Search the Community

Showing results for tags 'защита прав детей'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 79 results

  1. Справа № 2-2708/12 09.07.2012 РІШЕННЯ Іменем України 02 липня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Волчка А.Я. за участю секретаря Тичковської Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2012 року позивач звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 17 листопада 2006 року між нею та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»було укладено кредитний договір № 11078993000 про отримання нею кредитних коштів на придбання нерухомості в сумі 150 000 доларів США, що складало 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. В забезпечення виконання за договором кредитування від 17 листопада 2006 року 25 травня 2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в заставу земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між банком та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Окрім того, 31 січня 2009 року було укладено додаток № 1 до договору кредитування між позивачем та банком, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін погашення заборгованості 17 листопада 2031 року. На думку позивача, при підписанні Договорів кредитування іпотеки та поруки банком було порушено законні права позивача та третіх осіб. Кредитний договір № 11078993000 від 17 листопада 2006 року за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси. Порушення банком чинного законодавства України в галузі кредитування полягає в наступному: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України; обмеження можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки, отримувати достовірну, повну та своєчасну інформацію щодо умов запропонованого кредиту. Щодо визнання договору іпотеки недійсним позивач додатково зазначила, що він повинен бути визнаний недійсним з підстав недотримання норм ст.ст. 203, 215 ЦК України. Так, при укладанні договору іпотеки банківськими працівниками юридичних служб та нотаріусом не було отримано дозвіл органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки, оскільки позивач на момент укладання договору іпотеки мала неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. На момент укладання договору іпотеки діти мали право на користування житлом Позивача, оскільки договір кредитування укладався 17 листопада 2006 року, а договір іпотеки укладався 25 травня 2007 року. Позивачкою була надана повна інформація про свій сімейний, фінансовий стан тощо. Банку було відомо, що позичальниця має дитину від першого шлюбу та другу дитину від другого шлюбу, іншого місця для проживання не має, тобто іншим житлом не забезпечена. Не забезпечені житлом були і діти позивача. Дозволу органу опіки та піклування при укладанні даного договору іпотеки отримано не було. Також позивач звертала увагу суду на рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України. З огляду на наведене та посилаючись на норми закону, позивач просила суд: визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; зобов'язати банк прийняти у неї суму залишкової заборгованості рівними платежами до 17 листопада 2031 року; визнати недійсним договір іпотеки від 25 травня 2007 року; зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926; зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження; зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна; визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Позивач у судове засідання направила представника, яка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Відповідач ПАТ «УкрСиббанк»у судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Відповідач нотаріус ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням слухати справу у його відсутність. Третя особа служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації у судове засідання свого представника не направила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, звернулась до суду із заявою про слухання справи у відсутність її представника, також повідомила, що на час укладання спірного договору іпотеки право проживати у спірному будинку мали неповнолітні діти ОСОБА_4, 1990 року народження, та ОСОБА_5, 1999 року народження, на укладання даного договору іпотеки дозвіл органу опіки та піклування не було отримано. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 листопада 2006 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено кредитний договір № 11078993000 про надання кредиту в сумі 150 000 доларів США, що складало на час укладання даного договору 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між позивачем, акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Також у забезпечення виконання за вже згаданим договором кредитування від 17 листопада 2006 року позивачем 25 травня 2007 року було укладено з акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в іпотеку земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. 31 січня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено додаток № 1 до договору кредитування, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін повернення кредиту 17 листопада 2031 року. 26 березня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 25 травня 2007 року за реєстровим № 2-2926, згідно з яким було продовжено строк повернення кредиту до 17 листопада 2031 року. Позивачка має двох дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження. Для вирішення спору суд приходить до висновку про необхідність проаналізувати наступні правові норми. Згідно зі ст. 21 Конституції України: права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на житло. Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. Виходячи зі ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Згідно зі ст. 203 ЦК України (в редакції на час укладання спірних правочинів): зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зважаючи на ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. У відповідності до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно з п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Пунктом 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем. У п. 4 ч. 5 ст. 11 цього ж Закону (у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) кредитодавцю забороняється вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. Згідно з п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»кредитодавцю забороняється звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача. Виходячи з вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У відповідності до абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. У відповідності до абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування»добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Статтею 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Зважаючи на зміст рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України (далі - Кодекс). Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача. У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вказано, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до п. 7 згаданої Постанови ПВСУ правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Пунктами 19, 20 даної Постанови Пленуму ВСУ визначено, що Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Аналізуючи вище перелічені правові норми в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків. В силу абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) при укладанні кредитного договору № 11078993000 17 листопада 2006 року мало місце введення позивача в оману АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», так як зі змісту даного договору не вбачається, що позивача як споживача, у даному випадку, було у повній мірі проінформовано про кредитні умови, викладені у п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), в тому числі і про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, а також переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що б дало змогу зрозуміти ОСОБА_1, що при виборі даного виду кредитування всі валютні ризики покладаються саме на неї. Також, виходячи зі змісту п.п. 1.3.1, 1.3.2 та 9.2 оспорюваного кредитного договору, дані пункти містять дискримінаційні стосовно позивача як споживача правила зміни відсоткової ставки, тобто в силу п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) являються несправедливими, що в свою чергу, на підставі ст. 18 цього ж Закону тягне недійсність цих пунктів. Зважаючи на зміст ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ч. 1 ст. 11 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», проценти являються істотною умовою кредитного договору, тобто недійсність положення спірного кредитного договору щодо процентів по договору тягне недійсність всього правочину, оскільки без цієї умови договір втрачає свою суть. До того ж, п. 4.5 оспорюваного правочину обмежує права позивача на укладання договору поруки по відношенню до інших юридичних та фізичних осіб без попередньої письмової згоди банку, що є порушенням вимог ст. 21 Конституції України та ст.ст. 6, 627 ЦК України, а отже, в силу ст. 27 ЦК України даний пункт являється нікчемним. Пункт 4.8 спірного кредитного договору містить вказівку на зобов'язання позивача застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії, що знову ж таки є порушенням вимог ст. 627 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування», тобто дана вимога є несправедливою у силу п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), а отже, на підставі ст. 18 цього ж Закону є недійсною. Пунктом п. 9.12 спірного правочину визначено, що позивач надає згоду банку вилучати продукцію у позивача без отримання на це його додаткової згоди та відповідного судового рішення, що є прямим порушенням вимог п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), тобто дана вимога теж є несправедливою та недійсною. Також у цьому ж пункті кредитного договору вказано, що позивач надає згоду банку звертатись за інформацією про його фінансове становище до третіх осіб, які пов'язані з нею сімейними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача, хоча це знову ж таки прямо заборонено у п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), що тягне за собою несправедливість та недійсність даної умови. А отже, АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було порушено вимоги ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), у зв'язку з цим суд не може прийняти як законний і п. 9.13 кредитного договору, так як він не відповідає дійсності, ряд умов договору повністю являються несправедливими та суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», до того ж, всупереч ст.ст. 10, 60 ЦПК України банком не було надано суду доказів того, що при укладанні договору позивач дійсно отримала повну інформацію відповідно до ч. 2 ст. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору). Суд також приймає доводи позивача про те, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ввів її в оману, як це передбачено п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), адже ОСОБА_1 не було попереджено про те, що вона несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, обираючи іноземну валюту кредитування. А отже, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України даний правочин є недійсним. Той факт, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було замовчано інформацію про покладення всіх валютних ризиків по договору кредитування на позивача призвело до того, що остання допустила помилку при укладанні даного правочину у іноземній валюті, а не в національній, тобто зазначений договір також є недійсним в розрізі ст. 229 ЦК України. Даний висновок підтверджується і змістом п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення п. 23 ст. 1, абз. 2 ч. 4, п. 2 ч. 7 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, оскільки спірний договір кредитування має стандартну формулярну форму, передбачену ч. 1 ст. 634 ЦК України, що підтверджується змістом п. 9.13 спірного кредитного договору («всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього»), у зв'язку з чим для споживача існував ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Доводи позивача щодо недійсності спірного договору кредитування на підставі неправомірності п.п. 9.11 та 9.12 (щодо права банку передачі своїх прав та обов'язків по договору третім особам) кредитного договору, відсутності детального розпису вартості кредиту, тобто ціни договору, надання кредиту в іноземній валюті, порушення банком порядку і технології виконання операцій з іноземною валютою у зв'язку з виконанням даного кредитного договору -суд не бере до уваги як такі, що не узгоджуються з обставинами справи та вимогами законодавства України. З огляду на те, що суд приходить до висновку, що спірний кредитний договір є недійсним, то на підставі ст. 548 ЦК України недійсними є й правочини щодо його забезпечення, тобто оспорювані договір поруки та договір іпотеки. Додатково суд вважає за необхідне зауважити, що на момент укладання спірного договору іпотеки позивачка мала двох неповнолітніх дітей. А отже, зважаючи на ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»на час укладання договору іпотеки діти позивачки мали право користування житловим будинком, належним позивачці та переданим в іпотеку відповідачу АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», тобто в силу вимог ст. 177 СК України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»для посвідчення даного договору іпотеки було необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, який, зважаючи на лист Служби у справах дітей Біляївської районної державної нотаріальної контори № 11-45, не було отримано. Тобто, при укладанні зазначеного договору іпотеки було порушено вимоги ч.ч. 1 та 6 ст. 203 ЦК України, що додатково свідчить про недійсність даного правочину. З врахуванням того, що суд прийшов до висновку, що спірний кредитний договір являється недійним, згідно з вимогами ст. 216 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»суд вважає за необхідне застосувати у зв'язку з цим реституцію, стягнувши з позивача на користь ПАТ «УкрСиббанк»залишкову суму заборгованості по кредитному договору, що являє собою різницю між сумою отриманих в кредит грошей та загальною сумою вже сплачених позивачем грошових коштів по даному кредитному договору. Окрім цього, ст. 217 ЦПК України надано право суду встановити в рішенні порядок та строки його виконання. А тому, виходячи з того, що ПАТ «УкрСиббанк»з врахуванням додаткової угоди № 1 від 31 січня 2009 року до Договору про надання споживчого кредиту було надано позивачу кредитні кошти до 17 листопада 2031 року, тобто відповідач планував та очікував отримати їх саме до цієї дати, суд вважає за можливе визначити стягнення вище згаданої залишкової заборгованості по кредитному договору рівними платежами саме до цієї дати. А отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, що стосуються визнання оспорюваних договорів недійсними повинні бути задоволені, так як були обґрунтовані належними доказами та підтримані нормами законодавства, а в частині вимог про зобов'язання ПАТ «УкрСиббанк»прийняти у позивача суму залишкової заборгованості слід відмовити за безпідставністю у зв'язку із застосуванням наслідків недійсності кредитного договору -реституції. Зважаючи на вищевикладене, відповідно до ст.ст. 21, 33, 47, 55 Конституції України, ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011, ст.ст. 6, 15, 16, 27, 203, 215, 216, 229, 230, 236, 548, 627, 634, 638, 1054 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про страхування», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п. 5, 7, 19-20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 217, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Застосувати реституцію у зв'язку з визнанням недійсним Кредитного договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», зобов'язавши ОСОБА_1 повернути публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк»суму залишкової заборгованості по Кредитному договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року з врахуванням вже сплачених грошових коштів по даному договору рівними платежами до 17 листопада 2031 року. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 25 травня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 за реєстровим № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження. Зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна. Визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». В решті позовних вимог відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення. Суддя А.Я.Волчко http://reyestr.court.gov.ua/Review/25133810
  2. Справа № 2-3028/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.01.2012 Рівненський міський суд Рівненської області в складі: головуючий суддя - Сидорук Є. І. секретар - Патій Н.А., з участю представника позивача ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "ОТП Банк" в особі Регіонального відділення АТ "ОТП Банк" про визнання частково недійсними кредитного договору №ML-P00/015/2008 від 18.02.2008 р. та про визнання недійсними додаткових договорів №1, №2, №3 до кредитного договору № ML-P00/015/2008 від 18/02/2008р., ВСТАНОВИВ: Позивач 28.02.2011 року звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОТП БАНК», в особі Регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Рівне про визнання частково недійсними кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року та про визнання недійсними додаткових договорів № 1, №2, №3 до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року. В судовому засіданні представник позивача надала заяву про збільшення та уточнення позовних вимог згідно якої просить: 1) визнати недійсним з моменту укладення пункти кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»), а саме : п.. 3 ч.1, п.1.3.2. ч. 2; п. з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.6. ч. 2; п.2.3.7. ч.2; п. 4.1.1. ч.2; 2) визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір № 1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18.02.2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОПТ Банк»).; 3) договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19.02.2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ « ОТП Банк») посвідчений приватним нотаріус Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 386, визнати недійсним з моменту укладення; 4) додатковий договір №1 до договору іпотеки № РMLР00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, визнати недійсним з моменту укладення; 5) зобовязати приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №387 від 19.02.2008 року, земельну ділянку загальною площею 0,736 га, у тому числі: частина земельної ділянки, загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку; частина земельної ділянки, загальною площею 0,486 га для ведення особистого підсобного господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_2 на праві приватної власності. Однак 17.01.2012 року представник позивача надав клопотання про відмову від 5 позовної вимоги. Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечень суду не надав, просить суд відмовити у позові за безпідставністю позовних вимог. Крім того, подав суду клопотання в якому просить суд залучити до участі у справі замість ПАТ «ОТП БАНК» ТЗОВ «ОТП Факторинг Україна» в звязку із зміною кредитора у зобовязанні. Суд заслухавши сторін, всебічно дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення виходячи із наступного. Так, судом встановлено, що 18 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем Закритим Акціонерним Товариством «ОТП Банк» (в подальшому реорганізованим в Публічне Акціонерне Товариство «ОТП Банк»), в особі регіонального відділення ЗАТ «ОТП Банк» в м. Рівне, було укладено кредитний договір №ML-P00/015/2008 від 18.02.08 р., на підставі типової форми договору, запропонованої Банком. Згідно укладеного договору Банк зобовязався надати споживчий кредит в сумі 58870,00 (пятдесят вісім тисяч вісімсот сімдесят) доларів США, з кінцевим терміном повернення 17 лютого 2023 року, а споживач повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним. 16 квітня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №1 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №1). 14 жовтня 2009 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №2 докредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №2). 19 квітня 2010 року між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір №3 до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року (надалі додатковий договір №3). В пункті 3 ч. 1 Кредитного договору Сторони домовились, що для розрахунку процентів за користуванням Кредитом буде використовуватись Плаваюча процентна ставка, яка складатиметься з фіксованого відсотку в розмірі 5,99 % річних та FIRD (процентної ставки по строкових депозитах фізичних осіб у валюті Кредиту, що розміщені в Банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозиту). В залежності від зміни вартості кредитних ресурсів Банку ставка FIRD може змінюватися банком (збільшуватися чи зменшуватися). Дані умови передбачені також підпунктами пункту 1.4 договору. На дату підписання Кредитного договору FIRD складав 7,5%. Також даним договором закріплено, що інформація, що до розміру ставки FIRD розміщується на сайті Банку www.otpbank.com.ua, а також в приміщені Банку на інформаційних стендах. У відповідності до п.2 ч.1 договору кредит видається на споживчі цілі. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та Положення Національного банку України «Про кредитування», наданий кредит є споживчим кредитом в розумінні п.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». FIDR - це процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені у банку на строк 366 днів. Застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR - формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного, споживач фінансової послуги, не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки, FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, таким чином суд дійшов висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача (позивача) та його згоди. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі, та згоди іншої сторони - позичальника. У відповідності до пп. «Є» п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є кількість платежів, їх частота та обсяг. Згідно з п. 5 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом. Згідно з ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати визначаються в договорі як одна з істотних умов договору. У пунктах 3.2 та 3.3. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі. Згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто, фіксованої незмінної ставки, яка показана в фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, спірним кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру процентів, який суперечить актам законодавства. Відповідно до ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Таким чином чинне законодавство України дозволяє у договорі про надання споживчого кредиту зазначати, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися, але виключно за згодою сторін. У відповідності до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку). Таким чином лише письмове повідомлення кредитодавцем позичальника має на меті його згоду на зміну процентної ставки. В Листі НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що несправедливим є встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Отже, порядок розрахунку процентів за користування кредитом встановлений п. 3 частини № 1 та п. 1.4. частини № 2 Кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства України, що регулюють спірні правовідносини сторін - ст. 1056-1 ЦК України, п. 4, п. 5 ст. 11, ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч.4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги», пп. 3.3., п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» . Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Зокрема несправедливою умовою договору вважається встановлення дискримінаційних стосовно споживача правил зміни відсоткової ставки. Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так п. 1.4.1.6 Частини № 2 кредитного договору зазначає, що протягом дії договору, позичальник може з'ясовувати суми нарахованих процентів, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділенні, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити проценти, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку. Згідно з п. 3 ст. 1056-1, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно п. 3.5. «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» вказано, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї зі сторін. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» - надання фізичній особі коштів на визначений строк під процент є фінансовою послугою. У відповідності до ч.1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» виконавець не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. П.1.3.2. Договору: (Позичальник зобовязаний) Забезпечити укладання, набрання чинності та надання Банку договорів страхування, укладених в страховій компанії погодженій Банком до співпраці та на весь строк дії цього Договору. Перелік погоджених відповідачем страхових компаній розміщується на сайті відповідача www.otpbank.com.ua. П.2.3.6. протягом дії договору без попередньої згоди банку не укладати інші правочини по отриманню нових кредитів. Пункт 1.4.1.5.1. кредитного договору встановлює, що в разі порушення позивачем умов визначених в пунктах 2.3.6, 2.3.7 кредитного договору (серед іншого) відповідач без погодження з позивачем має право підвищити фіксовану процентну ставку по кредиту на 4 відсотки. П.1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування» зазначає, що добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Виходячи з цього положення Закону, оскільки страхування предмету іпотеки в спірних правовідносинах є добровільним, відповідач не має права жодним чином, в тому числі на підставі кредитного договору, обмежувати позивача у виборі страхової компанії.Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. Таким чином, спірні положення кредитного договору, щодо заборони отримання інших кредитів, визначення та погодження страхової компанії порушують законне право позивача на звернення до будь-якої (обраної ним) страхової компанії та порушують діюче в Україні законодавство. П.4.1.1 договору, передбачено, що за порушення прийнятих на себе зобовязань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кредитом у визначений цим договором строк, Позичальник зобовязується сплатити Банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасного виконання Боргових зобовязань за кожен день прострочки. Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно з ст. 3 цього закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, при укладенні Договору відповідачем не враховані вимоги ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до яких (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду позивача. Згідно п.5 ч.3 ст.18 даного Закону несправедливими є умови договорів про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором. Встановлення в договорі пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства України (п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України). Оскільки, кредитний договір є видом договором приєднання, умови якого розробляються банком і позичальник не впливає на зміст договору, банк, встановивши завищений розмір пені, порушив принцип добросовісності, розумності та справедливості, щодо споживача. Кредитний договір є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх його суттєво-істотних умов, а не з моменту надання кредиту. Однак, в спірному договорі встановлено пеню лише у випадку прострочення позичальника. Стосовно можливого прострочення банку така відповідальність не встановлюється, що порушує принцип справедливості. Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача. Таким чином, положення п. 4.1.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного законодавства, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Підписання додаткових договорів № 1 від 16 квітня 2009 року, №2 від 14 жовтня 2009 року та №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору ML-P00/015/2008 від 18.02.08 року стало наслідком не проведення переддоговірної роботи з позичальником і введенням його в оману та чисельного порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку Відповідача. У відповідністю із Постановою правління НБУ від 6 серпня 2009 року N 461 «Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів» були схваленні Рекомендації щодо роботи банків з позичальниками - фізичними особами, які мають заборгованість за споживчими кредитами та потрапили в скрутне фінансове становище (далі - Рекомендації), розроблені на підставі статей 7, 15 Закону України "Про Національний банк України" та статей 49, 55, 60 - 62, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Судом встановлено, що при підписанні жодного з Додаткових договорів не виконано вимоги П.3.4. Рекомендації: У разі прийняття рішення про реструктуризацію та/або зміну валюти кредитної заборгованості позичальнику надається детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості усіх супутніх послуг, а також інших зобов'язань позичальника відповідно до «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідач порушив вимоги п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» й не повідомив Позичальника в письмовій формі про кредитні умови: наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення додаткового договору (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Скориставшись складним фінансовим становищем Відповідача і відсутністю у нього необхідних знань Відповідач ввів його в оману й замість того, щоб надати йому можливість погашати кредит на нових умовах, прийнятних як для Позичальника, так і для Банку, Відповідач невмотивовано, декілька разів підвищує відсоткову ставку по кредиту. Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 був посвідчений 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3 Для укладення іпотечного договору, Позивачем були надані слідуючі документи: Державний акт на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року, Договір дарування від 07.05.02 року, висновок про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 05.12.07 року, Свідоцтво про одруження, в тому числі і копії свідоцтв про народження дітей, неповнолітніх доньок: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження . Судом встановлено, що під час укладання Іпотечного договору Позивачу, як іпотекодавцю не була розяснено зміст ст. 6 Закону Україно «Про іпотеку», а саме: якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), які на ній розташовані. З матеріалів справи випливає, що Іпотекодавець повідомив Відповідача та нотаріуса про те, що на земельній ділянці, що передається в іпотеку, розташований житловий будинок в якому він проживає разом із своєю сімєю та надвірні будівлі. Документальним підтвердженням цього є Договір дарування від 07 травня 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2107, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_7 у відповідності з п.1 Договору дарування ОСОБА_2 прийняв у дар жилий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,74 га, закріплену за Великоомелянською сільською радою, виділену для будівництва та обслуговування жилого будинку 0,25 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,49 га. На Державному акті на право приватної власності на землю серія ІІІ РВ №034485, від 25.05.02 року на план схемі зовнішніх меж земельної ділянки схематично позначено житловий будинок та надвірні споруди, тож відповідач та нотаріус не могли не помітити їх наявності. При підписанні оспорюваного договору іпотеки нотаріус, який його посвідчував, перевіривши паспорти в яких містяться записи про наявність неповнолітніх дітей, до уваги вказаний факт не взяв. Таким чином були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України, Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Відповідно до ст. 405 ЦК України, Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. У відповідності з ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про охорону дитинства", дитина має право користування відносно того приміщення, у якому вона проживає разом із власником, будучи членом родини власника. Таким чином, у випадку, якщо дитина проживає разом з батьками, а тим більше, якщо це місце є єдиним житлом, що є в дитини та де вона може проживати з дотриманням усіх встановлених законодавством санітарних норм, батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають ніякого права укладати відносно нерухомого майна, де вони проживають разом з дитиною, будь яких угод, у т.ч. договорів іпотеки на дане житло. Позичальнику не було розяснено, що він порушує права своїх неповнолітніх дітей на користування житлом і що він не має права, без дозволу органу опіки та піклування, на укладання договору іпотеки, в забезпечення виконання зобовязань по кредитному договору перед Відповідачем. При цьому необхідного дозволу органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки земельної ділянки Відповідач та нотаріус від Позивача не вимагали, а Позивач, у звязку з відсутністю необхідних юридичних знань, не знав про цю обовязкову вимогу закону. Ст.203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Так,ч. 1-3, 5,6 статті 203 ЦК, встановлено, що зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ч.2 ст. 177 СК, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації. Ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» визначає що,батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації. Згідно статті 18 Закону України «Про охорону дитинства»: Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобовязані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Згідно з пунктом 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів; батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від її майнових прав. Ст. 224 ЦК України передбачає, що угода укладена без дозволу органів опіки та піклування є нікчемною. Таким чином, Договір іпотеки земельної ділянки № PML-P00/015/2008 від 19 лютого 2008 року, реєстраційний № 386, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу - ОСОБА_3 є нікчемним, оскільки при його укладені були порушенні права та законні інтереси неповнолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р. н. та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 р. н., які є дітьми Іпотекодавця. Спірний Договір іпотеки був укладений без дозволу органів опіки та піклування й суперечить вимогам ст. 47, 51 Конституції України, ст. 203,405 ЦК України; ст. 177 Сімейного кодексу України, ч.3 ст.17, ст.ст.18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», пункту 40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за №283/8882). що і є підставою для визнання його недійсним. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Додатковий договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16.04.2009 року між ОСОБА_2 та АТ « ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк») посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, як похідний від основного зобовязання, є недійсним. На підставі викладеного та керуючись ст. 47, 51 Конституції України, ст. ст.1, 3, 4, 13, 15, 16, 203, 215, 216, 224, 230, 236, 257, 258, 405, 548, 627, 632, 651, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 7, 177 Сімейного кодексу України; ст. 156 Житлового кодексу УРСР; ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Законами України «Про страхування», «Про іпотеку», «Про банки та банківську діяльність», «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», Постанови N 5 від 12.04.96 пленуму ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ, Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року, Листом НБУ № 40-117/2093-6134 від 16.06.2007 року «Про окремі питання практичного застосування правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», Рекомендаціями НБУ № 461 від 06.08.2009 р., п.40 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», ст. ст. 10,11,59, 60, 88, 208, 213-215, 223, 294, 297 ЦПК України , суд ,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково. Визнати недійсними з моменту укладення п.3 ч.1; п.1.3.2. ч.2; пункти з 1.4. по 1.4.1.6. (включно) ч.2; п.2.3.46. ч.2; п.2.3.7. ч.2; п.4.1.1. ч.2 кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсними з моменту укладення додатковий договір №1 від 16 квітня 2009 року, додатковий договір №2 від 14 жовтня 2009 року, додатковий договір №3 від 19 квітня 2010 року до кредитного договору № ML Р00\015\2008 від 18\02\2008 року укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» (ЗАТ «ОТП Банк»). Визнати недійсним з моменту укладення договір іпотеки № РML Р00\015\2008 від 19 лютого 2008 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Визнати недійсним з моменту укладення договір №1 до договору іпотеки № РML Р00\015\2008 від 16 квітня 2009 року укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП БАНК» (ЗАТ «ОТП БАНК») посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий №386. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Рівненського міського суду: Сидорук Є. І. Повний текст рішення виготовлений 23 січня 2012 року. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/21144759
  3. Справа № 22ц-5006/10 Головуючий в 1 інстанції – Ковтуненко В.В. Категорія - 27 Доповідач – Стрільчук В.А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________________ У Х В А Л А іменем України 21 жовтня 2010 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Стрільчука В.А., суддів – Здрилюк О.І., Карпук А.К., при секретарі Лещенко Т.І., з участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника третьої особи Христін Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк»), приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа орган опіки та піклування Луцької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки за апеляційною скаргою відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року позов задоволено частково. Постановлено договір іпотеки ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором № ROMWGA00000126 від 14 листопада 2006 року, укладеним між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 4570, визнати недійсним. Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Державного реєстру іпотек запис за реєстраційним номером 4050378, контрольна сума 4381ВВ9Б50. Зобов’язати приватного нотаріуса Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ та запис за реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 понесених і документально підтверджених судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 8,50 грн. та витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 37,00 грн. В решті позовних вимог відмовити. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ КБ «Приватбанк», покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального, просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В запереченні на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_6 просить відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін, зазначаючи про його законність та обґрунтованість. Судом першої інстанції встановлено, що 14 листопада 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки з метою забезпечення зобов’язань ОСОБА_2 за кредитним договором від цього ж числа, укладеним між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк». Договір посвідчено приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстровано в реєстрі та накладено заборону відчужувати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку, що знаходяться в с. Милуші Луцького району по вул. Тарасова, 16 та належать ОСОБА_2 на праві власності. На час укладення договору разом з ОСОБА_2 у вказаному житловому будинку проживав її неповнолітній син позивач ОСОБА_6, який мав право на користування цим житлом як член сім’ї власника. Однак ОСОБА_2 не було отримано згоди органу опіки і піклування на передачу будинку в іпотеку банку. Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів. Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Статтею 203 цього Кодексу встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має учинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За змістом ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини, крім пояснень осіб, які беруть участь у справі, підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, договором іпотеки від 14 листопада 2006 року, за умовами якого в забезпечення виконання кредитного договору ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно (а. с. 12-13), довідкою Маяківської сільської ради від 6 травня 2006 року № 1211, згідно з якою разом з ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 проживав її неповнолітній на той час син (а. с. 15), витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек, з якого вбачається, що до Державного реєстру іпотек внесено договір іпотеки від 14 листопада 2006 року за реєстраційним номером 405078 контрольна сума 4381ВВ9Б50 (а. с. 74), витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 4050180, контрольна сума 2ГБ590ГІЕВ, реєстраційним номером 4050339, контрольна сума 2823А560Г2, за якими приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_7 було накладено заборону відчужувати житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а. с. 75, 76). Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Згідно зі ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. З матеріалів справи вбачається, що на час укладення оспорюваного договору іпотеки позивач ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, був неповнолітнім і мав право користування спірним будинком (а. с. 16). При укладенні згаданого договору від 14 листопада 2006 року відповідачами ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 було допущено порушення наведених вимог законодавства, оскільки ОСОБА_2 передала за договором в іпотеку банку житловий будинок без згоди органу опіки та піклування, порушивши при цьому законні права та інтереси позивача. Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково, визнавши недійсним договір іпотеки та зобов’язавши нотаріуса вчинити пов’язані з цим дії. Порушення судом вимог ч. 2 ст. 31 ЦПК України, яке виразилося в прийнятті змін до позовної заяви після початку розгляду справи по суті, є формальним і не вплинуло на правильність вирішення спору, а тому відповідно до ч. 2 ст. 308 цього Кодексу не може бути підставою для скасування рішення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а: Апеляційну скаргу відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 20 вересня 2010 року в даній справі залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11707803
  4. Справа №2-2144/2009, 2-136/2010р. РІШЕННЯ Іменем України 14 липня 2010 року Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі : головуючого судді – Якимець Т.Є. при секретарі – Бучинській І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці цивільну справу за позовом юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», за участю третьої особи державних органів органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука , СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації; за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» за участю третьої особи фізичної особи ОСОБА_2, державного органу органу опіки та піклування Крюківської райради м.Кременчука про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти, встановив: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ»Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору. ПАТ «Ерсте Банк»звернулося в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації . В судовому засіданні ОСОБА_1 змінив предмет та підстави позову, звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти. Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука від 04.06.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору та передачу квартири в рахунок погашення заборгованості залишені без розгляду. В судовому засіданні представник позивача він же відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Єдиним законним засобом платежу, який застосовується без обмежень при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законами України не передбачено здійснення фізичною особою розрахунків за договірними зобов’язаннями в іноземній валюті, тому встановлення в договорі зобов’язання розрахунків за кредитом та здійснення інших платежів в іноземній валюті є незаконним. На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які видаються банком, та терміну їх повернення позичальником. Проведення розрахунків, в тому числі оплата процентів, комісій та інших платежів позичальником в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії. Індивідуальна ліцензія на проведення разової валютної операції з надання ОСОБА_1 кредиту в доларах США, з повернення кредиту та сплати процентів в доларах США за кредитним договором з фізичною особою № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року у відповідача відсутня. Умови кредитного договору порушують права та законні інтереси позивача, містять дискримінаційні правила, є несправедливими та такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності. Несправедливими та дискримінаційними є, зокрема, умови щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів в доларах США. При цьому всі ризики всупереч закону відповідач, як суб’єкт господарської діяльності, надавач фінансових послуг переклав виключно на позичальника за кредитним договором – фізичну особу, споживача кредитних послуг, що є зловживанням прав та грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Якщо положення договору визнається несправедливим таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Ч.2 п.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює право споживача вимагати визнання договору недійсним в цілому. Зміст кредитного договору суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, умови договору є несправедливими відносно позивача як споживача кредитних послуг, тому такий договір має бути визнаний недійсним. Договір застави має похідний характер від забезпеченого ним зобов’язання . Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. При визнанні недійсним кредитного договору з фізичною особою договір іпотеки підлягаю визнанню недійсним. При визнанні кредитного договору недійсним позивач повинен повернути банку 126221 грн.92 коп.. Прохає суд визнати недійсним кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 30.04.2008 року; визнати недійсним договір іпотеки № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року, зобов’язати ВАТ»Ерсте Банк» прийняти від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 126221 грн.92 коп. ;в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ПАТ «Ерсте Банк» відмовити, оскільки термін повернення кредиту закінчується 29.04.2018 року, розмір поточної заборгованості значно менший від вже сплачених коштів за кредитним договором та мізерний в порівнянні з вартістю предмету іпотеки, вимоги банку є неспіврозмірними в порівнянні з поточною заборгованістю. Представник позивача він же відповідача ПАТ «Ерсте Банк» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підтримав, дав пояснення, що 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/6211/3/14669 про надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 35 тисяч доларів США зі строком користування кредитними коштами до 29.04.2018року зі сплатою 14,5% річних на споживчі цілі. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки , предметом застави якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту проводити згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, а саме непогашення кредиту згідно графіка, передбаченого договором, та не сплата відсотків за користування кредитними коштами призвело до виникнення заборгованості. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Жоден нормативно-правовий акт не містить заборони проводити операції з валютними цінностями в порядку та на умовах визначених чинним законодавством України .Банк має банківську ліцензію № 224 на право здійснення банківських операцій та Дозвіл № 224-2 на право здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно. Укладаючи кредитний договір банк діяв виключно в межах та на підставі Закону, тому ніяких порушень діючого законодавства при цьому не допущено. Розрахунок заборгованості, наведений ОСОБА_1 С,Я., що підлягає поверненню банку є неправильним., оскільки складений з порушенням норм чинного законодавства. На час укладання договору іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований тільки ОСОБА_1. Неповнолітня ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, не мала права користування предметом іпотеки. Зобов’язання як іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконали неналежним чином. Прохають стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте банк» заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року станом на 11.03.2010 року в сумі 36202 доларів США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку реалізувати на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження ; встановити початкову ціну для реалізації на рівні 231795 грн. без ПДВ згідно звіту про незалежну експертну оцінку ринкової вартості квартири станом на 23.04.2008 року; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1; зняти з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач вона ж третя особа ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, ПАТ «Ерсте Банк» не визнала, дала пояснення, що іншого житла, крім спірної квартири вона та вся її сім’я не мають, тому в задоволенні позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк» прохає відмовити. Представник відповідача КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився , про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представник відповідача ТОВ «Добробит» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Представник третьої особи органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука в судовому засіданні підтримав рішення комісії від 01.04.2010 року (протокол № 6) про доцільність при вирішенні спірного питання покластися на розсуд суду, не порушуючи житлові права малолітньої ОСОБА_4. Представник третьої особи СВГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника, представника ПАТ «Ерсте Банк», представника органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підлягають частковому задоволенню. В судовому засіданні встановлено, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г., р.№ 12739,про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Станом на 11.03.2010 року заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року складає 36202 долари США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи. Відповідно до ст.ст. 526, 530,1049,1050, 1054 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Із ч.3 ст.533 ЦК України вбачається, що використання іноземної валюти , а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Частиною 2 ст.524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Ст.192 ЦК України також передбачає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійснення валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом. Ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено , що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. До компетенції комерційних банків віднесено операції з валютними цінностями за ліцензією Національного банку України. ВАТ «Ерсте Банк» має банківську ліцензію, зареєстровану Національним банком України 25.01.2006 року за номером № 303 та дозвіл № 224-2, виданий національним банком України 29.05.2007 року, на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5.11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також додаток до дозволу № 224-2 від 18.09.2007 року про перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Ерсте Банк». П.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 передбачено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом № 15-93. Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно довідок ТОВ «Добробит» від 05.09.2008 року за № 1320 в квартирі 68 по вул.Воровського,28 в м.Кременчуці зареєстрований ОСОБА_1, відповідно до довідок від 17.03.2010 року за № 791 та № 1782 від 20.05.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були прописані в АДРЕСА_1 з 15.12.2004 року по 25.04.2008 року, з 25.04.2008 по 29.07.2008 року року були зареєстровані в однокімнатній АДРЕСА_2 , що на праві власності належить матері ОСОБА_2, де також зареєстровані власник ОСОБА_7 та її мати ОСОБА_8; виписані 29.07.2008 року і в цей же день зареєстровані в АДРЕСА_1. Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперчити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Із змісту ч.3 ст.215,ч. ст..216 ЦК України вбачається, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні вартість того,що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Дійсно ст.548 ЦК України встановлює, що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК України. Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Якщо мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Захист інтересів дітей також здійснюється і на підставі Закону України « Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Зокрема ст..12 цього закону зазначає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Суд вважає, що кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, укладений у чіткій відповідності з нормами чинного законодавства, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно, кредитний договір укладався за волевиявленням сторін, підстав для визнання його недійсним немає, підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, має заборгованість по договору, суд вважає за необхідне позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк про стягнення заборгованості за кредитним договором задовільнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 36202 долара США 18 центів, ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійними, зобов’язання ПАТ «Ерсте Банк» прийняти кошти від ОСОБА_1 відмовити. Оскільки в квартирі АДРЕСА_1, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,проживає їх малололітня донька, ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, звернення стягнення на квартиру шляхом її продажу, виселення та зняття з реєстрації власників та її малолітньої доньки призведе до порушення житлових прав малолітньої, тому суд вважає за необхідне ПАТ «Ерсте Банк» в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ПАТ «Ерсте Банк» відмовити. Суд також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» понесені судові витрати: оплата судового збору в сумі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.. Керуючись ст.ст.10, 11,60, 79,81,88, 212,213,215 ЦПК України,ст.ст. 13, 16, 203, 215,192, 509, 524, 525, 526, 533, 548, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про захист прав споживачів»,постановою Пленуму Верховного Суду України « про судове рішення в цивільній справі»,Законом України «Про охорону дитинства», суд, вирішив: Позовні вимоги юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації задовольнити частково. В задоволенні позовних вимог фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року в сумі 36202 (тридцять шість тисяч двісті два) долара США 18 центів, з яких: 32305 доларів США 07 цента – сума заборгованості за кредитом; 3478 доларів США 74 центи – сума відсотків; 37 доларів США 35 цента – сума пені за порушення строків повернення кредиту; 381 долар США 02 цента – пеня за порушення строків сплати відсотків. В задоволенні інших позовних вимог Відкритому акціонерному товариству ПАТ «Ерсте Банк» вімовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» понесені судові витрати: 1700 грн. – оплата судового збору та 120 грн. – оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10536922