Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 377 results

  1. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 758/3992/13-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/13215/2013 Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Росік Т.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого судді Росік Т.В. суддів: Прокопчук Н.О.‚ Мазурик О.Ф. при секретарі Мургі М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій‚ В С Т А Н О В И Л А: В березні 2013 року ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в сумі 25733,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.08.2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_2 укладено договір про комплексне банківське обслуговування шляхом отримання від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки та підписання виписки-повідомлення. Позивач видав відповідачу кредитну картку VISA та відкрив картковий рахунок НОМЕР_1 в національній валюті України за тарифним планом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків», встановлено ліміт кредитування в розмірі 12000 грн. Позивач забезпечив видачу кредиту, виконував всі розпорядження ОСОБА_2 про перерахування, видачу відповідних сум з розрахунків та проведення інших операцій за рахунками обраного продукту. Відповідач зобов'язувався здійснювати оплату послуг позивача згідно тарифів у строки, передбачені умовами договору. Відповідач зобов'язання по договору не виконував, станом на 01.01.2013 року заборгованість за картковим рахунком становить 25733,31 грн., в тому числі - непогашений кредит 11935.98 грн.; несплачені відсотки - 12 861,37 грн.; штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935,96 грн., які ПАТ «Комерційний банк «Надра» просив стягнути з ОСОБА_2 Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2013 року позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн. 98 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 12861 грн. 37 коп., штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935 грн. 96 коп., судовий збір в сумі 257 грн. 33 коп., а всього стягнуто25990 грн.64 коп. ОСОБА_2 вважаючи, що зазначене рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, в апеляційній скарзі просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати ПАТ «Комерційний банк «Надра» закрити всі рахунки ОСОБА_2 згідно договору про комплексне банківське обслуговування та застосувати строки позовної давності до позовних вимог банку. В обґрунтування своїх вимог посилається на те‚ що суд не дав належної оцінки укладеному між сторонами договору про комплексне банківське обслуговування та безпідставно не застосував до позовних вимог строк позовної давності, який сплинув 15.09.2012 року з закінченням строку дії кредитної картки. ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ПАТ «Комерційний банк «Надра» просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. 31.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_2 був укладений договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с. 5-6). Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки ОСОБА_2 доручив банку відкрити рахунок, оформити кредитну картку та надав свою згоду з умовами договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у ВАТ КБ «Надра» і тарифами банку та зобов'язався їх виконувати (а.с.10). Згідно виписки-повідомлення до договору про комплексне банківське обслуговування від 11.09.2007 року на підставі анкети клієнта від 31.08.2007 року ВАТ КБ «Надра» відкрило ОСОБА_2 рахунок кредитної картки Visa Gold НОМЕР_1 з сумою ліміту кредитування 12000 грн. на строк дії картки 2 роки з відсотковою ставкою станом на 11.09.2007 року 25,56 % річних та відкрито рахунок для поповнення поточного карткового рахункуза тарифним пакетом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (а.с.11). 31.08.2007 року ОСОБА_2 під підпис ознайомився з умовами обслуговування та тарифами кредитних карток «45 днів кредиту без відсотків» та умовами надання кредиту по платіжним картам ВАТ КБ «Надра» «Кредиточка» ТМ і «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (СКК) (а.с. 12-20). 11.09.2007 року відповідач отримав під підпис видану банком платіжну картку та запечатаний конверт з ПІН-кодом (а.с. 21). Відповідно до п.п. 5.2.4, 5.2.5 договору від 31.08.2007 рокувідповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг банку згідно тарифів банку у строки, передбачені умовами даного договору, здійснювати погашення обов'язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до 15 числа наступного місяця включно. Згідноп.п. 11.4, 11.6 зазначеного договору за користування кредитними коштами, які використані клієнтом на отримання готівки, банк щомісячно нараховує відсоткив Білінговий день на суму фактичної кредитної заборгованості з дати фактичного списання коштів з рахунку до дати погашення кредиту. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. У разі якщо клієнт при користуванні «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» до 15 числа поточного місяця не погасив всю суму заборгованості вказану в звіті, банк нараховує відсотки за користування кредитними коштами витраченими для розрахунків в торгівельно-сервісній мережі, відповідно до тарифів банку на суму фактичної заборгованості з торгівельно-сервісними операціями за фактичну кількість днів користування кредитними коштами. При цьому сума цих нараховується в білінговий день, що слідує після 15 числа місяця, до якого мала бути погашена вся сума заборгованості. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. Пунктом 11.10 договору передбачено право позивача нарахувати штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу та нарахувати на непогашену частину обов'язкового мінімального платежу відсотки за кожний день прострочення згідно тарифів банку. Згідно розрахунку заборгованості за договором станом на 01.01.2013 року ОСОБА_2 має заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн.98 коп., 12 861 грн. 37 коп. - заборгованість по процентам, 935 грн. 96 коп. - штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу (а.с.7). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 в порушення умов договору не виконував взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, що є підставою для стягнення з нього суми заборгованості за кредитом, по процентам та штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, виходячи з наступного. Згідно зі ст.ст. 530, 631 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно п.1.71 договору прокомплексне банківське обслуговування фізичних осіб, укладеного між сторонами, строк дії картки та кредитної лінії складає 1 або 2 роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. За умови виконання клієнтом всіх положень договору, картка клієнта та картки всіх держателів додаткових карток автоматично перевипускаються банком, а договір вважається подовженим на наступний строк, якщо клієнт не повідомив про бажання розірвати (припинити) договір за 20 календарних днів до дня закінчення строку дії основної картки. В разі якщо клієнт порушує умови цього договору банк має право відмовити клієнту в перевипуску карток, а клієнт зобов'язаний погасити заборгованість, що виникла за договором до 15 числа місяця, в якому закінчується термін дії картки. Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки вбачається, що сторонам встановлено термін дії картки 2 роки (а.с. 10), сторони не заперечували, що банк картку не перевипускав у зв'язку з невиконанням клієнтом положень договору. Передбачена п. 17.1 умова договору про його дію до повного виконання сторонами зобов'язань не може розглядатись як установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимога ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче настане. Таким чином, оскільки банком не перевипускалася картка клієнта та не продовжувався строк дії договору, а ОСОБА_2 зобов'язаний був погасити заборгованість за договором до 15 вересня 2009 року - місяця, в якому закінчився термін дії картки, перебіг строку позовної давності в межах якого позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права розпочався з 16.09.2009 року. З відповідним позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду 26.03.2013 року за межами строку позовної давності, визначеної законом у три роки. Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Відповідач звернувся до суду першої інстанції з письмовою заявою про застосування строків позовної давності. Крім того, відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 31 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). З заявою про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності ПАТ «Комерційний банк «Надра» до суду не звертався. Встановивши зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, але поданий з порушенням строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Тому рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 3.4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 303 ,304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій - відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий - суддя: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34389047
  2. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Журавель В.І.,Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М.,Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 13 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 4389 грн. 60 коп. зі сплатою 25,8 % річних строком до 12 жовтня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору позичальником утворилася заборгованість у розмірі 36 341 грн. 13 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року скасовано. Позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2234 грн. 33 коп., проценти за користування кредитом у розмірі 12 660 грн. 98 коп., штраф у розмірі 500 грн. та 1706 грн. 72 коп., 1223 грн. 30 коп. пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не була отримана згода ОСОБА_6 на укладання договору за Умовами надання споживчого кредиту, на які посилається позивач та які надані ним до позовної заяви; позивачем пропущений строк звернення до суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд керувався тим, що позовна давність збільшена за домовленістю сторін до п'яти років; укладаючи кредитний договір відповідачка погодилася з його умовами. Із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано. Судами встановлено, що 13 жовтня 2005 року ОСОБА_6 звернулася із письмовою заявою (далі - Заява) до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання їй споживчого кредиту в розмірі 4389 грн. 60 коп. на 24 місяці за умови сплати за його користування у розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості сплати процентів в обумовлених у Заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичній особі (далі - Умови) строки, а також сплати комісії, що зазначена в Умовах. Згідно з п. 4.2. Умов при порушенні позивальником зобов'язання щодо погашення кредиту він сплачує банку 6 % на місяць розрахованих від залишку погашеної заборгованості за кредитом. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Апеляційний суд вважав, що письмова форма договору споживчого кредиту дотримана, оскільки підписана Заява позичальника № DNH4KS30390278 від 13 жовтня 2005 року. Однак копія заяви, що подана позивачем до матеріалів справи, містить підпис позичальника ОСОБА_6 та підпис представника банку (а.с. 5), у той же час, у заяві, наданій представником відповідачки, підпис представника ПАТ КБ «ПриватБанку» відсутній (а.с. 42). Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» «Стандарт») підписані головою правління банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особа, у Заяві є посилання на умови лише щодо сплати комісії та нарахування 6 % на місяць при порушення зобов'язань. Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_6 на укладення кредитного договору з урахуванням вказаних Умов, на які посилається позивач, немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позивальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 12 жовтня 2007 року. Банк звернувся до суду у квітні 2012 року. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно з п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки застережень щодо продовження позовної давності, нарахування неустойки відповідно до Умов Заява не містить, суд першої інстанції правильно вважав, що банком пропущений строк звернення до суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог щодо його законності та обґрунтованості, тому воно має бути залишено в силі, а рішення апеляційного суду - скасоване. Керуючись статтями 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року скасувати, рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року залишити у силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.А. Горелкіна Судді: В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31006969
  3. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Лесько А.О., Гулька Б.І., Луспеника Д.Д., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» на рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2012 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 07 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № VIHORX02030001 згідно якого останньому був наданий кредит у сумі 2 120 грн. 36 коп. на строк до 05 серпня 2007 року із сплатою 24% річних. Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином та в повній мірі не виконав, у зв'язку з чим станом на 13 грудня 2011 року загальна сума заборгованості становить 24 379 грн. 79 коп., та складається із: 1 311 грн. 24 коп. - заборгованість за кредитом; 9 108 грн. 81 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 229 грн. 02 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 12 093 грн. 56 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до пункту 5.3. умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 137 грн. 13 коп. - штраф (процентна складова). Рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача суму боргу за кредитним договором від 07 серпня 2006 року в розмірі 13 149 грн. 07 коп., а також судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що оскільки Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») відповідачем не підписані, і позивач не довів укладення між сторонами договору про збільшення позовної давності, тому дійшов вірного висновку, що позов банку не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваного судового рішення без змін. Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» відхилити. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 червня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.О. Лесько Б.І. Гулько Д.Д. Луспеник http://reyestr.court.gov.ua/Review/27511122
  4. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" грудня 2012 р. Справа № 21/5007/1076/12 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Огороднік К.М. суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В. при секретарі судового засідання Ващук К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.12 року у справі № 21/5007/1076/12 (суддя Вельмакіна Т.М.) за позовом Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Житомирської філії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака Віктора Ярославовича про визнання договору іпотеки недійсним та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за участю представників сторін: позивача - не з'явився. відповідача - Богатирчук О.О., за довіреністю. Розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 року змінено склад колегії суддів у справі № 21/5007/1076/12 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., судді Коломис В.В., Олексюк Г.Є., утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. В судовому засіданні 25.12.2012 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Спільне українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Житомирської області із позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року, про визнання виконавчого напису, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у позові відмовлено. Заяву про забезпечення позову від 05.09.2012 відхилено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Представник товариства в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Представник Банку в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також представник Банку в судовому засіданні підтримав заяву про накладення арешту, яка ним подана через канцелярію апеляційного господарського суду, в якій Банк посилається на ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, просить суд накласти арешт на предмет іпотеки, та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 17.06.2008 року між АТ "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Український інноваційний банк" (кредитор) та фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М. (боржник) було укладено кредитний договір № 2508, за умовами якого кредитор надає боржнику кредит в сумі 19000,00 доларів США строком на 9 місяців з кінцевим терміном погашення 17.03.2009 року. У відповідності до п. 3.7.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань боржника за цим договором є - іпотека нерухомого майна, яке є власністю Товариства, а саме: - однокімнатна квартира № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72 згідно іпотечного договору від 17.06.2008 року; - порука Караєва В.Т., як фізичної особи, згідно договору поруки від 17.06.2008 року. 17.06.2008 року між Банком (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) укладено іпотечний договір за умовами якого іпотекою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 2508 від 17.06.2008 року, укладеного між боржником (фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М.) та іпотекодержателем. Згідно п. 1.2. іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених кредитним договором зобов'язань передає в іпотеку однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 72 (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки складається з однієї житлової кімнати та службових приміщень, має загальну площу 33,4кв.м., в тому числі житловою 18,8кв.м. Договір 17.06.2008 року посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 4350. Наслідком невиконанням підприємцем Дахно Т.М. умов кредитного договору стало вчинення 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. виконавчого напису, яким звернено стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72. Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України, Товариство вважає, що директор ТзОВ "Укрполь, ЛТД" Караєв В.Т., укладаючи спірний правочин від імені ТзОВ "Укрполь, ЛТД" не мав необхідний для такого правочину обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною 1 ст. 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно розумно та не перевищувати своїх повноважень. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Місцевим господарським судом відмовлено в позові та встановлено, що статутом Товариства надання згоди на укладання угоди про передачу в заставу майна Товариства вартістю до 50000,00 доларів США до виключної компетенції загальних зборів не віднесена, звідси, в силу ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та Статуту Товариства, виконавчі органи товариства (дирекція, генеральний директор) повноважні приймати рішення про надання майна в заставу, іпотеку вартість якого не перевищує обумовлену статутом межу, а саме вартість майна до 50000,00 доларів США. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому, правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (ст. 36 цього Закону). Апеляційним судом встановлено, що п. 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року містить відповідне застереження. Пункт 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року також передбачає право продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Згідно пп. 19 п. 5.9 статуту Товариства до виключної компетенції зборів учасників товариства належить прийняття рішення про відчуження, придбання та списання основних фондів. Тобто, статутні документи Товариства обмежували повноваження виконавчого органу щодо відчуження майна товариства. Збори учасників Товариства не приймали рішень щодо надання Караєву В.Т., як директору товариства, повноважень на розпорядження майном товариства та передачі майна товариства в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань Дахно Т.М. за кредитним договором. Отже, укладаючи іпотечний договір та самостійно визначивши порядок та спосіб відчуження основних фондів товариства на безоплатній основі в рахунок виконання зобов'язань третьої особи шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, виконавчий орган уклав правочин, який суперечить цілям та предмету діяльності товариства, вирішив питання, вирішив питання, яке відноситься до виключної компетенції зборів учасників. В силу ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Апеляційний суд не встановив факту наступного схвалення спірного правочину повноважним органом управління товариства. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 204 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи викладене, колегія суддів України вважає, що задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки як таких, що укладені зі сторони Товариства з пороком волі та неуповноваженою особою, є правомірним. Враховуючи існування законних підстав для визнання судом договору іпотеки недійсними, виконавчий напис, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення залишити без змін. При цьому колегією суддів враховано, що статтями 256, 257 ЦК України передбачено що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ст. 264 ЦК України). За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Товариство просило суд визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і відновити пропущений строк, обґрунтувавши пропуск вказаного строку розглядом в порядку цивільного судочинства справи за позовом Караєва В.Т. до ПАТ "Укрінбанк" в особі Житомирської філії ПАТ "Укрінбанк" та ТзОВ "Укрполь, ЛТД" про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року. За результатами розгляду вищевказаної справи, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.08.2011 року позов Караєва В.Т. задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 17.06.2008 року. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23.02.2012 року, залишеного в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 13.07.2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зважаючи на викладене та на встановлений факт укладення оскаржуваного договору неуповноваженою особою, колегія суддів вважає, що порушене право Товариства підлягає захисту. Колегія суддів вважає, що клопотання Банку про залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, нотаріус не є заінтересованою особою у результаті вчинення правочину сторонами, а посвідчує факти, що мають юридичне значення та виконує інші обов'язки покладені на нього законодавством. Відповідно до пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. Вказані посилання відсутні. Щодо заяви Банку про накладення арешту на підставі ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України має перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду за станом на момент його прийняття. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року № 5405-VI, яким було внесено ряд змін в правовідносини між боржниками (в т.ч. позичальниками, поручителями) та кредиторами, набув чинності з наступного дня його опублікування, тобто з 04.11.2012 року. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт, цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином, застосовувати правові наслідки недійсності правочинів у тому порядку, який визначає положення ст. 1057-1 ЦК України можливо тільки до тих правовідносин, які виникли після 04.11.2012 року. Крім того, ч. 3 ст. 86 ГПК України передбачає, що ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених ч. 1 цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Товариство є майновим поручителем та не має зобов'язань за кредитним договором. Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" задоволити. 2. Рішення господарського суду Житомирської області у справі № 21/5007/1076/12 від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові. Прийняти в цій частині нове рішення. "Позов задоволити. Визнати недійсним Іпотечний договір від 17.06.2008 року, укладений між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД", посвідчений 17.06.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за № 4350. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., зареєстрований у реєстрі за № 11344, яким звернуто стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, № 72, яка належить на праві власності Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД".". В решті рішення залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Огороднік К.М. Суддя Тимошенко О.М. Суддя Коломис В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28302934
  5. Державний герб України 26.04.2013 Справа № 756/2811/13-ц Унікальний номер 756/2811/13-ц Справа № 2/756/1840/13 РІШЕННЯ Іменем України 22 квітня 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Богдан О.О. при секретарі Пождема В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, ВСТАНОВИВ: у лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Зазначив, що 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі ТОВ «ФК Єврокапітал») був укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747 про надання споживчого кредиту у сумі 49070,50 грн. на придбання автотранспортного засобу з кінцевим строком погашення кредиту 19.08.2013 року. На виконання договору відповідно до ст. ст. 628, 638 ЦК України сторони узгодили істотну, необхідну та обов»язкову умову кредитного договору - детальний розпис загальної вартості кредиту графіком платежів, за яким позивач був зобов»язаний сплачувати кредитору щомісяця фіксовану суму в розмірі 1476,70 грн., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Розмір плати за обслуговування кредиту за п.2.2.3 договору був узгоджений сторонами в грошовому виразі - 230,63 грн. на весь період дії договору. У разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника позивач зобов»язувався сплатити плату за дострокове погашення за формулою п.4.1 договору, а в разі часткового дострокового погашення кредиту плату за формулою п.4.3 договору. Позивач сумлінно виконував умови договору та своєчасно сплачував щомісячні платежі в повному обсязі відповідно до графіка . Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланнями СМС-повідомлень на мобільний телефон позивача відповідач вимагав сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулою п.2.2.3 договору. Позивач, не погоджуючись з новим розміром щомісячного платежу, сплачував платежі згідно затвердженого графіку. Рішенням Третейського суду при Асоціації «Бізнес центр «Правозахист» кредитний договір із забезпеченням №747 від 19.08.2008 року на вимогу ТОВ «ФК « Єврокапітал» був розірваний, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокапітал» заборгованість в розмірі 88506,02 грн., включаючи плату за обслуговування кредиту 33804,16 грн, яка була нарахована за формулою п.4.1 договору. Про порушення своїх прав, як споживача, позивач дізнався в лютому 2013 року. Вважає положення п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 договору, за якими передбачались зміни в витратах позичальника за формулою відповідно до зміни курсу долара США, крім відсоткової ставки - несправедливими, а відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов»язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. На підставі ст.ст.203, 215, 216, 217, 218, 228 ЦК України, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати недійсними п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» та визнати недійсним кредитний договір (із забезпеченням) №747від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал». В судове засідання позивач не з»явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав. Крім викладеного в позовній заяві пояснив, що вважає спірний кредитний договір, який є консенсуальним - нікчемним також з тих підстав, що сторони не дійшли згоди щодо основних умов договору при його підписанні, а отже можна вважати його неукладеним. Вважає, що відповідачем взагалі не доведено, що саме входить в поняття обслуговування кредиту, за яке здійснюється плата за формулою п.2.2.3. Пояснив, що положеннями п.п.2.23, 4.1, 4.3 кредитного договору, укладеного позивачем і відповідачем, передбачалися замни в витратах позивача за договором, крім відсоткової ставки, що є імперативно несправедливими положеннями кредитного договору та суперечило б вказаному закону і графіку платежів кредитного догвору, де плата за обслуговування кредиту була визначена 230,63 грн. на весь період дії договору. Крім того, зазначив, що боргові зобов»язання за п.2.2.3., 4.1., 4.3 позивача у договорі були визначені не у грошовому виразі, а формулами на вимогу відповідача, що суперечило п.6 ч.1.ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Спірний кредитний договір не був би укладений позивачем та відповідачем (не відбувся) без включення п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 до вказаного договору. Просив позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила суду, що кредитний договір №747, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» 19.08.2008 року розірваний рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центру «Правозахист» від 01.10.2010 року та з ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства 88506,02 грн. та судові витрати. Вважає, що рішення третейського суду є обов»язковим і ним визначено законність кредитного договору, що вже не може оспорюватися. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності і подав заяву про його застосування. Зазначила, що доказів на підтвердження обслуговування спірного кредитного договору, за що проводиться оплата, товариство не має. Пояснила, що сторони, підписуючи кредитний договір, досягли згоди, оспорювані пункти внесені до умов договору і позивач був з ними ознайомлений. Графік розрахунку був остаточний на момент підписання, оскільки не була відома відкладальна обставина, передбачена п.2.2.3. Вважає, що позов задоволенню не підлягає. Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступне. 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 49070,50 грн., який підлягає погашенню в терміни, встановлені графіком платежів, але вбудь-якому разі не пізніше 19.08.2013 року. Кредит надано в цілях придбання позичальником транспортного засобу, який був переданий в заставу в забезпечення кредиту (а.с.6-16). Зазначений кредитний договір був підписаний на підставі звернення ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» та оформлення анкети позичальника - заявки на кредит №5317 від 19.08.2008 р. Відповідно до зазначеної анкети товариством була вирахувана щомісячна сума до сплати за кредитом, включаючи плату за обслуговування кредиту в розмір 1476,70 грн., що становить 57,91% від вільних коштів сім»ї. В даній анкеті не зазначено про можливі зміни у щомісячній сумі до сплати. Графіком платежів, узгодженим сторонами, передбачено плату за обслуговування кредиту в розмірі 230,63 грн. щомісяця, при цьому будь-які вказівки щодо можливої зміни суми сплати відповідно до формул в графіку відсутні (а.с.17-19). Пунктом 2.2.3. договору передбачено плату за обслуговування кредиту, яка розраховується за формулою: Якщо коефіцієнт зміни курсу НБУ долара США до гривні Кн/Ко>=1,01, тоді Плата за обслуговування кредиту = СК*ОК+ (ЩП*Кн)/-ЩП, інакше = СК*ОК, де Кн - курс НБУ долара США до гривні на дату розрахунку плати за обслуговування кредиту; Ко - курс НБУ долара США до гривні на дату підписання кредитного договору; СК - сума кредиту згідно кредитного договору; ЩП - щомісячний платіж згідно графіку платежів передбаченого кредитним договором; ОК - розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту в відсотках. Згідно умов цього договору розмір ОК дорівнює 0,47%. З розрахунку позовних вимог, на підставі яких ухвалено рішення третейського суду, вбачається, що крім щомісячної плати за обслуговування кредиту, яка сплачувалась ОСОБА_1своєчасно, була нарахована плата за обслуговування кредиту згідно п.2.2.3, 4.1 і ця сума для дострокового погашення на 11.08.2010 року становила 33804,16 грн.,тоді як щомісячна плата за обслуговування становить 2767,56 грн. (а.с.78-80). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що розбіжність між розміром щомісячного платежу, визначеного графіком та розміром стягнутих платежів за рішенням третейського суду на підставі п.2.2.3. договору, являє собою плату за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до курсу НБУ долара США до гривні та як наслідок значно збільшив розмір щомісячного платежу та не був визначений в цьому розмірі в грошовій сумі. Крім того, п.4.1 договору кредиту передбачено умови дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника. Но підставі формули, визначеної в даному пункті договору була визначена сума заборгованості в розмірі 88506,02 грн., яка також не була передбачена у грошовому виразі в договорі. Позивач здійснював платежі відповідно до узгодженого графіка своєчасно і в повному розмірі, що підтверджується квитанціями (а.с.23-26). Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланням СМС-повідомлень відповідач вимагав від позивача сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулу п.2.2.3 договору. Зазначене підтвердили сторони в судовому засіданні. Письмових доказів зазначених вище повідомлень суду не надано. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які грунтуються на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі тана умовах, встановлених договором,а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що саме зазначається у договорі про надання споживчого кредиту. Така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, на підтвердження змісту якої суду не надано доказів відповідачем, чинним законодавством України при укладенні кредитного договору не передбачена. Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ст.6 ч.1 п.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі,строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Оцінюючи в сукупності досліджені судом докази та враховуючи вищевикладені норми законодавства України, суд прийшов до висновку, що умови п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) від 19.08.2008 року є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача, суперечать вимогам Закону та загальним засадам цивільного законодавства, а тому ці положення слід визнати недійсними з моменту укладення договору. Судом встановлено, що фактично кредитодавець переклав ризик знецінення гривні відностно інших валют по гривневевому кредиту на позичальника, що є ознакою нечесної підприємницької практики за п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до ч.6 ст.19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку, що кредитний договір №747 від 19.08.2008 року здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності, а отже є недійсним (нікчесний правочин), і в частині позовних вимог про визнання його недійсним позивачу слід відмовити. Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки лише в лютому 2013 року йому стало відомо, що підставою вважати, що права його порушені, є саме включення відповідачем до договору п.2.2.3, 4.1, 4.3. Строк дії договору закінчується 19.08.2013р., рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» про розірвання спірного договору прийняте 01.10.2010 року. Суд приймає до уваги складність правовідносин між сторонами, що є наслідком нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача і вважає, що держава повинна забезпечити особливий захист більш слабкого суб»єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносинах, шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування. Також суд вважає хибними посилання відповідача на те, що дійсність спірного кредитного договору та його законність підтверджена рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» від 01.10.2010 року №8-28/10, яким кредитний договір № 747 (із забезпеченням) від 19.08.2008 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» та ОСОБА_1, розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88506,02 грн. та судові витрати. Предметом розгляду зазначеної вище справи та рішення Третейського суду було стягнення заборгованості,а не визначення недійсності умов договору та договору вцілому, отже позивач вправі захистити свої права, звернувшись до суду з цим позовом, а згодом вимагати застосування наслідків укладення недійсного договору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір. Враховуючи вищевикладене та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011; Рішенням Конституційного СудуУкраїни від 10.01.2008 року №1-рп/2008; Постановою Верховного Суду України№6-80 цс від 12.09.2012року; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 11,18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року задовольнити частково. Визнати недійсними п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ». В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» судовий збір в розмірі 114 грн. на користь держави. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва. Суддя: Богдан О.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31034891
  6. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ України 02 жовтня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ВАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ПАТ «Універсал Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: ВАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 04 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем було укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4992, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 164 тис. доларів США в порядку та на умовах, зазначених в договорі, а відповідач зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно з кредитним договором. Відповідно до умов додаткової угоди № ВL4992/К-1 до генерального договору про надання кредитних послуг від 04 червня 2008 року № ВL4992 відповідач отримала у ВАТ «Універсал Банк» кредит в сумі 164 тис. доларів США строком до 01 червня 2028 року зі сплатою 14,95 % річних за користування кредитом. Позивач свої зобов'язання виконав шляхом перерахування відповідачу кредитних коштів в сумі 164 тис. доларів США; відповідач належним чином зобов'язання за кредитним договором не виконує. 05 січня 2009 року відповідачу була вручена особисто під розписку вимога про погашення суми заборгованості, яка в добровільному порядку сплачена не була. Станом на 01 квітня 2010 року заборгованість за договором складає 201 654,55 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 1 598 112 грн 31 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 163 520,36 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 1 295 898 грн 85 коп; відсотки - 37 598,29 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 297 966 грн 45 коп; підвищені відсотки - 535,9 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 4 247 грн 01 коп. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено. У поданій касаційній скарзі ПАТ «Універсал Банк» просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах. Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач пропустив встановлену законом позовну давність для звернення до суду за захистом своїх прав. Установлено, що 04 червня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» та відповідачем укладено генеральний договір про надання кредитних послуг № ВL4992, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати відповідачу кредитні послуги у валютах, вказаних в цьому договорі, в рамках ліміту, встановленого в базовій валюті, що дорівнює 164 тис. доларів США в порядку та на умовах, зазначених в договорі, а відповідач зобов'язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно з кредитним договором. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором позивач звернувся до відповідача із вимогою про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, яку відповідач отримала 05 січня 2009 року. Проте, останньою не було вчинено дій, які б свідчили про намір у добровільному порядку сплатити прострочену заборгованість. Відповідно до умов п. 6.1. кредитного договору сторони узгодили, що в разі порушення позичальником нового терміну повернення всієї наданої суми кредиту та/або сплати за кредит за договором вважається, що такий позичальник користується кредитом понад строк, встановлений цим договором, при цьому, починаючи з наступного робочого дня сума такого кредиту вважається простроченою сумою основного боргу, а сума плати за кредит - відповідно простроченими процентами та/або простроченими комісіями. З огляду на наведені умови договору суди дійшли обґрунтованих висновків про те, що з 05 лютого 2009 року, тобто після закінчення тридцятиденного терміну, протягом якого не була виконана вимога позивача про дострокове повернення кредиту, у останнього виникло право на звернення до суду з відповідним позовом. Такий позов позивачем пред'явлено лише 18 січня 2013 року, тобто після спливу позовної давності, встановленої ст. 256 ЦК України. Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності у спірних правовідносинах, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» відхилити. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 лютого 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33978281
  7. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 листопада 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за касаційною скаргою ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, на рішення та додаткове рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ПАТ КБ „Приватбанк" звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що згідно кредитного договору № KGXRRХ00410058 від 25 травня 2007 року, укладеного між банком та ОСОБА_3, останньому було надано кредит у розмірі 4 170 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам («Розстрочка») складає між ним і Банком договір. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. У порушення вимог чинного законодавства та умов кредитного договору, відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку з зазначеними порушеннями, станом на 14 березня 2013 року за відповідачем склалася заборгованість, а саме: 4 006 грн. 22 коп. - заборгованість за кредитом; 14 727 грн. 56 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 301 грн. 84 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 17 359 грн. 62 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф (фіксована частина ); 1 919 грн. 76 коп. - штраф (процентна складова), всього на загальну суму - 40 815 грн. У зв'язку з цим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за договором кредиту у загальній сумі 40 815 грн. Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 18 червня 2013 року у задоволенні позову було відмовлено з підстав спливу строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року рішення суду першої інстанції скасоване та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ „Приватбанк" - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у загальній сумі 40 815 грн. Додатковим рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ „Приватбанк" судові витрати у розмірі 612 грн. 23 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та додаткове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що строк позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, сплив, поважних причин такого пропуску позивачем не наведено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), з якими було ознайомлено відповідача та відносно яких останній висловив згоду, визначено термін позовної давності по всім вимогам тривалістю 5 років, тому заборгованість підлягає стягненню. З цими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки такі суперечать вимогам закону та не ґрунтується на матеріалах справи. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що згідно кредитного договору № KGXRRХ00410058 від 25 травня 2007 року, укладеного між сторонами, ОСОБА_3 було надано кредит у розмірі 4 170 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом строком до 25 травня 2009 року (а. с. 7). Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умови) (а. с. 7). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. У зв'язку з порушенням виконання умов кредитного договору, станом на 14 березня 2013 року у відповідача виникла заборгованість, а саме: 4 006 грн. 22 коп. - заборгованість за кредитом; 14 727 грн. 56 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 301 грн. 84 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 17 359 грн. 62 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 919 грн. 76 коп. - штраф (процентна складова), всього на загальну суму - 40 815 грн. (а. с. 5). Таким чином висновок судів про неналежне виконання ОСОБА_3 кредитного зобов'язання та існування заборгованості є вірним. Проте, як вбачається з матеріалів справи 17 червня 2013 року відповідач подав до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності (а. с. 29). Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на п. 5. 5 Умов, виходив із того, що строк позовної давності по всіх вимогах становить 5 років. Проте, при цьому не звернув уваги, що позивачем не надано доказів про ознайомлення відповідача під підпис саме із зазначеними Умовами, при тому, що до позовної заяви ПАТ КБ „Приватбанк" додано Умови згідно яких строк позовної давності відносно вимог про повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, тощо складав 50 років (п. 1.7.31), а в рішенні апеляційного суду міститься посилання на п. 5.5 Умов до договору, за якими вказаний строк становить 5 років (а. с. 17). Таким чином, у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належно оформленої та засвідченої копії Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка») (Стандарт) та відсутністю даних про те, з якими саме Умовами був ознайомлений ОСОБА_3, згадані Умови не можуть бути покладеними в основу рішення. Однак суд апеляційної інстанції не надав цій обставині належної юридичної оцінки, що призвело до порушення норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення. Крім того, судом апеляційної інстанції не було враховано наступне. Як зазначалося вище, сторони встановили строк повернення кредиту по 24 травня 2009 року включно. Погашення кредитної заборгованості здійснюється щомісяця в такому порядку: відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інших витрат згідно Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі - Умови) (а. с. 7). Таким чином погашення кредитної заборгованості та строки чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, банк звернувся до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за кредитом 25 березня 2013 року, включивши до позовних вимог як суму заборгованості по кредиту, так і суму пені та процентів. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України). У даній справі судами встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення їх сплати. Оскільки умовами договору встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, оскільки умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватися позичальником частинами кожного місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. У зв'язку з наведеним висновок суду про початок перебігу строку позовної давності та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку ґрунтується на неправильному застосуванні норм права. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116 цс13. Оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалене при неповному з'ясуванні обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4, який діє в інтересах ОСОБА_3, задовольнити частково. Рішення та додаткове рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 13 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/35564104
  8. Добрый день! Подскажите,пожалуйста, по такой ситуации. Кредит был взят в кредитном союзе в ноябре 2008 год на срок 3 месяца. Договор закончился в феврале 2009. Последняя проплата по нему была в июле 2009 года. Сумма кредита состовляла 15 000 грн. Иск от кредитного союза составляет 30 000 грн. Кредитный союз подал в суд в ноябре 2013 года. Пунктом договора предусмотрена исковая давность 10 лет. Применяется ли здесь исковая давность в три года по закону? Или преимущество имеет пункт договора? Можно ли признать этот пункт договора недейстивтельным?
  9. Державний герб України ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-23-25 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" серпня 2013 р. Справа № 911/2112/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" до Фізичної особи - підприємця Войтенка Анатолія Івановича про стягнення заборгованості Суддя Горбасенко П.В. За участю представників: від позивача Горох А.В. (дов. б/н від 29.11.2012р.); від відповідача Ковальчук Д.Ю. (дов. № 715 від 10.05.2011р.). Обставини справи: Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна (далі - позивач) звернулось з позовом до Фізичної особи - підприємця Войтенка Анатолія Івановича (далі - відповідач) про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 5 154,61грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. Ухвалою господарського суду Київської області від 03.06.2013р. порушено провадження у справі № 911/2112/13, розгляд справи призначено на 21.06.2013р. 21.06.2013р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника відповідача надійшла заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності (вх. № 13884 від 21.06.2013р.), згідно якої останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувати до вимог позивача строк позовної давності на підставі ст. 257 Цивільного кодексу України та відмовити у задоволенні позову на підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, яка прийнята судом. У судовому засіданні 21.06.2013р. оголошено перерву до 29.07.2013р. Ухвалою господарського суду Київської області від 29.07.2013р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів. У судовому засіданні 29.07.2013р. оголошено перерву до 09.08.2013р. Представник позивача у судовому засіданні 09.08.2013р. позов підтримав повністю, представник відповідача заперечив проти позовних вимог повністю. Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ: 17.07.2006р. між Акціонерним комерційним банком „Райффайзенбанк Україна", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „ОТП Банк" (Банк) та Фізичною особою - підприємцем Войтенком Анатолієм Івановичем (Позичальник) укладено договір про надання кредиту № CL-SME007/015/2006, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит, в розмірі, що не перевищує ліміт кредиту, який складає 37 227 дол. США, а позичальник - належним чином використовувати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також оплатити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов'язання, як це вказано у договорі. Згідно п. 1.4.1.1. договору проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 12,75 % річних, із розрахунку 360 календарних днів на рік. Відповідно до п.п. 1.5.1., 1.5.1.4. договору погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку погашення шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний чи транзитний рахунок у банку. При надходженні банку коштів для виконання боргових зобов'язань, банк спрямовує такі кошти на погашення боргових зобов'язань в такій черговості: 1) прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочення матиме місце); 2) проценти, нараховані на прострочену до сплати суму кредиту (якщо прострочення матиме місце); 3) прострочена до повернення сума кредиту (якщо прострочення матиме місце); 4) пеня за несплату в строк процентів (якщо прострочення матиме місце); 5) пеня за неповернення суми кредиту (якщо прострочення матиме місце); 6) строкові проценти за користування кредитом; 7) штраф за нецільове використання кредитних коштів, наданих в рамках кредиту; 8) сума основного боргу за кредитом. Пунктом 1.6.1. договору сторони погодили, що позичальник зобов'язаний повернути банку суму кредиту у повному обсязі не пізніше останнього дня погашення кредиту згідно графіку погашення. Згідно п. 8.2. договору договір набуває чинності з моменту його підписання (дата договору), включаючи усі доповнення до нього, та діє до виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за договором в повному обсязі (строк дії договору). Додатком № 1 від 17.07.2006р. до договору про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. сторонами погоджено графік повернення кредиту та сплати відсотків. 05.11.2010р. між Публічним акціонерним товариством „ОТП Банк" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю, за умова якого сторони дійшли згоди, що продавець продає (переуступає) покупцю права на кредитний портфель згідно договору про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. (загальна суму основного боргу боржника та загальна сума процентів у валюті договору 8 321,13 дол. США.), а покупець - прийняти такий кредитний портфель та сплатити на користь продавця винагороду. Суд встановив, що до позивача, в порядку ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. Суд встановив, що банк свої зобов'язання за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. виконав належним чином, на виконання п. 1.1. договору перерахував на рахунок відповідача 37 227 дол. США в якості суми кредиту, що підтверджується кредитною заявкою від 17.07.2006р. (а.с. 11, т. 1) та банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1). Відповідач, в порушення умов договору, заборгованість по кредиту погасив частково, сплативши банку 5 650грн. кредитних коштів зокрема: 3 250грн. - 31.05.2010р. та 2 400грн. - 29.09.2010р., що підтверджується квитанціями (а.с. 4-5, т. 2), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. станом на момент судового розгляду справи склав 8 321,13 дол. США., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1) та квитанціями (а.с. 4-5, т. 2). 22.06.2011р. позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою № 11154 від 07.06.2011р. (а.с. 11-13) про необхідність погашення заборгованості за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р., згідно якої позивач просив відповідача погасити наявну заборгованість за кредитом, яка 02.07.2011р. отримана відповідачем, що підтверджується підписом останнього на повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 28). Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Предметом позову є вимоги про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 5 154,61грн. пені. Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (п. 1 ч. 2 ст. 175 Господарського кодексу України). Згідно ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Приписами частини першої ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України). Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною першою ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Суд встановив, що до позивача, в порядку ст. 512, 514 Цивільного кодексу України, перейшло право вимоги до відповідача за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р.; банк свої зобов'язання за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. виконав належним чином, на виконання п. 1.1. договору перерахував на рахунок відповідача 37 227 дол. США в якості суми кредиту, що підтверджується кредитною заявкою від 17.07.2006р. (а.с. 11, т. 1) та банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1); відповідач, в порушення умов договору, заборгованість по кредиту погасив частково, сплативши банку 5 650грн. кредитних коштів зокрема: 3 250грн. - 31.05.2010р. та 2 400грн. - 29.09.2010р., що підтверджується квитанціями (а.с. 4-5, т. 2), внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. станом на момент судового розгляду справи склав 8 321,13 дол. США, що підтверджується банківськими виписками (а.с. 57-232, т. 1) та квитанціями (а.с. 4-5, т. 2) Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості є обґрунтованою. Відповідачем заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача. Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Суд встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" звернулося з позовом до суду 28.05.2013р., що підтверджується відміткою на поштовому конверті (а.с. 38, т. 1); згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків (а.с. 237, т. 1) останнім днем погашення кредиту є 17.07.2009р.; перебіг трирічного строку позовної давності за вимогами позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту № CL-SME007/015/2006 від 17.07.2006р. почався з 18.07.2009р. та закінчився 18.07.2012р. Враховуючи вищезазначене, заяву представника відповідача про застосування строків позовної давності (а.с. 43, т. 1), вимоги ст. 257 ЦК України та встановлення судом 18.07.2009р. як дати виникнення обов'язку відповідача по сплаті боргу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості не підлягає задоволенню як така, що пред'явлена за межами, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, загального строку позовної давності в три роки. Крім того, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011р. у справі „ВАТ „Нафтова компанія „ЮКОС" проти Росії" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду. Посилання представника позивача на те, що оскільки відповідач 29.09.2010р. здійснював проплату по договору, то строк позовної давності відповідно до положень ст. 264 Цивільного кодексу України (перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку) є перерваним, а перебіг позовної давності починається заново не приймаються судом, оскільки як вбачається зі змісту п. 1.5.1.4. договору сплачені відповідачем 29.09.2010р. грошові кошти мають бути зараховані в якості погашення прострочених процентів за користування кредитом, а не погашення заборгованості за кредитом, як помилково вважає позивач. Крім того згідно п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р. якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивачем за період з 22.09.2012р. по 27.03.2013р. нарахована пеня в сумі 5 154,61грн. Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Оскільки судом встановлено про сплив позовної давності до вимоги про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, а вимога про стягнення пені є похідною (додатковою), суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог в частині стягнення 5 154,61грн. пені на підставі ст. 266 ЦК України, у зв'язку зі спливом позовної давності. Аналогічна правова позиція міститься у п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013р. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення 8 321,13 дол. США залишку заборгованості за кредитом, що еквівалентно 66 510,79грн. за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості та 5 154,61грн. пені на підставі ст.ст. 266, 267 Цивільного кодексу України. Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на позивача. Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд ВИРІШИВ: У задоволенні позову відмовити повністю. Повне рішення складено: 13.08.2013р. Суддя П.В. Горбасенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/32965478
  10. Здравствуйте, уважаемые форумчане. К сожалению, нашел Ваш сайт уже в процессе подготовки апелляции. Вот если бы раньше чуть-чуть, возможно было бы совсем по-другому)) Но как бы там ни было, возможно, мой опыт поможет еще кому-то. Или кто-то своим советом поможет мне - тоже отказываться не буду. Часть 1. Суд первой инстанции. Получаю я ухвалу, что на меня подало в суд ТОВ "Кредитные инициативы", потому что они купили мой кредит у "Простофинанса" (автокредит в гривне), и теперь вот хотят получить с меня всю задолженность. К позовной заяве прилагается доверенность, копия моего договора с Простофинансом, копия договора Простофинанса с Кредитинами, бумажка, под названием "Витяг з додатку до договору № 1" где стоят мои ФИО, номер моего кредитного договора и неправильная дата его заключения и "Справка о размере задолженности", где всего три графы - тело, проценты и штраф. И все. Причем последние две бумажки подписаны каким-то специалистом-кредитином и стоит их печать. Начинаю читать внимательно договор продажи кредитного портфеля - с договорами работать приходится каждый день. Цитирую: «Кредитний портфель із зазначенням балансової вартості, передається Продавцем Покупцю в Дату відступлення, що підтверджуватиметься укладенням Сторонами Акту приймання-Передачі Кредитного портфелю, який після його підписання становитиме невід’ємну частину цього Договору, при цьому укладення акту приймання-передачі Кредитного портфелю Продавцем буде здійснено за умови отримання решти Купівельної ціни, зазначеної в пункті 5.3 (ІІ) Продавцем на свій банківський рахунок.» Ну так, думаю, тогда должен быть этот Акт. А его то-как раз и нет. Ну думаю, в принципе не страшно, какая разница, кому долг отдавать? В общем, еду на суд. Причем еду в прямом смысле слова - за 500 км., по месту моей последней прописки. Первое заседание, представились, я заявляю заперечення на позов и прошу суд вытребовать оригиналы документов - моего кредитного договора, договора покупки кредитного портфеля, и, самое главное, акта приема-передачи. Позивач сразу, конечно, вопит, что оригиналы никто не даст, я соглашаюсь на копию, но качественную, с полным текстом, обязательно с ценой, за которую купили мой кредит, а то вдруг купили Кредитины его за 200 грн., а с меня 85 тысяч хотят поиметь? Судья говорит позивачу, чтоб принес документы, назначает следующее заседание и перерыв. Почти на 5 месяцев - у судьи курсы, потом полномочия кончились, в общем все тянется очень долго. Следующее заседание проходило 5 минут: Позывач документы не принес, я заявляю, что без этих документов "позивач належним бути не може", судья делает перерыв еще на две недели. Приезжаю через две недели: помощник судьи говорит, что заседания не будет, его перенесли. Я злой, что пришлось ехать, зря три дня и деньги потратил, в общем - уезжаю. (Как оказалось, по журналу суда заседание в этот день было, только на него никто не пришел - это судья с секретарем такую справку написали. Также оказалось, за день до этого кредитин подал клопотання, что он не успевает привезти документы. И судья, глазом не моргнув, через 5 минут после того, как слушает мою просьбу вовремя меня уведомлять о всех изменениях - пишет справку, что никто не пришел) После этого было еще 2 заседания, аналогичных первому: 5 минут, Акт приема-передачи не привезли, договор с ценой не привезли, перерыв. Я особо не парюсь, потому что, во-первых, верю в наш самый гуманный суд в мире, а во-вторых, знаю, что пока новый кредитор не предоставит доказательства, штраф за просрочку он мне начислять не может. Правда, ездить мне неудобно постоянно. На следующее заседание я не поехал из-за болезни. Позвонил в цивильную канцелярию, передал, чтоб предупредили судью, потом позвонил узнать результат. Говорят - все передали, слушание перенесут, ждите новую повестку. Больничный оформлять необязательно. И тут по почте приходит решение - Видповидач не явился, рассмотрели в его отсутствие, задолженность взыскать. Можно написать апелляцию. продолжение будет позже.
  11. Державний герб України Справа № 2-4736/11 Провадження № 2/234/2743/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 серпня 2013 року Краматорський міський суд Донецької області у складі: судді Марченко Л.М. при секретарі Кайряковій К.О., за участю представника позивача Филипенок К.Ф., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Краматорську цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту, - В С Т А Н О В И В: 26.10.2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року станом на 10.03.2011 року в розмірі 15850,76 грн. (а.с.2). 16.12.2011 року за вказаним позовом Краматорським міським судом було постановлено заочне рішення, яким позовні вимоги задоволено (а.с.27). За заявою відповідача ОСОБА_3 ухвалою Краматорського міського суду від 06.06.2013 року заочне рішення було скасовано, а справу призначено до нового судового розгляду (а.с.43). Під час нового судового провадження позивачем ПАТ КБ «Приватбанк» позовні вимоги були збільшені шляхом надання суду уточненої позовної заяви, за якою просив стягнути з відповідача заборгованості за договором кредиту №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року станом на 19.06.2013 року в розмірі 29859,70 грн. (а.с.61-63). За заявою представника позивача Филипенок К.Ф. (а.с.74) ухвалою суду від 09.08.2013 року (а.с.75) позов ПАТ КБ «Приватбанк» в частині вимог про стягнення кредитної заборгованості станом на 10.03.2011 року в розмірі 15850,76 грн. був залишений без розгляду, а провадження за іншими позовними вимогами з урахуванням їх збільшення - продовжено. У судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ «Приватбанк» Филипенок К.Ф. позовні вимоги підтримала та показала, що відповідно до укладеного договору №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року відповідач ОСОБА_3 02.05.2006 року отримав кредит в розмірі 2117,50 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01.11.2007 року. Зазначений кредитний Договір складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, про що зазначено в Заяви позичальника, підписавши яку ОСОБА_3 погодився з Умовами кредитування. Відповідач щомісячно погашав кредит, але з листопада 2006 року став систематично допускати прострочення та по закінченню строку договору (01.11.2007 року) його не виконав. З урахуванням встановленого п.6.6. Умов надання споживчого кредиту 5-річного строку позовної давності банк вчасно 26.10.2011 року звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 кредитної заборгованості, розмір якої станом на 19.06.2013 року складає 29859,70 грн., де: 1336,28 грн. - заборгованість за кредитом, 9833,49 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 372,72 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, 17240,09 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до п.6.3 Умов - 500 грн. (фіксована частина), 547,12 грн. (процентна складова). На підставі наведеного, представник позивача просить суд позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задовольнити та стягнути з ОСОБА_3 на користь банка кредитну заборгованість в розмірі 29859,70 грн., а також відшкодувати за його рахунок понесені судові витрати. У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 позов не визнав та показав, що позивач необґрунтовано посилається на Умови надання споживчого кредиту, оскільки останні позичальником ОСОБА_3 не підписані та видані йому не були, є нікчемними. Тому кредитні правовідносини між ним та ПАТ КБ «Приватбанком» регулюються лише Заявою позичальника №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року. Вказаною Заявою строк позовної давності не визначений, у зв'язку з чим слід застосовувати загальний строк позовної давності в 3 роки, який позивач пропустив, оскільки після закінчення строку кредитного договору 01.11.2007 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості лише 26.10.2011 року. Щодо пені законом встановлено ще менший строк позовної давності тривалістю в 1 рік, який також позивачем пропущено. На підставі наведеного, представник відповідача ОСОБА_2 просив суд в позові відмовити. Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, вважає, що позов задоволенню не підлягає за пропуском строків позовної давності. Судом встановлено, що 02.05.2006 року ОСОБА_3 звернувся з письмовою заявою до ПАТ КБ «Приватбанк» про надання йому споживчого кредиту в розмірі 2117,50 грн. на 18 місяців за умови сплати за користування кредитом відсотків в розмірі 1,00% у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 46,59 грн. та єдино разової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 192,50 грн. в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати відсотків, винагороди комісії в обумовленому в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам строки. В Заяві також зазначено, що погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період з « 1» по « 5» число кожного місяця, коли позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 175,88 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно Умов. В заяві міститься посилання на п.4.2 Умов, за яким при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом в розмірі 10,10% в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. (а.с.5 на звороті, розділ «Кредит»). Як зазначено в Заяві позичальника в розділі «Перерахування коштів» надання кредиту відбувається шляхом перерахування банком за дорученням позичальника грошових коштів на поточний рахунок продавця товару, що купується позичальником. (а.с.5 на звороті). Факт видачі кредиту за такими умовами підтверджується копією меморіального ордеру від 02.06.2006 року. (а.с.60). Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Суд вважає, що письмова форма договору споживчого кредиту дотримана, оскільки сторонами підписана Заява позичальника №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року, яка містить певні умови кредитування. В Заяві позичальника зазначається про його згоду, що ця Заява разом Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт») складає кредитно-заставний договір. (а.с.5 на звороті). Разом з тим Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») («Стандарт»), підписані головою ПАТ КБ «Приватбанк», не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня дата їх складання або підпису, а також не мається жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від конкретної Заяви позичальника. У Заяві ж не зазначено, що неврегульовані у ній питання, регулюються відповідно до конкретних Умов надання споживчого кредиту фізичним особам; у Заяві є посилання на Умови лише щодо нарахування та сплати 10,10% на місяць при порушенні позичальником зобов'язань. (а.с.6-7). Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_3 на укладання кредитного договору з урахуванням вказаних Умов, на які посилається позивач, немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позичальника №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 01.11.2007 року. Представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою та наданими до неї правовими обґрунтуваннями (а.с.51-55) про відмову в позові у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, встановленої ст.257 ЦК України. Відповідно до положень ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною 5 ст.261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п.7 ч.13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. В пункті 31 постанови №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що, враховуючи положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Як вбачається з Заяви позичальника строк дії кредитного договору №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року закінчився 01.11.2007 року. (а.с.5 на звороті). ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості 26.10.2011 року (а.с.2), тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. За таких обставин, в задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року слід відмовити. Відповідно до ст.88 ЦПК України, у зв'язку з прийняттям судом рішення про відмову у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються. Керуючись ст.ст.8,14,15,215,223 ЦПК України, ст.ст.256, 257, 261, 266, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», постановою Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд - В И Р І Ш И В: В задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту №КТНЗRХ07781172 від 02.05.2006 року відмовити. На рішення суду може бути подана апеляція до Апеляційного суду Донецької області через Краматорський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Л. М. Марченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/32913131
  12. ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості за споживчим кредитом після спливу позовної давності Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 листопада 2013 року розглянув справу № 6-126 цс 13, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за споживчим кредитом після спливу позовної давності. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого пункт 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв’язку з самою частиною 11 статті 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту. З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті Суду (http://www.scourt.gov.ua) у підрозділі "Постанови у справах цивільної юрисдикції" розділу "Рішення Верховного Суду України". Полный текст постановления можно прочитать здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6115&p=84641
  13. Решение оставлено в силе Апеляционным судом г. Киева 25.09.2013: Державний герб України 26.04.2013 Справа № 756/2811/13-ц Унікальний номер 756/2811/13-ц Справа № 2/756/1840/13 РІШЕННЯ Іменем України 22 квітня 2013 року Оболонський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Богдан О.О. при секретарі Пождема В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, ВСТАНОВИВ: у лютому 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Зазначив, що 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі ТОВ «ФК Єврокапітал») був укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747 про надання споживчого кредиту у сумі 49070,50 грн. на придбання автотранспортного засобу з кінцевим строком погашення кредиту 19.08.2013 року. На виконання договору відповідно до ст. ст. 628, 638 ЦК України сторони узгодили істотну, необхідну та обов»язкову умову кредитного договору - детальний розпис загальної вартості кредиту графіком платежів, за яким позивач був зобов»язаний сплачувати кредитору щомісяця фіксовану суму в розмірі 1476,70 грн., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Розмір плати за обслуговування кредиту за п.2.2.3 договору був узгоджений сторонами в грошовому виразі - 230,63 грн. на весь період дії договору. У разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника позивач зобов»язувався сплатити плату за дострокове погашення за формулою п.4.1 договору, а в разі часткового дострокового погашення кредиту плату за формулою п.4.3 договору. Позивач сумлінно виконував умови договору та своєчасно сплачував щомісячні платежі в повному обсязі відповідно до графіка . Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланнями СМС-повідомлень на мобільний телефон позивача відповідач вимагав сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулою п.2.2.3 договору. Позивач, не погоджуючись з новим розміром щомісячного платежу, сплачував платежі згідно затвердженого графіку. Рішенням Третейського суду при Асоціації «Бізнес центр «Правозахист» кредитний договір із забезпеченням №747 від 19.08.2008 року на вимогу ТОВ «ФК « Єврокапітал» був розірваний, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Єврокапітал» заборгованість в розмірі 88506,02 грн., включаючи плату за обслуговування кредиту 33804,16 грн, яка була нарахована за формулою п.4.1 договору. Про порушення своїх прав, як споживача, позивач дізнався в лютому 2013 року. Вважає положення п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 договору, за якими передбачались зміни в витратах позичальника за формулою відповідно до зміни курсу долара США, крім відсоткової ставки - несправедливими, а відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов»язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. На підставі ст.ст.203, 215, 216, 217, 218, 228 ЦК України, п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 11, 18, 19, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив суд визнати недійсними п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» та визнати недійсним кредитний договір (із забезпеченням) №747від 19.08.2008р., укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал». В судове засідання позивач не з»явився. Про день, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача. Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримав. Крім викладеного в позовній заяві пояснив, що вважає спірний кредитний договір, який є консенсуальним - нікчемним також з тих підстав, що сторони не дійшли згоди щодо основних умов договору при його підписанні, а отже можна вважати його неукладеним. Вважає, що відповідачем взагалі не доведено, що саме входить в поняття обслуговування кредиту, за яке здійснюється плата за формулою п.2.2.3. Пояснив, що положеннями п.п.2.23, 4.1, 4.3 кредитного договору, укладеного позивачем і відповідачем, передбачалися замни в витратах позивача за договором, крім відсоткової ставки, що є імперативно несправедливими положеннями кредитного договору та суперечило б вказаному закону і графіку платежів кредитного догвору, де плата за обслуговування кредиту була визначена 230,63 грн. на весь період дії договору. Крім того, зазначив, що боргові зобов»язання за п.2.2.3., 4.1., 4.3 позивача у договорі були визначені не у грошовому виразі, а формулами на вимогу відповідача, що суперечило п.6 ч.1.ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Спірний кредитний договір не був би укладений позивачем та відповідачем (не відбувся) без включення п.п.2.2.3, 4.1, 4.3 до вказаного договору. Просив позов задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала. Пояснила суду, що кредитний договір №747, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» 19.08.2008 року розірваний рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центру «Правозахист» від 01.10.2010 року та з ОСОБА_1 стягнуто на користь товариства 88506,02 грн. та судові витрати. Вважає, що рішення третейського суду є обов»язковим і ним визначено законність кредитного договору, що вже не може оспорюватися. Також відповідач вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності і подав заяву про його застосування. Зазначила, що доказів на підтвердження обслуговування спірного кредитного договору, за що проводиться оплата, товариство не має. Пояснила, що сторони, підписуючи кредитний договір, досягли згоди, оспорювані пункти внесені до умов договору і позивач був з ними ознайомлений. Графік розрахунку був остаточний на момент підписання, оскільки не була відома відкладальна обставина, передбачена п.2.2.3. Вважає, що позов задоволенню не підлягає. Суд, вислухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, встановив наступне. 19.08.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Єврокапітал» укладений кредитний договір (із забезпеченням) №747. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 49070,50 грн., який підлягає погашенню в терміни, встановлені графіком платежів, але вбудь-якому разі не пізніше 19.08.2013 року. Кредит надано в цілях придбання позичальником транспортного засобу, який був переданий в заставу в забезпечення кредиту (а.с.6-16). Зазначений кредитний договір був підписаний на підставі звернення ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» та оформлення анкети позичальника - заявки на кредит №5317 від 19.08.2008 р. Відповідно до зазначеної анкети товариством була вирахувана щомісячна сума до сплати за кредитом, включаючи плату за обслуговування кредиту в розмір 1476,70 грн., що становить 57,91% від вільних коштів сім»ї. В даній анкеті не зазначено про можливі зміни у щомісячній сумі до сплати. Графіком платежів, узгодженим сторонами, передбачено плату за обслуговування кредиту в розмірі 230,63 грн. щомісяця, при цьому будь-які вказівки щодо можливої зміни суми сплати відповідно до формул в графіку відсутні (а.с.17-19). Пунктом 2.2.3. договору передбачено плату за обслуговування кредиту, яка розраховується за формулою: Якщо коефіцієнт зміни курсу НБУ долара США до гривні Кн/Ко>=1,01, тоді Плата за обслуговування кредиту = СК*ОК+ (ЩП*Кн)/-ЩП, інакше = СК*ОК, де Кн - курс НБУ долара США до гривні на дату розрахунку плати за обслуговування кредиту; Ко - курс НБУ долара США до гривні на дату підписання кредитного договору; СК - сума кредиту згідно кредитного договору; ЩП - щомісячний платіж згідно графіку платежів передбаченого кредитним договором; ОК - розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту в відсотках. Згідно умов цього договору розмір ОК дорівнює 0,47%. З розрахунку позовних вимог, на підставі яких ухвалено рішення третейського суду, вбачається, що крім щомісячної плати за обслуговування кредиту, яка сплачувалась ОСОБА_1 своєчасно, була нарахована плата за обслуговування кредиту згідно п.2.2.3, 4.1 і ця сума для дострокового погашення на 11.08.2010 року становила 33804,16 грн.,тоді як щомісячна плата за обслуговування становить 2767,56 грн. (а.с.78-80). Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що розбіжність між розміром щомісячного платежу, визначеного графіком та розміром стягнутих платежів за рішенням третейського суду на підставі п.2.2.3. договору, являє собою плату за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до курсу НБУ долара США до гривні та як наслідок значно збільшив розмір щомісячного платежу та не був визначений в цьому розмірі в грошовій сумі. Крім того, п.4.1 договору кредиту передбачено умови дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника. Но підставі формули, визначеної в даному пункті договору була визначена сума заборгованості в розмірі 88506,02 грн., яка також не була передбачена у грошовому виразі в договорі. Позивач здійснював платежі відповідно до узгодженого графіка своєчасно і в повному розмірі, що підтверджується квитанціями (а.с.23-26). Однак, починаючи з жовтня 2008 року надсиланням СМС-повідомлень відповідач вимагав від позивача сплати сум, які не були зазначені в договорі у грошовому виразі, з посиланням на зростання курсу долара США до гривні та формулу п.2.2.3 договору. Зазначене підтвердили сторони в судовому засіданні. Письмових доказів зазначених вище повідомлень суду не надано. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які грунтуються на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЦК України. Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі тана умовах, встановлених договором,а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що саме зазначається у договорі про надання споживчого кредиту. Така форма витрат як плата за обслуговування кредиту, на підтвердження змісту якої суду не надано доказів відповідачем, чинним законодавством України при укладенні кредитного договору не передбачена. Згідно ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до ст.6 ч.1 п.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі,строки його внесення та умови взаєморозрахунків. Оцінюючи в сукупності досліджені судом докази та враховуючи вищевикладені норми законодавства України, суд прийшов до висновку, що умови п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) від 19.08.2008 року є несправедливими, оскільки створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача, суперечать вимогам Закону та загальним засадам цивільного законодавства, а тому ці положення слід визнати недійсними з моменту укладення договору. Судом встановлено, що фактично кредитодавець переклав ризик знецінення гривні відностно інших валют по гривневевому кредиту на позичальника, що є ознакою нечесної підприємницької практики за п.14 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», а відповідно до ч.6 ст.19 зазначеного Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької діяльності, є недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку, що кредитний договір №747 від 19.08.2008 року здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності, а отже є недійсним (нікчемний правочин), і в частині позовних вимог про визнання його недійсним позивачу слід відмовити. Суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки лише в лютому 2013 року йому стало відомо, що підставою вважати, що права його порушені, є саме включення відповідачем до договору п.2.2.3, 4.1, 4.3. Строк дії договору закінчується 19.08.2013р., рішення Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» про розірвання спірного договору прийняте 01.10.2010 року. Суд приймає до уваги складність правовідносин між сторонами, що є наслідком нечесної підприємницької діяльності з боку відповідача і вважає, що держава повинна забезпечити особливий захист більш слабкого суб»єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін цивільно-правових відносинах, шляхом застосування визначених особливостей правовідносин у сфері споживчого кредитування. Також суд вважає хибними посилання відповідача на те, що дійсність спірного кредитного договору та його законність підтверджена рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Бізнес центр «Правозахист» від 01.10.2010 року №8-28/10, яким кредитний договір № 747 (із забезпеченням) від 19.08.2008 року, укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» та ОСОБА_1, розірвано та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 88506,02 грн. та судові витрати. Предметом розгляду зазначеної вище справи та рішення Третейського суду було стягнення заборгованості,а не визначення недійсності умов договору та договору вцілому, отже позивач вправі захистити свої права, звернувшись до суду з цим позовом, а згодом вимагати застосування наслідків укладення недійсного договору. Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір. Враховуючи вищевикладене та керуючись Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011; Рішенням Конституційного СудуУкраїни від 10.01.2008 року №1-рп/2008; Постановою Верховного Суду України№6-80 цс від 12.09.2012року; ст.ст. 203, 215 ЦК України; ст.ст. 11,18, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» про захист прав споживача, визнання недійсним п.п. 2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, визнання недійсним кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року задовольнити частково. Визнати недійсними п.2.2.3, 4.1, 4.3 кредитного договору (із забезпеченням) №747 від 19.08.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ». В решті позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЄВРОКАПІТАЛ» судовий збір в розмірі 114 грн. на користь держави. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва. Суддя: Богдан О.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/31034891
  14. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа № 758/3992/13-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/13215/2013 Головуючий у суді першої інстанції: Зарицька Ю.Л. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Росік Т.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1] 16 жовтня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого судді Росік Т.В. суддів: Прокопчук Н.О.‚ Мазурик О.Ф. при секретарі Мургі М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій‚ ВСТАНОВИЛА: В березні 2013 року ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в сумі 25733,31 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.08.2007 року між ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є позивач та ОСОБА_2 укладено договір про комплексне банківське обслуговування шляхом отримання від відповідача письмового підтвердження про приєднання до умов договору, яким є анкета клієнта на оформлення кредитної картки та підписання виписки-повідомлення. Позивач видав відповідачу кредитну картку VISA та відкрив картковий рахунок НОМЕР_1 в національній валюті України за тарифним планом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків», встановлено ліміт кредитування в розмірі 12000 грн. Позивач забезпечив видачу кредиту, виконував всі розпорядження ОСОБА_2 про перерахування, видачу відповідних сум з розрахунків та проведення інших операцій за рахунками обраного продукту. Відповідач зобов'язувався здійснювати оплату послуг позивача згідно тарифів у строки, передбачені умовами договору. Відповідач зобов'язання по договору не виконував, станом на 01.01.2013 року заборгованість за картковим рахунком становить 25733,31 грн., в тому числі - непогашений кредит 11935.98 грн.; несплачені відсотки - 12 861,37 грн.; штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935,96 грн., які ПАТ «Комерційний банк «Надра» просив стягнути з ОСОБА_2 Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12.08.2013 року позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн. 98 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 12861 грн. 37 коп., штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу 935 грн. 96 коп., судовий збір в сумі 257 грн. 33 коп., а всього стягнуто25990 грн.64 коп. ОСОБА_2 вважаючи, що зазначене рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без з'ясування обставин, які мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, в апеляційній скарзі просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов'язати ПАТ «Комерційний банк «Надра» закрити всі рахунки ОСОБА_2 згідно договору про комплексне банківське обслуговування та застосувати строки позовної давності до позовних вимог банку. В обґрунтування своїх вимог посилається на те‚ що суд не дав належної оцінки укладеному між сторонами договору про комплексне банківське обслуговування та безпідставно не застосував до позовних вимог строк позовної давності, який сплинув 15.09.2012 року з закінченням строку дії кредитної картки. ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник ПАТ «Комерційний банк «Надра» просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні. Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, серед іншого, вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає. З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне. 31.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра» (правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра») та ОСОБА_2 був укладений договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (а.с. 5-6). Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки ОСОБА_2 доручив банку відкрити рахунок, оформити кредитну картку та надав свою згоду з умовами договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у ВАТ КБ «Надра» і тарифами банку та зобов'язався їх виконувати (а.с.10). Згідно виписки-повідомлення до договору про комплексне банківське обслуговування від 11.09.2007 року на підставі анкети клієнта від 31.08.2007 року ВАТ КБ «Надра» відкрило ОСОБА_2 рахунок кредитної картки Visa Gold НОМЕР_1 з сумою ліміту кредитування 12000 грн. на строк дії картки 2 роки з відсотковою ставкою станом на 11.09.2007 року 25,56 % річних та відкрито рахунок для поповнення поточного карткового рахункуза тарифним пакетом «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (а.с.11). 31.08.2007 року ОСОБА_2 під підпис ознайомився з умовами обслуговування та тарифами кредитних карток «45 днів кредиту без відсотків» та умовами надання кредиту по платіжним картам ВАТ КБ «Надра» «Кредиточка» ТМ і «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» (СКК) (а.с. 12-20). 11.09.2007 року відповідач отримав під підпис видану банком платіжну картку та запечатаний конверт з ПІН-кодом (а.с. 21). Відповідно до п.п. 5.2.4, 5.2.5 договору від 31.08.2007 рокувідповідач зобов'язався здійснювати оплату послуг банку згідно тарифів банку у строки, передбачені умовами даного договору, здійснювати погашення обов'язкових мінімальних платежів з першого дня наступного розрахункового періоду до 15 числа наступного місяця включно. Згідноп.п. 11.4, 11.6 зазначеного договору за користування кредитними коштами, які використані клієнтом на отримання готівки, банк щомісячно нараховує відсоткив Білінговий день на суму фактичної кредитної заборгованості з дати фактичного списання коштів з рахунку до дати погашення кредиту. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. У разі якщо клієнт при користуванні «Справжня кредитна картка «45 днів кредиту без відсотків» до 15 числа поточного місяця не погасив всю суму заборгованості вказану в звіті, банк нараховує відсотки за користування кредитними коштами витраченими для розрахунків в торгівельно-сервісній мережі, відповідно до тарифів банку на суму фактичної заборгованості з торгівельно-сервісними операціями за фактичну кількість днів користування кредитними коштами. При цьому сума цих нараховується в білінговий день, що слідує після 15 числа місяця, до якого мала бути погашена вся сума заборгованості. При розрахунку відсотків приймається 360 днів у рік, у місяці - календарна кількість днів. Пунктом 11.10 договорупередбачено право позивача нарахувати штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу та нарахувати на непогашену частину обов'язкового мінімального платежу відсотки за кожний день прострочення згідно тарифів банку. Згідно розрахунку заборгованості за договором станом на 01.01.2013 року ОСОБА_2 має заборгованість по кредиту в сумі 11935 грн.98 коп., 12 861 грн. 37 коп. - заборгованість по процентам, 935 грн. 96 коп. - штраф за несвоєчасне погашення мінімального платежу (а.с.7). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 в порушення умов договору не виконував взяті на себе зобов'язання по погашенню кредиту, що є підставою для стягнення з нього суми заборгованості за кредитом, по процентам та штрафу за несвоєчасне погашення мінімального платежу. Колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду, виходячи з наступного. Згідно зі ст.ст. 530, 631 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Частиною 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно п.1.71 договору прокомплексне банківське обслуговування фізичних осіб, укладеного між сторонами, строк дії картки та кредитної лінії складає 1 або 2 роки з автоматичним перевипуском та встановленням на новий термін кредитного ліміту при додержанні клієнтом умов договору. За умови виконання клієнтом всіх положень договору, картка клієнта та картки всіх держателів додаткових карток автоматично перевипускаються банком, а договір вважається подовженим на наступний строк, якщо клієнт не повідомив про бажання розірвати (припинити) договір за 20 календарних днів до дня закінчення строку дії основної картки. В разі якщо клієнт порушує умови цього договору банк має право відмовити клієнту в перевипуску карток, а клієнт зобов'язаний погасити заборгованість, що виникла за договором до 15 числа місяця, в якому закінчується термін дії картки. Згідно анкети клієнта на оформлення кредитної картки вбачається, що сторонам встановлено термін дії картки 2 роки (а.с. 10), сторони не заперечували, що банк картку не перевипускав у зв'язку з невиконанням клієнтом положень договору. Передбачена п. 17.1 умова договору про його дію до повного виконання сторонами зобов'язань не може розглядатись як установлення строку дії договору, оскільки це не відповідає вимога ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка неминуче настане. Таким чином, оскільки банком не перевипускалася картка клієнта та не продовжувався строк дії договору, а ОСОБА_2 зобов'язаний був погасити заборгованість за договором до 15 вересня 2009 року - місяця, в якому закінчився термін дії картки, перебіг строку позовної давності в межах якого позивач мав звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права розпочався з 16.09.2009 року. З відповідним позовом ПАТ «Комерційний банк «Надра» звернувся до суду 26.03.2013 року за межами строку позовної давності, визначеної законом у три роки. Норми ст. 256 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Відповідач звернувся до суду першої інстанції з письмовою заявою про застосування строків позовної давності. Крім того, відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 31 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). З заявою про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності ПАТ «Комерційний банк «Надра» до суду не звертався. Встановивши зазначені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, але поданий з порушенням строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Тому рішення суду першої інстанції на підставі п.п. 3.4 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст.ст. 303 ,304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 серпня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та штрафних санкцій - відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий - суддя: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34389047 Решение предоставлено Alisa1 В данных договорах Надра, как правило, срок договора равен сроку действия карты, поэтому исковая давность считается с первой просрочки.
  15. www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/.../6-3цс13.doc‎ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,- Лященко Н.П., Патрюка М.В., розглянувши в судовому засіданні заяву кредитної спілки «Кредит-Союз» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2012 року у справі за позовом кредитної спілки «Кредит-Союз» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного підприємства «Екопромтранс» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У січні 2010 року кредитна спілка «Кредит-Союз» (далі - КС «Кредит-Союз») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного підприємства «Екопромтранс» (далі - ПП «Екопромтранс») про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зазначала, що 24 червня 2008 року між КС «Кредит-Союз» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит на суму 30 тис. грн зі строком повернення до 24 червня 2009 року. За вищевказаним договором кредиту відповідач отримав протягом 2008 року 51 699 грн 99 коп. та зобов'язався повернути отриману суму кредиту зі сплатою процентів за користування кредитом у строки відповідно до передбаченого договором графіка. Для забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_1 цього самого дня між КС «Кредит-Союз» і ОСОБА_3, ОСОБА_2, а 25 червня 2008 року - ПП «Екопромтранс» були укладені окремі договори поруки, за умовами яких останні взяли на себе зобов’язання відповідати перед кредитною спілкою за виконання позичальником своїх зобов’язань за договором кредиту. Взяті на себе зобов’язання щодо повернення коштів та сплати процентів за кредитом ОСОБА_1 не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість. У зв’язку з вищевикладеним позивач просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість на суму 49 855 грн 97 коп. за кредитним договором і 499 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкас від 13 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 9 серпня 2012 року, позов КС «Кредит-Союз» задоволено частково: стягнуто зі ОСОБА_1 на користь КС «Кредит-Союз» заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 24 червня 2008 року в розмірі 49 855 грн 97 коп., а саме: 27 241 грн 77 коп. непогашеної суми кредиту з урахуванням індексу інфляції, 11 837 грн 12 коп. процентів за користування кредитом, 10 777 грн 08 коп. додаткових процентів за користування кредитом; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2012 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у вищезазначеній справі за касаційною скаргою КС «Кредит-Союз» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкас від 13 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 9 серпня 2012 року. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд рішення колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2012 року КС «Кредит-Союз» порушує питання про скасування рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. 251, ч. 1 ст. 252, ст. 253, ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення КС «Кредит-Союз» посилається на ухвалу Верховного Суду України від 18 травня 2011 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Судами встановлено, що 24 червня 2008 року між КС «Кредит-Союз» і ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого останньому надано кредит в розмірі 30 тис. грн строком до 24 червня 2009 року (п 8.2). Відповідач зобов'язався повернути отриману суму кредиту зі сплатою процентів за користування грошима в строки відповідно до передбаченого договором графіка. За вказаним договором ОСОБА_1 отримав протягом 2008 року 51 699 грн 99 коп. 24 червня 2008 року з метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань взятих за кредитним договором КС «Кредит-Союз» було укладено договори поруки: зі ОСОБА_3 (а.с. 7) та ОСОБА_2 (а.с. 8), а 25 червня 2008 року - з ПП «Екопромтранс». Згідно з умовами вищевказаних договорів поручителі взяли на себе зобов’язання відповідати перед КС «Кредит-Союз» за виконання ОСОБА_1 своїх зобов’язань за кредитним договором, як солідарні боржники. Термін дії договорів поруки зазначено в п. 4.1 – до закінчення трирічного строку від останнього дня, передбаченого для виконання зобов’язань за договором кредиту. У зв’язку з невиконанням боржником взятих на себе зобов’язань, позивач пред’явив вимоги до нього та поручителів про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором. Задовольняючи частково позов КС «Кредит-Союз» та стягуючи суму заборгованості лише з боржника, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що договором поруки не встановлено строку припинення поруки, а тому має застосовуватися ч. 4 ст. 559 ЦК України, відповідно до якої порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Строк виконання ОСОБА_1 основного зобов’язання визначено кредитним договором до 24 червня 2009 року. Пред’явивши позов у січні 2010 року, позивач пропустив визначений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред’явлення вимог до поручителів. Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення зі ОСОБА_3, ОСОБА_2, ПП «Екопромтранс» заборгованості за кредитним договором у зв’язку з припиненням договору поруки. Разом із тим у судових рішеннях, доданих до заяви КС «Кредит-Союз» як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок згідно з яким умова договору про дію поруки протягом трьох років з дня настання строку виконання основного зобов’язання є установленням строку дії поруки, оскільки відповідає вимогам ч. 1 ст. 251, 252 ЦК України . Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: ст. 251, ч. 1 ст. 252, ст. 253, ч. 4 ст. 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк може бути визначено актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. На підставі ч. 1 ст. 252, ч. 1 ст. 253 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок Згідно з п. 4.1 договорів поруки від 24 червня 2008 року та від 25 червня 2008 року, укладених КС «Кредит-Союз» з поручителями: ОСОБА_3, ОСОБА_2 і ПП «Екопромтранс» - договір вступає в силу з моменту його підписання й діє до закінчення трирічного терміну від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту. У разі якщо кредитором не пред'явлено вимоги до поручителя протягом трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту, порука припиняється (а.с. 7-9). Отже, договорами поруки встановлено строк її припинення – після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту. Підпунктами 8.2, 8.8 кредитного договору НОМЕР_1 від 24 червня 2008 року, укладеного між КС «Кредит-Союз» і ОСОБА_1, установлено дію цього договору до 24 червня 2009 року. Отже, днем настання строку виконання основного зобов’язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред’явлення кредитором вимоги до поручителів, буде – 25 червня 2009 року, а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України – 25 червня 2012 року. Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалі Верховного Суду України від 18 травня 2011 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року і він відповідає установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а висновки суду у справі, яка є предметом перегляду, не ґрунтуються на вимогах матеріального права. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і направляє справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. За таких обставин заява КС «Кредит-Союз» підлягає задоволенню, а ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2012 року - скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд. Керуючись ст. ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву кредитної спілки «Кредит-Союз» задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк М.В. Патрюк Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.В. Онопенко Ю.Л. Сенін Правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 лютого 2013 року в справі №6-3цс13. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Договорами поруки встановлено строк її припинення – після закінчення трьох років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов'язань за договором кредиту, а тому оскільки кредитним договором установлено дію цього договору до 24 червня 2009 року, то днем настання строку виконання основного зобов’язання, з якого починається відлік трирічного строку для пред’явлення кредитором вимоги до поручителів, буде – 25 червня 2009 року, а припинення поруки відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України – 25 червня 2012 року. Суддя Верховного Суду України Н.П. Лященко
  16. Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Журавель В.І.,Іваненко Ю.Г., Завгородньої І.М.,Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року, в с т а н о в и л а: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому зазначало, що 13 жовтня 2005 року між ним та ОСОБА_6 укладений кредитний договір, за яким остання отримала кредит у розмірі 4389 грн. 60 коп. зі сплатою 25,8 % річних строком до 12 жовтня 2007 року. У зв'язку з неналежним виконанням умов договору позичальником утворилася заборгованість у розмірі 36 341 грн. 13 коп., яку банк просив стягнути з відповідачки. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року скасовано. Позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2234 грн. 33 коп., проценти за користування кредитом у розмірі 12 660 грн. 98 коп., штраф у розмірі 500 грн. та 1706 грн. 72 коп., 1223 грн. 30 коп. пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та вивчивши доводи касаційної скарги, вважає, що вона має бути задоволена. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що позивачем не була отримана згода ОСОБА_6 на укладання договору за Умовами надання споживчого кредиту, на які посилається позивач та які надані ним до позовної заяви; позивачем пропущений строк звернення до суду. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд керувався тим, що позовна давність збільшена за домовленістю сторін до п'яти років; укладаючи кредитний договір відповідачка погодилася з його умовами. Із такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. За вимогами статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Вказані вимоги судом апеляційної інстанції не дотримано. Судами встановлено, що 13 жовтня 2005 року ОСОБА_6 звернулася із письмовою заявою (далі - Заява) до ПАТ КБ «ПриватБанк» про надання їй споживчого кредиту в розмірі 4389 грн. 60 коп. на 24 місяці за умови сплати за його користування у розмірі 2,09 % на місяць на суму залишку заборгованості сплати процентів в обумовлених у Заяві та Умовах про надання споживчого кредиту фізичній особі (далі - Умови) строки, а також сплати комісії, що зазначена в Умовах. Згідно з п. 4.2. Умов при порушенні позивальником зобов'язання щодо погашення кредиту він сплачує банку 6 % на місяць розрахованих від залишку погашеної заборгованості за кредитом. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Апеляційний суд вважав, що письмова форма договору споживчого кредиту дотримана, оскільки підписана Заява позичальника № DNH4KS30390278 від 13 жовтня 2005 року. Однак копія заяви, що подана позивачем до матеріалів справи, містить підпис позичальника ОСОБА_6 та підпис представника банку (а.с. 5), у той же час, у заяві, наданій представником відповідачки, підпис представника ПАТ КБ «ПриватБанку» відсутній (а.с. 42). Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка» «Стандарт») підписані головою правління банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від Заяви позичальника. У Заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особа, у Заяві є посилання на умови лише щодо сплати комісії та нарахування 6 % на місяць при порушення зобов'язань. Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_6 на укладення кредитного договору з урахуванням вказаних Умов, на які посилається позивач, немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позивальника, строк виконання зобов'язань за якою встановлений до 12 жовтня 2007 року. Банк звернувся до суду у квітні 2012 року. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки. Згідно з п. 31 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки застережень щодо продовження позовної давності, нарахування неустойки відповідно до Умов Заява не містить, суд першої інстанції правильно вважав, що банком пропущений строк звернення до суду. Рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог щодо його законності та обґрунтованості, тому воно має бути залишено в силі, а рішення апеляційного суду - скасоване. Керуючись статтями 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Донецької області від 24 грудня 2012 року скасувати, рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 11 вересня 2012 року залишити у силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Н.А. Горелкіна Судді: В.І. Журавель І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/31006969
  17. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Савченко В.О., за участю представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 24 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № CL3772, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 20 000 гривень під 36 % річних строком на 24 місяці із сумою щомісячного платежу 1165 гривень 88 копійок. Оскільки відповідачем належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 9 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 083 гривень 66 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, не надано клопотання про поновлення пропущеного строку та доказів поважності його пропуску, а відповідачем заявлено клопотання про застосування судом позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що п. 12.5 кредитного договору визначено домовленість сторін про збільшення строку позовної давності, відповідач не виконав свої зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, а тому дійшов висновку про задоволення позову. Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Судом установлено, що 24 грудня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір. Відповідно до п. 1.1 даного договору позичальник зобов'язується погасити кредит, сплатити проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором, додатком 1 та додатком 2. Як вбачається з матеріалів справи банк надав відповідачу кредит строком на 24 місяці із визначеною датою останнього платежу - 10 грудня 2009 року. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 267 ЦК України). Судом першої інстанції вірно встановлено, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором закінчився 10 грудня 2009 року. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Отже, позивачу було відомо про порушення відповідачем умов кредитного договору та закінчення строку виконання зобов'язань саме 10 грудня 2009 року, однак позов пред'явлено до суду лише 18 січня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Як роз'яснено в п.3.3 розділу 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу. Таким чином, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані положення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність домовленості між сторонами про збільшення строку позовної давності, оскільки кредитним договором та додатками до нього такої умови не передбачено, а пунктом 12.5 визначений термін дії кредитного договору, а не строк виконання зобов'язань. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати, рішення Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33724075
  18. Державний герб України Справа № 754/4857/13-ц РІШЕННЯ Іменем України 16.09.2013 року Деснянський районний суд м. Києва в складі: Головуючого - судді Дубініна В.І., при секретарі - Краснощок О.В., Сологуб А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитною карткою, - ВСТАНОВИВ: Представник ТОВ „ОТП Факторинг Україна" просить суд задовольнити позов та стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитною карткою в розмірі 59920 грн. 97 коп. Позивач обґрунтовує позов тим, що 15.05.2008 року між ЗАТ „ОТП Банк" та ОСОБА_1 був укладений договір про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток. В подальшому ЗАТ „ОТП Банк" було змінено на ПАТ „ОТП Банк". ТОВ „ОТП Факторинг Україна" вважає себе процесуальним правонаступником ПАТ „ОТП Банк". 15.05.2008 року ЗАТ „ОТП Банк" відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок і видав йому платіжну картку Visa Classic (credit) із встановленим кредитним лімітом. Відповідач, за заявою позивача, не виконав умови договору по вчасному та повному погашенню суми мінімального платежу та відповідної сплати коштів за користування кредитом. Станом на 17.01.2013 року заборгованість відповідача по кредиту за договором позивачем зазначена в розмірі - 59920 грн. 97 коп. Представник відповідача заперечує проти позову. Він взагалі вважає, що позов подано неналежним позивачем та пропускаючи строк для подання позову. Він зазначив також, що укладення договору факторингу між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ОТП Факторинг Україна" не змінює розрахунки строку позовної давності. Суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню. Суд встановив, що 15.05.2008 року між ЗАТ „ОТП Банк" та ОСОБА_1 був укладений договір про видачу останньому міжнародної кредитної пластикової картки Visa Classic (credit). Відповідач таку картку отримав у ЗАТ „ОТП Банк" 15.05.2008 року. Суд встановив, що 29.01.2009 року ЗАТ „ОТП Банк" надіслав ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань за договором про видачу та обслуговування міжнарожних кредитних пластикових карток (приватних) № 001/3771/08 від 15.05.2008 року (а.с. 48). Останню проплату по цьому договору ОСОБА_1 здійснив 27.05.2009 року (а.с.12). З цього періоду почався перебіг позовної давності, відпоідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України. Згідно ст. 257 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Посилання позивача, що вони є процесуальними правонаступниками ПАТ „ОТП Банк" є хибними та суперечать закону. Договором факторингу № 01/06/11 від 25.06.2011 року ПАТ „ОТП Банк" передав ТОВ „ОТП Факторинг Україна" (фактор) право грошової вимоги від клієнтів первісного кредитора, в тому числі від ОСОБА_1 (а.с.25-30). Передання кредитора своїх прав на вимогу іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) не є правонаступництвом і це зазначено в п. 1.2 ч.1 ст. 512 ЦК України. Враховуючи, що для ЗАТ „ОТП Банк" почався перебіг позовної давності з 27.05.2009 року та більше не переривався (ст. 264 ЦК України) він закінчився 28.05.2012 року. Укладення договору факторингу між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ОТП Факторинг Україна" не змінив порядку обчислення та перебігу позовної давності. Так передбачено ст. 262 ЦК України, а саме, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Представник відповідача просить суд врахувати сплив позовної давності та відмовити позивачу у позові. Після закінчення трирічного строку позовної давності позивач і подав позовну заяву. Позовна заява позивача до ОСОБА_1 була зареєстрована в канцелярії Деснянського районного суду м. Києва 25.03.2013 року. Таким чином, даний позов подано після спливу позовної давності, а саме більш чим 9 місяців. Суд не визнав поважними причини пропущення позовної давності і на поважність причин цих строків позивач і не посилався. Позивачу ніщо не перешкоджало після укладення 25.06.2011 року договору факторингу до 28.05.2012 року подати позовну заяву, та витримати встановлений законом строк позовної давності. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України - сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Такі підстави мають місце і враховуються судом для відмови у позові. Керуючись ст.ст. 208, 209, 214, 218 ЦПК України, ст.ст. 256, 260, 262, 264, 267, п. 1 ч. 1 ст. 512, 513-516, 1077-1079, 1082 ЦК України, суд - ВИРІШИВ: Товариству з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитною карткою в розмірі 59 920 грн. 97 коп. - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення . У разі постановлення рішення без участі особи яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/33781731
  19. Державний герб України Справа № 212/8442/2012 Провадження № 22-ц/772/554/2013 Головуючий в суді першої інстанції: Саблук С.А. Категорія: 27 Доповідач: Шемета Т. М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючої : Шемети Т. М., суддів: Матківської М.В., Сопруна В. В., при секретарі: Сніжко О.А. з участю: представника позивача Нижника В.П., відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи Киринюка І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року, по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог ЗАТ НВФ «Елекомс», - в с т а н о в и л а : 21 лютого 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на наступне: 15.09.2006 року між ним та третьою особою без самостійних вимог на боці відповідача ЗАТ НВФ «Елекомс» було укладено кредитний договір № 06/07-14-Кл. Кредитний договір передбачав отримання позичальником в кредит 760 000 грн., дата видачі кредиту 15.09.2006 року, кінцева дата погашення кредиту 15.02.2009 року. Одночасно 15.09.2006 року між позивачем, ТОВ НВФ «Елекомс» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 як іпотекодавець - майновий поручитель передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором Кредиту цілу квартиру за АДРЕСА_1 до квартири також відносяться частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м.. Наявність заборгованості по кредитному договору підтверджена Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року, якою з ТОВ НВФ стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору. Тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною незалежним суб'єктом оціночної діяльності для задоволення вимог ПАТ «Універсал Банк», що виникли на підставі Кредитного договору № 06/07-24-Кл від 15.09.2006 року в розмірі 805 670 грн. 48 коп. та просив стягнути з відповідача судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду в розмірі 3 219 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалене по справі рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Нижник В.П. подану апеляційну скаргу підтримав повністю. ОСОБА_3, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, представник ЗАТ НВФ «Елекомс» Киринюк І.С. вважає подану апеляційну скаргу безпідставною. Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, прийшла до висновку, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи. Ухвалене по справі рішення не відповідає цим вимогам. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, не зважаючи на існування ще й договору застави майна ЗАТ НВФ «Елекомс», не звернув стягнення на це майно, а одразу звернувся з позовом про стягнення звернення на предмет іпотеки. Суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем укладено змішаний договір, так як іпотека - це майнова порука, тому застосував до даних правовідносин одночасно положення статті 559 ЦК України, статей 261, 257, 266 ЦК України та прийшов до висновку про припинення договору іпотеки з підстав пропуску строку звернення до суду. Пославшись на статтю 35 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню як необґрунтований. Відповідно до частини 3 статті 3030 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Мотивувальна частина рішення суду повинна містити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає цим вимогам. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Всупереч цьому, суд першої інстанції виклав висновки про відмову в задоволенні позову і з мотивів недоведеності, і в зв'язку з пропуском позовної давності. Судом першої інстанції невірно встановлено характер правовідносин, що виникли між сторонами та невірно застосовано норми матеріального права, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а тому це підлягає з'ясуванню судом апеляційної інстанції. Апеляційним судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини: 15 вересня 2006 року ВАТ «Банк Універсальний» та ЗАТ НВФ «Елекомс» уклали кредитний договір № 06/07-14-Кл, згідно якого ЗАТ НВФ «Елекомс» отримав у кредит 760 000 гривень з кінцевим терміном погашення кредиту 15лютого 2009 року (а.с.7-13). Одночасно з укладенням кредитного договору, ВАТ «Банк Універсальний», ЗАТ НВФ «Елекомс» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, яким було забезпечено вимоги ВАТ «Банк Універсальний», що випливали з кредитного договору № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, шляхом передачі ОСОБА_3 в іпотеку квартири АДРЕСА_1, до квартири також відноситься частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м., інвентаризаційна вартість іпотечного майна склала 49 065 грн. (а.с.14-17). 27.08.2007 року ВАТ «Банк Універсальний» було перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», а в подальшому назву ВАТ «Універсал Банк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» який є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Банк Універсальний». Таким чином, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 виникли правовідносини, що випливають із договору іпотеки. Причому слід зазначити, що в даному випадку боржник та іпотекодавець є відмінними особами. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, застосування судом першої інстанції до виниклих правовідносин положень частини 4 статті 559 ЦК України є невірним, а висновок про те, що іпотека як майнова порука є змішаним договором не ґрунтується на нормах закону та є власною думкою головуючого по справі. ПАТ «Універсал Банк» в 2011 році звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Науково-виробнича фірма «Елекомс»» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року. Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.10.2011 року (а.с.116-120), частково зміненим Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року (а.с.18-22) позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» було задоволено та стягнуто з ЗАТ НВФ «Елекомс» на користь ПАТ «Універсал Банк» 558 070 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 247 599 грн. 80 коп. заборгованості по відсотках, 8 056 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору та 149 грн. 13 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В судовому засіданні апеляційного суду було надано докази існування заборгованості по кредитному договору на момент звернення до суду: розрахунок заборгованості станом на 21.02.2012 року, копія постанова про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до ОСОБА_3 вже існувало рішення про стягнення заборгованості по кредитному договору з боржника ТОВ «НВФ Елекомс». Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, в тому числі одночасне чи окреме заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм права, звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання. Чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого майновими поручителями, у разі наявності невиконаних рішень суду про стягнення боргу з позичальника та доказів неможливості здійснення стягнення. Тому суд першої інстанції, вказуючи на те, що позивачем було укладено з третьою особою на боці відповідача договір застави (докази про це в матеріалах справи відсутні), що відбувається виконання рішення господарського суду і в зв'язку з цим накладено арешт на майно третьої особи, а тому цього достатньо для погашення заборгованості, а банк хоче продати лише квартиру ОСОБА_3, - допустив припущення, домисли, така позиція суду не ґрунтується на нормах права та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що зобов'язання боржника ТОВ НВФ «Елекомс» перед ПАТ «Універсал Банк» не виконано, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим. Однак пропуск позовної давності для звернення до суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. Закон не містить вимог щодо певної обов'язкової форми такої заяви. Відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин, виклавши свої доводи в запереченнях проти позову та просив відмовити з цих підстав у позові. Тому посилання апелянта на те, що заяви про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_3 не заявляв є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Перевіривши під ставність заяви ОСОБА_3 про сплив позовної давності, судова колегія приходить до наступних висновків: Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом. Водночас за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем). У зв'язку з цим, в статті 1 Закону України "Про іпотеку" також визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. ПАТ «Універсал Банк» зазначає те, що строк позовної давності було перервано пред'явленням вимоги до одного з боржників: позову до ТОВ НВФ «Елекомс» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Така позиція позивача спростовується наступним: дійсно норма ч. 2 ст. 264 ЦК визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Однак дія норми в цій частині розповсюджується на випадки субсидіарної відповідальності осіб та на випадки, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб (стаття 619 ЦК України). Солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами цивільного кодексу не передбачена. А лише солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі (частина 2 статті 543 ЦК України). З цих підстав до даних правовідносин не можна застосовувати до виниклих правовідносин положення статті 264 ЦК України, оскільки позивач, пред'явивши позов до господарського суду з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором до ТОВ НВФ «Елекомс», не перервав, як він вважає перебіг позовної давності і щодо вимог до ОСОБА_3, так як останній не несе субсидіарної відповідальності та не був будь-яким чином залучений до справи чи повідомлений про судове слухання в господарському суді. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 стверджував, а представник позивача ПАТ «Універсал Банк» підтвердив, що будь-яких повідомлень щодо існування заборгованості по кредитному договору іпотекодавцеві ОСОБА_3 з боку ПАТ «Універсал Банк» за період з 15.02.2009 року по день звернення до суду не надсилалося, про існування заборгованості по кредитному договору, по якому відповідач є майновим поручителем, ОСОБА_3 дізнався в суді першої інстанції. Частина 5 статті 3 закону України «Про іпотеку»: Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Така ж норма закріплена в частині першій статті 17 закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Як вже було зазначено вище, основне зобов'язання між ПАТ «Універсал Банк» та ЗАТ НВФ «Елекомс» не закінчене. Що стосується строку дії іпотечного договору, слід зазначити наступне: Позивач посилається на те, що п.6.3 договору іпотеки передбачено, що «цей Договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором», а тому строк позовної давності до вимог до іпотекодавцю ним не пропущено. Однак з приводу цього слід зауважити наступне: Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). При цьому сама по собі умова договору іпотеки про дію іпотеки до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором не може розглядатися як встановлення строку дії іпотеки, так як це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Як уже зазначалося вище, термін повернення заборгованості за договором кредиту № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, сплив 15.02.2006 року, цей же термін зазначено в п.1.1. договору іпотеки, тому саме 15.02.2006 року слід розглядати як строк дії іпотечного договору. Таким чином, строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, сплив 15.02.2009 року. Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 21.02.2012 року. Оскільки будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до даної вимоги позивачем вчинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, зважаючи на заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав. Таким чином, виходячи з наведеного, подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню як таке, що постановлене без повного з'ясування обставини, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, - В и р і ш и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року скасувати та ухвалити нове: Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог закрите акціонерне товариство науково-виробнича фірма «Елекомс». Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуюча: Т. М. Шемета Судді: В. В. Сопрун М.В.Матківська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29780164
  20. Державний герб України ун. № 759/4743/13-ц пр. № 2/759/3154/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючого судді - Чалої А.П., при секретарі - Котляр Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ПАТ «Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В с т а н о в и в : ПАТ «КБ «Приват Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідачки заборгованість станом на 31.01.2013р. за кредитом в сумі 6 633,83 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 14 724,44 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 067,91 грн., а всього заборгованості: 22 926 грн. 18 коп., посилаючись на те, що відповідно до договору без номеру від 13.04.2006р. відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Але відповідачка договір не виконує, кредит і відсотки не повертає, у зв*язку із чим просив задовольнити позов на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, а також стягнути з відповідачки судові витрати. В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на порушення відповідачкою умов кредитного договору. При цьому, представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні 13.05.2013р. не зміг пояснити суду, чим обґрунтовується розмір основної кредитної заборгованості ОСОБА_2 в сумі 6 633,83 коп., якщо сам позивач в позові зазначає про те, що відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн.; не змін він пояснити і питання щодо строку отримання кредиту, оскільки із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту і яку було надано суду представником відповідача, вбачалося, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р.; не зміг вказати останню дату проплати відповідачкою за кредитом для змоги встановити можливий перерив спливу строку позовної давності; не зміг вказати про звітний період, щоб мати змогу вказувати про порушення відповідачкою певних зобов*язань; не надав суду доказів про особисте підписання відповідачкою Умов і правил надання банківських послуг, на порушення яких останньою посилався позивач. Для надання позивачем вказаних вище доказів в обґрунтування заявленого позову судом було оголошено перерву до 03.06.2013р., але в дане судове засідання належним чином повідомлений позивач явку свого представника не забезпечив, про поважність причин його неявку суд не повідомив і витребуваних доказів не надав, але судом було оголошено перерву до 27.06.2013р. у зв*язку із неявкою представника позивача, в дане судове засідання з*явився інший представник ПАТ «КБ «Приват Банк» ОСОБА_4, яка не надала жодного із доказів, про які йшла мова в судовому засіданні 13.05.2013р. із іншим представником позивача ОСОБА_3 і не змогла надати відповіді на питання щодо заявлених позовних вимог. Представник відповідачки проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а також просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, при цьому пояснив про те, що у позивача відсутні докази отримання ОСОБА_2 кредиту в сумі, більшій ніж 2 000 грн., відсутні докази строку дії кредитної картки, звітного періоду, останньої проплати відповідачки, докази підписання нею умов кредитування, у зв*язку із чим вважав, що позивач не надав суду належних доказів про порушення відповідачкою умов кредитного договору, а доказування заявленого позову ґрунтуються лише на особистих поясненнях представників позивача. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного. Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Судом встановлено, що 13.04.2006р. ОСОБА_2 була підписана заява про отримання кредиту в сумі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 13-14 - копія заяви). В матеріалах справи є також Умови і правила надання банківських послуг (а.с. 15-21 - копія). Як вказує позивач, відповідачка договір не виконує, кредит і відсотки не повертає, у зв*язку із чим станом на 31.01.2013р. виникла заборгованість за кредитом в сумі 6 633,83 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 14 724,44 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 067,91 грн., а всього заборгованість становить: 22 926 грн. 18 коп. (а.с. 7-11 - розрахунок заборгованості). Із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту, яку було надано суду представником відповідачки, вбачається, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р. (а.с. 36 - копія кредитної картки). Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов*язковим для виконання сторонами. Але, для того, щоб мати змогу говорити про порушення позичальником умов договору, слід чітко знати ці умови як позичальнику, так і суду. В спірному випадку представники позивача не змогли пояснити суду, чим обґрунтовується розмір основної кредитної заборгованості ОСОБА_2 в сумі 6 633,83 коп., якщо сам позивач в позові зазначає про те, що відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн., при цьому саме на суму боргу в розмірі 6 633,83 коп. позивачем здійснювалися усі інші нарахування; не змоги вони пояснити і питання щодо строку отримання відповідачкою кредиту, оскільки із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту і яку було надано суду представником відповідача, вбачалося, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р., тобто, строк позовної давності для пред*явлення даного позову в такому випадку сплив; не змогли вказати останню дату проплати відповідачкою за кредитом для змоги встановити можливий перерив спливу строку позовної давності; не змогли вказати про звітний період відповідачки, щоб мати змогу вказувати про порушення відповідачкою певних зобов*язань щодо порушення строку проплат; не надали суду доказів про особисте підписання відповідачкою Умов і правил надання банківських послуг, на порушення яких останньою посилалися, хоча вказували, що позивач письмово ознайомив відповідачку з цими Умовами кредитування і з ними остання погодилася. Крім особистих пояснень представників позивача, належних і допустимих доказів в обґрунтування позову і зазначених вище істотних обставин справи, позивачем суду не надано. Згідно частини 4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім цього, у відповідності до пункту 31 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., враховуючи положення пункту 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв*язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними і допустимими доказами, виходячи із наданих позивачем доказів, заявлені із пропуском трирічного строку позовної давності, що в сукупності свідчить про їх недоведеність і необхідність відмови у задоволенні позову по суті. Керуючись ст.ст. 11, 16, 257, 267, 509, 526, 610, 629, 1054 ЦК України, пунктом 31 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., пунктом 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, - В и р і ш и в : У задоволенні позову ПАТ «Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32106748
  21. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа 2/3593/12 11 вересня 2012 року Дзержинський міський суд Донецької області в складі головуючої судді Мамедової Л.М. при секретарі Федорцової І.С. за участю представників відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернуся до суду із заявленими вимогами. В обґрунтування позову зазначив, що між ним та відповідачем 13.10.2005р. укладено договір , за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 4389,60 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.10.2007р.. Згідно умов укладеного договору, договір складається із Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. У порушення норм договору, відповідач належним чином зобов'язання не виконав та станом на 28.03.2012р. має заборгованість 36341 грн, з яких 2234,33 -заборгованість за кредитом, 12660,98 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 19239,10 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 500 грн.- штраф, 1706, 72 грн. штраф за процентами. В судове засідання належним чином повідомлений представник позивача не прибув, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю. Ухвалою суду від 27.08.2012 р. явку позивача до суду було визнано обов'язковою. В судове засідання належним чином повідомлений позивач не з'явився, в зв'язку з чим, справа розглянута відповідно до ст. 60 ЦПК України, на підставі наданих сторонами доказів. Представник відповідача ОСОБА_2 суду пояснив, що є батьком відповідача. Його донька дійсно брала гроші в кредит в Приватбанку у 2005році, але письмового договору з банком не укладала, а тільки написала заяву. На теперішній час вона повністю сплатила суму кредиту, але банк вимагає від неї платежів, пов'язаних з несвоєчасною виплатою кредиту, штрафних санкцій безпідставно. Просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача. Представник відповідача ОСОБА_1 суду пояснила, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із заявленими вимогами, оскільки після укладення договору сплинуло майже сім років. Фактично договір між сторонами у письмовій формі, як того вимагає ст. 1055 ЦК України, не укладався. Відповідачем написана заява до банку 13.10.2005р. на видачу кредиту, яка не має підпису уповноваженого представника ПАТ КБ «Приватбанку», умови на які посилається позивач та з яких за вимогами позивача повинен складатися сам Договір взагалі не підписані відповідачем та не мають дату їх складання. Враховуючи, що позивач за період з 2005р. неодноразово змінював умови надання споживчого кредиту, то взагалі не можна зробити висновок чи мають розповсюджуватися Умови кредитування, які надані позивачем до матеріалів справи до правовідносин, що виникли між сторонами. Просила суд відмовити в задоволенні вимог позивача. Заслухав учасників по справі дослідив письмові докази, суд приходить до висновку про наступне. Між сторонами виникли договірні правовідносини, з приводу споживчого кредитування, які регулюються нормами договору та Цивільного Кодексу України. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Судом встановлено, що 13.10.2005р. ОСОБА_3 звернулась із письмовою заявою до ПАТ КБ «Приватбанк»про надання їй споживчого кредиту в розмірі 4389,60 грн. на придбання в магазині ООО «Факстрот-Донецьк»двох телефонів, телевізору та тумби Адам. В поданій заяві як банківські послуги визначено строк кредитування до 12.10.2007р. та процентна ставка в розмірі 2,09% на місяць на залишок суми Для здійснення позичальником оплати в заяві також визначено строки погашення кредиту та банківські розрахунки. Копія заяви, що подана позивачем до матеріалів справи містить підпис позичальника ОСОБА_3 та підпис представника банку. В заяві , наданій представником відповідача відсутній підпис представника КБ «Приватбанку». Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що фактично між сторонами було укладено договір споживчого кредитування у письмовій формі, що підтверджується заявою відповідача від 13.10.2005р. Відповідно до ст.. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Кредитний договір є двостороннім правочином, а отже, відповідно до ст.. 202 ЦК України є погодженою дією двох сторін, що направлена на створення прав та обов'язків для двох сторін. Як вбачається з заяви позичальника від 13.10.2005р. договір споживчого кредитування укладався в присутності двох сторін. За таких обставин, обов'язковою умовою його дійсності відповідно до ст.. 202 та 203 ЦК України, є обоюдне волевиявлення сторін щодо кожної умови такого договору. До матеріалів справи позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка») (Стандарт), які фактично містять умови та порядок надання кредиту, права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, та положення щодо збільшення строку позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, штрафних санкцій пені до п'яти років. Зазначені умови підписані головою правління Банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви Позичальника № DNH4КS530390278. Як вбачається з позовної заяви позивач зазначає, що договір між КБ «Приватбанком»та ОСОБА_3 складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не була отримана згода відповідача на укладення договору з позивачем саме за Умовами надання споживчого кредиту, на які посилається позивач та які надані ним до позовної заяви. В зв'язку з чим, правовідносини, що виникли між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки заявою позичальника, де строк виконання взятого нею зобов'язання по сплаті кредиту встановлений по 12.10.2007 рік. Позивач звернувся до суду із заявленими вимогами в квітні 2012 року. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог по сплаті пені та штрафу в один рік. Відповідно до ст.. 261 ч.5 за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ст..60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як а підставу своїх вимог та заперечень. В супереч зазначеній нормі, позивачем не надано суду повний розрахунок заборгованості відповідача із визначенням періоду погашення кредиту по місяцям. В зв'язку з чим, суд не має можливості визначити початок перебігу строку позовної давності за заявленими вимогами, адже відповідачем здійснювалось погашення боргу, про що свідчить сума непогашеного тіла кредиту, визначена позивачем в позові. За таких обстави, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із заявленими вимогами. Так, строк виконання зобов'язань за договором у відповідача сплинув 13.10.2007р. На час звернення позивача до суду пройшло п'ять років. Жодних клопотань про поновлення строку позивач суду не заявляв. В зв'язку з чим, в задоволенні вимог позивача слід відмовити. Керуючись ст.. 10, 60, 212-214 ЦПК України, суд- В И Р І Ш И В: В задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2005р. № DNH4КS530390278, відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти дів з дня його проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27680773
  22. Державний герб України Справа № 2018/2-3775/11 н/п 2/640/86/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Чередник В.Є. при секретарі Кварацхелія Г.Е., Кривенко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором від 23.03.2008 р., укладеним між ПАТ «ВТБ Бане» та ОСОБА_2 станом на 24.05.2011 р. в сумі 57028, 38 грн. В ході розгляду справи, до суду надійшла заява від ТОВ «Кредит Колекшн Груп» про заміну первісного позивача належним позивачем, оскільки 06.06.2011 року до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» перейшло право вимоги за кредитним зобов»язанням, яке виникло на підставі даного кредитного договору, про що суду надані відповідні докази.. Судом було замінено первісного позивача належним позивачем, від якого надійшла заява про підтримання позовних вимог до ОСОБА_2 та прохання розглянути справу за його відсутності. Представник відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_4 проосив розглянути справу за його відсутності, подав заяву про застосування строків позовної давності, просив у позові відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлась, причин неявки не повідомляла, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. В вересні 2011 року до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулось Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі відділення Харківська регіональна дирекція ПАТ «ВТБ Банк». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), як зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Отже, виходячи з вище наведеного операції факторингу не розповсюджуються на фізичних осіб. Під час судового розгляду справи було встановлено, що 06.06.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» було укладено Договір факторингу № 06/6/11нв, згідно якого ПАТ «ВТБ Банк» переуступив право вимоги виконання зобов'язань за кредитними договорами ТОВ «Кредит Колекшн Груп». Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги, як зокрема, факторинг. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» належного та допустимого доказу щодо його включення до відповідного реєстру в установленому законом порядку суду надано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Згідно умов п. 2.2.3 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, право вимоги переходить до Фактора, тобто до ТОВ «Кредит Колекшн Груп», з моменту зарахування коштів на рахунок Клієнта, тобто ПАТ «ВТБ Банк», які Фактор зобов'язувався перерахувати у термін встановлений п. 2.5 цього договору, але жодного належного та допустимого доказу щодо переходу права вимоги від ПАТ «ВТБ Банк» до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» позивачем надано суду не було. Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно умов п. 4.2 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, передача документації щодо підтвердження заборгованості позичальника від Клієнта до Фактора оформлюється актом приймання-передачі. Однак, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» відповідного акту приймання-передачі документації щодо підтвердження заборгованості суду надано не було. Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. До цього часу Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» не було надано ОСОБА_2 доказів переходу до нового кредитора прав у її зобов'язанні перед Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк». Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року визначено, що станом на дату його укладання заборгованість ОСОБА_2 становить 19170,00 грн., в той же час заявлена первісним позивачем у позовній заяві сума заборгованості в декілька разів перевищує встановлену вказаним вище Договором заборгованість відповідача, а розрахунок ціни позову є виконаним починаючи з березня 2009 року, тобто за 2,5 роки до укладання договору факторингу, адже конкретна дата переходу право вимоги від Клієнта до Фактора не встановлена жодним письмовим доказом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, умовами п. 2.4 Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року встановлено, що з моменту переходу прав клієнт не має права проводити будь-які операції відносно заборгованості боржника (нараховувати неустойку, підвищувати процентну ставку, реструктурувати заборгованість), але як вбачається зі змісту позовної заяви первісного позивача, вимоги якої підтримано також і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп», на протязі усього часу, починаючи з березня 2009 року і до теперішнього, Клієнтом, тобто ПАТ «ВТБ Банком» продовжувалось нарахування неустойки та здійснення розрахунків процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок здійснений за період починаючи з березня 2009 року, що значно перевищує термін позовної давності встановлений до даної категорії вимог. Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вимогами цього Закону не передбачено обов'язковість обставини що обидві сторони повинні бути суб'єктами господарювання, але позивач є зареєстрованим у встановленому законодавством порядку суб'єктом господарювання. Як зазначено у абз. 55 розділу ІІІ «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07.10.2010 року, до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф). Отже, наданий позивачем розрахунок ціни позову окрім порушення терміну позовної давності є ще виконаним на підставі відсотків пені, що значно перевищують встановлений законом розмір. Крім того, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не визначено свої вимог до ОСОБА_3, як відповідача по позовній заяві, поданій ПАТ «ВТБ Банк». Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, тому не підлягають задоволенню. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 258, 512, 517, 626, 629, 632, 1077 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://reyestr.court.gov.ua/Review/32564812
  23. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Олійник А.С., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Іваненко Ю.Г., Карпенко С.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із указаним позовом, в обґрунтування посилаючись на те, що 24 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № MKGOSE0000096, на підставі якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою 24 % річних за користування кредитом на суму залишку та строком повернення до 24 лютого 2009 року. Відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав у зв'язку з чим банк просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитом та відсотки за користування кредитом у сумі 22 243 грн 79 коп. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2012 року, у позові відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до ст. 257 ЦК України позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Такі висновки судів відповідають вимогам закону і ґрунтуються на встановлених судом першої інстанції обставинах справи. Судом встановлено, що 24 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № MKGOSE0000096. Із позовної заяви вбачається, що кредитний договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам. Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_3 24 лютого 2006 року отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою 24 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 24 лютого 2009 року. Представник відповідача ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про відмову в позові у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 31 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Строк дії кредитного договору № MKGOSE0000096 від 24 лютого 2006 року закінчився 24 лютого 2009 року. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом 30 березня 2012 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.С. Олійник Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева Ю.Г. Іваненко С.О. Карпенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/30810602