Search the Community

Showing results for tags 'депозит'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 144 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про повернення депозитного вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року, в с т а н о в и л а : У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») про повернення депозитного вкладу. Позивач зазначав, що 26 січня 2015 року між ним та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) «Блискуча сімка» в доларах США (далі – договір банківського вкладу), за умовами якого він передав банку 5 тис. доларів США строком до 27 квітня 2015 року зі сплатою процентів у розмірі ставок за різні періоди, передбачені вказаним договором. Посилаючись на те, що після закінчення дії договору банківського вкладу позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про повернення коштів та нарахованих процентів, проте відповідач не виконав своїх зобов'язань у повному обсязі, позивач просив стягнути з відповідача: 5 тис. доларів США вкладу; 108 доларів США 22 центи процентів з урахуванням 10 % за останньою чинною ставкою наступного після 27 квітня 2015 року дня; 32 долари США 47 центів – 3 % річних; 11 тис. 850 доларів США пені за прострочення зобов’язання на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів»; 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 15 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на користь ОСОБА_1 5 тис. 140 доларів США 69 центів. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 січня 2016 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення пені з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 549–552, 611, 624 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копію постанови Верховного Суду України від 1 червня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу, відповідно до якого банк прийняв від позивача на депозитний рахунок кошти в розмірі 5 тис. доларів США строком до 27 квітня 2015 року з виплатою процентів за різні періоди. 27 та 28 квітня 2015 року ОСОБА_1 звертався до установи банку з вимогами про повернення банківського вкладу та сплату нарахованих процентів, однак відповідач коштів не повернув. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що правових підстав для стягнення з банку пені відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» немає, оскільки після укладення договорів банківського вкладу між банком і позивачем виникли зобов’язальні відносини, що регулюються нормами зобов’язального права та положеннями цих договорів, якими нарахування та стягнення такої пені не передбачено. Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, що оскаржується, викладеному у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У справі, яка переглядається, суди встановили, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу, укладеного 26 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_1, позивач 27 та 28 квітня 2015 року звертався до установи банку з вимогою про повернення банківського вкладу та сплату нарахованих процентів, які банк вкладнику не повернув. За пунктом 4.1 вказаного договору банківського вкладу у випадку невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець – це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 1 червня 2016 року, наданій заявником для порівняння. У справі, яка переглядається, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача пені на підставі статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», суди безпідставно не застосували вказану норму матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій у частині вирішення вимог про стягнення пені. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 1 вересня 2015 року та заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 липня 2015 року в частині вирішення вимог про стягнення пені скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-2128цс16 За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). За положеннями статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У справі, яка переглядається, суди встановили, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу, укладеного 26 січня 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та фізичною особою, позивач 27 та 28 квітня 2015 року звертався до установи банку з вимогою про повернення банківського вкладу та сплату нарахованих процентів, які банк вкладнику не повернув. За пунктом 4.1 вказаного договору банківського вкладу у випадку невиконання або неналежного виконання умов цього договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання. За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб; послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; виконавець – це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Відповідно до частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк – їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 13 березня 2017 року № 6-2128цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/88CCB9A0528C668DC22580ED002A8E2B
  2. ПОСТАНОВА Іменем України 16 травня 2018 року м. Київ Справа N 569/1437/16-ц Провадження N 14-67цс18 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідача Лященко Н.П., суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року у складі судді Першко О.О. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року у складі колегії суддів Буцяка З.І., Боймиструка С.В., Рожина Ю.М. в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, у якому просила суд стягнути на свою користь з відповідачів: за договором-заявою N 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року -проценти в розмірі 2 тис. 466 грн 75 коп. та пеню в розмірі 3 тис. 299 грн 91 коп.; за договором-заявою N 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року - 10 тис. 180 грн 12 коп. процентів, 15 тис. 627 грн 88 коп. пені; за договором N 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 7 тис. 643 грн 77 коп. пені; за договором N 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року - 7 тис. 643 грн 77 коп. пені; за договором-заявою N 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року -1 тис. 798 грн 19 коп. процентів та 2 тис. 144 грн 93 коп. пені; за договором-заявою N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року - 1 тис. 583 грн 70 коп. процентів, 1 тис. 979 грн 94 коп. пені; за договором-заявою N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 41 грн 28 коп. процентів, 37 грн 80 коп. пені, 08 грн 96 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168216/07-15 від 05 лютого 2015 року - 672 грн процентів, 604 грн 93 коп. пені, 143 грн 36 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року - 420 грн процентів, 378 грн 09 коп. пені, 89 грн 60 коп. інфляційних втрат, а також 10 тис. грн моральної шкоди. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що між нею та Публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та кредит") укладено договори депозиту: N 300131/122846/370-14 та N 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року, N 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року, N 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року, N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року, N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року, N 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року, N 300131/168216/07-15 та N 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року. ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" не повернуло внесків та не сплатило процентів за вказаними договорами депозиту у визначені строки, чим порушило умови укладених договорів. У зв'язку із зазначеним ОСОБА_3 уже зверталася до суду за захистом своїх прав, і заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року її вимоги були частково задоволені за період до 30 липня 2015 року. На час повторного звернення до суду суми внесків разом із сумами нарахованих процентів їй не повернуто та не сплачено в повному обсязі. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонду) на її користь за період з 31 липня по 17 вересня 2015 року за договором-заявою N 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 2 тис. 466 грн 75 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/160628/7-15 від 20 січня 2015 року - 10 тис. 180 грн 12 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/127222/370-14 від 03 листопада 2014 року - 1 тис. 798 грн 19 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року - 1 тис. 583 грн 70 коп. процентів; за договором-заявою N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 41 грн 28 коп. процентів, 08 грн 96 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168216/07-15 від 05 лютого 2015 року - 672 грн процентів, 143 грн 36 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168218/07-15 від 05 лютого 2015 року - 420 грн процентів, 89 грн 60 коп. інфляційних втрат, а всього 17 403 грн 96 коп. Вирішено питання про судові витрати. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з 31 липня по 17 вересня 2015 року належні позивачці кошти за вказаними депозитними договорами їй не повернуто, тому на її користь підлягають стягненню проценти за користування коштами за період з 31 липня по 17 вересня 2015 року в розмірах, передбачених цими договорами. ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" прострочило виконання грошового зобов'язання, оскільки не надало вкладнику реальної можливості отримати вклади та розпорядитися ними на власний розсуд, тому на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат також підлягають задоволенню. Вимоги ж щодо стягнення пені суд визнав безпідставними, оскільки сторони перебувають у договірних відносинах і відповідно до пункту 7.1 Основних умов залучення банківських вкладів фізичних осіб та обслуговування вкладних рахунків у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", затверджених наказом Голови Правління АТ "Банк "Фінанси та кредит" N 630-о від 08 серпня 2013 року, із змінами внесеними згідно із наказом N 681-о від 19 серпня 2013 року та наказом N 712-о від 29 серпня 2013 року (далі - Основні умову) у разі невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України. Відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена частиною другою статті 625 ЦК України. Відшкодування ж моральної шкоди не передбачено ні умовами договорів, ні чинним законодавством України. Оскільки на час ухвалення рішення у справі в ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" введено тимчасову адміністрацію, а з часу прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банк не має права виконувати будь-яких операцій за рахунками власних клієнтів, то вимоги позивачки про стягнення інфляційних втрат і процентів за користування грошовими коштами підлягають задоволенню шляхом стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд). Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог до Фонду про стягнення коштів за депозитними договорами та відшкодування моральної шкоди скасовано. Провадження у справі у цій частині закрито. В іншій частині апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що спір у справі виник з приводу стягнення з Фонду грошових коштів за депозитними вкладами та відшкодування моральної шкоди. У пункті 25 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" роз'яснено, що згідно із частинами першою та другою статті 3 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) Фонд є установою, яка виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права та державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами КАС України. Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ "Банк Фінанси та кредит" про стягнення коштів за депозитними правочинами та відшкодування моральної шкоди в апеляційному порядку не оскаржено. У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постановлені у справі судові рішення, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір стосується захисту права власності фізичної особи за договором банківського вкладу та повинен розглядатися в порядку цивільного судочинства. ОСОБА_3 також вважає безпідставною відмову суду в задоволенні її вимог щодо стягнення пені та відшкодування моральної шкоди. Відповідачі своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи, а ухвалою від 13 березня 2017 року справу призначено до розгляду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 24 січня 2018 року справу отримано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду. Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 14 лютого 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної і суб'єктної юрисдикції. Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 02 березня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні). Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, установлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Під час розгляду справи судами встановлено, що 23 жовтня 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" " в особі відділення N 51 укладено договір-заяву N 300131/122846/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 230 доларів США на строк з 23 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 12,20 % річних. Відповідно до пункту 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу. 23 жовтня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 укладено договір N 300131/122861/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&аав;К "Золотий". Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту депозитний рахунок у банківському металі - золото, а клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,0 грам або 3,22 тройських унції металу на строк з 23 жовтня 2014 року по 28 жовтня 2015 року. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати клієнтові проценти за час користування банківським металом (вкладом) за ставкою 2,25 % річних. Відповідно до пункту 2.3 договору повернення вкладу та виплата нарахованих на нього процентів здійснюється банком у день закінчення строку, визначеного пунктом 1.1 договору. Пунктом 2.5 договору передбачено право клієнта на дострокове повернення вкладу. 28 жовтня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 укладено договір N 300131/124661/6-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&ано;К "Золотий". Відповідно до пункту 1.1 договору банк відкриває клієнту депозитний рахунок у банківському металі - золото, а клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,0 грам або 3,22 тройських унцій металу на строк з 28 жовтня 2014 року по 28 квітня 2015 року. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати клієнтові проценти за час користування банківським металом (вкладом) за ставкою 1,75 % річних. Відповідно до пункту 2.3 договору повернення вкладу та виплата нарахованих на нього процентів здійснюється банком у день закінчення строку, визначеного пунктом 1.1 договору. 3 листопада 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 було укладено договір-заява N 300131/127222/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 1 тис. 150 дол. США на строк з 3 листопада 2014 року по 8 листопада 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 12,10 % річних. За пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу. 10 листопада 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 було укладено договір-заяву N 300131/130339/5-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 5 місяців в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 1 тис. дол. США на строк з 10 листопада 2014 року по 10 квітня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 11,60 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. 24 грудня 2014 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" " в особі відділення N 51 було укладено договір-заяву N 300131/154545/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 370 днів у національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті на вкладний рахунок у сумі 500 грн на строк з 24 грудня 2014 року по 29 грудня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 26,10 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. Пунктом 5 договору передбачено право вкладника вимагати дострокового повернення суми вкладу. 20 січня 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 укладено договір-заяву N 300131/160628/7-15 про банківський строковий вклад (депозит) "Пенсійний" на 7 місяців в іноземній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в іноземній валюті на вкладний рахунок у сумі 9 тис. 400 дол. США на строк з 20 січня по 20 серпня 2015 року з правом поповнення вкладу в порядку, встановленому пунктом 4 договору. Пунктом 2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами вкладу за ставкою 11,60 % річних. Згідно з пунктом 6 договору після закінчення визначеного сторонами строку вклад повертається вкладникові в порядку, строки та на умовах, передбачених положеннями пункту 5.2 Основних умов. 5 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" в особі відділення N 51 було укладено договір N 300131/168218/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) "Блискуча сімка" в національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті в сумі 5 тис. грн на строки, визначені підпунктами 1.1.1 - 1.1.3, з 5 лютого по 6 травня 2015 року без права поповнення вкладу. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами за ставками 20,0 - 21,2 % річних. Згідно з пунктом 2.4 договору повернення суми вкладу клієнту здійснюється банком у день закінчення одного з строків, визначених підпунктами 1.1.1-1.1.13 договору. 5 лютого 2015 року між позивачем та ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" " в особі відділення N 51 було укладено договір N 300131/168216/07-15 про банківський строковий вклад (депозит) "Блискуча сімка" в національній валюті. Відповідно до пункту 1 договору вкладник вносить, а банк приймає грошові кошти в національній валюті в сумі 8 тис. грн на строки, визначені підпунктами 1.1.1 - 1.1.3, з 5 лютого по 6 травня 2015 року без права поповнення вкладу. Пунктом 1.2 договору передбачено обов'язок банку нараховувати та сплачувати вкладникові проценти за час користування коштами за ставками 20,0 - 21,2 % річних. Згідно з пунктом 2.4 договору повернення суми вкладу клієнту здійснюється банком у день закінчення одного зі строків, визначених підпунктами 1.1.1 - 1.1.13 договору. Позивач ОСОБА_3 виконала всі зобов'язання за вказаними договорами в частині внесення коштів на депозитні рахунки банку. 19 лютого, 16 та 17 березня і 10 квітня 2015 року ОСОБА_3 зверталася до відповідача з письмовими заявами про розірвання договорів банківського вкладу та повернення суми вкладів, однак, відповіді не отримала. Вищезазначені обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 грудня 2015 року, яким позов ОСОБА_3 до ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" про захист прав споживача, стягнення грошових коштів та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" на користь ОСОБА_3 заборгованість: за договором-заявою N 300131/122846/370-14 від 23 жовтня 2014 року в сумі 492 грн. 90 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором N 300131/122861/370-14 від 23 жовтня 2014 року - 78 тис. 213 грн 52 коп. вкладу та 887 грн 13 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором N 300131/124661/6-14 від 28 жовтня 2014 року - 78 тис. 213 грн 52 коп. вкладу та 887 грн 13 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою N 300131/127222/370-14 від 3 листопада 2014 року - 28 тис. 427 грн 26 коп. вкладу та 322 грн 26 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою N 300131/130339/5-14 від 10 листопада 2014 року в сумі 240 грн 32 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором-заявою N 300131/154545/370-14 від 24 грудня 2014 року - 500 грн вкладу, 5 грн 63 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання та 84 грн 87 коп. інфляційних втрат; за договором-заявою N 300131/160625/7-15 від 20 січня 2015 року - 205 тис. 648 грн 59 коп. вкладу та 2 тис. 353 грн 09 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання; за договором N 300131/168216/07-15 від 5 лютого 2015 року в сумі 65 грн 10 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання та 208 грн 70 коп. інфляційних втрат; за договором N 300131/168218/07-15 від 5 лютого 2015 року в сумі 64 грн 93 коп. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання та 1 тис. 480 грн. 36 коп. інфляційних втрат, а всього - 398 тис. 095 грн 31 коп. та 10 тис. грн моральної шкоди. Зазначене рішення набрало законної сили 02 лютого 2016 року. На підставі постанови Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року N 612 "Про віднесення Публічного Акціонерного Товариства "Банк "Фінанси та кредит" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення N 171 від 17 вересня 2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ "Банк "Фінанси та кредит" і делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно із даним рішенням у ПАТ "Банк "Фінанси та кредит" запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року, призначено уповноважену особу Фонду - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявську О.С. строком на три місяці з 18 вересня до 17 грудня 2015 року. На підставі постанови Правління Національного банку України N 898 від 17 грудня 2015 р. "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 18 грудня 2015 року N 230 "Про початок процедури ліквідації АТ "Банк "Фінанси та кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та кредит", призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора цього банку заступнику начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Чернявській О.С. на два роки з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Частиною другою статті 4 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. За пунктом 17 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанції) уповноважена особа Фонду - це його працівник, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Частиною другою статті 37 цього Закону визначено повноваження Фонду безпосередньо або уповноваженої особи Фонду в разі делегування їй повноважень, до яких належать, зокрема, право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління й органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій. Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (частини третя та четверта статті 37 Закону N 4452-VI у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції). Аналіз наведених норм свідчить про те, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень після запровадження тимчасової адміністрації в банку фактично набуває всіх повноважень органів управління та контролюбанку та діє в тому числі як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку. Разом з тим Фонд як самостійна юридична особа є особою публічного права (частини перша і друга статті 3 Закону N 4452-VI у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції). Тому юрисдикція спору, однією зі сторін якого є Фонд, визначається з огляду на зміст правовідносин та функції Фонду або його уповноваженої особи. Відповідно до статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог до Фонду та закриваючи провадження в цій частині, не врахував, що вимоги до обох відповідачів взаємопов'язані одними договорами депозиту та сумами, які позивач просить стягнути на свою користь. Позивач ОСОБА_3 звернулася з вимогами до Фонду, як до представника банку у зв'язку з тим, що їй стало відомо про неплатоспроможність останнього та призначення уповноваженої особи Фонду (про що вона зазначає у своєму позові). Окрім того, за своїм змістом (суттю, характером) спір не має ознак публічно-правового як у частині вимог до банку, так і в частині вимог до Фонду, є приватноправовим, оскільки обумовлений порушенням прав позивача неналежним виконанням банком узятих на себе договірних зобов'язань. При цьому порушення прав позивача, які стали підставою для звернення до суду, допустив саме банк, ще до запровадження в ньому тимчасової адміністрації, і позовні вимоги ОСОБА_3 не стосуються безпосередньої діяльності (бездіяльності) Фонду як державної спеціалізованої установи. Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги до Фонду є публічно-правовими і підлягають розгляду за правилами КАС України. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України; далі - ЦК України). Положеннями статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або в безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Разом з тим частина перша статті 1074 ЦК України (в редакції чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) передбачала, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, установлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Тобто випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені у спеціальному законі. Процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульовано Законом N 4452-VI, який є спеціальним законом, що унормовує дані правовідносини. У пункті 8 розділу Х "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України N 4452-VI передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з пунктом 16 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону N 4452-VI ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону N 4452-VI є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Проте, суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до Фонду, дійшов помилкового висновку, що спір в цій частині належить до компетенції адміністративних судів та не перевірив законність й обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. На порушенням вимог частини другої статті 315 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції), відхиляючи апеляційну скаргу в частині вимог, суд взагалі не навів мотивів її відхилення. Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Відповідно до частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Верховний Суд переглядає справи виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України, і не має можливості встановлювати обставини, які не були встановлені в рішенні. Оскільки апеляційний суд дійшов помилкових висновків про закриття провадження у справі в частині вимог до Фонду, постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, фактично рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги не переглядалося, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для розгляду. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд, відповідно, змінює розподіл судових витрат. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402-404, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду ПОСТАНОВИЛА: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 22 квітня 2016 року скасувати, справу направити на розгляд до апеляційного суду. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Н.П. Лященко Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич О.Р. Кібенко О.Г. Яновська В.С. Князєв
  3. Державний герб України Постанова Іменем України 13 червня 2018 року м. Київ справа № 761/22001/15-ц провадження № 61-643св17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Червинська М. Є., судді: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), КурилоВ.П., учасники справи: позивач за первісним позовом та третя особа 1 за позовом Національного банку України - публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування», відповідач 1 за первісним позовом та за позовом третьої особи з самостійними вимогами Національного банку України - Істомінов СергійВікторович, відповідач 2 за первісним позовом та за позовом Національного банку України - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», третя особа 1 за первісним позовом та позивач (третя особа з самостійними вимогами) - Національний банк України, третя особа за первісним позовом та за позовом Національного банку України - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року в складі колегії суддів: Гаращенка Д. Р., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М., ВСТАНОВИВ: У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування (далі - ПАТ «Укргазвидобування) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк»), треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Національний банк України, про визнання правочину недійсним, у якому з урахуванням уточнень, просили визнати недійсним договір поруки від 28 листопада 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк». Позовна заява мотивована тим, що у 2013 році між ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» були укладені договори кредитної лінії, відповідно до яких кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти терміном повернення до 31 грудня 2014 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № П 2022390-6. У зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами, які передбачені в пунктах 3.3. цих договорів, та з метою погашення заборгованості по цих кредитних договорах, 20 лютого 2015 року банком, на підставі вищезазначеного пункту 1.3 договору поруки, було здійснено списання з депозитного рахунку ОСОБА_2, який відкритий у ПАТ «Дельта Банк», грошових коштів. Позивач просить визнати договір поруки № П 2022390-6 від 28 листопада 2014 року недійсним, оскільки в основному зобов'язанні передбачений лише один вид забезпечення - застава. 02 лютого 2017 року до спільного розгляду з первісним позовом було прийнято зустрічну позовну заяву третьої особи з самостійними вимогами Національного банку України до ОСОБА_2, ПАТ «Укргазвидобування», треті особи: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «Укргазвидобування» про визнання правочину недійсним в якому просили визнати недійсним, укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 договір поруки № П 2022390-6 від 28 листопада 2014 року; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати. Позовні вимоги зустрічного позову обґрунтовані тим, що відповідно до умов кредитного договору, Національний банк надав ПАТ «Дельта Банк» кредит для збереження ліквідності, а ПАТ «Дельта Банк» зобов'язалося повернути кредит в порядку та строки, передбачені умовами договору, а також сплатити проценти за його користування. Згідно кредитного договору, забезпеченням за ним виступають майнові права за укладеними ПАТ «Дельта Банк» кредитними договорами та фізичними особами. Оформлення забезпечення відбувається шляхом укладення окремого договору застави майнових прав. З метою забезпечення виконання ПАТ «Дельта Банк» своїх зобов'язань за кредитним договором, між Національним банком України та ПАТ «Дельта Банк» у 2013 році було укладено договір застави майнових прав. На підставі договору застави майнових прав, ПАТ «Дельта Банк» передало у заставу Національного банку України майнові права, за договором кредитної лінії укладеним з ПАТ «Укргазвидобування», а також усіма забезпечувальними зобов'язаннями до нього. 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № П2022390-6. Таким чином, договір поруки було укладено значно пізніше укладення договорів застави майнових прав з Національним банком України, чим фактично було порушено умову договорів застави майнових прав щодо встановлення заборони відносно внесення змін до договору кредитної лінії № ВКЛ -2022390 від 29 серпня 2013 року та договору кредитної лінії № ВКЛ- 2022390/1 від 30 вересня 2013 року і забезпечувальних договорів, що забезпечують їх виконання, без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя. Тому, Національний банк України просить визнати укладений договір поруки недійсним. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що укладений договір поруки № П2022390-6 від 28 листопада 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» жодним чином не порушує законні права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя за зазначеними вище договорами застави так і позивача за первісним позовом, оскільки чинним законодавством не передбачено обов'язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов'язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов'язань, тому позовні вимоги за первісним та зустрічним позовом не підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року апеляційні скарги ПАТ «Укргазвидобування», Національного банку України та ПАТ Дельта Банк» задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Визнано недійсним договір поруки № п2022390-6, укладеним 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 Вирішено питання про судові витрати. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що сторони в основному договорі встановили конкретний вид забезпечення виконання - заставу. Таким чином, оспорюваний договір поруки від 28 листопада 2014 року суперечить положенням статті 548 ЦК України. 18 грудня 2017 року представник відповідача 1 ОСОБА_2 - ОСОБА_3, подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року. ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_2, в касаційній скарзі посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. На обґрунтування касаційної скарги вказує, що договір поруки було укладено законно і сторони кредитного договору не можуть в договорі передбачити обов'язок стосовно укладення договору поруки з ОСОБА_2, який не є стороною кредитного договору. Крім того, попереджати боржника про укладення оспорюваного договору поруки було необов'язково. Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2017 року у справі відкрито касаційне провадження. У відзиві на касаційну скаргу від 26 січня 2018 року ПАТ «Укргазвидобування» зазначило, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги заявника необґрунтовані. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення. У відзиві на касаційну скаргу від 16 лютого 2018 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зазначив, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги заявника необґрунтовані. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення. У відзиві на касаційну скаргу від 16 лютого 2018 року ПАТ «Дельта Банк» зазначило, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги заявника необґрунтовані. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення. У відзиві на касаційну скаргу від 19 лютого 2018 року Національний банк України зазначив, що рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року є законним, а вимоги скаржника необґрунтовані. Просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2018 року справа призначена до судового розгляду. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У частині другій статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судом установлено, що 29 серпня 2013 року між ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 79 870 000 грн зі сплатою 24% річних та терміном повернення до 31 грудня 2014 року. 30 вересня 2013 року між ПАТ «Укргазвидобування» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2022390/1, відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 150 000 000 грн зі сплатою 24% річних та терміном повернення до 31 грудня 2014 року. Згідно пунктів 1.3 вказаних договорів, забезпеченням позичальником виконання своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставною (іпотекою) вимогою за цим договором виступає забезпечення, яке не суперечить вимогам кредитора та діючого законодавства України, про що укладаються відповідні договори, а саме: договір застави. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 28 листопада 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № П 2022390-6. У зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за кредитними договорами та з метою погашення заборгованості, 20 лютого 2015 року банком, з депозитного рахунку ОСОБА_2, який відкритий у ПАТ «Дельта Банк», було здійсненого списання грошових коштів в сумі, що є еквівалентом 40 388 465 грн 46 коп. Статтями 215, 216 ЦК України визначено загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків. За змістом статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою. Відповідно до статей 553, 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Що ж до боржника, то він стороною договору поруки не виступає, а є учасником у зобов'язанні, забезпеченому порукою. Обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Крім того, положеннями статті 548 ЦК України не передбачено, що забезпечувальне зобов'язання чи його види можуть визначатися виключно самим основним зобов'язанням, а учасники цивільних правовідносин позбавлені можливості укласти окремий договір, який визначатиме вид та порядок забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до статей 553, 554, 626 ЦК України договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем; порука створює права для кредитора та обов'язки для поручителя, безпосередньо на права та обов'язки боржника цей вид забезпечення виконання зобов'язань не впливає, оскільки зобов'язання для боржника в цьому випадку не встановлюються, не припиняються, не змінюються. Чинним законодавством не передбачено обов'язкового отримання попередньої згоди боржника в основному зобов'язанні на укладення кредитором із іншою особою договору поруки на забезпечення виконання його зобов'язань. Зазначений висновок міститься й в постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-51цс11. Вищезазначені норми не передбачають й обов'язкового визначення основним зобов'язанням видів забезпечення його виконання. Зазначення поруки як виду забезпечення у тексті основного зобов'язання є факультативною умовою, недотримання якої не тягне за собою визнання правочину недійсним. Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів не може погодитися із висновком апеляційного суду, зробленим з посиланням на статтю 548 ЦК України, про те, що відсутність в основному зобов'язанні такого виду забезпечення його виконання як поручительство може свідчити про недійсність договору поруки. Разом із тим, відповідно до статті 52 Закону України «Про заставу», якщо у випадку застави майнових прав боржник заставодавця до виконання заставодавцем зобов'язання, забезпеченого заставою, виконає своє зобов'язання, все, одержане при цьому заставодавцем, стає предметом застави, про заставодавець зобов'язаний негайно повідомити заставодержателя. Таким чином, отримані ПАТ «Дельта Банк» від ОСОБА_2 грошові кошти за договором поруки стали предметом застави майнових прав від 01 листопада 2013 року та 08 листопада 2013 року, про що ПАТ «Дельта Банк» повинен був повідомити Національний банк України, як заставодержателя. У частині другій статті 52 Закону України «Про заставу» передбачено, що, одержавши кошти від свого боржника в рахунок виконання зобов'язання грошових сум, заставодавець зобов'язаний за вимогою заставодержателя перерахувати відповідні суми в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, якщо інше не встановлено договором застави. Таким чином правильними є висновки місцевого суду про те, що укладення договору поруки та його виконання ОСОБА_2 жодним чином не порушує законні права та інтереси Національного банку України, як заставодержателя за зазначеними вище договорами застави. Відсутність порушення оспорюваним договором прав та інтересів особи, яка не є його стороною, є підставою для відмови в позові про визнання його недійсним (стаття 215, 216 ЦК України). Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим. Посилання апеляційного суду, про те, що спірний договір було укладено з порушенням постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року не заслуговують на увагу з огляду на таке. Так, відповідно до постанови Національного банку України від 30 жовтня 2014 року АТ «Дельта Банк» було введено обмеження стосовно погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням з куратором банку). Проте вищезазначене обмеження не стосується укладення договору поруки, оскільки порука є новим та додатковим забезпеченням виконання зобов'язання за кредитним договором. Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України. Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_3, задовольнити. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року скасувати, та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2017 року. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» та Національного банку України на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 487 грн 20 коп. в рівних частинах. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення апеляційного суду втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий М. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило http://reyestr.court.gov.ua/Review/74842509
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/73125138 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 22-ц/796/ 2191/2018 Головуючий у 1-й інстанції: Юзькова О.Л. 761/29233/17-ц Доповідач: Чобіток А.О. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого-судді - Чобіток А.О. суддів - Немировської О.В., Соколової В.В. розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживачів фінансових послуг, стягнення пені,- в с т а н о в и в: У серпні 2017 року позивач пред'явив вказаний позов до відповідача та зазначав, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 року на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 року в справі № 761/31065/14-ц про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США з ПАТ «Державний ощадний банк України» на його користь. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується відповідачем, на його користь у виконавчому провадженні № 49333924. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а відповідачем отримано Платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум №25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача. Однак, зазначене Платіжне доручення від 22.02.2016 № 1 було виконано відповідачем лише 01 березня 2016 року, тобто з порушенням передбаченого чинним законодавством триденного строку. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за п»ять днів прострочення виконання переказу в розмірі 827,15 доларів США, а також за прострочення виконання грошового зобов»язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 3% річних за вісім днів прострочення, а саме 108,48 доларів США. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 827,15 доларів США за прострочення виконання платіжного доручення від 22 лютого 2016 року № 1 та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов»язання у розмірі 108,48 доларів США, а також удохід держави судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.. В апеляційній скарзі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що на час виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, банк керувався постановою Правління НБУ від 04.12.2015 № 863»Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та листом Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на підставі яких банк зобов'язаний забезпечити здійснення всебічного аналізу документів та інформації про фінансову операцію, їх учасників, а також скласти висновок за результатами аналізу. Згідно із п.п. 17 п. 6 зазначеної Постанови, якщо сума платіжного доручення на перерахування за межі України іноземної валюти була більше еквівалента 50 000,00 доларів США, то уповноважений банк подав до НБУ скановані копії документів для підтвердження можливості його виконання. Підтверджені операції виконувались банком не раніше четвертого операційного дня з дня подання уповноваженим банком інформації про цю операцію в реєстрі «Інформація про намір купівлі та/або перерахування безготівкової валюти в розрізі суб'єктів». Після отримання від клієнта платіжного доручення та повного пакета документів виконавцем ОПЕРУ було вивчено та проаналізовано фінансову операцію, складено висновок та передано до Управління фінансового моніторингу, який 25.02.2016 року у сканованому вигляді було надано до НБУ на погодження. Через відсутність 01.03.2016 року (на четвертий операційний день) повідомлення від НБУ про відмову в здійснені цієї операції, того ж дня виконавцем ОПЕРУ здійснено переказ коштів у сумі 165 430,14 доларів США на користь позивача. Таким чином відповідач вважає, що діяв в межах норм чинного законодавства України, на виконання вимог Закону України «Про Національний банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», постанов Національного банку України, як регулюючого органу діяльності банків України. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_1 зазначив , що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 не містить приписів щодо збільшення встановлених законом строків здійснення валютних переказів, або щодо звільнення банків від відповідальності за порушення цих строків, а застосування до спірних правовідносин постанови Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - прямо суперечить ст.ст. 4, 14 ЦК України, ст.ст. 37, 56 Закону України «Про Національний банк України», а також усталеній практиці Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо застосування цієї Постанови 863 та інших подібних постанов Національного банку України. Згідно з частиною четвертою статті 56 Закону України «Про Національний банк України», - нормативно-правові акти НБУ, у тому числі постанови Правління Національного банку України, не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України. За змістом частини другої статті 37 Закону України «Про Національний банк України», - Національний банк України не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійснення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом. Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини. Отже, посилання банків та їх представників на постанови Правління Національного банку України, - є безпідставним, оскільки ці постанови НБУ є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб, і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови не встановлюють прав чи обов'язків для громадян (клієнтів банків), і не можуть зачіпати їхні права, свободи та інтереси. Відповідно до частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», нормативно-правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, зокрема, нормативно- правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер, - реєструються в Міністерстві юстиції України і вносяться в Єдиний державний реєстр нормативних актів. Водночас, постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 - не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів. За даними офіційного сайту Міністерства юстиції України, ця Постанова 863 не подавалась на державну реєстрацію, і інформація щодо неї відсутня в Єдиному державному реєстрі нормативних актів. З цього також вбачається, що ця постанова є не нормативним, а саме розпорядчим актом, а відтак не підлягає застосуванню в спірних цивільних правовідносинах сторін. Таким чином, посилання на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 №836 не може слугувати правовою підставою звільнення Відповідача від цивільно-правової відповідальності. При розгляді даної справи судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Вiддiлі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi перебувало виконавче провадження № 49333924 за виконавчим листом від 16.06.2015 на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 05.02.2015 у справі № 761/31065/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення заборгованості за вкладом в загальному розмірі 165 433,14 доларів США. 09 лютого 2016 року державним виконавцем Вiддiлу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi ГречухомОлегом Ярославовичем було належно оформлено та передано до виконання Розпорядження № 49333924 / 9 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум, що обслуговується Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України», на користь стягувачаОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 49333924 . Дана обставина також не оспорювалась сторонами. На виконання зазначеного Розпорядження № 49333924 / 9 органом ДВС було направлено, а ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» отримано платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465узакордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь). Вимога про перерахунок коштів була виконана банком 01 березня 2016 року, про що свідчить відповідний відбиток штампу відповідача на платіжному дорученні від № 1 та зведеним меморіальним ордером відповідача від 01березня 2016 року 17:59:07. Кошти валютного переказу надійшли на рахунок позивача №749115-00031-018465 в банку Приорбанк 03 березня 2016 року, що підтверджується відповідним повідомленням, копія якого наявна в матеріалах справи. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 213 ЦПК України в редакції 2004 року , законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право останнього на своєчасне виконання переказу належних йому коштів порушено відповідачем, а отже підлягає захисту шляхом стягнення з банку передбаченої законом пені за прострочення виконання переказу коштів, відповідно до приписів статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», якою встановлено відповідальність банків та інших суб'єктів при здійсненні переказу коштів, а також 3 % відсотків річних відповідно до ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов»язання. Вислухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, Апеляційний суд міста Києва , який діє відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у складіколегії суддів вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами, висновків якого аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав. Статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. В подальшому, за письмовою заявою стягувача, стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом. Виплата стягувачу стягнутих сум готівкою не допускається. Відповідно до положень Наказу Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень», для зарахування стягнутих з боржників валютних коштів та їх виплати стягувачам, органи Державної виконавчої служби мають валютні рахунки для обліку депозитних сум в державному банку. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускається видача стягнутих коштів без їх зарахування на рахунок органу ДВС для обліку депозитних сум. Частиною 1 ст. 1089 параграфу 2 ЦК України визначено, що за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту. Положення цього параграфа застосовуються також до відносин, пов'язаних із перерахуванням грошових коштів через банк особою, яка не має рахунка у цьому банку, якщо інше не встановлено законом, банківськими правилами або не випливає із суті відносин ( ч. 2 ст. 1089 ЦК ). Згідно із ч. 1 ст. 1091 ЦК України, банк, що прийняв платіжне доручення платника, повинен перерахувати відповідну грошову суму банкові одержувача для її зарахування на рахунок особи, визначеної у платіжному дорученні. У разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону ( ч. 1 ст. 1092 ЦК). Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб'єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» . Пунктом 5.1. статті 5 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів», суб'єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем. Відповідно до п. 8.4 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» , міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів. Отже, отримавши Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» зобов'язаний був виконати міжбанківський переказ в строк до трьох операційних днів, тобто до 25.02.2016 року. При цьому, п. 32.2. ст.. 32 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, щоу разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними. У даній справі встановлено та не заперечувалось відповідачем, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США, які обліковувались на рахунку органу ДВС з обліку депозитних сум № 25303010086612, що обслуговується відповідачем - на рахунок позивача № 749115-00031-018465 у закордонному банку Приорбанк (вул. В. Хоружей, 31А, Мінськ, Білорусь), було виконано відповідачем лише 01.03.2016 року, а отримано позивачем 03.03.206 року . Тобто, фактично доручення клієнта відповідачем було прострочено на п'ять операційних днів з 26.02.2016 до 01.03.2016 року. Зважаючи на викладене, у відповідача виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки, передбачені ст. 32 Закону від 5 квітня 2001 р. № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені, не виключають застосування ст. 625 ЦК. Суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги посилання відповідача щодо законності його дій на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», оскільки нормативно-правові акти Національного банку України не є актами цивільного законодавства в розумінні статті 4 Цивільного Кодексу України, і таке правове регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банківськими установами, які охополюються його наглядовою діяльністю, - а відтак ці акти не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, і не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує і ту обставину, що постанова Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не містить реквізитів (даних установленого зразка) щодо її державної реєстрації та унесення в Єдиний державний реєстр нормативних актів, що суперечить частини третьої статті 117 Конституції України, згідно з Указом Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади». Окремо, суд апеляційної інстанції вважає за потрібне зазначити про те, що посилаючись на постанову Правління НБУ від 04.12.2015 № 863 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» та лист Національного банку України від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», відповідач не зазначив, чому ним порушено п. 17 ст. 6 вказаної постанови, відповідно до якої уповноважені банки формують реєстр операцій за дорученнями клієнтів про перерахування за межі України іноземної валюти та подають його до Національного банку України в день отримання від клієнта заяви про купівлю іноземної валюти/платіжного доручення. Так, зважаючи на вимоги даної постанови відповідач в день отримання платіжного доручення № 1 , тобто 22.02.2016 року повинен був сформувати реєстр операцій та подати його до Національного банку України, проте вказана дія вчинена відповідачем лише 25.02.2016 року. Крім того, відповідно до листа від 29.01.2016 року № 25-0005/8349 «Про виконання індикаторів підозрілих фінансових операцій», на який посилається відповідач як на обґрунтованість своїх дій щодо невиконанняРозпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу в строк передбачений законом та який діяв на час вказаних вище подій, Банкам необхідно забезпечити здійснення всебічного аналізу та перевірки документів (інформації) про фінансові операції та їх учасників (далі - аналіз документів), які є підставою для: купівлі іноземної валюти з метою перерахування за межі України; перерахування іноземної валюти за межі України; перерахування коштів у гривнях на користь нерезидентів через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, відкриті в уповноважених банках; перерахування коштів на користь нерезидентів через філії уповноважених банків, відкриті на території інших держав; Аналіз документів уключає вивчення суті та мети фінансової операції, інформації про її учасників та здійснюється з метою виявлення індикаторів підозрілої фінансової операції , ознак здійснення банком ризикової діяльності , підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення. У разі наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів банк до проведення фінансової операції (наміру здійснення фінансової операції) має скласти обґрунтований висновок про наявність або відсутність ознак здійснення банком ризикової діяльності та підстав уважати, що характер або наслідки фінансових операцій можуть нести реальну або потенційну небезпеку використання уповноваженого банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення (далі - висновок) і засвідчити його підписами керівників (працівників, які виконують їх функції) підрозділів валютного контролю та фінансового моніторингу банку. Посилаючись на законність своїх дій, відповідач не зазначає з яких мотивів він виходив щодо наявності індикаторів підозрілої фінансової операції за результатами здійсненого аналізу документів позивача, зважаючи на те, що Розпорядження № 49333924 / 9 та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів СШАпозивачу, видані органом Державної виконавчої служби на виконання судового рішення, про що позивачем надано було банку всі необхідні документи, а саме : виконавчий лист №761/31065/14-ц, виданий Шевченківським районним судом м. Києва від 16.06.2015 року про стягнення з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 заборгованості, постанову про відкриття виконавчого провадження Вiддiлом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управлiння юстицiї у місті Києвi № 49333924 , заяву позивача від 19.01.2016 року органу ДВС про перерахування на його рахунок коштів у розмірі 165430,14 доларів США, які надійшли від ПАТ «Державний ощадний банк України» на валютний рахунок ДВС в якості добровільного виконання Шевченківським районним судом м. Києва від 05.02.2015 року, Розпорядження № 49333924 / 9 органу ДВС та платіжне доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року № 1 ( а.с.45-51). Враховуючи все вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що дії відповідача у затримці виконання платіжного доручення в іноземній валюті від 22 лютого 2016 року №1 про переказ валютних коштів у розмірі 165 430,14 доларів США позивачу були неправомірними, в зв'язку з чим у останнього виникло зобов'язання перед позивачем сплатити пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, а також 3 % відсотка річних відповідно до ст. 625 ЦК Українияк компенсація за користування утримуваними відповідачем грошовими коштами, належними до сплати позивачу. Будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б призвели до безумовного скасування рішення суду, що ухвалене судом першої інстанції за нормами ЦПК у редакції 2004 року, судом апеляційної інстанції не встановлено. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 369, 371, 374, 375,381-384, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її складення і касаційному оскарженню відповідно до ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Головуючий : Судді:
  5. Державний герб України Інформація заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7). http://reyestr.court.gov.ua/Review/68310444 - інформація заборонена для оприлюднення
  6. Інформація заборонена для оприлюднення згідно з Законом України "Про доступ до судових рішень" (п. 4 ст. 7). http://reyestr.court.gov.ua/Review/65620728 - решение первой инстанции Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15685/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А Суддя-доповідач: Ганечко О.М. УХВАЛА Іменем України 30 травня 2017 року м. Київ Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Ганечко О.М., суддів: Літвіної Н.М., Коротких А.Ю., при секретарі Біднячук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся з позовом до Національного банку України, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик», Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик". Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність, необ'єктивність, необґрунтованість рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Представник апелянта та представник Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» підтримали апеляційну скаргу в повному обсязі та просили її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити в задоволені позову в повному обсязі. Представник позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити постанову суду першої інстанції без змін. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Костенко Ігор Іванович, та представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з'явилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України - за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін. Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2016 року між ОСОБА_2 (вкладник) та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" (банк) укладено договір №230D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1,3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний (депозитний) рахунок НОМЕР_3 в сумі 26 000,00 доларів США на термін з 29 січня 2016 року по 29 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9% процентів річних. Внесення коштів підтверджується меморіальним валютним ордером №230/16369 від 29 січня 2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи. Окрім того, 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7078 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2630.9.036474.037, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 30 491,05 доларів США на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних. 16 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7079 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок НОМЕР_2, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 100 000,00 грн. - на термін з 16 січня 2016 року по 16 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 22,25% процентів річних. 25 січня 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7252 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку №10034420201 на вкладний рахунок №26300001230/2б30.7.036474.040, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 11 938,55 доларів США на термін з 25 січня 2016 року по 25 квітня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 9,25% процентів річних. 29 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" укладено договір №230D-ІВ7977 банківського вкладу "Живи сонячно ONLINE" в національній валюті із щомісячною сплатою процентів (3 місяці). Згідно з пунктом 1.1 договору, банк надає можливість вкладнику здійснювати розміщення грошових коштів з відкриттям відповідних вкладних рахунків в системі дистанційного обслуговування інтернет-банкінг "Хрещатик-online". Вклад залучається Банком на підставі отриманого від вкладника дистанційного розпорядження на переказ грошових коштів, перерахованих вкладником з поточного (карткового) рахунку НОМЕР_1 на вкладний рахунок №26300001230/2630.5.036474.042, що відкривається банком на його ім'я, в сумі 40 000,00 гривень на термін з 29 лютого 2016 року по 31 травня 2016 року. Процентна ставка на вклад встановлюється в розмірі 20,25% процентів річних. Вищевказані обставини в ході розгляду даної справи сторонами не заперечувалися та визнавалися. Разом з тим, 04 квітня 2016 року постановою Правління Національного банку України №231/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" віднесено ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії проблемних строком до 180 днів, установлено для ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" обмеження в його діяльності, а також зобов'язано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" надсилати до Департаменту банківського накладу повідомлення про стан виконання запланованих заходів щодо фінансового оздоровлення банку, а також приведення ним своєї діяльності у відповідність до вимог банківського законодавства. 05 квітня 2016 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №234 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних", відповідно до якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 квітня 2016 року №463 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку". Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Костенку І.І. строком на один місяць з 05 квітня 2016 року до 04 травня 2016 року включно. Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21 квітня 2016 року №560 продовжено строки тимчасової адміністрації в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. У відповідності до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в "Комерційний банк "Хрещатик" Костенка І.І. з 05 травня 2016 року до 04 червня 2016 року включно. Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 02 червня 2016 року №46-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку". Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 06 червня 2016 року по 05 червня 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Костенку І.І. На своєму сайті Фонд оприлюднив інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 03 червня 2016 року №913 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та делегування повноважень ліквідатора банку", Фонд з 09 червня 2016 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку. Для отримання коштів вкладники ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 09 червня 2016 року до 21 липня 2016 року включно можуть звертатись до установ банків-агентів Фонду: АТ "ОЩАДБАНК", ПАТ "ПУМБ", АБ "ПІВДЕННИЙ" та АТ "УКРСИББАНК". Відповідно до виписки за договором №230 D-655972 банківського вкладу "Живи сонячно" в доларах США із щомісячною сплатою процентів (1, 3 місяці) від 25 квітня 2016 року, укладеного ОСОБА_2 із ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", залишок коштів за даним договором становив 26 000,00 доларів США. Згідно з довідкою ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/3/9592 від 30 вересня 2016 року акцептована сума в еквіваленті склала 458 806,59 грн. Відповідно до довідки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" №2-3/39596 від 30 вересня 2016 року акцептована сума за договорами, укладеними ОСОБА_3 з ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", в еквіваленті склала 1 012 308,92 грн. Як стверджують позивачі, станом на момент звернення до суду банк повинен був повернути їм вклади з нарахованими відсотками, однак, у зв'язку з віднесенням ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" до категорії неплатоспроможних та його ліквідації вклади не повернуто. Позивачі вважають, що така ситуація склалась внаслідок бездіяльності відповідача, який не вжив своєчасних заходів відповідно до вимог статті 55 Закону України "Про Національний банк України", що призвело до негативних фінансово-економічних наслідків в ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та унеможливило повернення належних позивачам грошових коштів. Відповідно до статті 55 Закону України "Про Національний банк України", головна мета банківського регулювання і нагляду - це безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України. Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті. Відповідно до статті 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність", державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: I. Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків; II. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов'язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов'язкових резервів для банків; 3) встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій; 4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу. Згідно із статтею 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність", метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду. Статтею 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами. Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Згідно із статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: 1) письмове застереження; 2) скликання загальних зборів учасників, ради банку, правління банку; 3) укладення письмової угоди з банком, за якою банк чи визначена угодою особа зобов'язується вжити заходів для усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку, підвищення ефективності функціонування та/або адекватності системи управління ризиками тощо; 4) зупинення виплати дивідендів чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі; 5) встановлення для банку підвищених економічних нормативів; 6) підвищення резервів на покриття можливих збитків за кредитами та іншими активами; 7) обмеження, зупинення чи припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій, у тому числі операцій із пов'язаними з банком особами; 8) заборона надавати бланкові кредити; 9) накладення штрафів; 10) тимчасова, до усунення порушення, заборона використання власником істотної участі у банку права голосу (тимчасова заборона права голосу); 11) тимчасове, до усунення порушення, відсторонення посадової особи банку від посади; 11№) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій; 12) віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного; 13) відкликання банківської ліцензії та ліквідація банку. Застосування одного заходу впливу не виключає можливості застосування ще й іншого. Статтею 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність", передбачено, що порядок застосування заходів впливу, встановлених статтею 73 цього Закону, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Водночас положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції станом на 2015 рік) визначено, що Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв: 1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків: щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4№) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами. У відповідності до статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом п'яти робочих днів поспіль двох і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами та/або встановлення фактів невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством строк, після віднесення банку до категорії проблемних; 5) виявлення фактів здійснення банком після віднесення його до категорії проблемного операцій (крім нарахування відсотків за вкладами, отримання клієнтами банку заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, інших соціальних, державних виплат), оформлення (переоформлення) договорів, внаслідок яких зобов'язання перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування збільшуються за рахунок зменшення зобов'язань перед фізичними особами, які перевищують гарантовану суму відшкодування, та/або зобов'язань перед фізичними особами, які не підпадають під гарантії Фонду гарантування фізичних осіб, та/або юридичними особами; 6) невиконання банком, віднесеним до категорії проблемного, розпорядження, рішення Національного банку України (у тому числі про застосування заходів впливу/санкцій) та/або вимоги Національного банку України щодо усунення порушень банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України протягом визначеного Національним банком України строку. Зі змісту листа Національного банку України "Про результати інспекційної перевірки" (вих. від 17 вересня 2014 року №42-011/52329/65), який адресовано ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", вбачається, що за результатами здійснення Національним Банком України планової інспекційної перевірки ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року було встановлено високий рівень кредитного та валютного ризиків, а також недостатній рівень внутрішнього контролю за окремими напрямками роботи. Зокрема, результати інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" свідчать про високий рівень кредитного ризику, з огляду на: значну частку негативно класифікованих активів; наявність концентрації в кредитному портфелі; недостатню якість забезпечення; значного валютного ризику; незадовільної якості нарахованих доходів. Розмір регулятивного капіталу недостатній для дотримання економічного нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (Н3), нормативу (коефіцієнту) співвідношення регулятивного капіталу до зобов'язань банку (Н3-1), нормативу Н7 та нормативу великих кредитних ризиків (Н8). За результатами інспектування чистий операційний дохід має від'ємне значення, що свідчить про неефективність операційної діяльності банку. Параметри ризику ліквідності, визначені інспектуванням, несуть загрозу спроможності банку своєчасно та у повному обсязі виконувати свої зобов'язання у майбутньому. Кількість ринкових ризиків значна. Інспектуванням встановлений недостатній рівень контролю за підготовкою та складанням статистичної звітності. Внутрішня нормативна база Банку потребує доопрацювання. Якість управління СУІБ на дату інспектування потребує вдосконалення. За результатами комплексного інспектування, яке проведено Національним банком України станом на 01 травня 2014 року за період діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року, встановлено загальну оцінку за рейтинговою системою CAMELS як "4", в тому числі за компонентами: "Капітал" (C) - "4"; "Активи" (A) - "4"; "Менеджмент" (M) - "4"; "Надходження" (E) - "4"; "Ліквідність" (L) - "3"; "Чутливість до ринкових ризиків" (S) - "3". У зв'язку із наведеним суд зазначає, що CAMELS - це американська рейтингова система оцінки банків, створена в 1978 році. В Україні порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS встановлювався постановою Національного банку України від 05 травня 2002 року №171 та постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2007 року №312. Зокрема, основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за такими основними компонентами: Достатність капіталу (C); Якість активів (A); Менеджмент (M); Надходження (E); Ліквідність (L); Чутливість до ринкового ризику (S). Рейтингова оцінка достатності капіталу "4" свідчить про те, що банк має значні проблеми, які призвели до того, що капітал неспроможний захистити банк від ризиків, пов'язаних з його операціями, має значні збитки від кредитних операцій та/або від операцій з цінними паперами, та/або валютних операцій, та/або його витрати значно перевищують доходи і мають тенденцію до зростання, банк має високий рівень негативно класифікованих активів. Банк може дотримуватися (за результатами безвиїзного нагляду) або не дотримуватися нормативів капіталу, але за результатами інспекційної перевірки очевидно те, що його капітал недостатній для покриття ризиків за активними операціями. Якщо керівництво та/або акціонери не зможуть вжити негайних заходів для виправлення недоліків і порушень, то банк може стати неплатоспроможним у найближчому майбутньому. Банк з рейтинговою оцінкою достатності капіталу "4" потребує суворого контролю служби банківського нагляду щодо вжиття керівництвом та/або акціонерами банку відповідних заходів для покращання якості активів і підвищення рівня достатності капіталу. Рейтингова оцінка якості активів "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки в діяльності, які можуть призвести до суттєвого погіршення стану капіталу банку та його неплатоспроможності, якщо їх негайно не виправити. Активи банку з рейтинговою оцінкою якості активів "4" мають одну або кілька з таких характеристик: обсяг нестандартних активів (у тому числі кредитів, крім класифікованих "під контролем") за результатами інспекційної перевірки продовжує зростати, призводить до зменшення регулятивного капіталу та може призвести до неплатоспроможності, якщо не вжити негайних заходів щодо виправлення ситуації; обсяг активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи наближається до граничного значення (співвідношення між обсягом негативно класифікованих активів з урахуванням резервів під ці активи та сукупними активами менше ніж 60 відсотків); обсяг нестандартних кредитів (особливо кредитів з негативною класифікацією) значно перевищує резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями і становить загрозу капіталу; інші активи становлять загрозу втрати капіталу і можуть призвести до неплатоспроможності банку. Служба банківського нагляду має приділяти особливу увагу такому банку для того, щоб забезпечити негайні заходи щодо виправлення недоліків з боку його керівництва. Рейтингова оцінка менеджменту "4" свідчить про те, що банк має значні недоліки, пов'язані з більшістю факторів. Потрібні рішучі дії служби банківського нагляду, що спрямуватимуться на те, щоб керівництво банку негайно вжило заходів щодо усунення проблем. Національний банк або спостережна рада банку повинні розглянути заходи щодо повного або часткового відсторонення голови, його заступників та/або членів правління (ради директорів), головного бухгалтера та/або його заступників від обійманих посад. Рейтингова оцінка менеджменту "4" встановлюється в разі виявлення значних зловживань у практиці кредитування інсайдерів, інвестиційній діяльності, недотримання облікової та процентної політики, ігнорування вимог Національного банку, у тому числі з питань запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, якщо дії або бездіяльність керівництва завдали такої шкоди фінансовому стану банку, що він опинився під загрозою неплатоспроможності, та/або призвели до звинувачення банку в сприянні легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом. Банк з рейтинговою оцінкою надходжень "4" має дуже великі проблеми з надходженнями. Банк може мати прибуток, однак недостатній для підтримки на потрібному рівні резервів під активні операції та забезпечення зростання рівня регулятивного капіталу відповідно до нормативних вимог, також значна питома вага витрат може бути, наприклад, за обслуговування субординованого боргу. Без негайних виправних заходів витрати (збитки) банку можуть зрости настільки, що це загрожуватиме його платоспроможності. За таких умов керівництво банку має вжити негайних заходів для підвищення та оптимізації рівня доходів, посилення контролю за витратами. Також потрібні рішучі дії служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, та висунути керівництву банку вимоги щодо зменшення темпів зростання активів (крім зростання обсягу активів, що пов'язане зі збільшенням статутного капіталу). Рейтингова оцінка ліквідності "3" свідчить про те, що банк має суттєві недоліки, пов'язані з одним або кількома факторами. Підхід керівництва банку з рейтинговою оцінкою ліквідності "3" до управління ліквідністю спрощений і це призводить до того, що в банку часто виникають проблеми з ліквідністю, а також простежується регулярна залежність від міжбанківських кредитів, крім того, в банку обмежені можливості щодо активних операцій - швидкого їх продажу, а щодо пасивних операцій - швидкого залучення нових джерел фінансування. Керівництво банку повинно негайно звернути належну увагу на негативні тенденції та вжити заходів щодо виправлення недоліків для того, щоб банк не втратив здатності виконувати свої поточні зобов'язання. Для цього потрібні відповідні дії служби банківського нагляду. Банк з рейтинговою оцінкою чутливості до ринкового ризику "3" має неприйнятний рівень ринкового ризику, керівництво демонструє відсутність досвіду або знань і розуміння щодо визначення, вимірювання, здійснення моніторингу і контролю ринкових ризиків. Рейтингова оцінка чутливості до ринкового ризику "3" означає, що примітивний підхід керівництва до управління ринковим ризиком призводить до частого перевищення лімітів (обмежень) та до отримання збитків за окремими операціями. Унаслідок відсутності досконалих (ефективних) процесів управління ринковим ризиком виникають негативні тенденції в операціях, що пов'язані з ринковим ризиком, а також сумніви щодо здатності керівництва негайно вирішити ці проблеми з метою запобігання впливу надмірного ринкового ризику на надходження або на економічну вартість капіталу. Тому потрібний посилений контроль з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку. Загалом за системою оцінки CAMELS комплексна рейтингова оцінка "4" або "5" свідчить про те, що банки, мають серйозні проблеми, потребують ретельного нагляду і спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки свідчать про те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду. Тобто, з наведеного вбачається, що ще у 2014 році за результатами інспектування відповідачем виявлено дуже великі фінансові проблеми у ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", які потребували негайного вжиття Національним банком України адекватних та дієвих заходів щодо їх усунення та виправлення недоліків у діяльності банку, стабілізації його фінансового стану. До того ж, як стверджують позивачі та не заперечується відповідачем, згідно фінансової звітності за ІІ та ІІІ квартали 2015 року показники діяльності ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" були значно нижчими, ніж встановлено відповідними нормативами, а саме: нормативом миттєвої ліквідності (Н4), нормативом короткострокової ліквідності (Н6), нормативом максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), нормативом великих кредитних ризиків (Н8), нормативом максимального розміру кредитного ризику за операціями з пов'язаними з банком особами (Н9). Пунктом 3.2 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року №346, визначено, що за порушення банківського законодавства, заходи впливу, що застосовуються Національним банком до банків, мають бути адекватними конкретним порушенням, які ними були допущені. Вибір адекватних заходів впливу, які застосовуються до банків відповідно до банківського законодавства та цього Положення, має здійснюватися з урахуванням: характеру допущених банком порушень; причин, які зумовили виникнення виявлених порушень; загального фінансового стану банку; розміру можливих негативних наслідків для кредиторів і вкладників; інформації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порушення банками вимог, установлених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", результатів перевірки банків Фондом гарантування. Однак, з урахуванням виявлених низьких показників діяльності банку, відповідач з моменту виявлення під час інспектування недоліків у роботі банку не вжив належних адекватних, негайних та рішучих дій, не прийняв своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за результатами інспекційної перевірки, передбачених статтею 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", що призвело, як наслідок, до значного погіршення фінансового стану та рейтингу ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик". Посилання ж відповідача на обставини прийняття 19 березня 2015 року Правлінням Національного банку України Постанови №189/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" та призначення куратора" не свідчить про адекватність та достатність застосованих відповідачем заходів банківського нагляду щодо поліпшення фінансового стану банку та збереження його активів, враховуючи також те, що згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про банки і банківську діяльність" особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, а не основним заходом впливу, які згідно статті 71 Закону України "Про банки і банківську діяльність" застосовуються у разі здійснення банком ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Враховуючи вищевикладене та зважаючи на встановлені під час інспектування численні порушення, допущені ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", необхідність негайних конкретних дій служби банківського нагляду, потребу посиленого контролю з боку служби банківського нагляду з метою забезпечення належного вирішення керівництвом проблем банку, необхідність рішучих дій служби банківського нагляду щодо поліпшення стану надходжень та запобігання втраті капіталу, у тому числі обмеження, зупинення або припинення проведення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим рівнем ризику, беручи до уваги надання законом відповідачу широкого спектру інструментів (заходів) впливу (реагування), колегія суддів приходить до висновку, що Національним банком України допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття протягом розумного строку адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" на підставі проведеного інспектування ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик" за період діяльності з 01 березня 2011 року по 01 травня 2014 року та встановленої відповідачем рейтингової оцінки CAMELS, що не узгоджується із нормами статті 73 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та суперечить головній меті банківського регулювання і нагляду щодо безпеки та фінансової стабільності банківської системи і захисту інтересів вкладників і кредиторів. Колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що позивачі не є особами, які охоплюються наглядової діяльністю Національного банку України, а тому не можуть оскаржувати у суді його дії, рішення чи бездіяльність, та зазначає про наступне. Оскаржувана бездіяльність Національного банку України щодо невжиття належних заходів реагування по відношенню до ПАТ "Комерційний банк "Хрещатик", на переконання позивачів, призвела до порушення їхніх прав та унеможливила повернення депозитних вкладів, а тому, в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, позивачі є суб'єктами, які здатні особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, тобто мають адміністративну процесуальну дієздатність та право на звернення до суду із даним позовом, мають інтерес. Аналогічна правова позиція висловлена також Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 10 листопада 2016 року у справі №К/800/13559/16. Крім того, колегія суддів не приймає до уваги, посилання представника апелянта на те, що об'єкту застосування певного заходу не було, оскільки не було встановлених законом умов в сукупності. Однак, характер виявлених під час перевірки банку стану справ, свідчить про те, що у апелянта були підстави для вжиття ще й інших заходів впливу, передбачених ст. 73 Закону України "Про банки і банківську діяльність", окрім тих, що були вжиті, однак апелянт не реалізував надане йому право добросовісно. За таких обставин, апеляційна скарга є необґрунтованою, її доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому у її задоволенні необхідно відмовити, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Національного банку України - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.02.2017 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України. Головуючий суддя: О.М. Ганечко Судді: Н.М. Літвіна А.Ю. Коротких Головуючий суддя Ганечко О.М. Судді: Коротких А. Ю. Літвіна Н. М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/66909110
  7. Державний герб України Постанова 20 лютого 2018 року м. Київ справа № 640/4439/16-ц провадження № 61-3274 зпв 18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., розглянув у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ВСТАНОВИВ: У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 4 липня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» в особі філії «Кримське регіональне управління Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308 про розміщення грошових коштів на депозитних рахунках за програмою «Стандарт на 12 місяців», на виконання умов якого він вніс кошти в сумі 34 253,04 доларів США під 9,25 % річних строком на 366 днів - до 4 липня 2014 року включно, з періодом нарахування відсотків за вкладом один місяць. Враховуючи, що банк відмовляється повернути йому вклад і проценти, просив стягнути з відповідача грошові кошти за договором банківського вкладу в сумі 44 502,54 доларів США, з яких: 34 253,04 доларів США - сума вкладу; 24 52,64 доларів США - сума невиплачених відсотків; 5 833,34 доларів США - сума не нарахованих відсотків; 1 963,52 доларів США - три відсотки річних. Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що воно є неналежним відповідачем, оскільки на виконання договору кошти вносилися у банківському відділенні на території Автономної Республіки Крим, яка є тимчасово окупованою територією, що позбавляє банк можливості перевірити вимоги позивача та виконати умови договору. Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 42 523,08 доларів США заборгованості за депозитним договором, а також три відсотки річних від простроченої суми в розмірі 1 903,61 доларів США. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_2, яка діяла в інтересах ОСОБА_1, відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року залишено без змін. У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року. У заяві ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦПК України 2004 року), підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 1058-1060 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 1.3 розділу ІV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою правління Національного банку України від 05 березня 2008 року № 53 «Про врегулювання питань здійснення операцій із застосуванням програмно-технічних комплексів самообслуговування», пункту 1.4 постанови Правління Національного Банку України «Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд ОСОБА_1 послався на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року, від 8 лютого, 10 лютого, 27 липня 26 жовтня 2016 року. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року, що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. 03 січня 2018 року Верховним Судом України передано цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду справу призначено до розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо встановить, що воно є незаконним. У справі, яка переглядається суди встановили, що 4 липня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі філії «Кримське регіональне управління ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDNFF000736242308 про розміщення грошових коштів на депозитних рахунках за програмою «Стандарт на 12 місяців, за яким позивач вніс кошти у валюті вкладу в сумі 34 253,04 доларів США під 9,25 % річних на строк 366 днів по 4 липня 2014 року включно, з періодом нарахування відсотків по вкладу один місяць. Рахунок для зарахування процентів за вкладом № 26356620667644. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що стороною укладеного з позивачем договору є ПАТ КБ «ПриватБанк». Згідно із законодавством, яке регулює спірні правовідносини, зобов'язання за договором банківського вкладу має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами. Однак відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився і касаційний суд, виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки в матеріалах справи відсутні оригінал чи належним чином завірена копія договору банківського вкладу, а також - платіжний документ, який підтверджує внесення грошової суми, оформлені у встановленому законом порядку. В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 грудня 2015 року та від 27 липня 2016 року, які заявником надані на підтвердження його заяви про перегляд, суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалені у справах рішення та передаючи справи на новий розгляд, зазначив, що судами неналежним чином з'ясовано обставини справи, не надано оцінки наявним у матеріалах справи доказам, представленим позивачами на підтвердження своїх доводів. Порівняння змісту ухвал касаційного суду від 02 грудня 2015 року та від 27 липня 2016 року (№ 6-22116св15 та № 201/1182/15-ц) зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. Разом із тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2016 року суд касаційної інстанції погодився з апеляційним судом, який, ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що між сторонами укладено договір банківського вкладу у письмовій формі у вигляді заяви на оформлення вкладу та платіжного доручення про внесення первинного внеску, чеку поповнення депозитного рахунку, оригінали вказаних документів були оглянуті судом, однак банком не виконано обов'язку, передбаченого статтею 1060 ЦК України. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 лютого 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції встановив, що скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд правильно виходив з того, що між сторонами було укладено договір банківського вкладу, підтвердженням чого є копії заяви та квитанції, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, однак банком всупереч положенням статей 629, 1060, 1074 ЦК України не виконано зобов'язання про повернення вкладу відповідно до договору банківського вкладу. У наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, які частково задовольнили позов про стягнення боргу за договорами банківського вкладу, виходив з того, що банком всупереч положенням статей 629, 1060, 1074 ЦК України не виконано зобов'язання про повернення вкладів за договорами, укладеними між позивачем та банком на тимчасово окупованій території. Факт внесення грошових коштів підтверджується квитанціями, які містять всі необхідні реквізити відповідно до Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, оригінали яких були оглянуті в судовому засіданні, позивач зверталася до відповідача з вимогою повернути вклади у зв'язку із закінченням строку дії договорів, проте ці вимоги відповідачем виконані не були. Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виходить з такого. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті (пункт 2.1 Положення). Згідно з пунктом 1.17 глави 1 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі - Інструкція),в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за операціями з видачі готівки або приймання її для зарахування на відповідний рахунок із застосуванням платіжних пристроїв формується та роздруковується відповідний касовий документ (квитанція/чек банкомата, сліп) на паперовому носії, який видається клієнту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Отже, за нормами вказаної Інструкції на квитанції повинні міститися: підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі. Згідно з частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Судом першої інстанції встановлено, що внесення грошових коштів на передбачений договором відповідний рахунок підтверджується копією квитанції про розміщення коштів у сумі 34 253,04 доларів США на депозитний рахунок № 26356620667644. Оригінал договору банківського вкладу та оригінал квитанції про внесення грошових коштів на передбачений договором рахунок судом першої інстанції оглядалися в судовому засіданні, матеріали справи містять їх засвідчені суддею копії, що відповідає вимогам статей 64, 138 ЦПК України 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення місцевого суду. Згідно з пунктом 2 укладеного між сторонами договору виплата відсотків здійснюється на рахунок/карту для зарахування відсотків по закінченню кожного цілого місяця, що пройшов с моменту укладання договору, в перший робочий день, наступний за датою оформлення договору, після 15:00. 18 серпня 2016 року позивач звернувся до банку із заяву про повернення йому суми вкладу та нарахованих процентів, однак листом банку від 26 серпня 2014 року йому було відмовлено в повернені коштів у зв'язку із припиненням діяльності українських банківських установ та їх підрозділів на території Криму. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, встановивши, що між сторонами був укладений договір банківського вкладу, факт внесення грошових коштів підтверджується квитанцією, яка містить всі необхідні реквізити, оригінал якої був оглянутий в судовому засіданні, позивач звертався до відповідача з вимогою повернути вклад, однак ця вимога відповідачем виконана не була, виходив з того, що сторонами дотримана письмова форма договору банківського вкладу та, керуючись статтями 625, 1059, 1060, 1061 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення внесених за договором коштів та нарахованих відсотків, а також - 3 % річних. У справі, судові рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували зазначені норми матеріального права - статті 1058-1061 ЦК України, не взяли до уваги відповідних положень вищенаведених нормативно-правових актів Національного банку України, не застосували їх норм, що призвело до ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а це відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, що переглядаються. Натомість рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права і узгоджується з такими ж по суті висновками, які викладені у вищенаведених ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого, 10 лютого та 26 жовтня 2016 року, на які посилався заявник як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасоване апеляційним судом. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 360-2, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною другою статті 360-4 ЦПК України 2004 року, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 24 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року скасувати, а рішення Київського районного суду міста Харкова від 23 серпня 2016 року залишити в силі. Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. А. Стрільчук Судді: С. О. Карпенко В.О. Кузнєцов А.О. Олійник С.О. Погрібний http://reyestr.court.gov.ua/Review/72348795
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу нікчемним за заявою Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, в с т а н о в и л а : У травні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, в якому, мотивуючи свої вимоги тим, що банк узятих на себе зобов'язань зі сплати відсотків та з повернення депозитних коштів не виконав, просила стягнути з відповідача на свою користь кошти в розмірі 22500 євро за договором банківського вкладу, 540,04 євро відсотків за вкладом та 85,07 євро - 3 % річних. У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору банківського вкладу нікчемним, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що банк не має жодних даних щодо укладення ОСОБА_1 договору банківського вкладу та внесення до каси банку грошових коштів на виконання умов договору, а документи, якими позивачка підтверджує внесення коштів на вклад, не відповідають нормативно-правовим актам у сфері банківської діяльності та не підтверджують факту дотримання письмової форми правочину між позивачкою та банком. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а в задоволенні зустрічного позову АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року касаційну скаргу АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року залишено без змін. У січні 2017 року АТ «Ощадбанк» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулось до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України від 17 жовтня 2016 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права – статті 1059 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 8 глави 2 розділу III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (далі – Інструкція № 337), пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 (далі – Інструкція № 174). На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня, 1 червня та 16 листопада 2016 року й постанови Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року та від 16 листопада 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, чи з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним. Під час розгляду справи суди установили, що 5 червня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ «Ощадбанк» укладено договір банківського вкладу, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася внести на вкладний (депозитний рахунок) 22500 євро строком на 13 місяців, а банк зобов’язався повернути депозит 5 липня 2014 року з виплатою 6,5 % річних. Згідно із заявою на внесення готівки від 05 червня 2013 року НОМЕР_1 ОСОБА_1 внесла кошти в сумі 22500 євро на рахунок НОМЕР_2, відкритий у цьому ж банку. Відповідно до заяв про видачу готівки від 08 липня, 6 серпня, 4 вересня, 9 жовтня, 12 листопада та 9 грудня 2013 року ОСОБА_1 отримувала відсотки за депозитним вкладом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява на внесення готівки НОМЕР_1 від 5 червня 2013 року не відноситься до прибуткових касових документів, передбачених вимогами Інструкції №174, та не засвідчує факту прийняття банком від відповідача готівки на вклад. Крім того, долучений до позовної заяви договір на вклад «Депозитний» на ім’я фізичної особи, складений за формою, яка не відповідає типовим формам договорів на вклад, що були затверджені постановою правління АТ «Ощадбанк» № 131 від 15 квітня 2008 року і були чинними станом на дату, яка зазначена в договорі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірний договір відповідає чинному законодавству, що регулює зазначені правовідносини, оскільки має просту письмову форму й містить усі умови, необхідні для такого договору: розмір вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, строк дії договору. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку, що заяви про видачу готівки відповідають вимогам пункту 2.9 глави 2 розділу ІV Інструкції № 174. Натомість у наданих заявником ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня, 1 червня та 16 листопада 2016 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, під час розгляду справ в аналогічних правовідносинах виходив з того, що надані позивачами квитанції на підтвердження внесення ними як вкладниками коштів на депозитні рахунки не є належними та допустимими доказами, оскільки не відповідають вимогам, установленим нормативними актами у сфері банківської діяльності. У постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року та 16 листопада 2016 року викладено правовий висновок, згідно з яким письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Отже, існує неоднакове застосування судами статті 1059 ЦК України, пункту 8 глави 2 розділу III Інструкції № 337, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174. Усуваючи розбіжності в застосуванні зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Висновки щодо правильного застосування статті 1059 ЦК України з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), що наведені в постановах Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які у своїй заяві посилається АТ «Ощадбанк», зводяться до такого. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Таким чином, суд касаційної інстанції та Верховний Суд України в наданих для порівняння судових рішеннях, зазначали про необхідність перевірки судами нижчих інстанцій у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, доводів і доказів сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов’язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні. Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Такі висновки відповідають правовим висновкам щодо застосування зазначених у заяві норм матеріального права, викладеним в постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-118цс14 та від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16. У справі, судові рішення в якій переглядаються, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, на положення інших, ніж зазначено у ЦК України, норм матеріального права уваги не звернув та ухвалив помилкове рішення про задоволення первісного позову та про відмову у зустрічному позові. Натомість суд першої інстанції дійшов правильних по суті висновків щодо застосування наведених норм матеріального права під час розгляду цієї справи. За таких обставин ухвалені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанції підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано судом апеляційної інстанції. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною другою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 лютого 2016 року. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-109цс17 Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов’язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час – час її виконання), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Таким чином, судам нижчих інстанцій необхідно у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, перевіряти доводи і докази сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу та щодо розмірів вкладів, досліджувати документи про укладення договорів, перевіряти проведення розрахунків, суми і наводити відповідні результати у судовому рішенні. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 29 листопада 2017 року № 6-109цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A2A36E3B865BF22CC22581ED005B8CF2
  9. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 05 жовтня 2017 року № 826/4885/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року; - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо не внесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за Договором № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в даному випадку відсутні достатні та необхідні правові підстави для визнання нікчемним договору банківського вкладу, а отже, рішення Уповноваженої особи в частині визнання такого правочину нікчемним є протиправним та підлягає скасуванню, а встановлення неправомірності зазначеного рішення, в свою чергу, вказує на наявність достатніх і необхідних правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду. Представник Уповноваженої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, в письмових запереченнях на позов вказав, що операція з перерахування грошових коштів з поточного рахунку третьої особи безпосередньо на депозитний рахунок позивача суперечить п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у АТ "Дельта Банк", що є обов'язковим до застосування сторонами (умов договору), зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи не допускається. Фактично ж кошти на рахунок позивача вносилися третьою особою, шляхом безготівкового перерахування, що є порушенням умов договору та п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк". Просив в задоволенні адміністративного позову відмовити. Представник Фонду також надав через канцелярію суду письмові заперечення. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: 23 лютого 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" у доларах США, відповідно до умов якого сума вкладу складає 2250 (дві тисячі двісті п'ятдесят) доларів США 00 центів; вклад залучається на строк із моменту зарахування Вкладу на рахунок, вказаний у п. 1.6 цього Договору, та по " 25" березня 2015 р. включно; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних. У відповідності до п. 1.6 Договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2. Згідно з п. 1.10. Вклад виплачується Вкладнику у разі закінчення строку розміщення Вкладу, або в інший термін дострокового припинення дії цього Договору у випадках, передбачених цим Договором та Правилами, шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_3, відкритий на ім`я Вкладника в установі Банку. Пунктом 2.10 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку. Відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті для фізичної особи, яка не здійснює підприємницької діяльності № 46296889 від 23.02.2015 на рахунок позивача перераховано 2250,00 доларів США. Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.". Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно. Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI). Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181. Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 20 лютого 2017 р. № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «ДЕЛЬТА БАНК» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «ДЕЛЬТА БАНК» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року. Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон). Частиною першою статті 3 Закону визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Згідно з ч. 2 - ч. 4 ст. 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноваженою особою Фонду створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ "Дельта Банк". За результатами роботи вказаної Комісії 15.09.2015р. складено протокол засідання комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", яким запропоновано Уповноваженій особі Фонду визнати нікчемними правочини (договори) вкладів (депозитів), перелік в яких наведено Додатку № 1, який є невід'ємною частиною Протоколу. З урахуванням висновків Комісії та рішення Виконавчої дирекції Фонду Уповноваженою особою Фонду наказом від 16.09.2015р. № 813 визнано нікчемними правочини (договори) згідно переліку, в тому числі договір банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та ПАТ "Дельта Банк". З матеріалів справи вбачається, що договір визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI, а саме, перерахування коштів на вкладний (депозитний) рахунок для Вкладника від третьої особи. Згідно ч. 2 ст. 38 Закону протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Приписи ч. 3 ст. 38 Закону визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Наведене дає підстави для висновку про наявність в Уповноваженої особи обов'язку забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті, а також права на вчинення дій щодо повідомлення осіб про нікчемність договорів і застосування наслідків їх нікчемності. Разом з тим, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 18.12.2015 року у справі №К/800/39816/15. Крім того, суд звертає увагу, що Уповноваженою особою не визначена конкретна підстава нікчемності правочину неплатоспроможного банку, що передбачені у ч. 3 ст. 38 Закону, та не доведено, що вказаний договір банківського вкладу (депозиту) має ознаки нікчемного правочину. Уповноваженою особою не надані докази того, що вказаний договір, укладений між Позивачем та АТ «Дельта Банк», є нікчемним у розумінні вимог цивільного законодавства України. Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу позивача, як і судового рішення за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, відповідачем не надано. Крім того, статтею 1062 Цивільного кодексу України встановлено, що на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом. Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до статті 388 цього Кодексу. Відповідно до пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України №492 від 12.11.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.12.2003р. за №1172/8493 кошти на вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть бути внесені вкладником готівкою, перераховані з іншого власного вкладного (депозитного) або поточного рахунку. Після закінчення строку або настання інших обставин, визначених законодавством України чи договором банківського вкладу, кошти з вкладного (депозитного) рахунку повертаються вкладнику шляхом видачі готівкою або в безготівковій формі на зазначений у договорі рахунок вкладника для повернення коштів чи за заявою вкладника на інший його рахунок. На вкладний (депозитний) рахунок фізичної особи можуть зараховуватися кошти, які надійшли на ім'я власника рахунку від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. У цьому разі вважається, що власник рахунку погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про свій вкладний (депозитний) рахунок. Відповідно до статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідачем доказів на підтвердження факту того, що дії вкладника банку, яким перераховано кошти на депозитний рахунок позивача суперечать закону не надано. Отже, доводи відповідача щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунки позивача іншою фізичною особою, не ґрунтуються на нормах законодавства. Суд зазначає, що Закон не встановлює обмежень в частині походження коштів вкладу, а саме що вкладом повинні бути кошти, внесені безпосередньо вкладником. В свою чергу, сам факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів відповідачами не заперечується. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 12.01.2016 року К/800/46158/15 по справі №826/12161/15. Відповідач зазначив, що операція із перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача була здійснена в період дії Постанови Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних», а тому є підстави вважати її укладеною з порушенням вимог, що були встановлені Національним Банком України, у зв'язку з чим і визнано укладений договір нікчемним. Частиною 6 статті 67 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено право Національного банку України запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленим статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку, Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Статтею 75 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року № 346. Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку у випадках, передбачених нормативно-правовими актами Національного банку (п 5.1. Положення). Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, згадуваними законодавчими актами не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Отже, позивач не міг знати про віднесення Банку до категорії проблемних. Щодо посилання відповідача на п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013, суд зазначає наступне. Відповідно до п. 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в АТ "Дельта Банк" затверджених рішенням ради директорів АТ "Дельта Банк" протокол №14 від 20.03.2013 зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладників від третьої особи не допускається. Також, відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 ЦК України та може бути спростована насамперед нормою закону, яка містить відповідну заборону. Проте, такі Правила не є нормою закону в розмінні ст. 215 Цивільного кодексу України. Відповідачем не надано суду доказів ознайомлення позивача з вказаними Правилами. Відповідачем також не наведено інших підстав, з яких вбачається, що договір банківського вкладу, що укладений з позивачем, має ознаки нікчемного правочину. Разом з тим, такі підстави, як "вчинення правочинів з метою штучного створення обов'язку Фонду гарантування щодо відшкодування грошових коштів, яке Фонд гарантування здійснюватиме за рахунок державних коштів", чи "правочини мають на меті збільшення гарантованої суми, що відшкодовується вкладникам Фондом гарантування вкладів фізичних осіб", "дроблення коштів вкладника" не відносяться до переліку підстав, за якими договір вкладу позивача можна вважати нікчемним. Крім того, Уповноваженою особою не доведено, що укладення депозитного договору та перерахування коштів на депозитний рахунок містить ознаки правочину, який міг би спричинити неплатоспроможність Банку. З матеріалів справи вбачається, що 23 лютого 2015 року на рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти у розмірі 2250,00 доларів США,. Суд звертає увагу, що переказ грошових коштів здійснено до запровадження тимчасової адміністрації, тобто до 02.03.2015 року. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем в ході розгляду справи не доведено будь - якими належними та допустимими доказами наявність підстав для визнання нікчемним вказаного договору банківського вкладу (депозиту) та й відповідно прийняття ним наказу від 16.09.2015 №813 «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями», яким визнано нікчемним, зокрема правочин укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк», Стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення даних про позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суд приходить до висновку щодо їх необґрунтованості з огляду на те, що під час розгляду справи було встановлено, що Уповноваженою особою було видано Наказ № 813 від 16.09.2015 року, яким доручено комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" здійснити перевірку договорів (правочинів) за вкладними операціями на предмет виявлення договорів (правочинів), що є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та за результатами проведеної перевірки укладений між ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 договір банківського вкладу (депозиту) "Лояльний" № 007-28552-230215 від 23.02.2015 року було визнано нікчемним на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону. Вказані обставини свідчать про те, що Уповноваженою особою вчинялися дії, яким судом було надано правову оцінку, а тому твердження позивача щодо бездіяльності Уповноваженої особи в частині не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду є безпідставними та не підлягають задоволенню. Крім того, відповідно до ст. 27 Закону № 4452-VI (в редакції чинній на момент запровадження у банку тимчасової адміністрації) Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Починаючи з 1 липня 2016 року, За правилами частин першої-другої статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує: 1) перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) перелік рахунків вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 цього Закону; 3) переліки рахунків, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку та осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; 4) перелік рахунків вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; 5) перелік рахунків вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 цього Закону. Кошти за такими вкладами виплачуються Фондом після проведення аналізу ознак, визначених статтею 38 цього Закону, у тому числі шляхом надіслання запитів клієнтам банку, у порядку та строки, встановлені Фондом, а також підтвердження відсутності таких ознак. Частиною ж третьою статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду. Фонд також оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (надалі - Положення), Уповноважена особа Фонду протягом 15 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку формує та надає до Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку, окрім іншого, перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, згідно з додатком 2 до цього Положення. Переліки, зазначені у цьому пункті, надаються до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. У супровідному листі зазначаються назви переліків, кількість інформаційних рядків та підсумкові значення сум. Перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду (далі - Перелік), формується за структурою, визначеною додатком 4 до цього Положення, та не включає інформацію про вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону. Протягом дії тимчасової адміністрації та ліквідації банку уповноважена особа Фонду може надавати зміни та доповнення до переліків. Також п.п. 1, 2 розділу ІІІ Положення визначено, що Фонд завантажує поданий уповноваженою особою Фонду Перелік до програмно-апаратного комплексу Фонду та здійснює його перевірку в частині: 1) невключення до Переліку інформації про рахунки вкладників, розмір залишку гарантованої суми яких становить менше 10 гривень або більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, незалежно від кількості вкладів в одному банку; 2) невключення до Переліку інформації про рахунки: вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону; за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку відсотки за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; осіб, які використовують вклад як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, що не виконане; вкладників, що перебувають під арештом за рішенням суду; вкладників, вклади яких мають ознаки, визначені статтею 38 Закону; 3) наявності необхідних для проведення ідентифікації реквізитів вкладника; 4) коректності реквізитів вкладника та іншої інформації. Фонд складає на підставі Переліку реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат за формою, наведеною у додатку 5 до цього Положення (далі - Загальний реєстр), що затверджується виконавчою дирекцією Фонду. Відповідно до пунктів 4, 5 розділу ІІІ Положення на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України (здійснює перерахування гарантованої суми відшкодування та передачу інформації про вкладників, яким здійснюється виплата відшкодування, до банків-агентів відповідно до умов договорів із банками-агентами) не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку. Фонд здійснює відшкодування коштів за вкладами відповідно до Загального реєстру за частинами Загального реєстру. Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час дії тимчасової адміністрації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; за договорами банківського рахунку. Якщо виплати відшкодувань розпочинаються під час ліквідації, до першої частини Загального реєстру включаються ГСР за вкладами, щодо яких Фондом або уповноваженою особою Фонду не обмежено здійснення банком операцій (з причин відсутності первинних документів, виявлення помилкових записів, невідповідності реквізитів вкладника первинним документам тощо): за договорами банківського вкладу незалежно від закінчення строку їх дії; за договорами банківського рахунку. ГСР за договорами банківського вкладу, строк дії яких закінчується після початку тимчасової адміністрації, виплачуються після прийняття рішення про ліквідацію банку. До чергових частин Загального реєстру включаються ГСР за договорами банківського вкладу, що не були включені до першої частини Загального реєстру, та за договорами банківського рахунку після отримання Фондом інформації про операції, здійснені платіжною системою (внутрішньодержавною та міжнародною). Частини Загального реєстру та дати початку виплат за ними затверджуються виконавчою дирекцією Фонду. Наведені норми законодавства вказують, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку рахунків до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку рахунків Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру); 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Реєстру відшкодувань вкладникам (Загального реєстру). При цьому Уповноважена особа може надавати Фонду протягом процедури ліквідації доповнення до переліку рахунків, зокрема щодо збільшення кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Таким чином, враховуючи норми чинного законодавства на час виведення неплатоспроможного банку з ринку та винесення рішення по суті Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду доповнення до переліку рахунків в частині даних про вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування. Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити позивача до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі Повного переліку вкладників, наданого уповноваженою особою Фонду, суд зазначає наступне. Пунктом 6 р. III Положення № 14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема, зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення. За наведеного, суд дійшов висновку про те, що надання Уповноваженою особою додаткової інформації про вкладника на підставі п. 6 р. III Положення № 14 є підставою для включення такого вкладника до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Враховуючи, що інформація про позивача до переліку вкладників внесена не була, а Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткова інформація про позивача не надавалася, позовна вимога про зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити його до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є передчасною та такою що не підлягає задоволенню. Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову. Частиною 2 ст. 9 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне. Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України. Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI. Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді. Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає. Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України; - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України; - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України); - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України). З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8. Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року. Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити частково. 2. Визнати протиправним та скасувати рішення бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" щодо визнання Договору № 007-28552-230215 банківського вкладу (депозиту) «Лояльний» у доларах США від 23 лютого 2015 року нікчемним, яке оформлене наказом № 813 від 16 вересня 2015 року; 3. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», у межах гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами. 4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. 5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1102 (одна тисяча сто два) грн. 42 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя А.С. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/69331077
  10. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 05 жовтня 2017 року № 826/4051/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича (далі - Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича щодо невнесення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями. - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до загального реєстру вкладників для здійснення виплат коштів у сумі 180 456, 11 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 03 березня 2015 року (день введення Тимчасової адміністрації) 1 доллар США - 24, 8206 грн. становить 4 479 028, 92 грн., за вкладом, розміщеним у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору банківського вкладу № 2630/121/227192 («Депозит Delta Premier (без поповнення)») від 21 листопада 2014 року із змінами та доповненнями, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства, не включено позивача до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором банківського вкладу, що порушує її майнові права. Під час судового засідання представник позивача повністю підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 з підстав викладених в адміністративному позові. Уповноважена особа в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, надавши до суду письмові заперечення проти позову. Представник Фонду заперечив в судовому засіданні проти адміністративного позову з підстав викладених у письмових запереченнях, що надавались до суду через канцелярію. Згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Враховуючи наведене, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: 21 листопада 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір № 2630-121-227192 банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)»), відповідно до умов якого сума вкладу складає 176697 (сто сімдесят шість тисяч шістсот дев'яносто сім) доларів США 54 центи; вклад залучається на строк, що обчислюється з дати його зарахування на рахунок по дату повернення вкладу - 20 травня 2015 року; процентна ставка на суму вкладу становить 5,5 (п'ять цілих п'ять десятих) процентів річних. Пунктом 2.7 Договору передбачено, що вкладник підтверджує, що Банк до укладання цього Договору з Вкладником надав Вкладнику інформацію, зазначену в статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI, щодо умов гарантування вкладів фізичних осіб коштів за цим Вкладом. Сума граничного розміру відшкодування за цим Вкладом, включаючи відсотки, не може бути більшою граничного розміру відшкодування коштів, що становить 200 тис. грн. для одного вкладника в одному банку. Крім того, у додатковій угоді № 1 від 21 листопада 2014 року до Договору банківського вкладу («Депозит Delta Premier (без поповнення)») № 2630-121-227192 від 21 листопада 2014 року зазначено, що сторони домовились викласти пункт 1.4 Договору в наступній редакції: « 1.4. На суму Вкладу Банк нараховує проценти у розмірі 6,00 % (шість цілих) процентів річних (надалі за текстом - «процентна ставка»).» Також судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" від 02 березня 2015 року №150 ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних. 02 березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" №51, на підставі якого, з 03 березня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Дельта Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича. В подальшому, рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" від 08 квітня 2015 року №71 до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" внесено зміни, виклавши пункт 2 цього рішення у такій редакції: "2. Тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року включно.". Рішенням виконавчої дирекції Фонду "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" від 03 серпня 2015 року №147 строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено по 02 жовтня 2015 року включно. Разом з тим, судом встановлено, що згідно витягу з протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк", призначеної наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" №408 від 29 травня 2015 року, від 15 вересня 2015 року, комісія дійшла висновку, що договори банківських вкладів, укладені між банком та фізичними особами після 16 січня 2015 року включно, за якими здійснювалося зарахування коштів на вкладні рахунки від фізичних осіб, які є одночасно кредиторами банку, є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (надалі - Закон №4452-VI). Також, Комісія вирішила затвердити результати перевірки, якою виявлено правочини (договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI, в тому числі й договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Наказом уповноваженої особи Фонду "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" №813 від 16 вересня 2015 року вирішено застосувати наслідки нікчемності договорів банківських вкладів (депозитів), що є нікчемними з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI згідно переліку, наведеного в додатку №1, в якому, зокрема, міститься інформація про договір, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та позивачем. Крім того, судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" від 02 жовтня 2015 року №664, виконавчою дирекцією Фонду 02 жовтня 2015 року прийнято рішення "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку" №181. Відповідно до вказаного рішення розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк" з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року та призначено уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирова Владислава Володимировича строком на 2 роки, з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно. 20 лютого 2017 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від № 619 відповідно до якого продовжено строки здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» на два роки до 04 жовтня 2019 року. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження ліквідатора АТ «Дельта Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Кадирова Владислава Володимировича на два роки до 04 жовтня 2019 року. Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" № 4452-УІ від 23.02.2012 (далі-Закон № 4452, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин). Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 4452 Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами визначений статтею 27 Закону № 4452. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Нарахування відсотків за вкладами припиняється в останній день перед початком процедури виведення Фондом банку з ринку (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку). Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом трьох робочих днів (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 20 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону. Статтею 28 Закону № 4452 передбачено, що фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Фонд здійснює виплату гарантованих сум відшкодування через банки-агенти, що здійснюють такі виплати в готівковій або безготівковій формі (за вибором вкладника). Відповідно до Закону № 4452 розроблено Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затверджене рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року № 14 (далі Положення № 14). Згідно з пунктами 3,4 Положення № 14, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі - Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Частиною 1 статті 52 Закону № 4452-VI встановлено наступну черговість задоволення вимог до неплатоспроможного банку: Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом. Вказаний перелік черговості кредиторів є вичерпним, а Закон не передбачає більш широкого його тлумачення. Уповноважена особа Фонду визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення. Як вбачається з матеріалів справи, позивача віднесено до сьомої черги кредиторів, у зв'язку з тим, що позивач значиться у переліку вкладників, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих умовах ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Уповноважена особа вказує, що спірний договір банківського вкладу від 21.11.2014 р. №2630/121/227192 (та додаткова угода №1 до договору), укладений позивачем з ПАТ «Дельта Банк», не є публічним договором, а умови вказаного договору (додаткової угоди) є спеціальною пропозицією процентних ставок та були надані виключно позивачу. Однак, вказані доводи Уповноваженої особи суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклав депозитні договори, не можуть вважатися індивідуальними умовами. При цьому, банк не довів, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб. Аналогічна правова позиція підтверджується і судовою практикою Вищого адміністративного суду України, викладеною, зокрема, в ухвалах від 20.05.2014 (справа № К/800/37060/13) та від 05.02.2014 (справа № К/800/31692/13) та судовою практикою Київського апеляційного адміністративного суду, викладеною, зокрема, в ухвалі від 01.06.2017 (справа № 826/10451/16). У відповідності до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). В частинах 1 і 2 ст. 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні. Програмами лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв'язку з уточненням умов договору, його пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника, акції під певні свята тощо, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб. Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Разом з тим, вкладом, розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними. Вказане свідчить про помилкове включення позивача до переліку осіб, які на індивідуальній основі отримують від АТ «Дельта Банк» проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах. Також суд звертає увагу, що застережень щодо негарантування Фондом коштів на поточному рахунку вказаний договір банківського вкладу не містить, а підстави, передбачені ч. 4 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (випадки, коли вклади не гарантуються та не відшкодовуються), у даному випадку відсутні. Сума вкладу на зазначеному рахунку значно перевищує суму гарантовану Фондом, а отже, позивач мав бути включений до переліку вкладників які мають право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду в межах гарантованої суми відшкодування 200 000 грн. Натомість, позивачу відшкодовано за рахунок Фонду тільки 74 736,56 грн. Відповідно до п. 4 ст. 45 Закону №4452 Уповноважена особа Фонду в семиденний строк з дати прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку розміщує оголошення, що містить відомості про ліквідацію банку відповідно до частини третьої цієї статті, в усіх приміщеннях банку, в яких здійснюється обслуговування клієнтів. Частиною 5 ст. 45 Закону №4452 передбачено, що протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. Відповідно до абз.4 ч. 1 ст. 48 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду з дня свого призначення, зокрема, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів. Згідно ст. 49 Закону № 4452 Уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону уповноважена особа Фонду здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх непідтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні уповноваженої особи Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду. Будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню у судовому порядку. Судове провадження щодо таких вимог не припиняє перебіг ліквідаційної процедури. Протягом 20 днів з дня затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів уповноважена особа Фонду сповіщає кредиторів про акцептування їх вимог шляхом розміщення повідомлення на офіційному сайті Фонду, неплатоспроможного банку, а також у приміщеннях такого банку в доступному для відвідувачів місці. Уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. Статтею 162 КАС України встановлено, зокрема, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. З вказаного слідує, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 4 ст. 55 Конституції України). Таким чином, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. В той же час, згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Таким чином, з огляду на наведене, а також беручи до уваги здійснений судом аналіз законодавчих положень, та насамперед задля повного захисту інтересів позивача у даній справі, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.); зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». Отже, враховуючи наведене у сукупності, а також виходячи з наявних у справі доказів, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне. Згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Окремо слід зазначити, що згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Так, суд вважає за доцільне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, з огляду на наступне. Висновок Верховного Суду України у зазначених постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вищевказані спірні правовідносини, які врегульовані нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а тому спори, які виникають на стадії ліквідації банку належить розглядати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України). Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів. Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Неплатоспроможність визначена також частиною 1 вищевказаного Закону як неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності. З наведеного слідує, що Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються в порядку ГПК України. Разом з цим, згідно з ч. 3 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність. Однак суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі вирішуються спірні правовідносини в рамках Закону №4452-VI. Вказаний Закон №4452-VI є спеціальним, яким в свою чергу, як вже зазначалось вище, врегульовано правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України. Системний аналіз вищевказаних положень, дає підстави суду дійти до висновку, що в даному випадку ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку в силу відмінного правового регулювання відрізняється від процедури передбаченої Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Зокрема, в силу положень ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства. Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин в частині задоволення кредиторських вимог в силу Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство в господарському суді. Натомість, у даному випадку, ліквідація банку, здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України в рамках Закону №4452-VI, яким в свою чергу не передбачено порушення справи про банкрутство в господарському суді, а тому в даному випадку застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" до спірних правовідносин не підлягає. Крім того, суд звертає увагу, що згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4 КАС України, справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. При цьому, законодавство не містить визначення терміна "публічно-правовий спір". При з'ясуванні характеру спору суд враховує, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Таким чином, в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне. Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, слід враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень. При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань. Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, необхідно враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції: - понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України; - визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у ч. 1 ст. 17 КАС України; - встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (ч. 2 ст. 17 КАС України); - встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (ч. 3 ст. 17 КАС України). З підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Відповідно до ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Дія Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на банки не поширюється. Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Таким чином, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8. Вказані висновки також кореспондуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року. Водночас, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Отже, Фонд виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, отже спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. Окремо суд звертає увагу на те, що в деяких адміністративних справах №826/4445/16, №826/7531/16, №826/7500/16, №826/7104/16 та №826/7042/16 Окружний адміністративний суд міста Києва, керуючись правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15, відповідними ухвалами відмовив у відкритті провадження в адміністративній справі, проте за результатами апеляційного оскарження Київським апеляційним адміністративним судом вказані судові рішення скасовано, а справи направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи наведене в сукупності, а також з метою дотримання положень ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи в порядку адміністративного судочинства. Керуючись статтями 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1. Адміністративний позов задовольнити повністю. 2. Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» шодо невключення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом в АТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.; 3. Визнати протиправними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до сьомої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів відповідно до ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 4. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, стосовно рахунків ОСОБА_1 відкритих у ПАТ «Дельта Банк», якій необхідно здійснити виплату відшкодування у розмірі 125 263,44 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (в межах гарантованої суми відшкодування - 200 000 грн.); 5. Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» внести пропозицію щодо затвердження виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів шляхом включення кредиторських вимог ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк». 6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1)понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 63 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного банку "Дельта Банк" через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя А.С. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/69330955
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., за участю представників: Державної іпотечної установи – ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» – ОСОБА_8, ОСОБА_9, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_10, Генеральної прокуратури України – Скрипки М.В., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») і Державної іпотечної установи (далі – ДІУ) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 за позовом ДІУ до ПАТ «Дельта Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Яблуневий Дар» (далі – ТОВ «Яблуневий Дар»), третя особа – Кабінет Міністрів України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), за участю прокуратури м. Києва, про визнання зарахування однорідних зустрічних вимог недійсним, в с т а н о в и л а: У вересні 2015 року ДІУ звернулася до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» і ТОВ «Яблуневий Дар» про визнання недійсним зарахування вимог, здійсненого на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» від 2 грудня 2014 року № 1142 про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за договором мультивалютної кредитної лінії від 19 липня 2012 року № НКЛ-2005469/2 (далі – Кредитний договір) і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за договором банківського вкладу (депозиту) «Найкращий» (для Друга) у гривнях від 4 серпня 2014 року НОМЕР_1 (далі – Депозитний договір). В обґрунтування позову ДІУ послалася на те, що між нею і ПАТ «Дельта Банк» укладено договір застави майнових прав і договір відступлення права вимоги (з відкладальною умовою) щодо майнових прав за Кредитним договором, тому односторонній правочин щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, здійснений ТОВ «Яблуневий Дар» порушує її інтереси як нового кредитора; зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про зарахування суперечить вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) і ст. 203 Господарського кодексу України. Рішенням Господарського суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року позов задоволено: визнано недійсним зарахування вимог, здійснене на підставі заяви ТОВ «Яблуневий Дар» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 2 грудня 2014 року № 1142, а саме вимог ПАТ «Дельта Банк» до ТОВ «Яблуневий Дар» за Кредитним договором і вимог ТОВ «Яблуневий Дар» до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 квітня 2016 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено. У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16, від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 12 березня 2012 року у справі № 9/112, від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 27 січня 2016 року у справі № 914/1053/15, від 23 березня 2016 року у справі № 910/27271/15, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г, від 11 квітня 2016 року у справі № 914/2246/15, від 18 квітня 2016 року у справі № 914/2074/15, від 4 травня 2016 року у справі № 910/21378/15. У заяві про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України, ДІУ просить скасувати судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16). В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 серпня 2014 року у справі № 905/7653/13, від 28 березня 2016 року у справі № 910/4339/15-г. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявниками доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заяви не підлягають задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 19 липня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» як кредитором і ТОВ «Яблуневий Дар» як позичальником укладено Кредитний договір. Згідно з п. 1.1 цього договору (з урахуванням наступних змін і доповнень) кредитор надав позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в межах невідновлювальної кредитної лінії в сумі 19 672 500,55 євро з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 20 січня 2015 року. У забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором між банком і товариством укладено шість договорів застави. 27 лютого 2013 року між ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського рахунка № 26/995-070 (далі – Договір банківського рахунка), згідно з яким ДІУ розмістила кошти на своєму рахунку в ПАТ «Дельта Банк». 4 серпня 2014 року між ПАТ «Дельта Банк» і ОСОБА_1 (вкладник) укладено Депозитний договір. Сума вкладу становить 88 570 939,47 грн. Строк залучення вкладу – до 9 серпня 2015 року включно. Вклад виплачується вкладнику або уповноваженому представнику вкладника по закінченні строку залучення вкладу шляхом виплати готівкою з каси відділення банку, в якому вклад було оформлено, відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 1.10 Депозитного договору). Згідно з п. 1.11 Депозитного договору у редакції додаткового договору від 4 серпня 2014 року № 1 протягом строку залучення вкладу допускається відкликання вкладником частини вкладу шляхом виплати готівкою з каси банку відповідно до вимог чинного законодавства України або зарахування на поточний, картковий або вкладний (депозитний) рахунок вкладника, відкритий в установі банку, на підставі письмової заяви вкладника або письмово укладеної додаткової угоди до цього договору. Вкладник зобов’язується повідомляти про часткове відкликання суми вкладу не менш ніж за три банківських дні до очікуваної дати відкликання частини вкладу. У випадку, якщо вкладник вимагає повернення всієї суми вкладу до закінчення строку, зазначеного в п. 1.3 договору, дія цього договору вважається припиненою достроково. 5 серпня 2014 року між ТОВ «Яблуневий Дар» як новим кредитором і ОСОБА_1 як первісним кредитором укладено договір відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_1 відступає товариству частину прав вимоги до ПАТ «Дельта Банк» за Депозитним договором, а саме – право вимагати виплати частини вкладу у розмірі 86 450 912,53 грн. У забезпечення виконання зобов'язань банку перед ДІУ за Договором банківського рахунка 4 вересня 2014 року між ДІУ (заставодержатель) і ПАТ «Дельта Банк» (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 (далі – Договір застави), предметом якого є, зокрема, майнові права заставодавця за Кредитним договором, детальну інформацію щодо яких та структуру їх забезпечення наведено у додатку № 1 до цього договору. У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору застави, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.1.1, 3.1.2, 3.1.4. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям Національним банком України (далі – НБУ) рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає. 4 вересня 2014 року між ДІУ (новий кредитор) і ПАТ «Дельта Банк» (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 (далі – Договір відступлення). Пунктом 1.2 Договору відступлення встановлено, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, зазначеними у додатках до цього договору (далі – права вимоги). Згідно з додатком № 1 до Договору відступлення первісний кредитор відступив, а новий кредитор набув права вимоги, зокрема за Кредитним договором. У матеріалах справи наявні надані сторонами підписані та скріплені печатками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк» екземпляри Договору відступлення, які містять розбіжності у тексті, зокрема у п.п. 2.2, 3.1.2. В одному із екземплярів зазначено, що набуття ДІУ права вимоги за цим договором пов’язано з прийняттям НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, в іншому таких положень немає. У додатку № 1 до Договору застави та додатку № 1 до Договору відступлення наведено перелік майнових прав та структуру забезпечення за Кредитним договором із зазначенням договорів забезпечення (договорів застави, укладених між банком і товариством у забезпечення виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором). У матеріалах справи міститься повідомлення ТОВ «Яблуневий Дар» банку від 12 листопада 2014 року про заміну кредитора у зобов’язанні та заява товариства до ПАТ «Дельта Банк» від 26 листопада 2014 року про дострокове відкликання частини вкладу за Депозитним договором у сумі 86 450 912,53 грн із проханням перерахувати зазначену суму коштів на рахунок ТОВ «Яблуневий Дар». 2 грудня 2014 року ТОВ «Яблуневий Дар» звернулося до ПАТ «Дельта Банк» із заявою № 1142 про припинення зобов’язань товариства перед банком щодо сплати частини заборгованості за Кредитним договором у розмірі 4 599 700,59 євро (загальна сума прострочених зобов’язань – 11 072 500,55 євро) та банку перед товариством щодо сплати частини заборгованості за Депозитним договором у розмірі 86 450 912,53 грн (що станом на 1 грудня 2014 року становить еквівалент 4 599 700,59 євро) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. ПАТ «Дельта Банк» звернулося до ТОВ «Яблуневий Дар» із претензією від 6 лютого 2015 року, посилаючись на неналежне виконання позичальником зобов’язань за Кредитним договором, у зв’язку із чим утворилася загальна заборгованість товариства перед банком за Кредитним договором у сумі 11 203 550,41 євро, яку банк просив погасити. На підставі постанови правління НБУ від 2 березня 2015 року № 150 про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 березня 2015 року № 51 про запровадження в банку тимчасової адміністрації із 3 березня до 2 червня 2015 року включно. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 серпня 2015 року № 147 строки здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» продовжено до 2 жовтня 2015 року включно. Відповідно до постанови правління НБУ від 2 жовтня 2015 року № 664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 2 жовтня 2015 року № 181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Рішенням уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» від 24 вересня 2015 року № 8951 повідомлено ДІУ про нікчемність правочинів, зокрема Договору застави та Договору відступлення. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, у справі № 826/23041/15 задоволено позов ДІУ до уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про визнання протиправним та скасування рішення. Визнано протиправним і скасовано рішення у формі повідомлення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Дельта Банк» про нікчемність правочинів від 24 вересня 2015 року № 8951, прийняте на підставі протоколу від 22 вересня 2015 року № 54. Із Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року у справі № 826/23041/15 (№ К/800/5993/16). Задовольняючи позов ДІУ, суд першої інстанції виходив із того, що п. 2.2 Договору відступлення встановлено, що незалежно від випадків, передбачених п. 2.1 цього договору, п. 1.2 набирає чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (у день винесення рішення). Отже, у зв'язку із запровадженням у банку тимчасової адміністрації ДІУ правомірно заявляє про набуття з 2 березня 2015 року усіх прав вимоги за Кредитним договором і договорами забезпечення до нього. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд, із висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що оригінали договорів відступлення, надані представниками ДІУ та ПАТ «Дельта Банк», містять розбіжності у текстах. Проте сторони не надали суду апеляційної інстанції переконливих аргументів і доказів того, що підписаний та скріплений печатками сторін екземпляр такого договору, п. 2.2 якого містив застереження про набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, має перевагу над іншим долученим до матеріалів справи екземпляром договору з таким самим номером та датою укладення, який цього застереження не містить. Припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, що оформляється заявою однієї із сторін, до якої, відповідно, застосовуються загальні положення про правочин, зокрема ст. 215 ЦК, якою визначено можливість оспорювання правочину заінтересованою особою. Таким чином, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Учасники судового процесу не скористалися своїм правом щодо доведення належними засобами доказування автентичності Договору відступлення в частині наявності/відсутності у ньому застереження щодо умов набуття ним чинності в разі прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних (п. 2.2). Клопотань про проведення експертизи цього договору щодо встановлення його автентичності сторони не заявляли. Відтак, ДІУ не довела наявності у неї правосуб'єктності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та/або інтересів у спірних правовідносинах на підставі застереження, наведеного у п. 2.2 зазначеного договору. Разом із тим з огляду на долучені до матеріалів справи два відмінних один від одного варіанти зазначених договорів суд апеляційної інстанції критично оцінює твердження позивача в частині настання обставин, які свідчать про виникнення у нього права вимоги за цим правочином, а відтак і наявність факту порушення його прав та/або інтересів. За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень ст.ст. 11114–11126 ГПК заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. З наданих заявниками копій постанов суду касаційної інстанції вбачається, що у справі, яка розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК. У постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 826/2043/15, від 15 червня 2016 року у справі № 21-286а16 викладено висновок про те, що виходячи із системного аналізу ч. 3 ст. 2 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. 1 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки та банківську діяльність», п. 6 ст. 2 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та враховуючи положення ст. 12 ГПК, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів. Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, також не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справах фактичні обставини та матеріально-правове регулювання відповідних їм правовідносин не є подібними. Ураховуючи викладене, обставини, на які посилаються заявники в обґрунтування заяв про перегляд з підстав, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 11116 ГПК для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року, не знайшли свого підтвердження. Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. З огляду на викладене заяви ПАТ «Дельта Банк» і ДІУ про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15 задоволенню не підлягають. Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Відмовити у задоволенні заяв публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» і Державної іпотечної установи про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 липня 2016 року у справі № 910/25488/15. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 29 березня 2017 року № 3-1308гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5D1BD3CB6472584BC225810700408398
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 листопада 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди за заявою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про відшкодування майнової та моральної шкоди. ОСОБА_1 зазначав, що у період з 23 березня 2005 року по 13 червня 2007 року він вніс до Новотроїцького відділення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 7 тис. 550 грн з метою покладення їх на депозитний рахунок. Грошові кошти було прийнято працівником банку ОСОБА_2 в рахунок оформленого депозитного договору НОМЕР_1, про що свідчить відповідна відмітка у договорі. У подальшому з’ясувалося, що працівник банку ОСОБА_2 отриманні від позивача кошти на банківський рахунок не внесла, а присвоїла їх шляхом підробки депозитного договору з внесенням до нього завідомо неправдивих відомостей, за що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року вона була засуджена за скоєння злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 2 жовтня 2014 року стягнуто на його користь із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» майнову шкоду в сумі 6 тис. 500 грн на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Вказане рішення виконано банком 20 лютого 2015 року. Посилаючись на те, що грошові кошти за час, який минув з моменту викрадення працівниками банку до моменту їх повернення, значно знецінились унаслідок інфляції, позивач просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію в розмірі 7 тис. 189 грн. Крім того позивач вважав, що винними діями працівників банку йому заподіяно моральної шкоди, яка виявилася у душевних стражданнях у зв’язку із втратою майна. На відшкодування моральної шкоди просив стягнути 15 тис. грн. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 7 тис. 189 грн на відшкодування майнової шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 17 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 майнової шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 жовтня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення суду апеляційної інстанції скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд. Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року відмовлено ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» просить скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 625 ЦК України. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та 2 квітня 2014 року, постанови Верховного Суду України від 29 січня 2014 року та 13 січня 2016 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. У справі, яка переглядається, суди встановили, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що у період з 23 березня 2005 року по 13 червня 2007 року працівник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 7 тис. 550 грн, про що зробила відмітки в договорі від 23 березня 2005 року НОМЕР_1 для зарахування на рахунок останнього, проте грошові кошти на рахунок не внесла, рахунок фактично не відкрила, а умисно розтратила кошти, передавши їх ОСОБА_3. З метою приховування вчиненого розкрадання грошових коштів підробила вищевказаний договір, шляхом внесення в нього завідомо неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб ОСОБА_1 майнової шкоди. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 2 жовтня 2014 року із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 стягнуто 6 тис. 500 грн на підставі частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). 14 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявою про добровільне виконання рішення суду та згідно з платіжним дорученням від 17 лютого 2015 року НОМЕР_2 банк перерахував позивачу 6 тис. 500 грн. З листа Банку від 6 серпня 2007 року щодо розгляду заяви позивача про переоформлення договору НОМЕР_1 вбачається, що на рахунку позивача обліковуються кошти в сумі 1 тис. грн, на які відповідно до умов договору нараховані 216 грн 18 коп. відсотків. Кошти в сумі 6 тис. 500 грн на рахунок не надходили, що підтверджується вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що банк має в повному обсязі відшкодувати шкоду, яка полягає в інфляційних втратах понесених позивачем від знецінення його грошових коштів за весь період, коли з вини працівників відповідача він був позбавлений можливості ними користуватися. Разом з тим у справах, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2013 року та 2 квітня 2014 року в яких надані заявником для порівняння, суди встановили, що підставою для звернення до суду з позовом про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, слугувало невиконання рішення суду, яке набуло чинності, про відшкодування шкоди у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою та стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків (відповідно). В ухвалах міститься висновок про те, що оскільки спірні правовідносини виникли у зв’язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України). У наданій заявником постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року міститься висновок про те, що покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм права, які передбачають відповідальність за порушення договірних правовідносин. У наданій заявником постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року міститься висновок про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання та виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. При наявності у справі судового рішення, яким вже було встановлено розмір завданої шкоди та відповідно стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України має преюдиційне значення для суду при вирішенні справи і суд не вправі змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень статті 625 ЦК України. Отже, порівняння наведених судових рішень, на які у своїй заяві посилається ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із судовим рішенням у справі, яка переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді справ з тотожними предметами спору, підставами позову та з аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. За таких обставин вважати заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» обґрунтованою немає підстав. Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 січня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 10 грудня 2015 року та рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 травня 2015 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук Постанова від 8 листопада 2017 року № 6-353цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1FC952899ADDAF45C22581D700389E60
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп., в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» (далі – ПАТ«ІМЕКСБАНК») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», в якій просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів за вкладами на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. 3 жовтня 2016 року від Позивача надійшло клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, в якому він просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, зокрема, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, із зазначенням дати його отримання; зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно Позивача; зобов’язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів за вкладами у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів по вкладам на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх зазначених інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. Збільшення позовних вимог прийнято до розгляду господарським судом Одеської області. Рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 позов задоволено частково, зобов’язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів по вкладам у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп., у решті позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 змінено. Позовні вимоги Позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп. задоволено частково. Зобов’язано ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн. 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, на рахунок у Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» за процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року залишено без змін. У заяві про перегляд судових рішень у справі № 916/2216/16, поданій із підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Вищого господарського суду України, а також в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 1 та 12 ГПК, просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року та припинити провадження у цій справі. На підтвердження вказаних вище підстав заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2017 року у справі № 910/17696/16, від 3 травня 2017 року у справі № 922/3107/16, від 8 лютого 2017 року у справі № 910/18201/16, від 18 квітня 2017 року у справі № 903/1024/16, від 27 квітня 2017 року у справі № 910/18085/16 та копію постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц. Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року справу № 916/2216/16 допущено до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження за заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у зазначеній справі, здійснено підготовчі дії. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 18 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза і фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивачем були укладені договори про спільний захист соціальних прав, на підставі яких у випадку виникнення загрози неплатоспроможності банку, у якому розміщені вклади Фонду, останній відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України уступає вищезазначеним особам право вимоги на дані вклади у відповідному банку. 19 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза й ПАТ «ІМЕКСБАНК» було укладено два договори банківського вкладу строком на один рік з оплатою по ставці 20 % річних, а саме № 369/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 1 230 000 грн 00 коп. і № 371/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 130 000 грн. До моменту закінчення строку договору № 371/13 на депозиті залишилося 20 000 грн. Постановою Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних», визнано банк неплатоспроможним та на цій підставі виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно та призначено Северина Ю.П. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 строк проведення тимчасової адміністрації в ПАТ «ІМЕКСБАНК» та повноваження Уповноваженої особи Фонду продовжено до 26 травня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК». Фізичні особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивач на підставі договорів про заміну кредитора в зобов’язанні звернулись до Приморського районного суду з позовом до ПАТ «ІМЕКСБАНК» про визнання з 27 січня 2015 року їх прав, як нових кредиторів і вкладників банку за договорами банківського вкладу, укладених між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза та ПАТ «ІМЕКСБАНК». Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, визнано з 27 січня 2015 року вкладниками ПАТ «ІМЕКСБАНК»: - ОСОБА_2 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_3 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_4 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_5 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_6 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_7 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_1 – на суму 130 000 гривень. У лютому 2016 року вищезазначені особи звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» та в порядку статей 1, 3, 40, 46 Конституції України, статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» просили забезпечити відшкодування інвалідам грошових коштів у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц. Дане звернення отримано банком 17 лютого 2016 року, про що свідчить відмітка банку на зверненні. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 8 квітня 2016 року № 27-18601/16 повідомив, що згідно з наявною у Фонді інформацією зазначені особи не є вкладниками банку, а є особами, на користь яких юридичною особою – Фондом соціальної допомоги ім. доктора Ф.П. Гааза укладено договори про заміну кредитора у зобов’язанні. Фонд гарантує відшкодування в розмірі до 200 000 грн саме фізичній особі, якій як вкладнику безпосередньо відкрито рахунок у банківській установі. Вдруге Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовив у виплаті внесків означеним фізичним особам, серед яких є і Позивач, листом від 24 червня 2016 року № 27-036-28991/16. Відмова Фонду гарантування вкладів відшкодування Позивачу, як одному з вищезазначених осіб, грошових коштів у розмірах, визначених у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом. У справі, що переглядається, частково задовольняючи позов про зобов’язання ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що даний спір за позовом Позивача підвідомчий Господарському суду Одеської області та повинен розглядатися за правилами господарського судочинства відповідно до статей 1, 12 ГПК. Водночас у справах № 910/17696/16, № 922/3107/16, № 910/18201/16, № 903/1024/16, № 910/18085/16, а також у справі № 727/7647/15-ц, суди дійшли висновку про те, що зважаючи на суб’єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб’єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 ГПК, у даному випадку, не можуть бути застосовані. Отже, цей спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції і за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК). Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм процесуального права, Судові палати у господарських справах та у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 1 ГПК визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – «підприємства та організації»), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_1, який звернувся до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб про відшкодування коштів від імені сторони правочину, тобто, спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди. За таких обставин, спір, в якому Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме з цивільно-правової угоди, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, згідно частин першої та другої статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС або ГПК віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Таким чином, неправильне застосування судами норм процесуального права призвело до того, що господарський суд помилково розглянув спір, який не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із припиненням провадження у справі на підставі статей 80, 11125 ГПК. Керуючись статтями 80, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. Рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 скасувати. Припинити провадження у даній справі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко Постанова від 18 жовтня 2017 року № 3-958гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E52FA098D8E4F07EC22581C9005683A5
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., Суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року, в с т а н о в и л а : У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь 9 335 грн. 96 коп. за договором строкового банківського вкладу, строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра». На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 18 липня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_1, оформлений у межах ПУ «Перший», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. Після закінчення строку дії договору він звернувся до банку з вимогою про виплату вкладу, проте банк зобов'язання щодо повернення депозитних коштів та процентів належним чином не виконав. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з процентами в розмірі 54,32 долари США була перерахована на його (позивача) поточний банківський рахунок, однак у подальшому фактично кошти виплачувались частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року; банк обґрунтовував такі виплати відсутністю належної до видачі суми готівки. За вказаний період виплачено 578 доларів США. З 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 24 квітня 2015 року позивачу виплачено кошти за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 26 573 грн. 41 коп., що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складає 1 148,87 доларів США. Позивач вважав, що має право на повернення недоплачених коштів за вкладом з невиплаченими процентами та на отримання передбачених договором процентів за використання депозитних коштів за період із дня витребування вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за цей же період. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за договором НОМЕР_1 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в межах «ПУ «Перший» від 18 липня 2014 року, 7 897 грн. 50 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 06 лютого 2015 року, становить 341,44 долари США, з яких: 327,45 доларів США - сума вкладу та проценти за договором на 20 жовтня 2014 року, що становило 7 573 грн. 91 коп.; 13,99 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення вкладу з 20 жовтня 2014 року до 06 лютого 2015 року, що становило 323 грн. 59 коп. У решті позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року зазначене рішення суду в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано та провадження у справі в цій частині закрито. Рішенням цього ж суду від 19 січня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року змінено, виключено з його резолютивної частини словосполучення «в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». У решті рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року скасовано рішення та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року скасовано рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення, яким надати висновок про правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п’ятої, пункту 1 частини шостої статті 36, частин першої, п’ятої статті 26, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - ОСОБА_2, представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд установив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з відсотками в розмірі 54,32 долари США була перерахована на поточний банківський рахунок позивача. 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу. У подальшому кошти виплачувались позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За цей період йому було виплачено всього 578 доларів США. На підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., сплачені за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Задовольняючи позов у частині сплати банком недоплаченої суми вкладу з розрахунку курсу долара США, встановленого 06 лютого 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що положенням пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено застосування курсу іноземної валюти на початок дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації або на такий момент. За таких обставин підлягає стягненню недоплачена сума та 3 % річних, оскільки ПАТ «КБ «Надра» не виконало умов договору та не здійснило виплати належних ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на його рахунку у відповідача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції не врахував положень пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не за середньозваженим курсом продавців і покупців, а також не врахував доводів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про те, що офіційний курс гривні до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, тобто 06 лютого 2015 року о 09.00 год. Становив 1799,9763 грн. за 100 доларів США. З урахуванням коштів, що були сплачені позивачу у період з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року в сумі 578 доларів США, та 24 квітня 2015 року в сумі 26 573 грн. 41 коп., апеляційний суд вважав, що відповідачі повністю виплатили позивачу кошти за депозитним вкладом та проценти, що були нараховані станом на день закінчення договору (2 000 доларів США та 54,32 долари США). Окрім того, оскільки на час ухвалення рішення у справі, тобто 03 листопада 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію (із 06 лютого 2015 року), то обґрунтованим є висновок про те, що стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим. Разом з тим позивач протягом 30 календарних днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку не подав кредиторські вимоги уповноваженій особі Фонду на ліквідацію у ПАТ «КБ «Надра», тому згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які майнові вимоги позивача вважаються погашеними. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції щодо встановленого офіційного курсу гривні до долара США станом на 06 лютого 2015 року в розмірі 23, 1305 грн. за один долар США. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції керувався тим, що, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача вкладу з нарахованими за період дії договору процентами, суд правильно виходив з того, що зобов'язання банку з повернення вкладу належно не виконано, тому проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. З урахуванням уведення із 06 лютого 2015 року тимчасової адміністрації банку проценти за користування вкладом та 3 % річних за несвоєчасне повернення вкладу мають бути нараховані і повернуті вкладнику за період з 20 жовтня 2014 року до 05 лютого 2015 року. Стягнення процентів за користування вкладом та пені за несвоєчасне повернення вкладу за період з 20 жовтня 2014 року по день уведення тимчасової адміністрації у банку - 05 лютого 2015 року не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Таким чином, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах. Однак цим Законом передбачено порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. За умовами пункту 2.2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 18 липня 2014 року строк дії вкладу складав 3 місяці від дати фактичного його надходження на відповідний рахунок, тобто до 18 жовтня 2014 року. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. Проте ПАТ «КБ «Надра» кошти виплачував позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За вказаний період позивачу було виплачено всього 578 доларів США. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав у межах суми відшкодування кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., чим ПАТ «КБ «Надра» порушило свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів за банківським вкладом станом на 20 жовтня 2014 року, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Суд встановив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений у межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. З огляду на зазначене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в позові, зокрема, з підстави статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 3. Разом з тим із 06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23 квітня 2015 року щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у спорах щодо виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед вкладниками (кредиторами). Отже, до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. З огляду на зазначене, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюється на спірні правовідносини у справі, рішення в якій переглядаються. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тобто в розумінні статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є саме робочий, а не календарний день, і саме в цьому контексті слід розуміти зазначене уточнення. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Зазначене Положення – це нормативно-правовий акт НБУ, прийнятий у межах його компетенції, що регулює управління готівковим грошовим обігом. Положення не є нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували курс гривні до долара США, що був установлений на день прийняття рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», хоча початком запровадження тимчасової адміністрації є саме робочий день 06 лютого 2015 року. Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2000 доларів США з відсотками в розмірі 54, 32 долари США була перерахована банком на поточний банківський рахунок позивача, і в подальшому кошти в загальній сумі 578 доларів США були фактично отримані ним частинами шляхом видачі готівки в період з 20 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року. Тобто на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації - 06 лютого 2015 року розмір заборгованості за вкладом та відсотками становив 1476, 32 доларів США (2000 + 54, 32 - 578 = 1476, 32 доларів США), що не оспорювалось сторонами у справі, така ж позиція висловлена у письмових запереченнях банку (а.с. 63, т.1). 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач отримав у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України кошти у розмірі 26 573, 41 грн., що за курсом гривні до долара США (26 573, 41 грн. / 2313, 0580) становило 1 148, 84 доларів США. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за вкладом та відсотками, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 327, 45 доларів США (1476, 32 - 1 148, 84 = 327, 45 доларів США), що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (06 лютого 2015 року), становить 7 573, 92 грн. та 3 % річних. Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року залишити в силі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1297цс17 1. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. 3. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11356A8F2946DAC22581C4002FC0D7
  15. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справуза заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2016 року публічне акціонернетовариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, яким стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договорами банківського вкладу у розмірі45 588 доларів 03 центи США та у розмірі 55 718 доларів 71 цент США, а разом - 101 306 доларів 74 центи США. ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало нововиявленою обставиною те, що 12 вересня 2016 року в рамках проведення перевірки окремих обставин припинення діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» в Автономної Республіки Крим, профільним департаментом ПАТ КБ «ПриватБанк» було виявлено, що на адресу Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» у травні 2014 року було направлено лист Національного банку України від 12 травня 2014 року, прийнятий з огляду на надходження до Національного банку України звернень юридичних та фізичних осіб щодо невиконання банками доручень на переказ грошових коштів у національній та іноземній валютах на користь клієнтів, які мають відкриті рахунки в банках на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополі, та у зв'язку з припиненням подальшої діяльності українських банків установ та їх відокремлених підрозділів на зазначеній території (тимчасово до закінчення окупації) на підставі постанови Національного банку України від 6 травня 2014 року за № 260. Вищевказаний лист існував на час розгляду справи, однак заявнику не було про це відомо. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Скачовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, апеляційний суд виходив із того, що лист Національного банку України не може бути визнаний нововиявленою обставиною, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичній особі, одному з найбільших банків України повинно було бути відомо про будь-які офіційні рішення та роз'яснення Національного банку України. Крім того, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, а лист Національного банку України має рекомендований, роз'яснювальний характер та не є імперативним для виконання. Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до положень процесуального закону та досліджені згідно з вимогами ст. 212 ЦПК України, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Згідно зі ст. 361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є, зокрема істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України). Саме на цю норму права посилався заявник. У п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» судам роз'яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (ч. 2 ст. 361 ЦПК України). Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пп. 1, 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Отже, для перегляду судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами суд повинен враховувати не тільки ту обставину, що заявнику не було відомо про них на час розгляду справи, а і те, що такі обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи і ці обставини повинні мати істотне значення, що впливають на правильне вирішення спору. Судом установлено, що 12 вересня 2016 року в рамках проведення перевірки окремих обставин припинення діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» в Автономній Республіці Крим, профільним департаментом ПАТ КБ «ПриватБанк» виявлено, що на адресу Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» у травні 2014 року направлено лист Національного банку України від 12 травня 2014 року № 25-111/22430, прийнятий з огляду на надходження до Національного банку України звернень юридичних та фізичних осіб щодо невиконання банками доручень на переказ ротових коштів у національній та іноземній валютах на користь клієнтів, які лають відкриті рахунки в банках на території Автономної Республіки Крим та місті Севастополі, та у зв'язку з припиненням подальшої діяльності українських банків установ та їх відокремлених підрозділів на зазначеній території (тимчасово до закінчення окупації) на підставі постанови Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 і ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало це нововиявленою обставиною. Проте апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що лист Національного банку України не може бути визнаний нововиявленою обставиною, оскільки навіть якщо заявнику не було відомо про нього, то ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичній особі, одному з найбільших банків України повинно було бути відомо про будь-які офіційні рішення та роз'яснення Національного Банку України. Крім того, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, а лист Національного Банку України має рекомендований, роз'яснювальний характер та не є імперативним для виконання. Також апеляційний суд правильно виходив із того, що вказаний лист Національного банку України немає істотного значення для справи і не міг вплинути на вирішення справи, у результаті чого 14 листопада 2014 року ухвалено рішення суду про задоволення позову ОСОБА_3 Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І.Журавель С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69127972
  16. Приватбанк принципиально не возвращает вклады Крымчанам. По практике рассмотрения дел в Жовтневом районном суде г. Днепропетровска правовая позиция банка основывается на следующем: - Крым временно оккупированная территория, а у Приватабанка конфисковали активы в Крыму; - согласно Постановления НБУ Приват прекратил деятельность Крымского регионального управления (филиала); - надлежащий ответчик, по мнению банка, - АНО "Фонд захисту вкладників" (http://www.fzvklad.ru/news/27/) - российский фонд гарантирования вкладов и якобы он должен проводить выплаты за счет конфискованного имущества; - отрицание факта заключение договора и наличия средств на депозитном либо текущем счету. Если с первыми пунктом можно бороться, то по последнему пункту начали возникать опасные решения апелляционного суда Днепропетровской области (предположительно Приват договорился с тройкой судей Повєткіна В.В., Рудь В.В., Ткаченко І.Ю.) http://reyestr.court.gov.ua/Review/42692484 Опасность момента заключается в том, что у некоторых вкладчиков отсутствуют квитанции о внесении средств на счет либо платежных поручений о перечислении средств если это безналичная операция. Возможность выдачи выписок по счетам Привата для подтверждения остатка заблокирована на всех отделениях. При письменном обращении банк выдает ответ "О природе-погоде и временной оккупации Крыма" без указания суммы остатка средств. Обращаясь в кол-центр, приват-24 или непосредственно ранее клиентам высылались ссылки на документы в электронном виде созданные с помощь сервисов https://docs.google.com/document/ либо https://bitly.com/. Они доказательство в суде не могут выступить. К тому же Банк в суде утверждает, что в Приватбанке ОТСУТСТВУЕТ человек выдавший справку - Начальник департамента по координации работы с клиентами Крымского РУ Черный А.В. и подразделение оформившее выписку - "Операционный центр NPS". Также в суд предоставляется справка о том, что на дату выдачи такой выписки Крымское региональное управление прекратило свою деятельность. Таким образом, все доказательства существования договорных отношений и остатков на счете у Приватбанка, который, естественно, ничего не выдаст даже по запросу суда. Например, ссылаясь на отсутвтиее оригиналов документов либо отсутствием информации в програмном комплексе (технический сбой и т.п.). Какие у кого будут мысли по поводу подтверждения остатка по вкладу в подобных ситуациях? Предпосылки, что на этом основании будут отказывать вкладчикам четко просматривается из мотивировки последнего решения апелляционного суда Днепропетровской области: "При зверненні в квітні 2014 року до суду з позовом на підтвердження позовних вимог щодо наявності залишків грошових коштів на вкладному та картковому рахунках позивачем ніяких доказів не надано. В жовтні 2014 року позивач звернулась до суду з уточненою позовною заявою (а.с.47-48), до якої додала довідку Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" від 12.05.2014 року № 38729823, яка виготовлена Операційним центром NPS, та підписана начальником департаменту з координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_3, підпис якого завірений малою печаткою банку, крім цього напис на довідці: "справку подготовил: Операционный центр NPS" завірений печаткою Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.50). В подальшому при розгляді справи позивач в жовтні 2014 року до своєї заяви про прийняття додаткових доказів надала суду першої інстанції дві ксерокопії такої самої довідки № 38729823, датованих від 04.10.2014 року, які від ксерокопії першої довідки різняться відсутністю печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" на них та іншою датою видачі (а.с.62,64). Надані позивачем ксерокопії довідки № 38729823 від 12.05.2014 року та від 04.10.2014 року містять відомості про залишки грошових коштів, які зазначені позивачем в уточненій позовній заяві. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки щодо довідки, що міститься в матеріалах справи, на підтвердження залишку коштів на рахунках позивача, не можуть бути прийняті до уваги. Відмовляючи у позові суд першої інстанції визнав, що дана довідка є неналежним доказом, оскільки вона видана неповноважною особою, копія довідки належним чином не завірена, факт видачі такої довідки відповідачем не визнаний, тобто суд надав оцінку цим довідкам. До апеляційної скарги позивачем додано ксерокопію довідки від 04.10.2014 року № 38729823, яка ідентична ксерокопії такої довідки від 12.05.2014 року (а.с.50), з тією різницею, що на місці розташування печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" наявний підпис невідомої особи (а.с.125). В апеляційному суді позивачем надано ксерокопію довідки № 38729823 від 04.10.2014 року, яка містить кольорові елементи, а саме: напис "ПриватБанк" зеленого кольору та малу печатку та підпис ОСОБА_3 голубого кольору (а.с.156), але за іншими ознаками є ідентичною ксерокопіям довідки від 04.10.2014 року, наданим позивачем суду першої інстанції в жовтні 2014 року (а.с.62,64). Як вбачається з аналізу усіх наданих позивачем та наявних у справі ксерокопій довідки № 38729823 (а.с.50,62,64,125,156), незалежно від дати та інших наявних в них розбіжностей, зазначених вище, в усіх довідках "мала печатка банку" та підпис на ній "ОСОБА_3" однаково розташовані як відносно друг друга та і інших елементів довідки - написів "Начальник департамента по координации работы з клиентами Крымского РУ", "ОСОБА_3", "Крымское региональное управление ПАО КБ Приватбанк"", так і відносно таблиці рахунків, що свідчить про їх виготовлення шляхом копіювання із зміною датування довідки: 12.05.2014 року та 04.10.2014 року. А зважаючи на відсутність у позивача такої "довідки" при її зверненні до суду з позовною заявою та надання її суду в жовтні 2014 року, слід визнати, що така довідка, датована 12.05.2014 року, була виготовлена саме в жовтні 2014 року, в той час як згідно нормативних актів Центрального банку Російської Федерації з 21.04.2014 року і Національного банку України з 06.05.2014 року діяльність Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" була припинена. Згідно довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від 09.12.2015 року в організаційній структурі банку такої структури як "Департамент по координации работы з клиентами Крымского РУ" не існувало і не існує (а.с.225). За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надана позивачем довідка про наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача є неналежним доказом. Надані позивачем в суді апеляційної інстанції докази щодо зарахування грошових коштів та їх часткового зняття не можуть бути прийняті у якості доказів, що підтверджують наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача, вказаних в позовній заяві, оскільки в наданих позивачем квитанціях про отримання коштів, про внесення коштів, про поповнення карти та фотографіях "SMS" на телефоні позивача про зняття та отримання коштів відсутні відомості про здійснення відповідних операцій за рахунками, на які позивач посилається в уточненій позовній заяві, а також про наявність залишків грошових коштів на вказаних позивачем рахунках (а.с.165-170,175-179).
  17. Державний герб України Ухвала іменем україни 27 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Сектор з питань захисту споживачів, про розірвання договору, стягнення коштів та відсотків, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року, встановила: У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, обґрунтовуючи який вказала, що 01 жовтня 2013 року між нею та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений строковий банківський вклад «Стандарт» на суму 31 000 доларів США на строк 6 місяців з процентною ставкою 6,5 %. Зазначений депозитний вклад неодноразово поповнювався. Позивач зазначає, що у зв'язку з переселенням із Автономної Республіки Крим до смт Мирне Мелітопольського району Запорізької області у квітні 2014 року вона звернулася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів та процентів, однак вони не були їй виплачені. Посилаючись на вищевикладене, позивач просила розірвати договір банківського вкладу та стягнути з відповідача на її користь суму банківського вкладу та проценти, починаючи з 02 жовтня 2013 року по 27 квітня 2015 року у розмірі 44 780 доларів США, а також компенсувати їй моральні збитки на суму 5 000 грн. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2015 року, позов ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Сектор з питань захисту споживачів, про розірвання договору, стягнення коштів та відсотків, стягнення моральної шкоди, задоволено в повному обсязі. Розірвано договір банківського вкладу № SAMDN80000738168896 «Стандарт» від 01 жовтня 2013 року, що укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 суму вкладу та процентів, що нараховані за період з 02 жовтня 2013 року по 27 квітня 2015 року, за договором банківського вкладу № SAMDN80000738168896 «Стандарт» від 01 жовтня 2013 року в розмірі 44 780 доларів США 81 цент, що на момент розгляду справи еквівалентно 944 198 грн 90 коп. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 кошти у розмірі 5 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у сумі 3 897 грн 60 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до цього ж суду. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року у цій справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 44 780,81 доларів США змінено на суму 44 473,95 доларів США (936 176 грн 65 коп.) Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року у цій справі в частині стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Решту рішення залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що припинення діяльності філії банку на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим не впливає на обсяг зобов'язань банку, оскільки договори банківського вкладу були укладені з банком, а не з філією, яка не є юридичною собою. Покладення на філію банку відповідальності щодо неповернення грошових коштів за договором банківського вкладу не ґрунтується на нормах чинного законодавства, зокрема ст. 95 ЦК України. Крім того, відповідач не надав доказів того, що між банком та позивачем не укладався спірний договір вкладу, не відкривалися рахунки за цим договором, не надходили грошові кошти до банку, а також документів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням. Разом з тим апеляційний суд обґрунтовано змінив суму, яка підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача з 44 780,81 доларів США на суму 44 473,95 доларів США, провівши правильний розрахунок розміру процентів за депозитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд, враховуючи п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та ст. ст. 1058-1065 ЦК України, виходив з того, що відшкодування моральної шкоди не передбачено у випадку договірних правовідносин. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що позивачем не доведено належними доказами факту укладення договору банківського вкладу між сторонами, факту внесення заявлених сум грошових коштів на рахунки за договором, а також, що судами не з'ясовано, чи звертався позивач з аналогічними вимогами до Автономної некомерційної організації «Фонд захисту вкладників», та не взято до уваги того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» позбавлений доступу до Кримської філії, є безпідставними та спростовуються встановленими у справі обставинами. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні банку було укладено договір № SAMDN80000738168896 «Стандарт» про залучення внеску на депозитний рахунок на строк 6 місяців у розмірі 31 000 доларів США із нарахуванням процентної ставки у розмірі 6,5 % річних Із довідки Кримського регіонального управління банку від 22 травня 2014 року № 49382257 вбачається, що в ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 22 травня 2014 року позивач має рахунок 2635******810 за депозитом «Стандарт» з грошовими коштами на суму 40 945,64 доларів США. Довідка має належні реквізити та підпис уповноваженої особи. З роздрукованих електронних квитанцій убачається, що позивач здійснював операції з внесення до банку грошових коштів, що підтверджує інформацію про відкриття позивачем депозитного рахунку. Крім того, за правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Висновки щодо правильного застосування статей 1058-1060 ЦК України з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), зводяться до наступного. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. З огляду на зазначене, суди у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, повинні надати оцінку доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов'язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні. Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Указана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16. Таким чином, задовольняючи позов в частині стягнення банківського вкладу на підставі норми частини другої статті 1060 ЦК України, судами перевірено обов'язкові для застосування цієї норми ЦК України умови, а саме: додержання письмової форми договору банківського вкладу згідно з вимогами статті 1059 ЦК України та внесення в банк грошових сум. Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків апеляційного суду, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року в частині, яка не змінена та не скасована апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Демяносов Судді: Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В. Ступак http://reyestr.court.gov.ua/Review/69294198
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, відсотків за банківським вкладом за прострочений строк виконання зобов’язання, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1 на суму 17 тис. 495 доларів США, строк дії якого закінчився 10 січня 2015 року. Посилаючись на те, що відповідач мав можливість у період з 12 січня до 4 лютого 2015 року виконати своє зобов’язання з повернення суми банківського вкладу з урахуванням обмежень Національного банку України (далі – НБУ) щодо виплати не більше 15 тис. грн щодня, однак належним чином не виконав умов повернення суми банківського вкладу, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» (далі – ПАТ «ПтБ») за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виплати депозиту – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; суму в розмірі 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Солом’янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд міста Києва скасував заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року і ухвалив у справі нове рішення від 3 лютого 2016 року, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання в сумі 76 доларів США 84 центи; за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи, що за курсом НБУ станом на 8 вересня 2015 року було еквівалентно 458 грн 72 коп.; в іншій частині позову суд відмовив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року залишив без змін. У липні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів заявник послався на висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 травня 2016 року. У зв’язку з цим ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення місцевого суду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу. Суди встановили, що 8 січня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ «ПтБ» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1, загальна сума якого становила 17 тис. 495 доларів США, зі строком дії до 10 січня 2015 року. 12 та 13 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами і просив повернути йому банківський вклад з процентами, але вказану грошову суму не отримав. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив вимоги статей 526, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), то з нього з урахуванням правових приписів, закріплених у статтях 23, 611, 625, 1167 цього Кодексу на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів слід стягнути 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, при цьому виходив, зокрема, з того, що оскільки обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання повністю регулюються умовами укладеного між ними договору банківського вкладу та нормами ЦК України, зокрема частиною другою статті 625 цього Кодексу, то вимоги частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення не застосовуються. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на дані правовідносини не поширюються вимоги пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України, що унеможливлює стягнення сум на відшкодування моральної шкоди. У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року зазначено, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. На час дії постанови Правління НБ України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», а саме з 2 вересня до 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. Тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на спірні правовідносини у поєднанні з постановою Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України». Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22); продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак, повертаючи частинами грошові кошти за договором банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1, банк посилався на постанови Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Одночасно слід звернути увагу на те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ПтБ» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПтБ», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ПтБ». Оскільки Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360-2 ЦПК України не може встановлювати фактичні обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. Керуючись статями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1881цс16 Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак у постановах Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB13D1F77CA6E519C22581A600443317
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Ємця А.А., Романюка Я.М., – Лященко Н.П., за участю представника позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича до товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (далі – ТОВ «ВГФ 2014») про визнання нікчемного правочину недійсним, в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами укладеного між ним і ТОВ «ВГФ 2014» депозитного договору у разі його дострокового розірвання з ініціативи вкладника проценти виплачуються відповідачеві за зниженою ставкою. Крім того, між ПАТ «Банк національний кредит» і відповідачем укладено договір про внесення змін до депозитного договору, за змістом якого повернення коштів у разі дострокового розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника здійснюється без застосування зниженої процентної ставки. Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, яку було задоволено, на рахунок відповідача повернуто всю суму депозиту та суму нарахованих процентів без їх перерахування за зниженою ставкою. Договір про внесення змін до депозитного договору вчинено протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації банку. Перевіркою, проведеною уповноваженою особою Фонду, виявлено, що договір про внесення змін є нікчемним у силу положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і запропоновано ТОВ «ВГФ 2014» повернути ПАТ «Банк національний кредит» кошти у сумі 399 452,05 грн, отримані на виконання такого правочину. Відповідач коштів не повернув і користується ними без достатніх правових підстав. Посилаючись на положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ПАТ «Банк національний кредит» просило визнати недійсним нікчемний договір від 27 червня 2014 року про внесення змін № 1 до депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1235/2014-1, укладений між ним і ТОВ «ВГФ 2014», у частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на свободу договору та відсутність підстав для висновку про нікчемність правочину. Рішенням Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року у справі № 753/9201/16-ц, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВГФ 2014» (вкладник) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» № DU1235/2014-1 строком на 12 місяців+1 день (367 днів) у національній валюті (без капіталізації процентів) (далі – Договір). За умовами п.п. 2.1–2.3 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн у національній валюті на умовах цього Договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних. Порядок повернення депозиту та сплати процентів визначено у розділі 3 Договору, згідно з п. 3.1 якого банк приймає на зберігання грошові кошти вкладника на умовах і в терміни, передбачені п.п. 2.1–2.3 цього Договору. Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку (п. 3.7 Договору). Якщо сума раніше сплачених вкладникові процентів перевищує суму процентів, що належить до виплати за перерахуванням, то різниця між ними утримується банком у момент дострокового повернення вкладу із суми вкладу або вноситься вкладником на рахунок банку (п. 3.8 Договору). Відповідно до п. 4.2 Договору банк має право самостійно розраховувати суму процентів, а також визначати у кожному конкретному випадку умови договорів про зміну умов Договору, в тому числі зміну розміру процентів за результатами переговорів. Банк має право у разі дострокового розірвання Договору за ініціативою вкладника повернути суму депозиту вкладнику за мінусом суми, утриманої з суми депозиту згідно з п. 3.8 цього Договору. У розділі 7 Договору наведено заключні положення, за змістом п. 7.2 якого всі інші зміни та доповнення до нього, в тому числі щодо зміни розміру процентної ставки за користування депозитом, має бути вчинено у письмовій формі та підписано належним чином сторонами з обов'язковим посиланням на цей Договір. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВГФ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс», позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1276/1-1 (далі – Договір застави), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 1 червня 2013 року № 05.1-85ю/2013/2-1, укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс» (далі – Кредитний договір), передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 3 000 000,00 грн за Договором, у тому числі сам вклад і нараховані проценти в розмірі 22 %. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВГФ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, згідно з яким сторони, зокрема: – доповнили Договір положенням про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за Кредитним договором; – змінили пункт 2.6 Договору, відповідно до якого передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму Депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, натомість визначили, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії Договору застави; – виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії Договору застави звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії Договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника; – доповнили Договір положеннями про те, що вкладник має право на дострокове розірвання договору, але тільки після припинення дії Договору застави, повідомивши про це банк за 10 робочих днів. 26 лютого 2015 року відповідач звернувся до позивача з листом № 3, в якому просив достроково припинити дію Договору без втрати нарахованих відсотків і повернути депозитні кошти разом із відсотками на поточний рахунок позивача. 29 квітня 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «Факторинг Фінанс» уклали договір про розірвання Кредитного договору. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 з 8 червня 2015 року у ПАТ «Банк національний кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію. 31 серпня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Виписка по особовому рахунку ТОВ «ВГФ 2014», надана банком, містить інформацію про те, що проводку на суму 3 439 397,26 грн (двома платежами по 439 397,26 грн – проценти за депозитними коштами і 3 000 000,00 грн – депозитні кошти) здійснено 28 серпня 2015 року. У листах від 2 жовтня 2015 року № 10/15-8 та від 17 листопада 2015 року № 04-08/2091 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» за наслідками проведеної перевірки повідомила ТОВ «ВГФ 2014» про нікчемність договору про внесення змін до Договору на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та просила повернути банку кошти у сумі 399 452,05 грн. Зазначені повідомлення залишено відповідачем без відповіді та виконання. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, виходячи із загальних положень ЦК і Господарського кодексу України про зобов’язання, свободу договору та договір банківського вкладу, дійшли висновку, що сторони, уклавши договір про внесення змін № 1 до Договору, на власний розсуд виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою виключили положення про виплату процентів за зниженою процентною ставкою у разі дострокового розірвання Договору. Договір про внесення змін № 1 до Договору в частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника не суперечить законодавству, чинному на момент його укладення. Зазначили, що виплата банком процентів за користування депозитом не може вважатися відмовою банку від власних майнових вимог у розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на таке. Між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які мають майново-грошовий характер і в яких відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів і сплати процентів, а банк, відповідно, є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Отже, за Договором майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому доводи позивача стосовно того, що уклавши оспорювану додаткову угоду, банк відмовився від власних майнових вимог, є помилковими. Разом із тим у справі № 924/293/16 суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення позову ПАТ «Банк національний кредит» до приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» про зобов’язання повернути кошти з огляду на таке. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачеві грошові кошти, одержані за нікчемною додатковою угодою до депозитного договору з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачеві грошових коштів. Встановивши нікчемність цієї угоди на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 215 ЦК, суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені ст. 216 ЦК. Таких висновків дійшли суди касаційної інстанції й у справах № 910/31/16 та № 753/9201/16-ц, копії постанов у яких надано для порівняння, залишаючи без змін судові рішення апеляційної інстанції про задоволення аналогічних позовів. Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК. Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Частиною 1 ст. 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому ч.ч. 3 та 4 наведеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Положення ЦК щодо неможливості одностороннього втручання в розмір винагороди за строковими вкладами, покликані забезпечувати розумність, справедливість та добросовісність виконання сторонами своїх зобов’язань: банку – щодо виплати вкладникові очікуваних відсотків за користування коштами, вкладника – щодо дозволу банкові користуватись своїми коштами протягом усього періоду, на який укладено договір. У цьому проявляється збалансованість інтересів сторін. Проте, коли особа заявляє вимогу про дострокове повернення свого строкового вкладу, банк в значній мірі позбавляється того, на що розраховував, укладаючи такий договір. Водночас у ЦК відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майновим інтересам інших вкладників такого банку. Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договору про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою інші принципи – справедливість, добросовісність та розумність. Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва. Керуючись п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, ст.ст. 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, рішення Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/15939/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 3-587гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0819BB6E17ECE89EC22581990027BB77
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про захист прав споживачів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що після закінчення строку дії депозитних договорів, укладених між нею та публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк»), останнє не повернуло вкладниці грошових коштів. У зв’язку із цим позивачка просила на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути 5% пені за кожний день прострочення від загальної вартості кожного договору в сумі 105300,00 грн. Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін. 22 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 625, 631, 1058, 1060 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 29 травня 2013 року, в якій, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Під час розгляду справи суди установили, що 12 листопада 2013 року між сторонами укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий on line» НОМЕР_1 на суму 40 тис. грн під 20 % річних зі строком виплати до 17 листопада 2014 року. 07 травня 2014 року між ОСОБА_1 та відповідачем був укладений договір банківського вкладу (депозиту) «8 років разом on line» НОМЕР_2 на суму 70 тис. грн під 26% річних зі строком виплати до 03 листопада 2014 року. Внесення коштів на депозитні рахунки підтверджується відповідними квитанціями. Відповідно до умов пункту 1.10 цих договорів вклад виплачується після закінчення строку його розміщення, зазначеного в пункті 1.3 договорів, шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника НОМЕР_3, відкритий в установі банку, з використанням платіжної картки. 11 листопада 2013 року між сторонами був укладений договір НОМЕР_4 на відкриття та обслуговування поточного рахунку НОМЕР_3 у гривнях для операцій, за яким можна здійснювати платежі з використанням електронних платіжних засобів. Згідно з пунктом 1.2 цього договору банк відкрив ОСОБА_1 поточний рахунок. (а.с.79). Згідно з випискою з угоди НОМЕР_1 від 12 листопада 2013 року, повернення ОСОБА_1 коштів після закінчення депозитного договору НОМЕР_1 на суму 40 тис. грн відбулося 17 листопада 2014 року разом з перерахуванням процентів за договором шляхом зарахування коштів на відкритий у банку рахунок. Згідно з випискою з угоди НОМЕР_2 від 07 травня 2014 року, повернення ОСОБА_1 коштів після закінчення депозитного договору НОМЕР_2 на суму 70 тис. грн відбулося 03 листопада 2014 року разом з перерахуванням процентів за договором шляхом зарахування коштів на відкритий в банку рахунок. Також суди установили факт надання вкладнику реальної можливості отримання та розпорядження на свій розсуд вкладними коштами, з якого убачається щоденне зняття коштів з рахунку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ПАТ «Дельта банк» зобов’язання за договорами банківського вкладу (депозиту) виконало у передбачені договорами строки, перерахувавши суми вкладів на особовий рахунок клієнта з наданням можливості ОСОБА_1 їх використовувати. Натомість у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 травня 2013 року міститься висновок про те, що у зв’язку з несвоєчасним виконанням банку зобов’язань за договором банківського вкладу щодо повернення вкладнику на його вимогу коштів з депозитного рахунку суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з банку процентів за вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, а також три проценти річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Отже, висновки, зроблені судом у справі, яка є предметом перегляду, не суперечать висновкам Верховного Суду України у наданій для порівняння постанові, оскільки Верховний Суд України дійшов їх на підставі інших фактичних обставин, установлених судами. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-1958цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0E43A63E24DF077EC225819500285A66
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 серпня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_1 про повернення коштів за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року, в с т а н о в и л и: У грудні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – уповноважена особа Фонду; Фонд; ПАТ «Банк національний кредит» відповідно) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про повернення коштів. Позивач зазначав, що 26 листопада 2014 року між банком та відповідачем було укладено договір депозитного вкладу «Стандарт» (далі – договір депозитного вкладу) строком на 3 місяці у національній валюті, відповідно до умов якого банк відкрив депозитний рахунок, а відповідач вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 200 тис. грн зі ставкою 24,5 % річних, а у разі дострокового розірвання договору – 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 11 лютого 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору. У цей же день між банком та відповідачем укладено договір про внесення змін до договору депозитного вкладу, за умовами якого банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». У результаті проведення уповноваженою особою Фонду перевірки вказаного договору про внесення змін було виявлено, що цей договір є нікчемним у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив зобов'язати відповідача повернути вказані грошові кошти. Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 березня 2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постанов Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 листопада 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір депозитного вкладу строком на 3 місяці (92 дні), за яким банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти у розмірі 200 тис. грн зі сплатою банком вкладнику 24,5 % річних. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (пункт 3.7 договору депозитного вкладу). 11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, за яким сторони домовились внести зміни до пункту 3.7 договору банківського вкладу та викласти його у такій редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 24,5 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 11 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу та повернення суми депозиту й нарахованих процентів та отримав кошти за вкладом за відповідною ставкою 24,5 %. Постановою Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 ПАТ «Банк національний кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних банків. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації банку. Проведеною перевіркою договору про внесення змін до договору банківського вкладу було виявлено, що цей договір є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки унаслідок незастосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп. У зв'язку з викладеним банк звертався до відповідача із заявою про повернення надміру сплачених коштів. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що оскільки оспорюваний правочин було укладено 11 лютого 2015 року посадовими особами банку, які на той час мали відповідні повноваження, і банк був платоспроможним, то посилання позивача на нікчемність вказаного правочину є безпідставним. Крім того, суди вважали, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, оскільки фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача, тим самим усунувши дисбаланс договірних прав і обов’язків сторін, тому вказане не може вважатись безумовною підставою нікчемності правочину. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постановах Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року, ухвалених за результатами розгляду справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, суди касаційної інстанції дійшли протилежного висновку про те, що укладення додаткового договору до договору банківського вкладу, за яким банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог, тому такий додатковий договір є нікчемним на підставі статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права до подібних правовідносин, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. У справі, яка переглядається, оскільки зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, суди безпідставно не застосували норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшли помилкового висновку про те, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, та що відсутні у зв’язку із цим правові підстави нікчемності оспорюваного правочину. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи щодо розміру суми, яку відповідач повинен повернути позивачу, перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1121цс17 Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 9 серпня 2017 року № 6-1121цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C8264E180A03902FC2258180002C4ACD
  22. НБУ вважає, що після скасування постанови про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, ліквідація банку продовжується.
  23. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2017 року м. Київ К/800/51146/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Суддів:Черпіцької Л.Т. Мороза В.Ф. Донця О.Є. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. у справі № 808/2992/15 за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення його до повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; - зобов'язати Уповноважену особу надати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду; - зобов'язати Фонд включити його до Реєстру вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідачів суперечать нормам законодавства та порушують його права і законні інтереси як вкладника. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича щодо невключення ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в публічному акціонерному товаристві «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. скасовано в частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. В цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року залишено без змін. На постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. надійшла касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2014р. між ПАТ «Банк Камбіо» (Банк) та ОСОБА_5 (Клієнт) укладено договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_2 у національній валюті, згідно з п.1.1 якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування згідно Статуту Банку, нормативно-правових актів НБУ та інших актів законодавства України. Позивачем 25.09.2014р. підписано повідомлення, яким він підтвердив, що ознайомився з інформацією про систему гарантування вкладів фізичних осіб та умови вкладу за яким Фонд не відшкодо