Search the Community

Showing results for tags 'исковая давность'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 372 results

  1. 1. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40732686 Справка расчет задолженности может быть надлежащим доказательством. 2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/50238851 О том, что судебный приказ прерывает и.д. несмотря на то, что судебный приказ было в 2008 году, а иск подан в 2014 и заемщиком заявлено о применении и.д.
  2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58399684 Державний герб України Ухвала іменем україни 08 червня 2016 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Дербенцевої Т.П., Остапчука Д.О., Попович О.В., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа - ОСОБА_1, про визнання зобов'язань за договором поруки такими, що припинилися, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року, в с т а н о в и л а: У січні 2015 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором від 13 червня 2007 року, у забезпечення якого між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, в зв'язку з чим просило стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 3 540,89 доларів США та 50 813 грн 09 коп. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 у червні 2015 року звернулася до суду з зустрічним позовом про припинення зобов'язань за договором поруки. Позовні вимоги мотивувала тим, що без її згоди було змінено забезпечувальне зобов'язання, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності й в силу вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Родовід Банк» суму заборгованості по кредиту і процентам в розмірі 3 389, 89 доларів США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту в розмірі 28 580 грн 18 коп., пеню за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 1 022 грн 35 коп. та 3% річних в розмірі 7 643 грн 44 коп. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року зазначене рішення районного суду в частині вирішення вимог банку до ОСОБА_2 та її зустрічних вимог скасовано. Відмовлено в задоволенні вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та задоволено зустрічний позов й припинено дію поруки за договором від 13 червня 2007 року, укладеним між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 просить ухвалені в справі судові рішення в частині вирішення вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку як з боржника, так і з поручителя ОСОБА_2 Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог до ОСОБА_1, про те відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення заборгованості з поручителя та задовольняючи зустрічний позов, виходив з того, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припинилася внаслідок зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу відповідальності останнього. Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна. За вимогами ст. ст. 213, 214, 315 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. Зазначеним вимогам ухвалені в справі рішення судів не відповідають. Судом установлено, що 13 червня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі 20 758 доларів США строком до 13 червня 2014 року зі сплатою 12,5% річних. Додатковою угодою до цього договору від 31 жовтня 2008 року було збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом до 16% річних. У забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, 13 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки. Через неналежне виконання ОСОБА_1 грошових зобов'язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту виникла заборгованість, розмір якої станом на 29 вересня 2015 року складає 3 540,89 доларів США та 50 813 грн 09 коп. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Відповідно до ст. 256 ЦК Українипозовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14 та від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для судів. Разом з тим, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). При цьому виходячи з системного аналізу вимог ст. ст. 257, 264 ЦК України позовна давність може перериватися лише у межах строку позовної давності. Проте вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212-214, 303, 316 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули, не дослідили умови кредитного договору щодо порядку та строків погашення кредиту й взагалі не з'ясували коли боржником здійснено останній платіж, унаслідок чого, з урахуванням доводів ОСОБА_1 щодо пропущення позивачем строку позовної давності, не визначилися з тим чи дотримано банком такого строку й відповідно з дійсним обсягом відповідальності боржника. Крім того, згідно зі ст. 192 ЦК Українизаконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини 1, 3 статті 533 ЦК України). Положеннями ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету. Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Зважаючи на викладене, вирішуючи спір про стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, суд має установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті. Проте, зазначене залишилося поза увагою як суду першої, так і апеляційної інстанції, які не з'ясували питання правомірності видачі кредиту в іноземній валюті. Отже, в ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч. 4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Судами попередніх інстанцій не надано мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Таким чином, неповно з'ясувавши дійсні обставини справи, не давши належної оцінки доказам, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених рішень судів в частині вирішення вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, із передачею справи в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення судів не оскаржуються, а відтак не є предметом касаційного перегляду. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргуОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2016 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті рішення суду залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: Т.П. Дербенцева Д.О.Остапчук О.В.Попович В.О.Савченко
  3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/40731998 Державний герб України Ухвала іменем україни 01 жовтня 2014 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Висоцької В.С., суддів: Амеліна В.І., Кафідової О.В., Умнової О.В., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня 2014 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із указаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що згідно з укладеним кредитним договором від 13 березня 2006 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 2 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості. У порушення умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за вказаним договором не виконувала, грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами не надавала, в результаті чого станом на 31 жовтня 2013 року в останньої утворилася заборгованість за кредитом в сумі 15 155 грн 69 коп., яку банк і просив стягнути з відповідача. Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 березня 2013 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 7 976 грн 69 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині зменшення заборгованості за подвійною відсотковою ставкою скасовано та стягнуто з ОСОБА_3 різницю в сумі заборгованості за кредитним договором від 13 березня 2006 року в розмірі 7 179 грн. У решті рішення залишено без змін. У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня 2014 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судами встановлено, що 13 березня 2006 року між сторонами по справі було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у сумі 2 тис. грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36,0% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, що підтверджується копією заяви. Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що останній платіж у сумі 250 грн відповідачем ОСОБА_3 було проведено 28 квітня 2012 року, тобто відбулося переривання строку позовної давності. З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна з наступних підстав. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Така правова позиція визначена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14. Судами залишено поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле «MONTH»), при цьому дія картки закінчилась у грудні 2008 року. Питання застосування строку позовної давності відповідно до статті 256 ЦК України, частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України, частини четвертої статті 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки 17 грудня 2013 року, не вирішено. При цьому відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення. Внесення платежу поза межами строків позовної давності не може свідчити про визнання відповідачем існуючої заборгованості та переривання строку позовної давності. Враховуючи, що суди на зазначене не звернули уваги, не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 04 березня 2013 року та рішення апеляційного суду Чернівецької області від 21 травня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.С. Висоцька Судді: В.І. Амелін О.В. Кафідова О.В. Умнова І.М. Фаловська
  4. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43358028 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Журавель В.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом кредитної спілки «Дніпропетровська ощадна кредитна спілка» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою кредитної спілки «Дніпропетровська ощадна кредитна спілка» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року, в с т а н о в и л а: 9 жовтня 2013 року кредитна спілка «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» (далі - КС «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка») звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 10 вересня 2008 року між кредитною спілкою та ОСОБА_3 було укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 6 тис. грн зі сплатою 40 % річних з кінцевим строком повернення до 10 вересня 2009 року. Оскільки позичальник зобов'язання за цим договором належним чином не виконувала, утворилась заборгованість у розмірі 24 578 грн, яку позивач просив стягнути на його користь з відповідачки. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року, у задоволенні позовних вимог КС «Дніпропетровська ощадна кредитна спілка» відмовлено. У касаційній скарзі КС «Дніпропетровська ощадна кредитна спілка», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, з яким погодився й апеляційний суд, суд першої інстанції, виходив із того, що кредитною спілкою пропущено строк позовної давності, який сплив у вересні 2012 року, про застосування якого просила відповідачка. Такі висновки судів є правильними, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права, які судами вірно застосовані. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судами встановлено, що 10 вересня 2008 року між КС «Дніпропетровська Ощадна Кредитна Спілка» та ОСОБА_3 було укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 6 тис. грн зі сплатою 40 % річних з кінцевим строком повернення до 10 вересня 2009 року. Оскільки ОСОБА_3 не виконувала взяті на себе зобов'язання за цим договором, утворилась заборгованість у розмірі 24 578 грн. Вирішуючи спір, суд правильно виходив із того, що строк дії договору закінчився 10 вересня 2009 року, тому строк позовної давності сплив у вересні 2012 року. Кредитна спілка, звернулась до суду 9 жовтня 2013 року, тому позивач пропустив строк позовної давності. Оскільки про застосування такого строку заявлено відповідачем, були підстави для його застосування та відмови у задоволенні позовних вимог. Посилання позивача на те, що останній платіж відповідачкою здійснено 31 грудня 2009 року (а. с. 18), не впливає на правильне вирішення спору, оскільки банк звернувся до суду з позовом 9 жовтня 2013 року (а.с. 2, 12), провадження у справі відкрито 31 жовтня 2013 року (а.с. 1). Посилання касаційної скарги на те, що позов до суду пред'явлено 28 грудня 2012 року є безпідставним, так як ухвалою суду від 20 лютого 2013 року (а.с. 24) такий позов було визнано неподаним й повернуто позивачеві, а зазначене не перериває позовну давність. Повторно, згідно з вимогами ч. 5 ст. 121 ЦПК України, кредитна спілка звернулася до суду 9 жовтня 2013 року. Керуючись ст. ст. 333, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу кредитної спілки «Дніпропетровська ощадна кредитна спілка» відхилити. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 листопада 2014 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: В.І. Журавель А.О. Лесько С.Ф. Хопта В.А. Черненко
  5. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42767312 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Наумчука М.І., Олійник А.С., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом. Зазначало, що між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем було укладено кредитний договір від 13 жовтня 2005 року, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, просило задовольнити вимоги, стягнути з останнього заборгованість за кредитним договором. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 9 липня 2014 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 12 294 грн 26 коп. Вирішено питання про стягнення судових витрат. ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що 13 жовтня 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 10 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із строком дії по жовтень 2007 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк позовної давності по вимогах не пропущено, оскільки строк дії картки встановлено до жовтня 2011 року, а тому строк позовної давності необхідно рахувати з листопада 2011 року. Однак повністю з такими висновками погодитися неможливо. Статтею 60 ЦПК України на сторін покладено обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до статті 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо за своїм внутрішнім переконанням. Результати оцінки доказів відображаються в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Пунктом 5. 4 Правил користування платіжною карткою встановлено, що строк погашення процентів за кредитом здійснюється щомісячно. Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань, що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на підставі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Як встановлено судом, останній платіж відповідачем здійснено у лютому 2011 року, тобто після закінчення строку дії картки (жовтень 2007 року) та спливу в т. ч. загального строку позовної давності. Вчинення боржником будь-яких дій щодо визнання боргу або іншого обов'язку поза межами строку позовної давності не може тягти за собою його переривання, оскільки цей строк сплив у зв'язку з чим не міг перериватися. Апеляційний суд при вирішенні спору на зазначені обставини та положення ст. 264 ЦК України уваги не звернув . В обґрунтування вимог банк посилався на те, що кредитний договір був укладений з відповідачем 13 жовтня 2005 року, йому було видано платіжну картку, строк дії якої до жовтня 2007 року (а. с. 17). Вказуючи про те, що дія виданої ОСОБА_3 картки закінчилась у жовтні 2011 року, апеляційний послався на роздруківку інформації на картці (а. с. 107). У цій роздруківці номер картки ідентичний тому, який мала картка видана у 2005 році та строк дії якої був визначений жовтнем 2007 року. Апеляційний суд не з'ясував яким чином було продовжено строк дії цієї картки, зокрема, чи була на це згода відповідача, а якщо такої не було, то чи мав банк право змінити строк дії картки в односторонньому порядку. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не встановив конкретних дат початку перебігу загального строку позовної давності та строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу, не з'ясував, який розмір процентів підлягав сплаті в межах строку позовної давності, чи сплив строк позовної давності щодо цих платежів чи їх частин. Згідно п. п. 8. 6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Однак, вирішуючи питання про стягнення штрафу, апеляційний суд не зазначив з яким порушенням банк пов'язував виникнення у нього права на стягнення штрафу та коли таке порушення мало місце. Порушення апеляційним судом при розгляді справи норм процесуального права (ст. ст. 10, 60, 179 ЦПК України) унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для її правильного вирішення, тому ухвалене ним рішення не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до цього суду. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2014 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до цього суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова Г.І. Мостова М.І. Наумчук А.С. Олійник
  6. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 лютого 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року, встановила : У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі – ПАТ «Таскомбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість по кредитному договору у розмірі 140 259 грн. 01 коп. та з ОСОБА_1, як солідарного боржника, суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 32 686 грн. 40 коп., яка не була з нього стягнута за судовим наказом. В обґрунтування позовних вимог ПАТ «Таскомбанк» зазначало, що 16 жовтня 2006 року між АБ «ТАС-бізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 31 500 грн. зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 15 жовтня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 16 жовтня 2006 року було укладено договір поруки. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» заборгованість по кредитному договору у розмірі 145 123 грн. 68 коп. У решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 24 червня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів з ОСОБА_1 скасовано та в цій часині ухвалено нове рішення про відмову в позові. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 пені за порушення грошового зобов’язання змінено, зменшено її розмір до 40 000 грн. та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Таскомбанк» проценти за користування кредитом у розмірі 35 788 грн. 16 коп. та пеню у розмірі 40 тис. грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Таскомбанк» відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві ПАТ «Таскомбанк» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню. На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 2006 року між АБ «ТАС-бізнесбанк», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у сумі 31 500 грн. зі сплатою 22 % річних за користування кредитом та строком повернення до 15 жовтня 2011 року. З метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 16 жовтня 2006 року було укладено договір поруки. Порушення зобов’язань щодо сплати кредиту виникло з жовтня 2006 року. Заборгованість за тілом кредиту була стягнута з боржника судовим наказом від 4 квітня 2008 року. Пунктом 13 договору поруки від 16 жовтня 2006 року встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що постановою державного виконавця Хортицького ВДВС ЗМУЮ від 2 серпня 2012 року було відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу НОМЕР_1, виданого Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, а тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості задоволенню не підлягають, а підлягає стягненню у солідарному порядку з відповідачів лише сума заборгованості по відсоткам в розмірі 35 788 грн. 16 коп. та заборгованість по пені за період з 8 листопада 2011 року по 7 листопада 2012 року в розмірі 109 335 грн. 52 коп. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів з ОСОБА_1 як поручителя та відмовляючи в цій частині позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що у позивача право на дострокове стягнення боргу виникло у 2006 році, однак даних про те, коли зазначене право було реалізоване та яким чином був повідомлений про це поручитель не надано, а до суду позивач звернувся за пропуском трирічного строку від дня порушення позичальником своїх зобов’язань. Проте в наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в тій частині яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов’язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов’язань та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів. У наданій для порівняння постанові від 17 вересня 2014 року Верховний Суд України керувався тим, що закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 559 ЦК України. Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. Судом встановлено, що пункт 13 договору поруки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Таскомбанк» від 16 жовтня 2006 року, передбачає припинення поруки у тому разі, якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У зв’язку з тим, що зобов’язання боржником ОСОБА_2 не виконувались, за заявою ПАТ «Таскомбанк» 4 квітня 2008 року Хортицьким районним судом м. Запоріжжя було видано судовий наказ НОМЕР_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ АБ «Бізнес Стандарт», правонаступником якого є ПАТ «Таскомбанк», заборгованості за кредитним договором в розмірі 32 686 грн. 40 коп., що свідчить про те, що банком було реалізовано право вимоги дострокового виконання основного зобов’язання. Відтак, настання строку виконання основного зобов’язання необхідно обчислювати з 2008 року. Враховуючи те, що кредитор звернувся з позовом до поручителя у 2010 році, тобто в межах передбаченого договором поруки трирічного строку, висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій про пропущення ПАТ «Таскомбанк» такого строку у зв’язку з неправильним визначенням початку його перебігу - факту порушення позичальником своїх зобов’язань, а саме з 2006 року, є помилковим. За таких обставин рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині відмови позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 Для ухвалення нового рішення в цій справі необхідно обчислити розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням процентів за користування кредитом та пені на час розгляду справи судом, однак встановлення цих обставин законом не віднесено до повноважень Верховного Суду України. У зв’язку з цим рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій слід скасувати в частині відмови позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 з направленням справи в цій частині на новий апеляційний розгляд. Керуючись пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, пунктом 1 а) частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила : Заяву публічного акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 24 червня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 листопада 2015 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення грошових сум з ОСОБА_1 скасувати і направити справу в цій частині на новий апеляційний розгляд. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Я.М. Романюк Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-18цс16 Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу – до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов’язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами – стаття 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. Коли договором передбачено припинення поруки якщо кредитор протягом трьох років від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, у такому випадку трирічний строк обчислюється з настання строку виконання основного зобов’язання. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/CDE7CDC1DEA90542C2257F550036D32A
  7. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56755422 Державний герб України У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Журавель В.І., ХоптиС.Ф., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2015 року, в с т а н о в и л а: У березні 2015 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з указаним вище позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що 7 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», правонаступником якого воно є, та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредитні кошти на придбання будинку у розмірі 34 800 доларів США зі сплатою 14,5 % річних за користування ними та кінцевим терміном повернення до 6 грудня 2022 року. Позичальник свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимогу банку не реагував, у зв'язку із чим ПАТ «ВТБ Банк» просило суд стягнути з відповідача кредитну заборгованість у розмірі 25 434, 81 доларів США. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 червня 2015 року у задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2015 року рішення міськрайонного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитним договором від 7 грудня 2007 року у загальному розмірі 25 434, 81 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 21 квітня 2015 року становить 566 036 грн 11 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк», суд першої інстанції, виходив із того, що банк, звертаючись до суду за захистом свого порушеного права, пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявив відповідач. При цьому банком не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причини пропущення строку позовної давності та не подано клопотання про його поновлення. Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ПАТ «ВТБ Банк», виходив із того, що відповідач порушив умови кредитного договору та допустив заборгованість за ним, а укладений між сторонами 12 червня 2014 року договір № 4 про внесення змін до кредитного договору свідчить про переривання перебігу строку позовної давності. Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Судом установлено, що 7 грудня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір з подальшим внесенням змін та доповнень, за умовами якого останній отримав кредитні кошти на придбання будинку у розмірі 34 800 доларів США зі сплатою 14,5 % річних за користування ними та кінцевим терміном повернення до 6 грудня 2022 року. Згідно з пп. 8.1, 8.2 кредитного договору від 7 грудня 2007 року порядок сплати на рахунок банку процентів за користування кредитом в розмірі, встановленому п. 1.1. кредитного договору, здійснюється щомісячно в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, починаючи з грудня 2007 року. Погашення кредиту здійснюється на рахунок банку щомісячно рівними частинами в розмірі 195 доларів США в строк з 25 числа по останній робочий день поточного місяця, починаючи з січня 2008 року. ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимогу банку від 26 листопада 2014 року про дострокове погашення кредиту не реагував, у зв'язку із чим утворилась кредитна заборгованість, яка за розрахунком банку складає 25 434,81 доларів США. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Крім того, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - цестрок, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК Українивизначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення. Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів. У порушення наведеного та вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 припинив сплачувати кредит з жовтня 2009 року, що в силу ч. 5 ст. 261 ЦК України є правом банку на пред'явлення позову, але позов було пред'явлено у березні 2015 року, тобто з пропуском позовної давності. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України відповідач усно у судовому засіданні заявив про застосування позовної давності, про що також зазначено в рішенні суду першої інстанції. При цьому з урахуванням змісту норми ст. 267 ЦК України закон не вимагає подання заяви про застосування позовної давності лише у письмовому вигляді. У зв'язку з цим висновок апеляційного суду про те, що таку заяву доцільно подавати у письмовому вигляді, є неправильним. Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що у зв'язку з укладанням сторонами 12 червня 2014 року договору № 4 про внесення змін до кредитного договору, тобто відповідач визнав свій борг, у зв'язку з чим позовна давність у силу ст. 264 ЦК України переривалася. Проте апеляційний суд не врахував те, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. Отже, переривання позовної давності, як і визнання свого боргу після спливу позовної давності на свідчить про переривання такої давності. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 18 листопада 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько В.І.Журавель С.Ф.Хопта В.А.Черненко
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Колесника П.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Ємця А.А., Потильчака О.І., Шицького І.Б., за участю представників: публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” – публічного акціонерного товариства “Рівнеазот” – Прокоф’євої Л.В., Базилевського С.Б., Демидаса Д.А., – розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – ПАТ “НАК “Нафтогаз України”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 918/788/15 за позовом ПАТ “НАК “Нафтогаз України” до публічного акціонерного товариства “Рівнеазот” про стягнення суми, в с т а н о в и л а: ПАТ “НАК “Нафтогаз України” порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року у справі № 918/788/15 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2015 року та постанову Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року і направити справу № 918/788/15 на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області. Підставою для перегляду ПАТ “НАК “Нафтогаз України” вважає неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 266 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), внаслідок чого, на думку заявника, було ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм права заявником надано копію постанови Вищого господарського суду України від 07 грудня 2010 року у справі № 49/226-48/71, в якій, на думку заявника, суд касаційної інстанції, застосувавши до спірних правовідносин ті самі норми права, дійшов протилежного висновку щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення грошового зобов’язання. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені суб’єктом права на звернення до Верховного Суду України обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 15 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 08 грудня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 10 лютого 2016 року зазначене судове рішення залишено без змін. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України погодився із судами нижчих інстанцій, виходячи із того, що вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги, та водночас наголосив, що як установлено судами попередніх інстанцій, позовна давність стосовно основної вимоги спливла у січні 2014 року, а позов про стягнення було подано у липні 2015 року. Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до положень статті 266 ЦК, наведені вимоги заявлено із пропуском позовної давності. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносин. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка встановлення правильності яких не належить до компетенції Верховного Суду України. Так, у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги, суди встановили, що позовна давність стосовно основної вимоги спливла у січні 2014 року, а позов про стягнення інфляційних втрат та 3% річних було подано у липні 2015 року. Відтак, з огляду на приписи статті 266 ЦК суди дійшли висновку, що згадані вимоги було заявлено із пропуском позовної давності. Водночас у постанові Вищого господарського суду України від 07 грудня 2010 року у справі № 49/226-48/71, на яку заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку щодо стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення грошового зобов’язання, підтвердженого рішенням суду, виходячи із приписів частини другої статті 625 ЦК. Аналіз зазначених рішень суду касаційної інстанції не дає підстав для висновку про різне застосування положень статті 266 ЦК, оскільки ці рішення ухвалено з урахуванням різного правового обґрунтування. Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Зважаючи на те, що факт неоднакового застосування положень матеріального права не підтвердився, заява ПАТ “НАК “Нафтогаз України” не підлягає задоволенню. Керуючись статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК. Головуючий П.І. Колесник Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік А.А. Ємець О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/A5D8CCB76C8EC10AC2257FDA00385E44
  9. Подскажите, как в моем случае применить ст. 264 ЦК Украины? Сюжет закручен очень лихо. Все описанное ниже по одному делу. В сентябре 2012 года банк обратился в суд с позовом о взыскании по К.Д. В июле 2013 суд первой инстанции отказал во взыскании. В январе 2014 Апелляция оставила в силе решение суда первой инстанции. В июле 2014 кассация вернула в суд первой инстанции. В октябре 2014 суд первой инстанции заочным решением полностью удовлетворил требования банка. В мае 2016 суд первой инстанции скасував заочное решение. Сейчас рассматриваемся в общем порядке. Т.е. все это тянется непрерывно. У меня есть только копии двух досудових вимог август 2008 и июнь 2009. У вимоги 2009 указано, что направлялась вимога 2008. Но у банка есть эти вимоги с моей подписью о том что я обе эти вимоги получил в банке августе 2009. в договоре и вимоге дается 30 дней на погашение. У меня только копии этих двух вимог без моих отметок. На шесть дней подал бы банк позов позже и было бы более трех дней от дати отримання вимог. Последний платеж в декабре 2012. С учетом ситуации когда в моем случае начался перебиг позовной давности и начался ли вобще? Может будут мысли как прилепить эти досудови вимоги?
  10. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2016 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Охрімчук Л.І., суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Колесника П.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Ємця А.А., Потильчака О.І., Сімоненко В.М., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Яреми А.Г., розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року, в с т а н о в и л и : У липні 2014 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі – ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 18 липня 2008 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 350 тис. доларів США та процентною ставкою у розмірі 16 % річних на строк до 17 липня 2018 року. На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим договором 18 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким останній відповідає перед банком за зобов’язаннями позичальника за основним договором. Посилаючись на те, що позичальник не виконує належно зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 19 червня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 2 млн 50 тис. 307 грн 20 коп та 82 тис. 945 грн 92 коп., серед яких: за кредитом – 12 тис. 847 доларів США 8 центів (152 тис. 236 грн 32 коп.), строкова заборгованість – 151 тис. 5 доларів США 75 центів (1 млн 789 тис. 399 грн 57 коп.), проценти – 9 тис. 170 доларів США 67 центів (108 тис. 671 грн 32 коп.), пеня за несплату процентів – 18 тис. 473 грн 99 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту – 52 тис. 338 грн 78 коп., 3 % річних за прострочення сплати процентів – 3 тис. 56 грн 35 коп., 3 % за прострочення повернення кредиту – 9 тис. 76 грн 80 коп., позивач просив стягнути солідарно з відповідачів цю суму заборгованості. Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 11 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року, позовні вимоги ПАТ «ВТБ Банк» задовольнив: стягнув солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ВТБ Банк» 173 тис. 23 долари США 50 центів, що за курсом Національного банку України (далі – НБУ) на 19 червня 2014 року становило 2 млн 50 тис. 307 грн 20 коп. заборгованості за кредитним договором від 18 липня 2008 року, 82 тис. 945 грн 92 коп. пені, 3 % річних та 3 тис. 654 грн судового збору. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 квітня 2015 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року ОСОБА_2 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав: неоднакового застосування судами касаційної інстанції частини третьої статті 254, статей 256, 257, частини другої статті 258, частини п'ятої статті 261, 266, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності зазначеного судового рішення касаційного суду викладеному у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2012 року висновку щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права. На обґрунтування заяви ОСОБА_2 надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року, 3 серпня, 7 листопада 2012 року, постанов Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року, 7 березня 2013 року та постанови Верховного Суду України від 19 грудня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_2 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке. За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. У справі, яка переглядається, суди встановили, що 18 липня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі – ВАТ «ВТБ Банк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за яким банк надав позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 350 тис. доларів США та процентною ставкою 16 % річних на строк до 17 липня 2018 року. За пунктом 8.1 цього договору кредитор має право вимагати від позичальника дострокового погашення заборгованості за кредитом, нарахованих процентів за користування кредитом, неустойки, відшкодування збитків у випадках, зокрема, невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, несплати процентів за користування кредитом та суми кредиту згідно з графіком, якщо прострочення виконання цих зобов’язань триває більше трьох банківських днів. Відповідно до пункту 9.1 цього договору в разі прострочення позичальником зобов’язань з погашення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього договору більше трьох банківських днів позичальник зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов’язань. Якщо прострочена заборгованість становить чотири і більше банківських дні, пеня нараховується за весь період з моменту виникнення прострочених зобов’язань. За пунктом 9.2 цього договору кредитор підвищує процентну ставку на 2 % річних порівняно з передбаченою цим договором ставкою у випадках, зокрема, якщо позичальник не виконав: вимоги пунктів 6.3–6.6 цього договору (щодо страхування предмета іпотеки та особистого страхування); додаткові умови протоколу кредитного комітету від 15 липня 2008 року № 128М (протягом шести місяців з дня видачі кредитних коштів надати банку договір оренди на земельну ділянку під об’єктом забезпечення). На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за цим кредитним договором 18 липня 2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, за яким останній відповідає перед банком за зобов’язаннями позичальника за основним договором. За пунктом 5.1 цього договору він діє до повного виконання боржником або поручителем зобов’язань за кредитним договором та поручителем за цим договором. ОСОБА_1 належно не виконувала зобов’язання за кредитним договором, унаслідок чого станом на 19 червня 2014 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 2 млн 50 тис. 307 грн 20 коп (173 тис. 23 долари США 50 центів) та 82 тис. 945 грн 92 коп., серед яких: за кредитом – 12 тис. 847 доларів США 8 центів (152 тис. 236 грн 32 коп.), строкова заборгованість – 151 тис. 5 доларів США 75 центів (1 млн 789 тис. 399 грн 57 коп.), проценти – 9 тис. 170 доларів США 67 центів (108 тис. 671 грн 32 коп.), пеня за несплату процентів – 18 тис. 473 грн 99 коп., пеня за несвоєчасне повернення кредиту – 52 тис. 338 грн 78 коп., 3 % річних за прострочення сплати процентів – 3 тис. 56 грн 35 коп., 3 % за прострочення повернення кредиту – 9 тис. 76 грн 80 коп., позивач просив стягнути солідарно з відповідачів цю суму заборгованості. 23 грудня 2013 року банк направляв вимогу позичальнику про повернення у 30-денний термін від дня отримання вимоги всієї суми кредиту за договором, процентів за користування кредитом та сплату штрафних санкцій у загальному розмірі 178 тис. 26 доларів США 72 центи та 44 тис. 310 грн 13 коп. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «ВТБ Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що збільшення процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку відбулось за згодою кредитора та поручителя відповідно до умов кредитного договору (пункт 9.2), з якими останні були ознайомлені та на які погодились під час укладення договору. Тому суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом, процентів, пені та 3 % річних за період з 18 листопада 2008 року до 19 червня 2014 року в солідарному порядку з боржника та поручителя на підставі статей 526, 530, 554, 610, 611, 625, 1050, 1054 ЦК України. Разом з тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення пені за кредитним договором за вимогами, заявленими в межах річної позовної давності, встановленої частиною другою статті 258 ЦК України. У постанові Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд зазначив, що оскільки кредитним договором передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіку погашення кредиту, то початком перебігу позовної давності є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, проте не сплатив його, і відповідно позовна давність застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, який був визначений графіком. Крім того, вимоги щодо стягнення пені поза межами передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України строку не підлягають задоволенню з огляду на те, що відповідач заявив про застосування позовної давності у спорі. Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 256, 257, пункту 1 частини другої статті 258, статті 267 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п’ята статті 261 ЦК України). Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки. Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Отже аналіз наведених норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення. Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 вересня 2011 року та постанові Вищого господарського суду України від 12 грудня 2012 року, наданих заявником для порівняння. У справі, яка переглядається, умовами кредитного договору установлені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами, отже, право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Суди також установили, що ОСОБА_1 припинила оплату чергових платежів з 18 листопада 2008 року, а кредитор звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом у липні 2014 року. При цьому відповідачі не заявляли про застосування позовної давності у спорі, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитом, а також процентів, пені та 3 % річних за період з 18 листопада 2008 року до 19 червня 2014 року, правильно застосувавши норми статей 256, 257, пункту 1 частини другої статті 258 та статті 267 ЦК України. Надані заявником ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня, 7 листопада 2012 року та постанова Вищого господарського суду України від 7 березня 2013 року не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, оскільки їх порівняння з оскаржуваним судовим рішенням не дає підстав для висновку про те, що суди касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшли протилежних висновків щодо заявлених вимог. Постановою Верховного Суду України від 19 грудня 2012 року, наданою заявником на обгрунтування своїх вимог, відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з огляду на те, що банк правомірно збільшив в односторонньому порядку розмір процентної ставки за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, дотримавшись установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника та передбаченого Законом України «Про захист прав споживачів» строку. Отже, порівняння цієї постанови із судовим рішенням суду касаційної інстанції, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що висновки, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року, суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 19 грудня 2012 року. Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 та лист від 27 вересня 2012 року № 10-1393/0/4-12, на які посилається заявник, не вважаються судовими рішеннями в розумінні пунктів 1, 4 статті 355 ЦПК України. За таких обставин підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року немає. Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2015 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Л.І. Охрімчук Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко О.І. Потильчак Я.М. Романюк В.М. Сімоненко А.Г. Ярема ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК у справі № 6-1138цс15 Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, аналіз цих норм ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою. Разом з тим спеціальна позовна давність застосовується за умови подання стороною у спорі відповідної заяви, зробленої до винесення судом рішення. Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FD84263C44C35CFCC2257FCE002FDACF
  11. Приветствую! Может не в том разделе размещаю тему, но прошу понять меня, так как приведенная ниже ситуация немного отличается от всего, что есть на форуме. Ещё в 2007 году судебным приказом с меня была взыскана задолженность в пользу КС "Аккорд" по договору кредита. В 2012 году "Аккорд" неожиданно снова подают на меня в суд о взыскании задолженности по тому же договору. После предоставления мной в суде данных о наличии предыдущего приказа судья, естественно, закрыл производство, объяснив истцу, что не допускается повторное обращение в суд по одному и тому же спору. Через 4 месяца КС "Аккорд" снова подаёт иск о возобновлении срока исковой давности, так как, якобы в связи с тем, что при проведении органами обысков в их офисе приказ изъяли, потом не вернули. Судья своим решением отказывает истцу в возобновлении сроков исковой давности. Казалось бы всё? Но в июне 2016 года я получаю заказное письмо, где "Аккорд" уведомляет меня о своем решении списать сумму моего долга. И согласно п.п.164.2.17 ст. 164 Налогового кодекса Украины сумма дохода плательщика налога включается в общий налогооблагаемый доход плательщика налога. Физическое лицо самостоятельно оплачивает налог с такого дохода и декларирует его. И "Аккорд" включает якобы аннулированный долг в Налоговый расчет сумм дохода, насчитанный в пользу плательщиков налога за 1-й квартал 2016 года. Далее меня уведомляют о необходимости самостоятельно оплатить данный налог и задекларировать его. Ситуация о том, что "Аккорд" предоставляет в налоговую заведомо не правдивые данные, думаю понятна всем. Но может кто сталкивался и поможет советом, как првильно поступить мне: может явиться в налоговую с полученным уведомлением "Аккорда" и решениями суда и объяснить ситуацию? Или ждать уведомления от налоговой? (но в таком случае боюсь того, что отменить уже что либо смогу только через админ.суд, а не хочется лишней возни в судах).
  12. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/49234120 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 серпня 2015 року м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Горелкіної Н.А., Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що 24 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ВАТ «КБ «Надра»), правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав 76 тис. грн на умовах сплати 16 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення не пізніше 16 березня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача за вищевказаним кредитним договором, 24 квітня 2007 року між ОСОБА_5 та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» укладено договір поруки. Враховуючи те, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором не виконує і не проводить щомісячно часткове погашення кредиту в строки та згідно з графіком погашення заборгованості за кредитом, банк, просив стягнути з солідарно з відповідачів 164 808 грн 42 коп. заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» 164 808 грн 42 коп. заборгованості за кредитним договором та 1 648 грн 08 коп. судових витрат. Рішенням апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року заочне рішення місцевого суду в частині солідарного стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра» по 824 грн 04 коп. судових витрат з кожного, а в решті заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5 просять судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого в цій частині погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що внаслідок порушення відповідачами умов кредитного договору утворилася заборгованість, яка на підставі ст. ст. 1050, 1054 ЦК України підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «Надра», врахувавши наданий банком розрахунок кредитної заборгованості. Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна. Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Матеріалами справи підтверджується, що 24 квітня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого відповідач отримав 76 тис. грн на умовах сплати 16 % річних за користування кредитними коштами та кінцевим терміном повернення не пізніше 16 березня 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача за вищевказаним кредитним договором, 24 квітня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_5 укладено договір поруки. Згідно із розрахунком заборгованості станом на 05 квітня 2013 року заборгованість ОСОБА_4 перед позивачем за спірним кредитним договором становить 164 808 грн 42 коп., з яких: 68 318 грн 46 коп. - основна сума кредиту, 60 004 грн 35 коп. - несплачені проценти, 16 776 грн 52 коп. - пеня за несвоєчасну сплату кредиту та несвоєчасну сплату процентів, 12 109 грн 09 коп. - індексація за період прострочення та штраф за порушення умов договору в розмірі 7 600 грн. За домовленістю сторін збільшено позовну давність до десяти років (п. 7.3. кредитного договору). Пунктом 4.2.4 укладеного між сторонами кредитного договору визначено те, що банк має право вимагати від позичальника достроково виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник не вніс черговий платіж у термін визначений п .3.3.2 цього договору. Згідно з п. 3.1 вказаного договору поруки дія цього договору закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов'язань по кредитному договору чи виконанням поручителем своїх зобов'язань, згідно з умовами цього договору. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється після встановлення строку, встановленого в договорі, а також, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Однак, місцевий не встановив моменту виникнення заборгованості на підставі допустимих доказів і період нарахування процентів, не визначав з якого часу, з урахуванням конкретних умов кредитного договору, у позичальника виникло право вимагати від відповідачів погашення заборгованості, враховуючи період, коли ОСОБА_4 перестав виконувати умови кредитного договору і сплачувати кошти в рахунок погашення заборгованості, крім того, залишив поза увагою те, що строк виконання основного зобов'язання у кредитному договорі встановлено - 16 березня 2010 року, а до суду з позовом ПАТ «КБ «Надра» звернулося тільки червні 2013 року, у зв'язку із чим, його висновок про чинність поруки ОСОБА_5 з огляду лише на умови договору поруки без перевірки її на відповідність положенням ч. 4 ст. 559 ЦК України є передчасним. Апеляційний суд, перевіряючи рішення місцевого суду, на вказані порушення закону уваги не звернув, не врахував того, що строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються та передчасно залишив рішення суду першої інстанції без змін. З огляду на викладене ухвалені у справі не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України, з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити. Заочне рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 24 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду міста Києва від 21 квітня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Н.А. Горелкіна О.І. Євтушенко В.І. Мартинюк О.М. Ситнік
  13. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  14. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  15. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  16. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/53658086 Державний герб України Ухвала іменем україни 04 листопада 2015 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Парінової І.К., Савченко В.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2011 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 28 серпня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір у розмірі 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном повернення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 435 779 грн 72 коп. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 квітня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року у розмірі 435 779 грн 72 коп., що згідно офіційного курсу НБУ становить 54 695,34 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у солідарному порядку на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором від 20 серпня 2008 року 33 928 доларів США, що еквівалентно 279 320 грн 90 коп. - залишок кредиту; 16 643,33 доларів США, що еквівалентно 132 604 грн 07 коп. - залишок процентів; 2 032,37 доларів США, що еквівалентно 16 192 грн 71 коп. - залишок пені основного боргу; 2 082,52 доларів США, що еквівалентно 16 162 грн 04 коп. - залишок по процентам; 62,75 доларів США, що еквівалентно 500 грн - штрафу, а всього - 54 695,34 доларів США, що еквівалентно 435 779 грн 72 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник не виконує умови кредитного договору, а тому наявні підстави для стягнення заборгованості з відповідачів у солідарному порядку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно задовольнив позов, проте у мотивувальній частині не навів розрахунку заборгованості у гривневому еквіваленті станом на день ухвалення рішення. Крім того, апеляційний суд вважав, що строк позовної давності для звернення до суду не пропущений, оскільки строк дії кредитного договору ще не закінчився. Проте погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає. Судами установлено, що 28 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір на суму 38 000 доларів США зі сплатою 12% річних з кінцевим терміном погашення 19 серпня 2014 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки. Відповідно ст. ст. 526 , 530 , 610 , ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України ). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України ). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ). З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України ). У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252 -255 ЦК України . При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України ). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Умовами кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний погашати заборгованість за наданим кредитом у відповідності до Графіку погашення кредиту (додаток № 1 до кредитного договору), який є невід'ємною частиною договору, згідно з яким термін погашення кредиту встановлено до 19 числа кожного місяця. Сплата процентів повинна відбуватися з 01 по 19 число кожного місяця у відповідності до п. 1.3.4 кредитного договору. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, від 19 березня 2014 року № 6-20цс14, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів. Судами установлено, що останній платіж було здійснено ОСОБА_3 у червні 2008 року, у зв'язку із чим утворилась заборгованість за кредитним договором. Отже, у червні 2008 року розпочався строк позовної давності для звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з позовом до відповідачів 18 листопаді 2011 року. Відповідачі, заперечуючи проти вимог банку та оскаржуючи рішення суду першої інстанції, посилались на те, що не змогли подати до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог банку, оскільки справу було розглянуто у їх відсутність та не було розглянуто їх клопотання про відкладення розгляду справи. Вирішуючи спір, апеляційний суд на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у порушення ст. ст. 212-215, 316 ЦПК України обставини справи з'ясував неповно, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин; належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги; не встановив початок перебігу строку позовної давності, не з'ясував чи були відповідачі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи місцевим судом та чи мали вони реальну можливість заявити про застосування наслідків спливу позовної давності до винесення рішення та дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З матеріалів справи вбачається, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобов'язань боржника за кредитним договором. При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково. Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й згідно з положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України мав пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Проте апеляційний суд зазначені вимоги закону не врахував, не звернув уваги на те, що у зв'язку з неналежним виконанням кредитного договору банк направив поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів протягом 32 днів, яку поручитель отримав 03 червня 2008 року (а.с. 14-15), при цьому з позовом до суду банк звернувся лише у листопаді 2011 року та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості з поручителя. Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені порушення норм процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції . Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Головуючий Судді:В.І. Амелін Т.П. Дербенцева І.К. Парінова В.О. Савченко Судді: В.І. Амелін
  17. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 грудня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року, в с т а н о в и л а : У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 29 червня 2006 року ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 300 000 грн. У зв’язку з порушенням ним умов кредитного договору утворилась заборгованість, яку він у добровільному порядку, незважаючи на вимоги банку, не погасив. ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 577 213 грн. 97 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 20 травня 2014 року в позові ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 24 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» 520 102 грн. 54 коп. заборгованості за кредитним договором станом на 21 березня 2014 року. В решті позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року рішення апеляційного суду залишено без змін. У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня2014 року та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статей 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049, статті 1050 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявника ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на підтримання заяви, а також представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_3 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. На підставі пункту 2 ст. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ справу розглянуто в порядку, що діяв до набрання чинності зазначеним Законом. На підставі ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній на день надходження заяви ОСОБА_1 до Верховного Суду України, Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судами встановлено, що 29 червня 2006 року між сторонами укладено кредитний договір, за умовами якого ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 300 000 грн., а останній зобов’язався повернути його до 28 червня 2026 року зі сплатою процентів за користування кредитом. У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором у боржника перед банком виникла заборгованість, яка станом на 21 березня 2014 року становила 577 213 грн. 97 коп. Пунктами 1.1, 1.1.2 договору сторони встановили графік та порядок погашення суми основної заборгованості шляхом виплати щомісячних платежів протягом всього часу дії договору в розмірі 1 250 грн. до 10 числа місяця наступного за місяцем у графіку та в останній користування кредитом з кінцевим терміном основного зобов’язання до 28 червня 2026 року. За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 4.2 цього договору, від суми простроченого платежу (п.п. 1.1 та 2.4 кредитного договору). Крім того, відповідно до пунктів 3.3.9, 4.5 договору позичальник зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору. У разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених пунктами 3.3.8, 3.3.9 договору протягом більше ніж 60 календарних днів строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушених прав, оскільки згідно із пунктом 5.4 Договору зазначене право виникло у позивача 11 січня 2009 року, тоді як банк звернувся до суду 16 квітня 2014 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що відповідач перестав сплачувати щомісячні платежі після 23 жовтня 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5. кредитного договору строк користування кредитними коштами вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 11 січня 2009 року. Таким чином днем, коли в позивача виникло право на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, є 11 січня 2009 року, однак банк звернувся до суду із позовом лише 16 квітня 2014 року. Разом із тим апеляційний суд вважав, що строк позовної давності щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло з квітня 2011 року, не сплив, а тому в цій частині заявлених вимог позов про стягнення кредитних коштів, процентів за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за процентами підлягає задоволенню. Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: - від 10 жовтня 2014 року, від 1 грудня 2014 року суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову в зв’язку з пропуском строку позовної давності, оскільки пунктами 4.5. кредитних договорів передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених договором, більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час користування кредитом та неустойку. Таким чином, у зв’язку з порушенням вказаних умов договору, термін повернення кредиту змінився, а позивач звернувся до суду з позовом із пропуском строку позовної давності. Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049 ЦК України. Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Згідно із пунктом 4.5. кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов’язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплата процентів), 3.3.9. (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов’язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов’язання, та визначили умови такого повернення коштів. Судами встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_1 здійснив 23 жовтня 2008 року, а тому за визначенням пункту 4.5. договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 11 січня 2009 року. Оскільки строк виконання основного зобов’язання було змінено – на 11 січня 2009 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише 16 квітня 2014 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Такий висновок суду є правильним й відповідає вимогам Закону. Однак висновок апеляційного суду, з яким погодився суд касаційної інстанції, про те, що строк позовної давності щодо частини щомісячних платежів за кредитом, право на стягнення яких виникло з квітня 2011 року не сплив, а тому в цій частині заявлених вимог позов підлягає задоволенню, є неправильними. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Ухвалюючи рішення про стягнення щомісячних платежів за кредитом, відсотки за користування кредитом, пені за тілом кредиту та пені за відсотками за період з квітня 2011 року по квітень 2014 року, апеляційний суд не врахував, що в зв’язку з неналежним виконання умов договору, змінився строк виконання основного зобов’язання (п. 4.5. договору), та банк мав право з 11 січня 2009 року й протягом трьох років від цієї дати звернутися до суду із позовом, однак позовну заяву подав до суду лише у квітні 2014 року. Після зміни строку виконання зобов’язання до 11 січня 2009 року усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5. договору позичальник був зобов’язаний повернути кредит в повному обсязі до вказаної дати й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 11 січня 2009 року не підлягали виконанню. Отже апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, про те, що з ОСОБА_1 на користь банку підлягають стягненню кредиті кошти по сплаті щомісячних платежів в межах трьохрічного строку позовної давності до дня звернення до суду із зазначеним позовом, починаючи з квітня 2011 року є помилковим. Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права - 253, 254, 256, 257, 258, частини 1 статті 261, частини 1 статті 1049 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до ст. 360-4 ЦПК України його необхідно скасувати та передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч.ч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України в редакції, чинній до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 жовтня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 3 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція у справі № 6-249цс15 Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Відповідно до частини п’ятої статті 261 ЦК України за зобов’язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності. Суддя Верховного Суду України Я.М. Романюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/%28documents%29/EEE62F5B29715064C2257F24004B090C
  18. В 2008 году взял в Сведбанке ипотеку. С апреля 2011 года не оплачиваю. 13.05.2013 года КИ подали иск про стягнення на предмет ипотеки 27.09.2013 суд вынес заочное решение о полном удолетворении требования КИ про стягнення на предмет ипотеки путем привселюдных торгов квартиры для погашения тела\. проценов и пени.в гривневом эквиваленте 183000 грн 23.06.2015 года суд вынес еще одно заочное решение о полном удолетворении требования КИ про стягнення 322000 грн с меня и поручителя в счет погашения того же тела, процентов и пени. В 2016 году оба заочные решения скасованы и назначено рассмотрение дел в общем порядке. Сейчас подаю отдельный иск "про захист прав споживача та визнання договорів недійсними" и возражение от ответчиков. 1)Можно ли сейчас применить исковую давность, или только тогда когда если суд отклонит иски от КИ 2)можно ли подать клопотання по втором делу (на 322000 грн.) чтобы отклонили иск так как сейчас рассматривается судом первый иск? 3) можно ли подать клопотання или заявление об отмене рассмотрения так как действует мораторий?
  19. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Лященко Н.П., суддів: Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», третя особа: ОСОБА_2, про визнання поруки припиненою за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (далі – ПАТ «Сведбанк» або Банк) про визнання поруки припиненою. Зазначав, що 22 травня 2008 року між Банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач надав позичальнику кредит у сумі 108 500 доларів США зі сплатою процентів на строк до 22 травня 2015 року. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня між Банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель узяв на себе зобов’язання солідарно з позичальником відповідати за виконання боржником умов кредитного договору. Позивач указував, що кредитним договором передбачено, що в разі порушення позичальником строків внесення платежів або невиконання ним зобов’язань Банк має право надіслати йому повідомлення про зміну умов договору. У цьому разі строк виконання позичальником зобов’язань вважається таким, що настав на десятий календарний день з дня направлення Банком повідомлення про зміну умов договору. Договором поруки передбачено, що в разі невиконання своїх зобов’язань позичальником поручитель зобов’язаний погасити суму заборгованості за кредитним договором на першу вимогу Банку протягом десяти календарних днів з моменту отримання поручителем письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов’язань. 9 липня 2009 року Банк надіслав на адресу позичальника та на його адресу як поручителя повідомлення про зміну умов кредитного договору, зокрема, що строк виконання зобов’язань за кредитним договором у повному обсязі настає на десятий календарний день з 9 липня 2009 року, тобто з дня направлення зазначеного повідомлення – 19 липня 2009 року. Зазначав, що оскільки позичальник не виконав зобов’язання за кредитним договором, а Банк протягом шести місяців після спливу цього строку не звернувся до нього як до поручителя з вимогою про погашення боргу або з позовом до суду, то на підставі частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) порука вважається припиненою. Посилаючись на пропущення Банком як шестимісячного строку звернення до поручителя з вимогою про погашення боргу, так і шестимісячного строку звернення до суду з позовом до нього, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки, укладений 22 травня 2008 року між Банком та ним, припиненим та стягнути з відповідача на його користь судові витрати. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_1 порушує питання про скасування рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав, – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 липня 2015 року, від 17 червня 2015 року, від 18 лютого 2015 року, від 29 квітня 2015 року, від 18 вересня 2013 року, від 27 листопада 2013 року та постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року, від 17 вересня 2014 року, від 21 січня 2015 року, від 10 вересня 2015 року, від 24 вересня 2014 року, від 18 липня 2012 року. ОСОБА_1 вказує на те, що правові висновки Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції, в наданих для прикладу судових рішеннях, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 травня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого Банк надав позичальнику кредит у сумі 108 500 доларів США зі сплатою процентів на строк до 22 травня 2015 року. 22 травня 2008 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель узяв на себе зобов’язання солідарно з позичальником відповідати за виконання боржником умов кредитного договору. За умовами договору він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника. Відповідно до пункту 3.8 кредитного договору, якщо позичальник порушує строки платежів, установлені пунктами 3.3, 3.1, та/або при невиконанні зобов’язань позичальника, Банк має право надіслати позичальнику повідомлення про зміну умов договору у будь-який час з моменту настання вказаних обставин. При цьому строк виконання позичальником своїх зобов’язань за взаємною згодою сторін, вважається таким, що настав на десятий календарний день з дня направлення Банком позичальнику повідомлення про зміну умов цього договору у порядку, передбаченому цим пунктом договору. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного вище десятиденного строку вважається дата, зазначена у квитанції, яка надається Банку відділенням зв’язку при відправленні листа з повідомленням про вручення, або дата зазначена у повідомленні, яке отримане позичальником особисто у Банку. Згідно з пунктом 4 договору поруки у разі невиконання позичальником умов основного зобов’язання в строк поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення позичальником коштів, наданих у межах основного зобов’язання, та процентів за користування кредитом на першу вимогу Банку протягом десяти календарних днів з моменту отримання поручителем надісланої Банком письмової заяви про невиконання позичальником своїх зобов’язань, надісланою Банком за адресою, зазначеною у реквізитах поручителя в цьому договорі. Пунктом 7 договору поруки встановлено, що поручитель зобов’язується виконати основне зобов’язання в разі настання випадків зміни строків виконання зобов’язань за основним зобов’язанням, передбачених основним зобов’язанням. У зв’язку з порушенням позичальником умов кредитного договору, листом від 9 липня 2009 року Банк повідомив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про зміну умов кредитного договору, укладеного 22 травня 2008 року, а саме дострокового погашення заборгованості за кредитом, процентів та пені на десятий календарний день з дня направлення цього повідомлення (поштове відправлення – 9 липня 2009 року). У зв’язку з невиконанням боржником зобов’язань за договором Банк у грудні 2013 року звернувся до суду з позовом. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 20 червня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь Банку 1 203 060 грн 75 коп. заборгованості за кредитним договором, 2 823 грн судових витрат. На підставі договору факторингу право вимоги за договорами кредиту та поруки було відступлено товариству з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» ( далі – ТОВ «ФК «Вектор Плюс»). Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що строк звернення з вимогою до поручителя не пропущено, оскільки в межах строку позовної давності Дарницьким районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором 20 червня 2012 року. Проте у справах, ухвали в яких надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суди касаційної інстанції на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України дійшли висновку про те, що строк дії поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування самого зобов’язання поруки. Після його закінчення припиняються і право кредитора, і обов’язок поручителя. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 3.2) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі слід застосувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Отже, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців). Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов’язків, передбачених основним зобов’язанням. У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши 9 липня 2009 року повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів (а.с. 14), змінивши таким чином строк виконання основного зобов’язання. В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати. Строк виконання заявником умов кредитного договору щодо повного повернення отриманих кредитних коштів та виконання інших зобов’язань настав 19 липня 2009 року. Перебіг шестимісячного строку для пред’явлення Банком вимог до поручителя розпочався 20 липня 2009 року та закінчився 20 січня 2010 року. У вказаний проміжок часу Банк у будь-якій формі вимог до поручителя не пред’явив. Натомість судами встановлено, а заявником доведено, що позов Банку про стягнення заборгованості із заявника подано наприкінці 2011 року, а провадження у справі відкрито 20 січня 2012 року. Отже, заявником було доведено, а відповідачем не спростовано, що позов до поручителя подано з пропуском встановленого шестимісячного строку. Аналогічний правовий висновок міститься і в наданих постановах Верховного Суду України. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, суди неправильно застосували частину четверту статті 559 ЦК України та зробили висновок про відсутність підстав для відмови в позові до поручителя. З наведених мотивів судові рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання поруки припиненою не можна вважати законними, тому вони підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1/ Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, підпунктом «а» пункту 2 частини другої та частини першої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 червня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 березня 2015 року та рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 грудня 2014 року скасувати. Позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати поруку за договором укладеним між відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 22 травня 2008 року НОМЕР_1 припиненою. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2056цс15 Порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб’єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних. Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. У справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання позичальником або поручителем своїх обов’язків, передбачених основним зобов’язанням. У зв’язку з порушенням боржником виконання зобов’язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши повідомлення про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів, змінивши таким чином строк виконання основного зобов’язання. В разі, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати. У шестимісячний строк Банк у будь-якій формі вимог до поручителя не пред’явив, отже позов до поручителя подано з пропуском встановленого шестимісячного строку. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/3D3AA1A76A5119D0C2257F01002B9143
  20. Может была у кого аналогичная ситуация? В конце 2011 года "укрсиббанк" продал права требования (не знаю факторинг это был или цессия-договоров этих в глаза не видел) по кредиту "дельтабанку" . ... На основании этого договора купли-продажи прав требования по кредиту в 2013 натариус Ковальчук С.П.( г.Киев ул. Сакасаганского 119 оф.12) внес в реестр обременений имущества (срок действия до конца 2018 г.) автомобиль на который был взят кредит в "укрсибе". я не подписывал ни одной бумаги с "дельтабанком" Каждый месяц я наведовался в суд по месту прописки - исков от "дельтабанка" не было ...в тоже ДВС тишина .... срок исковой давности истек ....нужно полагать..., но как быть с залогом (автомобилем)?
  21. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 6 квітня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_1, третя особа – публічне акціонерне товариство «Компанія страхування життя «Універсальна», про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1до публічного акціонерного товариства «БМ Банк», третя особа – акціонерне товариство «Компанія страхування життя «Універсальна», про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором та договором іпотеки, стягнення безпідставно отриманих коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, встановила: У листопаді 2014 року публічне акціонерне товариство «БМ Банк» (далі – ПАТ «БМ Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором від 15 серпня 2008 року щодо його своєчасного й повного погашення, унаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої станом на 30 жовтня 2014 року складав 96 тис. 689 швейцарських франків 49 сантимів, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі – НБУ) становило 1 млн 317 тис. 396 грн 14 коп. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 у грудні 2014 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «БМ Банк» про визнання припиненими зобов’язань за кредитним договором та договором іпотеки, стягнення безпідставно отриманих коштів. Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що зобов’язання за кредитним договором від 15 серпня 2008 року, у забезпечення якого між ним та банком було укладено договір іпотеки, виконані в повному обсязі публічним акціонерним товариством «Компанія страхування життя «Універсальна» (далі – ПАТ «КСЖ «Універсальна»), з яким він уклав договір добровільного страхування життя, через встановлення йому другої групи інвалідності. Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня 2015 року, позов ПАТ «БМ Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 96 тис. 689 швейцарських франків 49 сантимів, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 1 млн 317 тис. 396 грн 14 коп. У задоволені зустрічних позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня 2015 року залишено без змін. У поданій заяві ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме положень статей 251, 252, 254, 257, 261, 267 та частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 наводить постанови Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-20цс14) та від 17 вересня 2014 року (справа № 6-53цс14). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 15 серпня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «БМ Банк», правонаступником якого є ПАТ «БМ Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 112 тис. 200 швейцарських франків на поточні потреби зі сплатою 10,99 % річних строком до 14 серпня 2018 року. На забезпечення цього договору того ж дня між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якого є жилий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею S_1 га, що розташована за цією ж адресою. Крім того, 15 серпня 2008 року між ОСОБА_1та ПАТ «КСЖ «Універсальна» було укладено договір добровільного страхування життя, за яким вигодонабувачем у випадку набуття статусу інвалідності першої або другої групи застрахованої особи стає ПАТ «БМ Банк». За цим договором початкова страхова сума складає 499 тис. 531 грн 79 коп. Відповідно до довідки Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи від 19 травня 2009 року ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 21 квітня 2011 року, зміненим рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 29 червня 2011 року, з ПАТ «КСЖ «Універсальна» на користь ПАТ «БМ Банк» стягнуто заборгованість за кредитним договором НОМЕР_1 від 15 серпня 2008 року в розмірі 413 тис. 855 грн 6 коп. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором від 15 серпня 2008 року НОМЕР_1, яка виникла унаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним договором, її розмір станом на 30 жовтня 2014 року складав 96 тис. 689 швейцарських франків 49 сантимів, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ становило 1 млн 317 тис. 396 грн 14 коп. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «БМ Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідач узятих на себе зобов’язань щодо своєчасного й повного погашення кредиту не виконує, у зв’язку із чим утворилася заборгованість за користування кредитом. При цьому доводи ОСОБА_1 про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла з 1 жовтня 2009 року, суд визнав необґрунтованими. Проте в наданому для порівняння судовому рішенні у справі, яка виникла з подібних правовідносин – про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа №6-20цс14) суд виходив з того, що оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, відповідно до вимог статей 254, 256, 257, 261, 267 ЦК України початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статей 254, 257, 261, 267 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (частина перша статті 626 ЦК України). Визначення поняття зобов’язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України, згідно з якою зобов’язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як "строк договору", так і "строк (термін) виконання зобов’язання" (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Відповідно до умов кредитного договору від 15 серпня 2008 року сторони встановили як строк дії договору – до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 27 грудня 2010 року. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 цього Кодексу). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 – 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, судом установлено, що згідно з пунктом 3.6 укладеного між сторонами кредитного договору сплата позичальником заборгованості за кредитом здійснюється щомісячно не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним відповідно до графіка погашення заборгованості за кредитом (додаток 1), який є невід’ємною частиною цього договору (а.с. 20). Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-20цс14). Проте суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, припустився помилки в застосування зазначених правових норм і не врахував доводів відповідача щодо спливу позовної давності з огляду на те, що він припинив здійснювати погашення заборгованості перед банком 19 травня 2009 року через фізичну неможливість, а з позовом про стягнення з нього вищезазначеної заборгованості позивач звернувся лише у листопаді 2014 року. Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки під час вирішення позову ПАТ «БМ Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором суди допустили порушення норм процесуального права, зокрема не встановили усіх фактів, необхідних для правильного застосування судом статей 254, 257, 261, 267 ЦК України, що не дозволяє Верховному Суду України ухвалити нове рішення. Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-53цс14), наданій ОСОБА_1на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у цій постанові висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України, суд виходив з того, що закінчення строку, установленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Порівняння наведеного вище судового рішення із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим застосуванням нормам матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, оскільки у справі, що переглядається, ОСОБА_1заявляв вимоги про припинення зобов’язань за договором іпотеки, яка є відмінним від поруки видом забезпечення, і норми, що регулюють поруку (статті 553 – 559 ЦК України), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем. Перелік підстав для припинення іпотеки передбачений статтею 17 Закону України «Про іпотеку». Отже, підстави, на які посилається заявник, а саме неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції положень частини четвертої статті 559 ЦК України, не підтвердилися. Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року задовольнити частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 травня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства «БМ Банк» до ОСОБА_1, третя особа – публічне акціонерне товариство «Компанія страхування життя «Універсальна», про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу в указаній частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді : В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Правова позиція у справі № 6-2520цс15 У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність (ст. 257 ЦК України) за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8755E947B191DC8FC2257F9C00215DEE
  22. Здраствуйте! Подскажите, пожалуйста, может кто-то сталкивался с такой проблемой: Банк подал в суд на заемщика и поручителей в декабре 2015 года, при том, что срок действия кредитного договора с июля 2006 года по июль 2011 года, соответственно истец пропустил срок исковой давности, так как 3 года прошло в июле 2014 года... но в договорах пору обозначен интересный пункт: "...порука по этому договору прекращается после окончания 5 лет со дня наступления срока возвращения кредита по кредитному договору.." Получается: если заявить в суде о применении срока исковой давности по основному обязательству, то на поручителей это не подействует так как только в июле 2016 года закончится 5-ти годичный срок... Но вопрос состоит в том, что поручители не являются основными заемщиками и порука - это обеспечение основного обязательства... ВОПРОС: может кто-то знает о наличии практики по таким делам, как суды относятся к тому, что с заемщика (лица, который взял деньги в долг) обязательства сняты, а поручители должны отвечать по его просроченым обязательствам....???
  23. Кредитный договор заключен в 2007 году. Последний платеж был в апреле 2011 года. Банк подал в суд на взыскание. Можно ли в суде заявлять о применении исковой давности. Какие могут быть "подводные камни"?
  24. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2016 рокум. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши справу за позовом публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, встановила: У січні 2010 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі – АБ "Укргазбанк") в особі Харківської обласної дирекції звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, виселення та звернення стягнення на предмет іпотеки. Уточнивши позовні вимоги, АБ "Укргазбанк" просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 124 тис. 268 доларів США 61 цент. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25 вересня 2014 року позов ПАТ АБ "Укргазбанк" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 строкову заборгованість за кредитним договором у розмірі 59 тис. 250 доларів США, прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 тис. 993 долари США 98 центів, поточну заборгованість за процентами в сумі 1 тис. 25 доларів США 26 центів, прострочену заборгованість за процентами в сумі 48 тис. 999 долари США 37 центів, пеню за несвоєчасне погашення кредиту у сумі 11 тис. 599 доларів США 40 центів, пеню за несвоєчасну сплату процентів у сумі 37 тис. 36 доларів США 54 центи, штрафні санкції у сумі 23 тис. 600 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено у частині задоволення позову про стягнення пені та штрафних санкцій. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АБ "Укргазбанк" пеню за простроченим кредитом у розмірі 6 тис. 376 грн 30 коп., пеню за простроченими відсотками у розмірі 14 тис. 713 грн 98 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року касаційну скаргу АБ "Укргазбанк" відхилено, рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2015 року залишено в силі. У серпні 2015 року АБ "Укргазбанк" подав заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 256, 258, 259, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України України). Обґрунтовуючи зазначену підставу подання заяви, АБ "Укргазбанк" надало постанову Верховного Суду України від 1 липня 2015 року. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції, відхиливши касаційну скаргу АБ "Укргазбанк" та залишивши в силі рішення апеляційного суду, погодився з висновками судів про застосування спеціального строку позовної давності в один рік до вимог позивача про стягнення пені та штрафу, оскільки про це заявлено відповідачем. Водночас у постанові від 1 липня 2015 року Верховний Суд України висловив правову позицію про те, що позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін у договорі або Умовах кредитора, які повинні бути підписані позичальником, проте суди першої, апеляційної й касаційної інстанцій, погодившись із доводами позивача щодо застосування п’ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що Умови, якими збільшено позовну давність, не містять підпису позичальника, а тому ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності. Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини першої статті 259 ЦК України. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. У справі, яка переглядається суди встановили, що 4 серпня 2008 року АБ "Укргазбанк" відповідно до укладеного кредитного договору надав ОСОБА_1 кредит у сумі 70 тис. доларів США зі строком погашення кредиту до 3 серпня 2033 року та сплатою 13,8 % річних. Згідно з пунктом 3.3 кредитного договору встановлено графік погашення кредиту щомісячно, з першого по десяте число кожного місяця по 250 доларів США. Останній платіж повинен бути проведений не пізніше 3 серпня 2033 року. У зв’язку з тим, що ОСОБА_1 зобов’язання за кредитним договором не виконала, з грудня 2008 року припинила погашення кредиту та процентів за користування кредитом, вимогу щодо повернення заборгованості за кредитом від 11 вересня 2009 року не виконала, станом на 6 грудня 2013 року утворилась заборгованість за кредитом у сумі 124 тис. 258 доларів США 61 цент. При цьому заборгованість з пені за несвоєчасне погашення кредиту в період із 7 грудня 2010 року до 6 грудня 2013 року складала 11 тис. 599 доларів США 40 центів та за несвоєчасну сплату процентів - 37 тис. 36 доларів США 54 центи. Задовольняючи позов АТ "Укргазбанк", поданий 31 грудня 2009 року суд першої інстанції дійшов висновку про те що, оскільки відповідачка умов кредитного договору не виконала, з неї підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, проценти за користування кредитом, пеня та штрафні санкції за весь період прострочення. Ухвалюючи рішення про зміну рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення пені та штрафних санкцій, апеляційний суд, з висновком якого погодився й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на частину другу статті 258 ЦК України, дійшов висновку про те, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Крім того, про застосування позовної давності заявлено відповідачем у справі. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до вимог частини другої статті 551 ЦК України та умов договору (пункту 5.3) пеня за порушення строків повернення кредиту визначена в розмірі 0,1 % від суми невиконаного зобов’язання за кожен день прострочення платежу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 цього Кодексу). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається суди встановили, що згідно з умовами кредитного договору (пункт 3.3.4) погашення кредиту повинне здійснюватись частинами з 1 до 10 числа кожного місяця (останній платіж – у 2033 році). Оскільки умовами договору установлені окремі самостійні зобов’язання щодо повернення кредиту, то відповідальність за невиконання кожного з них настає окремо. За відсутності платежу з 11 числа кожного місяця виникає прострочення боржника за зобов’язаннями, а в кредитора виникає право на позов. Початок позовної давності для стягнення періодичних платежів необхідно обчислювати з дня невиконання позичальником кожного із зобов'язань. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати в договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (частина друга статті 6 ЦК України). За змістом частини третьої цієї статті сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, однак не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Виходячи з аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок про те, що якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором. Суди встановили, що пунктом 5.8 кредитного договору строк позовної давності визначається сторонами в три роки, в тому числі на вимоги з повернення: процентів за користування кредитом та суми заборгованості за кредитом з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пені за несвоєчасну сплату процентів та кредиту, штрафів та всіх видатків, понесених банком під час виконання умов цього договору. За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що стягнення неустойки (штрафу та пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, не можна визнати обґрунтованим. Однак для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно встановити певні факти, без яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо. Оскільки апеляційний суд розрахував суми штрафу та пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 без урахування пункту 5.8 кредитного договору, а Верховний Суд України відповідно до норм статей 3602, 335 ЦПК України не може встановлювати подібні обставини та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі. Тому рішення судів касаційної та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603, підпунктом "б" пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2015 року скасувати, передати справу на новий апеляційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-1824 цс15) Якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/1AEAFEB7DE63451EC2257F7700456A2C
  25. годичный срок, к поручителю - в шестимесячный. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2016 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Гуменюка В.І., суддів: Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі – ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 28 лютого 2008 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі – ЗАТ «ОТП Банк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі – ПАТ «ОТП Банк»), та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 65 тис. доларів США з кінцевим терміном повернення до 26 лютого 2018 року. Кредит надавався шляхом видачі одного траншу в розмірі кредиту зі сплатою процентів, розмір яких складається з фіксованого процента в розмірі 5 % річних + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб, що розміщені в банку на строк 366 днів, у валюті, тотожній валюті кредиту з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору, яка залежно від зміни вартості кредитних ресурсів банку може ним збільшуватися або зменшуватися в порядку, передбаченому кредитним договором). З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки. На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфеля від 12 листопада 2010 року ПАТ «ОТП Банк» продало ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право на кредитний портфель, який включає в себе кредитні договори, в тому числі й кредитний договір від 28 лютого 2008 року, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло всі права вимоги за цими кредитними договорами, включаючи права вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу, процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також сплати штрафних санкцій. Посилаючись на зазначені обставини та невиконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим станом на 1 серпня 2013 року утворилась заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування в розмірі 665 тис. 824 грн 64 коп., ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило задовольнити його позовні вимоги та стягнути солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на його користь зазначену суму заборгованості та 2 млн 510 тис. 437 грн 1 коп. у рахунок сплати нарахованої пені, а всього 3 млн 176 тис. 261 грн 66 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року, відмовлено в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року залишено без змін. У червні 2015 року до Верховного Суду України звернулося ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. На підтвердження підстав подання заяви про перегляд судових рішень заявник надав ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року. У своїй заяві ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі ‒ ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом пункту 1 частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно. Суди під час розгляду справи встановили, що 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 65 тис. доларів США зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента в розмірі 5 % і FIDR ‒ процентної ставки за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Залежно від зміни вартості кредитних ресурсів банку ставка FIDR може змінюватись банком (збільшуватися чи зменшуватися) у порядку, передбаченому цим договором. Інформація щодо розміру ставки FIDR розміщується на сайті банку, а також у приміщенні банку на інформаційних стендах. Відповідно до пункту 2 частини першої кредитного договору датою остаточного повернення кредиту є 26 лютого 2018 року. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором 28 лютого 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладено договір поруки, за умовами якого вона поручилася солідарно з ОСОБА_1 у повному обсязі відповідати за виконання його зобов’язань за кредитним договором (пункти 1.1, 1.2 договору поруки). Унаслідок невиконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором 13 січня 2009 року ПАТ «ОТП Банк» направило позичальнику та поручителю вимогу про дострокове погашення заборгованості протягом тридцяти календарних днів з дати одержання вимоги (а.с. 231 ‒ 234, т. 1). 12 листопада 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфеля, за умовами якого до ТОВ «ОТП Факторинг Україна» перейшло право вимоги за кредитними договорами, в тому числі й кредитним договором від 28 лютого 2008 року, та забезпечувальними договорами. ОСОБА_1 взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, тому виникла заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, яка станом на 1 серпня 2013 року складала 665 тис. 824 грн 64 коп., а також нараховано пеню в розмірі 2 млн 510 тис. 437 грн 1 коп. Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив передбачений статтею 257 ЦК України строк звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки ОСОБА_1 здійснив останній платіж на погашення кредиту 27 листопада 2008 року, а позивач звернувся до суду з позовом до нього та поручителя лише 2 серпня 2013 року. Залишаючи без змін судове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, зазначив, що, пред’явивши 13 січня 2009 року вимогу до боржника й поручителя про дострокове виконання зобов’язань за кредитним договором, ПАТ «ОТП Банк» відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України змінило строк виконання основного зобов’язання. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитом 2 серпня 2013 року, тобто з пропуском строку звернення до суду. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібним предметом спору, підставами позовів, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правововим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 квітня 2015 року суд зазначив, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов’язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими процентами, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі (з процентами) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів; у цьому випадку перебіг позовної давності починається залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів. Дійшовши висновку, що суди попередніх інстанцій вказані обставини не врахували, тому дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором у зв’язку з пропуском трирічного строку звернення до суду, перебіг якого починається не після закінчення тридцяти календарних днів з дня отримання вимоги про дострокове виконання боргових зобов’язань, а залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів, суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 338 ЦПК України, скасував судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Договір є обов’язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ‒ відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України). Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення ‒ невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (статті 530, 631 ЦК України). Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). Суди встановили, що сторони визначили як строк дії договору ‒ до повного виконання сторонами своїх зобов’язань за кредитами та процентами за користування ними (пункт 7.3 частини другої кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту ‒ до 26 лютого 2018 року (пункт 2 частини першої кредитного договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів – щомісячно, у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, а також строки сплати процентів за користування кредитом – щомісячно, одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, визначений графіком повернення кредиту та сплати процентів (пункт 4 частини першої кредитного договору та пункти 1.5.1 і 1.5.1.1 частини другої кредитного договору). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору ‒ до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів умовами договору визначено місяцями. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до складу зобов’язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (стаття 253 ЦК України). Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність ‒ це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Так, за зобов’язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 ЦК України). Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 ‒ 255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У справі, яка переглядається, суди установили, що згідно із умовами кредитного договору позичальник зобов’язаний щомісячно повертати кредит рівними частинами відповідно до умов кредитного договору, щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити неустойку за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту та процентів за його користування повинне здійснюватись позичальником щомісячно рівними частинами, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. У разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Проте у зв’язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору щодо повернення кредиту банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором, надіславши їм письмову вимогу від 13 січня 2009 року про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов’язаних із ним платежів протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги. Якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й був зобов’язаний пред’явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя ‒ протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України) від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. У справі, яка переглядається, суди виходили з того, що, пред’явивши вимогу до боржника і поручителя про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за його користування та пені, кредитор змінив строк виконання зобов’язання, тому змінився і строк звернення до суду. Установивши, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із зазначеним позовом як до боржника, так і до поручителя з пропуском цього строку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Судові рішення, які заявник просить переглянути, є обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального права, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до статті 3605 ЦПК України в задоволенні заяви необхідно відмовити. За таких обставин підстави для задоволення заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» і скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року відсутні. Керуючись статтями 355, 3603, 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2015 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2013 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий В.І. Гуменюк Судді: Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-990цс15 Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України). Згідно з частиною п’ятою статті 261 ЦК України за зобов’язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно із умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Проте, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов’язання, позовна давність обчислюється від цієї дати. Пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за його користування та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов’язання й зобов’язаний пред’явити позов до боржника протягом трьох років, а до поручителя протягом шести місяців (частина четверта статті 559 ЦК України), від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк