Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 378 results

  1. Державний герб України Справа 206/387/14-ц Провадження 2/206/272/14 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "26" червня 2014 р. Самарський районний суд м.Дніпропетровська у складі: головуючий суддя Сухоруков А.О., при секретарі Сядро Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Дніпропетровську цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: 20 січня 2014р. позивач звернувся до суду з вказаним позовом, який з урахуванням уточнених позовних вимог обґрунтував тим, що 26 січня 2009р. ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг НОМЕР_1. Згідно умов договору, відповідачу було відкрито рахунок і видано платіжну картку. Кредитний ліміт був відсутній. Клієнт мав можливість користуватися грошовими коштами лише в межах доступного залишку власних коштів на рахунку. З червня 2009р. по листопад 2009р. відповідач, перебуваючи на території Республіки Грузія, здійснив низку валютообмінних операцій в банкоматах комерційних банків. В результаті технічного збою в банкоматах був встановлений занижений курс купівлі-продажу валюти. Після виявлення технічної помилки Банком були скасовані всі проведені операції із заниженим курсом і проведені уточнюючі транзакції з використанням вірного курсу, який діяв на момент проведення транзакцій. В результаті чого станом на 31.10.2013р. заборгованість за картковим рахунком НОМЕР_1 складає 1617933,04грн, яка складається з: заборгованості за кредитом - 629796,14 грн; заборгованості по процентам за користування кредитом - 910616,28 грн, а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. штраф (фіксована частина) та 77020,62грн. штраф (процентна складова). На підставі викладеного позивач просить стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти 1617933,04 грн. та судові витрати. В судовому засіданні представник позивача Стриженко Ю.О. позов підтримала та прохала його задовольнити в повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечувала посилаючись на те, що позивачем було пропущено строк позовної давності у зв'язку з тим, що після закінчення терміну дії платіжної картки, нової платіжної картки не було видано, а отже строк перебігу позовної давності настав з дати закінчення терміну дії платіжної картки. Крім того нарахування спірної суми здійснено ще у 2009 році, і з того часу минуло понад чотири роки. Між банком та її довірителем дійсно існували певні правовідносини і відповідач одержував банківську картку, якою користувався в тому числі і у Республіці Грузія. Наполягала, що рахунок та картка мали дебетовий, а не кредитний характер, тобто її довіритель міг зняти лише ті грошові кошти, які були зараховані ним на рахунок, а не брати їх як кредит банку. Зауважила, що наявна у матеріалах справи копія заяви від імені ОСОБА_1 не містить підпису та жодних умов з нарахування відсотків. Розрахунок заборгованості невірний та не підтверджений жодним документом, а також посилалася на те, що відповідач не надавав своєї згоди і на заяві про ознайомлення з Правилами та Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою не має його підпису та ніякого кредитного договору не укладалося. (а.с.45-49). Вислухавши доводи та пояснення представника позивача, представника відповідача та самого відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав. Суд встановив, що згідно розрахунку заборгованості за договором №SAMDN08000026050665 від 26.01.2009р, укладеного між ПриватБанком та ОСОБА_1, станом на 31.10.2013р. заборгованість становить 1617933,04 грн. (а.с.8-10). З копії анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що додана до позовної заяви, вбачається, що вона ніким не підписана (а.с.12). На ухвалу суду від 30 квітня 2014 року банком так і не було надано оригіналу кредитного договору, на який банк посилається як на підставу своїх вимог, навіть після надання судом додаткового часу для пошуку цього документа. З заяви ОСОБА_1 вбачається, що він 23 листопада 2009р. звертався до начальника відділу №77 з метою з'ясування причини виникнення негативного балансу по його дебітним картам та блокування заробітної плати. (а.с.52). На цю заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь, відповідно до якої вказано, що встановлення кредитного ліміту, тобто, можливості користуватися коштами (на умовах строковості, платності і повернення) з перевищенням доступного залишку коштів, - непередбачено. Внаслідок проведення валюто обмінних операцій по його картковим рахункам виникли несанкціоновані овердрафти (а.с.53). Як із розрахунку, наданого банком разом із позовом (а.с.7-9), так і з роздруківки руху коштів по рахунку ОСОБА_1 видно, що станом на 14.11.2009 року сальдо поточної заборгованості по кредиту та загальної заборгованості по процентам дорівнювали нулю, а через день, 16.11.2009 року сальдо заборгованості по кредиту стало 629796,00 грн., з цього дня розпочато щоденне нарахування значних відсотків, заборгованість по яким на 31.10.2013 року сягнула 910616,28 грн. Раптове виникнення цієї заборгованості відображене в руху коштів по рахунку, саме 16.11.2009 року операційною системою банку було здійснено понад 160 операцій в розмірах по 10-12 тисяч гривень кожна, опис кожної з цих транзакцій аналогічний - «отмена списания по трензакции в связи с неправильным курсом конвертации». Також з цього документа видно, що спочатку відбувалося поповнення рахунку в України в гривнях, потім - операції зі зняття готівки в Республіці Грузія в період з січня по серпень 2009 року (а.с.86-111). Вказані вище спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України. В силу п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачнм не надано жодного належного доказу на підтвердження існування правовідносин з відповідачем. Хоча відповідач і не заперечує самого факту правовідносин, проте є спірною і не доведеною правова природа цих правовідносин, зокрема підстави для нарахування відсотків. Також слід звернути увагу, що на користь доводів відповідача про користування послугами банку як дебетовим рахунком для переведення грошових коштів слугує те, що рахунок у першу чергу був поповнений значною сумою в гривнях, і після цього кошти знімалися у Республіці Грузія, і в такому порядку відбувалося неодноразово. В основі суми, яку просить стягнути банк, лежать 629796,00 грн., які виникли в якості заборгованості одним днем - 16.11.2009 року, шляхом відміни транзакцій. Проте банком при відміні транзакцій взагалі не бралися до уваги значні (десятки тисяч гривень) грошові кошти неодноразового поповнення рахунку в гривнях, жодного доказу щодо курсу національної валюти України та Грузії, який діяв на момент поповнення рахунку та зняття коштів, проведення транзакцій, позивачем надано не було, тобто ця сума виникла без жодної правової підстави, не підтверджена документально. Отже жодного достатнього і належного доказу існування самої суми кредитної заборгованості немає. Згідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Банку було відомо ще наприкінці 2009 року про наявність нарахувань в якості заборгованості по рахунку ОСОБА_1, проте понад три роки до суду з позовом не звертався, жодних поважних обставин не навів, що є окремою самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 629796,00 грн., які виникли 16.11.2009 року. Стаття 212 ЦПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Банк у складі суми до стягнення заявляє також 910616,28 грн. відсотків, розрахованих на 31.10.2013 року. Проте як зазначено вище, не доведена основа для їх нарахування. Крім того, у позові (а.с. 3) банк заначає відсотки у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості по кредиту, в уточненому позові (а.с. 82-85) взагалі не посилається на жодну відсоткову ставку. Проте виходячи з цієї відсоткової ставки, за умови обґгунтованості стягнення забооргованості по кредиту, заборгованість по відсоткам за три роки, які передували зверненню до суду з цим позовом, складали би 629796,00грн. Х 0,12% / 100 Х 3 = 2267,27 грн., що багатократно відрізняється від заявленої і нічим не підтвердженої суми відсотків. У своєму позові банк посилається на кредитний договір №SAMDN08000026050665, який відсутній у справі у вигляді копії, оригінал на ухвалу суду надано не було. Надана ж банком копія анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку з даними ОСОБА_1 (а.с. 12) не містять ні дати, ні номеру цього документа, ні підпису від імені відповідача. Нерозбірлива і така, що майже не піддається читанню текстової інформаці, ксерокопія із зображенням банківської картки та багатозначним номером угорі дійсно містить підпис від імені ОСОБА_1, проте цифри (номер) у верхній частині аркуша « 0210150000160032860» жодним чином не відповідають номеру кредитного договору, на який посилається банк у своєму позові, крім того перед підписом вбачаються цифри, які суд розуміє як дату підписання - « 21.06.2010», у той час як користування спірним рахунком відбувалося значно раніше, з січня 2009 року. Тобто ця копія вочевидь не може стосуватися спірних правовідносин, і не може братися до уваги. Суд, повністю відмовляючи у задоволенні позовних вимог, посилається на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, не надано жодного доказу щодо існування та правової природи банківських правовідносин з відповідачем, нарахування заборгованості не підтверджено документально різницею курсів валют, і кожна з цих окремо взятих обставин є достатньою та необхідною підставою для відмови в позові. Керуючись ст.ст. 4- 8, 10, 11, 18, 57- 64, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд в и р і ш и в: У задоволенні позову відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя А.О. Сухоруков http://reyestr.court.gov.ua/Review/39588430
  2. Добрый день!Срочно нужна помощь! В пятницу суд! 06.12.2006 г. Была взята кредитная карта с лимитом 2000, естественно договора нет, только заявление, Платила исправно, потом увеличили лимит до 7000, но по обстоятельствам из-за болезни потеряла работу, платить было нечем, последний платеж 05.05.2008г. Банк все это время молчал. И тут как гром с ясного неба, на прошлой неделе повестка в суд.Сумма иска 28143,30. При этом проценты начисляют по сей день, срок действия карты истек 12.2009 года, новую не получала, с банком не контактировала. Судья посоветовала обратиться к юристу, возможно посоветуют как можно уменьшить сумму, либо же совсем закрыть дело, так как у меня маленький ребенок. В иске пишут что кредит был взят на сумму 9000, хотя по таблицам даже видно, что 7000. P.S. Буду ссылаться на ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6–14 цс 14) Кто сталкивался, помогите с образцом oljka2401@yandex.ru Заранее спасибо
  3. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Сімоненко В.М.,- Лященко Н.П., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Інноваційно-промисловий банк» до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за заявами ОСОБА_1 та її представника, ОСОБА_2, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: 4 липня 2012 року публічне акціонерне товариство «Інноваційно-промисловий банк» (далі – ПАТ «Інноваційно-промисловий банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості. Зазначало, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних та кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року. Частково відсотки за користування кредитом і тіло кредиту відповідачка повернула, заборгованість складає 131 тис. грн 63 коп., яку позивач і просив стягнути. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2013 року, позов ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» задоволено: розірвано кредитний договір НОМЕР_1 від 3 липня 2008 року з усіма доповненнями та змінами, укладений між ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Інноваційно-промисловий банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 131 тис. грн 63 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 87 651 грн 24 коп. та заборгованості за відсотками в сумі 43 349 грн 39 коп.; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі на підставі п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України. У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, порушують питання про скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 256, 257 та чч. 1, 5 ст. 261 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяв про перегляд судового рішення ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року та постанову Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року. ОСОБА_1 та її представник, ОСОБА_2, указують на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 3 липня 2008 року між банком і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 36 тис. доларів США зі сплатою 15 % річних і кінцевим терміном повернення не пізніше ніж 3 липня 2009 року. У зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов’язань утворилась заборгованість за кредитним договором у розмірі 131 тис. грн 63 коп. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Інноваційно-промисловий банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що у зв’язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у відповідачки виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку, а доводи ОСОБА_1 про пропущення банком строку позовної давності є безпідставними, оскільки перебіг строку позовної давності слід обраховувати з дня, наступного за днем спливу строку виконання зобов’язань за кредитним договором, а тому перебіг строку починається 4 липня 2009 року та закінчується 4 липня 2012 року. В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 червня 2012 року, від 16 січня 2013 року, від 13 листопада 2013 року, постановлених у справах з подібних правовідносин, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилаються у своїй заяві заявниця та її представник, суд касаційної інстанції дійшов висновку про сплив строку позовної давності в аналогічних спорах у відповідні місяць та число останнього року строку. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Постанова Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року, що додана заявниками, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки в контексті гл. 3 розд. V ЦПК України не є рішенням суду касаційної інстанції. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. Певний період часу, початок якого визначений календарною датою або подією, починається з наступного дня після вказаної дати або дня події, які, в свою чергу, до цього строку не включаються. Частинами 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року. У зв’язку з викладеним висновок суду про закінчення строку позовної давності 4 липня 2012 року не ґрунтується на законі. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяви ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 листопада 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва М.В. Патрюк В.І. Гуменюк Я.М. Романюк Н.П. Лященко Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 квітня 2014 року у справі № 6-24цс14. Позовна давність відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253-255 цього Кодексу. Строк як часова категорія характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментом. Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то у відповідне число останнього місяця строку. Отже трирічний строк позовної давності у спорі, що виник між сторонами, обчислюється з 4 липня 2009 року і закінчується 3 липня 2012 року. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F95DA83E030D4228C2257CE8003FD700
  4. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 5 березня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів:Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2007 року з ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «БТА Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 520 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 873 грн 22 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач направив на адресу ОСОБА_1. повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок резервного фонду банку і заборгованість в розмірі 56 227 грн 47 коп. була включена до оподаткованого доходу відповідача. Крім того, 4 серпня 2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави. У задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив за пропуском строку позовної давності. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а зобов'язання припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України. Разом з тим наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені. Судом установлено, що 1 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «БТА Банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль ВАЗ - 2114, державний номерний знак НОМЕР_1. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що 4 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно та за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, пропонувалося задовольнити вимоги ПАТ «БТА Банк» у розмірі 57 772 грн 30 коп. Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Краснощоковим Л.В. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису. Так, на час розгляду справи апеляційним судом предмет застави був реалізований, а грошові кошти виконавцем перераховані до Держказначейства. Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та стягнув з ОСОБА_1. заборгованість за кредитним договором без урахування факту реалізації державною виконавчою службою автомобіля. Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 1 серпня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись ОСОБА_2 частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Крім того, зі спливом строків позовної давності до основної вимог, вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), що застосовується і до додаткових вимог банку. Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом за період до 1 грудня 2009 року й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в грудні 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/37485391
  5. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В.,Мостової Г.І., Наумчука М.І.,Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Сумського регіонального управління до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ПАТ КБ «Надра» звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 березня 2004 року між банком та відповідачем укладено кредитний договір на суму 16 640 доларів США зі сплатою 15,5 % річних із кінцевим строком повернення кредиту до 09 березня 2009 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 10 березня 2004 року було укладено договір поруки. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним кредитним договором, утворилась заборгованість у розмірі 17 964,11 грн, яку позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку на свою користь. Заочним рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року позовні вимоги було задоволено. Стягнуто на користь ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_6, ОСОБА_7 заборгованість за зазначеним кредитним договором в розмірі 2 247, 48 доларів США, що в перерахунку по курсу НБУ станом на 10 вересня 2012 року складало 17 964, 11 грн. Стягнуто з відповідачів на користь позивача судові витрати. 26 березня 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року. Ухвалою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2013 року заяву ОСОБА_6 про скасування заочного рішення задоволено. Заочне рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 19 грудня 2012 року скасовано і призначено справу до розгляду в загальному порядку. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором № 11/2004/212822008 від 01 березня 2004 року у розмірі 15 550,54 грн заборгованості зі сплати процентів та 2 413,57 грн пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року та залишення в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення із зазначеним позовом, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України перебіг строку позовної давності в даному випадку розпочався 09 березня 2009 року, а позов подано у листопаді 2012 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що термін позовної давності за зазначеним позовом встановлено кредитним договором та складає п'ять років. Проте, з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з огляду на наступне. Судами встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 10 березня 2004 року між банком та ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 16 640 доларів США в умовах сплати кредитору 15,5% річних, строком дії до 09 березня 2009 року. 10 березня 2004 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_7 було укладено договір поруки. Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 15 лютого 2007 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено, стягнуто на користь останнього з ОСОБА_6 77 875, 21 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 15 листопада 2007 року, відповідно до квитанції № 1 боржником сплачено борг в повному обсязі, у зв'язку з чим виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2-117 від 15 лютого 2007 року закрито. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. Згідно з ч. 1 ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 ЦК України. Частиною першою ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить стягнути з відповідачів заборгованість за користування грошовими коштами (кредитом) протягом періоду з 22 листопада 2006 року по 20 листопада 2007 року у розмірі 2 247 доларів США. Позовна заява подана до суду 14 листопада 2012 року, тобто із пропуском строку позовної давності встановленої законом. Оскільки кредитний договір від 10 березня 2004 року не містить умов щодо збільшення строку позовної давності, то колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку, що за домовленістю сторін позовна давність, встановлена законом, була збільшена. Висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які судом вірно застосовані. Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Помилково скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив порушення норм матеріального й процесуального права, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі. Керуючись ст.ст. 336, 339, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Сумської області від 26 червня 2013 року скасувати, залишити в силі рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 травня 2013 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов О.В. Кадєтова Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/36264752
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38469015 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а, факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Апеляційне провадження №22-ц/796/3527/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Кравець Д.І. Доповідач: Українець Л.Д. Р І Ш Е Н Н Я І м е н е м У к р а ї н и 23 квітня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі : Головуючого - Українець Л.Д. суддів - Оніщука М.І. - Слободянюк С.В. при секретарі - Дем»янчук Т.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» в особі філії Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» Київське регіональне управління до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту в с т а н о в и л а : У червні 2010 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що 16 листопада 2007 року між ним та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір № 260/РП/39/2007-840, за умовами якого надано кредит в розмірі 147 175 доларів 00 центів США строком до 10 жовтня 2032 року під 12,49 відсотків річних. У забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором, між ним та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 16 листопада 2007 року. Проте, відповідачі свої зобов'язання перед ним не виконують, у зв'язку з чим, станом на 24 березня 2010 року виникла заборгованість у сумі 186 929 доларів 21 центів США, що в еквіваленті по курсу НБУ становить - 1 486 909 грн. 71 коп., яку просив стягнути з відповідачів солідарно. Заочним рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року позов ВАТ КБ «Надра» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4, ОСОБА_2 на користь ВАТ КБ «Надра» заборгованість в розмірі 1 486 909,71 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього стягнуто 1488729,71 грн. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 22 листопада 2010 року залишено без задоволення. Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення в частині стягнення заборгованості з неї та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 Зазначає, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року еквівалент суми 186 929,21 дол. США становив 1 486 105,91 грн., що на 803,80 грн. більше ніж заявлено в позові та стягнуто судом. При цьому судом не взято до уваги всі оплати відповідачів за кредитним договором. Зауважує, що через неповідомлення її про час та місце розгляду справи, вона була позбавлена можливості заявити клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо пені. Крім того, вона не отримувала письмової вимоги про усунення порушень зобов'язання, тому підстави для звернення до суду відсутні. Також вважає, що порука є припиненою згідно ч.4 ст. 559 ЦК України. Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з"явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню. Судом встановлено, що 16 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 260/РП/З9/2007-840, за умовами якого відповідачу надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти на придбання у власність нерухомого майна в сумі 147 175 доларів 00 центів США, а відповідачем взято на себе зобов'язання повернути отримані кошти до 10 жовтня 2032 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,49 % річних (а.с.8-12). В якості забезпечення зобов'язань, передбачених кредитним договором № 260/РП/З9/2007-840, між позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір поруки від 16 листопада 2007 року, згідно умов якого боржник та поручитель несуть перед банком солідарну відповідальність (а.с. 13-14). Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, про що свідчать Валютні меморіальні ордери № 1 від 16 листопада 2007 року (а.с. 15). Проте, ОСОБА_4 не виконано зобов'язань, визначених Кредитним договором, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих відсотків за його користування. В зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за Кредитним договором, станом на 24 березня 2010 року сума заборгованості з боку відповідачів становила 186 929 доларів 21 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 486 909 грн. 71 коп. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 157 202 грн. 21 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 578 грн. 67 коп.; пені - 3 024 доларів 73 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 24 059 грн. 95 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 068 грн. 88 коп., що підтверджується наданими позивачем розрахунками (а.с. 16-17). Щодо доводів представника апелянта про безпідставність стягнення штрафу, то такі доводи не ґрунтуються на доказах з огляду на таке. Відповідно до п. 5.3. кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.4.3. за виключенням п.4.3.3.,4.3.4. цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми кредиту, визначеної п.1.1. кредитного договору, за кожен випадок. Пунктом 4.3.14 договору передбачено, що позичальник зобов'язаний у день укладення договору іпотеки здійснювати страхування: - нерухомого майна, яке вказано в п.2.1. цього договору на повну його вартість, згідно договору іпотеки; - позичальника від нещасних випадків, на суму не меншу розміру поточної заборгованості по зобов»язанням за цим договором. Страхування здійснюється шляхом укладення щорічно до 19 жовтня відповідних договорів страхування зі страховими компаніями, визначеними банком. Предмет іпотеки та життя позичальника повинно бути застраховано протягом дії цього договору. Сторонами не заперечується, що 25 листопада 2008 року між ЗАТ «Український Страховий Дім» та ОСОБА_4 було укладено договір добровільного страхування майна фізичних осіб МН-08 №1322 Кв зі строком дії до 25 листопада 2009 року (а.с.155-157). Після закінчення строку дії данного договору, новий договір укладено не було, оскільки представником ОСОБА_2 не надано такого договору для огляду та долучення до матеріалів справи, як і не надано доказів сплати страхового платежу на підтвердження укладення такого договору. Враховуючи те, що позичальником порушено вимоги п.4.3.14 кредитного договору, оскільки не було укладено договори страхування щорічно до закінчення терміну дії договору, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність стягнення штрафуза порушення умов п.4.3.14. кредитного договору у розмірі 10%, що складає 14717,50 дол. США. Крім того, самим позичальником рішення суду, зокрема й в частині стягнення штрафу, не оскаржувалося. Разом з тим, задовольняючи позов в повному обсязі та стягуючи заборгованість в сумі 1 486 909 грн. 71 коп., в тому числі пеню за період з 24.03.2009 року по 23.03.2010 року, суд не звернув уваги на те, що аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Враховуючи те, що банк звернувся з позовом до суду 08.06.2010 року, тому пеня мала б нараховуватись з 08.06.2009 року по 08.06.2010 року, проте позивач обмежився 23.03.2010 року, тому в силу ст.11 ЦПК України, пеня підлягає стягненню за період з 08.06.2009 року по 23.03.2010 року, яка становить 2 672,15 дол. США. Також заслуговують на увагу, посилання представника ОСОБА_2 на те, що загальна сума заборгованості є невірною, оскільки станом на 24 березня 2010 року 1 дол. США згідно курсу НБУ дорівнював 7,9501 грн., що підтверджується листом НБУ від 13.12.2013 року (а.с.104), проте розрахунок заборгованості проведений за курсом 1 дол. США = 7,9544 грн., що суперечить вимогам закону. За таких обставин, заборгованість за кредитним договором станом на 24 березня 2010 року становить 186 576, 63 дол. США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 483 302,83 грн. та складається з: заборгованості по кредиту - 145 479 доларів 51 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 1 156 576 грн. 65 коп.; заборгованості по відсотках - 23 707 доларів 47 центи США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 188 476 грн. 73 коп.; пені в сумі 21 243 грн. 86 коп.; штрафу - 14 717 доларів 50 центів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ становить 117 005 грн. 60 коп. На думку, колегії суддів, саме такий розмір заборгованості підлягає стягненню на користь позивача. Крім того, задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та стягуючи заборгованість з позичальника та поручителя солідарно суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Проте з таким висновком суду погодитися неможливо, оскільки судом не враховано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України з огляду на таке. На підставі ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Отже, у банка настає право вимоги від позичальника виконання основного зобов'язання не з моменту закінчення строку дії договору, а з моменту прострочення повернення чергової частини грошових коштів. Згідно п.3.3.3. кредитного договору передбачено, що позичальник мінімально необхідний платіж по кредиту щомісячно до 10 числа поточного місяця. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. З матеріалів справи вбачається, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами. Доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу надано не було, а позов пред'явлено у червні 2010 року (що є основним в обчисленні строку). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначене суттєво впливає на початок строку виконання зобов'язання, при правильному визначенні якого починає обчислюватись строк пред'явлення вимог до поручителя. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. Враховуючи те, що з 23 березня 2009 року у ОСОБА_4 виникла заборгованість за щомісячними платежами, доказів направлення вимоги про дострокове погашення боргу поручителю надано не було, а позов пред'явлено лише у червні 2010 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, встановлено ч.4 ст.559 ЦК України, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність стягнення заборгованості з поручителя, оскільки порука є припиненою. З огляду на зазначене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову частково та стягнення заборгованості в розмірі 1 483 302,83 грн. виключно з позичальника. Крім того, у силу ч.5 ст.88 ЦПК України, з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Керуючись ст.ст. 256,257,261,267,526,559,610,629 ЦК України, ст.ст. 88,303,304,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 483 302,83 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду. Головуючий: Судді:
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Онопенка В.В., Сімоненко В.М. – розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідно до укладеного договору від 26 червня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом і з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг, які разом із Правилами користування платіжною карткою та заявою ОСОБА_1 складають між банком і відповідачкою договір, останній діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий термін. У порушення норм Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та умов договору відповідачка зобов’язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв’язку із чим утворилась заборгованість у сумі 26 167 грн 27 коп., яка складається з: 7 923 грн 15 коп. – заборгованість за кредитом; 16 521 грн 87 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 умов і правил надання банківських послуг: 500 грн – штраф (фіксована частина), 1 222 грн 25 коп. – штраф (відсоткова складова). Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 22 липня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 26 167 грн 27 коп. Вирішено питання про судові витрати. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У листопаді 2013 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року порушується питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог із підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, зокрема: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 липня 2011 року (справа № 6-21792 св 11), від 25 червня 2012 року (справа № 6-11437 св 12), від 10 квітня 2013 року (справа № 6-49860 св 12) та від 3 липня 2013 року (справа № 6-9172 св 13). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 26 червня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір шляхом приєднання (частина перша статті 634 ЦК України). Відповідно до нього ОСОБА_1 26 червня 2006 року отримала кредит у розмірі 3 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонговується на такий самий термін. Крім того, відповідно до пункту 6.4 умов і правил надання банківських послуг уразі незгоди зі змінами правил чи тарифів обов’язок клієнта пред’явити банку письмову заяву про розірвання цього договору та погасити заборгованість, яка утворилась перед банком, у тому числі й заборгованість, яка утворилась упродовж 30 днів з моменту повернення карт, виданих держателю і його довіреним особам. 3 серпня 2009 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до філії «Західне головне регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» і в пункті 4 заяви зазначила, що з жодними новими умовами обслуговування та змінами тарифів, які банк ввів за цей час в односторонньому порядку з порушенням вимог чинного законодавства, не погоджується, а в разі їх наявності цією заявою ініціює розірвання договору. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторонами не доведено затвердження банком нових умов обслуговування, погашення заборгованості і зміни тарифів, а тому розірвання договору не відбулось, він продовжує свою дію. Оскільки строк дії картки відповідає строку дії договору, то доводи ОСОБА_1 про сплив строку позовної давності для звернення до суду є необґрунтованими, підстав для задоволення позову немає. Заявниця зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених фактичних обставин справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків. Так, у справі № 6-9172 св 13 касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції про задоволення подібних позовних вимог банку, на підставі статей 256, 257 та 267 ЦК України дійшов висновку про те, що кредитор звернувся до суду з пропущенням строку позовної давності, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення строку дії платіжної картки боржником була отримана нова картка. Аналогічних висновків дійшов Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ, приймаючи рішення в справах № 6-21792 св 11, № 6-11437 св 12 та № 6-49860 св 12. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 256, частин першої та п’ятої статті 261, частини четвертої статті 267 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж здійснено в липні 2009 року, а дія картки закінчилась 30 жовтня 2009 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п’ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред’явлення позову тільки 25 січня 2013 року, не вирішено. Висновок суду першої інстанції, з яким погодились апеляційний і касаційний суди, про те, що позовна давність не сплинула, оскільки строк договору не закінчився, а строк дії картки відповідає строку дії договору, не ґрунтується на умовах договору та обставинах справи. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосувавши наведені норми, постановив ухвалу, яка є незаконною й підлягає скасуванню відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року (справа № 6–14 цс 14) Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/BEBB32418DC879B1C2257CA80023CF6B
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32254392 Державний герб України У х в а л а іменем україни 3 липня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що відповідачем не виконуються умови кредитного договору від 17 березня 2005 року, за яким йому було надано кредит у розмірі 6 500 грн зі сплатою 36 % річних, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року у відповідача перед банком виникла заборгованість у розмірі 23 371 грн 57 коп., яку останній добровільно сплачувати відмовляється. Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року скасовано, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 23 371 грн 57 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року скасувати й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду, про застосування якого заявлено відповідачем. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, було продовжено, що є підставою для задоволення позову. Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Судом установлено, що між сторонами 17 березня 2005 року було укладено кредитний договір, відповідно до якого позивач надав відповідачу кредит у сумі 6 500 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії платіжної картки, який становить два роки. Платіжну картку банк видав ОСОБА_3 17 березня 2005 року, строк її дії закінчився 17 березня 2007 року. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності, що відповідно до чч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Крім того, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у випадку, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю, зокрема, забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про продовження строку дії кредитного договору й, відповідно, дотримання позивачем строку позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що після закінчення строку дії платіжної картки, а саме - 17 березня 2007 року, відповідач продовжував нею користуватися, або отримував у ПАТ КБ «ПриватБанк» нову кредитну картку. Таким чином, строк позовної давності на вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором сплинув 17 березня 2010 року, а позивач звернувся до суду з такими вимогами лише у квітні 2012 року. Вивчивши матеріали справи та врахувавши її обставини, суд першої інстанції дійшов правильного й обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог із передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки ПАТ КБ «ПриватБанк» пропущено строк позовної давності, клопотання про поновлення якого позивачем не заявлялося, а відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропущення такого строку в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України. Ураховуючи викладене, колегія судів дійшла висновку про те, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права й скасовано апеляційним судом помилково. Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2013 року скасувати. Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 20 червня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: О.І. Євтушенко І.М. Завгородня В.І. Мартинюк О.М. Ситнік
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/30912565 Державний герб України У х в а л а іменем україни 10 квітня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Юровської Г.В., Мазур Л.М., Маляренка А.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 10 березня 2006 року між цим банком та ОСОБА_4 укладено договір, згідно з яким останній отримав 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки - 2 роки. Проте, взятих за вказаним договором відповідач не виконав належним чином, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2012 року утворилася заборгованість у розмірі 11 221 грн 83 коп., з яких: 3 997 грн 20 коп. - залишок заборгованості за кредитом; 6 214 грн 07 коп. - заборгованість з відсотків за користування кредитом; 500 грн - штраф у вигляді фіксованої частини; 510 грн 56 коп. - штраф у вигляді процентної складової. Рішенням Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Вивчивши матеріали справи та враховуючи її обставини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з передбачених ч. 4 ст. 267 ЦК України підстав, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, клопотання про поновлення якого позивачем не заявлялося, а на застосуванні позовної давності наполягав відповідач. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, отже, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» відхилити. Рішення Будьонівського районного суду м. Донецька від 01 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 20 листопада 2012 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Г.В. Юровська Л.М. Мазур А.В. Маляренко
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/25394946 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Лесько А.О., Луспеника Д.Д., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 14 березня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір у сумі 3 800 грн. зі сплатою 48% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає дії строку картки. У зв'язку з порушенням відповідачем строків сплати за користування кредитом та відсотків по ньому, станом на 29 червня 2011 року виникла заборгованість у розмірі 18 272 грн. 37 коп., а саме: борг за кредитом 3 401 грн. 02 коп., заборгованість по процентам та штраф відповідно до п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг 13 525 грн. 05 коп., штрафи 1 346 грн. 30 коп., яку ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Такий висновок відповідає нормам матеріального права і матеріалам справи, оскільки судами встановлено, що кредитний договір між сторонами був укладений 14 березня 2006 року зі строком дії 12 місяців, тобто до 14 березня 2007 року. Оскільки п. 9.12 укладеного між сторонами договору передбачає можливість його пролонгації на той же строк (12 місяців), якщо жодна із сторін під час його дії не проінформує другу про його припинення, тобто до 14 березня 2008 року, суди вірно вважали, що позовна заява від 03 серпня 2011 року подана до суду з пропущенням встановленої ст. 257 ЦК України позовної давності. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних судових рішень без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 01 лютого 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.О. Лесько Д.Д. Луспеник С.Ф. Хопта
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/17084703 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2011 року М. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М. суддів Демяносова М.В., Євтушенко О.І., Умнової О.В. Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Одеської області від 27квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ЗАТ КБ «Приват Банк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 23298грн. 04 коп., посилаючись на те, що 28 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приват Банк» було укладено договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки, було відкрито картковий рахунок, видано платіжну картку та встановлено кредитний ліміт «Фінансовий автоматичний» у сумі 11000 гривень, тип картки - VISA COLD, вид картки особиста, з терміном дії 1 рік. ОСОБА_3І порушив умови укладеного договору в частині повернення грошових коштів, в результаті чого, станом на 02.11.2005 року виникла заборгованість по кредиту в сумі 10999 грн. 77 коп., а також починаючи з 01.11.2005 року на тіло кредиту нараховувались проценти у розмірі 1,40%, проценти за прострочений кредит у розмірі 2,10%, комісія за користування карткою кожний місяць складала 50 грн. Згідно уточнених позовних вимог заборгованість ОСОБА_3 станом на 11.10.2010 року складає 32064грн.56коп., з яких заборгованість за кредитом 10999 грн. 77 коп., заборгованість за процентами 20464 грн.79 коп., комісія 600 грн. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості по договору про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти у розмірі 32064 гривні 79 копійок відмовлено, у звязку з пропуском строку позовної давності звернення до суду, оскільки кредитний договір був укладений сторонами на один рік і закінчився 2 листопада 2005 року. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «Приватбанк» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» кредитну заборгованість по договору №V173 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки від 28.10.2004 року, що станом на 11.10.2010року складає 32064,56 гривень, а саме заборгованість за кредитом 10999,77 гривень, заборгованість за процентами 20464,79 гривень, комісія 600 гривень, та стягнуто судові витрати. У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 28 жовтня 2004 року між ПАТ КБ «Приватбанк» в особі філії «Южне головне регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір №V173 про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти, строком на один рік до 2 листопада 2005 року, оскільки картку відповідач отримав 1 листопада 2004 року. Після закінчення договору сторони його не продовжили, відповідної заяви про подовження договору та видачу нової картки відповідач не подавав, не користувався картковим рахунком, через відсутність відповідної картки з 2листопада 2005 року. Відповідно до ст..256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст..257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст..267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Враховуючи те, що ОСОБА_3 заявлено клопотання щодо застосування строку позовної давності, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем пропущений строк позовної давності звернення до суду, оскільки зпозовом позивач звернувся в березні 2009 року, в своїй позовній заяві не ставив питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, поважних причин пропуску строку не зазначив. Доводи позивача про те, що в серпні 2008 року вони направили претензію відповідачу щодо погашення заборгованості, а тому строк позовної давності не пропущений, оскільки строк повного виконання зобовязання за договором настав 25 вересня 2009 року, правильно не прийняті судом до уваги, оскільки не ґрунтуються на законі. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно з законом, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції слід залишити в силі. З урахуванням наведеного, рішення апеляційного суду Одеської області від 26 січня 2011 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись п.5. ч.1. ст.336, ст.ст.341, 344, 346 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4 задовольнити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2011 року скасувати, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2010року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: М.В. Демяносова О.І. Євтушенко О.В. Умнової Г.В. Юровської
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38554375 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2014 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Дербенцевої Т.П., Амеліна В.І., Карпенко С.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року, - в с т а н о в и л а : У березні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із указаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що за кредитним договором від 11 травня 2007 року банк надав відповідачеві грошові кошти у розмірі 22 356 грн у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 12 % за користування кредитом. Внаслідок порушення ОСОБА_4 строк погашення кредиту станом на 5 березня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 431 644, 77 грн, яку банк просив стягнути із боржника. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 194 691, 65 грн. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року скасовано рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог та ухвалено нове рішення у цій частині про відмову у позові. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, рішення апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. За вимогами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Погоджуючись із висновками суду першої інстанції у частині відмови у позові та відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, та правильно виходив із того, що судовим наказом від 24 квітня 2009 року із ОСОБА_4 вже стягнуто 105 908, 16 грн заборгованості за кредитним договором, а судовим наказом від 7 квітня 2010 року ще 172 808, 59 грн у рахунок погашення боргу за кредитом, указані судові накази не скасовані й підлягають виконанню, тому повторні заявлені вимоги є безпідставними. Доводами касаційної скарги висновки суду не спростовуються. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення апеляційного суду Луганської області від 28 листопада 2013 року та рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 17 жовтня 2013 року у частині, яка не скасована судом апеляційної інстанції, залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Т.П. Дербенцева В.І. Амелін С.О. Карпенко
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/29501896 Державний герб України Головуючий суду 1 інстанції - Кутіщева Л.П. Доповідач - Матвєйшина О.Б. Справа № 22ц/1290/5630/12 Провадження № 22ц/1290/5630/12 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі : головуючого: Матвєйшиної О.Б.. суддів: Малієнко Н.В., Єрмакова Ю.В., при секретарі: Борзило О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИЛА: У квітні 2012 року позивач ПАТ КБ „ПриватБанк" звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому послався, що відповідно до кредитного договору № LGLISКО349 від 17 червня 2004 року відповідачка отримала кредит у розмірі 5500 гр. за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком повернення 16 червня 2006 року, та зобов'язалася повернути кредит та відсотки шляхом сплати щомісячних виплат. Однак свій обов'язок по поверненню кредиту відповідачка порушила, внаслідок чого станом на 9 лютого 2012 року створилася заборгованість у сумі 68347,61 гр., в тому числі: 4633,73 гр. заборгованість за кредитом, 22880,67 гр. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 40833,21 гр. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором. Добровільно заборгованість відповідачкою не відшкодована, тому позивач просить стягнути на його користь з відповідачки вказану суму заборгованості. Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року у задоволенні позову позивачеві відмовлено за спливом строку позовної давності. В апеляційній скарзі відповідач з рішенням суду не згоден, вважає його таким, що не відповідає вимогам закону та обставинам справи, просить скасувати та відмовити позивачці у задоволенні позову у повному обсязі. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, яки прийняли участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до наступного. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в задоволені позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Судова колегія вважає, що судом у повному обсязі вказані вимоги закону дотримано. Відмовляючи у задоволенні позову, суд послався, що позивач звернувся до суду з вказаним позовом після спливу строку позовної давності, відповідачка просила застосувати до заявлених вимог строки позовної давності. Таких висновків суд дійшов правильно. Відповідно до ст.. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.. 257 ЦК України Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Приписами ст.. 258 ЦК України встановлено, що: 1. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. 2. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); Статтею 261 ЦК України передбачено, що: 1. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 2. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. 3. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. 4. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. 5. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. 6. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. 7. Винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом. Згідно зі ст.. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Відповідно до ст.. 266, 267 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Судом встановлено, що відповідно до кредитного договору № LGLISКО349. від 17 червня 2004 року відповідачка отримала у позивача кредит у розмірі 5500 гр. за сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік з кінцевим строком повернення 16 червня 2006 року, та зобов'язалася повернути кредит та відсотки шляхом сплати щомісячних виплат, але свій обов'язок по поверненню кредиту у повному обсязі не виконала, внаслідок чого створилася заборгованість. На вимогу позивача судом було видано судовий наказ на стягнення заборгованості, який набрав чинності 12 листопаду 2007 року, але звернутий до виконання позивачем не був, заборгованість добровільно відповідачкою не була відшкодована, у зв'язку з чим позивачем розмір її було визначено станом на 9 лютого 2012 року у загальній сумі 68347,61 гр., в тому числі: 4633,73 гр. заборгованість за кредитом, 22880,67 гр. заборгованість за відсотками за користування кредитом, 40833,21 гр. пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, за стягненням якої позивач звернувся до суду з вказаним позовом 17 квітня 2012 року. Вказані обставини підтверджуються наданими суду доказами, які були досліджені у встановленому порядку. Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що у даному випадку позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки звернутися з позовом про стягнення заборгованості за загальним правилом позивач мав право протягом трьох років після спливу строку договору, який закінчився 16 червня 2006 року та з урахуванням переривання перебігу цього строку зверненням за видачею судового наказу, який набрав чинності 12 листопаду 2007 року, тобто не пізніше 12 листопаду 2010 року, однак таке звернення мало місце лише 17 квітня 2012 року, клопотань про поновлення строку з наданням доказів поважності його пропуску не надано, відповідачка просила застосувати строки давності. Також, оскільки сплили строки давності з основної вимоги про повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом, сплила і позовна давність стосовно вимог про стягнення пені. Доводи апелянта про те, що суд помилково застосував позовну давність до правовідносин, що склалися між сторонами, на увагу не заслуговують, оскільки вони містять суб'єктивне тлумачення позивачем правових норм щодо виконання договорів та зобов'язань, що випливають з них. Посилання апелянта на те, що відповідачкою приймалися заходи по погашенню заборгованості, про що свідчить зменшення тіла кредиту за період з 5 січня 2010 року по 30 березня 2010 року на 10,13 гр., за період з 31 березня 2010 року по 6 квітня 2010 року на 0,02 гр., за період з 7 квітня 2010 року по 26 квітня 2010 року на 1,46 гр., чим самим знову було перервано перебіг строку позовної давності, а тому строк позовної давності знову розпочався 30 березня 2010 року, на увагу не заслуговує, оскільки відповідачка заперечує внесення вказаних сум, а позивачем не надано ніяких доказів, що вказані суми внесено саме позивачкою. Посилання апелянта, що закінчення строку дії договору не звільняє відповідачку від відповідальності за невиконання та порушення договору, яке мало місце під час його дії, тобто зобов'язання діє до повного його виконання, а тому відповідачка має відшкодувати зазначену суму заборгованості, на увагу не заслуговує, оскільки дія договору та дія зобов'язання не є тотожними поняттями, а та обставина, що зобов'язання за договором, строк якого сплив, не виконано, не скасовує строки позовної давності, протягом яких кредитор має право звернутися до суду за захистом свого порушеного права, та які починаються у даному випадку з моменту закінчення строку договору, і саме у межах строку позовної давності після спливу строку договору позивач мав вимагати від відповідачки виконання зобов'язання за договором, строк якого закінчився, враховуючи при цьому обставини, які переривали перебіг цього строку. За таких обставин висновок суду про відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову є вірним, оскільки ґрунтується на правильно встановлених обставинах спору. Згідно зі ст.. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. У відповідності зі ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду; 5) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно зі ст.. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, вони були предметом дослідження суду першої інстанції, їм надано відповідну оцінку, тому підстав для скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ст. 303,307,308,313,314,315 ЦПК України, судова колегія, - УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити. Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 27 вересня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Ця ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення. Головуючий : Судді:
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/38660731 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Провадження № 22-ц/774/1442/14 Справа № 419/4956/12 Головуючий у 1 й інстанції - Дубіжанська Т. О. Доповідач - Свистунова О.В. Категорія 27 У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 травня 2014 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Свистунової О.В. суддів Ремеза В.А., Міхеєвої В.Ю. при секретарі Книш К.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- ВСТАНОВИЛА: У червні 2012 року представник позивача звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути з відповідача в рахунок заборгованості за кредитним договором 6 999,43 грн. та судові витрати, сплативши судовий збір, відповідно до вимог чинного законодавства - 214,60 грн. Обґрунтовуючи вимоги тим, що 02.10.2006 року між ТОВ «Банк Фамільний», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Фамільний» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 847, відповідно у мов якого відповідач отримав кредит у розмірі 9 800,0 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16 % річних, з кінцевим терміном повернення кредиту -01.10.2007 року. Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Відповідач умови кредитного договору не виконав, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору. У зв'язку з невиконанням кредитних зобов'язань, станом на 25.10.2011 року за відповідачем існує заборгованість перед банком, яка складає 6 999 грн. 43 коп. що складається з: суми заборгованості по кредиту - 4 799 грн. 56 коп.; відсотки за користування кредитом - 2 114 грн. 29 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту - 85 грн. 58 коп. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року у задоволенні позовної заяви відмовлено повністю. У апеляційній скарзі, представник позивача посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні судового рішення. Зазначив, що суд першої інстанції не повно з»ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об»єктивному та неупередженому її розгляду, у зв'язку з чим, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Фамильний». Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, у судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного договору № 847 від 02.10.2006 року відповідач отримав кредит в розмірі 9 800 грн., зі сплатою 16% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 01.10.2007 року (а.с.5-6). Умовами кредитного договору передбачалось, що повернення кредиту здійснюється відповідно до графіку повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом. Строк дії договору, тобто кінцевий термін повернення кредиту настав 01.10.2007 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань, не виконав умови кредитного договору, погашення кредиту не здійснював належним чином, чим порушив зобов'язання, щодо щомісячної сплати кредитних коштів та процентів за користування наданими кредитними коштами, що прямо передбачалось умовами кредитного договору. Станом на 25.10.2011 року заборгованість відповідача склала - 6 999,43 грн., з яких: - сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції - 4 799,56 грн.; - відсотки за користування кредитом - 2 114,29 грн.; - пеня за прострочення погашення кредиту - 85,58 грн. Однак, як вбачається з матеріалів справи (а.с. 35-38) судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.20.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп., яка утворилась станом на 12.06.2007 року. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року і на час розгляду справи не скасований та дійсний до пред»явлення до 27 серпня 2010 року. Відповідно до наданої у якості доказу постанови державного виконавця Красногвардійського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського МУЮ Дніпропетровської області від 20.05.2008 року, останній строк звернення даного наказу до виконання був визначений - 20.05.2011 року (а.с.143). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині щодо стягнення заборгованості по тілу кредита та нарахованим відсоткам до подання заяви про постановлення наказу в розмірі 3 774 грн. 05 коп. за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року задоволенню не підлягають, оскільки з цих правовідносин між сторонами є вже рішення суду, яке набрало законної сили та не скасоване у встановленому законом порядку, а доводи позивача, що судовий наказ втратив свою юридичну силу у зв»язку із закінченням строку на пред»явлення його до виконання є безпідставними та такими, що не можуть бути взяті до уваги. Відповідно до ст. 526 ЦК України - зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов'язана надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити відсотки. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Позивач вважає, що перебіг строку позовної давності для спірних правовідносин розпочався заново з 25.10.2011 року, оскільки 24.10.2011 року до банку надійшли грошові кошти від відповідача ОСОБА_2 на погашення кредиту, відсотків та штрафних санкцій у сумі 50 грн. Вважають, що такі дії відповідача свідчили про визнання останнім боргу та намір погасити заборгованість, а відтак, мотиви суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні про відмову у задоволенні позовних вимог у зв»язку зі спливом строку позовної давності вважають незаконними. Як передбачено ч.1, 3 ст. 264 ЦПК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов»язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи, а саме, стосовно того, що судом першої інстанції невірно відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача у зв»язку зі спливом строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як встановлено судом, обставиною, яка стала підставою для звернення позивача 19 червня 2012 року до суду з позовом про дострокове повернення кредиту з процентами виявився факт порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року, строк дії якого закінчився 01.10.2007 року. Судовим наказом Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровськ від 16.06.2007 року було стягнуто з ОСОБА_2 на користь Дніпропетровської філії ТОВ «Банк Фамільний» суму боргу за кредитним договором № 847 від 02.10.2006 року у розмірі 3 774 грн. 05 коп. Даний наказ набрав чинності 27.08.2007 року та на час розгляду даної справи не скасований. Відповідно до ч. 2,3 ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Таким чином позовна давність на не погашену частину заборгованості за процентами та пенею перервалася та її новий перебіг у позивача по справі почався з дня закінчення дії кредитного договору, а саме з 01.10.2007 року. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а у відповідності до ст. 258 ЦК України Спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до ч. 3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У судовому засіданні відповідач просив застосувати строки позовної давності до вимог позивача. Позов було подано 19.06.2012 року з пропуском 3-х річного строку позовної давності щодо стягнення процентів та річного строку щодо стягнення пені, оскільки початок перебігу строку позовної давності розпочався з наступної дати після закінчення строку дії договору 02.10.2007 року. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги позивача щодо стягнення залишкової суми заборгованості після винесення судового наказу та до закінчення терміну дії договору 01.10.2007 року, яка складається з процентів та пені, а саме: заявлена сума боргу 6 999 грн. 43 коп. - стягнута сума за судовим наказом 3 774 грн. 05 коп. = 3 225 грн. 38 коп. - не підлягають задоволенню. Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача щодо стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції. Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, індекс інфляціі нараховується на прострочену суму заборгованості, а в даному випадку сума заборгованості є основною вимогою, яка не підлягає стягненню у зв'язку зі спливом позовної давності, то і не підлягає задоволенню додаткова вимога про стягнення індексу інфляціі. Не доведеними також у відповідності до вимог ст. 60 ЦПК України є і доводи апелянта щодо надходження від відповідача до банку 24.10.2011 року грошових коштів, які б свідчили про визнання відповідачем свого боргу та перериванням строку позовної давності. Зазначене не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки, відповідач заперечував факт оплати боргу, а позивачем належних та допустимих доказів цього не надано. З наданої представником позивача копії реєстру електронних платіжних доручень від 24.10.2011 року, не вбачається, що саме відповідачем було здійснено платіж у розмірі 50,00 грн. в рахунок погашення боргу за договором кредиту № 847 від 02.10.2006 року, а тому, колегія суддів не може прийняти зазначений документ в якості доказу у обґрунтування вимог позивача. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі. Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-316 ЦПК України колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Фамільний» - відхилити. Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 листопада 2013 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий Судді
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37972056 Державний герб України Справа № 142/1991/13-ц Провадження № 22-ц/772/928/2014Головуючий в суді першої інстанції:Щерба Н. Л.Категорія: 27 Доповідач: Сало Т. Б. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "24" березня 2014 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів Денишенко Т.О., Зайцева А.Ю., при секретарі Торбасюк О.І., за участю представника позивача Роя В.Л. та представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А : В листопаді 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулось в суд із вказаним позовом до ОСОБА_4, мотивуючи його тим, що 15 вересня 2005 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір б/н. Відповідно до Договору відповідач отримала від позивача кредит у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат. Позивач свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит. В свою чергу відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а тому зобов'язання за Договором та угодою не виконав. Оскільки ОСОБА_4 продовжує ухилятись від виконання зобов'язання за договором і заборгованість не погашає, що порушує законні права ПАТ КБ «Приватбанк», то останній звернувся з зазначеним позовом в суд, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за цим договором. Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року позов задоволено. Не погоджуючись з таким рішенням представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати, через порушення судом норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції цілком законно дійшов висновку щодо задоволення даного позову але не врахував клопотання відповідача про застосування строків позовної давності, а тому просив ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 15.09.2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем був укладений договір б/н, який складається з заяви, Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідно до умов договору відповідачу було відкрито картковий рахунок, видано платіжну картку та надано можливість користуватись кредитними коштами. За вказаним Договором ОСОБА_4 отримала від позивача кредит в розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 48,00% на рік на суму залишку заборгованості. Заборгованість ОСОБА_4 за договором, станом на 24.10.2013 р., становить 24 387 грн. 54 коп. На підставі ч. 1 ст. 303 ЦПК України межами розгляду даної справи апеляційним судом є перевірка правомірності незастосування строків позовної давності, і наявність підстав для їх застосування. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов 'язковим до виконання. Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. В даній справі за пунктами 6.5, 6.9, 8.6. Умов та Правил надання банківських послуг клієнт зобов'язувався погашати заборгованість за кредитом та відсотками за користування ним на умовах, передбачених договором. У випадку виникнення заборгованості по картковому рахунку позичальника останній зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. Пунктом 2 Умов та Правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать до сплати Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов 'язковий платіж є обов 'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (пункт 5.3. Розділу II). В даному випадку таке погашення заборгованості здійснюється у наступному порядку: погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць, погашення кредиту - в повному об'ємі, не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті (пункт 5.4. Розділу II). Відповідно до умови Заяви та пункту 4.1 Розділу II Умов та Правил надання банківських послуг, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору, на який посилається позивач, (п. 9.12. розділ 9 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п. 6.5., 8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п. 5.3 Розділу II Умов та Правил). Згідно наданої Банком виписки по картковому рахунку останнє надходження для поповнення карткового рахунку було проведено 02.12.2008 року (а. с. 71), а з 30.12.2008 року виникла заборгованість, яка повинна бути погашена відповідно до умов договору, 27.09.2009 року здійснено повернення штрафу за прострочку більш ніж 30 днів. Однак, з матеріалів справи вбачається, що 23.04.2009 року Піщанським районним судом видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_4 на користь ЗАТ «ПриватБанк» 7567, 34 грн. боргу за даним кредитним договором (а. с. 39). Ухвалою цього ж суду від 20.05.2009 року задоволено заяву відповідача та скасовано зазначений вище наказ (а. с. 38). За правилами ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Таким чином, момент перебігу строку позовної давності слід рахувати з 20.05.2009 року, тобто з дня винесення ухвали про скасування судового наказу. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 13.11.2013 року. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Ст. 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. При вирішенні питання про застосування строків позовної давності, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного суду України по цивільній справі № 6-116цс13 (який є обов'язковим відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України), предметом якої був спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з даним Висновком початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто з моменту порушення стороною своїх зобов'язань. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 09.12.2013 року, до винесення рішення, було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності. Однак, судом першої інстанції наведених вище норм законодавства не враховано та безпідставно не застосованні строки позовної давності. Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції помилковим, а рішення суду від 07.02.2014 року таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з простроченням строку позовної давності. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з позивача підлягають стягненню судові витрати за подання апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 07 лютого 2014 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 121 грн. 80 коп. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: /підпис/ Т.Б. Сало Судді: /підписи/ Т.О. Денишенко А.Ю. Зайцев Згідно з оригіналом:
  16. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 761/4850/14 № апеляційного провадження 22-ц-796/5800/2014 Головуючий у суді першої інстанції: Кравець Д.І. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого: Соколової В.В. суддів: Усика Г.І., Нежури В.А., при секретарі Соколюк О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2014 у справі за заявою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», заінтересована особа: ОСОБА_1, про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа, - ВСТАНОВИЛА: 11.02.2014 ПАТ «КБ «Надра» звернувся до суду із заявою, в якій просив визнати поважною причину пропуску строку на пред'явлення виконавчого документу до виконання та поновити пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа № 2- 207/11 від 16.12.2013 на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25.03.2011 у справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивував тим, що кризові явища в банківській сфері та фінансові труднощі з якими зіткнувся ПАТ «КБ «Надра» в цей період зумовили значне звільнення працівників банку у тому числі й серед юристів юридичного департаменту, в результаті чого, контроль за юридичним супроводом судових справ був значно ослаблений. Також в заяві йдеться про ускладнення в отримані виконавчого листа, оскільки судом видається не більше трьох виконавчих листів, один раз на тиждень в четвер з 09.00 до 16.00 год. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2014 заява задоволена. Поновлено ПАТ «Комерційний банк «Надра» строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого 16.12.2013 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.03.2011. Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість так як вважає, що судом першої інстанції належним чином не досліджено та не перевірено посилань заявника та матеріалів справи. Зокрема, посилається на відсутність кризових явищ та фінансових труднощів Банку у період після ухвалення рішення. Безпідставним вважає посилання представника Банку на проведення службового розслідування та звільнення працівників, оскільки службове розслідування проводилось відносно ОСОБА_2, а наказ про звільнення стосовно ОСОБА_3. На підставі викладеного вважає, що ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити ухвалу про відмову в задоволенні заяви, оскільки не є поважними причини пропуску строку недбалість працівників банку та завантаженість справами у судах. В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній. Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає ухвалу законною і обґрунтованою, просив залишити її без змін. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи заяву, суд виходив з того, що строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа був пропущений з поважних причин. Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов з порушенням норм процесуального права. Відповідно до ст.368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом. Відповідно до ст.371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Відповідно до ст.22 Законом України «Про виконавче провадження» встановлено строк пред'явлення виконавчих документів протягом року з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Частиною 2 ст. 24 цього Закону передбачено, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Судом встановлено, що рішення у справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором було ухвалено Шевченківським районним судом м. Києва 25.03.2011, набрало законної сили 05.05.2011, строк пред'явлення його до виконання складає один рік і закінчився він 05.05.2012, про що зазначено у виконавчому листі /а.с.68/ . З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист був отриманий представником ПАТ «КБ «Надра» 06.12.2013, про що свідчить розписка в матеріалах справи /а.с.62,63/. При цьому в матеріалах справи відсутні дані про звернення представників Банку до суду із заяви про видачу виконавчого листа раніше та/або відмову суду у видачі виконавчого листа. А отже твердження представника Банку про ускладнення в отриманні виконавчих листі у зв'язку з неналежною організацією роботи суду є безпідставними. Також, Банк вказує на те, що постановою Правління НБУ№452 від 05.08.2009 була призначена тимчасова адміністрація. Проте, з наведеної постанови вбачається, що тимчасова адміністрація була призначена строком на один рік з 10.02.2009 до 10.02.2010 /а.с.69-70/, а рішення у даній справі ухвалено 25.03.2011, тобто вже після її дії. Інших даних матеріали справи не містять, тому вказані посилання не можуть вважатися обґрунтованими, а ця обставина поважною причиною пропуску строку. Посилання на недбалість працівників Банку також є недоведеними. Так, в матеріалах справи наявна копія наказу Голови правління ПАТ «КБ «Надра» №674 від 27.12.2012 про проведення службового розслідування, згідно якого наказано провести службове розслідування за фактом виявлення в сейфі колишнього начальника Управління претензійно-позовної роботи по кредитам із забезпеченням ДПАРБ ПАТ «КБ «Надра» ОСОБА_2 оригіналів виконавчих листів, які своєчасно не були пред'явлені, для чого створено комісію. З наведено вбачається, що в сейфі були виявлені виконавчі листа, а виконавчий лист, про поновлення строку предявленя якого просить ПАТ «КБ «Надра» був виданий 16.12.2013, тобто станом на 27.12.2012 він не міг бути виявлений в сейфі працівника банку». Крім того, даний наказ підтверджує факт створення комісії для проведення службового розслідування, однак даних про результати її роботи суду представлено не було. Щодо наказу від 19 жовтня 2012 року про звільнення ОСОБА_3, то його було звільнено за угодою сторін згідно з п.1 ст.36 КЗпП України, а не на підставі службової недбалості. Крім того, звільнення одного юриста не може вплинути на проведення банком претензійно-позовної роботи, з огляду на його штат працівників, зокрема юристів. Як на підставу задоволення своєї заяви, стягувач вказує на те, що його вимоги узгоджуються із ст. 6 Конвенції «Право на справедливий суд» та рішеннями у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року. Проте, апеляційна інстанція вказує на те, що в даних рішеннях Європейського суду з прав людини йдеться про доступ до правосуддя. Натомість, заявнику не відмовляють у доступі до правосуддя, а лише вирішують питання про правильність застосування норм процесуального права. Колегія суддів вважає за необхідне вказати заявнику на те, що якщо законом визначений порядок та, зокрема, строки для вчинення певних дій, такі строки в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинні дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та підлягають доведенню в силу принципів змагальності та диспозитивності, визначених положеннями ст.ст. 10,11,60 ЦПК України. З конструкції статті 371 ЦПК України убачається, що у ЦПК України не наведено причин, які можна вважати поважними при пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд їх визначає у кожному конкретному випадку на підставі доказів, поданих стягувачем, а тому колегія суддів вважає необхідним скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви ПАТ «КБ «НАДРА» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки останнім пропущено строк для пред'явлення виконавчих листів без поважних причин. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27.02.2014 скасувати та постановити нову наступного змісту. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання виконавчого листа виданого 16.12.2013 на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25.03.2011 до виконання -відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/38549975
  17. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 12 грудня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О. суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Журавель В.І., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, приватного підприємства «Нива-В.Ш.», ОСОБА_4, третя особа - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, визнання результатів прилюдних торгів, протоколу та акта про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року за касаційною скаргою представника ОСОБА_3; ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року в с т а н о в и л а: У серпні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, ПП «Нива-В.Ш.», ОСОБА_4, третя особа - ПАТ «ОТП Банк», про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, визнання результатів прилюдних торгів, протоколу та акта про проведення прилюдних торгів, свідоцтва про право власності недійсними. Посилалася на те, що 04 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та нею (на той час ОСОБА_3) було укладено кредитний договір, відповідно до якого вона отримала кредит у сумі 48 700 доларів США під 14 % річних строком до 03 серпня 2016 року. В якості забезпечення зобов'язання за цим кредитним договором, цього ж дня було укладено договір іпотеки № РСL-401/41/2006, предметом якого є належна позивачці трикімнатна квартира АДРЕСА_1. 16 грудня 2008 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 було вчинено виконавчий напис № 2728, відповідно до якого в рахунок заборгованості за вищевказаним кредитним договором в сумі 274 348 грн 74 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки. 03 лютого 2009 року відділом ДВС було відкрито виконавче провадження про примусове виконання даного виконавчого напису. Після оцінки квартири та отримання всіх необхідних документів державний виконавець передав майно спеціалізованій організації ПП «Нива-В.Ш.» для продажу на публічних торгах 04 лютого 2010 року ПП «Нива-В.Ш.» проведено прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів №159128-1 переможцем аукціону став ОСОБА_4 Під час судового засідання позивачка уточнила свої позовні вимоги та зазначала, що торги від 04 лютого 2010 року є такими, що не відбулися, оскільки відповідач ОСОБА_4 не вніс всієї належної суми за придбане на прилюдних торгах нерухоме майно в строк до 18 лютого 2010 року, чим порушив вимоги ст. 46 Закону України «Про іпотеку» та п. 5.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Посилаючись на вищевикладене та те, що нею з поважних причин було пропущено строк на звернення до суду з даною позовною заявою, позивачка остаточно просила поновити їй строк на звернення з даною позовною заявою, визнати прилюдні торги з продажу арештованого майна: квартири АДРЕСА_1, проведенні 04 лютого 2010 року філією № 15 ПП «Нива-В.Ш.» такими, що не відбулися. Визнати недійними результати прилюдних торгів, протокол №159128-1 про проведення прилюдних торгів, акт проведення прилюдних торгів від 4 лютого 2010 року, свідоцтва, що засвідчує право власності на квартиру, видане на ім'я ОСОБА_4 Ухвалою суду від 15 лютого 2012 року до участі в справі в якості третьої особи залучено ПАТ «ОТП Банк». Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2012 року позовні вимоги задоволено. Визнано прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3, проведені 04 лютого 2010 року, такими, що не відбулися; визнано недійсними результати прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3; визнано недійсним протокол № 159128-1 по проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3; визнано недійсним акт про проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3, затверджений 09 березня 2010 року начальником Центрального ВДВС ММУЮ, згідно з яким переможцем прилюдних торгів став ОСОБА_4; визнано недійсним свідоцтво про належність ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1, зареєстрованого в реєстрі № 294, виданого 11 березня 2010 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та розподілено судові витрати. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухваленого в справі рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 ? ОСОБА_5 порушує питання про скасування ухваленого в справі рішення апеляційної інстанції та просить залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що прилюдні торги є такими, що не відбулися внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем ОСОБА_4 вартості придбаного нерухомого майна в строки, визначені Тимчасовим положенням. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що немає підстав для поновлення позивачу строку на звернення до суду за захистом свого права, оскільки пропущений три місячний строк на звернення до суду з даним позовом. Однак з висновком апеляційного суду не можна погодитися. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 04 серпня 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_3, яка пізніше змінила прізвище на ОСОБА_3, був укладений кредитний договір згідно з яким позивачу було надано кредитні кошти в сумі 48700 дол. США строком до 03 серпня 2016 року (а.с.40-42). В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором з позивачем було укладено договір іпотеки від 04 серпня 2006 року, предметом якого була трикімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с. 43-45). В зв'язку з невиконанням умов кредитного договору від 04 серпня 2006 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_9 16 грудня 2008 року було вчинено виконавчий напис № 2728 про звернення стягнення на квартиру, яким було запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації квартири, задовольнити вимоги банку в розмірі 274 348,74 грн (а.с. 46). 17 грудня 2009 року були проведені перші прилюдні торги з реалізації належної позивачу квартири, які не відбулися. Наступні прилюдні торги, які було призначено на 11 січня 2010 року, також не відбулися. Після цього, 04 лютого 2010 року було проведено прилюдні торги, на яких належна позивачу квартира була продана відповідачу - ОСОБА_4 за 254 000,00 грн (а.с. 132, 185-186). За результатами проведення вказаних торгів відповідачем - ПП «Нива-В.Ш.» був складений протокол № 159128-1 від 04 лютого 2010 року про проведення прилюдних торгів. Відповідач ОСОБА_4 оплатив придбану з публічних торгів квартиру лише 09 березня 2010 року, що підтверджується квитанцією №1775.49.3 (а.с. 126). 09 березня 2010 року відповідачем - Центральним відділом Державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції було складено акт про проведення прилюдних торгів (а.с. 185), на підставі якого 11 березня 2010 року приватним нотаріусом ОСОБА_10 відповідачу ОСОБА_4 було видано свідоцтво № 294 про придбання належної позивачу квартири з прилюдних торгів (а.с. 265). Відповідно до статті 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. Відповідно до частини 4 статті 656 ЦК України до договорів купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Згідно з частиною 1 статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. Умови і порядок проведення прилюдних торгів з продажу квартир, будинків, підприємств як цілісного майнового комплексу, інших приміщень, земельних ділянок, що є нерухомим майном, на які звернено стягнення відповідно до чинного законодавства, а також розрахунків за придбане майно (частина 1 статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1998 року № 68/5). Згідно з пунктами 6.1-6.3 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві, а копія акта надсилається стягувану, боржникові та спеціалізованій організації. Стаття 48 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна. Відповідно до частин 1, 2 статті 16 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним. Таким чином, правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності (продаж) на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів. Враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведені прилюдні торги є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах. Зважаючи на викладене, прилюдні торги можуть бути визнані недійсними за правилами, закріпленими ЦК України, з підстав його невідповідності вимогам цього Кодексу та актів цивільного законодавства Відповідно до «Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна» за результатами торгів укладається договір купівлі-продажу між організатором торгів та його переможцем, який оформляється протоколом проведення торгів, а тому його, як і будь-який інший договір, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених законом, зокрема, через його невідповідність актам цивільного законодавства. Позовна давність для оспорювання укладеного на торгах договору є загальною. Враховуючи зміст ст. 48 Закону України «Про іпотеку» та ст. 267 ЦК України строк позовної давності відносно вимог про визнання публічних торгів такими, що не відбулися та про визнання недійсним протоколу, свідоцтва про право власності, не сплинув. Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Апеляційний суд на порушення ст. 267 ЦК України не звернув уваги на стан здоров'я та постійне лікування позивача, внаслідок чого не знайшов підстав для поновлення строку. Але враховуючи вищезазначені доводи цей висновок є необґрунтованим. Стаття 48 Закону України «Про іпотеку» чітко передбачає, що іпотекодавець має право оскаржити до суду результати публічних торгів. А тому висновок апеляційного суду про те, що вказані результати не можуть бути оскаржені не відповідає нормам матеріального права. Відповідно до пунктів 4.14, 4.15, 6.1, 6.4, 6.5 Положення № 68/5 під час проведення прилюдних торгів ведеться протокол, в який заносяться дані щодо предмета торгів, стартова та продажна ціна, відомості про покупця, сума сплаченого гарантійного внеску, сума, яку належить сплатити для повного розрахунку та номери рахунків, на які необхідно зарахувати різницю. Після повного розрахунку на підставі протоколу державний виконавець складає акт про проведення прилюдних торгів, в якому має міститися інформація, яка характеризує реалізоване майно, ціну реалізації, дані про боржника, покупця, дані, які підтверджують право власності боржника на реалізоване майно. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів в порядку, передбаченому розділом 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Таким чином, протокол та акт з проведення прилюдних торгів фактично є юридичними угодами щодо нерухомого майна, на підставі них нотаріусом видається правоустановчий документ. Тому, визнаючи недійсними результати прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, необхідно визнавати недійсними протокол і акт з проведення прилюдних торгів. Отже, протокол та акт про проведення прилюдних торгів можуть бути оскаржені в судовому порядку та визнані недійсними з підстав, встановлених ст. 203 ЦК України. Суд апеляційної інстанції на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, належної оцінки їм не дав та ухвалив хибне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права, в межах позовних вимог, з урахуванням обставин по справі та думки сторін та наданих доказів. Відповідно до ст. 339 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі, як ухвалене згідно із законом та помилково скасоване апеляційним судом. Керуючись п. 5. ч. 1 ст. 336, ст. ст. 339, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Касаційну скаргу представника ОСОБА_3; ОСОБА_5 задовольнити. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 травня 2012 року скасувати, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 березня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик судді:Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова В.І. Журавель http://reyestr.court.gov.ua/Review/28183794
  18. reyestr.court.gov.ua/Review/38457449 Вообщем давайте обсудим! ПС: Для других "кроликов" объясняю: "бедный" банк, приходит с дрожащими руками к прокурору, и протягивая $$$$$ говорит, что клиент Иванов 100 лет назад взял кредит, и не отдает.... И прокурор помогая "нищему" обращается в суд, для защиты его прав, ведь в таком случае срок ИД не закончился!
  19. Справа № 2-2797/11 Провадження № 2/500/165/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючий - суддя Швець В.М., при секретарі Гончаренко М.Ю., за участю представника позивача Яковлєвої О.А., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПриватБанк) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 23361грн.47коп. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що відповідно до укладеного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006р. ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2132грн.90коп., із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Посилаючись на викладене, позивач просив про стягнення кредитної заборгованості, а саме 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина),1088,64грн. - штраф (процентна складова), 233,61грн. - судовий збір, 120грн. - витрати на інформаційне-технічне забезпечення, а всього 23715,08грн. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, дав пояснення, що позивач ПриватБанк не надав доказів отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3, та розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того ОСОБА_3 вважає, що твердження позивача про те, що сторонами була збільшена позовна давність до п'яти років не можна брати до уваги. Оскільки зазначена зміна тривалості позовної давності була викладена в Умовах надання споживчого кредиту, а ці мови ОСОБА_3 як споживачу не надавалися та ним не підписувалися. В Заяві № ODIORX09390534 від 25.12.2006 року, яка додана до позовної заяви, про строк позовної давності не згадується. В Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, копію яких ПриватБанк надав до суду, як додаток до позовної заяви в пункті 1.1 вказано банк - ПАТ КБ «Приватбанк». Але Заява позичальника № ODIORX09390534 була подана до ЗАТ АБ «ПРИВАТБАНК» 25.12.2006 року. Закрите акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» змінило найменування юридичної особи на ПАТ «ПриватБанк» 17.07.2009 року, тому з наданими Умовами він, як позичальник не міг бути ознайомлений в 2006 році. Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Згідно зі ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплавом строку виконання. Строк виконання за Заявою встановлено не пізніше 25.06.2007 року. Таким чином, на момент пред'явлення до нього позову був пропущений строк позовної давності, про застосування чого заявлено стороною у спорі. У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню. Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ст.ст.11,509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статей 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Як випливає з матеріалів справи, 25.12.2006 року між ПриватБанком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ODIORX09390534 про надання останньому кредиту в сумі 2132 (дві тисячі сто тридцять дві) гривень 90 копійок, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Зазначений договір підписаний сторонами. Відповідно до умов укладеного договору визначених в заяві позичальника, договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». Заявою позичальника передбачено, що виконання договору здійснюється шляхом погашення заборгованості по кредиту в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 23 по 28 число кожного місяця, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 402,33грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами. Як вбачається з позовних вимог позивача у порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Заявлена позивачем в обґрунтування позовних вимог сума заборгованості станом на 25.02.2011 року 23361,47грн. складається з наступного: 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина), 1088,64грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Позивачем на обґрунтування своїх вимог, щодо стягнення заборгованості надано розрахунок заборгованості. Як встановлено судом наданий Позивачем розрахунок не оформлений належним чином,не має зазначення прізвища посадової особи,яка має право складати такий розрахунок,підпису цієї особи та печатки банку,що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів,закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів",затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003р. Відповідно до ч.3 ст.5 Декрету КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.1993р. обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами,організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів. На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо стягнення пені, штрафу та збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах і підписані позивачем ПриватБанком. Як встановлено в судовому засіданні в наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис відповідача ОСОБА_3 Умови підписані лише головою ПриватБанку - Дубілет О.В. В Умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження. Відсутня інформація з якого по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду, а також, що ці умови стосуються саме споживчого кредиту наданого ОСОБА_3 В наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутні п.5.5, 5.4 на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо терміну позовної давності, та у п.п. 5.1,5.2,5.3 відсутні умови на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання. Це підтверджує заперечення відповідача про те, що він не підписував договір з умовами про зміну строку позовної давності на п'ять років. Оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не підписані відповідачем ОСОБА_3, не зазначені в кредитному договорі №ODIORX09390534 від 25.12.2006 р. як додатки до нього, відсутня дата складання їх, суд прийшов до висновку, що зазначені Умови не є допустимим доказом у справі. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, позивачем не доведено в судовому засіданні обставин того, що відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Згідно ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про це складається у письмовій формі. Відповідно до кредитного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006 між ВАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кінцевий терміном повернення кредиту 25.06.2007 року. Строк позовної давності відраховується з 25.06.2007, тобто позивач повинен був звернутись за захистом своїх прав до 25.06.2010 року. Про існування заборгованості Позивач знав, що підтверджується розрахунком заборгованості. Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк»до суду не надходило. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Зазначена норма матеріального права була чинною як на момент подання відповідачем ОСОБА_3 заяви про одержання кредиту, так є чинною і на момент розгляду справи судом. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від заяви сторони у спорі. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому позов ПриватБанку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною у п.31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ст.88 ЦПК України. Керуючись ст.ст.257,258,261,267 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», ст.ст.10,11,57-60,88,169,209, 212-215,218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя В. М. Швець http://reyestr.court.gov.ua/Review/30474676
  20. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гвоздика П.О., Завгородньої І.М., Колодійчука В.М., Штелик С.П., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління до ОСОБА_6 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2004 року ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням Ощадбанку України та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 966. Згідно кредитного договору ОСОБА_7 отримав кредит у сумі 35 000 гривень на споживчі цілі під 19 % річних строком на 12 місяців. З метою забезпечення виконання зобов'язання 29 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням ВАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Ефір-Форум» в особі директора Ленчука Ю.А. укладено договір поруки № 219 та договір застави. У звязку з непогашення кредиту, банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 65215 гривень 80 копійок та припинити його дію. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління 4747 гривень боргу за кредитним договором, 25 гривень 50 копійок судового збору, 11 гривень 78 копійок витрат з ІТЗ. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2003 року між ВАТ «Державний ощадний банк» в особі філії «Запорізьке обласне управління» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 966, за яким ОСОБА_7 отримав 35000 гривень на споживчі цілі, в забезпечення виконання умов кредитного договору між банком, ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» було укладено договір поруки № 219. У березні 2004 року у звязку з невиконанням умов вказаного кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» солідарно. 5 серпня 2005 року ОСОБА_7 помер. 20 лютого 2007 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення за позовом ВАТ «Державний ощадний банк» до ОСОБА_7, ТОВ «Ефір-Форм» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 65215 гривень. 22 серпня 2007 року Хортицьким ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника ОСОБА_7 (а.с.150 т.1) 1 жовтня 2007 року Жовтневим ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку з тим, що 20 серпня 2007 року Господарським судом Запорізької області ліквідовано банкрута ТОВ «Ефір-Форм»(а.с. 160 т.1). 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до восьмої державної нотаріальної контори лист з листом, в якому висловлено прохання повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, однак даний лист залишено без виконання через неналежне оформлення (а.с. 154 т.1). 21 листопада 2008 року банк надіслав на адресу нотаріальної контори вимогу в порядку ст.. 1281 ЦК України. У січні 2009 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника ОСОБА_7 замінити на його правонаступника ОСОБА_6 Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2009 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 62215 гривень та судові витрати. (а.с. 164 т.1) Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_6 вона дізналася про рішення та ухвалу у даній справі лише в грудні 2009 року, оскаржила їх, внаслідок чого справу було направлено на новий розгляд. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч вимогам ст. 1281 ЦК України не здійснив своєчасних заходів щодо предявлення вимоги спадкоємцям у відповідний строк. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивач своєчасно заявив претензії до спадкоємців через нотаріальну контору, а тому вважав, що позов підлягає задоволенню в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Однак при цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. З ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи. Усупереч зазначеним процесуальним нормам суди не зясували на підставі належних та допустимих доказів коло спадкоємців ОСОБА_7, не звернули уваги на те, що спадкоємцем після смерті сина є також ОСОБА_10, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом,видане на імя ОСОБА_6 (а.с. 40 т.2). Стаття 1281 ЦК передбачає, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Зазначена норма має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобовязання спадкодавця перед кредитором. Судом апеляційної інстанції в рішенні зазначено, що позивач 17 вересня 2007 року отримав постанову державного виконавця від 22 серпня 2007 року про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника, тому позивач знав про смерть боржника. Таким чином шестимісячний строк для предявлення вимог до спадкоємців боржника, визначений ст.. 1281 ЦК України, почав свій перебіг. З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу восьмої державної нотаріальної контори надіслав лист з проханням повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, який залишено без виконання через неналежне оформлення, тому апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про те, що цей лист є вимогою до спадкоємців в сенсі ч. 2 ст. 1281 ЦК України, оскільки своїм листом банк не проінформував ні нотаріальну контору, ні спадкоємців про борг спадкодавця. Належним чином оформлена вимога була надіслана ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу нотаріальної контори тільки 21 листопада 2008 року. З наведеного вбачається, що ВАТ «Державний ощадний банк» пропущено строк для предявлення вимоги до спадкоємців, оскільки з 17 вересня 2007 року до 21 листопада 2008 року пройшло більше 6 місяців, однак апеляційний суд, задовольняючи позов належним чином не мотивував чи підлягає цей строк продовженню. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року та р ішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: П.О. Гвоздик І.М. Завгородня В.М. Колодійчук С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/17083546
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М. Гуменюка В.І., Ємця А.А., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року, в с т а н о в и л и: 25 березня 2013 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свій позов обґрунтовувало тим, що 27 грудня 2005 року між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 537 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом. Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не виконала належним чином своїх зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим виникла заборгованість, банк просив стягнути з відповідача на його користь: заборгованість за кредитом у розмірі 4 816, 12 доларів США, яка утворилась за період з 10 січня 2006 року до 27 грудня 2010 року; проценти за користування кредитом у розмірі 1 038, 79 доларів США, нараховані за період з 10 січня 2006 року до 27 грудня 2010 року; пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 4 436, 22 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 963, 24 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; 3 % річних за прострочення сплати кредиту в розмірі 416, 85 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 90, 81 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2013 року, позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 5 854, 91 доларів США та штрафні санкції в сумі 16 686, 59 грн, у решті позову відмовлено; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» судовий збір у розмірі 634, 85 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі. У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261 та статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала постанови Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 грудня 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 537 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 27 грудня 2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом. Згідно з пунктами 3.1, 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитним договором у сумі 259 доларів США на рахунок, указаний у пункті 1.3 цього договору, шляхом внесення коштів готівкою чи перерахування їх зі свого поточного рахунку; сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 27 грудня 2010 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом. Датою сплати заборгованості за процентами є день зарахування коштів на рахунок, указаний у пункті 1.6 цього договору. За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу (пункт 3.9 кредитного договору). Пунктами 5.2, 5.3 кредитного договору передбачено право банку у разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору. Додатковою угодою від 10 листопада 2008 року до кредитного договору НОМЕР_1 сторонами було погоджено збільшення процентної ставки за кредитним договором до 16% річних. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 27 грудня 2005 року між сторонами укладений договір застави транспортного засобу - автомобіля «Форд Фіеста», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. Судами встановлено, що зобов'язання за кредитним договором позивач виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки від 27 грудня 2005 року. Однак вона взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, не сплативши проценти за користування кредитними коштами, не повернувши чергові суми отриманого кредиту та не погасивши всю суму кредиту. Задовольняючи частково позов кредитора, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачка взятих на себе зобов’язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів не виконала, у зв’язку із чим утворилась заборгованість за користування кредитом. При цьому доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності, щодо застосування якої вона заявляла, суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що визначені в договорі строки платежів у погашення кредиторської заборгованості не є окремими грошовими зобов’язаннями перед банком, а є складовою єдиного грошового зобов’язання з повернення суми отриманого кредиту та сплати процентів, строк виконання якого є єдиним і визначений датою 27 грудня 2010 року, а тому з цієї дати обчислюється строк позовної давності. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме у постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року, суд касаційної інстанції, застосовуючи частину третю статті 254, частину п’яту статті 261, статті 256, 257, 267 ЦК України, дійшов висновку про те, що оскільки в кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіка погашення кредиту, то початок перебігу позовної давності для стягнення кредиту й процентів за користування кредитом є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, однак не сплатив його, а тому загальна позовна давність застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, який був визначений у договорі графіком платежів. Таким чином, суди касаційної інстанції допустили неоднакове застосування норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 1050 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору – до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (пункт 7.6 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту – до 27 грудня 2010 року (пункти 1.1; 3.2 кредитного договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів – щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 3.1 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (пункт 3.3 Кредитного договору). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника. Перевіряючи доводи заявника в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 27 грудня 2010 року. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитного договору (пунктами 3.1, 3.3) позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів - кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 перестала виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв’язку із чим з 10 січня 2006 року у неї утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до неї 25 березня 2013 року. У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 27 грудня 2010 року – з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору - та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа. Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд. Керуючись статтями 3602, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року скасувати, і справу передати на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F072A65C3C7AF288C2257CA50020BAA4
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36286685 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ копія Справа № 545/3039/13-ц Номер провадження 22-ц/786/4239/2013 Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач Кривчун Т. О. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі: Головуючого: судді Кривчун Т.О., Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М., при секретарі: Філоненко О.В., за участю: представника відповідача - адвоката ОСОБА_1, розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А : Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.01.2007 року у розмірі 250,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Оскільки ОСОБА_2 не виконав узяті на себе за кредитним договором зобов'язання, просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість станом на 31.05.2013 року у сумі 29668,32грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 8498,94 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15255,97 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4024,44 грн., 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1388,97 грн. штрафу (процента складова. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, у зв'язку зі спливом строку позовної давності. ПАТ КБ «ПриватБанк» подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неналежне дослідження доказів по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначають, що, згідно п.9.12. Умов надання банківських послуг, до яких приєднався відповідач та підписання яких Позичальником не є обов'язковим, Договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Вважають, що платіжна картка є спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів, строк дії якої не припиняє строку дії договору, а Умови не містять положень, що строк дії договору та строк дії картки співпадають. Оскільки відповідач до цього часу не звертався до банку із заявами про дострокове припинення дії кредитного договору, який також не розірваний з ініціативи Банку, договір діє до 09.01.2014 року, у зв'язку з чим строк позовної давності ними не пропущений. У судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені в апеляційній скарзі не визнав, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції установлено, що 09.01.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір №б/н, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 250,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.9-13). Факт отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 відповідачем не оспорюється. Відповідач підписом у Заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком Договір. Відповідно до п.5.3. Умов та Правил надання банківських послуг, право зміни розміру наданого на платіжну карту Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення Клієнта. Як убачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 (НОМЕР_1) останнє збільшення кредитного ліміту до 9900,00 грн. Банком проведено 23.12.2009 року, а 19.01.2009 року було знижене до 8500,00 грн. (а.с.47, на звороті). Внаслідок неналежного виконання умов договору за ОСОБА_2 станом на 31.05.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29668,32 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 8498,94 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15255,97 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4024,44 грн., 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1388,97 грн. штрафу (процента складова), що підтверджується розрахунком та випискою по карті (а.с.5-8, 37-52). Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до його виконання. Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, згідно положень статті 625 ЦК України. Статтею 525 ЦК України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, відповідач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства. У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України). За приписами ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За пунктами 6.5, 6.9, 8.6. Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості Держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. За порушення строків платежу за будь-яким грошовим зобов'язанням згідно кредитного договору більше ніж на 120 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500,00 грн. та 5% від суми позову. Згідно п.5.2. Умов та Правил надання банківських послуг, у випадках порушення Держателем умов даного Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній Банком частині. Пунктом 2 Умов та Правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать до сплати Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем визначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною Договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до умови Заяви та п.4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої Банком з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2. (НОМЕР_1) останнє надходження готівки особистих коштів платника ОСОБА_2 на карту НОМЕР_1 для поповнення карткового рахунку було проведено 05.11.2008 року (а.с.47, на звороті). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору (п.9.12. розділ 9 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п.6.5., 8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до визначеного в Заяві порядку проведення повернення кредитних коштів, таке повернення може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Як зазначено вище, останнє перерахування ОСОБА_2 коштів для поповнення карткового рахунку було проведено Банком 05.11.2008 року. У подальшому, починаючи з грудня 2008 року будь-яке погашення або шляхом внесення коштів ОСОБА_4, або шляхом перерахування Банком коштів з інших карт не здійснювалося. Таким чином, момент виникнення заборгованості слід рахувати з 05.12.2008 року. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 25.07.2013 року. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). По справі відсутні докази щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст.259 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі №6-116цс13. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Зі спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України). Таким чином, апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, а її доводи не спростують висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», - відхилити. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року, - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця /підпис/ П.М. Карнаух ЗГІДНО: Суддя Апеляційного суду Полтавської області Т.О. Кривчун
  23. Державний герб України Справа №578/455/13-ц Номер провадження 22-ц/788/21/14 Головуючий у суді у 1 інстанції - Косар А. І. Суддя-доповідач - Ільченко О. Ю. Категорія - 27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2014 року м.Суми Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Ільченко О. Ю., суддів - Рибалки В. Г., Гагіна М. В., за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П., розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 17 січня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким ПАТ КБ «ПриватБанк» надав позичальнику кредит у розмірі 9588 грн., проте ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором не виконував, оплату платежів не здійснював, тому станом на 13 березня 2013 року виникла заборгованість в сумі 77798,23 грн., яка складається з: - 9588 грн. - заборгованість по тілу кредиту, - 1068,37 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4602,24 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, - 58358,75 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, - 500 грн. - штрафу (фіксована частина), - 3680,87 грн. - штрафу (процентна складова). Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застування норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. При цьому зазначає, що суд помилково застосував положення закону про загальну позовну давність, оскільки він звернувся в межах передбаченого договором 5-річного строку. Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином в порядку ст. ст. 74, 76 ч. 3 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню, а позов - частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи наявний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм цивільного права, що є підставою для скасування рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір строком на 20 місяців, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 9588 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік та щомісячною сплатою платежів в сумі 819,71 грн. (а.с.6) У зв'язку з невиконанням зобов'язань по сплаті щомісячних платежів станом на 13 березня 2013 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в сумі 9588 грн. та були нараховані відсотки за користування кредитом і застосовані штрафні санкції, що вбачається із розрахунку позивача. (а.с. 4) Відповідно до ч. 1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається зі змісту договору спірний кредитний договір за своєю природою є договором про надання споживчого кредиту, а тому дані правовідносини регулюються ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів». Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки, а відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України вона може бути збільшена за домовленістю сторін. Із змісту кредитного договору вбачається, що він є строком дії з 17 січня 2008 року по 16 вересня 2009 року. (а.с. 6) Відповідно до п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Стандарт наданих банком в суді апеляційної інстанції термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років. (а.с. 136) З аналізу вищевикладених норм закону та матеріалів справи вбачається, що строк пред'явлення вимоги банком до позичальника розпочався зі спливом строку виконання кредитного договору, а з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 22 травня 2013 року, тобто без пропуску п'ятирічного строку позовної давності, передбаченого сторонами в Умовах договору. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, помилково посилаючись на Умови надання кредиту «Розстрочка», а не на Умови «Розстрочка» (Стандарт), на підставі яких був наданий кредит позичальнику. Як вбачається, із заяви позичальника, підписаної ОСОБА_3, він був ознайомлений саме з Умовами «Розстрочка» (Стандарт). (а.с. 6) За умовами договору, погашення поточних платежів відповідач повинен був здійснювати щомісячно в період з 15 по 15 число кожного місяця в розмірі встановленого щомісячного платежу в сумі 819,71 грн. (а.с. 6), а тому початок позовної давності для стягнення цих платежів повинен обчислюватись з моменту невиконання цього зобов'язання в місяцях. Як вбачається із розрахунку позивача відповідач допустив порушення зобов'язань по сплаті встановленого щомісячного платежу, починаючи з 20 лютого 2008 року, а з позовом до суду звернувся 22 травня 2013 року, тобто по вимогам за період з 20 лютого 2008 року по 22 травня 2008 року був пропущений строк звернення. Згідно положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Але враховуючи, що в справі відсутня заява відповідача про застосування норми закону щодо позовної давності, то колегія суддів не може погодитись з висновком суду про застосування строку позовної давності. За цих умов, рішення суду відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Так, із розрахунку заборгованості, наданої позивачем, вбачається, що відповідач не виконав умови договору по погашенню кредиту, тому станом на 13 березня 2013 року з нього підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в розмірі 9588 грн., заборгованість зі сплати відсотків в сумі 1068,37 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 4602,24 грн. Крім того, позивачем була нарахована пеня в сумі 58358,75 грн. та штрафи - 500 грн. і 3680,87 грн., а тому за розрахунком позивача заборгованість складає 77798,23 грн. (а.с. 4, 147) Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Розмір нарахованої банком неустойки, яка складається із штрафу та пені за одні і ті ж правопорушення, є значно більшим розміру заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, що суперечить роз'ясненням, наданим в п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про співрозмірність розміру збитків і пені. До того ж колегія суддів бере до уваги той факт, що позивач протягом тривалого часу, а саме з травня 2008 року не виконував положення п. 3.2.6 Умов (а.с. 134), відповідно з яким банк мав можливість проводити перевірки цільового використання кредиту та його забезпеченості й фінансового стану позичальника. Відомості про такі дії в матеріалах справи відсутні. З врахуванням всіх наявних обставин, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір неустойки та визначити її у сумі 4500 грн. Таким чином, до стягнення слід визначити заборгованість в розмірі 19758,60 грн. (9588 грн. + 1068,37 грн. + 4602,24 грн. + 4500 грн.) З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви позивачем було сплачено 777,98 грн. судового збору, 420 грн. - за подання оголошення в газету (а.с. 115), 388,99 грн. - при подачі апеляційної скарги, а всього - 1586,97 грн., а оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності стягнення судових витрат відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути 403 грн. судових витрат. Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.3, 4; 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволити частково. Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 19758,60 грн. та судовий збір в розмірі 403 грн. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - Судді - http://reyestr.court.gov.ua/Review/36865525
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37049782 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/1429/13-ц Номер провадження 22-ц/786/513/14 Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач Обідіна О. І. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді : Обідіної О.І. Суддів : Панченка О.О., Пікуля В.П. При секретарі : Нестеренко А.М. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що банком не пропущено строки позовної давності, оскільки Умовами та Правилами надання банківських послуг встановлено необмежений строк дії карткового рахунку, так як після закінчення терміну дії картка продовжується на новий строк, шляхом видачі клієнту картки з іншим строком дії. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала в ПАТ КБ "Приватбанк" кредитну картку "Cоld», з кредитним лімітом 11000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з базовою відсотковою ставкою 2,5% щомісячно, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та 30 денним строком пільгового періоду. Своїм підписом в заяві позичальник підтвердила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. В зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 31 грудня 2012 року заборгованість позичальника перед банком становила 33545 грн. 51 коп., з яких: - 10666,81 грн. заборгованість за кредитом, - 18403,18 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, - 500 грн. штрафу (фіксована частина), - 1585,50 грн. штрафу ( процентна складова). До суду за захистом порушеного права банк звернувся 11 лютого 2013 року. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, відмовив в задоволенні позову в зв'язку з пропуском банком строку позовної давності, оскільки в самому договорі від 20 серпня 2008 року сторони не визначили строк дії картки, яка могла видаватись як на 3, 6 так і на 12 місяців. Останній раз відповідач скористалась карткою при знятті готівкових коштів 4 травня 2009 року, які повинна була повернути відповідно до строку дії пільгового ліміту через місяць. Проте кошти повернуті нею не були, що свідчить про порушення зобов'язань, а відтак - і про порушення прав кредитора, які підлягали захисту шляхом пред'явлення відповідного позову впродовж трьох років. Одночасно суд висловив сумнів щодо правильності наданих позивачем розрахунків, оскільки сам договір між сторонами був укладений 20 серпня 2008 року, проте з наданих банком розрахунків та виписки з карткового рахунку НОМЕР_1 (номер пластикової картки НОМЕР_1, яку ОСОБА_1 отримала 20 серпня 2008 року) вбачається, що банк нарахував останній заборгованість з 25 червня 2008 року. З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав. Згідно ст. 509 ч.1 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 526 ЦК України передбачено обов'язковість виконання зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. За змістом ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання). Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язань в обумовлений сторонами строк. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного 20 серпня 2008 року кредитного договору відповідачу було видано пластикову картку НОМЕР_1. Згідно до наданих позивачем доказів - станом на 22 серпня 2008 року на вказаній картці банком вже був зарахований борг, який обліковувався на попередній кредитній картці НОМЕР_3, яка була в користуванні позичальника з 25 червня 2008 року. При цьому, як на картці НОМЕР_3, так і на картці НОМЕР_1 станом на 22 серпня 2008 року рахувався борг в розмірі 6615 грн.( в серпні 2008 року позичальником по картці НОМЕР_3 було сплачено в рахунок повернення кредиту 1000 грн., які з невстановлених судом причин банком були зараховані на карту НОМЕР_1, після чого борг склав 6615 грн.). Крім того, банк в липні 2011 року вже звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості по кредитній картці НОМЕР_3, виданій 26 червня 2008 року. У зв'язку з чим Октябрським районним судом м. Полтави 11 грудня 2012 року постановлено рішення про стягнення з позичальника заборгованості станом на 11 лютого 2011 року, в тому числі і заборгованості за кредитом - 11130 грн.60 коп., тобто і тієї заборгованості, яка була банком зарахована на нову картку відповідача, отриману нею в серпні 2008 року. Встановивши зазначені обставин, суд обґрунтовано поставив під сумнів вірність наданих позивачем розрахунків заборгованості по кредитному договору від 20 серпня 2008 року. Крім того, відповідає матеріалам справи висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності, що стало підставою для відмови в позові. Так, з наданої позивачем виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній раз нею здійснено користування пластиковою карткою для зняття готівки 4 травня 2009 року. З урахуванням дії пільгового кредиту - вказані кошти підлягали поверненню впродовж місяця, тобто до 4 червня 2009 року. Таким чином, неповернення боржником кредитних коштів в строк, передбачений умовами договору (в даному випадку - до 6 червня 2009 року), призвело до порушення прав кредитора, що свідчить про виникнення в нього права на позов. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачений початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, який починається зі спливом строку виконання. Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання в обумовлений сторонами строк, у кредитора виникло право на позов, який останній мав пред'явити впродовж трьох років, тобто до липня 2012 року, фактично позов був пред'явлений в лютому 2013 року, що свідчить про пропуск позовної давності, що згідно п.4 ст. 267 ЦК України є окремою підставою для відмови в позові. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Твердження апелянта про те, що позов пред'явлено в межах позовної давності, з посиланням на положення п.3.1.3. Правил користування платіжною карткою, яким передбачено продовження дії платіжної картки шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки апелянтом ототожнюється поняття «строк дії платіжної картки», з поняттям «строк (термін) виконання зобов'язання». В даному випадку боржником допущено прострочення виконання зобов'язання у вигляді не повернення у визначений умовами договору пільговий кредитний період отриманих готівкових коштів. За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А : Апеляційну публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів. С У Д Д І : З оригіналом згідно. Наш суд
  25. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36385768 Державний герб України Головуючий у 1 інстанції: Дорошенко В.Г. Доповідач: Краснощокова Н.С. Категорія: 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого судді: Краснощокової Н.С. суддів: Зайцевої С.А., Мірута О.А. при секретарі: Папченко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У серпні 2013р. позивач звернувся до суду з даним позовом. Посилався на те, що 1.09.2005р. відповідач отримав у банку кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік. Відповідач підтвердив свою згоду про те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає договір між ним та банком. Відповідач зобов'язання за договором не виконав, станом на 31.07.2013р. має заборгованість в розмірі 27 666, 37 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 5733, 84 грн., заборгованості за процентами 20 138, 89 грн., та штрафів в сумі 500 грн. - ( фіксована частина) і 1293, 64 грн. (процентна складова). Позивач просив стягнути заборгованість у вказаній сумі та понесені ним судові витрати. Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013р. у задоволенні позову відмовлено. У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішенні суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Посилається на порушенням судом норм матеріального і процесуального закону. Зокрема, апелянт зазначає, що відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності є неправильною, оскільки суд не прийняв до уваги його посилання на п. 9.12 договору, де міститься домовленість проте, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, у разі, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же термін. Таким чином, сторони в письмовій формі домовились про строк дії договору до повного виконання зобов'язань. Оскільки відповідач зобов'язань не виконав, договір діє, тому строк позовної давності не пропущено. В засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 проти скарги заперечував та просив рішення залишити без зміни. Представник позивача в засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи позивач повідомлений, що підтверджено розписками про вручення судових повісток та телефонограмою, отриманою представником позивача Петрикіним О.О. 12.12.2013р. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального та процесуального закону. Так, із справи вбачається, що 1.09.2005р. між сторонами був укладений кредитний договір, який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку. Умовами договору передбачено, що відповідачу надається фінансовий фіксований кредитний ліміт в сумі 5 000 грн., базова процентна ставка 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості. Позивач просив стягнути заборгованість за даним кредитним станом на 31.07.2013р. договором в сумі 27 666, 37 грн., що складається із заборгованості за кредитом 5733, 84 грн., заборгованості за процентами 20 138, 89 грн., та штрафів в сумі 500 грн. - ( фіксована частина) і 1293, 64 грн. (процентна складова) та судові витрати. Відповідач проти позову заперечував, пояснив, що в період дії договору він повністю погасив кредит, кредитна картка у його присутності була ліквідована у відділенні банку співробітником цього відділення. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого зроблено заяву відповідачем. Доводи апеляційної скарги про те, що строк не пропущено, оскільки договір діє до повного його виконання на підставі пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг безпідставні. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За вимогами частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк. У заяві про надання послуг, підписаній сторонами зазначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною картою визначено, що строк дії карти вказаний на лицевій стороні карти ( місяць та рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Згідно з пунктом 3.1.3 по закінченню строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг по виконанню розрахункових операцій по картковому рахунку( в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотримання інших умов продовження, передбачених договором. Пунктом 3.1.4 зазначених Правил визначено, що карта миттєвого випуску продовженню не підлягає. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Позивачем не надано доказів стосовно строку дії картки, що була видана відповідачу, також не надано доказів на підтвердження надання йому нової картки з новим строком дії. Відповідач у письмових запереченнях пояснив, що ще під час дії договору у повному обсязі погасив кредит, а кредитна картка була у його присутності ліквідована співробітником відділення банку. Ці заперечення банком не спростовані належними та допустимими доказами. Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість є простроченою з листопада 2007р., останнє погашення процентів відбулось 6.07.2009р. Позивач звернувся з позовом 27 серпня 2013р., тому висновки суду про пропуск позивачем строку позовної давності є вірним. Угоди про збільшення строку позовної давності не укладалось. Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 307,312, 313 - 315 ЦПК України, Апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013р. залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Судді: