Search the Community

Showing results for tags 'депозит'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 157 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп., в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства «ІМЕКСБАНК» (далі – ПАТ«ІМЕКСБАНК») в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», в якій просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів за вкладами на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. 3 жовтня 2016 року від Позивача надійшло клопотання в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, в якому він просив суд зобов’язати ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб всю необхідну інформацію відносно Позивача, як вкладника, зокрема, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, із зазначенням дати його отримання; зобов’язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно Позивача; зобов’язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів за вкладами у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; стягнути (зобов’язати до виконання обов’язку в натурі) з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодування грошових коштів по вкладам на користь Позивача у розмірі, встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп.; дане стягнення здійснити у безготівковій формі на рахунок, зазначений у зверненні всіх зазначених інвалідів від 17 лютого 2016 року в Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» - код 14284165, р/р № 26002000058477 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» в м. Одесі, МФО 300023. Збільшення позовних вимог прийнято до розгляду господарським судом Одеської області. Рішенням господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 позов задоволено частково, зобов’язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити Позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування грошових коштів по вкладам у ПАТ «ІМЕКСБАНК» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, а саме, на суму 130 000 грн 00 коп., у решті позовних вимог відмовлено. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 змінено. Позовні вимоги Позивача до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» про зобов’язання вчинити певні дії та стягнення 130 000 грн 00 коп. задоволено частково. Зобов’язано ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн. 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, на рахунок у Фінансово-розрахунковому центрі «ФРЦ» за процедурою, встановленою Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року у справі № 916/2216/16 залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року залишено без змін. У заяві про перегляд судових рішень у справі № 916/2216/16, поданій із підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, посилаючись на невідповідність рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Вищого господарського суду України, а також в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах положень статей 1 та 12 ГПК, просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року та припинити провадження у цій справі. На підтвердження вказаних вище підстав заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 12 січня 2017 року у справі № 910/17696/16, від 3 травня 2017 року у справі № 922/3107/16, від 8 лютого 2017 року у справі № 910/18201/16, від 18 квітня 2017 року у справі № 903/1024/16, від 27 квітня 2017 року у справі № 910/18085/16 та копію постанови Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 727/7647/15-ц. Ухвалою Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року справу № 916/2216/16 допущено до провадження Верховного Суду України, відкрито провадження за заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у зазначеній справі, здійснено підготовчі дії. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 18 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза і фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивачем були укладені договори про спільний захист соціальних прав, на підставі яких у випадку виникнення загрози неплатоспроможності банку, у якому розміщені вклади Фонду, останній відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України уступає вищезазначеним особам право вимоги на дані вклади у відповідному банку. 19 грудня 2013 року між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза й ПАТ «ІМЕКСБАНК» було укладено два договори банківського вкладу строком на один рік з оплатою по ставці 20 % річних, а саме № 369/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 1 230 000 грн 00 коп. і № 371/13 («Стандарт+») на суму в розмірі 130 000 грн. До моменту закінчення строку договору № 371/13 на депозиті залишилося 20 000 грн. Постановою Правління Національного банку України від 26 січня 2015 року № 50 «Про віднесення ПАТ «ІМЕКСБАНК» до категорії неплатоспроможних», визнано банк неплатоспроможним та на цій підставі виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 26 січня 2015 року № 16 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ІМЕКСБАНК», згідно з яким з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 27 січня 2015 року по 26 квітня 2015 року включно та призначено Северина Ю.П. Уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 23 квітня 2015 року № 84 строк проведення тимчасової адміністрації в ПАТ «ІМЕКСБАНК» та повноваження Уповноваженої особи Фонду продовжено до 26 травня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 21 травня 2015 року № 330 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 27 травня 2015 року № 105 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК». Фізичні особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і Позивач на підставі договорів про заміну кредитора в зобов’язанні звернулись до Приморського районного суду з позовом до ПАТ «ІМЕКСБАНК» про визнання з 27 січня 2015 року їх прав, як нових кредиторів і вкладників банку за договорами банківського вкладу, укладених між Фондом соціальної допомоги імені доктора Ф.П. Гааза та ПАТ «ІМЕКСБАНК». Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 1 лютого 2016 року, визнано з 27 січня 2015 року вкладниками ПАТ «ІМЕКСБАНК»: - ОСОБА_2 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_3 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_4 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_5 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_6 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_7 – на суму 190 000 гривень; - ОСОБА_1 – на суму 130 000 гривень. У лютому 2016 року вищезазначені особи звернулись до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» та в порядку статей 1, 3, 40, 46 Конституції України, статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» просили забезпечити відшкодування інвалідам грошових коштів у розмірах, встановлених рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц. Дане звернення отримано банком 17 лютого 2016 року, про що свідчить відмітка банку на зверненні. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 8 квітня 2016 року № 27-18601/16 повідомив, що згідно з наявною у Фонді інформацією зазначені особи не є вкладниками банку, а є особами, на користь яких юридичною особою – Фондом соціальної допомоги ім. доктора Ф.П. Гааза укладено договори про заміну кредитора у зобов’язанні. Фонд гарантує відшкодування в розмірі до 200 000 грн саме фізичній особі, якій як вкладнику безпосередньо відкрито рахунок у банківській установі. Вдруге Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відмовив у виплаті внесків означеним фізичним особам, серед яких є і Позивач, листом від 24 червня 2016 року № 27-036-28991/16. Відмова Фонду гарантування вкладів відшкодування Позивачу, як одному з вищезазначених осіб, грошових коштів у розмірах, визначених у рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2015 року у справі № 522/6328/15-ц, стала підставою для звернення до суду з відповідним позовом. У справі, що переглядається, частково задовольняючи позов про зобов’язання ПАТ «ІМЕКСБАНК» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ІМЕКСБАНК» відшкодувати Позивачу грошові кошти за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в розмірі 130 000 грн 00 коп., встановленому рішенням Приморського районного суду м. Одеси, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що даний спір за позовом Позивача підвідомчий Господарському суду Одеської області та повинен розглядатися за правилами господарського судочинства відповідно до статей 1, 12 ГПК. Водночас у справах № 910/17696/16, № 922/3107/16, № 910/18201/16, № 903/1024/16, № 910/18085/16, а також у справі № 727/7647/15-ц, суди дійшли висновку про те, що зважаючи на суб’єктний склад даного спору, в якому позивач виступає як фізична особа, а не як суб’єкт підприємницької діяльності, вказаний спір не підвідомчий господарським судам, а норми, встановлені статтею 12 ГПК, у даному випадку, не можуть бути застосовані. Отже, цей спір підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції і за правилами Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК). Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм процесуального права, Судові палати у господарських справах та у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Статтею 1 ГПК визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності (далі – «підприємства та організації»), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Позивачем у даній справі є фізична особа ОСОБА_1, який звернувся до Фонду гарантування вкладу фізичних осіб про відшкодування коштів від імені сторони правочину, тобто, спірні правовідносини виникли на підставі цивільно-правової угоди. За таких обставин, спір, в якому Позивач звернувся за захистом своїх порушених прав, що виникли з цивільних відносин, а саме з цивільно-правової угоди, підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки, згідно частин першої та другої статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд справ за КАС або ГПК віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. Таким чином, неправильне застосування судами норм процесуального права призвело до того, що господарський суд помилково розглянув спір, який не підлягав розгляду в порядку господарського судочинства, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із припиненням провадження у справі на підставі статей 80, 11125 ГПК. Керуючись статтями 80, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах та Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задовольнити. Рішення господарського суду Одеської області від 12 жовтня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 30 листопада 2016 року, постанову Вищого господарського суду України від 18 квітня 2017 року у справі № 916/2216/16 скасувати. Припинити провадження у даній справі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Н.П. Лященко В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Т.Є. Жайворонок В.М. Сімоненко Постанова від 18 жовтня 2017 року № 3-958гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E52FA098D8E4F07EC22581C9005683A5
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 жовтня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., Суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача, стягнення коштів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року, в с т а н о в и л а : У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на свою користь 9 335 грн. 96 коп. за договором строкового банківського вкладу, строк якого закінчився до введення тимчасової адміністрації в ПАТ «КБ «Надра». На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 18 липня 2014 року між ним та ПАТ «КБ «Надра» було укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) НОМЕР_1, оформлений у межах ПУ «Перший», відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. Після закінчення строку дії договору він звернувся до банку з вимогою про виплату вкладу, проте банк зобов'язання щодо повернення депозитних коштів та процентів належним чином не виконав. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з процентами в розмірі 54,32 долари США була перерахована на його (позивача) поточний банківський рахунок, однак у подальшому фактично кошти виплачувались частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року; банк обґрунтовував такі виплати відсутністю належної до видачі суми готівки. За вказаний період виплачено 578 доларів США. З 06 лютого 2015 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а 24 квітня 2015 року позивачу виплачено кошти за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, в розмірі 26 573 грн. 41 коп., що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі – НБУ) складає 1 148,87 доларів США. Позивач вважав, що має право на повернення недоплачених коштів за вкладом з невиплаченими процентами та на отримання передбачених договором процентів за використання депозитних коштів за період із дня витребування вкладу до дня запровадження тимчасової адміністрації, а також на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), за цей же період. Суди розглядали справу неодноразово. Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «КБ «Надра» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 за договором НОМЕР_1 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформленого в межах «ПУ «Перший» від 18 липня 2014 року, 7 897 грн. 50 коп., що в еквіваленті за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на 06 лютого 2015 року, становить 341,44 долари США, з яких: 327,45 доларів США - сума вкладу та проценти за договором на 20 жовтня 2014 року, що становило 7 573 грн. 91 коп.; 13,99 доларів США - 3 % річних за прострочення повернення вкладу з 20 жовтня 2014 року до 06 лютого 2015 року, що становило 323 грн. 59 коп. У решті позову відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року зазначене рішення суду в частині вимог до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб скасовано та провадження у справі в цій частині закрито. Рішенням цього ж суду від 19 січня 2016 року рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року змінено, виключено з його резолютивної частини словосполучення «в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб». У решті рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року скасовано рішення та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 19 січня 2016 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Останнім рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року скасовано рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, просить скасувати рішення суду касаційної інстанції з ухваленням нового рішення, яким надати висновок про правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме пункту 1 частини п’ятої, пункту 1 частини шостої статті 36, частин першої, п’ятої статті 26, статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» - ОСОБА_2, представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб – ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд установив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений в межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2 000 доларів США з відсотками в розмірі 54,32 долари США була перерахована на поточний банківський рахунок позивача. 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу. У подальшому кошти виплачувались позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За цей період йому було виплачено всього 578 доларів США. На підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення ПАТ «КБ «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію, на здійснення якої призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З метою збереження активів неплатоспроможного банку ПАТ «КБ «Надра», запобігання втраті майна та збитків банку і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, керуючись частиною четвертою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23 квітня 2015 року № 85 щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та продовження повноважень уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., сплачені за вкладом згідно із сумою відшкодування, що гарантується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб. Задовольняючи позов у частині сплати банком недоплаченої суми вкладу з розрахунку курсу долара США, встановленого 06 лютого 2015 року, суд першої інстанції виходив з того, що положенням пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено застосування курсу іноземної валюти на початок дня початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації або на такий момент. За таких обставин підлягає стягненню недоплачена сума та 3 % річних, оскільки ПАТ «КБ «Надра» не виконало умов договору та не здійснило виплати належних ОСОБА_1 грошових коштів, що знаходяться на його рахунку у відповідача. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився й касаційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції не врахував положень пункту 1 частини шостої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим НБУ до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, а не за середньозваженим курсом продавців і покупців, а також не врахував доводів уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» про те, що офіційний курс гривні до іноземних валют на день початку процедури виведення банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації, тобто 06 лютого 2015 року о 09.00 год. Становив 1799,9763 грн. за 100 доларів США. З урахуванням коштів, що були сплачені позивачу у період з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року в сумі 578 доларів США, та 24 квітня 2015 року в сумі 26 573 грн. 41 коп., апеляційний суд вважав, що відповідачі повністю виплатили позивачу кошти за депозитним вкладом та проценти, що були нараховані станом на день закінчення договору (2 000 доларів США та 54,32 долари США). Окрім того, оскільки на час ухвалення рішення у справі, тобто 03 листопада 2015 року, у банку вже було введено тимчасову адміністрацію (із 06 лютого 2015 року), то обґрунтованим є висновок про те, що стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є неможливим. Разом з тим позивач протягом 30 календарних днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку не подав кредиторські вимоги уповноваженій особі Фонду на ліквідацію у ПАТ «КБ «Надра», тому згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» будь-які майнові вимоги позивача вважаються погашеними. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2015 року суд касаційної інстанції погодився з судом апеляційної інстанції щодо встановленого офіційного курсу гривні до долара США станом на 06 лютого 2015 року в розмірі 23, 1305 грн. за один долар США. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2016 року, на яку також посилається заявник, суд касаційної інстанції керувався тим, що, вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача вкладу з нарахованими за період дії договору процентами, суд правильно виходив з того, що зобов'язання банку з повернення вкладу належно не виконано, тому проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. З урахуванням уведення із 06 лютого 2015 року тимчасової адміністрації банку проценти за користування вкладом та 3 % річних за несвоєчасне повернення вкладу мають бути нараховані і повернуті вкладнику за період з 20 жовтня 2014 року до 05 лютого 2015 року. Стягнення процентів за користування вкладом та пені за несвоєчасне повернення вкладу за період з 20 жовтня 2014 року по день уведення тимчасової адміністрації у банку - 05 лютого 2015 року не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-247цс14. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що пунктом 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлено, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах. Таким чином, гарантії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у банківських металах. Однак цим Законом передбачено порядок повернення вкладів у банківських металах. Статтею 27 цього ж Закону встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплату витрат та здійснення платежів. Згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 1. Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Таким чином проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, по день фактичного їх повернення вкладникові. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. За умовами пункту 2.2 укладеного між сторонами договору банківського вкладу від 18 липня 2014 року строк дії вкладу складав 3 місяці від дати фактичного його надходження на відповідний рахунок, тобто до 18 жовтня 2014 року. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. Проте ПАТ «КБ «Надра» кошти виплачував позивачу частинами з 20 жовтня 2014 року до 06 січня 2015 року. За вказаний період позивачу було виплачено всього 578 доларів США. 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 отримав у межах суми відшкодування кошти в розмірі 26 573 грн. 41 коп., чим ПАТ «КБ «Надра» порушило свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з банку на користь позивача процентів за банківським вкладом станом на 20 жовтня 2014 року, а також 3 % річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини п’ятої статті 1061, частини другої статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Суд встановив, що 18 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, оформлений у межах «ПУ «Перший», відповідно до якого позивач передав, а банк прийняв на вкладний рахунок 2 000 доларів США строком на 3 місяці, зі ставкою 12,5 % річних. З огляду на зазначене, необґрунтованими є висновки суду апеляційної та касаційної інстанцій про відмову в позові, зокрема, з підстави статті 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 3. Разом з тим із 06 лютого 2015 року в ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 85 від 23 квітня 2015 року щодо продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. до 05 червня 2015 року включно. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «КБ «НАДРА» Стрюкову І.О. строком на 1 рік з 05 червня 2015 року до 04 червня 2016 року включно. Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним у спорах щодо виконання банком, у якому введено тимчасову адміністрацію чи розпочато процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед вкладниками (кредиторами). Отже, до правовідносин, які склалися між сторонами, застосовуються спеціальні норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до статті 3 цього Закону Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. Суди встановили, що 21 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «КБ «Надра» з письмовою заявою про виплату вкладу, чим засвідчив свій намір припинити дію договорів. У зв’язку із цим банк був зобов’язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів. З огляду на зазначене, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не поширюється на спірні правовідносини у справі, рішення в якій переглядаються. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Тобто в розумінні статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є саме робочий, а не календарний день, і саме в цьому контексті слід розуміти зазначене уточнення. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Зазначене Положення – це нормативно-правовий акт НБУ, прийнятий у межах його компетенції, що регулює управління готівковим грошовим обігом. Положення не є нормативно-правовим актом, який регулює відносини, що виникають у зв’язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суди апеляційної та касаційної інстанцій помилково застосували курс гривні до долара США, що був установлений на день прийняття рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра», хоча початком запровадження тимчасової адміністрації є саме робочий день 06 лютого 2015 року. Як убачається з матеріалів справи і встановлено судом, 20 жовтня 2014 року сума вкладу - 2000 доларів США з відсотками в розмірі 54, 32 долари США була перерахована банком на поточний банківський рахунок позивача, і в подальшому кошти в загальній сумі 578 доларів США були фактично отримані ним частинами шляхом видачі готівки в період з 20 жовтня 2014 року по 06 січня 2015 року. Тобто на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації - 06 лютого 2015 року розмір заборгованості за вкладом та відсотками становив 1476, 32 доларів США (2000 + 54, 32 - 578 = 1476, 32 доларів США), що не оспорювалось сторонами у справі, така ж позиція висловлена у письмових запереченнях банку (а.с. 63, т.1). 24 квітня 2015 року через відділення банку - агента ПАТ КБ «ПриватБанк» позивач отримав у межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України кошти у розмірі 26 573, 41 грн., що за курсом гривні до долара США (26 573, 41 грн. / 2313, 0580) становило 1 148, 84 доларів США. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що розмір заборгованості за вкладом та відсотками, що підлягає стягненню на користь позивача, складає 327, 45 доларів США (1476, 32 - 1 148, 84 = 327, 45 доларів США), що згідно з офіційним курсом гривні до долара США, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (06 лютого 2015 року), становить 7 573, 92 грн. та 3 % річних. Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій неправильно застосували положення статей 26, 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому рішення цих судів підлягають скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасованого. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Житомирської області від 01 листопада 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 березня 2017 року скасувати, а рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 03 листопада 2015 року залишити в силі. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1297цс17 1. Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов’язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України. 2. Окрім того, згідно зі статтею 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. 3. Згідно із частиною п’ятою статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання. Пунктом 1 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. Однак, пунктом 1 частини шостої статті 36 цього Закону (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, у національній валюті України. 4. Згідно із частиною п’ятою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування коштів за вкладом в іноземній валюті відбувається в національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом гривні до іноземних валют, встановленим НБУ на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації. За змістом частини першої статті 34 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) днем початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації є наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Порядок установлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів визначає Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затверджене постановою Правління НБУ № 496 від 12 листопада 2003 року (далі – Положення) на виконання норм статей 7, 15 та 36 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до пункту 2 Положення офіційний курс гривні до долара США установлюється щоденно. Пунктом 3 Положення передбачено, що офіційний курс гривні розраховується до долара США – як середньозважений курс продавців і покупців, що склався поточного робочого дня за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ. Згідно з пунктом 11 Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет. На час виникнення спірних правовідносин у справі, рішення в якій переглядаються, пункт 9 зазначеного Положення діяв у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 і передбачав, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів діє з часу його встановлення. Згідно з інформацією, отриманою з офіційного сайту НБУ, 06 лютого 2015 року з 14:00 діяв офіційний курс гривні до долара США у розмірі 2313,0580 грн. за 100 доларів США. Такий курс було встановлено НБУ саме цього поточного робочого дня – 06 лютого 2015 року. Натомість курс 1799,9763 грн. за 100 доларів США було встановлено НБУ напередодні, 05 лютого 2015 року. Такий курс зберігав свою дію на початок 06 лютого 2015 року до встановлення поточного курсу. З огляду на зазначене Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України дійшла таких висновків. Застосовуючи частину п’яту статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у поєднанні із пунктом 2 Положення, а також пунктом 9 Положення у редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 (чинній на час виникнення спірних правовідносин), слід виходити з того, що зазначена норма Закону перерахування вкладу в іноземній валюті в національну валюту пов’язує з курсом гривні, що установлений НБУ на конкретний день (у який розпочинається процедура виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації). Закон не містить обов’язку здійснити фактичний перерахунок вкладів саме в цей день, і не пов’язує здійснення такого перерахунку з конкретним моментом у часі (годиною, хвилиною) саме цього дня чи з курсом гривні, що діє саме в конкретний момент у часі (годину, хвилину) такого дня. Тому перерахування суми вкладу в іноземній валюті, зокрема доларах США, здійснюється за офіційним курсом гривні до цієї іноземної валюти, який установлений НБУ в той робочий день, на який припав початок процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації (у справі, рішення в якій переглядається, - 06 лютого 2015 року). Питання, зумовлене дією в різний час, але протягом одного й того самого робочого дня, двох різних курсів гривні до долара США, установлених НБУ в різні дні (цього робочого дня та напередодні), слід вирішувати з урахуванням визначеного законом і підзаконними актами НБУ порядку (процедури) встановлення і використання офіційного курсу гривні до іноземних валют та банківських металів, що відображає економічну природу установлення офіційного курсу гривні. Якщо іншого спеціальним законом не передбачено, в ситуації, коли в період чинності Положення в редакції постанови Правління НБУ від 31 березня 2014 року № 180 в один і той же день діють два різні курси гривні до долара США, правило пунктів 2 і 3 Положення про щоденне встановлення офіційного курсу гривні до долара США зумовлює необхідність застосовувати курс, установлений саме в цей поточний день за результатами торгів на міжбанківському валютному ринку України, проведених цього ж поточного дня. Зміст наведених норм Положення (пункти 2, 3, 9) свідчить про те, що поняття «встановлення офіційного курсу гривні до іноземної валюти» і поняття «дія офіційного курсу гривні до іноземної валюти» не є тотожними за змістом та правовим значенням. Отже, при застосуванні частини п’ятої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» береться до уваги курс гривні до долара США, встановлений на певний день. При цьому не має самостійного правового значення той факт, що такий курс починає діяти не з початку, а лише з 14:00 того дня, коли він був установлений (у справі, рішення в якій переглядаються, - 06 лютого 2015 року). Цей факт також не дає підстав для застосування при перерахунку вкладу того офіційного курсу гривні до долара США, який був установлений НБУ в інший день, напередодні (у справі, рішення в якій переглядається, - 05 лютого 2015 року), незважаючи на те, що цей курс продовжував діяти певний час у першій половині поточного робочого дня до моменту оприлюднення нового, актуального курсу на цей поточний день. У справі, рішення в якій переглядаються, суд встановив, що із 06 лютого 2015 року у ПАТ «КБ «Надра» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації на підставі постанови Правління НБУ від 05 лютого 2015 року № 83. За таких обставин у справі, рішення в якій переглядаються, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкового висновку про застосування курсу гривні до долара США у розмірі 1799,9763 грн., який хоч і діяв 06 лютого 2015 року до 14:00, однак був установлений, за даними Системи підтвердження угод на міжбанківському валютному ринку України НБУ, 05 лютого 2015 року, що не відповідає економічній природі курсу, який установлюється щоденно внаслідок проведення торгів на міжбанківському валютному ринку України. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 11 жовтня 2017 року № 6-1297цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BD11356A8F2946DAC22581C4002FC0D7
  3. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., Хопти С.Ф., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справуза заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2016 року публічне акціонернетовариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із заявою про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, яким стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти за договорами банківського вкладу у розмірі45 588 доларів 03 центи США та у розмірі 55 718 доларів 71 цент США, а разом - 101 306 доларів 74 центи США. ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало нововиявленою обставиною те, що 12 вересня 2016 року в рамках проведення перевірки окремих обставин припинення діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» в Автономної Республіки Крим, профільним департаментом ПАТ КБ «ПриватБанк» було виявлено, що на адресу Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» у травні 2014 року було направлено лист Національного банку України від 12 травня 2014 року, прийнятий з огляду на надходження до Національного банку України звернень юридичних та фізичних осіб щодо невиконання банками доручень на переказ грошових коштів у національній та іноземній валютах на користь клієнтів, які мають відкриті рахунки в банках на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополі, та у зв'язку з припиненням подальшої діяльності українських банків установ та їх відокремлених підрозділів на зазначеній території (тимчасово до закінчення окупації) на підставі постанови Національного банку України від 6 травня 2014 року за № 260. Вищевказаний лист існував на час розгляду справи, однак заявнику не було про це відомо. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2016 року скасовано. У задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі. Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно зі ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Скачовуючи рішення районного суду та відмовляючи в задоволенні заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 14 листопада 2014 року, апеляційний суд виходив із того, що лист Національного банку України не може бути визнаний нововиявленою обставиною, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичній особі, одному з найбільших банків України повинно було бути відомо про будь-які офіційні рішення та роз'яснення Національного банку України. Крім того, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, а лист Національного банку України має рекомендований, роз'яснювальний характер та не є імперативним для виконання. Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до положень процесуального закону та досліджені згідно з вимогами ст. 212 ЦПК України, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Згідно зі ст. 361 ЦПК України рішення або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, а також судовий наказ можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду рішення, ухвали суду чи судового наказу у зв'язку з нововиявленими обставинами є, зокрема істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи (п. 1 ч. 2 ст. 361 ЦПК України). Саме на цю норму права посилався заявник. У п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 4 «Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами» судам роз'яснено, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (ч. 2 ст. 361 ЦПК України). Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пп. 1, 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі. Отже, для перегляду судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами суд повинен враховувати не тільки ту обставину, що заявнику не було відомо про них на час розгляду справи, а і те, що такі обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи і ці обставини повинні мати істотне значення, що впливають на правильне вирішення спору. Судом установлено, що 12 вересня 2016 року в рамках проведення перевірки окремих обставин припинення діяльності ПАТ КБ «ПриватБанк» в Автономній Республіці Крим, профільним департаментом ПАТ КБ «ПриватБанк» виявлено, що на адресу Кримської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» у травні 2014 року направлено лист Національного банку України від 12 травня 2014 року № 25-111/22430, прийнятий з огляду на надходження до Національного банку України звернень юридичних та фізичних осіб щодо невиконання банками доручень на переказ ротових коштів у національній та іноземній валютах на користь клієнтів, які лають відкриті рахунки в банках на території Автономної Республіки Крим та місті Севастополі, та у зв'язку з припиненням подальшої діяльності українських банків установ та їх відокремлених підрозділів на зазначеній території (тимчасово до закінчення окупації) на підставі постанови Національного банку України від 6 травня 2014 року № 260 і ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало це нововиявленою обставиною. Проте апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що лист Національного банку України не може бути визнаний нововиявленою обставиною, оскільки навіть якщо заявнику не було відомо про нього, то ПАТ КБ «ПриватБанк», як юридичній особі, одному з найбільших банків України повинно було бути відомо про будь-які офіційні рішення та роз'яснення Національного Банку України. Крім того, нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, а лист Національного Банку України має рекомендований, роз'яснювальний характер та не є імперативним для виконання. Також апеляційний суд правильно виходив із того, що вказаний лист Національного банку України немає істотного значення для справи і не міг вплинути на вирішення справи, у результаті чого 14 листопада 2014 року ухвалено рішення суду про задоволення позову ОСОБА_3 Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 15 березня 2017 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І.Журавель С.Ф.Хопта С.П.Штелик http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/69127972
  4. Приватбанк принципиально не возвращает вклады Крымчанам. По практике рассмотрения дел в Жовтневом районном суде г. Днепропетровска правовая позиция банка основывается на следующем: - Крым временно оккупированная территория, а у Приватабанка конфисковали активы в Крыму; - согласно Постановления НБУ Приват прекратил деятельность Крымского регионального управления (филиала); - надлежащий ответчик, по мнению банка, - АНО "Фонд захисту вкладників" (http://www.fzvklad.ru/news/27/) - российский фонд гарантирования вкладов и якобы он должен проводить выплаты за счет конфискованного имущества; - отрицание факта заключение договора и наличия средств на депозитном либо текущем счету. Если с первыми пунктом можно бороться, то по последнему пункту начали возникать опасные решения апелляционного суда Днепропетровской области (предположительно Приват договорился с тройкой судей Повєткіна В.В., Рудь В.В., Ткаченко І.Ю.) http://reyestr.court.gov.ua/Review/42692484 Опасность момента заключается в том, что у некоторых вкладчиков отсутствуют квитанции о внесении средств на счет либо платежных поручений о перечислении средств если это безналичная операция. Возможность выдачи выписок по счетам Привата для подтверждения остатка заблокирована на всех отделениях. При письменном обращении банк выдает ответ "О природе-погоде и временной оккупации Крыма" без указания суммы остатка средств. Обращаясь в кол-центр, приват-24 или непосредственно ранее клиентам высылались ссылки на документы в электронном виде созданные с помощь сервисов https://docs.google.com/document/ либо https://bitly.com/. Они доказательство в суде не могут выступить. К тому же Банк в суде утверждает, что в Приватбанке ОТСУТСТВУЕТ человек выдавший справку - Начальник департамента по координации работы с клиентами Крымского РУ Черный А.В. и подразделение оформившее выписку - "Операционный центр NPS". Также в суд предоставляется справка о том, что на дату выдачи такой выписки Крымское региональное управление прекратило свою деятельность. Таким образом, все доказательства существования договорных отношений и остатков на счете у Приватбанка, который, естественно, ничего не выдаст даже по запросу суда. Например, ссылаясь на отсутвтиее оригиналов документов либо отсутствием информации в програмном комплексе (технический сбой и т.п.). Какие у кого будут мысли по поводу подтверждения остатка по вкладу в подобных ситуациях? Предпосылки, что на этом основании будут отказывать вкладчикам четко просматривается из мотивировки последнего решения апелляционного суда Днепропетровской области: "При зверненні в квітні 2014 року до суду з позовом на підтвердження позовних вимог щодо наявності залишків грошових коштів на вкладному та картковому рахунках позивачем ніяких доказів не надано. В жовтні 2014 року позивач звернулась до суду з уточненою позовною заявою (а.с.47-48), до якої додала довідку Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" від 12.05.2014 року № 38729823, яка виготовлена Операційним центром NPS, та підписана начальником департаменту з координації роботи з клієнтами Кримського РУ ОСОБА_3, підпис якого завірений малою печаткою банку, крім цього напис на довідці: "справку подготовил: Операционный центр NPS" завірений печаткою Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.50). В подальшому при розгляді справи позивач в жовтні 2014 року до своєї заяви про прийняття додаткових доказів надала суду першої інстанції дві ксерокопії такої самої довідки № 38729823, датованих від 04.10.2014 року, які від ксерокопії першої довідки різняться відсутністю печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" на них та іншою датою видачі (а.с.62,64). Надані позивачем ксерокопії довідки № 38729823 від 12.05.2014 року та від 04.10.2014 року містять відомості про залишки грошових коштів, які зазначені позивачем в уточненій позовній заяві. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки щодо довідки, що міститься в матеріалах справи, на підтвердження залишку коштів на рахунках позивача, не можуть бути прийняті до уваги. Відмовляючи у позові суд першої інстанції визнав, що дана довідка є неналежним доказом, оскільки вона видана неповноважною особою, копія довідки належним чином не завірена, факт видачі такої довідки відповідачем не визнаний, тобто суд надав оцінку цим довідкам. До апеляційної скарги позивачем додано ксерокопію довідки від 04.10.2014 року № 38729823, яка ідентична ксерокопії такої довідки від 12.05.2014 року (а.с.50), з тією різницею, що на місці розташування печатки Київської районної філії м. Сімферополя ПАТ КБ "Приватбанк" наявний підпис невідомої особи (а.с.125). В апеляційному суді позивачем надано ксерокопію довідки № 38729823 від 04.10.2014 року, яка містить кольорові елементи, а саме: напис "ПриватБанк" зеленого кольору та малу печатку та підпис ОСОБА_3 голубого кольору (а.с.156), але за іншими ознаками є ідентичною ксерокопіям довідки від 04.10.2014 року, наданим позивачем суду першої інстанції в жовтні 2014 року (а.с.62,64). Як вбачається з аналізу усіх наданих позивачем та наявних у справі ксерокопій довідки № 38729823 (а.с.50,62,64,125,156), незалежно від дати та інших наявних в них розбіжностей, зазначених вище, в усіх довідках "мала печатка банку" та підпис на ній "ОСОБА_3" однаково розташовані як відносно друг друга та і інших елементів довідки - написів "Начальник департамента по координации работы з клиентами Крымского РУ", "ОСОБА_3", "Крымское региональное управление ПАО КБ Приватбанк"", так і відносно таблиці рахунків, що свідчить про їх виготовлення шляхом копіювання із зміною датування довідки: 12.05.2014 року та 04.10.2014 року. А зважаючи на відсутність у позивача такої "довідки" при її зверненні до суду з позовною заявою та надання її суду в жовтні 2014 року, слід визнати, що така довідка, датована 12.05.2014 року, була виготовлена саме в жовтні 2014 року, в той час як згідно нормативних актів Центрального банку Російської Федерації з 21.04.2014 року і Національного банку України з 06.05.2014 року діяльність Кримського регіонального управління ПАТ КБ "Приватбанк" була припинена. Згідно довідки ПАТ КБ "Приватбанк" від 09.12.2015 року в організаційній структурі банку такої структури як "Департамент по координации работы з клиентами Крымского РУ" не існувало і не існує (а.с.225). За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що надана позивачем довідка про наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача є неналежним доказом. Надані позивачем в суді апеляційної інстанції докази щодо зарахування грошових коштів та їх часткового зняття не можуть бути прийняті у якості доказів, що підтверджують наявність залишків грошових коштів на рахунках позивача, вказаних в позовній заяві, оскільки в наданих позивачем квитанціях про отримання коштів, про внесення коштів, про поповнення карти та фотографіях "SMS" на телефоні позивача про зняття та отримання коштів відсутні відомості про здійснення відповідних операцій за рахунками, на які позивач посилається в уточненій позовній заяві, а також про наявність залишків грошових коштів на вказаних позивачем рахунках (а.с.165-170,175-179).
  5. Державний герб України Ухвала іменем україни 27 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Сектор з питань захисту споживачів, про розірвання договору, стягнення коштів та відсотків, стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року, встановила: У вересні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, обґрунтовуючи який вказала, що 01 жовтня 2013 року між нею та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений строковий банківський вклад «Стандарт» на суму 31 000 доларів США на строк 6 місяців з процентною ставкою 6,5 %. Зазначений депозитний вклад неодноразово поповнювався. Позивач зазначає, що у зв'язку з переселенням із Автономної Республіки Крим до смт Мирне Мелітопольського району Запорізької області у квітні 2014 року вона звернулася до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів та процентів, однак вони не були їй виплачені. Посилаючись на вищевикладене, позивач просила розірвати договір банківського вкладу та стягнути з відповідача на її користь суму банківського вкладу та проценти, починаючи з 02 жовтня 2013 року по 27 квітня 2015 року у розмірі 44 780 доларів США, а також компенсувати їй моральні збитки на суму 5 000 грн. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2015 року, позов ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Сектор з питань захисту споживачів, про розірвання договору, стягнення коштів та відсотків, стягнення моральної шкоди, задоволено в повному обсязі. Розірвано договір банківського вкладу № SAMDN80000738168896 «Стандарт» від 01 жовтня 2013 року, що укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 суму вкладу та процентів, що нараховані за період з 02 жовтня 2013 року по 27 квітня 2015 року, за договором банківського вкладу № SAMDN80000738168896 «Стандарт» від 01 жовтня 2013 року в розмірі 44 780 доларів США 81 цент, що на момент розгляду справи еквівалентно 944 198 грн 90 коп. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 кошти у розмірі 5 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у сумі 3 897 грн 60 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2016 року ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 10 липня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до цього ж суду. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року у цій справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_6 44 780,81 доларів США змінено на суму 44 473,95 доларів США (936 176 грн 65 коп.) Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року у цій справі в частині стягнення моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. В задоволенні заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Решту рішення залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що припинення діяльності філії банку на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим не впливає на обсяг зобов'язань банку, оскільки договори банківського вкладу були укладені з банком, а не з філією, яка не є юридичною собою. Покладення на філію банку відповідальності щодо неповернення грошових коштів за договором банківського вкладу не ґрунтується на нормах чинного законодавства, зокрема ст. 95 ЦК України. Крім того, відповідач не надав доказів того, що між банком та позивачем не укладався спірний договір вкладу, не відкривалися рахунки за цим договором, не надходили грошові кошти до банку, а також документів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням. Разом з тим апеляційний суд обґрунтовано змінив суму, яка підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача з 44 780,81 доларів США на суму 44 473,95 доларів США, провівши правильний розрахунок розміру процентів за депозитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд, враховуючи п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та ст. ст. 1058-1065 ЦК України, виходив з того, що відшкодування моральної шкоди не передбачено у випадку договірних правовідносин. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, про те, що позивачем не доведено належними доказами факту укладення договору банківського вкладу між сторонами, факту внесення заявлених сум грошових коштів на рахунки за договором, а також, що судами не з'ясовано, чи звертався позивач з аналогічними вимогами до Автономної некомерційної організації «Фонд захисту вкладників», та не взято до уваги того, що ПАТ КБ «ПриватБанк» позбавлений доступу до Кримської філії, є безпідставними та спростовуються встановленими у справі обставинами. Так, судами попередніх інстанцій установлено, що 01 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні банку було укладено договір № SAMDN80000738168896 «Стандарт» про залучення внеску на депозитний рахунок на строк 6 місяців у розмірі 31 000 доларів США із нарахуванням процентної ставки у розмірі 6,5 % річних Із довідки Кримського регіонального управління банку від 22 травня 2014 року № 49382257 вбачається, що в ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 22 травня 2014 року позивач має рахунок 2635******810 за депозитом «Стандарт» з грошовими коштами на суму 40 945,64 доларів США. Довідка має належні реквізити та підпис уповноваженої особи. З роздрукованих електронних квитанцій убачається, що позивач здійснював операції з внесення до банку грошових коштів, що підтверджує інформацію про відкриття позивачем депозитного рахунку. Крім того, за правилами статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Висновки щодо правильного застосування статей 1058-1060 ЦК України з урахуванням норм пункту 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, пунктів 1.8, 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, пункту 8 глави 2 «Приймання банком готівки» розділу ІІІ «Касові операції банків з клієнтами» Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (Інструкція втратила чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 про затвердження нової Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні), зводяться до наступного. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. З огляду на зазначене, суди у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, повинні надати оцінку доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов'язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні. Згідно з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Указана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1286цс16. Таким чином, задовольняючи позов в частині стягнення банківського вкладу на підставі норми частини другої статті 1060 ЦК України, судами перевірено обов'язкові для застосування цієї норми ЦК України умови, а саме: додержання письмової форми договору банківського вкладу згідно з вимогами статті 1059 ЦК України та внесення в банк грошових сум. Таким чином, касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків апеляційного суду, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судами не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 29 травня 2015 року в частині, яка не змінена та не скасована апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 07 квітня 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.В. Демяносов Судді: Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В. Ступак http://reyestr.court.gov.ua/Review/69294198
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 вересня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» про стягнення трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, відсотків за банківським вкладом за прострочений строк виконання зобов’язання, пені та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 лютого 2016 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1 на суму 17 тис. 495 доларів США, строк дії якого закінчився 10 січня 2015 року. Посилаючись на те, що відповідач мав можливість у період з 12 січня до 4 лютого 2015 року виконати своє зобов’язання з повернення суми банківського вкладу з урахуванням обмежень Національного банку України (далі – НБУ) щодо виплати не більше 15 тис. грн щодня, однак належним чином не виконав умов повернення суми банківського вкладу, тому ОСОБА_1 просив суд стягнути з Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» (далі – ПАТ «ПтБ») за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виплати депозиту – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; суму в розмірі 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Солом’янський районний суд міста Києва заочним рішенням від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Апеляційний суд міста Києва скасував заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року і ухвалив у справі нове рішення від 3 лютого 2016 року, яким позов задовольнив частково: стягнув з ПАТ «ПтБ» на користь ОСОБА_1 проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання в сумі 76 доларів США 84 центи; за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи, що за курсом НБУ станом на 8 вересня 2015 року було еквівалентно 458 грн 72 коп.; в іншій частині позову суд відмовив. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року залишив без змін. У липні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. На підтвердження своїх доводів заявник послався на висновки Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, викладені в постанові від 11 травня 2016 року. У зв’язку з цим ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишити в силі рішення місцевого суду. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу. Суди встановили, що 8 січня 2014 року між ОСОБА_1 і ПАТ «ПтБ» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1, загальна сума якого становила 17 тис. 495 доларів США, зі строком дії до 10 січня 2015 року. 12 та 13 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до банку із заявами і просив повернути йому банківський вклад з процентами, але вказану грошову суму не отримав. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідач порушив вимоги статей 526, 1058, 1060, 1061 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), то з нього з урахуванням правових приписів, закріплених у статтях 23, 611, 625, 1167 цього Кодексу на користь позивача за прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів слід стягнути 3% річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 20 доларів США 74 центи; проценти за банківським вкладом за прострочення виконання зобов’язання – 76 доларів США 84 центи; пеню в розмірі 3% за кожен день прострочення виплати депозиту та нарахованих процентів – 7 тис. 579 доларів США 51 цент; 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, скасував заочне рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову, при цьому виходив, зокрема, з того, що оскільки обов’язки сторін та відповідальність за їх невиконання повністю регулюються умовами укладеного між ними договору банківського вкладу та нормами ЦК України, зокрема частиною другою статті 625 цього Кодексу, то вимоги частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 3% річних вартості послуги за кожен день прострочення не застосовуються. Крім того, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що на дані правовідносини не поширюються вимоги пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України, що унеможливлює стягнення сум на відшкодування моральної шкоди. У наданій для порівняння постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року зазначено, що вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3% вартості послуги за кожен день прострочення. На час дії постанови Правління НБ України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», а саме з 2 вересня до 2 грудня 2014 року, не підлягає нарахуванню пеня у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у зв’язку з встановленням обмеження щодо видачі банками коштів. Тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» поширюються на спірні правовідносини у поєднанні з постановою Правління НБУ від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України». Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України). Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22); продукція – це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець – це суб’єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3). Відповідно до частини п’ятої статті 10 цього Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі. Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак, повертаючи частинами грошові кошти за договором банківського вкладу від 8 січня 2014 року НОМЕР_1, банк посилався на постанови Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України», у яких передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Одночасно слід звернути увагу на те, що відповідно до рішення Правління НБУ від 23 лютого 2017 року № 95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) прийнято рішення від 24 лютого 2017 року № 743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ПтБ» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ПтБ», призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «ПтБ». Оскільки Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 360-2 ЦПК України не може встановлювати фактичні обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. За таких обставин судові рішення першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення з направленням справи на новий розгляд у цій частині до суду першої інстанції. Керуючись статями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Солом’янського районного суду міста Києва від 8 вересня 2015 року, рішення Апеляційного суду міста Києва від 3 лютого 2016 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 квітня 2016 року в частині стягнення пені в розмірі 3% за кожен день прострочення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1881цс16 Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення. Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання. Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення – є мірою відповідальності. Однак у постановах Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» передбачено, що уповноважені банки зобов’язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах до 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом НБУ. Метою цих постанов Правління НБУ було недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму та врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України. Тому на час дії постанов Правління НБУ від 1 грудня 2014 року № 758 та від 3 березня 2015 року № 160 «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення, що передбачена частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у зв’язку з установленням обмеження щодо видачі банками коштів. Разом з тим положення цих постанов Правління НБУ не звільняють банк від виконання своїх обов’язків, установлених договором та законодавством, з урахуванням встановлених обмежень щодо видачі коштів. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк Постанова від 13 вересня 2017 року № 6-1881цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BB13D1F77CA6E519C22581A600443317
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., Ємця А.А., Романюка Я.М., – Лященко Н.П., за участю представника позивача – ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича до товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (далі – ТОВ «ВГФ 2014») про визнання нікчемного правочину недійсним, в с т а н о в и л и: У серпні 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами укладеного між ним і ТОВ «ВГФ 2014» депозитного договору у разі його дострокового розірвання з ініціативи вкладника проценти виплачуються відповідачеві за зниженою ставкою. Крім того, між ПАТ «Банк національний кредит» і відповідачем укладено договір про внесення змін до депозитного договору, за змістом якого повернення коштів у разі дострокового розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника здійснюється без застосування зниженої процентної ставки. Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, яку було задоволено, на рахунок відповідача повернуто всю суму депозиту та суму нарахованих процентів без їх перерахування за зниженою ставкою. Договір про внесення змін до депозитного договору вчинено протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації банку. Перевіркою, проведеною уповноваженою особою Фонду, виявлено, що договір про внесення змін є нікчемним у силу положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і запропоновано ТОВ «ВГФ 2014» повернути ПАТ «Банк національний кредит» кошти у сумі 399 452,05 грн, отримані на виконання такого правочину. Відповідач коштів не повернув і користується ними без достатніх правових підстав. Посилаючись на положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ПАТ «Банк національний кредит» просило визнати недійсним нікчемний договір від 27 червня 2014 року про внесення змін № 1 до депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1235/2014-1, укладений між ним і ТОВ «ВГФ 2014», у частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника. Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на свободу договору та відсутність підстав для висновку про нікчемність правочину. Рішенням Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року у справі № 753/9201/16-ц, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВГФ 2014» (вкладник) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» № DU1235/2014-1 строком на 12 місяців+1 день (367 днів) у національній валюті (без капіталізації процентів) (далі – Договір). За умовами п.п. 2.1–2.3 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн у національній валюті на умовах цього Договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних. Порядок повернення депозиту та сплати процентів визначено у розділі 3 Договору, згідно з п. 3.1 якого банк приймає на зберігання грошові кошти вкладника на умовах і в терміни, передбачені п.п. 2.1–2.3 цього Договору. Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку (п. 3.7 Договору). Якщо сума раніше сплачених вкладникові процентів перевищує суму процентів, що належить до виплати за перерахуванням, то різниця між ними утримується банком у момент дострокового повернення вкладу із суми вкладу або вноситься вкладником на рахунок банку (п. 3.8 Договору). Відповідно до п. 4.2 Договору банк має право самостійно розраховувати суму процентів, а також визначати у кожному конкретному випадку умови договорів про зміну умов Договору, в тому числі зміну розміру процентів за результатами переговорів. Банк має право у разі дострокового розірвання Договору за ініціативою вкладника повернути суму депозиту вкладнику за мінусом суми, утриманої з суми депозиту згідно з п. 3.8 цього Договору. У розділі 7 Договору наведено заключні положення, за змістом п. 7.2 якого всі інші зміни та доповнення до нього, в тому числі щодо зміни розміру процентної ставки за користування депозитом, має бути вчинено у письмовій формі та підписано належним чином сторонами з обов'язковим посиланням на цей Договір. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВГФ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс», позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1276/1-1 (далі – Договір застави), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 1 червня 2013 року № 05.1-85ю/2013/2-1, укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс» (далі – Кредитний договір), передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 3 000 000,00 грн за Договором, у тому числі сам вклад і нараховані проценти в розмірі 22 %. 27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВГФ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, згідно з яким сторони, зокрема: – доповнили Договір положенням про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за Кредитним договором; – змінили пункт 2.6 Договору, відповідно до якого передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму Депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, натомість визначили, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії Договору застави; – виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії Договору застави звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії Договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника; – доповнили Договір положеннями про те, що вкладник має право на дострокове розірвання договору, але тільки після припинення дії Договору застави, повідомивши про це банк за 10 робочих днів. 26 лютого 2015 року відповідач звернувся до позивача з листом № 3, в якому просив достроково припинити дію Договору без втрати нарахованих відсотків і повернути депозитні кошти разом із відсотками на поточний рахунок позивача. 29 квітня 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «Факторинг Фінанс» уклали договір про розірвання Кредитного договору. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 з 8 червня 2015 року у ПАТ «Банк національний кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію. 31 серпня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Виписка по особовому рахунку ТОВ «ВГФ 2014», надана банком, містить інформацію про те, що проводку на суму 3 439 397,26 грн (двома платежами по 439 397,26 грн – проценти за депозитними коштами і 3 000 000,00 грн – депозитні кошти) здійснено 28 серпня 2015 року. У листах від 2 жовтня 2015 року № 10/15-8 та від 17 листопада 2015 року № 04-08/2091 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» за наслідками проведеної перевірки повідомила ТОВ «ВГФ 2014» про нікчемність договору про внесення змін до Договору на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та просила повернути банку кошти у сумі 399 452,05 грн. Зазначені повідомлення залишено відповідачем без відповіді та виконання. Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, виходячи із загальних положень ЦК і Господарського кодексу України про зобов’язання, свободу договору та договір банківського вкладу, дійшли висновку, що сторони, уклавши договір про внесення змін № 1 до Договору, на власний розсуд виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою виключили положення про виплату процентів за зниженою процентною ставкою у разі дострокового розірвання Договору. Договір про внесення змін № 1 до Договору в частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника не суперечить законодавству, чинному на момент його укладення. Зазначили, що виплата банком процентів за користування депозитом не може вважатися відмовою банку від власних майнових вимог у розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на таке. Між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які мають майново-грошовий характер і в яких відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів і сплати процентів, а банк, відповідно, є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Отже, за Договором майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому доводи позивача стосовно того, що уклавши оспорювану додаткову угоду, банк відмовився від власних майнових вимог, є помилковими. Разом із тим у справі № 924/293/16 суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення позову ПАТ «Банк національний кредит» до приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» про зобов’язання повернути кошти з огляду на таке. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачеві грошові кошти, одержані за нікчемною додатковою угодою до депозитного договору з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачеві грошових коштів. Встановивши нікчемність цієї угоди на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 215 ЦК, суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені ст. 216 ЦК. Таких висновків дійшли суди касаційної інстанції й у справах № 910/31/16 та № 753/9201/16-ц, копії постанов у яких надано для порівняння, залишаючи без змін судові рішення апеляційної інстанції про задоволення аналогічних позовів. Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК. Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Частиною 1 ст. 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. При цьому ч.ч. 3 та 4 наведеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади. Положення ЦК щодо неможливості одностороннього втручання в розмір винагороди за строковими вкладами, покликані забезпечувати розумність, справедливість та добросовісність виконання сторонами своїх зобов’язань: банку – щодо виплати вкладникові очікуваних відсотків за користування коштами, вкладника – щодо дозволу банкові користуватись своїми коштами протягом усього періоду, на який укладено договір. У цьому проявляється збалансованість інтересів сторін. Проте, коли особа заявляє вимогу про дострокове повернення свого строкового вкладу, банк в значній мірі позбавляється того, на що розраховував, укладаючи такий договір. Водночас у ЦК відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу. Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майновим інтересам інших вкладників такого банку. Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку. Всупереч наведеному у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договору про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою інші принципи – справедливість, добросовісність та розумність. Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК. Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва. Керуючись п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, ст.ст. 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, рішення Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/15939/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 3-587гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0819BB6E17ECE89EC22581990027BB77
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 серпня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта банк» про захист прав споживачів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року, в с т а н о в и л а : У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що після закінчення строку дії депозитних договорів, укладених між нею та публічним акціонерним товариством «Дельта банк» (далі – ПАТ «Дельта банк»), останнє не повернуло вкладниці грошових коштів. У зв’язку із цим позивачка просила на підставі частини п’ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути 5% пені за кожний день прострочення від загальної вартості кожного договору в сумі 105300,00 грн. Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх судових інстанцій залишено без змін. 22 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 625, 631, 1058, 1060 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на постанову Верховного Суду України від 29 травня 2013 року, в якій, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Під час розгляду справи суди установили, що 12 листопада 2013 року між сторонами укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий on line» НОМЕР_1 на суму 40 тис. грн під 20 % річних зі строком виплати до 17 листопада 2014 року. 07 травня 2014 року між ОСОБА_1 та відповідачем був укладений договір банківського вкладу (депозиту) «8 років разом on line» НОМЕР_2 на суму 70 тис. грн під 26% річних зі строком виплати до 03 листопада 2014 року. Внесення коштів на депозитні рахунки підтверджується відповідними квитанціями. Відповідно до умов пункту 1.10 цих договорів вклад виплачується після закінчення строку його розміщення, зазначеного в пункті 1.3 договорів, шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника НОМЕР_3, відкритий в установі банку, з використанням платіжної картки. 11 листопада 2013 року між сторонами був укладений договір НОМЕР_4 на відкриття та обслуговування поточного рахунку НОМЕР_3 у гривнях для операцій, за яким можна здійснювати платежі з використанням електронних платіжних засобів. Згідно з пунктом 1.2 цього договору банк відкрив ОСОБА_1 поточний рахунок. (а.с.79). Згідно з випискою з угоди НОМЕР_1 від 12 листопада 2013 року, повернення ОСОБА_1 коштів після закінчення депозитного договору НОМЕР_1 на суму 40 тис. грн відбулося 17 листопада 2014 року разом з перерахуванням процентів за договором шляхом зарахування коштів на відкритий у банку рахунок. Згідно з випискою з угоди НОМЕР_2 від 07 травня 2014 року, повернення ОСОБА_1 коштів після закінчення депозитного договору НОМЕР_2 на суму 70 тис. грн відбулося 03 листопада 2014 року разом з перерахуванням процентів за договором шляхом зарахування коштів на відкритий в банку рахунок. Також суди установили факт надання вкладнику реальної можливості отримання та розпорядження на свій розсуд вкладними коштами, з якого убачається щоденне зняття коштів з рахунку. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що ПАТ «Дельта банк» зобов’язання за договорами банківського вкладу (депозиту) виконало у передбачені договорами строки, перерахувавши суми вкладів на особовий рахунок клієнта з наданням можливості ОСОБА_1 їх використовувати. Натомість у наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 29 травня 2013 року міститься висновок про те, що у зв’язку з несвоєчасним виконанням банку зобов’язань за договором банківського вкладу щодо повернення вкладнику на його вимогу коштів з депозитного рахунку суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з банку процентів за вкладами за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів, а також три проценти річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Отже, висновки, зроблені судом у справі, яка є предметом перегляду, не суперечать висновкам Верховного Суду України у наданій для порівняння постанові, оскільки Верховний Суд України дійшов їх на підставі інших фактичних обставин, установлених судами. Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 23 серпня 2017 року № 6-1958цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0E43A63E24DF077EC225819500285A66
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 серпня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_1 про повернення коштів за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року, в с т а н о в и л и: У грудні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – уповноважена особа Фонду; Фонд; ПАТ «Банк національний кредит» відповідно) звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про повернення коштів. Позивач зазначав, що 26 листопада 2014 року між банком та відповідачем було укладено договір депозитного вкладу «Стандарт» (далі – договір депозитного вкладу) строком на 3 місяці у національній валюті, відповідно до умов якого банк відкрив депозитний рахунок, а відповідач вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 200 тис. грн зі ставкою 24,5 % річних, а у разі дострокового розірвання договору – 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 11 лютого 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору. У цей же день між банком та відповідачем укладено договір про внесення змін до договору депозитного вкладу, за умовами якого банк прийняв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». У результаті проведення уповноваженою особою Фонду перевірки вказаного договору про внесення змін було виявлено, що цей договір є нікчемним у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив зобов'язати відповідача повернути вказані грошові кошти. Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 12 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року, у задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» відмовив. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 березня 2017 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» надала копії ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постанов Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 листопада 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір депозитного вкладу строком на 3 місяці (92 дні), за яким банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти у розмірі 200 тис. грн зі сплатою банком вкладнику 24,5 % річних. У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку (пункт 3.7 договору депозитного вкладу). 11 лютого 2015 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, за яким сторони домовились внести зміни до пункту 3.7 договору банківського вкладу та викласти його у такій редакції: у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 24,5 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 11 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до позивача із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу та повернення суми депозиту й нарахованих процентів та отримав кошти за вкладом за відповідною ставкою 24,5 %. Постановою Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 ПАТ «Банк національний кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних банків. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк національний кредит» з 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації банку. Проведеною перевіркою договору про внесення змін до договору банківського вкладу було виявлено, що цей договір є нікчемним з підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки унаслідок незастосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 7 тис. 660 грн 77 коп. У зв'язку з викладеним банк звертався до відповідача із заявою про повернення надміру сплачених коштів. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що оскільки оспорюваний правочин було укладено 11 лютого 2015 року посадовими особами банку, які на той час мали відповідні повноваження, і банк був платоспроможним, то посилання позивача на нікчемність вказаного правочину є безпідставним. Крім того, суди вважали, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, оскільки фактично сторони дійшли згоди щодо виключення з умов договору санкцій за дострокове розірвання договору за ініціативою споживача, тим самим усунувши дисбаланс договірних прав і обов’язків сторін, тому вказане не може вважатись безумовною підставою нікчемності правочину. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та постановах Вищого господарського суду України від 23 листопада, 7 грудня 2016 року, ухвалених за результатами розгляду справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, суди касаційної інстанції дійшли протилежного висновку про те, що укладення додаткового договору до договору банківського вкладу, за яким банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог, тому такий додатковий договір є нікчемним на підставі статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми матеріального права до подібних правовідносин, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. У справі, яка переглядається, оскільки зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, суди безпідставно не застосували норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшли помилкового висновку про те, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог, та що відсутні у зв’язку із цим правові підстави нікчемності оспорюваного правочину. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57–60, 131–132, 137, 177, 179, 185, 194, 212–215 ЦПК України, визначено обов’язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують). Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо. Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи щодо розміру суми, яку відповідач повинен повернути позивачу, перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 7 вересня 2016 року та заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1121цс17 Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов’язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 9 серпня 2017 року № 6-1121цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C8264E180A03902FC2258180002C4ACD
  10. НБУ вважає, що після скасування постанови про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, ліквідація банку продовжується.
  11. Державний герб України ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2017 року м. Київ К/800/51146/15 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Суддів:Черпіцької Л.Т. Мороза В.Ф. Донця О.Є. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. у справі № 808/2992/15 за позовом ОСОБА_5 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач звернувся з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи щодо невключення його до повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; - зобов'язати Уповноважену особу надати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду; - зобов'язати Фонд включити його до Реєстру вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників ПАТ «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідачів суперечать нормам законодавства та порушують його права і законні інтереси як вкладника. Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича щодо невключення ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенка Володимира Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в публічному акціонерному товаристві «БАНК КАМБІО» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов'язано Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. скасовано в частині зобов'язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Реєстру переказів вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за формою Загального реєстру вкладників, на підставі повного переліку вкладників публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» та додаткової інформації, наданих Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «БАНК КАМБІО» Додусенком Володимиром Івановичем. В цій частині прийнято нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині. В іншій частині постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року залишено без змін. На постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015р. та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. надійшла касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.09.2014р. між ПАТ «Банк Камбіо» (Банк) та ОСОБА_5 (Клієнт) укладено договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку № НОМЕР_2 у національній валюті, згідно з п.1.1 якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок та здійснює його розрахунково-касове обслуговування згідно Статуту Банку, нормативно-правових актів НБУ та інших актів законодавства України. Позивачем 25.09.2014р. підписано повідомлення, яким він підтвердив, що ознайомився з інформацією про систему гарантування вкладів фізичних осіб та умови вкладу за яким Фонд не відшкодовує кошти згідно ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 25.09.2014р. між ТОВ «ВТД «Будкамінь» та ОСОБА_5 укладено договір позики №50, згідно з пунктами 1.1, 2.1, 4.1 якого займодатель передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 200000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути займодателю вказану грошову суму у строк по 31.12.2016 р. включно. Платіжним дорученням №3292 від 25.09.2014 р. ТОВ «ВТД «Будкамінь» перерахувало на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ «Банк Камбіо» 200 000,00 грн. з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договору №50 від 25.09.2014 р. без податку на додану вартість. Постановою правління Національного Банку України від 04.12.2014 р. № 782 ПАТ «Банк Камбіо» віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.12.2014 р. № 140 розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк Камбіо» з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 05.12.2014 р. по 04.03.2015 р. Призначено Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Камбіо» Бондаря Ю.М. Постановою Правління Національного Банку України № 144 від 27.02.2015 р. відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Камбіо» та вирішено ліквідувати ПАТ «Банк Камбіо». Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 46 від 02.03.2015 р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Камбіо» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до Плану врегулювання з 02.03.2015 р. та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» Додусенка В.І. На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оприлюднено оголошення про те, що Фонд з 06.03.2015 р. розпочинає виплати коштів вкладникам банку. В оголошенні зазначено, що для отримання коштів вкладники банку з 06.03.2015 р. по 17.04.2015 р. включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду ПАТ «УКРІНБАНК». Згідно з випискою з особового рахунку, на ім'я позивача у ПАТ «Банк Камбіо» відкрито поточний рахунок № НОМЕР_2.980 у національній валюті України і 25.09.2014 р. на цей рахунок з поточного рахунку № НОМЕР_3 у національній валюті України, від юридичної особи ТОВ «ВТД «Будкамінь» надійшли кошти в розмірі 200000,00 грн. 11.03.2015 р. позивач надіслав на адресу голови ліквідаційної комісії ПАТ «Банк Камбіо» та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про включення до реєстру кредиторів. 17.04.2015 р. позивачем направлено на адресу Директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб заяву про виплату йому гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у ПАТ «Банк Камбіо». Листом від 10.06.2015 року №02-036-181547/15 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив позивача про те, що у Переліку вкладників інформація щодо нього відсутня. Листом від 07.04.2015р. №19/1261 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Камбіо» повідомив позивача про те, що операції по рахунку підпадають під ознаки, за якими необхідно провести перевірку. Повідомлено про те, що зареєстровано кримінальне провадження №22015000000000082 за фактом вчинення службовими особами ПАТ «Банк Камбіо» злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України та здійснення досудового розслідування Головним слідчим управлінням СБ України. Відповідач-2 зазначив, що після отримання відповіді про законність дій по рахунку позивача, Фондом будуть вжиті заходи щодо розблокування виплат та включення їх до відповідного реєстру. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду та до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, він звернувся до суду з даним позовом. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон № 4452-VI). Відповідно до частини першої статті 3, частини першої статті 4, частини першої статті 26, частин першої, другої, четвертої статті 27 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. За змістом статті 12 Закону № 4452-VI виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах. З аналізу викладених норм вбачається, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною другою статті 26 Закону № 4452-VI. Повноваження уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону № 4452-VI. Згідно з частинами першою та другою зазначеної норми Закону уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку (частини друга і третя статті 37 Закону № 4452-VI). Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. За нормами частини п'ятої статті 27 Закону № 4452-VI протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону (частина шоста статті 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. У пункті 6 розділу ІІІ Положення передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Як передбачено у пунктах 2, 3 розділу IV Положення, Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що позивача як вкладника за договором банківського вкладу не включено до переліку вкладників у зв'язку з визнанням нікчемним договору банківського вкладу на підставі статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України з посиланням на те, що вказаний правочин порушує публічний порядок та спрямований на незаконне заволодіння майном держави. Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (частина третя статті 38 Закону № 4452-VI). Згідно з частиною четвертою статті 38 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. Відповідно до частини п'ятої статті 38 цього ж Закону у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачами не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається. Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачами не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку. Відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку. Стосовно відповідачів на те, що позивача не включено до переліку вкладників на підставі норм пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки кошти на вкладний рахунок позивача надійшли внаслідок так званого "дроблення" вкладу інших клієнтів банку, що є порушенням вимог договору банківського вкладу, колегія суддів зазначає наступне. Матеріали справи містять платіжне доручення №3292 від 25.09.2014р., яким ТОВ «ВТД «Будкамінь» перерахувало на рахунок ОСОБА_5 у ПАТ «Банк Камбіо» 200 000,00 грн. з призначенням платежу: перерахування поворотної фінансової допомоги згідно з договору №50 від 25.09.2014р. Отже, кошти внесено через касу банку - ПАТ «Банк Камбіо» до запровадження тимчасової адміністрації. Слід зазначити, що доводи відповідачів про нікчемність договорів банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок "дроблення" іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується. Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що кошти на рахунок позивача надішли від іншої особи, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Згідно з ч.1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Аналізуючи зміст наведених законодавчих норм слід дійти висновку, що чинне законодавство прямо перебачає, що грошові кошти на депозитний рахунок можуть бути внесені як безпосередньо вкладником, так і іншою особою для вкладника. Таким чином, відповідачем не доведено наявність правових підстав стосовно невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду як вкладника відповідно до договору банківського вкладу, а тому така бездіяльність уповноваженої особи суперечить приписам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є протиправною. Ураховуючи викладене ОСОБА_5 є тією особою, яка набула право на гарантоване відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому вона протиправно не була включена до повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. Отже, бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є протиправною. Стосовно вимоги позивача про зобов'язання Фонду ГВФО включити його до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу, що виконавча дирекція Фонду ГВФО затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду ГВФО переліку вкладників. Оскільки Уповноваженою особою Фонду ГВФО ПАТ «Банк Камбіо» не було включено позивача до переліку вкладників, слід констатувати, що, відповідно, у Фонду ГВФО не виникло обов'язку щодо включення ОСОБА_5 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО, а розв'язання спору на майбутнє чинним законодавством не передбачено. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога стосовно включення ОСОБА_5 до Загального реєстру вкладників ПАТ «Банк Камбіо», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду ГВФО задоволенню не підлягає, оскільки є передчасною. За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовано до них норми матеріального права. Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України УХВАЛИЛА: Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК КАМБІО" Додусенка Володимира Івановича відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2015р. залишити без змін. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України. Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/67035090
  12. Державний герб України Ухвала іменем україни 13 липня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: СтупакО.В., Дем'яносова М.В., Іваненко Ю.Г., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживача шляхом стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 01 вересня 2011 року у відділенні Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») Автономної Республіки Крим між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDN26000719317742 (вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою), за умовами якого позивач передав, а банк прийняв грошові кошти у сумі 45 222,43 доларів США на строк 3 місяці до 01 грудня 2011 року з автоматичним продовженням строку, зі сплатою 7 % річних. Згідно з умовами договору для внесення суми вкладу банк відкрив клієнту особистий рахунок № НОМЕР_1. На виконання умов договору позивач вніс на відкритий відповідачем рахунок суму вкладу у розмірі 45 222,43 доларів США, що підтверджується копією відповідної квитанції банку. Після початку окупації Автономної Республіки Крим ПАТ КБ «ПриватБанк» припинив роботу своїх відділень в Автономній Республіці Крим, заблокував відкритий відповідно до умов договору депозитний рахунок № НОМЕР_1 та припинив нарахування процентів на нього. У червні 2014 року позивач тимчасово переїхав до м. Херсону та звернувся до Херсонського центрального відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про розблокування його депозитного рахунку. Після цього він також звернувся до голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» Дубілета О.В. із проханням розблокувати його депозитний рахунок та видати грошові кошти, що на ньому розміщені, у зв'язку із закінченням строку дії договору. Кошти повернуті йому не були. Посилаючись на вказане, позивач просив стягнути на свою користь із ПАТ «КБ «ПриватБанк» суму розміщеного вкладу у розмірі 45 222,43 доларів США, що еквівалентно 974 543 грн 36 коп.; суму заборгованості з виплати процентів за 42 місяці у розмірі 11 079,18 доларів США, що еквівалентно 238 756 грн 32 коп.; 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості за вкладом та процентами за період із 15 вересня 2014 року по 13 березня 2015 року, у розмірі 809,54 доларів США, що еквівалентно 17 445 грн 58 коп. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 травня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 суму вкладу за договором від 01 вересня 2011 року № SAMDN26000719317742 вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою у розмірі 45 222,43 доларів США, що еквівалентно 974 543 грн 36 коп., суму заборгованості з виплати процентів за 42 місяці у розмірі 11 079,18 доларів США, що еквівалентно 238 756 грн 32 коп.; 3 % річних за період із 15 вересня 2014 року по 13 березня 2015 року у розмірі 17 445 грн 58 коп. Вирішено питання про судовий збір. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом. У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження укладення договорів банківського вкладу, оскільки надав лише копії договору та квитанції, які не містять реквізитів, передбачених Положенням про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами, затвердженим постановою правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516, та Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженою постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493; не надав доказів наявності грошових коштів на банківському рахунку. Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Відповідно до ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Згідно зі ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Так, під час розгляду справи за клопотанням представника ПАТ КБ «ПриватБанк» у судовому засіданні ОСОБА_3 надав для огляду оригінал вказаного вище договору та квитанції про внесення коштів на рахунок. Копії договору та квитанції були посвідчені судом та долучені до матеріалів справи (а. с. 201-202). Надавши належну оцінку поданим позивачем доказам, апеляційний суд дійшов висновку, що квитанція про внесення коштів на рахунок від 01 вересня 2011 року № 2 містить найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, суму платежу та рахунок, на який його було внесено, номер договору вкладу, підпис працівника банку, який прийняв готівку. Крім того, апеляційний суд належно оцінив ту обставину, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 вересня 2015 року у ПАТ КБ «ПриватБанк» було витребувано інформацію про суми грошових коштів, що нараховувались ПАТ КБ «ПриватБанк» згідно з договором № SAMDN26000719317742 вклад «Стандарт» зі щомісячною виплатою від 01 вересня 2011 року та дати їх нарахування; суми грошових коштів, які нараховувались та виплачувались ОСОБА_3 згідно із вказаним договором; суми грошових коштів, що знімались ОСОБА_3 із вкладного рахунку № НОМЕР_1 та дати їх зняття; суми грошових коштів, що залишались на вкладному рахунку станом на 21 вересня 2015 року; належним чином оформлену виписку із вкладного рахунку № НОМЕР_1 за період із 01 вересня 2011 року по 21 вересня 2015 року. Проте ПАТ КБ «ПриватБанк» витребуваної судом інформації не надало, пославшись на те, що у зв'язку з окупацією Автономної Республіки Крим у банку відсутній доступ до такої інформації (а. с. 105). У зв'язку з цим апеляційний суд обґрунтовано вважав, що, заперечуючи проти указаного позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів неукладення договору із позивачем та невнесення ним грошових коштів на рахунок. За таких обставин правильним, законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду про задоволення указаного позову у зв'язку з доведеністю заявлених позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу, процентів за вкладом та 3 % річних, зазначивши при цьому, що відповідачем не спростовано наведеного позивачем розрахунку заборгованості. Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі ст. ст. 10, 58-61, 212, 303 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи полягають у тому, що заявник не погоджується із висновками апеляційного суду по суті вирішеного спору, щодо установлення факту укладення між сторонами договору банківського вкладу і внесення позивачем на відповідний рахунок суми вкладу, оскільки, як зазначає відповідач, позивачем не надано суду оригіналів договору та платіжного документа про внесення коштів згідно з ч. 2 ст. 59, ч. 3 ст. 64 ЦПК України, крім того, судом порушено ст. 60 ЦПК України, однак ці доводи зводяться до переоцінки доказів, що згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено. Разом із тим колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 листопада 2016 року у справі за № 6-1286цс16, договір банківського вкладу є реальним, оплатним і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Договір банківського вкладу є нікчемним, якщо не додержано письмової форми. Така форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. З огляду на зазначене, суди у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, повинні надати оцінку доводам і доказам сторін стосовно додержання письмової форми договорів банківського вкладу, та щодо розмірів вкладів, про необхідність дослідження документів про укладення договорів, про обов'язковість оцінки всіх доказів, перевірки та проведення розрахунків сум і наведення відповідних результатів у судовому рішенні. Згідно з п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 червня 2011 року № 174 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 червня 2011 року за № 790/19528, яка прийнята на заміну Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що підтверджує внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Рішення апеляційного суду відповідає вищевказаній правовій позиції Верховного Суду України, враховуючи також, що завданнями цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України). Отже, рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для його скасування відсутні, тому відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - відхиленню. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 13 липня 2016 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Ступак М.В.Дем'яносов Ю.Г.Іваненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/67805813
  13. Державний герб України ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА справа № 753/23666/15-ц провадження № 2/753/2175/16 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" липня 2016 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Шклянка М.П. з участю секретаря Москаленко А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів та стягнення депозитного вкладу, - В С Т А Н О В И В: В грудні 2015 року позивачка звернулась до суду з вище вказаним позовом, який в подальшому уточнила, посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань та порушення своїх прав, як споживача. Просила стягнути з відповідача кошти за депозитним Договором №SAMDN01000730754308 від 20.11.2012 р. у розмірі 1 408 472,28 грн., що включають суму основного вкладу, відсотки за користування вкладом та 3% річних від суми відсотків за вкладом, та кошти за Договором N9SAMDN80000728829937 від 16.09.2012 р. у розмірі дол. США, разом з відсотками по депозиту та 3% річних за прострочення виконання зобов'язання, посилаючись на те, що відповідач в порушення укладених договорів не повертає їй суму депозитного вкладу та відсотки за користування вкладом. В судовому засіданні представник позивачки уточнений позов підтримала і просила його задовольнити, посилаючись на обставини викладені в ньому. Представник відповідача позов не визнав і просив у його задоволенні відмовити, ставлячи під сумнів наявність договірних відносин між позивачкою та банком, оскільки надані нею договори не закріплені мокрою печаткою ПАТ «ПриватБанк». Крім того, договори укладались на території Автономної Республіки Крим, яка на даний час відноситься до тимчасово окупованих територій та на даний час зобов'язання за договорами депозитного вкладу, укладеними працівниками філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» виконує автономна некомерційна організація «Фонду захисту вкладників», за рахунок майна банку, яке знаходиться на території АРКрим та м.Севастополь. Тому, представник відповідача вважав, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем. Заслухавши думку сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази суд у судовому засіданні встановив наступне. Судом встановлено, що 16 вересня 2012 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті N9SAMDN80000728829937 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP на 6 міс» на 6 місяців в іноземній валюті із сумою вкладу 111 637,63 дол. США (сто одинадцять тисяч шістсот тридцять сім доларів США 63 центи). Згідно даних по вкладу обумовлених в договорі, вклад оформлюється на строк 6 місяців по 16.03.2013 р. включно. Банк відкриває вкладнику особовий рахунок НОМЕР_1, на який зараховується вклад. На суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 9% річних. Період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 Договору передбачено право Позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. На виконання умов Договору, позивач внесла кошти на депозит у сумі 111 637,63 дол. США (сто одинадцять тисяч шістсот тридцять сім доларів США 00 центів). В подальшому в рахунок поповнення вкладу позивачем було внесено: 27 вересня 2012 року - 16 980,66 дол. США (шістнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят доларів 66 центів). 09 жовтня 2012 року - 2 100 дол. США (дві тисячі сто доларів 00 центів). 11 жовтня 2012 року - 2 000 дол. США (дві тисячі доларів 00 центів). 16 жовтня 2012 року - 12 247 дол. США (дванадцять тисяч двісті сорок сім доларів 00 центів). 17 жовтня 2012 року - 6 120 дол. США (шість тисяч сто двадцять доларів 00 центів). 20 листопада 2012 року - 3 300 дол. США (три тисячі триста доларів 00 центів). 12 грудня 2012 року - 1 500 дол. США (тисяча п'ятсот доларів 00 центів). 26 грудня 2012 року - 1 000 дол. США (тисяча доларів 00 центів). 15 травня 2013 року - 6 200 дол. США ( шість тисяч двісті доларів 00 центів). 08 липня 2013 року - 8 000 дол. США ( вісім тисяч доларів 00 центів). 02 серпня 2013 року - 2 800 дол. США (дві тисячі вісімсот доларів 00 центів), 26 грудня 2012 року - 1 000 дол. США (тисяча доларів 00 центів). 07 листопада 2013 року - 3 500 дол. США (три тисячі п'ятсот доларів 00 центів). Вказані внесення підтверджуються відповідними квитанціями наданими позивачем на підтвердження позовних вимог (а.с.17-27) Сума коштів, що знаходяться на депозитному рахунку за Договором №SAMDN80000728829937 станом на 12.03.2014р., згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» №1289222 становить 197 340,80 дол. США. Пунктом 7 Договору передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до Банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк (6 місяців). Договір пролонгується неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Таким чином; останній строк пролонгації розпочався 23 березня 2016 року. Крім того, 20 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті - Договір N9SAMDN01000730754308 про банківський строковий вклад (депозит) «Депозит VIP» на 6 місяців в національній валюті із сумою вкладу 350 000 грн. (триста п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок). Згідно даних по вкладу, вказаних в договорі вклад оформлюється на строк 6 місяців по 20.05.2013р. включно. Банк відкриває вкладнику особовий рахунок НОМЕР_2, на який зараховується вклад. На суму вкладу нараховуються відсотки за ставкою 17% річних. Період нарахування відсотків на вклад - 1 місяць. Пунктом 3 Договору передбачено право Позивача здійснювати поповнення вкладу. Згідно п. 2 Договору, нарахування відсотків на суму вкладу починається з наступного дня після надходження коштів в Банк і здійснюється за кожен календарний день. На виконання умов Договору, Позивач внесла кошти на депозит у сумі 350 000 грн. (триста п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок). В подальшому в рахунок поповнення вкладу Позивачем було внесено: 07 грудня 2012 року - 50 000 грн. (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок). 12 грудня 2012 року - 60 000 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 копійок). 14 грудня 2012 року - суму 60 000 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 копійок). 18 грудня 2012 року - 30 000 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок). 15 січня 2013 року - 100 000 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок). 15 травня 2013 року - 80 000 грн. (вісімдесят тисяч гривень 00 копійок). 21 січня 2014 року - 55 000 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч гривень 00 копійок), що також підтверджується відповідними квитанціями Сума коштів, що знаходяться на депозитному рахунку за Договором №SAMDN01000730754308 станом на 12.03.2014р., згідно довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» №1289222 становить 943 854 грн. 89 коп. Пунктом 7 Договору передбачено, що у разі, якщо в строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив до Банку про повернення вкладу дійсний договір пролонгується ще на один строк. Договір пролонгується неодноразово без явки клієнта. При цьому новий строк вкладу починається з наступного за датою закінчення попереднього строку вкладу. Останній строк пролонгації розпочався 27 травня 2016 року. Таким чином, між Позивачем та Банком було укладено договір банківського строкового вкладу (депозиту) в іноземній валюті та договір банківського строкового вкладу (депозиту) в національній валюті. Строк дії вищезазначених договорів завершується відповідно 23.03.2016р. та 27.05.2016р. 5 березня 2014 року Позивач звернулася до банку з проханням перевести обслуговування її вкладів в одне з відділень банку у м. Києві, але їй було відмовлено без пояснення будь-яких причин. В травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до банку з письмовою заявою, в якій просила надати їй можливість користуватися належними їй грошовими коштами, які були внесені за вищезазначеними договорами банківського вкладу. Але у відповідь від Банку на дану заяву прийшов лист від 20.05.2015 року, яким було відмовлено у наданні коштів, у зв'язку з припиненням Банку своєї діяльності на території Автономної республіки Крим. Згідно Довідки №1289222, наданої Банком, станом на 12.03.2014 р. залишок грошових коштів на рахунку НОМЕР_1 становить 197 340,80 дол. США та на рахунку НОМЕР_2 - 943 854.89 грн. 26 серпня 2015 року Позивачем було направлено до банку заяву про дострокове розірвання договорів та виплату належних їй коштів, але листом банку від 09.09.2015 року в поверненні коштів було відмовлено. Тобто, судом достовірно твстановлено, що на даний час, кошти, внесені на депозит та нараховані на них відсотки за Договором №SAMDN80000728829937 та за Договором №SAMDN01000730754308 залишаються невиплаченими Відповідачем ОСОБА_2 Згідно зі ст. ст. 526, 625, ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст.1060 ЦК України Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладників, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором. За умовами ч.5 ст.1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Отже, суд вважає обгрунтованими вимоги позивача щодо стягнення суми вкладу відповідно до укладених договорів та відсотків за користування вкладами. Посилання відповідача на необгрунтованість позовних вимог та на недоведеність позивачем факту укладення депозитних договорів не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки представником ПАТ КБ «ПриватБанк» не було спростовано доводів позивача про те, що між сторонами по справі були укладені зазначені договори банківського вкладу, відкривалися відповідні рахунки за цими договорами, грошові кошти були зараховані до банку. Крім того, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження припинення відповідних зобов'язань у зв'язку з їх виконанням Що стосується вимог позивача про стягнення 3% річних за даним договором, суд вважає за необхідне в цій частині відмовити виходячи з наступного. Так, приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних. Як вбачається з матеріалів справи, спірними договорами передбачено розмір процентів за користування грошовими вкладами відповідно 9% річних щодо депозитного вкладу в іноземній валюті та 17% річних щодо гривневого депозиту. Крім того, три проценти річних повинні нараховуватися на суму основного боргу без урахування вже нарахованих процентів за користування чужими грошовими коштами, якщо в обов'язкових для сторін правилах чи договорі немає прямої вказівки щодо іншого порядку нарахування процентів. Пунктом 6 ст. 1061 ЦК України встановлено, що проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У зв'язку з цим необхідно враховувати, що у випадку збільшення вкладу на суму невитребуваних процентів, проценти, які стягуються у зв'язку з простроченням повернення вкладу, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, нараховуються на всю суму вкладу, збільшеного на суму невитребуваних процентів. Як вбачається з наданого розрахунку позивач просить стягнути з відповідача 3% річних, що нараховані не на основну суму боргу, а на невиплачені та ненараховані відсотки по кожному з договорів, в зв'язку з чим суд в даній частині позову відмовляє. З урахуванням викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Керуючись,ст.ст.526,625,1060,1061 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про захист прав споживачів та стягнення депозитного вкладу - задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 суму заборгованості по договору №SAMDN01000730754308 від 20.11.2012 р. з урахуванням відсотків по депозиту в розмірі 1379135,86 грн.та суму заборгованості по договору N9SAMDN80000728829937 від 16.09.2012 р.з урахуванням відсотків за депозитом в розмірі 240709,94 дол. США. В іншій частині позову відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» в дохід держави судовий збір в розмірі 6890 грн. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59039962
  14. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/67519797 Державний герб України Номер провадження: 22-ц/785/2131/17 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Драгомерецький М. М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.06.2017 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Драгомерецького М.М. суддів: Черевка П.М., ОСОБА_2, при секретарі: Томашевській К.В., за участю: позивача ОСОБА_3 та представника відповідача ПАТ КБ «Приват Банк» - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 29 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу,- В С Т А Н О В И Л А: 21 січня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом, який був ним уточнений та доповнений до ПАТ КБ «Приват Банк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу. Посилаючись на те, що 10 січня 2014 року між ним та ПАТ КБ «Приват Банк» в особі Кримського регіонального управління був укладений договір банківського вкладу (депозиту) «Вклад «Стандарт», відповідно до якого ним через касу банку на депозитний рахунок №26357623224975 були внесені грошові кошти у розмірі 6000 доларів США на строк 6 місяців зі сплатою відсотків у розмірі 9 % річних. Згодом 31 січня 2014 року позивач додатково вніс на свій депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 1700 доларів США, а 05 березня 2014 року - 250 доларів США. Вказував, що між ним та банком також було додатково оформлено вісім (вкладних) депозитних рахунків «Вклад «Стандарт» на строк 1 місяць в системі інтернет - банкінгу «Приват 24», перерахування коштів з його карткового рахунку №5168742321182846, а саме : №26358623939388 від 14 лютого 2014 року у розмірі 1000 доларів США; №26357623889804 від 03 березня 2014 року у розмірі 2000 доларів США; №26357623907270 від 03 березня 2014 року у розмірі 1500 доларів США; №26357623904864 від 03 березня 2014 року на рахунок у розмірі 1500 доларів США; №26355624151157 від 05 березня 2014 року розмірі 1500 доларів США; №26355624154790 від 05 березня 2014 року, у розмірі 1500 доларів США; №26355624159063 від 05 березня 2014 року у розмірі 1500 доларів США; №26355624159148 від 05 березня 2014 року, у розмірі 1500 доларів США. Позивач стверджував, що він звертався до відповідача з заявою про надання копій договорів по депозитним рахункам та розрахунку за договорами вкладу, проте йому було відмовлено. 15 січня 2015 р. ОСОБА_3 звернувся до директора Південного ГРУ «ПриватБанк» з заявою про повернення грошових коштів (депозитів) по закінченні строку депозиту, у якому зазначив про відсутність наміру продовжувати строк дії договорів та просив повернути йому грошові кошти за депозитами та нараховані проценти, проте на час звернення до суду, а саме 21 січня 2015 р. грошові кошти разом з нарахованими процентами повернуто не було (т.1, а.с. 13). На підставі зазначеного, ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити в повному обсязі, з наведених у позовній заяві правових підстав. В судовому засіданні представник відповідача ПАТ КБ «Приват Банк» позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні, надав письмові заперечення на позов, в обґрунтування яких, посилався на те, що договір банківського вкладу з позивачем укладався на території АР Крим, яка є тимчасово окупованою територією, у зв'язку з чим відокремлений підрозділ ПАТ КБ «Приватбанк» на території АР Крим припинив свою діяльність. Відповідно до закону Російської Федерації № 39-ФЗ від 04 квітня 2014 року зобов'язання здійснювати компенсаційні виплати клієнтам банківських установ на території АР Крим взяла на себе автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників». Зазначала, що позивач не довів факту укладення договорів банківського вкладу та існування заборгованості за ними. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 29 листопада 2016 року позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, а також заперечення на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Кримського регіонального управління та ОСОБА_5 було укладено договір №SAMDNWFD0070055495500 банківського вкладу (депозиту) у розмірі 6000 доларів США на строк 6 місяців зі сплатою 9% річних (т. 1 а.с. 9). На підтвердження факту внесення грошових коштів через касу банку на депозитний рахунок №26357623224975 вкладник ОСОБА_3 надав квитанцію (т. 1 а.с. 9, зворотний бік). 31 січня 2014 року ОСОБА_3 через систему інтернет банкінгу «Приват 24» додатково вніс на вказаний депозитний рахунок грошові кошти у розмірі 1700 доларів США, а 05 березня 2014 року - 250 доларів США, що підтверджується випискою руху коштів по картковому рахунку №5168742321182846 (а.с.10). Згодом між ОСОБА_3 та банком було додатково оформлено вісім (вкладних) депозитних рахунків «Вклад «Стандарт» на строк один місяць в системі інтернет банкінгу «Приват 24», шляхом перерахування коштів з його карткового рахунку № 5168742321182846, а саме : №26358623939388 від 14 лютого 2014 року у розмірі 1000 доларів США; №26357623889804 від 03 березня 2014 року у розмірі 2000 доларів США; №26357623907270 від 03 березня 2014 року у розмірі 1500 доларів США; №26357623904864 від 03 березня 2014 року на рахунок у розмірі 1500 доларів США; №26355624151157 від 05 березня 2014 року розмірі 1500 доларів США; №26355624154790 від 05 березня 2014 року, у розмірі 1500 доларів США; №26355624159063 від 05 березня 2014 року у розмірі 1500 доларів США; №26355624159148 від 05 березня 2014 року, у розмірі 1500 доларів США. Переглядаючи судові рішення суд касаційної інстанції у своїй ухвалі від 27 квітня 2016 року посилався на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках в банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (ст. 2 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Положення ст. 1059 ЦК України врегульовують питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно з п. 1.4 Положення залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Однак відповідно до положень Інструкції № 492 банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов'язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10). Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред'явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобовязаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку. Отже, вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, необхідно встановити факт укладення відповідного договору, зясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів. Така правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-997цс16, яка розглянута ним у порядку глави 3 розділу V ЦПК України. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Пунктом 3.2.1 Умов та Правил надання банківських послуг, що діють в установі ПАТ «КБ «ПриватБанк», передбачено, що при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі «Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки» або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовою або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі), банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом «першого» підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі. Відповідно п. 2.2.1.4 Умов та Правил при дистанційному оформленні заявки на відкриття вкладу (далі заявка) клієнт має право внести гроші на вклад протягам 30 календарних днів з дати оформлення заявки, нарахування процентів по вкладу починається з першого дня, наступного за днем надходження грошових коштів в банк, і здійснюється за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів у році, за ставкою, що діє на дату укладення договору з урахуванням правил розрахунку процентів при продовженні депозиту. День повернення вкладу в період розрахунку процентів не входить. При оформленні депозитів за допомогою систем дистанційного банківського обслуговування, розрахунок процентів за вкладом здійснюється за ставкою, зазначеною в дистанційному розпорядженні на відкриття депозиту. При продовженні терміну вкладу розрахунок відсотків на кожний новий термін вкладу здійснюється за процентною ставкою, що діє в банку для депозитних вкладів даного найменування та строку на день закінчення попереднього терміну вкладу, без укладення додаткових угод до цього договору. Наступне продовження вкладу здійснюється в такому ж порядку. Відповідно до пунктів 1.1.1.39.,1.1.1.71,1.1.1.96,1.1.1.100 Умов та Правил ідентифікація клієнта в Приват24 підтвердження повноважень клієнта на доступ у систему шляхом введення імені користувача і пароля. Пароль унікальна послідовність із символів і цифр, використовувана для ідентифікації клієнта в Приват24. Система Internet Banking Приват24 система дистанційного обслуговування клієнтів, офіційний канал звязку (обміну інформацією) між банком та клієнтом. Засоби доступу набір засобів, що видаються/визначаються Банком для ідентифікації та автентифікації клієнта через віддалені канали обслуговування. До засобів доступу до системи Internet Banking Приват24 належать ідентифікатор (логін) користувача, постійний пароль, одноразові (динамічні) паролі. До засобів доступу до послуги Mobile Banking номер мобільного телефону та персональний пароль (вік), до Контактного центру Банку, цілодобової служби «Консьєрж-сервіс» контрольна інформація клієнта, у пристроях самообслуговування картка і ПІН та/або одноразовий (динамічний) пароль. Із виписки руху коштів по картковому рахунку №5168742321182846, а також довідки №4417792 від 04.05.2014 року, виданою відповідачем (т. 1 а.с. 10-11), вбачається, що: -10 січня 2014 року було відкрито депозитний рахунок №26357623224975 на суму 6000 доларів США, строком на 6 місяців; -03 березня 2014 року було відкрито депозитний рахунок №26357623904864 на суму 1500 доларів США, строком на 1 місяць; -03 березня 2014 року було відкрито депозитний рахунок №26357623907270 на суму 1500 доларів США, строком на 1 місяць; -03 березня 2014 року було відкрито депозитний рахунок №26357623889804 на суму 2 000 доларів США, строком на 1 місяць; -05 березня 2014 року було відкрито депозитний рахунок №26355624151157 на суму 1500 доларів США, строком на 1 місяць; -05 березня 2014 року було відкрито депозитний рахунок №26355624154790 на суму 1500 доларів США, строком на 1 місяць. Таким чином зазначене підтверджує факт укладення з відповідачем договорів банківського вкладу в системі інтернет банкінгу «Приват24», у порядку передбаченому Правилами інтернет-банкінгу Приват-24 на умовах та порядку, розробленими та запропонованими в системі послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а відповідач на спростування вказаних обставин не надав будь-яких доказів. Однак, позивачем ОСОБА_3 не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладання договору депозиту від 14 лютого 2014 року на суму 1 000 доларів США, на підставі якого було відкрито рахунок №26358623939388, крім того у довідці №4417792 від 04.05.2014 року не вказано наявність депозитних рахунків ОСОБА_3 №26355624159063 від 05 березня 2014 року на суму 1500 доларів США та рахунку №26355624159148 від 05 березня 2014 року на суму 1500 доларів США, а тому у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити. Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк це юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Згідно зі ст. 47 цього Закону банк має право здійснювати банківську діяльність шляхом надання банківських послуг.До банківських послуг належать: 1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб; 2)відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах; 3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку. Тобто, надання послуг з розміщення вкладу (депозиту) здійснює саме банк як юридична особа, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Проте, якщо структурній одиниці надано відповідні повноваження (згідно з положенням, статутом, довіреністю) то вона має право укладати договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Відтак, саме банк, а не його структурна одиниця, має відповідати за зобовязаннями, взятими на себе укладеним договором. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території» тимчасово окупована територія України є невідємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Таким чином, оскільки стороною укладених договорів банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», то згідно чинного законодавства, яке регулює цей вид правовідносин, зобовязання за дійсними договорами має виконувати саме ПАТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа, а не його Кримська філія. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обовязків по укладених і дійсних договорах. Судова колегія приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 гривень на підставі наступного. Згідно вимог ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду № 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»). Частиною 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу, а позивачем не було доведено та обґрунтовано своїх вимог. Даючи юридичну оцінку доказам, враховуючи те, що відсутні докази, які б підтверджували заподіяння моральної шкоди відповідачем,крім того, у договорах депозиту не передбачено стягнення моральної шкоди за невиконання чи неналежне виконання своїх обовязків банком. Таким чином, аналізуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції на усі зазначені обставини уваги не звернув, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення районного суду на підставі п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 29 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про стягнення коштів за договорами банківського вкладузадовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_3 (ІПН НОМЕР_1): - грошові кошти, внесені на депозитний рахунок№26357623224975 від 10.01.2014 року у розмірі 7950 доларів США (6000 + 1700 +250 доларів США), та нараховані відсотки за користування вказаними коштами відповідно до договору в розмірі 2453,88 доларів США (1861,14 + 518,52 + 74,22 доларів США); - грошові кошти внесені на депозитний рахунок №26357623904864 від 03.03.2014 року у розмірі 1500 доларів США та нараховані відсотки за користування вказаними коштами відповідно до договору у розмірі 446,06 доларів США; - грошові кошти внесені на депозитний рахунок №26357623907270 від 03.03.2014 року у розмірі 1500 доларів США та нараховані відсотки за користування вказаними коштами відповідно до договору у розмірі 446,06 доларів США; - грошові кошти внесені на депозитний рахунок №26357623889804 від 03.03.2014 року у розмірі 2 000 доларів США та нараховані відсотки за користування вказаними коштами відповідно до договору у розмірі 594,74 доларів США; - грошові кошти внесені на депозитний рахунок №26355624151157 від 05.03.2014 року у розмірі 1 500 доларів США та нараховані відсотки за користування вказаними коштами відповідно до договору у розмірі 445,32 доларів США; - грошові кошти внесені на депозитний рахунок №26355624154790 від 05.03.2014 року у розмірі 1 500 доларів США та нараховані відсотки за користування вказаними коштами відповідно до договору у розмірі 445,32 доларів США. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Судді апеляційного суду Одеської області: М.М. Драгомерецький ОСОБА_6 ОСОБА_2
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 липня 2017 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року, в с т а н о в и л и: У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити дії. Позивач зазначав, що 26 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу (в національній валюті) без капіталізації процентів (далі – договір банківського вкладу) та додаткову угоду № 1, за умовами яких банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн зі ставкою 25% річних на строк з 26 грудня 2011 року до 9 листопада 2016 року. Згідно з пунктом 2.3 договору банківського вкладу у разі його розірвання з ініціативи вкладника в період із 32 дня до кінцевої дати дії депозитного договору проценти нараховуються та сплачуються із розрахунку 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 4 лютого 2015 року відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу, внаслідок чого згідно з пунктом 2.3 цього договору, банк повинен був сплатити проценти за ставкою 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 16 лютого 2015 року між банком та відповідачем було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого банк узяв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою. На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – виконавча дирекція Фонду, Фонд відповідно) прийняла рішення про запровадження тимчасової адміністрації у банку з 8 червня 2015 року. Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит». Під час проведення уповноваженою особою Фонду перевірки договору про внесення змін від 16 лютого 2015 року до договору банківського вкладу було виявлено, що цей договір є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», зокрема у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою, оскільки тим самим банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп. Посилаючись на те, що на підставі пункту 4 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відповідачу було направлено повідомлення з пропозицією повернути банку вказані грошові кошти, проте добровільно він цих коштів не повернув та користується ними без достатніх правових підстав, чим спричиняє збитки вкладникам та іншим кредиторам банку, позивач просив зобов'язати відповідача повернути ці грошові кошти. Дарницький районний суд м. Києва рішенням від 1 липня 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит» відмовив. Апеляційний суд м. Києва 23 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким зобов’язав ОСОБА_1 повернути ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в розмірі 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп, одержані за договором про внесення змін від 16 лютого 2015 року до договору банківського вкладу. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 березня 2017 року рішення апеляційного суду залишила без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, 18 січня 2017 року та постанови Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положенням пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 26 грудня 2011 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу, за умовами якого банк відкрив вкладнику депозитний рахунок, а вкладник вніс на цей рахунок грошові кошти в розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн зі ставкою 25 % річних на строк з 26 грудня 2011 року до 9 листопада 2016 року. Відповідно до пункту 2.3 договору банківського вкладу часткова видача депозиту до закінчення строку, визначеного в пункті 1.2 цього договору, прирівнюється до його розірвання з ініціативи вкладника. У разі розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника в період з 1 до 31 дня від дати розміщення вкладу проценти нараховуються та сплачуються з розрахунку 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. У разі розірвання договору банківського вкладу з ініціативи вкладника в період з 32 дня до кінцевої дати дії цього договору проценти нараховуються та сплачуються з розрахунку 15 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. 4 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк національний кредит» із заявою про дострокове розірвання договору банківського вкладу та виплату суми депозиту і нарахованих процентів у гривнях (без втрати процентів та штрафних санкцій). 16 лютого 2015 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого пункт 2.3 договору банківського вкладу викладено в новій редакції: «У випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 25,0 % процентів річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку». Згідно з випискою з особового рахунку за період з 26 грудня 2011 року до 16 лютого 2015 року 26 грудня 2011 банк прийняв у відповідача кошти на депозитний рахунок у розмірі 5 млн 217 тис. 600 грн, а 16 лютого 2015 року банківський вклад було повернуто вкладнику та виплачено проценти за користування грошовими коштами в розмірі 25% річних у зв’язку з достроковим розірванням договору банківського вкладу в сумі 4 млн 826 тис. 870 грн 53 коп. На підставі постанови Правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення ПАТ «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду цього ж дня прийняла рішення № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит», згідно з яким розпочато з 8 червня 2015 року процедуру виведення цього банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на три місяці з 8 червня до 7 вересня 2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» призначено Онищука Д.В. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 3 липня 2015 № 126 «Про заміну уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» відсторонено Онищука Д.В. від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит» з 3 липня 2015 року та призначено до виконання цих обов’язків Паламарчука В.В. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 563 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 159 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку». Відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Банк національний кредит» з 31 серпня 2015 року. Згідно із цим рішенням з 31 серпня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делеговано всі повноваження ліквідатора банку, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Паламарчуку В.В. строком на 1 рік із 31 серпня 2015 року до 30 серпня 2016 року включно. Наказом Фонду від 28 серпня 2015 року № 276 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку» відкликано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Банк національний кредит» у Паламарчука В.В. з 31 серпня 2015 року. Призначено Паламарчука В.В. уповноваженою особою Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» та делеговано йому повноваження ліквідатора цього банку, визначені статтями 37 та 38, частинами першою та другою статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на один рік до 30 серпня 2016 року включно. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит», суд першої інстанції вважав, що передбачена договором про внесення змін до договору банківського вкладу зміна процентної ставки не свідчить про відмову банку від власних майнових вимог. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк національний кредит», апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що зі збільшенням процентної ставки на 2 млн 487 тис. 891 грн 86 коп. з вирахуванням необхідних платежів збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, отже, банк відмовився від власних майнових вимог, тому договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та є нікчемним, відтак відповідач повинен повернути грошові кошти, які банк виплатив згідно з цим договором про внесення змін. Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року, 18 січня 2017 року, постановлених у справах з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку про те, що за договором банківського вкладу саме на банк покладається обов’язок з виплати вкладнику коштів, при цьому банк не має жодних майнових вимог до вкладника, тому договір про внесення змін до договору банківського вкладу, відповідно до якого банк узяв на себе зобов'язання сплатити відповідачу суму нарахованих процентів без застосування їх перерахунку за зниженою процентною ставкою, укладено з дотриманням норм, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та не можна вважати нікчемним. У постанові Вищого господарського суду України від 15 листопада 2016 року, наданій заявником для порівняння, суд касаційної інстанції, дійшовши аналогічного висновку, крім того, зауважив, що положення такого договору про внесення змін до договору банківського вкладу не суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, у тому числі і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено частиною третьою статті 1060 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору; далі – ЦК України) та частинами першою, другою статті 1061 цього Кодексу. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права до подібних правовідносин, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. За таких обставин, у справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що зі збільшенням процентної ставки збільшилась сума, яку банк сплатив вкладнику, правильно застосував норми пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк відмовився від власних майнових вимог, отже, договір про внесення змін до договору банківського вкладу укладений з порушенням вимог зазначеної норми та є нікчемним, тому з відповідача підлягає стягненню сума, яку банк виплатив згідно із цим договором про внесення змін. Таким чином, підстав для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року немає. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-881цс17 Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог. Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук Постанова від 5 липня 2017 року № 6-881цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/93A609D4166E8619C225815C004DA652
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., Суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення майнової шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року, в с т а н о в и л а : 23 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про стягнення майнової шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 30 вересня 2013 року, позовні вимоги задоволено та стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на її користь 20 000 грн. на відшкодування майнової шкоди. Вказане рішення відповідач виконав у грудні 2013 року. ОСОБА_1 зазначила, що за період, який минув з моменту викрадення грошових коштів працівниками банку і до моменту їх повернення ці кошти значно знецінилися внаслідок інфляції, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог, позивачка остаточно просила стягнути з відповідача на свою користь 16 470 грн. на відшкодування майнової шкоди. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 16 470 грн. на відшкодування майнової шкоди. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 13 січня 2016 року скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 листопада 2015 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 22, 1192 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Суд з’ясував, що вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 22 лютого 2007 року працівник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 20 000 грн. для зарахування на її рахунок, про що зробила відмітки в ощадній книжці, але ввірене їй чуже майно – грошові кошти, на рахунок не внесла та умисно розтратила, передавши їх ОСОБА_3. З метою приховання вчиненого розкрадання грошових коштів ОСОБА_2 підробила ощадну книжку шляхом внесення неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 20 000 грн. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 стягнуто 20 000 грн. на відшкодування майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України. 10 грудня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» із заявою про добровільне виконання зазначеного рішення суду. Згідно з платіжним дорученням від 13 грудня 2013 року НОМЕР 1 банк перерахував позивачці грошові кошти в сумі 20 000 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що наявні правові підстави, передбачені статтями 16, 22, 1172, 1192 ЦК України, для його задоволення. Крім того, суд зауважив, що відшкодування заподіяної злочином майнової та моральної шкоди є грошовим зобов’язанням, за порушення якого боржник, який його прострочив, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в порядку статті 309 ЦПК України, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що за наявності у справі судового рішення, яким уже було встановлено розмір завданої шкоди та стягнуто її, такий розмір шкоди відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України має преюдиційне значення при вирішенні справи, і суд не має права змінювати його, в тому числі шляхом застосування положень статті 625 ЦК України. У межах заявленого та його підстав відповідно до вимог статті 1192 ЦК України не передбачено стягнення інфляційних збитків, тому суд першої інстанції помилкового застосував до спірних правовідносин зазначену норму права та залишив поза увагою, що розмір майнової шкоди вже визначався рішенням суду і змінюватися не може; позивачка вже отримала суму відшкодування, тому повторне стягнення є незаконним згідно з положенням статті 61 Конституції України. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що у зв’язку з тривалим неповерненням банком грошових коштів позивачці завдано збитків, а тому суди правильно стягнули їх з банку, застосувавши норми статей 22, 1192 ЦК України, а не статті 625 цього Кодексу. Крім того, суди правильно визначили період розрахунку суми збитків у вигляді інфляційних втрат від часу їх заподіяння, урахувавши, що факт заподіяння шкоди працівником банку 23 березня 2005 року встановлений вироком суду, який набрав чинності 22 липня 2014 року. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтею 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну. Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків унаслідок порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Вироком Чаплинського районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року встановлено, що 22 лютого 2007 року працівник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ОСОБА_2 прийняла від ОСОБА_1 20 000 грн. для зарахування на її рахунок, про що зробила відмітки в ощадній книжці, але ввірене їй чуже майно – грошові кошти на рахунок не внесла та умисно розтратила, передавши їх ОСОБА_3. З метою приховання вчиненого розкрадання грошових коштів ОСОБА_2 підробила ощадну книжку шляхом внесення неправдивих відомостей, спричинивши у такий спосіб ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 20 000 грн. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 стягнуто 20 000 грн. на відшкодування майнової шкоди на підставі частини першої статті 1172 ЦК України. Зазначене рішення банк виконав у добровільному порядку 13 грудня 2013 року. Подаючи позовну заяву 23 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 просила стягнути матеріальну шкоду на підставі статті 1192 ЦК України, оскільки реальна вартість втрачених грошових коштів з лютого 2007 року до моменту виконання рішення суду, а саме 13 грудня 2013 року, значно збільшилася (а.с.1, т.1). У справі, рішення в якій переглядається, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в позові, керувався тим, що вищезазначеним рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року вже було встановлено розмір завданої шкоди та стягнуто її, що має преюдиційне значення при вирішення даної справи, і суд не має права змінювати його. Разом з тим суд апеляційної інстанції не взяв до уваги таке. Згідно зі статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі. Положеннями статей 22, 1192 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. З огляду на зазначене, для правильного вирішення справи суду необхідно було з’ясувати, чи при постановленні рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 22 серпня 2013 року суд стягнув з банку 20 000 грн. лише як втрачений ОСОБА_1 внесок, без урахування інших матеріальних збитків, передбачених статтею 22 ЦК України, чи позивачка у своїх вимогах у сумі 20 000 грн. визначила розмір шкоди в повному обсязі як фактичний розмір втраченого внеску, так і розмір понесених нею збитків. Без установлення зазначених фактичних обставин суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, дійшов передчасного висновку про відмову в позові, а оскільки до повноважень Верховного Суду України не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Судову палату у цивільних справах Верховного Суду України процесуальної можливості ухвалити нове рішення у справі, то ухвалені в справі судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись пунктами 1, 2 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першої, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Херсонської області від 06 липня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-1032цс17 За частиною першою статті 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Положеннями статей 22, 1192 ЦК України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 5 липня 2017 року № 6-1032цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/963E30807F6CEE13C225815B0030D0B2
  17. 20 червня 2017 року Справа № 910/17149/16 Вищий господарський суд України Державний герб України ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2017 року Справа № 910/17149/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді суддів Плюшка І.А., Самусенко С.С., Малетича М.М. перевіривши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" Костюченка А.Ю. на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2016 та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 У справі № 910/17149/16 Господарського суду міста Києва за позовом 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Проект", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний Форум", 3) Приватного акціонерного товариства "Агрофірма "Троянда" до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача 2) ОСОБА_7, 3) ОСОБА_8 про визнання зобов'язань припиненими за участю представників позивачів 1. Прокопенко Т.Ю. 2. Прокопенко Т.Ю. 3. Прокопенко Т.Ю. відповідача - Костюченко А.Ю. третіх осіб - 1. ОСОБА_9 2. ОСОБА_10 3. ОСОБА_10 ВСТАНОВИВ: У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Проект" (позивач-1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельний Форум" (позивач-2), приватне акціонерне товариство "Агрофірма "Троянда" (позивач-3) звернулись до господарського суду міста Києва із позовною заявою до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" про: 1) визнання зобов'язання ТОВ "Будінвест-Проект" за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року припиненими з 01 квітня 2016 року; 2) визнати зобов'язання за договором іпотеки № 52-47/1-13/2 від 26 грудня 2013 року, укладеного між ТОВ "Будівельний Форум" та ПАТ "КБ "Хрещатик" та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К.М., зареєстрованого в реєстрі за № 1048, такими, що є припиненими в частині забезпечення виконання ТОВ "Будінвест-Проект" зобов'язань за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року; 3) визнати зобов'язання за договором іпотеки № 56-47/1-13/1 від 04 березня 2016 року, укладеного між ПрАТ "Агрофірма "Троянда" та ПАТ "КБ "Хрещатик" та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозовою Ю.А., зареєстрованого в реєстрі за № 272, такими, що припинені в частині забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Будінвест-Проект" за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року; 4) визнати зобов'язання за договором іпотеки № 56-47/1-13/2 від 10 березня 2016 року, укладеного між ПрАТ "Агорофірма "Троянда" та ПАТ "КБ "Хрещатик" та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К.М., зареєстрованого в реєстрі за № 54, такими, що припинені в частині забезпечення виконання ТОВ "Будінвест-Проект" зобов'язань за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року (т.1, а.с. 8-15). Ухвалою господарського суду міста Києва від 24 жовтня 2016 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа на стороні відповідача) ( т. 1. а.с. 253-255). Ухвалою господарського суду міста Києва від 07 листопада 2016 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_7 (третя особа-1) та ОСОБА_8 (третя особа-2) (т. 2, а.с 100-102). Рішенням господарського суду міста Києва від 25 листопада 2016 року (суддя Літвінова М.Є.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28 березня 2017 року (судді Разіна Т.І., Чорна Л.В., Отрюх Б.В.) у справі № 910/17149/16 позовні вимоги задоволено: - визнано зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Проект" за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, укладеним з публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" припиненими з 01 квітня 2016 року; - визнано зобов'язання за договором іпотеки № 52-47/1-13/2 від 26 грудня 2013 року, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний Форум" та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К.М., зареєстрований в реєстрі за № 1048, такими, що припинені в частині забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Проект" зобов'язань за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, укладеним з публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року; - визнано зобов'язання за договором іпотеки № 56-47/1-13/1 від 04 березня 2016 року, що укладений між приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозовою Ю.А., зареєстрований в реєстрі за № 272, такими, що припинені в частині забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Проект" зобов'язань за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, укладеним з публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року; - визнано зобов'язання за договором іпотеки № 56-47/1-13/2 від 10 березня 2016 року, що укладений між приватним акціонерним товариством "Агрофірма "Троянда" та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К.М., зареєстрований в реєстрі за № 54, такими, що припинені в частині забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-Проект" зобов'язань за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, укладеним з публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" у зв'язку з припиненням основного зобов'язання за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року. Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" Костюченка А.Ю. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 березня 2017 року та рішення господарського суду міста Києва від 25 листопада 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивачі заперечують проти доводів скарги, посилаючись, на те, що всі правовідносини між сторонами спору виникли до моменту віднесення відповідача до категорії неплатоспроможних, а тому на зазначені правовідносини не поширюється дія Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 грудня 2013 року між ТОВ "Будінвест-Проект", як позичальником та ПАТ "КБ "Хрещатик" було укладено кредитний договір № 56-47/1-13. Банк надає позичальнику в порядку, передбаченому договором, кредит у формі відновлювальної кредитної лінії в сумі 54500000,00 грн. на 36 місяців терміном повернення до 23 грудня 2016 року включно (п.1.1. кредитного договору № 56-47/1-13). Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів (п. 1.3. кредитного договору). У пункті 3.1. кредитного договору передбачено, що виконання зобов'язань позичальника за цим договором забезпечується іпотекою земельної ділянки загальною площею 86,4814 га, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Академіка Заболотного, що належить ТОВ "Будівельний Форум" (позивач-2). Позичальник має право достроково погашати кредит, відсотки за користування ним, комісії передбачені цим договором попередньо повідомивши банк за 2 (два) банківських дні. Сума, яка достроково надійшла для погашення кредитної заборгованості буде врахована для погашення найближчих платежів графіка погашення кредиту, відсотків (п. 4.6. кредитного договору № 56-47/1-13). Пунктом 8.15 кредитного договору визначено, що банк має право у випадку погіршення фінансового стану позичальника, використання кредиту не за цільовим призначенням, ухилення від контролю банку, не надання фінансової звітності або надання недостовірної звітності, відмови у страхуванні предметів застави у період кредитування, у випадку, коли наданий кредит виявляється незабезпеченим, невиконані переведення передбачених обсягів оборотів грошових коштів через поточні рахунки, відкриті банком або у разі невиконання будь-якого іншого зобов'язання за договором, договорами застави/іпотеки та додаткових договорів до них, вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати доходів за користування ним. Також, 26 лютого 2016 року між позивачем-1 та відповідачем було укладено додатковий договір № 17 до кредитного договору № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, яким сторони змінили п. 4.10. договору та визначили, що у випадку, якщо позичальник прострочив сплату процентів за користування кредитом, комісій за цим договором та/або не сплатив черговий платіж з погашення основної суми кредиту та/або не виконав інших умов цього договору, і банк скористався своїм правом на вимогу дострокового повернення кредиту, передбаченим п. 8.2. та/або п. 8.15. цього договору, строк повернення вважається таким, що наступив в день пред'явлення вимоги. Судами встановлено, що додатковий договір з боку відповідача було підписано першим заступником голови правління ПАТ "КБ "Хрещатик" Тур Юлією Леонідівною, яка в нотаріально посвідченій заяві від 14 листопада 2016 року підтвердила власноручне підписання Додаткового договору № 17 від 26 лютого 2016 року. В забезпечення виконань зобов'язань за кредитним договором № 56-47/1-1 було укладено наступні договори, а саме: - 26 грудня 2013 року між ТОВ "Будівельний форум" та ПАТ "КБ "Хрещатик" договір іпотеки № 52-47/1-13/2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К.М., зареєстрований в реєстрі за № 1048, відповідно до п. 1.1 якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань ПрАТ "Агрофірма "Троянда", що випливають з Кредитного договору № 52-47/1-13 від 13 грудня 2013 року, зобов'язань ТОВ "ВЕЙРОН-АМРОБУД", що випливають з кредитного договору № 53-47/1-13 від 13 грудня 2013 року, зобов'язань ТОВ "Будінвест-Проект", що випливають з кредитного договору № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, передає, а іпотекодержатель (відповідач) приймає в іпотеку земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:79:562:0001, загальною площею 86, 4814 га, розташована за адресою - м. Київ, Голосіївський район, вулиця Академіка Заболотного, з цільовим призначенням (використанням) - для житлової забудови; - 04 березня 2016 року між ПрАТ "Агрофірма "Троянда" та ПАТ "КБ "Хрещатик" договір іпотеки № 56-47/1-13/1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лозовою Ю.А., зареєстрований в реєстрі за № 272, відповідно до п. 1.1 якого (з урахуванням змін та доповнень) іпотекодавець з метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань ТОВ "Будінвест-Проект", що випливають з кредитного договору № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року зобов'язань ТОВ "Капітал-Профбуд", що випливають з кредитного договору № 38-47/1-14 від 22 квітня 2014 року, зобов'язань ТОВ "Азум-Інвест", що випливають з кредитного договору № 46-47/1-14 від 12 травня 2014 року, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку квартири, нежитлові приміщення, машиномісця; - 10 березня 2016 року між ПрАТ "Агрофірма "Троянда" та ПАТ "КБ "Хрещатик" договір іпотеки № 56-47/1-13/2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Корнелюк К.М., зареєстрований в реєстрі за № 54, згідно з п. 1.1 якого (з урахуванням змін та доповнень) іпотекодавець з метою забезпечення виконання в повному обсязі зобов'язань ТОВ "Будінвест-Проект", що випливають з кредитного договору №56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, зобов'язань ТОВ "Капітал-Профбуд" що випливають з кредитного договору № 38-47/1-14 від 22 квітня 2014 року, зобов'язань ТОВ "Азум-Інвест", що випливають з кредитного договору №46-47/1-14 від 12 травня 2014 року, передає, а іпотекодержатель (відповідач) приймає в іпотеку машиномісця. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 січня 2015 року між ТОВ "Будінвест -Проект" (позивач-1) та ОСОБА_7 було укладено договір про відступлення права вимоги № ВПВ-01/12-01/15, відповідно до якого позивач-1 набув право вимоги до відповідача за договором № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року банківського вкладу "До дня заощаджень" в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (400 днів), що був укладений між відповідачем та ОСОБА_7 ТОВ "Будінвест -Проект" одержав право вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань за договором банківського вкладу на суму 1680000 доларів США, зокрема: право вимагати від повернення коштів, використовувати кошти для зарахування зустрічних однорідних вимог з боржником, інші права передбачені чинним законодавством України (1.2. договору про відступлення права вимоги). Відповідно до 1.4 договору про відступлення права вимоги моментом переходу права вимоги до позивача-1 вважається момент підписання договору. Також, 12 січня 2016 року між ТОВ "Будінвест -Проект" (позивач-1) та ОСОБА_8 було укладено договір про відступлення права вимоги № ВПВ-02/12-01/15, відповідно до якого позивач-1 набув право вимоги до відповідача за договором № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року банківського вкладу "До дня заощаджень" в доларах США із щомісячним приєднанням (капіталізацією) процентів до суми вкладу (400 днів), що був укладений між відповідачем та ОСОБА_8 Відповідно до п. 1.2., 1.4. зазначеного договору відступлення позивач-1 одержав право вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань за договором банківського вкладу на суму 2 000 000 доларів США, зокрема, право вимагати повернення коштів, використовувати кошти для зарахування зустрічних однорідних вимог з боржником, інші права передбачені чинним законодавством України. Моментом переходу права вимоги до позивача 1 вважається момент підписання договору. Заборгованість за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року у справі № 761/17853/14-ц. Заборгованість за договором банківського вкладу № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року у справі № 761/17909/14-ц. Позивач-1 зазначає, що 31 березня 2016 року ПАТ "КБ "Хрещатик" звернулося до ТОВ "Будінвест-Проект" з претензією № 464/1 про порушення зобов'язання за кредитним договором та дострокове повернення кредиту, відповідно до якої відповідач з посиланням на п. 8.15 кредитного договору, зокрема, на погіршення фінансового стану позичальника вимагав у позивача-1 дострокового повернення кредиту в сумі 3 678 343,41 доларів США. 01 квітня 2016 року позивач -1 звернувся до ПАТ "КБ "Хрещатик" із заявою № 37 про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій повідомив відповідача про припинення зобов'язань ТОВ "Будінвест- проект" за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року на суму 3 678 343,41 доларів США шляхом зарахування вимог позивача-1 до відповідача за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року за договором банківського вкладу № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року на суму 3 678 343,41 доларів США. ТОВ "Будінвест форум" (позивач-2) 25 серпня 2016 року звернулося до відповідача з листом № 25/08-16/1, в якому просило вчинити необхідні дії та внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідну інформацію про припинення іпотеки належного позивачу-2 нерухомого майна в частині забезпечення виконання зобов'язань позивача-2 за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року. У свою чергу, ПрАТ "Агорофірма "Троянада" (позивач-3) також звернулося до відповідача з листом № 600 від 26 серпня 2016 року, в якому просило вчинити необхідні дії та внести до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідну інформацію про припинення іпотеки належного позивачу-3 нерухомого майна в частині забезпечення виконання зобов'язань позивача-3 за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року. ПАТ "КБ "Хрещатик" заперечує проти припинення зобов'язань позивача-1 за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року та не вчинені дії щодо припинення зобов'язань позивача-2 та позивача-3 за договором іпотеки від 26 грудня 2013 року, договором іпотеки від 04 березня 2016 року та договором іпотеки від 10 березня 2016 року в частині забезпечення виконання зобов'язань позивача-1 за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року. Таким чином, враховуючи те, що відповідач заперечує проти припинення зобов'язань за кредитним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог та, відповідно, припинення іпотеки, що забезпечує виконання зобов'язань за кредитним договором, позивачі 1-3 звернулися до суду за захистом своїх порушених прав. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ "КБ "Хрещатик" на підставі п. 8.15 кредитного договору пред'явлена вимога на адресу позивача-1 про дострокове повернення кредиту, а саме - претензія від 31 березня 2016 року № 464/1, та на підставі п. 4.10 кредитного договору, в редакції додаткового договору № 17 від 26 лютого 2016 року строк повернення кредиту вважається таким, що наступив в день пред'явлення вимоги - тобто 31 березня 2016 року. Отже, станом на 01 квітня 2016 року (день направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) заборгованість позивача-1 перед відповідачем за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року становила 3 678 343,41 доларів США, про що зазначено в претензії від 31 березня 2016 року, отже зобов'язання позивача-1 перед відповідачем є грошовими та такими, строк виконання яких настав. Згідно із ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. За приписами ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні на обсягах і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Господарський суд першої інстанції встановив, що позивач-1 набув право вимоги до відповідача на загальну суму 3 680 000 доларів США за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року та договором банківського вкладу № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року. Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року у справі № 761/17853/14-ц за позовом ОСОБА_7 до ПАТ "КБ "Хрещатик" встановлено, що ОСОБА_7 02 квітня 2014 року звернувся до банку з вимогою про дострокове повернення вкладу за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року у справі № 761/17909/14-ц за позовом ОСОБА_8 до ПАТ "КБ "Хрещатик" встановлено, ОСОБА_8 02 квітня 2014 року звернулася до банку з вимогою про дострокове повернення вкладу за Договором банківського вкладу № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року. Зазначені обставини не підлягають доказуванню у даній господарській справі. У відповідності до ст. 1060 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 02 квітня 2014 року) за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Таким чином, рішеннями судів у цивільних справах за участю ПАТ "КБ "Хрещатик" встановлено, що строк виконання зобов'язань за договорами банківського вкладу настав 02 квітня 2014 року. Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, станом на 01 квітня 2016 року (день направлення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог) заборгованість відповідача перед позивачем-1 становила 3 680 000 доларів США, а зобов'язання відповідача перед позивачем-1 є грошовими та такими, строк виконання яких настав. Загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 ЦК України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. В силу ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Форми відповідної заяви як одностороннього правочину та порядку його вчинення законодавством не передбачено. Зарахування може здійснюватись без згоди другої сторони, за заявою лише однієї сторони, тобто, для вчинення даного одностороннього правочину достатньо волевиявлення лише однієї сторони. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому випадку є момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог та її направлення кредитору за зустрічним однорідним зобов'язанням. Вимоги, що є предметом зарахування, мають бути однорідними, тобто, їх предметом мають бути речі одного виду, роду тощо. Зарахування можливе щодо тих вимог, строк виконання яких настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Можливе також і часткове зарахування, коли одна вимога покриває частину іншої. Разом з тим, характер зобов'язань, їх мета, зміст та види під час зарахування не мають значення. Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо). Відповідно до ч. 2 ст. 603 ЦК України у разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання. Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що позивач-1 направив на адресу відповідача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: зобов'язань позивача-1 перед відповідачем зі сплати грошових коштів за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року в сумі 3 678 343,41 доларів США та грошових зобов'язань відповідача перед позивачем-1 в сумі 3678343,41 доларів США за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року та договором банківського вкладу № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року, право вимоги за якими набуто позивачем-1 за договором № ВПВ-01/12-01/15 про відступлення права вимоги від 12 січня 2015 року та договором № ВПВ-02/12-01/15 про відступлення права вимоги від 12 січня 2015 року. Отримання ПАТ "КБ "Хрещатик" заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог підтверджується належним доказом, а саме штампом відповідача про отримання 01 квітня 2016 року. Проставляння відбитку штампу на другому примірнику документа під час його прийняття банком відповідає приписам чинного законодавства, яке регулює правила діловодства, зокрема, Національному стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07 квітня 2003 року № 55. Зважаючи на те, що достатньою умовою для зарахування зустрічних вимог є наявність заяви однієї сторони із повідомленням про це іншої, і станом на 01 квітня 2016 року строк виконання зобов'язань за заявленими вимогами є таким, що настав: за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року достроково 31 березня 2016 року, за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року, 02 квітня 2016 року, договором банківського вкладу № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року - 02 квітня 2016 року, тому зобов'язання позивача-1 щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24.12.2013 припинено з 01 квітня 2016 року, у зв'язку із зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог в сумі 3 678 343,41 доларів США. Колегія суддів зазначає, що грошовим зобов`язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Вираження грошового зобов`язання у різних валютах та відповідний валютний курс, що являється виразом ціни грошової одиниці однієї країни в грошових одиницях, не змінюють самої суті грошового зобов`язання. Верховний Суд України роз'яснив, зокрема у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 914/2492/14, що допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо). При цьому вимоги, що випливають з різних підстав та зараховуються, повинні мати предметну однорідність, наприклад, бути грошовими. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зобов`язання позивача-1 за кредитним договором та зобов`язання банку за договором банківського вкладу є зустрічними та однорідними (грошовими). При цьому юридично значимі дії позивача-1 щодо зарахування зустрічних однорідних вимог були здійснені ще до запровадження в ПАТ "КБ "Хрещатик" тимчасової адміністрації, що свідчить про відсутність будь-яких обмежень на час звернення позивачем-1 із відповідною заявою. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Окремі види застав визначені ст. 575 ЦК України, згідно якої іпотекою є застава нерухомого майна, яке залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Пунктом 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою. Статтями 1, 3, 17 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Право іпотеки припиняється у випадку припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Аналогічні підстави припинення застави передбачені ст. 28 Закону України "Про заставу". Таким чином, іпотека, як вид забезпечення виконання зобов'язання, має похідний характер від основного (забезпечуваного) зобов'язання і є дійсною до моменту припинення основного зобов'язання, тобто підставою для її припинення є припинення забезпечуваного ними зобов'язання. Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2127цс15. З огляду на припинення повністю основного зобов'язання за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року з 01 квітня 2016 є також припиненими з цієї ж дати 01 квітня 2016 року, і зобов'язання позивача-2 перед відповідачем за договором іпотеки № 52-47/1-13/2 від 26 грудня 2013 року, а також позивача-3 перед відповідачем за договором іпотеки № 56-47/1-13/1 від 04 березня 2016 року та договором іпотеки № 56-47/1-13/2 від 10 березня 2016 року в частині забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року. З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Доводи відповідача про те, що ним 31 березня 2016 року не направлялось жодних вимог позивачу-1 про дострокове повернення всієї суми заборгованості не відповідають дійсності та спростовані судами попередніх інстанцій, оскільки такі доводи спростовуються нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_14 про те, що він підписував претензію № 464/1 від 31 березня 2016 року та в якій була викладена вимога про дострокове повернення кредиту в сумі 3 678 343, 41 доларів США за кредитним договором № 56-47/1-13 від 24 грудня 2013 року, укладеним між позивачем та відповідачем. Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що сам по собі факт відсутності реєстрації претензії у журналі вихідної кореспонденції відповідача не дає підстав вважати вимогу не пред'явленою, оскільки за твердженнями позивача-1, які не були спростовані відповідачем, зазначена претензія була вручена йому під розписку, і, відповідно, до п. 4.10. кредитного договору вважається отриманою, а направлення чи не направлення відповідачем аналогічних вимог до іпотекодавців не нівелює обов'язок позивача-1 здійснити дострокове погашення кредиту за вимогою банку. Крім того судом апеляційної інстанції вивчено у судовому засіданні 02 березня 2017 року наданий для огляду представником відповідача оригіналу журналу вхідної кореспонденції та встановлено, що зазначений журнал містить сліди прошивки, однак аркуші журналу станом на момент їх огляду не зшиті, наявні склеєні та незаповнені сторінки і виправлення у записах, отже такий журнал не може вважатися належними та допустимими доказом обставин, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення. Постановою правління НБУ від 05 квітня 2016 року № 234 ПАТ "КБ "Хрещатик" віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05 квітня 2016 року № 463 розпочато з 05 квітня 2016 року процедуру виведення ПАТ "КБ "Хрещатик" з ринку та запроваджено в банку тимчасову адміністрацію. В силу п. 5 ст. 602 ЦК України зарахування зустрічних вимог не допускається у випадках, встановлених договором або законом. Під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов'язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Поряд з цим, заява позивача-1 направлена 01 квітня 2016 року, тобто до моменту запровадження щодо відповідача тимчасової адміністрації, тому встановлена Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" заборона зарахування зустрічних вимог під час тимчасової адміністрації не застосовується до спірних правовідносин, а посилання відповідача у касаційній скарзі на зазначені положення в обґрунтування неможливості зарахування таких вимог є безпідставними. Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції в даному випадку йдеться про переміщення коштів у межах одного банку на виконання зобов'язань позивача-1 перед відповідачем як позичальника за кредитним договором. тобто у будь-якому випадку виведення коштів з банку не відбувається. Таким чином, у даній ситуації не порушуються права та законні інтереси як банку та позивача-1, так і інших вкладників та кредиторів банку, оскільки таке зарахування коштів не впливає на порядок черговості погашення вимог кредиторів банку. У даному випадку боржник банку є одночасно кредитором цього банку і грошові кошти спрямовуються на погашення зобов'язань за кредитом цього боржника перед цим банком, а отже таке зарахування не призведе до виведення коштів з банку, а лише сприятиме скороченню строків повернення кредиту та посиленню активів банку, а отже не є порушенням приписів Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та відповідає основній меті цього Закону. Щодо посилання ПАТ "КБ "Хрещатик" на порушення порядку заміни кредитора у зобов'язанні та настання несприятливих наслідків від такого порушення, вони є обґрунтованими з огляду на наступне. Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За приписами ст.ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі. Зазначеної правової позиції також дотримується і Верховний суд України у постанові від 15 квітня 2015 року у справі № 3-43гс15. Разом з тим, ПАТ "КБ "Хрещатик" не зазначило, які його (відповідача) права або охоронювані законом інтереси порушені укладенням договорів про відступлення права вимоги. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач не здійснював виконання зобов'язань за договором банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року та договором банківського вкладу № 222D-438868 від 07 листопада 2013 року на користь попередніх кредиторів ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а отже несприятливих наслідків для нового кредитора позивача-1 не настало. Відповідно до ст.ст. 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Положення ст. ст. 1058, 1066, 1068, 1071 ЦК України та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492, які регулюють правовідносини за договорами банківського вкладу, не містять жодних вказівок про те, що зобов'язання за цими договорами є нерозривно пов'язаними з особою кредитора (власника рахунку, вкладника), що, в свою чергу, свідчить про допустимість уступки права вимоги за згаданими договорами. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18 вересня 2013 року у справі № 6-65цс13 та у постанові від 09 квітня 2014 року у справі № 6-12цс14 висловлено правовий висновок про те, що зобов'язання за договором банківського вкладу (депозиту) не є такими, що нерозривно пов'язані з особою вкладника. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що положення Інструкції не містять обмежень щодо права вкладника (клієнта) передати право вимоги за договором вкладу (депозиту) шляхом уступки права вимоги на користь іншої особи, оскільки уступка вимоги за даним видом договору відповідає його правовій природі, а саме, на рахунки даного виду кошти надходять для зберігання і використання банком виключно від їх власника і по закінченню терміна їх зберігання повертаються власнику (кредитору банка) за вказівкою власника коштів або шляхом перерахування на його розрахунковий рахунок, або шляхом видачі готівкових коштів. Частиною 1 ст. 319 ЦК України унормовано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. У даному випадку власники коштів, розміщених на вкладному (депозитному) рахунку, як встановлено судом, розпорядились ними у спосіб, дозволений законом, а саме, уступивши право вимоги позивачу-1. Також обґрунтованою є позиція суду першої інстанції, щодо безпідставності посилань відповідача на те, що за умови акцептування вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та наявності коштів, які надійдуть від реалізації майна банку та задоволення вимог кредиторів попередньої черги, відповідач виконає своє зобов'язання перед ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що й буде належним виконанням в розумінні статті 516 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного. ПАТ "КБ "Хрещатик" станом на день розгляду справи не включені та не акцептовані кредиторські вимоги ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та не здійснено виконання зобов'язання за такими вимогами. При цьому закінчився встановлений Законом 90-денний строк для розгляду таких вимог, віднесення кредиторів до певної черги погашення, складання та затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів (ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Зазначений 90-денний строк є остаточним та не підлягає подовженню. Відповідно до ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" будь-які спори щодо акцептування вимог кредиторів підлягають вирішенню в судовому порядку, тоді як в матеріалах справи відсутні жодні докази в підтвердження того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зверталися до суду з позовами щодо акцептування їхніх кредиторських вимог. Доводи відповідача щодо погашення ОСОБА_7 суми 2 000000 доларів США 29 грудня 2014 року на виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 серпня 2014 року у справі № 761/17908/14-ц, про що зазначено у меморіальному валютному ордері № 29.48 від 29 грудня 2014 року колегією суддів не приймається до уваги, оскільки зазначене рішення не стосується договору банківського вкладу № 222D-439476 від 08 листопада 2013 року, укладеного з ОСОБА_7, та за яким Шевченківським районним судом м. Києва 04 серпня 2014 року прийнято рішення в іншій справі - № 761/17853/14-ц. Безпідставними є посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 06 квітня 2016 року у справі № 3-174гс16 з огляду на наступне. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку, якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу (ч. 3 ст. 1058 ЦК України). Відповідно до ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. У зазначеній справі Верховний Суд України з урахуванням положень ст.ст. 1066, 1068, 1071 ЦК України дійшов висновку, що: "за договором банківського рахунку грошове зобов'язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму. Таким чином, укладення лише договору відступлення права вимоги не призвело до виникнення грошового зобов'язання банку перед підприємством на суму коштів, розміщених на рахунку". Так, відповідно до обставин справи, що переглядалась Верховним Судом України, позивач звертався до банку із повідомленням про відступлення права вимоги та із заявою про перерахування грошових коштів із поточних рахунків фізичної особи право вимоги за договором банківського рахунку до банку від якої було набуто позивачем у межах суми відступлення права вимоги в рахунок погашення заборгованості позивача за кредитними договорами, на яке банк не відреагував. Однак, позивач отримав від ОСОБА_7 та ОСОБА_8 право вимоги заборгованості за договором банківських вкладів, підтверджене судовим рішенням, яким зазначену заборгованість було присуджено стягнути з банку на користь вкладників (ОСОБА_7 та ОСОБА_8.), а позивач до відповідача з розпорядженнями про перерахування грошових коштів не звертався та неповинен був звертатись. Тобто обов'язок сплатити грошові кошти відповідачем ОСОБА_7 та ОСОБА_8 виникли за рішеннями Шевченківського районного суду м. Києва від 04 серпня 2014 року у справі № 761/17853/14-ц та від 27 серпня 2014 року у справі № 761/17909/14-ц. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У п. 51 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) зазначено: право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V). Проте, доказів виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/17853/14-ц та Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 961/17909/14-ц надано не було. Отже обставини справи № 3-174гс16 не є тотожними обставинам справи за позовом у даній справі і посилання на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові у справі № 3-174гс16, а відповідно і ст.ст. 1058 та 1071 ЦК України є безпідставними та такими, що не підлягають застосуванню до правовідносин що склались у даній справі. У відповідності з п. 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, враховуючи неспростування презумпції правомірності додаткового договору № 17 у справі, що переглядається, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню, отже доводи апеляційної скарги щодо не укладання ним зазначеного додаткового договору з посиланням на його відсутність у системі обліку банку є безпідставними. Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання представника ПАТ «КБ «Хрещатик» про приєднання до матеріалів справи копії договорів про врегулювання спору № 03/2015 від 20 січня 2015 року та №03/2015 від 20 лютого 2015 року, оскільки відповідно до частини першої статті 101 ГПК апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника. Відповідач під час подання клопотання про залучення додаткових доказів не зазначив поважну причину їх неподання та не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції. Посилання відповідача на виявлення доказів під час виїмки документів відповідними органами визнано судом неповажними, оскільки документи, виїмка яких відбувалася, перебували у розпорядженні відповідача протягом часу розгляду справи судом першої інстанції, а відповідач не був позбавлений права подати ці документи суду першої інстанції. Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає. З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, - ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Хрещатик" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Хрещатик" Костюченка А.Ю. залишити без задоволення. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28 березня 2017 року у справі № 910/17149/16 залишити без змін. Головуючий суддя І. А. Плюшко Судді С. С. Самусенко М. М. Малетич http://reyestr.court.gov.ua/Review/67424944
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 червня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Ємця А.А., суддів: Берднік І.С. та Жайворонок Т.Є., за участю представника публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит», розглянувши у відкритому судовому засіданні заявy публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. до товариства з обмеженою відповідальністю «ВВМ 2014» (далі – ТОВ «ВВМ 2014») про зобов’язання повернути грошові кошти, в с т а н о в и л а: 2 лютого 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «ВВМ 2014» про зобов’язання повернути грошові кошти. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем на виконання п. 3.7 Депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1242/2014-1 (далі – Договір), з урахуванням договору про внесення змін від 30 квітня 2015 року, були повернуті відповідачу депозитні грошові кошти у розмірі 1 800 000 грн., а також нараховані проценти у розмірі 347 079 грн. 45 коп. Проте, уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб було здійснено перевірку спірного договору та виявлено, що він є нікчемним у зв’язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Таким чином, банк відмовився від власних майнових прав, що потягло за собою виплату відповідачеві грошових коштів в розмірі 316 898 грн. 63 коп. Рішенням Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 травня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. В основу постанови суду касаційної інстанції покладено висновки про те, що станом на 30 квітня 2015 року – момент внесення сторонами змін до Договору – положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були виключені із умов Договору на підставі договору про внесення змін від 27 червня 2014 року № 1. Тому відсутні підстави для повернення відповідачем 316 898 грн. 63 коп. грошових коштів. ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. у порядку статті 11119 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) подав заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». В обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16, в яких, на його думку, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Ухвалою Верховного Суду України від 27 березня 2017 року справу № 910/1577/16 допущено до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у цій справі. У заяві ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 та прийняти нове судове рішення про задоволення позову. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ПАТ «Банк національний кредит», перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Як встановлено судами, 26 червня 2014 року сторони уклали Договір строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) у національній валюті (без капітілізації процентів). Згідно з пунктом 2.1 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок № 26151099509003 в ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 1 800 000 грн. в національній валюті на умовах цього договору. У пункті 2.2 Договору сторони визначили строк депозиту – з 26 червня 2014 року до 27 червня 2015 року включно. Відповідно до пукту 2.3 Договору банк сплачує вкладнику процентну ставку за користування депозитом з розмірі 22 % річних. У пункті 3.7 Договору сторони погодили умови повернення депозиту та сплати відсотків у разі дострокового розірвання Договору. Зокрема, в абзаці третьому пункту 3.7 Договору зазначено, що у випадку розірвання цього Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Наступного дня, 27 червня 2014 року, між сторонами було укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, яким, зокрема, було змінено пункт 3.7 Договору та викладено його в такій редакції: «Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27 червня 2014 року банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника № 26001099509001/980, відкритий у банку». Договором від 25 липня 2014 року про внесення змін № 2 до Договору внесено зміни в частині строку розміщення депозиту, а саме: з 26 червня 2014 року по 31 липня 2015 року, а також встановлено процентну ставку за користування депозитом у розмірі 23 % річних. 30 квітня 2015 року сторонами було укладено договір про внесення змін до Договору, яким абзац третій пункту 3.7 Договору викладено в новій редакції, зокрема: “у випадку розірвання цього договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку». Тобто, сторонами було досягнуто згоду, що у разі розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23 %, а не 2%. Разом з тим, постановою правління Національного банку України від 5 червня 2015 року № 358 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» до категорії неплатоспроможних» із 8 червня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк національний кредит». 17 листопада 2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк національний кредит» було направлено на адресу відповідача повідомлення № 04-08/2095 щодо встановлення факту нікчемності договору від 30 квітня 2015 року про внесення змін до Договору, а у зв’язку з цим – вимогу повернути грошові кошти у розмірі 316 898 грн. 63 коп., як такі, що були сплачені на виконання нікчемного правочину. Оскільки кошти не були повернуті, Фонд звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ВВМ 2014» зазначеної вище суми грошових коштів. Вищий господарський суд України постановою від 14 грудня 2016 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року, якими у задоволенні позову відмовлено. Свої висновки касаційний суд мотивував тим, що станом на 30 квітня 2015 року – дату внесення сторонами змін до Договору – положення про можливість застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін були вже виключені із умов Договору на підставі договору про внесення змін від 27 червня 2014 року № 1. Водночас у долучених заявником копіях постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 та від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 зроблено висновки, що сторони депозитного договору з метою уникнення негативних наслідків для вкладника у вигляді втрати нарахованих відсотків уклали додаткову угоду, внаслідок чого Банк відмовився від власних майнових вимог щодо права утримати із суми депозиту різницю між сумою раніше сплачених вкладнику процентів та сумою процентів, перерахованих за зниженою процентною ставкою. Жодної вигоди від вказаного правочину Банк не отримав, і це потягло за собою необгрунтовану виплату відповідачу грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» свідчить про нікчемність такого правочину. Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Разом з тим, спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі – Закон), у частині другій статі 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій вказаних положень Закону не врахували та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому суди не дали належної правової оцінки положенням Договору та договорів про внесення змін до нього від 27 червня 2014 року та від 30 квітня 2015 року, які були укладені протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, через призму відповідності їх умов вимогам Закону; не з’ясували тієї обставини, чи в результаті цих договорів банк здійснив фактично відмову від власних майнових вимог. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Відповідно до статті 11123 ГПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, то справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 11125 ГПК України. Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, статтями 11114, 11123–11125 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука В.В. про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 910/1577/16 задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 14 грудня 2016 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 травня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 30 березня 2016 року у справі № 910/1577/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий А.А. Ємець Судді: І.С. Берднік Т.Є. Жайворонок Постанова від 21 червня 2017 року № 3-363гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/01C34537BAAB2A9FC2258153004F3AD1
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 червня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживачів та стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року, в с т а н о в и л а : У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»), порушуючи умови договору депозитного вкладу, не повернуло йому суми вкладу та належних відсотків за користування коштами після закінчення строку дії договору. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін. У липні 2016 року від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 1058 – 1061, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». На підтвердження зазначеної підстави заявник додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 і 23 березня 2016 року, в яких, на його думку, вказані норми матеріального права застосовані по-іншому. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3605 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Під час розгляду справи суди встановили, що 26 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір банківського вкладу на строк 5 місяців в іноземній валюті на суму 13996,03 доларів США зі сплатою 13 % річних за користування коштами. 27 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» із письмовою заявою про повернення йому вкладу та відсотків за користування коштами. 17 вересня 2015 року Постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з 18 вересня 2015 року. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що 18 вересня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку, а тому інтереси позивача підлягають захисту відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 і 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення вкладів за договорами депозиту після введення тимчасової адміністрації, виходив з того, що порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, - його закінчення з надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду. Саме у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшеннню ліквідаційної маси. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, правильно виходили з того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (10 листопада 2015 року) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Правова позиція у справі № 6-1809цс16 Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко Постанова від 7 червня 2017 року № 6-1809цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D5CC2FAC7F19BCAEC225813D0046DE33
  20. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 травня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом виконуючого обов’язки Коростенського міськрайонного прокурора в інтересах ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про розірвання договорів та стягнення грошових коштів за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 червня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2015 року, в с т а н о в и л а : У листопаді 2014 року виконуючий обов’язки Коростенського міськрайонного прокурора (далі – прокурор) звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14 червня 2011 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») в особі Чорноморського відділення ПАТ «КБ «ПриватБанк» в Автономній Республіці Крим було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1 на суму 1 тис. дол. США строком на 6 місяців та договір банківського вкладу НОМЕР_2 на суму 500 євро строком на 6 місяців. Згідно з пунктами 6 зазначених договорів їх дію було пролонговано. 15 червня 2014 року закінчився черговий термін дії депозитних договорів. Не маючи наміру продовжувати їх дію, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до банку із заявами про повернення суми вкладів, однак зазначені кошти їй повернуті не були. Вважаючи, що банк належним чином не виконує своїх грошових зобов’язань, прокурор просив: розірвати договори банківських вкладів; стягнути з банку на користь ОСОБА_1 26 тис. 50 грн вкладу за договором НОМЕР_1, 6 тис. 642 грн 75 коп. відсотків за користування грошима, 3% річних у розмірі 322 грн, 14 тис. 825 грн вкладу за договором НОМЕР_2, 3 тис. 765 грн 55 коп. відсотків за користування грошима в розмірі та 3% річних у розмірі 183 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2015 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою заступника прокурора м. Дніпропетровська на вищезазначені судові рішення відмовлено. У липні 2016 року заступник Генерального прокурора України звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень, у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, а саме: статей 526, 625, 629, 1060, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та призвело до невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права. На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня, 2, 23 грудня 2015 року, 8 лютого, 9, 16 березня, 6 квітня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Під час розгляду справи суди встановили, що 14 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Приватбанк» в особі Чорноморського відділення ПАТ «КБ «Приватбанк» в Автономній Республіці Крим строком на 6 місяців було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_1 на суму 1 тис. дол. США та договір банківського вкладу НОМЕР_2 на суму 500 Євро. Згідно з пунктом 6 зазначених договорів їх дію було пролонговано. 15 червня 2014 року закінчився черговий термін дії депозитних договорів. Не маючи наміру продовжувати їх дію. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до банку із заявами про повернення суми вкладів, однак зазначені кошти їй повернуті не були. Встановивши зазначені обставини справи, суди посилались на надані позивачкою та відповідачем докази, зокрема ксерокопії вищевказаних договорів банківського вкладу; ксерокопії квитанцій ПАТ «КБ «Приватбанк» за НОМЕР_3, НОМЕР_4 від 14 червня 2011 року про сплату ОСОБА_1 коштів в розмірі 1 тис. дол. США та 500 Євро, які внесені на рахунки філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», що визначені у договорах банківського владу (депозиту); довідку філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк» від 10 травня 2014 року НОМЕР_5 про рахунки клієнта ОСОБА_1 (а.с. 11-14, 26). Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що позивач не довів свого позову, не надав доказів наявності грошових коштів на рахунках депозитних вкладів та їх розмір, оскільки відсутня виписка з особового рахунку позивача про рух та залишок коштів. Разом з тим у наданій заявником для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 лютого 2016 року суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій щодо задоволення позову про стягнення боргу за договором банківського вкладу, виходив з того, що банком в супереч положень статей 629, 1060, 1074 ЦК України, не виконано зобов’язання про повернення вкладу відповідно до договору укладеному між позивачем та банком на тимчасово окупованій території. Порівняння змісту ухвали касаційного суду від 8 лютого 2016 року (№ 6-31854св15) зі змістом судового рішення, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог. У наданій заявником для порівняння постанові від 6 квітня 2016 року Верховний Суд України, ураховуючи положення статті 1059 ЦК України, пункту 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, висловив правову позицію про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Отже, наведені висновки суду касаційної інстанції у справі, судові рішення у якій переглядаються, про застосування судом статті 1059 ЦК України в частині не підтвердження наявності коштів у поєднанні з встановленими судом обставинами про внесенні коштів на депозит згідно з наданою позивачкою квитанцією, є неоднаковими з правовими висновками Верховного Суду України у зазначеній ухвалі щодо застосування положень статті 1059 ЦК України. Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня, 2, 23 грудня 2015 року, 8 лютого (№6-31230св15), 9, 16 березня, 6 квітня 2016 року. - 10 вересня, 2, 23 грудня 2015 року, 9 березня 2016 року, 16 березня, 6 квітня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про стягнення коштів за договором банківського вкладу (депозиту), з огляду на те, що відповідно до статті 1060 ЦК України позивачем було укладено депозитний договір з ПАТ «КБ «Приватбанк», а не з його філією чи відділенням, ліквідація яких у зв’язку з окупацією Автономної Республіки Крим, сама по собі не припиняє договірних відносин між сторонами, а тому відповідач, як юридична особа, а не його філія, зобов’язаний виконувати умови договору банківського вкладу. Відтак, зазначені судові рішення не можуть бути прикладами неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки задовольняючи позовні вимоги суди виходили з різних підстав позову та фактичних обставин справ. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Пунктом 5 постанови Національного Банку України від 6 травня 2014 року № 260 «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя» зобов’язано припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, що унеможливлює діяльність відокремленого підрозділу банку на території АРК та м. Севастополя – філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк». Пунктом 1.4 глави 1 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі – Положення № 516) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Виходячи з аналізу положень статті 1059 ЦК України, у поєднанні з пунктом 1.4. Положення № 516 та з пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 слід дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов’язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов’язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника). Саме такі висновки щодо застосування норм статей 1058, 1059 ЦК України викладені в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року, яка надана заявником для порівняння. Вирішуючи питання щодо стягнення грошових коштів за договорами банківського вкладу, судам необхідно встановити факт укладення відповідного договору, з’ясувати повноваження сторін на його укладення, факт внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника, а також дотримання вимог, передбачених законами та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності щодо укладення договору банківського вкладу та внесення грошових коштів. Однак, у справі яка переглядається, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не врахував норми статей 1058, 1059 ЦК України не надав оцінки копіям квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_3, НОМЕР_4 від 14 червня 2011 року про сплату ОСОБА_1 коштів в розмірі 1 тис. дол. США та 500 Євро, які внесені на рахунки філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк», що визначені у договорах банківського владу (депозиту), які відповідно до пункту 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 є документами, що підтверджують внесення готівки за договорами банківських вкладів. Крім того, вбачається неоднакове застосування судами положень статті 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов’язання. Для усунення розбіжностей у застосуванні зазначеної норми права, слід виходити з того, що відповідно до статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом. За змістом статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Аналогічна норма закріплена також у статті 218 Господарського кодексу України. Поняття обставин непереборної сили законодавець визначив, як надзвичайні та невідворотні обставини, що об’єктивно унеможливлюють виконання зобов’язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов’язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо (стаття 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Таким чином, з аналізу наведених норм права можна зробити висновок, що настання обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) свідчить про відсутність вини у невиконанні зобов’язання та звільняє особу, яка порушила зобов’язання, лише від відповідальності за таке порушення, а не від виконання зобов’язання в цілому. Тому з урахуванням наданих відповідачем пояснень щодо відсутності його вини у невиконанні зобов’язання з огляду на тимчасову окупацію Автономної Республіки Крим, суд повинен установити наявність чи відсутність таких обставин, беручи до уваги наведені положення чинного законодавства. Відповідно до статті 3602 ЦПК України Верховний Суд України розглядає справи за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а відтак не може встановлювати обставин справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Допущені судами порушення не дозволяють Верховному Суду України прийняти рішення по суті спору. Враховуючи викладене, заява заступника Генерального прокурора України підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 червня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 лютого 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Постанова від 24 травня 2017 року № 6-1692цс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D0800798C05AED3AC2258132004F0F8F
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Буковина» – Величка О.В., публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» – Бондара Е.А., Щербака Є.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» (далі – ПАТ «Укргазпромбанк») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року у справі № 926/985/15 за позовом ПАТ «Укргазпромбанк» до приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Буковина» (далі – ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина») про стягнення заборгованості в сумі 2 780 318,46 доларів США та пені в сумі 620 580,81 грн; за зустрічним позовом ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» до ПАТ «Укргазпромбанк», треті особи: ОСОБА_1, ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство «Страхова компанія «Укргазпромполіс» (далі – ПАТ «СК «Укргазпромполіс»), про визнання кредитного зобов’язання у сумі 1 425 627,28 доларів США припиненим, в с т а н о в и л а: У червні 2015 року ПАТ «Укргазпромбанк» звернулося до суду з позовом до ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» про стягнення заборгованості за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 у сумі 2 780 318,46 доларів США та пені в сумі 620 580,81 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором у частині повернення кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитом. У липні 2015 року ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» звернулося до суду з зустрічним позовом до ПАТ «Укргазпромбанк» про визнання кредитного зобов’язання у сумі 1 425 627,28 доларів США припиненим, посилаючись на те, що 24 березня 2015 року направило відповідачеві заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, тому згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) кредитні зобов’язання позивача у сумі 1 425 627,28 доларів США є припиненими. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року, позов ПАТ «Укргазпромбанк» задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» на користь ПАТ «Укргазпромбанк» заборгованість у сумі 1 354 690,46 доларів США та пеню в сумі 620 580,81 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 1 354 691,18 доларів США відмовлено. Зустрічний позов задоволено; визнано припиненими з 24 березня 2015 року зобов’язання ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» перед ПАТ «Укргазпромбанк» за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 на загальну суму 1 425 627,28 доларів США. Постановою Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року зазначені судові рішення в частині вирішення позову ПАТ «Укргазпромбанк» змінено, позов задоволено частково; стягнуто з ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» на користь ПАТ «Укргазпромбанк» 1 354 691,18 доларів США; у задоволенні позову в частині стягнення 1 425 627,28 доларів США відмовлено. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року в частині стягнення з ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» пені в сумі 620 580,81 грн і судових витрат скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті судові рішення залишено без змін. У заяві про перегляд Верховним Судом України судових рішень у справі № 926/985/15 з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Укргазпромбанк», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 514, 515, 601 ЦК, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року, рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Укргазпромбанк» у повному обсязі. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 10 серпня 2016 року у справі № 910/32744/15, від 12 липня 2016 року у справі № 914/2170/15, від 13 липня 2016 року у справі № 916/4737/14, від 13 липня 2016 року у справі № 910/25484/15, від 20 липня 2016 року у справі № 914/2753/15, а також копію постанови Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-174гс16, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спору у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПАТ «Укргазпромбанк», ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина», перевіривши наведені ПАТ «Укргазпромбанк» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 29 грудня 2008 року між акціонерним банком «Укргазпромбанк» (далі – АБ «Укргазпромбанк»; правонаступником якого є ПАТ «Укргазпромбанк») і відкритим акціонерним товариством «Авіакомпанія «Буковина» (правонаступником якого є ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина») (позичальник) укладено договір банківського кредиту № 1301-К/08, за умовами якого (з урахуванням умов додаткових угод від 24 червня 2009 року № 5, від 26 грудня 2014 року № 38) банк відкрив позичальникові відновлювальну кредитну лінію з граничним лімітом у розмірі 2 667 082,00 доларів США та 1 090 000,00 грн. Згідно з додатковою угодою від 04 січня 2012 року № 14 до цього договору відповідач зобов’язався повертати кредит за графіком повернення кредиту до 06 листопада 2015 року та сплачувати процентну ставку з 01 січня 2012 року у розмірі 12,0 % річних при наданні кредиту у доларах США та у розмірі 20,0 % річних при наданні кредиту у національній валюті України. Погашення заборгованості за кредитною лінією здійснюється у валюті фактичної заборгованості згідно з встановленим додатком від 26 грудня 2014 року № 1 до цього договору графіком повернення кредиту, що є невід’ємною частиною договору. Сплата процентів за користування кредитом і погашення заборгованості за кредитом здійснюється у валюті, в якій фактично надавалися кредитні кошти. Згідно з підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 кредитного договору у разі порушення позичальником будь-якого зобов’язання за цим договором та/або договорами, укладеними у забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення наданого кредиту та звернути стягнення на заставлене майно для задоволення своїх вимог. Пунктом 5.1 договору передбачено, що позивач за невиконання грошового зобов’язання, як то неповернення кредиту та/або несплата процентів за користування кредитом, сплачує банку пеню у сумі, що розраховується виходячи із подвійної облікової ставки Національного Банку України (далі – НБУ). ПАТ «Укргазпромбанк» свої зобов’язання з видачі кредиту виконав, що підтверджується меморіальними ордерами. За розрахунками банку, станом на 10 червня 2015 року прострочені зобов’язання відповідача за кредитним договором становлять 2 780 318,46 доларів США у тому числі: прострочена заборгованість за кредитом 160 000,00 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом за період із січня 2015 року по квітень 2015 року – 105 883,28 доларів США, заборгованість за кредитом, що стягується достроково, 2 487 082,00 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом за травень 2015 року, що стягується достроково, 27 353,18 доларів США, пеня – 620 580,81 грн. 06 квітня 2009 року між АБ «Укргазпромбанк» і відкритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Укргазпромполіс» (правонаступником якого є ПАТ «СК «Укргазпромполіс») (вкладник) укладено генеральну угоду № С-USD-101 про порядок укладання договорів банківських вкладів з юридичною особою. 22 серпня 2014 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (вкладник) укладено договір банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14», за умовами якого вкладник розмістив у банку депозитний вклад на загальну суму 1 370 000,00 доларів США, що підтверджується копією відповідного платіжного доручення від 22 серпня 2014 року № 66 і випискою з поточного рахунка ПАТ «СК «Укргазпромполіс» від 22 серпня 2014 року. Згідно з додатковим договором від 24 грудня 2014 року № 4 до договору банківського вкладу «Короткостроковий-14» строк дії цього договору продовжено до 24 березня 2015 року, а сума вкладу зменшено до 34 000,00 доларів США. 24 грудня 2014 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (вкладник) укладено договір банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-15», за умовами якого вкладник розмістив у банку депозитний вклад на загальну суму 1 336 000,00 доларів США, що підтверджується копією відповідного платіжного доручення від 24 грудня 2014 року та випискою з поточного рахунка ПАТ «СК «Укргазпромполіс» від 24 грудня 2014 року. Термін повернення вкладу – 24 березня 2015 року. 19 січня 2015 року між ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги на вкладному (депозитному) рахунку № 04/15, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у розмірі 34 000,00 доларів США, які обліковуються на депозитному рахунку первісного кредитора за генеральною угодою від 06 квітня 2009 року № С-USD-101 і договором банківського вкладу від 22 серпня 2014 року № С-USD-101 «Короткостроковий-14», а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредитору визначену договором ціну. 19 січня 2015 року між ПАТ «СК «Укргазпромполіс» (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги на вкладному (депозитному) рахунку № 05/15, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у розмірі 1 336 000,00 доларів США, які обліковуються на депозитному рахунку первісного кредитора за генеральною угодою від 06 квітня 2009 року № С-USD-101 і договором банківського вкладу від 24 грудня 2014 року № С-USD-101 «Короткостроковий-15», а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредитору визначену договором ціну. За актами приймання-передачі документів до договорів про відступлення права вимоги від 19 січня 2015 року первісний кредитор передав новому кредитору документи, які посвідчують право вимоги. У подальшому ПАТ «СК «Укргазпромполіс» направило ПАТ «Укргазпромбанк» повідомлення, які отримано банком 19 березня 2015 року (вхідний № 1128), про передачу (відступлення) права вимоги за цими договорами, а саме про заміну кредитора у зобов’язанні за договорами банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14» і № C-USD-101 «Короткостроковий-15». 23 березня 2015 року ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» направило ПАТ «Укргазпромбанк» заяви № 51-89к та № 51-90к про повернення в повному обсязі вкладів, які обліковуються на депозитних рахунках за договорами банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14» і № C-USD-101 «Короткостроковий-15» у розмірі 34 000,00 та 1 336 000,00 доларів США на підставі статей 512, 1060 ЦК. ПАТ «Укргазпромбанк» у листі від 26 березня 2015 року № 800 відмовило ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» у поверненні вкладу за договором банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-14». Разом із тим у листі від 26 березня 2015 року № 801 ПАТ «Укргазпромбанк» повідомило ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» про неможливість повернути вклад у сумі 1 336 000,00 доларів США за договором банківського вкладу № С-USD-101 «Короткостроковий-15» у зв’язку з тим, що по закінченні строку дії зазначеного договору вклад у повному розмірі 24 березня 2015 року повернуто вкладнику на його поточний рахунок. 14 серпня 2012 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ОСОБА_2 укладено договір банківського рахунка № 5479, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті для розрахунків при здійсненні поточних операцій, визначених законодавством; договір є укладеним на невизначений строк і діє до закриття рахунку. 27 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «Укргазпромбанк» із заявою про видачу коштів у сумі 48 728,81 доларів США, розміщених на його поточному рахунку, однак у листі від 05 березня 2015 року № 485 банк повідомив про неможливість задоволення вимоги ОСОБА_2 у зв’язку з обмеженням видачі готівкових коштів в іноземній валюті з поточних рахунків клієнтів (до 15 000 грн на добу на одного клієнта). 02 березня 2015 року між ОСОБА_2 (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір передачі (відступлення) права вимоги на поточних рахунках № 2/П, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у сумі 48 728,81 доларів США, які обліковуються на поточному рахунку первісного кредитора за договором банківського рахунка від 14 серпня 2012 року № 5479, а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредиторові визначену договором ціну. На виконання цього договору між сторонами складено акт приймання-передачі документів. ОСОБА_2 у листі від 11 березня 2015 року (отримано позивачем 19 березня 2015 року) повідомив ПАТ «Укргазпромбанк» про передачу (відступлення) права вимоги за договором банківського рахунка № 5479 новому кредиторові – ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина». 05 листопада 2012 року між ПАТ «Укргазпромбанк» і ОСОБА_1 укладено договір банківського рахунка № 17800, за умовами якого банк відкриває клієнту поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті для розрахунків при здійсненні поточних операцій, визначених законодавством; договір є укладеним на невизначений строк і діє до закриття рахунка. 12 березня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ «Укргазпромбанк» із заявою про видачу коштів у сумі 6 900,00 доларів США, розміщених на її поточному рахунку, однак у листі від 25 березня 2015 року № 759 банк повідомив про неможливість задоволення цієї вимоги у зв’язку з обмеженням видачі готівкових коштів. 13 березня 2015 року між ОСОБА_1 (первісний кредитор) і ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» (новий кредитор) укладено договір передачі (відступлення) права вимоги на поточних рахунках № 1/Б, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) у власність новому кредиторові право вимоги грошових коштів у розмірі 6 900,00 доларів США, які обліковуються на поточному рахунку первісного кредитора за договором банківського рахунка від 05 листопада 2012 року № 17800, а новий кредитор приймає їх у власність і набуває всіх відповідних прав кредитора у зобов’язаннях, за що сплачує первісному кредиторові визначену договором ціну. На виконання цього договору між сторонами складено акт приймання-передачі документів. ОСОБА_1 у листі від 17 березня 2015 року (отримано позивачем 19 березня 2015 року) повідомила ПАТ «Укргазпромбанк» про передачу (відступлення) права вимоги за договором банківського рахунка № 17800 новому кредиторові – ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина». 24 березня 2015 року ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» звернулося до ПАТ «Укргазпромбанк» із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, в якій зазначило, що воно є кредитором за зазначеними договорами про відступлення права вимоги по відношенню до банку на суму 1 425 628,00 доларів США, строк сплати яких настав; одночасно ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» є боржником банку на суму 2 699 141,28 доларів США за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 (з урахуванням вимоги банку за лютий 2015 року щодо дострокового повернення кредиту). Отже, на підставі статті 601 ЦК ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» зазначило, що його зобов’язання на загальну суму 1 425 627,28 доларів США (проценти за кредитом: за січень 2015 року у розмірі 27 353,18 доларів США, за лютий 2015 року у розмірі 24 706,10 доларів США та заборгованість за кредитом у розмірі 1 373 568,72 доларів США) є припиненими; після зарахування зустрічних однорідних вимог станом на 24 березня 2015 року заборгованість ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» за тілом кредиту становить 1 273 513,28 доларів США, за процентами – 0. 22 січня 2015 року правлінням НБУ прийнято постанову № 42/БТ «Про віднесення ПАТ «Укргазпромбанк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку». 07 квітня 2015 року правлінням НБУ прийнято постанову № 217 «Про віднесення ПАТ «Укргазпромбанк» до категорії неплатоспроможних», а згідно з рішеннямм Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 07 квітня 2015 року № 70 з 08 квітня 2015 року розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації до 07 липня 2015 року, яку в подальшому продовжено до 07 серпня 2015 року; з 07 серпня 2015 року припинено тимчасову адміністрацію ПАТ «Укргазпромбанк». Судові рішення у справі, яка розглядається, мотивовано тим, що ПАТ «СК «Укргазпромполіс», ОСОБА_1, ОСОБА_2, скориставшись своїм правом, передбаченим статтею 512 ЦК, правомірно відступили ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» право вимоги за договорами банківського вкладу та банківського рахунка; вимоги первісних кредиторів на момент відступлення цих прав були дійсними; зазначені особи належним чином повідомили ПАТ «Укргазпромбанк» про заміну кредитора у зобов’язанні та надали відповідні докази прав нового кредитора; – набувши право вимоги на об’єкт вимоги – грошові кошти, ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» стало кредитором ПАТ «Укргазпромбанк» за майновими зобов’язаннями; водночас ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» є боржником перед ПАТ «Укргазпромбанк» за договором банківського кредиту, за умовами якого у відповідача з лютого 2015 року виникло зобов’язання щодо дострокового погашення кредитної заборгованості внаслідок прострочення платежів; – зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша – боржником, а в другому – навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Однорідність цих вимог випливає з їх юридичної природи і матеріального змісту та не залежить від підстав виникнення зобов'язань; зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією зі сторін у зобов'язанні, не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною; – заява ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24 березня 2015 року як односторонній правочин, а також договори про відступлення права вимоги у встановленому порядку недійсними не визнані, а заява ПАТ «Укргазпромбанк» щодо недійсності правочину про зарахування вимог, а у подальшому – про нікчемність правочинів, не взято судом до уваги, оскільки з такими вимогами банк звернувся під час перегляду справи в апеляційному порядку без обґрунтування причин неподання таких заяв до суду першої інстанції; – зарахування зустрічних однорідних вимог проведено ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» 24 березня 2015 року, до введення у ПАТ «Укргазпромбанк» тимчасової адміністрації, отже вимоги частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо заборони зарахування зустрічних вимог під час процедури здійснення тимчасової адміністрації порушено не було, а підстави нікчемності правочину відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відсутні; – постанова НБУ № 42/БТ «Про віднесення ПАТ «Укргазпромбанк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» не містить заборони на здійснення зарахування зустрічних вимог. За таких обставин суди, встановивши факт наявності між сторонами у справі взаємних зустрічних однорідних (грошових) зобов’язань, строк виконання яких настав, дійшли висновку про наявність правових підстав для припинення з 24 березня 2015 року зобов’язання ПрАТ «Авіакомпанія «Буковина» перед ПАТ «Укргазпромбанк» за договором банківського кредиту від 29 грудня 2008 року № 1301-К/08 на загальну суму 1 425 627,28 доларів США. Відповідно до положень статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Із наданої заявником для порівняння копії постанови суду касаційної інстанції від 10 серпня 2016 року у справі № 910/32744/15 вбачається, що у цій справі та у справі, яка розглядається, обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. У зазначених справах суд встановив різні фактичні обставини та прийняв відповідні рішення, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 ГПК. У справах № 914/2170/15, № 916/4737/14, № 910/25484/15, № 914/2753/15, копії постанов у яких надано заявником на підтвердження підстав для перегляду судового рішення в порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи передав на новий розгляд до суду першої інстанції для з’ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, й безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Ці постанови не містять висновків, які б свідчили про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Аналіз висновків, зроблених судом касаційної інстанції у справі, що розглядається, також не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки встановлені у справах фактичні обставини та матеріально-правове регулювання відповідних їм правовідносин не є подібними. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Зважаючи на те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду судових рішень, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи № 926/985/15, заява ПАТ «Укргазпромбанк» не підлягає задоволенню. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 квітня 2016 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 23 листопада 2015 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 31 серпня 2015 року у справі № 926/985/15 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 17 травня 2017 року № 3-1272гс16 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/308D5807586EDE94C2258131004A93CF
  22. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2017 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого Жайворонок Т.Є., суддів: Берднік І.С., Ємця А.А., – за участю представників: приватного акціонерного товариства «МТС Україна» – Лиштви Ю.В., Коломійця Є.В., публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» – Гамея В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного акціонерного товариства «МТС Україна» (далі – ПрАТ «МТС Україна») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року у справі № 910/30487/15 за позовом ПрАТ «МТС Україна» до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі – ПАТ «Платинум Банк») про стягнення 250 000 000,00 грн, в с т а н о в и л а: У грудні 2015 року ПрАТ «МТС Україна» звернулося до суду з позовом до ПАТ «Платинум Банк» про стягнення 250 000 000,00 грн – заборгованості за генеральним договором депозитної лінії від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26053, яка складається із заборгованості з повернення вкладу за договорами строкового банківського вкладу (депозиту): від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26055 у розмірі 100 000 000,00 грн, від 01 грудня 2014 року № 500.004.26450 у розмірі 70 000 000,00 грн, від 11 грудня 2014 року № 500.004.26548 у розмірі 80 000 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань щодо повернення вкладів зі спливом строку, встановленого договорами строкового банківського вкладу. Рішенням Господарського суду м. Києва від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2016 року, позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Платинум Банк» на користь ПрАТ «МТС Україна» 250 000 000,00 грн заборгованості за генеральним договором депозитної лінії від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26053 та витрати зі сплати судового збору у розмірі 182 700,00 грн. Постановою Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року зазначені судові рішення скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПрАТ «МТС Україна», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 241, 525, 526, 626, 629, 1058, 1060, 1061, 1066, 1074 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК), статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 23 вересня 2016 року та рішення Господарського суду м. Києва від 24 грудня 2015 року залишити в силі. В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 13 лютого 2014 року у справі № 910/16052/13, від 04 червня 2014 року у справі № 910/21669/13, від 23 червня 2015 року у справі № 916/377/15-г, від 05 жовтня 2015 року у справі № 910/2368/15-г, від 02 листопада 2015 року у справі № 910/9323/15, від 09 листопада 2015 року у справі № 915/542/15, від 26 лютого 2014 року у справі № 910/17856/13, від 17 листопада 2014 року у справі № 910/2951/14, від 16 квітня 2014 року у справі № 910/15479/13, від 22 липня 2015 року у справі № 904/1380/15, а також копію постанови Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми права при вирішенні спору у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені ПрАТ «МТС Україна» обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 10 жовтня 2014 року між ПАТ «Платинум Банк» (банк) і ПрАТ «МТС Україна» (вкладник) укладено генеральний договір депозитної лінії № 500.004.26053, за умовами якого банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок для розміщення та обліку грошових коштів вкладника, внесених на умовах (сума, строк зберігання, процентна ставка, період нарахування та сплати процентів, умови дострокового розірвання), які визначаються при внесенні вкладу на вкладний (депозитний) рахунок, про що укладається окремий договір строкового банківського вкладу (депозиту), який після набуття чинності є невід’ємною частиною цього договору (пункт 1.1); строк зберігання кожного окремого грошового вкладу на вкладному рахунку не може перевищувати 365 днів (пункт 1.3); банк зобов’язався забезпечити збереження та повернення вкладів і нарахованих процентів відповідно до умов укладених договорів строкових банківських вкладів (депозитів) (пункт 2.4.4); на підставі цього договору банк приймає від вкладника на вкладний рахунок перший вклад у розмірі 1 000,00 грн зі строком повернення 09 жовтня 2015 року та процентною ставкою у розмірі 23 % річних (пункти 1.4, 3.1, 3.3, 3.4); наступні грошові вклади розміщуються вкладником на вкладному рахунку виключно на умовах, що визначаються сторонами в окремих договорах строкового банківського вкладу (депозиту) (пункт 3.13); договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до дня повернення банком вкладнику останнього грошового вкладу, що розміщується та обліковується на вкладному рахунку, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов’язків за цим договором (пункт 5.1). У подальшому в рамках генерального договору депозитної лінії від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26053 між ПАТ «Платинум Банк» і ПрАТ «МТС Україна» було укладено ряд договорів строкового банківського вкладу (депозиту), які є невід’ємною частиною цього генерального договору. Так, 10 жовтня 2014 року між сторонами укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 500.004.26055, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний рахунок грошову суму у розмірі 100 000 000,00 грн (пункт 1.1) і зобов’язується повернути вклад 10 грудня 2014 року (пункт 1.3); процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 21,5 % річних (пункт 1.4); після закінчення строку зберігання вкладу у дату, визначену у пункті 1.3 договору, банк повертає вкладнику суму вкладу на його поточний рахунок (пункт 2.2); дострокове повернення вкладу здійснюється банком за письмовою заявою вкладника, яку останній зобов’язаний подати до банку за 3 банківських дні до бажаної дати повернення вкладу (пункт 2.3); у разі отримання заяви вкладника про повернення частини вкладу банк повертає вкладнику всю наявну суму вкладу і дія договору припиняється (пункт 2.4); сплата нарахованих процентів здійснюється в кінці строку зберігання вкладу в день закінчення дії договору (пункт 3.3); строк зберігання вкладу може бути подовжений за згодою сторін, новий строк зберігання вкладу, дата повернення вкладу та розмір процентної ставки за ним, що будуть діяти протягом подовженого строку зберігання вкладу, погоджуються сторонами шляхом укладання додаткового договору до цього договору не пізніше дати повернення вкладу, що зазначена у пункті 1.3 договору (пункт 3.5); договір вважається укладеним з дня його підписання сторонами, строк дії договору збігається зі строком зберігання вкладу (пункт 4.1). Додатковими договорами від 10 грудня 2014 року, від 11 лютого 2015 року, від 15 квітня 2015 року, від 02 червня 2015 року до договору від 10 жовтня 2014 року № 500.004.26055 вносилися зміни щодо строку зберігання вкладу та процентної ставки до 23 % річних, видалення пунктів 2.3 – 2.5 договору, а в редакції додаткового договору від 31 липня 2015 року сторони остаточно погодили дату повернення вкладу – 30 вересня 2015 року. 01 грудня 2014 року між тими ж сторонами укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 500.004.26450, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний рахунок грошову суму у розмірі 70 000 000,00 грн (пункт 1.1) і зобов’язується повернути вклад 02 лютого 2015 року (пункт 1.3); процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 22 % річних (пункт 1.4). Інші умови договору аналогічні умовам попереднього договору. Додатковими договорами від 06 квітня 2015 року, від 02 червня 2015 року до договору від 01 грудня 2014 року № 500.004.26450 було внесено зміни щодо строку зберігання вкладу, видалення пунктів 2.3–2.5 договору й у редакції додаткового договору від 31 липня 2015 року сторони остаточно погодили дату повернення вкладу – 30 вересня 2015 року. 11 грудня 2014 року між тими самими сторонами укладено договір строкового банківського вкладу (депозиту) № 500.004.26548, за умовами якого банк приймає від вкладника на вкладний рахунок грошову суму у розмірі 80 000 000,00 грн (пункт 1.1) і зобов’язується повернути вклад 10 лютого 2015 року (пункт 1.3); процентна ставка за вкладом встановлюється у розмірі 23 % річних (пункт 1.4). Інші умови договору аналогічні умовам попередніх договорів. Додатковими договорами від 10 лютого 2015 року, від 14 квітня 2015 року, від 02 червня 2015 року до договору від 11 грудня 2014 року № 500.004.26548 було внесено зміни щодо строку зберігання вкладу, видалення пунктів 2.3–2.5 договору й у редакції додаткового договору від 31 липня 2015 року сторони остаточно погодили дату повернення вкладу – 30 вересня 2015 року. Факт розміщення позивачем коштів на вкладних рахунках за вищезазначеними договорами підтверджується платіжними дорученнями: від 10 жовтня 2014 року № 9900000002 у розмірі 1 000,00 грн, від 10 жовтня 2014 року № 9900200001 у розмірі 100 000 000,00 грн, від 01 грудня 2014 року № 0010228664 у розмірі 70 000 000,00 грн, від 11 грудня 2014 року № 0010238955 і № 0010238954 у розмірі 80 000 000,00 грн. 06 жовтня 2015 року ПрАТ «МТС Україна» у листі № FD-15-18442 повідомило банк про відмову від продовження дії договорів строкового банківського вкладу (депозиту) і просило повернути депозит на загальну суму 250 000 000,00 грн у зв’язку зі спливом строку, встановленого договорами строкового банківського вкладу. 09 жовтня 2015 року ПАТ «Платинум Банк» повернуло суму вкладу, внесену ПрАТ «МТС Україна» на підставі генерального договору, у розмірі 1 000,00 грн, що підтверджується відповідною випискою з рахунка позивача. Вклад у розмірі 250 000 000,00 грн відповідач не повернув, що послужило підставою для звернення ПрАТ «МТС Україна» до суду з відповідним позовом. Суди першої та апеляційної інстанцій послалися у своїх рішеннях на положення статей 525, 526, 530, 610, 1058, 1060, 1061, 1066, 1068 ЦК, статей 173–175, 193 ГК та зазначили про неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань щодо повернення суми вкладів у строки, визначені умовами договорів строкового банківського вкладу (депозиту). Разом із тим суд апеляційної інстанції відхилив посилання відповідача на те, що всупереч положенням статуту ПАТ «Платинум Банк» договори строкового банківського вкладу (депозиту) як значні правочини було укладено без погодження спостережної ради банку, з перевищенням повноважень посадових осіб банку щодо підписання таких договорів, з огляду на недоведеність цих обставин. Крім того, суд зазначив, що у період з 28 листопада 2014 року по 04 травня 2016 року ПАТ «Платинум Банк» виплачував позивачеві проценти за вкладами згідно з умовами договорів, що свідчить про подальше схвалення цих правочинів відповідачем і виключає можливість визнання їх недійсними. Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій і направляючи справу на новий розгляд, виходив із того, що судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи. Відповідно до положень статті 11114 ГПК Верховний Суд України переглядає рішення господарських судів виключно на підставі і в порядку, встановлених цим Кодексом. Заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Зміст правовідносин із метою з’ясування їх подібності у різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Із наданих для порівняння копій постанов Вищого господарського суду України вбачається, що суд касаційної інстанції за наслідками перегляду судових рішень попередніх інстанцій, у сукупності зі встановленими фактичними обставинами у справах та нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, погодився з їхніми висновками про те, що невиконання відповідачем договірних зобов’язань щодо повернення суми вкладу у строки, передбачені умовами договору, є підставою для стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК, а також процентів, нарахованих до дня фактичного повернення вкладу банком. Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанцій і направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи, а саме: чи відбулося фактичне припинення дії договорів, укладених між сторонами у справі, чи можна вважати продовженими ці договори на умовах вкладу на вимогу та чи була така вимога реалізована у встановленому законом порядку; судами не досліджено правову природу коштів, сплачених відповідачем на користь позивача після 30 вересня 2015 року, а також не надано відповідної правової оцінки умовам договорів зі змінами і доповненнями щодо нового строку зберігання вкладу та наявності погодженого розміру процентів за ним згідно з пунктом 3.5 цих договорів, тому висновки судів щодо доведеності позовних вимог є передчасними. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статей 241, 525, 526, 626, 629, 1058, 1060, 1061, 1066, 1074 ЦК, статті 193 ГК, статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, при чому у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції зауважив про неповне з’ясування судами, у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору й безпосередньо впливають на висновок суду про наявність або відсутність підстав для задоволення позову. Доводи заявника про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, викладеному в постанові Верховного Суду України від 29 травня 2013 року у справі № 6-39цс13 висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права також не можна визнати обґрунтованими, оскільки обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, у цих справах не є подібними з огляду на те, що предметом спору у справі № 6-39цс13 є стягнення з банку на користь позивачів процентів за користування депозитними коштами, нарахованих за період прострочення до дня фактичного повернення цих коштів вкладникам, а також 3 % річних та інфляційних втрат за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно. Зважаючи на те, що обставини, на які посилається заявник як на підставу для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи № 910/30487/15, заява ПрАТ «МТС Україна» не підлягає задоволенню. Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви приватного акціонерного товариства «МТС Україна» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 01 листопада 2016 року у справі № 910/30487/15 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий Т.Є. Жайворонок Судді: І.С. Берднік А.А. Ємець Постанова від 17 травня 2017 року № 3-159гс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E679DB830D25FEABC2258131002F96EB
  23. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/25604/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Безименна Н.В. УХВАЛА Іменем України 18 квітня 2017 року м. Київ Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Безименної Н.В. суддів: Аліменка В.О., Бєлової Л.В. за участю секретаря Панчук А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Володимира Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2015 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта банк" Кадирова Володимира Володимировича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа : Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Євро Модерн", в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015р., нікчемними; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб внести відповідні зміни до реєстру вкладників відносно ОСОБА_3 для здійснення виплат коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822 щодо визнання транзакцій від 16.12.2014р. та від 12.02.2015р. по перерахуванню коштів в сумі 50000,00 грн. та 49916,19 грн. на рахунок НОМЕР_1, та Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015- нікчемними; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних додаткову інформацію щодо збільшення розміру відшкодування відносно ОСОБА_3, як вкладника, який має право відшкодування коштів за вкладами в Публічному акціонерному товаристві «Дельта банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" було подано апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржувана постанова винесена судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності представників сторін. Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_3 (Клієнт), з однієї сторони та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (Банк), з іншої сторони 24 лютого 2014 року було укладено Договір №002-20705-240214 на відкриття та обслуговування поточного рахунку № 26200703292818, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів (а.с. 12). Згідно виписки по рахунку клієнта № 292818-2015/0917 за розрахунковий період з 24.02.2014 по 08.05.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» двічі було перераховано на банківський рахунок позивача НОМЕР_1 грошові кошти: 16 грудня 2014 року у сумі 50000,00 грн. та 12 лютого 2015 року у сумі 49916,19 грн. (а.с. 14-16). Кошти перераховувались на підставі протокольних рішень ТОВ «Фірма «Евро Модерн» від 10.11.2014 та від 09.02.2015, якими вирішено направити на виплату девідендів учасникам ТОВ «Фірма «Евро Модерн», у тому числі і позивачу чистий прибуток підприємства за 2011, 2012, 2013 та 2014 роки (а.с. 73-76). Також, 20 лютого 2015 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладено Договір банківського вкладу №10001010362369, предметом якого є прийняття на вкладний (депозитний) рахунок грошових коштів в сумі 65 000,00 грн. Згідно виписки по угоді 10001010362369 від 20.02.2015 року позивач перерахував із свого поточного рахунку НОМЕР_1 на депозитний рахунок, відкритий на підставі Договору банківського вкладу №10001010362369 від 20.02.2015 року, грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн. (а.с. 17-19). Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року №150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" (а.с. 108), виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" ОСОБА_7В.(а.с. 110). Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 № 71 внесено зміни до рішення від 02.03.2015 № 51 та викладено п. 2 зазначеного рішення в наступній редакції; «тимчасову адміністрацію запровадити строком на шість місяців з 03.03.2015 по 02.09.2015» (а.с. 111) Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 серпня 2015 року № 147 строк здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» продовжено до 02 жовтня 2015 року включно (а.с. 112), а рішенням від 02.10.2015 № 181 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Дельта банк» з 05.10.2015 по 04.10.2017 та призначено Уповноваженою особою ОСОБА_7 (а.с. 114). Згідно протоколу засідання Комісії з перевірки правочинів від 17.09.2015 визнано нікчемними, у тому числі правочини від 12.02.2015 та 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. відповідно на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року, що підтверджується протоколом та додатками № 1 та № 3 до зазначеного протоколу (а.с. 99-102, 104). 18 вересня 2105 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації було винесено наказ від 18 вересня 2015 року № 822, яким визнано нікчемними, у тому числі правочини (договори, операції) від 12.02.2015 та від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року (а.с. 105-106). Відповідач встановив, що перерахування юридичними особами, які є кредиторами банку коштів на поточні рахунки фізичних осіб, які в такому разі отримали б право на гарантоване відшкодування коштів Фондом, мало наслідком надання Банком кредиторам преваги перед іншими кредиторами. Така перевага полягала у можливості отримати відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб, якими є фізичні особи - клієнти банку. Листом від 29.09.2015 № 9294/229 представник АТ «Дельта Банк» повідомив позивача про нікчемність вищезазначених правочинів (договорів, операцій) (а.с. 20). Постановою Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 року №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», на підставі чого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 жовтня 2015 року №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», яким вирішено розпочати процедуру ліквідації Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного банку «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (а.с. 72-73). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними доказами наявність підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту), укладеного між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк». Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виконавча дирекція Фонду здійснює управління поточною діяльністю Фонду. Виконавча дирекція Фонду має такі повноваження у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами: визначає порядок ведення реєстру учасників Фонду; визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; визначає порядок ведення банками бази даних про вкладників та ведення Фондом відповідної узагальненої бази даних; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; затверджує порядок визначення банків-агентів та визначає на підставі цього порядку банків-агентів; приймає рішення про оплату Фондом витрат, пов'язаних із процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, у межах кошторису витрат Фонду, затвердженого адміністративною радою Фонду; встановлює вимоги до змісту договорів банківського вкладу, договорів банківського рахунка з питань, що стосуються функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначені у ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Згідно з ч. 1, 2 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку. Згідно з ч. 2, 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду: 1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку; 2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку; 4) повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 6) звертається до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2, 3 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»). Відповідно до ч. 5 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Згідно з ч. 6 ст. 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону. Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року №14 (далі - Положення №14), уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку. Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку. Перелік складається в алфавітному порядку за прізвищами вкладників та подається до Фонду на паперових та електронних носіях разом із супровідним листом. Інформація про вкладника в Переліку повинна забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Перелік на паперових носіях (пронумерованих, прошитих) засвідчується підписом уповноваженої особи Фонду та відбитком печатки банку, що ліквідується, на електронних носіях подається на CD-дисках у csv файлі. Дані на паперових та електронних носіях повинні бути ідентичними. Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Положення №14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Згідно з п. 2, 3 розділу IV Положення №14 Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Загальний Реєстр складається на паперових та електронних носіях. Таким чином, процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає такі послідовні етапи: 1) складення уповноваженою особою Фонду переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передача уповноваженою особою Фонду сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру. Із матеріалів справи вбачається, що позивача як вкладника за договором банківського вкладу не включено до переліку вкладників у зв'язку з визнанням нікчемним договору банківського вкладу на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України. Відповідно до ч. 2 ст. 1058 Цивільного кодексу України встановлено, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу). У ч. 1, 2 ст. 633 Цивільного кодексу України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно з ч. 6 ст. 633 Цивільного кодексу України умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними. Пропозиція банку укласти договір на однакових для всіх умовах, є публічною офертою, а сам договір - договором приєднання. Публічна оферта - це адресована невизначеному колу осіб пропозиція, яка містить всі істотні умови договору та з якої вбачається воля оферента укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. Згідно із частиною першою ст. 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Якщо будь-хто може скористатися спеціальною пропозицією банку, яка не змінюється під конкретного вкладника, відповідні депозитні договори є такими, що укладаються на звичайних умовах. Вклади, розміщені в рамках проведення будь-яким банком спеціальних пропозицій, акцій або надання бонусних процентів, не можна віднести до таких, що розміщені на індивідуальних, більш вигідних умовах, якщо за умовами проведення акцій цю пропозицію було розраховано на широке необмежене коло осіб, і будь-хто міг скористатися нею. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2014 року (К/800/37060/13). Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається. Зокрема, відповідачем не доведено, що банк уклав правочин з позивачем, умови якого передбачають платіж з метою надання переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. У силу вимог частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Разом із тим відповідачем не наведено, а судом не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку. Відповідачем також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. За таких обставин твердження Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку. Для застосування наслідків, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету. Водночас, у контексті зазначеної статті, суд зазначає, що уповноважена особа наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних. Разом з тим, за змістом наведених норм, дане право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину, тобто саме по собі твердження про нікчемність правочину недостатньо для визнання його таким, оскільки воно у даному випадку нівелюється протилежним твердженням вкладника про дійсність вкладу. Таким чином, за обставин відсутності у розпорядчому рішенні посилань на передбачені Законом підстави визнання правочину нікчемним, таке рішення суб'єкта владних повноваження не є обґрунтованим. Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 04 серпня 2015 року (К/800/24809/15). Щодо укладання договору банківського вкладу 02 лютого 2015 року, тобто після прийняття рішення про визнання Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» проблемним, колегія суддів зазначає таке. Статтею 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено обов'язок Національного банку України прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних відповідно критеріїв, визначених в ньому. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Основним підзаконним нормативним актом, що регулює діяльність банків у випадку визнання їх проблемними є Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 року № 346 (далі - Положення №346). Згідно з п.п.5.2., 5.3. Положення №346 Національний банк України для здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку одночасно з призначенням куратора банку може залучати фахівців з бухгалтерського обліку, юридичних питань, з питань платіжних систем, інформаційних технологій та з інших питань. Рішення про запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку, строк дії особливого режиму контролю за діяльністю банку та повноважень куратора банку, повноваження куратора банку, відміну/дострокову відміну запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку та призначення куратора банку приймає Правління Національного банку України. Отже, чинним законодавством України не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Крім того, як зазначено вище, рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. А тому, позивач не міг знати про віднесення Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії проблемних. Слід зазначити, що доводи відповідача про нікчемність договору банківського вкладу у зв'язку із тим, що кошти на ім'я позивача надійшли внаслідок «дроблення» іншого вкладу є безпідставними, оскільки зазначене не свідчить про нікчемність укладеного правочину, а факт знаходження на рахунках позивача грошових коштів у вказаному розмірі відповідачами не заперечується. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2017 року (К/800/19323/16), від 07 лютого 2017 року (К/800/28503/15) та у постанові від 02 березня 2017 року ( К/800/24998/15). Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, правочини від 12.02.2015 та від 16.12.2014 по перерахуванню коштів в сумі 49 916, 19 грн. та 50 000 грн. на поточний рахунок позивача НОМЕР_1 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Євро Модерн» та правочин по договору банківського вкладу № 10001010362369 від 20.02.2015 року не мають ознак нікчемних з підстав, перелічених у ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, оформлене наказом від 18.09.2015 № 822. Отже, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадировим В.В. не доведено наявність правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в межах гарантованої суми відшкодування, а тому така бездіяльність Уповноваженої особи суперечить приписам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції не вбачається. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 160, 165, 199, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Володимира Володимировича- залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2016 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів, відповідно до вимог ст. 212 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Повний текст виготовлено 20 квітня 2017 року. Головуючий суддя Н.В. Безименна Судді В.О. Аліменко Л.В. Бєлова Головуючий суддя Безименна Н.В. Судді: Бєлова Л.В. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/66106388
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 квітня 2017 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення грошових коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2016 року, в с т а н о в и л а : 18 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк») про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що 11 листопада 2012 року між ним та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського рахунку фізичної особи, відповідно до якого позивач в січні та у лютому 2015 року розпорядився перерахувати кошти в розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. на рахунок у іншому банку, про що відповідачу було подано відповідні заяви разом із платіжними дорученнями, проте ПАТ «Дельта Банк» зазначені розпорядження не виконав. Окрім того ОСОБА_1 посилався на те, що 23 травня 2013 року між сторонами було укладено договір банківського рахунку фізичної особи, відповідно до якого позивач 30 грудня 2014 року розпорядився перерахувати кошти в розмірі 137 392 доларів США на рахунок у іншому банку, проте банк зазначене розпорядження не виконав. Враховуючи зазначене, позивач просив стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на свою користь грошові кошти у розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. за договором банківського рахунку від 1 листопада 2012 року; пеню у розмірі 11 264 грн. за порушення термінів перерахування грошових коштів; 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди; 137 392 доларів США, що в еквіваленті становить 3 410 069 грн. 44 коп., за договором банківського рахунку фізичної особи від 23 травня 2013 року. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 614 107 грн. 64 коп. за договором банківського рахунку від 11 листопада 2012 року та 138 807, 44 доларів США, що еквівалентно 2 951 046 грн. 17 коп., за договором банківського рахунку від 23 травня 2013 року. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2015 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2015 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу направити на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 36, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суд встановив, що на підставі умов укладеного договору про відкриття банківського рахунку фізичної особи від 1 листопада 2012 року ОСОБА_1 23 січня та 13 лютого 2015 року подав до ПАТ «Дельта Банк» заяви про здійснення перерахунку грошових коштів в розмірі 1 100 000 грн. та 497 000 грн. з його поточного рахунку НОМЕР_1 на поточний рахунок НОМЕР_2, відкритих на підставі зазначеного договору, а у подальшому просив перерахувати грошові кошти на поточний рахунок у публічному акціонерному товаристві «Радикал Банк» (далі – ПАТ «Радикал Банк»), про що банком прийняті відповідні заяви та платіжні доручення, а позивачем сплачено банку винагороду за проведення вказаних транзакцій. 30 грудня 2014 року позивачем, на підставі умов укладеного договору про відкриття банківського рахунку фізичної особи від 23 травня 2013 року, було подано заяву до ПАТ «Дельта Банк» про перерахунок грошових коштів у розмірі 138 807, 44 доларів США на поточний рахунок в іншому банку. Розпорядження позивача про перерахунок коштів до інших банків виконано не було. 3 березня 2015 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), на підставі постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних, запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. Згідно виписки від 27 серпня 2015 року на поточному рахунку ОСОБА_1, відкритого на підставі укладеного договору від 1 листопада 2012 року, наявний залишок грошових коштів в розмірі 1 613 111, 8 грн. та 996, 56 грн., а на поточному рахунку, відкритого на підставі укладеного договору від 23 травня 2013 року, наявний залишок грошових коштів в розмірі 138 807, 44 доларів США. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Дельта Банк» ухиляється від виконання визначених законодавством та взятих на себе за укладеними між сторонами договорами зобов’язань, оскільки з листопада 2014 року і до цього часу порушує право на вільне користування належних позивачу грошових коштів, що полягає у відмові перерахунку та видачі готівкою грошових коштів з поточного рахунку, належного позивачу. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову у позові суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що з 3 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку, а тому захист інтересів позивача повинен відбуватися виходячи з положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Окрім того, суд касаційної інстанції зазначив, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним і підлягає застосуванню при вирішенні вказаного спору. Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що відповідач, всупереч умовам та порядку укладеного з ОСОБА_4 депозитного договору, не виконав свого обов’язку по виплаті прийнятих від вкладника грошових сум (вкладів) на першу його вимогу, чим порушено майнові права позивача на належні йому кошти та передані банку за договором банківського вкладу, тому неповернуті суми коштів за договором банківського вкладу підлягають стягненню з ПАТ «Дельта Банк» у судовому порядку. У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня та 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджена тимчасова адміністрація, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, - його закінчення із надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Саме таким чином і у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів, а не шляхом відмови у позові вкладника до банку і у разі встановлення порушення, невизнання чи оспорення його прав та позбавлення останнього права на судовий захист. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносин положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 3 березня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у справі, яка переглядається, є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити. Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-350цс17 Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси. З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк Постанова від 12 квітня 2017 року № 6-350цс17 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/B6504493282327A3C225810900316DA6