Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 373 results

  1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40797770 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/791/2655/14 Головуючий в суді 1 інстанції: Ратушна В.О. Категорія:57 Доповідач: Склярська І.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2014 року жовтня місяця 06 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі : Головуючого: Склярської І.В. Суддів: Цуканової І.В. Вейтас І.В. При секретарі: Благовещенській О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 06 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль» звернулося до суду з вказаним позовом посилаючись на наявність між позивачем та ОСОБА_3, який є власником (наймачем) АДРЕСА_1 фактичних договірних відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Враховуючи те, що відповідач зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання належним чином не виконує, внаслідок чого має заборгованість, просив: 1) стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» 2632,10 грн. заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води з 01.11.2004 року по 01.05.2014 року, а також судовий збір в сумі 243 грн.60 коп. Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 06 серпня 2014 року позов задоволено в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, в частині розміру стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання у сумі 2632,10 грн., застосувавши строк позовної давності за період з 01.11.2004 р. по 01.05.2011 р. Письмові заперечення до суду апеляційної інстанції не надходили. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст. 67 ЖК України та з підстав доведеності наявності у відповідача заборгованості за період з 01.11.2004 року по 01.05.2014 рік у розмірі 2632,10 грн. Проте повністю погодитись з таким висновком колегія суддів не може виходячи з наступного. Відповідно до положень ст.67, 68 ЖК України, п.10, 23, 33 Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1497 від 30.12.1997 року, споживач (власник, наймач квартири) зобов'язаний своєчасно щомісячно вносити плату за надані послуги з теплопостачання. При цьому, відповідно до п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1, є споживачем теплової енергії, між сторонами склалися договірні правовідносини (а.с.8) Послуги із централізованого опалення та гарячого водопостачання надаються ПАТ «Херсонська теплоелектроцентраль», проте відповідач оплату за надані послуги здійснює несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим за період з листопада 2004 року по травень 2014 року має заборгованість у розмірі 2632,10 грн. (а.с.8). Відповідно до положень ч.1 ст.96 ЦПК України у разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, може бути видано судовий наказ. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Херсона від 12.07.2011 року скасовано судовий наказ № 2н-1455/11 від 17.06.2011 року виданий за заявою ПАТ «Херсонська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_3 про видачу судового наказу (а.с.7). Разом з тим, вказаною ухвалою встановлено, що 17.06.2011 року за заявою ПАТ «Херсонська теплоелектроцентраль» видано судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_3 заборгованості за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання за період з 01.11.2004 р. по 30.04.2011 р. в сумі 1736,28 грн. (а.с.7). Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У відповідності до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 2,3 ст. 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до ст. 264 ЦК України переривання позовної давності можливо лише в межах позовної давності, а не за її межами. Переривання передбачає наявність двох строків позовної давності - до переривання та після нього, після переривання позовна давність починає перебіг заново. Отже, новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді відповідач просив застосувати строк позовної давності (а.с.23-24, 33-35). За частиною 1 ст.95 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст..96 цього Кодексу. За змістом вказаних норм перебіг позовної давності переривається поданням заяви про видачу судового наказу, як особливою формою судового рішення та починається заново з поданням відповідного позову після скасування судового наказу. Таким чином, оскільки позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу щодо боржника, тобто вчинив процесуальну дію, яка за змістом ч.3 ст.118 ЦПК підпадає під ч.2 ст. 264 ЦК України, то перебіг строку позовної давності почався з час у пред'явлення судового наказу, як особливою формою позову, а тому з відповідача підлягає стягнення заборгованість за період з 01.04.2008 року по 30 квітня 2011 року у розмірі 1 736 грн.28 коп. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції неправильно визначився з правовідносинами щодо застосування строку позовної давності, а тому доводи апеляційної скарги в частині не застосування судом наслідків спливу строків позовної давності, є такими що ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був задовольнити вимоги в межах строку позовної давності, а саме за період з 01.05.2011 року по 01.05.2014 року до уваги колегією суддів також не приймаються, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. Згідно з ч.3 ст. 118 ЦПК України позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23 грудня 2011 року №14, вимоги, за якими може бути виданий судовий наказ, передбачені статтею 96 ЦПК, підлягають судовому захисту виключно у порядку наказного провадження, оскільки частиною третьою статті 118 ЦПК передбачено, що позовна заява щодо вимог, визначених у ч. 1 ст. 96 цього Кодексу, може бути подана тільки у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Згідно із ч. 6 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви, що подається у випадках, визначених частиною третьою статті 118 цього кодексу, мають бути додані копії ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу. Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, товариство не зверталося до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання за період з травня 2011 року по травень 2014 року. Проте суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував того, що позивач може звернутися з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги за період з травня 2011 року по травень 2014 року тільки після звернення до суду з заявою про видачу судового наказу та в разі відмови у прийнятті такої заяви або скасування судового наказу судом. Таким чином, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції на це уваги не звернув та відкрив провадження за позовною заявою, поданою без додержання вимог ч. 6 ст. 119 ЦПК України, а саме заявленими позовними вимогами, які не були предметом розгляду в порядку наказного провадження. Пунктом 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України передбачено, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального закону ухвалив рішення яким стягнув заборгованість за послуги теплопостачання, по якій судовий наказ не видавався. За таких обставин, рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.11.2004 року по 30.04.2011 року підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення заборгованості за період з 01.04.2008року по 30.04.2011 року в сумі 1736 грн.28 коп.; позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.05.2011року по 01.05.2014 року - залишенню без розгляду. Керуючись ст. 303, п.1 ч.2 ст. 307, ст.ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, - ВИРІШИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 06 серпня 2014 року скасувати, ухвалити нове яким - позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.11.2004 року по 30.04.2011 року задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» заборгованість в сумі 1736 грн. 28 коп. за період з 01.04.2008 року по 30.04.2011року; - позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.05.2011 року по 01.05.2014 року залишити без розгляду. Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді:
  2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41296923 Державний герб України Ухвала іменем україни 29 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 вересня 2007 року між сторонами укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 4 609 доларів 86 центів США, яка складається з: заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 689 доларів 92 центи США, заборгованості за комісією - 640 доларів 85 центів США, штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 730 грн 15 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 05 вересня 2007 року, яка складається з: процентів за користування кредитними коштами у розмірі 3 689 доларів 92 центи США, що еквівалентно 39 482 грн 46 коп., комісії у розмірі 640 доларів 85 центів США, що еквівалентно 5 120 грн 40 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 730 грн 15 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213-214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судами встановлено, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 3 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 19,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк, що відповідає строку дії картки. У заяві позичальника на отримання кредиту від 05 вересня 2007 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також із Тарифами банку; погодилася із тим, що заява разом із Умовами, Тарифами та Правилами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 13). Судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2010 року в справі № 2н-156/10 з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за договором кредиту від 05 вересня 2007 року б/н у розмірі 31 241 грн 73 коп. ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 грудня 2013 року наявна заборгованість у розмірі 4 609 доларів 86 центів США, з яких: заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 689 доларів 92 центи США, заборгованість за комісією - 640 доларів 85 центів США, штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 730 грн 15 коп. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 не виконала зобов'язання за кредитним договором, а тому дійшов висновку про стягнення з неї заборгованості на користь ПАТ КБ «ПриватБанк». Також суд зазначив, що наявність рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, розірвання договору не відбулося, кредитний договір автоматично пролонгований на новий строк, а оскільки строк дії картки поновлюється кожного разу із спливом терміну дії карти, то доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення кредитором до суду з вимогами є безпідставними. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України). Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2010 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2007 року б/н у розмірі 31 241 грн 73 коп. Проте, судом першої інстанції не з'ясовано, чи виконано зазначений судовий наказ та коли, а відтак не встановлено період за який банк мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами. При цьому, зазначивши, що судовий наказ про стягнення заборгованості, який не виконаний, не припинив зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів, суд першої інстанції не перевірив суми нарахованої заборгованості, зокрема, як утворилася вказана сума. Крім того, поза увагою суду залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Також за змістом п. 5.4 Правил вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «Month». Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом протягом шести місяців, картка закривається. Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. У порушення ст. ст. 213-214 ЦПК України суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, не встановив строк дії картки, виданої ОСОБА_3, не перевірив, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк міг пролонгувати строк дії картки, та чи було видано відповідачу нову картку. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та всупереч ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, не зазначив в ухвалі конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун І.К. Парінова
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року, встановила: У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 27 675 грн 26 коп. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 603 грн 75 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на рішення суду апеляційної інстанції та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 липня 2013 року, від 29 січня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 31 січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Договір складається із заяви кредитора, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк. Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки. Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Відповідно до довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” строк дії кредитної картки, згідно договору від 27 грудня 2006 року, закінчився у січні 2009 року. Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку. Судом апеляційної інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснила у травні 2009 року, після чого грошові зобов'язання за договором нею не виконувались. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору свої грошові зобов’язання не виконала, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Строк закінчення дії картки не настав, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявою про закриття картрахунку, а тому строк дії картки та відповідно строк дії кредитного договору пролонгувався щороку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що останній платіж банком був нарахований за серпень 2013 року. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду із зазначеним позовом 16 жовтня 2013 року, а тому з урахуванням загального строку позовної давності, з відповідачки підлягають стягненню кошти, нараховані банком, згідно умов договору, протягом трьох років до моменту нарахування банком останнього платежу. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови у позові. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов’язкової для всіх судів України. Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав. Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки останній платіж банком було нараховано за серпень 2013 року, є передчасним. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-167 цс 14 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4. Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C06334D69F209282C2257D9600304035
  4. Звертаюсь до всіх знатоків за консультацією. Є така ситуація: - строк виконання основного зобов'язання настав в травні 2010 року (достроково, як результат невиконання вимоги банку) - я продовжував "платити" з призначенням платежу "поповнення рахунку" (тоді на "достроковість" уваги не звернув) - договір на поточний рахунок є окремим договором (укладався за день до кредитного договору), зв'язок з кредитним договором лише у вигляді № рахунку - в кредитному договорі є право банку на договірне списання, але тільки "у випадках настання термінів сплати грошових зобов'язань" - таке ж формулювання є і в договорі на поточний рахунок - листів, в яких я б визнавав суму боргу або чогось подібного я не писав і не підписував - банк з позовом до суду на мене так і не звернувся Є така постанова пленуму ВГСУ (на неї також посилається інколи ВССУРЦКС) http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-13 В п.4.4.1 цієї постанови зазначено: "якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.... Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій." Питання: 1. Чи є перериванням перебігу позовної давності мої "платежі" після травня 2010 року ? 2. Чи мав банк право списувати гроші з мого поточного рахунку, якщо останній термін сплати настав в травні 2010 року (було змінено банком з періодичних платежів на одноразовий) ? P.S. Нещодавно дізнався завдяки форуму стосовно нюансів щодо позовної даності, а також виявилося, що договір фактично було змінено ще 2010 році. Планую нарешті взагалі перестати платити. До цього платив невеликі суми в обмін на обіцянку банку не йти до суду. Копія кредитного договору
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,- Гуменюка В.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 27 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначало, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення 19 жовтня 2016 року включно зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 26 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 20 жовтня 2016 року зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20 жовтня 2006 року та 13 листопада 2006 року було укладено 4 іпотечні договори, за умовами яких іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Україна», загальною площею S_1, що розташоване за АДРЕСА_1. У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 січня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – приміщення будівлі кінотеатру «Україна», що розташоване за АДРЕСА_1, відповідно до договорів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження» у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, які укладені з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 2 ст. 258, ст. ст. 261, 266 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» ОСОБА_6, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення 19 жовтня 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 22-23); 26 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 20 жовтня 2016 року зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 85-88); 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 127-130); 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с.103-106). Позичальники зобов’язалися повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання в повному обсязі у строки, які передбачені цими договорами. З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20 жовтня 2006 року та 13 листопада 2006 року було укладено 4 іпотечні договори, згідно з якими іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Україна», загальною площею S_1, що розташоване за АДРЕСА_1, і яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу 13 лютого 2001 року та зареєстрованому в Івано-Франківському ОБТІ 26 жовтня 2006 року (а.с. 32-34, 90-94, 108-113, 121-126). У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яка становила: у ОСОБА_2 станом на 1 березня 2013 року за кредитом - 42 976 доларів США, за відсотками – 27 965,58 доларів США, пеня - 32 126,79 доларів США, що складає 823 825 грн 48 коп. (а.с. 35-36); у ОСОБА_4 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 41 243 долари США, за відсотками – 28 313,25 доларів США, пеня – 33 421,77 долар США, що складає 823 103 грн 32 коп. (а.с. 114); у ОСОБА_5 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 41 243 долари США, за відсотками – 28 313,25 доларів США, пеня – 33 424,81 долари США, що складає –823 127 грн 62 коп. (а.с. 96); - у ОСОБА_3 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 42 976 доларів США; за відсотками 29 503 долари США; пеня – 34 843,59 долари США, що складає 857 830 грн 82 коп. (а.с. 78) 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками та зазначеними в реєстрі заборгованості боржників (а.с. 8-10). Того самого дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами (а.с. 11-19). З договору про передачу прав за іпотечним договором, який укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», убачається, що разом із відступленням права вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором. Іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору (а.с. 20). Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, а тому позивач як іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що відповідно до п. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Оскільки строк дії договорів установлено: ОСОБА_2 – до 19 жовтня 2016 року, ОСОБА_3 – до 20 жовтня 2016 року, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 – до 11 листопада 2016 року, отже з цієї дати повинен починатися перебіг позовної давності за вимогами банку. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року на підставі ст. 257, 258, 261 та 267 ЦК України дійшов висновку про застосування позовної давності, оскільки у зобов’язаннях поряд з установленням строку дії договору було встановлено і строки виконання окремих зобов’язань – внесення щомісячних платежів, що входить до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Отже, строк позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів, яке визначено періодичними щомісячними платежами, необхідно обраховувати не з дня, коли закінчується строк дії договору, а з моменту настання строку погашення чергового платежу. Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік згідно зі ст. 258 ЦК України, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст. 253 ЦК України з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Як зазначалось вище, сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню залежно від договорів – для ОСОБА_2 до 19 жовтня 2016 року, для ОСОБА_3 до 20 жовтня 2016 року, а для ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до 11 листопада 2016 року. Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Крім того, судом установлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 отримали письмові повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 25 листопада 2009 року про зміну умов кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов’язань за кредитними договорами, зазначивши днем остаточного їх погашення десятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги, тобто з 7 грудня 2009 року (а. с. 165-167). У той час з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до суду в червні 2013 року. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитних договорів (п. 3.1) позичальники зобов’язані здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також установлено відповідальність за порушення графіка повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань. У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з визначеної судом дати закінчення дії кредитних договорів і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року. За таких обставин з висновком суду про необґрунтованість заяви про застосування позовної давності не можна погодитись, тому що він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14 За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/31BBD28DF3F71AA5C2257D8500220427
  6. Державний герб України Справа № 2-710/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Зарицької Ю. Л. , при секретарі - Лупіній Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Украгазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08. Відповідно до умов даного договору позивач відкрив ОСОБА_1 відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360000 доларів США, строком з 19.06.08 р. по 18.06.18 р. або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15% річних. Також згідно умов вказано договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок і рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором та видати позичальнику кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії з позичкового рахунка, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». Банком було перераховано кошти на рахунок згідно з умовами даного договору. ОСОБА_1 свої зобов'язання за зазначеним кредитним договором щодо сплати процентів, суми кредиту належним чином не виконала. Так, позивач вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 19.06.08 р., відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вказаному кредитному договору від 19.06.08 р., а також ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 перед позивачем за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору. Тому позивач і звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 587 338, 93 дол. США та 2 171 998, 24 грн., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 193 350 дол. США, заборгованість по кредиту прострочена - 159 647, 13 дол. США, заборгованість по процентах поточна - 2 390, 04 дол. США, заборгованість по процентах прострочена - 231 951, 76 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 863 563, 32 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 1 308 434, 92 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з зазначених вище підстав, просила позов задоволити, представник відповідачів позов визнав частково, заперечував проти задоволення позову в частині стягнення пені. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав. Судом встановлено, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08 (т. 1 а.с. 9-15). Відповідно до п. 1.1 даного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360 000 доларів США на строк з 19.06.08 р. по 18.06.18 р., або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15 % річних. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, комісія за відкриття позичкового рахунку - 1,5 % від ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.1, що становить 5 400 доларів США. Оплата здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на дату укладання договору на рахунок НОМЕР_2, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». З умов договору вбачається, що кредит надається на задоволення споживчих потреб. Відповідно до п. 1.6 даного договору, строк (термін) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором, вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, визначеного п. 1.1 даного договору, а також за рішенням банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, на який надано кредит згідно п. 1.1 цього договору або строків/термінів часткової сплати кредиту та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно даного договору та зокрема зобов'язань, передбачених п. 3.3 даного договору та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору. У вказаному рішення банку зазначається дата настання строку (терміну) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки та інших видатків, передбачених цим договором. Згідно п. п. 3.1.4, 3.1.5 встановлено, що проценти розраховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, та при їх розрахунку мають бути враховані перший день користування кредитом і не враховується останній день користування кредитом. Відповідно до п. 3.1.10 вказаного договору, на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із процентної ставки - 15%, збільшеної на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Пунктом 3.1.14 кредитного договору визначено черговість оплати, а саме, в першу чергу -для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім пені, потім строкової заборгованості по процентах за користування кредитом. Сума, що залишилася, направляється для погашення строкової заборгованості по кредиту. З умов договору вбачається, що банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань позичальника за цим договором, забезпеченого заставою, у разі порушення строків/термінів сплати будь-яких платежів за договором, в тому числі сплати процентів, комісій, повного/часткового повернення кредиту та інших платежів, передбачених договором. За умовами договору позичальник зобов'язався повертати суми кредиту здійснювати на рахунок НОМЕР_2, відкритий у ВАТ АБ «Укргазбанк» щомісячно з 1-гопо 10-е число кожного місяця, починаючи з липня 2009 року, в розмірі відповідно до графіку зниження ліміту кредитної лінії. Пунктом 5.3 договору визначається, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Пунктом 5.8 договору встановлено, що строк позовної давності за вказаним договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених банком під час виконання умов договору. Додатком №2 до кредитного договору від 19.06.08 р. встановлений графік зниження ліміту кредитної лінії (т. 1 а.с.а.с. 17-19). Також позивачем було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором (т. 1 а.с. а.с. 243-248). Судом встановлено, що 19.06.08 р. між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 322-Ф/08-Р, за яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вищевказаному кредитному договору (т. 1 а.с. 29). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поруки, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та/або поручителя. Відповідно до п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника в ВАТ АБ «Укргазбанк». Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та слати процентів. Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти в строки зазначені в договорі. В судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги визнав частково, заперечував в частині стягнення пені мотивуючи тим, що строк нарахування пені перевищує строк позовної давності, оскільки позовна давність, що встановлена умовами кредитного договору суперечить законодавству. Стаття 258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність. Так, згідно п. 1 ч. 2 даної статті, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Дана норма законодавства є імперативною, а тому будь-яка зміна порядку обчислення позовної давності за домовленістю сторін неможлива. Крім того, з розрахунків заборгованості, наданих позивачем, по пені вбачається, що період нарахування починається з 17.08.10 р. в той час, як позивач звернувся до суду з позовом 10.03.10 р.. За таких обставин, суд приходиться до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження звернення з письмовою вимогою до ОСОБА_2 щодо перерахування суми заборгованості, яке передбачено п. 2.1 укладеного договору поруки від 19.06.08 р.. Крім того, п. 5.2 даного договору поруки визначено, що порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Також даним пунктом договору поруки встановлено, що, якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладення цього договору. Крім того, з розрахунків по заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 припинила будь-які сплати за кредитним договором з червня 2010 року. З зазначених підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості солідарно не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений у вказаному пункті договору поруки. Відповідно до офіційних даних НБУ, курс долару США станом на 27.08.13 р., тобто на день постановлення рішення, становить - 7, 993 грн. З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок. На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. На підставі ст. ст. 258, 260, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (01004 м. Київ, вул. Червоноармійська, 39 код ЄДРПОУ 23697280) - прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок, - судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн., а всього стягнути 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя Ю. Л. Зарицька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33354076
  7. Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/3505/14 Головуючий у 1 інстанції: Нікандрова С.О. Суддя-доповідач: Савченко О.В. 2014 р. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02" жовтня 2014 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого: Савченко О.В. суддів: Гончар М.С., Осоцького І.І. при секретарі: Мосіній О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. У позові зазначало, що 09.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11369056000( за додатковим договором від 17.04.2009 року номер було змінено на № 1369056001), за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 279 000,00 доларів США з розрахунку 13,50% річних за весь час фактичного користування кредитном на строк з 09.07.2008 року по 09.07.2018 року. Додатковою угодою від 17.04.2009 року сторони погодили, що позичальник зобов"язаний повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячних ануїтетних платежів у розмірі 3465 доларів США, кредит повернути у повному обсязі в термін не пізніше 09.07.2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. Згідно п. 6.1 кредитного договору, сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.1 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. В порядку забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між АКІБ „УкрСиббанком" та ОСОБА_3 09.07.2008 року був укладений договір поруки №11369056000/П, а 17.04.2009 року - додаткова угода до цього договору, за умовами яких поручитель зобов"язувався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, несуть перед кредитором солідарну відповідальність 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі і щодо боржника ОСОБА_2 Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлялась, у тому числі шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов"язань, станом на 10.02.2014 року у неї утворилась заборгованість в сумі 4 284 957 грн. 42 коп., з яких за додатковою угодою №11369056001 сума заборгованості за кредитом складає 2 420 509 грн. 80 коп., сума заборгованості за відсотками - 1 845 425 грн. 82 коп., заборгованість по відсоткам за кредитним договором № 11369056000- 19 021 грн. 81 коп., просило стягнути з відповідачів солідарно зазначену суму заборгованості за кредитним договором, всього 4 284 957 грн. 42 коп., та судовий збір у розмірі 3 654 грн. 00 коп. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року в задоволені позовної заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відмовляючи у задоволенні позову, суд, зокрема, послався на пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої було заявлено представником відповідачів. Вказаний висновок суду погоджується з обставинами справи та вимогами норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ч.2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов"язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів. Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов"язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов"язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги), а згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов"язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Судом встановлено, що згідно кредитного договору № 11369056000, укладеному 09.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2( за додатковим договором від 17.04.2009 року номер було змінено на № 1369056001), відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 279 000,00 доларів США, з розрахунку 13,50% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 09.07.2008 року по 09.07.2018 року(а.с.6-15, 30-35). Додатковою угодою від 17.04.2009 року сторони домовились, що позичальник зобов"язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 09.07.2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. В порядку забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між АКІБ „УкрСиббанком" та ОСОБА_3 09.07.2008 року був укладений договір поруки №11369056000/П, а 17.04.2009 року - додаткова угода до цього договору, за умовами яких поручитель зобов"язувався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, несуть перед кредитором солідарну відповідальність(а.с.36-38). 08.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі і до відповідачів(а.с.54-56, 124-125). В обґрунтування заявленого у березні 2014 року позову до ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3, позивач посилався на те, що зобов"язання за укладеним 09.07. 2008 року кредитним договором позичальник не виконує, а направлені ПАТ „Дельта-Банк", як новим кредитором, досудові вимоги від 29.03. 2013 року про сплату простроченої заборгованості були залишені відповідачами без задоволення(а.с.44-53). За наданим позивачем розрахунком, станом на 10.02.2014 року розмір заборгованості за кредитним договором становив 4 284 957 грн. 42 коп., з яких за додатковою угодою №11369056001 сума заборгованості за кредитом складає 2 420 509 грн. 80 коп., сума заборгованості за відсотками - 1 845 425 грн. 82 коп., заборгованість по відсоткам за кредитним договором № 11369056000- 19 021 грн. 81 коп.(а.с.46, 47,88). Судом також встановлено, що за умовами кредитного договору (п. 6.1.2 ), сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.1 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Як передбачено п. 6.2 договору, у разі застосування банком права дострокового повернення кредиту, встановлено порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати за кредит. При цьому банк повідомляє позичальника про встановлення нового(дострокового терміну повернення всієї суми наданого кредиту та сплати плати за користування кредитом шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов"язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту. Досудові вимоги на адресу ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4, в яких ПАТ „Дельта-Банк" повідомляв відповідачів про заміну кредитора АТ „УкрСиббанк" на нового, а також пропонував сплатити поточну заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 29.03.2013 року, були направлені 29.03.2013 року(а.с.44-49). Також встановлено, що виконувати зобов"язання з повернення кредиту ОСОБА_2 припинила ще з квітня 2009 року, у зв"язку з чим 15.10.2009 року їй особисто була вручена вимога ПАТ „УкрСиббанк" від 28.09.2009 року № 133-427/1960, в якій банк вимагав погасити прострочену заборгованість з виплати кредиту, процентів і пені та у відповідності до умов розділу 6 кредитного договору повідомляв, що у разі несплати заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання вимоги, термін повернення кредиту в повном обсязі буде визнано таким, що настав на 32 календарний день з дати отримання вимоги. Заборгованість у встановлений термін ОСОБА_2 не погасила, у зв"язку з чим строк виконання основного забов"язання за кредитним договором настав 16 листопада 2009 року. Вимога від 28.09.2009 року № 133-427/1958 щодо погашення заборгованості поручителю ОСОБА_4 була вручена особисто 16.10.2009 року( а.с.117). Таким чином, на час відступлення права вимоги за кредитами, у тому числі щодо ОСОБА_2, за договором купівлі-продажу між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», кінцевий термін повернення кредиту у повному обсязі за кредитним договором від 09.07. 2008 року був змінений на 16 листопада 2009 року і саме з вказаної дати суд правильно відлікував строк позовної давності. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила( ч.1 ст. 261 ЦК України). Між тим, з позовом до відповідачів ПАТ „Дельта-Банк" звернувся лише у березні 2014 року і з клопотанням про поновлення строку позовної давності, як пропущеного з поважних причин, не звертався. Отже враховуючи, що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а заміна сторін у зобов"язанні не змінює порядку порядку обчислення та перебігу позовної давності, висновки суду про наявність таких підстав для відмови у задоволенні заявлених ПАТ „Дельта-Банк" вимог є правомірними. Самі по собі факти звернення як ПАТ „УкрСиббанк" у вересні 2010 року із позовами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по стягнення боргу за кредитним договоом, так і ПАТ „Дельта-Банк" у 2013 році з такими ж вимогами до відповідачів, в силу ч.1 ст. 265 ЦК України, перебігу строку позовної давності не зупиняли, враховуючи, що зазначені позови відповідними ухвалами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2012 року та Василівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2012 року були залишені без розгляду(а.с..108-111). За вказаних обставин колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не є суттєвими і обгрунтований висновок суду щодо наявності умов для застосування строку позовної давності до вимог позивача вони не спростовують. Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року по даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/40828906
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40795450 Державний герб України У х в а л а І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Нагорняка В.А., Леванчука А.О., Макарчука М.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач посилався на те, що 19 січня 2006 року відповідач отримав кредит в розмірі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року становить 44 810 грн 51 коп. Враховуючи вказане, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 07 листопада 2006 року здійснив останню проплату за картковим рахунком, а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом лише 06 листопада 2013 року, тобто з пропуском позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України; відповідач ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 267 ЦК України подав заяву про застосування позовної давності. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій не вбачається. Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Нагорняк В.А. Леванчук А.О. Макарчук М.А.
  9. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю “Об’єднана вантажно-транспортна компанія”, про стягнення заборгованості за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 12 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “ПриватБанк”, правонаступником якого є ПАТ КБ “ПриватБанк”, і товариством з обмеженою відповідальністю “Об’єднана вантажно-транспортна компанія” (далі – ТОВ “Об’єднана вантажно-транспортна компанія”) укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав ТОВ “Об’єднана вантажно-транспортна компанія” кредит у розмірі 2 072 700 грн зі строком повернення до 12 липня 2010 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 у той самий день укладено договір поруки Взяті на себе зобов’язання щодо повернення коштів та сплати процентів за кредитом ТОВ “Об’єднана вантажно-транспортна компанія” не виконало, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 як поручителя заборгованість у розмірі 2 956 359 грн 24 коп. Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 1 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 15 травня 2013 року рішення міського суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 956 359 грн 24 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 15 травня 2013 року скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції. У листопаді 2013 року ПАТ КБ “ПриватБанк” подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, поданій у листопаді 2013 року, ПАТ КБ “ПриватБанк” просить скасувати ухвалу касаційної інстанції та постановити нове рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559, статей 543, 553 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Справу допущено до провадження Верховного Суду України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» – ОСОБА_2 , пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України за відсутності в договорі поруки встановленого строку договору поруки порука припиняється, оскільки банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не звернувся до суду з позовом. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд апеляційної інстанції виходив із того, що порука не припинена, оскільки відповідно до пункту 5.1 договору поруки сторони домовились про встановлення строку захисту порушеного права протягом п’яти років. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив із того, що в договорі поруки не встановлено строк, після якого порука припиняється, і дійшов висновку про наявність підстав вважати, що порука припинилась у зв’язку з не направленням кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України. Для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559, статті 543, статті 553 ЦК України ПАТ КБ “ПриватБанк” надало ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах від 20 червня 2013 року, в якій суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду та вказав, що порука припинилась, оскільки банк не пред’явив вимоги до поручителя протягом шести місяців відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України. Однак, оскільки пунктом 12 договору поруки сторони визначили строк позовної давності для пред’явлення позову в межах п’яти років, поручитель відповідно до статей 553, 554 ЦК України повинен нести солідарну відповідальність із позичальником за погашення заборгованості за кредитом, що утворилась за період до припинення поруки. Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб’єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов’язок боржника за договором. Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов’язання встановлений не був. Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов’язання за договором поруки у зв’язку з припиненням такого зобов’язання поручителя. За змістом речення першого та третього зазначеної статті кредитор повинен встигнути звернутись до поручителя з вимогою про виконання останнім свого обов’язку за договором поруки, у тому числі в примусовому порядку. Разом із тим за змістом другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України у разі, якщо строк договору поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить до поручителя вимоги. Правова природа зобов’язання у всіх випадках, передбачених статтею 559 ЦК України, є тотожною. Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов’язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов’язань та настання строку виконання основного зобов’язання. Виходячи з тотожної природи зобов’язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559 ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертої статті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов’язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред’явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов’язання. Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п’ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин. Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом. Разом із тим позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов’язки сторін за цим договором слід вважати припиненими. Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням. Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що боржник зобов’язався повернути кредит у строк до 12 липня 2010 року. Оскільки кредитор протягом шести місяців не звернувся з позовом до поручителя, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порука припинилась, а тому судове рішення скасуванню не підлягає. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У заяві публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. головуючий А.Г. Ярема судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-170цс13 Непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням. Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/25678342CBDF7B12C2257D7B001F7546
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 4 грудня 2006 року банком і ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 5 грудня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 35 004 грн 23 коп., що складається з: 15 000 грн заборгованості за кредитом, 16 814 грн 04 коп. заборгованості за процентами, 1 047 грн 13 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 643 грн 06 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також стягнути судові витрати. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з позовом із пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нової картки. Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згідно з пунктом 3.1.3. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною договору, після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку. Такий строк продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. Відповідно до пункту 9.12. розділу І Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Оскільки відповідач міг за своєю заявою закрити картковий рахунок (пункт 9.5. розділу І Умов та правил надання банківських послуг), однак такої заяви до банку не подавав, дія договору на час подання банком позовної заяви не закінчилася. Крім того, у заяві про отримання відповідачем платіжної картки встановлено строк дії кредитного ліміту до 5 грудня 2016 року. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 4 грудня 2006 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Пунктом 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Відповідно до пунктів 3.1.1., 5.4. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH). Із заяви від 4 грудня 2006 року, яка є невід’ємною частиною договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, убачається, що строк дії картки, виданої останньому, становить два роки. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у березні 2012 року. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Відповідно до умов договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, кінцевий термін виконання кредитного зобов’язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений у два роки. Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки. З урахуванням цих обставин та факту пред’явлення ПАТ КБ “ПриватБанк” позову тільки у березні 2012 року, питання застосування чи незастосування строку позовної давності відповідно до статей 256 і 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України не вирішено. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 18 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін Правова позиція у справі №6-127цс14 За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Справа № 6-127цс14 Головуючий у першій інстанції: Піх Ю.Р. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6439EA76BE6242FDC2257D7B001F74E9
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40909616 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року,- в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту -ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що 25 липня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 року був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит в розмірі 23 377,03 доларів США, з терміном повернення 25 липня 2014 року із сплатою 13 % річних за користування кредитом. В забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором 25 липня 2007 року, між банком та ОСОБА_7, а 30 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_8 були укладені договори поруки, згідно яких поручителі відповідають перед банком за виконання позичальником в повному обсязі усіх обов'язків, що виникли з кредитного договору. Оскільки боржник ОСОБА_6 належним чином не виконує свої зобов'язання по кредитному договору, позивач просив стягнути в солідарному порядку як з боржника так із поручителів заборгованість за кредитним договором станом на 11 квітня 2013 року в розмірі 29 785,72 доларів США, що в еквіваленті до гривні по курсу НБУ становить 238 077,26 грн. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 ОСОБА_8, ОСОБА_7 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2007 року в розмірі 238 077,26 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в зв'язку з невиконанням зобов'язань належним чином і в установлений строк відповідно до умов кредитного договору, заборгованість має бути стягнута солідарно як з боржника так і з поручителів, як того вимагають ст.ст. 526, 527, 554,530, 629 ЦК України. Однак з такими висновками судів погодитись не можна. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит розмірі 23 377,03 доларів США строком до 25 липня 2014 року. 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язалась відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 по кредитному договору від 25 липня 2007 року. Крім того, 30 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній зобов'язався відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 по кредитному договору від 25 липня 2007 року. АКІБ «Укрсиббанк» 08 грудня 2011 року відступило право вимоги, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_6 ПАТ «Дельта Банк». ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості 09 липня 2013 року. Представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наполягали на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та стягуючи кредитну заборгованість, на вказані вимоги закону уваги не звернув, не встановив фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, коли ОСОБА_6 перестав виконувати умови кредитного договору, тобто коли банк дізнався про порушення свого права, оскільки саме з цієї дати необхідно обчислювати строк позовної давності по окремому платежу. Крім того, пунктом 6.1.2. Кредитного договору від 25 липня 2007 року, визначено, що у випадку порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань за кредитним договором та/або термінів сплати плати за кредит строком більш ніж на один місяць, та/або порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку визначеному в п. 6.2. договору. Як вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2010 року АКІБ «Укрсиббанк» було пред'явлено вимогу до ОСОБА_6 про зміну терміну повернення кредиту та процентів за користування кредитом в сторону зменшення та повідомлено про дострокове повернення кредиту, а саме дострокове виконання боргових зобов'язань позичальника за кредитним договором в повному обсязі протягом 31 календарного дня з дати отримання цієї досудової вимоги. Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не з`ясував фактичні обставини справи, а саме, чи було банком встановлено новий строк повернення кредиту, що передбачено кредитним договором. Якщо так, то суд повинен це також врахувати при обчисленні строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи. За таких обставин, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук
  12. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/4189/2012 Провадження № 22-ц/789/964/14 Головуючий у 1-й інстанції Процько Я.В. Доповідач - Бахметова В.Х.Категорія - 57 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2014 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Бахметової В.Х. суддів - Ткач О. І., Гірський Б. О., при секретарі - Майка Р.Ю. з участю - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 27 червня 2014 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, - ВСТАНОВИЛА: В червні 2014 року ТзОВ "Кредитні ініціативи" звернулося в суд із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, який видано 28.05.2014 року Тернопільським міськрайонним судом в цивільній справі №1915/4189/12 за позовом ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як підставу поновлення заявили те, що рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишено без змін, однак за час розгляду справи в касаційному порядку сплинув строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа у даній справі. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 27 червня 2014 року заяву ТзОВ "Кредитні ініціативи" задоволено: поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, виданого на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2012 року з яким вирішено стягнути із ОСОБА_1 в користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість 395360,55 грн. по кредитному договору №03-2/855 від 10.12.2007 року та 3 219 грн. судового збору. Ухвалою цього ж суду від 16.07.2014 року виправлено описку у вказаній ухвалі та вказано, що ТзОВ "Кредитні ініціативи" звернулося в суд із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання 20 червня 2014 року, а не 20 червня 2013 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви ТзОВ "Кредитні ініціативи" про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість та порушення норм процесуального права. Апелянт вказує на те, що ТзОВ "Кредитні ініціативи" не вправі звертатись із вказаною заявою, оскільки ними не долучено будь-які важливі докази про їх право на вчинення дій щодо примусового виконання судового рішення. Стороною у справі Товариство не було. Крім цього, у ТзОВ "Кредитні ініціативи" відсутня ліцензія на здійснення фінансових операцій, до яких відноситься стягнення заборгованості. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на обставини викладені в ній. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1, перевіривши за матеріалами справи доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ "Кредитні ініціативи", який є правонаступником ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання із поважних причин. Однак, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. Так, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 06.12.2012 року задоволено позов ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість 395 360,55 грн по кредитному договору №03-2/855 від 10.12.2007 року та 3 219 грн. судового збору. Дане рішення набрало чинності 14.03.2013 року. Строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився 15 квітня 2014 року. З матеріалів справи вбачається, що позивач ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 23.04.2013 року та 25.05.2013 року звертався із заявою про видачу виконавчого листа до Тернопільського міськрайонного суду. Крім того, 26.12.2013 року, 08.04.2014 року та 22.05.2014 року із заявами про видачу виконавчого листа до суду зверталося і ТзОВ "Кредитні ініціативи", посилаючись на договір про відступлення права вимоги між Товариством і Банком. 28 травня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист по вказаній справі. В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт відступлення права вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року ТзОВ "Кредитні ініціативи". Крім цього, згідно вимог ч.1,2 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року № 2664-III національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Відповідно до інформації, внесеної до Державного реєстру фінансових установ ТзОВ "Кредитні ініціативи" має статус фінансової установи, однак ліцензії Нацкомфінпослуг на надання вказаних фінансових послуг не отримувало (відповідь на лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінанасових послуг від 10.07.2014 року №5627/16-11). Таким чином, дії ТзОВ "Кредитні ініціативи" щодо вимоги про стягнення коштів за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року не є легітимними, оскільки набуття відступленого права грошової вимоги до боржників за договором, на якому базується таке відступлення є одним із видів фінанасових послуг та підлягає ліцензуванню. Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази про надання Банком повноважень ТзОВ "Кредитні ініціативи" в порядку договору або доручення. Враховуючи вищевикладене та те, що ТзОВ "Кредитні ініціативи" не правомочне звертатися в суд в порядку ст. 371 ЦПК України як стягувач із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання, тому ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та відмовити ТзОВ "Кредитні ініціативи" у поновленні вказаного строку. Керуючись ст. ст. 307, 312 ЦПК України колегія суддів, - Ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 червня 2014 року скасувати. Відмовити ТзОВ "Кредитні ініціативи" у поновленні пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області В.Х. Бахметова http://reyestr.court.gov.ua/Review/40661861
  13. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” (далі – ПАТ “КБ “Надра”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого банком видано ОСОБА_1 кредитну картку Visa Gold, відкрито картковий рахунок, установлено кредитний ліміт у розмірі 15 280 грн та надано кредит шляхом списання з карткового рахунку сум за рахунок кредитних коштів у межах установленого ліміту кредитування. Процентна ставка за користування кредитом становила 2,13 % щомісяця, а у разі перевищення ліміту кредитування чи прострочення сплати мінімального платежу – 2,99 % щомісяця. Розмір щомісячного мінімального платежу становив 4 % від фактичної кредитної заборгованості. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Оскільки відповідач отримав та використав для споживчих потреб кошти, отримані в кредит, однак своїх зобов’язань щодо повернення коштів належним чином не виконав, ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 32 156 грн 43 коп. заборгованості, що складається з: 15 395 грн 12 коп. заборгованості за кредитом, 15 521 грн 54 коп. заборгованості за процентами, 1 239 грн 77 коп. штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Також ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 321 грн 56 коп. судового збору. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року в задоволенні позову ПАТ “КБ “Надра” відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ “КБ “Надра” задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення апеляційного суду. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й прийняття нового судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 256 – 268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) про стягнення заборгованості за кредитним договором; 25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся з позовом до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нову картку. Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що згідно з пунктом 17.1. договору про комплексне банківське обслуговування, укладеного між банком і ОСОБА_1, договір діє до повного виконання сторонами всіх своїх зобов’язань. Відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов’язань, тому застосування судом першої інстанції встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності з посиланням на те, що кінцевий термін повернення кредиту є 31 липня 2008 року, а банк звернувся до суду з позовом лише в березні 2013 року, є передчасним, оскільки договір відповідно до пункту 17.1. діє. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 280 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Договір про комплексне банківське обслуговування був укладений шляхом отримання банком від ОСОБА_1 підписаних 31 липня 2007 року підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки, та виписки-повідомлення до договору. ОСОБА_1 своїх зобов'язань не виконав, унаслідок чого в нього утворилась заборгованість. Пунктами 5.2.4., 5.2.5. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року встановлено обов'язок позичальника здійснювати оплату послуг банку відповідно до тарифів у строки, передбачені умовами цього договору, а також здійснювати погашення обов`язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до п`ятнадцятого числа наступного місяця включно. У пункті 1.71. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року зазначено, що строк дії картки та кредитної лінії один або два роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. З анкети ОСОБА_1 на оформлення кредитної картки, яка є невід'ємною частиною вказаного договору, убачається, що строк дії кредитної картки, виданої ОСОБА_1, становить один рік. У липні 2008 року строк дії кредитної картки закінчився, а ПАТ “КБ “Надра” нової картки для відповідача не перевипускало. ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права в березні 2013 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови договору в цій справі та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Разом із тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками апеляційного суду, у справі, яка переглядається, не врахував, що передбачений законом строк позовної давності позивачем дотриманий не був, оскільки судами встановлено, що відповідач не виконував взятих на себе зобов’язань щодо погашення кредиту, після закінчення в липні 2008 року строку дії картки нова картка для відповідача не перевипускалась, проте ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права лише в березні 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 11 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-133цс14 За договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Справа № 6-133цс14 Головуючий у першій інстанції: Андрейчук Т.В. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4B49773E9ECC7B9DC2257D6B0029B393
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що відповідно до договору від 26 грудня 2005 року відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що Банк умови договору виконав та надав кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідачка договір не виконує, кредит у повному обсязі не повертає, у зв’язку з чим станом на 20 вересня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 25 931 грн. 99 коп., позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом в сумі 4 160 грн. 77 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 20 060 грн. 77 коп., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 211 грн. 05 коп. Рішенням Селидівського міського суду від 16 січня 2014 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 5 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року у відкритті касаційного провадження відмовлено. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду і ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 26 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір. Відповідно до нього ОСОБА_1 26 грудня 2005 року отримала кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який становить два роки. Згідно з пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін. Задовольняючи позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що договір укладено на невизначений строк, а відповідач заяви про закриття карткового рахунку не подавав. В той же час, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, 25 червня 2012 року, 10 квітня та 3 липня 2013 року, що надані заявницею як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в справах з подібних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка. Таким чином, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в листопаді 2007 року, а дія картки закінчилась у жовтні 2007 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України, частини четвертої ст. 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 16 жовтня 2013 року, не вирішено. Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що позовна давність не сплила, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ № 134 цс 14 Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5CDEFD8145BAA3E9C2257D69001B11D8
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, встановила: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надло відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, до 30 жовтня 2009 року. Оскільки договір неодноразово був пролонгований, а ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх кредитних зобов’язань, банк просив стягнути з відповідача 33 170 грн 74 коп. У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним. Посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору були порушені вимоги закону щодо: письмової форми договору, надання банком повної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, наявності письмового підтвердження про ознайомлення споживача із зазначеною інформацією, порушення принципу рівності сторін договору, ОСОБА_1 просив суд задовольнити зустрічний позов і застосувати наслідки нікчемності правочину. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” 33 170 грн 74 коп., із яких: заборгованість за кредитним договором складає 7 954 грн 50 коп., заборгованість за процентами – 23 160 грн 49 коп., штраф за порушення умов договору – 2 337 грн 07 коп.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, 30 жовтня 2009 року. Договір складається із заяви кредитора, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк. Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки. Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Строк дії картки “Універсальна”, яка видана на ім’я ОСОБА_1, закінчився 30 жовтня 2009 року. Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку. Судом першої інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснив у листопаді 2008 року, після чого грошові зобов'язання за договором ним не виконувались. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив строк позовної давності, початок перебігу якого почався з грудня 2008 року, коли стало відомо про порушення його права, оскільки заборгованість за грошовими зобов’язаннями виникла з 28 листопада 2008 року, а банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у вересні 2013 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ПАТ КБ “ПриватБанк” і задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що з моменту укладення спірного договору ніхто зі сторін не заявляв про намір припинити його дію, а тому строк дії картки та відповідно строк дії спірного договору пролонгувався щороку й діяв до 13 жовтня 2013 року, у зв’язку із чим строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом не закінчився. Проте в наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови в позові. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав ОСОБА_1 грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав. Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки строк дії договору було пролонговано, а строк дії картки відповідає строку дії договору, є передчасним. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-103 цс 14 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9A6AE3DA50881491C2257D650027A3FE
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36010143 Державний герб України Справа № 315/736/13-ц Номер провадження № 2/315/311/13 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2013 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі головуючого: судді Особа3 при секретарі:Особа4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: 04.06.2013 року до суду звернулося Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В позові позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 11.05.2006 року відповідач отримала кредит в сумі 2800 грн. зі сплатою 36 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, відповідно до п.9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий термін, однак порушила зобов`язання: кредит не повертає, заборгованість на 29.03.2013 року склала в сумі 36853,58 грн., з яких заборгованість по кредиту в сумі 9798,60 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 24823,86 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1731,12 грн., прохає стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 36853,58 грн., а також витрати на сплату судового збору в сумі 368,54 грн. 18.07.2013 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_2 з заявою про розгляд справи у відсутність представника позивача. 22.07.2013 року до суду звернулася відповідач з запереченнями на позов, в яких посилалася на те, що вважає, що не підлягає задоволенню вимоги про стягнення з неї заборгованості по кредиту, так як термін строку позовної давності про стягнення сплив 29.01.2013 року, прохала застосувати строк позовної давності і в задоволенні позову відмовити. 14.10.2013 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області явку представника позивача для надання особистих пояснень визнано обов`язковою. У судове засідання представник позивача ОСОБА_2, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у свою відсутність. Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у свою відсутність. Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, об`єктивному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає встановленими наступні обставини: 11.05.2006 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, що підтверджується копією заяви відповідача (а.с. 14-15), умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 16-22). Відповідно до заяви позивач надав відповідачу кредит у сумі 2800 грн. на строк дії картки зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 36 % на рік шляхом перерахування коштів на картрахунок, погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами. Відповідач отримала кредитну картку, що підтверджується її підписом в заяві позичальника (а.с. 14). Відповідно до п.5.4 умов та правил надання банківських послуг строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту - в повному обсязі не не пізніше наступного дня місяця, вказаного на платіжній картці. Відповідно до п.3.1.1. умов та правил надання банківських послуг карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Відповідно до п.3.1.3 умов та правил надання банківських послуг по закінченню строку дії картка продовжується Банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії). Відповідач порушила зобов`язання щодо повернення кредиту та відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості та запереченнями відповідача. 29.01.2009 року відповідач сплатила останній платіж. Заборгованість станом на 29.03.2013 року склала в сумі 36853,58 грн., з яких заборгованість по кредиту в сумі 9798,60 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 24823,86 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1731,12 грн. На момент розгляду справи судом відповідач заборгованість не погасила. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходить з наступного: Між сторонами склалися правовідносини по договору позики, які регулюються параграфом 1 Позика та параграфом 2 Кредит Цивільного кодексу України та умовами кредитного договору б/н від 11.05.2006 року, укладеного між сторонами, та умовами та правил надання банківських послуг. Відповідно до п.9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий термін. Судом встановлено, що відповідач порушила зобов`язання по поверненню отриманого кредиту та відсотків за його користування, останній платіж відповідача мав місце 29.01.2009 року, а тому позивач дізнався про порушення свого права у лютому 2009 року. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Відповідно до ч.1 абзацу 2 ст.259 ЦК України договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Договір між сторонами про збільшення позовної давності у письмовій формі не укладався. Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Судом встановлено, що до винесення рішення у справі відповідач звернулася до суду з заявою про застосування строку позовної давності, прохала відмовити в задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. А тому суд відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, так як сплив строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, відмовляє в задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності. А тому позов не підлягає задоволенню як такий, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами. Керуючись ст.ст. 8-11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 256-257, 260, 267 ЦК України, В И Р І Ш И В: Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення. З рішенням в повному обсязі особи, які беруть участь у справі можуть ознайомитися 11.11.2013 року. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особою, яка була відсутня в судовому засіданні, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя: ОСОБА_3
  17. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40698073 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 24 вересня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 16 серпня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 1 тис. доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та станом на 31 травня 2013 року має заборгованість у розмірі 3 106 доларів США 79 центів, яку позивач просив суд стягнути з нього на свою користь та понесені судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 3 106 доларів США 79 центів, що за офіційним курсом Національного банку України складає 15 689 грн 85 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 386 доларів США 21 цент, що за офіційним курсом Національного банку України складає 7 тис. грн 36 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії кредитного договору та кредитної картки пролонгується з кожним роком на підставі п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, а доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення до суду є необґрунтованими; внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору щодо повернення суми кредиту разом з відсотками утворилася кредитна заборгованість, яку банк має право стягнути з боржника. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, погоджуючись із висновком районного суду про те, що дія договору на час звернення із позовом не припинена, виходив із того, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за три останніх роки перед днем звернення до суду із позовом з урахуванням заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 16 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір відповідно до умов якого, останній отримав кредит у розмірі 1 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 17-25). Згідно пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін (а. с. 23). Пунктом 9.5 вказаних Умов встановлено, що картковий рахунок може бути закритий на підставі заяви його утримувача або банк має право закрити картрахунок, письмово повідомивши про це утримувача. При цьому, утримувач зобов'язаний повністю погасити перед банком заборгованість за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (а. с. 23). Як убачається з матеріалів справи 23 серпня 2013 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 39). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) (а. с. 23-24). Крім того, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-14 цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Останній платіж по погашенню заборгованості здійснено відповідачем у вересні 2008 року. Строк дії картки судами не встановлений. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 24 липня 2013 року, не вирішено. Оскільки суди не звернули належної уваги на вказані обставини, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  18. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., - Лященко Н.П., розглянувши на засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 19 травня 2006 року між указаним банком та відповідачкою укладено договір про надання банківських послуг (далі – кредитний договір), який складався із заяви останньої, Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів банку. За умовами цього договору ПАТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_1 на платіжну картку грошові кошти у вигляді кредитного ліміту, сума якого визначена в 5 тис. грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 31 липня 2013 року виникла заборгованість у сумі 25 108 грн 38 коп., з яких: 5 992 грн 42 коп. – заборгованість за кредитом; 17 444 грн 13 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 500 грн – штраф (фіксована частина); 1 171 грн 83 коп. – штраф (процентна складова). Посилаючись на те, що відповідачка й далі продовжувала ухилятися від виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 травня 2006 року, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь зазначену заборгованість у сумі 25 108 грн 38 коп. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30 січня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 14 663 грн 78 коп., з яких: 2 132 грн 05 коп. – заборгованість за кредитом, 11 357 грн 26 коп. – заборгованість за відсотками, 500 грн – штраф (фіксована складова), 674 грн 47 коп. – штраф (процентна складова). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року у відкритті касаційного провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 січня 2014 року відмовлено. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 256 – 261, 266 – 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд ухвали суду ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 29 січня 2014 року у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-648ск14), якою відмовлено банку у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову; від 31 січня 2014 року у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-356ск14), якою відмовлено банку у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову. Так, постановляючи ухвали від 29 січня 2014 року (№ 6-648ск14) та від 31 січня 2014 року (№ 6-356ск14), суд касаційної інстанції погодився з висновками (у першому випадку) судів першої та апеляційної інстанцій, і (у другому випадку) суду апеляційної інстанції, які, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в задоволенні позову. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що перебіг трирічного строку позовної давності стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, вважаючи, що в цьому разі моментом виникнення заборгованості є день здійснення відповідачкою останнього платежу – 28 листопада 2008 року. Крім того, відповідно до пункту 9.12 розділу І Умов і правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною кредитного договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Дія кредитного договору на час подання банком позовної заяви не закінчилася, у зв'язку із чим підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі немає та вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності, тобто за період з 5 вересня 2010 року до 5 вересня 2013 року – дня звернення позивача до суду з позовною заявою. Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами зазначених норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є повністю однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях. Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 травня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який складався із заяви останньої, Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів банку. За цим договором ПАТ КБ "ПриватБанк" надало відповідачці на платіжну картку грошові кошти у вигляді кредитного ліміту, сума якого визначена в 5 тис. грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно зі змістом заяви клієнта від 19 травня 2006 року та пункту 2 розділу І Умов і правил надання банківських послуг строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Порядок погашення заборгованості визначено щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Відповідно до пункту 3.1.1 розділу ІІ Умов і правил надання банківських послуг строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. За змістом пункту 5.3 розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг за платіжними картками з установленим мінімальним обов'язковим платежем строки і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) визначено в Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. З 28 листопада 2008 року ОСОБА_1 припинила сплату коштів із погашення кредиту, а в травні 2009 року строк дії картки закінчився, відповідачка нову картку не отримувала. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у вересні 2013 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови кредитного договору сторін у цій справі та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 2 квітня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-95цс14) За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 Цивільного кодексу України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 Цивільного кодексу України). http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CD65E79ECF4EA88EC2257D5D0021870F
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40581576 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гончара В.П., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що 05 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 32 667 грн 09 коп., з яких: 9 987 грн 02 коп. - заборгованість за кредитом, 20 648 грн 30 коп. - заборгованість за процентами, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 531 грн 77 коп. - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 23 849 грн 39 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до п. 9.12 Умов і правил надання банківських послуг (далі - Умов) кредитний договір діє протягом 12 місяців та пролонгується на такий же термін у разі якщо жодна із сторін протягом цього терміну не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, доказів про припинення дії договору про надання банківських послуг відповідно до вказаного пункту Умов надано не було, а тому строк виконання зобов'язання за цим договором автоматично пролонговано. Однак з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Судами встановлено, що 05 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 32 667 грн 09 коп., з яких: 9 987 грн 02 коп. - заборгованість за кредитом, 20 648 грн 30 коп. - заборгованість за процентами, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 531 грн 77 коп. - штраф (процентна складова). Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 9.12 розділу І Умов встановлено, що кредитний договір від 05 вересня 2005 року діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору (а. с. 19). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до п. 3.5. Умов та правил надання банківських послуг порядок здійснення платіжних операцій з використанням платіжних карт, а також порядок отримання кредиту регулюється діючим законодавством України, нормами міжнародних платіжних систем Visa International, MasterCard International, даним договором, Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами Банку. Пам'ятка клієнта оформлюється та є невід'ємною частиною договору у випадку оформлення і видачі платіжної картки кредитною схемою. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи Пам'ятки клієнта й Тарифів банку, які є невід'ємними частинами кредитного договору та визначають його умови, обставини щодо порядку погашення кредиту - строку, розміру та складових щомісячного зобов'язання ОСОБА_3 не встановлені. Поза увагою судів залишилося те, що строк дії платіжної картки зазначається на лицьовій стороні картки із зазначенням місяця та року. Відповідно до положень п. п. 9.3, 9.6 Умов для продовження дії платіжної картки на картрахунку платіжної картки повинні бути кошти в розмірі, достатньому для оплати послуг банка. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вищевказані вимоги закону та роз'яснення уваги не звернув, не встановив строк дії картки, виданої ОСОБА_3; не перевірив, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка, тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України вказані порушення суду першої інстанції не усунув; належним чином доводи апеляційної скарги не перевірив, не спростував їх та не дав належної оцінки умовам кредитного договору, тому передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.О. Ткачук Судді: В.С. Висоцька В.П. Гончар В.М. Колодійчук О.В. Умнова
  20. за 3 года до подачи банком иска. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39927148 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 23 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2007 року із ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким йому надано кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевою датою повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 3 вересня 2013 року, склала 29 551 грн 46 коп. У звґязку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 551 грн 46 коп. заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. При цьому, зазначив, що кредитна картка дійсна протягом 12 місяців з дня її видачі, 27 жовтня 2007 року. Такі висновки є правильними, відповідають вимогам закону, а наданим сторонами доказам судом дана правильна оцінка (ст. 212 ЦПК України). Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що у справі відсутні докази закінчення строку дії кредитної картки, оскільки жодна із сторін договору не заявила про його припинення, а тому її дія автоматично пролонговується на наступні 12 місяців. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 27 жовтня 2007 року ОСОБА_3 подано до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву позичальника, яка разом з Умовами та Правилами про надання банківських послуг, складає договір про надання споживчого кредиту, за яким йому надано кредит у сумі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевою датою повернення, що відповідає строку дії картки. За умовами договору позичальник зобов'язався сплачувати заборгованість за кредитним договором щомісяця. Жодних платежів за кредитним договором відповідачем не здійснювалось, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 3 вересня 2013 року, склала 29 551 грн 46 коп. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно розрахунку заборгованості, що наданий позивачем до суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_3 з моменту видачі йому картки, жодного платежу за кредитним договором не здійснив (а. с. 15-19). Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно умов договору з моменту несплати чергового платежу. Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про захист свого порушеного права лише у вересні 2013 року. Крім того, у матеріалах справи наявна заява відповідача про застосування строків позовної давності (а. с. 35-36). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд вказаних вимог закону не врахував, не звернув уваги, що строк дії картки, виданої відповідачу 27 жовтня 2007 року, закінчився 27 жовтня 2008 року. Ураховуючи викладене, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року скасувати, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40352560 Державний герб України У х в а л а іменем україни 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Касьяна О.П., Горелкіної Н.А., Штелик С.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника за довіреністю Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_4 12871, 74 долари США, що за курсом НБУ складає 102 845,20 грн., заборгованості за кредитним договором від 17 листопада 2003 року, посилаючись на ті обставини, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів та процентів за користування ними у визначеному договором порядку та строки, просило задовольнити позов. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 2235,40 доларів США заборгованості за тілом кредиту, що складає відповідно до службового розпорядження НБУ від 6 червня 2013 року 17 860 грн 84 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено за пропуском строку позовної давності. 23 квітня 2014 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області задоволено апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду з позовом. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 07 травня 2014 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, у решті судові рішення залишити без змін, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим позовна давність спливла і до вимог про стягнення пені, а відповідач подав відповідну заяву про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, як передбачено ч. 4 ст. 267 ЦК України. Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. За таких обставин касаційну скаргу потрібно відхилити, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року залишити без змін. Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.П. Касьян Н.А. Горелкіна С.П. Штелик
  22. Головуючий суду 1 інстанції - Резнік Н.І. Доповідач - Орлов І.В. Справа № 435/1204/14 Провадження № 22ц/782/2068/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2014 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі: головуючого: Орлова І.В., суддів: Масенка Д.Є., Коротких О.Г., при секретарі: Соловей А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а: 05 лютого 2014 року представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк» або позивач) звернувся до ОСОБА_2 (далі - відповідач) з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла станом на 21 січня 2014 року за кредитним договором № DNH4KP27670031 від 27 квітня 2006 року в сумі 19.497,70 гривень та судові витрати в сумі 243,60 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. В апеляційній скарзі представник відповідача - ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила: рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яки у задоволенні вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе 27 квітня 2006 року договірні зобов'язання, які були викладені у заяві позичальника та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт); позивач звернувся до суду в межах визначеного кредитним договором п'ятирічного строку позовної давності; перебіг цього строку переривався, оскільки за даними меморіального ордеру № 1362 від 01 липня 2010 року відповідач на погашення кредитної заборгованості сплатив 200,00 гривень. З вищевказаними висновками суду погодитися неможна з огляду на наступні обставини. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27 квітня 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 за технологію кредитування Просто Кредит, на строк до 27 квітня 2008 року був укладений кредитний договір № DNH4KP27670031 (далі Договір). Відповідно до умов Договору відповідач отримав споживчий кредит у розмірі 2.112,50 гривень на строк 24 місяця до 27 квітня 2008 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Щомісячне погашення заборгованості (за кредитом, відсотками, комісією, іншими витратами згідно Умов), відповідач мав здійснювати в період з 21 по 28 число кожного місяця, шляхом надання Банку грошових коштів (щомісячний платіж) у сумі 201 гривня 22 копійки. З тексту заяви позичальника вбачається, що ОСОБА_2 ознайомився та був згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам. Своїм підписом відповідач погодився з тим, що Заява позичальника, разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами, складає кредитно-заставний договір. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 21 січня 2014 року за відповідачем рахується заборгованість за Договором у розмірі 19.497,70 гривень, яка складається: 1.144,38 гривень - заборгованість за кредитом; 6.029,08 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 10.919,59 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500,00 гривень - штраф (фіксована частина); 904,65 гривень - штраф (процентна складова). З даних фотокопій квитанцій вбачається, що на погашення заборгованості за договором відповідач здійснив наступні платежі: у травні 2006 року - 201,22 гривень; у серпні 2006 року - 201,22 гривень; у листопаді 2006 року - 402,44 гривень, у серпні 2008 року - 2.000,00 гривень (а. 78). Між сторонами виник спір з приводу виконання умов кредитного договору. Правовідносини сторін врегульовані нормами цивільного законодавства України. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) - терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Строк дії укладеного сторонами договору визначений періодом з 27 квітня 2006 року по 27 квітня 2008 року. З 28 квітня 2008 року у ПАТ КБ «Приватбанк» виникло право для звернення до суду за захистом порушеного цивільного права. Відповідно до частин 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. 30 серпня 2008 року (після закінчення строку дії договору) відповідач перерахував 2.000,00 гривень на погашення кредитної заборгованості, тобто вчинив дії, що свідчать про визнання боргу. За таких обставин строк позовної давності закінчився 30 серпня 2013 року. Звернувшись до суду з позовом 05 лютого 2014 року (за даними реєстраційного штампу суду), позивач цей строк пропустив. Будь-яких заяв про поновлення пропущеного строку позовної давності ПАТ КБ «Приватбанк» не надавав. Відповідно до положень затвердженої Постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку. Висновок суду першої інстанції про переривання строку позивної давності з посиланням на меморіальний ордер № 1362 від 01.07.2010 року (а.с.43) є помилковим. За своєю юридичною природою меморіальний ордер, який складається за ініціативою банку (позивача у справі) для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника, не може розцінюватися як беззаперечний доказ на підтвердження дій фізичної особи (відповідача) про визнання нею свого боргу. Даними розрахунку (а.с.3) здійснення відповідачем виплат на погашення кредитної заборгованості у липні 2010 року не підтверджено. Представник відповідача під час розгляду справи просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності (а.с.30-32). Відповідно до частини 4 статті 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не визначився з нормою права, що підлягає застосуванню та за наявності спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. За таких обставин рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 14 листопада 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Керуючись статтями 303, 307-308, 313-315, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія судів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року, - скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4KP27670031 від 27.04.2006 року відмовити за пропуском позовної давності. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів в касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39013912
  23. Отсутствуют доказательства перехода права требования по кредитному договору http://reyestr.court.gov.ua/Review/40218313 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, тел./факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Справа № 22 ц - 796/6797/2014 Головуючий у І інстанції: Сирбул О.Ф. Доповідач: Корчевний Г.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі: Головуючого Корчевного Г.В., Суддів Лапчевської О.Ф., Оніщука М.І., при секретарі Лужецькій І.С., Меєчко Д.П., Івченко О.М. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор ОльгиВадимівни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року у справі за позовом ТОВ «ОТП «Факторинг України» до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», АТ «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині,- УСТАНОВИЛА: У липні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в позовних вимогах просив стягнути з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № МL- 017/028/2008 від 06.08.2008 р. від 06 серпня 2008 року в розмірі 38 171 доларів США 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. та 1 113 640,95 грн., що разом складає 1 418 748,07 грн., судовий збір в розмірі 3 441,00 грн. ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині та просив визнати недійсним кредитний договір № МЬ- 017/028/2008 від 06.08.2008 р., в частині п. 4.1.1. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до розгляду в одному провадженні з позовом Зяхор Ольги Вадимівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року у задоволені позову Зяхор Ольги Вадимівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор ОльгаВадимівна, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в матеріалах справи є досудова вимога, направлена від ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якій зазначена інформація щодо нового кредитора, і що суд першої інстанції посилається на ч. 2 ст. 517 ЦК України, проте не враховує положення ч. 2 ст. 516 ЦК України, яким визначено: якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Вказує, що оскаржуване рішення було ухвалено судом на підставі досудової вимоги № 22-2/219509 від 27.10.2009р., проте не зрозуміло яким чином даний доказ був залучений до матеріалів справи. Відповідно до ст. 27 ЦПК України сторони мають право брати участь у дослідженні доказів, ст. 58 і 59 ЦПК України встановлює належність та допустимість доказів, яка повинна обгрунтовуватись в суді. Проте питання залучення даного доказу не обговорювалося. Зазначає, що ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Нагадує, що на сьогоднішній день Кредитний договір є чинним, дійсним, не припиненим, нерозірваним, датою остаточного повернення Кредиту відповідно до умов Кредитного договору є 07 серпня 2023 року, отже посилання суду на застосування строків позовної давності є не обґрунтованим. Посилається на формальний підхід суду першої інстанції при вирішенні справи, а саме: суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про долучення нових доказів, які підтверджують нові обставини, шо не були відомі під час попереднього засідання. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. 06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (надалі - Відповідач/Позичальник) та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та в'язками є АТ «ОТП Банк» (надалі - Банк), був укладений Кредитний договір № ML - 7/028/2008 (надалі - Кредитний договір). Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. Частини № 1 Кредитного договору. Цільове використання кредиту - на споживчі цілі. Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 35 525,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого сотка у розмірі 5,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку (Позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Позичальника від 06 серпня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку. В свою чергу Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором (п. 2 частини № 1 кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором. На підставі статті 1054 Цивільного кодексу України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених оговором. Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись Позичальником щомісяця. За умовами Кредитного договору та Додаткового договору Позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушив умови відповідних договорів. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору. У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України. Судом першої інстанції встановлено, що станом на 04 березня 2013 року у Позичальника за Кредитним договором № ML- 017/028/2008 від 06 серпня 2008 року існує заборгованість перед Банком в сумі 38 171 доларів СІІІА 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1 113 640 (один мільйон сто тринадцять тисяч шістсот сорок) гривень і 95 копійок, що складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 34 969 доларів США і 97 центів; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 3 201 доларів США і 82 цента; пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 1 113 640,95 грн. Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Невиконання Позичальником умов Кредитного договору на підставі п. 1.9.1. Кредитного договору дає право Позивачу достроково вимагати виконання боргових зобов'язань за кредитом у Позичальника. Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі - Позивач) прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Відповідачем. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент ходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідача за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року. Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Судом першої інстанції встановлено, та знайшло підтвердження матеріалами справи, що 03.11.2009 року згідно опису вкладення в цінний лист, AT «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22-2/219509 від 27.10.2009 p., в якій кредитор на підставі п. 1.9. Кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, зокрема повного погашення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів США (а.с. 136). Відповідно до п. 1.9. Кредитного договору, зобов'язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Відповідач отримав вищевказану вимогу та не виконав її протягом 30 днів, внаслідок чого, право AT «ОТП Банк» на дострокове стягнення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів СІЛА було порушене Відповідачем, про що кредитор знав, однак до суду в межах строків позовної давності не звернувся, що є підставою для відмови у позову, згідно ч. 4 ст. 267, ст. 266 Цивільного кодексу України. Згідно п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі. Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки, кредитор - AT «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22- 2/219509 від 27.10.2009 p., в якій на підставі п. 1.9. Кредитного договору № ML-017/028/2008 від 06.08.2008 р. вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, в тому числі повного повернення всієї суми кредиту 34 969,97 доларів США, які не були виконані Відповідачем до 03.12.2009 року. Суд першої інстанції вірно визначив, що оскільки право кредитора на стягнення всієї суми кредиту було порушене Відповідачем з 03.12.2009 року, тому перебіг строку позовної давності почався з 04.12.2009 р. та закінчився 04.12.2012 р. Так як, позовна заява Позивача подана 05.07.2013 р., а строк позовної давності за основним зобов'язанням закінчився 04.12.2012 р., то позовна давність щодо стягнення кредиту, відсотків та пені закінчилася. Відповідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора у зобов'язанні. Суд першої інстанції, відмовляючи в первісному позові, вірно керувався тим, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази направлення відповідачу по первісному позову доказів, що підтверджують про перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні, якими є договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідні додатки до нього, то відповідач правомірно застосував гарантоване йому право згідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які юна посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 нього Кодексу. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, позивач виявив власне волевиявлення та вільну внутрішню волю під час укладання оспорюваного кредитного договору, про що свідчать підписи позивача на кожній сторінці договору, що також не оспорювалось представником позивача в судовому засіданні. Як вбачається з преамбули частини № 1 кредитного договору, укладаючи цей договір, позичальник попередньо ознайомлений з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочинів, розуміє значення своїх дій та діє добровільно. У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Тобто про зміну курсу долара США по відношенню до гривні банки України дізнаються після того як це питання вирішується на рівні НБУ. Позивач по зустрічному позову, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний ризик і достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долара США. Звертаючись до банку із заявою про надання кредиту позивач по зустрічному позову обрав валюту кредитування на власний розсуд саме у доларах США, оскільки відсоткова ставка за даною валютою була вигідною позивачу. Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Приписами статті 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані в разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Однією з підстав визнання умов договору несправедливими є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі, як це передбачено п. 11 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте, як вбачається з п.п. 1,2 абзацу 4 частини 4 ст. 18 вказаного Закону, положення п.п. 8,11 та 13 частини 3 ст.18 не застосовуються до операцій з цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю-продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті. Відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «Помилка слідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним». Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом першої інстанції рішення прийнято вірно, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вислухавши осіб, які приймали участь у справі, з'ясувавши обставини справи, що слід застосувати встановлену Цивільним кодексом України позовну давність та у задоволені первісного позову відмовити, посилання відповідача по первісному позову на те, що кредитний договір укладений в порушення вимог чинного законодавства не знайшов своїх підтверджень під час розгляду справи, тому у задоволенню зустрічного позову відмовлено правомірно. Колегія суду зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які відповідають чинному законодавству, так як із матеріалів справи чітко вбачається, що позивачем було пропущено строк позовної давності. Інші доводи апеляційної скарги висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тому колегія суду вважає, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає. Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор Ольги Вадимівни - відхилити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року - залишити без змін. Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий: Судді:
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35887336 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом, у якому вказувало, що 09 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 02 липня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 85 232 грн. 70 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 84 982 грн. 70 коп., що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 30 559 грн. 83 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 8467 грн. 96 коп., пені у розмірі 21 867 грн. 39 коп., штрафів у розмірі 250 грн. та 4034 грн. 89 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено наявність заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що заборгованість відповідачки підтверджена розрахунком заборгованості; заставний транспортний засіб реалізовано у липні 2009 року за 57 800 грн., що не є достатнім для задоволення вимоги кредитора у повному обсязі. Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано. Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. Предметом застави у договорі зазначено автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 7−11). Відповідно до п. 7.2. кредитно-заставного договору від 09 червня 2008 року застава забезпечує забезпечені вимоги у розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути у будь-який час протягом строку дії договору. 04 березня 2009 року позивачем в особі співробітника управління безпеки ПАТ «ПриватБанк» та відповідачкою, в особі представника ОСОБА_8, підписано акт приймання-передавання автомобіля Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, для його реалізації за ринковою ціною на погашення заборгованості у разі невиконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором (а.с. 36). Згідно з листом ПАТ КБ «ПриватБанк» 20 липня 2009 року автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, реалізовано за 57 800 грн. (а.с. 71). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. Відповідно до ст. 31 названого закону обтяжувач розподіляє доходи від продажу предмета забезпечувального обтяження у такій черговості: 1) покриття витрат на організацію продажу предмета забезпечувального обтяження; 2) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з вищим пріоритетом; 3) задоволення власної забезпеченої обтяженням вимоги; 4) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з нижчим пріоритетом; 5) повернення решти боржнику. Матеріали цивільної справи не містять доказів виконання вказаних вимог обтяжувачем, яким виступав ПАТ КБ «ПриватБанк», та що має істотне значення для вирішення спору по суті, оскільки від з'ясування вказаних обставин залежить результат розгляду справи та визначення розміру заборгованості за кредитно-заставним договором. Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість за договором від 09 червня 2006 року розрахована позивачем починаючи з 09 липня 2008 року і станом 02 липня 2012 року склала 85 232 грн. 70 коп. (а.с. 5−6). Суди при розгляді справи не врахували, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. На порушення вказаних вимог закону апеляційним судом не враховано, що позивачем не надано суду розрахунку заборгованості та доказів на підтвердження наявності такої заборгованості за кредитним договором. Мотиви, за яких суд вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному, у судовому рішення відсутні. Не спростував суд і доводи представника відповідача про те, що заборгованість за кредитом була погашена внаслідок реалізації заставного майна (а.с. 111). Судами не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, а суд касаційної інстанції зазначеними повноваженнями не наділений, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді:Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40098016 Державний герб України Ухвала іменем України 06 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Наумчука М.І., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між сторонами укладено договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Правила користування кредитом визначені Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 14 листопада 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 13 520 грн 12 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 858 грн 04 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 342 грн 07 коп., заборгованості за комісією за користування кредитом - 8 200 грн, а також штрафів у загальному розмірі - 1120 грн 01 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 520 грн 12 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року змінено в частині стягнення кредитної заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року, яка станом на 14 листопада 2013 року становить 13 270 грн 13 коп., з яких: 858 грн 04 коп. - заборгованість за кредитом; 3 342 грн 07 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 8 200 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 250 грн - штраф (фіксована частина); 620 грн 01 коп. - штраф (процентна складова). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судом встановлено, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 4 000 грн. із сплатою процентів за користування кредитним лімітом в розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін. Пунктом 6.4 Умов передбачено, що у випадку незгоди із змінами правил та тарифів банку позичальник зобов'язаний повідомити банк у письмовому вигляді про розірвання договору і здійснити погашення заборгованості, яка виникла протягом 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателя і його довіреним особам. Також встановлено, що остання платіжна операція по кредитній картці проведена 23 січня 2009 року (а.с. 79-85). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 в судовому засіданні заявила клопотання про застосування позовної давності. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого частково погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 усупереч умовам п. 6.4 Умов не повідомляла банк про розірвання договору, погашення заборгованості не здійснила, заяву про закриття карткового рахунку не подавала, отже розірвання договору не відбулося та кредитний договір автоматично пролонгований на новий строк. Оскільки строк дії картки поновлюється кожного разу із спливом терміну дії карти, то доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення кредитором до суду з вимогами є безпідставними. Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Поза увагою судів залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Крім того, зі змісту п. 5.4 Правил вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «Month». Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом на протязі шести місяців, картка закривається. Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. У порушення вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернув, доводи та заперечення сторін належним чином не перевірили; не встановили строк дії картки, виданої ОСОБА_3, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка. Відповідальність за порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, визначена п. 8.6. розділу І Умов та полягає у обов'язку клієнта сплатити на користь банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Оскільки строк виникнення прострочення за кредитом не встановлений, період нарахування штрафних санкцій також підлягає перевірці судом відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін С.О. Карпенко М.І. Наумчук І.К. Парінова