Search the Community

Showing results for tags 'депозит'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 144 results

  1. Справа № 640/9991/13-ц н/п 2/640/2614/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Діденко С.А.., при секретарі - Горічевої К.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний Банк «Надра» в особі Харківського регіонального управління про стягнення заборгованості за депозитним договором,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив суд стягнути з відповідача на його користь у гривневому еквіваленті за курсом Національного Банку України, станом на 10.06.2013 року: - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №838740/04-Д від 25.03.2008 рокунедораховані та несплачені відсотки за період з 26.03.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №843361/04-Д від 03.06.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 04.06.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №843362/04-Д від 23.06.2008 року недораховані і несплачені відсотки за період з 24.06.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №872697/04-Д від 07.08.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 08.08.2009р. по 13.04.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий вклад для фізичних осіб» №872713/04-Д від 15.08.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 16.08.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських метатах «Золотий» №854442 від 23.10.2008 року - недораховані і несплачені відсотки за період з 24.10.2009р. по 13.01.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; - за Договором строкового банківського вкладу (депозиту) в банківських металах «Золотий» №889605 від 26.01.2009 року недораховані і несплачені відсотки за період з 27.06.2009р. по 13.04.2011р.; 3% річних за прострочення виконання зобов'язання по Договору строкового банківського вкладу; індекс інфляції за прострочення виконання зобов'язань за Договором; а також - витрати на послуги адвоката у розмірі 5 000,00 грн. - судові витрати покласти на відповідача. Свої позовні вимоги він обгрунтував тим, що 25.03.2008р. позивачем та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 838740 /04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (далі-Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 03.06.2008р. ним та ВАТ КБ «Надра», був укладений депозитний договір № 843361/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (далі-Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 гр. на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.06.2008р. ним та ВАТ КБ «Надра», був укладений депозитний договір № 843362/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 07.08.2008 року ним та ВАТ КБ «Надра». був укладений депозитний договір № 872697/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді трьохзлитків золота 999,9 проби масою по 100 грам кожен на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 15.08.2008 року ним та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 872713/04-Д, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам, на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.10.2008 р. ним та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 854442, відповідно до якого він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 26.01.2009р. ним та ВАТ КБ «Надра» був укладений депозитний договір № 889605, відповідно з яким він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитків золота 999,9 проби загальною масою 315 грам, на термін 6 місяців з виплатою 4% річних в кінці строку договору. Після закінчення строку дії депозитних вкладів він звернувся до банку з письмовою заявою з проханням повернути вклад і нараховані відсотки , проте йому було відмовлено.. Він був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення з ВАТ КБ «Надра» на його користь вищевказаних вкладів и відсотків за ними. За рішенням Київського районного суду м. Харкова, 22.09.2010 року він отримав належні йому кошти. Проте, виплативши йому кошти за депозитами та відсотки за договорами, йому було відмовлено у виплаті відсотків та будь-яких компенсацій за термін перебування належних йому коштів в установі банку після закінчення строку дії депозитних договорів і до дня їх фактичного повернення. Таким чином, банк на протязі довгого часу користувався належними йому коштами, позбавивши його можливості вільно розпоряджатися ними. У зв'язку з тим, що внесені ним до банківської установи кошти на його вимогу у визначені договорами терміни не були повернуті, то він має право на отримання відсотків за користування депозитними коштами за період з наступного дня після закінчення дії відповідного Договору до дня, що передує фактичному поверненню коштів, а також на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Під час судового розгляду позивач за результатами проведених ним розрахунків сменшив суму позовних вимог до загальної суми до 57564,42 грн. (а.с.97-99) У судовому засіданні позивач свої позивні вимоги підтримав. Відповідач представник ПАТ «КБ «Надра» у судовому засіданні проти позову заперечував та дав пояснення про те , що, відповідно до умов депозитних договорів№№838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605 які було укладено з позивачем, зокрема п.3.4.6 передбачено повернення вкладникові вкладу та сплата нарахованих проценти шляхом видачі через касу Банку зливків банківських металів. При цьому повернення вкладу здійснюється неподільними зливками банківського золота проби не нижче 999,9 у зливках номіналом не менш 100 грамів. Сплата нарахованих процентів здійснюється відповідно до п.4.4 цього договору. У разі неотримання вкладником банківського металу по цьому договору в дату, зазначену у п.3.4.6 договору, сума вкладу та нарахованих процентів в банківських металах на наступний день перераховуються на поточний рахунок вкладника в банківських металах, і в такому випадку з моменту зарахування вкладу та процентів на рахунок, вклад вважається повернутим вкладнику., Тому дата виконання зобовязання настала з моменту перерахування золота по вкладам на поточний рахунок вкладника, а саме: 31.12.2009р. При цьому, відсоткова ставка коштів , що зберігаються на поточному рахунку складала, згідно укладеного договору, 0,01% згідно тарифів банку. Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, вчинивши дослідження матеріалів справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Встановлено, що 25.03.2008р. ОСОБА_1 уклав депозитний договір № 838740 /04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (далі-Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам терміном на 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 03.06.2008р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 843361/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 гр. на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.06.2008р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 843362/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 07.08.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 872697/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді трьох злитків золота 999,9 проби масою по 100 грам кожен на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 15.08.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 872713/04-Д, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам, на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 23.10.2008 р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 854442, відповідно до якого він розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитка золота 999,9 проби масою 100 грам на термін 1 рік з виплатою 5% річних в кінці строку договору. 26.01.2009р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» ВАТ КБ «Надра» депозитний договір № 889605, відповідно до якого розмістив у банку банківський метал (Вклад) у вигляді злитків золота 999,9 проби загальною масою 315 грам, на термін 6 місяців з виплатою 4% річних в кінці строку договору. (а.с.59-60). Після закінчення дії депозитних договорів ОСОБА_1 своєчасно не отримав вклади та проценти за ними і вимушений був звернутися з відповідним позовом до суду. Відповідно до заочного рішення Київського райсуду м.Харкова від 22.09.2010р. позовні вимоги ОСОБА_1 щодо повернення строкових банківських вкладів та відсотків за ними задоволено. (а.с.12-19). Вклади і проценти по вкладах позивачем отримані в повному обсязі в період з 13.01.2011 р. по 13.04.2011 р. Відповідних обставин сторони не заперечують . Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозит) банк, що прийняв від другої сторони (вкладника) , або для неї грошову суму (вклад ) забовязується виплачувати вкладникові таку суму і проценти на неї або дохід в інший формі на умовах і порядку , встановлених договором. Відповідні умови повернення вкладу і процентів визначені і в договорах №№838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605. (а.с.29,34,39,44,49,54,59.) Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України «проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав». Згідно п.3.4.6 Договорів №№838740/04-Д, 843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, сума вкладу та нарахованих процентів в банківських металах на наступний день перераховуються на поточний рахунок вкладника в банківських металах, і в такому випадку з моменту зарахування вкладу та процентів на поточний рахунок, вклад вважається повернутим . Аналогічне положення міститься і п.3.4.5 Договорів 854442 і 889605. Відповідно до Умов договорів 843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 процентна ставка по вкладах встановлена в розмірі 5% , а за договором № 889605 в розмірі 4% на період і в межах дії договорів щодо строків вкладу . 24.01.2008 р. ОСОБА_1 уклав з ВАТ КБ «Надра» договір №790150 про відкриття банківського поточного рахунку для здійснення розрахунково-кассового обслуговування з банківськими металами, що йому надходять. Відповідно до п.2.3.2 цього договору процентна ставка за залишком банківських металів на цьому рахунку складає 0,01 %. Наявність відповідного Договору підтверджує той факт , що за межами строку дії депозитних договорів на вклади у банківських металах, були визначені інші умови щодо коштів , які перераховувалися на поточний рахунок позивача . Відповідних обставин позивач не спростовував. Відповідно до даних , наведених відповідачем в запереченнях на позов кошти депозитних вкладів позивача перераховані на його поточний рахунок 31.12.2009 р. Даних обставин позивач не заперечував. Відповідно до розрахунку банку сума процентів по депозитних вкладах за час їх знаходження на поточному рахунку позивача за ставкою 0,01 % складає 38,17 грн. Відповідна сума підлягає стягненню на користь позивача . Щодо вимог позивача про стягнення суми процентів за ставками депозитних договорів за весь час після закінчення строку дії цих договорів і до часу звернення позивача до суду з позовом , а саме до 10.06.2013 р., то вони є безпідставними і в їх задоволені суд відмовляє. Суд виходить з того, що процентна ставка визначена в депозитному договорі діє лише на строк самого договору. Вимоги позивача щодо стягнення 3% річних та суми втрат від знецінення грошей з урахуванням індексу інфляції , зміною показника споживчих цін за час прострочення забовязання є обгрунтованими в частині що стосуються нарахування 3% річних, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, прострочення забовязання з повернення депозитних вкладів в межах часу до зарахування відповідних коштів на поточний рахунок позивача 31.12.2009 р. згідно з договором №790150 від 24.01.2008 р . Відповідно до розрахунку , наданого позивачем сума 3% річних за час затримки виконання забовязання за договорами 838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605 складає з урахуванням курсу НБУ на золото на час 31.12.2009 р. 4574,84 грн ( 680 грн+ 510,73+462,31+1060,18+331,60+167,01+1362,84 грн ). Суд погоджується з відповідними розрахунками і задовольняє їх в цих обсягах. В частині стягнення 3% річний за весь час до подачі ОСОБА_1І позову та сум з урахуванням індексу інфляції суд відмовляє за безпідставністю вимог . Відповідно до ст..625 ЦК України сплата сум з урахуванням індексу інфляції передбачена лише у випадку порушень з виконання грошових забовязань , тоді як позивач зробив свої вклади у банківських металах . Вимоги позивача ОСОБА_1 щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд задовольняє частково в розмірі 1000 грн. .Позивачем не надано графіку за якими витрати на правову допомогу адвокатом обраховані в обсязі 5000 грн. (а.с.9-10,11). Судовий збір у розмірі 229,40 грн. суд стягує з ПАТ «Комерційний Банк «Надра » на користь держави. Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208-218 ЦПК України, ст.ст.625 ч.2, 1061 ч.1 ЦК України, ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», суд,- ВИРІШИВ: Позов задовольнити частково. Стягнути з ПАТ «Комерційний Банк «Надра » на користь ОСОБА_1 3% річних за прострочення виконання забовязання за договорами строкового банківського вкладу №№838740/04-Д , №843361/04-Д, №843362/04-Д, 872697/04-Д, 872713/04-Д, 854442 і 889605 станом на 31.12.2009 р. в розмірі 4574,84 (чотири тисячі пятсот сімдесят чотири) грн. та відсотки за час перебування коштів за відповідними депозитними вкладами на поточний рахунку позивача в розмірі 38,17(тридцять вісім ) грн. , а також витрати на правову допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча ) грн, а всього 5613,01 грн. В інший частині позовних вимог відмовити. Судовий збір у розмірі 229,40 грн. стягнути з ПАТ «Комерційний Банк «Надра » на користь держави на рахунок: Одержувач УДК служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37999675 Банк отримувача: ГУДК України у Харківській області Код банку отримувача (МФО): 851011 Рахунок отримувача: 31219206700004 Код класифікації доходів бюджету: 22030001 із зазначенням коду суду ЄДРПОУ 02893746. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. СУДДЯ
  2. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,Маляренка А.В., Нагорняка В.А., - розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_10 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_11, про визнання довіреності недійсною та стягнення коштів, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», подану представником Величко О.О., та ОСОБА_10, подану представником ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, в якому просив про визнання недійсною довіреності від 21 січня 2012 року, виданої від його імені на ім'я громадянина Шрі Ланки - ОСОБА_12, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 50,51 та внесеної до Єдиного реєстру довіреностей за реєстраційним № 37201653 та застосування наслідків недійсності правочину, вилучивши з відповідного реєстру запис про реєстрацію цієї довіреності. Крім того, позивач просив стягнути з публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» (далі - АТ «Банк «Фінанси та Кредит») на його користь суму коштів, еквівалентну за курсом НБУ на день ухвалення рішення суду 355 250 доларам США. Позивач посилався на те, що АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було відкрито поточний рахунок на його ім'я, на який ним було внесено грошові кошти у сумі 355 250 доларів США. В подальшому, він дізнався, що під час його перебування поза межами України, 23 січня 2012 року з банківського рахунку було видано грошові кошти ОСОБА_11 на підставі довіреності, яку він не підписував. З приводу зазначених шахрайських дій за його заявою було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України і вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року ОСОБА_11 був визнаний винним у скоєнні вказаного злочину та йому визначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі. Також, вироком з підсудного на його користь стягнуто 2 840 000 грн., однак вирок не набрав законної сили. Позивач стверджував, що кримінальна справа не охоплює всіх питань, щодо яких він вважає існує порушення його цивільних прав, оскільки, довіреність, яку він не підписував, на даний час є чинною і ніким не скасованою, а банківська установа, на його думку, має відповідати за те, що з вини посадових осіб банку відбулось неправомірне списання з його рахунку великої суми грошових коштів, тобто йому, як споживачу банківських послуг, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» завдано збитки. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення у справі про часткове задоволення позову ОСОБА_10, стягнуто на його користь з АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 355 250 доларів США. В частині позовних вимог ОСОБА_10 до АТ «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання довіреності недійсною провадження у справі закрито з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. У касаційній скарзі АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням судом норм процесуального та матеріального права, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. ОСОБА_10, у поданій до суду касаційній скарзі, просить змінити частково мотивувальну частину рішення суду апеляційної інстанції та прийняти рішення щодо судових витрат, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарг та вивчивши обставини справи вважає, що касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_10 підлягають відхиленню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28 грудня 2011 року між ОСОБА_10 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір № 20774/161678-840 про відкриття та обслуговування банківського рахунку фізичної особи в іноземній валюті, на підставі якого позивачу було відкрито поточний рахунок в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» № 26207161678001 (т. 1 а.с. 10-12). В подальшому на поточний рахунок позивача № 26207161678001 було внесено грошові кошти: 12 січня 2012 року - 195 250 доларів США згідно з квитанцією № 23 від 12 січня 2012 року (т. 1 а.с. 13), 18 січня 2012 року - 160 тис. доларів США згідно з меморіальним ордером № 10358488 (т. 1 а.с. 14). Таким чином, станом на 23 січня 2012 року на банківському рахунку ОСОБА_10, відкритому у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», рахувалося 355 250 доларів США. Судом також встановлено, що ОСОБА_10 19 січня 2012 року о 17 год. 35 хв. відбув з України літаком № 460 з аеропорту «Бориспіль» до м. Стамбула (Туреччина), а повернувся з м. Стамбула до м. Києва 25 січня 2012 року о 11 год. 17 хв. літаком № 457, що підтверджується копією довідки Державної прикордонної служби, наданої на запит УБОЗ ГУМВС України у м. Києві, яка знаходилася в матеріалах кримінальної справи № 2610/11456/2012, яка розглянута Шевченківським районним судом м. Києва 22 серпня 2013 року. 21 січня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 50,51 було посвідчено довіреність на ім'я громадянина Шрі Ланки ОСОБА_12, згідно з якою громадянин Японії ОСОБА_10 уповноважив довірену особу (ОСОБА_12) подавати та отримувати від імені довірителя (ОСОБА_10) заяви, листи, клопотання, платіжні доручення та будь-які інші документи, необхідні для розпорядження рахунками, отримувати випущені пластикові картки для довірителя, підписуватися за нього, а також одержувати через касу банку готівкові суми без обмеження їх розміру, тощо (т. 1 а.с. 24,25). Термін дії довіреності визначено до 21 січня 2013 року. Довіреність була внесена до Єдиного реєстру довіреностей за реєстровим № 37201653. В подальшому, 23 січня 2012 року громадянин Індії ОСОБА_11, який представився як ОСОБА_12, прибув до приміщення відділення № 17 ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», що розташований по бул. Т. Шевченка, 62 у м. Києві та на підставі вищезазначеної довіреності зняв грошові кошти з банківського рахунку ОСОБА_10 у сумі 355 250 доларів США. З приводу шахрайських дій громадянина Індії ОСОБА_11 було порушено кримінальну справу і вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року ОСОБА_11 був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст.190, ч. 3 ст.27, чч.3,4 ст. 358 КК України та визначено йому покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, а також стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 2 840 000 грн. (т. 1 а.с. 27, 28-52). Висновком почеркознавчої експертизи від 19 квітня 2012 року № 331, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУ МВС України в м. Києві під час розслідування кримінальної справи, встановлено, що підпис у графі «довірителя» від імені ОСОБА_10 на бланку довіреності ВРН № 693933 виконаний не ОСОБА_10, а іншою особою (т. 1 а.с. 53-60). Довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та внесена до Єдиного реєстру довіреностей за реєстровим № 37201653, на час звернення позивача до суду (30 вересня 2013 року) втратила свою дію, оскільки була видана терміном дії до 21 січня 2013 року. Місцевий суд, ухвалюючи рішення й відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання довіреності недійсною, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в межах заявлених вимог, оскільки строк довіреності на час ухвалення рішення закінчився, крім того, банк не є належним відповідачем за такими позовними вимогами, а про залучення до участі у справі іншого відповідача, позивач клопотання не заявляв. Разом з тим, відмовляючи позивачу у стягненні коштів з банку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у банку не було підстав при видачі коштів особі, яка пред'явила довіреність від імені вкладника, не довіряти цій довіреності, яка належним чином була нотаріально посвідчена. Апеляційний суд не погодився з такими висновками суду першої інстанції й дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі в частині визнання недійсною довіреності, оскільки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 березня 2014 року у справі № 761/612/14-ц задоволено позов ОСОБА_10 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ОСОБА_11, третя особа - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», про визнання недійсною довіреності від 21 січня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 50,51, від імені громадянина Японії ОСОБА_10 на ім'я громадянина Шрі-Ланки ОСОБА_12, а тому у цій частині провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК України. У той же час, судом апеляційної інстанції було встановлено, що ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 березня 2014 року вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 серпня 2013 року щодо ОСОБА_11 скасовано, а справу повернуто для проведення додаткового розслідування (т. 2 а.с. 39-43). Разом з тим, суд встановив, що між ОСОБА_10 та АТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір про банківський рахунок, а тому застосувавши до спірних правовідносин положення ст.ст. 1066, 1073 ЦК України, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що банк на підставі договору повинен виконати зобов'язання щодо вкладника, однак при цьому, банк не позбавлений можливості звернутися з цивільним позовом у кримінальному провадженні про відшкодування шкоди з винної особи. Вказані вище висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи та ґрунтуються на доказах, яким дано правильну оцінку. Також слід зазначити, що посилання заявника на невирішення апеляційним судом, відповідно до ст. 88 ЦПК України, питання про розподіл судових витрат не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки може бути вирішено у порядку ст. 220 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення. Крім цього, банком не були дотримані вимоги Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансуванню тероризму», а саме в частині щодо непроведення ідентифікації особи, яка ініціювала видаткову операцію (п. 2 ч. 2 ст. 6 цього Закону) та заборони проведення видаткових операцій у разі нездійснення ідентифікації (ч. 1 ст. 10 вказаного Закону). Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скаргах доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують, тому судове рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Центральне регіональне управління» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», подану представником Величко О.О., та ОСОБА_10, подану представником ОСОБА_9, відхилити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 28 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур А.В. Маляренко В.А. Нагорняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/39783789
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 липня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г., Суддів: Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», третя особа – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення процентів по банківському вкладу, трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2014 року, в с т а н о в и л а : У липні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі – ПАТ «Банк «Таврика»), третя особа – Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення процентів по банківському вкладу, трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання та відшкодування моральної шкоди. Позивач зазначав, що 11 вересня 2012 року між ним та ПАТ «Банк «Таврика» укладено договір банківського вкладу на суму 100 000 грн. з нарахуванням 25 % річних строком на три місяці. Посилаючись на те, що відповідач на порушення умов договору не повернув вклад після закінчення дії договору, позивач просив суд зобов’язати відповідача сплатити проценти за користування коштами до дати фактичного повернення вкладу, три проценти річних за порушення грошового зобов’язання та стягнути 10 000 грн. на відшкодування моральної. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2013 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 18 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору про стягнення процентів по банківському вкладу та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Банк «Таврика» на користь ОСОБА_1 684 грн. 93 коп. процентів по банківському вкладу та 82 грн. 19 коп., що становить три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за період з 11 по 20 грудня 2012 року включно, а всього 767 грн. 12 коп. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 625, ч. 5 ст. 1061 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявника ОСОБА_1 на підтримання заяви та представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 11 вересня 2012 року між позивачем та відповідачем був укладений договір банківського вкладу на суму 100 000 грн. на строк до 11 грудня 2012 року. Відповідно до п. 2 даного договору, відповідач зобов’язався щомісячно нараховувати 25 % річних за використання коштів позивача. Однак відповідач у вказаний строк кошти не повернув. 18 січня 2013 року уповноважений банк АТ «Імексбанк» повернув ОСОБА_1 суму вкладу з відсотками, нарахованими за період з 11 вересня 2012 року по 11 грудня 2012 року, в розмірі 106 150 грн. 15 коп. Постановою правління НБУ № 548 від 20 грудня 2012 року ПАТ «Банк «Таврика» було віднесено до категорії неплатоспроможних (а.с. 30-32). Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 33 від 20 грудня 2012 року розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Таврика» з ринку та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 21 грудня 2012 року по 20 березня 2013 року (а.с. 33-34). Постановою правління НБУ № 97 від 20 березня 2013 року у відповідача відкликано банківську ліцензію (а.с. 35). Ухвалюючи рішення в частині стягнення процентів по банківському вкладу та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів по банківському вкладу та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання за період з 11 грудня 2012 року (день повернення вкладу за договором) до 20 грудня 2012 року включно (введення тимчасової адміністрації), зазначивши, що проценти за користування вкладом та три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання згідно зі ст. 625 ЦК України не можуть бути стягнуті під час дії тимчасової адміністрації. В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року, постановленій у справі з подібних правовідносин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 625, ч. 5 ст. 1061 ЦК України посилається у своїй заяві заявник, суд на відміну від справи, яка розглядається, не встановив факту започаткування процедури виведення банку з ринку та запровадження в банку тимчасової адміністрації та не керувався нормами Закону, які регулюють правовідносини в період введення мораторію. Отже у справі, рішення в якій переглядається Верховним Судом України, та у справі, на рішення в якій посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, наявні різні фактичні обставини і ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції ч. 2 ст. 625, ч. 5 ст. 1061 ЦК України. За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови з задоволенні заяви. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E8776D154906EAA1C2257D15001D18FE
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 липня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про стягнення коштів за договором банківського вкладу. Зазначав, що 24 грудня 2012 року між ним і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було укладено договір банківського вкладу (далі – договір), за умовами якого банк зобов’язався прийняти від нього кошти в сумі 200 доларів США з кінцевим терміном повернення 29 грудня 2013 року, він зобов’язувався внести зазначену суму коштів готівкою на відкритий банком депозитний рахунок. Свої зобов’язання за договором виконав – вніс кошти на рахунок, що підтверджується квитанцією НОМЕР_1 від 24 грудня 2012 року. Пунктом 1.4 договору допускається внесення додаткових внесків (поповнення) до 28 грудня 2013 року, тобто сума вкладу може бути збільшена. Позивачем 24 грудня 2012 року внесено додаткову суму до вкладу в розмірі 499 800 доларів США, що підтверджується квитанцією НОМЕР_2 від 24 грудня 2012 року. Загальна сума вкладу за цим договором становить 500 тис. доларів США. 28 грудня 2012 року, відповідно до пункту 1.5 договору, ОСОБА_1 звернувся до банку з проханням про часткове зняття вкладу та конвертацію його в гривню з подальшим зарахуванням на депозитний рахунок та проведенням платежу з депозитного рахунку в загальному розмірі 4 015 000 грн. Цей платіж не був виконаний, про що банк повідомив позивача листом від 28 грудня 2012 року НОМЕР_3 з посиланням на збій роботи програмного забезпечення та гарантував перерахування коштів 3 січня 2013 року. У подальшому це зобов’язання виконано не було. На запит про наявний залишок коштів йому надійшла відповідь про те, що залишок на депозитному рахунку становить 3 195 450 грн, що менше на 819 550 грн від суми, яка повинна знаходитись на рахунку. У зв’язку із цим 10 січня 2013 року він звернувся до банку із заявою про видачу 3 195 450 грн, проте ці кошти йому також видано не було. У березні 2013 року ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним. Зазначало, що вказані договори банківського вкладу, примірник наданого позивачем договору та примірник договору, який знаходився в банку, не підписані сторонами, а тому не відповідають вимогам закону та вважаються неукладеними. При цьому, посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, ч. 2 ст. 207 ЦК України, просило суд визнати недійсними договори банківського вкладу від 24 грудня 2012 року. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 500 тис. доларів США, що еквівалентно 3 996 500 грн за курсом валют Національного банку України; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 200 доларів США, що еквівалентно 1 598 грн 06 коп. за курсом валют Національного банку України станом на 20 травня 2013 року, за договором банківського вкладу від 24 грудня 2012 року НОМЕР_4, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»; у задоволенні решти вимог відмовлено; у решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 1058, 1059, 1068 ЦК України, п. 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, (далі – Інструкція) та п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі – Положення). Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2012 року та від 17 квітня 2013 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими Верховним Судом України та судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та представника ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судом установлено, що 24 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_4, згідно з яким банк зобов’язався прийняти від позивача грошові кошти в сумі 200 доларів США з кінцевим терміном повернення 29 грудня 2013 року. ОСОБА_1 зобов’язався внести готівкою на відкритий банком депозитний рахунок грошові кошти та виконав свій обов’язок, вніс вказані грошові кошти на рахунок, що підтверджується квитанцією НОМЕР_1 від 24 грудня 2012 року. Згідно з п. 1.4 цього договору до 28 грудня 2013 року допускаються додаткові внески (поповнення), тобто сума вкладу може бути збільшена. За умовами п. 7.1 договору будь-які зміни і доповнення до нього можуть бути здійснені тільки за згодою сторін у письмовій формі і є його невід’ємною частиною. Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4 Положення передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ. Виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що додаткового письмового договору про внесення додаткового внеску за договором банківського вкладу від 24 грудня 2012 року між сторонами не укладалось; грошові кошти в сумі 499 800 доларів США у гривневому еквіваленті на рахунок ОСОБА_1 не надходили та не обліковувались; квитанція від 24 грудня 2012 року про внесення 499 800 доларів США, що еквівалентно 3 994 901 грн 40 коп. за курсом Національного банку України, завірена не печаткою ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» «Прибутково-видаткова каса №1», а іншою печаткою, що підтверджується висновком експерта від 7 листопада 2013 року (т. ІІІ а.с.174). Указана квитанція не відповідає вимогам закону та не містить обов'язкових реквізитів, визначених п. 2.9 Інструкції. Разом із тим у судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції посилається у заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заявник, судом, на відміну від справи, яка переглядається, установлено, що договори банківського вкладу між сторонами укладені відповідно до вищезазначених вимог закону, грошові кошти дійсно вносились позивачами, проте не були відповідним чином обліковані та внесені на рахунки банків через злочинні дії працівників банківських установ, за фактом яких проводились відповідні перевірки й порушені кримінальні справи. У справі, яка переглядається, установлено, що 19 лютого 2013 року головою правління ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» подана заява про вчинення злочину начальником Вінницького відділення №3 ОСОБА_4, яка, зловживаючи службовим становищем і за попередньою змовою, зокрема, з ОСОБА_1, шляхом подання підроблених договорів та касових документів намагалась заволодіти майном банку в особливо великих розмірах (т. ІІІ а.с. 98-100). Указану заяву прийнято та відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України (т. ІІІ а.с.71-72). Отже, у зазначених справах наявні різні фактичні обставини, до яких застосовано відповідний матеріальний закон, а тому ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. З огляду на викладене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9F438E5FE1720CC2C2257D0B001EB01B
  5. Коллеги! Кто судился с ВАБбанком? Сама попала в неприятную ситуацию. ВАБ депозиты в гривне, которые закончились, не отдает. Заявлений о возврате вклада оставила целую кипу. Даже приложила заявление на выдачу наличности с суммой, которую хочу получить. (все правильно заполнено.) Но ВАБ глухой,слепой, немой.... Приходится снимать по 1000 грн., иногда по 2500 грн. Вариант 1-й, сразу подавать иск в суд о взыскании депозита, но тогда будут морозится и вообще долго отдавать. А ситуация такая, что деньги очень нужны сейчас. Вариант 2-й, по-тихоньку забрать депозит, а потом подать иск о взыскании по ст.625 ГК Украины и процентов за пользование чужими деньгами (по процентной ставке договора, срок которого завершился). Хочу проучить этих проходимцев. Ведь население такие иски в суд не подает. С судами связываться не хотят. Нацбанку у же написала, но ответ не вдохновляет. Перспективы суда С ВАББАНКом!!! У кого были подобные иски? И стоит ли при подаче иска ссылаться на Закон Украины "О защите прав потребителя" или все равно "гуманный" суд заставит платить судебный сбор? Прошу высказывать мнения.
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,- за участі представника публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” – ОСОБА_1 та представника позивача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” про стягнення пені та відшкодування збитків за невиконання платіжного доручення за заявою публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги тим, що 10 квітня 2006 року між ним і відкритим акціонерним товариством “Комерційний банк “НАДРА”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “НАДРА” (далі – ПАТ “КБ “НАДРА”) укладено договір банківського рахунку фізичної особи НОМЕР_1, на основі якого відкрито поточний рахунок у банківських металах у золоті. Станом на час звернення до суду на зазначеному рахунку обліковувалось 274,62 тройських унцій банківського металу (золото). 7 червня 2011 року та 6 липня 2011 року він звертався до відповідача з платіжними дорученнями на переказ зазначеного банківського металу з указаного рахунку на його поточний рахунок у публічному акціонерному товаристві “Банк “Таврика” (далі – ПАТ “Банк “Таврика”), які відповідачем не виконані. Посилаючись на те, що невиконання платіжних доручень і бездіяльність щодо переказу банківського металу на його поточний рахунок у іншому банку є неналежним виконанням відповідачем свого зобов’язання, позивач просив суд стягнути з ПАТ “КБ “НАДРА” пеню за прострочення виконання платіжного доручення від 7 червня 2011 року в розмірі 307 687 грн 86 коп. та платіжного доручення від 6 липня 2011 року в розмірі 307 687 грн 86 коп. збитки у вигляді упущеної вигоди на загальну суму 103 086 грн. 37 коп., а також стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2012 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 4 січня 2013 року скасовано рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2012 року ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ “КБ “НАДРА” на користь ОСОБА_3 - 307 687 грн 86 коп. пені за прострочення строків виконання платіжного доручення від 6 липня 2011 року про переказ банківських металів, а також 3 076 грн 87 коп. у рахунок оплати судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 4 січня 2013 року скасовано в частині вирішення вимог про стягнення пені, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року скасовано рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 15 жовтня 2012 року, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково: стягнуто з ПАТ “КБ “НАДРА” на користь ОСОБА_3 - 307 687 грн 86 коп. пені за прострочення строків виконання платіжного доручення від 6 липня 2011 року про переказ банківських металів, а також 3 076 грн 87 коп. у рахунок оплати судових витрат; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 6 серпня 2013 року виправлено арифметичну помилку, допущену в рішенні апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року, - у мотивувальній частині на аркуші 5 в абзаці другому після розрахунку «12,2376 тр.унцій Ч 105 008 грн 04 коп. :10 =» замість суми 307678,86 грн зазначено правильну арифметичну суму 128 504 (сто двадцять вісім тисяч п’ятсот чотири) грн 64 коп. З урахуванням указаної виправленої арифметичної помилки в подальшому в мотивувальній та резолютивній частинах рішення апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року зазначено, що слід вважати правильною суму пені, яка підлягає стягненню, 128 504 грн 64 коп., а суму судових витрат – 1 285 грн 05 коп. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року касаційні скарги ОСОБА_3 та ПАТ “КБ “НАДРА” відхилено, а рішення апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2013 року й ухвалу апеляційного суду Донецької області від 6 серпня 2013 року залишено без змін. У січні 2014 року до Верховного Суду України звернулось ПАТ “КБ “НАДРА” із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У зв’язку із цим ПАТ “КБ “НАДРА” просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 10 квітня 2006 року між ВАТ “КБ “НАДРА” і ОСОБА_3 укладено договір банківського рахунку фізичної особи, за яким банк відкрив клієнту поточний рахунок у банківських металах (золото) та здійснював його розрахунково-касове обслуговування (т. 1 а.с. 11). За змістом пункту 6.1. зазначеного договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи несвоєчасне виконання прийнятих до договору зобов’язань відповідно до чинного законодавства України та цього договору. За повідомленням філії ВАТ “КБ “НАДРА” Донецького регіонального управління від 8 грудня 2010 року станом на 25 листопада 2010 року на поточному рахунку в банківських металах (золото) на ім’я ОСОБА_3 обліковувалось 274,62 тройських унцій (т. 1 а.с. 14). 6 липня 2011 року позивач надіслав до філії ВАТ “КБ “НАДРА” Донецького регіонального управління платіжне доручення про переказ 274,62 тройських унцій банківського металу (золото) на його поточний рахунок у ПАТ “Банк “Таврика”, яке отримане адресатом 8 липня 2011 року, однак виконане не було (т. 1 а.с. 25-31). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що платіжні доручення від 7 червня 2011 року та від 6 липня 2011 року оформлено з порушенням норм чинного законодавства (містили помилки в реквізитах) та є такими, що не підлягають виконанню. Крім того, суд у рішенні зазначив, що діяльність банку в період звернення позивача про переказ банківського металу до іншого банку регулювалась тимчасовим адміністратором, який діяв в межах повноважень. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що платіжне доручення від 6 липня 2011 року прийнято відповідачем до виконання, тому останній відповідно до умов укладеного між сторонами договору повинен нести відповідальність за порушення строку виконання взятого на себе зобов’язання. Посилаючись на Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, суд апеляційної інстанції стягнув із відповідача пеню за порушення строку виконання переказу. ПАТ “КБ “НАДРА” зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу заявник надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2013 року. Зазначеною ухвалою касаційний суд залишив без змін рішення місцевого й апеляційного судів, якими відмовлено вкладнику в задоволенні позовних вимог у частині притягнення установи банку до відповідальності за статтею 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” у зв’язку з неналежним виконанням договору банківського вкладу та невиконання заяви-розпорядження про видачу боргу в банківських металах. Суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги в частині стягнення процентів і пені не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на положеннях статті 1070 Цивільного Кодексу України й статті 32 наведеного Закону. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Закон України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) визначав загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлював відповідальність суб'єктів переказу. Переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі (пункт 1.24 статті 1 Закону). Статтею 32 Закону встановлена відповідальність банку при здійсненні переказу коштів. У справі, яка є предметом перегляду, за умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу був відкритий поточний рахунок у банківському металі (золото). За змістом договору банк взяв на себе зобов’язання приймати і зараховувати на рахунок клієнта банківські метали, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу банківських металів з рахунку та проведення інших операцій за рахунком відповідно до нормативних документів Національного банку України, внутрішніх положень банку та договору. Спір між сторонами виник унаслідок невиконання ПАТ “КБ “НАДРА” платіжного доручення ОСОБА_3 про переказ банківського металу в тройських унціях на його поточний рахунок відкритий в ПАТ “Банк “Таврика”. В Україні валютне регулювання базується на Конституції України, Законі України “Про Національний банк України”, Законі України “Про банки і банківську діяльність”, Декреті Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет), а також нормативних актах Національно банку України, що визначають правові засади організації валютного регулювання й контролю. Зазначеним Декретом визначено, що окремим видом валютних цінностей є банківські метали. Банківські метали - це золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів (стаття 1 Декрету). Особливості, загальні умови й контроль за здійсненням уповноваженими банками операцій з банківськими металами, а також порядок ведення рахунків у банківських металах регламентовано Положенням про здійснення операцій з банківськими металами, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 6 серпня 2003 року № 325. Таким чином, операції з банківськими металами, що є валютними операціями з валютними цінностями, мають свої особливості, визначені чинним банківським законодавством, порівняно з операціями, що здійснюються за допомогою грошових коштів. Договір банківського рахунку у банківських металах не може ототожнюватись з договором банківського рахунку, що відкритий у грошових коштах; платіжне доручення про переказ банківських металів у тройських унціях, у цьому сенсі не може вважатись дорученням на переказ коштів, тому для банку, який обслуговує вкладника при здійсненні переказу за договором банківського вкладу у банківських металах не настає відповідальність, передбачена статтею 32 Закону. Ураховуючи викладене, до спірних правовідносин, які виникли між сторонами щодо переказу банківських металів, не застосовуються положення статті 32 Закону. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статті 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За таких обставин, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “НАДРА” задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-34цс14 Статтею 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” встановлена відповідальність банку при здійсненні переказу коштів. Операції з банківськими металами, що є валютними операціями з валютними цінностями, мають свої особливості, визначені чинним банківським законодавством, порівняно з операціями, що здійснюються за допомогою грошових коштів. Договір банківського рахунку у банківських металах не може ототожнюватись з договором банківського рахунку, що відкритий у грошових коштах; платіжне доручення про переказ банківських металів у тройських унціях у цьому сенсі не може вважатись дорученням на переказ коштів, тому для банку, який обслуговує вкладника при здійсненні переказу за договором банківського вкладу у банківських металах не настає відповідальність, передбачена статтею 32 Закону. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D8CCF265593063ADC2257D0B001EAE12
  7. Державний герб України 22-ц/775/531/2014(м) 263/11819/13-ц Головуючий у 1 інстанції Степанова С.В. Категорія № 31 Доповідач Мальцева Є.Є. УХВАЛА Іменем України 21 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі: головуючого - Песоцької Л.І., суддів - Мальцевої Є.Є., Ткаченко Т.Б., при секретарі - Одінцові Е.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року - В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2013 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про стягнення матеріальної та моральної шкоди. В позовній заяві вказала, що 05 жовтня 2000 року між нею та ПАТ КБ "Приватбанк" в особі директора Маріупольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" ОСОБА_2 був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 204. Позивачкою внесено до каси банку грошові кошти в сумі 50 000 доларів США на строк один рік з виплатою 18% річних один раз на квартал. Грошові кошти в сумі 50 000 доларів США були передані ОСОБА_2 в її робочому кабінеті Маріупольської філії ПАТ КБ "Приватбанк" у присутності головного бухгалтера ОСОБА_3 в робочий час в момент підписання договору про терміновий спеціальний вклад, який був особисто підписаний ОСОБА_2 та скріплений печаткою, один екземпляр якого був виданий позивачу. Проте, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 діючи організованою групою за попередньою змовою, не внесли кошти до каси банку, тим самим спричинили позивачці шкоду на вказану суму вкладу, що встановлено постановами Ленінського районного суду м. Донецька від 03.03.2005 року та від 07.06.2006 року. Відшкодувати спричинену шкоду має роботодавець винуватих осіб - відповідач по справі, який добровільно не повернув суму вкладу, з якого також підлягає стягненню і спричинена моральна шкода, вмотивована позивачкою відчуттям душевних страждань від неправомірних дій. У зв'язку з цим просила стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі вкладу в іноземній валюті, конвертованого в національну грошову одиницю в сумі 399650 грн. та моральну шкоду в сумі 50000 грн., судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на її користь матеріальну шкоду у сумі 472 445,00 (чотириста сімдесят дві тисячі чотириста сорок п'ять) грн. та моральну шкоду у сумі 10 000 (десять тисяч) грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3441 грн. З рішенням суду не погодилося ПАТ КБ "Приватбанк", в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. В скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, необґрунтованість судового рішення, не з'ясування обставин справи, що мають істотне значення для справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ "ПриватБанк" - Шишелової Н.В., яка підтримала доводи скарги, заперечення проти скарги представника позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4, розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомлених про дату і час розгляду справи позивачки, третіх осіб, дослідивши письмові матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за таких підстав. Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, 05.10.2000 р. між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі директора Маріупольської філії ОСОБА_2 був укладений договір про спеціальний строковий вклад № 204, на строк один рік з можливістю подальшої пролонгації, та з виплатою 18 % річних один раз у квартал. Договір підписаний сторонами та скріплено печаткою банку. Відповідно до п.1 договору позивачкою було внесено 50000 дол.США до каси банку. Постановою Ленінського районного суду міста Донецька від 07.06.2006р. про застосування відносно ОСОБА_3 примусових заходів медичного характеру за скоєння суспільно-небезпечного діяння за ст. 191 ч. 5, ст. 365 ч. 3, ст. 366 ч. 2 КК України (в ред.2001р.) та ст. 166 ч. 3 КК України (в ред.1960р.) встановлено, що ОСОБА_2, відносно якої оголошено розшук, і ОСОБА_3 за попереднім зговором, вийшовши за межі наданих їм службових повноважень, розробили і склали бланк договору про спеціальний строковий вклад, що не відповідав типовим бланкам, затвердженим у ЗАТ КБ "Приватбанк" відповідно до наказів від 22 вересня 1997 року № 719 від 30 листопада 2000 року № 1278 та використали його для укладення спеціальних договорів, у тому числі і з ОСОБА_1, незаконним шляхом отримали грошові кошти, які у касу банку не надходили, чим спричинили позивачці матеріальну шкоду у розмірі 50000дол.США. Задовольняючи позов частково, суд виходив з доведення спричинення позивачці шкоди неправомірними діями директора філії ОСОБА_2 та головного бухгалтера Маріупольської філії ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_3 під час виконання своїх службових обов'язків розробленням і складанням бланку договору, викраденням грошей вкладу. Ці обставини суд, керуючись положеннями ст. 441 ЦК України в ред.1963р. і роз'ясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р., визначив за підставу для покладення цивільно-матеріальної відповідальності на юридичну особу - ПАТ КБ «ПриватБанк», з якою винуваті особи перебували у трудових правовідносинах на момент заподіяння шкоди, виплатити позивачці, яка визнана потерпілою і цивільним позивачем у кримінальній справі, суми внесеного депозитного вкладу, перерахованого на національну грошову одиницю за курсом НБУ на момент розгляду справи. З такими висновками не можна не погодитись з огляду на наступне. Відповідно до ст. 440 ЦК України в ред. 1963р., чинного на момент виникнення спірних правовідносин, шкода заподіяна особі або майну громадянина підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі. Аналогічні положення встановлені і ст.1166 ЦК України в редакції 2003 року. Згідно зі ст. 440-1 ЦК України моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується у грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати. Відповідно до ст. 441 ЦК України в ред. 1963р. організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. Аналогічні положення встановлені ч. 1 ст. 1172 ЦК України в ред. 2003р. Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (з наступними змінами) при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації. Господарські (підприємницькі) товариства, кооперативи відповідають за шкоду на підставі ст. 441 ЦК у випадках її заподіяння як їхнім учасником (членом) під час здійснення ним підприємницької або іншої діяльності від їх імені, так і особами, які виконують роботу за трудовим договором. Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного суду України, наведених в п. 3 постанови № 14 від 29.12.1992р. «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну, здоров'ю, виплаченої пенсії, допомоги по соціальному страхуванню та ін.), в силу ст. 441 ЦК, відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність в порядку регресу за нормами трудового законодавства. У п.6, діючої на час укладення договору строкового вкладу позивачкою у жовтні 2000 року, Постанови Національного банку "Про затвердження Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів і Правил випуску та обігу валютних деривативів" від 07.07.1997р. № 216 (з подальшими змінами від 30.06.1998р., 19.01.1999р., 03.11.1999р.), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 11.09.1997р. за N 393/2197 (далі - Правила): залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом: відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки); видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений письмово. У п. 11 Правил зазначено, що депозитний договір засвідчує право комерційного банку управляти залученими від юридичних і фізичних осіб коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і процентів за його користування. За п. 12. Правил основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні бути: назва та адреса банку, який приймає депозит (вклад); назва та адреса власника коштів; дата внесення депозиту; сума депозиту; дата вимоги вкладником своїх коштів; процентна ставка за користування депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати процентну ставку відповідно до зміни облікової ставки Національного Банку України з відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України); зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит; підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для юридичної особи ? керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи ? власника коштів або уповноваженої на це особи). Наданий ОСОБА_1 договір про спеціальний строковий вклад від 05 жовтня 2000 року, що складався і підписувався нею в службовому кабінеті директора філії ОСОБА_2 в присутності головного бухгалтера ОСОБА_3, відповідає вказаним реквізитам. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували з ПАТ КБ «ПриватБанк» у трудових відносинах, діяли як головний бухгалтер і директор філії відповідно у робочий час у приміщенні банку та від імені банку, а саме: ОСОБА_2 підписала від імені банку договір № 204 про спеціальний строковий вклад, а при прийнятті від позивача грошових коштів у розмірі 50 000 дол. США ОСОБА_3 вказані кошти у касу банку не внесла. Постановою від 07.06.2006р. відносно ОСОБА_3 встановлено вчинення нею за попереднім зговором з ОСОБА_2 суспільно-небезпечних діянь, спрямованих на заволодіння грошовими коштами позивачки, результатом чого стало спричинення майнової шкоди фізичним особам, в тому числі ОСОБА_1 на суму 50 000 дол.США., а також юридичній особі ЗАТ КБ "ПриватБанк". Відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Перебування у трудових відносинах ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з банком під час укладання договору про спеціальний строковий вклад з ОСОБА_1 та приймання від останньої грошей у приміщенні Маріупольської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» не оспорено у встановленому законом порядку із заявленням зустрічних вимог про недійсність цього договору з мотивів відсутності в ньому дійсного підпису позивачки. З огляду на встановлені обставини в постанові суду у кримінальній справі колегія суддів не може погодитись із твердженнями відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності конкретизації дій ОСОБА_3 відносно коштів позивачки. До обов'язків ОСОБА_3 віднесено забезпечення повного обліку грошових коштів, що надходять, та своєчасне відображення в бухгалтерському обліку операцій по руху із грішми. Тому доводи скарги про виконання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 дій з перевищенням повноважень, що виходили за межі їх функціональних трудових обов'язків, як підстав для звільнення банку від матеріальної відповідальності за позовом, - є неспроможними, зважаючи на положення ст. 441 ЦК, роз"яснення Пленуму Верховного Суду України у постановах № 6 від 27.03.1992р., № 14 від 29.12.1992р. Та обставина, що відносно директора філії банку ОСОБА_2 не ухвалено вироку або постанови щодо ознак в її діях карно-переслідуваного діяння, з огляду на встановлені обставини укладення позивачкою угоди строкового вкладу, не впливає на рішення суду у даній цивільній справі, а буде мати значення при висуванні банком регресних вимог до винуватих осіб. Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» з приводу не відкриття рахунку депозитного вкладу, не оформлення платіжного документу про внесення позивачкою грошей, чим банк заперечує факт укладення договору, як вважає колегія суддів, не є слушними, оскільки виконання цих дій є обов"язком банку, до якого внесено вклад, згідно положень у постанові Правління Національного банку України від 07.07.1997р. № 216 з подальшими змінами, діючими в редакції на момент оформлення угоди строкового вкладу. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно зазначив про доведеність факту укладання між сторонами договору спеціального строкового вкладу №204 від 05.10.2000р. на суму 50000 дол.США. Правильно встановивши, що неправомірними діями ОСОБА_3, що перебувала у трудових правовідносинах із банком і прийняла за договором про спеціальний строковий вклад від позивачки кошти, але не внесла в касу банку на відповідний рахунок позивача та за перебігом строку дії договору не повернула позивачу, було заподіяно матеріальну та моральну шкоду, відповідальність з відшкодування якої повинен нести перед ОСОБА_1 відповідач. Вирішуючи питання з відшкодуванням позивачці моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з доведення негативних немайнових наслідків вчиненого працівниками банку щодо ОСОБА_1 протиправного діяння з заволодіння її грішми, негативний вплив на стан здоров'я, змушену зміну звичного образу життя внаслідок позбавлення матеріальних благ, що потребувало від неї додаткових зусиль для організації життя і вжиття заходів до відновлення прав через правоохоронні органи, з чим погоджується колегія суддів. Суд, виходячи з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), їх глибини, враховуючи принципи розумності, виваженості та справедливості, визначив до стягнення компенсацію немайнової шкоди в розмірі 10000грн., що має бути відшкодована ПАТ КБ «ПриватБанк», з яким винуватці у спричиненні цієї шкоди особи перебували у трудових відносинах. Посилання у змісті апеляційної скарги відповідача про необхідність регулювання спірних відносин положеннями ст. 1059 ЦК України, з огляду на вірно і в достатньому обсязі встановлені обставини справи, не є ґрунтовними. Суд відхилив клопотання відповідача про застосування наслідків спливу стоку позовної давності, вважаючи не пропущеним позивачем цей строк, з огляду на правила переривання строку позовної давності із пред"явленням позову у кримінальній справі щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ще у 2002 році і довготривалого тривання цього кримінального провадження, в межах якого цивільний позов не вирішувався. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду. Нових доказів, які не були предметом дослідження суду першої інстанції, представником відповідача не надано і в суді апеляційної інстанції. При вирішенні справи судом правильно застосовані норми матеріального права, порушень норм процесуального права, які б могли призвести до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. За таких обставин, на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» відхилити. Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 06 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/39049340
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 квітня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Патрюка М.В., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 вересня 2010 року між його батьком, ОСОБА_2, і публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» ( далі - ПАТ КБ “ПриватБанк”) було укладено депозитний договір НОМЕР 1 (вклад «Стандарт») на суму 150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний договір НОМЕР 2 (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2. Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 він успадкував грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаними вище договорами, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача невиплачені кошти в розмірі 20 321 грн 04 коп. Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь недоплачені кошти в розмірі 20 321 грн 04 коп., несплачені проценти в розмірі 24 973 грн 05 коп. та судові витрати в розмірі 249 грн 73 коп., а всього 45 747 грн 03 коп. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2013 року зазначене рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення апеляційного суду відмовлено. У грудні 2014 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та просить прийняти нове рішення про задоволення позову. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2014 року поновлено строк на подання заяви та допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 29 вересня 2010 року між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір НОМЕР 1 (вклад «Стандарт») на суму 150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний НОМЕР 2 (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року. Відповідно до пункту 6 вищезазначеного договору встановлено, що у разі, якщо після закінчення строку вкладу клієнт не заявив відмову від продовження строку вкладу, строк автоматично продовжується. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 травня 2012 року ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого, проте фактично отримав суму вкладу та нараховані проценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що смерть вкладника в зобов’язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті ОСОБА_2. Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічної справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, які покладені в основу цих судових рішень. Для прикладу ОСОБА_1 надає зазначену вище ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом фізичних осіб до Банку про стягнення процентів за договорами банківських вкладів у порядку спадкування у зв’язку з настанням смерті вкладника. Вирішуючи спір у цій справі, суд виходив із того, що зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника й унаслідок його смерті не припиняється, оскільки до спадкоємців переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво. Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям. Саме до цього зводиться правовий висновок, що висловлений Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постанові суду від 18 вересня 2013 року, який згідно зі статтею 360-7 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) є обов’язковим та суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України (№ 6-65цс13). Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, а саме: частину другу статті 608 та частину другу статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 9 квітня 2014 року (справа № 6-12 цс 14) За змістом статті 1060 та частини другої статті 1228 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Згідно із частиною другою статті 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців. Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/22A97BD5E909CF3BC2257CC2001D9628
  9. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення суми вкладу та відшкодування моральної шкоди за заявою публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») про стягнення суми вкладу та відшкодування моральної шкоди. Зазначала, що 13 вересня 2005 року між нею та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було укладено депозитний договір із сумою вкладу 3 537 доларів США, що підтверджується ощадною книжкою, виданою їй банком. У подальшому вона неодноразово вносила на депозитний рахунок грошові кошти в доларах США. Останнього разу, 3 серпня 2008 року, нею внесено на депозитний рахунок 60 тис. доларів США. 11 жовтня 2008 року вона зняла з депозитного рахунку 40 тис. доларів США, після чого остаточний залишок коштів на вказаному депозитному рахунку становив 522 773 долара США. У червні 2009 року звернулась до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з вимогою про надання виписки про рух грошових коштів на зазначеному депозитному рахунку. Листом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» від 6 липня 2009 року її було повідомлено про те, що вказаний рахунок не відкривався, грошові кошти до банку не вносились. 10 лютого 2011 року вона звернулась до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» з вимогою про видачу належних їй грошових коштів у розмірі 522 773 долара США. Посилаючись на те, що ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відмовляється повернути їй суму банківського вкладу, що свідчить про невиконання з його боку зобов’язань за договором банківського вкладу, просила стягнути з банку суму вкладу в розмірі 522 773 долара США та 50 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. У процесі розгляду справи змінивши підстави позову й уточнивши позовні вимоги, просила на підставі статті 1172 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на її користь 484 257 доларів США на відшкодування шкоди, завданої їй у зв’язку з неповерненням коштів, які були внесені нею до банку як вклад, без урахування нарахованих банком процентів, та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що внаслідок привласнення грошових коштів працівниками ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яких притягнуто як обвинувачених і яким пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України, їй заподіяно збитки. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на користь ОСОБА_1 3 870 811 грн 48 коп. збитків та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2012 року рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 14 листопада 2012 року скасовано; рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог, у решті - рішення Київського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2012 року залишено в силі. У заяві про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування зазначеного рішення та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 1059, 1172 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» надало ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року й від 22 лютого 2012 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 листопада 2013 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про стягнення суми вкладу та відшкодування моральної шкоди допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 13 вересня 2005 року ОСОБА_1 видано ощадну книжку, в якій відображені відомості про грошовий вклад. За повідомленням ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» депозитний договір банківського вкладу з ОСОБА_1 не укладався, зазначений в ощадній книжці рахунок відкритий на ім’я іншої особи, грошові кошти до каси банку не надходили. Відповідно до акта про результати проведеного службового розслідування за фактом порушень у роботі сектору вкладних операцій (центральної каси) від 12 травня 2009 року записи в ощадній книжці, виданій ОСОБА_1, щодо руху коштів були виконані контролерами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4. За цим фактом порушено кримінальну справу, та постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУМВС України у Донецькій області від 3 листопада 2009 року ОСОБА_1 визнано потерпілою. Постановами старшого слідчого в ОВС СУ ГУМВС України у Донецькій області від 10 березня 2010 року та від 12 березня 2010 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 притягнуто як обвинувачених і пред’явлено їм обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України – заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, дійшовши висновку про те, що видача банком ощадної книжки підтверджує укладення договору банківського вкладу та внесення грошових сум, вважав, що на користь позивачки підлягають стягненню завдані їй збитки в розмірі банківського вкладу на підставі статей 1058-1060, 1172 ЦК України. Разом із тим в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року, яка надана заявником як приклад, суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі судові рішення й передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій не визначились із характером спірних правовідносин і правовою нормою, що підлягає застосуванню, та, установивши наявність між сторонами договірних правовідносин, поклали на відповідача відповідальність за порушення договірних зобов’язань на підставі статей 611, 612, 625 ЦК України, одночасно застосувавши положення статті 1172 ЦК України, якою передбачена відповідальність у деліктних правовідносинах; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року, яка надана заявником як приклад, суд касаційної інстанції зазначив, що існування лише ощадної книжки без підтвердження внесення до банку грошових коштів не свідчить про укладення договору банківського вкладу, скасував ухвалені у справі судові рішення й передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції у зв’язку з порушенням судами норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору про повернення безпідставно списаних банком грошових коштів із банківського вкладу з підстав, передбачених статтею 1064 ЦК України; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року, яка надана заявником як приклад, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування статті 1172 ЦК України, оскільки вина працівника банку в завданні шкоди позивачу не доведена, а також про відсутність підстав для стягнення з банку коштів за вкладом, тому що не доведено внесення коштів до каси банку. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 1059, частини першої статті 1172 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. З огляду на закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах визначення договору банківського вкладу, - банківський вклад (депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу). Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. За змістом статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493, банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8. Інструкції); договір банківського рахунку укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов’язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9. Інструкції); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10. Інструкції). Пункт 10.1. Інструкції передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред’явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і який видається згідно з внутрішніми положеннями банку. Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. За таких обставин, висновок суду про те, що видача позивачці ощадної книжки є підтвердженням укладення договору банківського вкладу, не ґрунтується на вимогах матеріального закону. Саме така правова позиція висловлена в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2011 року. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції зазначені положення норм матеріального закону не врахував і, установивши, що договір банківського вкладу в письмовій формі з дотриманням вимог, установлених законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності, з позивачкою не укладався, дійшов помилкового висновку про те, що факт видачі їй лише ощадної книжки засвідчує укладення договору банківського вкладу та внесення вкладником грошової суми. Поза увагою суду залишилась і та обставина, що під час розгляду справи позивачка змінила підстави позову та вважала, що незаконними діями працівників банку, які привласнили належні їй грошові кошти, їй завдано збитків. Суди не визначились із характером спірних правовідносин та відповідною нормою матеріального права, яка їх регулює, і, дійшовши висновку про укладення сторонами договору банківського вкладу, помилково вважали, що на користь позивачки підлягають стягненню завдані збитки в розмірі банківського вкладу, посилаючись одночасно на положення статей 1058-1060 ЦК України й положення статті 1172 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов’язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди. Зобов’язання із заподіяння шкоди – це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов’язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі. Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України. У тих випадках, коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, зобов’язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 ЦК України). Аналіз положень статей 1166 та 1172 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України. Саме така правова позиція висловлена в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 3 лютого 2010 року, яка надана ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 1059, 1172 ЦК України в подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. У справі, яка переглядається, касаційний суд не усунув допущені суперечності в застосуванні зазначених норм матеріального права. Ураховуючи викладене, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ по справі № 6-149цс13 Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошових сум підтверджується договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки. Покладення на особу передбаченої статтею 1172 ЦК України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058-1060 ЦК України. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0D186AA8925F3C26C2257C7800328451
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Онопенка В.В., Сімоненко В.М. – за участі представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» – ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення відсотків за депозитним рахунком та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є спадкоємцем після смерті батька – ОСОБА_3 який помер 10 червня 2009 року. За життя, 21 квітня 2008 року, ОСОБА_3 уклав із публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») два депозитні договори терміном на 1 рік за умови сплати відсотків у розмірі 20,5 річних. Після оформлення спадщини, у січні 2010 року ОСОБА_1 просив банк виплатити грошові кошти за депозитними договорами, проте працівники банку переконали його не забирати грошові кошти до закінчення зазначеного в договорі строку – 21 квітня 2010 року, щоб не втратити нараховані відсотки. Однак 27 травня 2010 року в ПАТ КБ «ПриватБанк» він отримав грошові кошти за депозитними договорами, відсотки за якими нараховані до дня смерті його батька, із чим він не погоджується, а тому просив стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» відсотки за вищевказаними депозитними договорами за період з 10 червня 2009 року до 27 травня 2010 року в сум 845 грн 88 коп. та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2012 року рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення відсотків за користування грошовими коштами за договором депозиту скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задоволено. Вирішено питання про судові витрати. У решті –рішення залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення апеляційного суду Рівненської області від 13 листопада 2012 року скасовано та залишено в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 25 травня 2012 року. У вересні 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 грудня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року порушується питання про скасування рішення суду касаційної інстанції й направлення справи на новий касаційний розгляд із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, від 18 квітня 2012 року, від 10 жовтня 2012 року та від 9 квітня 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» – ОСОБА_2 дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 21 квітня 2008 року ОСОБА_3 уклав із ПАТ КБ «ПриватБанк» два депозитні договори терміном на 1 рік. Так, за першим договором він вніс на депозитний рахунок 2 тис. грн за умови сплати 15,75 % річних, а за другим – 1 тис. грн з процентною ставкою 16 % річних. 21 квітня 2009 року дію цих договорів продовжено, таким чином грошова сума на депозитних рахунках становила 2 962 грн 25 коп. з відсотковою ставкою 20,75 річних та на суму 1 тис. грн 69 коп. з відсотковою ставкою 20,5 річних. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 січня 2010 року ОСОБА_1 після смерті батька успадкував грошові кошти за вказаними депозитними вкладами, після чого депозитні вклади на своє ім’я не перевів. 27 травня 2010 року позивачу за двома квитанціями виплачено 1 028 грн 21 коп. та 3 044 грн 76 коп. депозитних вкладів. Фактично отримав суму вкладу й відсотки нараховані, лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів. Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за банківським вкладом, не нарахованих банком після смерті вкладника, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відсутні правові підстави для нарахування відсотків за депозитним вкладом після смерті вкладника. Відповідно до статті 1218 ЦК України у спадкоємця виникло право на отримання вкладу та відсотків на суму вкладу, нарахованих на час смерті спадкодавця. Аналогічний висновок зроблений в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2013 року, тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України зазначене судове рішення не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин, у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2011 року, від 18 квітня 2012 року та 10 жовтня 2012 року, касаційний суд вирішуючи спори в цих справах, виходив із того, що відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання по вкладу зі смертю кредитора не припинилося, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою кредитора, а тому відсотки на вклад повинні нараховуватися до дня, який передує його поверненню вкладникові. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво. Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям. Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постановах від 4 вересня 2013 року, від 18 вересня 2013 року та від 20 листопада 2013 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною й підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 січня 2014 року (справа № 6-157 цс 13) Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). За змістом статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який відповідно до частини другої статті 1228 ЦК України входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Згідно із частиною другою статі 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, якщо воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців. Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1319A0A40BF015D9C2257C6B00287D83
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБИ_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання за заявою ОСОБИ_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року, встановила: У квітні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі – ПАТ «КБ «Надра») про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за порушення грошового зобов’язання. Вимоги позову мотивовані тим, що 28 листопада 2008 року нею укладено з ПАТ «КБ «Надра» договір банківського вкладу (депозиту) у розмірі 70 000 грн. строком на 4 місяці. Однак, ПАТ «КБ «Надра» отриманий вклад повернув шляхом перерахування на відкритий нею в ПАТ «КБ «Надра» поточний банківський рахунок не 28 березня 2009 року, як це передбачено договором, а лише 30 грудня 2009 року. Але навіть після цього через неправомірні дії ПАТ «КБ «Надра» вона до 26 липня 2011 року не могла ні отримати грошові кошти готівкою з цього рахунку, ні розрахуватися ними за допомогою платіжної картки. За таких обставин позивачка просила суд стягнути із банку на її користь інфляційні втрати за період з 1 січня 2010 року по 25 липня 2011 року та 3 % річних за період з 30 грудня 2009 року по 1 липня 2011 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 13 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13 листопада 2012 року, у позові відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБИ_1. У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення її позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. Відповідно до змісту п. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що ПАТ «КБ «Надра» нехай із запізненням, але виконав своє зобов’язання за договором та повернув позивачці внесений нею вклад шляхом його зарахування на її поточний банківський рахунок, за період затримки виконання свого зобов’язання судом в інших справах вже стягнуто з банку інфляційні втрати і 3 % річних, а після виконання банком своїх зобов’язань правовідносини сторін вже не регулюються нормами закону про банківський вклад і підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України немає. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. За змістом зазначеної норми закону та ст. 1058 ЦК України, яка регулює правовідносини, що випливають з договору банківського вкладу, зобов’язання банку з повернення вкладу вважається виконаним, коли вкладнику буде надана реальна можливість отримати та розпорядитися на свій розсуд вкладом. Судом встановлено, що за умовами укладеного сторонами договору банківського вкладу на ім’я вкладника ОСОБИ_1 в ПАТ «КБ «Надра» було відкрито поточний банківський рахунок, на який банк мав перерахувати кошти для повернення вкладу. Також судом встановлено, що згідно з договором банківського вкладу вклад мав бути повернутий банком 28 березня 2009 року, насправді кошти були перераховані на відкритий в ПАТ «КБ «Надра» поточний банківський рахунок вкладника ОСОБИ_1 30 грудня 2009 року, а реальну можливість зняти ці кошти з рахунку готівкою або ж розраховуватися ними з допомогою платіжної банківської картки ОСОБА_1 отримала лише 26 липня 2011 року. За таких обставин висновок суду про те, що банк виконав своє грошове зобов’язання в день перерахування вкладу на поточний банківський рахунок вкладника ОСОБИ_1 30 грудня 2009 року є помилковим. В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 лютого, 21 лютого та 14 березня 2012 року, на які, як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 625 ЦК України, посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд вказав, що ст. 625 ЦК України застосовується до випадків порушення грошового зобов’язання, в тому числі і тих, коли ухвалено судове рішення про стягнення суми боргу, але фактично воно не виконано. Отже, суд касаційної інстанції неоднаково застосував ст. 625 ЦК України у справах з подібних правовідносин, оскільки у справі, рішення в якій переглядається, банк порушив взяте на себе за договором грошове зобов’язання, а тому він повинен нести передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність. Виходячи з того, що рішенням суду в іншій справі за період з 28 березня по 30 грудня 2009 року інфляційні втрати та 3 % річних вже стягнуто, суду слід було стягнути зазначені суми за період з 30 грудня 2009 року по 26 липня 2011 року. Таким чином, рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається, є незаконним, та відповідно до вимог ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України підлягає скасуванню. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБИ_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 серпня 2013 року скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко В.В. Онопенко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Відповідно до змісту ст.ст. 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов’язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BAD952399D6DD0B9C2257C510028DEFD
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” (далі – банк “Надра”) про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до банку “Надра” про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу, в с т а н о в и л а : У лютому 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 жовтня 2008 року між ними та банком “Надра” були укладені договори банківського вкладу на строк до 10 квітня 2009 року. На виконання умов договорів вони внесли на депозитні рахунки кошти у розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний. У вказаний у договорі строк відповідач кошти не повернув. Депозитні кошти на поточні рахунки позивачів були перераховані банком “Надра” лише 31 грудня 2009 року на виконання рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 9 вересня 2009 року про повернення банківського вкладу. Однак із дня закінчення строку дії договору відповідачем не нараховувались та не сплачувались проценти за користування депозитними коштами. Позивачі просили суд стягнути з відповідача на їх користь проценти за користування вкладом за період з 13 квітня до 30 грудня 2009 року, а також 3 % річних та суму, виходячи з розрахунку індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 14 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 24 жовтня 2012 року, позовні вимоги задоволено. Постановлено: стягнути з банку “Надра” на користь ОСОБА_1 проценти за користування коштами банківського вкладу в розмірі 180 912 грн 33 коп, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 23 597 грн 26 коп та інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 66 550 грн; стягнути з банку “Надра” на користь ОСОБА_2 проценти за користування коштами банківського вкладу в розмірі 180 912 грн 33 коп, 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 23 597 грн 26 коп та інфляційні нарахування за прострочення виконання грошового зобов’язання в розмірі 66 550 грн. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року відмовлено банку “Надра” у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві банк “Надра” просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 грудня 2012 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 625, 631, 1048, 1058 –1060 ЦК України. На підтвердження своїх доводів заявник наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2013 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами встановлено, що 10 жовтня 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та банком “Надра” були укладені договори банківського вкладу на строк до 10 квітня 2009 року. На виконання умов договорів позивачі внесли на депозитні рахунки банку кошти в розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний. Однак відповідач у вказаний строк кошти не повернув. 9 вересня 2009 року Центральним районним судом м. Сімферополя було ухвалено рішення про повернення банківського вкладу. Депозитні кошти на поточні рахунки позивачів були перераховані банком лише 31 грудня 2009 року. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зобов’язання сторін за договором припиняються з моменту їх належного виконання. Оскільки внесені позивачами гроші на їх вимогу у визначені договорами строки не повернуті, то це дає право позивачам на отримання процентів за користування депозитними коштами за період з 13 квітня 2009 року до 30 грудня 2009 року, а також на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Разом із тим рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2012 року (справа № 6-44415св11), яка надана для порівняння, рішення апеляційного суду скасовано в частині стягнення з банку процентів за користування депозитом та відмовлено в задоволенні позову в цій частині з тих підстав, що після закінчення строку дії договору можливість нарахування передбачених договором процентів на вклад втрачається. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 625, 631, 1058, 1060 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. За умовами пункту 2.2 укладених між сторонами договорів банківського вкладу, строк дії вкладів складав 6 місяців від дати внесення вкладу на відповідний рахунок, тобто до 10 квітня 2009 року. Судами встановлено, що позивачі у день закінчення строку дії договорів – 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів у розмірі 1 млн. 100 тис. грн кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів. У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути позивачам депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів – 10 квітня 2009 року. Проте банк “Надра” повернув кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь ОСОБА_1, ОСОБА_2 необхідно стягнути проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Відповідно до вимог частини другої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-39цс13 Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до частини п’ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Судами встановлено, що позивачі у день закінчення строку дії договорів – 10 квітня 2009 року, звернулися до банку із заявами про повернення банківських вкладів кожний, чим засвідчили свої наміри припинити дію договорів. У зв’язку з цим банк був зобов’язаний повернути вкладникам депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договорів – 10 квітня 2009 року, проте повернув кошти позивачам лише 31 грудня 2009 року, чим порушив свої грошові зобов’язання. За таких обставин суд дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивачів необхідно стягнути проценти по банківським вкладам за прострочений строк до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання на підставі частини другої статті 625 ЦК України. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...b2?OpenDocument
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Патрюка М.В., Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,- Охрімчук Л.І., за участі представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а : У березні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 25 квітня 2008 року між її двоюрідним братом, ОСОБА_3, і закритим акціонерним товариством «ПриватБанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк»), було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» на суму 50 тис. грн із процентною ставкою 16,5 % річних на строк 12 місяців. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. На час смерті останнього вказаний договір був пролонгований. Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 вона успадкувала грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаним вище договором, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача нараховані, але не виплачені проценти за ним у розмірі 17 875 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 серпня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на її користь 17 675 грн 34 коп. процентів за договором банківського вкладу, у решті позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 жовтня 2012 року вказане рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вищевказане рішення апеляційного суду відмовлено. У жовтні 2013 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення процентів за договором банківського вкладу для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та прийняття нового рішення, яким рішення суду першої інстанції слід залишити в силі, з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2012 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року, від 15 травня 2013 року та від 25 вересня 2013 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу НОМЕР_1 на суму 50 тис. грн із процентною ставкою 16,5 % річних на строк до 25 квітня 2009 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Станом на 21 серпня 2009 року вказаний вклад був пролонгований згідно з умовами пункту 6 договору й складав 52 520 грн 55 коп. Після смерті ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 серпня 2011 року ОСОБА_1 успадкувала належне йому майно, а саме грошовий вклад із відповідними процентами та нарахованою компенсацією, що зберігався в Шулявському відділенні Київського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк» на рахунку НОМЕР_2, у розмірі 51 095 грн 89 коп., і фактично отримала суму вкладу й нараховані проценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що смерть вкладника в зобов’язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті. Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, які покладені в основу цих судових рішень. Для прикладу ОСОБА_1 надає зазначені вище ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах за позовами фізичних осіб до Банку про стягнення процентів за договорами банківських вкладів у порядку спадкування у зв’язку з настанням смерті вкладника. Вирішуючи спори у цих справах, суд виходив із того, що зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника та внаслідок його смерті не припиняється, оскільки до спадкоємців переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) – це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов’язанні є правонаступництво. Відповідно до частини другої статті 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Проте у зобов’язаннях, не пов’язаних з особою кредитора, смерть не призводить до припинення зобов’язань, а відбувається перехід прав і обов’язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців. Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1228 ЦК України встановлено право вкладника розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (частина друга статті 1228 ЦК України). Відповідно до вимог статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Згідно із частиною п’ятою статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунку вкладника з інших підстав. Оскільки сторонами спірного договору банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор), а зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не є нерозривно пов’язаним з особою вкладника, то таке зобов’язання відповідача не припиняється внаслідок смерті вкладника, входить до складу спадщини та триває до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям. Саме до цього зводяться правові висновки, що висловлені Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України в постановах від 4 вересня 2013 року та від 18 вересня 2013 року, які згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов’язковими для судів, що зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права, а саме: частину другу статті 608 та частину другу статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Л.І. Охрімчук Н.П. Лященко М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-129 цс 13) За змістом статті 1060 та частини другої статті 1228 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку, право на який входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним. Згідно із частиною другою статі 608 ЦК України зобов’язання не припиняється зі смертю кредитора, оскільки воно не є нерозривно пов’язаним з особою останнього. У такому разі права й обов’язки (спадщина) фізичної особи (вкладника), яка померла, переходять до інших осіб - спадкоємців. Отже, зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BCC506F68A137FA3C2257C2E00233372
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення процентів за договором банківського вкладу, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) про стягнення процентів за договором банківського вкладу. Зазначала, що 18 листопада 2010 року між її чоловіком, ОСОБА_5 і ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено договір про депозитний вклад НОМЕР_1 (далі – договір банківського вкладу), за умовами якого банк прийняв від нього 25 тис. доларів США на строк 12 місяців – до 18 листопада 2011 року й зобов’язався виплатити йому вказану суму та 9 % річних на умовах і в порядку, установлених договором. Під час дії договору, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті успадкувала належне ОСОБА_5 майно, у тому числі й указаний грошовий вклад. 6 червня 2011 року вона отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Неодноразово зверталася до ПАТ КБ “ПриватБанк” із заявами про одержання вкладу та встановлених договором процентів на суму вкладу. Проте відповідач виплатив їй лише суму вкладу та проценти на суму вкладу, які були нараховані на день смерті ОСОБА_5, у розмірі 92,46 доларів США. Посилаючись на те, що договір банківського вкладу не був припинений на день смерті спадкодавця, ОСОБА_1 просила стягнути з ПАТ КБ “ПриватБанк” проценти на суму банківського вкладу в розмірі 17 287 гривень 24 копійки. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 проценти за договором банківського вкладу від 18 листопада 2010 року в розмірі 17 287 гривень 24 копійки. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року скасовано рішення Подільського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження в указаній справі. У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року, рішення апеляційного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року, залишити без змін рішення Подільського районного суду м. Києва від 6 вересня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування положень ст.ст. 608 та 1228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2013 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на такі судові рішення: ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_4 до філії “Київське головне регіональне управління Публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про стягнення суми боргу за договором банківського вкладу, якою суд касаційної інстанції скасував рішення апеляційного суду та залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову через те, що місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідно до ч. 2 ст. 1228 ЦК України зобов’язання банку на оплату процентів за договором банківського вкладу у зв’язку зі смертю вкладника не припиняється; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2012 року у справі за позовом прокурора м. Нововолинська в інтересах ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення відсотків за договорами, якою судом касаційної інстанції відмовлено у відкритті касаційного провадження та в якій висловлено правову позицію, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що зобов’язання банку не пов’язані з особою вкладника, тому їх виконання може відбутися щодо будь-якого спадкоємця. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи, наведені в заяві, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 18 листопада 2010 року між ОСОБА_5 та ПАТ КБ “ПриватБанк” було укладено договір банківського вкладу, за умовами якого банк прийняв від нього 25 тис. доларів США на строк 12 місяців – до 18 листопада 2011 року й зобов’язався виплатити йому вказану суму та 9 % річних на умовах і в порядку, передбачених договором. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла його дружина – ОСОБА_1. 23 листопада 2011 року ПАТ КБ “ПриватБанк” здійснило виплату суми вкладу спадкоємцю вкладника в розмірі 25 тис. доларів США та процентів на суму вкладу, які були нараховані на день смерті ОСОБА_5, у розмірі 92,46 доларів США. У виплаті процентів на суму вкладу з дня смерті ОСОБА_5 до дня виплати коштів спадкоємцю ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовило, вважаючи, що нарахування процентів на суму вкладу припиняється з дня смерті вкладника. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті, у тому числі право на вклад у банку. Хоча правоздатність спадкодавця припинилася у зв’язку з його смертю, зобов’язання банку перед його спадкоємцями за договором банківського вкладу не припинилося, оскільки відповідач продовжував користуватися коштами вкладника. Такі висновки суду є правильними й узгоджуються з наданими позивачем ухвалами судів касаційної інстанції. У той самий час, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, дійшов висновку, що зобов’язання банку нараховувати проценти за договором банківського вкладу припиняється смертю вкладника. З цим висновком судів погодитись не можна з таких підстав. Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1216, 1218 ЦК України). Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Згідно зі ст. 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Тобто сторонами правовідносин за договором банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор). Оскільки зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника, у зв’язку зі смертю вкладника (кредитора) таке зобов’язання не припиняється. До спадкоємців вкладника переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Ухвалюючи у справі, яка переглядається, судове рішення про відмову у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції не врахував, що виконання банком зобов’язань виплачувати вкладникові проценти на суму вкладу не пов’язане з особою останнього, а тому не припиняється внаслідок смерті вкладника та входить до складу спадщини. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року підлягає скасуванню на підставі п. 1 ст. 355, чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Надану заявником ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “ПриватБанк” про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди не може бути взято до уваги Верховним Судом України як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, оскільки вказаним судовим рішенням скасовано рішення судів першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий судовий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору. Керуючись ст. ст. 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін В.В. Онопенко Правова позиція, висловлена Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України при розгляді справи № 6-67цс13 Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1216, 1218 ЦК України). Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. Згідно зі ст. 1219 ЦК України до складу спадщини не входять права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 цього Кодексу. Згідно зі ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Тобто сторонами правовідносин за договором банківського вкладу є банк (боржник) і вкладник (кредитор). Оскільки зобов’язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов’язане з особою вкладника, у зв’язку зі смертю вкладника (кредитора) таке зобов’язання не припиняється. До спадкоємців вкладника переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів. Ухвалюючи у справі, яка переглядається, судове рішення про відмову у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції не врахував, що виконання банком зобов’язань виплачувати вкладникові проценти на суму вкладу не пов’язане з особою останнього, а тому не припиняється внаслідок смерті вкладника та входить до складу спадщини. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FC265C984F3A8307C2257BE3002B118F
  15. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 червня 2013 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Євтушенко О.І., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., ОСОБА_7, Кураш Н.П.,Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г. за участю: представника позивача представника відповідача - розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання договірних відносин та стягнення грошових коштів за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», поданою представником - Кураш Наталією Петрівною, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2012 року, в с т а н о в и л а : У листопаді 2011 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 23 червня 2011 року між ним та публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») укладено договір банківського вкладу «Зростаючий» у доларах США № 2630/40/30164, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу грошові кошти у розмірі 52 910 доларів США на строк до 30 червня 2011 року з процентною ставкою 9% річних. Крім того, 23 червня 2011 року між сторонами укладено договори банківського вкладу у доларах США «Зростаючий» № 2630/40/30166 на суму 38 780 доларів США та № 2630/40/30167 на суму 29 610 доларів США. На виконання умов укладених договорів позивач вніс кошти готівкою, на підтвердження чого банком видано банківські виписки № 73504, № 73508 та № 73510 відповідно. 11 липня 2011 року позивач звернувся до ПАТ «Дельта Банк» із заявою про виплату коштів та нарахованих відсотків згідно договорів банківського вкладу № 2630/40/30164, №2630/40/30166 та № 2630/40/30167. На вказану заяву банк повідомив позивачу, що станом на 13 липня 2011 року між ними не існує взаємовідносин з приводу вищевказаних договорів. Посилаючись на викладене, позивач, збільшивши позовні вимоги, просив суд зобов'язати ПАТ «Дельта Банк» визнати права вкладника за договорами банківського вкладу «Зростаючий» у доларах США №2630/40/30166, №2630/40/30164, №2630/40/30167 від 23 червня 2011 року, стягнути з ПАТ "Дельта Банк" на свою користь суму вкладу за вказаними договорами у розмірі 121 300 доларів США, суму нарахованих процентів (відсотків) у розмірі 430 доларів США 33 центи, пеню у розмірі 9 682 гривень 51 копійку, а також 3% річних у розмірі 10 106 гривень 96 копійок. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2012 року, позов задоволено. Ухвалено визнати за ОСОБА_8 права вкладника за договорами банківського вкладу «Зростаючий» у доларах США за № № 2630/40/30164, 2630/40/30166, 2630/40/30167 від 23 червня 2011 року. Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_8 заборгованість за Договорами банківського вкладу «Зростаючий» у доларах США за № 2630/40/30164, № 2630/40/30167, 2630/40/30166 від 23 червня 2011 року у сумі 121 730 доларів США 33 цента, а також в сумі 19 789 гривень 47 копійок. Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь держави 3 219 гривень. У касаційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позов на підставі ст.ст. 1058, 1059 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що між сторонами виникли договірні правовідносини за договорами банківського вкладу та дійшов висновку, що дані договори та банківські виписки відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки мають просту письмову форму й містять всі умови, необхідні для договору даного виду, а саме: розмір вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, термін дії договору. Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Судами встановлено, що 23 червня 2011 року між ОСОБА_8 та ПАТ «Дельта Банк», в особі заступника начальника Білоцерківського відділення ПАТ «Дельта Банк» Шевченко О.М., укладено договори № 2630/40/30164, №2630/40/30166 та № 2630/40/30167 банківського вкладу «Зростаючий» у доларах США. Згідно пунктів 1.1-1.4 вказаних договорів, вкладник передає банку грошові кошти в розмірі та на строк, що визначені цими договорами, а банк приймає вклад, сплачує за ними проценти та повертає вклад у встановленому цими договорами порядку. Загальна сума вкладу за трьома договорами складає 121 300 доларів США. Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України, договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Аналогічна вимога закріплена у Положенні про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03 грудня 2003 року № 516 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577. Пунктом 1.4 даного Положення передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Таке ж положення передбачено у п. 1.10 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (із змінами та доповненнями станом на 17 червня 2011 року, діючої на час виникнення спірних правовідносин). Вирішуючи спір, суди виходили з того, що відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 254 від 18 червня 2003 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 липня 2003 року за № 559/7880, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку. Згідно п.1.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 (діючої на час виникнення спірних правовідносин), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, а за договором банківського вкладу вкладні (депозитні рахунки). Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент (дохід) і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору. Враховуючи викладене, порядок та форма надання виписок (внутрішнього документу банку) передбачена при укладенні договору банківського рахунку, а не договору банківського вкладу. При укладенні договору банківського вкладу та на підтвердження додержання його письмової форми видається касовий документ, який відповідає вимогам Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 року за № 768/8089. Дійшовши висновку, що банківські виписки № 73504, № 73508 та № 73510 містять всі реквізити, які перелічені у п. 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, суди вважали їх належними і допустимими доказами у справі на підтвердження внесення позивачем коштів відповідно до умов договорів банківських вкладів № 2630/40/30164, № 2630/40/30166 та № 2630/40/30167. Однак суди не звернули увагу на те, що відповідно до п. 4.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України операції з готівкою оформляються касовими документами відповідно до вимог, визначених нормативно-правовими актами Національного банку з організації касової роботи в банках України. Таким нормативно-правовим актом Національного банку є Інструкція про касові операції в банках України, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 року за № 768/8089 (далі - Інструкція), в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (станом на 23 червня 2011 року). Пунктом 8 глави 2 розділу ІІІ даної Інструкції установлено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Матеріали справи не містять квитанцій або інших документів, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, які б відповідали вимогам п. 8 глави 2 розділу ІІІ вказаної Інструкції. Таким чином, в порушення вимог ст. 1059 ЦК України суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про додержання письмової форми договору банківського вкладу. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на вказані порушення уваги не звернув, помилково залишив вказане рішення без змін. Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносин, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню. На підставі викладеного та враховуючи, що судами встановлено фактичні обставини справи, однак застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст. 336, 341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в и р і ш и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», подану представником - Кураш Наталією Петрівною, задовольнити. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 16 жовтня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання договірних відносин та стягнення грошових коштів відмовити. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий О.І. Євтушенко Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31898898
  16. Державний герб України Справа №2п-1322/09 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 травня 2009 року Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді Семерак І.О. при секретарі Віраг Е.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» про визнання незаконних дій, та зобов'язання повернення депозитного вкладу, відшкодування моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1-І. А. звернувся в суд з даним позовом до ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» про визнання незаконних дій, та зобов'язання повернення депозитного вкладу і відшкодування моральної шкоди. Позов мотивує тим, що 04 серпня 2008 р. між ОСОБА_1-І. А., надалі «Позивач», та ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі начальника Відділення № 10, Ужгородської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» ОСОБА_3, надалі «Відповідач», укладено депозитний договір (строковий банківський вклад), надалі «договір». Відповідно до даного договору банківського вкладу Позивач зробив депозитний вклад у розмірі 20000 грн. За умовами даного договору відповідач прийняв від позивача грошовий вклад строком на 1 (один) рік, з 04 серпня 2009 року (дата внесення) по 12 серпня 2009 року (дата повернення) зі сплатою банком вкладнику процентів із розрахунку 19 % річних за вказаний період. Відповідно до п. 3.6 вказаного договору банк зобов'язався за першою вимогою Вкладника достроково повернути депозит або його частину протягом 2 (двох) робочих днів з дня одержання банком письмової вимоги Вкладника (не враховуючи дату одержання заяви Банком). Всупереч умов даного договору відповідач взяті на себе зобов'язання по поверненню грошового вкладу після вимоги Вкладника достроково повернути депозит, не виконує. Незважаючи на усні прохання позивача про отримання належного йому грошового вкладу з ВАТ АБ «Укргазбанк» відповідач не реагує і в поверненні вищевказаного грошового вкладу позивачу відмовлено. Враховуючі наведене позивач просить суд визнати дії відповідача щодо неповернення позивачу його вкладу неправомірними, такими, що порушують його конституційні права щодо розпорядження особистою власністю, зобов'язати відповідача повернути позивачу вклад згідно з п. 3.6 депозитного договору № 112 від 04.08.2008 року, стягнути з відповідача на його користь 3000 грн. моральної шкоди та стягнути з відповідача на його користь судові витрати понесені ним в зв'язку з розглядом даної справи. В ході судового розгляду даної справи позивач збільшив розмір свої позовних вимог і просив суд стягнути з відповідача на його користь 1169 доларів США упущеної вигоди у зв'язку з неможливістю користуватися своїми коштами додавши відповідний розрахунок. В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи і про причини своєї неявки суд не повідомив, однак в ході судового розгляду даної справи надав свої письмові заперечення. Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників судового розгляду суд приходить до наступних висновків. Так, як вбачається з матеріалів справи та встановлено в ході судового розгляду даної справи 04 серпня 2008 р. між сторонами, укладено депозитний договір (строковий банківський вклад). Відповідно до умов вказаного договору банківського вкладу Позивач зробив депозитний вклад у розмірі 20000 грн. Також за умовами даного договору п.1.1 відповідач прийняв від позивача грошовий вклад строком на 1 (один) рік, з 04 серпня 2009 року (дата внесення) по 12 серпня 2009 року (дата повернення) зі сплатою банком вкладнику процентів із розрахунку 19 % річних за вказаний період. Відповідно до п. 3.6 вказаного договору банк зобов'язався за першою вимогою Вкладника достроково повернути депозит або його частину протягом 2 (двох) робочих днів з дня одержання банком письмової вимоги Вкладника (не враховуючи дату одержання заяви Банком). Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з заявою про повернення йому вищевказаного вкладу у сумі 20000 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи заявою позивача, яку відповідач отримав 16.10.2008 року, згідно штампу вхідної кореспонденції відповідача, який міститься на вказаній заяві. Однак як встановлено судом на даний час відповідач всупереч умов даного договору взяті на себе зобов'язання по поверненню грошового вкладу не виконав. Відповідно до ст.ст. 626, 629, 651 ЦК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків, він є обов'язковим для виконання сторонами, а зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Обов'язки за договором виконуються в межах, встановлених договором і в силу вимог ч.2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Також п.2 ч.5 ст. 1061 ЦК України передбачено, що у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти. Вимогами ст. 319 ЦК України встановлено, що особи здійснюють право власності за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Відповідно ж до ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Враховуючи вище викладене, а також те, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою про повернення йому вказаних вище коштів, а відповідач в добровільному порядку відмовляється повернути позивачу належні йому кошти у сумі 20000 гривень, тому в силу вимог ст. 526 ЦК України відповідача слід зобов'язати повернути позивачу депозитний вклад згідно з п.3.6 депозитного договору № 112 від 04.08.2008 року укладеного між сторонами у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. Крім того слід зазначити, що відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Одними із збитків зазначених у даній нормі статті є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). У даному випадку позивачу завдано збитки у зв'язку з неповерненням йому коштів депозитного вкладу, за які він мав намір придбати іноземну валюту (долари США) і якими він міг розпоряджатися на власний розсуд. Враховуючі коливання курсу валюти долара США відносно гривні за період звернення позивача до відповідача з заявою про повернення йому коштів депозитного вкладу та на даний час змінювався, що і призвело до майнової шкоди позивача (упущена вигода), яка згідно розрахунку позивача становить 1169 доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 07.05.2009 року - 9001.30 грн., а тому в силу ст. 22 ЦК України дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також суд вважає обґрунтованими та доведеними позовні вимоги, щодо спричинення йому відповідачем моральної шкоди, яка виразилася у душевних стражданнях з приводу неповернення відповідачем позивачу його коштів, сильного хвилювання за можливість втрати та неотримання своїх коштів, хвилювання з приводу неможливості проведення лікування позивача у лікаря-стоматолога у зв'язку з відсутністю в нього вказаних вище коштів, яка потрібна йому для оплати за вказане лікування, що відповідно підтверджується копією консультації позивача у лікаря-стоматолога ОСОБА_4, яка міститься в матеріалах справи. Щодо розміру моральної шкоди спричиненою позивачу то суд вважає її доведеною на суму 3000 грн., а тому вказана сума в силу вимог ст. 23 ЦК України підлягає також стягненню з відповідача на користь позивача. В силу вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача також підлягає стягненню на користь держави судові витрати, а саме 51 грн. державного мита та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 15, 57, 60, 88, 208, 209, 212, 218, ЦПК України, ст.ст. 22, 23, 319, 526, 626, 629, 651, 1060, 1061 ЦК України, суд, - РІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» про визнання незаконних дій, та зобов'язання повернення депозитного вкладу, відшкодування моральної шкоди - задовольнити. Зобов'язати ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» повернути ОСОБА_1 депозитний вклад згідно з п.3.6 депозитного договору № 112 від 04.08.2008 року укладеного між сторонами у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. Стягнути з ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 - 1169 доларів США майнової шкоди (упущена вигода), що еквівалентно по курсу НБУ станом на 07.05.2009 року - 9001.30 грн. Стягнути з ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 - 3000 гривень моральної шкоди. Стягнути з ВАТ ОСОБА_2 «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме 51 грн. державного мита та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На рішення може бути подана апеляція протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги, передбачених ст. 294 ЦПК. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8357642
  17. УХВАЛА іменем україни 24 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6 - на рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 10 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом посилаючись на те, що 2 квітня 2005 року між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладений договір банківського вкладу з нарахуванням 16 % річних, а з 2 квітня 2007 року до 2 квітня 2008 року 18% річних на вклад. На виконання умов договору вона внесла на рахунок банку 18 тис. грн. За час дії договору вона отримувала нараховані відсотки та користувалась вкладом. Станом на 2 квітня 2007 року залишок депозитного вкладу становив 16 тис. грн. Починаючи з 2007 року банк перестав виплачувати відсотки за договором, а 1 серпня 2007 року на її звернення направив відповідь про те, що у банку відсутній указаний нею рахунок. Оскільки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовляється повернути їй зазначену суму вкладу та проценти на суму вкладу, під час розгляду справи, просила стягнути з відповідача на її користь 16 тис. грн суми банківського вкладу, 16 320 грн відсотків на суму вкладу, 18 880 грн пені, 7 305 грн збитків, сплачених іншій особі, яка позичала кошти на навчання дочки та 10 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Новотроїцького районного суду Херсонської області від 10 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2013 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не довела укладення з банком договору, оскільки у неї відсутня квитанція на підтвердження отримання банком суми вкладу. При цьому послались на те, що посадові особи банку, які отримали у позивачки у 2005 році грошові кошти, не зарахували їх на рахунок банку, а присвоїли їх, зловживаючи своїм службовим становищем, за що були засуджені вироком за зазначене, що ці особи не виконували свої трудові (службові) обов'язки, а банком їх дії по укладенню договору на вклад з позивачкою не схвалювались, що свідчить про те, що цей договір не вчинявся від імені банку, а, відтак є неукладеним. Протее повністю погодитись із таким висновками судів неможна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом установлено, що представлений ОСОБА_3 договір і ощадна книжка на кошти у розмірі 18 тис. грн до каси ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не внесені, а рахунок, що зазначений у договорі і в ощадній книжці, виданій позивачці, у банку відсутній. Вироком Чаплинськогго районного суду Херсонської області від 12 березня 2012 року що набрав законної сили, відносно ОСОБА_5, ОСОБА_7 встановлено, що засуджені є винними особами в завданні ОСОБА_3 шкоди, оскільки отримали від неї кошти і до каси банку їх не внесли, а шляхом підробки документів і використання печатки банку видали примірник депозитного договору з виплатою неіснуючих річних відсотків, привласнили кошти і використали їх. За указаним вироком суду привласнені кошти стягнуті з винних осіб на користь позивачки. Також банком позивачці виданий банківський документ з назвою «Об'ява», в якій зазначається дата і час вчинення банківської операції, печатка банку та підпис касира про прийняття грошей. Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 1.4. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516, (далі - Положення) передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Пунктом 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції, яка була чинною на момент укладення договору банківського вкладу від 19 лютого 2009 року, установлено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ. Відповідно до п. 2.1. Положення грошові кошти в національній та іноземній валюті або банківські метали, залучені від юридичних і фізичних осіб, обліковуються банками на відповідних рахунках, відкриття яких здійснюється банком на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту) або договору банківського рахунку та інших документів відповідно до законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України з питань відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті. При цьому ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України встановлюють, що банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Таким чином, згідно з ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1. Положення відкриття відповідних рахунків та обліковування на них грошових коштів в національній та іноземній валюті, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку, відповідно до якого банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа. Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 8 гл. 2 розд. ІІІ Інструкції письмова форма договору банківського вкладу (депозиту) вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, які, у свою чергу, є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. При цьому відкриття банківських рахунків та обліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу (депозиту), є обов'язком банку (ч. 3 ст. 1058, ч. 2 ст. 1068 ЦК України, п. 2.1. Положення). Таким чином, відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необліковування грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необліковування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу. Разом із тим, договір банківського вкладу (депозиту) може бути визнано недійсним у зв'язку з порушенням інших умов дійсності правочинів, передбачених, зокрема, у чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Таких вимог банком не заявлялось. Згідно ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Вирішуючи спір, суди у порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірили; не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначилися із правовідносинами, які випливають із встановлених обставин. При новому розгляді справи суду першої інстанції слід звернути увагу на вимоги ч. 1 ст. 11 ЦПК України про те, що суд розглядає справу у межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих сторонами, а згідно з п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України суд має уточнити позовні вимоги, якщо у цьому є необхідність. Так, предметом позовних вимог суд зазначив відшкодування шкоди (у редакції, зазначеної позивачем), проте зі змісту і позовної заяви і з мотивувальної частини рішення суд зазначає, що позивачка при обґрунтуванні позовних вимог посилалась на норми ЦК України, що регулюють відшкодування шкоди, так і на норми ЦК України, які регулюють виконання договору банківського вкладу, банківського рахунку, тобто на договірні відносини. З'ясування цих обставин має важливе юридичне значення, оскільки впливає на вирішення спору в частині, зокрема, стягнення відсотків за вкладом, пені, чи лише шкоди у розмірі 16 тис. грн, яка стягнута вироком суду. Оскільки суди не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 10 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 6 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/31006794
  18. ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 10 квітня 2013 року № 826/2613/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шейко Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» Куреного Олександра Вікторовича про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії встановив: Позивачка, ОСОБА_1, звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до відповідачів, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Ерде Банк» Куреного Олександра Вікторовича, в якому просила визнати неправомірною бездіяльність відповідачів при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_1 в ПАТ «Ерде Банк» та зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб здійснити на користь ОСОБА_1 виплату гарантованої суми за вкладом, розміщеним у ПАТ «Ерде Банк» на підставі договору №22/10-16/КлП банківського вкладу зі сплатою процентів в кінці строку від 22 жовтня 2012 року. В подальшому позивачка уточнила позовні вимоги і просила визнати неправомірною бездіяльність відповідачів при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача в ПАТ «Ерде Банк» та зобов'язати відповідачів включити позивача в загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Ерде Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позовні вимоги вмотивовані тим, що 22 жовтня 2012 року між позивачкою та АТ «Ерде Банк» було укладено договір №22/10-16/КлП банківського вкладу зі сплатою процентів в кінці строку. Відповідно до п. 1.2 Договору термін повернення вкладу 22 листопада 2012 року. Звернувшись у порядку, встановленому Договором, за сумою вкладу - отримати вклад не вдалось, так як виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 29 жовтня 2012 року прийнято рішення №25 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «Ерде Банк». Разом з тим, тимчасова адміністрація, у відповідності з пунктом 1 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проводила виплати за вкладами фізичних осіб в установах ПАТ «КБ «Хрещатик», проте позивачці було відмовлено в отриманні вкладу з тих підстав, що дані позивачки відсутні в Реєстрі вкладників на отримання коштів за вкладами. За таких обставин, 04 січня 2013 року позивачка звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою на виплату вкладу та листом, в якому просила повідомити про причини відмови у виплаті такого вкладу. До часу звернення до суду позивачці відповіді надано не було, як і не повернуто вклад. 09 січня 2013 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №4 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Ерде Банк», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №3 про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку АТ «Ерде Банк». В оприлюдненій Фондом гарантування вкладів фізичних осіб інформації про прийняте рішення №3, також зазначалось, що виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам АТ «Ерде Банк» будуть здійснюватись відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду з 15 січня по 22 лютого 2013 року через установи банку-агента Фонду ПАТ «КБ «Хрещатик». Втім, звернувшись 15 січня 2013 року до відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» з проханням виплатити гарантовану Фондом суму за вкладом, - позивачка отримала відмову, з мотивів відсутності її даних в Загальному реєстрі вкладників, яким гарантується виплата вкладів Фондом. На думку позивачки відповідачами порушено її право на отримання вкладу, гарантоване статтями 525, 1060 ЦК України та статтями 26, 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а тому за його захистом позивачка звернулась до суду з заявленими позовними вимогами, які просила задовольнити у повному обсязі. Відповідачі позов не визнали. В обґрунтування своїх заперечень вказували на норми пункту 7 частини 4 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно яких Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти у разі розміщення на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку. Відповідно до Додатку №01 «Депозити для фізичних осіб Тип вкладу «Класичний Плюс» до Протоколу №135 засідання комітету управління активами та пасивами (КУАП) АТ «Ерде Банк» від 25 червня 2012 року при розміщенні фізичними особами - вкладниками грошових коштів в національній валюті на депозит «Класичний Плюс» строком на 1 місяць з правом поповнення процентна ставка склала 5,5 % річних в доларах США, в той час, як за умовами Договору банківського вкладу зі сплатою процентів в кінці строку (для фізичних осіб) від 22 жовтня 2012 року №22/10-16/КлП процентна ставка за вкладом в доларах США складала 8,00 % процентів річних. Отже, укладаючи з позивачем Договір банківського вкладу зі сплатою процентів в кінці строку, АТ «Ерде Банк» індивідуально визначив процентну ставку за вкладом 8,00 % річних, а тому гарантована сума за вкладом Фондом відшкодуванню позивачу не підлягає. Крім того, відповідач - 2 зазначив про надуманість тверджень позивача з приводу ненадання відповіді, оскільки відповідач - 2 листом від 31 січня 2013 року за №808/1 надав відповідь позивачу та направив її на адресу останнього, що підтверджується відповідними доказами. Відповідачі вважали позов не обґрунтованим, а тому просили відмовити у його задоволенні. Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні у матеріалах справи, вважає, що позов підлягає задоволенню. Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 22 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ерде Банк» було укладено Договір №22/10-16/КлП банківського вкладу зі сплатою процентів в кінці строку (для фізичних осіб). Відповідно до п. 1.1 Договору Банк відкриває Вкладнику вкладний (депозитний) рахунок, а Вкладник вносить на цей рахунок готівкою або шляхом безготівкового перерахування з власного рахунку грошові кошти у сумі 23157,31 доларів США в валюті долари США, на умовах, взначених цим Договором. Відповідно до п. 1.2. Договору вклад залучається на строк 1 місяць, з 22 жовтня 2012 року по 22 листопада 2012 року. Термін повернення вкладу 22 листопада 2012 року. Процентна ставка за вкладом складає 8,00 % процентів річних (п. 1.3 Договору). Згідно з п.п. 3.2.4 п. 3.2 Договору Банк зобов'язаний за спливом строку, передбаченого п. 1.2 цього Договору повернути Вкладникові суму вкладу та виплатити проценти, нараховані на суму вкладу. Згідно з п.п. 3.3.3 п. 3.3 Договору Вкладник має право зі спливом строку, встановленого п. 1.2 цього Договору, одержати суму вкладу та суму нарахованих процентів згідно з умовами цього Договору. У відповідності з умовами Договору Вкладник, ОСОБА_1, 22 жовтня 2012 року здійснила перерахування коштів у сумі 23157,31 доларів США (еквівалент у гривнях 185096,38), що підтверджується розрахунковим документом, наявним у матеріалах справи. Відповідно до інформації, розміщеної на сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 29 жовтня 2012 року прийнято рішення №25 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічне акціонерне товариство «Ерде Банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження планів врегулювання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на 3 місяці з 30 жовтня 2012 року по 29 січня 2013 року. В даній інформації повідомлено вкладників, що протягом дії тимчасової адміністрації вкладники АТ «Ерде Банк» можуть отримати свої кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб АТ «Ерде Банк» з ринку, але не більше 200000,00 грн. З метою забезпечення сприятливих умов для отримання вкладниками своїх коштів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб пропонував вкладникам, строк договорів яких закінчився, закінчиться протягом дії тимчасової адміністрації та вкладникам, які планують звернутися за отриманням своїх коштів за договорами банківського рахунку, звернутися до уповноваженої особи Фонду з відповідною заявою, за адресою: м. Київ, вул. Гончарна, 20 або за адресою відокремлених підрозділів АТ «Ерде Банк». В зв'язку з закінченням терміну дії Договору №22/10-16/КлП, для отримання вкладу та процентів за вкладом, позивачка звернулась до відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а, проте їй було відмовлено в поверненні вкладу з тих підстав, що її дані відсутні в Реєстрі вкладників на отримання коштів за вкладами, який складався тимчасовою адміністрацією АТ «Ерде Банк». За таких обставин та в порядку, встановленому у вищенаведеній інформації Фонду гарантування вкладів, ОСОБА_1 звернулась до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Куреного О.В. з заявою (вх. №738/1/1 від 04.01.2013 р.) (за рекомендованою формою), в якій просила виплатити їй гарантовану суму відшкодування за вкладом, розміщеним у банку АТ «Ерде Банк». Крім того, ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Куреного О.В. також звернулась із заявою (вх. №742/1/1 від 04.01.2013 р.), в якій просила надати їй роз'яснення з приводу порушення права на отримання вкладу. Водночас, Правлінням Національного банку України 09 січня 2013 року прийнято Постанову № 4 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Ерде Банк», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 3 від 10 січня 2013 року про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку АТ «Ерде Банк» (Куреного О.В.), про що розміщено інформацію для вкладників на офіційному сайті. Дане повідомлення, крім іншого, містило інформацію про те, що виплати гарантованої суми відшкодування вкладникам АТ «Ерде Банк» будуть здійснюватись відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду з 15 січня по 22 лютого 2013 року через установи банку-агента Фонду ПАТ «КБ «Хрещатик». Як владник банку АТ «Ерде Банк» позивачка 15 січня 2013 року повторно зверталась до відділення ПАТ «КБ «Хрещатик» за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 8-а за отриманням вкладу, проте їй вкотре було відмовлено у виплаті гарантованої суми відшкодування за вкладом, з мотивів відсутності її даних в Загальному реєстрі вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Позивачка вважає, що відповідачі при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивачки в ПАТ «Ерде Банк», допустили протиправну бездіяльність, а тому звернулась до суду з заявленими позовними вимогами. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Частиною 1 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Управління поточною діяльністю Фонду здійснює виконавча дирекція Фонду (частина 1 статті 11 Закону). Повноваження виконавчої дирекції Фонду визначені в статті 12 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зокрема, відповідно до пунктів 2, 4 частини 3 цієї статті виконавча дирекція Фонду у сфері забезпечення відшкодування коштів за вкладами визначає порядок відшкодування Фондом коштів за вкладами відповідно до розділу V цього Закону; приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Статтею 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» врегульовано порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Водночас, у відповідності з частиною 6 цієї статті, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до частини 5 цієї статті, протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Відповідно до пункту 9 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2012 року за №1548/21860, для отримання коштів вкладник або інша особа (представник, спадкоємець тощо) звертається до Фонду із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування. Рекомендована форма заяви наведена в додатку 11 до цього Положення. Як вже було зазначено вище, у відповідності з наведеними вимогами та за встановленою Положенням формою позивачка зверталась із заявою для отримання коштів. Судом встановлено, що позивачку в реєстр вкладників для здійснення виплат уповноваженою особою Фонду включено не було. Також представником відповідачів у судовому засіданні зазначено, що перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню взагалі не складався уповноваженою особою Фонду. За таких обставин, суд погоджується з позивачем, що відповідачами було допущено протиправну бездіяльність при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивачки в АТ «Ерде Банк». Відповідач - 2 на спростування допущеної бездіяльності посилався на лист від 31 січня 2013 року за №808/1, направлений позивачу у відповідь на заяву від 04 січня 2013 року. Проте, лист від 31 січня 2013 року за №808/1 є саме відповіддю на заяву позивачки, в якій вона просила повідомити її про причини порушення прав на відшкодування вкладу, а не діями чи рішеннями відповідачів при розгляді вимог щодо відшкодування вкладу у розумінні статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Щодо повернення вкладу слід зазнати наступне. Згідно зі статтею 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Відповідно до статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною (частина 2 статті 1060 ЦК). Відповідно до частини 1 статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. З метою захисту прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України було прийнято Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до частини 1статті 26 цього Закону Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Зобов'язання з виплати відсотків за вкладами, нарахованих під час здійснення тимчасової адміністрації, задовольняються відповідно до черговості, встановленої пунктом 4 частини 1 статті 52 цього Закону. Разом з тим, гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів на вкладами у випадках, передбачених цим Законом. Такі випадки встановлені частиною 4 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Як на підставу відмови у відшкодуванні позивачці гарантованої суми вкладу, відповідачі посилались на пункт 7 частини 4 статті 26 Закону, у відповідності з яким Фонд не відшкодовує кошти, розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку. При цьому відповідачі звертали увагу на Протокол №135 засідання комітету управління активами та пасивами (КУАП) АТ «Ерде Банк» від 25 червня 2012 року, згідно Додатку №01 «Депозити для фізичних осіб Тип вкладу «Класичний Плюс» якого - при розміщенні фізичними особами - вкладниками грошових коштів в іноземній валюті (долари США) на депозит «Класичний Плюс» строком на 1 мясяць з правом поповнення процентна ставка складала 5,50 % процентів річних. За умовами Договору банківського вкладу зі сплатою процентів в кінці строку (для фізичних осіб) від 22 жовтня 2012 року №22/10-16/КлП процентна ставка за вкладом в доларах США складала 8,00 % процентів річних, а тому, відповідачі вважають, що для позивачки АТ «Ерде Банк» індивідуально визначив процентну ставку за вкладом. Суд з такою думкою відповідачів не погоджується, виходячи з наступного. Частиною 2 статті 1058 ЦК України встановлено, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). Відповідно до частини 2 статті 633 ЦК України умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними (частина 6 статті 633 ЦК України). З наведених норм слідує, що умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно, до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників, і особа має усвідомлювати, що при наявності таких пільг, банком до неї застосовані саме такі (більш сприятливі) умови. За своєю суттю, індивідуальні умови - це умови, які погоджені між банком та конкретним вкладником і відмінні від умов, застосованих до інших вкладників банку. Тобто особі (вкладнику) банк надав (при наявності певних обставин, про які відомо і вкладнику, і банку) фінансові привілеї, які не надав іншим вкладникам. Позивачка вказувала, що будь-яких пільг не мала і не повідомляла банк про обставини, які б надавали їй можливість отримати від банку фінансові привілеї. Твердження позивача відповідачами не спростовано. Більше того, представник відповідача - 1 у своїх запереченнях проти позову зазначив, що: «Позивач не надав доказів стосовно того, що у нього є якісь пільги». Представник відповідача - 1, заперечуючи проти позову зауважив, що укладаючи з позивачем договір АТ «Ерде Банк» індивідуально визначив процентну ставку за вкладом «Класичний Плюс» зі сплатою процентів в кінці строку, яка склала 8% процентів річних. З наведеного вбачається, що банк визначив ставку 8% річних одноособово, без з'ясування з вкладником обставин про наявність чи відсутність умов для застосування фінансових привілеїв. В такому випадку і ризик має нести банк, а не вкладник. Також представник відповідачів у судовому засіданні звернув увагу, що договір з позивачем (на більш сприятлитивих, на думку відповідачів, умовах) укладено 22 жовтня 2012 року, в той час як 29 жовтня 2012 року запроваджено тимчасову адміністрацію, тобто фінансове становище АТ «Ерде Банк» на час укладення договору було погіршеним. З цього приводу, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тому, саме відповідачі мають доводити перед судом, чому в ситуації, коли фінансове становище АТ «Ерде Банк» було погіршеним та за відсутності у вкладника будь-яких пільг і привілеїв, - банк визначив такому вкладнику розмір процентної ставки, застосування якого відповідачі розцінюють, як більш сприятливі договірні умови. Відповідачі не виконали покладений на них нормами частини 2 статті 72 КАС України обов'язок. Слід звернути увагу і на те, що на спростування вимог позивача відповідачі посилались на Додаток №01 «Депозити для фізичних осіб Тип вкладу «Класичний Плюс» до Протоколу №135 засідання комітету управління активами та пасивами (КУАП) АТ «Ерде Банк» від 25 червня 2012 року, згідно якого при розміщенні фізичними особами - вкладниками грошових коштів на депозит «Класичний Плюс» строком на 1 місяць з правом поповнення процентна ставка склала 5,5 % річних в доларах США. В той же час, Протоколом засідання управління активами і пасивами публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» від 03 вересня 2012 року №143 було затверджено спеціальні пропозиції процентних ставок за вкладом «Класичний Плюс», відповідно до яких при розміщенні фізичними особами грошових коштів в іноземній валюті на депозит «Класичний Плюс» строком на 1, 3, 6 місяців з правом поповнення з виплатою відсотків в кінці строку процентна ставка складала до 11 %. Збільшені розміри процентної ставки за банківським вкладом затверджені Протоколом засідання управління активами і пасивами публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» від 03 вересня 2012 року №143, а тому не можуть вважатися індивідуально застосованими лише до позивача. Дані, оприлюднені на сайті Національного банку України (www.bank.gov.ua), також свідчать про те, що середньозважена відсоткова ставка за банківськими вкладами в іноземній валюті за жовтень-листопад 2012 року складала 8 - 8,1 %. З урахуванням всього вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивачем укладався договір банківського вкладу на звичайних умовах, що були передбачені спеціальною пропозицією банку щодо процентних ставок за вкладом «Класичний Плюс», затверджених Протоколом засідання управління активами і пасивами публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» від 03 вересня 2012 року №143 та відповідали умовам договору банківського вкладу відповідного виду. За таких обставин, відповідачами необґрунтовано не включено ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Ерде Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ПОСТАНОВИВ: Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» Куреного Олександра Вікторовича при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом ОСОБА_1 в публічному акціонерному товаристві «Ерде Банк». Зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» Куреного Олександра Вікторовича включити ОСОБА_1 в Загальний реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в публічному акціонерному товаристві «Ерде Банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Стягнути з Державного бюджету України через відповідний підрозділ Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 34,41 грн. судових витрат. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя Т.І. Шейко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30658280
  19. Справа № 2-102-1/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого – судді : Вовк С.В., при секретарі : Хоменко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору на вклад недійсним та за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» про стягнення грошових коштів, - ВСТАНОВИВ: У серпні 2009 р. позивач ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» звернувся до суду з вимогами до відповідача ОСОБА_2 про визнання договору № 20/02-02/09 на вклад Універсальний від 26.12.2008 р., укладеного між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» в особі начальника Миргородського відділення Полтавської ОД ОСОБА_3 та ОСОБА_2, недійсним, оскільки при укладенні вказаного договору письмова форма договору, укладеного між банком та відповідачем, не була додержана, оскільки, всупереч вимогам цивільного та банківського законодавства, внесення відповідачем грошових сум не підтверджено документами, що відповідають вимогам, встановленим законом чи іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності; договір банком не обліковувався, вкладний (депозитний) рахунок відповідачу не відкривався, грошові кошти на рахунок не зараховувались, нарахування та виплата відсотків не здійснювалась.; правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також позивач позов мотивує тим, що по факту порушена кримінальна справа № 09660014 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні привласнення чужого майна шляхом зловживання своїм службовим становищем за ознаками злочину, передбаченими ст. 191 ч. 5 КК України. У провадження суду перебувала також справа № 2-3345/2009 за позовом ОСОБА_2 Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14.08.2009 р. позов ОСОБА_2 до Головної дирекції ВАТ «ОСОБА_4 Аваль», Полтавської обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» про стягнення грошових коштів, внесених за договором банківського вкладу було об’єднано з цивільною справою за позовом ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» до ОСОБА_2 про визнання договору на вклад недійсним. Скориставшись правом, передбаченим ст. 31 ЦПК України, позивач ВАТ «ОСОБА_4 Аваль», подав до суду заяву про зміну підстав позову, разом з тим до участі у справі було залучено ОСОБА_3 у якості співвідповідача. В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» , посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, позов ОСОБА_2 не визнала. Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги банку не визнала, позов ОСОБА_2 підтримала в повному обсязі з обставин, викладених у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, про час, місце судового засідання була належним чином повідомлена шляхом оголошення про виклик у судове засідання в газеті «Урядовий кур’єр» та «Зоря Полтавщини» як друкованих засобах інформації загальнодержавної сфери розповсюдження. Згідно листа Миргородського міського відділу ГУ МВС України в Полтавській області № 8/0014 від 18.12.2009 р., ОСОБА_3 перебуває у розшуку згідно постанови від 23.03.2009 р. Щодо відповідача ОСОБА_5 обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_4 Аваль», то даного учасника цивільного процесу було виключено, оскільки дирекція ВАТ не є самостійною юридичною особою. Суд, вислухавши пояснення учасників судового процесу, оголосивши та дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного. Судом встановлено, що 26.12.2008 р. між ВАТ «ОСОБА_4 Аваль в особі начальника Миргородського відділення Полтавської ОД ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір № 20/02-02/09 на вклад Універсальний, за умовами якого вкладник (відповідач) передає банку готівкову іноземну валюту з сумі 20 000,00 доларів США шляхом внесення грошових коштів на вкладний рахунок № 2625059893/09 з виплатою 25 % річних згідно тарифів банку, що діють на момент підписання договору. 26.12.2009 року ОСОБА_2 виконав свої зобов'язання по договору та вніс готівкою на депозитний рахунок 2625059893/09 20000,00 доларів США, що підтверджується прибутковим валютним ордером № 5 від 26.12.2008 р. Відповідно до пункту 2.5. договору вкладник має право поповнювати вкладний рахунок, що і було зроблено ОСОБА_2, згідно з такими прибутковими валютними ордерами: № 1 від 30.12.2008 р. на суму 27000 доларів США; № 3 від 15.01.2009 р. на суму 12000 доларів США; № 5 від 26 . 01.2009 р. на суму 1100 доларів США; 13.02.2009 р. на суму 16000 доларів США; № 1 від 11.03.2009 р. на суму 6000 доларів США. Загальна сума вкладу за договором складає 82100 доларів США. Відповідно до умов пункту 2.4.1 - 2.4.5 договору банк нараховує та сплачує відсотки відповідно до умов договору. Згідно з видатковим ордером № 1, ОСОБА_2 отримав від банку відсотки за 1 місяць у сумі 1702,28 доларів США. За підрахунками ОСОБА_2 відповідно до умов договору банк повинен нарахувати та сплатити такі відсотки: за період з 26 грудня по 26 січня 2009 р. 1981,11 доларів США, а за період 26 лютого по 26 березня 2009 р. 2229,22 доларів США. Всього не отримані відсотки за умовами договору становлять 4210.33 доларів США. 21.03.2009 р. ОСОБА_2 повідомив банк про свій розмір достроково розірвати договір на умовах, зазначених договором, шляхом подання письмової заяви. Письмова заява містила прохання про дострокове розірвання договору та повернення йому суми депозитного вкладу з нарахованими відсотками. 26.03.2009 р. відповідач ОСОБА_2 звернувся з проханням до відповідача повернути суму вкладу разом з нарахованими відсотками у зв'язку з закінченням строку дії договору. 24.04.2009 р. ОСОБА_2 отримав письмову відмову у видачі суми вкладу та нарахованих відсотків. Відповідь була обґрунтована тим, що перевіркою встановлено, що договір на вклад № 20/02-02/09 від 26.12.2008 р. відсутній, не зареєстрований і не обліковується, рахунок № 2625059893/09 не відкривався і кошти до банку не надходили. Також судом встановлено, що постановою від 20.03.2009 р. Миргородським міжрайонним прокурором було порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_3 за фактом заволодіння майном громадян шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене повторно, за ознаками злочину, передбаченими ст. 191 ч. 5 КК України. Згідно положень ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 1059 ЦК України, письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Згідно ч. 2 ст. 1059 ЦК України, у разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним. Згідно ч. 1 ст. 232 ЦК України, правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Спірний договір був підписаний з боку банку колишнім начальником Миргородського відділення Полтавської обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_4 банк Аваль» ОСОБА_3 на підставі довіреності. Такою довіреністю ОСОБА_3 була уповноважена представляти інтереси банку з усіх питань, пов’язаних з діяльністю відділення, в порядку, передбаченому процедурою щодо надання повноважень на право підпису від банку, затвердженою Постановою Правління Банку № П-101/11 від 11.09.2006 р. з усіма змінами та доповненнями до них. Отже спірний договір було від імені банку було укладено уповноваженою особою. Кримінальну справу було порушено відносно ОСОБА_3 за фактом заволодіння майном громадян шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчинене повторно, за ознаками злочину, передбаченими ст. 191 ч. 5 КК України. Посилання ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» на ст. 232 ЦК України, а саме на наявність зловмисної домовленості представника однієї сторони (банку) з другою стороною, не підтверджене будь-якими доказами. Також ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» зазначає, що укладений договір є публічним. Згідно ч. 2 ст. 633 ЦК України, умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ч. 6 цієї статті, умови публічного договору, які суперечать ч. 2 цієї статті та правилам, обов’язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемним. Укладення представником банку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 спірного договору на вклад про залучення коштів на вклад під 25 % річних у доларах США, у той час як найвища процентна ставка за кредитами банком застосовувалася на рівні 15,45 % річних у доларах США. Є збитковими для банку операціями і не відповідають його внутрішній волі. Також у банку відсутні будь-які заяви ОСОБА_2 на переказ готівки іноземної валюти. За правилом ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в моментвчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Враховуючи вищевикладене, у суду відсутні підстави для визнання договору № 20/02-02/09 на вклад Універсальний від 26.12.2008 р., недійсним. Відповідна форма правочину була дотримана, кошти вкладником були внесені, що підтверджується прибутковими валютними ордерами. Крім того, ОСОБА_2, укладаючи та підписуючи договір, бажав реально настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тому звертався до банку із заявами про повернення депозитних коштів та в подальшому з позовом до суду. Відповідно 26.12.2009 р. ОСОБА_2 виконав свої зобов'язання по договору та вніс готівкою на депозитний рахунок 2625059893/09 20000,00 доларів США, що підтверджується прибутковим валютним ордером № 5 від 26.12.2008 р. Також згідно з прибутковими валютними ордерами були поповнений депозитний вклад: № 1 від 30.12.2008 р. на суму 27000 доларів США; № 3 від 15.01.2009 р. на суму 12000 доларів США; № 5 від 26 . 01.2009 р. на суму 1100 доларів США; 13.02.2009 р. на суму 16000 доларів США; № 1 від 11.03.2009 р. на суму 6000 доларів США. Загальна сума вкладу за договором складає 82100 доларів США. Відповідно до умов пункту 2.4.1 - 2.4.5 договору банк нараховує та сплачує відсотки відповідно до умов договору. Відповідно до ст. 1058 ЦК України,за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Згідно ч. 3 ст. 1066 ЦК України, банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд. Ст. 1074 ЦК України, передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом. Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_2 до ВАТ «ОСОБА_4 Аваль» про стягнення грошових коштів, внесених за договором банківського вкладу, підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 75000 доларів США, за наступних обставин. Відповідно до наказу Полтавської обласної дирекції ВАТ «ОСОБА_4 банк Аваль» № 39-КВ. від 29.12.2008 р. ОСОБА_3, начальнику Миргородсько відділення, надати частину щорічної основної відпустки строком 18 календарних днів з 19 січня по 05 лютого 2009 року за період з 05.03.2008 р. по 04.03.2009 р. Тому кошти, внесені ОСОБА_2 відповідно до прибуткового валютного ордеру № 5 від 26 . 01.2009 р. на суму 1100 доларів США, ОСОБА_3 не мала права отримувати тобто була не уповноваженою особою на вчинення такої дії. Щодо прибуткового валютного ордеру № 1 від 11.03.2009 р. на суму 6000 доларів США, то на ньому поставила свій підпис донька ОСОБА_2, а не сам ОСОБА_2 Сума банківського вкладу, яка підлягає стягненню з ПАТ «ОСОБА_4 Аваль» на користь ОСОБА_2 складає 75000,00 доларів США, які були внесені ОСОБА_2, що підтверджуються прибутковими каосвими ордерами. На підставі ст. 88 ЦПК України, підлягають присудженню понесені та документально підтверджені судові витрати позивача ОСОБА_2, а саме 250,00 грн.витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. На підставі ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 169, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, керуючись ст.ст. 203, 215, 232, 633, 1058, 1056, 1066, 1074 ЦК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору на вклад недійсним – залишити без задоволення. Позовну заяву ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» про стягнення грошових коштів – задовольнити частково. Стягнути із Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» на користь ОСОБА_2 суму банківського вкладу в розмірі 75000 доларів США. В решті задоволення вимог ОСОБА_2 – відмовити. За правилами визначеними ст. 88 ЦПК України стягнути із Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_1 Аваль» на користь ОСОБА_2 витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250грн. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва. Суддя