Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 373 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/43242837 Державний герб України копія:Справа№592/53/15-ц Провадження №2/592/555/15 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 березня 2015 року м.Суми Ковпаківський районний суд м. Суми в складі: головуючого судді - Литовченка О.В., при секретарі - Тереніній О.В., за участі представника позивача - Марченка О.О., відповідача - ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив: Позивач звернувся з вищевказаною позовною заявою та свої уточнені позовні вимоги мотивує тим, що 26.06.2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 44.29/87-КЕК-08, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 48500,00 грн. під 31% річних з повним погашенням заборгованості за кредитом та проценти за кредитом не пізніше 25.06.2010 року. 21.05.2013 року між ВАТ «Кредитпромбанку» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ВАТ «Кредитпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ВАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ВАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань AT «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору. В порушення умов договору відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 19.11.2014 року утворилася заборгованість у розмірі 56815 грн. 12 коп., з яких: 39775,12 грн. - тіло кредиту; 17076,00 грн. - відсотки. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 56815 грн. 12 коп. та понесені судові витрати. У судовому засіданні представник позивача Марченко О.О. позовні вимоги підтримав у повному обсязі, прохає їх задовольнити. Зазначив, що ПАТ «Дельта Банк» згідно до укладеного Договору купівлі-продажу прав вимоги з ВАТ «Кредитпромбанк» отримало права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами по яким звернення з позовними вимогами до відповідних судів відбувались та наявні судові рішення з приводу стягнення заборгованості за кредитними договорами, а також тими, по яким звернення з позовними заявами до судів не відбувалось. ПАТ «Дельта Банк» на момент подачі даної позовної заяви до Ковпаківського районного суду м. Суми відомо про наявність рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 07.02.2011 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Харківської філії ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, яким позовні вимоги ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Харківської філії ПАТ «Кредитпромбанк» задоволені та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Харківської філії ПАТ «Кредитпромбанк» суму заборгованості за кредитним договором № 44.29/87-КЕК-08 від 26.06.2008 року в розмірі 82348, 49 грн та судові витрати. Дійсно рішенням суду від 07.02.2011 року стягнуто ту ж саму суму заборгованості за даним кредитним договором, а саме, 39775,12 грн. - тіло кредиту; 17076,00 грн. - відсотки. Виникла ситуація, коли Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк» ліквідоване, ПАТ «Дельта Банк» не може отримати в Ковпаківському районному суді міста Суми виконавчий лист, оскільки не є стороною в розглянутій справі, а без отримання виконавчого листа не може звернутися до державного виконавця з заявою про примусове стягнення та заміну сторони виконавчого провадження, тому звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог посилаючись на наступні обставини. Згідно з позовною заявою ПАТ «Кредитпромбанк» від 23.07.2010 року, яку задоволено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 лютого 2011 року у справі №1806/2-1152/2011, банк вимагав стягнути заборгованість за кредитним договором №44.29/87-КЕК-08 від 26.06.2008р. у сумі 82 348,49 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 39775,12 гривень; заборгованість за процентами - 17076,00 грн.; сума пені, нарахованої за несвоєчасне погашення кредиту та процентів, станом на 01.07.2010 р. включно 25497,37 грн. Отже, застосування загальної норми початку перебігу позовної давності, призводить до того, що перебіг позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитним договором починається через місяць після останнього платежу (25.06.2010 року у день, коли Позичальник не повернув увесь кредит), коли кредитор дізнався про порушення свого права, а саме 25.07.2010 року та закінчувався 25.07.2013 року, проте 23.07.2010 року ПАТ «Кредитпромбанк» звернувся до суду з позовом, чим перервав перебіг позовної давності. Таким чином, 23.07.2010 року позовна давність перервалася та почала свій перебіг заново , строк позовної давності по останньому окремому платежу сплинув 24.07.2013 року. Крім того згідно з рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.02.2011 року у справі № 1806/2-1152/2011 за кредитним договором №44.29/87-КЕК-08 від 26.06.2008 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк» суму заборгованості за кредитним договором № 44.29/87-КЕК-08 від 26.06.2008року в розмірі 82348,49 грн. Таким чином, вимоги про стягнення кредиту та відсотків вже були задоволені рішенням суду. Отже, в позовній заяві Позивача від 28.11.2014 року, він просить стягнути ту саму суму заборгованості за кредитним договором, що й у 2010 році було стягнено на користь ПАТ «Кредитпромбанк». Таким чином, право Позивача на стягнення заборгованості за кредитним договором по кредиту у розмірі - 39775,12 гривень та за процентами у розмірі - 17076,00 гривень вже було захищено судом, тому право Позивача на судовий захист цього права відсутнє. Також вважає, що позивачем не надано жодного документу, який може підтвердити отримання позивачем права вимоги за кредитним договором. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Заслухавши представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 26.06.2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 44.29/87-КЕК-08, згідно з умовами якого Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 48500,00 грн. під 31% річних з повним погашенням заборгованості за кредитом та проценти за кредитом не пізніше 25.06.2010 року (а.с.5-10). Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. 26.06.2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним Договором, ПАТ «Кредитпромбанк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює ПАТ «Кредитпромбанк» як кредитора у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від ПАТ «Кредитпромбанк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимоги від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. Отже, відповідно до вищевказаного договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ПAT «Дельта Банк» набув права вимоги по даному кредитному договору (а.с.14-19). Згідно з Витягом з Додатку № 1 до договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (перелік прав вимоги за кредитами) між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» від 26.06.2013 року, до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором № 44.29/87-КЕК-08 від 26.06.2008 року (а.с.20). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок переданням ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України). За загальним правилом, закріпленим в частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до розрахунку, наданого позивачем станом на 19.11.2014 року заборгованість ОСОБА_2 по даному кредиту складає 56815 грн. 12 коп. з яких: 39775,12 грн. - тіло кредиту; 17076,00 грн. - відсотки (а.с.21, 41-47). Відповідно до позовної заяви від 30.07.2010 року ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та наданого розрахунку позовних вимог заборгованість ОСОБА_2 за кредитом № 44.29/87-КЕК-08 складає: за кредитом - 39775 грн. 12 коп., заборгованість за відсотками - 17076,00 грн., сума пені станом на 01.07.2010 року - 25497, 37 грн. Згідно рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.02.2011 року у справі №1806/2-1152/2011, станом на 01.07.2010 року загальна заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором №44.29/87-КЕК-08 від 26.06.2008 року складає 82348.49 грн. та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Харківської філії ВАТ «Кредитпромбанк» суму заборгованості за кредитним договором № 44.29/87-КЕК-08 від 26.06.2008 року в розмірі 82348,49 грн. (а.с.61-66). Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною 1 ст. 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Виходячи зі змісту ст. ст. 214 -215 ЦПК України, підставою для задоволення позову в цивільному судочинстві є доведеність факту порушення прав, свобод чи інтересу особи, яка звернулась до суду за їх захистом. Всупереч вищезазначеним вимогам ЦПК України, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог. Ст. 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Судом встановлено, що позивач фактично ставить питання повторного стягнення заборгованості за кредитним договором, за яким вона вже стягнута з відповідача на користь ПАТ "Кредитпромбанк" за рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 07.02.2011 року у справі №1806/2-1152/2011. Інші нарахування заборгованості з 01.07.2010 року ні ПАТ «Кредитпромбанк», ні ПАТ «Дельта Банк» не здійснювались. При цьому доводи позивача про те, що йому не передавалися первісним кредитором виконавчі документи і він не пред'являв їх до виконання не можуть бути взяті до уваги, оскільки згідно договору купівлі-продажу прав вимоги саме він є правонаступником у правовідносинах між ПАТ "Кредитпромбанк" і відповідачем, і ці спірні правовідносини на день розгляду позову вже розв'язані судом. За таких обставин позивач має можливість реалізовувати свої права у відповідності до правил ст. 378 ЦПК України, шляхом заміни сторони виконавчого провадження. Стягнення з ОСОБА_2 тієї ж суми заборгованості повторно за рішенням суду не ґрунтується на законі. З огляду на викладене у суду відсутні підстави для задоволення позову. Керуючись ст.ст. 3, 10,11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, вирішив: Відмовити в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Суми шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги подано не було. Суддя О.В. Литовченко
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року, встановила: У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 14 вересня 2006 року між банком і ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці. У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 14 жовтня 2013 року в нього перед банком утворилась заборгованість у розмірі 31 223 грн 08 коп., що складається з: 2 389 грн 40 коп. заборгованості за кредитом, 10 062 грн 68 коп. заборгованості за процентами, 16 808 грн пені за несвоєчасне виконання зобов'язання, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 463 грн штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також 312 грн 23 коп. судового збору. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 28 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення пені, штрафу змінено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” пеню в розмірі 4 290 грн 86 коп., штраф (5% від суми заборгованості) у розмірі 862 грн 16 коп., судовий збір у розмірі 181 грн 05 коп.; в іншій частині рішення районного суду залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року й прийняття нового судового рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13) у справах за позовами ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-38753св13 суд касаційної інстанції залишив рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову без змін виходячи з того, що хоча в заяві позичальника (відповідач у справі) на отримання кредиту зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років, однак указані Умови не містять підпису відповідача. Будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме із цими Умовами ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника, у матеріалах справи немає, тому застосуванню підлягає положення статті 257 ЦК України, якою встановлено загальну позовну давність тривалістю в три роки. Так, у ПАТ КБ “ПриватБанк” виникло право вимагати повернення кредиту 20 червня 2008 року, проте банк звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише у квітні 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Скасовуючи рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд до цього суду, суд касаційної інстанції у справі № 6-40942св13, крім іншого, зазначив, що в кредитному договорі, який оформлений заявкою, указано, що позичальник (відповідач у справі) ознайомився та згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), в яких, зокрема, строк позовної давності встановлений тривалістю в п’ять років. Однак такі Умови не містять підпису позичальника (відповідача у справі), а в матеріалах справи немає будь-яких доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, і вони діяли в момент підписання заяви. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій і виходив із того, що в заяві позичальника на отримання кредиту від 14 вересня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, а також погодився з тим, що заява разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ним і банком кредитний договір. Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) позовна давність до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлена сторонами тривалістю в п’ять років, що відповідає положенню частини першої статті 259 ЦК України. Посилання відповідача на те, що при підписанні заяви позичальника він не підписував будь-яких Умов і не був ознайомлений з ними, не заслуговують на увагу та можуть бути підставою для визнання договору недійсним як оспорюваного правочину в разі звернення до суду з відповідним позовом. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме частини першої статті 259 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 14 вересня 2006 року між ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання заяви позичальника, в якій указано, що вона разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 кредитно-заставний договір. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 389 грн 40 коп. зі сплатою процентів за користування кредитом на строк 24 місяці. Пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) передбачено, що терміни позовної давності до вимог про стягнення кредиту, процентів за користування ним, винагороди, неустойки – пені, штрафів за договором установлені сторонами тривалістю в п’ять років. ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника від 14 вересня 2006 року, містить розбіжності. Крім того, у заяві позичальника від 14 вересня 2006 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. У зв’язку із цим доводи ОСОБА_1 про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 14 вересня 2006 року. Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права в подібних правовідносинах. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні цього спору. Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-16цс15 Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України). Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п’ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже у цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника, містить розбіжності. Крім того, у заяві позичальника домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає. У зв’язку із цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не можна визнавати необґрунтованими. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6705ABEA5ED1F1F9C2257E0C003F8126
  3. с новым иском к поручителю. http://reyestr.court.gov.ua/Review/42856932 Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/79/15 Головуючий у 1-й інстанції: Мінасов В.В. Суддя-доповідач: Кухар С.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2015 року місто Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого, судді:Осоцького І.І.суддів:Панкеєва О.В. Кухаря С.В.при секретаріБуримі В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у якому вказав, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. В той же день для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07. ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 р. заборгованість по кредитному договору складає 795134,49 грн., з яких: заборгованість за кредитом -540324,33 грн.; заборгованість за відсотками - 242225,8 грн. комісія - 12584,36 грн. Тому позивач просить суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку вказану суму боргу та судові витрати. Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_6, на користь ПАТ "Дельта банк" заборгованість за кредитним договором № 388-01/К-07 від 03.07.2007 р. в розмірі 254810,16 грн., що складається: з заборгованості за відсотками - 242225,8 грн. комісії - 12584,36 грн., а також судовий збір в розмірі 2548,1 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_5, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В частині відмови в задоволенні позову рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржене, а тому у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК України та роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" апеляційним судом не перевіряється. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом попередньої інстанції встановлено, що 03.07.2007 року між ОСОБА_5 та ТОВ "Укрпромбанк", правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк", був укладений кредитний договір № 388-01/К-07, за умовами якого вона отримала кредитні ресурси у сумі 54900 доларів США строком до 02.07.2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13 % річних. В той же день 03.07.2007 року для забезпечення виконання зобов'язання між ОСОБА_6 та банком був укладений договір поруки № 388-01/П-07. ОСОБА_5 не виконані належним чином договірні зобов'язання і станом на 16.04.2014 року заборгованість по кредитному договору складає у визначеному судом розмірі 254810,16 грн., які суд і стягнув солідарно з відповідачів. Як на підставу скасування рішення суду апелянт посилається на необхідність застосування строків позовної давності до вимог банку. Однак відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Апелянт посилається на те, що вказана ним заява була зроблена усно в ході судового засідання 17.09.2014 року в якому і було ухвалено рішення. Однак, відповідно до акту складеного помічником судді, головним спеціалістом, та керівником апарату Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (а.с. 118) в результаті збою в роботі звукозаписуючого технічного засобу прослухати звукозапис судового засідання, яке відбулось 17.09.2014 року не має можливості. Письмові заяви у справі про застосування строку позовної давності відсутні. Посилань у оскаржуваному рішенні на наявність заяви про застосування строків позовної давності не має. Таким чином матеріали справи не містять доказів надання відповідачем (відповідачами) у суді першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності. Положення п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", якими кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, необхідно застосовувати у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону, яка стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. Тому оскільки у відповідності з ч. 3 ст. 267 ЦК України заяви сторонами у справі заявлено не було, то відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності. Відносно доводів апелянта, щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття "пред'явлення вимоги" та "пред'явлення позову", як умови чинності поруки. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Зазначені вимоги закону судом не враховані, а тому висновки суду про солідарне стягнення коштів з як з боржника так і поручителя не ґрунтуються на законі. Так, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.04.2010 року, яке набрало законної сили 04.08.2010 року (а.с. 46-48) у іншій справі між тими ж сторонами за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позов банку був задоволений і за цими ж договорами кредиту та поруки з відповідачів стягнута виникла на той час заборгованість. З цього часу відповідачі жодної суми в погашення заборгованості не сплачували. В договорі поруги його строк дії не встановлено. З позовом до поручителя банк звернувся лише 06.06.2014 року (а.с. 2). Тобто за межами строку встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України. Тому порука на час звернення до суду припинилась і в цій частині щодо вимог банку до поручителя необхідно відмовити. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17.09.2014 року (справа №6-53цс14). Керуючись ст. 307, 309, 316, 317 ЦПК України колегія суддів, - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 17 вересня 2014 року у цій справі в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_6 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта банк" до ОСОБА_6 відмовити повністю. Решту рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді:
  4. с даты указанной на карте. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40447624 Державний герб України Справа № 702/523/14-ц Провадження № 2/702/195/14 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 вересня 2014 року м. Монастирище Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі: головуючого - судді: Мазай Н.В. при секретарях : Подолянюк Н.В., Ясінській О.А. з участю представника позивача : Гаркавенка А.А. відповідача: ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Монастирище цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 28.11.2007 року ОСОБА_2 (далі - відповідач) 28.11.2007 року отримав кредит у розмірі 7000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ЗАТ КБ "ПриватБанк" є правонаступником прав та обов'язків ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з чим змінено найменування позивача ( рішення загальних зборів акціонерів від 30.04.2009 року, 17.07.2009 року державна реєстрація вказаних змін, № запису в ЄДРПОУ 12241050038006727). Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п. 3.2, п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті з розрахунку 360 календарних днів на рік ( п. 5.5 «Правил користування платіжною карткою»). ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором. В обгрунтування позовних вимог посилаються на ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 549, 598, 599, 610, 615, 628, 629, 634, 1054 ЦК України, на п.п. 4.6, 5.2, 5.3, 6.4, 6.5, 6.6, 6.7, 9.12 «Умов та правил надання банківських послуг», п.п. 5.5.1, 5.6, 5.7, «Правил користування платіжною карткою», ст. 3 ЦПК України. Відповідно до кредитного договору, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору. Таким чином, у порушення умов кредитного договору та норм діючого законодавства, відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 31.03.2014 року має заборгованість - 18037,65 грн., яка складається з : 5281,80 грн. - заборгованість за кредитом; 8859,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2799,46 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина), 847,03 грн. - штраф (процентна складова). На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав позивача. Не виконуючи належним чином зобов'язання за вказаним договором відповідач порушив зазначені вище норми законодавства та умови кредитного договору. Просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 18037,65 грн. за кредитним договором № б/н від 28.11.2007 року, яка складається з : 5281,80 грн. - заборгованість за кредитом; 8859,36 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2799,46 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; штрафи: 250,00 грн. - (фіксована частина); 847,03 грн. - (процентна складова); судові витрати. В судовому засіданні 20.06.2014 року представник позивача Гаркавенко А.А. позов підтримав повністю, просить його задоволити та пояснив, що 28.11.2007 року відповідач уклав з банком кредитну угоду відповідно до якої йому видана кредитна картка з початковим встановленим лімітом 800 грн., відповідно до його заяви про видачу кредитної карти. В процесі користування карткою, 08.07.2008 року, кредитний ліміт по даній кредитній карті був піднятий до 7000 гривень, що підтверджується випискою. Як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки по карті, відповідач почав нею активно користуватися сплачуючи за товари та послуги, знімаючи кошти в банкоматах і відповідно повертаючи їх назад. Однак, починаючи з 2008 року і надалі, по кредитній карті виникла прострочена заборгованість у вигляді пропуску обов»язкових щомісячних платежів. Останній платіж по карті було здійснено 28.09.2009 року в розмірі 500 грн., а перед ним був платіж 09.09.2009 року. Після цього жодних спроб з боку відповідача закрити заборгованість не було і відповідно не було ніяких звернень до банку про розірвання договору, мирного врегулювання, реструктуризації боргу чи інше. Відповідно до п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг договір був укладений на 12 місяців і лонгується на такий самий строк, на тих самих умовах, якщо до закінчення терміну його дії не було заявлено про його розірвання. Станом на сьогодні договір чинний, рахунок відкритий та не закритий. Заборгованість зросла і станом на 31.03.2014 року склала 18037 грн. 65 коп., з них 5281 грн. 80 коп. тіло кредиту, які були використані по карті за весь період, нараховані проценти, комісія, а також відповідно до Умов та правил штрафні санкції. Догорів не припинений та діючий і згідно ст. 599 ЦК України припиняється виконанням зобов»язань. Оскільки заборгованість не погашена, відповідач не бажає добровільно погасити борг, що зумовило звернення до суду. Пластикова карта лише спосіб використання рахунку за номером карти. Коштами можна користуватися без картки, крім того картка могла бути втрачена, пошкоджена, але це не звільняє від закриття заборгованості. Крім того, картку можна перевипустити і вона буде мати новий строк. Визначальним є термін дії договору, а не термін дії карти. Підпис на умовах та правилах клієнта не передбачений, підпис передбачений на заяві. Банк керується тими умовами, які були чинні на момент отримання кредиту. На даний час позивач є Публічним акціонерним товариством і умови та правила зовсім інші. Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав повністю, просить в його задоволенні відмовити в зв»язку з пропуском строку позовної давності, підтримав подану заяву про застосування строку позовної давності та заперечення відповідно до яких вважає, що позов не підлягає до задоволення оскільки : відсутнє рішення банку про зміну кредитного ліміту, не згода з наданим доказом "Умови та правила надання банківських послуг", на них не має дати затвердження на момент підписання заяви (могли бути створені банком набагато пізніше ...), не згоден з «Розрахунком заборгованості за договором № б/н. від 28-11-2007» так як операції зі зняття грошей клієнтом не підтверджені банком первинними бухгалтерськими документами, згідно Постанови НацБанку України № 223 від 30.04.2010, а сам розрахунок не відповідає вимогам ст. 9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" не оформлений належним чином, не має зазначення прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів", затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003 р. В обґрунтування вищевикладеного посилається на Декрет КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.1993 року. Просить суд про застосування давності у разі встановлення під час судового слідства, що основну та/або додаткову вимогу було заявлено після спливу позовної давності, вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) було заявлено після спливу спеціальної позовної давності, що вимоги про стягнення окремих платежів кредитної розстрочки, заявлено після спливу позовної давності по кожному окремому платежу, що позивач скористався правом, наданим йому статтею 1050 ЦК України, заявивши вимогу про дострокове погашення кредиту (листом до боржників або позовом, який залишено без розгляду), встановивши, таким чином новий строк повного погашення боргу, після якого вже відбувся сплив позовної давності, що у випадку заміни сторони у зобов'язанні, правонаступником (новим кредитором) вимогу було заявлено після спливу позовної давності, що вимогу, яка стосується кредитної картки, було заявлено після спливу позовної давності, яка відраховується від дати при пинення дії платіжної картки. В обґрунтування заперечень та заяви про застосування строків позовної давності посилається на ст. ст. 252-258, 261, 262, 265-267, 651, 1048, 1050 ЦК України, Постанову ВСУ від 19.03.2014 року(справа № 6-14цс14), Постанову ВСУ від 18.06.2014 року ( справа № 6-61цс14), Постанову № 5 Пленуму ВСУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів", Постанову ВСУ від 06.11.2013 року у справі № 6-116цс13, ст. 360-7 ЦПК України, п. п. 5.2, 6.9, 9.6, 9.7, 9.12 «Умов та Правил надання банківських послуг», п.п. 5.3, 5.4 Правил користування платіжною карткою. Жодна дія банку та позичальника не свідчила б про бажання сторін кредитного договору продовжити строк договору: позичальник після вересня 2009 року не знімав гроші та не повертав їх банку, а банк більше не кредитував рахунок позичальника. Якщо у п.9.12 Договору встановлено строк виконання договору, то перебіг позовної давності починається з 28.11.2009 року, а трирічний строк позовної давності минув 28.11.2012 року, проте з позовом до суду банк звернувся лише 12.05.2014 року, а тому суд має застосувати наступні норми матеріального права: Рішення КСУ від 10.11.2011 року № 15-рп/2011, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 31 Постанови Пленуму ВСУ України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Розрахунком заборгованості, випискою по рахунку підтверджується, що прострочена заборгованість за кредитом виникла 28.09.2009 року. Останнє перерахування особистих коштів позичальника на погашення кредитної заборгованості відбулося у вересні 2009 року. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач вернувся до суду 12.05.2014 року. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Право вимоги у банку на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 29.10.2009 року (через місяць після останнього платежу за договором згідно з п. п. 5.2. та 9 Умов і Правил надання банківських послуг) та існувало в межах загального строку позовної давності до 29.10.2012 року. До суду позивач звернувся 12.05.2014 року, тобто за межами встановленої законом позовної давності. Строк дії картки закінчився в листопаді 2009 року, тому позовна давність за кредитом почала свій відлік з грудня 2009 року. Таким чином, до грудня 2012 року, позивач мав право звернутися до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте зробив це лише 12.05.2014 року. Позичальник заявляє про застосування позовної давності до позовних вимог банку на підставі п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 4 ст. 267 ЦК України, так як позовна давність за договором, за яким банк прагне стягнути заборгованість, минула 28.11.2012 року, якщо строк виконання у договорі встановлено та 29.10.2012 року, якщо строк виконання договору не встановлено, а щодо вимоги про стягнення заборгованості за кредитом позовна давність минула в грудні 2012 року. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог банку через наступне: якщо у п.9.12 Договору встановлено строк виконання договору, то перебіг позовної давності починається з 28.11.2009 року (12 міс.+12 міс. лонгації), а трирічний строк позовної давності минув 28.11.2012 року, проте з позовною заявою банк звернувся 12.05.2014 року; якщо ж у п.9.12 Договору не встановлено строк виконання договору, то право вимоги у банку на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 29.10.2009 року (через місяць після останнього платежу за договором згідно з п. п. 5.2. та 6.9 Умов і Правил надання банківських послуг) та існувало в межах загального строку позовної давності до 29.10.2012 року. До суду позивач звернувся 12.05.2014 року, тобто за межами встановленого законом строку позовної давності. Просить суд застосувати позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованості за договором № б/н від 28.11.2007 року, відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором № б/н від 28.11.2007 року. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення повністю виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч. 3. ст. 11, ч. ч. 1, 3, 4 ст. 60, ч. 1-3 ст. 212 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що повністю узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі». Судом було роз'яснено право позивача, відповідача заявляти клопотання про витребування судом доказів, якщо у сторін існують складності в їх отриманні, подавати відповідні докази, заявляти клопотання про витребування документів та призначення експертиз по справі. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України). Судом встановлено, що відповідно до укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 договору від 28.11.2007 року ОСОБА_2 28.11.2007 року отримав кредит у розмірі 800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом ( а.с. 18-19). Кредитний ліміт відповідачу ( позичальнику) 08.07.2008 року збільшено банком до 7000 гривень ( а.с. 95). Всі умови надання кредиту, передбачені в Умовах та правилах надання банківських послуг, які складають між ОСОБА_2 та банком договір про надання банківських послуг (а.с.19-31). Повернення кредиту відповідно до Умов та правил надання банківських послуг визначено періодичними щомісячними платежами ( а.с. 20-31). Всі правила користування платіжною карткою, передбачені в Правилах користування платіжною карткою (а.с. 28-31). Добровільне підписання відповідачем договору кредиту № б/н від 28.11.2007 року ( а.с. 19), свідчить про згоду особи, яка їх підписувала, з текстом та всіма умовами, викладеними в цих документах. На порушення умов договору позичальник взяті на себе зобов'язання не виконував, передбачені умовами договору платежі не вносив, в зв'язку з чим станом на 31.03.2014 року у відповідача виникла заборгованість в сумі 18 037, 65 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості за договором № б/н від 28.11.2007 року укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_2 ( а.с. 66-75), який містить підпис повноважної особи та печатку банку, що спростовує заперечення відповідача в цій частині. Наявність заборгованості також підтверджується випискою по картковому рахунку - номер картки НОМЕР_2 ОСОБА_2 за період з 27.11.2007 року по 19.06.2014 року ( а.с. 76-96). Будь-якого іншого розрахунку заборгованості сторонами суду не надано. Не повернення відповідачем грошових коштів призвело до виникнення заборгованості перед позивачем. Однак, всупереч, виниклій заборгованості, відповідачем оплати суми кредиту позивачу проведено не було, що є порушенням права позивача, яке підлягає захисту судом і усуненню відповідачем. Разом з тим, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення через наступне. Відповідно до статті 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Відповідач відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України до ухвалення рішення звернувся до суду з письмовою заявою про застосування позовної давності (а.с. 120-126). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Згідно Правових позицій, які висловлені Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6- 14цс 14) та в постанові від 18 червня 2014 року ( справа № 6-61цс14) відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. За договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа, а повернення кредитних коштів в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки. Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою (а.с. 30) граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено не пізніше останнього дня місяця вказаного на платіжній картці (поле MONTH). Останній платіж на погашення процентів за вказаним договором здійснено 28.09.2009 року (а.с. 13). Таким чином, перебіг строку позовної давності почався з моменту настання строку погашення чергового платежу за договором тобто з жовтня 2009 року. Згідно довідки від 05.09.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» картка № НОМЕР_2, емітована ПАТ КБ «ПриватБанк», випущена 28.11.2007 року на ім»я ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) має строк дії 11/09 ( листопад 2009 року) ( а.с. 244), тобто перебіг строку позовної давності почався з грудня місяця 2009 року. Згідно п. 3.1.3 Правил користування платіжною карткою по закінченню строку дії відповідна картка видається банком саме шляхом надання клієнту карти з новим строком дії ( а.с. 29). Доказів про отримання відповідачем нової карти за цим договором з продовження дії попередньої картки, чи взагалі повідомлення відповідача про цю обставину, суду не надано. Крім цього, суд зазначає, що згідно з. п. 5.2. Умов і Правил надання банківських послуг, у випадках порушення держателем умов даного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній банком частині. Згідно з п. 6.9. Умов і Правил надання банківських послуг в разі виникнення заборгованості, клієнт зобов'язаний її погасити протягом 30 днів з моменту її виникнення. Пунктами 9.6, 9.7 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується. Публічне Акціонерне Товариство КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 19.05.2014 року (а.с. 2), тобто за межами установленого строку позовної давності, як по стягненню заборгованості по процентах, інших платежах, так і по основній сумі кредиту. Суд, вважає, що позивачем доведено обставини викладені ним у позовній заяві, але позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, не заявив клопотання про його поновлення, суд підстав для поновлення строку позовної давності не вбачає, відповідач до ухвалення рішення у справі заявив про застосування строку позовної давності, а тому на підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити. Крім цього, суд зазначає, що посилання відповідача в заяві про застосування строку позовної давності на п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року, як на підставу для відмови в задоволенні позову є помилковим з огляду на те, що п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту ( постанова Верховного Суду України від 20.11.2013 року, справа № 126цс13 за наслідками перегляду судового рішення касаційної інстанції), а тому вказана норма закону не може застосовуватись до даних правовідносин. Розподіл судових витрат суд здійснює на підставі ст. 88 ЦПК України. На підставі викладеного ст. ст. 253, 256, 261, 267, 525, 526, 530, 599, 625, 1054 ЦК України, останови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», Правових позицій Верховного Суду України ( постанова від 19.03.2014 року у справі № 6- 14 цс 14, постанова від 18.06.2014 року у справі № 6-61цс14) та керуючись ст. ст. 3, 5-8, 10, 11, 14, 60, 88, 157, 208-210, 213-215, 294, 360-7 ЦПК України, суд в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного Акціонерного Товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в сумі 18037 ( вісімнадцять тисяч тридцять сім) гривень 65 коп. за кредитним договором № б/н від 28.11.2007 року відмовити повністю в зв"язку з пропуском строку звернення до суду. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Черкаської області через районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя:Н. В. Мазай
  5. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 28 січня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 26 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 77 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік з кінцевим терміном повернення до 25 червня 2025 року. 19 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник акціонерного комерційного банка «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 26 вересня 2007 року, яким кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 1 січня 2025 року. 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого остання набула право вимоги заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2007 року. 28 листопада 2012 року між факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство набуло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором. Умови зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 належним чином не виконувалися, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком товариства станом на 1 лютого 2014 року становила 1 140 965 грн 99 коп. 21 березня 2014 року ОСОБА_3 була направлена вимога про дострокове повернення кредиту, яка виконана ним не була. У зв'язку із цим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь вказану суму кредитної заборгованості та понесені судові витрати. Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 16 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 140 965 грн 99 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач належним чином не виконував умови договору, відтак, з нього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором; стягнення пені не обмежується останніми 12 місяцями перед подачею позову, оскільки сторони кредитного договору домовились збільшити строк позовної давності до вимог за цим договором, у тому числі щодо стягнення неустойки, і визначили його у 10 років. Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши також, що за рішенням суду пеня стягнута за один рік, тобто в межах строку спеціальної позовної давності, відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості. Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 26 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 77 тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5 % на рік з кінцевим терміном повернення до 25 червня 2025 року. 19 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» (правонаступник акціонерного комерційного банка «ТАС-Комерцбанк») та ОСОБА_3 було укладено договір про внесення змін і доповнень до кредитного договору від 26 вересня 2007 року, яким кінцевий термін повернення кредиту встановлено до 1 січня 2025 року. 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та факторинговою компанією «Вектор Плюс» укладено договір факторингу, відповідно до якого остання набула право вимоги заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2007 року. 28 листопада 2012 року між факторинговою компанією «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого товариство набуло право вимоги заборгованості за вказаним кредитним договором. Умови зазначеного кредитного договору ОСОБА_3 належним чином не виконувалися, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком товариства станом на 1 лютого 2014 року становила 1 140 965 грн 99 коп., з яких заборгованість за кредитом - 597 916 грн 36 коп., заборгованість за відсотками - 407 779 грн 36 коп. та пеня - 135 270 грн 26 коп. Із вказаного рахунку вбачається, що пеня банком нарахована за період з лютого 2008 року по січень 2014 рік, тобто понад один рік (т. 1, а. с. 126-127). За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Як убачається з п. 8.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом позичальник сплачує пеню за кожний день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості. Згідно із п. 10.11 кредитного договору сторони домовились, що строк позовної давності до вимог за цим договором становить 10 років, що відповідає ч. 1 ст. 259 ЦК України. Згідно з ч. 2 ст. 258 ЦК України встановлена спеціальна позовна давність в один рік до вимог, у тому числі, про стягнення неустойки (штрафу, пені). За правилами цієї норми період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року та обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, від 3 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. У порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище вимоги закону уваги не звернув та не надав належної оцінки наданому банком розрахунку (т. 1, а. с. 126-127), з якого вбачається, що нарахування пені розпочато з лютого 2008 року, а не починаючи із відповідного першого місяця останнього перед зверненням із позовом до суду року, на відповідну щомісячну суму заборгованості. Тому висновок апеляційного суду про те, що розмір пені стягнуто за один рік, не відповідає фактичним обставинам справи та доказам, які є у справі. Крім того, відповідно до п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам розґяснено, що резолютивна частина рішення суду повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у ст. ст. 215 - 217 ЦПК України. У ній, зокрема, має бути зазначено розмір грошових сум чи перелік майна, присуджених стороні. Апеляційний суд не звернув уваги на ту обставину, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам до судових рішень у грошових зобовґязаннях, оскільки судом не визначено, з чого та яких сум складається стягнута з відповідача на користь позивача заборгованість, тобто не вказані складові кредитної заборгованості. Зазначеної помилки суду першої інстанції апеляційний суд не усунув, що унеможливлює суд касаційної інстанції перевірити стягнуту суму. Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42541435
  6. Уважаемые форумчане! Хочу попросить совета касательно исковой давности по кредитному договору с Укрсоцбанком. Прошу прощения, если эта тема уже обсуждалась: перерыл форум, но своей ситуации не нашел. Итак, входные данные: 1. Договор кредита с Укрсоцбанком, подписанный в мае 2008. Конечный срок погашения задолженности - май 2028. Валюта, аннуитет. 2. Согласно п. 1.1.1, погашение кредита должно происходить ежемесячно путём внесения аннуитетных платежей. 3. Согласно п. 4.5, в случае неисполнения заемщиком своих обязательств на протяжении более 90 дней, срок пользования кредитом считается истекшим, и соответственно заемщик должен в течении одного дня погасить кредит в полном объёме, проценты за фактическое время использования кредита и начисленные штрафные санкции. 4. В ипотеке - квартира в недострое, которой скорее всего никогда не будет. Теперь собственно ситуация. Последний платеж был внесен в июне 2010, после этого никаких событий не происходило. Сейчас звонят из банка, собираются подавать в суд для взыскания задолженности. Мой вопрос: отменяет ли п.4.5 условия погашения, указанные в п.1.1.1? Иными словами, можно ли считать, что срок пользования кредитом истёк в сентябре 2010 года, и соответственно, исковая давность должна считаться от этого времени? В реестре судебных решений нашел десяток решений апелляционных судов, и все они не в мою пользу. В них указано об исковой давности применительно к каждому платежу, но не к всему обязательству сразу. Заранее благодарен!
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року, встановила: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 3 липня 2007 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3 липня 2009 року. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 23 002 грн 93 коп., у тому числі: 2880 грн 62 коп заборгованості за кредитом, 9105 грн 40 коп заборгованості по процентам за користування кредитом, 342 грн 80 коп заборгованості по комісії за користування кредитом, 9102 грн 54 коп пені за несвоєчасне виконання зобов’язання, а також 1571 грн 57 коп штрафу за порушення строків внесення платежів. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 002 грн 93 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261, статей 549, 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, від 19 березня 2014 року, від 26 березня 2014 року, від 18 червня 2014 року, від 20 серпня 2014 року та від 3 вересня 2014 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 3 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 3 600 грн зі сплатою щомісяця 1% на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 3 липня 2009 року, а також сплатою щомісячної винагороди за надану послугу в розмірі 43 грн 20 коп та єдиноразової винагороди 600 грн. за надану фінансову послугу. Договір складається із заяви кредитора та доданих до нього умов і правил надання банком послуг та тарифів. 22 жовтня 2008 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області було видано судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором, однак визначена судом сума відповідачкою сплачена не була. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що надані банком при зверненні із позовом до суду Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), в редакції, які містять п. 5.5. щодо збільшення строку позовної давності до п’яти років, не можуть бути визнані такими, що приймалися сторонами при отриманні кредиту, оскільки в матеріалах справи наказного провадження про стягнення із ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містяться Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), що були долучені банком до заяви про видачу судового наказу, які не містять пункту 5.5. щодо збільшення строків позовної давності до п’яти років. Кінцевий строк погашення кредиту сплив 3 липня 2009 року, останній платіж відповідачка здійснила 18 травня 2010 року, а до суду із позовом банк звернувся лише 23 вересня 2013 року, тобто із пропуском трирічного строку позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи позов та відхиляючи заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідно до пункту 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), які були долучені банком до позовної заяви, строк позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за даним договором встановлено сторонами тривалістю п’ять років. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки Умови надання споживчого кредиту відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору, який передбачав би збільшення строку позовної давності, застосуванню підлягає загальний трирічний строк позовної давності, передбачений законом. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256 – 258, частин першої, п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності на підставі статті 259 ЦК України, а матеріали справи наказного провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за вищевказаним кредитним договором містять Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт), у яких відсутні положення про збільшення строку позовної давності до п’яти років. Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (“Розстрочка”) (Стандарт) не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались. Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки умовами надання споживчого кредиту в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, було передбачено збільшення строку позовної давності, є помилковим. Відповідно до статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-240цс14 Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Окрім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача щодо застосування п’ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, що передбачає збільшення строку позовної давності, ці Умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачкою вони не підписувались. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/22285CF7041967F4C2257DEB002C097D
  8. Державний герб України Ухвала іменем україни 10 грудня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Гримич М.К., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (дала - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 травня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 45 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 08 травня 2017 року. Погашення заборгованості повинно здійснюватися щомісяця. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 кредитних зобов'язань, у неї утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., в тому числі: 41 890,26 грн. - заборгованість за кредитом; 33 759,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2540,70 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 24 434,87 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 250 грн. - штраф (фіксована частина), 5131,27 грн. - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1. Враховуючи викладене, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 86 266,51 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом - 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 28 666,80 грн., заборгованості з винагороди за надання фінансового інструменту - 2540,70 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 13 168,75 грн., звернуто стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок, який розташований по АДРЕСА_1, зі встановленням початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки. У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок, загальною площею 42,90 кв. м, жилою площею 25,30 кв. м, який розташований по АДРЕСА_1, вартістю 45 000 грн., у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_6 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 08 травня 2007 року в розмірі 96 740,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 41 890,26 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 33 759,49 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 2540,70 грн., пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 13 168,75 грн., фіксованої частини штрафу у розмірі 250 грн., процентної складової штрафу у розмірі 5131,27 грн., шляхом продажу його ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав, з отриманням кадастрового номеру земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. У задоволенні позову в частині виселення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та / або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому по АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у органі МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаного будинку, відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив того, що внаслідок неналежного виконання позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Визначаючи розмір заборгованості, місцевий суд виключив з її складової штраф (процентну складову) в розмірі 5131,27 грн. та штраф (фіксовану частину) в розмірі 250 грн. у зв'язку зі спливом строку позовної давності, зменшив розмір пені в межах строку позовної давності в один рік. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що позивачем доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна. Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам судові рішення не відповідають. Установлено, що 08 травня 2007 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 08 липня 2007 року по 08 травня 2017 року включно у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 49500 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,2 % від суми виданого кредиту відсотки за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором сторони 05 серпня 2007 року уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: будинок, загальною площею 42,90 кв. м, який розташований АДРЕСА_1. Обумовлена сторонами ціна предмета іпотеки складає 45 000 грн. Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого станом на 01 лютого 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 108006,59 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 41890,26 грн., заборгованість по процентам - 33759,49 грн., заборгованість з винагороди за надання фінансового інструменту (п. 7.1 кредитного договору) - 2540,70 грн., пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 24434,87 грн., штраф - 250 грн., штраф (відсоток від суми заборгованості) - 5131,26 грн. (а.с. 9 - 11). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до статей 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором 11 квітня 2012 року. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу строку позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми (ст. 261 ЦК України) початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Установлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати погашення заборгованості частинами (щомісячними платежами) у розмірі 852,34 грн. в період з 21 по 28 число кожного місяця (а.с. 16). Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Разом з тим, відповідно до положень частин 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Установлено, що представником відповідача заявлено клопотання про застосування позовної давності (а.с. 94). Проте, вирішуючи спір у справі суди всупереч вимогам статей 212 - 214 ЦПК України не врахували, що в матеріалах справи відсутній додаток до договору кредиту - графік погашення кредиту від 08 травня 2007 року, що унеможливлює перевірку судами обґрунтованості розрахунку загальної суми боргу, а також не перевірено дотримання позивачем строку звернення до суду та права нарахування платежів в заявленому розмірі із врахуванням строку позовної давності. Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. За змістом частин 1, 2 ст. 74 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Проте справа в суді апеляційної інстанції була розглянута за відсутності відповідача та його представника за довіреністю, і докази, які б підтверджували належне повідомлення їх про судове засідання у матеріалах справи відсутні. За викладених обставин суд апеляційної інстанції, порушивши конституційні права ОСОБА_6 на участь у судовому засіданні, та не взявши до уваги вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, не перевірив, чи отримував відповідач або його представник повідомлення про призначення справи до розгляду, чим позбавив їх можливості обґрунтувати доводи, викладені у апеляційній скарзі. З огляду на викладене, всупереч ст. 6 Конвенції апеляційним судом не було забезпечено справедливої судової процедури. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 03 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 04 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: В.С. Висоцька М.К. Гримич О.В. УмноваІ.М. Фаловська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41993310
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39671388 Державний герб України Ухвала іменем україни 25 червня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Касьяна О.П., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2013 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 146 415,69 доларів США, що еквівалентно 1 170 300 грн 61 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02 жовтня 2008 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 6914102, згідно з яким останній отримав у кредит 82 тис. доларів США, за умови сплати 18 % річних, строком до 02 жовтня 2028 року. Проте відповідач не виконав належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань, що призвело до утворення заборгованості за кредитним договором у зазначеному розмірі. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року, позов залишено без задоволення. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення та ухвалу судів першої й апеляційної інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Статтею 335 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами попередніх інстанції установлено, що 02 жовтня 2008 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 6914102, за умовами якого останній отримав кредитні кошти в сумі 82 тис. доларів США на придбання квартири АДРЕСА_1, площею 64,7 кв. м, з кінцевим строком погашення до 02 жовтня 2028 року та сплатою 18 % річних. Згідно з умовами вказаного кредитного договору (п. 3.2.1) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. У пункті 5.1 цього договору також встановлено, що порушення позичальником умов вказаного договору є підставою для зміни умов кредитування за цим договором на вимогу банку (п. п. 3.5.7, 3.5.8). На забезпечення виконання зазначеного кредитного договору 02 жовтня 2008 року між тими ж сторонами укладено іпотечний договір № 6914163, за умовами якого відповідач передав позивачу в іпотеку зазначену вище квартиру. При цьому як свідчить вказаний договір при його підписанні вартість квартири сторонами була визначена у 583 700 грн. Також встановлено, що останній платіж зі сплати заборгованості за кредитом здійснено відповідачем 31 грудня 2008 року; з 02 січня 2009 року відповідач припинив виконувати зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, а з 08 січня 2009 року - зобов'язання з погашення кредиту. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору 20 лютого 2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором протягом 30 днів з моменту її отримання, яку відповідач отримав 21 березня 2009 року, тобто вимога мала бути виконана ним до 20 квітня 2009 року включно. За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, дійшов висновку про те, що надіслання зазначеної вимоги свідчить про зміну позивачем умов кредитування в частині строку виконання відповідачем зобов'язань з повернення кредиту та процентів (п. п. 3.5.1, 3.5.8, 5.1 кредитного договору). Крім того, судом встановлено що 24 грудня 2009 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 із заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 93-94) та 12 січня 2010 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення заборгованості за кредитом, процентами, штрафними санкціями в сумі 100 769,10 доларів США на предмет іпотеки (а. с. 100). В результаті примусового виконання вказаного виконавчого напису нотаріуса зазначена вище квартира була реалізована в порядку Закону України «Про виконавче провадження» та грошові кошти від продажу квартири надійшли позивачу, при цьому відповідно до наданої позивачем інформації, за продаж вказаної квартири позивач отримав 145 574 грн 71 коп., з яких 2500 грн було перераховано нотаріусу за вчинення виконавчого напису, а 143 074 грн 71 коп. зараховано у рахунок погашення заборгованості, що склало 17 900 доларів США, із яких: 16 749,45 доларів США зараховано на погашення процентів, а 1 150,55 доларів США - на погашення кредиту (а. с. 170). Таким чином звернення стягнення на предмет іпотеки проведено позивачем в позасудовому порядку та підставі виконавчого напису, що передбачено п. 4.2 умов іпотечного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальний строк позовної давності у три роки, а ст. 258 ЦК України передбачено однорічний строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Згідно з вимогами ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником грошового зобов'язання є недійсними. У ч. 4 ст. 267 ЦПК України зазначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції, який підтримав і апеляційний суд, про те, що право звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 08 січня 2009 року, тобто саме з цього часу відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України почався перебіг строку позовної давності за його вимогами, проте до суду з цим позовом банк звернувся 18 листопада 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач, що в силу вимог ч. 4 ст. 267 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку в силу вимог ст. ст. 10, 60, 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з наявності підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, зводяться до переоцінки доказів. Вищевикладене дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» відхилити. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 02 квітня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Ступак С.П. Штелик
  10. Суть дела: Кредит валютный (дол. США). Заемщик и ипотекодатель в одном лице. В начале 2009 года банк направляет должнику письмо - требование о досрочном возврате (30 дней) всей суммы кредита (+штрафные санкции). Через пол года, банк обращается в суд с иском о взыскании всей суммы задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки. Дополнительно просит, одновременно выселить всех проживающих в квартире. Суд открывает производство по делу... В начале 2010 года (дело ещё слушается в суде), банк обращает взыскание на предмет ипотеки путем исполнительной надписи нотариуса. В том же году ИНН направляют в ГИС где открывается исполнительное производство. В начале 2011 г. банк уступает право требования по кредиту ТОВ "Рога и копыта" (ТОВ "Рик"). Определением суда заменяется истец на ТОВ "РиК". После замены истца, новый истец (ТОВ "РиК") заявляет в суде отказ от исковых требований в части обращения взыскания на предмет ипотеки. Отказ принимается судом, производство по делу в части обращения взыскания на ипотеку закрывается, о чем постановляется определение (2011 г.) ,которое не обжалуется. Решением суда (2011г.) в исковых требованиях отказано (причина - есть исполнительная надпись). Апеляция косит решение и взыскивает сумму долга (обращая в решении внимание на отказ истца от взыскания на ипотеку). В это время, по исполнительной надписи торги не состоялись. Исп производство закрывается (2011 год), в дальнейшем никто повторно надпись нотаря не предъявляет к исполнению. В начале 2012 г. открывается исполнит. производство по взыканию задолженности. В начале 2014 г. действия госисполнителя по попытке продажи ипотеки обжалованы и признаны судом неправомерными (ухвала). В конце 2014 г. ТОВ "Рога и Копыта" обращается в суд с иском об обращении взыскания на предмет ипотеки (разница в сумме иска), добавляя в расчет задолженности начисленные проценты. Производство по делу открыто... Уважаемые специалисты, вопрос: Применяется в этом случае требование ч. 3 ст. 206 ЦПК Украины "У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. "? После решения суда было несколько платежей. Последний в январе 2012 г.
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41602302 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 26 листопада 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 18 березня 2008 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання за цим договором між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зазначало, що 17 грудня 2012 року між банком та товариством було укладено договір про відступлення права вимоги, у тому числі і за вказаними кредитним та іпотечним договорами. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Ураховуючи наведене, позивач просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ТОВ «Кредитні ініціативи» за кредитним договором від 18 березня 2008 року, яка станом на 30 червня 2013 року становить 1 818 701 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - вбудоване нежитлове приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» відмовити. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки ОСОБА_3 неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого допустила заборгованість, то слід звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури його продажу іпотекодержателем. Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 18 березня 2008 року між Акціонерним комерційний промислово-інвестиційним банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 180 тис. доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим строком повернення до 4 березня 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором міжбанком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якої є вбудоване нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір відступлення права вимоги та договір про передачу прав за договорами забезпечення, у тому числі і за зазначеними договорами. ОСОБА_3 не виконувала належним чином зобов'язання за договором, станом на 30 червня 2013 року за розрахунком позивача утворилась заборгованість у розмірі 1 818 701 грн 24 коп. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Суди дійшли правильного висновку про те, що відповідачем порушені умови кредитного договору та договору іпотеки, в установлений договором строк сума кредиту, процентів, комісій та штрафних санкцій сплачені не були. Разом із тим, перш ніж звертати стягнення на предмет іпотеки, суд зобов'язаний чітко, відповідно до вимог закону та умов договору визначити розмір заборгованості. Однак суди, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, виходили із розрахунку ТОВ «Кредитні ініціативи». При цьому суди не врахували, що згідно цього розрахунку заборгованість нарахована з березня 2008 року (а.с. 43). Також суди не врахували, що п. 3.3 кредитного договору визначено,що проценти за користування кредитом нараховуються банком в останній робочий день поточного місяця в період з першого по останній календарний день поточного місяця та сплачуються позичальником щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування. Пунктом 2.3 кредитного договору визначений кінцевий термін погашення заборгованості 4 березня 2018 року. Графіком погашення кредиту встановлено щомісячне погашення кредитної заборгованості до 25 числа кожного місяця. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору та графіку погашення заборгованості погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 25 числа кожного місяця, а процентів - щомісяця на протязі 15 календарних днів з дати їх нарахування, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6 - 20 цс 14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Крім того, суди виходили з того, що правильність нарахованої ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості по пені не спростована відповідачем. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Проте суди у порушення ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України зазначене не врахували, не звернули на те, що хоча у наданому ТОВ «Кредитні ініціативи» розрахунку заборгованості зазначено, що заборгованість по пені виникла у березні 2013 року, проте на початок обчислення вже становила 1 287 доларів 85 центів США. Тобто, суди не перевірили розрахунок на відповідність вимогам закону та умовам договору, не з'ясували момент настання строку погашення кожного чергового платежу, з якого повинна обчислюватись позовна давність та розрахунок заборгованості по неустойці. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 24 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О.Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40429597 Державний герб України Ухвала іменем україни 10 вересня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Мазур Л.М., Умнової О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 липня 2014 року, встановила: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк» (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 112 810,90 грн та 76 855,22 грн процентів, нарахованих за користування кредитом. Позов мотивовано тим, що 7 червня 2006 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (після зміни найменування - публічне акціонерне товариство «Укрсиббанк») укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 118 170 грн зі сплатою відповідних процентів зі строком повернення не пізніше 6 червня 2013 року. Неналежне виконання ОСОБА_3 умов указаного договору призвело до утворення заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 1 липня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі Банк просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права Відмовляючи в задоволенні суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду. Даний висновок відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Установлено, що 7 червня 2006 року між сторонами укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 118 170 грн зі сплатою відповідних процентів зі строком повернення не пізніше 6 червня 2013 року. З матеріалів справи вбачається, що 16 квітня 2007 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на належне ОСОБА_3 нерухоме майно в рахунок погашення заборгованості за вказаним договором, яка утворилась станом на 16 квітня 2007 року (а. с. 57). Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Запорізькій області від 23 квітня 2010 року виконавчий напис нотаріуса повернуто стягувачу без виконання (а. с. 70-71). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Ураховуючи викладене, висновок суду про пропуск строку позовної давності відповідає вимогам закону, оскільки з листопада 2006 року ОСОБА_3, перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, а Банк з позов звернувся лише в червні 2013 року. Наведені в касаційній скарзі доводи висновок суду не спростовують. Згідно вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Таким чином, під час розгляду справи судом не були порушені норми матеріального й процесуального права, тому суд касаційної інстанції згідно ч. 1 ст. 337 ЦПК України не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 1 липня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає Головуючий О.С. Ткачук Судді: В. С. Висоцька М.К. Гримич Л.М. Мазур О.В. Умнова
  13. Державний герб України Ухвала іменем україни 17 грудня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Маляренка А.В., Писаної Т.О., Нагорняка В.А., Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Позивач посилався на те, що 05 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 був укладений договір про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки № 006-Р/012072, відповідно до якого банк відкриває відповідачу картковий рахунок, а відповідач зобов'язується дотримуватися всіх положень даного договору та правил користування платіжною карткою. 12 серпня 2008 року між сторонами було укладено договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 03-35/08-ДД, згідно з умовами якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості та платності кредитні ресурси шляхом відкриття на картковий рахунок позичальника відновлювальної кредитної лінії з розміром кредитного ліміту в сумі 2 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитними ресурсами. До 11 червня 2010 року відповідач зобов'язувався повністю повернути кредитні ресурси, отримані за вказаним договором, а також сплатити відсотки за користування кредитними ресурсами. Однак всупереч взятих на себе зобов'язань відповідач порушив умови договору, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Станом на 14 березня 2014 року розмір заборгованості становить 19 170 грн 66 коп. і складається із: заборгованість прострочена (несанкціонована) за кредитним договором - 1 949 грн 53 коп.; нараховані відсотки із заборгованості - 158 грн 21 коп.; нараховані відсотки із простроченої (несанкціонованої) заборгованості - 7 477 грн 59 коп.; пеня за прострочену заборгованість - 9 585 грн 33 коп. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути з позивача заборгованість за договорами про відкриття відновлювальної кредитної лінії та про відкриття карткового рахунку від 05 серпня 2008 року, яка станом на 14 березня 2014 року становить 19 170 грн 66 коп. Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 26 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття відновлюваної кредитної лінії від 12 серпня 2008 року № 03-35/08-ДД та договору про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки від 05 серпня 2008 року № 006-Р/012072 у сумі 19 170 грн 66 коп. та 243 грн 60 коп. судового збору. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в позові. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судові рішення не відповідають вказаним вимогам. Судами встановлено, що 05 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 був укладений договір про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки № 006-Р/012072, відповідно до якого банк відкриває відповідачу картковий рахунок, а відповідач зобов'язується дотримуватися всіх положень даного договору та правил користування платіжною карткою. 12 серпня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_5 був укладений договір про відкриття відновлювальної кредитної лінії № 03-35/08-ДД, відповідно до якого банк надає відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості та платності кредитні ресурси шляхом відкриття на картковий рахунок ОСОБА_5, на якому враховуються операції, що здійснюються з використанням карти Visa Classic № 4476070100224971, відновлювальної кредитної лінії з розміром кредитного ліміту в сумі 2 000 грн зі сплатою процентів за користування кредитних ресурсів, з оплатою за відсотковою ставкою, а відповідач зобов'язується повернути кредитні ресурси, сплатити відсотки до 11 червня 2010 року. Відповідач передбачені договорами зобов'язання щодо своєчасності погашення кредиту і сплати нарахованих відсотків не виконував, внаслідок чого виник несанкціонований овердрафт. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, станом на 14 березня 2014 року загальна сума заборгованості відповідача перед банком становить 19 170 грн 66 коп., з них: заборгованість прострочена (несанкціонована) за кредитним договором - 1 949 грн 53 коп., нараховані відсотки із заборгованості - 158 грн 21 коп., нараховані відсотки із простроченої (несанкціонованої) заборгованості - 7 477 грн 59 коп., пеня на прострочену заборгованість - 9 585 грн 33 коп., що підтверджується розрахунком суми заборгованості за кредитним договором з 12 серпня 2008 року по 14 березня 2014 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач належним чином не виконував зобов'язання за вказаними договорами, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено, що відповідач здійснив останній платіж у червні 2011 року, а тому перебіг позовної давності перервався і позовна давність почала обчислюватись з цієї дати, а тому строк позовної давності позивачем не пропущено. Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилося те, що відповідно до пункту 3.4 договору картка видається строком на два роки і термін її дії припиняється після закінчення місяця і року, зазначеного на картці. Суди попередніх інстанцій не дослідили картку та не встановили строк її дії, а тому і питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин і факту пред'явлення позову у квітні 2014 року, не вирішили. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-144цс14, який відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказував на те, що у зв'язку зі здійсненням відповідачем платежу у червні 2011 року строк позовної давності переривався, однак не звернув уваги на те, що позивачем не доведено обставин здійснення платежів у травні та червні 2011 року саме відповідачем, а отже й обставин переривання перебігу позовної давності, оскільки банком на підтвердження його доводів у цій частині не надано доказів (квитанцій, касових ордерів тощо) при тому, що відповідач спростовує сплату ним кредиту. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами попередніх інстанцій не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.М. Ситнік Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41986675
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40244940 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Наумчука М.І., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 10 червня 2006 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті в розмірі 1 887 грн 55 коп., зі сплатою 24% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 9 червня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 27 жовтня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 36 723 грн 56 коп. Посилаючись на наведене, позивач просив суд задовольнити позов. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № КRKRRХ08531461 від 10 червня 2006 року станом на 27 жовтня 2011 року у розмірі 36723 грн 56 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 1887 грн 60 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом - 13420 грн 66 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 373 грн 80 коп.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 18816 грн 57 коп., а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1724 грн 93 грн штраф (процентна складова). Вирішено питання про відшкодування судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 10 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № КRКRRХ08531461, згідно умов якого відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті на споживчі потреби у розмірі 1887 грн 60 коп., зі сплатою 24 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення - 9 червня 2007 року. Згідно долучених до справи документів договір складається з заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Відповідно до умов укладеного договору відповідач зобов'язаний щомісяця сплачувати кредит, нараховані відсотки та комісії за користування кредитом. У разі неналежного виконання зобов'язань передбачено нарахування та сплата штрафних санкцій. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 27 жовтня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 36723 грн 56 коп. Скасовуючи рішенні суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно умов укладеного договору, який складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредитного фізичним особам сторони домовилися про збільшення строку позовної давності до п'яти років, тому задовольнив позов. Однак, повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Із матеріалів справи вбачається, що додані банком Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), якими передбачено збільшення строку позовної давності, підписані головою ПАТ КБ «ПриватБанк». Однак, на час укладення кредитного договору, як вбачається із заяви позичальника, організаційно-правовою формою КБ «ПриватБанк» було закрите акціонерне товариство, і саме на підставі довіреності виданої ЗАТ КБ «ПриватБанк» уповноважена останнім особа перевіряла правильність і достовірність інформації, зазначеної в цій заяві. При вирішенні спору апеляційний суд на це уваги не звернув, ніякої оцінки цим обставинам не дав, не з'ясував чи дійсно надані банком умови були частиною кредитного договору та чи з ними погоджувався позичальник, яку на момент укладення договору «ПриватБанк» мав організаційну-правову форму, - ЗАТ чи ПАТ, а відповідно чи могли існувати на час укладення між сторонами договору Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), підписані головою ПАТ КБ «ПриватБанк». Допущені апеляційним судом порушення норм цивільного процесуального законодавства (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до цього суду. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко М.І. Наумчук
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 11 жовтня 2007 року між ним і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. Погашення заборгованості згідно з кредитним договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період з «11» до «15» числа позичальник сплачує банку щомісячний платіж, що складається із заборгованості за кредитом, процентами, винагородою. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв’язку із чим станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня, просило на підставі статей 526, 527, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з ОСОБА_1 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором, а саме: 17 238 грн 41 коп. заборгованості за кредитом; 10 099 грн 09 коп. заборгованості за процентами; 4 521 грн 92 коп. заборгованості за комісією; 11 285 грн 97 коп. пені та 431 грн 45 коп. судових витрат. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року, від 16 травня 2012 року, від 19 березня 2014 року, від 28 травня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. ОСОБА_1 у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору та сплатив за вказаний період на виконання умов кредитного договору 16 690 грн; у подальшому він припинив оплату чергових платежів. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором – несплатою кредиту та процентів за ним щомісячними платежами в порядку та у строки, передбачені кредитним договором, станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, і дійшов висновку, що згідно з умовами кредитного договору та на підставі статей 525, 526, 617, 625, 627, 629 ЦК України стягненню з відповідача підлягає заборгованість за кредитом, процентами, комісією та пеня за період з 11 березня 2009 року (з моменту припинення погашення боржником щомісячних платежів) до 19 лютого 2013 року відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд залишив поза увагою. Разом із тим у судових рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, містяться висновки про таке: – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення пені за період, що перевищує один рік, не підлягають задоволенню в силу положень частини другої статті 258 ЦК України, за якими до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що початок позовної давності для стягнення періодичних платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій, взявши за основу розрахунок позичальника, не перевірили його правильності, з урахуванням заперечень боржника щодо співмірності розміру пені, який значно перевищує розмір основного боргу; не з’ясували період, за який відбулось нарахування пені, і не перевірили дотримання позичальником строку позовної давності для пред’явлення вимог для її стягнення; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року міститься висновок про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 1050 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору. За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, суд установив, що позичальник у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору, а в подальшому припинив оплату чергових платежів, і що кредитор звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у березні 2013 року, надавши розрахунок заборгованості станом на 19 лютого 2013 року. Оскільки умовами кредитного договору (пункт 7.1) установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що у справі, яка переглядається, за пунктом 7.1 кредитного договору погашення кредиту (заборгованості за кредитом, процентами, винагородою) повинно здійснюватись позичальником частинами з «11» до «15» числа кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Отже, аналізуючи умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права в подібних правовідносинах. Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, про застосування якої заявляв відповідач, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за період з 11 березня 2009 року до 19 лютого 2013 року. Так, пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Саме таких висновків дійшов суд касаційної інстанції в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року та від 19 березня 2014 року, які надані заявником як приклад. Така сама правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-160цс14 Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B268FDDDDF4BACDC2257D9D00450BD9
  16. Державний герб України Справа № 342/587/14-ц Провадження № 22-ц/779/2152/2014 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р.М. Суддя-доповідач Пнівчук О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Беркій О.Ю., Соколовський В.М. секретаря Турів О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року,- в с т а н о в и л а : 07 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 3365, 24 дол. США, що еквівалентно 39039, 39 грн. Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 01.03.2007 року укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач, посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, що станом на 31.03.2014 року становила 39039,39 грн. Рішенням Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. На дане рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що суд помилково застосував загальну позовну давність до спірних правовідносин. Так, із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідач ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США, а тому позовна давність починає перебіг з дати останнього погашення, тобто з 01.12.2011 року та закінчується 01.12.2014 року, а тому позовна заява, подана 07.05.2014 року в межах строку позовної давності. Апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» Рокетська С.В. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечив доводи апелянта щодо погашення відповідачем кредиту в 2011 році та просив рішення суду залишити без зміни. Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 згідно поданої заяви від 01.03.2007 року отримав в ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості кредитом. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що подана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» і Тарифами складають договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис (а.с. 15). Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання за кредитним договором, пред»явив до останнього позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 31.03.2014 року становить 39039,39 грн. До матеріалів позовної заяви позивачем долучено розрахунок суми заборгованості, із якого вбачається нарахування суми боргу за період з 01.03.2007 року по 31.03.2014 року із зазначенням внесених позивачем сум на погашення кредитних зобов»язань (а.с. 9-12). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач пред»явив позов після спливу позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_2 01.03.2007 року отримав кредит у розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна». Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки - березень 2009 року. Згідно Правил користування платіжною карткою після закінчення строку дії картка продовжується банком на новий строк, шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, якщо раніше від клієнта не поступало письмової заяви про закриття карткового рахунку. Позивач не представив доказів про отримання відповідачем ОСОБА_2 картки з новим строком дії картки. Тому з часу закінчення терміну дії картки «Універсальна», тобто з квітня 2009 року почався перебіг позовної давності. З врахуванням наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач пред»явивши позов 07 травня 2014 року пропустив встановлений ст. 257 ЦК України загальний трьохрічний строк позовної давності. Відповідач звернувся з письмовою заявою про застосування спливу позовної давності, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом позовної давності. Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США не знайшли свого підтвердження. Представник апелянта на вимогу суду представила суду виписку по кредитному рахунку ОСОБА_2, однак із вказаної виписки встановлено, що погашення здійснено фізичною особою шляхом внесення готівкових коштів в касу банку для зарахування на картрахунок, при цьому платником зазначено ОСОБА_5, а не ОСОБА_2 Крім того, в розрахунку суми заборгованості, долученому до матеріалів позовної заяви та представленої в засіданні апеляційного суду виписки з кредитного рахунку містяться суттєві розбіжності щодо сум погашення кредиту так і суми заборгованості по ньому, а тому такі не можуть бути належними доказами як заборгованості за кредитом, так і погашення ОСОБА_2 кредиту в 2011 році, на що посилається апелянт, як доказ переривання перебігу позовної давності згідно ст. 264 ЦК України. Інших належних доказів на підтвердження обгрунтованості проведеного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором представником позивача не представлено. Таким чином, рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити. Рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили. Головуюча: Пнівчук О.В. Судді: Беркій О.Ю. Соколовський В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41305209
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40732093 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Макарчук М.А., розглянувши касаційну скаргу Грицая Валерія Олександровича в інтересах та за довіреністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року позовні вимоги залишено без задоволення. У касаційній скарзі Грицай В.О. в інтересах та за довіреністю ТзОВ «Кредитні ініціативи» просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного рішення районного та ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою, докази та обставини, на які посилається представник позивача в касаційній скарзі були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні, судами були дотримані норми матеріального і процесуального права. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Грицай Валерію Олександровичу в інтересах та за довіреністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у відкритті касаційного провадження на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: М.А.Макарчук
  18. Державний герб України ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору від 15 червня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив своїм підписом згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2013 року становить 25 707 грн. 21 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 3 лютого 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України. Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір на суму 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Картка «Кредитка Універсальна» видана ОСОБА_3 у червні 2007 року строком на 12 місяців (а.с. 7) Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH). Протягом встановленого строку відповідач не отримував карту з продовженням строку дії. Відповідно до положень ст. 257 та ч. 3 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що було зроблено відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. Ураховуючи вищенаведене, суди дійшли правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно умов договору 15 червня 2010 року. Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про захист свого порушеного права лише у жовтні 2013 року. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40995716 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2014 року м. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Юровська Г.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінчевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконав свої зобов'язання за договором належним чином, у зв'язку з чим станом на 27 лютого 2014 року виникла заборгованість у сумі 15 509 грн 56 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 3 996 грн 40 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом 5 901 грн 15 коп.; заборгованості з комісії 4 635 грн 36 коп.; штраф (фіксована частина) − 250 грн; штраф (процентна складова) - 726 грн 65 коп. На підставі наведеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на свою користь загальну заборгованість у розмірі 15 509 грн 56 коп. за кредитним договором від 05 лютого 2008 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що банк звернувся до суду з порушенням строку позовної давності, про поновлення якого не просив (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України, у справі № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року). Крім того, до ухвалення рішення відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк»у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою на Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Г.В. Юровська
  20. когда ипотекодержатель узнал о нарушении своих прав. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40230089 Державний герб України ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.08.2014 року Справа № 904/4027/13 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Широбокової Л.П., при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А. за участю представників сторін: від позивача: Ягодка О.О. представник, довіреність №1684 від 20.06.12; від відповідача: Криворучка С.М. представник, посвідчення №01/1 від 19.06.14; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський аракс", Дніпропетровська обл., м. Жовті Води про звернення стягнення на нерухоме майно ВСТАНОВИВ: 1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 у справі №904/4027/13 (головуючий суддя Колісник І.І., судді: Бєлік В.Г., Мартинюк С.В.) було частково задоволено позовні вимоги, звернуто стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором № 04/2007/1 від 01.03.2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством "Донгорбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" та посвідченим державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О. (реєстр. № 595), а саме: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 26 від 21.02.2005 року, виданого виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради та зареєстрованого Жовтоводським міжміським БТІ в реєстрову книгу: 2-134, номер запису: 25 під реєстраційним номером 6084640, шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу вказаного предмету іпотеки Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з наданням усіх необхідних повноважень для такого продажу, в тому числі реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно предмета іпотеки за Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс". Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направлено на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" за кредитним договором № 04/2007 від 01.03.2007 року, розмір якої станом на 04.03.2013 року (включно) складає 1 514 797,42 грн., з яких: - заборгованість за основною сумою кредиту - 699 389,74 грн.; - заборгованість за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом у сумі 806 910,37 грн.; - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом у сумі 8 497,31 грн. Передано предмет іпотеки: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, в управління Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" на період його реалізації з правом безперешкодного доступу до об'єкта іпотеки з метою організації його продажу (демонстрації потенційним покупцям, огляду спеціалістами, оцінювачами), з правом на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно, нотаріусів, будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління, укладення договорів найму, оренди, суборенди предмета іпотеки, в тому числі права змінювати, розривати, укладати правочини, договори, угоди оренди, суборенди, найму, піднайму, користування предметом іпотеки, право на отримання всіх орендних, суборендних, будь-яких інших платежів за користування предметом іпотеки. Встановлено початкову вартість нежилого приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, у розмірі 797 093,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" судовий збір у сумі 15 941,86 грн. та судові витрати з проведення судової експертизи у сумі 7065,60 грн. У решті позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не надано доказів щодо виконання рішення господарського суду, яким стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн. Також, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу предмета іпотеки позивачу є правомірним і можливим поряд із його вимогою передати цей предмет іпотеки йому в управління на період його реалізації. 2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення. Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" подало апеляційну скаргу про скасування зазначеного рішення та відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, та має місце неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи Порушення норм матеріального права полягає в тому, що судом першої інстанції помилково не застосовано правові норми, які підлягали застосуванню по даній справі - ч.ч. 3, 5 ст. 112, ч.ч. 3, 4 ст. 267, ст.ст. 589, 590 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку", п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» та застосовано правову норму, яка не підлягала застосуванню - ст. 264 ЦК України. Зазначає, що перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки вираховується відносно кожної частини вимоги окремо. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплинув 30.08.2011 року, оскільки останнім день строку позовної давності було - 30.08.2011 року і так щодо кожного наступного платежу. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін, тому 27.02.2010 року не може вважатися одночасно днем початку перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) для всіх сум траншів, що підлягали щомісячному поверненню протягом 2008-2010 років. Відповідно 27.02.2013р. не може вважатися останнім днем строку позовної давності для всіх сум неповернутих траншів за ці періоди. Оскільки дата кінцевого повернення кредиту є 26.02.2010р., то строк позовної давності щодо кінцевого повернення кредиту сплив 27.02.2013р. Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи полягає в тому, що судом першої інстанції зазначено про те, що «вимога про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором була направлена позивачем на адресу відповідача листом №DNI-61/107 від 21.12.2012р.» проте не враховано та не з'ясоване те, що Позивач відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України скористався правом дострокового повернення кредиту та, вважаючи своє право порушеним, Позивач звертався з аналогічними вимогами до Відповідача 11.03.2009р. за №102 та 14.04.2009р. за №374 про сплату заборгованості по кредиту та сплаті відсотків за користування ним. Дані обставини встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. по справі №40/45-10, та, відповідно до ст. 35 ГПК України не доводяться знову. Тобто, фактично з 11.03.2009р. у Позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки та розпочався перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на нерухоме майно, яка сплила 12.03.2012р. Факт пропуску Позивачем позовної давності додатково підтверджується і оригіналом листа приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 18.06.2009р. № 132/02 20 який надійшов до ТОВ «Жовтоводський Аракс» разом з копією заяви ЗАТ «Донгорбанк» про вчинення виконавчого напису від 16.06.2009р. № 6519 та оригіналом заперечення ПАТ «Донгорбанк» на позовну заяву ТОВ «Жовтоводський Аракс» від 25.08.2009р. №000/02-28 від 25.02.2010р. за №1422 по справі №408254пд, яка розглядалася в господарському суді Донецької області, в якому банк визнає той факт, що ТОВ «Жовтоводський Аракс» «з 03 листопада 2008р. не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за графіком, ПАТ «Донгорбанк» скориставшись своїм правом, передбаченим п.п. 3.1.4 Кредитного договору, відповідно до Повідомлення звернулося 11.03.2009р. з вимогою до Позивача про дострокове погашення кредиту та відсотків протягом 30 днів, яке було отримане Позивачем 13 квітня 2009 року». Дані документи свідчать про те, що заборгованість за кредитним договором по даній справі у Відповідача перед Позивачем виникла з 03.11.2008р., та, починаючи з цього часу банк мав право звернути стягнення на майно (предмет іпотеки). Відзначити, що в порушення вимог п.3 ч. 1 ст.84 ГПК України судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено доводів, за якими господарський суд відхилив вищевказані докази, що надані відповідачем. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності з посиланням на приписи ст. 264 ЦК України (в зв'язку з пред'явленням особою позову до одного із кількох боржників), суд першої інстанції помилково застосував дану норму права, так як відповідач не вчиняв будь-яких дій, які б були підставою для зупинення чи переривання строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом не враховано те, що 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013р. 15.02.2013р. відповідно до вимог ст. 60 ГК України ліквідаційною комісією повідомлено явних (відомих) кредиторів, в тому числі і ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про те, що засновником ТОВ «Жовтоводський аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та запропоновано направити на адресу ліквідаційної комісії заяву з кредиторськими вимогами до боржника. Листом від 04.03.2013р. за bиx. №DNI-6 1/202 ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» з грошовими вимогами до боржника у розмірі 1652766,08 грн., з яких ліквідаційною комісією за результатами їх розгляду визнано частково в сумі 1080741,06 грн., а в сумі 572025,02 грн. відхилено, про що листом від 15.05.2013р. повідомлено ПАТ «ПУМБ». Відповідно до ч.6 ст.105 ЦК України ліквідаційна комісія зобов'язана була направити кредитору рішення, яке прийнято за вищевказаними вимогами боржника не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, тобто не пізніше 12.04.2013р., а Позивач в строк до 12.05.2013р. мав право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. З огляду на приписи ч.6 ст.105, ч.ч.3,5 ст.112 ЦК України, вважаємо, що Позивачем пропущено місячний строк з дня коли він мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, та звернутися до суду, в зв'язку з чим його вимоги в сумі 572025,02 грн. вважаються погашеними. Крім того, також вважаємо помилковим твердження суду першої інстанції по даній справі з приводу того, що «з урахуванням ціни позову у сумі 797093,00 грн. судовий збір повинен складати 15941,86 грн. (797093,00 грн. * 2%=15941,86 грн.).» Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ» №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна. По даній справі позивачем заявлено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) після вирішення 30.09.2010р. господарським судом Дніпропетровської області по справі №40/45-10 вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості), в зв'язку з чим вважаємо, що по даній справі судовий збір повинен бути сплачений як вимога немайнового характеру. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. 3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з чітким дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подану представником Відповідача апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не ґрунтуються на нормах матеріального права з огляду на наступне. Вважає позицію Відповідача щодо пропуску строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки помилковою та такою, що не ґрунтується на нормах матеріального права з огляду на наступне. Згідно поданої апеляційної скарги та усних пояснень представник Відповідача вважає, що у Позивача починаючи з 11.03.2009 року виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки і відповідно з 11.03.2009 року розпочався перебіг строку позовної давності за такими вимогами і даний строк сплив 12.03.2012 року. Але така правова позиція не відповідає обставинам справи та положенням ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно з умовами укладеного між сторонами 01.03.2007 року Кредитного договору №04/2007, строк остаточного повернення кредиту встановлено 26 лютого 2010 року. Однак у встановлений договором строк зобов'язання виконано не було. Враховуючи порушення Відповідачем умов Кредитного договору, Позивачем 30.07.2010 року до господарського суду Дніпропетровської області було направлено позов про стягнення з Відповідача суми боргу за кредитним договором (докази направлення позову було долучено до матеріалів справи). 05.08.2010 року господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу про порушення провадження у справі №40/45-10. 30.09.2010 року господарським судом Дніпропетровської області по зазначеному Кредитному договору було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги задоволено повністю. З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. Звернення Позивача 30.07.2010 року до суду з позовом про стягнення суми боргу за Кредитним договором здійснено в межах строків позовної давності як окремих платежів згідно графіку погашення кредиту (перша дата повернення частини кредиту до 29.08.2008 року - строк позовної давності до 30.08.2011 року), так і остаточної дати повернення кредиту - 26.02.2010 року. Звернувшись до суду з позовом про стягнення суми боргу Позивачем було перервано перебіг строків позовної давності як за основними вимогами так і за додатковими, тобто за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, строк позовної давності, протягом якого Позивач мав право пред'явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено до 30.07.2013 року (три роки від дати направлення позовної заяви про стягнення суми боргу за кредитом). А оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, справа №904/4027/13, було направлено 20.05.2013 року, Позивачем повністю дотримано строки позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, господарський суд Дніпропетровської області при вирішенні питання дотримання Позивачем строків звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки правильно встановив положення норм матеріального права, які підлягали застосуванню та прийняв правильне рішення. Щодо позиції представника Відповідача про необхідність проведення у справі повторної судової експертизи. Сторони при укладені договору, який є обов'язковим для виконання, погодили вартість предмета іпотеки на рівні 972 200,00 гривень. Однак, у зв'язку з тим, що між сторонами при погодженні питання вартості виник спір, тобто в розумінні ч.2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" не було досягнуто згоди вартості майна та з метою визначення дійсної вартості предмета іпотеки, що повинна бути проведена відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність виникла необхідність у поведені у справі судової експертизи. Ухвалою суду від 29.07.2013 року по справі була призначена судова експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 17). За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, склала 797 093,00 гривень. Відповідачем до суду не було надано належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість проведеної судової експертизи та необхідність проведення повторної судової експертизи. Єдиною метою проведення повторної експертизи для Відповідача було лише затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки дане майно за функціональним призначенням є закладом громадського харчування - кафе «Лаванда» і затягуючи строки звернення стягнення, Відповідач має можливість отримувати прибутки від використання такого приміщення. Таким чином, на судом було правильно встановлені фактичні обставини справи, належним чином надано оцінку наявним доказам та правомірно відмовлено в проведенні повторної експертизи. Звертає увагу суду, що згідно ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки в розмірі 797 093,00 гривень є лише, початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Щодо прийнятого рішення про припинення товариства шляхом ліквідації та прав позивача звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідач вважає, що оскільки засновником ТОВ «ЖОВТОВОДСЬКИЙ АРКАС» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та створення ліквідаційної комісії товариства, саме ліквідаційна комісія має самостійно реалізувати майно, що є предметом застави і за рахунок отриманих від реалізації коштів задовольнити вимоги ПАТ «ПУМБ». Вважає, що у позивача за таких обставин відсутні правові підстави на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Але така думка не відповідає положенням ст.1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. 27.02.2013 року на адресу позивача надійшов лист голови ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» Горячева М.П. згідно якого було повідомлено, що 21.01.2013 року засновником Відповідача прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджуються витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013 року. Знаходження Відповідача в стадії ліквідації не позбавляє Позивача реалізувати встановлені Законом України «Про іпотеку» та укладеним між сторонами Іпотечним договором права звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту прав Позивача поряд із стягненням заборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом направлення до ліквідаційної комісії товариства заяви з кредиторськими вимогами. Отже правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. Зазначене також відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 16.10.2012 року у справі №5004/2440/11. При цьому, знаходження боржника в процедурі ліквідації не позбавляє право кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту цивільних прав. Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.03.2013р. по справі №54/226-69/112-2012. Таким чином, у Позивача виникло передбачене ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та пп. 4.1., 4.2. Іпотечного договору право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" та п. 4.1., 4.5. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду. Щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13. В рамках розгляду справи в суді першої інстанції представником Відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13 за позовом ПАТ «ПУМБ» до ліквідаційної комісії Відповідача про визнання відхилених вимог кредитора. Вважаємо, що суд першої інстанції правильно вирішив це питання виходячи з наступного. 21.01.2013 року засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яким призначено комісію з припинення товариства (ліквідаційну комісію) та встановлено порядок та строки припинення товариства. Всупереч нормам права ліквідаційною комісією лише 14.02.2013 року повідомлено державного реєстратора про припинення юридичної особи та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у відношенні ТОВ «Жовтоводський Аракс» саме 14 лютого 2013 року було вчинено останню реєстраційну дію -«Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи». 27 лютого 2013 року на адресу ПАТ «ПУМБ» надійшло повідомлення ліквідаційної комісії Відповідача, вих. №000/02/15/02/13 від 15.02.2013 року про прийняття власником Боржника рішення про припинення діяльності підприємства та про наявність у Банка права на звернення з претензіями - кредиторськими вимогами до Боржника. На підставі вищевикладеного, ПАТ «ПУМБ» до Відповідача було направлено свої грошові вимоги, які станом на 04.03.2013 р. складали 1 652 766,08 грн. Однак, ліквідаційною комісією ТОВ «Жовтоводський Аракс» не дотримано вимог ч. 5 ст. 105 ЦК України та не повідомлено позивача про результати вимог кредитора. В свою чергу ПАТ «ПУМБ» вважав заявлені кредиторські вимоги до відповідача визнаними в повному обсязі, оскільки такі вимоги були обґрунтовані наявністю судового рішення. Так, 30 вересня 2010 року господарським судом Дніпропетровської області було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволено повністю: стягнуто з Відповідача - ТОВ «Жовтоводський Аракс» на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» (83086, м. Донецьк, вул. Артема, 38; код ЄДРПОУ 20365318), правонаступником за всіма правами та зобов'язаннями якого є ПАТ «ПУМБ», заборгованість за кредитним договором № 04/2007 від 01 березня 2007 року. Разом з цим, в рамках розгляду справи №904/4027/13, ухвалою господарського суду від 19.06.2013 року у Відповідача були витребувані письмові матеріали процесу припинення діяльності Відповідача шляхом ліквідації. 23.07.2013 року представник Позивача, ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13, зокрема письмовими матеріалами щодо ліквідації діяльності Відповідача, довідався, що в матеріалах справи наявний лист Відповідача щодо результатів розгляду кредиторських вимог ПАТ «ПУМБ» (лист б/н від 15.05.2013 року). Згідно такого листа частина кредиторських вимог в сумі 1 080 741,06 гривень були визнані ліквідаційною комісією Відповідача, а частина кредиторських вимог в сумі 572 025,02 гривень ліквідаційною комісією були відхилені. При чому, такий лист на адресу Позивача не направлявся, а про відхилення частини позовних вимог в сумі 572 025,02 гривень Позивач дізнався лише 23.07.2013 року з листа б/н від 15.05.2013 року ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13 (заява про ознайомлення та відмітка з датою ознайомлення міститься в матеріалах справи). Згідно ч. 3 ст. 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Таким чином, оскільки позивач довідався про відхилення частини своїх кредиторських вимог лише 23.07.2013 року, то відповідно подана позовна заява направлена до суду в межах місячного терміну, що відповідає положенням ч. 3 ст. 112 ЦК України. Тим більше, розгляд справи №904/7129/113 ухвалою господарського суду від 21.11.2013 року був зупинений і вона не розглядалася, що в розумінні ст. 79 ГПК України було перешкодою для зупинення провадження у справі №904/4027/13. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у запереченнях на апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2014р. було апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Подобєда І.М. Розпорядженням секретаря судової палати № 647 від 01.08.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Подобєда І.М. у відпустці, було визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Широбової Л.П. У судовому засіданні 18.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини: 01.03.2007 року між Публічним акціонерним товариством "Донгорбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" було укладено кредитний договір №04/2007 згідно з яким сторони банк зобов'язався видати позичальнику кредит в режимі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії 400 000,00 грн., для поповнення обігових коштів, строк повернення кредиту - згідно наведеного в додатку № 1 до даного договору, дата кінцевого повернення кредиту - 26.02.2010 року, відсотки за користування кредитом по терміновій заборгованості у розмірі 18 % річних, відсотки за безпідставне користування кредитом по терміновій заборгованості - 23 % річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії 2 % річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і припиняє свою дію після повного виконання позичальником усіх зобов'язань за цим договором (п. 7.1. договору). Додатковою угодою № 7 від 10.11.2008 року сторони погодили зміни у п. 1.1. договору, встановили ліміт кредитної лінії у сумі 699389,74 грн. та строк повернення кредиту - згідно графіку в Додатку № 1, дата кінцевого повернення кредиту - 26.12.2010 року. Графіком повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі кредиту по 29.09.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Згідно додаткової угоди № 6 від 18.09.2008 року процентні ставки за кредитом були збільшені: проценти за користування кредитом за строковою заборгованістю - 22 % річних, за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю - 27 % річних. Згідно п.4.1 договору забезпеченням зобов'язань позичальника за даним договором є нежиле приміщення,розташоване за адресою Дніпропетровська область,м.Жовті води,вул. Заводська 8/66 згідно договору №04/2007 від 1.03.2007р. 01.03.2007 року між ПАТ "Донгорбанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Жовтоводський Аракс" Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № 04/2007/1, який 01.03.2007 року посвідчено та зареєстровано державним нотаріусом. (т. 1, а.с. 24-26) Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення, опис якого наведений у пункті 1.2. цього договору. Згідно пункту 1.2. договору іпотеки до предмету іпотеки входить: нежиле приміщення, розташоване у м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, літера А, загальна площа 972,3 кв. м. Відповідно до пункту 2.3. договору, іпотекою забезпечено: повернення іпотекодержателю основної суми боргу в розмірі ліміту кредитної лінії 700 000,00 грн. в строк до 26.02.2010 року, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних, сплата процентів за безпідставне користування кредитом у розмірі 23% річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії у розмірі 2% річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії, сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування усіх витрат та збитків іпотекодержателя згідно з умовами основного зобов'язання. Пунктом 2.4. договору передбачено, що у разі зміни (збільшення або зменшення) основної суми боргу та/або розміру процентів за основним зобов'язанням про ці зміни повідомляється іпотекодавцю іпотекодержателем шляхом надання копій відповідних додаткових угод до основного зобов'язання і при цьому зміни та/або доповнення до цього договору з цього приводу не вносяться. Згідно з пунктом 4.3. договору, у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. 30.07.2010 року ПАТ «Донгорбанк» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою та з урахуванням уточнень від 10.09.2010 року просив стягнути з ТОВ "Жовтоводський Аракс" заборгованість за кредитом у сумі 699 389,74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334 382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн. (станом на 01.09.2010 року) та судові витрати. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10 було позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Жовтоводський Аракс" на користь ПАТ "Донгорбанк", заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн., 10 698,07 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Загальна сума стягнутих судових витрат складає 10934,07 грн. (т. 1 а.с. 30-31) Зазначеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 699389грн.74 коп. Відповідач кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув. Позивач звернувся з повідомленням №102 від 11.03 2009р. до відповідача з вимогою погасити суму кредиту та сплатити відсотки за користування ним. Позивачем на виконання умов іпотечного договору№04/2007/1 від 1.03.2007р. було виготовлено виконавчий напис від 13.07.2009р.,реєстр№1434,який виготовлений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. ДВС 17.08.2009р. винесено постанову відкриття виконавчого провадження, а 17.02.2010р. було складено акт опису й арешту нерухомого майна. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 9.09.2010р., винесеної державним виконавцем ДВС Собко О.Г., на виконання вимог виконавчого документа виконавчого напису від 13.07.2009р.,зареєстрованого в реєстрі за № 1434, виготовленого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. жовті води ,вул.Заводська,8\66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. було закінчено виконавче провадження Виконавчий напис повернено позивачу на підставі п.9 ст.37 Закону України про виконавче провадження з підстав письмової вимоги стягувача, про що вказано в мотивувальній частині постанови про закінчення виконавчого провадження від 9.10.2010р. Зазначене рішення набрало законної сили 15.10.2010р. Відповідно до ст..35 ГПК України зазначені обставини не підлягають доведенню знову. На виконання зазначеного рішення 15.10.2010р. було видано наказ. 04.11.2010р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 22345042 з виконання наказу № 40/45 від 15.10.2010р. (т. 1 а.с. 33) 28.03.2011р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 22345042 у зв'язку з розпочатою ліквідаційною процедурою за рішенням власника №8 від 4.03.2011р. (а.с.35). 19.08.2011р.ТОВ «Жовтоводський Аракс» повідомлено ПАТ «Донгорбанк» про рішення засновника від 15.08.11р. відміну припинення юридичної особи та відміну попереднього рішення власника №8 від 4.03.2011р. та повернув наказ по справі №40/45-10.На зазначеному листі наявний штамп філії ПАТ»ПУМБ» у м. Дніпропетровську вхідний №119/2796/03 від 9.09.2011р. та штамп Головного офісу Першого Українського міжнародного банку м. Донецьк за №119/7681/104 від 7.09.2011р. 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» було прийнято Рішення № 10, про припинення товариства шляхом його ліквідації у добровільному порядку; призначено ліквідаційну комісію та наділено її повноваженнями керівника; затверджено порядок проведення ліквідаційної процедури; встановлено шестимісячний строк для проведення ліквідаційної процедури. 5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови: Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем допущено порушення умов кредитного договору №04/2007 від 1.03.2007р. щодо своєчасного повернення кредитних коштів. За розрахунком позивача, здійсненого станом на 04.03.2013 року, загальна сума процентів за користування кредитом складає 806 910,37 грн., з яких: 334 382,84 грн. за період з 01.10.2008 року до 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 472 527,53 грн. - за період з 01.09.2010 року по 04.03.2013 року. За порушення строків сплати процентів за простроченою заборгованістю за кредитом розрахована у загальній сумі 46 909,82 грн., з яких: 36 034,41 грн. станом на 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 10 875,41 грн. - за період з 11.03.2012 року по 04.03.2013 року. Суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок пені з урахуванням строку позовної давності та пунктів 1.1., 7.1. кредитного договору щодо нарахування та сплати процентів за несплаченим кредитом протягом усього часу існування заборгованості, та дійшов висновку, що з урахуванням строку позовної давності позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості з пені обмежуються сумою 8 947,31 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн., з яких: - 699 389, 74 грн. - заборгованість за кредитом; - 806 910,37 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; - 8497,31 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, передбачено статтею 36 Закону України "Про іпотеку" у якості позасудового врегулювання. Частиною першою статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Враховуючи положення статті 16 Цивільного кодексу України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», судова колегія дійшла висновку, що передбачені законом позасудові способи реалізації прав іпотекодержателя не виключають можливості захисту його права у судовому порядку при наявності такого застереження в договорі. Пунктом 4.9 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року передбачено право іпотекодержателя на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві, тому висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та надання права продажу предмета іпотеки позивачу та передання предмету іпотеки йому в управління на період його реалізації є таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, окрім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, складає 797 093,00 грн. (а.с. 3 - 22 том 2). Поряд з цим, судова колегія вважає, що у суду не було підстав для задоволення позову з огляду на таке. Представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності . Відхиляючи зазначену заяву суд виходив з того, що встановлений кредитним договором графік погашення кредиту, за яким строк позовної давності закінчився: щодо першого платежу -30.08.2011р. щодо останнього 27.02.2013р., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та заборгованості за процентами у межах трирічного строку позовної давності давності-30.07.2010р. та дійшов висновку, що з 30.07.2010р. строк позовної давності щодо вимог про стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення зазначеної заборгованості перервався з огляду на приписи статті 264 Цивільного кодексу України, за змістом якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р.по 30.07.2013р. Позов у цій справі поданий 20.05.2013р., у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності Але такі висновки є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Стаття 266 Цивільного кодексу України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів «зазначено, що оскiльки зi спливом позовної давностi до основної вимоги позовна давнiсть спливає i до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України ), то господарським судам слiд мати на увазi таке. До вiдповiдних додаткових вимог належать, крiм зазначених у цiй нормi, порука i притримання, а також iншi види забезпечення виконання зобов'язань, якi можуть бути встановленi договором або законом (частина друга статтi 546 ЦК України ). Водночас до них не вiдносяться гарантiя, яка не залежить вiд основного зобов'язання. Позовна давнiсть обчислюється окремо щодо основної i щодо кожної додаткової вимоги. Вiдтак можливий сплив позовної давностi щодо додаткової вимоги, тодi як за основною вимогою позовна давнiсть триватиме. Але якщо позовна давнiсть спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла i стосовно додаткової вимоги. Суд першої інстанції, визначаючи строки позовної давності щодо основної заборгованості за кредитним договором та констатуючи про переривання строку щодо стягнення заборгованості, процентів, пені за кредитним договором у зв'язку поданням позову до боржника та рішенням про стягнення цього боргу у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р.вважав, що строк позовної давності перервався відповідно до вимог п.2 ст. 264 ЦК України та новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р. по 30.07.2013р. і щодо додаткової вимоги, а саме до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не звернувши увагу на те, що позовна давність повинна обчислюватися окремо щодо основної та кожної додаткової вимоги окремо. Положеннями чинного законодавства України не встановлено спеціальних строків позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до таких вимог підлягає застосуванню загальний строк тривалістю в три роки. Пред'явлення позову про стягнення основної заборгованості за кредитним договором не впливає на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки Відповідно до п. 4.3 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. В матеріалах справи наявне повідомлення ЗАТ «Донгорбанк» до боржника, який є іпотекодавцем за вихідним номером 1746 від 13.10.2009 року в порядку ст..35 Закону «Про іпотеку» з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.2а.с.143) у зв'язку з наявністю простроченого боргу по кредитному договору станом на 8.10.2009р. 699389,74 грн. простроченим процентам 119681,34 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів 12512,61 грн. Повідомлення від 11.03.2009р.№102 з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та наявністю простроченої заборгованості станом на 11.03.2009р. 140100грн., заборгованості по кредиту 599289,74грн., заборгованість по процентам 63912,34 грн., повідомлення від 14.04.2009р.№ 374 про борг станом на 14.04.2009р. прострочений за кредитом 186800,0грн. заборгованість по кредиту 512589,74 грн. прострочена заборгованість по процентам 72632,91 грн. В матеріалах справи наявна вимога позивача до відповідача про усунення порушення основного зобов'язання від 21.12.2012р. відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Тобто позивачу ще в 2009 році було відомо про порушення його прав, тим більш, що рішенням у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р. було встановлено, що позивачем у 2009році було використано один із інструментів звернення стягнення на майно боржника, шляхом виготовлення виконавчого напису від 13.07.2009р., реєстр № 1434, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп., виконавче провадження за яким було закінчено за заявою стягувача. Звернення стягнення на майно за виконавчим написом нотаріуса не впливає на перебіг строку позовної давності за іншими видами звернення стягнення на майно відповідно договору іпотеки. Як вже зазначалось, сторони погодили графік повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі по 29.08.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплив 30.08.2011 року, за другим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2008 року розпочався з 30.09.2008 року та сплинув 30.09.2011 року, за третім неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2008 року розпочався з 30.10.2008 року та сплинув 30.10.2011 року, за четвертим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.11.2008 року розпочався з 29.11.2008 року та сплинув 29.11.2011 року, за п'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2008 року розпочався з 30.12.2008 року та сплинув 30.12.2011 року, за шостим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2009 року розпочався з 30.01.2009 року та сплинув 30.01.2012 року, за сьомим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.02.2009 року розпочався з 28.02.2009 року та сплинув 28.02.2012 року, за восьмим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.03.2009 року розпочався з 28.03.2009 року та сплинув 28.03.2012 року, за дев'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.04.2009 року розпочався з 30.04.2009 року та сплинув 30.04.2012 року, за десятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.05.2009 року розпочався з 30.05.2009 року та сплинув 30.05.2012 року, за одинадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.06.2009 року розпочався з 30.06.2009 року та сплинув 30.06.2012 року, за дванадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.07.2009 року розпочався з 30.07.2009 року та сплинув 30.07.2012 року, за тринадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.08.2009 року розпочався з 29.08.2009 року та сплинув 29.08.2012 року, за чотирнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2009 року розпочався з 30.09.2009 року та сплинув 30.09.2012 року, за п'ятнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2009 року розпочався з 30.10.2009 року та сплинув 30.10.2012 року, за шістнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.11.2009 року розпочався з 28.11.2009 року та сплинув 28.11.2012 року, за сімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2009 року розпочався з 30.12.2009 року та сплинув 30.12.2012 року, за вісімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2010 року розпочався з 30.01.2010 року та сплинув 30.01.2013 року. За останнім неповернутим платежем в сумі 36700 грн. до 26.02.2010 року розпочався з 27.02.2010 року та сплинув 27.02.2013 року Як встановлено позов у справі подано 20.05.2013р. тобто поза межами строку позовної давності на звернення стягнення на предмет іпотеки за всіма сумами простроченого боргу, тому суд повинен був застосувати до вимог про звернення стягнення на майно строк позовної давності Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність проведення повторної судової експертизи то судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано їх відхилив з посиланням на те, що відповідач не обґрунтував необхідність призначення повторної експертизи, тим більш, що згідно ч.1 ст.39 Закону України « Про іпотеку» вартість предмета іпотеки в розмірі 793093 грн. встановлена експертизою є лише початковою ціною предмета іпотеки для її подальшої реалізації. Відхиляються також посилання апелянта на те, що власником прийнято рішення про припинення юридичної особи, що позивач листом від 4.03.2013р. за вих. 1-61/202 звернувся до ліквідаційної комісії відповідача з грошовими вимогами у розмірі 1652766,08грн.,з яких ліквідаційною комісією визнано суму 1080741,06 грн., а суму 572025,02грн. відхилено, з посиланнями на ст. ч. 6 ст. 105, ч. 3, 5ст. 112 ЦК України вважає ці вимоги погашеними, так як позивач у місячний строк з моменту відмови йому у задоволенні вимог не звернувся до суду. Відповідно до ч.3 ст.112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволені вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Позивач стверджує, що дізнався про відхилення кредиторський вимог 23.07.2013р. з матеріалів справи №904/4027/2013, при ознайомленні з його матеріалами та подав до суду відповідну заяву, за якою порушено провадження у справі №904/7129/113. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати апелянта покласти на Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк". Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101-103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" - задовольнити частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 - скасувати. В задоволенні позову Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у до Вищого господарського суду України. Повний тест постанови виготовлено 22.08.2014р. Головуючий суддя Н.Л. Величко Суддя О.Г. Іванов Суддя Л.П. Широбокова
  21. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41279748 Державний герб України Справа №589/994/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Євдокімова О. П.Номер провадження 22-ц/788/1959/14 Суддя-доповідач - Маслов В. О. Категорія - 24 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2014 року м.Суми Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Маслова В. О., суддів - Лузан Л. В. , Сибільової Л. О. з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м. Суми апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожитий газ, ВСТАНОВИЛА: 26 лютого 2014 року ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства звернулося до суду з вказаним позовом. Зазначало, що позивач надавав відповідачеві послуги з газопостачання, проте останній не виконував свої зобов'язання по їх оплаті, внаслідок чого на особовому рахунку ОСОБА_3 утворилась заборгованість у сумі 417 грн. 48 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з боржника вказану суму заборгованості. Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2014 року позов ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за надані послуги в розмірі 417 грн. 48 коп. Вирішено питання щодо судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність рішення суду, просить скасувати рішення суду і звільнити її від сплати заборгованості. Вказує, що 07 листопада 2011 року газопостачання абоненту було відключено шляхом опломбування, особистий рахунок на її ім'я відкрито 20 жовтня 2011 року, тому вважає, що саме з цього часу вона повинна сплачувати за надані послуги. Заслухавши пояснення представника позивача Приходько О.К., яка вважала рішення місцевого суду правильним, розглянувши справу у межах заявленого позову і доводів апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України. У даній справі вирішується спір щодо оплати спожитого газу в квартирі АДРЕСА_1. Наймачами квартири були батько і мати позивачки і її брат. Згідно з рішенням місцевого суду від 28 лютого 2001 року батько ОСОБА_5 визнаний безвісти відсутнім, мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а брат ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Про це зазначено в довідці директора ТОВ «Жилкомсервіс» від 29 листопада 2012 року, яка є на а.с. 6, і не оспорюється сторонами. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1. Зобов'язано відділ реєстрації та міграції населення Шосткинського МВ УМВС України в Сумській області зареєструвати ОСОБА_3 та її малолітню доньку у вказаній квартирі. Зобов'язано ТОВ «Жилкомсервіс» вікрити на ім'я ОСОБА_3 особистий рахунок на цю квартиру (а.с. 5). Відповідно до довідки ТОВ «Жилкомсервіс», копія якої є на а.с. 6, відповідачка та її донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані у вказаній квартирі з 21 жовтня 2011 року. 04 січня 2013 року ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства звернулося до місцевого суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_3 за надані послуги в розмірі 417 грн. 48 коп. 08 лютого 2013 року Шосткинський міськрайонний суд видав відповідний судовий наказ, який був скасований ухвалою цього ж суду від 08 квітня 2013 року (а.с. 4). З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на жовтень 2009 року заборгованість за надані послуги з газопостачання початкова заборгованість абонента складала 175 грн. 73 коп., а кінцева заборгованість станом на серпень 2011 року - 417 грн. 48 коп., саме цю суму позивач просив стягнути із відповідачки (а.с. 7). Постановивши рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача 417 грн. 48 коп. заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом позивач не пропустив, оскільки рішення суду від 04 жовтня 2011 року про визнання за ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 організація отримала лише 29 листопада 2012 року, тому саме з цієї дати почався перебіг позовної давності. Колегія суддів знаходить, що не всі ці висновки ґрунтуються на законі і на зібраних у справі доказах, виходячи з наступного. Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються нормами Житлового кодексу України, Цивільного кодексу України, Законом України «Про житлово - комунальні послуги», Законом України «Про захист прав споживачів», Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 з послідуючими змінами і доповненнями. У силу положень статей 64, 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Відповідно до ч.1, ч.3 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі ч.1 ст.252, ч.1 ст.253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно із ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, що перебіг строку позовної давності почався 29 листопада 2012 року, тобто з дня отримання позивачем копії рішення суду від 04 жовтня 2011 року про визнання за відповідачкою права користування квартирою. Як вбачається з розрахунків заборгованості за спожитий газ на а.с. 7 - 9 абонент сплачував кошти за надані послуги нерегулярно, частина боргу утворилися ще до жовтня 2009 року, позивач не був позбавлений права вимагати стягнення заборгованості з часу її виникнення, оскільки платежі за спожитий газ повинні були здійснюватися щомісячно. Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що позовна давність переривалась зверненням 04 січня 2013 року ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства до місцевого суду із заявою про видачу судового наказу. Колегія суддів вважає, що на підставі ст.ст. 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України позов підлягає частковому задоволенню у межах трирічного строку позовної давності в періоді з 04 січня 2010 року по 04 січня 2013 року, тобто по день звернення до суду із заявою про видачу судового наказу. Суд першої інстанції помилково відрахував позовну давність з дня коли позивач отримав копію рішення місцевого суду 29 листопада 2012 року. Це призвело до неправильного розрахунку строку позовної давності і до неправильного застосування закону. Суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву відповідачки про застосування до цих відносин позовної давності. У зв'язку з цим рішенням суду підлягає зміні, а заборгованість - стягненню у межах 3-річного строку давності. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за спожиті послуги з газопостачання у сумі 203 грн. 19 коп. При цьому колегія суддів бере до уваги і той факт, що позивачка з січня 2010 року фактично мешкала з малолітньою донькою у квартирі АДРЕСА_1. Дана обставина встановлена рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2011 року, копія якого долучена до матеріалів даної справи. Звертаючись до суду з позовом про визнання за нею права на користування квартирою вона стверджувала цю обставину і суд вважав її доведеною в судовому засіданні. Таким чином, доводи апелянтки про те, що нарахування за спожиті послуги потрібно проводити з 20 жовтня 2011 року, тобто з часу відкриття її особистого рахунку, є необґрунтованими. Довод апелянтки про відключення газу в квартирі 07 листопада 2011 року не свідчить про відсутність підстав для стягнення з неї заборгованості за спожитий газ, оскільки сума заборгованості, яка стягується за даним рішенням, утворилася за період з січня 2010 року до листопада 2011 року, тобто до відключення газу в квартирі і саме в той період, у який, за словами апелянтки, вона проживала в квартирі. Хоча позивач з відповідачкою не укладав договору на постачання газу, однак у періоді з січня 2010 року саме відповідачка повинна оплачувати поставлений газ як відповідальний наймач квартири і як фактичний споживач. При подачі позову позивач сплатив 243 грн. 60 коп. судового збору (а.с. 1), а при подачі апеляційної скарги відповідачка заплатила 121 грн. 80 коп. судового збору (а.с. 67). Пропорційно задоволеному позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати, що буде відповідати вимозі ст. 88 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 88, 291, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2014 року в даній справі змінити. Позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої в АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства 203 (двісті три) грн. 17 коп. заборгованість за надані послуги з газопостачання, 59 грн. 31 коп. повернення судових витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовити. Рішення апеляційного суду набрало законної сили, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - Судді -
  22. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41440061 Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/4111/14 Головуючий у 1-й інстанції: Курбатова О.М. Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2014 року м.Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Осоцького І.І. суддів: Мануйлова Ю.С. Панкеєва О.В. при секретарі: Буримі В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28 серпня 2014 року, з виправленою ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року опискою, у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «МТМ» Хортицького району м. Запоріжжя до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води, - ВСТАНОВИЛА : Концерн «МТМ» в особі Філії Концерну «МТМ» Хортицького району м.Запоріжжя звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, підігріву питної води в розмірі 535 грн. 12 коп., також просив стягнути з відповідачки на свою користь витрати по оплаті судового збору 243 грн. 60 коп. Представник позивача Прокопєва Т.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити. Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні з позовом не погодилась, пояснила, що сплачувала всі платежі протягом 2009 та 2010 р.р. Крім того не погодилась з розрахунком заборгованості, яку надав позивач, оскільки в розрахунку не вказана субсидія, яку надавав їй УПСЗН Хортицького району. Також зазначила, що увесь час та в повному обсязі сплачувала послуги концерну «Міські теплові мережі», що підтверджується квитанціями. Згідно її розрахунку за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. у неї існує переплата в розмірі 138 грн. 41 коп. Просила застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову Концерну «МТМ» в частині стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води за період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. Рішенням Хорицького районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2014 року, з виправленою ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року опискою, позов задоволено . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води за період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. в сумі 535 грн. 12 коп., а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Також просить стягнути Концерну»МТМ» на свою користь витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 121 грн.80 коп. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст.ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову. Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з наступного. Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, Концерн «МТМ» звертався з заявою про видачу судового наказу до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Ухвалою Хортицького районного суду судовий наказ від 31.10.2012 р. по справі №2-н/0825/1865/2012 р. було скасовано. Концерн «Міські теплові мережі» у період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. надав відповідачу послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у приміщення за їх адресою: м.Запоріжжя, Гудименко, 3-87, на суму 2601,05 грн. Відповідачкою сплачено 1898,41 грн. Крім того, станом на лютий 2009 р. існувала переплата, в розмірі 167,52 грн. Таким чином, в зв'язку з тим, що відповідачка не належним чином здійснювала оплату на надані послуги - виникла заборгованість, яка складає 535 грн. 12 коп. ( 2601 грн. 05 коп. -1898 грн. 441 коп. - 167 грн. 52 коп.= 535 грн. 12 коп. Щомісяця відповідачка отримувала від позивача за своєю адресою рахунки за надані і звітному періоді послуги, в яких також відображається структура наданих послуг та нарахування окремо по кожній складовій поглуги. П. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630 зазначено, що розрахунковим періодом для сплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Відповідно до норми ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, в даному випадку заяви про видачу судового наказу, до одного із кількості боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Згідно ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. У разі скасування судового на наказу позивач має право заявити свої вимоги до відповідача у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову, згідно п.2 ч.8 ст. 105-1 ЦПК України. Позовні вимоги були перервані зверненням позивача до суду про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані послуги щодо ОСОБА_4 у вересні 2012 р. За вказаний період заперечень з боку відповідачки на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води на адресу Концерну «МТМ» не надходило. Відповідно до ст. ст.67,68 ЖК України, наймачі ( власники) квартир зобов'язані своєчасно, не пізніше за 10 число наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання, підстави виникнення яких були передбачені в ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином, згідно умов договору, актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - згідно звичаям ділового обороту або інших вимог, які звичайно висуваються. Колегія суддів погоджується з висновком суду, що позовні вимоги Концерну «МТМ» законі, обґрунтовані та підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем є невірний, необгрунтований та не відповідає дійсності. Крім того, вважає, що у спірному періоді на її особовому існувала переплата. Вказані доводи апелянта колегія суддів вважає такими, що не відповідають дійсності і спростовуються матеріалами справи. У вищевказаному розрахунку суми боргу зазначені нарахування окремо по кожній складовій наданих відповідачці послуг, а саме вартість опалення, підігріву питної води, вартість холодної води, що була використана для підігріву, стоки та абонплата за опалення. Також в зазначеному розрахунку відображені всі здійснені відповідачкою за спірний період оплати та відповідно сума, що підлягає оплаті з її боку - заборгованість за надані послуги. Щомісяця відповідачка отримувала від позивача за своєю адресою рахунки за надані в звітному періоді (місяці) послуги, в яких також відображається структура наданих послуги та нарахування окремо по кожній складовій послуги. Тож, відповідачка мала вичерпну інформацію з приводу наданих послуг, їх структури, вартості та наявної заборгованості. Відповідачка володіла інформацією з приводу кількості та вартості фактично наданих послуг. Як зазначалось вище, позивачем в розрахунку суми боргу, доданого до позовної заяви, за період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. було нараховано до сплати - 2601,05 грн., оплачено - 1898,41 грн., переплата на початок спірного періоду складає - 167,52 грн.. Тобто загальна сума заборгованості складається з наступного: 2601,05-1898,41-167,52=535,12. На початок спірного періоду (лютий 2009р.) у відповідачки дійсно існувала переплата в розмірі 167,52 грн.. Нараховано до сплати у лютому 2009р. - 139,69 грн.. Сплачено - 0,00 грн. Тобто на кінець місяця переплата складала 27,83 грн. (167,52(переплата)-139,69(нарахування)=27,83 грн.) Нараховано до сплати у березні 2009р. - 229,39 грн., сплачено - 0,00, заборгованість на кінець березня складає 201,56 грн. (229,39 (нарахування) -27,83 (переплата)=201,56 (борг). Нараховано до сплати у квітні 2009р. - 106,15 грн., сплачено - 0,00, заборгованість на кінець місяця складає 307,71 грн. (201,56 (борг за березень)+106,15 (нарахування за квітень)=307,71 грн.. Нараховано до сплати у травні 2009р.- 355,92 грн., які складаються з наступного: абонплата, підігрів води, хол.вода, каналізація, нараховані субсидії: - 290,41грн. Тобто, у травні 2009р. було зроблено перерахунок по наданим за опалювальний період субсидіям, за даними УПСЗН Хортицького району, та знято переплачені 290,41 грн.. Таким чином заборгованість на кінець травня 2009р. складається з наступного: 65,51 (нарахування)+290,41 (перерахунок по субсидії)+307,71 (заборгованість на кінець квітня)-200,00(оплата)=463,63 (борг на кінець травня). Усі подальші нарахування за спірний період були зроблені аналогічно: місячні нарахування + заборгованість за попередній місяць - оплата(у разі наявності) = борг на кінець місяця. Апелянт також вважає, що позивачем не дотримано строків позовної давності при зверненні до суду за захистом свого порушеного права. При вирішенні цього питання, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Відповідно до ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Частиною 1 ст. 95 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК України. Пунктом 3 ч.1 ст.96 ЦПК України встановлено, що судовий наказ видається, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. У разі скасування судового наказу, позивач має право заявити свої вимоги до Відповідача у позовному проваджені з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову (п. 2 ч. 8 ст. 105 ЦПК України). Частиною 3 ст.118 ЦПК України визначено, що позовна заява щодо вимог, визначених у ч. 1 ст. 96 ЦПК України, може бути подана тільки в разі відмови у прийняті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Тож, позивач своєчасно звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Зокрема, 28.08.2012 року на підставі п. З ч. 1 ст. 96 ЦПК України позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги в тому самому розмірі, а саме 535,12 грн., який було скасовано судом на підставі заяви Відповідача. В зв'язку зі скасуванням судового наказу, позивач звернувся до суду з позовною заявою у відповідності до п.2 ч. 8 ст. 105-1 ЦПК України. Таким чином, зверненням позивачем до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з заявою про видачу судового наказу відносно відповідачки строки позовної давності були перервані в порядку, встановленому чинним законодавством України. Тож, аргументи відповідачки з приводу пропуску позивачем строків позовної давності є безпідставними. При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги, аналогічні доводам відповідачки у суді першої інстанції, не спростовують його висновків. Колегія суддів вважає, що у вказаній справі відсутні передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по відмову у позові. Керуючись ст.ст.307,308,314,317 ЦПК України колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2014 року, з виправленою ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року опискою, у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: судді:
  23. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40807854 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/3440/14-ц Номер провадження 22-ц/786/2820/14 Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач Чічіль В. А. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 вересня 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі: Головуючого: судді Чічіля В.А., Суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., за участю секретаря: Колодюк О.П. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,- в с т а н о в и л а : У березні 2014 року представник ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що ОСОБА_1 перебуває у договірних відносинах з позивачем та є споживачем природного газу, що надаються ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз». Відповідачка неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, у наслідок чого станом на 1 березня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 707,64 грн. Крім того, вказує, що судовим наказом, який видавався Полтавським районним судом Полтавської області, що у подальшому було скасовано, вже стягувалась заборгованість за надані ОСОБА_1 послуги з газопостачання, а тому ПАТ «Полтавагаз» змушено звернутися до суду в позовному провадженні. Просив стягнути з ОСОБА_1 707,64 грн. основного боргу та судові витрати. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Полтавагаз» заборгованість за спожитий природний газ у сумі 707,64 грн. та судовий збір 243,60 грн., а всього - 951,24 грн. В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ОСОБА_1, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з наданих позивачем відомостей неможливо визначити період, за який утворилась заборгованість та методику обрахунку, вказує на те, що завчасно повідомляла про зміну у складі сім'ї, крім того, посилається на подані нею заперечення на пред'явлений позов від 11 квітня 2014 року, у яких просила застосувати строк позовної давності. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід задовольнити частково. За змістом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, що надаються ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» АДРЕСА_1. Відповідачкою не заперечується, що за відсутності встановленого лічильника, нараховування позивачем за послуги з газопостачання у період з січня 2006 року по жовтень 2013 року здійснювалося згідно норм споживання природного газу населення. Згідно виписки по картці абонента, заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 707,64 грн. нарахована за період з січня 2006 року по січень 2014 року, при цьому, з листопада 2013 року нарахування плати за спожитий природний газ здійснювалося по показникам встановленого у квартирі лічильника (а.с. 8-9). Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідачка не здійснювала оплату за наданий природний газ в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, що підлягає стягненню у судовому порядку. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись повністю не може, оскільки він не відповідає обставинам справи і нормам матеріального права. За правилами ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги(водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. З огляду на положення ст. 68 ЖК УРСР, ст. 526 ЦК України, пп. 4 п. 29 Правил про надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2246 від 09 грудня 1999 року, споживач послуг зобов'язаний своєчасно вносити плату за надані послуги з газопостачання. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. У запереченнях на пред'явлений позов (а.с. 13), ОСОБА_1 посилалася на пропуск ПАТ «Полтавагаз» строків позовної давності для за'явлення до неї позовних вимог. Вказані заперечення відповідачки місцевим судом не були належним чином перевірені та не знайшли правової оцінки у рішенні суду. Між тим, з виписки з картки абонента (а.с. 8-9) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за спожитий природний газ нарахована за січень 2006 року по лютий 2014 року. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позивач звернувся до суду з даним позовом у березні 2014 року та просив стягнути заборгованість за послуги з газопостачання, що виникла з січня 2006 року. Ураховуючи, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 травня 2012 року було скасовано судовий наказ цього ж суду від 16 березня 2012 року, яким на користь ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» вже стягувалась з ОСОБА_1 заборгованість за спожитий газ, що існувала станом на 1 листопада 2011 року, у сумі 713,08 грн., колегія суддів вважає, що строк на пред'явлення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з 1 листопада 2008 року переривався та з цього моменту починав відраховуватися заново. З огляду на положення ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З урахуванням встановлених обставин у справі та заявлених відповідачем вимог про застосування позовної давності, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» у межах строків позовної давності у частині пред'явлених вимог щодо стягнення заборгованості за період з 1 листопада 2008 року по лютий 2014 року, що відповідно до відомостей по картці абонента, становить 541,29 грн. Слід також зазначити, що внесення ОСОБА_1 платежів за послуги з газопостачання у неповному обсязі у період з січня 2006 року по жовтень 2008 року не перериває позовної давності, у розумінні ч. 1 ст. 264 ЦК України, та не свідчить про вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, оскільки підтвердження того, що дані платежі зараховувались саме за відповідний місяць, за який виникла заборгованість, матеріали справи не містять. У свою чергу, твердження апелянта щодо відсутності заборгованості за спожитий природний газ та недоведеності ПАТ «Полтавагаз» своїх позовних вимог є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості (відомості, що містяться у картці абонента) ОСОБА_1 не спростовані, а подані нею заперечення на позов (а.с. 13), що також покладені в обґрунтування апеляційної скарги, не підтверджені будь-якими доказами, та ґрунтуються на припущеннях останньої. Про зміну у складі сім'ї та, відповідно, зміні кількості споживачів газу, що не враховувалось ПАТ «Полтавагаз» при обрахунку плати за послуги з газопостачання, на що посилається апелянт у доводах скарги, також не заслуговує на увагу, оскільки у відповідності до п. 29 Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року № 2246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 476) саме до зобов'язання споживача послуг відноситься повідомлення газопостачальника не пізніше ніж у місячний строк про всі зміни, що стосуються видів споживання природного газу. Між тим, матеріали не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у місячний строк повідомляла ПАТ «Полтавагаз» про зміну у кількості проживаючих у квартирі осіб для внесення відповідних змін у обрахунку послуг з газопостачання. Разом з тим, як убачається з картки абонента, нарахування плати за послуги з газопостачання проводилося ПАТ «Полтавагаз», виходячи з кількості зареєстрованих у квартирі 4 осіб, а починаючи з вересня 2011 року по вересень 2013 року - 3 осіб. Водночас, основна сума заборгованості по сплаті за послуги з газопостачання виникла у період з грудня 2008 року по серпень 2011 року, коли ОСОБА_1 не доплачувалось за нараховані послуги згідно з кількості проживаючих (зареєстрованих) у квартирі осіб. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення місцевого суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити. У відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, судові витрати присуджуються позивачеві з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (76%). На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» заборгованість за спожитий природний газ за період з 1 листопада 2008 року по 1 березня 2014 року у розмірі 541,29 грн. У решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» 174,34 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий у справі: В.А. Чічіль Судді: О.Ю. Кузнєцова Л.М. Хіль З оригіналом згідно: суддя В.А. Чічіль
  24. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40813955 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/791/2463/14 Головуючий в суді 1 інстанції: Рахімова О.В. Категорія: 63 Доповідач: Склярська І.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2014 року жовтня місяця 06 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі : Головуючого: Склярської І.В. Суддів: Цуканової І.В. Вейтас І.В. При секретарі: Благовещенській О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2013 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 30.09.2009 року о 12:30 год. по вул. Єнакіївській у м. Харків в районі будинку № 7 по вул. Автогенній сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля МАЗ 53366 д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Мерседес» під керуванням ОСОБА_4 внаслідок чого автомобіль «Мерседес» зазнав механічних пошкоджень. Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.10.2009 року винним у вказаній ДТП визнано ОСОБА_3 Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Мерседес», відповідно до звіту склала 14930,64 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, 01.12.2009 року позивачем було проведено розрахунок з ОСОБА_4 та виплачено останньому 14930,64 грн. на відшкодування шкоди, завданої ДТП. Враховуючи те, що позивач відповідно до законодавства здійснив відшкодування шкоди за водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та відповідно до ст. 1191 ЦК України та п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має право зворотної вимоги до відповідача, просив: 1) стягнути з ОСОБА_3 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти в розмірі понесених витрат 14930,64 грн.; 2) стягнути з ОСОБА_3 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти по сплаті вартості наданої правової допомоги в розмірі 2000 грн.; 3) стягнути з ОСОБА_3 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на аварійного комісара - 200 грн. Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 18 березня 2014 року в задоволені позову відмовлено з причин пропуску строку позовної давності В апеляційній скарзі Моторне (транспортне) страхове бюро України посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на пропущення строків позовної давності для стягнення сум, рішення суду просить залишити без змін. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволені позову суд виходив з підстав пропуску строку позовної давності позивачем при зверненні з позовом до суду без поважних причин. Вказаний висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.10.2009 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн. (а.с.8). Також вказаною постановою суду встановлено, що 30.09.2009 року о 12 год. 30 хв. ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки МАЗ 53366 державний номерний знак автомобіля НОМЕР_1 по вул. Єнакіївській у м. Харкові в районі будинку № 7 по вул. Автогенній рухаючись заднім ходом, не впевнився, що це буде безпечно, допустив наїзд на стоячий автомобіль марки «Мерседес-Бенц Е-200», державний номерний знак НОМЕР_3, заподіявши своїми діями матеріальну шкоду (а.с.8). Відповідно до висновку звіту дослідження спеціаліста - автотоварознавця автомобіля «Мерседес-Бенц Е-200» державний номер НОМЕР_3 № 161 від 06.11.2009 року, матеріальний збиток, завданий власнику MERSEDES BENZ E200K державний номер НОМЕР_3 в результаті його пошкодження при ДТП складає 17916,77 грн. (а.с.9-14). 08.09.2009 року між МТСБУ і ОСОБА_4 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/3128252, за яким останнім було застраховано автомобіль MERSEDES BENZ E200K державний номер НОМЕР_3 (а.с.6). Відповідно до п.а ч.1 ст. 41.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. На підставі наказу МТСБУ від 01.12.2009 року за № 3069, ОСОБА_4 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 14930,64 грн. та послуги аварійних комісарів у розмірі 200 грн. (а.с.20). Оскільки на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована не була, 03.12.2009 року за № 21042/3-2-05, позивачем було направлено лист відповідачу та запропоновано у добровільному порядку компенсувати МТСБУ понесені витрати з відшкодування матеріальної шкоди (а.с.21). Окрім цього, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", судам роз'яснено, що при суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Позивач звернувся до суду з позовом 23.12.2013 року (а.с.3). Таким чином, у спірних правовідносинах перебіг позовної давності почав обчислюватись з моменту виплати страхового відшкодування ОСОБА_4, тобто з 01.12.2009 року (а.с.20). Відповідно до ст. 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності при вирішенні заявленого позивачем позову (а.с.45-46). Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, що у листопаді 2012 року МТСБУ зверталось до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, який ухвалою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 30.01.2013 року було повернуто позивачу, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали зазначеного суду про залишення позовної заяви без руху від 06.12.2012 року (а.с.30,31). Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Виходячи з аналізу цієї статті переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову може мати місце у разі не будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема ст. ст. 115, 119, 120 ЦПК України. У разі, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Також не перериває перебігу такого строку подача позову з недодержанням правил підсудності. За умови додержання заявником процесуальних правил пред'явлення позову перебіг позовної давності переривається з наступного дня після дати подачі позовної заяви. Тобто, у даній справі перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку. За таких обставин встановивши, що причини пропуску строку позовної давності позивачем при зверненні з позовом до суду є неповажними, а тому підстави для його поновлення відсутні, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову. Посилання апелянта на поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки представником МТСБУ були виконані вимоги ухвали Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 06.12.2012 року про залишення позовної заяви без руху, а тому суд першої інстанції безпідставно повернув позов, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки позивач не був позбавлений можливості оскаржити ухвалу про повернення позову, у відповідності до п.3 ч.1 ст. 293 ЦПК України. Таким чином, висновки місцевого суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову належним чином мотивовані, підтверджуються матеріалами справи, узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При цьому, суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам, висновки щодо яких обґрунтовано виклав в мотивувальній частині рішення. Отже, доводи апеляційної скарги колегією суддів не приймаються до уваги як такі, що не підтверджені належними доказами, не ґрунтуються на вимогах закону, що регулюють спірні правовідносини, та не спростовують мотивованих висновків суду, а тому підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України відхилити. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 18 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: