; 01 жовтня 2012 року було укладено договір №SAMDN8000729325783 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 58 950 Євро; 06 грудня 2012 року було укладено договір №SAMDN01000731201596 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 296 000 грн. Згідно з умовами зазначених договорів клієнт банку мав право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення. Також умовами договорів передбачено автоматичну пролонгацію їх дії на той самий строк без необхідності підписання додаткових документів. 20 листопада 2012 року вклад згідно договору №SAMDN80000729325783 було поповнено на суму 850 Євро, а 15 травня 2013 року на суму 2 300 Євро. Також було поповнено вклад №SAMDN01000731201596 07 грудня 2012 року на 60 000 грн., 12 грудня 2012 року на 60 000 грн., 14 грудня 2012 року на 60 000 грн., 18 грудня 2012 року на 30 000 грн., 15 січня 2013 року - 80 000 грн., 21 січня 2013 року на 30 000 грн., 15 травня 2013 року на 120 000 грн., 21 січня 2014 року на 40 000 грн. Вказані внесення підтверджуються відповідними квитанціями. 5 березня 2014 року вона, ОСОБА_1 , звернулась до банку з проханням перевести обслуговування її вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але їй було відмовлено без пояснення будь-яких причин. В червні 2015 року вона звернулась до банку із заявою, в якій просила надати їй можливість користуватися належними їй грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу, але листом банку від 05.06.2015 року їй було відмовлено у наданні коштів у зв`язку з припиненням банком своєї діяльності на території АРК. Згідно довідки №1290089, наданої банком, станом на 12.03.2014 року залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 становить 13 761,82 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2 - 66 421,24 Є вро та на рахунку № НОМЕР_4 - 926 124,58 грн. Довідка містить інформацію про стан рахунків на 12.03.2014 року, тобто, надана на момент функціонування Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк». 20 серпня 2015 року нею, позивачкою,було направлено до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних їй коштів, але банк на дану вимогу не відреагував. За таких підставпросила суд стягнути з ПАТ «КБ «Приватбанк» на свою користь заборгованість у розмірі 15 267,84 доларів США за договором №SAMDN8000729972252 від 24.10.2012 року, 72 232,72 Євро за договором №SAMDN80000730541037 від 01.10.2012 року та 1 151 764,5 грн за договором №SAMDN800072932578 від 06.12.2012 року. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором № SAMDN8000729972252 від 24.10.2012 року у розмірі 15 223,97доларів США, з яких 13 761,82 доларів США - сума вкладу та 1 462,15 доларів США - сума невиплачених відсотків, що в еквіваленті на день постановлення рішення - 406 015,61 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором №SAMDN80000730541037 від 01.10.2012 року у розмірі 72 063,45 Євро, з яких 66 421,24 Євро - сума вкладу та 5 642,21 Євро - сума невиплачених відсотків, що в еквіваленті на день розгляду справи становить 2 339 139,52 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» суму заборгованості за Договором № SAMDN800072932578 від 06.12.2012 року у розмірі 1 145 192,46 грн, з яких 926 124,58 грн. - сума вкладу та 219 067,88- сума невиплачених відсотків. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 6 090,0 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, Бригинець А.А. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» 25 лютого 2020 року подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в іншій частині - залишити без змін. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції не врахував, що матеріали справи не містять касових документів, що підтверджували б внесення грошових коштів на банківські рахунки у вказаних позивачкою розмірах. Банком ставились під сумнів копії доказів, що надані позивачкою, оскільки такі не були належним чином засвідчені, не відповідають вимогам, встановлених чинним законодавством щодо банківських документів. Зазначала, що наданий позивачкою розрахунок є помилковим, необґрунтованим та не перевіреним судом першої інстанції. Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 квітня та 04 травня 2020 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Пушок С.В. в інтересах ОСОБА_1 зазначив, що докази на підтвердження укладення зазначених договорів вкладу містяться в матеріалах справи, оригінали таких доказів надавались суду першої інстанції для огляду, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні. Факт внесення коштів на рахунки банку підтверджується відповідними довідками, виданими на момент функціонування Кримської філії ПАТ КБ «Приватбанк». Також вказував, що аналогічні справи вже були розглянуті судами тільки в інтересах доньки позивачки та її чоловіка. Вважав розрахунок заборгованості законним та обґрунтованим. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. В судовому засіданні адвокат Крахманов С.В. в інтересах АТ КБ «Приват Банк» підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. Адвокат Пушок С.В. в інтересах ОСОБА_1 заперечував проти апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват банк» в м. Ялта АРК (Україна) були укладені наступні договори: 01.10.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті №SAMDN80000729325783 «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 58 950 Євро (т. 1 а.с. 17). 24.10.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті №SAMDN80000729972252 «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 12300 доларів США (т. 1 а.с.14). Відповідно до п.14 даних Договорів, вони оформлюються в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу. 06.12.2012 року - договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті №SAMDN01000731201596 «Депозит VIP» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 296 000 грн (т. 1 а.с. 13). Відповідно до п.10 даного договору, він оформлюється в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу. Згідно довідки, виданої заступником директора Головного Ялтинського відділення КРУ КБ ПАТ «ПриватБанк» від 12.03.2014 року № 1290089, станом на 12.03.2014 року ОСОБА_1 має залишок грошових коштів на рахунку № НОМЕР_1 в розмірі 13 761,82 доларів США; на рахунку № НОМЕР_2 - 66 421,24 Є вро та на рахунку № НОМЕР_4 - 926 124,58 грн (т. 1 а.с. 20). В травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до ПАТ КБ «Приват банк» із вимогою про переведення обслуговування її карткових рахунків на будь-яке відділення міста Києва. Листом від 05.06.2015 року ПАТ КБ «Приват банк»повідомило позивачку про неможливість роботи банківських відділень та складнощі в обслуговуванні депозитів і рахунків, відкритих в кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк» через окупацію території Автономної Республіки Крим, зазначивши, що відповідно до постанови НБУ від 06.05.2014 р. № 260 ПАТ КБ «ПриватБанк» припинив свою діяльність в Криму (т. 1 а.с. 22). Задовольняючи позов ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги позивачки щодо стягнення суми вкладу відповідно до укладених договорів та відсотків за користування вкладами. Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних за даним договором, районний суд вважав за необхідне в цій частині відмовити, оскільки 3 % річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов`язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів, а не на невиплачені та ненараховані відсотки. Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення суми вкладів та відсотків з огляду на наступне. Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою правління НБУ від 03 грудня 2003 року № 516 і чинного на час укладення договору банківського вкладу (далі - Положення), передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженоїпостановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Пунктом 2.9 глави 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція № 174), передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп « вечірні » чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку. Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, пункту 1.4 Положення, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Зазначена правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-149цс13 та від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14 та від 29 січня 2020 року у справі № 757/52212/18-ц. За положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Виходячи із принципу, що доказування покладається на того, хто стверджує, а не на того, хто заперечує, можна дійти висновку, що сторона позивача повинна доводи обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, а сторона відповідача - обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Принципи змагальності та диспозитивності відображають основні властивості цивільного судочинства, які реалізуються у тому, що збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд оцінює надані сторонам матеріали. Як убачається із матеріалів справи, 20 серпня 2015 року ОСОБА_1 направила до ПАТ АТ КБ «ПриватБанк» заяву про розірвання уклеєних між нею та банком депозитних договорів №SAMDN 80000729325783 «Депозит VIP на 6 міс», № SAMDN 80000729972252 «Депозит VIP на 6 міс», № SAMDN 01000731201596 «Депозит VIP» (т. 1 а.с. 31-33). Однак, вказана заява ОСОБА_1 залишена банком без виконання. Надані позивачкою до суду першої інстанції квитанції про внесення коштів на депозитні рахунки банку (т. 1 а.с. 23-30) є належним доказом невиконання банком умов договорів щодо повернення коштів за вкладами після закінчення строку його дії, оригінали вказаних документів буди оглянуті та посвідчені судом першої інстанції під час розгляду справи (т. 1 а.с. 34-38). З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про доведеність позивачкою договірних відносин з відповідачем, які виникли на підставі укладених між сторонами договорів вкладу та внесення позивачкою коштів на депозитні рахунки банку, є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про те, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження факту знаходження грошових коштів на депозитних рахунках (за депозитними договорами) - безпідставними. Оскільки, факт укладення договорів банківського вкладу та внесення позивачем коштів підтверджено належними допустимими та достатніми доказами, а грошові кошти за договором банківського вкладу (сума депозиту разом із нарахованими відсотками в межах дії договорів) позивачці на її вимогу не виплачені, суд першої існтанції дійшов правильного висновку про їх стягнення у примусовому порядку. Щодо неправильності наданого позивачкою розрахунку заборгованості колегія суддів відмічає наступне. Звертаючись до суду ОСОБА_1 обґрунтовувала свої позовні вимоги щодо нарахування відсотків наступним чином. Вважала, що за депозитним договором №SAMDN80000729972252 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 13 761,82 доларів США за період з 13.03.2014 року по 28.04.2015 року(411 днів) за ставкою 9 % складають - 1 462,15 долари США; за депозитним договором №SAMDN8000729325783 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 66 421,24 Євро за період з 03.03.2014 року по 05.04.2015 року(398 днів) за ставкою 7,5 % складають - 5 642,21 Євро; за депозитним договором №SAMDN01000731201596 не нараховані відсотки на суму боргу у розмірі 926 124,58 грн за період з 08.03.2014 року по 10.06.2015 року(459 днів) за ставкою 17 % складають - 219 067,88 грн. Заперечуючи проти наданого позивачкою розрахунку банк зазначав, що оскільки сума коштів, що знаходяться на депозитному рахунку за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року станом на 12.03.2014 року -13 761,82 доларів США, то не нараховані відсотки складають: за період з 13.03.2014 року по 28.04.2015 року становить 1394,66 доларів США (13 761,82х9% х 411 днів : 365 днів); за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року - 66 421,24 Євро, то не нараховані відсотки за період з 03.03.2014 року по 05.04.2015 року складають 5431,95 Євро (66 421,24 х7,5% х 398 днів : 365 днів); за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року - 926 124,58 грн, то не нараховані відсотки за період з 08.03.2014року по 10.06.2015 року складають197 987,67 грн(926 124,58 х17% х 459 днів : 365 днів); Перевіряючи такі доводи апеляційної скарги, колегія суддів шляхом проведення простих арифметичних дій доходить висновку про те, що аргументи скаржника щодо неправильності нарахування відсотків знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи. Суд першої інстанції не перевірив правильність наданого позивачкою розрахунку заборгованості по відсоткам, а тому колегія суддів, ураховуючи вищенаведений розрахунок, вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині визначення сум заборгованості, що підлягають стягненню з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 шляхом зменшення розміру відсотків, а саме: за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року, з 1462,15 доларів США до 1394,66 доларів США, у зв`язку з чим загальну сума стягнення зменшується з 15 223,97 доларів США до 15 156,46 доларів США, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 404 223,32 грн (1 долар США - 26,67 грн); за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року, з 5 642,21 Євро до 5 431,98 Євро, у зв`язку з чим загальна сума стягнення зменшується з 72 063,45 Євро до 71 853,22 Євро, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 2 332 355,52 грн (1 Євро - 32,46 грн). за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року, з 219 067,81 грн до 197 987,67 грн, у зв`язку з чим загальна сума стягнення зменшується з 1 145 192,46 грн до 1 124 112,25 грн . Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ураховуючи викладене, апеляційна скарга Бригинець А.А. в інтересах АТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню частково, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру відсотків та загальних сум, присуджених до стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 . Судові витрати, понесені сторонами, перерозподілу не підлягають, оскільки застосована максимальна ставка судового збору. Керуючись ст.ст. 369, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Бригинець Анюти Анатоліївни в інтересах Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 березня 2018 року змінити. Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN80000729972252 від 24.10.2012 року, з 1462,15 (однієї тисячі чотириста шістдесяти двох) доларів США 15 центів до 1394,66 (однієї тисячі триста дев`яносто чотирьох) доларів США 66 центів, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 15 223,97 (п`ятнадцяти тисяч двохсот двадцяти трьох) доларів США 97 центів до 15 156,46 (п`ятнадцяти тисяч ста п`ятдесяти шести) доларів США 46 центів, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 404 223,32 грн (чотириста чотири тисячі двісті двадцять три) грн 32 коп (1 долар США - 26,67 грн). Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN8000729325783 від 01.10.2012 року, з 5 642,21 (п`яти тисяч шістсот сорока двох) Євро 21 центів до 5 431,98 (п`яти тисяч чотириста тридцяти одного) Євро 98 центів, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 72 063,45 (сімдесяти двох тисяч шістдесяти трьох) Євро 45 центів до 71 853,22 (сімдесяти однієї тисячі вісімсот п`ятдесяти трьох) Євро 22 центів, що в еквіваленті на день постановлення рішення становить 2 332 355,52 грн (два мільйони триста тридцять дві тисячі триста п`ятдесят п`ять) грн 52 коп ( 1 Євро - 32,46 грн). Зменшити розмір відсотків, які підлягають стягненню з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за договором №SAMDN01000731201596 від 06.12.2012 року, з 219 067,81 (двохсот дев`ятнадцяти тисяч шістдесяти семи) грн 81 коп до 197 987,67 (ста дев`яносто семи тисяч дев`ятсот вісімдесяти семи) грн. 67 коп, у зв`язку з чим загальну суму стягнення зменшити з 1 145 192,46 (одного мільйона ста сорока п`яти тисяч ста дев`яносто двох) грн 46 коп до 1 124 112,25 (одного мільйона ста двадцяти чотирьох тисяч ста дванадцяти) грн 25 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 18 червня 2020 року. Головуючий Т.О. Невідома Судді Д.Р. Гаращенко А.А. Пікуль Джерело: ЄДРСР 89920967
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 травня 2020 року м. Київ Справа № 750/3917/17 Провадження № 14-24цс20 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ситнік О. М., суддів : Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» (далі - АТ «Дельта банк», банк), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» (далі - Фонд, уповноважена особа Фонду відповідно), розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу АТ «Дельта банк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року у складі судді Карапута Л. В. та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у складі колегії суддів Кузюри Л. В., Бечка Є. М., Лакізи Г. П. у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Дельта банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - уповноважена особа Фонду, про захист прав споживача фінансових послуг та ВСТАНОВИЛА: 1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, у якому просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду. 1.2. На обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що 9 лютого 2015 року вона та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) у гривнях, відповідно до умов якого банк залучив як депозит суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року. 1.3. Листом АТ «Дельта банк» від 1 жовтня 2015 року повідомило ОСОБА_1 , що укладений ними договір є нікчемним у силу вимог статті 38 Закону України від 23 лютого 2012 року№ 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон № 4452-VI). 1.4. Крім того, позивачка вказала, що її не повідомлено про включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. При цьому жодних правових підстав для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, немає. Також позивачка зауважила, що 2 вересня 2016 року вона особисто отримала нараховані на суму вкладу відсотки у розмірі 2 043,15 грн. 2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано дійсним укладений 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. 2.2. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що оскільки зарахування коштів на вкладний рахунок позивачки відбувалося відповідно до вимог закону та згідно з умовами укладеної сторонами угоди, то підстави для визнання правочину, укладеного з позивачкою, нікчемним відповідно до пункту 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI відсутні. 2.3. Також суди встановили, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 . Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова Владислава Володимировича подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом у АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування. 2.4. З огляду на вказану постанову та керуючись частиною третьою статті 61 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій), згідно з якою обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку, що позовні вимоги про визнання дійсним укладеного 9 лютого 2015 року між ОСОБА_1 та АТ «Дельта банк» договору банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая» у гривнях підлягають задоволенню. 2.5. Крім цього, суди вказали, що оскільки Фонд не залучений до участі у справі як відповідач, то не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання за позивачем права на відшкодування заборгованості за вкладом на підставі вказаного договору банківського вкладу (депозиту) у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду. 2.6. Разом з цим суди зауважили, що належним способом захисту прав позивача буде саме включення його до переліку вкладників АТ «Дельта банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, а після цього - і до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, так як договір є дійсним. 3. Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог та доводи особи, яка подала касаційну скаргу 3.1. У вересні 2017 року ПАТ «Дельта банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, які просило скасувати, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. 3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції не надав значення нормам Закону № 4452-VI, згідно з якими уповноваженій особі Фонду для визнання правочинів нікчемними не потрібно вчиняти будь-якої дії. Нікчемний правочин достатньо лише виявити, і цей правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону. 3.3. Суди проігнорували пояснення відповідача, що у зв`язку з укладенням спірних договорів банківського вкладу відкрито депозитні рахунки, кошти на які надійшли безготівковим внутрішньобанківським переводом шляхом так званого штучного «дроблення» великого депозиту іншого клієнта банку - ОСОБА_3 . Тобто фактичного переміщення «реальних» грошових коштів не відбулося. 3.4. Суди не надали правової оцінки тому факту, що кошти на рахунок позивача фактично вносилися третіми особами шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням приписів нормативно-правових актів Національного банку України, а сама операція є незаконною і такою, що порушує не тільки приписи законодавства, а й суперечить договірним умовам. 3.5. Позивач ні на підставі закону, ні на підставі договору банківського вкладу не міг отримати на свій вкладний (депозитний) рахунок переказ з іншого вкладного (депозитного) рахунку, який йому не належить. 3.6. Суди не надали належної правової оцінки таким фактам: - договір банківського вкладу позивачем і банком укладено з порушенням публічного порядку його укладення, а додаткова угода вказує про надання банком позивачу переваг перед іншими вкладниками, що в силу закону свідчить про його нікчемність; - відкриття рахунків та «внесення» нових вкладів носить масовий характер, а зараховані на рахунки суми призводять до появи вкладів, розмір яких точно відповідає граничному розміру відшкодування, гарантованого державою; - кошти на рахунок позивача не вносилися, а відбувся технічний перерозподіл загальних пасивів банку шляхом зменшення великого вкладу третьої особи до розмірів граничної суми відшкодування, і в результаті таких дій наноситься шкода правопорядку. 3.7. Таким чином, висновки судів першої й апеляційної інстанцій про дійсність договору банківського вкладу є необґрунтованими, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 37, 38 Закону № 4452-VI. 4. Позиція інших учасників справи 4.1. У запереченнях на касаційну скаргу представник позивачки посилався на те, що при вирішенні спору судами правильно застосовані норми матеріального права. На підставі належним чином оцінених доказів суди зробили висновки про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті судових рішень. 5. Рух справи у суді касаційної інстанції 5.1. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою. 5.2. 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції. 5.3. Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 5.4. У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду. 5.5. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду. 5.6. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. 5.7. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2019 року зазначену справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду. 5.8. Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частини четверту, п`яту статті 403 ЦПК України (у редакції, чинній на час передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду), відповідно до яких суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 5.9. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, та є необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. 5.10. Мотивуючи ухвалу, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду зауважила, що у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18) за позовом про визнання договору банківського вкладу дійсним Велика Палата Верховного Суду із посиланням на частину другу статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним. 5.11. Разом з тим, у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (провадження № 14-341цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному) спір про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачем та Фондом щодо права на отримання гарантованого відшкодування банківського вкладу. 5.12. При цьому зазначила, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. 5.13. Подібна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 та від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, а також у багатьох інших. 5.14. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц. 5.15. Адже, приймаючи постанови від 18 вересня 2018 року у справі № 638/17850/17, від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц. 5.16. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. 6. Фактичні обставини справи 6.1. Суди встановили, що 9 лютого 2015 року позивачка та АТ «Дельта банк» уклали договір банківського вкладу (депозиту) № 005-24504-090215 «Найкращий від Миколая», відповідно до умов якого банк залучив від ОСОБА_1 як вклад (депозит) суму у розмірі 200 000,00 грн на строк до 8 серпня 2015 року. 6.2. 9 лютого 2015 року ті самі сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору № 005-24504-090215, згідно з якою пункт 1.8 договору виклали в такій редакції: «зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи-резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору». 6.3. Кошти на відкритий банком вкладний рахунок позивачки № НОМЕР_1 внесено ОСОБА_3 безготівковим переказом 9 лютого 2015 року на підставі платіжного доручення № 45626953. 6.4. 2 березня 2015 року постановою Правління Національного банку України (далі - НБУ) № 150 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк», згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. 6.5. Рішеннями виконавчої дирекції Фонду № 71 від 8 квітня 2015 року та № 147 від 3 вересня 2015 року строк здійснення тимчасової адміністрації запроваджено на шість місяців та продовжено до 2 жовтня 2015 року включно. 6.6. 2 жовтня 2015 року постановою НБУ № 664 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта банк» з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно. 6.7. Протоколом від 15 вересня 2015 року засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта банк» затверджено результати перевірки, якими виявлено правочини з вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. 6.8. 23 вересня 2015 року АТ «Дельта банк» надіслало ОСОБА_1 повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215 на підставі статті 38 Закону № 4452-VI. 6.9. 2 вересня 2016 року позивачка отримала проценти за вкладом у розмірі 2043,15 грн. 6.10. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 у справі № 825/507/17. Зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним між АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування. Підставою для звернення до суду з адміністративним позовом у цій справі слугувало встановлення відповідачем нікчемності договору банківського вкладу, невключення до переліку вкладників, що мають право на відшкодування коштів за вкладами у банку за рахунок Фонду. 6.11. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 17 липня 2019 року у справі № 825/507/17 касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадирова В. В. залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року - без змін. 7. Мотиви з яких виходить Велика Палата Верховного Суду та застосоване нею законодавство. Щодо обраного позивачем способу захисту 7.1. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. 7.2.Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. 7.3. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. 7.4. Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у рішеннях від 13 травня 1980 року у справі «Артіко проти Італії» (пункт 35), рішенні від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 32), визначає, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. 7.5. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. 7.6. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. 7.7. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. 7.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14 - 144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (№ 12-304гс18). 7.9. У справі, що розглядається, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом просила визнати дійсним укладений 9 лютого 2015 року між нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях, який відповідачем віднесено до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI; визнати за нею право на відшкодування заборгованості за цим вкладом у розмірі 200 000,00 грн за рахунок коштів Фонду. 7.10. Законом № 4452-VI установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, відносини між Фондом, банками, уповноваженою особою Фонду і фізичними особами. 7.11. Відповідно до статті 3 цього Закону Фондє установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. 7.12. Частина друга статті 26 Закону № 4452-VI передбачає, що вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. 7.13. Відповідно до частини п`ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 7.14. Відповідно до частини першої статті 36 вказаного Закону Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. 7.15. Згідно з частиною третьою статті 37 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноваженнях Фонду. 7.16. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 вказаного Закону, свідчить про те, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах з третіми особами. 7.17. За статтею 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 7.18. Водночас стаття 215 ЦК України визначає загальні засади недійсності правочину. Відповідно до частини другої цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 7.19. Тож за результатами перевірки, здійсненої Фондом відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати нікчемність правочинів. Вони лише виявляють і фіксують у відповідному наказі ті правочини, які є нікчемними, виходячи з приписів закону. 7.20. Отже, відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, яке є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку, а відповідно до закону з моменту його укладення на підставі частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. 7.21. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, в постановах від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 та від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав. 7.22. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу прямих вимог статті 216 ЦК України, за змістом якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 7.23. Разом з тим, як вже зазначалося вище, у випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 7.24. Такий випадок передбачений, зокрема, частиною другою статті 220 ЦК України, за змістом якої суд може (за наявності певних умов) визнати дійсним договір, який є нікчемним у зв`язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення такого договору. 7.25. Також за абзацом другим частини другої статті 221 ЦК України на вимогу заінтересованої особи суд може визнати дійсним правочин, нікчемний за абзацом першим частини другої цієї статті, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи. 7.26. З системного аналізу наведених норм вбачаються певні ознаки, що є спільними для випадків, коли законодавець передбачає визнання правочину дійсним за рішенням суду. 7.27. Так, у кожному з наведених випадків відповідний правочин є нікчемним у силу прямої вказівки закону на те і ці підстави існуючої нікчемності правочину, як і обставини, у зв`язку з якими вони склалися, визнаються та не оспорюються сторонами. 7.28. Сторони усвідомлюють, що правочин не спричинив та не спричинятиме в майбутньому будь-яких правових наслідків, крім наслідків його нікчемності, не спричиняє прав і обов`язків, які малися на меті внаслідок вчинення такого правочину. 7.29. Оскільки сторони усвідомлюють нікчемність правочину в силу припису закону, то метою звернення заінтересованої особи до суду є надання юридичної сили, легітимності такому нікчемному правочину шляхом прийняття про це судового рішення, що і зумовить настання відповідних прав та обов`язків у сторін правочину. 7.30. Повноваження суду щодо узаконення нікчемного правочину чітко та недвозначно передбачені цивільним законодавством. 7.31. Тож визнання нікчемного правочину дійсним на підставі рішення суду є можливе у випадках, прямо встановлених цивільним законодавством, тоді цивільні права і обов`язки виникають з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України), а без такого рішення суду не існували та не існуватимуть. 7.32. Натомість вимога про визнання правочину дійсним та наведені підстави позову у справі, що розглядається, наведеним вище ознакам не відповідають. 7.33. Навпаки, за змістом позовних вимог позивачка вважає, що укладений 9 лютого 2015 року нею та АТ «Дельта банк» договір банківського вкладу, віднесений Фондом до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, таким не є, підстави та обставини його нікчемності відсутні, з чим інша сторона не погоджується. Саме тому, а не в силу відсутності судового рішення про дійсність (узаконення) нікчемного правочину, порушене її право на відшкодування коштів за вкладом у неплатоспроможному банку за рахунок Фонду, а її не повідомлено про її включення до загального переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. 7.34. Отже, заявлена у цій справі вимога про визнання правочину щодо укладення договору банківського вкладу дійсним за своєю природою є вимогою про встановлення юридичного факту у спорі щодо права на отримання гарантованого відшкодування. Позивачка у цьому провадженні просить суд установити та надати правову оцінку обставинам, які підлягають встановленню та оцінці судами в іншій справі у межах спору позивачки з Фондом про її право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду чи у межах спору позивачки з АТ «Дельта банк» щодо права на включення її вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів. 7.35. Що ж до вимоги про визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом за рахунок коштів Фонду, то така вимога за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим спором і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами. 7.36. Відповідні правові позиції у подібних правовідносинах було висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі №820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 4 вересня 2019 року у справі № 466/7405/16-ц. 7.37. Тож у разі, якщо позивачка вважає, що невключення її до загального реєстру вкладників, які мають право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за відсутності законних підстав відносити спірний правочин до нікчемних у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, порушує її майнові права вкладника банку, то позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав в інший спосіб, з урахуванням статті 54 Закону № 4452-VI. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц (провадження № 14-160цс18). 7.38. І, як з`ясували самі ж суди попередніх інстанцій, позивачка вже скористалася наданою їй можливістю, а спір про її право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є вже вирішеним у межах справи № 825/507/17, у якій постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2017 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та зобов`язано уповноважену особу Фонду Кадирова В. В. подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, що має право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, укладеним АТ «Дельта банк» та ОСОБА_1 , у межах гарантованої суми відшкодування. 7.39. При цьому судам слід враховувати, що для порівняння юридичних спорів та висновку про вирішення спору судом важливі не тільки юридичні моменти (формальна різниця у заявлених позивачем вимогах), а фактичні підстави спору. Справа стосуватиметься вирішення певного питання, якщо в його основі є спір про ті ж самі факти (в даному випадку - чи має позивач право на гарантовану суму відшкодування в межах договору банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» від 9 лютого 2015 року № 005-24504-090215, чи ні). Інший підхід призводитиме до можливості всупереч принципу правової визначеності поставити у межах іншого судового провадження під сумнів та фактично переглянути рішення суду у вирішеному спорі поза встановленою процедурою перегляду. 7.40. Відтак суди першої й апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про задоволення позовної вимоги щодо визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до нікчемних правочинів у розумінні частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, як належного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах. Не врахували, що фактично йдеться не про надання судовим рішенням юридичної сили нікчемному правочину, а про встановлення юридичного факту для вирішення іншого спору - про визнання за позивачкою права на гарантоване державою відшкодування, яке за своєю суттю є публічно-правовим та не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. 8. Щодо відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду 8.1. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, де із посиланням на частину другу статті 215 ЦК України Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сторона, яка прагне визнання правочину, як такого, що породжує конкретні правові наслідки, може заявити вимогу про визнання такого правочину (договору) дійсним. 8.2. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц скасовано ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 19 липня 2016 року про закриття провадження у цій справі як справи адміністративної юрисдикції, з підстав порушення норм процесуального права; справу направлено до апеляційного суду для продовження розгляду в порядку цивільного судочинства. 8.3. Також на сторінці 3 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц зазначено таке: «В абзаці другому частини другої статті 215 ЦК України закріплено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У такому випадку якщо сторона прагне визнання правочину як такого, що породжує конкретні правові наслідки, вона може заявити вимоги про визнання такого правочину (договору) дійсним». 8.4. За змістом цієї постанови наведені у касаційній скарзі доводи, які стосуються суті позовних вимог, не розглядалися касаційним судом за відповідних підстав перегляду процесуального судового рішення із викладенням висновку про застосування норми права. Посилання на норму права, яка передбачає можливість визнання правочину дійсним у випадках, встановлених цим Кодексом, та на мету такого визнання - настання правових наслідків, зумовлених правочином, не суперечить змісту постанови у справі № 750/3917/17. 8.5. З огляду на викладене, підстав для відступу від указаного висновку Велика Палата Верховного Суду не вбачає. 8.6. Водночас у постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 за позовом фізичної особи до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, Фонду, Велика Палата Верховного Суду визначила, що вимога позивача до уповноваженої особи Фонду та Фонду про визнання правочину позивача з третьою особою у справі (юридичною особою) дійсним є фактично вимогою про встановлення юридичного факту у спорі з відповідачами щодо права на отримання гарантованого відшкодування, а тому не підлягає розгляду в порядку позовного провадження в судах (цивільному, господарському чи адміністративному). 8.7. У справі № 820/11591/15 розглядався адміністративний позов фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду, треті особи: відділення банку, банк, про стягнення суми та зобов`язання вчинити певні дії, а саме: зобов`язання уповноваженої особи Фонду внести позивача до списку вкладників за договорами банківського вкладу, укладеним з банком; стягнення з Фонду на користь позивача гарантованої суми відшкодування вкладу разом із нарахованими процентами за банківським вкладом. 8.8. У цій справі у постанові від 12 квітня 2018 року Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання юрисдикційності спору, зробила висновок, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. 8.9. Аналогічний висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15 за позовом фізичної особи до Фонду, уповноваженої особи Фонду про визнання неправомірною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії. Разом із цим, Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржувані судові рішення та направила справу на новий судовий розгляд. При цьому вважала, що суди попередніх інстанцій зробили передчасний висновок про відмову у задоволенні позову, не встановивши фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. 8.10. З огляду на зміст указаних постанов у справах № 638/17850/17, № 820/11591/15 та № 826/1476/15 і наведений вище зміст постанови від 5 червня 2018 року у справі № 598/1470/15-ц, підстав для відступу від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові № 598/1470/15-ц, немає. 9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 9.1. У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. 9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 9.3. Ураховуючи, що, спір у частині визнання дійсним договору банківського вкладу, який віднесено до недійсних у розумінні статті 38 Закону № 4452-VI не підлягає розгляду в судах взагалі, а позовні вимоги до банку в частині визнання за позивачкою права на відшкодування заборгованості за цим вкладом не відносяться до юрисдикції загальних судів, ухвалені у цій справі судові рішення слід скасувати, а провадження у справі - закрити. 10. Щодо розподілу судових витрат 10.1. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 10.2. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України). 10.3. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»). Такого клопотання матеріали справи не містять. Керуючись статтями 255, 409, 414-416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 1 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 серпня 2017 року у справі № 750/3917/17- скасувати. Провадження у справі № 750/3917/17 закрити. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач О. М. Ситнік Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко Ю. Л. Власов В. В. Пророк М. І. Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. С.Ткачук В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич Ж. М. Єленіна Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України постанова оформлена суддею Рогач Л. І. Джерело: ЄДРСР 89822237
  5. печерський районний суд міста києва Справа № 757/14655/19-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Остапчук Т.В, за участю секретаря Ткаченко Ю.М. представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача Беригинець А .А. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про стягнення грошових коштів ВСТАНОВИВ: У березні 2019р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення коштів , посилаючись на те що 28.12.2012р. з Відповідачем уклав договір № SАМDN 25000731861329 згідно якого передав грошові кошти у сумі 15 000 дол.США строком до 6 міс. під 10 % річних , що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012р. Також . 18.03.2013 року з Відповідачем був укладений договір-заяву № SАМDN 25000733845062 згідно якого поклав на грошові кошти у сумі 5 000 дол.США строком до 18.03.2015р. під 10 % річних .Термін дії за зазначеними договорами закінчився, звертався з усними заявами про повернення коштів , звернення були проігноровані .6.03.2019р. звернувся з заявою про повернення вкладів, проте відповідач відмовляється в добровільному порядку виконувати умови договорів і повертати належні кошти і відсотки за користування ними, тому позивач вимушений звернутись до суду. В судовому засіданні представник позов підтримав, та просив стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК» по Договору від 28.12.2012 року№ SАМDN 25000731861329- 15 000 дол.США- сума вкладу, відсотки по договору за період з 29.12.2012р. по 11.03.2019р. (10%) в розмірі 9299,97 дол.США., по Договору від 18.03.2013р. № SАМDN 25000733845062 сума вкладу 5 000 дол.США, відсотки по договору за період з 19.03.2013р. по 11.03.2019р. (10%) в розмірі 2990,41 дол.США.,витрати на правову допомогу. Представник відповідача заперечуючи проти позову, посилалась на те, що є неналежним відповідачем, оскільки на виконання договору кошти вносилися у банківському відділенні на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє банк можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договору, позивачем не надано належних доказів внесення коштів. Відповідач вважає, що позивачем при здійснені розрахунку відсотків використаний невірний розрахунок , оскільки не надано доказів неотримання відсотків по 14.05.2014р. , тому по договору від 28.12.2012р. відсотки становлять 7236,98 дол.США, а по договору від 18.03.2013р. 2413,32 дол.США. Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до слідуючого. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Судом встановлено , що між сторонами укладено 28.12.2012р. договір № SАМDN 25000731861329 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 15 000 дол.США строком до 6 міс. під 10 % річних , що підтверджується квитанцією №23 від 28.12.2012р. Також між сторонами 18.03.2013року був укладений договір-заява № SАМDN 25000733845062 згідно якого позивач передав відповідачу грошові кошти у сумі 5 000 дол.США строком до 18.03.2015р. під 10 % річних . Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення). Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція),в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп « вечірні » чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-118цс14. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Судом встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджуються квитанціями про розміщення коштів у сумі 15 000 дол.США, 5 000 дол.США. Оригінали договорів банківського вкладу та оригінали квитанції про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок судом оглядалися в судовому засіданні, містяться в матеріалах справи копії . 6.03. 2019 року позивач звернувся до ПАТ КБ Приватбанк із заявою та виплату грошових коштів за договорами, але не повернуті. Статтею 525 ЦК України передбачено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно зі ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд ( ст.1074 ЦК України). Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року (справа № 6-352цс16). Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Судом встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджуються квитанціями . Оригінали договорів банківського вкладу та оригінали квитанції , ощадних книжок про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок судом оглядалися в судовому засіданні, матеріали справи містять їх засвідчені суддею копії, що відповідає вимогам ЦПК України. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що ПАТ КБ « Приватбанк» є неналежним відповідачем та що спірні депозитні кошти вносились у банківському відділенні на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договору. Однак, судом вказані доводи банку не приймаються, оскільки договір банківського вкладу про розміщення грошових коштів на депозитному рахунку був укладений з ПАТ КБ «Приватбанк», як юридичною особою, яка знаходиться у м. Дніпропетровськ. Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю), то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Таким чином, оскільки стороною укладеного з позивачкою вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно чинного законодавства, яке регулює цей вид правовідносин, зобов`язання за договорам має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків по укладених і дійсних договорів. Відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила і діють на підставі затвердженого нею положення. Згідно ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном. Кримське відділення лише прийняло грошові кошти, проте діяло не у власних інтересах, а в інтересах ПАТ «КБ «Приватбанк», яке і має нести відповідальність за своєчасне виконання зобов`язань перед позивачкою. Позивачем укладено договори до припинення діяльності філії «Кримське регіональне управління» ПАТ «Приватбанк», проте відповідач не надав будь - яких пояснень щодо неможливості надання доказів щодо внесення чи невнесення коштів позивачкою на рахунки банку на період, який зазначений у квитанціях про внесення коштів. Відповідно до ч. 1 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Безпідставними є також заперечення відповідача з посиланням на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог. Укладення договорів банківського вкладу та внесення коштів на рахунки банку за цими договорами підтверджується заявами на оформлення вкладів, у яких містяться необхідні умови таких договорів, як то визначено відсоткова ставка, зазначено строк договору та інші умови, Умовами і правилами надання банківських послуг та квитанціями про внесення коштів на рахунки, які відкриті за кожним вкладом та номери яких вказані у заявах і складають умови договору. У рішенні у справі «Zolotas проти Греції (№ 2)» Європейський суд з прав людини вказав наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунка може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави». Доказів виплати банком депозитних коштів та нарахованих процентів вкладнику суду не надано Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Оскільки відповідачем не спростовано докази позивача про укладення ним з відповідачем договорів банківського вкладу, внесення коштів на рахунки по вкладу, та не виконання відповідачем зобов`язань за цими договорами щодо повернення даних коштів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення коштів, внесених позивачем за договорами банківських вкладів є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню. Щодо позовних вимог про стягнення відсотків , суд приходить до слідую чого. За положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п`ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні. При цьому згідно із частиною другою статті 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, тому по договору від 28.12.2012р. відсотки становлять 7236,98 дол.США, а по договору від 18.03.2013р. 2413,32 дол.США. за період з 15.05.2014р. по 11.03.2019р., оскільки не надано доказів неотримання відсотків по 14.05.2014р. При таких обставинах позов підлягає задоволенню частково. Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу , судом встановлено. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI). Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується як пов`язаність їх з розглядом справи, обґрунтованість та розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною.(постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року справа № 755/9215/15-ц ) За таких обставин витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню у розмірі 22 000 грн, оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справі та заява про їх відшкодування і розрахунок були надані у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 9605 грн., не сплачений позивачем при подачі позову до суду. Керуючись ст.1048,1050,1070 ЦК України, 12,13,77,79, 81,263,264,27,354, ЦПК України, суд, - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_3 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» про повернення банківського вкладу задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_3 по Договору № SАМDN 25000731861329 від 28.12.2012 року суму вкладу 15 000 дол.США, відсотки по договору за період з 15.05.2014р. по 11.03.2019р. в розмірі 7236,98 дол.США , по Договору № SАМDN 25000733845062 від 18.03.2013р суму вкладу 5 000 дол.США, відсотки по договору за період з 15.05.2014р. по 11.03.2019р. в розмірі 2413,32дол.США. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 22 000 грн. В іншій частині відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір на користь держави в розмірі 9605грн. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м.Києва протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту . позивач : ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 , відповідач : Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк»: адреса реєстрації: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-д, Дата складання повного тексту рішення 7.04.2020р. Суддя Остапчук Т.В. Джерело: ЄДРСР 89205180
  6. ПОСТАНОВА Іменем України 14 травня 2020 року м. Київ справа №826/14402/16 адміністративне провадження №К/9901/1840/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка В.В. на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 (суддя Катющенко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 (колегія у складі суддів Вівдиченко Т.Р., Файдюка В.В., Чаку Є.В.) у справі №826/14402/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Ю.П., треті особи - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський", Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно - розрахунковий центр", про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. І . РУХ СПРАВИ 1. 15.09.2016 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича про нікчемність транзакцій, здійснених Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 на поточний рахунок № НОМЕР_1 , що належать ОСОБА_1 ; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунком № НОМЕР_1 за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 2. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018, позов задоволено. 3. 14.01.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 , в якій він просив скасувати вищевказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. 4. Ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відкрив касаційне провадження. Скаржник заявляв клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень, однак ухвалою від 11.02.2019 Верховний Суд відмови в його задоволенні. Позивач та Відповідач заявляли клопотання про розгляд справи за участі сторін, однак своєю ухвалою Верховний Суд відмовив в його задоволенні. II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ 5. 24.10.2014 між Позивачем та ПАТ "Банк Михайлівський" (далі - Банк) укладено договір № 980-025-000000190 банківського рахунку, за умовами якого банк по ініціативі Клієнта відкриває Клієнту на його ім`я поточний рахунок НОМЕР_2 . 6. 14.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000203347 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору). 7. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 75000,00 грн; строк користування коштами - не більше 273 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 12.12.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935. 8. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 . 9. Додатковою угодою від 29.03.2016 до договору № 980-025-000203347 від 14.03.2016 сторони дійшли згоди та виклали підпункт 1 пункту 1.2 розділу 1 "Предмет договору" в редакції наступного змісту "Сума коштів: 78000,00 грн". 10. Згідно з квитанцією від 24.03.2016 та 29.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 78000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору. 11. 21.03.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" укладено Договір №980-025-000207333 "Суперкапітал" (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ПАТ "Банк Михайлівський" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ПАТ "Банк Михайлівський" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору). 12. Відповідно до пункту 1.2 договору ПАТ "Банк Михайлівський" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 9000,00 грн; строк користування коштами - не більше 91 дня; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 20.06.2016; розмір процентів за користування коштами - ставка: 32,3 % річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ПАТ "Банк Михайлівський" сплачує позивачу проценти і кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935. 13. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ПАТ "Банк Михайлівський" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 . 14. Згідно з квитанцією від 21.03.2016 позивачем внесено кошти у розмірі 9000,00 грн на виконання умов вищезазначеного договору. 15. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору). 16. Відповідно до пункту 1.2 договору ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" приймає від ОСОБА_1 у власність кошти на наступних умовах: сума коштів - 50000,00 грн.; строк користування коштами - не більше 271 днів; кошти передаються - з дати укладання цього договору по 31.01.2017; розмір процентів за користування коштами - ставка: 33,54% річних після утримання податку з таких процентів; періодичність сплати нарахованих процентів - щомісячно в дату, що відповідає даті підписання договору, за період з дати попередньої виплати (а для першої виплати - з дня, наступного за датою укладення договору); ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" сплачує позивачу кошти у безготівковій формі на рахунок НОМЕР_2 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935, а проценти - на рахунок НОМЕР_3 в ПАТ "Банк Михайлівський", код банку 380935. 17. При цьому, пунктом 5.4.3. договору визначено, що ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" має право з власної ініціативи достроково повернути кошти ОСОБА_1 . 18. Згідно з платіжним дорученням від 05.05.2016 з рахунку позивача на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" перераховано кошти у сумі 50000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору. 19. На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14 "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про затвердження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора", яким розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку, шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016. 20. 13.06.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 991 "Щодо продовження строку тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський", відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" призначено Ірклієнка Ю.П. 21. Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12.07.2016 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12.07.2016, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно, призначено уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнку Ю.П. строком на два роки з 13.07.2016 року по 12.07.2018. 22. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з довідкою ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 № ЗГ3/236 про стан рахунку НОМЕР_2 , 19.05.2016 на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 надійшли кошти від ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр": 23. -в розмірі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; 24. -в розмірі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; 25. -в розмірі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; 26. -в розмірі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016". 27. Зазначеною довідкою також повідомлено позивача, що зараховані кошти на його поточний рахунок НОМЕР_2 з рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" НОМЕР_4 в сумі 179,02 грн, 9000,00 грн, 50000,00 грн та 78000,00 грн є нікчемним правочином в силу положень статті 215 Цивільного кодексу України та пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". На момент проведення вищезазначеної транзакції ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" не мало в своєму розпорядженні достатньої кількості залишку коштів для проведення розрахунків за договорами № 980-025-000207333 від 21.03.2016, № 980-025-000233275 від 05.05.2016 та № 980-025-000203347 від 14.03.2016. Набуття товариством у розпорядження коштів ПАТ "Банк Михайлівський" здійснено на підставі нікчемних договорів в порушення вимог діючого законодавства України та всупереч прямої заборони Національного банку України на укладення такого роду договорів. Таким чином, на рахунок позивача було безпідставно та в порушення вимог діючого законодавства України зараховано кошти, що належать ПАТ "Банк Михайлівський". Право власності на такі кошти у позивача не виникає, а отже подальше здійснення позивачем будь-яких дій по розпорядженню коштами, що належать ПАТ "Банк Михайлівський", також є нікчемними. У відповідності до вимог статті 216 Цивільного кодексу України сума коштів 137179,02 грн має бути повернута ПАТ "Банк Михайлівський". 28. Крім того, повідомленням ПАТ "Банк Михайлівський" від 25.07.2016 №ЗГ3/236/1 про нікчемність правочину позивача проінформовано, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" 19.05.2016 в сумі 179,02 грн з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 9000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000207333 від 21.03.2016"; в сумі 50000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000233275 від 05.05.2016"; в сумі 78000,00 грн з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-025-000203347 від 14.03.2016" на рахунок НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 , є нікчемними. 29. Не погодившись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. ІІІ . ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 30. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача відсутні законні підстави для невключення позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду в розумінні приписів закону, оскільки в розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач є вкладником Банку, а кошти, які надійшли для неї як вкладника за Договором банківського рахунку, в розумінні тієї ж статті, є вкладом, на який поширюються гарантії, передбачені статтею 26 цього Закону. І V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ 31. Відповідач у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення і відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. 32. Зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій була недостатньо досліджена правова природа Договору та вони дійшли хибного висновку про те, що позивач набув право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду у межах граничного розміру відшкодування, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону № 4452, оскільки кошти позивача були залучені фінансовою компанією, як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця. 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладено Договір №980-025-000233275 "Суперкапітал" (Новий) (з виплатою процентів щомісячно), за умовами якого ОСОБА_1 передає ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цим договором, а ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" зобов`язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти, в порядку та на умовах, встановлених цим договором (пункт 1.1 договору). 33. 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр» позивачу було здійснено повернення коштів на його банківський рахунок. Оскільки саме залучені банком кошти прирівнюються до вкладу, то внаслідок залучення коштів фінансовою компанією на рахунок позивача, такий клієнт не може бути прирівняним до вкладника проблемного банку. За вказаних обставин дії уповноваженої особи по формуванню переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є правомірними, оскільки уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та нормативо-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (в тому числі договорів), що є нікчемними. 34. 28.02.2019 надійшов відзив від Позивача. Позивач у своєму відзиві покликається на необгрутованість доводів касаційної скарги та правомірність рішень судів першої та апеляційної інстанції, оскільки його безпідставно не було включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Рішення відповідача про нікчемність переказу коштів (транзакції), здійснених ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" у сумі 137179,02 грн на його рахунок є необґрунтованим та таким, що порушує його право на отримання гарантованої суми вкладу. V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ 35. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке. 36. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 37. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема Законом № 4452-VI. 38. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 39. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника. 40. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 41. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 42. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. 43. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 44. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. 45. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченою Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25 Закону № 4452-VI). 46. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. 47. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. 48. В свою чергу, відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 49. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, називається тимчасовою адміністрацією. 50. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України". 51. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно. 52. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. 53. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. 54. При цьому правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними (частина третя статті 36 Закону № 4452-VI). 55. Закон № 4452-VI визначає порядок складання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється. 56. Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком правочинів протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банк, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону. 57. Наказом Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Михайлівський" від 01.06.2016 № 42/2 затверджено результати проведеної перевірки правочинів на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, викладені в Акті № 2 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, за яким встановлено нікчемність правочинів (транзакції) з виконання 19.05.2016 платіжних документів ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб в сумі 1 298 015 973, 74 грн, у відповідності до положень пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. 58. Згідно з витягом з Додатку 2 до Акта № 2 від 01.06.2016 Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, до переліку фізичних осіб, на рахунки яких 19.05.2016 здійснено перерахування коштів з поточного рахунку ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", включено позивача. 59. У частині третій статті 38 Закону № 4452-IV, якою врегульовано заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та збитків банку, визначено підстави, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. 60. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 61. За правилами частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. 62. Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI містить перелік підстав, за наявності яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними. 63. При цьому, Законом України від 16.07.2015 №629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" (далі - Закон №629-VIII), який набрав чинності 12.08.2015 частину третю статті 38 Закону № 4452-IV доповнено пунктом 9 згідно із яким правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у разі здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства. 64. Разом з цим, з метою забезпечення захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банків, вирішення питання щодо відшкодування їм коштів, а також для запобігання таким зловживанням у майбутньому 15.11.2016 за № 1736-VІІІ прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживанням у сфері банківських та інших фінансових послуг" (далі - Закон № 1736-VІІІ), яким також внесені зміни до Закону № 4452-VI. 65. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1736-VІІІ видно, що необхідність прийняття вказаного законопроекту виникла у зв`язку з набуттям розповсюдження схемою, за якою у приміщеннях банку фізичним особам пропонується укладати не договори банківського вкладу з банком, а договори позики з небанківськими фінансовими установами через повіреного, яким виступає банк. При цьому з метою введення в оману споживачів щодо дійсного предмета договору банк відкриває кожному клієнту банківський рахунок, з якого в подальшому кошти перераховуються на рахунки небанківських фінансових установ. 66. Як зазначено у пояснювальній записці, за даними Фонду, із використанням саме такої схеми було ошукано за посередництвом лише ПАТ "Банк "Михайлівський" 14 тисяч фізичних осіб на загальну суму, що перевищує 1,5 млрд гривень. 67. Крім того, зловживаючи низьким рівнем правової та фінансової культури фізичних осіб, особливо людей пенсійного віку (понад 45 відсотків фізичних осіб, постраждалих від схеми, реалізованої, зокрема, за участю ПАТ "Банк Михайлівський", є старшими 55 років), банком не надавалася таким особам чітка та однозначна інформація про те, що на кошти, залучені як позика до небанківської фінансової установи, не поширюються гарантії щодо їх відшкодування. 68. З метою захисту прав фізичних осіб, які були ошукані за посередництвом банку, в тому числі і клієнтів ПАТ "Банк Михайлівський", та унеможливлення мультиплікації таких схем у майбутньому виникла необхідність внести зміни до законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" та "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" для врегулювання питань: - поширення на зазначених осіб гарантій відшкодування коштів, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; - посилення відповідальності небанківських фінансових установ (у тому числі пов`язаних із банками), якими у зазначений вище спосіб були залучені, як позика, кошти від фізичних осіб; - встановлення заборони фінансовим установам залучати кошти фізичних осіб (крім учасників такої установи) із зобов`язанням щодо їх повернення, у тому числі шляхом отримання позики, у разі якщо це прямо не передбачено законом про діяльність відповідної фінансової установи; - встановлення обов`язку банка при виконанні функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів від фізичних осіб попередньо ознайомлювати у письмовій формі таких фізичних осіб про непоширення на їх кошти, залучені на користь третіх осіб, гарантій, встановлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 69. 19.11.2016 набрали чинності положення пункту 15 Прикінцевих Положень Закону № 4452-VІ, внесені Законом №1736-VІІІ, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. 70. Фонд зобов`язано ретельно вивчити документи щодо кожної фізичної особи, яку прирівняно до вкладника і кошти якої прирівняні до вкладу цим пунктом, і не пізніше 20 робочих днів з дня набрання чинності Законом № 1736-VІІІ розпочати за рахунок коштів Фонду у межах суми відшкодування, визначеної частиною першою статті 26 цього Закону, виплату відшкодування коштів фізичним особам, які набули право на таке відшкодування у зв`язку з їх прирівнянням до вкладників. 71. Тобто, з метою поширення гарантій Закону № 4452-VI до вкладу були прирівняні кошти фізичних осіб за чітко визначеними ознаками, які при цьому не є вкладом згідно із чинним законодавством. А саме, до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором, і на день набрання чинності Законом № 1736-VІІІ віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. 72. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що правочин по наданню позивачем позики ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та операції по перерахуванню коштів позичальнику та повернення коштів з рахунку вказаного товариства на рахунок позивача були вчинені після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних. 73. Поряд з цим, під час розгляду справ судами різних юрисдикцій, у рішеннях, які набрали законної сили та, зокрема, у справі № 826/20089/16, суди встановили, що 11.11.2014 між ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено Договір доручення № 1, згідно з умовами якого ПАТ "Банк Михайлівський", в якості повіреного, мав здійснювати пошук, залучення та надання фізичним особам (далі - клієнти) консультацій про умови та можливість передачі останніми у позику грошових коштів на користь ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр", як Довірителя, на умовах строковості та платності. 74. У відповідності до предмету Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" мав укладати договори, що передбачають отримання/залучення ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" грошових коштів у позику від фізичних осіб, за формою, передбаченою відповідним додатком до даного Договору доручення. 75. На виконання вищезазначеного Договору доручення ПАТ "Банк Михайлівський" від імені ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" укладались з фізичними особами (Клієнтами) договори позики за встановленою формою, та залучались кошти на рахунок ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" (далі - Договір позики). 76. Зміст вказаних фактичних обставин свідчить про те, що у межах спірних правовідносин ПАТ "Банк Михайлівський" виступав повіреним, хоча про це й не було зазначено у договорі між Позивачем та ТОВ "Інвестиційно-Розрахунковий центр". 77. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач був повідомлений банком під підпис про непоширення гарантій банку на кошти (залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк), станом на 19.05.2016 повернуті на рахунок позивача за договором позики з небанківською фінансовою установою. 78. Отже, у справі, яка розглядається, кошти позивача відповідають чітко визначеним критеріям, визначеним змінами, внесеними до Закону № 4452-VI Законом № 1736-VІІІ, а тому вони прирівнюються до вкладу, а позивач, відповідно - до вкладника. 79. Аналогічна позиція відображена у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав від 21.12.2019 у справі № 823/1674/18, і Суд не вбачає підстав для відступу від неї. 80. З урахуванням наведеного, Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про зобов`язання її включити дані про рахунок позивача до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фону. 81. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 7- 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-IV судова палата відхиляє, оскільки зазначені положення Закону № 4452-IV до спірних відносин за участю ПАТ "Банк Михайлівський" не застосовуються з огляду на те, що ці відносини врегульовано спеціальним Законом № 1736-VIII. 82. Відповідно до частини першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 83. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. 84. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. 85. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про необхідність змінити рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині мотивів прийняття. Керуючись ст. 243, 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Суд - П О С Т А Н О В И В: 1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" задовольнити частково. 2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018 у справі №826/14402/16 - змінити в частині мотивів задоволення позову, а в іншій частині - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя В.М. Кравчук Суддя А.А. Єзеров Суддя О.П. Стародуб Джерело: ЄДРСР 89217546
  7. Постанова Іменем України 13 квітня 2020 року м. Київ справа № 757/29145/18-ц провадження № 61-3077св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Національний банк України, треті особи: публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Державна казначейська служба України, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Литвинової І. В. від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Ратнікової В. М., Борисової О. В., Левенця Б. Б. від 17 січня 2019 року, ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного банку України про відшкодування майнової шкоди. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що внаслідок протиправної бездіяльності Національного банку України їй завдано майнові збитки в сумі неповернутих грошових коштів з її депозитних рахунків, відкритих у публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ КБ «Хрещатик»). Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що належними й допустимими доказами не підтверджено того, що саме у результаті бездіяльності Національного банку України настали негативні фінансово-економічні наслідки у ПАТ КБ «Хрещатик» і неможливість повернення коштів позивачу, як кредитору банку. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року залишено без змін. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив про те, що рішення місцевого суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, немає. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи вимог касаційної скарги У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів владників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ КБ «Хрещатик», такі обставини доказуванню не підлягають. Отже, вказані дії відповідача фактично призвели до завдання позивачу, як вкладнику банку, майнової шкоди на суму вкладів. Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу У березні 2019 року Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, позивачем не надано доказів завдання їй майнової шкоди при здійсненні управлінських повноважень Національним банком України. Посилання позивача на судове рішення Окружного адміністративного суду як доказ порушення Національним банком України її прав на отримання коштів банківських вкладів у ПАТ КБ «Хрещатик» безпідставні, оскільки у ньому відсутні висновки про те, що унаслідок дій або бездіяльності відповідача було порушено права кредиторів банку на отримання коштів банківського вкладу. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу 757/29145/18-ц з Печерського районного суду м. Києва. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що 25 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» укладено договір № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців). Відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 в сумі 250 000 00 грн на термін з 25 листопада 2015 року по 23 грудня 2016 року. Відповідно до пункту 1.2 договору процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24,5% річних. Пунктом 1.3 встановлено, що вклад з правом поповнення додатковими внесками протягом перших шести місяців терміну розміщення. 20 січня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 295D-641294. Відповідно до пункту 1 додвткової угоди сума вкладу з 20 січня 2016 року складає 280 000 00 грн. 24 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів. Відповідно до пункту 1.1 договору банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 в сумі 170 000,00 грн на термін з 24 грудня 2015 року по 24 січня 2017 року. Пунктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 24% річних. Відповідно до пункту 1.3 договору поповнення вкладу не допускається. 22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 в сумі 3 135,00 Євро на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Пцнктом 1.2 договору встановлено, що процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 7% річних. 22 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Хрещатик» було укладено договір № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці), відповідно до пункту 1.1 якого банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 в сумі 2 5 000,00 дол. США на термін з 22 лютого 2016 року по 22 травня 2016 року. Згідно пункту 1.2 договору, процентна ставка на вклад в встановлюється в розмірі 8% річних. Відповідно до виписок за договором № 295D-641294 банківського вкладу «Осінній оксамит» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (13 місяців) від 25 листопада 2015 року залишок коштів становить 280 000,00 грн за вкладом та 754,41 грн відсотків, загальна сума - 280 754,41 грн; за договором № 295D-648479 банківського вкладу «Різдвяний сніг» в національній валюті із щомісячною сплатою процентів від 24 грудня 2015 року залишок коштів становить 170 000,00 грн за вкладом та 448,69 грн відсотків, загальна сума - 170 448,69 грн; за договором № 295D-660123 банківського вкладу «Живи сонячно» в Євро із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 3 135,00 Євро за вкладом та 2,41 Євро відсотків, загальна сума - 3 137,41 Євро; за договором № 295D-660126 банківського вкладу «Живи сонячно!» в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці) становить 17 791,50 дол. США за вкладом та 21,99 дол. США відсотків, загальна сума - 17 813,49 дол. США. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року № 46-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 03 червня 2016 року № 913 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в тому числі, з підписанням всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку в порядку в порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Костенку І. І. на два роки з 06 червня 2016 року до 05 червня 2018 року включно. 24 травня 2018 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 1425 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ КБ «Хрещатик» строком на два роки. Відповідно до зазначеного рішення продовжено повноваження ліквідатора ПАТ КБ «Хрещатик», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Славкіній М. А. строком на два роки з 06 червня 2018 року до 05 червня 2020 року включно. Станом на час розгляду справи в суді грошові кошти позивача як кредитора банку Фондом гарантування вкладів фізичних осіб у повному обсязі не задоволено, лише в межах 200 000 грн. 2.Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Так, частиною першою статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина третя статті 16 ЦК України). Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачено статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичній або юридичній особі, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Отже, шкода відшкодовується на загальних підставах, що передбачає наявність складу цивільного правопорушення, елементами якого є: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою, вина. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України). У свою чергу, відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. При цьому за змістом приписів глави 82 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого. Оскільки рішення, з яким позивач пов`язує настання шкоди, має наслідком запровадження процедур, що застосовуються до неплатоспроможного банку, врегульованих Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», встановлення факту настання шкоди слід здійснювати виходячи з встановлення, чи запроваджені процедури призводять до зменшення майна позивача. Відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність». Наслідком віднесення банку до категорії неплатоспроможних є початок виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможного банку з ринку і призначення тимчасової адміністрації (стаття 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Положеннями пункту 1 частини п`ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Задоволення вимог кредиторів здійснюється у процедурі ліквідації банку, в рамках якої Фонд гарантування вкладів фізичних осіб визначає суму заборгованості кожному кредиторові та відносить вимоги до певної черги погашення, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (стаття 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), формує ліквідаційну масу банку (стаття 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), реалізує майно банку (стаття 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), здійснює задоволення вимог кредиторів (стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Отже, віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком і клієнтом. Вказане свідчить про те, що позивач, як сторона за договорами, внаслідок віднесення банку до категорії неплатоспроможних постановою Національного банку України від 03 червня 2016 року № 913 не втратив права на отримання сум банківських вкладів, повернення яких підлягає у порядку, визначеному Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З огляду на вказане, внаслідок прийняття Національним банком України вищевказаного рішення обсяг майнових прав позивача на кошти, що обліковувались на рахунках за договорами, не зменшився, а тільки були запроваджені інші процедури задоволення цих майнових прав. За таких обставин ОСОБА_1 не доведено наявність майнової шкоди внаслідок протиправних дій або бездіяльності Національного банку України та причинний зв`язок із заподіяною йому шкодою. Твердження заявника, що неправомірність дій відповідача встановлена постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2017, на правильність висновків судів не впливає, оскільки вказане судове рішення постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2019 року було скасоване, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги на судові рішення судів попередніх інстанцій Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визначає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Керуючись статтями 17, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун Джерело: ЄДРСР 88815630
  8. Постанова Іменем України 01 квітня 2020 року м. Київ справа № 757/29269/18-ц провадження № 61-15058св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), суддів: Жданової В. С., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю., учасники справи: позивач -ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у складі колегії суддів: Андрієнко А.М., Вербової І.М., Поліщук Н.В., та касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», ПАТ «ПриватБанк», банк) про стягнення 846 599,76 доларів США, що включає 24 000,00 доларів США - сума вкладу, 12 161,69 доларів США - сума відсотків, 2 212,00 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 808 226,07 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 і 647 579,94 доларів США, що включає 20 000,00 доларів США - сума вкладу, 4 820,55 доларів США - сума відсотків, 1 699,75 доларів США - 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України, 621 059,64 доларів США - 3 % за кожний день прострочення на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016. Позов мотивований тим, що на виконання умов укладеного з відповідачем договору від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 позивачем внесено кошти на депозит до банку в сумі 24 000,00 доларів США. На виконання умов договору від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, ОСОБА_1 внесено на депозит до банку кошти у сумі 20 000,00 доларів США. Вимоги позивача від 05 лютого 2016 року щодо розірвання вказаних договорів і повернення коштів залишені банком без відповіді. В результаті протиправної бездіяльності відповідача перед позивачем виникла заборгованість, що не погашена на день звернення до суду. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів задоволено частково, стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 24 000,00 доларів США - суму вкладу та 7 987,83 доларів США - суму відсотків, за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 20 000,00 доларів США - суму вкладу і 4 603,93 доларів США - суму відсотків. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банк не заперечує факту укладення сторонами договорів від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 та від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, факту отримання банком від позивача суми вкладу в загальному розмірі 44 000,00 доларів США, а посилається лише на відсутність власних екземплярів оригіналів договорів, платіжних документів і відсутність доступу до електронної бази даних. Доводи позивача про неповернення банком суми вкладу відповідачем не спростовані та не заперечуються. Доводи відповідача про те, що банк на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя не мав правових підстав і можливості для здійснення банківської діяльності, у зв`язку з чим банк фактично не мав доступу до свого майна на окупованій території та договорів на цій території, не може бути взято до уваги, оскільки договори банківського вкладу укладені позивачем не з філією, а з банком як юридичною особою, який і повинен відповідати за своїми зобов`язаннями. Ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов`язків за укладеними та дійсними договорами. Загальна сума нарахованих відсотків за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 складає 4 603,93 доларів США, а за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 - 7 987,83 доларів США. Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення. Реалізація права позивача щодо стягнення пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» обмежується позовною давністю. Обов `язок відповідача з повернення сум вкладів та нарахованих відсотків по договорам банківського вкладу № SAMDN25000724019081 і № SAMDN80000733624016 виник 10 лютого 2016 року на підставі заяв позивача від 05 лютого 2016 року про розірвання вказаних договорів. Отже, саме 10 лютого 2016 року в результаті бездіяльності відповідача порушені майнові права позивача на отримання від банка належних йому коштів. За таких обставин, позивач мав право заявити позовну вимогу про стягнення пені протягом одного року з вказаного моменту, тобто до 10 лютого 2017 року. Однак, позивач звернувся до суду з відповідною вимогою 14 червня 2018 року, тобто реалізував своє право на захист після спливу позовної давності. Будь-яких поважних причин пропуску позовної давності позивачем не наведено. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду Постановою Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» та апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000724019081 від 29 лютого 2012 року з 7 987, 83 долари США до 7 986,74 долари США, зменшено суму нарахованих і стягнутих відсотків з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 з 4 603,93 доларів США до 4 602, 84 доларів США, в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 3 % річних рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 2 212,00 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081, стягнуто з АТ КБ «Приват Банк» на користь ОСОБА_1 1 699,75 доларів США за прострочку виконання грошового зобов`язання за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016, у решті рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно розраховані проценти, які підлягають стягненню з банку на користь позивача, суд вийшов за межі позовних вимог. ОСОБА _1 просив стягнути з банку проценти за вкладом від 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081 за період з 01 березня 2012 року по 11 червня 2018 року, а судом стягнуті зазначені проценти по 22 листопада 2018 року, а тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 24 000х0,01х 402/365 = 2,64 долари США, а не 3,73, як стягнуто судом, тому відповідно сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 7987,83 доларів США до 7 986,74 доларів США. За вкладом від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 позивач просив стягнути проценти по 08 червня 2018 року, а судом стягнуто по 22 листопада 2018 року, тому за період з 04 травня 2017 року по 11 червня 2018 року нараховані проценти становлять 20000х0,01х369/365= 2,02 доларів США, а не 3,11 долари США, як стягнуто судом. Відповідно вся сума, що підлягає стягненню за цим вкладом, повинна бути зменшена з 4 603,93 доларів США до 4 602,84 доларів США. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що підставою для такої відмови є розрахунок 3 % річних у доларах США. Оскільки боржник прострочив виконання грошового зобов`язання саме у валюті зобов`язання, то в цій частині апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення суду - скасуванню, стягується 3 % річних за прострочення кожного із договорів у валюті зобов`язання, а саме: за договором від 06 березня 2013 року № SAMDN80000733624016 підлягає стягненню1 699,75 доларів США, а за договором 29 лютого 2012 року № SAMDN25000724019081- 2 212,00 доларів США. Щодо стягнення 3 % пені за кожен день прострочки на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживача», то суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні зазначеної суми. Короткий зміст вимог касаційної скарги 05 серпня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Тузова В. О. надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу напостанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, просило суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та направити справу на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції. Також відповідач просив на час касаційного розгляду зупинити виконання постанови апеляційного суду. 07 серпня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив суд касаційної інстанції скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми пені в розмірі трьох відсотків згідно зі статтею 10 Закону України «Про захист прав споживачів», і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Рух справи в суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк», відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду 11 липня 2019 року. Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 . Ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду. Аргументи учасників справи Доводи осіб, які подали касаційні скарги Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду, оскільки вона підписана представником - адвокатом Солоною А. А., відомості про яку відсутні в Єдиному державному реєстрі адвокатів України, а свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 березня 2017 року КВ № 5886 видане Головою Ради адвокатів міста Києва ОСОБА_5 . Цей же адвокат підписала апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції і всі процесуальні документи, що подавалися у суді апеляційної інстанції. Наявність лише свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю не підтверджує наявність у такої особи повноважень на зайняття такою діяльністю. Свідоцтво видане нелегітимним органом - Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури м. Києва, члени якого 08 жовтня 2016 року припинили повноваження ОСОБА_5 та 11 жовтня 2016 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені відомості про зміну керівника Ради адвокатів міста Києва - зазначено ОСОБА_6 . Рішення про обрання нового голови конференцією адвокатів м. Києва від 08 жовтня 2016 року в судовому порядку не скасовано та не змінено. Тому 30 березня 2017 року ОСОБА_5 не мала права видавати зазначене свідоцтво. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що відсутність відомостей про адвоката в Єдиному реєстрі адвокатів України щодо особи, якою подано касаційну скаргу, є правовою підставою для повернення її заявнику (ухвали від 01 лютого 2018 року в справі № 372/2184/17, від 17 квітня 2018 року в справі № 554/3300/17, від 21 червня 2018 року в справі № 629/182/17, від 16 липня 2018 року в справі № 334/7151/17, від 30 січня 2019 року в справі № 381/4827/17). З огляду на такі обставини банк у апеляційному суді заявив клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 4 частини першої статті 374 ЦПК України, про закриття апеляційного провадження у цій справі за апеляційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини другої статті 362 ЦПК України. Суди обох інстанцій не перевірили повноваження адвоката позивача. З приводу клопотання, яке було подано банком через канцелярію апеляційного суду 03 червня 2019 року та підтримано банком у судовому засіданні 06 червня 2019 року апеляційний суд оголосив перерву до 11 липня 2019 року та з виходом до нарадчої кімнати 11 липня 2019 року постановив ухвалу про відмову в задоволенні такого клопотання банку. Проте в матеріалах справи ухвали апеляційного суду щодо цього клопотання немає, про його відхилення також не зазначено в постанові апеляційного суду. Щодо суті позовних вимог банк у суді першої інстанції наголошував на відсутності будь-якої інформації про залишок коштів на депозитних рахунках позивача у зв`язку з втратою майна та документів у 2014 році на території Автономної республіки Крим. Висновки судів про доведеність неповернення банком коштів позивачу є необґрунтованими, оскільки наявність у позивача оригіналів договорів і квитанцій про внесення коштів не свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань. Позивачем факт неповернення йому коштів банком не доведений. Позивач у 2013-2014 роках міг отримати кошти із своїх депозитних рахунків. Банк у апеляційній скарзі зазначав на те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн. Проте у випадку повного задоволення позовних вимог суд міг стягнути максимальну суму збору в розмірі 8 810,00 грн. Суд першої інстанції не в повному обсязі задовольнив позовні вимоги, проте не зменшив пропорційно суму судового збору. Апеляційний суд не надав цим доводам належної правової оцінки. Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що позивач у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції зазначив, що суд помилково трактував норми ЦК України, в зв`язку з чим дійшов до хибних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % пені за кожен день прострочення виконання зобов`язань на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Апеляційний суд не дав цьому доводу оцінки. За заявою відповідача застосовується позовна давність, однак вона застосовується аналогічно як і позовна давність до відсотків за статтею 625 ЦК України. Отже, позивач мав право на стягнення пені з 10 лютого 2016 року протягом року до 10 лютого 2017 року, а пеня, яка виникла 10 лютого 2017 року, могла бути стягнута на вимогу позивача з моменту її виникнення до 10 лютого 2018 року. Відповідно до параграфу 2 глави 49 ЦК України особливістю пені є те, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не будуть виконані. Період нарахування пені є необмеженим. Проте стягнути її можна лише у межах спеціальної позовної давності. Позовна давність за вимогами про стягнення неустойки обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який вона нараховується. Право на позов про стягнення пені виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Відповідно до статей 258, 266 ЦК України стягнення неустойки обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається в межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 31 січня 2019 року № 328/2872/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 363/3543/16-ц. Позиції інших учасників У вересні 2019 року позивач через представника ОСОБА_7 надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року, в якій просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Відзив мотивований тим, що клопотання банка про залишення позовної заяви без розгляду та закриття апеляційного провадження заявлено на стадії судових дебатів, яка була розпочата в судовому засіданні 23 травня 2019 року. Тому ні дане клопотання, ні додаткові докази, які були до нього долучені, не могли вже розглядатися. Банк не надав обґрунтування, чого докази, які стосувалися повноважень представника позивача, не були подані у суді першої інстанції. На час подання позовної заяви представництво у суді першої інстанції могли здійснювати не лише адвокати. Повноваження представника позивача підтверджувалися довіреністю, тому підстав для залишення позовної заяви без розгляду не було. Апеляційному суду представник позивача надав належні документи для підтвердження своїх повноважень. Свідоцтво про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886 не було визнано недійсним. Судова практика, на яку посилається банк як на підтвердження відсутності у представника позивача повноважень на представництво, не стосується свідоцтва про право ОСОБА_8 на зайняття адвокатської діяльності від 30 березня 2017 року КВ № 5886. Відсутність запису про адвоката Солону А. А. в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить лише про порушення частини третьої статті 17 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», але не про те, що ОСОБА_8 не є адвокатом. Жодна норма законодавства не встановлює, що відсутність відомостей про особу в Єдиному реєстрі адвокатів України свідчить про те, що особа не є адвокатом. Суд не залишав позовну заяву без розгляду для усунення недоліків позовної заяви щодо її оформлення. Доводи касаційної скарги стосовно суті рішення суду першої інстанції є безпідставними, оскільки банк не заперечував у суді першої інстанції з приводу невидачі вкладів позивачу, а лише посилався на відсутність у банка первинних документів щодо договорів, укладених з позивачем. Представник банку не ставив питання щодо недоведеності позивачем факту невидачі коштів з депозитних рахунків позивачу, не посилався на зняття позивачем коштів з відповідних рахунків. Банк відмовився видати позичальнику довідку про стан рахунків і залишок на них, що свідчить про неможливість надання позивачем такої виписки суду. Банк має електронну систему обліку договірних зобов`язань. Саме на відповідача покладається обов`язок підтвердити свої заперечення, а саме, належне виконання банком своїх зобов`язань за договором, що, зокрема, підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 707/3132/14-ц. Позивач не погоджується з наданим відповідачем розрахунком процентів. У депозитному договорі встановлювався строк його дії, та одночасно в Умовах і правилах розміщення депозитних вкладів у банку (пункт 2.2.1.9.2) передбачалося, що якщо банк не перерахував кошти з депозиту на вклад «до запитання» по закінченні строку дії договору, то строк вкладу автоматично продовжується. Грошові кошти, що перебували на депозитних рахунках позивача, не були перераховані банком на вимогу вкладника від 09 лютого 2016 року на його поточний рахунок. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Частиною першою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг позивача та відповідача. Фактичні обставини, встановлені судом 29 лютого 2012 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу №SAMDN25000724019081 «Стандарт, 12 місяців» на суму 24 000,00 доларів США строком на 12 місяців, з 01 березня 2012 року по 01 березня 2013 року, з процентною ставкою 8 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_1 . Згідно з пунктом 3 зазначеного договору у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявить банку про відмову від продовження строку вкладу, то вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений в заяві. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. На виконання умов цього договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26358612304496 грошові кошти в сумі 24 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 29 лютого 2012 року № 62. 29 лютого 2012 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору №SAMDN25000724019081, згідно з якою відсоткова ставка по вкладу збільшена на 0,5 %, загалом склавши 8,5 % на строк до 01 березня 2013 року. 06 березня 2013 року між позивачем і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір банківського вкладу № SAMDN80000733624016 «Стандарт» на суму 20 000,00 доларів США строком на 366 днів, по 06 березня 2014 року включно, з процентною ставкою за договором 8,5 % річних, номер депозитного рахунку НОМЕР_2 . Пунктом 5 договору № SAMDN80000733624016 передбачено, що в разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, договір продовжується неодноразово без явки клієнта. На виконання умов вказаного договору позивачем внесено на депозитний рахунок 26354618666046 грошові кошти в сумі 20 000,00 доларів США, що підтверджується квитанцією від 06 березня 2013 року № 43. 05 лютого 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із двома письмовими заявами про відсутність наміру продовжувати дію договору № SAMDN25000724019081 і договору №SAMDN80000733624016, вимагав повернути суми вкладів і нараховані проценти. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Доводи касаційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судами норм щодо представництва у суді та протиправної відмови апеляційного суду в задоволенні заяви про залишення позовної заяви без розгляду та закриття провадження у справі, є необґрунтованими. Згідно з частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). Статтею 177 ЦПК України визначений перелік документів, які додаються до позовної заяви. Зокрема, до позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (частина сьома статті 177 ЦПК України). Позовна заява підписана представником позивача ОСОБА_8 в червні 2018 року. До позовної заяви додано копію довіреності, якою позивач уповноважив, зокрема, ОСОБА_8 представляти його інтереси в суді. Відповідно до підпункту 11 пункту 16-1 Розділу XVКонституції України представництво виключно прокурорами або адвокатами у судах першої інстанції запроваджується з 1 січня 2019 року. З огляду на зазначене, апеляційний суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви, поданої з підстав її подання особою від імені позивача, яка не мала належних на це повноважень. Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про закриття касаційного провадження оскільки апеляційна скарга підписана від імені позивача особою, яка не мала статусу адвоката з огляду на відсутність даних про неї у відповідному реєстрі та видачу свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю неуповноваженою особою, є безпідставними. Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Згідно зі статтею 12 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону в день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю є безстроковим. Відповідно до статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Отже, відомості до Єдиного реєстру адвокатів України вносяться радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України. Стаття 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачає порядок припинення права на заняття адвокатською діяльністю. До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 5886, виданого ОСОБА_8 на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва від 16 березня 2017 року № 61. Доказів того, що вказаний документ визнаний у передбаченому законом порядку недійсним або є скасованим, матеріали справи не містять. Також відсутні докази щодо припинення права ОСОБА_8 на заняття адвокатською діяльністю в порядку, передбаченому законом. Доводи касаційної скарги банку про безпідставне неврахування апеляційним судом доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції стягнув з нього надмірний розмір судового збору, а саме - 9 162,40 грн, є обґрунтованими. Позов поданий у червні 2018 року. Оскільки позивач як споживач не сплачував судовий збір і на його користь постановлене рішення судом першої інстанції, то суд першої інстанції правильно стягнув судовий збір з відповідача в дохід держави, проте не дотримався принципу пропорційності його розміру до задоволеної частини позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір за подання позову майнового характеру фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2018 рік» прожитковий мінімум на працездатних осіб з 01 січня 2018 року складає 1 762,00 гривні. Отже, з огляду на ціну позову, за його подання судовий збір підлягав сплаті в розмірі 8 810,00 грн. Суд першої інстанції під час вирішення питання про стягнення з відповідача судового збору правильно врахував суму судового збору, що мав бути сплачений позивачем за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 15 червня 2018 року про передання справи за підсудністю, що була задоволена постановою Апеляційного суду міста Києва від 11 вересня 2018 року. Згідно з підпунктом 1 пункту 9 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги фізичною особою на ухвалу суду фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнювало на час подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу 352,40 грн. Загалом, сума судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на ухвалу складала 9 162,40 грн, яку суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь держави. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не дотримався зазначеної норми щодо пропорційного стягнення судового збору у разі часткового задоволення позовних вимог. Доводи про неправильне обрахування суми судового збору, що підлягала стягненню з відповідача, він зазначав у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду не містить мотивів відхилення цих доводів відповідача, чим порушено вимогу вмотивованості судового рішення (пункти 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд зменшив стягнуту судом першої інстанції суму відсотків за договорами банківських вкладів і скасував рішення суду першої інстанції про відмову в стягненні 3 % річних за прострочення виконання зобов`язань за цими договорами та постановив нове рішення про задоволення цих позовних вимог, однак, не вирішив питання щодо зміни розміру стягнутого судом першої інстанції судового збору. Проте, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, апеляційний суд відповідно має змінити розподіл судових витрат. З огляду на зазначене, постанова апеляційного суду про відмову в задоволенні апеляційної скарги банку щодо перегляду рішення суду першої інстанції в частині стягнення судового збору підлягає скасуванню. Доводи касаційної скарги позивача про порушення під час вирішення справи норм щодо позовної давності щодо вимог про стягнення пені є обґрунтованими. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК Україниза договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК Українидоговір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Положення статті 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Факт укладення договорів депозиту та внесення ПАТ КБ «Приватбанк» грошових сум у розмірі 20 000,00 і 24 000,00 доларів США підтверджується укладеними між сторонами договорами та квитанціями, які досліджувалися судом першої і апеляційної інстанції, їх копії долучені до матеріалів справи. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованих висновків, що позивачем надано належні докази на підтвердження укладеного між ним і банком договору та внесення коштів на депозит. Письмова форма договору банківського вкладу підтверджується договором банківського вкладу, а також документами про внесення коштів. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив з того, що позивачем доведено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу, внесення грошових коштів у заявленому розмірі, а отже, не повертаючи грошові кошти за вимогою вкладника, банк не виконав належним чином покладених на нього зобов`язань і позбавив вкладника права користуватись належним йому майном. На відповідача покладається обов`язок довести належне виконання своїх зобов`язань за договорами банківського вкладу, а саме, надати докази того, що кошти повернуті вкладникові, а також відсутності коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, банком таких доказів під час розгляду справи не надано. При цьому, судами обґрунтовано відхилено доводи банку щодо знаходження відокремленого підрозділу на окупованій території АР Крим і відсутності доступу до банківських документів, оскільки договір укладався не з філією, а безпосередньо з юридичною особою - ПАТ КБ «ПриватБанк», про що зазначено як у договорі, так і у квитанції, а банківські розрахунки між відділенням та безпосередньо банком не повинні бути підставою для покладення проблем діяльності відділення банку на вкладника. Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не впливають на законність судових рішень. Доводи касаційної скарги позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо позовної давності стосовно пені за порушення умов договору, є обґрунтованими. Судами встановлено факт невиплати відповідачем на користь позивача коштів, внесених на депозитні рахунки, а також нарахованих процентів. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України). Частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3 % вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі 3 % загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі. Пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. У відзиві на позовну заяві, поданому до суду першої інстанції 03 жовтня 2018 року, відповідач просив суд застосувати до вимог щодо стягнення пені спеціальну позовну давність у один рік. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 258 ЦК України для стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність строком в один рік. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України ). Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі. Виходячи з того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, з відповідача підлягає до стягнення пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі, що відповідає правовій позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Згідно зі статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою (постанова Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16). Відповідно до правової природи пені позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. З огляду на зазначене, враховуючи те, що на час вирішення справи кошти банку позивачу не повернуті, а відповідачем заявлено клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, позивач мав право на стягнення пені, нарахованої у межах річного строку позовної давності до звернення до суду. Суд апеляційної інстанцій дійшов неправильного висновку про те, що оскільки позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення пені 14 червня 2018 року, то він реалізував своє право на захист після спливу позовної давності. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам апеляційної скарги щодо права позивача на стягнення пені у межах річного строку та не встановлював розміру такої пені. Верховний Суд відповідно до статті 400 ЦПК України не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, тому оскаржуване рішення апеляційного суду щодо позову про стягнення пені підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Крім того, апеляційний суд не здійснив перегляд рішення суду першої інстанції у частині стягнення судового збору. Суду апеляційної інстанції необхідно встановити розмір пені, що підлягає стягненню у межах позовної давності, розглянувши справу з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, надати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону, вирішивши питання про розподіл судових витрат за розгляд справи у судах першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки Верховний Судне змінює рішення, не ухвалює нове рішення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 141, 400, 409, 411 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року і постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року у частині позову про стягнення пені та відмови в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо розподілу судом першої інстанції судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 листопада 2018 року в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду від 11 липня 2019 року в незміненій частині залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. М. Ігнатенко Судді: В. С. Жданова С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.Ю. Тітов Джерело: ЄДРСР 88692272
  9. Постанова Іменем України 18 березня 2020 року м. Київ справа № 760/11052/17 провадження № 61-199св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у складі судді Левенця Б. Б., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 703,56 грн річних та 5 759,29 грн інфляційних втрат. У решті позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись із рішенням районного суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Разом з апеляційною скаргою подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначено, що в судовому засіданні 11 січня 2019 року судом було проголошено вступну та резолютивну частину судового рішення, яку представник позивача отримав та розписався в розписці, яка міститься в матеріалах справи. Вказував, що копію повного тексту оскаржуваного рішення апелянту та її представнику судом не було направлено, повний текст рішення позивач отримала лише 24 вересня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується розпискою. Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року залишено без руху та встановлено заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для подання до суду заяви із зазначенням інших поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження. 21 листопада 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до суду заяву про усунення недоліків, в якій зазначив, що 11 січня 2019 року в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення. Про отримання короткого тексту рішення представник позивача розписався в розписці, що міститься в матеріалах справи, при цьому у матеріалах справи відсутні розписки про отримання представником позивача саме повного тексту рішення від 11 січня 2019 року. Крім того, суд першої інстанції не направляв копію рішення на адресу позивача та її представника. Зазначив, що копію повного тексту оскаржуваного рішення ОСОБА_1 отримала 24 вересня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується розпискою. Звертав увагу на те, що відсутність у розпорядженні позивача повного тексту рішення позбавляло її можливості підготувати обґрунтовану апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року відмовлено. Суд виходив із того, що наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані апеляційним судом неповажними. Короткий зміст вимог касаційної скарги У січні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду в інтересах ОСОБА_1 касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року, в якій просить скасувати оскаржене судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що в матеріалах справи відсутні докази отримання представником позивача саме копії повного тексту рішення суду першої інстанції, таку копію він отримав лише 24 вересня 2019 року під час ознайомлення із матеріалами справи, а тому строк на апеляційне оскарження ОСОБА_1 не пропустила. Відзив /заперечення на касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» подало відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржуване судове рішення, як таке, що ухвалене з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2020 року відкрите касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскарженого судового рішення. Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з пунктом 3 частини шостої вказаної статті, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення. Відповідно до вимог частини першої та другої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Судом апеляційної інстанції встановлено, що при оголошенні вступної та резолютивної частин рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року був присутній представник позивача Пушок С. В., який діяв на підставі довіреності від 24 квітня 2017 року. 28 січня 2019 року складено повний текст оскаржуваного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 січня 2019 року. Докази надсилання судом першої інстанції копії повного тексту судового рішення ОСОБА_1 і її представнику у матеріалах справи відсутні. Право на ефективний судовий захист передбачає, що сторони цивільного судочинства повинні мати змогу реалізувати право подати апеляцію з того моменту, коли вони фактично поінформовані про самі судові рішення, що можуть порушувати їх законні права чи інтереси (рішення у справі «Рязанцев проти Росії», заява № 21774/06, від 10 березня 2011 року). Без своєчасного отримання тексту оскаржуваного судового рішення особа, яка подала апеляційну скаргу, позбавлена можливості як визначення необхідності подання такої скарги, так і її мотивування. Копію повного тексту оскаржуваного рішення ОСОБА_1 отримала 24 вересня 2019 року під час ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується розпискою. Апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Гладкий Р. В. подав до суду 24 жовтня 2019 року. Апеляційний суд, відмовляючи ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження, належним чином не дослідив причини пропущення строку на апеляційне оскарження, не врахував того, що позивач виконала вказівки суду щодо усунення недоліків апеляційної скарги та звернулася до апеляційного суду з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, не надав належної оцінки її доводам, що повний текст рішення суду їй не було надіслано у визначеному законом порядку, не звернув увагу на те, що вона звернулася із апеляційною скаргою протягом тридцяти днів з моменту отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 354 ЦПК України було підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження. Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Київського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко В. І. Журавель Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук Джерело: ЄДРСР 88641389
  10. Постанова Іменем України 15 квітня 2020 року м . Київ справа № 761/24136/15-ц провадження № 61-20036св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., учасники справи: скаржник (стягувач) - ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський Олександр Олександрович, боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року у складі судді Рибака М. А., постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Лівінського С. В., Гуля В. В., Суханової Є. М., ВСТАНОВИВ: 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на дії, бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського О. О. (далі - Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві), боржник: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» (далі - ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива»). Скарга мотивована тим, що на виконанні в Печерському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві перебувало виконавче провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва, про стягнення з ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» на користь ОСОБА_1 суми коштів за договором банківського вкладу, процентів та трьох процентів річних. Скаржник зазначав, що державний виконавець після відкриття виконавчого провадження 17 березня 2016 року жодних ефективних виконавчих дій не вчиняв та 13 червня 2019 року закінчив виконавче провадження без виконання. При цьому, рішеннями судів неодноразово визнавалась протиправною бездіяльність державного виконавця в даному виконавчому провадженні. Заявник вважає, що державний виконавець своїми діями остаточно позбавив його як стягувача можливості домогтися виконання ухваленого на його користь судового рішення. На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц; зобов`язати Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 11 вересня 2019 року в задоволені скарги відмовлено. Ухвала місцевого суду мотивована тим, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії боржника та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для стягувача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Зазначив, що виконання рішень про задоволення вимог кредиторів юридичної особи, яка перебуває у стані ліквідації, передбачено саме ліквідаційною комісією (ліквідатором) в ході ліквідаційної процедури, а не державним виконавцем у порядку Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, що діяла на час ухвалення судового рішення у цій справі. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу У грудні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його скаргу на дії, бездіяльність державного виконавця в частині: визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Валевського О. О. від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043; зобов`язання Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Судами не враховано викладені правові висновки у постановах Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15-ц та від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві в десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за наслідками розгляду цієї скарги, в касаційному порядку не оскаржені, а тому в цій частині не є предметом касаційного перегляду. Доводи інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення без змін. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Статтею 388 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи. 24 січня 2020 року вказана справа надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026. Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно. 13 червня 2019 року державним виконавцем Валевським О. О. на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки було встановлено, що рішенням Правління Національного банку України від 21 травня 2019 року № 352-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива». Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України). У статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Установлено, що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке перебувало на виконанні органу Державної виконавчої служби на час, коли було розпочато процедуру ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні). Зокрема, предметом спору є застосування положень пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якоюпередбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована заявником тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції). Суди встановили, що Національний банк України 21 травня 2019 року за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись вимогами статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", прийняв рішення від № 352-рш про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Відповідно до рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 22 травня 2019 року № 1268, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації банку строком на два роки з 22 травня 2019 року до 21 травня 2021 року включно. Відмовляючи в задоволенні вимог скарги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З таким висновком судів погодитись у повній мірі не можливо с наступних підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019). Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду. Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі права на справедливий суд, а саме: на сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду. При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку). У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Суди встановили, що 17 березня 2016 року державним виконавцем Ченківським О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, про зобов`язання ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» вчинити певні дії на користь ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за договором банківського вкладу від 20.11.2014 року № 51-в-17/367026. Тобто, заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц було звернуте до примусового виконання більше ніж за три роки до введення тимчасової адміністрації у банку (22 травня 2019 року). Установлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 06 липня 2017 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О., заінтересована особа ПАТ «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» задоволено. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2017 рокувизнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 50498043 з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц. Постанову державного виконавця Печерського районного вiддiлу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управлiння юстицiї у мiстi Києвi Валевського О. О. від 18 липня 2017 року про закінчення виконавчого провадження № 50498043 з виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц скасовано. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевський О. О., ПАТ «Комерційний Банк «Фінансова Ініціатива» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. щодо вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Зобов`язано державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Валевського О. О. невідкладно та в повному обсязі вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва в цивільній справі № 761/24136/15-ц за виконавчим листом від 14 березня 2016 року у виконавчому провадженні № 50498043. Із вказаних судових рішень убачається, що судами встановлені неодноразові порушення органом ДВС діючого законодавства при примусовому виконанні рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2015 року у справі № 761/24136/15-ц. Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов від ухвалення остаточного рішення у справі, звернення його до примусового виконання і до винесення постанови державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», можливо дійти до висновку, що заявник, як особа, яка захищає своє право на захист прав споживача фінансових послуг, фактично втратила за таких обставин можливість задовольнити свої вимоги за рахунок банку у відповідності до приписів Закону України «Про виконавче провадження» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою. При таких обставинах наявність норми пункту 4 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено закінчення виконавчого провадження у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 761/14537/15ц. Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанції у цій конкретній справі дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця про закінчення без виконання виконавчого провадження, а також зобов`язання державного виконавця вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому в задоволенні клопотання заявника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої - третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 11 вересня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця; зобов`язання державної виконавчої служби вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні №50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц, скасувати та постановити нове судове рішення, яким вказані вимоги задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Валевського Олександра Олександровича від 13 червня 2019 року про закінчення без виконання виконавчого провадження № 50498043 за виконавчим листом, виданим 14 березня 2016 року Шевченківським районним судом м. Києва у справі № 761/24136/15-ц. Зобов`язати Печерський районний відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії у виконавчому провадженні № 50498043, спрямовані на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/24136/15-ц. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А . Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В . М. Коротун Джерело: ЄДРСР 88833753
  11. Державний герб України Справа № 761/45721/16-ц Провадження № 2/761/351/2019 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (заочне) 13 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Фролової І.В., при секретарі - Токач М.С., за участі: представника позивача - Масленнікової Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву № 300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року, за умовами якого ОСОБА_3 вніс грошові кошти у розмірі 800 000 грн. на вкладний рахунок № НОМЕР_1 на строк з 25 червня 2014 року по 25 вересня 2014 року, під 24,5 % річних. Договір було пролонговано згідно положень п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит». ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_3 помер. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мокрицькою Н. В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстрованого в реєстрі за № 144, ОСОБА_4 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. 28 січня 2016 року позивачу було виплачено гарантовану суму відшкодування у розмірі 200 000 грн., однак, невиплаченою залишилась сума вкладу з нарахованими процентами у розмірі 710 823,04 грн. Відповідно до законодавства, пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Такими особами позивач вважає ОСОБА_2 і просить з нього стягнути суму належний йому на праві власності грошових коштів. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 19 січня 2017 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 14 листопада 2017 року прийнято справу до провадження судді ОСОБА_6 на підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду м.Києва від 16 листопада 2017 року у відповідності до п.2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 18 липня 2018 року витребувано від Національного банку України, наступну інформацію, а саме: інформацію про те, чи звертався Національний банк України до власників істотної участі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» для усунення виявлених недоліків і чи виконували всі вимоги та рекомендації власники для недопущення неплатоспроможності Банку та відповідні документи та підтвердження такої інформації; інформацію про здійснені Національним банком України інспекційні перевірки діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за період з 2009 року до 2015 року включно та про строки надання результатів таких перевірок до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а також звіти про здійснені інспекціїні перевірки за зазначений період; інформацію стосовно того чи були виявлені під час здійснення таких інспекційних перевірок недоліки у діяльності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та які заходи вживались для їх усунення; інформацію щодо того чи було визнано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» проблемним та документ, яким Національним банком України було надано Банку такий статус;інформацію щодо того, який рейтинг за системою CAMELS за результатами інспекційних перевірок було надано ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та в які строки надавалась ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» інформація відносно встановленого за результатами інспекційної перевірки рейтингу Банку за системою CAMELS. На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-1498 від 03 грудня 2018 року за підписом керівника апарату Шевченківського районного суду м. Києва Марчук М.В., протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В., у зв`язку із припиненням повноважень судді ОСОБА_6 по причині закінчення п`ятирічного строку призначення на посаду. Ухвалою суду від 07 грудня 2018 року справу прийнято до провадження судді Фролової І.В. 12 березня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце справи повідомлений належним чином. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст. 223 ЦПК України). Суд, керуючись вимогами ст. ст. 223, 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів, ухваливши заочне рішення, оскільки: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти заочного вирішення справи; підстави для відкладення розгляду справи відсутні. Третя особа у судове засідання свого представника не направила, про час та місце слухання справи повідомлена належним чином. Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом встановлено, що між ОСОБА_8 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено Договір-заяву №300131/75536/3-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Класік» від 25 червня 2014 року. Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_8 вніс грошові кошти в національній валюті на Вкладний рахунок № НОМЕР_1 у сумі 800 000,00 грн. на строк з 25 червня 2014 року до 25 вересня 2014 року. Згідно з п. 2 Договору за час користування коштами протягом зазначеного строку Банк нараховує і виплачує проценти за ставкою 24,50% річних. Нараховані відсотки зараховуються Вкладнику на рахунок № НОМЕР_2 . Відповідно до п. 6 Договору після закінчення строку, визначеного п. 1 Договору, Вклад повертається Вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених п. 5.2 Основних умов. Строк розміщення Вкладу може бути продовжений в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями п. 5.3 Основних умов (п. 7 Договору). Згідно з п. 5.2 Основних умов залучення вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» у разі, коли Вкладник не надав Банк письмову вимогу та не вимагає повернення вкладу після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, строк розміщення строкового вкладу вважається продовженим з наступного дня після закінчення строку, визначеного Договором-заявою, на строк, що дорівнює початковому строку розміщення строкового вкладу. Кількість пролонгацій строку розміщення строкового вкладу за Договором не обмежена. Після закінчення кожного строку, на який було продовжено розміщення строкового вкладу, кошти зі строкового вкладу, кошти зі строкового вкладного рахунку можуть бути повернуті вкладникові за його письмовою заявою на умовах, визначених у абзаці першому цього пункту Основне умов, а дія Договору припиняється. Таким чином, строк дії Договору було пролонговано, до 25 вересня 2015 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 помер. 20 березня 2015 року приватним нотаріусом Стрийського районне нотаріального округу Мокрицькою Н.В. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстровано в реєстрі за №144, спадкова справа №3/2015, згідно якого ОСОБА_1 отримано у спадщину грошові вклади з належними на них відсотками, нарахуваннями, компенсаціями, індексаціями, що знаходяться в AT «Банк «Фінанси та кредит» на депозитному вкладі №300131/75536/3-14 від 25 червня 2014 року. Згідно зі свідоцтвом залишок коштів на рахунку НОМЕР_3 складає 800 000,00 грн., залишок коштів на рахунку № НОМЕР_5 станом на 11 березня 2015 року становить 82 189,60 грн. Відповідно до довідки Банку №9-322000/647 від 11 квітня 2016 року станом на 18 грудня 2015 року залишок на рахунку НОМЕР_5 , на який було перераховано суму депозиту та нарахованих відсотків у зв`язку із закінченням строку, становив 910 823,04 грн. 28 січня 2016 року було отримано гарантовану суму відшкодування в розмірі 200 000,00 грн. Таким чином, з урахуванням отриманої суми відшкодування в розмірі 200 000,00 грн., загальний розмір заборгованості склав 710 823,04 грн. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк «Фінанси та кредит» заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні строком на три місяці з 18 вересня 2015 року до 17 грудня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року №230 «Про початок процедури ліквідації AT «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», призначено уповноважену особи Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк «Фінанси та кредит» визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській Олені Степанівні на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно. Після отримання Свідоцтва про право на спадщину позивач в усній та письмовій формі зверталась до Банку щодо отримання Вкладу у зв`язку із закінченням строку його розміщення 27 березня 2015 року, що підтверджується відповідним листом. У той же день до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» було направлено письмову заяву та надано копії всіх необхідних для отримання грошової суми, однак відповіді не надано, грошові кошти не повернуто. Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав. Таким чином, ОСОБА_4 є особою, яка є кредитором банку в заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозити позивачу (за винятком гарантованої суми у розмірі 200000 грн.) не повернуто. У відповідності до положень ст. 58 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов`язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Учасники банку відповідають за зобов`язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Згідно ст. 52 Закону для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини. Згідно ст. 2 Закону істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи; контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Крім того, ч. 4 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачає, що власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Згідно офіційної відкритої інформації, розміщеної на сайті Національного банку України, яка є загальнодоступною, структура власності Банку виглядає таким чином, що єдиним опосередкованим власником істотної участі Банку є ОСОБА_2 , якому належить 94,9% акцій Банку. Крім того, ОСОБА_2 , будучи опосередкована власником 94,9% акцій Банку, є контролером Банку, в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тобто фізична особою, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином. Крім визнання відповідача, пов`язаною з банком особою, для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, передбаченої ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», необхідним є встановлення його вини у завданні позивачу збитків (неповернення депозитів у повному обсязі), тобто, причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) та негативними наслідками. При чому, діями, що призвели до негативних наслідків у вигляді заподіяння збитків, є згідно ст. 58 Закону порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності. Таким чином, вимагаючи відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт завдання йому шкоди завдавачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою. Так, у відповідності до листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року Акціонерами ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не забезпечено у встановлений термін виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, щодо збільшення статутного капіталу, підтримки ліквідності Банку за рахунок надходжень від продажу непрофільних активів, дотримання нормативів обов`язкових резервів на кореспондентському рахунку в Національному банку України та інших економічних нормативів. Враховуючи, що діяльність ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» не відповідала вимогам банківського законодавства і нормативно-правових актів Національного банку України, зменшення розміру регулятивного капіталу на 19% та нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу (Н2) Банку до однієї третини від мінімального рівня, установленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України, а також суттєве погіршення стану ліквідності Банку та незабезпечення акціонером Банку виконання гарантійних зобов`язань і заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів банку, відповідно до вимог статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Правління Національного банку України прийняло постанову від 17 вересня 2015 року № 612 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних». За результатами перевірок встановлювались факти порушень Банком та його керівниками вимог банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку України, а також помилки й недоліки в роботі. За виявлені порушення, помилки й недоліки Національним банком України пропонувалось застосувати до Банку, відповідно до вимог статті 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність», адекватні заходи впливу. Крім того, у відповідності до ст. 71Закону України «Про банки і банківську діяльність» кожний банк є об`єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Власники істотної участі банку в силу положень ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мали вжити всіх заходів для дотримання банком встановлених нормативів щодо покращення ситуації з ризиковими операціями та збереження платоспроможності банку, однак, як вбачається із листа Національного банку України №18-0007/54041/БТ від 08 жовтня 2018 року, а також наданих звітів перевірок НБУ, нормативи НБУ ігнорувались, а 2013 -2014 р.р. було встановлено порушення обмежень та здійснено кредитування ОСОБА_2 та ОСОБА_9 . Також, з наданих до суду ухвал, постановлених слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва у рамках розгляду клопотань слідчих, вбачається, що у провадженні Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України проводиться досудове розслідування за фактом розтрати службовими особами АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в період часу 2010-2015 р.р. коштів банку. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем доведено заподіяння йому збитків у вигляді неповернутої суми вкладу та нарахованих відсотків у розмірі 710 823,04 грн., що відбулось внаслідок здійснення відповідачем, як контролера та власника істотної участі банку, ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. За ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Як передбачено ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності. Згідно ст. 317 ЦК України змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Як зазначено у ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Так, згідно ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України. Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом. Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)». ЄСПЛ у рішенні «Колишній Король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року зазначає, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу Конвенції є те, що будь-яке втручання держаних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар. За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Таким чином, з системного аналізу наведених вище норм вбачається, що власник істотної участі Банку, який є пов`язаною з банком особою відповідно до ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», несе відповідальність за зобов`язаннями Банку, незважаючи на те, що договірні відносини виникли між банком та клієнтом, так як саме власник істотної участі відповідальний за вжиття своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку, і саме він, а не клієнт банку, повинен нести будь- які негативні наслідки від визнання банку неплатоспроможним. В протилежному випадку позивач зазнає грубого порушення його права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до Банку. За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Керуючись ст. ст. 317, 321, 387, 526, 530, 549, 1060, 1068, 1074 ЦК України, ст. 10, 11, 57-61, 79, 209, 210, 212-215, 228, 258, 259, 265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів - задовольнити у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму грошових коштів у розмірі 710 823,04 грн. Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до або через Шевченківський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його отримання. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_2 . Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», місцезнаходження - 04053, м. Київ, вул.. Січових Стрільців, 60. Повний текст рішення складений 24 травня 2019 року. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/81988082
  12. Державний герб України Постанова Іменем України 04 грудня 2019 року м. Київ справа № 759/332/15-ц провадження № 61-48375св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є., суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року у складі судді Наборозняка М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Верланова С. М., Мережко М. В., Савченка С. І., ВСТАНОВИВ: 1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерне товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення грошових коштів. Позовна заява мотивована тим, що 12 липня 2010 року та 01 липня 2011 року вона, ОСОБА_1 , уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договори банківського вкладу (депозиту), за умовами яких внесла в банк грошові вклади за двома договорами на загальну суму 4 000 000 доларів США. За умовами договорів ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язалося виплачувати їй щомісячно проценти на суму вкладів, однак відповідач своїх обов`язків не виконує з березня 2014 року та на її звернення щодо виплати процентів не реагує. Зазначала, що рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року задоволено її вимоги та стягнуто з ПАТ «КБ ПриватБанк» на її користь проценти на суми вкладів, нараховані за кілька місяців, а 12 грудня 2014 року вона звернулася до ПАТ «КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просила достроково повністю повернути їй вклади за вказаними вище двома договорами, однак відповідач продовжує ігнорувати її вимоги, вклади не повертає, проценти не нараховує і не виплачує. З урахуванням заяви про зміну предмету позову, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу у розмірі 1 927 578, 09 доларів США, з яких: сума вкладу у розмірі 1 800 000 доларів США, сума не нарахованих відсотків у розмірі 98 136,99 доларів США за червень - грудень 2014 року, три відсотки річних у розмірі 29 441,10 доларів США за червень - грудень 2014 року. Також просила стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на свою користь кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу у розмірі 2 200 000 доларів США, з яких: сума вкладу у розмірі 2 200 000 доларів США, сума не нарахованих відсотків у розмірі 119 945,21 доларів США за червень - грудень 2014 року, три відсотки річних у розмірі 35 983,56 доларів США за червень - грудень 2014 року. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Справа судами розглядалась неодноразово Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору №SAMDN1000711169348 суму вкладу в розмірі 1 800 000 доларів США, суму не нарахованих відсотків в розмірі 98 136,99 доларів США, три відсотки річних в розмірі 29 441,10 доларів США, що еквівалентно 772 534, 46 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору № SAMDN1000717735387 суму вкладу в розмірі 2 200 000 доларів США, суму не нарахованих відсотків в розмірі 119 945,21 доларів США, три відсотки річних в розмірі 35 983,56 доларів США, що еквівалентно 944 208, 61 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 644 350 грн. Суд першої інстанції виходив із того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» у порушення умов укладених з ОСОБА_1 договорів банківських вкладів не повернув позивачу на її вимогу вклади, а тому ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язане виплатити позивачу вклади, проценти на вклади та три проценти річних із прострочених сум у валюті вкладу. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій Постановою Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10 липня 2018 року в частині стягнення трьох відсотків річних та в частині розподілу судових витрат змінено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 12 липня 2010 року №SAMDN1000711169348 три відсотки річних у розмірі 464 401,11 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 відповідно до договору від 01 липня 2011 року №SAMDN1000717735387 три відсотки річних у розмірі 567 601, 26 грн. Стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 654 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що враховуючи правову природу трьох процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, як особливої міри відповідальності, їх сума повинна бути визначена до стягнення виключно в національній валюті Україні - гривні. Короткий зміст вимог касаційної скарги У грудні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу до Верховного Суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування коштів за договором №SAMDN1000711169348 та за договором № SAMDN1000717735387, оскільки квитанції, надані позивачем, не містить відбитка печатки банку та не містить електронного підпису працівника банку. Крім того, суди неправильно визначив дату початку прострочення грошового зобов`язання та неправильно застосували статтю 625 ЦК України. Доводи інших учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 червня 2019 року справу № 759/332/15-ц призначено судді-доповідачеві Бурлакову С. Ю. Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2019 року справу № 759/332/15-ц призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суд установив, що 12 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN01000711169348 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала відповідачу депозитний вклад у розмірі 900 000 доларів США, процента ставка за депозитом склала 10% річних з періодом нарахування - 1 місяць, строком 366 днів. Відповідно до пункту 2 договору банківського вкладу нарахування відсотків за вкладом починаються з дня, наступного за днем надходження грошових коштів в банк, та нараховуються за кожен календарний день, виходячи із фактичної кількості днів в році за процентною ставкою, визначеною в договорі. Виплата суми нарахованих процентів проводиться банком в строки, визначені періодом нарахування відсотків. Клієнт має право отримати нараховані проценти не раніше 15.00 год першого банківського робочого дня наступного за датою укладення договору за повну кількість періодів нарахування, які минули з моменту укладення договору. Протягом строку вкладу на суму нарахованих процентів за вкладом проценти не нараховуються, крім випадків зарахування їх на депозитний рахунок, зазначений в договорі. Виплата процентів по вкладу повинна була здійснюватись шляхом зарахування на рахунок для зарахування процентів за вкладом, зазначеним в договорі, відкритому в банку, або шляхом видачі готівки в касі банку. Згідно з пунктом 3 договору банківського вкладу клієнт має право протягом строку вкладу здійснювати довнесення по вкладу, при цьому сума внесень в кожному наступному місяці першого строку депозиту не повинна перевищувати суму вкладу, зазначену в договорі. При продовженні договору на новий строк сума довкладень в кожному наступному місяці після кожної нової пролонгації не повинна перевищувати суму вкладу на дату цієї пролонгації. ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 12 липня 2010 року № SAMDN01000711169348 внесла на депозитний рахунок, який відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», грошові кошти на загальну суму 1 800 000 доларів США, а саме: 12 липня 2010 року - 900 000 доларів США, 02 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 22 вересня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 22 серпня 2012 року - 200 000 доларів США, 30 серпня 2012 року - 200 000 доларів США та 01 жовтня 2012 року - 200 000 доларів США. 01 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір № SAMDN01000717735387 (вклад «Депозит VIP»), відповідно до умов якого позивач передала депозитний вклад в розмірі 1 140 000 доларів США, процента ставка за депозитом склала 8% річних та відповідно до додаткової угоди № 2 від 12 жовтня 2012 року, яка була укладена до вказаного договору - під 10% річних, з періодом нарахування - 1 місяць, строком на 367 днів. Згідно з умовами вказаного договору банківського вкладу ОСОБА_1 мала право протягом строку вкладу здійснювати його доповнення. Відповідно до пункту 7 договору банківського вкладу у разі, якщо у строк не пізніше дня закінчення дії вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, даний договір продовжується ще на один строк, договір може бути продовжений неодноразово без явки клієнта. У цьому разі проценти за наступний строк вкладу нараховуються на суму вкладу з врахуванням довнесених коштів. ОСОБА_1 відповідно до умов договору банківського вкладу від 01 липня 2011 року № SAMDN01000717735387 протягом строку його дії внесла грошові кошти на загальну суму 2 200 000 доларів США, а саме: 01 липня 2011 року - 1 140 000 доларів США, 22 липня 2011 року - 160 000 доларів США, 15 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 серпня 2011 року - 100 000 доларів США, 26 липня 2012 року - 100 000 доларів США, 07 жовтня 2013 року - 600 000 доларів США. 12 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про дострокове повернення їй депозитних вкладів № SAMDN01000711169348 та № SAMDN01000717735387 разом з нарахованими відсотками за період з 01 червня 2014 року по 12 грудня 2014 року у повному обсязі. Однак, банк не виконав належним чином своїх зобов`язань за вказаними договорами банківських вкладів. Відповідно до рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року позов ОСОБА_1 до ПАТ «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів за депозитним договором задоволено. Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти за договором № SAMDN1000711169348 у валюті вкладу в розмірі 45 588 доларів США 03 центи, кошти за договором № SAMDN1000717735387 у валюті вкладу в розмірі 55 718 доларів США 71 цент, а всього 101 306 доларів США 74 центи. Вирішено питання судових витрат. Рішення набрало законної сили. Указаним рішенням стягнуто нараховані відсотки за договором № SAMDN1000717735387 у розмірі 55 300,55 доларів США та за договором № SAMDN1000711169348 у розмірі 45 245,90 доларів США за період березень - травень 2014 року. 2. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права Особливості правовідносин за договором банківського вкладу визначено параграфом третім глави 71 ЦК України, у якому визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (стаття 1058 ЦК України). Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України). Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України). Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Таким чином строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку. Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові. За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (стаття 1066 ЦК України). Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом (стаття 1068 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України). Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції № 492). Відповідно до глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, в тому числі належать: квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями (п.1.1). Касові документи, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв, мають містити такі обов`язкові реквізити: ідентифікатор банку (філії, відділення) або інші реквізити, за допомогою яких є можливість його ідентифікувати; номер платіжного пристрою; дату та час здійснення операції; суму та валюту операції; вид операції; реквізити електронного платіжного засобу, які передбачені правилами безпеки платіжної системи, якщо операція здійснювалася з її використанням; код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі; суму комісійної винагороди. Згідно з пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення № 516), залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського вкладу під час відкриття банком депозитного рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка чека та банківської виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках є доказом укладення такого договору. Отже, за змістом наведених норм, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція, чек (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Зазначена правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України: від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19). Судом першої інстанції досліджені оригінали договорів банківського вкладу від 12 липня 2010 року та від 01 липня 2011 року, оригінали квитанцій, які містять всі необхідні реквізити, відбитки печатки та оригінали виписок № GLKTLR9EKOLNDSQ6 від 11 травня 2018 року, № ATTN9NC5RPKIR6G2 від 11 травня 2018 року, № FHEHUQ3604QQ190T від 11 травня 2018 року, № QJB1MSIE19D4OCCB від 11 травня 2018 року, № 61K5RQ9ASRJPO9RO від 11 травня 2018 року, № 1DBDILDFR18DN104 від 11 травня 2018 року, які підтверджують внесення грошових коштів позивачем на депозитні рахунки. Частинами першою та третьою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Наявність у позивача оригіналу чеку ПАТ КБ «ПриватБанк» підтверджує внесення позивачем вкладу на депозитний рахунок. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, шляхом стягнення суми вкладу, відсотків за користування грошовими коштами вкладника за червень - грудень 2014 року, що встановлено договором вкладу, а також 3 % річних за червень - грудень 2014 року у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов`язань щодо повернення вкладу на вимогу вкладника. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 14 листопада 2014 року, що має преюдиційне значення, встановлено укладення спірних договорів № SAMDN1000711169348 та № SAMDN1000717735387. Велика Палата Верховного Суду України у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) зробила висновок, що при обрахунку 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України, а тому доводи касаційної скарги щодо неправомірності нарахування 3 % річних у порядку статті 625 ЦК України у валюті вкладу є безпідставними. При вирішенні справи судами враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року, якою справу було передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Обставини, встановлені судами, щодо внесення позивачем грошових коштів на депозитний рахунок не спростовано відповідачем, не надано доказів на підтвердження повернення банком вкладу вкладнику. Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок боргу у зв`язку із неналежним виконанням взятих на себе банком зобов`язань щодо повернення банківського вкладу та сплати процентів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки суд правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушив норми процесуального права. Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Щодо поновлення виконання (дії) оскаржуваного судового рішення За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Отже, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховних Суд поновлює виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року. Керуючись статтями 400, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Святошинського районного суду м. Києва від 10 липня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/86364840
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2019 року м. Київ Справа № 761/46959/17 Провадження № 14-306цс19 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Ткачука О.С., суддів Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Єленіної Ж.М., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Яновської О.Г. розглянула у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Волощука Ігоря Григоровича про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року, ухвалене суддею Осауловим А.А. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2018 року, прийняту у складі суддів Оніщука М.І., Українець Л.Д., Шебуєвої В.А. Історія справи Короткий зміст та обгрунтування та позовних вимог 1. 14 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» (далі - уповноважена особа Фонду), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ уповноваженої особи Фонду Волощука І.Г. від 13 листопада 2015 року в частині визнання нікчемним договору банківського рахунку від 17 вересня 2015 року та правочину щодо перерахування коштів у сумі 180 000 грн на поточний рахунок № НОМЕР_1 за договором банківського рахунку від 17 вересня 2015 року, а також зобов`язати уповноважену особу Фонду Луньо І.В. включити позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції»(далі - ПАТ «Банк «Національні інвестиції»), які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 2. Позовна заява мотивована тим, що 17 вересня 2015 року між позивачем та ПАТ «Банк «Національні інвестиції» було укладено договір банківського рахунку фізичної особи № 26280980/11/Деп (далі - договір). За умовами цього договору банк відкрив позивачу поточний рахунок № НОМЕР_2 у національній валюті та/або іноземній валюті. 17 вересня 2015 року на виконання договору позики від 01 червня 2015 року, укладеного між позивачем як позикодавцем та ОСОБА_4 як позичальником, на поточний рахунок позивача від ОСОБА_4 були зараховані грошові кошти в розмірі 180 000 грн. Однак уповноважена особа Фонду Волощук І.Г. повідомив позивача про нікчемність договору банківського рахунку від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів на рахунок останнього та про нікчемність договору банківського вкладу, укладеного з позивачем 17 вересня 2015 року. На думку ОСОБА_1 , наказ відповідача «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)» від 13 листопада 2015 року № 56/1-ос та дії уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача, до переліку вкладників банку є протиправними та безпідставними, тому він підлягає включенню у перелік вкладників як такий, що має право на отримання гарантованої суми вкладу відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Короткий зміст рішення суду першої інстанції 3. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 червня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. 4. Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що договір банківського рахунку від 17 вересня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Національні інвестиції» і правочин від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 180 000 грн з поточного рахунку ОСОБА_4 на поточний рахунок ОСОБА_1 із призначенням платежу «Повернення безвідсоткової позики згідно з договором б/н від 01 червня 2015 року без податку на додану вартість» було визнано нікчемними на підставі вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції 5. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2018 року скасовано. Провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України. 6. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що пред`явлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, враховуючи, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, який має іншій характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодування за вкладами. Короткий зміст вимог касаційної скарги 7. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 червня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що суди не в повному обсязі з`ясували обставини справи та неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. 8. При цьому, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач вже звертався за захистом своїх прав до адміністративного суду з позовом про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, предметом якого було протиправне невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників (без зазначення у такому позові інших сторін, а також розміру та дати вкладу), однак йому було відмовлено у прийнятті позовної заяви з посиланням на підвідомчість такої справи судам господарської юрисдикції. Судом апеляційної інстанції не роз`яснено, до юрисдикції якого суду йому необхідно звертатися з цим позовом. При цьому, позивач захищає свій майновий інтерес як споживач фінансової послуги та намагається відновити своє порушене майнове право на грошові кошти, розміщені в ПАТ «Банк «Національні інвестиції» на його рахунку. Наявний у цій справі спір, є приватно-правовим, оскільки виник з цивільно-правового договору банківського рахунку (вкладу), а відповідач своїм рішенням відмовився виконувати зобов`язання банку перед ним. Дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Національні інвестиції» Волощука І.Г., оформлені наказом від 13 листопада 2015 року № 56/1 ос про визнання нікчемними правочинів з укладення договору № 26280980/11/Деп банківського рахунку та транзакції щодо зарахування на його рахунок грошових коштів, є неправомірними і такими, що суперечить вимогам законодавства, адже зарахування коштів на банківський рахунок не є правочином. Крім того, з вимогою про нікчемність правочину (договору банківського рахунку) має звертатися Фонд гарантування вкладів фізичних осіб шляхом пред`явлення позову в загальному порядку, передбаченому ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Позивача протиправно не включено до переліку вкладників банку, яким має бути здійснено гарантоване законом відшкодування коштів. Рух справи у суді касаційної інстанції 9. 05 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи з місцевого суду. 10. 13 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду. 11. Відповідно до ч. 6 ст. 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, тут і далі у чинній редакції, якщо не зазначено інше) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції. 12. 29 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 6 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 13. 12 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла зазначену справу до провадження та призначила до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Позиція Верховного Суду 14. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 15. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 16. Згідно із ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. 17. За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. 18. Частиною 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. 19. Відповідно до ст. 1, 3, 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. 20. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) - юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. 21. Статті 3 та 17 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову) регламентували, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб`єкта, відповідно, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. 22. Отже, основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них у якості сторони суб`єкта владних повноважень. Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. 23. Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. 24. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. 25. Вищенаведені спірні правовідносини у цій справі врегульовано Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 26. Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. 27. Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. 28. Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. 29. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. 30. Зокрема, згідно з п. 1, 2 ч.5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. 31. Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси. 32. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв`язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). 33. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку.Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 грн. 34. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. 35. Згідно з положеннями ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 36. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 37. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої ст. 26 цього Закону. 38. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків. 39. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. 40. Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). 41. При цьому Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а Уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб. 42. Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду констатує, що вказаний спір, наявність якого обґрунтовано позивачем у вказаному позові, за своєю правовою природою стосується саме формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та затвердження такого реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, а отже є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням установленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»граничного розміру відшкодування за вкладами. 43. Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 23 січня 2019 року у справі № 761/2512/18, від 24 квітня 2019 року у справі № 761/2499/18 та від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17. 44. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 45. Разом з тим, в касаційній скарзі позивач зазначив, що звертався з цим позовом і до Окружного адміністративного суду міста Києва, проте останній відмовив йому у відкритті провадження у справі згідно з ухвалою від 05 серпня 2016 року, яка мотивована тим, що даний спір підсудний місцевому господарському суду. 46. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на висновок про наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору вказана відмова у відкритті провадження у справі за правилами адміністративного судочинства за аналогічними вимогами позивача поставила під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. 47. Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у п. 1 ст. 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230). 48. Згідно із ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. 49. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого ст. 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). 50. Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства. 51. Відповідно до ч. 1 ст. 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 52. Тому доводи касаційної скарги стосовно встановлення фактичних обставин справи, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує позивач, не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції. 53. Щодо вищевказаного позову в частині вимог про визнання протиправним та скасування наказу (рішення) уповноваженої особи Фондув частині визнання нікчемним договору банківського рахунку та правочину щодо перерахування коштів, Велика Палата Верховного Суду констатує наступне. 54. Згідно із ч. 2, 10 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. 55. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. 56. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не рішення (наказу, розпорядження, повідомлення тощо) уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 ЦК України та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. 57. Зазначене рішення не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й контрагентів банку), а тому не може порушувати будь-які права цих осіб унаслідок прийняття такого рішення. Таким чином, права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку (наказу, розпорядження, повідомлення, тощо), сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. 58. Отже, встановлена правова природа зазначеного рішення унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визначення його протиправності, а тому ці позовні вимоги не можуть бути розглянуті у судовому порядку (в тому числі в адміністративних судах). 59. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16 (провадження № 12-9зг18), від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16 (провадження № 12-15гс18), від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16 (провадження № 11-163апп18), від 4 липня 2018 року у справі № 815/5392/16 (провадження № 11-465апп18), від 22 серпня 2018 року у справі № 813/1061/16 (провадження № 11-654апп18), від 22 серпня 2018 року у справі № 805/5104/15-а (провадження № 11-655апп18). 60. При цьому, вищенаведені висновки також не були враховані судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року. 61. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. 62. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (ч. 6 ст. 411 ЦПК України). 63. Частиною 4 ст. 411 ЦПК України передбачено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. 64. Відповідно до ч. 1 ст. 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. 65. Згідно із ч. 4 ст. 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 66. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу щодо визнання правочинів нікчемними, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. 67. В частині вирішенняпозовних вимог про зобов`язання уповноваженої особи Фонду включити ОСОБА_1 до переліку вкладників Банкупостанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року належить скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду. 68. Щодо судових витрат 69. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено: якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. 70. Оскільки зміна вказаної мотивувальної частини постанови Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року не тягне зміни розподілу судових витрат, Верховний Суд не змінює розподілу судових витрат. Керуючись ст. 402-404, 409, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Змінити постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» про визнання протиправним та скасування наказу щодо визнання правочинів нікчемними, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В частині позовних вимогОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» про зобов`язання уповноваженої особи Фонду включити до переліку вкладників Банку постанову Апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2018 року скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до Київського апеляційного суду. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя -доповідач О.С. Ткачук Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко Т .О. Анцупова В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Ю.Л. Власов О.Б. Прокопенко М.І. Гриців В.В. Пророк Д.А. Гудима Л.І. Рогач Ж.М. Єленіна О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.Г. Яновська Джерело: ЄДРСР 86105191
  14. Постанова Іменем України 06 листопада 2019 року м. Київ справа № 761/14537/15-ц провадження № 61-43456св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Висоцької В. С., суддів : Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), учасники справи: скаржник - ОСОБА_1 , заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», суб`єкт оскарження - державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремет Олександр Вікторович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кулікової С. В., Вербової І. М., Лапчевської О. Ф., ВСТАНОВИВ: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Шеремета О. В. (далі - Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві), заінтересована особа - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»). Скарга мотивована тим, що 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його користь коштів у розмірі 109 976,50 грн. 13 лютого 2018 року скаржник сплатив на рахунок Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві авансовий внесок у розмірі 2 % від суми стягнення, а саме 2 199,53 грн, і в той же день пред`явив виконавчий лист до виконавчої служби з відповідною заявою про прийняття виконавчого листа до виконання, відкриття виконавчого провадження. 12 березня 2018 року ОСОБА_1 отримав повідомлення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Національним банком України (далі - НБУ) прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Посилаючись на неправомірність повідомлення, бездіяльність державного виконавця щодо його направлення та повернення авансового внеску, у зв`язку з чим порушені права скаржника, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: - визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; - зобов`язати державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду; - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; - визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; - зобов`язати Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві у десятиденний строк повідомити суд про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 21 лютого по 15 березня 2018 року щодо повернення авансованого внеску в сумі 2 199,53 грн, сплаченого при пред`явленні до примусового виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. У задоволенні решти вимог скарги відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що судом не встановлено з боку державного виконавця порушень вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, немає необхідності для зобов`язання повідомляти суд про виконання ухвали, оскільки вказаний обов`язок для органу державної виконавчої служби встановлений законом. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, скасовано та постановлено нову постанову про задоволення скарги в цій частині. Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. з 16 лютого по 08 березня 2018 року щодо надсилання повідомлення від 16 лютого 2018 року про повернення без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. В іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при постановленні ухвали про часткове задоволення скарги, суд першої інстанції не врахував вимоги пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вимог скарги: про визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва; зобов`язання державного виконавця Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шеремета О. В. прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкриття виконавчого провадження та вчинення усіх необхідних та передбачених законом виконавчих та інших дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду і постановити нову ухвалу про задоволення скарги в цій частині. ОСОБА_1 зазначив, що суди допустили порушення норм процесуального права та неправильно застосували норми матеріального права. Судові рішення місцевого та апеляційного суду в іншій частині вимог скарги на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця в касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 не оскаржував. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення суперечать нормам прямої дії: Конституції України, нормам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), оскільки виконання рішення є завершальною стадією судового процесу та невід`ємною складовою права на справедливий суд, гарантованого державою. Вказував, що дії та рішення державного виконавця та оскаржувані судові рішення порушують його право як стягувача на виконання рішення суду, гарантоване Конституцією України. Скаржник зазначав, що дії та рішення державного виконавця, а також норма пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» суперечать нормам Конституції України, нормам Конвенції, практиці ЄСПЛ, оскільки повністю унеможливлюють виконання рішення суду, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання. З урахуванням наведеного, вказував на застосування частини шостої статті 10 ЦПК України, якою передбачено, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. Крім того зазначив, що всі правові можливості виконати судове рішення, яке набрало законної сили, скаржник вичерпав, тому просив справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки невідповідність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» нормам Конституції України, нормам Конвенції, практиці ЄСПЛ становить виключну правову проблему. Доводи інших учасників справи У липні 2019 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що постанова апеляційного суду є законною і обґрунтованою, всі висновки суду відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для її скасування відсутні, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення. Рух справи у суді касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу. Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року справу призначено до розгляду. Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року справу повернуто колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду касаційної скарги. Фактичні обставини справи, встановлені судами Суди встановили, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 761/14537/15-ц позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь позивача ОСОБА_1 5140,69 доларів США (сума заборгованості за депозитним договором, відсотки за користування грошовими коштами, 3 % річних). Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у відповідності до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» та щодо стягнення з відповідача моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 01 вересня 2015 року залишено без змін. Постановою Верховного суду України від 13 березня 2017 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 вересня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року скасовано в частині стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, Верховним судом України зроблено відповідний правовий висновок, згідно з яким вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання за договором банківського вкладу від 26 січня 2015 року залишено без задоволення. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 15 січня 2018 року вказане рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 червня 2017 року в частині вирішення вимог про стягнення пені скасовано та задоволено вказані вимоги частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 109 976,50 грн. 05 лютого 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва видав виконавчий лист про стягнення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 109 976,50 грн. 13 лютого 2018 року ОСОБА_1 пред`явив вказаний виконавчий лист до виконання у Шевченківський РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві. При цьому сплатив авансований внесок в сумі 2 199,53 грн. 16 лютого 2018 року державним виконавцем Шевченківського РВ ДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві Шереметом О. В. винесено повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, яким повернуто ОСОБА_1 виконавчий лист № 761/14537/15-ц від 05 лютого 2018 року на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію боржника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит». Суди встановили, що на підставі постанови Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 18 грудня 2015 року № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону судові рішення в оскаржуваній частині не відповідають. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Установлено , що спір у справі виник з приводу виконання судового рішення, яке набуло законної сили на стадії ліквідації банку (боржника у виконавчому провадженні). Зокрема предметом спору є застосування положень пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження». Пунктом 4 частини четвертої статті 4 вказаного Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника. Скарга на дії державного виконавця у цій справі обґрунтована тим, що остаточне судове рішення набрало законної сили, тому повернення без виконання виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» є порушенням його права на доступ до суду (статті 6 Конвенції) та права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу Конвенції). Суди встановили, що постановою Правління НБУ від 17 вересня 2015 року № 612 відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» визнано неплатоспроможним. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 17 вересня 2015 № 171 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» в АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було запроваджено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління НБУ від 17 грудня 2015 року № 898 відповідно до статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківську ліцензію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» відкликано та прийнято рішення про ліквідацію банку. Відповідно до Постанови виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 18 грудня 2015 року № 230 розпочато процедуру ліквідації банку строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27 листопада 2017 року № 5175 строк здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» продовжено на два роки по 17 грудня 2019 року включно. Відмовляючи в задоволенні вимог скарги про визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі та інші дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду, суди виходили з того, що на момент подання виконавчого листа до виконання у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» здійснювалася процедура ліквідації банку-боржника. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Згідно з пунктом 9 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Конституційний Суд України, беручи до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, вважає, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом (Рішення Конституційного Суду України від 15 травня 2019 року № 2-рп(ІІ)/2019). Конституційний Суд України у зазначеному Рішенні також наголошує, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність. Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Згідно з частинами першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Встановлено, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2015 року № 761/14537/15-ц (по суті спору) було ухвалене до введення тимчасової адміністрації у банку (17 вересня 2015 року), а згодом підчас його перегляду, скасовано лише в частині відмови у стягненні пені та задоволено позовні вимоги і в цій частині. Тобто у цій конкретній справі право вимагати примусове виконання судового рішення, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені у останнього виникло після введення тимчасової адміністрації в банку. Відповідно до статей 17, 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади забезпечують систематичний контроль за додержанням у рамках відомчого підпорядкування адміністративної практики, що відповідає Конвенції та практиці Суду. Відповідно до частин першої та четвертої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд касаційної інстанції у окремих своїх постановах керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення ЄСПЛ у справі «Артіко проти Італії»). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду. При цьому в рішенні ЄСПЛ у справі «Шмалько проти України» суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право па доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 pоку). У справі «Войтенко проти України» суд знову повторює, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули цієї Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права, одним з основоположних аспектів якого є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхні рішення, що набрали законної сили, не може ставитися під сумнів (див. також справу «Брумареску проти Румунії»). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Таким чином, відмовляючи в задоволенні скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, суди у цій конкретній справі не врахували, що рішення апеляційного суду, на виконання якого видано виконавчий лист, набуло статусу остаточного, сторони його не оскаржували в касаційному порядку. Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» у травні 2015 року, тобто до запровадження ліквідаційної процедури та внаслідок розгляду справи в судах різних інстанцій остаточне рішення у справі було ухвалене після відкликання банківської ліцензії банку-боржника. Враховуючи значний проміжок часу, що пройшов до ухвалення остаточного рішення, особа, яка захищала своє право на стягнення пені, могла втратити можливість заявити свої вимоги до банку відповідно до статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та не повинна нести додатковий тягар із повторного доведення своїх законних вимог відповідно до іншого механізму реалізації таких прав, встановленого державою. Завершальною стадією розгляду справи є виконання остаточного судового рішення. Наявність норми пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого документу, якщо НБУ прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника, не може суперечити принципу верховенства права, меті й завданням цивільного судочинства, які спрямовані на захист порушеного права та виконання остаточного судового рішення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 квітня 2018 року у справі № 910/11908/16. Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Враховуючи вказане, суди першої та апеляційної інстанції у цій конкретній справі дійшли неправильного висновку про відмову в задоволенні скарги частково. Таким чином, з урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні підстави для задоволення скарги в частині визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа, а також зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист, відкриття виконавчого провадження та вчинення необхідних та передбачених законом виконавчих дій, спрямованих на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частин першої - третьої статті 411 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про задоволення скарги на дії державного виконавця в цій частині. Судові рішення місцевого та апеляційного суду в частині задоволення вимог скарги на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця в касаційній скарзі до Верховного Суду ОСОБА_1 не оскаржував, тому судом касаційної інстанції не переглядаються. Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 04 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 15 серпня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві щодо визнання неправомірним та скасування рішення державного виконавця та зобов`язання державного виконавця прийняти до виконання виконавчий лист скасувати та постановити в цій частині нове судове рішення про задоволення скарги в цій частині. Визнати неправомірним та скасувати рішення державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 16 лютого 2018 року у формі повідомлення про повернення стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа № 761/14537/15-ц, виданого 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва. Зобов`язати Шевченківський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві прийняти до виконання виконавчий лист № 761/14537/15-ц, виданий 05 лютого 2018 року Шевченківським районним судом міста Києва, відкрити виконавче провадження та вчинити усі необхідні та передбачені законом виконавчі дії, спрямовані на своєчасне і в повному обсязі виконання рішення суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий В. С. Висоцька Судді А. І. Грушицький І . В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська Джерело: ЄДРСР 85614507
  15. Постанова Іменем України 04 вересня 2019 року м. Київ справа № 761/40546/16-ц провадження № 61-37090св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року у складі судді Гуменюк А. І. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Панченка М. М., Слюсар Т. А., Волошиної В. М., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У листопаді 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про стягнення коштів за правочинами. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у ПАТ КБ «Приватбанк» було відкрито карткові рахунки, за якими були надані платіжні картки: № НОМЕР_1 ; № НОМЕР_2 ; № НОМЕР_3 ; № НОМЕР_4 ; та № НОМЕР_5 , на яких обліковуються грошові кошти у розмірі 149 353,59 грн. Окрім того, ОСОБА_2 у ПАТ КБ «Приватбанк» також було відкрито карткові рахунки, за якими були надані платіжні картки: № НОМЕР_6 ; № НОМЕР_7 ; № НОМЕР_8 ; № НОМЕР_9 , на яких перебувають грошові кошти у розмірі 149 619,88 грн. Зазначали, що з червня 2015 року їх рахунки заблоковані, у зв`язку з чим вони не можуть користуватися власними коштами. 19 вересня 2016 року вони звернулися до ПАТ КБ «Приватбанк» із заявою про повернення коштів із заблокованих рахунків в розмірі 149 353,59 грн та 149 619,88 грн. Однак, станом на час звернення до суду з вищезазначеною заявою, а також на час розгляду справи судом, виплата грошових коштів за вищезазначеною заявою проведена не була. Враховуючи вищевикладене, позивачі просили стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 149 353,59 грн, на користь ОСОБА_2 149 619,88 грн. Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 149 353,59 грн. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 149 619,88 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення судів мотивовано тим, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму. Проте, блокування поточних рахунків позивачів вчинене банком без будь-яких аргументованих підстав. Короткий зміст вимог касаційної скарги У червні 2018 рокуПАТ КБ «ПриватБанк»подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Аргументи учасників справ Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що банк діяв у відповідності до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно з якими у разі підозри використання поточних рахунків фізичних осіб для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності або неподання клієнтом інформації на запит суб`єкта первинного фінансового моніторингу, ПАТ КБ «ПриватБанк» як обслуговуючому банку та суб`єкту первинного фінансового моніторингу належать: право відмовитися від проведення фінансових операцій (обслуговування) клієнта; витребувати, а клієнт зобов`язаний подати інформацію для вивчення цього клієнта, уточнення інформації про нього, а у разі неподання клієнтом запитуваної інформації - відмовитися від проведення фінансових операцій. Таким чином, ПАТ КБ «ПриватБанк» вважало, що здійсненні банком дії щодо блокування рахунків клієнта були вчиненні у відповідності до Умов та Правил, а тому у судів не було правових підстав для задоволення позовних вимог. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У серпні 2018 року представник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає. Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційна скарга не підлягає задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом установлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського рахунку № НОМЕР_6 , договір банківського рахунку № НОМЕР_7 , договір банківського рахунку № НОМЕР_8 , договір банківського рахунку № НОМЕР_9 . Як вбачається з виписки, наданої ПАТ КБ «Приватбанк» від 12 липня 2016 року ОСОБА_2 , на рахунку № НОМЕР_6 перебувають кошти в розмірі 90 860,51 грн, на рахунку № НОМЕР_7 перебувають кошти в розмірі 27 991,33 грн, на рахунку № НОМЕР_8 перебувають кошти в розмірі 22 946,70 грн, на рахунку № НОМЕР_9 перебувають кошти в розмірі 7 821,34 грн. Так, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір банківського рахунку № НОМЕР_1 ; договір банківського рахунку № НОМЕР_2 , договір банківського рахунку № НОМЕР_3 , договір банківського рахунку № НОМЕР_4 та договір банківського рахунку № НОМЕР_5. Згідно з випискою, наданою ПАТ КБ «Приватбанк» від 12 липня 2016 року ОСОБА_1 , на рахунку № НОМЕР_1 перебувають кошти в розмірі 70 204,99 грн, на рахунку № НОМЕР_2 перебувають кошти в розмірі 60 327,72 грн, на рахунку № НОМЕР_3 перебувають кошти в розмірі 16 976,12 грн, на рахунку № НОМЕР_5 перебувають кошти в розмірі 880,25 грн. Як встановлено судами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 невзмозі користуватися власними коштами, що перебувають на зазначених рахунках. 19 вересня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до банку із заявою про закриття та переведення коштів з рахунків, на рахунки, відкриті в ПАТ «ПУМБ». Вказана заява ПАТ КБ «Приватбанк» залишена без розгляду, грошові кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернуто не було. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, третьої статті 1066 ЦК за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Статтею 1074 ЦК встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. Відповідно до пункту 7.1.2. статті 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Згідно зі статтею 14.13 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» право використовувати електронний платіжний засіб може бути призупинене або припинене емітентом відповідно до умов договору в разі порушення користувачем умов використання електронного платіжного засобу. Призупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов`язань користувача й емітента, що виникли до часу призупинення або припинення зазначеного права. Відповідно до пункту 12 розділу VI «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» постанови Національного банку України від 5 листопада 2014 року № 705 емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором. Емітент зобов`язаний інформувати користувача про зупинення права використовувати електронний платіжний засіб та причини такого зупинення в спосіб, установлений договором, у разі можливості перед тим, як право використовувати електронний платіжний засіб буде зупинено, і негайно після цього, якщо надання такої інформації не скомпрометує об`єктивно виправданих заходів з безпеки або якщо це не заборонено законодавством України. За змістом пунктів 1, 2, 6 статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов`язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) часників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб`єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб`єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно). Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п`яти робочих днів, про що зобов`язаний негайно повідомити суб`єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України. Строки зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій) суб`єктами первинного фінансового моніторингу та спеціально уповноваженим органом, зазначені у частинах першій - п`ятій цієї статті, є остаточними та продовженню не підлягають. З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій, установивши характер спірних правовідносин та дослідивши наявні в справі докази, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки дії відповідача щодо блокування карткових рахунків позивачів більше ніж на 7 днів, тобто поза межами строків, зазначених у частинах першій - п`ятій статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», є неправомірними та такими, що порушують права позивачів. Під час розгляду справи, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало суду доказів правомірності своїх дій з призупинення операцій за картковими рахунками позивачів, а також доказів порушення умов використання електронного платіжного засобу. Доводи відповідача про правомірність блокування рахунків позивачів в силу їх використання для забезпечення інтересів третіх осіб не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки банком не доведено жодної з визначеної Законом підстави для обмеження права клієнта права розпорядження рахунком, в тому чисті і підстав для його блокування на період більший, ніж передбачено частинами першою - п`ятою статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 травня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 18 квітня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді : В. М. Коротун С . Ю. Бурлаков М. Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/84120645
  16. Державний герб України ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/859/16 Головуючий у 1 інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2019 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Суддів За участю секретаря Вівдиченко Т.Р. Ісаєнко Ю.А. Собківа Я.М. Борейка Д.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича, Фонду гарантування вкладів фізичних, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича щодо не подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити до загального реєстру вкладників інформацію про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у позові відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що має право на гарантоване відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 13 351 481,34 грн, оскільки, на його думку, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» від 21.08.2012 року № 27 перестало бути актуальним, так як приймалося на виконання закону в іншій редакції. Також апелянт зазначає про необгрунтованість твердження відповідача про те, що Договір банківського вкладу (депозиту) №7073 від 25 вересня 2013 року був укладений на індивідуальних умовах. На думку апелянта, при укладанні договору банківського вкладу, умови публічного договору порушені не були. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року зупинено апеляційне провадження в адміністративній справі № 826/859/16. (суддя - Безименна Н.В.). Дана справа разом з апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2016 року надійшла до Шостого апеляційного адміністративного суду, відповідно до ч. 3 ст. 29 КАС України, як визначеного ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суду, якому передаються справи Київського апеляційного адміністративного суду, що ліквідований, згідно з Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах". 15 лютого 2018 року до суду апеляційної інстанції від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року справу 826/859/16 було прийнято до провадження. (суддя - Вівдиченко Т.Р.) Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року апеляційне провадження у справі поновлено. Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Інтеграл-банк" (банк) та ОСОБА_1 (вкладник) було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті, згідно якого сума вкладу становила 451 480,38 євро. Судом першої інстанції також встановлено, що на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) розміщено наступну інформацію стосовно ПАТ "Інтеграл-банк". На підставі постанови Правління Національного банку України від 15 вересня 2015 року № 606 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 вересня 2015 року № 170 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Інтеграл-банк». Згідно з даним рішенням, у Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 16 вересня 2015 року до 15 грудня 2015 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Інтеграл-банк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Андронову Олегу Борисовичу строком на три місяці з 16 вересня 2015 р. по 15 грудня 2015 р. включно (повідомлення на веб-сайті від 16.09.2015 р.). З 27 жовтня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Інтеграл-банк» розпочинає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 21 жовтня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи ПАТ КБ «Приватбанк». Для отримання коштів за зазначеними договорами, вкладникам необхідно звернутися до установ ПАТ КБ «Приватбанк» з паспортом та документом органу про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер). Виплати вкладникам здійснюються в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) банку з ринку, але не більше 200 тисяч гривень (повідомлення на веб-сайті від 26.10.2015 р.). Відповідно до постанови Правління НБУ від 25 листопада 2015 року № 816 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних прийнято рішення від 26 листопада 2015 року № 210, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Інтеграл-банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Інтеграл-банк», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Андронову Олегу Борисовичу на два роки з 27 листопада 2015 року до 26 листопада 2017 року включно. Реквізити ПАТ «Інтеграл-банк»: код ЄДРПОУ 22932856, МФО 320735, місцезнаходження: пр. Перемоги, 52/2, м. Київ, 03680. Виплати відшкодувань вкладникам здійснюватимуться в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше 200 тисяч гривень. Вимоги кредиторів прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про початок процедури ліквідації ПАТ «Інтеграл-банк» та делегування повноважень ліквідатора банку за адресою: пр. Перемоги, 52/2, м. Київ, 03680. Задоволення вимог кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку, в черговості, що передбачена частиною першою статті 52 Закону гривень (повідомлення на веб-сайті від 30.11.2015 р.). Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомляє, що інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, делегування повноважень ліквідатора банку та відшкодування коштів вкладникам ПАТ «Інтеграл-банк» опубліковано в газеті «Голос України» № 224 (6228) від 02 грудня 2015 року (повідомлення на веб-сайті від 02.12.2015 р.). 29 грудня 2015 року ОСОБА_1 звертався до відповідачів із заявами про виплату грошових коштів по договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в повному обсязі з нарахованими відсотками та штрафними санкціями та про подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Інтеграл-банк" Андронов Олег Борисович листом від 26 січня 2016 року № 01-6-2/62 повідомив позивачу, що згідно з рішенням Правління ПАТ "Інтеграл-банк" від 25 вересня 2013 року, договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті № 7073 «Універсальний» від 25 вересня 2013 року укладений з позивачем на індивідуальних умовах за підвищеною процентною ставкою. Також, в листі було зазначено, що відповідно до п. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку. Позивач, вважаючи такі дії та повідомлення відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) визначено правові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодувань за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Пунктом 3 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI). В силу частини 1 статті 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом. Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2 ст. 26 Закону №4452-VI). Відповідно до частини 4 статті 26 Закону №4452-VI, Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом року до дня прийняття такого рішення); 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - один рік до дня прийняття такого рішення); 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах; 11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду. В силу частини 1 статті 27 Закону №4452-VI, Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з частиною 6 статті 27 Закону №4452-VI, Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону. Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом (частина 1 статті 52 Закону №4452-VI). Як вбачається з матеріалів справи, 25 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Інтеграл-банк" та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті, згідно якого, сума вкладу становила 451 480,38 євро (а.с. 10-11). 29 вересня 2014 року сторонами були підписані Зміни та доповнення №1 до договору банківського вкладу (депозиту) «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року, згідно з якими, банк приймає від вкладника кошти з 29 вересня 2014 року по 04 жовтня 2015 року з нарахуванням процентів за користування коштами. Дата повернення вкладнику грошових коштів 05 жовтня 2015 року (а.с. 12). Відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 606 від 15 вересня 2015 року, Публічне акціонерне товариство «Інтеграл-банк» віднесено до категорії неплатоспроможних». Заявляючи позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, позивач стверджує, що має право на гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 13 351 481,34 грн., тобто всю суму вкладу разом з нарахованими відсотками включно. При цьому, апелянт виходить з того, що рішення Фонду гарантування вкладів «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами від 21 серпня 2012 року №27 є неактуальним з огляду на наступне. Так, апелянт зазначає, що частина 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI, у редакції від 23 лютого 2012 року, передбачала, що Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Під час дії цієї редакції Закону № 4452-VI, Адміністративна рада Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2012 року за № 1452/21764, яким збільшено розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 200 000 грн. Проте, на час віднесення ПАТ «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних, діяла інша редакція (від 12 серпня 2015 року) частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI, відповідно до якої, Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Таким чином, апелянт вважає, що Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27 від 21 серпня 2012 року є неактуальним, так як приймалося до внесення змін в ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, а тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не повинен ним керуватися. Колегія суддів критично ставиться до такої позиції апелянта, з огляду на наступне. В силу частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI, у редакції, чинній на час віднесення ПАТ «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних, у порівнянні з нормами даної статті у редакції від 23 лютого 2012 року, право громадян на гарантоване відшкодування Фондом коштів за вкладами стало більш захищене, оскільки законодавцем була встановлена нижня межа суми гарантованого відшкодування, а саме 200 000 гривень. Колегія суддів зазначає, що хоча Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27 від 21 серпня 2012 року приймалося під час дії попередньої редакції частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI, проте, воно відповідає редакції зазначеної статті, чинної на час виникнення спірних правовідносин, та не порушує прав громадян, адже саме цим рішенням Фонд гарантування вкладів фізичних осіб збільшив розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду з 150 000 грн. до 200 000 грн., і саме ця сума в майбутньому була зазначена законодавцем як мінімальна. Також колегія суддів підкреслює, що зазначене вище рішення Фонду є чинним та нескасованим, а тому підлягає застосуванню. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 52 Закону № 4452-VI, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. Таким чином, апелянт зможе отримати кошти за договором банківського вкладу, що перевищують суму гарантованого відшкодування Фондом, у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI. Як вбачається з листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів від 26 січня 2016 року № 01-6-2/62, згідно з рішенням Правління ПАТ "Інтеграл-банк" від 25 вересня 2013 року, договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті № 7073 «Універсальний» від 25 вересня 2013 року укладений з позивачем на індивідуальних умовах за підвищеною процентною ставкою. А тому, відповідно до п. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами. З даного приводу колегія суддів зазначає наступне. У відповідності до частини 2 статті 1058 ЦК України, договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). В частинах 1 і 2 статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними (частина 6 статті 633 ЦК України). З огляду на викладене, у випадку, коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні. Програми лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв`язку з пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника (пенсіонери, студенти, тощо), акції під певні свята, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб. Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно, до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників. Разом з тим, вкладом розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними. Тобто, отриманню індивідуальних депозитних ставок може передувати підстава, зокрема, або письмове звернення особи з проханням встановити їй індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку, вказуючи при цьому на аргументи, які можуть слугувати підставою для встановлення процентів на більш сприятливих договірних умовах, або інформація банку про певні акції для конкретних осіб, які визначені банком. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі №820/11372/15. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з умов договору банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року не вбачається, що вклад, розміщений ОСОБА_1 у ПАТ "Інтеграл-банк", передбачав індивідуальні, більш сприятливі договірні умови, ніж звичайні. В матеріалах справи також відсутні будь-які пропозиції банку, які адресувалися конкретно апелянту, та які передбачали певні пільги чи надання спеціального статусу, а також відсутнє будь-яке звернення апелянта з проханням встановити йому індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що умови, передбачені у договорі банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року, не можуть вважатися індивідуальними умовами, наданими тільки апелянту, оскільки відповідачем не доведено, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб. Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14, протягом процедури ліквідації Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ "Інтеграл-банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Інтеграл-банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах, встановлених рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» від 21 серпня 2012 року №27 . З приводу зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити до загального реєстру вкладників інформацію про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року, колегія суддів зазначає, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VІ, уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Отже, враховуючи те, що затвердженню виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників передує надання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, позовні вимоги до Фонду є передчасними, оскільки відсутній спір між позивачем та Фондом. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 квітня 2019 року у справі №826/25294/15. Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення першої інстанції повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича щодо не подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Інтеграл-банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року. Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Інтеграл-банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року у розмірі, встановленому рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27 від 21 серпня 2012 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Ісаєнко Ю.А. Собків Я.М. Повний текст постанови виготовлено 12.08.2019 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/83631953
  17. Державний герб України ПОСТАНОВА Іменем України 21 серпня 2019 року Київ справа №826/10581/16 провадження №К/9901/9615/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. від 13 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Коротких А.Ю., Ганечко О.М. Сорочка Є.О. від 15 березня 2019 року, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог 1. У липні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. про нікчемність договорів банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 та застосування наслідків нікчемності правочину; - зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників, для здійснення виплати коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», внесеному на підставі договору банківського вкладу № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2019 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в частині не включення ОСОБА_1 Зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. включити інформацію про ОСОБА_1 до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з договором № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США; з договором № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США та з договором № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, укладених між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 3. Рішення судів мотивовано відсутністю доказів на підтвердження того, що договір банківського вкладу (депозиту), укладений між позивачем та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк", є нікчемним в силу положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тому є правова підстава для визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В силу положень статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в уповноваженої особи після отримання постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 2 жовтня 2015 року № 664 виник обов`язок щодо формування та подачі до Фонду повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, з включенням до такого переліку відомостей про відшкодування коштів позивачу як вкладнику за договором банківського вкладу (депозиту) Проте, такий обов`язок уповноваженою особою виконано не було у зв`язку з безпідставним віднесенням договору до категорії нікчемних правочинів. Короткий зміст вимог касаційної скарги 4. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" звернувся із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 008-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_1 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16405088 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 008-15612-190215 від 19.02.2015 року". 19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 010-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 1500,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16404117 від 19.02.2015 року, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача кошти у розмірі 1500,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 010-15612-190215 від 19.02.2015 року". 19.02.2015 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено договір № 006-15612-190215 банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 3000,00 доларів США. Вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний в п. 1.6 цього Договору, та по 05 березня 2015 року включно. Процентна ставка на суму Вкладу становить 5,5 процентів річних. Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_3 . Зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого в банку, або готівкою через касу банку в день укладення сторонами цього договору. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 16406279 від 19.02.2015 року, ОСОБА_4 перераховує на рахунок позивача кошти у розмірі 3000,00 доларів США з призначенням платежу: "залучення коштів на депозит згідно угоди 006-15612-190215 від 19.02.2015 року". Постановою правління Національного банку України «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» № 150 від 02.03.2015 року ПАТ «Дельта Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. 02.03.2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» № 51, на підставі якого, з 03.03.2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03.03.2015 року по 02.06.2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. Рішенням виконавчої дирекції Фонду «Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» № 147 від 03.08.2015 року строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 року включно. 15.09.2015 року протоколом засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ «Дельта Банк», призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» від 29.05.2015 року №408, затверджено результати перевірки якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та перелік відповідних правочинів викладено в додатку №1 до вказаного протоколу. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» Кадировим В.В. 16.09.2015 року видано наказ № 813 «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями». Листами ПАТ «Дельта Банк» від 23.09.2015 року № 8821/2824, № 8821/2331, № 8821/2983 позивача повідомлено про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту) № 008-15612-190215, № 010-15612-190215, № 006-15612-190215 від 19.02.2015 року укладених між АТ «Дельта Банк» та позивачем, згідно п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача, звернувся до суду з відповідним позовом. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 6. Касаційна скарга уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" мотивована тим, що відповідачем на виконання обов`язків, передбачених частиною 8 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наказом від 29 травня 2015 року № 408 створена комісія з перевірки договорів (правочинів) за вкладними операціями Банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених частиною третьою статті 38 зазначеного Закону. За результатами перевірки комісією виявлено наявність ознак нікчемності у ряді договорів банківського вкладу (депозиту), що були укладені між ПАТ "Дельта Банк" і фізичними особами-клієнтами банку після 16 січня 2015 року включно (тобто, з наступного дня після дня доведення до відома керівників структурних підрозділів банку про обмеження на здійснення певних операцій, встановлених постановою Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних". Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", в тому числі, й договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк". Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" № 813 від 16.09.2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" згідно переліку, наведеного в додатку № 1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір банківського вкладу (депозиту) договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк". Процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що договори банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США від 19 лютого 2015 року № 008-15612-190215, № 006-15612-190215, № 010-15612-190215, укладені між ОСОБА_1 та ПАТ "Дельта Банк", було визнано нікчемними, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з того, що були укладені з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. 7. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на законність рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 8. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. 9. Статтею 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню. 10. При цьому, у відповідності до частини 6 цієї статті, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". 11. Згідно частини 5 статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. 12. У відповідності до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. 13. Пунктом 6 розділу ІІІ Положення порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. 14. Згідно пунктів 2, 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 15. Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. 16. За змістом частини 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду. 17. Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25). 18. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фонду відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду. 19. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. 20. Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється. 21. В силу вимог частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. 22. Підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції до 12 серпня 2015 року, до набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII), яка визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. 23. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку" від 16 липня 2015 року № 629-VIII частину третю статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій 24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів того, що постанова Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії проблемних", яка є банківською таємницею, доведена до відома населення, в тому числі і до позивача, у порядку, встановленому законом, відповідачем надано не було. 25. Так, ПАТ "Дельта Банк" віднесений до категорії неплатоспроможних на підставі постанови Правління НБУ від 2 березня 2015 року, тоді як депозитні договори з позивачем були укладені 19 лютого 2015 року, тобто до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочин уже має бути вчинений неплатоспроможним банком. 26. Окрім того, пост