Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 384 results

  1. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Завгородньої І.М., Савченко В.О., за участю представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обґрунтування, що 24 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № CL3772, відповідно до умов якого останній отримав кредит в розмірі 20 000 гривень під 36 % річних строком на 24 місяці із сумою щомісячного платежу 1165 гривень 88 копійок. Оскільки відповідачем належним чином не виконувалися зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 9 жовтня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, яку позивач просив стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Універсал банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 083 гривень 66 копійок. Вирішено питання про стягнення судового збору. У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк позовної давності, не надано клопотання про поновлення пропущеного строку та доказів поважності його пропуску, а відповідачем заявлено клопотання про застосування судом позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що п. 12.5 кредитного договору визначено домовленість сторін про збільшення строку позовної давності, відповідач не виконав свої зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 37 083 гривень 66 копійок, а тому дійшов висновку про задоволення позову. Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Судом установлено, що 24 грудня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір. Відповідно до п. 1.1 даного договору позичальник зобов'язується погасити кредит, сплатити проценти за користування ним на умовах та в порядку, визначених договором, додатком 1 та додатком 2. Як вбачається з матеріалів справи банк надав відповідачу кредит строком на 24 місяці із визначеною датою останнього платежу - 10 грудня 2009 року. Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 267 ЦК України). Судом першої інстанції вірно встановлено, що строк виконання зобов'язань за кредитним договором закінчився 10 грудня 2009 року. Відповідно до абзацу 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за зобов'язаннями з визначеним строком виконання починається зі спливом строку виконання кредитного договору. Отже, позивачу було відомо про порушення відповідачем умов кредитного договору та закінчення строку виконання зобов'язань саме 10 грудня 2009 року, однак позов пред'явлено до суду лише 18 січня 2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Як роз'яснено в п.3.3 розділу 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29 травня 2013 року умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу. Таким чином, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на вказані положення уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про наявність домовленості між сторонами про збільшення строку позовної давності, оскільки кредитним договором та додатками до нього такої умови не передбачено, а пунктом 12.5 визначений термін дії кредитного договору, а не строк виконання зобов'язань. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 17 червня 2013 року скасувати, рішення Таращанського районного суду Київської області від 15 лютого 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель І.М. Завгородня В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/33724075
  2. Державний герб України Справа № 754/4857/13-ц РІШЕННЯ Іменем України 16.09.2013 року Деснянський районний суд м. Києва в складі: Головуючого - судді Дубініна В.І., при секретарі - Краснощок О.В., Сологуб А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитною карткою, - ВСТАНОВИВ: Представник ТОВ „ОТП Факторинг Україна" просить суд задовольнити позов та стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитною карткою в розмірі 59920 грн. 97 коп. Позивач обґрунтовує позов тим, що 15.05.2008 року між ЗАТ „ОТП Банк" та ОСОБА_1 був укладений договір про видачу та обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток. В подальшому ЗАТ „ОТП Банк" було змінено на ПАТ „ОТП Банк". ТОВ „ОТП Факторинг Україна" вважає себе процесуальним правонаступником ПАТ „ОТП Банк". 15.05.2008 року ЗАТ „ОТП Банк" відкрив ОСОБА_1 картковий рахунок і видав йому платіжну картку Visa Classic (credit) із встановленим кредитним лімітом. Відповідач, за заявою позивача, не виконав умови договору по вчасному та повному погашенню суми мінімального платежу та відповідної сплати коштів за користування кредитом. Станом на 17.01.2013 року заборгованість відповідача по кредиту за договором позивачем зазначена в розмірі - 59920 грн. 97 коп. Представник відповідача заперечує проти позову. Він взагалі вважає, що позов подано неналежним позивачем та пропускаючи строк для подання позову. Він зазначив також, що укладення договору факторингу між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ОТП Факторинг Україна" не змінює розрахунки строку позовної давності. Суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню. Суд встановив, що 15.05.2008 року між ЗАТ „ОТП Банк" та ОСОБА_1 був укладений договір про видачу останньому міжнародної кредитної пластикової картки Visa Classic (credit). Відповідач таку картку отримав у ЗАТ „ОТП Банк" 15.05.2008 року. Суд встановив, що 29.01.2009 року ЗАТ „ОТП Банк" надіслав ОСОБА_1 вимогу про дострокове виконання боргових зобов'язань за договором про видачу та обслуговування міжнарожних кредитних пластикових карток (приватних) № 001/3771/08 від 15.05.2008 року (а.с. 48). Останню проплату по цьому договору ОСОБА_1 здійснив 27.05.2009 року (а.с.12). З цього періоду почався перебіг позовної давності, відпоідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України. Згідно ст. 257 ЦК України - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Посилання позивача, що вони є процесуальними правонаступниками ПАТ „ОТП Банк" є хибними та суперечать закону. Договором факторингу № 01/06/11 від 25.06.2011 року ПАТ „ОТП Банк" передав ТОВ „ОТП Факторинг Україна" (фактор) право грошової вимоги від клієнтів первісного кредитора, в тому числі від ОСОБА_1 (а.с.25-30). Передання кредитора своїх прав на вимогу іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) не є правонаступництвом і це зазначено в п. 1.2 ч.1 ст. 512 ЦК України. Враховуючи, що для ЗАТ „ОТП Банк" почався перебіг позовної давності з 27.05.2009 року та більше не переривався (ст. 264 ЦК України) він закінчився 28.05.2012 року. Укладення договору факторингу між ПАТ „ОТП Банк" та ТОВ „ОТП Факторинг Україна" не змінив порядку обчислення та перебігу позовної давності. Так передбачено ст. 262 ЦК України, а саме, що заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Представник відповідача просить суд врахувати сплив позовної давності та відмовити позивачу у позові. Після закінчення трирічного строку позовної давності позивач і подав позовну заяву. Позовна заява позивача до ОСОБА_1 була зареєстрована в канцелярії Деснянського районного суду м. Києва 25.03.2013 року. Таким чином, даний позов подано після спливу позовної давності, а саме більш чим 9 місяців. Суд не визнав поважними причини пропущення позовної давності і на поважність причин цих строків позивач і не посилався. Позивачу ніщо не перешкоджало після укладення 25.06.2011 року договору факторингу до 28.05.2012 року подати позовну заяву, та витримати встановлений законом строк позовної давності. Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України - сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Такі підстави мають місце і враховуються судом для відмови у позові. Керуючись ст.ст. 208, 209, 214, 218 ЦПК України, ст.ст. 256, 260, 262, 264, 267, п. 1 ч. 1 ст. 512, 513-516, 1077-1079, 1082 ЦК України, суд - ВИРІШИВ: Товариству з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна" в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитною карткою в розмірі 59 920 грн. 97 коп. - відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення . У разі постановлення рішення без участі особи яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/33781731
  3. Державний герб України Справа № 212/8442/2012 Провадження № 22-ц/772/554/2013 Головуючий в суді першої інстанції: Саблук С.А. Категорія: 27 Доповідач: Шемета Т. М. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючої : Шемети Т. М., суддів: Матківської М.В., Сопруна В. В., при секретарі: Сніжко О.А. з участю: представника позивача Нижника В.П., відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи Киринюка І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року, по цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог ЗАТ НВФ «Елекомс», - в с т а н о в и л а : 21 лютого 2012 року ПАТ «Універсал Банк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на наступне: 15.09.2006 року між ним та третьою особою без самостійних вимог на боці відповідача ЗАТ НВФ «Елекомс» було укладено кредитний договір № 06/07-14-Кл. Кредитний договір передбачав отримання позичальником в кредит 760 000 грн., дата видачі кредиту 15.09.2006 року, кінцева дата погашення кредиту 15.02.2009 року. Одночасно 15.09.2006 року між позивачем, ТОВ НВФ «Елекомс» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 як іпотекодавець - майновий поручитель передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором Кредиту цілу квартиру за АДРЕСА_1 до квартири також відносяться частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м.. Наявність заборгованості по кредитному договору підтверджена Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року, якою з ТОВ НВФ стягнуто на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість по кредитному договору. Тому позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу його з прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною незалежним суб'єктом оціночної діяльності для задоволення вимог ПАТ «Універсал Банк», що виникли на підставі Кредитного договору № 06/07-24-Кл від 15.09.2006 року в розмірі 805 670 грн. 48 коп. та просив стягнути з відповідача судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду в розмірі 3 219 грн. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року в задоволенні позову ПАТ «Універсал Банк» відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, ПАТ «Універсал Банк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить ухвалене по справі рішення скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В судовому засіданні представник ПАТ «Універсал Банк» Нижник В.П. подану апеляційну скаргу підтримав повністю. ОСОБА_3, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечували, представник ЗАТ НВФ «Елекомс» Киринюк І.С. вважає подану апеляційну скаргу безпідставною. Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, прийшла до висновку, що остання підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи. Ухвалене по справі рішення не відповідає цим вимогам. Так, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що позивач, не зважаючи на існування ще й договору застави майна ЗАТ НВФ «Елекомс», не звернув стягнення на це майно, а одразу звернувся з позовом про стягнення звернення на предмет іпотеки. Суд прийшов до висновку, що між позивачем та відповідачем укладено змішаний договір, так як іпотека - це майнова порука, тому застосував до даних правовідносин одночасно положення статті 559 ЦК України, статей 261, 257, 266 ЦК України та прийшов до висновку про припинення договору іпотеки з підстав пропуску строку звернення до суду. Пославшись на статтю 35 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню як необґрунтований. Відповідно до частини 3 статті 3030 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Мотивувальна частина рішення суду повинна містити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК). Мотивувальна частина оскаржуваного судового рішення не відповідає цим вимогам. Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Всупереч цьому, суд першої інстанції виклав висновки про відмову в задоволенні позову і з мотивів недоведеності, і в зв'язку з пропуском позовної давності. Судом першої інстанції невірно встановлено характер правовідносин, що виникли між сторонами та невірно застосовано норми матеріального права, не застосовано норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а тому це підлягає з'ясуванню судом апеляційної інстанції. Апеляційним судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини: 15 вересня 2006 року ВАТ «Банк Універсальний» та ЗАТ НВФ «Елекомс» уклали кредитний договір № 06/07-14-Кл, згідно якого ЗАТ НВФ «Елекомс» отримав у кредит 760 000 гривень з кінцевим терміном погашення кредиту 15лютого 2009 року (а.с.7-13). Одночасно з укладенням кредитного договору, ВАТ «Банк Універсальний», ЗАТ НВФ «Елекомс» та ОСОБА_3 уклали договір іпотеки, яким було забезпечено вимоги ВАТ «Банк Універсальний», що випливали з кредитного договору № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, шляхом передачі ОСОБА_3 в іпотеку квартири АДРЕСА_1, до квартири також відноситься частина підвалу під сарай площею 1,8 кв.м., інвентаризаційна вартість іпотечного майна склала 49 065 грн. (а.с.14-17). 27.08.2007 року ВАТ «Банк Універсальний» було перейменовано у відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк», а в подальшому назву ВАТ «Універсал Банк» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» який є правонаступником всіх прав та обов'язків ВАТ «Банк Універсальний». Таким чином, між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 виникли правовідносини, що випливають із договору іпотеки. Причому слід зазначити, що в даному випадку боржник та іпотекодавець є відмінними особами. Відповідно до статті 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета іпотеки. Таким чином, застосування судом першої інстанції до виниклих правовідносин положень частини 4 статті 559 ЦК України є невірним, а висновок про те, що іпотека як майнова порука є змішаним договором не ґрунтується на нормах закону та є власною думкою головуючого по справі. ПАТ «Універсал Банк» в 2011 році звернувся в господарський суд Вінницької області з позовом до Закритого акціонерного товариства «Науково-виробнича фірма «Елекомс»» про стягнення заборгованості за кредитним договором № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року. Рішенням господарського суду Вінницької області від 28.10.2011 року (а.с.116-120), частково зміненим Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 року (а.с.18-22) позовні вимоги ПАТ «Універсал Банк» було задоволено та стягнуто з ЗАТ НВФ «Елекомс» на користь ПАТ «Універсал Банк» 558 070 грн. 68 коп. простроченої заборгованості по кредиту, 247 599 грн. 80 коп. заборгованості по відсотках, 8 056 грн. 70 коп. витрат по сплаті судового збору та 149 грн. 13 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В судовому засіданні апеляційного суду було надано докази існування заборгованості по кредитному договору на момент звернення до суду: розрахунок заборгованості станом на 21.02.2012 року, копія постанова про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, на момент звернення позивача з позовом до ОСОБА_3 вже існувало рішення про стягнення заборгованості по кредитному договору з боржника ТОВ «НВФ Елекомс». Частиною другою ст. 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, в тому числі одночасне чи окреме заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 3 і 4 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 33, ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Таким чином, виходячи з аналізу зазначених норм права, звернення стягнення на предмет іпотеки є можливим у разі невиконання боржником зобов'язання. Чинним законодавством України не встановлено будь-яких обмежень права іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, наданого майновими поручителями, у разі наявності невиконаних рішень суду про стягнення боргу з позичальника та доказів неможливості здійснення стягнення. Тому суд першої інстанції, вказуючи на те, що позивачем було укладено з третьою особою на боці відповідача договір застави (докази про це в матеріалах справи відсутні), що відбувається виконання рішення господарського суду і в зв'язку з цим накладено арешт на майно третьої особи, а тому цього достатньо для погашення заборгованості, а банк хоче продати лише квартиру ОСОБА_3, - допустив припущення, домисли, така позиція суду не ґрунтується на нормах права та не може бути підставою для відмови в задоволенні позову. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що зобов'язання боржника ТОВ НВФ «Елекомс» перед ПАТ «Універсал Банк» не виконано, позов в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованим. Однак пропуск позовної давності для звернення до суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. У відповідності до норми ч. 3 ст. 267 ЦК, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Норма ч. 4 ст. 267 ЦК покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності як підставу для відмови у позові. Зазначена заява повинна містити виклад обставин, у відповідності до яких строк позовної давності сплив (закінчився), календарний розрахунок відповідних строків, наявні докази та вимоги щодо застосування судом наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові. Закон не містить вимог щодо певної обов'язкової форми такої заяви. Відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування позовної давності до виниклих правовідносин, виклавши свої доводи в запереченнях проти позову та просив відмовити з цих підстав у позові. Тому посилання апелянта на те, що заяви про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_3 не заявляв є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. Перевіривши під ставність заяви ОСОБА_3 про сплив позовної давності, судова колегія приходить до наступних висновків: Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом. Водночас за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України "Про іпотеку" заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов'язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем). У зв'язку з цим, в статті 1 Закону України "Про іпотеку" також визначено, що майновий поручитель - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. ПАТ «Універсал Банк» зазначає те, що строк позовної давності було перервано пред'явленням вимоги до одного з боржників: позову до ТОВ НВФ «Елекомс» про стягнення заборгованості за кредитним договором. Така позиція позивача спростовується наступним: дійсно норма ч. 2 ст. 264 ЦК визначає підставою для переривання перебігу позовної давності пред'явлення позову до одного із кількох боржників. Однак дія норми в цій частині розповсюджується на випадки субсидіарної відповідальності осіб та на випадки, у яких виконання певного зобов'язання покладено одночасно на декількох осіб (стаття 619 ЦК України). Солідарна відповідальність боржника та майнового поручителя нормами цивільного кодексу не передбачена. А лише солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний в повному обсязі (частина 2 статті 543 ЦК України). З цих підстав до даних правовідносин не можна застосовувати до виниклих правовідносин положення статті 264 ЦК України, оскільки позивач, пред'явивши позов до господарського суду з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором до ТОВ НВФ «Елекомс», не перервав, як він вважає перебіг позовної давності і щодо вимог до ОСОБА_3, так як останній не несе субсидіарної відповідальності та не був будь-яким чином залучений до справи чи повідомлений про судове слухання в господарському суді. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 стверджував, а представник позивача ПАТ «Універсал Банк» підтвердив, що будь-яких повідомлень щодо існування заборгованості по кредитному договору іпотекодавцеві ОСОБА_3 з боку ПАТ «Універсал Банк» за період з 15.02.2009 року по день звернення до суду не надсилалося, про існування заборгованості по кредитному договору, по якому відповідач є майновим поручителем, ОСОБА_3 дізнався в суді першої інстанції. Частина 5 статті 3 закону України «Про іпотеку»: Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Така ж норма закріплена в частині першій статті 17 закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Як вже було зазначено вище, основне зобов'язання між ПАТ «Універсал Банк» та ЗАТ НВФ «Елекомс» не закінчене. Що стосується строку дії іпотечного договору, слід зазначити наступне: Позивач посилається на те, що п.6.3 договору іпотеки передбачено, що «цей Договір діє до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором», а тому строк позовної давності до вимог до іпотекодавцю ним не пропущено. Однак з приводу цього слід зауважити наступне: Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Разом із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). При цьому сама по собі умова договору іпотеки про дію іпотеки до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором не може розглядатися як встановлення строку дії іпотеки, так як це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Як уже зазначалося вище, термін повернення заборгованості за договором кредиту № 06/07-14-Кл від 15.09.2006 року, сплив 15.02.2006 року, цей же термін зазначено в п.1.1. договору іпотеки, тому саме 15.02.2006 року слід розглядати як строк дії іпотечного договору. Таким чином, строк позовної давності щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, сплив 15.02.2009 року. Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 21.02.2012 року. Оскільки будь-яких дій, які б свідчили про переривання позовної давності до даної вимоги позивачем вчинено не було, підстав для поновлення пропущеного строку позивач не навів, зважаючи на заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в задоволенні позову слід відмовити з цих підстав. Таким чином, виходячи з наведеного, подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню як таке, що постановлене без повного з'ясування обставини, що мають значення для справи, з невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів, - В и р і ш и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07.12.2012 року скасувати та ухвалити нове: Відмовити в задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа на боці відповідача яка не заявляє самостійних вимог закрите акціонерне товариство науково-виробнича фірма «Елекомс». Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуюча: Т. М. Шемета Судді: В. В. Сопрун М.В.Матківська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29780164
  4. Державний герб України ун. № 759/4743/13-ц пр. № 2/759/3154/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва в складі: головуючого судді - Чалої А.П., при секретарі - Котляр Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ПАТ «Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В с т а н о в и в : ПАТ «КБ «Приват Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та просив стягнути з відповідачки заборгованість станом на 31.01.2013р. за кредитом в сумі 6 633,83 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 14 724,44 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 067,91 грн., а всього заборгованості: 22 926 грн. 18 коп., посилаючись на те, що відповідно до договору без номеру від 13.04.2006р. відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Але відповідачка договір не виконує, кредит і відсотки не повертає, у зв*язку із чим просив задовольнити позов на підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, а також стягнути з відповідачки судові витрати. В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_3 і ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на порушення відповідачкою умов кредитного договору. При цьому, представник позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні 13.05.2013р. не зміг пояснити суду, чим обґрунтовується розмір основної кредитної заборгованості ОСОБА_2 в сумі 6 633,83 коп., якщо сам позивач в позові зазначає про те, що відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн.; не змін він пояснити і питання щодо строку отримання кредиту, оскільки із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту і яку було надано суду представником відповідача, вбачалося, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р.; не зміг вказати останню дату проплати відповідачкою за кредитом для змоги встановити можливий перерив спливу строку позовної давності; не зміг вказати про звітний період, щоб мати змогу вказувати про порушення відповідачкою певних зобов*язань; не надав суду доказів про особисте підписання відповідачкою Умов і правил надання банківських послуг, на порушення яких останньою посилався позивач. Для надання позивачем вказаних вище доказів в обґрунтування заявленого позову судом було оголошено перерву до 03.06.2013р., але в дане судове засідання належним чином повідомлений позивач явку свого представника не забезпечив, про поважність причин його неявку суд не повідомив і витребуваних доказів не надав, але судом було оголошено перерву до 27.06.2013р. у зв*язку із неявкою представника позивача, в дане судове засідання з*явився інший представник ПАТ «КБ «Приват Банк» ОСОБА_4, яка не надала жодного із доказів, про які йшла мова в судовому засіданні 13.05.2013р. із іншим представником позивача ОСОБА_3 і не змогла надати відповіді на питання щодо заявлених позовних вимог. Представник відповідачки проти позову заперечував, посилаючись на його необґрунтованість і безпідставність, а також просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, при цьому пояснив про те, що у позивача відсутні докази отримання ОСОБА_2 кредиту в сумі, більшій ніж 2 000 грн., відсутні докази строку дії кредитної картки, звітного періоду, останньої проплати відповідачки, докази підписання нею умов кредитування, у зв*язку із чим вважав, що позивач не надав суду належних доказів про порушення відповідачкою умов кредитного договору, а доказування заявленого позову ґрунтуються лише на особистих поясненнях представників позивача. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає за необхідне у задоволенні позову відмовити, виходячи з наступного. Згідно частини 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Судом встановлено, що 13.04.2006р. ОСОБА_2 була підписана заява про отримання кредиту в сумі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 13-14 - копія заяви). В матеріалах справи є також Умови і правила надання банківських послуг (а.с. 15-21 - копія). Як вказує позивач, відповідачка договір не виконує, кредит і відсотки не повертає, у зв*язку із чим станом на 31.01.2013р. виникла заборгованість за кредитом в сумі 6 633,83 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 14 724,44 грн., штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн. і штраф (відсоткова складова) в сумі 1 067,91 грн., а всього заборгованість становить: 22 926 грн. 18 коп. (а.с. 7-11 - розрахунок заборгованості). Із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту, яку було надано суду представником відповідачки, вбачається, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р. (а.с. 36 - копія кредитної картки). Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов*язковим для виконання сторонами. Але, для того, щоб мати змогу говорити про порушення позичальником умов договору, слід чітко знати ці умови як позичальнику, так і суду. В спірному випадку представники позивача не змогли пояснити суду, чим обґрунтовується розмір основної кредитної заборгованості ОСОБА_2 в сумі 6 633,83 коп., якщо сам позивач в позові зазначає про те, що відповідачка отримала кредит в сумі 2 000 грн., при цьому саме на суму боргу в розмірі 6 633,83 коп. позивачем здійснювалися усі інші нарахування; не змоги вони пояснити і питання щодо строку отримання відповідачкою кредиту, оскільки із кредитної картки НОМЕР_1, про яку вказано в заяві-договорі ОСОБА_2 про отримання кредиту і яку було надано суду представником відповідача, вбачалося, що строк дії цієї кредитної картки вказаний як квітень 2009р., тобто, строк позовної давності для пред*явлення даного позову в такому випадку сплив; не змогли вказати останню дату проплати відповідачкою за кредитом для змоги встановити можливий перерив спливу строку позовної давності; не змогли вказати про звітний період відповідачки, щоб мати змогу вказувати про порушення відповідачкою певних зобов*язань щодо порушення строку проплат; не надали суду доказів про особисте підписання відповідачкою Умов і правил надання банківських послуг, на порушення яких останньою посилалися, хоча вказували, що позивач письмово ознайомив відповідачку з цими Умовами кредитування і з ними остання погодилася. Крім особистих пояснень представників позивача, належних і допустимих доказів в обґрунтування позову і зазначених вище істотних обставин справи, позивачем суду не надано. Згідно частини 4 ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім цього, у відповідності до пункту 31 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., враховуючи положення пункту 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв*язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв*язку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні належними і допустимими доказами, виходячи із наданих позивачем доказів, заявлені із пропуском трирічного строку позовної давності, що в сукупності свідчить про їх недоведеність і необхідність відмови у задоволенні позову по суті. Керуючись ст.ст. 11, 16, 257, 267, 509, 526, 610, 629, 1054 ЦК України, пунктом 31 постанови №5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012р., пунктом 7 частини 13 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 223 ЦПК України, суд, - В и р і ш и в : У задоволенні позову ПАТ «Комерційний Банк «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32106748
  5. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа 2/3593/12 11 вересня 2012 року Дзержинський міський суд Донецької області в складі головуючої судді Мамедової Л.М. при секретарі Федорцової І.С. за участю представників відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитом, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернуся до суду із заявленими вимогами. В обґрунтування позову зазначив, що між ним та відповідачем 13.10.2005р. укладено договір , за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 4389,60 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 12.10.2007р.. Згідно умов укладеного договору, договір складається із Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. У порушення норм договору, відповідач належним чином зобов'язання не виконав та станом на 28.03.2012р. має заборгованість 36341 грн, з яких 2234,33 -заборгованість за кредитом, 12660,98 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом, 19239,10 грн. пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 500 грн.- штраф, 1706, 72 грн. штраф за процентами. В судове засідання належним чином повідомлений представник позивача не прибув, надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутністю. Ухвалою суду від 27.08.2012 р. явку позивача до суду було визнано обов'язковою. В судове засідання належним чином повідомлений позивач не з'явився, в зв'язку з чим, справа розглянута відповідно до ст. 60 ЦПК України, на підставі наданих сторонами доказів. Представник відповідача ОСОБА_2 суду пояснив, що є батьком відповідача. Його донька дійсно брала гроші в кредит в Приватбанку у 2005році, але письмового договору з банком не укладала, а тільки написала заяву. На теперішній час вона повністю сплатила суму кредиту, але банк вимагає від неї платежів, пов'язаних з несвоєчасною виплатою кредиту, штрафних санкцій безпідставно. Просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача. Представник відповідача ОСОБА_1 суду пояснила, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із заявленими вимогами, оскільки після укладення договору сплинуло майже сім років. Фактично договір між сторонами у письмовій формі, як того вимагає ст. 1055 ЦК України, не укладався. Відповідачем написана заява до банку 13.10.2005р. на видачу кредиту, яка не має підпису уповноваженого представника ПАТ КБ «Приватбанку», умови на які посилається позивач та з яких за вимогами позивача повинен складатися сам Договір взагалі не підписані відповідачем та не мають дату їх складання. Враховуючи, що позивач за період з 2005р. неодноразово змінював умови надання споживчого кредиту, то взагалі не можна зробити висновок чи мають розповсюджуватися Умови кредитування, які надані позивачем до матеріалів справи до правовідносин, що виникли між сторонами. Просила суд відмовити в задоволенні вимог позивача. Заслухав учасників по справі дослідив письмові докази, суд приходить до висновку про наступне. Між сторонами виникли договірні правовідносини, з приводу споживчого кредитування, які регулюються нормами договору та Цивільного Кодексу України. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Судом встановлено, що 13.10.2005р. ОСОБА_3 звернулась із письмовою заявою до ПАТ КБ «Приватбанк»про надання їй споживчого кредиту в розмірі 4389,60 грн. на придбання в магазині ООО «Факстрот-Донецьк»двох телефонів, телевізору та тумби Адам. В поданій заяві як банківські послуги визначено строк кредитування до 12.10.2007р. та процентна ставка в розмірі 2,09% на місяць на залишок суми Для здійснення позичальником оплати в заяві також визначено строки погашення кредиту та банківські розрахунки. Копія заяви, що подана позивачем до матеріалів справи містить підпис позичальника ОСОБА_3 та підпис представника банку. В заяві , наданій представником відповідача відсутній підпис представника КБ «Приватбанку». Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається вчинений у письмовій формі, якщо його зміст, зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що фактично між сторонами було укладено договір споживчого кредитування у письмовій формі, що підтверджується заявою відповідача від 13.10.2005р. Відповідно до ст.. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Кредитний договір є двостороннім правочином, а отже, відповідно до ст.. 202 ЦК України є погодженою дією двох сторін, що направлена на створення прав та обов'язків для двох сторін. Як вбачається з заяви позичальника від 13.10.2005р. договір споживчого кредитування укладався в присутності двох сторін. За таких обставин, обов'язковою умовою його дійсності відповідно до ст.. 202 та 203 ЦК України, є обоюдне волевиявлення сторін щодо кожної умови такого договору. До матеріалів справи позивачем надані Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка») (Стандарт), які фактично містять умови та порядок надання кредиту, права та обов'язки сторін, порядок розрахунків, відповідальність сторін, та положення щодо збільшення строку позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків, штрафних санкцій пені до п'яти років. Зазначені умови підписані головою правління Банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами, а також жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви Позичальника № DNH4КS530390278. Як вбачається з позовної заяви позивач зазначає, що договір між КБ «Приватбанком»та ОСОБА_3 складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не була отримана згода відповідача на укладення договору з позивачем саме за Умовами надання споживчого кредиту, на які посилається позивач та які надані ним до позовної заяви. В зв'язку з чим, правовідносини, що виникли між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки заявою позичальника, де строк виконання взятого нею зобов'язання по сплаті кредиту встановлений по 12.10.2007 рік. Позивач звернувся до суду із заявленими вимогами в квітні 2012 року. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а до вимог по сплаті пені та штрафу в один рік. Відповідно до ст.. 261 ч.5 за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ст..60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як а підставу своїх вимог та заперечень. В супереч зазначеній нормі, позивачем не надано суду повний розрахунок заборгованості відповідача із визначенням періоду погашення кредиту по місяцям. В зв'язку з чим, суд не має можливості визначити початок перебігу строку позовної давності за заявленими вимогами, адже відповідачем здійснювалось погашення боргу, про що свідчить сума непогашеного тіла кредиту, визначена позивачем в позові. За таких обстави, суд приходить до висновку, що позивачем пропущений строк для звернення до суду із заявленими вимогами. Так, строк виконання зобов'язань за договором у відповідача сплинув 13.10.2007р. На час звернення позивача до суду пройшло п'ять років. Жодних клопотань про поновлення строку позивач суду не заявляв. В зв'язку з чим, в задоволенні вимог позивача слід відмовити. Керуючись ст.. 10, 60, 212-214 ЦПК України, суд- В И Р І Ш И В: В задоволенні вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2005р. № DNH4КS530390278, відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області протягом десяти дів з дня його проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/27680773
  6. Державний герб України Справа № 2018/2-3775/11 н/п 2/640/86/13 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2013 року Київський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Чередник В.Є. при секретарі Кварацхелія Г.Е., Кривенко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: Позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором від 23.03.2008 р., укладеним між ПАТ «ВТБ Бане» та ОСОБА_2 станом на 24.05.2011 р. в сумі 57028, 38 грн. В ході розгляду справи, до суду надійшла заява від ТОВ «Кредит Колекшн Груп» про заміну первісного позивача належним позивачем, оскільки 06.06.2011 року до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» перейшло право вимоги за кредитним зобов»язанням, яке виникло на підставі даного кредитного договору, про що суду надані відповідні докази.. Судом було замінено первісного позивача належним позивачем, від якого надійшла заява про підтримання позовних вимог до ОСОБА_2 та прохання розглянути справу за його відсутності. Представник відповідача ОСОБА_2- ОСОБА_4 проосив розглянути справу за його відсутності, подав заяву про застосування строків позовної давності, просив у позові відмовити, з підстав, викладених у письмових запереченнях. Відповідач ОСОБА_3 в судові засідання не з'являлась, причин неявки не повідомляла, заяв про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило. Суд, перевіривши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч. 2 ст. 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. В вересні 2011 року до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулось Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» в особі відділення Харківська регіональна дирекція ПАТ «ВТБ Банк». Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до підпункту 2 пункту 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» № 231 від 03.04.2009 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2009 року за № 373/16389, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів), як зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Отже, виходячи з вище наведеного операції факторингу не розповсюджуються на фізичних осіб. Під час судового розгляду справи було встановлено, що 06.06.2011 року між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» було укладено Договір факторингу № 06/6/11нв, згідно якого ПАТ «ВТБ Банк» переуступив право вимоги виконання зобов'язань за кредитними договорами ТОВ «Кредит Колекшн Груп». Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовими вважаються такі послуги, як зокрема, факторинг. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами-підприємцями. Фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Однак, Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» належного та допустимого доказу щодо його включення до відповідного реєстру в установленому законом порядку суду надано не було. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Згідно умов п. 2.2.3 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, право вимоги переходить до Фактора, тобто до ТОВ «Кредит Колекшн Груп», з моменту зарахування коштів на рахунок Клієнта, тобто ПАТ «ВТБ Банк», які Фактор зобов'язувався перерахувати у термін встановлений п. 2.5 цього договору, але жодного належного та допустимого доказу щодо переходу права вимоги від ПАТ «ВТБ Банк» до ТОВ «Кредит Колекшн Груп» позивачем надано суду не було. Відповідно до ч. 1 ст. 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Згідно умов п. 4.2 Договору факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року, передача документації щодо підтвердження заборгованості позичальника від Клієнта до Фактора оформлюється актом приймання-передачі. Однак, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» відповідного акту приймання-передачі документації щодо підтвердження заборгованості суду надано не було. Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. До цього часу Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» не було надано ОСОБА_2 доказів переходу до нового кредитора прав у її зобов'язанні перед Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк». Згідно ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року визначено, що станом на дату його укладання заборгованість ОСОБА_2 становить 19170,00 грн., в той же час заявлена первісним позивачем у позовній заяві сума заборгованості в декілька разів перевищує встановлену вказаним вище Договором заборгованість відповідача, а розрахунок ціни позову є виконаним починаючи з березня 2009 року, тобто за 2,5 роки до укладання договору факторингу, адже конкретна дата переходу право вимоги від Клієнта до Фактора не встановлена жодним письмовим доказом. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Так, умовами п. 2.4 Договором факторингу № 06/6/11нв від 06.06.2011 року встановлено, що з моменту переходу прав клієнт не має права проводити будь-які операції відносно заборгованості боржника (нараховувати неустойку, підвищувати процентну ставку, реструктурувати заборгованість), але як вбачається зі змісту позовної заяви первісного позивача, вимоги якої підтримано також і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп», на протязі усього часу, починаючи з березня 2009 року і до теперішнього, Клієнтом, тобто ПАТ «ВТБ Банком» продовжувалось нарахування неустойки та здійснення розрахунків процентів за користування кредитними коштами за підвищеною процентною ставкою. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), але позивачем, в порушення вимог цивільного законодавства, надано до суду розрахунок здійснений за період починаючи з березня 2009 року, що значно перевищує термін позовної давності встановлений до даної категорії вимог. Так як у кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу строку позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вимогами цього Закону не передбачено обов'язковість обставини що обидві сторони повинні бути суб'єктами господарювання, але позивач є зареєстрованим у встановленому законодавством порядку суб'єктом господарювання. Як зазначено у абз. 55 розділу ІІІ «Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин» від 07.10.2010 року, до складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф). Отже, наданий позивачем розрахунок ціни позову окрім порушення терміну позовної давності є ще виконаним на підставі відсотків пені, що значно перевищують встановлений законом розмір. Крім того, ТОВ «Кредит Колекшн Груп» не визначено свої вимог до ОСОБА_3, як відповідача по позовній заяві, поданій ПАТ «ВТБ Банк». Суд, оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані, тому не підлягають задоволенню. На підставі наведеного, керуючись ст.ст.10,11,60,88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 258, 512, 517, 626, 629, 632, 1077 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит Колекшн Груп» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Харківської області через Київський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя - http://reyestr.court.gov.ua/Review/32564812
  7. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2013 року м. Київ Колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Олійник А.С., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Іваненко Ю.Г., Карпенко С.О., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2012 року, в с т а н о в и л а: У березні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із указаним позовом, в обґрунтування посилаючись на те, що 24 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № MKGOSE0000096, на підставі якого ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою 24 % річних за користування кредитом на суму залишку та строком повернення до 24 лютого 2009 року. Відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконав у зв'язку з чим банк просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитом та відсотки за користування кредитом у сумі 22 243 грн 79 коп. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2012 року, у позові відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що відповідно до ст. 257 ЦК України позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. Такі висновки судів відповідають вимогам закону і ґрунтуються на встановлених судом першої інстанції обставинах справи. Судом встановлено, що 24 лютого 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № MKGOSE0000096. Із позовної заяви вбачається, що кредитний договір складається з заяви позичальника та умов надання споживчого кредиту фізичним особам. Згідно з умовами вказаного договору ОСОБА_3 24 лютого 2006 року отримав кредит у розмірі 10 000 грн зі сплатою 24 % річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення до 24 лютого 2009 року. Представник відповідача ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про відмову в позові у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Положеннями ч. 5 ст. 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Відповідно до п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживача» кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 31 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Строк дії кредитного договору № MKGOSE0000096 від 24 лютого 2006 року закінчився 24 лютого 2009 року. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом 30 березня 2012 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 03 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.С. Олійник Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева Ю.Г. Іваненко С.О. Карпенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/30810602
  8. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2011 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року був укладений договір іпотеки, згідно з яким останні передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконував, станом на 4 серпня 2011 року допустив заборгованість зі сплати кредиту та процентів у розмірі 61 326,76 доларів США. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати договір іпотеки дійсним, звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, виселити відповідачів з квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року позовну заяву в частині визнання дійсним договору іпотеки залишено без розгляду. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 грудня 2011 року в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 1 серпня 2008 року в розмірі 31 326,76 доларів США, що є еквівалентом 488 774 грн 24 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу зазначеної квартири позивачем з укладенням від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 договору купівлі-продажу з будь-якою особою-покупцем із отримання витягу з Державного реєстру прав власності. Виселено відповідачів з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку в зазначеній квартирі. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника, ОСОБА_6, просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не врахована співмірність заборгованості з вартістю іпотечного майна, оскільки вартість квартири значно перевищує основний борг за кредитним договором. Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість, у зв'язку з чим на підставі ст. 590 ЦК України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку», п. 2.3.7 кредитного договору та п. 18.8.1 договору іпотеки іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим на вимогу позивача у встановлений останнім строк відповідачі не звільнили жиле приміщення, яке є предметом іпотеки. Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 1 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір у розмірі 38 399,48 доларів США на строк до 1 серпня 2013 року з процентною ставкою 15 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачами: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 1 серпня 2008 року укладений договір іпотеки, згідно з яким відповідачі передали банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 33 та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса. Згідно з п. 24 договору іпотеки від 1 серпня 2008 року у випадку порушення кредитного договору позичальником або договору іпотеки іпотекодавцями іпотекодержатель направляє іпотекодавцям і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцтридцяти денногоку вимога іпотеко держателя залишається без задоволення, іпотеко держатель праві почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору. Однак, ухвалюючи рішення, апеляційний суд не звернув уваги, що іпотекодавцями є три особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте відповідна вимога була направлена банком лише ОСОБА_3 та особі з ініціалами «ОСОБА_7» без зазначення прізвища. Також апеляційний суд не з'ясував, чи повідомлявся іпотекодавець ОСОБА_5 про усунення порушення зобов'язань за кредитним договором, як це передбачено п. 24 договору іпотеки. Пунктом 8.1. кредитного договору та п. 35.2 договору іпотеки передбачено, що винагорода за надання фінансового інструменту складає 0,00 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати. З матеріалів справи вбачається, що за період з 4 серпня 2008 року до 4 серпня 2011 року банком щомісячно нараховувалась комісія/винагорода. Крім того, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). Проте апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув, не врахував, що пеня за прострочення сплати процентів за кредитом умовами кредитного договору не передбачена, а строк позовної давності по сплаті пені по тілу кредиту становить один рік та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану представником - ОСОБА_6, задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/29059588
  9. Дата документу 03.04.2013 Справа № 320/1464/13-ц РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «03» квітня 2013 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі: головуючого-судді Горбачової Ю.В., при секретарі - Сюсель О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополь цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до відповідачки про стягнення з неї заборгованості в розмірі 33024,39 грн. за кредитним договором № DNН4КР84660663 від 06.03.2006 року, а також судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору в розмірі 330,24 грн. В обґрунтування позову заявник вказує, що відповідно до укладеного договору № DNН4КР84660663 від 06.03.2006 року відповідачка 06.03.2006 року отримала кредит у розмірі 2301, 00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,09% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.09.2007 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт ) складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється щомісяця в період сплати. Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов договору. Договором встановлена позовна давність за вимогами стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором в тривалістю 5 років (п.5.5. Умов надання кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт )). У порушення умов договору Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 03.01.2013 року відповідач має заборгованість перед банком в розмірі 33024, 39 грн., яка складається з наступного: 2301, 00 грн. - заборгованість за кредитом; 10523,89 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 18150,72 - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи відповідно до п. 5.3. Умов та правил надання банківських послуг - 500 грн. штраф (фіксована частина), 1448,78 грн. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного позивач просить суд стягнути з відповідачки на його користь вказану суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати. Представник позивача - ПАТ КБ "Приватбанк" у судове засідання не з'явився, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягає. Відповідачка у судове засідання не з'явилася, але надала заяву про розгляд справи за її відсутності та просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі у зв'язку зі спливом строку позовної давності. Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до укладеного договору № DNН4КР84660663 від 06.03.2006 року відповідачка 06.03.2006 року отримала кредит у розмірі 2301, 00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,09% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 06.09.2007 року. Як вбачається з матеріалів справи (а.с.4 - розрахунок заборгованості) заборгованість у відповідачки виникла з квітня 2006 року та з того часу їй нараховувалися відповідні проценти, пеня та штрафні санкції, передбачені умовами договору. 06.09.2007 року строк погашення кредиту за договором сплинув, але не зважаючи на наявну заборгованість боржника, позивач не звертався за захистом свого права до суду саме до 06.02.2013 року. Позивачем не надано суду будь-яких доказів того, що спір з відповідачем вирішувався у досудовому порядку або будь-яких доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом свого права. Відповідно до ст. 256 Цивільного Кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Договором встановлена позовна давність за вимогами стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за Договором в тривалістю 5 років (п.5.5. Умов надання кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт )). Відповідно до ч.5 ст.261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом терміну виконання. Згідно з умовами договору № DNН4КР84660663 від 06.03.2006 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, він укладений на строк по 06.09.2007 року включно. Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Строк виконання грошових зобов'язань Відповідача ОСОБА_2 настав 06.09.2007 року. Отже, застосовуючи позовну давність тривалістю у п'ять років, строк позовної давності за заявленими вимогами сплинув 07.09.2012 року. Таким чином, позивач звернувся з вказаною позовною заявою 06.02.2013 року, тобто з пропуском строку позовної давності, встановленої домовленістю сторін. Крім того, згідно роз'яснень, наданих у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року №5, суди мають враховувати положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи). Так, згідно умов договору № DNН4КР84660663 від 06.03.2006 року відповідачці був наданий споживчій кредит для придбання продукції (п.1.7 Договора), а тому позивачу, як кредитодавцю, встановлено законодавчу заборону вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Таким чином, приймаючи до уваги вищевикладене, а саме те, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності та не надав доказів поважності пропуску цього строку, суд вважає, що посилання відповідачки щодо відмови у задоволенні позову з підстав пропуску строку давності є обґрунтованими, а тому у задоволені позову слід відмовити. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 256, 257, 259, 261, 267, 1054 ЦК України, Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 року №5, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст. 10, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України, суд ВИРІШИВ: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити повністю. Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. СУДДЯ: Ю.В. Горбачова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30476446