Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 369 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/25394946 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Лесько А.О., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 14 березня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у сумі 3 800 грн. зі сплатою 48% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії строку картки. У зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати за користування кредитом та відсотків по ньому, станом на 29 червня 2011 року виникла заборгованість у розмірі 18 272 грн. 37 коп., а саме: борг за кредитом 3 401 грн. 02 коп., заборгованість по процентам та штраф відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг 13 525 грн. 05 коп., штрафи 1 346 грн. 30 коп., яку ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Такий висновок відповідає нормам матеріального права і матеріалам справи, оскільки судами встановлено, що кредитний договір між сторонами був укладений 14 березня 2006 року зі строком дії 12 місяців, тобто до 14 березня 2007 року. Оскільки п. 9.12 укладеного між сторонами договору передбачає можливість його пролонгації на той же строк (12 місяців), якщо жодна із сторін під час його дії не проінформує другу про його припинення, тобто до 14 березня 2008 року, суди вірно вважали, що позовна заява від 03 серпня 2011 року подана до суду з пропущенням встановленої ст. 257 ЦК України позовної давності. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних судових рішень без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.О. Лесько Д.Д. Луспеник С.Ф. Хопта
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/17084703 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2011 року М. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М. суддів Демяносова М.В., Євтушенко О.І., Умнової О.В. Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 27квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ЗАТ КБ «Приват Банк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 23298грн. 04 коп., посилаючись на те, що 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приват Банк» було укладено договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, було відкрито картковий рахунок, видано платіжну картку та встановлено кредитний ліміт «Фінансовий автоматичний» у сумі 11000 гривень, тип картки - VISA COLD, вид картки особиста, з терміном дії 1 рік. ОСОБА_3І порушив умови укладеного договору в частині повернення грошових коштів, в результаті чого, станом на 02.11.2005 року виникла заборгованість по кредиту в сумі 10999 грн. 77 коп., а також починаючи з 01.11.2005 року на тіло кредиту нараховувались проценти у розмірі 1,40%, проценти за прострочений кредит у розмірі 2,10%, комісія за користування карткою кожний місяць складала 50 грн. Згідно уточнених позовних вимог заборгованість ОСОБА_3 станом на 11.10.2010 року складає 32064грн.56коп., з яких заборгованість за кредитом 10999 грн. 77 коп., заборгованість за процентами 20464 грн.79 коп., комісія 600 грн. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості по договору про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти у розмірі 32064 гривні 79 копійок відмовлено, у звязку з пропуском строку позовної давності звернення до суду, оскільки кредитний договір був укладений сторонами на один рік і закінчився 2 листопада 2005 року. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» кредитну заборгованість по договору №V173 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки від 28.10.2004 року, що станом на 11.10.2010року складає 32064,56 гривень, а саме заборгованість за кредитом 10999,77 гривень, заборгованість за процентами 20464,79 гривень, комісія 600 гривень, та стягнуто судові витрати. У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 28 жовтня 2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір №V173 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти, строком на один рік до 2 листопада 2005 року, оскільки картку відповідач отримав 1 листопада 2004 року. Після закінчення договору сторони його не продовжили, відповідної заяви про подовження договору та видачу нової картки відповідач не подавав, не користувався картковим рахунком, через відсутність відповідної картки з 2листопада 2005 року. Відповідно до ст..256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст..257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст..267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Враховуючи те, що ОСОБА_3 заявлено клопотання щодо застосування строку позовної давності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, оскільки зпозовом позивач звернувся в березні 2009 року, в своїй позовній заяві не ставив питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, поважних причин пропуску строку не зазначив. Доводи позивача про те, що в серпні 2008 року вони направили претензію відповідачу щодо погашення заборгованості, а тому строк позовної давності не пропущений, оскільки строк повного виконання зобовязання за договором настав 25 вересня 2009 року, правильно не прийняті судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на законі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі. З урахуванням наведеного, рішення апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись п.5. ч.1. ст.336, ст.ст.341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4 задовольнити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року скасувати, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: М.В. Демяносова О.І. Євтушенко О.В. Умнової Г.В. Юровської
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38554375 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Дербенцевої Т.П., Амеліна В.І., Карпенко С.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року, - в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що за кредитним договором від 11 травня 2007 року банк надав відповідачеві грошові кошти у розмірі 22 356 грн у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 12 % за користування кредитом. Внаслідок порушення ОСОБА_4 строк погашення кредиту станом на 5 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 431 644, 77 грн, яку банк просив стягнути із боржника. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 194 691, 65 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог та ухвалено нове рішення у цій частині про відмову у позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. За вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції у частині відмови у позові та відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, та правильно виходив із того, що судовим наказом від 24 квітня 2009 року із ОСОБА_4 вже стягнуто 105 908, 16 грн заборгованості за кредитним договором, а судовим наказом від 7 квітня 2010 року ще 172 808, 59 грн у рахунок погашення боргу за кредитом, указані судові накази не скасовані й підлягають виконанню, тому повторні заявлені вимоги є безпідставними. Доводами касаційної скарги висновки суду не спростовуються. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення апеляційного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року та рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року у частині, яка не скасована судом апеляційної інстанції, залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Т.П. Дербенцева В.І. Амелін С.О. Карпенко
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/29501896 Державний герб України Головуючий суду 1 інстанції - Кутіщева Л.П. Доповідач - Матвєйшина О.Б. Справа № 22ц/1290/5630/12 Провадження № 22ц/1290/5630/12 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі : головуючого: Матвєйшиної О.Б.. суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В., при секретарі: Борзило О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2012 року позивач ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому послався, що відповідно до кредитного договору № LGLISКО349 від 17 червня 2004 року відповідачка отримала кредит у розмірі 5500 гр. за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком повернення 16 червня 2006 року, та зобов'язалася повернути кредит та відсотки шляхом сплати щомісячних виплат. Однак свій обов'язок по поверненню кредиту відповідачка порушила, внаслідок чого станом на 9 лютого 2012 року створилася заборгованість у сумі 68347,61 гр., в тому числі: 4633,73 гр. заборгованість за кредитом, 22880,67 гр. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 40833,21 гр. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Добровільно заборгованість відповідачкою не відшкодована, тому позивач просить стягнути на його користь з відповідачки вказану суму заборгованості. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року у задоволенні позову позивачеві відмовлено за спливом строку позовної давності. В апеляційній скарзі відповідач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати та відмовити позивачці у задоволенні позову у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до наступного. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі вказані вимоги закону дотримано. Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом після спливу строку позовної давності, відповідачка просила застосувати до заявлених вимог строки позовної давності. Таких висновків суд дійшов правильно. Відповідно до ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.. 257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Приписами ст.. 258 ЦК України встановлено, що: 1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. 2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); Статтею 261 ЦК України передбачено, що: 1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. 3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. 4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. 5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. 6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. 7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. Згідно зі ст.. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до ст.. 266, 267 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № LGLISКО349. від 17 червня 2004 року відповідачка отримала у позивача кредит у розмірі 5500 гр. за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком повернення 16 червня 2006 року, та зобов'язалася повернути кредит та відсотки шляхом сплати щомісячних виплат, але свій обов'язок по поверненню кредиту у повному обсязі не виконала, внаслідок чого створилася заборгованість. На вимогу позивача судом було видано судовий наказ на стягнення заборгованості, який набрав чинності 12 листопаду 2007 року, але звернутий до виконання позивачем не був, заборгованість добровільно відповідачкою не була відшкодована, у зв'язку з чим позивачем розмір її було визначено станом на 9 лютого 2012 року у загальній сумі 68347,61 гр., в тому числі: 4633,73 гр. заборгованість за кредитом, 22880,67 гр. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 40833,21 гр. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, за стягненням якої позивач звернувся до суду з вказаним позовом 17 квітня 2012 року. Вказані обставини підтверджуються наданими суду доказами, які були досліджені у встановленому порядку. Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки звернутися з позовом про стягнення заборгованості за загальним правилом позивач мав право протягом трьох років після спливу строку договору, який закінчився 16 червня 2006 року та з урахуванням переривання перебігу цього строку зверненням за видачею судового наказу, який набрав чинності 12 листопаду 2007 року, тобто не пізніше 12 листопаду 2010 року, однак таке звернення мало місце лише 17 квітня 2012 року, клопотань про поновлення строку з наданням доказів поважності його пропуску не надано, відповідачка просила застосувати строки давності. Також, оскільки сплили строки давності з основної вимоги про повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом, сплила і позовна давність стосовно вимог про стягнення пені. Доводи апелянта про те, що суд помилково застосував позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами, на увагу не заслуговують, оскільки вони містять суб'єктивне тлумачення позивачем правових норм щодо виконання договорів та зобов'язань, що випливають з них. Посилання апелянта на те, що відповідачкою приймалися заходи по погашенню заборгованості, про що свідчить зменшення тіла кредиту за період з 5 січня 2010 року по 30 березня 2010 року на 10,13 гр., за період з 31 березня 2010 року по 6 квітня 2010 року на 0,02 гр., за період з 7 квітня 2010 року по 26 квітня 2010 року на 1,46 гр., чим самим знову було перервано перебіг строку позовної давності, а тому строк позовної давності знову розпочався 30 березня 2010 року, на увагу не заслуговує, оскільки відповідачка заперечує внесення вказаних сум, а позивачем не надано ніяких доказів, що вказані суми внесено саме позивачкою. Посилання апелянта, що закінчення строку дії договору не звільняє відповідачку від відповідальності за невиконання та порушення договору, яке мало місце під час його дії, тобто зобов'язання діє до повного його виконання, а тому відповідачка має відшкодувати зазначену суму заборгованості, на увагу не заслуговує, оскільки дія договору та дія зобов'язання не є тотожними поняттями, а та обставина, що зобов'язання за договором, строк якого сплив, не виконано, не скасовує строки позовної давності, протягом яких кредитор має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права, та які починаються у даному випадку з моменту закінчення строку договору, і саме у межах строку позовної давності після спливу строку договору позивач мав вимагати від відповідачки виконання зобов'язання за договором, строк якого закінчився, враховуючи при цьому обставини, які переривали перебіг цього строку. За таких обставин висновок суду про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову є вірним, оскільки ґрунтується на правильно встановлених обставинах спору. Згідно зі ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду; 5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно зі ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, вони були предметом дослідження суду першої інстанції, їм надано відповідну оцінку, тому підстав для скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. 303,307,308,313,314,315 ЦПК України, судова колегія, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити. Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення. Головуючий : Судді:
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38660731 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/1442/14 Справа № 419/4956/12 Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т. О. Доповідач - Свистунова О.В. Категорія 27 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2014 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Свистунової О.В. суддів Ремеза В.А., Міхеєвої В.Ю. при секретарі Книш К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2012 року представник позивача звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути з відповідача в рахунок заборгованості за кредитним договором 6 999,43 грн. та судові витрати, сплативши судовий збір, відповідно до вимог чинного законодавства - 214,60 грн. Обґрунтовуючи вимоги тим, що 02.10.2006 року між ТОВ «Банк Фамільний», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 847, відповідно у мов якого відповідач отримав кредит у розмірі 9 800,0 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту -01.10.2007 року. Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Відповідач умови кредитного договору не виконав, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору. У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань, станом на 25.10.2011 року за відповідачем існує заборгованість перед банком, яка складає 6 999 грн. 43 коп. що складається з: суми заборгованості по кредиту - 4 799 грн. 56 коп.; відсотки за користування кредитом - 2 114 грн. 29 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту - 85 грн. 58 коп. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю. У апеляційній скарзі, представник позивача посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення. Зазначив, що суд першої інстанції не повно з»ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об»єктивному та неупередженому її розгляду, у зв'язку з чим, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Фамильний». Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного договору № 847 від 02.10.2006 року відповідач отримав кредит в розмірі 9 800 грн., зі сплатою 16% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.10.2007 року (а.с.5-6). Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Строк дії договору, тобто кінцевий термін повернення кредиту настав 01.10.2007 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не виконав умови кредитного договору, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати кредитних коштів та процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору. Станом на 25.10.2011 року заборгованість відповідача склала - 6 999,43 грн., з яких: - сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції - 4 799,56 грн.; - відсотки за користування кредитом - 2 114,29 грн.; - пеня за прострочення погашення кредиту - 85,58 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 35-38) судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.20.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп., яка утворилась станом на 12.06.2007 року. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року і на час розгляду справи не скасований та дійсний до пред»явлення до 27 серпня 2010 року. Відповідно до наданої у якості доказу постанови державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області від 20.05.2008 року, останній строк звернення даного наказу до виконання був визначений - 20.05.2011 року (а.с.143). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині щодо стягнення заборгованості по тілу кредита та нарахованим відсоткам до подання заяви про постановлення наказу в розмірі 3 774 грн. 05 коп. за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року задоволенню не підлягають, оскільки з цих правовідносин між сторонами є вже рішення суду, яке набрало законної сили та не скасоване у встановленому законом порядку, а доводи позивача, що судовий наказ втратив свою юридичну силу у зв»язку із закінченням строку на пред»явлення його до виконання є безпідставними та такими, що не можуть бути взяті до уваги. Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Позивач вважає, що перебіг строку позовної давності для спірних правовідносин розпочався заново з 25.10.2011 року, оскільки 24.10.2011 року до банку надійшли грошові кошти від відповідача ОСОБА_2 на погашення кредиту, відсотків та штрафних санкцій у сумі 50 грн. Вважають, що такі дії відповідача свідчили про визнання останнім боргу та намір погасити заборгованість, а відтак, мотиви суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог у зв»язку зі спливом строку позовної давності вважають незаконними. Як передбачено ч.1, 3 ст. 264 ЦПК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, а саме, стосовно того, що судом першої інстанції невірно відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача у зв»язку зі спливом строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як встановлено судом, обставиною, яка стала підставою для звернення позивача 19 червня 2012 року до суду з позовом про дострокове повернення кредиту з процентами виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року, строк дії якого закінчився 01.10.2007 року. Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року та на час розгляду даної справи не скасований. Відповідно до ч. 2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Таким чином позовна давність на не погашену частину заборгованості за процентами та пенею перервалася та її новий перебіг у позивача по справі почався з дня закінчення дії кредитного договору, а саме з 01.10.2007 року. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а у відповідності до ст. 258 ЦК України Спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У судовому засіданні відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача. Позов було подано 19.06.2012 року з пропуском 3-х річного строку позовної давності щодо стягнення процентів та річного строку щодо стягнення пені, оскільки початок перебігу строку позовної давності розпочався з наступної дати після закінчення строку дії договору 02.10.2007 року. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача щодо стягнення залишкової суми заборгованості після винесення судового наказу та до закінчення терміну дії договору 01.10.2007 року, яка складається з процентів та пені, а саме: заявлена сума боргу 6 999 грн. 43 коп. - стягнута сума за судовим наказом 3 774 грн. 05 коп. = 3 225 грн. 38 коп. - не підлягають задоволенню. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, індекс інфляціі нараховується на прострочену суму заборгованості, а в даному випадку сума заборгованості є основною вимогою, яка не підлягає стягненню у зв'язку зі спливом позовної давності, то і не підлягає задоволенню додаткова вимога про стягнення індексу інфляціі. Не доведеними також у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України є і доводи апелянта щодо надходження від відповідача до банку 24.10.2011 року грошових коштів, які б свідчили про визнання відповідачем свого боргу та перериванням строку позовної давності. Зазначене не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки, відповідач заперечував факт оплати боргу, а позивачем належних та допустимих доказів цього не надано. З наданої представником позивача копії реєстру електронних платіжних доручень від 24.10.2011 року, не вбачається, що саме відповідачем було здійснено платіж у розмірі 50,00 грн. в рахунок погашення боргу за договором кредиту № 847 від 02.10.2006 року, а тому, колегія суддів не може прийняти зазначений документ в якості доказу у обґрунтування вимог позивача. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі. Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» - відхилити. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий Судді
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37972056 Державний герб України Справа № 142/1991/13-ц Провадження № 22-ц/772/928/2014Головуючий в суді першої інстанції:Щерба Н. Л.Категорія: 27 Доповідач: Сало Т. Б. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" березня 2014 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів Денишенко Т.О., Зайцева А.Ю., при секретарі Торбасюк О.І., за участю представника позивача Роя В.Л. та представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А : В листопаді 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд із вказаним позовом до ОСОБА_4, мотивуючи його тим, що 15 вересня 2005 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір б/н. Відповідно до Договору відповідач отримала від позивача кредит у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат. Позивач свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит. В свою чергу відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а тому зобов'язання за Договором та угодою не виконав. Оскільки ОСОБА_4 продовжує ухилятись від виконання зобов'язання за договором і заборгованість не погашає, що порушує законні права ПАТ КБ «Приватбанк», то останній звернувся з зазначеним позовом в суд, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за цим договором. Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, через порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції цілком законно дійшов висновку щодо задоволення даного позову але не врахував клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, а тому просив ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був укладений договір б/н, який складається з заяви, Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до умов договору відповідачу було відкрито картковий рахунок, видано платіжну картку та надано можливість користуватись кредитними коштами. За вказаним Договором ОСОБА_4 отримала від позивача кредит в розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 48,00% на рік на суму залишку заборгованості. Заборгованість ОСОБА_4 за договором, станом на 24.10.2013 р., становить 24 387 грн. 54 коп. На підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України межами розгляду даної справи апеляційним судом є перевірка правомірності незастосування строків позовної давності, і наявність підстав для їх застосування. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов 'язковим до виконання. Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. В даній справі за пунктами 6.5, 6.9, 8.6. Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом та відсотками за користування ним на умовах, передбачених договором. У випадку виникнення заборгованості по картковому рахунку позичальника останній зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. Пунктом 2 Умов та Правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать до сплати Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов 'язковий платіж є обов 'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (пункт 5.3. Розділу II). В даному випадку таке погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць, погашення кредиту - в повному об'ємі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті (пункт 5.4. Розділу II). Відповідно до умови Заяви та пункту 4.1 Розділу II Умов та Правил надання банківських послуг, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору, на який посилається позивач, (п. 9.12. розділ 9 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п. 6.5., 8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п. 5.3 Розділу II Умов та Правил). Згідно наданої Банком виписки по картковому рахунку останнє надходження для поповнення карткового рахунку було проведено 02.12.2008 року (а. с. 71), а з 30.12.2008 року виникла заборгованість, яка повинна бути погашена відповідно до умов договору, 27.09.2009 року здійснено повернення штрафу за прострочку більш ніж 30 днів. Однак, з матеріалів справи вбачається, що 23.04.2009 року Піщанським районним судом видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ЗАТ «ПриватБанк» 7567, 34 грн. боргу за даним кредитним договором (а. с. 39). Ухвалою цього ж суду від 20.05.2009 року задоволено заяву відповідача та скасовано зазначений вище наказ (а. с. 38). За правилами ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Таким чином, момент перебігу строку позовної давності слід рахувати з 20.05.2009 року, тобто з дня винесення ухвали про скасування судового наказу. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 13.11.2013 року. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. При вирішенні питання про застосування строків позовної давності, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного суду України по цивільній справі № 6-116цс13 (який є обов'язковим відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України), предметом якої був спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з даним Висновком початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто з моменту порушення стороною своїх зобов'язань. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 09.12.2013 року, до винесення рішення, було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності. Однак, судом першої інстанції наведених вище норм законодавства не враховано та безпідставно не застосованні строки позовної давності. Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції помилковим, а рішення суду від 07.02.2014 року таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з простроченням строку позовної давності. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 121 грн. 80 коп. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: /підпис/ Т.Б. Сало Судді: /підписи/ Т.О. Денишенко А.Ю. Зайцев Згідно з оригіналом:
  7. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 761/4850/14 № апеляційного провадження 22-ц-796/5800/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Кравець Д.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В. суддів: Усика Г.І., Нежури В.А., при секретарі Соколюк О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2014 у справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», заінтересована особа: ОСОБА_1, про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа, - ВСТАНОВИЛА: 11.02.2014 ПАТ «КБ «Надра» звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати поважною причину пропуску строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання та поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2- 207/11 від 16.12.2013 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25.03.2011 у справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що кризові явища в банківській сфері та фінансові труднощі з якими зіткнувся ПАТ «КБ «Надра» в цей період зумовили значне звільнення працівників банку у тому числі й серед юристів юридичного департаменту, в результаті чого, контроль за юридичним супроводом судових справ був значно ослаблений. Також в заяві йдеться про ускладнення в отримані виконавчого листа, оскільки судом видається не більше трьох виконавчих листів, один раз на тиждень в четвер з 09.00 до 16.00 год. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2014 заява задоволена. Поновлено ПАТ «Комерційний банк «Надра» строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого 16.12.2013 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.03.2011. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість так як вважає, що судом першої інстанції належним чином не досліджено та не перевірено посилань заявника та матеріалів справи. Зокрема, посилається на відсутність кризових явищ та фінансових труднощів Банку у період після ухвалення рішення. Безпідставним вважає посилання представника Банку на проведення службового розслідування та звільнення працівників, оскільки службове розслідування проводилось відносно ОСОБА_2, а наказ про звільнення стосовно ОСОБА_3. На підставі викладеного вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити ухвалу про відмову в задоволенні заяви, оскільки не є поважними причини пропуску строку недбалість працівників банку та завантаженість справами у судах. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу законною і обґрунтованою, просив залишити її без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву, суд виходив з того, що строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа був пропущений з поважних причин. Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст.368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом. Відповідно до ст.371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Відповідно до ст.22 Законом України «Про виконавче провадження» встановлено строк пред'явлення виконавчих документів протягом року з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Частиною 2 ст. 24 цього Закону передбачено, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Судом встановлено, що рішення у справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було ухвалено Шевченківським районним судом м. Києва 25.03.2011, набрало законної сили 05.05.2011, строк пред'явлення його до виконання складає один рік і закінчився він 05.05.2012, про що зазначено у виконавчому листі /а.с.68/ . З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист був отриманий представником ПАТ «КБ «Надра» 06.12.2013, про що свідчить розписка в матеріалах справи /а.с.62,63/. При цьому в матеріалах справи відсутні дані про звернення представників Банку до суду із заяви про видачу виконавчого листа раніше та/або відмову суду у видачі виконавчого листа. А отже твердження представника Банку про ускладнення в отриманні виконавчих листі у зв'язку з неналежною організацією роботи суду є безпідставними. Також, Банк вказує на те, що постановою Правління НБУ№452 від 05.08.2009 була призначена тимчасова адміністрація. Проте, з наведеної постанови вбачається, що тимчасова адміністрація була призначена строком на один рік з 10.02.2009 до 10.02.2010 /а.с.69-70/, а рішення у даній справі ухвалено 25.03.2011, тобто вже після її дії. Інших даних матеріали справи не містять, тому вказані посилання не можуть вважатися обґрунтованими, а ця обставина поважною причиною пропуску строку. Посилання на недбалість працівників Банку також є недоведеними. Так, в матеріалах справи наявна копія наказу Голови правління ПАТ «КБ «Надра» №674 від 27.12.2012 про проведення службового розслідування, згідно якого наказано провести службове розслідування за фактом виявлення в сейфі колишнього начальника Управління претензійно-позовної роботи по кредитам із забезпеченням ДПАРБ ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_2 оригіналів виконавчих листів, які своєчасно не були пред'явлені, для чого створено комісію. З наведено вбачається, що в сейфі були виявлені виконавчі листа, а виконавчий лист, про поновлення строку предявленя якого просить ПАТ «КБ «Надра» був виданий 16.12.2013, тобто станом на 27.12.2012 він не міг бути виявлений в сейфі працівника банку». Крім того, даний наказ підтверджує факт створення комісії для проведення службового розслідування, однак даних про результати її роботи суду представлено не було. Щодо наказу від 19 жовтня 2012 року про звільнення ОСОБА_3, то його було звільнено за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України, а не на підставі службової недбалості. Крім того, звільнення одного юриста не може вплинути на проведення банком претензійно-позовної роботи, з огляду на його штат працівників, зокрема юристів. Як на підставу задоволення своєї заяви, стягувач вказує на те, що його вимоги узгоджуються із ст. 6 Конвенції «Право на справедливий суд» та рішеннями у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року. Проте, апеляційна інстанція вказує на те, що в даних рішеннях Європейського суду з прав людини йдеться про доступ до правосуддя. Натомість, заявнику не відмовляють у доступі до правосуддя, а лише вирішують питання про правильність застосування норм процесуального права. Колегія суддів вважає за необхідне вказати заявнику на те, що якщо законом визначений порядок та, зокрема, строки для вчинення певних дій, такі строки в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинні дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та підлягають доведенню в силу принципів змагальності та диспозитивності, визначених положеннями ст.ст. 10,11,60 ЦПК України. З конструкції статті 371 ЦПК України убачається, що у ЦПК України не наведено причин, які можна вважати поважними при пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд їх визначає у кожному конкретному випадку на підставі доказів, поданих стягувачем, а тому колегія суддів вважає необхідним скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ПАТ «КБ «НАДРА» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки останнім пропущено строк для пред'явлення виконавчих листів без поважних причин. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2014 скасувати та постановити нову наступного змісту. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа виданого 16.12.2013 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.03.2011 до виконання -відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/38549975
  8. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 12 грудня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О. суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Журавель В.І., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, приватного підприємства «Нива-В.Ш.», ОСОБА_4, третя особа - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, визнання результатів прилюдних торгів, протоколу та акта про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року за касаційною скаргою представника ОСОБА_3; ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, ПП «Нива-В.Ш.», ОСОБА_4, третя особа - ПАТ «ОТП Банк», про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, визнання результатів прилюдних торгів, протоколу та акта про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності недійсними. Посилалася на те, що 04 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та нею (на той час ОСОБА_3) було укладено кредитний договір, відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 48 700 доларів США під 14 % річних строком до 03 серпня 2016 року. В якості забезпечення зобов'язання за цим кредитним договором, цього ж дня було укладено договір іпотеки № РСL-401/41/2006, предметом якого є належна позивачці трикімнатна квартира АДРЕСА_1. 16 грудня 2008 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 було вчинено виконавчий напис № 2728, відповідно до якого в рахунок заборгованості за вищевказаним кредитним договором в сумі 274 348 грн 74 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки. 03 лютого 2009 року відділом ДВС було відкрито виконавче провадження про примусове виконання даного виконавчого напису. Після оцінки квартири та отримання всіх необхідних документів державний виконавець передав майно спеціалізованій організації ПП «Нива-В.Ш.» для продажу на публічних торгах 04 лютого 2010 року ПП «Нива-В.Ш.» проведено прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів №159128-1 переможцем аукціону став ОСОБА_4 Під час судового засідання позивачка уточнила свої позовні вимоги та зазначала, що торги від 04 лютого 2010 року є такими, що не відбулися, оскільки відповідач ОСОБА_4 не вніс всієї належної суми за придбане на прилюдних торгах нерухоме майно в строк до 18 лютого 2010 року, чим порушив вимоги ст. 46 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Посилаючись на вищевикладене та те, що нею з поважних причин було пропущено строк на звернення до суду з даною позовною заявою, позивачка остаточно просила поновити їй строк на звернення з даною позовною заявою, визнати прилюдні торги з продажу арештованого майна: квартири АДРЕСА_1, проведенні 04 лютого 2010 року філією № 15 ПП «Нива-В.Ш.» такими, що не відбулися. Визнати недійними результати прилюдних торгів, протокол №159128-1 про проведення прилюдних торгів, акт проведення прилюдних торгів від 4 лютого 2010 року, свідоцтва, що засвідчує право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_4 Ухвалою суду від 15 лютого 2012 року до участі в справі в якості третьої особи залучено ПАТ «ОТП Банк». Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3, проведені 04 лютого 2010 року, такими, що не відбулися; визнано недійсними результати прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3; визнано недійсним протокол № 159128-1 по проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3; визнано недійсним акт про проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3, затверджений 09 березня 2010 року начальником Центрального ВДВС ММУЮ, згідно з яким переможцем прилюдних торгів став ОСОБА_4; визнано недійсним свідоцтво про належність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1, зареєстрованого в реєстрі № 294, виданого 11 березня 2010 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та розподілено судові витрати. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухваленого в справі рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 ? ОСОБА_5 порушує питання про скасування ухваленого в справі рішення апеляційної інстанції та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прилюдні торги є такими, що не відбулися внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем ОСОБА_4 вартості придбаного нерухомого майна в строки, визначені Тимчасовим положенням. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що немає підстав для поновлення позивачу строку на звернення до суду за захистом свого права, оскільки пропущений три місячний строк на звернення до суду з даним позовом. Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитися. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 04 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3, яка пізніше змінила прізвище на ОСОБА_3, був укладений кредитний договір згідно з яким позивачу було надано кредитні кошти в сумі 48700 дол. США строком до 03 серпня 2016 року (а.с.40-42). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з позивачем було укладено договір іпотеки від 04 серпня 2006 року, предметом якого була трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с. 43-45). В зв'язку з невиконанням умов кредитного договору від 04 серпня 2006 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 16 грудня 2008 року було вчинено виконавчий напис № 2728 про звернення стягнення на квартиру, яким було запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, задовольнити вимоги банку в розмірі 274 348,74 грн (а.с. 46). 17 грудня 2009 року були проведені перші прилюдні торги з реалізації належної позивачу квартири, які не відбулися. Наступні прилюдні торги, які було призначено на 11 січня 2010 року, також не відбулися. Після цього, 04 лютого 2010 року було проведено прилюдні торги, на яких належна позивачу квартира була продана відповідачу - ОСОБА_4 за 254 000,00 грн (а.с. 132, 185-186). За результатами проведення вказаних торгів відповідачем - ПП «Нива-В.Ш.» був складений протокол № 159128-1 від 04 лютого 2010 року про проведення прилюдних торгів. Відповідач ОСОБА_4 оплатив придбану з публічних торгів квартиру лише 09 березня 2010 року, що підтверджується квитанцією №1775.49.3 (а.с. 126). 09 березня 2010 року відповідачем - Центральним відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було складено акт про проведення прилюдних торгів (а.с. 185), на підставі якого 11 березня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_10 відповідачу ОСОБА_4 було видано свідоцтво № 294 про придбання належної позивачу квартири з прилюдних торгів (а.с. 265). Відповідно до статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Відповідно до частини 4 статті 656 ЦК України до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. Умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісного майнового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, що є нерухомим майном, на які звернено стягнення відповідно до чинного законодавства, а також розрахунків за придбане майно (частина 1 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1998 року № 68/5). Згідно з пунктами 6.1-6.3 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві, а копія акта надсилається стягувану, боржникові та спеціалізованій організації. Стаття 48 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна. Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Таким чином, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності (продаж) на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів. Враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведені прилюдні торги є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах. Зважаючи на викладене, прилюдні торги можуть бути визнані недійсними за правилами, закріпленими ЦК України, з підстав його невідповідності вимогам цього Кодексу та актів цивільного законодавства Відповідно до «Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна» за результатами торгів укладається договір купівлі-продажу між організатором торгів та його переможцем, який оформляється протоколом проведення торгів, а тому його, як і будь-який інший договір, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених законом, зокрема, через його невідповідність актам цивільного законодавства. Позовна давність для оспорювання укладеного на торгах договору є загальною. Враховуючи зміст ст. 48 Закону України «Про іпотеку» та ст. 267 ЦК України строк позовної давності відносно вимог про визнання публічних торгів такими, що не відбулися та про визнання недійсним протоколу, свідоцтва про право власності, не сплинув. Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Апеляційний суд на порушення ст. 267 ЦК України не звернув уваги на стан здоров'я та постійне лікування позивача, внаслідок чого не знайшов підстав для поновлення строку. Але враховуючи вищезазначені доводи цей висновок є необґрунтованим. Стаття 48 Закону України «Про іпотеку» чітко передбачає, що іпотекодавець має право оскаржити до суду результати публічних торгів. А тому висновок апеляційного суду про те, що вказані результати не можуть бути оскаржені не відповідає нормам матеріального права. Відповідно до пунктів 4.14, 4.15, 6.1, 6.4, 6.5 Положення № 68/5 під час проведення прилюдних торгів ведеться протокол, в який заносяться дані щодо предмета торгів, стартова та продажна ціна, відомості про покупця, сума сплаченого гарантійного внеску, сума, яку належить сплатити для повного розрахунку та номери рахунків, на які необхідно зарахувати різницю. Після повного розрахунку на підставі протоколу державний виконавець складає акт про проведення прилюдних торгів, в якому має міститися інформація, яка характеризує реалізоване майно, ціну реалізації, дані про боржника, покупця, дані, які підтверджують право власності боржника на реалізоване майно. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів в порядку, передбаченому розділом 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Таким чином, протокол та акт з проведення прилюдних торгів фактично є юридичними угодами щодо нерухомого майна, на підставі них нотаріусом видається правоустановчий документ. Тому, визнаючи недійсними результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, необхідно визнавати недійсними протокол і акт з проведення прилюдних торгів. Отже, протокол та акт про проведення прилюдних торгів можуть бути оскаржені в судовому порядку та визнані недійсними з підстав, встановлених ст. 203 ЦК України. Суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив хибне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права, в межах позовних вимог, з урахуванням обставин по справі та думки сторін та наданих доказів. Відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, як ухвалене згідно із законом та помилково скасоване апеляційним судом. Керуючись п. 5. ч. 1 ст. 336, ст. ст. 339, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Касаційну скаргу представника ОСОБА_3; ОСОБА_5 задовольнити. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року скасувати, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик судді:Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова В.І. Журавель http://reyestr.court.gov.ua/Review/28183794
  9. reyestr.court.gov.ua/Review/38457449 Вообщем давайте обсудим! ПС: Для других "кроликов" объясняю: "бедный" банк, приходит с дрожащими руками к прокурору, и протягивая $$$$$ говорит, что клиент Иванов 100 лет назад взял кредит, и не отдает.... И прокурор помогая "нищему" обращается в суд, для защиты его прав, ведь в таком случае срок ИД не закончился!
  10. Справа № 2-2797/11 Провадження № 2/500/165/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючий - суддя Швець В.М., при секретарі Гончаренко М.Ю., за участю представника позивача Яковлєвої О.А., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПриватБанк) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 23361грн.47коп. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що відповідно до укладеного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006р. ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2132грн.90коп., із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Посилаючись на викладене, позивач просив про стягнення кредитної заборгованості, а саме 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина),1088,64грн. - штраф (процентна складова), 233,61грн. - судовий збір, 120грн. - витрати на інформаційне-технічне забезпечення, а всього 23715,08грн. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, дав пояснення, що позивач ПриватБанк не надав доказів отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3, та розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того ОСОБА_3 вважає, що твердження позивача про те, що сторонами була збільшена позовна давність до п'яти років не можна брати до уваги. Оскільки зазначена зміна тривалості позовної давності була викладена в Умовах надання споживчого кредиту, а ці мови ОСОБА_3 як споживачу не надавалися та ним не підписувалися. В Заяві № ODIORX09390534 від 25.12.2006 року, яка додана до позовної заяви, про строк позовної давності не згадується. В Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, копію яких ПриватБанк надав до суду, як додаток до позовної заяви в пункті 1.1 вказано банк - ПАТ КБ «Приватбанк». Але Заява позичальника № ODIORX09390534 була подана до ЗАТ АБ «ПРИВАТБАНК» 25.12.2006 року. Закрите акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» змінило найменування юридичної особи на ПАТ «ПриватБанк» 17.07.2009 року, тому з наданими Умовами він, як позичальник не міг бути ознайомлений в 2006 році. Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Згідно зі ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплавом строку виконання. Строк виконання за Заявою встановлено не пізніше 25.06.2007 року. Таким чином, на момент пред'явлення до нього позову був пропущений строк позовної давності, про застосування чого заявлено стороною у спорі. У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню. Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ст.ст.11,509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статей 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Як випливає з матеріалів справи, 25.12.2006 року між ПриватБанком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ODIORX09390534 про надання останньому кредиту в сумі 2132 (дві тисячі сто тридцять дві) гривень 90 копійок, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Зазначений договір підписаний сторонами. Відповідно до умов укладеного договору визначених в заяві позичальника, договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». Заявою позичальника передбачено, що виконання договору здійснюється шляхом погашення заборгованості по кредиту в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 23 по 28 число кожного місяця, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 402,33грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами. Як вбачається з позовних вимог позивача у порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Заявлена позивачем в обґрунтування позовних вимог сума заборгованості станом на 25.02.2011 року 23361,47грн. складається з наступного: 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина), 1088,64грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Позивачем на обґрунтування своїх вимог, щодо стягнення заборгованості надано розрахунок заборгованості. Як встановлено судом наданий Позивачем розрахунок не оформлений належним чином,не має зазначення прізвища посадової особи,яка має право складати такий розрахунок,підпису цієї особи та печатки банку,що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів,закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів",затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003р. Відповідно до ч.3 ст.5 Декрету КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.1993р. обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами,організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів. На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо стягнення пені, штрафу та збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах і підписані позивачем ПриватБанком. Як встановлено в судовому засіданні в наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис відповідача ОСОБА_3 Умови підписані лише головою ПриватБанку - Дубілет О.В. В Умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження. Відсутня інформація з якого по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду, а також, що ці умови стосуються саме споживчого кредиту наданого ОСОБА_3 В наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутні п.5.5, 5.4 на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо терміну позовної давності, та у п.п. 5.1,5.2,5.3 відсутні умови на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання. Це підтверджує заперечення відповідача про те, що він не підписував договір з умовами про зміну строку позовної давності на п'ять років. Оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не підписані відповідачем ОСОБА_3, не зазначені в кредитному договорі №ODIORX09390534 від 25.12.2006 р. як додатки до нього, відсутня дата складання їх, суд прийшов до висновку, що зазначені Умови не є допустимим доказом у справі. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, позивачем не доведено в судовому засіданні обставин того, що відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Згідно ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про це складається у письмовій формі. Відповідно до кредитного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006 між ВАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кінцевий терміном повернення кредиту 25.06.2007 року. Строк позовної давності відраховується з 25.06.2007, тобто позивач повинен був звернутись за захистом своїх прав до 25.06.2010 року. Про існування заборгованості Позивач знав, що підтверджується розрахунком заборгованості. Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк»до суду не надходило. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Зазначена норма матеріального права була чинною як на момент подання відповідачем ОСОБА_3 заяви про одержання кредиту, так є чинною і на момент розгляду справи судом. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від заяви сторони у спорі. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому позов ПриватБанку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною у п.31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ст.88 ЦПК України. Керуючись ст.ст.257,258,261,267 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», ст.ст.10,11,57-60,88,169,209, 212-215,218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя В. М. Швець http://reyestr.court.gov.ua/Review/30474676
  11. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гвоздика П.О., Завгородньої І.М., Колодійчука В.М., Штелик С.П., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління до ОСОБА_6 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2004 року ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням Ощадбанку України та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 966. Згідно кредитного договору ОСОБА_7 отримав кредит у сумі 35 000 гривень на споживчі цілі під 19 % річних строком на 12 місяців. З метою забезпечення виконання зобов'язання 29 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням ВАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Ефір-Форум» в особі директора Ленчука Ю.А. укладено договір поруки № 219 та договір застави. У звязку з непогашення кредиту, банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 65215 гривень 80 копійок та припинити його дію. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління 4747 гривень боргу за кредитним договором, 25 гривень 50 копійок судового збору, 11 гривень 78 копійок витрат з ІТЗ. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2003 року між ВАТ «Державний ощадний банк» в особі філії «Запорізьке обласне управління» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 966, за яким ОСОБА_7 отримав 35000 гривень на споживчі цілі, в забезпечення виконання умов кредитного договору між банком, ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» було укладено договір поруки № 219. У березні 2004 року у звязку з невиконанням умов вказаного кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» солідарно. 5 серпня 2005 року ОСОБА_7 помер. 20 лютого 2007 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення за позовом ВАТ «Державний ощадний банк» до ОСОБА_7, ТОВ «Ефір-Форм» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 65215 гривень. 22 серпня 2007 року Хортицьким ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника ОСОБА_7 (а.с.150 т.1) 1 жовтня 2007 року Жовтневим ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку з тим, що 20 серпня 2007 року Господарським судом Запорізької області ліквідовано банкрута ТОВ «Ефір-Форм»(а.с. 160 т.1). 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до восьмої державної нотаріальної контори лист з листом, в якому висловлено прохання повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, однак даний лист залишено без виконання через неналежне оформлення (а.с. 154 т.1). 21 листопада 2008 року банк надіслав на адресу нотаріальної контори вимогу в порядку ст.. 1281 ЦК України. У січні 2009 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника ОСОБА_7 замінити на його правонаступника ОСОБА_6 Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2009 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 62215 гривень та судові витрати. (а.с. 164 т.1) Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_6 вона дізналася про рішення та ухвалу у даній справі лише в грудні 2009 року, оскаржила їх, внаслідок чого справу було направлено на новий розгляд. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч вимогам ст. 1281 ЦК України не здійснив своєчасних заходів щодо предявлення вимоги спадкоємцям у відповідний строк. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивач своєчасно заявив претензії до спадкоємців через нотаріальну контору, а тому вважав, що позов підлягає задоволенню в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Однак при цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. З ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи. Усупереч зазначеним процесуальним нормам суди не зясували на підставі належних та допустимих доказів коло спадкоємців ОСОБА_7, не звернули уваги на те, що спадкоємцем після смерті сина є також ОСОБА_10, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом,видане на імя ОСОБА_6 (а.с. 40 т.2). Стаття 1281 ЦК передбачає, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Зазначена норма має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобовязання спадкодавця перед кредитором. Судом апеляційної інстанції в рішенні зазначено, що позивач 17 вересня 2007 року отримав постанову державного виконавця від 22 серпня 2007 року про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника, тому позивач знав про смерть боржника. Таким чином шестимісячний строк для предявлення вимог до спадкоємців боржника, визначений ст.. 1281 ЦК України, почав свій перебіг. З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу восьмої державної нотаріальної контори надіслав лист з проханням повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, який залишено без виконання через неналежне оформлення, тому апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про те, що цей лист є вимогою до спадкоємців в сенсі ч. 2 ст. 1281 ЦК України, оскільки своїм листом банк не проінформував ні нотаріальну контору, ні спадкоємців про борг спадкодавця. Належним чином оформлена вимога була надіслана ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу нотаріальної контори тільки 21 листопада 2008 року. З наведеного вбачається, що ВАТ «Державний ощадний банк» пропущено строк для предявлення вимоги до спадкоємців, оскільки з 17 вересня 2007 року до 21 листопада 2008 року пройшло більше 6 місяців, однак апеляційний суд, задовольняючи позов належним чином не мотивував чи підлягає цей строк продовженню. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року та р ішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: П.О. Гвоздик І.М. Завгородня В.М. Колодійчук С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/17083546
  12. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М. Гуменюка В.І., Ємця А.А., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року, в с т а н о в и л и: 25 березня 2013 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свій позов обґрунтовувало тим, що 27 грудня 2005 року між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 537 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом. Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не виконала належним чином своїх зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим виникла заборгованість, банк просив стягнути з відповідача на його користь: заборгованість за кредитом у розмірі 4 816, 12 доларів США, яка утворилась за період з 10 січня 2006 року до 27 грудня 2010 року; проценти за користування кредитом у розмірі 1 038, 79 доларів США, нараховані за період з 10 січня 2006 року до 27 грудня 2010 року; пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 4 436, 22 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 963, 24 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; 3 % річних за прострочення сплати кредиту в розмірі 416, 85 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 90, 81 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2013 року, позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 5 854, 91 доларів США та штрафні санкції в сумі 16 686, 59 грн, у решті позову відмовлено; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» судовий збір у розмірі 634, 85 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі. У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261 та статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала постанови Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 грудня 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 537 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 27 грудня 2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом. Згідно з пунктами 3.1, 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитним договором у сумі 259 доларів США на рахунок, указаний у пункті 1.3 цього договору, шляхом внесення коштів готівкою чи перерахування їх зі свого поточного рахунку; сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 27 грудня 2010 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом. Датою сплати заборгованості за процентами є день зарахування коштів на рахунок, указаний у пункті 1.6 цього договору. За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу (пункт 3.9 кредитного договору). Пунктами 5.2, 5.3 кредитного договору передбачено право банку у разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору. Додатковою угодою від 10 листопада 2008 року до кредитного договору НОМЕР_1 сторонами було погоджено збільшення процентної ставки за кредитним договором до 16% річних. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 27 грудня 2005 року між сторонами укладений договір застави транспортного засобу - автомобіля «Форд Фіеста», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. Судами встановлено, що зобов'язання за кредитним договором позивач виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки від 27 грудня 2005 року. Однак вона взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, не сплативши проценти за користування кредитними коштами, не повернувши чергові суми отриманого кредиту та не погасивши всю суму кредиту. Задовольняючи частково позов кредитора, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачка взятих на себе зобов’язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів не виконала, у зв’язку із чим утворилась заборгованість за користування кредитом. При цьому доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності, щодо застосування якої вона заявляла, суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що визначені в договорі строки платежів у погашення кредиторської заборгованості не є окремими грошовими зобов’язаннями перед банком, а є складовою єдиного грошового зобов’язання з повернення суми отриманого кредиту та сплати процентів, строк виконання якого є єдиним і визначений датою 27 грудня 2010 року, а тому з цієї дати обчислюється строк позовної давності. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме у постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року, суд касаційної інстанції, застосовуючи частину третю статті 254, частину п’яту статті 261, статті 256, 257, 267 ЦК України, дійшов висновку про те, що оскільки в кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіка погашення кредиту, то початок перебігу позовної давності для стягнення кредиту й процентів за користування кредитом є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, однак не сплатив його, а тому загальна позовна давність застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, який був визначений у договорі графіком платежів. Таким чином, суди касаційної інстанції допустили неоднакове застосування норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 1050 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору – до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (пункт 7.6 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту – до 27 грудня 2010 року (пункти 1.1; 3.2 кредитного договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів – щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 3.1 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (пункт 3.3 Кредитного договору). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника. Перевіряючи доводи заявника в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 27 грудня 2010 року. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитного договору (пунктами 3.1, 3.3) позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів - кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 перестала виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв’язку із чим з 10 січня 2006 року у неї утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до неї 25 березня 2013 року. У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 27 грудня 2010 року – з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору - та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа. Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд. Керуючись статтями 3602, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року скасувати, і справу передати на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F072A65C3C7AF288C2257CA50020BAA4
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36286685 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ копія Справа № 545/3039/13-ц Номер провадження 22-ц/786/4239/2013 Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач Кривчун Т. О. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі: Головуючого: судді Кривчун Т.О., Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М., при секретарі: Філоненко О.В., за участю: представника відповідача - адвоката ОСОБА_1, розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А : Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.01.2007 року у розмірі 250,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Оскільки ОСОБА_2 не виконав узяті на себе за кредитним договором зобов'язання, просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість станом на 31.05.2013 року у сумі 29668,32грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 8498,94 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15255,97 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4024,44 грн., 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1388,97 грн. штрафу (процента складова. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, у зв'язку зі спливом строку позовної давності. ПАТ КБ «ПриватБанк» подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неналежне дослідження доказів по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначають, що, згідно п.9.12. Умов надання банківських послуг, до яких приєднався відповідач та підписання яких Позичальником не є обов'язковим, Договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Вважають, що платіжна картка є спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів, строк дії якої не припиняє строку дії договору, а Умови не містять положень, що строк дії договору та строк дії картки співпадають. Оскільки відповідач до цього часу не звертався до банку із заявами про дострокове припинення дії кредитного договору, який також не розірваний з ініціативи Банку, договір діє до 09.01.2014 року, у зв'язку з чим строк позовної давності ними не пропущений. У судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені в апеляційній скарзі не визнав, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції установлено, що 09.01.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір №б/н, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 250,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.9-13). Факт отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 відповідачем не оспорюється. Відповідач підписом у Заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком Договір. Відповідно до п.5.3. Умов та Правил надання банківських послуг, право зміни розміру наданого на платіжну карту Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення Клієнта. Як убачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 (НОМЕР_1) останнє збільшення кредитного ліміту до 9900,00 грн. Банком проведено 23.12.2009 року, а 19.01.2009 року було знижене до 8500,00 грн. (а.с.47, на звороті). Внаслідок неналежного виконання умов договору за ОСОБА_2 станом на 31.05.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29668,32 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 8498,94 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15255,97 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4024,44 грн., 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1388,97 грн. штрафу (процента складова), що підтверджується розрахунком та випискою по карті (а.с.5-8, 37-52). Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до його виконання. Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, згідно положень статті 625 ЦК України. Статтею 525 ЦК України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, відповідач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства. У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України). За приписами ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За пунктами 6.5, 6.9, 8.6. Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості Держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. За порушення строків платежу за будь-яким грошовим зобов'язанням згідно кредитного договору більше ніж на 120 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500,00 грн. та 5% від суми позову. Згідно п.5.2. Умов та Правил надання банківських послуг, у випадках порушення Держателем умов даного Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній Банком частині. Пунктом 2 Умов та Правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать до сплати Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем визначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною Договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до умови Заяви та п.4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої Банком з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2. (НОМЕР_1) останнє надходження готівки особистих коштів платника ОСОБА_2 на карту НОМЕР_1 для поповнення карткового рахунку було проведено 05.11.2008 року (а.с.47, на звороті). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору (п.9.12. розділ 9 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п.6.5., 8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до визначеного в Заяві порядку проведення повернення кредитних коштів, таке повернення може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Як зазначено вище, останнє перерахування ОСОБА_2 коштів для поповнення карткового рахунку було проведено Банком 05.11.2008 року. У подальшому, починаючи з грудня 2008 року будь-яке погашення або шляхом внесення коштів ОСОБА_4, або шляхом перерахування Банком коштів з інших карт не здійснювалося. Таким чином, момент виникнення заборгованості слід рахувати з 05.12.2008 року. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 25.07.2013 року. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). По справі відсутні докази щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст.259 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі №6-116цс13. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Зі спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України). Таким чином, апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, а її доводи не спростують висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», - відхилити. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року, - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця /підпис/ П.М. Карнаух ЗГІДНО: Суддя Апеляційного суду Полтавської області Т.О. Кривчун
  14. Державний герб України Справа №578/455/13-ц Номер провадження 22-ц/788/21/14 Головуючий у суді у 1 інстанції - Косар А. І. Суддя-доповідач - Ільченко О. Ю. Категорія - 27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2014 року м.Суми Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Ільченко О. Ю., суддів - Рибалки В. Г., Гагіна М. В., за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П., розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 17 січня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким ПАТ КБ «ПриватБанк» надав позичальнику кредит у розмірі 9588 грн., проте ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором не виконував, оплату платежів не здійснював, тому станом на 13 березня 2013 року виникла заборгованість в сумі 77798,23 грн., яка складається з: - 9588 грн. - заборгованість по тілу кредиту, - 1068,37 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4602,24 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, - 58358,75 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, - 500 грн. - штрафу (фіксована частина), - 3680,87 грн. - штрафу (процентна складова). Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застування норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. При цьому зазначає, що суд помилково застосував положення закону про загальну позовну давність, оскільки він звернувся в межах передбаченого договором 5-річного строку. Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином в порядку ст. ст. 74, 76 ч. 3 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню, а позов - частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи наявний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм цивільного права, що є підставою для скасування рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір строком на 20 місяців, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 9588 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік та щомісячною сплатою платежів в сумі 819,71 грн. (а.с.6) У зв'язку з невиконанням зобов'язань по сплаті щомісячних платежів станом на 13 березня 2013 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в сумі 9588 грн. та були нараховані відсотки за користування кредитом і застосовані штрафні санкції, що вбачається із розрахунку позивача. (а.с. 4) Відповідно до ч. 1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається зі змісту договору спірний кредитний договір за своєю природою є договором про надання споживчого кредиту, а тому дані правовідносини регулюються ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів». Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки, а відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України вона може бути збільшена за домовленістю сторін. Із змісту кредитного договору вбачається, що він є строком дії з 17 січня 2008 року по 16 вересня 2009 року. (а.с. 6) Відповідно до п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Стандарт наданих банком в суді апеляційної інстанції термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років. (а.с. 136) З аналізу вищевикладених норм закону та матеріалів справи вбачається, що строк пред'явлення вимоги банком до позичальника розпочався зі спливом строку виконання кредитного договору, а з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 22 травня 2013 року, тобто без пропуску п'ятирічного строку позовної давності, передбаченого сторонами в Умовах договору. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, помилково посилаючись на Умови надання кредиту «Розстрочка», а не на Умови «Розстрочка» (Стандарт), на підставі яких був наданий кредит позичальнику. Як вбачається, із заяви позичальника, підписаної ОСОБА_3, він був ознайомлений саме з Умовами «Розстрочка» (Стандарт). (а.с. 6) За умовами договору, погашення поточних платежів відповідач повинен був здійснювати щомісячно в період з 15 по 15 число кожного місяця в розмірі встановленого щомісячного платежу в сумі 819,71 грн. (а.с. 6), а тому початок позовної давності для стягнення цих платежів повинен обчислюватись з моменту невиконання цього зобов'язання в місяцях. Як вбачається із розрахунку позивача відповідач допустив порушення зобов'язань по сплаті встановленого щомісячного платежу, починаючи з 20 лютого 2008 року, а з позовом до суду звернувся 22 травня 2013 року, тобто по вимогам за період з 20 лютого 2008 року по 22 травня 2008 року був пропущений строк звернення. Згідно положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Але враховуючи, що в справі відсутня заява відповідача про застосування норми закону щодо позовної давності, то колегія суддів не може погодитись з висновком суду про застосування строку позовної давності. За цих умов, рішення суду відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Так, із розрахунку заборгованості, наданої позивачем, вбачається, що відповідач не виконав умови договору по погашенню кредиту, тому станом на 13 березня 2013 року з нього підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в розмірі 9588 грн., заборгованість зі сплати відсотків в сумі 1068,37 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 4602,24 грн. Крім того, позивачем була нарахована пеня в сумі 58358,75 грн. та штрафи - 500 грн. і 3680,87 грн., а тому за розрахунком позивача заборгованість складає 77798,23 грн. (а.с. 4, 147) Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Розмір нарахованої банком неустойки, яка складається із штрафу та пені за одні і ті ж правопорушення, є значно більшим розміру заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, що суперечить роз'ясненням, наданим в п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про співрозмірність розміру збитків і пені. До того ж колегія суддів бере до уваги той факт, що позивач протягом тривалого часу, а саме з травня 2008 року не виконував положення п. 3.2.6 Умов (а.с. 134), відповідно з яким банк мав можливість проводити перевірки цільового використання кредиту та його забезпеченості й фінансового стану позичальника. Відомості про такі дії в матеріалах справи відсутні. З врахуванням всіх наявних обставин, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір неустойки та визначити її у сумі 4500 грн. Таким чином, до стягнення слід визначити заборгованість в розмірі 19758,60 грн. (9588 грн. + 1068,37 грн. + 4602,24 грн. + 4500 грн.) З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви позивачем було сплачено 777,98 грн. судового збору, 420 грн. - за подання оголошення в газету (а.с. 115), 388,99 грн. - при подачі апеляційної скарги, а всього - 1586,97 грн., а оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності стягнення судових витрат відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути 403 грн. судових витрат. Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.3, 4; 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволити частково. Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 19758,60 грн. та судовий збір в розмірі 403 грн. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - Судді - http://reyestr.court.gov.ua/Review/36865525
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37049782 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/1429/13-ц Номер провадження 22-ц/786/513/14 Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач Обідіна О. І. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді : Обідіної О.І. Суддів : Панченка О.О., Пікуля В.П. При секретарі : Нестеренко А.М. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що банком не пропущено строки позовної давності, оскільки Умовами та Правилами надання банківських послуг встановлено необмежений строк дії карткового рахунку, так як після закінчення терміну дії картка продовжується на новий строк, шляхом видачі клієнту картки з іншим строком дії. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала в ПАТ КБ "Приватбанк" кредитну картку "Cоld», з кредитним лімітом 11000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з базовою відсотковою ставкою 2,5% щомісячно, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та 30 денним строком пільгового періоду. Своїм підписом в заяві позичальник підтвердила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. В зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 31 грудня 2012 року заборгованість позичальника перед банком становила 33545 грн. 51 коп., з яких: - 10666,81 грн. заборгованість за кредитом, - 18403,18 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, - 500 грн. штрафу (фіксована частина), - 1585,50 грн. штрафу ( процентна складова). До суду за захистом порушеного права банк звернувся 11 лютого 2013 року. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, відмовив в задоволенні позову в зв'язку з пропуском банком строку позовної давності, оскільки в самому договорі від 20 серпня 2008 року сторони не визначили строк дії картки, яка могла видаватись як на 3, 6 так і на 12 місяців. Останній раз відповідач скористалась карткою при знятті готівкових коштів 4 травня 2009 року, які повинна була повернути відповідно до строку дії пільгового ліміту через місяць. Проте кошти повернуті нею не були, що свідчить про порушення зобов'язань, а відтак - і про порушення прав кредитора, які підлягали захисту шляхом пред'явлення відповідного позову впродовж трьох років. Одночасно суд висловив сумнів щодо правильності наданих позивачем розрахунків, оскільки сам договір між сторонами був укладений 20 серпня 2008 року, проте з наданих банком розрахунків та виписки з карткового рахунку НОМЕР_1 (номер пластикової картки НОМЕР_1, яку ОСОБА_1 отримала 20 серпня 2008 року) вбачається, що банк нарахував останній заборгованість з 25 червня 2008 року. З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав. Згідно ст. 509 ч.1 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 526 ЦК України передбачено обов'язковість виконання зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. За змістом ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання). Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язань в обумовлений сторонами строк. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного 20 серпня 2008 року кредитного договору відповідачу було видано пластикову картку НОМЕР_1. Згідно до наданих позивачем доказів - станом на 22 серпня 2008 року на вказаній картці банком вже був зарахований борг, який обліковувався на попередній кредитній картці НОМЕР_3, яка була в користуванні позичальника з 25 червня 2008 року. При цьому, як на картці НОМЕР_3, так і на картці НОМЕР_1 станом на 22 серпня 2008 року рахувався борг в розмірі 6615 грн.( в серпні 2008 року позичальником по картці НОМЕР_3 було сплачено в рахунок повернення кредиту 1000 грн., які з невстановлених судом причин банком були зараховані на карту НОМЕР_1, після чого борг склав 6615 грн.). Крім того, банк в липні 2011 року вже звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості по кредитній картці НОМЕР_3, виданій 26 червня 2008 року. У зв'язку з чим Октябрським районним судом м. Полтави 11 грудня 2012 року постановлено рішення про стягнення з позичальника заборгованості станом на 11 лютого 2011 року, в тому числі і заборгованості за кредитом - 11130 грн.60 коп., тобто і тієї заборгованості, яка була банком зарахована на нову картку відповідача, отриману нею в серпні 2008 року. Встановивши зазначені обставин, суд обґрунтовано поставив під сумнів вірність наданих позивачем розрахунків заборгованості по кредитному договору від 20 серпня 2008 року. Крім того, відповідає матеріалам справи висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності, що стало підставою для відмови в позові. Так, з наданої позивачем виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній раз нею здійснено користування пластиковою карткою для зняття готівки 4 травня 2009 року. З урахуванням дії пільгового кредиту - вказані кошти підлягали поверненню впродовж місяця, тобто до 4 червня 2009 року. Таким чином, неповернення боржником кредитних коштів в строк, передбачений умовами договору (в даному випадку - до 6 червня 2009 року), призвело до порушення прав кредитора, що свідчить про виникнення в нього права на позов. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачений початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, який починається зі спливом строку виконання. Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання в обумовлений сторонами строк, у кредитора виникло право на позов, який останній мав пред'явити впродовж трьох років, тобто до липня 2012 року, фактично позов був пред'явлений в лютому 2013 року, що свідчить про пропуск позовної давності, що згідно п.4 ст. 267 ЦК України є окремою підставою для відмови в позові. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Твердження апелянта про те, що позов пред'явлено в межах позовної давності, з посиланням на положення п.3.1.3. Правил користування платіжною карткою, яким передбачено продовження дії платіжної картки шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки апелянтом ототожнюється поняття «строк дії платіжної картки», з поняттям «строк (термін) виконання зобов'язання». В даному випадку боржником допущено прострочення виконання зобов'язання у вигляді не повернення у визначений умовами договору пільговий кредитний період отриманих готівкових коштів. За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А : Апеляційну публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів. С У Д Д І : З оригіналом згідно. Наш суд
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36385768 Державний герб України Головуючий у 1 інстанції: Дорошенко В.Г. Доповідач: Краснощокова Н.С. Категорія: 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого судді: Краснощокової Н.С. суддів: Зайцевої С.А., Мірута О.А. при секретарі: Папченко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У серпні 2013р. позивач звернувся до суду з даним позовом. Посилався на те, що 1.09.2005р. відповідач отримав у банку кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік. Відповідач підтвердив свою згоду про те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає договір між ним та банком. Відповідач зобов'язання за договором не виконав, станом на 31.07.2013р. має заборгованість в розмірі 27 666, 37 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 5733, 84 грн., заборгованості за процентами 20 138, 89 грн., та штрафів в сумі 500 грн. - ( фіксована частина) і 1293, 64 грн. (процентна складова). Позивач просив стягнути заборгованість у вказаній сумі та понесені ним судові витрати. Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013р. у задоволенні позову відмовлено. У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішенні суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Посилається на порушенням судом норм матеріального і процесуального закону. Зокрема, апелянт зазначає, що відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності є неправильною, оскільки суд не прийняв до уваги його посилання на п. 9.12 договору, де міститься домовленість проте, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, у разі, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же термін. Таким чином, сторони в письмовій формі домовились про строк дії договору до повного виконання зобов'язань. Оскільки відповідач зобов'язань не виконав, договір діє, тому строк позовної давності не пропущено. В засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 проти скарги заперечував та просив рішення залишити без зміни. Представник позивача в засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи позивач повідомлений, що підтверджено розписками про вручення судових повісток та телефонограмою, отриманою представником позивача Петрикіним О.О. 12.12.2013р. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального та процесуального закону. Так, із справи вбачається, що 1.09.2005р. між сторонами був укладений кредитний договір, який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку. Умовами договору передбачено, що відповідачу надається фінансовий фіксований кредитний ліміт в сумі 5 000 грн., базова процентна ставка 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості. Позивач просив стягнути заборгованість за даним кредитним станом на 31.07.2013р. договором в сумі 27 666, 37 грн., що складається із заборгованості за кредитом 5733, 84 грн., заборгованості за процентами 20 138, 89 грн., та штрафів в сумі 500 грн. - ( фіксована частина) і 1293, 64 грн. (процентна складова) та судові витрати. Відповідач проти позову заперечував, пояснив, що в період дії договору він повністю погасив кредит, кредитна картка у його присутності була ліквідована у відділенні банку співробітником цього відділення. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого зроблено заяву відповідачем. Доводи апеляційної скарги про те, що строк не пропущено, оскільки договір діє до повного його виконання на підставі пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг безпідставні. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За вимогами частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк. У заяві про надання послуг, підписаній сторонами зазначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною картою визначено, що строк дії карти вказаний на лицевій стороні карти ( місяць та рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Згідно з пунктом 3.1.3 по закінченню строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг по виконанню розрахункових операцій по картковому рахунку( в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотримання інших умов продовження, передбачених договором. Пунктом 3.1.4 зазначених Правил визначено, що карта миттєвого випуску продовженню не підлягає. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Позивачем не надано доказів стосовно строку дії картки, що була видана відповідачу, також не надано доказів на підтвердження надання йому нової картки з новим строком дії. Відповідач у письмових запереченнях пояснив, що ще під час дії договору у повному обсязі погасив кредит, а кредитна картка була у його присутності ліквідована співробітником відділення банку. Ці заперечення банком не спростовані належними та допустимими доказами. Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість є простроченою з листопада 2007р., останнє погашення процентів відбулось 6.07.2009р. Позивач звернувся з позовом 27 серпня 2013р., тому висновки суду про пропуск позивачем строку позовної давності є вірним. Угоди про збільшення строку позовної давності не укладалось. Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 307,312, 313 - 315 ЦПК України, Апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013р. залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Судді:
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36471975 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Макарчука М.А., суддів: Нагорнняка В.А., Юровської Г.В., Писаної Т.О., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: 22 березня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за договором кредиту у розмірі 26033,66 грн, з яких заборгованість за кредитом - 5697, 06 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 18620, 55 грн та штраф у розмірі 1715, 88 грн. У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним у зв'язку із ненаданням їй копії договору та у зв'язку із не відкриттям спеціального рахунку. В ході розгляду справи збільшила позовні вимоги та додатково просила визнати нікчемними положення п. 3.2, 3.3, 8.6 Умов і Правил надання банківських послуг, ч. 12 Тарифів про умови кредитування із використанням платіжної картки, змінити валюту кредитування у односторонньому порядку, положення договору щодо строку дії кредитного ліміту, визнати протиправним нараховування відсотків за користування кредитом. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2006 року, що утворилась станом на 31 січня 2012 року у розмірі 26033 грн 66 коп., з яких заборгованість за кредитом - 5697, 06 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 18620, 55 грн та штраф у розмірі 1715, 88 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 260 грн 33 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні позовних вимог відповідача, місцевий суд вважав, а апеляційний суд погодився з таким висновком, що кредитний договір укладено з додержанням вимог законодавства і не припинив свою дію. Проте повністю погодитися з таким висновком не можна. Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 цього ж Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судами встановлено, що 26 вересня 2006 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір, за яким відповідачка отримала кредит у сумі 5700 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір складається з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Пам'ятки клієнта і тарифів. На виконання договору позивачем на ім'я відповідачки було відкрито картковий рахунок за НОМЕР_1. Судом також встановлено, що 16, 20 і 24 жовтня 2006 року із зазначеного рахунку відбулося зняття коштів на загальну суму 22 тис. рублів РФ на території Російської Федерації, які відповідачем не повернуті. Заперечуючи проти заявлених вимог шляхом пред'явлення зустрічного позову, відповідачка посилалася як на обставини, що на її думку тягнуть недійсність спірного правочину, так і на те, що позивач пропустив строк позовної давності і просила відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав (а.с. 95, 101). Заперечення відповідачки щодо закінчення строків позовної давності судом належним чином не перевірені. Відповідно до пункту 3.1 Умов і правил надання банківських послуг, для надання послуг Банк відкриває клієнту Картрахунки, видає клієнту Картки. Їх вид і строк дії визначений у заяві і в Пам'ятці клієнта. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, указаного в розділі «Відмітки банку» заяви. Відповідно до пункту 9.12 цих же Умов, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку не одна із сторін не попередить другу сторону про припинення дії договору, він автоматично поновлюється на такий же строк. Зазначені положення Умов і правил надання банківських послуг свідчать про те що строк дії договору визначається не тільки цими правилами, а й положеннями, вказаними у Пам'ятці клієнта та строком дії кредитної картки. Між тим Пам'ятка клієнта судом не досліджувалася і до справи не прикладена, а питання щодо строку дії кредитної картки судом не з'ясовувалося. З огляду на ці обставини суд мав враховувати не тільки положення пункту 9.12 Умов і правил надання банківських послуг про автоматичне продовження дії договору в разі неподання заяви про припинення, а й строки, встановлені і пам'ятці клієнта. Без встановлення зазначених обставини висновок суду про автоматичне продовження договору є передчасним. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-116 цс 13) від 6 листопада 2013 року, відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Вирішуючи спір суд не перевіряв коди у кредитора виникло право на звернення до суду та чи в межах строку позовної давності позивач звернувся до суду із заявленими вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний су не звернув належної уваги на доводи відповідачки про закінчення строку позовної давності та про неповне з'ясування всіх обставин у справі і сам не усунув цих порушень. Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Макарчук М.А. Судді: Нагорняк В.А. Писана Т.О. Юровська Г.В. Фаловська І.М.
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36576548 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/3699/13-ц Номер провадження 22-ц/786/164/14 Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач Карнаух П. М. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2014 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі: головуючого: судді Карнауха П.М., суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І., при секретарі: Ткаченко Т.І., за участю: представника банку - Колеснікова В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и л а : У березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просило стягнути із відповідачки заборгованість за кредитним догвором №б/н від 23 листопда 2006 року у розмірі 4309,05 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31 грудня 2012 року складає 34 442,23 грн., та судові витрати у розмірі 344,42. В обґрунтування позову банк зазначав, що 23 листопада 2006 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 1 500,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки боржник порушувала умови кредитного договору щодо його повернення, станом на 31 грудня 2012 року утворився борг на загальну суму 4 309,05 доларів США. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2013 року у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що позовна заява подана до суду у межах строку позовної давності, який за письмовою домовленістю сторін збільшено до строку дії картрахунку. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи, 23 листопада 2006 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, який складається із заяви, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 1 500,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 43,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Факт отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 відповідачем не оспорюється. Як убачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 останнє збільшення кредитного ліміту до 1 475,88 доларів США банком проведено 29 жовтня 2010 року. Пунктом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать сплаті Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежом визначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (п.5.3. Правил користування платіжною картою). Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. За порушення строків платежу за будь-яким грошовим зобов'язанням згідно кредитного договору більше ніж на 30 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. та 5 % від суми позову (п.п.6.5,6.9.,8.6. Умов та правил надання банківських послуг). Встановлено, що відповідачка належним чином не виконала обов'язків щодо повернення кредитних ресурсів та сплати відсотків. З наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 31 січня 2013 року ОСОБА_2 мала заборгованість перед банком у загальному розмірі 4 309,05 доларів США, з яких: - 1 475,88 доларів США- заборгованість за кредитом; - 2 568,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8,6 Умов та правил надання банківських послуг: - 62,55 доларів США - штраф (фіксована частина); - 202,21 доларів США - штраф (процентна складова). Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції із заявою про застосування правових наслідків пропуску відповідачем строків позоіної давності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем було заявлено вимогу про застосування строку позовної давності до вказаного позову і з моменту закінчення терміну дії кредитного договору пройшло більше як три роки, то в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, спрямовані на переоцінку доказів, фактично зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою районним судом. Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст.530,631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України). Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк. Однак, поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п.п.6.5.,8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п.5.3. Правил користування платіжною картою). В разі виникнення заборгованості, клієнт зобов'язаний її погасити протягом 30 днів з моменту її виникнення. У випадках порушення держателем умов даного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній банком частині (п.п.6.9.,5.2. Умов і Правил надання банківських послуг). Відповідно до визначеного в заяві порядку проведення повернення кредитних коштів таке повернення може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Встановлено, що останнє перерахування особистих коштів платника ОСОБА_2 на погашення кредитної заборгованості відбулося 30 січня 2009 року. В подальшому, починаючи з 31 січня 2009 року будь-яке погашення або шляхом внесення коштів ОСОБА_2, або шляхом перерахування банком коштів з інших карт не здійснювалося. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 26 березня 2013 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Частина 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). По справі відсутні докази щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст.259 ЦК України. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Зазначена правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Таким чином, колегія суддів вважає, що право вимоги у банку на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 30 лютого 2009 року та існувало в межах загального строку позовної давності до 30 лютого 2012 року. До суду позивач звернувся 26 березня 2013 року, тобто за межами встановленого законом строку позовної давності. У зв'язку з наведеним, доводи апеляційної скарги банку про те, що, враховуючи пролонгацію строку дії кредитного договору, ним дотримано строк позовної давності ґрунтується на довільному тлумаченні норм матеріального права. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,- у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2013 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ П.М. Карнаух СУДДІ: /підпис/ Т.О. Кривчун /підпис/ Л.І. Пилипчук ЗГІДНО: Суддя апеляційного суду Полтавської області П.М. Карнаух
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35800903 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1601/12533/12 Номер провадження 22-ц/786/4257/2013 Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач Карнаух П. М. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого - судді: Карнауха П.М. Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І., При секретарі: Ткаченко Т.І., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Карнауха П.М., - в с т а н о в и л а : Позивач 09 жовтня 2012 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 20109,80 грн. та судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 згідно з укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитним договором № б/н від 18.10.2007 року отримав кредитні кошти в розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою складає між ним та Банком Договір. Внаслідок неналежного виконання умов договору утворилась заборгованість за кредитом на загальну суму 20109,80 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2013 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.10.07 року, яка станом на 31.08.12 року становить 20 109 (двадцять тисяч сто дев'ять) грн. 80 коп. та складається з: - 8 061 грн. 07 коп. заборгованості за кредитом; - 5 855 грн. 21 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; - 4 997 грн. 82 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, - 250 грн. 00 коп. штрафу (фіксована частина); - 945 грн. 70 коп. штрафу (процентна складова). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, в зв'язку з пропуском строку позовної давності. Вважає, що банк звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, оскільки заборгованість виникла саме 26.01.2008 року, а тому саме з цього періоду у позивача виникло право звернення до суду, однак місцевий суд безпідставно не застосував відповідні правові наслідки, хоча ним вказане клопотання було висвітлено в заперечення на позовну заяву. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до необхідності часткового задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення з підстав, визначених п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно з укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитним договором № б/н від 18.10.2007 року отримав кредитні кошти в розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою складає між ним та Банком Договір. Факт отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 відповідачем не оспорюється. Відповідно до п. 5.3. Умов та правил надання банківських послуг, право зміни розміру наданого на платіжну карту Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення Клієнта. Як убачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 (НОМЕР_1) останнє збільшення кредитного ліміту до 8090 грн. Банком проведено 23.06.2009 року (а.с.64). Із п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк. Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості Держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. За порушення строків платежу за будь-яким грошовим зобов'язанням згідно кредитного договору більше ніж на 30 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. та 5 % від суми позову (п. 6.5, 6.9., 8.6. Умов та правил надання банківських послуг). Згідно п. 5.2. Умов та правил надання банківських послуг, у випадках порушення Держателем умов даного Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній Банком частині. Пунктом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать сплаті Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежом визначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною Договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до умови Заяви та п. 4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої Банком з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 (НОМЕР_1) останнє перерахування особистих коштів платника ОСОБА_1 з карти НОМЕР_2 на карту НОМЕР_1 для поповнення карткового рахунку було проведено 13.08.2009 року (а.с.64). Внаслідок неналежного виконання умов договору ОСОБА_1 утворилась заборгованість (станом на 31.08.2012 року) в сумі 20109,80, яка складається з: 8 061 грн. 07 коп. заборгованості за кредитом; 5 855 грн. 21 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 4 997 грн. 82 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом; 250 грн. 00 коп. штрафу (фіксована частина); 945 грн. 70 коп. штрафу (процентна складова). Відповідні розрахунки проведені Банком, містяться в матеріалах справи та надані на підтвердження заявлених позовних вимог. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із запереченнями на позовну заяву (а.с.71-75), в якій просив застосувати строки позовної давності, доводи яких місцевим судом належним чином не були перевірені. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий суд вважав, що Банком строк звернення до суду не був пропущений. Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності підлягають розгляду в суді апеляційної інстанції, що, за обставин викладених вище, не суперечить правовим позиціям, висловленим Верховним Судом України в постановах у справі № 6-101цс12 від 21.11.2012 року та у справі № 6-126цс13 від 20.11.2013 року. Провівши аналіз фактичних обставин по справі, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору (п. 9.12. розділ 9 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п. 6.5., 8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п.5.3. Правил користування платіжною картою). В разі виникнення заборгованості, Клієнт зобов'язаний її погасити протягом 30 днів з моменту її виникнення. У випадках порушення Держателем умов даного Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній Банком частині (п. 6.9., 5.2. Умов і Правил надання банківських послуг). Відповідно до визначеного в заяві порядку проведення повернення кредитних коштів таке повернення може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Як встановлено судом останнє перерахування особистих коштів платника ОСОБА_1 з карти НОМЕР_2 на карту НОМЕР_1 (кредитна карта) для поповнення карткового рахунку було проведено Банком 13.08.2009 року (а.с.64). В подальшому, починаючи з вересня 2009 року будь-яке погашення або шляхом внесення коштів ОСОБА_1, або шляхом перерахування Банком коштів з інших карт не здійснювалося. З врахування вище вказаного, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, що момент виникнення заборгованості слід рахувати з 26.01.2008 року. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 09 жовтня 2012 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). По справі відсутні докази щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст. 259 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Зазначена правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). У зв'язку з наведеним, висновок суду про те, що, враховуючи пролонгацію строку дії кредитного договору, позивачем дотримано строк позовної давності ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зі спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України). Таким чином, колегія суддів вважає, що право вимоги у Банка на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 13 вересня 2009 року та існувало в межах загального строку позовної давності до 13 вересня 2012 року. До суду позивач звернувся 09 жовтня 2012 року, тобто за межами встановленого законом строку позовної давності. За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2013 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в зв'язку зі спливом позовної давності. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Карнаух П.М. Судді: Дряниця Ю.В. Пилипчук Л.І. З оригіналом згідно: Суддя Апеляційного суду Полтавської області Карнаух П.М.
  20. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35816414 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/2967/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Совгира І.В. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Бородійчук В. Г. суддів Демченко В. А. , Василенко Л. І. при секретарі Котолуп А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, - в с т а н о в и л а : 26 вересня 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 28 651 грн. 40 коп.. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 25 травня 2007 року було укладено кредитний договір, де відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання та автоматично пролонгується на той же строк у тому разі, якщо кожна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору. Проте, відповідач порушив свої зобов'язання щодо щомісячного повернення кредитної заборгованості, передбаченої договором. А тому, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 серпня 2013 року становить 28 651 грн. 40 коп., в тому числі: поточна заборгованість за кредитом - 9 165 грн. 57 коп., заборгованість по відсотках за користування кредитом - 13 428 грн. 93 коп., заборгованість по комісії - 4 216 грн. 36 коп., штраф (фіксована частина ) - 500 грн., штраф (відсоткова складова) - 1 340 грн. 54 коп., а також просив стягнути 286 грн. 51 коп. судового збору. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2007 року в розмірі 28 651 грн. 40 коп.. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 286 грн. 51 коп. судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні їхніх позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а судове рішення до скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи із слідуючих обставин. Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, дане рішення суду вказаним вимогам не відповідає. Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Судом встановлено, що 25 травня 2007 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір № б/н (а.с. 15-22). Даний договір був укладений шляхом отримання позивачем особисто від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, підписаної відповідачем заяви клієнта на оформлення кредитної картки (а.с. 13-14). Відповідно до умов договору, ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, по перевиплаті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. Згідно п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Звертаючись до суду з позовною заявою (а.с. 2-4) ПАТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що ОСОБА_6 зобов'язання за взятим договором № б/н від 25 травня 2007 року належним чином не виконав і станом на 31 серпня 2013 року мав заборгованість за кредитним договором в сумі 28 651,40 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 9 165,57 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом 13 428,93 грн., заборгованість по комісії 4 216,36 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 1 340,54 грн., тому необхідно вказану заборгованість стягнути в судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_6 відкрито картковий рахунок за кредитним договором, укладеним сторонами у формі заяви про відкриття рахунку та надання кредитної картки з кредитним лімітом 5 000 грн.. З Умовами і правилами надання банківських послуг відповідач був ознайомлений, про що свідчать його підписи в заяві про відкриття карткового рахунку. Оскільки позивач виконав свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а відповідач заборгованість не погасив, що свідчить про невиконання договірних зобов'язань з боку позичальника перед банком. Надані позивачем розрахунки заборгованості ОСОБА_6 судом визнані обгрунтованими, а підстави пропуску строку, на які вказував відповідач визнані безпідставними. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Колегією суддів встановлено, що сторони по справі встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останній платіж з погашення кредиту ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року на суму 800 грн., що підтверджено відомостями по операціях карткового рахунку (а.с. 40), після чого перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 26 вересня 2013 року (підтверджено штампом вхідної кореспонденції суду № 5384/13-Вх на позовній заяві (а.с. 2)), включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Повернення заборгованості за кредитним договором включає в себе зобов'язання позичальника здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок позовної давності для стягнення нарахованих платежів утвореної відповідачем заборгованості необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Так як останній платіж, як вже зазначалося вище, ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року і дана обставина підтверджена наявними матеріалами справи і не заперечується сторонами, тому строк позовної давності звернення ПАТ КБ «Приватбанк» за захистом своїх порушених прав до суду розпочався саме 30 жовтня 2009 року і закінчився 29 жовтня 2012 року. Оскільки позивач звернувся до суду лише 26 вересня 2013 року, тому колегія суддів вважає, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог позивача не є обгрунтованим і суд першої інстанції неправильно застосував при вирішенні спору норми матеріального права та не звернув увагу на посилання відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності за зверненням до суду. Тому, такий висновок не є законним та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Крім того, дана правова позиція викладена і в правовому висновку ВСУ у справі № 6-116 цс 13 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Правова позиція ВСУ вказує, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Згідно зі змістом ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, тому не підлягає до задоволення і вимога про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по оплаті судового збору за подачу позовної заяви. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий : Судді :
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36925825 Державний герб України Справа № 161/17408/13-ц Провадження № 22-ц/773/138/14 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Категорія: 27 Доповідач: Мудренко Л. І. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2014 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Мудренко Л. І., суддів - Русинчука M.М., Матвійчук Л.B., при секретарі - Лимар Р.С., з участю: представника позивача Місюри І.В., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року, ВСТАНОВИЛА: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовані тим, що 24.11.2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання кредиту на суму 7600 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте відповідач свої зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 31.08.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором становить 22794,09 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року позов в даній справі задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24.11.2005 року в розмірі 22794,09 грн. (двадцять дві тисячі сімсот дев'яносто чотири гривні 09 коп.). Вирішено питання щодо стягнення судового збору. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказував, що суд безпідставно не застосував строків позовної давності. В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав в ній наведених. Представник позивача Місюра І.В. апеляційну скаргу не визнала та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Однак з такими висновками повністю погодитись не можна. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності. Судом першої інстанції встановлено, що 24 листопада 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір б/н про надання кредиту на суму 7600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 9-13). Проте, відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання щодо погашення кредиту не виконав і станом на 31.08.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором згідно розрахунку заборгованості, наданого банком (а.с. 4-8), становить 22794,09 грн., яка складається з наступного: · 6324,25 грн. - заборгованість за кредитом; · 14908,22 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6. Умов та правил надання банківських послуг, які разом з Заявою, Правилами користування платіжною карткою складають Договір, що підтверджується підписом відповідача в Заяві (а.с. 9). · 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); · 1061,62 грн. - штраф (процентна складова). Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта про те, що ним не підписані Умови та правила надання банківських послуг, оскільки підписавши Заяву (а.с. 9), в пункті, що передує його підпису відповідач підтвердив, що він ознайомився та згідний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та надав згоду на те, що Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом дванадцяти місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонговується на той же строк. Пункти 6.5. та 6.6. Умов та правил надання банківських послуг визначають, що клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за користування ним, по перевитратах платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах передбачених договором. В випадку невиконання зобов'язань по договору клієнт зобов'язаний на вимогу банку виконати зобов'язання по поверненню. Згідно п. 6.9. Умов та правил надання банківських послуг в випадку виникнення заборгованості по картковому рахунку клієнт зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. Пункт 5.2. Умов та правил надання банківських послуг визначає, що у випадку порушення держателем умов цього договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань вцілому чи у визначеній банком частині. Розділом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань держателя, які щомісячно належать до сплати держателем протягом строку дії картки. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Відповідно до п. 5.3. Правил користування платіжною картою строк і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем визначений в пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, та частину заборгованості по кредиту. За умовами Заяви та п. 4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої апеляційному суду виписки по картковому рахунку ОСОБА_3 за період з 24.11.2005 року по 31.12.2013 року останнє надходження коштів платника ОСОБА_3 на погашення кредиту було проведено в листопаді 2009 року, з грудня місяця 2009 року надходження коштів припинились. Суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта в частині застосування судом норм закону щодо позовної давності, виходячи із наступного. Як зазначалося вище, сторони встановили (п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг) як строк дії договору - 12 місяців з моменту його підписання та порядок його пролонгації, крім того сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань - внесення щомісячних обов'язкових платежів. Відповідно до визначеного в Заяві порядку проведення повернення кредитних коштів, таке повернення може здійснюватись шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Починаючи з грудня 2009 року будь-якого погашення ОСОБА_3 не здійснювалось. Таким чином, моментом виникнення заборгованості слід вважати грудень 2009 року і з цього часу у банку виникло право на позов. У той час з вимогами про повернення заборгованості за кредитом банк звернувся 09 жовтня 2013 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, З ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Зазначена правова позиція сформульована у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 по справі № 6- 116цс1З. Суд першої інстанції не звернув уваги на цю обставину та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у зв'язку зі спливом строків позовної давності. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. В позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35692649 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 20 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Кафідової О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_3 не виконує зобов'язання за кредитним договором, то станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 26 057, 24 грн., яку банк просив стягнути з нього. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 13 жовтня 2005 року в сумі 26 057, 24 грн., з яких: 4936, 12 грн. - сума заборгованості по кредиту, 19 404, 11 грн. -заборгованість по відсоткам, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 217, 01 грн. - штраф (відсоткова складова). Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року скасовано в частині стягнення штрафу. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у стягненні штрафу в сумі 1 717, 01 грн. та змінено загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, з 26 057, 24 грн. до 24 340, 23 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений кредитний договір, строк дії якого за умовами надання кредиту пролонговувася автоматично, а оскільки відповідач не виконував зобов'язання за договором, то утворилась заборгованість, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій. Частково змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_3, апеляційний суд зазначив, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу) необхідно застосовувати позовну давність, встановлену п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. З такими висновками апеляційного суду у повному обсязі погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду у повному обсязі не відповідає. Судом встановлено, що 13 жовтня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено договір на надання кредитної картки «Універсальна» з кредитним лімітом 5 тис. грн., у заяві вказано, що строк дії кредитного договору відповідає строку дії кредитної карти. Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Таким чином, умова договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку про те, що строк дії картки не визначений, не свідчить про те, що цей договір не має строку виконання. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди наведених норм закону не врахували та не перевірили заперечень відповідача про те, що умовами п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які були чинними на час укладення з відповідачем договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку, були встановлені умови строку дії кредитної карти та початок перебігу строку, з якого дія кредитної карти припиняється, а банк набуває права вимоги за договором, не встановили порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором. Зокрема, п. 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дій картки та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу її дії, банк стягує комісію за обслуговування рахунку за тарифами. Крім того, судами при розгляді справи не враховано положення, викладені у п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якими судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: О.О. Дьоміна О.В. Кафідова В.М. Коротун І.К. Парінова О.В. Попович
  23. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35475767 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М., Журавель В.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, у якому зазначало, що 02 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір шляхом оформлення платіжної кредитної картки, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти з кредитним лімітом у розмірі 1 тис. грн., який у подальшому змінювався, зі сплатою 36 % річних. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 37 267 грн. 98 коп., яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 02 лютого 2007 року у розмірі 37 267 грн. 98 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивач пропустив встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк звернення до суду з позовом. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим заборгованість за кредитом має бути стягнута з нього на підставі вимог ст. ст. 1050, 1054 ЦК України. Докази звернення відповідача з заявою про припинення договору кредиту відсутні, тому строк звернення до суду позивачем не пропущено. Із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом не дотримано. Із матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2007 року ОСОБА_6 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із Заявою позичальника, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти з кредитним лімітом на платіжну картку у розмірі 1 тис. грн., який у подальшому змінювався, зі сплатою 36 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 6). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 02 лютого 2007 року станом на 31 жовтня 2012 року склала 37 267 грн. 98 коп. (а.с. 5). Із позовом про стягнення заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся 10 грудня 2012 року та надав суду Умови та правила надання банківських послуг (а.с. 7‒10). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Із Заяви ОСОБА_6 вбачається, що він звертався до банку з проханням надати платіжну картку з кредитним лімітом 1 тис. грн. та базовою процентною ставкою 36 % з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредиту відповідав строку дії картки. Порядок погашення заборгованості визначено у розмірі 7 % щомісячними платежами від суми заборгованості. Вказані умови не містять підпису відповідача. Умови і правила надання банківських послуг стосуються усього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до Умов. Крім того, у Заяві не зазначено умов надання кредиту, окрім розміру ліміту та процентної ставки за користування кредитом. Надана банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не містить підпису позичальника, тому не може вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту. Відповідно до п. 9.12. вказаних Умов і правил договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на цей же строк. Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що підписуючи Заяву, відповідач розумів вказані Умови матеріали цивільної справи не містять, у тому числі щодо погодження сторонами терміну позовної давності тривалістю п'ять років, що є порушенням вимог ст. 259 ЦК України, що передбачає необхідність укладення договору у письмовій формі про збільшення строку позовної давності. Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитору забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Судом апеляційної інстанції безпідставно зроблена переоцінка доказів, надана судом першої інстанції, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції має бути скасовано, рішення суду першої інстанції - залишено в силі. Керуючись статтями 333, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року скасувати, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36057967 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 23 432 грн 88 коп. Свої вимоги мотивувало тим, що 10 березня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір (який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку), за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 1 700 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Станом на 31 серпня 2013 року розмір заборгованості позичальника становить 23 432 грн 88 коп. (яка складається із заборгованості за кредитом - 7 003 грн 47 коп., за процентами за користування кредитом - 14837 грн 37 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1092 грн 04 коп.). Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 березня 2013 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 23 432 грн 88 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 10 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір (який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку), за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1700 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (далі - Кредитний договір). Станом на 31 серпня 2013 року розмір заборгованості позичальника становить 23 432 грн 88 коп. (яка складається із заборгованості за кредитом - 7 003 грн 47 коп., за процентами за користування кредитом - 14 837 грн 37 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 092 грн 04 коп.). Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, оскільки останній платіж за Кредитним договором позичальником було внесено 11 серпня 2009 року, а з позовом він звернувся до суду у вересні 2012 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що Кредитний договір є чинним, тому позов банку про стягнення заборгованості підлягає задоволенню. Із висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з огляду на таке. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено апеляційним судом, відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг Кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий самий строк. Із заяви позичальника випливає, що строк дії кредитного ліміта відповідає строку дії карти (а.с.4). Відповідно до п. 3.1.1. Правил користування платіжною картою строк дії карти зазначено на лицевій стороні карти (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця (а.с. 7). Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що оскільки жодна із сторін не інформувала іншу про припинення Кредитного договору, то він продовжений на такий самий строк. Водночас, із Правил користування платіжною картою випливає, що договір є чинним у межах строку дії карти. Вирішуючи спір, апеляційний суд не з'ясував строк дії карти, а отже строк дії Кредитного договору. Колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суду щодо того, що банк не пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позивальника, яка є складовою частиною Кредитного договору, вбачається, що заборгованість за Кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 4). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суду у порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України не взяв до уваги зазначених норм матеріального права, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін, не з'ясував строки повернення коштів за Кредитним договором та дійшов передчасного висновку про задоволення позову кредитора у повному обсязі. З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Ступак Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко А.С. Олійник
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36337036 Державний герб України У х в а л а іменем україни 18 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів:Маляренка А.В.,Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві. Умови договору відповідач не виконав, а тому у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором станом на 31 серпня 2012 року виникла заборгованість у сумі 8 638, 06 грн, яка складається із: 3 072, 23 грн − заборгованість за кредитом, 3 572,38 грн − заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 105,92 грн − заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн − штраф (фіксована частина) та 387,53 грн − штраф (процентна складова). Позивач просить стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 лютого 2007 року у сумі 8 638, 06 грн. Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2013 року скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі − 8 638, 06 грн за кредитним договором № б/н від 26 лютого 2007 року, яка складається із: 3 072, 23 грн − заборгованість за кредитом; 3 572, 38 грн − заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 105, 92 грн − заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 387, 53 грн − штрафу (процентна складова). Вирішено питання судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення районного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За змістом статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що заборгованість відповідача за кредитним договором відсутня. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, послався на ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України та виходив з наданого позивачем розрахунку заборгованості. Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір шляхом підписання заяви, де відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою складає між ними договір (а.с. 8, 9-12). 26 лютого 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проти вказаного факту відповідач не заперечував. Відповідно до положень п. 5.3. «Умов правил надання банківських послуг» за кредитним договором від 26 лютого 2007 року, було збільшено суму кредитного ліміту до 3 000 грн. Крім того, судами встановлено, що відповідач перебував із позивачем у трудових правовідносинах з 16 червня 2006 року на посаді менеджера по інформаційним технологіям, які 27 квітня 2009 року були розірвані з ініціативи роботодавця (а.с. 43-44, 55-56). Згідно виписки руху коштів по картці ОСОБА_6 в день звільнення, а саме 27 квітня 2009 року, за наказом роботодавця на картковий рахунок його зарплатної карти були зараховані кошти як розрахунок при звільненні у розмірі 3 219,71 грн (а.с. 65-69). Станом на 27 квітня 2009 року значилася кредитна заборгованість у сумі − 2895, 54 грн і саме ця сума списана на погашення кредиту. Залишок суми на картковому рахунку на 27 квітня 2009 року складав − 324, 17 грн. Відповідач у відповідності до п. 9.12 Умов та Правил, не звертався до позивача з вимогою про завершення дії кредитного договору та кредитної карти. Згідно з випискою здійснення банківських операцій по кредитній карті відповідач 05 травня 2009 року скористався нею та здійснив зняття коштів на загальну суму 3 247,67 грн (а.с. 89, 111). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог − відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до вимог статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частина 3 ст. 551 ЦК України надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність із розміром основного зобов'язання. Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не навів належного розрахунку заборгованості та мотивів, за яких суд вважав, що підлягає стягненню сума боргу зазначена позивачем, належним чином не перевірив доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності, не з'ясував строку дії кредитного договору, а також не встановив, чи заявляв відповідач вимоги щодо урахування співмірності заборгованості і штрафних санкцій та не встановив обставини, які дають суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати. Таким чином, апеляційний суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не дотримався норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська