Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 372 results

  1. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35430703 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Юровської Г.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС», ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02 березня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг. 12 квітня 2007 року банк підвищив кредитний ліміт до 10000 грн. 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» було укладено договір поруки, за умовами якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною в додатку № 1, а саме - 200 грн, а поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. У порушення зазначених умов договору та норм закону ОСОБА_6 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2013 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 46 518,91 грн. Посилаючись на вказані обставини ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути заборгованість з відповідачів відповідно до кредитного договору та договору поруки. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 318,91 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» в особі філії «ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» у Комінтернівському районі м. Харкова на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 200 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Судами встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 02 березня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5700 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. 12 квітня 2007 року банком підвищено кредитний ліміт до 10000 грн. 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та філією ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» укладено договір поруки, відповідно до умов якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною в додатку № 1 до договору поруки, а саме 200 грн (а. с. 11-12.), а поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 31 січня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 46 518,91 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9 792,19 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами у розмірі 34 035,34 грн, штрафу у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штрафу у розмірі 2 191,38 грн (відсоткова частина). Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, судами залишено поза увагою, що згідно з заявою ОСОБА_6 (а. с. 13) термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії карти і визначено строком у три роки, а саме до 02 березня 2009 року. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1.2 умов і правил надання банківських послуг (а. с.14), ці умови регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг, вказаних в заяві. Пунктом 9.12 цих умов встановлено, що договір діє упродовж 12 місяців з моменту підписання, також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про зупинення договору. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до п. 9.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, однак якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про завершення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий строк. Останнє погашення заборгованості за кредитом відповідно до умов договору мало відбутись у серпні 2011 року, оскільки терміном виконання зобов'язань за договором є 29 серпня 2011 року. При цьому обидва суди не звернули увагу на те, що п. 9.12 умов передбачає автоматичне пролонгування не терміну дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії карти визначеного у заяві, а лише дії умов щодо надання банківських послуг, які регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг. Із заяви ОСОБА_6, умов та правил надання банківських послуг вбачається, що останній отримав кредит з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (три роки), тобто до 02 березня 2009 року. Умови ж продовження строку дії карти визначені у розділі 3 правил користування платіжною карткою (а. с. 14-15), які судами не досліджувались. Крім того, в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій міститься посилання на кредитний договір б/н від 02 березня 2006 року, який в матеріалах справи відсутній. Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то ухвалені у справі оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. ЮровськаСудді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур А.В. Маляренко Т.О. Писана
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35692649 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 20 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Кафідової О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_3 не виконує зобов'язання за кредитним договором, то станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 26 057, 24 грн., яку банк просив стягнути з нього. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 13 жовтня 2005 року в сумі 26 057, 24 грн., з яких: 4936, 12 грн. - сума заборгованості по кредиту, 19 404, 11 грн. -заборгованість по відсоткам, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 217, 01 грн. - штраф (відсоткова складова). Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року скасовано в частині стягнення штрафу. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у стягненні штрафу в сумі 1 717, 01 грн. та змінено загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, з 26 057, 24 грн. до 24 340, 23 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений кредитний договір, строк дії якого за умовами надання кредиту пролонговувася автоматично, а оскільки відповідач не виконував зобов'язання за договором, то утворилась заборгованість, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій. Частково змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_3, апеляційний суд зазначив, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу) необхідно застосовувати позовну давність, встановлену п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. З такими висновками апеляційного суду у повному обсязі погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду у повному обсязі не відповідає. Судом встановлено, що 13 жовтня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено договір на надання кредитної картки «Універсальна» з кредитним лімітом 5 тис. грн., у заяві вказано, що строк дії кредитного договору відповідає строку дії кредитної карти. Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Таким чином, умова договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку про те, що строк дії картки не визначений, не свідчить про те, що цей договір не має строку виконання. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди наведених норм закону не врахували та не перевірили заперечень відповідача про те, що умовами п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які були чинними на час укладення з відповідачем договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку, були встановлені умови строку дії кредитної карти та початок перебігу строку, з якого дія кредитної карти припиняється, а банк набуває права вимоги за договором, не встановили порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором. Зокрема, п. 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дій картки та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу її дії, банк стягує комісію за обслуговування рахунку за тарифами. Крім того, судами при розгляді справи не враховано положення, викладені у п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якими судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: О.О. Дьоміна О.В. Кафідова В.М. Коротун І.К. Парінова О.В. Попович
  3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35816414 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/2967/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Совгира І.В. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Бородійчук В. Г. суддів Демченко В. А. , Василенко Л. І. при секретарі Котолуп А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, - в с т а н о в и л а : 26 вересня 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 28 651 грн. 40 коп.. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 25 травня 2007 року було укладено кредитний договір, де відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання та автоматично пролонгується на той же строк у тому разі, якщо кожна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору. Проте, відповідач порушив свої зобов'язання щодо щомісячного повернення кредитної заборгованості, передбаченої договором. А тому, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 серпня 2013 року становить 28 651 грн. 40 коп., в тому числі: поточна заборгованість за кредитом - 9 165 грн. 57 коп., заборгованість по відсотках за користування кредитом - 13 428 грн. 93 коп., заборгованість по комісії - 4 216 грн. 36 коп., штраф (фіксована частина ) - 500 грн., штраф (відсоткова складова) - 1 340 грн. 54 коп., а також просив стягнути 286 грн. 51 коп. судового збору. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2007 року в розмірі 28 651 грн. 40 коп.. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 286 грн. 51 коп. судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні їхніх позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а судове рішення до скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи із слідуючих обставин. Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, дане рішення суду вказаним вимогам не відповідає. Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Судом встановлено, що 25 травня 2007 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір № б/н (а.с. 15-22). Даний договір був укладений шляхом отримання позивачем особисто від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, підписаної відповідачем заяви клієнта на оформлення кредитної картки (а.с. 13-14). Відповідно до умов договору, ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, по перевиплаті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. Згідно п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Звертаючись до суду з позовною заявою (а.с. 2-4) ПАТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що ОСОБА_6 зобов'язання за взятим договором № б/н від 25 травня 2007 року належним чином не виконав і станом на 31 серпня 2013 року мав заборгованість за кредитним договором в сумі 28 651,40 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 9 165,57 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом 13 428,93 грн., заборгованість по комісії 4 216,36 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 1 340,54 грн., тому необхідно вказану заборгованість стягнути в судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_6 відкрито картковий рахунок за кредитним договором, укладеним сторонами у формі заяви про відкриття рахунку та надання кредитної картки з кредитним лімітом 5 000 грн.. З Умовами і правилами надання банківських послуг відповідач був ознайомлений, про що свідчать його підписи в заяві про відкриття карткового рахунку. Оскільки позивач виконав свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а відповідач заборгованість не погасив, що свідчить про невиконання договірних зобов'язань з боку позичальника перед банком. Надані позивачем розрахунки заборгованості ОСОБА_6 судом визнані обгрунтованими, а підстави пропуску строку, на які вказував відповідач визнані безпідставними. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Колегією суддів встановлено, що сторони по справі встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останній платіж з погашення кредиту ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року на суму 800 грн., що підтверджено відомостями по операціях карткового рахунку (а.с. 40), після чого перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 26 вересня 2013 року (підтверджено штампом вхідної кореспонденції суду № 5384/13-Вх на позовній заяві (а.с. 2)), включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Повернення заборгованості за кредитним договором включає в себе зобов'язання позичальника здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок позовної давності для стягнення нарахованих платежів утвореної відповідачем заборгованості необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Так як останній платіж, як вже зазначалося вище, ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року і дана обставина підтверджена наявними матеріалами справи і не заперечується сторонами, тому строк позовної давності звернення ПАТ КБ «Приватбанк» за захистом своїх порушених прав до суду розпочався саме 30 жовтня 2009 року і закінчився 29 жовтня 2012 року. Оскільки позивач звернувся до суду лише 26 вересня 2013 року, тому колегія суддів вважає, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог позивача не є обгрунтованим і суд першої інстанції неправильно застосував при вирішенні спору норми матеріального права та не звернув увагу на посилання відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності за зверненням до суду. Тому, такий висновок не є законним та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Крім того, дана правова позиція викладена і в правовому висновку ВСУ у справі № 6-116 цс 13 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Правова позиція ВСУ вказує, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Згідно зі змістом ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, тому не підлягає до задоволення і вимога про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по оплаті судового збору за подачу позовної заяви. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий : Судді :
  4. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36648494 Державний герб України Апеляційний суд Кіровоградської області № провадження 22-ц/781/207/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ковальчук С.Я. Доповідач Кіселик С. А. УХВАЛА Іменем України 09.01.2014 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі : Головуючого : судді Кіселика С.А. суддів : Кодрула М.А., Чорнобривець О.С. за участю секретаря судового засідання Задирака Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у сумі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 відсотків річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Умови кредитного договору щодо внесення щомісячного платежу відповідач виконував не належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 25787 грн. 45 коп., яка складається з заборгованості по кредиту 6991 грн. 96 коп., заборгованості по процентам 13184 грн. 22 коп.,заборгованості по комісії за користування кредитом - 4145 грн. 20 коп., штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) 1216 грн. 07 коп. Просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати. Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року в позові відмовлено. В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважає, що строк позовної давності у банка для звернення з позовом до суду закінчився 24 грудня 2011 року. В засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Матеріалами справи підтверджується, що 24 грудня 2007 року відповідач ОСОБА_2 подав банку заяву на отримання кредитної картки "Універсальна" з кредитним лімітом в сумі 7000 грн, базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору становить 3% в місяць із розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної карти, який встановлено до 23 грудня 2009 року, як пояснив представник банку. А отже, строк погашення кредиту - в повному обсязі, як визначено п. 5.4 Правил користування платіжною карткою (а.с.13) є останній день місяця, який вказано у платіжній карті, тобто 23 грудня 2009 року. На підтвердження укладення кредитного договору позивач надав Умови і правила надання банківських послуг (а.с.11-14), які не містять підпису відповідача. Умови і правила надання банківських послуг стосуються усього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви цього позичальника. Також позивачем надано Пам'ятку клієнта по обслуговуванню кредитних карт в Приватбанку, яка теж не підписана відповідачем і яка відповідно до п.3.5 Умов та правил надання банківських послуг оформляється і є невід'ємною частиною договору при видачі платіжної картки по кредитній схемі. Пам'яткою клієнта передбачено, що строк внесення щомісячних платежів встановлено до 25 числа місяця, наступного за звітним. На підтвердження строку дії картки банк надав неповну інформацію (відсутні відомості на який строк видана картка, чи проводилася її заміна). Позивач зазначав, що відповідач порушив Правила користування карткою щодо своєчасного погашення процентів за користування кредитом та повернення кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на 31 серпня 2013 року становить : 25787 грн. 45 коп., і яка складається з заборгованості по кредиту 6991 грн. 96 коп., заборгованості по процентам 13184 грн. 22 коп.,заборгованості по комісії за користування кредитом - 4145 грн. 20 коп., штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) 1216 грн. 07 коп.(а.с. 4 -8). Ухвалюючи рішення про відмову позові, суд першої інстанції, виходив з того, що строк дії картки був встановлений до 24 грудня 2008 року. Відповідач почав порушувати умови договору з 01.09.2008 року, не вносячи платежі по кредиту. До суду позивач звернувся лише 25 вересня 2013 року а отже поза межами строку позовної давності. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, оскільки він підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Разом з тим, істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. В законодавстві визначаються різні поняття як строк дії договору, так і строк (термін) виконання зобов'язання (ст. ст. 532, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Суд першої інстанції врахував, що правила продовження дій картки, строки та порядок погашення заборгованості визначені Умовами та правилами надання банківських послуг за карткою. Зокрема, пункт 9.3 визначає, що картка відкрита на невизначений строк, крім випадків, установлених пунктами 9.6, 9.7 Умов договору. У цих пунктах вказано, за яких умов дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку. Таким чином, зазначення у договорі, що картка відкрита на невизначений строк, не свідчить про те, що він не має строку виконання договору, адже пунктами 9.6, 9.7 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується. Розрахунком заборгованості, випискою по рахунку підтверджується, що прострочена заборгованість за кредитом виникла 01 вересня 2008 року і з цього часу будь-які операції по картковому рахунку не проводяться, за винятком нарахування банком процентів за користування кредитним лімітом (а.с.4-7). За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у банка виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором 01 вересня 2008 року. Правова позиція про те, що позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-116 цс 13. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" кошти, які надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції є споживчим кредитом. Мета кредиту є істотною умовою кредитного договору, а доказів, що відповідачу видано не споживчий кредит, банк не надав. Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитору забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. В п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і правильно застосував норми матеріального права, що їх регулюють. Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляції не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає. Керуючись ст.ст.303,307, 308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року, залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді:
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36896374 Державний герб України УКРАЇНА Апеляційний суд Житомирської області Справа №288/1708/13-ц Головуючий у 1-й інст. Зленко А.В. Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого судді Широкової Л.В., суддів Матюшенка І.В., Галацевич О.М., при секретарі судового засідання Ходаківській О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,- в с т а н о в и л а : У листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи його тим, що між Банком та ОСОБА_2 на даний час ОСОБА_2 (згідно свідоцтва про шлюб а.с.36) 16.02.2007 року було укладено кредитний договір, згідно умов якого, відповідачка отримала кредит у сумі 250 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначав, що свої зобов'язання виконав, надавши відповідачці кредит на вказану суму, проте остання свої зобов'язання за даним договором належним чином не виконує, в результаті чого станом на 30.09.2013 року виникла заборгованість в сумі 22180 грн. 54 коп. А тому, ПАТ КБ „ПриватБанк" просило суд стягнути вказану суму заборгованості. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ „ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 22180 грн. 53 коп. та 229 грн. 40 коп. судового збору. Не погоджуючись з даним судовим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що ПАТ КБ ПриватБанк" було пред'явлено позов до суду з пропуском строку позовної давності, проте суд першої інстанції даний факт не врахував, у зв'язку з чим порушив вимоги ст.252 ЦК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статей 213,214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 порушила зобов'язання з повернення кредиту, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 22180 грн. 54 коп., в тому числі: 6989 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 8225грн. 53 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 5482 грн.65 коп. - заборгованість за комісією за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 032 грн. 41 коп. - штраф (процентна складова). За висновком суду, Банк не порушив строк, у межах якого він міг звертатися до суду з вимогами до відповідачки. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за його користування у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності. Правила продовження дії картки, строки та порядок погашення заборгованості визначені Умовами та Правилами надання банківських послуг за карткою. Зокрема, пунктом 9.3 визначається, що картка відкрита на невизначений строк, крім випадків, установлених пунктами 9.6, 9.7 Умов договору. У цих пунктах вказано, за яких умов дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку. Пунктом 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк. У заяві про надання послуг, підписаній сторонами зазначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною картою визначено, що строк дії карти вказаний на лицевій стороні карти ( місяць та рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Згідно з пунктом 3.1.3 по закінченню строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг по виконанню озрахункових операцій по картковому рахунку( в передостанній день місяця закінчення троку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Пунктом 3.1.4 зазначених Правил визначено, що карта миттєвого випуску продовженню не підлягає. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Відповідно до статей 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За вимогами ч. 1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251,252 ЦК України). Відтак, зазначення у договорі, що картка відкрита на невизначений строк, не свідчить про те, що він не має строку виконання договору, оскільки п.п. 9.6, 9.7 договору (умов користування кредитною карткою) визначають, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується. Зокрема, пункт 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг Банку для продовження дії карти та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу дії карти Банк стягує комісію за обслуговування рахунку за діючими тарифами. Крім того, із заяви позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с. 8). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України „Про захист прав споживача" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обгрунтованості позову з посиланням на п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг, за яким кредитний договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання та вважається пролонгованим на той же самий строк, якщо ні одна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, оскільки цим пунктом зазначених умов визначено кінцевий строк дії договору, а не строк виконання зобов'язання. Крім того, у п.5.4 Правил користування платіжною карткою, визначено, що погашення кредиту у повному обсязі, проводиться не пізніше останнього дня місяця вказаного на платіжній картці. Як вбачається з матеріалів справи остання транзакція за платіжною карткою відповідача, тобто поповнення карткового рахунку, було здійснено позичальником 29 лютого 2009 року. Разом з цим, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із даним позовом лише 12.11. 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку для пред'явлення позову, а відповідач, відповідно до ч.3 ст.257 ЦК України, подав заяву про застосування строків позовної давності. При цьому позивач не ставив перед судом питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, інших строків позовної давності ані кредитним договором, ані умовами надання банківських послуг, не передбачено, в той час, як ст.259 ЦК України встановлює необхідність укладення договору про збільшення строку позовної давності у письмовій формі. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що право Банку на отримання боргу за кредитним договором від відповідачки є доведеним, проте таке право не підлягає захисту у зв'язку з пропуском останнім строку позовної давності, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Керуючись ст. ст. 209, 303,304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - В и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:
  6. Державний герб України Справа №578/455/13-ц Номер провадження 22-ц/788/21/14 Головуючий у суді у 1 інстанції - Косар А. І. Суддя-доповідач - Ільченко О. Ю. Категорія - 27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2014 року м.Суми Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Ільченко О. Ю., суддів - Рибалки В. Г., Гагіна М. В., за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П., розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 17 січня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким ПАТ КБ «ПриватБанк» надав позичальнику кредит у розмірі 9588 грн., проте ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором не виконував, оплату платежів не здійснював, тому станом на 13 березня 2013 року виникла заборгованість в сумі 77798,23 грн., яка складається з: - 9588 грн. - заборгованість по тілу кредиту, - 1068,37 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4602,24 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, - 58358,75 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, - 500 грн. - штрафу (фіксована частина), - 3680,87 грн. - штрафу (процентна складова). Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застування норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. При цьому зазначає, що суд помилково застосував положення закону про загальну позовну давність, оскільки він звернувся в межах передбаченого договором 5-річного строку. Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином в порядку ст. ст. 74, 76 ч. 3 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню, а позов - частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи наявний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм цивільного права, що є підставою для скасування рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір строком на 20 місяців, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 9588 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік та щомісячною сплатою платежів в сумі 819,71 грн. (а.с.6) У зв'язку з невиконанням зобов'язань по сплаті щомісячних платежів станом на 13 березня 2013 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в сумі 9588 грн. та були нараховані відсотки за користування кредитом і застосовані штрафні санкції, що вбачається із розрахунку позивача. (а.с. 4) Відповідно до ч. 1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається зі змісту договору спірний кредитний договір за своєю природою є договором про надання споживчого кредиту, а тому дані правовідносини регулюються ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів». Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки, а відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України вона може бути збільшена за домовленістю сторін. Із змісту кредитного договору вбачається, що він є строком дії з 17 січня 2008 року по 16 вересня 2009 року. (а.с. 6) Відповідно до п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Стандарт наданих банком в суді апеляційної інстанції термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років. (а.с. 136) З аналізу вищевикладених норм закону та матеріалів справи вбачається, що строк пред'явлення вимоги банком до позичальника розпочався зі спливом строку виконання кредитного договору, а з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 22 травня 2013 року, тобто без пропуску п'ятирічного строку позовної давності, передбаченого сторонами в Умовах договору. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, помилково посилаючись на Умови надання кредиту «Розстрочка», а не на Умови «Розстрочка» (Стандарт), на підставі яких був наданий кредит позичальнику. Як вбачається, із заяви позичальника, підписаної ОСОБА_3, він був ознайомлений саме з Умовами «Розстрочка» (Стандарт). (а.с. 6) За умовами договору, погашення поточних платежів відповідач повинен був здійснювати щомісячно в період з 15 по 15 число кожного місяця в розмірі встановленого щомісячного платежу в сумі 819,71 грн. (а.с. 6), а тому початок позовної давності для стягнення цих платежів повинен обчислюватись з моменту невиконання цього зобов'язання в місяцях. Як вбачається із розрахунку позивача відповідач допустив порушення зобов'язань по сплаті встановленого щомісячного платежу, починаючи з 20 лютого 2008 року, а з позовом до суду звернувся 22 травня 2013 року, тобто по вимогам за період з 20 лютого 2008 року по 22 травня 2008 року був пропущений строк звернення. Згідно положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Але враховуючи, що в справі відсутня заява відповідача про застосування норми закону щодо позовної давності, то колегія суддів не може погодитись з висновком суду про застосування строку позовної давності. За цих умов, рішення суду відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Так, із розрахунку заборгованості, наданої позивачем, вбачається, що відповідач не виконав умови договору по погашенню кредиту, тому станом на 13 березня 2013 року з нього підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в розмірі 9588 грн., заборгованість зі сплати відсотків в сумі 1068,37 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 4602,24 грн. Крім того, позивачем була нарахована пеня в сумі 58358,75 грн. та штрафи - 500 грн. і 3680,87 грн., а тому за розрахунком позивача заборгованість складає 77798,23 грн. (а.с. 4, 147) Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Розмір нарахованої банком неустойки, яка складається із штрафу та пені за одні і ті ж правопорушення, є значно більшим розміру заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, що суперечить роз'ясненням, наданим в п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про співрозмірність розміру збитків і пені. До того ж колегія суддів бере до уваги той факт, що позивач протягом тривалого часу, а саме з травня 2008 року не виконував положення п. 3.2.6 Умов (а.с. 134), відповідно з яким банк мав можливість проводити перевірки цільового використання кредиту та його забезпеченості й фінансового стану позичальника. Відомості про такі дії в матеріалах справи відсутні. З врахуванням всіх наявних обставин, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір неустойки та визначити її у сумі 4500 грн. Таким чином, до стягнення слід визначити заборгованість в розмірі 19758,60 грн. (9588 грн. + 1068,37 грн. + 4602,24 грн. + 4500 грн.) З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви позивачем було сплачено 777,98 грн. судового збору, 420 грн. - за подання оголошення в газету (а.с. 115), 388,99 грн. - при подачі апеляційної скарги, а всього - 1586,97 грн., а оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності стягнення судових витрат відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути 403 грн. судових витрат. Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.3, 4; 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволити частково. Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 19758,60 грн. та судовий збір в розмірі 403 грн. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - Судді - http://reyestr.court.gov.ua/Review/36865525
  7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33317385 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 550/537/13-ц Номер провадження 22-ц/786/3196/2013 Головуючий у 1-й інстанції Ланна Я.О. Доповідач Карпушин Г. Л. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І.; Абрамова П.С., при секретарі: Коротун І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою кредитної спілки «Аккорд» на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року по справі за позовом кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року в задоволенні позову КС «Аккорд» до ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі КС «Аккорд» просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. При цьому апелянт посилався на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на те, що 21.05.2009 року, у ході досудового слідства по кримінальній справі була проведена виїмка усіх оригіналів кредитних договорів за період діяльності спілки із січня 2005 року по травень 2009 року, у т.ч. і кредитний договір №П3345оф від 20.10.2006 року, які були повернуті тільки 21.06.2012 року, і ця обставина перешкоджала зверненню КС "Аккорд" до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Тому вважають, що твердження суду про закінчення строку позовної давності є помилковим і що саме цю дату слід вважати початком перебігу строку позовної давності, оскільки довідатися про дату закінчення терміну дії договору, строки повернення коштів тощо можливо лише з письмового правочину. Зазначають, що не брали участі в судовому засіданні в суді першої інстанцій, не знайомились з заявою відповідача про застосування позовної давності, а тому неподання КС «Аккорд» заяви про визнання поважними причин пропуску позовної давності та захист порушеного права було зумовлено поважними причинами. Вказують, що суд не дав належної оцінки тій обставині, що останній платіж по договору був здійснений відповідачем 26 липня 2012 року, а, отже, після переривання перебіг позовної давності починається спочатку. Судове засідання проводилось за відсутності сторін, які будучи завчасно та належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав. Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи 20.10.2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № П3345 оф, згідно п.п.1.1 та 1.2 якого КС надала ОСОБА_1 кредит у розмірі 3300 грн. на ремонт житла. Цим кредитним договором було визначено порядок та графік сплати кредиту. Свої зобов'язання перед кредитною спілкою « Аккорд» відповідач не виконала, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 12156,71 грн. В подальшому, встановивши вищезазначені факти, місцевий суд відмовив в задоволенні позову за спливом строку позовної давності. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті факти по справі місцевим судом були встановлені правильно і їм дано належну правову оцінку. Згідно п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції Відповідно до вимог ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Як вважає колегія суддів, при вирішенні спору по суті суд першої інстанції правильно врахував положення вищезазначених норм права, дійшовши правильного висновку, що згідно заяви відповідачки та графіку платежів кінцевим строком виконання зобовязання за зазначеним договором є 20.10.2007 року. Тому місцевий суд, дійшовши до належного висновку, що у позивача виникло право на пред'явлення позову протягом 3 років, починаючи з 20.10.2007 року, вірно застосував положення ст.ст.256, 257 ЦК України щодо позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що зобов'язання за договором не припинилися, оскільки п.5.1 договору діє до повного його виконання сторонами, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки апелянтом безпідставно поєднано поняття строк дії договору та строк виконання зобовязання, які є різними за своїм змістом. Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що знаходження оригіналів кредитних справ у слідчому відділенні перериває чи поновлює строк позовної давності, оскільки позивач не був позбавлений права взяти копії документів, які знаходились у слідчих органах і своєчасно, в межах строку позовної давності, звернутися до суду. Твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідач 26 липня 2012 року сплатив черговий платіж на погашення боргу, не можуть бути взяті до уваги, оскільки позивач не надав доказів того, що дійсно саме відповідач здійснив цей платіж, а з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення від 26.07.2012 року не можливо достовірно встановити, хто саме здійснив даний платіж, оскільки вказане платіжне доручення надане Спілкою, а не самим відповідачем. Крім того, даний платіж здійснено після сплину строку позовної давності, а тому він не перериває його. Враховуючи наведене, а також ту обставину, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія не знаходить підстав для скасування рішення місцевого суду, вважаючи його законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л ИЛ А: Апеляційну скаргу кредитної спілки «Аккорд» - відхилити. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року - залишити без змін. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя : (підпис) Судді: (підписи) Копія згідно:
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35317575 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Олійник А.С., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м по АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором не виконує, станом на 8 грудня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 3 846 487,57 грн. З огляду на зазначене, банк з метою часткового погашення заборгованості просив звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м літ. «А-2», розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 1 547 000 грн згідно звіту про оцінку майна від 8 квітня 2011 року, наданого ПП «Абікон»; визнати за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу вищезазначеної нежитлової будівлі з будь-якою особою; з метою забезпечення збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передати спірну нежитлову будівлю загальною в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. З метою частково погашення заборгованості за кредитним договором від 1 червня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м лат. «А-2» розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 423 200 грн згідно звіту від 14 лютого 2012 року, наданого суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 Визнано за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі з будь-якою особою. З метою збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передано нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувані судові рішення та позов банку залишити без розгляду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_5, як боржник за кредитним договором, та ОСОБА_3, як іпотекодавець (майновий поручитель), не виконали в повному обсязі, тому для них настають правові наслідки, передбачені укладеними договорами. Проте з такими висновками судів погодитись не можна з наступних підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Судами попередніх інстанцій установлено, що 1 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом (а.с. 7-9). На забезпечення виконання зобов'язання між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м. в літ «А-2», розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 19). Станом на 8 грудня 2011 року заборгованість за кредитним договором складає 3 846 487,57 грн (а.с. 46). Відповідно до звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість нежитлової будівлі літ «А-2» загальною площею 660,8 кв.м., по АДРЕСА_1 складає 604 100 грн (а.с. 40-90). Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції зазначив у рішенні в якості початкової ціни предмета іпотеки його ліквідаційну вартість, яка складає 423 200 грн, проте не звернув уваги на те, що вартість предмета іпотеки у договорі іпотеки визначена сторонами у розмірі 1 443 370 грн, а відповідно звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість іпотечного майна становить 604 100 грн . Звертаючись до суду з вказаним позовом, банк зазначав, що заборгованість за кредитним договором станом на 8 грудня 2011 року становить 3 846 487,57 грн, проте відповідно до повідомлення (вимоги) від 8 грудня 2011 року, яку банк надіслав на адресу позичальника та іпотекодавця, загальна сума заборгованості складає 1 625 975,81 грн та 157 756,70 грн пені (а.с. 22-25). Суд на зазначені суперечності щодо розміру заборгованості уваги не звернув та не усунув їх. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначав, що нарахована банком заборгованість за кредитним договором, зокрема, пеня за прострочення погашення кредиту та процентів, є необґрунтованою та значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту. Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не встановив обставини, що мають значення для справи, дійсні права й обов'язки сторін, які випливають із кредитного договору та договору іпотеки, не перевірив правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, не навів у рішенні розрахунок розміру цієї заборгованості і зокрема, пені, яка підлягає стягненню у межах встановленого законом строку позовної давності, не з'ясував наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) та, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, не обґрунтував застосування ліквідаційної вартості предмета іпотеки в якості його початкової ціни. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева А.С. Олійник І.К. ПаріноваСудді:В.І. Амелін
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32698984 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/1750/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Бурлака М.В. Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М. І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Скіць М. І. суддів Захарова А. Ф. , Качан О. В. при секретаріКотолуп А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и л а : В квітні 2013 року ПАТ «Дельта Банк» (далі - Банк) звернулось до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між сторонами було укладено договір кредиту №004-09503-310707 на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, згідно якого Банк відкриває Держателю картковий рахунок НОМЕР_1 в національній валюті України - гривні, випускає та надає Держателю платіжну картку, а також пін-код до картки. Відповідно до п.1.3 договору Банк відкриває Держателю кредитну лінію на загальну суму 30 000 грн. та на день укладення Договору встановлює ліміт в сумі 3000 грн. Ліміт кредитної лінії розраховується Банком самостійно та не може перевищувати загальної суми кредитної лінії, перегляд або заміна ліміту здійснюється відповідно до внутрішніх процедур Банку самостійно один раз на місяць в межах кредитної лінії, при цьому додаткова угода до договору не складається. Відповідно до п.2.1 договору моментом надання Банком Держателю кредиту є день здійснення операції за допомогою картки або день утримання платежів за умови відсутності на рахунку власних коштів держателя. У відповідності до договору, Держатель картки зобов'язаний щомісяця в строки, визначені Правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний період, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, сплачувати всю суму процентів нарахованих за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній звітний місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитною лінією та/або Овердрафтом та процентів за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом. ОСОБА_6 систематично порушував свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості. ОСОБА_6 неодноразово був повідомлений про виникнення заборгованості по оплаті передбачених договором платежів перед Банком. Однак на даний час кредитна заборгованість відповідача погашена не була. Заочним рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неповне встановлення ссудом обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати ту хвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.. Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає в повному обсязі. Відмовляючи в задоволеннні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем без поважних причин пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Встановлено, що 31.08.2007 р. ПАТ «Дельта Банк» (правонаступник ТОВ «Комерційний Банк «Дельта») та ОСОБА_6 уклали кредитний договір, згідно з яким відкрили відповідачу картковий рахунок на загальну суму 30 000 грн. з лімітом кредитної лінії 3000 грн. У відповідності до договору, держатель картки зобов'язаний щомісяця в строки, визначені правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за Овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, сплачувати всю суму процентів, нарахованих за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній звітний місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитною лінією та/або Овердрафтом та процентів за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом. Пунктами 1.4 та 1.5 договору визначено, що кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом 364 календарних днів. Кожна наступна кредитна лінія надається після спливу строку надання попередньої, на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі, та не потребує підписання додаткових угод. Кредитні кошти та власні кошти держателя використовуються для розрахунків за товари, що придбаваються держателем у суб'єктів господарювання, зняття готівки та для здійснення інших операцій. Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Факт укладання між сторонами кредитного договору 31.08.2007 року підтверджується сторонами та наявними у справі доказами. Умови кредитного договору, копія якого знаходиться в матеріалах справи, сторони визнають. Відповідно до п. 1.4 кредитного договору, термін його дії складає 364 дні і продовжується автоматично без підписання жодних додаткових документів. Таким чином строк дії карточки визначено терміном на 12 місяців. Факт використання кредиту та виконання умов договору до 11.07.2008 року сторони визнають, також виконання умов договору до цієї дати підтверджується даними виписки з руху коштів по договору на (а.с. 90). Згідно даних вказаної виписки 11.07.2008 року відповідач останній раз вніс 100 грн. на погашення частини боргу по наданому кредиту. Наступний платіж мав бути проведений до 15.08.2008 року, оскільки умовами договору погашення мало проводитись або щомісячно, або достроково, однак позивач після 11.07.2008 року жодних платежів не проводив. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду подано заяву про застосування строків позовної давності. Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Так, відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Даний кредит є споживчим кредитом в розумінні Закону України «Про захист прав споживача», так як кошти надано кредитодавцем споживачеві на розрахунки за товари споживчого характеру. У відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється, зокрема вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки договір укладений між сторонами діяв до 31.07.2008 р., то позовна давність закінчилася 31.07.2011 р, а позов ініційовано до суду 18.04.2012 р. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно приписів ч. 4 с. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». За таких обставин, коли позивачем без поважних причин пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими. Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки є заборгованість за кредитом, а зобов'язання згідно зі ст. 599 ЦК України припиняються належним виконанням є неправильним, оскільки зазначене положення закону враховується за умови не пропущення строку позовної давності. Поряд з викладеним, при вирішенні спору, колегія суддів також враховує роз'яснення викладені в п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 р., № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про те, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Отже, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 218 ЦПК України, колегія суддів - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів. Головуючий : Судді :
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34252811 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 жовтня 2013 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Іваненко Ю.Г., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» 18670,59 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки №001-14094-070807 від 07 серпня 2007 року, та судові витрати в сумі 214,60 грн. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, - у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ю.Г. Іваненко
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34569649 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 30 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 6 583 грн. 21 коп. за кредитним договором від 20 грудня 2007 року. Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до вищезазначеного кредитного договору відповідачу відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн. з терміном дії 364 календарні дні із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом та лімітом на час укладення договору в розмірі 3 тис. грн. шляхом відкриття карткового рахунку та видачі позичальнику платіжної картки Позичальник користувалася кредитом, але свої зобов'язання за договором порушувала, у зв'язку з чим станом на 14 травня 2012 року існує у вищезазначеній сумі. Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 583 грн. 21 коп. Вирішено питання про судовий збір. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір, відповідно до якого останній відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн., терміном дії 364 календарних днів із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом та лімітом на час укладення договору в розмірі 3 тис. грн. (а.с. 5-9). Згідно із наданого банком розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем станом на 14 травня 2012 року становить 6 583 грн. 21 коп. Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» враховуючи положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону, договору. У відповідності з укладеним договором та ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у випадку, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю, зокрема, забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до наданого позивачем тарифу на обслуговування платіжних карток, обов'язків мінімальний щомісячний платіж повинен був здійснюватися щомісячно, з 1 по 15 число місяця, наступного за звітним. Останній платіж було здійснено відповідачем 1 квітня 2009 року, а до суду ПАТ «Дельта Банк» звернувся 2 липня 2012 року. За таких підстав, саме з часу здійснення відповідачем останнього платежу почався відлік строків загальної позовної давності, оскільки з настанням строку виконання зобов'язань за кредитним договором позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Усупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не визначився із часом перебігу позовної давності, не встановив та не зазначив у рішенні суду коли банк дізнався про порушення свого права, та не врахував положення Закону України «Про захист прав споживачів». Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, ураховуючи, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального й процесуального права, відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33049527 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А.,Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 22 липня 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 002-11142-220707, згідно з умовами якого банк відкрив відповідачу картковий рахунок НОМЕР_1, а також надав платіжну картку разом з ПІН-кодом до картки. Умови кредитного договору викладені в Тарифному пакеті Visa Класичний, що міститься в додатку № 1 до попереднього договору. У зв'язку з неналежним виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що станом на 24 травня 2012 року склала 11 355 грн. 42 коп., яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 355 грн. 42 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Задовольняючи позовні вимоги банку, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що ОСОБА_6 отримав кредит у ПАТ «Дельта Банк», вчасно не виконав зобов'язання з його повернення та має заборгованість у розмірі 11 355 грн. 42 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 4305 грн. 92 коп., заборгованості за відсотками - 2754 грн. 25 коп., заборгованості за комісіями - 4295 грн. 25 коп. та пені - 225 грн. Проте з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судами дотримано не було. Із матеріалів цивільної справи вбачається, що договір № 002-11142-220707 від 22 липня 2007 року укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 Згідно з договором банк відкривав держателю картки кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн., та на день укладання договору встановлював ліміт кредитної лінії у розмірі 3 тис. грн. Кредитування рахунку здійснювалося протягом 364 календарних днів, кожна наступна кредитна лінія надавалася після спливу строку надання попередньої. У п. 2.3 договору встановлено, що держатель сплачує банку проценти за користування кредитною лінією за ставками, які зазначені у тарифному пакеті «Visa Classik», що міститься в додатку № 1 до цього договору, надалі - «Тарифи». У п. 1.4 договору передбачалося, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно в останній робочий день поточного місяця, за період з дати останнього нарахування, тобто з дати, що слідує за останнім робочим днем попереднього місяця по останній робочий день поточного місяця, включаючи його. У додатку до договору сторонами узгоджено тарифи на обслуговування платіжних карток «Delta Visa Classik» тарифний пакет «Класичний». У анкеті позичальника зазначалося, що прогнозований обсяг операцій в квартал - 1000-3000 грн. Відповідачем надано Умови надання кредитної картки «Visa Classik», Тарифний пакет «Класичний», згідно з якими при сумі використаної кредитної лінії у 3 тис. грн., щомісячний платіж має становити 400 грн., термін, протягом якого заборгованість буде погашено, - 10 місяців, розмір переплати - 972 грн. Оскільки у самому договорі на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки не зазначено строк його дії, суди не визначилися, чи є вказаний договір договором приєднання, та не встановили, чи поширюються на нього умови надання кредитної картки щодо умов надання кредитної лінії та строку погашення кредиту, що має суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки з п. 1.5 договору вбачається, що вказаний договір є споживчим. Крім того, суди не звернули уваги на заперечення відповідача стосовно розміру отриманого кредиту, не перевірили, яку суму кредиту отримав відповідач і яким чином (зняття готівки, перерахування коштів за товари, інше), не перевірили порядок нарахування процентів та комісії, на що звертав увагу відповідач, та на розмір зарахованих грошових коштів, внесених відповідачем на погашення кредиту. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Оскільки судами не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, не визначено правовідносин, які виникли між сторонами, та неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна М.І. Наумчук В.І. Мартинюк О.М. Ситнік
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32661016 Державний герб України КОПІЯ УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________ Справа № 2218/23312/2012 Провадження № 22-ц/792/1216/13 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2013 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі :головуючого - судді Баса О.Г., суддів : Карпусь С.А., Матковської Л.О. при секретарі Щербань А.В. з участю : розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В листопаді 2012 року ПАТ «Дельта Банк» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначало, що 06.07.2005 року між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №375/К-05 (Додатковий договір №1 від 30.12.2005 року), відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 2000 доларів США на умовах сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних з кінцевим строком погашення кредиту до 05.03.2007 року. 30 червня 2010 року між ТОВ „Укрпромбанк", АТ „Дельта Банк" та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанком на користь ПАТ „Дельта Банку", згідно з пунктом 4.2 якого Дельта Банк набув права нового кредитора, а саме право вимоги замість Укрпромбанку від боржника належного та реального виконання обов'язків за кредитним договором. Посилаючись на те, що позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 04.10.2012 року заборгованість по кредитному договору склала 11982 гривні 79 коп.. З цих підстав позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 8792 грн. 14 коп. простроченої заборгованості по кредиту та 3190 грн. 65 коп. простроченої заборгованості по відсоткам, а всього 11982 грн. 79 коп. та понесені судові витрати. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. _______________________________________________________________________________Головуючий у першій інстанції - Логінова С.М. Провадження № 22-ц/792/1216/13 Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Банку в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зазначається, що позичальник умов кредитного договору належним чином не виконував і станом на 4 жовтня 2012 року наявна заборгованість у сумі 11982 грн. 79 коп. Застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності, суд порушив вимоги ч. 2, ч. 3 ст. 268 ЦК України.В матеріалах справи відсутні відомості про посилання відповідача на застосування строків позовної давності. Сторони в судове засіданні не з'явились, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, про що свідчать поштове повідомлення та акт. Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч.11 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХП „Про захист прав споживачів" якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: 1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; 2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; 3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; 4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту; 5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; 6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; 7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції встановив та правильно виходив з того, що 06 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ „Український промисловий банк" укладений кредитний договір № 375/К-05 (додатковий договір № 1 від 30 грудня 2005 року), за умовами якого Банк надав позичальнику кошти у сумі 2000 доларів США на споживчі цілі під 13% річних строком до 05.03.2007 року. Сторони погодили, що повернення кредиту буде здійснюватися щомісячно у розмірі не менше 100 доларів США до 20 числа кожного місяця. 30 червня 2010 року між ТОВ „Український промисловий банк", ПАТ „Дельта Банк" та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк" на користь ПАТ „Дельта Банк", за яким ТОВ „Український промисловий банк" передає ПАТ „Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за кредитним договором № 375/К-05. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 04.10.2012 року утворилась заборгованість у сумі 11982 грн. 79 коп., в тому числі 8792 грн. 14 коп. заборгованості за кредитом та 3190 грн. 65 коп. заборгованості за відсотками. Між сторонами був укладений споживчий кредитний договір, строк дії якого закінчився 5 березня 2007 року, проте ПАТ „Дельта Банк" звернулося до суду з даним позовом лише 9 листопада 2012 року, тобто після збігу передбаченого наведеним вище законодавством строку позовної давності, а саме трьох років від дня настання права вимоги, в кредитному договорі відсутні відомості про домовленість сторін щодо збільшення позовної давності, тобто суд виходив з того, що право вимоги у позивача наступило 6 березня 2007 року, оскільки відповідно до наведених вимог ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" позовна давність у даному спорі підлягає застосуванню незалежно від наявності заяви відповідача про її застосування, суд обґрунтовано дійшов висновку, що сплив позовної давності є підставою для відмови в позові. Висновки суду ґрунтуються на законі, підтверджуються матеріалами справи, а саме кредитним договором № 375/К-05 від 6 липня 2005 року, додатковим договором № 1 до зазначеного кредитного договору від 30 грудня 2005 року, договором про передачу Активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку від 30 червня 2010 року, статутом ПАТ „Дельта Банк", довідкою щодо розміру заборгованості. До спірних правовідносин судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів". Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Що стосується посилань апелянта на те, що відповідно до вимог ч.3 ст. 267 ЦК України застосування строку позовної давності можливе лише за заявою відповідача, який не був присутнім в судовому засіданні і заяви такого змісту не подавав, то вони не ґрунтуються на законі і не узгоджуються зі змістом наведеного вище договору. Як видно зі змісту договору і з чим погодився апелянт, що договір за своєю природою є споживчим кредитним договором. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 31 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз'яснив, що враховуючи положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Згідно змісту додаткового договору № 1 до кредитного договору № 375/К-05 від 6 липня 2005 року, укладеного між ТОВ „Український промисловий банк" та ОСОБА_1 кредитний договір вступає в силу з 1 січня 2006 року. Законом України № 3161-IV від 1 грудня 2005 року „Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів", який набрав чинності з 1 січня 2006 року, Закон України „Про захист прав споживачів" викладено в новій редакції, підпунктом 7 абзацу 2 п.11 ст. 11 якого було передбачено заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Прикінцеві положення даного Закону не обмежили його поширення на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Що стосується Закону України від 22.09.2011року № 3795-VI „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", то ним статтю 11 Закону України „Про захист прав споживачів" було доповнено частинами 12 та 13, а частина 11 цієї статті була залишена без змін, і тому п.2 його Прикінцевих положень, згідно з якими дія Закону № 3795-VI не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, не поширюється на спірні правовідносини. Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь
  14. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Лесько А.О., Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» на рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2012 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 07 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VIHORX02030001 згідно якого останньому був наданий кредит у сумі 2 120 грн. 36 коп. на строк до 05 серпня 2007 року із сплатою 24% річних. Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином та в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим станом на 13 грудня 2011 року загальна сума заборгованості становить 24 379 грн. 79 коп., та складається із: 1 311 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом; 9 108 грн. 81 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 229 грн. 02 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 12 093 грн. 56 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 5.3. умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 137 грн. 13 коп. - штраф (процентна складова). Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача суму боргу за кредитним договором від 07 серпня 2006 року в розмірі 13 149 грн. 07 коп., а також судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому дійшов вірного висновку, що позов банку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваного судового рішення без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.О. Лесько Б.І. Гулько Д.Д. Луспеник http://reyestr.court.gov.ua/Review/27511122
  15. Державний герб України 26.04.2013 Справа № 756/2811/13-ц Унікальний номер 756/2811/13-ц Справа № 2/756/1840/13 РІШЕННЯ Іменем України 22 квітня 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Богдан О.О. при секретарі Пождема В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, ВСТАНОВИВ: у лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Зазначив, що 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі ТОВ «ФК Єврокапітал») був укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747 про надання споживчого кредиту у сумі 49070,50 грн. на придбання автотранспортного засобу з кінцевим строком погашення кредиту 19.08.2013 року. На виконання договору відповідно до ст. ст. 628, 638 ЦК України сторони узгодили істотну, необхідну та обов»язкову умову кредитного договору - детальний розпис загальної вартості кредиту графіком платежів, за яким позивач був зобов»язаний сплачувати кредитору щомісяця фіксовану суму в розмірі 1476,70 грн., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Розмір плати за обслуговування кредиту за п.2.2.3 договору був узгоджений сторонами в грошовому виразі - 230,63 грн. на весь період дії договору. У разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника позивач зобов»язувався сплатити плату за дострокове погашення за формулою п.4.1 договору, а в разі часткового дострокового погашення кредиту плату за формулою п.4.3 договору. Позивач сумлінно виконував умови договору та своєчасно сплачував щомісячні платежі в повному обсязі відповідно до графіка . Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланнями СМС-повідомлень на мобільний телефон позивача відповідач вимагав сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулою п.2.2.3 договору. Позивач, не погоджуючись з новим розміром щомісячного платежу, сплачував платежі згідно затвердженого графіку. Рішенням Третейського суду при Асоціації «Бізнес центр «Правозахист» кредитний договір із забезпеченням №747 від 19.08.2008 року на вимогу ТОВ «ФК « Єврокапітал» був розірваний, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокапітал» заборгованість в розмірі 88506,02 грн., включаючи плату за обслуговування кредиту 33804,16 грн, яка була нарахована за формулою п.4.1 договору. Про порушення своїх прав, як споживача, позивач дізнався в лютому 2013 року. Вважає положення п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 договору, за якими передбачались зміни в витратах позичальника за формулою відповідно до зміни курсу долара США, крім відсоткової ставки - несправедливими, а відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов»язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. На підставі ст.ст.203, 215, 216, 217, 218, 228 ЦК України, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати недійсними п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» та визнати недійсним кредитний договір (із забезпеченням) №747від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал». В судове засідання позивач не з»явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав. Крім викладеного в позовній заяві пояснив, що вважає спірний кредитний договір, який є консенсуальним - нікчемним також з тих підстав, що сторони не дійшли згоди щодо основних умов договору при його підписанні, а отже можна вважати його неукладеним. Вважає, що відповідачем взагалі не доведено, що саме входить в поняття обслуговування кредиту, за яке здійснюється плата за формулою п.2.2.3. Пояснив, що положеннями п.п.2.23, 4.1, 4.3 кредитного договору, укладеного позивачем і відповідачем, передбачалися замни в витратах позивача за договором, крім відсоткової ставки, що є імперативно несправедливими положеннями кредитного договору та суперечило б вказаному закону і графіку платежів кредитного догвору, де плата за обслуговування кредиту була визначена 230,63 грн. на весь період дії договору. Крім того, зазначив, що боргові зобов»язання за п.2.2.3., 4.1., 4.3 позивача у договорі були визначені не у грошовому виразі, а формулами на вимогу відповідача, що суперечило п.6 ч.1.ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Спірний кредитний договір не був би укладений позивачем та відповідачем (не відбувся) без включення п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 до вказаного договору. Просив позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила суду, що кредитний договір №747, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» 19.08.2008 року розірваний рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центру «Правозахист» від 01.10.2010 року та з ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства 88506,02 грн. та судові витрати. Вважає, що рішення третейського суду є обов»язковим і ним визначено законність кредитного договору, що вже не може оспорюватися. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності і подав заяву про його застосування. Зазначила, що доказів на підтвердження обслуговування спірного кредитного договору, за що проводиться оплата, товариство не має. Пояснила, що сторони, підписуючи кредитний договір, досягли згоди, оспорювані пункти внесені до умов договору і позивач був з ними ознайомлений. Графік розрахунку був остаточний на момент підписання, оскільки не була відома відкладальна обставина, передбачена п.2.2.3. Вважає, що позов задоволенню не підлягає. Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступне. 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 49070,50 грн., який підлягає погашенню в терміни, встановлені графіком платежів, але вбудь-якому разі не пізніше 19.08.2013 року. Кредит надано в цілях придбання позичальником транспортного засобу, який був переданий в заставу в забезпечення кредиту (а.с.6-16). Зазначений кредитний договір був підписаний на підставі звернення ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» та оформлення анкети позичальника - заявки на кредит №5317 від 19.08.2008 р. Відповідно до зазначеної анкети товариством була вирахувана щомісячна сума до сплати за кредитом, включаючи плату за обслуговування кредиту в розмір 1476,70 грн., що становить 57,91% від вільних коштів сім»ї. В даній анкеті не зазначено про можливі зміни у щомісячній сумі до сплати. Графіком платежів, узгодженим сторонами, передбачено плату за обслуговування кредиту в розмірі 230,63 грн. щомісяця, при цьому будь-які вказівки щодо можливої зміни суми сплати відповідно до формул в графіку відсутні (а.с.17-19). Пунктом 2.2.3. договору передбачено плату за обслуговування кредиту, яка розраховується за формулою: Якщо коефіцієнт зміни курсу НБУ долара США до гривні Кн/Ко>=1,01, тоді Плата за обслуговування кредиту = СК*ОК+ (ЩП*Кн)/-ЩП, інакше = СК*ОК, де Кн - курс НБУ долара США до гривні на дату розрахунку плати за обслуговування кредиту; Ко - курс НБУ долара США до гривні на дату підписання кредитного договору; СК - сума кредиту згідно кредитного договору; ЩП - щомісячний платіж згідно графіку платежів передбаченого кредитним договором; ОК - розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту в відсотках. Згідно умов цього договору розмір ОК дорівнює 0,47%. З розрахунку позовних вимог, на підставі яких ухвалено рішення третейського суду, вбачається, що крім щомісячної плати за обслуговування кредиту, яка сплачувалась ОСОБА_1своєчасно, була нарахована плата за обслуговування кредиту згідно п.2.2.3, 4.1 і ця сума для дострокового погашення на 11.08.2010 року становила 33804,16 грн.,тоді як щомісячна плата за обслуговування становить 2767,56 грн. (а.с.78-80). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що розбіжність між розміром щомісячного платежу, визначеного графіком та розміром стягнутих платежів за рішенням третейського суду на підставі п.2.2.3. договору, являє собою плату за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до курсу НБУ долара США до гривні та як наслідок значно збільшив розмір щомісячного платежу та не був визначений в цьому розмірі в грошовій сумі. Крім того, п.4.1 договору кредиту передбачено умови дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника. Но підставі формули, визначеної в даному пункті договору була визначена сума заборгованості в розмірі 88506,02 грн., яка також не була передбачена у грошовому виразі в договорі. Позивач здійснював платежі відповідно до узгодженого графіка своєчасно і в повному розмірі, що підтверджується квитанціями (а.с.23-26). Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланням СМС-повідомлень відповідач вимагав від позивача сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулу п.2.2.3 договору. Зазначене підтвердили сторони в судовому засіданні. Письмових доказів зазначених вище повідомлень суду не надано. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які грунтуються на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі тана умовах, встановлених договором,а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що саме зазначається у договорі про надання споживчого кредиту. Така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, на підтвердження змісту якої суду не надано доказів відповідачем, чинним законодавством України при укладенні кредитного договору не передбачена. Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ст.6 ч.1 п.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі,строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Оцінюючи в сукупності досліджені судом докази та враховуючи вищевикладені норми законодавства України, суд прийшов до висновку, що умови п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) від 19.08.2008 року є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача, суперечать вимогам Закону та загальним засадам цивільного законодавства, а тому ці положення слід визнати недійсними з моменту укладення договору. Судом встановлено, що фактично кредитодавець переклав ризик знецінення гривні відностно інших валют по гривневевому кредиту на позичальника, що є ознакою нечесної підприємницької практики за п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до ч.6 ст.19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку, що кредитний договір №747 від 19.08.2008 року здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності, а отже є недійсним (нікчесний правочин), і в частині позовних вимог про визнання його недійсним позивачу слід відмовити. Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки лише в лютому 2013 року йому стало відомо, що підставою вважати, що права його порушені, є саме включення відповідачем до договору п.2.2.3, 4.1, 4.3. Строк дії договору закінчується 19.08.2013р., рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» про розірвання спірного договору прийняте 01.10.2010 року. Суд приймає до уваги складність правовідносин між сторонами, що є наслідком нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача і вважає, що держава повинна забезпечити особливий захист більш слабкого суб»єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносинах, шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування. Також суд вважає хибними посилання відповідача на те, що дійсність спірного кредитного договору та його законність підтверджена рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» від 01.10.2010 року №8-28/10, яким кредитний договір № 747 (із забезпеченням) від 19.08.2008 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» та ОСОБА_1, розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88506,02 грн. та судові витрати. Предметом розгляду зазначеної вище справи та рішення Третейського суду було стягнення заборгованості,а не визначення недійсності умов договору та договору вцілому, отже позивач вправі захистити свої права, звернувшись до суду з цим позовом, а згодом вимагати застосування наслідків укладення недійсного договору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір. Враховуючи вищевикладене та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011; Рішенням Конституційного СудуУкраїни від 10.01.2008 року №1-рп/2008; Постановою Верховного Суду України№6-80 цс від 12.09.2012року; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 11,18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року задовольнити частково. Визнати недійсними п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ». В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» судовий збір в розмірі 114 грн. на користь держави. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва. Суддя: Богдан О.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31034891
  16. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Журавель В.І.,Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М.,Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 13 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 4389 грн. 60 коп. зі сплатою 25,8 % річних строком до 12 жовтня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору позичальником утворилася заборгованість у розмірі 36 341 грн. 13 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року скасовано. Позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2234 грн. 33 коп., проценти за користування кредитом у розмірі 12 660 грн. 98 коп., штраф у розмірі 500 грн. та 1706 грн. 72 коп., 1223 грн. 30 коп. пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не була отримана згода ОСОБА_6 на укладання договору за Умовами надання споживчого кредиту, на які посилається позивач та які надані ним до позовної заяви; позивачем пропущений строк звернення до суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд керувався тим, що позовна давність збільшена за домовленістю сторін до п'яти років; укладаючи кредитний договір відповідачка погодилася з його умовами. Із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано. Судами встановлено, що 13 жовтня 2005 року ОСОБА_6 звернулася із письмовою заявою (далі - Заява) до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання їй споживчого кредиту в розмірі 4389 грн. 60 коп. на 24 місяці за умови сплати за його користування у розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості сплати процентів в обумовлених у Заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичній особі (далі - Умови) строки, а також сплати комісії, що зазначена в Умовах. Згідно з п. 4.2. Умов при порушенні позивальником зобов'язання щодо погашення кредиту він сплачує банку 6 % на місяць розрахованих від залишку погашеної заборгованості за кредитом. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Апеляційний суд вважав, що письмова форма договору споживчого кредиту дотримана, оскільки підписана Заява позичальника № DNH4KS30390278 від 13 жовтня 2005 року. Однак копія заяви, що подана позивачем до матеріалів справи, містить підпис позичальника ОСОБА_6 та підпис представника банку (а.с. 5), у той же час, у заяві, наданій представником відповідачки, підпис представника ПАТ КБ «ПриватБанку» відсутній (а.с. 42). Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» «Стандарт») підписані головою правління банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особа, у Заяві є посилання на умови лише щодо сплати комісії та нарахування 6 % на місяць при порушення зобов'язань. Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_6 на укладення кредитного договору з урахуванням вказаних Умов, на які посилається позивач, немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позивальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 12 жовтня 2007 року. Банк звернувся до суду у квітні 2012 року. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно з п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки застережень щодо продовження позовної давності, нарахування неустойки відповідно до Умов Заява не містить, суд першої інстанції правильно вважав, що банком пропущений строк звернення до суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог щодо його законності та обґрунтованості, тому воно має бути залишено в силі, а рішення апеляційного суду - скасоване. Керуючись статтями 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року скасувати, рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року залишити у силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.А. Горелкіна Судді: В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31006969
  17. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 758/3992/13-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/13215/2013 Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Росік Т.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого судді Росік Т.В. суддів: Прокопчук Н.О.‚ Мазурик О.Ф. при секретарі Мургі М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій‚ В С Т А Н О В И Л А: В березні 2013 року ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в сумі 25733,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.08.2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_2 укладено договір про комплексне банківське обслуговування шляхом отримання від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки та підписання виписки-повідомлення. Позивач видав відповідачу кредитну картку VISA та відкрив картковий рахунок НОМЕР_1 в національній валюті України за тарифним планом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків», встановлено ліміт кредитування в розмірі 12000 грн. Позивач забезпечив видачу кредиту, виконував всі розпорядження ОСОБА_2 про перерахування, видачу відповідних сум з розрахунків та проведення інших операцій за рахунками обраного продукту. Відповідач зобов'язувався здійснювати оплату послуг позивача згідно тарифів у строки, передбачені умовами договору. Відповідач зобов'язання по договору не виконував, станом на 01.01.2013 року заборгованість за картковим рахунком становить 25733,31 грн., в тому числі - непогашений кредит 11935.98 грн.; несплачені відсотки - 12 861,37 грн.; штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935,96 грн., які ПАТ «Комерційний банк «Надра» просив стягнути з ОСОБА_2 Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2013 року позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн. 98 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 12861 грн. 37 коп., штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935 грн. 96 коп., судовий збір в сумі 257 грн. 33 коп., а всього стягнуто25990 грн.64 коп. ОСОБА_2 вважаючи, що зазначене рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, в апеляційній скарзі просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати ПАТ «Комерційний банк «Надра» закрити всі рахунки ОСОБА_2 згідно договору про комплексне банківське обслуговування та застосувати строки позовної давності до позовних вимог банку. В обґрунтування своїх вимог посилається на те‚ що суд не дав належної оцінки укладеному між сторонами договору про комплексне банківське обслуговування та безпідставно не застосував до позовних вимог строк позовної давності, який сплинув 15.09.2012 року з закінченням строку дії кредитної картки. ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ПАТ «Комерційний банк «Надра» просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. 31.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_2 був укладений договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с. 5-6). Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки ОСОБА_2 доручив банку відкрити рахунок, оформити кредитну картку та надав свою згоду з умовами договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у ВАТ КБ «Надра» і тарифами банку та зобов'язався їх виконувати (а.с.10). Згідно виписки-повідомлення до договору про комплексне банківське обслуговування від 11.09.2007 року на підставі анкети клієнта від 31.08.2007 року ВАТ КБ «Надра» відкрило ОСОБА_2 рахунок кредитної картки Visa Gold НОМЕР_1 з сумою ліміту кредитування 12000 грн. на строк дії картки 2 роки з відсотковою ставкою станом на 11.09.2007 року 25,56 % річних та відкрито рахунок для поповнення поточного карткового рахункуза тарифним пакетом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (а.с.11). 31.08.2007 року ОСОБА_2 під підпис ознайомився з умовами обслуговування та тарифами кредитних карток «45 днів кредиту без відсотків» та умовами надання кредиту по платіжним картам ВАТ КБ «Надра» «Кредиточка» ТМ і «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (СКК) (а.с. 12-20). 11.09.2007 року відповідач отримав під підпис видану банком платіжну картку та запечатаний конверт з ПІН-кодом (а.с. 21). Відповідно до п.п. 5.2.4, 5.2.5 договору від 31.08.2007 рокувідповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг банку згідно тарифів банку у строки, передбачені умовами даного договору, здійснювати погашення обов'язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до 15 числа наступного місяця включно. Згідноп.п. 11.4, 11.6 зазначеного договору за користування кредитними коштами, які використані клієнтом на отримання готівки, банк щомісячно нараховує відсоткив Білінговий день на суму фактичної кредитної заборгованості з дати фактичного списання коштів з рахунку до дати погашення кредиту. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. У разі якщо клієнт при користуванні «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» до 15 числа поточного місяця не погасив всю суму заборгованості вказану в звіті, банк нараховує відсотки за користування кредитними коштами витраченими для розрахунків в торгівельно-сервісній мережі, відповідно до тарифів банку на суму фактичної заборгованості з торгівельно-сервісними операціями за фактичну кількість днів користування кредитними коштами. При цьому сума цих нараховується в білінговий день, що слідує після 15 числа місяця, до якого мала бути погашена вся сума заборгованості. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. Пунктом 11.10 договору передбачено право позивача нарахувати штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу та нарахувати на непогашену частину обов'язкового мінімального платежу відсотки за кожний день прострочення згідно тарифів банку. Згідно розрахунку заборгованості за договором станом на 01.01.2013 року ОСОБА_2 має заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн.98 коп., 12 861 грн. 37 коп. - заборгованість по процентам, 935 грн. 96 коп. - штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу (а.с.7). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 в порушення умов договору не виконував взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, що є підставою для стягнення з нього суми заборгованості за кредитом, по процентам та штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, виходячи з наступного. Згідно зі ст.ст. 530, 631 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно п.1.71 договору прокомплексне банківське обслуговування фізичних осіб, укладеного між сторонами, строк дії картки та кредитної лінії складає 1 або 2 роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. За умови виконання клієнтом всіх положень договору, картка клієнта та картки всіх держателів додаткових карток автоматично перевипускаються банком, а договір вважається подовженим на наступний строк, якщо клієнт не повідомив про бажання розірвати (припинити) договір за 20 календарних днів до дня закінчення строку дії основної картки. В разі якщо клієнт порушує умови цього договору банк має право відмовити клієнту в перевипуску карток, а клієнт зобов'язаний погасити заборгованість, що виникла за договором до 15 числа місяця, в якому закінчується термін дії картки. Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки вбачається, що сторонам встановлено термін дії картки 2 роки (а.с. 10), сторони не заперечували, що банк картку не перевипускав у зв'язку з невиконанням клієнтом положень договору. Передбачена п. 17.1 умова договору про його дію до повного виконання сторонами зобов'язань не може розглядатись як установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимога ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче настане. Таким чином, оскільки банком не перевипускалася картка клієнта та не продовжувався строк дії договору, а ОСОБА_2 зобов'язаний був погасити заборгованість за договором до 15 вересня 2009 року - місяця, в якому закінчився термін дії картки, перебіг строку позовної давності в межах якого позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права розпочався з 16.09.2009 року. З відповідним позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду 26.03.2013 року за межами строку позовної давності, визначеної законом у три роки. Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Відповідач звернувся до суду першої інстанції з письмовою заявою про застосування строків позовної давності. Крім того, відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 31 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). З заявою про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності ПАТ «Комерційний банк «Надра» до суду не звертався. Встановивши зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, але поданий з порушенням строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Тому рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 3.4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 303 ,304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій - відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий - суддя: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34389047
  18. Державний герб України Справа № 137/706/13-ц Провадження № 22-ц/772/2961/2013 Категорія: 27 Головуючий в суді першої інстанції: Білик Н.В. Доповідач: Стеблюк Л. П. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" вересня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючої : Стеблюк Л.П. суддів: Пащенко Л.В., Шемети Т.М. при секретарі: Іщук О.В. за участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Рой В.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Шуліки А.В. на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 16.08.2013 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_5, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6 на ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 16.08.2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 в її інтересах діє законний представник ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа на стороні позивача без самостійних вимог Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Літинської райдержадміністрації про визнання договору іпотеки недійсним, - в с т а н о в и л а : ОСОБА_5, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6, звернулась до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 26 лютого 2008 року між ОСОБА_6 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» було укладено договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі під №279. Предметом іпотеки по даному договору є житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 65,5 м.кв., під АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_6 на підставі Свідоцтва про право власності №60. На даний будинок приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу ОСОБА_7 було накладено заборону відчуження, зареєстровану в реєстрі під №280. Відповідно до Договору іпотеки, останній забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитної угоди №МКХ-058 від 26.02.2008 року. Про те, що між сторонами було укладено договір іпотеки, позивачу стало відому нещодавно, після візиту до будинку працівників Державної виконавчої служби під час виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_6 грошових коштів по кредитному договору на користь банка. Вважає, що договір іпотеки був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, є незаконним та підлягає визнанню недійсним з наступних підстав. Так, позивач ОСОБА_5 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Відповідно до свідоцтва про народження її матір'ю є ОСОБА_6 22.04.2003 року шлюб між батьком та мамою було розірвано і з того часу вона проживає разом із матір'ю. 3 11.04.2005 року позивачка проживає в будинку з матір'ю зі адресою: АДРЕСА_1 Іншого нерухомого майна, де можна проживати, у позивача не має. Зазначений будинок є єдиним місцем проживання. На момент укладення спірного договору іпотеки - 26.02.2008 року, ОСОБА_5, було 13 років. На укладення договору іпотеки згода органу опіки та піклування не була отримана. Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користуватися жилим приміщенням . Відповідно до Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей передбачено, що для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, а також неприпустиме зменшення або обмеження прав і інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Вважає, що у даному випадку порушено її право на житло, тому договір іпотеки повинен бути визнаний недійсним. Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 16.08.2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки №МКХ-058/1 від 26.02.2008 року, укладений між ОСОБА_6 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», який посвідчено приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального отруту ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі під №279. Скасовано заборону відчуження житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, житловою площею 33.6 кв.м.. загальною площею 65,5 м.кв., під АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6, що була зареєстрована приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу ОСОБА_7 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за номером 280. Скасовано запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження - житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами, житловою площею 33,6 кв.м., загальною площею 65,5 м.кв., під АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_6, що 26.02.2008 року був внесений приватним нотаріусом Літинського районного нотаріального округу ОСОБА_7 до Державного реєстру іпотек. Ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 16.08.2013 року накладено арешт на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_6 до виконання зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» . В апеляційній скарзі представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Шуліки А.В. ставиться питання про скасування рішення суду та постановлення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки судом порушено норми матеріального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_5, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6 ставиться питання про скасування ухвали суду та про постановлення нової про відмову у задоволенні клопотання ПАТ КБ «Приватбанк» про накладення арешту на майно, оскільки судом порушено норми процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення та ухвали суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Шуліки А.В. не підлягає до задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_5 в її інтересах діє законний представник ОСОБА_6 слід задовольнити з наступних підстав. Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні. Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам рішення суду відповідає. Судом встановлено, що 26.02.2008 року між ОСОБА_6 та ЗАТ КБ «Приватбанк» укладено договір іпотеки предметом якого є будинок АДРЕСА_1 , яки належить ОСОБА_6 Як вбачається з матеріалів справи, на час укладення договору у спірному будинку була зареєстрована та проживала неповнолітня дочка ОСОБА_6 - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1. Разом з тим, відповідно до нотаріальної справи встановлено, що на час укладення договору іпотеки були зібрані усі необхідні документи, однак згода органу опіки та піклування на укладення договору не була отримана. Посвідчуючи договір іпотеки нотаріусом було взято до уваги довідку Літинської селищної ради про те, що у іпотечному будинку ОСОБА_6 проживає одна. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки належним чином не було перевірено те, чи мають право проживання у будинку АДРЕСА_1 неповнолітні діти. Адже договір іпотеки посвідчено 26.02.2008 року, а довідка селищної ради була видана 11.12.2007року. Оскільки ОСОБА_6 є власником будинку АДРЕСА_1, що підтверджено копією свідоцтва про право власності (а.с.80), її неповнолітня дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., має право на користування цим житлом відповідно до закону. Згідно ч. 2 ст. 59 СК України при розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним. Відповідно до ч. З ст. 29 ЦК України - місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного і них, з ким вона проживає. Згідно ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України - члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Згідно ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям. Одним із правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування відповідно до ст. 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користуватися жилим приміщенням. Статтею 17 Закону України «По охорону дитинства» встановлено, що батьки та особи, що їх замінюють не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл в обмін відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Крім того, ст. 27 Конвенції про права дитини надає кожній дитині право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" п 44. передбачено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ПІ "Про охорону дитинства" батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування. Крім того, доводи відповідача про пропущення позивачкою трьохрічного строку давності на звернення до суду за захистом прав та інтересів, спростовуються тим, що позивач ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н. і на час звернення до суду не досягла повноліття та відповідно до ч. 4 ст.261 ЦК України, строк позовної даності не пропустила. Відповідно до ст.. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Враховуючи викладене, та те, що на час укладення договору іпотеки право користування спірною квартирою мала малолітня дочка ОСОБА_5, тому відповідно до вимог ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» договір іпотеки було укладено з порушенням вимог ч. 6 ст.203 ЦК України, а тому відповідно до ст.215 ЦК України підлягає визнанню недійсним. Враховуючи наведене, суд дійшов підставного висновку про задоволення позову. Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження, та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про задовлення позову, оскільки останні ґрунтуються на повно з'ясованих обставинах справи. Разом з тим, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6, виходячи з наступного. Позивачем заявлена вимога про визнання недійсним договору іпотеки 26 лютого 2008 року, укладеного в забезпечення кредитної угоди №МКХ-058 від 26.02.2008 року. Тобто, вищевказані договори були укладені (вчинені) в 2008 році. Норма на яку послався відповідач та яку помилково застосував суд, а саме ст. 1057-1 ЦК України, була введена в дію відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 02.10.2012 року №5405-УІ, який набрав чинності 04.11.2012 року. Відповідно до ст. 58 Конституції України - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. За таких обставин ухвала суду від 16.08.2013 року підлягає скасуванню, із постановленням нової про скасування накладеного арешту на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6. Керуючись ст. ст. 307, 308, 312, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а : Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Шуліки А.В. відхилити. Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 16.08.2013 року залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_5, в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_6, задовольнити. Ухвалу Літинського районного суду Вінницької області від 16.08.2013 року скасувати, та постановити нову, якою скасувати накладений арешт на житловий будинок з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 до виконання зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк». Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та в частині апеляційної скарги представника Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» Шуліки А.В. на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 16.08.2013 року може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає. Головуюча: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/33845593
  19. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" грудня 2012 р. Справа № 21/5007/1076/12 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Огороднік К.М. суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В. при секретарі судового засідання Ващук К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.12 року у справі № 21/5007/1076/12 (суддя Вельмакіна Т.М.) за позовом Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Житомирської філії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака Віктора Ярославовича про визнання договору іпотеки недійсним та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за участю представників сторін: позивача - не з'явився. відповідача - Богатирчук О.О., за довіреністю. Розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 року змінено склад колегії суддів у справі № 21/5007/1076/12 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., судді Коломис В.В., Олексюк Г.Є., утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. В судовому засіданні 25.12.2012 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Спільне українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Житомирської області із позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року, про визнання виконавчого напису, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у позові відмовлено. Заяву про забезпечення позову від 05.09.2012 відхилено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Представник товариства в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Представник Банку в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також представник Банку в судовому засіданні підтримав заяву про накладення арешту, яка ним подана через канцелярію апеляційного господарського суду, в якій Банк посилається на ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, просить суд накласти арешт на предмет іпотеки, та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 17.06.2008 року між АТ "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Український інноваційний банк" (кредитор) та фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М. (боржник) було укладено кредитний договір № 2508, за умовами якого кредитор надає боржнику кредит в сумі 19000,00 доларів США строком на 9 місяців з кінцевим терміном погашення 17.03.2009 року. У відповідності до п. 3.7.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань боржника за цим договором є - іпотека нерухомого майна, яке є власністю Товариства, а саме: - однокімнатна квартира № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72 згідно іпотечного договору від 17.06.2008 року; - порука Караєва В.Т., як фізичної особи, згідно договору поруки від 17.06.2008 року. 17.06.2008 року між Банком (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) укладено іпотечний договір за умовами якого іпотекою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 2508 від 17.06.2008 року, укладеного між боржником (фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М.) та іпотекодержателем. Згідно п. 1.2. іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених кредитним договором зобов'язань передає в іпотеку однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 72 (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки складається з однієї житлової кімнати та службових приміщень, має загальну площу 33,4кв.м., в тому числі житловою 18,8кв.м. Договір 17.06.2008 року посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 4350. Наслідком невиконанням підприємцем Дахно Т.М. умов кредитного договору стало вчинення 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. виконавчого напису, яким звернено стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72. Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України, Товариство вважає, що директор ТзОВ "Укрполь, ЛТД" Караєв В.Т., укладаючи спірний правочин від імені ТзОВ "Укрполь, ЛТД" не мав необхідний для такого правочину обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною 1 ст. 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно розумно та не перевищувати своїх повноважень. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Місцевим господарським судом відмовлено в позові та встановлено, що статутом Товариства надання згоди на укладання угоди про передачу в заставу майна Товариства вартістю до 50000,00 доларів США до виключної компетенції загальних зборів не віднесена, звідси, в силу ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та Статуту Товариства, виконавчі органи товариства (дирекція, генеральний директор) повноважні приймати рішення про надання майна в заставу, іпотеку вартість якого не перевищує обумовлену статутом межу, а саме вартість майна до 50000,00 доларів США. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому, правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (ст. 36 цього Закону). Апеляційним судом встановлено, що п. 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року містить відповідне застереження. Пункт 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року також передбачає право продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Згідно пп. 19 п. 5.9 статуту Товариства до виключної компетенції зборів учасників товариства належить прийняття рішення про відчуження, придбання та списання основних фондів. Тобто, статутні документи Товариства обмежували повноваження виконавчого органу щодо відчуження майна товариства. Збори учасників Товариства не приймали рішень щодо надання Караєву В.Т., як директору товариства, повноважень на розпорядження майном товариства та передачі майна товариства в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань Дахно Т.М. за кредитним договором. Отже, укладаючи іпотечний договір та самостійно визначивши порядок та спосіб відчуження основних фондів товариства на безоплатній основі в рахунок виконання зобов'язань третьої особи шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, виконавчий орган уклав правочин, який суперечить цілям та предмету діяльності товариства, вирішив питання, вирішив питання, яке відноситься до виключної компетенції зборів учасників. В силу ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Апеляційний суд не встановив факту наступного схвалення спірного правочину повноважним органом управління товариства. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 204 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи викладене, колегія суддів України вважає, що задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки як таких, що укладені зі сторони Товариства з пороком волі та неуповноваженою особою, є правомірним. Враховуючи існування законних підстав для визнання судом договору іпотеки недійсними, виконавчий напис, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення залишити без змін. При цьому колегією суддів враховано, що статтями 256, 257 ЦК України передбачено що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ст. 264 ЦК України). За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Товариство просило суд визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і відновити пропущений строк, обґрунтувавши пропуск вказаного строку розглядом в порядку цивільного судочинства справи за позовом Караєва В.Т. до ПАТ "Укрінбанк" в особі Житомирської філії ПАТ "Укрінбанк" та ТзОВ "Укрполь, ЛТД" про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року. За результатами розгляду вищевказаної справи, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.08.2011 року позов Караєва В.Т. задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 17.06.2008 року. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23.02.2012 року, залишеного в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 13.07.2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зважаючи на викладене та на встановлений факт укладення оскаржуваного договору неуповноваженою особою, колегія суддів вважає, що порушене право Товариства підлягає захисту. Колегія суддів вважає, що клопотання Банку про залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, нотаріус не є заінтересованою особою у результаті вчинення правочину сторонами, а посвідчує факти, що мають юридичне значення та виконує інші обов'язки покладені на нього законодавством. Відповідно до пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. Вказані посилання відсутні. Щодо заяви Банку про накладення арешту на підставі ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України має перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду за станом на момент його прийняття. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року № 5405-VI, яким було внесено ряд змін в правовідносини між боржниками (в т.ч. позичальниками, поручителями) та кредиторами, набув чинності з наступного дня його опублікування, тобто з 04.11.2012 року. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт, цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином, застосовувати правові наслідки недійсності правочинів у тому порядку, який визначає положення ст. 1057-1 ЦК України можливо тільки до тих правовідносин, які виникли після 04.11.2012 року. Крім того, ч. 3 ст. 86 ГПК України передбачає, що ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених ч. 1 цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Товариство є майновим поручителем та не має зобов'язань за кредитним договором. Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" задоволити. 2. Рішення господарського суду Житомирської області у справі № 21/5007/1076/12 від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові. Прийняти в цій частині нове рішення. "Позов задоволити. Визнати недійсним Іпотечний договір від 17.06.2008 року, укладений між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД", посвідчений 17.06.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за № 4350. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., зареєстрований у реєстрі за № 11344, яким звернуто стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, № 72, яка належить на праві власності Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД".". В решті рішення залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Огороднік К.М. Суддя Тимошенко О.М. Суддя Коломис В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28302934
  20. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" липня 2013 р. Справа№ 911/1183/13 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дідиченко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Руденко М.А. при секретарі Кобець М.О. за участю представників: від позивача: Старжинська Т.Ю. - представник за довіреністю від 25.01.2013 року; від відповідача: Вакуленко О.М. - представник за довіреністю від 14.11.2012 року; від третіх осіб: 1) не з'явились; 2) не з'явились, розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тілігул» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Треті особи: 1) Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Тетяна Анатоліївна 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тілігул» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 12.11.2007 року та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір іпотеки №09/І-124 від 12.11.2007 року суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним у судовому порядку. Внаслідок визнання недійсним оскаржуваного іпотечного договору позивач просить суд зняти заборону відчуження, скасувати запис про обтяження вказаних нежилих приміщень та вилучити відповідний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що на підставі іпотечного договору від 10 листопада 2009 року до Державного реєстру іпотек був внесений запис про обтяження вказаних нежилих приміщень, позивач, також, просить суд скасувати вказаний запис у Державному реєстрі іпотек. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним № 6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним № 4323 та договором № 2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору за реєстраційним № 1779. Знято заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі іпотечного договору, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Скасувано запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що 12.11.2007 року був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Державного реєстру іпотек на підставі іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним №6558. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не припинив провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, апелянт зазначає, що предмет іпотеки був повернутий до стану зазначеного у правовстановлюючих документах, а отже на момент укладення іпотечного договору предмет іпотеки існував у вигляді, що відповідає його опису у правовстановлюючих документах. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 30.07.2013 року. Представник відповідача у судовому засіданні 30.07.2013 року підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» (надалі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (надалі - кредитор, відповідач) укладено договір відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, за умовами якого, кредитор надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання в розмірі 3990000,00 грн. під 15,25 % річних, з кінцевим терміном погашення 11 листопада 2011 року на поповнення обігових коштів (далі - кредитний договір). Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23.05.2011 року встановлено новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості, а саме до 10.05.2014 року. В якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» зобов'язань перед відповідачем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363 від 12 листопада 2007 року, між позивачем (за договором - іпотекодавець) та відповідачем (за договором - іпотекодержатель) 12 листопада 2007 року укладено іпотечний договір за №09/І-124 (далі - іпотечний договір). Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору в якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» його зобов'язань перед іпотекодержателем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, що укладений між іпотекодержателем та позичальником 12 листопада 2007 року, а також, виконання іпотекодавцем його зобов'язань перед іпотекодержателем за цим договором, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 2522,00 м2 - приміщення адмінбудівлі під літерою "А", загальною площею 577,6 м2, приміщення цеху металообробки під літерою "Б", загальною площею 900,00 м2, приміщення цеху деревообробки під літерою "В", загальною площею 898,0 м2, приміщення пилорами під літерою "Г", загальною площею 146,4 м2, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70 (далі - предмет іпотеки). Згідно пункту 1.2 договору заставна вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 6 138 537,00 грн. Пунктом 1.3 іпотечного договору передбачено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Відповідно до пункту 1.7.9 іпотечного договору, предмет іпотеки належить позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 10 грудня 1997 року приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №11650. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано Білоцерківським МБТІ 15 грудня 1997 року та записано в реєстрову книгу №9 за реєстровим №622. Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що у зв'язку із світовою економічною кризою, позичальник не мав змоги належним чином здійснювати погашення кредиту, а тому звернувся листом № 33 від 21.01.2013 року до ТОВ «Тілігул» з проханням пошуку потенційних покупців на предмет іпотеки та здійснення експертної оцінки для подальшої її реалізації і погашення боргу. 13.02.2013 року позивач звернувся до ТОВ «Експертно-правове підприємство «Укрспецексперт» з клопотанням щодо проведення оцінки заставного майна для з'ясування дійсної ринкової вартості предмета іпотеки. У відповідь на зазначений лист експерт про неможливість проведення оцінки предмета іпотеки, оскільки в іпотечному договорі зазначено, що нежитлове приміщення під літ. «Г» становить 146, 4 кв.м, натомість фактично враховуючи добудову до будівлі під літ. «Г» вона становить 231, 8 кв.м. Водночас, площа, яка перевищує розмір, переданий в іпотеку, не може бути виділений окремо, оскільки зазначене приміщення є добудовою. Беручи до уваги викладене, позивач звернувся до суду першої інстанції про визнання договору іпотеки від 12.11.2007 року недійсним, оскілтьки зважаючи на те, що приміщення площею 85, 4 кв.м. під літ. «Г» хоч і не знаходяться в іпотеці у відповідача, позивач не може ним розпоряджатися, зокрема реалізувати його у зв'язку із тим, що воно є неподільним із частиною приміщення площею 146, 4 кв.м., яке знаходиться в іпотеці. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, 16.09.2004 року між ТОВ «Тілігул» та ТОВ «Управління проектно-виробничих робіт» укладено договір про розроблення робочого проекту про переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування по вул. Храпачанській № 70 в м. Біла Церква, за умовами якого, генпроектувальник розробив проектування та переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.12.2004 року відділом містобудування, архітектури та ЖКГ Білоцерківської Районної державної адміністрації ТОВ «Тілігул» надано дозвіл на виконання будівельних робіт за №14/04 з переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.01.2005 року наказом за №7 Білоцерківської районної державної адміністрації затверджено акт державної технічної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченої переобладнанням «Дільниці по розфасуванню круп для каш швидкого приготування», площею забудови 224,3 м2, кошторисна вартість 11378,03 грн.. Таким чином, судом встановлено, що під час реконструкції було змінено площу будівлі за літ. «Г» шляхом добудови загальною площею 85,4 кв.м., внаслідок чого площа забудови склала 231,8 кв.м. Крім того, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору Комунальним підприємством «Білоцерківське МБТІ» було видано свідоцтво про право власності від 08.09.2005 року та витяг про реєстрацію права власності на частину нежитлової будівлі під літ. «Г», площею 85,4 кв.м., за реєстраційним №11999531 від 08.09.2005 року, номер запису 174 в книзі №2, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Отже, на момент укладання іпотечного договору за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. «А» площею 577, 6 кв.м., «Б» площею 900, 0 кв.м., літ. «В» площею 898, 0 кв.м. та літ. «Г» площею 146, 4 кв.м., які розташовані за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70 та на частину нежитлової будівлі літ. «Г» площею 85, 4 кв. м., розташованою за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, яка не може бути відокремленою від частини будівлі під літ. «Г» площею 146, 4 кв.м. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що станом на 12.03.2013 року нежитлова будівля під літ. «Г» зареєстрована за позивачем вже загальною площею 231, 8 кв.м. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення. Так, відповідно, пунктом 1.1 спірного іпотечного договору встановлено, що за цим договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно - нежитлові будівлі, загальною площею 2 522, 00 кв.м., а саме: приміщення адмінбудівлі під літерою «А», загальною площею 577,6 кв.м., приміщення цеху металообробки під літерою «Б», загальною площею 900,00 кв.м., приміщення цеху деревообробки під літерою «В», загальною площею 898,0 кв.м., приміщення пилорами під літерою «Г», загальною площею 146,4 кв.м., розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Однак, як вже зазначалось вище, станом на день укладання іпотечного договору приміщення під літ. «Г» загальною площею 146,4 кв.м. не існувало, натомість, станом на день укладання спірного договору позивачу належало приміщення під літ. «Г», загальною площею 231,8 кв.м., яке розташоване за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, що і мало б бути предметом іпотеки. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Отже, зі змісту п. 1.1 спірного договору іпотеки вбачається, що в ньому відсутній опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а саме: дані про дійсну площу та інформацію про введення в експлуатацію нежитлового приміщення літ. «Г», розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Крім того, як зазначалося раніше, пунктом 1.3 договору встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Проте, матеріали справи №911/1183/13 містять інші відомості відносно земельної ділянки, на якій знаходиться предмет іпотеки. Зокрема, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 листопада 2004 року, з якого вбачається, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Терезинської селищної ради, Білоцерківського району, Київської області за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, загальною площею 1,8079 га належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» на праві власності. До того ж, належність земельної ділянки на праві власності, яка розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку від 14.09.2010 року. Таким чином, не зважаючи на те, що станом на момент укладення спірного договору позивач не зареєстрував право власності на земельну ділянку, остання вже була передана йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.11.2004 року, і вказана обставина повинна була бути зазначена в договорі іпотеки, оскільки тягне за собою наслідок передбачений ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» Так, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору), якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею). Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення умов Закону України «Про іпотеку», спірний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов, що вимагаються Законом України «Про іпотеку», зокрема опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, також, в договорі відсутні умови передачі в іпотеку земельної ділянки, належної позивачу на праві власності. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як вже зазначалось судом, оскаржуваний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов договору, та не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним №6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним №4323 та договором №2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору. Також, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги в частині зняття заборони відчуження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження предмету іпотеки, вилучення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження предметів іпотеки та скасування запису в державному реєстрі іпотек про обтяження предмету іпотеки враховуючи наступне. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до пункту 2.6 порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом міністерства юстиції України 12 грудня 2011 року за №3502/5 для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу. 12.11.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області внесено до реєстру заборон запис за № 6559 про заборону відчуження предмета іпотеки наступного змісту: «нежитлові будівлі літера «А», «Б», «В», «Г», площею 2522,00 кв.м., які знаходяться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Храпачанська, будинок 70». Отже, підставою для внесення зазначеного запису №6559 до єдиного реєстру заборон був оскаржуваний іпотечний договір. Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, наслідком визнання іпотечного договору недійсним є скасування заборони відчуження предмета іпотеки і вилучення відповідного запису з єдиного реєстру іпотек. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності. Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як зазначалося раніше, позивач дізнався про порушення свого права в лютому 2013 року, коли експерт повідомив йому, що частина нежитлового приміщення під літ. «Г» площею 85,4 кв.м., яка не перебуває в іпотеці у відповідача, не може бути відділена від предмету іпотеки, а отже позивач не може вільно розпоряджатися нею. В той же час, позивач звернувся до суду з даним позовом 04.04.2013 року. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування наслідків недійсності правочину. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Згідно ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Частиною 2 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Статтю 1057-1 Цивільного кодексу України доповнено до Цивільного кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 2 жовтня 2012 року за №5405-VI. У пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27 грудня 2012 року за №01-06/1941/2012 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив, що дія Закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Оскільки, спірний договір іпотеки укладено 12 листопада 2007 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» набрав чинності 4 листопада 2012 року, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19 січня 2013 року, тому місцевий суд прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідача про застосування наслідків недійсності правочину задоволенню не підлягає. Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Так, статтею 5 спірного договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошевцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків. Положеннями ст. 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Отже, передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 9 грудня 2009 року за №6-20669св07. Водночас, судом встановлено, що між сторонами не існувало спору на момент укладання угоди. Таким чином, підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України відсутні. За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 - без змін. 3. Матеріали справи № 911/1183/13 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України. Головуючий суддя Дідиченко М.А. Судді Пономаренко Є.Ю. Руденко М.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32718428
  21. Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., за участю представника відповідача ОСОБА_2, Завгородньої І.М., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 24 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № CL3772, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 20 000 гривень під 36 % річних строком на 24 місяці із сумою щомісячного платежу 1165 гривень 88 копійок. Оскільки відповідачем належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 9 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 083 гривень 66 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, не надано клопотання про поновлення пропущеного строку та доказів поважності його пропуску, а відповідачем заявлено клопотання про застосування судом позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що п. 12.5 кредитного договору визначено домовленість сторін про збільшення строку позовної давності, відповідач не виконав свої зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, а тому дійшов висновку про задоволення позову. Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Судом установлено, що 24 грудня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір. Відповідно до п. 1.1 даного договору позичальник зобов'язується погасити кредит, сплатити проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором, додатком 1 та додатком 2. Як вбачається з матеріалів справи банк надав відповідачу кредит строком на 24 місяці із визначеною датою останнього платежу - 10 грудня 2009 року. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 267 ЦК України). Судом першої інстанції вірно встановлено, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором закінчився 10 грудня 2009 року. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Отже, позивачу було відомо про порушення відповідачем умов кредитного договору та закінчення строку виконання зобов'язань саме 10 грудня 2009 року, однак позов пред'явлено до суду лише 18 січня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Як роз'яснено в п.3.3 розділу 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу. Таким чином, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані положення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність домовленості між сторонами про збільшення строку позовної давності, оскільки кредитним договором та додатками до нього такої умови не передбачено, а пунктом 12.5 визначений термін дії кредитного договору, а не строк виконання зобов'язань. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати, рішення Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33724075
  22. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ України 02 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ВАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ПАТ «Універсал Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: ВАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 04 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4992, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 164 тис. доларів США в порядку та на умовах, зазначених в договорі, а відповідач зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно з кредитним договором. Відповідно до умов додаткової угоди № ВL4992/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 04 червня 2008 року № ВL4992 відповідач отримала у ВАТ «Універсал Банк» кредит в сумі 164 тис. доларів США строком до 01 червня 2028 року зі сплатою 14,95 % річних за користування кредитом. Позивач свої зобов'язання виконав шляхом перерахування відповідачу кредитних коштів в сумі 164 тис. доларів США; відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує. 05 січня 2009 року відповідачу була вручена особисто під розписку вимога про погашення суми заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була. Станом на 01 квітня 2010 року заборгованість за договором складає 201 654,55 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 1 598 112 грн 31 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 163 520,36 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 1 295 898 грн 85 коп; відсотки - 37 598,29 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 297 966 грн 45 коп; підвищені відсотки - 535,9 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 4 247 грн 01 коп. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено. У поданій касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач пропустив встановлену законом позовну давність для звернення до суду за захистом своїх прав. Установлено, що 04 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4992, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 164 тис. доларів США в порядку та на умовах, зазначених в договорі, а відповідач зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно з кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до відповідача із вимогою про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, яку відповідач отримала 05 січня 2009 року. Проте, останньою не було вчинено дій, які б свідчили про намір у добровільному порядку сплатити прострочену заборгованість. Відповідно до умов п. 6.1. кредитного договору сторони узгодили, що в разі порушення позичальником нового терміну повернення всієї наданої суми кредиту та/або сплати за кредит за договором вважається, що такий позичальник користується кредитом понад строк, встановлений цим договором, при цьому, починаючи з наступного робочого дня сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит - відповідно простроченими процентами та/або простроченими комісіями. З огляду на наведені умови договору суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що з 05 лютого 2009 року, тобто після закінчення тридцятиденного терміну, протягом якого не була виконана вимога позивача про дострокове повернення кредиту, у останнього виникло право на звернення до суду з відповідним позовом. Такий позов позивачем пред'явлено лише 18 січня 2013 року, тобто після спливу позовної давності, встановленої ст. 256 ЦК України. Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» відхилити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33978281
  23. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення та додаткове рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ПАТ КБ „Приватбанк" звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно кредитного договору № KGXRRХ00410058 від 25 травня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_3, останньому було надано кредит у розмірі 4 170 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») складає між ним і Банком договір. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. У порушення вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями, станом на 14 березня 2013 року за відповідачем склалася заборгованість, а саме: 4 006 грн. 22 коп. - заборгованість за кредитом; 14 727 грн. 56 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 301 грн. 84 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 17 359 грн. 62 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф (фіксована частина ); 1 919 грн. 76 коп. - штраф (процентна складова), всього на загальну суму - 40 815 грн. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором кредиту у загальній сумі 40 815 грн. Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено з підстав спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ „Приватбанк" - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у загальній сумі 40 815 грн. Додатковим рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ „Приватбанк" судові витрати у розмірі 612 грн. 23 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, сплив, поважних причин такого пропуску позивачем не наведено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), з якими було ознайомлено відповідача та відносно яких останній висловив згоду, визначено термін позовної давності по всім вимогам тривалістю 5 років, тому заборгованість підлягає стягненню. З цими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такі суперечать вимогам закону та не ґрунтується на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що згідно кредитного договору № KGXRRХ00410058 від 25 травня 2007 року, укладеного між сторонами, ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 4 170 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 25 травня 2009 року (а. с. 7). Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умови) (а. с. 7). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У зв'язку з порушенням виконання умов кредитного договору, станом на 14 березня 2013 року у відповідача виникла заборгованість, а саме: 4 006 грн. 22 коп. - заборгованість за кредитом; 14 727 грн. 56 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 301 грн. 84 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 17 359 грн. 62 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 919 грн. 76 коп. - штраф (процентна складова), всього на загальну суму - 40 815 грн. (а. с. 5). Таким чином висновок судів про неналежне виконання ОСОБА_3 кредитного зобов'язання та існування заборгованості є вірним. Проте, як вбачається з матеріалів справи 17 червня 2013 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 29). Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на п. 5. 5 Умов, виходив із того, що строк позовної давності по всіх вимогах становить 5 років. Проте, при цьому не звернув уваги, що позивачем не надано доказів про ознайомлення відповідача під підпис саме із зазначеними Умовами, при тому, що до позовної заяви ПАТ КБ „Приватбанк" додано Умови згідно яких строк позовної давності відносно вимог про повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, тощо складав 50 років (п. 1.7.31), а в рішенні апеляційного суду міститься посилання на п. 5.5 Умов до договору, за якими вказаний строк становить 5 років (а. с. 17). Таким чином, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належно оформленої та засвідченої копії Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка») (Стандарт) та відсутністю даних про те, з якими саме Умовами був ознайомлений ОСОБА_3, згадані Умови не можуть бути покладеними в основу рішення. Однак суд апеляційної інстанції не надав цій обставині належної юридичної оцінки, що призвело до порушення норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Крім того, судом апеляційної інстанції не було враховано наступне. Як зазначалося вище, сторони встановили строк повернення кредиту по 24 травня 2009 року включно. Погашення кредитної заборгованості здійснюється щомісяця в такому порядку: відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умови) (а. с. 7). Таким чином погашення кредитної заборгованості та строки чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, банк звернувся до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитом 25 березня 2013 року, включивши до позовних вимог як суму заборгованості по кредиту, так і суму пені та процентів. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). У даній справі судами встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення їх сплати. Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу строку позовної давності та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку ґрунтується на неправильному застосуванні норм права. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс13. Оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене при неповному з'ясуванні обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення та додаткове рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/35564104
  24. Державний герб України ун. № 759/12760/13-ц пр. № 2/759/5329/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2013 року Святошинський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Миколаєць І.Ю. при секретарі Руденко Ю.Ф. за участю представника позивача Агабалаєвої Я.В. відповідача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИВ : У серпні 2013 року представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до суду з позовною заявою у якій просить стягнути із ОСОБА_4 та СТ «Віта» суму боргу за договором споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 02.08.2013 року становить 1601165,27 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: трикімнатну картиру, що є власністю ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 22.11.2006 року Святошинською районною у м. Києві радою, з метою задоволення вимог ТОВ «Кей-Колект» , що виникли на підставі договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 укладеного 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 в розмірі 200320,94 дол. США, що за курсом НБУ станом на 01.08.2013 року становить 1601165,27 грн. встановивши спосіб реалізації нерухомого майна - шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 133000,00 дол. США, а останній зобов'язувався сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 12,80% річних. З метою забезпечення виконання кредитного зобов'язання між АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступник ПАТ «УкрСиббанк») та споживчим товариством «Віта» було укладено договір поруки № 86703 від 15.01.2007 року. 15.01.2007 року між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки № 43884 за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Всупереч умовам кредитного договору ОСОБА_4 не здійснював платежів для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентам, чим порушив взяті на себе договірні зобов'язання. 12.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» було укладено договір факторингу № 1 за яким ПАТ «УкрСиббанк» передав останньому право вимоги за кредитними зобов'язаннями своїх боржників, в тому числі за кредитом ОСОБА_4 Справу просить вирішити на підставі ст. 525, 526, 530, 533, 546, 549, 611, 612, 627, 629, 632, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України. У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та просила його задовольнити. Представник ОСОБА_4 проти позову заперечував. Зазначив, що в результаті направлення 16.10.2009 року АКІБ «УкрСиббанк» вимоги до ОСОБА_4 про дострокове повернення кредиту, терміном повернення кредиту за умовами кредитного договору є 26.11.2009 р. Про таке право банк не тільки знав, а і намагався його реалізувати подавши в липні 2010 року до Святошинського районного суду м. Києва позов про стягнення заборгованості з відповідачів. Станом на день подачі позову до суду 19.08.2013 року ТОВ «Кей-Колект» як фактор пропустив строк позовної давності. Крім того представник ОСОБА_4 вважає, що за правилами ст. 266 ЦК України строк позовної давності сплинув і до додаткової вимоги. Також представником ОСОБА_4 зазначено про недоведеність частини позовних вимог, а саме права пред'явлення вимог, неправомірності нарахування процентів за користування кредитом. ОСОБА_2 проти позову заперечувала з таких же підстав. СП «Віта» явку свого представника у судове засідання не забезпечило, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялося належним чином, клопотання про розгляд справи у відсутність представника СП «Віта» до суду не надходило. ОСОБА_5, ОСОБА_6 також у судове засідання не з'явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, подали клопотання про розгляд справи у їхню відсутність. Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 15.01.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11108108000, за умовами якого банк зобов'язувався надати останньому кредит в іноземній валюті в сумі 133000,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на день укладення договору складає 671650,00 грн., зі сплатою 12,8 % річних за його користування та кінцевим терміном повернення не пізніше 15.01.2017 р., а ОСОБА_4 зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повертати банку кредит та сплачувати проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором (а.с.7-14). З метою забезпечення виконання зобов'язання за вищезазначеним кредитним договором 15.01.2007 року були укладені наступні договори: між АКІБ «УкрСиббанк» та СП «Віта» договір поруки, за яким останнє поручилося перед банком за виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору від 15.01.2007 року (а.с.15-16) та між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 договір іпотеки № 43884, за яким останні передали в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.17-20). Заставна вартість іпотеки склала 901749,86 грн. 16.10.2009 року ПАТ «УкрСиббанк» направило ОСОБА_4 досудову вимогу щодо дострокового виконання ним своїх зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 11108108000 від 15.01.2007 року (а.с 92). Підстава - порушення графіку платежів. Пунктом 5.5 договору про надання споживчого кредиту № 11108108000 передбачено, що у випадку порушення позичальником термінів повернення кредиту або термінів сплати процентів, комісії строком більше ніж на один місяць, та/або порушення інших умов договору та/або у випадку порушення позичальником та/або заставодавцем та/або поручителем та/або гарантом умов укладеного з банком договору щодо надання забезпечення виконання зобов'язань позичальника за цим договором, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановленому розділом 11 цього договору. Пунктом 11.1 зазначеного договору сторони погодили, що у разі настання обставин визначених у тому числі п. 5.5 договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення від банку, вважати термін повернення кредиту таким що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення про дострокове повернення кредиту від банку. Зважаючи на п. 11.1 договору, на отримання відповідачем вимоги про дострокове повернення кредиту, право вимоги у банку виникло 17.11.2009 року. Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється, зокрема, вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У п.31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», вказано, що враховуючи положення п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у справах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Отже, зважаючи на те, що право вимоги за кредитом ОСОБА_4 у АКІБ «УкрСиббанк» виникло 17.11.2009, ТОВ «Кей-Колект» як фактор звернувшись до суду 16.08.2013 року, пропустив строк позовної давності. Щодо вимог позивача, пов'язаних з договором іпотеки № 43884 від 15.01.2007 року. Згідно ч.1 ст. 575 «Окремі види застав» ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Таким чином іпотека є одним із різновидів застави та має похідний характер від основного зобов'язання і діє до припинення основного зобов'язання по кредитному договору. Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до абз. 2 п. 31 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5, оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, положення п.7 ч. 13 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку. Отже враховуючи, що ОСОБА_4 отримав саме споживчий кредит та те, що строк давності за вимогами позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором минув за 10 місяців до дати подачі позовної заяви, суд застосовує до даних правовідносин приписи закону, що регламентують наслідки спливу позовної давності. Крім того суд вважає недоведеним факт відступлення права вимоги ПАТ «УкрСиббанк» ТОВ «Кей-Колект». Згідно п. 3.1. договору факторингу право вимоги переходить від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Кей-Колект») у дату відступлення. Згідно п. 3.2 договору факторингу відступлення прав вимоги засвідчується складанням сторонами акта приймання-передачі прав вимоги за формою згідно з додатком 2 до цього договору. Акт приймання-передачі прав вимоги складається сторонами виключно після одержання клієнтом суми фінансування. В матеріалах справи відсутній додаток 2 до договору факторингу, а тому суду не відомо чи був складений акт приймання-передачі, а відтак чи перейшло до ТОВ «Кей-Колект» право вимоги за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_4 перед ПАТ «УкрСиббанк». Крім того виписка з договору факторингу № 1 (а.с.39), що була надана позивачем свідчить лише про наявність прізвища ОСОБА_4 у переліку первинних договорів із зазначенням номеру кредитного договору, дати його укладення. У договорі факторингу від 12.12.2011 року право вимоги загальної заборгованості по тілу кредиту в сумі 111183,84 дол. США не зазначено. Отже, позивачем не надано доказів свого права вимоги у відповідачів суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 200320,94 дол. США, з яких заборгованість за кредитом - 111183,84 дол. США. Суд вважає також неправомірним нарахування процентів за користування кредитом з 12.12.2011 року (дата укладення договору факторингу). Згідно ч.1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи - боржника. Відповідно до ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові операції. В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про реєстрацію фінансової установи від 08.12.2011 року за № 732 згідно якого ТОВ «Кей-Колект» зареєстрована як фінансова установа (а.с.40). Враховуючи зазначене позивач є фінансовою установою, яка без додаткових дозволів та ліцензій може укладати договори факторингу та отримувати відповідно до їх умов право вимоги. Відповідно до п.1.2 положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги, передбачені ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з п. 2 ст. 5 Декрету № 15-93. Отже, згідно чинного законодавства та наданих дозволів позивач, як відповідна фінансова установа має право без додаткових дозволів та ліцензій укладати договори факторингу та виступати в них фактором, але на проведення валютних операцій, зокрема нарахування процентів за користування кредитом у іноземній валюті позивач повинен отримати індивідуальну чи генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій. Позивач не надав суду індивідуальну чи генеральну ліцензію, що свідчить про неправомірність нарахування відсотків. Враховуючи вищевикладене та застосовуючи строк позовної давності суд відмовляє у ТОВ «Кей-Колект» у задоволенні позову. Керуючись ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Постановою Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», ч.1 ст. 1077, ч.1,3 ст. 1079 ЦК України, п.1.2 Положення про порядок надання банкам і філіям іноземних банків генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.08.2011 року № 281, ст.ст. 10, 11, 57, 60, 88, 205, 209, 212-215, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ : У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_4, Споживчого товариства «Віта», ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/35494483