Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 373 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39784913 Державний герб України Ухвала іменем україни 09 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А. суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПАТ КБ «Приватбанк» ( далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 20 102 грн 57 коп. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 18 червня 2006 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_6 кредит в сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов кредитного договору позичальник кредитні кошти своєчасно не повернув. Загальна сума заборгованості відповідача перед банком станом на 10 листопада 2013 року становить 20 102 грн 57 коп. Звертаючись до суду, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором в примусовому порядку з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» та судові витрати. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 20 102 грн 57 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника за довіреністю ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції суду та ухвалу апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, задовольняючи позов, керуючись положеннями ст. ст. 526, 527, 625, 1048 ЦК України, виходив із того, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього у встановленому законом порядку. Крім того, суд не застосував передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, посилаючись на те, що згідно з умовами кредитного договору термін його дії автоматично пролонгується. Проте, з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав. Судами встановлено, що відповідно до договору від 18 червня 2006 року б/н, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 банк надав відповідачеві кредит у сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с. 8-16). Зазначені умови викладені у заяві позичальника при отриманні кредиту, а не у кредитному договорі, однак вказана заява містить ознаки такого договору, відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, про що свідчить його підпис. Відповідно до наданого позивачем розрахунку у зв'язку з неналежним виконанням умов договору заборгованість відповідача станом на 10 листопада 2013 року склала 20 102 грн 57 коп., з яких: 4 573 грн 56 коп. - заборгованість за кредитом; 14 095 грн 55 коп. - заборгованість за процентами; 14 095 грн 55 коп - заборгованість із несплачених процентів на прострочену заборгованість; 1 133 грн 46 - заборгованість із штрафів (а. с. 6-7). Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг, наданими позивачем, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань позичальника, які щомісячно підлягають сплаті позичальником протягом строку дії картки. Відповідно до п. 3.1. Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту карти, їх вид та строк дії вказаний в заяві і в пам'ятці клієнта, підписанням якого банк та клієнт укладають договір про надання банківських послуг (а. с. 11). Відповідно до заяви клієнта термін дії картки визначено до травня 2008 року. Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а. с. 14). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 257, 261 ЦК України, звертався до суду з заявою про застосування строку позовної давності (а. с. 41). Однак суд першої інстанції та апеляційний суд вважали, що підстави для задоволення вказаної заяви відсутні. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами не враховано, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14 цс14, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж відповідач здійснив у серпні 2008 року (а. с. 5), строк дії картки закінчився у травні 2008 року, а з позовом до відповідача про стягнення заборгованості банк звернувся у серпні 2014 року. Таким чином, питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та за наявності відповідної заяви відповідача не вирішено. За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Г.В. Юровська
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39256456 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Кафідової О.В., Умнової О.В.,Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області 03 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором, укладеним між сторонами у справі 19 грудня 2006 року в розмірі 32 623 грн 37 коп. та судові витрати в розмірі 249 грн 66 коп. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 19 грудня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач кредитні зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року складає: 32 623 грн 37 коп., з яких: - 9 528 грн 75 коп. - заборгованість за кредитом; - 15 919 грн 28 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 145 грн 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи, відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1 529 грн 68 коп. - штраф (процентна складова). Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 32 623 грн 37 коп. та 326 грн 23 коп. судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відповідач був ознайомлений та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, що підтверджується його підписом в заяві про надання кредиту, своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування, після закінчення терміну дії картки не надав до банку письмової заяви про закриття карткового рахунку та заборгованість за кредитом не погасив. Оскільки договором передбачено пролонгацію його дії, заборгованості не погашено, то строк позовної давності не пропущено. З такими висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 2006 року ОСОБА_6 уклав з позивачем кредитний договір та отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно п. 9.5 Умов договору та правил надання банківських послуг Картрахунок може бути закритий на підставі заяви Тримача, або Банк має право закрити Картрахунок, письмово повідомивши Тримача. При цьому Тримач повинен, не пізніше 30 днів з дня повідомлення повернути Карту в Банк, після чого обслуговування Карти припиняється. Тримач повинен погасити всі види заборгованості перед Банком, у тому числі що виникли протягом 30 днів з моменту повернення Карти. Банк закриває Картрахунок в строк не раніше 30-ти днів з дня припинення обслуговування Карти. Відповідно до п. 9.12 Умов договору та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Згідно п. 3.1.3 Умов договору та правил надання банківських послуг після закінчення терміну дії відповідна Карта подовжується Банком на новий термін(шляхом надання Клієнтові Карти з новим терміном дії), якщо раніше(до початку місяця закінчення терміну дії) не поступило письмова заява Тримача про закриття Картрахунку, а так само за умови наявності грошових коштів на Картрахунку для оплати послуг з виконання розрахункових операцій по Картрахунку (у передостанній день місяця закінчення терміну дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених Договором. Відповідно до розрахунку заборгованості наданої позивачем, станом на 31 липня 2013 року ОСОБА_6 має заборгованість за кредитом, яка складає: 32 623 грн 37 коп., з яких: - 9 528 грн 75 коп. - заборгованість за кредитом; - 15 919 грн 28 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 145 грн 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи, відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1 529 грн 68 коп. - штраф (процентна складова). Заперечуючи проти вимог позовної заяви, обґрунтовуючи вимоги апеляційної та касаційної скарг, відповідач наполягав на тому, що кредитною картою він закінчив користуватися ще до березня 2009 року і з того часу не проводив жодних операцій з картою. Відповідач під час розгляду справи оспорював надані банком розрахунки заборгованості, посилаючись на те, що розрахунки не відповідають даним банківських квитанцій що є у наявності відповідача. Крім того, відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. У порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, суди не перевірили доводи відповідача щодо припинення проведення розрахунків за картою з березня 2009 року, з врахуванням того, що строк дії карти закінчився в жовтні 2009 року. Матеріали справи не містять відомостей щодо фактичного руху коштів на рахунку. Апеляційний суд, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції встановив, що останнім днем отримання відповідачем кредитних коштів за картковим рахунком є 05 квітня 2011 року. Також судом встановлено, що розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи відповідає умовам кредитного договору і є правильним. Такі висновки апеляційного суду не підтверджені належними доказами, оскільки наведений в якості основного доказу розрахунок заборгованості (а. с. 5-8) належним чином не завірений та не підтверджений іншими доказами, незважаючи на те, що відповідачем він оспорюється. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) (а. с. 12), також залишено поза увагою доводи відповідача про те, що кредитною картою він закінчив користуватися ще до березня 2009 року і з того часу не проводив жодних операцій з картою, а строк дії карти закінчився в жовтні 2009 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з врахуванням викладених вище обставин, факту пред'явлення позову у вересні 2013 року та невизнання відповідачем наявності кредитної заборгованості з березня 2009 року, не вирішено. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та є передчасним. В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області 03 лютого 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:О.В. Кафідова В.М. Колодійчук О.В. Умнова І.М. Фаловська
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40219508 Державний герб України Ухвала іменем україни 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Висоцької В.С., суддів: Кафідової О.В., Парінової І.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 липня 2006 року між сторонами укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29 429 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 9 658 грн 36 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 17 893 грн 07 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 377 грн 57 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21 липня 2006 року в розмірі 29 429 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судом встановлено, що 21 липня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк, що відповідає строку дії картки. У заяві позичальника на отримання кредиту від 21 липня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також із Тарифами банку; погодився із тим, що заява разом із Умовами, Тарифами та Правилами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 9-10). ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29 429 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 9 658 грн 36 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 893 грн 07 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна складова) - 1 377 грн 57 коп. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 9.12 розділу І Умов встановлено, що кредитний договір від 21 липня 2006 року діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору (а. с. 15). Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що доказів про припинення дії договору про надання банківських послуг відповідно до п. 9.12 Умов надано не було, а тому строк виконання зобов'язання за цим договором автоматично пролонговано. Погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Порядок погашення боргового зобов'язання передбачено п. 5 розділу ІІ Умов, у якому зазначено, що строк і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками із встановленим мінімальним обов'язковим платежем наведений у Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Вказано, що платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом (п. 5.3). За платіжними картками без встановлення мінімального обов'язкового платежу строк погашення за кредитом наведено у п. 5.4 розділу ІІ Умов, за яким строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, а строк погашення кредиту у повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі Month). Зважаючи на відсутність у матеріалах справи Пам'ятки клієнта й Тарифів банку, які є невід'ємними частинами кредитного договору та визначають його умови, обставини щодо порядку погашення кредиту - строку, розміру та складових щомісячного зобов'язання ОСОБА_3 не встановлені. Поза увагою судів залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Вирішуючи спір, суди не встановили строк дії картки, виданої ОСОБА_3, не перевірили, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка. Відповідальність за порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, визначена п. 8.6. розділу І Умов та полягає у обов'язку клієнта сплатити на користь банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Враховуючи те, що строки виникнення прострочення за кредитом не встановлені, період нарахування штрафних санкцій також підлягає перевірці судом відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.С. Висоцька Судді: О.В. Кафідова І.К. Парінова О.В. Умнова І.М. Фаловська
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560960 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові перспективи» про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 вересня 2005 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 47 200 доларів США на строк до 27 вересня 2010 року з процентною ставкою 13,9 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання ОСОБА_3 передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль КАМАЗ - 53229, державний номерний знак НОМЕР_1. 2 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договори факторингу та відступлення прав за договором застави, згідно з якими публічне акціонерне товариство «Сведбанк» відступило ТОВ «Вердикт Фінанс» свої права вимоги з кредитними договорами від боржників та за договорами застави рухомого майна. 30 квітня 2013 року ТОВ «Вердикт Фінанс» уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові перспективи» (далі - ТОВ «Фінансові перспективи») договір поруки, за умовами якого обсяг відповідальності поручителя перед кредитором за невиконання ОСОБА_3 кредитного договору від 27 вересня 2005 року становить 2 тис. грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп. Ураховуючи викладене, позивач просив суд: стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» на користь ТОВ «Вердикт Фінанс»; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року звернути стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; передати у володіння ТОВ «Вердикт Фінанс» предмет застави та комплект ключів від автомобіля; покласти на відповідачів судові витрати. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року позов ТОВ «Вердикт Фінанс» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» заборгованість за договором поруки від 30 квітня 2013 року в розмірі 2 тис. грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ТОВ «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Передано у володіння позивача предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, та комплект ключів від нього. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави в повному обсязі; звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ТОВ «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; солідарного стягнення з відповідачів судового збору, у скасованій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем; початкова ціна предмета застави встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом. Стягнуто на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» з ТОВ «Фінансові перспективи» 114 грн 70 коп. на відшкодування сплаченого судового збору, а з ОСОБА_3 - 377 грн 30 коп.; стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2 949 грн. У решті - рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Вердикт Фінанс», суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Вердикт Фінанс» є належним позивачем та має право відповідної вимоги до ОСОБА_3 та поручителя, а оскільки боржник, позичальник, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, утворилась відповідна заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, разом з тим позивач скористався своїм правом звернення стягнення на предмет застави. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог та задовольняючи частково позов у цій частині, виходив із того, що зазначення у резолютивній частині рішення посилання на надання позивачу, у зв'язку зі звернення стягнення на заставлене майно, повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також надання ТОВ «Вердикт Фінанс» інших, не конкретизованих позивачем, повноважень для здійснення продажу є безпідставним. При цьому, зазначивши, що початкова ціна предмета застави встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, та стягнувши судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» 2 тис. грн та звернення стягнення на предмет застави та зазначив, що оскільки позов заявлено на підставі договору факторингу та відступлення права за договором застави від 2 лютого 2012 року, договору поруки від 30 квітня 2013 року, у позивача право вимоги до ОСОБА_3 виникло не раніше 2 лютого 2012 року. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 27 вересня 2005 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 47 200 доларів США на строк до 27 вересня 2010 року з процентною ставкою 13,9 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання ОСОБА_3 передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль КАМАЗ - 53229, державний номерний знак НОМЕР_1. 2 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договори факторингу та відступлення прав за договором застави. 30 квітня 2013 року між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ТОВ «Фінансові перспективи» укладено договір поруки, за умовами якого обсяг відповідальності поручителя становить 2 тис. грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. З матеріалів справи також вбачається, що строк у зобов'язанні за договором застави від 27 вересня 2005 року не визначений, тому строк позовної давності відносно позовної вимоги про звернення стягнення на предмет застави починає свій перебіг у момент коли у заставодержателя виникає право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання застави, зокрема, вимоги про звернення стягнення на предмет застави. Разом з тим внаслідок застосування кредитором механізму дострокового повернення кредитних грошових коштів, а саме направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення грошових коштів, строк виконання кредитного зобов'язання був змінений та встановлений до 10 серпня 2009 року. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Проте апеляційний суд зазначене не врахував, не звернули уваги на те, що в матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_4, про застосування строків позовної давності (а.с. 72-73, т. 1). Крім того, згідно зі ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону не врахував; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову ТОВ «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3 За таких обставин рішення апеляційного в частині вимог до ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Прохання касаційної скарги про повне скасування рішення апеляційного суду безпідставне, оскільки ТОВ «Фінансові перспективи» не оскаржувало судові рішення, не надавало ОСОБА_3 повноважень представляти їх інтереси. Крім отого, доводи касаційної скарги не містять мотивів незаконності судових рішень щодо зазначеного товариства. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року в частині позовних вимог ТОВ «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39037918 Державний герб України Ухвала іменем україни 28 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Попович О.В., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 22 092 грн 59 коп., з яких: 2 700 грн - кредитні кошти, 10 461 грн 87 коп. - заборгованість зі сплати процентів, 7 402 грн 50 коп. - заборгованість із комісії за користування кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 028 грн 22 коп. - штраф (процентна складова). Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06 грудня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у сумі 3 тис. грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що внаслідок порушення відповідачем строку та порядку погашення кредиту утворилася заборгованість, позивач просив задовольнити позов. Не погоджуючись із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 просила застосувати позовну давність, відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 092 грн 59 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду судові та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України, рішення апеляційного суду повинно містити: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог. Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів. Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає. Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, без номера, відповідно до якого остання отримала у кредит 3 тис. грн, за умови сплати 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови) складає між нею та банком договір. Згідно з пунктом 9.12 Умов, які є складовою частиною кредитного договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а. с. 20). Відповідно до п. 6.5 Умов позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно п. 6.6 Умов позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань за договором на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до п. 8.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів за кожним з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що у спорі, який розглядається, дія кредитного договору не припинилася і строк його виконання не сплив, зокрема, відповідачем не надано доказів того, що дія договору в зазначеному вище порядку припинялася. Проте такі висновки апеляційного суду є помилковими, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Апеляційним судом залишено поза увагою те, що згідно з випискою з особового рахунку відповідач кредитні кошти останній раз отримала 11 лютого 2008 року, коштів на погашення отриманого кредиту не вносила, а до суду з цим позовом банк звернувся 03 жовтня 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягала відповідач. За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року скасувати, рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: О.П. Касьян О.В. Попович О.В. Ступак С.П. Штелик
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39840299 Державний герб України У х в а л а іменем україни 16 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Дербенцевої Т.П., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Урктелеком» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Урктелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у результаті порушення умов договору про надання послуг електрозв'язку, укладеного з відповідачем 31 серпня 1999 року, та Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг за ОСОБА_3, який користувався установленим телефоном, утворилася заборгованість у розмірі 15 424 грн. 30 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року, позов ПАТ «Укртелеком» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укртелеком» заборгованість за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 15 424 грн. 30 коп. Розподілено судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив надані позивачем телекомунікаційні послуги. При цьому суд послався на те, що ПАТ «Укртелеком» не пропустило строк позовної давності, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, якою залишено без змін рішення апеляційного суду Закарпатської області про списання заборгованості, встановлено правомірність нарахованої відповідачеві заборгованості. Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 31 серпня 1999 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укртелеком» було укладено договір про надання послуг електрозв'язку. Пред'являючи позов, ПАТ «Укртелеком» посилалось на те, що у результаті порушення відповідачем умов указаного договору за ним утворилася заборгованість. Суди дійшли до передчасного висновку про задоволення позову, оскільки у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірили тверджень ОСОБА_3 про пропуск позивачем строку позовної давності. Так, позов пред'явлено у липні 2013 року. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Суди помилково виходили із того, що строк позовної давності почав обчислюватися після постановлення 19 червня 2013 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укртелеком» про визнання незаконним нарахування заборгованості, якою залишено без змін рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2013 року, оскільки ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що дана зазначений вище спір може бути лише підставою для поновлення строку позовної давності в разі визнання її поважною та при заявленні про це клопотання (ч. 5 ст. 267 ЦПК України), а не підставою для іншого, у порушення вимог закону, порядку обчислення строку позовної давності. Крім того, суди у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не перевірили правильності та періодів нарахування заборгованості, хоча строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому у зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116 цс 13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди наведеного не врахували та у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не дали оцінки рахунку, виставленому відповідачу, за листопад 2009 року на суму 11 892 грн. 90 коп., де запропоновано ОСОБА_3 оплатити його до 20 грудня 2009 року, що виконано не було. Отже, не виконавши своє зобов'язання ОСОБА_3 порушив умови договору, а у позивача у грудні 2009 року виникло право на пред'явлення позову, який подано до суду у липні 2013 року. вимог процесуального закону відносно перевірки доказів та належності позовних вимог, суди передчасно визнали позов ПАТ «Укртелеком» про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги таким, що пред'явлений у межах строку позовної давності. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування. Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька Т.П. Дербенцева В.М. Колодійчук І.М. Фаловська
  7. ние, исковая давность по процентам считается по каждому платежу отдельно. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36951000 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 18 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту під заставу транспортного засобу № 11171643000, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 17500 доларів США, що еквівалентно 88375 грн. Додатковою угодою № 1 від 5 лютого 2009 року до указаного кредитного договору сторони узгодили графік погашення кредиту та розмір ануїтентного платежу і визначили кінцевий термін повернення кредиту - 18 червня 2013 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 12878 від 18 червня 2007 року і додаткова угода до договору поруки № 1 від 5 лютого 2009 року. У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути із відповідачів. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 16 серпня 2013 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 16 серпня 2013 року в частині позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту під заставу транспортного засобу № 11171643000 від 18 червня 2007 року станом на 21 вересня 2012 року у розмірі 17209,19 доларів США, що еквівалентно 137553 грн 6 коп. У частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки строк дії кредитного договору та його виконання встановлено конкретною датою 18 червня 2011 року, а позивач звернувся до суду з позовом у січні 2013 року. Однак, повністю погодитись з такими висновками неможливо. Судами встановлено, що 18 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11171643000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав споживчий кредит у розмірі 17 500 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 передав у заставу нерухоме майно транспортний засіб марки «Chery», модель «Tiggo», 2007 року випуску. Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, на погашення якої ОСОБА_3, не зважаючи на повідомлення кредитора, жодних дій не вчиняє. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 9.8. кредитного договору строк дії договору встановлюється з дати його укладення до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування. Пунктом 1.2.2. кредитного договору на позичальника покладено зобов'язання повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 18 червня 2011 року. Додатковою угодою від 5 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту змінено кінцевий термін повернення кредиту до 18 червня 2013 року та графік погашення кредиту. Відповідно до п. 3.1.2 кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або сплати за кредит, банк має право змінити термін погашення кредиту в порядку визначеному в розділі 6 договору. Згідно з положеннями п. 6.1.2 кредитного договору, у випадку не виконання позичальником своїх зобов'язань по своєчасному поверненню кредиту та плати за кредит банк має право визнати термін повернення кредиту, таким, що настав. При цьому термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. Про зміну терміну повернення кредиту банк повідомляв позичальника листом від 29 травня 2009 року № 37-1/30-26-28/657. З огляду на таке суду належало з'ясувати чи змінено банком терміни повернення кредиту виходячи з встановленого договором порядку такої зміни, а, відповідно, коли він має бути погашеним і коли у позивача виникло право на позов. Сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань (п. 9.8), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав сплаті в строк до 18 червня 2013 року. Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останні погашення заборгованості ОСОБА_3 здійснював у квітні 2009 року, з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 29 травня 2009 року направивши ОСОБА_3 листа. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами кредитного договору (п. 1.2.2) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами відповідно до графіку платежу, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 18 червня 2011 року - з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що додатковою угодою від 5 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту змінено кінцевий термін повернення кредиту з 18 червня 2011 року до 18 червня 2013 року та графік погашення кредиту. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Такий правовий аналіз зазначених норм та обставин відповідає викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 висновкам. Вказане судове рішення згідно із положеннями ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із цим рішенням. Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа передачі в цій частині на новий апеляційний розгляд. Оскільки рішення апеляційного суду в іншій частині не оскаржене, то суд касаційної інстанції не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року у частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39891748 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 23 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про порушення прав споживачів, визнання кредитного договору удаваним правочином, визнання договору поруки припиненим, визнання договору іпотеки недійсним; за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційними скаргами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно 984 750 грн, зі сплатою 14 % до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання його зобов'язань за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. Вважають, що кредитний договір укладений з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та його прав, оскільки у п. 1 договору зазначено, що банк зобов'язується надати йому кредит в іноземній валюті, а п. 5.3 договору передбачено підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку. З урахуванням зазначеного вище та уточнених вимог, позивачі просили: визнати укладений кредитний договір удаваним правочином, визнати його укладеним в національній валюті України, гривні; визнати недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в», п. 5.2, 7.1.1 цього договору, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх його платежів залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені; визнати договір укладений у національній валюті України, гривні, виконаним у повному обсязі; визнати недійсними указані договори поруки та іпотеки та виключити їх з реєстру заборон. У квітні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і з урахуванням уточнених позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка є поручителем на його користь заборгованість за кредитом у розмірі 1 678 016 грн 02 коп., звернути стягнення на переданий ОСОБА_5 як майновим поручителем в іпотеку житловий будинок та виселити відповідачів та визнати їх такими, що втратили право користування цим житловим будинком. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 серпня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» удаваним правочином. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні. Визнано недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в» п. 5.2, 7.1.1 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» 20 травня 2008 року. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх платежів ОСОБА_3 залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені. Визнано кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні, виконаним в повному обсязі. Договір поруки, укладений між поручителем ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» від 20 травня 2008 року, визнано недійсним. Визнано договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року за реєстраційним номером 7038 та за номером заборони 7039, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк», недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7038 і номером заборони 7039 договір іпотеки. Визнано договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року, реєстраційний номер 7040, номер заборони 7041, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7040 і номером заборони 7041 договір іпотеки. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року рішення районного суду частково скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Провадження по даній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору поруки та договору іпотеки житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та виключення його з реєстру заборони відчуження майна закрито. Позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Звернуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнення на передане ОСОБА_5 в іпотеку майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 325, 6 кв. м, вартістю 1 518 833 грн, для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» по договору про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року, для погашення заборгованості у розмірі 1 678 016 грн 02 коп. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки від 12 травня 2008 року до кредитного договору від 20 травня 2008 року шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмета іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження; кошти отримані від реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки з фізичною особою направити на погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «УкрСиббанк» по кредитному договору від 20 травня 2008 року, яка станом на 6 березня 2013 року складає 1 678 016 грн 02 коп., з яких: залишок основної заборгованості по кредиту 139 986,02 доларів США, що станом на 6 березня 2013 року за курсом Національного банку України складає 1 118 908 грн 26 коп.; прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом - 55 236,56 доларів США, що станом на 6 березня 2013 року за курсом Національного банку України складає 441 505 грн 82 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення простроченої заборгованості за кредитом - 73 926 грн 46 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом 43 175 грн 48 коп., 500 грн - сума штрафу згідно п. 4.3 кредитного договору. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції; ПАТ «УкрСиббанк» просить змінити рішення апеляційного суду та задовольнити позов у повному обсязі. Касаційні скарги ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що спірний кредитний договір є удаваним правочином, укладеним на приховання іншого правочину і вважав доведеним, що фактично між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у національній валюті України, гривні, який останнім був виконаний у повному обсязі; спірний договір поруки визнаний недійсним рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають доведенню, а договір іпотеки, укладений ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 з перевищенням повноважень, зазначених у довіреності, якою вона не мала права передавати житловий будинок на користь третіх осіб, є недійсним. Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на переданий ОСОБА_5 в іпотеку житловий будинок та залишаючи в іншій частині рішення першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що спірні договори були укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав ОСОБА_6, який не виконав зобов'язання за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, і рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним договір поруки та відмовлено у визнанні договору іпотеки недійсним, тому обставини щодо законності укладеного договору іпотеки не підлягають доведенню, та обґрунтованими визнав вимоги про звернення стягнення на житловий будинок і вважав необґрунтованими вимоги про виселення, враховуючи, що банком не було дотримано визначену законом процедуру виселення осіб шляхом направлення відповідних письмових вимог. Проте повністю погодитись із таким висновком суду апеляційного не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» не відповідає. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України). Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ПАТ «УкрСиббанк» посилалось на те, що положення ЦК України передбачають правові наслідки за порушення виконання грошового зобов'язання, та про можливість стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та одночасного звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо позичальник та іпотекодавець є різні особи. У порушення наведених норм права апеляційний суд не розглянув вимогу банка про стягнення кредитної заборгованості. Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 травня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно 984 750 грн, зі сплатою 14 % до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 678 016 грн 02 коп. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним указаний договір поруки та відмовлено у визнанні спірного договору іпотеки недійсним. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116 цс 13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Заперечуючи проти позову ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_3 посилався на сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості. При цьому зазначав, що останній платіж за кредитним договором здійснений 23 січня 2009 року, а з позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернувся 14 березня 2013 року. У порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичних обставин та не зазначив у рішенні, чому не приймає доводи ПАТ «УкрСиббанк» про те, що вимога про стягнення заборгованості за кредитом не є тотожною вимозі про звернення стягнення на предмет іпотеки та доводи ОСОБА_3 про сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. На підставі доказів, поданих сторонами, які належні чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), суди дійшли до правильного висновку про те, що спірні договори укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і підстави для задоволення їх позову відсутні. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині - судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36859925 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П.Суддів:Дем'яносов М.В.,Кафідова О.В., Коротун В.М.,Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 24 квітня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику 650 тис. доларів США на строк до 24 квітня 2017 року зі сплатою 14 % річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору. Посилаючись на те, що ОСОБА_6 несвоєчасно та не в повному обсязі виконує зобов'язання із повернення кредиту та нарахованих процентів за користування ним, на підставі статей 509, 525, 526, 530, 549, 1046, 1048, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 102 293,66 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 8 810 633 грн 22 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 608 258,76 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 4 861 812 грн 27 коп.; заборгованість за процентами - 295 849,87 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 2 364 728 грн 01 коп.; пеня - 198 185,03 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 1 584 092 грн 94 коп. та 3 219 грн судового збору Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 29 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Сведбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року рішення Стахановського міського суду Луганської області від 29 квітня 2013 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Омега Банк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Омега Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 102 293,66 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 8 810 633 грн 22 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 608 258,76 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 4 861 812 грн 27 коп.; заборгованість за процентами - 295 849,87 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 2 364 728 грн 01 коп.; пеня - 198 185,03 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 1 584 092 грн 94 коп. та 3 219 грн судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Омега Банк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають. Судами встановлено, що 24 квітня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику 650 тис. доларів США на строк до 24 квітня 2017 року зі сплатою 14 % річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору. Станом на 20 липня 2012 року заборгованість ОСОБА_6 з повернення кредиту, сплати процентів та пені становила 1 102 293,66 доларів США. Відмовляючи банку у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку, апеляційний суд виходив з того, що положеннями кредитного договору визначено пільговий строк для виконання вимоги банку, зі спливом якого починається перебіг позовної давності та дійшов висновку про те, що цей строк позивачем не пропущений. Однак такі висновки судів не можна визнати такими, що ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Як убачається з матеріалів справи, за умовами кредитного договору сторони визначили строки виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів з щомісячним погашенням платежів. За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Судами встановлено, що ОСОБА_6 не виконує зобов'язання з щомісячного погашення кредиту з 21 жовтня 2008 року; згідно з додатковим договором від 20 листопада 2008 року до Кредитного договору наступний платіж ОСОБА_6 повинен був здійснити до 20 липня 2009 року, тому з 21 липня 2009 року у банку виникло право вимоги дострокового повернення кредиту, проте з позовними вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором банк звернувся до суду 8 вересня 2012 року (штемпель на конверті). Таким чином, ураховуючи, що Кредитним договором визначено зобов'язання позичальника здійснювати повернення кредиту та сплату процентів частинами щомісяця, тобто, окремо встановлені строки для виконання кожного зобов'язання, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку виконання кожного зобов'язання, отже початок позовної давності для стягнення заборгованості за цими платежами слід обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-116 цс13 від 06 листопада 2013 року. Отже, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 29 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. ШтеликСудді:М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Ступак
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37485391 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючогоЛуспеника Д.Д., суддів:Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2007 року з ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «БТА Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 520 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 873 грн 22 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач направив на адресу ОСОБА_1. повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок резервного фонду банку і заборгованість в розмірі 56 227 грн 47 коп. була включена до оподаткованого доходу відповідача. Крім того, 4 серпня 2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави. У задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив за пропуском строку позовної давності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а зобов'язання припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України. Разом з тим наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 1 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «БТА Банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль ВАЗ - 2114, державний номерний знак НОМЕР_1. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 4 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно та за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, пропонувалося задовольнити вимоги ПАТ «БТА Банк» у розмірі 57 772 грн 30 коп. Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Краснощоковим Л.В. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису. Так, на час розгляду справи апеляційним судом предмет застави був реалізований, а грошові кошти виконавцем перераховані до Держказначейства. Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та стягнув з ОСОБА_1. заборгованість за кредитним договором без урахування факту реалізації державною виконавчою службою автомобіля. Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 1 серпня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись ОСОБА_2 частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, зі спливом строків позовної давності до основної вимог, вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), що застосовується і до додаткових вимог банку. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом за період до 1 грудня 2009 року й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в грудні 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийД.Д. Луспеник Судді:Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  11. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, встановила: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. На обґрунтування вимог посилався на те, що 22 грудня 2009 року укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою від 22 грудня 2009 року, власноручно написаною позичальником у момент передачі грошей. 21 червня 2010 року до договору внесені зміни та продовжено строк повернення позики до 22 грудня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором ними укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку п’ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором позики, ОСОБА_1 просив стягнути зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 1 495 805 грн, три проценти річних у розмірі 64 422 грн 07 коп., інфляційні нарахування за весь час прострочення виконання зобов’язання в розмірі 79 185 грн 39 коп. та пеню в розмірі 7 838 018 грн 20 коп. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 477 430 грн. 66 коп. боргу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року ОСОБА_2 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_2 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року, від 17 жовтня 2012 року, від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2009 року сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Договір є безвідсотковим. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником у момент передачі суми позики – 22 грудня 2009 року. 21 червня 2010 року сторонами внесені зміни до договору позики, згідно з якими строк повернення позики продовжено до 22 грудня 2010 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зобов’язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, тому на підставі статей 526, 1046, 1049, 1050 ЦК України боржник зобов’язаний повернути суму позики з урахуванням індексу інфляції та сплатити три проценти річних та пеню. При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що підстав для зменшення розміру пені не вбачається, оскільки відповідач із такою заявою не звертався, а її розмір установлений сторонами в договорі, тому стягненню підлягає пеня в розмірі 1% від суми несвоєчасно повернутої позики – 1 495 805 грн - за кожен день прострочення, що складає 7 838 018 грн. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, містяться інші правові висновки, а саме в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: 1 від 9 квітня 2012 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позову про стягнення пені й ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення пені в межах річного строку та про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, виходив із того, що її розмір значно перевищує суму заборгованості за кредитним договором; 2 від 5 лютого 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором суд касаційної інстанції, погодився з рішенням апеляційної інстанції, який, застосовуючи пункт перший частини першої статті 258 ЦК України, виходив із того, що нарахування суми пені за період, який перевищує один рік, суперечить вимогам закону. Що стосується ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року та від 17 жовтня 2012 року, то на підставі пункту четвертого частини третьої статті 359 ЦПК України вони обґрунтовано відхилені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ як такі, що не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки заявник раніше вже здійснював на них посилання, подаючи заяву про перегляд судового рішення, однак за наслідками її розгляду ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року відмовлено в допуску справи до провадження Верховного Суду України. Отже, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення - ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року - свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258 та частини третьої статті 551 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов’язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). Як установлено судом, пунктом 1 договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення платежів позичальник зобов’язуєься сплачувати позикодавцю неустойку в розмірі 1% від усієї суми позики за кожен день прострочення. За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 22 грудня 2010 року, а до суду він звернувся лише - 16 липня 2012 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення позову. Стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 23 грудня 2010 року, суд неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України. Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов’язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд, на відміну від судових рішень, наданих для порівняння, не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню. Поширення дії норми матеріального права на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках є неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, яке відповідно до пункту першого частини першої статті 355 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення. Неправильне застосування норми частини третьої статті 551 ЦК України призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. За таких обставин заява про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року підлягає задоволенню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко М.В. Патрюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-100 цс 14) За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C384DB289A280470C2257D4A00241A26
  12. в течении шести месяцев с момента окончания срока договора Банком пропущена исковая давность по требованиям о взыскании задолженности с заемщика Исковая давность начинает исчисляться с момента возникновения права на иск. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі 333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку. Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat, 1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія - 5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року. У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог п. 2 договору поруки позивачем не надано. Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян
  13. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О.,суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І.,Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 13 вересня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 1907/0907/88-010, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 15000 доларів США строком до 12 вересня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,5% річних. 28 листопада 2012 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» укладено договір факторингу № 15, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором ПАТ «Сведбанк» відступило ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Того ж дня між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу, відповідно до якого право вимоги за зобов'язаннями, які виникли у ОСОБА_5 за кредитним договором відступлено ТОВ «Кредитні ініціативи». Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконувала зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом 1 квітня 2013 утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 9 841,92 доларів США, що еквівалентно 78 666 гривням 47 копійкам; по відсоткам у розмірі 1509,06 долари США, що в гривневому еквіваленті складає 12 061 гривню 92 копійки та пеня у розмірі 3 188 доларів США, що становить 25481 гривню 69 копійок, а всього 11 6201 гривню 08 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року, позов задоволено. Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року в сумі 116 210 гривень 08 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_5 не виконувала належним чином взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 1907/0907/88-010 від 13 вересня 2007 року, право вимоги за яким перейшло до ТОВ «Кредитні ініціативи». . Проте з такими висновками судів погодитись не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов᾽язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Статтею 514 ЦК України, встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов᾽язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено за договором або законом. Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Наявне в матеріалах справи повідомлення банку про відступлення прав вимоги заборгованості за кредитним договором (а.с. 127) не містить інформацію про укладення 28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», а потім між ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» та ТОВ «Кредитні ініціативи» договору факторингу та даних про отримання відповідачем повідомлення про заміну кредитора, а тому висновок судів про те, що неповідомлення боржника про заміну кредитора в зобов'язанні не звільняє його від обов'язку виконати взяте зобов'язання є передчасним та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Вказана обставина має значення для вирішення справи, оскільки між правовими інститутами відступлення права вимоги (цесії) та факторингом є відмінності. Так, цесія це сам факт заміни особи в зобов'язанні, що складається в силу укладення відповідної угоди купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст. 1077 ЦК України). Крім того, відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг належить операції з факторингу. Статтею 21 вказаного Закону встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється щодо ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг). Згідно з п. 13 Положення «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг», затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року, Нацкомфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Так, відповідно до п.п.1.2 розпорядження № 231 від 3 квітня 2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 року за № 0373/16389 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», до фінансової послуги факторингу віднесено - набуття права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників-суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. В порушення вказаних вимог закону суд першої інстанції не перевірив наявність у фактора прав на придбання права відступної вимоги до фізичної особи не суб'єкта господарювання, дійшовши передчасного висновку про наявність у ТОВ «Кредитні ініціативи» правових підстав для набуття прав кредитора. Крім того, умовами кредитного договору визначено як обов'язок позичальника повернути кредит в строк до 12 вересня 2017 року, так і право вимоги банку на дострокове виконання зобов'язань із зміною термінів повернення кредиту. Розглядаючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 8 грудня 2011 року на адресу ОСОБА_5 направлено повідомлення про зміну умов кредитного договору, відповідно до якого строк виконання зобов'язань за кредитним договором настає на десятий календарний день з 8 грудня 2011 року, зі спливом (збігом) якого відповідач зобов'язаний достроково сплатити заборгованість за кредитним договором у повному обсязі, не перевіривши правомірність підстав для нарахування банком відсотків за користування кредитом як на строковий (діючий) договір. Поряд з цим, судом першої інстанції залишено поза увагою, що відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України) та не перевірив чи поширюється вказана вимога у випадках зміни строку повернення кредиту. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції на вказані порушення уваги не звернув, в порушення ст. 303 ЦПК України залишив заочне рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, заочне рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 19 грудня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/38669478
  14. Державний герб України Справа 206/387/14-ц Провадження 2/206/272/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" червня 2014 р. Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючий суддя Сухоруков А.О., при секретарі Сядро Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 20 січня 2014р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який з урахуванням уточнених позовних вимог обґрунтував тим, що 26 січня 2009р. ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг НОМЕР_1. Згідно умов договору, відповідачу було відкрито рахунок і видано платіжну картку. Кредитний ліміт був відсутній. Клієнт мав можливість користуватися грошовими коштами лише в межах доступного залишку власних коштів на рахунку. З червня 2009р. по листопад 2009р. відповідач, перебуваючи на території Республіки Грузія, здійснив низку валютообмінних операцій в банкоматах комерційних банків. В результаті технічного збою в банкоматах був встановлений занижений курс купівлі-продажу валюти. Після виявлення технічної помилки Банком були скасовані всі проведені операції із заниженим курсом і проведені уточнюючі транзакції з використанням вірного курсу, який діяв на момент проведення транзакцій. В результаті чого станом на 31.10.2013р. заборгованість за картковим рахунком НОМЕР_1 складає 1617933,04грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 629796,14 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 910616,28 грн, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина) та 77020,62грн. штраф (процентна складова). На підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти 1617933,04 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача Стриженко Ю.О. позов підтримала та прохала його задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності у зв'язку з тим, що після закінчення терміну дії платіжної картки, нової платіжної картки не було видано, а отже строк перебігу позовної давності настав з дати закінчення терміну дії платіжної картки. Крім того нарахування спірної суми здійснено ще у 2009 році, і з того часу минуло понад чотири роки. Між банком та її довірителем дійсно існували певні правовідносини і відповідач одержував банківську картку, якою користувався в тому числі і у Республіці Грузія. Наполягала, що рахунок та картка мали дебетовий, а не кредитний характер, тобто її довіритель міг зняти лише ті грошові кошти, які були зараховані ним на рахунок, а не брати їх як кредит банку. Зауважила, що наявна у матеріалах справи копія заяви від імені ОСОБА_1 не містить підпису та жодних умов з нарахування відсотків. Розрахунок заборгованості невірний та не підтверджений жодним документом, а також посилалася на те, що відповідач не надавав своєї згоди і на заяві про ознайомлення з Правилами та Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою не має його підпису та ніякого кредитного договору не укладалося. (а.с.45-49). Вислухавши доводи та пояснення представника позивача, представника відповідача та самого відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав. Суд встановив, що згідно розрахунку заборгованості за договором №SAMDN08000026050665 від 26.01.2009р, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, станом на 31.10.2013р. заборгованість становить 1617933,04 грн. (а.с.8-10). З копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що додана до позовної заяви, вбачається, що вона ніким не підписана (а.с.12). На ухвалу суду від 30 квітня 2014 року банком так і не було надано оригіналу кредитного договору, на який банк посилається як на підставу своїх вимог, навіть після надання судом додаткового часу для пошуку цього документа. З заяви ОСОБА_1 вбачається, що він 23 листопада 2009р. звертався до начальника відділу №77 з метою з'ясування причини виникнення негативного балансу по його дебітним картам та блокування заробітної плати. (а.с.52). На цю заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь, відповідно до якої вказано, що встановлення кредитного ліміту, тобто, можливості користуватися коштами (на умовах строковості, платності і повернення) з перевищенням доступного залишку коштів, - непередбачено. Внаслідок проведення валюто обмінних операцій по його картковим рахункам виникли несанкціоновані овердрафти (а.с.53). Як із розрахунку, наданого банком разом із позовом (а.с.7-9), так і з роздруківки руху коштів по рахунку ОСОБА_1 видно, що станом на 14.11.2009 року сальдо поточної заборгованості по кредиту та загальної заборгованості по процентам дорівнювали нулю, а через день, 16.11.2009 року сальдо заборгованості по кредиту стало 629796,00 грн., з цього дня розпочато щоденне нарахування значних відсотків, заборгованість по яким на 31.10.2013 року сягнула 910616,28 грн. Раптове виникнення цієї заборгованості відображене в руху коштів по рахунку, саме 16.11.2009 року операційною системою банку було здійснено понад 160 операцій в розмірах по 10-12 тисяч гривень кожна, опис кожної з цих транзакцій аналогічний - «отмена списания по трензакции в связи с неправильным курсом конвертации». Також з цього документа видно, що спочатку відбувалося поповнення рахунку в України в гривнях, потім - операції зі зняття готівки в Республіці Грузія в період з січня по серпень 2009 року (а.с.86-111). Вказані вище спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України. В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачнм не надано жодного належного доказу на підтвердження існування правовідносин з відповідачем. Хоча відповідач і не заперечує самого факту правовідносин, проте є спірною і не доведеною правова природа цих правовідносин, зокрема підстави для нарахування відсотків. Також слід звернути увагу, що на користь доводів відповідача про користування послугами банку як дебетовим рахунком для переведення грошових коштів слугує те, що рахунок у першу чергу був поповнений значною сумою в гривнях, і після цього кошти знімалися у Республіці Грузія, і в такому порядку відбувалося неодноразово. В основі суми, яку просить стягнути банк, лежать 629796,00 грн., які виникли в якості заборгованості одним днем - 16.11.2009 року, шляхом відміни транзакцій. Проте банком при відміні транзакцій взагалі не бралися до уваги значні (десятки тисяч гривень) грошові кошти неодноразового поповнення рахунку в гривнях, жодного доказу щодо курсу національної валюти України та Грузії, який діяв на момент поповнення рахунку та зняття коштів, проведення транзакцій, позивачем надано не було, тобто ця сума виникла без жодної правової підстави, не підтверджена документально. Отже жодного достатнього і належного доказу існування самої суми кредитної заборгованості немає. Згідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Банку було відомо ще наприкінці 2009 року про наявність нарахувань в якості заборгованості по рахунку ОСОБА_1, проте понад три роки до суду з позовом не звертався, жодних поважних обставин не навів, що є окремою самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 629796,00 грн., які виникли 16.11.2009 року. Стаття 212 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Банк у складі суми до стягнення заявляє також 910616,28 грн. відсотків, розрахованих на 31.10.2013 року. Проте як зазначено вище, не доведена основа для їх нарахування. Крім того, у позові (а.с. 3) банк заначає відсотки у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, в уточненому позові (а.с. 82-85) взагалі не посилається на жодну відсоткову ставку. Проте виходячи з цієї відсоткової ставки, за умови обґгунтованості стягнення забооргованості по кредиту, заборгованість по відсоткам за три роки, які передували зверненню до суду з цим позовом, складали би 629796,00грн. Х 0,12% / 100 Х 3 = 2267,27 грн., що багатократно відрізняється від заявленої і нічим не підтвердженої суми відсотків. У своєму позові банк посилається на кредитний договір №SAMDN08000026050665, який відсутній у справі у вигляді копії, оригінал на ухвалу суду надано не було. Надана ж банком копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку з даними ОСОБА_1 (а.с. 12) не містять ні дати, ні номеру цього документа, ні підпису від імені відповідача. Нерозбірлива і така, що майже не піддається читанню текстової інформаці, ксерокопія із зображенням банківської картки та багатозначним номером угорі дійсно містить підпис від імені ОСОБА_1, проте цифри (номер) у верхній частині аркуша « 0210150000160032860» жодним чином не відповідають номеру кредитного договору, на який посилається банк у своєму позові, крім того перед підписом вбачаються цифри, які суд розуміє як дату підписання - « 21.06.2010», у той час як користування спірним рахунком відбувалося значно раніше, з січня 2009 року. Тобто ця копія вочевидь не може стосуватися спірних правовідносин, і не може братися до уваги. Суд, повністю відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано жодного доказу щодо існування та правової природи банківських правовідносин з відповідачем, нарахування заборгованості не підтверджено документально різницею курсів валют, і кожна з цих окремо взятих обставин є достатньою та необхідною підставою для відмови в позові. Керуючись ст.ст. 4- 8, 10, 11, 18, 57- 64, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: У задоволенні позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя А.О. Сухоруков http://reyestr.court.gov.ua/Review/39588430
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., - Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 2 квітня 2007 року банком і ОСОБА_1 було укладено договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 14 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки (грудень 2008 року). У зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором станом на 21 травня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 54 334 грн 39 коп., що складається з: 11 693 грн 20 коп. заборгованості за кредитом, 39 577 грн 65 коп. заборгованості за процентами, 500 грн штрафу (фіксована частина), 2 563 грн 54 коп. штрафу (процентна складова), яку ПАТ КБ “ПриватБанк” просило стягнути на його користь із відповідача. Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 липня 2013 року позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором у розмірі 40 372 грн 17 коп.; у задоволенні решти позову відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 4 вересня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 24 липня 2013 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” відмовлено. У заяві ПАТ КБ “ПриватБанк” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й прийняття нового судового рішення про задоволення позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ КБ “ПриватБанк” посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року у справі за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, постановляючи ухвалу від 11 вересня 2013 року, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову й виходив із того, що відповідно до пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною договору (за договором від 20 листопада 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Таким чином, пролонгація договору полягає в продовженні його строку зі збереженням тих умов, на яких його було укладено, якщо інше не передбачено договором, зокрема щодо самої умови про порядок пролонгації договору. З моменту укладення договір діє та підстав для відмови в задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності немає. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що в позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно з умовами договору 31 грудня 2008 року, проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 13 червня 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволенню не підлягає з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 2 квітня 2007 року ПАТ КБ “ПриватБанк” і ОСОБА_1 було укладено договір шляхом написання заяви, яка разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами складає між ПАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 14 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевими терміном повернення, що відповідає строку дії картки (грудень 2008 року). ОСОБА_1 не виконав своїх зобов'язань за вказаним договором, унаслідок чого в нього перед ПАТ КБ “ПриватБанк” виникла заборгованість. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Як установлено судами, відповідач не виконав взятих на себе зобов’язань щодо погашення боргу до 31 грудня 2008 року, проте ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовом про захист свого порушеного права лише 13 червня 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Таким чином, у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, правильно вирішено питання про застосування статей 256, 257, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України щодо строку позовної давності з урахуванням вищевказаних обставин і факту пред’явлення позову тільки 13 червня 2013 року, тому передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстава для перегляду судового рішення відсутня. Відповідно до статті 360–5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-61цс14 За договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України). Справа № 6-61цс14 Головуючий у першій інстанції: Писанець Н.В. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/505E43690F5D0BE0C2257D03001F7DB7
  16. Коллеги! Кто судился с ВАБбанком? Сама попала в неприятную ситуацию. ВАБ депозиты в гривне, которые закончились, не отдает. Заявлений о возврате вклада оставила целую кипу. Даже приложила заявление на выдачу наличности с суммой, которую хочу получить. (все правильно заполнено.) Но ВАБ глухой,слепой, немой.... Приходится снимать по 1000 грн., иногда по 2500 грн. Вариант 1-й, сразу подавать иск в суд о взыскании депозита, но тогда будут морозится и вообще долго отдавать. А ситуация такая, что деньги очень нужны сейчас. Вариант 2-й, по-тихоньку забрать депозит, а потом подать иск о взыскании по ст.625 ГК Украины и процентов за пользование чужими деньгами (по процентной ставке договора, срок которого завершился). Хочу проучить этих проходимцев. Ведь население такие иски в суд не подает. С судами связываться не хотят. Нацбанку у же написала, но ответ не вдохновляет. Перспективы суда С ВАББАНКом!!! У кого были подобные иски? И стоит ли при подаче иска ссылаться на Закон Украины "О защите прав потребителя" или все равно "гуманный" суд заставит платить судебный сбор? Прошу высказывать мнения.
  17. Добрый день!Срочно нужна помощь! В пятницу суд! 06.12.2006 г. Была взята кредитная карта с лимитом 2000, естественно договора нет, только заявление, Платила исправно, потом увеличили лимит до 7000, но по обстоятельствам из-за болезни потеряла работу, платить было нечем, последний платеж 05.05.2008г. Банк все это время молчал. И тут как гром с ясного неба, на прошлой неделе повестка в суд.Сумма иска 28143,30. При этом проценты начисляют по сей день, срок действия карты истек 12.2009 года, новую не получала, с банком не контактировала. Судья посоветовала обратиться к юристу, возможно посоветуют как можно уменьшить сумму, либо же совсем закрыть дело, так как у меня маленький ребенок. В иске пишут что кредит был взят на сумму 9000, хотя по таблицам даже видно, что 7000. P.S. Буду ссылаться на ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6–14 цс 14) Кто сталкивался, помогите с образцом oljka2401@yandex.ru Заранее спасибо
  18. Державний герб України Справа № 203/2221/13-ц Провадження № 2/0203/73/2014 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16.05.2014 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Католікяна М.О., при секретарі Науменко А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно, за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою, у с т а н о в и в: 28 березня 2013 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк") і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11233278000, за умовами якого третя особа отримала грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Третя особа не виконала свої зобов'язання за кредитним договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань між сторонами було укладено договір іпотеки житлового приміщення. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.а.с. 1 - 5). 23 квітня 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28.12.2007 р. між АКІБ "УкрСиббанк" і ПП «Натал» було укладено кредитний договір № 11280948000, за умовами якого ПП «Натал» отримало грошові кошти, зобов'язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. У забезпечення виконання договірних зобов'язань позивач уклав з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки. Відповідачі не виконують свої зобов'язання за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом (з урахуванням уточнень) про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за кредитним договором у сумі 3 526 771,09 грн.(т. 2 а.с.а.с. 1 - 5, 144 - 148). 11 червня 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона доводиться дочкою ОСОБА_2, який уклав з АКІБ "УкрСиббанк" договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р., а згодом - додатковий договір до нього від 30.01.2009 р. На час укладення договору іпотеки позивач була неповнолітньою, а тому для укладення такого договору необхідно було надання відповідним органом опіки та піклування дозволу, якого отримано не було. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про (з урахуванням уточнень) визнання недійсними укладеного договору іпотеки та додаткового договору до нього, а також скасування заборони предмету іпотеки (т. 1 а.с.а.с. 92 - 95, т. 3 а.с.а.с. 19 - 22). 12 червня 2013 року ухвалою суду справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ПП «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, третя особа - ПП «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно були об'єднані у єдине провадження (т. 2 а.с. 127). 13 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», треті особи - ПП «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного ним договору поруки припиненим (т. 2 а.с.а.с. 162, 163). 21 січня 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 30.01.2009 р. між сторонами на забезпечення кредитного договору № 11280948000 було укладено договір поруки. Строк поруки закінчився, оскільки відповідач протягом шести місяців після настання строку виконання основного зобов'язання не висунув вимогу поручителю. Крім того, відповідач без узгодження з позивачем збільшив відсоткову ставку за кредитним договором. Разом з тим, за 3 дні до укладення договору поруки помер батько позивача, у зв'язку з чим вона перебувала у тяжкому психологічному стані. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладеного нею договору поруки припиненим та визнання його недійсним (т. 3 а.с.а.с. 109 - 111). 22 січня 2014 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі за позовом ОСОБА_5 в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 У судовому засіданні представник ПАТ "УкрСиббанк" підтримала заявлені ПАТ "УкрСиббанк" позови, заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 Представник ОСОБА_5 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_1 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ОСОБА_4 підтримав заявлені нею позовні вимоги, заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк". Представник ПП "Натал", ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк", просив задовольнити позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 У справі ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПП "Натал" та ОСОБА_3 подано заяви про застосування до спірних правовідносин правил позовної давності (т. 3 а.с.а.с. 24 - 29, 56 - 59, 101, 102, 104 - 106, 132, 133, 144 - 147, 157 - 159, 188 - 192). Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ПП "УкрСиббанк" не підлягають задоволенню, позови ОСОБА_5, ОСОБА_1 необхідно задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково з наступних підстав. Судом встановлено, що 12.10.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (правонаступником його є ПАТ "УкрСиббанк") та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11233278000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 3 746 426,90 грн. з кінцевим терміном повернення - 20.12.2010 р. (т. 1 а.с.а.с. 7- 14). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 на забезпечення кредитних зобов'язань за договором № 11233278000 було укладено договір іпотеки № 11233278000/3/1, за яким ОСОБА_2 передав у заставу АКІБ "УкрСиббанк" належну йому квартиру АДРЕСА_1. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 9616 (т. 1 а.с.а.с. 35, 36). 28 грудня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ПП "Натал" було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № 11280948000, за яким АКІБ "УкрСиббанк" надав ПП "Натал" кредит загальною сумою 970 415,00 грн. з кінцевим терміном повернення - 27.12.2010 р. (т. 2 а.с.а.с. 7- 18). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 11280948000/П, за яким ОСОБА_1 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 19 - 21). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 236911, за яким ОСОБА_2 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 22 - 24). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 236912, за яким ОСОБА_3 зобов'язався солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 25 - 27). 30 січня 2009 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 236913, за яким ОСОБА_4 зобов'язалася солідарно з ПП "Натал" відповідати за своєчасне повернення кредитних коштів за кредитним договором № 11280948000 (т. 2 а.с.а.с. 28 - 30). Того ж дня між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 11233278000/3/1, який був також посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 і зареєстрований у реєстрі за № 534 (т. 1 а.с. 37). 05 серпня 2009 року ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_3 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарних днів достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11233278000, яка склала 1 168 047,82 грн. (т. 3 а.с.а.с. 51 - 55). Того ж дня ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адреси ПП "Натал", ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останнім вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 405 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), частин 2, 3 статті 18 Закону України від 26.04.2001 р. № 2402-ІІІ "Про охорону дитинства" члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла. Згідно зі статтею 12 Закону України від 02.06.2005 р. № 2623-ІV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. У відповідності з абзацом 1 пункту 67 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини" дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної в місті ради за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Судом встановлено, що на момент укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 від 12.10.2007 р. та додаткового договору № 1 до нього ОСОБА_5 була зареєстрована у квартирі, що стала предметом іпотеки (т. 1 а.с. 97), не досягла повноліття (т. 1 а.с. 96), тому мала статус дитини, отже для укладення спірного договору її батькові необхідно було отримати відповідний дозвіл органу опіки та піклування. Між тим, матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 з такою заявою до виконавчого комітету Кіровської районної в м. Дніпропетровську ради не звертався (т. 1 а.с. 99). За правилами частини 6 статті 203 ЦК правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Відтак, оскільки під час укладення договору іпотеки 11233278000/3/1 та додаткового договору № 1 не було дотримано приписи частини 6 статті 203 ЦК, позов ОСОБА_5 підлягає задоволенню. При цьому суд критично ставиться до посилань ПАТ "УкрСиббанк" на довідку ОСББ "Співвласники будинку № 43" від 10.10.2007 р. № 2808/3, яку було надано нотаріусу при укладенні договору іпотеки (т. 3 а.с. 221), оскільки ця довідка спростовується рештою матеріалів справи, зокрема, листом Кіровського РВ в м. Дніпропетровську ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 10.09.2013 р. № 1681 (т. 1 а.с.а.с. 97, 98, т. 3 а.с. 46). Ураховуючи висновок суду про недійсність договору іпотеки, суд не вбачає підстав для задоволення позову ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до частин 1, 4 статті 559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука також припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Судом встановлено, що у 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" висунув ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто за три з половиною років), отже, у розумінні приведеної норми, порука припинилася. Крім того, при укладенні кредитного договору № 11280948000 сторони узгодили відповідний розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 14 % (т. 2 а.с. 14). Згодом, 30.01.2009 р., сторони за кредитним договором уклали додаткову № 1 до додаткової угоди № 1, якою збільшити розмір процентної ставки до 35 % (т. 2 а.с. 18). Таким чином, після укладення договорів поруки №№ 11280948000/П, 236913 зобов'язання ПП "Натал" було суттєво змінено без згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_4 що також, безумовно, вплинуло на обсяг та зміст її зобов'язань. Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне позов ОСОБА_1 задовольнити повністю, а позов ОСОБА_4 - частково (лише в частині припинення поруки). Відмовляючи ОСОБА_4 у позові про визнання договору поруки недійсним, суд виходить з того, що вона не довела належними та допустимими доказами наявність таких підстав, як введення її в оману та її обман, а доводи, викладені у позовній заяві, є непереконливими. Аналогічних висновків суд доходить і з приводу правовідносин, що виникли між ОСОБА_2, ОСОБА_7, з одного боку, та ПАТ "УкрСиббанк", з другого боку. Так, 05.08.2009 р. АКІБ "УкрСиббанк" також висунув ОСОБА_2 та ОСОБА_7 письмову вимогу про дострокове повне погашення зобов'язань за кредитним договором № 11280948000, визначивши строк такого погашення - 31-й календарний день від дати отримання письмової вимоги. Між тим, ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з відповідним позовом лише у березні 2013 року (тобто також за три з половиною років), отже, у розумінні частини 4 статті 559 ЦК, їх поруки також за законом припинилися. Відтак, підстав для стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованості за кредитним договором № 11280948000 суд також не знаходить. Згідно зі статтями 256, 257, частиною 1 статті 260 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. У відповідності з частиною 1 статті 254 ЦК строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. За правилами частини 1 статті 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами 3, 4 статті 267 ЦК передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що 05.08.2009 р. ПАТ "УкрСиббанк" надіслало на адресу ПП "Натал" заяву/іпотечну вимогу, згідно з якою висунув останньому вимогу протягом 31 календарного дня достроково повністю погасити заборгованість за кредитним договором № 11280948000, яка склала 1 142 796,62 грн. (т. 3 а.с.а.с. 134, 135). Таким чином, за кредитним договором № 11280948000 позовна давність сплила, оскільки почалася 06.09.2009 р. (наступного дня після закінчення 31-денного строку) і закінчилася відповідно 05.09.2012 р. Відтак, оскільки ПП "Натал" звернулося до суду із заявою про застосування правил позовної давності, а ПАТ "УкрСиббанк" подало позов з порушенням вказаного строку (23.04.2013 р.) і не просило суд поновити його, суд, керуючись приписами частини 4 статті 267 ЦК, вважає за необхідне у позові до ПП "Натал" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11280948000 відмовити. Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 169, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до Приватного підприємства «Натал», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк» у позові до ОСОБА_2, третя особа - Приватне підприємство «Натал», про звернення стягнення на заставлене майно відмовити. Позов ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_2, треті особи - Приватне підприємство «Натал», приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та додаткового договору до нього, скасування заборони задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Визнати недійсним додатковий договір № 1 від 30 січня 2009 року до договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 534. Скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, накладену 12 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 (зареєстровано у реєстрі за № 9617) на підставі договору іпотеки № 11233278000/3/1 від 12 жовтня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_2, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований у реєстрі за № 9616. Зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи - Приватне підприємство «Натал», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання поруки припиненою задовольнити. Визнати договір поруки № 11280948000/П від 28 грудня 2007 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_1, припиненим. Зустрічний позов ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, визнання поруки припиненою задовольнити частково. Визнати договір поруки № 236913 від 30 січня 2009 року, укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" та ОСОБА_4, припиненим. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовити. Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Повний текст рішення складено 21 травня 2014 року. Суддя М.О. Католікян http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38901099
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за заявами ОСОБА_1 та її представника, ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: 4 липня 2012 року публічне акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» (далі – ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості. Зазначало, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року. Частково відсотки за користування кредитом і тіло кредиту відповідачка повернула, заборгованість складає 131 тис. грн 63 коп., яку позивач і просив стягнути. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року, позов ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» задоволено: розірвано кредитний договір НОМЕР_1 від 3 липня 2008 року з усіма доповненнями та змінами, укладений між ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 131 тис. грн 63 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 87 651 грн 24 коп. та заборгованості за відсотками в сумі 43 349 грн 39 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, порушують питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 256, 257 та чч. 1, 5 ст. 261 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяв про перегляд судового рішення ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року та постанову Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року. ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, указують на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних і кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов’язань утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 тис. грн 63 коп. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Інноваційно-промисловий банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідачки виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку, а доводи ОСОБА_1 про пропущення банком строку позовної давності є безпідставними, оскільки перебіг строку позовної давності слід обраховувати з дня, наступного за днем спливу строку виконання зобов’язань за кредитним договором, а тому перебіг строку починається 4 липня 2009 року та закінчується 4 липня 2012 року. В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилаються у своїй заяві заявниця та її представник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про сплив строку позовної давності в аналогічних спорах у відповідні місяць та число останнього року строку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, що додана заявниками, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки в контексті гл. 3 розд. V ЦПК України не є рішенням суду касаційної інстанції. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються. Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року. У зв’язку з викладеним висновок суду про закінчення строку позовної давності 4 липня 2012 року не ґрунтується на законі. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяви ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-24цс14. Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F95DA83E030D4228C2257CE8003FD700
  20. Державний герб України Справа № 22ц/1290/6686/12 Провадження № 22ц/1290/6686/12 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.04.2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі : головуючого:Дмитрієвої Л.Д. суддів: Масенко Д.Є., Коротких О.Г. при секретарі : Дьяковської О.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» на рішення Лутугинського райсуду від 03.12.2012 року за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИЛА : У квітні 2012 року позивач ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1, в якому послався, що відповідно до кредитного договору № LGLISК00100 від 09.02.2004 року відповідачка отримала кредит у розмірі 5500 гр. за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком повернення 09.02.2006 року, та зобов'язалася повернути кредит та відсотки шляхом сплати щомісячних виплат. Однак свій обов'язок по поверненню кредиту відповідачка порушила, внаслідок чого станом на 27 січня 2012 року створилася заборгованість у сумі 58422,93 гр., в тому числі: 3972,88 гр. заборгованість за кредитом, 19540,86 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 34909,19 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Добровільно заборгованість відповідачкою не відшкодована, тому позивач просить стягнути на його користь з відповідачки вказану суму заборгованості. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 03.12.2012 року у задоволенні позову позивачеві відмовлено за спливом строку позовної давності. В апеляційній скарзі позивач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до наступного. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі вказані вимоги закону дотримано. Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом після спливу строку позовної давності, відповідачка просила застосувати до заявлених вимог строки позовної давності. Таких висновків суд дійшов правильно. Відповідно до ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.. 257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Приписами ст.. 258 ЦК України встановлено, що: 1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. 2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); Статтею 261 ЦК України передбачено, що: 1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. 3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. 4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. 5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. 6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. 7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. Згідно зі ст.. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до ст.. 266, 267 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № LGLISК00100 від 09.02.004 року відповідачка отримала у позивача кредит у розмірі 5500 гр. за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком повернення 09.02.2006 року, та зобов'язалася повернути кредит та відсотки шляхом сплати щомісячних виплат, але свій обов'язок по поверненню кредиту у повному обсязі не виконала, внаслідок чого створилася заборгованість. На вимогу позивача судом було видано судовий наказ на стягнення заборгованості, а саме 06 жовтня 2006 року, але з 19 лютого 2007 року виконавче провадження з примусового виконання судового наказу було закрито через зміну прізвища боржника(а.с.57). 31 травня 2007 року позивачу відмовлено у прийнятті заяви про видачу нового судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 09 лютого 2004 року. Із доданого до справи розрахунку, вбачається , що станом на 27 січня 2012 року заборгованість складає на загальну суму 58422,93 гр., в тому числі: 3972,88 гр. заборгованість за кредитом, 19540,86 грн. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 34909,19 грн. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, за стягненням якої позивач звернувся до суду з вказаним позовом 02 квітня 2012 року. Вказані обставини підтверджуються наданими суду доказами, які були досліджені у встановленому порядку. Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки звернутися з позовом про стягнення заборгованості за загальним правилом позивач мав право протягом трьох років після спливу строку договору, який закінчився у травні 2010 року з урахуванням переривання перебігу цього строку зверненням за видачею судового наказу, тобто не пізніше 31 травня 2010 року, однак таке звернення мало місце лише 02 квітня 2012 року, клопотань про поновлення строку з наданням доказів поважності його пропуску не надано, відповідачка просила застосувати строки давності. Також, оскільки сплили строки давності з основної вимоги про повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом, сплила і позовна давність стосовно вимог про стягнення пені. Доводи апелянта про те, що суд помилково застосував позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами, на увагу не заслуговують, оскільки вони містять суб'єктивне тлумачення позивачем правових норм щодо виконання договорів та зобов'язань, що випливають з них. Посилання апелянта, що закінчення строку дії договору не звільняє відповідачку від відповідальності за невиконання та порушення договору, яке мало місце під час його дії, тобто зобов'язання діє до повного його виконання, а тому відповідачка має відшкодувати зазначену суму заборгованості, на увагу не заслуговує, оскільки дія договору та дія зобов'язання не є тотожними поняттями, а та обставина, що зобов'язання за договором, строк якого сплив, не виконано, не скасовує строки позовної давності, протягом яких кредитор має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права, та які починаються у даному випадку з моменту закінчення строку договору, і саме у межах строку позовної давності після спливу строку договору позивач мав вимагати від відповідачки виконання зобов'язання за договором, строк якого закінчився, враховуючи при цьому обставини, які переривали перебіг цього строку. За таких обставин висновок суду про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову є вірним, оскільки ґрунтується на правильно встановлених обставинах спору. Згідно зі ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду; 5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно зі ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, вони були предметом дослідження суду першої інстанції, їм надано відповідну оцінку, тому підстав для скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст.307,308,ЦПК України, судова колегія, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - відхилити. Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 03.12. 2012 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення. Головуючий : Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/30902868
  21. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів:Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2007 року з ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «БТА Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 520 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 873 грн 22 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач направив на адресу ОСОБА_1. повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок резервного фонду банку і заборгованість в розмірі 56 227 грн 47 коп. була включена до оподаткованого доходу відповідача. Крім того, 4 серпня 2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави. У задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив за пропуском строку позовної давності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а зобов'язання припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України. Разом з тим наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 1 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «БТА Банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль ВАЗ - 2114, державний номерний знак НОМЕР_1. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 4 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно та за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, пропонувалося задовольнити вимоги ПАТ «БТА Банк» у розмірі 57 772 грн 30 коп. Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Краснощоковим Л.В. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису. Так, на час розгляду справи апеляційним судом предмет застави був реалізований, а грошові кошти виконавцем перераховані до Держказначейства. Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та стягнув з ОСОБА_1. заборгованість за кредитним договором без урахування факту реалізації державною виконавчою службою автомобіля. Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 1 серпня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись ОСОБА_2 частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, зі спливом строків позовної давності до основної вимог, вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), що застосовується і до додаткових вимог банку. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом за період до 1 грудня 2009 року й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в грудні 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/37485391
  22. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В.,Мостової Г.І., Наумчука М.І.,Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Сумського регіонального управління до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 березня 2004 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір на суму 16 640 доларів США зі сплатою 15,5 % річних із кінцевим строком повернення кредиту до 09 березня 2009 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 10 березня 2004 року було укладено договір поруки. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 17 964,11 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь. Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто на користь ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість за зазначеним кредитним договором в розмірі 2 247, 48 доларів США, що в перерахунку по курсу НБУ станом на 10 вересня 2012 року складало 17 964, 11 грн. Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати. 26 березня 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2013 року заяву ОСОБА_6 про скасування заочного рішення задоволено. Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 11/2004/212822008 від 01 березня 2004 року у розмірі 15 550,54 грн заборгованості зі сплати процентів та 2 413,57 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року та залишення в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із зазначеним позовом, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 09 березня 2009 року, а позов подано у листопаді 2012 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що термін позовної давності за зазначеним позовом встановлено кредитним договором та складає п'ять років. Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 березня 2004 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 16 640 доларів США в умовах сплати кредитору 15,5% річних, строком дії до 09 березня 2009 року. 10 березня 2004 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 лютого 2007 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено, стягнуто на користь останнього з ОСОБА_6 77 875, 21 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 15 листопада 2007 року, відповідно до квитанції № 1 боржником сплачено борг в повному обсязі, у зв'язку з чим виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-117 від 15 лютого 2007 року закрито. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦК України. Частиною першою ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за користування грошовими коштами (кредитом) протягом періоду з 22 листопада 2006 року по 20 листопада 2007 року у розмірі 2 247 доларів США. Позовна заява подана до суду 14 листопада 2012 року, тобто із пропуском строку позовної давності встановленої законом. Оскільки кредитний договір від 10 березня 2004 року не містить умов щодо збільшення строку позовної давності, то колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку, що за домовленістю сторін позовна давність, встановлена законом, була збільшена. Висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які судом вірно застосовані. Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Помилково скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального й процесуального права, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі. Керуючись ст.ст. 336, 339, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року скасувати, залишити в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/36264752
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38469015 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Апеляційне провадження №22-ц/796/3527/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Кравець Д.І. Доповідач: Українець Л.Д. Р І Ш Е Н Н Я І м е н е м У к р а ї н и 23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі : Головуючого - Українець Л.Д. суддів - Оніщука М.І. - Слободянюк С.В. при секретарі - Дем»янчук Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Київське регіональне управління до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту в с т а н о в и л а : У червні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 260/РП/39/2007-840, за умовами якого надано кредит в розмірі 147 175 доларів 00 центів США строком до 10 жовтня 2032 року під 12,49 відсотків річних. У забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, між ним та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 16 листопада 2007 року. Проте, відповідачі свої зобов'язання перед ним не виконують, у зв'язку з чим, станом на 24 березня 2010 року виникла заборгованість у сумі 186 929 доларів 21 центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить - 1 486 909 грн. 71 коп., яку просив стягнути з відповідачів солідарно. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі 1 486 909,71 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 1488729,71 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 22 листопада 2010 року залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення заборгованості з неї та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 Зазначає, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року еквівалент суми 186 929,21 дол. США становив 1 486 105,91 грн., що на 803,80 грн. більше ніж заявлено в позові та стягнуто судом. При цьому судом не взято до уваги всі оплати відповідачів за кредитним договором. Зауважує, що через неповідомлення її про час та місце розгляду справи, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо пені. Крім того, вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень зобов'язання, тому підстави для звернення до суду відсутні. Також вважає, що порука є припиненою згідно ч.4 ст. 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 260/РП/З9/2007-840, за умовами якого відповідачу надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти на придбання у власність нерухомого майна в сумі 147 175 доларів 00 центів США, а відповідачем взято на себе зобов'язання повернути отримані кошти до 10 жовтня 2032 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних (а.с.8-12). В якості забезпечення зобов'язань, передбачених кредитним договором № 260/РП/З9/2007-840, між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 16 листопада 2007 року, згідно умов якого боржник та поручитель несуть перед банком солідарну відповідальність (а.с. 13-14). Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, про що свідчать Валютні меморіальні ордери № 1 від 16 листопада 2007 року (а.с. 15). Проте, ОСОБА_4 не виконано зобов'язань, визначених Кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за Кредитним договором, станом на 24 березня 2010 року сума заборгованості з боку відповідачів становила 186 929 доларів 21 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 486 909 грн. 71 коп. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 157 202 грн. 21 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 578 грн. 67 коп.; пені - 3 024 доларів 73 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 24 059 грн. 95 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 068 грн. 88 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками (а.с. 16-17). Щодо доводів представника апелянта про безпідставність стягнення штрафу, то такі доводи не ґрунтуються на доказах з огляду на таке. Відповідно до п. 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.4.3. за виключенням п.4.3.3.,4.3.4. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної п.1.1. кредитного договору, за кожен випадок. Пунктом 4.3.14 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний у день укладення договору іпотеки здійснювати страхування: - нерухомого майна, яке вказано в п.2.1. цього договору на повну його вартість, згідно договору іпотеки; - позичальника від нещасних випадків, на суму не меншу розміру поточної заборгованості по зобов»язанням за цим договором. Страхування здійснюється шляхом укладення щорічно до 19 жовтня відповідних договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком. Предмет іпотеки та життя позичальника повинно бути застраховано протягом дії цього договору. Сторонами не заперечується, що 25 листопада 2008 року між ЗАТ «Український Страховий Дім» та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування майна фізичних осіб МН-08 №1322 Кв зі строком дії до 25 листопада 2009 року (а.с.155-157). Після закінчення строку дії данного договору, новий договір укладено не було, оскільки представником ОСОБА_2 не надано такого договору для огляду та долучення до матеріалів справи, як і не надано доказів сплати страхового платежу на підтвердження укладення такого договору. Враховуючи те, що позичальником порушено вимоги п.4.3.14 кредитного договору, оскільки не було укладено договори страхування щорічно до закінчення терміну дії договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення штрафуза порушення умов п.4.3.14. кредитного договору у розмірі 10%, що складає 14717,50 дол. США. Крім того, самим позичальником рішення суду, зокрема й в частині стягнення штрафу, не оскаржувалося. Разом з тим, задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи заборгованість в сумі 1 486 909 грн. 71 коп., в тому числі пеню за період з 24.03.2009 року по 23.03.2010 року, суд не звернув уваги на те, що аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Враховуючи те, що банк звернувся з позовом до суду 08.06.2010 року, тому пеня мала б нараховуватись з 08.06.2009 року по 08.06.2010 року, проте позивач обмежився 23.03.2010 року, тому в силу ст.11 ЦПК України, пеня підлягає стягненню за період з 08.06.2009 року по 23.03.2010 року, яка становить 2 672,15 дол. США. Також заслуговують на увагу, посилання представника ОСОБА_2 на те, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року 1 дол. США згідно курсу НБУ дорівнював 7,9501 грн., що підтверджується листом НБУ від 13.12.2013 року (а.с.104), проте розрахунок заборгованості проведений за курсом 1 дол. США = 7,9544 грн., що суперечить вимогам закону. За таких обставин, заборгованість за кредитним договором станом на 24 березня 2010 року становить 186 576, 63 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 483 302,83 грн. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 156 576 грн. 65 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 476 грн. 73 коп.; пені в сумі 21 243 грн. 86 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 005 грн. 60 коп. На думку, колегії суддів, саме такий розмір заборгованості підлягає стягненню на користь позивача. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи заборгованість з позичальника та поручителя солідарно суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Проте з таким висновком суду погодитися неможливо, оскільки судом не враховано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України з огляду на таке. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Згідно п.3.3.3. кредитного договору передбачено, що позичальник мінімально необхідний платіж по кредиту щомісячно до 10 числа поточного місяця. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами. Доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу надано не було, а позов пред'явлено у червні 2010 року (що є основним в обчисленні строку). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Враховуючи те, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу поручителю надано не було, а позов пред'явлено лише у червні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановлено ч.4 ст.559 ЦК України, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність стягнення заборгованості з поручителя, оскільки порука є припиненою. З огляду на зазначене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково та стягнення заборгованості в розмірі 1 483 302,83 грн. виключно з позичальника. Крім того, у силу ч.5 ст.88 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст. 256,257,261,267,526,559,610,629 ЦК України, ст.ст. 88,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 483 302,83 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий: Судді:
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254392 Державний герб України У х в а л а іменем україни 3 липня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору від 17 березня 2005 року, за яким йому було надано кредит у розмірі 6 500 грн зі сплатою 36 % річних, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року у відповідача перед банком виникла заборгованість у розмірі 23 371 грн 57 коп., яку останній добровільно сплачувати відмовляється. Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року скасовано, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 371 грн 57 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду, про застосування якого заявлено відповідачем. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, було продовжено, що є підставою для задоволення позову. Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Судом установлено, що між сторонами 17 березня 2005 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 6 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії платіжної картки, який становить два роки. Платіжну картку банк видав ОСОБА_3 17 березня 2005 року, строк її дії закінчився 17 березня 2007 року. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, що відповідно до чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Крім того, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у випадку, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю, зокрема, забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про продовження строку дії кредитного договору й, відповідно, дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що після закінчення строку дії платіжної картки, а саме - 17 березня 2007 року, відповідач продовжував нею користуватися, або отримував у ПАТ КБ «ПриватБанк» нову кредитну картку. Таким чином, строк позовної давності на вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором сплинув 17 березня 2010 року, а позивач звернувся до суду з такими вимогами лише у квітні 2012 року. Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» пропущено строк позовної давності, клопотання про поновлення якого позивачем не заявлялося, а відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропущення такого строку в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України. Ураховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку про те, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права й скасовано апеляційним судом помилково. Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року скасувати. Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30912565 Державний герб України У х в а л а іменем україни 10 квітня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Юровської Г.В., Мазур Л.М., Маляренка А.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 березня 2006 року між цим банком та ОСОБА_4 укладено договір, згідно з яким останній отримав 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - 2 роки. Проте, взятих за вказаним договором відповідач не виконав належним чином, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 11 221 грн 83 коп., з яких: 3 997 грн 20 коп. - залишок заборгованості за кредитом; 6 214 грн 07 коп. - заборгованість з відсотків за користування кредитом; 500 грн - штраф у вигляді фіксованої частини; 510 грн 56 коп. - штраф у вигляді процентної складової. Рішенням Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Вивчивши матеріали справи та враховуючи її обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, клопотання про поновлення якого позивачем не заявлялося, а на застосуванні позовної давності наполягав відповідач. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, отже, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити. Рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Г.В. Юровська Л.М. Мазур А.В. Маляренко