Search the Community

Showing results for tags 'исполнительное производство'.



More search options

  • Search By Tags

    Type tags separated by commas.
  • Search By Author

Content Type


Forums

  • Рейд и Антирейд
    • Рейдерский захват
    • Антиколлеторские услуги, помощь заемщикам, возврат депозитов
    • Банки и кредитные союзы не выплачивающие депозиты
    • Депозитные и кредитные договора
    • Юридическая консультация
    • Судебные решения по кредитным и депозитным договорам
    • Общие вопросы и новости с сайта
  • IT - Раздел
    • Нововведения форума.
    • Биткоины, блокчейн, майнинг, электронные платежные системы

Calendars

  • Основной календарь

Find results in...

Find results that contain...


Date Created

  • Start

    End


Last Updated

  • Start

    End


Filter by number of...

Joined

  • Start

    End


Group


AIM


MSN


Сайт


ICQ


Yahoo


Jabber


Skype


Город


Интересы

Found 278 results

  1. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 вересня 2013 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2013 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, заміну сторони виконавчого провадження, в с т а н о в и в : У червні 2013 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із вищезазначеною заявою, посилаючись на те, що 08 грудня 2011 року ПАТ «УкрСиббанк» уклав із ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, та як наслідок, перехід права вимоги за зобов'язанням, яке виникло У ОСОБА_2 на підставі договору про надання споживчого кредиту, що є підставою для процесуального правонаступництва у зв'язку із заміною кредитора ПАТ «УкрСиббанк» на кредитора ПАТ «Дельта Банк». Заявник зазначав, що відповідно до акту прийому-передачі документації за вищезазначеним договором купівлі-продажу, 08 лютого 2012 року було передано документацію, проте відомостей про наявність рішення суду про стягнення з боржника заборгованості у нового кредитора не було. Зазначена обставина стала відома заявнику у квітні 2013 року. У травні 2013 року заявником було отримано виконавчі листи по зазначеній справі. Оскільки строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, просив суд поновити зазначений строк та вирішити питання про заміну сторони у виконавчому провадженні. Ухвалою Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2013 року у задоволенні заяви відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2013 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено нову ухвалу, якою заяву ПАТ «Дельта Банк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання задоволено. Поновлено строк для пред'явлення виконавчого документа - виконавчого листа, виданого за рішенням Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 25 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 та ТОВ «Левандія» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості за кредитним договором № 11213797000 від 11 вересня 2007 року у сумі 1 715 144,56 грн та судових витрат у сумі 1 820,00 грн. У задоволенні вимоги ПАТ «Дельта Банк» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовлено. У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування ухвали Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 27 серпня 2013 року та залишення в силі ухвали Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 липня 2013 року, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги та зміст доданих до неї судових рішень не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про поновлення строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, заміну сторони виконавчого провадження. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.В. Кадєтова http://reyestr.court.gov.ua/Review/33893344
  2. Державний герб України ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81 _________________________________________________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.04.12 Справа № 5015/537/12 Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії: головуючого-судді Д.Новосад суддів О.Михалюк Г.Мельник розглянувши апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", м. Харків, б/н від 28.03.12, та Приватного підприємства "Елітон -2011", смт. Мала Данилівка, Дергачівский район Харківська область, б/н від б/д на рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви -Маркет", м. Львів до відповідача-1: Приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" в особі Львівської філії приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" до відповідача-2 : Приватне підприємство "Елітон - 2011", смт. Мала Данилівка, Дергачівский район, Харківська область до відповідача-3: Міністерство юстиції України в особі відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби України, м. Київ про визнання недійсними прилюдних торгів, визнання недійсним протоколів про проведення прилюдних торгів, визнання недійсними актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки За участю представників сторін: від позивача: - ОСОБА_2 -представник (довіреність від 20.04.12); ОСОБА_3 -представник (довіреність від 20.04.12); від відповідача-1: - не з'явився; від відповідача-2: - ОСОБА_4 -представник (довіреність № б/н від 01.02.12);. від відповідача-3: - ОСОБА_5 - представник (довіреність № 2.8.1.1-22/1066 від 30.12.11); від ПАТ «Мегабанк»: - ОСОБА_6 -представник (довіреність № 13-204/12д від 10.04.12). Права та обов'язки, передбачені ст.ст. 22, 28 ГПК України, роз'яснено. Відводів складу суду не заявлено. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови. В С Т А Н О В И В : Рішенням господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 (суддя Т.Фартушок) позов ТзОВ «Мальви-Маркет» задоволено частково: Визнано недійсними прилюдні торги за виконавчим провадженням ВП № 26153885, проведені 31.12.11 приватним підприємство «Спеціалізоване підприємство Юстиція»(08600, Київська обл. м. Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кім. 302) в особі Львівської філії приватного підприємства Спеціалізоване підприємство Юстиція»(79000, м. Львів, вул. Технічна, 1) з реалізації нерухомого майна , яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет»(79034, м. Львів, вул. Литвиненка,3, ідентифікаційний код 13835841), а саме: побутові приміщення площею 508,35 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 3464641; нежитлові приміщення площею 322, 3 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 2055678, нежитлове приміщення площею 47, 7 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 15301717; нежитлові приміщення підвалу площею 258, 9 кв.м., приміщення першого поверху площею 464, 6 кв.м., загальною площею 723, 5 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 3464938; нежитлові приміщення площею 286, 7 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3465117, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка, 3. Визнано недійсними прилюдні торги за виконавчим провадженням ВП №26154273, проведені 31.12.11 приватним підприємством «Спеціалізоване підприємство Юстиція»(08600, Київська обл. м. Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302) в особі Львівської філії приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція»(79000, м.Львів, вул. Технічна, 1) з реалізації нерухомого майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет»(79034, м.Львів, вул. Литвиненка, 3, ідентифікаційний код 13835841), а саме: об'єкт незавершеного будівництва - багатоквартирний житловий будинок, реєстраційний номер 16934798, загальна площа 3 284 кв.м., чотирьохповерховий житловий будинок з цокольним та мансардним поверхом, що знаходяться за адресою: Львівська обл., Жидачівський район, м. Жидачів, вул. Симоненка В., буд.20. Визнано недійсним протокол №1-121/11 про проведення прилюдних торгів від 31.12.11, затверджений директором Львівської філії (79000, м.Львів, вул. Технічна, 1) приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція»(08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302). Визнано недійсним протокол №1-122/11 про проведення прилюдних торгів від 31.12.11, затверджений директором Львівської філії (79000, м.Львів, вул. Технічна, 1) приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція»(08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302). Визнано недійсним Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №173/10-1 від 18.01.12, складений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Г.І. Визнано недійсним Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки №174/10-1 від 18.01.12, складений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Г.І. Стягнуто з приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція» (08600, Київська обл., м.Васильків, вул.Володимирівська, 22-А; кімната 302) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет»(79034, м.Львів, вул. Литвиненка, 3, ідентифікаційний код 13835841) 357,67 грн. судового збору. Стягнуто з відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (04053, м.Київ, вул. Артема, 73) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет»(79034; м. Львів, вул. Литвиненка, 3, ідентифікаційний код 13835841) 357, 67 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване порушенням відповідачем-1 та відповідачем-3 порядку підготовки та проведення торгів , а саме судом встановлено порушення вимог законодавства при призначенні оцінювача, проведенні оцінки та використання результатів такої, в тому числі відсутність в матеріалах справи та нескерування Позивачу постанови про призначення оцінювача по об'єкту за адресою: м.Львів, вул. Литвиненка, 3, необґрунтованість висновку щодо оцінки зазначеного об'єкта (занижено втричі), оцінку об'єкта за адресою Львівська обл. м.Жидачів по вул.Симоненка, 20 не як об'єкта завершеного будівництва, а як об'єкта незавершеного будівництва, безпідставність проведення такої оцінки (відсутня постанова про її призначення), не проведення перевірки державним виконавцем повноважень оцінювача, враховуючи непроведення, всупереч вимогам законодавства та заявам Позивача, рецензування звітів про оцінку майна, відсутність публікації повідомлень про проведення торгів, та проведення таких у заборонений час, що спричинило порушення ст. 6, ч. 1 ст. 11, ч. 6 ст. 13, ч. 1 ст. 29, ч.ч. 4, 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», ч.ч. 2, 3, 4 ст. 43, ч. 1 ст. 45 Закону України «Про Іпотеку», п.п. 3.5, 3.6 «Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів і реалізації, арештованого нерухомого майна», затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 6 - від 27.10.99. Дане рішення оскаржено особою, яка не була залучена до участі у справі - Публічним акціонерним товариством "Мегабанк" - з підстав неповноти з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи, а також порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що господарський суд прийшов до необґрунтованого висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами порушення чинного законодавства при проведенні прилюдних торгів. Окрім цього, скаржник наголосив, що господарський суд Львівської області помилково ототожнив процедуру підготовки до прилюдних торгів з порядком його проведення, не навів доказів оскарження дій з підготовки прилюдних торгів (боржником чи потенційними покупцями), не врахував приписи пунктів 4.2 та 4.3 Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень щодо порядку розміщення інформації про майно, що реалізується; не обґрунтував, яким чином інші наведені ними обставини (відсутність на його думку публікації про проведення прилюдних торгів проведення торгів в суботу, призначенні торгів в різних місцях, що нібито позбавляло право позивача взяти в них участь) вплинули на наслідки проведення прилюдних торгів. Щодо ціни, за якою продано об'єкти на прилюдних торгах, то вона визначена у відповідності до частини 2 ст. 43 Закону України «Про іпотеку». Наголошує скаржник і на тому, що господарським судом не було залучено до участі у справі іпотекодавця майна, що підлягало продажу на прилюдних торгах, і для задоволення вимог якого відбувалися торги, що, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення. Наводить скаржник і інші мотиви, на підставі яких просить рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.12 подані Публічним акціонерним товариством "Мегабанк" матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 23.04.12. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет»- проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 вважає законним і обґрунтованим, прийнятим в суворій відповідності до норм матеріального та процесуального права при повному з'ясуванні усіх обставин, що мали значення для справи. В свою чергу, апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк" позивач вважає необґрунтованою, безпідставною і такою що не містить доводів, які б спростували висновків суду першої інстанції, з огляду на це, просить залишити рішення суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 оскаржено в апеляційному порядку також відповідачем-2 - Приватним підприємством "Елітон -2011". Зокрема, як зазначає відповідач-2 в поданій апеляційній скарзі, господарським судом не було залучено до участі у справі ПАТ "Мегабанк", як іпотекодавця майна, що підлягало продажу на прилюдних торгах, і для задоволення вимог якого відбувалися торги. Зазначає скаржник і про те, що відповідача-2 не було повідомлено про час та місце засідання суду, що позбавило його можливості скористатися правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, та висловити свою правову позицію. Посилається скаржник також на порушення місцевим господарським судом норм чинного матеріального права, а саме Закону України «Про виконавче провадження», Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна. Наводить скаржник і інші мотиви, на підставі яких просить рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 скасувати. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.12 подані Приватним підприємством "Елітон-2011" матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 23.04.12. Відповідач-1 - Приватне підприємство "Спеціалізоване підприємство Юстиція" -подав суду письмові пояснення від 19.04.12, в яких доводи скаржників підтримав, просить рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Представники скаржників в судовому засідання 23.04.12 підтримали доводи та заперечення, викладені ними в апеляційних скаргах. Представник відповідача-3 з доводами скаржників погодився, зазначивши про незаконність рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12, у зв'язку з чим просив останнє скасувати, апеляційні скарги -задоволити. Представники позивача в судовому засіданні підтримали доводи та заперечення, наведені ними у відзиві на апеляційну скаргу. Зазначають про безпідставність посилань скаржників, а також тверджень відповідача-1, викладених у письмових поясненнях. В судове засідання 23.04.12 відповідач-1 явки повноважного представника не забезпечив, хоча про час та місце засідання суду був належним чином повідомлений, причин неявки до відома суду не довів, а відтак, беручи до уваги п.п. 4, 5 ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 04.04.12 та п.п. 5, 6 ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 06.04.12, апеляційні скарги розглядаються за відсутності представника відповідача-1. Розглянувши апеляційні скарги ПАТ «Мегабанк»та відповідача-2, відзив позивача на апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк", письмові пояснення відповідача-1, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, заслухавши пояснення представників скаржників, позивача та відповідача-3, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню. При цьому колегія суддів виходила з наступного. Як було вірно встановлено судом першої інстанції, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Мальви-Маркет»є боржником по двох виконавчих провадженнях: ВП №26153885 та ВП №26154273, які були відкриті постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України (Відповідач №3) 26.04.11. Дані виконавчі провадження відкрито на підставі наказів господарського суду Харківської області №53/321-10 від 13.03.11, за якими в межах задоволення вимог публічного акціонерного товариства «Мегабанк»наказано звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором шляхом проведення публічних торгів для реалізації предмету іпотеки за початковою ціною на підставі оцінки майна, встановленою суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за 9 918 700, 00 грн. (виконавче провадження ВП № 26153885) та на рівні, не нижчому 8 137 600, 00 грн. (виконавче провадження ВП № 26154273). 31.12.11 відбулися прилюдні торги з реалізації предметів іпотеки: - побутові приміщення площею 508, 35 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 3464641; нежитлові приміщення площею 322, 3 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 2055678, нежитлове приміщення площею 47, 7 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 15301717; нежитлові приміщення підвалу площею 258, 9 кв.м., приміщення першого поверху площею 464, 6 кв.м., загальною площею 723, 5 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 3464938; нежитлові приміщення площею 286, 7 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3465117, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Литвиненка,3; - об'єкт незавершеного будівництва - багатоквартирний житловий будинок, реєстраційний номер 16934798, загальна площа 3 284 кв.м., чотирьохповерховий житловий будинок з цокольним та мансардним поверхом, що знаходяться за адресою: Львівська обл., Жидачівський район, м. Жидачів, вул. Симоненка В., буд.20. Прилюдні торги були організовані та проведенні відповідачем-1 - приватним підприємство «Спеціалізоване підприємство Юстиція»в особі Львівської філії приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція». Відповідно до Протоколу № 1-121/11 від 31.12.11 переможцем торгів визнано відповідача-2 -приватне підприємство «Елітон-2011»за ціною 9 918 700, 00 грн. Відповідно до Протоколу № 1-122/11 від 31.12.11 переможцем торгів також визнано відповідача-2 за ціною 8 137 600, 00 грн. 30.01.12 позивач отримав копії Актів державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 173/10-1 від 18.01.12 (далі -Акт 1) та № 174/10-1 від 18.01.12 (далі - Акт 2), підписані головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазуром Г.І. та затверджені начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Калевичем В.А. Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження визначається як сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження»державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Відповідно до ст.ст. 13, 58 цього ж закону для з'ясування та роз'яснення питань, що виникають під час здійснення виконавчого провадження і потребують спеціальних знань, державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторін призначає своєю постановою експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання. Відповідно до ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. З врахуванням наведеного суд першої інстанції правильно встановив, що обов'язковою умовою проведення прилюдних торгів було отримання нових звітів про оцінку майна, оскільки оцінка, покладена в основу рішення господарського суду Харківської області від 18.01.11, на підставі якого було видано накази господарського суду Харківської області № 53/321-10 від 13.03.11, за якими в межах задоволення вимог публічного акціонерного товариства «Мегабанк»наказано звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором шляхом проведення публічних торгів для реалізації предмету іпотеки за початковою ціною на підставі оцінки майна, встановленою суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за 9 918 700, 00 грн. (виконавче провадження ВП № 26153885) та на рівні, не нижчому 8 137 600, 00 грн. (виконавче провадження ВП № 26154273), була нечинною, оскільки з часу цієї оцінки пройшло більше шести місяців. Щодо експертного висновку, проведеного за виконавчим провадженням ВП №2615388 оцінювачем ОСОБА_9 станом на 07.12.11 побутових приміщень загальною площею 508, 35 кв.м.; нежитлових приміщень загальною площею -322, 30 кв.м., нежитлового приміщення площею -47, 70 кв.м., нежитлового приміщення загальною площею 723, 50 кв.м. (приміщення підвалу площею 258,90 кв.м. та приміщення першого поверху площею 464,6 кв.м.); нежитлового приміщення загальною площею 286,70 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Литвиненка, 3, то, на думку колегії суддів, суд першої інстанціїї підставно визнав його необґрунтованим у частині оцінки цього майна у розмірі 7 748 840, 00 грн. Факт необґрунтованості Висновку з незалежної оцінки майна оцінювача ОСОБА_9 від 07.12.11, безпосередньо підтверджується іншим Висновком про вартість майна в якому оцінювач ОСОБА_10 (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 12609/11 від 03.11.11, свідоцтво на право проведення оцінки майна НОМЕР_1), встановив, що ринкова вартість об'єкта оцінки (трьох поверхів офісних приміщень загальною площею 1 629, 65 кв.м.), розташованого в м. Львові, по вул. Литвиненка С. буд. 3 станом на 10.11.12 становить 22 838 100, 00 грн. При цьому колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в матеріалах справи відсутні, сторонами не наведені доводи та не подані докази винесення та надсилання відповідачем-3 чи органом ДВС позивачу постанов про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 29.11.11. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які вручені відповідачам, останніх було зобов'язано надати докази підставності проведення оцінки майна; проте, відповідачами, в тому числі відповідачем-3, такі докази не представлено, як і не вказано про причини їх неподання. Господарським судом Львівської області також вірно встановлено, що станом на час проведення оцінки майна 09.11.11 по виконавчому провадженню ВП № 26154273 чотирьохповерховий будинок з цокольним і мансардним поверхом, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Жидачів, вул. Симоненка, 20 був завершеним будівництвом. Таким чином, завершення будівництва багатоквартирного житлового будинку та видання свідоцтв на право власності на квартири у цьому будинку у серпні 2011 року вказує на те, що оцінка, яка здійснювалась станом на 09.11.11 та подальша реалізація на прилюдних торгах 31.12.11 є необґрунтованими та незаконними, адже вони здійснювались щодо неіснуючого - об'єкта незавершеного будівництва. Визначення вартості будинку як об'єкта незавершеного будівництва та відповідно подальша реалізація цього майна як незавершеного будівництва, істотно знизили вартість нерухомого майна, чим грубо порушено права позивача. Судова колегія також звертає увагу на той факт, що всупереч ч. 1 ч. 6 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», у експертному висновку, щодо об'єкту незавершеного будівництва по виконавчому провадженню ВП № 26154273 не зазначено як підставу його проведення постанову державного виконавця про призначення експерта або спеціаліста (у разі необхідності - кількох експертів або спеціалістів), суб'єктів оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні. Окрім цього, у матеріалах справи відсутні і, незважаючи на вимогу суду, відповідачами не подані докази винесення такої постанови та надсилання її позивачу. З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ціна, за якою продано об'єкти на прилюдних торгах, жодним чином не обґрунтована, занижена та визначена безпідставно, що є самостійною підставою для скасування результатів проведених торгів. Належну оцінку суд першої інстанції надав доводам позивача, котрий покликався на те, що всупереч ч. 4 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем не було призначено рецензування звіту про оцінку майна на його вимогу. При цьому позивач наголошує, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади є обов'язковою (ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Згідно п. 5.12.5 Інструкції про порядок проведення виконавчих дій, державний виконавець протягом трьох робочих днів з моменту отримання звіту про оцінку майна доводить її до відома сторін виконавчого провадження. Боржник вважається таким, що ознайомлений з результатами проведеної оцінки арештованого майна, якщо йому надіслано повідомлення про таку оцінку рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або іншим фактичним місцем проживання чи перебування боржника, встановленим державним виконавцем, або письмовою заявою сторін виконавчого провадження, або шляхом надання йому копії звіту про оцінку майна під розпис. Позивачем 26.12.11 та повторно 28.12.11 у строк, передбачений законом подано заперечення проти визначених експертом оцінок з мотивів заниження вартості та, відповідно, можливості нанесення збитків позивачу, з проханням призначити рецензування звіту про оцінку манна по виконавчим провадженням 1 та 2. Однак, державним виконавцем не було вжито жодних заходів для такого рецензування, чим порушено порядок проведення оцінки майна, яка є істотною та необхідною умовою проведення прилюдних торгів. З цього приводу не заслуговують на увагу твердження скаржників, що заперечення проти оцінки майна стороною повинно здійснюватись з одночасним авансуванням витрат на рецензування оцінки, або з повідомленням про погодження на здійснення витрат на рецензування оцінки, оскільки, як вбачається із долучених до матеріалів справи заперечень позивача у кожному запереченні позивачем у прохальній частині було вказано про гарантію оплати витрат, пов'язаних із рецензуванням звіту. Таким чином, позивачем було висловлено згоду на понесення витрат на рецензування звіту. Підтвердженням дати подання заперечень є штампи відповідача-3 із зазначенням дати (26.12.11 та 28.12.11) на кожному із заперечень. Вірно встановлено господарським судом Львівської області при розгляді спору між сторонами також те, що в матеріалах справи відсутні, відповідачами не наведені доводи та не подані докази публікації за місцезнаходженнями предметів іпотеки повідомлення про проведення прилюдних торгів чи своєчасного повідомлення про такі торги позивача, тому суд першої інстанції вірно погодився з доводами позивача, що відсутність публікації про торги є достатньою самостійною підставою для визнання результатів цих торгів недійсними. Така позиція суду кореспондується із ст. 43 Закону України «Про іпотеку», в якій закріплено, що спеціалізована організація не пізніше ніж за 15 днів до дня початку прилюдних торгів публікує за місцезнаходженням предмета іпотеки принаймні в двох місцевих друкованих засобах масової інформації повідомлення про проведення прилюдних торгів. У повідомленні зазначається інформація про день, час, місце проведення прилюдних торгів, опис предмета іпотеки, що підлягає продажу, місце, де можна отримати додаткову інформацію про умови проведення прилюдних торгів та іншу необхідну інформацію. Спеціалізована організація забезпечує будь-якій зацікавленій особі доступ до інформації про умови проведення прилюдних торгів та про предмет іпотеки, що підлягає продажу. Не пізніше дня публікації повідомлення про проведення прилюдних торгів у засобах масової інформації спеціалізована організація письмово сповіщає державного виконавця, іпотекодавця, іпотекодержателя та всіх осіб, що мають зареєстровані у встановленому законом порядку права та вимоги на предмет іпотеки, про день, час і місце проведення прилюдних торгів та про початкову ціну реалізації майна. Пунктом 3.5 Тимчасового положення визначено, що спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує за місцезнаходженням нерухомого майна в друкованих засобах масової інформації інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягає реалізації. Це інформаційне повідомлення може також бути публічно оголошене в інших засобах масової інформації. Згідно п. 3.6. даного положення зміст інформаційного повідомлення про торги повинен містити: 1)найменування, опис і характеристику нерухомого майна; 2)його місцезнаходження (адресу); 3)стартову ціну; 4)строки сплати та суму гарантійного внеску учасника прилюдних торгів, найменування, адресу банку, номер рахунка спеціалізованої організації для його сплати; 5)порядок та строки розрахунку за придбане на публічних торгах майно, номер депозитного рахунка органу державної виконавчої служби для сплати коштів; 6)дату, час та місце ознайомлення з майном; 7)дату, час та місце проведення прилюдних торгів; 8)реквізити спеціалізованої організації, яка проводить прилюдні торги; 9)кінцевий термін реєстрації для участі у прилюдних торгах; 10)інші відомості, потрібні для проведення прилюдних торгів. Погоджується колегія суддів з оцінкою, наданою місцевим господарським судом посиланням позивача на ту обставину, що всупереч ч. 1 ст. 29 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії (торги) проведено не в робочий день - суботу 31.12.12. Посилання скаржників щодо правомірності проведення торгів у неробочий день у зв'язку із неможливістю зволікання щодо проведення торгів є необґрунтованими, адже, як підставно зазначає позивач у відзиві на апеляційну скаргу, прилюдні торги могли бути проведеними і на день раніше у робочий день. Твердження скаржників про порушення судом першої інстанції правил підсудності, оскільки однією із сторін спору є Міністерство юстиції України в особі відділу примусового виконання рішення Департаменту державної виконавчої служби України а відтак, відповідно до ч. 4 ст. 16 ГПК України справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади розглядається господарським судом міста Києва колегія суддів відкидає як безпідставні, оскільки відповідно до ст. 48 Закону України «Про іпотеку»іпотекодержатель, іпотекодавець, боржник та будь-який учасник прилюдних торгів вправі протягом трьох місяців з дня проведення торгів оскаржити їх результати в суді за місцезнаходженням нерухомого майна. Щодо посилань ПП «Елітон-2011» на неналежність повідомлення його суду першої інстанції про час та місце розгляду справи, то колегія суддів зазначає про їх безпідставність з огляду на таке. Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів (а.с. 40, 76), судом першої інстанції процесуальні документи скеровувалися на адресу відповідача-2: 62341, Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 6. Вказана адреса, зокрема, належним чином підтверджена Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АЖ № 376983, який міститься в матеріалах справи (а.с. 60). В той же час, вказані поштові відправлення повернуто поштовим відділенням з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою. Колегія суддів зазначає, що як наголошено у п. 19 Листа Вищого господарського суду України від 13.08.08 № 01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року», до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про це Вищим господарським судом України зазначалося і в інформаційних листах від 02.06.06 N 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(пункт 4), від 14.08.07 N 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15), від 18.03.08 N 01-8/164 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році»(пункт 23). У першому з названих листів викладено й правову позицію, згідно з якою примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що адреса: 62341, Харківська область, Дергачівський район, смт. Мала Данилівка, вул. Кільцевий шлях, 6 зазначена самим скаржником у поданій апеляційній скарзі. Поштове відправлення, яким ПП «Елітон»на зазначену адресу було скеровано ухвали про прийняття апеляційних скарг до провадження, скаржником отримано, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 6234100061972 та № 6234100062294, які містяться в матеріалах справи. В той же час, суд апеляційної інстанції погоджується з посиланнями скаржників на порушення господарським судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки до участі у справі не було залучено ПАТ "Мегабанк", як іпотекодавця майна, що підлягало продажу на прилюдних торгах, і для задоволення вимог якого відбувалися торги. Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України, порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, в тому числі, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Колегія суддів наголошує, що ПАТ «Мегабанк»є стягувачем за виконавчими провадженнями ВП № 26153885 та № 26154273, в інтересах якого були проведені оспорювані публічні торги, а відтак, на переконання суду апеляційної інстанції, оскаржуване рішення безпосередньо стосується прав та обов'язків ПАТ «Мегабанк». Вказане, у відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 104 ГПК України, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Крім того, згідно з п. 4 чч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 слід скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ТзОВ «Мальви-Маркет»задоволити частково. Керуючись ст.ст. 1, 21, 25, 27, 33, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд - П О С Т А Н О В И В: 1. Залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічне акціонерне товариство "Мегабанк", м. Харків. 2. Апеляційні скарги задоволити частково. 3. Рішення господарського суду Львівської області від 07.03.12 у справі № 5015/537/12 скасувати. 4. Прийняти нове рішення. 5. Визнати недійсними прилюдні торги за виконавчим провадженням ВП №26153885, проведені 31.12.11 приватним підприємством "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (08600, Київська обл., м.Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302) в особі Львівської філії приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (79000, м.Львів, вул. Технічна, 1) з реалізації нерухомого майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" (79034, м.Львів, вул. Литвиненка, 3, ідентифікаційний код 13835841), а саме: побутові приміщення загальною площею - 508, 35 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3464641; нежитлові приміщення площею 322, 3 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 2055678; нежитлове приміщення 47, 7 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 15301717; нежитлові приміщення підвалу площею 258, 9 кв.м.; приміщення 1-го поверху площею 464, 6 кв.м., загальною площею 723, 5 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3464938; нежитлові приміщення площею 286, 7 кв.м., номер в реєстрі прав власності на нерухоме майно 3465117; що знаходяться за адресою: м. Львів, вул.Литвиненка, 3. 6. Визнати недійсними прилюдні торги за виконавчим провадженням ВП № 26154273, проведені 31.12.11 приватним підприємством "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (08600, Київська обл., м.Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302) в особі Львівської філії приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (79000, м.Львів, вул. Технічна, 1) з реалізації нерухомого майна, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" (79034, м.Львів, вул. Литвиненка, 3, ідентифікаційний код 13835841), а саме: об'єкт незавершеного будівництва - багатоквартирний житловий будинок, реєстраційний номер 16934798, загальна площа 3 284 кв.м., чотирьохповерховий житловий будинок з цокольним та мансардним поверхом, що знаходяться за адресою: Львівська обл., Жидачівський район, м. Жидачів, вул. Симоненка В., буд.20. 7. Визнати недійсним протокол № 1-121/11 про проведення прилюдних торгів від 31.12.11, затверджений директором Львівської філії (79000, м. Львів, вул. Технічна, 1) приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (08600, Київська обл., м.Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302). 8. Визнати недійсним протокол № 1-122/11 про проведення прилюдних торгів від 31.12.11, затверджений директором Львівської філії (79000, м. Львів, вул. Технічна, 1) приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (08600, Київська обл., м.Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302). 9. Визнати недійсним Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 173/10-1 від 18.01.12, складений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Г.І. 10. Визнати недійсним Акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки № 174/10-1 від 18.01.12, складений головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Мазур Г.І. 11. В решті позовних вимог відмовити. 12. Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників. 13. Стягнути з приватного підприємства "Спеціалізоване підприємство Юстиція" (08600, Київська обл., м.Васильків, вул. Володимирівська, 22-А, кімната 302) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" (79034, м. Львів, вул. Литвиненка, 3, ідентифікаційний код 13835841) 357, 67 грн. судового збору за розгляд спору в суді першої інстанції. 14. Стягнути з відділу примусового виконання рішень департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (04053, м.Київ, вул. Артема, 73) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви-Маркет" (79034, м.Львів, вул. Литвиненка, 3, ідентифікаційний код 13835841) 357,67 грн. судового збору за розгляд спору в суді першої інстанції. 15. Господарському суду Львівської області видати накази. 16. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку. 17. Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області. Повний текст постанови виготовлено 26.04.12. Головуючий-суддя Д.Новосад Суддя О.Михалюк Суддя Г.Мельник http://reyestr.court.gov.ua/Review/23796828
  3. Державний герб України печерський районний суд міста києва Справа № 757/20087/13-ц Категорія УХВАЛА 07 жовтня 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Цокол Л.І. , при секретарі - Кондратенко Т. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києва заяву ПАТ "Кредитпромбанк" про заміну сторони виконавчого провадження, В С Т А Н О В И В : Заявник ПАТ "Кредитпромбанк" звернувся до суду і просить замінити сторону виконавчого провадження №32470618 від 07.05.2012р. з ПА "Кредипромбанк" на правонастуника ПАТ "Дельта Банк", посилаючись на те, що 20.05.2013р. між вказаними особами було укладено договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами ,зокрема за зобов'язаннями , яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_1, де ОСОБА_2 є поручителем по кредитному договору №49.28/3/06-І від 19.02.2008р. та заміною кредитора у зобов'язанні. На розгляд заяви учасники виконавчого провадження не з'явились, про час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Враховуючи, що їх неявка не перешкоджає розгляду заяви суд вирішив проводити розгляд справи у відсутність сторін. Вивчивши заяву та додані до неї матеріали суд прийшов до наступного висновку. Згідно ст. 378 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заявник ПАТ "Кредитпромбанк" до своєї заяви надав копію договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 20.05.2013р. та копію постанови про відкриття виконавчого провадження №32470618 від 07.05.2012р. Копія договору купівлі-продажу від 20.05.2013р. містить загальний виклад умов та зобов'язань за яких відбувається передача прав вимоги за кредитними договорами. При цьому перелік договорів , право вимоги за якими передається до заяви не додано. Сам договір переліку не містить. З огляду на зазначене вісдутні підстави для задоволення заяви про заміну сторони виконавчого провадження, враховуючи відсутність достатніх доказів , що підтверджують правонаступництво ПАТ "Дельта Банк" у кредитних відносинах з ОСОБА_1, де ОСОБА_2 є поручителем по кредитному договору №49.28/3/06-І від 19.02.2008р. На підставі викладеного та керуючись ст.378 ЦПК України, суд - УХВАЛИВ: Заяву ПАТ "Кредитпромбанк" про заміну сторони виконавчого провадження, залишити без задоволення. Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом п'яти діб з дня отримання копії ухвали. Суддя Цокол Л.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/33966940
  4. Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/774/12557/13 Головуючий у 1-ій інстанції Категорія 56 суддя Нізік О.В. Доповідач суддя Повєткін В.В. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 грудня 2013 р. Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді: Повєткіна В.В. суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю. при секретарі: Чергенець С.О. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємтсва «Транспортування покупної теплової енергії «Теплотранс» на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Комунального підприємства «Транспортування покупної теплової енергії «Теплотранс» та ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту, третя особа: Красногвардійській відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, - В с т а н о в и в : У лютому 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до КП «ТПТЕ «Теплотранс» та ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту посилаючись на те, що 20.08.2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNU0AU1961451, згідно з яким ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 31724,95 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 уклали договір застави автотранспорту № DNU0AU1961451 від 02.08.207 року. Відповідно до умов договору застави ОСОБА_1 передав в заставу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» автомобіль СНЕVRОLЕТ ЕРІСА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. 25.07.2012 року державним виконавцем Красногвардійського ВДВС ДМУЮ Трековою А.В. при примусовому виконанні судового наказу № 2н-2061 виданого 21.12.2010 року Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська на користь КП «ТПТЕ «Теплотранс» було накладено арешт на вищевказаний автомобіль, належний на праві власності ОСОБА_1, та оголошено заборону на його відчуження. Згідно Інструкції «Про проведення виконавчих дій» № 74/5 від 15.12.1999 року та ст.54 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставне майно може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. В даному випадку, по-перше: право застави у банку виникло 02.08.2007 року, а постанова (ухвала, рішення) суду про накладення арешту, акт опису та арешту майна були винесені у 2012 році, тобто пізніше ніж було укладено договір застави; по-друге: станом на 11.02.2013 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПриватБанком складає 45454,08 доларів США, що значно перевищує вартість предмету застави. Крім того, згідно ст.14 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження. Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вищий пріоритет на заставлене майно має ПАТ КБ «ПриватБанк». Отже, державна виконавча служба не має правових підстав для звернення стягнення на заставлене майно на користь стягувачів, які не є заставодержателями. Позивач просив суд звільнити з-під арешту, накладеного 25.07.2012 року державним виконавцем Красногвардійського ВДВС ДМУЮ Грековою А.В., належний на праві власності ОСОБА_1 автомобіль СНЕVRОLЕТ ЕРІСА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; зняти заборону на відчуження зазначеного автомобіля; заборонити органам ДВС вчиняти будь-які дії, пов'язані з обмеженням ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» права розпорядження відносно автомобіля СНЕVRОLЕТ ЕРІСА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; стягнути з відповідача судові витрати (а.с.2-4). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2013 року позовні вимоги задоволено частково, звільнений з-під арешту, накладеного 25.07.2012 року державним виконавцем Красногвардійського ВДВС ДМУЮ Грековою А.В., належний ОСОБА_1 на праві власності автомобіль СНЕVRОLЕТ ЕРІСА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.74-77). В апеляційній скарзі (а.с.83-84) КП «ТПТЕ «Теплотранс» просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки: - в судовому засіданні винесенні державним виконавцем постанови, акти виконавчого провадження дослідженні не були, що виключило можливість з'ясувати правомірність накладення арешту; - судом не з'ясовано чи було відомо державному виконавцю вартість предмета застави та чи надавалось ПАТ КБ «ПриватБанк» будь-якої інформації вартості заставленого майна; - ПАТ КБ «ПриватБанк» незаконно звернулось до суду з позовом про звільнення з-під арешту майна, оскільки справа щодо правомірності накладення арешту державним виконавцем на предмет застави може вирішуватись згідно ст.82 Закону України «Про виконавче провадження». Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню з наступних підстав. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що в забезпечення виконання кредитного договору між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір застави автотранспортного засобу, на який згодом було накладено арешт державним виконавцем при примусовому виконанні судового наказу виданого на користь відповідача КП «ТПТЕ «Теплотранс». Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та матеріалам справи. З матеріалів справи вбачається, звільнений з-під арешту, належний ОСОБА_1 на праві власності автомобіль СНЕVRОLЕТ ЕРІСА, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, арештований 25.07.2012 року державним виконавцем Красногвардійського ВДВС ДМУЮ Грековою А.В. у виконавчому провадженні, в якому КП «ТПТЕ «Теплотранс» є стягувачем за судовим наказом, а ОСОБА_1 - боржником (а.с.15,36). Зазначений автомобіль є предметом застави за договором застави (а.с.8-10) в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с.5-7), укладеними між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, та зареєстрований в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (а.с.57-60). Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2012 року на вказаний автомобіль звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором (а.с.66-67). Разом з тим, зазначені обставини, встановлені судом першої інстанції, не є підставою для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звільнення автомобіля з під арешту. Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Відповідно до цієї норми закону підставою для зняття арешту з майна є визнання за особою, яка звернулась до суду з позовом, права власності на це майно. ПАТ КБ «ПриватБанк» не є власником арештованого майна і відповідно до цього х позовом про визнання за ним права власності на цей автомобіль не звертався, оскільки підстави для цього відсутні. Що ж стосується пріоритету звернення стягнення на заставне майно, то це питання вирішується в порядку, передбаченому ст.54 Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на вищенаведене та оскільки обставини у справі досліджені у повному обсязі, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про ПАТ КБ «ПриватБанк» до КП «ТПТЕ «Теплотранс» та ОСОБА_1 про звільнення заставного майна з-під арешту. У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,309,314,316 Цивільного процесу ального кодексу України, апеляційний суд, - В И Р І Ш И В : Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2013 року - скасувати. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Комунального підприємства «Транспортування покупної теплової енергії «Теплотранс» та ОСОБА_1 про звільнення майна з-під арешту - відмовити. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/36293274
  5. http://reyestr.court.gov.ua/Review/36292379 Державний герб України АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-ц/774/12089/13 Головуючий у 1-ій інстанції Категорія 27 суддя Маймур Ф.Ф. Доповідач суддя Повєткін В.В. У Х В А Л А 19 грудня 2013 р. Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді: Повєткіна В.В. Суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю. При секретарі: Чергенець С.О. Розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2013 року за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В : Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2013 року задоволено заяву ПАТ КБ "ПриватБанк" про забезпечення позову та накладено арешт на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належать ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, шляхом заборони будь-яким способом укладати угоди стосовно цього майна та здійснювати інші дії з цим майном (а.с.36). В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просить ухвалу суду першої інстанції в частині накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно, яке належать ОСОБА_1 скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині, оскільки судом невірно застосовано норми процесуального права (а.с.215-219). Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення. При цьому судом першої інстанції не були враховані обставини, на які посилається ТОВ «ОТП Факторинг Україна», а саме, що належний ОСОБА_1 автомобіль Пежо-407 реєстраційний номер НОМЕР_1 є предметом застави, щодо якого відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна». За таких обставин ухвала суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасуванню з передачею питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції. У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,311,314,315 Цивільного процесу ального кодексу України, апеляційний суд, - У Х В А Л И В : Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2013 року в оскаржуємій частині cкасувати та передати питання щодо забезпечення позову у справі на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді:
  6. Державний герб України 263/4748/13-ц 2/263/2047/2013 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 липня 2013 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі судді Шатілової Л.Г., при секретарі Трифоновій О.І., з участю представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, за участю представника Жовтневого ВДВС Маріупольського МУЮ - Сорокіної Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції, Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», про визнання повторних публічних торгів недійсними, ВСТАНОВИВ: 30.04.2013р. позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позову вказав, що повторні торги від 29.04.2013р. з реалізації належного йому нежилого приміщення, вбудованого в багатоквартирний будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 165,6 кв.м., були проведені з порушенням чинного законодавства, а саме: експертиза по оцінки майна була проведена з порушенням ст. 144 ЦПК України, він не отримував висновок експерта та не був з ним ознайомлений, не був повідомлений заздалегідь про проведення переоцінки майна, директор філіалу ТОВ «Укрспецторг Групп» не мала законних підстав проводити публічні торги, оскільки ТОВ «Укрспецторг Групп» не є спеціалізованою організацією, уповноваженою на їх проведення, інформація про проведення торгів була опублікована не у місцевих засобах масової інформації за місцезнаходженням предмету іпотеки, як передбачено у ч.3 ст. 43 Закону України «Про іпотеку». Крім того, повторні публічні торги провадяться не раніше ніж через місяць від часу проведення перших, тоді як були проведені через 23 дні, що є порушенням п.4.6 Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мінюсту України від 29.11.2012р. Також, на торгах була запропонована інша ціна, ніж та, за яку було продане майно. Також, вважає, що акт від 21.05.2013р. про проведення повторних публічних торгів затвердив начальник Жовтневого ВДВС, тоді як п.16 Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів по реалізації заставного майна» передбачає, що організатор проведення публічних торгів представляє суду для затвердження акт. Підставами визнання публічних торгів недійними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, тому просить визнати недійсними повторні торги від 29.04.2013р. з реалізації належного йому нежилого приміщення, вбудованого в багатоквартирний будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 165,6 кв.м. 28.05.2013р. позивач доповнив позов та просив визнати недійсним висновок експерта про оцінку вищевказаного нерухомого майна в сумі 718704,00 грн., оскільки експерт не був попереджений про відповідальність за неправдивий висновок або відмову від виконання обов'язків, крім того встановлена експертом ціна не відповідає його дійсній ринковій вартості. У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги з вищевказаних підстав та просив їх задовольнити. Позивач надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність та за участю його представника - адвоката ОСОБА_2 Представник Жовтневого ВДВС Маріупольського МУЮ - Сорокіна Ю.О. в судовому засіданні просила відмовити у задоволені позову посилаючись на те, що повторні публічні торги від 29.04.2013р. були проведені відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку», Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.11.1999р. №68/5, тому просить у позові відмовити. Відповідач ТОВ «Укрспецторг Групп» надіслав суду письмові заперечення, в яких просить у позові відмовити та розглянути справу без участі їх представника. Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, але належним чином був повідомлений про час і місця розгляду справи. Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що 29.04.2013р. ОСОБА_4 запропонував піти з ним на торги, які відбувалися на вул. Грецькій в м. Маріуполі. ОСОБА_4 зайшов у приміщення, де відбувалися торги, а він був біля двері і чув, як за 541000,00 грн. було продане нежитлове приміщення по АДРЕСА_1. Вислухавши представників сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 6 (1) Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно ст. 1 Першого Протоколу до вказаної Конвенції, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні в Жовтневому ВДВС Маріупольського МУЮ знаходиться виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №2-2469 від 26.03.2012р. виданого Жовтневим районним судом м.Маріуполя про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованості на загальну суму 2711271,61 грн. та інших виконавчих листів. Згідно постанови державного виконавця Жовтневого ВДВС Маріупольського МУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 10.11.2010р. на 1/1 частку нежилого приміщення АДРЕСА_1 було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження. Згідно акту опису та арешту майна боржника від 23.11.2012р. вищевказане майно було описане, до провадження виконавчих дій було залучено суб'єкта оціночної діяльності фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 У зв'язку з тим, що прилюдні торги з реалізації арештованого майна, призначені на 05.04.2013р. не відбулися, були призначені повторні публічні торги на 29.04.2013р. та на 10.04.2013р. о 09:00 була призначена переоцінка вищевказаного арештованого нерухомого майна. Згідно протоколу №05-0511/13(і) від 29.04.2013р. на повторних публічних торгах, які відбулися 29.04.2013р. за адресою: м.Маріуполь, вул. Грецька,19, спірне нежитлове приміщення було продано за 540000,00 грн. ОСОБА_7 /а.с.45/ Відповідно п.5.12.5 Інструкції про проведення виконавчих дій, якою передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з моменту отримання звіту про оцінку майна доводить її до відома сторін виконавчого провадження. Боржник вважається таким, що ознайомлений з результатами проведеної оцінки арештованого майна, якщо йому надіслано повідомлення про таку оцінку рекомендованою кореспонденцією за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або іншим фактичним місцем проживання чи перебування боржника, встановленим державним виконавцем, або письмовою заявою сторін виконавчого провадження, або шляхом надання йому копії звіту про оцінку майна під розпис. У разі відмови боржника від прийняття копії звіту про оцінку майна державний виконавець складає про це акт у присутності понятих, після чого боржник вважається таким, що ознайомлений з оцінкою майна (абз.5 п.5.12.5) Державний виконавець у строк не пізніше п'яти робочих днів після закінчення строку оскарження оцінки та у разі відсутності повідомлення про оскарження оцінки готує для проведення реалізації майна документи, передбачені абзацами чотирнадцятим - дев'ятнадцятим п.5.11 вищевказаної Інструкції. В матеріалах справи відсутні докази повідомлення боржника про переоцінку арештованого майна, яка відбулася 10.04.2013р., що є порушенням вимог ч.4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», та позбавило боржника права на її оскарження. Посилання представника Жовтневого ВДВС у судовому засіданні на лист від 10.04.2013р., як на супровідне повідомлення про надіслання боржнику акту переоцінки, суд оцінює критично, оскільки на повідомленні відсутні будь-які дані, що саме надсилається ОСОБА_1 та інш., крім того, суду не надано об'єктивних доказів про направлення цього повідомлення рекомендованою кореспонденцією. /а.с.121/ Відповідно протоколу №05-0511/13(і) від 29.04.2013р. та акту проведення прилюдних торгів по реалізації спірного нерухомого майна, вартість проданого майна склала 540000,00 грн., тоді як в судовому засіданні було встановлено, що учасниками торгів була запропонована вища ціна продажу, а саме 541000,00 грн., що підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_5, який є незацікавленою особою в розгляді справи. Між тим, суд критично оцінює запис повторних прилюдних торгів від 29.04.2013р., зроблений на CD- диску, оскільки відповідно до вимог ст. 59 ЦПК України він не є допустимим доказом у справі. Також, у судовому засіданні було встановлено, що всупереч вимогам п.3.5 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, якій передбачає, що спеціалізована організація, яка проводить публічні торги, не пізніше як за 15 днів до дня проведення публічних торгів публікує за місцезнаходженням нерухомого майна в друкованих засобах масової інформації інформаційне повідомлення про нерухоме майно, що підлягає реалізації, але повідомлення були опубліковані в друкованих засобах масової інформації не за місцезнаходженням нерухомого майна. Порядок реалізації арештованого майна передбачено Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією про проведення виконавчих дій, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. №74/5, та Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999р. № 68/5, які діяли на час виникнення правовідносин. Недотримання вимог зазначеного Тимчасового положення під час проведення названих торгів, Інструкцією про проведення виконавчих дій, а також вимог Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для визнання торгів недійсними. Крім того, за результатами прилюдних торгів укладається договір купівлі-продажу між організатором торгів та його переможцем, який оформляється у вигляді протоколу проведення торгів, і його, як і будь-який інший договір, може бути визнано недійсним з підстав, передбачених законом, зокрема, через його невідповідність актам цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що повторні прилюдні торги від 29.04.2013р. з реалізації нежилого приміщення, вбудованого в багатоквартирний будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 165,6 кв.м., були проведені з порушенням вимог Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999р. № 68/5, та Закону України «Про виконавче провадження», тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, відповідно до п.2.2.3 Інструкції про проведення виконавчих дій за відмову або ухилення від дачі чи за дачу завідомо неправдивого висновку експерт несе відповідальність, передбачену законом, про що має бути попереджений державним виконавцем, що у даному випадку зроблено не було, що тягне за собою недійсність висновку експерта по оцінки спірного нерухомого майна в сумі 718 704,00 грн. Керуючись ст. 6 (1) Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першим протоколом та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», ст. 1 Першого Протоколу до вказаної Конвенції, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції», ст.ст. 10, 59, 60, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999р. № 68/5, Інструкцією про проведення виконавчих дій, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_4 задовольнити. Визнати недійсними повторні прилюдні торги від 29.04.2013р. з реалізації нежилого приміщення, вбудованого в багатоквартирний будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 165,6 кв.м. та висновок експерта по оцінці нерухомого майна в сумі 718 704,00 грн. Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Донецької області через Жовтневий районний суд протягом 10 днів з дня проголошення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/32792639
  7. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 травня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Гримич М.К., Савченко В.О.,Колодійчука В.М., Умнової О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Полтавської філії приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», треті особи: Полтавське відділення «ВТБ Банк», відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, про скасування протоколів прилюдних торгів, скасування результатів прилюдних торгів та визнання їх такими, що не відбулися, за касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 лютого 2013 року, в с т а н о в и л а : У червні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив скасувати протоколи прилюдних торгів № 22/233/11/А-1, 22/233/11/А-2, 22/233/11/А-4, 22/233/11/А-6, 22/233/11/А-7, проведених 01 червня 2012 року Полтавською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», скасувати результати торгів та визнати їх такими, що не відбулися. Позовні вимоги обґрунтував тим, що 01 червня 2012 року Полтавською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» було проведено торги з реалізації належного йому майна. Торги відбулися з порушенням норм ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки звіт про незалежну оцінку реалізованого з торгів майна було складено 04 жовтня 2011 року, визначена вартість була підставою для встановлення стартової ціни майна на прилюдних торгах, а торги проведено лише 01 червня 2012 року, тобто більше ніж через шість місяців після проведення оцінки майна. Крім того, при проведенні торгів не було сплачено гарантійні внески усіма учасниками аукціону, відповідач не мав права реєструвати усіх учасників аукціону, що приймали в ньому участь. Аукціон проведено за наявності менше ніж двох покупців, що свідчить про порушення п. п. 3.12, 4.2 Тимчасового Положення «Про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна» № 745/4038 від 02 листопада 1999 року. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2012 року позов задоволено. Скасовано протоколи прилюдних торгів № 22/233/11/А-1, 22/233/11/А-2, 22/233/11/А-4, 22/233/11/А-6, 22/233/11/А-7, проведених 01 червня 2012 року Полтавською філією приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», скасовано результати торгів та визнано їх такими, що не відбулися. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 20 лютого 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до положень ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи у справі нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд посилався на відповідність проведення оскаржуваних торгів вимогам ЗУ «Про виконавче провадження» та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5. З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до заявки «Про реалізацію арештованого майна» від 22 грудня 2011 року № 15663 (а. с. 22), підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області, згідно Генерального договору про реалізацію арештованого майна, направлено відповідачеві пакет документів для реалізації майна на яке звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні зведеного виконавчого провадження ЗВП № 24175987 від 01 грудня 2011 року з виконання виконавчих листів Октябрського районного суду м. Полтави від 22 червня 2010 року та Полтавського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2010 року про стягнення з ОСОБА_6 на користь публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» та державної податкової інспекції у м. Полтаві заборгованості на загальну суму 4 345 481 грн 67 коп. 27 грудня 2011 року арештоване майно позивача було передано на аукціон згідно акта № 22/233/11/А (а. с. 24, 25). Відповідно до звіту про оцінку майна приватного підприємства «Центр незалежної оцінки та експертизи» від 07 жовтня 2010 року (а. с. 6, 7), визначено вартість майна позивача на яке звернуто стягнення державним виконавцем, що становить 2 204 311 грн без ПДВ. 01 червня 2012 року відбувся аукціон на якому було продано майно позивача. З протоколів проведення аукціону № 22/233/11/А-1, 22/233/11/А-2, 22/233/11/А-4, 22/233/11/А-6, 22/233/11/А-7 (а. с. 109-113) вбачається що участь у торгах приймали ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, товариство з обмеженою відповідальністю «Автотранс Євро» в особі директора Нестеренка В.В. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 01 червня 2012 року відбувся третій аукціон по реалізації майна ОСОБА_6, оскільки прилюдні торги назначені на 06 лютого 2012 року та 16 березня 2012 року не відбулися у зв'язку з відсутністю зареєстрованих покупців. Також судом апеляційної інстанції встановлено, що державним виконавцем було здійснено процедуру переоцінки майна у зв'язку з тим, що прилюдні торги від 06 лютого та від 16 березня 2012 року не відбулися, однак усі процедури переоцінки майна позивача було зроблено з врахуванням початкової вартості зазначеної в звіті оцінки майна приватного підприємства «Центр незалежної оцінки та експертизи» від 07 жовтня 2010 року. Відповідно до ч. 3 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону. Згідно ч. ч. 1, 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. З правового аналізу зазначеної норми слідує, що звіт про оцінку майна є чинним якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Таким чином, встановивши, що звіт про оцінку майна ОСОБА_6, а саме транспортних засобів, підписаний 07 жовтня 2010 року, а прилюдні торги з реалізації майна відбулись лише 01 червня 2012 року (понад 6 місяців), суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків про те, що на час проведення оскаржуваних прилюдних торгів зазначений звіт про оцінку майна, яким керувався відповідач при проведенні торгів, втратив свою чинність, а відтак, прилюдні торги проведені з порушенням вимог ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження». Крім того, за правилами п. п. 3.12, 4.2, 7.1 зазначеного Тимчасового положення для участі в прилюдних торгах покупець подає спеціалізованій організації: заяву про участь у прилюдних торгах (додаток 2); документи, що підтверджують сплату гарантійного внеску. Лот виставляється на торги за наявності не менше двох покупців. Прилюдні торги вважаються такими, що не відбулися, у разі відсутності покупців або наявності тільки одного покупця. Перевіривши доводи позивача та проаналізувавши зібрані у справі докази, суд першої інстанції дійшов до висновків про порушення відповідачем умов зазначених пунктів Тимчасового положення, оскільки матеріали справи містять належні доказів на підтвердження сплати гарантійних внесків лише ОСОБА_9 та товариством з обмеженою відповідальністю «Автотранс Євро». Спростування таких висновків суду першої інстанції та доводів позивача про порушення положень відповідачем положень Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна № 68/5 від 27 жовтня 1999 року оскаржуване рішення апеляційного суду не містить. Крім того, апеляційний суд не звернув уваги на порушення вимог ч. 5 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» допущених при проведенні торгів, а керувався тим, що державним виконавцем було здійснено переоцінку реалізованого майна відповідно до норм чинного законодавства. Такі висновки апеляційного суду не ґрунтуються на зібраних у справі доказах. Слід зазначити, що п. 5.1. Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року № 42/5 визначено, що майно (лот), яке виставлене але не продане на аукціоні, підлягає переоцінці згідно з частиною третьою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» (606-14), тобто, якщо передане торговельним організаціям майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України № 985 від 11 липня 2002 року «Про затвердження Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби» визначено, що у разі коли передане на реалізацію майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці. Державний виконавець переоцінює майно за участю представника торговельної організації у присутності представників митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту проведення державним виконавцем переоцінки майна у встановленому законом порядку, тому оскаржуване рішення апеляційного суду ґрунтується на припущеннях і не відповідає вимогам ст. ст. 212-214 ЦПК України. За таких обставин, рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 лютого 2013 року підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, як того вимагає ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 - задовольнити. Рішення апеляційного суду Полтавської області від 20 лютого 2013 року скасувати. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 13 липня 2012 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:М.К. Гримич В.М. Колодійчук В.О. Савченко О.В. Умнова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31713493
  8. Державний герб України Печерський районний суд міста києва Справа № 757/19570/13-ц УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2013 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді - Ільєвої Т.Г., при секретарі - Солона А. А., розглянувши у відкритому судовому скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження та зобов'язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження та просить зобов'язати державного виконавця зняти з реалізації іпотечне нерухоме майно. В обґрунтування вимог скарги заявник зазначив, що на примусовому виконанні Білозерського районного управління юстиції Херсонської області перебуває виконавчий лист № 2-3645/10, виданий Печерським районним судом м. Києва, щодо стягнення на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 34/4/07-НВ від 19.10.2007 р. еквівалентно 959 356,30 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. звернуто стягнення та здійснено передачу на реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна, а саме: житловий будинок площею 237,6 м. кв та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1509 га які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, який належить скаржнику на праві приватної власності та обтяжені іпотекою відповідно до договору іпотеки від 19.10.2007 року, який укладений між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 Зазначені дії державного виконавця скаржник вважає незаконними та такі, що здійснені всупереч вимог закону. В судове засідання заявник та представник заявника не з'явилися, про місце і час розгляду скарги повідомлені належним чином, на адресу суду направили заяву, вимоги викладені в скарзі підтримали та просили задовольнити. Державний виконавець, дії якого оскаржуються, в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду скарги повідомлений належним чином, на адресу суду направив клопотання про розгляд скарги у його відсутність та просив відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 383 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи. Відповідно до ч. 2 ст. 384 Цивільного процесуального кодексу України скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 385 Цивільного процесуального кодексу України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. 28.08.2013 р. при ознайомленні з матеріалами виконавчого провадження заявнику стало відомо, що в ході здійснення виконавчих дій з виконання виконавчого листа № 2-3645/10 виданого 16.02.2013 р. Печерським районним судом м. Києва старшим державним виконавцем ВДВС Білозерського РУЮ Херсонської області Соколенком В.В. звернуто стягнення та здійснено передачу на реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна ОСОБА_1 04.09.2013 р. представник заявника ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 направив на адресу суду скаргу на дії державного виконавця. Таким чином боржник має право оскаржити дії державного виконавця у десятиденний строк з моменту коли дізналася про порушення її прав чи свобод її отримання до Печерського районного суду м. Києва, оскільки саме останнім був виданий виконавчий лист. Вивчивши матеріали справи та виконавчого провадження, суд дійшов до наступного. Судом встановлено, що на примусовому виконанні Білозерського районного управління юстиції Херсонської області перебуває виконавчий лист № 2-3645/10, виданий Печерським районним судом м. Києва, щодо стягнення на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованості за кредитним договором № 34/4/07-НВ від 19.10.2007 р. еквівалентно 959 356,30 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 1700,00 грн. та 120,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Старшим державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенком В.В. звернуто стягнення та здійснено передачу на реалізацію з прилюдних торгів нерухомого майна, а саме: житловий будинок площею 237,6 м. кв та земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1509 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, який належить заявнику на праві приватної власності та обтяжені іпотекою відповідно до договору іпотеки від 19.10.2007 року, який укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є - звернення стягнення на майно боржника; - звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; - вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; - інші заходи, передбачені рішенням. Згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Так, судом встановлено, що 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір, також 19 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено іпотечний договір. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до розділу V зазначеного Закону можливо в тому числі шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки. Згідно статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, тобто іпотека є різновидом застави. Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про іпотеку". Відповідно до пункту 2 Розділу VI "Прикінцеві положення" даного Закону законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. За загальним правилом новий акт законодавства застосовується до цивільних відносин, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно з частинами 1, 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Про реалізацію іпотекодержателем своїх прав на підставі рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки йдеться також в перших частинах статей 36, 38 Закону України «Про іпотеку». В вищеназваних нормах права зазначається як на підставу звернення стягнення на предмет іпотеки саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову. Таким чином, за термінологією законодавчих актів, підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки слід вважати рішення суду відповідного до ЗУ «Про іпотеку» змісту, яке ухвалюється за результатами розгляду цього питання в позовному провадженні. Ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» встановлює, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначаються: - загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; - опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; - заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; - спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; - пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; - початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Із змісту вищенаведених норм та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову, а не будь-яке рішення суду про задоволення вимог майнового характеру. Таким чином, оскільки в ході розгляду скарги доводи заявника про допущені державним виконавцем порушення знайшли своє підтвердження, тому скарга в даній частині підлягає задоволенню. Щодо вимоги заявника про стягнення з державного виконавця судового збору, то на думку суду дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до ЗУ «Про судовий збір» сплата судового збору за подачу скарги на дії державного виконавця не передбачено. На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 19, 20,25 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. стс. 570, 590 ст. ст. 210, 293, 385, 386-388 ЦПК України суд, - У Х В А Л И В : Скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на неправомірні дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково. Визнати дії старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. щодо передачі на реалізацію житлового будинку з земельною ділянкою, який є предметом іпотеки та на яке приватним нотаріусом накладено заборону відчуження - незаконними. Зобов'язати старшого державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Білозерського районного управління юстиції Херсонської області Соколенко В.В. зняти з реалізації іпотечне нерухоме майно, а саме: житловий будинок площею 237,6 м. кв та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1509 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині скарги - відмовити. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя Т.Г. Ільєва http://reyestr.court.gov.ua/Review/35444775
  9. Справа № 2-160/2010р. (2-1222/2009р.) Рядок статзвіту №26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2010 року м. Свалява Свалявський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого-судді Личко Г.К. при секретарі Дичка О.І. представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Свалява цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Свалявського відділення-філії - «Закарпатське регіональне управління «КБ «Приватбанк» про припинення дії договору іпотеки, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Свалявського відділення-філії - «Закарпатське регіональне управління «КБ «Приватбанк» про припинення дії договору іпотеки . В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що 23.03.2006 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір іпотеки, у відповідності до якого, в забезпечення виконання зобов”язань позичальника перед відповідачем, позивачка надала в іпотеку майно - ? частину житлового будинку №63 по вул. Достоєвського, в м.Свалява. Процедуру виконання реалізації майна боржника відділом ДВС було виконано, на підставі чого було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві і на цій підставі представник позивача просить позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в поновму обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просить відмовити в його задоволенні. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого висновку. Судом встановлено: 03.05.2007 року приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу вчинено нотаріальний напис, який зареєстровано в реєстрі №2964 та звернено стягнення на ? частину згадано вище житлового будинку, який було направлено у відділ ДВС Свалявського РУЮ для примусового виконання. 08.05.2007 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі заяви про звернення стягнення на майно та виконавчого напису. 27.03.2009 року начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області винесено постанову про передачу виконавчого провадження до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області. Листом від 12.10.2009 року за №641 філія “Закарпатський аукціонний центр” повідомила про те, що 26.10.2009 року відбудуться повторні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - ? частини житлового будинку №63 по вул.Достоєвського в м. Свалява, іпотека вартістю 348 775,50 грн. 02.11.2009 року начальником підрозділу ПВР ВДВС ГУЮ у Закарпатській області направлено лист за №4639/2-98/09 на адресу відповідачу, у якому зазначалась пропозиція про залишення майна за Банком, відповідача було повідомлено про те, що у відповідності до ст.ст. 40,61 ЗУ “Про виконавче провадження”, якщо стягувач письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ повертається без виконання. 19.11.2009 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Закарпатській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, у якій зазначено, що стягувач на пропозицію державного виконавця відмовився залишити за собою нереалізоване на повторних прилюдних торгах майно боржника ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу по виконавчому напису №2964 від 03.05.2009 року. Частиною ч.1 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” встановлено - протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна Відповідно до ч.3 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” - якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека припиняється. Відповідно до ст. 17 Закону україни “Про іпотеку” - іпотека припиняється у разі: з інших підстав, передбачених Законом, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Таким чином, враховуючи викладене та те, що відповідач відмовився від свого права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, суд приходить до висновку, що позов є підставним та таким, що підлягає до задоволення. Керуючись ст. ст. 10, 60, 208, 209, 212-215, 232 ЦПК України, ст. 49 ЗУ “Про іпотеку”, суд, Р І Ш И В: Позов ОСОБА_3, задовольнити. Припинити іпотеку майна - ? частину житлового будинку, що розташований в м. Свалява по вул. Достоєвського,63. Розірвати договір іпотеки від 23.03.2006 року. Зняти заборону, щодо відчудження нерухомого майна: ? частини житлового будинку, розташованого за адресою: м. Свалява, вул. Достоєвського,63. Внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення з реєстру запису №4839315 від 20.04.2007 року, щодо об”єкту, а саме: ? частини житлового будинку №63 по вул.Достоєвського в м. Свалява. На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з моменту проголошення рішення суду. Заява про апеляційне оскарження рішення Свалявського районного суду та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Закарпатської області через Свалявський районний суд. ГОЛОВУЮЧИЙ: Г.К.ЛИЧКО http://reyestr.court.gov.ua/Review/8138959
  10. Державний герб України ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 09 жовтня 2013 року № 826/9356/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І. , суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський банк розвитку" Публічного акціонерного товариства "Банк Форум" Публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" Публічного акціонерного товариства "Банк Кіпру" Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Публічного акціонерного товариства"Всеукраїнський акціонерний банк" ("ВіЕйБі Банк") Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" Публічного акціонерного товариства "УПБ" ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Державна виконавча служба України, публічне акціонерне товариство "Автокразбанк", публічне акціонерне товариство "Фідокомбанк", публічне акціонерне товариство "ПУМБ", публічне акціонерне товариство "Креді агріколь банк" про визнання нечинним наказу №1758/5 від 29.11.2012 ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Позивачі - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку", публічне акціонерне товариства "Український Професійний Банк", публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", публічне акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ВАТ "ВіЕйБі Банк"), публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк", публічне акціонерне товариство "Банк Форум", публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ", публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", публічне акціонерне товариство "ВТБ-Банк", публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит", публічне акціонерне товариство "БМ Банк", публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь", ОСОБА_1 звернулись до суду з вимогою про визнання нечинним та таким, що не відповідає Закону України "Про виконавче провадження" Наказу Міністерства юстиції України від 29.11.2012 №1758/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України з питань реалізації арештованого майна". В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що оскаржуваний наказ не відповідає вимогам ст.ст. 41, 62, 66 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки наказом від 29.11.2012 №1758/5 встановлено граничний розмір витрат на винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна на рівні 15% від вартості майна та граничний розмір витрат, пов'язаних з організацією та проведенням реалізації майна на рівні 5% вартості реалізації майна, що, на думку позивачів, вчетверо більше ніж передбачено ч. 12 ст. 62, ч. 4 ст. 66 Законом України "Про виконавче провадження» та суперечить ч. 4 ст. 41, ч. 12 ст. 62, ч. 4 ст. 66 Закону України "Про виконавче провадження» та є незаконним. Відповідач - Міністерство юстиції України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи та зазначив, відповідно до Закону України «про виконавче провадження» до витрат виконавчого провадження не входить винагорода спеціалізованій організації, яку вона отримує за організацію реалізації арештованого майна та податок на додану вартість, який організація має сплатити, як суб'єкт господарювання. Оплата придбаного на прилюдних торгах товару разом із сплатою винагороди спеціалізованій організації за надані послуги покупцем - переможцем торгів здійснюється на підставі акту про проведені прилюдні торги, яким оформляються договірні відносини купівлі-продажу. Третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державна виконавча служба України - заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав наданих у письмових поясненнях, які долучено до матеріалів справи. В судовому засіданні представники третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору - публічного акціонерного товариства "Автокразбанк", публічного акціонерного товариства "Фідокомбанк", публічного акціонерного товариства "ПУМБ", публічного акціонерного товариства "Креді агріколь банк" - наполягали на задоволенні позовних вимог. Ухвалою від 18.09.2013 виділено в окреме провадження позов ублічного акціонерного товариства "ВТБ-Банк" до Міністерства юстиції України, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: Державна виконавча служба України, публічне акціонерне товариство "Автокразбанк", публічне акціонерне товариство "Фідокомбанк", публічне акціонерне товариство "ПУМБ" публічне акціонерне товариство "Креді агріколь банк" про визнання нечинним та таким, що не відповідає Закону України "Про виконавче провадження" Наказу від 29.11.2012 №1758/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України з питань реалізації арештованого майна 18.09.2013 в судому засіданні ухвалено про продовження вирішення справи в порядку письмового провадження. Відповідно до вимог ст. 171 КАС України, в українському інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України" надруковано оголошення про відкриття провадження у справі №826/9356/13-а. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 5 розділу I Закону України від 02 жовтня 2012 року N 5405-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань", статей 43, 44 Закону України "Про іпотеку" наказом Міністерства юстиції України від 29.11.2012 №1758/5 "Про внесення змін до деяких наказів Міністерства юстиції України з питань реалізації арештованого майна", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04.12.2012 за №2017/22329 внесено зміни до пункту 3.1 розділу 3, пункту 2.10 розділу 2 , абзац другий пункту 3.1 розділу 3 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року N 42/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за N 480/3773 (із змінами) внесено зміни щодо розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна. Так, пунктом 1 Наказу абзац другий пункту 3.1 розділу 3 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 року N 42/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 липня 1999 року за N 480/3773 (із змінами), викласти в такій редакції: "Розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати з урахуванням витрат, пов'язаних з організацією та проведенням реалізації майна, та податку на додану вартість 15 відсотків від вартості майна. При цьому витрати, пов'язані з організацією та проведенням реалізації майна, не повинні перевищувати 5 відсотків вартості реалізації майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі аукціону суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти. Також, пунктом 2 оскаржуваного наказу у Тимчасовому положенні про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року N 68/5, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 02 листопада 1999 року за N 745/4038 (із змінами): - у пункті 2.10 розділу 2 слова "дорівнює сумі винагороди спеціалізованої організації за надані нею послуги з реалізації майна, визначеній виходячи зі стартової ціни лота" замінити словами "не повинен перевищувати 15 відсотків стартової ціни лота, а при реалізації предмета іпотеки - 5 відсотків стартової ціни лота" (пп. 2.1 п. 2 Наказу), - абзац другий пункту 3.1 розділу 3 викладено у такій редакції: "Розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати з урахуванням витрат, пов'язаних з організацією та проведенням реалізації майна, та податку на додану вартість 15 відсотків від вартості майна. При цьому витрати, пов'язані з організацією та проведенням реалізації майна, не повинні перевищувати 5 відсотків вартості реалізації майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі аукціону суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти" (пп. 2.2 п. 2 Наказу). Відповідно до ч. 2 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Як вбачаться з матеріалів справи позивачі - Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський банк розвитку, публічне акціонерне товариства "Український Професійний Банк", публічне акціонерне товариство "Банк Кіпру", відкритого акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" (ВАТ "ВіЕйБі Банк"), публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк", публічне акціонерне товариство "Банк Форум", публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Київ", публічне акціонерне товариство "Альфа-Банк", публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" виступають стягувачами, а позивач ОСОБА_1 - боржником у виконавчих провадженнях, отже позивачі є суб'єктами правовідносин, у яких застосовується оскаржуваний наказ. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Відповідно до п. 1, 3 Положення про Міністерство юстиції України Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), а формування та реалізація такої політики є одним з основних завдань Мін'юсту. Відповідно до п. 9 Положення про Міністерство юстиції України - Мін'юст України у межах повноважень, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання. Указом Президента України "Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України" від 06.04.2011 № 385/2011 встановлено, що Державна виконавча служба України (ДВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень) відповідно до законів. ДВС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра юстиції України. З системного аналізу викладеного вбачається, що оскаржуваний наказ прийнято уповноваженою особою в межах наданих повноважень. Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 №68/5, порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 15.07.1999 №42/5. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі Закон №606-XIV). Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Статтею 50 цього ж Закону зазначається, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. У статті 61 вищезазначеного Закону зазначається, що реалізація арештованого майна, за винятком майна, вилученого за законом з обігу та зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону (цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінних каменів і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів), здійснюється спеціалізованими організаціями, які залучаються на тендерній (конкурсній) основі, на підставі договорів між Державною виконавчою службою та спеціалізованими організаціями шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах. Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону №606-XIV до витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату: 1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника; 2) послуг експертів, суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій; 3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; 4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; 5) розміщення оголошення в засобах масової інформації; 6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень; 7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби. Відповідно до п. 3.2 Порядку реалізації арештованого майна організатор аукціону повинен мати власне або орендоване приміщення з відповідними умовами для зберігання, перед пожежної підготовки та демонстрації майна, яке відповідає торговельно-технологічним, санітарно-гігієнічним і протипожежним нормам, а також приміщення для проведення аукціону. Згідно з п. 3.3 Порядку реалізації арештованого майна організатор аукціону не пізніш ніж за 15 днів до дня проведення аукціону розміщує в порядку, визначеному Положенням про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень на відповідному веб-сайті інформацію про майно, що реалізується. Також, організатор аукціону несе відповідальність за зберігання аукціонного майна з моменту його приймання на аукціон до видачі оплаченого майна (п. 9.1 Порядку реалізації арештованого майна). Верховний суд України у постанові від 13.02.2013 зазначив, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акту про проведення прилюдних торгів оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна, а відтак є правочином. Статтею 6 Господарського кодексу України гарантовано свободу підприємницької діяльності, зокрема, право суб'єкта господарювання встановлювати ціни на послуги відповідно до закону та отримувати прибуток. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що винагорода спеціалізованій організації, яку вона отримує за організацію реалізації арештованого майна та податок на додану вартість, який організація має сплатити як суб'єкт підприємницької діяльності не відноситься до витрат виконавчого провадження. Спеціалізовані організації, як суб'єкти підприємницької діяльності мають право на одержання прибутку за надані послуги та відшкодування витрат пов'язаних з реалізацією арештованого майна, а оплата покупцем придбаного на торгах товару разом із сплатою винагороди спеціалізованій організації за надані послуги здійснюється на підставі акту про проведені прилюдні торги, яким оформляються договірні відносини купівлі-продажу. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов'язань" від 02.10.2012 № 5405-VI статтю 62 Закону України «про виконавче провадження» доповнено частиною дванадцятою такого змісту: "12. Витрати, пов'язані з організацією та проведенням прилюдних торгів, аукціонів або реалізації майна боржника на комісійних умовах, не повинні перевищувати п'яти відсотків вартості реалізації майна". Також вказаним вище законом статтю 66 доповнено частиною четвертою такого змісту: "4. У разі звернення стягнення на майно боржника - юридичної особи витрати, пов'язані з організацією та проведенням прилюдних торгів, не повинні перевищувати п'яти відсотків вартості реалізації майна". Пунктом 3.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, якому консолідує п. 3.1 Порядку реалізації арештованого майна встановлено, що орган державної виконавчої служби укладає із спеціалізованою організацією договір, яким доручає реалізацію майна спеціалізованій організації за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота. Як зазначено вище, п. 1, пп. 2.2 п. 2 оскаржуваного наказу встановлено, що розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати, з урахуванням витрат пов'язаних з організацією та проведенням реалізації майна та податку на додану вартість, 15 відсотків від вартості майна. При цьому витрати, пов'язані з організацією та проведенням реалізації арештованого майна, не повинні перевищувати 5 відсотків вартості реалізації майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі аукціону суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти. З системного аналізу викладеного вбачається, що витрати пов'язані з організацією та проведенням реалізації майна, які не повинні перевищувати 5 відсотків вартості реалізації майна, є частиною розміру винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна, який сукупно не повинен перевищувати 15 відсотків від вартості реалізованого майна, тобто оскаржуваний наказ відповідає Закону України «Про виконавче провадження» Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи або інтереси. Як зазначено вище позивачі є стягувачами та боржником у виконавчих провадженнях. Проте, відповідно до згадуваних норм нормативно-правових актів, винагороду спеціалізованій організації за надані послуги з реалізації арештованого майна повинен сплатити покупець реалізованого майна. Суд звертає увагу, що позивачами не надано належних доказів, що оскаржуваним наказом порушено їх права, свободи чи інтереси. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. Враховуючи, що оскаржуваний наказ прийнято уповноваженою особою в межах наданих повноважень, оскільки такий наказ не суперечить нормам Закону України «Про виконавче провадження» та не порушує права, свободи та інтереси позивачів, суд дійшов висновку, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, - П О С Т А Н О В И В: Відмовити в задоволенні позовних вимог. Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги. Головуючий Суддя В.І. Келеберда Судді В.М. Данилишин І.А. Качур http://reyestr.court.gov.ua/Review/34224601
  11. Справа № 2-1621/10 Ном.стат. звіту – 18 Код суду - 0707 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 вересня 2010 року м.Мукачево Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області : в особі : головуючого – судді Рижикова В.Г. при секретарі Лисничка І.П. з участю представника позивача – ОСОБА_1 , представника відповідача Жирош В.Ю. розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду в м.Мукачево, позовну заяву ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» в особі Закарпатської філії про припинення іпотеки нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два) та вилучення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку, та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_3 звернувся в Мукачівський міськрайонний суд з позовною заявою до ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, про припинення встановленої на користь ТОВ «Укрпромбанк» іпотеки нерухомого майна – будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та вилучення з Державного реєстру іпотек, запису про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, запису про заборону відчуження зазначеного нерухомого майна, мотивуючи його тим, що ТОВ «Укрпромбанк» безпідставно повторно не скористався належним йому правом іпотекодержателя, залишити за собою в рахунок погашення боргу передане в іпотеку нерухоме майно, у зв’язку із тим, що останнє не реалізувалося на прилюдних торгах, а подальше існування іпотеки порушує його права власника на вільне розпорядження належним йому майном, оскільки будь-яке розпорядження зазначеним майном неможливе без письмової згоди ТОВ «Укрпромбанк». В судовому засіданні представник Позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в заявленому розмірі та пояснив, що 11 березня 2008 року між ОСОБА_3, як фізичною особою-підприємцем та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, було укладено кредитний договір №10/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, за яким ТОВ «Укрпромбанк» ОСОБА_3 було надано кредит в сумі – 1000000 гривень, повернення якого було забезпечено іпотекою нерухомого майна - будівлю тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1, згідно іпотечного договору №10/Zквіп-08, посвідченого 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366. У зв’язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань по вищезазначеному договору кредиту, ТОВ «Укрпромбанк» звернув стягнення на передане ОСОБА_3 в іпотеку нерухоме майно, звернувшись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на договору іпотеки, який було вчинено 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №474 та пред’явивши його до виконання в РВ ДВС Мукачівського МРУЮ. В ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було звернуто стягнення на передану в іпотеку Відповідачу будівлю тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1, але за результатами перших та повторних прилюдних торгів передане в іпотеку нерухоме майно залишилося нереалізованим. Враховуючи вищевказане на підставі ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.49 Закону України «Про іпотеку», РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було запропоновано Відповідачу залишити за собою зазначене нерухоме майно про що повідомити РВ ДВС Мукачівського МРУЮ на, що Відповідач надіслав РВ ДВС Мукачівського МРУЮ лист про відмову залишити за собою нереалізоване майно, у зв’язку із чим безпідставно не скористався правом наданим йому чинним законодавством на задоволення власних вимог за рахунок прийнятого в іпотеку нерухомого майна. Враховуючи безпідставне ігнорування Відповідачем належних останньому прав іпотекодержателя, на задоволення власних вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна, іпотека нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 встановленої на користь ТОВ «Укрпромбанк», повинна бути припинена на підставі ч.3 статті 49 Закону України «Про іпотеку», з вилученням з Державного реєстру іпотек, запису про іпотеку та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, запису про заборону відчуження зазначеного майна, оскільки подальше існування іпотеки порушує права Позивача, як власника на вільне розпорядження належним йому майном, обмежуючи його необхідністю отримання згоди ТОВ «Укрпромбанк». В судовому засіданні представник Відповідача заперечував проти задоволення позову, посилаючись на те, що заборгованість Позивача за кредитним договором №10/КВ-08 від 11 березня 2008 року, забезпечена іпотекою вищевказаного нерухомого майна не погашена, та на день розгляду справи складає – 1003940,76 грн., у зв’язку із чим не має підстав для припинення іпотеки. Також представник Відповідача зазначив, що Відповідачем після других торгів було надіслано в РВ ДВС Мукачівського МРУЮ лист про повернення виконавчого документу, в той же час РВ ДВС Мукачівського МРУЮ було надіслано Відповідачу пропозицію залишити за собою нереалізоване майно із запізненням, а також те, що на даний час вищевказаний виконавчий напис вчинений 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №474, повторно пред’явлено до виконання. Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав: Як встановлено в судовому засіданні та доведено доказами, 11 березня 2008 року між підприємцем ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії, було укладено кредитний договір №10/КВ-08 на відкриття відновлювальної мультивалютної кредитної лінії, за яким ТОВ «Укрпромбанк» ОСОБА_3 було надано кредит в сумі – 1000000 гривень, зі сплатою 11,5% відсотків річних та з кінцевим терміном погашення заборгованості до 10 березня 2018 року. В якості забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов’язань за вищезазначеним договором кредиту між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк» в особі Закарпатської філії було укладено іпотечний договір №10/Zквіп-08, посвідчений 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366, за яким ОСОБА_3 було передано в іпотеку ТОВ «Укрпромбанк» нерухоме майно, а саме: будівлю тарної дільниці – літ.А з приналежними спорудами та прибудовами, а саме: навіс – літ.Г, навіс – літ.Д, навіс – літ.Е, гараж – літ.Ж споруди - №1,5, змощення – І, за адресою: АДРЕСА_1. У зв’язку із неналежним виконанням ОСОБА_3 взятих на себе зобов’язань по вищезазначеному договору кредиту, 15 квітня 2009 року Вімерт В.І., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, на підставі заяви Відповідача від 14 квітня 2009 року, було вчинено виконавчий напис, в реєстрі за №474 на вищезазначеному договорі іпотеки №10/Zквіп-08 від 11 березня 2008 року, з метою звернення стягнення на передане в іпотеку Позивачем Відповідачу нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два), з метою задоволення вимог Відповідача у розмірі – 1006757,29 грн. В ході примусового виконання вищезазначеного виконавчого напису РВ ДВС Мукачівського МРУЮ, було звернуто стягнення на передане в іпотеку Позивачем Відповідачу нерухоме майно – будівлю тарної дільниці з приналежними надвірними спорудами та прибудовами, за адресою: АДРЕСА_1(один дріб два), шляхом його опису й арешту, оцінки та реалізації на перших прилюдних торгах за ціною 595995 грн., та на повторних прилюдних торгах за ціною 446996,25 грн. Але за результатами повторних прилюдних торгів передане Позивачем в іпотеку Відповідачу вищезазначене нерухоме майно, залишилося нереалізованим, у зв’язку із чим РВ ДВС Мукачівського МРУЮ листом від 14 грудня 2009 року у відповідності із ст.49 Закону України «Про іпотеку» та ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» було запропоновано Відповідачу в рахунок погашення боргу, як іпотекодержателю залишити за собою нереалізоване майно. Листом від 26 січня 2010 року, №124 ТОВ «Укрпромбанк» повідомив РВ ДВС Мукачівського МРУЮ, про відмову залишити за собою в рахунок погашення боргу вищезазначене нерухоме майно. У відповідності до ч.1 статті 49 Закону України «Про іпотеку», протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. У цьому випадку придбання предмета іпотеки іпотекодержателем оформлюється протоколом і актом про реалізацію предмета іпотеки у порядку, встановленому статтею 47 цього Закону. У відповідності до ч.3 статті 49 Закону України «Про іпотеку», якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. У відповідності до ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином суд приходить до висновку, що Відповідач мав достатньо можливості, задовольнити свої вимоги до Позивача, які на той час складали - 1006757,29 грн., шляхом прийняття у власність в рахунок погашення боргу прийняте в іпотеку нерухоме майно, як за результатами перших прилюдних торгів за вартістю - 595995 грн., так і за результатами других прилюдних торгів за вартістю - 446996,25 грн., шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, яким від безпідставно не скористався та вагомих причин не реалізації даного права суду не навів, а подальше існування іпотеки порушить права Позивача, як власника на вільне розпорядження належним йому майном, гарантоване йому статтею 319 ЦК України, обмежуючи його право на розпорядження необхідністю отримання згоди ТОВ «Укрпромбанк», у відповідності до статті 9 Закону України «Про іпотеку». Згідно із ч.3 статті 17 Закону України «Про іпотеку», відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. У зв’язку нотаріальним посвідченням 11 березня 2008 року вищезазначеного іпотечного договору №10/Zквіп-08, нотаріусом на підставі заяв Відповідача було зареєстровано в Державному реєстрі іпотек іпотеку нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 за №6764140 з контрольною сумою 42334В13Г2 та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, заборону відчуження за №6759482, з контрольною сумою ВВ2ЕГ79822. Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 209, 212, 213, 215, 218 ЦПК України ст.ст., 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст.9, 49 Закону України «Про іпотеку», суд, - ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_3 - задовольнити повністю. 1. Припинити іпотеку нерухомого майна - будівлі тарної дільниці з приналежними спорудами та прибудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка встановлена на підставі іпотечного договору №10/Zквіп-08, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Укрпромбанк», посвідченого 11 березня 2008 року Ціцей В.Й., приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу, в реєстрі за №366. 2. Вилучити з Державного реєстру іпотек запис №6764140 з контрольною сумою 42334В13Г2 та з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис №6759482 з контрольною сумою ВВ2ЕГ79822. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Головуючий підпис В.Г.Рижиков З оригіналом вірно Оригінал рішення знаходиться в матеріалах цивільної справи №2-1621/10 в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області. Суддя Мукачівського міськрайонного суду В.Г.Рижиков http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11044566
  12. Доброго вечора, Є наступна ситуація – є борг перед банком – юридичної особи. Є рішення суду та відкрите виконавче провадження (строк на добровільне виконання сплив). Банк запропонував погасити борг з солідним дисконтом. Боржник готовий це зробити. Але виникає питання виконавчого збору – по суті виконавець нічого не зробив по процедурі стягнення окрім винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Банк готовий після погашення обумовленої частки списати решту та видати документ будь-якого змісту для пред’явлення в виконавчу службу. У відповідності до ст. 28 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується за будь-яких умов. Проте згідно даного Закону стягнення виконавчого збору – це окрема провадження, якщо я правильно зрозумів. Так от питання чи виникає часове вікно між зняттям заборони з майна зі сторони банку та закриття провадження по заяві банку та накладенням арешту виконавчою службою по стягненню виконавчого збору. Чи є якийсь реальний спосіб вивести майно з арешту ДВС без сплати виконавчого збору? І другий варіант (нюанс) по кредитному договору в якості забезпечення є договір поруки керівника. Рішення по якому стягується стосується тільки ЮО. По керівнику рішення поки що немає. Теоретично поручитель може погасити борг за боржника від свого імені, при цьому в даній ситуації таке погашення буде добровільним та законним. Тепер моделюю ситуацію – поручитель погашає замість ЮО власними коштами. Банк приймає погашення та закриває решту суми, знімає заборони. Поручитель має ПРАВО стягнення з боржника сплаченої суми. Банк пише виконавчій що провадження слід закрити у зв’язку з погашенням суми боргу поручителем. Які в такій ситуації дії ДВС? По суті у боржника не відбулось виконання по виконавчому документу стягнення не відбулось. Підстав для стягнення виконавчого збору не має. На Вашу думку чи спрацює така схема. Якщо ні – то чому.
  13. Державний герб України 20.06.2013 Справа № 756/5630/13-ц ун. 756/5630/13-ц Справа № 6/756/414/13 УХВАЛА 20 червня 2013 року Оболонський районний суд міста Києва у складі: головуючого судді - Луценко О.М., при секретарі - Близнюк І.Й. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за заявою ПАТ « Дельта Банк» в особі представника заявника ТОВ « Колекторська компанія « Вердикт» про заміну сторони виконавчого провадження, в с т а н о в и в: ПАТ « Дельта Банк» звернулося до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження. Вимоги обґрунтовано тим, що у Оболонському РУЮ в м. Києві на виконанні перебуває виконавчий лист №2-4051/10 про стягнення з ОСОБА_1 на користь стягувача ПАТ « УкрСиббанк» суму боргу у розмірі 95 293,06грн. Заявник зазначив, що 08.12.2011р. між ПАТ « УкрСиббанк» та ПАТ« Дельта Банк» уклали договір купівлі- продажу прав вимоги кредитами, відповідно до умов якого ПАТ « УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ « Дельта Банк», своє право вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту № 11070488000від 11.03.2006року, укладеного між ПАТ « УкрСиббанк» та ОСОБА_1 З цих підстав ПАТ «Дельта Банк» просять суд замінити у виконавчому провадженні стягувача ПАТ « УкрСиббанк» його правонаступником ПАТ « Дельта Банк». Сторони в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки в судове засідання своїх представників суд не повідомили. Зважаючи на положення ч.2 ст.378 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу за їхньої відсутності, оскільки неявка вказаних осіб не є перешкодою для розгляду заяви. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Відповідно до ст. 378 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Згідно п.5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Таким чином, підставою заміни сторони виконавчого провадження є вибуття її внаслідок правонаступництва. Правонаступництвом у цивільному праві є перехід прав та обов'язків від однієї сторони до іншої за законом або угодою. Як вбачається з матеріалів справи 08.12.2011р. між ПАТ « УкрСиббанк» та ПАТ« Дельта Банк» уклали договір купівлі- продажу прав вимоги кредитами, тоді як виконавче провадження щодо стягнення з боржника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором відкрито 27.10.2011 року, тобто до передачі прав та обов'язків кредитора за договором. Відповідно до постанови державного виконавця Оболонського РУЮ в м. Києві від 27.10.2011року відкрито виконавче провадження ВП №29513054 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКІБ « УкрСиббанк» суми боргу у розміру 95293,06 грн. З огляду на викладене, передання ПАТ « УкрСиббанк» своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги не є правонаступництвом. Крім того, право вимоги вже було реалізоване і виконавче провадження вже було відкрито, а тому відсутні передбачені законом підстави для заміни сторони виконавчого провадження на підставі договору цесії. Заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, в той час як відносини, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, не мають характеру цивільно-правових у розумінні частини першої статті 1 ЦК України, а стороною, яка наділена правом вимоги, є стягував, а не кредитор. Таким чином суд вважає, що у задоволенні заяви ПАТ « Дельта Банк» про заміну сторони виконавчого провадження слід відмовити. Керуючись ст.8 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 383 ЦПК України, суд, - у х в а л и в: В задоволенні заяви ПАТ «Дельта Банк» в особі представника заявника ТОВ « Колекторська компанія « Вердикт» про заміну сторони виконавчого провадження про заміну сторони виконавчого провадження - відмовити. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на ухвалу подається до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя О.М. Луценко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31939414
  14. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., – Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В., за участі: ОСОБА_1 та представника Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції – ОСОБА_2, розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції про відшкодування шкоди, в с т а н о в и л а: У лютому 2012 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 квітня 2008 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь борг за договором позики в розмірі 180 тис. грн та 49 тис. грн відсотків за користування позикою. Посилаючись на те, що зазначене рішення суду з 20 травня 2008 року знаходиться на виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції (далі – ВДВС), проте в порушення вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV) своєчасно не виконано у зв’язку з бездіяльністю працівників виконавчої служби, ОСОБА_1 просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути на його користь із Державного бюджету України на відшкодування матеріальної шкоди 192 593 грн 11 коп. та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 серпня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У лютому 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, ВДВС про відшкодування шкоди для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року. Ухвалами судді Верховного Суду України від 27 квітня 2013 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до пункту 1 частини другої статті 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 56 Конституції України, статей 1167, 1173 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (далі – Закон № 202/98-ВР), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого, 14 березня, 27 червня, 11 липня, 30 травня та 5 грудня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та представника ВДВС – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто в солідарному порядку борг за договором позики в сумі 180 тис. грн та 49 тис. грн відсотків за користування позикою (далі – рішення № 2-1636/2008). 22 травня 2008 року постановами ВДВС відкрито виконавчі провадження за виконавчим листом НОМЕР_1, виданим 20 травня 2008 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області. До теперішнього часу зазначене вище рішення суду не виконано. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 травня 2010 року було визнано неправомірною бездіяльність органу державної виконавчої служби – ВДВС; зобов’язано останнього вжити передбачених законом заходів для примусового виконання рішення № 2-1636/2008. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що сума боргу, нестягнутого ВДВС у порядку виконавчого провадження, не може вважатися збитками в розумінні статті 22 ЦК України. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суди виходили з того, що обов’язок органу державної влади відшкодувати моральну шкоду відповідно до пункту 3 частини другої статті 1167 ЦК України повинен бути встановлений спеціальним законом, а оскільки Закон № 606-XIV не передбачає такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю державного виконавця, то позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків. З наданої заявником ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року вбачається, що суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанцій, яким частково задоволено позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Кіровського району м. Кіровограда, виходив із того, що тривале невиконання відповідачем судового рішення, яке призвело до унеможливлення його виконання взагалі, сталося з вини виконавчої служби, а тому позивачка має право на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди. Ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня, 27 червня та 5 грудня 2012 року справи передано на новий розгляд до судів попередніх інстанцій із тих підстав, що, застосовуючи положення статті 56 Конституції України, статті 1173 ЦК України та частини третьої статті 11 Закону № 202/98-ВР і задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) працівників державної виконавчої служби, суди не з’ясували у достатньому обсязі характер спірних правовідносин та не визначилися з нормою права, яка підлягає застосуванню, і, як наслідок, помилково стягнули моральну шкоду з неналежної особи. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, завданої зволіканням працівників виконавчих служб під час виконання судових рішень, колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 22 лютого та 30 травня 2012 року виходила з доведеності факту неправомірної бездіяльності державних виконавців, заподіяння позивачам моральної шкоди, яка відповідно до вимог статей 1167, 1173 ЦК України підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава. Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення суду касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами статті 56 Конституції України, статей 1167, 1173 ЦК України та статті 11 Закону № 202/98-ВР у частині права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої державними виконавцями. У наданих на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ухвалах касаційний суд обґрунтовано виходив із того, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України). Відповідно до положень статті 11 Закону № 202/98-ВР шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Таким чином, касаційний суд у справі, рішення в якій переглядається, невірно виходив із того, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, потрібно застосовувати норми Закону № 606-XIV, яким такого виду відповідальності не передбачено. Оскільки, заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону № 202/98-ВР. Разом із тим посилання ОСОБА_1 на неправильне застосування касаційним судом норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди не підтвердилося. Так, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди відмовлено (ухвала від 22 лютого 2012 року), суд касаційної інстанції виходив із того, що сам факт тривалого невиконання рішення суду не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді нестягнутої за рішенням суду суми. У справі, судове рішення від 11 липня 2012 року в якій надано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, бездіяльність виконавчої служби призвела не лише до порушення передбачених законодавством термінів виконання судового рішення, а й до унеможливлення його виконання взагалі, що свідчить про різні обставини справ. Тому в частині посилань ОСОБА_1 на неоднакове застосування норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди заява не підлягає задоволенню. Судовим рішенням від 11 липня 2012 року було вирішено питання стосовно інших обставин, ніж у справі, рішення в якій переглядається, оскільки в ній не йшлося про унеможливлення виконання рішення про повернення боргу. Отже, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права лише щодо відшкодування моральної шкоди, якими встановлено право особи на відшкодування шкоди завданої неправомірними діями або бездіяльністю державних виконавців, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції. За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 листопада 2012 року підлягає скасуванню в частині відшкодування моральної шкоди з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року задовольнити частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року в частині відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ висловлена Верховним Судом України в постанові від 11 вересня 2013 року (справа № 6-48 цс 13) При відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу». Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/85165AF532318D74C2257BE8001F3BAB
  15. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2013 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г., Суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Потильчака О.І., Патрюка М.В., Балюка М.І., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2013 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на постанову державного виконавця, в с т а н о в и л и : У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі – ПАТ «Західінкомбанк») звернулося до суду зі скаргою на постанову державного виконавця. Заявник зазначав, що постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції від 30 березня 2009 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 457 000 доларів США. Постановою державного виконавця від 8 квітня 2009 року зазначене виконавче провадження було приєднано до вже існуючого на той час зведеного виконавчого провадження стосовно стягнення боргів з ПАТ «Західінкомбанк». Постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції від 31 травня 2012 року відкрито ще одне виконавче провадження про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 69 405,99 доларів США, яке постановою від 7 червня 2012 року також було приєднано до зазначеного вище зведеного виконавчого провадження. Постановою виконуючого обов’язки начальника управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області від 17 серпня 2012 року головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції зобов’язано в строк до 20 серпня 2012 року передати матеріали виконавчих проваджень про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 457 000 доларів США та 69 405,99 доларів США до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області. Зазначену постанову було обґрунтовано тим, що згідно зі ст.ст. 21 та 33 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відкриття в органі державної виконавчої служби кількох виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника вони об’єднуються у зведене виконавче провадження, а відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в області підвідомчі виконавчі документи, суми зобов’язання за якими становлять від 3 до 10 000 000 грн. Оскаржуючи постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження з відділу ДВС Луцького міського управління юстиції до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області, ПАТ «Західінкомбанк» посилалося на те, що 30 березня 2009 року виконавче провадження головним державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції було відкрито правомірно і це відповідало чинній на той час редакції ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», а ст. 33 зазначеного Закону не регулює порядку передачі виконавчого провадження з одного відділу до іншого, а лише встановлює підстави об’єднання виконавчих проваджень в одному відділі, в якому вони відкритті. Посилаючись на зазначені обставини ПАТ «Західінкомбанк», просило визнати дії і постанову виконуючого обов’язки начальника управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області щодо передачі матеріалів виконавчих проваджень про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 457 000 доларів США та 69 405,99 доларів США незаконними. Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 1 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 9 листопада 2012 року, скаргу ПАТ «Західінкомбанк» задоволено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2013 року касаційні скарги ОСОБА_1 та управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області відхилено, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявника ОСОБА_1 на підтримання заяви та представника ПАТ «Західінкомбанк» ОСОБА_2 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява задоволенню не підлягає. Постановляючи ухвалу про визнання дій державного виконавця незаконними суд виходив із того, що після приєднань виконавчих проваджень до вже існуючого зведеного виконавчого провадження вони перестали існувати як окремі виконавчі провадження і передавати їх на виконання до іншого відділу державної виконавчої служби можливості не було, а можливість їх вилучення із зведеного виконавчого провадження законом не передбачена. До того ж до підвідомчості відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в області віднесено виконання конкретного рішення, сума зобов’язань за яким перевищує встановлені ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» межі, а не сукупна сума зобов’язань за кількома рішеннями. У постанові Вищого господарського суду України від 17 грудня 2008 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, зроблено висновок про те, що підстави передачі виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого регулюються не тільки Законом України «Про виконавче провадження», а й чинним на той час Порядком передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 17 травня 2004 року № 38/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 травня 2004 року за № 625/9224, відповідно до п. 2.2 якого передача виконавчих проваджень з одного відділу примусового виконання рішень до іншого може здійснюватися за рішенням керівника відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають в органах державної виконавчої служби. У постанові Вищого господарського суду України від 6 березня 2013 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону також посилається заявник, Вищий господарський суд України вказав, що згідно з пунктами 6.1, 6.3, 6.4 – 6.6. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого у випадках, визначених Законом, та в порядку, встановленому цією Інструкцією. Однак, зазначені висновки Вищого господарського суду України не суперечать висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі, що переглядається, і не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и : У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.П. Барбара М.В. Патрюк М.І. Балюк І.С. Берднік Л.І. Григор’єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін І.Б. Шицький Постанова від 11 вересня 2013 року № 6-68цс13 http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7FC299651883CE1FC2257C92003A6BF9
  16. Вообщем ситуация. Выиграл у ОГИСа дело. В порядке ст. 267 КАС Украины на главу ОГИСа наложили 2 штрафа (10 и 20 мин. ЗП). По статье 50% суммы мои. (больше 15К грн.) Как получить свои деньги? Исполнительное производство городская ГИС не открыла, сказала обращаться в районную по месту жительства главы ГИС. Но в судебном решении нет ни фамилии должника(главы ОГИСа), ни его ИНН. Обращался в суд с просьбой установить лицо с которого эти деньги должны быть взысканы, но суд отказал в рассмотрении ходатайства. Какие есть советы, что делать то?
  17. Державний герб України 13.08.13 УКРАЇНА ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Чернігівської області м. Чернігів, проспект Миру, 20 тел. 67-28-47,77-44-62 УХВАЛА 13 серпня 2013 року Справа № 5028/14/134/2011 За заявою: товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», вул. Мельникова,12, м. Київ, 04050 про заміну стягувача По справі №5028/14/134/2011 За позовом: Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», вул. Новокостянтинівська,18В, м. Київ, 04655 До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімекс-Льон», вул. Лизогуба,13, м. Чернігів, 14013 Про стягнення 126969,05дол.США (1013784,38грн.) та 110443,53грн. Суддя Книш Н.Ю. ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН : Від заявника: не з'явився Від стягувача: не з'явився Від боржника: не з'явився Від ТОВ «Кредекс Фінанс»: не з'явився Заявником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» подано заяву про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, шляхом заміни публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (первісного стягувача) його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія». В обґрунтування поданої заяви ТОВ «Українська боргова компанія» посилається на укладення між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» договору факторингу №13 від 22.08.12р. та укладання між ТОВ «Кредекс Фінанс» і ТОВ «Українська боргова компанія» договору відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р., за яким останній набув права кредитора відносно ТОВ «Бімекс-льон» за кредитним договором №09/08-К/2401. Згідно Розпорядження голови господарського суду Чернігівської області №02-01/62 від 31.07.13р. у зв'язку з виробничою необхідністю заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» про заміну стягувача публічного акціонерного товариства «Сведбанк» у справі № 5028/14/134/2011, його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» передано на розгляд судді Книш Н.Ю. Представник заявника у судовому засіданні 01.08.13р. надав клопотання про не здійснення технічної фіксації судового процесу, яке задоволено судом. Стягувач та боржник були належним чином повідомлені про час та місце розгляду заяви про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, оскільки ухвала суду від 01.08.13р. направлена на адреси стягувача та боржника отримана ними згідно поштових повідомлень №1400602851631 та №1400602851623 відповідно. Але своїх повноважних представників стягувач та боржник в судове засідання не направили, документів, витребуваних ухвалами суду від 16.07.13р., від 25.07.13р. та від 01.08.13р. не надали. Заяв та клопотань від стягувача та боржника до суду не надходило. Згідно ухвали від 16.07.13р., від 25.07.13р., від 01.08.13р. відповідно до ст.65 Господарського процесуального кодексу України суд викликав у судове засідання представників товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» для дачі пояснень, зобов'язав надати письмові пояснення щодо поданої заяви та надати витребувані судом документи. Згідно інформації отриманої на офіційному сайті Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр» (http://irc.gov.ua/ua/Poshuk-v-YeDR.html) в Єдиному державному реєстрі станом на 01.08.13р. зареєстровано Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», ідентифікаційний код 36799749, місцезнаходження м. Київ, вул. Авіаконструктора І.Сікорського,8, поверх 6. Ухвали суду від 16.07.13р. та від 25.07.13р., направлені на адресу ТОВ «Кредекс Фінанс» (м. Київ, вул.Танкова, буд.8,поверх6), отримані останнім, що підтверджується рекомендованими повідомленнями №140060279720, №1400602849149 відповідно. Ухвала суду від 01.08.13р. направлена на адресу ТОВ «Кредекс Фінанс» (м. Київ, вул.Авіаконструктора І.Сікорського, буд.8,поверх6 ) отримана останнім згідно поштового повідомлення №1400602851615. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» представника в судове засідання не направило, витребуваних документів не надало. Заяв та клопотань від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» до суду не надходило. Від товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» заяв та клопотань до суду не надходило. Повноважного представника товариство у судове засідання не направило, витребуваних судом документів не надало. Ухвала від 01.08.13р. отримана ТОВ «Українська боргова компанія» згідно поштового повідомлення № 1400602851640. Розглянувши подані документи, суд встановив: За результатами розгляду позову ПАТ «Сведбанк» до ТОВ «Бімекс-Льон» про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №09/08-К2401 від 17.04.2008р., рішенням господарського суду Чернігівської області від 11.01.2012р. у справі №5028/14/134/2011 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімекс-Льон» на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» 102 861,76дол.США заборгованість за кредитом, 24107,29дол.США заборгованість по процентам, 20 275грн.69коп. судового збору. 27.01.2012р. на виконання зазначеного рішення господарським судом видано наказ у справі №5028/14/134/2011. Як вбачається із матеріалів справи, 22.08.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» («Клієнт») та товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» («Фактор») укладено договір факторингу № 13. У преамбулі вказаного договору зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», юридична особа, що заснована та здійснює свою діяльність згідно з законодавством України, ідентифікаційний код юридичної особи 36799749, свідоцтво фінансової установи ФК №249 від 04.02.2010р., видане державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, додаток до свідоцтва від 04.02.2010р. №249 серія ФК на здійснення факторингу. Відповідно до п.2.1 договору факторингу №13, Клієнт відступає Фактору права вимоги за кредитами, зазначеними у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу заборгованості по яких належить Клієнту на підставі документації, а Фактор шляхом надання фінансової послуги Клієнту набуває права вимоги такої заборгованості від Боржників та передає Клієнту за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому цим договором. Відповідно до умов п.2.3 договору факторингу №13, після сплати Фактором у дату передачі (якою є день укладення цього договору) у повному обсязі ціни продажу Клієнтові, сторони підписують Акт приймання-передачі, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно заборгованості і отримує відповідні права вимоги за кредитами. Акт приймання-передачі Реєстру заборгованостей боржників, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі, викладеній в додатку №2 до цього Договору, є доказом передачі прав вимоги за кредитами та підтверджує факт переходу від Клієнта то Фактора прав вимоги за кредитами згідно умов цього договору. Заявником до матеріалів справи подано копію Реєстру заборгованості боржників №1 від 22.08.2012р., який підписаний ПАТ «Сведбанк» (Клієнт) та ТОВ «Кредекс Фінанс» (Фактор) як додаток №1 до договору факторингу №13 від 22.08.2012р., в якому зазначено боржника ТОВ «Бімекс-льон» по кредитному договору №09/08-К/2401 від 17.04.2008р., валюта 840, заборгованість за основною сумою боргу у валюті кредиту станом на 22.08.2012р. - 102 861,76 USD, заборгованість за відсотками у валюті кредиту станом на 22.08.12р. - 27 547,44 USD, заборгованість по пені станом на 22.08.2012р. - 59 860,90 USD, сукупний розмір вимог за кредитним договором у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 22.08.2012р. - 1520828,91 грн., сума грошових коштів, сплачені Клієнту за відступлені права вимоги заборгованості за кредитом - 4 933,04грн. 09.10.2012р. ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Креденс Фінанси» на виконання п.4.5 договору факторингу №13 від 22.08.2012р. підписали Акт №3 приймання-передачі документів, за яким Клієнт передав, а Фактор отримав документи, що підтверджують права вимоги до боржників, а саме: п.20 боржник ТОВ «Бімекс-льон», договір №09/08-К2401. Заявником подано копію платіжного доручення №819 від 22.08.2012р. про перерахування ТОВ «Кредекс Фінанс» коштів у сумі 1602983,35грн. на рахунок ПАТ «Сведбанк» за відступлення прав вимоги згідно договору факторингу №13 від 22.08.12р. Аналіз змісту договору факторингу №13 від 22.08.12р. свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України. Згідно ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другій стороні (клієнта) за плату(у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. За приписами ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті. Згідно ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються послуги факторингу. Згідно ч.5 ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов'язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов'язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред'явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника. Приписами ст.1083 Цивільного кодексу України встановлено, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг». Отже, законодавством встановлені певні умови щодо наступного відступлення фактором прав грошової вимоги третій особі, зокрема, наступне відступлення фактором права грошової вимоги може бути здійснено лише особі, яка може бути фактором, а визначення хто може бути фактором наведено в частині 3 ст.1079 Цивільного кодексу України. Так, у п.2.6 договору факторингу №13 від 22.08.12р. сторони ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Креденс Фінанси» передбачили, що подальше відступлення (чи інше відчуження, включаючи заставу) фактором прав вимоги за кредитами (в повному обсязі або частково) будь-яким третім особам допускається відповідно до положень законодавства України та виключно за умови, що відносно такої третьої особи: відсутня негативна інформація від компетентних державних органів, засобів масової інформації та/або будь-яких організацій, які здійснюють свою діяльність у банківській сфері та/або сфері фінансів та/або колекторського бізнесу; що така третя особа має усі обов'язкові дозволи, передбачені чинним законодавством України, та приймає на себе зобов'язання підтримувати рівень конфіденційності, що зазначений між сторонами цього договору та дотримуватись відповідних культурно-етичних норм спілкування та поведінки при здійсненні діяльності зі стягнення заборгованості. Як вбачається із матеріалів справи, 22 серпня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» («Первісний кредитор») та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» («Новий кредитор») підписано договір про відступлення права вимоги №01-12. У преамбулі вказаного договору зазначено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс», юридична особа, що заснована та здійснює свою діяльність згідно з законодавством України, ідентифікаційний код юридичної особи 36799749, свідоцтво фінансової установи ФК №249 від 04.02.2010р., видане державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, додаток до свідоцтва від 04.02.2010р. №249 серія ФК на здійснення факторингу, що товариство з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», юридична особа, що заснована та здійснює свою діяльність згідно з законодавством України, ідентифікаційний код юридичної особи 37535394. Відповідно до п.2.1 договору про відступлення права вимоги №01-12 Первісний кредитор відступає Новому кредитору права вимоги за кредитами, зазначеними у Реєстрі заборгованості боржників, право на вимогу заборгованості по яких належить Первісному кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги такої заборгованості від боржників та передає Первісному кредитору грошові кошти в розмірі, що становить ціну продажу та в порядку, передбаченому цим договором. Відповідно до п.2.3 договору про відступлення права вимоги №01-12 після сплати Новим кредитором у дату передачі (якою є день укладення цього договору) у повному обсязі ціни продажу Первісному кредитору, сторони підписують Акт приймання-передачі, після чого Новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованості і отримує відповідні права вимоги за кредитами. Акт приймання-передачі Реєстру заборгованостей боржників, підписаний сторонами та скріплений їхніми печатками, у формі, викладеній в додатку №2 до цього договору, є доказом передачі Прав вимоги за кредитами та підтверджує факт переходу від Первісного кредитора до Нового кредитора прав вимоги за кредитами згідно умов цього Договору. Відповідно до п.4.5 договору про відступлення права вимоги передача документації підтверджується шляхом підписання актів приймання-передачі за формою, наведеною у Додатку №4 до цього Договору. Акт приймання-передачі повинен бути підписаний уповноваженими представниками Сторін та їх підписи скріплені печатками Сторін. Заявником до матеріалів справи подано копію Реєстру заборгованості боржників №1 від 22.08.12р., який підписаний ТОВ «Кредекс Фінанс» (Первісний кредитор) та ТОВ «Українська боргова компанія» (Новий кредитор) як додаток №1 до договору про відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р., в якому зазначено боржника ТОВ «Бімекс-льон» по кредитному договору №09/08-К/2401 від 17.04.08р., валюта 840, заборгованість за основною сумою боргу у валюті кредиту станом на 22.08.12р. - 102861,76 USD, заборгованість за відсотками у валюті кредиту станом на 22.08.12р. - 27547,44 USD, заборгованість по пені станом на 22.08.2012р. - 59860,90 USD, сукупний розмір вимог за кредитним договором у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 22.08.12р. - 1520828,91грн. 22.10.12р. ТОВ «Кредекс Фінанси» та ТОВ «Українська боргова компанія» на виконання п.4.5 договору про відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р. підписали Акт приймання передачі документів №7, за яким первісний кредитор, перед, а новий кредитор отримав документи, що підтверджують права вимоги до боржників, а саме: п.15 боржник ТОВ «Бімекс-льон», договір №09/08-К2401. Заявником подано копію платіжного доручення від 22.08.2012р. про перерахування ТОВ «Українська боргова компанія» коштів у сумі 1604983,35грн. на рахунок ТОВ «Кредекс Фінанси» зз призначенням платежу «сплата ціни продажу за договором про відступлення прав вимоги №01-12 від 22.08.12р.». Аналіз змісту договору про відступлення прав вимоги №01-12 від 22.08.12р. свідчить про те, що ТОВ «Кредекс Фінанси» здійснило наступне відступлення права грошової вимоги ТОВ «Українська боргова компанія» на підставі п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України (відступлення права вимоги) в супереч вимогам ст.1083 Цивільного кодексу України та не у відповідності до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг». Окрім того, згідно ч.3 ст. 533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. За умовами положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993р. Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребує, крім інших, така операція як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Положенням про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ №483 від 14.10.04р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.04р. за №1429/10028 (далі - Положення), визначені випадки використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії, зокрема: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій); якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є іноземний інвестор (ця норма стосується лише операцій, що здійснюються через інвестиційний рахунок іноземного інвестора в уповноваженому банку з метою проведення іноземних інвестицій в Україну і повернення іноземних інвестицій, доходів, прибутків та інших коштів, одержаних іноземним інвестором від здійснення іноземних інвестицій в Україну, у тому числі від спільної інвестиційної діяльності без створення юридичної особи); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії (п.1.5 Положення). Як свідчить рішення господарського суду Чернігівської області від 11.01.2012р. у справі №5028/14/134/2011, грошове зобов'язання товариства з обмеженою відповідальністю «Бімекс-Льон» на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» по кредитному договору №09/08-К/2401 від 17.04.08р. визначено в іноземній валюті - долари США, яка є засобом платежу при сплаті заборгованість за кредитом у сумі 102 861,76дол.США та заборгованість по процентам у сумі 24 107,29дол.США. Заявником подано заяву про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, шляхом заміни публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (первісного стягувача) його правонаступником - товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія», що в свою чергу пов'язано із здійсненням операцій по одержанню резидентом (заявником) іноземної валюти як засобу платежу при виконанні зобов'язання по сплаті заборгованості за кредитом у сумі 102 861,76дол.США та заборгованість по процентам у сумі 24 107,29дол.США, і такий випадок використання іноземної валюти (правонаступником банку) без ліцензії не визначений законодавством як можливий. Відповідно до ст. 25 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу. Згідно з п. 1.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу, включаючи стадію виконання судового рішення, і здійснюється господарським судом без виклику сторін у справі, якщо їх явка не зумовлена необхідністю з'ясування судом певних обставин. У зв'язку з необхідністю з'ясування факту переходу прав стягувача до заявника суд ухвалами від 16.07.13р., від 25.07.13р., від 01.08.13р. зобов'язав ТОВ «Українська боргова компанія» надати низку доказів, зокрема, відомості з державної виконавчої служби щодо стану виконання рішення господарського суду Чернігівської області від 11.01.12р. у справі №5028/14/134/2011; докази направлення боржнику (одержання боржником) повідомлення відповідно до п.2.5 договору факторингу №13 від 22.08.12р.; докази направлення боржнику (одержання боржником) повідомлення відповідно до п.2.5 договору відступлення права вимоги №01-12 від 22.08.12р., докази відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду від 11.01.12р. по справі №5028/14/134/2011; документи, що підтверджують право ТОВ «Українська боргова компанія» здійснювати факторингові операції, фінансові послуги, в тому числі в валюті долари США; докази внесенні інформації про ТОВ «Українська боргова компанія» до державного реєстру фінансових установ; докази наявності у ТОВ «Українська боргова компанія» індивідуальної валютної ліцензії щодо здійснення розрахунків в іноземній валюті; документи, що підтверджують право ТОВ «Кредекс Фінанс» здійснювати факторингові операції, фінансові послуги, в тому числі в валюті - долари США; докази наявності у ТОВ «Кредекс Фінанс» індивідуальної валютної ліцензії щодо здійснення розрахунків в іноземній валюті. Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Заявник - ТОВ «Українська боргова компанія» на час розгляду заяви про заміну стягувача у справі № 5028/14/134/2011, шляхом заміни публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (первісного стягувача) його правонаступником, витребувані господарським судом документи не надав, а наявні в справі документи не доводять право ТОВ «Українська боргова компанія» здійснювати факторингові операції, використовувати іноземну валюту як засіб платежу. Враховуючи, що ТОВ «Кредекс Фінанси» здійснило наступне відступлення права грошової вимоги ТОВ «Українська боргова компанія» на підставі п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України (відступлення права вимоги) в супереч вимогам ст.1083 Цивільного кодексу України та не у відповідності до положень глави 73 Цивільного кодексу України «Факторинг», що у ТОВ «Українська боргова компанія» відсутня індивідуальна ліцензія для використання іноземної валюти як засобу платежу, суд доходить висновку, що заява товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» від 05.07.13р. № 419 про зміну стягувача - Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» у справі №5028/14/134/2011 задоволенню не підлягає. Керуючись ст. ст. 25, 33, 34, 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд - У Х В А Л И В: У задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» від 05.07.13р. № 419 про зміну стягувача - Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська боргова компанія» у справі №5028/14/134/2011 відмовити. Суддя Н.Ю.Книш http://reyestr.court.gov.ua/Review/33010034
  18. Державний герб України Справа №666/1612/13-ц УХВАЛА 05.04.2013 року Дніпровський районний суд міста Херсона у складі: головуючого судді Гордимова А.В., при секретарі Савченко В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою на дії ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні, в якій зазначила, що на виконанні у ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні знаходиться виконавче провадження по примусовому виконанню рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» боргу за кредитним договором у сумі 268439,25 гривень. Державний виконавець 05.09.2011 року виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. 11.03.2013 року державний виконавець Вуйцик О.Г. склав акт опису та арешту майна, яке належить заявнику, а саме: житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 114,2 кв.м., житлова площа 47,6 кв.м, гаражу, який знаходиться на земельній ділянці площею 463,0 кв.м., земельної ділянки площею 0,0463 гектарів, за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0463 га. Зазначене майно перебуває в іпотеці у ВАТ «Державний ощадний банк України» згідно іпотечного договору від 13.10.2008 року, згідно якого на майно накладена заборона відчуження. Просить визнати протиправними дії державного виконавця по опису та арешту іпотечного майна, скасувати акт опису та арешту майна державного виконавця від 11.03.2013 року. У судовому засіданні скаржник, відмовилася від 3 та 4 пункту заяви про уточнення вимог, та просила задовольнити вимоги, які були заявлені нею при подачі скарги. Представник ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні в судовому засіданні на підставах викладених в запереченні просив відмовити у задоволенні скарги. Представники ВАТ «Державний ощадний банк України» просили відмовити у задоволенні скарги. Вислухавши заявника, представника ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні, представників ВАТ «Державний ощадний банк України», вивчивши матеріали скарги, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Матеріалами справи встановлено, що на виконанні у ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні знаходиться виконавче провадження по примусовому виконанню рішення № 2-1065/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» боргу за кредитним договором у сумі 268439,25 гривень. 05.09.2011 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження. 11.03.2013 року державний виконавець Вуйцик О.Г. склав акт опису та арешту майна, яке належить заявнику, а саме: житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 114,2 кв.м., житлова площа 47,6 кв.м, гаражу, який знаходиться на земельній ділянці площею 463,0 кв.м., земельної ділянки площею 0,0463 гектарів, за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0463 га. Зазначене майно перебуває в іпотеці у ВАТ «Державний ощадний банк України» згідно іпотечного договору від 13.10.2008 року, та на нього приватним нотаріусом ОСОБА_2 накладено заборону відчуження. Як визначено ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця, або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 590 ЦК України). Як встановлено ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Із змісту вищенаведених норм та ст. 39 Закону України «Про іпотеку» вбачається, що підставою звернення стягнення на предмет іпотеки є саме рішення суду, постановлене за результатами розгляду відповідного позову, а не будь-яке рішення суду про задоволення вимог майнового характеру. Дії державного виконавця в даному виконавчому провадженні, направлені на звернення стягнення на предмети іпотеки за відсутності відповідного судового рішення, на Законі не ґрунтуються, тому суд не може визнати їх правомірними. Підстав для відмови у задоволенні скарги судом не встановлено. Керуючись ст. ст. 383-389 ЦПК України, ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку», суд - УХВАЛИВ: Скаргу ОСОБА_1 на дії ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні - задовольнити. Визнати протиправними дії державного виконавця по опису та арешту іпотечного майна з метою його реалізації: житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 та загальною площею 114,2 кв.м., житлова площа 47,6 кв.м, гаражу, який знаходиться на земельній ділянці площею 463,0 кв.м., земельної ділянки площею 0,0463 гектарів, за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0463 га, яке є власністю ОСОБА_1. Скасувати акт державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Херсоні Вуйцик О.Г. № 28713835 від 11.03.2013 року опису та арешту майна, яке належить ОСОБА_1, а саме: житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 114,2 кв.м., житлова площа 47,6 кв.м, гаражу, який знаходиться на земельній ділянці площею 463,0 кв.м., земельної ділянки площею 0,0463 гектарів, за адресою АДРЕСА_1 площею 0,0463 га. Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Херсонської області через Дніпровський районний суд міста Херсона шляхом подачі в п'ятиденний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги. Суддя А.В.Гордимов http://reyestr.court.gov.ua/Review/30530647
  19. Справа № 203/2198/2012 Провадження № 22-ц/0290/1725/2012 Головуючий в суді першої інстанції: Ваильєва Т.Ю. Категорія: 53 Доповідач: Вавшко В. С. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.06.2012 м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі: Головуючого Вавшка В.С., суддів: Іващука В.А., Марчук В.С., при секретарі:Пишному О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 -ОСОБА_6 на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 3 травня 2012 року за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТОВ) «ОТП Факторинг Україна» про заміну стягувача виконавчого провадження, у с т а н о в и л а : Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 3 травня 2012 року заяву задоволено. Замінено у виконавчому провадженні № 29867963 по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса від 08 грудня 2009 року № 3744 про звернення стягнення на нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1, належне ОСОБА_7, а саме: Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»його правонаступником ТОВ «ОТП Факторинг Україна». У апеляційній скарзі представник ОСОБА_5 -ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні заяви про заміну стягувача у виконавчому провадженні по примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відділом Державної виконавчої служби Вінницького районного управління юстиції було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса від 08 грудня 2009 року № 3744 про звернення стягнення на нерухоме майно, розташоване у АДРЕСА_1, належне ОСОБА_7, на виконання зобов'язань ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк»за договором іпотеки № PCNL -800/011/2006/. Згідно наданої суду копії договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 26 листопада 2010 року з витягом договорів, включених до кредитного портфелю, а також копії договору про відступлення права вимоги від 26 листопада 2010 року з витягом з додатку № 1 до нього, ПАТ «ОТП Банк» передав ТОВ «ОТП Факторинг Україна» права вимоги, у тому числі за кредитним договором із ОСОБА_5 та договором іпотеки з майновим поручителем ОСОБА_7 за договором іпотеки № PCNL -800/011/2006/, включаючи право звернення на заставне майно. За таких обставин, суд першої інстанції задовольнив заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна»про заміну стягувача у виконавчому провадженні по примусовому виконанні виконавчого напису нотаріуса на підставі ст. 37 ЦПК України та ст. ст. 202, 512-514 ЦК України. Однак з таким висновком суду неможливо погодитися з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Відповідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України та ч. 5 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про зміну сторони її правонаступником. Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва (так само як і внаслідок виконання зобов'язання за боржника поручителем, майновим поручителем, або іншою третьою особою) буде пряма вказівка акта цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України), а також настання певних обставин, які мають юридичне значення. Колегією суддів встановлено, що 26 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» був укладений договір про відступлення права вимоги (договір цесії), відповідно до якого ПАТ «ОТП Банк» (далі-клієнт) передає та відступає ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (далі-фактор) сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, включаючи, але не обмежуючись, правом звертати стягнення на заставлене майно. Однак передання ПАТ «ОТП Банк» своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) не є правонаступництвом. Доводи апеляційної скарги проте, що суд першої інстанції не мав права призначати правонаступника ПАТ «ОТП Банк» є обґрунтованими, оскільки згідно ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється у результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам -правонаступникам або у результаті ліквідації. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно провів заміну сторони у виконавчому провадженні на підставі договору відступлення права вимоги (цесії), оскільки право вимоги вже було реалізоване і виконавче провадження вже було відкрито, а тому суд не мав права проводити заміну сторони у виконавчому провадженні на підставі договору цесії. Враховуючи наведене, оскаржувана ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, у х в а л и л а : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 -ОСОБА_6 задовольнити. Ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 3 травня 2012 року скасувати та ухвалити нову. У задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про заміну сторони виконавчого провадження по примусовому виконанні виконавчого напису, вчиненого 08 грудня 2009 року за реєстровим № 3744 приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: житловий будинок розташований у АДРЕСА_1, належний ОСОБА_7, в рахунок погашення зобов'язань ОСОБА_5, на користь ПАТ «ОТП Банк»за договором іпотеки № PCNL -800/011/2006/ від 24 березня 2006 року -відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий суддя : Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24599874
  20. Державний герб України Головуючий у 1 інстанції Воронков Д.В. Доповідач Пономарьова О.М. Категорія 27 УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючого судді Пономарьової О.М., суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І., при секретарі Стрижак О.В., за участю представника заявника Вожова В.І., представника ВДВС Соловйова О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу заявника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 квітня 2013 року за скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на дії посадових осіб Червоногвардійського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області, - в с т а н о в и в : Ухвалою Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 квітня 2013 року відмовлено в задоволенні скарги Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Укрсоцбанк» на дії посадових осіб Червоногвардійського відділу державної виконавчої служби (далі ВДВС) Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області. В апеляційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати прийняте судом рішення та ухвалити нове про задоволення скарги банку. Апелянт посилається на те, що посадові особи ВДВС проігнорували прохання банку щодо проведення додаткових виконавчих дій, ВДВС документи виконавчого провадження не виготовляв за допомогою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що є грубим порушенням норм діючого законодавства, в порушення положень ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» не оголошена заборона розпорядження майном, обмеження права користування ним, не складалась вимога про передачу описаного транспортного засобу, винні особи не притягалися до відповідальності за порушення вимог державного виконавця.. В судовому засіданні апеляційної інстанції представник банку Вожов В.І. підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити їх. Представник ВДВС Соловйов О.В. просив відхилити апеляційну скаргу та залишити ухвалу суду без змін, як правильну та законну. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представників банку та ВДВС, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні скарги банку, суд першої інстанції виходив з того, що в діях державного виконавця не вбачається бездіяльності, оскільки останній діяв в межах повноважень, наданих його Законом України «Про виконавче провадження» та проводив достатній обсяг дій, спрямованих на виконання рішення суду. Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим у справі обставинам та підтверджений дослідженими в судовому засіданні доказами Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 15 серпня 2012 року до Червоногвардійського ВДВС Макіївського міського управління юстиції в Донецькій області надійшов виконавчий лист № 2/0553/36/12, виданий Червоногвардійським районним судом м. Макіївки, про звернення стягнення на рухоме и заставне майно в сумі 97147,85 доларів США, а саме транспортний засіб «Toyota Landcruiser 120», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 За вказаним виконавчим листом відкрито виконавче провадження № 33881708 постановою від 17 серпня 2012 року, яка у відповідності до вимог закону направлена сторонам виконавчого провадження. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення скарги банку, оскільки не встановлена бездіяльність в діях державного виконавця при виконанні вищевказаного виконавчого документу. Суд правильно встановив, що державний виконавець діяв в межах повноважень, наданих державному виконавцю Законом України «Про виконавче провадження» та проводив достатній обсяг дій, спрямованих на виконання судового рішення, а саме: накладено арешт на все рухоме майно боржника та 10 вересня 2012 року складений акт опису та арешту, 10 вересня 2012 року призначено експерта у виконавчому провадженні для визначення остаточної вартості автомобіля «Toyota Landcruiser 120» з послідуючою реалізацією, 7 лютого 2013 року банку надіслано повідомлення про авансування витрат на проведення експертизи, 28 лютого 2013 року отримана оцінка вказаного автомобіля, про що сторонам виконавчого провадження 28 березня 2913 року зроблено повідомлення, 1 квітня 2013 року спірний автомобіль оголошено у розшук, виконавче провадження зупинено. Таким чином, суд першої інстанції встановив, що державним виконавцем виконані всі дії передбачені законом для виконання судового рішення та обґрунтовано у відповідності до вимог закону зупинено виконавче провадження. Доводи апелянта про те, що державний виконавець не виготовляв документи за допомогою Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, не оголошував заборону розпорядження майном, обмеження права користування ним, не складав вимогу про передачу описаного транспортного засобу є безпідставними, не впливають на правильність зроблених судом висновків і не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Суд першої інстанції дослідив надані ВДВС матеріали виконавчого провадження, які підтверджують порядок виконання судового рішення і з урахуванням встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні скарги, оскільки не встановив в діях державного виконавця порушень вимог законодавства, яке регулює порядок виконання судового рішення. Відповідно до вимог ст. 312 ч.1 п.1 ЦПК України апеляційний суд, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону. Апеляційний суд дійшов висновку, що ухвала суду від 11 квітня 2013 року постановлена з додержанням вимог закону, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні. Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на ухвалу Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 квітня 2013 року відхилити. Ухвалу Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 11 квітня 2013 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий О.М. Пономарьова Судді Т.І. Биліна Л.І. Соломаха http://reyestr.court.gov.ua/Review/32459520
  21. Державний герб України УХВАЛА іменем україни 17 липня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В. О., суддів: Ізмайлової Т. Л., Мостової Г. І., Наумчука М. І., Остапчука Д. О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції, Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в особі Черкаської філії Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_4 про визнання протоколу, акта прилюдних торгів, свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів недійсними, за касаційними скаргами Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2013 року, встановила: У травні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом до Придніпровського відділу державної виконавчої служби (далі - Придніпровське ВДВС) Черкаського міського управління юстиції, Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція») в особі Черкаської філії ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_4, у якому, з урахуванням уточнень, просила визнати недійсним протокол № 16/024-121-1 від 20 квітня 2012 року проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна - квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним акт державного виконавця № 52/12 від 27 квітня 2012 року про реалізацію предмета іпотеки, визнати недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане 23 травня 2012 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5, витребувати у ОСОБА_4 свідоцтво про придбання спірної квартири на прилюдних торгах. Посилалась на те, що прилюдні торги проведено з порушенням порядку, встановленого законом, оскільки її не було повідомлено про призначення торгів, місце їх проведення, початкову вартість майна. Після проведення прилюдних торгів на її адресу протокол прилюдних торгів не надісланий, також не надано копію акта про реалізацію предмета іпотеки. Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2013 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01 листопада 2012 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним протокол № 16/024-121-1 від 20 квітня 2012 року проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна. Визнано недійсним акт державного виконавця № 52/12 від 27 квітня 2012 року про реалізацію предмета іпотеки. Визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, видане 23 травня 2012 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_5 У поданих касаційних скаргах Придніпровський ВДВС Черкаського міського управління юстиції та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалене у справі рішення апеляційного суду просять скасувати. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах. Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. За правилами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка у суді не довела обставин, на які посилалась, як на обґрунтування своїх вимог, а процедура проведення прилюдних торгів з реалізації предмета іпотеки відповідає вимогам закону. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що прилюдні торги із реалізації арештованого майна були проведені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 68/5 від 27 жовтня 1999 року. Судами встановлено, що 05 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») було укладено кредитний договір № 895/06-034-620, відповідно до якого позивачка отримала кредит на суму 175 тис. грн. Із метою забезпечення вказаного кредиту, 05 вересня 2007 року між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк» було укладено іпотечний договір № ІД 895/06-034-620, за яким позивачка передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. 10 вересня 2009 року Придніпровським районним судом м. Черкаси виданий виконавчий лист № 2-3964 про стягнення на користь АКБ «Укрсоцбанк» 218 111 грн 50 коп. заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Визначено початкову ціну квартири для її подальшої реалізації в розмірі 219 675 грн (а. с. 175). На підставі зазначеного виконавчого листа, 23 вересня 2009 року головним державним виконавцем Придніпровського ВДВС Черкаського міського управління юстиції Юрченко Л. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 14947222 (а. с. 174). 02 вересня 2011 року державним виконавцем Придніпровського ВДВС Черкаського міського управління юстиції проведено опис іпотечного майна - квартири АДРЕСА_1 (а. с. 90-91). 15 лютого 2012 року між Придніпровським ВДВС Черкаського міського управління юстиції та ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» укладено договір № 16/024-12І про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів із реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить позивачці (а. с. 177). 20 квітня 2012 року на виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 грудня 2008 року про стягнення зі ОСОБА_3 на користь АКБ «Укрсоцбанк» 218 111 грн 50 коп. заборгованості за кредитним договором, відбулися прилюдні торги з реалізації арештованого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1, переможцем яких визнано ОСОБА_4 (а. с. 164-165). Відповідно до ст. 388 ЦК України держава гарантує захист права власності добросовісного набувача (особа, яка придбала майно з публічних торгів) на придбане майно тим, що таке майно не може бути витребувано у нього в разі, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень. У той же час, визнання судом порушення такого порядку, є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними та витребування проданого майна від добросовісного набувача. Оскільки проведення прилюдних торгів є способом укладання договору купівлі-продажу, результати яких оформляються протоколом та актом, то визнання прилюдних торгів недійсними охоплює собою і у даному випадку недійсність протоколу про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна та акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки. Задовольняючи позов та визнаючи недійсними прилюдні торги, протокол про проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна та акт державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що встановлений для виконання судових рішень порядок, при проведенні прилюдних торгів було порушено, а саме: не оприлюднення оголошення у двох засобах масової інформації повідомлення про проведення прилюдних торгів, відсутність інформації на відповідному веб-сайті про нерухоме майно, що реалізується, та відсутність доказів повідомлення позивачки про процедуру підготовки та проведення прилюдних торгів, а відтак позов підлягає задоволенню. Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених доказах, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального права, а доводи скарг про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги Придніпровського відділу державної виконавчої служби Черкаського міського управління юстиції та ОСОБА_4 відхилити. Рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 березня 2013 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: Т. Л. Ізмайлова Г. І. Мостова М. І. Наумчук Д. О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/32535759
  22. Державний герб України У Х В А Л А 02 липня 2013 р. Справа №607/11019/13-ц Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого: Дзюбановського Ю.І. при секретарі: Борисевич І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» від 14.06.2013р. про заміну стягувача у виконавчому провадженні,- ВСТАНОВИВ: Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01 вересня 2009 року по справі №2-5358/2009 присуджено до стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного комерційного інноваційного Банку «УкрСиббанк» заборгованість в сумі 181208,77 грн., яка включає 18502,80 доларів США, що еквівалентно 140811,86 грн. заборгованості за основною сумою боргу; 3027,43 доларів США, що еквівалентно 23039,65 грн. простроченого боргу; 1879,61 доларів США, що еквівалентно 14304,40 грн. несплачених процентів по кредиту; 663,17 грн. пені за несплачені відсотки; 18889,69 грн. пені за порушення строків повернення кредиту; 500 грн. штрафу; 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 1700 грн. судового збору. Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» 18.06.2013р. звернулося в суд із заявою від 14.06.2013р., в якій просить замінити сторону виконавчого провадження у справі №2-5358/09, а саме із стягувача ПАТ «УкрСиббанк» на його правонаступника ТОВ «Кей-Колект», мотивуючи тим, що внаслідок укладання 11.06.2012р. договору факторингу №4 ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги до ОСОБА_1 по виконавчому листі Тернопільського міськрайонного суду від 28.09.2009р. №2-5358/09, на виконання якого 09.10.2009р. державним виконавцем Першого відділу ДВС відкрито виконавче провадження ВП №15232597. В судове засідання представники сторін не з'явилися. Суд, розглянувши подану заяву та матеріали, прийшов до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. На підставі ч. 5 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, в якій вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно до ч. 1 ст. 378 ЦПК України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Тобто, даною нормою чітко передбачено коло осіб, яким положеннями ЦПК України надається право на звернення до суду із заявою для заміни сторони у виконавчому провадженні її правонаступником, яка розглядається саме за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Однак, як вбачається із матеріалів справи, із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні звернулося ТОВ «Кей-Колект», яке станом на дату звернення до суду не було стороною виконавчого провадження, із заявою до державного виконавця про подачу подання до суду на заміну сторони не зверталося. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 209, 210, 378 ЦПК України, суд,- УХВАЛИВ: 1. У задоволенні заяви ТОВ «Кей-Колект» від 18.06.2013р. про заміну сторони у виконавчому провадженні ВП №15232597 відмовити. 2. Ухвалу направити сторонам та заявнику. Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до апеляційного суду Тернопільської області через Тернопільський міськрайонний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя Ю.І. Дзюбановський http://reyestr.court.gov.ua/Review/32233667
  23. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 червня 2013 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л.,- за участі: представника публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”- ОСОБА_6, представника арбітражного керуючого ОСОБА_2 – ОСОБА_7, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” до товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода”, ОСОБА_1, товариства з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008”, товариства з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС”, товариства з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ”, орендного підприємства “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації”, треті особи: арбітражний керуючий ОСОБА_2, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, в с т а н о в и л а: У серпні 2010 року публічне акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (далі – ПАТ “Промінвестбанк”) звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Згода” (далі - ТОВ “Фірма “Згода”) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії (далі – кредитний договір від 30 березня 2006 року), за яким банк надав позичальнику кредит, шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 14 лютого 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, для рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави (далі – договір застави від 14 лютого 2007 року), за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (далі – договір іпотеки від 14 червня 2007 року), за яким останній (іпотекодавець) надав банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії (далі – кредитний договір від 15 листопада 2007 року), за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О та № 47/3-184з/О (далі – договори застави від 15 листопада 2007 року), за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави. Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки. Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року. 1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю “РАМІТА-2008” (далі - ТОВ “РАМІТА-2008”) укладено договори дарування вказаного нерухомого майна. 30 квітня 2007 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та товариством з обмеженою відповідальністю “ТАТІСС БІЗНЕС” (далі - ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”) укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та товариством з обмеженою відповідальністю “ІНВЕСТКРЕДИТ” (далі - ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”) укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна. Посилаючись на те, що договори купівлі-продажу від 26 березня 2010 року, договори дарування від 1 квітня 2010 року, договори купівлі-продажу від 30 квітня 2010 року та договори іпотеки від 10 червня 2010 року укладено з порушенням вимог статті 12 Закону України “Про іпотеку”, оскільки ПАТ “Промінвестбанк” як іпотекодержатель не надавало згоди на відчуження переданого йому в іпотеку майна, позивач просив: визнати недійсними зазначені договори; витребувати від ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” указане нерухоме майно; визнати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на зазначене нерухоме майно; зобов’язати орендне підприємство “Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації” скасувати відповідні реєстраційні записи про реєстрацію права власності на це нерухоме майно та зареєструвати право власності на вказане нерухоме майно за ТОВ “Фірма “Згода”; зобов’язати приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_3 поновити записи в Єдиному реєстрі заборон відчуження об’єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек із заміною найменування іпотекодавця на ТОВ “Фірма “Згода”, які існували до моменту укладення ліквідатором ТОВ “Фірма “Згода” ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу нерухомого майна, раніше переданого в іпотеку ПАТ “Промінвестбанк” на підставі договору іпотеки від 14 червня 2007 року. Справа судами розглядалась неодноразово. Останнім рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року, у задоволенні позову ПАТ “Промінвестбанк” відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року касаційну скаргу ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року скасовано, позов ПАТ “Промінвестбанк” задоволено. Визнано недійсними: договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” в особі ліквідатора ОСОБА_2 та ОСОБА_1; договори дарування нерухомого майна, укладені 1 квітня 2010 року ОСОБА_1 на користь ТОВ “РАМІТА-2008”; договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені 30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” та ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС”; іпотечні договори № 05-1-/ЮЛ/1, № 05-1-/ЮЛ/2, № 05-1-/ЮЛ/3, № 05-1/ЮЛ/4, № 05-1/ЮЛ/5, укладені 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ”, про передачу нерухомого майна в іпотеку останнього. Витребувано в ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” спірне нерухоме майно та зобов’язано ОП “Запорізьке МБТІ” скасувати реєстраційні записи й зареєструвати за ТОВ “Фірма “Згода” право власності на спірне нерухоме майно. Вирішено питання розподілу судових витрат. У квітні 2013 року до Верховного Суду України звернувся арбітражний керуючий ОСОБА_2 із заявою про перегляд рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. Арбітражний керуючий ОСОБА_2 просить скасувати рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року, залишивши в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 лютого 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 14 червня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Установлено, що 30 березня 2006 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ), правонаступником якого є ПАТ “Промінвестбанк”, та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 2 млн грн, на виробничі потреби на строк до 29 березня 2009 року. 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 15 млн грн, на рефінансування кредитної заборгованості, придбання обладнання, сировини, інші виробничі потреби на строк до 7 лютого 2012 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” 14 лютого 2007 року укладено договір застави, за умовами якого ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договору застави від 14 лютого 2007 року. Крім того, з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 14 лютого 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 14 червня 2007 року укладено іпотечний договір із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким ТОВ “Фірма “Згода” (іпотекодавець) надало банку (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно – виробничу базу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) та ТОВ “Фірма “Згода” було укладено кредитний договір про відкриття мультивалютної кредитної лінії, за яким банк надав позичальнику кредит шляхом відкриття відновлюваної кредитної лінії в розмірі, що не може перевищувати 10 млн грн, для виробничих потреб на строк до 7 листопада 2010 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором від 15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ) і ТОВ “Фірма “Згода” 15 листопада 2007 року укладено договори застави № 47/3-183з/О, № 47/3-184з/О, за умовами яких ТОВ “Фірма “Згода” (заставодавець) надало банку (заставодержателю) у заставу рухоме майно згідно з переліком, указаним у п. 1.2 договорів застави від 15 листопада 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за Кредитним договором від 14 лютого 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договором застави від 14 лютого 2007 року та на предмет іпотеки за договором іпотеки від 14 червня 2007 року. Рішенням господарського суду Запорізької області від 11 листопада 2009 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року шляхом звернення стягнення на предмет застави за договорами застави від 15 листопада 2007 року та на предмет іпотеки. Рішенням господарського суду Запорізької області від 18 січня 2010 року стягнуто з ТОВ “Фірма “Згода” на користь ПАТ “Промінвестбанк” заборгованість за кредитним договором від 30 березня 2006 року. Постановою господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року визнано ТОВ “Фірма “Згода” банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором арбітражного керуючого ОСОБА_2; визначено строк ліквідаційної процедури – до 1 червня 2010 року. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута та скасовано наступні арешти (заборони) майна ТОВ “Фірма “Згода”: заставу рухомого майна за договорами застави від 14 лютого 2007 року, від 15 листопада 2007 року, від 1 грудня 2009 року; арешт рухомого майна за постановою про відкриття виконавчого провадження від 28 грудня 2009 року та податкову заставу за законом. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року задоволено заяву ліквідатора банкрута: знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 14 червня 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки; знято заборону на нерухоме майно за договором іпотеки від 15 листопада 2007 року та вилучено обтяження іпотекою щодо відповідних об’єктів - предметів іпотеки. 26 березня 2010 року між ТОВ “Фірма “Згода” і ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна, що було предметом договору іпотеки від 14 червня 2007 року. 1 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ “РАМІТА-2008” укладено договори дарування вказаного нерухомого майна. 30 квітня 2010 року між ТОВ “РАМІТА-2008” і ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” укладено договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна. 10 червня 2010 року між ТОВ “ТАТІСС БІЗНЕС” та ТОВ “ІНВЕСТКРЕДИТ” укладено договори іпотеки вказаного нерухомого майна. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року, якою визнано банкрутом ТОВ “Фірма “Згода” і відкрито ліквідаційну процедуру; провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про скасування арешту на рухоме майно. Постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано ухвалу господарського суду Запорізької області від 10 березня 2010 року у справі про зняття заборони відчуження нерухомого майна. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ “Промінвестбанк”, суд касаційної інстанції виходив із того, що оскільки ПАТ “Промінвестбанк” не є конкурсним кредитором, то його вимоги до боржника не можуть погашатися (припинятися) на підставі статті 14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у зв’язку із чим застосування положень указаної статті в цьому випадку є безпідставним. Спірне майно, яке перебувало в іпотеці, відчужено в процесі ліквідаційної процедури ТОВ “Фірма “Згода”, однак постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода” припинено у зв’язку з порушенням без достатніх правових підстав справи про банкрутство боржника за спрощеною процедурою, передбаченою статтею 51 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, та відповідно визнання боржника банкрутом, що свідчить про відсутність правових підстав для відчуження спірного майна, оскільки зі скасуванням судового рішення втрачають силу ті наслідки, які з нього випливають. У порушення статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, частини другої статті 17 Закону України “Про заставу” та частини другої статті 586 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спірне майно відчужено без згоди іпотекодержателя, тому правочини, на підставі яких спірне майно було відчужено, є такими, що не відповідають вимогам закону й підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203, 215 ЦК України із застосуванням наслідків їх недійсності, передбачених статтею 216 ЦК України. Положення статей 378, 388 ЦК України не застосовуються, оскільки в силу статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку” ПАТ “Промінвестбанк” має право на пред’явлення позову про визнання договорів недійсними, при цьому ПАТ “Промінвестбанк” вимог про застосування реституції не заявляло, а просило привести сторони до первісного стану. Питання про добросовісність набувача підлягає з’ясуванню в разі пред’явлення позову про витребування майна, а в разі пред’явлення позову про недійсність правочину підлягає з’ясуванню питання наявності підстав для визнання правочину недійсним. Арбітражний керуючий ОСОБА_2 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. Для прикладу наводить ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року у справах за позовами банківських установ про визнання недійсними правочинів із відчуження майна, що є предметом іпотеки, у процесі ліквідаційної процедури іпотекодавця, а також застосування правових наслідків за такими правочинами. Так, в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року та від 30 листопада 2012 року, касаційний суд погодився із висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки, укладених арбітражним керуючим у процесі ліквідації іпотекодавця (якого в установленому порядку визнано банкрутом та скасовано всі арешти майна боржника), оскільки застосуванню в цих правовідносинах підлягають норми Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. В особи, яка не є стороною недійсного правочину, може бути витребувано майно, передане на підставі недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову на підставі статті 388 ЦК України. З аналогічних підстав виходив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановляючи ухвалу від 26 грудня 2012 року. Касаційний суд погодився з висновками місцевого суду, що квартира боржника відчужена ліквідатором шляхом проведення відкритих торгів у процесі проведення ліквідаційної процедури на підставі чинної на той час постанови господарського суду та в порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. За таких підстав застава у спірних правовідносинах припинилась, тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин Закону України “Про заставу” та Закону України “Про іпотеку” у частині права іпотекодержателя вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки в останнього набувача. В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 вересня 2012 року та в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року суд касаційної інстанції послався на те, що положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужено третій особі, і що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після недійсного правочину; у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, а тому безпідставним є застосування в такому випадку реституції до спірного договору. Отже, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, частини першої статті 216 ЦК України, частини першої статті 388 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до статті 9 Закону України “Про іпотеку” іптекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом, однак він не має права без згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону України “Про іпотеку”). У справі, яка переглядається, спірне майно, що було предметом іпотеки за договорами застави та іпотеки, укладеними між боржником та банком, відчужене в процесі ліквідаційної процедури боржника. Умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів установлює Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Відчуження майна, переданого в іпотеку, під час проведення ліквідаційної процедури здійснюється в порядку, визначеному цим Законом. Згідно зі статтею 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника (пункт 6 частини першої статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин). При цьому згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство, положеннями Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) не передбачено. Установлено, що спірне майно було відчужене в період ліквідаційної процедури боржника, проте постановою Вищого господарського суду України від 16 червня 2010 року скасовано постанову господарського суду Запорізької області від 15 лютого 2010 року і припинено провадження у справі про банкрутство ТОВ “Фірма “Згода”. Згідно із частиною другою статті 16, статтею 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 216 ЦК України визначає особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном. Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна. Установлено, що ПАТ “Промінвестбанк” не є власником майна, що оспорюється. Крім того, частиною другою статті 388 ЦК України передбачено, що майно не може бути витребувано від набувача, якщо воно було продане у порядку, установленому для виконання судових рішень. Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 серпня 2012 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2012 року, від 6 вересня 2012 року, від 30 листопада 2012 року, від 26 грудня 2012 року, наданих ПАТ “Промінвестбанк” як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах. Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статей 9, 12 Закону України “Про іпотеку”, статті 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) та частини першої статті 216 ЦК України, частин першої, другої статті 388 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Крім того, суди вирішували питання про визнання угод недійсними між юридичною і фізичною особами, а також між юридичними особами і не звернули уваги на юрисдикційність зазначених спорів. Ураховуючи викладене, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву арбітражного керуючого ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко В.В. Онопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-58 цс 13 Відчуження майна переданого в іпотеку під час проведення ліквідаційної процедури боржника здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції, яка була чинною з 15 лютого 2010 року до 16 червня 2010 року). Положеннями цього закону не передбачено згоди іпотекодержателя на відчуження предмета іпотеки за договором, що укладається під час ліквідаційної процедури боржника, яка здійснюється в межах справи про банкрутство. Права третіх осіб на повернення майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача майна з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно в набувача. Разом з тим право на звернення до суду з віндикаційним позовом має власник майна. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81b1cba59140111fc2256bf7004f9cd3/f551dbc1cb4dd824c2257ba400287f5c?OpenDocument
  24. Державний герб України УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2009 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “ЛФЦ - сервіс” зацікавлені особи: підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_1, державне підприємство “Антрацит” про заміну сторони у виконавчому провадженні, встановила: У жовтні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю “ЛФЦ - сервіс” (далі - ТОВ “ЛФЦ - сервіс”) звернулося в суд із зазначеною заявою, посилаючись на те, що в провадженні підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження про стягнення грошових коштів з державного підприємства “Антрацит” (далі - ДП “Антрацит”), в якому стягувачем є ТОВ “ЛФЦ - сервіс”. 1 червня 2007 року ТОВ “ЛФЦ - сервіс” уклало зі ОСОБА_1. угоду, за якою право вимоги до боржника за вказаним виконавчим провадженням передається йому, а саме: за виконавчим написом нотаріуса №1-1612 від 17 жовтня 2000 року про стягнення з Державної холдингової компанії “Антрацит” на суму 2 929 789 грн. 70 коп.; за виконавчим написом нотаріуса №1317 від 12 серпня 2002 року про стягнення з ВАТ “Шахта імені 50-річча Радянської України” ДП ДХК “Антрацит” на суму 153 017 грн.; за виконавчим написом нотаріуса №1319 від 12 серпня 2002 року про стягнення з ВАТ “Шахта імені 50-річча Радянської України” ДП ДХК “Антрацит” на суму 280 791 грн. 13 коп.; за виконавчим написом нотаріуса № 1318 від 12 серпня 2002 року про стягнення з ДП “Антрацит” на суму 631 146 грн. 37 коп. Указані у виконавчих написах боржники реорганізовані у ДП “Антрацит”. У зв'язку з зазначеним, у відповідності до вимог ст. 378 ЦПК України, ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”, ТОВ “ЛФЦ - сервіс” просило суд провести заміну стягувача за виконавчими написами указаними вищез ТОВ “ЛФЦ - сервіс” на ОСОБА_1 Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2007 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19 лютого 2008 року, заяву ТОВ “ЛФЦ - сервіс” про заміну сторони у виконавчому провадженні про стягнення з ДП “Антрацит” сум за чотирма виконавчими написами нотаріуса задоволено. Змінено стягувача ТОВ “ЛФЦ - сервіс” на ОСОБА_1 У касаційній скарзі ДП “Антрацит” просить скасувати постановлені в справі судові ухвали та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заявлених вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що між ТОВ “ЛФЦ - сервіс” та ОСОБА_1 був укладений договір цесії від 31 травня 2007 року, за яким право вимоги до боржника за вказаним виконавчим провадженням передано ОСОБА_1 Указані у виконавчих написах боржники реорганізовані у ДП “Антрацит”. Відповідно до ст. 378 ЦПК України, у разі вибуття однієї з сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Відповідно до ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” (в редакції, яка діяла на час розгляду судами справи) сторонами у виконавчому провадженні є фізичні або юридичні особи. Боржником є фізична чи юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження” процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні, тобто заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою можливе у зв'язку з вибуттям правопопередника після постановлення щодо нього судового рішення i заміни його правонаступником. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок : 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Статтею 378 ЦПК України передбачено можливість заміни сторони у виконавчому провадженні лише в одному випадку - у разі правонаступництва. Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва (так само як і внаслідок виконання зобов'язання за боржника поручителем, майновим поручителем, або іншою третьою особою) буде пряма вказівка акта цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України), а також настання певних обставин, які мають юридичне значення. Однак передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) не є правонаступництвом. За таких обставин, коли право вимоги вже було реалізоване і виконавче провадження вже було відкрито, суд не перевірив чи може проводитись заміна сторони у виконавчому провадженні на підставі договору цесії. Також при ухваленні рішення судом не з'ясовано, чи вправі суд загальної юрисдикції вирішувати про заміну сторони у виконавчому провадженні, враховуючи, що сторонами у виконавчому провадженні є юридичні особи. Керуючись ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу державне підприємство “Антрацит” задовольнити. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 19 лютого 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/3285493
  25. Державний герб України Дата документу Справа № АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22-5839/12 Головуючий у 1-й інстанції Крамаренко І.А. Суддя-доповідач Боєва В.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2012 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі: головуючого Боєвої В.В., суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І., при секретарі Хомяк К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інна» на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2011 року у справі за заявою ПАТ «ОТП Банк», боржник ТОВ «Інна», зацікавлені особи: ТОВ «ОТП «Факторинг Україна», Орджонікідзевський ВДВС Запорізького міського управління юстиції, про заміну стягувача у виконавчому провадженні, ВСТАНОВИЛА: В липні 2011 року ПАТ «ОТП Банк»звернулось до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчому напису № 1122 вчиненого 02 березня 2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про звернення стягнення на нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя бул. Шевченка, 27, що належить на праві власності ТОВ «Інна», для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк»на загальну суму 1390846, 33 грн.. 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю б/н та Договір про відступлення права вимоги б/н. Таким чином, ПАТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «ОТП Факторинг Україна» прийняло право вимоги за кредитними договорами № СМ-200/072/2005 від 20 вересня 2005 року, СМ-SME 200/261/2008 від 04 червня 2008 року та договором іпотеки наступної черги № РМ- SME 200/412/2008 від 18 вересня 2008 року в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цими Договорами. На підставі викладеного просив суд, замінити стягувача з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна»у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису № 1122 вчиненого 02 березня 2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про звернення стягнення на нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, бул. Шевченка, 27, що належить на праві власності ТОВ «Інна»для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк»на загальну суму 1390846, 33 грн. Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2011 року заяву ПАТ «ОТП Банк» про заміну стягувача у виконавчому провадженні задоволено. Замінено стягувача з ПАТ «ОТП Банк» на ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису № 1122 вчиненого 02 березня 2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2. про звернення стягнення на належне приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205, 3 кв. м., що знаходиться за адресою м. Запоріжжя, бул. Шевченка, 27, що належить на праві власності ТОВ «Інна», для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк» на загальну суму 1390846, 33 грн. Не погоджуючись з ухвалою суду , ТОВ „Інна" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить ухвалу скасувати та відмовити ПАТ «ОТП Банк»в задоволенні заяви про заміну стягувача. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково. Відповідно до п. 3) ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення. Постановивши 25 липня 2011 року ухвалу про заміну стягувача у виконавчому провадженні, суд першої інстанції посилався на приписи статті 378 ЦПК України згідно якої у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Також частиною 5 статті 8 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов'язкові тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. При цьому суд виходив з того, що 02 березня 2011 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на нежиле приміщення Х літ. А-4, загальною площею 205, 3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя бул. Шевченка, 27, що належить на праві власності ТОВ «Інна», для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк»на загальну суму 1390846, 33 грн. 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю б/н та Договір про відступлення права вимоги б/н. Задовольнивши заяву стягувача -ПАТ «ОТП Банк», суд першої інстанції вважав доведеним, що за договорами купівлі-продажу кредитного портфелю б/н та про відступлення права вимоги б/н, укладеними 18 березня 2011 року між ПАТ «ОТП Банк»та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» є правонаступником публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в частині, що стосується здійснення прав та обов'язків за кредитними договорами № СМ-200/072/2005 від 20 вересня 2005 року, СМ-SME 200/261/2008 від 04 червня 2008 року та договором іпотеки наступної черги № РМ- SME 200/412/2008 від 18 вересня 2008 року - в обсязі і на умовах, що існують на момент набрання чинності цими Договорами. Основним доводом апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не мав права здійснювати заміну стягувача, оскільки, на думку апелянта, право вимоги вже було реалізоване і виконавче провадження було відкрито. Апелянт вважає, що передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги (договір цесії) не є правонаступництвом. Такі доводи апеляційної скарги спростовуються наступним. При постановленні ухвали про заміну стягувача в виконавчому провадженні суд першої інстанції правильно посилався на приписи статті 378 ЦПК України, статей 8 та 11 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, постановлена судом першої інстанції ухвала не суперечить і приписам частини 1 статті 11 ЦК України, оскільки ТОВ «ОТП Факторинг Україна»набуло права та обов'язки перед боржником, які встановлені умовами договору про іпотечний кредит. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Доводи апелянта про наявність описок в тексті оскаржуваної ухвали не можуть бути підставою для її скасування, оскільки ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 жовтня 2012 року було виправлено описки в тексті оскаржуваної ухвали -як-то передбачено статтею 219 ЦПК України (а. с. 66). Інший довід апеляційної скарги полягає в тому, що суд порушив порядок вирішення питання при розгляді заяви про заміну стягувача в виконавчому провадженні, оскільки взагалі не дослідив, за якими саме договорами і в рахунок погашення якої суми заборгованості було звернуто стягнення на нерухоме майно, оскільки заявником подано копію виконавчого напису від 02.03.2011 року неналежної якості. Також заявником подано копію Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 року та копію Додатку 1 до цього Договору, в якому відсутні посилання на всі існуючі між сторонами кредитні та іпотечні договори. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не мав права без дослідження доказів щодо купівлі-продажу товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна»в складі кредитного портфелю всіх договорів, які укладені товариством з обмеженою відповідальністю «Інна»і щодо яких вчинено виконавчий напис та за відсутності зазначеного заявником Договору про відступлення права вимоги, постановляти ухвалу про заміну стягувача в виконавчому провадженні. Такий довід апеляційної скарги заслуговує на увагу. Як вбачається з матеріалів справи, в копії виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом ОСОБА_2 02.03.2001 року взагалі відсутній текст, який має бути на звороті виконавчого напису (а. с. 15). З наданих заявником копій Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 року та Додатку 1 до цього Договору, видно, що за порядковим номером 1 в Додатку зазначено ТОВ «ІННА» та наступні договори, які входять до купленого кредитного портфелю: кредитний договір СМ-200/072/2005 від 20.09.2005 року на загальну суму боргу в валюті кредитування - 121925, 42 та договори поруки SR-SME 200/072/2005/1 та SR-SME200/072/2005/2. Тобто, відсутні посилання на всі існуючі між сторонами кредитні та іпотечні договори, стосовно яких вчинено виконавчий напис (а. с. 3-12). Вирішуючи питання про заміну стягувача в виконавчому провадженні, суд першої інстанції належним чином не дослідив надані заявником докази, не звернув уваги на певні невідповідності та недоліки в змісті виконавчого напису, Договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 18.03.2011 року та Додатку 1 до цього Договору. Виходячи з викладеного, судова колегія вбачає порушення суддею суду першої інстанції порядку вирішення вищевказаних процесуальних питань, а відтак оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 307, 312 ЦПК України , колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Інна» задовольнити частково. Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 липня 2011 року скасувати, передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/28121745