Search the Community

Showing results for tags 'исполнительная надпись на недвижимость'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 65 results

  1. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 лютого 2016 року м. Київ Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Берднік І.С., суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Колесника П.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., – розглянувши у відкритому спільному судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року у справі № 924/1801/14 за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, встановили: У листопаді 2014 року товариство з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (далі – ТДВ «Завод «Адвіс») звернулося до господарського суду Хмельницької області із позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк»), в якому просило визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований у реєстрі за № 1976 (далі – виконавчий напис № 1976), про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Позовні вимоги мотивовано припиненням іпотеки відповідно до статті 609 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) у зв'язку з припиненням основного зобов'язання внаслідок ліквідації боржника за кредитним договором – товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика «Маршал» (далі – ТОВ «Меблева фабрика «Маршал») та внесенням відомостей про його ліквідацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців (далі – ЄДРПОУ), що є підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року, позов задоволено. Вищий господарський суд України постановою від 11 червня 2015 року залишив без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року з підстави, передбаченої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, просить скасувати цю постанову і прийняти нове рішення. На обґрунтування своїх доводів ПАТ «Дельта Банк» долучило до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13. Перевіривши матеріали справи та наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню з таких підстав. За змістом пункту 1 статті 11116 ГПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у господарських справах Верховним Судом України є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно з частиною першою статті 11125 ГПК Верховний Суд України задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених статтею 11116 ГПК. У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 січня 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі – ТОВ «Укрпромбанк») і ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» було укладено кредитний договір № 2/КВ-07 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір № 2/КВ-07), за умовами якого ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» отримало кошти у розмірі 2 150 000,00 (два мільйони сто п'ятдесят тисяч) доларів США та зобов'язалося повернути їх у строк до 25 січня 2012 року на передбачених цим договором умовах. У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 2/КВ-07 (основне зобов'язання) 21 травня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Адвіс» (далі – ВАТ «АК «Адвіс»; іпотекодавець), правонаступником якого є ТДВ «Завод «Адвіс», і ТОВ «Укрпромбанк» (іпотекодержатель) було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 і зареєстрований у реєстрі за № 2696 (далі – договір іпотеки № 2696). За умовами договору іпотеки № 2696 предметом іпотеки є нерухоме майно – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Заставна вартість предмета іпотеки – 20 654 500,00 грн. Відповідно до пункту 4.3 договору іпотеки № 2696 звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса. При цьому у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду чи виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження (пункт 4.6 договору іпотеки № 2696). У зв'язку з невиконанням ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» зобов'язань за кредитним договором № 2/КВ-07 ТОВ «Укрпромбанк» розпочало процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки, а 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить позивачеві на праві власності, для задоволення вимог ТОВ «Укрпромбанк», загальний розмір яких у гривневому еквіваленті становить 19 374 742,98 грн, за рахунок коштів, отриманих від його реалізації. 10 квітня 2009 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України (далі – ВПВР ДВС України) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 (ВП № 12275509). 2 липня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України назву боржника у виконавчому провадженні щодо примусового виконання виконавчого напису № 1976 змінено з ВАТ «АК «Адвіс» на ТДВ «Завод «Адвіс». 1 жовтня 2012 року постановою головного державного виконавця ВПВР ДВС України на підставі договору про передачу активів від 12 березня 2011 року змінено стягувача у цьому виконавчому провадженні з ТОВ «Укрпромбанк» на ПАТ «Дельта Банк». Під час проведення виконавчих дій державним виконавцем описано, арештовано та передано на реалізацію предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), буд. 88, загальною площею 22 722,4 кв. м, що належало на праві власності ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» за ціною 17 208 000,00 грн (початкова ціна продажу майна), визначеною згідно з останнім висновком суб'єкта оціночної діяльності, призначеного державним виконавцем у процедурі виконавчого провадження. Прилюдні торги з реалізації зазначеного нерухомого майна, організовані Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі – Держінформ'юст) у системі електронних торгів за лотом 5392 і призначені на 9 жовтня 2014 року, не відбулися у зв'язку з відсутністю допущених учасників торгів, про що сформовано протокол № 5931. На підставі заяви ПАТ «Дельта Банк» № 18.1-469 Держінформ'юстом було складено протокол № 25 про придбання предмета іпотеки в порядку статті 49 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якого покупцем предмета іпотеки визнано іпотекодержателя – ПАТ «Дельта Банк». 26 грудня 2014 року на підставі цього протоколу державним виконавцем було складено акт про реалізацію предмета іпотеки № 12275509/3. Разом із тим постановою Господарського суду Хмельницької області від 11 травня 2011 року у справі № 7/5025/611/11 ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора. Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 19 листопада 2014 року у справі № 7/5025/611/11 затверджено звіт ліквідатора про проведену роботу та ліквідаційний баланс ТОВ «Меблева фабрика «Маршал», а ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» ліквідовано. На підставі зазначеної ухвали 24 листопада 2014 року до ЄДРПОУ внесено запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (номер запису 16731170012000537). Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій стосовно задоволення позовних вимог ТДВ «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про те, що припинення юридичної особи основного боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 у зв'язку із визнанням його банкрутом і виключенням з ЄДРПОУ відповідно до положень статті 609 ЦК є підставою припинення іпотеки, а відтак – і підставою для визнання судом виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях суди касаційної інстанції дійшли таких висновків. В ухвалі від 10 липня 2013 року у справі № 6-18414св13 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій про визнання припиненими правовідносин за іпотечним договором у зв'язку з ліквідацією основного боржника за кредитним договором і направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, наголосив на тому, що для вирішення заявлених позовних вимог має правове значення той факт, що на час ухвалення судом першої інстанції рішення в іншій справі про звернення стягнення на предмет іпотеки не було ліквідовано боржника за основним договором. У постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 35/350 Вищий господарський суд України дійшов висновку, що зобов'язання іпотекодавця за договором іпотеки не припинилися, оскільки позивач реалізував своє право іпотекодержателя шляхом звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки до внесення запису про ліквідацію боржника за кредитним договором до ЄДРПОУ. Отже, із викладеного вбачається неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме положень частини першої статті 575, пункту 1 частини першої статті 593, частини першої статті 609 ЦК, частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого. Згідно зі статтею 526 ЦК зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У справі № 924/1801/14, яка розглядається, і у справах № 35/350, 6-18414св13, на які заявник посилається у своїй заяві, при вирішенні спорів щодо припинення іпотеки суди пов'язують припинення договору, з якого виникає забезпечене іпотекою зобов’язання, із підставами для припинення самого договору іпотеки. Однак при цьому суди не взяли до уваги, що відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Будь-які забезпечувальні зобов'язання, які випливають з основного зобов'язання, не повинні припиняти свою дію у разі, якщо основне зобов'язання залишилося невиконаним. За змістом абзацу 3 статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки (стаття 11 Закону України «Про іпотеку»). Укладаючи договір застави (іпотеки), заставодавець (іпотекодавець) бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником (у межах вартості предмета застави (іпотеки), у тому числі й ті, що виникають унаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із ЄДРПОУ. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка видала забезпечення, відбулося за договором, укладеним заставодавцем (іпотекодавцем) саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка видала забезпечення, і після припинення існування боржника. Отже, ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язок заставодавця (іпотекодавця) із несення цих ризиків. Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку про те, що сам факт ліквідації боржника за кредитним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору іпотеки, укладеного для забезпечення виконання кредитного договору боржником. Частинами першою, другою статті 590 ЦК визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін). Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов договору іпотеки № 2696 ТОВ «Укрпромбанк» розпочав у березні 2009 року, коли отримав виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто до винесення господарським судом ухвали про затвердження ліквідаційного балансу ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» (основного боржника), ліквідації його як юридичної особи (19 листопада 2014 року) та внесення відповідного запису про державну реєстрацію припинення (24 листопада 2014 року). Таким чином, ТОВ «Укрпромбанк» реалізувало своє право іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії договору іпотеки № 2696, а також у період, коли зобов’язання, забезпечене іпотекою, належним чином не виконувалося. Виконавчий напис нотаріуса № 1976 про звернення стягнення на предмет іпотеки державна виконавча служба не виконувала протягом майже 5 років, у тому числі й у зв'язку з неодноразовим зупиненням і відкладенням провадження виконавчих дій через оскарження боржником дій та рішень ВПВР ДВС України. У процесі проведення виконавчих дій ПАТ «Дельта Банк» (іпотекодержатель) виявив бажання придбати майно за початковою ціною у рахунок погашення заборгованості за виконавчим написом № 1976, що було оформлено протоколом № 25 та актом № 12275509/3 про реалізацію предмета іпотеки і відповідає положенням статей 47, 49 Закону України «Про іпотеку», а також є підставою для видачі нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів. За таких обставин закінчення господарським судом розгляду справи про банкрутство боржника за основним зобов’язанням (за кредитним договором № 2/КВ-07) ТОВ «Меблева фабрика «Маршал» і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ не є безумовною підставою припинення іпотеки. Інше свідчило би про неспівмірне обмеження прав кредитора, який своєчасно вжив необхідних заходів і вчинив достатні дії на захист своїх порушених прав. Отже, слід дійти висновку, що саме по собі постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення з ЄДРПОУ не призводить до припинення зобов'язання іпотекодавця з виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов'язання з погашення боргу. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 10 лютого 2016 року у справах № 6-216цс14 та № 6-84цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-245цс14. Втім, у справі, яка розглядається, наведене не було враховано ні Вищим господарським судом України, ні Рівненським апеляційним господарським судом, ні Господарським судом Хмельницької області, у зв’язку з чим висновок цих судів про припинення іпотеки, яка забезпечувала кредитні зобов’язання перед іпотекодержателем, у зв’язку з ліквідацією боржника за кредитним договором № 2/КВ-07 і внесення запису про його припинення до ЄДРПОУ, є помилковим. За таких обставин постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року слід скасувати як прийняті з порушенням норм матеріального права і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 49 ГПК у разі ухвалення нового рішення Верховний Суд України змінює і розподіл судових витрат. Згідно із частинами першою і четвертою статті 49 ГПК у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. У справі, яка розглядається, у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовлено, тому на позивача (ТДВ «Завод «Адвіс») суд покладає сплачений відповідачем (ПАТ «Дельта Банк») судовий збір у розмірі 2 192,40 грн (у тому числі: 609 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, та 1 583,40 грн – судовий збір, сплачений відповідачем за подання заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України). Керуючись статтями 49, 11116, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 11 червня 2015 року, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Хмельницької області від 29 грудня 2014 року у справі № 924/1801/14 скасувати. Відмовити у задоволенні позову товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису № 1976, вчиненого 26 березня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки – приміщення корпусу № 6, розташоване за адресою: м. Хмельницький, вул. Чорновола (вул. Індустріальна), 88, загальною площею 22 722,4 кв. м. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю «Завод «Адвіс» (29010, м. Хмельницький, вул. Чорновола, 88, код ЄДРПОУ 00498431) на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01033, м. Київ, вул. Щорса, 36Б, код ЄДРПОУ 34047020) 2 192,40 грн (дві тисячі сто дев'яносто дві гривні сорок копійок) судового збору. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати наказ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 4 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий І.С. Берднік судді: В.П. Барбара В.І. Гуменюк А.А. Ємець П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/C8F535C820F4A31DC2257FA40031CEB1
  2. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56436798 Державний герб України Дата документу 14.03.2016 Справа № 320/1463/16-ц У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2016 року Суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Пономаренко Л.Е., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, ВСТАНОВИВ: До провадження Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області надійшла цивільна справа № 320/1463/16-ц за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», третя особа Відділ державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за №16295. Одночасно представником позивача надано заяву про забезпечення позову в якій просить: зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області; заборонити Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні, відкритому Постановою від 11.02.2016 ВП№ 50103985; постановити ухвалу про забезпечення позову, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та заборони вказаному відділу ДВС і його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищезазначеному виконавчому провадженні, посилаючись на те, що не вжиття заходів забезпечення позову може ускладнити виконання рішення суду у разі задоволення вимог позивача. Проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно дост. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Відповідно до ст.152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Враховуючи те, що невжиття заходу забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, суд вважає за необхідне з метою забезпечення позову зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області. Заява про забезпечення позову в частині заборони Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у виконавчому провадженні, відкритому Постановою від 11.02.2016 ВП№ 50103985 не підлягає задоволенню, оскільки задоволена вимога про зупинення стягнення в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985 по суті і є забороною Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області та його співробітникам вчиняти виконавчі дії у вищевказаному виконавчому провадженні. Керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суддя, УХВАЛИВ: Заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково. Зупинити стягнення на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 23.11.2015, зареєстрованого в реєстрі за № 16295, в рамках виконавчого провадження ВП № 50103985, відкритого 11.02.2016 Відділом державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області. В іншій частини заяви відмовити. Копію ухвали направити сторонам у справі до відома, а також Відділу державної виконавчої служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області для виконання. Відповідно до ст. 153 ЦПК України, подання апеляційної скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвала підлягає негайному виконанню. На ухвалу протягом п'яти днів може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. СУДДЯ: Л.Е.Пономаренко
  3. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/55795391 Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Касьяна О.П., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., ОстапчукаД.О., Савченко В.О., розглянувши у судовому засіданні справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року, - в с т а н о в и л а : У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс») звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні посилаючись на те, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначена квартира знаходиться в іпотеці ПАТ «Сведбанк». Між первісним стягувачем та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 28 листопада 2012 року було укладено договір факторингу № 15 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набуло права вимоги до ОСОБА_3 З огляду на зазначене, заявник просив суд замінити стягувача з ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс». Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року, заяву ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні відносно ОСОБА_3 задоволено. Замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» у виконавчому провадженні № 19429313 від 22 травня 2009 року. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, ухвалу апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Встановлено, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у рахунок погашення боргу ОСОБА_3 перед ПАТ «Сведбанк». На підставі зазначеного виконавчого напису 22 травня 2009 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Між первісним стягувачем та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» 28 листопада 2012 року було укладено договір факторингу № 15 про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» набуло права вимоги до ОСОБА_3 Відповідно до п. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. За ч. 1 ст. 378 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій − до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Згідно частини першої статті 264 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником. Враховуючи вищевикладене та провівши аналіз положень законодавства, необхідно провести розмежування подання заяви про заміну сторони виконавчого провадження. Виходячи з положень Закону України «Про виконавче провадження» та КАС України можна дійти висновку, що суд може замінювати сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні за виконавчим написом нотаріуса у порядку адміністративного судочинства. Згідно положень ЦПК України та Закону України «Про виконавче провадження» суд може замінювати сторону виконавчого провадження при примусовому виконанні за виконавчим документом, виданим судом при розгляді цивільної справи у порядку цивільного судочинства (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові № 6-2391цс15 від 18 листопада 2015 року). Судами встановлено, що у зв'язку з невиконанням ОСОБА_3умов кредитного договору 17 квітня 2009 року нотаріусом вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі чого 22 травня 2009 року ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Враховуючи вищевикладене, судами попередніх інстанцій помилково відкрито провадження у порядку цивільного судочинства за заявою ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, суди порушили правила підсудності, а тому постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі. Також на підставі ч. 2 ст. 206 ЦПК України заявникові необхідно повідомити, що розгляд цієї справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів. Керуючись ст. ст. 205, 340 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, - у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 05 березня 2015 року скасувати. Провадження у справі за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про заміну сторони у виконавчому провадженні закрити. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.П. Касьян Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева Д.О. Остапчук В.О. Савченко
  4. Суть дела: Кредит валютный (дол. США). Заемщик и ипотекодатель в одном лице. В начале 2009 года банк направляет должнику письмо - требование о досрочном возврате (30 дней) всей суммы кредита (+штрафные санкции). Через пол года, банк обращается в суд с иском о взыскании всей суммы задолженности и обращении взыскания на предмет ипотеки. Дополнительно просит, одновременно выселить всех проживающих в квартире. Суд открывает производство по делу... В начале 2010 года (дело ещё слушается в суде), банк обращает взыскание на предмет ипотеки путем исполнительной надписи нотариуса. В том же году ИНН направляют в ГИС где открывается исполнительное производство. В начале 2011 г. банк уступает право требования по кредиту ТОВ "Рога и копыта" (ТОВ "Рик"). Определением суда заменяется истец на ТОВ "РиК". После замены истца, новый истец (ТОВ "РиК") заявляет в суде отказ от исковых требований в части обращения взыскания на предмет ипотеки. Отказ принимается судом, производство по делу в части обращения взыскания на ипотеку закрывается, о чем постановляется определение (2011 г.) ,которое не обжалуется. Решением суда (2011г.) в исковых требованиях отказано (причина - есть исполнительная надпись). Апеляция косит решение и взыскивает сумму долга (обращая в решении внимание на отказ истца от взыскания на ипотеку). В это время, по исполнительной надписи торги не состоялись. Исп производство закрывается (2011 год), в дальнейшем никто повторно надпись нотаря не предъявляет к исполнению. В начале 2012 г. открывается исполнит. производство по взыканию задолженности. В начале 2014 г. действия госисполнителя по попытке продажи ипотеки обжалованы и признаны судом неправомерными (ухвала). В конце 2014 г. ТОВ "Рога и Копыта" обращается в суд с иском об обращении взыскания на предмет ипотеки (разница в сумме иска), добавляя в расчет задолженности начисленные проценты. Производство по делу открыто... Уважаемые специалисты, вопрос: Применяется в этом случае требование ч. 3 ст. 206 ЦПК Украины "У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. "? После решения суда было несколько платежей. Последний в январе 2012 г.
  5. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 жовтня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Яреми А.Г., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про припинення іпотеки за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року, в с т а н о в и л а: У січні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про припинення іпотеки. ОСОБА_1 зазначав, що у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору НОМЕР_1 від 11 березня 2008 року, укладеного між ним та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», на підставі виконавчого напису нотаріуса від 26 березня 2009 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1, земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку і господарських будівель та земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА _2. 30 серпня 2010 року виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі частини третьої статті 47 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV) у зв’язку з відмовою стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення. Посилаючись на те, що іпотекодержатель не скористався передбаченим частиною першою статті 49 Закону України 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон № 898-IV) правом і не придбав предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, ОСОБА_1 просив суд припинити іпотеку нерухомого майна, вилучити з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку, а з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна – запис про заборону відчуження. Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 Припинено встановлену на підставі договору іпотеки, укладеного 11 березня 2008 року ОСОБА_1 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», іпотеку нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1, земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташовану в АДРЕСА_2. Вилучено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна –запис про заборону відчуження зазначеного майна. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відхилено, рішення Апеляційного суду Львівської області від 25 грудня 2013 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 3, 17 та 49 Закону № 898-IV. Для обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 листопада та 10 грудня 2014 року та 25 лютого 2015 року. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 11 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір НОМЕР_1. На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки НОМЕР_1, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 площею S_1 для будівництва та обслуговування зазначеного житлового будинку і господарських будівель та земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_3 площею S_2 для ведення особистого селянського господарства, розташована в АДРЕСА¬_2. У зв’язку з порушенням позивачем умов кредитного договору приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_2 26 березня 2009 року вчинено виконавчий напис НОМЕР_4, яким на задоволення вимог банку звернуто стягнення на предмет іпотеки. На підставі виконавчого напису нотаріуса відкрито виконавче провадження НОМЕР_5. 30 серпня 2010 року постановою головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області виконавчий документ повернуто ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у зв’язку з тим, що предмет іпотеки двічі не реалізовано з прилюдних торгів, а стягувачем не придбано предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився касаційний суд, керувався тим, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не скористалося передбаченим статтею 49 Закону № 898-IV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин з реалізації майна) правом на придбання предмета іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог у рахунок ціни майна за результатами других прилюдних торгів, а тому в силу вимог цієї норми іпотека може бути припинена за рішенням суду. На відміну від справи, яка переглядається, в іншій справі, що виникла з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, міститься висновок про те, що основне зобов’язання не припинене, а тому продовжує діяти й іпотека як забезпечення виконання цього зобов’язання. Такого ж висновку дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ і в ухвалі від 19 листопада 2014 року. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 25 лютого 2015 року зробив висновок про те, що відмова стягувача залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених законодавством, та не припиняє іпотеки. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. Відповідно до статті 1 Закону № 898-IV іпотека – це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно зі статтею 17 Закону № 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом. За змістом частин першої та третьої статті 49 Закону № 898-IV (в редакції, яка була чинною на момент проведення прилюдних торгів) протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. Системний аналіз положень статей 3, 17 та 49 Закону № 898-IV свідчить про те, що припинення іпотеки у зв’язку з застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому слід ураховувати строк договору, розмір заборгованості, а також встановлені у справі обставини, а саме: чи продовжується дія кредитного договору після звернення стягнення на предмет іпотеки; чи звернуто на всю суму заборгованості за кредитом стягнення; які наслідки збереження або припинення іпотеки з огляду на інтереси обох сторін договору кредиту та договору іпотеки; підстави відмови іпотекодержателя від отримання предмета іпотеки; та чи діють сторони добросовісно тощо. Суди встановили, що виконавчий напис нотаріуса видано на заборгованість за кредитом у розмірі 295 тис. 491 дол. США 22 центи; заборгованість за відсотками у сумі 20 тис. 492 дол. США 62 центи; пеню в розмірі 6 тис. 638 дол. США 48 центів, а всього 322 тис. 622 дол. США 32 центи. Звернуто стягнення на предмет іпотеки вартістю 422 тис. 961 дол. США на час укладання договору іпотеки. За таких встановлених обставин справи факт того, що строк договору кредиту не сплинув, не може бути підставою для відмови від погашення повністю або частково заборгованості за рахунок не реалізованого за наслідками торгів предмета іпотеки, оскільки порушує права боржника на законне очікування прийняття предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості та штучно збільшує заборгованість боржника за кредитним договором. Оскільки за положеннями статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) сторони в договорі мають діяти добросовісно, і банк відповідно до договору обрав спосіб захисту своїх прав шляхом стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, то боржник має право очікувати погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки до спливу строку кредитного договору. Отже, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про припинення іпотеки, оскільки відмова банку від погашення заборгованості за рахунок отримання іпотеки порушує принцип рівності прав та обов’язків кредитора і боржника та штучно призводить до збільшення заборгованості за кредитом, а тому на підставі статті 3605 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відмову в задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, статтею 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2014 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін А.Г. Ярема http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F7A691C7540A1194C2257EEB002DAF75
  6. http://reyestr.court.gov.ua/Review/43534010 Державний герб України У х в а л а 6 квітня 2015 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Карпенко С.О., Коротуна В.М., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши заяву ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, опікунська рада Дніпровського району м. Києва, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и л а: У березні 2014 року ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати виконавчий напис нотаріуса від 17 квітня 2009 року таким, що не підлягає виконанню. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 28 серпня 2007 року між ним та АКБ «ТАС-Комерцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», а правонаступником останнього - ПАТ «Омега Банк», укладено кредитний договір, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 119 000 доларів США зі сплатою 9,5% річних за користування кредитним коштами зі строком повернення 1 серпня 2032 року. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між тими ж сторонами 2 серпня 2007 року укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого АКБ «ТАС-Комерцбанк» передано квартиру АДРЕСА_1. Вказував, що 17 квітня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на зазначену квартиру для задоволення вимог стягувача у розмірі 126 718,21 доларів США та 68 678,68 грн. На його думку, виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, так як нотаріусу не надані документи на підтвердження безспірності вимог і не дотриманно процедури звернення стягнення на іпотечне майно. Заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 серпня 2014 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 27 серпня 2014 року залишено без змін. До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла заява ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172. Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, заявник наводить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 16 квітня 2014 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2013 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2013 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 грудня 2014 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 12 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 22 липня 2014 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 вересня 2014 року, постановлену за результатами розгляду касаційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2014 року у справі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 30 вересня 2011 року «Про судову практику застосування ст. ст. 353-360 ЦПК України» під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст заяви до додані до неї судові рішення, постановлені судом касаційної інстанції 22 жовтня 2014 року, 4 вересня 2013 року, 3 грудня 2014 року, 10 вересня 2014 року, на які заявник посилається як на приклади неоднакового застосування судами ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, свідчать про наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, для допуску справи до провадження Верховного Суду України. Керуючись ст. ст. 355, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Допустити справу за позовом ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства «Омега Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Дмитро Олегович, опікунська рада Дніпровського району м. Києва, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, до провадження Верховного Суду України за заявою ОСОБА_3, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 грудня 2014 року. Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України, а копію ухвали разом із копією заяви - особам, які беруть участь у справі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: С.О.Карпенко В.М.Коротун Т.О.Писана Г.В.Юровська
  7. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г. суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, в с т а н о в и л а : У січні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» (далі – ПАТ «ПроКредит Банк»), третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позивачка зазначала, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_3 й ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено рамкову угоду, за умовами якої банк надав їй кошти в сумі 44 000 доларів США зі сплатою 14% річних на строк 36 місяців. У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. 11 серпня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на вказане нерухоме майно. ОСОБА_1 вважала, що зазначений виконавчий напис не підлягає виконанню, оскільки вчинений нотаріусом із порушенням вимог чинного законодавства, тому просила визнати його таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 9 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківського області від 17 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України. У заяві про перегляд судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безпірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», пунктів 283, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню. Відповідно до змісту статті 360-4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Судом установлено, що 22 листопада 2007 року між ОСОБА_3 і ПАТ «ПроКредит Банк» було укладено рамкову угоду, за умовами якої банк надав ОСОБА_3 кошти в сумі 44 000 доларів США зі сплатою 14% річних на строк 36 місяців. У той самий день з метою забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «ПроКредит Банк» і ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки, згідно з умовами якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності. 29 січня 2009 року ПАТ «ПроКредит Банк» надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення про заборгованість на суму 33 061, 59 доларів США (що еквівалентно 308 728 грн 10 коп.), яка була отримана останньою 3 лютого 2009 року, та вимогу про повне дострокове погашення кредиту в повному обсязі протягом 5 днів. Згідно із заявою ПАТ «ПроКредит Банк» про вчинення виконавчого напису нотаріуса вбачається, що сума, яка підлягає сплаті, становить 666 426 грн 70 коп. 11 серпня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_1. Постановою від 16 серпня 2010 року старшим державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби за виконавчим написом НОМЕР_1 від 11 серпня 2010 року відкрито виконавче провадження. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2010 року позов ПАТ «ПроКредит Банк» задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за даним кредитним договором у розмірі 308 728 грн 10 коп. Таким чином, на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса справа за позовом ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за даним кредитним договором у розмірі 308 728 грн 10 коп. перебувала в суді першої інстанції. ОСОБА_1 є іпотекодавцем згідно з договором іпотеки від 27 листопада 2007 року, укладеноим між нею та банком. Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що спірний виконавчий напис вчинений нотаріусом із дотриманням вимог законодавства. Однак з таким висновком погодитися не можна. Відповідно до частин першої та третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення, у цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»). Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, передбачено, що для одержання виконавчого напису подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди та документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Відповідно до пункту 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Такого самого висновку у своїх ухвалах від 23 січня 2013 року, від 12 лютого 2014 року, від 26 березня 2004 року та від 14 травня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції посилається у своїй заяві ОСОБА_1. Таким чином, за однакових фактичних обставин судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одну й ту саму норму матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 360-ЦПК України його необхідно скасувати й передати справу на новий касаційний розгляд. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою та другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко Правова позиція № 6-141цс14 Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DE5D97DD84013598C2257E0C003F81CA
  8. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 березня 2015 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року, в с т а н о в и л а: У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Правекс-Банк» (далі – ПАТ КБ «Правекс – Банк»), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Зазначала, що 19 вересня 2008 року між акціонерним комерційним банком «Правекс – Банк» (далі - АКБ «Правекс – Банк») і нею був укладений кредитний договір у розмірі 167 800 доларів США на строк до 19 вересня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ними також було укладено 19 вересня 2008 року іпотечний договір, згідно з яким вона передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. ПАТ КБ «Правекс – Банк» є правонаступником АКБ «Правекс-Банк». 24 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за заявою АКБ «Правекс-Банк» було вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири, надано право ПАТ КБ «Правекс-Банк» задовольнити свої вимоги, за період з 1 грудня 2008 року до 24 березня 2010 року в розмірі 205 448 доларів США, що складаються із заборгованості за кредитом, процентів та пені за несвоєчасну сплату кредиту й процентів. ОСОБА_1 просила суд визнати вказаний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, і скасувати його, оскільки вказаний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства України, а саме: пунктів 283, 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 3 березня 2004 року за № 283/8882, (далі – Інструкція), у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, статті 35 Закону України «Про іпотеку»; статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат». Зокрема, посилалась на те, що жодних вимог про усунення нею порушень і про намір вчинити певні дії, як того вимагає стаття 35 Закону України «Про іпотеку» та пункт 283 Інструкції, від іпотекодержателя вона не отримувала. Крім того, указана у виконавчому написі сума явно перевищує фактичний розмір заборгованості перед банком, спір щодо розміру заборгованості перебував на розгляді в суді. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 13 березня 2014 року позов ОСОБА_1 задоволено: визнано виконавчий напис від 24 березня 2010 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (зареєстрований у реєстрі за НОМЕР_1) таким, що не підлягає виконанню. Додатковим рішенням Київського районного суду міста Харкова від 16 травня 2014 року стягнуто солідарно з ПАТ КБ «Правекс-Банк» та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору в розмірі 114 грн 70 коп., а саме по 57 грн 35 коп. з кожного. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 9 липня 2014 року залишено без змін. У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначених рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій і залишення без змін рішення суду першої інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат», яка регулює підстави вчинення виконачих написів нотаріусами. Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та від 26 листопада 2014 року. ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 19 вересня 2008 року між АКБ «Правекс – Банк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір НОМЕР_2 у розмірі 167 800 доларів США на строк до 19 вересня 2022 року. З метою забезпечення виконання зобов’язання 19 вересня 2008 року між ними також було укладено іпотечний договір НОМЕР_2, згідно з яким позивачка передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1. У зв’язку з порушенням ОСОБА_1 умов договору у вересні 2009 року ПАТ КБ «Правекс – Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа перебувала в провадженні суду. Проте 24 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 за заявою АКБ «Правекс – Банк» було вчинено виконавчий напис, згідно з яким звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка на підставі договору купівлі-продажу від 19 вересня 2008 року належить на праві власності ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаної квартири, надано право ПАТ КБ «Правекс-Банк» задовольнити свої вимоги, що за період з 1 грудня 2008 року до 24 березня 2010 року склали 20 5448 доларів США, заборгованості за кредитом, процентів та пені за несвоєчасне сплату кредиту й за несвоєчасну сплату процентів (а.с. 6). Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2010 року позов ПАТ КБ «Правекс – Банк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 180 633 доларів США кредитної заборгованості на користь ПАТ КБ «Правекс – Банк» (а.с. 61). Задовольняючи позов в справі, яка переглядається, суд виходив з того, що на момент вчинення виконавчого напису між ОСОБА_1 і банком існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, який перебував на розгляді в суді. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові. апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що позивачка отримала вимогу про необхідність погашення боргу, яку протягом тридцяти днів не виконала, а нотаріусу були надані документи, що підтверджують безспірність заборгованості, тому він правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки. Посилання ж ОСОБА_1 на те, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса борг був іншим, ніж зазначено в ньому, є безпідставним, оскільки правовідносини за договором припинені не були, тому заборгованість може змінюватись. Разом із тим у інших справах, що виникли з подібних правовідносин за аналогічних обставин, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, судом, на відміну від справи, яка переглядається, зокрема, в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та від 26 листопада 2014 року, містяться висновки про те, що на момент вчинення виконавчого напису нотаріуса існував судовий спір з приводу стягнення заборгованості, що не свідчить про безспірність суми заборгованості для виконавчого напису. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, зокрема статті 88 Закону України «Про нотаріат». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Згідно з пунктом 283 Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов’язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. В результаті сума заборгованості за період з 1 січня 2009 року по 3 вересня 2009 року стягнута з ОСОБА_1 двічі. Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частини першої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Л.І. Охрімчук В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 березня 2015 року у справі № 6-27цс15 Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса» для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов’язання. Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/F5BE89CF2D371D59C2257E0600306687
  9. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34307653 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 вересня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О. суддів: Ізмайлової Т.Л.,Кадєтової О.В., Олійник А.С.,Остапчук Д.О.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 05 березня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 08 лютого 2008 року між ним та ПАТ «Перший український міжнародний банк» укладено іпотечний договір за яким він передав в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором нежитлове приміщення по АДРЕСА_1. Зазначав, що 15 вересня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нерухоме майно. Вважає що нотаріус при вчиненні виконавчого напису порушив вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Житомирської області від 05 березня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 порушує питання про скасування судових рішень судів попередніх інстанцій з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позов, мотивуючи свої вимоги порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 08 лютого 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Перший український міжнародний банк» було укладено кредитний договір № 6066871, а також додаткову угоду до нього № 7765871 від 30 червня 2009 року, відповідно до яких позивач отримав кредитні кошти у розмірі 814 000,00 грн зі строком повернення до 28 березня 2023 року. У забезпечення даного договору сторонами 08 лютого 2008 року було укладено іпотечний договір № 6076654, а також додаткову угоду до нього № 607665 від 30 червня 2009 року, предметом якого є нерухоме майно, нежитлове приміщення загальною площею 120 кв. м, яке розташоване по АДРЕСА_1, що належить на праві власності позивачу. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 умов кредитного договору, 31 серпня 2009 року йому було направлено вимогу про погашення заборгованості за кредитом на загальну суму 814 040,34 грн, яка складається з 807 180,89 грн - заборгованість по поверненню кредиту, 6 588,00 грн - заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом та 271,45 грн пені. Крім того, 30 липня 2010 року відповідачем було направлено позивачу вимогу про погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, відповідно до якої ОСОБА_6 необхідно було достроково погасити заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі, який становить 785 819,39 грн - заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 87 077,18 грн, а всього до сплати - 872 896,57 грн. У разі не сплати яких у тридцятиденний строк банк попереджав боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки. 15 вересня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу здійснено виконавчий напис за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 826 268,25 грн, у тому числі: заборгованість за основною сумою кредиту у розмірі 807 180,89 грн, заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 15 113,98 грн, пеня - 1 473,38 грн, а також витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису у сумі 2 500,00 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вчинення виконавчого запису проводилось у відповідності до вимог чинного законодавства. Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що приписами законодавства встановлено, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки не перевіряє безспірність заборгованості, не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність документів з урахуванням положень Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. З такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне. Згідно з ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція). Відповідно до ч. 2 п. 283 Інструкції, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень. За змістом ч. 2 п. 284 Інструкції та ст. 87 Закону України «Про нотаріат» заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені наведеним вище Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості. Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач зазначав, що виконавчий напис не відповідає вимогам Закону України «Про нотаріат» та Інструкції про вчинення нотаріальних дій, оскільки банк подав нотаріусу документи про вчинення виконавчого напису із зазначенням суми заборгованості, яка не є безспірною. Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій не врахували, що при вчиненні виконавчого напису, нотаріусом не звернуто уваги на різний розмір заявленої до стягнення з боржника суми заборгованості. Так, у матеріалах справи наявна вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом від 31 серпня 2009 року, у якій зазначено, що заборгованість за кредитом становить 807 180,89 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 6 588,00 грн, пеня - 271,45 грн, а всього до сплати - 814 040,34 грн. Крім того, банк зазначив, що протягом тридцяти календарних днів боржник може усунути порушення кредитного договору, погасивши прострочену заборгованість, яка становила 14 128,86 грн (зі сплати кредиту) та 6 444,57 грн (зі сплати процентів) і таким чином уникнути дострокового повернення всієї суми кредиту. Крім того, у матеріалах справи наявна вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитом від 30 липня 2010 року, у якій зазначено, що заборгованість за кредитом становить 785 819,39 грн, заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом - 87 077,18 грн, а всього до сплати - 872 896,57 грн, у разі не сплати яких у тридцятиденний строк банк попереджав боржника про звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим, при вчиненні приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 вересня 2010 року виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором було зазначено, що заборгованість за кредитом становить 807 180,89 грн, заборгованість зі сплати процентів - 15 113,98 грн, 1 473,38 грн - пеня, 2 500,00 грн - витрати, пов'язані із вчиненням виконавчого напису, а всього 826 268,25 грн. Таким чином, нотаріусом було вчинено виконавчий напис, на суму, яка не відповідає жодному з наявних у справі документів, які підтверджують заборгованість позивача перед банком. Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що у вимозі, надісланій відповідачем позивачу 30 липня 2010 року зазначено меншу суму заборгованості за тілом кредиту, ніж було вказано нотаріусом у виконавчому написі від 15 вересня 2010 року. Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. За викладених обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, проаналізувавши матеріали справи та виходячи з предмету заявленого позову, дійшла висновку про невідповідність вимогам закону рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, а тому вони підлягають скасуванню з вищезазначених підстав з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 28 травня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 05 березня 2013 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді:В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова А.С. Олійник Д.О. Остапчук
  10. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33364962 Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Макарчука М.А., суддів: Маляренка А.В., Писаної Т.О.,Матвєєвої О.А., Фаловської І.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_6, яка діє через представника ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Київської області від 21 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що у червні 2007 року між нею та ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», було укладено кредитний договір № 778/ФКВ-07. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між нею та відповідачем було укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, а також земельна ділянка по АДРЕСА_1. У зв'язку з утворенням заборгованості за вищезазначеним кредитним договором приватний нотаріус ОСОБА_9 вчинив виконавчий напис і звернув стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості. Оскільки сума боргу у виконавчому листі не співпадає із сумою, вказаною у повідомленні, що надсилалося позивачу ПАТ «Дельта Банк», а отже не є безспірною, позивач просила суд визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2013 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 21 травня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Судами встановлено, що 15 червня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, згідно з яким позивачу надано кредит у розмірі 50 000 доларів США на строк до 13 червня 2013 року зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14,6 % річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором 15 червня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та позивачем було укладено іпотечний договір, згідно з яким в іпотеку було передано житловий будинок із господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1, а також земельну ділянку загальною площею 0,1350 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що розташована за цією ж адресою. 30 червня 2010 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ «Український промисловий банк» на користь ПАТ «Дельта Банк». 15 квітня 2011 року ПАТ «Дельта Банк» направило на адресу позивача лист-попередження, в якому було зазначено, що станом на 15 квітня 2011 року прострочена сума заборгованості за кредитним договором становить 32 705,99 доларів США, що складається із суми простроченого кредиту у розмірі 20 411,49 доларів США та прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 12 294,50 доларів США, і запропоновано у добровільному порядку протягом 20 календарних днів від дати отримання цього повідомлення сплатити прострочену суму заборгованості. 09 травня 2011 року ОСОБА_6 особисто отримала вищевказаний лист-повідомлення, однак зазначених у ньому вимог не виконала. Згідно з довідкою від 15 листопада 2011 року, виданою ПАТ «Дельта Банк», заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором станом на 15 листопада 2011 року становить 56 001,47 доларів США, що еквівалентно 447 020,53 грн, у тому числі тіло кредиту - 39 589,64 доларів США, що еквівалентно 316 016,38 грн та відсотки - 16 411,83 доларів США, що еквівалентно 131 004,15 грн. 27 травня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинив виконавчий напис, яким запропонував звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку загальною площею 0,1350 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за цією ж адресою. За рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «Дельта Банк» у розмірі 447 020,53 грн, у тому числі: заборгованості за кредитом - 316 016,38 грн, сума заборгованості за відсотками - 131 004,15 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні докази того, що банк надав нотаріусу розрахунок суми заборгованості та повідомив позивача про суму боргу, зазначену в заяві банку на вчинення виконавчого напису. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідач, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису та подавши при цьому передбачені законодавством документи, реалізував своє право на захист свого цивільного права, а тому підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, немає. З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. У разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору вчинення виконавчого напису здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про іпотеку» письмова вимога про усунення порушень - це документ, в якому зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання за не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Постанова КМУ). Вказаний Перелік документів містить вичерпні підстави для вчинення виконавчого напису і розширювальному тлумаченню не підлягає. Згідно з пунктом 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 03 березня 2004 року (чинної на час вчинення виконавчого напису), нотаріус вчиняє виконавчі написи, зокрема, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Пунктом 286 вищевказаної Інструкції передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів. Таким чином, виконавчий напис - це розпорядження нотаріуса про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачі чи повернення майна кредитору, здійснене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії знаходиться факт безспірності відповідальності боржника. Тому вчинення виконавчого напису - це не вирішення спору між кредитором та боржником, а підтвердження безспірності зобов'язань боржника. Із матеріалів справи вбачається, що у направленому відповідачем позивачу листі-попередженні прострочена сума заборгованості за кредитним договором зазначена у розмірі 32 705,99 доларів США, що складається: з суми простроченого кредиту у розмірі 20 411,49 доларів США та прострочених відсотків за користування кредитом у розмірі 12 294,50 доларів США, у той час як відповідно до оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, запропоновано задовольнити вимоги відповідача у розмірі 447 020,53 грн, у тому числі: заборгованості за кредитом - 316 016,38 грн, сума заборгованості за відсотками - 131 004,15 грн. З указаного вбачається, що нотаріус вчинив виконавчий напис на завищену суму заборгованості, яка не відповідає сумі заборгованості, зазначеній у листі-повідомленні; відмінною (більшою), окрім заборгованості за відсотками є і заборгованість за тілом кредиту - 316 016,38 грн, що згідно з довідкою відповідача еквівалентно 39 589,64 доларам США у порівнянні із 20 411,49 доларами США, зазначеними у листі-повідомленні. Таким чином, суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, тому оскаржуване рішення апеляційного суду на підставі ст. 339 ЦПК України підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції. Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 21 травня 2013 року скасувати, рішення Обухівського районного суду Київської області від 21 березня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.А. МакарчукСудді: А.В. Маляренко О.А. Матвєєва Т.О. Писана І.М. Фаловська
  11. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33972295 Державний герб України У х в а л а іменем україни 02 жовтня 2013 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Колодійчука В.М., суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Остапчука Д.О., Фаловської І.М.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства "Банк Перший", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2013 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2012 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 травня 2003 року між нею та відкритим акціонерним товариством "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" (далі - ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк Перший" (далі - ПАТ "Банк Перший", укладено кредитний договір. У рахунок забезпечення виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором між боржником та ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства" 18 вересня 2003 року укладено договір іпотеки, предметом якого є чотирикімнатна квартира АДРЕСА_1. 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна запропоновано задовольнити вимоги ПАТ "Банк Перший" на загальну суму 330 730 грн. Однак, на думку позивача виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки на момент його вчинення вимоги ПАТ "Банк Перший" не є безспірними. Ураховуючи викладене, ОСОБА_6 просила задовольнити її позовні вимоги й визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 06 лютого 2012 року, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, щодо звернення стягнення на квартиру, що належить ОСОБА_6, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_6 у задоволенні її позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для вчинення оскаржуваного виконавчого напису нотаріуса ПАТ "Банк Перший" надало приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 всі документи, які визначені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, та підтверджують безспірність заборгованості. ПАТ "Банк Перший" реалізував своє право на захист шляхом звернення до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису. Проте з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна. Установлено, що 20 травня 2003 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", правонаступником якого є ПАТ "Банк Перший", укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 50 000 доларів США зі сплатою 15% річних на строк до 19 травня 2013 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором від 20 травня 2003 року між ОСОБА_6 та ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", правонаступником якого є ПАТ "Банк Перший", укладено договір іпотеки, предметом якого визначено квартиру АДРЕСА_1. 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинено виконавчий напис нотаріуса, на підставі якого звернуто стягнення на нерухоме майно, зокрема квартиру АДРЕСА_1 За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ПАТ "Банк Перший" на загальну суму боргу ОСОБА_6 за кредитним договором від 20 травня 2003 року у розмірі 330 730 грн. За змістом положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Відповідно до частини першої пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція), нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Згідно із частиною другою пункту 283 Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України (частина друга пункту 284 Інструкції). Пунктом 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік), за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Установлено, що ПАТ "Банк Перший" подало нотаріусу для вчинення виконавчого напису оригінал кредитного договору від 20 травня 2003 року з подальшими змінами та доповненнями, договір застави від 18 вересня 2013 року, вимогу про усунення порушень виконання зобов'язання, довідку про загальну суму боргу і розрахунок заборгованості боржника ОСОБА_6 перед банком станом на 21 грудня 2011 року. На підставі вказаних документів приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 вчинив виконавчий напис. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 і визнаючи виконавчий напис, вчинений 06 лютого 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, щодо звернення стягнення на квартиру, що належить ОСОБА_6, таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що при вчиненні виконавчого напису нотаріуса ПАТ "Банк Перший" не були надані всі необхідні документи, які б підтверджували наявність безспірної суми, у зв'язку з чим у приватного нотаріуса були відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості боржника перед кредитором був безспірним. У виконавчому написі не зазначено період нарахування заборгованості, а зазначено лише, що ця заборгованість обчислена станом на 21 грудня 2011 року, що свідчить про відсутність безспірності вимог щодо стягнення як основної суми боргу та відсотків, так і штрафних санкцій. Крім того, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 14 листопада 2011 року позовну заяву ПАТ "Банк Перший" до ОСОБА_6, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про стягнення заборгованості по кредиту в зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором від 20 травня 2003 року залишено без розгляду. Зазначені докази свідчать про існування між сторонами спору щодо розміру заборгованості за кредитом. Отже ОСОБА_6 довела обставини, на які вона посилалась, як на підставу своїх вимог, тому такі вимоги є обґрунтованими. Таким чинм, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 при вчиненні виконавчого напису не переконався у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню. Згідно зі статтею 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Отже, безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону. Ураховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись статтями 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_8 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 11 червня 2013 року скасувати, залишивши в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 лютого 2013 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. КолодійчукСудді: М.К. Гримич Д.О. Остапчук В.О. СавченкоІ.М. Фаловська
  12. http://reyestr.court.gov.ua/Review/40643107 Державний герб України Ухвала іменем україни 24 вересня 2014 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Штелик С.П., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи - ОСОБА_4, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи - ОСОБА_4, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2014 року у позові відмолено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2014 року. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, виданий 25 липня 2013 року та зареєстрований в реєстрі за № 1041 про задоволення вимог ТОВ «Кредитні ініціативи на суму 502487,52 грн за рахунок звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі заявник, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року і залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2014 року. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із змісту касаційної скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення. Керуючись статтею 328 ЦПК України у х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 28 серпня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, товариства з обмеженої відповідальністю «Кредитні ініціативи», треті особи - ОСОБА_4, Шевченківський відділ державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ С.П. Штелик
  13. История такова - в 2007 году заключен кредитный договор с Дельтабанком. В ипотеку по кредитному договору передан частный дом. Деньги получены на бизнес, который успешно прогорел в кризисные 2008-2009 года. Тогда же, в 2009 перестал платить по кредиту совсем, несколько раз звонили из банка, потом банк подал в суд. Пытались возражать, приводили аргументы, но в 2012 году суд вынес решение, конечно же взыскал всю сумму задолженности. Банк предъявил исполнительный лист в исполнительную службу, приходил исполнитель, якобы описал ипотечный дом (со слов исполнителя, потому что никаких документов мне не отдавали). И все. С конца 2013 года никто меня не беспокоит. У меня не такая большая задолженность, и я все это время искал покупателя на дом. Сейчас у меня есть покупатель на дом, сумма оговорена - хватит на погашение задолженности и даже мне остается. Я пришел в отдел Дельтабанка по проблемной задолженности, объяснил, что хочу продать дом в погашение кредита, для чего мне требуется согласие банка. Сотрудники банка мне сказали, что не дадут согласия на продажу дома, уже идет исполнительное производство, дом будет продан с торгов, я такой-сякой плохой на платил уже много лет и все в этом духе. Я пытался объяснить, что у меня покупатель на полную сумму задолженности, но они какие-то странные, вообще меня не услышали. После этого оставил письменное заявление в банке с просьбой разрешить продажу дома и снять арест ипотеки для продажи. Уважаемые форумчане и бывалые специалисты, подскажите, как возможно заставить банк дать согласие на добровольную продажу ? Знаю я эти торги в исполнительной службе и не хочу остаться быть должным после продажи моего дома. Другого имущества у меня нет.
  14. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА Справа №22-ц/796/16601/2013 Головуючий у 1 - й інстанції: Вовк С.В. Доповідач - Ратнікова В.М. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2013 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду місті Києва в складі: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Гаращенка Д.Р. при секретарі - Мурга М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - встановила: Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що нотаріусом та/або банком письмова вимога про сплату суми боргу, вказаної у виконавчому написі нотаріуса, ОСОБА_1 не направлялася (не вручалася), оскільки письмове повідомлення, яке було направлене банком на адресу позивача в частині розміру заборгованості не відповідає сумі заборгованості на яку було вчинено виконавчий напис нотаріусом. А тому вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням порядку встановленого главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року за №296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/2595. Крім того, у виконавчому написі зазначена сума, стягнута з позивача за його вчинення в розмірі 2500 грн., що суперечить приписам Закону України «Про захист прав споживачів». В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Представник Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, представник відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причину неявки суду не повідомили, а тому, колегія судів вважає можливим слухати справу за їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з слідуючих підстав. Судом встановлено, що 18 листопада 2004 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір кредиту за №441/л, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 на умовах встановлених даним договором надаються грошові кошти в сумі 38 000 доларів США на строк з 18 листопада 2004 року по 16 листопада 2009 року, зі сплатою 13 % річних і погашенням згідно умов вказаного договору. Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №441/л, 18 листопада 2004 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. 25.11.2004 р., 28.04.2006 р., 24.07.2007 р. між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_4 було укладено додаткові угоди до кредитного договору №441/л від 18 листопада 2004 року відповідно за №1, №2, № 3, № 4. 25 листопада 2005 року між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» (Іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (Іпотекодавець) було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки. Правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС Комерцбанк» є Відкрите акціонерне товариство «Сведбанк», в свою чергу правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк» є Публічне акціонерне товариство «Сведбанк». 18.09.2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду до кредитного договору №441/л від 18 листопада 2004 року за №5. 05.04.2011 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_4 було укладено договори про внесення змін та доповнень до кредитного договору №441/л від 18 листопада 2004 року №6 та №7 до кредитного договору № 441/л від 18.11.2004 р. Цього ж дня, між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін до договору іпотеки. 25.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого, відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором №441/л від 18 листопада 2004 року та забезпечувальними договорами, що були укладені між Акціонерним комерційним банком «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_4 та ОСОБА_1. Судом також встановлено, що ОСОБА_4 свої обов'язки за договором кредиту не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості. У зв'язку з чим, 01 березня 2013 року Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було надіслано досудову вимогу про сплату заборгованості, в якій зазначено, що станом на 06.02.2013 року сума простроченої поточної заборгованості за кредитним договором №441/л від 18 листопада 2004 року становить 8144,70 доларів США. У вимозі також зазначено, що у разі не виконання даної вимоги, банк буде змушений захищати свої майнові права шляхом вчинення виконавчого напису або звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу на загальну суму заборгованості за кредитним договором, яка станом на 06.02.2013 р. становить 102636,20 доларів США. Дану вимогу було вручено ОСОБА_4 та ОСОБА_1 21 березня 2013 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення. ОСОБА_4 та ОСОБА_1 заборгованість перед Публічним акціонерним товариством Дельта Банк» погашено не було, а тому банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 з заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення заборгованості на предмет іпотеки. 11 червня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис за №1379, яким звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_1, щоб за рахунок коштів, отриманих від реалізації у встановленому порядку заставного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в розмірі заборгованості 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн. 08 липня 2013 року на підставі вказаного виконавчого напису державним виконавцем ВДВС Печерського районного управління юстиції у м.Києві було відкрито виконавче провадження (ВП №38761603). Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд 1-ї інстанції посилався на те, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 під час вчинення оспорюваного виконавчого напису діяла відповідно до вимог Закону України «Про нотаріат» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» за №1172 від 29 червня 1999 року, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Проте, з таким висновком суду 1-ї інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. У відповідності до ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір є похідною угодою, яка укладається для забезпечення виконання іншої угоди, зокрема кредитного договору, і не може існувати самостійно. Статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться. Відповідно до ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вчинення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року за №1172, а також Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за №283/8882. Згідно зі ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за №283/8882, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. За змістом п.284 вказаної Інструкції та ст.87 Закону України «Про нотаріат» заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, а дії нотаріуса при вчиненні виконавчого напису мають бути спрямовані на перевірку безспірності заборгованості. Відповідно до п. 1 Переліку документів за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 29 червня 1999 року №1172, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Таким чином, з системного аналізу вказаних вище норм законодавства вбачається, що безспірність документу, відповідно до якого вчиняється виконавчий напис, перевіряється наступним чином: боржник повинен бути повідомлений не менш, ніж за 30 днів до вчинення виконавчого напису про порушення кредитних зобов'язань та ліквідувати допущені порушення чи оскаржити виставлену вимогу у судовому порядку або виставити заперечення кредитору. Якщо жодна із цих дій не виконана, заборгованість вважається безспірною. Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримано досудову вимогу про сплату заборгованості, яка станом на 06.02.2013 року становить 102636,20 доларів США. При співставленні вимоги про усунення порушення надісланої Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що розмір заборгованості у виконавчому написі на 3652,31 долари США перевищує розмір заборгованості, який було зазначено у досудовій вимозі. З оспорюваного виконавчого напису нотаріуса вбачається, що заборгованість позивача становить 106288,51 долари США, що за курсом НБУ складає 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та заборгованість по відсоткам 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн. Відповідач повинен був проінформувати позивача про збільшення розміру заборгованості, або звернутися із заявою про вчинення виконавчого напису лише на ту суму заборгованості, яка була зазначена у вимозі, про яку був обізнаний позивач та яку останній не оспорював. Вчинення ж виконавчого напису щодо заборгованості, про яку не було проінформовано боржника та визнання такої заборгованості безспірною суперечить вимогам закону. Однак, судом 1-ї інстанції не взято до уваги дані факти та постановлено рішення з порушенням норм матеріального права. Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню постановлене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову та визнання виконавчого напису, зареєстрованого в реєстрі за №1379 та вчиненого 11.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в рахунок погашення заборгованості в розмірі 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн. - таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 229,42 грн. Керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», п.283 , п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за №20/5, ст.ст.88, Законом України « Про іпотеку», 303, 307, 309, 313, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню задовольнити. Визнати виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1379 та вчинений 11.06.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в рахунок погашення заборгованості в розмірі 849 564,06 грн., з яких: сума заборгованості за кредитом 94 864,94 долари США, що за курсом НБУ складає 758 255,47 грн., та заборгованості по відсоткам 11 423,57 долари США, що за курсом НБУ складає 91 308,60 грн. - таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 229,42 грн. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий : Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36208092
  15. ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ ЛИСТ Головам апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Про судову практику розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні 07 лютого 2014 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення судової практики розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні. У зв'язку із цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення. 1. Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року N 3425-XII "Про нотаріат" (Закон N 3425-XII). Частиною 1 ст. 1 Закону N 3425-XII встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Частиною 2 ст. 1 Закону N 3425-XII передбачено: вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Згідно з ч. 4 ст. 1 Закону N 3425-XII у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені ст. 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування. У ч. 5 ст. 1 Закону N 3425-XII зазначено, що вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Посвідчення заповітів і доручень, прирівняних до нотаріальних, може провадитись особами, вказаними у ст. 40 Закону N 3425-XII (ч. 6 ст. 1 Закону N 3425-XII). Статтею 50 Закону N 3425-XII передбачено можливість оскарження в судовому порядку нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта. Можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні забезпечує законність нотаріального провадження і захист прав та інтересів учасників нотаріального процесу. Судовий контроль за діяльністю нотаріусів має забезпечити виправлення нотаріальних помилок, тлумачення чинного законодавства та сприяти дотриманню законності у сфері цивільних правовідносин, що виникають із вчинення нотаріальних дій. Закон N 3425-XII поділяє об'єкти судового оскарження в межах нотаріального процесу на три групи: - нотаріальні дії; - відмова у вчиненні нотаріальних дій; - нотаріальні акти. Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону N 3425-XII нотаріальними діями є посвідчення права, а також фактів, що мають юридичне значення, та інші дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Поняття "нотаріальний акт" є значно ширшим за поняття "нотаріальна дія" і являє собою будь-яку дію, що є складовою частиною нотаріальної діяльності і вчиняється нотаріусом у межах виконання власних повноважень. Наприклад, у разі заведення спадкової справи нотаріусом у порушення вимог щодо належного місця її заведення, що саме по собі не є вчиненням нотаріальної дії, заінтересований спадкоємець має право оскаржити цей нотаріальний акт у судовому порядку і визнати його недійсним як такий, що вчинено з порушеннями. Обов'язок нотаріуса та відповідної посадової особи вчиняти нотаріальні дії передбачений ч. 3 ст. 49 Закону N 3425-XII, де встановлено заборону безпідставної відмови в її вчиненні. Як випливає з п. 9 ч. 1 ст. 49 Закону N 3425-XII, підстави для відмови у вчиненні нотаріальної дії можуть встановлюватися тільки цим Законом. Перелік підстав для відмови нотаріусом у вчиненні нотаріальних дій, зазначений у ст. 49 Закону N 3425-XII, не є вичерпним. За наявності умов, передбачених ст. 49 Закону N 3425-XII, на нотаріуса покладається завдання, по-перше, відмовити у вчиненні нотаріальної дії, якщо вона суперечить вимогам чинного законодавства; по-друге, обґрунтувати своє рішення на підставі норм чинного законодавства. Згідно з п. 3 глави 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та ч. 4 ст. 49 Закону N 3425-XII відмова у вчиненні нотаріальної дії за загальним правилом здійснюється в усній формі, а у випадку наявності вимоги особи, яка звернулась за вчиненням нотаріальної дії, - виноситься відповідна постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії. 2. Враховуючи норми ст. 50 Закону N 3425-XII та норми Прикінцевих та перехідних положень Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), справи щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні повинні розглядатися в порядку позовного провадження як спір про право. Разом з тим процедура оскарження передбачає подання такого процесуального документа, як скарга, однак розгляд справи в порядку позовного провадження передбачає подання позовної заяви, а не скарги, тому назва та зміст ст. 50 Закону N 3425-XII, сформульовані відповідно до положень ЦПК 1963 року, є застарілими, не відповідають чинному процесуальному законодавству, тому є необхідність викладення ст. 50 Закону N 3425-XII в новій редакції. Проте з урахуванням вимоги ч. 1 ст. 2 ЦПК процесуальним документом, який подається до суду для вирішення спорів цієї категорії, є виключно позов. ЦПК не передбачає можливість розгляду скарг за такими справами. І навіть якщо позивач назвав свій процесуальний документ скаргою чи заявою, то суд в порядку ст. 121 ЦПК має усунути цей недолік та називати відповідний документ "позовом" чи "позовною заявою". Але, як вбачається із судової практики, нерідко допускаються помилки при визначенні процесуальних документів, які подаються до суду для вирішення спорів цієї категорії. Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 квітня 2012 року було відкрито провадження у справі N 0827/4286/12 за скаргою О. О. О. на постанову нотаріуса П'ятої Запорізької державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Отже, судом першої інстанції помилково прийнято до провадження скаргу на постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, що призвело до розгляду справи, яка мала бути розглянута за правилами позовного провадження у порядку окремого провадження. 3. Особливої уваги потребує дослідження питання, пов'язаного з розглядом справ щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки ст. 50 Закону N 3425-XII (після змін, унесених Законом України від 01 жовтня 2008 року N 614-VI "Про внесення змін до Закону України "Про нотаріат") не містить такого окремого способу захисту порушеного права. На сьогодні можливість вчинення виконавчого напису прямо передбачена ст. 18 Цивільного кодексу України (ЦК), ст. 110 ЦПК, главою 14 Закону N 3425-XII, ч. 6 ст. 20 Закону України від 02 жовтня 1992 року N 2654-XII "Про заставу" (Закон N 2654-XII), ч. 3 ст. 33 Закону України від 05 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" (Закон N 898-IV), постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року N 1172 "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" (постанова Кабінету Міністрів України N 1172) та іншими законодавчими актами. У зв'язку з цим розгляд судом справи за позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є правомірним, і, крім того, відповідає конституційному положення про всеосяжність права на звернення до суду та юрисдикцію суду (статті 55, 124 Конституції України). 4. Ні ЦПК, ні Законом N 3425-XII не визначено, до суду якої юрисдикції має звертатися особа, права якої порушено нотаріальною дією або відмовою в її вчиненні. Судді повинні враховувати роз'яснення, надані судам у п. 3 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" (Постанова ВССУ N 3), де зазначено, що, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (КАС) (стаття 17 КАС), Господарським процесуальним кодексом України (ГПК) (статті 1, 12 ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції та інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Проведеним узагальненням встановлено, що питання визначення юрисдикції розгляду справ про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні з позицій судів зводиться до того, чи є нотаріус суб'єктом владних повноважень. Вирішення цього питання можливе на підставах з'ясування правової природи нотаріальної діяльності та складу повноважень нотаріуса. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Тлумачення поняття "суб'єкт владних повноважень" надано у п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС, де зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Система нотаріату не входить до системи органів виконавчої влади. Проте вважати діяльність нотаріуса як таку, у межах якої здійснюються владні управлінські функції, не можна. У діях нотаріуса немає ані адміністративного примусу, ані управлінських повноважень, хоча він і є посадовою особою (але не державним службовцем), а нотаріальну діяльність слід характеризувати як публічно-правову, оскільки вона здійснюється від імені держави. Між нотаріальною та адміністративною діяльністю існує суттєва різниця за юридичним характером, колом суб'єктів та структурою їх правовідносин, цілями, результатами та методами регулювання. Крім того, якщо метою виконавчо-розпорядчої діяльності є реалізація функції державного управління, а результатом цієї діяльності є управлінське рішення, яким один суб'єкт приписує певну поведінку іншому суб'єкту, то метою діяльності нотаріату є захист і охорона існуючих суб'єктивних прав та інтересів, а результатом нотаріальної діяльності є нотаріальний акт як різновид правозастосовного юрисдикційного акта, що офіційно підтверджує вже об'єктивно існуючі факти, права та обов'язки, які суб'єкти права покладають на себе за своїм бажанням. Також слід зазначити, що структура нотаріату утворена таким чином, що вони не пов'язані між собою в організаційному відношенні і при вчиненні нотаріальних дій. Що ж до владності у нотаріальних правовідносинах, то вона виявляється лише в офіційній силі нотаріальних актів. Правовідносини, що виникають між нотаріусами та іншими суб'єктами нотаріальної діяльності, є суто процесуальними за своєю сутністю і не можуть характеризуватися як владні відносини у розумінні КАС. Слід зазначити, що незалежно від того, є нотаріус приватним чи працює у державній нотаріальній конторі (Закон N 3425-XII фактично прирівнює за правовим статусом державних і приватних нотаріусів), він не може вважатися суб'єктом владних повноважень. Таким чином, з урахуванням положень ст. 17 КАС можна дійти висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні. А отже, виходячи з положень ст. 15 ЦПК, такі справи повинні розглядатися в порядку цивільного судочинства. Аналогічно повинні розглядатись судами справи про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні щодо посадових осіб, на яких відповідно до статей 37, 38, 40 Закону N 3425-XII покладено право та обов'язок вчиняти нотаріальні дії, оскільки вони виконують дії, які слід відносити до нотаріальних. Наприклад, позов до секретаря сільської ради про визнання незаконними дій щодо посвідчення документів має розглядатися в порядку цивільного судочинства. Тобто дії секретаря сільської ради щодо посвідчення документів не можна вважати діями суб'єкта владних повноважень, оскільки в цей момент він не наділений владними повноваженнями та не виконує управлінських функцій. Узагальнення показало, що суди нерідко припускаються помилок при визначенні юрисдикції розгляду справ цієї категорії, і не лише між цивільною і адміністративною юрисдикціями, а й між цивільною та господарською. Так, ухвалою Бериславського районного суду Херсонської області від 14 грудня 2011 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Бериславської міської ради до Бериславської державної нотаріальної контори, ГУЮ у Херсонській області про визнання відмови державного нотаріуса Бериславської державної нотаріальної контори - М. Л. Ю. про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії - посвідчення договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки площею 0,15 га, придбаної з аукціонних торгів, скасування постанови та зобов'язання посвідчити вказаний договір купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Суд першої інстанції при прийнятті вказаного рішення помилково виходив із того, що розгляд даного спору належить до юрисдикції адміністративного суду, оскільки оскаржуються дії особи, що представляє державний орган, на яку за законом покладено обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 15 лютого 2012 року скасовано рішення суду першої інстанції, справу передано до того ж суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Незважаючи на те, що сторонами у даній справі є юридичні особи, позовні вимоги про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії та про зобов'язання державного нотаріуса вчинити певну дію повинні розглядатися в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства як спір про право, оскільки між юридичними особами відсутній спір про право цивільне чи господарське, а правовідносини не є господарськими у розумінні ГПК. Як згадувалось вище, державний нотаріус згідно із Законом N 3425-XII не є суб'єктом владних повноважень чи юридичною особою. Слід звернути увагу суддів на те, що у зв'язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (Закон N 1952-IV) державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону N 1952-IV у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт. Тобто держава в цій частині делегує нотаріусам владні повноваження. Тому судам при розгляді позовів щодо оскарження дій або бездіяльності нотаріуса як державного реєстратора прав на нерухоме майно слід пам'ятати, що це справи адміністративної юрисдикції згідно з п. 8 постанови пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року N 8 "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів". Складним виявилося для деяких судів визначення юрисдикції розгляду справ за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та про оскарження виконавчого напису. Так, ухвалою Очаківського міжрайонного суду Миколаївської області від 20 червня 2011 року провадження у справі за позовом ВАТ до приватного нотаріуса О. Н. О., третя особа - ТОВ, госпрозрахункова фірма, про визнання дій приватного нотаріуса незаконними, визнання недійсним і скасування виконавчого напису нотаріуса закрито у зв'язку з тим, що даний позов відповідно до статей 1, 12 ГПК підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17 серпня 2011 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою ВССУ від 11 січня 2012 року ухвалу суду першої та апеляційної інстанції скасовано, так як підстави для висновку про неможливість вирішення такого спору в порядку цивільного судочинства відсутні, оскільки поданий позов стосується лише перевірки законності дій нотаріуса та їх відповідності вимогам чинного законодавства. Згідно з п. 16 Постанови ВССУ N 3 спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства. Частиною 3 ст. 15 ГПК також передбачено, що господарські справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. Пунктом 8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" (Постанова ВГСУ N 10) передбачено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом, вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ст. 1 ГПК. При цьому за змістом статей 1, 2, 18, 22, 27 ГПК, статей 1 і 3 Закону N 3425-XII нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Водночас слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства. Виходячи з п. 8 Постанови ВГСУ N 10, положень ст. 12 ГПК, та враховуючи, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, спір про визнання недійсним виконавчого напису буде підвідомчий саме господарському суду. Отже, при визначенні юрисдикції розгляду справ даної категорії необхідно у повній сукупності та послідовності застосовувати системний аналіз як норм процесуального права щодо юрисдикційних повноважень окремих судів, так і норм матеріального права у взаємозв'язку із судовою практикою та приписами вищих судових інстанцій, що стосуються даного питання, а також обов'язкові критерії розмежування справ цивільного судочинства і справ, які розглядаються за правилами інших видів судочинства - суб'єктний склад сторін та характер спірних правовідносин. 5. З причини відсутності в чинному ЦПК окремої категорії цивільних справ, такої як оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, та спеціальної норми щодо визначення підсудності справ цієї категорії це питання повинно вирішуватись судами за загальними правилами підсудності на підставі статей 107 - 117 ЦПК. ЦПК визначає підсудність справ щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса - за місцем його виконання відповідно до ч. 12 ст. 110 ЦПК. Місце виконання рішення визначене ст. 20 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (Закон N 606-XIV). Судами в основному правильно застосовувалися правила ч. 12 ст. 110 ЦПК щодо визначення підсудності. Проте спірним виявилося питання щодо визначення підсудності у такій справі. Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Миколаєва було відкрито провадження у справі за позовом П. О. В. до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Б. І. М. про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в порядку ст. 114 ЦПК, оскільки за виконавчим написом стягнення було звернуто на нерухоме майно (квартиру), що знаходиться в Ленінському районі м. Миколаєва. У справі заявлено позовні вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, проте пред'явлені позовні вимоги стосуються стягнення за виконавчим написом нотаріуса щодо нерухомого майна (квартири). Разом із тим положення ст. 114 ЦПК не застосовуються, так як вказаний спір мав розглядатися з дотриманням правил ч. 12 ст. 110 ЦПК, оскільки в першу чергу судом розглядається спір про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а не з приводу нерухомого майна. Судам слід пам'ятати, що виключну підсудність згідно з п. 42 Постанови ВССУ N 3 встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч. 1 ст. 114 ЦПК). Згідно з положеннями ст. 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, якщо, наприклад, пред'явлені позовні вимоги стосуються нотаріально посвідченого договору про відчуження нерухомості, то позов подається з дотриманням правил про виключну підсудність, тобто до суду за місцезнаходженням майна або основної його частини. Стосовно інших справ щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні жодних спеціальних норм ані в ЦПК, ані в Законі N 3425-XII не закріплено. У зв'язку з цим застосовуються правила ч. 1 ст. 109 ЦПК щодо підсудності справ за місцезнаходженням відповідача, згідно з якою позови до фізичної особи пред'являються до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування. Тобто застосовуються правила загальної територіальної підсудності, оскільки ч. 12 ст. 110 ЦПК визначає альтернативну підсудність (за вибором позивача). У ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року N 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" наведені визначення понять "місце перебування" та "місце проживання". Проте подання такої позовної заяви до суду за зареєстрованим місцем проживання відповідача - нотаріуса неможливе, оскільки нотаріус діє не як фізична особа, а як орган юрисдикційної діяльності від імені держави. Отже, суди мають враховувати таке: у випадках оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, коли відповідачем у справі є приватний або державний нотаріус, позов повинен подаватися за місцем здійснення ним зареєстрованої нотаріальної діяльності, а не за місцем його зареєстрованого проживання чи перебування як фізичної особи. Слід зазначити, що законом визначено підсудність справ щодо оскарження дій посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (статті 37, 40 Закону N 3425-XII). Відповідно до п. 13 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року N 419, скарга на неправильне посвідчення заповіту чи довіреності або на відмову посадових, службових осіб у їх посвідченні подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, санаторію, будинку для осіб похилого віку та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, установи виконання покарань, слідчого ізолятора. Скарга на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в його посвідченні капітаном морського або річкового судна, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна. Відповідно до ст. 19 Консульського статуту України скарги на рішення, дії чи бездіяльність консульських посадових осіб і консульських службовців може бути оскаржено в порядку підлеглості або до суду. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України. 6. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону N 3425-XII право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Тобто закон визначає досить широке коло осіб, правомочних оскаржувати нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні. Право на звернення до суду з позовом про незаконність нотаріальної дії чи відмови в її вчиненні мають заінтересовані особи (фізичні та юридичні), стосовно яких були вчинені нотаріальні дії, або які одержали відмову в їх вчиненні, тобто безпосередньо брали участь у нотаріальному процесі. Особи, які не брали участі у вчиненні нотаріальних дій, але вважають, що їх права і охоронювані законом інтереси порушені нотаріальною дією, вправі звернутися до суду з відповідним самостійним позовом про недійсність посвідченого акта, але не до нотаріуса, а до інших суб'єктів спірних матеріальних правовідносин, з приводу яких виник спір. Саме таке процесуальне правило визначення суб'єктного складу осіб наведене у ст. 50 Закону N 3425-XII. Як видно з проведеного узагальнення, нотаріуси брали участь у справах цієї категорії як відповідачі і як треті особи, які не заявляли самостійних вимог щодо предмета спору. Так, в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 05 грудня 2007 року у справі N 6-16344св07 висловлена така правова позиція: "Відповідно до ст. 26 ЦПК особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи та їх представники. Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в цивільному судочинстві. Суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які вступають у порушену в суді справу, пред'явивши позов щодо предмета спору з метою захисту особистих суб'єктивних матеріальних прав чи охоронюваних законом інтересів, є третіми особами, які заявляють самостійні вимоги (ст. 34 ЦПК). Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав та інтересів (ст. 35 ЦПК). Відповідно до ст. 1 Закону N 3425-XII нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Виходячи із системного аналізу зазначених правових норм, слід зробити висновок, що при вирішенні справ, які стосуються оспорювання прав і обов'язків сторін, набутих на підставі вчинених нотаріальних дій - посвідчення договорів, угод (крім справ за скаргами на нотаріальні дії чи відмову в їх вчиненні), нотаріуси в розумінні статей 30, 34, 35 ЦПК не є особами, прав і обов'язків яких стосується спір сторін, оскільки відсутня їх юридична заінтересованість у результатах вирішення справи судом і реалізації ухваленого в ній рішення". У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (Постанова ВСУ N 9) зазначено: "Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса". У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (Постанова ВСУ N 7) зазначено: "У справах про спадкування нотаріуси не є заінтересованими особами і не повинні залучатися до участі у справі". У п. 16 Постанови ВССУ N 3 зазначено: "Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ч. 2 ст. 50 Закону N 3425-XII). Спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. За правилами цивільного судочинства як спір про право в позовному провадженні розглядаються позови про оскарження дій нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права відповідно до положень цивільного законодавства". З наведеного можна зробити висновок, що нотаріус може бути відповідачем у справах цієї категорії лише в разі оскарження відмови від вчинення нотаріальної дії або процедури її вчинення. При цьому такі вимоги до нотаріуса підлягають розгляду в позовному провадженні за правилами цивільного судочинства як спір про право. Тоді в разі подання позову щодо оскарження нотаріальної дії з підстав недотримання приватним нотаріусом вимог чинного законодавства при їх вчиненні відповідачем буде сам приватний нотаріус. У разі пред'явлення вказаних позовних вимог до державного нотаріуса відповідачем буде відповідна державна нотаріальна контора. Це зумовлено тим, що державний нотаріус, крім загального статусу нотаріуса, також має особливий статус - працівника юридичної особи, тобто державної нотаріальної контори. Найбільш проблемним для судів було визначення процесуального статусу нотаріуса при розгляді справ про оскарження виконавчого напису нотаріуса, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса, що останнім часом набули значного поширення. Як правило, суди брали до уваги той склад сторін у спірних правовідносинах, який визначали позивачі у позовних заявах, не виконуючи вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК. Згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ст. 33 ЦПК. У разі якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, вказує на те, що відповідальність повинна нести інша особа, а не та, до якої пред'явлено позов, і позивач не погоджується на її заміну, суд залучає до участі в справі іншу особу як співвідповідача з власної ініціативи. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за результатами розгляду суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. У багатьох справах нотаріус залучався як відповідач або співвідповідач. Так, ухвалою Бабушкінського районного суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2011 року у справі за позовом В. В. А. до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Б. І. М., ТОВ, треті особи - АНД відділу ДВС Дніпропетровського МУЮ, ПАТ "Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позовну заяву повернуто, оскільки належним відповідачем є не приватний нотаріус, а ПАТ "Банк", яким проведено стягнення заборгованості за кредитним договором на заставлене майно позивачки. У цьому прикладі між сторонами виник цивільно-правовий спір щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, який ґрунтується на вчиненій нотаріальній дії, але він не є наслідком незаконних чи недбалих дій нотаріуса, тому в цій справі участь нотаріуса можлива в якості третьої особи, а не співвідповідача чи відповідача. Суд першої інстанції з урахуванням ч. 4 ст. 10 ЦПК мав роз'яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача. Але якщо позивач відмовився від заміни неналежного відповідача, суд мав залучити до участі у справі іншу особу як співвідповідача у порядку ст. 33 ЦПК. Суд справу розглядає спочатку після заміни відповідача або залучення до участі у справі нового співвідповідача за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача. Суд має прийняти рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, відмовивши в позові до неналежного відповідача, нотаріуса, який не в змозі своїми діями або припиненням своїх дій вплинути на поновлення порушеного права позивача. Так, ухвалою суду першої інстанції замінено первісного відповідача - ПАТ "Банк" - на належного відповідача - приватного нотаріуса, що вчинив виконавчий напис, а ПАТ "Банк" залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог. Суд першої інстанції у винесеному рішенні зазначив, що, оскільки оспорюється, передусім, правильність вчиненої нотаріусом дії, то нотаріус повинен бути відповідачем у справі. Водночас слід зазначити, що нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право, зокрема позивач заперечує наявність у нього суми заборгованості перед кредитором, яка вказана у виконавчому написі. За змістом ст. 32 ЦПК участь у справі кількох відповідачів допускається, коли предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох відповідачів, або права і обов'язки кількох відповідачів виникли з однієї підстави, або предметом спору є однорідні права і обов'язки. Виходячи з норм Закону N 3425-XII, у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов'язків стосовно позивача. Це суперечить правовому статусу нотаріуса, визначеному в статтях 1, 9 Закону N 3425-XII. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, тому в нього не можуть бути спільні чи однорідні права і обов'язки з особами, які звернулися до нього, або з особами, які вирішили, що їх права порушені нотаріальними діями. Справа N 2/1304/671/12 Галицького районного суду міста Львова за позовом Т. З. Й. до ПАТ "Банк" про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, взагалі розглянута без участі нотаріуса. Таке процесуальне положення сторін не можна назвати правильним. У п. 16 Постанови ВССУ N 3 зазначено, що спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, у тому числі про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Отже, справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Інакше кажучи, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішення у таких справах фактично жодним чином не впливають на нотаріусів. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що питання про визначення складу учасників у справах цієї категорії та процесуального статусу нотаріуса має вирішуватися залежно від того, що є предметом оскарження. 7. Статтями 286, 287 ЦПК 1963 року було визначено десятиденний строк для звернення із скаргою з дня вчинення неправильної нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію та триденний строк з дня її одержання для передання скарги до суду разом з усіма матеріалами. Натомість чинним ЦПК та іншими нормативно-правовим актами спеціальні строки для розгляду справ цієї категорії невизначені, що означає застосування до цих правовідносин загальних строків. Така відсутність спеціальних скорочених строків для оскарження нотаріальних дій, як наслідок, призводить до затягування розгляду справ цієї категорії. Отже, можливість реалізації права на звернення з позовом про оскарження нотаріальної дії або відмову в її вчиненні обмежена загальним строком позовної давності, який визначається у ст. 257 ЦК та становить три роки. Перебіг строку на подання такої позовної заяви починається з дня, наступного за тим, коли позивачу стало відомо про вчинену нотаріальну дію або про відмову у вчиненні такої дії. Оскільки на прохання особи, яка отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії, причини відмови викладаються у письмовій формі, строк у такому разі має обчислюватися з дня, наступного за днем винесення постанови з викладенням мотивів. Питання про додержання позивачем встановленого для подання позову строку у справах цієї категорії вирішує суд у порядку, визначеному главою 19 ЦК. 8. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні здійснюється судами за загальними правилами ЦПК. Під час розгляду справ цієї категорії суди мають керуватися загальними положеннями глави 5 розділу I ЦПК та ст. 212 ЦПК. Разом з тим відсутність у чинному ЦПК окремої глави, присвяченої специфіці розгляду цієї категорії справ, які мають особливий характер вимог, яка була наявна в ЦПК 1963 року, дещо ускладнює розгляд цих справ. 9. Позови у справах зазначеної категорії мають задовольнятися за умови подання належних та допустимих доказів з урахуванням вимог статей 57 - 66 ЦПК. Предметом судової діяльності у справах про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є перевірка законності дії нотаріусів або відповідних посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії чи які відмовили в їх вчиненні. Перевіряючи законність дій нотаріуса, суддя повинен детально вивчити закон, на підставі якого діяв нотаріус чи інша посадова особа, уповноважена на вчинення нотаріальної дії, дослідити всі докази і з'ясувати обставини, що мають значення для справи. Це, у свою чергу, дає суду можливість винести законне й обґрунтоване рішення. Предметом доказування під час судового розгляду у справах про оскарження нотаріальних дій або про відмову в їх вчиненні згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у ч. 1 ст. 179 ЦПК, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів (ч. 2 ст. 179 ЦПК). Доказами у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні можуть бути документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії (оригінали нотаріально посвідченого договору, заповіту, свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя, довіреності, інші документи, видані нотаріусами; документи, що підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника, тощо); постанова нотаріуса або відповідний акт посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про відмову вчинити дану нотаріальну дію; документи, які заявник просив засвідчити або посвідчити. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК суди повинні сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав, зокрема, щодо заявлення клопотань про забезпечення доказів: витребування правовстановлюючих документів на майно, належно завірених документів, необхідних для оформлення кредитів, реєстраційних посвідчень та інших документів. Проте витребування доказів від нотаріуса повинно здійснюватися з урахуванням вимог ст. 8 Закону N 3425-XII. Згідно з ч. 6 ст. 8 Закону N 3425-XII довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу суду (письмовий запит або ухвала суду), прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв'язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов'язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу. Також слід зауважити, що згідно з ч. 4 ст. 8 1 Закону N 3425-XII вилучення (виїмка) реєстрів нотаріальних дій та документів, що передані нотаріусу на зберігання в порядку, передбаченому цим Законом, а також печатки нотаріуса не допускається. Такі реєстри нотаріальних дій, документи чи печатка нотаріуса можуть бути надані суду за мотивованою постановою суду тільки для огляду і повинні бути повернуті судом негайно після огляду. Як показало проведене узагальнення, судами по-різному оцінювалися надані сторонами докази, не завжди в повній мірі з'ясовувалися обставини, що мають значення для справи, а позовні вимоги задовольнялися навіть у тих випадках, коли вони не були доведені належними і допустимими доказами. За результатами проведеного узагальнення встановлено, що в матеріалах більшості справ відсутні постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та документи, що стосуються вчиненої нотаріальної дії, а в поодиноких випадках у матеріалах справ міститься лише позовна заява. Отримання постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії має важливе значення, оскільки з часу відмови обчислюється строк для звернення до суду, і надання належної оцінки обґрунтованості вимог позивача неможливо без з'ясування причин та мотивів відмови у вчиненні нотаріальної дії. При цьому судам слід враховувати, що відсутність постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії не є безспірною підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є доказом певної дії, а відсутність доказу не може бути підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Іноді нотаріуси, замість винесення мотивованих постанов про відмову у вчиненні нотаріальних дій, направляли письмові листи або в усній формі рекомендували звернутися до суду. Так, рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 16 березня 2012 року задоволено позов Б. О. О. до приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу З. Н. В., третя особа - ВАТ "Банк", зобов'язано приватного нотаріуса у зв'язку із припиненням договору іпотеки (рішенням Суворовського районного суду від 21 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 19 квітня 2011 року, договір іпотеки, укладений між ПАТ "Банк" та Б. О. О., визнано недійсним) вилучити запис щодо зазначеної заборони з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вилучити запис щодо зазначеної заборони з Державного реєстру іпотек (справа N 2/2120/101/12). Проте в матеріалах справи є лише копія заяви Б. О. О. до приватного нотаріуса про вилучення заборони об'єкта нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон та виключення запису про обтяження майна іпотекою з Державного реєстру іпотек. Постанова приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії в матеріалах справи відсутня, тоді як предметом спору є саме відмова у вчиненні нотаріальної дії. Як вбачається з положень ст. 74 Закону N 3425-XII, нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна. За таких обставин суд мав знати, що наявність рішення суду про визнання іпотечного договору недійсним, яке набрало законної сили, відповідно до ст. 17 Закону N 898-IV є підставою припинення іпотеки. Зняття заборони згідно із ст. 74 Закону N 3425-XII можливе також і за повідомленням установи банку про припинення іпотечного договору, проте банки ухиляються від надання таких повідомлень за наявності факту припинення іпотечного договору, що призводить до виникнення спору про зняття заборони та розгляду справ в судах. Судам слід пам'ятати про те, що особа, яка звертається до суду з позовом щодо відмови у вчиненні нотаріусом тієї чи іншої дії, повинна надати до позовної заяви постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, яка ним виноситься відповідно до вимог ч. 4 ст. 49 Закону N 3425-XII, та притримуватися при розгляді справ цієї категорії рекомендацій ВССУ, викладених у листі від 16 травня 2013 року N 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" (лист ВССУ N 24-753/0/4-13). У п. 1 листа ВССУ N 24-753/0/4-13 йдеться про обов'язковість у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. У разі якщо відсутність умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові, а не відмови у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК), закриття провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК) або залишення позовної заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК). 10. Переважна кількість справ цієї категорії щодо оскарження виконавчих написів пов'язана з оскарженням відмови у видачі виконавчого напису або його видачею, однак практику їх вирішення не можна вважати усталеною і тому вважаємо за потрібне звернути увагу на кілька питань. Судам слід мати на увазі, що, вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не розглядає спір про право. Виконавчий напис вчиняється виключно за документально оформленими вимогами, які викладені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, тільки за наявності всіх умов, передбачених Законом N 3425-XII. Безспірність вимог визначається не нотаріусом або стягувачем, а відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Нотаріус лише перевіряє безспірність заборгованості по наданим документам. Вимоги позивачів як правило сформульовані саме у вигляді прохання визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Мали місце і випадки формулювання позовних вимог таким чином: "оскаржити виконавчий напис"; "визнати виконавчий напис недійсним і таким, що не підлягає виконанню", "скасувати виконавчий напис", а нотаріуси були залучені до участі у справах як відповідачі, а інколи - як треті особи та співвідповідачі. Значна частина справ за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишалася без задоволення, і переважно з тих підстав, що позивачем (особою, яка оскаржує виконавчий напис нотаріуса) неправильно був обраний спосіб захисту порушеного права. У разі вчинення виконавчого напису за відсутності доказів, які б підтверджували факт безспірної заборгованості, такий виконавчий напис має визнаватися таким, що не підлягає виконанню. При цьому для суду не є важливим який предмет позову визначив позивач. Суд має право визначити предмет позову відповідно до вимог закону, якщо саме на це спрямована підстава позову, тобто обставини, якими позивач обґрунтовував свої вимоги. Рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 08 лютого 2012 року у справі за позовом ПАТ АКБ "Банк" до Т. Т. Т. та інших про виселення та зняття з реєстраційного обліку за зустрічним позовом Ш. Ш. Ш., Ч. Ч. Ч. до Т. Т. Т., ПАТ АКБ "Банк" та інших, треті особи - Шоста Запорізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу - О. О. О., І. І. І. про визнання правочинів недійсними та визнання права власності на майно в порядку спадкування, у задоволенні позову ПАТ АКБ "Банк" відмовлено, зустрічний позов задоволено. Визнано недійсною довіреність від 31 серпня 2004 року, видану від імені І. Ч. І. на ім'я І. П. І. на право здійснення представницьких повноважень, посвідченої приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, зареєстрованому у реєстрі за N 3690. Визнано недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 31 грудня 2004 року, укладений між І. П. І., яка діяла від імені І. Ч. І. та Д. Д. Д. Визнано недійсним договір застави нерухомого майна (іпотеки) житлового будинку, укладеного між Т. Т. Т. та ПАТ АКБ "Банк". Визнано недійсним виконавчий напис, виданий 07 вересня 2007 року, приватним нотаріусом Д. Д. Д. про звернення стягнення на житловий будинок, належний на праві приватної власності Т. Т. Т. та який передано в іпотеку ПАТ АКБ "Банк". Апеляційний суд Запорізької області, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання виконавчого напису недійсним, зазначив наступне. Частиною 12 ст. 110 ЦПК передбачено розгляд справ за позовами до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до вимог ст. 50 Закону N 3425-XII передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Спір про право, основою якого є вчинена нотаріальна дія, розглядається судом у порядку позовного провадження. Спір про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса майна (грошей) розглядається судом за позовом боржника до стягувача. Статтями 34, 87, 88 Закону N 3425-XII передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, коли наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України N 1172. Таким чином, виконавчий напис в розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню (справа N 22ц-2556/12). Статтею 9 Закону N 3425-XII передбачається, що нотаріальні і прирівняні до них дії, вчинені з порушенням встановлених цією статтею правил, є недійсними. Однак конструкція "є недійсними" щодо нотаріальної дії є некоректною і може зумовити виникнення ще однієї нової категорії позовів. Позовна вимога щодо визнання виконавчого напису недійсним не відповідає нормам цивільного та цивільно-процесуального законодавства України виходячи з такого. Виконавчий напис не є правочином. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі ст. 215 ЦК поняття недійсності застосовується до правочинів. Відповідно до ст. 18 ЦК нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом. Згідно зі ст. 1 Закону N 606-XIV виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання рішень інших органів. Відповідно до зазначеного Закону одним із виконавчих документів є виконавчий напис нотаріуса, який підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою. Як бачимо, вчинення нотаріусом виконавчого напису є окремим, самостійним способом захисту цивільних прав серед інших способів захисту цивільних прав та інтересів, визначених главою 3 розділу 1 ЦК. Отже, виконавчий напис у розумінні ЦК не є правочином, недійсність якого може бути встановлена судом, а тому він може бути визнаний лише таким, що не підлягає виконанню. Таким чином боржник може захищати свої права шляхом пред'явлення вимог, зокрема, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (повністю або частково). Як видно з матеріалів, надісланих на проведення узагальнення, підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і неправильність вимог боржника. Під час розгляду справ за позовами щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, судам необхідно перевіряти належність кредитору права звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення його вимог за кредитним договором, правильність вимог, зазначених у виконавчому написі або встановити наявність (відсутність) об'єктивних обставин, коли виконавчий напис втратив чинність та не підлягає виконанню. Так, рішенням апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2012 року апеляційну скаргу С. С. В. на рішення Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 21 жовтня 2011 року у цивільній справі за позовом С. С. В. до ПАТ "Банк", треті особи - Червоногвардійський відділ ДВС Макіївського МУЮ в Донецькій області, Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу - К. О. Є. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано. Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу К. О. Є. від 25 жовтня 2006 року про звернення стягнення на будинок N 53 по вул. Т. м. Макіївки Донецької області для задоволення вимог іпотекодержателя ПАТ "Банк" у розмірі 35040,27 доларів США таким, що не підлягає виконанню. Задовольняючи апеляційну скаргу С. С. В., апеляційний суд Донецької області виходив з того, що відповідачем не було надано документів на підтвердження безспірності суми заборгованості. Так, 21 серпня 2006 року відповідач звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, де зазначена сума заборгованості за договором кредиту у розмірі 34284 доларів США і на таку суму заборгованості видано довідку, але виконавчий напис на підставі цієї заяви не було зроблено. В подальшому 25 жовтня 2006 року відповідач знову звертається до нотаріуса про вчинення виконавчого напису, де зазначає суму заборгованості 35040,27 доларів США. У день звернення до нотаріуса із зазначеною заявою - 25 жовтня 2006 року нотаріус вчинив виконавчий напис, який свідчить про те, що іпотекодавець не був повідомлений про наявність такої заяви про вчинення виконавчого напису із сумою заборгованості 35040,27 доларів США. Ці обставини свідчать про те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не мав можливості перевірити безспірність суми заборгованості і позбавив іпотекодавця можливості з'ясувати суму заборгованості. Отже, однією з об'єктивних причин оскарження виконавчих написів є поверхневий підхід нотаріуса до вирішення питання про можливість вчинення виконавчого напису у кожному конкретному випадку. Поза увагою нотаріуса часто лишається те, що стягувачі, звертаючись за вчиненням виконавчого напису, необґрунтовано завищують суми своїх вимог, включаючи до їх складу всі санкції, комісії, винагороди, або звертаються про стягнення спірного боргу. Тому судами під час розгляду таких справ має бути враховано пред'явлені банками розрахунки заборгованості за кредитними договорами, суми, які зазначені у письмових вимогах та виконавчих написах нотаріусів, з'ясовано всі обставини у справі, зокрема чи є за боржником сума боргу. При цьому судам слід особливу увагу приділяти спірності сум у частині зазначення різних сум у письмовій вимозі та у виконавчому написі. Як правило у виконавчому написі сума є більшою ніж у вимозі, але це пов'язано з часом, який пройшов від надіслання вимоги і вчинення виконавчого напису. Отже, якщо у письмовій вимозі боржнику повідомлено, що при вчиненні напису сума заборгованості може буде збільшена з урахуванням нарахування процентів та штрафних санкцій, то у такому випадку спірності суми немає. Неоднаковою слід вважати практику вирішення позовних вимог про оскарження виконавчих написів нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса. Під час розгляду таких спорів необхідно враховувати те законодавство, яке діяло на час вчинення спірних правовідносин, що суттєво буде впливати на правильність вирішення спору. Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 6 ст. 20 Закону N 2654-XII встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачено Законом України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" (Закон N 1255-IV), який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна, містить інші норми. Прикінцевими і перехідними положеннями цього Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон N 1255-IV є спеціальним законом з питань правого регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону N 2654-XII застосовуються лише в тій частині, що не суперечить Закону N 1255-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону N 1255-IV звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 Закону N 1255-IV передбачено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких на підставі виконавчого напису нотаріуса звернення стягнення не передбачено. Водночас слід звернути увагу на те, що Законом України від 22 вересня 2011 року N 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" (Закон N 3795-VI), який набрав чинності 16 жовтня 2011 року, ч. 1 ст. 26 Закону N 1255-IV, яка визначає позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження доповнено п. 5 такого змісту: "реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса". Так, рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду від 23 листопада 2011 року у справі за позовом А. А. А. до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, ПАТ "Банк", третя особа - відділ ДВС Дніпропетровського МУЮ, про визнання дій неправомірними та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2012 року це судове рішення частково скасовано. Позовні вимоги А. А. А. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задоволені. Визнано виконавчий напис за реєстраційним номером 272, вчинений 11 березня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, про звернення стягнення на автомобіль марки OPEL таким, що не підлягає виконанню. В іншій частині рішення суду залишене без змін. Підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало те, що станом на 11 березня 2010 року, коли був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на автомобіль, у відповідності до вимог ст. 26 Закону N 1255-IV був відсутній такий позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса. Такий спосіб, як реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса, був передбачений з 22 вересня 2011 року у зв'язку із прийняттям Закону N 3795-VI, яким ч. 1 ст. 26 Закону N 1255-IV доповнено п. 5. Ухвалою ВССУ від 20 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції та апеляційного суду залишено без змін. Одним із проблемних питань при розгляді зазначених справ є встановлення безспірності заборгованості, що стягується на підставі виконавчого напису нотаріуса. Слід пам'ятати, що нотаріус при вчиненні виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а перевіряє безспірність заборгованості в контексті наявності документів з урахуванням положень Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 1172 для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Позивачі, звертаючись до суду з такими позовами, посилаються на те, що доказом на підтвердження безспірності вимог може бути лише документ, яким боржник визнає суму заборгованості перед кредитором. При цьому за аналогією посилаються на Закон України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Закон N 2343-XII), яким визначено поняття безспірності вимог. Разом із тим положення Закону N 2343-XII, виходячи з його системного аналізу, застосовуються лише до правовідносин, які регулюються цим Законом. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 31 травня 2011 відмовлено у задоволенні позову С. О. В. до ПАТ "Банк", третя особа - приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу - П. В. І., про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Апеляційним судом Хмельницької області скасовано зазначене рішення суду першої інстанції і ухвалено нове, яким позовні вимоги С. О. В. задоволені, так як при вчиненні виконавчого напису нотаріусом не були дотримані вимоги ст. 88 Закону N 3425-XII, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час виникнення спірних правовідносин), п. 1 постанови Кабінету Міністрів України N 1172. Судом першої інстанції як документ, що підтверджує безспірність заборгованості, було взято наданий банком розрахунок суми заборгованості станом на 16 вересня 2010 року. Проте цей розрахунок не є документом, який підтверджує безспірність вимог банку. Належними доказами, які б підтверджували наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлювали розмір заборгованості, могли бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (Закон N 996-XIV). Як зазначалось, виконавчий напис на договорі іпотеки/застави може бути вчинений лише у випадку, коли вимоги кредитора є безспірними і з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору минуло не більше трьох років (строк позовної давності). При цьому сам факт подання нотаріусу заперечень боржника чи іпотеко/заставодавця щодо зобов'язання, забезпеченого іпотекою/заставою, а також наявність судової справи про стягнення кредитної заборгованості свідчить про наявність спору між кредитором/заставодержателем і заставодавцем. У зв'язку з цим вчинення нотаріусом виконавчого напису може слугувати підставою для його оскарження. При розгляді цієї категорії справ виникало інше проблемне питання, що може бути фактом підтвердження належного вручення боржнику повідомлення про необхідність погашення заборгованості? Це питання судами вирішувалося по-різному. Проте належним чином вручене повідомлення боржника про вчинення виконавчого напису впливає на правильне вирішення справи. Так, рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2012 року задоволено позов М. В. М. до ПАТ "Банк", треті особи - приватний нотаріус Мукачівського районного нотаріального округу - В. В. І., відділ ДВС і Берегівське РУЮ, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Під час розгляду справи судом встановлено, що ПАТ "Банк" не надіслав боржнику вимогу про погашення боргу, не проінформував боржника про розмір заборгованості, та не менше, як за 30 днів до вчинення виконавчого напису не повідомив боржника про порушення кредитних зобов'язань, чим позбавив позивача права оскаржити вимоги у судовому порядку або виставити письмові заперечення кредитору. Приватний нотаріус при вчиненні виконавчого напису не пересвідчився про відсутність на час пред'явлення вимоги спору, чим порушив п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на час вчинення нотаріальної дії). Письмова вимога банку боржнику повинна надсилатись способом, передбаченим договором. При цьому чинне законодавство не встановлює обов'язку банку, кредитора перевіряти фактичне місцезнаходження чи місце проживання боржника/іпотекодавця та його розшуку. Це означає, що кредитор повинен надіслати боржнику письмове повідомлення про початок звернення стягнення на предмет іпотеки чи повідомлення про необхідність виконання зобов'язання на адресу, зазначену в договорі кредиту/іпотеки. 11. Оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії можливе, якщо особа вважає, що нотаріус безпідставно (неправомірно) відмовив у вчиненні нотаріальної дії, порушивши тим самим покладений на нього обов'язок щодо вчинення нотаріальних дій. У такому разі оскаржується постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, в якій повинні обов'язково обґрунтовуватися причини такої відмови. Предметом розгляду у справах за позовами щодо оскарження відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій найчастіше були: видача свідоцтв про право на спадщину, видача виконавчих написів, накладення та зняття арешту з об'єктів нерухомості, посвідчення договорів відчуження жилих будинків та інше. Судам слід пам'ятати, що при оскарженні в судовому порядку відмови у вчиненні нотаріальних дій предмет доведення повинен визначатися з урахуванням підстав відмови у вчиненні нотаріальних дій, передбачених ст. 49 Закону N 3425-XII, оскільки від встановлення або невстановлення перелічених обставин залежить висновок про законність та обґрунтованість відмови у вчиненні нотаріальної дії. Як показує узагальнення, не завжди відмова нотаріусів у вчиненні нотаріальних дій була обґрунтованою. Так, рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 25 лютого 2011 року у задоволенні позову У. У. У. до державного нотаріального архіву в Кіровоградській області про визнання незаконною відмову у вчиненні нотаріальної дії відмовлено. Позивач зазначала, що 22 квітня 2004 року їй та громадянину Б. Б. Б. подаровано однокімнатну квартиру. Двом співвласникам вручено один примірник нотаріально посвідченого договору, однак його було втрачено. За їх заявою 14 вересня 2005 року видано дублікат договору дарування, який знаходиться у громадянина Б. Б. Б. У 2010 році вона вирішила розпорядитися належною їй частиною квартири, однак не змогла це зробити за відсутності оригіналу договору дарування. 22 листопада 2010 року вона подала заяву до Державного нотаріального архіву про видачу дублікату, однак постановою державного нотаріуса їй відмовлено у видачі дублікату договору дарування, оскільки від співвласника квартири громадянина Б. Б. Б. не надійшла заява про видачу дубліката, що передбачено п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 17 травня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) у разі втрати або зіпсування документа, посвідченого або виданого нотаріусом, за письмовою заявою осіб, за дорученням яких, або щодо яких вчинялася нотаріальна дія, державним нотаріусом державного нотаріального архіву видається дублікат утраченого або зіпсованого документа. Звернення позивачки про видачу їй дублікату викликане тим, що вона, як власник, не має на руках правовстановлюючого документа на свою власність, а Б. Б. Б., стосовно якого також вчинялася нотаріальна дія, не бажає звертатися із заявою про видачу дубліката. Таким чином, штучно створена ситуація, яка позбавляє позивачку виконати будь-які дії щодо можливості користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Апеляційний суд зазначив, що ст. 53 Закону N 3425-XII і п. 29 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачають, що видача дубліката можлива лише за заявою всіх осіб, щодо яких вчинялася нотаріальна дія, і неможлива за заявою лише однієї особи, щодо якої вчинялася нотаріальна дія. Тлумачення правових норм в спорі між громадянином і державним органом повинно бути на користь громадянина, в інтересах якого і повинні діяти всі державні органи. Необхідність задоволення вимог позивачки випливає також із загальних завдань цивільного судочинства (ст. 1 ЦПК). Переважна кількість справ щодо оскарження відмов у вчиненні нотаріальних дій стосувалися спадкових правовідносин. Поширеними є спори щодо оскарження дій нотаріуса у зв'язку із видачею чи відмовою у видачі свідоцтв про право на спадщину згідно зі статтями 66 - 69 Закону N 3425-XII. Причинами відмови нотаріусів у видачі свідоцтв про право на спадщину були: відсутність належних правовстановлюючих документів на спадкове майно; наявність помилок у цих документах, які не можуть бути виправлені внаслідок смерті власника; наявність у спадкодавця спільної сумісної власності, що виключає можливість в порядку нотаріального провадження визначити його частку тощо. Так, рішенням Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2012 року у справі за позовом Р. Ю. В. до Першої Керченської державної нотаріальної контори про видачу свідоцтва про право на спадщину позов задоволено, зобов'язано державну нотаріальну контору видати Р. Ю. В. свідоцтво про право на спадщину після смерті Р. М. І., оскільки спадкове майно у вигляді квартири належало позивачу та Р. М. І. на праві спільної сумісної власності і звернення до суду для виділу частки із спільного сумісного майна не вимагається. Таке рішення суду узгоджуються з роз'ясненням Постанови ВСУ N 7, згідно з п. 12 якої у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. Надані для проведення узагальнення справи, рішення, які не були предметом апеляційного розгляду, звертають увагу на кілька питань. Так, рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 12 листопада 2012 року у справі за позовом К. Н. В. в інтересах своєї неповнолітньої дочки К. К. В. до Третьої Херсонської державної нотаріальної контори, треті особи без самостійних вимог - Ш. Н. В., Служба у справах дітей виконкому Комсомольського району у м. Херсоні, про зобов'язання Третьої Херсонської державної нотаріальної контори внести зміни в свідоцтво про право на спадщину, видати К. К. В. свідоцтво про право на спадщину на 15/100 частин квартири N 14 в будинку N 25 на вул. Л. в м. Херсоні, позов задоволено. Зобов'язано Третю Херсонську державну нотаріальну контору внести зміни в свідоцтво про право на спадщину за законом видане Ш. Н. В. 24 грудня 2007 року за реєстровим N 3 - 723 на 1/3 частку двохкімнатної квартири N 14 на вул. Л., 25 в м. Херсоні, яке вона отримала після смерті батька Б. В. Г., який помер 30 березня 2007 року. Зобов'язано також Третю Херсонську державну нотаріальну контору видати К. К. В. 25 квітня 1999 року народження свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири N 14 в будинку N 25 на вул. Л. в м. Херсоні, яка відкрилася після смерті її батька. Розглянувши спір по суті, суд не звернув уваги на те, що фактично він виник між спадкоємцями першої черги, а тому відповідачем за цим позовом повинна бути Ш. Н. В., тобто спадкоємець, яка уже одержала спадщину і не дає своєї згоди на її перерозподіл, а не Третя Херсонська державна нотаріальна контора. Однак відповідачем у зазначеній справі є Третя Херсонська державна нотаріальна контора, а Ш. Н. В., до якої фактично пред'явлено вимогу щодо спадкового майна має статус третьої особи. Отже, суд першої інстанції у порушення вимог ст. 33 ЦПК та у передбаченому ним порядку, не залучив останню до участі у справі як відповідача, вирішивши питання про її права і обов'язки в спірних правовідносинах, не дивлячись на її участь у справі як третьої особи. Крім того, відповідно до вимог ч. 2 ст. 1300 ЦК саме рішення суду про зобов'язання державної нотаріальної контори внести зміни в свідоцтво про право на спадщину є підставою для видачі нотаріусом нових свідоцтв про право на спадщину, а тому вимоги в частині зобов'язання нотаріуса видати свідоцтва про право на спадщину та ухвалене в цій частині рішення суду є безпідставним. Зобов'язуючи нотаріуса видати нові свідоцтва, суд виходить за межі повноважень, а також заявлених вимог, оскільки видача нотаріусом нових свідоцтв про право на спадщину є уже стадією виконання рішення суду. Крім того, оскільки зазначеним рішенням фактично підтверджується право спадкоємця на спадкування, який звернувся до нотаріальної контори після спливу строку для прийняття спадщини і вже коли спадщину прийняли інші спадкоємці, то судом вирішується лише питання про внесення змін до раніше виданих свідоцтв іншим спадкоємцям без розподілу часток, оскільки перерозподіл часток відноситься виключно до повноважень нотаріуса, який на підставі рішення суду видає нові свідоцтва про право на спадщину. І резолютивна частина рішення має бути викладена таким чином - "внести зміни до свідоцтва про право на спадщину виданого Ш. Н. В. 24 грудня 2007 року Третьою Херсонською державною нотаріальною конторою за реєстровим N 3-723 на 1/3 частку квартири N 14 на вул. Л., 25 в м. Херсоні". Так, рішенням Красногвардійського районного суду Автономної Республіки Крим від 21 березня 2011 року у справі за позовом Р. Н. А. до державного нотаріуса Красногвардійської державної нотаріальної контори про скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позов задоволено, скасовано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зобов'язано нотаріуса видати Р. Н. А. свідоцтво про право на спадщину у вигляді нежитлових будівель в с. Рівне вул. Т., які за життя належали на праві власності Р. В. О. Суд першої інстанції визнав відмову нотаріуса незаконною та скасував її, оскільки нотаріус при перевірці правовстановлюючих документів на спадкове нерухоме майно піддав їх сумніву, проте ці документи не визнавались недійсними в судовому порядку. Як свідчать матеріали, надані для проведення узагальнення, останнім часом збільшилася кількість справ щодо оскарження відмови у посвідченні угод про відчуження нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, у якої відсутній кадастровий номер. Практику вирішення спорів щодо правомірності відмови нотаріуса у посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку, належного на праві приватної власності через відсутність кадастрового номеру земельної ділянки, на якій він розташований, і яка не є предметом договору купівлі-продажу не можна вважати усталеною, водночас кількість рішень з цього приводу вказує на необхідність надання відповідного роз'яснення (справи Колимського районного суду Одеської області N 1430/12; N 1273/121559/12; N 1540/12; справа Приморського районного суду м. Одеси N 2-1358/11). Правова колізія полягає в тому, що 05 листопада 2009 року було прийнято Закон України N 1702-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" (Закон N 1702-VI), яким внесено зміни до ст. 377 ЦК та ст. 120 ЗК, що регулюють порядок переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження об'єкта нерухомості, що на ній розташований. Із набранням чинності Законом N 1702-VI, згідно з яким внесено такі зміни, розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, стали істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти, при цьому такими правилами не конкретизовано, чи стосується така вимога всіх земельних ділянок, в тому числі й тих, що перебувають у державній та комунальній власності, чи такі вимоги слід застосовувати лише щодо приватизованих ділянок. Така законодавча невизначеність зумовила численні відмови нотаріусів у посвідченні правочинів про відчуження будинків за відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій він розташований, що і змушує осіб звертатися до суду. Визнаючи відмову з таких підстав незаконною, суди першої інстанції виходили з того, що такою відмовою обмежується право власника на здійснення своїх повноважень щодо нерухомого майна. Також слід зазначити, що норми ст. 377 ЦК не повністю узгоджуються із нормами Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до п. 1.1 глави 2 якого правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. Згідно з п. 1.8 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда тощо збудовані (або будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуження житлового будинку та іншого нерухомого майна. Отже, якщо земельна ділянка не є предметом угоди, то підставою для відмови у вчиненні дії посвідченні договору відчуження будинку, будівлі може бути лише відсутність документів про надання ділянки, однак не відсутність кадастрового номеру з огляду на вимоги Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, кадастровий номер є ознакою земельної ділянки, яка належить на праві приватної власності, а тому при застосуванні норми ст. 377 ЦК до всіх відносин, відсутність приватизації ділянки буде перешкодою для розпорядження будинком, будівлею, що на ній розташований. Таке обмеження права власності суперечить принципам цивільного права і потребує на відповідне роз'яснення з метою уникнення появи значної кількості справ, спір щодо яких створений штучно недосконалим законодавством. Рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2012 року у справі за позовом Гурзуфської селищної ради до приватного нотаріуса Ялтинського міського нотаріального округу про оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії позов задоволено та зобов'язано нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу частки будинку, що належить Гурзуфській селищній раді, без оформлення у власність або користування ділянки, на якій розташовано будинок. При вирішенні питання щодо обґрунтованості таких позовних вимог суд першої інстанції керувався положеннями ч. 1 ст. 377 ЦК, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Але суди, розглядаючи згадані позови, задовольняли їх без дотримання вимог ч. 2 ст. 377 ЦК, згідно якої розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків). Тому згідно з ч. 2 ст. 377 ЦК відсутність кадастрового номеру на земельну ділянку є підставою для відмови у вчиненні нотаріальних дій і у суду не було підстав зобов'язувати нотаріуса посвідчити договори купівлі-продажу нерухомості без зазначення кадастрового номеру земельної ділянки, на якій вона розташована. Статтею 1 Закону України від 07 липня 2011 року N 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (із змінами і доповненнями) визначено, що кадастровий номер земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування. 12. При складанні та ухваленні рішення суди мають керуватися роз'ясненнями, наданими Постановою ВСУ N 2, якою передбачено, що на справи за скаргами на нотаріальні дії або відмови в їх вчиненні поширюються загальні правила цивільного процесуального законодавства. Рішення у справах про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні повинно бути мотивованим і містити аналіз представлених у справі доказів, а також посилання на матеріальні й процесуальні норми права та відповідати вимогам статей 213 - 215 ЦПК. Відповідно до абзаців 2 та 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 року N 2 "Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні" (Постанова ВСУ N 2) (із змінами), з урахуванням вимог ЦПК, у резолютивній частині рішення, зокрема, повинно бути зазначено про задоволення позову або про повне чи часткове залишення його без задоволення. При задоволенні позову про оскарження нотаріальних дій суд має зазначити, які саме нотаріальні дії, коли і ким вчинені, скасовуються. Задовольняючи позов про оскарження відмови у вчиненні нотаріальної дії, суд в резолютивній частині рішення зазначає про скасування постанови (іншого відповідного акта) про це (з наведенням дати і органу, що її прийняв) і яку нотаріальну дію та хто повинен вчинити. Так, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 28 листопада 2012 року у справі за позовом М. Т. І до АБ "Банк", треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу - К. Ю. В., відділ ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві, М. С. Г., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 08 квітня 2011 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - К. Ю. В., зареєстрований в реєстрі за N 7674, яким запропоновано звернути стягнення на квартиру N 144 у буд. N 54-А на проспекті Г. у м. Києві, що належить на праві власності М.Т.І.; стягнуто з АБ "Банк" (код ЄДРПОУ 19338316) на користь М. Т. І. судовий збір у сумі 107 грн. 30 коп. (справа N 2/2605/6238/12, суддя - Андрейчук Т. В.). Відповідно до п. 14 Постанови ВСУ N 2 суд не може в таких справах замість скасування нотаріальних дій визнавати недійсними посвідчені угоди; вирішувати питання про відповідні дії (наприклад, дозволити подарувати чи продати певне майно замість зобов'язання нотаріального органу виконати відповідну нотаріальну дію); зобов'язати орган, що виконує нотаріальні дії, вчинити дію, яка суперечить закону (посвідчити договір дарування державним підприємством своєму працівникові жилого будинку при відсутності на це дозволу власника тощо), або вчинити нотаріальну дію у зв'язку з поданням суду документів чи доказів, відсутність яких у позивача викликала відмову у вчиненні цих дій, оскільки зазначена обставина є підставою для нового звернення до нотаріального органу, а не для скасування його постанови. У ряді випадків формулювання резолютивної частини рішень у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні є неправильним. Так, рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28 грудня 2011 року позов Б. В. В., яка діє в інтересах неповнолітньої Б. В. О., до державного нотаріуса Мукачівської міської державної нотаріальної контори О. В. В. про скасування, як незаконної постанови державного нотаріуса Мукачівської державної нотаріальної контори - О. В. В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину частково задоволено, скасовано, як незаконну постанову державного нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, зобов'язано державного нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину Б. В. В. після смерті її батька - Б. О. Л., який помер 13 лютого 2011 року. У цьому прикладі в резолютивній частині рішення не зазначено ні дату винесення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії, ні її реєстровий номер. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 11 липня 2012 року у справі за позовом П. Н. І. до приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Б. Т. П. про визнання неправомірною відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язання вчинити нотаріальну дію позов задоволено, визнано неправомірною відмову приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Б. Т. П. у вчиненні нотаріальної дії та зобов'язано нотаріуса посвідчити договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,1 га на вул. П., 42 в м. Хмельницькому, що належить П. Н. І. за умови одночасної купівлі в м. Хмельницькому в мікрорайоні "Дубово" на ім'я П. Н. І. для її проживання благоустроєної окремої квартири, що складається із 2-х кімнат, загальною площею не менше 45 кв. м. З урахуванням зазначеного, спірним є питання щодо виконання рішення суду про здійснення нотаріусом правочину під умовою. Рішення суду у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні є обов'язковим не тільки для нотаріального органу, дії або відмова у вчиненні якого оскаржувалась, а і для іншого нотаріального органу. Якщо після судового розгляду зацікавлена особа звертається за вчиненням тієї чи іншої дії до іншого уповноваженого органу, останній не вправі ігнорувати правові висновки, які є у рішенні суду. Копія рішення має направлятися нотаріусу чи посадовій особі, яка вчинила нотаріальну дію. Рішення суду у справах щодо оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні можуть бути оскаржені на загальних підставах. 13. Проведеним узагальненням встановлено, що при розгляді справ цієї категорії невизначеним залишалося питання стосовно сплати судового збору під час подання до суду позовних заяв, так як Закон України від 08 липня 2011 року N 3674-VI "Про судовий збір" (Закон N 3674-VI) не виділив справи про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні в окрему категорію. Матеріали більшості вивчених справ свідчать про сплату позивачами судового збору як з немайнового спору. За подання позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, що становить 0,1 розміру мінімальної заробітної плати (підп. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону N 3674-VI), що на 2013 рік становило 114 грн. 70 коп. У випадках, коли подані позовні заяви не відповідають вимогам статей 119, 120 ЦПК та під час їх подання не сплачено судовий збір, державне мито, суддям слід виносити ухвали відповідно до ст. 121 ЦПК про залишення таких заяв без руху та вимагати від позивачів усунення недоліків. 14. Узагальнення судової практики у справах розгляду спорів про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні сприятиме правильному та однаковому вирішенню судами зазначеної категорії справ. Розгляд справ про оскарження нотаріальних дій або відмову в їх вчиненні у чіткій відповідності до закону має сприяти забезпеченню дотримання законності в своїй діяльності нотаріусів або відповідних посадових осіб, уповноважених на вчинення нотаріальних дій, встановленню юридичних гарантій забезпечення дотримання прав громадян та організацій, які беруть участь в нотаріальному процесі, відновленню їх порушених прав. Голова Секретар Пленуму http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/VRR00137.html
  16. Ситуация: Сведбанк выдал кредит в долларах (есть кассовые чеки, подтверждающие данный факт). Потом всем известная история Сведбанк-Вектор Плюс - Кредитины. Сведбанк перед тем,как уйти,пытался взыскать долг за счет залогового имущества,то есть квартиры (именно на нее и выдавался кредит), но им этого не удалось. Суд отказал Кредитинам в замене сторони виконавчого впровадження. НО! Еще вначале Сведбанк взял договор купли-продажи на квартиру, а теперь ищи-свищи...Где искать? и главное как вернуть??Помогите!
  17. Условиями договора ипотеки и поручительства не предусмотрено обязательств поручителей и ипотекодателя отвечать за нового должника. reyestr.court.gov.ua/Review/24981729 Державний герб України У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Касьяна О.П., Штелик С.П.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору припиненим, зобов'язання зняти заборону на відчуження майна та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання припиненим договору іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ним, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 4301; зобов'язання приватного нотаріуса Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону відчуження адміністративного приміщення загальною площею 388,9 кв.м, розташованого в АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки; визнання виконавчого напису №1543 від 04 серпня 2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5, таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 05 листопада 2007 року він уклав договір іпотеки з ЗАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого він, як майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою №334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Проте 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Законодавство передбачає можливість правонаступництва сторони у зобов'язанні шляхом спадкування. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини не припинилися внаслідок його смерті. 14 серпня 2009 року на підставі зазначеного виконавчого напису старшим державним виконавцем відділу ДВС Долииського районного управління юстиції ОСОБА_7 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. ОСОБА_3 вважав, що вищезазначений напис було вчинено тоді, коли договір іпотеки і всі зобов'язання, що з нього випливають, вже були припинені. Відповідач, звертаючись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, не проінформував останнього про факт припинення договору іпотеки, що призвело до вчинення нотаріальної дії, яка не могла бути вчинена у даному випадку. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 4301; визнано виконавчий напис № 1543 від 04 серпня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388, 9 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між ІІАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 05 листопада 2007 року, та про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 1543, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04 серпня 2009 року, про звернення стягнення на належне ОСОБА_3 на праві власності нежитлове приміщення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог суд апеляційної інстанції вказував на те, що у ПАТ КБ «Приват Банк» право вимоги на звернення стягнення на майно, що передано ОСОБА_3 в іпотеку, виникло ще до смерті ОСОБА_6, а тому посилання позивача на відсутність погодження зміни боржника в зобов'язанні правового значення не має. За наявності правових підстав відповідальності поручителя за кредитну заборгованість позичальника твердження ОСОБА_3 про припинення дії договору іпотеки у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 не ґрунтуються на нормах закону. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Частиною 3 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Установлено, що 07 липня 2009 року між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про видачу траншу № 334 К/3 за яким банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 70 тис. дол. США. За кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів, що є його невід'ємною частиною боржник отримав всього кредитних коштів у сумі 220 тис. дол. США. У забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, що посвідчений ОСОБА_4 - приватним нотаріусом Долинського МНО та зареєстрований в реєстрі за № 4301. Відповідно до умов даного договору майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв. м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою № 334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки визначено до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553-554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Таким чином на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки. Матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 Умовами договору іпотеки, який є предметом спору не передбачено умови про згоду іпотекодавця (позивача) відповідати за нового боржника. Отже, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у зв'язку зі смертю боржника - ОСОБА_6, припинилося зобов'язання ОСОБА_3 за договором іпотеки, заміни боржника в цьому зобов'язанні не відбулося, а тому й виконавчий напис вчинено передчасно. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року скасувати, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Суддя: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова С.П. Штелик
  18. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2014 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит банк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року, в с т а н о в и л а: У червні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 23 липня 2012 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, яким звернено стягнення на предмет іпотеки. Зазначав, що при вчиненні виконавчого напису нотаріусом були допущені порушення Закону України «Про нотаріат», Закону України «Про іпотеку», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки нотаріусом не звернуто уваги на те, що кредит був виданий у валюті - долари США, а виконавчим написом передбачено стягнення сум як у доларах США, так і в гривні, тобто боргові зобов'язання, зазначені у виконавчому написі, не співпадають із зобов'язаннями, зазначеними в договорі застави, як за розміром визначених сум та валютою, так і за характером та підставою. Також на час вчинення виконавчого напису вже існувало рішення суду про стягнення з нього заборгованості за тим самим кредитним договором, тобто існував спір про право, а вчиненим виконавчим написом з нього повторно стягнута та сама сума. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати виконавчий напис, вчинений 23 липня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено та визнано виконавчий напис, вчинений 23 липня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що при вчиненні виконавчого напису, нотаріус не перевірив чи є безспірною станом на 23 липня 2013 року сума - 10 734 180 грн 51 коп., на яку публічним акціонерним товариством «ПроКредит банк» (далі - ПАТ «ПроКредит банк») пропонувалося звернути стягнення на іпотечне майно, та вчинив виконавчий напис на суму, яка не відповідає сумі заборгованості, зазначеній у повідомленні, що надсилалося боржнику, не перевірив отримання вимог банку боржником та поручителем. Крім того, на час вчинення виконавчого напису нотаріуса від 23 липня 2013 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року з ОСОБА_3 уже стягнуто на користь ПАТ «ПроКредит банк» заборгованість за договорами в розмірі 7 869 075 грн 96 коп. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що для вчинення оспорюваного виконавчого напису нотаріусу були надані документи, які підтверджують безспірність заборгованості, а саме, розрахунок заборгованості фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 Разом з тим задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим кредитним договором у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Відповідно до положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Судами попередніх інстанцій установлено, що 28 грудня 2001 року між акціонерним товариством «ПроКредит банк», правонаступником якого є ПАТ «ПроКредит банк», та ОСОБА_5 укладено кредитну угоду, за умовами якої кредитор зобов'язувався здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів кредитування в порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов'язується належно виконувати всі умови, необхідні для отримання кредитів, здійснювати погашення кредитних зобов'язань та виконання інших зобов'язань, передбачених кредитною угодою та договором. У забезпечення виконання умов за кредитною угодою 10 грудня 2007 року між акціонерним товариством «ПроКредит банк» та ОСОБА_3 укладено договір поруки, а 29 вересня 2010 року - договір іпотеки, за умовами якого останнім в іпотеку банку передано житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку площею 0,1603 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (далі - Інструкція), затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 20/5 від 3 березня 2004 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 3 березня 2004 року за № 283/8882, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушень. Разом з тим не можна вважати, що на виконання вимог п. 283 Інструкції достатньо направлення будь-якої вимоги, а в даному випадку лише підтвердження направлення листа без підтвердження його вмісту, на адресу боржників. Так, 7 травня 2012 року ОСОБА_3 направлено вимогу банку про усунення порушень кредитних зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі нездійснення дострокового погашення кредитів і зазначена заборгованість на суму 3 708 576 грн 04 коп. та 790 937 доларів США 60 центів Проте вимога банку не містить попередження про те, що сума боргу може змінюватись при певних умовах, наприклад, у разі збільшення строку при вчиненні виконавчого напису. Отже, стягнута сума, про яку позивач не повідомлялась. Виконавчий напис на іпотечному договорі, що передбачає задоволення вимоги іпотекодержателя за основним зобов`язанням, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами основного зобов'язання, вчиняється нотаріусом за умови подання іпотекодержателем документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172 для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. З матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2012 року на підставі таких документів: копії кредитних договорів, розрахунків заборгованості за договорами, оригіналу договору іпотеки, досудової вимоги про погашення заборгованості за кредитними договорами, зворотних повідомлень про отримання вимог боржником та поручителем, нотаріусом вчинено виконавчий напис на суму 10 734 180 грн 51 коп. Крім того, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 12 квітня 2012 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПроКредит банк» заборгованість за договорами в розмірі 7 869 075 грн 96 коп. Отже, зазначене свідчить про те, що на час вчинення виконавчого напису існував спір про право, так як був судовий спір про стягнення кредитної заборгованості, а також є спірність суми, оскільки за період з 12 квітня 2012 року до 23 липня 2012 року сума збільшилась майже на 3 млн грн, проте нотаріус безспірність суми згідно з наданими їй доказами не перевірила. Отже, одна й та сама сума з позивача стягнута двічі, при цьому як рішення суду, так я виконавчий напис є виконавчими документами. Таким чином, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки Законом України «Про нотаріат» і Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено обов'язкову вимогу встановлення безспірності боргу не лише як факту, а й встановлення суми заборгованості з метою захисту прав боржника у випадку не співмірності заявлених кредитором вимог та фактично встановленого розміру заборгованості. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2013 року скасувати, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 липня 2013 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37148346
  19. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 14 червня 2013 року № 826/6179/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Шейко Т.І. суддів Маруліної Л.О. Пісоцької О.В. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України про визнання протиправною та скасування постанови встановив: Позивачка, ОСОБА_2, звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. від 02.04.2013 року у виконавчому провадженні №14612420 про стягнення з боржника - ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 1970045,46 грн. Позовні вимоги вмотивовані тим, що виконавче провадження №14612420 було відкрито на виконання Виконавчого напису нотаріуса від 09.07.2009 року, яким пропонувалось звернути стягнення на земельну ділянку площею 4,59 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, кадастровий номер - 5122783200:01:002:0030, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №664763. Зазначене майно на підставі Іпотечного договору №0607/09/101/08 КЛТ передано у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Південна будівельна компанія» за Кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29.05.2008 року з ВАТ «Кредитпромбанк». За умовами Договору іпотеки №0607/09/101/08 від 29.05.2008 року КЛТ Іпотекодержатель набуває права на звернення стягнення на майно (земельну ділянку) у випадку порушення Боржником умов Кредитного договору, або порушення Іпотекодавцем умов Договору іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку». Відповідно до статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки проводиться за процедурою, визначеною Законом України «Про виконавче провадження». Самостійне звернення стягнення Іпотекодавцем предмета іпотеки не передбачено нормами вказаних законів, а тому застосування до позивача, як Іпотекодавця, санкцій у вигляді виконавчого збору вважає неправомірним. В судове засідання позивачка не прибула, просила здійснювати розгляд справи за її відсутності. Відповідач позов не визнав. В обґрунтування своїх заперечень посилався на норми Закону України «Про виконавче провадження», згідно яких, в разі невиконання рішення у строк, встановлений для самостійного його виконання, постановою державного виконавця стягується виконавчий збір. Вважає позов безпідставним та таким, що задоволенню не підлягає. Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи та заперечення сторін, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які проводяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час відкриття ВП №14612420) державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час відкриття ВП №14612420) та частини 1 статті 28 цього Закону (в редакції, чинній на час винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 02.04.2013 р.) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений для добровільного виконання, з боржника стягується виконавчий збір. Заперечуючи проти позову відповідач вказував на те, що виконавчий збір є санкцією, яка застосовується до боржника за невиконання рішення у добровільному порядку; позивачка постанову про відкриття виконавчого провадження не оскаржувала і у строк, встановлений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження добровільно не виконала рішення, тому, на думку відповідача, постанова про стягнення з позивачки виконавчого збору є законною, а відтак, вона має сплачувати виконавчий збір. Суд не розділяє думку відповідача, виходячи зі слідуючого. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 29.05.2008 року було укладено Іпотечний договір №0607/09/101/08-КЛТ між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (Іпотекодержатель) та громадянкою ОСОБА_2 (Іпотекодавець), яка є майновим поручителем Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» (Позичальник та/або Боржник). Предметом іпотеки за цим договором являється земельна ділянка, площею 4,59 га, розташована на території Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області та належить Іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №664763. Згідно п. 1.1 цього договору «… на підставі Кредитного договору, додаткової угоди та всіх додаткових угод до Кредитного договору, які будуть укладені у майбутньому, Іпотекодержатель відкриває Боржнику траншову кредитну лінію в розмірі 30000000 (Тридцять мільйонів гривень) для поповнення обігових коштів терміном погашення до « 27» (двадцять сьомого) травня 2011 (дві тисячі одинадцятого) року під 23 % річних, пеня…». За умовами п. 1.2 Іпотечного договору, у забезпечення зобов'язань Боржника перед Іпотекодержателем за Кредитним договором Іпотекодавець надає Іпотекодержателю в іпотеку майно. У разі порушення Боржником обов'язків, передбачених Кредитним договором, або порушення Іпотекодавцем обов'язків, передбачених цим договором Іпотекодержатель вправі звернути стягнення на майно з метою задоволення вимог, що підлягають задоволенню у відповідності до положень розділу 4 цього договору, на умовах, передбачених цим договором (п.1.3). Згідно з п. 2.1 Іпотечного договору цей договір діє до повного виконання Боржником зобов'язань перед Іпотекодержателем за Кредитним договором та додатковими угодами до нього. Пунктом 3.2.1 договору передбачено, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості Боржника за Кредитним договором у разі набуття такого права згідно розділу 4 цього договору. Відповідно до п.3.3 Іпотечного договору Іпотекодержатель зобов'язаний повернути Іпотекодавцю грошові кошти в розмірі, що перевищує суму отриману від реалізації майна, над сумою вимог Іпотекодержателя, що підлягають задоволенню у відповідності до п. 4.1 цього договору. Відповідно до п.4.5 Іпотечного договору реалізація майна здійснюється Іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу майна з третіми особами, а в разі звернення стягнення на підставі рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса - в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку». Судом встановлено, що оскільки Боржником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» не виконувались умови Кредитного договору, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу 09.07.2009 року виніс Виконавчий напис за номером в реєстрі 8326, яким пропонувалось звернути стягнення на земельну ділянку площею 4,59 га, розташовану на території Крижанівської сільської ради Комінтернівського району, Одеської області, кадастровий номер - 5122783200:01:002:0030, цільове призначення: під будівництво житлового масиву «Хуторок» та об'єктів соціально-культурного призначення, яка належить на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №664763, виданого Комінтернівським районним відділом земельних ресурсів Одеської області 12.09.2007 року на підставі рішення 11 сесії V скликання Крижанівської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 10.08.2007 року за №325-V, та зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010752400426, ОСОБА_2. У Виконавчому написі вказано, що зазначене майно на підставі іпотечного договору №0607/09/101/08-КЛТ, посвідченого приватним нотаріусом Комінтернівського районного нотаріального округу Одеської обл. 29.05.2008 року Р№1063, передано у забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» за кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29 травня 2008 року з Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк». За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищевказаного нерухомого майна нотаріус пропонував задовольнити вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» станом за період з 29.05.2008 року по 03.07.2009 року у розмірі: - заборгованість за кредитом - 17 861 333, 67 грн.; - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 26.02.2009 року по 29.06.2009 року - 1 752 448,81 грн.; - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та сплату процентів - 76 672,11 грн.; - витрати за здійснення виконавчого напису - 10 000 грн.; - всього до стягнення - 19 700 454,59 грн. Виконавчий напис має бути пред'явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби протягом року з дня його вчинення. На підставі Виконавчого напису нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби 04.09.2009 року було відкрито виконавче провадження ВП №14612420, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В якості Боржника у виконавчому провадження ВП №14612420 вказана ОСОБА_2; в якості стягувача - Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк». У своїх письмових запереченнях проти позову відповідач зауважував, що 04.09.2009 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №14612420, у якій зазначено: (далі відповідачем наведений п. 1 резолютивної частини постанови про відкриття виконавчого провадження від 04.09.2009 року) та, зокрема, зазначено, що: «…2. Боржнику самостійно виконати: рішення суду, а саме: сплатити заборгованість згідно виконавчого документа у строк до семи днів з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження…» Проте, з огляду на Виконавчий напис нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року та Постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №14612420 від 04.09.2009 року - будь-якого обов'язку на ОСОБА_2, як Іпотекодавця, сплатити заборгованість вказаними документами не покладалось. Більше того, заборгованість, вказана у Виконавчому написі нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року, виникла у Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» за Кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29 травня 2008 року, і саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія» має її сплачувати. ОСОБА_2 - як Іпотекодавець, відповідно до Іпотечного договору №0607/09/101/08-КЛТ від 29.05.2008 року передала своє майно в рахунок забезпечення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна будівельна компанія перед ВАТ «Кредитпромбанк», на яке, у разі невиконання ТОВ «Південна будівельна компанія» зобов'язань за Кредитним договором №07/09/08-КЛТ від 29.05.2008 року, може бути звернуто стягнення відповідно до Закону України «Про іпотеку». Частиною 8 статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону. Таким чином, позивачка ОСОБА_2, як Іпотекодавець, в будь-якому випадку жодним чином не могла і не повинна була виконувати в добровільному порядку Виконавчий напис нотаріуса №8326 від 09.07.2009 року, як то визначено відповідачем. До того ж, за умовами Іпотечного договору №0607/09/101/08-КЛТ від 29.05.2008 року (п.3.3) в разі реалізації майна Іпотекодавця за сумою, що перевищує суму вимог Іпотекодержателя, що підлягають задоволенню, надлишок суми, отриманої від реалізації майна, Іпотекодержатель зобов'язаний повернути Іпотекодавцю. Тому застосування до позивачки постановою відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП №14612420 від 02.04.2013 року стягнення у вигляді виконавчого збору у розмірі 1970045,46 грн. суд вважає неправомірним. З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не виконав покладений на нього частиною 2 статті 71 КАС України обов'язок. Згідно з частиною 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 24, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - постановив: Позов ОСОБА_2 задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП №14612420 від 02 квітня 2013 року про стягнення з ОСОБА_2 виконавчого збору у розмірі 1 970 045,46 грн. (один мільйон дев'ятсот сімдесят тисяч сорок п'ять грн. 46 коп.). Стягнути з Державного бюджету України через відповідний підрозділ Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 34,41 грн. судових витрат. Постанова набирає законної сили у відповідності зі ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Шейко Т.І. Судді Маруліна Л.О. Пісоцька О.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32110794
  20. Ухвала ВССУ від 17.04.2013 по справі №6-35305св12 головуючий Сімоненко В.М. Підстава: сума зазначена у вимозі і у виконавчому написі різна.
  21. http://reyestr.court.gov.ua/Review/32609016 Державний герб України ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ Ухвала іменем україни 17 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Штелик С. П. суддів: Дем'яносова М. В. Касьяна О. П. Кафідової О. В. Коротуна В. М. розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису приватного нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 04 березня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 14 червня 2012 року, яким за заявою ТОВ «Факторинг Україна» звернуто стягнення на нерухоме майно - будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві приватної власності ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у рахунок заборгованості за кредитним договором № ML-106/110/2008 від 13 травня 2008 року та на підставі договору іпотеки № PML-106/110/2008 року, визнано таким, що не підлягає виконанню. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2013 року рішення Кіровського районного суду м. Макіївки Донецької області від 04 березня 2013 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції як помилково скасоване апеляційним судом. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 ст. 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється ст. ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» ( що діяла на час вчинення напису), Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (далі - Інструкція). Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 2 п. 283 Інструкції вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання боржником письмової вимоги про усунення порушень. Частиною 1 п. 284 Інструкції визначено, що нотаріус вчиняє виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку (ч.2 п.284 Інструкції). Відповідно до п. 1 Переліку документів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. № 1172, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судом встановлено, що 13 травня 2008 року між позивачем та банком укладено кредитний договір, за яким позивач отримала кредитні кошти в розмірі 6 150 доларів США під 14,49 % річних строком до 14 травня 2012 року. 13 травня 2008 року між тими ж сторонами у забезпечення виконання вказаного зобов'язання укладено договір іпотеки, за яким вона передала в іпотеку житловий будинок по вул. Індустріальній, 109 в с-ще. Жовтня м. Макіївки. Позивачем не заперечувався факт неналежного виконання умов кредитного договору та наявність заборгованості. 14 червня 2012 року було вчинено нотаріальний виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 5 211,27 доларів США та витрат на виконавчий напис. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи позивачу в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що виконавчий напис вчинений із дотриманням вимог закону, на момент його вчинення спору між сторонами щодо суми заборгованості не існувало. Проте таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов передчасно, без з'ясування усіх матеріалів справи. Апеляційний суд, з огляду на вимоги ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 1 Переліку документів про те, що виконавчий напис вчиняється лише при подачі документів, що підтверджують безспірність заборгованості боржника, не дав оцінки наявним у справі повідомленням банку про суму заборгованості, заявам і розрахункам, що подані банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису. Згідно з листом від 01 липня 2011 року банк повідомив ОСОБА_3 про непогашений нею кредит у сумі 3846,39 доларів США та непогашені нараховані проценти в сумі 703,43 доларів США, а нотаріусу направив заяву про вчинення виконавчого напису із розрахунком заборгованості, вказаної в листі позивачу від 20 січня 2011 року, а саме: заборгованість за кредитом 3846,39 доларів США та непогашені нараховані проценти 1364,88 доларів США. Таким чином, висновки суду про безспірність заборгованості не узгоджується з матеріалами справи та є передчасними. За таких обставин рішення апеляційного суду у відповідності до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 23 квітня 2013 року скасувати, справу повернути на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий С.П. Штелик Судді: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун
  22. Державний герб України РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "25" грудня 2012 р. Справа № 21/5007/1076/12 Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії: Головуючий суддя Огороднік К.М. суддя Тимошенко О.М. , суддя Коломис В.В. при секретарі судового засідання Ващук К.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.12 року у справі № 21/5007/1076/12 (суддя Вельмакіна Т.М.) за позовом Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" до Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" в особі Житомирської філії за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Сєтака Віктора Ярославовича про визнання договору іпотеки недійсним та визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за участю представників сторін: позивача - не з'явився. відповідача - Богатирчук О.О., за довіреністю. Розпорядженням В.о. голови Рівненського апеляційного господарського суду від 24.12.2012 року змінено склад колегії суддів у справі № 21/5007/1076/12 призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., судді Коломис В.В., Олексюк Г.Є., утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя -Огороднік К.М., суддя Тимошенко О.М., суддя Коломис В.В. В судовому засіданні 25.12.2012 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови. ВСТАНОВИВ: Спільне українсько-польське виробничо-сервісне і торгівельне підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" (далі - Товариство) звернулось до господарського суду Житомирської області із позовною заявою про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року, про визнання виконавчого напису, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у позові відмовлено. Заяву про забезпечення позову від 05.09.2012 відхилено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Представник товариства в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі. Представник Банку в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду у справі прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Також представник Банку в судовому засіданні підтримав заяву про накладення арешту, яка ним подана через канцелярію апеляційного господарського суду, в якій Банк посилається на ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, просить суд накласти арешт на предмет іпотеки, та клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 ГПК України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне. Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 17.06.2008 року між АТ "Український інноваційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Український інноваційний банк" (кредитор) та фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М. (боржник) було укладено кредитний договір № 2508, за умовами якого кредитор надає боржнику кредит в сумі 19000,00 доларів США строком на 9 місяців з кінцевим терміном погашення 17.03.2009 року. У відповідності до п. 3.7.1. кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань боржника за цим договором є - іпотека нерухомого майна, яке є власністю Товариства, а саме: - однокімнатна квартира № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72 згідно іпотечного договору від 17.06.2008 року; - порука Караєва В.Т., як фізичної особи, згідно договору поруки від 17.06.2008 року. 17.06.2008 року між Банком (іпотекодержатель) та Товариством (іпотекодавець) укладено іпотечний договір за умовами якого іпотекою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 2508 від 17.06.2008 року, укладеного між боржником (фізичною особою - підприємцем Дахно Т.М.) та іпотекодержателем. Згідно п. 1.2. іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення виконання передбачених кредитним договором зобов'язань передає в іпотеку однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, буд. 72 (далі - предмет іпотеки). Предмет іпотеки складається з однієї житлової кімнати та службових приміщень, має загальну площу 33,4кв.м., в тому числі житловою 18,8кв.м. Договір 17.06.2008 року посвідчено приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В. та зареєстровано в реєстрі за № 4350. Наслідком невиконанням підприємцем Дахно Т.М. умов кредитного договору стало вчинення 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. виконавчого напису, яким звернено стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, 72. Посилаючись на ст.ст. 203, 215, 216, 236 ЦК України, Товариство вважає, що директор ТзОВ "Укрполь, ЛТД" Караєв В.Т., укладаючи спірний правочин від імені ТзОВ "Укрполь, ЛТД" не мав необхідний для такого правочину обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Частиною 1 ст. 91 ЦК України встановлено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно розумно та не перевищувати своїх повноважень. Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Місцевим господарським судом відмовлено в позові та встановлено, що статутом Товариства надання згоди на укладання угоди про передачу в заставу майна Товариства вартістю до 50000,00 доларів США до виключної компетенції загальних зборів не віднесена, звідси, в силу ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та Статуту Товариства, виконавчі органи товариства (дирекція, генеральний директор) повноважні приймати рішення про надання майна в заставу, іпотеку вартість якого не перевищує обумовлену статутом межу, а саме вартість майна до 50000,00 доларів США. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому, правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі (ст. 36 цього Закону). Апеляційним судом встановлено, що п. 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року містить відповідне застереження. Пункт 6 договору іпотеки від 17.06.2008 року також передбачає право продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. Згідно пп. 19 п. 5.9 статуту Товариства до виключної компетенції зборів учасників товариства належить прийняття рішення про відчуження, придбання та списання основних фондів. Тобто, статутні документи Товариства обмежували повноваження виконавчого органу щодо відчуження майна товариства. Збори учасників Товариства не приймали рішень щодо надання Караєву В.Т., як директору товариства, повноважень на розпорядження майном товариства та передачі майна товариства в іпотеку в якості забезпечення виконання зобов'язань Дахно Т.М. за кредитним договором. Отже, укладаючи іпотечний договір та самостійно визначивши порядок та спосіб відчуження основних фондів товариства на безоплатній основі в рахунок виконання зобов'язань третьої особи шляхом позасудового врегулювання на підставі застереження, виконавчий орган уклав правочин, який суперечить цілям та предмету діяльності товариства, вирішив питання, вирішив питання, яке відноситься до виключної компетенції зборів учасників. В силу ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, які він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Апеляційний суд не встановив факту наступного схвалення спірного правочину повноважним органом управління товариства. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно зі ст. 204 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Враховуючи викладене, колегія суддів України вважає, що задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору іпотеки як таких, що укладені зі сторони Товариства з пороком волі та неуповноваженою особою, є правомірним. Враховуючи існування законних підстав для визнання судом договору іпотеки недійсними, виконавчий напис, вчиненого 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. і зареєстрованого в реєстрі за № 11344, за яким звернено стягнення на предмет іпотеки, слід визнати таким, що не підлягає виконанню. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Житомирської області від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення залишити без змін. При цьому колегією суддів враховано, що статтями 256, 257 ЦК України передбачено що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ст. 264 ЦК України). За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту. Товариство просило суд визнати причину пропуску строку для звернення до суду поважною і відновити пропущений строк, обґрунтувавши пропуск вказаного строку розглядом в порядку цивільного судочинства справи за позовом Караєва В.Т. до ПАТ "Укрінбанк" в особі Житомирської філії ПАТ "Укрінбанк" та ТзОВ "Укрполь, ЛТД" про визнання недійсним іпотечного договору від 17.06.2008 року. За результатами розгляду вищевказаної справи, рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 01.08.2011 року позов Караєва В.Т. задоволено та визнано недійсним іпотечний договір від 17.06.2008 року. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 23.02.2012 року, залишеного в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи від 13.07.2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зважаючи на викладене та на встановлений факт укладення оскаржуваного договору неуповноваженою особою, колегія суддів вважає, що порушене право Товариства підлягає захисту. Колегія суддів вважає, що клопотання Банку про залучення до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Ковалевського А.В. не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про нотаріат", нотаріат - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Отже, нотаріус не є заінтересованою особою у результаті вчинення правочину сторонами, а посвідчує факти, що мають юридичне значення та виконує інші обов'язки покладені на нього законодавством. Відповідно до пункту 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. Вказані посилання відсутні. Щодо заяви Банку про накладення арешту на підставі ст. 1057-1 ЦК України та ст. 86 ГПК України, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Суд апеляційної інстанції відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України має перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду за станом на момент його прийняття. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 року № 5405-VI, яким було внесено ряд змін в правовідносини між боржниками (в т.ч. позичальниками, поручителями) та кредиторами, набув чинності з наступного дня його опублікування, тобто з 04.11.2012 року. Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України зазначено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Акт, цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Таким чином, застосовувати правові наслідки недійсності правочинів у тому порядку, який визначає положення ст. 1057-1 ЦК України можливо тільки до тих правовідносин, які виникли після 04.11.2012 року. Крім того, ч. 3 ст. 86 ГПК України передбачає, що ухвала господарського суду, крім випадків, передбачених ч. 1 цієї статті, виноситься також щодо накладення арешту на майно або зняття з нього арешту у разі визнання недійсним кредитного договору, в якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна, а також у разі визнання недійсним договору застави, яким забезпечується виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Товариство є майновим поручителем та не має зобов'язань за кредитним договором. Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-польського виробничо-сервісного і торгівельного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД" задоволити. 2. Рішення господарського суду Житомирської області у справі № 21/5007/1076/12 від 11.10.2012 року скасувати в частині відмови в позові. Прийняти в цій частині нове рішення. "Позов задоволити. Визнати недійсним Іпотечний договір від 17.06.2008 року, укладений між Акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД", посвідчений 17.06.2008 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Ковалевським А.В., зареєстрований в реєстрі за № 4350. Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 03.11.2009 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я., зареєстрований у реєстрі за № 11344, яким звернуто стягнення на однокімнатну квартиру № 8, що знаходиться за адресою: м. Житомир, вул. Київська, № 72, яка належить на праві власності Спільним українсько-польським виробничо-сервісним і торгівельним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрполь, ЛТД".". В решті рішення залишити без змін. 3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий суддя Огороднік К.М. Суддя Тимошенко О.М. Суддя Коломис В.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/28302934
  23. Державний герб України РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 9 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М. суддів: Амеліна В.І. Нагорняка В.А. Гончара В.П. Олійник А.С,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2011 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 16 травня 2008 року між ним та закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний банк» (далі ПАТ «Перший Український Міжнародний банк»), був укладений кредитний договір № 6431940 на суму 135 тис. доларів США зі сплатою процентів у розмірі 13,99% за користування кредитом і кінцевим терміном повернення до 16 травня 2022 року. В забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок № 13 по пров. Будівельний м. Миколаєві. 12 липня 2010 року ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернулося до приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про вчинення виконавчого напису з метою звернення стягнення на вказане вище нерухоме майно в рахунок його заборгованості перед банком за кредитним договором № 6431940 від 16 травня 2008 року у розмірі 174872,88 доларів США. Вважав, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки вказана в ньому сума боргу не є безспірною, виконавчий напис не містить переліку документів, на підставі яких він вчинений, не вказана оціночна вартість житлового будинку та інших будівель, грошове зобовязання зазначено в іноземній валюті. У звязку з цим позивач просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 6655, вчинений 7 серпня 2010 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено. У касаційній скарзі ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Згідно із ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси вчиняють виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року. Частиною 2 п. 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюста України 3 березня 2004 року № 20/5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документами передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4 з порушенням вимог ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 284 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», оскільки вказану в виконавчому написі суму боргу не можна вважати безспірною. Такого висновку суд дійшов з урахуванням того, що у липні 2010 року (станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису) ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 6431940 від 16 травня 2008 року, яка згодом була предметом виконавчого напису нотаріуса. У процесі розгляду цієї справи ОСОБА_3 подав зустрічний позов про визнання цього кредитного договору нікчемним. Крім того, судами було встановлено, що виконавчий напис вчинено на заставлене майно для подальшого звернення стягнення з метою задоволення вимог банку для погашення заборгованості за кредитом на загальну суму 174872,88 долара США (з урахуванням суми заборгованості за основною сумою кредиту, суми заборгованості за відсотками за користування кредитом, пені за порушення строків сплати основної суми кредиту та відсотків за користування ним), яка не співпадає з сумою вказаною у повідомленні надісланому банком на адресу позивача у розмірі 134 411,65 доларів США. Під час розгляду справи судами не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків судів не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги ПАТ «Перший Український Міжнародний банк». Керуючись ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» відхилити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 21 липня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Амелін В.П. Гончар В.А. Нагорняк А.С. Олійник http://reyestr.court.gov.ua/Review/19515589
  24. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 17 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, акціонерного комерційного банку «Європейський», треті особи: ОСОБА_5, відділ Державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві, про визнання виконавчого напису нотаріуса частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 5 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Європейський» (далі - АКБ «Європейський») та нею було укладено договір іпотеки, відповідно до якого вона на забезпечення повернення її чоловіком - ОСОБА_5 отриманого ним 5 вересня 2007 року в АКБ «Європейський» кредиту у розмірі 90 тис. доларів США передала банку в іпотеку належну їй квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку з тим, що після отримання кредиту різко змінився курс долара США до гривні, ОСОБА_5 не зміг виконати умови укладеного ним договору кредиту і станом на 5 січня 2009 року для нього термін надання (повернення) кредиту закінчився. Проте АКБ «Європейський» з метою безпідставного збільшення суми заборгованості та всупереч п. 4.3 кредитного договору, надав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 розрахунок заборгованості по кредиту станом не на 5 січня 2009 року, тобто на час припинення дії кредиту, а за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року - з часу припинення дії кредитного договору до звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису. У результаті цього, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 6 липня 2011 року за реєстром № 175 вчинила виконавчий напис, за яким безпідставно стягнула з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пеню у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Ураховуючи наведене, позивачка просила визнати виконавчий напис недійсним в частині стягнення з неї на користь АКБ «Європейський» заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 17 442 долари 29 центів США та пені у розмірі 2 807 766 грн 33 коп. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року, в позові ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що за умови п. 4.3 кредитного договору термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4 (сплачувати проценти), 3.3.7 (сплачувати кредит), 3.3.8 (сплачувати комісійну винагороду), протягом 45 днів поспіль, при цьому п. 6.1 цього договору визначено, що договір діє по 4 вересня 2012 року, а тому АКБ «Європейський» при зверненні 6 липня 2011 року до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису мав право у відповідності до умов кредитного договору від 5 вересня 2007 року нараховувати до стягнення проценти та пеню по кредитному договору у період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року. Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Таким вимогам закону судові рішення не відповідають. З матеріалів справи вбачається, що 5 вересня 2007 року АКБ «Європейський» надав ОСОБА_5 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 90 тис. доларів США на строк з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року, а ОСОБА_5 приймає його та зобов'язується повернути кредит не пізніше встановленого цим пунктом строку, сплатити проценти, комісійні, можливі неустойки та інші витрати в порядку та на умовах, що передбачені цим договором. Відповідно до п. 4.3 кредитного договору від 5 вересня 2007 року, укладеного між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3, у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.4, 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом 45 днів поспіль, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився та відповідно позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховану пеню. Відповідно до п. 6.1 зазначеного договору, він набуває чинності з моменту його укладення сторонами та діє по 4 вересня 2012 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання. Судами встановлено, що 1 жовтня 2008 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_5 було укладено договір № 1 до договору кредиту від 5 вересня 2007 року на надання кредитної лінії з правом відновлення, відповідно до якого строк дії договору встановлюється з 5 вересня 2007 року по 4 вересня 2012 року включно. 5 вересня 2007 року між АКБ «Європейський» та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки. З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що станом на 30 червня 2011 року заборгованість ОСОБА_5 з кредитним договором від 5 вересня 2007 року становить 102 042 долари 29 центів США та 2 807 766 грн 33 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 84 600 доларів США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 17 442 долари 29 центів США; заборгованість за пенею - 2 807 766 грн 33 коп. З матеріалів справи вбачається, що 6 липня 2011 року приватним нотаріусом Київського нотаріального округу ОСОБА_4 було вчинено виконавчий напис за іпотечним договором від 5 вересня 2007 року, укладеного на забезпечення зобов'язань по кредитному договору від 5 вересня 2007 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь АКБ «Європейський» грошових коштів у розмірі 3 622 978 грн 8 коп., з яких: сума заборгованості складає 84 600 доларів США, сума заборгованості за відсотками складає 17 442 доларів 29 центів США, розмір пені за несвоєчасне повернення кредиту 2 807 766 грн 33 коп., 1 700 грн - плату за вчинення виконавчого напису. Зазначеним виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу в рахунок погашення боргу звернено стягнення на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3 Судами встановлено, що вимога - попередження про звернення стягнення на іпотечне майно та вчинення виконавчого напису нотаріуса позивачці направлялась банком 18 червня 2010 року та отримано нею 8 липня 2010 року. Відповідно до п. 289 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 рок № 20/5 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин), за заявою кредитора розмір суми, яка підлягає стягненню за виконавчим написом, може бути встановлений з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Неустойка (штраф, пеня) включається до виконавчого напису, якщо це передбачено умовами договору. Відповідно до п. 284 цієї Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом установлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 199 року № 1172. Таким чином, в обов'язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобовязання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог заставодержателя. За відутності ознаки безспірності нотаріус повнен був відмовити в здійсненні виконавчого напису. Однак при вчиненні виконавчого напису нотаріус не врахував, що для вимоги про стягнення пені за користування кредитом встановлюється строк позовної давності один рік, а банком нараховано суму заборгованості за період з 5 січня 2009 року по 30 червня 2011 року, тоді як строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року (п. 4.3 кредитного договору), тобто сума не є безспірною. Суди зазначені обставини не врахували та не перевірили, чи були підстави для видачі виконавчого напису. Також суди прийшли до передчасного висновку, що кредитний договір діяв до 4 вересня 2009 року, а у частині виконання сторонами зобов'язань - до їх повного виконання, не врахувавши при цьому п. 4.3 цього договору, відповідно до умов якого термін кредиту вважається таким, що закінчився, у випадку невиконання позичальником зобов'язань протягом 45 днів поспіль і у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань строк повернення кредиту закінчився 5 січня 2009 року. Також судами не враховано, що згідно зі ст. 258 ЦК України строк позовної давності про стягнення неустойки (пені, штрафу) становить один рік. Крім зазначеного, суду слід звернути увагу на те, чи передбачено ЦК України, ЦПК України такий спосіб судового захисту як визнання виконавчого напису недійсним, оскільки виконавчий напис не є правочином у розумінні ст. 202 ЦК України. Таким чином, ураховуючи, що судами не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 березня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 22 травня 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/32480580
  25. Державний герб України Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Фаловської І.М., Хопти С.Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом обґрунтовуючи вимоги тим, що 31 серпня 2007 року між нею та банком було укладено договір іпотеки на суму 250 тисяч доларів США у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 31 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Родовід Банк». 1 грудня 2010 року нею отримано постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису від 28 квітня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у розмірі 1413471 доларів 07 центів США. У зв'язку з тим, що банком на її адресу не було направлено письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором та те, що сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною просила визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 квітня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 31 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 При цьому суд вважав, що нотаріус не переконався належним чином у безспірності сум, що підлягають стягненню. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено у зв'язку з тим, що на думку апеляційного суду форма і зміст виконавчого напису вчиненого 28 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 повністю відповідають чинному законодавству, а розрахунку заборгованості наданому банком та оригіналу договору іпотеки достатньо для визнання заборгованості безспірною. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також у тому, що здійснений відповідачем розрахунок боргу не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. При цьому суд першої інстанції вказав, що нотаріусом вчинено виконавчий напис на суму 1 413 471 дол. США 07 центів, у той же час договором іпотеки передбачено відповідальність ОСОБА_1 у розмірі вартості предмету іпотеки та оцінено в 319 702 дол. США. Відповідно до положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно із ч. 2 п. 284 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 , заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. За п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судами встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. У забезпечення виконання даного договору в цей же день між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким у іпотеку передано житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. П.п. 1.4 договору іпотеки установлено, що передане в іпотеку майно за домовленістю сторін оцінено в 319 702 дол. США. Листом від 23 лютого 2010 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що ОСОБА_3 неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором та у нього утворилася заборгованість у розмірі 280 956 доларів США та 16 центів у зв'язку з чим позивачу запропоновано погасити суму заборгованості по кредиту та пені. 28 квітня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис на предмет іпотеки у розмірі 1413471 доларів США та 07 центів. Оспорюючи виконавчий напис позивач, зокрема, зазначав про порушення приватним нотаріусом вимог Закону України "Про нотаріат" щодо підстав для вчинення такого напису. При цьому позивач вказувала на безпідставність збільшення її відповідальності перед банком та спірність розміру заборгованості ОСОБА_3 перед банком. Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки цим доводам позивача. Крім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги вимоги ст. 11 ЗУ «Про іпотеку» відповідно до якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного суду щодо безспірності розміру заборгованості, що підлягає стягненню за виконавчим написом. Таким чином у порушення вимог ст.ст. 212 -214 ЦПК України , суд апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясував фактичні обставини справи щодо заявлених позовних вимог та прийшов до помилкового рішення про незаконність рішення суду першої інстанції Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України , установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. З огляду на викладене, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та було помилково скасовано рішенням апеляційного суду, останнє підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.333 , 336 , 339 , 343 , 344 , 345 , 349 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року скасувати, рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: М.К. Гримич В.О. Савченко І.М. Фаловська С.Ф. Хопта http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671498