Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 375 results

  1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35816414 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/2967/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Совгира І.В. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Бородійчук В. Г. суддів Демченко В. А. , Василенко Л. І. при секретарі Котолуп А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів, - в с т а н о в и л а : 26 вересня 2013 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 28 651 грн. 40 коп.. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6 25 травня 2007 року було укладено кредитний договір, де відповідач отримав кредит в розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання та автоматично пролонгується на той же строк у тому разі, якщо кожна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору. Проте, відповідач порушив свої зобов'язання щодо щомісячного повернення кредитної заборгованості, передбаченої договором. А тому, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 31 серпня 2013 року становить 28 651 грн. 40 коп., в тому числі: поточна заборгованість за кредитом - 9 165 грн. 57 коп., заборгованість по відсотках за користування кредитом - 13 428 грн. 93 коп., заборгованість по комісії - 4 216 грн. 36 коп., штраф (фіксована частина ) - 500 грн., штраф (відсоткова складова) - 1 340 грн. 54 коп., а також просив стягнути 286 грн. 51 коп. судового збору. Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2007 року в розмірі 28 651 грн. 40 коп.. Стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 286 грн. 51 коп. судового збору. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» в задоволенні їхніх позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а судове рішення до скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи із слідуючих обставин. Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак, дане рішення суду вказаним вимогам не відповідає. Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Судом встановлено, що 25 травня 2007 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір № б/н (а.с. 15-22). Даний договір був укладений шляхом отримання позивачем особисто від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, підписаної відповідачем заяви клієнта на оформлення кредитної картки (а.с. 13-14). Відповідно до умов договору, ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Договір був укладений у формі заяви разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою. Відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, по перевиплаті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором. Згідно п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії Договору, він автоматично лонгується на такий же термін. Звертаючись до суду з позовною заявою (а.с. 2-4) ПАТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що ОСОБА_6 зобов'язання за взятим договором № б/н від 25 травня 2007 року належним чином не виконав і станом на 31 серпня 2013 року мав заборгованість за кредитним договором в сумі 28 651,40 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 9 165,57 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом 13 428,93 грн., заборгованість по комісії 4 216,36 грн., штраф (фіксована частина) 500 грн., штраф (процентна складова) 1 340,54 грн., тому необхідно вказану заборгованість стягнути в судовому порядку. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з тих обставин, що ОСОБА_6 відкрито картковий рахунок за кредитним договором, укладеним сторонами у формі заяви про відкриття рахунку та надання кредитної картки з кредитним лімітом 5 000 грн.. З Умовами і правилами надання банківських послуг відповідач був ознайомлений, про що свідчать його підписи в заяві про відкриття карткового рахунку. Оскільки позивач виконав свої зобов'язання щодо надання кредитних коштів, а відповідач заборгованість не погасив, що свідчить про невиконання договірних зобов'язань з боку позичальника перед банком. Надані позивачем розрахунки заборгованості ОСОБА_6 судом визнані обгрунтованими, а підстави пропуску строку, на які вказував відповідач визнані безпідставними. Колегія суддів не може погодитись з такими висновками, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст.ст. 530, 631 ЦК України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України). Колегією суддів встановлено, що сторони по справі встановили як строк дії договору - до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останній платіж з погашення кредиту ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року на суму 800 грн., що підтверджено відомостями по операціях карткового рахунку (а.с. 40), після чого перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту та зі сплати процентів за користування кредитом, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 26 вересня 2013 року (підтверджено штампом вхідної кореспонденції суду № 5384/13-Вх на позовній заяві (а.с. 2)), включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі. Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Повернення заборгованості за кредитним договором включає в себе зобов'язання позичальника здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок позовної давності для стягнення нарахованих платежів утвореної відповідачем заборгованості необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Так як останній платіж, як вже зазначалося вище, ОСОБА_6 здійснив 30 жовтня 2009 року і дана обставина підтверджена наявними матеріалами справи і не заперечується сторонами, тому строк позовної давності звернення ПАТ КБ «Приватбанк» за захистом своїх порушених прав до суду розпочався саме 30 жовтня 2009 року і закінчився 29 жовтня 2012 року. Оскільки позивач звернувся до суду лише 26 вересня 2013 року, тому колегія суддів вважає, що висновок районного суду про задоволення позовних вимог позивача не є обгрунтованим і суд першої інстанції неправильно застосував при вирішенні спору норми матеріального права та не звернув увагу на посилання відповідача про те, що позивач пропустив строк позовної давності за зверненням до суду. Тому, такий висновок не є законним та не ґрунтується на вимогах чинного законодавства. Крім того, дана правова позиція викладена і в правовому висновку ВСУ у справі № 6-116 цс 13 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Правова позиція ВСУ вказує, що відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Згідно зі змістом ч.ч. 1, 5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки, позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог, тому не підлягає до задоволення і вимога про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат по оплаті судового збору за подачу позовної заяви. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими і дають підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 задовольнити. Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 09 жовтня 2013 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий : Судді :
  2. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36925825 Державний герб України Справа № 161/17408/13-ц Провадження № 22-ц/773/138/14 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Категорія: 27 Доповідач: Мудренко Л. І. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 січня 2014 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Мудренко Л. І., суддів - Русинчука M.М., Матвійчук Л.B., при секретарі - Лимар Р.С., з участю: представника позивача Місюри І.В., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року, ВСТАНОВИЛА: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Вимоги обґрунтовані тим, що 24.11.2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання кредиту на суму 7600 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте відповідач свої зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості не виконав і станом на 31.08.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором становить 22794,09 грн. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року позов в даній справі задоволено. Вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 24.11.2005 року в розмірі 22794,09 грн. (двадцять дві тисячі сімсот дев'яносто чотири гривні 09 коп.). Вирішено питання щодо стягнення судового збору. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу. Покликаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказував, що суд безпідставно не застосував строків позовної давності. В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав в ній наведених. Представник позивача Місюра І.В. апеляційну скаргу не визнала та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача. Однак з такими висновками повністю погодитись не можна. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке визначення розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст. 510 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). У той самий час, згідно із ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності. Судом першої інстанції встановлено, що 24 листопада 2005 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір б/н про надання кредиту на суму 7600,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 9-13). Проте, відповідач ОСОБА_3 свої зобов'язання щодо погашення кредиту не виконав і станом на 31.08.2013 року загальна сума боргу за кредитним договором згідно розрахунку заборгованості, наданого банком (а.с. 4-8), становить 22794,09 грн., яка складається з наступного: · 6324,25 грн. - заборгованість за кредитом; · 14908,22 грн. - заборгованість по процентах за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 8.6. Умов та правил надання банківських послуг, які разом з Заявою, Правилами користування платіжною карткою складають Договір, що підтверджується підписом відповідача в Заяві (а.с. 9). · 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); · 1061,62 грн. - штраф (процентна складова). Суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами апелянта про те, що ним не підписані Умови та правила надання банківських послуг, оскільки підписавши Заяву (а.с. 9), в пункті, що передує його підпису відповідач підтвердив, що він ознайомився та згідний з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та надав згоду на те, що Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом дванадцяти місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна з сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонговується на той же строк. Пункти 6.5. та 6.6. Умов та правил надання банківських послуг визначають, що клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, процентах за користування ним, по перевитратах платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах передбачених договором. В випадку невиконання зобов'язань по договору клієнт зобов'язаний на вимогу банку виконати зобов'язання по поверненню. Згідно п. 6.9. Умов та правил надання банківських послуг в випадку виникнення заборгованості по картковому рахунку клієнт зобов'язується погашати заборгованість протягом 30 днів з моменту її виникнення. Пункт 5.2. Умов та правил надання банківських послуг визначає, що у випадку порушення держателем умов цього договору банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань вцілому чи у визначеній банком частині. Розділом 2 Умов та правил надання банківських послуг визначено терміни та поняття, відповідно до яких, мінімальний обов'язковий платіж - це розмір боргових зобов'язань держателя, які щомісячно належать до сплати держателем протягом строку дії картки. Мінімальний обов'язковий платіж є обов'язковим для держателя платіжних карт, здійснюючих операції по кредитній схемі. Відповідно до п. 5.3. Правил користування платіжною картою строк і порядок погашення по Кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним картам з встановленим Мінімальним обов'язковим платежем визначений в пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену тарифами, та частину заборгованості по кредиту. За умовами Заяви та п. 4.1. Правил користування платіжною картою, погашення заборгованості по кредиту може здійснюватися шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Згідно наданої апеляційному суду виписки по картковому рахунку ОСОБА_3 за період з 24.11.2005 року по 31.12.2013 року останнє надходження коштів платника ОСОБА_3 на погашення кредиту було проведено в листопаді 2009 року, з грудня місяця 2009 року надходження коштів припинились. Суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта в частині застосування судом норм закону щодо позовної давності, виходячи із наступного. Як зазначалося вище, сторони встановили (п. 9.12. Умов та правил надання банківських послуг) як строк дії договору - 12 місяців з моменту його підписання та порядок його пролонгації, крім того сторони встановили порядок і строки виконання боржником зобов'язань - внесення щомісячних обов'язкових платежів. Відповідно до визначеного в Заяві порядку проведення повернення кредитних коштів, таке повернення може здійснюватись шляхом внесення коштів на карту клієнтом або шляхом списання коштів з інших карт. Починаючи з грудня 2009 року будь-якого погашення ОСОБА_3 не здійснювалось. Таким чином, моментом виникнення заборгованості слід вважати грудень 2009 року і з цього часу у банку виникло право на позов. У той час з вимогами про повернення заборгованості за кредитом банк звернувся 09 жовтня 2013 року. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, З ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Зазначена правова позиція сформульована у постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 по справі № 6- 116цс1З. Суд першої інстанції не звернув уваги на цю обставину та неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові у зв'язку зі спливом строків позовної давності. Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. В позові публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:
  3. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35692649 Державний герб України У х в а л а і м е н е м у к р а ї н и 20 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Кафідової О.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року, в с т а н о в и л а : У березні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 13 жовтня 2005 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на суму залишку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскільки ОСОБА_3 не виконує зобов'язання за кредитним договором, то станом на 31 січня 2013 року утворилась заборгованість в розмірі 26 057, 24 грн., яку банк просив стягнути з нього. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором від 13 жовтня 2005 року в сумі 26 057, 24 грн., з яких: 4936, 12 грн. - сума заборгованості по кредиту, 19 404, 11 грн. -заборгованість по відсоткам, 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 217, 01 грн. - штраф (відсоткова складова). Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2013 року скасовано в частині стягнення штрафу. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено у стягненні штрафу в сумі 1 717, 01 грн. та змінено загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню, з 26 057, 24 грн. до 24 340, 23 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений кредитний договір, строк дії якого за умовами надання кредиту пролонговувася автоматично, а оскільки відповідач не виконував зобов'язання за договором, то утворилась заборгованість, яка складається з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, штрафних санкцій. Частково змінюючи рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_3, апеляційний суд зазначив, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу) необхідно застосовувати позовну давність, встановлену п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. З такими висновками апеляційного суду у повному обсязі погодитись не можна, оскільки ці висновки суперечать вимогам закону. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду у повному обсязі не відповідає. Судом встановлено, що 13 жовтня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») укладено договір на надання кредитної картки «Універсальна» з кредитним лімітом 5 тис. грн., у заяві вказано, що строк дії кредитного договору відповідає строку дії кредитної карти. Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Таким чином, умова договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку про те, що строк дії картки не визначений, не свідчить про те, що цей договір не має строку виконання. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суди наведених норм закону не врахували та не перевірили заперечень відповідача про те, що умовами п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг, які були чинними на час укладення з відповідачем договору про надання кредитного ліміту на платіжну картку, були встановлені умови строку дії кредитної карти та початок перебігу строку, з якого дія кредитної карти припиняється, а банк набуває права вимоги за договором, не встановили порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором. Зокрема, п. 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг банку для продовження дій картки та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу її дії, банк стягує комісію за обслуговування рахунку за тарифами. Крім того, судами при розгляді справи не враховано положення, викладені у п. 31 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», якими судам роз'яснено, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2013 року скасувати. Справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: О.О. Дьоміна О.В. Кафідова В.М. Коротун І.К. Парінова О.В. Попович
  4. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35475767 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М., Журавель В.І., Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом, у якому зазначало, що 02 лютого 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір шляхом оформлення платіжної кредитної картки, відповідно до умов якого останній отримав грошові кошти з кредитним лімітом у розмірі 1 тис. грн., який у подальшому змінювався, зі сплатою 36 % річних. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 37 267 грн. 98 коп., яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року скасовано, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 02 лютого 2007 року у розмірі 37 267 грн. 98 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивач пропустив встановлений ст. 257 ЦК України трьохрічний строк звернення до суду з позовом. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції керувався тим, що ОСОБА_6 не виконав свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим заборгованість за кредитом має бути стягнута з нього на підставі вимог ст. ст. 1050, 1054 ЦК України. Докази звернення відповідача з заявою про припинення договору кредиту відсутні, тому строк звернення до суду позивачем не пропущено. Із такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне. За вимогами статей 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом не дотримано. Із матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2007 року ОСОБА_6 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із Заявою позичальника, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти з кредитним лімітом на платіжну картку у розмірі 1 тис. грн., який у подальшому змінювався, зі сплатою 36 % річних з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 6). Згідно з розрахунком заборгованості, наданим банком, заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором від 02 лютого 2007 року станом на 31 жовтня 2012 року склала 37 267 грн. 98 коп. (а.с. 5). Із позовом про стягнення заборгованості ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся 10 грудня 2012 року та надав суду Умови та правила надання банківських послуг (а.с. 7‒10). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Із Заяви ОСОБА_6 вбачається, що він звертався до банку з проханням надати платіжну картку з кредитним лімітом 1 тис. грн. та базовою процентною ставкою 36 % з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредиту відповідав строку дії картки. Порядок погашення заборгованості визначено у розмірі 7 % щомісячними платежами від суми заборгованості. Вказані умови не містять підпису відповідача. Умови і правила надання банківських послуг стосуються усього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до Умов. Крім того, у Заяві не зазначено умов надання кредиту, окрім розміру ліміту та процентної ставки за користування кредитом. Надана банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» не містить підпису позичальника, тому не може вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту. Відповідно до п. 9.12. вказаних Умов і правил договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на цей же строк. Матеріали цивільної справи не містять доказів того, що підписуючи Заяву, відповідач розумів вказані Умови матеріали цивільної справи не містять, у тому числі щодо погодження сторонами терміну позовної давності тривалістю п'ять років, що є порушенням вимог ст. 259 ЦК України, що передбачає необхідність укладення договору у письмовій формі про збільшення строку позовної давності. Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитору забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Судом апеляційної інстанції безпідставно зроблена переоцінка доказів, надана судом першої інстанції, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції має бути скасовано, рішення суду першої інстанції - залишено в силі. Керуючись статтями 333, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 15 липня 2013 року скасувати, рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 квітня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня О.М. Ситнік
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36057967 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 4 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 23 432 грн 88 коп. Свої вимоги мотивувало тим, що 10 березня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір (який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку), за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 1 700 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Станом на 31 серпня 2013 року розмір заборгованості позичальника становить 23 432 грн 88 коп. (яка складається із заборгованості за кредитом - 7 003 грн 47 коп., за процентами за користування кредитом - 14837 грн 37 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1092 грн 04 коп.). Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 19 березня 2013 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 10 березня 2006 року у розмірі 23 432 грн 88 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судами встановлено, що 10 березня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір (який складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку), за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1700 грн зі сплатою 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом (далі - Кредитний договір). Станом на 31 серпня 2013 року розмір заборгованості позичальника становить 23 432 грн 88 коп. (яка складається із заборгованості за кредитом - 7 003 грн 47 коп., за процентами за користування кредитом - 14 837 грн 37 коп., штраф (фіксована частина) - 500 грн, штраф (процентна складова) - 1 092 грн 04 коп.). Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що банк пропустив визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності, оскільки останній платіж за Кредитним договором позичальником було внесено 11 серпня 2009 року, а з позовом він звернувся до суду у вересні 2012 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що Кредитний договір є чинним, тому позов банку про стягнення заборгованості підлягає задоволенню. Із висновками апеляційного суду повністю погодитись не можна з огляду на таке. Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено апеляційним судом, відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг Кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий самий строк. Із заяви позичальника випливає, що строк дії кредитного ліміта відповідає строку дії карти (а.с.4). Відповідно до п. 3.1.1. Правил користування платіжною картою строк дії карти зазначено на лицевій стороні карти (місяць і рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця (а.с. 7). Колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про те, що оскільки жодна із сторін не інформувала іншу про припинення Кредитного договору, то він продовжений на такий самий строк. Водночас, із Правил користування платіжною картою випливає, що договір є чинним у межах строку дії карти. Вирішуючи спір, апеляційний суд не з'ясував строк дії карти, а отже строк дії Кредитного договору. Колегія суддів не погоджується із висновком апеляційного суду щодо того, що банк не пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позивальника, яка є складовою частиною Кредитного договору, вбачається, що заборгованість за Кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості (а.с. 4). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суду у порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України не взяв до уваги зазначених норм матеріального права, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін, не з'ясував строки повернення коштів за Кредитним договором та дійшов передчасного висновку про задоволення позову кредитора у повному обсязі. З огляду на викладене, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В. Ступак Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко А.С. Олійник
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36337036 Державний герб України У х в а л а іменем україни 18 грудня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів:Маляренка А.В.,Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, що підтверджується його підписом у заяві. Умови договору відповідач не виконав, а тому у зв'язку із порушенням зобов'язань за кредитним договором станом на 31 серпня 2012 року виникла заборгованість у сумі 8 638, 06 грн, яка складається із: 3 072, 23 грн − заборгованість за кредитом, 3 572,38 грн − заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 105,92 грн − заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн − штраф (фіксована частина) та 387,53 грн − штраф (процентна складова). Позивач просить стягнути з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором № б/н від 26 лютого 2007 року у сумі 8 638, 06 грн. Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2013 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 лютого 2013 року скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі − 8 638, 06 грн за кредитним договором № б/н від 26 лютого 2007 року, яка складається із: 3 072, 23 грн − заборгованість за кредитом; 3 572, 38 грн − заборгованість по процентам за користування кредитом; 1 105, 92 грн − заборгованість по комісії за користування кредитом; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 387, 53 грн − штрафу (процентна складова). Вирішено питання судових витрат. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення районного суду, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. За змістом статті 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що заборгованість відповідача за кредитним договором відсутня. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», апеляційний суд, послався на ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України та виходив з наданого позивачем розрахунку заборгованості. Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 лютого 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір шляхом підписання заяви, де відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою складає між ними договір (а.с. 8, 9-12). 26 лютого 2007 року відповідач отримав кредит у розмірі 1 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проти вказаного факту відповідач не заперечував. Відповідно до положень п. 5.3. «Умов правил надання банківських послуг» за кредитним договором від 26 лютого 2007 року, було збільшено суму кредитного ліміту до 3 000 грн. Крім того, судами встановлено, що відповідач перебував із позивачем у трудових правовідносинах з 16 червня 2006 року на посаді менеджера по інформаційним технологіям, які 27 квітня 2009 року були розірвані з ініціативи роботодавця (а.с. 43-44, 55-56). Згідно виписки руху коштів по картці ОСОБА_6 в день звільнення, а саме 27 квітня 2009 року, за наказом роботодавця на картковий рахунок його зарплатної карти були зараховані кошти як розрахунок при звільненні у розмірі 3 219,71 грн (а.с. 65-69). Станом на 27 квітня 2009 року значилася кредитна заборгованість у сумі − 2895, 54 грн і саме ця сума списана на погашення кредиту. Залишок суми на картковому рахунку на 27 квітня 2009 року складав − 324, 17 грн. Відповідач у відповідності до п. 9.12 Умов та Правил, не звертався до позивача з вимогою про завершення дії кредитного договору та кредитної карти. Згідно з випискою здійснення банківських операцій по кредитній карті відповідач 05 травня 2009 року скористався нею та здійснив зняття коштів на загальну суму 3 247,67 грн (а.с. 89, 111). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог − відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до вимог статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Частина 3 ст. 551 ЦК України надає суду право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через не співмірність із розміром основного зобов'язання. Вирішуючи спір, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України не навів належного розрахунку заборгованості та мотивів, за яких суд вважав, що підлягає стягненню сума боргу зазначена позивачем, належним чином не перевірив доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності, не з'ясував строку дії кредитного договору, а також не встановив, чи заявляв відповідач вимоги щодо урахування співмірності заборгованості і штрафних санкцій та не встановив обставини, які дають суду право застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України або не застосувати. Таким чином, апеляційний суд належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не дотримався норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. Макарчук Судді: А.В. Маляренко В.А. Нагорняк Т.О. Писана Г.В. Юровська
  7. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36471928 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 грудня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ступак О.В., суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П., Олійник А.С., Парінової І.К., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2013 року, в с т а н о в и л а : У жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до умов договору від 05 березня 2004 року, укладеного між Банком і відповідачем, останній отримав кредит в сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Посилаючись на те, що взятих на себе зобов'язань ОСОБА_3 належним чином не виконав, позивач просив стягнути з нього на свою користь заборгованість у сумі 9 764 грн 95 коп., яка складається з: 1 666 грн 82 коп. заборгованості за кредитним договором, 7 156 грн 94 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом, 500 грн фіксованого штрафу та 441 грн 91 коп. процентної складової штрафу. Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Кіровоградської області від 25 червня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 9 764 грн 95 коп. Вирішено питання про судові витрати. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, і просить ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Висновки судів зазначеним вимогам закону не відповідають. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того, що строк дії кредитного договору, укладеного між сторонами, може бути продовжено. Проте погодитися з такими висновками судів не можна. Судами встановлено, що 05 березня 2004 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 було укладено договір без номеру, відповідно до якого останньому надано кредит у сумі 2 500 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії платіжної картки (а.с. 7-11). Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Як встановлено судами, відповідно до п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг кредитний договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий самий строк. Із заяви позичальника випливає, що строк дії кредитного ліміта відповідає строку дії карти (а.с. 7). Відповідно до пп. 3.1.1 пункту 3 частини ІІ Умов та правил надання банківських послуг, строк дії картки вказаний на картці (місяць та рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. Водночас, із Правил користування платіжною картою випливає, що договір є чинним у межах строку дії карти. Вирішуючи спір, суди не з'ясували строк дії карти, а отже строк дії Кредитного договору. Крім того, колегія суддів не погоджується із висновками щодо того, що банк не пропустив строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності (а. с. 41 - 43), що відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. Як убачається із змісту п. 5.2 Умов та правил надання банківських послуг, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань повністю чи у визначеній банком частині у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором. Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст. 1050 ЦК України. Із заяви позивальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с. 7). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені вище норми закону уваги не звернув, не перевірив належним чином доводи і заперечення сторін, не з'ясував строки повернення коштів за кредитним договором. Також, не встановив порядок повідомлення банком боржника про наявність у нього кредитної заборгованості, а також строк, з якого у банка виникає право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором та дійшов передчасного висновку про задоволення позову кредитора у повному обсязі. Суд апеляційної інстанції, в порушення ст. ст. 303, 315 ЦПК України, зазначені порушення суду першої інстанції не усунув, доводи апеляційної скарги не спростував та передчасно залишив оскаржуване рішення без змін. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення судом процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, повністю не встановлені, а судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, то в силу ст. 338 ЦПК України це є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 11 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 25 червня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.В. СтупакСудді:В.І. Амелін В.П. Гончар А.С. Олійник І.К. Парінова
  8. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31712582 Державний герб України У х в а л а іменем україни 22 травня 2013 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Іваненко Ю.Г., Савченко В.О.,Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача та просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21052 грн 94 коп. (8944 грн 87 коп. - заборгованість по кредиту, 8035 грн 31 коп. - заборгованість по відсоткам, 2594 грн 05 коп. - заборгованість по комісії, 500 грн та 978 грн 71 коп. - штраф), посилаючись на те, що 19 червня 2007 року надав відповідачу кредит на суму 6000 грн у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування грошима 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач порушує кредитні зобов'язання та має на 31 травня 2011 року заборгованість у розмірі 21052 грн 94 коп. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_6 на користь позивача 13 293 грн 98 коп. заборгованість за кредитом та комісію за користування кредитом, вирішено питання розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просило змінити рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов повністю, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права. Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 19 червня 2007 року на підставі письмової заяви ОСОБА_6 між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем укладений кредитний договір, за яким банк відкрив позивачу картковий рахунок та видав кредитну картку з кредитним лімітом у сумі 6 тис. грн зі сплатою базової процентної ставки 36 % річних Однак відповідач свої зобов'язання належним чином не виконував. Відповідно до розрахунку позивача, станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у розмірі 16 980 грн 18 коп., у тому числі по тілу кредиту в розмірі 8944 грн 87 коп. та відсоткам - 8035 грн 31 коп. У подальшому відповідач частково погасив цю заборгованість, сплативши 3686 грн 20 коп. за період з 28 лютого по 19 жовтня 2012 року. Отже, станом на 23 жовтня 2012 року заборгованість відповідача складала 13293 грн 98 коп., у тому числі по тілу кредиту в розмірі 8944 грн 87 коп. та по відсоткам - 4349 грн 11 коп. Суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що умовами договору конкретний розмір комісії за користування кредитом та процентна складова штрафу не передбачені, а вимоги про стягнення штрафу в сумі 500 грн (фіксована частина) пред'явлені банком поза межами позовної давності, у зв'язку із чим зазначені вимоги не підлягають задоволенню. З такими висновками суду першої та апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Як убачається із заяви позичальника, ОСОБА_6 ознайомився та погодився з умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами банка, які були надані йому для ознайомлення у письмовому вигляді. Своїм підписом він підтвердив факт отримання ним інформації про умови кредитування у банку. Згідно із п. 8.6 Умов та правил надання банківських послуг, у разі порушення клієнтом строків платежів передбачених договором більш чим на 120 днів, клієнт зобов'язаний уплатити банку штраф у розмірі 500 грн плюс 5 % від суми позову. Також відповідно до п. 6.5 Умов та правил надання банківських послуг клієнт зобов'язаний погашати заборгованість по кредиту, відсоткам, а також сплачувати комісію відповідно до умов договору. Суд першої інстанції не врахував вищевикладеного та того, що позивач зазначив у позовній заяві розмір штрафу (процентної складової) від суми боргу, а також того, що умови кредитного договору в частині нарахування та стягнення штрафу у розмірі 5 % від суми позову недійсними не визнавалися, а тому дійшов передчасного висновку про те, що умовами договору не визначені конкретний розмір комісії за користування кредитом та процентна складова штрафу, на що суд апеляційної інстанції також уваги не звернув. Крім того, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Частиною 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Сторони в п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг зазначили, що договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, то він автоматично лонгується на такий же термін. Так, суди належним чином не встановили, чи звертався відповідач із заявами про припинення дії договору до банку, чи була пролонгація договору на той же строк та на тих же умовах, а також не з'ясували, чи настав строк позовної давності згідно з вимогами закону. Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального права, що відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд. Оскільки зазначені порушення було допущено судом першої інстанції та не усунено судом апеляційної інстанції, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23 жовтня 2012 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області від 17 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька Ю.Г. Іваненко В.О. Савченко І.М. Фаловська
  9. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34397055 Державний герб України Ухвала іменем україни 23 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, мотивуючи вимоги тим, що відповідно до кредитного договору від 16 жовтня 2007 року відповідачу було видано кредит в сумі 10 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 28 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 28 233 грн 49 коп та вирішено питання про розподіл судових витрат. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Наведеним вимогам ухвалені в справі судові рішення не відповідають. Установлено, що відповідно до заяви ОСОБА_3 від 16 жовтня 2007 року, Умов та правил надання банківських послуг, між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання банківських послуг, за яким на ім'я відповідачки було відкрито рахунок в банку та видано кредитну картку, а також кредит в сумі 10 тис. грн, із ставкою 30 % з розрахунку 360 днів у році на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки Сторони домовились, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий же строк (п. 9.12 Умов та правил надання банківських послуг). Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 порушила зобов'язання з повернення кредиту, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2012 року виникла заборгованість в розмірі 28 233 грн. 49 коп., в тому числі: 8 054 грн 90 коп. - заборгованість за кредитом; 16 455 грн 20 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 902 грн 75 коп. - заборгованість за комісією за користування кредитом; 500 грн - штраф (фіксована частина); 1 320 грн 64 коп. - штраф (процентна складова). За висновками судів, банк не порушив строк, у межах якого він міг звертатися до суду з вимогами до відповідачки. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. На порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України суд наведеного не врахував; установивши, що кредит виданий відповідачці з кінцевим терміном повернення, який відповідає терміну дії картки, останнього не з'ясував; строк виконання зобов'язання не встановив та дійшов передчасних висновків про відсутність підстав для застосування позовної давності та обґрунтованість вимог банку. З'ясування терміну дії карти та відповідно строку виконання зобов'язання має суттєве значення для правильного вирішення спору. Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 28 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 24 квітня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік
  10. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32984409 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 серпня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Касьяна О.П., Писаної Т.О.,Маляренка А.В., Юровської Г.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке діє через представника ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 08 грудня 2005 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 48,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позивальника, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 25 849,78 грн. Заперечуючи проти вказаних вимог, ОСОБА_8 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування наслідків недійсності правочину. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2012 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2013 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмолено. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказане рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції. У поданих до суду запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_6 зазначає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, у процесі розгляду справи судом не порушені норми матеріального та процесуального права, а тому це судове рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - відхилити. Рішення апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_6 не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не переглядається. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах. Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» не відповідають. Судами встановлено, що 08 грудня 2005 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н, який складається із заяви, умов надання банківських послуг та правил користування платіжною карткою. Відповідно до вказаного договору відповідач отримав кредит у розмірі 5000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором станом на 05 лютого 2012 року виникла заборгованість у розмірі 25 849,78 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 4550,94 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами у розмірі 19 591,71 грн, штрафу у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штрафу у розмірі 1207,13 грн (відсоткова частина). Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, згідно із заявою відповідача (а.с. 7) термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії карти і визначено до 30 червня 2008 року. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Судами встановлено, що кредитний договір між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_6 є споживчим і тому на нього розповсюджуються положення Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно до положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до п. 1.2 умов надання банківських послуг (а.с.8), ці умови регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг, указаних в Заяві. Пунктом 9.12 цих умов встановлено, що договір діє упродовж 12 місяців з моменту підписання, також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про зупинення договору. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 9.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, однак якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про завершення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий строк. Оскільки жодна із сторін не інформувала одна одну про завершення дії договору, договір на час звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду є діючим і тому строк позовної давності звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості позивачем не пропущений і порушене право підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення заборгованості за кредитним договором в межах розміру заявлених вимог. Апеляційний суд переглядаючи справу дійшов іншого висновку, що договір автоматично пролонгується на такий самий строк - тобто ще на 12 місяців до 08 грудня 2007 року. Подальша пролонгація кредитного договору від 08 грудня 2005 року його умовами не передбачена. При цьому обидва суди не звернули увагу на те, що п. 9.12 умов передбачає автоматичне пролонгування не терміну дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії карти визначеного у Заяві, а лише дії умов щодо надання банківських послуг, які регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг. Умови ж продовження строку дії карти визначені у розділі 3 правил користування платіжною карткою (а.с.10), які судами не досліджувались. Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення зазначених норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору і ці порушення були допущені як місцевим судом, так і апеляційним судом, то рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 19 грудня 2012 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 21 березня 2013 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. ДьомінаСудді: О.П. Касьян А.В. Маляренко Т.О. Писана Г.В. Юровська
  11. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35430703 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Юровської Г.В., суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,Мазур Л.М., Писаної Т.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агенство «ВЕРУС», ОСОБА_6 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року, в с т а н о в и л а: У травні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 02 березня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до умов укладеного договору, договір складається із заяви позичальника, умов та правил надання банківських послуг. 12 квітня 2007 року банк підвищив кредитний ліміт до 10000 грн. 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» було укладено договір поруки, за умовами якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною в додатку № 1, а саме - 200 грн, а поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. У порушення зазначених умов договору та норм закону ОСОБА_6 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 січня 2013 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 46 518,91 грн. Посилаючись на вказані обставини ПАТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути заборгованість з відповідачів відповідно до кредитного договору та договору поруки. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 46 318,91 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» в особі філії «ТОВ «Українське Фінансове Агентство «Верус» у Комінтернівському районі м. Харкова на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 200 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають. Судами встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 02 березня 2006 року ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 5700 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. 12 квітня 2007 року банком підвищено кредитний ліміт до 10000 грн. 22 березня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та філією ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус» укладено договір поруки, відповідно до умов якого розмір відповідальності поручителя перед кредитором обмежується сумою зазначеною в додатку № 1 до договору поруки, а саме 200 грн (а. с. 11-12.), а поручитель та позичальник відповідають перед банком як солідарні боржники. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором станом на 31 січня 2013 року виникла заборгованість у розмірі 46 518,91 грн, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 9 792,19 грн, заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами у розмірі 34 035,34 грн, штрафу у розмірі 500 грн (фіксована частина) та штрафу у розмірі 2 191,38 грн (відсоткова частина). Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Так, судами залишено поза увагою, що згідно з заявою ОСОБА_6 (а. с. 13) термін дії кредитного ліміту відповідає терміну дії карти і визначено строком у три роки, а саме до 02 березня 2009 року. Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1.2 умов і правил надання банківських послуг (а. с.14), ці умови регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг, вказаних в заяві. Пунктом 9.12 цих умов встановлено, що договір діє упродовж 12 місяців з моменту підписання, також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про зупинення договору. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до п. 9.12. умов та правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання, однак якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про завершення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий строк. Останнє погашення заборгованості за кредитом відповідно до умов договору мало відбутись у серпні 2011 року, оскільки терміном виконання зобов'язань за договором є 29 серпня 2011 року. При цьому обидва суди не звернули увагу на те, що п. 9.12 умов передбачає автоматичне пролонгування не терміну дії кредитного ліміту, який відповідає строку дії карти визначеного у заяві, а лише дії умов щодо надання банківських послуг, які регулюють відносини між банком та клієнтом щодо відкриття та обслуговування карткового рахунку клієнта, а також інших банківських послуг. Із заяви ОСОБА_6, умов та правил надання банківських послуг вбачається, що останній отримав кредит з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (три роки), тобто до 02 березня 2009 року. Умови ж продовження строку дії карти визначені у розділі 3 правил користування платіжною карткою (а. с. 14-15), які судами не досліджувались. Крім того, в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій міститься посилання на кредитний договір б/н від 02 березня 2006 року, який в матеріалах справи відсутній. Оскільки неповнота з'ясування обставин у справі та порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, і ці порушення були допущені як місцевим, так і апеляційним судами, то ухвалені у справі оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статями 336, 338, 345 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду і цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 16 липня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Г.В. ЮровськаСудді: А.О. Леванчук Л.М. Мазур А.В. Маляренко Т.О. Писана
  12. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/36648494 Державний герб України Апеляційний суд Кіровоградської області № провадження 22-ц/781/207/14 Головуючий у суді І-ї інстанції Ковальчук С.Я. Доповідач Кіселик С. А. УХВАЛА Іменем України 09.01.2014 Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі : Головуючого : судді Кіселика С.А. суддів : Кодрула М.А., Чорнобривець О.С. за участю секретаря судового засідання Задирака Н.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредиту. Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 27 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав відповідачу кредит у сумі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 відсотків річних на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Умови кредитного договору щодо внесення щомісячного платежу відповідач виконував не належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 25787 грн. 45 коп., яка складається з заборгованості по кредиту 6991 грн. 96 коп., заборгованості по процентам 13184 грн. 22 коп.,заборгованості по комісії за користування кредитом - 4145 грн. 20 коп., штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) 1216 грн. 07 коп. Просив суд стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати. Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року в позові відмовлено. В апеляційній скарзі Банк просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно вважає, що строк позовної давності у банка для звернення з позовом до суду закінчився 24 грудня 2011 року. В засіданні апеляційного суду представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним. Матеріалами справи підтверджується, що 24 грудня 2007 року відповідач ОСОБА_2 подав банку заяву на отримання кредитної картки "Універсальна" з кредитним лімітом в сумі 7000 грн, базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору становить 3% в місяць із розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії кредитної карти, який встановлено до 23 грудня 2009 року, як пояснив представник банку. А отже, строк погашення кредиту - в повному обсязі, як визначено п. 5.4 Правил користування платіжною карткою (а.с.13) є останній день місяця, який вказано у платіжній карті, тобто 23 грудня 2009 року. На підтвердження укладення кредитного договору позивач надав Умови і правила надання банківських послуг (а.с.11-14), які не містять підпису відповідача. Умови і правила надання банківських послуг стосуються усього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви цього позичальника. Також позивачем надано Пам'ятку клієнта по обслуговуванню кредитних карт в Приватбанку, яка теж не підписана відповідачем і яка відповідно до п.3.5 Умов та правил надання банківських послуг оформляється і є невід'ємною частиною договору при видачі платіжної картки по кредитній схемі. Пам'яткою клієнта передбачено, що строк внесення щомісячних платежів встановлено до 25 числа місяця, наступного за звітним. На підтвердження строку дії картки банк надав неповну інформацію (відсутні відомості на який строк видана картка, чи проводилася її заміна). Позивач зазначав, що відповідач порушив Правила користування карткою щодо своєчасного погашення процентів за користування кредитом та повернення кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість, яка на 31 серпня 2013 року становить : 25787 грн. 45 коп., і яка складається з заборгованості по кредиту 6991 грн. 96 коп., заборгованості по процентам 13184 грн. 22 коп.,заборгованості по комісії за користування кредитом - 4145 грн. 20 коп., штрафу (фіксована частина) - 250 грн., штрафу (процентна складова) 1216 грн. 07 коп.(а.с. 4 -8). Ухвалюючи рішення про відмову позові, суд першої інстанції, виходив з того, що строк дії картки був встановлений до 24 грудня 2008 року. Відповідач почав порушувати умови договору з 01.09.2008 року, не вносячи платежі по кредиту. До суду позивач звернувся лише 25 вересня 2013 року а отже поза межами строку позовної давності. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, оскільки він підтверджується матеріалами справи. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Разом з тим, істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін. В законодавстві визначаються різні поняття як строк дії договору, так і строк (термін) виконання зобов'язання (ст. ст. 532, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Суд першої інстанції врахував, що правила продовження дій картки, строки та порядок погашення заборгованості визначені Умовами та правилами надання банківських послуг за карткою. Зокрема, пункт 9.3 визначає, що картка відкрита на невизначений строк, крім випадків, установлених пунктами 9.6, 9.7 Умов договору. У цих пунктах вказано, за яких умов дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку. Таким чином, зазначення у договорі, що картка відкрита на невизначений строк, не свідчить про те, що він не має строку виконання договору, адже пунктами 9.6, 9.7 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується. Розрахунком заборгованості, випискою по рахунку підтверджується, що прострочена заборгованість за кредитом виникла 01 вересня 2008 року і з цього часу будь-які операції по картковому рахунку не проводяться, за винятком нарахування банком процентів за користування кредитним лімітом (а.с.4-7). За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що у банка виникло право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором 01 вересня 2008 року. Правова позиція про те, що позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу, викладена в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-116 цс 13. Згідно з п. 23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" кошти, які надані кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції є споживчим кредитом. Мета кредиту є істотною умовою кредитного договору, а доказів, що відповідачу видано не споживчий кредит, банк не надав. Відповідно до п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитору забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. В п.31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 " Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і правильно застосував норми матеріального права, що їх регулюють. Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляції не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає. Керуючись ст.ст.303,307, 308,313,314,315 ЦПК України, колегія суддів,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити, а рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 18 листопада 2013 року, залишити без змін. Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді:
  13. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36896374 Державний герб України УКРАЇНА Апеляційний суд Житомирської області Справа №288/1708/13-ц Головуючий у 1-й інст. Зленко А.В. Категорія 27 Доповідач Широкова Л. В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі: головуючого судді Широкової Л.В., суддів Матюшенка І.В., Галацевич О.М., при секретарі судового засідання Ходаківській О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості ,- в с т а н о в и л а : У листопаді 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи його тим, що між Банком та ОСОБА_2 на даний час ОСОБА_2 (згідно свідоцтва про шлюб а.с.36) 16.02.2007 року було укладено кредитний договір, згідно умов якого, відповідачка отримала кредит у сумі 250 грн. 00 коп. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач зазначав, що свої зобов'язання виконав, надавши відповідачці кредит на вказану суму, проте остання свої зобов'язання за даним договором належним чином не виконує, в результаті чого станом на 30.09.2013 року виникла заборгованість в сумі 22180 грн. 54 коп. А тому, ПАТ КБ „ПриватБанк" просило суд стягнути вказану суму заборгованості. Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ „ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 22180 грн. 53 коп. та 229 грн. 40 коп. судового збору. Не погоджуючись з даним судовим рішенням ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що ПАТ КБ ПриватБанк" було пред'явлено позов до суду з пропуском строку позовної давності, проте суд першої інстанції даний факт не врахував, у зв'язку з чим порушив вимоги ст.252 ЦК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статей 213,214 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що ОСОБА_2 порушила зобов'язання з повернення кредиту, у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 22180 грн. 54 коп., в тому числі: 6989 грн. 95 коп. - заборгованість за кредитом; 8225грн. 53 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом, 5482 грн.65 коп. - заборгованість за комісією за користування кредитом; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 032 грн. 41 коп. - штраф (процентна складова). За висновком суду, Банк не порушив строк, у межах якого він міг звертатися до суду з вимогами до відповідачки. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 16 лютого 2007 року між Банком та ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту у розмірі 250,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку із сплатою відсотків за його користування у розмірі 22,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності. Правила продовження дії картки, строки та порядок погашення заборгованості визначені Умовами та Правилами надання банківських послуг за карткою. Зокрема, пунктом 9.3 визначається, що картка відкрита на невизначений строк, крім випадків, установлених пунктами 9.6, 9.7 Умов договору. У цих пунктах вказано, за яких умов дія картки припиняється та з якого часу у кредитора виникає право на примусове стягнення заборгованості та в якому порядку. Пунктом 9.12 Умов та Правил надання банківських послуг визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на такий же строк. У заяві про надання послуг, підписаній сторонами зазначено, що строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки. Пунктом 3.1.1 Правил користування платіжною картою визначено, що строк дії карти вказаний на лицевій стороні карти ( місяць та рік). Карта дійсна до останнього календарного дня вказаного місяця. Згідно з пунктом 3.1.3 по закінченню строку дії відповідна карта продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту карти з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшло письмової заяви держателя про закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг по виконанню озрахункових операцій по картковому рахунку( в передостанній день місяця закінчення троку дії) і при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором. Пунктом 3.1.4 зазначених Правил визначено, що карта миттєвого випуску продовженню не підлягає. Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній карті. Відповідно до статей 1049,1050,1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За вимогами ч. 1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина 1 статті 252 ЦК України). Відповідно до ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 267 ЦК України). Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251,252 ЦК України). Відтак, зазначення у договорі, що картка відкрита на невизначений строк, не свідчить про те, що він не має строку виконання договору, оскільки п.п. 9.6, 9.7 договору (умов користування кредитною карткою) визначають, що у разі ненадходження грошових коштів на кредитну карту на погашення заборгованості протягом 3 місяців з часу закінчення строку дії карти банк починає нараховувати комісію за користування рахунком, а при нульовому рахунку на картці на неактивному рахунку картка закривається. Кредитний рахунок також закривається при ненадходженні заробітної плати на карту протягом 6 місяців та дія кредитної картки не продовжується. Зокрема, пункт 9.6 договору передбачає, що при відсутності на картці грошових коштів у розмірі, достатньому для оплати послуг Банку для продовження дії карти та при ненадходженні грошових коштів на картку протягом 3 місяців з часу спливу дії карти Банк стягує комісію за обслуговування рахунку за діючими тарифами. Крім того, із заяви позичальника, яка є складовою частиною кредитного договору, вбачається, що заборгованість за кредитним договором погашається щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості (а.с. 8). Таким чином, повернення кредитних коштів визначено періодичними щомісячними платежами, тому у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватись із моменту настання строку погашення чергового платежу. Відповідні висновки містяться в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року (справа № 6-116цс13). Відповідно до п.7 ч.11 ст.11 Закону України „Про захист прав споживача" кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо обгрунтованості позову з посиланням на п.9.12 Умов та правил надання банківських послуг, за яким кредитний договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання та вважається пролонгованим на той же самий строк, якщо ні одна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, оскільки цим пунктом зазначених умов визначено кінцевий строк дії договору, а не строк виконання зобов'язання. Крім того, у п.5.4 Правил користування платіжною карткою, визначено, що погашення кредиту у повному обсязі, проводиться не пізніше останнього дня місяця вказаного на платіжній картці. Як вбачається з матеріалів справи остання транзакція за платіжною карткою відповідача, тобто поповнення карткового рахунку, було здійснено позичальником 29 лютого 2009 року. Разом з цим, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду із даним позовом лише 12.11. 2013 року, тобто з пропуском трирічного строку для пред'явлення позову, а відповідач, відповідно до ч.3 ст.257 ЦК України, подав заяву про застосування строків позовної давності. При цьому позивач не ставив перед судом питання про поновлення пропущеного строку позовної давності, інших строків позовної давності ані кредитним договором, ані умовами надання банківських послуг, не передбачено, в той час, як ст.259 ЦК України встановлює необхідність укладення договору про збільшення строку позовної давності у письмовій формі. Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що право Банку на отримання боргу за кредитним договором від відповідачки є доведеним, проте таке право не підлягає захисту у зв'язку з пропуском останнім строку позовної давності, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду. Керуючись ст. ст. 209, 303,304, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - В и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 17 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити у зв'язку з пропуском строку звернення до суду. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:
  14. УПРЕК: Вы сами пришли к нам, мы дали Вам наши средства - возвращайте ! ОТВЕТ : Мы пришли к вам и тем предоставили Вам честь, заработать на нас деньги для себя!!! Если Вы оказались в созданном мной разделе "Судебная практика оспаривания исполнительного производства", значит Вам интересно как это делают другие. В наше время, все больше народа начинают учиться защищать свои права в судах. И я являюсь не исключением. Совершенно не имея знаний о том как это делается, я решил защищаться. Ведь я же не "тупой", я не "тварь дрожащая", почему я не могу отстоять свои права самостоятельно? Я делаю вызов не только самому себе, но и государству, которое допускает откровенное издевательство надо мной, в лице банков (ростовщичество). Ведь именно государство выдает лицензии ворам и мошенникам! Вот когда мои нарушенные права будут восстановлены, тогда и появяться предпосылки вспомнить об обязанностях. Может быть тогда я вспомню, за последние 20 лет, о всевозможных участиях в голосованиях и прочей "игрищах" власти, которые не дают достойно жить человеку в стране. Все это полемика и наверное нужно выходить "в суть"! Но прежде хочу сказать два слова о самом форуме. Форум, необычайной полезности (огромный респект создателям, и безкорыстным участникам-юристам котрые помогают людям)!!! Но все таки есть маленькая "чревоточинка" не дающая мне расслабиться. На форуме я видел одного участника, который открыто представлял "приматовские" интересы. А сколько "хамелеонов" - не известно. Я собираюсь выкладывать докуметы, но личные данные буду скрывать, хотя понимаю, что "вычислить" эти данные не так уж сложно (при определенной подготовке), меня волнует другое, "приматовские хамелеоны" тоже "держат руку на пульсе", и реагируют противодействием на полученную информацию из сети. А плюсом является то, что это будут видеть как можно больше народа, и не важно, проиграю я, или выграю дело с приматом, с меня взять нечего!!! Государственный орган (центр занятости населения) подтверждает то, что доходы за последние 3 года, составляют 0,0 гривен, и непостежимым образом, я умудряюсь оплачивать (с трудом), коммунальные услуги. Но это отдельная тема. Ну а Вам, оказавшимся "в теме", желаю удачи и успехов в борьбе зо злом под названием ростовщичество, не бойтесь этих гадов, отстаивайте свои права которые закреплены Конституцией страны, и теми законами и актами, помогающие эти права защитить. Они есть, ведь не может все это длиться вечно, мы - люди!!! Мы не "быдло"!!! И власть должна понимать, голодный и злой ЧЕЛОВЕК для нее опасен! Если ей этого не понять ..... Уверен что увидев сейчас мое заявление на кредит, половина моих соотечественников его узнают. Когда я просил этот кредит, он был настолько доступным, что не мудрено было его взять. Почему и нет, у всех была более менее достойная работа и заработок, я например хотел в хрущевке сделать ремонт. Тогда, (наивный) я планировал его отдать максимум за год. Кто же мог предполагать, что прийдется продать "Жигуленок", а провода в доме висят до сих пор... Договор: Итак. Начало. Представляю хронологию событий, лучше всего это покажет исковое заявление от банка, смотрим: Днепропетровск, Кировское отделение суда, судья Мармур Ф.Ф. 31.10.2013 год. Лист1 Лист2 Лист 3 Лист 4 Из иска видно, что нужно 31.10.2013 идти в суд. У меня было 4 дня на изучение. Говорю честно, паники совершенно никакой. Для меня было главное, как правильно написать встречную заяву, при этом я даже понятия не имел, что существуют этапы разбирательства. В ходе подготовки выяснилось, что существует предварительный этап, и мне позвонил помощник судьи с напоминанием о том что завтра суд. Я сообщил о готовности, и спросил: - "А на какой стадии находится слушание?". На что получил ответ что сразу "по сути". Вот тут я забеспокоился, дело в том, что мне нужен "передых", опять же, парни с форума предложили помощь. Идти за справкой к врачу?, так время уже 5 часов вечера. Стал писать ходатойство (заперечення). Написал, в принтере краска засохла, ну хоть волком вой!!! Соседи помогли, - распечатал клопотання. Вот текст. (Внимание! это не может служить "болванкой"!!!! Проконультируйтесь.) Естествено дело до написания встречного иска не дошло, вернее стал писать, знаете как "письмо на деревню дедушке", уже ночь, плюнул пошел спать. Но не могу уснуть, но зато хорошие мысли в голову пришли. Думаю так, если заперечення "не пролезут", попытаюсь отбится словесно, - добиться главного, перерыва в слушаниях. Я ее записал, вот она...(пожалуйста, не судите строго). В ней есть вопросы к представителю банка, которые на мой взгляд должны были достичь моей цели, отложить следующее заседание хотябы на неделю. Вот с этим я отправился в суд. Еще раз скажу, не паникуйте, расслабтесь. Представте что идете в магазин за колбасой. Когда смотрю на перепуганные лица посетителей, невольно и мне передается атмосфера. Не поддавайтесь. Старайтесь держаться уверенно, а это уже часть победы. Ведь судьи, они психологи, а порой и представители исца не хуже. С представителем мне повезло, это такой молодой человек, из армии тех, кто закончили "университеты юристов и адвокатов". После обязательной вступительной речи, судья спросил о клопотаннях, есть они у нас или нет. Вот тут я сделал ошибку, и сразу заявил о своем ходатайстве, ну кто мог подумать, что клопотання есть у представителя? Не нужно торопиться, это еще один урок. Оказывается, примат готовит дополнение к своим исковым требованиям. Помните я готовил этот вопрос в своей устной речи Заседание длилось минут 15. Судья удовлетворил просьбу исца и назначил заседание на 26.11.2013. Такого подарка я не ожидал. Теперь предлагаю всем нам проанализировать ситуацию. Думаю что примат "приперло", и липовый "расчет задолженности" видать никак не проходит. Значит они принесут это дополнение, и у меня появится еще время для его изучения? Это вопрос к знающим посетителям. То есть, я смогу на следующем заседании, ведь "в суть" мы так и не вышли, взять время для изучения того что "в клюве" принесет представитель банка? Верно? Теперь я хочу для себя уяснить. Что мне нужно сделать к 26.11.2013? Вопрос стоит о встречном иске, если писать его, то конечно нужна помощь. Помните как в "Собачьем сердце", Приображенский просил у чиновника бумагу? Что ему нужна такая бумага,...такая бумага, что ни одна (плохое слово) б..дь, не смогла отобрать комнату в его квартире. Может посредством форума, сообща накатаем такую бумагу? ХРОНОЛОГИЯ СОБЫТИЙ: 31.10.2013 - первое посещение суда. Представитель банка попросил отсрочку. "В суть" не вышли. 04.11.2013 - ходил в суд для ознакомления с делом. Дали без проблем, подвел фотоаппарат (мало света) хотел выложить на форуме. 26.11.2013 - второе посещение суда. ИСТОЧНИКИ ДЛЯ МОИХ ДОКУМЕНТОВ: (Читая весь форум, нахожу полезные материалы, и те которыми воспользовался, ссылки даю здесь.) 1. Почти полная копия моего дела "Решение Святошинского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженности по кредитному договору"пропущен срок исковой давности, нет доказательств выдачи 2. Похожее дело Решение Мелитопольского горрайсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностипропущен срок исковой давности 3. Похожее дело Решение Измаильского межрайсуда оставленное в силе апелляцией об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет расчета и доказательств увеличения срока исковой 4. Похоже дело Решение Куйбышевского райсуда об отказе Приватбанку во взыскании задолженностинет доказательств выдачи кредита, подписания условий 5. Ценность в том, что "особа_6" вышла на кассацию (вот бедолага натерпелся). Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, до ПАТ КБ «ПриватБанк» ВАШИ СОВЕТЫ ИЗ ПУБЛИКАЦИЙ В ТЕМЕ: (Ежедневно читая ответы в теме, смотрю что мне рекомендуют. То, чем могу воспользоваться и мне понятно, беру на заметку и "прикручиваю" к своей истории. Отозвавшимся моя огромная благодарность.) Доверенность представителя банка (хорошо для затягивания дела) ТЕМА!!!"Даже у карточного кредита есть реальній банковский счет. Банк ведь должен вести учет, Вы же у него не один такой." Только для карточных договоров не обязательно текущий счёт открывать ( есть такая вот фишка в виде маленькой оговорки, а общая норма гласит, что текущий счёт должен быть обязательно на основании заключённого договора банковского счёта). И эту тему можете применить, ведь, как Вы выше писали, никто не знает заранее, что у судьи и представителя в голове. Не пройдёт - за спрос в лоб не ударят. Р.S. Как и обещел, все что со мной будет происходить в суде, выкладывать буду здесь в хронологическом порядке.Общатся будем в постах ниже. Очень надеюсь на помощь знающих людей. Всех благодарю! Спасибо за участие. Заперечення.doc
  15. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33317385 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 550/537/13-ц Номер провадження 22-ц/786/3196/2013 Головуючий у 1-й інстанції Ланна Я.О. Доповідач Карпушин Г. Л. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2013 року м. Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Карпушина Г.Л.; суддів: Корнієнка В.І.; Абрамова П.С., при секретарі: Коротун І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою кредитної спілки «Аккорд» на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року по справі за позовом кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А: Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року в задоволенні позову КС «Аккорд» до ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі КС «Аккорд» просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги. При цьому апелянт посилався на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилаються на те, що 21.05.2009 року, у ході досудового слідства по кримінальній справі була проведена виїмка усіх оригіналів кредитних договорів за період діяльності спілки із січня 2005 року по травень 2009 року, у т.ч. і кредитний договір №П3345оф від 20.10.2006 року, які були повернуті тільки 21.06.2012 року, і ця обставина перешкоджала зверненню КС "Аккорд" до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Тому вважають, що твердження суду про закінчення строку позовної давності є помилковим і що саме цю дату слід вважати початком перебігу строку позовної давності, оскільки довідатися про дату закінчення терміну дії договору, строки повернення коштів тощо можливо лише з письмового правочину. Зазначають, що не брали участі в судовому засіданні в суді першої інстанцій, не знайомились з заявою відповідача про застосування позовної давності, а тому неподання КС «Аккорд» заяви про визнання поважними причин пропуску позовної давності та захист порушеного права було зумовлено поважними причинами. Вказують, що суд не дав належної оцінки тій обставині, що останній платіж по договору був здійснений відповідачем 26 липня 2012 року, а, отже, після переривання перебіг позовної давності починається спочатку. Судове засідання проводилось за відсутності сторін, які будучи завчасно та належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за наступних підстав. Відповідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи 20.10.2006 року між сторонами був укладений кредитний договір № П3345 оф, згідно п.п.1.1 та 1.2 якого КС надала ОСОБА_1 кредит у розмірі 3300 грн. на ремонт житла. Цим кредитним договором було визначено порядок та графік сплати кредиту. Свої зобов'язання перед кредитною спілкою « Аккорд» відповідач не виконала, в зв'язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 12156,71 грн. В подальшому, встановивши вищезазначені факти, місцевий суд відмовив в задоволенні позову за спливом строку позовної давності. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті факти по справі місцевим судом були встановлені правильно і їм дано належну правову оцінку. Згідно п.23 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції Відповідно до вимог ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Як вважає колегія суддів, при вирішенні спору по суті суд першої інстанції правильно врахував положення вищезазначених норм права, дійшовши правильного висновку, що згідно заяви відповідачки та графіку платежів кінцевим строком виконання зобовязання за зазначеним договором є 20.10.2007 року. Тому місцевий суд, дійшовши до належного висновку, що у позивача виникло право на пред'явлення позову протягом 3 років, починаючи з 20.10.2007 року, вірно застосував положення ст.ст.256, 257 ЦК України щодо позовної давності. Доводи апеляційної скарги про те, що зобов'язання за договором не припинилися, оскільки п.5.1 договору діє до повного його виконання сторонами, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки апелянтом безпідставно поєднано поняття строк дії договору та строк виконання зобовязання, які є різними за своїм змістом. Таким чином, позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що знаходження оригіналів кредитних справ у слідчому відділенні перериває чи поновлює строк позовної давності, оскільки позивач не був позбавлений права взяти копії документів, які знаходились у слідчих органах і своєчасно, в межах строку позовної давності, звернутися до суду. Твердження в апеляційній скарзі про те, що відповідач 26 липня 2012 року сплатив черговий платіж на погашення боргу, не можуть бути взяті до уваги, оскільки позивач не надав доказів того, що дійсно саме відповідач здійснив цей платіж, а з доданого до апеляційної скарги платіжного доручення від 26.07.2012 року не можливо достовірно встановити, хто саме здійснив даний платіж, оскільки вказане платіжне доручення надане Спілкою, а не самим відповідачем. Крім того, даний платіж здійснено після сплину строку позовної давності, а тому він не перериває його. Враховуючи наведене, а також ту обставину, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, колегія не знаходить підстав для скасування рішення місцевого суду, вважаючи його законним та обґрунтованим. Керуючись ст.ст. 303, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, - У Х В А Л ИЛ А: Апеляційну скаргу кредитної спілки «Аккорд» - відхилити. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 20 червня 2013 року - залишити без змін. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя : (підпис) Судді: (підписи) Копія згідно:
  16. http://reyestr.court.gov.ua/Review/35317575 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Олійник А.С., Парінової І.К., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою в інтересах ОСОБА_3, на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а: У січні 2012 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 червня 2007 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних. На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м по АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що ОСОБА_5 зобов'язання за кредитним договором не виконує, станом на 8 грудня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 3 846 487,57 грн. З огляду на зазначене, банк з метою часткового погашення заборгованості просив звернути стягнення на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м літ. «А-2», розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 1 547 000 грн згідно звіту про оцінку майна від 8 квітня 2011 року, наданого ПП «Абікон»; визнати за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу вищезазначеної нежитлової будівлі з будь-якою особою; з метою забезпечення збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передати спірну нежитлову будівлю загальною в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. З метою частково погашення заборгованості за кредитним договором від 1 червня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 660,8 кв.м лат. «А-2» розташовану по АДРЕСА_1 шляхом надання банку права продати будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу за початковою ціною 423 200 грн згідно звіту від 14 лютого 2012 року, наданого суб'єктом оціночної діяльності ОСОБА_6 Визнано за банком право отримати в КП «Харківське міське БТІ» витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно для укладання договору купівлі-продажу спірної нежитлової будівлі з будь-якою особою. З метою збереження предмету іпотеки та надання позивачу можливості вільно реалізувати своє право передано нежитлову будівлю по АДРЕСА_1 в управління банку до моменту укладання договору купівлі-продажу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, просить скасувати оскаржувані судові рішення та позов банку залишити без розгляду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_5, як боржник за кредитним договором, та ОСОБА_3, як іпотекодавець (майновий поручитель), не виконали в повному обсязі, тому для них настають правові наслідки, передбачені укладеними договорами. Проте з такими висновками судів погодитись не можна з наступних підстав. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають. Судами попередніх інстанцій установлено, що 1 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір на суму 150 000 доларів США, строком до 1 червня 2022 року зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитом (а.с. 7-9). На забезпечення виконання зобов'язання між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, предметом якого є належна останньому нежитлова будівля загальною площею 660,8 кв.м. в літ «А-2», розташована по АДРЕСА_1 (а.с. 19). Станом на 8 грудня 2011 року заборгованість за кредитним договором складає 3 846 487,57 грн (а.с. 46). Відповідно до звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість нежитлової будівлі літ «А-2» загальною площею 660,8 кв.м., по АДРЕСА_1 складає 604 100 грн (а.с. 40-90). Статтею 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Ухвалюючи рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції зазначив у рішенні в якості початкової ціни предмета іпотеки його ліквідаційну вартість, яка складає 423 200 грн, проте не звернув уваги на те, що вартість предмета іпотеки у договорі іпотеки визначена сторонами у розмірі 1 443 370 грн, а відповідно звіту про незалежну оцінку № 486/12 від 14 лютого 2012 року ринкова вартість іпотечного майна становить 604 100 грн . Звертаючись до суду з вказаним позовом, банк зазначав, що заборгованість за кредитним договором станом на 8 грудня 2011 року становить 3 846 487,57 грн, проте відповідно до повідомлення (вимоги) від 8 грудня 2011 року, яку банк надіслав на адресу позичальника та іпотекодавця, загальна сума заборгованості складає 1 625 975,81 грн та 157 756,70 грн пені (а.с. 22-25). Суд на зазначені суперечності щодо розміру заборгованості уваги не звернув та не усунув їх. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» в мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Заперечуючи проти позову, ОСОБА_3 зазначав, що нарахована банком заборгованість за кредитним договором, зокрема, пеня за прострочення погашення кредиту та процентів, є необґрунтованою та значно перевищує суму заборгованості за тілом кредиту. Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не встановив обставини, що мають значення для справи, дійсні права й обов'язки сторін, які випливають із кредитного договору та договору іпотеки, не перевірив правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, не навів у рішенні розрахунок розміру цієї заборгованості і зокрема, пені, яка підлягає стягненню у межах встановленого законом строку позовної давності, не з'ясував наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені) та, звертаючи стягнення на предмет іпотеки, не обґрунтував застосування ліквідаційної вартості предмета іпотеки в якості його початкової ціни. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретних обставин та фактів, що спростовують такі доводи, і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 14 лютого 2013 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева А.С. Олійник І.К. ПаріноваСудді:В.І. Амелін
  17. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34252811 Державний герб України У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 жовтня 2013 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Іваненко Ю.Г., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и в : Заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» 18670,59 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки №001-14094-070807 від 07 серпня 2007 року, та судові витрати в сумі 214,60 грн. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року заочне рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 листопада 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що апеляційним судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338-341 ЦПК України є підставами для скасування судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, - у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 31 липня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Ю.Г. Іваненко
  18. Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., за участю представника відповідача ОСОБА_2, Завгородньої І.М., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 24 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № CL3772, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 20 000 гривень під 36 % річних строком на 24 місяці із сумою щомісячного платежу 1165 гривень 88 копійок. Оскільки відповідачем належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 9 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 083 гривень 66 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, не надано клопотання про поновлення пропущеного строку та доказів поважності його пропуску, а відповідачем заявлено клопотання про застосування судом позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що п. 12.5 кредитного договору визначено домовленість сторін про збільшення строку позовної давності, відповідач не виконав свої зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, а тому дійшов висновку про задоволення позову. Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Судом установлено, що 24 грудня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір. Відповідно до п. 1.1 даного договору позичальник зобов'язується погасити кредит, сплатити проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором, додатком 1 та додатком 2. Як вбачається з матеріалів справи банк надав відповідачу кредит строком на 24 місяці із визначеною датою останнього платежу - 10 грудня 2009 року. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 267 ЦК України). Судом першої інстанції вірно встановлено, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором закінчився 10 грудня 2009 року. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Отже, позивачу було відомо про порушення відповідачем умов кредитного договору та закінчення строку виконання зобов'язань саме 10 грудня 2009 року, однак позов пред'явлено до суду лише 18 січня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Як роз'яснено в п.3.3 розділу 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу. Таким чином, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані положення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність домовленості між сторонами про збільшення строку позовної давності, оскільки кредитним договором та додатками до нього такої умови не передбачено, а пунктом 12.5 визначений термін дії кредитного договору, а не строк виконання зобов'язань. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати, рішення Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33724075
  19. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32698984 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/793/1750/13Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 19, 27 Бурлака М.В. Доповідач в апеляційній інстанції Скіць М. І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 липня 2013 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Скіць М. І. суддів Захарова А. Ф. , Качан О. В. при секретаріКотолуп А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором в с т а н о в и л а : В квітні 2013 року ПАТ «Дельта Банк» (далі - Банк) звернулось до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 31 липня 2007 року між сторонами було укладено договір кредиту №004-09503-310707 на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки, згідно якого Банк відкриває Держателю картковий рахунок НОМЕР_1 в національній валюті України - гривні, випускає та надає Держателю платіжну картку, а також пін-код до картки. Відповідно до п.1.3 договору Банк відкриває Держателю кредитну лінію на загальну суму 30 000 грн. та на день укладення Договору встановлює ліміт в сумі 3000 грн. Ліміт кредитної лінії розраховується Банком самостійно та не може перевищувати загальної суми кредитної лінії, перегляд або заміна ліміту здійснюється відповідно до внутрішніх процедур Банку самостійно один раз на місяць в межах кредитної лінії, при цьому додаткова угода до договору не складається. Відповідно до п.2.1 договору моментом надання Банком Держателю кредиту є день здійснення операції за допомогою картки або день утримання платежів за умови відсутності на рахунку власних коштів держателя. У відповідності до договору, Держатель картки зобов'язаний щомісяця в строки, визначені Правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний період, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, сплачувати всю суму процентів нарахованих за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній звітний місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитною лінією та/або Овердрафтом та процентів за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом. ОСОБА_6 систематично порушував свої договірні зобов'язання, що призвело до виникнення заборгованості. ОСОБА_6 неодноразово був повідомлений про виникнення заборгованості по оплаті передбачених договором платежів перед Банком. Однак на даний час кредитна заборгованість відповідача погашена не була. Заочним рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неповне встановлення ссудом обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати ту хвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.. Судова колегія заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав. Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону ухвалене судове рішення відповідає в повному обсязі. Відмовляючи в задоволеннні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем без поважних причин пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Встановлено, що 31.08.2007 р. ПАТ «Дельта Банк» (правонаступник ТОВ «Комерційний Банк «Дельта») та ОСОБА_6 уклали кредитний договір, згідно з яким відкрили відповідачу картковий рахунок на загальну суму 30 000 грн. з лімітом кредитної лінії 3000 грн. У відповідності до договору, держатель картки зобов'язаний щомісяця в строки, визначені правилами, здійснювати погашення частини суми заборгованості за кредитною лінією, яка виникла за попередній звітний місяць, а також здійснювати погашення в повному обсязі заборгованості за Овердрафтом, яка виникла за попередній звітний місяць, сплачувати всю суму процентів, нарахованих за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом за попередній звітний місяць, та всю суму пені, яка нарахована за попередній звітний місяць у разі порушення строків сплати заборгованості за кредитною лінією та/або Овердрафтом та процентів за користування кредитною лінією та/або Овердрафтом. Пунктами 1.4 та 1.5 договору визначено, що кредитування рахунку в межах кредитної лінії здійснюється протягом 364 календарних днів. Кожна наступна кредитна лінія надається після спливу строку надання попередньої, на умовах, погоджених сторонами у цьому договорі, та не потребує підписання додаткових угод. Кредитні кошти та власні кошти держателя використовуються для розрахунків за товари, що придбаваються держателем у суб'єктів господарювання, зняття готівки та для здійснення інших операцій. Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем споживачеві на придбання продукції. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Факт укладання між сторонами кредитного договору 31.08.2007 року підтверджується сторонами та наявними у справі доказами. Умови кредитного договору, копія якого знаходиться в матеріалах справи, сторони визнають. Відповідно до п. 1.4 кредитного договору, термін його дії складає 364 дні і продовжується автоматично без підписання жодних додаткових документів. Таким чином строк дії карточки визначено терміном на 12 місяців. Факт використання кредиту та виконання умов договору до 11.07.2008 року сторони визнають, також виконання умов договору до цієї дати підтверджується даними виписки з руху коштів по договору на (а.с. 90). Згідно даних вказаної виписки 11.07.2008 року відповідач останній раз вніс 100 грн. на погашення частини боргу по наданому кредиту. Наступний платіж мав бути проведений до 15.08.2008 року, оскільки умовами договору погашення мало проводитись або щомісячно, або достроково, однак позивач після 11.07.2008 року жодних платежів не проводив. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем до суду подано заяву про застосування строків позовної давності. Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК. Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Так, відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін - певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України). Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. За ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Даний кредит є споживчим кредитом в розумінні Закону України «Про захист прав споживача», так як кошти надано кредитодавцем споживачеві на розрахунки за товари споживчого характеру. У відповідності до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється, зокрема вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Оскільки договір укладений між сторонами діяв до 31.07.2008 р., то позовна давність закінчилася 31.07.2011 р, а позов ініційовано до суду 18.04.2012 р. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що згідно приписів ч. 4 с. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». За таких обставин, коли позивачем без поважних причин пропущено трирічний строк позовної давності звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими. Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки є заборгованість за кредитом, а зобов'язання згідно зі ст. 599 ЦК України припиняються належним виконанням є неправильним, оскільки зазначене положення закону враховується за умови не пропущення строку позовної давності. Поряд з викладеним, при вирішенні спору, колегія суддів також враховує роз'яснення викладені в п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 р., № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» про те, що враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Отже, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, вислухавши пояснення сторін у справі, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315, 218 ЦПК України, колегія суддів - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відхилити. Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 22 квітня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів. Головуючий : Судді :
  20. http://reyestr.court.gov.ua/Review/34569649 Державний герб України УХВАЛА іменем україни 30 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф., Лесько А.О., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про стягнення суми за договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості у розмірі 6 583 грн. 21 коп. за кредитним договором від 20 грудня 2007 року. Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до вищезазначеного кредитного договору відповідачу відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн. з терміном дії 364 календарні дні із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом та лімітом на час укладення договору в розмірі 3 тис. грн. шляхом відкриття карткового рахунку та видачі позичальнику платіжної картки Позичальник користувалася кредитом, але свої зобов'язання за договором порушувала, у зв'язку з чим станом на 14 травня 2012 року існує у вищезазначеній сумі. Рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 583 грн. 21 коп. Вирішено питання про судовий збір. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Судами встановлено, що 20 грудня 2007 року між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_3 укладено договір, відповідно до якого останній відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн., терміном дії 364 календарних днів із щомісячною сплатою відсотків за користування кредитом та лімітом на час укладення договору в розмірі 3 тис. грн. (а.с. 5-9). Згідно із наданого банком розрахунку заборгованість відповідача перед позивачем станом на 14 травня 2012 року становить 6 583 грн. 21 коп. Відповідно до п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» враховуючи положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк згідно з вказівками закону, договору. У відповідності з укладеним договором та ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Крім того, п. 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що у випадку, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю, зокрема, забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до наданого позивачем тарифу на обслуговування платіжних карток, обов'язків мінімальний щомісячний платіж повинен був здійснюватися щомісячно, з 1 по 15 число місяця, наступного за звітним. Останній платіж було здійснено відповідачем 1 квітня 2009 року, а до суду ПАТ «Дельта Банк» звернувся 2 липня 2012 року. За таких підстав, саме з часу здійснення відповідачем останнього платежу почався відлік строків загальної позовної давності, оскільки з настанням строку виконання зобов'язань за кредитним договором позивач дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Усупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не визначився із часом перебігу позовної давності, не встановив та не зазначив у рішенні суду коли банк дізнався про порушення свого права, та не врахував положення Закону України «Про захист прав споживачів». Суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін. За таких обставин, ураховуючи, що судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального й процесуального права, відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 вересня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 листопада 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. ЛуспеникСудді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33049527 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2013 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А.,Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,Ситнік О.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2013 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначало, що 22 липня 2007 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір № 002-11142-220707, згідно з умовами якого банк відкрив відповідачу картковий рахунок НОМЕР_1, а також надав платіжну картку разом з ПІН-кодом до картки. Умови кредитного договору викладені в Тарифному пакеті Visa Класичний, що міститься в додатку № 1 до попереднього договору. У зв'язку з неналежним виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що станом на 24 травня 2012 року склала 11 355 грн. 42 коп., яку банк просив стягнути з відповідача. Рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 355 грн. 42 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалу суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути частково задоволена. Задовольняючи позовні вимоги банку, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що ОСОБА_6 отримав кредит у ПАТ «Дельта Банк», вчасно не виконав зобов'язання з його повернення та має заборгованість у розмірі 11 355 грн. 42 коп., яка складається із заборгованості за кредитом - 4305 грн. 92 коп., заборгованості за відсотками - 2754 грн. 25 коп., заборгованості за комісіями - 4295 грн. 25 коп. та пені - 225 грн. Проте з такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судами дотримано не було. Із матеріалів цивільної справи вбачається, що договір № 002-11142-220707 від 22 липня 2007 року укладений між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_6 Згідно з договором банк відкривав держателю картки кредитну лінію на загальну суму 30 тис. грн., та на день укладання договору встановлював ліміт кредитної лінії у розмірі 3 тис. грн. Кредитування рахунку здійснювалося протягом 364 календарних днів, кожна наступна кредитна лінія надавалася після спливу строку надання попередньої. У п. 2.3 договору встановлено, що держатель сплачує банку проценти за користування кредитною лінією за ставками, які зазначені у тарифному пакеті «Visa Classik», що міститься в додатку № 1 до цього договору, надалі - «Тарифи». У п. 1.4 договору передбачалося, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно в останній робочий день поточного місяця, за період з дати останнього нарахування, тобто з дати, що слідує за останнім робочим днем попереднього місяця по останній робочий день поточного місяця, включаючи його. У додатку до договору сторонами узгоджено тарифи на обслуговування платіжних карток «Delta Visa Classik» тарифний пакет «Класичний». У анкеті позичальника зазначалося, що прогнозований обсяг операцій в квартал - 1000-3000 грн. Відповідачем надано Умови надання кредитної картки «Visa Classik», Тарифний пакет «Класичний», згідно з якими при сумі використаної кредитної лінії у 3 тис. грн., щомісячний платіж має становити 400 грн., термін, протягом якого заборгованість буде погашено, - 10 місяців, розмір переплати - 972 грн. Оскільки у самому договорі на відкриття карткового рахунку та обслуговування платіжної картки не зазначено строк його дії, суди не визначилися, чи є вказаний договір договором приєднання, та не встановили, чи поширюються на нього умови надання кредитної картки щодо умов надання кредитної лінії та строку погашення кредиту, що має суттєве значення для правильного вирішення справи, оскільки з п. 1.5 договору вбачається, що вказаний договір є споживчим. Крім того, суди не звернули уваги на заперечення відповідача стосовно розміру отриманого кредиту, не перевірили, яку суму кредиту отримав відповідач і яким чином (зняття готівки, перерахування коштів за товари, інше), не перевірили порядок нарахування процентів та комісії, на що звертав увагу відповідач, та на розмір зарахованих грошових коштів, внесених відповідачем на погашення кредиту. Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Оскільки судами не встановлено фактичні обставини, не досліджено докази, надані сторонами, не визначено правовідносин, які виникли між сторонами, та неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись статтями 333, 335, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 07 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 21 січня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна М.І. Наумчук В.І. Мартинюк О.М. Ситнік
  22. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32661016 Державний герб України КОПІЯ УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________ Справа № 2218/23312/2012 Провадження № 22-ц/792/1216/13 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2013 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі :головуючого - судді Баса О.Г., суддів : Карпусь С.А., Матковської Л.О. при секретарі Щербань А.В. з участю : розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором. Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В листопаді 2012 року ПАТ «Дельта Банк» (далі Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначало, що 06.07.2005 року між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №375/К-05 (Додатковий договір №1 від 30.12.2005 року), відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 2000 доларів США на умовах сплати відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 13% річних з кінцевим строком погашення кредиту до 05.03.2007 року. 30 червня 2010 року між ТОВ „Укрпромбанк", АТ „Дельта Банк" та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанком на користь ПАТ „Дельта Банку", згідно з пунктом 4.2 якого Дельта Банк набув права нового кредитора, а саме право вимоги замість Укрпромбанку від боржника належного та реального виконання обов'язків за кредитним договором. Посилаючись на те, що позичальник зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 04.10.2012 року заборгованість по кредитному договору склала 11982 гривні 79 коп.. З цих підстав позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 8792 грн. 14 коп. простроченої заборгованості по кредиту та 3190 грн. 65 коп. простроченої заборгованості по відсоткам, а всього 11982 грн. 79 коп. та понесені судові витрати. Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» відмовлено. _______________________________________________________________________________Головуючий у першій інстанції - Логінова С.М. Провадження № 22-ц/792/1216/13 Доповідач - Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 В апеляційній скарзі ПАТ «Дельта Банк» вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Банку в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зазначається, що позичальник умов кредитного договору належним чином не виконував і станом на 4 жовтня 2012 року наявна заборгованість у сумі 11982 грн. 79 коп. Застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності, суд порушив вимоги ч. 2, ч. 3 ст. 268 ЦК України.В матеріалах справи відсутні відомості про посилання відповідача на застосування строків позовної давності. Сторони в судове засіданні не з'явились, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи, про що свідчать поштове повідомлення та акт. Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ч.11 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-ХП „Про захист прав споживачів" якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов'язання споживача, кредитодавець не може у будь-який спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється: 1) надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту; 2) вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення; 3) зазначати на конвертах з поштовими повідомленнями інформацію про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту; 4) вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту; 5) звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача; 6) вчиняти дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою; 7) вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції встановив та правильно виходив з того, що 06 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ТОВ „Український промисловий банк" укладений кредитний договір № 375/К-05 (додатковий договір № 1 від 30 грудня 2005 року), за умовами якого Банк надав позичальнику кошти у сумі 2000 доларів США на споживчі цілі під 13% річних строком до 05.03.2007 року. Сторони погодили, що повернення кредиту буде здійснюватися щомісячно у розмірі не менше 100 доларів США до 20 числа кожного місяця. 30 червня 2010 року між ТОВ „Український промисловий банк", ПАТ „Дельта Банк" та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань товариством з обмеженою відповідальністю „Український промисловий банк" на користь ПАТ „Дельта Банк", за яким ТОВ „Український промисловий банк" передає ПАТ „Дельта Банк" права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за кредитним договором № 375/К-05. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 04.10.2012 року утворилась заборгованість у сумі 11982 грн. 79 коп., в тому числі 8792 грн. 14 коп. заборгованості за кредитом та 3190 грн. 65 коп. заборгованості за відсотками. Між сторонами був укладений споживчий кредитний договір, строк дії якого закінчився 5 березня 2007 року, проте ПАТ „Дельта Банк" звернулося до суду з даним позовом лише 9 листопада 2012 року, тобто після збігу передбаченого наведеним вище законодавством строку позовної давності, а саме трьох років від дня настання права вимоги, в кредитному договорі відсутні відомості про домовленість сторін щодо збільшення позовної давності, тобто суд виходив з того, що право вимоги у позивача наступило 6 березня 2007 року, оскільки відповідно до наведених вимог ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів" позовна давність у даному спорі підлягає застосуванню незалежно від наявності заяви відповідача про її застосування, суд обґрунтовано дійшов висновку, що сплив позовної давності є підставою для відмови в позові. Висновки суду ґрунтуються на законі, підтверджуються матеріалами справи, а саме кредитним договором № 375/К-05 від 6 липня 2005 року, додатковим договором № 1 до зазначеного кредитного договору від 30 грудня 2005 року, договором про передачу Активів та кредитних зобов'язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку від 30 червня 2010 року, статутом ПАТ „Дельта Банк", довідкою щодо розміру заборгованості. До спірних правовідносин судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. 11 Закону України „Про захист прав споживачів". Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Що стосується посилань апелянта на те, що відповідно до вимог ч.3 ст. 267 ЦК України застосування строку позовної давності можливе лише за заявою відповідача, який не був присутнім в судовому засіданні і заяви такого змісту не подавав, то вони не ґрунтуються на законі і не узгоджуються зі змістом наведеного вище договору. Як видно зі змісту договору і з чим погодився апелянт, що договір за своєю природою є споживчим кредитним договором. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 31 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз'яснив, що враховуючи положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Згідно змісту додаткового договору № 1 до кредитного договору № 375/К-05 від 6 липня 2005 року, укладеного між ТОВ „Український промисловий банк" та ОСОБА_1 кредитний договір вступає в силу з 1 січня 2006 року. Законом України № 3161-IV від 1 грудня 2005 року „Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів", який набрав чинності з 1 січня 2006 року, Закон України „Про захист прав споживачів" викладено в новій редакції, підпунктом 7 абзацу 2 п.11 ст. 11 якого було передбачено заборону кредитодавцю вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Прикінцеві положення даного Закону не обмежили його поширення на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності. Що стосується Закону України від 22.09.2011року № 3795-VI „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг", то ним статтю 11 Закону України „Про захист прав споживачів" було доповнено частинами 12 та 13, а частина 11 цієї статті була залишена без змін, і тому п.2 його Прикінцевих положень, згідно з якими дія Закону № 3795-VI не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності, не поширюється на спірні правовідносини. Не спростовують висновків суду першої інстанції і інші доводи апеляційної скарги. Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» відхилити. Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду від 22 лютого 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно оригіналу: суддя апеляційного суду С.А. Карпусь
  23. Державний герб України КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "30" липня 2013 р. Справа№ 911/1183/13 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Дідиченко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Руденко М.А. при секретарі Кобець М.О. за участю представників: від позивача: Старжинська Т.Ю. - представник за довіреністю від 25.01.2013 року; від відповідача: Вакуленко О.М. - представник за довіреністю від 14.11.2012 року; від третіх осіб: 1) не з'явились; 2) не з'явились, розглянувши у відкритому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тілігул» до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» Треті особи: 1) Приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Тетяна Анатоліївна 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» про визнання недійсним іпотечного договору та зобов'язання вчинити дії ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Тілігул» звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 12.11.2007 року та зобов'язання вчинити дії. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений між позивачем та відповідачем договір іпотеки №09/І-124 від 12.11.2007 року суперечить вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсним у судовому порядку. Внаслідок визнання недійсним оскаржуваного іпотечного договору позивач просить суд зняти заборону відчуження, скасувати запис про обтяження вказаних нежилих приміщень та вилучити відповідний запис з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Враховуючи, що на підставі іпотечного договору від 10 листопада 2009 року до Державного реєстру іпотек був внесений запис про обтяження вказаних нежилих приміщень, позивач, також, просить суд скасувати вказаний запис у Державному реєстрі іпотек. Рішенням Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 (суддя Заєць Д.Г.) позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», який посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним № 6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним № 4323 та договором № 2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору за реєстраційним № 1779. Знято заборону відчуження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі іпотечного договору, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про заборону відчуження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на підставі Іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним № 6558. Скасувано запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження нежитлових будівель літера "А", "Б", "В", "Г", площею 2522,00 м2, які знаходяться в м. Біла Церква по вулиці Храпачанська під №70 та належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул», що 12.11.2007 року був внесений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. до Державного реєстру іпотек на підставі іпотечного договору, який 12.11.2007 року було укладено між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» і Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул» та 12.11.2007 року посвідчено приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. за реєстраційним №6558. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не припинив провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Крім того, апелянт зазначає, що предмет іпотеки був повернутий до стану зазначеного у правовстановлюючих документах, а отже на момент укладення іпотечного договору предмет іпотеки існував у вигляді, що відповідає його опису у правовстановлюючих документах. Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А. та призначено до розгляду на 30.07.2013 року. Представник відповідача у судовому засіданні 30.07.2013 року підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні 16.07.2013 року заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Як вбачається із матеріалів справи, 12.11.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» (надалі - позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (надалі - кредитор, відповідач) укладено договір відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, за умовами якого, кредитор надав позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання в розмірі 3990000,00 грн. під 15,25 % річних, з кінцевим терміном погашення 11 листопада 2011 року на поповнення обігових коштів (далі - кредитний договір). Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23.05.2011 року встановлено новий кінцевий термін повернення кредитної заборгованості, а саме до 10.05.2014 року. В якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» зобов'язань перед відповідачем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363 від 12 листопада 2007 року, між позивачем (за договором - іпотекодавець) та відповідачем (за договором - іпотекодержатель) 12 листопада 2007 року укладено іпотечний договір за №09/І-124 (далі - іпотечний договір). Відповідно до пункту 1.1 іпотечного договору в якості забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромресурс-Арті» його зобов'язань перед іпотекодержателем за договором відновлювальної кредитної лінії №06-10/363, що укладений між іпотекодержателем та позичальником 12 листопада 2007 року, а також, виконання іпотекодавцем його зобов'язань перед іпотекодержателем за цим договором, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі, загальною площею 2522,00 м2 - приміщення адмінбудівлі під літерою "А", загальною площею 577,6 м2, приміщення цеху металообробки під літерою "Б", загальною площею 900,00 м2, приміщення цеху деревообробки під літерою "В", загальною площею 898,0 м2, приміщення пилорами під літерою "Г", загальною площею 146,4 м2, розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70 (далі - предмет іпотеки). Згідно пункту 1.2 договору заставна вартість предмету іпотеки, за згодою сторін, становить 6 138 537,00 грн. Пунктом 1.3 іпотечного договору передбачено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Відповідно до пункту 1.7.9 іпотечного договору, предмет іпотеки належить позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видане 10 грудня 1997 року приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу Київської області Панкратьєвою Є.В., зареєстрованого в реєстрі за №11650. Право власності на предмет іпотеки зареєстровано Білоцерківським МБТІ 15 грудня 1997 року та записано в реєстрову книгу №9 за реєстровим №622. Звертаючись до суду першої інстанції, позивач зазначив, що у зв'язку із світовою економічною кризою, позичальник не мав змоги належним чином здійснювати погашення кредиту, а тому звернувся листом № 33 від 21.01.2013 року до ТОВ «Тілігул» з проханням пошуку потенційних покупців на предмет іпотеки та здійснення експертної оцінки для подальшої її реалізації і погашення боргу. 13.02.2013 року позивач звернувся до ТОВ «Експертно-правове підприємство «Укрспецексперт» з клопотанням щодо проведення оцінки заставного майна для з'ясування дійсної ринкової вартості предмета іпотеки. У відповідь на зазначений лист експерт про неможливість проведення оцінки предмета іпотеки, оскільки в іпотечному договорі зазначено, що нежитлове приміщення під літ. «Г» становить 146, 4 кв.м, натомість фактично враховуючи добудову до будівлі під літ. «Г» вона становить 231, 8 кв.м. Водночас, площа, яка перевищує розмір, переданий в іпотеку, не може бути виділений окремо, оскільки зазначене приміщення є добудовою. Беручи до уваги викладене, позивач звернувся до суду першої інстанції про визнання договору іпотеки від 12.11.2007 року недійсним, оскілтьки зважаючи на те, що приміщення площею 85, 4 кв.м. під літ. «Г» хоч і не знаходяться в іпотеці у відповідача, позивач не може ним розпоряджатися, зокрема реалізувати його у зв'язку із тим, що воно є неподільним із частиною приміщення площею 146, 4 кв.м., яке знаходиться в іпотеці. Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, 16.09.2004 року між ТОВ «Тілігул» та ТОВ «Управління проектно-виробничих робіт» укладено договір про розроблення робочого проекту про переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування по вул. Храпачанській № 70 в м. Біла Церква, за умовами якого, генпроектувальник розробив проектування та переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.12.2004 року відділом містобудування, архітектури та ЖКГ Білоцерківської Районної державної адміністрації ТОВ «Тілігул» надано дозвіл на виконання будівельних робіт за №14/04 з переобладнання нежитлової будівлі під дільницю по розфасуванню круп для каш швидкого приготування. 20.01.2005 року наказом за №7 Білоцерківської районної державної адміністрації затверджено акт державної технічної комісії по прийняттю в експлуатацію закінченої переобладнанням «Дільниці по розфасуванню круп для каш швидкого приготування», площею забудови 224,3 м2, кошторисна вартість 11378,03 грн.. Таким чином, судом встановлено, що під час реконструкції було змінено площу будівлі за літ. «Г» шляхом добудови загальною площею 85,4 кв.м., внаслідок чого площа забудови склала 231,8 кв.м. Крім того, судом встановлено, що на момент укладення спірного договору Комунальним підприємством «Білоцерківське МБТІ» було видано свідоцтво про право власності від 08.09.2005 року та витяг про реєстрацію права власності на частину нежитлової будівлі під літ. «Г», площею 85,4 кв.м., за реєстраційним №11999531 від 08.09.2005 року, номер запису 174 в книзі №2, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Отже, на момент укладання іпотечного договору за позивачем було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі літ. «А» площею 577, 6 кв.м., «Б» площею 900, 0 кв.м., літ. «В» площею 898, 0 кв.м. та літ. «Г» площею 146, 4 кв.м., які розташовані за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70 та на частину нежитлової будівлі літ. «Г» площею 85, 4 кв. м., розташованою за адресою м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, яка не може бути відокремленою від частини будівлі під літ. «Г» площею 146, 4 кв.м. До того ж, з матеріалів справи вбачається, що станом на 12.03.2013 року нежитлова будівля під літ. «Г» зареєстрована за позивачем вже загальною площею 231, 8 кв.м. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, у тому числі кадастровий номер. У разі іпотеки земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення. Так, відповідно, пунктом 1.1 спірного іпотечного договору встановлено, що за цим договором іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно - нежитлові будівлі, загальною площею 2 522, 00 кв.м., а саме: приміщення адмінбудівлі під літерою «А», загальною площею 577,6 кв.м., приміщення цеху металообробки під літерою «Б», загальною площею 900,00 кв.м., приміщення цеху деревообробки під літерою «В», загальною площею 898,0 кв.м., приміщення пилорами під літерою «Г», загальною площею 146,4 кв.м., розташованого за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Однак, як вже зазначалось вище, станом на день укладання іпотечного договору приміщення під літ. «Г» загальною площею 146,4 кв.м. не існувало, натомість, станом на день укладання спірного договору позивачу належало приміщення під літ. «Г», загальною площею 231,8 кв.м., яке розташоване за адресою Київська область, м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70, що і мало б бути предметом іпотеки. Відповідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Отже, зі змісту п. 1.1 спірного договору іпотеки вбачається, що в ньому відсутній опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, а саме: дані про дійсну площу та інформацію про введення в експлуатацію нежитлового приміщення літ. «Г», розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Храпачанська, буд. 70. Крім того, як зазначалося раніше, пунктом 1.3 договору встановлено, що земельна ділянка, на якій знаходиться предмет іпотеки, вказаний у п. 1.1 цього договору, знаходиться у користуванні іпотекодавця, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, серії І-КВ №002075, виданого Білоцерківською районною радою народних депутатів 30 березня 2001 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198. Проте, матеріали справи №911/1183/13 містять інші відомості відносно земельної ділянки, на якій знаходиться предмет іпотеки. Зокрема, в матеріалах справи наявний договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19 листопада 2004 року, з якого вбачається, що земельна ділянка, яка знаходиться на території Терезинської селищної ради, Білоцерківського району, Київської області за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, загальною площею 1,8079 га належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» на праві власності. До того ж, належність земельної ділянки на праві власності, яка розташована за адресою: м. Біла Церква, вул. Храпачанська, 70, Товариству з обмеженою відповідальністю «Тілігул» підтверджується державними актами на право власності на земельну ділянку від 14.09.2010 року. Таким чином, не зважаючи на те, що станом на момент укладення спірного договору позивач не зареєстрував право власності на земельну ділянку, остання вже була передана йому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 19.11.2004 року, і вказана обставина повинна була бути зазначена в договорі іпотеки, оскільки тягне за собою наслідок передбачений ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» Так, відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладання спірного договору), якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Якщо ця земельна ділянка належить іншій особі та була передана іпотекодавцю в оренду (користування), після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею). Таким чином, суд приходить до висновку, що в порушення умов Закону України «Про іпотеку», спірний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов, що вимагаються Законом України «Про іпотеку», зокрема опису предмета іпотеки, достатнього для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані, також, в договорі відсутні умови передачі в іпотеку земельної ділянки, належної позивачу на праві власності. Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відтак, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Як вже зазначалось судом, оскаржуваний договір іпотеки від 12.11.2007 року не містить усіх істотних умов договору, та не відповідає вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому, суд першої інстанції обґрунтовано визнав недійсним іпотечний договір, укладений 12.11.2007 року між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тілігул», посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Губенко Т.А. 12.11.2007 року за реєстраційним №6558, із змінами та доповненнями, внесеними договором №1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 29.12.2009 року за реєстраційним №4323 та договором №2 від 23.05.2011 року про внесення змін та доповнень до іпотечного договору. Також, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги в частині зняття заборони відчуження в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження предмету іпотеки, вилучення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження предметів іпотеки та скасування запису в державному реєстрі іпотек про обтяження предмету іпотеки враховуючи наступне. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним. Частиною 3 ст. 17 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Відповідно до пункту 2.6 порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом міністерства юстиції України 12 грудня 2011 року за №3502/5 для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу. 12.11.2007 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області внесено до реєстру заборон запис за № 6559 про заборону відчуження предмета іпотеки наступного змісту: «нежитлові будівлі літера «А», «Б», «В», «Г», площею 2522,00 кв.м., які знаходяться за адресою: Київська область, місто Біла Церква, вулиця Храпачанська, будинок 70». Отже, підставою для внесення зазначеного запису №6559 до єдиного реєстру заборон був оскаржуваний іпотечний договір. Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Таким чином, наслідком визнання іпотечного договору недійсним є скасування заборони відчуження предмета іпотеки і вилучення відповідного запису з єдиного реєстру іпотек. Крім того, під час судового розгляду справи відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності. Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Як зазначалося раніше, позивач дізнався про порушення свого права в лютому 2013 року, коли експерт повідомив йому, що частина нежитлового приміщення під літ. «Г» площею 85,4 кв.м., яка не перебуває в іпотеці у відповідача, не може бути відділена від предмету іпотеки, а отже позивач не може вільно розпоряджатися нею. В той же час, позивач звернувся до суду з даним позовом 04.04.2013 року. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк позовної давності, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Крім того, відповідачем подано клопотання про застосування наслідків недійсності правочину. Відповідно до ч. 5 ст. 1057-1 Цивільного кодексу України визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Згідно ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Частиною 2 ст. 5 Цивільного кодексу України передбачено, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Статтю 1057-1 Цивільного кодексу України доповнено до Цивільного кодексу України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» від 2 жовтня 2012 року за №5405-VI. У пункті 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27 грудня 2012 року за №01-06/1941/2012 «Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» Вищий господарський суд України зазначив, що дія Закону поширюється на кредитні договори та договори застави, укладені після набрання ним чинності. Оскільки, спірний договір іпотеки укладено 12 листопада 2007 року, а Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань» набрав чинності 4 листопада 2012 року, крім пункту 6 розділу I, який набирає чинності 19 січня 2013 року, тому місцевий суд прийшов до правильного висновку, що клопотання відповідача про застосування наслідків недійсності правочину задоволенню не підлягає. Також, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Так, статтею 5 спірного договору передбачено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошевцем Василем Миколайовичем постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків. Положеннями ст. 5 Закону України «Про третейські суди» встановлено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Отже, передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 9 грудня 2009 року за №6-20669св07. Водночас, судом встановлено, що між сторонами не існувало спору на момент укладання угоди. Таким чином, підстави для припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України відсутні. За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається. Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника. Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року залишити без задоволення. 2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.06.2013 року у справі № 911/1183/13 - без змін. 3. Матеріали справи № 911/1183/13 повернути до Господарського суду Київської області. Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України. Головуючий суддя Дідиченко М.А. Судді Пономаренко Є.Ю. Руденко М.А. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32718428
  24. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 758/3992/13-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/13215/2013 Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Росік Т.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого судді Росік Т.В. суддів: Прокопчук Н.О.‚ Мазурик О.Ф. при секретарі Мургі М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій‚ В С Т А Н О В И Л А: В березні 2013 року ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в сумі 25733,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.08.2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_2 укладено договір про комплексне банківське обслуговування шляхом отримання від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки та підписання виписки-повідомлення. Позивач видав відповідачу кредитну картку VISA та відкрив картковий рахунок НОМЕР_1 в національній валюті України за тарифним планом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків», встановлено ліміт кредитування в розмірі 12000 грн. Позивач забезпечив видачу кредиту, виконував всі розпорядження ОСОБА_2 про перерахування, видачу відповідних сум з розрахунків та проведення інших операцій за рахунками обраного продукту. Відповідач зобов'язувався здійснювати оплату послуг позивача згідно тарифів у строки, передбачені умовами договору. Відповідач зобов'язання по договору не виконував, станом на 01.01.2013 року заборгованість за картковим рахунком становить 25733,31 грн., в тому числі - непогашений кредит 11935.98 грн.; несплачені відсотки - 12 861,37 грн.; штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935,96 грн., які ПАТ «Комерційний банк «Надра» просив стягнути з ОСОБА_2 Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2013 року позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн. 98 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 12861 грн. 37 коп., штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935 грн. 96 коп., судовий збір в сумі 257 грн. 33 коп., а всього стягнуто25990 грн.64 коп. ОСОБА_2 вважаючи, що зазначене рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, в апеляційній скарзі просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати ПАТ «Комерційний банк «Надра» закрити всі рахунки ОСОБА_2 згідно договору про комплексне банківське обслуговування та застосувати строки позовної давності до позовних вимог банку. В обґрунтування своїх вимог посилається на те‚ що суд не дав належної оцінки укладеному між сторонами договору про комплексне банківське обслуговування та безпідставно не застосував до позовних вимог строк позовної давності, який сплинув 15.09.2012 року з закінченням строку дії кредитної картки. ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ПАТ «Комерційний банк «Надра» просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. 31.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_2 був укладений договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с. 5-6). Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки ОСОБА_2 доручив банку відкрити рахунок, оформити кредитну картку та надав свою згоду з умовами договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у ВАТ КБ «Надра» і тарифами банку та зобов'язався їх виконувати (а.с.10). Згідно виписки-повідомлення до договору про комплексне банківське обслуговування від 11.09.2007 року на підставі анкети клієнта від 31.08.2007 року ВАТ КБ «Надра» відкрило ОСОБА_2 рахунок кредитної картки Visa Gold НОМЕР_1 з сумою ліміту кредитування 12000 грн. на строк дії картки 2 роки з відсотковою ставкою станом на 11.09.2007 року 25,56 % річних та відкрито рахунок для поповнення поточного карткового рахункуза тарифним пакетом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (а.с.11). 31.08.2007 року ОСОБА_2 під підпис ознайомився з умовами обслуговування та тарифами кредитних карток «45 днів кредиту без відсотків» та умовами надання кредиту по платіжним картам ВАТ КБ «Надра» «Кредиточка» ТМ і «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (СКК) (а.с. 12-20). 11.09.2007 року відповідач отримав під підпис видану банком платіжну картку та запечатаний конверт з ПІН-кодом (а.с. 21). Відповідно до п.п. 5.2.4, 5.2.5 договору від 31.08.2007 рокувідповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг банку згідно тарифів банку у строки, передбачені умовами даного договору, здійснювати погашення обов'язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до 15 числа наступного місяця включно. Згідноп.п. 11.4, 11.6 зазначеного договору за користування кредитними коштами, які використані клієнтом на отримання готівки, банк щомісячно нараховує відсоткив Білінговий день на суму фактичної кредитної заборгованості з дати фактичного списання коштів з рахунку до дати погашення кредиту. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. У разі якщо клієнт при користуванні «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» до 15 числа поточного місяця не погасив всю суму заборгованості вказану в звіті, банк нараховує відсотки за користування кредитними коштами витраченими для розрахунків в торгівельно-сервісній мережі, відповідно до тарифів банку на суму фактичної заборгованості з торгівельно-сервісними операціями за фактичну кількість днів користування кредитними коштами. При цьому сума цих нараховується в білінговий день, що слідує після 15 числа місяця, до якого мала бути погашена вся сума заборгованості. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. Пунктом 11.10 договору передбачено право позивача нарахувати штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу та нарахувати на непогашену частину обов'язкового мінімального платежу відсотки за кожний день прострочення згідно тарифів банку. Згідно розрахунку заборгованості за договором станом на 01.01.2013 року ОСОБА_2 має заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн.98 коп., 12 861 грн. 37 коп. - заборгованість по процентам, 935 грн. 96 коп. - штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу (а.с.7). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 в порушення умов договору не виконував взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, що є підставою для стягнення з нього суми заборгованості за кредитом, по процентам та штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, виходячи з наступного. Згідно зі ст.ст. 530, 631 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно п.1.71 договору прокомплексне банківське обслуговування фізичних осіб, укладеного між сторонами, строк дії картки та кредитної лінії складає 1 або 2 роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. За умови виконання клієнтом всіх положень договору, картка клієнта та картки всіх держателів додаткових карток автоматично перевипускаються банком, а договір вважається подовженим на наступний строк, якщо клієнт не повідомив про бажання розірвати (припинити) договір за 20 календарних днів до дня закінчення строку дії основної картки. В разі якщо клієнт порушує умови цього договору банк має право відмовити клієнту в перевипуску карток, а клієнт зобов'язаний погасити заборгованість, що виникла за договором до 15 числа місяця, в якому закінчується термін дії картки. Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки вбачається, що сторонам встановлено термін дії картки 2 роки (а.с. 10), сторони не заперечували, що банк картку не перевипускав у зв'язку з невиконанням клієнтом положень договору. Передбачена п. 17.1 умова договору про його дію до повного виконання сторонами зобов'язань не може розглядатись як установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимога ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче настане. Таким чином, оскільки банком не перевипускалася картка клієнта та не продовжувався строк дії договору, а ОСОБА_2 зобов'язаний був погасити заборгованість за договором до 15 вересня 2009 року - місяця, в якому закінчився термін дії картки, перебіг строку позовної давності в межах якого позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права розпочався з 16.09.2009 року. З відповідним позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду 26.03.2013 року за межами строку позовної давності, визначеної законом у три роки. Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Відповідач звернувся до суду першої інстанції з письмовою заявою про застосування строків позовної давності. Крім того, відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 31 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). З заявою про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності ПАТ «Комерційний банк «Надра» до суду не звертався. Встановивши зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, але поданий з порушенням строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Тому рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 3.4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 303 ,304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій - відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий - суддя: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34389047
  25. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Журавель В.І.,Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М.,Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 13 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 4389 грн. 60 коп. зі сплатою 25,8 % річних строком до 12 жовтня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору позичальником утворилася заборгованість у розмірі 36 341 грн. 13 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року скасовано. Позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2234 грн. 33 коп., проценти за користування кредитом у розмірі 12 660 грн. 98 коп., штраф у розмірі 500 грн. та 1706 грн. 72 коп., 1223 грн. 30 коп. пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не була отримана згода ОСОБА_6 на укладання договору за Умовами надання споживчого кредиту, на які посилається позивач та які надані ним до позовної заяви; позивачем пропущений строк звернення до суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд керувався тим, що позовна давність збільшена за домовленістю сторін до п'яти років; укладаючи кредитний договір відповідачка погодилася з його умовами. Із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано. Судами встановлено, що 13 жовтня 2005 року ОСОБА_6 звернулася із письмовою заявою (далі - Заява) до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання їй споживчого кредиту в розмірі 4389 грн. 60 коп. на 24 місяці за умови сплати за його користування у розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості сплати процентів в обумовлених у Заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичній особі (далі - Умови) строки, а також сплати комісії, що зазначена в Умовах. Згідно з п. 4.2. Умов при порушенні позивальником зобов'язання щодо погашення кредиту він сплачує банку 6 % на місяць розрахованих від залишку погашеної заборгованості за кредитом. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Апеляційний суд вважав, що письмова форма договору споживчого кредиту дотримана, оскільки підписана Заява позичальника № DNH4KS30390278 від 13 жовтня 2005 року. Однак копія заяви, що подана позивачем до матеріалів справи, містить підпис позичальника ОСОБА_6 та підпис представника банку (а.с. 5), у той же час, у заяві, наданій представником відповідачки, підпис представника ПАТ КБ «ПриватБанку» відсутній (а.с. 42). Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» «Стандарт») підписані головою правління банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особа, у Заяві є посилання на умови лише щодо сплати комісії та нарахування 6 % на місяць при порушення зобов'язань. Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_6 на укладення кредитного договору з урахуванням вказаних Умов, на які посилається позивач, немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позивальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 12 жовтня 2007 року. Банк звернувся до суду у квітні 2012 року. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно з п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки застережень щодо продовження позовної давності, нарахування неустойки відповідно до Умов Заява не містить, суд першої інстанції правильно вважав, що банком пропущений строк звернення до суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог щодо його законності та обґрунтованості, тому воно має бути залишено в силі, а рішення апеляційного суду - скасоване. Керуючись статтями 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року скасувати, рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року залишити у силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.А. Горелкіна Судді: В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31006969