Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 384 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40244940 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Наумчука М.І., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що 10 червня 2006 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, згідно умов якого відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті в розмірі 1 887 грн 55 коп., зі сплатою 24% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення - 9 червня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 27 жовтня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 36 723 грн 56 коп. Посилаючись на наведене, позивач просив суд задовольнити позов. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2013 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року, рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № КRKRRХ08531461 від 10 червня 2006 року станом на 27 жовтня 2011 року у розмірі 36723 грн 56 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 1887 грн 60 коп.; заборгованість по процентах за користування кредитом - 13420 грн 66 коп.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 373 грн 80 коп.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань - 18816 грн 57 коп., а також штрафи відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 1724 грн 93 грн штраф (процентна складова). Вирішено питання про відшкодування судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 10 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № КRКRRХ08531461, згідно умов якого відповідач отримав кредитні кошти у національній валюті на споживчі потреби у розмірі 1887 грн 60 коп., зі сплатою 24 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення - 9 червня 2007 року. Згідно долучених до справи документів договір складається з заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Відповідно до умов укладеного договору відповідач зобов'язаний щомісяця сплачувати кредит, нараховані відсотки та комісії за користування кредитом. У разі неналежного виконання зобов'язань передбачено нарахування та сплата штрафних санкцій. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором станом на 27 жовтня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 36723 грн 56 коп. Скасовуючи рішенні суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно умов укладеного договору, який складається із заяви позичальника та Умов надання споживчого кредитного фізичним особам сторони домовилися про збільшення строку позовної давності до п'яти років, тому задовольнив позов. Однак, повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Із матеріалів справи вбачається, що додані банком Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), якими передбачено збільшення строку позовної давності, підписані головою ПАТ КБ «ПриватБанк». Однак, на час укладення кредитного договору, як вбачається із заяви позичальника, організаційно-правовою формою КБ «ПриватБанк» було закрите акціонерне товариство, і саме на підставі довіреності виданої ЗАТ КБ «ПриватБанк» уповноважена останнім особа перевіряла правильність і достовірність інформації, зазначеної в цій заяві. При вирішенні спору апеляційний суд на це уваги не звернув, ніякої оцінки цим обставинам не дав, не з'ясував чи дійсно надані банком умови були частиною кредитного договору та чи з ними погоджувався позичальник, яку на момент укладення договору «ПриватБанк» мав організаційну-правову форму, - ЗАТ чи ПАТ, а відповідно чи могли існувати на час укладення між сторонами договору Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), підписані головою ПАТ КБ «ПриватБанк». Допущені апеляційним судом порушення норм цивільного процесуального законодавства (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до цього суду. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до цього суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко М.І. Наумчук
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 11 жовтня 2007 року між ним і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. Погашення заборгованості згідно з кредитним договором здійснюється в такому порядку: щомісяця в період з «11» до «15» числа позичальник сплачує банку щомісячний платіж, що складається із заборгованості за кредитом, процентами, винагородою. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 зобов’язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв’язку із чим станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня, просило на підставі статей 526, 527, 530, 1050, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) стягнути з ОСОБА_1 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року, рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 43 145 грн 39 коп. заборгованості за кредитним договором, а саме: 17 238 грн 41 коп. заборгованості за кредитом; 10 099 грн 09 коп. заборгованості за процентами; 4 521 грн 92 коп. заборгованості за комісією; 11 285 грн 97 коп. пені та 431 грн 45 коп. судових витрат. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року, від 16 травня 2012 року, від 19 березня 2014 року, від 28 травня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 35 326 грн 40 коп. на строк до 10 жовтня 2014 року, а ОСОБА_1 зобов’язався у строк та на умовах, визначених цим кредитним договором, повернути кредит і сплатити проценти. ОСОБА_1 у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору та сплатив за вказаний період на виконання умов кредитного договору 16 690 грн; у подальшому він припинив оплату чергових платежів. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором – несплатою кредиту та процентів за ним щомісячними платежами в порядку та у строки, передбачені кредитним договором, станом на 19 лютого 2013 року виникла заборгованість у розмірі 43 145 грн 39 коп., а саме: 17 238 грн 41 коп. – заборгованість за кредитом; 10 099 грн 09 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 4 521 грн 92 коп. – заборгованість за комісією за користування кредитом; 11 285 грн 97 коп. – пеня. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими, і дійшов висновку, що згідно з умовами кредитного договору та на підставі статей 525, 526, 617, 625, 627, 629 ЦК України стягненню з відповідача підлягає заборгованість за кредитом, процентами, комісією та пеня за період з 11 березня 2009 року (з моменту припинення погашення боржником щомісячних платежів) до 19 лютого 2013 року відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд залишив поза увагою. Разом із тим у судових рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 61 Конституції України, частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 549, статті 1050 ЦК України, містяться висновки про таке: – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення пені за період, що перевищує один рік, не підлягають задоволенню в силу положень частини другої статті 258 ЦК України, за якими до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того, що початок позовної давності для стягнення періодичних платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань, та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції з тих підстав, що суди попередніх інстанцій, взявши за основу розрахунок позичальника, не перевірили його правильності, з урахуванням заперечень боржника щодо співмірності розміру пені, який значно перевищує розмір основного боргу; не з’ясували період, за який відбулось нарахування пені, і не перевірили дотримання позичальником строку позовної давності для пред’явлення вимог для її стягнення; – в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року міститься висновок про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256 - 258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 1050 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору. За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (частини перша, третя статті 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, суд установив, що позичальник у 2007 та 2008 роках належним чином виконував умови кредитного договору, а в подальшому припинив оплату чергових платежів, і що кредитор звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у березні 2013 року, надавши розрахунок заборгованості станом на 19 лютого 2013 року. Оскільки умовами кредитного договору (пункт 7.1) установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що у справі, яка переглядається, за пунктом 7.1 кредитного договору погашення кредиту (заборгованості за кредитом, процентами, винагородою) повинно здійснюватись позичальником частинами з «11» до «15» числа кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Отже, аналізуючи умови кредитного договору та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права в подібних правовідносинах. Ураховуючи викладене, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначених норм матеріального права не врахував та безпідставно не застосував позовну давність до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, про застосування якої заявляв відповідач, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення пені за період з 11 березня 2009 року до 19 лютого 2013 року. Так, пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). За таких обставин включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Саме таких висновків дійшов суд касаційної інстанції в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2013 року та від 19 березня 2014 року, які надані заявником як приклад. Така сама правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі № 6-160цс14 Відповідно до статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Відповідно до вимог статті 266, частини другої статті 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5B268FDDDDF4BACDC2257D9D00450BD9
  3. Державний герб України Справа № 342/587/14-ц Провадження № 22-ц/779/2152/2014 Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р.М. Суддя-доповідач Пнівчук О.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2014 року м. Івано-Франківськ Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі: головуючої Пнівчук О.В. суддів: Беркій О.Ю., Соколовський В.М. секретаря Турів О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року,- в с т а н о в и л а : 07 травня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_2 з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором 3365, 24 дол. США, що еквівалентно 39039, 39 грн. Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 01.03.2007 року укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Позивач, посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання, просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, що станом на 31.03.2014 року становила 39039,39 грн. Рішенням Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. На дане рішення ПАТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що суд помилково застосував загальну позовну давність до спірних правовідносин. Так, із розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідач ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США, а тому позовна давність починає перебіг з дати останнього погашення, тобто з 01.12.2011 року та закінчується 01.12.2014 року, а тому позовна заява, подана 07.05.2014 року в межах строку позовної давності. Апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог банку в повному обсязі. В судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ПАТ КБ «ПриватБанк» Рокетська С.В. підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 заперечив доводи апелянта щодо погашення відповідачем кредиту в 2011 році та просив рішення суду залишити без зміни. Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 згідно поданої заяви від 01.03.2007 року отримав в ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит в розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20% на рік на суму залишку заборгованості кредитом. ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що подана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» і Тарифами складають договір про надання банківських послуг, про що свідчить його підпис (а.с. 15). Позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що ОСОБА_2 належним чином не виконував взяті на себе зобов»язання за кредитним договором, пред»явив до останнього позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка станом на 31.03.2014 року становить 39039,39 грн. До матеріалів позовної заяви позивачем долучено розрахунок суми заборгованості, із якого вбачається нарахування суми боргу за період з 01.03.2007 року по 31.03.2014 року із зазначенням внесених позивачем сум на погашення кредитних зобов»язань (а.с. 9-12). Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач пред»явив позов після спливу позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. З таким висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_2 01.03.2007 року отримав кредит у розмірі 2200 дол. США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна». Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії кредитної картки - березень 2009 року. Згідно Правил користування платіжною карткою після закінчення строку дії картка продовжується банком на новий строк, шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, якщо раніше від клієнта не поступало письмової заяви про закриття карткового рахунку. Позивач не представив доказів про отримання відповідачем ОСОБА_2 картки з новим строком дії картки. Тому з часу закінчення терміну дії картки «Універсальна», тобто з квітня 2009 року почався перебіг позовної давності. З врахуванням наведених обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач пред»явивши позов 07 травня 2014 року пропустив встановлений ст. 257 ЦК України загальний трьохрічний строк позовної давності. Відповідач звернувся з письмовою заявою про застосування спливу позовної давності, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову за спливом позовної давності. Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 здійснював погашення кредиту, а саме 25.06.2011 року вніс 199 дол. США, 29.09.2011 року, 26.10.2011 року та 01.12.2011 року по 100 дол. США не знайшли свого підтвердження. Представник апелянта на вимогу суду представила суду виписку по кредитному рахунку ОСОБА_2, однак із вказаної виписки встановлено, що погашення здійснено фізичною особою шляхом внесення готівкових коштів в касу банку для зарахування на картрахунок, при цьому платником зазначено ОСОБА_5, а не ОСОБА_2 Крім того, в розрахунку суми заборгованості, долученому до матеріалів позовної заяви та представленої в засіданні апеляційного суду виписки з кредитного рахунку містяться суттєві розбіжності щодо сум погашення кредиту так і суми заборгованості по ньому, а тому такі не можуть бути належними доказами як заборгованості за кредитом, так і погашення ОСОБА_2 кредиту в 2011 році, на що посилається апелянт, як доказ переривання перебігу позовної давності згідно ст. 264 ЦК України. Інших належних доказів на підтвердження обгрунтованості проведеного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором представником позивача не представлено. Таким чином, рішення суду постановлено з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилити. Рішення Городенківського районного суду від 29 серпня 2014 року залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили. Головуюча: Пнівчук О.В. Судді: Беркій О.Ю. Соколовський В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/41305209
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40732093 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2014 рокум. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Макарчук М.А., розглянувши касаційну скаргу Грицая Валерія Олександровича в інтересах та за довіреністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року позовні вимоги залишено без задоволення. У касаційній скарзі Грицай В.О. в інтересах та за довіреністю ТзОВ «Кредитні ініціативи» просить рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного рішення районного та ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою, докази та обставини, на які посилається представник позивача в касаційній скарзі були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні, судами були дотримані норми матеріального і процесуального права. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Грицай Валерію Олександровичу в інтересах та за довіреністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» у відкритті касаційного провадження на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 серпня 2014 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: М.А.Макарчук
  5. Державний герб України ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору від 15 червня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив своїм підписом згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2013 року становить 25 707 грн. 21 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 3 лютого 2014 року, в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, законність судових рішень в межах касаційного оскарження, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України. Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір на суму 500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Картка «Кредитка Універсальна» видана ОСОБА_3 у червні 2007 року строком на 12 місяців (а.с. 7) Відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH). Протягом встановленого строку відповідач не отримував карту з продовженням строку дії. Відповідно до положень ст. 257 та ч. 3 ст. 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що було зроблено відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції. Ураховуючи вищенаведене, суди дійшли правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно умов договору 15 червня 2010 року. Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про захист свого порушеного права лише у жовтні 2013 року. Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити. Керуючись ч. 1 ст. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 4 лютого 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді:А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40995716 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2014 року м. КиївСуддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Юровська Г.В., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 05 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінчевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконав свої зобов'язання за договором належним чином, у зв'язку з чим станом на 27 лютого 2014 року виникла заборгованість у сумі 15 509 грн 56 коп., яка складається з: заборгованості за кредитом - 3 996 грн 40 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом 5 901 грн 15 коп.; заборгованості з комісії 4 635 грн 36 коп.; штраф (фіксована частина) − 250 грн; штраф (процентна складова) - 726 грн 65 коп. На підставі наведеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з відповідача на свою користь загальну заборгованість у розмірі 15 509 грн 56 коп. за кредитним договором від 05 лютого 2008 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази, а також, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що банк звернувся до суду з порушенням строку позовної давності, про поновлення якого не просив (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України, у справі № 6-14цс14 від 19 березня 2014 року). Крім того, до ухвалення рішення відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк»у відкритті касаційного провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою на Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 27 серпня 2014 року. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Г.В. Юровська
  7. когда ипотекодержатель узнал о нарушении своих прав. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40230089 Державний герб України ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18.08.2014 року Справа № 904/4027/13 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Величко Н.Л. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Широбокової Л.П., при секретарі судового засідання: Погорєлова Ю.А. за участю представників сторін: від позивача: Ягодка О.О. представник, довіреність №1684 від 20.06.12; від відповідача: Криворучка С.М. представник, посвідчення №01/1 від 19.06.14; розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 за позовом Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", м. Донецьк до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський аракс", Дніпропетровська обл., м. Жовті Води про звернення стягнення на нерухоме майно ВСТАНОВИВ: 1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 у справі №904/4027/13 (головуючий суддя Колісник І.І., судді: Бєлік В.Г., Мартинюк С.В.) було частково задоволено позовні вимоги, звернуто стягнення на нерухоме майно за іпотечним договором № 04/2007/1 від 01.03.2007 року, укладеним між Закритим акціонерним товариством "Донгорбанк" і Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" та посвідченим державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О. (реєстр. № 595), а саме: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 26 від 21.02.2005 року, виданого виконавчим комітетом Жовтоводської міської ради та зареєстрованого Жовтоводським міжміським БТІ в реєстрову книгу: 2-134, номер запису: 25 під реєстраційним номером 6084640, шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу вказаного предмету іпотеки Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" з укладенням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з наданням усіх необхідних повноважень для такого продажу, в тому числі реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно предмета іпотеки за Товариством з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс". Кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки, направлено на погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю " Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" за кредитним договором № 04/2007 від 01.03.2007 року, розмір якої станом на 04.03.2013 року (включно) складає 1 514 797,42 грн., з яких: - заборгованість за основною сумою кредиту - 699 389,74 грн.; - заборгованість за непогашеними в строк відсотками за користування кредитом у сумі 806 910,37 грн.; - пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом у сумі 8 497,31 грн. Передано предмет іпотеки: нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м, яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, в управління Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" на період його реалізації з правом безперешкодного доступу до об'єкта іпотеки з метою організації його продажу (демонстрації потенційним покупцям, огляду спеціалістами, оцінювачами), з правом на отримання в будь-яких установах, підприємствах, організаціях, а також Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно, нотаріусів, будь-яких документів (їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління, укладення договорів найму, оренди, суборенди предмета іпотеки, в тому числі права змінювати, розривати, укладати правочини, договори, угоди оренди, суборенди, найму, піднайму, користування предметом іпотеки, право на отримання всіх орендних, суборендних, будь-яких інших платежів за користування предметом іпотеки. Встановлено початкову вартість нежилого приміщення загальною площею 972,3 кв.м., яке розташоване за адресою: Дніпропетровська обл., м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, у розмірі 797 093,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" на користь Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" судовий збір у сумі 15 941,86 грн. та судові витрати з проведення судової експертизи у сумі 7065,60 грн. У решті позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що не надано доказів щодо виконання рішення господарського суду, яким стягнуто заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн. Загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн. Також, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надання права продажу предмета іпотеки позивачу є правомірним і можливим поряд із його вимогою передати цей предмет іпотеки йому в управління на період його реалізації. 2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення. Не погодившись із зазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" подало апеляційну скаргу про скасування зазначеного рішення та відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення, та має місце неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи Порушення норм матеріального права полягає в тому, що судом першої інстанції помилково не застосовано правові норми, які підлягали застосуванню по даній справі - ч.ч. 3, 5 ст. 112, ч.ч. 3, 4 ст. 267, ст.ст. 589, 590 ЦК України, ст. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 12, 33 Закону України "Про іпотеку", п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» та застосовано правову норму, яка не підлягала застосуванню - ст. 264 ЦК України. Зазначає, що перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки вираховується відносно кожної частини вимоги окремо. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплинув 30.08.2011 року, оскільки останнім день строку позовної давності було - 30.08.2011 року і так щодо кожного наступного платежу. Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін, тому 27.02.2010 року не може вважатися одночасно днем початку перебігу позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) для всіх сум траншів, що підлягали щомісячному поверненню протягом 2008-2010 років. Відповідно 27.02.2013р. не може вважатися останнім днем строку позовної давності для всіх сум неповернутих траншів за ці періоди. Оскільки дата кінцевого повернення кредиту є 26.02.2010р., то строк позовної давності щодо кінцевого повернення кредиту сплив 27.02.2013р. Неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи полягає в тому, що судом першої інстанції зазначено про те, що «вимога про усунення порушення основного зобов'язання за кредитним договором була направлена позивачем на адресу відповідача листом №DNI-61/107 від 21.12.2012р.» проте не враховано та не з'ясоване те, що Позивач відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України скористався правом дострокового повернення кредиту та, вважаючи своє право порушеним, Позивач звертався з аналогічними вимогами до Відповідача 11.03.2009р. за №102 та 14.04.2009р. за №374 про сплату заборгованості по кредиту та сплаті відсотків за користування ним. Дані обставини встановлені рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010р. по справі №40/45-10, та, відповідно до ст. 35 ГПК України не доводяться знову. Тобто, фактично з 11.03.2009р. у Позивача виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки та розпочався перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на нерухоме майно, яка сплила 12.03.2012р. Факт пропуску Позивачем позовної давності додатково підтверджується і оригіналом листа приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 18.06.2009р. № 132/02 20 який надійшов до ТОВ «Жовтоводський Аракс» разом з копією заяви ЗАТ «Донгорбанк» про вчинення виконавчого напису від 16.06.2009р. № 6519 та оригіналом заперечення ПАТ «Донгорбанк» на позовну заяву ТОВ «Жовтоводський Аракс» від 25.08.2009р. №000/02-28 від 25.02.2010р. за №1422 по справі №408254пд, яка розглядалася в господарському суді Донецької області, в якому банк визнає той факт, що ТОВ «Жовтоводський Аракс» «з 03 листопада 2008р. не виконує свої зобов'язання за Кредитним договором щодо сплати кредиту та відсотків за графіком, ПАТ «Донгорбанк» скориставшись своїм правом, передбаченим п.п. 3.1.4 Кредитного договору, відповідно до Повідомлення звернулося 11.03.2009р. з вимогою до Позивача про дострокове погашення кредиту та відсотків протягом 30 днів, яке було отримане Позивачем 13 квітня 2009 року». Дані документи свідчать про те, що заборгованість за кредитним договором по даній справі у Відповідача перед Позивачем виникла з 03.11.2008р., та, починаючи з цього часу банк мав право звернути стягнення на майно (предмет іпотеки). Відзначити, що в порушення вимог п.3 ч. 1 ст.84 ГПК України судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні взагалі не зазначено доводів, за якими господарський суд відхилив вищевказані докази, що надані відповідачем. Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності з посиланням на приписи ст. 264 ЦК України (в зв'язку з пред'явленням особою позову до одного із кількох боржників), суд першої інстанції помилково застосував дану норму права, так як відповідач не вчиняв будь-яких дій, які б були підставою для зупинення чи переривання строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Судом не враховано те, що 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013р. 15.02.2013р. відповідно до вимог ст. 60 ГК України ліквідаційною комісією повідомлено явних (відомих) кредиторів, в тому числі і ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про те, що засновником ТОВ «Жовтоводський аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та запропоновано направити на адресу ліквідаційної комісії заяву з кредиторськими вимогами до боржника. Листом від 04.03.2013р. за bиx. №DNI-6 1/202 ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернувся до ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» з грошовими вимогами до боржника у розмірі 1652766,08 грн., з яких ліквідаційною комісією за результатами їх розгляду визнано частково в сумі 1080741,06 грн., а в сумі 572025,02 грн. відхилено, про що листом від 15.05.2013р. повідомлено ПАТ «ПУМБ». Відповідно до ч.6 ст.105 ЦК України ліквідаційна комісія зобов'язана була направити кредитору рішення, яке прийнято за вищевказаними вимогами боржника не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, тобто не пізніше 12.04.2013р., а Позивач в строк до 12.05.2013р. мав право звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. З огляду на приписи ч.6 ст.105, ч.ч.3,5 ст.112 ЦК України, вважаємо, що Позивачем пропущено місячний строк з дня коли він мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду, та звернутися до суду, в зв'язку з чим його вимоги в сумі 572025,02 грн. вважаються погашеними. Крім того, також вважаємо помилковим твердження суду першої інстанції по даній справі з приводу того, що «з урахуванням ціни позову у сумі 797093,00 грн. судовий збір повинен складати 15941,86 грн. (797093,00 грн. * 2%=15941,86 грн.).» Відповідно до п.6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ» №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави оплачується судовим збором як вимога немайнового характеру, якщо така вимога пред'явлена після вирішення вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості тощо). Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна. По даній справі позивачем заявлено позовні вимоги про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) після вирішення 30.09.2010р. господарським судом Дніпропетровської області по справі №40/45-10 вимоги про виконання основного зобов'язання (стягнення заборгованості), в зв'язку з чим вважаємо, що по даній справі судовий збір повинен бути сплачений як вимога немайнового характеру. Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. 3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, вважає рішення таким, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з чітким дотриманням норм матеріального та процесуального права, а подану представником Відповідача апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не ґрунтуються на нормах матеріального права з огляду на наступне. Вважає позицію Відповідача щодо пропуску строків позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки помилковою та такою, що не ґрунтується на нормах матеріального права з огляду на наступне. Згідно поданої апеляційної скарги та усних пояснень представник Відповідача вважає, що у Позивача починаючи з 11.03.2009 року виникло право звернути стягнення на предмет іпотеки і відповідно з 11.03.2009 року розпочався перебіг строку позовної давності за такими вимогами і даний строк сплив 12.03.2012 року. Але така правова позиція не відповідає обставинам справи та положенням ст.ст. 256, 257, 264 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». Згідно з умовами укладеного між сторонами 01.03.2007 року Кредитного договору №04/2007, строк остаточного повернення кредиту встановлено 26 лютого 2010 року. Однак у встановлений договором строк зобов'язання виконано не було. Враховуючи порушення Відповідачем умов Кредитного договору, Позивачем 30.07.2010 року до господарського суду Дніпропетровської області було направлено позов про стягнення з Відповідача суми боргу за кредитним договором (докази направлення позову було долучено до матеріалів справи). 05.08.2010 року господарським судом Дніпропетровської області винесено ухвалу про порушення провадження у справі №40/45-10. 30.09.2010 року господарським судом Дніпропетровської області по зазначеному Кредитному договору було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги задоволено повністю. З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. Звернення Позивача 30.07.2010 року до суду з позовом про стягнення суми боргу за Кредитним договором здійснено в межах строків позовної давності як окремих платежів згідно графіку погашення кредиту (перша дата повернення частини кредиту до 29.08.2008 року - строк позовної давності до 30.08.2011 року), так і остаточної дати повернення кредиту - 26.02.2010 року. Звернувшись до суду з позовом про стягнення суми боргу Позивачем було перервано перебіг строків позовної давності як за основними вимогами так і за додатковими, тобто за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Враховуючи, що після переривання перебіг позовної давності починається заново, час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується, строк позовної давності, протягом якого Позивач мав право пред'явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки було встановлено до 30.07.2013 року (три роки від дати направлення позовної заяви про стягнення суми боргу за кредитом). А оскільки позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, справа №904/4027/13, було направлено 20.05.2013 року, Позивачем повністю дотримано строки позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, господарський суд Дніпропетровської області при вирішенні питання дотримання Позивачем строків звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки правильно встановив положення норм матеріального права, які підлягали застосуванню та прийняв правильне рішення. Щодо позиції представника Відповідача про необхідність проведення у справі повторної судової експертизи. Сторони при укладені договору, який є обов'язковим для виконання, погодили вартість предмета іпотеки на рівні 972 200,00 гривень. Однак, у зв'язку з тим, що між сторонами при погодженні питання вартості виник спір, тобто в розумінні ч.2 ст.43 Закону України "Про іпотеку" не було досягнуто згоди вартості майна та з метою визначення дійсної вартості предмета іпотеки, що повинна бути проведена відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність виникла необхідність у поведені у справі судової експертизи. Ухвалою суду від 29.07.2013 року по справі була призначена судова експертиза, проведення якої було доручено Дніпропетровському науково-дослідному інституту судових експертиз (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Леніна, 17). За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, склала 797 093,00 гривень. Відповідачем до суду не було надано належних доказів, які б свідчили про необґрунтованість проведеної судової експертизи та необхідність проведення повторної судової експертизи. Єдиною метою проведення повторної експертизи для Відповідача було лише затягування процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки дане майно за функціональним призначенням є закладом громадського харчування - кафе «Лаванда» і затягуючи строки звернення стягнення, Відповідач має можливість отримувати прибутки від використання такого приміщення. Таким чином, на судом було правильно встановлені фактичні обставини справи, належним чином надано оцінку наявним доказам та правомірно відмовлено в проведенні повторної експертизи. Звертає увагу суду, що згідно ч.1 ст.39 Закону України "Про іпотеку" вартість предмета іпотеки в розмірі 797 093,00 гривень є лише, початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Щодо прийнятого рішення про припинення товариства шляхом ліквідації та прав позивача звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідач вважає, що оскільки засновником ТОВ «ЖОВТОВОДСЬКИЙ АРКАС» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації та створення ліквідаційної комісії товариства, саме ліквідаційна комісія має самостійно реалізувати майно, що є предметом застави і за рахунок отриманих від реалізації коштів задовольнити вимоги ПАТ «ПУМБ». Вважає, що у позивача за таких обставин відсутні правові підстави на звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Але така думка не відповідає положенням ст.1, 33, 35, 38 Закону України «Про іпотеку». З метою забезпечення виконання зобов'язань Відповідача перед Позивачем за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Жовтоводський Аракс» був укладений Іпотечний договір № 04/2007/1, що 01.03.2007 року посвідчений державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори Морозюк В.О., реєстровий номер 595, згідно з яким Відповідач передав в іпотеку Банку в забезпечення своїх зобов'язань за Кредитним договором нежиле приміщення загальною площею 972,3 кв.м., що розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66. 27.02.2013 року на адресу позивача надійшов лист голови ліквідаційної комісії ТОВ «Жовтоводський Аракс» Горячева М.П. згідно якого було повідомлено, що 21.01.2013 року засновником Відповідача прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яке внесено до Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджуються витягом серії АЖ №318938 від 15.02.2013 року. Знаходження Відповідача в стадії ліквідації не позбавляє Позивача реалізувати встановлені Законом України «Про іпотеку» та укладеним між сторонами Іпотечним договором права звернути стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту прав Позивача поряд із стягненням заборгованості за кредитним договором в тому числі шляхом направлення до ліквідаційної комісії товариства заяви з кредиторськими вимогами. Отже правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. Зазначене також відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній у постанові від 16.10.2012 року у справі №5004/2440/11. При цьому, знаходження боржника в процедурі ліквідації не позбавляє право кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є самостійним способом захисту цивільних прав. Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.03.2013р. по справі №54/226-69/112-2012. Таким чином, у Позивача виникло передбачене ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та пп. 4.1., 4.2. Іпотечного договору право розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно ч. 3 статті 33 Закону України "Про іпотеку" та п. 4.1., 4.5. Іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі на підставі рішення суду. Щодо відсутності правових підстав для зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13. В рамках розгляду справи в суді першої інстанції представником Відповідача було заявлено клопотання про зупинення провадження до розгляду справи №904/7129/13 за позовом ПАТ «ПУМБ» до ліквідаційної комісії Відповідача про визнання відхилених вимог кредитора. Вважаємо, що суд першої інстанції правильно вирішив це питання виходячи з наступного. 21.01.2013 року засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» прийнято рішення про припинення товариства шляхом його ліквідації, яким призначено комісію з припинення товариства (ліквідаційну комісію) та встановлено порядок та строки припинення товариства. Всупереч нормам права ліквідаційною комісією лише 14.02.2013 року повідомлено державного реєстратора про припинення юридичної особи та відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців у відношенні ТОВ «Жовтоводський Аракс» саме 14 лютого 2013 року було вчинено останню реєстраційну дію -«Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи». 27 лютого 2013 року на адресу ПАТ «ПУМБ» надійшло повідомлення ліквідаційної комісії Відповідача, вих. №000/02/15/02/13 від 15.02.2013 року про прийняття власником Боржника рішення про припинення діяльності підприємства та про наявність у Банка права на звернення з претензіями - кредиторськими вимогами до Боржника. На підставі вищевикладеного, ПАТ «ПУМБ» до Відповідача було направлено свої грошові вимоги, які станом на 04.03.2013 р. складали 1 652 766,08 грн. Однак, ліквідаційною комісією ТОВ «Жовтоводський Аракс» не дотримано вимог ч. 5 ст. 105 ЦК України та не повідомлено позивача про результати вимог кредитора. В свою чергу ПАТ «ПУМБ» вважав заявлені кредиторські вимоги до відповідача визнаними в повному обсязі, оскільки такі вимоги були обґрунтовані наявністю судового рішення. Так, 30 вересня 2010 року господарським судом Дніпропетровської області було винесено рішення у справі № 40/45-10 стосовно Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтоводський Аракс», згідно з яким позовні вимоги ПАТ «ПУМБ» задоволено повністю: стягнуто з Відповідача - ТОВ «Жовтоводський Аракс» на користь позивача - Публічного акціонерного товариства «Донгорбанк» (83086, м. Донецьк, вул. Артема, 38; код ЄДРПОУ 20365318), правонаступником за всіма правами та зобов'язаннями якого є ПАТ «ПУМБ», заборгованість за кредитним договором № 04/2007 від 01 березня 2007 року. Разом з цим, в рамках розгляду справи №904/4027/13, ухвалою господарського суду від 19.06.2013 року у Відповідача були витребувані письмові матеріали процесу припинення діяльності Відповідача шляхом ліквідації. 23.07.2013 року представник Позивача, ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13, зокрема письмовими матеріалами щодо ліквідації діяльності Відповідача, довідався, що в матеріалах справи наявний лист Відповідача щодо результатів розгляду кредиторських вимог ПАТ «ПУМБ» (лист б/н від 15.05.2013 року). Згідно такого листа частина кредиторських вимог в сумі 1 080 741,06 гривень були визнані ліквідаційною комісією Відповідача, а частина кредиторських вимог в сумі 572 025,02 гривень ліквідаційною комісією були відхилені. При чому, такий лист на адресу Позивача не направлявся, а про відхилення частини позовних вимог в сумі 572 025,02 гривень Позивач дізнався лише 23.07.2013 року з листа б/н від 15.05.2013 року ознайомившись з матеріалами справи №904/4027/13 (заява про ознайомлення та відмітка з датою ознайомлення міститься в матеріалах справи). Згідно ч. 3 ст. 112 ЦК України, у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Таким чином, оскільки позивач довідався про відхилення частини своїх кредиторських вимог лише 23.07.2013 року, то відповідно подана позовна заява направлена до суду в межах місячного терміну, що відповідає положенням ч. 3 ст. 112 ЦК України. Тим більше, розгляд справи №904/7129/113 ухвалою господарського суду від 21.11.2013 року був зупинений і вона не розглядалася, що в розумінні ст. 79 ГПК України було перешкодою для зупинення провадження у справі №904/4027/13. Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи викладені у запереченнях на апеляційну скаргу. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.07.2014р. було апеляційну скаргу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Подобєда І.М. Розпорядженням секретаря судової палати № 647 від 01.08.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Подобєда І.М. у відпустці, було визначено для розгляду справи колегію суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.Л. (доповідач), суддів - Іванова О.Г., Широбової Л.П. У судовому засіданні 18.08.2014р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови. 4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини: 01.03.2007 року між Публічним акціонерним товариством "Донгорбанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" було укладено кредитний договір №04/2007 згідно з яким сторони банк зобов'язався видати позичальнику кредит в режимі відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії 400 000,00 грн., для поповнення обігових коштів, строк повернення кредиту - згідно наведеного в додатку № 1 до даного договору, дата кінцевого повернення кредиту - 26.02.2010 року, відсотки за користування кредитом по терміновій заборгованості у розмірі 18 % річних, відсотки за безпідставне користування кредитом по терміновій заборгованості - 23 % річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії 2 % річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії. Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і припиняє свою дію після повного виконання позичальником усіх зобов'язань за цим договором (п. 7.1. договору). Додатковою угодою № 7 від 10.11.2008 року сторони погодили зміни у п. 1.1. договору, встановили ліміт кредитної лінії у сумі 699389,74 грн. та строк повернення кредиту - згідно графіку в Додатку № 1, дата кінцевого повернення кредиту - 26.12.2010 року. Графіком повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі кредиту по 29.09.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Згідно додаткової угоди № 6 від 18.09.2008 року процентні ставки за кредитом були збільшені: проценти за користування кредитом за строковою заборгованістю - 22 % річних, за безпідставне користування кредитом за простроченою заборгованістю - 27 % річних. Згідно п.4.1 договору забезпеченням зобов'язань позичальника за даним договором є нежиле приміщення,розташоване за адресою Дніпропетровська область,м.Жовті води,вул. Заводська 8/66 згідно договору №04/2007 від 1.03.2007р. 01.03.2007 року між ПАТ "Донгорбанк" (Іпотекодержатель) та ТОВ "Жовтоводський Аракс" Іпотекодавець) було укладено договір іпотеки № 04/2007/1, який 01.03.2007 року посвідчено та зареєстровано державним нотаріусом. (т. 1, а.с. 24-26) Відповідно до пункту 1.1. договору іпотеки іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку об'єкт нерухомого майна - нежиле приміщення, опис якого наведений у пункті 1.2. цього договору. Згідно пункту 1.2. договору іпотеки до предмету іпотеки входить: нежиле приміщення, розташоване у м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, літера А, загальна площа 972,3 кв. м. Відповідно до пункту 2.3. договору, іпотекою забезпечено: повернення іпотекодержателю основної суми боргу в розмірі ліміту кредитної лінії 700 000,00 грн. в строк до 26.02.2010 року, сплата процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних, сплата процентів за безпідставне користування кредитом у розмірі 23% річних, комісія за ведення кредитної справи по кредитній лінії у розмірі 2% річних від невикористаної суми ліміту кредитної лінії, сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування усіх витрат та збитків іпотекодержателя згідно з умовами основного зобов'язання. Пунктом 2.4. договору передбачено, що у разі зміни (збільшення або зменшення) основної суми боргу та/або розміру процентів за основним зобов'язанням про ці зміни повідомляється іпотекодавцю іпотекодержателем шляхом надання копій відповідних додаткових угод до основного зобов'язання і при цьому зміни та/або доповнення до цього договору з цього приводу не вносяться. Згідно з пунктом 4.3. договору, у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. 30.07.2010 року ПАТ «Донгорбанк» звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою та з урахуванням уточнень від 10.09.2010 року просив стягнути з ТОВ "Жовтоводський Аракс" заборгованість за кредитом у сумі 699 389,74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334 382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн. (станом на 01.09.2010 року) та судові витрати. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10 було позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Жовтоводський Аракс" на користь ПАТ "Донгорбанк", заборгованість за кредитом у сумі 699 389, 74 грн., заборгованість за нарахованими процентами у сумі 334382,84 грн., пеню за прострочення сплати процентів у сумі 36 034,41 грн., 10 698,07 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Загальна сума стягнутих судових витрат складає 10934,07 грн. (т. 1 а.с. 30-31) Зазначеним рішенням встановлено, що на виконання умов договору позивачем було надано відповідачу кредитні кошти у сумі 699389грн.74 коп. Відповідач кредитні кошти у встановлений договором строк не повернув. Позивач звернувся з повідомленням №102 від 11.03 2009р. до відповідача з вимогою погасити суму кредиту та сплатити відсотки за користування ним. Позивачем на виконання умов іпотечного договору№04/2007/1 від 1.03.2007р. було виготовлено виконавчий напис від 13.07.2009р.,реєстр№1434,який виготовлений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. ДВС 17.08.2009р. винесено постанову відкриття виконавчого провадження, а 17.02.2010р. було складено акт опису й арешту нерухомого майна. Постановою про закінчення виконавчого провадження від 9.09.2010р., винесеної державним виконавцем ДВС Собко О.Г., на виконання вимог виконавчого документа виконавчого напису від 13.07.2009р.,зареєстрованого в реєстрі за № 1434, виготовленого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. жовті води ,вул.Заводська,8\66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп. було закінчено виконавче провадження Виконавчий напис повернено позивачу на підставі п.9 ст.37 Закону України про виконавче провадження з підстав письмової вимоги стягувача, про що вказано в мотивувальній частині постанови про закінчення виконавчого провадження від 9.10.2010р. Зазначене рішення набрало законної сили 15.10.2010р. Відповідно до ст..35 ГПК України зазначені обставини не підлягають доведенню знову. На виконання зазначеного рішення 15.10.2010р. було видано наказ. 04.11.2010р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 22345042 з виконання наказу № 40/45 від 15.10.2010р. (т. 1 а.с. 33) 28.03.2011р. ВДВС Жовтоводського міського управління юстиції було прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 22345042 у зв'язку з розпочатою ліквідаційною процедурою за рішенням власника №8 від 4.03.2011р. (а.с.35). 19.08.2011р.ТОВ «Жовтоводський Аракс» повідомлено ПАТ «Донгорбанк» про рішення засновника від 15.08.11р. відміну припинення юридичної особи та відміну попереднього рішення власника №8 від 4.03.2011р. та повернув наказ по справі №40/45-10.На зазначеному листі наявний штамп філії ПАТ»ПУМБ» у м. Дніпропетровську вхідний №119/2796/03 від 9.09.2011р. та штамп Головного офісу Першого Українського міжнародного банку м. Донецьк за №119/7681/104 від 7.09.2011р. 21.01.2013р. засновником ТОВ «Жовтоводський Аракс» було прийнято Рішення № 10, про припинення товариства шляхом його ліквідації у добровільному порядку; призначено ліквідаційну комісію та наділено її повноваженнями керівника; затверджено порядок проведення ліквідаційної процедури; встановлено шестимісячний строк для проведення ліквідаційної процедури. 5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови: Згідно із ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем допущено порушення умов кредитного договору №04/2007 від 1.03.2007р. щодо своєчасного повернення кредитних коштів. За розрахунком позивача, здійсненого станом на 04.03.2013 року, загальна сума процентів за користування кредитом складає 806 910,37 грн., з яких: 334 382,84 грн. за період з 01.10.2008 року до 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 472 527,53 грн. - за період з 01.09.2010 року по 04.03.2013 року. За порушення строків сплати процентів за простроченою заборгованістю за кредитом розрахована у загальній сумі 46 909,82 грн., з яких: 36 034,41 грн. станом на 01.09.2010 року відповідно до рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.09.2010 року у справі № 40/45-10; 10 875,41 грн. - за період з 11.03.2012 року по 04.03.2013 року. Суд першої інстанції правомірно здійснив перерахунок пені з урахуванням строку позовної давності та пунктів 1.1., 7.1. кредитного договору щодо нарахування та сплати процентів за несплаченим кредитом протягом усього часу існування заборгованості, та дійшов висновку, що з урахуванням строку позовної давності позовні вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості з пені обмежуються сумою 8 947,31 грн. Таким чином, загальна заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 04.03.2013 року складає 1 514 797,42 грн., з яких: - 699 389, 74 грн. - заборгованість за кредитом; - 806 910,37 грн. - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом; - 8497,31 грн. - пеня за порушення строків сплати процентів за користування кредитом. Статтею 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, передбачено статтею 36 Закону України "Про іпотеку" у якості позасудового врегулювання. Частиною першою статті 34 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Враховуючи положення статті 16 Цивільного кодексу України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», судова колегія дійшла висновку, що передбачені законом позасудові способи реалізації прав іпотекодержателя не виключають можливості захисту його права у судовому порядку при наявності такого застереження в договорі. Пунктом 4.9 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року передбачено право іпотекодержателя на продаж від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі покупцеві, тому висновок суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку» та надання права продажу предмета іпотеки позивачу та передання предмету іпотеки йому в управління на період його реалізації є таким, що відповідає обставинам справи та нормам матеріального права. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, окрім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 11.01.2014 року № 1948-13, здійсненої Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз в межах розгляду даної справи, ринкова вартість предмету іпотеки - нежитлового приміщення літера А загальною площею 972,3 кв. м., яке розташоване за адресою: м. Жовті Води, вул. Заводська, буд. 8/66, складає 797 093,00 грн. (а.с. 3 - 22 том 2). Поряд з цим, судова колегія вважає, що у суду не було підстав для задоволення позову з огляду на таке. Представником відповідача подана заява про застосування строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності . Відхиляючи зазначену заяву суд виходив з того, що встановлений кредитним договором графік погашення кредиту, за яким строк позовної давності закінчився: щодо першого платежу -30.08.2011р. щодо останнього 27.02.2013р., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором та заборгованості за процентами у межах трирічного строку позовної давності давності-30.07.2010р. та дійшов висновку, що з 30.07.2010р. строк позовної давності щодо вимог про стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення зазначеної заборгованості перервався з огляду на приписи статті 264 Цивільного кодексу України, за змістом якої позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р.по 30.07.2013р. Позов у цій справі поданий 20.05.2013р., у зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності Але такі висновки є помилковими та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Стаття 261 Цивільного кодексу України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Стаття 266 Цивільного кодексу України встановлює, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів «зазначено, що оскiльки зi спливом позовної давностi до основної вимоги позовна давнiсть спливає i до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України ), то господарським судам слiд мати на увазi таке. До вiдповiдних додаткових вимог належать, крiм зазначених у цiй нормi, порука i притримання, а також iншi види забезпечення виконання зобов'язань, якi можуть бути встановленi договором або законом (частина друга статтi 546 ЦК України ). Водночас до них не вiдносяться гарантiя, яка не залежить вiд основного зобов'язання. Позовна давнiсть обчислюється окремо щодо основної i щодо кожної додаткової вимоги. Вiдтак можливий сплив позовної давностi щодо додаткової вимоги, тодi як за основною вимогою позовна давнiсть триватиме. Але якщо позовна давнiсть спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона спливла i стосовно додаткової вимоги. Суд першої інстанції, визначаючи строки позовної давності щодо основної заборгованості за кредитним договором та констатуючи про переривання строку щодо стягнення заборгованості, процентів, пені за кредитним договором у зв'язку поданням позову до боржника та рішенням про стягнення цього боргу у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р.вважав, що строк позовної давності перервався відповідно до вимог п.2 ст. 264 ЦК України та новий строк позовної давності визначається періодом з 30.07.2010р. по 30.07.2013р. і щодо додаткової вимоги, а саме до вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, не звернувши увагу на те, що позовна давність повинна обчислюватися окремо щодо основної та кожної додаткової вимоги окремо. Положеннями чинного законодавства України не встановлено спеціальних строків позовної давності щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до таких вимог підлягає застосуванню загальний строк тривалістю в три роки. Пред'явлення позову про стягнення основної заборгованості за кредитним договором не впливає на перебіг строку позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки Відповідно до п. 4.3 іпотечного договору №04/2007/1 від 1.03.2007 року у разі порушення (невиконання або неналежного виконання) основного зобов'язання та або умов цього договору Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства та цього договору. В матеріалах справи наявне повідомлення ЗАТ «Донгорбанк» до боржника, який є іпотекодавцем за вихідним номером 1746 від 13.10.2009 року в порядку ст..35 Закону «Про іпотеку» з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.2а.с.143) у зв'язку з наявністю простроченого боргу по кредитному договору станом на 8.10.2009р. 699389,74 грн. простроченим процентам 119681,34 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів 12512,61 грн. Повідомлення від 11.03.2009р.№102 з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та наявністю простроченої заборгованості станом на 11.03.2009р. 140100грн., заборгованості по кредиту 599289,74грн., заборгованість по процентам 63912,34 грн., повідомлення від 14.04.2009р.№ 374 про борг станом на 14.04.2009р. прострочений за кредитом 186800,0грн. заборгованість по кредиту 512589,74 грн. прострочена заборгованість по процентам 72632,91 грн. В матеріалах справи наявна вимога позивача до відповідача про усунення порушення основного зобов'язання від 21.12.2012р. відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Тобто позивачу ще в 2009 році було відомо про порушення його прав, тим більш, що рішенням у справі № 40/45-10 від 30.07.2010р. було встановлено, що позивачем у 2009році було використано один із інструментів звернення стягнення на майно боржника, шляхом виготовлення виконавчого напису від 13.07.2009р., реєстр № 1434, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м. Жовті води, вул. Заводська, 8/66 для задоволення вимог позивача у сумі 816973грн.56 коп., виконавче провадження за яким було закінчено за заявою стягувача. Звернення стягнення на майно за виконавчим написом нотаріуса не впливає на перебіг строку позовної давності за іншими видами звернення стягнення на майно відповідно договору іпотеки. Як вже зазначалось, сторони погодили графік повернення кредиту, що є додатком № 1 до додаткової угоди № 7, повернення кредиту передбачено щомісячно, рівними частинами по 36850,00 грн. та в останньому місяці 36700,00 грн. Строк повернення першого платежу з дати видачі по 29.08.2008 року, а останнього - по 26.02.2010 року. Тобто, перебіг позовної давності за першим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.08.2008 року розпочався з 30.08.2008 року та сплив 30.08.2011 року, за другим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2008 року розпочався з 30.09.2008 року та сплинув 30.09.2011 року, за третім неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2008 року розпочався з 30.10.2008 року та сплинув 30.10.2011 року, за четвертим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.11.2008 року розпочався з 29.11.2008 року та сплинув 29.11.2011 року, за п'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2008 року розпочався з 30.12.2008 року та сплинув 30.12.2011 року, за шостим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2009 року розпочався з 30.01.2009 року та сплинув 30.01.2012 року, за сьомим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.02.2009 року розпочався з 28.02.2009 року та сплинув 28.02.2012 року, за восьмим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.03.2009 року розпочався з 28.03.2009 року та сплинув 28.03.2012 року, за дев'ятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.04.2009 року розпочався з 30.04.2009 року та сплинув 30.04.2012 року, за десятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.05.2009 року розпочався з 30.05.2009 року та сплинув 30.05.2012 року, за одинадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.06.2009 року розпочався з 30.06.2009 року та сплинув 30.06.2012 року, за дванадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.07.2009 року розпочався з 30.07.2009 року та сплинув 30.07.2012 року, за тринадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 28.08.2009 року розпочався з 29.08.2009 року та сплинув 29.08.2012 року, за чотирнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.09.2009 року розпочався з 30.09.2009 року та сплинув 30.09.2012 року, за п'ятнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.10.2009 року розпочався з 30.10.2009 року та сплинув 30.10.2012 року, за шістнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 27.11.2009 року розпочався з 28.11.2009 року та сплинув 28.11.2012 року, за сімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.12.2009 року розпочався з 30.12.2009 року та сплинув 30.12.2012 року, за вісімнадцятим неповернутим платежем в сумі 36850 грн. до 29.01.2010 року розпочався з 30.01.2010 року та сплинув 30.01.2013 року. За останнім неповернутим платежем в сумі 36700 грн. до 26.02.2010 року розпочався з 27.02.2010 року та сплинув 27.02.2013 року Як встановлено позов у справі подано 20.05.2013р. тобто поза межами строку позовної давності на звернення стягнення на предмет іпотеки за всіма сумами простроченого боргу, тому суд повинен був застосувати до вимог про звернення стягнення на майно строк позовної давності Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність проведення повторної судової експертизи то судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано їх відхилив з посиланням на те, що відповідач не обґрунтував необхідність призначення повторної експертизи, тим більш, що згідно ч.1 ст.39 Закону України « Про іпотеку» вартість предмета іпотеки в розмірі 793093 грн. встановлена експертизою є лише початковою ціною предмета іпотеки для її подальшої реалізації. Відхиляються також посилання апелянта на те, що власником прийнято рішення про припинення юридичної особи, що позивач листом від 4.03.2013р. за вих. 1-61/202 звернувся до ліквідаційної комісії відповідача з грошовими вимогами у розмірі 1652766,08грн.,з яких ліквідаційною комісією визнано суму 1080741,06 грн., а суму 572025,02грн. відхилено, з посиланнями на ст. ч. 6 ст. 105, ч. 3, 5ст. 112 ЦК України вважає ці вимоги погашеними, так як позивач у місячний строк з моменту відмови йому у задоволенні вимог не звернувся до суду. Відповідно до ч.3 ст.112 ЦК України у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволені вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. Позивач стверджує, що дізнався про відхилення кредиторський вимог 23.07.2013р. з матеріалів справи №904/4027/2013, при ознайомленні з його матеріалами та подав до суду відповідну заяву, за якою порушено провадження у справі №904/7129/113. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати апелянта покласти на Публічне акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк". Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101-103, ч. 1 ст. 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" - задовольнити частково. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2014 року у справі № 904/4027/13 - скасувати. В задоволенні позову Публічному акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Жовтоводський Аракс" витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у до Вищого господарського суду України. Повний тест постанови виготовлено 22.08.2014р. Головуючий суддя Н.Л. Величко Суддя О.Г. Іванов Суддя Л.П. Широбокова
  8. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41279748 Державний герб України Справа №589/994/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Євдокімова О. П.Номер провадження 22-ц/788/1959/14 Суддя-доповідач - Маслов В. О. Категорія - 24 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2014 року м.Суми Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Маслова В. О., суддів - Лузан Л. В. , Сибільової Л. О. з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М., розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду у м. Суми апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожитий газ, ВСТАНОВИЛА: 26 лютого 2014 року ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства звернулося до суду з вказаним позовом. Зазначало, що позивач надавав відповідачеві послуги з газопостачання, проте останній не виконував свої зобов'язання по їх оплаті, внаслідок чого на особовому рахунку ОСОБА_3 утворилась заборгованість у сумі 417 грн. 48 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з боржника вказану суму заборгованості. Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2014 року позов ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за надані послуги в розмірі 417 грн. 48 коп. Вирішено питання щодо судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність рішення суду, просить скасувати рішення суду і звільнити її від сплати заборгованості. Вказує, що 07 листопада 2011 року газопостачання абоненту було відключено шляхом опломбування, особистий рахунок на її ім'я відкрито 20 жовтня 2011 року, тому вважає, що саме з цього часу вона повинна сплачувати за надані послуги. Заслухавши пояснення представника позивача Приходько О.К., яка вважала рішення місцевого суду правильним, розглянувши справу у межах заявленого позову і доводів апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду зміні на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України. У даній справі вирішується спір щодо оплати спожитого газу в квартирі АДРЕСА_1. Наймачами квартири були батько і мати позивачки і її брат. Згідно з рішенням місцевого суду від 28 лютого 2001 року батько ОСОБА_5 визнаний безвісти відсутнім, мати ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а брат ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_3. Про це зазначено в довідці директора ТОВ «Жилкомсервіс» від 29 листопада 2012 року, яка є на а.с. 6, і не оспорюється сторонами. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2011 року, яке набрало законної сили, визнано за ОСОБА_3 право користування квартирою АДРЕСА_1. Зобов'язано відділ реєстрації та міграції населення Шосткинського МВ УМВС України в Сумській області зареєструвати ОСОБА_3 та її малолітню доньку у вказаній квартирі. Зобов'язано ТОВ «Жилкомсервіс» вікрити на ім'я ОСОБА_3 особистий рахунок на цю квартиру (а.с. 5). Відповідно до довідки ТОВ «Жилкомсервіс», копія якої є на а.с. 6, відповідачка та її донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстровані у вказаній квартирі з 21 жовтня 2011 року. 04 січня 2013 року ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства звернулося до місцевого суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості із ОСОБА_3 за надані послуги в розмірі 417 грн. 48 коп. 08 лютого 2013 року Шосткинський міськрайонний суд видав відповідний судовий наказ, який був скасований ухвалою цього ж суду від 08 квітня 2013 року (а.с. 4). З розрахунку заборгованості вбачається, що станом на жовтень 2009 року заборгованість за надані послуги з газопостачання початкова заборгованість абонента складала 175 грн. 73 коп., а кінцева заборгованість станом на серпень 2011 року - 417 грн. 48 коп., саме цю суму позивач просив стягнути із відповідачки (а.с. 7). Постановивши рішення про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача 417 грн. 48 коп. заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом позивач не пропустив, оскільки рішення суду від 04 жовтня 2011 року про визнання за ОСОБА_3 права користування квартирою АДРЕСА_1 організація отримала лише 29 листопада 2012 року, тому саме з цієї дати почався перебіг позовної давності. Колегія суддів знаходить, що не всі ці висновки ґрунтуються на законі і на зібраних у справі доказах, виходячи з наступного. Правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються нормами Житлового кодексу України, Цивільного кодексу України, Законом України «Про житлово - комунальні послуги», Законом України «Про захист прав споживачів», Правилами надання населенню послуг з газопостачання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 1999 року № 2246 з послідуючими змінами і доповненнями. У силу положень статей 64, 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Відповідно до ч.1, ч.3 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі ч.1 ст.252, ч.1 ст.253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно із ч.ч.2, 3 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, що перебіг строку позовної давності почався 29 листопада 2012 року, тобто з дня отримання позивачем копії рішення суду від 04 жовтня 2011 року про визнання за відповідачкою права користування квартирою. Як вбачається з розрахунків заборгованості за спожитий газ на а.с. 7 - 9 абонент сплачував кошти за надані послуги нерегулярно, частина боргу утворилися ще до жовтня 2009 року, позивач не був позбавлений права вимагати стягнення заборгованості з часу її виникнення, оскільки платежі за спожитий газ повинні були здійснюватися щомісячно. Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що позовна давність переривалась зверненням 04 січня 2013 року ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства до місцевого суду із заявою про видачу судового наказу. Колегія суддів вважає, що на підставі ст.ст. 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України позов підлягає частковому задоволенню у межах трирічного строку позовної давності в періоді з 04 січня 2010 року по 04 січня 2013 року, тобто по день звернення до суду із заявою про видачу судового наказу. Суд першої інстанції помилково відрахував позовну давність з дня коли позивач отримав копію рішення місцевого суду 29 листопада 2012 року. Це призвело до неправильного розрахунку строку позовної давності і до неправильного застосування закону. Суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву відповідачки про застосування до цих відносин позовної давності. У зв'язку з цим рішенням суду підлягає зміні, а заборгованість - стягненню у межах 3-річного строку давності. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за спожиті послуги з газопостачання у сумі 203 грн. 19 коп. При цьому колегія суддів бере до уваги і той факт, що позивачка з січня 2010 року фактично мешкала з малолітньою донькою у квартирі АДРЕСА_1. Дана обставина встановлена рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 04 жовтня 2011 року, копія якого долучена до матеріалів даної справи. Звертаючись до суду з позовом про визнання за нею права на користування квартирою вона стверджувала цю обставину і суд вважав її доведеною в судовому засіданні. Таким чином, доводи апелянтки про те, що нарахування за спожиті послуги потрібно проводити з 20 жовтня 2011 року, тобто з часу відкриття її особистого рахунку, є необґрунтованими. Довод апелянтки про відключення газу в квартирі 07 листопада 2011 року не свідчить про відсутність підстав для стягнення з неї заборгованості за спожитий газ, оскільки сума заборгованості, яка стягується за даним рішенням, утворилася за період з січня 2010 року до листопада 2011 року, тобто до відключення газу в квартирі і саме в той період, у який, за словами апелянтки, вона проживала в квартирі. Хоча позивач з відповідачкою не укладав договору на постачання газу, однак у періоді з січня 2010 року саме відповідачка повинна оплачувати поставлений газ як відповідальний наймач квартири і як фактичний споживач. При подачі позову позивач сплатив 243 грн. 60 коп. судового збору (а.с. 1), а при подачі апеляційної скарги відповідачка заплатила 121 грн. 80 коп. судового збору (а.с. 67). Пропорційно задоволеному позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати, що буде відповідати вимозі ст. 88 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 88, 291, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково, а рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 28 серпня 2014 року в даній справі змінити. Позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої в АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» в особі Шосткинського управління по експлуатації газового господарства 203 (двісті три) грн. 17 коп. заборгованість за надані послуги з газопостачання, 59 грн. 31 коп. повернення судових витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовити. Рішення апеляційного суду набрало законної сили, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - Судді -
  9. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41440061 Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/4111/14 Головуючий у 1-й інстанції: Курбатова О.М. Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2014 року м.Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Осоцького І.І. суддів: Мануйлова Ю.С. Панкеєва О.В. при секретарі: Буримі В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 28 серпня 2014 року, з виправленою ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року опискою, у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» в особі Філії Концерну «МТМ» Хортицького району м. Запоріжжя до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води, - ВСТАНОВИЛА : Концерн «МТМ» в особі Філії Концерну «МТМ» Хортицького району м.Запоріжжя звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, підігріву питної води в розмірі 535 грн. 12 коп., також просив стягнути з відповідачки на свою користь витрати по оплаті судового збору 243 грн. 60 коп. Представник позивача Прокопєва Т.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задовольнити. Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні з позовом не погодилась, пояснила, що сплачувала всі платежі протягом 2009 та 2010 р.р. Крім того не погодилась з розрахунком заборгованості, яку надав позивач, оскільки в розрахунку не вказана субсидія, яку надавав їй УПСЗН Хортицького району. Також зазначила, що увесь час та в повному обсязі сплачувала послуги концерну «Міські теплові мережі», що підтверджується квитанціями. Згідно її розрахунку за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2010 р. у неї існує переплата в розмірі 138 грн. 41 коп. Просила застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову Концерну «МТМ» в частині стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води за період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. Рішенням Хорицького районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2014 року, з виправленою ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року опискою, позов задоволено . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення і підігріву питної води за період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. в сумі 535 грн. 12 коп., а також витрати по оплаті судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Також просить стягнути Концерну»МТМ» на свою користь витрати по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 121 грн.80 коп. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. З матеріалів справи вбачається, що суд з дотриманням вимог ст.ст. 212 - 215 ЦПК України належно оцінив надані сторонами докази, виконав всі вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом, вирішивши питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин і дійшов вірного висновку про задоволення позову. Задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з наступного. Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, Концерн «МТМ» звертався з заявою про видачу судового наказу до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Ухвалою Хортицького районного суду судовий наказ від 31.10.2012 р. по справі №2-н/0825/1865/2012 р. було скасовано. Концерн «Міські теплові мережі» у період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. надав відповідачу послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води у приміщення за їх адресою: м.Запоріжжя, Гудименко, 3-87, на суму 2601,05 грн. Відповідачкою сплачено 1898,41 грн. Крім того, станом на лютий 2009 р. існувала переплата, в розмірі 167,52 грн. Таким чином, в зв'язку з тим, що відповідачка не належним чином здійснювала оплату на надані послуги - виникла заборгованість, яка складає 535 грн. 12 коп. ( 2601 грн. 05 коп. -1898 грн. 441 коп. - 167 грн. 52 коп.= 535 грн. 12 коп. Щомісяця відповідачка отримувала від позивача за своєю адресою рахунки за надані і звітному періоді послуги, в яких також відображається структура наданих послуг та нарахування окремо по кожній складовій поглуги. П. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630 зазначено, що розрахунковим періодом для сплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Відповідно до норми ч.2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову, в даному випадку заяви про видачу судового наказу, до одного із кількості боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Згідно ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. У разі скасування судового на наказу позивач має право заявити свої вимоги до відповідача у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову, згідно п.2 ч.8 ст. 105-1 ЦПК України. Позовні вимоги були перервані зверненням позивача до суду про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за надані послуги щодо ОСОБА_4 у вересні 2012 р. За вказаний період заперечень з боку відповідачки на неналежну якість надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води на адресу Концерну «МТМ» не надходило. Відповідно до ст. ст.67,68 ЖК України, наймачі ( власники) квартир зобов'язані своєчасно, не пізніше за 10 число наступного місяця вносити плату за комунальні послуги, до числа яких входять послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов'язання, підстави виникнення яких були передбачені в ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином, згідно умов договору, актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - згідно звичаям ділового обороту або інших вимог, які звичайно висуваються. Колегія суддів погоджується з висновком суду, що позовні вимоги Концерну «МТМ» законі, обґрунтовані та підлягають задоволенню. В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилається на те, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем є невірний, необгрунтований та не відповідає дійсності. Крім того, вважає, що у спірному періоді на її особовому існувала переплата. Вказані доводи апелянта колегія суддів вважає такими, що не відповідають дійсності і спростовуються матеріалами справи. У вищевказаному розрахунку суми боргу зазначені нарахування окремо по кожній складовій наданих відповідачці послуг, а саме вартість опалення, підігріву питної води, вартість холодної води, що була використана для підігріву, стоки та абонплата за опалення. Також в зазначеному розрахунку відображені всі здійснені відповідачкою за спірний період оплати та відповідно сума, що підлягає оплаті з її боку - заборгованість за надані послуги. Щомісяця відповідачка отримувала від позивача за своєю адресою рахунки за надані в звітному періоді (місяці) послуги, в яких також відображається структура наданих послуги та нарахування окремо по кожній складовій послуги. Тож, відповідачка мала вичерпну інформацію з приводу наданих послуг, їх структури, вартості та наявної заборгованості. Відповідачка володіла інформацією з приводу кількості та вартості фактично наданих послуг. Як зазначалось вище, позивачем в розрахунку суми боргу, доданого до позовної заяви, за період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р. було нараховано до сплати - 2601,05 грн., оплачено - 1898,41 грн., переплата на початок спірного періоду складає - 167,52 грн.. Тобто загальна сума заборгованості складається з наступного: 2601,05-1898,41-167,52=535,12. На початок спірного періоду (лютий 2009р.) у відповідачки дійсно існувала переплата в розмірі 167,52 грн.. Нараховано до сплати у лютому 2009р. - 139,69 грн.. Сплачено - 0,00 грн. Тобто на кінець місяця переплата складала 27,83 грн. (167,52(переплата)-139,69(нарахування)=27,83 грн.) Нараховано до сплати у березні 2009р. - 229,39 грн., сплачено - 0,00, заборгованість на кінець березня складає 201,56 грн. (229,39 (нарахування) -27,83 (переплата)=201,56 (борг). Нараховано до сплати у квітні 2009р. - 106,15 грн., сплачено - 0,00, заборгованість на кінець місяця складає 307,71 грн. (201,56 (борг за березень)+106,15 (нарахування за квітень)=307,71 грн.. Нараховано до сплати у травні 2009р.- 355,92 грн., які складаються з наступного: абонплата, підігрів води, хол.вода, каналізація, нараховані субсидії: - 290,41грн. Тобто, у травні 2009р. було зроблено перерахунок по наданим за опалювальний період субсидіям, за даними УПСЗН Хортицького району, та знято переплачені 290,41 грн.. Таким чином заборгованість на кінець травня 2009р. складається з наступного: 65,51 (нарахування)+290,41 (перерахунок по субсидії)+307,71 (заборгованість на кінець квітня)-200,00(оплата)=463,63 (борг на кінець травня). Усі подальші нарахування за спірний період були зроблені аналогічно: місячні нарахування + заборгованість за попередній місяць - оплата(у разі наявності) = борг на кінець місяця. Апелянт також вважає, що позивачем не дотримано строків позовної давності при зверненні до суду за захистом свого порушеного права. При вирішенні цього питання, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Відповідно до ч.3 ст.264 ЦК України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Частиною 1 ст. 95 ЦПК України визначено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК України. Пунктом 3 ч.1 ст.96 ЦПК України встановлено, що судовий наказ видається, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг. У разі скасування судового наказу, позивач має право заявити свої вимоги до Відповідача у позовному проваджені з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову (п. 2 ч. 8 ст. 105 ЦПК України). Частиною 3 ст.118 ЦПК України визначено, що позовна заява щодо вимог, визначених у ч. 1 ст. 96 ЦПК України, може бути подана тільки в разі відмови у прийняті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Тож, позивач своєчасно звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Зокрема, 28.08.2012 року на підставі п. З ч. 1 ст. 96 ЦПК України позивач звертався до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з відповідачки заборгованості за надані послуги в тому самому розмірі, а саме 535,12 грн., який було скасовано судом на підставі заяви Відповідача. В зв'язку зі скасуванням судового наказу, позивач звернувся до суду з позовною заявою у відповідності до п.2 ч. 8 ст. 105-1 ЦПК України. Таким чином, зверненням позивачем до Хортицького районного суду м. Запоріжжя з заявою про видачу судового наказу відносно відповідачки строки позовної давності були перервані в порядку, встановленому чинним законодавством України. Тож, аргументи відповідачки з приводу пропуску позивачем строків позовної давності є безпідставними. При розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги, аналогічні доводам відповідачки у суді першої інстанції, не спростовують його висновків. Колегія суддів вважає, що у вказаній справі відсутні передбачені законом підстави для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по відмову у позові. Керуючись ст.ст.307,308,314,317 ЦПК України колегія суддів, - УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2014 року, з виправленою ухвалою Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 13 жовтня 2014 року опискою, у цій справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: судді:
  10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40807854 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/3440/14-ц Номер провадження 22-ц/786/2820/14 Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач Чічіль В. А. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 вересня 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі: Головуючого: судді Чічіля В.А., Суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., за участю секретаря: Колодюк О.П. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,- в с т а н о в и л а : У березні 2014 року представник ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що ОСОБА_1 перебуває у договірних відносинах з позивачем та є споживачем природного газу, що надаються ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз». Відповідачка неналежним чином виконує зобов'язання щодо оплати отриманих послуг, у наслідок чого станом на 1 березня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 707,64 грн. Крім того, вказує, що судовим наказом, який видавався Полтавським районним судом Полтавської області, що у подальшому було скасовано, вже стягувалась заборгованість за надані ОСОБА_1 послуги з газопостачання, а тому ПАТ «Полтавагаз» змушено звернутися до суду в позовному провадженні. Просив стягнути з ОСОБА_1 707,64 грн. основного боргу та судові витрати. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Полтавагаз» заборгованість за спожитий природний газ у сумі 707,64 грн. та судовий збір 243,60 грн., а всього - 951,24 грн. В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ОСОБА_1, в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у позові. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що з наданих позивачем відомостей неможливо визначити період, за який утворилась заборгованість та методику обрахунку, вказує на те, що завчасно повідомляла про зміну у складі сім'ї, крім того, посилається на подані нею заперечення на пред'явлений позов від 11 квітня 2014 року, у яких просила застосувати строк позовної давності. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід задовольнити частково. За змістом п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, що надаються ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» АДРЕСА_1. Відповідачкою не заперечується, що за відсутності встановленого лічильника, нараховування позивачем за послуги з газопостачання у період з січня 2006 року по жовтень 2013 року здійснювалося згідно норм споживання природного газу населення. Згідно виписки по картці абонента, заборгованість ОСОБА_1 у розмірі 707,64 грн. нарахована за період з січня 2006 року по січень 2014 року, при цьому, з листопада 2013 року нарахування плати за спожитий природний газ здійснювалося по показникам встановленого у квартирі лічильника (а.с. 8-9). Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідачка не здійснювала оплату за наданий природний газ в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, що підлягає стягненню у судовому порядку. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись повністю не може, оскільки він не відповідає обставинам справи і нормам матеріального права. За правилами ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги(водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. З огляду на положення ст. 68 ЖК УРСР, ст. 526 ЦК України, пп. 4 п. 29 Правил про надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №2246 від 09 грудня 1999 року, споживач послуг зобов'язаний своєчасно вносити плату за надані послуги з газопостачання. Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. У запереченнях на пред'явлений позов (а.с. 13), ОСОБА_1 посилалася на пропуск ПАТ «Полтавагаз» строків позовної давності для за'явлення до неї позовних вимог. Вказані заперечення відповідачки місцевим судом не були належним чином перевірені та не знайшли правової оцінки у рішенні суду. Між тим, з виписки з картки абонента (а.с. 8-9) вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за спожитий природний газ нарахована за січень 2006 року по лютий 2014 року. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України). Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Позивач звернувся до суду з даним позовом у березні 2014 року та просив стягнути заборгованість за послуги з газопостачання, що виникла з січня 2006 року. Ураховуючи, що ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 16 травня 2012 року було скасовано судовий наказ цього ж суду від 16 березня 2012 року, яким на користь ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» вже стягувалась з ОСОБА_1 заборгованість за спожитий газ, що існувала станом на 1 листопада 2011 року, у сумі 713,08 грн., колегія суддів вважає, що строк на пред'явлення позовних вимог щодо стягнення заборгованості з 1 листопада 2008 року переривався та з цього моменту починав відраховуватися заново. З огляду на положення ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. З урахуванням встановлених обставин у справі та заявлених відповідачем вимог про застосування позовної давності, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення позовних вимог ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» у межах строків позовної давності у частині пред'явлених вимог щодо стягнення заборгованості за період з 1 листопада 2008 року по лютий 2014 року, що відповідно до відомостей по картці абонента, становить 541,29 грн. Слід також зазначити, що внесення ОСОБА_1 платежів за послуги з газопостачання у неповному обсязі у період з січня 2006 року по жовтень 2008 року не перериває позовної давності, у розумінні ч. 1 ст. 264 ЦК України, та не свідчить про вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, оскільки підтвердження того, що дані платежі зараховувались саме за відповідний місяць, за який виникла заборгованість, матеріали справи не містять. У свою чергу, твердження апелянта щодо відсутності заборгованості за спожитий природний газ та недоведеності ПАТ «Полтавагаз» своїх позовних вимог є безпідставними, оскільки наявні у матеріалах справи розрахунки заборгованості (відомості, що містяться у картці абонента) ОСОБА_1 не спростовані, а подані нею заперечення на позов (а.с. 13), що також покладені в обґрунтування апеляційної скарги, не підтверджені будь-якими доказами, та ґрунтуються на припущеннях останньої. Про зміну у складі сім'ї та, відповідно, зміні кількості споживачів газу, що не враховувалось ПАТ «Полтавагаз» при обрахунку плати за послуги з газопостачання, на що посилається апелянт у доводах скарги, також не заслуговує на увагу, оскільки у відповідності до п. 29 Правил надання населенню послуг з газопостачання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 року № 2246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 року № 476) саме до зобов'язання споживача послуг відноситься повідомлення газопостачальника не пізніше ніж у місячний строк про всі зміни, що стосуються видів споживання природного газу. Між тим, матеріали не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 у місячний строк повідомляла ПАТ «Полтавагаз» про зміну у кількості проживаючих у квартирі осіб для внесення відповідних змін у обрахунку послуг з газопостачання. Разом з тим, як убачається з картки абонента, нарахування плати за послуги з газопостачання проводилося ПАТ «Полтавагаз», виходячи з кількості зареєстрованих у квартирі 4 осіб, а починаючи з вересня 2011 року по вересень 2013 року - 3 осіб. Водночас, основна сума заборгованості по сплаті за послуги з газопостачання виникла у період з грудня 2008 року по серпень 2011 року, коли ОСОБА_1 не доплачувалось за нараховані послуги згідно з кількості проживаючих (зареєстрованих) у квартирі осіб. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення місцевого суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити. У відповідності до ч. 5 ст. 88 ЦПК України, судові витрати присуджуються позивачеві з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (76%). На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 4, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 червня 2014 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позовні вимоги публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожитий природний газ задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» заборгованість за спожитий природний газ за період з 1 листопада 2008 року по 1 березня 2014 року у розмірі 541,29 грн. У решті позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» 174,34 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий у справі: В.А. Чічіль Судді: О.Ю. Кузнєцова Л.М. Хіль З оригіналом згідно: суддя В.А. Чічіль
  11. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40813955 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/791/2463/14 Головуючий в суді 1 інстанції: Рахімова О.В. Категорія: 63 Доповідач: Склярська І.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2014 року жовтня місяця 06 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі : Головуючого: Склярської І.В. Суддів: Цуканової І.В. Вейтас І.В. При секретарі: Благовещенській О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 18 березня 2014 року у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2013 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що 30.09.2009 року о 12:30 год. по вул. Єнакіївській у м. Харків в районі будинку № 7 по вул. Автогенній сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля МАЗ 53366 д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Мерседес» під керуванням ОСОБА_4 внаслідок чого автомобіль «Мерседес» зазнав механічних пошкоджень. Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.10.2009 року винним у вказаній ДТП визнано ОСОБА_3 Вартість відновлювального ремонту автомобіля «Мерседес», відповідно до звіту склала 14930,64 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, 01.12.2009 року позивачем було проведено розрахунок з ОСОБА_4 та виплачено останньому 14930,64 грн. на відшкодування шкоди, завданої ДТП. Враховуючи те, що позивач відповідно до законодавства здійснив відшкодування шкоди за водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не мав договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та відповідно до ст. 1191 ЦК України та п. 38.2.1 ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має право зворотної вимоги до відповідача, просив: 1) стягнути з ОСОБА_3 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти в розмірі понесених витрат 14930,64 грн.; 2) стягнути з ОСОБА_3 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти по сплаті вартості наданої правової допомоги в розмірі 2000 грн.; 3) стягнути з ОСОБА_3 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України витрати на аварійного комісара - 200 грн. Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 18 березня 2014 року в задоволені позову відмовлено з причин пропуску строку позовної давності В апеляційній скарзі Моторне (транспортне) страхове бюро України посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відповідач доводи апеляційної скарги не визнав, посилаючись на пропущення строків позовної давності для стягнення сум, рішення суду просить залишити без змін. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в задоволені позову суд виходив з підстав пропуску строку позовної давності позивачем при зверненні з позовом до суду без поважних причин. Вказаний висновок суду першої інстанції ґрунтується на матеріалах справи та відповідає нормам матеріального та процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 20.10.2009 року ОСОБА_3 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн. (а.с.8). Також вказаною постановою суду встановлено, що 30.09.2009 року о 12 год. 30 хв. ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки МАЗ 53366 державний номерний знак автомобіля НОМЕР_1 по вул. Єнакіївській у м. Харкові в районі будинку № 7 по вул. Автогенній рухаючись заднім ходом, не впевнився, що це буде безпечно, допустив наїзд на стоячий автомобіль марки «Мерседес-Бенц Е-200», державний номерний знак НОМЕР_3, заподіявши своїми діями матеріальну шкоду (а.с.8). Відповідно до висновку звіту дослідження спеціаліста - автотоварознавця автомобіля «Мерседес-Бенц Е-200» державний номер НОМЕР_3 № 161 від 06.11.2009 року, матеріальний збиток, завданий власнику MERSEDES BENZ E200K державний номер НОМЕР_3 в результаті його пошкодження при ДТП складає 17916,77 грн. (а.с.9-14). 08.09.2009 року між МТСБУ і ОСОБА_4 було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВС/3128252, за яким останнім було застраховано автомобіль MERSEDES BENZ E200K державний номер НОМЕР_3 (а.с.6). Відповідно до п.а ч.1 ст. 41.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. На підставі наказу МТСБУ від 01.12.2009 року за № 3069, ОСОБА_4 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 14930,64 грн. та послуги аварійних комісарів у розмірі 200 грн. (а.с.20). Оскільки на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована не була, 03.12.2009 року за № 21042/3-2-05, позивачем було направлено лист відповідачу та запропоновано у добровільному порядку компенсувати МТСБУ понесені витрати з відшкодування матеріальної шкоди (а.с.21). Окрім цього, відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. У п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки", судам роз'яснено, що при суброгації перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Позивач звернувся до суду з позовом 23.12.2013 року (а.с.3). Таким чином, у спірних правовідносинах перебіг позовної давності почав обчислюватись з моменту виплати страхового відшкодування ОСОБА_4, тобто з 01.12.2009 року (а.с.20). Відповідно до ст. 257 ЦК України позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності при вирішенні заявленого позивачем позову (а.с.45-46). Разом з тим, з матеріалів справи також вбачається, що у листопаді 2012 року МТСБУ зверталось до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з виплатою страхового відшкодування, який ухвалою Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 30.01.2013 року було повернуто позивачу, у зв'язку з невиконанням вимог ухвали зазначеного суду про залишення позовної заяви без руху від 06.12.2012 року (а.с.30,31). Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Виходячи з аналізу цієї статті переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову може мати місце у разі не будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема ст. ст. 115, 119, 120 ЦПК України. У разі, якщо судом у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто, то перебіг позовної давності не переривається. Також не перериває перебігу такого строку подача позову з недодержанням правил підсудності. За умови додержання заявником процесуальних правил пред'явлення позову перебіг позовної давності переривається з наступного дня після дати подачі позовної заяви. Тобто, у даній справі перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку. За таких обставин встановивши, що причини пропуску строку позовної давності позивачем при зверненні з позовом до суду є неповажними, а тому підстави для його поновлення відсутні, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволені позову. Посилання апелянта на поважність причин пропуску строку позовної давності, оскільки представником МТСБУ були виконані вимоги ухвали Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 06.12.2012 року про залишення позовної заяви без руху, а тому суд першої інстанції безпідставно повернув позов, до уваги колегією суддів не беруться, оскільки позивач не був позбавлений можливості оскаржити ухвалу про повернення позову, у відповідності до п.3 ч.1 ст. 293 ЦПК України. Таким чином, висновки місцевого суду щодо відсутності правових підстав для задоволення позову належним чином мотивовані, підтверджуються матеріалами справи, узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При цьому, суд дав належну оцінку зібраним у справі доказам, висновки щодо яких обґрунтовано виклав в мотивувальній частині рішення. Отже, доводи апеляційної скарги колегією суддів не приймаються до уваги як такі, що не підтверджені належними доказами, не ґрунтуються на вимогах закону, що регулюють спірні правовідносини, та не спростовують мотивованих висновків суду, а тому підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України відхилити. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 18 березня 2014 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді:
  12. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40797770 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/791/2655/14 Головуючий в суді 1 інстанції: Ратушна В.О. Категорія:57 Доповідач: Склярська І.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2014 року жовтня місяця 06 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі : Головуючого: Склярської І.В. Суддів: Цуканової І.В. Вейтас І.В. При секретарі: Благовещенській О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 06 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання, - ВСТАНОВИЛА: У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль» звернулося до суду з вказаним позовом посилаючись на наявність між позивачем та ОСОБА_3, який є власником (наймачем) АДРЕСА_1 фактичних договірних відносини з приводу надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання. Враховуючи те, що відповідач зобов'язання з оплати послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання належним чином не виконує, внаслідок чого має заборгованість, просив: 1) стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» 2632,10 грн. заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води з 01.11.2004 року по 01.05.2014 року, а також судовий збір в сумі 243 грн.60 коп. Рішенням Дніпровського районного суду міста Херсона від 06 серпня 2014 року позов задоволено в повному обсязі. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, в частині розміру стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання у сумі 2632,10 грн., застосувавши строк позовної давності за період з 01.11.2004 р. по 01.05.2011 р. Письмові заперечення до суду апеляційної інстанції не надходили. Заслухавши доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з положень ст. 67 ЖК України та з підстав доведеності наявності у відповідача заборгованості за період з 01.11.2004 року по 01.05.2014 рік у розмірі 2632,10 грн. Проте повністю погодитись з таким висновком колегія суддів не може виходячи з наступного. Відповідно до положень ст.67, 68 ЖК України, п.10, 23, 33 Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1497 від 30.12.1997 року, споживач (власник, наймач квартири) зобов'язаний своєчасно щомісячно вносити плату за надані послуги з теплопостачання. При цьому, відповідно до п.18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 року розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. З матеріалів справи вбачається і сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1, є споживачем теплової енергії, між сторонами склалися договірні правовідносини (а.с.8) Послуги із централізованого опалення та гарячого водопостачання надаються ПАТ «Херсонська теплоелектроцентраль», проте відповідач оплату за надані послуги здійснює несвоєчасно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим за період з листопада 2004 року по травень 2014 року має заборгованість у розмірі 2632,10 грн. (а.с.8). Відповідно до положень ч.1 ст.96 ЦПК України у разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, може бути видано судовий наказ. Ухвалою Дніпровського районного суду міста Херсона від 12.07.2011 року скасовано судовий наказ № 2н-1455/11 від 17.06.2011 року виданий за заявою ПАТ «Херсонська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_3 про видачу судового наказу (а.с.7). Разом з тим, вказаною ухвалою встановлено, що 17.06.2011 року за заявою ПАТ «Херсонська теплоелектроцентраль» видано судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_3 заборгованості за спожиту теплову енергію та гаряче водопостачання за період з 01.11.2004 р. по 30.04.2011 р. в сумі 1736,28 грн. (а.с.7). Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У відповідності до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частинами 2,3 ст. 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до ст. 264 ЦК України переривання позовної давності можливо лише в межах позовної давності, а не за її межами. Переривання передбачає наявність двох строків позовної давності - до переривання та після нього, після переривання позовна давність починає перебіг заново. Отже, новий строк починає перебіг безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний. Відповідно до ч.ч.3,4 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді відповідач просив застосувати строк позовної давності (а.с.23-24, 33-35). За частиною 1 ст.95 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст..96 цього Кодексу. За змістом вказаних норм перебіг позовної давності переривається поданням заяви про видачу судового наказу, як особливою формою судового рішення та починається заново з поданням відповідного позову після скасування судового наказу. Таким чином, оскільки позивач звертався до суду із заявою про видачу судового наказу щодо боржника, тобто вчинив процесуальну дію, яка за змістом ч.3 ст.118 ЦПК підпадає під ч.2 ст. 264 ЦК України, то перебіг строку позовної давності почався з час у пред'явлення судового наказу, як особливою формою позову, а тому з відповідача підлягає стягнення заборгованість за період з 01.04.2008 року по 30 квітня 2011 року у розмірі 1 736 грн.28 коп. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції неправильно визначився з правовідносинами щодо застосування строку позовної давності, а тому доводи апеляційної скарги в частині не застосування судом наслідків спливу строків позовної давності, є такими що ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був задовольнити вимоги в межах строку позовної давності, а саме за період з 01.05.2011 року по 01.05.2014 року до уваги колегією суддів також не приймаються, оскільки вони не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права, виходячи з наступного. Згідно з ч.3 ст. 118 ЦПК України позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 цього Кодексу, може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» від 23 грудня 2011 року №14, вимоги, за якими може бути виданий судовий наказ, передбачені статтею 96 ЦПК, підлягають судовому захисту виключно у порядку наказного провадження, оскільки частиною третьою статті 118 ЦПК передбачено, що позовна заява щодо вимог, визначених у ч. 1 ст. 96 цього Кодексу, може бути подана тільки у разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом. Згідно із ч. 6 ст. 119 ЦПК України до позовної заяви, що подається у випадках, визначених частиною третьою статті 118 цього кодексу, мають бути додані копії ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу або ухвали про скасування судового наказу. Як пояснив представник позивача в судовому засіданні, товариство не зверталося до суду першої інстанції із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію і гаряче водопостачання за період з травня 2011 року по травень 2014 року. Проте суд першої інстанції на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував того, що позивач може звернутися з позовом про стягнення заборгованості за надані послуги за період з травня 2011 року по травень 2014 року тільки після звернення до суду з заявою про видачу судового наказу та в разі відмови у прийнятті такої заяви або скасування судового наказу судом. Таким чином, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції на це уваги не звернув та відкрив провадження за позовною заявою, поданою без додержання вимог ч. 6 ст. 119 ЦПК України, а саме заявленими позовними вимогами, які не були предметом розгляду в порядку наказного провадження. Пунктом 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України передбачено, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, в порушення норм процесуального закону ухвалив рішення яким стягнув заборгованість за послуги теплопостачання, по якій судовий наказ не видавався. За таких обставин, рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.11.2004 року по 30.04.2011 року підлягають задоволенню частково, а саме в частині стягнення заборгованості за період з 01.04.2008року по 30.04.2011 року в сумі 1736 грн.28 коп.; позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.05.2011року по 01.05.2014 року - залишенню без розгляду. Керуючись ст. 303, п.1 ч.2 ст. 307, ст.ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, - ВИРІШИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 06 серпня 2014 року скасувати, ухвалити нове яким - позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.11.2004 року по 30.04.2011 року задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» заборгованість в сумі 1736 грн. 28 коп. за період з 01.04.2008 року по 30.04.2011року; - позовні вимоги про стягнення заборгованості за послуги з центрального опалення за період з 01.05.2011 року по 01.05.2014 року залишити без розгляду. Рішення набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді:
  13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41296923 Державний герб України Ухвала іменем україни 29 жовтня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 05 вересня 2007 року між сторонами укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 3 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 31 грудня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 4 609 доларів 86 центів США, яка складається з: заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 689 доларів 92 центи США, заборгованості за комісією - 640 доларів 85 центів США, штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 730 грн 15 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 05 вересня 2007 року, яка складається з: процентів за користування кредитними коштами у розмірі 3 689 доларів 92 центи США, що еквівалентно 39 482 грн 46 коп., комісії у розмірі 640 доларів 85 центів США, що еквівалентно 5 120 грн 40 коп., штрафу (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штрафу (процентна складова) у розмірі 1 730 грн 15 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213-214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судами встановлено, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 3 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 19,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом на строк, що відповідає строку дії картки. У заяві позичальника на отримання кредиту від 05 вересня 2007 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що вона ознайомлена та згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також із Тарифами банку; погодилася із тим, що заява разом із Умовами, Тарифами та Правилами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 13). Судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2010 року в справі № 2н-156/10 з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за договором кредиту від 05 вересня 2007 року б/н у розмірі 31 241 грн 73 коп. ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 грудня 2013 року наявна заборгованість у розмірі 4 609 доларів 86 центів США, з яких: заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 689 доларів 92 центи США, заборгованість за комісією - 640 доларів 85 центів США, штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 730 грн 15 коп. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 не виконала зобов'язання за кредитним договором, а тому дійшов висновку про стягнення з неї заборгованості на користь ПАТ КБ «ПриватБанк». Також суд зазначив, що наявність рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. Крім того, розірвання договору не відбулося, кредитний договір автоматично пролонгований на новий строк, а оскільки строк дії картки поновлюється кожного разу із спливом терміну дії карти, то доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення кредитором до суду з вимогами є безпідставними. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на наступне. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Згідно з ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Частиною 2 ст. 264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. (ч. 3 ст. 264 ЦК України). Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 березня 2010 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором від 05 вересня 2007 року б/н у розмірі 31 241 грн 73 коп. Проте, судом першої інстанції не з'ясовано, чи виконано зазначений судовий наказ та коли, а відтак не встановлено період за який банк мав право нараховувати проценти за користування кредитними коштами. При цьому, зазначивши, що судовий наказ про стягнення заборгованості, який не виконаний, не припинив зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів, суд першої інстанції не перевірив суми нарахованої заборгованості, зокрема, як утворилася вказана сума. Крім того, поза увагою суду залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Також за змістом п. 5.4 Правил вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «Month». Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом протягом шести місяців, картка закривається. Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. У порушення ст. ст. 213-214 ЦПК України суд першої інстанції на вищевказане уваги не звернув, не встановив строк дії картки, виданої ОСОБА_3, не перевірив, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк міг пролонгувати строк дії картки, та чи було видано відповідачу нову картку. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та всупереч ст. ст. 303, 304, 315 ЦПК України не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги, не зазначив в ухвалі конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а судові рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 14 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун І.К. Парінова
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 листопада 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року, встановила: У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_1 належним чином не виконала своїх грошових зобов’язань, банк просив стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 27 675 грн 26 коп. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2014 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено в повному обсязі. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 7 603 грн 75 коп. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ КБ “ПриватБанк” на рішення суду апеляційної інстанції та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судів першої та апеляційної інстанцій на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення й постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 10 квітня 2013 року, від 3 липня 2013 року, від 29 січня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 19 березня 2014 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ КБ “ПриватБанк”, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 27 грудня 2006 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачці кредит у розмірі 8 500 грн на платіжну картку зі сплатою 36% річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 31 січня 2009 року, що відповідає строку дії картки. Договір складається із заяви кредитора, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк. Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки. Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Відповідно до довідки ПАТ КБ “ПриватБанк” строк дії кредитної картки, згідно договору від 27 грудня 2006 року, закінчився у січні 2009 року. Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку. Судом апеляційної інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснила у травні 2009 року, після чого грошові зобов'язання за договором нею не виконувались. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк” у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка в порушення умов кредитного договору свої грошові зобов’язання не виконала, у зв’язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню. Строк закінчення дії картки не настав, оскільки ОСОБА_1 не зверталась до банку із заявою про закриття картрахунку, а тому строк дії картки та відповідно строк дії кредитного договору пролонгувався щороку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що останній платіж банком був нарахований за серпень 2013 року. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до суду із зазначеним позовом 16 жовтня 2013 року, а тому з урахуванням загального строку позовної давності, з відповідачки підлягають стягненню кошти, нараховані банком, згідно умов договору, протягом трьох років до моменту нарахування банком останнього платежу. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови у позові. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Аналогічну за змістом правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка відповідно до положень частини першої статті 3607 ЦПК України, є обов’язкової для всіх судів України. Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав. Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки останній платіж банком було нараховано за серпень 2013 року, є передчасним. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-167 цс 14 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4. Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в травні 2009 року, дія картки закінчилась 31 січня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у жовтні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо стягнення грошових коштів в межах трьохрічного строку до моменту нарахування банком останнього платежу – 31 серпня 2013 року, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 27 грудня 2006 року не виконав. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C06334D69F209282C2257D9600304035
  15. Звертаюсь до всіх знатоків за консультацією. Є така ситуація: - строк виконання основного зобов'язання настав в травні 2010 року (достроково, як результат невиконання вимоги банку) - я продовжував "платити" з призначенням платежу "поповнення рахунку" (тоді на "достроковість" уваги не звернув) - договір на поточний рахунок є окремим договором (укладався за день до кредитного договору), зв'язок з кредитним договором лише у вигляді № рахунку - в кредитному договорі є право банку на договірне списання, але тільки "у випадках настання термінів сплати грошових зобов'язань" - таке ж формулювання є і в договорі на поточний рахунок - листів, в яких я б визнавав суму боргу або чогось подібного я не писав і не підписував - банк з позовом до суду на мене так і не звернувся Є така постанова пленуму ВГСУ (на неї також посилається інколи ВССУРЦКС) http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0010600-13 В п.4.4.1 цієї постанови зазначено: "якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.... Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій." Питання: 1. Чи є перериванням перебігу позовної давності мої "платежі" після травня 2010 року ? 2. Чи мав банк право списувати гроші з мого поточного рахунку, якщо останній термін сплати настав в травні 2010 року (було змінено банком з періодичних платежів на одноразовий) ? P.S. Нещодавно дізнався завдяки форуму стосовно нюансів щодо позовної даності, а також виявилося, що договір фактично було змінено ще 2010 році. Планую нарешті взагалі перестати платити. До цього платив невеликі суми в обмін на обіцянку банку не йти до суду. Копія кредитного договору
  16. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,- Гуменюка В.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 27 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі – ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Зазначало, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення 19 жовтня 2016 року включно зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 26 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 20 жовтня 2016 року зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом; 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20 жовтня 2006 року та 13 листопада 2006 року було укладено 4 іпотечні договори, за умовами яких іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Україна», загальною площею S_1, що розташоване за АДРЕСА_1. У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яку позивач просив стягнути шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 9 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 січня 2014 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки – приміщення будівлі кінотеатру «Україна», що розташоване за АДРЕСА_1, відповідно до договорів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження» у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами, які укладені з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ч. 2 ст. 258, ст. ст. 261, 266 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ТОВ «Кредитні ініціативи» ОСОБА_6, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 20 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США з кінцевим терміном погашення 19 жовтня 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 22-23); 26 жовтня 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, згідно з яким останньому надано кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 20 жовтня 2016 року зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 85-88); 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14 % річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с. 127-130); 13 листопада 2006 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» і ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 50 тис. доларів США на строк до 11 листопада 2016 року включно зі сплатою 14% річних за весь строк фактичного користування кредитом (а.с.103-106). Позичальники зобов’язалися повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов’язання в повному обсязі у строки, які передбачені цими договорами. З метою забезпечення належного виконання позичальниками своїх зобов’язань за вказаними кредитними договорами 20 жовтня 2006 року та 13 листопада 2006 року було укладено 4 іпотечні договори, згідно з якими іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належне йому на праві власності приміщення кінотеатру «Україна», загальною площею S_1, що розташоване за АДРЕСА_1, і яке належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу 13 лютого 2001 року та зареєстрованому в Івано-Франківському ОБТІ 26 жовтня 2006 року (а.с. 32-34, 90-94, 108-113, 121-126). У зв’язку з неналежним виконанням боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, яка становила: у ОСОБА_2 станом на 1 березня 2013 року за кредитом - 42 976 доларів США, за відсотками – 27 965,58 доларів США, пеня - 32 126,79 доларів США, що складає 823 825 грн 48 коп. (а.с. 35-36); у ОСОБА_4 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 41 243 долари США, за відсотками – 28 313,25 доларів США, пеня – 33 421,77 долар США, що складає 823 103 грн 32 коп. (а.с. 114); у ОСОБА_5 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 41 243 долари США, за відсотками – 28 313,25 доларів США, пеня – 33 424,81 долари США, що складає –823 127 грн 62 коп. (а.с. 96); - у ОСОБА_3 станом на 1 червня 2013 року: за кредитом – 42 976 доларів США; за відсотками 29 503 долари США; пеня – 34 843,59 долари США, що складає 857 830 грн 82 коп. (а.с. 78) 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк», яке є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до умов якого ПАТ «Сведбанк» відступив ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» право вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками та зазначеними в реєстрі заборгованості боржників (а.с. 8-10). Того самого дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» відступило, а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло права вимоги заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами (а.с. 11-19). З договору про передачу прав за іпотечним договором, який укладений між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» і ТОВ «Кредитні ініціативи», убачається, що разом із відступленням права вимоги заборгованостей за кредитними договорами від боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу від 28 листопада 2012 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, які визначені цим договором. Іпотекодержатель передає новому іпотекодержателю права за іпотечними договорами, перелік яких наведено в додатку № 1 до цього договору (а.с. 20). Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Кредитні ініціативи», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 своїх зобов’язань за кредитними договорами виникла заборгованість, а тому позивач як іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому доводи ОСОБА_1 щодо спливу позовної давності, про застосування якої він заявив, суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що відповідно до п. 5 ст. 261 ЦК України за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Оскільки строк дії договорів установлено: ОСОБА_2 – до 19 жовтня 2016 року, ОСОБА_3 – до 20 жовтня 2016 року, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 – до 11 листопада 2016 року, отже з цієї дати повинен починатися перебіг позовної давності за вимогами банку. Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд касаційної інстанції в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року на підставі ст. 257, 258, 261 та 267 ЦК України дійшов висновку про застосування позовної давності, оскільки у зобов’язаннях поряд з установленням строку дії договору було встановлено і строки виконання окремих зобов’язань – внесення щомісячних платежів, що входить до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Отже, строк позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів, яке визначено періодичними щомісячними платежами, необхідно обраховувати не з дня, коли закінчується строк дії договору, а з моменту настання строку погашення чергового платежу. Крім того, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік згідно зі ст. 258 ЦК України, який обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням до суду, а починається за правилами ст. 253 ЦК України з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та нараховується за кожен день у межах позовної давності за основною вимогою. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Як зазначалось вище, сторони встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню залежно від договорів – для ОСОБА_2 до 19 жовтня 2016 року, для ОСОБА_3 до 20 жовтня 2016 року, а для ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до 11 листопада 2016 року. Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Крім того, судом установлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 отримали письмові повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 25 листопада 2009 року про зміну умов кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов’язань за кредитними договорами, зазначивши днем остаточного їх погашення десятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги, тобто з 7 грудня 2009 року (а. с. 165-167). У той час з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки звернувся до суду в червні 2013 року. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитних договорів (п. 3.1) позичальники зобов’язані здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та у строки, визначені графіком повернення кредиту, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також установлено відповідальність за порушення графіка повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань. У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з визначеної судом дати закінчення дії кредитних договорів і відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних кримінальних справ від 15 жовтня 2013 року, від 4 грудня 2013 року, від 25 грудня 2013 року та від 22 січня 2014 року. За таких обставин з висновком суду про необґрунтованість заяви про застосування позовної давності не можна погодитись, тому що він ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-169цс14 За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов’язань. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/31BBD28DF3F71AA5C2257D8500220427
  17. Державний герб України Справа № 2-710/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 серпня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Зарицької Ю. Л. , при секретарі - Лупіній Т. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до суду з зазначеним вище позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Украгазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08. Відповідно до умов даного договору позивач відкрив ОСОБА_1 відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360000 доларів США, строком з 19.06.08 р. по 18.06.18 р. або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15% річних. Також згідно умов вказано договору банк зобов'язався відкрити позичальнику позичковий рахунок і рахунок для погашення заборгованості по кредиту, процентів за його використання та всіх комісійних платежів, передбачених договором та видати позичальнику кредитні кошти в межах ліміту кредитної лінії з позичкового рахунка, шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». Банком було перераховано кошти на рахунок згідно з умовами даного договору. ОСОБА_1 свої зобов'язання за зазначеним кредитним договором щодо сплати процентів, суми кредиту належним чином не виконала. Так, позивач вказує на те, що в забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між позивачем, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки від 19.06.08 р., відповідно до умов якого ОСОБА_2 поручився перед позивачем за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вказаному кредитному договору від 19.06.08 р., а також ОСОБА_2 несе солідарну відповідальність з ОСОБА_1 перед позивачем за порушення виконання зобов'язань по кредитному договору. Тому позивач і звернувся до суду з позовом та просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 587 338, 93 дол. США та 2 171 998, 24 грн., з яких: заборгованість по кредиту строкова - 193 350 дол. США, заборгованість по кредиту прострочена - 159 647, 13 дол. США, заборгованість по процентах поточна - 2 390, 04 дол. США, заборгованість по процентах прострочена - 231 951, 76 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту в межах строку позовної давності - 863 563, 32 грн., заборгованість по пені за несвоєчасну сплату процентів - 1 308 434, 92 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з зазначених вище підстав, просила позов задоволити, представник відповідачів позов визнав частково, заперечував проти задоволення позову в частині стягнення пені. Вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав. Судом встановлено, що 19.06.08 р. між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 322-Ф/08 (т. 1 а.с. 9-15). Відповідно до п. 1.1 даного договору, банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з лімітом 360 000 доларів США на строк з 19.06.08 р. по 18.06.18 р., або по день, визначений в п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 даного договору, із сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 15 % річних. Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, комісія за відкриття позичкового рахунку - 1,5 % від ліміту кредитної лінії, зазначеного в п. 1.1, що становить 5 400 доларів США. Оплата здійснюється у національній валюті України за курсом НБУ на дату укладання договору на рахунок НОМЕР_2, відкритий в ВАТ АБ «Укргазбанк». З умов договору вбачається, що кредит надається на задоволення споживчих потреб. Відповідно до п. 1.6 даного договору, строк (термін) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки, комісій та інших видатків, передбачених цим договором, вважається таким, що настав у разі настання строку/терміну, визначеного п. 1.1 даного договору, а також за рішенням банку у разі (незалежно від настання строку/терміну, на який надано кредит згідно п. 1.1 цього договору або строків/термінів часткової сплати кредиту та/або сплати процентів, встановлених цим договором) неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно даного договору та зокрема зобов'язань, передбачених п. 3.3 даного договору та/або у разі прострочення (включаючи одноразове прострочення) строків/термінів сплати процентів та/або часткового погашення кредиту згідно умов цього договору. У вказаному рішення банку зазначається дата настання строку (терміну) виконання зобов'язань позичальника перед банком щодо повернення всієї суми кредиту, нарахованих процентів, можливої неустойки та інших видатків, передбачених цим договором. Згідно п. п. 3.1.4, 3.1.5 встановлено, що проценти розраховуються за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку на позичковому рахунку, та при їх розрахунку мають бути враховані перший день користування кредитом і не враховується останній день користування кредитом. Відповідно до п. 3.1.10 вказаного договору, на залишок простроченої заборгованості за кредитом проценти нараховувати, виходячи із процентної ставки - 15%, збільшеної на 1%, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості. Пунктом 3.1.14 кредитного договору визначено черговість оплати, а саме, в першу чергу -для оплати простроченої суми комісійних платежів, потім - простроченої заборгованості по процентах за кредит, потім - простроченої заборгованості по кредиту, потім строкової заборгованості по нарахованим комісіям, потім пені, потім строкової заборгованості по процентах за користування кредитом. Сума, що залишилася, направляється для погашення строкової заборгованості по кредиту. З умов договору вбачається, що банк має право вимагати дострокового виконання зобов'язань позичальника за цим договором, забезпеченого заставою, у разі порушення строків/термінів сплати будь-яких платежів за договором, в тому числі сплати процентів, комісій, повного/часткового повернення кредиту та інших платежів, передбачених договором. За умовами договору позичальник зобов'язався повертати суми кредиту здійснювати на рахунок НОМЕР_2, відкритий у ВАТ АБ «Укргазбанк» щомісячно з 1-гопо 10-е число кожного місяця, починаючи з липня 2009 року, в розмірі відповідно до графіку зниження ліміту кредитної лінії. Пунктом 5.3 договору визначається, що за порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення платежу від дня виникнення такої прострочки до повного погашення заборгованості, але в межах строків позовної давності. Пунктом 5.8 договору встановлено, що строк позовної давності за вказаним договором встановлюється сторонами в три роки, в тому числі вимоги по поверненню: процентів за користування кредитом та суми заборгованості по кредиту з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків понесених банком під час виконання умов договору. Додатком №2 до кредитного договору від 19.06.08 р. встановлений графік зниження ліміту кредитної лінії (т. 1 а.с.а.с. 17-19). Також позивачем було надано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором (т. 1 а.с. а.с. 243-248). Судом встановлено, що 19.06.08 р. між ВАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 322-Ф/08-Р, за яким ОСОБА_2 поручився перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань по вищевказаному кредитному договору (т. 1 а.с. 29). Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поруки, у випадку невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, кредитор звертається з письмовою вимогою про виконання зобов'язань по кредитному договору до позичальника та/або поручителя. Відповідно до п. 2.2 договору поруки, поручитель зобов'язаний не пізніше 2-х днів з дати письмової вимоги перерахувати суму заборгованості позичальника за кредитним договором на рахунки, на яких враховується заборгованість позичальника в ВАТ АБ «Укргазбанк». Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як передбачено ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та слати процентів. Відповідно до вимог ст. 1054 ЦК України, позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів та сплатити проценти в строки зазначені в договорі. В судовому засіданні представник відповідачів позовні вимоги визнав частково, заперечував в частині стягнення пені мотивуючи тим, що строк нарахування пені перевищує строк позовної давності, оскільки позовна давність, що встановлена умовами кредитного договору суперечить законодавству. Стаття 258 ЦК України передбачає спеціальну позовну давність. Так, згідно п. 1 ч. 2 даної статті, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 2 ст. 260 ЦК України, порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Дана норма законодавства є імперативною, а тому будь-яка зміна порядку обчислення позовної давності за домовленістю сторін неможлива. Крім того, з розрахунків заборгованості, наданих позивачем, по пені вбачається, що період нарахування починається з 17.08.10 р. в той час, як позивач звернувся до суду з позовом 10.03.10 р.. За таких обставин, суд приходиться до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені задоволенню не підлягають. З матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження звернення з письмовою вимогою до ОСОБА_2 щодо перерахування суми заборгованості, яке передбачено п. 2.1 укладеного договору поруки від 19.06.08 р.. Крім того, п. 5.2 даного договору поруки визначено, що порука також припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором не пред'явить вимоги до поручителя. Також даним пунктом договору поруки встановлено, що, якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги, то відповідальність поручителя перед кредитором припиняється після закінчення одного року з дня укладення цього договору. Крім того, з розрахунків по заборгованості, наданих позивачем, вбачається, що ОСОБА_1 припинила будь-які сплати за кредитним договором з червня 2010 року. З зазначених підстав, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості солідарно не підлягають задоволенню, оскільки позивачем пропущений шестимісячний строк, встановлений у вказаному пункті договору поруки. Відповідно до офіційних даних НБУ, курс долару США станом на 27.08.13 р., тобто на день постановлення рішення, становить - 7, 993 грн. З урахуванням зазначеного вище, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок. На підставі ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн. На підставі ст. ст. 258, 260, 526, 625, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В : Позов задоволити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк "Укргазбанк" (01004 м. Київ, вул. Червоноармійська, 39 код ЄДРПОУ 23697280) - прострочену заборгованість за кредитом в сумі 159647 доларів 13 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1276059 грн. 51 коп.,, строкову заборгованість за кредитом в сумі 193350 доларів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1545446 грн. 55 коп., заборгованість по процентам в сумі 231951 долар 76 центів США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 1853990 грн. 42 коп., прострочену заборгованість по процентам в сумі 2390 доларів 4 центи США що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 19103 грн. 59 коп., а всього стягнути 587338 (п'ятсот вісімдесят сім тисяч триста тридцять вісім) доларів 93 (дев'яносто три) центи США, що за курсом НБУ станом на 27.08.13 р. становить 4694600 (чотири мільйони шістсот дев'яносто чотири тисячі шістсот) гривень 7 (сім) копійок, - судовий збір в сумі 1700 грн., витрати на ІТЗ в сумі 120 грн., а всього стягнути 1820 (одну тисячу вісімсот двадцять) гривень. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя Ю. Л. Зарицька http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33354076
  18. Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/778/3505/14 Головуючий у 1 інстанції: Нікандрова С.О. Суддя-доповідач: Савченко О.В. 2014 р. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ „02" жовтня 2014 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого: Савченко О.В. суддів: Гончар М.С., Осоцького І.І. при секретарі: Мосіній О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: У березні 2014 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. У позові зазначало, що 09.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11369056000( за додатковим договором від 17.04.2009 року номер було змінено на № 1369056001), за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 279 000,00 доларів США з розрахунку 13,50% річних за весь час фактичного користування кредитном на строк з 09.07.2008 року по 09.07.2018 року. Додатковою угодою від 17.04.2009 року сторони погодили, що позичальник зобов"язаний повертати кредит та сплачувати плату за кредит шляхом щомісячних ануїтетних платежів у розмірі 3465 доларів США, кредит повернути у повному обсязі в термін не пізніше 09.07.2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. Згідно п. 6.1 кредитного договору, сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.1 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. В порядку забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між АКІБ „УкрСиббанком" та ОСОБА_3 09.07.2008 року був укладений договір поруки №11369056000/П, а 17.04.2009 року - додаткова угода до цього договору, за умовами яких поручитель зобов"язувався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, несуть перед кредитором солідарну відповідальність 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі і щодо боржника ОСОБА_2 Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором своєчасно та належним чином не виконує, про що неодноразово повідомлялась, у тому числі шляхом направлення письмової вимоги про виконання зобов"язань, станом на 10.02.2014 року у неї утворилась заборгованість в сумі 4 284 957 грн. 42 коп., з яких за додатковою угодою №11369056001 сума заборгованості за кредитом складає 2 420 509 грн. 80 коп., сума заборгованості за відсотками - 1 845 425 грн. 82 коп., заборгованість по відсоткам за кредитним договором № 11369056000- 19 021 грн. 81 коп., просило стягнути з відповідачів солідарно зазначену суму заборгованості за кредитним договором, всього 4 284 957 грн. 42 коп., та судовий збір у розмірі 3 654 грн. 00 коп. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року в задоволені позовної заяви відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відмовляючи у задоволенні позову, суд, зокрема, послався на пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої було заявлено представником відповідачів. Вказаний висновок суду погоджується з обставинами справи та вимогами норм матеріального права. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов"язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ч.2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов"язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишається, та сплати процентів. Згідно ст.ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов"язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк. Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов"язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги), а згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов"язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Судом встановлено, що згідно кредитного договору № 11369056000, укладеному 09.07.2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2( за додатковим договором від 17.04.2009 року номер було змінено на № 1369056001), відповідач отримала кредитні кошти у розмірі 279 000,00 доларів США, з розрахунку 13,50% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 09.07.2008 року по 09.07.2018 року(а.с.6-15, 30-35). Додатковою угодою від 17.04.2009 року сторони домовились, що позичальник зобов"язаний повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 09.07.2028 року, якщо тільки не буде встановлений інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору. В порядку забезпечення виконання зобов"язань за кредитним договором між АКІБ „УкрСиббанком" та ОСОБА_3 09.07.2008 року був укладений договір поруки №11369056000/П, а 17.04.2009 року - додаткова угода до цього договору, за умовами яких поручитель зобов"язувався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, несуть перед кредитором солідарну відповідальність(а.с.36-38). 08.12.2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклало з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, у тому числі і до відповідачів(а.с.54-56, 124-125). В обґрунтування заявленого у березні 2014 року позову до ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_3, позивач посилався на те, що зобов"язання за укладеним 09.07. 2008 року кредитним договором позичальник не виконує, а направлені ПАТ „Дельта-Банк", як новим кредитором, досудові вимоги від 29.03. 2013 року про сплату простроченої заборгованості були залишені відповідачами без задоволення(а.с.44-53). За наданим позивачем розрахунком, станом на 10.02.2014 року розмір заборгованості за кредитним договором становив 4 284 957 грн. 42 коп., з яких за додатковою угодою №11369056001 сума заборгованості за кредитом складає 2 420 509 грн. 80 коп., сума заборгованості за відсотками - 1 845 425 грн. 82 коп., заборгованість по відсоткам за кредитним договором № 11369056000- 19 021 грн. 81 коп.(а.с.46, 47,88). Судом також встановлено, що за умовами кредитного договору (п. 6.1.2 ), сторони погодили, що банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.1 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. Як передбачено п. 6.2 договору, у разі застосування банком права дострокового повернення кредиту, встановлено порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати за кредит. При цьому банк повідомляє позичальника про встановлення нового(дострокового терміну повернення всієї суми наданого кредиту та сплати плати за користування кредитом шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника. Терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит - обов"язковими до повернення і сплати в повному обсязі банку з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) банку про дострокове повернення кредиту. Досудові вимоги на адресу ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_4, в яких ПАТ „Дельта-Банк" повідомляв відповідачів про заміну кредитора АТ „УкрСиббанк" на нового, а також пропонував сплатити поточну заборгованість за кредитним договором, що утворилася станом на 29.03.2013 року, були направлені 29.03.2013 року(а.с.44-49). Також встановлено, що виконувати зобов"язання з повернення кредиту ОСОБА_2 припинила ще з квітня 2009 року, у зв"язку з чим 15.10.2009 року їй особисто була вручена вимога ПАТ „УкрСиббанк" від 28.09.2009 року № 133-427/1960, в якій банк вимагав погасити прострочену заборгованість з виплати кредиту, процентів і пені та у відповідності до умов розділу 6 кредитного договору повідомляв, що у разі несплати заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання вимоги, термін повернення кредиту в повном обсязі буде визнано таким, що настав на 32 календарний день з дати отримання вимоги. Заборгованість у встановлений термін ОСОБА_2 не погасила, у зв"язку з чим строк виконання основного забов"язання за кредитним договором настав 16 листопада 2009 року. Вимога від 28.09.2009 року № 133-427/1958 щодо погашення заборгованості поручителю ОСОБА_4 була вручена особисто 16.10.2009 року( а.с.117). Таким чином, на час відступлення права вимоги за кредитами, у тому числі щодо ОСОБА_2, за договором купівлі-продажу між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», кінцевий термін повернення кредиту у повному обсязі за кредитним договором від 09.07. 2008 року був змінений на 16 листопада 2009 року і саме з вказаної дати суд правильно відлікував строк позовної давності. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила( ч.1 ст. 261 ЦК України). Між тим, з позовом до відповідачів ПАТ „Дельта-Банк" звернувся лише у березні 2014 року і з клопотанням про поновлення строку позовної давності, як пропущеного з поважних причин, не звертався. Отже враховуючи, що відповідно до ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а заміна сторін у зобов"язанні не змінює порядку порядку обчислення та перебігу позовної давності, висновки суду про наявність таких підстав для відмови у задоволенні заявлених ПАТ „Дельта-Банк" вимог є правомірними. Самі по собі факти звернення як ПАТ „УкрСиббанк" у вересні 2010 року із позовами до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по стягнення боргу за кредитним договоом, так і ПАТ „Дельта-Банк" у 2013 році з такими ж вимогами до відповідачів, в силу ч.1 ст. 265 ЦК України, перебігу строку позовної давності не зупиняли, враховуючи, що зазначені позови відповідними ухвалами Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 квітня 2012 року та Василівського районного суду Запорізької області від 11 лютого 2012 року були залишені без розгляду(а.с..108-111). За вказаних обставин колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не є суттєвими і обгрунтований висновок суду щодо наявності умов для застосування строку позовної давності до вимог позивача вони не спростовують. Керуючись ст.ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 червня 2014 року по даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/40828906
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40795450 Державний герб України У х в а л а І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 01 жовтня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Нагорняка В.А., Леванчука А.О., Макарчука М.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач посилався на те, що 19 січня 2006 року відповідач отримав кредит в розмірі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає терміну дії картки. Оскільки відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року становить 44 810 грн 51 коп. Враховуючи вказане, позивач просив стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року, в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 07 листопада 2006 року здійснив останню проплату за картковим рахунком, а ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом лише 06 листопада 2013 року, тобто з пропуском позовної давності, передбаченої ст. 257 ЦК України; відповідач ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 267 ЦК України подав заяву про застосування позовної давності. Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права при розгляді даної справи судами попередніх інстанцій не вбачається. Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Нагорняк В.А. Леванчук А.О. Макарчук М.А.
  20. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1, третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю “Об’єднана вантажно-транспортна компанія”, про стягнення заборгованості за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 12 липня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком “ПриватБанк”, правонаступником якого є ПАТ КБ “ПриватБанк”, і товариством з обмеженою відповідальністю “Об’єднана вантажно-транспортна компанія” (далі – ТОВ “Об’єднана вантажно-транспортна компанія”) укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав ТОВ “Об’єднана вантажно-транспортна компанія” кредит у розмірі 2 072 700 грн зі строком повернення до 12 липня 2010 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 у той самий день укладено договір поруки Взяті на себе зобов’язання щодо повернення коштів та сплати процентів за кредитом ТОВ “Об’єднана вантажно-транспортна компанія” не виконало, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому позивач просив стягнути з ОСОБА_1 як поручителя заборгованість у розмірі 2 956 359 грн 24 коп. Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 1 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 15 травня 2013 року рішення міського суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 956 359 грн 24 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року рішення апеляційного суду Донецької області від 15 травня 2013 року скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції. У листопаді 2013 року ПАТ КБ “ПриватБанк” подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року, поданій у листопаді 2013 року, ПАТ КБ “ПриватБанк” просить скасувати ухвалу касаційної інстанції та постановити нове рішення з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559, статей 543, 553 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Справу допущено до провадження Верховного Суду України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ПАТ КБ «ПриватБанк» – ОСОБА_2 , пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України за відсутності в договорі поруки встановленого строку договору поруки порука припиняється, оскільки банк протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не звернувся до суду з позовом. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд апеляційної інстанції виходив із того, що порука не припинена, оскільки відповідно до пункту 5.1 договору поруки сторони домовились про встановлення строку захисту порушеного права протягом п’яти років. Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виходив із того, що в договорі поруки не встановлено строк, після якого порука припиняється, і дійшов висновку про наявність підстав вважати, що порука припинилась у зв’язку з не направленням кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців, передбачених частиною четвертою статті 559 ЦК України. Для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини четвертої статті 559, статті 543, статті 553 ЦК України ПАТ КБ “ПриватБанк” надало ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах від 20 червня 2013 року, в якій суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду та вказав, що порука припинилась, оскільки банк не пред’явив вимоги до поручителя протягом шести місяців відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України. Однак, оскільки пунктом 12 договору поруки сторони визначили строк позовної давності для пред’явлення позову в межах п’яти років, поручитель відповідно до статей 553, 554 ЦК України повинен нести солідарну відповідальність із позичальником за погашення заборгованості за кредитом, що утворилась за період до припинення поруки. Отже, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука — це строкове зобов’язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб’єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов’язок боржника за договором. Правила частини четвертої статті 559 ЦК України встановлюють припинення поруки як за договором із визначеним строком дії поруки, так і за договорами, в яких строк дії поруки або строк основного зобов’язання встановлений не був. Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов’язання за договором поруки у зв’язку з припиненням такого зобов’язання поручителя. За змістом речення першого та третього зазначеної статті кредитор повинен встигнути звернутись до поручителя з вимогою про виконання останнім свого обов’язку за договором поруки, у тому числі в примусовому порядку. Разом із тим за змістом другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України у разі, якщо строк договору поруки не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить до поручителя вимоги. Правова природа зобов’язання у всіх випадках, передбачених статтею 559 ЦК України, є тотожною. Вимога кредитора до поручителя полягає в реальному виконанні зобов’язання за боржника, оскільки така вимога може бути заявлена лише в разі невиконання боржником своїх зобов’язань та настання строку виконання основного зобов’язання. Виходячи з тотожної природи зобов’язань, які регулюються реченнями першим і третім частини четвертої статті 559 ЦК України та реченням другим частини четвертої цієї статті, правову конструкцію частини четвертої статті 559 ЦК України, викладену в одному абзаці, ототожнює правову природу усіх зобов’язань, преклюзивність строку дії договору поруки, необхідно дійти висновку, що такою вимогою може бути лише позов, заявлений кредитором до поручителя в судовому порядку, оскільки пред’явлення іншої вимоги суперечить правовій природі поруки як строкового зобов’язання. Відповідно на вказані строки не поширюється положення частини п’ятої статті 267 ЦК України про захист судом порушеного права у разі, коли строк позовної давності пропущений із поважних причин. Отже, сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, так само як закінчення строку, установленого договором поруки, та закінчення одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до поручителя з позовом. Разом із тим позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непред’явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обов’язки сторін за цим договором слід вважати припиненими. Отже, непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням. Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що боржник зобов’язався повернути кредит у строк до 12 липня 2010 року. Оскільки кредитор протягом шести місяців не звернувся з позовом до поручителя, суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порука припинилась, а тому судове рішення скасуванню не підлягає. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У заяві публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. головуючий А.Г. Ярема судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ 6-170цс13 Непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов‘язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням. Також треба зазначити, що звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/25678342CBDF7B12C2257D7B001F7546
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 4 грудня 2006 року банком і ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 5 грудня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 35 004 грн 23 коп., що складається з: 15 000 грн заборгованості за кредитом, 16 814 грн 04 коп. заборгованості за процентами, 1 047 грн 13 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, 500 грн штрафу (фіксована частина), 1 643 грн 06 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача, а також стягнути судові витрати. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 листопада 2013 року, позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й передачу справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з позовом із пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нової картки. Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що згідно з пунктом 3.1.3. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною договору, після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку. Такий строк продовжується неодноразово без явки клієнта до банку. Відповідно до пункту 9.12. розділу І Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Оскільки відповідач міг за своєю заявою закрити картковий рахунок (пункт 9.5. розділу І Умов та правил надання банківських послуг), однак такої заяви до банку не подавав, дія договору на час подання банком позовної заяви не закінчилася. Крім того, у заяві про отримання відповідачем платіжної картки встановлено строк дії кредитного ліміту до 5 грудня 2016 року. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 4 грудня 2006 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 15 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Пунктом 2 розділу І Умов та правил надання банківських послуг встановлено, що кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Відповідно до пунктів 3.1.1., 5.4. розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці (поле MONTH). Із заяви від 4 грудня 2006 року, яка є невід’ємною частиною договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, убачається, що строк дії картки, виданої останньому, становить два роки. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у березні 2012 року. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Відповідно до умов договору, укладеного ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1, кінцевий термін виконання кредитного зобов’язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі визначений у два роки. Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки. З урахуванням цих обставин та факту пред’явлення ПАТ КБ “ПриватБанк” позову тільки у березні 2012 року, питання застосування чи незастосування строку позовної давності відповідно до статей 256 і 257, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України не вирішено. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 18 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін Правова позиція у справі №6-127цс14 За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Справа № 6-127цс14 Головуючий у першій інстанції: Піх Ю.Р. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6439EA76BE6242FDC2257D7B001F74E9
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40909616 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів:Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І.,Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року,- в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі по тексту -ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7, про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що 25 липня 2007 року між АКІБ «Укрсиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 року був укладений кредитний договір, згідно з умовами якого останньому надано кредит в розмірі 23 377,03 доларів США, з терміном повернення 25 липня 2014 року із сплатою 13 % річних за користування кредитом. В забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором 25 липня 2007 року, між банком та ОСОБА_7, а 30 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_8 були укладені договори поруки, згідно яких поручителі відповідають перед банком за виконання позичальником в повному обсязі усіх обов'язків, що виникли з кредитного договору. Оскільки боржник ОСОБА_6 належним чином не виконує свої зобов'язання по кредитному договору, позивач просив стягнути в солідарному порядку як з боржника так із поручителів заборгованість за кредитним договором станом на 11 квітня 2013 року в розмірі 29 785,72 доларів США, що в еквіваленті до гривні по курсу НБУ становить 238 077,26 грн. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 ОСОБА_8, ОСОБА_7 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 липня 2007 року в розмірі 238 077,26 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що в зв'язку з невиконанням зобов'язань належним чином і в установлений строк відповідно до умов кредитного договору, заборгованість має бути стягнута солідарно як з боржника так і з поручителів, як того вимагають ст.ст. 526, 527, 554,530, 629 ЦК України. Однак з такими висновками судів погодитись не можна. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит розмірі 23 377,03 доларів США строком до 25 липня 2014 року. 25 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_7 був укладений договір поруки, відповідно до якого остання зобов'язалась відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 по кредитному договору від 25 липня 2007 року. Крім того, 30 грудня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_8 був укладений договір поруки, відповідно до якого останній зобов'язався відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_6 по кредитному договору від 25 липня 2007 року. АКІБ «Укрсиббанк» 08 грудня 2011 року відступило право вимоги, в тому числі і за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_6 ПАТ «Дельта Банк». ПАТ «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості 09 липня 2013 року. Представник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наполягали на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду з вказаним позовом. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог та стягуючи кредитну заборгованість, на вказані вимоги закону уваги не звернув, не встановив фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, коли ОСОБА_6 перестав виконувати умови кредитного договору, тобто коли банк дізнався про порушення свого права, оскільки саме з цієї дати необхідно обчислювати строк позовної давності по окремому платежу. Крім того, пунктом 6.1.2. Кредитного договору від 25 липня 2007 року, визначено, що у випадку порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов'язань за кредитним договором та/або термінів сплати плати за кредит строком більш ніж на один місяць, та/або порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право змінити термін погашення кредиту та плати за кредит за цим договором в порядку визначеному в п. 6.2. договору. Як вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2010 року АКІБ «Укрсиббанк» було пред'явлено вимогу до ОСОБА_6 про зміну терміну повернення кредиту та процентів за користування кредитом в сторону зменшення та повідомлено про дострокове повернення кредиту, а саме дострокове виконання боргових зобов'язань позичальника за кредитним договором в повному обсязі протягом 31 календарного дня з дати отримання цієї досудової вимоги. Отже, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, не з`ясував фактичні обставини справи, а саме, чи було банком встановлено новий строк повернення кредиту, що передбачено кредитним договором. Якщо так, то суд повинен це також врахувати при обчисленні строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України не виконав, на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув, не перевірив доводів апеляційної скарги, не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи. За таких обставин, ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_9, який діє в інтересах ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук
  23. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1915/4189/2012 Провадження № 22-ц/789/964/14 Головуючий у 1-й інстанції Процько Я.В. Доповідач - Бахметова В.Х.Категорія - 57 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 вересня 2014 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі: головуючого - Бахметової В.Х. суддів - Ткач О. І., Гірський Б. О., при секретарі - Майка Р.Ю. з участю - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 27 червня 2014 року у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, - ВСТАНОВИЛА: В червні 2014 року ТзОВ "Кредитні ініціативи" звернулося в суд із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, який видано 28.05.2014 року Тернопільським міськрайонним судом в цивільній справі №1915/4189/12 за позовом ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Як підставу поновлення заявили те, що рішення, на підставі якого видано виконавчий лист, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ залишено без змін, однак за час розгляду справи в касаційному порядку сплинув строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа у даній справі. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 27 червня 2014 року заяву ТзОВ "Кредитні ініціативи" задоволено: поновлено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, виданого на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 06 грудня 2012 року з яким вирішено стягнути із ОСОБА_1 в користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість 395360,55 грн. по кредитному договору №03-2/855 від 10.12.2007 року та 3 219 грн. судового збору. Ухвалою цього ж суду від 16.07.2014 року виправлено описку у вказаній ухвалі та вказано, що ТзОВ "Кредитні ініціативи" звернулося в суд із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання 20 червня 2014 року, а не 20 червня 2013 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні заяви ТзОВ "Кредитні ініціативи" про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, посилаючись на її незаконність, необґрунтованість та порушення норм процесуального права. Апелянт вказує на те, що ТзОВ "Кредитні ініціативи" не вправі звертатись із вказаною заявою, оскільки ними не долучено будь-які важливі докази про їх право на вчинення дій щодо примусового виконання судового рішення. Стороною у справі Товариство не було. Крім цього, у ТзОВ "Кредитні ініціативи" відсутня ліцензія на здійснення фінансових операцій, до яких відноситься стягнення заборгованості. В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, зіславшись на обставини викладені в ній. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1, перевіривши за матеріалами справи доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про задоволення заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ "Кредитні ініціативи", який є правонаступником ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", пропустив строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання із поважних причин. Однак, з таким висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, оскільки судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи. Так, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 06.12.2012 року задоволено позов ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" заборгованість 395 360,55 грн по кредитному договору №03-2/855 від 10.12.2007 року та 3 219 грн. судового збору. Дане рішення набрало чинності 14.03.2013 року. Строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання закінчився 15 квітня 2014 року. З матеріалів справи вбачається, що позивач ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 23.04.2013 року та 25.05.2013 року звертався із заявою про видачу виконавчого листа до Тернопільського міськрайонного суду. Крім того, 26.12.2013 року, 08.04.2014 року та 22.05.2014 року із заявами про видачу виконавчого листа до суду зверталося і ТзОВ "Кредитні ініціативи", посилаючись на договір про відступлення права вимоги між Товариством і Банком. 28 травня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом видано виконавчий лист по вказаній справі. В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт відступлення права вимоги ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року ТзОВ "Кредитні ініціативи". Крім цього, згідно вимог ч.1,2 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 року № 2664-III національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Відповідно до інформації, внесеної до Державного реєстру фінансових установ ТзОВ "Кредитні ініціативи" має статус фінансової установи, однак ліцензії Нацкомфінпослуг на надання вказаних фінансових послуг не отримувало (відповідь на лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінанасових послуг від 10.07.2014 року №5627/16-11). Таким чином, дії ТзОВ "Кредитні ініціативи" щодо вимоги про стягнення коштів за кредитним договором №03-2/855 від 10.12.2007 року не є легітимними, оскільки набуття відступленого права грошової вимоги до боржників за договором, на якому базується таке відступлення є одним із видів фінанасових послуг та підлягає ліцензуванню. Крім цього, в матеріалах справи відсутні докази про надання Банком повноважень ТзОВ "Кредитні ініціативи" в порядку договору або доручення. Враховуючи вищевикладене та те, що ТзОВ "Кредитні ініціативи" не правомочне звертатися в суд в порядку ст. 371 ЦПК України як стягувач із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання, тому ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та відмовити ТзОВ "Кредитні ініціативи" у поновленні вказаного строку. Керуючись ст. ст. 307, 312 ЦПК України колегія суддів, - Ухвалила: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 червня 2014 року скасувати. Відмовити ТзОВ "Кредитні ініціативи" у поновленні пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - підпис Судді - два підписи З оригіналом згідно: Суддя апеляційного суду Тернопільської області В.Х. Бахметова http://reyestr.court.gov.ua/Review/40661861
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” (далі – ПАТ “КБ “Надра”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого банком видано ОСОБА_1 кредитну картку Visa Gold, відкрито картковий рахунок, установлено кредитний ліміт у розмірі 15 280 грн та надано кредит шляхом списання з карткового рахунку сум за рахунок кредитних коштів у межах установленого ліміту кредитування. Процентна ставка за користування кредитом становила 2,13 % щомісяця, а у разі перевищення ліміту кредитування чи прострочення сплати мінімального платежу – 2,99 % щомісяця. Розмір щомісячного мінімального платежу становив 4 % від фактичної кредитної заборгованості. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Оскільки відповідач отримав та використав для споживчих потреб кошти, отримані в кредит, однак своїх зобов’язань щодо повернення коштів належним чином не виконав, ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 32 156 грн 43 коп. заборгованості, що складається з: 15 395 грн 12 коп. заборгованості за кредитом, 15 521 грн 54 коп. заборгованості за процентами, 1 239 грн 77 коп. штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Також ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 321 грн 56 коп. судового збору. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року в задоволенні позову ПАТ “КБ “Надра” відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ “КБ “Надра” задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення апеляційного суду. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й прийняття нового судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 256 – 268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) про стягнення заборгованості за кредитним договором; 25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся з позовом до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нову картку. Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що згідно з пунктом 17.1. договору про комплексне банківське обслуговування, укладеного між банком і ОСОБА_1, договір діє до повного виконання сторонами всіх своїх зобов’язань. Відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов’язань, тому застосування судом першої інстанції встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності з посиланням на те, що кінцевий термін повернення кредиту є 31 липня 2008 року, а банк звернувся до суду з позовом лише в березні 2013 року, є передчасним, оскільки договір відповідно до пункту 17.1. діє. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 280 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Договір про комплексне банківське обслуговування був укладений шляхом отримання банком від ОСОБА_1 підписаних 31 липня 2007 року підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки, та виписки-повідомлення до договору. ОСОБА_1 своїх зобов'язань не виконав, унаслідок чого в нього утворилась заборгованість. Пунктами 5.2.4., 5.2.5. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року встановлено обов'язок позичальника здійснювати оплату послуг банку відповідно до тарифів у строки, передбачені умовами цього договору, а також здійснювати погашення обов`язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до п`ятнадцятого числа наступного місяця включно. У пункті 1.71. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року зазначено, що строк дії картки та кредитної лінії один або два роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. З анкети ОСОБА_1 на оформлення кредитної картки, яка є невід'ємною частиною вказаного договору, убачається, що строк дії кредитної картки, виданої ОСОБА_1, становить один рік. У липні 2008 року строк дії кредитної картки закінчився, а ПАТ “КБ “Надра” нової картки для відповідача не перевипускало. ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права в березні 2013 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови договору в цій справі та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Разом із тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками апеляційного суду, у справі, яка переглядається, не врахував, що передбачений законом строк позовної давності позивачем дотриманий не був, оскільки судами встановлено, що відповідач не виконував взятих на себе зобов’язань щодо погашення кредиту, після закінчення в липні 2008 року строку дії картки нова картка для відповідача не перевипускалась, проте ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права лише в березні 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 11 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-133цс14 За договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Справа № 6-133цс14 Головуючий у першій інстанції: Андрейчук Т.В. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4B49773E9ECC7B9DC2257D6B0029B393
  25. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що відповідно до договору від 26 грудня 2005 року відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що Банк умови договору виконав та надав кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідачка договір не виконує, кредит у повному обсязі не повертає, у зв’язку з чим станом на 20 вересня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 25 931 грн. 99 коп., позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом в сумі 4 160 грн. 77 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 20 060 грн. 77 коп., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 211 грн. 05 коп. Рішенням Селидівського міського суду від 16 січня 2014 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 5 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року у відкритті касаційного провадження відмовлено. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду і ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 26 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір. Відповідно до нього ОСОБА_1 26 грудня 2005 року отримала кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який становить два роки. Згідно з пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін. Задовольняючи позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що договір укладено на невизначений строк, а відповідач заяви про закриття карткового рахунку не подавав. В той же час, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, 25 червня 2012 року, 10 квітня та 3 липня 2013 року, що надані заявницею як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в справах з подібних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка. Таким чином, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в листопаді 2007 року, а дія картки закінчилась у жовтні 2007 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України, частини четвертої ст. 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 16 жовтня 2013 року, не вирішено. Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що позовна давність не сплила, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ № 134 цс 14 Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5CDEFD8145BAA3E9C2257D69001B11D8