Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 386 results

  1. reyestr.court.gov.ua/Review/38457449 Вообщем давайте обсудим! ПС: Для других "кроликов" объясняю: "бедный" банк, приходит с дрожащими руками к прокурору, и протягивая $$$$$ говорит, что клиент Иванов 100 лет назад взял кредит, и не отдает.... И прокурор помогая "нищему" обращается в суд, для защиты его прав, ведь в таком случае срок ИД не закончился!
  2. Справа № 2-2797/11 Провадження № 2/500/165/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 квітня 2013 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі: головуючий - суддя Швець В.М., при секретарі Гончаренко М.Ю., за участю представника позивача Яковлєвої О.А., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїлі цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу, В С Т А Н О В И В: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі: ПриватБанк) звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 23361грн.47коп. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що відповідно до укладеного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006р. ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 2132грн.90коп., із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Відповідно до умов укладеного договору, Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість. Посилаючись на викладене, позивач просив про стягнення кредитної заборгованості, а саме 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина),1088,64грн. - штраф (процентна складова), 233,61грн. - судовий збір, 120грн. - витрати на інформаційне-технічне забезпечення, а всього 23715,08грн. Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, дав пояснення, що позивач ПриватБанк не надав доказів отримання грошових коштів відповідачем ОСОБА_3, та розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Крім того ОСОБА_3 вважає, що твердження позивача про те, що сторонами була збільшена позовна давність до п'яти років не можна брати до уваги. Оскільки зазначена зміна тривалості позовної давності була викладена в Умовах надання споживчого кредиту, а ці мови ОСОБА_3 як споживачу не надавалися та ним не підписувалися. В Заяві № ODIORX09390534 від 25.12.2006 року, яка додана до позовної заяви, про строк позовної давності не згадується. В Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам, копію яких ПриватБанк надав до суду, як додаток до позовної заяви в пункті 1.1 вказано банк - ПАТ КБ «Приватбанк». Але Заява позичальника № ODIORX09390534 була подана до ЗАТ АБ «ПРИВАТБАНК» 25.12.2006 року. Закрите акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» змінило найменування юридичної особи на ПАТ «ПриватБанк» 17.07.2009 року, тому з наданими Умовами він, як позичальник не міг бути ознайомлений в 2006 році. Загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Згідно зі ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі сплавом строку виконання. Строк виконання за Заявою встановлено не пізніше 25.06.2007 року. Таким чином, на момент пред'явлення до нього позову був пропущений строк позовної давності, про застосування чого заявлено стороною у спорі. У відповідності зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню. Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно із ст.ст.11,509 ЦК України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статей 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Як випливає з матеріалів справи, 25.12.2006 року між ПриватБанком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № ODIORX09390534 про надання останньому кредиту в сумі 2132 (дві тисячі сто тридцять дві) гривень 90 копійок, із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25.06.2007 року. Зазначений договір підписаний сторонами. Відповідно до умов укладеного договору визначених в заяві позичальника, договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка», «Стандарт». Заявою позичальника передбачено, що виконання договору здійснюється шляхом погашення заборгованості по кредиту в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 23 по 28 число кожного місяця, позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 402,33грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами. Як вбачається з позовних вимог позивача у порушення зазначених норм закону та умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. Заявлена позивачем в обґрунтування позовних вимог сума заборгованості станом на 25.02.2011 року 23361,47грн. складається з наступного: 2132,90грн. заборгованість по кредиту, 10447,55грн. - заборгованість по відсоткам, 9192,38грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 500грн. - штраф (фіксована частина), 1088,64грн. - штраф (процентна складова). Відповідно до ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Позивачем на обґрунтування своїх вимог, щодо стягнення заборгованості надано розрахунок заборгованості. Як встановлено судом наданий Позивачем розрахунок не оформлений належним чином,не має зазначення прізвища посадової особи,яка має право складати такий розрахунок,підпису цієї особи та печатки банку,що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів,закріплених в ДСТУ 4163-2003 "Вимоги до оформлення документів",затвердженого наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17.04.2003р. Відповідно до ч.3 ст.5 Декрету КМУ "Про стандартизацію та сертифікацію" від 10.05.1993р. обов'язкові вимоги державних стандартів підлягають безумовному виконанню органами державної виконавчої влади, всіма підприємствами, їх об'єднаннями, установами,організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, на діяльність яких поширюється дія стандартів. На обґрунтування своїх вимог, зокрема щодо стягнення пені, штрафу та збільшення строку позовної давності на всі вимоги за кредитним договором до 5 років, позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) викладені на окремих аркушах і підписані позивачем ПриватБанком. Як встановлено в судовому засіданні в наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутній підпис відповідача ОСОБА_3 Умови підписані лише головою ПриватБанку - Дубілет О.В. В Умовах не зазначена дата їх прийняття чи затвердження. Відсутня інформація з якого по який час діяли положення Умов у тому варіанті, який представлений суду, а також, що ці умови стосуються саме споживчого кредиту наданого ОСОБА_3 В наданих позивачем до суду Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) відсутні п.5.5, 5.4 на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо терміну позовної давності, та у п.п. 5.1,5.2,5.3 відсутні умови на підставі яких позивач обґрунтовував свої позовні вимоги, щодо нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язання. Це підтверджує заперечення відповідача про те, що він не підписував договір з умовами про зміну строку позовної давності на п'ять років. Оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) не підписані відповідачем ОСОБА_3, не зазначені в кредитному договорі №ODIORX09390534 від 25.12.2006 р. як додатки до нього, відсутня дата складання їх, суд прийшов до висновку, що зазначені Умови не є допустимим доказом у справі. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, позивачем не доведено в судовому засіданні обставин того, що відповідач ОСОБА_3 був ознайомлений та згідний з умовами, що викладені в окремому документі Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт). Згідно ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про це складається у письмовій формі. Відповідно до кредитного договору № ODIORX09390534 від 25.12.2006 між ВАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 кінцевий терміном повернення кредиту 25.06.2007 року. Строк позовної давності відраховується з 25.06.2007, тобто позивач повинен був звернутись за захистом своїх прав до 25.06.2010 року. Про існування заборгованості Позивач знав, що підтверджується розрахунком заборгованості. Ніяких заяв про поновлення строку позовної давності з обґрунтуванням поважності причин його пропуску від ПАТ КБ «ПриватБанк»до суду не надходило. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно п. 1 ч. 2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Зазначена норма матеріального права була чинною як на момент подання відповідачем ОСОБА_3 заяви про одержання кредиту, так є чинною і на момент розгляду справи судом. У зв'язку з цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від заяви сторони у спорі. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому позов ПриватБанку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеною у п.31 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується правилами ст.88 ЦПК України. Керуючись ст.ст.257,258,261,267 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», ст.ст.10,11,57-60,88,169,209, 212-215,218 ЦПК України, суд В И Р І Ш И В: У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення. Суддя В. М. Швець http://reyestr.court.gov.ua/Review/30474676
  3. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Гвоздика П.О., Завгородньої І.М., Колодійчука В.М., Штелик С.П., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління до ОСОБА_6 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2004 року ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізького обласного управління звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням Ощадбанку України та ОСОБА_7 був укладений кредитний договір № 966. Згідно кредитного договору ОСОБА_7 отримав кредит у сумі 35 000 гривень на споживчі цілі під 19 % річних строком на 12 місяців. З метою забезпечення виконання зобов'язання 29 квітня 2003 року між Запорізьким обласним управлінням ВАТ «Державний ощадний банк України» та ТОВ «Ефір-Форум» в особі директора Ленчука Ю.А. укладено договір поруки № 219 та договір застави. У звязку з непогашення кредиту, банк просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором в розмірі 65215 гривень 80 копійок та припинити його дію. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Запорізьке обласне управління 4747 гривень боргу за кредитним договором, 25 гривень 50 копійок судового збору, 11 гривень 78 копійок витрат з ІТЗ. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 30 квітня 2003 року між ВАТ «Державний ощадний банк» в особі філії «Запорізьке обласне управління» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 966, за яким ОСОБА_7 отримав 35000 гривень на споживчі цілі, в забезпечення виконання умов кредитного договору між банком, ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» було укладено договір поруки № 219. У березні 2004 року у звязку з невиконанням умов вказаного кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_7 та ТОВ «Ефір-Форм» солідарно. 5 серпня 2005 року ОСОБА_7 помер. 20 лютого 2007 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя ухвалено заочне рішення за позовом ВАТ «Державний ощадний банк» до ОСОБА_7, ТОВ «Ефір-Форм» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 65215 гривень. 22 серпня 2007 року Хортицьким ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника ОСОБА_7 (а.с.150 т.1) 1 жовтня 2007 року Жовтневим ВДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у звязку з тим, що 20 серпня 2007 року Господарським судом Запорізької області ліквідовано банкрута ТОВ «Ефір-Форм»(а.с. 160 т.1). 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до восьмої державної нотаріальної контори лист з листом, в якому висловлено прохання повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, однак даний лист залишено без виконання через неналежне оформлення (а.с. 154 т.1). 21 листопада 2008 року банк надіслав на адресу нотаріальної контори вимогу в порядку ст.. 1281 ЦК України. У січні 2009 року ВАТ «Державний ощадний банк» звернувся до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а саме боржника ОСОБА_7 замінити на його правонаступника ОСОБА_6 Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2009 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість у розмірі 62215 гривень та судові витрати. (а.с. 164 т.1) Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_6 вона дізналася про рішення та ухвалу у даній справі лише в грудні 2009 року, оскаржила їх, внаслідок чого справу було направлено на новий розгляд. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач всупереч вимогам ст. 1281 ЦК України не здійснив своєчасних заходів щодо предявлення вимоги спадкоємцям у відповідний строк. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив з того, що позивач своєчасно заявив претензії до спадкоємців через нотаріальну контору, а тому вважав, що позов підлягає задоволенню в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Однак при цьому ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не дотримався встановленого ст. 212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд на підставі всебічного, повного й об'єктивного розгляду обставин справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 60, ч. З ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд першої інстанції і апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ч. 1 ст. 31, ч. 1 ст. 137 ЦПК України не сприяли всебічному й повному з'ясуванню обставин справи. Усупереч зазначеним процесуальним нормам суди не зясували на підставі належних та допустимих доказів коло спадкоємців ОСОБА_7, не звернули уваги на те, що спадкоємцем після смерті сина є також ОСОБА_10, про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом,видане на імя ОСОБА_6 (а.с. 40 т.2). Стаття 1281 ЦК передбачає, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Зазначена норма має на меті у передбачений законом строк інформувати спадкоємців про зобовязання спадкодавця перед кредитором. Судом апеляційної інстанції в рішенні зазначено, що позивач 17 вересня 2007 року отримав постанову державного виконавця від 22 серпня 2007 року про закінчення виконавчого провадження у звязку зі смертю боржника, тому позивач знав про смерть боржника. Таким чином шестимісячний строк для предявлення вимог до спадкоємців боржника, визначений ст.. 1281 ЦК України, почав свій перебіг. З матеріалів справи вбачається, що 17 вересня 2007 року ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу восьмої державної нотаріальної контори надіслав лист з проханням повідомити чи відкривалася спадкова справа після померлого ОСОБА_7, який залишено без виконання через неналежне оформлення, тому апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про те, що цей лист є вимогою до спадкоємців в сенсі ч. 2 ст. 1281 ЦК України, оскільки своїм листом банк не проінформував ні нотаріальну контору, ні спадкоємців про борг спадкодавця. Належним чином оформлена вимога була надіслана ВАТ «Державний ощадний банк» на адресу нотаріальної контори тільки 21 листопада 2008 року. З наведеного вбачається, що ВАТ «Державний ощадний банк» пропущено строк для предявлення вимоги до спадкоємців, оскільки з 17 вересня 2007 року до 21 листопада 2008 року пройшло більше 6 місяців, однак апеляційний суд, задовольняючи позов належним чином не мотивував чи підлягає цей строк продовженню. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2010 року та р ішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 6 жовтня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: П.О. Гвоздик І.М. Завгородня В.М. Колодійчук С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/17083546
  4. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2014 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М. Гуменюка В.І., Ємця А.А., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року, в с т а н о в и л и: 25 березня 2013 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свій позов обґрунтовувало тим, що 27 грудня 2005 року між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 15 537 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення до 27 грудня 2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом. Ураховуючи те, що ОСОБА_1 не виконала належним чином своїх зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим виникла заборгованість, банк просив стягнути з відповідача на його користь: заборгованість за кредитом у розмірі 4 816, 12 доларів США, яка утворилась за період з 10 січня 2006 року до 27 грудня 2010 року; проценти за користування кредитом у розмірі 1 038, 79 доларів США, нараховані за період з 10 січня 2006 року до 27 грудня 2010 року; пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі 4 436, 22 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; пеню за прострочення сплати процентів у розмірі 963, 24 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; 3 % річних за прострочення сплати кредиту в розмірі 416, 85 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року; 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 90, 81 доларів США за період з 10 січня 2006 року до 16 січня 2013 року. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 16 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2013 року, позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково: стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 5 854, 91 доларів США та штрафні санкції в сумі 16 686, 59 грн, у решті позову відмовлено; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Родовід Банк» судовий збір у розмірі 634, 85 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі. У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261 та статті 1050 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала постанови Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 лютого 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27 грудня 2005 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 15 537 доларів США для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 27 грудня 2010 року та зі сплатою процентів за користування кредитом. Згідно з пунктами 3.1, 3.3 кредитного договору позичальник зобов'язався: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитним договором у сумі 259 доларів США на рахунок, указаний у пункті 1.3 цього договору, шляхом внесення коштів готівкою чи перерахування їх зі свого поточного рахунку; сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 27 грудня 2010 року або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом. Датою сплати заборгованості за процентами є день зарахування коштів на рахунок, указаний у пункті 1.6 цього договору. За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 1.5 цього договору, від суми простроченого платежу (пункт 3.9 кредитного договору). Пунктами 5.2, 5.3 кредитного договору передбачено право банку у разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору. Додатковою угодою від 10 листопада 2008 року до кредитного договору НОМЕР_1 сторонами було погоджено збільшення процентної ставки за кредитним договором до 16% річних. Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 27 грудня 2005 року між сторонами укладений договір застави транспортного засобу - автомобіля «Форд Фіеста», 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2. Судами встановлено, що зобов'язання за кредитним договором позивач виконав, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки від 27 грудня 2005 року. Однак вона взятих на себе зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконала, не сплативши проценти за користування кредитними коштами, не повернувши чергові суми отриманого кредиту та не погасивши всю суму кредиту. Задовольняючи частково позов кредитора, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачка взятих на себе зобов’язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів не виконала, у зв’язку із чим утворилась заборгованість за користування кредитом. При цьому доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності, щодо застосування якої вона заявляла, суд визнав необґрунтованими, дійшовши висновку, що визначені в договорі строки платежів у погашення кредиторської заборгованості не є окремими грошовими зобов’язаннями перед банком, а є складовою єдиного грошового зобов’язання з повернення суми отриманого кредиту та сплати процентів, строк виконання якого є єдиним і визначений датою 27 грудня 2010 року, а тому з цієї дати обчислюється строк позовної давності. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме у постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року, суд касаційної інстанції, застосовуючи частину третю статті 254, частину п’яту статті 261, статті 256, 257, 267 ЦК України, дійшов висновку про те, що оскільки в кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіка погашення кредиту, то початок перебігу позовної давності для стягнення кредиту й процентів за користування кредитом є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, однак не сплатив його, а тому загальна позовна давність застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, який був визначений у договорі графіком платежів. Таким чином, суди касаційної інстанції допустили неоднакове застосування норм матеріального права, а саме: частини третьої статті 254, статей 256-258, частин першої, п’ятої статті 261, статті 1050 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних і господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору – до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (пункт 7.6 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту – до 27 грудня 2010 року (пункти 1.1; 3.2 кредитного договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів – щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (пункт 3.1 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (пункт 3.3 Кредитного договору). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також у частині першій статті 611, частині другій - четвертій статті 612 ЦК України, частині першій, другій статті 220 ГК України, які передбачають відповідальність боржника. Перевіряючи доводи заявника в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого. Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 27 грудня 2010 року. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з умовами кредитного договору (пунктами 3.1, 3.3) позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів - кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 перестала виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв’язку із чим з 10 січня 2006 року у неї утворилась заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до неї 25 березня 2013 року. У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 27 грудня 2010 року – з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору - та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа. Аналогічні висновки містяться в постановах Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року та від 7 березня 2013 року. Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до частин першої, другої статті 3604 ЦПК України судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд. Керуючись статтями 3602, 3603, 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2013 року скасувати, і справу передати на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F072A65C3C7AF288C2257CA50020BAA4
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36286685 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ копія Справа № 545/3039/13-ц Номер провадження 22-ц/786/4239/2013 Головуючий у 1-й інстанції Потетій А. Г. Доповідач Кривчун Т. О. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі: Головуючого: судді Кривчун Т.О., Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М., при секретарі: Філоненко О.В., за участю: представника відповідача - адвоката ОСОБА_1, розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - В С Т А Н О В И Л А : Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.01.2007 року у розмірі 250,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Оскільки ОСОБА_2 не виконав узяті на себе за кредитним договором зобов'язання, просили стягнути з відповідача на їх користь заборгованість станом на 31.05.2013 року у сумі 29668,32грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 8498,94 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15255,97 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4024,44 грн., 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1388,97 грн. штрафу (процента складова. Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, у зв'язку зі спливом строку позовної давності. ПАТ КБ «ПриватБанк» подав на вказане рішення апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права, неналежне дослідження доказів по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Зазначають, що, згідно п.9.12. Умов надання банківських послуг, до яких приєднався відповідач та підписання яких Позичальником не є обов'язковим, Договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Вважають, що платіжна картка є спеціальним засобом для отримання та перерахування коштів, строк дії якої не припиняє строку дії договору, а Умови не містять положень, що строк дії договору та строк дії картки співпадають. Оскільки відповідач до цього часу не звертався до банку із заявами про дострокове припинення дії кредитного договору, який також не розірваний з ініціативи Банку, договір діє до 09.01.2014 року, у зв'язку з чим строк позовної давності ними не пропущений. У судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені в апеляційній скарзі не визнав, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав. У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції установлено, що 09.01.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір №б/н, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 250,00грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.9-13). Факт отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 відповідачем не оспорюється. Відповідач підписом у Заяві підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами надання банківських послуг та Правилами користування платіжною карткою, складає між ним та Банком Договір. Відповідно до п.5.3. Умов та Правил надання банківських послуг, право зміни розміру наданого на платіжну карту Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення Клієнта. Як убачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 (НОМЕР_1) останнє збільшення кредитного ліміту до 9900,00 грн. Банком проведено 23.12.2009 року, а 19.01.2009 року було знижене до 8500,00 грн. (а.с.47, на звороті). Внаслідок неналежного виконання умов договору за ОСОБА_2 станом на 31.05.2013 року утворилася заборгованість у розмірі 29668,32 грн., яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 8498,94 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15255,97 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 4024,44 грн., 500,00 грн. штрафу (фіксована частина), 1388,97 грн. штрафу (процента складова), що підтверджується розрахунком та випискою по карті (а.с.5-8, 37-52). Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим до його виконання. Згідно вимог чинного законодавства України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов'язанні строк (термін) його виконання (ст.ст.526, 527, 530 ЦК України). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання, згідно положень статті 625 ЦК України. Статтею 525 ЦК України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, відповідач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства. У відповідності до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За приписом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання. Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України). За приписами ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За пунктами 6.5, 6.9, 8.6. Умов та Правил надання банківських послуг, Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості Держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. За порушення строків платежу за будь-яким грошовим зобов'язанням згідно кредитного договору більше ніж на 120 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500,00 грн. та 5% від суми позову. Згідно п.5.2. Умов та Правил надання банківських послуг, у випадках порушення Держателем умов даного Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній Банком частині. Пунктом 2 Умов та Правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать до сплати Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем визначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною Договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до умови Заяви та п.4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої Банком з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2. (НОМЕР_1) останнє надходження готівки особистих коштів платника ОСОБА_2 на карту НОМЕР_1 для поповнення карткового рахунку було проведено 05.11.2008 року (а.с.47, на звороті). Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору (п.9.12. розділ 9 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п.6.5., 8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до визначеного в Заяві порядку проведення повернення кредитних коштів, таке повернення може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Як зазначено вище, останнє перерахування ОСОБА_2 коштів для поповнення карткового рахунку було проведено Банком 05.11.2008 року. У подальшому, починаючи з грудня 2008 року будь-яке погашення або шляхом внесення коштів ОСОБА_4, або шляхом перерахування Банком коштів з інших карт не здійснювалося. Таким чином, момент виникнення заборгованості слід рахувати з 05.12.2008 року. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 25.07.2013 року. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). По справі відсутні докази щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст.259 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі №6-116цс13. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Зі спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України). Таким чином, апеляційна скарга не містить нових засобів доказування, а її доводи не спростують висновків суду першої інстанції. Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Відповідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», - відхилити. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2013 року, - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця /підпис/ П.М. Карнаух ЗГІДНО: Суддя Апеляційного суду Полтавської області Т.О. Кривчун
  6. Державний герб України Справа №578/455/13-ц Номер провадження 22-ц/788/21/14 Головуючий у суді у 1 інстанції - Косар А. І. Суддя-доповідач - Ільченко О. Ю. Категорія - 27 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 січня 2014 року м.Суми Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі: головуючого-судді - Ільченко О. Ю., суддів - Рибалки В. Г., Гагіна М. В., за участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П., розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року у справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував тим, що 17 січня 2008 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір, за яким ПАТ КБ «ПриватБанк» надав позичальнику кредит у розмірі 9588 грн., проте ОСОБА_3 свої зобов'язання за договором не виконував, оплату платежів не здійснював, тому станом на 13 березня 2013 року виникла заборгованість в сумі 77798,23 грн., яка складається з: - 9588 грн. - заборгованість по тілу кредиту, - 1068,37 грн. - заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 4602,24 грн. заборгованість по комісії за користування кредитом, - 58358,75 грн. - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, - 500 грн. - штрафу (фіксована частина), - 3680,87 грн. - штрафу (процентна складова). Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застування норм матеріального і процесуального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. При цьому зазначає, що суд помилково застосував положення закону про загальну позовну давність, оскільки він звернувся в межах передбаченого договором 5-річного строку. Відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином в порядку ст. ст. 74, 76 ч. 3 ЦПК України. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню, а позов - частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи наявний спір, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений строк позовної давності, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на неповному з'ясуванні обставин справи та неправильному застосуванні норм цивільного права, що є підставою для скасування рішення суду. З матеріалів справи вбачається, що 17 січня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір строком на 20 місяців, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 9588 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік та щомісячною сплатою платежів в сумі 819,71 грн. (а.с.6) У зв'язку з невиконанням зобов'язань по сплаті щомісячних платежів станом на 13 березня 2013 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в сумі 9588 грн. та були нараховані відсотки за користування кредитом і застосовані штрафні санкції, що вбачається із розрахунку позивача. (а.с. 4) Відповідно до ч. 1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як вбачається зі змісту договору спірний кредитний договір за своєю природою є договором про надання споживчого кредиту, а тому дані правовідносини регулюються ЦК України та Законом України «Про захист прав споживачів». Статтею 257 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки, а відповідно до положень ч. 1 ст. 259 ЦК України вона може бути збільшена за домовленістю сторін. Із змісту кредитного договору вбачається, що він є строком дії з 17 січня 2008 року по 16 вересня 2009 року. (а.с. 6) Відповідно до п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» Стандарт наданих банком в суді апеляційної інстанції термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки встановлюється сторонами тривалістю 5 років. (а.с. 136) З аналізу вищевикладених норм закону та матеріалів справи вбачається, що строк пред'явлення вимоги банком до позичальника розпочався зі спливом строку виконання кредитного договору, а з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся 22 травня 2013 року, тобто без пропуску п'ятирічного строку позовної давності, передбаченого сторонами в Умовах договору. Суд першої інстанції зазначеного не врахував, помилково посилаючись на Умови надання кредиту «Розстрочка», а не на Умови «Розстрочка» (Стандарт), на підставі яких був наданий кредит позичальнику. Як вбачається, із заяви позичальника, підписаної ОСОБА_3, він був ознайомлений саме з Умовами «Розстрочка» (Стандарт). (а.с. 6) За умовами договору, погашення поточних платежів відповідач повинен був здійснювати щомісячно в період з 15 по 15 число кожного місяця в розмірі встановленого щомісячного платежу в сумі 819,71 грн. (а.с. 6), а тому початок позовної давності для стягнення цих платежів повинен обчислюватись з моменту невиконання цього зобов'язання в місяцях. Як вбачається із розрахунку позивача відповідач допустив порушення зобов'язань по сплаті встановленого щомісячного платежу, починаючи з 20 лютого 2008 року, а з позовом до суду звернувся 22 травня 2013 року, тобто по вимогам за період з 20 лютого 2008 року по 22 травня 2008 року був пропущений строк звернення. Згідно положень ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Але враховуючи, що в справі відсутня заява відповідача про застосування норми закону щодо позовної давності, то колегія суддів не може погодитись з висновком суду про застосування строку позовної давності. За цих умов, рішення суду відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Так, із розрахунку заборгованості, наданої позивачем, вбачається, що відповідач не виконав умови договору по погашенню кредиту, тому станом на 13 березня 2013 року з нього підлягає стягненню заборгованість по тілу кредиту в розмірі 9588 грн., заборгованість зі сплати відсотків в сумі 1068,37 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 4602,24 грн. Крім того, позивачем була нарахована пеня в сумі 58358,75 грн. та штрафи - 500 грн. і 3680,87 грн., а тому за розрахунком позивача заборгованість складає 77798,23 грн. (а.с. 4, 147) Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Розмір нарахованої банком неустойки, яка складається із штрафу та пені за одні і ті ж правопорушення, є значно більшим розміру заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, що суперечить роз'ясненням, наданим в п. 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про співрозмірність розміру збитків і пені. До того ж колегія суддів бере до уваги той факт, що позивач протягом тривалого часу, а саме з травня 2008 року не виконував положення п. 3.2.6 Умов (а.с. 134), відповідно з яким банк мав можливість проводити перевірки цільового використання кредиту та його забезпеченості й фінансового стану позичальника. Відомості про такі дії в матеріалах справи відсутні. З врахуванням всіх наявних обставин, колегія суддів вважає за доцільне зменшити розмір неустойки та визначити її у сумі 4500 грн. Таким чином, до стягнення слід визначити заборгованість в розмірі 19758,60 грн. (9588 грн. + 1068,37 грн. + 4602,24 грн. + 4500 грн.) З матеріалів справи вбачається, що при подачі позовної заяви позивачем було сплачено 777,98 грн. судового збору, 420 грн. - за подання оголошення в газету (а.с. 115), 388,99 грн. - при подачі апеляційної скарги, а всього - 1586,97 грн., а оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, то враховуючи принцип пропорційності стягнення судових витрат відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути 403 грн. судових витрат. Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.3, 4; 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів,- в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволити частково. Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 03 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 19758,60 грн. та судовий збір в розмірі 403 грн. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий - Судді - http://reyestr.court.gov.ua/Review/36865525
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/37049782 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/1429/13-ц Номер провадження 22-ц/786/513/14 Головуючий у 1-й інстанції Андрієнко Г. В. Доповідач Обідіна О. І. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді : Обідіної О.І. Суддів : Панченка О.О., Пікуля В.П. При секретарі : Нестеренко А.М. Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Посилається на те, що банком не пропущено строки позовної давності, оскільки Умовами та Правилами надання банківських послуг встановлено необмежений строк дії карткового рахунку, так як після закінчення терміну дії картка продовжується на новий строк, шляхом видачі клієнту картки з іншим строком дії. Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 20 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала в ПАТ КБ "Приватбанк" кредитну картку "Cоld», з кредитним лімітом 11000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з базовою відсотковою ставкою 2,5% щомісячно, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки та 30 денним строком пільгового періоду. Своїм підписом в заяві позичальник підтвердила, що вона ознайомлена і згодна з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку. В зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 31 грудня 2012 року заборгованість позичальника перед банком становила 33545 грн. 51 коп., з яких: - 10666,81 грн. заборгованість за кредитом, - 18403,18 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, - 500 грн. штрафу (фіксована частина), - 1585,50 грн. штрафу ( процентна складова). До суду за захистом порушеного права банк звернувся 11 лютого 2013 року. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, встановивши неналежне виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, відмовив в задоволенні позову в зв'язку з пропуском банком строку позовної давності, оскільки в самому договорі від 20 серпня 2008 року сторони не визначили строк дії картки, яка могла видаватись як на 3, 6 так і на 12 місяців. Останній раз відповідач скористалась карткою при знятті готівкових коштів 4 травня 2009 року, які повинна була повернути відповідно до строку дії пільгового ліміту через місяць. Проте кошти повернуті нею не були, що свідчить про порушення зобов'язань, а відтак - і про порушення прав кредитора, які підлягали захисту шляхом пред'явлення відповідного позову впродовж трьох років. Одночасно суд висловив сумнів щодо правильності наданих позивачем розрахунків, оскільки сам договір між сторонами був укладений 20 серпня 2008 року, проте з наданих банком розрахунків та виписки з карткового рахунку НОМЕР_1 (номер пластикової картки НОМЕР_1, яку ОСОБА_1 отримала 20 серпня 2008 року) вбачається, що банк нарахував останній заборгованість з 25 червня 2008 року. З вказаним висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав. Згідно ст. 509 ч.1 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 526 ЦК України передбачено обов'язковість виконання зобов'язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. За змістом ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання). Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язань в обумовлений сторонами строк. Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного 20 серпня 2008 року кредитного договору відповідачу було видано пластикову картку НОМЕР_1. Згідно до наданих позивачем доказів - станом на 22 серпня 2008 року на вказаній картці банком вже був зарахований борг, який обліковувався на попередній кредитній картці НОМЕР_3, яка була в користуванні позичальника з 25 червня 2008 року. При цьому, як на картці НОМЕР_3, так і на картці НОМЕР_1 станом на 22 серпня 2008 року рахувався борг в розмірі 6615 грн.( в серпні 2008 року позичальником по картці НОМЕР_3 було сплачено в рахунок повернення кредиту 1000 грн., які з невстановлених судом причин банком були зараховані на карту НОМЕР_1, після чого борг склав 6615 грн.). Крім того, банк в липні 2011 року вже звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості по кредитній картці НОМЕР_3, виданій 26 червня 2008 року. У зв'язку з чим Октябрським районним судом м. Полтави 11 грудня 2012 року постановлено рішення про стягнення з позичальника заборгованості станом на 11 лютого 2011 року, в тому числі і заборгованості за кредитом - 11130 грн.60 коп., тобто і тієї заборгованості, яка була банком зарахована на нову картку відповідача, отриману нею в серпні 2008 року. Встановивши зазначені обставин, суд обґрунтовано поставив під сумнів вірність наданих позивачем розрахунків заборгованості по кредитному договору від 20 серпня 2008 року. Крім того, відповідає матеріалам справи висновок суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності, що стало підставою для відмови в позові. Так, з наданої позивачем виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній раз нею здійснено користування пластиковою карткою для зняття готівки 4 травня 2009 року. З урахуванням дії пільгового кредиту - вказані кошти підлягали поверненню впродовж місяця, тобто до 4 червня 2009 року. Таким чином, неповернення боржником кредитних коштів в строк, передбачений умовами договору (в даному випадку - до 6 червня 2009 року), призвело до порушення прав кредитора, що свідчить про виникнення в нього права на позов. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачений початок перебігу позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання, який починається зі спливом строку виконання. Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання в обумовлений сторонами строк, у кредитора виникло право на позов, який останній мав пред'явити впродовж трьох років, тобто до липня 2012 року, фактично позов був пред'явлений в лютому 2013 року, що свідчить про пропуск позовної давності, що згідно п.4 ст. 267 ЦК України є окремою підставою для відмови в позові. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Твердження апелянта про те, що позов пред'явлено в межах позовної давності, з посиланням на положення п.3.1.3. Правил користування платіжною карткою, яким передбачено продовження дії платіжної картки шляхом надання клієнту картки з новим строком дії, не приймається до уваги колегією суддів, оскільки апелянтом ототожнюється поняття «строк дії платіжної картки», з поняттям «строк (термін) виконання зобов'язання». В даному випадку боржником допущено прострочення виконання зобов'язання у вигляді не повернення у визначений умовами договору пільговий кредитний період отриманих готівкових коштів. За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, яке постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 303, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А : Апеляційну публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 грудня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів. С У Д Д І : З оригіналом згідно. Наш суд
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36385768 Державний герб України Головуючий у 1 інстанції: Дорошенко В.Г. Доповідач: Краснощокова Н.С. Категорія: 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого судді: Краснощокової Н.С. суддів: Зайцевої С.А., Мірута О.А. при секретарі: Папченко М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: У серпні 2013р. позивач звернувся до суду з даним позовом. Посилався на те, що 1.09.2005р. відповідач отримав у банку кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік. Відповідач підтвердив свою згоду про те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає договір між ним та банком. Відповідач зобов'язання за договором не виконав, станом на 31.07.2013р. має заборгованість в розмірі 27 666, 37 грн., яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 5733, 84 грн., заборгованості за процентами 20 138, 89 грн., та штрафів в сумі 500 грн. - ( фіксована частина) і 1293, 64 грн. (процентна складова). Позивач просив стягнути заборгованість у вказаній сумі та понесені ним судові витрати. Рішенням Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013р. у задоволенні позову відмовлено. У апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішенні суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Посилається на порушенням судом норм матеріального і процесуального закону. Зокрема, апелянт зазначає, що відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності є неправильною, оскільки суд не прийняв до уваги його посилання на п. 9.12 договору, де міститься домовленість проте, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, у разі, якщо протягом цього терміну жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же термін. Таким чином, сторони в письмовій формі домовились про строк дії договору до повного виконання зобов'язань. Оскільки відповідач зобов'язань не виконав, договір діє, тому строк позовної давності не пропущено. В засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 проти скарги заперечував та просив рішення залишити без зміни. Представник позивача в засідання апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи позивач повідомлений, що підтверджено розписками про вручення судових повісток та телефонограмою, отриманою представником позивача Петрикіним О.О. 12.12.2013р. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального та процесуального закону. Так, із справи вбачається, що 1.09.2005р. між сторонами був укладений кредитний договір, який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку. Умовами договору передбачено, що відповідачу надається фінансовий фіксований кредитний ліміт в сумі 5 000 грн., базова процентна ставка 3% на місяць із розрахунку 360 днів у році, строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти, порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами у розмірі 7% від суми заборгованості. Позивач просив стягнути заборгованість за даним кредитним станом на 31.07.2013р. договором в сумі 27 666, 37 грн., що складається із заборгованості за кредитом 5733, 84 грн., заборгованості за процентами 20 138, 89 грн., та штрафів в сумі 500 грн. - ( фіксована частина) і 1293, 64 грн. (процентна складова) та судові витрати. Відповідач проти позову заперечував, пояснив, що в період дії договору він повністю погасив кредит, кредитна картка у його присутності була ліквідована у відділенні банку співробітником цього відділення. Також відповідач просив застосувати строк позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позову суд обґрунтовано виходив із того, що позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якого зроблено заяву відповідачем. Доводи апеляційної скарги про те, що строк не пропущено, оскільки договір діє до повного його виконання на підставі пункту 9.12 Умов та правил надання банківських послуг безпідставні. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За вимогами частини 1 статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк. У заяві про надання послуг, підписаній сторонами зазначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною картою визначено, що строк дії карти вказаний на лицевій стороні карти ( місяць та рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Згідно з пунктом 3.1.3 по закінченню строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг по виконанню розрахункових операцій по картковому рахунку( в передостанній день місяця закінчення строку дії) і при дотримання інших умов продовження, передбачених договором. Пунктом 3.1.4 зазначених Правил визначено, що карта миттєвого випуску продовженню не підлягає. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Позивачем не надано доказів стосовно строку дії картки, що була видана відповідачу, також не надано доказів на підтвердження надання йому нової картки з новим строком дії. Відповідач у письмових запереченнях пояснив, що ще під час дії договору у повному обсязі погасив кредит, а кредитна картка була у його присутності ліквідована співробітником відділення банку. Ці заперечення банком не спростовані належними та допустимими доказами. Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості. Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Із розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що заборгованість є простроченою з листопада 2007р., останнє погашення процентів відбулось 6.07.2009р. Позивач звернувся з позовом 27 серпня 2013р., тому висновки суду про пропуск позивачем строку позовної давності є вірним. Угоди про збільшення строку позовної давності не укладалось. Згідно з ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 307,312, 313 - 315 ЦПК України, Апеляційний суд, УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Кіровського районного суду м. Донецька від 15 листопада 2013р. залишити без зміни. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Судді:
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36471975 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Макарчука М.А., суддів: Нагорнняка В.А., Юровської Г.В., Писаної Т.О., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: 22 березня 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за договором кредиту у розмірі 26033,66 грн, з яких заборгованість за кредитом - 5697, 06 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 18620, 55 грн та штраф у розмірі 1715, 88 грн. У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору недійсним у зв'язку із ненаданням їй копії договору та у зв'язку із не відкриттям спеціального рахунку. В ході розгляду справи збільшила позовні вимоги та додатково просила визнати нікчемними положення п. 3.2, 3.3, 8.6 Умов і Правил надання банківських послуг, ч. 12 Тарифів про умови кредитування із використанням платіжної картки, змінити валюту кредитування у односторонньому порядку, положення договору щодо строку дії кредитного ліміту, визнати протиправним нараховування відсотків за користування кредитом. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 26 вересня 2006 року, що утворилась станом на 31 січня 2012 року у розмірі 26033 грн 66 коп., з яких заборгованість за кредитом - 5697, 06 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 18620, 55 грн та штраф у розмірі 1715, 88 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 260 грн 33 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги банку та відмовляючи у задоволенні позовних вимог відповідача, місцевий суд вважав, а апеляційний суд погодився з таким висновком, що кредитний договір укладено з додержанням вимог законодавства і не припинив свою дію. Проте повністю погодитися з таким висновком не можна. Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частин 3, 4 ст. 267 цього ж Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Судами встановлено, що 26 вересня 2006 року між Банком та ОСОБА_3 укладено договір, за яким відповідачка отримала кредит у сумі 5700 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір складається з заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою, Пам'ятки клієнта і тарифів. На виконання договору позивачем на ім'я відповідачки було відкрито картковий рахунок за НОМЕР_1. Судом також встановлено, що 16, 20 і 24 жовтня 2006 року із зазначеного рахунку відбулося зняття коштів на загальну суму 22 тис. рублів РФ на території Російської Федерації, які відповідачем не повернуті. Заперечуючи проти заявлених вимог шляхом пред'явлення зустрічного позову, відповідачка посилалася як на обставини, що на її думку тягнуть недійсність спірного правочину, так і на те, що позивач пропустив строк позовної давності і просила відмовити у задоволенні позовних вимог з цих підстав (а.с. 95, 101). Заперечення відповідачки щодо закінчення строків позовної давності судом належним чином не перевірені. Відповідно до пункту 3.1 Умов і правил надання банківських послуг, для надання послуг Банк відкриває клієнту Картрахунки, видає клієнту Картки. Їх вид і строк дії визначений у заяві і в Пам'ятці клієнта. Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, указаного в розділі «Відмітки банку» заяви. Відповідно до пункту 9.12 цих же Умов, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку не одна із сторін не попередить другу сторону про припинення дії договору, він автоматично поновлюється на такий же строк. Зазначені положення Умов і правил надання банківських послуг свідчать про те що строк дії договору визначається не тільки цими правилами, а й положеннями, вказаними у Пам'ятці клієнта та строком дії кредитної картки. Між тим Пам'ятка клієнта судом не досліджувалася і до справи не прикладена, а питання щодо строку дії кредитної картки судом не з'ясовувалося. З огляду на ці обставини суд мав враховувати не тільки положення пункту 9.12 Умов і правил надання банківських послуг про автоматичне продовження дії договору в разі неподання заяви про припинення, а й строки, встановлені і пам'ятці клієнта. Без встановлення зазначених обставини висновок суду про автоматичне продовження договору є передчасним. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-116 цс 13) від 6 листопада 2013 року, відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. У разі встановлення у договорі різних видів цивільно-правової відповідальності за різні порушення його умов, одночасне застосування таких заходів відповідальності не свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Вирішуючи спір суд не перевіряв коди у кредитора виникло право на звернення до суду та чи в межах строку позовної давності позивач звернувся до суду із заявленими вимогами. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, апеляційний су не звернув належної уваги на доводи відповідачки про закінчення строку позовної давності та про неповне з'ясування всіх обставин у справі і сам не усунув цих порушень. Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 серпня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Макарчук М.А. Судді: Нагорняк В.А. Писана Т.О. Юровська Г.В. Фаловська І.М.
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36576548 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 554/3699/13-ц Номер провадження 22-ц/786/164/14 Головуючий у 1-й інстанції Блажко І. О. Доповідач Карнаух П. М. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 січня 2014 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі: головуючого: судді Карнауха П.М., суддів: Кривчун Т.О., Пилипчук Л.І., при секретарі: Ткаченко Т.І., за участю: представника банку - Колеснікова В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и л а : У березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просило стягнути із відповідачки заборгованість за кредитним догвором №б/н від 23 листопда 2006 року у розмірі 4309,05 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31 грудня 2012 року складає 34 442,23 грн., та судові витрати у розмірі 344,42. В обґрунтування позову банк зазначав, що 23 листопада 2006 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 1 500,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 43,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки боржник порушувала умови кредитного договору щодо його повернення, станом на 31 грудня 2012 року утворився борг на загальну суму 4 309,05 доларів США. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2013 року у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що позовна заява подана до суду у межах строку позовної давності, який за письмовою домовленістю сторін збільшено до строку дії картрахунку. Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. Як убачається з матеріалів справи, 23 листопада 2006 року між сторонами укладено кредитний договір б/н, який складається із заяви, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 1 500,00 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі 43,92% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Факт отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 відповідачем не оспорюється. Як убачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_2 останнє збільшення кредитного ліміту до 1 475,88 доларів США банком проведено 29 жовтня 2010 року. Пунктом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать сплаті Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежом визначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (п.5.3. Правил користування платіжною картою). Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. За порушення строків платежу за будь-яким грошовим зобов'язанням згідно кредитного договору більше ніж на 30 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. та 5 % від суми позову (п.п.6.5,6.9.,8.6. Умов та правил надання банківських послуг). Встановлено, що відповідачка належним чином не виконала обов'язків щодо повернення кредитних ресурсів та сплати відсотків. З наданого банком розрахунку вбачається, що станом на 31 січня 2013 року ОСОБА_2 мала заборгованість перед банком у загальному розмірі 4 309,05 доларів США, з яких: - 1 475,88 доларів США- заборгованість за кредитом; - 2 568,40 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до пункту 8,6 Умов та правил надання банківських послуг: - 62,55 доларів США - штраф (фіксована частина); - 202,21 доларів США - штраф (процентна складова). Разом з тим, відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції із заявою про застосування правових наслідків пропуску відповідачем строків позоіної давності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки відповідачем було заявлено вимогу про застосування строку позовної давності до вказаного позову і з моменту закінчення терміну дії кредитного договору пройшло більше як три роки, то в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити. Доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, спрямовані на переоцінку доказів, фактично зводяться до незгоди з оцінкою обставин справи, наданою районним судом. Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст.530,631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України). Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк. Однак, поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п.п.6.5.,8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п.5.3. Правил користування платіжною картою). В разі виникнення заборгованості, клієнт зобов'язаний її погасити протягом 30 днів з моменту її виникнення. У випадках порушення держателем умов даного договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній банком частині (п.п.6.9.,5.2. Умов і Правил надання банківських послуг). Відповідно до визначеного в заяві порядку проведення повернення кредитних коштів таке повернення може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Встановлено, що останнє перерахування особистих коштів платника ОСОБА_2 на погашення кредитної заборгованості відбулося 30 січня 2009 року. В подальшому, починаючи з 31 січня 2009 року будь-яке погашення або шляхом внесення коштів ОСОБА_2, або шляхом перерахування банком коштів з інших карт не здійснювалося. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 26 березня 2013 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Частина 2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). По справі відсутні докази щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст.259 ЦК України. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Зазначена правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Таким чином, колегія суддів вважає, що право вимоги у банку на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 30 лютого 2009 року та існувало в межах загального строку позовної давності до 30 лютого 2012 року. До суду позивач звернувся 26 березня 2013 року, тобто за межами встановленого законом строку позовної давності. У зв'язку з наведеним, доводи апеляційної скарги банку про те, що, враховуючи пролонгацію строку дії кредитного договору, ним дотримано строк позовної давності ґрунтується на довільному тлумаченні норм матеріального права. З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,- у х в а л и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2013 року - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ П.М. Карнаух СУДДІ: /підпис/ Т.О. Кривчун /підпис/ Л.І. Пилипчук ЗГІДНО: Суддя апеляційного суду Полтавської області П.М. Карнаух
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35800903 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 1601/12533/12 Номер провадження 22-ц/786/4257/2013 Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач Карнаух П. М. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого - судді: Карнауха П.М. Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І., При секретарі: Ткаченко Т.І., розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Карнауха П.М., - в с т а н о в и л а : Позивач 09 жовтня 2012 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 20109,80 грн. та судових витрат. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 згідно з укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитним договором № б/н від 18.10.2007 року отримав кредитні кошти в розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою складає між ним та Банком Договір. Внаслідок неналежного виконання умов договору утворилась заборгованість за кредитом на загальну суму 20109,80 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2013 року позов Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 18.10.07 року, яка станом на 31.08.12 року становить 20 109 (двадцять тисяч сто дев'ять) грн. 80 коп. та складається з: - 8 061 грн. 07 коп. заборгованості за кредитом; - 5 855 грн. 21 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; - 4 997 грн. 82 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, - 250 грн. 00 коп. штрафу (фіксована частина); - 945 грн. 70 коп. штрафу (процентна складова). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, в зв'язку з пропуском строку позовної давності. Вважає, що банк звернувся до суду із пропуском строку позовної давності, оскільки заборгованість виникла саме 26.01.2008 року, а тому саме з цього періоду у позивача виникло право звернення до суду, однак місцевий суд безпідставно не застосував відповідні правові наслідки, хоча ним вказане клопотання було висвітлено в заперечення на позовну заяву. Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів приходить до необхідності часткового задоволення апеляційної скарги та ухвалення нового рішення з підстав, визначених п. 3, 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 згідно з укладеним з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитним договором № б/н від 18.10.2007 року отримав кредитні кошти в розмірі 250 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою складає між ним та Банком Договір. Факт отримання кредиту та використання кредитної картки НОМЕР_1 відповідачем не оспорюється. Відповідно до п. 5.3. Умов та правил надання банківських послуг, право зміни розміру наданого на платіжну карту Кредиту (кредитного ліміту) Банк залишає за собою в односторонньому порядку за власним рішенням Банку та без попереднього повідомлення Клієнта. Як убачається з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 (НОМЕР_1) останнє збільшення кредитного ліміту до 8090 грн. Банком проведено 23.06.2009 року (а.с.64). Із п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг вбачається, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк. Клієнт зобов'язується погашати заборгованість за кредитом та відсоткам за користування ним, перевитратами платіжного ліміту, а також сплачувати комісію на умовах, передбачених договором. В разі виникнення заборгованості Держатель по Картрахунку зобов'язаний погасити заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. За порушення строків платежу за будь-яким грошовим зобов'язанням згідно кредитного договору більше ніж на 30 днів, Клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250,00 грн. та 5 % від суми позову (п. 6.5, 6.9., 8.6. Умов та правил надання банківських послуг). Згідно п. 5.2. Умов та правил надання банківських послуг, у випадках порушення Держателем умов даного Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній Банком частині. Пунктом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань Держателя, які щомісячно належать сплаті Держателем протягом строку дії Карти. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для Держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Строки і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежом визначений в Пам'ятці Клієнта, яка є невід'ємною частиною Договору. Платіж включає плату за користування Кредитом, передбачену Тарифами, та частину заборгованості по Кредиту (п.5.3. Правил користування платіжною картою). Відповідно до умови Заяви та п. 4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої Банком з виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 (НОМЕР_1) останнє перерахування особистих коштів платника ОСОБА_1 з карти НОМЕР_2 на карту НОМЕР_1 для поповнення карткового рахунку було проведено 13.08.2009 року (а.с.64). Внаслідок неналежного виконання умов договору ОСОБА_1 утворилась заборгованість (станом на 31.08.2012 року) в сумі 20109,80, яка складається з: 8 061 грн. 07 коп. заборгованості за кредитом; 5 855 грн. 21 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; 4 997 грн. 82 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом; 250 грн. 00 коп. штрафу (фіксована частина); 945 грн. 70 коп. штрафу (процентна складова). Відповідні розрахунки проведені Банком, містяться в матеріалах справи та надані на підтвердження заявлених позовних вимог. Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із запереченнями на позовну заяву (а.с.71-75), в якій просив застосувати строки позовної давності, доводи яких місцевим судом належним чином не були перевірені. Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий суд вважав, що Банком строк звернення до суду не був пропущений. Однак, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного. Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності підлягають розгляду в суді апеляційної інстанції, що, за обставин викладених вище, не суперечить правовим позиціям, висловленим Верховним Судом України в постановах у справі № 6-101цс12 від 21.11.2012 року та у справі № 6-126цс13 від 20.11.2013 року. Провівши аналіз фактичних обставин по справі, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Поряд зі встановленням порядку пролонгації строку дії договору (п. 9.12. розділ 9 Умов і Правил надання банківських послуг) сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань (внесення щомісячних мінімальних обов'язкових платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору (п. 6.5., 8.6. Умов і Правил надання банківських послуг та п.5.3. Правил користування платіжною картою). В разі виникнення заборгованості, Клієнт зобов'язаний її погасити протягом 30 днів з моменту її виникнення. У випадках порушення Держателем умов даного Договору Банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому чи у визначеній Банком частині (п. 6.9., 5.2. Умов і Правил надання банківських послуг). Відповідно до визначеного в заяві порядку проведення повернення кредитних коштів таке повернення може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Як встановлено судом останнє перерахування особистих коштів платника ОСОБА_1 з карти НОМЕР_2 на карту НОМЕР_1 (кредитна карта) для поповнення карткового рахунку було проведено Банком 13.08.2009 року (а.с.64). В подальшому, починаючи з вересня 2009 року будь-яке погашення або шляхом внесення коштів ОСОБА_1, або шляхом перерахування Банком коштів з інших карт не здійснювалося. З врахування вище вказаного, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта, що момент виникнення заборгованості слід рахувати з 26.01.2008 року. Із позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитом позивач звернувся до суду 09 жовтня 2012 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). По справі відсутні докази щодо існування погодженої сторонами іншої тривалості строку позовної давності відповідно до ст. 259 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежа. Зазначена правова позиція сформульована в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі № 6-116цс13. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). У зв'язку з наведеним, висновок суду про те, що, враховуючи пролонгацію строку дії кредитного договору, позивачем дотримано строк позовної давності ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Зі спливом позовної давності до основної вимоги, позовна давність спливає і до додаткової вимоги - стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо (стаття 266 ЦК України). Таким чином, колегія суддів вважає, що право вимоги у Банка на пред'явлення позову щодо примусового стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором виникло з 13 вересня 2009 року та існувало в межах загального строку позовної давності до 13 вересня 2012 року. До суду позивач звернувся 09 жовтня 2012 року, тобто за межами встановленого законом строку позовної давності. За таких обставин, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 303, 309 ч.1 п.3,4, 316 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 07 листопада 2013 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в зв'язку зі спливом позовної давності. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Карнаух П.М. Судді: Дряниця Ю.В. Пилипчук Л.І. З оригіналом згідно: Суддя Апеляційного суду Полтавської області Карнаух П.М.
  12. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35816414 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/2967/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Совгира І.В. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Бородійчук В. Г. суддів Демченко В. А. , Василенко Л. І. при секретарі Котолуп А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, - в с т а н о в и л а : 26 вересня 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 28 651 грн. 40 коп.. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 25 травня 2007 року було укладено кредитний договір, де відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання та автоматично пролонгується на той же строк у тому разі, якщо кожна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору. Проте, відповідач порушив свої зобов'язання щодо щомісячного повернення кредитної заборгованості, передбаченої договором. А тому, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 серпня 2013 року становить 28 651 грн. 40 коп., в тому числі: поточна заборгованість за кредитом - 9 165 грн. 57 коп., заборгованість по відсотках за користування кредитом - 13 428 грн. 93 коп., заборгованість по комісії - 4 216 грн. 36 коп., штраф (фіксована частина ) - 500 грн., штраф (відсоткова складова) - 1 340 грн. 54 коп., а також просив стягнути 286 грн. 51 коп. судового збору. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2007 року в розмірі 28 651 грн. 40 коп.. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 286 грн. 51 коп. судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні їхніх позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а судове рішення до скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи із слідуючих обставин. Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, дане рішення суду вказаним вимогам не відповідає. Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Судом встановлено, що 25 травня 2007 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір № б/н (а.с. 15-22). Даний договір був укладений шляхом отримання позивачем особисто від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, підписаної відповідачем заяви клієнта на оформлення кредитної картки (а.с. 13-14). Відповідно до умов договору, ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, по перевиплаті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. Згідно п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Звертаючись до суду з позовною заявою (а.с. 2-4) ПАТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що ОСОБА_6 зобов'язання за взятим договором № б/н від 25 травня 2007 року належним чином не виконав і станом на 31 серпня 2013 року мав заборгованість за кредитним договором в сумі 28 651,40 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 9 165,57 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом 13 428,93 грн., заборгованість по комісії 4 216,36 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 1 340,54 грн., тому необхідно вказану заборгованість стягнути в судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_6 відкрито картковий рахунок за кредитним договором, укладеним сторонами у формі заяви про відкриття рахунку та надання кредитної картки з кредитним лімітом 5 000 грн.. З Умовами і правилами надання банківських послуг відповідач був ознайомлений, про що свідчать його підписи в заяві про відкриття карткового рахунку. Оскільки позивач виконав свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а відповідач заборгованість не погасив, що свідчить про невиконання договірних зобов'язань з боку позичальника перед банком. Надані позивачем розрахунки заборгованості ОСОБА_6 судом визнані обгрунтованими, а підстави пропуску строку, на які вказував відповідач визнані безпідставними. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Колегією суддів встановлено, що сторони по справі встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останній платіж з погашення кредиту ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року на суму 800 грн., що підтверджено відомостями по операціях карткового рахунку (а.с. 40), після чого перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 26 вересня 2013 року (підтверджено штампом вхідної кореспонденції суду № 5384/13-Вх на позовній заяві (а.с. 2)), включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Повернення заборгованості за кредитним договором включає в себе зобов'язання позичальника здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок позовної давності для стягнення нарахованих платежів утвореної відповідачем заборгованості необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Так як останній платіж, як вже зазначалося вище, ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року і дана обставина підтверджена наявними матеріалами справи і не заперечується сторонами, тому строк позовної давності звернення ПАТ КБ «Приватбанк» за захистом своїх порушених прав до суду розпочався саме 30 жовтня 2009 року і закінчився 29 жовтня 2012 року. Оскільки позивач звернувся до суду лише 26 вересня 2013 року, тому колегія суддів вважає, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог позивача не є обгрунтованим і суд першої інстанції неправильно застосував при вирішенні спору норми матеріального права та не звернув увагу на посилання відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності за зверненням до суду. Тому, такий висновок не є законним та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Крім того, дана правова позиція викладена і в правовому висновку ВСУ у справі № 6-116 цс 13 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Правова позиція ВСУ вказує, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Згідно зі змістом ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, тому не підлягає до задоволення і вимога про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по оплаті судового збору за подачу позовної заяви. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий : Судді :
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36925825 Державний герб України Справа № 161/17408/13-ц Провадження № 22-ц/773/138/14 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Категорія: 27 Доповідач: Мудренко Л. І. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2014 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Мудренко Л. І., суддів - Русинчука M.М., Матвійчук Л.B., при секретарі - Лимар Р.С., з участю: представника позивача Місюри І.В., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року, ВСТАНОВИЛА: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовані тим, що 24.11.2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання кредиту на суму 7600 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте відповідач свої зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 31.08.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором становить 22794,09 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року позов в даній справі задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24.11.2005 року в розмірі 22794,09 грн. (двадцять дві тисячі сімсот дев'яносто чотири гривні 09 коп.). Вирішено питання щодо стягнення судового збору. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказував, що суд безпідставно не застосував строків позовної давності. В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав в ній наведених. Представник позивача Місюра І.В. апеляційну скаргу не визнала та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Однак з такими висновками повністю погодитись не можна. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності. Судом першої інстанції встановлено, що 24 листопада 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір б/н про надання кредиту на суму 7600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 9-13). Проте, відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання щодо погашення кредиту не виконав і станом на 31.08.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором згідно розрахунку заборгованості, наданого банком (а.с. 4-8), становить 22794,09 грн., яка складається з наступного: · 6324,25 грн. - заборгованість за кредитом; · 14908,22 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6. Умов та правил надання банківських послуг, які разом з Заявою, Правилами користування платіжною карткою складають Договір, що підтверджується підписом відповідача в Заяві (а.с. 9). · 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); · 1061,62 грн. - штраф (процентна складова). Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта про те, що ним не підписані Умови та правила надання банківських послуг, оскільки підписавши Заяву (а.с. 9), в пункті, що передує його підпису відповідач підтвердив, що він ознайомився та згідний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та надав згоду на те, що Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом дванадцяти місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонговується на той же строк. Пункти 6.5. та 6.6. Умов та правил надання банківських послуг визначають, що клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за користування ним, по перевитратах платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах передбачених договором. В випадку невиконання зобов'язань по договору клієнт зобов'язаний на вимогу банку виконати зобов'язання по поверненню. Згідно п. 6.9. Умов та правил надання банківських послуг в випадку виникнення заборгованості по картковому рахунку клієнт зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. Пункт 5.2. Умов та правил надання банківських послуг визначає, що у випадку порушення держателем умов цього договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань вцілому чи у визначеній банком частині. Розділом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань держателя, які щомісячно належать до сплати держателем протягом строку дії картки. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Відповідно до п. 5.3. Правил користування платіжною картою строк і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем визначений в пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, та частину заборгованості по кредиту. За умовами Заяви та п. 4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої апеляційному суду виписки по картковому рахунку ОСОБА_3 за період з 24.11.2005 року по 31.12.2013 року останнє надходження коштів платника ОСОБА_3 на погашення кредиту було проведено в листопаді 2009 року, з грудня місяця 2009 року надходження коштів припинились. Суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта в частині застосування судом норм закону щодо позовної давності, виходячи із наступного. Як зазначалося вище, сторони встановили (п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг) як строк дії договору - 12 місяців з моменту його підписання та порядок його пролонгації, крім того сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань - внесення щомісячних обов'язкових платежів. Відповідно до визначеного в Заяві порядку проведення повернення кредитних коштів, таке повернення може здійснюватись шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Починаючи з грудня 2009 року будь-якого погашення ОСОБА_3 не здійснювалось. Таким чином, моментом виникнення заборгованості слід вважати грудень 2009 року і з цього часу у банку виникло право на позов. У той час з вимогами про повернення заборгованості за кредитом банк звернувся 09 жовтня 2013 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, З ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Зазначена правова позиція сформульована у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 по справі № 6- 116цс1З. Суд першої інстанції не звернув уваги на цю обставину та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у зв'язку зі спливом строків позовної давності. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. В позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:
  14. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35692649 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 20 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Кафідової О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_3 не виконує зобов'язання за кредитним договором, то станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 26 057, 24 грн., яку банк просив стягнути з нього. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 13 жовтня 2005 року в сумі 26 057, 24 грн., з яких: 4936, 12 грн. - сума заборгованості по кредиту, 19 404, 11 грн. -заборгованість по відсоткам, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 217, 01 грн. - штраф (відсоткова складова). Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року скасовано в частині стягнення штрафу. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у стягненні штрафу в сумі 1 717, 01 грн. та змінено загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, з 26 057, 24 грн. до 24 340, 23 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений кредитний договір, строк дії якого за умовами надання кредиту пролонговувася автоматично, а оскільки відповідач не виконував зобов'язання за договором, то утворилась заборгованість, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій. Частково змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_3, апеляційний суд зазначив, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу) необхідно застосовувати позовну давність, встановлену п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. З такими висновками апеляційного суду у повному обсязі погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду у повному обсязі не відповідає. Судом встановлено, що 13 жовтня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено договір на надання кредитної картки «Універсальна» з кредитним лімітом 5 тис. грн., у заяві вказано, що строк дії кредитного договору відповідає строку дії кредитної карти. Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Таким чином, умова договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку про те, що строк дії картки не визначений, не свідчить про те, що цей договір не має строку виконання. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди наведених норм закону не врахували та не перевірили заперечень відповідача про те, що умовами п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які були чинними на час укладення з відповідачем договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку, були встановлені умови строку дії кредитної карти та початок перебігу строку, з якого дія кредитної карти припиняється, а банк набуває права вимоги за договором, не встановили порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором. Зокрема, п. 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дій картки та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу її дії, банк стягує комісію за обслуговування рахунку за тарифами. Крім того, судами при розгляді справи не враховано положення, викладені у п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якими судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: О.О. Дьоміна О.В. Кафідова В.М. Коротун І.К. Парінова О.В. Попович
  15. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35475767 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М., Журавель В.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, у якому зазначало, що 02 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір шляхом оформлення платіжної кредитної картки, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти з кредитним лімітом у розмірі 1 тис. грн., який у подальшому змінювався, зі сплатою 36 % річних. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 37 267 грн. 98 коп., яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 02 лютого 2007 року у розмірі 37 267 грн. 98 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивач пропустив встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк звернення до суду з позовом. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим заборгованість за кредитом має бути стягнута з нього на підставі вимог ст. ст. 1050, 1054 ЦК України. Докази звернення відповідача з заявою про припинення договору кредиту відсутні, тому строк звернення до суду позивачем не пропущено. Із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом не дотримано. Із матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2007 року ОСОБА_6 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із Заявою позичальника, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти з кредитним лімітом на платіжну картку у розмірі 1 тис. грн., який у подальшому змінювався, зі сплатою 36 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 6). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 02 лютого 2007 року станом на 31 жовтня 2012 року склала 37 267 грн. 98 коп. (а.с. 5). Із позовом про стягнення заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся 10 грудня 2012 року та надав суду Умови та правила надання банківських послуг (а.с. 7‒10). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Із Заяви ОСОБА_6 вбачається, що він звертався до банку з проханням надати платіжну картку з кредитним лімітом 1 тис. грн. та базовою процентною ставкою 36 % з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредиту відповідав строку дії картки. Порядок погашення заборгованості визначено у розмірі 7 % щомісячними платежами від суми заборгованості. Вказані умови не містять підпису відповідача. Умови і правила надання банківських послуг стосуються усього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до Умов. Крім того, у Заяві не зазначено умов надання кредиту, окрім розміру ліміту та процентної ставки за користування кредитом. Надана банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не містить підпису позичальника, тому не може вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту. Відповідно до п. 9.12. вказаних Умов і правил договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на цей же строк. Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що підписуючи Заяву, відповідач розумів вказані Умови матеріали цивільної справи не містять, у тому числі щодо погодження сторонами терміну позовної давності тривалістю п'ять років, що є порушенням вимог ст. 259 ЦК України, що передбачає необхідність укладення договору у письмовій формі про збільшення строку позовної давності. Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитору забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Судом апеляційної інстанції безпідставно зроблена переоцінка доказів, надана судом першої інстанції, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції має бути скасовано, рішення суду першої інстанції - залишено в силі. Керуючись статтями 333, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року скасувати, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36057967 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 23 432 грн 88 коп. Свої вимоги мотивувало тим, що 10 березня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір (який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку), за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 1 700 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Станом на 31 серпня 2013 року розмір заборгованості позичальника становить 23 432 грн 88 коп. (яка складається із заборгованості за кредитом - 7 003 грн 47 коп., за процентами за користування кредитом - 14837 грн 37 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1092 грн 04 коп.). Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 березня 2013 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 23 432 грн 88 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 10 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір (який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку), за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1700 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (далі - Кредитний договір). Станом на 31 серпня 2013 року розмір заборгованості позичальника становить 23 432 грн 88 коп. (яка складається із заборгованості за кредитом - 7 003 грн 47 коп., за процентами за користування кредитом - 14 837 грн 37 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 092 грн 04 коп.). Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, оскільки останній платіж за Кредитним договором позичальником було внесено 11 серпня 2009 року, а з позовом він звернувся до суду у вересні 2012 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що Кредитний договір є чинним, тому позов банку про стягнення заборгованості підлягає задоволенню. Із висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з огляду на таке. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено апеляційним судом, відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг Кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий самий строк. Із заяви позичальника випливає, що строк дії кредитного ліміта відповідає строку дії карти (а.с.4). Відповідно до п. 3.1.1. Правил користування платіжною картою строк дії карти зазначено на лицевій стороні карти (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця (а.с. 7). Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що оскільки жодна із сторін не інформувала іншу про припинення Кредитного договору, то він продовжений на такий самий строк. Водночас, із Правил користування платіжною картою випливає, що договір є чинним у межах строку дії карти. Вирішуючи спір, апеляційний суд не з'ясував строк дії карти, а отже строк дії Кредитного договору. Колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суду щодо того, що банк не пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позивальника, яка є складовою частиною Кредитного договору, вбачається, що заборгованість за Кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 4). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суду у порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України не взяв до уваги зазначених норм матеріального права, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін, не з'ясував строки повернення коштів за Кредитним договором та дійшов передчасного висновку про задоволення позову кредитора у повному обсязі. З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Ступак Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко А.С. Олійник
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36337036 Державний герб України У х в а л а іменем україни 18 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів:Маляренка А.В.,Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві. Умови договору відповідач не виконав, а тому у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором станом на 31 серпня 2012 року виникла заборгованість у сумі 8 638, 06 грн, яка складається із: 3 072, 23 грн − заборгованість за кредитом, 3 572,38 грн − заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 105,92 грн − заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн − штраф (фіксована частина) та 387,53 грн − штраф (процентна складова). Позивач просить стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 лютого 2007 року у сумі 8 638, 06 грн. Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2013 року скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі − 8 638, 06 грн за кредитним договором № б/н від 26 лютого 2007 року, яка складається із: 3 072, 23 грн − заборгованість за кредитом; 3 572, 38 грн − заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 105, 92 грн − заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 387, 53 грн − штрафу (процентна складова). Вирішено питання судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення районного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За змістом статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що заборгованість відповідача за кредитним договором відсутня. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, послався на ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України та виходив з наданого позивачем розрахунку заборгованості. Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір шляхом підписання заяви, де відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою складає між ними договір (а.с. 8, 9-12). 26 лютого 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проти вказаного факту відповідач не заперечував. Відповідно до положень п. 5.3. «Умов правил надання банківських послуг» за кредитним договором від 26 лютого 2007 року, було збільшено суму кредитного ліміту до 3 000 грн. Крім того, судами встановлено, що відповідач перебував із позивачем у трудових правовідносинах з 16 червня 2006 року на посаді менеджера по інформаційним технологіям, які 27 квітня 2009 року були розірвані з ініціативи роботодавця (а.с. 43-44, 55-56). Згідно виписки руху коштів по картці ОСОБА_6 в день звільнення, а саме 27 квітня 2009 року, за наказом роботодавця на картковий рахунок його зарплатної карти були зараховані кошти як розрахунок при звільненні у розмірі 3 219,71 грн (а.с. 65-69). Станом на 27 квітня 2009 року значилася кредитна заборгованість у сумі − 2895, 54 грн і саме ця сума списана на погашення кредиту. Залишок суми на картковому рахунку на 27 квітня 2009 року складав − 324, 17 грн. Відповідач у відповідності до п. 9.12 Умов та Правил, не звертався до позивача з вимогою про завершення дії кредитного договору та кредитної карти. Згідно з випискою здійснення банківських операцій по кредитній карті відповідач 05 травня 2009 року скористався нею та здійснив зняття коштів на загальну суму 3 247,67 грн (а.с. 89, 111). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог − відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до вимог статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частина 3 ст. 551 ЦК України надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність із розміром основного зобов'язання. Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не навів належного розрахунку заборгованості та мотивів, за яких суд вважав, що підлягає стягненню сума боргу зазначена позивачем, належним чином не перевірив доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності, не з'ясував строку дії кредитного договору, а також не встановив, чи заявляв відповідач вимоги щодо урахування співмірності заборгованості і штрафних санкцій та не встановив обставини, які дають суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати. Таким чином, апеляційний суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не дотримався норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська
  18. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36471928 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Олійник А.С., Парінової І.К., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2013 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до умов договору від 05 березня 2004 року, укладеного між Банком і відповідачем, останній отримав кредит в сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що взятих на себе зобов'язань ОСОБА_3 належним чином не виконав, позивач просив стягнути з нього на свою користь заборгованість у сумі 9 764 грн 95 коп., яка складається з: 1 666 грн 82 коп. заборгованості за кредитним договором, 7 156 грн 94 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 500 грн фіксованого штрафу та 441 грн 91 коп. процентної складової штрафу. Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Кіровоградської області від 25 червня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 9 764 грн 95 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Висновки судів зазначеним вимогам закону не відповідають. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, може бути продовжено. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Судами встановлено, що 05 березня 2004 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір без номеру, відповідно до якого останньому надано кредит у сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії платіжної картки (а.с. 7-11). Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено судами, відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий самий строк. Із заяви позичальника випливає, що строк дії кредитного ліміта відповідає строку дії карти (а.с. 7). Відповідно до пп. 3.1.1 пункту 3 частини ІІ Умов та правил надання банківських послуг, строк дії картки вказаний на картці (місяць та рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. Водночас, із Правил користування платіжною картою випливає, що договір є чинним у межах строку дії карти. Вирішуючи спір, суди не з'ясували строк дії карти, а отже строк дії Кредитного договору. Крім того, колегія суддів не погоджується із висновками щодо того, що банк не пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 41 - 43), що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позивальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с. 7). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вище норми закону уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін, не з'ясував строки повернення коштів за кредитним договором. Також, не встановив порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором та дійшов передчасного висновку про задоволення позову кредитора у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, в порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України, зазначені порушення суду першої інстанції не усунув, доводи апеляційної скарги не спростував та передчасно залишив оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, то в силу ст. 338 ЦПК України це є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.В. СтупакСудді:В.І. Амелін В.П. Гончар А.С. Олійник І.К. Парінова
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31712582 Державний герб України У х в а л а іменем україни 22 травня 2013 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г., Савченко В.О.,Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21052 грн 94 коп. (8944 грн 87 коп. - заборгованість по кредиту, 8035 грн 31 коп. - заборгованість по відсоткам, 2594 грн 05 коп. - заборгованість по комісії, 500 грн та 978 грн 71 коп. - штраф), посилаючись на те, що 19 червня 2007 року надав відповідачу кредит на суму 6000 грн у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування грошима 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушує кредитні зобов'язання та має на 31 травня 2011 року заборгованість у розмірі 21052 грн 94 коп. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_6 на користь позивача 13 293 грн 98 коп. заборгованість за кредитом та комісію за користування кредитом, вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просило змінити рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 19 червня 2007 року на підставі письмової заяви ОСОБА_6 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладений кредитний договір, за яким банк відкрив позивачу картковий рахунок та видав кредитну картку з кредитним лімітом у сумі 6 тис. грн зі сплатою базової процентної ставки 36 % річних Однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував. Відповідно до розрахунку позивача, станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 16 980 грн 18 коп., у тому числі по тілу кредиту в розмірі 8944 грн 87 коп. та відсоткам - 8035 грн 31 коп. У подальшому відповідач частково погасив цю заборгованість, сплативши 3686 грн 20 коп. за період з 28 лютого по 19 жовтня 2012 року. Отже, станом на 23 жовтня 2012 року заборгованість відповідача складала 13293 грн 98 коп., у тому числі по тілу кредиту в розмірі 8944 грн 87 коп. та по відсоткам - 4349 грн 11 коп. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що умовами договору конкретний розмір комісії за користування кредитом та процентна складова штрафу не передбачені, а вимоги про стягнення штрафу в сумі 500 грн (фіксована частина) пред'явлені банком поза межами позовної давності, у зв'язку із чим зазначені вимоги не підлягають задоволенню. З такими висновками суду першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як убачається із заяви позичальника, ОСОБА_6 ознайомився та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банка, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Своїм підписом він підтвердив факт отримання ним інформації про умови кредитування у банку. Згідно із п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, у разі порушення клієнтом строків платежів передбачених договором більш чим на 120 днів, клієнт зобов'язаний уплатити банку штраф у розмірі 500 грн плюс 5 % від суми позову. Також відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, відсоткам, а також сплачувати комісію відповідно до умов договору. Суд першої інстанції не врахував вищевикладеного та того, що позивач зазначив у позовній заяві розмір штрафу (процентної складової) від суми боргу, а також того, що умови кредитного договору в частині нарахування та стягнення штрафу у розмірі 5 % від суми позову недійсними не визнавалися, а тому дійшов передчасного висновку про те, що умовами договору не визначені конкретний розмір комісії за користування кредитом та процентна складова штрафу, на що суд апеляційної інстанції також уваги не звернув. Крім того, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сторони в п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг зазначили, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, то він автоматично лонгується на такий же термін. Так, суди належним чином не встановили, чи звертався відповідач із заявами про припинення дії договору до банку, чи була пролонгація договору на той же строк та на тих же умовах, а також не з'ясували, чи настав строк позовної давності згідно з вимогами закону. Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення було допущено судом першої інстанції та не усунено судом апеляційної інстанції, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька Ю.Г. Іваненко В.О. Савченко І.М. Фаловська
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34397055 Державний герб України Ухвала іменем україни 23 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до кредитного договору від 16 жовтня 2007 року відповідачу було видано кредит в сумі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 28 233 грн 49 коп та вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають. Установлено, що відповідно до заяви ОСОБА_3 від 16 жовтня 2007 року, Умов та правил надання банківських послуг, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання банківських послуг, за яким на ім'я відповідачки було відкрито рахунок в банку та видано кредитну картку, а також кредит в сумі 10 тис. грн, із ставкою 30 % з розрахунку 360 днів у році на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки Сторони домовились, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг). Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 порушила зобов'язання з повернення кредиту, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2012 року виникла заборгованість в розмірі 28 233 грн. 49 коп., в тому числі: 8 054 грн 90 коп. - заборгованість за кредитом; 16 455 грн 20 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 902 грн 75 коп. - заборгованість за комісією за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 320 грн 64 коп. - штраф (процентна складова). За висновками судів, банк не порушив строк, у межах якого він міг звертатися до суду з вимогами до відповідачки. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. На порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд наведеного не врахував; установивши, що кредит виданий відповідачці з кінцевим терміном повернення, який відповідає терміну дії картки, останнього не з'ясував; строк виконання зобов'язання не встановив та дійшов передчасних висновків про відсутність підстав для застосування позовної давності та обґрунтованість вимог банку. З'ясування терміну дії карти та відповідно строку виконання зобов'язання має суттєве значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32984409 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Писаної Т.О.,Маляренка А.В., Юровської Г.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке діє через представника ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 08 грудня 2005 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позивальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 25 849,78 грн. Заперечуючи проти вказаних вимог, ОСОБА_8 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності правочину. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмолено. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. У поданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, у процесі розгляду справи судом не порушені норми матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити. Рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_6 не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не переглядається. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» не відповідають. Судами встановлено, що 08 грудня 2005 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н, який складається із заяви, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідно до вказаного договору відповідач отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором станом на 05 лютого 2012 року виникла заборгованість у розмірі 25 849,78 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 4550,94 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами у розмірі 19 591,71 грн, штрафу у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штрафу у розмірі 1207,13 грн (відсоткова частина). Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, згідно із заявою відповідача (а.с. 7) термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії карти і визначено до 30 червня 2008 року. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Судами встановлено, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_6 є споживчим і тому на нього розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до п. 1.2 умов надання банківських послуг (а.с.8), ці умови регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг, указаних в Заяві. Пунктом 9.12 цих умов встановлено, що договір діє упродовж 12 місяців з моменту підписання, також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про зупинення договору. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 9.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, однак якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про завершення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий строк. Оскільки жодна із сторін не інформувала одна одну про завершення дії договору, договір на час звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду є діючим і тому строк позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості позивачем не пропущений і порушене право підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення заборгованості за кредитним договором в межах розміру заявлених вимог. Апеляційний суд переглядаючи справу дійшов іншого висновку, що договір автоматично пролонгується на такий самий строк - тобто ще на 12 місяців до 08 грудня 2007 року. Подальша пролонгація кредитного договору від 08 грудня 2005 року його умовами не передбачена. При цьому обидва суди не звернули увагу на те, що п. 9.12 умов передбачає автоматичне пролонгування не терміну дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії карти визначеного у Заяві, а лише дії умов щодо надання банківських послуг, які регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг. Умови ж продовження строку дії карти визначені у розділі 3 правил користування платіжною карткою (а.с.10), які судами не досліджувались. Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2013 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. ДьомінаСудді: О.П. Касьян А.В. Маляренко Т.О. Писана Г.В. Юровська
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35430703 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Юровської Г.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС», ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02 березня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг. 12 квітня 2007 року банк підвищив кредитний ліміт до 10000 грн. 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» було укладено договір поруки, за умовами якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною в додатку № 1, а саме - 200 грн, а поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. У порушення зазначених умов договору та норм закону ОСОБА_6 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2013 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 46 518,91 грн. Посилаючись на вказані обставини ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути заборгованість з відповідачів відповідно до кредитного договору та договору поруки. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 318,91 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» в особі філії «ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» у Комінтернівському районі м. Харкова на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 200 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Судами встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 02 березня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5700 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. 12 квітня 2007 року банком підвищено кредитний ліміт до 10000 грн. 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та філією ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» укладено договір поруки, відповідно до умов якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною в додатку № 1 до договору поруки, а саме 200 грн (а. с. 11-12.), а поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 31 січня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 46 518,91 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9 792,19 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами у розмірі 34 035,34 грн, штрафу у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штрафу у розмірі 2 191,38 грн (відсоткова частина). Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, судами залишено поза увагою, що згідно з заявою ОСОБА_6 (а. с. 13) термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії карти і визначено строком у три роки, а саме до 02 березня 2009 року. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1.2 умов і правил надання банківських послуг (а. с.14), ці умови регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг, вказаних в заяві. Пунктом 9.12 цих умов встановлено, що договір діє упродовж 12 місяців з моменту підписання, також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про зупинення договору. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до п. 9.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, однак якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про завершення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий строк. Останнє погашення заборгованості за кредитом відповідно до умов договору мало відбутись у серпні 2011 року, оскільки терміном виконання зобов'язань за договором є 29 серпня 2011 року. При цьому обидва суди не звернули увагу на те, що п. 9.12 умов передбачає автоматичне пролонгування не терміну дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії карти визначеного у заяві, а лише дії умов щодо надання банківських послуг, які регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг. Із заяви ОСОБА_6, умов та правил надання банківських послуг вбачається, що останній отримав кредит з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (три роки), тобто до 02 березня 2009 року. Умови ж продовження строку дії карти визначені у розділі 3 правил користування платіжною карткою (а. с. 14-15), які судами не досліджувались. Крім того, в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій міститься посилання на кредитний договір б/н від 02 березня 2006 року, який в матеріалах справи відсутній. Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то ухвалені у справі оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. ЮровськаСудді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур А.В. Маляренко Т.О. Писана
  23. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36648494 Державний герб України Апеляційний суд Кіровоградської області № провадження 22-ц/781/207/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ковальчук С.Я. Доповідач Кіселик С. А. УХВАЛА Іменем України 09.01.2014 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі : Головуючого : судді Кіселика С.А. суддів : Кодрула М.А., Чорнобривець О.С. за участю секретаря судового засідання Задирака Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у сумі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 відсотків річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Умови кредитного договору щодо внесення щомісячного платежу відповідач виконував не належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 25787 грн. 45 коп., яка складається з заборгованості по кредиту 6991 грн. 96 коп., заборгованості по процентам 13184 грн. 22 коп.,заборгованості по комісії за користування кредитом - 4145 грн. 20 коп., штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) 1216 грн. 07 коп. Просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати. Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року в позові відмовлено. В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважає, що строк позовної давності у банка для звернення з позовом до суду закінчився 24 грудня 2011 року. В засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Матеріалами справи підтверджується, що 24 грудня 2007 року відповідач ОСОБА_2 подав банку заяву на отримання кредитної картки "Універсальна" з кредитним лімітом в сумі 7000 грн, базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору становить 3% в місяць із розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної карти, який встановлено до 23 грудня 2009 року, як пояснив представник банку. А отже, строк погашення кредиту - в повному обсязі, як визначено п. 5.4 Правил користування платіжною карткою (а.с.13) є останній день місяця, який вказано у платіжній карті, тобто 23 грудня 2009 року. На підтвердження укладення кредитного договору позивач надав Умови і правила надання банківських послуг (а.с.11-14), які не містять підпису відповідача. Умови і правила надання банківських послуг стосуються усього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви цього позичальника. Також позивачем надано Пам'ятку клієнта по обслуговуванню кредитних карт в Приватбанку, яка теж не підписана відповідачем і яка відповідно до п.3.5 Умов та правил надання банківських послуг оформляється і є невід'ємною частиною договору при видачі платіжної картки по кредитній схемі. Пам'яткою клієнта передбачено, що строк внесення щомісячних платежів встановлено до 25 числа місяця, наступного за звітним. На підтвердження строку дії картки банк надав неповну інформацію (відсутні відомості на який строк видана картка, чи проводилася її заміна). Позивач зазначав, що відповідач порушив Правила користування карткою щодо своєчасного погашення процентів за користування кредитом та повернення кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на 31 серпня 2013 року становить : 25787 грн. 45 коп., і яка складається з заборгованості по кредиту 6991 грн. 96 коп., заборгованості по процентам 13184 грн. 22 коп.,заборгованості по комісії за користування кредитом - 4145 грн. 20 коп., штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) 1216 грн. 07 коп.(а.с. 4 -8). Ухвалюючи рішення про відмову позові, суд першої інстанції, виходив з того, що строк дії картки був встановлений до 24 грудня 2008 року. Відповідач почав порушувати умови договору з 01.09.2008 року, не вносячи платежі по кредиту. До суду позивач звернувся лише 25 вересня 2013 року а отже поза межами строку позовної давності. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, оскільки він підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Разом з тим, істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. В законодавстві визначаються різні поняття як строк дії договору, так і строк (термін) виконання зобов'язання (ст. ст. 532, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Суд першої інстанції врахував, що правила продовження дій картки, строки та порядок погашення заборгованості визначені Умовами та правилами надання банківських послуг за карткою. Зокрема, пункт 9.3 визначає, що картка відкрита на невизначений строк, крім випадків, установлених пунктами 9.6, 9.7 Умов договору. У цих пунктах вказано, за яких умов дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку. Таким чином, зазначення у договорі, що картка відкрита на невизначений строк, не свідчить про те, що він не має строку виконання договору, адже пунктами 9.6, 9.7 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується. Розрахунком заборгованості, випискою по рахунку підтверджується, що прострочена заборгованість за кредитом виникла 01 вересня 2008 року і з цього часу будь-які операції по картковому рахунку не проводяться, за винятком нарахування банком процентів за користування кредитним лімітом (а.с.4-7). За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у банка виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором 01 вересня 2008 року. Правова позиція про те, що позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-116 цс 13. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" кошти, які надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції є споживчим кредитом. Мета кредиту є істотною умовою кредитного договору, а доказів, що відповідачу видано не споживчий кредит, банк не надав. Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитору забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. В п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і правильно застосував норми матеріального права, що їх регулюють. Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляції не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає. Керуючись ст.ст.303,307, 308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року, залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді:
  24. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36896374 Державний герб України УКРАЇНА Апеляційний суд Житомирської області Справа №288/1708/13-ц Головуючий у 1-й інст. Зленко А.В. Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого судді Широкової Л.В., суддів Матюшенка І.В., Галацевич О.М., при секретарі судового засідання Ходаківській О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,- в с т а н о в и л а : У листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи його тим, що між Банком та ОСОБА_2 на даний час ОСОБА_2 (згідно свідоцтва про шлюб а.с.36) 16.02.2007 року було укладено кредитний договір, згідно умов якого, відповідачка отримала кредит у сумі 250 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначав, що свої зобов'язання виконав, надавши відповідачці кредит на вказану суму, проте остання свої зобов'язання за даним договором належним чином не виконує, в результаті чого станом на 30.09.2013 року виникла заборгованість в сумі 22180 грн. 54 коп. А тому, ПАТ КБ „ПриватБанк" просило суд стягнути вказану суму заборгованості. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ „ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 22180 грн. 53 коп. та 229 грн. 40 коп. судового збору. Не погоджуючись з даним судовим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що ПАТ КБ ПриватБанк" було пред'явлено позов до суду з пропуском строку позовної давності, проте суд першої інстанції даний факт не врахував, у зв'язку з чим порушив вимоги ст.252 ЦК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статей 213,214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 порушила зобов'язання з повернення кредиту, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 22180 грн. 54 коп., в тому числі: 6989 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 8225грн. 53 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 5482 грн.65 коп. - заборгованість за комісією за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 032 грн. 41 коп. - штраф (процентна складова). За висновком суду, Банк не порушив строк, у межах якого він міг звертатися до суду з вимогами до відповідачки. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за його користування у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності. Правила продовження дії картки, строки та порядок погашення заборгованості визначені Умовами та Правилами надання банківських послуг за карткою. Зокрема, пунктом 9.3 визначається, що картка відкрита на невизначений строк, крім випадків, установлених пунктами 9.6, 9.7 Умов договору. У цих пунктах вказано, за яких умов дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку. Пунктом 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк. У заяві про надання послуг, підписаній сторонами зазначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною картою визначено, що строк дії карти вказаний на лицевій стороні карти ( місяць та рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Згідно з пунктом 3.1.3 по закінченню строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг по виконанню озрахункових операцій по картковому рахунку( в передостанній день місяця закінчення троку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Пунктом 3.1.4 зазначених Правил визначено, що карта миттєвого випуску продовженню не підлягає. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Відповідно до статей 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За вимогами ч. 1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251,252 ЦК України). Відтак, зазначення у договорі, що картка відкрита на невизначений строк, не свідчить про те, що він не має строку виконання договору, оскільки п.п. 9.6, 9.7 договору (умов користування кредитною карткою) визначають, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується. Зокрема, пункт 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг Банку для продовження дії карти та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу дії карти Банк стягує комісію за обслуговування рахунку за діючими тарифами. Крім того, із заяви позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с. 8). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України „Про захист прав споживача" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обгрунтованості позову з посиланням на п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг, за яким кредитний договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання та вважається пролонгованим на той же самий строк, якщо ні одна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, оскільки цим пунктом зазначених умов визначено кінцевий строк дії договору, а не строк виконання зобов'язання. Крім того, у п.5.4 Правил користування платіжною карткою, визначено, що погашення кредиту у повному обсязі, проводиться не пізніше останнього дня місяця вказаного на платіжній картці. Як вбачається з матеріалів справи остання транзакція за платіжною карткою відповідача, тобто поповнення карткового рахунку, було здійснено позичальником 29 лютого 2009 року. Разом з цим, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із даним позовом лише 12.11. 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку для пред'явлення позову, а відповідач, відповідно до ч.3 ст.257 ЦК України, подав заяву про застосування строків позовної давності. При цьому позивач не ставив перед судом питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, інших строків позовної давності ані кредитним договором, ані умовами надання банківських послуг, не передбачено, в той час, як ст.259 ЦК України встановлює необхідність укладення договору про збільшення строку позовної давності у письмовій формі. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що право Банку на отримання боргу за кредитним договором від відповідачки є доведеним, проте таке право не підлягає захисту у зв'язку з пропуском останнім строку позовної давності, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Керуючись ст. ст. 209, 303,304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - В и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:
  25. УПРЕК: Вы сами пришли к нам, мы дали Вам наши средства - возвращайте ! ОТВЕТ : Мы пришли к вам и тем предоставили Вам честь, заработать на нас деньги для себя!!! Если Вы оказались в созданном мной разделе "Судебная практика оспаривания исполнительного производства", значит Вам интересно как это делают другие. В наше время, все больше народа начинают учиться защищать свои права в судах. И я являюсь не исключением. Совершенно не имея знаний о том как это делается, я решил защищаться. Ведь я же не "тупой", я не "тварь дрожащая", почему я не могу отстоять свои права самостоятельно? Я делаю вызов не только самому себе, но и государству, которое допускает откровенное издевательство надо мной, в лице банков (ростовщичество). Ведь именно государство выдает лицензии ворам и мошенникам! Вот когда мои нарушенные права будут восстановлены, тогда и появяться предпосылки вспомнить об обязанностях. Может быть тогда я вспомню, за последние 20 лет, о всевозможных участиях в голосованиях и прочей "игрищах" власти, которые не дают достойно жить человеку в стране. Все это полемика и наверное нужно выходить "в суть"! Но прежде хочу сказать два слова о самом форуме. Форум, необычайной полезности (огромный респект создателям, и безкорыстным участникам-юристам котрые помогают людям)!!! Но все таки есть маленькая "чревоточинка" не дающая мне расслабиться. На форуме я видел одного участника, который открыто представлял "приматовские" интересы. А сколько "хамелеонов" - не известно. Я собираюсь выкладывать докуметы, но личные данные буду скрывать, хотя понимаю, что "вычислить" эти данные не так уж сложно (при определенной подготовке), меня волнует другое, "приматовские хамелеоны" тоже "держат руку на пульсе", и реагируют противодействием на полученную информацию из сети. А плюсом является то, что это будут видеть как можно больше народа, и не важно, проиграю я, или выграю дело с приматом, с меня взять нечего!!! Государственный орган (центр занятости населения) подтверждает то, что доходы за последние 3 года, составляют 0,0 гривен, и непостежимым образом, я умудряюсь оплачивать (с трудом), коммунальные услуги. Но это отдельная тема. Ну а Вам, оказавшимся "в теме", желаю удачи и успехов в борьбе зо злом под названием ростовщичество, не бойтесь этих гадов, отстаивайте свои права которые закреплены Конституцией страны, и теми законами и актами, помогающие эти права защитить. Они есть, ведь не может все это длиться вечно, мы - люди!!! Мы не "быдло"!!! И власть должна понимать, голодный и злой ЧЕЛОВЕК для нее опасен! Если ей этого не понять ..... Уверен что увидев сейчас мое заявление на кредит, половина моих соотечественников его узнают. Когда я просил этот кредит, он был настолько доступным, что не мудрено было его взять. Почему и нет, у всех была более менее достойная работа и заработок, я например хотел в хрущевке сделать ремонт. Тогда, (наивный) я планировал его отдать максимум за год. Кто же мог предполагать, что прийдется продать "Жигуленок", а провода в доме висят до сих пор... Договор: Итак. Начало. Представляю хронологию событий, лучше всего это покажет исковое заявление от банка, смотрим: Днепропетровск, Кировское отделение суда, судья Мармур Ф.Ф. 31.10.2013 год. Лист1 Лист2 Лист 3 Лист 4 Из иска видно, что нужно 31.10.2013 идти в суд. У меня было 4 дня на изучение. Говорю честно, паники совершенно никакой. Для меня было главное, как правильно написать встречную заяву, при этом я даже понятия не имел, что существуют этапы разбирательства. В ходе подготовки выяснилось, что существует предварительный этап, и мне позвонил помощник судьи с напоминанием о том что завтра суд. Я сообщил о готовности, и спросил: - "А на какой стадии находится слушание?". На что получил ответ что сразу "по сути". Вот тут я забеспокоился, дело в том, что мне нужен "передых", опять же, парни с форума предложили помощь. Идти за справкой к врачу?, так время уже 5 часов вечера. Стал писать ходатойство (заперечення). Написал, в принтере краска засохла, ну хоть волком вой!!! Соседи помогли, - распечатал клопотання. Вот текст. (Внимание! это не может служить "болванкой"!!!! Проконультируйтесь.) Естествено дело до написания встречного иска не дошло, вернее стал писать, знаете как "письмо на деревню дедушке", уже ночь, плюнул пошел спать. Но не могу уснуть, но зато хорошие мысли в голову пришли. Думаю так, если заперечення "не пролезут", попытаюсь отбится словесно, - добиться главного, перерыва в слушаниях. Я ее записал, вот она...(пожалуйста, не судите строго). В ней есть вопросы к представителю банка, которые на мой взгляд должны были достичь моей цели, отложить следующее заседание хотябы на неделю. Вот с этим я отправился в суд. Еще раз скажу, не паникуйте, расслабтесь. Представте что идете в магазин за колбасой. Когда смотрю на перепуганные лица посетителей, невольно и мне передается атмосфера. Не поддавайтесь. Старайтесь держаться уверенно, а это уже часть победы. Ведь судьи, они психологи, а порой и представители исца не хуже. С представителем мне повезло, это такой молодой человек, из армии тех, кто закончили "университеты юристов и адвокатов". После обязательной вступительной речи, судья спросил о клопотаннях, есть они у нас или нет. Вот тут я сделал ошибку, и сразу заявил о своем ходатайстве, ну кто мог подумать, что клопотання есть у представителя? Не нужно торопиться, это еще один урок. Оказывается, примат готовит дополнение к своим исковым требованиям. Помните я готовил этот вопрос в своей устной речи Заседание длилось минут 15. Судья удовлетворил просьбу исца и назначил заседание на 26.11.2013. Такого подарка я не ожидал. Теперь предлагаю всем нам проанализировать ситуацию. Думаю что примат "приперло", и липовый "расчет задолженности" видать никак не проходит. Значит они принесут это дополнение, и у меня появится еще время для его изучения? Это вопрос к знающим посетителям. То есть, я смогу на следующем заседании, ведь "в суть" мы так и не вышли, взять время для изучения того что "в клюве" принесет представитель банка? Верно? Теперь я хочу для себя уяснить. Что мне нужно сделать к 26.11.2013? Вопрос стоит о встречном иске, если писать его, то конечно нужна помощь. Помните как в "Собачьем сердце", Приображенский просил у чиновника бумагу? Что ему нужна такая бумага,...такая бумага, что ни одна (плохое слово) б..дь, не смогла отобрать комнату в его квартире. Может посредством форума, сообща накатаем такую бумагу? ХРОНОЛОГИЯ СОБЫТИЙ: 31.10.2013 - первое посещение суда. Представитель банка попросил отсрочку. "В суть" не вышли. 04.11.2013 - ходил в суд для ознакомления с делом. Дали без проблем, подвел фотоаппарат (мало света) хотел выложить на форуме. 26.11.2013 - второе посещение суда. ИСТОЧНИКИ ДЛЯ МОИХ ДОКУМЕНТОВ: (Читая весь форум, нахожу полезные материалы, и те которыми воспользовался, ссылки даю здесь.) 1. Почти полная копия моего дела "Решение Святошинского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитному договору"пропущен срок исковой давности, нет доказательств выдачи 2. Похожее дело Решение Мелитопольского горрайсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностипропущен срок исковой давности 3. Похожее дело Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет расчета и доказательств увеличения срока исковой 4. Похоже дело Решение Куйбышевского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет доказательств выдачи кредита, подписания условий 5. Ценность в том, что "особа_6" вышла на кассацию (вот бедолага натерпелся). Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, до ПАТ КБ «ПриватБанк» ВАШИ СОВЕТЫ ИЗ ПУБЛИКАЦИЙ В ТЕМЕ: (Ежедневно читая ответы в теме, смотрю что мне рекомендуют. То, чем могу воспользоваться и мне понятно, беру на заметку и "прикручиваю" к своей истории. Отозвавшимся моя огромная благодарность.) Доверенность представителя банка (хорошо для затягивания дела) ТЕМА!!!"Даже у карточного кредита есть реальній банковский счет. Банк ведь должен вести учет, Вы же у него не один такой." Только для карточных договоров не обязательно текущий счёт открывать ( есть такая вот фишка в виде маленькой оговорки, а общая норма гласит, что текущий счёт должен быть обязательно на основании заключённого договора банковского счёта). И эту тему можете применить, ведь, как Вы выше писали, никто не знает заранее, что у судьи и представителя в голове. Не пройдёт - за спрос в лоб не ударят. Р.S. Как и обещел, все что со мной будет происходить в суде, выкладывать буду здесь в хронологическом порядке.Общатся будем в постах ниже. Очень надеюсь на помощь знающих людей. Всех благодарю! Спасибо за участие. Заперечення.doc