Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 386 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства “Комерційний банк “Надра” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року публічне акціонерне товариство “Комерційний банк “Надра” (далі – ПАТ “КБ “Надра”) звернулось до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого банком видано ОСОБА_1 кредитну картку Visa Gold, відкрито картковий рахунок, установлено кредитний ліміт у розмірі 15 280 грн та надано кредит шляхом списання з карткового рахунку сум за рахунок кредитних коштів у межах установленого ліміту кредитування. Процентна ставка за користування кредитом становила 2,13 % щомісяця, а у разі перевищення ліміту кредитування чи прострочення сплати мінімального платежу – 2,99 % щомісяця. Розмір щомісячного мінімального платежу становив 4 % від фактичної кредитної заборгованості. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Оскільки відповідач отримав та використав для споживчих потреб кошти, отримані в кредит, однак своїх зобов’язань щодо повернення коштів належним чином не виконав, ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 32 156 грн 43 коп. заборгованості, що складається з: 15 395 грн 12 коп. заборгованості за кредитом, 15 521 грн 54 коп. заборгованості за процентами, 1 239 грн 77 коп. штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Також ПАТ “КБ “Надра” просило стягнути з відповідача 321 грн 56 коп. судового збору. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 червня 2013 року в задоволенні позову ПАТ “КБ “Надра” відмовлено. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ “КБ “Надра” задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на зазначене рішення апеляційного суду. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й прийняття нового судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 256 – 268 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від: 13 липня 2011 року у справі (№ 6-21792св11) за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) про стягнення заборгованості за кредитним договором; 25 червня 2012 року у справі (№ 6-11437св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 10 квітня 2013 року у справі (№ 6-49860св12) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором; 3 липня 2013 року у справі (№ 6-9172св13) за позовом ПАТ КБ “ПриватБанк” про стягнення заборгованості за кредитним договором. Так, у справі № 6-9172св13 суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду про задоволення позову й залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся з позовом до суду з пропуском трирічного строку позовної давності, який суд обчислив з моменту закінчення дії платіжної картки до моменту пред’явлення позову, оскільки після закінчення строку дії платіжної картки боржник не продовжував нею користуватися та не отримував нову картку. Аналогічних по суті висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановляючи ухвали у справах № 6-21792св11, № 6-11437св12 та № 6-49860св12. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що згідно з пунктом 17.1. договору про комплексне банківське обслуговування, укладеного між банком і ОСОБА_1, договір діє до повного виконання сторонами всіх своїх зобов’язань. Відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов’язань, тому застосування судом першої інстанції встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності з посиланням на те, що кінцевий термін повернення кредиту є 31 липня 2008 року, а банк звернувся до суду з позовом лише в березні 2013 року, є передчасним, оскільки договір відповідно до пункту 17.1. діє. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 256, 257 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 31 липня 2007 року між відкритим акціонерним товариством комерційний банк “Надра”, яке було перейменоване в ПАТ “КБ “Надра”, і ОСОБА_1 укладено договір про комплексне банківське обслуговування, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 15 280 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Повернення кредиту повинно було здійснюватися шляхом сплати щомісячних платежів. Договір про комплексне банківське обслуговування був укладений шляхом отримання банком від ОСОБА_1 підписаних 31 липня 2007 року підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки, та виписки-повідомлення до договору. ОСОБА_1 своїх зобов'язань не виконав, унаслідок чого в нього утворилась заборгованість. Пунктами 5.2.4., 5.2.5. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року встановлено обов'язок позичальника здійснювати оплату послуг банку відповідно до тарифів у строки, передбачені умовами цього договору, а також здійснювати погашення обов`язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до п`ятнадцятого числа наступного місяця включно. У пункті 1.71. договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб від 31 липня 2007 року зазначено, що строк дії картки та кредитної лінії один або два роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. З анкети ОСОБА_1 на оформлення кредитної картки, яка є невід'ємною частиною вказаного договору, убачається, що строк дії кредитної картки, виданої ОСОБА_1, становить один рік. У липні 2008 року строк дії кредитної картки закінчився, а ПАТ “КБ “Надра” нової картки для відповідача не перевипускало. ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права в березні 2013 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови договору в цій справі та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Разом із тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками апеляційного суду, у справі, яка переглядається, не врахував, що передбачений законом строк позовної давності позивачем дотриманий не був, оскільки судами встановлено, що відповідач не виконував взятих на себе зобов’язань щодо погашення кредиту, після закінчення в липні 2008 року строку дії картки нова картка для відповідача не перевипускалась, проте ПАТ “КБ “Надра” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права лише в березні 2013 року, тобто з пропуском установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності. Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 11 березня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі №6-133цс14 За договором про комплексне банківське обслуговування, яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Справа № 6-133цс14 Головуючий у першій інстанції: Андрейчук Т.В. Доповідач Ярема А.Г. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/4B49773E9ECC7B9DC2257D6B0029B393
  2. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 1 жовтня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що відповідно до договору від 26 грудня 2005 року відповідачка отримала кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що Банк умови договору виконав та надав кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідачка договір не виконує, кредит у повному обсязі не повертає, у зв’язку з чим станом на 20 вересня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 25 931 грн. 99 коп., позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитом в сумі 4 160 грн. 77 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 20 060 грн. 77 коп., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 211 грн. 05 коп. Рішенням Селидівського міського суду від 16 січня 2014 року у позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 5 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року у відкритті касаційного провадження відмовлено. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу касаційного суду і ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 26 грудня 2005 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір. Відповідно до нього ОСОБА_1 26 грудня 2005 року отримала кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 48 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, який становить два роки. Згідно з пунктом 9.12 Умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін. Задовольняючи позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що договір укладено на невизначений строк, а відповідач заяви про закриття карткового рахунку не подавав. В той же час, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, 25 червня 2012 року, 10 квітня та 3 липня 2013 року, що надані заявницею як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в справах з подібних правовідносин, касаційний суд дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка. Таким чином, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм ст.ст. 256, 261, 267 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в листопаді 2007 року, а дія картки закінчилась у жовтні 2007 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України, частини четвертої ст. 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 16 жовтня 2013 року, не вирішено. Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився касаційний суд, про те, що позовна давність не сплила, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну і ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його слід скасувати і передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2014 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ № 134 цс 14 Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/5CDEFD8145BAA3E9C2257D69001B11D8
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, встановила: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надло відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, до 30 жовтня 2009 року. Оскільки договір неодноразово був пролонгований, а ОСОБА_1 не виконав належним чином своїх кредитних зобов’язань, банк просив стягнути з відповідача 33 170 грн 74 коп. У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ “ПриватБанк” про захист прав споживача та визнання правочину нікчемним. Посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору були порушені вимоги закону щодо: письмової форми договору, надання банком повної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, наявності письмового підтвердження про ознайомлення споживача із зазначеною інформацією, порушення принципу рівності сторін договору, ОСОБА_1 просив суд задовольнити зустрічний позов і застосувати наслідки нікчемності правочину. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 11 грудня 2013 року в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк” та зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 4 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” скасовано й у цій частині ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ “ПриватБанк” задоволено, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ “ПриватБанк” 33 170 грн 74 коп., із яких: заборгованість за кредитним договором складає 7 954 грн 50 коп., заборгованість за процентами – 23 160 грн 49 коп., штраф за порушення умов договору – 2 337 грн 07 коп.; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду апеляційної інстанції на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Судами під час розгляду справи встановлено, що 13 жовтня 2006 року між банком і ОСОБА_1 було укладено договір приєднання, за умовами якого ПАТ КБ “ПриватБанк” надало відповідачу кредит у розмірі 6 000 грн установленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, 30 жовтня 2009 року. Договір складається із заяви кредитора, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Згідно з пунктом 9.12 Правил надання банком послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, договір вважається пролонгованим на такий самий строк. Строк дії кредитного договору відповідає строку дії картки. Згідно з пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця. Строк дії картки “Універсальна”, яка видана на ім’я ОСОБА_1, закінчився 30 жовтня 2009 року. Пунктом 3.1.3 Правил користування платіжною карткою передбачено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку. Судом першої інстанції також установлено, що останній платіж за умовами договору ОСОБА_1 здійснив у листопаді 2008 року, після чого грошові зобов'язання за договором ним не виконувались. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ “ПриватБанк”, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив строк позовної давності, початок перебігу якого почався з грудня 2008 року, коли стало відомо про порушення його права, оскільки заборгованість за грошовими зобов’язаннями виникла з 28 листопада 2008 року, а банк звернувся до суду із зазначеним позовом лише у вересні 2013 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові ПАТ КБ “ПриватБанк” і задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що з моменту укладення спірного договору ніхто зі сторін не заявляв про намір припинити його дію, а тому строк дії картки та відповідно строк дії спірного договору пролонгувався щороку й діяв до 13 жовтня 2013 року, у зв’язку із чим строк позовної давності на звернення до суду із зазначеним позовом не закінчився. Проте в наданих для порівняння ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року, від 25 червня 2012 року, від 10 квітня 2013 року та від 3 липня 2013 року суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що звернення банку до суду після закінчення строку дії кредитного договору та терміну дії картки з пропуском строку позовної давності, за умови, що питання про його поновлення судом не обговорювалось, є підставою для відмови в позові. Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, п’ятої статті 261 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вищенаведеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов’язки виникають у кожного контрагента Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Питання щодо застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням зазначених вище обставин, належним чином не з’ясовано. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав ОСОБА_1 грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав. Отже, висновок апеляційного суду, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що позовна давність не спливла, оскільки строк дії договору було пролонговано, а строк дії картки відповідає строку дії договору, є передчасним. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція, висловлена ВСУ під час розгляду справи № 6-103 цс 14 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказаний на лицевій стороні карти (місяць і рік), і вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі – останнім днем місяця, указаного на картці, і що останній платіж здійснено в листопаді 2008 року, дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року, а з позовом до суду банк звернувся лише у вересні 2013 року. Суди апеляційної й касаційної інстанцій, погоджуючись із доводами позивача щодо неодноразової пролонгації кредитного договору, не звернули уваги на те, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладання договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також на те, що після закінчення строку дії договору банк не видавав боржнику грошових коштів і нової платіжної картки, а боржник своїх зобов’язань за договором від 13 жовтня 2006 року не виконав. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/9A6AE3DA50881491C2257D650027A3FE
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36010143 Державний герб України Справа № 315/736/13-ц Номер провадження № 2/315/311/13 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 листопада 2013 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі головуючого: судді Особа3 при секретарі:Особа4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: 04.06.2013 року до суду звернулося Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В позові позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору б/н від 11.05.2006 року відповідач отримала кредит в сумі 2800 грн. зі сплатою 36 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, відповідно до п.9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий термін, однак порушила зобов`язання: кредит не повертає, заборгованість на 29.03.2013 року склала в сумі 36853,58 грн., з яких заборгованість по кредиту в сумі 9798,60 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 24823,86 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1731,12 грн., прохає стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 36853,58 грн., а також витрати на сплату судового збору в сумі 368,54 грн. 18.07.2013 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_2 з заявою про розгляд справи у відсутність представника позивача. 22.07.2013 року до суду звернулася відповідач з запереченнями на позов, в яких посилалася на те, що вважає, що не підлягає задоволенню вимоги про стягнення з неї заборгованості по кредиту, так як термін строку позовної давності про стягнення сплив 29.01.2013 року, прохала застосувати строк позовної давності і в задоволенні позову відмовити. 14.10.2013 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області явку представника позивача для надання особистих пояснень визнано обов`язковою. У судове засідання представник позивача ОСОБА_2, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у свою відсутність. Відповідач, належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи у свою відсутність. Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на повному, об`єктивному, всебічному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає встановленими наступні обставини: 11.05.2006 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, що підтверджується копією заяви відповідача (а.с. 14-15), умовами та правилами надання банківських послуг (а.с. 16-22). Відповідно до заяви позивач надав відповідачу кредит у сумі 2800 грн. на строк дії картки зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 36 % на рік шляхом перерахування коштів на картрахунок, погашення заборгованості здійснюється щомісячними платежами. Відповідач отримала кредитну картку, що підтверджується її підписом в заяві позичальника (а.с. 14). Відповідно до п.5.4 умов та правил надання банківських послуг строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць, строк погашення кредиту - в повному обсязі не не пізніше наступного дня місяця, вказаного на платіжній картці. Відповідно до п.3.1.1. умов та правил надання банківських послуг карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Відповідно до п.3.1.3 умов та правил надання банківських послуг по закінченню строку дії картка продовжується Банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії). Відповідач порушила зобов`язання щодо повернення кредиту та відсотків за його користування, що підтверджується розрахунком заборгованості та запереченнями відповідача. 29.01.2009 року відповідач сплатила останній платіж. Заборгованість станом на 29.03.2013 року склала в сумі 36853,58 грн., з яких заборгованість по кредиту в сумі 9798,60 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 24823,86 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 1731,12 грн. На момент розгляду справи судом відповідач заборгованість не погасила. Суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходить з наступного: Між сторонами склалися правовідносини по договору позики, які регулюються параграфом 1 Позика та параграфом 2 Кредит Цивільного кодексу України та умовами кредитного договору б/н від 11.05.2006 року, укладеного між сторонами, та умовами та правил надання банківських послуг. Відповідно до п.9.12 умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий термін. Судом встановлено, що відповідач порушила зобов`язання по поверненню отриманого кредиту та відсотків за його користування, останній платіж відповідача мав місце 29.01.2009 року, а тому позивач дізнався про порушення свого права у лютому 2009 року. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Відповідно до ч.1 абзацу 2 ст.259 ЦК України договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Договір між сторонами про збільшення позовної давності у письмовій формі не укладався. Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Судом встановлено, що до винесення рішення у справі відповідач звернулася до суду з заявою про застосування строку позовної давності, прохала відмовити в задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові. А тому суд відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, так як сплив строк позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, відмовляє в задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності. А тому позов не підлягає задоволенню як такий, що не підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами. Керуючись ст.ст. 8-11, 60, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 256-257, 260, 267 ЦК України, В И Р І Ш И В: Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення. З рішенням в повному обсязі особи, які беруть участь у справі можуть ознайомитися 11.11.2013 року. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а особою, яка була відсутня в судовому засіданні, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя: ОСОБА_3
  5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40698073 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 24 вересня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 16 серпня 2006 року ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 1 тис. доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та станом на 31 травня 2013 року має заборгованість у розмірі 3 106 доларів США 79 центів, яку позивач просив суд стягнути з нього на свою користь та понесені судові витрати. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 3 106 доларів США 79 центів, що за офіційним курсом Національного банку України складає 15 689 грн 85 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 386 доларів США 21 цент, що за офіційним курсом Національного банку України складає 7 тис. грн 36 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що строк дії кредитного договору та кредитної картки пролонгується з кожним роком на підставі п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, а доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення до суду є необґрунтованими; внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору щодо повернення суми кредиту разом з відсотками утворилася кредитна заборгованість, яку банк має право стягнути з боржника. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд, погоджуючись із висновком районного суду про те, що дія договору на час звернення із позовом не припинена, виходив із того, що з відповідача на користь банку підлягає стягненню заборгованість за три останніх роки перед днем звернення до суду із позовом з урахуванням заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судом установлено, що 16 серпня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 був укладений договір відповідно до умов якого, останній отримав кредит у розмірі 1 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 21,96% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а. с. 17-25). Згідно пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін (а. с. 23). Пунктом 9.5 вказаних Умов встановлено, що картковий рахунок може бути закритий на підставі заяви його утримувача або банк має право закрити картрахунок, письмово повідомивши про це утримувача. При цьому, утримувач зобов'язаний повністю погасити перед банком заборгованість за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору (а. с. 23). Як убачається з матеріалів справи 23 серпня 2013 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 39). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) (а. с. 23-24). Крім того, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-14 цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Останній платіж по погашенню заборгованості здійснено відповідачем у вересні 2008 року. Строк дії картки судами не встановлений. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 24 липня 2013 року, не вирішено. Оскільки суди не звернули належної уваги на вказані обставини, у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахували норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, не встановили обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та дійшли передчасного висновку про задоволення позову, відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 18 листопада 2013 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 6 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М., - Лященко Н.П., розглянувши на засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 19 травня 2006 року між указаним банком та відповідачкою укладено договір про надання банківських послуг (далі – кредитний договір), який складався із заяви останньої, Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів банку. За умовами цього договору ПАТ КБ "ПриватБанк" надало ОСОБА_1 на платіжну картку грошові кошти у вигляді кредитного ліміту, сума якого визначена в 5 тис. грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 31 липня 2013 року виникла заборгованість у сумі 25 108 грн 38 коп., з яких: 5 992 грн 42 коп. – заборгованість за кредитом; 17 444 грн 13 коп. – заборгованість за відсотками за користування кредитом; 500 грн – штраф (фіксована частина); 1 171 грн 83 коп. – штраф (процентна складова). Посилаючись на те, що відповідачка й далі продовжувала ухилятися від виконання зобов'язань за кредитним договором від 19 травня 2006 року, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь зазначену заборгованість у сумі 25 108 грн 38 коп. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 30 січня 2014 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 14 663 грн 78 коп., з яких: 2 132 грн 05 коп. – заборгованість за кредитом, 11 357 грн 26 коп. – заборгованість за відсотками, 500 грн – штраф (фіксована складова), 674 грн 47 коп. – штраф (процентна складова). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року у відкритті касаційного провадження в указаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 30 січня 2014 року відмовлено. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 256 – 261, 266 – 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд ухвали суду ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 29 січня 2014 року у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-648ск14), якою відмовлено банку у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову; від 31 січня 2014 року у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором (№ 6-356ск14), якою відмовлено банку у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову. Так, постановляючи ухвали від 29 січня 2014 року (№ 6-648ск14) та від 31 січня 2014 року (№ 6-356ск14), суд касаційної інстанції погодився з висновками (у першому випадку) судів першої та апеляційної інстанцій, і (у другому випадку) суду апеляційної інстанції, які, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в задоволенні позову. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що перебіг трирічного строку позовної давності стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, вважаючи, що в цьому разі моментом виникнення заборгованості є день здійснення відповідачкою останнього платежу – 28 листопада 2008 року. Крім того, відповідно до пункту 9.12 розділу І Умов і правил надання банківських послуг, які є невід’ємною частиною кредитного договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Дія кредитного договору на час подання банком позовної заяви не закінчилася, у зв'язку із чим підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі немає та вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності, тобто за період з 5 вересня 2010 року до 5 вересня 2013 року – дня звернення позивача до суду з позовною заявою. Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами зазначених норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, не є повністю однаковими з висновками, зробленими в указаних для прикладу судових рішеннях. Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 травня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який складався із заяви останньої, Умов і правил надання банківських послуг та Тарифів банку. За цим договором ПАТ КБ "ПриватБанк" надало відповідачці на платіжну картку грошові кошти у вигляді кредитного ліміту, сума якого визначена в 5 тис. грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно зі змістом заяви клієнта від 19 травня 2006 року та пункту 2 розділу І Умов і правил надання банківських послуг строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. При цьому кредитним лімітом (кредитом, кредитною лінією) є розмір грошових коштів, наданих банком клієнту на строк, визначений у договорі, на умовах платності та зворотності (повернення). Порядок погашення заборгованості визначено щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Відповідно до пункту 3.1.1 розділу ІІ Умов і правил надання банківських послуг строк дії картки вказано з її лицьового боку (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. За змістом пункту 5.3 розділу ІІ Умов та правил надання банківських послуг за платіжними картками з установленим мінімальним обов'язковим платежем строки і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) визначено в Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. З 28 листопада 2008 року ОСОБА_1 припинила сплату коштів із погашення кредиту, а в травні 2009 року строк дії картки закінчився, відповідачка нову картку не отримувала. ПАТ КБ “ПриватБанк” звернулось до суду з позовною заявою про захист свого порушеного права у вересні 2013 року. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Аналізуючи умови кредитного договору сторін у цій справі та зміст зазначених правових норм, необхідно дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 ЦК України). Таким чином, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції від 2 квітня 2014 року у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, а саме неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Верховного Суду України: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року № 6-95цс14) За договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (стаття 257 Цивільного кодексу України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі – не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (стаття 261 Цивільного кодексу України). http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CD65E79ECF4EA88EC2257D5D0021870F
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40581576 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Гончара В.П., Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування вимог посилаючись на те, що 05 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 32 667 грн 09 коп., з яких: 9 987 грн 02 коп. - заборгованість за кредитом, 20 648 грн 30 коп. - заборгованість за процентами, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 531 грн 77 коп. - штраф (процентна складова), яку банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Справа розглядалась судами неодноразово. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 23 849 грн 39 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати вказані рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду і ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на невідповідність висновків судів обставинам справи, неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та вирішувати такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до п. 9.12 Умов і правил надання банківських послуг (далі - Умов) кредитний договір діє протягом 12 місяців та пролонгується на такий же термін у разі якщо жодна із сторін протягом цього терміну не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, доказів про припинення дії договору про надання банківських послуг відповідно до вказаного пункту Умов надано не було, а тому строк виконання зобов'язання за цим договором автоматично пролонговано. Однак з такими висновками судів погодитись не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права з огляду на наступне. Судами встановлено, що 05 вересня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 32 667 грн 09 коп., з яких: 9 987 грн 02 коп. - заборгованість за кредитом, 20 648 грн 30 коп. - заборгованість за процентами, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 531 грн 77 коп. - штраф (процентна складова). Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 9.12 розділу І Умов встановлено, що кредитний договір від 05 вересня 2005 року діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору (а. с. 19). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до п. 3.5. Умов та правил надання банківських послуг порядок здійснення платіжних операцій з використанням платіжних карт, а також порядок отримання кредиту регулюється діючим законодавством України, нормами міжнародних платіжних систем Visa International, MasterCard International, даним договором, Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами Банку. Пам'ятка клієнта оформлюється та є невід'ємною частиною договору у випадку оформлення і видачі платіжної картки кредитною схемою. Зважаючи на відсутність у матеріалах справи Пам'ятки клієнта й Тарифів банку, які є невід'ємними частинами кредитного договору та визначають його умови, обставини щодо порядку погашення кредиту - строку, розміру та складових щомісячного зобов'язання ОСОБА_3 не встановлені. Поза увагою судів залишилося те, що строк дії платіжної картки зазначається на лицьовій стороні картки із зазначенням місяця та року. Відповідно до положень п. п. 9.3, 9.6 Умов для продовження дії платіжної картки на картрахунку платіжної картки повинні бути кошти в розмірі, достатньому для оплати послуг банка. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Вирішуючи спір, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на вищевказані вимоги закону та роз'яснення уваги не звернув, не встановив строк дії картки, виданої ОСОБА_3; не перевірив, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка, тому дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України вказані порушення суду першої інстанції не усунув; належним чином доводи апеляційної скарги не перевірив, не спростував їх та не дав належної оцінки умовам кредитного договору, тому передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 29 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 07 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.О. Ткачук Судді: В.С. Висоцька В.П. Гончар В.М. Колодійчук О.В. Умнова
  8. за 3 года до подачи банком иска. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39927148 Державний герб України У Х В А Л А іменем україни 23 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 жовтня 2007 року із ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким йому надано кредит у розмірі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевою датою повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував, унаслідок чого виникла заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 3 вересня 2013 року, склала 29 551 грн 46 коп. У звґязку з цим позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь вказану суму кредитної заборгованості, а також понесені ним судові витрати. Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 29 551 грн 46 коп. заборгованості за кредитним договором від 27 жовтня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. При цьому, зазначив, що кредитна картка дійсна протягом 12 місяців з дня її видачі, 27 жовтня 2007 року. Такі висновки є правильними, відповідають вимогам закону, а наданим сторонами доказам судом дана правильна оцінка (ст. 212 ЦПК України). Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що у справі відсутні докази закінчення строку дії кредитної картки, оскільки жодна із сторін договору не заявила про його припинення, а тому її дія автоматично пролонговується на наступні 12 місяців. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 27 жовтня 2007 року ОСОБА_3 подано до ПАТ КБ «ПриватБанк» заяву позичальника, яка разом з Умовами та Правилами про надання банківських послуг, складає договір про надання споживчого кредиту, за яким йому надано кредит у сумі 4 тис. грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості, з кінцевою датою повернення, що відповідає строку дії картки. За умовами договору позичальник зобов'язався сплачувати заборгованість за кредитним договором щомісяця. Жодних платежів за кредитним договором відповідачем не здійснювалось, унаслідок чого утворилась заборгованість, яка за розрахунком банку станом на 3 вересня 2013 року, склала 29 551 грн 46 коп. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно розрахунку заборгованості, що наданий позивачем до суду першої інстанції, вбачається, що ОСОБА_3 з моменту видачі йому картки, жодного платежу за кредитним договором не здійснив (а. с. 15-19). Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у позивача виникло право вимагати повернення кредиту згідно умов договору з моменту несплати чергового платежу. Проте, як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із відповідним позовом про захист свого порушеного права лише у вересні 2013 року. Крім того, у матеріалах справи наявна заява відповідача про застосування строків позовної давності (а. с. 35-36). Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14. Ухвалюючи рішення, апеляційний суд вказаних вимог закону не врахував, не звернув уваги, що строк дії картки, виданої відповідачу 27 жовтня 2007 року, закінчився 27 жовтня 2008 року. Ураховуючи викладене, апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 20 березня 2014 року скасувати, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 січня 2014 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40352560 Державний герб України У х в а л а іменем україни 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Касьяна О.П., Горелкіної Н.А., Штелик С.П., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» в особі представника за довіреністю Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_4 12871, 74 долари США, що за курсом НБУ складає 102 845,20 грн., заборгованості за кредитним договором від 17 листопада 2003 року, посилаючись на ті обставини, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань по поверненню кредитних коштів та процентів за користування ними у визначеному договором порядку та строки, просило задовольнити позов. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 2235,40 доларів США заборгованості за тілом кредиту, що складає відповідно до службового розпорядження НБУ від 6 червня 2013 року 17 860 грн 84 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено за пропуском строку позовної давності. 23 квітня 2014 року рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області задоволено апеляційну скаргу відповідача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором та судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено у зв'язку із пропуском строку позовної давності для звернення до суду з позовом. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. 07 травня 2014 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення пені залишено без змін. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду в частині позовних вимог у задоволенні яких відмовлено, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, у решті судові рішення залишити без змін, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, правильно застосувавши норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач пропустив строк для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим позовна давність спливла і до вимог про стягнення пені, а відповідач подав відповідну заяву про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову, як передбачено ч. 4 ст. 267 ЦК України. Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень. За таких обставин касаційну скаргу потрібно відхилити, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року залишити без змін. Керуючись ч. 3 ст. 332, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити, рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 27 березня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 07 травня 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.П. Касьян Н.А. Горелкіна С.П. Штелик
  10. Головуючий суду 1 інстанції - Резнік Н.І. Доповідач - Орлов І.В. Справа № 435/1204/14 Провадження № 22ц/782/2068/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2014 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі: головуючого: Орлова І.В., суддів: Масенка Д.Є., Коротких О.Г., при секретарі: Соловей А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и л а: 05 лютого 2014 року представник Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк» або позивач) звернувся до ОСОБА_2 (далі - відповідач) з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість, яка виникла станом на 21 січня 2014 року за кредитним договором № DNH4KP27670031 від 27 квітня 2006 року в сумі 19.497,70 гривень та судові витрати в сумі 243,60 гривень. Рішенням Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі. В апеляційній скарзі представник відповідача - ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила: рішення скасувати; ухвалити нове рішення, яки у задоволенні вимог ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив взяті на себе 27 квітня 2006 року договірні зобов'язання, які були викладені у заяві позичальника та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт); позивач звернувся до суду в межах визначеного кредитним договором п'ятирічного строку позовної давності; перебіг цього строку переривався, оскільки за даними меморіального ордеру № 1362 від 01 липня 2010 року відповідач на погашення кредитної заборгованості сплатив 200,00 гривень. З вищевказаними висновками суду погодитися неможна з огляду на наступні обставини. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 27 квітня 2006 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_2 за технологію кредитування Просто Кредит, на строк до 27 квітня 2008 року був укладений кредитний договір № DNH4KP27670031 (далі Договір). Відповідно до умов Договору відповідач отримав споживчий кредит у розмірі 2.112,50 гривень на строк 24 місяця до 27 квітня 2008 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Щомісячне погашення заборгованості (за кредитом, відсотками, комісією, іншими витратами згідно Умов), відповідач мав здійснювати в період з 21 по 28 число кожного місяця, шляхом надання Банку грошових коштів (щомісячний платіж) у сумі 201 гривня 22 копійки. З тексту заяви позичальника вбачається, що ОСОБА_2 ознайомився та був згоден з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам. Своїм підписом відповідач погодився з тим, що Заява позичальника, разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами, складає кредитно-заставний договір. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 21 січня 2014 року за відповідачем рахується заборгованість за Договором у розмірі 19.497,70 гривень, яка складається: 1.144,38 гривень - заборгованість за кредитом; 6.029,08 гривень - заборгованість по процентам за користування кредитом, 10.919,59 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 500,00 гривень - штраф (фіксована частина); 904,65 гривень - штраф (процентна складова). З даних фотокопій квитанцій вбачається, що на погашення заборгованості за договором відповідач здійснив наступні платежі: у травні 2006 року - 201,22 гривень; у серпні 2006 року - 201,22 гривень; у листопаді 2006 року - 402,44 гривень, у серпні 2008 року - 2.000,00 гривень (а. 78). Між сторонами виник спір з приводу виконання умов кредитного договору. Правовідносини сторін врегульовані нормами цивільного законодавства України. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність згідно статті 257 ЦК України встановлена тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідно до пункту 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) - терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років. Строк дії укладеного сторонами договору визначений періодом з 27 квітня 2006 року по 27 квітня 2008 року. З 28 квітня 2008 року у ПАТ КБ «Приватбанк» виникло право для звернення до суду за захистом порушеного цивільного права. Відповідно до частин 1, 3 статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. 30 серпня 2008 року (після закінчення строку дії договору) відповідач перерахував 2.000,00 гривень на погашення кредитної заборгованості, тобто вчинив дії, що свідчать про визнання боргу. За таких обставин строк позовної давності закінчився 30 серпня 2013 року. Звернувшись до суду з позовом 05 лютого 2014 року (за даними реєстраційного штампу суду), позивач цей строк пропустив. Будь-яких заяв про поновлення пропущеного строку позовної давності ПАТ КБ «Приватбанк» не надавав. Відповідно до положень затвердженої Постановою Національного банку України № 22 від 21.01.2004 року Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та нормативно-правових актів Національного банку. Висновок суду першої інстанції про переривання строку позивної давності з посиланням на меморіальний ордер № 1362 від 01.07.2010 року (а.с.43) є помилковим. За своєю юридичною природою меморіальний ордер, який складається за ініціативою банку (позивача у справі) для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника, не може розцінюватися як беззаперечний доказ на підтвердження дій фізичної особи (відповідача) про визнання нею свого боргу. Даними розрахунку (а.с.3) здійснення відповідачем виплат на погашення кредитної заборгованості у липні 2010 року не підтверджено. Представник відповідача під час розгляду справи просив застосувати наслідки спливу строку позовної давності (а.с.30-32). Відповідно до частини 4 статті 267 ЦПК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не визначився з нормою права, що підлягає застосуванню та за наявності спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. За таких обставин рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 14 листопада 2013 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Керуючись статтями 303, 307-308, 313-315, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія судів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду міста Луганська від 26 березня 2014 року, - скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNH4KP27670031 від 27.04.2006 року відмовити за пропуском позовної давності. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене протягом двадцяти днів в касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/39013912
  11. Отсутствуют доказательства перехода права требования по кредитному договору http://reyestr.court.gov.ua/Review/40218313 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, тел./факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Справа № 22 ц - 796/6797/2014 Головуючий у І інстанції: Сирбул О.Ф. Доповідач: Корчевний Г.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі: Головуючого Корчевного Г.В., Суддів Лапчевської О.Ф., Оніщука М.І., при секретарі Лужецькій І.С., Меєчко Д.П., Івченко О.М. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор ОльгиВадимівни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року у справі за позовом ТОВ «ОТП «Факторинг України» до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», АТ «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині,- УСТАНОВИЛА: У липні 2013 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в позовних вимогах просив стягнути з ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № МL- 017/028/2008 від 06.08.2008 р. від 06 серпня 2008 року в розмірі 38 171 доларів США 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. та 1 113 640,95 грн., що разом складає 1 418 748,07 грн., судовий збір в розмірі 3 441,00 грн. ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині та просив визнати недійсним кредитний договір № МЬ- 017/028/2008 від 06.08.2008 р., в частині п. 4.1.1. Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до розгляду в одному провадженні з позовом Зяхор Ольги Вадимівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року у задоволені позову Зяхор Ольги Вадимівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині відмовлено повністю. В апеляційній скарзі позивач представник Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор ОльгаВадимівна, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що в матеріалах справи є досудова вимога, направлена від ТОВ «ОТП Факторинг Україна», в якій зазначена інформація щодо нового кредитора, і що суд першої інстанції посилається на ч. 2 ст. 517 ЦК України, проте не враховує положення ч. 2 ст. 516 ЦК України, яким визначено: якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Вказує, що оскаржуване рішення було ухвалено судом на підставі досудової вимоги № 22-2/219509 від 27.10.2009р., проте не зрозуміло яким чином даний доказ був залучений до матеріалів справи. Відповідно до ст. 27 ЦПК України сторони мають право брати участь у дослідженні доказів, ст. 58 і 59 ЦПК України встановлює належність та допустимість доказів, яка повинна обгрунтовуватись в суді. Проте питання залучення даного доказу не обговорювалося. Зазначає, що ст. 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Нагадує, що на сьогоднішній день Кредитний договір є чинним, дійсним, не припиненим, нерозірваним, датою остаточного повернення Кредиту відповідно до умов Кредитного договору є 07 серпня 2023 року, отже посилання суду на застосування строків позовної давності є не обґрунтованим. Посилається на формальний підхід суду першої інстанції при вирішенні справи, а саме: суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про долучення нових доказів, які підтверджують нові обставини, шо не були відомі під час попереднього засідання. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке. 06 серпня 2008 року між ОСОБА_3 (надалі - Відповідач/Позичальник) та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого за всіма правами та в'язками є АТ «ОТП Банк» (надалі - Банк), був укладений Кредитний договір № ML - 7/028/2008 (надалі - Кредитний договір). Кредитний договір складається із двох частин, які нероздільно пов'язані між собою, згідно з п. 1. Частини № 1 Кредитного договору. Цільове використання кредиту - на споживчі цілі. Відповідно до умов Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в розмірі 35 525,00 доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого сотка у розмірі 5,49 % річних та FIDR (процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку (Позивачу) на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). Кредитні кошти надавались Банком на підставі Кредитної заявки Позичальника від 06 серпня 2008 року шляхом перерахування кредитних коштів в повній сумі з кредитного рахунку на поточний рахунок Позичальника, відкритий у Банку. В свою чергу Позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку зазначені кредитні кошти у строки, передбачені Кредитним договором (п. 2 частини № 1 кредитного договору), а також сплатити відповідну плату за користування кредитними коштами і виконати всі інші зобов'язання, визначені Кредитним договором. На підставі статті 1054 Цивільного кодексу України позичальник за кредитним договором зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки в розмірі та на умовах встановлених оговором. Погашення відповідної частини кредиту та нарахованих відсотків повинно здійснюватись Позичальником щомісяця. За умовами Кредитного договору та Додаткового договору Позичальник зобов'язався своєчасно та повністю сплатити кредит, проценти за користування кредитом, але порушив умови відповідних договорів. За порушення строків повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1 % від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочення, що передбачено п. 4.1.1. частини № 2 Кредитного договору. У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у відповідності до умов договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, у відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України. Судом першої інстанції встановлено, що станом на 04 березня 2013 року у Позичальника за Кредитним договором № ML- 017/028/2008 від 06 серпня 2008 року існує заборгованість перед Банком в сумі 38 171 доларів СІІІА 79 центів, що еквівалентно 305 107,12 грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та 1 113 640 (один мільйон сто тринадцять тисяч шістсот сорок) гривень і 95 копійок, що складається з: залишку заборгованості за кредитом у сумі 34 969 доларів США і 97 центів; суми несплачених відсотків за користування кредитом - 3 201 доларів США і 82 цента; пені за прострочення виконання зобов'язань в розмірі 1 113 640,95 грн. Згідно з ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Невиконання Позичальником умов Кредитного договору на підставі п. 1.9.1. Кредитного договору дає право Позивачу достроково вимагати виконання боргових зобов'язань за кредитом у Позичальника. Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28 травня 2010 року публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (надалі - Позивач) прийняло право вимоги за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року, укладеним між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Відповідачем. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), згідно з ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент ходу цих прав. Таким чином, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» перейшли всі права Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» щодо права вимоги до відповідача за кредитним договором № ML-017/028/2008 від 06 серпня 2008 року. Відповідно до Постанови Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Судом першої інстанції встановлено, та знайшло підтвердження матеріалами справи, що 03.11.2009 року згідно опису вкладення в цінний лист, AT «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22-2/219509 від 27.10.2009 p., в якій кредитор на підставі п. 1.9. Кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, зокрема повного погашення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів США (а.с. 136). Відповідно до п. 1.9. Кредитного договору, зобов'язання Позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобов'язань в цілому настає з дати відправлення Банком на адресу Позичальника відповідної Вимоги та повинно бути проведено Позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання Позичальником відповідної Вимоги. Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Відповідач отримав вищевказану вимогу та не виконав її протягом 30 днів, внаслідок чого, право AT «ОТП Банк» на дострокове стягнення всієї суми кредиту в розмірі 34 969,97 доларів СІЛА було порушене Відповідачем, про що кредитор знав, однак до суду в межах строків позовної давності не звернувся, що є підставою для відмови у позову, згідно ч. 4 ст. 267, ст. 266 Цивільного кодексу України. Згідно п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у справі. Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України, визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки, кредитор - AT «ОТП Банк» відправив Відповідачу Досудову вимогу № 22- 2/219509 від 27.10.2009 p., в якій на підставі п. 1.9. Кредитного договору № ML-017/028/2008 від 06.08.2008 р. вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі протягом 30 днів, в тому числі повного повернення всієї суми кредиту 34 969,97 доларів США, які не були виконані Відповідачем до 03.12.2009 року. Суд першої інстанції вірно визначив, що оскільки право кредитора на стягнення всієї суми кредиту було порушене Відповідачем з 03.12.2009 року, тому перебіг строку позовної давності почався з 04.12.2009 р. та закінчився 04.12.2012 р. Так як, позовна заява Позивача подана 05.07.2013 р., а строк позовної давності за основним зобов'язанням закінчився 04.12.2012 р., то позовна давність щодо стягнення кредиту, відсотків та пені закінчилася. Відповідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора у зобов'язанні. Суд першої інстанції, відмовляючи в первісному позові, вірно керувався тим, що оскільки в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази направлення відповідачу по первісному позову доказів, що підтверджують про перехід до нового кредитора прав у зобов'язанні, якими є договір купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідні додатки до нього, то відповідач правомірно застосував гарантоване йому право згідно до ч. 2 ст. 517 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які юна посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 нього Кодексу. Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою ст. 203 ЦК України. Тобто, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його волі. Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мали право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами та могли відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Умови кредитного договору в момент його укладення сторонам були відомі та зрозумілі, позивач виявив власне волевиявлення та вільну внутрішню волю під час укладання оспорюваного кредитного договору, про що свідчать підписи позивача на кожній сторінці договору, що також не оспорювалось представником позивача в судовому засіданні. Як вбачається з преамбули частини № 1 кредитного договору, укладаючи цей договір, позичальник попередньо ознайомлений з вимогами чинного законодавства України щодо недійсності правочинів, розуміє значення своїх дій та діє добровільно. У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Тобто про зміну курсу долара США по відношенню до гривні банки України дізнаються після того як це питання вирішується на рівні НБУ. Позивач по зустрічному позову, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний ризик і достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долара США. Звертаючись до банку із заявою про надання кредиту позивач по зустрічному позову обрав валюту кредитування на власний розсуд саме у доларах США, оскільки відсоткова ставка за даною валютою була вигідною позивачу. Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Приписами статті 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими умови договору можуть бути визнані в разі, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Однією з підстав визнання умов договору несправедливими є надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі, як це передбачено п. 11 ч. З ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте, як вбачається з п.п. 1,2 абзацу 4 частини 4 ст. 18 вказаного Закону, положення п.п. 8,11 та 13 частини 3 ст.18 не застосовуються до операцій з цінними паперами, фінансовими послугами та іншими товарами або послугами, ціна яких залежить від зміни котировок або індексів на біржах чи ставок на фінансових ринках, які не контролюються продавцем, а також договорів про купівлю-продаж іноземної валюти, дорожніх чеків або про міжнародні грошові перекази, номіновані в іноземній валюті. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. У ст. 2 вищезазначеного закону дається визначення поняття кошти, згідно якого кошти - це гроші у національній, іноземній валюті чи їх еквіваленті. Відповідно до п. 19 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9, «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», «Помилка слідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним». Відповідно до ч. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом першої інстанції рішення прийнято вірно, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, вислухавши осіб, які приймали участь у справі, з'ясувавши обставини справи, що слід застосувати встановлену Цивільним кодексом України позовну давність та у задоволені первісного позову відмовити, посилання відповідача по первісному позову на те, що кредитний договір укладений в порушення вимог чинного законодавства не знайшов своїх підтверджень під час розгляду справи, тому у задоволенню зустрічного позову відмовлено правомірно. Колегія суду зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, які відповідають чинному законодавству, так як із матеріалів справи чітко вбачається, що позивачем було пропущено строк позовної давності. Інші доводи апеляційної скарги висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях. Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Тому колегія суду вважає, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року обґрунтоване та законне і скасуванню не підлягає. Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - Зяхор Ольги Вадимівни - відхилити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2014 року - залишити без змін. Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий: Судді:
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35887336 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Євтушенко О.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом, у якому вказувало, що 09 червня 2008 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором станом на 02 липня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 85 232 грн. 70 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року рішення Будьоннівського районного суду м. Донецька від 14 березня 2013 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 84 982 грн. 70 коп., що складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 30 559 грн. 83 коп., заборгованості за відсотками у розмірі 8467 грн. 96 коп., пені у розмірі 21 867 грн. 39 коп., штрафів у розмірі 250 грн. та 4034 грн. 89 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не доведено наявність заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що заборгованість відповідачки підтверджена розрахунком заборгованості; заставний транспортний засіб реалізовано у липні 2009 року за 57 800 грн., що не є достатнім для задоволення вимоги кредитора у повному обсязі. Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано. Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 09 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 укладений кредитно-заставний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 72 804 грн. 92 коп. зі сплатою 9,6 % річних строком до 08 червня 2015 року. Предметом застави у договорі зазначено автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 7−11). Відповідно до п. 7.2. кредитно-заставного договору від 09 червня 2008 року застава забезпечує забезпечені вимоги у розмірі їх повної вартості, незалежно від того, якою така вартість може бути у будь-який час протягом строку дії договору. 04 березня 2009 року позивачем в особі співробітника управління безпеки ПАТ «ПриватБанк» та відповідачкою, в особі представника ОСОБА_8, підписано акт приймання-передавання автомобіля Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, для його реалізації за ринковою ціною на погашення заборгованості у разі невиконання відповідачкою зобов'язань за кредитним договором (а.с. 36). Згідно з листом ПАТ КБ «ПриватБанк» 20 липня 2009 року автомобіль Maple C81, 2008 року випуску, кузов НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, реалізовано за 57 800 грн. (а.с. 71). Відповідно до ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» протягом десяти днів із дня продажу предмета забезпечувального обтяження обтяжувач-продавець відповідного рухомого майна зобов'язаний надати боржнику та всім обтяжувачам, на користь яких було встановлене зареєстроване обтяження цього рухомого майна, письмовий звіт про результати продажу. Відповідно до ст. 31 названого закону обтяжувач розподіляє доходи від продажу предмета забезпечувального обтяження у такій черговості: 1) покриття витрат на організацію продажу предмета забезпечувального обтяження; 2) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з вищим пріоритетом; 3) задоволення власної забезпеченої обтяженням вимоги; 4) задоволення забезпечених обтяженням вимог обтяжувачів з нижчим пріоритетом; 5) повернення решти боржнику. Матеріали цивільної справи не містять доказів виконання вказаних вимог обтяжувачем, яким виступав ПАТ КБ «ПриватБанк», та що має істотне значення для вирішення спору по суті, оскільки від з'ясування вказаних обставин залежить результат розгляду справи та визначення розміру заборгованості за кредитно-заставним договором. Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість за договором від 09 червня 2006 року розрахована позивачем починаючи з 09 липня 2008 року і станом 02 липня 2012 року склала 85 232 грн. 70 коп. (а.с. 5−6). Суди при розгляді справи не врахували, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Частиною 1 ст. 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін у цивільному судочинстві. Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57−60 ЦПК України. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. На порушення вказаних вимог закону апеляційним судом не враховано, що позивачем не надано суду розрахунку заборгованості та доказів на підтвердження наявності такої заборгованості за кредитним договором. Мотиви, за яких суд вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному, у судовому рішення відсутні. Не спростував суд і доводи представника відповідача про те, що заборгованість за кредитом була погашена внаслідок реалізації заставного майна (а.с. 111). Судами не дотримано вимоги ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, та не надано цим доказам відповідної правової оцінки, а суд касаційної інстанції зазначеними повноваженнями не наділений, тому судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді:Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель О.М. Ситнік
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40098016 Державний герб України Ухвала іменем України 06 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І., суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Наумчука М.І., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 15 лютого 2008 року між сторонами укладено договір б/н, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Правила користування кредитом визначені Умовами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим станом на 14 листопада 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 13 520 грн 12 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 858 грн 04 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 3 342 грн 07 коп., заборгованості за комісією за користування кредитом - 8 200 грн, а також штрафів у загальному розмірі - 1120 грн 01 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 13 520 грн 12 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року змінено в частині стягнення кредитної заборгованості. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2008 року, яка станом на 14 листопада 2013 року становить 13 270 грн 13 коп., з яких: 858 грн 04 коп. - заборгованість за кредитом; 3 342 грн 07 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 8 200 грн - заборгованість за комісією за користування кредитом; 250 грн - штраф (фіксована частина); 620 грн 01 коп. - штраф (процентна складова). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судом встановлено, що 15 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку в сумі 4 000 грн. із сплатою процентів за користування кредитним лімітом в розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же термін. Пунктом 6.4 Умов передбачено, що у випадку незгоди із змінами правил та тарифів банку позичальник зобов'язаний повідомити банк у письмовому вигляді про розірвання договору і здійснити погашення заборгованості, яка виникла протягом 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателя і його довіреним особам. Також встановлено, що остання платіжна операція по кредитній картці проведена 23 січня 2009 року (а.с. 79-85). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 в судовому засіданні заявила клопотання про застосування позовної давності. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого частково погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 усупереч умовам п. 6.4 Умов не повідомляла банк про розірвання договору, погашення заборгованості не здійснила, заяву про закриття карткового рахунку не подавала, отже розірвання договору не відбулося та кредитний договір автоматично пролонгований на новий строк. Оскільки строк дії картки поновлюється кожного разу із спливом терміну дії карти, то доводи відповідача про сплив строку позовної давності для звернення кредитором до суду з вимогами є безпідставними. Проте погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Поза увагою судів залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Крім того, зі змісту п. 5.4 Правил вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «Month». Відповідно до п. 9.4 Умов вбачається, що у разі наявності перевитрати платіжного ліміту по картці та непогашення його клієнтом на протязі шести місяців, картка закривається. Таким чином висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. У порушення вимог ст. ст. 214, 215, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернув, доводи та заперечення сторін належним чином не перевірили; не встановили строк дії картки, виданої ОСОБА_3, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка. Відповідальність за порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, визначена п. 8.6. розділу І Умов та полягає у обов'язку клієнта сплатити на користь банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Оскільки строк виникнення прострочення за кредитом не встановлений, період нарахування штрафних санкцій також підлягає перевірці судом відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 26 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.І. Мартинюк Судді: В.І. Амелін С.О. Карпенко М.І. Наумчук І.К. Парінова
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39784913 Державний герб України Ухвала іменем україни 09 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А. суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А., Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПАТ КБ «Приватбанк» ( далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 20 102 грн 57 коп. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 18 червня 2006 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_6 кредит в сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У порушення умов кредитного договору позичальник кредитні кошти своєчасно не повернув. Загальна сума заборгованості відповідача перед банком станом на 10 листопада 2013 року становить 20 102 грн 57 коп. Звертаючись до суду, позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором в примусовому порядку з відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» та судові витрати. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 20 102 грн 57 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника за довіреністю ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду першої інстанції суду та ухвалу апеляційного суду, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, задовольняючи позов, керуючись положеннями ст. ст. 526, 527, 625, 1048 ЦК України, виходив із того, що відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню з нього у встановленому законом порядку. Крім того, суд не застосував передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, посилаючись на те, що згідно з умовами кредитного договору термін його дії автоматично пролонгується. Проте, з такими висновками судів не можна погодитись з наступних підстав. Судами встановлено, що відповідно до договору від 18 червня 2006 року б/н, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 банк надав відповідачеві кредит у сумі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с. 8-16). Зазначені умови викладені у заяві позичальника при отриманні кредиту, а не у кредитному договорі, однак вказана заява містить ознаки такого договору, відповідач був ознайомлений з усіма істотними умовами договору, про що свідчить його підпис. Відповідно до наданого позивачем розрахунку у зв'язку з неналежним виконанням умов договору заборгованість відповідача станом на 10 листопада 2013 року склала 20 102 грн 57 коп., з яких: 4 573 грн 56 коп. - заборгованість за кредитом; 14 095 грн 55 коп. - заборгованість за процентами; 14 095 грн 55 коп - заборгованість із несплачених процентів на прострочену заборгованість; 1 133 грн 46 - заборгованість із штрафів (а. с. 6-7). Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг, наданими позивачем, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань позичальника, які щомісячно підлягають сплаті позичальником протягом строку дії картки. Відповідно до п. 3.1. Умов та правил надання банківських послуг для надання послуг банк відкриває клієнту картрахунки, видає клієнту карти, їх вид та строк дії вказаний в заяві і в пам'ятці клієнта, підписанням якого банк та клієнт укладають договір про надання банківських послуг (а. с. 11). Відповідно до заяви клієнта термін дії картки визначено до травня 2008 року. Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а. с. 14). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 257, 261 ЦК України, звертався до суду з заявою про застосування строку позовної давності (а. с. 41). Однак суд першої інстанції та апеляційний суд вважали, що підстави для задоволення вказаної заяви відсутні. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами не враховано, що згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14 цс14, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що останній платіж відповідач здійснив у серпні 2008 року (а. с. 5), строк дії картки закінчився у травні 2008 року, а з позовом до відповідача про стягнення заборгованості банк звернувся у серпні 2014 року. Таким чином, питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України з урахуванням цих обставин та за наявності відповідної заяви відповідача не вирішено. За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур В.А. Нагорняк Г.В. Юровська
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39256456 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Кафідової О.В., Умнової О.В.,Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області 03 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором, укладеним між сторонами у справі 19 грудня 2006 року в розмірі 32 623 грн 37 коп. та судові витрати в розмірі 249 грн 66 коп. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 19 грудня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач кредитні зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 31 липня 2013 року складає: 32 623 грн 37 коп., з яких: - 9 528 грн 75 коп. - заборгованість за кредитом; - 15 919 грн 28 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 145 грн 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи, відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1 529 грн 68 коп. - штраф (процентна складова). Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 03 лютого 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 32 623 грн 37 коп. та 326 грн 23 коп. судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у справі нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами обох інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, оскільки відповідач був ознайомлений та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, що підтверджується його підписом в заяві про надання кредиту, своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування, після закінчення терміну дії картки не надав до банку письмової заяви про закриття карткового рахунку та заборгованість за кредитом не погасив. Оскільки договором передбачено пролонгацію його дії, заборгованості не погашено, то строк позовної давності не пропущено. З такими висновками судів повністю погодитися не можна. Відповідно до вимог ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 19 грудня 2006 року ОСОБА_6 уклав з позивачем кредитний договір та отримав кредит у розмірі 250 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно п. 9.5 Умов договору та правил надання банківських послуг Картрахунок може бути закритий на підставі заяви Тримача, або Банк має право закрити Картрахунок, письмово повідомивши Тримача. При цьому Тримач повинен, не пізніше 30 днів з дня повідомлення повернути Карту в Банк, після чого обслуговування Карти припиняється. Тримач повинен погасити всі види заборгованості перед Банком, у тому числі що виникли протягом 30 днів з моменту повернення Карти. Банк закриває Картрахунок в строк не раніше 30-ти днів з дня припинення обслуговування Карти. Відповідно до п. 9.12 Умов договору та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Згідно п. 3.1.3 Умов договору та правил надання банківських послуг після закінчення терміну дії відповідна Карта подовжується Банком на новий термін(шляхом надання Клієнтові Карти з новим терміном дії), якщо раніше(до початку місяця закінчення терміну дії) не поступило письмова заява Тримача про закриття Картрахунку, а так само за умови наявності грошових коштів на Картрахунку для оплати послуг з виконання розрахункових операцій по Картрахунку (у передостанній день місяця закінчення терміну дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених Договором. Відповідно до розрахунку заборгованості наданої позивачем, станом на 31 липня 2013 року ОСОБА_6 має заборгованість за кредитом, яка складає: 32 623 грн 37 коп., з яких: - 9 528 грн 75 коп. - заборгованість за кредитом; - 15 919 грн 28 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5 145 грн 66 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом, а також штрафи, відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн - штраф (фіксована частина); - 1 529 грн 68 коп. - штраф (процентна складова). Заперечуючи проти вимог позовної заяви, обґрунтовуючи вимоги апеляційної та касаційної скарг, відповідач наполягав на тому, що кредитною картою він закінчив користуватися ще до березня 2009 року і з того часу не проводив жодних операцій з картою. Відповідач під час розгляду справи оспорював надані банком розрахунки заборгованості, посилаючись на те, що розрахунки не відповідають даним банківських квитанцій що є у наявності відповідача. Крім того, відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. У порушення ст. ст. 10, 60 ЦПК України, суди не перевірили доводи відповідача щодо припинення проведення розрахунків за картою з березня 2009 року, з врахуванням того, що строк дії карти закінчився в жовтні 2009 року. Матеріали справи не містять відомостей щодо фактичного руху коштів на рахунку. Апеляційний суд, перевіряючи законність рішення суду першої інстанції встановив, що останнім днем отримання відповідачем кредитних коштів за картковим рахунком є 05 квітня 2011 року. Також судом встановлено, що розрахунок заборгованості, який міститься в матеріалах справи відповідає умовам кредитного договору і є правильним. Такі висновки апеляційного суду не підтверджені належними доказами, оскільки наведений в якості основного доказу розрахунок заборгованості (а. с. 5-8) належним чином не завірений та не підтверджений іншими доказами, незважаючи на те, що відповідачем він оспорюється. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) (а. с. 12), також залишено поза увагою доводи відповідача про те, що кредитною картою він закінчив користуватися ще до березня 2009 року і з того часу не проводив жодних операцій з картою, а строк дії карти закінчився в жовтні 2009 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з врахуванням викладених вище обставин, факту пред'явлення позову у вересні 2013 року та невизнання відповідачем наявності кредитної заборгованості з березня 2009 року, не вирішено. Висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та є передчасним. В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Селидівського міського суду Донецької області від 03 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області 03 лютого 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:О.В. Кафідова В.М. Колодійчук О.В. Умнова І.М. Фаловська
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40219508 Державний герб України Ухвала іменем україни 20 серпня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Висоцької В.С., суддів: Кафідової О.В., Парінової І.К., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги тим, що 21 липня 2006 року між сторонами укладено договір № б/н, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29 429 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 9 658 грн 36 коп., заборгованості за процентами за користування кредитом - 17 893 грн 07 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн та штрафу (процентна складова) - 1 377 грн 57 коп., яку позивач просив стягнути на свою користь із ОСОБА_3 Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 21 липня 2006 року в розмірі 29 429 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Оскаржувані судові рішення указаним вимогам закону не відповідають. Судом встановлено, що 21 липня 2006 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір б/н, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, на строк, що відповідає строку дії картки. У заяві позичальника на отримання кредиту від 21 липня 2006 року, яка завізована підписом відповідача, зазначено, що він ознайомлений і згодний із Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови), а також із Тарифами банку; погодився із тим, що заява разом із Умовами, Тарифами та Правилами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 9-10). ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 31 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29 429 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 9 658 грн 36 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 893 грн 07 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн та штраф (процентна складова) - 1 377 грн 57 коп. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 9.12 розділу І Умов встановлено, що кредитний договір від 21 липня 2006 року діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору (а. с. 15). Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що доказів про припинення дії договору про надання банківських послуг відповідно до п. 9.12 Умов надано не було, а тому строк виконання зобов'язання за цим договором автоматично пролонговано. Погодитися з такими висновками судів не можна з огляду на таке. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Порядок погашення боргового зобов'язання передбачено п. 5 розділу ІІ Умов, у якому зазначено, що строк і порядок погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) за платіжними картками із встановленим мінімальним обов'язковим платежем наведений у Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Вказано, що платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом (п. 5.3). За платіжними картками без встановлення мінімального обов'язкового платежу строк погашення за кредитом наведено у п. 5.4 розділу ІІ Умов, за яким строк погашення процентів за кредитом - щомісячно за попередній місяць, а строк погашення кредиту у повному обсязі - не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі Month). Зважаючи на відсутність у матеріалах справи Пам'ятки клієнта й Тарифів банку, які є невід'ємними частинами кредитного договору та визначають його умови, обставини щодо порядку погашення кредиту - строку, розміру та складових щомісячного зобов'язання ОСОБА_3 не встановлені. Поза увагою судів залишилося те, що за умовами п. п. 3.1.1, 3.1.3 Розділу ІІ Умов строк дії картки зазначений на лицьовій стороні картки (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня указаного місяця. За закінченням строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк, якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття картрахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг із виконання розрахункових операцій за картрахунком (в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Вирішуючи спір, суди не встановили строк дії картки, виданої ОСОБА_3, не перевірили, чи були на картковому рахунку грошові кошти, за наявності яких банк вправі був пролонгувати строк дії картки та, чи видавалася відповідачу нова картка. Відповідальність за порушення клієнтом строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань, передбачених договором більше, ніж на 120 днів, визначена п. 8.6. розділу І Умов та полягає у обов'язку клієнта сплатити на користь банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. Враховуючи те, що строки виникнення прострочення за кредитом не встановлені, період нарахування штрафних санкцій також підлягає перевірці судом відповідно до вимог ст. ст. 60, 214 ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 14 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.С. Висоцька Судді: О.В. Кафідова І.К. Парінова О.В. Умнова І.М. Фаловська
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39560960 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансові перспективи» про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 27 вересня 2005 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 47 200 доларів США на строк до 27 вересня 2010 року з процентною ставкою 13,9 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання ОСОБА_3 передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль КАМАЗ - 53229, державний номерний знак НОМЕР_1. 2 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договори факторингу та відступлення прав за договором застави, згідно з якими публічне акціонерне товариство «Сведбанк» відступило ТОВ «Вердикт Фінанс» свої права вимоги з кредитними договорами від боржників та за договорами застави рухомого майна. 30 квітня 2013 року ТОВ «Вердикт Фінанс» уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансові перспективи» (далі - ТОВ «Фінансові перспективи») договір поруки, за умовами якого обсяг відповідальності поручителя перед кредитором за невиконання ОСОБА_3 кредитного договору від 27 вересня 2005 року становить 2 тис. грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп. Ураховуючи викладене, позивач просив суд: стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» на користь ТОВ «Вердикт Фінанс»; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року звернути стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням товариству з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; передати у володіння ТОВ «Вердикт Фінанс» предмет застави та комплект ключів від автомобіля; покласти на відповідачів судові витрати. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 16 вересня 2013 року позов ТОВ «Вердикт Фінанс» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» заборгованість за договором поруки від 30 квітня 2013 року в розмірі 2 тис. грн. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ТОВ «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Передано у володіння позивача предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, та комплект ключів від нього. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет застави в повному обсязі; звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ТОВ «Вердикт Фінанс» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; солідарного стягнення з відповідачів судового збору, у скасованій частині ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2005 року в розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп., звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль КАМАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, вартістю 280 тис. грн, що належить ОСОБА_3 на праві власності, шляхом продажу вказаного автомобіля ТОВ «Вердикт Фінанс» з укладенням від її імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем; початкова ціна предмета застави встановлена на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом. Стягнуто на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» з ТОВ «Фінансові перспективи» 114 грн 70 коп. на відшкодування сплаченого судового збору, а з ОСОБА_3 - 377 грн 30 коп.; стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 2 949 грн. У решті - рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника - ОСОБА_4, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Вердикт Фінанс», суд першої інстанції виходив із того, що ТОВ «Вердикт Фінанс» є належним позивачем та має право відповідної вимоги до ОСОБА_3 та поручителя, а оскільки боржник, позичальник, свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, утворилась відповідна заборгованість. При цьому в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, разом з тим позивач скористався своїм правом звернення стягнення на предмет застави. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог та задовольняючи частково позов у цій частині, виходив із того, що зазначення у резолютивній частині рішення посилання на надання позивачу, у зв'язку зі звернення стягнення на заставлене майно, повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також надання ТОВ «Вердикт Фінанс» інших, не конкретизованих позивачем, повноважень для здійснення продажу є безпідставним. При цьому, зазначивши, що початкова ціна предмета застави встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом, та стягнувши судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Разом з тим апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення з ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансові перспективи» 2 тис. грн та звернення стягнення на предмет застави та зазначив, що оскільки позов заявлено на підставі договору факторингу та відступлення права за договором застави від 2 лютого 2012 року, договору поруки від 30 квітня 2013 року, у позивача право вимоги до ОСОБА_3 виникло не раніше 2 лютого 2012 року. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 27 вересня 2005 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 47 200 доларів США на строк до 27 вересня 2010 року з процентною ставкою 13,9 % річних за користування кредитом. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання ОСОБА_3 передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль КАМАЗ - 53229, державний номерний знак НОМЕР_1. 2 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ТОВ «Вердикт Фінанс» укладено договори факторингу та відступлення прав за договором застави. 30 квітня 2013 року між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ТОВ «Фінансові перспективи» укладено договір поруки, за умовами якого обсяг відповідальності поручителя становить 2 тис. грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачами своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 30 квітня 2013 року утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 36 066 доларів США, що є еквівалентом 288 275 грн 54 коп. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. З матеріалів справи також вбачається, що строк у зобов'язанні за договором застави від 27 вересня 2005 року не визначений, тому строк позовної давності відносно позовної вимоги про звернення стягнення на предмет застави починає свій перебіг у момент коли у заставодержателя виникає право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання застави, зокрема, вимоги про звернення стягнення на предмет застави. Разом з тим внаслідок застосування кредитором механізму дострокового повернення кредитних грошових коштів, а саме направлення позичальнику вимоги про дострокове повернення грошових коштів, строк виконання кредитного зобов'язання був змінений та встановлений до 10 серпня 2009 року. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року № 6-155 цс 13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Так, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України). Проте апеляційний суд зазначене не врахував, не звернули уваги на те, що в матеріалах справи наявна заява відповідача ОСОБА_3, подана представником - ОСОБА_4, про застосування строків позовної давності (а.с. 72-73, т. 1). Крім того, згідно зі ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону не врахував; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову ТОВ «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3 За таких обставин рішення апеляційного в частині вимог до ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Прохання касаційної скарги про повне скасування рішення апеляційного суду безпідставне, оскільки ТОВ «Фінансові перспективи» не оскаржувало судові рішення, не надавало ОСОБА_3 повноважень представляти їх інтереси. Крім отого, доводи касаційної скарги не містять мотивів незаконності судових рішень щодо зазначеного товариства. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_4, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 січня 2014 року в частині позовних вимог ТОВ «Вердикт Фінанс» до ОСОБА_3 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39037918 Державний герб України Ухвала іменем україни 28 травня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Попович О.В., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 22 092 грн 59 коп., з яких: 2 700 грн - кредитні кошти, 10 461 грн 87 коп. - заборгованість зі сплати процентів, 7 402 грн 50 коп. - заборгованість із комісії за користування кредитом, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 028 грн 22 коп. - штраф (процентна складова). Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 06 грудня 2007 року ОСОБА_3 отримала кредитні кошти у сумі 3 тис. грн у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що внаслідок порушення відповідачем строку та порядку погашення кредиту утворилася заборгованість, позивач просив задовольнити позов. Не погоджуючись із позовом ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_3 просила застосувати позовну давність, відмовити в задоволенні позову у зв'язку з пропущенням строку позовної давності. Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 092 грн 59 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду судові та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України, рішення апеляційного суду повинно містити: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог. Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів. Проте рішення апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає. Судами попередніх інстанцій установлено, що 06 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, без номера, відповідно до якого остання отримала у кредит 3 тис. грн, за умови сплати 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві ОСОБА_3 підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг (далі - Умови) складає між нею та банком договір. Згідно з пунктом 9.12 Умов, які є складовою частиною кредитного договору, договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (а. с. 20). Відповідно до п. 6.5 Умов позичальник зобов'язується погашати заборгованість за кредитом, процентами за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Згідно п. 6.6 Умов позичальник зобов'язується у разі невиконання зобов'язань за договором на вимогу банку виконати зобов'язання з повернення кредиту (у тому числі простроченого кредиту та овердрафту), оплати винагороди банку. Відповідно до п. 8.6 Умов при порушенні позичальником строків платежів за кожним з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5 % від суми позову. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про те, що у спорі, який розглядається, дія кредитного договору не припинилася і строк його виконання не сплив, зокрема, відповідачем не надано доказів того, що дія договору в зазначеному вище порядку припинялася. Проте такі висновки апеляційного суду є помилковими, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Апеляційним судом залишено поза увагою те, що згідно з випискою з особового рахунку відповідач кредитні кошти останній раз отримала 11 лютого 2008 року, коштів на погашення отриманого кредиту не вносила, а до суду з цим позовом банк звернувся 03 жовтня 2013 року, тобто з пропущенням строку позовної давності, на застосуванні якої наполягала відповідач. За таких обставин правильним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав, передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Сумської області від 28 січня 2014 року скасувати, рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 грудня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: О.П. Касьян О.В. Попович О.В. Ступак С.П. Штелик
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39840299 Державний герб України У х в а л а іменем україни 16 липня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Дербенцевої Т.П., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Урктелеком» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року, в с т а н о в и л а: У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Урктелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком») звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що у результаті порушення умов договору про надання послуг електрозв'язку, укладеного з відповідачем 31 серпня 1999 року, та Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг за ОСОБА_3, який користувався установленим телефоном, утворилася заборгованість у розмірі 15 424 грн. 30 коп., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року, позов ПАТ «Укртелеком» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укртелеком» заборгованість за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 15 424 грн. 30 коп. Розподілено судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив надані позивачем телекомунікаційні послуги. При цьому суд послався на те, що ПАТ «Укртелеком» не пропустило строк позовної давності, оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2013 року, якою залишено без змін рішення апеляційного суду Закарпатської області про списання заборгованості, встановлено правомірність нарахованої відповідачеві заборгованості. Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Вказаним вимогам закону судові рішення не відповідають. Судами встановлено, що 31 серпня 1999 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Укртелеком» було укладено договір про надання послуг електрозв'язку. Пред'являючи позов, ПАТ «Укртелеком» посилалось на те, що у результаті порушення відповідачем умов указаного договору за ним утворилася заборгованість. Суди дійшли до передчасного висновку про задоволення позову, оскільки у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірили тверджень ОСОБА_3 про пропуск позивачем строку позовної давності. Так, позов пред'явлено у липні 2013 року. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Суди помилково виходили із того, що строк позовної давності почав обчислюватися після постановлення 19 червня 2013 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвали у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укртелеком» про визнання незаконним нарахування заборгованості, якою залишено без змін рішення апеляційного суду Закарпатської області від 27 лютого 2013 року, оскільки ч. 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що дана зазначений вище спір може бути лише підставою для поновлення строку позовної давності в разі визнання її поважною та при заявленні про це клопотання (ч. 5 ст. 267 ЦПК України), а не підставою для іншого, у порушення вимог закону, порядку обчислення строку позовної давності. Крім того, суди у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не перевірили правильності та періодів нарахування заборгованості, хоча строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому у зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116 цс 13 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди наведеного не врахували та у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не дали оцінки рахунку, виставленому відповідачу, за листопад 2009 року на суму 11 892 грн. 90 коп., де запропоновано ОСОБА_3 оплатити його до 20 грудня 2009 року, що виконано не було. Отже, не виконавши своє зобов'язання ОСОБА_3 порушив умови договору, а у позивача у грудні 2009 року виникло право на пред'явлення позову, який подано до суду у липні 2013 року. вимог процесуального закону відносно перевірки доказів та належності позовних вимог, суди передчасно визнали позов ПАТ «Укртелеком» про стягнення заборгованості за телекомунікаційні послуги таким, що пред'явлений у межах строку позовної давності. Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. ст. 212-214, 315 ЦПК України щодо оцінки доказів та законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування. Відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України, оскільки порушення закону допущені як районним судом, так і апеляційним, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 19 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 січня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька Т.П. Дербенцева В.М. Колодійчук І.М. Фаловська
  20. ние, исковая давность по процентам считается по каждому платежу отдельно. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36951000 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Остапчука Д.О., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 18 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту під заставу транспортного засобу № 11171643000, згідно якого останній отримав кредит у розмірі 17500 доларів США, що еквівалентно 88375 грн. Додатковою угодою № 1 від 5 лютого 2009 року до указаного кредитного договору сторони узгодили графік погашення кредиту та розмір ануїтентного платежу і визначили кінцевий термін повернення кредиту - 18 червня 2013 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № 12878 від 18 червня 2007 року і додаткова угода до договору поруки № 1 від 5 лютого 2009 року. У зв'язку із неналежним виконанням умов кредитного договору утворилась заборгованість, яку позивач просив стягнути із відповідачів. Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 16 серпня 2013 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 16 серпня 2013 року в частині позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту під заставу транспортного засобу № 11171643000 від 18 червня 2007 року станом на 21 вересня 2012 року у розмірі 17209,19 доларів США, що еквівалентно 137553 грн 6 коп. У частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про стягнення судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк позовної давності не пропущено, оскільки строк дії кредитного договору та його виконання встановлено конкретною датою 18 червня 2011 року, а позивач звернувся до суду з позовом у січні 2013 року. Однак, повністю погодитись з такими висновками неможливо. Судами встановлено, що 18 червня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11171643000 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого банк надав споживчий кредит у розмірі 17 500 доларів США. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 передав у заставу нерухоме майно транспортний засіб марки «Chery», модель «Tiggo», 2007 року випуску. Банк свої зобов'язання за договором виконав, однак позичальник належним чином умови договору не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, на погашення якої ОСОБА_3, не зважаючи на повідомлення кредитора, жодних дій не вчиняє. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 9.8. кредитного договору строк дії договору встановлюється з дати його укладення до повного повернення банку всієї суми кредиту за договором та повного погашення плати за кредит і неустойки, у разі її нарахування. Пунктом 1.2.2. кредитного договору на позичальника покладено зобов'язання повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 18 червня 2011 року. Додатковою угодою від 5 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту змінено кінцевий термін повернення кредиту до 18 червня 2013 року та графік погашення кредиту. Відповідно до п. 3.1.2 кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або сплати за кредит, банк має право змінити термін погашення кредиту в порядку визначеному в розділі 6 договору. Згідно з положеннями п. 6.1.2 кредитного договору, у випадку не виконання позичальником своїх зобов'язань по своєчасному поверненню кредиту та плати за кредит банк має право визнати термін повернення кредиту, таким, що настав. При цьому термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язується достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін у повному обсязі. Про зміну терміну повернення кредиту банк повідомляв позичальника листом від 29 травня 2009 року № 37-1/30-26-28/657. З огляду на таке суду належало з'ясувати чи змінено банком терміни повернення кредиту виходячи з встановленого договором порядку такої зміни, а, відповідно, коли він має бути погашеним і коли у позивача виникло право на позов. Сторони встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань (п. 9.8), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав сплаті в строк до 18 червня 2013 року. Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останні погашення заборгованості ОСОБА_3 здійснював у квітні 2009 року, з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 29 травня 2009 року направивши ОСОБА_3 листа. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З матеріалів справи вбачається, що згідно з умовами кредитного договору (п. 1.2.2) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами відповідно до графіку платежу, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 18 червня 2011 року - з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що додатковою угодою від 5 лютого 2009 року до договору про надання споживчого кредиту змінено кінцевий термін повернення кредиту з 18 червня 2011 року до 18 червня 2013 року та графік погашення кредиту. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Такий правовий аналіз зазначених норм та обставин відповідає викладеним у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 висновкам. Вказане судове рішення згідно із положеннями ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із цим рішенням. Наведені порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права (ст. 10 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, тому рішення апеляційного суду в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа передачі в цій частині на новий апеляційний розгляд. Оскільки рішення апеляційного суду в іншій частині не оскаржене, то суд касаційної інстанції не перевіряє його законність та обґрунтованість в цій частині. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 16 жовтня 2013 року у частині задоволення позову публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді:Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39891748 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 23 липня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про порушення прав споживачів, визнання кредитного договору удаваним правочином, визнання договору поруки припиненим, визнання договору іпотеки недійсним; за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційними скаргами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2008 року між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно 984 750 грн, зі сплатою 14 % до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання його зобов'язань за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. Вважають, що кредитний договір укладений з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів» та його прав, оскільки у п. 1 договору зазначено, що банк зобов'язується надати йому кредит в іноземній валюті, а п. 5.3 договору передбачено підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку. З урахуванням зазначеного вище та уточнених вимог, позивачі просили: визнати укладений кредитний договір удаваним правочином, визнати його укладеним в національній валюті України, гривні; визнати недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в», п. 5.2, 7.1.1 цього договору, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх його платежів залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку, зобов'язати ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені; визнати договір укладений у національній валюті України, гривні, виконаним у повному обсязі; визнати недійсними указані договори поруки та іпотеки та виключити їх з реєстру заборон. У квітні 2013 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і з урахуванням уточнених позовних вимог посилаючись на те, що ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість ПАТ «УкрСиббанк» просив стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка є поручителем на його користь заборгованість за кредитом у розмірі 1 678 016 грн 02 коп., звернути стягнення на переданий ОСОБА_5 як майновим поручителем в іпотеку житловий будинок та виселити відповідачів та визнати їх такими, що втратили право користування цим житловим будинком. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 27 серпня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» удаваним правочином. Визнано споживчий кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні. Визнано недійсним пп. 1.1, 1.2.2, 1.3.3, п.3.4.1, підп. «в» п. 5.2, 7.1.1 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» 20 травня 2008 року. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» провести перерахунок усіх платежів ОСОБА_3 залишків та відсотків, виходячи з розміру 984 750 грн без урахування зміни курсу долару США, згідно експертного висновку. Зобов'язано ПАТ «УкрСиббанк» списати незаконно нараховану суму прострочених відсотків та пені. Визнано кредитний договір від 20 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ «УкрСиббанк» в національній валюті України, гривні, виконаним в повному обсязі. Договір поруки, укладений між поручителем ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» від 20 травня 2008 року, визнано недійсним. Визнано договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року за реєстраційним номером 7038 та за номером заборони 7039, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк», недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7038 і номером заборони 7039 договір іпотеки. Визнано договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 від 20 травня 2008 року, реєстраційний номер 7040, номер заборони 7041, укладений між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» недійсним. Виключено із реєстру реєстрації за № 7040 і номером заборони 7041 договір іпотеки. У задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року рішення районного суду частково скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено. Провадження по даній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсним договору поруки та договору іпотеки житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1, укладеним між ОСОБА_4 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» та виключення його з реєстру заборони відчуження майна закрито. Позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Звернуто на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнення на передане ОСОБА_5 в іпотеку майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 325, 6 кв. м, вартістю 1 518 833 грн, для задоволення вимог ПАТ «УкрСиббанк» по договору про надання споживчого кредиту від 20 травня 2008 року, для погашення заборгованості у розмірі 1 678 016 грн 02 коп. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки від 12 травня 2008 року до кредитного договору від 20 травня 2008 року шляхом продажу з прилюдних торгів в межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну для реалізації предмета іпотеки, яка буде встановлена суб'єктом оціночної діяльності в межах процедури виконавчого провадження; кошти отримані від реалізації предмету іпотеки по договору іпотеки з фізичною особою направити на погашення заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «УкрСиббанк» по кредитному договору від 20 травня 2008 року, яка станом на 6 березня 2013 року складає 1 678 016 грн 02 коп., з яких: залишок основної заборгованості по кредиту 139 986,02 доларів США, що станом на 6 березня 2013 року за курсом Національного банку України складає 1 118 908 грн 26 коп.; прострочена заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом - 55 236,56 доларів США, що станом на 6 березня 2013 року за курсом Національного банку України складає 441 505 грн 82 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення простроченої заборгованості за кредитом - 73 926 грн 46 коп.; сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами за користування кредитом 43 175 грн 48 коп., 500 грн - сума штрафу згідно п. 4.3 кредитного договору. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції; ПАТ «УкрСиббанк» просить змінити рішення апеляційного суду та задовольнити позов у повному обсязі. Касаційні скарги ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив із того, що спірний кредитний договір є удаваним правочином, укладеним на приховання іншого правочину і вважав доведеним, що фактично між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у національній валюті України, гривні, який останнім був виконаний у повному обсязі; спірний договір поруки визнаний недійсним рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають доведенню, а договір іпотеки, укладений ОСОБА_4 від імені ОСОБА_5 з перевищенням повноважень, зазначених у довіреності, якою вона не мала права передавати житловий будинок на користь третіх осіб, є недійсним. Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» про звернення стягнення на переданий ОСОБА_5 в іпотеку житловий будинок та залишаючи в іншій частині рішення першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що спірні договори були укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав ОСОБА_6, який не виконав зобов'язання за кредитним договором, допустив заборгованість за кредитом, і рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним договір поруки та відмовлено у визнанні договору іпотеки недійсним, тому обставини щодо законності укладеного договору іпотеки не підлягають доведенню, та обґрунтованими визнав вимоги про звернення стягнення на житловий будинок і вважав необґрунтованими вимоги про виселення, враховуючи, що банком не було дотримано визначену законом процедуру виселення осіб шляхом направлення відповідних письмових вимог. Проте повністю погодитись із таким висновком суду апеляційного не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» не відповідає. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України). Відповідно до п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст. ст. 3 і 4 ЦПК України). Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ПАТ «УкрСиббанк» посилалось на те, що положення ЦК України передбачають правові наслідки за порушення виконання грошового зобов'язання, та про можливість стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та одночасного звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо позичальник та іпотекодавець є різні особи. У порушення наведених норм права апеляційний суд не розглянув вимогу банка про стягнення кредитної заборгованості. Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 травня 2008 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ОСОБА_3 був укладений договір про надання споживчого кредиту у розмірі 195 тис. доларів США, що еквівалентно 984 750 грн, зі сплатою 14 % до 19 травня 2015 року. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за указаним кредитним договором, між ОСОБА_4 і ПАТ «УкрСиббанк» були укладені угоди: договір поруки; договір іпотеки на житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1; договір іпотеки земельної ділянки, площею 1075 кв. м за адресою АДРЕСА_1. ОСОБА_3 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 1 678 016 грн 02 коп. Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 червня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним указаний договір поруки та відмовлено у визнанні спірного договору іпотеки недійсним. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-116 цс 13 від 6 листопада 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Заперечуючи проти позову ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_3 посилався на сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості. При цьому зазначав, що останній платіж за кредитним договором здійснений 23 січня 2009 року, а з позовом ПАТ «УкрСиббанк» звернувся 14 березня 2013 року. У порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не встановив фактичних обставин та не зазначив у рішенні, чому не приймає доводи ПАТ «УкрСиббанк» про те, що вимога про стягнення заборгованості за кредитом не є тотожною вимозі про звернення стягнення на предмет іпотеки та доводи ОСОБА_3 про сплив строку позовної давності для стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Щодо позову ОСОБА_3 та ОСОБА_4, то колегія суддів вважає, що судові рішення є законними та обґрунтованими. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. На підставі доказів, поданих сторонами, які належні чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), суди дійшли до правильного висновку про те, що спірні договори укладені відповідно до вимог закону та без порушення прав ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і підстави для задоволення їх позову відсутні. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 й ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 4 лютого 2014 року в частині вирішення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині - судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36859925 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С.П.Суддів:Дем'яносов М.В.,Кафідова О.В., Коротун В.М.,Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Омега Банк» (далі - ПАТ «Омега Банк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначало, що 24 квітня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір (далі - Кредитний договір), за умовами якого банк надав позичальнику 650 тис. доларів США на строк до 24 квітня 2017 року зі сплатою 14 % річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору. Посилаючись на те, що ОСОБА_6 несвоєчасно та не в повному обсязі виконує зобов'язання із повернення кредиту та нарахованих процентів за користування ним, на підставі статей 509, 525, 526, 530, 549, 1046, 1048, 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просило стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 102 293,66 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 8 810 633 грн 22 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 608 258,76 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 4 861 812 грн 27 коп.; заборгованість за процентами - 295 849,87 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 2 364 728 грн 01 коп.; пеня - 198 185,03 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 1 584 092 грн 94 коп. та 3 219 грн судового збору Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 29 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог ПАТ «Сведбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року рішення Стахановського міського суду Луганської області від 29 квітня 2013 року скасовано; ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Омега Банк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Омега Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 1 102 293,66 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 8 810 633 грн 22 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 608 258,76 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 4 861 812 грн 27 коп.; заборгованість за процентами - 295 849,87 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 2 364 728 грн 01 коп.; пеня - 198 185,03 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 1 584 092 грн 94 коп. та 3 219 грн судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ «Омега Банк», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають. Судами встановлено, що 24 квітня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6 було укладено Кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику 650 тис. доларів США на строк до 24 квітня 2017 року зі сплатою 14 % річних, а позичальник зобов'язався повернути отриманий кредит і сплатити проценти згідно з умовами цього договору. Станом на 20 липня 2012 року заборгованість ОСОБА_6 з повернення кредиту, сплати процентів та пені становила 1 102 293,66 доларів США. Відмовляючи банку у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог банку, апеляційний суд виходив з того, що положеннями кредитного договору визначено пільговий строк для виконання вимоги банку, зі спливом якого починається перебіг позовної давності та дійшов висновку про те, що цей строк позивачем не пропущений. Однак такі висновки судів не можна визнати такими, що ґрунтуються на вимогах закону. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Як убачається з матеріалів справи, за умовами кредитного договору сторони визначили строки виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплати процентів з щомісячним погашенням платежів. За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Отже, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Судами встановлено, що ОСОБА_6 не виконує зобов'язання з щомісячного погашення кредиту з 21 жовтня 2008 року; згідно з додатковим договором від 20 листопада 2008 року до Кредитного договору наступний платіж ОСОБА_6 повинен був здійснити до 20 липня 2009 року, тому з 21 липня 2009 року у банку виникло право вимоги дострокового повернення кредиту, проте з позовними вимогами про стягнення заборгованості за Кредитним договором банк звернувся до суду 8 вересня 2012 року (штемпель на конверті). Таким чином, ураховуючи, що Кредитним договором визначено зобов'язання позичальника здійснювати повернення кредиту та сплату процентів частинами щомісяця, тобто, окремо встановлені строки для виконання кожного зобов'язання, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку виконання кожного зобов'язання, отже початок позовної давності для стягнення заборгованості за цими платежами слід обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного з цих зобов'язань. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-116 цс13 від 06 листопада 2013 року. Отже, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди допустили порушення норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до частини другої статті 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Рішенням Стахановського міського суду Луганської області від 29 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 28 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. ШтеликСудді:М.В. Дем'яносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Ступак
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37485391 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючогоЛуспеника Д.Д., суддів:Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2007 року з ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «БТА Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 520 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 873 грн 22 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач направив на адресу ОСОБА_1. повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок резервного фонду банку і заборгованість в розмірі 56 227 грн 47 коп. була включена до оподаткованого доходу відповідача. Крім того, 4 серпня 2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави. У задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив за пропуском строку позовної давності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а зобов'язання припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України. Разом з тим наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 1 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «БТА Банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль ВАЗ - 2114, державний номерний знак НОМЕР_1. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 4 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно та за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, пропонувалося задовольнити вимоги ПАТ «БТА Банк» у розмірі 57 772 грн 30 коп. Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Краснощоковим Л.В. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису. Так, на час розгляду справи апеляційним судом предмет застави був реалізований, а грошові кошти виконавцем перераховані до Держказначейства. Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та стягнув з ОСОБА_1. заборгованість за кредитним договором без урахування факту реалізації державною виконавчою службою автомобіля. Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 1 серпня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись ОСОБА_2 частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, зі спливом строків позовної давності до основної вимог, вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), що застосовується і до додаткових вимог банку. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом за період до 1 грудня 2009 року й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в грудні 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. ГоловуючийД.Д. Луспеник Судді:Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 вересня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року, встановила: У липні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. На обґрунтування вимог посилався на те, що 22 грудня 2009 року укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою від 22 грудня 2009 року, власноручно написаною позичальником у момент передачі грошей. 21 червня 2010 року до договору внесені зміни та продовжено строк повернення позики до 22 грудня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором ними укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого відповідач передав в іпотеку п’ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань за договором позики, ОСОБА_1 просив стягнути зі ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 1 495 805 грн, три проценти річних у розмірі 64 422 грн 07 коп., інфляційні нарахування за весь час прострочення виконання зобов’язання в розмірі 79 185 грн 39 коп. та пеню в розмірі 7 838 018 грн 20 коп. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 3 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 7 лютого 2013 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 9 477 430 грн. 66 коп. боргу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті провадження у справі. У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року ОСОБА_2 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258, частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_2 додав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року, від 17 жовтня 2012 року, від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 грудня 2009 року сторонами укладено нотаріально посвідчений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 1 495 805 грн, що в еквіваленті складало 130 070 євро, зі строком повернення до 22 червня 2010 року. Договір є безвідсотковим. Факт одержання суми позики підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником у момент передачі суми позики – 22 грудня 2009 року. 21 червня 2010 року сторонами внесені зміни до договору позики, згідно з якими строк повернення позики продовжено до 22 грудня 2010 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що зобов’язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, тому на підставі статей 526, 1046, 1049, 1050 ЦК України боржник зобов’язаний повернути суму позики з урахуванням індексу інфляції та сплатити три проценти річних та пеню. При цьому, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що підстав для зменшення розміру пені не вбачається, оскільки відповідач із такою заявою не звертався, а її розмір установлений сторонами в договорі, тому стягненню підлягає пеня в розмірі 1% від суми несвоєчасно повернутої позики – 1 495 805 грн - за кожен день прострочення, що складає 7 838 018 грн. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, містяться інші правові висновки, а саме в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: 1 від 9 квітня 2012 року у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду в частині задоволення позову про стягнення пені й ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення пені в межах річного строку та про зменшення розміру пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, виходив із того, що її розмір значно перевищує суму заборгованості за кредитним договором; 2 від 5 лютого 2014 року про стягнення заборгованості за кредитним договором суд касаційної інстанції, погодився з рішенням апеляційної інстанції, який, застосовуючи пункт перший частини першої статті 258 ЦК України, виходив із того, що нарахування суми пені за період, який перевищує один рік, суперечить вимогам закону. Що стосується ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 лютого 2011 року та від 17 жовтня 2012 року, то на підставі пункту четвертого частини третьої статті 359 ЦПК України вони обґрунтовано відхилені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ як такі, що не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки заявник раніше вже здійснював на них посилання, подаючи заяву про перегляд судового рішення, однак за наслідками її розгляду ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року відмовлено в допуску справи до провадження Верховного Суду України. Отже, доводи заяви та надані на їх підтвердження судові рішення - ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2012 року та від 5 лютого 2014 року - свідчать про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту першого частини другої статті 258 та частини третьої статті 551 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов’язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов’язання, оскільки відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України). Як установлено судом, пунктом 1 договору передбачено, що у разі несвоєчасного погашення платежів позичальник зобов’язуєься сплачувати позикодавцю неустойку в розмірі 1% від усієї суми позики за кожен день прострочення. За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Оскільки право на стягнення пені в кредитора виникло з наступного дня після 22 грудня 2010 року, а до суду він звернувся лише - 16 липня 2012 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред’явлення позову. Стягнувши пеню за весь час прострочення, починаючи з 23 грудня 2010 року, суд неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України. Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків. Установивши, що розмір неустойки значно більший від розміру боргового зобов’язання (разом із нарахованою індексацією та трьома процентами річних), суд, на відміну від судових рішень, наданих для порівняння, не застосував до спірних правовідносин норму частини третьої статті 551 ЦК України, яка підлягала застосуванню. Поширення дії норми матеріального права на певні правовідносини в одних випадках і незастосування цієї самої норми до аналогічних відносин в інших випадках є неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, яке відповідно до пункту першого частини першої статті 355 ЦПК України є підставою для перегляду судового рішення. Неправильне застосування норми частини третьої статті 551 ЦК України призвело до ухвалення незаконного рішення у справі, тому воно підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. За таких обставин заява про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року підлягає задоволенню з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2013 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко М.В. Патрюк Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-100 цс 14) За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Суддя Верховного Суду України Л.І. Григор’єва http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C384DB289A280470C2257D4A00241A26
  25. в течении шести месяцев с момента окончания срока договора Банком пропущена исковая давность по требованиям о взыскании задолженности с заемщика Исковая давность начинает исчисляться с момента возникновения права на иск. http://reyestr.court.gov.ua/Review/39933377 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2014 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ситнік О.М., суддів: Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Журавель В.І., Касьяна О.П.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 15 грудня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 14 462,30 доларів США зі сплатою 10 % річних строком до 20 грудня 2010 року. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 16 січня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 938 475 грн 07 коп., яку банк просив стягнути солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як з поручителя відповідно до договору поруки від 15 грудня 2005 року № 507/1. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2013 року скасовано, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором від 15 грудня 2005 року № 8/2005/840-к/507-А у розмірі 333 570 грн 10 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 107 958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 70 785 грн 37 коп.; пеня - 100 449 грн 78 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп., комісія - 42 817 грн 14 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Надра», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції у частині позовних вимог до ОСОБА_7 та у частині стягнення пені, і ухвалити нове рішення, яким позов у цій частині задовольнити повністю. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена частково. Задовольняючи позов частково, апеляційний суд керувався тим, що кінцевий термін повернення кредиту - 20 грудня 2010 року, з позовом до суду ПАТ «КБ «Надра» звернулося 30 січня 2013 року, тобто у встановлений законом трирічний строк позовної давності. Погоджуючись із судом першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 559 ЦК України, апеляційний суд вказав, що банк звернувся з вимогою до поручителя з пропуском шестимісячного строку. Із такими висновками апеляційного суду повністю погодися не можна з огляду на наступне. За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом у повному обсязі не дотримано. Встановлено, що 15 грудня 2005 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 8/2005/840-к/507-А, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 14 462,30 доларів США на придбання автомобіля марки Volkswagen Passat, 1999 року випуску, строком до 20 грудня 2010 року зі сплатою 10 % річних та комісії за управління кредитом щомісячно у розмірі 0,5 % від розміру кредиту (т. 1, а.с. 6−7). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 507/1, за умовами якого останній зобов'язався відповідати за належне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у тому ж обсязі, що і основний боржник (т. 1, а.с. 8). 15 грудня 2005 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_6 укладено договір застави № 507/І, згідно з умовами якого остання на забезпечення виконання у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором передала у заставу банку належний їй автомобіль Volkswagen Passat, 1999 року випуску (т. 1, а.с. 172−173). Банком надано суду розрахунок, згідно з яким станом на 16 січня 2013 року за ОСОБА_6 утворилася заборгованість у розмірі 117 412,12 доларів США, що за курсом Національного Банку України еквівалентно 938 475 грн 07 коп., з якої: заборгованість за кредитом - 13 506,58 доларів США, що еквівалентно 7958 грн 09 коп., заборгованість за відсотками - 8855,92 доларів США, що еквівалентно 70 785 грн 37 коп., комісія - 5356,83 доларів США, що еквівалентно 42 817 грн 14 коп., пеня - 705 354 грн 75 коп., штраф - 11 559 грн 72 коп. Стягуючи з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 333 570 грн 10 коп, суд апеляційної інстанції не врахував, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13. На вказані вимоги закону апеляційний суд уваги не звернув. Згідно з ч. 3 ст. 338 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. У частині відмови у позові рішення судів є законними і обґрунтованими, оскільки у кредитному договорі зазначено строк його дії - до 20 грудня 2010 року. У ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Банк звернувся до суду 31 січня 2013 року, тобто з пропуском шестимісячного строку. Доказів направлення поручителю письмової вимоги щодо виконання зобов'язань, за кредитним договором відповідно до вимог п. 2 договору поруки позивачем не надано. Апеляційним судом порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, тому рішення апеляційного суду у частині задоволення позову належить скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2014 року у частині задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарження не підлягає. Головуючий: О.М. Ситнік Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.П. Касьян